ПОРУШЕННЯ ПСИХОЛОГІЧНОГО РОЗВИТКУ. ПОВЕДІНКОВІ РОЗЛАДИ, ЩО ПОЧИНАЮТЬСЯ У ДИТЯЧОМУ ТА ПІДЛІТКОВОМУ ВІЦІ.

ПОРУШЕННЯ ПСИХОЛОГІЧНОГО РОЗВИТКУ. ПОВЕДІНКОВІ РОЗЛАДИ, ЩО ПОЧИНАЮТЬСЯ У ДИТЯЧОМУ ТА ПІДЛІТКОВОМУ ВІЦІ.

 

Порушення психічного розвитку немовлят, дітей раннього, дошкільного та молодшого шкільного віку

Нині більшість психологів приймають таку вікову періодизацію:

– період новонародженості – до 1 місяця;

– період немовляти – 1-12 місяців;

– період раннього дитинства – 1-3 роки;

– дошкільний період – 4-5 років;

– молодший шкільний вік – 6-10 років;

– підлітковий період – 11-15 років;

– рання юність – 16-18 років;

– пізня юність – 19-20 рік;

– молодість (рання зрілість) – 21-34 років;

– зрілість – 35-59 років;

– перша старість (похилий вік) – 60-74 років;

– старість (старечий вік) – 75-90 років;

– довгожительство – понад 90 років.

Кожен з вікових періодів має свої специфічні параметри норми і аномалії, у кожному з них можлива ретардація чи пришвидшення розвитку, поява рис, властивих іншим віковим періодам, а також типові характерологічні реакції і психосоматичні взаємовпливи.

1. Психічні особливості та порушення у період новонародженості, немовляти і раннього дитинства

Психічні особливості (в нормі) дітей цього віку.

У період новонародженості дитина особливо чутлива до мовлення дорослого і готовності до спілкування. Почуття задоволення дитина проявляє емоційною реакцією – мімікою, жестами, вокалізацією. Позитивна емоційна реакція на людину, частіше маму, виникає раніше, ніж на фізичні об’єкти. Це явище було позначене як “комплекс пожвавлення”. До кінця 1-го місяця у відповідь на лагідний вираз обличчя дорослої людини у дитини починає з’являтись усмішка – перший соціальний жест, психічне новоутворення, що означає перехід від періоду новонародженості до періоду немовляти.

На третьому місяці життя немовляти “комплекс пожвавлення” оформляється в цілісну систему, що включає в себе додатково рухове пожвавлення і вокалізацію. Комплекс пожвавлення виконує соціальну функцію спілкування. Сенсорна та емоційна психічна депривація, особливо протягом першого півріччя, навіть за умови повноцінного догляду за дитиною може призвести до затримки її психічного, а нерідко – і моторного розвитку.

До кінця періоду немовляти з’являється здатність до розуміння людського мовлення, починають вимовлятися перші самостійні слова, немовля оволодіває найпростішими предметними діями. Провідного значення в психічному розвитку дитини набуває задоволення її нових потреб – у спілкуванні з людьми, нових враженнях.

Вік немовляти закінчується кризою першого року життя, зумовленою становленням ходьби і мовлення. У цей період для немовляти бувають характерними акти протесту, опозиції, протиставлення себе іншим, у деяких випадках – “істерики”, афективно-респіраторні судоми, напади.

Становлення ходи знаменує собою період раннього дитинства (1-3 роки). Соціальне середовище розвитку характеризується тим, що дитині стає доступним оточуючий її світ речей і предметів, які її притягують чи відштовхують. Поведінка дитини характеризується єдністю моторних і сенсорних функцій (до усього, що вона бачить, їй треба торкнутись руками) і недостатньою диференційованістю афектів і сприйняття. Провідна діяльність дитини цього віку – предметно-маніпулятивна; дитина засвоює функції предметів і речей: м’яч вона котить, машинку штовхає, лялька або ходить або кладеться на ліжко. З’являється розуміння, що кожна річ має своє ім’я, своє призначення. Якщо для немовляти оточуючий світ – фон, то словесне сприйняття дитини (“А що це?”, “Як це називається?”) дозволяє структурувати зовнішній світ. Відбувається виділення фігури з фону.

Будучи провідною для дитини, предметна діяльність сприяє розвитку пізнавальних процесів. Зароджується наочно-дійове мислення, формуються загальні поняття. Активно розвивається мовлення: росте словниковий запас, з’являються слова-речення, вони змінюються двослівними реченнями. До трьох років дитина оволодіває граматикою, майже усіма відмінками і предметними відношеннями.

Предметна діяльність призводить до зміни і в мотиваційній сфері: відбувається поступова зміна афективних вчинків контрольованими. Поступово до трьох років формуються більш витончені емоції. Важливим новоутворенням у цьому віці є усвідомлення власного “Я”, виділення себе з навколишнього світу, що супроводжується прагненням до самостійності: “Я сам”, “Я хочу” і найбільш яскраво проявляється у кризі трьох років. Основні її прояви: негативізм, строптивість, свавілля (знецінювання, приниження цінностей, деспотизм, ревнощі). Міра вираженості кризи трьох років залежить від того, наскільки дорослі враховують ситуацію розвитку, що змінилась. Якщо вони продовжують обмежувати самостійність дитини, її свободу, ініціативу, то виникає своєрідний бунт – протест, що свідчить про необхідність корекції виховних заходів зі сторони дорослих.

До порушень психічного розвитку у період новонародженості, віку немовляти та раннього дитинства належать:

– прояви вродженої невропатії;

– прояви аутичних розладів;

– гіпердинамічні розлади.

При невропатії характерні: підвищена дратівливість і збудливість, капризність, нестійкість настрою, швидка виснажуваність, виражена полохливість, порушення сну і соматовегетативні симптоми (зригування, блювання, запори, порушення апетиту, вибірковість харчування, обмороки).

Прояви аутичних розладів характеризуються вираженою недостатністю чи повною відсутністю потреби у контакті з оточуючими, емоційною холодністю чи байдужістю до близьких, страхом новизни, будь-якої зміни в оточуючій обстановці; хворобливою прихильністю до рутинного порядку, одноманітної поведінки зі схильністю до стереотипних рухів, розладами мовлення, іноді до повної “мовленнєвої блокади”. Першою ознакою раннього дитячого аутизму часто виступає відсутність властивого здоровим дітям “комплексу пожвавлення”, а потім порушення здатності диференціювати людей і неживі предмети, небажання вступати у контакт, беземоційністю чи паратиміями (неадекватними афективними реакціями) у поєднанні зі страхом новизни. У ранньому дитинстві до перелічених клінічних проявів додаються одноманітні маніпуляції з предметами замість ігор, використання нетрадиційних для ігрової діяльності предметів. Типовими є й порушення психомоторики у вигляді неспіврозмірності довільних рухів, неповороткості, відсутності дружніх рухів, розлади мовлення (від відсутності до переважання “автономного мовлення” – розмови із самою собою).

Гіпердинамічні розлади – проявляються руховою розгальмованістю, непосидючістю та іншими ознаками гіперактивності у поєднанні з порушеннями уваги (деколи їх позначають “синдром дефіциту уваги”).

Психосоматичні розлади – характерні для дітей періоду новонародженості, немовляти і раннього дитинства:

– коліка немовляти, або “коліки тримісячного” – напади, що супроводжуються фізичним болем і емоційною реакцією на нього у вигляді голосного крику в дитини віком 3-4 місяців, що виникають, як правило, у другій половині дня і тривають від декількох хвилин до декількох годин;

– аерофагія – заковтування великої кількості повітря дітьми, які жадібно смокчуть, з наступним голосним звуком виривання повітря назовні (відрижка);

– зригування – виділення невеликих кількостей їжі, яка потрапила під час годування, що пов’язане з процесом надмірно жадібного заковтування їжі, швидкого смоктання;

– анорексія – характеризується втратою потягу до їжі і негативізмом при годуванні. Значущим є психогенний фактор у вигляді неправильного виховання (наприклад, відрив від матері);

– викривлення апетиту (симптом Піка) звичайно розвивається на 2-3 році життя і характеризується вживанням у їжу неїстівних речовин (вугілля, глини, паперу), що може бути пов’язане із відстороненням дітей при неправильному типі виховання;

– жвачка (мерицизм) – проявляється у вигляді повторного пережовування їжі після того, як проковтнута і перетравлена їжа відригається;

– зміни маси тіла (недостатнє додавання чи надмірне) – характерне для невропатичних реакцій при депривації;

– закреп (констипація) – може бути пов’язаний із емоційними порушеннями, що проявляються депресією, і порушеннями комунікації з формуванням нав’язливого страху перед дефекацією через хворобливість акту чи підвищену сором’язливість дитини (у нових умовах чи поза домом);

– енурез (нетримання сечі) та енкопрез (нетримання калу) – у вигляді мимовільного виділення сечі, калу до відповідної обстановки – зумовлені невропатичними розладами.

2. Психічні особливості та психічні порушення у дітей дошкільного і молодшого шкільного віку

Соціальна ситуація розвитку дошкільного віку полягає в розширенні предметного світу і необхідності дії у світі реальних речей внаслідок формування самосвідомості. Для дитини цього віку не існує відстороненого пізнання, критичного споглядання, і тому спосіб освоєння оточуючого світу – це дії у світі реальних предметів і речей, але дитина поки що не володіє способами здійснення цих дій. Ця суперечність може вирішитися лише в одному типі діяльності – грі – такій діяльності, мотив якої лежить не в результаті, а в змісті самої дії.

Гра дошкільників – провідна діяльність, вона характеризується:

– уявлюваною ігровою ситуацією;

– виділенням значень і смислів, що лежить в основі формування образно-схематичного мислення;

– розвитком активного запам’ятання;

– узагальненим характером гри;

– наявністю ролей.

У процесі гри дитина починає виконувати певну соціальну роль. Приймаючи на себе ті чи інші ролі, вона ніби приміряє певні соціальні функції. У рольовій грі можна порівнювати свої можливості з можливостями інших дітей, краще пізнати себе.

З розвитком дитини рольові ігри переростають в ігри з правилами – стимулюють досягнення певних соціально значущих цілей. Формується самооцінка, рівень домагань. З іншого боку, в іграх з правилами дитина навчається обмежувати свої бажання, підкорятися заборонам. Вона набуває досвіду керівництва, але не такого, якого хочеться, а відповідно до певних вимог, норм і заборон. У грі відбувається становлення моральних основ, формуються мотиви поведінки і волі дитини.

У грі як провідному виді діяльності активно формуються психічні процеси: збагачується сприймання, активна пам’ять, увага.

Рольова гра приводить до переходу від наочно-дійового мислення до словесно-логічного, засвоєння смислів, формування уяви, розвитку моторики.

Ігрова діяльність як провідна повинна підготувати дитину до школи, розвинути у неї ті властивості особистості і психічні процеси, які необхідні для успішного навчання в початкових класах (інтелектуальну готовність; “соціальну позицію школяра” – відповідне ставлення дитини до школи, навчання, вчителів, до себе; вміння входити в дитяче товариство, діяти сумісно з іншими, поступатися, підкорятися).

Особливе місце у психологічному розвитку старшого дошкільника займає спілкування з дорослими, яке має переважно поза-ситуативно-особистісний характер. Таке спілкування характеризується засвоєнням дитиною особливої позиції щодо дорослого – позиції учня, що є цінною передумовою для навчання в школі.

Перехід із дошкільного віку в молодший шкільний нерідко супроводжується кризою семи (шести) років.

Для кризи семи (шести) років характерні:

– втрата дитячої безпосередності;

– манірність, капризи в поведінці – навмисність, вертлявість;

– початок диференціації внутрішньої і зовнішньої сторони особистості дитини;

– об’єктом аналізу стають суб’єктивні переживання: “Я радію”, “Я сумую”;

– формування афективного узагальнення, логіки почуттів.

До віку шести-семи років однією з основ зміни психологічної діяльності дитини, її особистісних особливостей є формування нової діяльності – навчальної, яка стає провідною. Суть цієї діяльності полягає в засвоєнні наукових знань через збагачення і перебудову особистості дитини, що проявляється у зміні рівня знань, навичок, умінь, у розумових операціях та особливостях особистості. Перехід з дошкільного в молодший шкільний вік відбувається шляхом переведення ігрової діяльності в навчальну через правильне поєднання реально діючих і зрозумілих мотивів.

Розвиток особистості молодшого школяра може порушуватися внаслідок:

– неправильного розуміння ієрархії потреб у результаті недоліків виховання і навчання;

– недостатнього розвитку функціональних систем мозку, що забезпечують навчальну діяльність.

У свою чергу, навчальна діяльність пов’язана з формуванням самооцінки особистості. Для дітей оцінки важливі не лише як спосіб оцінювання їхніх знань, а й одночасно як оцінювання їхніх особистості, їх можливостей і місця серед інших. Тому часто у відмінників формується завищена самооцінка, у тих, хто погано вчиться, – занижена.

Типові психологічні порушення дітей дошкільного та молодшого шкільного віку

(за В. Д. Менделевичем):

1) синдром втечі та бродяжництва – характеризується втечами дитини з дому чи зі школи, поїздками в інші райони міста чи інші населені пункти, прагненням бродити і мандрувати. Нерідко він зумовлений мікросоціальним середовищем і реакцією дитини на психотравмуючу ситуацію у сім’ї чи школі;

2) синдром патологічного фантазування – жвавість уяви, схильність до змішування видуманого і реальності. Часто першою ознакою цього синдрому виступає своєрідність ігрової діяльності дитини, під час якої вона на тривалий період здатна “перевтілитись” у тварину, видуманий образ чи неживий предмет. Може формуватись на основі шизоїдних чи істеричних рис у характері дитини або ж на основі порушень комунікативних здібностей.

Психосоматичні розлади:

– цефалгії (головні болі);

– болі в животі;

– лихоманки незрозумілого походження;

– психогенне блювання;

– закреп чи проноси (діарея);

– енурез, енкопрез.

У початкових класах можуть проявитися специфічні розлади здібностей до навчання: дисграфія, дислексія, дискалькулія. За С. М. Зінченко, суть та особливості даних порушень такі.

Дисграфія – специфічні розлади письма, що проявляються в ускладненні співвіднесення звуків мовлення та їх графічного зображення, просторового розташування букв (дзеркальне письмо), розділення слів, написання букв. При цьому помилки в письмі не пов’язані зі знанням правил правопису.

Виділяють такі форми дисграфії.

1 – сенсорна: дитина з нормальним слухом не може розрізнити схожі фонеми [б] – [п], [д] – – [т] і т.д. В основі такої дисграфії лежить недостатній розвиток звуко-буквеного аналізу – фонематичного слуху. Зазвичай таке порушення буває в дітей, які пізно почали говорити, неправильно вимовляли окремі звуки, замінювали їх іншими і т.д. Якщо з дитиною своєчасно почав займатись логопед, то до початку навчання в школі, завдяки сумісним зусиллям логопеда, вихователів та батьків, у неї виробляється досить чисте, граматично правильне, розгорнуте мовлення. Однак за прискорення темпу мовлення і ускладнення мовних завдань ще спостерігаються деякі порушення у вимові.

У школі в такої дитини можуть з’явитись труднощі у навчанні: вона не може навчитись грамотно писати (замінює одні літери на інші і т.д.). Не допомагає їй при цьому правило правопису, за яким слід змінити слово так, щоб після сумнівного приголосного звуку стояв голосний. Наприклад, дитина пише “ло-шка” і, змінюючи слово на “ложечка”, все рівно пише “лошечка”. Вона не диференціює звуків [ж] і [ш]. І як не змінюй слово, їй чується [ш].

Такі помилки відрізняються від помилок, які робить дитина з неуважності чи незнання правил правопису. Найбільше помилок трапляється при письмі під диктування, при чому вже у перші місяці навчання, коли дитина пише буквені диктанти. Помилки трапляються і за самостійного списування тексту з підручника, оскільки дитина не “змальовує” слова, а подумки їх прочитує і потім пише під власне мовчазне диктування.

Плутати дзвінкі та глухі приголосні, ніби оглушувати дзвінкі може і дитина з легким ступенем туговухості. Однак дитина, яка погано чує, і вимовляє ці звуки неправильно. Дитина-дисграфік плутає не лише дзвінкі і глухі, вона може плутати будь-які голосні та приголосні звуки.

У легких випадках, коли учень плутає 1-3 фонеми і неправильно позначає їх літерами, він може навчатись у масовій школі. І лише за виражених форм дисграфії, коли дитина практично не може писати, коли її письмо нагадує беззмістовний набір букв, які вона сама не може прочитати, її направляють у школу для дітей з порушеннями мовлення. У спеціальних класах логопеди проводять корекційну роботу, й учні поступово позбуваються цього дефекту

Паралельне вивчення двох мов (наприклад, української та російської) є великою складністю для таких дітей, вони плутають звуки, літери і слова цих мов.

Важливо вчасно помітити в дитини ознаки дисграфії та звернутися до логопеда.

У деяких школах є логопедичні кабінети, де логопед звичайно обстежує протягом навчального року усіх першокласників і, якщо є необхідність, проводить заняття за своїми методиками. Звичайно неважкі розлади мовлення та письма логопед коригує протягом першого року навчання, а іноді – на декількох заняттях. Логопед може дати рекомендації і консультації батькам, визначити завдання з корекції розладу, і дитина позбавиться своїх труднощів у засвоєнні письмового розладу. Якщо логопеда в школі немає, слід звернутись у районну поліклініку. Головне – не пропустити появу дисграфічних помилок і вчасно вжити заходів.

2 – оптична дисграфія: дитина плутає написання подібних за написанням літер (б – в, н – п, м – л, ш – т і т.д.). Нерідко вона плутає схожі за написанням літери і при читанні.

Якщо дитина не може засвоїти написання багатьох літер, тобто у випадку вираженої оптичної дисграфії, вона повинна навчатись у школі для дітей з порушеннями мовлення. Якщо першокласник відчуває труднощі в написанні декількох схожих літер, то слід звернутися до логопеда. У результаті спеціальної корек-ційної роботи дитина зможе навчатись у масовій школі.

Отже, якщо у школяра з’явилися труднощі в оволодінні письмом, батькам слід:

– вчасно помітити, що дитині важко писати і спробувати самим, а краще з педагогом, проаналізувати, в чому утруднення: поганий почерк, повільне письмо, недописування, неправильне написання літер і т.д.;

– звернутися до дитячого психіатра чи логопеда;

– отримавши у логопеда пораду і певні завдання, виконувати їх з дитиною щоденно по 10-15 хвилин.

Часто буває так, що на початку засвоєння навички письма діти відчувають труднощі в написанні та запам’ятанні деяких літер. Однак це не говорить про дисграфію чи її елементи. Причинами таких труднощів можуть бути особливості особистості дитини, її повільність, рухова незграбність, недостатня уважність, швидка втомлюваність та багато інших причин. Однак якщо до кінця 1-го класу дитина не може запам’ятати чи відтворити на письмі окремих літер, то слід обов’язково звернутись до логопеда. У тих випадках, коли труднощі оволодіння навичкою письма пов’язані з вираженим дефектом (недорозвитком фонематичного слуху), дитину слід навчати у спеціальній школі для дітей з недоліками мовлення. Програма цієї школи відповідає програмі загальноосвітньої. Окрім того, з дітьми проводять спеціальні заняття з письма, вимови та корекції звуко-буквеного аналізу. За мірою подолання дефекту учнів можна переводити до звичайної школи. За тяжких розладів письма рекомендується закінчувати мовну школу, щоб повністю позбутися дефекту. Надалі випускники цієї школи можуть навчатись у середніх і вищих навчальних закладах.

Дислексія – труднощі у засвоєнні навички читання, які полягають у тому, що дитина не може правильно співвіднести літеру і звук і тому не може читати текст. Повна відсутність здібності до читання – алексія. Виражені форми цього порушення трапляються рідко, і діти, які страждають вираженими формами алексії, навчаються в спеціалізованих класах школи для дітей з порушеннями мовлення. Однак за легкого ступеня дислексії діти можуть і повинні навчатись у загальноосвітній школі. І завдання батьків та вчителів – допомогти їм у засвоєнні навички читання.

Звичайно труднощі у набутті навички читання відчувають діти, які пізно почали говорити. Так, нерідко перші слова в таких дітей з’являються після півтора року, потім іде досить тривалий період становлення фразового мовлення і лише до трьох років вони починають говорити простими фразами. Далі поступово фрази стають більшими, складаються з декількох слів, у мовленні з’являються визначення, складні звороти, вставні слова. Іноді мовлення недостатньо чітке, але достатньо зрозуміле оточуючим. Перші підозри про можливу дислексію можуть виникнути ще на етапі дошкільного навчання у підготовчій групі дитячого садочка, коли проводяться заняття з розрізнення і називання літер, а також коли батьки намагаються навчити дитину читати. З’ясовується, що вона плутає деякі літери, ніяк їх не може засвоїти, і процес навчання читання затримується. Це нерідко дратує батьків, вони сварять дитину, карають її, змушують довго вчити літери. Таке ставлення викликає в дитини прагнення уникнути занять. Деякі діти активно протестують і не хочуть брати до рук книгу, інші пасивно піддаються вимогам батьків і, відчуваючи явні труднощі в набутті навички читання, починають плакати, відмовляються дивитись у книгу, стають неспокійними, нервовими. Такі особливості поведінки дитини повинні змусити батьків задуматись, у чому ж причина небажання вчитись читати, і звернутися до порадою до логопеда.

Однак частіше труднощі в оволодінні навичкою читання виявляються уже в школі.

Бувають випадки, коли дітям важко засвоїти схожі за написанням літери і правильно їх читати. Так, замість “машина” читають “матина” і т.д. Такі труднощі трапляються за оптичної дислексії. Звичайно оптична дисграфія та оптична дислексія трапляються одночасно, і дитина відчуває труднощі в навчанні як письма, так і читання. В основі цих порушень лежать процеси недорозвитку просторових уявлень: дитина не може скласти образ літери, цифри, написати і прочитати їх. Ці розлади теж успішно коригуються на логопедичних заняттях.

Вироблення навичок читання залежить також від міри розвитку в дитини правильності вимови. Дефекти мовлення (неправильна вимова деяких звуків, порушення граматичної будови мовлення, неправильне використання займенників, відмінкових закінчень, дієслівних форм) з успіхом коригуються в дошкільному віці на логопедичних заняттях. Але бувають випадки, що до початку навчання у школі мовний дефект не усунений.

З перших днів навчання, виявивши в дитини дефект мовлення, педагог зобов’язаний відправити її до логопеда.

Трапляються діти, які неправильно вимовляють один чи декілька звуків, наприклад [к], [л], [р] та інші (дислалія). Якщо дитина до п’яти років неправильно вимовляє хоча один звук, слід звернутись до логопеда і вдома виконувати його завдання.

Неправильна вимова, змазаність мовлення, які можуть завадити дитині не лише спілкуватись, а навчитися читати і розповідати, спостерігаються при дизартріях, які виникають внаслідок часткового паралічу і недостатньої рухливості органів ротової порожнини, які беруть участь у вимові (язика, піднебіння, губ). Крім того, порушення вимови, гнусавий відтінок мовлення може бути в дітей, які перенесли операцію з приводу розщілини твердого піднебіння та роздвоєння губи (“вовча паща”, “заяча губа”, як їх називають у народі). Звичайно цих дітей оперують спеціалісти з щелепно-лицевої хірургії. Однак після операції необхідно як можна раніше розпочати заняття з логопедом, щоб усунути дефекти вимови до шкільного віку.

Слід відрізняти елементи дислексії, навіть у перші місяці навчання, від поганого засвоєння навички читання з різних причин (наприклад, повторних, виснажливих захворювань, поганої пам’яті, невміння змусити себе попрацювати). За поганого засвоєння навички читання слід повчити з дитиною літери і показати, як зливати їх у склади. Потім слід запропонувати їй самій знайти вивчені літери у складах і словах. Повторюючи за дорослим, дитина запам’ятовує літери, тобто здатна до засвоєння навички читання. Але при дислексії звичайний спосіб навчання читання не допоможе. З дитиною, яка страждає дислексією, повинен займатися логопед.

Для того щоб подолати у дітей труднощі в набутті навички читання, слід:

– постійно приділяти увагу розвитку мовлення дошкільника, розширювати його словниковий запас, слідкувати за правильністю вимови;

– своєчасно звертатися до логопеда за дефектів мовлення і труднощів в оволодінні навичками читання;

– доброзичливо, а не насильно залучати дитину до читання.

