ПОРУШЕННЯ СВІДОМОСТІ

ПОРУШЕННЯ СВІДОМОСТІ ТА САМОСВІДОМОСТІ. ПАТОПСИХОЛОГІЧНІ СИНДРОМИ.

 

 

Порушення свідомості та самосвідомості.

  Свідомість це вища, специфічно людська форма психічної nдіяльності яка виникла і зфомувалася в процесі трудової діяльності людини, і є nпродуктом історичного розвитку суспільного буття людини. Свідомість визначає nякість всіх психічних процесів.

 

Психологічна nсутність свідомості полягає у можливості особистості виділити себе з оточуючого nсередовища, визначити своє ставлення до оточуючого, організувати цілеспрямовану nдіяльність.

 

Свідомість nпоняття багатогранне. Сутність цього поняття у всіх її багаточисленних аспектах nі виявленнях є предметом вивчення багатьох наук. nЗвідси стає зрозумілою багатозначність терміна “свідомість”. Достатньо nспівставити декілька таких висловлювань: “внаслідок проведених реанімаційних nзаходів хворий прийшов до свідомості”, “проблиски свідомості з’являються у nлюдини на першому році життя”, “свідомість історично виникає як вища форма nрозвитку матерії”, “у цього студента низька свідомість”, щоб переконатись, що nпроблема свідомості має як загальнофілософські так і спеціально наукові nаспекти.

 

Виникнення nсвідомості

 

  Поява і розвиток свідомості є вершиною розвитку nпсихіки. Безперечно найбільш високо вона розвинена у людей. Науково nвстановлено, що у безпосередніх тваринних предків, які жили біля мільйона років nтому з’явились біологічні передумови для майбутнього олюднення. В цьому в nзначній мірі сприяли високорозвинений мозок і виражена диференціація функцій nпередніх і задніх кінцівок. Людиноподібна мавпа в певній мірі звільняла передні nкінцівки від функції пересування і давала можливість частіше використовували nприродні предмети як допоміжні засоби задоволення органічних потреб.

  Це створило nприродні передумови для виникнення трудових актів чим був зроблений рішучий nкрок для майбутнього переходу від людиноподібної мавпи до людини.

  Потреби життя nзмушували наших предків вдаватися до виготовлення знарядь необхідних для nздобування їжі, полювання, побудови житла тощо, Поступово виникли початки nпраці, яка розвиваючись далі дала можливість людським предкам не тільки nпристосуватись до змінений умов життя, а й самим розвинутись і стати людьми.

  Працеподібні nдії спостерігаються і у тварин. Шимпанзе може користуватись палкою, nпідставками, але ці предмети не є знаряддям праці. Праця, що характеризується nвиготовленням знарядь та їх використанням, є здобутком лише людини і являє nсобою її специфічну рису.

  Другим nфактором, який зіграв вирішальну роль в олюдненні мавпи стала поява мови на основі nрозвитку другої сигнальної системи. Безперечно це пов’язано nз розвитком півкуль головного мозку і особливо кори. У горили об’єм nмозку 500-550 куб см. У пітекантропа величина головного мозку дорівнювала n800-900 куб.см. У синентропа 850-1220 куб см. неадертальців – 1000-1500 n(Тургенев, олігофренія).

  Передумовою появи свідомості була спільна праця. Вона з’єднала nпервісних людей і породила в них потребу в обміні думками, потребу сказати щось nодин одному. Люди почали голосовим апаратом відтворювати комплекс звуків, якими nвони означали певні предмети, явища, виробничі дії і повідомляли про це іншим nлюдям. Мова формувалась в процесі утворення nсуспільства. Свідомість людини виникла і розвивалась у мовній формі, як і мова nвиникла з потреби людей у трудовому спілкуванні.

  Завдяки набуванню людьми досвіду, який закріплюється nв мові поступово розвинулась їх здатність виходити за межі безпосередньо даної nситуації, ставити перед собою певні цілі, планувати своїдії, передбачати їх nрезультати і успішніше їх досягати.

  Це властиво лише людині. Чим більше люди віддалялися nвід тварин, тим більше їх діяльність набувала свідомого характеру.

 

  Історичний розвиток свідомості людини був водночас і nрозвитком її самосвідомості.

  Самосвідомість людини – nце усвідомлення нею з допомогою мови себе самої, своїх відносин до природи і до nінших людей, своїх дій і вчинків, своїх думок і переживань. Розвиток nсамосвідомості людини виявися у формуванні її самоспостереження, критичного nставлення до себе, в оцінюванні своїх позитивних і негативних сторін, nсамовладнані і відповідальності перед суспільством за свої вчинки.

  Свідомість людини визначається її суспільним буттям. Тому правильно nрозуміти сутність свідомості можна лише враховуючи суспільні умови для життя nлюдини. Яким був і є спосіб життя людей, такою була і є їх свідомість.

З nточки зору загальної, соціальної та медичної психології, психіатрії та медицини nв цілому проблема свідомості розглядається в декількох основних аспектах. nПередусім виділяють основні стани свідомості і її рівні:

1) nіндивідуальна свідомість;

2) nсуспільна свідомість;

3) nрівень бадьорості;

4) nпідсвідомий рівень;

5) nбезсвідомі процеси;

6) nстан сну;

7)стан nгіпнозу;

8) nгіпноїдний стан;

9) nстан медитації і трансу;

10) nстан виключення свідомості;

11) nстани патологічного потьмарення свідомості.

Сприйняття, nмислення, пам’ять, увага, мовлення, почуття і воля – все це неподільно зв’язано nсвідомістю людини. Таким чином, свідомість – це вища єдність всіх психічних функцій людини. nВолодіючи свідомістю, людина здатна віддавати nсобі звіт про те, що вона сприймає, зв’язувати це з минулим досвідом, в поінй nмірі передбачати майбутнє і на цій основі керувати своєю поведінкою.

Людська nсвідомість має суспільну природу, оскільки вона виникає і розвивається лише в людському nсуспільстві. Суспільна свідомість nпроявляється через мову, науку, мистецтво, мораль незалежно від волі і розуму nокремих людей. Психологами nвстановлено, що 99 % думок, які ми сприймаємо за свої власні в дійсності є nдумками інших людей. Це є мислительні конструкції вироблені спільним досвідом nпопередніх поколінь. Ми здебільшого їх лише модифікуємо і повторюємо, щоб nзалишитись в гармонії з навколишнім матеріальним і соціальним середовищем. nСвідомість окремої людини лише відносно незалежна від суспільної свідомості.

Свідомість nіндивідума виявляється у двох формах: предметної свідомості та самосвідомості. Результатом першої nє знання про світ, а другої – знання про себе і свої можливості.

 

Властивості nсвідомості:

 

1.         nЯсність n– чітке і послідовне сприйняття оточуючого, nправильна орієнтація в ньому, адекватна діяльність всіх сфер психіки.

2.         nОбсяг n– широта охоплення свідомістю оточуючої nситуації і власних переживань.

3.         nЗміст – зміст nасоціацій, виникаючих під впливом різних подразників (зміст думок, переживань, nтощо).

4.         nБезперервність n– єдність переживань минулого, сучасного і nмайбутнього.

 

Основними nкритеріями ясності свідомості є:

 

1)                    nправильне орієнтування nв просторі;

2) правильне nорієнтування в часі;

3) правильне nорієнтування у власному тілі;

4) правильна nідентифікація свого “Я”;

5) безперервність n“потоку свідомості” (єдність минулого, теперішнього і майбутнього);

6) збереження здобутих nзнань і умінь;

7) можливість виділити nсвого “Я”, як суб’єкта з об’єктивного світу;

8) можливість nцілеспрямованої усвідомленої діяльності.

 

Самосвідомість n– здатність людини усвідомити себе як суб’єкт, nвиділити себе з оточуючого середовища (психічна функція відбиття себе самого, nаутопсихічне орієнтування).

 

Види усвідомлення себе nсамого (самосвідомості):

 

1.         nСамопочуття

2.         nУсвідомлення єдності nпсихічного “Я”

3.         nУсвідомлення єдності nсоматичного “Я”

4.         nУсвідомлення єдності n“Я” і навколишньої природи і соціальної дісності.

 

Етапи індивідуального nрозвитку свідомості:

 

–             nнеспляча n– до 1 року – перші реакції на зовнішній світ, зміни стану внутрішніх органів.

–             nпредметна n– 1-3 роки – розрізняє предмети зовнішнього світу

–             nіндивідуальна n– 3-9 років – здатність виділити себе з оточуючого, nсвоє “я”

–             nколективна n– 9-16 років – адекватне розуміння стосунків між собою та іншими в колективі

–             nсоціальна –16-22 роки – усвідомлення своєї nсоціальної ролі в суспільстві

Основними nскладовими частинами самосвідомості поряд з усвідомленням свого “Я”, тобто виділення себе як суб’єкта з об’єктивного світу. В nранньому дитинстві вона називає себе по імені або “він хоче…”, “вона буде…”. В nцьому періоді дитина не виділяє поняття “минуле” і “майбутнє”. Все це nусвідомлюється пізніше з розвитком другої сигнальної системи.

Уявлення людини nпро саму себе, про власні психічні властивості і якості не завжди адекватно їх nвідображає, навіть коли людина прагне правильно усвідолмити свої мотиви і nпрагнення і суб’єктивно є зовсім щирим. В цьому плані самосвідолмість значною nмірою визначається адекватністю самооцінки, іншими словами – рівнем nсамокритики. Але сама самооцінка суттєво визначається світоглядом, котрий nвизначає норми цієї оцінки. Таким чином, щоб об’єктивніше nоцінити свої якості необхідно враховувати не лише свою думку, але й думки nоточуючих.

Поряд nз усвідомленою діяльністю у людини протікають багато реакцій і дій які не nусвідомлюються, хоча і регулюються нервовою nсистемою. Деякі з них (наприклад робота шлунково-кишкового тракту) взагалі не nусвідомлюється і інші (кровообіг, дихання) усвідомлюються частково. Розріняють підсвідомі і безсвідомі процеси.

Так свідомість не приймає участь у таких nавтоматизованих навичках, як ходьба, коли ми автоматично обходимо дрібні nперепони на дорозі. В сфері підсвідомого nзберігається інформація, яку людина запам’ятала nі котра переходить в зону усвідомленого при згадуванні. Наші мислительні nпроцеси нерідко протікають паралельно. Наприклад, ми довго не можемо рішити nважливу проблему. Ми переключаємось на іншу, необхідну роботу і нібито вся наша nсвідомість сконцентрована на ній. Але в дійсності, поза вогнищем активної nуваги, в зоні підсвідомого мозок продовжує шукати рішення. І воно нерідко nприходить, ніби само по собі, що прийнято називатись інтуїцією або інсайтом. nВстановлено, що велику роль в інтуїції відіграють емоції і почуття, а також nустановка на необхідність рішення задачі. Отже підсвідомі nпроцеси, це ті процеси, які протікають без усвідомлення, але за наявності nпотреби переходять у сферу свідомості і свідомо осмислюються людиною. n

Крім підсвідомих nпроцесів, у людини існує велика сфера безсвідомого, nяка значною мірою визначає особливості індивіда. Те, що неусвідомленні психічні nпроцеси притаманні людській психіці було відомо з давніх часів. Але вперше nшироко досліджувати цю проблему став Зігмунд Фрейд на зламі ХІХ і ХХ століть. nВін переконливо доказав існування сфери безсвідомих потягів та пояснив їх nструктуру і особливості функціонування.

В структурі nспіввідношень безсвідомого і свідомого З.Фрейд виділив глибинне “Воно”, яке є nприхованою сутністю психології людини. Поряд з “Воно”, стверджував З.Фрейд nіснує “Я” – сфера свідомості “Воно” заставляє “Я” діяти відповідно безсвідомим nпотягом, що повинно відповідати “принципу задоволення”. Але, “Я” звичайно nкерується не “принципом задоволення”, а “принципом реальності”. В цьому йому nдопомагає “Зверх-я”, що є нормальним цензором і носієм установок суспільства.

Основу nпсихічного життя З.Фрейд вважав “Воно”, основними з яких є інстинкт життя n“Ерог” (статевий потяг) і інстинкт смерті (Танатос). Поскільки “ моральна nцензура” не допускає прямого впливу енергії безсвідомих потягів (головним чином nсексуальної енергії) на свідому діяльність, ця енергія “розряжаються” у вигляді nдіяльності, яка є приемлимою для індивіда і суспільства. Це називається nсублімацією, різновидністю якої є творчість.

