Предмет та завдання психіатрії та nнаркології, історія розвитку. Організація допомоги хворим із психічними nпорушеннями. Особливості структури психіатричної лікарні й диспансеру. Принципи nдогляду за психічно хворими.

Методи психіатричного дослідження. nКласифікація психічних розладів, поняття психопатологічного симптому, синдрому nта захворювання, регістри психічних розладів.

Загальні принципи лікування, nреабілітації та експертизи психічних захворювань та розладів.

Порушення відчуття та сприймання. nПорушення пам`яті.

Скільки часу існує людство, стільки існують і хвороби nлюдини. Прийнято розрізняти хвороби соми тіла і хвороби психіки. Потрібно nзауважити, що організм це одне ціле. Тому патологічні процеси, які уражають nтіло – обов’язково, в тій чи іншій мірі, (викликають реакцію)  зі сторони психіки і, навпаки, психічні nхвороби мають сомато-неврологічні розлади, які проявляються  в різних пропорціях. Наприклад, приблизно 30 n% хворих переносять після грипу короткочасний астеноневротичний синдром. Кожна nтретя жінка після пологів має період післяпологової депресії тривалістю до nодного тижня. Від 30 до 50 % хворих, які тривало лікуються у лікарів nсоматоневрологічного профілю, в дійсності страждають так званими nфункціональними психосоматичними розладами, які при неправильній діагностиці і nлікуванні переходять в органічну патологію, або  nнабувають хронічного перебігу, що часто стає причиною довготривалої nвтрати працездатності   або інвалідності.

За даними ВООЗ, на початку 90-х років ХХ століття тою чи nіншою формою розладу психіки страждало приблизно 400 млн людей (тобто кожен n13-й). Згідно прогнозу це число буде збільшуватись головним чином за рахунок nпродовження життя. Відділ психічного здоров’я ВООЗ вважає, що одночасно з nростом субпопуляції молодих людей збільшиться число хворих шизофренією. А поряд nз подальшим зростанням тривалості життя будуть зростати інволюційні і старечі nпсихози. В зв’язку nз ростом травматизму, в першу чергу як результат автодорожних пригод обов’язково збільшиться число хворих  з посттравматичними порушеннями психіки. nВідмічається бурхливий ріст неврозів і нейротизації населення,   спричинений урбанізацією, технізацією, nускладненням життя із-за високої комунікабельності, потреб оперативного nвирішення важливих завдань, та інше. Нарешті, потрібно бути готовим до появи nзовсім нових соматогенних і інфекційних психозів, зумовлених появою нових nхвороб типу ВІЛ-інфекції чи професійних захворювань, пов’язаних з тривалим nперебуванням в стані невагомості чи з причини катастрофічного погіршення nекологічного стану, в тому числі радіаційної обстановки. Технічний прогрес nнеодмінно призведе до появи нових класів наркотиків і токсичних речовин, в nтому  числі і психотропної зброї, що в  принципі викличе нові види наркоманій і токсикоманій nа, при певних обставинах, і масових психозів внаслідок застосування бойових nотруйних речовин з психотропною дією.

Згідно офіційних даних в Україні за 9 років (з 1986 по n1994 рр) число психічних розладів зросли на 86,9 %,  розумова відсталість – на 66,5;  зареєстрованих наркоманів збільшилася у 2,5 nраза.

Відомо, що в США близько 50 млн людей мають різні nзахворювання мозку, які завдають суспільству збитків на 305 млрд. доларів nщорічно. Не випадково 101 сесією Конгресу США 13 липня 1989 р. прийнятий Закон n101-58 про оголошення 1990-1999 років “Десятиріччям мозку”.

Згідно стандартів цивілізованого світу так звані сімейні nлікарі і медичні сестри здебільшого виконують також роль “духівників для nсім”ї”.

Завданням психіатрії – однієї з галузей клінічної медицини n– є вивчення походження і сутності психічних хвороб, їх клінічних проявів, nлікування і профілактики. В сферу завдань психіатрії входить також проведення nтрудової, військової та судово-психіатричної експертиз, а також організація nпсихіатричної та наркологічної допомоги населенню.

Еволюція психічної діяльності

 

 

З точки зору nматеріалізму і еволюційного підходу до розвитку всіх систем, які визначають nжиттєздатність і поведінкові реакції живих істот вважається, що у ході розвитку nжиття психіка виникла не випадково, а необхідно. В принципі, істотним для життя nє обмін речовин між організмом і середовищем. Організм може жити лише засвоюючи nпотрібні йому речовини з навколишньої природи. Необхідною ж умовою обміну nречовин є взаємодія тваринного організму з середовищем і пристосування до nнього. Отже потреби пристосування і привели до зародження і розвитку у тварин nздатності відображати зміни середовища.

Першим живим істотам властива була лише подразливість, що nє необхідною умовою для обміну між організмом і середовищем. На основі nподразливості виникла далі чутливість, тобто здатність відчувати в її перших nелементарних проявах. Сучасні наукові дані дають підстави вважати, що психіка nзародилась у тварин у формі недиференційованої здатності відчувати вже на перших nетапах їх біологічної еволюції.

    Подразливість властива найпростішим nодноклітинним тваринам, у яких немає нервової системи і спеціалізованих органів nчуття. На різні подразнення (хімічні, світлові, електричні) вони відповідають  загальними реакціями всього організму.

      Пізніше з’явились багатоклітинні організми з nдиференційованими органами і системами. У зв’язку з розвитком органів руху у них з’явились органи чуття. Сприймання і nчуття небезпеки вимагали активної дії, що призвело до появи примітивних органів nруху. Щоб точніше відповідати руховими реакціями еволюція відповідала розвитком nкінестетичних органів чуття, а потім у більш досконалих організмів органів nзору, слуху і т.п. Щоб інтегрувати системи чуття і руху еволюційно з’явились nнервові елементи і нервова система. Щодо психічних проявів нижчих тварин таких nяк гідри, медузи, тощо, з їх дифузною нервовою системою,  то пристосування їх до середовища nздійснювалось через прості безумовні рефлекси. У безхребетних з складнішою n(ланцюжковою) нервовою системою спостерігається раціональна, в плані виживання nі продовження роду, складна безумовнорефлекторна, або інстинктивна діяльність. nКожен вид такої діяльності є ланцюг рефлексів, в якому закінчення попереднього nє збудником для наступного рефлексу.

Уже у безхребетних з’являються зачатки пам’яті, основною яких є закріплення nтимчасових нервових зв’язків. Загальновизнано, що краще розвинена здатність виробляти nіндивідуальні форми поведінки, властива савцям з їх розвиненими півкулями nголовного мозку. Матеріальним субстратом цих індивідуальних форм поведінки є nкора великих півкуль головного мозку і утворювані в ній тимчасові нервові nзв’язки.

       Кожна реакція, а тим більш навичка є nрезультатом аналітико-синтетичної роботи мозку тварин. Отже навичка утворюється nне випадково, а закономірно на основі вироблення умовних рефлексів і nосмислювання ситуації принаймні на конкретно-образному рівні.

Поведінка хребетних як і безхребетних тварин включає в nсебе, як вроджені видові, так і індивідуально набуті компоненти. Але nспіввідношення між ними змінюється у хребетних тварин в напрямі зростання  питомої ваги індивідуальних компонентів у їх nповедінці. Ця зміна співвідношення між вродженим і набутим у пристосувальній nдіяльності особливо помітно виступає у савців, зокрема у собак, вища нервова nдіяльність яких, як показали дослідження І.П.Павлова, має чимало спільних рис з nвищою нервовою  діяльністю людини.

       nВсе це говорить про дальший розвиток у цих тварин їх здатності nвідображати об’єктивну nдійсність. Незаперечні факти вказують передусім на високий розвиток у них nрізних видів відчуттів (зорових, слухових, рухових, дотикових, нюхлвих тощо). nВідчуття ці по-різному у різних хребетних тварин залежно від умов існування, до nяких вони пристосовані.

      nБільш розвинені хребетні тварини відображають не лише окремі властивості nпредметів зовнішнього світу, а й деякі предмети в цілому. Отже відбувається nперехід від відчуттів до сприймань предметів. Доказом цього є утворення умовних nрефлексів і навичок.

      nРозвиток здатності nвпізнавати в своїй діяльності об’єктів чи феноменів сприймання, призводить до виникнення у nних емоційної
nобразної пам’яті. nВідомо, що свійські тварини знаходять дорогу додому, впізнають двір, де вони nживуть, господаря і т.д. Собака знаходить їжу, заховану у певному місці, коли nйому наперед показати, де її ховають,  nвпізнає людей, з якими він зустрічається, пам’ятає, як ці люди до нього nвідносились.

      Вище розвинені хребетні тварини nвідображають в своїй пристосовній діяльності не лише окремі предмети nзовнішнього світу, а й деякі відношення між ними. Характеризуючи це nаналізування і синтезування тваринами (собаками) подразнень, що йдуть з nсередовища. І.П.Павлов зазначае, що його можна і слід назвати елементарним, конкретним nмисленням.

       Багатьом хребетним тваринам, особливо nптахам, кішкам, собакам тощо властиві і диференційовані емоції. Згідно з nканонами класичної загальної психології вони породжуються задоволенням або nнезадоволенням їх біологічних потреб і нерідко набувають великої сили. Докладні nописи проявів різних емоцій у тварин починаються з Ч.Дарвіна.

         В сучасному природознавстві ведучою є nтеорія нейропсихізму, згідно з якою психіка є тільки в тварин, що мають нервову nсистему. Еволюція хребетних тварин йшла по шляху ускладнення будови і nфункціонування в них головного мозку. Збільшення відносної ваги мозку на nокремих ступенях розвитку демонструється з допомогою індексу Я.Я.Рочинського n(відношення квадрата ваги мозку до ваги тіла): у напівмавп він складав n0,13-1,37; у нижчих мавп – 0,56-2,22; у людиноподібних мавп – 2,03-7,35; у nдельфінів – 6,72; у слона – 9,62; у людини – 32,0. Ці цифри показують, nнаскільки велике місце займає мозок людини в системі його тіла, а значить і в nорганізації психіки.

 

         Важливо відзначити, що збільшення nоб’єму і ваги мозку зв’язано не з ростом найбільш старих, стволових відділів, а nз розвитком великих півкуль. У людини найбільшого розвитку отримує кора nпівкуль, при цьому найбільш інтенсивно формувались нові ділянки кори n(неокортекс), які у нижчих хребетних лише появились. Древні відділи кори у nлюдини складають лише незначну частину кори.

Таким чином, якщо nспівставити більшість фактів і інтерпретувати їх з позицій матеріального nсубстрату забезпечення елементарних психічних функцій, то стає очевидним, що хребетні nтварини досконаліше відображають об’єктивну діяльність ніж безхребетні. Не nвикликає сумнівів  встановлена nпсихологами закономірність, що розвиток здатності  відобарження є продуктом дальшого розвитку nвсієї життєдіяльності цих тварин і їх нервової системи, особливо у людини.

 Історичний нарис nрозвитку психіатрії у світі та в Україні

В історії становлення психіатрії як nнауки і організації практичної допомоги населенню найбільш рельєфно nвідзеркалюється динаміка розвитку всієї медицини. Ось чому поглиблене nзнайомство з основними етапами розвитку психіатрії є доцільною для формування nшироти кругозору майбутнього медика.       nДонауковий період nпродовжувався від стародавніх часів до появи елінської медицини. Медична nдопомога психічно хворим в той час не надавалась або була примітивною. nВважалось, що в агресивних і небезпечних хворих вселився злий дух, тихі і nспокійні нерідко користувались повагою як любимці богів; перших гнали і били, nза другими доглядали.

В пригодах відомих нам nз “Одісеї” уже в ті часи  існували nпримітивні зачатки психіатричної експертизи, достеменно психічно хворих не nбрали до війська. Наприклад, коли Одісей не хотів іти воювати, він прикинувся nбезумцем, почав орати волами землю і “сіяв” зорану землю сіллю. Щоправда така nпримітивна симуляція йому не вдалась і йому таки прийшлось приймати участь у nТроянській війні і інших ”.

