Постановка зубів у часткових змінних протезах

Постановка зубів у часткових змінних протезах. Перевірка конструкцій часткових змінних протезів. Моделювання базису часткових змінних протезів. Підготовка воскової репродукції загіпсування в кювету.

Постановка штучних зубів у базисі протеза може бути проведена на приточці і штучних яснах (залежно від конкретної клінічної картини). Постанов­ку фронтальної групи частіше проводять на приточці, рідше — на штучних яс­нах залежно від форми коміркового відростка і верхньої губи. Так, у разі добре вираженого беззубого коміркового відростка верхньої щелепи у фронтально­му відділі, вкорочення верхньої губи постановку штучних зубів проводять на приточці. У разі значної атрофії коміркового відростка постановку штучних зубів у фронтальному відділі проводять на штучні ясна, які у вигляді сідла охоплю­ють беззубий комірковий відросток. Підбір і розташування штучних зубів про­водять відповідно до орієнтирів, нанесених лікарем на присінковій поверхні оклюзійного валика.

Постановку штучних зубів у бічному відділі у всіх випадках проводять на штучних яснах. Це сприяє правильному розподіленню жувального тиску і до­сягненню більшої стійкості протеза під час виконання функції. У знімних про­тезах постановка всіх зубів, незалежно від функціональної приналежності, та­кож проводиться на штучні ясна. Припасовувати фарфорові зуби потрібно дуже обережно, щоб не ослабити кріплення крампонів. Крім того, щоб запобігти перегріванню зуба та утворен­ню тріщин необхідно зволожувати його поверхню і не дуже тиснути на шліфу­вальний круг.

Відновлення цілісності зубних рядів знімними конструкціями зубних протезів у разі часткових дефекті

Кріплення фарфорових зубів з крампонами у базисі протеза достатньо міцне. Циліндричні крампони необхідно розплющити і загнути вниз для кра­щого прикріплення їх у базисі протеза. Необхідно пам’ятати, що між поверх­нею зуба і комірковою частиною (відростком) повинен бути шар базисного матеріалу не менший ніж 2-3 мм.

Жувальні поверхні штучних зубів повинні бути ретельно пришліфовані до зубів-антагоністів із збереженням їх правильного співвідношення у меді­ально-дистальному напрямку. Постановку пластмасових зубів проводять так само, як і фарфорових. їх пришліфовка значно легша у зв’язку з особливостями матеріалу, відсутністю крампонів і каналів, а обмеження, які стосуються фарфорових зубів, до пласт­масових зубів не стосуються.

Верхні фронтальні зуби ставлять зі зміщенням у присінковому напрямку на 2/3 їх товщини від середини гребеня. Це зумовлено естетичними вимогами (утримання верхньої губи від западіння, створення необхідного перекриття верхніми зубами нижніх), а також для правильної вимови звуків. Шийки нижніх фронтальних зубів під час постановки розміщують суворо посередині гребеня коміркової частини із невеликим нахилом різальних країв дозовні або досередини, залежно від виду прикусу і створення контакту із ан­тагоністами.

Таке положення нижніх фронтальних зубів зумовлене необхідністю ство­рити перекриття та спрямувати тиск, який виникає під час відкушування їжі, на середину коміркової частини, що сприяє фіксації протеза і запобігає пере­вантаженню відповідних тканин. Постановку штучних зубів у бічних відділах верхньої і нижньої щелеп проводять посередині коміркового відростка (час­тини). У такому разі міжкоміркова лінія, з’єднуючи середини коміркового відростка верхньої і коміркової частини нижньої щелеп, повинна проходити через середину жувальних поверхонь штучних зубів. Дотримання цих вимог створює умови для правильного розподілу жувального тиску на підлеглі тка­нини і сприяє стійкості протеза під час виконання функції. Естетичний критерій для постановки штучних зубів увійшов в літературу під назвою тріада Нельсона’. Відповідно даним цього автора, зуби і зубні дуги зазвичай відповідають формі обличчя. Фасон зубів підбирають відповідно до форми обличчя – прямокутної, клиноподібної і овальної. Відповідно законам гармонії, випуклому профілю обличчя відповідають випуклі зуби, прямому профілю – плоскі зуби. У осіб похилого віку зуби, зазвичай, темніші, мають подовжені шийки, ріжучі краї фронтальних зубів більш плоскі, внаслідок стертості. В основу постановки зубів доцільно покласти принцип помірної, але не абсолютної асиметрії. Наприклад, незначні повороти окремих зубів дозволять уникнути враження ‘штучності’ у візуальному сприйнятті протеза.

Штучні зуби для знімного протеза підбираються на основі форми, величини зубів на моделях і кольору природ­них зубів (колір зубів і орієнтовні лінії посмішки і іклів, які вказують на ширину і висоту зубів визначає лікар при визначенні центральної оклюзії в клініці на хворому).

 Вибрані штучні зуби повинні бути якомога більше схожі на природні, і пришийкова частина штучного зуба повинна розташовуватися на рівні шийки природного зуба. При цьому прагнуть, щоб штучні ясна не було видно при розмові чи усмішці. Якщо альвеолярний гребінь добре розвинений, а також при вираженій прогнатії і короткій верхній губі фронтальні штучні зуби слід поставити на приточці, тобто зуби пришліфовують до альвеолярного відростка моделі, так що при користуванні таким протезом створюється вра­ження наявності природніх зубів. Бокові зуби (премоляри і моляри) встановлюються,як правило, на штучних яснах. При підборі фарфорових жувальних зубів необхідно стежити, щоб між зубами і альвеолярним гребенем моделі був проміжок не менше 1-2 мм. Жувальні поверхні штучних зубів повинні бути ретель­но пришліфовані як до природних, так і до штучних зубів антагоністів. Кожний пришліфований зуб установлюється на моделі і прикріплюється за допомогою розплавленого воску до воскового валика, розігрітого технічним шпателем. Правильно вставлені зуби у частково знімному протезі повинні відповідати таким вимогам:

1. Вертикальна вісь бокових штучних зубів повинна співпадати з серединою альвеолярного відростка моделі. Вісі передніх зубів проходять таким чином: 2/3 спереду лінії вершини гребеня, а 1/3 – позаду. Враховується і напря­мок міжальвеолярних ліній.

2. Співвідношення штучних зубів з антагоністами по­винне бути правильним, щоб по можливості кожний зуб, крім центральних нижніх різців і другого верхнього моляра, мав два антагоністи і контакт був щільним на всій жувальній поверхні. При цьому необхідно враховувати, щоб штучні зуби не заважали функціональним (жувальним) рухам ниж­ньої щелепи. Щічні опуклості верхніх зубів повинні перекривати щічні опуклості нижніх зубів.

3. Шийка штучного зуба повинна знаходитися на рівні шийки поруч розміщеного природного зуба.

4. Штучні зуби повинні щільно прилягати до зубів, що знаходяться поруч.

При поодиноко розташованих зубах на щелепах, постановка штучних зубів здійснюється по методикам Гізі, Васильєва, Монсона та ін, в залежності від клінічних умов. Анатомічна постановка по Гізі. Показання: Ортогнатичне співвідношення альвеолярних відростків; помірна атрофія альвеолярних відростків; наявність стійкого, легко визначаємого центрального співвідношення щелеп; переважання вертикальних рухів нижньої щелепи. Анатомічна постановка по методу Гізі заключається в постановці усіх зубів верхньої щелепи в межах протетичної площини, паралельно лінії Кампера, що проходить на 2мм нижче верхньої губи. У другій модифікації ( сходинковій постановці ) Гізі враховує викривлення альвеолярного відростка нижньої щелепи в сагітальній площині і пропонує встановлювати кожний нижній жувальний зуб паралельно плоскості відповідної ділянки щелепи. Третя, найбільш розповсюджена постановка, заключається у встановленні жувальних зубів по порівнювальній площині, що забезпечує найкращу стабілізацію протеза. Порівнювальна площина є умовним орієнтиром, що одержана шляхом усереднення відносно горизонтальної площини і площини альвеолярного відростка.

Постановка зубів по Васильєву.

 Скляну пластинку, що відтворює горизонтальну площину, укріплюють на верхньому оклюзійному валику. Доки невеликий восковий валик на нижньому базисі не затвердів, змикають артикулятор, доводять передній вертикальний штифт до зіткнення з різцевою площадкою. Скло прикріплюють до воскового базиса на нижній щелепі. З верхньої моделі знімають восковий базис з оклюзійним валиком і замінюють його новим, на якому встановлюють штучні зуби. Верхні центральні різці ставлять орієнтуючись на середню лінію. Ріжучі краї цих зубів і іклів повинні торкатися скла. Ріжучі краї бокових різців відстоять від скла на 0,5-1 мм, перший премоляр торкається скла тільки щічним бугром, а піднебінний відстоїть на 1 мм, другий премоляр торкається скла двома буграми, перший моляр – передньопіднебінним, останні не торкаються  (передньощічний – на0,5мм, задньощічний – на 1,5 мм, задньопіднебінний на 1мм), другий моляр не торкається скла, його задні бугри знаходяться вище скла на 2-2,5 мм. Так утворюються сагітальні і трансверзальну оклюзій ні криві. Встановивши штучні зуби, здійснюється моделювання базису для перевірки в клініці. Восковому базису надається форма готового протеза, і в клініці проводиться перевірка центральної оклюзії в порожнині рота, постановки зубів і конструкції протеза. При нерізко вираженому прогенічному співвідношенні щелеп (старчяпрогенія) постановку проводять по типу прямого змикання, а жувальних – по типу ортогнатичного змикання. При різко виражений прогенії або в разі вродженої прогенії постановку фронтальних зубів роблять в ортогенічному співвідношенні з індивідуальним для кожного ступенем перекриття. Верхні праві жувальні зуби ставлять на лівій стороні протеза нижньої щелепи, а верхні ліві – на правій (перехресна постановка). При прогнатії нижня зубна дуга скорочується на два перших премоляри. Нижні передні зуби ставлять з невеликим нахилом вперед. Передні верхні зуби ставлять на приточці.

Перевірка конструкції протеза в клініці складається з:

1) огляду гіпсових моделей щелеп;

2) правильності постановки зубів в артикуляторі;

3) перевірки воскової конструкції майбутнього протеза в порожнині рота.

При оцінці якості моделей звертають увагу на їх цілісність: наявність сколів, пір, слідів травмування технічним шпателем, використовуваним при постановці зубів. При цьому слід керуватися правилом – краще знов зняти функціональний відтиск, чим використовувати моделі, що викликають сумнів. Після огляду моделей слід ретельно перевірити постановку зубів в артикуляторі до того, як воскові базиси з штучними зубами будуть введені в порожнину рота. Звертають увагу на колір, розмір, фасон зубів, величину різцевого перекриття. Номера кольору, розміру і фасону зубів повинні відповідати попереднім записам у наряді на виготовлення. Всі зміни можливі лише з врахуванням думки лікаря і пацієнта, з обов’язковою реєстрацією у наряді і історії хвороби. Необхідно звернути увагу на перекриття нижніх різців верхніми, яке має бути в межах 1-2 мм залежно від величини використовуваних зубів. Значне перекриття може порушувати фіксацію протеза, відсутність – погіршує естетичний оптимум. Слід також уникати великого перекриття нижніх щічних горбів жувальних зубів однойменними верхніми. Різко виражені горбики, особливо іклів, бажано зішліфувати, аби бічні і передні рухи нижньої щелепи були такими, що ковзають.