Слід виробити в дитини потребу і бажання читати. Для цього слід пропонувати їй книги, які цікавлять її. Не варто наполягати, щоб вона читала лише вголос. Корисно щоденно почитати вголос декілька хвилин для вироблення і закріплення навички читання. Батьки повинні заохочувати успіхи дитини і переконувати її, що складність в оволодінні навичкою читання можна і варто подолати.

Дискалькулія – це специфічна ізольована нездатність до операцій лічби, за якої дітям важко співвідносити числове значення з цифровим позначенням. В її основі звичайно лежить недостатній розвиток просторових уявлень. Важливо своєчасно розпізнати цей розлад. У ранньому дитинстві така дитина плутає ліву і праву сторони, прийменники і прислівники напряму, не вміє малювати сонечко, людину, не грається “Конструктором”. У старшому дошкільному віці чи під час навчання у 1-му класі оволодіває лічбою, вчиться здійснювати додавання і віднімання в межах першого десятка. Однак виконувати дії з переходом через десяток дитині дуже складно. Множення і ділення вона засвоює краще, бо намагається підмінити лічбу механічним запам’ятанням, користується таблицею множення. Звичайно механічне запам’ятання на перших порах ніби компенсує недолік операцій лічби. Хід задач дитина з елементами дискалькулії, на відміну від розумово відсталої, добре розуміє, утруднюється лише в підстановці числових виражень. Надалі такому учневі важко вивчати фізику, хімію, він плутає історичні дати, особливо поняття до нової ери і після. Алгебричні перетворення з умовними буквеними позначеннями даються легше, а доведення теорем учень нерідко намагається завчити напам’ять, не розуміючи суті.

 

 Помітивши нездатність дитини в дошкільному віці до комбінаторної діяльності, до конструювання, слід зайнятися з’ясуванням її причин і допомогти дитині засвоїти побудову нескладних конструкцій. Щоденно по 10-20 хв. займатись усною лічбою, спочатку з опорою на наочність. Особливу увагу слід звернути на розуміння складу чисел (двозначних і тризначних).

Слід відрізняти слабкість вироблення операцій лічби від дис-калькулії – у першому випадку дитина розуміє склад чисел, позначення їх цифрою, але ще не оперує математичними діями.

 

Порушення психічного розвитку в підлітковому віці, ранній юності. Психічні розлади в осіб зрілого та похилого віку

1. Психічні розлади у підлітків

Підлітками прийнято вважати дітей 11-15 років, причому період 11-12 років визначається як допубертатний, а 13-15 – як пубертатний.

Підлітковий вік як перехідний від дитинства до зрілості завжди вважався критичним, однак криза цього віку значно відрізняється від криз молодших вікових періодів. Вона найбільш тривала та гостра. Це пов’язано з впливом на підлітка соматичних, психологічних і соціальних факторів.

В основі бурхливих і часто таких, що хворобливо переживаються, соматичних змін організму підлітка лежить інтенсивна перебудова ендокринної системи, що закінчується досягненням статевої зрілості. Часто за бурхливим розвитком тіла (різке збільшення маси і росту) не встигають внутрішні органи, що приводить до розвитку функціональних захворювань, особливо серцево-судинної системи.

У момент особливо різких зсувів у підлітків відзначається виражений неспокій, підвищений рівень тривожності. Намагаючись позбутися цієї тривожності, вихлюпнути її назовні, вони часто вступають у конфлікти, колективні бійки. Цим самим пояснюється підвищена схильність підлітків до відвідування шумних рок-концертів, вживання наркотиків та алкоголю.

Поряд з психічними порушеннями, обумовленими виключно гормональним впливом, у підлітків спостерігаються і глибоко психологічні, особистісні зміни, що не пов’язані з перебудовою ендокринної системи. Розглянемо їх.

o Формування нової самосвідомості з підвищеним почуттям власної гідності, власних можливостей і здібностей.

o Розвиваються і більш повно усвідомлюються високі почуття дружби і любові, причому любов зовсім не зумовлена сексуальними потребами, а навпаки, виключно платонічна, духовна.

o Ламаються і перебудовуються багато попередніх стосунків з оточуючими і ставлення до себе, формується та життєва позиція, з якої підліток починає своє самостійне життя.

o Основним новоутворенням підліткового віку є формування почуття дорослості, тобто стану, коли основна маса потреб нічим не відрізняється від таких у дорослих. Але при дорослішанні соціальна ситуація для підлітка, як правило, не змінюється – він залишається учнем і перебуває на утриманні батьків, позбавлений низки громадських прав. Тому багато домагань приводять до нездоланних труднощів, входять у конфлікт з реальною дійсністю. У цьому і приховується основна психосоціальна причина кризи підліткового віку.

o Різка зміна стосунків з дорослими, зокрема з батьками. Підлітки в багатьох життєвих сферах орієнтуються виключно на думку ровесників, майже повністю ігноруючи думку батьків та оточуючих дорослих. Підліток прагне звільнитися від опіки. Розширення прав приводить до того, що він не пасивно чекає від батьків якихось благ, а активно висуває до батьків завищені матеріальні вимоги. Однак сім’я все ж залишається для підлітка тим місцем, де він відчуває себе впевнено та спокійно. У тяжку хвилину за порадою вони звертаються до батьків. У підлітків дуже велика потреба у неформальному спілкуванні з батьками, але задовольняється вона менше, ніж наполовину. Психологічний бар’єр між батьками і підлітками пояснюється не лише віковим егоцентризмом і максималізмом підлітка, а й абсолютною впевненістю у непогрішності власного досвіду та неможливістю поглянути на світ очима підлітка зі сторони батьків. Більш складними і диференційованими стають стосунки з учителями, що є однією з причин шкільної дезадаптації підлітків.

 

 

Провідною діяльністю підлітка залишається учіння, однак мотиви її перетворюються. Для підлітка учіння стає насамперед засобом завоювати престиж у ровесників, репутацію хорошого учня.

o Поведінка підлітків за своєю суттю є колективно-груповою. Спілкування з ровесниками надає дуже важливий специфічний канал інформації, з якого підлітки дізнаються багато необхідних речей, що не повідомляються дорослим. Спілкування підлітків – це специфічний вид міжособистісних стосунків. Групова гра та інші види сумісної діяльності виробляють необхідні передумови соціальної взаємодії, вміння підкорятись колективній дисципліні і у той самий час відстоювати свої права, співвідносити особисті інтереси із суспільними. Це також специфічний вид емоційного контакту. Усвідомлення групової належності, солідарності, товариської взаємодопомоги не лише полегшує підлітку автономізацію від дорослих, а й дає важливе почуття емоційного благополуччя і стійкості.

Психологія спілкування в підлітковому та юнацькому віці ґрунтується на основі суперечливого сплетення двох потреб: відособлення і потреби в належності, включеності у якусь групу чи спільноту.

Почуття самотності, пов’язане з віковими труднощами становлення особистості, породжує у підлітків невгамовну спрагу спілкування і групування з ровесниками, в товаристві яких вони знаходять чи надіються знайти те, у чому відмовляють дорослі: емоційне тепло, порятунок від нудьги і визнання власної значущості.

Напружена потреба у спілкуванні перетворюється в багатьох підлітків у “стадне почуття”: вони не можуть не лише дня, а й години пробути поза своєю, а якщо своєї немає – якою завгодно компанією.

Особливо сильна така потреба у хлопчиків.

o Типова риса підліткових груп – конформність (надзвичайно висока). Відстоюючи свою незалежність від старших, підлітки часто абсолютно не критично ставляться до думки власної групи та її лідерів. Бажання бути як усі (це винятково “свої”) поширюється і на одяг, і на смаки, і на стиль поведінки.

Існують певні форми типових поведінкових реакцій підлітків на ту чи іншу соціальну ситуацію, що ще не є патологічними, але деколи містять у собі небезпеку переростання в такі.

До таких реакцій прийнято відносити такі.

1. Реакція “опозиції” – активний протест. Причиною можуть бути надто високі вимоги, що висуваються до підлітка, непосильні навантаження, втрати, нестача уваги з боку дорослих.

2. Реакція “імітації” – проявляється у прагненні наслідувати певний зразок, модель якого диктується, як правило, компанією ровесників (зразок може бути асоціальним).

3. Реакція “гіперкомпенсації” – проявляється у наполегливому прагненні підлітка досягти успіху у тій сфері, в якій він слабкий; невдачі у деяких випадках закінчуються нервовим зривом.

4. Реакція “емансипації” – проявляється у прагненні звільнитись від опіки, контролю та покровительства старших. Вона поширюється і на порядки, закони і “стандарти” дорослих. Потреба в емансипації пов’язана з боротьбою за самостійність, за самоствердження себе як особистості. У повсякденній поведінці це – прагнення зробити усе “по-своєму”, у крайніх варіантах – втечі з дому.

5. Реакція “групування” – групи підлітків виникають і функціонують за своїми, ще недостатньо вивченими соціальнопсихологічними законами, серед яких найбільш небезпечною є “автономна мораль”, яка не збігається з вимогами батьків, школи, законів. Особливо сильна вона в неповнолітніх правопорушників та злочинців. Особливо легко об’єднуються у групи наркомани, соціально розпущені, нестійкі підлітки, які мають досвід асоціальної поведінки. Послаблення впливу сім’ї, особливо батьківського начала, підвищує міру ідентифікації хлопчика-підлітка з групою, створюючи “ефект зграї”.

Підліток усе більше починає задумуватися про свої власні почуття і думки, аналізує внутрішній стан інших людей. У цьому віці вперше усвідомлюється власна несхожість на інших. Підліток вперше стикається з таким важливим і таємничим психологічним станом, як самотність.

У цьому віці люди частіше, ніж будь-коли, стають жертвами синдрому дисморфоманії (маячення фізичного недоліку), приділяючи велику увагу своїй зовнішності.

2. Психологія ранньої юності

У підлітковому віці, а більш явно – в період ранньої юності, починають проявлятися статеві психологічні відмінності. Вони проявляються в процесі формування самосвідомості та образу “Я”.

Центральним психологічним процесом розвитку самосвідомості в період ранньої юності є формування особистісної ідентичності – почуття індивідуальної самототожності, перейнятливості та єдності.

Головне психологічне набуття ранньої юності – відкриття свого внутрішнього світу. Набуваючи здатності заглиблюватись у себе, свої переживання, юнак заново відкриває цілий світ нових емоцій, красу природи, звуки музики. У цей час людина починає сприймати і осмислювати емоції вже не як твірні від якихось зовнішніх подій, а як стан власного “Я”.

Ще однією важливою рисою юнацького віку є поява і розвиток дуже інтенсивних емоційних стосунків, що необхідні для формування повноцінної особистості, – дружби, любові.

Поряд з розвитком товариських стосунків юнацький вік характеризується напруженим пошуком дружби як вибіркової, міцної і глибокої емоційної прив’язаності.

Потреба у спілкуванні, другому “Я” – найважливіша потреба в ранній юності. В основі юнацького потягу до дружби – пристрасна потреба в розумінні іншого і себе іншими, потреба у саморозкритті.

В основі юнацької дружби лежать загальні духовні інтереси та потреба в розумінні, на відміну від підліткового, де основними є потреба у взаємодопомозі та захопленість якимось видом праці.

Друг є єдиною людиною, від якої юнак очікує оцінок вищих, ніж його власна самооцінка. Це можна вважати непрямою вказівкою на те, що одна з головних функцій юнацької дружби – підтримання самоповаги особистості.

В юності дружба займає таке важливе становище тому, що вона складається, коли в людини немає ще ні власної сім’ї, ні професії, ні коханої (-го). З появою нових, “дорослих” прив’язаностей дружба поступово втрачає своє привілейоване становище.

Особливість юнацької любові – потреби в інтимній людській близькості та чуттєво-еротичному бажанні дуже часто не збігаються і можуть бути спрямовані на різні об’єкти. За образним висловлюванням одного вченого, хлопчик не любить жінки, до якої його тягне, і його не тягне до жінки, яку він любить. У багатьох з них бурхливий темп статевого дозрівання випереджує розвиток витончених комунікативних почуттів, включаючи здатністьдо співпереживання.

3. Психологічні особливості і психічні розлади осіб зрілого, похилого та старечого віку

Віковий період, який настає за юністю, характеризується стійкістю психічної діяльності людини, набуттям цілісності і, головне, зрілості – усвідомлення свого місця серед інших людей, самоідентифікація, прийняття соціальних норм, відповідальність за власні вчинки.

Основною у зрілому віці є професійна діяльність, яка до похилого віку поступається місцем цінності існування та загальнолюдським цінностям.

Відзначається дві кризи розвитку зрілої особистості (Б. С. Братусь): у віці 30±2 роки у вигляді переоцінки свого життєвого шляху, коли людина не лише задумується над правильністю свого вибору, а й багато в ньому виправляє (“криза середніх років” у віці Христа) і передпенсійна криза у віці 55±3, коли настає період планування свого пенсійного життя.

Криза середніх років може виникнути у випадку істотного розходження при порівнянні наявної ситуації з віком, коли людина очікує “пожинати плоди”, з ідеальною, яку малювала собі в юності. Розходження у сфері професійної ідентичності, яке включає незадоволення успішністю кар’єри, сформованим авторитетом, рівнем матеріального благополуччя, є лише одним із значущих розходжень, важливіших для чоловіка, ніж для жінки. Іншою такою сферою виступає сімейне життя, в якому кризу здатне викликати незадоволення сімейним статусом, вибором партнера і друзів, стосунки з близькими, благоустрій сім’ї та ін. Третя сфера, за якою відбувається процес звірки ідеалу і реальності, – це сфера особистісного зростання, яка включає задоволеність собою. Людина середніх років схильна аналізувати потребу в ній суспільства, міру розкриття в процесі життя своїх потенційних можливостей і здібностей.

При переході до похилого та старечого віку людина поступово мириться з тією роллю і становищем, яких вона досягла в процесі життя. Вона націлюється на достойне завершення життя, орієнтується на власне здоров’я та загальнолюдські цінності (наприклад, справедливості).

Основною психологічною проблемою старості є самотність і, внаслідок цього, втрата необхідних і бажаних контактів, беззахисність перед оточенням, яке несе (як здається людям похилого віку) лише загрозу їхньому благоустрою і здоров’ю. При цьому стосунки між сусідами не завжди доброзичливі. Часто вони стосунки перетворюються на тривалу війну, яка протікає з перемінним успіхом. Поразки постають у вигляді інфарктів, інсультів та інших захворювань. Часто хворобливо підвищена підозрілість самотньої людини провокує спалахи гніву в її близького оточення.

Типовими психологічними чи психопатологічними феноменами осіб похилого віку є:

– підвищена тривожність;

– підозрілість і недовіра;

– страх бути обдуреним.

З особистих якостей відзначається зменшення з віком таких якостей, як честолюбство, самолюбство при одночасному зниженні комунікативності та людинолюбства. Зменшуються переживання у вигляді туги і печалі, збільшується тривога, дратівливість, страх. Виникненню афективних розладів сприяє поява “рольової невизначеності” і соціальної ідентичності.

 

ПОРУШЕННЯ ПСИХОЛОГІЧНОГО РОЗВИТКУ

в МКХ10 описані в розділах F80–F89

 

СПЕЦИФІЧНІ РОЗЛАДИ РОЗВИТКУ МОВЛЕННЯ (F80.0-F80.9)

Специфічні розлади артикуляції мовлення (F80.0)

Це специфічний розлад розвитку, при якому рівень оволодіння вимовою звуків у дитини нижчий, ніж очікується (згідно з її психічним віком), але при цьому спостерігається нормальний рівень мовленевих навичок.

Діагностика

Клінічні діагностичні критерії, згідно з МКХ-10
А. Рівень розвитку артикуляційних (фонологічних) навичок, згідно з результатами оцінки з застосуванням стандартизованих тестів, більш ніж на два стандартних відхилення нижчий, ніж показник, що очікується для дитини цього віку.

Б. Рівень розвитку артикуляційних (фонологічних) навичок, не менш ніж на одне стандартне відхилення нижчий показника невербального інтелекту (IQ) при його дослідженні за стандартизованими тестами.

В. Рівні розвитку експресивної і рецептивної мови, які визначаються за стандартизованими тестами, знаходяться в межах двох стандартних відхилень від середнього показника для цього віку.

Г. Неврологічні, сенсорні порушення або фізичні дефекти, які б могли безпосередньо впливати на звукову складову мови, є відсутніми; немає також і проявів загального розладу розвитку (F84.-).

Психологічні діагностичні критерії
З метою вивчення стану інтелекту і тонкої моторики, застосовуються відповідні тести: Векслера, Й.Їрасека, прогресивні матриці Равена, малювальні тести (Гудинаф, Фей та ін.); шкали психомоторного розвитку Озерецького; візуально-моторні тести та ін.

Інші параклінічні діагностичні критерії
Параклінічні методи діагностики не мають яких-небудь особливостей при даній патології, але є важливими маркерами супутньої (фонової) патології, яка потребує певної уваги:
а) ЕЕГ – варіює від норми до різного ступеня вираженості порушень функціонування головного мозку;
б) ЕХО-ЕС – варіює від норми до негрубих ступенів вираженості лікворної гіпертензії;
в) РЕГ – як правило, норма.

Лікування

Загальні принципи лікування

Важливим є комплексний підхід до лікування (сумісний нагляд та лікування психіатра, невролога та логопеда).
а) логопедичні заняття (14-15 занять). Бажано починати з індивідуальних, з наступним переходом до занять у групі з автоматизації звуків. Логоритміка (за показанням), логопедична корекція розладів артикуляції;
б) психотерапевтична корекція супутньої патології;
в) медикаментозне лікування (усі препарати застосовуються у вікових дозах):
1) нейролептики: тіоридазин (сонапакс, ридазин), рисперидон (рисполепт, риссет), хлорпротиксен (труксал) та інші
2) антидепресанти, перш за все, з седативною або збалансованою дією: амітриптилін, сертралін (золофт, серліфт), флувоксамін (феварин) та інші
3) транквілізатори та снодійні засоби: діазепам, гідазепам, хлордіазепоксид (еленіум) та інші
4) седативні засоби: препарати валеріани, собачої кропиви, бромід натрію;
5) ноотропи та гамкергічні засоби: гама-аміномасляна кислота (гамалон), гліцин, ацетиламіноянтарна кислота (когітум), нікотиноїламіномасляна кислота (пікамілон), гопантенова кислота (пантогам), пірацетам (ноотропіл), фенібут (ноофен)
6) стимулятори мозкового метаболізму: церебролізин, церегін та інші
7) препарати, які покращують мозковий кровообіг: цинаризин (стугерон), вінпоцетин (кавінтон), ніцерголін (ніцеріум, серміон)
8) вітамінотерапія – вітаміни В1, В6, В12, полівітамінні препарати
9) дегідратаційна терапія – діакарб, верошпірон, тріампур та інші
10) препарати калію – оротат калію, аспаркам, панангін
11) індивідуальна терапія, спрямована на соматичне оздоровлення дитини;
г) немедикаментозні методи лікування:
1) загальний масаж, мануальна терапія, особливо шийного відділу хребта;
2) рефлексотерапія;
3) лазеротерапія;
4) розвиваюча стимулотерапія.

Ускладнення лікування
Медикаментозні:
1. Нейролептичний синдром, що полягає в розвитку явищ паркінсонізму, акатизії, спізнілої реакції на зовнішні подразники; диспептичних явищ, алергічних реакцій (набряку обличчя), кінцівок; дерматитів.
2. При прийомі антидепресантів – сухість у роті, розширення зіниць, порушення акомодації, серцевого ритму, затримка сечовипускання, сонливість, запаморочення, тремор рук, парестезії, алергічні реакції.
3. При тривалому прийомі транквілізаторів можливе формування залежності, сонливість, млявість.

Лікування ускладнень

а) медикаментозне:
1) нейролептичний синдром купірується застосуванням «коректорів»
2) диспепсичні явища – зниження дози препарату або його відміна;
3) алергічні реакції – відміна препарату і призначення антиалергічних засобів
4) для попередження формування залежності при прийомі транквілізаторів необхідно контролювати тривалість безперервного прийому (курс не повинен перевищувати 2 місяці), перед повторним курсом – перерва в прийомі препарату не менше 1 місяця;

б) психотерапевтичне:
1) достатня тривалість лікування;
2) поєднання різних видів психотерапії;
3) дотримання етапів психотерапії;
4) послідовність психотерапевтичних заходів.

Умови лікування
Медико-педагогічна та логопедична корекція проводиться у амбулаторно-поліклінічних умовах або в умовах спеціалізованого дитячого закладу.

Термін лікування
Амбулаторно – 2-3 місяці, періодично – декілька років до досягнення бажаного результату.

Очікувані результати лікування
Корекція вимовляння звуків, автоматизація звуків та їх застосування в спонтанній мові, розширення словникового запасу.

Профілактика

– Первинна – раннє лікування ознак резидуально-органічного ураження головного мозку.
– Вторинна – рання діагностика і терапія розладів розвитку артикуляції.
– Третинна – попередження вторинної затримки психічного і мовного розвитку.

 

 

Розлад експресивної мови (F80.1)                 

Ці розлади характеризуються затримкою розвитку виразності мови у дітей з нормальним інтелектом, адекватним навчанням, відсутністю порушень слуху. При даній патології недорозвиток експресивності мовлення обумовлений органічним ураженням мовних зон мозку. Клінічна картина мовного дефекту обумовлена порушенням формування фонематичної, а іноді – артикуляційної сторін мови. За ступенем виразності, мовні порушення можуть бути від легких форм до більш важких. Вони можуть викликати затримку пізнавального розвитку дитини, проявом чого стає затримка її загального психічного розвитку. Можливі вторинні невротичні розлади, такі як реакція на дефект мови, що суттєво ускладнює лікування. До цієї групи входять, згідно з логопедичною класифікацією, такі порушення: 1) затримки мовного розвитку, проявом яких є загальний недорозвиток мови (ЗНМ) 1-3 рівня, 2) моторна алалія. Критерієм диференційного діагнозу між ЗНМ та алалією є ступінь мовного дефекту.

Діагностика

Клінічні діагностичні критерії, згідно з МКХ-10

A. Рівень оволодіння навичками експресивного мовлення, згідно з результатами оцінки із застосуванням стандартизованих тестів, більш ніж на два стандартних відхилення нижчий показника, притаманного для цього віку.

Б. Рівень оволодіння навичками експресивного мовлення не менш ніж на одне стандартне відхилення нижчий невербального IQ при його визначенні за стандартизованими тестами.

B. Рівень розвитку навичок рецептивного мовлення, за результатами оцінки із застосуванням стандартизованих тестів, знаходиться в межах двох стандартних відхилень від середнього показника для цього віку.

Г. Функції використання і розуміння засобів невербального спілкування та образної мови – в межах норми.

Ґ. Неврологічні, сенсорні порушення або фізіологічні дефекти, які б могли безпосередньо впливати на мовлення, відсутні; немає також ознак загального порушення розвитку (F84.-).

Д. Невербальний IQ за стандартизованим тестом повинен бути вищим за 70.

Специфічні розлади артикуляції (дислалія, шепелявість, інфантильна персеверація, дитяча, ледача, неакуратна мова) характеризуються частим і повторюваним порушенням звуків, в результаті чого мова стає патологічною. При цьому, розвиток мовних функцій – у межах норми. Несвоєчасна корекція цих порушень може призвести до гіпердинамічного синдрому, поведінкових і емоційних порушень, а також до вторинної затримки психічного і мовного розвитку, порушення спелінгування.

Психологічні діагностичні критерії
Такі ж, як і при F80.0.

Інші параклінічні діагностичні критерії:
а) ЕЕГ – часто дифузна патологія головного мозку, уповільнення формування а-ритму, можливі прояви пароксизмальної активності різноманітного ступеня вираженості;
б) ЕХО-ЕС – можливі різного ступеня вираженості прояви зовнішньої і внутрішньої гідроцефалії;
в) рентгенограма шийного відділу хребта – можливі прояви нестабільності, наслідки натальної цервікальної травми;
г) ЯМР – можливі різноманітні порушення лобових відділів кори головного мозку.

Лікування

Загальні принципи лікування
Такі ж, як і при F80.0.

Ускладнення лікування:
а) нейролептичний синдром, що полягає в розвитку явищ паркінсонізму, акатизії, спізнілої реакції на зовнішні подразники; диспептичних явищ, алергічних реакцій (набряку обличчя, кінцівок); дерматитів;
б) при прийомі антидепресантів – сухість у роті, розширення зіниць, порушення акомодації, серцевого ритму, затримка сечовипускання, сонливість, запаморочення, тремор рук, парестезії, алергічні реакції;
в) при тривалому прийомі транквілізаторів можливе формування залежності, сонливість, млявість.