Друга епоха обіймає древню греко-римську медицину, коли nвперше з’явились nспроби надати медичну допомогу душевно-хворим, безумство яких почали розглядати nяк хворобливе  явище.  

 

       n

В античні часи поступово вкорінилась думка про те, nщо  психіка як здорової, так і хворої nлюдини, знаходиться в межах тіла, що розум пов’язаний з роботою головного мозку.  Алкмеон відкрив головні нерви органів nвідчуттів і визначив їх початок на периферії, а закінчення в головному  мозку. А Гіпократ  остаточно визначився: мозок – це орган nпізнання і пристосування людини до середовища. Це підтверджується його словами: n“Потрібно знати, що, з одного боку, насолоди, радощі, сміх, ігри, а з іншого n-  прикрість, сум, незадоволеність і nскарги – походять від мозку… Від нього ми стаємо безумними, маячними, нас  охоплює тривога і страхи, або вночі, або з nнастанням дня”. Так вперше було сформульовано на віки, що психічні nзахворювання, як і всі інші хвороби мають свою анатомічну локалізацію. nНепересічний вклад Гіпократа в різні галузі медицини в тому числі в психологію nі психіатрію полягає в розробці класифікації темпераменту, запропонував nцеребрально-гуморальній теорії психозів. Розвитку ідеї  Піфагора про можливість передавання хвороб по nспадковості в тому числі і  епілепсії. nВін ввів початкові елементи психіатричної термінології: меланхолія, манія, nфреніт, паранойя, епілепсія, розробив елементарну диференційну діагностику nепілепсії, а також станів манії і меланхолії.

Цельс розрізняв три види психічних розладів: 1) гостре nзахворювання – френіт; 2) більш тривалу – меланхолію;  3) найбільш тривалі хвороби: а) розлади nсприйняття; б) розлади мислення. Він рекомендував диференційований підхід до nутримання і лікування хворих.

Третій період – період  nсередньовіччя з поверненням людської думки на стадію донаукового nсвітогляду в цілому і медицини також. Наступили  nвіки з їх містикою і ехоластикою, які душили всі зародки в науках nкрім  богослів’я.

 В VII столітті арабські вчені почали  широко використовувати досягнення nгреко-римської науки. Почався трьохсторічний період розквіту мусульманської nкультури (732-1096 рр). І в той час коли в Середній Європі панує матеріальне і nдуховне зубожіння, сіється просвіта повсюду куди проникає іслам.

Заснувались госпіталі, які обслуговували хворих в тому nчислі з порушеннями психіки. При цих госпіталях функціонувала школа nлікарів-прообраз сучасних медичних вузів, де  nчитались лекції. В 854 році в Каїрі була відкрита лікарня з відділенням nдля душевно хворих..

В Европі в той час nцерква зосередила в своїх руках великі земельні володіння, але саме духовенство nбуло єдино грамотна частина населення і обидва ці фактори  разом взяті – матеріальне забезпечення і nосвіта – привели до того, що медицина, як в античні часи відірвалась від nрелігії, нову вступила в союз з церквою.  nДо монастирів приходили паломники, а самі монастирі виконували роль nфортець, Люди хворіли і їм потрібно було надавати медичну допомогу. Ось чому nпри монастирях один за одним стали виникати притулки на чолі яких ставився nначитаний в древніх рукописах монах напів-лікар, напів-знахар, до 14 століття nдушевно-хворих ефективно не лікували, бо не сягла  відповідного рівня медицина.

Пізніше, коли nекономічний розвиток зумовив розростання міст в них,     окрім ремісників, вояків, духовентсва і nкупців почали   скупчуватись   і психічно-хворі, які поширювали пошесті, nвчинювали небезпечні дії, особливо пожежі, які були  бичем тогочасних міст, перетворювались у nсоціальну проблему. Суспільство вимушене було охороняти себе від людей з nпорушеною психікою. Магістрати розпочали вимушено займатись “психіатричною” nсправою.

Проте в часи великих nхрестових походів і масових індукованих психозів офіційні органи не могли дати nради зі значною кількістю душевних хворих і в країнах де лютували суди nсвятійшої інквизиції знову запалили вогнища на яких спалювались люди nзапідозрені в стосунках з нечистою силою в том числі і основна маса психічно nхворих.

      nВ країнах де інквізиція не мала значного впливу для ізоляції і  утримання душевнохворих будувались спеціальні nприміщення, так звані “ящики для буйно помішаних” і “будинки для дурних” як nправило при тюрмах або при монастирях. Так в Лондоні знаменитий Бедлам при nВіфліємському монастирі був започаткований в 1247 р. а перші психічно хворі nпочали поступати в 1400 р. В Гамбурзі в 1376 р. в одній із веж міської стіни nбула влаштована камера під назвою “карцер для безумних або карцер для дурнів”. nВ стінах подібних приміщень були прорубані маленькі щілини, через які за nневелику плату могли спостерігати  за nповедінкою хворих прихожі люди. Вони мали право їх дражнити, що часто робили nпідлітки. Виручені за показ гроші йшли на їх утримання.

 На зміну Середньовіччя прийшла епоха Відродження і   Просвітительства. В європейській психіатрії nнаступила епоха Пінеля і Коннолі в 1792 р. Пінель мав мужність заявити урядові, nщо пацієнти закладів для ізоляції душевнохворих такіж громадяни, як і інші, nлише хворі. Він під свою особисту відповідальність добився зняття з nдушевнохворих ланцюгів, які дуже часто доводили психічно хворих до стану nоскаженіння. Послідовники Пінеля і Коннолі почали приділяти увагу клініки і nперебігу психічних хвороб,   їх nсистематизації і лікуванню.

На Русі споконвіку було правилом гуманне відношення до nзнедолених, калік і хворих в тому числі і душевнохворих).

Церковним уставом київського князя Володимира 996 р. nцеркву зобов”язували організовувати для цієї категорії притулки з узаконеної nдесятини князівських доходів. В житті Феодосія згадується, що в  притулках були не тільки убогі і каліки, але nй “біснуваті”.

В судний закон Володимира було внесено ряд законів про nпсихічно хворих. В главі “Про заповіт” узаконювалось, щоб людина, яка заповідає nмайно була при здоровому розумі і твердій пам’яті, впорядковулась оплата nопікунства, робота громадських рад старших, якщо батьки малолітніх психічно nхворі. Психічно хворі не мали права свідчити на суді. В церковному статусі nЯрослава говориться про недопущення розлучення, якщо дружина чи чоловік захворіють nпсихічним захворюванням.

Відношення до психічно хворих в Московській державі в nXVI-XVII ст. було досить диференційованим: одних рахували святими провидцями, nдругих тримали в помістях для  забави, nтретіх для “порозуміння” посилати в монастирі, деяких соціально-небезпечних nтримали в тюрмах або зрідка за кошунство і антидержавні слова каралис на смерть n(для цього потрібна була віза найвищих державних органів).

В 1721 р. Петро І видав постанову про влаштування при nмаігстратах, присмирювальних домів для гультяїв і психічнохворих, які можуть nпрацювати і організувати для них посильну трудову діяльність.

Після nзаснування Земств (1864) були створені в губерніях колонії для утримування nпсихічно хворих. Це були своєрідні упорядковані селища, де забезпечувався належний nпорядок. Колоніям передавались наділи земель і вони були забезпечені достатньою nкількістю тяглової сили, сільськогосподарським реманентом та іншими знаряддями nпраці. Психічно хворі, які не потребували лікування, переводились у ці колонії, nде вони жили у відносно вільних умовах і, в основному, забезпечували своє життя nсвоєю працею.

З 1835 року nпочалось викладання психіатрії на кафедрах внутрішніх хвороб медичних вузів. З n1857 р. в Петербургській медико-хірургічній академії була організована перша nкафедра психіатрії під керівництвом У.М.Балінського. Пізніше кафедри  психіатрії були створені при всіх медичних nвузах царської Росії.

  Вітчизняні психіатри ще в минулому столітті стали приділяти nвелику увагу роботі серденього медичного персоналу. Тривалий час в nпсихіатричних лікарнях існувала посада наглядача. На них покладались основні nобов”язки по організації догляду і нагляду за хворими.

В 1899 р. nА.Л.Мендельсон створив спеціальне керівництво для навчання персоналу nпсихіатричних лікарень. В 1901 р. вийшов у світ відомий посібник nМ.С.Добротворського “Читання по догляду за душевнохворими для слухачів курсів nпри Общині св. Евгенія для наглядачів (наглядачок) і фельдшерів (фельдшериць)”. nНа зміну наглядачам прийшли добре підготовлені медичні сестри і фельдшери – nпрямі помічники лікаря. Спеціально підготовлений середній медичний персонал nпрацював у психіатричних лікарнях і у колоніях для психічно хворих пацієнтів.

В 20-30 х роках nдвадцятого століття розпочалась розвиватись психіатрія в Україні. Визнаним nпсихіатричним центром стала харківська психіатрична школа. В Харкові nфункціонувала найбільша на той час психоневрологічна академія з великою nкількістю спеціалізованих лабораторій.

  В практиці вітчизняної психіатрії (вперше nв  світі) була  запроваджена обгрунтована ефективна система nдопомоги психічно і наркологічно хворим, яка включала психіатричні стаціонари, nсистему напівстаціонарів, заклади амбулаторної психіатричної допомоги та nінтернати для утримання психічно хворих з вираженими дефектами психіки, котрі nне потребують активного лікування.

 З розширенням психіатричної служби і nвпровадженням в психіатричну практику нейролептиків значно виросла роль nсередніх медичних працівників у наданні психіатричної і наркологічної допомоги nнаселенню. Медсестри в психіатричних відділеннях приймають безпосередньо участь nв організації і проведенні трудотерапії і культтерапії, що вимагає спеціальних nзнань, умінь і навичок.

Підготовлені nналежним чином середні медичні працівники забезпечують основну частку медичної nдопомоги в будинках-інтернатах для хворих з дефектами психіки, які не nпотребують активного лікування.

Запровадження в nпрактику сучасних методів активного лікування психічно хворих і підтримуючої nпротирецидивної терапії за допомогою нейролептиків пролонгованої дії.    

Узв’язку з цим nзбільшилась питома вага позастаціонарної психіатричної допомоги, а відтак, nвиросла роль середніх медичних працівників у її забезпечені. З‘’явився штат nдільничних медсестер психіатричної і наркологічної служб, медсестер соціальної nпсихіатричної допомоги, удосконалилась служба патронажних медичних сестер. nМедичні сестри допомагають лікарям психіатрам і наркологам вести амбулаторний nприйом хворих, таким чином в усіх ланках комплексу психіатричної служби nпостійно зростає роль значення діяльності лікаря.

В теперішній час проходить активна перебудова nсуспільного життя, в тому числі медицини, а зокрема психіатрі. Впроваджується в nпрактику захист прав психічно хворих, удосконалюється законодавство, що nстосується психіатрії, а сама психіатрична служба стає більш цивілізованою, nдемократичною, гуманною і відкритою для суспільства.

Організація допомоги хворим із психічними порушеннями. nОсобливості структури психіатричної лікарні й диспансеру. Принципи догляду за nпсихічно хворими.

для чоловіків і жінок, спеціалізовані відділення (наркологічні, nгеріатричні, дитячі, судово-психіатричні).

Підкреслюється, що nнеобхідність організації Допомога хворим з психічними захворюваннями nвідображена у створенні кількох видів психіатричної допомоги. Створено nспеціальні відділення для хворих з гострими та пограничними станами, з віковими nпсихозами, дитячі, підліткові і ін Органами соціального забезпечення nстворюються будинки для інвалідів (інтернати), для хронічних хворих, органами nосвіти – інтернати та школи для розумово відсталих дітей та підлітків.