Дещо пізніше nінші дослідники ( в першу чергу Адлер і Юнг) відкинули примітивне уявлення nЗ.Фрейда про “Воно” і доказали, що сфера nбезсвідомого має складну структуру (“характери”, “комплекси”, n“архетипи”, “потяг до агресії” тощо). Задоволення nодних “комплексів” приносить добро індивідуму і оточуючим (наприклад nреалізація “Комплексу Тетчер” прем’єр nміністром Великобританії). Реалізація інших nприносить самозадоволення, але нещастя іншим (комплекс “Наполеона” у nГітлера і Сталіна). Нереалізація комплексу nприводить до зміни стилю життя і занять (творчість) або, частіше є причиною nзахворювань. На основі вивчення безсвідомих процесів грунтується один з методів nпсихотерапії, який носить назву “психоаналіз”.

Поняття nпідсвідомих і безсвідомих психічних процесів не є тотожніми. Інформація із nсфери підсвідомого за необхідності усвідомлюється. Безсвідомі процеси ніколи nпрямо не переходять в зону свідомості. Вони проявляють себе лише “мовою nсимволів” (“зашифорвані сни, особливості поведінки, здоров’я nі стилю життя). Певною мірою про стан сфери безсвідомого можна судити за nрезультатами так званих “прожективних” тестів.

Одним із nфізіологічних станів свідомості є сон. nДовгий час вважали, що сон – це просто повний відпочинок організму, який nдозволяє йому відмовити сили. Дійсно, недостаток сну суттєво впливає на nзагальний і психічний стан людини : деякі люди засинають навіть в стоячому nположенні інші галюцинують, марять або навіть перестають сприймати дотикові, nзорові чи слухові подразнення. Сутність сну розуміти, як внутрішнє гальмування, nщо захоплює більшість клітин кори і розповсюджуються на підкірку. Правда, що nІ.П.Павлов показав можливість наявності під час сну “сторожових” пунктів, в nкорі головного мозку. Наприклад кормляча мати спить, але варто немовляті подати nголос, як мати тут же прокидається.

Дослідження nостанніх десятиліть показали, що нормальний сон має свою специфічну структуру. nЗа допомогою електроенцефалографічних досліджень і вивчення мимовільних рухів, nа також тонусу м’язів встановлено, що під час сну чергуються “повільна” і n“швидка” його фази. Під час нічного сну звичайно повторюються п’ять nтаких циклів, кожен з яких триває приблизно 90 хв. Незважаючи на те, що n“швидкий” або “парокдоксальний” сон займає 20% часу (80% припадає на n“повільний” сон), значення “швидкого” сну є дуже важливим. Яскраві сни сняться nсаме під час “швидкого” сну. Коли, в експериментах, людину будили при перших же nознаках швидкого сну, тобто не давали йому розвинутись, на протязі кількох nночей, то потім, коли людину не будили доля швидкого сну значно збільшувалась. nВстановлено, що прийом алкоголю, наркотиків і снодійних ліквідовує “швидку” nфазу і сон стає хоч глибоким, але неповноцінним. Під час сну в період nабстиненції тривалість “швидкого” сну збільшується. Організм ніби компенсує nнедостаток цієї необхідної фази сну.

Під час сну йде nактивна переробка отриманої за день інформації. Саме у стані сну більша частина nнеобхідної інформації переходить з блоку короткотривалої у блок довготривалої nпам’яті. nПід час сну інтенсивно проходять підсвідомі мислительні процеси і нерідко, nправильне остаточне рішення приходить під час нічного сну, або зразу після nпрокидання.

 

Гіпноз n– це штучно викликаний nсвоєрідний сон або дрімота, коли на тлі розлитого гальмування кори головного nмозку, в ньому формується і підтримується активне функціонування так званої nзони “рапорта”, за допомогою якої передається людині бажана інформація. Ця інформація сприймається без критичного осмислення. nВона діє, в основному “напряму” на різні функціональні системи організму, nвикликаючи ті чи інші стани в залежності від ступеню навіюваності, nспіввідношення першої і другої сигнальної системи і майстерності особи, котра nпроводить гіпноз. Гіпноз в різних модифікаціях є однією з форм навіювальної nпсихотерапії.

Психологами nвстановлено, що у людини, котра не спить, свідомість не є повністю ясною. nЕпізоди абсолютно повної свідомості розвиваються відносно рідко під час nнадмірного душевного підйому (наприклад у запалі творчого натхнення), а також nвнаслідок прийому психостимуляторів (наркотиків типу кокаїн або амфотаміни). Складовою частиною звичайного стану свідомості людини є nнаявність так званої “гіпноїдності”. Рівень гіпноїдності nвизначається ступенем навіюваності. Сутність її nполягає в тому, що звичайна людина підсвідомо прагне перенести власну nвідповідальність за свої рішення і вчинки, на іншу, більш “авторитетну” особу. nЯкщо цей “авторитет” передає людині відповідну інформацію, яка імпонує її nустановці в даній ситуації то критичне усвідомлення і осмислення цієї nінформації зменшується. Це зниження критичності може бути суттєвим, особливо nколи створюється емоційно насичена домінанта, яка є особистістно важливою для nлюдини в даній ситуації. Гіпноїдність є характерною для звичайного стану кожної nлюдини. Цим користуються різноманітні шахраї (наприклад цигани; навколо медичні nшарлатани, “пророчиці” тощо).

Для nгіпноїдності характерною є взаємоіндукція, що спостерігається в емоціях і nповедінці натовпу (наприклад, мітинги екстреміського спрямування). Високий nрівень гіпноїдності є характерним для дітей і незрілих особистостей (особливо nхудожнього типу). Він підвищується при втомі; хворобах, а також певних nустановках людини (наприклад на очікування бажаного ефекту).

В медичній nпрактиці феномен гіпноїдності використовується при проведенні прямої і nопосередкованої раціональної психотерапії, де велике значення має особистість і nавторитет медика, який здатний викликати стан своєрідної “зачарованості”у nхворого чи пацієнта. Адекватний вплив на хворого через його гіпноїдність nприносить користь, необережне використання цього феномена – до ятрогеній.

З другої nполовини ХХ століття у психологів і медиків виріс інтерес до таких особливих nстанів свідомості, як медитація і викликані нею переживання так званих n“трансів”. На Сході медитація відома уже багато століть, це особливий стан зміни nсвідомості і функцій організму, здійсненої по бажанню суб’єкта.

Сутність nмедитації в різкому обмеженні поля екстравертованої свідомості настільки, що nмозок буде ритмічно реагувати на той ститмул, на якому сконцентрував свою увагу nсуб’єкт. nІснує декілька способів досягнення цієї мети: сконцентрувати свою увагу на nдумках, або фізичних відчуттях (якщо роблять послідовники зазени);

Використовувати nритмічні танці (деревіші, шамани); практикувати йогу, яка робить акцент на nволодіння тілесними позами і диханням; застосовувати тренсцедентальну медитацію nз використанням мантр або ритмічного глибокого дихання під спеціальну музику, nтощо. І всіх цих випадках мозок починає все більше і більше синхонизовувати nсвою електричну активність, що встановлено за допомогою електроенцефалографії.

Особи, які nзасвоїли техніку медитації переживають різноманітні суб’єктивні відчуття, в nтому числі вони ніби переживають періоди раннього дитинства або злиття з n“вічністю” і “космосом”. Деякі люди в стані трансів здатні за власним бажанням nсповільнювати скорочення серця або зменшити вживання кисню і навіть викликати у nсебе своєрідний стан парабіозу у вигляді летаргії. Встановлено, що медитація nдоставляє тому, хто її практикує, реальне суб’єктивне nзадоволення. Останнім часом медитація використовується, як один з методів nпсихотерапії. Як підкреслюють західні психологи і психотерапевти, цей спосіб nдозволяє багатьом перемогти стрес, не вступаючи для цього ні в яку секту.

Нарешті ще одним nсвоєрідним станом свідомості і емоцій є так звані пікові або пароксистичні nмоменти екзальтації. В ці моменти людина відчуває “розширення” свідомості і nсвоєрідні почуття, по зрівнянню з якими реальна буденність здається “тьм’яною” n(наприклад стан альпініста, який один досяг вершини гори або любителя інших ризованих nвидів спорту). Умови сучасного життя не дають людині широкої можливості nвступати в єдиноборство з силами природи за виживання. Деяких людей такий стан nжиття не влаштовує і вони шукають ризиковані методи уникнення цього виду nсенсорної депривації. Балансування на грані “мої можливості – смертельна nнебезпека” приносить їм безперечне задоволення. Це є один із шляхів своєрідної nстимуляції центра “задоволення”. Інші стимулюють цей центр вживанням nнаркотиків, азартними іграми, різними хоббі, що носить узагальнену назву n“наркотизм”.

Із всіх сфер nпсихіки, саме питання пов’язані із станом свідомості мають найбільш важливе nзначення в щоденній практиці медиків. Виключення nсвідомості різного ступеню і тривалості (знепритомлення, оглушеність, коматозні nстани різної етіології) свідчать про різке погіршення загального стану хворого nі вимагають надання йому невідкладної адекваної допомоги. Стани якісного nпотьмарення свідомості (делірій, аменція, онейроїд, суттінки тощо) є ознаками nпсихозу.

 

Формування свідомості

 

  Свідомість формується у віці від 3 до 5 років. Відтак nвона лише “розвивається”, збагачується змістом і досвідом, а також nтрансформується під впливом дії відповідних факторів.

  Формування свідомості супроводжується слідуючими nознаками:

1) перехід nдитини від діалогів “вголос” з уявними співбесідниками до діалогів про себе, в nумі;

2) nсамоусвідомлення свого “Я” з відокремленням себе у навколишнього. Це nсупроводжується початком застосування прийменника “Я” і відмова від називання nсебе у третій особі;

 3) поява nвольових процесів. Основним проявом цього є “Я хочу…” і розуміння значення nпонять “можна” і “не можна”, які виходять із свого “Я”, а не є пасивним nвідображенням лише позиції батьків;

4) значне nзбагачення запасу понять і асоціацій з внутрішньою потребою пізнати сутність nявища. Це супроводжується постійним питанням до батьків “чому?”;

5) nдиференціювання понять “минуле”, “теперішнє”, “майбутнє”.

 

  Однією з умов nформування гармонійного характера є та, що свідомі прагнення людини повинні знаходити n“опору”, а не лише перешкоду у підсвідомих “пластах” її душі. Інакше може nрозвинутись розлад між думками і діями. Наприклад, на рівні свідомості людина nрозуміє, що потрібно бути відповідальним і щиро хоче не підвести інших людей. nПроте, на безсвідомому рівні у нього закріплені егоїзм і безвідповідальність. nВнаслідок чого при всіх своїх бажаннях він, як діловий партнер, нікуди не nгодиться.

  Таким чином, nдитинство є важливим етапом формування особистості і свідомості, як вищої форми nпсихічної єдності. Після зустрічі А.Енштейна і Піаже великий фізик сказав: n“Тепер я зрозумів, що атомне ядро є дитяча гра по зрівнянню з дитячою грою”. А nЛ.Толстой писав: “Від п’ятирічної дитини nдо дорослого – один крок, а від народження до п’яти nроків надзвичайно тривала дорога”. Привите у дитинстві формує особистість і її nдолю. Про це потрібно завжди пам’ятати nбатькам і вихователям.

                             

Практичні поради

 

1.        nУважно слідкуйте за станом свідомості і nсамосвідомості хворого.

2.        nОсобливу увагу звертайте на самопочуття nхворого, яке найбільш точно відображає стан фізичного і психічного здоров’я nхворого.

3.        nОберігайте сон хворого. Слідкуйте за nспокоєм під час нічного сну і денного відпочинку хворого.

4.        nНе допускайте контакту хворих з високим nрівнем гіпноїдності з різноманітними шахраями, “провидицями”, знахарями тощо.

5.        nСлідкуйте за станом власної свідомості. nНе допускайте перевтоми.

 

 

 

 

Порушення свiдомостi

 

В nклiнiцi розрiзняють виключення nта потьмарення свiдомостi.

Найчастiшим nвидом виключення свiдомостi є знепритомнення. Вона виникає внаслiдок рiзкої nамнезiї головного мозку. Причиною непритомностi може бути емоцiйний стрес, nперегрiвання, загойдування при русi транспорту, хронiчне недоїдання, nнедосипання, вагiтнiсть тощо.