Лікування ускладнень

Таке ж, як і при F80.0.

Умови лікування

Медико-педагогічна та логопедична корекція проводиться в амбулаторно-поліклінічних умовах або в умовах спеціалізованого дитячого закладу.

Термін лікування

Амбулаторно один або кілька років, до досягнення бажаного результату.

Очікувані результати лікування

Максимально можлива корекція вимовляння звуків, автоматизація звуків та їх застосування в спонтанній мові, розширення словникового запасу. Компенсація психічних порушень.

Профілактика

– Первинна – раннє лікування ознак резидуально-органічного ураження головного мозку.
– Вторинна – рання діагностика і терапія розладів розвитку артикуляції.
– Третинна – попередження вторинної затримки психічного і невротичних розладів мови.

 

 

 

Розлад рецептивної мови (F80.2)

Розлади рецептивної мови – це різного ступеня порушення здатності розуміння мови, яке не можна пояснити розумовою відсталістю або неадекватним навчанням та яке не пов’язане з грубими неврологічними розладами або порушеннями слуху. Можуть бути порушеними й інші складові компоненти мовлення, наслідком чого є затримка психічного розвитку, невротичні порушення.

До цієї групи включають:
1) афазію або дисфазію розвитку, рецептивний тип;
2) словесну глухоту,
3) уроджену слухову несприйнятливість; афазію Верніке, пов’язану з розвитком.

У дітей з розладами рецептивної мови можуть спостерігатися: слабкість інтеграції слухових і зорових стимулів; нормальна реакція на невербальні звуки навколишнього середовища; супутні розлади – порушення розвитку артикуляції, енурез, розлад розвитку координації і т.д.

Діагностика

Клінічні діагностичні критерії, згідно з МКХ-10

А. Рівень розуміння мови, згідно з результатами оцінки за стандартизованими тестами, більш ніж на 2 стандартних відхилення нижчий показника, що очікується у дитини цього віку.

Б. Рівень володіння навичками рецептивної мови не менше ніж на 1 стандартне відхилення нижчий невербального IQ при його визначенні за стандартизованими тестами.

В. Неврологічні, сенсорні порушення або фізичні дефекти, які безпосередньо впливали на рецептивну мову, відсутні; немає також ознак загального розладу розвитку (F84.-).

Г. Невербальний IQ за стандартизованим тестом вище 70.

Параклінічні діагностичні критерії:

а) аудіограма – частковий дефект чуття правильних тонів, нездатність локалізувати джерела звуків, підвищення порогу слухової активації;
б) ЕЕГ – характерна дифузна патологія головного мозку, з акцентом у скронево-лобових відділах, судомна готовність;
в) ЕХО-ЕС – можливі різноманітні ступені зовнішньої та внутрішньої гідроцефалії;
г) консультація ЛОР-лікаря, сурдолога, аудіограма – для виключення порушень органів слуху.

Лікування

Загальні принципи лікування
Такі ж, як і при F80.0.

Ускладнення та його лікування
Такі ж, як і при F80.0.

Умови лікування
Медико-педагогічна та логопедична корекція проводиться у амбулаторно-поліклінічних умовах або в умовах спеціалізованого дитячого закладу.

Термін лікування
Амбулаторно – один або кілька років, до досягнення бажаного результату.

Очікувані результати лікування

Максимально можлива корекція вимовляння звуків, автоматизація звуків та їх застосування у спонтанній мові, розширення словникового запасу. Компенсація психічних порушень.

Профілактика

– Первинна – раннє лікування ознак резидуально-органічного ураження головного мозку.
– Вторинна – рання діагностика і терапія розладів розвитку артикуляції.
– Третинна – попередження вторинної затримки психічного і невротичних розладів мови.

 

Набута афазія з епілепсією (синдром Ландау-Клеффнера) (F80.3)

При цьому розладі дитина, в якої розвиток мови у преморбіді мав нормальний перебіг, втрачає навички як рецептивної, так і експресивної мови, але зберігає загальний інтелект. Початок розладу супроводжується пароксизмальною патологією, яка реєструється на ЕЕГ. Крім того, можуть бути епілептичні напади. Частіше захворювання починаються у віці 3-7 років. Навички мовлення нерідко втрачаються вже протягом кількох днів або тижнів. Вважається, що причиною розладу є запальний процес у мозку дитини. У двох третин таких хворих у подальшому залишається різного ступеня виразності дефіцит розвитку рецептивної мови.

Діагностика

Клінічні діагностичні критерії, згідно з МКХ-10
A. Спостерігається значна втрата навичок експресивної і рецептивної мови протягом часу, який не перевищує 6 місяців.

Б. До цього розвиток мови був нормальним.

B. З’являються пароксизмальні ЕЕГ-феномени, які стосуються однієї або обох скроневих долей мозку. Вони можуть з’являтися як за два (менше) роки до початку розладів мови, так і протягом двох (або менше) років після цього.

Г. Слух в межах норми.

Ґ. Рівень невербального інтелекту залишається в межах норми.

Д. У дитини немає будь-якого неврологічного стану, який міг би бути діагностованим, за виключенням патології, на яку вказують аномалії ЕЕГ і епінападів (якщо вони є).

Е. Цей стан не відповідає критеріям загального розладу розвитку (F84.-).

Психологічні діагностичні критерії
Такі ж, як і при F80.0

Інші параклінічні діагностичні критерії:
а) ЕЕГ – часто дифузна патологія головного мозку, уповільнення формування а-ритму, різноманітні прояви пароксизмальної активності різного ступеня вираженості;
б) ЕХО-ЕС – можливі різного ступеня вираженості прояви зовнішньої та внутрішньої гідроцефалії;
в) рентгенограма шийного відділу хребта – можливі прояви нестабільності, наслідки натальної цервікальної травми;
г) ЯМР – можливі різноманітні порушення лобових відділів кори головного мозку.

Лікування

Загальні принципи лікування

Такі ж самі, як і при F80.0.
Важливою особливістю лікування цього мовного розладу є оптимальне застосування антиконвульсантів.

Ускладнення та його лікування

Такі ж самі, як і при F80.0.

Інші розлади розвитку мови

МКХ-10: F80.8

Варіантами розладів мови цієї групи є:
а) затримка мовного розвитку, обумовлена соціальною депривацією (F80.81);
б) затримка мовного розвитку, поєднана із затримкою психічного розвитку та специфічних навчальних навичок. Виражені порушення здатності розуміння мови та експресивної мови, які не можна пояснити розумовою відсталістю або неадекватним навчанням, та які не пов’язані з грубими неврологічними розладами або порушеннями слуху. Неповноцінні всі компоненти мови, наслідком чого є затримка психічного розвитку, невротичні порушення (F80.81.)

Психологічні та інші параклінічні діагностичні критерії, принципи лікування і профілактика
Такі ж, як і при F80.0.

 

Інші розлади розвитку мови (F80.8)

Варіантами розладів мови цієї групи є:
а) затримка мовного розвитку, обумовлена соціальною депривацією (F80.81);
б) затримка мовного розвитку, поєднана із затримкою психічного розвитку та специфічних навчальних навичок. Виражені порушення здатності розуміння мови та експресивної мови, які не можна пояснити розумовою відсталістю або неадекватним навчанням, та які не пов’язані з грубими неврологічними розладами або порушеннями слуху. Неповноцінні всі компоненти мови, наслідком чого є затримка психічного розвитку, невротичні порушення (F80.81.)

Психологічні та інші параклінічні діагностичні критерії, принципи лікування і профілактика
Такі ж, як і при F80.0.

 

Специфічні розлади розвитку шкільних навичок (F81)

Це розлади, при яких нормальний перебіг процесу набуття відповідних навичок порушується вже на ранніх стадіях розвитку дитини, що не є результатом відсутності сприятливих умов для навчання або наслідком розумової відсталості, травми головного мозку або захворювання. Найбільш поширеними серед них є: специфічні розлади читання, спелінгування, арифметичних навичок.

 

Специфічний розлад читання (F81.0)

Такі розлади (дислексія) характеризуються вираженим порушенням розвитку навичок читання, розпізнавання слів, розуміння прочитаного і пов’язаних з цим завдань, що не можна пояснити розумовою відсталістю або неадекватним навчанням. Вони не є також результатом дефектів слуху, зору або грубого неврологічного розладу.

Діагностика

Клінічні діагностичні критерії, згідно з МКХ-10
А. Спостерігається будь-яка з перелічених ознак:
1) показник правильності читання і (або) розуміння прочитаного на дві стандартні помилки нижчий за рівень, який можна очікувати у дитини, в зв’язку з її хронологічним віком і загальним інтелектуальним розвитком;
2) є анамнестичні дані про значні утруднення в читанні, що були у дитини в минулому, або дані про те, що вона вже отримувала в більш ранньому віці тестові показники, які відповідають п. 1 цього критерію, плюс показник граматичного тесту, який не менш ніж на дві стандартні помилки нижчий за рівень, який можна було б очікувати на основі хронологічного віку дитини і зниження її IQ.

Б. Порушення, описані в п. А, значною мірою заважають навчанню або утруднюють ті види діяльності в повсякденному житті дитини, які потребують оволодіння навичками читання.

В. Цей розлад не є прямим наслідком дефекту зору чи слуху або неврологічного розладу.

Г. Знання за шкільною програмою – в межах очікуваного середнього рівня.

Ґ. Значення IQ – вище 70.

Психологічні діагностичні критерії:
а) наявність оптико-просторових порушень і аналітико-синтетичної діяльності за стандартизованими тестами читання;
б) дослідження тонкої моторики:
1) малювальні тести (Гудинаф, Фей та ін.);
2) шкали психомоторного розвитку Озерецького;
3) візуально-моторні тести;
в) дослідження інтелекту:
1) прогресивні матриці Равена;
2) тест психічного світогляду Й.Ірасека;
3) тест Векслера.

Інші параклінічні діагностичні критерії
Специфічних порушень ЕЕГ, РЕГ, ЕХО-ЕС немає.

Лікування

Загальні принципи лікування

Терапевтична результативність ліків, вітамінів чи дієти не є очевидною. Зниження гіперактивності й підвищення концентрації уваги психофармакологічними засобами не обов’язково супроводжується специфічним позитивним ефектом щодо всіх шкільних навичок. Лише 25% дітей із легким ступенем розладу і 5% – із важким досягають середнього рівня успішності до кінця навчання в школі. Більш показними є:
а) логокорекція – акцент повинен робитися на використанні більш збережених індивідуально навичок, наприклад, слухового або зорового розрізнення.

Лікування повинно бути комплексним і спрямованим до всієї супутньої патології. Важливим у психопедагогічній роботі з дитиною є початкове тренування у засвоєнні читання графем – простих фонетичних одиниць, що утворюють склади. Лише коли дитина починає вільно орієнтуватися в графемах, вона може сприймати їх об’єднання в слова, а потім – у фрази. Необхідні сімейні консультації за стилем поводження з дитиною і вирішення її супутніх емоційних і поведінкових проблем. Залучення батьків до терапії припускає денне прослуховування ними того, що читає дитина;
б) немедикаментозні методи лікування:
1) масаж і мануальна стимулотерапія;
2) рефлексотерапія;
3) лазеротерапія.

Ускладнення захворювання

Вторинна затримка психічного розвитку.

Лікування ускладнень

Комплекс медико-педагогічних (логопедичних) заходів із стимулювання психічного розвитку дитини за принципами F70.

Умови лікування

Комплексні медико-педагогічні заходи, як правило, проводяться в амбулаторних умовах.

Термін лікування

Тривалість курсу лікування залежить від ступеня тяжкості диспексії, швидкості покращення функції читання та письма у процесі лікування, аж до досягнення максимально можливого результату.

Очікувані результати лікування
Активізація вищих психічних функцій, розвиток мовної пам’яті, усунення фонематичних труднощів, покращання навичок читання та письма.

Профілактика

– Первинна – раннє лікування ознак резидуально-органічного ураження головного мозку.
– Вторинна – своєчасне лікування порушень звукосприйняття і звуковимови, нормалізація та розвиток, відповідно до віку, оптико-просторових уявлень, пам’яті, уваги.
– Третинна – попередження вторинної затримки психічного і мовного розвитку.

 

Специфічний розлад спелінгування (F81.1)

Розлад проявляється труднощами вимовляння по буквах слів та їх правильного написання (дисграфія). Це призводить до порушення здатності до навчання, яке вперше виявляється в дитинстві й характеризується поганими успіхами в оволодінні письмом і композицією (правопис слів і вираження думок) з урахуванням інтелектуальних здібностей і освіти дитини.

Діагностика

Клінічні діагностичні критерії, згідно з МКХ-10

A. Показник, який був отриманий із застосуванням стандартизованого тесту з орфографії, не менш ніж на дві стандартні помилки нижчий за рівень, який можна було б очікувати з урахуванням віку і загального рівня інтелектуального розвитку дитини.

Б. Показники правильності читання і розуміння прочитаного, а також показники розвитку арифметичних навичок, знаходяться у межах норми.

B. Відсутні анамнестичні дані про суттєві утруднення у минулому в житті.

Г. Знання за шкільною програмою – в межах середнього рівня.

Ґ. Утруднення з орфографії спостерігалися вже на дуже ранніх етапах навчання цієї навички.

Д. Порушення, які відповідають критерію А, значною мірою заважають навчанню або утруднюють ті види діяльності в повсякденному житті, які потребують вміння грамотно писати.

Е. Значення IQ – вище 70.

Психологічні діагностичні критерії:
а) показник за стандартизованим тестом спелінгування, як мінімум, на 2 стандартні помилки нижчий за рівень, передбачуваний для хронологічного віку і загальної інтелектуальності дитини;
б) дослідження тонкої моторики:
1) малювальні тести (Гудинаф, Фей та ін.);
2) шкали психомоторного розвитку Озерецького;
3) візуально-моторні тести;
в) дослідження інтелекту:
1) прогресивні матриці Равена;
2) тест психічного кругозору Й.Їрасека;
3) тест Векслера.

Інші параклінічні діагностичні критерії
Специфічних порушень ЕЕГ, РЕГ, Ехо-ЕГ не досліджено.

Лікування

Загальні принципи лікування
Принципи терапії такі ж, як і при розладах читання. Основним методом є встановлення зворотнього зв’язку при постійному порівнянні вправи, що виконується, зі зразками правильного написання. Важливими є індивідуальний підбір для дитини психолого-педагогічної програми і формування у неї мотивації до участі в ній.

Ускладнення захворювання
Вторинна затримка психічного розвитку.

Лікування ускладнень
Комплексне медико-педагогічне (логопедичне) лікування затримки психічного розвитку за принципами F70.

Умови лікування
Комплексні корекційні медико-педагогічні заходи проводяться в амбулаторних умовах.

Термін лікування
Тривалість курсу корекційних заходів залежить від ступеня тяжкості дисграфії, швидкості покращення функції письма у процесі лікування, аж до досягнення максимально можливого результату.

Очікувані результати лікування
Активізація вищих психічних функцій, розвиток мовної пам’яті, усунення граматичних, семантичних та практичних труднощів, покращання навичок письма.

Профілактика

-Первинна – раннє лікування ознак резидуально-органічного ураження головного мозку.
– Вторинна – своєчасний розвиток фонетико-фонематичних, лексико-граматичних процесів, нормалізація і розвиток, відповідно до віку, оптико-просторових уявлень, пам’яті, уваги.
– Третинна – попередження вторинної затримки психічного і мовного розвитку.

 

Специфічний розлад арифметичних навичок (F81.2)

Цей розлад (дискалькулія, акалькулія) характеризується порушенням спроможності до арифметичного рахування при первинно збереженому інтелекті.

Діагностика

Клінічні діагностичні критерії, згідно з МКХ-10
A. Показник, який був отриманий із застосуванням стандартизованого арифметичного тесту, не менш ніж на дві стандартні помилки нижчий за рівень, який можна було б очікувати, виходячи з хронологічного віку і загального рівня інтелектуального розвитку дитини.

Б. Показники правильності читання і розуміння прочитаного, а також правопису, знаходяться в межах норми.

B. Відсутні анамнестичні дані про суттєві утруднення у минулому в читанні або в правописі.

Г. Знання за шкільною програмою – в межах середнього рівня.

Ґ. Утруднення в засвоюванні арифметичних навичок спостерігаються з самого початку навчання.

Д. Порушення, описані в критерії А, значною мірою перешкоджають навчанню або утруднюють ті види повсякденної діяльності, які потребують володіння навичками лічби.

Е. Значення IQ – вище 70.

Психологічні діагностичні критерії:
а) показник за стандартизованим арифметичним тестом, як мінімум, на 2 стандартні помилки нижчий за рівень очікуваного для хронологічного віку та інтелектуальності дитини;
б) дослідження тонкої моторики:
1) малювальні тести (Гудинаф, Фей та ін.);
2) шкали психомоторного розвитку Озерецького;
3) візуально-моторні тести;
в) дослідження інтелекту:
1) прогресивні матриці Равена;
2) тест психічного кругозору Й.Їрасека;
3) тест Векслера.

Інші параклінічні діагностичні критерії
Специфічних порушень ЕЕГ, РЕГ, ЕХО-ЕС немає.

Лікування

Загальні принципи лікування
Принципи терапії подібні до інших порушень шкільних навичок, з підкресленням індивідуалізації психолого-педагогічної програми до профілю порушення математичних навичок у кожному окремому випадку.
Ускладнення захворювання
Розвиток вторинної затримки психічного розвитку.

Лікування ускладнень
Комплексний медико-педагогічний лікувально-реабілітаційний підхід за принципами F70.

Умови лікування
Комплексні корекційні медико-педагогічні заходи, як правило, проводяться в амбулаторних умовах.

Термін лікування
Тривалість курсу корекційних заходів залежить від ступеня тяжкості дискалькулії, швидкості покращання функції лічби у процесі лікування, але до досягнення максимально можливого результату.

Очікувані результати лікування
Активізація вищих психічних функцій, розвиток мовної пам’яті, усунення фонематичних труднощів, покращання навичок лічби.

Профілактика

– Первинна – раннє лікування ознак резидуально-органічного ураження головного мозку.
– Вторинна – своєчасний розвиток дрібної моторики, оптико-просторових уявлень відповідно до віку.
– Третинна – попередження вторинної затримки психічного і мовного розвитку.

 

Змішаний розлад шкільних навичок (F81.3)

Це недостатньо концептуалізована залишкова категорія (затримка психічного розвитку через поточне або резидуально-органічне ураження головного мозку), при якій істотно порушені як арифметичні навички, так читання і спелінгування. Однак цей розлад не можна пояснити тільки загальною розумовою відсталістю або неадекватним навчанням. У дитини з цим видом розладу можуть одночасно виявлятися діагностичні критерії F81.2 і 81.0 або 81.1.

Діагностика

Клінічними ознаками також можуть бути:
а) порушення функцій мови, письма, читання, рахування при зберіганні часткової потенційної можливості до навчання;
б) неможливість відновлення порушених функцій без створення спеціальних лікувально-корекційних умов.

Психологічні діагностичні критерії:
а) дослідження інтелекту:
1) нерівномірний або низький запас знань при потенційно збережених можливостях за стандартизованими тестами;
2) прогресивні матриці Равена;
3) за тестом Векслера, невербальний IQ вищий за 70;
4) тест психічного кругозору Й.Їрасека та інші;
б) тестовий рівень точності відтворення читаного тексту або його розуміння – не менш ніж на два стандартних відхилення нижчий за той, який можна було б очікувати в нормі, виходячи з віку і загального інтелектуального розвитку;
в) тестовий рівень навичок лічби не менше ніж на два стандартних відхилення нижчий за той, який можна було б очікувати в нормі, виходячи з віку і загального інтелектуального розвитку;
г) дослідження тонкої моторики:
1) малювальні тести (Гудинаф, Фей та ін.);
2) шкали психомоторного розвитку Озерецького;
3) візуально-моторні тести.

Інші параклінічні діагностичні критерії, загальні принципи лікування, ускладнення захворювання та їх лікування, умови лікування поєднують у собі всі відповідні попередні пункти F80-.

Термін лікування

Залежить від швидкості отримання максимально можливого рівня корекції дефекту.

Очікувані результати лікування
Покращання успішності опанування шкільної навчальної програми.

Профілактика

– Первинна – раннє лікування резидуально-органічного ураження головного мозку.
– Вторинна – своєчасне купірування органічного ураження головного мозку і судомного синдрому.
– Третинна – заходи, спрямовані на попередження деменції.

 

Специфічний розлад розвитку рухових функцій (F82)

Це розлад, при якому основною ознакою є серйозне порушення в розвитку рухової координації, що не можна пояснити загальною інтелектуальною відсталістю або якимось специфічним уродженим або придбаним неврологічним розладом. Типовим для моторної незграбності є її сполучення з деяким ступенем порушення продуктивності у виконанні зорово-просторових когнітивних завдань. Характерним є:
а) рухова координація дитини при тонких або значних рухових спробах значно нижча за рівень, який відповідає її віку та загальній інтелектуальності;
б) труднощі в координації відзначаються з ранніх етапів розвитку (тобто вони не входять до складу набутої недостатності) та не є обумовлені будь-якими дефектами зору або чуття, або будь-яким неврологічним розладом, що діагностується;
в) ступінь порушення тонкої або грубої рухової координації значно варіює, і конкретні типи рухової неспроможності варіюють із віком;
г) у деяких дітей можуть відзначатися шкільні труднощі, іноді – досить серйозні.

Діагностика

Клінічні діагностичні критерії, згідно з МКХ-10
A. Показник, отриманий із застосуванням стандартизованого тесту рухової координації, не менш ніж на два стандартних відхилення нижчий за рівень, який можна було б очікувати на основі хронологічного віку дитини.

Б. Описане в критерії А порушення суттєво заважає навчанню або викликає утруднення в повсякденному житті.

B. Відсутній будь-який, досить чітко окреслений, неврологічний розлад, який можна було б діагностувати.

Г. Значення IQ – вище 70.

Психологічні діагностичні критерії:
а) тестові показники тонкої та загальної моторної координації, які, щонайменше на два стандартні відхилення, нижчі за вікову норму, досліджуються за допомогою:
1) малювальних тестів (Гудинаф, Фей та інші);
2) шкали психомоторного розвитку Озерецького;
3) візуально-моторних тестів;
б) дослідження інтелекту проводиться за допомогою:
1) прогресивних матриць Равена;
2) тесту психічного кругозору Й.Їрасека;
3) тесту Векслера (невербальний IQ – вищий за 70).

Інші параклінічні діагностичні критерії
ЕЕГ – варіює від норми до різного ступеня вираженості порушень функціонування головного мозку.

Лікування

Загальні принципи лікування:
а) основні корекційні заходи спрямовані на формування та розвиток загальних рухових навичок, специфічної організації рухів кисті руки, виконання комплексів рухових вправ, які допомагають розвитку координації, формуванню ліво-правих уявлень, орієнтації у власному тілі. Застосовують спеціальні вправи, спрямовані на корекцію графічної діяльності дитини;
б) медикаментозна терапія (усі ліки застосовуються у вікових дозах, з урахуванням маси тіла хворих):
1) транквілізатори
2) ноотропи та гамкергічні засоби
3) вазоактивні препарати
4) вітамінотерапія
в) немедикаментозні методи лікування:
1) ЛФК;
2) фізіотерапія (масаж; голкорефлексотерапія та інші).

Ускладнення
Алергійні реакції на прийом ліків.

Лікування ускладнень
Відміна препаратів та призначення протиалергійних засобів

Умови лікування
Амбулаторне, при значних клінічних проявах – стаціонарне.

Термін лікування
У стаціонарі – в середньому, 30 днів. Амбулаторно – 2-3 місяці, періодично, протягом кількох років.

Очікувані результати лікування
Покращання рухових функцій, координації, розвиток графомоторної функції, що веде до покращання шкільної успішності.

Профілактика

– Первинна – раннє лікування резидуально-органічного ураження головного мозку.
– Вторинна – своєчасне лікування порушень звукосприйняття та звуковимови, нормалізація і розвиток, відповідно до віку, оптико-просторових уявлень, пам’яті, уваги.
– Третинна – попередження вторинної затримки психічного і мовного розвитку.