Ступінчастість nорганізації психіатричної допомоги виражається в наявності максимально nнаближених до населення позалікарняної, напівстаціонарні та стаціонарної допомоги. nПозалікарняна ступінь включає психоневрологічні диспансери, диспансерні nвідділення лікарень, психіатричні, психотерапевтичні та наркологічні кабінети nпри поліклініках, МСЧ, а також лікувально-виробничі, трудові майстерні. До напівстаціонарних щабель входять денні стаціонари, в nштатному відношенні належать психоневрологічним диспансерам; у стаціонарній – nпсихіатричні лікарні та психіатричні відділення в інших лікарнях.

Основними ланками nпсихіатричної допомоги є психоневрологічний диспансер та психіатрична лікарня, як правило, прикріплена до диспансеру за nтериторіальною ознакою. Вони надають психіатричну допомогу населенню, що nпроживає у певному районі. При цьому лікарня обслуговує хворих кількох nдиспансерів. Діяльність диспансерів побудована за дільнично-територіальним nпринципом (дільничний психіатр і його помічники надають психіатричну допомогу жителям певній території – nділянки).

Структура психіатричної лікарні: приймальне відділення, загальні nпсихіатричні відділення спеціалізованих відділень пов’язана з особливостями nперебігу і лікування ряду захворювань чи догляду за деякими категоріями хворих nабо з цільовою установкою. Нові принципи утримання і лікування хворих nпередбачають зменшення розмірів палат, виділення допоміжних приміщень для nрозвитку самообслуговування хворих, значне розширення місць денного перебування nта створення умов для широкого застосування соціально-культурних заходів. nДитячі відділення повинні знаходитися в окремих приміщеннях, і в них поряд з nлікувальною завжди організовується спеціальна педагогічна робота (класні кімнати, кімнати для ігор і т. д.).

Для повного та всебічного обслуговування та лікування хворих у nпсихіатричній лікарні створюються діагностичні лабораторії – психологічна, клінічна, біохімічна, генетична, електроенцефалографічний nкабінет, фізіотерапевтичне, рентгенологічне відділення, постійна nвисококваліфікована консультативна допомога фахівців в області соматичної nмедицини.

Для проведення обов’язкової системи реадаптаціонних заходів здійснюється nспеціальний режим самообслуговування, трудотерапія у відділенні або nспеціальних майстерень, або робота в прібольнічном сільському господарстві. У nлікарні повинна бути хороша бібліотека і клуб для проведення серед хворих nкультурно-масової роботи.

Наркологічну допомогу nнаселенню надають міські nнаркологічні диспансери, наркологічні кабінети в психіатричних диспансерах та nінших лікувальних установах, лікарські і фельдшерські наркологічні пункти, які nобслуговують робітників і службовців промислових підприємств і працівників nсільського господарства. Нові форми стаціонарної наркологічної допомоги – nстворення наркологічних відділень на підприємствах промисловості, будівництва, nсільського господарства, в яких лікування хворих на алкоголізм поєднується із суспільно корисною працею.

Здійснюється nспадкоємність амбулаторного та стаціонарного лікування хворих на алкоголізм, nдинамічне спостереження за ними.

Швидка психіатрична допомога. Медичний nперсонал швидкої та невідкладної психіатричної допомоги цілодобово виїжджає на nвиклики установ, підприємств і відділень міліції, а в години, коли не працюють nдиспансери – по всім викликам, які зазвичай адресуються дільничним психіатрів. nЛікар-психіатр, який приїхав на виклик, вирішує питання про необхідність nгоспіталізації залежно від стану хворого і конкретної обстановки. Головне nзавдання медичного працівника при наданні допомоги порушеній хворому до nприбуття спеціалізованої допомоги полягає у забезпеченні безпеки самого хворого nі оточуючих його людей (ізолювання в окреме приміщення, утримання або примусова nіммобілізація, ретельний огляд речей і т.д.)

Встановлено спеціальний nоблік психічно хворих, його здійснюють обласні, міські та районні nпсихоневрологічні диспансери, психоневрологічні кабінети районних поліклінік і nцентральні районні лікарні. Система обліку дозволяє з достатнім ступенем nвірогідності виявляти поширеність по країні основних форм психічних хвороб, у nтому числі легко протікають і особливо так званих пограничних станів. nВстановленню поширеності психічних хвороб сприяє доступність і наближеність мережі психоневрологічних nустанов до населення та їх контакт з неврологічними та іншими медичними nустановами.

Лікування проводиться за nзгодою хворого, при цьому необхідною умовою є заповнення двох важливих документів: nзгоду на госпіталізацію та згоду на лікування. Примусова госпіталізація nздійснюється тільки якщо:

1. Є загроза чи nбезпосередня небезпека діянь хворого для нього самого чи оточуючих.

2. Якщо психічне nпорушення обумовлює його нездатність самостійно задовольняти свої життєві nпотреби.

3. Якщо залишення особи nбез психіатричної допомоги може завдати шкоди його здоров’ю внаслідок його nпсихічного стану.

Подібні хворі підлягають nобов’язковому лікарському огляду комісією лікарів-психіатрів протягом 48 годин, nяка приймає рішення про обгрунтованість госпіталізації і заповнює відповідну документацію. У разі необхідності госпіталізації у добовий nтермін рішення комісії має бути направлено до територіального суду за місцем nзнаходження психіатричного стаціонару. Суд зобов’язаний nрозглянути дану заяву протягом не більше 5 діб і має право відхилити або nзадовольнити рішення про госпіталізацію, санкція на перебування пацієнта в nстаціонарі і його термін дається суддею на строк, необхідний для розгляду nзаяви. Рішення суду може бути оскаржене батьками (опікунами) у 10 денний nтермін. Подібні хворі підлягають щомісячному переоглядові комісією nлікарів-психіатрів, вирішальною питання про продовження госпіталізації або nвиписці хворого.

Особливості догляду і нагляду за психічно nхворими у відділенні: забезпечення nмаксимальних зручностей для проведення як загального, так і спеціального nрежиму, спеціальні запобіжні заходи, вилучення із звичайного побуту небезпечних предметів, nвживання заходів для попередження суїцидальних спроб, пагонів, насильства та nін, ретельне спостереження за харчуванням хворих, прийомом ліків, nвідправленням фізіологічнихпотреб. Виділення так званої наглядової палати з нерухомим цілодобовим nсанітарним постом для хворих, які потребують особливого спостереження n(агресивні хворі, хворі зі спробами до самогубства, з думками про втечу, з nвідмовою від їжі, порушені хворі і т. д.). Всі зміни в соматичному і психічному nстані хворих фіксуються в «Журналі спостережень», який веде чергова медична nсестра. Так як психічно хворі нерідко перебувають nу лікарні тривалий час, особлива увага повинна приділятися створенню у nвідділеннях затишку, культурних розваг (кіно, телевізор, ігри, nбібліотека і т. д.).

n

Класифікація і типи перебігу психічних розладів

В сучасному вигляді існує n„Довідник з діагностики та статистики психічних розладів” – Diagnostic and nStatistical Manual of Mental Disorders (DSM-IV). Готують наступний варіант цієї nсистематики. Зазначені вище напрацювання дали можливість об’єднати зусилля nпсихіатрів рі зних країн, і з метою розширення та полегшення співпраці до nМіжнародної класифікації хвороб (МКХ) в міжнародних масштабах було введено nрозділ про психічні розлади – The ICD classification of mental and behavioral ndisorders. Він розробляється й регулярно поновлюється Всесвітньою організацією nохорони здоров’я.

В останньому, десятому, nваріанті цієї класифікації (МКХ-10) враховано пропозиції наукових працівників nта клініцистів з майже 40 країн світу (110 інститутів). В Україні до nпрактичного використання її офіційно прийнято в 1998 році. Нині працюють над nМКХ-11.

У цих систематиках nвміщено такі головні категорії класифікації:

·         nрозумова відсталість – nпостійне з самого дитинства недорозвинення психічної і, передусім, nінтелектуальної функції.

·         nрозлади особистості – nаномальна поведінка, що проявляться постійно з самого дитинства.

·         nпсихічний розлад – аномальна nповедінка або хворобливе психічне переживання, котрі виникають після періоду nнормального функціонування.

·         nадаптаційні розлади – nвиражені меншою мірою, ніж у попередній категорії хворих, розлади, зумовлені nстресогенними ситуаціями.

·         nінші розлади – що їх не nможна зарахувати до попередньої категорії (наркотична залежність, аномалії щодо nсексуальної переваги, вживання їжі, порушення сну тощо).

·         nпорушення розвитку – nпостійні порушення мови, зорово-просторових навичок, рухової координації та nінших функцій, що починаються в дитинстві і пов’язані з біологічною незрілістю nЦНС.

·         nінші розлади, специфічні для nдитячого та підліткового віку – властиві даному періоду життя розлади уваги, nактивності, поведінки, емоцій, соціального функціонування, рухів, харчування, nмови, нервовий тик, енурез,
nенкопрез.

Розділ нозологічної nпсихіатрії у пропонованому підручнику складається відповідно  до  nтрадиційної  вітчизняної клініко-нозологічної  систематики. Вона nвключає такі основні форми психічних розладів:

·         nінфекційні;

·         nпсихічні порушення при nчерепно-мозкових травмах;

·         nалкоголізм, наркоманії та nтоксикоманії;

·         nепілепсія;

·         nшизофренія;

·         nафективні психози;

·         nпсихічні порушення при nсоматичних захворюваннях;

·         nпсихогенії (реактивні стани, nневрози);

·         nпресенільні та сенільні;

·         nолігофренії та затримка nрозвитку;

·         nпсихопатії (розлади nособистості) та акцентуації особистості.

Згідно з традиційною nсистематикою у діагнозі враховують нозологічну належність,  основний та nдодаткові  психопатологічні синдроми, клінічну форму nта види перебігу хвороби. Це дозволяє призначити nадекватне лікування та соціальні заходи.

Заключний діагноз передбачає nбагатоосьове шифрування відповідно до п’ятої (F) глави – „Психічні та nповедінкові розлади” – „Міжнародної класифікації хвороб”. Залежно від цього виділяють nтакі категорії МКХ-10:

·         nF0 – органічні, включаючи й nсимптоматичні, психічні розлади;

·         nF1 n- психічні та поведінкові розлади внаслідок вживання nпсихоактивних речовин;

·         nF2 – шизофренія, шизотипові nта маячні розлади;

·         nF3 – афективні розлади nнастрою;

·         nF4 – невротичні, що nпов’язані зі стресом, і соматоформні розлади;

·         nF5 – поведінкові та емоційні nрозлади, що пов’язані з фізіологічними порушеннями та фізичними чинниками;

·         nF6 – розлади зрілої nособистості та поведінки у дорослих;

·         nF7 – розумова відсталість;

·         nF8 – порушення психічного nрозвитку;

·         nF9 – поведінкові та емоційні nрозлади, що починаються в дитячому та підлітковому віці.

На практиці лікар починає nкласифікацію виявленого психічного розладу з узагальнення симптомів хвороби, nповідомлених пацієнтом або іншими особами, та ознак, виявлених під час nбезпосереднього дослідження психічного стану хворого. Після чого робить першу nспробу порівняти узагальнені вже взаємозв’язані симптоми з наведеними в nкласифікації психопатологічними синдромами. При цьому більшість синдромів nвідхиляють на підставі того, що для конкретного хворого вони не є nдискримінуючими (тобто такими, котрі спостерігаються при певному синдромі, але nрідко – при іншому). Вибрати провідний синдром і зарахувати його до певної nдіагностичної категорії допомагає розгляд первинно відібраних симптомів у nпоперечному та поздовжньому розрзах. Поперечний розріз становить собою аналіз nдинаміки симптомів за останні кілька тижнів. Наприклад, швидка (за кілька діб) nредукція нещодавно виниклої маячної симптоматики характерна для реактивних nпсихозів. При лонгітудіальному аналізі увагу звертають на походження розладу, nпорівняльно-вікові розбіжності серед різних діагностичних категорій, тривалий nперебіг хвороби. Так, безпосередній чі ткий зв’язок появи симптомів з nпсихотравмуючою ситуацією теж підтвердить думку про реактивний стан. У той час nяк поява маячні на тлі тривалого вживання алкогольних напоїв, хронічний nторпідний перебіг, навіть у разі загострення під час психотравмуючих ситуацій nза однієї й тієї самої фабули маячних ідей, переважить у бік категорії n„алкогольний психоз”. Останнє судження підтвердять наявність алкогольної nдеградації особистості (поперечний розрз) та алкогольні психотичні епізоди в nминулому.