Положення зубів по відношенню до вершини альвеолярного гребеня повинне відповідати способу постановки штучних зубів, який вибирає лікар відповідно клінічним показникам порожнини рота на попередніх етапах протезування. Зміна способу постановки зубів на етапі перевірки свідчить про грубі лікарські помилки в плануванні протезів. Важливою умовою стабілізації пластинкового протеза є наявність проміжку між передньою групою зубів, тобто ріжучі краї нижніх різців не повинні стосуватися піднебінної поверхні верхніх і знаходитися на відстані 1,5-2,5 мм. Стабілізація пластинкового протеза – це утримання його на щелепі під час функціональних рухів нижньої щелепи.

Потім слід перевірити оклюзійні контакти бічних зубів як з щічному, так і з піднебінного боку, звернувши увагу на моделювання воскового базису, об’ємність його країв, щільність прилягання до моделі. Всі відмічені недоліки усувають. Для перевірки конструкції протеза в порожнині рота восковий базис і зуби дезинфікують, вводять в порожнину рота і контролюють щільність прилягання воскового базису до слизистої оболонки протезного ложа, як при відкритому, так і при закритому роті. Далі перевіряють правильність визначення висоти нижнього відділу обличчя, а також адекватність вибору кольору, форми і розміру зубів, їх постановку по відношенню до середньої лінії обличчя і інших орієнтирів, взаємовідношення їх при центральній і бічних оклюзіях. Висоту нижнього відділу обличчя контролюють анатомо-функціональним методом із застосуванням розмовної проби, якщо дозволяє ступінь фіксації воскових валиків. Пацієнта просять виголосити декілька складів або букв (<<о>>, <<і>>, <<е>>, <<м>>, <<п>>), при цьому стежать за мірою відокремлення штучних зубів. При нормальній висоті нижнього відділу обличчя це відокремлення досягає 5-6 мм. Якщо відокремлення валиків складає більше 6 мм, то висоту нижнього відділу обличчя зменшують, якщо відокремлення – менше 5 мм, то її збільшують. Лінія, що пероходить між центральними різцями, повинна збігатися з середньою лінією обличчя. При невеликому відкритті рота мають бути видні лише ріжучі краї різців, а при посмішці передні зуби є видимими майже до екватора, а в деяких випадках – до шийки. При підвищенні висоти нижнього відділу обличчя носогубні і підборідні складки згладжені, контури обличчя, і в основному губи, напружені, під час розмовної проби можливий стук зубів. Відстань між зубами в передньому відділі при розмовній пробі буде менше 5 мм.

При значному підвищенні висоти нижнього відділу обличчя просвіт між зубами може бути відсутнім, який в стані фізіологічного спокою складає 2-3 мм. Цю помилку усувають таким чином: якщо постановка верхніх штучних зубів вироблена правильно по відношенню до камперівської горизонталі, то зниження висоти нижнього відділу обличчя слід виробляти за рахунок нижніх штучних зубів. Їх видаляють, на восковий базис накладають новий валик прикусу і повторно визначають центральне співвідношення щелеп і висоту нижнього відділу обличчя зокрема.

Після цього верхню модель щелепи відділяють від артикулятора, складають з нижней в новому положенні і загіпсовують в артикуляторі. Постановку нижніх зубів виробляють повторно. При помилці в постановці верхніх зубів, особливо коли не дотримана протетична площина, необхідно знов виготовити валики прикусів для верхньої і нижньої щелеп і знов визначити центральне співвідношення щелеп.  Далі виробляють повторну постановку зубів. При пониженні висоти нижнього відділу особи, якщо верхні зуби поставлені правильно, поступають таким чином: на нижній зубний ряд накладають розігріту смужку воску і виробляють перевизначення центрального співвідношення щелеп, доводячи висоту до норми. Якщо причиною заниження висоти є і верхні зуби, то необхідно перевизначити співвідношення щелеп із застосуванням нових верхніх і нижніх валиків прикусів.

Окрім перевірки правильності визначення центрального співвідношення щелеп контролюють щільність контактів штучних зубів. Якщо між окремими зубами-антагоністами відсутні контакти, то їх відновлюють. Після перевірки конструкції протеза в клініці воскові композиції протезів поступають в зуботехнічну лабораторію для остаточного моделювання воскових базисів і заміни їх на пластмасових.

Всі зубопротезні конструкції  виготовляються з певних матеріалів. Для їх виготовлення необхідно застосовувати як основні, так і допоміжні матеріали. До основних матеріалів відносять ті матеріали які входять безпосередньо в ту чи іншу зубопротезну конструкцію. До допоміжних матеріалів входять ті матеріали які застосовуються на етапах виготовлення певної конструкції.

Лікар повинен правильно вибрати основні (конструкційні матеріали), тобто матеріали, з яких складається протез. Вони повинні відповідати таким вимогам: нешкідливість, міцність, не повинні руйнуватися під впливом ротової рідини, різних харчових речовин, повітря, витримувати жувальний тиск і обробку при виготовленні, при яких протез піддається розтягуванню, вигинанню, перекручуванню, впливові температури. Протези повинні мати природній колір, не мати неприємного смаку і запах; має також значення доступність і вартість матеріалу.

До основних матеріалів при виготовленні часткових знімних пластинкових протезів відносяться:

1.     Пластмаси.

2.     Штучні зуби.

3.     Метали та їх сплави.

ПЛАСТМАСИ

Пластичні маси – велика група високополімерних органічних матеріалів, основу яких складають природні або штучні високомолекулярні з’єднання, спроможні під впливом нагрівання і тиску формуватися і потім стійко зберігати надану їм форму. Головними компонентами цього виду пластмасових композицій є:

1) мономер – основа пластмаси;

2) зв’язувальна речовина (фенолформальдегідні або інші смоли);

3) наповнювачі (деревна мука, азбест, скловолокно); ,

4) пластифікатори (дибутилфталат, трикрезилфосфат), що підвищують пластичність і еластичність;

5) барвники;

6) пришвидшувачі полімеризації або поліконденсації.

БАЗИСНІ (ОСНОВНІ) КОНСТРУКЦІЙНІ МАТЕРІАЛИ

Матеріали, застосовувані для виготовлення базисів знімних пластинкових протезів, називаються базисними матеріалами. Базис є основою знімного протеза,  на якому зміцнюються штучні зуби, кламери й інші складові частини протеза.  Відповідно до призначення, умовами застосування і переробки базисніі матеріали повинні мати такі характеристики:

1) достатню міцність і необхідну еластичність, що забезпечують цілісність протеза без його деформації під впливом жувальних зусиль;

2) високий опір вигину;

3) високий опір на удар;

4) невеличку питому масу і малу термічну провідність;

5) достатню твердість, низьку стертість;

6) індиферентність до дії слини і різноманітних харчових речовин;

7) не змінюватиколір під впливом світла, повітря й інших чинників зовнішнього середовища;

8) пагубно не впливати на тканини порожнини рота й організм в цілому;

9) відсутність адсорбції харчових речовин і мікрофлори порожнини рота.

Крім того, базисні матеріали повинні відповідати таким вимогам:

1) міцно з’єднуватися з фарфором, металом, пластмасою;

2) легко перероблятися у виріб із високою точністю 1 зберігати додану форму;

3) легко піддаватися лагодженню;

4) офарблюватися і добре імітувати природний колір ясна і зубів;

5) легко дезінфікуватися;

6) не викликати неприємних смакових відчуттів і не мати запаху.

Для базисів протезів використовують пластмаси таких типів: акрилові; вінілакрилові; на основі модифікованого полістирола; сополімери або суміші перерахованих пластмас. Стоматологічні сополімери, що складають 80% усіх медичних сополімерів, являють собою сополімери акрілметакрилатів – подвійні або потрійніі сополімери. У теперішній час широко використовуються базисні акрилові пластмаси етакрил, акрел, фторакс, акроніл. Незшиті лінійні сополімери метилметакрилата (ММА) утворяться в результат радикальноїї сополімеризації ММА з іншими мономерами по, дією пероксида бензоіла і редокс-систем. Вітчизняною промисловістю випускається базисний матеріалЕтакрил(АКР-15) являє собою статичний потрійний сополімер ММА, етилового ефіру метакрилової кислоти, метилового ефіру акрилової кислоти.   Склад порошку: метилметакрилат –89%, етилметакрилат 8%, метилакрилат 2%, дибутилфталат-пластифікатор 1%. Склад рідини: метилметакрилат –89%, етилметакрилат 8%, метилакрилат 2%, гідрохінон (сліди-0,005), пластифікатор-дибутилфталат 1%.

У вітчизняному базисному матеріалі Акрел рідка складова частина містить у якості  агента метилолметакриламід , що зшиває, змішаний із ММА. У процесі твердіння матеріалу відбувається сополімеризація ММА з метилолметакриламідом з одночасною зшивкою сусідніх сополімерних ланцюгів.

Фторакс – фтормісткий каучук, акриловий сополімер. Випускається промисловістю і складається з порошку і рідини. Для одержання формувальної маси порошок і рідину змішують у співвідношенні 2:1, після чого вона повинна пройти дозрівання (набухання) протягом 10-12 хв. Пластмаса фторакс має хороші фізико-хімічні властивості: підвищена міцність, хімічна стійкість. Вона напівпрозора і за кольором відповідає м’яким тканинам порожнини рота. Основними недоліками цих базисних матеріалів  є низькіі  показники на міцність і достатньо високе утримання  залишкових мономерів, , що не пепрореагували. Бакрил–высокоміцна акриловая пластмаса для базисів знімних протезів, що має, у порівнянні з іншими, підвищену стійкість до розтріскування, стертостіі, велику ударну грузькість і високу тривкість на вигин. Порошок Бакрила являє собою поліметилметакрилат, модифікований еластомерами (низькомолекулярні сополімери бутилакрилатного каучуку, алкілметакрилата і ММА).  Пластмаса має гарну технологічність. Акроніл–базисна пластмаса, використовувана для виготовлення щелепно-лицьових і ортодонтичних апаратів) знімних шин і т.д. Порошок Акроніла – привитий сополімер ММА до полівінілетилалю. Рідина – ММА зшивагент діметакрилат триетиленгліколя. В рідину введені інгібітор і речовина, що уповільнює старіння пластмаси. Акроніл володіє тривкістю, близькою до тривкості фторакса, меншою водопоглинанням, гарними технологічними показниками.

Пластмаса безбарвна базисна.Пластмаса на основі очищеного від стабілізатора поліметилметакрилата, що містить тінувін, який запобігає старінню пластмаси під дією агресивного середовища. Складається з порошку і рідини. Порошок -. суспензований поліметилметакрилат, що містить  – тінувін. . Тінувін сприяє також підвищенню тривкості пластмаси. Рідина являє собою стабілізований ММА.

Безбарвна базисна пластмаса застосовується для виготовлення базисів зубних протезів у тих випадках, коли протипоказаний пофарбований базис, а також для інших цілей ортопедичної стоматології, коли необхідний прозорий базисний матеріал. На відміну від подібних матеріалів має підвищену тривкість і прозорість. Під час  приготування тіста,  порошок і рідину старанно змішують у співвідношенні 2 : 1 або 0,9 частини рідини по масі. Час “дозрівання” маси залежить від температури навколишнього середовища. Масу вважають готовою, коли вона втрачає липкість.

При поломці повних і часткових знімних пластинкових протезів для ремонту їхніх базисів застосовують так названі сополімерні композиції, що по складуі подібні базисним матеріалам. Основна відмінність цих композицій складається в тому, що вони є матеріалами холодного твердіння. Низькотемпературна сополімеризація цих структур досягається використанням звичайних ініціаторів холодного твердіння – редокс-систем: пероксид бензоіла + заміщений анілін. “Ремонтні” композиції застосовуються широко, тому що процес ремонту дуже простий, а зміна розмірів і форми протезів, відремонтованих композицією холодного твердіння незначна.