Долiкарська nдопомога полягає у наданнi зручного горизонтального положення, доступу свiжого nповiтря, розщиплюваннi комiрця, оприскування обличчя холодною водою, дати nпонюхати нашатирний спирт. В той час, коли медик виконує згаданi дiї, помiчник nповинен пiдняти нижнi кiнцiвки до 50-70 см., щоб полегшити доступ кровi до nголовного мозку. При затяжнiй непритомностi, котра супроводжується важким nколлапсом, необхiдно викликати лiкаря i пiдготувати шприци, а також препарати nневiдкладної допомоги (адреналiн, мезотон, кофеїн, глюкозу, серцевi глiкозиди).

В соматичнiй nпрактицi у ослаблених хворих можуть спостерiгатись виключення свiдомостi. nНайбiльш nлегка ступiнь виключення свiдомостi називається оглушенiстю. Вона характеризується пiдвищенням порога nзбудливостi внаслiдок чого лише сильнi подразнення доходять до свiдомостi. Тому nнавколишнє сприймається нечiтко, iнколи фрагментарно. Емоцiї при вираженiй nоглушеностi нiвельованi, рухова активнiсть ослаблена або вiдсутня. Оглушенiсть nспостерiгається при iнтоксикацiях, iнфекцiях, черепно-мозковiй травмi, важких nсоматичних захворюваннях, пiсля епiлептичного припадку тощо. Бiльш важкий ступiнь виключення свiдомостi називається nсопором. При ньому контакт з хворим nнеможливий, але безумовнi реiлекси ще збереженi.

Найбiльш важким ступенем nвиключення свiдомостi є кома. Як i при сопорi, контакт nз хворим неможливий, але, на вiдмiну вiд нього, при комi згасають безумовнi nрефлекси (ковiальний, корнеальний, зiничний тощо). Найчастiшими видами ком є nалкогольна, iнтоксикацiйна, апоплектична, гiпер- та гiпоглiкемiчна, nепiлептична, ремiчна, печiнкова, посттравматична тощо).

При nепiлепсiї нерiдко зустрiчаються так званi абсанси. nЦе короткочаснi порушення свiдомостi, при яких на долi секунди або, рiдше, nкiлька секунд хворий неначе “вiдсутнiй”. Вiн застигає в тiй позi, яка nбула у момент абсансу, погляд застигає i спрямований в одну точку, обличчя nблiдiє. Через дуже короткий час хворий приходить до себе i продовжує розпочату nсправу. Ззовнi складається враження немовби хворий на якусь мить замислився. nПерiод абсансу хворий амнезує.

Основими видами потьмарення, nабо якiсно продуктивного порушення свiдомостi, є делiрiй, онейроїд, аменцiя та nтипова i атиповi форми запаморочливих (сутiнкових) станiв.

Делiрiозний nсиндром – потьмарення свiдомостi, яке nпоєднується з множинними рухомими, сценiчними, сюжетними галюцинацiями, nпереважно зоровими, iнодi вiдповiдно до них за змiстом слуховими (шум, музика, nгуркiт, часом слова), смаковими та iн., якi стосуються безпосередньо хворого, nнеприємнi для нього, часто застрашливого характеру. nЕмоцiйний стан та поведiнка хворого значною мірою обумовлений змiстом nгалюцинаторно-iлюзорного сприймання. Пiсля делiрiозного стану зберiгаються nяскравi, але не завжди зв”язанi сп огади. Яскравiсть i багатство спогадiв nобернено пропорцiйнi глибинi оглушеностi i прямо пропорцiйнi яскравостi nгалюцинаторних образiв. Внаслiдок галюцинаторних переживань хворий може вчинити nагресивнi дiї.

 

Муситуючий делірій

 

В клiнiчнiй nпрактицi nнайчастiше nзустрiчаються nтакi nвиди делiрiю: nалкогольний (бiла гарячка),

 

 

iнфекцiйний, niнтоксикацiйний, nепiлептичний, nтравмвтичний та судинний. Бiля лiжка хворого, у якого nрозвинувся делiрiй, повинен бути встановлений iндивiдуальний медичний пост.

 

 

Онейроїд – це стан своєоiдного сновидного потьмарення свiдомостi, який характеризується тим, що при мiнливiй глибинi її порушення вона зумовлена яскравими, образними, фантастичними галюцiнацiями. nХворi nнiби nбачать химерний сон чи кiнофiльм, nу якому вони приймають участь. Хворим здається, що вони nзнаходяться в космiчному польотi, в пiдземному чи пiдводному царствi, nвiдвiдують iншi планети, казковi царства. При цьому вони звичайно залишаються nспокiйними, мiмiка обличчя або нiчого не вiдображає, або має блаженний (рiдше nздивований) вираз. Пiсля виходу з такого стану хворi пам”ятають свої nпереживання. Онейроїд зустрiчається при iстерiї, шизофренiї, епiлепсiї та nнаркоманiчнiй iнтоксикацiї.

 

 

Аментивний nсиндром (аменція) проявляється у nбезладностi nмислення, розгубленостi, повному дезорiєнтуваннi в мiсцi, часi i власнiй особi. Галюцинацiй nнебагато, причому переважають слуховi. nРухове збудження виражено слабiше nнiж nпри делiрiї, nв основному, воно у межах лiжка, nрухи хаотичнi, дiї nнезакiнченi. nТривалiсть nаменцiї nвiд nкiлькох nднiв nдо кiлькох nтижнiв, nа пiсля nповернення свiдомостi nцей стан амнезується. Прогностичне неблагоприємною ознакоб для життя є поява nсвоєрiдних nрухiв, nщо нагадують пошук чогось у лiжку, nабо “перебирання” пальцями постiльної nчи натiльної nбiлизни. nНаявнiсть nаментивного синдрому свiдчить про важкiсть загального стану (наприклад, важка nформа черевного тифу).

Паморочнi n(сутiнковi) свiдомостi характеризуються хворобливим її nзвуженням. При раптовiй змiнi свiдомостi у хворих порушується орiєнтування в nнавколишньому, осмислення ситуацiї та її правильна оцiнка. Реальнiсть не nсприймається зовсiм або в спотворенному виглядi, iнодi в протилежному значеннi, nчерез що вчинки хворих здаються зовнi не мотивованими i не вiдповiдають nситуацiї. Хворi у паморочному станi небезпечнi для себе i оточуючих, оскiльки nне можуть керувати своїми дiями, що призводить до найнесподiванiших вчинкiв: nвбивства, пiдпали i т.д.

Пiсля закiнчення nпаморочного стану у хворий виявляється амнезiя всього його перiоду. Тривалiсть nпаморочих станiв свiдомостi може бути вiд кiлькох хвилин до кiлькох днiв.

Паморочнi nстани свiдомостi, якi розвиваються вночi, характеризуються ходiнням у снi, або сомнамбулiзмом. nКлiнiчно це проявляється в тому, що хворi пiдводяться з лiжка, починають щось nшукати, нерiдко розмовляють самi з собою, виходять на вулицю, залазять на nдерева, паркани i дахи. На звернення до них не реагують. Iнодi повертаються в nлiжко, знову вкладаються i засинають, iнодi ж, так само як i пiсля закiнчення nсудорожного припадку, засинають у будь-якому мiсцi. Тривалiсть ходiння в снi nрiзна: нацчастiше кiлька хвилин, рiдше – годин.

Короткотривалий паморочливий nстан з надто вираженим руховим збудженням називається фугою. nВона триває вiд кiлькох секунд до кiлькох хвилин. В станi фуги хворi кудись nбiжать, не звертаючи уваги на транспорт, що рухається, здираючи з себе одяг у nгромадських мiсцях, несамовито трощать все на своєму шляху. З поверненням nсвiдомостi все амнезується.

Iнколи nспостерiгається своєрiдна форма присмеркового стану свiдомостi з зовнi nвпорядкованою поведiнкою, так званий транс. Такi хворi ведуть nсебе нiби адекватно, вони йдуть у магазин чи iнше мiсце, купують квиток на nтранспорт i їдуть у певний пункт, виконують складнi i зовнi логiчнi дiї. Проте, nколи до хворого вертається свiдомiсть, виявляється, що вiн нiчого не nпам”ятає, а робив цi дiї автоматично. Тому транс nще називають амбулаторним автоматизмом.

Усi nперерахованi види сутiнкових станiв найчастiше зустрiчаються при епiлепсiї.

При всiй nрiзноманiтностi nпсихопатологiчних проявiв nпорушеної свiдомостi nвсi nвони об”єднанi рядом спiльних nознак. Цi nознаки такi: переривання nбезперервної свiдомостi; nпорушення сприйняття навколишнього, спогадiв nпро минуле i nзапам”ятовування теперiшнього; nпорушення синтезу, емоцiй nрiзного nтипу i ступеня вираженостi, nрухової активностi i nадекватностi, nорiєнтування, переважно в nмiсцi, nчасi i nнавколишньому, дещо рiдше n- у самому собi, nтой чи iнший ступiнь nамнезiї на пережите nзахворювання i nна те, що вiдбувалося nв цей час у реальностi: nпри оглушеностi, nаментивному синдромi, nпри хворбливо звуженiй nсвiдомосчтi ni nпаморочних станах – повна втрата пам”ятi, nпри делiрiозному nсиндромi – амнезiя nабо гiпомнезiя nна реальнi nподiї i nдосить стiйкi nспогади про хворобливi nпереживання.

Порушення свiдомостi nкрiм nабсансiв nсвiдчить nпро рiзке nпогiршення nстану хворого, i можливою nзагрозою для життя. При виявленнi ознак порушення свiдомостi nу хворого лікар повинен nнегайно надати невiдкладну допомогу.

 

Узагальнення та практичнi поради

 

1. Виключення nсвiдомостi свiдчить про рiзке погiршення стану хворого. Наявнiсть сопору i коми nстановить пряму небезпеку для життя хворого.

2. Якщо пiд час nвиключення свiдомостi бiля хворого знаходяться родичi або iншi вiдвiдувачi, їх nпотрiбно попросити вийти з палати, тому що їхня реакцiя панiки буде заважати nлiкарю i медичному персоналу надати без перешкод належну медичну допомогу.

3. Якщо у nхворого з виключенням свiдомостi знижується артерiальний тиск необхiдно nпiдключити систему для внутрiшньовенних вливань з 0,9 процентним розчином nнатрiю хлориду доки не розвинувся колапс i не спались вени.

4. При nпiдвищеному артерiальному тиску слiд пiдняти головний кiнець матраца, а при nзниженнi тиску – пiдняти нижнiй кiнець (можна пiдкласти подушки або nоб”ємнi валики).

5. При значному nпадiннi артерiального тиску слiд пiдшкiрно ввести 2 мл кордiамiну, 2 мл 1% р-ну nкофеїну, а при необхiдностi 1 мл р-ну мезотону.

6. Хворому з nтривалим виключенням свiдомостi i затримкою сечi слiд поставити постiйний nсечовивiдний катетер.

7. Наявнiсть nпотьмарення свiдомостi свiдчить про розвиток психозу. Такого хворого необхiдно nперевести в психiатричне вiддiлення, або встановити коло нього круглодобовий nпост. При наявностi психомоторного збудження необхiдно короткочкасно, до nмедикаментозного купування, прифiксувати хворого до лiжка.

 

 

 

Основні симптоми та синдроми в психіатрії

 

Хвороба ніколи nне проявляється окремим симптомом. Під час аналізу її клінічної картини nпомічають взаємопов’язані симптоми, що утворюють синдром. Будь-який хворобливий nпроцес має певну динаміку, і в межах синдрому завжди існують симптоми, котрі вже nсформувалися, а також ті, що перебувають у стадії становлення.

 

Синдром n— це сукупність взаємопов’язаних nсимптомів, що мають спільний патогенез.

У синдромі nспівіснують як позитивні психічні розлади (астенічні, афективні, невротичні, nмаячні, галюцинаторні, ката-тонічні, судомні), так і негативні (деструкція, nвипадіння, дефект). Позитивні симптоми завжди варіабельні, негативні — nінваріантні.

У синдромі nвиділяють симптоми першого (провідні), другого (головні) і третього n(другорядні) рангів. Такий розподіл дозволяє розглядати їх у динаміці nзахворювання. У процесі діагностики лікар виявляє у конкретного хворого nспецифічну для даної хвороби симптоматику. Наприклад: не просто астенію, а nастенію, що відображує особливості хвороби (атеросклеротичну, травматичну, nпостінфекційну тощо); не деменцію взагалі, а атеросклеротичну, епілептичну, nпаралітичну і т. ін.