Правильній побудові логічних nоперацій у процесі верифікації наявних у хворого психічних розладів сприяє nпрактичне використання так званих принципів відповідності. Згідно з ними під nчас проведення діагностики великого значення слід надавати співвідношенню:

1.     nміж об’єктивним станом nхваорого і анамнезом, тривалістю хвороби, особливостями розвитку симптомів;

2.     nміж ознаками, що найбільш nтипово відбивають суть хвороби, і додатковими її проявами;

3.     nміж клінічними nпсихопатологічними, соматоневрологічними та лабораторними особливостями;

4.     nміж психопатологічними nсиндромами і типом перебігу психічної хвороби.

Типи перебігу психічних хвороб

1.     Прогредієнтний, процесуальний: поступове nпоглиблення психопатології з формуванням дефекту особистості. За таким типом nперебігають шизофренія, епілепсія, алкоголізм, хвороби Піка, Альцгеймера т. ін.

2.     Фазовий або циркулярний, nінтермітуючий: закономірне виникнення нападів або фаз хворобливого стану, у nпроміжок між якими людина відносно здорова. Наприклад, маніакально-депресивний nчи біполярний психоз, інколи – шизофренія т. ін.

3.     Реактивний: виникнення nрозладу безпосередньо пов’язане з дією психотравмуючих життєвих обставин. У nклініці хвороби відбиваються психотравмуючі обставини. Ознаки психічного nрозлади редукують після нормалізації ситуації, що травмує психіку (тріада nЯсперса), – реактивні стани або реактивні психогенні психози.

4.     Розвиток: поступове nнаростання психопатологічної симптоматики (без формування дефекту особистості). nЗа несприятливого поєднання обставин, що сприяють розвитку хвороби, може бути nсоціальна дезадаптація – невротичні, психопатичні розлади.

5.     Епізод: розлад психіки, nспровокований певним патологічним чинником, який раптово почав діяти. nХворобливий стан не набуває систематизованого характеру, а є лише окремим nепізодом у житті людини. Наприклад, печінкова або гіпоглікемічна кома тощо.

Методи психіатричного дослідження.

Зібрати nанамнестичні дані і визначити діагноз на синдромологічному рівні. Для цього nслід, користуючись схемою історії хвороби, зібрати загальні дані про хворого, nскарги, а також анамнез життя і хвороби. На основі одержаних даних nвиставити ведучий психопатологічний синдром. Схема карти стаціонарного хворого.

Схема карти стаціонарного хворого.

1.     Загальні дані nпро хворого: прізвище, ім’я, по батькові, вік, сімейний стан, освіта, nпрофесія, стаж, дата поступлення. Супровідні документи. Прибув сам чи в nсупроводі когось. Діагноз  при направленні.

2.     Скарги хворого. nМотиви направлення в психлікарню.

3.     Анамнез.

А) Суб’єктивний анамнез (із слів хворого).

     Анамнез nжиття. Родився в строк чи ні. В якій сім’ї, яким по рахунку. Спадковість nпо лінії батька і матері. Чи були випадки наркоманії (алкоголізму), nсамовбивств, злочинності, психічних захворювань, захворювань сифілісом, nтуберкульозом, злоякісними пухлинами, порушенням обміну речовин і ін.

       Шкідливості nв період зачаття, вагітності, родів, якщо хворий чи рідні можуть про це nповідомити.

        Раннє nдитинство: коли почав ходити, говорити, чи не відставав в розвитку від nровесників, які переніс хвороби, травми голови і загальні травми, характер nповедінки, схильності, уподобання. Матеріальні умови і навколишнє середовище в nдитинстві.

           Шкільний nперіод: в якому віці пішов у школу, успішність. Чи переходив (ла) з класу nв клас, любимі предмети, відносини в колективі, був товариським  чилюбив бути nна самоті, захоплення (філателія, туризм, спорт і т.д.). Чи був образливий, nлегко прощав образи, чи був послушним, дисциплінованим, чи nпустотливим.

           Пубертатний nперіод: його особливості, захоплення і ін. Перші менструації і полюції, онанізм nі т.д. Перенесені хвороби, травми в шкільному періоді, Чи змінився характер. Чи nвчився дальше.

          Зрілий nвік: початок трудової діяльності, вибір професії, умови праці, відношення nдо колективу, чи часто міняв місце роботи, що змушувало до цього, чи легко nсправлявся з роботою.

         Матеріально-побутові nі житлові умови. Чи служив в армії. Стягнення, заохочення, нагороди. nСтатеве життя. Сімейні відносини. Особливості характеру (тип нервової системи nза І.П.Павловим). Перенесені хвороби. Туберкульоз, вензахворювання. nВживання алкоголю, наркотиків, куріння.

         Анамнез nхвороби.

Перші ознаки nхвороби, коли і чим проявлялись. Зміни відношення до особистості хворого nі хворого до навколишніх. Симптоми вираженого психозу. Мотиви nзвернення до лікаря. Де, коли, чим (якщо знає) лікувався до nпоступлення в цей психіатричний стаціонар.

Б) Об’єктивний анамнез (із слів близьких чи осіб, що знають хворого). nВ об’єктивному анамнезі описуються такі ж дані, як і в суб’єктивному.

4.     Теперішній nстан.

А)Соматичний стан: будова тіла, живлення, шкірні покриви, слизові. nПериферичні лімфовузли. Опорно-руховий апарат.

Внутрішні органи: nсерцево-судинна система, органи дихання, шлунково-кишковий тракт, сечостатева nсистема, ендокринні залози.

Б) Неврологічний стан:  рівномірність очних щілин. Зіниці, nїх величина, форма, реакція на світло, акомодація, конвергенція, рухомість nочних яблук. Симетричність лиця, міміка. Мова. Рефлекси: шкірні, сухожильні, із nслизових, патологічні. Вегетатика:  дермографізм, пітливість і nт.д.

В) Психічний стан. Зовнішній вигляд хворого. nСтан свідомості, алло- і аутопсихічна орієнтація. Доступність контакту. nНаявність порушень сприйняття, психосенсорні розлади, ілюзії, галюцинації, їх nособливості. Пам’ять, порушення. Чи знає про минулі, сучасні події, чи nзапам’’товує прочитане .

       Інтелект, nйого розвиток. Порушення інтелекту. Мислення, його порушення. Нав’язливі і nмаячні ідеї. Умовиводи, логічність мислення. Критичне ставлення до свого nзахворювання.

       Емоційна nсфера: настрій, посилення емоцій, пристрасть, послаблення емоцій, байдужість, nемоційна тупість і ін.

       Воля: nспонукання, прагнення до діяльності, активність , підкорюваність, nнавіюваність, пасивність і ін.

      Психомоторика: nміміка, жести, адекватність поведінки, мова усна, писемна.

       Увага:  здатність nзосередитись, цілеспрямованість уваги.

5.Попередній діагноз, nсиндром (обгрунтування).

6.Лабораторні дослідження крові, сечі, nспинномозкової рідини, рентгеноскопія, графія і т.д.

7.Диференціальний діагноз.

8.Кінцевий діагноз n(обгрунтування). Форма захворювання. Ускладнення і супутні захворювання.

1.     Лікування, nрежим, дієта (коротко взагалі при цьому захворюванні і детально для nданого хворого).

2.     Щоденник. nДинаміка стану. Щоденні висловлювання хворого. Спостереження за nповедінкою хворого і його соматикою.

3.     Прогноз.

4.     Епікриз.

Параклінічні методи дослідження , що застосовуються у nпсихіатрії

Експериментально-психологічний – це метод, за nдопомогою якого можна вия вити порушення кожного психічного nпроцесу та особистості.

Патопсихологічний – метод, який nзастосовується для вивчення змін психічної діяльності при nпатологічних станах головного мозку, обумовлених психічними чи соматичними nзахворювання ми.

Нейрофізіологічні nметоди дослідження :

– електроенцефалографія (ЕЕГ) – запис біостритмів nклітин головного мозку, які відображають процеси церебрального nметаболізму. Це найважливіше дослідження для діагностики епілепсії та nепілептичних психозів;

– реоенцефалографія (РЕГ) – nреєстрація особливостей кровопостачання мозку шляхом nвимірювання коливань електричного опору тканин голови. Дослідження дає nзмогу розпізнати пошкодження церебральних судин;

– ехоенцефалоскопія (ЕхоЕС) – nдослідження мозку з допомогою ультразвуку, яке грунтується на nпринципі ехолокації. Використовують за підозри, що психічний розлад nпов’я заний з осередковим ураженням головного мозку, наприклад, з nпухлиною, гематомою тощо.

Нейрорентгенологічні nметоди дослідження :

– комп’ютерна томографія голови (КТ) – nавтоматизоване пошарове рентгенологічне дослідження тканин мозку з nаналізом показників на ЕОМ і побудовою об’ємного зображення на nспеціальному екрані. Призначають з метою діагностики мозкових пухлин, nатрофічних процесів, абсцесів тощо;

– ядерно-магнітно-резонансна томографія (ЯМРТ) . Це метод прижиттєвої nвізуалізації біологічних структур, у тому числі й головного мозку, який nґрунтується на ефекті ядерно-магнітного резонансу (ЯМР). ЯМРТ – nвисокоінформативний метод дослідженняпатогенетичних механізмів функціональних nзахворювань психіки, спадкової патології обміну, судинних уражень головного nмозку, пухлин та інших патологічних процесів;

– позитронно-емісійна томографія (ПЕТ) – nгрунтується на різниці розщеплення радіонуклідів, якими мітять під nчас уведення в судини головного мозку глюкозу, нейромедіатори або інші nпрепарати. Дозволяє судити про локальні зміни метаболізму мозку, nнейрорецепторів, кровопостачання тощо. Отримані показники nсинтезуються на ЕОМ. Один із найперспективніших діагностичних методів.

Лабораторні nдослідження (загальні аналізи крові та сечі, біохімія крові та nсечі, аналіз спинномозкової рідини, імунологічні дослідження ).

Генетичні nметоди дослідження . Сучасне вивчення спадкової схильності до психічних nзахворювань, а також ролі чинників середовища у виявах психічної патології nгрунтується на комплексному застосуванні різних методів медичної генетики. nТрадиційно виділяють такі її методи: генеалогічний, близнюковий, популяційний, nцитогенетичний, біохімічний, молекулярно-генетичний та метод моделювання .

Епідеміологічний nметод . Цей метод застосовують для дослідження закономірностей nвиникнення , перебігу, закінчення захворювання не в поодиноких nвипадках, а у великій кількості. За його допомогою вивчають усю популя цію nабо репрезентативну групу. При цьому визначають захворюваність, хворобливість і nризик захворюваності на психічні розлади.

При nпсихічній патології, як і при інших видах патології, клінічні вияви nрозподіляються на симптоми, синдроми та нозологічні форми n(одиниці).

Психопатологічний симптом – окремо взята ознака психічної хвороби (наприклад, nанорексія , тривога , страх , ілюзія , галюцинація). n

Психопатологічний синдром – сукупність взаємопов’я заних симптом ів, nщо визначає клінічну форму хвороби і поведінку хворого, зі складним nпатогенетичним механізмом. Діагностика психопатологічного синдрому може nпередбачити діагноз нозологічної форми (хвороби чи стану), а також відіграє nпершочергову роль у призначенні необхідної невідкладної терапії, а в подальшому nі основного лікування .