 

Змішані специфічні розлади (F83)

Це недостатньо розроблена (але необхідна) залишкова група розладів, при яких є поєднання специфічних розладів розвитку мовлення, шкільних навичок і/або рухових функцій, але немає значного переважання жодного з них, щоб установити відповідний діагноз. Загальним для цих специфічних розладів розвитку є їх сполучення з деяким ступенем загального порушення когнітивних функцій. Ця категорія може використовуватися тільки тоді, коли є виразна сукупність специфічних розладів. Таким чином, цю категорію варто застосовувати лише тоді, коли у дитини зустрічаються дисфункції, що відповідають критеріям двох або більше рубрик F80.-, F81.- і F82.-.

 

Загальні розлади розвитку (F84)

Загальні розлади розвитку виявляються як відхилення або затримка в розвитку уваги, сприйняття, у формуванні соціальної, мовної і рухової поведінки.

 

Дитячий аутизм (F84.0)

Розлад у вигляді дитячого (інфантильного) аутизму (синдрому Канера) характеризується аномалією поведінки і порушеннями у соціальній взаємодії, комунікабельності й уяві, значним звуженням інтересів й активності, та виявляється у віці до трьох років.

Діагностика

Клінічні діагностичні критерії, згідно з МКХ-10
А. У віці до 3 років спостерігаються виражені порушення щонайменше у одній із таких сфер:
1) рецептивна й експресивна мова, що використовується в соціальній комунікації;
2) розвиток вибіркової прихильності до оточуючих людей або реципрокної соціальної взаємодії;
3) функціональні або символічні ігри.

Б. Спостерігаються, у цілому, не менше шести з нижченаведених симптомів; із них не менше двох – у першій підгрупі (1) і по одному – в інших (2-3):
1) якісні зміни в реципрокній соціальній взаємодії:
а) нездатність до використання контакту поглядом, мімікою, позою і жестами для регулювання соціальних відносин;
б) нездатність, незважаючи на наявні можливості, встановлювати контакти з однолітками, адекватними до віку дитини, засобами, які б були викликані спільними інтересами, діяльністю та емоціями;
в) порушення соціально опосередкованої емоційності, відсутність або девіантна реакція на почуття навколишніх, або порушення модуляції поводження, відповідно до соціального контексту, або нестійка інтеграція соціальної, емоційної та комунікативної поведінки;
г) нездатність до спонтанного співпереживання радості, інтересів або діяльності з оточуючими (наприклад, неспроможність показати, принести або пояснити іншим важливі для хворого речі);
2) якісні відхилення в комунікації:
а) затримка або повна відсутність розвитку розмовної мови, не супроводжувана спробою компенсації мімікою або жестами як альтернативою спілкування;
б) відносна нездатність почати або підтримати мовний контакт (на відповідному рівні), при якому досягається взаємне спілкування з іншими особами;
в) стереотипії в мові або неадекватне використання слів і фраз;
г) відсутність символічних ігор або (у ранньому віці) ігор соціальної імітації;
3) обмежені, повторювані й стереотипні шаблони поведінки, інтересів та діяльності, що проявляється у:
а) схильності до одного або декількох стереотипних і обмежених інтересів, анормальних за змістом, спрямованістю або інтенсивністю;
б) нав’язлива фіксація на специфічних, не функціональних поведінкових елементах або ритуальних діях;
в) стереотипні рухи верхніх кінцівок або складні рухи всього тіла;
г) переважна уважливість або зайнятість окремими частинами об’єктів гри або нефункціональними властивостями ігрового матеріалу (наприклад, їхнім запахом, фактурою поверхні, шумом, вібрацією).

В. Клінічна картина не відповідає критеріям інших порушень розвитку, специфічного порушення розвитку рецептивної мови (F80.2) із вторинними соціоемоційними проблемами, реактивному (F94.1) або розгальмованому (F94.2) розладу уподобання дитячого віку; розумової відсталості з емоційними або поведінковими порушеннями (F70-F72); шизофренії (F20.-), незвичайно ранньому початку синдрому Ретта (F84.2).

Психологічні діагностичні критерії
У зв’язку з поліморфністю етіологічних причин і різноманіттям сполучень клінічних симптомів, проводиться диференціальний діагноз між формами дитячого аутизму, а також із ранньою дитячою шизофренією, розумовою відсталістю з порушеннями поведінки, дезінтегративним психозом, сенсорною і моторною алалією, уродженою глухотою. Мають значення такі клініко-психологічні показники:
а) негативістичне ставлення до будь-якого дослідження;
б) показники IQ на 30% вищі за 70, у 30% складають 50-70, у 40% – 50-55, можливі нижчі;
в) проводиться визначення рівня сформованості сенсомоторної координації та перцептивної конструктивної діяльності, формування соціальних аспектів діяльності та поведінки, рівня спілкування; сформованих, але не реалізованих, здібностей та вмінь, сфери спонтанної активності дитини за стандартизованими тестами;
г) здійснюється визначення стану всіх сторін усної та письмової мови, вміння і бажання використовувати їх для комунікації за даними дефектологічного дослідження.

Інші параклінічні діагностичні критерії:
а) ЕЕГ – можливі прояви грубої дифузної патології, генералізованої судомної готовності;
б) ЕХО-ЕС – можливі різноманітні ступені вираженості зовнішньої та внутрішньої гідроцефалії;
в) дослідження в медико-генетичному центрі – можлива наявність уроджених порушень обміну і хромосомного набору;
г) рентгенограма шийного відділу хребта – можливі різноманітні уроджені аномалії, наслідки натальної травми хребцевого стовпа;
ґ) аудіограма проводиться для диференційного діагнозу з рецептивними порушеннями розвитку, глухотою і є, як правило, без патологічних змін.

Лікування

Загальні принципи лікування
Лікування хворих на дитячий аутизм повинно бути комплексним, включати медикаментозне лікування, психотерапію, логопедичну і соціальну (дефектологічну) корекцію, немедикаментозне лікування. Курси лікування повинні проводитися в умовах психіатричних стаціонарів, напівстаціонарів, денних стаціонарів, зазвичай 2 рази на рік по 2-4 місяці. Реабілітація хворих повинна включати усі форми позалікарняної допомоги, насамперед – у сім’ї, при відповідному регулюванні цієї роботи психіатром і медичним психологом.

Медична допомога будується на етіопатологічній концепції дитячого аутизму. Уся терапевтична робота спирається на психопатологічну кваліфікацію стану хворого; її ядром є психофармакотерапія, спрямована на ослаблення психічної напруженості, зникнення психопатологічних негативних симптомів хвороби, на активізацію дитини:
а) фармакотерапія не змінює перебігу аутизму, але вона корисна для контролю таких симптомів, як гіперактивність, аутоагресія, гетероагресія, розлади сну.

Усі ліки застосовуються у вікових дозах, із врахуванням маси тіла хворих:
1) психостимулятори
2) нейролептики: рисперидон (рисполепт, риссет, рисперон), клозапін (лепонекс, азалептин) та інші
3) антидепресанти, перш за все, – із седативною або збалансованою дією: амітриптилін, сертралін (золофт, стимулотон), флувоксамін (феварин), (прозак) та інші
4) транквілізатори та снодійні засоби: гідазепам, діазепам та інші
5) седативні засоби: препарати валеріани, собачої кропиви, бромід натрію;
6) ноотропи та гамкергічні препарати: пірацетам, фенібут (ноофен), гопантенова кислота (пантогам) та інші
б) індивідуальна терапія, спрямована на соматичне оздоровлення дитини;
в) немедикаментозні методи лікування – залежно від індивідуального патогенезу, можуть бути рекомендовані:
1) загальний і сегментарний тонізуючий масаж;
2) масаж шийно-комірцевої зони і голови, мануальна терапія;
3) голкорефлексо-, лазерорефлексотерапія, Су-Джок терапія;
4) фізіотерапія – хвойні, вуглекислі й перлові ванни, циркулярний душ, загальні вологі укутування, при відсутності епілептичних проявів – гальванічний комір за Щербаком, електрофорез брому за Вермелем, електросон та інші;
5) ЛФК, ритміка і логоритміка;
г) психологічна корекція здійснюється переважно в ігровій діяльності у індивідуальних і групових заняттях; батькам аутизованої дитини даються рекомендації з корекційного виховання та її навчання у домашніх умовах, з урахуванням єдності вимог і наслідування в заняттях, проведених із дитиною в лікувальній установі;
ґ) логопедична робота спрямована на подолання дефектів мови і виховання мовної активності; вона тісно пов’язана з роботою педагога-дефектолога, дотримується принципу наслідування;
д) дефектологічна робота є основною і проводиться на фоні медикаментозної терапії за такими напрямками: власна оцінка стану дитини, рівня її розвитку, запасу знань, поведінкових навичок, характеру спілкування, що порівнюється з лікарською і патопсихологічною оцінками; вона є основою розробки індивідуального плану корекційних педагогічних заходів.

Ускладнення захворювання та його неправильного лікування:
а) соціальна дезадаптація дитини, поява негативної психопатологічної симптоматики;
б) розвиток нейролептичного синдрому;
в) розвиток алергічних проявів і реактивних захворювань ШКТ унаслідок проведення розгорнутих курсів медикаментозної терапії.

Лікування ускладнень:
а) соціальна дезадаптація упереджується тривалою комплексною терапією;
б) ускладнення, пов’язані з передозуванням нейролептиків і/або антидепресантів, купіруються і попереджаються за допомогою сукупного прийому блокаторів холінореактивних систем – паркопану, циклодолау та ін. (див. табл. 6);
в) алергійні ускладнення потребують тимчасової відміни препаратів і симптоматичного лікування.

Умови лікування
Амбулаторне, при вираженій ажитації або агресії – стаціонарне.

Термін лікування
У стаціонарі – в середньому, 4-8 тижнів. Амбулаторно – за показаннями, протягом років.

Очікувані результати лікування
Подолання основних проявів дезадаптації та загострення симптомів, а також корекція патологічних захисних механізмів та поведінкових реакцій.

Профілактика

– Первинна – полягає в медико-генетичному дослідженні вагітних жінок групи ризику.
– Вторинна – максимально раннє виявлення дитячого аутизму, проведення соціальної, педагогічної психокорекції.
– Третинна – заходи реадаптації та реабілітації цих хворих, запобігання подальшому розвитку негативної психопатологічної симптоматики.

 

Атиповий аутизм (F84.1)

Тип загального розладу розвитку, що відрізняється від аутизму або віком початку, або відсутністю хоча б одного з трьох діагностичних критеріїв. Атиповий аутизм найчастіше виникає в дітей із глибокою розумовою відсталістю, у котрих дуже низький рівень психічного функціонування забезпечує незначний простір для прояву специфічної поведінки, він також зустрічається в осіб із важким специфічним розладом розвитку рецептивної мови.

Діагностика

Клінічні діагностичні критерії, згідно з МКХ-10
A. Спостерігаються виражені порушення розвитку з початком в З роки і пізніше (критерії відповідають таким при дитячому аутизмі, за винятком більш пізнього віку початку).

Б. Порушення торкаються якісних особливостей соціальної взаємодії, поведінкових стереотипій, інтересів та діяльності (критерії відповідають таким при дитячому аутизмі, за винятком кількості сфер, у яких виявляються порушення).

B. Цей розлад не відповідає всім діагностичним критеріям дитячого аутизму (F84.0).

Психологічні та інші параклінічні критерії, загальні принципи лікування, профілактика відповідають F84.0.

Слід зазначити, що специфіка атипічного аутизму потребує обов’язкового врахування, оскільки стандартне лікування та навчання цих хворих за загальними програмами для дітей із розумовою відсталістю або емоційно-поведінковими розладами, що нерідко відбувається, не дозволяє реалізувати можливості терапевтичного потенціалу.

 

Синдром Ретта (F84.2)

Це хворобливий стан невідомої етіології, який до теперішнього часу описаний тільки у дівчат. Він виділяється на основі особливостей початку, перебігу й симптоматики. При ньому, якийсь час хвора дитина розвивається нормально. У деяких випадках нормальний розвиток спостерігається до півторарічного віку. Прогресування має певну фазність. У початковій фазі застою (6-18 місяців) спостерігається затримка збільшення розмірів черепа, гіпотонія, втрата зацікавленості в грі. У фазі швидкого регресу (1-2 роки) відзначається зниження інтересу до оточення, відсутність спілкування, стереотипні реакції на навколишні подразники, виражена тривога у незнайомих ситуаціях або навіть без приводу, втрата мовних навичок, різноманітні стереотипні рухи руками. У 80% випадків додаються судомні прояви, після 2 років практично завжди знаходять зміни на ЕЕГ. У псевдостаціонарній фазі проявляються ознаки атаксії-апраксії у вигляді посмикувань, які посилюються при стресі, дихальної дисфункції, стереотипне змочування рук слиною, випинання язика, недостатнє пережовування їжі, поганий контроль фізіологічних відправлень, бруксизм (скреготання зубами, яке нагадує звук при повільному доставанні пробки з пляшки), ранній сколіоз. На стадії пізніх порушень моторики (ранній підлітковий вік) виявляється втрата м’язової маси, тетрапаретична слабкість, зміни суглобів та хребта. Хворі втрачають можливість до самостійних пересувань. Інтенсивність судомного синдрому на цьому етапі часто знижується.

Діагностика

Клінічні діагностичні критерії, згідно з МКХ-10
А. Спостерігається нормальний перебіг пре- та перинатального періодів; психомоторний розвиток у перші 5 місяців та об’єм черепа при народженні – в межах норми.

Б. Відзначається затримка росту черепа в інтервалі від 5 місяців до 4 років, втрата набутих мануальних навичок в інтервалі від 5 місяців до 2,5 років, паралельні порушення комунікативної поведінки, поява некоординованої невпевненої ходи та/або рухів тіла.

В. Виникають тяжкі порушення експресивної та рецептивної мови, виражена психомоторна загальмованість.

Г. Характерні стереотипні рухи руками (заламування або як при вмиванні), що спостерігаються паралельно з втратою надбаних навичок.
Психологічні діагностичні критерії:
а) діагностичні шкали оцінки етапів довербального та невербального розвитку;
б) шкала розвитку А.Гезелла.

Інші параклінічні діагностичні критерії
ЕЕГ – після 2 років характерна дифузна патологія головного мозку, судомна готовність.

Лікування

Загальні принципи лікування:
а) розробка індивідуалізованого плану догляду за хворою дитиною;
б) медикаментозне лікування (усі препарати застосовуються у вікових дозах):
1) оптимальним антиконвульсантом є карбамазепін (фінлепсин, фінлепсин ретард, тимоніл)
2) ноотропи
3) дегідратаційна терапія
4) вітамінотерапія
в) ЛФК.

Ускладнення
Алергійні реакції на прийом ліків.

Лікування ускладнень
Відміна препарату та призначення протиалергійних засобів

Умови лікування
Амбулаторне при утриманні у сім’ї або в інтернаті.

Термін лікування
Амбулаторно, по 2-3 місяці, періодично.

Очікувані результати лікування
Можливе покращання соціальної адаптації дитини.

Профілактика

– Первинна – профілактика анте- та перинатальної патології, своєчасне лікування патології вагітності.
– Вторинна – рання діагностика і терапія розладів розвитку дитини.
– Третинна – покращання адаптації дитини.

 

 

Інший дезінтегративний розлад дитячого віку (F84.3)

Це розлад розвитку (інший, ніж синдром Ретта), що визначається періодом нормального розвитку до його початку, чіткою втратою протягом кількох місяців раніше набутих навичок, принаймні в деяких сферах розвитку, з одночасною появою характерних аномалій соціального, комунікативного і поведінкового функціонування.

Початок захворювання може іноді відтягуватися до віку 3 або 4 років. Маніфестація – раптова, у більшості випадків – без якогось іншого попереднього захворювання, у вигляді чітких поведінкових змін.

Діагностика

Клінічні діагностичні критерії, згідно з МКХ-10
А. Нормальний розвиток у дитини триває щонайменше до дворічного віку, включаючи комунікативні навички й адекватне віку соціальне пристосування.

Б. З початком розладу, відзначається виразна втрата раніше набутих навичок. Відсутні будь-які можливості їх епізодичного використання у будь-яких ситуаціях. Втрата навичок спостерігається не менше, ніж у двох з таких сфер:
1) експресивна або рецептивна мова;
2) ігрова активність;
3) соціальні навички або адаптивна поведінка;
4) контроль функції кишечника і сечовиділення;
5) рухові навички.

В. Якісні зміни соціальної поведінки відзначаються щонайменше у двох з таких сфер:
1) соціальній взаємодії (відповідно до критеріїв, сформульованих для дитячого аутизму);
2) комунікації (так само, як для дитячого аутизму);
3) обмежені, повторювані й стереотипні шаблони поведінки, інтересів та діяльності, включаючи моторні стереотипії;
4) загальна втрата інтересу до об’єктів та навколишнього в цілому.
Г. Розлад не відповідає критеріям придбаної афазії з епілепсією (F80.3), елективного мутизму (F94.0), синдрому Ретта (F84.2) або шизофренії (F20.-).

Психологічні та інші параклінічні діагностичні критерії
Відповідають F84.0.

Лікування

Загальні принципи лікування
Хвороба прогресує, патогенетичного лікування немає.
Психопедагогічні заходи мають на меті мінімізацію девіантної поведінки й використання резервів психіки, що зберігаються. Психофармакотерапія зарекомендувала себе тут успішно лише щодо впливу на вторинну супутню психічну патологію. Велика увага приділяється соматичному догляду за дитиною, психологічній роботі з рідними, спрямованій на зниження почуття провини і стигматизуючого ставлення до пацієнта.

Умови лікування
Амбулаторне, при вираженій ажитації або агресії – стаціонарне.

Термін лікування
У стаціонарі – 4-8 тижнів; амбулаторно – за показаннями, практично постійно.

Очікувані результати лікування
Можливе поліпшення адаптації дитини.

 

 

Гіперактивний розлад, який об’єднується з розумовою відсталістю і стереотипними рухами (F84.4)

Діагностичне відокремлення хворих із моторними стереотипіями, які одночасно мають різного ступеня прояви розумової відсталості, обґрунтовується, поки що, суто прагматичним розумінням. Таким хворим із важкою розумовою відсталістю не показане призначення стимулюючих препаратів, у зв’язку з небезпекою виникнення у них дисфоричних станів. У них також у підлітковому віці, на відміну від хворих із нормальним інтелектом, є тенденція до переходу гіперактивності в рухову загальмованість.

Діагностика

Клінічні діагностичні критерії, згідно з МКХ-10

Для діагностики розладу хворобливий стан повинен відповідати таким критеріям:

A. Різко виражена рухова гіперактивність із, як мінімум, двома з наступних проявів порушень моторики і зосередження:
1) безперервне рухове занепокоєння, яке проявляється бігом, стрибками, іншими рухами всього тіла;
2) виражена непосидючість: якщо пацієнт не зайнятий стереотипною діяльністю, він не в змозі всидіти більше декількох секунд;
3) невгамовна активність у ситуаціях, що потребують відпочинку;
4) занадто швидка зміна окремих видів діяльності (що не виключає можливості час від часу займатися якоюсь діяльністю, яка привертає більшу увагу і зацікавленість дитини).

Б. Повторювана стереотипна поведінка з щонайменше однією із таких ознак:
1) фіксовані й часто повторювані моторні стереотипії (це можуть бути складні рухи всього тіла або більш прості, як, наприклад, оплески);
2) зайве і нефункціональне повторення стереотипних дій, гра з поодиноким об’єктом (наприклад, водою, яка тече) або ритуальні дії (на самоті або із залученням інших людей);
3) повторюване самопошкодження.

В. Коефіцієнт інтелектуального розвитку – нижчий за 50.

Г. Відсутність порушень соціалізації – за аутистичним типом, виражається наявністю щонайменше трьох із таких ознак:
1) адекватне віку використання контакту поглядом, мімікою і позою для регуляції соціальної взаємодії;
2) адекватні віку стосунки з ровесниками із загальними інтересами, заняттями і т.д.;
3) потреба до контакту з іншими людьми, щонайменше – періодичний пошук пестощів і розради в оточуючих;
4) здібність до спільного переживання радості з іншими людьми.

Г. Стан не відповідає критеріям аутизму (F84.0-F84.1) дезінтегративного розладу дитячого віку (F84.3) або гіперкінетичного розладу (F90.-).

Психологічні та інші параклінічні діагностичні критерії відповідають F70.- і F90.-.

Загальні принципи лікування
Відповідають F84.0.

Умови лікування
Амбулаторне, при утриманні у сім’ї або в інтернаті.

Термін лікування
Амбулаторно, 2-3 місяці, періодично, протягом кількох років.

Очікувані результати лікування
Можливе покращення адаптації дитини.

Профілактика

– Первинна – профілактика анте- та перинальної патології, своєчасне лікування патології вагітності.
– Вторинна – рання діагностика і терапія розладів розвитку дитини.
– Третинна – покращання адаптації дитини.

 

Синдром Аспергера (F84.5)

Розлад характеризується аутистичною відірваністю дитини від зовнішнього реального світу, відгородженістю від однолітків, вигадливою парадоксальністю емоційного життя і поведінки. Більшість дітей мають нормальний загальний інтелект, але помітно незграбні.

Діагностика

Клінічні діагностичні критерії, згідно з МКХ-10
A. Відсутнє клінічно значуще загальне уповільнення когнітивного або мовного розвитку. Діагноз потребує використання дитиною окремих слів вже у віці не пізніше двох років і комунікативних фраз – не пізніше трьох років. Навички самообслуговування, адаптивна поведінка і цікавість до навколишнього повинні, протягом перших трьох років життя, відповідати нормальному розвитку інтелекту. Основні етапи рухового розвитку можуть бути дещо уповільнені, дискоординація є частою (але не обов’язковою) діагностичною ознакою. Спеціальні навички нерідко пов’язані з ізольованими інтересами, характерні, але також необов’язкові для діагнозу.

Б. Спостерігається якісне порушення соціальної взаємодії (відповідно до критеріїв аутизму).

B. Відзначається надзвичайно інтенсивний ізольований інтерес до чого-небудь або обмежені поведінкові стереотипії й заняття (критерії ті ж самі, що й аутизму, за винятком манірності в поводженні, зайвої фіксованості на окремих об’єктах або нефункціональних ознаках ігрового матеріалу).

Г. Розлад не відповідає критеріям інших загальних порушень розвитку, шизотипового розладу (F21), простої форми шизофренії (F20.6), реактивного (F94.1) або розгальмованого (F94.2) розладу уподобання дитячого віку, ананкастного розладу особистості (F60.5) або обсесивно-компульсивного розладу (F42.-).
Психологічні та інші параклінічні діагностичні критерії відповідають F84.0.

Лікування

Загальні принципи лікування
Психопедагогічне втручання повинно будуватися на основі індивідуальних показників IQ. Найбільш ефективними є індивідуальна когнітивна терапія і груповий тренінг соціальних і окремих рухових навичок. Тренування фахових навичок є основою наступного соціального пристосування.

Медикаментозна терапія (препарати застосовуються у зазначених вікових дозах):
1) антидепресанти призначаються при тривожно-депресивних і обсесивних розладах: сертралін (золофт, серліфт), флувоксамін (феварин) та інші (
2) при розладах зосередження використовуються стимулятори: пемолін і інші у вікових дозах
3) індивідуальна терапія спрямована на соматичне оздоровлення дитини.

Умови лікування
Амбулаторне, при вираженій ажитації або агресії – стаціонарне.

Термін лікування
У стаціонарі – 4-8 тижнів; амбулаторно за показаннями – постійно.

Очікувані результати лікування
Подолання основних проявів дезадаптації та загострення симптомів, а також корекція патологічних захисних механізмів та поведінкових реакцій.

Профілактика

– Первинна – полягає в медико-генетичному дослідженні вагітних жінок групи ризику.
– Вторинна – максимально рання соціальна, педагогічна психокорекція.
– Третинна – заходи з реадаптації та реабілітації цих хворих, запобігання подальшому розвитку негативної психопатологічної симптоматики.

Інші загальні розлади розвитку (F84.8)

Інші розлади психологічного розвитку (F88)

 

Поведінкові та емоційні розлади, які зазвичай починаються в дитячому та підлітковому віці

 

Гіперкінетичні розлади

МКХ-10: F90.0-F90.9

 

Порушення активності та уваги

МКХ-10: F90.0

Розлад у вигляді гіперактивності з дефіцитом уваги (синдром гіперактивності), являє собою набір симптомів, що характеризуються здатністю утримувати увагу лише на короткий період часу, через неможливість зосередитися, імпульсивністю та гіперактивністю.