Синдром — етап nперебігу хвороби. Нозологічна специфіка синдромів непостійна. Один і той самий nсиндром може спостерігатися при різних захворюваннях. Так, зовсім не мають nспецифіки такі синдроми, як астенічний, кататонічний, коматозний. Специфічність nдизмнестичних синдромів і органічного психосиндрому досить виражена. Синдроми nпри хворобах однієї і тієї самої етіології можуть відрізнятися один від одного, nі, навпаки, існує багато однакових синдромів, що виникають з різних причин.

Нижче наведено nкороткий опис основних синдромів, що найчастіше спостерігаються в клініці nпсихічних захворювань.

 

 

КЛАСИФІКАЦІЯ nОСНОВНИХ ПСИХОПАТОЛОГІЧНИХ СИНДРОМІВ

 

I. nНЕВРОТИЧНІ:

• nастенічний;

• nобсесивні;

• nсенестопатично-іпохондричний;

• nістеричні;

• nдеперсоналізації;

• nдереалізації.

 

II. nАФЕКТИВНІ:

• nманіакальний;

• nдепресивний;

• nдисфоричний.

 

III. nГАЛЮЦИНАТОРНО-МАЯЧНІ:

• nгалюцинаторний;

• nпаранояльний;

• nпарафренічний;

• nпараноїдний;

• nпсихічного автоматизму Кандинського — Клерамбо;

• nКапгра.

 

IV. nПАТОЛОГІЇ ЕФЕКТОРНО-ВОЛЬОВОЇ СФЕРИ:

• nкататонічний;

• nгебефренічний.

 

V. nПРОДУКТИВНОГО РОЗЛАДУ СВІДОМОСТІ (ПОТЬМАРЕННЯ):

• nделіріозний;

• nонейроїдний;

• nаментивний;

• ndelirium acutum;

• nприсмерковий стан свідомості:

амбулаторний nавтоматизм;

транс; n

сомнамбулізм; n

фуга. n

 

VI. nПОРУШЕННЯ ГЛИБИНИ ЯСНОСТІ (ВИМКНЕННЯ) СВІДОМОСТІ:

• nобнубіляція;

• nоглушення;

• nсомнолентність;

• nсопор;

• nкома.

 

VII. nОРГАНІЧНОГО УРАЖЕННЯ ГОЛОВНОГО МОЗКУ:

• nорганічний психосиндром;

• nкорсаковський (амнестичний);

• nпаралітичний (псевдопаралітичний);

• nлобний.

 

VIII. nСУДОМНІ:

• nвеликий судомний напад;

• nадверзивний судомний напад;

• nмалі судомні напади:

абсанс; n

пропульсивні nнапади;

салам n(напади);

блискавичні nнапади;

клонічні nпропульсивні напади;

ретропульсивні nнапади;

клонічні nретропульсивні напади;

рудиментарні nретропульсивні напади;

пікнолепсія; n

імпульсивні nнапади;

акінетичні nнапади;

судомні nсиндроми;

• nнапади Джексона (джексоновські);

• nістеричний напад.

 

 

НЕВРОТИЧНІ nСИНДРОМИ

Астенічний nсиндром (астенія) — стан підвищеної nпсихічної і фізичної втомлюваності, надмірної дратливості, слабкодухості та nнестійкого настрою у поєднанні з вегетативною симптоматикою і порушеннями сну. nСимптоми астенії менше помітні вранці і підсилюються в другій половині доби, nособливо ввечері.

Якщо в клінічній nкартині астенії переважають запальність, вибуховість, нестриманість, nнетерплячість, відчуття внутрішнього напруження, тоді йдеться про. nгіперстенічну астенію, Коли ж, крім згаданих вище симптомів, є ще й прояви nпсихічної втомлюваності, тоді мова про астенію із симптомами подразнювальної nслабкості. В разі домінування не тільки психічної,

але й фізичної nстомлюваності, відчуття безсилля астенію класифікують як гіпостенічну, найтяжчу nїї форму.

Астенічний nсиндром часто спостерігається не тільки при психічних захворюваннях, але й при nбільшості соматичних.

За поєднання nастенії з депресією, іпохондрією або рухаль-ною загальмованістю йдеться про nастенодепресивний, астено-іпохондричний та астеноакінетичний синдроми.

Характернi nафективна лабiльнiсть nз переважанням зниженого настрою i nсльозливостi, дратiвлива nслабкiсть, яка поєднує nв собi пiдвищену nзбудливiсть i nшвидке виникнення знесилення, а також гiперестезiя n(пiдвищена чутливiсть nдо свiтла, запахiв, nзвукiв, дотику). nЧасто хворих турбують головний бiль, nрозлади сну у виглядi постiйної nсонливостi або стiйкого nбезсоння, рiзномнiтнi nвегетативнi порушення. Типовою є nтакож змiна nсамопочуття залежно вiд коливання nатмосферного тиску, впливу спеки або iнших nклiматичних nчинникiв nз наростанням стомлювання, дратiвливої nслабкостi, nгiперестезiї. nАстенiчний nсиндром може бути наслiдком рiзних nсоматичних хвороб (iнфекцiйних ni nнеiнфекцiйних), niнтоксикацiй, nорганiчних nзахворювань головного мозку, шизофренiї. nособливостi цього синдрому значною nмiрою nзалежать вiд причини його nрозвитку. Так, астенiчний синдром пiсля nсоматичних захворювань характеризується так званою емоцiйно-гiперстенiчною nслабкiстю, nпри якiй nпiдвищена nстомлюванiсть i nвиснаження поєднуються з несприятливiстю nнавiть nнезначного емоцiйного nнапруження, а також з гiперестезiєю. nАстенiчний nсиндром як наслiдок nчерепномозкової травми проявляється дратiвливою nслабкiстю, nафективною лабiльнiстю, nболем голови i вегетативними nпорушеннями. В початковий перiод гiпертонiчної хвороби астенiчний nсиндром набуває вигляду “втоми, яка не шукає спокою”. При nатеросклерозi судин головного мозку спостерiгається рiзко виражена nстомлюванiсть, хворий легко переходить вiд зниженого настрою iз сльозливiстю до nдобродушностi й ейфорiї. При сифiлiсi мозку вiдзначаються брутальнiсть, розлади nсну, постiйний бiль голови. Прогресивному паралiчу властиве поєднання nпiдвищеної стомлюваностi з явищами потьмарення свiдомостi; ендокринопатiям – nпiдвищена стомлюванiсть, млявiсть, лабiльнiсть афекту i розлади в сферi nпотягiв. При астенiчному синдромi в клiнiцi шизофренiї переважає психiчна nвиснажуванiсть, що є непропорцiйною розумовому напруженню; цi розлади nпоєднуються з млявiстю i зниженням активностi.

У бiльшостi хворих nастенiчний синдром призводить до зниження порогу рiзних видiв сприймання.

Астенiчний синдром у nчистому виглядi зустрiчається рiдко. Частiше до нього приєднуються iнші синдроми ni разом вони приймають форму змiшаного. Найчастiше астенiчний синдром nпоєднується з субдепресивним синдромом, який не сягає рiвня психотичного. В такому випадку розвивається астено-депресивний nсиндром.

 Слiд nпам’ятати, що астено-депресивний синдром з рiзним ступенем вираженостi nастенiзацiї i депресивного синдрому розвивається у кожної третьої породiлi. Це nє звичайним явищем, а симптоми депресiї зникають на протязi тижня. Якщо явище nдепресiї утримуються довше така породiля потребує огляду психiатра, а середнiй nмедичний персонал повинен уважно спостерігати за нею, щоб не пропустити моменту nрозвитку психозу. У таких хворих на тлi астенiзацiї мають мiсце виражене nзниження настрою, переживання сумного характеру. Такого хворого важко втiшити, nйого мало що радує. Проте вiн не надто заглиблюється у хворобу i лагiдна nпiдбадьоруюча авторитетна бесiда з медичною сестрою, яка умiє вдало nвикоритстати приклади з минулої практики вiддiлення допомагає покращити nдушевний стан хворого.

Якщо до nастенiзацiї приєднуються страхи то такий синдром носить назву астено-фобiчний. nВираженi страхи (фобiї) по впливу на психiку переважають над астенiчним nсиндромом. В практицi кардiологічних вiддiлень досить часто зустрiчається nкардiофобiя. Слiд пам’ятати, що серцевий бiль стенокардитичного характеру nпрактично завжди викликає у хворого реакцiю панiки. Скiльки б разiв не nповторявся серцевий напад, стiльки ж разiв хворий суб’єктивно n”помирає”. Логiчнi твердження про те, що минулi напади проходили, nпройде i цей хворим не сприймається. Пiд час серцевого нападу у нього домiнує nафективна логiка, а страх смертi паралiзує волю хворого i вiн надiється лише на nдопомогу медикiв. В мiжприсутнiй перiод бiльшiсть хворих панiчно бояться nслiдуючого серцевого нападу.

Серед значної частини nхворих, якi перебувають на обстеженнi i лiкуваннi в онкодиспансерi розвивається канцерофобiя. nДеякi хворi панiчно бояться померти внаслiдок любого захворювання або пiд час niнструментального обстеження. Такий стан називається танатофобiєю. Останнiм часом поширились радiофобiї (наслiдок аварiї на ЧАЕС), сифiло- i ВIЧ-фобiї (наслiдок рiзкого поширення nвенеичних хвороб).

Потрiбно пам’ятати, nнастирливi страхи виникають раптово. Лiкувати їх потрiбно якнайшвидше, бо чим nтривалiший їх термiн, тим ефективнiсть лiкування гiрше.

Якщо на тлi nастенiзацiї nу хворого з’являється стiйке переконання nу невилiкованостi nсвого захворювання i безнадiйностi nсвого стану такий синдром називається астено-iпохондричним.

 При nрозвитку цього синдрому хворi “заглиблюються” у свою хворобу. Вони nпостiйно прислуховуються до свого самопочуття, придають надто багато значення nнесуттєвим симптомом, твердо впевненi в загрозi їх життю. У спiлкуваннi вони є nнадто “нудними”, коло їх iнтересi обмеженi питання власного nздоров”я. Iпохондричний синдром nнайчастiше розвивається у психостенiка. Якщо вчасно не прийняти адекватних nзаходiв є ризик розвитку змін особистостi по iпохондричному типу. Ефективна nдопомога можлива лише на початку формування iпохондричного синдрому. Якщо лiкар nспiлкується з хворим у довiрливiй обстановцi та nпомiчає, nщо хворий почав надто “заглиблюватись” у свою хворобу, він nповинен своєчасно вжити nадекватних заходiв.

Якщо до астенiзацiї nприєднуються явища пiдвищеної невротизацiї такий синдром носить назву астено-невротичного. Соматогений псевдоневротичний nсиндром має двi основнi форми гiпер- i гiпостенiчну, а його клiнiка є подiбною nдо неврастенiї, яка є описаною у вiдповiдному роздiлi.

Тривалi захворювання nможуть призвести до змiни поведiнки, та характеру хворих, що носить назву “психопатизацiї“.

Хворi стають бiльш вередливими, у них nпочинає переважати афективна логiка, вони потребують до себе бiльшої уваги, nтурботу про себе бiльше перекладати на медикiв i родичiв, стають бiльш nегоцентричними. Емоцiйний стан бiльш лабiльним, хворi стають немов би дiти nпримхливими, у них з’являється бiльш виражена образливiсть, схильнiсть до nситуацiйних реакцiй, нетерпимiсть до неприємностей пов’язаних з хворобою i nперебування у лiкарнi, до неприємних процедур. Лікар повинен про це пам’ятати ni умiти диференцiювати де своєрiдна поведiнка обумовлена хворобою, а де просто nневихованiстю хворого. В останньому випадку необхiдно делiкатно, з розумiнням nвiдноситися до душевного стану хворого i тактовно провести посильну nпсихокорекцiю.

У частини хворих nтривале захворювання може призвести до специфічних змiн рис характеру. У хворих nз виразковою хворобою шлунку або 12-палої кишки тривале захворювання може nвикликати так званий “виразковий” характер. Такi хворi постiйно всiм nнезадоволенi, їм важко догодити, вони стають надто прискiпливими але, як nправило, конфлiкти самi активно не створюють.

При тривалiй хворобi nпечiнки i жовчовивiдних шляхiв у хворих може розвинутись “жовчний nхарактер”. Такi хворi активно шукають привiд, як би комусь зiпсувати nнастрiй, вони схильнi до створення конфлiктних ситуацiй.