Нозологічний діагноз припускає встановлення характер ної клінічної nкартини хвороби і можливого прогнозу її перебігу, знання етіології, nпатогенезу та патологоанатомічних змін в організмі, nпризначення найадекватніших методів етіологічного і патогенетичного nлікування .

У класифікації психічної патології використовують нозологічний nі синдромологічний принципи . Нозологічний принцип передбачає розподіл nпатологічних проя вів на окремі хвороби і патологічні стани з nурахування м характер них особливостей клініки і перебігу nпорушень психіки, етіології, патогенезу, анатомо-фізіологічного субстрату і nважкості його ураження .

Непсихотичні психічні розлади характеризуються численними nскаргами на погане самопочуття , швидкою зміною настрою, емоційною nнестійкістю з приводу різноманітних дрібниць, підвищеною образливістю і nконфліктністю з неадекватними вчинками, але водночас із збереженням реакції на nкритику, правильної оцінки ситуації, здатності контролю за своєю поведінкою.

Психоз, nпсихотична реакція або психотичний стан (божевілля ) – це тяжкий розлад психіки, при якому наявні окремо, nчи в поєднанні з порушенням свідомості (порушення орієнтування у nвласній особі та в навколишньому), розлади сприйняття – галюцинації, маяченя, nнеадекватність емоцій і поведінки. Ці порушення супроводжуються відсутністю nкритики. Хворі з такими розладами є небезпечними для себе та навколишніх, nтому потребують особливого нагляду і лікування .

Дефектно-органічні синдроми характеризуються погіршенням nрозладами пам’яті, інтелекту та емоцій. Критика  страждає в різній nступені . Страждають і інші психічні процеси , але при цьому відсутні nпродуктивні симптоми (галюцинації, маячні ідеї) і nпорушення свідомості.

ЗАГАЛЬНА nПСИХОПАТОЛОГІЯ

Відчуття і сприймання

     Психічні процеси – це nвідчуття, сприймання, увага,                                                                                                                           пам’ять, nуявлення, уява, мислення, емоції, воля та свідомість. В процесі вивчення психології психічні nпроцеси вивчаються кожен окремо і в певній логічній послідовності. Проте, в nдійсності, психічні процеси окремо друг від друга не існують. Всі вони є nвзаємопов’язаними, а особливості протікання психічних процесів залежить від nвластивостей особистості конкретної людини. Іншими словами – всі психічні nпроцеси є взазаємопов’язані, а характер їх протікання визначаються особистістю nі відбуваються в єдності з особистістю. Вивчаючи окремі психічні процеси nпотрібно завжди пам’ятати про цілісність психічної діяльності.

     nВ основі психічної nдіяльності лежить процес відчуття.

Відчуття – це процес відображення окремих nвластивостей предмета і явищ об’єктивної реальності при їх безпосередній дії на nаналізатор. Аналізатор складається з рецептора, провідника та представництва nцентральної нервової системи і системи зворотного зв’язку.

Сприймання – це психічний процес, що полягає в nцілісному відображенні предметів і явищ об’єктивної реальності як результат nсинтезу інформації, що поступило від подразнень аналізаторів.

                                  Класифікація рецепторів

І – Екстерорецепти (зовнішні)

1.     Дистанційні:

А) орган зору – око

Б) орган слуху – завнішнє і середнє nвухо і улитка (закрутка)

в) орган нюху – ніс

2.     Контактні:

 А) рецептори дотику і тиснення

Б) рецептори тепла

В)рецептори холоду

Г) рецептори болю.

ІІ. Пропріорецептори

 А) рецептори положення і рівноваги – nвестибулярний аппарат

Б) рецептори кінестетичних функцій n(рецептори в м’язах, nсухожилках, суглобах і на поверхні фаланг).

Ш. Інтерорецептори n(вісцерорецептори)

1.     Рецептори харчотравної nсистеми:

А) рецептори нюху – носоглотка

Б) рецептори смаку – язик і глотка

В) сенсорні клітини спраги – слизова nглотки

Г) сенсорні клітини голоду – шлунок

Д) сенсорні клітини нудоти – шлунок

2.     Рецептори системи nкровообігу

3.     Рецептори дихальної nсистеми

4.     Рецептори системи nрозмноження

5.     Рецептори болю всіх nвнутрішніх органів.

З точки зору нейрофізіології відчуття nрозглядається як аналізаторна, рефлекторна  nдіяльність.

      В той же nчас відчуття, і, особливо, сприйняття людини є складними

психічними процесами, в яких відображені nосновні ступені розвитку людини, вся біопсихосоціальна особистість в даний nмомент розвитку і стану організму (як фізичного та і психічного). Найближче до “первинного” nсприйняття і відчуття як нейрофізіологічного і психічного акту стоїть nновонароджений, тому що він не володіє власним досвідом. Новонароджений не  диференціює і не усвідомлює ті безліч nподразників, як це є у дорослої людини. Новонароджений відчуває і неподільно з nним сприймає лише категорії “приємне” і “неприємне”. (на рівні емоцій) і “безпечне” nта “небезпечне” (на рівні інстинктів). Коли він ситий, сухий і теплий – йому nприємно і він спить, або спокійно відпочиває. Коли ж навпаки – йому неприємно і nвін своїм криком сигналізує про своє незадоволення. Значно пізніше дитина nпочинає відчувати більш тонко і усвідомлено, на основі добутого досвіду. n(Цей колір зелений, а цей червоний, це прохолодне, а це тепле, цей поразник nприємно лоскоче, а внаслідок цього з’являється nбіль і т.д.) І  уже тоді,  на рівні сприймання ці елементарні  пізнавальні процеси проявляються як nневід’ємна складова нероздільної психіки. Щоб сприйняти жовтий колір, треба nзнати значення слова “жовте”. Отже потрібно мати розвинену другу сигнальну nсистему. А це вимагає осмислення (тобто відчуття має зв’язок з  мисленням), пам’яті (мама сотні разів сказала nщо це “жовте”). Кольори nдіють на емоції. Зелений і голубий колір заспокоюють, червоний – nзбуджує. Засвічення червоного світлофору спонукає водія автомобіля рефлекторно nнатиснути на гальма – тут ми бачимо наглядний взаємозв’язок між відчуттям nкольору з однієї сторони і вольовим актом з іншої.

    nРозглянемо найважливіші загальні закономірності відчуття. Якщо сила подразнення, що діє на nрецептор є дуже малою, то відчуття не виникне. Необхідно щоб ця сила досягла nпевної величини. Найменша сила подразника, що викликає усвідомлене відчуття nназивається абсолютним порогом відчуття.  nКрім абсолютного є ще поріг різниці відчуття. Так збільшення ваги nпредметів, що лежить на руці ми відмічаємо лише тоді, коли ця різниця буде nбільшою 6 %.

   Ці пороги відчуття не є раз і назавжди nданими. У новонароджених відчуття порівняно мало розвинуті і на протязі життя nудосконалюються до  певної межі. В nпохилому віці чутливість більшості аналізаторів знижується.

      Функціональний стан клітин кори може змінюватись nпри втомі і особливо при захворюваннях (при органічних і функціональних nпорушеннях тієї чи іншої частини аналізатора). Чутливість підвищується при дії nдеяких фармакологічних речовин. Алкоголь і певні наркотичні речовини знижують nчутливість. Токсичні речовини, які з’являються при хворобах також можуть nзмінювати чутливість, котра при цьому в деяких випадках знижується, а в інших nпідвищується.

      Медичним працівникам важливо виявити у nхворих зміни чутливості при спостереженні за ними, щоб відповідним чином nорганізувати догляд. При зниженні слуху у хворих потрібно розмовляти з ними nголосніше, при підвищенні світлової чутливості – затемнити палату. Потрібно nвраховувати, що необгрунтовані скарги хворого на смак їжі можуть бути nобумовленими змінами сприймання смаку, а скарги на неприємний запах – nзагостренням нюху.

       nДо загальних nзакономірностей відчуття відносять поняття адаптації, габітуації і nсенсибілізації. Адаптація приводить до змін чутливості внаслідок тривало nдіючого подразника. Наприклад ви  заходите в ясного сонячного дня знадвору у nзатемнену кімнату. Спочатку ви нічого не бачите, а потім зоровий аналізатор nадаптується і ви починаєте бачити все.

       Габітуація n– це звикання, коли певні nподразники стають настільки звичними, що перестають впливати на активність nвищих відділів мозку. Наприклад, міський житель не помічає шуму від транспорту nі запаху вихлопних газів. Медики не “помічають” специфічного запаху, що є в nлікарнях, не реагують на хлорний режим, А хворим потрібно кілька днів, щоб звикнути nдо цих запахів.

       Сенсибілізація n– це різко підвищена nчутливість до певного подразника. Наприклад в палату, де знаходиться лежачий nхворий залетіла муха або комар, Специфічний звук який викликає при їх польоті nчерез певний час стає нестерпним для хворого, буквально виводить його їз стану nрівноваги.

      У астенізованих хворих поріг відчуття nзнижується, розвивається схильність до сенсибілізації. Стукіт каблуків взуття nмедичної сестри чи запах парфюм негативним чином впливають на психічний стан nхворого.

      Відчуття nлежить в основі всієї nпсихічної діяльності, Особливо тісно вони зв’язані з емоціями. Всім відомо, як nвпливає на настрій відчуття болю. Емоції можуть залежати також і від nпідпорогових, неусвідомлених відчуттів. Передусім це відноситься до відчуттів nвід внутрішніх органів. Дуже часто першим проявом хвороби є зміна настрою.

       Чутливість аналізаторів може nзмінюватись. Так, при органічному пошкодженні якогось аналізатора, чутливість інших nаналізаторів зростає наприклад у сліпих різко загострюється слух, відчуття nдотику і навіть нюх. У глухих загострюється зір. Про це потрібно пам’ятати медичним сестрам, які nобслуговують подібні категорії хворих.

       Центральні відділи нюхових рецепторів nбезпосередньо зв’язані з тими підкорковими відділами мозку, де знаходяться n“центри  інстинктів і емоцій”. Сигнали nнюхових рецепторів значною мірою впливають на ретикулярну  інформацію, яка підвищує збудливість кори nмозку. Відомо, що вдихання  парів нашатирного nспирту допомагає вивести із стану непритомності. Неприємні для людини запахи, nякі довго на неї діють, погіршують протікання захворювань. Чутливість до nзапахів залежить від гормонів і від стану нервової системи. Вона підвищується nранком і вечором, причому у багатьох хворих нюх загострюється. Це обов’язково потрібно враховувати при догляді nза ними.

       nЗначення шкірних відчуттів в пізнанні зовнішнього світу є дуже великим, nособливо у немовлят і сліпих. Шкірні відчуття сильно впливають на емоційний nстан людини. Кращий спосіб заспокоїти дитину – це погладити її, обняти її, nпритиснути до себе.  Якщо сутністю nвідчуття є в основному процес аналізу, то в основі сприйняття лежить, nздебільшого, синтез. Сприймання nне є простою сумою відчуттів, це складний психічний процес, до якого разом з nвідчуттям залучається і попередній досвід у вигляді знань, уявлень, nконкретизації і узагальнень, суджень і умовиводів. У зв’язку з тим, що сприймання залежить від nпопереднього досвіду і знань, воно  має в nзначній мірі суб’єктивний nхарактер.

                      Основні властивості nсприймання:

Цілісність сприймання. nМи завжди сприймаємо об’єкт або явище в цілому. Слухаючи музику nми сприймаємо не окремі ноти, а мелодію в цілому. Коли ми бачимо достатню частину nоб’єкта, яка необхідна нам для отримання nцілісного поняття  про нього, ми nсприймаємо об’єкт nв цілому. Наприклад,  за  деревами ми бачимо дах будинку і сприймаємо, nщо там є будівля.