Діагностика

Клінічні діагностичні критерії, згідно з МКХ-10
G1. Неуважність. Спостерігається порушення уваги протягом не менш ніж
6 місяців. При цьому стало спостерігається не менш ніж 8 таких ознак, вираженість яких заважає соціальній адаптації дитини і не відповідає етапу її розвитку:
1) дитина не може виконати шкільне або інше завдання без помилок, які викликані її неуважністю до деталей;
2) дитина через нестійкість уваги часто не може закінчити вправу або гру, яку вона виконує;
3) дитина часто не слухає, що їй говорять;
4) дитина, зазвичай, не може дотримуватися вказівок і пояснень, які необхідні для виконання шкільних або інших завдань (але не через опозиційну поведінку або через те, що не зрозуміла інструкції);
5) дитина часто не може правильно організувати свою роботу;
6) вона намагається уникнути роботи, яку не любить, та яка потребує наполегливості й старанності;
7) дитина часто втрачає речі, які є важливими для виконання завдань (письмове приладдя, іграшки, книги, інструменти) або іншої діяльності;
8) вона часто легко відволікається на зовнішні стимули;
9) вона зазвичай є забудькуватою у повсякденній діяльності.

G2. Гіперактивність. Протягом не менше 6 місяців повинно спостерігатися не менш ніж 3 ознаки цього прояву значної вираженості, які є дезадаптуючими і не сумісними з етапом розвитку дитини. Діти:
1) часто перебирають або розмахують руками та ногами, крутяться на стільці;
2) залишають своє робоче місце у класній кімнаті або в інших ситуаціях, які потребують зосередженості;
3) бігають навколо або лізуть будь-куди у ситуаціях, коли це є неприпустимим;
4) часто занадто галасливі у грі або неспроможні тихо проводити час;
5) демонструють у своїй поведінці стійкий нахил до зайвої рухової активності, яка не контролюється ні соціальним контекстом, ні заборонами дорослих.

G3. Імпульсивність. Протягом не менш ніж 6 місяців повинна стійко спостерігатися не менш ніж 1 ознака проявів імпульсивної вираженості, яка призводить до соціальної дезадаптації дитини та не відповідає етапу її розвитку. Характерним є те, що діти часто:
1) вискакують з відповіддю, не дослухавши запитання;
2) не можуть дочекатися своєї черги в іграх або групових ситуаціях;
3) перебивають або заважають іншим;
4) надміру багатослівні, не реагують на спроби зупинити їх базікання.
G4. Початок розладу – у віці не пізніше 7 років.
G5. Загальний характер порушення. Дані про гіперкінетичну поведінку дитини повинні бути отримані більш ніж з однієї сфери її діяльності: співпрояви неуважності й гіперактивності мають спостерігатися і вдома, і в школі, або в школі та в лікарні.
G6. Симптоми G1-G3 викликають чіткі порушення соціального, навчального та виробничого функціонування, заважають навчанню у школі;
G7. Стан не відповідає критеріям загальних розладів розвитку (F84.-), афективного епізоду (F30.- -F32.-) або тривожного розладу (F41.-).

Психологічні критерії діагностики
За допомогою психологічних тестів можна діагностувати:
а) порушення зорово-просторового і слухового сприйняття, мови або когнітивної функції;
б) порушення адаптації:
1) особистісний опитувальник С.Айзенка;
2) особистісний опитувальник Роджерса та ін.

Інші параклінічні критерії діагностики
Специфічних порушень ЕЕГ, РЕГ, ЕХО-ЕС при цих розладах не виявлено.

Лікування

Загальні принципи лікування:
а) психотерапевтичні заходи – раціональна, когнітивно-поведінкова, групова, ігрова, сімейна форми психотерапії;
б) медикаментозне (усі препарати застосовуються у вікових дозах):
1) психостимулятори: метилфенідат (концерта), атомоксетин (страттера) та інш.
2) нейролептики: рисперидон (рисполепт, риссет, рисперон), клозапін та інші
3) антидепресанти: іміпрамін (меліпрамін), бупропіон, тіанептин (коаксил), сертралін (золофт, сертралін), флуоксетин (прозак), міртазапін (ремерон, міртазапін Гексал) та інші
4) транквілізатори
5) нормотиміки карбамазепін (фінлепсин, фінлепсин ретард, тимоніл), вальпроєва кислота (депакін, депакін хроно)

6) ноотропи та гамкергічні засоби
7) вазоактивні препарати
8) вітамінотерапія
9) агоністи центральних α₂ – адренорецепторів: клонідін (клофелін), гуанфацин
в) соціальна терапія (тренінг батьківської компетенції, вчительський тренінг, корекційно-педагогічний супровід);

Ускладнення лікування:
а) алергічні реакції на прийом ліків;
б) при прийомі антидепресантів – сухість у роті, розширення зіниць, порушення акомодації, серцевого ритму, затримка сечовипускання, сонливість, запаморочення, тремор рук, парестезії;
в) при тривалому прийомі транквілізаторів можливе формування залежності, сонливість, млявість.
г) при прийомі психостимуляторів можливе виникнення безсоння, зниження апетиту, нудота, посилення тіків, тахікардія, підвищення артеріального тиску, розлади настрою та інш.

Лікування ускладнень:
а) відміна препарату і призначення антиалергічних засобів
б) для попередження формування залежності при прийомі транквілізаторів необхідно контролювати тривалість безперервного прийому (курс не повинен перевищувати 2 місяці), перед повторним курсом – перерва в прийомі препарату не менше 1 місяця.

Умови лікування
Амбулаторне лікування при легких проявах, при неможливості купірування симптоматики в амбулаторних умовах, при затяжному перебігу та стійкій шкільній дезадаптації – в умовах стаціонару.

Термін лікування
У стаціонарі – 4-12 тижнів. Амбулаторно – тривале лікування за показаннями.

Очікувані результати лікування
Значна редукція симптоматики з покращанням шкільної та соціальної адаптації.

Профілактика

– Первинна – раннє лікування резидуально-органічного ураження головного мозку.
– Вторинна – раннє виявлення проявів гіперактивної поведінки та її своєчасної корекції.
– Третинна – запобігання соціальній дезадаптації.

 

Гіперкінетичний розлад поведінки

МКХ-10: F90.1

Розлад характеризується зухвалою поведінкою з негативізмом, часто спрямованою проти батьків і вчителів.

Діагностика

Клінічні діагностичні критерії, згідно з МКХ-10
Повинні відповідати загальним критеріям для гіперкінетичного розладу (F90) і розладів поведінки (F91.-).
Психологічні та інші параклінічні діагностичні критерії відповідають F90.0.

Лікування

Загальні принципи лікування:
а) індивідуальна психотерапія дитини;
б) сімейна психотерапія;
в) медикаментозне лікування відповідає F90.0.
Ускладнення та їх лікування, умови, термін та очікувані результати лікування, профілактика відповідають F90.0.

 

Розлади поведінки

Суттєвою ознакою розладів поведінки є повторні стійкі її порушення, проявом яких є нехтування спокоєм і правом інших людей або суттєве порушення характерних для цього віку соціальних норм та правил. Порушення поведінки в цих випадках є серйознішими, ніж просто бешкетування дітей чи підлітків. Кожний розлад в цій групі характеризується специфічністю свого місця прояву та особливостями соціальних наслідків.

Лікування має комплексний характер – поєднання фармакотерапії, фізіотерапії та психотерапії. Найбільшу вагу у фармакотерапії мають транквілізатори (обмежений термін вживання), седативні засоби, нейролептики (перш за все, коректори поведінки), антидепресанти.

Діагностика

Загальні клінічні діагностичні критерії, згідно з МКХ-10
G1. Спостерігається стійкий патерн поведінки, який характеризується повторюванням дій, що порушують або основні права інших людей, або суттєві соціальні норми чи правила. Така поведінка відзначається протягом не менше 6 місяців.

Пацієнт:
1) демонструє занадто часті або виражені для його рівня розвитку спалахи гніву;
2) часто суперечить дорослим;
3) часто заперечує вимогам дорослих або відкрито порушує правила;
4) часто, причому демонстративно, робить вчинки, неприємні для інших людей;
5) систематично намагається перекласти свою провину на інших;
6) легко ображається або роздратовується у відповідь на слова або дії оточуючих;
7) часто сердиться або обурюється;
8) часто проявляє злопам’ятність або мстивість;
9) часто бреше;
10) часто б’ється;
11) в бійці застосовує знаряддя, що здатне заподіяти людині значну шкоду (цегла, ніж, вогнепальна зброя);
12) незважаючи на заборону батьків, часто залишається на вулиці після того, як настала темрява;
13) є дуже жорстоким до інших людей;
14) є жорстоким по відношенню до тварин;
15) навмисно псує чужі речі;
16) навмисно запалює вогонь з ризиком заподіяти шкоду оточуючим;
17) краде цінні речі з дому або з інших місць (магазинів, складів);
18) часто прогулює заняття в школі;
19) були втечі з дому;
20) грабував, вихоплював гаманці й таке інше;
21) присилував до статевих зносин;
22) часто переслідує інших осіб, завдає їм болю;
23) грабує помешкання, автомобілі.

Примітка. У зв’язку з тяжкістю симптомів п.п. 11, 13, 15, 16, 20, 21 і 23, для встановлення діагнозу є достатнім лише їх одноразове виникнення.
G2. Цей розлад не відповідає критеріям дисоціативного розладу особистості (F60.2), шизофренії (F20.-), маніакального (F30.-) або депресивного (F32.-) епізоду, загального порушення розвитку (F84.-) або гіперкінетичного розладу (F90.-). Якщо задовольняються критерії емоційного розладу (F93.-), то слід встановити діагноз змішаного розладу поведінки та емоцій (F92.-).

 

 

Розлад поведінки, обмежений родинним оточенням

МКХ-10: F91.0.

Розлад поведінки, обмежений умовами родини, характеризується повторними та стійкими стереотипами поведінки в родині, при якій порушуються або основні права інших членів родини, або важливіші, відповідні віку, соціальні норми.

Клінічні діагностичні критерії, згідно з МКХ-10
А. Задовольняються загальні критерії розладу поведінки (F91).

Б. Присутні три або більше симптоми із переліку, наведеного в критерії G1, для F91, в тому числі не менше трьох з указаних у п.п. 9-23.

В. Хоча б один симптом із вказаних в п.п. 9-23 спостерігається протягом не менше 6 місяців.

Г. Порушення поведінки обмежується сімейним колом.

Психологічні діагностичні критерії:
а) для визначення типів акцентуації характеру або варіантів психопатичного розвитку, в підлітковому віці застосовується:
1) особистісний опитувальник «Патохарактерологічний діагностичний опитувальник» (А.Є.Личко);
2) особистісний опитувальник Шмішека;
3) для виявлення структури особистісного конфлікту – особистісний опитувальник Роджерса;
4) аналогічні дослідження особистості батьків;
5) для визначення характеру сімейного виховання: тест родинних взаємовідносин.

Інші параклінічні методи дослідження
Для цієї групи хворих специфічних показань ЕЕГ, РЕГ, ЕХО ЕГ та інших методів немає. Основою встановлення діагнозу має бути клініко-психопатологічне дослідження. Параклінічні методи дослідження мають значення для визначення наявності супутньої патології та дифдіагностики.

Лікування

Загальні принципи лікування:
а) основним засобом є психотерапевтичні методики, психотерапевтична корекція особистості: родинна, групова, ігрова, індивідуальна;
б) медикаментозна терапія (усі ліки застосовуються у вікових дозах з урахуванням маси тіла хворих):
1) нейролептики: рисперидон (рисполепт, риссет), оланзапін (зипрекса), периціазин (неулептил) та інші
2) антидепресанти, перш за все, із седативною або збалансованою дією: флувоксамін (феварин), сертралін (золофт) та інші
3) транквілізатори та снодійні засоби: діазепам (сибазон), гідазепам та інші
4) седативні засоби: препарати валеріани, собачої кропиви, бромід натрію;
5) ноотропи та гамкергічні засоби мають особливе значення при затримках психічного розвитку: пірацетам (ноотропіл), фенібут (ноофен, нообут), гопантенова кислота (пантогам), ацетиламіноянтарна кислота (когітум), гамалон та інші
в) індивідуальна терапія, спрямована на соматичне оздоровлення дитини відповідно до стандартів інших медичних фахів;
г) фізіотерапевтичні процедури: електросон, хвойні, перлинні ванни, голкотерапія та інші.

Ускладнення лікування:
а) психотерапевтичні:
1) формування асоціальних форм поведінки;
2) часті декомпенсації;
б) медикаментозні:
1) нейролептичний синдром, що полягає в розвитку явищ паркінсонізму, акатизії, спізнілої реакції на зовнішні подразники; диспетичних явищ, алергічних реакцій набряку обличчя, кінцівок; дерматитів;
2) при прийомі антидепресантів – сухість у роті, розширення зіниць, порушення акомодації, серцевого ритму, затримка сечовипускання, сонливість, запаморочення, тремор рук, парестезії, алергічні реакції;
3) при тривалому прийомі транквілізаторів можливе формування залежності, сонливість, млявість.

Лікування ускладнень:
а) медикаментозних:
1) нейролептичний синдром купірується застосуванням коректорів: мідокалму, циклодолу (див. табл. 6);
2) диспептичні явища – зниженням дози препарату або його відміною;
3) алергічні реакції – відміною препарату і призначенням антиалергічних засобів: піпольфену, супрастину, тавегілу, дімедролу та інших (див. табл. 13);
4) для попередження формування залежності при прийомі транквілізаторів необхідно контролювати тривалість безперервного прийому (курс не повинен перевищувати 2 місяці); перед повторним курсом – перерва в прийомі препарату не менше 1 місяця;

б) психотерапевтичних:
1) достатня тривалість лікування;
2) поєднання різних видів психотерапії;
3) дотримання етапів психотерапії;
4) послідовність психотерапевтичних заходів.

Умови лікування
Амбулаторне, при вираженій ажитації або агресії – стаціонарне.

Термін лікування
У стаціонарі – до 30 днів. Амбулаторно – 2-3 місяці, періодично, кілька років.

Очікувані результати лікування
Купірування основних проявів дезадаптації та загострення симптомів, а також корекція патологічних захисних механізмів та поведінкових реакцій.

Профілактика

– Первинна профілактика включає гігієну шлюбу, вивчення і прогнозування можливих спадкових захворювань; у постнатальному періоді – правильне виховання в родині, дитячих закладах, школі спрямоване на гармонійний розвиток дитини.
– Вторинна психопрофілактика включає ранню діагностику, прогноз і попередження декомпенсацій шляхом раціональних корекційних заходів і лікування мозкової патології в ранньому періоді онтогенезу, включаючи лікування невропатичних і корекцію поведінкових порушень протягом всього дитинства, з досягненням найбільш повної ремісії; тривалої підтримуючої терапії, що виключає можливості рецидиву хвороби;
– Третинна профілактика – система заходів лікувальної і педагогічної корекції та систематичне використання заходів реадаптації, спрямованих на попередження декомпесацій.

 

 

Несоціалізований розлад поведінки

МКХ-10: F91.1

Розлад характеризується повторними та стійкими стереотипами поведінки, при яких порушуються або основні права інших людей, або важливі соціальні норми.
Повинні бути наочно погані взаємовідносини з групою однолітків, проявом яких є ізоляція або непопулярність дитини чи відсутність тривалої дружби з іншими дітьми.

Діагностика

Клінічні діагностичні критерії, згідно з МКХ-10
A. Задовольняються загальні критерії розладу поведінки (F91).
Б. Присутні три і більше симптоми з переліку, наведеного в критерії G1 для F91, в тому числі не менше трьох з указаних у п.п. 9-23.
B. Хоча б один симптом з указаних в п.п. 9-23 спостерігається протягом не менше 6 місяців.
Г. У дитини чи підлітка немає нормальних відносин з однолітками, на що вказує ізоляція, відторгнення або непопулярність дитини серед них, а також відсутність у неї довготривалих дружніх стосунків з іншими дітьми.

Діагностика

Психологічні діагностичні критерії:
а) для визначення типу акцентуації характеру або варіанту психопатичного розвитку в підлітковому віці застосовується:
1) особистісний опитувальник «Патохарактерологічний діагностичний опитувальник» (А.Є.Личко);
2) особистісний опитувальник Шмішека;
б) для виявлення структури особистісного конфлікту – особистісний опитувальник Роджерса;
в) дослідження особистостей батьків;
г) для визначення характеру сімейного виховання – тест родинних взаємовідносин;
ґ) тест на виявлення сфер найменшої пристосованості дитини – Брістольська оціночна шкала соціальної пристосованості.

Інші параклінічні методи дослідження
Для цієї групи хворих специфічних показань ЕЕГ, РЕГ, ЕХО-ЕГ та інших методів немає. Основою встановлення діагнозу має бути клініко-психопатологічне дослідження.

Лікування

Загальні принципи лікування:
а) основними засобами є психотерапевтичні методики: раціональна, ігрова, родинна, групова, індивідуальна психотерапія;
б) медикаментозна терапія (усі ліки застосовуються у вікових дозах, з урахуванням маси тіла хворих):
– нейролептики
– антидепресанти, перш за все, з седативною або збалансованою дією – транквілізатори та снодійні засоби
– седативні засоби: препарати валеріани, собачої кропиви, бромід натрію;
– ноотропи та гамкергічні засоби
в) індивідуальна терапія, спрямована на соматичне оздоровлення дитини, відповідно до стандартів інших медичних фахів;
г) фізіотерапевтичні процедури: електросон, хвойні, перлинні ванни, голкотерапія та інші.

Ускладнення лікування
а) психотерапевтичні:
1) формування асоціальних форм поведінки;
2) часті декомпенсації;
б) медикаментозні:
1) нейролептичний синдром, що полягає в розвитку явищ паркінсонізму, акатизії, спізнілої реакції на зовнішні подразники; диспептичних явищ, алергічних реакцій (набряку обличчя), кінцівок; дерматитів;
2) при прийомі класичних антидепресантів – сухість у роті, розширення зіниць, порушення акомодації, серцевого ритму, затримка сечовипускання, сонливість, запаморочення, тремор рук, парестезії, алергічні реакції;
3) при тривалому прийомі транквілізаторів можливе формування залежності, сонливість, млявість.

Лікування ускладнень:
а) медикаментозних:
1) нейролептичний синдром – призначення коректорів
2) диспептичні явища – зниження дози препарату або його відміна;
3) алергічні реакції – відміна препарату і призначення антиалергічних засобів
4) для попередження формування залежності при прийомі транквілізаторів необхідно контролювати тривалість безперервного прийому (курс не повинен перевищувати 2 місяці), перед повторним курсом – перерва в прийомі препарату не менше 1 місяця;
б) психотерапевтичних:
– достатня тривалість лікування;
– поєднання різних видів психотерапії;
– дотримання етапів психотерапії;
– послідовність психотерапевтичних заходів.

Умови лікування
Переважно амбулаторне, однак при вираженій ажитації або агресії – стаціонарне.

Термін лікування
У стаціонарі – до 30 днів. Амбулаторно – 2-3 місяці, періодично, декілька років.

Очікувані результати лікування
Купірування основних проявів дезадаптації та загострення симптомів, а також корекція патологічних захисних механізмів та поведінкових реакцій.

Профілактика

– Первинна профілактика включає гігієну шлюбу, вивчення і прогнозування можливих спадкових захворювань; у постнатальному періоді – правильне виховання в родині, дитячих закладах, школі, спрямоване на гармонійний розвиток дитини.
– Вторинна психопрофілактика включає ранню діагностику, прогноз і попередження декомпенсацій шляхом проведення раціональних корекційних заходів попередження і лікування мозкової патології в ранньому періоді онтогенезу, включаючи лікування невропатичних і корекцію поведінкових порушень протягом всього дитинства, з досягенням найбільш повної ремісії, тривалої підтримуючої терапії, що виключає можливості рецидиву хвороби.
– Третинна профілактика – система заходів лікувальної і педагогічної корекції й систематичне використання заходів реадаптації, спрямованих на попередження декомпенсацій.

 

Соціалізований розлад поведінки

МКХ-10: F91.2

Розлад характеризується повторювальною та стійкою груповою антисоціальною поведінкою, яка спостерігається поза домівкою, при якій порушуються основні права інших людей або важливі соціальні норми.

Діагностика

Клінічні діагностичні критерії, згідно з МКХ-10
Критерії А, Б, В є такими ж, як і при F91.0 або F 91.1.
Г. Розлад поведінки спостерігається і поза сімейним колом.
Ґ. Взаємовідносини з однолітками не виходять за межі нормальних.
Психологічні та інші параклінічні діагностичні критерії такі ж, як і при F91.0.
Загальні принципи лікування, його ускладнення, лікування ускладнень, умови лікування, його термін і очікувані результати профілактики
Такі ж, як і при F91.0.

 

Опозиційно-викличний розлад

МКХ-10: F91.3

Це стійке порушення поведінки, що зазвичай виникає у дитини віком до 10 років; повторюється у всіх сферах: в родині, школі та іншому мікрооточенні, при якому зневажаються основні права інших людей або важливі соціальні норми.
Клінічні прояви: спостерігаються різноманітні сполучення симптомів рубрики F91.0, що проявляються у всіх сферах життєдіяльності дитини.

Діагностика

Клінічні діагностичні критерії, згідно з МКХ-10
A. Задовольняються загальні критерії розладу поведінки (F91.1).
Б. Присутні чотири і більше симптоми із переліку, наведеного у критерії G1 для F91, але не більше двох із тих, що вказані в п.п. 9-23.
B. Симптоми, що спостерігаються в критерії Б, виражені настільки, що заважають соціальній адаптації дитини і не можуть бути пояснені рівнем її розвитку.
Г. Не менш ніж чотири симптоми із вказаних, повинні спостерігатися у дитини протягом не менше 6 місяців.

Психологічні та інші параклінічні діагностичні критерії такі ж, як і при F91.0.
Загальні принципи лікування, його ускладнення, лікування ускладнень, умови лікування, його термін, очікувані результати, профілактика
Такі ж, як і при F91.0.

 

Змішані розлади поведінки та емоцій

МКХ-10: F92

Суттєва ознака цих розладів – стійка дисоціальна, агресивна поведінка, проявом якої є нехтування правами інших людей або порушення характерних для цього віку соціальних норм та правил, що поєднуються з помітними симптомами депресії та тривогою, або іншими емоційними порушеннями. Порушення поведінки та емоцій є досить виразними та мають усі ознаки F91, F93, що дозволяють діагностувати обидва розлади одночасно.
Лікування має комплексний характер – поєднання фармакотерапії, фізіотерапії та психотерапії. Найбільшу вагу мають транквілізатори (обмежений термін вживання), седативні засоби, нейролептики (перш за все, коректори поведінки), антидепресанти.

 

Депресивний розлад поведінки

МКХ-10: F92.0

Діагностика цього розладу потребує наявності розладів поведінки F91 з постійною депресією, проявом якої є надмірне страждання, втрата інтересів та насолоди у звичайній діяльності, самозвинувачення та безнадійність. Можуть спостерігатися порушення апетиту та сону.

Діагностика

Клінічні діагностичні критерії, згідно з МКХ-10
А. Повинні виявлятися загальні критерії розладу поведінки (F91).

Б. Повинні виявлятися критерії одного з невротичних, пов’язаних із стресом, і соматоформних розладів (F40-48) чи емоційних розладів дитячого віку (F93.-).

Психологічні діагностичні критерії:
а) за допомогою психологічних тестів можна об’єктивізувати:
1) наявність страхів (тест тварин);
2) тест незакінчених речень;
б) методики, що визначають темперамент (оціночні шкали темпераменту);
в) методики, що визначають наявність інтраперсонального конфлікту:
1) тест сімейних взаємовідносин;
2) фрустраційний тест для дітей С.Розенцвейга;
г) методики, що визначають тип акцентуації характеру або варіантів психопатичного розвитку в підлітковому віці:
1) «Патохарактерологічний діагностичний опитувальник» А.Є.Личко;
2) особистісний опитувальник Шмішека.

Параклінічні методи дослідження
Для даної групи хворих специфічних показників ЕЕГ, РЕГ, ЕХО-ЕГ та інших методів немає. Основою встановлення діагнозу має бути клініко-психопатологічне дослідження. Параклінічні методи дослідження мають значення для визначення наявності супутньої патології та дифдіагностики.