Хворi з гiпертонiчною nхворобою, незважаючи на погане самопочуття намагаються багато працювати. Якщо nвони займають керiвнi посади, то нерідко заставляють пiдлеглих працювати до nвиснаження.

Хворi, якi перенесли niнфаркт мiокарду здебiльшого стають «мягшими», бiльш делiкатними, намагаються nуникнути конфлiктних ситуацiй.

При важких хронiчних nзахворюваннях у частини хворих розвивається схильнiсть до дисфорiї i nексплозивних ситуацiйних реакцiй.

 

Обсесивний nсиндром (синдром нав’язливих станів, nананкастичний) проявляється різноманітними обсесіями (нав’язливі думки). nОбсесії найчастіше характеризуються фобіями (нав’язливі страхи), нав’язливими nрахунком, сумнівами, спогадами, “розумовою жуйкою”. У клініці nпереважають фобії іпохондричного змісту: кардіо-, канцеро-, сифіло-, снідо-, nтанато-, но-зо-, фобо-, а також клаустро-, агорафобія тощо.

Крім нав’язливих nідей і страхів можуть спостерігатися нав’язливі дії (частіше у дітей): nпокашлювання, піднімання брів, плечей, намагання смоктати палець, гризти нігті n(оніхофагія), посмикувати волосся (трихотиломанія) та ін. Можуть бути певні nритуали — пов’язані з фобіями нав’язливі рухи і дії, що зменшують інші nнав’язливості.

Розуміючи nбезглуздя й необґрунтованість згаданих звичок, хворий все ж таки не позбувається nїх, і вони впливають на його поведінку. Пацієнт, доклавши вольового зусилля, nспроможний подолати хворобливі переживання.

Обсесії nспостерігаються при неврозі нав’язливих станів, психастенічній психопатії, nшизофренії, органічних ураженнях головного мозку.

 

Сенестопатично-іпохондричний nсиндром — невротичний синдром, nщо проявляється різноманітними, досить неприємними, болісними, нестерпно nтяжкими відчуттями. Хворий може скаржитися на печіння, nстискування, переливання, стягування, набухання тощо у різних частинах тіла, nвнутрішніх органах (сенестопатії). З’являються іпохондричні надцінні ідеї — nпорушення суджень. Хворий “виявляє” в себе ознаки тяжкої невиліковної nнедуги. Вони виникають на реальному ґрунті, але пацієнт інтерпретує ці nобставини однобоко, перебуває в стані емоційного напруження. Причини nхворобливих відчуттів неможливо виявити об’єктивними методами дослідження.

Сенестопатично-іпохондричний nневротичний синдром характерний для невротичних розладів, переважно неврастенії nта істерії.

Сенестопатичний nсиндром може входити до структури інших синдромів, зокрема маячних. Це варіант nсиндрому психічного автоматизму Кандинського —Клерамбо. Спостерігається при шизофренії, nманіакально-депресивному психозі (депресивна фаза), органічних ураженнях nголовного мозку.

Іпохондричний nсимптомокомплекс може бути складовою частиною будь-якого маячного синдрому n(паранояльного, па-рафренного та параноїдного). Часто його виявляють при nшизофренії.

 

Істеричні nсиндроми. Істеричний невротичний nсиндром характеризується емоційною лабільністю з бурхливим проявом почуттів n(ридання, голосіння, стогін), швидкою зміною позитивних почуттів на негативні і nнавпаки, супроводжується різноманітними вторинними соматичними й неврологічними nконверсійними розладами. Порушення рухової nсфери, чутливості, вегетативних функцій проявляються функціональним парезом, nпаралічем, локальними контрактурами, істеричними нападами. При останніх не nбуває розладів свідомості (оглушення, сопор, кома), змін функцій nсерцево-судинної і дихальної систем і послідовності фаз судомного нападу. nМожуть бути істеричне заїкання, афонія, мутизм, сурдомутизм, сліпота, розлади nчутливості за типом “панчіх”, “рукавичок” чи за гемітипом, nастазія, абазія. Спостерігаються вегетативні порушення: блювання, гикавка, nвідрижка, відчуття “клубка” в горлі (globus hystericus), тахікардія, nзадишка, поліурія тощо. Істеричний синдром характерний для істеричного неврозу. n

Крім nневротичного істеричного синдрому спостерігаються істеричні психотичні. Це nпотьмарення свідомості, синдром Ган-зера, псевдодеменція.

 

Істеричне nпотьмарення свідомості проявляється звуженням nїї з неповною орієнтацією у навколишньому оточенні, яскравими, чіткими nсценоподібними, ахроматичними галюцинаціями з подальшою, частіше ретардованою, nамнезією.

 

Синдром Ганзера — nодин із варіантів істеричного потьмарення свідомості, коли спостерігаються nповне дезорієнтування, зорові, рідше слухові галюцинації. Виявляються маячні nідеї стосунку, впливу, переслідування. Характерним є мимомов-лення. Поведінка nхворого безглузда. Складається враження, що він симулює психічну недугу.

 

Синдром nпсевдодеменції — стан безпорадності, що nпроявляється втратою найпростіших навичок, елементарних знань.

Хворий свідомо nнеправильно відповідає на тлі придуркуватості, гротескності, але добре nорієнтується, коли йому задають складні запитання, що стосуються nпсихотравмівної ситуації.

 

Пуерилізм — nхворобливий психічний стан, за якого поведінка дорослої людини не відповідає nвікові й нагадує дитячу. Спостерігається регресивна поведінка з дитячими nманерами, інтонаціями, жестами, пустотливістю, безглуздям, наївністю суджень на nтлі пригніченого настрою й розгубленості.

Психотичні nістеричні розлади у більшості, випадків зумовлені психогенними чинниками, і їх nзараховують до реактивних психозів.

 

Синдром nдеперсоналізації проявляється nрозладом самосвідомості. Змінюється сприйняття власної особистості, тобто Я. nДумки, дії хворого керуються відчуттям відчуження від власної особи (наче nстоїть збоку). Втрачається єдність особистості. Порушується схема тіла: n”змінюються” об’єм, довжина, ширина, положення окремих частин тіла. nЧасто супроводжує дереалізацію.

 

Синдром nдереалізації — патологічний стан, nза якого світ, обстановка сприймаються хворим нереально, нечітко, невиразно, nбезбарвно або в одному кольорі, позбавленим життя. nНавколишнє здається тьмяним, застиглим, плоским. Хворі стверджують, що все nзмінилося, стало не таким, як було до хвороби, інколи не можуть пояснити, в nчому полягають ці зміни. Спорідненими з дереалізацією є такі патологічні nпрояви, як уже бачене (deja vu), чуте (deja entendu), пережите (deja vecu) n<ібо ніколи не бачене (jamais vu) та ін.

 

АФЕКТИВНІ nСИНДРОМИ

До афективних nсиндромів належать маніакальний, депресивний і дисфоричний.

Маніакальний nсиндром характеризується nтріадою головних клінічних проявів: хворобливо піднесеним настроєм (ейфорія, nгіпертимія); прискореним плином уявлень, думок, спогадів (розумово-мовне nзбудження); занадто активною, діяльністю (рухове збудження) за наявності nвідверненої уваги. При цьому хворий переоцінює свої nздібності, бажання. Можуть з’явитися маячні ідеї величності.

Розрізняють nкілька варіантів маніакального синдрому, а саме: веселу манію, коли nпереважає запальний афект; гнівливу манію (підвищена дратівливість, nпричепливість, уїдливість, гнівливість); сплутану манію (маніакальна nмовна сплутаність з психомоторним збудженням).

Крім відносно nпростих варіантів маніакального синдрому спостерігаються й складні його nваріанти: маніакально-маячні синдроми (поєднання маніакального стану з гострим nчуттєвим маячінням переслідування, інсценування); маніакально-галю-цинаторний n(поєднання з галюцинаціями).

 

Депресивний nсиндром виявляється nдепресивною тріадою: хворобливо зниженим, пригніченим настроєм (депресія, nгіпо-тимія) з відчуттям туги, аж до відчаю, безнадії; сповільненим плином nуявлень, думок, мови (розумово-мовна загальмованість) і прикутістю уваги до nсвоїх переживань; руховою загальмова-ністю. nУ хворих виникають маячні ідеї самозвинувачення, самоприниження, гріховності, nмалоцінності, з’являються думки про суїцид, спроби звести з життям рахунки. nТаке поєднання депресивних симптомів небезпечне для пацієнта (можливість nсуїциду).

Варіантів nдепресивного синдрому більше, ніж маніакального: тривожна депресія — nдосить інтенсивна тривога; ажито-вана депресія — меланхолічне збудження nіз метушливим неспокоєм; анестетична депресія — з нечутливістю до болю, nусвідомленим і глибоким переживанням від того, що знизилося або втрачене це nвідчуття (anaesthesia dolorosa psychica); астенічна депресія, що nсупроводжується астенічними симптомами (див. астенічний синдром) у поєднанні із nвиснаженням; сльоз-лива депресія — із слабкодухістю і сльозливістю; адинамічна nдепресія — із втратою спонукань, бажань, безсиллям тощо. Виділяють також nдепресивно-параноїдний, деперсоналізацій-но-депресивний та nнав’язливо-депресивний синдроми.

Масковані (ларвірувані, nприховані, соматизовані) депресії характеризуються різноманітними nсомато-вегетативними, се-нестопатичними відчуттями, на першому місці, і nсубдепресив-ним станом — на другому. Виділяють такі варіанти маскованої nдепресії: алгічно-сенестопатичні (кардіалгічний, абдомінальний, цефалгічний, nпаналгічний), агрипнічний (із порушенням сну), діенцефальний n(вегетовісцеральний, вазомоторний, алергічний, псевдоастматичний) та nобсесивно-фобічний. При маско-, ваних депресіях також можливі суїцидальні nтенденції.

До депресивних nстанів належать дистимії — короткочасні (протягом кількох годин чи діб) nрозлади настрою у вигляді депресивно-тривожного з гнівливістю, невдоволенням, nдратівливістю, зниженням потягів.

Депресивний nсиндром може поєднуватися з персекуторним маячінням (депресивно-маячний), nгалюцинаціями і явищами психічного автоматизму (депресивно-галюцинаторний), із nсиндромами потьмарення свідомості (депресивно-аментивний, nде-пресивно-онейроїдний).

 

Дисфоричний nсиндром (дисфорія) виявляється nзниженням настрою, злісно-сумним роздратуванням, гнівливістю зі страхом, nхворобливими ідеями переслідування і агресивними тенденціями. nСпровокувати дисфорію може незначний подразник, який зумовлює негативні емоції n(гнів, туга, страх).

Афективні nсиндроми спостерігаються при маніакально-депресивному психозі, органічних nураженнях головного мозку, шизофренії, епілепсії, неврозах, реакціях nособистості на зовнішні чинники.

 

ГАЛЮЦИНАТОРНІ ТА nМАЯЧНІ СИНДРОМИ

Це збірна nгрупа позитивних (продуктивних) синдромів, що включають маячіння і галюцинації. n

 

Галюцинаторний nсиндром (галюциноз) nхарактеризується постійним напливом галюцинацій з боку одного й того самого nаналізатора, але різного змісту. Виділяють вербальний, nзоровий і тактильний галюциноз. Найчастіше буває слуховий вербальний nгалюциноз, що складається із напливу словесних (людська мова) справжніх або nпсевдогалюцинаціи у вигляді монологу (моновокальний галюциноз), діалогу, nмножинних “голосів” різного змісту, що погрожують, звинувачують, nлають хворого. Особливо небезпечні для оточення і для самого пацієнта наказові n(імперативні) галюцинації.

Зоровий nгалюциноз включає наплив великої кількості nістинних зорових галюцинацій. Виділяють кілька його видів. Наприклад: зоровий nгалюциноз. Бонне, що розвивається в літніх людей за повної чи часткової втрати nзору. (катаракта тощо); педункулярний (галюциноз Лермітта), що виникає, коли nпатологічний процес локалізується в ніжках середнього мозку. Складається він із nчисленних рухомих, мікроскопічних і “живих” зорових галюцинацій.

Тактильний nгалюциноз (дерматозойне маячіння Екболо) nвиявляється тактильними галюцинаціями, неприємними відчуттями на шкірі та під nшкірою (ніби повзають шкірні паразити), може поєднуватися з маячінням nодержимості.

Галюцинаторні nсиндроми спостерігаються при шизофренії, епілептичних психозах, органічних nзахворюваннях головного мозку тощо.