Осмисленість  сприймання. nСприймання зрілої людини nзавжди осмислене. Ми знаємо, як називається той предмет чи явище, що ми nсприймаємо. Якщо ми не знаємо, ми цікавимося у інших, або досліджуємо nвластивості цього об’єкта чи явища. Осмисленість сприймання найбільше  зв’язане з  мисленням nі інтелектом.

Константність (сталість). Наше сприйняття зберігає сталу nінформацію про розміри і колір предмета незалежно від впливу деяких   чинників. Якщо, наприклад, ми дивимось на nсвої руки, причому ліва знаходиться на 20 см. від обличчя, а права витягнута далеко nвперед, то ми сприймаємо їх однакового розміру. Проте, якщо розмістити їх друг nза другом на  одній прямій лінії, то nвідразу виявляється різниця у величину відповідних зображень на сітківці. nАперцепція залежить від попереднього досвіду, це психічне явище базується, в nосновному, на підсвідомих процесах. Отже константність найбільше зв’язана з nпам’яттю і підсвідомими процесами.

Вибірковість сприймання. Ця закономірність виявляється в nнаданні переваги одним об’єктом, явищем або їх властивостями перед іншими. Ми не nможемо активно утримувати в зоні своєї уваги всі подразники, які діють на нас. nАктивна увага обмежена постійним відбором, що проводить наш мозок. Наприклад, в nдружній компанії спочатку ми чуємо лише загальний шум голосів людей, які на nоточують. Проте достатньо, щоб один із наших знайомих раптом звернувся до нас, nщоб ми перестали звертати увагу на шум і почали сприймати те, що він говорить. nЦе явище називається ефектом “вечеринки”, або ефектом Черрі.

На направленість і вибірковість сприймання великий вплив має nпопередній досвід. Бегбі в 1957 р. продемонстрував значення минулого досвіду в nекспериментах з дітьми із Мексики і США. Він попередньо підібрав пару картинок, nкожна з  яких включала дві найбільш nпоширені спортивні видовища серед жителів цих країн (змагання тореадорів з nбиком і гру в бейсбол). Потім він показував  nїх дітям з допомогою стереоскопа, який давав можливість проекувати nпротягом короткого відрізку часу на сітківці обох очей різні картинки. Таким nчином, мозок отримав одночасно складні сигнали двох типів, які він не міг об’єднати.  nЗавдяки феномену вибірковості мозок приймав лише один із сигналів. Було nвстановлено, що мексіканські діти сприймали лише картинки кориди, а діти з nпівнічної Америки бейсбол. Мозок кожного уловлював найбільш звичний образ.

Перебуваючи в лікарні nабо іншому лікувальному закладі хворі вибірково сприймають інформацію пов’язану nз діагностично-лікувальним процесом. Вони насторожено прислуховуються до  медичного персоналу, інших хворих та родичів nі відвідувачів про умови і ефективність лікуванння. Хворі загострено сприймають nнеуважність або прояви антисанітарії. Підсвідомо відбувається вибіркова nсенсибілізація сприймання і відчуттів.

Установка сприймання. nЦя закономірність найбільш інтимно зв’язана з особистістю, світоглядом, nхарактером, минулим досвідом, вибірковістю і очікуваним результатом. nПоняття  установки увів радянський nпсихолог Узнадзе,  але більше її вивчають nзахідні школи. Установка це не зовсім обгрунтоване  відношення до певного суб’єкта, явище або події. Людина ще не має nповної інформації, не може  об’єктивно оцінити наслідки події, але у nнеї уже є сформований стереотип очікуваного результата. При першій зустрічі до nоднієї людини  виникає симпатія, а nдо  другої антипатія,  результати однієї події ми чекаємо з nневиправданим оптимізмом, іншу відразу ж оцінюємо: “Нічого доброго з цього не nвийде”. Негативна установка хворого на лікування шкодить ефективності nдіагностично-лікувального процесу. Установка медика що “цей хворий – неприємний nтип”, “невротик”, “агравант”, “симулянт” і т.п. обов’язково призведе до погіршення nвзаємовідносин з ним. Установочне захоплення новим “модним” методом лікування, nщо не пройшов належної об’єктивної оцінки, може призвести до погіршення і nздоров’я і фінансового стану хворого. У nпроцесі спілкування з хворим медик повинен опиратись не на установку, а на об’єктивні факти.

Спостережливість і спостерження. Спостережливість є дуже важливою nякістю для представника любої професії, а особливо для медичних працівників. nЧергова медична сестра більш часу безпосередньо контактує з хворим і nспостерігає його. Спостережлива медична сестра надає велику допомогу лікареві в nплані об’єктивної nоцінки його стану. Найбільш глибоко спостережливість зв’язані з процесами уваги і осмисленості. nБез належної уваги не може бути якісного спостереження за хворим. Без глибокого nвсестороннього осмислення сприйнятої інформації не можна зробити адекватного nвисновку про його стан. Спостережливість є однією з головних складових  професіограми лікаря.

Серед складних форм сприймання виділяють сприймання часу, простору nі руху.

Розглянемо більш nдетально психологічні особливості сприймання часу, щоб зрозуміти як тісно, nтонко і в той же час рельєфно сприймання часу пов’язане з багатьма психологічними nпроцесами і в яких феноменах це знаходить своє вираження.

Так психологам відомий “закон свідомого заповнення часу” який nв залежності від фактору тривалості проявляється у двох формах. У відносно nкороткі періоди часу ті часові
nпроміжки, які були заповнені великою кількістю вражень, сприймаються, як nправило, більш тривалими. Але при тривалому інтервалі часу згадуються більш nтривалими ті інтервали часу, котрі були “пустими” і,  навпаки, періоди часу “заповнені” сприймаються nбільш короткими. Вирішальну роль тут грає особиста участь (емоційна nзацікавленість, інтенсивність зацікавленості, спрямованість, інтереси, їх nзадоволення). Ось чому дитинство і молодість в період дитинства і молодості nздаються відносно більш тривалим, інколи нескінченими періодами життя, а nпізніше згадується, що дитинство і молодість пройшла дуже швидко.

Беззмістовний період часу ми сприймаємо як дуже тривалу nнудьгу. І,  навпаки, об’єктивно короткий час, заповнений nстрашною небезпекою, загрозою для життя або болем ми переживаємо як безкінечно nдовгий.

Одним з феноменів психології виявляється у тому, що n“чеканння неприємності, як правило, сприймається і nпереживається важче, ніж сама неприємність”.

З такими суб’єктивними переживаннями часу необхідно nобов’язково nрахуватись стосовно психології хворого. Тут є важливим активна зацікавленість nхворого з однієї сторони і заспокоєння його, з іншої сторони. В лікарняному nрежимі доцільно  чергувати насичені nінтервали часу з відпочинком і спокоєм.

Всі живі істоти nпостійно відраховують час. В nекспериментах встановлено,що собака, котра отримує їжу через кожні 30 хвилини, nзавжди виділяє слину через кожні 29,5 хвилини. Такий точний відрахунок часу, nале в більш складній формі спостерігається і у людини. Прикладом може служити nпробудження від сну в запланований час. Перед сном Ви заводите будильник і nвстановлюєте його на певний час і хвилину. В певний час Ви прокидаєтесь, хоч, nзвичайно, ви в цей час звикли спокійно і міцно спати. А коли ви подивитесь на nбудильник, то здебільшого побачите, що стрілка наближається до встановленого nчасу. Багатьом людям при цьому здається, що десь всередині їх організму є nякийсь внутрішній годинник.

    Отже  nцей приклад наглядно показує зв’язок відчуття з сферою

підсвідомих nпроцесів, котрі, як відомо, відбуваються як в стані неспання так і під час сну.

      В дослідах зі сном було доказано, що в nперіод повного спокою у

тварин nпокращується суб‘єктивний nвідлік часу. Щодо людей, то приклад повсякденного життя вказують, що в стані nнеспання ми робимо більше помилок у відрахунку часу ніж тоді коли перебуваємо у nстані фізіологічного сну. Це є виявом психологічної ілюзії “розтягнутості часу”.

 Сприймання часу тісно зв’язане з емоціями. Під nчас цікавої роботи, яка

приносить nдушевне задоволення і захоплює, час біжить так швидко, що можна пропустити час nзапланованої зустрічі з іншою людиною, або телепередачі. І, навпаки, у хворих з nдепресивним пригніченим станом час минає дуже повільно. Це потрібно знати nмедикам. Хворі з важким душевним станом нерідко скаржаться на стійке безсоння і nдомагаються снотворних. Проте дані тактовно налагодженого нагляді свідчать, що nтакий хворий не спить скажімо з 2-ї до 3-ї години ночі. До і після цього nперіоду він міцно спить, але ця година тимчасового безсоння суб’єктивно nсприймається і переноситься як виснажливе безсоння упродовж усієї ночі. nПостійне примінення снодійних може призвести до розвитку лекоманії. nТоксикоманії і інших негативних наслідків. В цих випадках потрібно розуміти, що nтакий хворий не симулює свій стан, що йому дійсно важко, і йому потрібно nадекватно допомогти, але саме адекватно, наприклад, провести курс психотерапії. n

     nТаким чином процеси відчуття і сприймання базуються на двох основних nкомпонентах-нейрофізіологічного і психічного. Чим вищий еволюційний рівень nтварин, чим зріліша людина тим більша питома вага психічного компонента. В nякості ілюстрації приведем основні складові сприймання смаку.

1.       В сприйманні смаку значну роль nвідіграють смакові рецептори язика і глотки. Але вони дають людині інформацію nлише про ступінь соленості, солодкості, гіркоти і кислотності страви.

2.       Роль зорового аналізатора. Гарно nсервований стіл, вид страви і гарніру, стан обруска значною мірою впливає на nапетит і смак страви.

3.       Роль нюхового рецептора. Смачний запах nсвіжоприготовленої їжі посилює апетит і робить страву смачнішою. Неприємний nзапах викликає відразу.

4.       Роль слухового аналізатора. Хрумкіт nкартоплі фрі або малосольного огірка підвищує апетит.

5.       Роль температурного аналізатора. Гарячі nстрави посилюють апетит, охололи сприймаються несмачними.

6.       Роль культуральних традицій харчування. nУкраїнець залюбки їсть  свинячу відбивну nчи ковбасу. У іудея чи мусульманина ці страви викликають огиду. Французи nласують жаб’ячими лапками і молюсками, а китайці – тухлими яйцями.

7.       Роль сімейної традиції. Те що nприготувала мати здебільшого найсмачніше.

8.       Роль емоційного і фізичного станів. nКоли людина здорова і весела – у неї гарний апетит, у ослабленої, знервованої, nта у стані депресії чи тривоги апетит погіршується.

9.       Роль навколишньої обстановки. Одна nсправа спокійно пообідати в  ресторані, nінша похапцем перекусити на перерві.

10.  Роль голоду. Голодна людина зі смаком з’їдає і скоринку хліба, а сита  перебирає харчами.

             Для медиків особливо важливим є nпитання пов’язані nіз сприйманням болю. nТут є ще багато неясного. До цих пір невиясненим є навіть питання наявності nособливих больових рецепторів. Більшість дослідники дійшли висновку, що є  спеціальні рецептори болю і провідники nбольової чутливості. Про це свідчать і клінічні спостереження. Є nхвороби, при яких зберігається відчуття дотику, але зникає відчуття болю. Проте nне слід вважати таких людей щасливими. Біль – це сигнал про небезпеку. Відсутність цього сигналу nпризводить до того, що у таких хворих можуть виникнути опіки і важкі поранення. nПрикладаючи до тіла такого хворого грілку, потрібно прийняти всі належні заходи nспрямовані на профілактику опіків.

       nНе всякий біль є необхідним. Сильний біль може викликати шок. Хронічний біль ослаблює захисні nреакції. Звідси зрозуміла необхідність знеболювання.

        nПотрібно відмітити, що сприймання болю  nвідзначається особливою суб’єктивністю. nПри сильному емоційному nзбудженні біль притупляється. Поранений солдат іде в атаку не помічаючи болю. В nтой же час очікування болю посилює больове сприйняття.