Лікування

Загальні принципи лікування:
а) основним засобом є психотерапевтичні методики лікування, психотерапевтична корекція особистості – родинна, групова,індивідуальна;
б) медикаментозна терапія (усі ліки застосовуються у вікових дозах, з урахуванням маси тіла хворих):
1) нейролептики: рисперидон (рисполепт, рисперон, риссет), неулептил
2) антидепресанти, перш за все, із седативною або збалансованою дією: флувоксамін (феварин), сертралін (золофт, серліфт), мапротилін (людіоміл)
3) транквілізатори та снодійні засоби: діазепам, гідазепам, зопіклон (імован) та інші
4) седативні засоби: препарати валеріани, собачої кропиви, бромід натрію;
5) ноотропи та гамкергічні засоби мають особливе значення при затримках психічного розвитку: гамалон, гліцин, гопантенова кислота (пантогам), пірацетам, піритинол, фенібут (ноофен)
6) індивідуальна терапія, що має напрям на соматичне оздоровлення дитини;
в) фізіотерапевтичні процедури: електросон, голкотерапія та інші.

Ускладнення лікування:
а) психотерапевтичні (психопатичний розвиток особистості);
б) медикаментозні:
1) нейролептичний синдром, що полягає в розвитку явищ паркінсонізму, акатизії, спізнілої реакції на зовнішні подразники; диспепсичних явищ, алергічних реакцій (набряку обличчя, кінцівок); дерматитів;
2) при прийомі трициклічних антидепресантів – сухість у роті, розширення зіниць, порушення акомодації, серцевого ритму, затримка сечовипускання, сонливість, запаморочення, тремор рук, парестезії, алергічні реакції;
3) при тривалому прийомі транквілізаторів можливе формування залежності, сонливість, млявість.

Лікування ускладнень:
а) медикаментозних:
1) нейролептичний синдром лікується застосуванням коректорів психофармакотерапії: циклодол, мідокалм
2) диспепсичні явища – зниженням дози препарату або його відміною;
3) алергічні реакції – відміною препарату й призначенням антиалергічних засобів: димедрол, супрастин, тавегіл, діазолін
4) для попередження формування залежності при прийомі транквілізаторів необхідно контролювати тривалість безперервного прийому (курс не повинен перевищувати 2 місяці), перед повторним курсом – перерва в прийомі препарату не менше 1 місяця;
б) психотерапевтичних:
1) достатня тривалість лікування;
2) поєднання різних видів психотерапії;
3) дотримання етапів психотерапії;
4) послідовність психотерапевтичних заходів.

Умови лікування
Амбулаторне.

Термін лікування
Амбулаторно – 2-3 місяці, за необхідності – довше.

Очікувані результати лікування
Лікування основних проявів дезадаптації та загострення симптомів, а також корекція патологічних захисних механізмів та поведінкових реакцій.

Профілактика

– Первинна профілактика включає гігієну сімейних взаємовідносин, виховання в родині, дитячих закладах, школі, спрямоване на гармонійний розвиток дитини;
– Вторинна психопрофілактика включає ранню діагностику, прогноз і попередження емоційних розладів шляхом своєчасного лікування та корекційних заходів виховання, попередження і лікування мозкової патології в ранньому періоді онтогенезу, включаючи лікування невропатичних і корекцію поведінкових порушень, із досягненням найбільш повної ремісії, тривалої підтримуючої терапії, що виключає можливості рецидиву хвороби;
– Третинна профілактика – система заходів лікувальної й педагогічної корекції і систематичне використання заходів реадаптації, спрямованих на попередження декомпенсацій.

 

 

Змішаний розлад поводження й емоцій, неуточнений

МКХ-10: F92.9

 

Емоційні розлади, специфічні для дитячого віку

Емоційні розлади, специфічні для дитячого віку (F93.0-F93.9). До цієї рубрики належать емоційні розлади дитячого та підліткового віку, основним проявом яких є тривога та фобії в деяких ситуаціях, які не є частиною більш генералізованого розладу та зникають у дорослому віці.

 

 

Тривожний розлад у дітей, викликаний страхом перед розлукою

МКХ-10: F93.0

Цей розлад виникає у дитини в ситуаціях, коли вона залишається на самоті, в умовах свого дому або ще де-небудь. У зв’язку з розлукою з близькими людьми, діти можуть переживати тривогу, аж до паніки, значно сильніше, ніж це можна було очікувати на даному рівні її психічного розвитку.

Діагностика

Клінічні діагностичні критерії, згідно з МКХ-10
А. Повинні бути щонайменше 3 ознаки з перелічених:
1) невідповідне щодо реальності постійне занепокоєння дитини у зв’язку з можливими, на її думку, неприємностями в основних осіб, до яких вона дуже прив’язана (наприклад, страх, що вони залишать її і не повернуться), або постійна заклопотаність, що вони можуть померти;
2) невідповідна щодо реальності постійна заклопотаність дитини відносно того, що яка-небудь небажана подія розлучить її з особою, до якої дитина дуже прив’язана (наприклад, через те, що дитина загубиться, буде викрадена, поміщена у лікарню або вбита);
3) дитина з постійним небажанням ходить до школи чи відмовляється туди ходити через страх розлучення з близькою особою, до якої вона прив’язана, для того, щоб залишитися вдома (що переважає над іншими причинами, такими як страх неприємних подій у школі);
4) утруднення в тому, що дитина не може розлучитися на ніч з близькою до неї особою, яке виявляється однією з таких ознак:
а) дитина з небажанням йде спати чи відмовляється від цього, погоджуючись тільки за умови, щоб бути поруч з близькою особою, до якої вона дуже прив’язана;
б) вночі дитина часто перевіряє, чи на місці близька особа;
в) відзначається постійне небажання та відмовляння дитини спати поза своєю домівкою;
5) постійний неадекватний страх залишитися вдень вдома на самоті без особи, до якої дитина дуже прив’язана;
6) повторювані кошмари, зміст яких пов’язаний з розлукою;
7) повторюване виникнення фізичних симптомів (таких як нудота, біль у животі, головний біль чи блювота) у випадках, пов’язаних з розлукою з близькою особою, наприклад, при необхідності піти до школи чи в інших аналогічних випадках (від’їзд на канікули, у табори і таке інше);
8) при розлуці з близькою особою, до якої дитина надмірно прив’язана (напередодні, відразу після неї або в передбаченні її), у дитини виникає виражений повторюваний дистрес (про що свідчить її тривога, плач, гнів, нещасливий вигляд, апатія, аутизація).

Б. Відсутність критеріїв генералізованого тривожного розладу дитячого віку (F93.80).

В. Початок – до 6-річного віку.

Г. Розлад не є частиною більш широкого порушення емоцій, поводження особистості або загального розладу розвитку, психотичного розладу, пов’язаного з вживанням психоактивної речовини.

Ґ. Тривалість щонайменше 4 тижні.

Психологічні діагностичні критерії:
а) з метою дослідження патопсихологічних особливостей хворого застосовують такі психологічні тести:
1) наявність страхів (тест тварин);
2) тест незакінчених речень;
б) методики, що визначають темперамент (оціночні шкали темпераменту);
в) методики, що визначають наявність інтраперсонального конфлікту:
1) тест сімейних взаємовідносин;
2) фрустраційний тест для дітей С.Розенцвейга.

Інші параклінічні діагностичні критерії
Для цієї нозологічної форми специфічних маркерів у показаннях ЕЕГ, РЕГ, ЕХО-ЕС, біохімічних досліджень та ін. немає.

Лікування

Загальні принципи лікування:
а) провідний засіб лікування – психотерапевтичні методики, основною метою яких є переконання дитини в тому, що її самостійність і незалежна активність можуть бути безпечними та цікавими; показані ігрова, групова, сімейна психотерапія;
б) медикаментозна терапія (усі ліки застосовуються у вікових дозах з урахуванням маси тіла хворих):
1) нейролептики: рисперидон (рисполепт, риссет, рісперон) та інші

2) антидепресанти, перш за все, з седативною або збалансованою дією: тіанептин (коаксил), флувоксамін (феварин), сертралін (золофт, серліфт), мапротилін (людіоміл) та інші
3) транквілізатори та снодійні засоби: діазепам, гідазепам, зопіклон (імован) та інші
4) седативні засоби: препарати валеріани, собачої кропиви, бромід натрію;
5) ноотропи та гамкергічні засоби мають особливе значення при ознаках затримки психічного розвитку: гамааміномасляна кислота (гамалон), гліцин, гопантенова кислота (пантогам), пірацетам, піритинол, фенібут
6) індивідуальна терапія, спрямована на соматичне оздоровлення дитини відповідно до стандартів інших фахів;
в) фізіотерапевтичні процедури: електросон, голкотерапія та інші.

Ускладнення лікування:
а) психотерапевтичні (психопатичний розвиток особистості);
б) медикаментозні:
1) нейролептичний синдром, що полягає в розвитку явищ паркінсонізму, акатизії, спізнілої реакції на зовнішні подразники; диспепсичних явищ, алергічних реакцій (набряку обличчя, кінцівок); дерматитів;
2) при прийомі класичних антидепресантів – сухість у роті, розширення зіниць, порушення акомодації, серцевого ритму, затримка сечовипускання, сонливість, запаморочення, тремор рук, парестезії, алергічні реакції;
3) при тривалому прийомі транквілізаторів можливе формування залежності, сонливість, млявість.

Лікування ускладнень:
а) медикаментозних:
1) нейролептичний синдром купірується застосуванням коректорів психофармакотеапії: циклодолу, мідокалму
2) диспепсичні явища – зниженням дози препарату або його відміною;
3) алергічні реакції – скасуванням препарату й призначенням антиалергічних засобів: дімедролу, супрастину, діазоліну, тавегілу
4) для попередження формування залежності при прийомі транквілізаторів необхідно контролювати тривалість безперервного прийому (курс не повинен перевищувати 2 місяці), перед повторним курсом – перерва в прийомі препарату не менше 1 місяця;
б) психотерапевтичних:
1) достатня тривалість лікування;
2) поєднання різних видів психотерапії;
3) дотримання етапів психотерапії;
4) послідовність психотерапевтичних заходів.

Умови лікування
Амбулаторне.

Термін лікування
Амбулаторно – 2-3 місяці, за необхідності – довше.

Очікувані результати лікування
Лікування основних проявів дезадаптації та загострення симптомів, а також корекція патологічних захисних механізмів та поведінкових реакцій.

Профілактика

– Первинна профілактика включає гігієну сімейних взаємовідносин, виховання в родині, дитячих закладах, школі, спрямоване на гармонійний розвиток дитини.
– Вторинна психопрофілактика включає ранню діагностику, прогноз і попередження емоційних розладів шляхом своєчасного лікування та раціональних заходів виховання.

 

Тривожно-фобічний розлад дитячого віку

МКХ-10: F93.1

Розлад характеризується постійним або періодичним страхом, який виникає у дитини у відповідних ситуаціях. Він відповідає фазі її вікового розвитку, але є анормальним за тяжкістю і призводить до порушень соціальної адаптації. Тривалість – не менше 4 тижнів.

Діагностика

Клінічні діагностичні критерії, згідно з МКХ-10

A. Страх має конкретний характер і пов’язаний із психотравмуючою ситуацією, наприклад, страх ходи після падіння, який, однак, є занадто сильним і перешкоджає нормальному соціальному функціонуванню дитини.

Б. Стан не відповідає критеріям генералізованого тривожного розладу дитячого віку (F93.80).

B. Розлад не є частиною більш широких порушень емоцій, поведінки особистості, загального розвитку, або пов’язаний із вживанням психоактивних речовин.

Г. Тривалість розладу – не менше 4 тижнів.

Психологічні діагностичні критерії:
а) методики, що об’єктивізують рівень тривожності:
1) наявність страхів (тест тварин);
2) тест незакінчених речень;
б) методики, що визначають темперамент (оціночні шкали темпераменту);
в) методики, що визначають наявність інтраперсонального конфлікту:
1) тест сімейних взаємовідносин;
2) фрустраційний тест для дітей С.Розенцвейга.

Інші параклінічні діагностичні критерії
Для цієї нозологічної форми специфічних маркерів у показаннях ЕЕГ, РЕГ, ЕХО-ЕС, біохімічних дослідженнях немає.

Лікування

Загальні принципи лікування:
а) провідний засіб лікування – психотерапевтичні методики, основним спрямуванням яких є доведення дитині, що її самостійність та незалежна активність можуть бути для неї безпечними та цікавими;
б) медикаментозна терапія:
1) нейролептики: рисперидон (рисполепт, риссет, рисперон), хлорпротиксен (труксал) та інші
2) антидепресанти, перш за все, із седативною або збалансованою дією: флувоксамін (феварин), сертралін (золофт, серліфт), мапротілін (людіоміл) та інші
3) транквілізатори та снотворні засоби: діазепам, гідазепам, зопіклон (імован) та інші
4) седативні засоби: препарати валеріани, собачої кропиви, бромід натрію;
5) ноотропи та гамкергічні засоби мають особливе значення при ознаках затримки психічного розвитку: гамалон, гліцин, гопантенова кислота (пантогам), пірацетам, піритинол, фенібут (ноофен)
в) індивідуальна терапія, спрямована на соматичне оздоровлення дитини, відповідно до стандартів інших фахів;
г) фізіотерапевтичні процедури: електросон, голкотерапія, перлинні ванни та інші.

Ускладнення лікування:
а) психотерапевтичні (психопатичний розвиток особистості);
б) медикаментозні:
1) нейролептичний синдром, що полягає в розвитку явищ паркінсонізму, акатизії, спізнілої реакції на зовнішні подразники, диспепсичних явищ, алергічних реакцій (набряку обличчя), кінцівок; дерматитів.
2) при прийомі класичних антидепресантів – сухість у роті, розширення зіниць, порушення акомодації, серцевого ритму, затримка сечовипускання, сонливість, запаморочення, тремор рук, парестезії, алергічні реакції;
в) при тривалому прийомі транквілізаторів можливе формування залежності, сонливість, млявість.

Лікування ускладнень:
а) медикаментозних:
1) нейролептичний синдром купірується застосуванням коректорів (усі ліки застосовуються у вікових дозах з урахуванням маси тіла хворих): циклодолу, мідокалму
2) диспепсичні явища – зниженням дози препарату або його відміною;
3) алергічні реакції – відміною препарату й призначенням антиалергічних засобів
4) для попередження формування залежності при прийомі транквілізаторів необхідно контролювати тривалість безперервного прийому (курс не повинен перевищувати 2 місяці), перед повторним курсом – перерва в прийомі препарату не менше 1 місяця;
б) психотерапевтичних:
1) достатня тривалість лікування;
2) поєднання різних видів психотерапії;
3) дотримання етапів психотерапії;
4) послідовність психотерапевтичних заходів.

Умови лікування
Амбулаторне. При вираженності розладів – стаціонарне.

Термін лікування
Стаціонарне лікування – до 1 місяця. Амбулаторно – 2-3 місяці, за необхідності – довше.

Очікувані результати лікування
Повне одужання, зникнення фобій, соціальна адаптація дитини.

Профілактика

– Первинна профілактика включає гігієну сімейних взаємовідносин, виховання в родині, дитячих закладах, школі; спрямована на гармонійний розвиток дитини.
– Вторинна психопрофілактика включає ранню діагностику, прогноз і попередження повтору емоційних розладів шляхом своєчасного лікування та раціональних заходів виховання.
– Третинна – профілактика психопатичного розвитку особистості завдяки формуванню гармонійних внутрішньо- та міжособистісних стосунків.

 

 

Соціальний тривожний розлад дитячого віку

МКХ-10: F93.2

Розлад проявляється постійною тривогою дитини в соціально значущих ситуаціях. Дитина виявляє страх, соромливість або підвищену стурбованість відносно адекватності своєї поведінки, коли спілкується з незнайомими людьми.
Спостерігаються суттєві порушення деяких соціальних взаємовідносин. Соціальні взаємовідносини з добре знайомими людьми, як правило, задовільні. Початок розладів зазвичай співпадає з віковою фазою розвитку, при якій ці тривожні реакції вважаються достатньо адекватними. Аномальна тяжкість, хронічний характер та порушення, які виникають внаслідок цього, повинні формуватися до досягнення дитиною 6-річного віку. Тривалість – не менше 4 тижнів.

Діагностика

Клінічні діагностичні критерії, згідно з МКХ-10
A. Спостерігається постійна тривога в соціальних ситуаціях, у яких дитина спілкується з незнайомими людьми, включаючи однолітків; це призводить до спроб ухилення від соціальних контактів.

Б. Дитина виявляє сором’язливість, незручність чи підвищену заклопотаність адекватністю свого поводження з незнайомими людьми.

B. Спостерігається істотне порушення соціальних взаємин (у тому числі з однолітками), що призводить до їх різкого обмеження; у нових соціальних ситуаціях дитина відчуває дистрес чи дискомфорт, що проявляється плачем, відсутністю спонтанної мови або появою соціальної аутизації.

Г. Соціальні взаємовідносини зі знайомими особами в дитини задовільні (із членами родини чи з однолітками, яких вона добре знає).

Ґ. Початок розладу зазвичай збігається з віковою фазою розвитку дитини, при якій ці тривожні реакції вважаються адекватними, їх аномальна вираженість, хронічний характер і порушення, які виникають внаслідок цього, повинні виявлятися у дитини до 6-річного віку.

Д. Відсутні критерії генералізованого тривожного розладу дитячого віку (F93.80).

Е. Розлад не розвивається як частина більш широких порушень емоцій, поведінки або особистості, порушення загального розвитку, психотичного розладу, розладів, пов’язаних із застосуванням психоактивних речовин.

Є. Тривалість – щонайменше 4 тижні.

Психологічні діагностичні критерії:
а) методики, що об’єктивізують рівень тривожності:
1) наявність страхів (тест тварин);
2) тест незакінчених речень;
б) методики, що визначають темперамент (оціночні шкали темпераменту);
в) методики, що визначають наявність інтраперсонального конфлікту:
1) тест сімейних взаємовідносин;
2) фрустраційний тест для дітей С.Розенцвейга.

Інші параклінічні діагностичні критерії
Для цієї нозологічної форми специфічних маркерів у показаннях ЕЕГ, РЕГ, ЕХО-ЕС, біохімічних досліджень немає.

Лікування

Загальні принципи лікування:
а) провідний засіб лікування – психотерапевтичні методики, основною метою яких є доведення дитині, що її активність в міжособистісних стосунках може бути безпечною та цікавою;
б) медикаментозна терапія:
1) нейролептики: рисперидон (рисполепт, риссет, рисперон) та інші
2) антидепресанти, перш за все, – із седативною або збалансованою дією: коаксил, флувоксамін (феварин), сертралін (золофт, серліфт), міртазапін (ремерон, міртазапін Гексал), мапротилен (людіоміл\
3) транквілізатори та снодійні засоби: діазепам, гідазепам, зопіклон (імован) та інші
4)седативні засоби: препарати валеріани, собачої кропиви, бромід натрію;
5) ноотропи та гамкергічні засоби мають особливе значення при ознаках затримки психічного розвитку: гамалон, гліцин, гопантенова кислота (пантогам), пірацетам, піритинол, фенібут
6) індивідуальна терапія, спрямована на соматичне оздоровлення дитини відповідно до стандартів інших фахів;
7) фізіотерапевтичні процедури: електросон, голкотерапія та інші.
Ускладнення:
а) психотерапевтичні (психопатичний розвиток особистості);
б) медикаментозні:
1) нейролептичний синдром, що полягає в розвитку явищ паркінсонізму, акатизії, спізнілої реакції на зовнішні подразники; диспепсичних явищ, алергічних реакцій (набряку обличчя, кінцівок); дерматитів;
2) при прийомі класичних антидепресантів – сухість у роті, розширення зіниць, порушення акомодації, серцевого ритму, затримка сечовипускання, сонливість, запаморочення, тремор рук, парестезії, алергічні реакції;
3) при тривалому прийомі транквілізаторів можливе формування залежності, сонливість, млявість.

Лікування ускладнень:
а) медикаментозних:
1) нейролептичний синдром купірується застосуванням коректорів: циклодолу, мідокалму
2) диспепсичні явища – зниженням дози препарату або його відміною;
3) алергічні реакції – відміною препарату й призначенням антиалергічних засобів: димедролу, діазоліну, супрастину, тавегілу
4) для попередження формування залежності при прийомі транквілізаторів необхідно контролювати тривалість безперервного прийому (курс не повинен перевищувати 2 місяці), перед повторним курсом – перерва в прийомі препарату не менше 1 місяця;

б) психотерапевтичних:
1) достатня тривалість лікування;
2) поєднання різних видів психотерапії;
3) дотримання етапів психотерапії;
4) послідовність психотерапевтичних заходів.

Умови лікування
Амбулаторне.

Термін лікування
Амбулаторно – 2-3 місяці, за необхідності – довше.

Очікувані результати лікування
Лікування основних проявів дезадаптації та загострення симптомів, а також корекція патологічних захисних механізмів та поведінкових реакцій.

Профілактика

– Первинна профілактика включає гігієну сімейних взаємовідносин, виховання в родині, дитячих закладах, школі, що спрямована на гармонійний розвиток дитини.
– Вторинна психопрофілактика включає ранню діагностику, прогноз і попередження емоційних розладів шляхом своєчасного лікування та раціональних заходів виховання.
– Третинна – запобігання психопатологічному розвитку особистості шляхом формування адекватних міжособистісних відносин.

 

 

Розлад сіблінгового суперництва

МКХ-10: F93.3

Розлад сіблінгового суперництва – аномальний прояв негативних почуттів стосовно наступного молодшого сіблінга, що виникає протягом 6 місяців після народження сіблінга. Тривалість – не менше 4 тижнів.

Діагностика

Клінічні діагностичні критерії, згідно з МКХ-10
A. Дитина відчуває патологічно сильні негативні відчуття стосовно свого молодшого брата чи сестри.

Б. Спостерігаються два або більше з таких проявів емоційного розладу: регрес, спалахи роздратування, дисфорія, порушення сну, опозиційна поведінка або поведінка, що має за мету привернути до себе увагу батьків.

B. Розлад починається протягом 6 місяців після народження молодшого брата (сестри).

Г. Перебіг розладу триває не менше 4 тижнів.

Психологічні діагностичні критерії:
а) методики, що об’єктивізують рівень тривожності:
1) наявність страхів (тест тварин);
2) тест незакінчених речень;
б) методики, що визначають темперамент (оціночні шкали темпераменту);
в) методики, що визначають наявність інтраперсонального конфлікту:
1) тест сімейних взаємовідносин;
2) фрустраційний тест для дітей С.Розенцвейга.

Інші параклінічні діагностичні критерії
Для цієї нозологічної форми специфічних маркерів у показаннях ЕЕГ, РЕГ, ЕХО-ЕС, біохімічних досліджень немає.

Лікування

Загальні принципи лікування:
а) обов’язкове тимчасове вилучення дитини з родини із одночасним проведенням корекції виховання;
б) сімейна психотерапія;
в) медикаментозна терапія (усі ліки застосовуються у вікових дозах з урахуванням маси тіла хворих – дивись відповідні таблиці), принципи застосування психотропних препаратів – дивись F93.0.

Ускладнення лікування:
а) психотерапевтичні (психопатичний розвиток особистості);
б) медикаментозні:
1) нейролептичний синдром, що полягає в розвитку явищ паркінсонізму, акатизії, спізнілої реакції на зовнішні подразники, диспепсичних явищ, алергічних реакцій (набряку обличчя), кінцівок, дерматитів;
2) при прийомі антидепресантів – сухість у роті, розширення зіниць, порушення акомодації, серцевого ритму, затримка сечовипускання, сонливість, запаморочення, тремор рук, парестезії, алергічні реакції;
3) при тривалому прийомі транквілізаторів можливе формування залежності, сонливість, млявість.

Ускладнення лікування, лікування ускладнень
Дивись рубрику F93.0.

Умови лікування
Амбулаторне.

Термін лікування
Амбулаторно – 2-3 місяці, за необхідності – довше.

Очікувані результати лікування
Лікування основних проявів дезадаптації та загострення симптомів, а також корекція патологічних захисних механізмів та поведінкових реакцій.

Профілактика

– Первинна профілактика включає гігієну сімейних взаємовідносин, виховання в родині, дитячих закладах, школі; спрямована на гармонійний розвиток дитини.
– Вторинна психопрофілактика включає ранню діагностику, прогноз і попередження емоційних розладів шляхом своєчасного лікування та впровадження раціональних заходів виховання.
– Третинна – запобігання патологічному розвитку особистості шляхом гармонізації родинних взаємовідносин.