 

 

Паранояльний nсиндром характеризується nпервинним систематизованим інтерпретативним маячінням, докладністю мислення і nстенічністю афектів. Система спотвореного судження n(маячіння) будується на ланцюзі доказів, що мають суб’єктивну внутрішню логіку. nДеякі факти трактують однобоко, а ті докази, що суперечать певному переконанню, nігнорують. За тематикою виділяють параною ревнощів, переслідування, винаходу, nіпохондричну тощо. Маячні ідеї групують на підставі центральної думки. Маячні nсудження стають системою поглядів, що визначають світогляд особистості загалом. nНа цих судженнях зосереджується все психічне життя хворого. Паранояльний nсиндром починає розвиватися після неприємного переживання, конфлікту, з nнадцінних ідей, що трансформуються у маячні ідеї величності, стосунку, впливу, nпереслідування. Спостерігається при шизофренії, інволюційних, судинних психозах, nорганічних ураженнях головного мозку, паранояльніи психопатії у стані nдекомпенсації.

 

Парафренний n(парафренічний) синдром (парафренія) nпоєднує в собі маячні ідеї персекуторного змісту: стосунку, фізичного і nпсихічного впливу, отруєння. В період формування nмаячіння розвиваються ідеї величності, що мають зв’язок з розладами сприйняття n(галюцинації, явища психічного автоматизму). За механізмом утворення nпарафренічні маячіння можуть бути інтерпретативними й чуттєво-образними. nЗалежно від переважання в структурі парафренного синдрому тих чи тих психічних nрозладів, виділяють такі варіанти синдрому: систематизована парафренія, що nхарактеризується систематизованим маячінням переслідування і величності; nфантас- тична. парафренія — домінують численні експансивні маячні ідеї n(величності); конфабуляторна парафренія — численні маячні конфабуляції; nекспансивна парафренія — виражений підвищений афективний стан і маячні ідеї; nгалюцинаторна парафренія — переважають фантастичні галюцинації звеличення.

Парафренний nсиндром спостерігається при шизофренії — як етап її безперервного або nнападоподібного перебігу, та при органічних психозах.

 

Параноїдний nсиндром включає в себе nпервинне або вторинне маячіння і обмани сприйняття (галюцинації, ілюзії, nсе-нестопатії). Найчастіше при параноїдному синдромі nспостерігаються персекуторні маячні ідеї (переслідування, стосунку, отруєння, nодержимості, дисморфоманії та ін.). Маячні ідеї роз-різнені, уривчасті, nфрагментарні. У висловлюваннях хворого немає “стержня”, навколо якого nформувалася б маячна систе-ма (несистематизоване маячіння). Маячні ідеї nсупроводжують-ся афективним напруженням^ (страхом, тривргокь злістю, ру-ховим nзбудженням).

Параноїдний nсиндром супроводжує багато психічних захворювань, зокрема, шизофренію, епілептичні, nсудинні, передстаречі, реактивні та симптоматичні психози.

 

Синдром nпсихічного автоматизму Кандинського — Клера-мбо характеризується маячними ідеями переслідування, впливу n(психічного чи фізичного) та виявів психічного автоматизму (хворий сприймає себе nвідчуженим, мов не належить сам собі).

При цьому nвідчуває, ніби мислить, переживає і діє не самостійно, а хтось ним керує. nНевільний щодо своїх думок (примусове мислення, керування думками), емоцій n(“змушують сердитися, радіти”), дій (“хтось змушує говорити, nходити” і т. ін.). За ступенем відчуження, оволодіння, впливу на ті чи ті nпсихічні процеси виділяють три види психічних автоматизмів.

Асоціативний nавтоматизм включає відчуження думок, спогадів, nмимовільний наплив, прискорення думок (ментизм); відчуття, що власні думки nвідомі іншим (симптом відкритості думок) або люди, котрі оточують хворого, nвисловлюють його думки вголос (симптом “ехо-думки”).

Сенсорний (сенестопатичний) nавтоматизм проявляється псевдогалюцинаціями і сенестопатіями з відчуттям nвпливу, втручання, відчуження (“спричиняють відчуття стискання, nскручування, болю, холоду, спотворюють апетит, статеве почуття”).

Руховий (кінестетичний) nавтоматизм — переконання хворого, що всі рухи, в тому числі й мова, nвідбуваються під впливом зовнішньої сили (“перетворюють на робота, nмаріонетку”, “керують із Космосу”).

Якщо у хворого nсимптоми асоціативного, сенсорного і кінестетичного автоматизму, то йдеться про nрозгорнутий синдром

психічного nавтоматизму. Спостерігається синдром Кандинсь-кого—-Клерамбо при шизофренії, nорганічних ураженнях головного мозку.

 

 

 

Синдром Капгра (J. nM. J. Capgras, 1923) характеризується порушенням здатності впізнавати людей. nХворі не впізнають своїх рідних, знайомих, говорять про них як про підставні nособи, що є близнюками або двійниками. Вважають, що вони за-гримовані під nпевних людей (симптом негативного двійника). Іноді ж незнайомих сприймають як nдобрих знайомих (симптом позитивного двійника).

Синдром Капгра nвключає симптом Фреголі, коли хворі стверджують, що їх “переслідувач” nзмінює свою зовнішність, аби не впізнали. Маячні ідеї інтерметаморфози є одним nіз варіантів помилкових (хибних) упізнавань. Хворі впевнені, що n”переслідувачі” змінюють не тільки зовнішність, але й моральний та nдуховний стан інших, навколишнє оточення. При цьому хибне впізнавання nпоширюється не на одну особу, а на багатьох людей. Деякі автори вважають nсиндром Фреголі самостійним.

Синдром Капгра nчасто поєднується з маячними ідеями переслідування, впливу, проявами психічного nавтоматизму і спостерігається при багатьох психічних захворюваннях. Нозологічно nвін малоспецифічний.

 

СИНДРОМИ nПАТОЛОГІЇ ЕФЕКТОРНО-ВОЛЬОВОЇ СФЕРИ

Кататонічний nсиндром — симптомокомплекс nпсихічних розладів, переважно в руховій сфері. nСкладається він з кататоніч-ного ступору або кататонічного збудження. Виділяють nкілька різновидів кататонічного ступору: ступор з воскоподібною гнучкістю n(каталепсія), підвищеним тонусом м’язів, симптомом “повітряної nподушки” (Дюпре), ембріональною позою та ін.; негативістичний ступор з nповною нерухомістю, пасивним негативізмом; ступор з м’язовим заціпенінням (найтяжча nформа ступора — тривале перебування в ембріональній позі з вираженим nнапруженням усіх груп м’язів; симптом хоботка).

Серед варіантів nкататонічного збудження виділяють: розгуб-лено-патетичне (поєднання nрозгубленості, екзальтованості з безладною балаканиною і руховим nзбудженням);.імпульсивне (раптове, руйнівне, короткочасне).

Кататонічні nрозлади можуть перебігати за збереженої свідомості (ліцидна кататонія) або в nсноподібному стані (онейро-їдна кататонія).

Кататонічний nступор і кататонічне збудження — показання до невідкладної госпіталізації.

 

Гебефренічний nсиндром проявляється інертною nейфорією (химерна, неадекватна веселість, придуркуватість, пустотливість, nінколи — дитяча поведінка). Хворий стає манірним, nз’являються театральні, неадекватні жести, поза, міміка. Гебефре-нічне nзбудження характеризується манірно-придуркуватою поведінкою в поєднанні з nехо-симптомами (ехолалія, ехопрак-сія, ехомімія тощо). Кататонічний і nгебефренічний синдроми характерні для однойменних форм шизофренії.

 

СИНДРОМИ РОЗЛАДУ nСВІДОМОСТІ

 

Розрізняють nсиндроми потьмарення та виключення свідомості.

До синдромів nпотьмарення свідомості належать деліріоз-ний, онейроїдний, аментивний, delirium nacutum (“гостре маячіння”, хореатичний). Вони різні за клінічними nпроявами, але мають спільні ознаки. Для діагностики таких порушень К. Яс-перс nзапропонував такі критерії.

1. Відчуження nвід реального світу, що виражається розгубленістю з афектом нерозуміння, nнедомислення, нечітким сприйняттям довкілля, труднощами фіксації уваги, nзаглибленням у світ внутрішніх хворобливих переживань.

2. Повна або nчасткова дезорієнтація в часі, місці, ситуації, власній особистості.

3. Порушення nпроцесу осмислення, що проявляється ослабленням або неможливістю суджень, аж до nбезладного мислення.

4. Труднощі щодо nзапам’ятовування поточних подій та суб’єктивні хворобливі переживання (повна чи nчасткова амнезія).

 

Деліріозний nсиндром (лат. delirium — nбезумство) характеризується: напливом пареидолічних ілюзій, сценоподібних, nістинних множинних рухомих зорових галюцинацій у поєднанні з тактильними n(дотиковими) та слуховими; вторинним маячінням стосунків, переслідування, nафектами тривоги, страху, руховим збудженням з агресивністю на тлі алопсихічної nдезорієнтації (в часі, ситуації тощо).

У розвитку nделіріозного синдрому інколи можна простежити три стадії. Перша (початкова) nпроявляється зміною настрою, балакучістю, метушливістю, гіперестезією до nзовнішніх подразників, поверховим уривчастим сном. Удругу стадію делірію nспостерігаються численні парейдолії, зорові гіпнагогіч-ні галюцинації, тривога, nповерховий уривчастий сон зі страхітливими сновидіннями: посилення nгіперестезій. Для третьої- -стадії деліріозного синдрому характерні зорові nсценоподібні, калейдоскопічні, страхітливі галюцинації в поєднанні із nтактильними і слуховими, гострим чуттєвим маячінням, тривогою, психомоторним nзбудженням з агресивністю чи аутоагресивні-стю. При цьому обов’язкові всі nчотири діагностичні критерії потьмарення свідомості.

Інколи, без nадекватного лікування, деліріозний синдром може перейти в професійний, або nмуситуючий, делірій, що є прогностично несприятливою ознакою.

У разі nпрофесійного делірію на тлі деякого оглушення виникає збудження, що nпроявляється звичними професійними автоматизованими руховими актами (наприклад, nрухи руками, що імітують роботу на друкарській машинці) з окремими професійними nгалюцинаціями.

Муситуючий nделірій проявляється оглушенням середнього або глибокого ступеня, хаотичним nзбудженням, “оббиранням” (наче прилипли до одягу чи ковдри дрібні nпредмети), незрозумілим бурмотінням. За муситуючим делірієм нерідко nрозвиваються сопор і кома, і хворий може померти.

Хворобливі nпереживання закарбовуються в пам’яті чіткіше, ніж реальні події.

Деліріозний nсиндром спостерігається при інтоксикаційних, симптоматичних психозах, nнейроінфекціях, епілепсії.

 

Онейроїдний nсиндром (грец. oneiros — сон + neides — подібний, схожий) — потьмарення свідомості з напливом фантастичних nуявлень, що виникають мимоволі.

За змістом це nзмі-не–ні фрагменти баченого, прочитаного, почутого, пережитого, що nпереплітаються з реаліями життя. Хворий переживає картини фантастичного, nнадприродного змісту, котрі нагадують сновидіння. Ці картини, мов у nкалейдоскопі, змінюють одна одну в певній послідовності. Одна подія ніби nвипливає з іншої (сценоподібні).

З розвитком nсиндрому створюється стан маячного настрою. Повсякдення хворий бачить зміненим, nнезрозумілим і зловїс-

 

але помітні nвиснаження та пригнічення. Після виходу зі стану аменції у пам’яті не nзалишається спогадів про хворобу або вони фрагментарні. Чітко виражена астенія nз виснаженням, кволістю, дистимічним настроєм, плаксивістю, дратливістю, nгіперестезією (емоційно-гіперстенічна слабкість).

Аменцію першим nописав Т. Мейнерт (1881) за назвою “гостра галюцинаторна nсплутаність”. Чимало сучасних психіатрів заперечують самостійність nіснування аменції, вважаючи її різновидом делірію.

Аменція nрозвивається найчастіше під час гострих і протра-гованих симптоматичних n(інфекційних) психозів, психозів виснаження. Це свідчить про несприятливий nперебіг основної недуги.

Аменція може nперейти в стан оглушення і delirium acutum (гостре маячіння).

 

Синдром n”гострого маячіння”, хореатичний синдром. Розвиток цього синдрому починається з продромальних явищ, що nтривають годинами, інколи — кілька діб. Хворі nскаржаться на відчуття фізичного нездужання, головний біль, розлади сну з nжахливими сновидіннями. Настрій примхливо-пригнічений або nрозчулено-оптимістичний.

