ПОТЕНЦІЮВАННЯ ГОМЕОПАТИЧНИХ ПРЕПАРАТІВ

4 Червня, 2024
0
0
Зміст

ЗАНЯТТЯ № 4

 

Тема: Поняття про потенціювання в nгомеопатичній фармації. Способи позначення концентрації діючих речовин в різних nпрепаратах Класифікація гомеопатичних розведень. Технологія приготування nгомеопатичних розведень по десятковій і сотенній шкалах.

 

568_b


n

Гомеопатичні nзасоби готують з основних (базисних, або первинних) гомеопатичних препаратів з nпевним вмістом лікарських речовин. Як вже вказувалося, згідно Гомеопатичній nфармакопеї до основних гомеопатичних препаратів відносяться: есенції (45 %); nнастойки, або тинктури (23 %); розчини (10 %); тритурації, nабо порошкові розтирання (22%).

Есенції (гомеопатичні nматричні настойки): вихідним матеріалом служить свіжий сік рослин або їх nчастин, змішаний для консервації з 90 %-ным спиртом.

Настойки: вихідний матеріал — nвисушені і подрібнені в порошок рослини або свіжі тваринні субстанції (бджоли, nмурашки і т. д.). Початок, що діє, nекстрагується 90, 60, 45 %-м етанолом залежно від вигляду рослини шляхом nмацерації (вимочування) або перколювання.

Розчини: вихідною речовиною є nпереважно розчинні солі або кислоти. Залежно від розчинності вони готуються у nвигляді водних або спиртних розчинів.

Розтирання: вихідний матеріал n— нерозчинні мінерали, солі, розтерті в порошок рослини або їх частини n(коріння, насіння і т. д.). Їх змішують з молочним цукром і розтирають в ступці nне менше 1 ч.

Рідкі nбазисні препарати об’єднуються під найменуванням «вихідні тинктури», тверді, — nносять назву «Вихідні субстанції»; ті та інші позначаються знаком 0 (фита) і надалі розлучаються згідно певним правилам за nдопомогою різних допоміжних речовин.

Тисячоліттями nчоловік в боротьбі з хворобами використовував рослини, що є сполучною ланкою nміж живою і неживою природою, неорганічним і органічним світом. Академік К. А. Тімірязев стверджував, що від зеленого аркуша беруть nпочаток всі прояви життя на землі. Можливо, саме цим пояснюється вражаюче nбагатство лікувальних властивостей, якими наділені лікарські рослини. Ще з nдавніх часів вважали, що рослини ефективніші в живому, природному вигляді. nДобре діють натуральні рослини, але найбільш повноцінними є отримані з них соки n— що не згущують або згущують. Проте чисті соки зберігають свої лікувальні свойства відносно короткочасно. Алопатичні настойки зі nсвіжої рослинної сировини отримують в невеликих кількостях і номенклатура таких nофіцинальних препаратів невелика, що пов’язане з nдеякими труднощами масової переробки свіжозібраної сировини. Набагато частіше nза витягання зі свіжої сировини готують в гомеопатії під назвою «есенції» або n«матричні настойки», які відрізняються технологічними особливостями.

 

Потенціювання nпроводять шляхом східчастого систематичного здрібнювання, роздроблення речовини nв первісному виді, що в гомеопатії досягається послідовним розведенням його в nрозчиннику (найчастіше – етиловому спирті) або розтиранням з молочним цукром.

Речовини, nякі в первісному своєму виді неіндиферентні (сильнодіючі або отрутні), шляхом nпотенціювання, зменшуючись у кількості, втрачають свою отруйність і здобувають nцілющу силу.

Теоретично nговорячи, головну роль у розвитку зазначеної сили грає збільшення поверхні nроздрібнюваних часток речовини. Таким чином, мінімальна кількість речовини, але nіз крайнім роздробленням його часток має більшу поверхню, ніж велика кількість nпри більшій або меншій не роз’єднаності окремих часток. При більшій же поверхні nвиходить і більша дія. Можна при цьому припустити, що частки, доведені до nдрібного атомного стану, відштовхуються один від одного, що також може nпризводити до посилення й більше активній дії речовини, тобто динамізації.

Саме nпотенціювання (послідовне розведення й динамізація) nобумовлює механізм дії гомеопатичних ліків, що на сучасному етапі представлений nчотирма напрямками: імуностимулюючому, nінформаційному, каталізуючому, енергетичному Рідкі nліки готовлять із вихідних препаратів шляхом розведення з індиферентним nречовиною-носієм (водою, спиртом), а порошкові розтирання (тритурації) nрозводять молочним цукром.

У nгомеопатії використаються в основному два способи позначення ступеня розведення nлікарських засобів:

десяткова (децимальна) шкала nпозначається буквою «D» або римською цифрою X (D1,X1);

сотенна (центисимальна) nшкала позначається буквами «С», «СН» або зовсім без букви – тільки арабською nцифрою, що відповідає номеру розведення (С1, СН1 або 1).

Ганеман спочатку працював із сотенною nшкалою, потім прийшов до 1 000 (шкала М) і 50 000 розведенню (шкала LМ). Зараз nвикористаються всі шкали.

Існують наступні щаблі розведення:

 

n

Символ

Ступінь розведення на крок потенціювання

D(X)*

Ступінь розведення 1:10 на крок потенціювання (десяткова)

С(СН)

Ступінь розведення 1:100 на крок потенціювання (сотенна)

LМ(Q)

Ступінь розведення 1:50 000 на крок потенціювання **

СК(К)

Ступінь розведення 1:100 на крок потенціювання по методу Корсакова

 

Примітки.

* Символ «X» замість «D» часто використають у деяких nангломовних країнах, у Росії, Україні.

** LМ n1-розведення готовлять зі СЗ; число за символом «LМ» означає кількість nрозведень 1 частини вихідної речовини в 50 000 частинах розчинника (LМ1, LМ6, nLМ30). Шкалу розведень LМ, тобто 1:50 000 не можна плутати з LМ-потенцією, тому що, наприклад, розведення LМ30 являє nсобою 50 00030, а потенція LМ — це 10050 000, у зв’язку nіз чим показання для призначення того самого препарату в потенції LМ30 і в nпотенції LМ значно відрізняються.

Ліки nпо десятковій шкалі готовлять по наступному основному правилу: перше десяткове nрозведення повинне одержати 1/10 частина лікарської речовини (1:10). Кожне наступне nрозведення готовлять із 1 частини попереднього розведення й 9 вагових частин nіндиферентної речовини (спирт, цукор, вода), тобто воно вище попереднього в 10 nразів.

Розведення nліків по сотенній шкалі роблять за наступним правилом: перше сотенне розведення nповинне містити 1/100 частина лікарської речовини (1:100). Кожне наступне nрозведення готовлять із 1 частини попереднього розведення й 99 вагових частин nіндиферентної речовини, тобто воно вище попереднього в 100 разів.

Ці nприклади демонструють основний принцип потенціювання: з кожної попередньої nпотенції певну частину речовини вносять у наступний флакон з розчинником або в nступку з молочним цукром, енергійними рухами збовтують 10 разів або розтирають nпротягом 10 хв і так продовжують потенціювання до nнеобхідного розведення.

Поряд nз викладеним методом потенціювання по С. Ганеману nвідомий і інший метод – по Корсакову. Російський лікар-гомеопат С. Н. Корсаков nв 1829 році запропонував свій власний спосіб готування гомеопатичних розведень. nПо цьому методі поетапне розведення проводиться в одному посуді. При швидкому nперекиданні склянки завжди залишається крапля рідини (лікарської субстанції), nтобто завжди залишається інформація від попередньої потенції, що потім nрозводиться в 100 разів і т.д. Наприклад, у флакон для потенціювання відважують n9,9 г спирту необхідної концентрації й додають 0,1 г (3 краплі) вихідного nрозчину, перемішують при струшуванні 10 разів, після чого виливають у посудину nз позначенням С1 (перше сотенне розведення). Потім у цей же флакон знову nвідважують 9,9 г спирту етилового й знову струшують 10 разів – переливають nпосудина з позначенням С2 (друге сотенне розведення). Спосіб Корсакова технічно nзначно швидше й дешевше класичного ганеманівського nпотенціювання в багатьох ємностях, хоча й менш точний; застосовується набагато nрідше.

Розведення nй багаторазове струшування лікарських засобів, що готують, у гомеопатії мають nважливе значення для одержання клінічної активності (потенції) ліків.

Дані nгомеопатичні правила готування розведень і розтирань поширюються як на nгомеопатичні засоби, так і на деякі засоби, описані в ДФ.

Порівнюючи десяткову, сотенну й nтисячну шкали, ми маємо відповідний вміст лікарської речовини, а саме:

 

n

Десяткова (децимальна) шкала

Сотенна (центисимальная) шкала

Тисячна шкала

Ступінь розведення

Вміст лікарської речовини

Ступінь розведення

Вміст лікарської речовини

Ступінь розведення

Вміст лікарської речовини

X1 (D1)

1:10 (10 -1)

 

 

 

 

X2 (D2)

1:100 (10 -2)

1 (С1)

1:100 (10 -2)

 

 

X3 (D3)

1:1000 (10 -3)

 

 

М1

1:1000 (10 -3)

X4 (D4)

1:10 000 (10 -4)

2 (С2)

1:10 000 (10 -4)

 

 

X5 (D5)

1:100 000 (10 -5)

 

 

 

 

X6 (D6)

1:1 000 000

(10 -6)

3 (СЗ)

1:1 000 000

 (10 -6)

М2

1:1 000 000

(10 -6)

X7 (D7)

1:10 000 000

(10 -7)

 

 

 

 

X8 (D8)

1:100 000 000

(10 -8)

4 (С4)

1:100 000 000 (10 -8)

 

 

X9 (D9)

1:1 000 000 000 (10 -9)

 

 

МЗ

1:1 000 000 000 (10 -9)

X10 (D10)

1:10 000 000 000 (10 -10)

5 (С5)

1:10 000 000 000 (10 -10)

 

 

 


n

 

Для більшої наочності уявлення про nпотенціювання можна навести як приклад наступну шкалу потенціювання:

 

n

п/п

Кількість змішаних речовин

Кількість допоміжної речовини

Отримані співвідношення

Позначення потенцій

Десяткові (децимальні) потенції

1

1 частина

9 частин

1:10

XI або D1

2

1 частина 1-й потенції

9 частин

1:100

Х2 або D2

3

1 частина 2-й потенції

9 частин

1:1000

ХЗ або DЗ

4

1 частина 3-й потенції

9 частин

1:10 000

Х4 або D4

5

1 частина 4-й потенції

9 частин

1:100 000

Х5 або D5

Сотенні (центисимальні) потенції

1

1 частина

99 частин

1:100

1 або С1

2

1 частина 1-й потенції

99 частин

1:10 000

2 або С2

3

1 частина 2-й потенції

99 частин

1:1000 000

3 або СЗ

4

1 частина 3-й потенції

99 частин

1:100 000 000

4 або С4

5

1 частина 4-й потенції

99 частин

1:10 000 000 000

5 або С5

 


n

 

Деякі nпотенції є стандартними, апробованими й широко застосовуваними протягом n200-літньої практики.

Оригінальна nтехнологія розроблена Ганеманом по виробництву nLM-потенцій. LM-потенції – це універсальні потенції, які застосовуються як при nгострих, так і при хронічних захворюваннях. Це істинно високі потенції, які nпочинають діяти протягом півгодини. Їхню дію можна пророкувати, спостерігати й nрегулювати: можна давати їх однократно як одноразова доза або повторювати nчасто, що має особливу перевагу при гострих захворюваннях і виражених nзагостреннях хронічних захворювань (ушкодженнях нервів і тканин).

А. Я. Катін і М. А. Катіна, описуючи nготування LM-потенцій, указують, що початковим розчином для їхнього виробництва nє LM-Q, отримана з лікарської речовини, раніше приготовленого в розведенні D6. nЗалежно від розчинності лікарської речовини перші три розведення виробляються: nз розчинними речовинами й препаратами рослинного походження – у рідкій фазі (у розчині nз очищеною водою або в 45 % або 60 % спирті); з нерозчинними – в подрібненій у nпорошок формі при готуванні препаратів із сировини мінерального або рослинного nпоходження.

Перевага nвіддається свіжим препаратам рослинного походження, перші три розведення яких nодержують шляхом розтирання в порошок.