Вітчизняною промисловістю випускаютьсяРедонт і Протакрил.  Протакрил включає порошкоподібну фракцію, що являє слобою суспензований поліметилметакрилат, який містить ініціатор – пероксид бензоіла й активатор – дісульфанілін, а також рідкий ММА з активатором полімеризації – діметил-паратолуідіном. Протакрил призначений для лагоджень і виправлень знімних зубних протезів і виготовлення ортодонтичних апаратів.

Редонт має дві складові частини: порошок, що містить сополімер ММА, етилметакрилат, пероксид бонзоіла та барвник, а також рідину – ефір метакрилової кислоти з активатором діметил-паратолуідіном й інгібітором гідрохіноном. Редонт використовують для лагодження знімних пластинкових протезів при недостатньому приляганні їх до протезного ложа або недостатній фіксації та стабілізації протезів.

Для виготовлення базисів протезів предназначені пластмаси Палавіт 55 (Palavit55) ф.  Kulzer(Німеччина), Кронзін (Cronsin) ф. Merz(Німеччина).

ЕЛАСТИЧНІ ПІДКЛАДКОВІ МАТЕРІАЛИ

 Для підвищення адгезії протеза до слизової оболонки порожнини рота, а також виготовлення комбінованих зубних протезів обумовило появу м’яких еластичних підкладкових матеріалів для базису протеза. Ці матеріали використовують також для виготовлення обтураторів, щелепно-лицьових протезів, еластичних пелотів і т.д.

Показання до застосування:

1) при різкій атрофії гребеня альвеолярних паростків, коли протипоказані всі звичайні методи фіксації протеза;

2) при наявності кісткових виступів і гребенів на протезному ложі, унаслідок чого твердий базис протеза викликає болюче відчуття;

3) при зниженні слиновиділення у хворого, що погіршує фіксацію та стабілізацію протеза;

4) при аномальному виді прикусу;

5) при необхідності створення підвищеної адгезії протеза (для музикантів, що грають на духових інструментах);

6) для створення нової форми в старого або погано прилягаючого базису протеза;

7) для виготовлення обтураторів;

8) для виготовлення безкламерного протеза.

Еластичні підкладкові матеріали для базисів протезів у залежності від природи матеріалу підрозділяють на 4 типи: акрилові, поліхлорвінілові, силіконові і на основі фторкаучуків.

Акрилові підкладкові матеріали. Акрилові матеріали можуть бути двох видів: порошок- рідина й еластичні пластини. Матеріали типу порошок- рідина можуть бути гарячого і холодного твердіння. Порошки являють собою сополімери акрилових мономерів-ММА, етилметакрилат, бутилакрилат, гидроксіефіри метакрилової кислоти й ін.

Рідини для готування формувальної маси бувають 2 складів: а) суміші акрилових мономерів або ММА, що містять пластифікатор (діоктилфталат і ін.), а також деякі органічні розчинники; б) суміші акрилових мономерів, що містять рідину для самотвердіючих пластмас.

На основі цього сополимера ф. “Нуdгоп Dental Ргоduct Ini New Вгunswick” (Німеччина) випускає матеріал типу порошок-рідина гарячого отверждения під торговою назвоюГідрокріл (Нуdroсгуl). Формувальна маса готується при співвідношенні порошок:рідина, рівному 3:1, і полімеризується при температурі 73°С протягом  90 хв. із наступною півгодинною витримкою при 100°С. З метою зменшення шпаристості рекомендується “сухе” нагрівання.

Еластичні пластини для базису поставляються у виглядібезбарвних або пофарбованих у рожевий колір пластинок розміром 100х65х1 мм для протезів верхньої щелепи і 100х65х2 мм , протезів нижньої щелепи. Їх використовують для покриття всієї прилягаючої до слизової оболонки поверхні протеза або визначеної ділянки.  Оптимальної еластичності матеріал досягає в порожнині рота при температурі 37°С.  

Застосування акрилових еластичних підкладок нескладне, метод виготовлення протеза в принципі не змінюється. Поверхність еластичної пластинки, що контактує з формувальною масою 2-3 рази опрацьовують мономером для створення липкості. Для заповнення кювети формувальною масою пластинку поміщають на гіпсову модель у кюветі змолоченої мономером іншу частину кювети з надлишком заповнюють формувальною масою.  Для запобігання зсуву м’якої пластинки під час пресування її укріплюють на гіпсовій моделі шматочками формовочної маси.

Акрилові еластичні підкладки технологичні,  міцно з’єднуються з матеріалом базиса. Але вони мають і недоліки: швидко старіють і цим самим втрачають еластичність.

Для базисів знімних протезів ф.  Kulzer(Німеччина) випускає еластичну пластмасу Дентанол плюс (Dentanolplus).

Поліхлорвінілові матеріали для базисних підкладок

Матеріали цього типу можуть бути двох видів: а) порошок – рідина і б) гель у виді тонкого коржа, лакованого з 2 сторін поліетиленовою плівкою. Вони являють собою сополімери вінілхлорида з іншими мономерами. У якості сополімерів можуть використовуватися акрилати, вінілацетат і ін. Еластичність досягається за рахунок зовнішньої пластификації.  Еладент-190  – вітчизняний матеріал типу порошок— рідина має гарну еластичність, довгостроково стійкий до впливу ротової рідини, відмінно з’єднуєтьсяз матеріалом базису. Підкладка з формувальної маси може бути нашарована на базис у процесі виготовлення протеза або на протез, уже бувший в експлуатації. Еластичні матеріали краще протистоять стиранню, ніж акрилові, міцніше з’єднуються з базисом. Проте наявність у складі  поліхлорвініилових композицій  пластифікатора обумовлює недоліки (міграція пластифікатора, старіння). Фірма  Kulzer(Німеччина) випускає поліхлорвініловий матеріал Паладур (Paladur).

Силіконові матеріали для базисних підкладок

Силіконові матеріали холодної вулканізації наповнені силіконовими компаундами. Поставляються в металевих тубах типу паста-рідина.

У комплект матеріалу може входити одна, дві або три рідини. Перші дві рідини – каталізатори вулканизації,  третя – праймер (підшар). Кращими наповнювачами вважають органокремнеземи. Паста містить такі основні інгредієнти: силіконовий каучук СКТ-Н, наповнювач, барвник. У якості каталізаторів використовуються триметилацетоксісилан, який одночасно є зшивагентом, хелатні сполучення титана або алюмінію, аміносилани.

При змішуванні пасти із рідиною утвориться формовальна, маса, що твердіє при кімнатній температурі протягом 10 хв. Силіконові підкладки можуть бути накладені як при виготовленні нового протеза, так і в процесі його полагодження безпосередньо в порожнині рота. Накладення підкладки пракгично не змінює методу виготовлення протеза.

Силіконові підкладки володіють високою еластичністю, підвищують “адгезію” протеза до слизової оболонки в 4 рази, довгостроково зберігають еластичність, але недостатньо міцно з’єднуються з матеріалом базису, мають невисоку міцність на розрив, погано змочуються, гірше протистоять стиранню, ніж акрилові і поліхлорвінілові матеріали.

У Росії силіконові базисні підкладки виготовляють із 1963 р. У першому вітчизняному матеріалі. Ортосил недостатня еластичність, водопоглинання. Необхідність додаткового нагрівання його після вулканизації при кімнатній температурі обумовили розробку більш удосконалених матеріалів.

Ортосил може тверднути безпосередньо в порожнині за короткий проміжок часу (4-5 хв.). Формовальну масу наносять на попередньо оброблену праймером поверхню протеза. Протез із нанесеною на нього пастою  вводять у порожнину рота і через 4-5 хв. витягають із уже готовою підкладкою. Підкладка добре оформляється, точно співпадає з рельєфом слизової оболонки порожнини рота і має достатньо високі експлуатаційні властивості.

Силіконова пластмаса Моллопласт-Б (Німеччина) добре змочується слиною, щільно прилягає до слизової слизуватої оболонки і, таким чином, сприяє високої адгезії протеза до протезного ложа і поліпшення його фіксації. Матеріал інертний і не набухає в ротовій рідині. Він не піддається впливу флори порожнини рота, не містить пластифікаторів, що, як правило, вимиваються, тому зберігає еластичність протягом ряду років.

Моллопласт-Б застосовується для виготовлення боксерських шин і кап для лікування бруксизма, може наноситися на зовнішню поверхню протеза верхньої щелепи, імітуючи поперечні піднебінні складки. Іншими показаннями до його застосування служать: наявність гострих кісткових виступів, покритих тонкою слизовою оболонкою, значна або повна атрофія альвеолярної частини (відростка), необхідність профілактики странгуляційних смуг по периметрі протеза, створення м’якої “подушки” у проекції підборідного отвору, лінії “А”, щелепно-під’язичної лінії, позадумолярних відділів, піднебінного валика, у резекційних протезах, а також при грушоподібній формі (рельсовий профіль) перетину альвеолярного гребеня.

Моллопласт-Б простий у вжитку, поставляється в тістоподібной, готової до вжитку консистенції. Він витягається з ємкості і притискається до заздалегідь підготовленої твердої пластмаси на підложці. Після полімеризації відповідно до  інструкції, що прикладається до кожної ємкості, Моллопласт-Б міцно зв’язується з жорсткою пластмасою. Існує варіант підкладкового матеріалу, що твердіє при кімнатній температурі –Моллосил (Німеччина).

Базисні підкладки на основі фторкаучуків

Базисні еластичні підкладки на основі фторкаучуківі сополімерів добре з’єднуються з акрилатами і сополімерами, відрізняються високою стійкістю до органічних розчинників, добре протистоять стиранню й володіють високими фізико-механічними показниками. застосовують-матеріали типу порошок-рідина. Порошок – сополімер вінілфторида і гексафторпропілена. Рідина – етилакрилат. Порошок містить 0,05% пероксида бензоіла і 0,05% гідропероксида кумола. Формувальна маса готується змішуванням 10% рідини і 90% порошку. Розкочуванням “тіста” отримують пластинку товщиною до 2 мм і відразу ж плакують їх із обох сторін металевою фольгою. Пластинки можуть зберігатися протягом декількох місяців.

Пластмаса Новус-тм (США) є полифосфазеновим флюореластомером. Випускається у виді пластин, ламінованих у поліетилен, необхідно зберігання в холодильнику. Технологія застосування підкладки в принципі не відрізняється від  більшості еластичних матеріалів. Обов’язкові є виготовлення прокладок, що створюють простір для Новус-тм. Їх готують на зразок індивідуальних ложок із базисного воску, силікана, спеціального паперу, олов’яної фольги, полістирола. Крім того, необхідно між базисом протеза і пластинкою Новус-тм прокласти прошарок свіжого акрилового тіста базисної пластмаси гарячої полімеризації. Відповідно базису протеза зішліфовується прошарок пластмаси. При цьому  жорсткий прошарок , що залишається , не повинний бути тонше 1 мм. Сама прокладка має товщину 1,5 мм (на рівні гребеня – 2,5-3 мм) Сторона пластинки Новус-тм, що буде укладатися на базисі протеза, змочується мономером.

Полімеризацію необхідно проводити, помістивши кювету у воду при температурі 74°С на 8 год. Можна витримати кювету при цій температурі 2,5 години, потім довести воду до кипіння і кип’ятити 30 хв. Але першому засобу необхідгно надати перевагу, при ньому еластичність Новус-тм довше зберігається. Слід зазначити, що Новус-тм є роздрібнювачем жувального навантаженняї і за цими показниками перевершує акрилові і силіконові матеріали для підкладок.

ШТУЧНІ ЗУБИ

Штучні зуби випускаються фабричним шляхом:

1.     Фарфорові (фронтальні – крампонні, бокові – діаторичні (дірчасті, трубчасті).