У період повного nрозвитку хворобливих розладів у клінічній картині домінує некоординоване рухове nзбудження в межах ліжка — гіперкінези (хореатичні, атетоїдні, міоклонічні), nклонічні і тонічні судоми, жувальні рухи. Мова незв’язана. Збудження змінюється nадинамією, що свідчить про погіршення стану. Потьмарення свідомості за типом nглибокої аменції, або оглушення, супроводжується окремими галюцинаціями та nмаячними висловлюваннями з тривожно-депресивним афектом або страхом.

Спостерігаються nзначні вегетативні розлади, зневоднення, що супроводжується олігурією. nЗнижується вміст калію у плазмі крові, долучаються азотемія, лейкоцитоз із nзбільшенням кількості нейтрофілів. Хворий дуже худне, аж до кахексії. Характерний nзовнішній вигляд: загострені риси обличчя, запалі очі, сухі, зі смагою губи, nсухий язик (обличчя Гіппократа). Шкіра бліда, інколи із землистим або nціанотичним відтінком та численними синцями. Температура тіла підвищується, nінколи до 39—40 °С. Тахікардія, тахіпное, зниження артеріального тиску.

Без адекватного nлікування через кілька діб після початку такого хворобливого стану може настати nсмерть у стані гіпер-термічної коми.

Delirium acutum nнайчастіше спостерігається при фебриль-ній шизофренії, інфекційних психозах, nсептичних (післяпологових) станах.

 

Присмерковий nстан свідомості розвивається nраптово, па-роксизмально і триває від хвилини до кількох годин або діб. nПри цьому звужується поле свідомості, коло сприйняття об’єктів обмежене, nнечітке, викривлене, фрагментарне. Все знайоме сприймається як уперше побачене, nнезнайоме. Завдяки збереженню автоматизму забезпечуються зовнішня nупорядкованість поведінки, зв’язок і послідовність дій.

При цьому nсиндромі глибока дезорієнтація супроводжується розвитком зорових, слухових та nінших галюцинацій страхітливого характеру, гострим, чуттєвоподібним уривчастим nмаячінням стосунку, отруєння, переслідування, афектом туги, злості й страху, nшаленим психомоторним збудженням.! Такі хворі під впливом галюцинацій, маячних nідей та емоцій можуть убити або покалічити сторонніх людей/ родичів, сприймаючи nїх за ворогів. У стані гніву вони безтямно руйнують усе, що зустрічається на nїхньому шляху (живе й неживе). Потім настає глибокий сон. Про цей період хворі nне згадують (амнезія). Пацієнти не пам’ятають не тільки реальних подій того nчасу, але й суб’єктивних переживань.

Присмерковий nстан свідомості спостерігається при епілепсії, органічних ураженнях головного nмозку (черепномозкові травми, судинна патологія тощо).

До різновидів nозначеного синдрому належать амбулаторний автоматизм, транс, фуга і nсомнамбулізм.

 

Амбулаторний nавтоматизм (лат. ambulare — ходити, приходити) — nстан звуженої свідомості, коли немає галюцинацій, маячних ідей, афективних nстанів. Протягом кількох годин хворі діють, мов автомати. Без мети кудись nідуть, щось купують, повертаються додому і т. ін. Справляють враження дещо nзаклопотаних, неуважних людей. Про глибину порушення свідомості свідчить nамнезія після виходу із цього стану.

 

Транс (лат. ntrans — рух крізь щось, за межі) — триваліший амбулаторний автоматизм (кілька nгодин, діб). Інколи у хворих зберігається елементарна орієнтація в нескладних nситуаціях. У стані трансу вони можуть подолати великі відстані, переїжджати з nодного населеного пункту до іншого. Виникає транс раптово і також раптово nприпиняється. Спогадів про цей період не залишається (амнезія).

 

Сомнамбулізм, nсноходіння, лунатизм (лат. somnus — сон + nambulare) — напад амбулаторного автоматизму, що перериває нічний сон. Хворий nнесвідомо виконує автоматизовані дії: встає з ліжка, ходить по кімнаті, nпереставляє речі, виходить на вулицю, проявляючи при цьому рухову спритність. У nнього координовані рухи, немає страху. Спогадів про нічне блукання не nзалишається.

 

Фуга (лат. nfuga — біг) — психопатологічний стан із короткочасним звуженням поля nсвідомості, що має раптовий, імпульсивний початок. Хворий, не усвідомлюючи nоточення, автоматично виконує неадекватні дії. Наприклад, кружляє на одному nмісці, кидається бігти, в громадських місцях роздягається тощо. Фуга завжди nсупроводжується вираженим руховим збудженням, часто хаотичним, безглуздим. nТриває до кількох хвилин. Закінчується амнезією пережитого.

 

ПОРУШЕННЯ nГЛИБИНИ ЯСНОСТІ (ВИМКНЕННЯ) СВІДОМОСТІ

До синдромів nвимкнення свідомості належать обнубіляція, оглушення, сомнолентність, со.пор, nкома. Нерідко ці синдроми переходять один в один.

Обнубіляція n— легкий ступінь порушення nпритомності. Вона наче заривається хмаринкою (грец. nubus — хмаринка). nВсе сприймається мов у тумані. Хворий дезорієнтований у часі, послідовності nподій. Сповільнюються мислення, рухи, порушується осмислення ситуації загалом. nХворі байдужі, пасивні, зміст запитань сприймають із помітним зусиллям, nвідповідають на них повільно, із затримкою, уривчасто. Реакції на зовнішні nподразники загальмовані. Запам’ятовування нового неможливе. Спогади-утруднені: nТривалість обнубіляції залежить від перебігу основного хворобливого процесу n(сомато-неврологічного).

 

Оглушення nналежить до найчастіших і nнайпоширеніших синдромів порушення глибини свідомості. nХарактеризується труднощами сприйняття зовнішніх подразників. Дезорієнтація не nтільки в часі, але й в оточенні, в обстановці, оцінці ситуації. Хворі не nреагують на запитання, які їм задають тихим голосом. Можлива слабка реакція на nзвичайну мову. Відповідають ли-

ше на запитання, nякі висловлюють голосно. Аналогічна реакція на світло, запахи, дотик.

Під час оглушення nутруднений асоціативний процес. Хворим складно осмислити ситуацію. Відтворення nминулого досвіду обмежене найпростішими поняттями й навичками. Словниковий nзапас бідний, відповіді односкладові. Продуктивних психопатологічних розладів n(галюцинації, маячні ідеї, психічні автоматизми) не буває. Хворі аспонтанні, nмалорухомі. Міміка одноманітна і збіднена, жести невиразні. Такі люди самотні, nдовго залишаються в одній і тій самій позі, байдужі до всього, інколи nспостерігається благодушність. Триває стан оглушення від кількох хвилин до nкількох діб.

 

Сомнолентність n(лат. somnolentus — сонливий) — nтяжчий ступінь порушення свідомості, ніж оглушення. nХворі лежать із заплющеними очима, спонтанна мова втрачена. Поріг сприйняття nзовнішніх подразників підвищений, Відповідають на запитання повільно, навіть nтоді, коли його поставлено голосно. Уявлення обмежене, судження утруднене. Суті nскладних завдань пацієнти не розуміють, прості — вирішують з великими nтруднощами, повільно. Міміка збіднена, вираз обличчя байдужий. Мовчазні, рухи nзагальмовані. Реакція на больові подразники знижена. Головним чином перебувають nу стані дрімоти, іноді сонливості.

 

Сопор n(лат. sopor — безпам’ятство). nХворі переважно лежать. Очі заплющені. Спілкування неможливе. nНа сильні подразники (наприклад, больові) відповідають елементарними, nмалодиференційованими рухами (повертання голови, рухи кінцівками тощо). Не nорієнтуються щодо місця, часу і навіть власної особи. Зіничні, корнеальні nрефлекси і рефлекси ковтання збережені.

Кома n(грец. кота — глибокий сон) — nнайтяжчий ступінь порушення свідомості, повна непритомність. nХворий не реагує на будь-які подразники. Немає сухожильних і періостальних nрефлексів. Порушуються функції дихання і серцево-судинної системи. Після виходу nз коматозного стану залишається повна амнезія.

Синдроми із nзагальним порушенням свідомості посідають важливе місце в загальній nпсихопатології. Вони спостерігаються при інтоксикаціях, епілепсії, органічних nураженнях головного мозку (пухлини, травми, судинні порушення). Стан коми свідчить nпро тяжкість ураження головного мозку.

 

СИНДРОМИ nОРГАНІЧНОГО УРАЖЕННЯ ГОЛОВНОГО МОЗКУ

До цих синдромів nналежать органічний психосиндром, кор-саковський (амнестичний), паралітичний n(псевдопаралітичний) та лобний. У них поєднуються позитивна й негативна nсимптоматика.

Органічний nпсихосиндром. Власне, це група nпсихопатологічних синдромів, спричинених органічним ураженням головного мозку. nПодібність патогенетичних механізмів зумовлює деякі спільні ознаки такого типу nсиндромів різної етіології.

Органічний nпсихосиндром (психоорганічний) характеризується загальною психічною nнеспроможністю, зниженням пам’яті, особливо на останні події, кмітливості, nпрацездатності, ослабленням афективно-вольових властивостей (Е. Bleuler, 1916). n

Н. Walther-Buel n(1951) виділив тріаду симптомів, що характеризують клінічні прояви органічного nпсихосиндрому: ослаблення пам’яті, що може досягти корсаковського синдрому n(погіршення осмислення, розуміння); нестриманість; лабільність емоцій.

До клініки nсиндрому включають ознаки осередкових розладів мови, гнозису і праксису. nОбов’язковим симптомом є деменція.

Органічний nпсихосиндром може набувати резидуального характеру як наслідок гострого nекзогенного психозу. Тоді його перебіг стабільний. Але часто він є ознакою nпрогредієнт-ного органічного захворювання. При цьому виявляється певна динаміка n— від церебростенічних ознак до глибокого недоумства.

Поряд із nнедоумством при органічному психосиндромі спостерігаються психопатоподібні nзміни особистості. Залежно від переважання у клінічній картині ознак недоумства nчи психо-патоподібних змін виділяють два варіанти органічного психосиндрому: nхарактерологічний і дементний. Вони можуть бути певними етапами хворобливого nпроцесу: характеропатичні зміни переходять у грубу психоорганічну деменцію.

Органічний nпсихосиндром спостерігається при хронічних екзогенних і ендогенно-органічних nураженнях головного моз-

ку (прогресивний nпараліч, судинні психози, старече недоумство, хвороби Піка і Альцгеймера, nнаслідки черепномозкових травм, пухлини головного мозку, інфекційні й nінтоксикаційні психози з несприятливим перебігом).

 

Корсаковський n(амнестичний) синдром був nописаний С. С. Корсаковим (1887) як самостійна хвороба (енцефалопа-тія), nспричинена алкоголізмом. Проте згодом було nпомічено, що такий психічний розлад спостерігається при багатьох органічних nураженнях головного мозку. Деякі автори ототожнюють корсаковський і органічний nпсихосиндроми (Е. Bleuler, К. Laspers та ін.). Доцільно розглядати амнестичний nсиндром як різновид психоорганічного.

Головним nрозладом при корсаковському синдромі є^втрата пам’яті на теперішні (поточні) nподії (фіксаційна амнезія) за збереження її на події минулого. Всі нові nвраження миттєво зникають із пам’яті. Хворі нічого не пам’ятають, не знають, де nвони перебувають, хто біля них, який сьогодні день тижня, які число, рік. Після nрозмови з лікарем забувають сам факт розмови. Зустрівшись з ним через хвилину, nсприймають як незнайому людину. Не знають своєї палати, ліжка, не пам’ятають, nснідали чи обідали (амнестична дезорієнтація). Все, що відбулося до nзахворювання, зберігається в пам’яті і відтворюється адекватно. Зберігаються і nнабуті знання. З прогресуванням хвороби втрачається пам’ять і на минулі події n(закон Рібо). Прогалини пам’яті заповнюються несправжніми спогадами n(конфабуляції), або дії спотворюються в часі (псев-доремінісценції). Такі хворі nмалорухомі, безпорадні, безпомічні, кволі й пасивні. У них виражена афективна nлабільність або ейфорія.

Корсаковський nсиндром може бути алкогольного, травматичного, судинного та іншого органічного nгенезу.