LM-Q-препарат nодержують шляхом розчинення 60 мг рідини або 60 мг порошку лікарського засобу, nраніше приготовленого в D6, в 500 краплях розчинника, яким є 45% спирт. За цим nідуть точно 100 енергійних вертикальних динамічних рухів (струснути нагору й nуниз).

Головна nособливість виробництва LM-шкали складається у двох щаблях кожного розведення.

Перший щабель складається в розчиненні 60 мг (0,06 nмл) LM-Q в 100 краплях розчинника (спирт), тому що nбуло зроблено по СН-шкалі (центисимальній nшкалі по Ганеману). Це вимагає також строго 100 nенергійних вертикальних динамічних рухів.

Другий щабель кожного розведення по LM-шкалі nскладається в насиченні достатньою кількістю розчину, отриманого з першого nщабля, 500 гранул.

Теоретично n«сума» двох щаблів розведення, що є частинами одного розведення по LM-шкалі, nстановить 50 000 як результат зменшення 100 розведень із першого щабля на 500 nрозведень (під час насичення гранул у другому щаблі).

Звичайно nвживані розведення (рідкі або розтирання): D2, DЗ, D6 (СЗ), D12 (С6), С12, С18, nС30, С50, С100, С200, С500, С1000, С10000; з М-розведень – М1, М5, М10, СМ1, з nLM-розведень – LM1, LM2, LM5 і до LM30.

Низькими nрозведеннями (розподілами або потенціями) на практиці вважають від тинктури до шостого nсотенного розведення, середніми – від 6-го до 12-го, високими – вище 12-го, nдуже високими – від 100-го до 1000-го й вище. У випадку застосування nнетоксичних продуктів рослинного походження використають матричну настойку: 1 nкрапля активної субстанції на 99 капель спирту.

У nнашій країні не всі лікарі прибігають до високих розведень ліків, а за рубежем nгомеопати часто призначають і високі розведення. У Франції застосовують nвинятково сотенну шкалу, в англомовних країнах – переважно сотенну, у Німеччині nздебільшого використають десяткову шкалу.

Досвідчені nлікарі-гомеопати вважають, що краще діють більше низькі потенції, до D6 (Х6); nна більше високих щаблях С-потенції діють швидше.

Для nхарківських лікарів-гомеопатів характерне використання низьких і середніх nрозведень (від вихідних препаратів до 30-го розведення); для київської nгомеопатичної школи – високих розведень (до 1000-го); для московських і nпетербурзьких лікарів – і тих і інших, але частіше – низьких.

Деякі nлікарі вважають, що число етапів потенціювання в досягненні ефекту, що nпотенціює, відіграє більшу роль, чим кількісні співвідношення між вихідною nречовиною й несучою субстанцією.

Ступінь nрозведення й доза ліків залежать, насамперед, від активності нерозбавлених nліків: чим активніші ліки, тим варто давати їх менше; ніж інертніші, тим nбільше. Крім того, необхідно враховувати стан і реакції хворого організму.

Доза в nгомеопатичній практиці означає кількість крапель або таблеток. Спостереження nтоксикологів показують, що сильна інтоксикація викликає зміну тканин і органів, nсередні отруєння приводять до розладу функцій, а слабкі отруєння викликають nлише психічні симптоми. Відповідно до цього в гомеопатії є таке правило:

nпри nзахворюванні органів (морфологічних поразках) застосовують низькі розведення nліків;

nпри nфункціональних розладах – середні розведення;

nпри nпсихічних симптомах з урахуванням конституціональних особливостей людини або nколи подібність між симптомами хвороби й ліками повна – корисно вживати високі nй дуже високі розведення; при невралгіях краще не nзастосовувати розведення нижче 30.

Наступне nправило випливає з лікарських властивостей ще нерозведених ліків. Токсичні nлікарські речовини можна застосовувати лише в розведеннях, які вище їхньої nагресивної дози – D12. Навпаки, лікарські речовини, що мають незначний nлікувальний вплив, набувають найменшу цілющу силу із ступення nколоїдної розчинності – приблизно D8.

Принципово nважливо розуміти, що для кожного пацієнта існує оптимальна потенція ліків. І nнайбільше ефективно призначати препарат у максимально високій потенції, на якій nпри тестуванні по методу Р. Фоля є стабільна реакція. nЯкщо в лікаря відсутня можливість призначити гомеопрепарат nу високій потенції, то в даній ситуації необхідно використати цей же препарат у nнизької потенції, але приймати його частіше й у більшій дозі. Однак при важких nзахворюваннях це не тотожне лікування, тут необхідні високі потенції.

При наявності у хворого nпідвищеної реактивності (алергійних або гиперергічних nреакцій, вегетативної лабільності, перекрученої чутливості, порушень nпроникності судин, діатезу, ідіосинкразії) варто рекомендувати С30 або більше nвисокі розведення й тільки в мінімальній дозі. Низькі розведення рекомендуються nпри млявій вегетативній реактивності, середні – при рівновазі блукаючих і nсимпатичного нервів. Нарешті, ще одне правило вибору дози враховує стан nорганізму пацієнта. Досвід лікарів-гомеопатів показує, що в кінцевій фазі nхвороби можливості організму вичерпані, тому пацієнти в ослабленому стані не nповинні одержувати високих розведень ліків. При стабільному стані пацієнта nможна спокійно використати дуже високі розведення.

Однієї краплі високого nрозведення ліків досить для психічних хворих у фазі збудження, а при депресії nпотрібно 5-8 крапель. Гиперергічні пацієнти із nширокими зіницями, збуджені повинні одержувати малі дози: 1 крупинку або 1 nкраплю. Одна таблетка високого розведення відповідає дії приблизно 5-8 крапель nтого ж розведення.

Алергійні пацієнти з nвузькими зіницями краще реагують на середні розведення ліків. У гострих nвипадках захворювань можна давати органотропні засоби nв більших розведеннях 2-3 рази в день.

При nінфекціях, болючих станах, спастичних захворюваннях рекомендується кумулятивне nдозування: спочатку призначають разову дозу 5-8 крапель або 3-5 крупинок D12, nС6, потім цю же кількість розчиняють в 1/2 чашки кип’яченої охолодженої води й nдають по 1 чайній ложці кожні 30 хв.

При nхронічних захворюваннях виправдує себе застосування засобів у розведеннях, що nпідвищуються: С30, С50, С100, С200, С1000.

Необхідно nзнати час дії різних потенцій гомеопатичних препаратів.

Потенції nвідрізняються один від одного:

а)   часом дії nгомеопатичного препарату:

Ø   потенції Х2, ХЗ nдіють хвилини й можуть призначатися при необхідності кожні 20-30 хв;

Ø   потенції 3, 6 діють близько 4-6 г, nможуть призначатися 2-3 рази в добу;

Ø   потенції 12 діють близько 8-12 г і nможуть призначатися 1-2 рази в добу;

Ø   потенції 30 діють близько 24-30 г і nможуть призначатися 1 раз у добу;

Ø   потенції 50 діють близько 120-150 г, nможуть призначатися 2 рази в тиждень;

Ø   потенції 100 діють близько 48-72 г, nможуть призначатися 1 раз у тиждень;

Ø   потенції 200 діють до 2-3 тижнів і nможуть призначатися 1 раз в 2-3 тижні;

Ø   nпотенції n1000 діють 1-2 місяці й можуть призначатися 1 раз на місяць; потенції 10 000 nдіють до 6 місяців.

б)   глибиною дії, тобто nчим вище потенція, тим глибше й сильніше вона діє на хворобливий процес в nенергетичному, молекулярному (матеріальному) плані, а головне — чим вище nпотенція гомеопрепарата, тим вище її вплив на дух.

В цілому можна взяти за правило наступні положення:

Ø   при гострих захворюваннях nвикористають більше низькі потенції при частому прийомі (наприклад, щогодини), nа при хронічних – більш високі при рідкому прийомі (1-2 рази в день, через день nабо рідше);

Ø   низькі розведення можна повторювати nчастіше;

Ø   високі розведення роблять впливу nпротягом тижнів і місяців, а низькі – протягом годин;

Ø   у зростаючих рядах розведень те саме nліки можна давати все з більшими інтервалами тривалий час.

По nможливості необхідна перерва в прийомі ліків 1 раз у тиждень.

Для nдеяких гомеопатичних ліків існують особливі правила прийому. Так, зміїні nотрути, кислоти, тонізуючі засоби приймаються ранком, а препарати йоду, nмиш’яку, стрихніну приймаються в другій половині дня або на ніч.

Ефективність nлікування хронічних захворювань гомеопатичними засобами можна встановити в nпроцесі лікування шляхом наступних спостережень: лікування йде добре, якщо nспочатку поліпшується душевний стан, а потім зменшується фізична недуга; коли nвідбувається зрушення симптоматики зверху вниз (від голови до ніг) або nзсередини назовні (від органів до шкіри); коли лікування відбувається в nпорядку, зворотному захворюванню, – те, що виникло останнім, виліковує першим.

Первинне загострення nзахворювання після прийому гомеопатичних ліків спостерігається часто. nГомеопатичні ліки викликають цілющий ефект за допомогою підвищення опірності й nпідйому життєвих сил організму. Невелике погіршення на початку лікування – nгарна ознака при гострих захворюваннях. Воно показує, що вибір ліків були nправильним. Якщо загострення занадто сильне, то це означає, що розведення або nдоза ліки не відповідають реакції пацієнта.

При хронічних хворобах nпервинне загострення наступати не повинне, якщо вибір розведення й дози був nправильним. Побічні симптоми лікарської терапії можуть з’явитися тоді, коли nобрані ліки не цілком відповідають стану пацієнта або ж пацієнт має високу nчутливість.

Гомеопатичні ліки краще nприймати за 30 хв до їжі або через 30 хв після їжі. Дорослим на один прийом з урахуванням різних nбіоритмів звичайно призначають 6-8 крапель або 6-8 гранул під язик, які варто nрозсмоктувати в роті. Порошки дозуються «на кінчику кавової ложки» (доза одного nприйому становить приблизно 0,2 г). Обов’язкове правило: перед уживанням ліки nнеобхідно струснути 2-3 рази.

Корекція nчисла прийому крупинок проводиться в ході лікування. Спочатку необхідно nпризначити хворому найменшу кількість крупинок і відповідну потенцію препарату, nщоб не дати організму зайвої кількість енергії, що може викликати загострення nхвороби.

Якщо nчерез 2-3 прийоми препарату відзначається гарний ефект дії, то необхідно або nзменшити на прийом кількість крупинок, або збільшити потенцію препарату й nпризначити його прийом ще рідше. С. Ганеман уважав, nщо величина потенції повинна бути тим більше, ніж більше речовина подібна nзахворюванню.

Дітям nпісля року призначається крупинка на рік життя. Дітям молодше шести місяців nдають одну краплю лікарської речовини, розчиненого в трьох чайних ложках nкип’яченої води, у три прийоми (одна крапля лікарського розчину дорівнює двом nкрупинкам того ж розведення). Дітям від шести до дванадцяти місяців призначають nодну краплю спиртового розчину ліків, розчинених в столовій ложці кип’яченої nводи, і дають цю дозу в три прийоми. Такі ж дози достатні для ослаблених дітей nі старих.


n

 

Розведення nгомеопатичне (лат. solutio (dilutio) homeopathica) n— рідка чи порошкоподібна суміш, одержана шляхом потенціювання, яка nвикористовується для виробництва гомеопатичних препаратів, створює відповідну nконцентрацію речовин і забезпечує оптимальний фармакотера­певтичний nефект ЛП, підібраних за принципом по­дібності. Р.г. nподіляють на сотенні, десяткові та LM-розведення.