2.     Пластмасові.

3.     Металеві (золоті, платинові, з нержавіючої сталі).

4.     Комбіновані.

5.     Самозагострювальні (Рубінов,1959).

Фарфорові фронтальні зуби мають крампони 2-х видів: гудзикоподібні й циліндричні: крампони виготовляють з платини, сплавів золота, нержавіючої сталі. До складу фарфору для виготовлення зубів входить: польовий шпат (60-75 %), каолін (біла крейда-алюмосилікат 3-10 %), кварц (15-35 %), фарбники. Кварц – різновид кремнезему-двоокису кремнію. Польовий шпат – найпоширеніший у природі мінерал і складає 50 % земної кори. Складається з лужних матеріалів, глинозему і кремнезему. Польовий шпат введений до фарфорову суміш як найтекучіший матеріал, при випалюванні заповнює пори виробу, ніби цементуючим матеріалом.

Штучні зуби з пластмаси випускаються комплектом двох видів: фронтальні, жувальні. Вони мають багато позитивних якостей: простий процес виготовлення, схожі на емаль зуба і мають різні відтінки і кольори, міцне  з’єднання з базисом, легко піддаються обробці, можуть бути використані при будь-якому прикусі (глибокому, патологічному стиранні природніх зубів). На Харківському заводі стоматологічних матеріалів розроблений і впроваджений у 1965 році альбом гарнітурів із спеціальною схемою, що полегшує підбір зубів.

Гарнітури фронтальних зубів діляться на 17 розмірів. Розмір гарнітура визначається двома величинами: висотою коронки зуба від 11 до 13,9 мм і шириною повного фронтального гарнітура відповідно до дуги середньої постановочної лінії альвеолярного відростка від 37,2 мм до 51,8 мм. Основна частина гарнітура верхніх фронтальних зубів складається з 3 фасонів: прямокутні, клиноподібні і овальні. Гарнітури нижніх фронтальних зубів випускаються двох фасонів: прямокутні і клиноподібні. Гарнітури жувальних зубів випускаються 5 фасонів в міру збільшення розмірів. За кольором зуби випускаються 7 кольорів.

Штучні зуби з металу випускаються Ленінградським заводом зуболікувальних матеріалів. Комплектуються гарнітури: фронтальні по 2-4 зуби, жувальні по 2-3 зуби (відповідно для кожної щелепи і її сторони ).

Штучні комбіновані зуби складаються із стандартно виготовленої металевої основи. Вестибулярна поверхня литих зубів має заглиблення – ложе для облицювання – фасеток). Піднебінна поверхня литих зубів (жувальна чи ріжуча) має виражену анатомічну форму. На передній ввігнутій поверхні (в заглибленні) є кріплення, скоби для механічного закріплення пластмаси. Облицювання виготовляється з пластмаси “Сінма” після спаювання проміжної частини протеза з коронками.

Для виготовлення протезів необхідні також допоміжні матеріали – клінічні і лабораторні матеріали, без яких неможливо виготовити протез. До клінічних матеріалів відносяться відтискні матеріали і  стоматологічні цементи для фіксації незнімних конструкцій. Зубний технік повинен знати властивості лабораторних матеріалів та вміти ними користуватися.

До допоміжних матеріалів відносяться:

1.     Відтискні матеріали.

2.     Моделювальні матеріали.

3.     Легкоплавкі сплави.

4.     Формувальні і вогнетривкі матеріали.

5.     Флюси і відбіли.

6.     Припої.

7.     Абразивні матеріали.

8.     Розділювальні лаки.

9.     Стоматологічні цементи.

До моделювальних матеріалів відносяться воски і воскові композиції.

Віск для базисів.Використовується при моделюванні знімних протезів, виготовлення індивідуальних відтискних ложок, базисів з оклюзійними валиками. Він складається з парафіну (78-88%), бджолиного воску (4-22%), синтетичного церезина (3,5-8%), карнаубського воску (1%), дамарської гуми-каучуку (1%), барвника (0,1 %). Випускається у виді пластин розміром 170х80х 1,8мм. Має температуру плавлення 50 ⁰С.

РОЗДІЛЮВАЛЬНІ  МАТЕРІАЛИ

Ізокол – альгінатний розділювальний матеріал для попередження вторгнення гіпсу в пластмасу в процесі полімеризації при виготовленні протезів. До складу ізоколу входить альгінат натрію 1,5-2,0 %, щавлевокислого алюмінію 0,02 %,  40 % розчину формаліну  – 0,3 %, харчового фарбника 0,005 % і дистильованої води. Після виплавлення воска ізокол наносять на модель за допомогою щіточки. Рекомендується наносити 2 шари. Шар повинен бути тонким і рівномірним. Розділювальним матеріалом покривають також контркювети, що забезпечує ізоляцію пластмаси під час полімеризації. Розділювальним матеріалом може також служити силікатний клей.

ПРИРОДНІ І ШТУЧНІ АБРАЗИВНІ МАТЕРІАЛИ

Абразивні матеріали необхідні для шлифування та полірування різноманітних конструкцій зубних протезів. Вони характеризуються такими основними ознаками: твердістю, міцністютю і грузькістю; формою абразивного зерна; абразивною спроможністю; зернистістю.

Абразивна спроможність – кількість матеріалу що знімається до затуплення зерен.

За абразивними властивостями матеріали розташовуються в такому порядку: діамант, корунд, електрокорунд, природний корунд, наждак, гранат, кварц.

Абразивні інструменти характеризуються:

1) родом абразивного матеріалу (Е – електрокорунд, Е – корунд природний, КЧ – карборунд чорний, КЗ – карборунд (зелений);

2) номером зернистості (від 10 до 320 – порошки, від 28 до – 45 мікропорошки;

3) класом твердості (НМ – надзвичайно м’який, ДМ – дуже м’який, М – м’який, СМ – середньом’який, С – середній, СТ – середньотвердий, Т – твердий, ДТ – дуже твердий, НТ – (надзвичайно твердий);

4) родом зв’язки(К – керамічна, Б – бакелітова, В – вулканітова, С – силікатна);

5) структурою (від 0 до 12).

Сполучні матеріали, тобто матеріали, що цементують абразивне зерно, діляться на неорганічні (керамічні, силікатні, магнезіальні, склоцементні) і органічні вулканітові, бакелітові, акрилові).

     До складу керамічної зв’язки,що відрізняється високою міцністю і термостійкістю,  входять шпат, вогнетривка (біла) глина, тальк і добавки – крейда, кварц і ін. Кола, виконані на цій зв’язці, перевершують всі інші по вогнетривкості, хімічній стійкості і не бояться вологи, але крихкі, складні у виготовленні і не дозволяють працювати зі швидкістю вище 35 м/с.

Бакелітова зв’язкамає високу міцність, але при температурі 180°С міцність губиться. Швидкість шліфування припускається біля 50-60 м/с.

Вулканітова зв’язка  містить каучук із додаванням сірки (до 30%), володіє  шліфувальною і полірувальною спроможністю.

Полірувальні абразивні матеріали:

1) окис хромовий (Сг), твердіший крокуса, з успіхом застосовується для опрацювання виробів із нержавіючої сталі;

2) окис заліза (Fе2О3,) – крокус, не використовується для полірування нержавіючої сталі, тому що створює умови для наступної корозії;

3) крейда (CaSO4), застосовується для полірування металів і пластиків;

4) окис олова (SnO2), використовується для полірування поверхні фарфорових виробів;

5) діатоміт (трепел), являє собою копальневі залишки кременистих панцирів одноклітинних водоростей (діатомей), що відкладаються на дні озер і морів. Складається з аморфного кремнезема з домішками кальциту, окислів алюмінію, магнія, заліза й ін.

На основі абразивних матеріалів виготовляють полірувальні пасти – композиції з тонких полірувальних абразивів, поверхнево-активних і речовин, що зв’язують, (стеарин, парафін, віск, сало, вазелін). Пасти позначаються за назвою основного компонента: хромова, вапнякова, крокусова, паста ДОІ (розроблені Державним оптичним інститутом м. С-Петербурга).

Для полірування протезів з нержавіючої сталі з успіхом застосовуєтья  зелена паста ДОІ, яка випускається трьох сортів (грубого, середнього і тонкого).

У середню пасту входять: 76 частин окису хрому, по 10 частин стеарину та розщепленого жиру і по 2 частини силікагелю і гасу. Силікагель – це кремнієва кислота в формі колоїдної речовини – гелю.

Паста червоного кольору під назвою “Крокус” містить 20 частин  олеїну, 15 частин стеарину, 6 частин парафіну і 35-45 частин окису заліза. Для полірування застосовують круги або конуси зі шкіри, волока або тканини. Круглі щітки роблять із волосся або ниток.

  Для заміни воску на пластмсу використовуються кювети. Матеріалом для кювет слугують мідні, дюралюмінієві, залізні та інші сплави, що слабко піддаються корозії і деформації під час пресування. Існує три способи гіпсування моделей у кювету (прямий, зворотний і комбінований, відповідно до виду постановки зубів, а саме: на приточці і змішаний).

         Прямий спосіб гіпсовки. При цьому способі гіпсовки модель підрізають так, щоб при розташуванні її в центрі основи кювети залишалося достатньо місця для оформлення країв. Модель занурюють в гіпс основи кювети з таким розрахунком, щоб штучні зуби трошки височіли над бортами кювети. Витісненим гіпсом покривають вестибулярну і оклюзійну поверхні зубів, створюючи валик, товщина якого над зубами повинна бути 3-4 мм.

 Оральна поверхня зубів і восковий базис залишаються вільними від гіпсу. Для попередження ускладнень, при роз’єднанні частин кювети, поверхню гіпсового валика роблять похилим назовні і у бік воскового базису. Після затвердіння гіпсу його поверхню покривають ізоляційним шаром, що перешкоджає міцному з’єднанню гіпсових поверхонь частин кювет. Для цих цілей можна використовувати вазелінове масло, тальк, мильний розчин або замочити гіпс в холодній воді на 15-20 хвилин.

Знявши кришку, верхню частину кювети з’єднують з нижньої і заповнюють простір, що утворився, малими порціями рідкого гіпсу, поставивши кювету на вібростолик для витіснення повітря. Накривши кювету кришкою, ставлять її під прес для видалення надлишків гіпсу, після кристалізації якого, обидві половини кювети роз’єднують, або попередньо кладуть у киплячу воду для розплавлення воску. Це попереджає поломку гіпсового валика.

При появі на поверхні води слідів розплавленого воску кювету витягають, роз’єднують і після вимивання залишків воску, висушують. Для попередження з’єднання пластмасового базису з гіпсом моделі та виключення проникнення води в пластмасу, поверхню моделі покривають шаром ізоляціонного лака (Ізокол) після повного охолодження кювети. Пряму гіпсовку застосовують також при ремонті протезів. Зворотний спосіб гіпсовки. Модель готують до гіпсування наступним чином. Гіпсові зуби, на які припасовані кламери, зрізають зі скосом у вестибулярну сторону так, щоб зовнішнє плече кламера було вільне від гіпсу. Після цього модель занурюють на кілька хвилин у воду. Замішують гіпс і заповнюють ним верхню частину кювети, в яку занурюють модель так, щоб зуби і штучні ясна височіли над рівнем її бортів. Загіпсовується тільки модель, а штучні ясна, зуби і піднебінна поверхня базису залишаються вільними від гіпсу.

Гіпсові зуби можна залишити на моделі або перевести їх разом з штучними зубами в другу половину кювети в залежності від їхнього розміру і кількості. Якщо зуби моделі мають невелику висоту, їх багато і розташовані вони єдиним блоком, то підготовка гіпсових зубів до гіпсовки зворотнім способом складається із вкороченням їх до рівня воскового базису (зрізання з нахилом у вестибулярну сторону).