       Потрібно чутливо реагувати на скарги nхворого і в той же час старатись відволікати його увагу від болю, зайняти його nважливою для нього діяльністю, навіяти більш спокійне відношення до болю.

       nНейрофізіологам і психологам відомий феномен “специфічної nенергії органів відчуттів”.  nМається    на увазі nзагальновідомий факт, що кожен орган відчуття і на неадекватний подразник дає nспецифічну для цього аналізатора відповідь. Наприклад, орган зору – око самою природою nзадетермінований на сприйняття світла і кольору, а не болю. Проте, нанесений nудар по очах, як правило, викликає світлове або кольорове сприйняття: “Від nудару посипались іскри з очей”. І, навпаки, надмірний адекватний органу відчуття подразник викликає nуніверсальне відчуття болю. Наприклад – спостерігання за роботою nелектрозварки без захисних окулярів, або надмірна сила звуку (вибух бомби чи nпостріл гармати поруч).

       nУ більшості nастенізованих хворих (без ознак виключення свідомості) пороги відчуття і сприймання nзнижуються і більшість звичайних по силі подразників вони переносять погано. В nповоєнні роки у багатьох лікувальних закладах був упроваджений так званий n“лікувально-охоронний режим” з включенням ряду заходів спрямованих на nпродовження сну хворих. Але потім вияснилось, що таке штучне усунення природних nподразників погано впливає на психіку і фізичний стан пацієнтів. У зв’язку з nрозвитком космонавтики вчені почали досліджувати вплив сенсорної ізоляції на nпсихіку людини. Виявилось, що повна сенсорна ізоляція шкідливо впливає на nпсихіку і може викликати експериментальний психоз.

     Згідно закону Йеркса-Додсона організм nпрагне підтримати оптимальний рівень активації, котрий дозволяє йому nфункціонувати найбільш ефективно. Цей рівень залежить від фізіологічного стану nконкретної людини в конкретний час. Таким чином, певні люди потребують більш nсильного притоку стимулів ніж інші, котрі здатні переносити їх лише в обмеженій nкількості. Ця потреба в стимулах змінюється також в залежності від психічного nстану людини. Оптимальний рівень активності під час сну чи задумливості суттєво nвідрізняється від рівня, котра знаходиться у запалі творчості.

Захворювання знижує рівень активності хворих і вимагає nпевних обмежень подразників, але надмірне виключення їх негативно вплине на nпсихічний і фізичний стан хворого. У зв’язку з цим склались традиції “золотої середини”. nНеприємних подразників повинно бути якнайменше. Бажана дія позитивних nподразників незначної інтенсивності (тиха музика, читання “відволікаючої” nлітератури, посильна культтерапія тощо). Лікар  nповинен усвідомити що надокучати хворому надто частими nвідвідуваннями  шкідливо як і залишити nйого на тривалий час одного (“щоб він спокійно відпочив”). У першому випадку у nхворого може розвинутись  тривожна думка, nщо він дуже хворий, а йому про це не говорять, а у другому, що на нього n“всі махнули рукою” у зв’язку  з nбезнадійністю стану.

                        

Взаємозв’язок між відчуттям і сприйняттям.

 

    nВзаємодія між відчуттями дуже складні. Наприклад, якщо одночасно з nякимось подразником діє і інший сильний подразник, чутливість наших органів nчуття значно знижується – новий подразник своєю силою зменшує інтенсивність nпопереднього подразника. Це давно відомий факт з практики. Дитину, яка плаче nможна заспокоїти, якщо відволікти її увагу за допомогою більш сильного nподразника. І, навпаки, при дії більш слабого подразника чутливість інших nаналізаторів підвищується. Існують особи, які під час роботи включають радіо, nале яке грає неголосно. Щоб навчити читати людей з поганим зором використовують nнеголосне цокання годинника, або метронома.

     nДо взаємодій nсприйняття відносяться і так звані симультантні і наступні контрасти. Після nтривалого розглядання зеленого квадрата,  nзаплющивши очі ми суб’єктивно сприймаємо червоний колір на протязі nпевного часу, Після солодкого, інші менш солодкі речовини здаються більш nкислими (наприклад яблука), більш тепла вода сприймається не набагато теплішою, nсіра поверхня  на білому фоні nсприймається темнішими, а на чорному – світлішими.

Вплив одного сприймання на інше досить виразно видно на nприкладі так званих сенсорних ілюзій. Якщо, наприклад, намалювати три nпаралельні лінії і пересікти їх рядом  nкоротких ліній так, що верхню лінію будемо пересікати косими лініями nзліва направо, середню справа наліво, нижню знову направо, то середня лінія nбуде сприйматись нами  не паралельною, а nніби такою, що відхиляється вправо вгору. На малюнку, на котрому зображений nкоридор, що перспективно звужується, з двох фігур, однакових по висоті, більш nвіддалена від нас фігура буде здаватись більшою, тому що наш минулий досвід nперспективи психологічно зменшує сприйняття. Це є сенсорна ілюзія.

      Часткова деформація дійсності іншими, не nлише сенсорними  компонентами, носить nназву психологічних ілюзій. Наприклад, зайшовши в темний коридор, дитина nлякається фігури в кутку, але потім сміється, коли усвідомить, що його налякали nпальто і капелюх котрі висять на вішаку.

      Ілюзії –  не є патологічним явищем, якщо nвони являють собою процеси у здорової особистості і є лише виразом емоційної nнапруги (чекання, страх і т.п.). Їх ще називають псевдоілюзіями. Патологічними nє так звані істині ілюзій, тому що вони з’являються лише при патології психіки nі хвора людина сприймає їх некритично і вважає реальними.

Наші уявлення про дійсність не є лише відображенням nоб’єктивної реальності, а навпаки, дійсність існує у нашому сприйнятті як nвідображення стану нашого настрою і почуттів.

     nВ цьому плані правильним буде вважати, що ми бачимо не лише сам nсвіт,   а його через себе в ньому. nГоворячи по іншому, люба об’єктивність сприймається з тією чи іншою мірою nсуб’єктивності.

                 Приклади суб’єктивності  ілюзорного сприймання:

–         nПорада, nотримана від видної людини, має більшу вагу ніж та ж порада, що виходить від nлюдини  з нижчим соціальним статусом;

–         nВідважний nсхильний зменшувати небезпеку;

–         nЛінивому nнайменша перешкода здається непереборною;

–         nПриємні nемоції схиляють нас на користь своїх об’єктів, а неприємні не менш сильно настроюють проти них. nТак в очах закоханого кохана стає досконалістю, тоді  коли суперниці вона бачиться незграбною nі  непривабливою. Нерідко після того як nзгасне любовний потяг, зникає краса його об’єкта;

–         nФанатику nкожний член його секти здається святим, тоді як найбільш праведні члени іншої nсекти сприймаються уособленням диявола;

–         nЛюдина, nяку торкнулась дурна звістка, здебільшого дає переконати себе доказами, котрі nне здаються переконливими нікому з його оточення;

–         nНатовп nжадібно вірить в чудеса і  задовольняється nдоказами, котрих було б мало навіть для подій найбільш звичних, або коли б ця nлюдина сприймала ці докази не в умовах натовпу, а ізольовано;

–         nДля nзакоханих  час розлуки тягнеться  нескінченно; кожна хвилина як година, а кожен nдень як рік. Те ж саме відчуваємо  і ми, nколи ми чогось з нетерпінням чекаємо;

–         nДля nшколяра канікули проходять дуже швидко;

–         nВ nпустинній і безлюдній місцевості дорога завжди здається більш довгою, а шлях nпроведений з приємним попутником – значно меншим і по часу і по віддалі;

– n      Багату людину вважають ще багатшою, nніж вона є насправді;

–         nЗемельна nділянка здається більш ширшою, коли її обнести огорожею, і ще більшою, коли на nній є сад, поділений на кілька частин;

–         nКімната nсередніх розмірів здається більшою, коли вона обставлена. Але якщо обставити nдуже велике приміщення, воно, здебільшого, буде здаватись меншим;

–         nКімната nсередніх розмірів сприймається меншою, якщо стеля її нижче звичайної. Але та ж nнизька стеля в дуже великому приміщенні  nспонукає сприймати приміщення більшим, ніж у дійсності.

–         nВідчуття nнещастя посилюється при співставленні з втраченим щастям;

–         nЛюдина nвисокого рангу навіює  навколишнім nневпевненість, аж до того, що повністю знищує їх у власних очах;

–         nМи nпо різному сприймаємо і оцінюємо людей, з котрими бачимось  часто і людей, котрих зустрічаємо вкрай nрідко;

–         nЛюдина,  яка носить окуляри сприймається більш nінтелігентною, працелюбною,  надійною і в nтой же час в меншому ступеню наділеною почуттям гумору, ніж вона ж, але без nокулярів;

–         nБільшість nлюдей зовсім не дивуються, коли довговолосий юнець з перснями на пальцях і nсережками у вухах провалює якусь справу, і в той же час не прощають ці ж nпромахи вишукано одягнутій молодій людині. Наведені приклади свідчать, що nвідчуття і сприймання є не лише

нейрофізіологічним актом, а значною nмірою обумовлені різноманітними психологічними процесами і станами, котрі nнероздільно пов’язані одне з одним і невіддільно органічно зв’язані з nособистістю в цілому.

Практичні рекомендації

1.     nУ астенізованих хворих nпороги відчуттів знижені. Тому необхідно створити усі належні умови щодо nпопередження дії надсильних для хворої людини подразників (шум, голосна мова, nрізкі запахи, тривалі візити відвідувачів тощо).

2.     nПри догляді за хворим nнеобхідно враховувати процеси адаптації, габітуації та сенсибілізації. Так nпроцес адаптації до стаціонарних умов триває здебільшого три-чотири дні. nТривала габітуація більш характерна для хворих з сільської місцевості, а nсенсибілізація для жителів міста.

3.     nПри догляді за хворими nі спілкуванні з ними необхідно враховувати чутливість аналізаторів: голосніше nзвертатись до хворих з пониженим слухом, уважно слідкувати за дією грілки на nділянки тіла уражені паралічами або парезами, затемнити палату де знаходяться nхворі, котрим медикаментозно розширили зіниці тощо.

4.     nНеобхідно враховувати nвплив кольорів на стан психіки хворого: зелений і голубий колір заспокоює nхворих, а червоний і оранжевий – збуджують нервову систему.

5.     nХвороба посилює nвибірковість сприймання.

Порушення сприймання

     nПри психiчних захворювання вiдмiчаються кiлькiснi i якiснi порушення сприймання.

     Кiлькiснi порушення сприймання – це nє розлади сили сприймання природних подразникiв. Ця група розладiв прявляється nу виглядi гiперстезiї, гiпестезiї і анестезiї.

     Гiперстезiя – це nє пiдвищення чутливостi до звичайної сили подразникiв, що дiють на органи nчуття. Вона спостерiгається при неврастенiї, астенiчних i затяжних реактивних nстанах, при вживаннi наркотикiв стимулюючої i галюциногенної дiї, травматичних, nсудинних та iнфекцiйних ураженнях головного мозку. При гiперестезiї цокiт nкаблучкiв, голосна мова, яскраве свiтло, робота телевiзора, навiть часте nвiдвiдування є для хворого надсильними подразниками. Тому медична сестра nповинна забезпечити  таким  пацiєнтам лiкувально-охоронний режим.

     Гiпестезiя – це nзниження чутливостi до подразникiв. Спостерiгається при станi оглушеної nсвiдомостi викликаної рiзними причинами (наприклад,  алкогольною, наркотичною або iншою niнтоксикацiєю), психоорганiчному синдромi.