Десяткові nР.г. готуються у співвідношенні 1:10, позначаються nбуквами «D» або «X», після яких цифрою вказується ступінь розведення (скільки nразів проводився процес потен­ціювання, починаючи з вихідної речовини). Для nприготування сотенних Р.г. використовується nспіввідношення 1:100, їх позначають буквосполученням «СН», буквою «С» або nцифрою, яка вказує на ступінь розведення. Вважається, що сотенні Р.г. відрізняються за силою та інтенсивністю фармакотерапевтичного ефекту. Р.г. nСН3 та СН6 діють протягом 4–6 год, СН12 — протягом n8–12 год, СН30 — 24–30 год, nСН100 — протягом 2–3 днів, СН200 — протягом 2–3 тиж, nСН1000 — протягом 1–2 міс. Сотенні Р.г. найбільш nдоцільно за­стосовувати при хронічних патологічних процесах. У кількісному nспіввідношенні перше сотенне Р.г. (СН1) відповідає nдругому десятковому (D2), друге сотенне Р.г. (CH2) — nчетвертому десятковому (D4) і т.д. Вихідною речовиною для приготування nдесяткових та сотенних Р.г. служать матричні nгомеопатичні засоби. Рідкі Р.г. готують на основі nспирту етило­вого 45% або води очищеної, для порошкоподібних як наповнювач nвикористовується молочний цукор або лактоза. Порошкоподібні Р.г. nвикористовують лише для приготування таблеток або порошків. Існує два способи nприготування Р.г.: метод С. Ганемана n(у ряд флаконів до завчасно підготованого розчинника додають відповідну nкількість активно діючої речовини); метод С. Корсакова (при швидкому виливанні nрідини із флакона в ньому залишається 1 крапля речовини, до якої додають nнеобхідну кількість розчинника). Р.г., які готують у nспіввідношенні 1:50 000, позначаються букво­сполученням «LM» або буквою «Q», nпісля чого цифрою вказується ступінь розведення. Вихідною речовиною для nприготування LM Р.г. служить субстанція, яку nотримують із третього сотенного (СН3) або шостого десяткового (Д6) Р.г. Готують LM Р.г. за nоригінальною методикою, запропонованою С. Ганеманом, nпри цьому на кожному з етапів використовується процес­ потенціювання — 100 nінтенсивних ритмічних струшувань флакона із розчином у вертикальному напрямку. nLM Р.г. вважаються універсальними, оскільки можуть з nуспіхом використовуватися як при гострих, так і при хронічних патологічних nпроцесах. Ефект після їх вживання виявляється через 30–40 хв nі може тривати від кількох хвилин до кількох днів.

Р.г. готують і зберігають у приміщенні, захищеному від nбезпосередньої дії сонячного світла. Незалежно від методу у процесі nприготування Р.г. використовують процес nпотенціювання. Р.г. умовно поділяють на низькі, nсередні та високі. У гомеопатії поняття «низьке Р.г.» nадекватне поняттю високої дози і навпаки, «високе Р.г.» n— поняттю низької. Ефективність гомеопатичної терапії значною мірою залежить nвід правильного вибору Р.г. При морфологічних nураженнях внутрішніх органів доцільно призначати низькі Р.г., nпри функціональних розладах — середні, при психічних симптомах з урахуванням nконститу­цій­них особливостей особи, або коли подіб­ність між симптомами nзахворювання та препаратом максимальна — високі та дуже високі. При цьому вважається, nщо чим вище Р.г., тим сильніше діють ліки на nпатологічний процес.


n

 

Один із nзаповітів С. Ганемана декілька спантеличує і навіть nдивує сучасного лікаря — лікувати, не теоретизуючи. Ймовірно, творець nгомеопатичного методу лікування прозорливо передбачав віддаленість його nтеоретичного наукового пояснення не лише від свого часу, але і від часу своїх nдалеких послідовників.

У медицині nбільше, ніж в інших сферах людської діяльності, практика і досвід випереджають nїх теоретичес­кое пояснення.

Проте відсутність nтеорії, що пояснює механізми го­меопатического nефекту, не додавала престижу гомеопатци і незрідка давала привід для сумнівів і навіть кепкувань.

Критики nгомеопатії зазвичай вказують, що у величезних розведеннях, використовуваних nгомеопатами, практично немає початку, що діє. І справді, по розрахунках з исполь­зованием числа Авогадро, в nрозведенні СЗО вже совершен­но відсутні молекули nрозведеної речовини. Яким же чином діє речовина, якої немає? Оскільки відповідь nна це питання не отримана до цих пір, прибічники алопатичної медицини і nсьогодні розглядають гомеопатію в розділі окультизму (парамедицины), nразом з вірою в існування таємничих сил природи, незбагненних її властивостей, nзнання яких доступно лише вибраним.

Багато хто nрозглядає гомеопатичний ефект лише в аспекті психотерапії. «Психотерапевтичне nдодавання» (ефект плацебо) присутнє у дії будь-яких nліків, а при прийомі гомеопатичних ліків, можливо, навіть більшою мірою. nЙмовірно, це пов’язано з нетрадиційністю гомеопатії, nособливістю незвичного для багатьох гомеопатичного анамнезу і загальної nобстановки.

Але nгомеопатичний ефект не обмежується психотерапією. Використовуючи лише ефект n«пустушки», гомеопатія не витримала б випробування часом. Одна з блискучих nвластивостей гомеопатії — ефективна дія з конституціональної ознаки — досить nспецифічний і може бути пояснено лише відповідною специфічною реакцією. На nконституціональній ознаці заснований домінуючий в гомеопатії вибір ліків за nпринципом «ліки — хворий». Індивідуалізація призначень — наочний доказ специфічної nефективності гомеопатії, яка далеко виходить за межі дії плацебо.

Пояснення nефективності іншого принципу підбору гомеопатичних ліків — по хворобі — також nвимагає теоретичних зусиль.

Про nіснування гомеопатичного ефекту, т. е про зростання ефективності впливу тієї nабо іншої речовини у міру його значного розведення (аж до сверхвы­соких nгомеопатичних потенцій), свідчать і ре­зультаты багаточисельних біологічних досліджень.

Принцип nподібності прекрасно служить для вибору потрібного лікарського препарату, він nточний, логічний, але опять- таки не відповідає на nпитання, яким же чином здійснюється лікувальний ефект, який механізм дії гомеопа­тического ліків. Безумовно, у всі часи робилися nспроби пояснити механізм дії малих доз лекар­ственных nречовин, які, природно, відповідали певному рівню знань.

 

СУЧАСНІ nУЯВЛЕННЯ ПРО МЕХАНІЗМ ДІЇ ГОМЕОПАТИЧНИХ ПРЕПАРАТІВ

В різний nчас пропонувалися різні теорії для пояснення механізмів гомеопатії. Автором першої nз них був С. Ганеман. Він належав до тих мислителів, nхто вірив в існування тонкої субстанції, названої їм «життєвою силою», яка nорганізовує і одухотворяє всі форми матерії. Він був не єдиним, хто так думав. nГете, з яким С. Ганеман був в тісній дружбі, також nписав про «цілющі сили природи».

Не вдаючись nдо подробиць, не аналізуючи такі погляди і не намагаючись їх критикувати, nвідзначимо, що в соответ­ствии з цими виставами світ nв цілому і всі його частини пронизані якимсь виглядом матерії, досить тонким і nнедоступним для звичайного сприйняття. Ганеман nвважав, що всі лікарські речовини містять цей вигляд сили, але в тому nприродному вигляді, в якому вони знаходяться в природі, ця тонка матерія більш nзв’язана і менш активна. Спостерігаючи, як підвищується активність ліків в nрезультаті послідовних розведень, Ганеман передбачив, nщо при цьому «життєва сила» ліків усе більш звільняється. Саме на цьому nзасновано уявлення Ганемана про низько і високо nпотенційованих ліках. Самим лікам він дав назву «потенції», а не доз. Саме ця n«життєва сила», якщо виражатися сучасною мовою, і є, на думку Ганемана, початком гомеопатичних потенцій, що діє.

У своїй nкнизі «Органон лікарського мистецтва» Самуїл Ганеман підкреслював nважливість динамічної сили, яка впливає на життєві процеси, позитивно змінюючи nіснування організму. Описуючи особливості і по- nстадійність приготування динамизированных засобів, nавтор відзначав, що у міру збільшення міри динамизации nлікарська речовина очищається і стає «но­сителем nдуховної лікарської сили», проявляючи цю не­видимую nздатність в хворому телі. Окрім цього, основоположник nспособу також відзначав, що у міру зменшення дози ліків (на рідкому або nтвердому носіях), виготовлених відповідно до строго певними прави­лами, nефективність його значно збільшується.

Такий же nвигляд матерії — «життєва сила» — є і в людині. Суть хвороби, по Ганеману, полягає в її ослабінні. nТаким чином, вітальна сила організму і є точкою додатка гомеопатичних ліків.

за життя Ганемана його погляди увійшли до протиріччя з nматеріалістичним науковим світоглядом, що розвивається, і стали символом nвіталізму і ідеалізму.

Активність nліків незначної міри розведення допускалася, і саме в цьому вигляді гомеопатія nпродовжувала існувати в Європі. Дія ж сильна разведен­ных nліків повністю заперечувалося, а це неминуче при­водило до заперечення самої nможливості подібного лікування. Офіційна медицина тим часом добивалася все но­вых і нових успіхів, і звертатися до ідей Ганемана начебто не було необхідності. Проте у міру nрозвитку науки виникали нові ідеї відносно механізмів дії гомеопатичних ліків.

У nлітературі існують різні теорії для пояснення закону подібності. С. Ганеман (1810) стверджував, що тканини хворої людини nпроявляють надчутливість до медикаментів в малих дозах. На думку Д. В. Попова n(1961), хвороботворний чинник і гомеопатичні ліки проявляють свої ефекти на nрівні єдиного субстрата, але їх вектори роблять вплив nв протилежних напрямах.

Експериментальними nі клінічними дослідженнями останніх років переконливо показано, що ліки nвпливають на рецепторні механізми реалізації физиоло­гических nпроцесів, викликаючи каскад біохімічних і фи­зико-химических nреакцій (С. Ст Анічков, 1950, 1976; А. І. Черкес, n1954, 1976; М. Д. Машковський, 1960, 1989; П. Ст Сергєєв, 1981; І. Ст nКомісарів, 1983; І. С. Чекман, 1991). Всі вживані в nмедичній практиці високоефективні лікарські засоби впливають на тканинні nрецептори, а саме: адренергетические (адреналін, норадреналін, Ізадрин, празозин, клофелін, анаприлин, корданум), холинергические (ацетілхолін, nатропін, пла- тифиллин), серотониновые (серотонін, мексамин, nтипиндол), бензодиазепиновые n(Діазепам, оксазепам, феназепам), гістамін (гістамін, димедрол, діазолін), пуринергические (аденозин, АТФ, АДФ, nАМФ, метилксантины). Вживані з глибокої старовини nпрепарати маку снодійного (опій, морфін, кодеїн і ін.)> як з’ясувалося nостанніми роками, впливають на спеціальні (опиоидные) nрецептори. Не виключено, що в організмі є і спеціальні рецептори, які nпо-різному реагують на хімічні сполуки у великих і малих дозах.

Прибічники nданої теорії пояснюють механізм дії гомеопатичних ліків тим, що гомеопатичний nпрепарат діє на «свій» гомеорецептор. Через гомеорецепцию здійснюється вплив на організм не лише ліків, nале і багаточисельних чинників зовнішньої і внут­ренней середовища; через неї формується структура модальностей. Гомеопати отримують ефекти при точному nпідборі засобів відповідно до індивідуальної гомеорецепцией. nІснування і функціонування гомеорецепторов може бути nдоведене лише фармакологічно.

Член-кореспондент nАМН України І. С. Чекман пропонує інше пояснення nефективності гомеопатичних засобів. Сверхмалиє дози nгомеопатичних препаратів, взаємодіючи з тканинними рецепторами, запускають n«цілий каскад біохімічних, физико-хімічних і квантовомеханічних реакцій», завдяки чому зрештою і nдосягається лікувальний ефект. Іншими словами, гомеопатичні препарати nреалізують своя дія так само, як і багато традиційних алопатичних медикаментів.

Думка про nте, що гомеопатія стимулює імунобіологічні сили організму, є сьогодні nзагальновизнаною для всіх, хто практикує цю терапію.

Що ж до nмалих доз, то в клінічних і експериментальних дослідженнях багато разів nзустрічаються вказівки на те, що речовини можуть проявляти активність в nнабагато меншій концентрації, чим прийнято вважати в класичній фармакології. nБільш того, уявлення про кордони малих доз постійно розширюються. Фазность в реагуванні на різні дози подразників була nвстановлена JI. X. Гаркаві, М. Ст Уколової, nЕ. Ст Квакиной, які виявили n10 рівнів реагування організму залежно від дози. Н. П. Кравков nв досвіді з адреналіном показав протилежний вплив на судини великих і малих nдоз. Аналогічні механізми дії виявив І. П. Павлов в роботах з кофеїном. Він nякось відмітив, що «дози мають набагато більше значення вниз, ніж вгору».