За наявності на моделі поодиноких, подовжених або конвергуючих зубів для переведення їх в іншу частину кювети, створюють в області шийки глибокі клиновидні поглиблення, в які входить гіпс з протилежної частини кювети, і при роз’єднанні їх половин, зуби відколюються і переходять в іншу частину кювети. Гіпс згладжують на рівні бортів кювети, поміщають її на кілька хвилин у холодну воду.

Відразу після цього, знявши з основи кювети дно, нижню частину кювети накладають на верхню. Замішують гіпс невеликими порціями, заповнюють основу кювети, злегка похитуючи її, щоб гіпс рівномірно заповнив увесь простір, Кювету закривають і ставлять під прес. Надалі процес не відрізняється від прямої гіпсовки, лише після роз’єднання половин кювети всі штучні зуби і кламери переходять в одну частину кювети (як правило, в основу), а модель залишається у верхній половині.

 Комбінований спосіб гіпсовки включає в себе елементи прямого і зворотнього. Він застосовується в тих випадках, коли передні зуби поставлені на приточці, а бічні – на штучній яснах. При цьому зуби, поставлені на приточці, покривають гіпсовим валиком (прямий спосіб), а бічні залишаються відкритими і переходять в іншу половину кювети (зворотний спосіб). Гіпсування моделі проводять в основі кювети.

Формування протезних базисів з пластмаси. Робота з пластмасою вимагає великої акуратності, чистоти рук і робочого місця. Формування пластмаси проводять в охолоджену кювету. Для кращого з’єднання базисної пластмаси з штучними зубами і металевими частинами протеза останні ретельно очищають і знежирюють мономером. Пластмасове тісто готують у фарфоровому або скляному посуді, насипавши туди певну кількість порошку (полімеру) і зволоживши його рідиною (мономером).

 Співвідношення порошку і рідини 2:1 за об’ємом або 3:1 по масі. Перемішавши порошок і рідину металевим шпателем, накривають посуд кришкою для попередження випаровування мономера і витримують пластмасу до повного дозрівання. Ознакою готовності пластмаси до формовання  є поява довгих ниток, що тянуться, і відставання її від стінок посуду.

Стадії дозрівання (набухання) пластмаси:

• піскова– гранули порошку змочені мономером;

• ниткоподібна– гранули частково насичені мономером;

• тістоподібна– гранули повністю насичені мономером, припиняється утворення ниток, маса пластична і легко піддається формуванню;

• гумоподібна – пружні властивості маси.

Потім чистими руками беруть необхідну кількість пластмасового тіста і, надавши йому відповідну форму, розташовують в ту чи іншу половину кювети, покривають зволоженим целофаном, і, з’єднавши половинки кювет, ставлять під прес для виходу надлишків пластмаси . Роз’єднавши частини кювети, видаляють надлишки або додають пластмасу туди, де її недостатньо. Остаточне пресування проводять без целофану.

 Потім зміцнюють кювету в металевій рамі (бюгель) і опускають у воду для подальшої полімеризації пластмаси. При комбінованому способі гіпсовки формовку пластмаси проводять одночасно в обидві половини кювети, підкладаючи її під відростки кламерів і пришліфованих зубів. Виготовлення протезів з термопластичних мас методом лиття під тиском здійснюється за допомогою ливарних апаратів різної конструкції.

Полімеризація пластмаси. Весь технологічний цикл полімеризації пластмаси має на меті одержати її з найбільш високими фізико-механічними властивостями. Цьому сприяє дотримання правильного температурного режиму полімеризації, відмінного для різних видів пластмас.

Однією з особливостей полімеризації є те, що цей процес проходить за типом екскремічної реакції, яка супроводжується виділенням значної кількості тепла. Порівняння середовища навколо кювети з температуроювсередині пластмасового тіста показує значну різницю, яка сягає 20-30ºС.

Цю обставину враховують під час визначення режиму нагріваня форми. Доцільно нагрівання проводити так, щоб температура всередині прес-форми не сягала 100º. Подальше підвищення температури призводить до переходу маномеру в пароподібний стан. Всередині маси з’являються пухирці, які не мають можливості вийти назовні, внаслідок чого утворюються газові пори. Нагріту масу витримують при температурі 100ºС близько 45 хв. і повільно охолоджують.

Виймання з кювети та обробка протеза. Після завершення процесу полімеризації пластмаси і повного охолодження кювети протез звільненюють від металевої рами. Виймання протеза з кювети роблять дуже обережно. Спочатку видаляють кришку і дно кювети і, якщо є побоювання поломки протеза при роз’єднанні половин кювет, видавлюють пресом весь гіпсовий блок, а потім обережно звільнюють протез від гіпсу. Можна спочатку роз’єднати обидві половини кювети, зняти кришку з тієї частини її, де знаходиться протез і, надрізавши край, обережно видавити гіпсовий блок з кювети. Звільнення протеза від гіпсу не завдає великих труднощів, якщо була створена хороша ізоляція на поверхні гіпсової моделі.

Обробка, шліфування та полірування протеза. Усунення невідповідностей, нерівностей та надлишків пластмаси з поверхні протеза проводять за допомогою різних інструментів (напильники, шабери, штихелі, абразивні матеріали, фрези, бори). Краям протеза надають заокруглену форму, зберігаючи їх товщину і межі. Особливу обережність слід проявляти при обробці місць прилягання базису до природних зубів, не порушуючи чіткого малюнка поверхні кожного зуба.  Порушення контакту базису протеза з оральної поверхні природних зубів погіршує його фіксацію, призводить до затримки їжі у цих місцях, хронічного запалення слизової оболонки і порушення гігієни порожнини рота. При обробці протеза шліфувальними кругами, необхідно постійно зволожувати оброблювану поверхню для попередження перегрівання пластмаси та її деформації.

Дуже важливо дотримуватися правил утримання протеза в руці під час роботи, особливо при обробці протеза на нижній щелепі.  Поверхню протеза, що контактує зі слизовою оболонкою, обробляють з великою обережністю (тільки видимі надлишки пластмаси), щоб не порушувати її рельєф, що відповідає мікрорельєфу слизової оболонки протезного ложа. Для шліфування протеза використовують наждачний папір з різним розміром зерен, який закріплюють у паперотримачі шліфувального мотора або бормашини. Шліфування починають спочатку грубим папером і закінчують більш тонким, досягаючи гладкії поверхні.  Полірування починають із застосуванням повстяних (войлочных) фільцівконусоподібної форми, наносячи на поверхню протеза пемзу, змішану з водою. Після появи гладкої поверхні фільц замінюють жорсткою щіткою, яка дозволяє відполірувати важкодоступні місця. Для досягння дзеркального блиску на поверхні протеза використовують м’які нитяні щітки і крейду, замішану на воді або мінеральному маслі. Поверхня протеза, обернена до слизової оболонки протезного ложа і штучні пластмасові зуби полірують м’якими щітками без сильною тиску, щоб уникнути стирання пластмаси і порушення форми і рельєфу. Металеві частини протеза (кламерами, металеві зуби), полірують крокусом або пастою ДОЇ.

НАКЛАДАННЯ ЧАСТКОВОГО ЗНІМНОГО ПЛАСТИНКОВОГО ПРОТЕЗА.

Перед накладенням протеза в порожнині рота лікар повинний уважно оглянути його і переконатися у високій якості обробки, шліфування і полірування. Особливо ретельно необхідно оцінити краї базису, що не повинні бути гострими, мати округлу форму і необхідну товщину. Нерідко при моделюванні губної поверхні базису він штучно стоншується, що в наступному утрудняє його корекцію, особливо в ділянці кісткових виступів на губній поверхні схилу альвеолярної частини чи щелепи в місцях прилягання його до опорних зубів.

Край базису, звернений до м’якого піднебіння, навпаки, повинний бути стоншений за рахунок зовнішньої частини базису для плавного переходу його в слизову оболонку піднебіння. Товстий край базису, як правило, погано переноситься хворими через утруднену адаптацію до цієї ділянки протеза. Довгий край, що знаходиться за межами твердого піднебіння, також викликає неприємні відчуття, особливо при коливаннях м’якого піднебіння, що піднімається над базисом. Щілина, що з’являється в цьому місці, заповнюється їжею, що також викликає додатковий дискомфорт при користуванні протезом. Варто уважно оглянути ділянки базису, що прилягають до опорних зубів. Шар пластмаси, що покриває тіло кламера, буде свідчити про правильне його положення стосовно опорного зуба. Збільшення в зону занурення тіла кламера, проявиться в першу чергу відсутністю пластмаси в цьому місці чи наявністю лише невеликої плівки її, що покриває метал, буде заважати накладенню готового протеза. Поверхня базису, звернена до слизової оболонки протезного ложа, повинна мати точний його відбиток. Дефекти, що виявляються, у виді перекручування рельєфу базису, чи стовщення наросту можуть бути наслідком як ушкодження поверхні самої робочої гіпсової моделі, так і різного роду дефектів гіпсовки воскової моделі протеза в кюветі чи формування пластмасового тіста. Нарешті, при огляді готового протеза необхідно звернути увага на якість полірування його деталей – базису, штучних зубів і кламерів.

Обробивши протез спиртом і прополоснувши у воді, переходять до накладення його в порожнині рота. Готовий частковий знімний пластинковий протез рідко накладається на протезне ложе без яких-небудь перешкод. Наявність занурень на природних зубах, непаралельне розташування зубів, що залишилися в порожнині рота, їхній зсув при втраті поруч зубів чи зубів антагоністів утрудняють накладення протеза.

 У зв’язку з цим перша спроба установити протез на щелепу повинна бути зроблена дуже обережно, без великих зусиль, по-перше, щоб не заподіяти болю пацієнту, а, по-друге, щоб не викликати насильницького прослизання протеза на своє ложе. В останньому випадку протез переборює зони занурень за рахунок рухливості зубів при вдало обраному шляху введення протеза. Зняти ж протез буде досить важко, тому що повторити випадково вгаданий шлях накладення його буде неможливо. Для цього будуть потрібні додаткові зусилля, що і можуть викликати хворобливі відчуття.

Щоб уникнути подібної помилки, варто скористатися копіювальним папером, що підкладають під протез і намагаються накласти його разом з ним до появи перешкоди. Тоді протез знімають і уважно оглядають. Поява відбитків копіювального папера на внутрішній поверхні базису в місцях прилягання його до зубів, що залишилися в порожнині рота, покаже ділянки, що перешкоджають накладенню протеза. Для повного накладення протеза подібну перевірку роблять кілька разів доти, поки він не займе своє місце на щелепі.

При зішліфовуванні ділянок базису, що заважають накладенню протеза, варто також бути обережним. Бори і фасонні карборундові голівки варто підбирати за формою тієї ділянки, що піддається шліфуванню. Видаляючи пластмасу невеликими шарами, вдається зберегти контакт базису з природними зубами. Невиправданий радикалізм при виконанні цієї маніпуляції, як правило, приводить до появи щілини між зубами і базисом. Найбільш частою причиною утрудненого накладення протеза є пластмаса, що попадає в зону занурення в опорних зубів. Як уже було відзначено, неточне розміщення тіла кламера в цій зоні може привести до необхідності сточувати його частину, що заважає накладенню протеза. Це у свою чергу приводить до ослаблення механічної міцності кламера, а надалі – до його поломки. Варто звернути увагу на можливість появи щілини між базисом протеза і природних зубів не тільки при недбалому припасуванні готового протеза. Це може бути наслідком ушкодження гіпсової моделі чи відлому гіпсових зубів перед виготовленням базису. Неточне приклеювання їх приведе до значних проблем при накладенні готового протеза.