 

Інші емоційні розлади дитячого віку

МКХ-10: F93.8

 

Генералізований тривожний розлад дитячого віку

МКХ-10: F93.80

Проявом генералізованого тривожного розладу дитячого віку є інтенсивна тривога та неспокій (тяжкі передчуття), які мають відношення щонайменше до кількох подій або видів діяльності.

Діагностика

Клінічні діагностичні критерії, згідно з МКХ-10
A. Інтенсивні тривога і занепокоєння (важкі передчуття) виникають більш ніж у половині днів за період мінімум 6 місяців, причому тривога й занепокоєння стосуються щонайменше кількох подій та видів діяльності (наприклад, успіхів у школі чи виконання якої-небудь роботи).

Б. Хворий відчуває, що йому важко контролювати своє занепокоєння.

B. Тривога й занепокоєння сполучаються щонайменше з трьома із таких симптомів (причому два симптоми спостерігаються мінімум у половині днів за період їх виявлення):
1) відчуття напруженості, нетерплячості (наприклад, почуття психічної напруги в сполученні з нездатністю розслабитися);
2) відчуття втоми, занепокоєння чи тривоги;
3) труднощі в зосередженні уваги, відчуття порожнечі в голові;
4) дратівливість;
5) м’язова напруга;
6) порушення сну (труднощі в засинанні, підтримці сну, або неспокійний сон, що не приносить відпочинку, через занепокоєння та тривогу).

Г. Численні тривоги і занепокоєння виникають щонайменше у двох ситуаціях, видах діяльності чи обставинах. Генералізована тривога не виявляється дискретними пароксизмальними епізодами (як при панічному розладі) та занепокоєння не обмежується тільки єдиною темою.

Ґ. Початок в дитячому та підлітковому віці (до 18 років).

Д. Тривога, неспокій та фізичні симптоми обумовлюють дистрес, що виявляється клінічно, або порушення в соціальній, трудовій чи інших сферах діяльності.

Е. Розлад не є наслідком дії психотропних речовин або не виникає внаслідок соматичного захворювання, на фоні розладів емоцій, психозу чи загального порушення розвитку.

Психологічні діагностичні критерії:
а) методики, що об’єктивізують рівень тривожності:
1) наявність страхів (тест тварин);
2) тест незакінчених речень;
б) методики, що визначають темперамент (оціночні шкали темпераменту);
в) методики, що визначають наявність інтраперсонального конфлікту:
1) тест сімейних взаємовідносин;
2) фрустраційний тест для дітей С.Розенцвейга.

Інші параклінічні діагностичні критерії
Для цієї нозологічної форми специфічних маркерів у показаннях ЕЕГ, РЕГ, ЕХО-ЕС, біохімічних досліджень немає.

Лікування

Загальні принципи лікування:
а) провідним засобом є психотерапевтичні методики лікування;
б) медикаментозна терапія (усі ліки застосовуються у вікових дозах з урахуванням маси тіла хворих); принципи застосування дивись F93.0.

Ускладнення лікування, профілактика, лікування ускладнень
Дивись F93.0.

Умови лікування
Амбулаторне. При тяжких емоційних розладах та соціальній дезадаптації хворого – стаціонарне.

Термін лікування
Амбулаторно – 2-3 місяці, за необхідності – довше. Стаціонарно – до 30 діб.

Очікувані результати лікування
Лікування основних проявів дезадаптації та загострення симптомів, а також корекція патологічних захисних механізмів та поведінкових реакцій.

Профілактика

– Первинна профілактика включає гігієну сімейних взаємовідносин, виховання в родині, дитячих закладах, школі; спрямована на гармонійний розвиток дитини.
– Вторинна психопрофілактика включає ранню діагностику, прогноз і попередження емоційних розладів шляхом своєчасного лікування та впровадження раціональних заходів виховання.
– Третинна – має на меті запобігання патологічному розвитку особистості шляхом гармонізації родинних взаємовідносин.

 

Емоційний розлад дитячого віку неуточнений

МКХ-10: F93.9

 

Розлад соціального функціонування з початком, специфічним для дитячого віку

МКХ-10: F94.0-F94.9

 

Елективний мутизм

МКХ-10: F94.0

Проявом елективного мутизму є постійна відмова дитини розмовляти в специфічних соціальних ситуаціях, в яких від неї таке спілкування очікується (наприклад, у школі). В інших ситуаціях така дитина розмовляти може. При цьому, мовна експресія та розуміння, інтелектуальний розвиток відповідають віку дитини або суттєво від нього не відхиляються. Ускладненнями цього розладу є вторинна затримка психічного розвитку, психопатоподібні порушення поведінки та невротичні розлади.

Діагностика

Клінічні діагностичні критерії, згідно з МКХ-10
А. Мовні експресія й розуміння, які оцінюють за індивідуалізованим стандартизованим тестом, знаходяться в межах подвійного стандартного відхилення від норми, що відповідає віку дитини.

Б. Спостерігається постійна нездатність дитини розмовляти в специфічних соціальних ситуаціях, у яких від неї очікується, що вона повинна говорити (наприклад, у школі). Відомо, що в інших ситуаціях дитина здатна говорити.

В. Тривалість селективного мутизму перевищує 4 тижні.

Г. Відсутній загальний розлад розвитку (F84.-).

Ґ. Розлад не обумовлений відсутністю достатніх знань розмовної мови, необхідних у тій соціальній ситуації, у якій відзначається нездатність говорити.

Психологічні діагностичні критерії:
а) визначення рівня інтелекту, можливостей активної та пасивної мови:
1) шкали інтелекту за Векслером;
2) тест психічного світогляду Й.Їрасика;
б) методики, що визначають наявність інтраперсонального конфлікту:
1) особистісний опитувальник Роджерса;
2) тест тварин;
3) тести незакінчених речень.

Інші параклінічні методи дослідження: необхідні для проведення диференціального діагнозу з порушенням експресивної мови, з раннім дитячим аутизмом:
а) ЕЕГ – показники, близькі до нормативних;
б) ЕХО-ЕГ – без грубих порушень.

Лікування

Загальні принципи лікування:
а) основним засобом є психотерапевтичні методики: психотерапевтична корекція особистості – родинна, групова, індивідуальна; напрямок психотерапевтичного впливу – зміна факторів сімейного середовища, що сприяли появі цього розладу, а також перебудова ставлення дитини до психотравмуючої ситуації та зміна її стереотипів реагування на неї;
б) медикаментозна терапія (усі ліки застосовуються у вікових дозах, з урахуванням маси тіла хворих):
1) нейролептики: перш за все, застосовуються препарати з м’якою седативною та стимулюючою дією: рисперидон (риссет, рисполепт), невеликі дози хлорпротиксену; за наявності вторинних психопатоподібних та інших психічних розладів можливе застосування інших препаратів: флупентіксол (флюанксол), неулептил та інші
2) антидепресанти, перш за все, із седативною або збалансованою дією: флувоксамін (феварин), сертралін (золофт, серліфт), мапротілен (людіоміл)
3) транквілізатори та снодійні засоби: діазепам, гідазепам, зопіклон (імован) та інші
4) седативні засоби: препарати валеріани, пустирника, бромід натрію;
5) ноотропи та гамкергічні засоби мають особливе значення при затримках психічного розвитку: гамалон, гліцин, гопантенова кислота (пантогам), пірацетам, піритинол, фенібут
в) індивідуальна терапія, спрямована на соматичне оздоровлення дитини, відповідно до стандартів інших фахів;
г) фізіотерапевтичні процедури, електросон, голкотерапія.

Ускладнення лікування:
а) психотерапевтичні:
1) формування асоціальних форм поведінки;
2) часті декомпенсації;
б) медикаментозні:
1) нейролептичний синдром, що полягає в розвитку явищ паркінсонізму, акатизії, спізнілої реакції на зовнішні подразники, диспепсичних явищ, алергічних реакцій (набряку обличчя, кінцівок); дерматитів.
2) при прийомі класичних антидепресантів – сухість у роті, розширення зіниць, порушення акомодації, серцевого ритму, затримка сечовипускання, сонливість, запаморочення, тремор рук, парестезії, алергічні реакції;
3) при тривалому прийомі транквілізаторів можливе формування залежності, сонливість, млявість.

Лікування ускладнень:
а) медикаментозних:
1) нейролептичний синдром купірується застосуванням коректорів психофармакотерапії: циклодол, мідокалм
2) диспепсичні явища – зниженням дози препарату або його відміною; алергічні реакції – відміною препарату й призначенням антиалергічних засобів: димедрол, супрастин, тавегіл, діазолін
3) для попередження формування залежності при прийомі транквілізаторів необхідно контролювати тривалість безперервного прийому (курс не повинен перевищувати 2 місяці), перед повторним курсом – перерва в прийомі препарату не менше 1 місяця;

б) психотерапевтичних:
1) достатня тривалість лікування;
2) поєднання різних видів психотерапії;
3) дотримання етапів психотерапії;
4) послідовність психотерапевтичних заходів.

Умови лікування
Переважно амбулаторне, при вираженій ажитації або агресії – стаціонарне.

Термін лікування
У стаціонарі – 30 днів. Амбулаторно – 2-3 місяці, періодично, протягом кількох років.

Очікувані результати лікування
Лікування основних проявів дезадаптації та загострення симптомів, а також корекція патологічних захисних механізмів та поведінкових реакцій.

Профілактика

– Первинна профілактика включає гігієну шлюбу, вивчення й прогнозування можливих спадкових захворювань; у постнатальному періоді – правильне виховання в родині, дитячих закладах, школі, спрямоване на гармонійний розвиток дитини.
– Вторинна психопрофілактика включає ранню діагностику, прогноз і попередження декомпенсацій шляхом проведення адекватної санації організму дитини, попередження і лікування у неї мозкової патології у ранньому періоді онтогенезу, включаючи лікування невропатичних і корекцію поведінкових порушень протягом всього дитинства, тривалої підтримуючої терапії, що виключає можливості рецидиву хвороби.
– Третинна профілактика – система заходів лікувальної й педагогічної корекції і систематичне використання заходів реадаптації, спрямованих на попередження декомпенсацій.

 

Реактивний розлад прив’язаності дитячого віку

МКХ-10: F94.1

Розлад характеризується стійким небажанням вступати в контакт чи підтримувати спілкування з оточуючими, що не є ознакою затримки психічного розвитку, раннього дитячого аутизму, а викликане значними недоліками в догляді за дитиною. Ускладненням цього розладу є вторинна затримка психічного розвитку, психопатоподібні та невротичні розлади.

Діагностика

Клінічні діагностичні критерії, згідно з МКХ-10
A. Початок – у віці до 5 років;

Б. Спостерігаються суперечливі або амбівалентні соціальні реакції у різних ситуаціях, емоційні порушення, проявом яких є відсутність емоційного реагування, реакції аутизації, агресивні реакції на дистрес інших людей або свій особистий та полохливість чи настороженість.

B. Наявність деяких здібностей до адекватних соціальних реакцій, що виявляється у стосунках з дорослими.

Г. Не відповідає критеріям загального розладу розвитку (F84.-).

Психологічна діагностика:
1) малювальні тести (Гудинаф, Фей та інші);
2) шкали психомоторного розвитку Озерецького;
3) візуально-моторні тести;
4) прогресивні матриці Равена, тест психічного світогляду Й.Їрасика;
5) тести незакінчених речень.

Інші параклінічні діагностичні критерії
Для цієї нозологічної форми специфічних змін у показаннях ЕЕГ, РЕГ, ЕХО-ЕС, біохімічних дослідженнях немає. Але застосування їх важливе для виявлення супутньої патології та диференційного діагнозу з іншими захворюваннями.

Лікування

Загальні принципи лікування:
а) лікування проводиться вдома або в стаціонарі, залежно від того, що більш потрібно для відчуття дитиною безпеки;
б) психологічна підтримка сім’ї, спрямована на поліпшення умов догляду за дитиною;
в) психотерапія – індивідуальна, сімейна;
г) педагогічно-виховна робота, що охоплює одночасно і матір, і дитину;
ґ) забезпечення контролю за поліпшенням емоційного стану і фізичного добробуту дитини;
д) медикаментозне лікування (усі препарати застосовуються у вікових дозах: дивись F94.0);
є) індивідуальна терапія, напрямком якої є соматичне оздоровлення дитини.

Ускладнення лікування, їх профілактика та лікування
Дивись F94.0.

Умови лікування
Переважно амбулаторне лікування. Але у зв’язку з необхідністю змінити психотравмуючу ситуацію, можливе перебування дитини в стаціонарі.

Термін лікування
Амбулаторне – протягом необхідного часу. Стаціонарне – до 4-8 тижнів.

Очікувані результати лікування
Корегування взаємовідносин з оточенням, зняття емоційної напруги, купірування поведінкових розладів та інших супутніх психопатологічних порушень, досягнення соціальної адаптації.

Профілактика

– Первинна – проведення санітарно-просвітньої роботи з батьками та особами, що їх замінюють, напрямком якої є запобігання розладів прив’язаності.
– Вторинна – рання діагностика та комплексне лікування.
– Третинна – у випадках рецидивів – направлення дитини в більш сприятливе соціальне оточення.

 

Розгальмований розлад прив’язаності дитячого віку

МКХ-10: F94.2

Стан, який характеризується нерозбірливим товаришуванням дитини, її надмірною фамільярністю із малознайомими людьми і таке інше.

Діагностика

Клінічні діагностичні критерії, згідно з МКХ-10
A. Дифузні прихильності як постійна риса в перші 5 років життя (але вони не обов’язково зберігаються до середнього дитячого віку). Для діагностики потрібно встановити відносну неможливість дитини до формування селективних соціальних прихильностей, про що свідчать:
1) наявність нормальної тенденції шукати при дистресі розраду в інших людей;
2) анормальна (відносно) відсутність селективності у виборі тих, у кого шукається така розрада.

Б. Слабко модульовані соціальні взаємодії з незнайомими людьми.

B. Спостерігається щонайменше одна з таких ознак:
1) у цілому, прихильна поведінка у грудному віці;
2) у ранньому або середньому дитячому віці поведінка спрямована на привернення уваги і недиференційовано приязне поводження.

Г. Повинна бути виразною спільна відсутність ситуаційної специфічності перерахованих вище ознак. Для діагнозу потрібно, щоб критерії А та Б виявлялися в широкому діапазоні соціальних контактів дитини.

Психологічна діагностика:
а) визначення рівня інтелекту, можливостей активної та пасивної мови:
1) шкали інтелекту Векслера;
2) тест психічного світогляду Й.Їрасика;
б) методики, що виявляють наявність інтраперсонального конфлікту;
1) особистісний опитувальник Роджерса;
2) тест тварин;
3) тести незакінчених речень.

Інші параклінічні діагностичні критерії
Для цієї клінічної форми специфічних змін у показаннях ЕЕГ, РЕГ, ЕХО-ЕГ, біохімічних дослідженнях немає. Вони є важливими для визначення супутньої неврологічної патології.

Лікування

Загальні принципи лікування
Основний напрямок лікування – психотерапевтична робота з хворим, його оточенням, роз’яснення потреби у стабілізації ситуації, медикаментозна терапія супутньої емоційної та поведінкової патології; при цьому перевага має віддаватися транквілізаторам та м’яким нейролептикам тіоридазин (ридазин, сонапакс, сульпірид (еглоніл), оланзапін (зипрекса)

Напрямки лікування:
а) психотерапія – сімейна, ігрова, поведінкова;
б) психологічна підтримка родини, спрямована на зменшення ізоляції дитини в родині;
в) індивідуальна терапія, спрямована на соматичне оздоровлення дитини.

Ускладнення лікування, їх профілактика та лікування
Дивись рубрику F94.0.

Умови лікування
Переважно амбулаторне. За наявності показань – стаціонарне.

Термін лікування
Стаціонарно – 4-8 тижнів, амбулаторно – до досягнення стабілізації ситуації та зняття супутніх розладів поведінки та емоційних порушень.

Очікувані результати лікування
Оздоровлення ситуації, соціальна адаптація.

Профілактика

– Первинна – проведення санітарно-просвітньої роботи з батьками та особами, що їх замінюють, напрямком якої є запобігання розладам прив’язаності.
– Вторинна – рання діагностика та комплексне лікування.
– Третинна – у випадках рецидивів – направлення дитини в більш сприятливе соціальне оточення.

 

Інші розлади соціального функціонування в дитячому віці

МКХ-10: F94.8

 

Розлад соціального функціонування в дитячому віці, неуточнений

МКХ-10: F94.9

 

Тикозні розлади

МКХ-10: F95.0-F95.9 Тики характеризуються стереотипними, швидкими, неритмічними руховими або голосовими актами, які повторюються та виникають мимоволі та раптово.

 

Транзиторний тикозний розлад

МКХ-10: F95.0

Хворобливий стан, при якому одиничні чи множинні моторні або вокальні тики виникають багато разів протягом дня. Його тривалість – більше 2-х тижнів, але менше року. Типові тики мають мігруючий характер: починаються з обличчя, потім охоплюють шию, верхні й нижні кінцівки, м’язи гортані.

Клінічна картина

Клінічні варіанти тиків:
1) тики обличчя і голови: кривляння, наморщування чола і/або носа, роздування ніздрів, затиснення рота, покусування губів, висування язика, витягування нижньої щелепи, ритмічні нахили голови, її посмикування або погойдування, скручування шиї, обертання головою;
2) тики рук: потирання руками, посмикування пальцями, перекручення пальців, стиснення у кулак;
3) тики тіла і нижніх кінцівок: знизування плечима, здригання ногами, колінами, великим пальцем стопи, дивна хода, погойдування тілом, підскакування;
4) органи мовлення, дихання і травлення: гикавка, позіхання, принюхування, продування повітря через ніздрі, свистячий подих, посилений подих, відрижка, смоктальні звуки або чмокання, прочищення горла та інші.

Діагностика

Клінічні діагностичні критерії, згідно з МКХ-10.
A. Одиничні або множинні рухові та/або голосові тики виникають багато разів на день протягом щонайменше чотирьох тижнів.

Б. Тривалість розладу не перевищує 12 місяців.

B. У анамнезі відсутній синдром Туретта, розлад не зумовлений соматичним станом або застосуванням ліків.

Г. Розлад починається у віці до 18 років.

Психологічні діагностичні критерії:
а) тести для виявлення рівня тривожності: опитувальник тривожності та інші;
б) тести для виявлення інтраперсонального конфлікту: особистісний опитувальник Роджерса, особистісний опитувальник для дітей С.Айзенка та інші;
в) тести для виявлення сфер непристосованості (фрустраційних ситуацій): Брістольська оціночна шкала, оціночна шкала темпераменту та інші.
Параклінічні діагностичні критерії: ЕЕГ – можливі дифузні порушення з акцентом у підкіркових структурах.

Лікування

Принципи лікування:
а) психотерапевтична корекція найбільш доцільна у вигляді поведінкової терапії, спрямованої на зміну навичок, методу парадоксальної інтенції, модифікованої методики Денлопа;
б) медикаментозне патогенетичне психофармакологічне лікування проводиться у вікових дозах:
1) ноотропи та гамкергічні засоби: гамалон, фенібут (ноофен), пікамілон, гопантенова кислота (пантогам) та інші
2) антидепресанти, переважно селективні інгібітори зворотнього захоплення серотоніну (СІЗЗС): сертралін (золофт), флуоксетин (прозак), феварин, а також міртазапін (ремерон), коаксил та інші
3) вазоактивні препарати: цинаризин, кавінтон, серміон та інші
4) вітамінотерапія: вітаміни групи В, С, нікотинова кислота та інші в) фізіотерапія: електросон, електрофорез із седативними засобами та інші.

Умови лікування, термін
Амбулаторно, перший курс – 8-12 тижнів, далі, якщо необхідно, – повторні курси.

Ускладнення лікування, їх профілактика та лікування:
а) алергічна реакція на прийом препаратів – відміна препаратів, призначення антигістамінної терапії
б) при прийомі гетероциклічних антидепресантів: сухість у роті, розширення зіниць, порушення акомодації, серцевого ритму, затримка сечовипускання, сонливість, запаморочення, тремор рук, парестезії, алергічні реакції – зниження дози препарату або його відміна.
Очікувані результати: одужання, значна редукція симптоматики, шкільна та соціальна адаптація.

Профілактика

– Первинна – рання терапія резидуально-органічного ураження головного мозку.
– Вторинна – терапія, спрямована на запобігання фіксації хворого на наявних порушеннях, запобігання ускладненням.
– Третинна – поведінкова психотерапія, спрямована на недопущення ускладнень у вигляді невротичних та неврозоподібних розладів.

 

Хронічний моторний або вокальний тикозний розлад

МКХ-10: F95.1

Стан, який відповідає загальним критеріям тикозного розладу. При ньому спостерігаються одиничні або множинні моторні або вокальні тики, які виникають у хворого багато разів на день, більшу частину днів, протягом року.

Діагностика

Клінічні діагностичні критерії, згідно з МКХ-10
А. Рухові або голосові тики (але не їхнє сполучення) виникають багато разів на день, більшу частину днів, протягом року.

Б. Відсутність ремісій протягом цього року тривалістю більш ніж 2 місяці.

В. У анамнезі відсутній синдром Туретта, розлад не зумовлений соматичним станом або застосуванням ліків.

Г. Розлад починається у віці до 18 років.

Психологічні діагностичні критерії:
а) тести для виявлення рівня тривожності: опитувальник тривожності та інші;
б) тести для виявлення інтраперсонального конфлікту: особистісний опитувальник Роджерса, особистісний опитувальник для дітей С.Айзенка та інші;
в) тести для виявлення сфер непристосованості (фрустраційних ситуацій): Брістольська оціночна шкала, оціночна шкала темпераменту та інші.
Параклінічні діагностичні критерії: ЕЕГ – можливі дифузні порушення з акцентом у підкоркових структурах.

Лікування

Загальні принципи лікування:
а) психотерапевтична корекція найбільш доцільна у вигляді поведінкової терапії, спрямованої на зміну навичок, методу парадоксальної інтенції, модифікованої методики Денлопа;
б) медикаментозне патогенетичне психофармакологічне лікування проводиться у вікових дозах:
1) ноотропи та гамкергічні засоби: гамалон, фенібут (ноофен), пікамілон, гопантенова кислота (пантогам) та інші
2) антидепресанти групи СІЗЗС – сертралін (золофт), феварин та інші

3) вазоактивні препарати: цинаризин, кавінтон, ніцеріум, серміон та інші

4) вітамінотерапія: вітаміни групи В, С, нікотинова кислота та інші (в) фізіотерапія: електросон, електрофорез із седативними засобами, хвойні ванни та інші.

Умови лікування, термін
Амбулаторне, при легких формах перший курс – 8-12 тижнів, далі, якщо необхідно, – повторні курси. За неможливості купірування в позалікарняних умовах – стаціонарне лікування протягом 4-8 тижнів.

Ускладнення лікування, їх профілактика та лікування:
а) алергічна реакція на прийом препаратів – відміна препаратів, призначення антигістамінної терапії
б) при прийомі гетероциклічних антидепресантів: сухість у роті, розширення зіниць, порушення акомодації, серцевого ритму, затримка сечовипускання, сонливість, запаморочення, тремор рук, парестезії, алергічні реакції – зниження дози препарату або його відміна.

Очікувані результати: одужання, значна редукція симптоматики, шкільна та соціальна адаптація.

Профілактика

– Первинна – рання терапія резидуально-органічного ураження головного мозку.
– Вторинна – терапія, спрямована на запобігання фіксації хворого на наявних порушеннях, запобігання ускладненням.
– Третинна – поведінкова терапія, спрямована на недопущення ускладнень у вигляді невротичних та неврозоподібних розладів.

 

Комбінований вокальний і множинний моторний тикозний розлад (синдром де ла Туретта)

МКХ-10: F95.2

Цей різновид тиків, при якому спостерігаються множинні моторні тики й один або більше вокальних тиків, але не обов’язково одночасно. Симптоматика зазвичай погіршується у підлітковому віці. Для синдрому характерні множинні вокалізми, які можуть супроводжуватися ехопраксіями та копролалією. Можлива наявність обсесій, компульсій, труднощів з увагою і особистісні проблеми.

Діагностика

Клінічні діагностичні критерії, згідно з МКХ-10
A. Множинні моторні тики й один або більше вокальних тиків, які були якийсь час протягом розладу, але не обов’язково одночасно.
Б. Тики виникають багато разів на день, протягом більш ніж одного року, причому за цей період не спостерігалось ремісій довше 2 місяців.
B. Розлад починається у віці до 18 років.