П. В. Симонов встановив, що субмінімальні nдози речовин викликають гальмування, яке він назвав превентивним. Воно володіє nвираженими захисними властивостями. Автор пише: «Ймовірно, властивостями nвикликати ефекти, протилежні до дії середніх доз, володіють субмінімальні nдози багатьох лікарських речовин». Він вважає, що саме цю властивість nвикористовують гомеопати в тих випадках, коли вони отримують достовірний nтерапевтичний ефект.

Найбільші nрозбіжності навіть в середовищі гомеопатів викликає вживання високих розведень, nв яких теоретично не можна виявити жодної молекули речовини, що діє. Проте nдослідження ряду учених показали, що розчини високих розведень володіють nбіологічним ефектом. На початку 30-х років XX століття ленінградський гомеопат В. nМ. Персон виявив дію хлориду ртуті в розведеннях до 10~120 на ферментацію nкрохмалю амілазою слини і на лізис фібрину пепсином і трипсином і отримав nдостовірні результати. Але і досі не виявлені законо­мерности, nякі дозволили б звести використання ма­лых доз в nтерапевтичний принцип. Це питання в науці погано розроблене, і дози залишаються nтакими, які вони є.

Звичайно, nцентральною невивченою проблемою гомеопатії є явище потенціювання. Із цього nприводу в сучасній хімії і фізиці немає жодних вистав. Але чи дійсно наука не nзустрілася з цим явищем?

Багато nекспериментаторів вказують на те, що у міру зменшення дози активність речовини nто зменшується, зникає, то поновлюється, збільшується. Зазвичай при цьому nробиться вивід про ефективність менших доз, чим це прийнято рахувати. Інколи nзгадується гомеопатія, оскільки більшість людей, у тому числі учених, nгомеопатичним вважають «мале». При цьому експериментатори не вказують, яким nчином виробляється зменшення дози.

Можливо, не nобходиться без послідовних розведень, а значить, без ефекту потенціювання. С. Ганеман першим звернув увагу на значення послідовних nрозведень і створив уявлення про потенціювання ліків.

Потрібно nвизнати, що правильно приготований гомеопатичний препарат з використанням динамизации несе певну специфічну інформацію. У чому єство nцієї інформації? Які механізми її сприйняття організмом і у відповідь зміни в nостанньому? Відповівши на ці питання, ми зможемо, ймовірно, зрозуміти і теорію nгомеопатії.

Є ряд nробіт, в основному англійських і американ­ских гомеопатів, nщо свідчать на користь високих раз­ведений. Це роботи nпо біології, біохімії, біофізиці, в області ядерно-магнітного резонансу, які nзалишилися без уваги науковій громадськості.

У 1982 році nР. Н. Шангин-Березовский, Ст nЯ. Адамов, О. Р. Рихлецкая nі С. А. Молоськин, використовуючи дози хімічних nмутагенів (нитрозодиметилмочевину) при обробці nнасіння, провели ряд експериментів з розведеннями, исключа­ющими nзнаходження в розчині навіть одиничних молекул, і виявили, що ці розчини nволодіють біологічною ак­тивностью. Автори прийшли до nвиводу, що мутаген володіє здатністю переводити воду в біологічно активну форму nі ця вода виявляється медіатором стимулюючої дії мікродози мутагену. Крім того, nвиявилось, що ця стимуляція при дії малих доз супермутагену, nтобто у високих розведеннях, надавала позитивну дію на біологічні об’єкти. При nцьому застосовувалися розведення до 10″30. Автори намагалися пояснити nістоту процесів, що відбуваються в біологічних об’єктах: «В світлі по­лученных даних стає очевидним, що супермутаген nможе діяти на біологічні структури як непо­средственно, nтак і через конверсію води (а в клітці, вероят­но, і nводи цитоплазми)».

Велику nувагу звернула на себе робота Ж. Бенвеніста, Е. Давенаса і ін., які в 1988 році виявили де- nгрануляцію базофілів на 40—60 % під впливом антисироватки nпроти IGE (імуноглобулін Е) при розведенні 10~120 (що відповідає теоретичній nконцентрації 2,2 • 10~126), при використанні антисироватки nпроти IGG (иммуногло­булин G) ефект не спостерігався. nВони послідовно готували десятиразові розведення в HEPES-буферном nраство­ре Тіроде (рН = 7,4) за допомогою вихрового перемешива­ния nвпродовж 10 с. При цьому спостерігалися максимуми дегрануляції nбазофілів в певних розведеннях з періодом 6—9 розведень. Ці максимуми nвиявлялися в межах 1—2 розведень, але залежали від зразка крові. Списи дегрануляції спостерігалися не лише для антисироватки nпроти IGE, але і для моноклональних антитіл проти nIGE, специфічного антигену алергічних пацієнтів або пероксидазоиммунизированных nкроликів, фосфолипазы А з бджолиної отрути або nпередміхурової залози свині, Na+ ionophore nmonensis (дегрануляція до n90 % у 10~30 М) і Са2+ ionophores А23187 і ionomycin (Ю-38 М).

Було nдосліджено вплив способу і часу перемішування. Дослідження показали, що при nструшуванні 10 разів зверху вниз дегрануляція у nвисоких розведеннях не спостерігалася. Час перемішування має бути не менше 10 nз, при перемішуванні впродовж 30 і 60 з підвищення дегрануляції nне відбувалося. Використання етилового і пропилового nспирту не впливало на активність розведень, в той же час розведення диметилсульфоксиду її втрачали. Активність високих nрозведень втрачалася при на­гревании до 60—70 °С, дії nультразвука, заморажива­нии nз подальшим відтаванням; на низькі розведення ці чинники не впливали.

Дані nексперименти, на думку Ж. Бенвеніста, підтверджують, nщо молекули розчиненої речовини передають інформацію воді в процесі nпотенціювання. Вона виступає в ролі «шаблону» для молекули, і інформація nпередається через мережу водневих зв’язків або електромагнітні поля. Пізніше автор nзупинився на останній думці і в подальших роботах стверджував, що дана nінформація може моделюватися за допомогою електроніки, а також її можна nпереписати за допомогою передавача і персонального комп’ютера із звуковою nплатою у вигляді електромагнітних хвиль з амплітудою 0—22 кГц, 16 біт, 1 з (для nпередачі кліткам і органам — 44 кГц, 16 біт, 6 з), зашифрувати і передати nелектронною поштою по телефонних лініях в будь-яке місце. Там її можна nрозшифрувати і знову програти воді (впродовж 20 мін), кліткам і органам (30 nмін) за допомогою передавача у формі електромагнітних хвиль з дан­ной амплітудою. Таким чином, молекулярний сигнал со­стоит з низькочастотних форм хвиль (менше ніж 44 кГц) і nє унікальним для кожної молекули; структуровані молекули води можуть передавати nі приймати цей сигнал, а також даний сигнал може передаватися безпосередньо nкліткам і органам.

Результати, nотримані Ж. Бенвеністом, соответство­вали nклінічним спостереженням гомеопатів. Ефект де- nгрануляції зменшувався, збільшувався або не спостерігався у міру розведень, nтобто він був немонотонний, нелінійний. Нелінійність, nбагатофазність ефектів під впливом слабких зовнішніх дій спостерігав і описав в n1955 році С. Э. Шноль.

Деякі nавтори висловлюють гіпотезу про те, що взаємодія між електричними диполями води nі випромінюванням полів розчиненої молекули генерує постійну поляризацію води, nяка стає когерентною і набирає можливості передавати специфічну инфор­мацию рецепторам клітки подібно до лазера.

Поверхня nклітинної мембрани є посередником між електромагнітними хвилями і біологічною nактивністю клітки. Клітинна мембрана ретельно підтримує поверхневий потенціал, nякий тимчасово змінявся електромагнітним полем, проникненням вірусів, nскріпленням нейромедіаторів, гормонів, чинників nзростання з їх рецепторами. А. Б. Лібов в своїх nдослідженнях допускає, що специфічні іонні потоки, викликані за законом nФарадея, впливають на рецептори і іонні канали поверхні клітки. У специфічних nділянках клітки, таких як іонні канали і клітинні рецептори, рассеива­ние хвиль може бути ослаблено. Іонні різновиди або nзаряджені бічні ланцюги на клітинних рецепторах під впливом електромагнітних nсигналів рухатимуться ре­зонансным круговою або nспіралеподібною, точно визначеною дорогою. Іони, які переміщаються по іонних nканалах, вимушені рухатися уздовж спіральних доріг. Аналогічно рецепторні nмолекули вимушені рухатися між билипидным шаром і nрезонувати із специфічними частотами, роблячи характерний періодичний вплив. nБудь-який рух або конформаційна зміна рецеп­торов чинника зростання викликатимуть процеси nпередачі сигналу. Впорядковані молекули води, які утворюють за рахунок nміжмолекулярних водневих зв’язків грати, розміщуються в області між чинниками nзростання і їх рецепторами, але не мають істотного значення для связыва­ния білків. Впорядковані молекули води присутні і nна деяких інших поверхнях розділу білок — білок і можуть бути як в зв’язаному, nтак і в незв’язаному вигляді. Наприклад, молекули води, які заповнюють простір nміж недостатньо упакованими ділянками міжмолекулярного домена nрецепторів з гормонами зростання людини в зв’язаному стані лиганд/рецептор, nповністю доступні для електромагнітного активування в незв’язаному стані. Таким nчином, можна передбачити, що високі розведення речовин змінюють електромагнітні nсили, викликаючи резонанс в сигнальних білках клеточ­ной nповерхні, які передають біологічну актив­ность через nклітинні рецептори або іонні канали і ини­циируют nпроцеси передачі сигналу.

У 1988 році nбула опублікована робота В. А. Пеккеля і А. 3. Киркеля «Незвичайне інгібірування nактивності моноаминооксидазы, індуковане хлоргилином». Було відомо, що хлоргилин nінгібірує активність моноаминооксидазы nв співвідношенні 1:1. Автори встановили, що ефект інгібірування nможе спостерігатися при значно менших кількостях хлоргилина n(у концентрації Ю-10 і нижче). Виявилось, що потенціалом обла­дают, nщо інгібірує, навіть ті розчини у ряді розведень хлоргилина, які практично не містять самої речовини. Автори nпередбачили, що ефект при концентрації хлоргилина n10~10 і нижче забезпечується не хлоргилином як таким, nа тими змінами розчинника, які виникають в його розчинах, і що в розчинах хлоргилина утворюється новий гіпотетичний інгібітор, який nвпливає подібно хлоргилину. Автори досліджували вплив nхлоргилина на моноаминооксидазу nплаценти людини і виявили, що в розчинах хлоргилина nз’являється додатковий потен­циал із здібністю до nсамовідтворення, сохраняю­щийся постійним при nрозведеннях основної речовини до концентрації 10~23.

З появою nтеорії інформації і самого цього поняття останнє було негайно узяте на nозброєння сто­ронниками гомеопатії. З’явилися теорії, nрассматриваю­щие гомеопатичне лікування як nінформаційне воздей­ствие, під впливом якого nкібернетичні системи саморегуляції організму самостійно відновлюють порушену nрівновагу. Це думка само по собі є вірною, але питання про початок, що діє, nточку приложе­ния, механізми взаємодії і перші ланки nпроцесу одужання залишаються, на жаль, відкритими до цього дня.

Управління nорганізмом за допомогою інформації для офіційної медицини є абсолютно новим nпоняттям. Для гомеопатії, що користується моделюванням і що застосовує ліки в нікчемно малих дозах, це поняття ново лише по назві, а по nсуті воно відповідає дії гомеопатичних ліків.

Гіпотезу nпро інформаційну дію гомеопатичних засобів висловлювала ще в 1962 році московський nгомеопат Н. М. Вавілова.

Останніми nроками для пояснення гомеопатичного ефекту намагалися використовувати відомий nзакон Арндта— Шульца, згідно якому слабкі nроздратування підсилюють біологічні явища, сильні — гальмують, надсильні, — nпригноблюють. Проте цей закон не є універсальним. Відомо, що між силою nподразника і у відповідь реакцією організму, його функціональних систем є nнепостійна і досить складна залежність. До того ж, як вже вказувалося, nгомеопатичні ліки у високих потенціях взагалі не мають молекулярної присутності nвихідної речовини. Чи може працювати закон Арндта — nШульца в таких умовах, залишається неясним.