Оцінюючи точність накладення готового протеза, необхідно установити щільність прилягання базису до слизової оболонки протезного ложа, відсутність балансування і точність положення фіксуючих елементів. Тільки у випадку дотримання умов можна визнати протез цілком накладеним. Якщо одне з них не виконано, необхідно продовжити припасування протеза або спробувати з’ясувати причину його утрудненого накладення.

Балансування готового протеза може бути наслідком поганого припасування базису, зсуву фіксуючих елементів у базисі при виготовленні його з пластмаси, ушкодження гіпсової моделі (відлом зубів чи альвеолярної частини щелепи), деформації відбитка моделі при її відливанні з гіпсу, деформації відбитка перед відливкою моделі (усадка відтискного матеріалу, ушкодження відбитка при виведенні його з порожнини рота).

Переконавшись в точності накладення протеза, варто перейти до оцінки фіксуючих елементів. При цьому перевіряють положення кламерів на опорних зубах, щільність прилягання їх до поверхні зуба і фіксуючі властивості. Крім того, корисно звернути увагу на естетичні якості кламерів – чи відкриваються плечі кламера при посмішці й у якій частині коронки опорного зуба вони розташовуються. Недбале виготовлення кламера чи зсув його в базисі при формуванні пластмасового тіста приводить до зсуву його на опорному зубі, що помітно знижує його естетичні властивості. Наступним етапом накладення часткового знімного пластинкового протеза є перевірка оклюзивних взаємовідносин.

У першу чергу вивчаються оклюзийні контакти штучних зубів з антагоністами в положенні центральної оклюзії. Як було відзначено раніше, після контрольного пресування пластмасового тіста в кюветі при виготовленні пластмасового базису відбувається збільшення його товщини на шар пластмасової плівки, що залишається між частинами кювети. У зв’язку з цим відбувається і зсув штучних зубів. Саме тому при накладенні готового протеза, як правило, спостерігається невелике збільшення міжальвеолярної відстані.

 За допомогою копіювального папера виявляються ділянки передчасних оклюзийних контактів. Оклюзийні поверхні штучних зубів сточуються таким чином, щоб не порушити їхньої анатомічної форми. Для цього використовують спеціальні металеві фрези і фасонні голівки, що мають невеликий діаметр поверхні, що ріже, і за своєю формою співпадають з ділянкою рельєфу оклюзийної поверхні, що підлягає сточуванню. Це дозволяє попередити сточування зайвої пластмаси й одержати роз’єднання зубів. Після корекції змикання зубів у положенні центральної оклюзії переходять до уточнення його при інших оклюзіях — передньої і бічних. Для цього також користаються копіювальним папером, але хворому пропонують робити як би жувальні рухи. Характер оклюзийних контактів вивчається по відбитках копіювального папера на штучних зубах, а сточування проводиться по тим же правилам, Що і для центральної оклюзії. В останню чергу оцінюються естетичні якості протеза: відповідність штучних зубів природним, їхнє положення, анатомічна форма і колір, зовнішній вигляд обличчя хворого при зімкнутих зубних рядах у спокої і при посмішці. Якщо протез відповідає усім вимогам, хворому дають інструкцію про правила користування протезами і запрошують на прийом для оцінки якості протезування і найближчої реакції тканин протезного ложа.

ПРАВИЛА КОРИСТУВАННЯ ПРОТЕЗАМИ ЗУБІВ

Протез є лікувальним засобом, що вступає в складні взаємовідносини з органами порожнини рота. Дотримання правил користування ними буде сприяти збереженню як самого протеза, так і пацієнтове здоров’я.

У перші дні і навіть тиждень протез відчувається як стороннє тіло, і у пацієнта може з’явитися бажання видалити його. Але в наступному це відчуття зникне. Звикання до протеза багато в чому залежить від особливостей характеру пацієнта, звичок і відношення до протезування як до лікування в цілому. За інших рівних умов швидше відбувається звикання до незнімних протезів (штучні коронки і мостоподібні протези) і повільніше – при накладенні знімних протезів, особливо на верхню щелепу. Щоб прискорити звикання до протеза, пацієнтові належить протягом перших двох-трьох тижнів користатися їм цілодобово, знімаючи його лише після їжі для промивання. Звиканню буде сприяти: сосання льодяників, питво з лимоном, заняття, що відволікають (читання, відвідування театру, кіно, заняття спортом).

Після накладання знімного протеза може з’явитися біль. В такому випадку протез потрібно зняти. У день, призначений лікарем для корекції, Вам належить накласти протез на щелепу не менш чим за три години до відвідування клініки. Це дозволить лікарю точно визначити ділянку протеза, що заподіює біль. З протезом можна приймати усі види найбільш розповсюдженої їжі (м’ясо, хліб, овочі), але не можна лущити горіхи й інші тверді продукти. На початку користування протезом перевагу варто віддавати м’якій і нев’язкій їжі, приймати її невеликими порціями й вчитися ретельно пережовувати. Коли пацієнт звикне до знімного протеза, пацієнту належить знімати його на час сну. Залишати протези на ніч можна тільки за рекомендацією лікаря. Протез має потребу в повсякденному використанні. Незнімні протези чистять також, як і природні зуби, зубною щіткою з пастою. У знімного протеза особливо ретельно чистять поверхню, звернену до ясен. Знімні протези варто обполіскувати після їжі і ретельно чистити перед сном зубною щіткою з пастою або туалетним милом. Варто оберігати протез від надмірно гарячої води, під дією якої він може деформуватися. Зберігати знімні протези необхідно чистими, загорнувши їх у бавовняну тканину, що добре усмоктує воду, і закривши його в пластмасовій коробочці, що також варто тримати в ідеальній чистоті.

При поломці протеза чи появі тріщини в пластмасі, щоб уникнути травми слизової оболонки варто звернутися до лікаря для лагодження.

Через три роки користування протезом незалежно від його якості пацієнтові треба звернутися до лікаря для вирішення питання про необхідність повторного протезування, тому що мниме благополуччя може виявитися оманним, а протез може заподіювати шкоди. Процеси звикання до знімних протезів повинні бути зрозумілі кожному ортопедові. Варто завжди пам’ятати, що протез у значній мірі сприймається пацієнтом як стороннє тіло, а стосовно слизової оболонки протезного ложа виявляється незвичайним подразником. По-друге, протез змінює звичні взаємини органів, тому що скорочує обсяг власне порожнини рота, одночасно порушуючи топографію артикуляційних пунктів, необхідних для утворення різних звуків. По-третє, нові окклюзіонні взаємини між штучними зубами можуть змінювати характер жувальних рухів нижньої щелепи. По-четверте, при зміні міжальвеолярной висоти створюються нові умови для діяльності жувальних м’язів і скронево-нижньощелепного суглоба. Зубний протез є незвичайним подразником і відчувається пацієнтом як стороннє тіло, що заважає йому. Часта увага хворого подовгу зосереджується на цьому відчутті, заважає йому працювати і відпочивати. Одночасно з цим підсилюється слиновиділення, а в деяких хворих виникають позиви до блювоти. Посилення слиновиділення настає через невеликий проміжок часу після накладення протеза, що свідчить про виникнення рефлексу внаслідок передачі порушення по рефлекторній дузі від рецепторів слизової оболонки порожнини рота через центральну нервову систему.По характеру цей рефлекс є безумовним, що нагадує реакцію, викликану дією речовин, що відкидаються. Позиви до блювоти викликаються механічним подразником рецепторів кореня мови або м’якого неба. Цей фізіологічний рефлекс має захисний характер. Блювота починається при вдиху. Посилений подих може її припинити. З часом відповідна реакція на роздратування починає стихати: почуття відчуття стороннього тіла зменшується, скорочується салівація, зникає блювотний рефлекс. Пацієнт перестає відчувати протез, забуває про його існування і навіть почуває незручність, якщо протез на час виймається. Ці реакції найбільш виражені при накладенні повного знімного або часткового пластинкового протеза і менш виражені при бюгельному протезі. В основі затихання описаних реакцій лежать складні нервово-рефлекторні процеси, зрозуміти які можна, якщо скористатися даними класичних робіт Й. П. Павлова про коркове гальмування. Таким чином, звикання до протеза ( складним нервово-рефлекторним процесом, що складається з: 1) гальмування реакції на протез як на незвичайний подразник; 2) формування нових рухових актів мови, губ при вимові звуків; 3) пристосування м’язової діяльності до нової міжальвеолярної висоти; 4) рефлекторної перебудови діяльності м’язів і суглобів, кінцевим результатом якої є вироблення найбільш доцільних у функціональному відношенні рухів нижньої щелепи. В часі зазначені процеси не завжди можуть збігатися. Наприклад, при повторному протезуванні хворі швидко перестають відчувати новий протез, у той час як вироблення доцільних рухів нижньої щелепи відповідно до нового окклюзійного контакту може затримуватися.  С.Василенкона підставі отриманих їм цитологічних і мікробіологічних даних прийшов до висновку, що користування повноцінними пластинчастими протезами (каучуковими і пластмасовими) протягом тривалого часу, як правило, не супроводжується помітним порушенням фізіологічного стану слизової оболонки тканин протезного ложе і практично може вважатися нешкідливим. Однак у деяких хворих після протезування спостерігається гіперемія тканин протезного поля, запальні зміни, а іноді сверблячка і печіння. В одних випадках причиною цих неприємних відчуттів є протезування, а в інших — загальний стан організму.

Протезування є причиною в наступних випадках:

1) якщо до протезування цих змін не відзначалося, а при видаленні протеза з порожнини рота, навіть на якийсь час, запальні явища зникали;

2) якщо збуджено тільки ту частину слизової оболонки порожнини рота, що складає поверхню тканин протезного поля.

Ці патологічні зміни в порожнині рота після протезування можна пояснити:

1) хімічними інгредієнтами базисного матеріалу— пластмаси, каучуку, – дратівну слизову оболонку порожнини рота;

2) порушенням дихальної функції слизової оболонки;

3) порушенням терморегуляції;

4) затримкою секрету і вмісту порожнини рота внаслідок того, що слизова не змивається ротовою рідиною і створюються сприятливі умови для розмноження мікроорганізмів;

5) механічним роздратуванням, яке спричиняє тиск пластинчастого протеза на слизову оболонку порожнини рота. Цих хворих важко позбавити від хворобливих відчуттів, але в деяких випадках удається їм допомогти раціональною побудовою протеза.