 

Паралітичний n(псевдопаралітичний) синдром є nрізновидом органічного психосиндрому і проявляється вираженим зниженням або nповною відсутністю самокритики і критики на оточення, глибоким порушенням рівня nсуджень, мнестичними розладами, переважно на події нинішнього і недавнього nминулого, порушенням уваги. Такі хворі легко піддаються nнавіюванню. На тлі добродушності виникає тупа ейфорія з дратливістю,” n”нетриманням афекту”. Потяги підвищуються. Апетит досягає ступеня nбулімії. Хворі неохайні, не стежать за зовнішнім виглядом, їдять руками, nпідбирають недоїдки, сплять одягнутими. Можуть без дозволу взяти їжу і речі nсусідів. Настрій піднесений. Розвиваються маячні ідеї величності (багатства, nвисокого становища, знатного походження). Хворі балакучі, постійно сміються, nбезцеремонні у спілкуванні, схильні до недоречних жартів, непристойних nвисловлювань. Вони багато рухаються, можуть виявляти безглузду діловитість.

Неврологічні nрозлади: дизартрія, анізокорія; в’яла реакція зіниць на світло; міоз; асиметрія nіннервації лицевого нерва; анізорефлексія; судомні напади.

Паралітичний nсиндром спостерігається при прогресивному паралічі (пізній сифілітичний nпсихоз).

Псевдопаралітичний nсиндром схожий за клінікою і nрозвивається при багатьох органічних захворюваннях головного мозку (черепномозкові nтравми, судинні та пухлинні патологічні процеси, інтоксикаційні психози). Може nз’явитися одразу після делірію, оглушення.

 

Лобний синдром nхарактеризується поєднанням ознак, властивих тотальному недоумству, з nаспонтанністю або загальною розгальмованістю. Аспонтанність супроводжується nвираженим зниженням або повною втратою спонукань, адинамією, мовчазністю і nзбідненням експресивної мови, втратою цікавості до оточення, байдужістю.

У разі nрозгальмованості настрій підвищений, виражена безпечність, у деяких випадках nспостерігаються придуркуватість зі схильністю до недоречних жартів і вчинків, nщо нагадують дитячі пустощі (морія), загострення потягів. У хворих зникає nсамокритика, спостерігається грубе нівелювання рис особистості.

Лобний синдром nможе бути транзиторним — переходить в органічний психосиндром (черепномозкові nтравми, алкогольні енцефалопатїї); хронічним з прогредієнтним перебігом n(хвороба Піка, пухлини лобної частки головного мозку).

 

СУДОМНІ СИНДРОМИ n

Великий nсудомний напад (grand mal) nхарактеризується стадійністю перебігу, За кілька годин, інколи діб, до нападу nз’являються його провісники: підвищений неспокій, дратливість, відчуття nпосмикування окремих м’язів обличчя і тіла.

Можливі nвазомоторні розлади: серцебиття, відчуття тяжкості в голові, світлобоязкість, nпогіршення слуху, порушення нюху та смаку.

Першою стадією nвеликого судомного нападу є аура (від грец.— aura — вітерець, дмухання), яка nспостерігається майже у 50 % хворих на епілепсію. Вона має кілька варіантів: nсенсорна (раптове виникнення різних відчуттів у органах чуття) і зорова (хворі nсприймають все в яскравих барвах, у спалахах світла); слухова (чують якісь nзвуки, голоси, шум, музику); нюхова (відчувають запахи диму, ароматичних nречовин); вісцеральна (неприємні відчуття в животі, нудота, блювання, nсерцебиття); рухова (стереотипні рухи, імпульсивні дії, кружляння); психічна n(переживання чогось страшного, загрозливого). Такий стан триває кілька секунд.

Після аури nрозвивається стадія тонічних судом. Хворий раптово непритомніє, виникає різке nтонічне напруження всіх м’язів. Внаслідок виштовхування повітря із легень через nсудомно звужену голосову щілину може спостерігатися характерний крик. Людина nпадає обличчям уперед. При цьому можливі переломи кісток, вивихи суглобів, забиття. nПід час нападу хворі не реагують на світло, зіниці у них розширені, дихання nзупиняється, з’являються блідість, ціаноз шкіри і слизових оболонок, мимовільне nвипускання сечі, рідше — нетримання калу. Тонічна фаза триває майже ЗО с і nзмінюється фазою клоніч-них судом.

Стадія клонічних nсудом характеризується послідовним скороченням м’язів — згиначів і розгиначів nкінцівок і тулуба, Виникає дихання з хрипом, очі закочуються; ціаноз поступово nзникає. З рота виділяється піна (якщо прикушена щока чи язик,— рожевого nкольору). Інтенсивність клонічних судом через 1—2 хв зменшується, а потім вони nприпиняються зовсім. Настає постнападова стадія, яка триває від кількох хвилин nдо 1—2 тод. Свідомість хворого потьмарена, мова незв’язна (олігофазія), погляд nблукаючий. Частіше настає глибокий сон, Після сну хворі почувають себе nрозбитими, ослабленими, нездатні до праці, не пам’ятають періоду нападу (гостра nепізодична амнезія).

Якщо великі nсудомні напади виникають один за одним і в проміжок часу між ними хворий не nопритомнює, такий стан називається епілептичним статусом.

 

Адверзивнии nсудомний напад, як і класичний ngrand mal, починається з тонічної фази. Вона nрозгортається повільніше, без попередньої аури. Спостерігається своєрідний nповорот тіла навколо поздовжньої осі: спочатку виникає вимушений поворот очних nяблук, у той же бік повертаються голова, а потім увесь корпус, і хворий падає. nПісля цього розгортається клоніч-на фаза, як і при великому судомному нападі. nАдверзивнии напад виникає в разі органічного ураження лобних часток головного nмозку.

 

Малий nсудомний напад (petit mal) nзагалом характеризується відсутністю виражених рухових компонентів. nХворий під час розмови чи роботи раптово блідне, погляд його нерухомо nспрямований уперед або вбік. Непритомніє на 2—5 с, але не падає. При цьому може nзберегтися та сама поза, в якій він перебував до нападу. Інколи помітні короткі nсудоми (посмикування) м’язів обличчя чи кінцівок, Коли у хворого відновлюється nсвідомість, він продовжує свою справу і не пам’ятає, що сталося (амнезія), або nдивується появі чогось нового в оточенні. Ні викриків, ні прикушування язика не nспостерігається. Малий напад, що проявляється рудиментарними судомними nсимптомами (облизування, смоктальні та жувальні рухи, прицмокування, моргання, nобертання очей, перебирання пальцями, тупцювання на одному місці), є проявом nепілептичного автоматизму (Я. П. Фрумкін).

Малі судомні nнапади різноманітні за клінікою.

Абсанс (франц. nabsance — відсутність) — короткочасне вимкнення свідомості (1—2 с). На цей nперіод припиняються заняття хворого, його обличчя блідне, погляд відсутній. nСудом не буває.

Пропульсивні nнапади характеризуються поштовхоподібни-ми nрухами вперед (пропульсії).

Салам-напади (людина nробить такі рухи, як під час східного привітання). Напад починається з nтонічного скорочення м’язів тулуба, внаслідок чого тіло нахиляється вперед, nголова схиляється, руки вперед. Хворий, як правило, не падає.

Блискавичні nнапади відрізняються від салам-нападів лише nтемпом їхнього розгортання, а клініка ідентична. Однак унаслідок блискавичного nрозвитку тонічної судоми і різкого руху тулуба вперед хворі нерідко падають nниць.

Клопічні nпропульсивні напади проявляються різким та nінтенсивним рухом уперед у верхній частині тіла, внаслідок чого хворий падає nниць.

Ретропульсивні nнапади — поштовхоподібні рухи назад n(рет-ропульсії).

Клонічні nретропульсивні напади (наче хворий хоче взяти nщось позад себе). Дрібні клонічні судоми м’язів повік, очних яблук (піднімання nдогори), запрокидання голови, відхилення рук назад. Хворий не падає. Зіниці на nсвітло не реагують. Виражені пітливість і слинотеча.

Рудиментарні nретропульсивні напади проявляються nністаг-моїдними посмикуваннями очних яблук, а також міоклонічни-ми судомами nповік.

Пікнолепсія характеризується nсерією ретропульсивних кло-нічних чи рудиментарних ретропульсивних клонічних nнападів.

Імпульсивні nнапади — раптове блискавичне викидання рук nперед собою, розведення їх убік або зближення, поштовхопо-дібний рух тулуба nвперед. Хворий падає горілиць. Після падіння зразу ж встає на ноги. Імпульсивні nнапади провокують недостатній сон, раптове пробудження, алкогольні ексцеси.

Акінетичні nнапади. На тлі афекту чи інших станів nрозслаблюється тонус м’язів, унаслідок чого хворий падає і відразу встає.

Судомні синдроми nспостерігаються при епілепсії та органічних nураженнях головного мозку.

Напади Джексона (джексонівські nнапади) було відкрито J. H. Jackson (1870). Характеризуються тим, що тонічна і nкло-нічна фази обмежуються певною групою м’язів і лише в деяких випадках nвідбувається генералізація нападу за типом великого судомного. Але різниця nполягає в тому, що на одному боці тіла судоми інтенсивніші. За генералізації nджексонівсь-ких нападів у більшості випадків людина непритомніє. Напади nДжексона спостерігаються при органічних захворюваннях головного мозку.

Істеричний напад nвиникає після психічної травми. Структура й послідовність nрухових проявів досить поліморфні. Не буває аури, зміни тонічних і клонічних nсудом не послідовні. Хворі не падають, а повільно опускаються на підлогу. Шкіра nй слизові оболонки не змінюються. Пацієнти стогнуть, ридають, кричать, nповторюють одну і ту саму фразу. Міміка виражає страждання, біль, страх, інколи nзахоплення. Реакція зіниць на світло не порушена. Прикушування язика і слизових nоболонок, мимовільне сечовипускання не характерні. Інколи спостерігається nкороткочасне (на кілька секунд-хвилин) звуження поля свідомості за типом nістеричного присмеркового стану. Реакція на больові подразники збережена. Хворі nнавіть реагують на зауваження, що дає змогу припинити напад. Тривалість nістеричного нападу — від кількох хвилин до кількох годин. Вона збільшується в nразі скупчення навколо хворого людей, особливо, коли вони занепокоєні його nстаном. Після закінчення нападу сон не настає. Можлива часткова амнезія.

Істеричні напади nспостерігаються при істеричній психопатії, істеричному неврозі.

 

 

 

 

Узагальнення та практичнi поради

 

1. Соматична nабо iнфекцiйна хвороба обов”язково призводить до порушення психiки, яке nздебiльшого носить непсихотичний характер. Психiчний стан значною мiрою впливає nна перебiг основної хвороби.

2. Рiзнi форми nнепсихотичних i психотичних порушень психiки потребують диференцiйованої nмедикаментозної корекцiї. Примiнення психофармакологiчних препаратiв з позицiї n”аби хворий заспокоївся” здебiльшого погiршує психiчний стан хворого. nНаприклад: при депресiї у хворих спостерiгається виснажливе безсоння. А nпримiнення амiназину “щоб хворий краще спав” посилює депресiю.

3. У астенiзованих nхворих порiг сприймання знижений. Звичайнi подразники для них є надсильними.

4. Хвороба може nзмiнювати характер i поведiнку хворого.

5. Якщо у хворого nрозвинувся соматогенний або iнфекцiйний психоз, бiля нього повинен бути nвстановлений круглодобовий iндивiдуальний пост. У випадку психомоторного nзбудження хворого слiд тимчасово прифiксувати до лiжка.

6. Хворi зi зниженням nпам’ятi та iнтелекту повиннi бути пiд пильним наглядом чергового медперсоналу, nїх краще помiщати в загальнi палати пiд нагляд сусiдiв.

7. Якщо у хворого має nмiсце дезорiєнтування у мiсцi перебування, його потрiбо забезпечити посудиною nдля збору сечi, або поставити постiйний сечовивiдний катетер з сечоприйомником.

8. Якщо у хворого nрозвинувся соматогенний психоз, не маємо nправа допускати до хворого вiдвiдувачiв, або давати їх iнформацiю про його nпсихiчний стан. Вiдвiдувачi можуть рознести слухи, що хворий n”збожеволiв”, що може нанести небажанi наслiдки в моральному i nсоцiальному планах.

9. Лікар nповинен nв достатнiй мiрi орiєнтуватись у основних соматичних порушеннях психiки i вмiти nналагодити нагляд за цими хворими.

10. Якщо прогноз nхвороби неблагоприємний, або у хворого має мiсце венеричне захворювання, необхідно nзберiгати nмедичну таємницю.