Яка ж nприрода гомеопатичної амолекулярной інформації? nВідповідь на це питання слід шукати в двох на­правлениях. nПерше — допустити матеріальне продовження власне лікарського субстрата не на молекулярному, а на більш дисперсному nрівні. Друге — погодитися з воз­можностью nінформаційної дії матеріальних часток речовини через зміну властивостей nрозчинника. Обоє воз­можности передбачають необхідну nумову — динамизацию ліків в процесі послідовних nрозведень.

У основі nпершого напряму пошуку лежить відоме положення про принципову неможливість nзникнення речовини або енергії. Ймовірно, тут ми стикаємося з природою сверхмалых часток і постійними процесами їх nвзаємоперетворення (на думку фізика Д. Бома, метою nнаукового дослідження є не поповнення знань, а, швидше, акт розуміння, nпостійний процес усвідомлення природи). В даний час фізики-теоретики в області nквантової механіки підтримують концепцію універсального банку даних. З робіт nбританського фізика Дж. Бела відомо, що два фотони обмінюються інформацією на nнадсвітових швидкостях. Як вважають, фотони «обраба­тывают» nїї і «поводяться» відповідно цій информа­ции. У 1978 nроці Ф. Попп, досліджуючи фотонну модель, уста­новил, що ліки можуть надавати на живий організм nчистий інформативний вплив. Таким чином, не виключено, що секрети гомеопатичної nінформації доведеться шукати у сфері корпускулярноволновых nструктур. Не випадково вважають, що майбутнє теорії гомеопатії, як і медицина в nцілому, лежить в області квантової механіки.

Інший nмеханізм дії в гомеопатії може бути пов’язаний з дією лікарських препаратів на рецеп­торы організму за рахунок зміни їх просторових nструктур і зв’язків в їх складі, впливу на структуру води в околорецепторном nпросторі, зміни мікров’язкості мембранних ліпідів, що nвизначають переміщення ре­цепторов по клітинній nповерхні і проведення сигналу від рецептора в глиб клітки до її эффекторным систем. Серед з’єднань, що діють таким чином, nрізні низькомолекулярні речовини, які, наприклад, можуть частково блокувати nрецептор, перешкоджаючи його взаимо­действию з nпротилежно зарядженим біологічно активним з’єднанням, або активно змінювати nпросторову структуру води, а разом з нею рецепторні властивості клітки. nНаприклад, катіони літію, натрію руйнують структуру води, а катіони калія, амонія не викликають nістотного спотворення структури, вбудовуючись в її кристалічну решітку.

Ще одне nважливе питання, яке слід брати до уваги при аналізі дії гомеопатичних засобів, nстосується їх взаємодії з транспортною системою крові. Сироваткові білки і nпептиди, в першу чергу альбумін, володіють здатністю зв’язувати різні nз’єднання, причому метаболічні дороги цих з’єднань раз­личаются nзалежно від міри спорідненості і міцності зв’язку: з’єднання з сильною мірою nспорідненості метаболизируются переважно печінкою, із nслабкою — екскретують нирками. Оскільки специфічні nсистеми скріплення існують для різних медіаторів — гістаміну, nсеротоніна, простагландинов, nможна передбачити, що через них може реалізуватися ефект гомеопатичних nпрепаратів.

Існує nтеорія, яка пов’язує механізм дії гомеопатичних ліків з ефектом контамінації. У nконтамінованому розчині утворюються вільні радикали, що обумовлюють фармакологічний nефект.

У 1971 році nГ. Вайер створив першу кібернетичну модель, в якій nвисоке розведення є носієм інформації. Цілий ряд дослідників запропонували nмеханізми, що пояснюють «пам’ять» спиртно-водних сумішей. Ці механізми nобговорюються в роботі американського дослідника Д. Вайна n— директори відділу нетрадиційної медицини Національного інституту здоров’я. nІнформаційна дія матеріальних часток речовини передається через зміну nвластивостей розчинника. Одна з моделей полягає в тому, що молекули води в процесі nдинамизации утворюють гроздьевидные nструктури, відображуючи конфігурацію молекул розчиненої речовини.

Зміни в nструктурі розчинника, які образу­ются в процесі nпотенціювання, відзначали Ф. Р. Черников и В. В. Маклаков — учені Московського інституту физи- nкотехнических проблем. Методом дослідження низкопериодических коливань інтенсивності квазіпружного светорассеивания nвивчалася молекулярна колективна динаміка ряду гомеопатичних препаратів і nспирту етилового (96 %), який застосовувався як розчинник. Результати nдосліджень показали, що тонка структура колективної молекулярної динаміки nспирту етилового, який прошел процедуру приготування nгомеопатичних препаратів, відрізняється від відповідної структури спирту nетилового, який не проходил такої процедури. Механізм nприведення особливої динамічної структури розчинника пов’язаний з наявністю в nрідині набору квантових метастабільних станів і полягає в індукції за допомогою nпроцедури розведення переходів між цими станами.

Зміни в nструктурі розчинника (спирт етиловий 70 %-ный) в nпроцесі потенціювання ацетону виявив Р. П. Касаролі-Марано nіз співавторами за допомогою методу інфрачервоної спектроскопії з nперетворювачем Фур’є (IRTF).

Заслуговують nна увагу роботи лос-анджелесского фізика С. Ло, який за допомогою електронного мікроскопа і атомного nсилового мікроскопа виявив крижані кристали води (IE). Вони утворюються у воді nкімнатної темпе­ратуры, якщо в ній речовина розчинена nі розведена хоч би до 10″6 при енергійному збовтуванні. Ці кристали не nтануть, можуть «зберігати електричне поле», мають унікальну геометричну форму, nзаряд і щільність.

Деякі nавтори дію гомеопатичного препарату пояснюють тим, що в розчині його існують специфи­ческие структури з важких ізотопів кисню або nдейтерію, які подають сигнали біологічним системам. Існує думка, що інформація nпередається через «когерентні коливання» водних молекул.

Великі nперспективи відкриваються в дослідженні академіка А. Ф. Охатріна, nякий розробляє теоретичні уявлення про мікролептонне nполе як матеріального носія інформації, а також методику його регистра­ции. Саме мікролептонне nполе розглядається ним як матеріальна основа біополя людини, його аури. Автором nрозробляються методики перетворення микролептонно- го випромінювання в оптичне, які дають можливість nфотографувати ауру людини і різних об’єктів.

Передбачається, nщо якщо початком гомеопатичних ліків, що діє, є інформаційно-енергетичне поле, nто за допомогою методик А. Ф. Охатріна можна буде nзареєструвати і ауру цих ліків. В даний час вже зроблені попередні знімки і nописи аури го­меопатических ліків. На фотографіях nдовкола них дей­ствительно видно аура, яка, проте, nнеоднорідна, а включає кулевидні утворення, згустки, nтак звані «кластери», що несуть доки нерозшифровану ин­формацию. nПри повторному фотографуванні тих же місць кластери міняють місце. Біля деяких nкластерів просмат­ривается слід, подібний до хвоста nкомети, що летить. Наукова інтерпретація цих відомостей ще утруднена, але якщо немно­го пофантазувати, то можна уявити собі, як выгля­дело б це явище при зйомці на кіноплівку. Ймовірно, nми б побачили, що аура гомеопатичних ліків «кипить». Можна передбачити, що при nвведенні таких ліків в організм людини тканини бомбардуються кластерами, витікаючими з ліків, і, таким чином, внутрішнє середовище nорганізму структурується.

Гомеопатична nінформація для реалізації свого ефекту в організмі не може також не торкнутися nскладних біорегулюючих систем. По сучасних виставах, nрегуляція гомеостазу здійснюється на різних уров­нях, nвключаючи нейроэндокринные, імунологічні, кле­точные і молекулярні механізми. Найбільший інтерес nпредставляє вивчення ролі молекулярних механізмів ре­гуляции nгомеостазу в сполученні гомеопатичної инфор­мации і гомеорецепции з системами життєдіяльності організму. nЗокрема, привертає увагу гіпотеза про участь пептидних медіаторів в підтримці nструктурного і функціонального гомеостазу, у тому числі пептидних гормонів nAPUD-системы. Особливого роду фізіологічно ак­тивные речовини, названі цитомединами, nвиявлені в тканині головного мозку, в інших органах і тканинах.

Для пояснення nмеханізмів дії гомеопатії одним з перших до допомоги нейрофізіології звернувся Дідьє Гранжорж. На його думку, nцентральна нервова система діє в масштабах гомеопатії. Нервовий імпульс nобумовлює зміни стану клітинної мембрани і наводить до вивільнення в синаптическую щілину медіатора в гомеопатичній дозі. В nданий час відомо декілька десятків молекул, здатних грати роль нейро- медіаторів. Д. Гранжорж nзв’язує, зокрема, ефект гомеопатичного препарату опіум з придушенням синтезу эндоморфинов, а нукс вомика — із змінами в глици- нергической системі.

Тепер nзупинимося детальніше на деяких найбільш нових теоріях, що пояснюють механізм nдії гомеопа­тических ліків в малих дозах.

ІНФОРМАЦІЙНО-ЕНЕРГЕТИЧНА ТЕОРІЯ nГОЛОГРАМИ

Час і nдосвід показали, що вживання малих доз ліків в гомеопатії, отриманих поза nспособом потен­цирования, результатів не дає. Ми, на nжаль, не знаємо ще єства процесу потенціювання, але ясне одне: специфічну nтехнологію приготування гомеопатичних ліків треба дотримувати, інакше nмікродози, отримані шляхом одномоментного розведення, nне будуть біологічно ак­тивными. Немає нічого дивного nв тому, що хімічні методи не виявляють в гомеопатичних потенціях дей­ствующего почала, але це зовсім не означає того, що nйого там немає.

На підставі nвласних наукових досліджень в області гомеопатії і досвіду експериментатора і nтеоретика в області традиційної медицини в 1989 році Н. К. Симеонова nзапропонувала нову теорію гомеопатії.

Початок nгомеопатичних ліків, що діє, невідомий. З позицій академічної науки, вважається nнедостовірним факт біологічної дії на організм малих доз гомеопатичних ліків. З nточки зору сучасної фармакології, вони також не містять початку, що діє.

Для nпояснення механізму дії гомеопатичних ліків вже багато разів використовувалася nідея малих доз і слабких подразників, але вона виявилася непридатна для високих nрозведень ліків.

Можливо, що nв процесі потенціювання лікарська речовина з молекулярного стану переходить в nіншу активну форму, важку для визначення в сучасних термінах.

Мабуть, в nпроцесі приготування гомеопатичного препарату шляхом послідовних розведень, nструшувань або розтирань з індиферентною речовиною відбувається передача nвластивостей лікарської речовини, його коди середовищу. Надалі середовище nнабуває здібності до био­логическому дії у відсутності nсамої лікарської речовини. Можна передбачити, що в середовищі виникає nінформаційно-силове поле, що посилюється у міру послідовних розведень. Можливо, nпри руйнуванні лікарської речовини вивільняються енергія і інформація, nвитрачені природою на його створення.

Враховуючи nсиловий і інформаційний компоненти початку гомеопатичних ліків, що діє, можна nвизначити його як інформаційно-енергетичне поле, здібне до переходу з одного nносія на іншій без втрати лікарських властивостей і що володіє біологічною дією nпри практичній відсутності самої лікарської речовини.

Оскільки nдля готових гомеопатичних ліків пе­рестает мати nзначення об’єм і будь-яка його частина володіє однаковою лікувальною дією, то nможливо передбачити, що нова форма лікарської речовини поводиться як голограма.

Залежно від nідей відносно активного початку гомеопатичних ліків існують уявлення про точку nїх застосування в організмі. Мабуть, точка додатка — таке ж nінформаційно-енергетичне поле чело­века, яке можна nвизначити як біоголограму людини.

В разі nрезонансу між організмом і ліками ак­тивизируются nфізіологічні системи, що відповідають за механізми пристосування, з подальшим nшироким спе­тром терапевтичних ефектів, що nрозвиваються за типом ланцюгових розгалужених реакцій. Нервова, ендокринна і nімунна системи є неодмінними участника­ми як перші nвиконавські органи, і, таким чином, позитивний ефект гомеопатії є след­ствием адаптаційної діяльності самого організму. Якщо nж при неправильному виборі ліків (коди) резонанс не станеться, то жодної дії не nбуде.