При наявності першої причини необхідно змінювати матеріал протезного базису, тобто каучук на пластмасу або навпаки. Іноді корисно замінити пофарбовану пластмасу прозорої (без барвника) або виготовити металевий базис. У деяких випадках допомагає застосування базисної пластинки з двох шарів пластмаси: АКР-7 і ЗГМАС-12: шар еластичної пластмаси повинний бути тонкий і приходити в зіткнення зі слизовою оболонкою, а інша маса пластинки повинна складатися з пластмаси АКР-7. Якщо ці міри не приносять поліпшення хворим, то, мабуть, причиною запалення виявляють інші зазначені вище фактори. У таких випадках потрібно прибігати до можливого зменшення границь;протеза, причому необхідно відступати від установлених показань до того або іншого виду протезування. Замість звичайного пластинчастого протеза виготовляють, навіть при дефекті першого класу, мостопобідний протез з висячою частиною, що зміцнюється дистальне від зубів, або застосовують дугову конструкцію. Якщо опорні зуби біологічно неповноцінні і не можуть бути використані для виготовлення двоплечих кламерів з окклюзійними накладками, можна обмежитися застосуванням двуплечих кламерів без окклюзійних накладок. Такі кламери, як відомо, майже не навантажують зубів. Прийнята думка, що при застосуванні утримуючих, а не опираючих кламерів при дуговому протезуванні дуга травмує слизову оболонку порожнини рота, не знаходить підтвердження в клініці. Хворі, як правило, носять такі дугові протези і не скаржаться на біль в області, що знаходиться під дугою слизової оболонки порожнини рота. Якщо ж запальні зміни залежать від підвищеної реактивності організму, захворювання кровотворних органів, шлунково-кишкового тракту, клімаксу або інших причин, то таких хворих потрібно направляти на лікування до відповідних фахівців. Відомо, що процеси адаптації пацієнта до зубного протезу, носить корковий характер (психофізіологічний аспект), і одним із визначених факторів являється тип вищої нервової діяльності та сприйняття психоемоційних   нервових центрів пацієнта. Приємно до класифікації темпераменту Гіппократа-Галена, слід відмітити, що найбільш неблагоприємний прогноз та складного привикання до зубних протезів відмічені у меланхоліків (слабкий тип НС, переважають процеси заторможення). Так як вони дуже чуйні,  процес адаптації у них можуть ускладнитись відсутністю пробуджуючих причин до звикання. Такі пацієнти можуть більше довірять “сусіду” ніж лікарю. Сангвініки  (сильний тип НС, урівноважені процеси збудження і заторможення), будучи людьми урівноваженими, повними оптимізму, як правило, співпрацюють з лікарем, виконують його накази, але інколи можуть легко мислено відноситися до свого здоров’я.  Звикання до зубного протезу звичайно відбувається швидко, без ускладнень. Повільні, дисципліновані, іноді недовірливі, важко контактуючі з лікарем флегматики (сильний тип НС, урівноважені, але інертні процеси збудження і заторможення)  звичайно добре переносять незручності, пов’язані з адаптацією до зубних протезів. Характерна для них стійкість настрою дозволяє досить повільно, але успішно закінчити період звикання. При спілкуванні з запальними, нетерплячими і неврівноваженими холериками (сильний тип НС, неврівноважені нервові процеси з перевагою збудження) лікар повинен бути  конкретним у своїх рекомендаціях і вимогах, і уважним при спілкуванні, що дозволяє перемогти прискіпливість пацієнта, його сумніви у можливому звиканні до зубного протеза і добитися адаптації.

 Зубні протези сприймаються тканинами протезного ложа як стороннє тіло, будучи подразником для нервових закінчень слизової оболонки порожнини рота. З чуттєвих рецепторів порожнини рота роздратування передається по рефлекторній дузі до центра слиновиділення, мови і т.д., у результаті чого з’являються посилена салівація, позиви до блювоти, порушуються мова, ковтання і пережовування їжі.

В процесі звикання до часткового знімного протезу хворого слід підготувати до того, що він не одразу, а поступово на протязі місяцю буде звикати до протезу.  Якщо він вперше користується  знімними протезами, то на протязі півроку. Якщо хворий ще не приклоного віку, то іноді тільки на протязі року  він зможе так освоїти протез, що вже не буде відчувати труднощів при прийманні їжі.

Сповільнюють звикання до протезів біль при використанні протезу, погана фіксація та стабілізація. Тому, щоб наступило скоріше звикання необхідно усунути  ці дефекти. В процесі звикання до протезу слід рекомендувати приймати їжу, ні в якому разі не знімаючи протез (так як це буде підкріпляти старий стереотипі, отже, збільшить  строки звикання  до нового протезу. Спочатку їжу необхідно брати невеликими порціями, не дуже тверду, але і не липку. Поступово твердість і порцію їжі можна збільшувати, так як виникає адаптація слизової до жувального тиску, а хворого до протезу. Має значення в процесі звикання до протезу тип вищий нервової  діяльності людини.

При звиканні до протезів слід розрізняти звикання як  до стороннього тіла і пристосування до органу, який дає можливість відновити втрачену функцію. В адаптаційному періоді лікар не тільки проводить необхідну корекцію протезів, але й оцінює якість ортопедичного лікування в цілому. Результати ортопедичного лікування можна вважати позитивними, якщо в хворого відновилася мова, відзначаються гарна фіксація і стабілізація протезів, дотримання естетичної норми, з’являється можливість приймати тверду їжу, хворий сам позитивно оцінює протези. Об’єктивними методами оцінки ефективності протезів у функціональному відношенні є жувальні проби,  мастикаціографія й аудіографія.

Термін користування пластинковими протезами в середньому складає 3-4 роки. При подальшому користуванні протезами жувальна ефективність залишається високою, але досягається вона значним збільшенням часу розжовування їжі в порівнянні з відмічавшимися до кінця 1-го року. До цього часу внаслідок атрофії щелеп визначається невідповідність протезного ложа і базису протеза, що виявляється у вигляді балансування і погіршення фіксації протезів. Краї, що ріжуть, і жувальні бугри штучних зубів із пластмаси значно стираються, у результаті чого знижується висота нижнього відділу базису. При постановці порцелянових зубів усунути балансування і відновити присмоктуваність у ряді випадків удається за допомогою перебазування протезів клінічним або лабораторним шляхом, у іншому разі  знімні конструкції слід переробити.

Цілями перебазування протеза є отримання пристосованого до жувального тиску базису протеза, його прилягання до протезного ложа, а також відновлення оптимальної міжальвеолярної висоти. Перебазування протезів з метою досягнення кращої стійкості проводять таким чином.

 Визначають висоту нижньої частини обличчя, щільність зімкнення зубів і безперешкодність їх ковзання при рухах нижньої щелепи. Потім виявляють зони підвищеного тиску базисуна прилеглі тканини. З цією метою на поверхню базису, звернену до слизової оболонки, наносять шар евгенолоксицинкової пасти або на будь-які інші рідкотекучі маси, після чого протези встановлюють на щелепах.

Хворому пропонують стиснути зуби, зробити рухи губами (вперед і назад) і ковтальні рухи. Ті ділянки, де відбиткова  маса повністю витісняється, повинні бути зішліфовані, оскільки вони є зонами підвищеного тиску на тканини. Якщо краї базису укорочені, то їх необхідно подовжити за допомогою термопластичної маси. На нижній щелепі подовження базису потрібне найчастіше в позадумолярній ділянці, а розширення — відповідно в нижньощелепному просторі, а також під’язиковій області. Проводять зішліфовування внутрішньої поверхні протеза, а також його країв, де знімають рівномірний шар матеріалу завтовшки 1-2 мм.  При цьому виключають окремі ділянки, які залишають для збереження міжальвеолярної висоти. Ці стопери або обмежувачі повинні бути розташовані в трьох рівновіддалених точках базису протеза, де слизова оболонка найбільш щільна і безболісна при пальпації. Потім на краї базису наносять термопластичну масу, вводять протези в порожнину рота і просять пацієнта зімкнути зуби, після чого відбиток оформляють під жувальним тиском, за допомогою функціональних проб.

 Завершальним етапом перебазування є зняття остаточного відбитку якою-небудь пастою під контролем жувального тиску. Отриманий відбиток обкантовують воском для збереження об’ємності країв. Далі відливають модель, після чого гіпсують її разом з протезом в кювету і проводять формування, пресування і полімеризацію доданої пластмаси. При обробці протеза особливу увагу слід приділяти збереженню індивідуальної об’ємності його країв.

 Слід зазначити, що при повторному протезуванні лікар має справу з хворим, який вже раніше користувався знімними протезами і психологічно до цього добре підготовлений. Лікування подібних пацієнтів полегшується, оскільки зникає одна з труднощів у вигляді упередженості проти знімного протеза, властива багатьом пацієнтам, особливо жінкам. Звички, вироблені в процесі користування знімними конструкціями, полегшують адаптацію до нового протеза.

В останньому випадку вона менш обтяжлива і завершується в короткі терміни. Ці дві обставини перетворюють пацієнта на союзника лікаря, полегшуючи протезування. Одночасно ці ж звички можуть стати причиною відмови хворого від користування протезом, якщо в його конструкцію, наприклад, в межі базису, внесені зміни. При повторному протезуванні у зв’язку з умовами, що змінилися, в порожнині рота доводиться часто вирішувати принципово нові завдання, які не виникали, коли хворий вперше отримував ортопедичну допомогу.

В першу чергу мається на увазізміна міжальвеолярної висоти у осіб, що тривалий час користуються протезами із зменшеною міжальвеолярною висотою, зміна меж протеза, що викликають збільшення його базису і, нарешті, зміну ширини штучної зубної дуги. За несприятливих анатомо-топографічних умов протезування щелеп утруднено. Запропоновані різні методи фіксації і стабілізації протезів. За наявності кісткових виступів, що залишаються після видалення зубів, можливі два рішення. Перше –  полягає у вичікуванні, сподіваючись на те, що з часом атрофія приведе до формування потрібної форми альвеолярного відростка. На це потрібно 1,5-3 місяці після видалення зуба, що природньо викликає заперечення хворих. Слід проте відмітити, що багато екзостозів менше піддаються атрофії, чим інші кісткові утворення. Друге — використанняеластичних пластмас як підкладки в області кісткових виступів. М’яка пластмаса як би заповнює бракуючий підслизовий шар оболонки і послаблює, амортизує жувальний тиск на тканини протезного ложа. Кращим рішенням питання є створення і формування альвеолярного відростка потрібної форми оперативним шляхом, оскільки при цьому скорочується час, протягом  якого порушуються функції органів порожнини рота. З медичної точки зору такий підхід є найбільш доцільним. Проте, пацієнти далеко не завжди погоджуються на повторну операцію після проведеного видалення зубів, тому в цих випадках застосовують м’яку підкладку з пластмаси. Вимоги, що пред’являються до еластичних пластмас, наступні: міцно з’єднуватися з жорстким базисом протеза, тривалий час зберігати еластичність, володіти низьким водопоглинанням, не розчинятися в середовищі порожнини рота, не міняти колір, добре оброблятися. Потрібно визнати, що в даний час еластичних пластмас, що повністю відповідають перерахованим вимогам, немає.

М’які підкладки показані в наступних випадках:

1) при різкій нерівномірній атрофії альвеолярних відростків з сухою, малоподатливою слизовою оболонкою, коли ніякими загально відомими методами неможливо добитися фіксації протезів;

2) за наявності гострих кісткових виступів і екзостозів на протезному ложі, гострій внутрішній косій лінії і протипоказаннях для хірургічної підготовки, унаслідок чого твердий базис протеза викликає сильні больові  відчуття;

3) при виготовленні складних щелепно-лицевих протезів;

4) при виготовленні імедіат-протезів з видаленням великої кількості зубів:

5) при хронічних захворюваннях слизової оболонки рота;

6) при алергічних реакціях на протези з акрилатів;

7) при підвищеній больовій чутливості слизової оболонки.

Для цих цілей медична промисловість випускає еластичні матеріали «Ортосил», «Ортосил-М», «ПМ-01», «Еладент—100». Залежно від поставленої мети еластичний шар можна наносити, як по всьому базису протеза, так і в певних ділянках його, або тільки по краю протеза. Еластичну підкладку по краю протеза і по лінії «А» наносять в тих випадках, коли створений гарний клапан за допомогою функціонального відтиску, що присмоктується, і є небезпека, що жорсткий базис протеза чинитиме підвищений тиск в цій області. Це явище часто спостерігається при тонкій слизовій оболонці і відсутності підслизового шару. Еластична прокладка по краю протеза пом’якшує тиск на підлеглі тканини. Поломка пластинкових протезів – досить поширене явище. Кількість поломок протезів з акрилових пластмас вже в перші роки користування складає від 10 до 40%. Загальна кількість поломок по відношенню до кількості виготовлених дорівнює 40-50%.