Психологічні діагностичні критерії:
а) тести для виявлення рівня тривожності: опитувальник тривожності та інші;
б) тести для виявлення інтраперсонального конфлікту: особистісний опитувальник Роджерса, особистісний опитувальник для дітей С.Айзенка та інші;
в) тести для виявлення сфер непристосованості (фрустраційних ситуацій): Брістольська оціночна шкала, оціночна шкала темпераменту та інші.
Параклінічні діагностичні критерії: ЕЕГ – можливі дифузні порушення з акцентом у підкіркових структурах.

Лікування

Загальні принципи лікування:
а) основним методом лікування є медикаментозний:
1) нейролептики: галоперидол
2) антидепресанти, переважно групи СІЗЗС (золофт, серліфт, ципраміл));
3) альфа-адреностимулятори: клофелін
4) ноотропи та гамкергічні засоби: фенібут (ноофен), гамалон, пікамілон, гопантенова кислота (пантогам) та інші
5) вазоактивні препарати: цинаризин, кавінтон, ніцеріум, серміон та інші);
6) вітамінотерапія: вітаміни групи В, С, нікотинова кислота та інші.

Умови лікування, термін: стаціонарне (4-8 тижнів) та постійна підтримуюча амбулаторна терапія.

Ускладнення лікування, їх профілактика та лікування:
а) алергічна реакція на прийом препаратів – відміна препаратів, призначення антигістамінної терапії
б) нейролептичний синдром, що полягає в розвитку явищ паркінсонізму, акатизії – купірується застосуванням коректорів

Очікуванні результати: одужання, значна редукція симптоматики, шкільна та соціальна адаптація.

Профілактика

– Первинна профілактика – антенатальне дослідження плоду в матері з наявністю синдрому де ла Туретта в анамнезі.
– Вторинна – діагностика і лікування синдрому де ла Туретта.
– Третинна – допомога в соціальній адаптації хворого.

 

Інші розлади поведінки та емоцій з початком, специфічним для дитячого і підліткового віку

МКХ-10: F98

 

Неорганічний енурез

МКХ-10: F98.0

Неорганічний енурез – мимовільне або навмисне випускання сечі в ліжку або в одязі, не обумовлене відсутністю контролю над функцією сечового міхура внаслідок будь-якого неврологічного захворювання, епілептичного нападу або структурної аномалії сечових шляхів. Енурез може безперервно спостерігатися з самого народження або виникнути після періоду контролю над цією фізіологічною функцією. В деяких випадках, енурез сполучається з емоційними або поведінковими розладами загального характеру. Розрізняють:
а) F98.00 – тільки нічний енурез;
б) F98.01 – тільки денний енурез;
в) F98.02 – нічний і денний енурез.

Діагностика

Клінічні діагностичні критерії, згідно з МКХ-10
А. Мимовільне або навмисне випускання сечі в ліжку або в одязі, що відбувається з частотою не рідше 2 разів на місяць у віці до 7 років і не рідше 1 разу на місяць – у дітей у віці 7 років або старше.

Б. Відсутні дані, що свідчать про наявність психічного розладу, який би відповідав критеріям інших категорій розладів МКХ-10.

В. Тривалість цього розладу – щонайменше 3 місяці.

Г. Хронологічний та психічний вік дитини – не менше 5 років.

Ґ. Енурез не обумовлений епілептичними нападами або неврологічними розладами та не є прямим наслідком анатомічних аномалій сечовивідних шляхів.

Психологічні діагностичні критерії:
а) використовуються шкали інтерперсонального конфлікту, тести незакінчених тверджень, тест тварин, малюнковий фрустраційний тест для дітей С. Розенцвейга та інші;
б) шкали самооцінки: особистісний опитувальник Роджерса та інші;
в) тести для діагностики органічності й функціональних розладів: шкала психомоторного розвитку Озерецького, тести на увагу із закреслюванням та інші.

Інші параклінічні діагностичні критерії:
а) ЕЕГ – можливі прояви дифузної патології головного мозку;
б) ЕХО-ЕС – можливі прояви зовнішньої та внутрішньої гідроцефалії різного ступеня вираженості;
в) рентгенографія поперекового відділу хребцевого стовпа – можлива наявність spina bifida.

Лікування

Принципи лікування:
а) корекція навичок батьків з контролю сечовипускання у дитини – запобігання покарань, нічних її розбуджень, заохочення дитини до своєчасного сечовипускання, обмеження її споживання рідини перед сном;
б) поведінкова психотерапія – використання апарату, який подає звуковий сигнал при зволоженні постільної білизни; ефект забезпечується в 50% випадків;
в) медикаментозна терапія:
1) за наявності емоційної напруженості, тривоги, зниженого настрою, схильності до страхів і побоювань призначають денні транквілізатори у вікових дозах: медазепам (рудотель) та інші ;
2) при дуже глибокому сні рекомендують повторні короткі курси (3-5 днів) меліпраміну , дітям до 5 років можна рекомендувати на ніч пірацетам 0,25-0,5 г
г) фізіотерапевтичні методи лікування (електрофорез седативних засобів).

Умови лікування, термін
Амбулаторне, перший курс – 4-8 тижнів, далі – за необхідністю.

Ускладнення лікування, їх профілактика та лікування:
а) алергічна реакція на прийом препаратів – відміна препаратів, призначення антигістамінної терапії
б) при прийомі трициклічних антидепресантів: сухість у роті, розширення зіниць, порушення акомодації, серцевого ритму, затримка сечовипускання, сонливість, запаморочення, тремор рук, парестезії, алергічні реакції – зниження дози препарату або його відміна;
в) при тривалому прийомі транквілізаторів можливе формування залежності, сонливість, млявість – необхідно контролювати тривалість безперервного прийому (курс не повинен перевищувати 2 місяці), перед повторним курсом – перерва в прийомі препарату не менше 1 місяця.

Очікувані результати
Купірування основних проявів дезадаптації та загострення симптомів, а також корекція патологічних захисних механізмів та поведінкових реакцій.

Профілактика

– Первинна – навчання батьків тренуванню контролю сечевипускання у дітей.
– Вторинна – основне значення має нормалізація психологічної атмосфери в сім’ї, виключення залякування, фізичних покарань, глузувань і застосування покарання в зв’язку з енурезом.
– Третинна – формування стійкості особистості до впливу психотравмуючих ситуацій, недопущення невротичних та інших розладів як ускладнень енурезу, шляхом психотерапії та психофармакотерапії.

 

Неорганічний енкопрез

МКХ-10: F98.1

Можливими причинами енкопрезу можна назвати недостатньо наполегливе навчання батьками дитини користуванню туалетом. Це може призводити до затримки формування у неї навички стримувати звільнення кишечнику. Можуть бути також і соматичні причини – порушення скорочувальної функції кишечнику. Саме сукупність цих причин, або кожна з них окремо, може сприяти формуванню вторинного невротичного енкопрезу. Змішана причина виникнення енкопрезу – психогенний мегаколон – довільне або мимовільне утримання калових мас через хворобливу дефекацію, у зв’язку з чим виникають запори. Через об’ємні тверді калові маси може розвиватися хронічний розтяг прямої кишки, утрата тонусу її стінок і втрата відчуття тиску на них. Через це дитина перестає усвідомлювати позиви до дефекації, що призводить до енкопрезу з невеликою кількістю рідких або м’яких випорожнень. Закріплення патологічного стану можливо при вторинній невротизації, пов’язаній із психотравмуючими ситуаціями, якими можуть бути розлучення батьків, народження в родині другої дитини, небажання дитиною відвідувати дитячий садок, початок її шкільного навчання, зміна місця проживання та ін. Енкопрез як патохарактерологічну реакцію слід відрізняти від невротичної форми. В цих випадках, він виявляється тільки вдень, як пасивна реакція протесту: нетримання калу має частково усвідомлений характер і виникає тільки у визначених психотравмуючих ситуаціях. Останні пов’язані, наприклад, із небажанням відвідувати дитячий садок, із частковою емоційною депривацією, зі страхом розлуки з матір’ю, зі страхом перед
суворою вихователькою та ін. Ця форма енкопрезу найчастіше буває короткочасною і зазвичай поєднується з порушеннями поведінки протестного характеру. Для позначення характеру енкопрезу використовується додатковий знак:
*.10 – порушення формування фізіологічного контролю над кишечником;
*.11 – адекватний контроль над кишечником, з випорожненням нормальними фекаліями у невідповідних місцях;
*.12 – нетримання, пов’язане з розрідженням фекальних мас, також із затримкою дефекації та переповненням кишечнику.

Діагностика

Клінічні діагностичні критерії, згідно з МКХ-10
A. Спостерігається періодичне випорожнення дитини в місцях, недоречних для цієї мети, або вона забруднює калом одяг мимоволі чи навмисно.

Б. Хронологічний і розумовий вік дитини не менше 4 років.

B. Спостерігається не рідше одного випадку на місяць.

Г. Тривалість порушень – не менше 6 місяців.

Ґ. Відсутні дані про будь-який органічний розлад, який міг би бути причиною енкопрезу.

Психологічні діагностичні критерії:
а) використовуються шкали інтерперсонального конфлікту: тести незакінчених речень, тест тварин, малюнковий фрустраційний тест для дітей С. Розенцвейга та інші;
б) шкали самооцінки: особистісний опитувальник Роджерса та інші;
в) тести для діагностики органічності та функціональних розладів: шкала психомоторного розвитку Озерецького, тести на увагу із закреслюванням та інші.

Параклінічні діагностичні критерії: ЕЕГ – можливі прояви дифузної патології головного мозку.

Лікування

Принципи лікування:
а) психотерапевтичні методики:
1) сімейна психотерапія застосовується для ослаблення напруги в сім’ї та створення атмосфери, де немає місця покаранням;
2) кондиціонуючі техніки поведінкової терапії – «зоряні карти», вироблення відповідного рефлексу шляхом регулярного перебування в туалеті протягом кількох хвилин через визначений час, після прийняття їжі та інші методи поведінкового підкріплення;
б) фізіотерапевтичні процедури – ванни, іонофорез із стрихніном, електростимуляція м’язів промежини.
в) фармакотерапія така ж, як при F98.0

Умови лікування, термін

Амбулаторне, перший курс – 4-12 тижнів, далі – за необхідністю; при вираженій ажитації або агресії – стаціонарне (до 30-40 днів).
Ускладнення лікування, їх профілактика та лікування: депресивні стани – застосування психотерапії в комплексному лікуванні енкопрезу.
Очікувані результати: одужання, значне зменшення симптоматики, шкільна та соціальна адаптація.

Профілактика

– Первинна – нормалізація функцій шлунково-кишкового тракту з метою запобігання енкопрезу.
– Вторинна – лікувальна гімнастика, рання терапія енкопрезу для недопущення його рецидивів.
– Третинна – психотерапія спрямована на підвищення самооцінки дитини з метою запобігання невротичним розладам.

 

Розлади, пов’язані зі споживанням їжі, у немовлят і дітей

МКХ-10: F98.2

Розлади харчування у немовлят і в ранньому дитячому віці (румінація) можуть мати різні прояви, як правило, специфічні саме для немовлят. У більшості випадків, вони включають в себе відмову від прийому їжі та нездатність адекватно харчуватися, або постійну жуйку і зригування їжі.

Діагностика

Клінічні діагностичні критерії, згідно з МКХ-10
A. Спостерігається стійка нездатність адекватно їсти або постійне зригування, жування жуйки.
Б. Відсутнє збільшення ваги, втрата ваги або інші суттєві соматичні порушення протягом місяця і більше, тривалістю не менше 3 місяців.
B. Розлад починається у віці до 6 років.
Г. Відсутність психічних захворювань, за винятком розумової відсталості (F70-F79).
Ґ. Відсутність органічної патології, що могла б пояснити порушення харчування.

Психологічні діагностичні критерії не застосовуються у зв’язку з малим віком дітей, які обстежуються; діагноз ставиться на підставі переважно клінічної діагностики.

Параклінічні дослідження спрямовані на виключення уродженої аномалії ШКТ і стенозу пілоруса шлунка.

Лікування

Принципи лікування:
а) поліпшення атмосфери психосоціального оточення дитини;
б) поведінкові методи аверсивного кондиціювання (застосовується давання неприємної речовини, наприклад, лимонного соку тощо).

Умови лікування, термін
Амбулаторне, перший курс – 4-8 тижнів, далі – за необхідністю.

Очікувані результати
Купірування основних проявів дезадаптації та загострення симптомів, а також корекція патологічних захисних механізмів та поведінкових реакцій.

Профілактика

Адекватна годівля.

 

 

Розлади, пов’язані із вживанням неїстівного (пікацизм) у немовлят і дітей

МКХ-10: F98.3

Поїдання неїстівного в дитячому віці (перекручення апетиту) являє собою розлад, який характеризується повторюваним вживанням дитиною нехарчових речовин, таких як бруд, клей, волосся, штукатурка, папір тощо. При цьому це порушення їстівної поведінки не відповідає діагностичним критеріям інших розладів МКХ-10 (аутизму, шизофренії, синдрому Кляйна-Левіна і т.ін.). Воно спостерігається у маленьких дітей до 6 років, а також в осіб із затримкою розумового розвитку.

Діагностика

Клінічні діагностичні критерії, згідно з МКХ-10
A. Постійне чи повторне поїдання неїстівних речовин не менше 2 разів на тиждень.
Б. Тривалість розладу – не менше одного місяця (іноді – до 3 місяців).
B. Відсутність інших психічних розладів, за винятком розумової відсталості (F70-F79).
Г. Психічний або хронологічний вік дитини – не менше 2 років.
Ґ. Характер споживання їжі не є частиною культурально схваленої практики.

Психологічні діагностичні критері
Спрямовані на проведення диференційного діагнозу із шизофренією, раннім дитячим аутизмом:
а) тести на дослідження особистісних особливостей: особистісний опитувальник для дітей С.Айзенка, особистісний опитувальник Роджерса та інші;
б) тести для встановлення інтелектуального розвитку: шкала інтелекту для дітей за Векслером, прогресивні матриці Равена, тест психічного кругозору й інформованості та інші.

Параклінічні діагностичні критерії:
а) специфічних порушень ЕЕГ, РЕГ, ЕХО-ЕС не виявлено;
б) можливі відхилення в аналізі крові на мікроелементи – дефіцит заліза, цинку, свинцю та ін.

Лікування

Принципи лікування:

а) лікування, в основному, включає психосоціальний, поведінковий або сімейний підходи;
б) можливе застосування слабких електричних стимулів, неприємних звуків, блювотних препаратів.

Умови лікування, термін
Амбулаторне, перший курс – 4-8 тижнів, далі – за необхідністю.

Очікувані результати
Купірування основних проявів дезадаптації та загострення симптомів, а також корекція патологічних захисних механізмів та поведінкових реакцій.

Профілактика

– Первинна – санітарно-просвітницька робота, спрямована на адекватні взаємовідносини матері й дитини.
– Вторинна – гармонізація взаємовідносин «мати-дитина».
– Третинна – запобігання рецидивів і патохарактерологічного формування особистості.

 

 

Стереотипні рухові розлади

МКХ-10: F98.4

Стереотипні рухи – повторювані довільні рухи, що не призводять до самокаліцтва і не є проявом якогось іншого нервово-психічного стану. Такі рухи можуть включати коливання тіла, хитання головою, змахування руками та інше. Стереотипні рухи, що призводять до самоушкодження, найчастіше включають кусання губ, рук або інших частин тіла та биття головою об будь-які поверхні та ін. Для їх зазначення, використовуються додаткові шифри:
*.40 – з самоушкодженням;
*.41 – без самоушкодження;
*.42 – змішані.

Діагностика

Клінічні діагностичні критерії, згідно з МКХ-10
A. У дитини спостерігаються стереотипні рухи, які призводять до фізичних ушкоджень та заважають нормальній діяльності.

Б. Тривалість розладу – не менше 4 тижнів.

B. У дитини відсутні ознаки будь-якого іншого психічного або поведінкового розладу.

Психологічне дослідження
Не використовується для діагностики F98.4 безпосередньо, а застосовується в комплексному дослідженні розумової відсталості.

Параклінічні діагностичні критерії
Специфічних порушень ЕЕГ, ЕХО-ЕС, РЕГ, біохімічних аналізів не виявлено.

Лікування

Принципи лікування:
а) лікування повинно бути спрямоване на симптоматику розладу: будуватися на комплексі біологічної терапії, корекційно-педагогічних заходів, голкотерапії, трудотерапії, ЛФК;
б) необхідне поліпшення догляду і запобігання можливості самоушкодження;
в) можливе проведення поведінкової терапії;
г) у важких випадках, із схильністю до само ушкодження, застосовуються нейролептики з м’якою седативною дією у вікових дозуваннях: терален, тіоридазин (ридазин), рисперидон (рисполепт, риссет), оланзапін (зіпрекса) та інші)

Умови лікування, термін
Амбулаторне тривале, за показаннями.

Ускладнення лікування, їх профілактика та лікування
Алергічна реакція на прийом препаратів – відміна препаратів, призначення антигістамінної терапії

Очікувані результати
Купірування основних проявів дезадаптації та загострення симптомів.

Профілактика

– Первинна – рання діагностика і лікування резидуально-органічного ураження головного мозку.
– Вторинна – заходи, спрямовані на досягнення максимальної соціальної адаптації хворих із розумовою відсталістю, порушеннями розвитку

 

 

Заїкання

МКХ-10: F98.5

Заїкання – дискоординаційне судомне порушення мовлення. Клінічні прояви: розлад повільності, неподільності мовлення, темпу ритмічної організації. Вони мають форму частих повторень або пролонгації звуків, складів або слів, або частих затримок та пауз. Заїкання має постійний або періодичний характер і за своєю виразністю значно порушує перебіг мовлення. Заїкання поділяють на невротичне і неврозоподібне. Початок невротичного заїкання – психогенно-реактивний (гострий, підгострий або відставлений в часі). Воно, як правило, виникає у віці 2-4 роки у дітей із своєчасним, правильним мовним, інтелектуальним і загальномоторним розвитком. Появі перших запинок у мові можуть передувати соматичне ослаблення й загальноневротичні розлади, такі як порушення сну, плаксивість, полохливість, підвищена виснажливість та інші прояви як соматичного, так і психогенно-реактивного походження. Перебіг невротичного заїкання, в більшості випадків, має сприятливий характер, проте наявність невропатії і (або) повторної психогенії роблять як клінічну картину заїкання, так і його прогноз, значно важчими. Неврозоподібне заїкання частіше має поступовий початок і нерідко відзначається з моменту становлення фразової мови. Для хворих із неврозоподібним заїканням характерний більш пізній розвиток мови і загальної моторики, поліморфізм як психопатологічної симптоматики (поєднання неврозоподібних і церебрастенічних розладів), так і власне мовних порушень (наявність, крім заїкання, дислалії, тахілалії, недостатньої модуляції голосу та ін.). Для хворих на невротичне заїкання характерна висока динамічність симптоматики, швидке засвоєння корекційних та логопедичних прийомів, податливість психотерапевтичним впливам. Мовні порушення при неврозоподібному заїканні відрізняються стійкістю, ригідністю; хворі менш чутливі до психотерапевтичних впливів, менш сприйнятливі до логопедичної корекції та засвоєння навичок саморегуляції.

Діагностика

Клінічні діагностичні критерії, згідно з МКХ-10
А. Заїкання присутнє постійно або спостерігається періодично та призводить до помітного порушення мови.
Б. Тривалість – не менше 3 місяців.

Психологічні діагностичні критерії:
а) тести для визначення емоційного стану дитини та її емоційного ставлення до свого заїкання: особистісний опитувальник молоді;
б) тести для дослідження рівня самооцінки: особистісний опитувальник Роджерса;
в) тести на наявність інтраперсонального конфлікту: тести незакінчених речень, тест тварин, малюнковий фрустраційний тест для дітей С.Розенцвейга та ін.

Параклінічні діагностичні критерії:
а) консультація логопеда – визначення локалізації голосових судом, що супроводжують порушення мови;
б) ЕЕГ – можливі прояви судорожної готовності, іритації підкіркових структур, грубої дифузійної патології головного мозку, порушення стовбурної гемодинаміки;
в) РЕГ – можливі різноманітні варіанти порушень церебральної гемодинаміки.

Лікування

Принципи лікування
Хворі на заїкання повинні отримувати комплексну терапію, що включає медикаментозне лікування, психотерапію, логопедичну і мануальну терапію. Найбільш ефективними є спеціалізовані дефектологічні програми, які базуються на методах поведінкової психотерапії:
а) медикаментозне лікування проводиться з урахуванням виявлених ланок патогенезу заїкання (усі препарати застосовуються у вікових дозуваннях):
1) ноотропи (не дають побічного ефекту у вигляді гіпердинамічного синдрому) – гопантенова кислота (пантогам), фенібут (ноофен
2) транквілізуючі засоби – сибазон, гідазепам та інші
3) загальнозміцнююча терапія – вітамінотерапія , екстракт алое
4) фізіотерапія седативної і вазоактивної дії;
б) психологічна корекція здійснюється переважно в ігровій діяльності в індивідуальних та групових заняттях; батькам дитини, що заїкається, даються рекомендації щодо подолання мовного дефекту в домашніх умовах, з урахуванням єдності вимог і спадкоємності в заняттях, проведених із дитиною в лікувальній установі;
в) логопедична робота спрямована на подолання дефектів мови і виховання мовної активності. Показаннями до індивідуальних логопедичних занять є: заїкуватість у дітей до 4 років, середнього і високого ступеня важкості, заїкуватість будь-якого ступеня, але з вираженою логофобією і фіксацією на дефекті. Показаннями до групових занять є: часткова компенсація мовного дефекту на індивідуальних заняттях, заїкуватість легкого, середнього ступеня в дітей старше 4 років, що не мають протипоказань для занять у групі, логоритмічні заняття для розвитку ритмічної організації мовлення і рухів.

Умови лікування, термін
Амбулаторне (курси – 2-3 місяці, періодично, протягом років), денний стаціонар, логопедичні групи спеціалізованого дитячого садка або санаторію, рідко – в умовах стаціонару (до 30 днів).

Ускладнення лікування, їх профілактика та лікування:
а) алергічна реакція на прийом препаратів – відміна препаратів, призначення антигістамінної терапії (див. табл. 13);
б) при тривалому прийомі транквілізаторів можливе формування залежності, сонливість, млявість. Необхідно контролювати тривалість безперервного прийому (курс не повинен перевищувати 2 місяці), перед повторним курсом – перерва в прийомі препарату не менше 1 місяця.

Очікувані результати
Купірування основних проявів дезадаптації та загострення симптомів, а також корекція патологічних захисних механізмів та поведінкових реакцій.

Профілактика

– Первинна – лікування резидуально-органічної патології головного мозку на першому році життя дитини.
– Вторинна – лікування і корекція невропатії, затримки мовного і психомовного розвитку.
– Третинна – профілактика розвитку затяжних форм заїкання шляхом його своєчасного лікування з моменту виникнення.

 

Мова із захлинанням

МКХ-10: F98.6

Мова із захлинанням – швидке мовлення з різкими припиненнями в його процесі (тахілалія), але без повторень або затримок. Порушення мови носять постійний або періодичний характер і за своєю вираженістю значно порушують чіткість мови.

Діагностика

Клінічні діагностичні критерії, згідно з МКХ-10
А. Мова із захлинанням спостерігається постійно або періодично, вона настільки виражена, що значно знижує зрозумілість вимовленого.
Б. Тривалість – не менше 3 місяців.

Психологічні й параклінічні критерії
Не розроблені, є окремі дані про зв’язок тахілалії з наявністю Х-ламкої хромосоми.
Лікування

Принципи лікування:
а) логопедична корекція;
б) психотерапія спрямована на усунення фрустрації, депресії, труднощів у шкільній і соціальній адаптації;
в) сімейна психотерапія показана, щоб допомогти батькам зрозуміти свою реакцію на наявний у дитини розлад і допомогти їй.

Умови лікування, термін
Переважно амбулаторне, тривале лікування протягом місяців, а за необхідності – років.

Очікувані результати
При затягуванні хвороби повного видужання не настає, зберігаються не тільки мовні, але й розумові порушення.

Профілактика

– Первинна профілактика не розроблена, тому що немає даних про етіологію порушень.
– Вторинна – рання діагностика, проведення логопедичної корекції та поведінкової терапії.