Таким чином, nН. К. Симеонової сформульована ин- nформаційно-енергетична теорія голограми гомеопатії, заснована на уявленні про nгомеопатичні ліки і організм людини як про голограму і резонанс між ними.

Наукові уявлення nпро інформаційно-енергетичне поле людини повністю не розроблені, але багато nфеноменів, і не лише гомеопатія, вимагають для свого пояснення введення такого nпоняття. Поняття про обмін речовин, можливо, незабаром буде істотно доповнено nуявленням про інформаційно-енергетичний обмін. Якщо обмін речовин відбувається nміж людиною і його найближчим матеріальним оточенням, то nінформаційно-енергетичний обмін здійснюється між людиною і окремим оточенням. nВиникає необхідність розширити наукові уявлення про зв’язок людини з космосом. nМабуть, наука підійшла до можливості створення інформаційно-енергетичної теорії nмедицини, заснованої на уявленні про людину як про частину nінформаційно-енергетичного поля всесвіту, що надає на белковонуклеиновую nформу життя регулююче і формообра­зующее впливи. nЗдоров’я в рамках цих вистав полягає в гармонії цієї взаємодії, а хвороба — в nдисгармонії і польових деформаціях з подальшими мо­лекулярнымианатомофизиологическими порушеннями. З точки зору nтаких вистав, перевага бачиться в тих видів терапії, які, подібно гомеотерапии, осу­ществляют вплив nна людину на польовому рівні.

З n«польових» позицій багато явищ, а не лише гомеотерапия, nотримують обгрунтування. Стає зрозумілим ритм прийому nгомеопатичних ліків. Якщо зазвичай підтримується концентрація ліків в організмі nі доза дається регулярно, то при гомеопатичному лікуванні, мабуть, под­держивается стан резонансу, і кожен подальший прийом nліків виробляється лише тоді, коли улучше­ние від nпопереднього починає зменшуватися. При такій так­тике nдля лікування досить буває одного або несколь­ких nприйомів. Ліки в цьому аспекті бачаться не як доза, а як імпульс.

Стають nзрозумілими випадки майже миттєвої дії гомеопатичних ліків, значно швидшої, ніж nможна передбачити, якщо мати на увазі всмоктування ліків в кров і включення nйого в обмін речовин. Гомеопатичні ліки не роблять впливу на здо­ровый організм. Не надають вони впливи і в тому слу­чае, якщо вибрані неправильно. Мабуть, лише в хворому nорганізмі виникають специфічні деформації поля, і саме вони є мішенню, точкою nдодатка го­меопатических ліків.

Не мають nзначення об’єм гомеопатичних ліків, що даються, і його носій: у аптеці ліки nготуються на етиловому спирті різної концентрації або на воді у вигляді nрозведень, потім наноситься на гранули молочного цукру і стає зручнішим для nвживання. Гранули можна додавати до їжі в разі, якщо необхідно лікувати nпацієнта без його згоди, і дія ліків буде такою ж.

Цікаво, що nза допомогою деяких «польових» дій можна завдати шкоди людині (польові nхвороби), а за допомогою гомеопатичних ліків, мабуть, не можна. Сюди не nвідносяться загострення, які, окрім гомеопатії, властиві і іншим видам nінформаційного лікування. Чим вище розведення ліків, тим вираженість nзагострень більша. Достовірно доки не можна пояснити при­роду гомеопатичних nзагострень, але Н. К. Симеонова пред­полагает, nщо подібний «сигнал» може говорити про те, що процес лікування, як і сам процес nхвороби, має ко­лебательный характер.

При цьому nорганізм сам потенціює речовини, що потрапляють з їжею, відділяє інформаційний nкомпонент, формуголограмму, і транслює його туди, nкуди необхідно. Ось чому багато елементів в організмі або зовсім не оп­ределяются хімічною дорогою, або визначаються не в тих nмісцях, де діють. У природі, швидше за все, є не один природний механізм потенціювання.

Як вже nвказувалося, для гомеопатичного лікування назва хвороби не має вирішального nзначення, для нього важливіше характеристика пацієнта, що відображає, швидше, nйого планетарні, космічні властивості.

Тут, nнапевно, слід зазначити, що штучний метод потенціювання, запропонований Ганеманом, міг би знайти ширше вживання. Такі добавки можна nробити до їжі, додаючи їй лікувальні властивості. Такі добавки можна робити до nзвичайних ліків, і тоді вони всі попадуть в розряд вітамінів. Такі добавки nможна робити до різних матеріалів, удосконалюючи наше матеріалознавство і nпатентуючи секрет, оскільки жоден хімічний аналіз їх не визначить.

Запропонована nавтором інформаційно-енергетична теорія голограми гомеопатії принципово змінила nнапрям подальших наукових пошуків. Замість спроб знайти в гомеопатичному nпрепараті залишки лікарської речовини ведеться пошук його nінформаційно-енергетичного поля.

На наш nпогляд, також досить цікава робота Н. До. Симеонової, nпроведена спільно із співробітниками Інституту проблем матеріалознавства АН nУкраїни, в якій використовувався ядерно-магнітний резонанс (ЯМР). Були nдосліджені наступні потенції сульфура — СЗ, С12, СЗО, nС200, С1000, С10000. Виявилось, що час релаксації різних потенцій дійсно nвідрізнявся від розчинника і зменшувався у міру збільшення степе­ни nрозведення. У свою чергу, релаксація для кожного розведення була не постійною, nа вагалася. Характер цих флуктуацій ще належить вивчити, але можливо nпередбачити, що ритм цих коливань і є код ліків.

До nінформаційно-енергетичної теорії голограми Н. До Симеонової nдуже близька інформаційно-польова (ІП) теорія професора Р. І. Швебса, яка пояснює эффек­тивность nсверхмалых доз в гомеопатії.

Єство даної nгіпотези полягає в наявності экс­периментально nдоведених інформаційно-польових струк­тур різної природи.

Фізичними nпередумовами ИП-гипотезы є новітні розробки в області nтеорії фізичного ваку­ума: концепції торсіонних полів nі КГНкваркглюонных ниток n(зв’язків) Всесвіту, а також синергетичної моделі, nвиконаної в термінах експериментальної фізики, квантової біології і ін.

Світоглядною nпередумовою гіпотези служать научноэзотерические nучення староєгипетських і халдейських жерців, учення дао, nіндуїзму і буддизму. Буддизм, оповідаючи про пристрій Світу, з вражаючою nдостовірністю описує елементи фізичного вакууму, що стали відомими науці лише в nXX столітті.

Ефект сверхмалых доз може бути обумовлений не лише биофизико-химическими процесами, але і ИП-потенцированием, nтобто зміною (збагаченням) первинного носія (води, цукру і ін.) ІП- в ИП-ингредиент, що має направлену дію на первинне ІП, а nчерез нього — на фізичне тіло об’єкту. Для людини це дія на його біополі або, nправильніше, через його біополе.

ИП-потенцирование — додання потенції (речовині, nорганізму, об’єкту) як ИП-возможности, здатності, nсили, яка може виявлятися при певних усло­виях. nВочевидь, це також і форма існування матерії, взаємозв’язаної з її речовою nструктурою. Гомеопатія передбачає використання як впливаючу nречовину субстрата (наприклад, води), що потенціюється тим або іншим препаратом.

РОЛЬ ЕЛЕКТРОМАГНІТНИХ ПОЛІВ В nМЕХАНІЗМАХ ЛІКУВАЛЬНОГО ЕФЕКТУ ГОМЕОПАТІЇ

Відомо, що nдіяльність живих організмів супроводиться появою nневеликих постійних і змінних електричних струмів і пов’язаних з ними nелектричних і магнітних полів. У функціонуючому мозку, інших органах і тканинах nстабільно виникають електричні струми, що коливаються в межах нано-, пикоампер, а також nмагнітні поля, що досягають мільйонних доль сили магнітного поля Землі. nЕлектричні явища в организ­ме нерозривно пов’язані з nйого живим станом і пред­ставляют собою основу всіх nпроцесів, починаючи від зародження життю і кінчаючи передачею інформації.

Що nздаються, на перший погляд, незначними електромагнітні поля молекул, кліток, nорганів, тканин і систем організму постійно роблять регулюючий вплив на перебіг nвсіх функцій. Вони впливають на стабільність взаємин складових елементів nбіологічних мак­ромолекул і визначають їх просторову структуру. Зміни, що nвиникають при цьому, в міжатомних і міжмолекулярних зв’язках, особливо в nнайбільш чутливих слабких зв’язках, можуть впливати на конфігурацію nмакромолекул і їх комплексирование один з одним. nДоведено, що деякі молекули кліток (наприклад, ферменти, ДНК) є чутливими до nвиключно малих струмів і супроводжуючим їх магнітним полям, що мають опреде­ленную форму хвиль і наднизьку частоту. Вважають, що nпричина такої залежності макромолекул від частоти електромагнітного поля nобумовлена процесами, що протікають на субатомному рівні.

При цьому nполя біоінформаційних вогнищ і систем, входивши в гармонійний резонанс з певними рецепторними nмолекулами організму на атомному і субатомному (протони, ядра, частки) рівні, nздатні нести інформацію, передавати енергію і відновлювати нормальні функції nорганізму.

Функціонування nорганів, що забезпечують життя людини, підтримується стійкою циркуляцією двох nкомпонентів внутрішньої енергії, що постійно протікають в телі nпо замкнутій системі каналів, або меридіанів, завдяки чому підтримується nнормальний енергетичний рівень пов’язаних з меридіанами внутрішніх органів.

Порушення nроботи системи енергетичних каналів, що виявляється в нерівномірному розподілі компонен­тов енергії в органах тіла, наводить до хвороби, а nпрекра­щение циркуляції — до смерті, тому згідно nдревнім канонам лікувальні дії мають бути направлені на відновлення нормальної nциркуляції енергії в меридіанах.

Древнє nвчення про всеосяжну енергію у поєднанні з досягненнями сучасної фізики, що nдовела, що в основі діяльності живої матерії лежать корпускуляр-новолновые nпроцеси, послужило плідним грунтом для народження nнових гіпотез про механізми лікувального ефекту гомеопатії шляхом дії на nсистеми організму спе­цифических резонансних частот nелектромагнітних полів (ЕМП).

Специфічну nзалежність біологічних ефектів ЕМП від їх nінтенсивності і модуляційно-тимчасових параметрів, а також їх здатність nстворювати в організмах кумулятивний ефект можна пояснити тим, що в біологічних nпроцесах істотну, якщо не головну, роль грають інформаційні взаємини. Такі nвзаємини характеризуються перетворенням інформації, її передачею, кодуванням і nзберіганням. Інакше кажучи, біологічні ефекти, обумовлені інформаційними взаи­моотношениями, виникають під дією інформаційних nсигналів, що викликають перерозподіл енергії в орга­низме nі тим самим управляють процесами, що відбуваються в нім. Якщо чутливість nсприймаючих систем досить висока, то передача інформації може здійснюватися за nдопомогою вельми малої енергії і накопичуватися при багатократному повторенні nслабких сигналів.

Дослідження nостанніх десятиліть, присвячені вивченню ролі електричного і іонного оточення nмолекул в біологічних процесах, дозволяють стверджувати, що клітки, тканини і nоргани є структурами з точними біоелектричними характеристиками, які можуть nшвидко і сильно змінюватися при патологічних процесах. У нормальних умовах nробочі частини живих клітин (макромолекули, молекули і атоми) за допомогою nенергії електронів, що отримується в результаті переходу атомних або nмолекулярних структур в якісно нові з’єднання, а також під впливом всіляких ЕМП здійснюють перетворення електричної енергії кліток на nмеханічну, осмотичну, хімічну або теплову. Крім того, дія ЕМП nзмінює взаємозв’язки між макромолекулами, окремими клітками і їх групами, що nсприяє інтеграції або дезинтеграції діяльності складноорганізованих об’єднань кліток і різних nфункціональних систем організму. Універсальність і дивна тонкість біологічних nреакцій обумовлені рухливістю електронів, взаимосвязывающих nміж собою всілякі молекули і що створюють рівновагу між живими структурами, які nє акцепторами і донора­ми електронів і володіють різними біопотенціалами.