 Поломки знімних протезів виникають від різних причин, можна розділити на 5 груп:

1) недоліки фізико-механічних властивостей базисних матеріалів;

2) помилки, допущені лікарем на окремих етапах роботи;

3) помилки, допущені техніком на різних етапах роботи;

4) недбале ставлення до протезів самого хворого;

5) невідповідність протезного ложа базису протеза в результаті атрофії щелеп.

В основному це помилки лікаря, допущені в клініці при визначенні центральної оклюзії, меж протезного ложа і кісткових виступів, торус та ін, помилки, допущені зубним техніком при склеюванні відбитків, виготовленні кламерів, моделюванні воскового базису, гіпсуванні, формуванні, пресуванні, полімеризації пластмаси , поліровці протеза та ін; недбале користування протезом; балансування і нерівномірне прилягання протеза до протезного полю після видалення опорних зубів і через атрофічні процеси в альвеолярних гребенях, щелепах та ін. Пластинкові протези при повній відсутності зубів як на верхній, так і на нижній щелепах, найчастіше ламаються по середній лінії. Цьому сприяє ослаблення протезів внаслідок глибокої вирізки для вуздечки губи, а також балансування верхнього протеза на піднебіном торусі при недостатній ізоляції останнього.

Клінічні спостереження показують, що область найбільшого поверхневого розтягування знаходиться на полірованій поверхні піднебінної частини пластинкового протеза на верхній щелепі, розташованої за центральними різцями. Крім того, до поломки можуть приводити внутрішні напруги в пластмасовому базисі протеза, що виникають при порушенні режиму полімеризації, швидкого охолодження протеза, а також від наявності різного роду включень, наприклад порцелянових зубів.  Виправлення протезів буває необхідно при: 1) тріщині або повному переломі базису, 2) часткової або повної поломці штучного зуба, 3) поломці кламера, 4) видаленні зуба, на якому фіксувався протез, 5) заміщення видаленого зуба штучними. Зламаний протез, якщо є всі фрагменти і вони точно зістовляються по лініях зламу, можна полагодити. Починка лінійних переломів базисів пластмасових протезів робиться наступними способами. Методика лабораторної починки протеза.

Для цього отриманий зламаний протез ретельно промивають у воді щіткою і насухо витирають. Фрагменти протеза зіставляють і склеюють із зовнішнього боку сургучем, стенсом, розплавленим воском або липким лінію перелому в двох – трьох місцях змащують діхлоретановим клеєм, що входить до складу Протакрилу і частини протеза зіставляються по лінії зламу і утримують протягом 3-4 хв. По склеєному протезу відливають невисоку фіксуючу модель (підлиток). Для цього готують гіпс консистенції густої сметани, акуратно наливають його в поглиблення від альвеолярних гребенів. Залишки гіпсу з колби виливають на стіл у вигляді гірки і занурюють в неї протез внутрішньою поверхнею. Після затвердіння гіпсу фіксуючу модель обрізають, звільняють кламера і знімають фрагменти протеза. Освіжають лінію зламу фрезою, створюючи щілину в 3-5 мм. Потім стоншують частини протеза з боку відполірованою поверхні на половину товщини базису шириною 5-8 мм від країв зламу. Підготовлені до ремонту частини протеза укладають на фіксуючу модель покриту ізоляційним лаком «Ізокол» і проводять моделювання. Для цього заливають розплавлений базисний віск в області перелому до рівня сусідніх ділянок базису протеза з деяким потовщенням в місці лагодження. Закінчивши моделювання, протез разом з фіксуючою моделлю гіпсують в основу кювети методом прямого гіпсування. При цьому залишають вільною від гіпсу (відкритою) тільки відмодельовану воскову поверхню і стежать за тим, щоб сформований над зубами гіпсовий валик був пологий, щоб не було гіпсових склепінь, які будуть заважати роз’єднанню двох половин кювети після відливання контркювети.

 Після виплавки воску кювету охолоджують, змащують мономером місце, яке треба полагодити, і формують пластмасу гарячої полімеризації (наприкінці стадії “ниток що тягнуться”). Місце перелому протеза вкривають зволоженим целофаном і ставлять кювету під прес для контролю. Знявши надлишки пластмаси, здійснюють остаточне пресування без целофану і полімеризують. Після полімеризації (режим її такій ж, як і при виготовленні нових протезів) протез обробляють, шліфують і полірують. Методика поза лабораторної починки протеза.

  Отриманий зламаний протез ретельно промивають у воді з милом, щіткою і насухо витирають. Лінії перелому злегка змащують пластмасовим клеєм і фрагменти зламаного протеза точно складають. У цьому положенні частини протеза фіксують пальцями протягом 1-2 хвилин. Якщо клею немає, частини протеза зіставляють і склеюють сургучем з зовнішньої його поверхні. Для швидкого затвердіння сургуча місце зламу слід облити холодною водою. Поклавши протез на стіл (якщо застосовувався пластмасовий клей), чекають кілька хвилин до повного затвердіння клею. Складати відламки слід відразу після змазування клеєм, інакше клей швидко густіє і не дозволяє точно їх скласти.  По склеєному протезу відливають фіксуючу модель. Для цього на внутрішню поверхню (у поглиблення від альвеолярних гребенів, до рівня країв протеза) наливають гіпс консистенції густої сметани. Залишки гіпсу з колби викладають на стіл у вигляді гірки, і протез занурюють в гіпс так, щоб його полірована поверхня і зуби були звернені вгору, а лінія перелому залишалася відкритою. Після затвердіння гіпсу модель обрізають, а частини протеза знімають і приступають до оформлення країв по лінії перелому. Для цього знімають фрагменти протеза з моделі і фрезою розширюють (освіжають краї перелому) лінію переламу до 3-5 мм, знімають поліровану поверхню пластмаси по обидві сторони від переломана 1,0-1,5 см з боку відполірованого шару. Потім за допомогою фісурного бору по лінії зламу випилюють поперечні канавки, які не доходять до поверхні протеза і прилеглих до слизової оболонки на 0,5 – 1,5 мм, і фрагменти протеза укладають на модель. Оброблену поверхню змазують кілька разів ватним тампоном, змоченим мономером, і для набухання пластмаси протез поміщають разом з ватним тампоном в закриту чашку Петрі.

 Пластмасове тісто готують з самотвердіючих пластмас «Протакрил» або «Редонт», всипаючи порошок в рідину до повного насичення її і поверх закривають склом, щоб з’явився мономер. Процес набухання пластмаси триває 3-5 хв. в залежності від температури середовища. Після підготовки пластмасового тесту його в стадії набухання (в якій при витяганні з стаканчика шпателем воно повільно стікає з нього, причому крапля, витягується, не обривається) шпателем наносять на оброблену поверхню і в проміжок між краями зламу протеза, поверхня якого перед цим була додатково змочена мономером за допомогою ватного тампона. Необхідно стежити, щоб пластмаса повністю заповнила проміжок між лініями зламу, канавки до рівня сусідніх ділянок основи протеза, відновлюючи форму базису в місці лагодження з незначним потовщенням.

Коли на поверхні пластмаси з’явиться матова плівка в результаті вивітрювання певної частини вільного мономера, протез разом з фіксуючою моделлю занурюють у гарячу воду (температура 40 – 50 °) на 10 хвилин до повної полімеризації (затвердіння) пластмаси. Після полімеризації протез обробляють, шліфують і полірують. Наведена методика лагодження може бути використана при необхідності додавання до протеза штучних зубів. Для цього знімають відбиток щелепи з протезом та відбиток зубів-антогонистов. Після відливання моделей підбирають за кольором та розміром штучні зуби, потім освіжають фрезою края протеза, накладають пластмасове тісто і в нього запаковують зуби. Через 8-10 хв. протез обробляють.

ПЕРЕБАЗУВАННЯПЛАСТИНКОВИХ ПРОТЕЗІВ

У тих випадках, коли є невідповідність протезного ложа протезному базису через атрофію кісткової основи, неякісного відбитка або помилок технічного характеру (вкорочення техніком країв базису, псування моделі в процесі роботи і т. д.), виправити протез можна за допомогою перебазування. Існують два методи перебазування – клінічний (позалабораторний) і лабораторний.

Клінічний методполягає в тому, що спочатку на протезах хворого перевіряють прикус і проводять обстеження щелеп і протезів, при цьому звертають увагу на довжину країв, об’ємність. Якщо в будь-яких ділянках краї длинніше, то їх укорочують, якщо коротше – нарощують самотвердіючою пластмасою. Потім з поверхні протеза, прилеглої до слизової оболонки протезного ложа, видаляють шар пластмаси товщиною 1 мм. З краю протеза і його вестибулярної поверхні (відступивши від краю 2-3 мм) фрезою або карборундовою голівкою знімають тільки полірування. Штучні зуби змащують вазеліном, а самотвердіючу пластмасу розмішують в такій пропорції: одна вагова частина мономера і дві вагові частини полімеру.

 У практиці це роблять таким чином: у посуд наливають невелику кількість мономера, а потім у нього всипають полімер до поглинання. З цією метою застосовують самотвердіючі пластмаси «Протакрил» і «Редонт».

В другій фазі набухання пластмаси, тобто у фазі «ниток що тягнуться», пластмасове тісто накладають на оброблений базис протеза рівномірним шаром таким чином, щоб були покриті і його краї. Через деякий час (10-15 с) поверхня пластмаси стає матовою. У цей період протез необхідно ввести в порожнину рота, встановити його на щелепі в положенні центральної оклюзії. При цьому надлишки пластмаси вичавляться на вестибулярну поверхню базису і в області м’якого піднебіння.

Надлишки пластмаси необхідно прибрати шпателем для замішування цементу, обережно відсікаючи і, відступивши 2-3 мм від краю протеза. Потім протез знову встановлюють на щелепу і оформляють краю протеза за допомогою активного і пасивного методів. Протез в порожнині рота знаходиться приблизно 2-3 хв, потім його виводять і на 10 хв поміщають в спеціальний апарат, де при температурі 40-50⁰ С і тиску в 3 атм робляють полімеризацію пластмаси. При цьому зменшується пористість і підвищується щільність і твердість пластмаси.

У зв’язку з тим що протезне ложе на нижній щелепі менше ніж на верхній, і щоб не продавити самотвердіючу пластмасу, відбиток отримують в  тістоподібній – фазі.

При обстеженні базису після перебазування видно, як чітко відображено мікрорельєф слизової оболонки, функціональне оформлення перехідної складки, об’ємність країв. Обробка протеза полягає в зведенні нанівець надлишки пластмаси що видавилися, а краї протеза обробці не підлягають. Як правило, фіксація протеза після перебазування значно поліпшується. Протипоказаннями до клінічного методу перебазування є хронічні захворювання слизової оболонки порожнини рота, алергія, бронхіальна астма та ін.

При наявності протипоказань перебазування виконують лабораторним методом. Відбиток отримують за допомогою коригуючого крему силіконових відбиткових мас. У лабораторії технік гіпсує протез з відбитком в кювету прямим методом (відбитком догори). Після видалення одтискного матеріалу накладається, пакується і полімеризується пластмаса.

Слід визнати, що лабораторний метод перебазування пластинкових протезів має деякі переваги перед клінічним: пластмасове тісто не стикається зі слизовою оболонкою, крім того, новий шар базисної пластмаси з’єднується монолітно з основним шаром, однак при цьому методі перебазування не виключені технічні помилки, які спостерігаються при виготовленні протезів.

Необхідно відзначити, що перебазовані протези добре фіксуються і рівномірно розподіляють тиск на підлеглі тканини, так як відбитки виходять при змиканні щелеп в центральній оклюзії, тобто при тиску, який буде виникати при розжовуванні їжі.