Розвиток nідеї про те, що електрони і ЕМП як більш лабільні, nніж молекули, елементи живої матерії несуть енергію, заряди і інформацію, nбудучи свого роду горючим для всіх життєвих процесів, привело багато авторів до nдумки про існування в організмі системи підтримки біоелектричного гомеостазу, nщо забезпечує нормальний фізіологічний стан кліток. Припущення про те, що в nорганізмі існує механізм центральної регуляції ритмічності фізіологічних nпроцесів, согла­сованный з параметрами електричних і nмагнітних полів Землі, що періодично змінюються, і призначений для захисту від nперешкод з боку спорадично возни­кающих інтенсивних nкосмічних ЕМП всіх частотних діапазонів, природно, nнаводить до думки про наявність у вы­сокоорганизованном nорганізмі сенсорної системи, що сприймає зміни ЕМП nзовнішнього середовища.

Ідея про nте, що всі матеріальні об’єкти мають специфічні високодиференційовані nЕМП, властиві лише ним і що містять характерну nінформацію, спо­собную, за наявності у них nрезонансних частот, взаємодіяти з ЕМП інших об’єктів, nлягла в основу теорії інформаційних полів. Відомо, що при взаємодії когерентних n(однакових по фазі і частоті) хвиль спостерігається ефект резонансу, при якому nвідбувається суммация амплітуди хвилі. Згідно цієї nтеорії, гомеопатичний потенційований матеріал є джерелом специфічних зовнішніх nелектромагнітних сигналів, що володіють частотами, резонансними частотам nвнутрішніх осциляторів живих об’єктів.

Енергетичне nтонке тіло людини — це банк даних про стан здоров’я у минулому, сьогоденні і nмайбутньому. Будь-які порушення функції організму можна уловити по хвилевих nсигналах-вібраціях значно раніше, ніж вони виявляться у вигляді хвороби на nмолекулярному, матеріальному рівні, тобто уловити стан передхвороби, nадже дискомфортні суб’єктивні відчуття або хворобливі патологічні симптоми nмають свій енергетичний рівень і відповідні характеристики частоти і довжини nхвилі.

Фізичний nрівень в ієрархії управління вищий, ніж молекулярний, хімічний, і є тоншим nінструментом регуляції процесів життєдіяльності матери­ального nтіла людини. У відповідь реакція організму на лю­бое nдію первинно виявляється на фізичному рівні енергетичної частини тіла, перш ніж nвона реалізується на біохімічній молекулярній структурі. Ю. М. Залесськая вважає, що саме в дії на фізичному рівні nкриється успіх лікування гомеопатичними природними засобами при точному їх nпризначенні. Коли організм хворий, у нього порушені структура і функції певних nелементів в молекулярних структурах патологічного осередку. Необхідно виявити nці порушення і провести їх корекцію в організмі на молекулярному, атомному і nхвилевому рівнях структури тіла. З цим може впоратися лише енергетична nгомеопатія, тобто пошук подібності по резонансному вібраційному відгуку nорганізму пацієнта у відповідь на пропоновані ліки. За допомогою цієї nенергетичної реакції організму можна з великою точністю підібрати необхідне nлікування, визначити його терміни і дозу, а фармацевтам — створити ефективніші nі точно направлені на хворобу лікарські препарати.

 

ВОДА — nНОСІЙ ІНФОРМАЦІЙНОЇ ПАМ’ЯТІ

В даний час nне існує єдиної науково розробленої гіпотези про механізми дії гомеопатичних nліків. Проте поява динамічної моделі життя як когерентного стану ряду складних динамічних nсистем, накопичення експериментальних доказів того, що живі організми реагують nна ЕМП дуже малої інтенсивності по всьому його nспектру, у тому числі в діапазоні наднизькочастотних nколивань (від 0 до 100 Гц), а також відомостей про те, що умови когерентності і nрезонансу між зовнішніми і внутрішніми електромагнітними частотами визначають nстійкість такої складної біологічної системи, який є організм, дозволяють nзробити важливі виводи. Один з механізмів ефективної дії гомеопатичних ліків nможе полягати в їх здібності до нелокальної взаємодії через свої резонансні nчастоти з природними осциляторами електромагнітних хвиль, що активно діють, в nживому організмі. При цьому висока ефективність украй розведених гомеопатичних nпрепаратів може реалізовуватися шляхом передачі спе­цифических nбіоінформаційних потоків енергії, когерентних з тими nчастотами функціональних систем організму, які надають благотворний ефект і nналаштовують організм на стан здоров’я і підтримку процесу гомеостазу.

Для nпояснення механізмів дії гомеопатичних ліків деякі дослідники використовують nнові ідеї про біоінформаційні властивості систем.

Йдеться про nдопущенні, що в процесі послідовного динамічного ритмічного «потоншення» nречовини (потенціювання) його цілющі сили переносяться на «медіум», тобто в nрозчин. Вважають, що інформаційна дія матеріальних часток речовини передається nчерез зміни властивостей розчинника. Особливу увагу при цьому приділяють водній nфазі спирто-водного розчину. Вода в процесі динамизации набуває специфічної полімерної форми, що nвідображає конфігурацію молекул розчинної речовини («структурні відбитки», n«зображення», «стереоспецифические изотоксические полімери»). Вважають, що кількість nінформації розчинної речовини при цьому може репродукуватися від його хімічної nдії. Вода, «вічна незнайомка», на думку фізиків, відрізняється структурним nрізноманіттям комплексів простих молекул. Таким чином, вода може «зберігати nпам’ять» про біологічно активні молекули, що контактували з нею і зниклих в nрезультаті багатократних розведень. Іншими словами, діє не молекула, а «пам’ять nпро неї», тобто система свідомо амолекулярной nприроди. А. Ф. Возіанов і Н. К. Симеонова nвважають, що у міру послідовних розведень і струшування в середовищі виникає nінформаційно-силове поле, що посилюється у міру потенціювання. Гомеопатичний nпрепарат ці автори визначають як інформаційно-енергетичний комплекс, здібний до nпереходу з одного носія на іншій, володіє біологічною дією у відсутності самих nліків.

Яким же nчином сигнальне роздратування препарату сприймається організмом? Це питання nзалишається відкритим, але вочевидь, що на рівні сприйняття або невосприятия цього сигналу (інформації) вирішується, чи nбуде засіб ефективним (за принципом «ключ — замокнув»). З приводу сприйняття nгомеопатичної інформації висловлюється ідея про можливість простої передачі nінформації від однієї порції води (ліки) у водне середовище організму.

Сьогодні ми nрозглядаємо воду як звичайну фізичну субстанцію. Багато століть назад до неї nвідносилося з релігійною повагою і цінувало набагато більше. У міру того як nлюдина оволодівала силоміць води і використовував її в технічних цілях, він nстав розглядати її лише як матеріал. Є багато дивного в цій найбільш поширеній, nале незвичайній речовині, яка ми не це­ним по nгідності. Не маючи смаку, кольору, запаху, вода загадкова і складна для nвизначення. Вода утворює сферичну форму в цілому або мініатюрну копію Землі, nживої клітини, завжди прагне об’єднатися з іншою водою, володіючи сильним nзлипанням на відміну від інших рідин. Молекули води люблять «триматися за руки» nз іншими молекулами спеціальними зв’язками, званими водневими. Вона є nуніверсальним розчинником і абсорбує величезні кількості розчиненої речовини. nПереварювання і метаболізм неможливі без неї.

Вода також nрозчиняє гази з повітря (кисень і вуглекислий газ), забезпечуючи їх циркуляцію nв біосфері. Вона очищає і балансує всю атмосферу і контролює метаболізм всіх nокеанів. Вода володіє незвичайно високою здатністю поглинати і зберігати тепло.

Людина nскладається з води на 95 % у дитинстві і на 60 % — в старості. Мозок є вологою суб­станцию. Найбільшою зміною при старінні організму є nвтрата води.

Всі nречовини при розчиненні у воді утворюють оболонки гідратів — водні області nпоблизу розчинених речовин, в яких молекулярно-статичні властивості води nзмінені в порівнянні з такими в чистій воді. Кожній частці розчиненої речовини nвідповідає конкретна структура оболонки гідрата. Ці nструктури для деяких речовин можуть збігатися, але при початковому розгляді nможна стверджувати, що кожна розчинена речовина має структуру оболонки гідрата. Структура води представляється як суміш всіляких nструктур гідратів, які можуть в ній утворюватися.

Структура nводи представляється як набір мерехтливих кластерів, або, точніше сказати, nнабір мерехтливих зародків всіляких кластерів, а ще більш образно — набір nосновних мікроблоків для будівництва всіляких nструктур оболонок гідратів. Отже, розчинення речовини означає фіксацію n(звичайно, відносну) конкретного вигляду структур гідратів, які відповідають nданій розчиненій речовині. При цьому частки ра­створенного nречовини оточені оболонками гідратів, а у вільній воді, що залишилася, nпереважно утворюють мікроблоки частин цих оболонок nгідратів. Існують також структури води, співпадаючі по топології і симетрії з nбіополімерами і створюючі з ними за рахунок водневих nзв’язків гідратовані форми, що тим самим стабілізують їх просторову структуру. nНе слід вважати ці структури води статичними, їх стійкість може зберігатися і nпри значному видаленні молекул. Внаслідок цього можливий не лише динамічний обмін nз довкіллям, але і велика рухливість молекул води в самих структурах. nВстановлено також, що по довжині цих структур є впорядковані ланцюжки молекул nводи — «одновимірні ланцюжки», що робить можливим ре­ализацию nмеханізму протонної провідності по цьому універсальному «токопроводу».

У системі nмолекул води переміщаються не іони оксонію і гидроксила, а області стискування і розрядки середньої nщільності протонів, що «розмазали», в системі. Ефект «розмазання» є результатом nколективних нелінійних взаємодій в системі. Саме ця обставина забезпечує nвиключно високу стійкість відповідних переміщень протонів. При цьому nвластивості води визначаються як тривимірною полімерною структурою, так і nіснуванням мікрокластерів, які можуть набувати nдодаткової стабільності. За рахунок високої рухливості протон (знаходячись в nзовнішньому ЕМП) мігрує по структурі з відносно nжорсткими водневими зв’язками і ефективно збільшує енергію взаємодії молекул nводи, що веде до додаткової стабілізації кластерів, що складаються з молекул nводи, організованих в одновимірні ланцюжки. Знаходячись в ЕМП, nіони оксонію і гидроксила, nрухаючись з однієї крапки, в якій вони виникли при розпаді димера nводи, і обертаючись в одній площині, але в протилежні сторони, орієнтуватимуть nнайближчі молекули води, як би «нанизы­вая їх на nарку».

Таким nчином, доведені положення В. Я. Антонченко і ін., які nлежать в основі взаємозв’язку характеристик процесів, що протікають у водних nсистемах, з характерис­тиками гомеопатичних ліків.

Процеси nпотенціювання в гомеопатії наводять до утворення мікробульбашок nкавітацій (пустотних) в рідині. Схлопиваніє цих nбульбашок наводить до дис­социации молекул води і, nкінець кінцем, до утворення протонів, які необхідні для стабілізації структур.

Умови nстійкості структур пов’язані з процесами перенесення заряду. Тому вони nволодіють випромінювальними характеристиками. Вже при першому потенціюванні nвідбувається утворення великого потоку заряджених часток, і диссипативні nструктури (механічні системи, повна енергія яких при русі убуває, переходячи в інші nвиди енергії) набувають певної стійкості. З цієї миті вода набуває нових nхарактеристик — випромінювальні, якими вона зобов’язана конкретній розчиненій nречовині, хоча надалі присутність у воді розчинених речовин вже не є nпринциповою. Всі гомеопатичні ліки мають свій частотний спектр випромінювання, nі існує зв’язок між багатьма частотами гомеопатичних ліків і водних структур, nщо знаходяться в організмі людини.

Гомеопатичні nліки готують як в рідкому вигляді, так і шляхом насичення приготованих з цукру nкрупи­нок або пігулок. При цьому їх поверхня представляє високодисперсну nсистему, покриту мікроскопічним (порядка сотня nангстрема) шаром води, в якому протікають такі ж випромінювальні процеси, як і nв рідких гомеопатичних ліках

В даний час nзапропонована гіпотеза про те, що живий організм є «біолазером», nособливим когерентним фізичним станом, що володіє, в якому в біорегуляцію залучені низкоинтенсивная nкогерентна електромагнітна радіація, а також біофотони, nджерелом яких служать когерентні осциляції в клітинній ДНК. Вважають також, що nуніверсальний процес когерентного збудження електромагнітних частот n(мікрохвиль, інфрачервоного, видимого і ультрафіолетового випромінювання) може nуправляти розвитком форм життя, а також процесами здоров’я, хвороби і одужання. nЯк уже згадувалося, живий організм утворений безліччю високорегульованих nскладних динамічних систем, які проявляють стійкість в певних режимах їх nвзаємозв’язків. Ці системи володіють власними ритмічними властивостями, які nможуть змінюватися під впливом зовнішніх і внутрішніх полів енергії, але nповертаються до оптимальних со­стояниям завдяки nгомеостазу. Стан хвороби, як по­лагают, виникає із-за nрозладів регуляції когерентної електромагнітної основи життєвих процесів і nруйнування їх внутрішніх осциляторів, але воно може бути усунене, якщо організм nотримує специфічні зовнішні електромагнітні потоки енергії, резонансні nоптимальним частотам його динамічних систем.

ТЕОРІЯ ІМУНОБІОЛОГІЧНОЇ ІНТЕРФЕРЕНЦІЇ

Досягнення nбіологічної і хімічної науки дозволяють чітко представити фармакодинаміку nосновних лікарських речовин. Це процеси, механізм дії яких визначається їх nхімічною структурою.

При nлікарській терапії за принципом подібності механізм дії всіх ліків, як вказує nН. І. Слуцкин в роботі «Лікарська иммунофармакотерапия», nне залежить від їх хімічної природи, а в основному полягає у вибірковій тканетропности і вживанні в субмінімальних nдозах цих засобів, тобто лікарські засоби діють на ті ж тканинні структури, що nі патогенний агент.

Проте nхімічною структурою вживаних засобів нехтувати повністю теж не можна. Принцип nподібності, як вважає Н. І. Слуцкин, — це емпірична nформула, узагальнювальна багатовіковий досвід nлікування. Він відображає об’єктивний зв’язок між хвороботворною і лікувальною nдією ліків, тому лікар користується цим принципом як орієнтиром для вибирання nлікувальних засобів: зіставляє симптоми природної і лікарської хвороби, nсуб’єктивні і об’єктивні сигнали патологічних процесів і вибирає для терапії що nподібно діє лікарське сред­ство. Засіб патогенезов лікарської і природної хвороби визначається nтим, що лікарські речовини вибірково діють на ті ж тканинні структури і нервові nрецептори, що і патогенні агенти. Нервово-дистрофічні процеси, що розвиваються nпри цьому, викликаються різними етіологічними чинниками, але вони мають nзагальні закономірності патогенезу.

У основі nбудь-якого патологічного процесу, як вважає Н. І. Слуцкин, nнезалежно від зухвалих його причин, лежить порушення гомеостазу і інтенсивності nобміну у зв’язку із зміною активності метаболічних мембран. Дистрофічний nпроцес, наприклад, може виникнути в результаті психічної травми або дії nкороткочасного подразника.

При гомеотерапии включається функціональний апарат nімунобіологічної інтерференції — приладовий кібернетичний пристрій, який nпідтримує гомеостаз внутрішнього середовища клітки і цілісного організму.

Як вважає nавтор, ліки всмоктуються слизистою оболонкою рота і через гистогематические nбар’єри проникає безпосередньо в живильне середовище клітки. Зважаючи на nвибіркову проникність цих бар’єрів лікарські речовини залежно від физико-хімічних властивостей проявляють різну тканетропность.

Лікарська nречовина, що тонко диспергує, за допомогою nультрафільтрації проникає через патологічно змінену оболонку хворої клітки в її nсубстрат. Чужорідний агент (ліки) збуджує протоплазму. У відповідь на nроздратування в мембранах і оболонці клітки відбуваються nструктурно-функціональні зміни: пори стискуються, оболонки ущільнюються, її nпроникність і метаболічна активність знижуються.

Хворі nклітки володіють підвищеною чутливістю і реактивністю, тому реакція виникає при nмінімальному роздратуванні. Рефлексогенною зоною служить внутрішнє середовище nклітки. Ліки вносять кванту енергії в живу динамічну систему і збуджують її, nвикликають захисний целлюлярно-барьерный рефлекс. На nдумку Н. І. Слуцкина, цитобарьерный nрефлекс може бути викликаний особливою чужорідною речовиною, введеною в субмінімальній дозі, незалежно від його хімічної природи n(навіть інертним), а також в разі підвищення константи мікроелементів, що nмістяться в клітці, тобто у всіх випадках порушення гомеостазу. При такому nстані нарушает­ся проникність оболонок кліток і nмембран гистогемати- ческих nбар’єрів, відбувається порушення контакту клітки з патогенним агентом, nнормалізується обмін, восстанавли­вается гомеостаз nвнутрішнього середовища клітки.

Лікарське nпосилення фізіологічних бар’єрів наводить до неспецифічної десенсибілізації, nпідвищує природний імунітет кліток і тканин. Гомеотерапія nсприяє обмеженню і навіть припиненню дистрофічного процесу в хворих клітках і nоберігає від заболе­вания ще не уражені клітки і nтканини. Механізм такого лікувального процесу, мабуть, поєднує в собі елементи nпрофілактики і терапії. Ліки, застосовані за принципом подібності в субмінімальній дозі, інтерферують nяк з мікробами, так і з ендогенними патогенними метаболи­тами nі токсинами. Патогенні подразники не рецептируются, а nвитісняються з середовища обміну кліток. Це сприяє зняттю функціонального nспазму, викликаного дією токсинів на рецепторні прилади, нормалізації трофічної nіннервації, усуненню патологічного вли­яния.

Як тільки nдистрофічний процес ліквідований в клітці, він уривається і всюди. Виникають nхімічні ланцюгові реакції, через посредство кортиковисцеральных рефлексів нормалізується трофіка в nтканинних системах.

Вступають в nдію фізіологічні і раніше загальмовані імунобіологічні сили організму, nнаправлені на знищення патогенного агента і усунення інтоксикації за допомогою nфагоцитозу, а також антитіл і антитоксинів, активізується мезенхіма.

Завдяки nнормалізації обміну відновлюються зв’язки кіркових і вегетативних центрів nнервової системи. Динамічний патологічний стереотип змінявся дина­мическим стереотипом нормальною фізіологічною дея­тельности організму — настає одужання.

Лікувальний nефект гомеотерапии визначається адаптаційний nтрофічними рефлексами, що підсилюють фізіологічні бар’єри організму: nпроміжно-клітинний, гистогематический, нирковий, nпечінковий і кишковий. При цьому нормалізується гомеостаз і підвищується nприродний імунітет.

Гомеотерапія переслідує не лише лікувальну і nпрофілактичну мету, але і попереджає загострення хронічних хвороб. Гомеотерапія не викликає ні побічної дії, ні тератогенної активності, не наводить до воз­никновению nстійких форм мікробів — збудників інфекції.

Гомеотерапія здатна захистити клітку від nбудь-якого патогенного агента (мікроба, метаболита, nтоксину), оскільки спирається на неспецифічний клітинний імунітет.

На підставі клінічних досліджень і теоретичних даних автор робить nвивід, що інтерференція вірусів і принцип подібності Ганемана nвитікають з обший закономірності імунітету. Цю закономірність він сформулював nтак: при порушенні гомеостазу внутрішнього середовища клітки виникають цитобарьерные рефлекси, завдяки яким порушується контакт nміж кліткою і пато­генным агентом, припиняється проникнення nцього аген­та безпосередньо в живильне середовище кліток і тканин, внаслідок nчого нормалізується трофіка організму. Це і є неспецифічний структурний nімунітет.

Імунобіологічна nінтерференція є адаптаційною стресовою реакцією організму, що склалася у nфілогенезі. Структурний імунітет забезпечується як цитобарьерными nрефлексами, що знижують міру проникності метаболічних мембран кліток, так і nгуморальним чинником — виділенням білкової речовини клітки інтерферону, що nущільнює метаболічну мембрану. Цей вигляд імунітету забезпечує неспецифічну nрезистентність організму, не пов’язану з утворенням антитіл. Це лінія оборони nорганізму, яка стоїть на дорозі хвороботворного агента до чутливої клітки, nрозриває його контакт з кліткою, організовує приплив патологічної інформації.

Гомеотерапія використовує цей фізіологічний nзахід проти хвороби для здобуття лікувального ефекту. Н. Ф. Гамалея, nвідзначаючи, що у всіх випадках інтерференції вірусів створюється тканинний nімунітет блокадою клітки посреством одного вірусу проти nпроникнення іншого.

У клітках nстикаються подразники різної сили. Сильний дратує клітку, а слабкий викликає в nній захисну реакцію. Речовина в токсичній дозі ушкоджує клітинні структури, це nж речовина в мікродозі, навпаки, викликає адаптаційно-трофічний рефлекс, що nоберігає клітку від дії хвороботворних агентів.

Субмінімальні дози ліків проникають через гистогематические і межуточноклеточные nбар’єри, дратують протоплазму і органели клітки, не пригнічуючи при цьому її nжиттєдіяльності, викликають захисний целлюларнобарьерный nрефлекс.

Гомеотерапевт має можливість емпірично підібрати nдозування ліків з врахуванням функціональної мобільності організму, стадії nпроцесу, типа нервової діяльності хворого, супутніх захворювань і ряду інших усло­вий, визначуваних в порядку індивідуального підходу, з nврахуванням реакції організму на дію ендогенних і екзогенних чинників.

Ліки при nрозведенні набувають физико-хімічних властивостей, nнеобхідних для участі у феномені інтерференції, причому субмінімальна nдоза їх повинна відповідати функціональній лабільності хворої клітки.

При гомеотерапии дозування ліків і частота їх прийому nвідповідає фазам захворювання: у гострому періоді інтерференція протікає nособливо напружено, що вимагає частих прийомів ліків.

Імунобіологічна nінтерференція як гомеостатичний функціональний апарат знаходиться під nуправлінням вищих вегетативних центрів, що відають гомеостатичним регулюванням.

У механізмі nгенерализованных целлюлярно-барьерных nрефлексів беруть участь центральні эндокринновегетативные nрегулювальники обміну. Механізм иммунобиоло­гической nінтерференції пояснює принцип подібності. Він підтверджує його об’єктивність і nнаукову інтуїцію Ганемана.

Лікарські nречовини, призначені на підставі принципу подібності, діють по механізму nімунобіологічної інтерференції. Це — лікарська імунізація організму.

Лікувальний nефект гомеотерапии, як стверджує Н. І. Слуцкин, визначається адаптаційно-трофічними рефлексами, що nпідсилюють фізіологічні бар’єри орнізма. Механізм nлікарської іммунофармакотерапии заснований на nімунобіологічній інтерференції.

Тому nлікарська иммунофармакотерапия з емпіричної стає nнауково обгрунтованою експериментально. Грань же між nгомеопатичною і класичною фармакотерапией стирається.

Таким чином, nпоки що немає точного теоретичного обгрунтування nвпливу гомеопатичних засобів. Відкриття С. Ганемана nнабагато випередило теоретичні можливості медицини, і зараз, більш ніж через n200 років, ще далеко не вивчені всі процеси, що відбуваються на клітинному і nмолекулярному рівні під впливом гомеопатичного лікування.

Для nпобудови теорії гомеопатії потрібні серйозні дослідження в області нейробиологии, зокрема нейротрансмиттерных nсистем мозку (моноаминергических, холинергических, nГАМК-ергичеських, пептидергических), nнейроэндокринного каналу регуляції і нейроімунних сполучень.

На жаль, nпояснення ефектів гомеопатії в даний час має безліч білих плям. Проте логічно nвважати, що такі критичні зауваження відносяться не стільки до гомеопатії, яка nна емпіричних спостереженнях багато разів підтвердила дієвість своїх «догм», nскільки до сучасної науки, нездібної доки дати задовільне пояснення переконливо nдоведеним в гомеопатії закономірностям. Наукове обгрунтування nгомеопатичного методу лікування залежатиме від успіхів не лише медицини, але і nбіохімії, імунології, нейробиологии, фізики і ін.

 

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Приєднуйся до нас!
Підписатись на новини:
Наші соц мережі