     Анестезiя – це nповна втрата чутливостi до подразникiв при  nвiдсутностi органiчних змiн в рецепторах, провiдних шляхах i nкорковому  центрi аналiзатора. Цей вид nанестезiї є характерним для iстерiї, кататонiчного ступору та органiчного nураження нервової системи.

     Основими видами якiсного порушення nсприймання є галюцинацiї, iлюзiї, nсенестопатiї,  i психосенсорнi розлади.

     Галюцинацiї nце чуттєво – суб’єктивне переживання сприймання образiв, предметiв i явищ nбез їх реального iснування. Галюцинацiї дiляться по  аналiзаторах: зоровi – вiд елементарних у виглядi iскор, спалахiв, кiлець до яскравих образiв тварин, людей, цiлих сцен.Вони найчастiше зустрiчаються при гострих захворюваннях, якi супроводжуються порушенням свiдомостi (бiла гарячка, iнтоксикацiйнi та iнфекцiйнi психози, онейроїднi стани).

     Найчастiше зустрiчаються слуховi галюцинацiї. Вони також рiзноманiтнi – вiд елементарних в виглядi трiску, писку, свисту, шуму, стуку до nголосiв, якi звертаються до хворих або говорять про nнього. Найбiльш nнебезпечними є так, nякi наказують званi niмперативнi галюцинацiї здiйснювати  рiзнi, часто небезпечнi для хворого або оточуючих nвчинки або, навпаки, nзабороняють розмовляти, дiяти, приймати їжу. При наявностi iмперативних галюцинацiй хворий пiдлягає госпiталiзацiї в психiатричну лiкарню  nзгiдно nневiдкладних показань. Слуховi галюцинацiї найбiльш характернi для шизофренiї та алкогольних психозiв.

    n Нюховi галюцинацiї nпроявляються у виглядi рiзноманiтних запахiв, найчастiше неприємних (бензину, ацетону, nекскрементiв, nпротухлих яєць, трупiв), якi nсприймаються ззовнi або nз власного тiла n(особливо часто з рота або носа). Нюховi галюцинацiї найбiльш характернi для шизофренiї або ураження скроневих дiлянок головного мозку.

     Смаковi галюцинацiї носять nдуже неприємний характер: смак гнилого, протухлого. Вони часто поєднуються з nнюховими галюцинацiями i  характернi для nшизофренiї.

     Тактильнi nгалюцинацiї досить рiзноманiтнi, частiше nвсього проявляються у виглядi вiдчуття повзання комах по тiлу, волосся або nниток в ротовiй порожнинi, палiння i незвичайних вiдчуттiв в рiзних частинах nтiла. Тактильнi nгалюцинацiї зустрiчаються при iнтоксикацiях, шизофренiї, iнволюцiйних психозах, nна тлi атеросклерозу судин головного мозку.

Вiдчуття ниток, nволосся або дротинок у ротi є характерним симптомом для делiрiїв, викликаних nотруєнням тетраетилсвинцем або алкогольними  nсурогатами. При кокаїнiзмi нерiдко зустрiчається феномен Маньяна – вiдчуття повзання мурашок на nшкiрi i пiд нею. В останньому випадку хворий вiдчуває нестерпне свербiння i до nкровi.

     nIз nгалюцинацiй nокремо nвидiляють псевдогалюцинацiї, (мал. Хворий бачить око в голові) коли nгалюцинаторнi переживання сприймаються нечiтко та неприродньо, причому n”голоси” звучать в головi,  або iнших частинах тiла, а не в навколишньому просторi. nПсевдогалюцинацiї входять до складу синдрому Кандiнського-Клерамбо, що є nбезперечною ознакою параноїдної форми шизофренiї.

     Синдром nКандiнського-Клерамбо включає в себе окрiм nпсевдогалюцинацiй (мал.хворого з зоровими nпсевдогалюцинаціями) також ментизм i психiчний автоматизм. Ментизм – nце мимовiльний, некерований хворим плин думок на рiзну тематику, який вимучує nхворого. Психiчний автоматизм – це  nсуб’єктивне  вiдчуття хворим nштучностi, зробленостi, насильство. Розрізняють три види психiчного nавтоматизму, якi проявляються як окремо, так i комбiновано.

     n1. Iдеаторний автоматизм. Хворий nвiдчуває стороннiй вплив на його  мислення n(хтось повторює його думки вголос, викладає їх, насильно вкладує рiзнi iдеї, не nдає самостiйно думати, робить думки хворого вiдомими всiм, тощо).

     n2. Сенсорний автоматизм. Хворий nсприймає рiзнi вiдчуття (печiї, болiв у рiзних органiв, недомагання, страху, nзлостi, холоду, тощо) з твердою впевненiстю що це хтось йому робить насильно. nВiн фiзично вiдчуває цей штучний вплив.

     n3. Моторний автоматизм. У хворого вiдчуття i впевненiсть, що його рухи, дiї i nпоступки нав’язанi йому штучно якоюсь силою. Єднiсть хворого при цьому nрозщеплюється. Одне “Я” хворого  nавтоматично робить якiсь дiї (навiть небезпечнi для нього самого чи nоточуючих), а друге “Я” з жахом  nспостерiгає i не може нiчого протидiяти тiй силi, яка керує хворим як nавтоматом. Явища психiчного автоматизму супроводжуються маячними iдеями nпереслiдування i стороннього впливу. Хворi з синдромом nКандiнського-Клерамбо  повиннi nзнаходитись на режимi «А» (в наглядовiй палатi).

     У деяких випадках наявнiсть галюцинацiй можна запiдозрити nпо поведiнцi хворих: вони  до чогось nнасторожено або з острахом чи здивуванням  nприглядаються або прислухаються, принюхуються, стараються щось з себе nзняти. У бiльшостi випадкiв галюцинацiї можна виявити шляхом активного nрозпитування хворого, або згiдно показань осiб, яким хворий довiряє. Для nоб’єктивного виявлення галюцинацiй ряд проб. Проба Ашафенбурга – хворому з пiдозрою на слуховi галюцинацiї дають nможливiсть “поговорити” з близьким чи знайомим по вiдключеному nтелефону. Якщо у хворого є наплив слухових галюцинацiй, вiн може говорити з nнеiснуючим спiврозмовником.

Проба Рейгардта – хворий з зоровими галюцинацiями “бачить” на чистому листку nпаперу картини або читає з нього неiснуючий текст.  

Проба Лiппмана – зоровi галюцинацiї nможна спровокувати, натискуючи кiлька секунд на очнi яблука через закритi nповiки.

     Пiд nвпливом страхiтливих галюцинацiй може розвинутись галюцинаторне психомоторне зубдження з раптовим переходом вiд спроб втечi або самооборони nдо нападу на навколишнiх. В таких випадках хворий пiдлягає госпiталiзацiї в nпсихiатричну лiкарню згiдно невiдкладних показань або органiзацiї niндивiдуального посту у випадках, коли галюцинаторне збудження розвинулось у nсоматичному або iнфекцiйному вiддiлах, а стан хворого потребує обов’язкового nлiкування у згаданих вiддiлах.

     Iлюзiя – це nхибне сприймання реальних речей, об’єктiв чи явищ iз спотворенням їх  справжнього змiсту. Психiчними iлюзiями nназивають такi, якi виникають у зв’язку з переважаючими у свiдомостi думками, nуявленнями, коли вони супроводжуються сильними емоцiями, особливо на тлi nпорушеної свiдомостi. В основному спостерiгаються зоровi iлюзiї.  При бiлiй  nгарячцi  хворий санiтара  чи  nлiкаря  може сприймати за nбандита,  одяг на вiшаку за  повторне чудовисько. Хворий зi слуховими nгалюцинцiями в постукуваннi колес вагону (“тук-тук”) вчуває nзагрозливе “уб”ю ! уб”ю!”. При сильних змiнах  емоцiйного стану спостерiгаються афективні ілюзії  (у станi важкої  депресiї  nвсi  навколишнi люди сприймаються nсумними).

     Близькi nдо iлюзiй  парейдолiї. При парейдолiях у nрiзних узорах, фiгурах (орнаменти шпалер, складки  фiранки, плями на стiнi, хмари i т.д.) хворi nз психiчними розладами вбачають образи людей, тварин, чудовиськ. Парейдолiї nможуть спостерiгатись i у здорових дiтей i людей художнього типу, але це є лише n”гра уяви” i вони це усвiдомлюють.

     При nпсихозах критичного ставлення до парейдолiї немає. Парейдолiї є характерними nдля бiлої гарячки i iнтоксикацiї наркотиками та токсикоманчними середниками галюциногенної nдiї.

     Сенестопатiї – стан, при якому хворий вiдчуває невизначенi, nважкi, дуже неприємнi i нестерпнi вiдчуття (стягування, натягування, nпереливання, палiння, лоскотання i т.п.) в рiзних дiлянках тiла: головного nмозку, внутрiшнiх органах, кiнцiвках, до того ж нерiдко звертає на себе увагу nнезвичнiсть, часто химернiсть цих вiдчуттiв. При старанному обстеженнi хворих nсучасними методами не вдається виявити захворювання цього або iншого органу, nякi б зумовлювали виникнення цих рiзноманiтних i незвичних вiдчуттiв. Якщо nописанi хворобливi вiдчуття мають вiдтiнок зробленостi, iншими словами, якщо їх nвиникнення пов’язується з дiєю сторонньої сили (гiпноз, електричний струм, nчарiвництво i  т.п.), тодi це є сенсорний nварiант психiчного автоматизму.

Сенестопатiї можуть спостерiгатись у nхворих на неврози, при астенiзацiї, викликанiй соматичними чи iнфекцiйними nхворобами, як прояв так званого дiєнцефального синдрому, при судинних ураженнях nголовного мозку та шизофренiї.

         Психосенсорнi розлади – це змiнене зорове сприймання реально iснуючих nпредметiв об’єктiв, явищ або суб’єктiв iз збереженням їх впiзнавання i nзначення. Цим вони вiдрiзняються вiд iлюзiй, бо при останнiх усвiдомлення nзначення предметiв чи об’єктiв змiнене. Психосенсорнi роздлади, якi стосуються nнавколишнього реального свiту, називаються дереалiзацiєю.

     nДереалiзацiя – стан, при якому nнавколишнє середовище, оточення сприймається хворим нечiтко, неясно, як щось nбезбарвне, декоративне,нереальне. Хворi втрачають чуттєве сприймання предметiв, nлюдей, якi видаються їм абстрактними, позбавленими чуттєвого компоненту. До nдереалiзацiї вiдносяться явища баченого (вже почутого, вже випробуваного, вже nпережитого) i нiколи не баченого (не чутого, не випробуваного, не пережитого). nУ першому випадку у незнайомiй обстановцi виникає вiдчуття, що ця ситуацiя nзнайома, вiдома, що хворий в нiй знаходився ранiше, у другому – добре вiдома nобстановка видається чужою, побаченою вперше. Порушується сприймання часу: вiн nпротiкає повiльно або надзвичайно стрiмко.

     nДереалiзацiя може проявлятись макропсiями, коли предмети здаються збiльшеними; nмiкропсiями, коли вони сприймаються зменьшеними; порропсiями, коли вiдстань до nних здається дуже далекою; може мiнятись колiр i освiтленiсть об’єкта.

     nПсихосенсорнi розлади, якi стосуються сприймання хворих самого себе nназиваються деперсоналiзацiєю.

     Деперсоналiзацiя – це порушення самосвiдомостi, вiдчуття змiни, nвтрати, вiдчуження або роздвоєння свого “Я”. В порiвняно легких nвипадках деперсоналiзацiя проявляється тим, що хворi вiдчувають внутрiшню nзмiненiсть, яка торкається їх почуттiв i думок, що не подiбнi на попереднi. nМожлива втрата почуттiв: хворi стверджують, що вони не вiдчувають радостi, nгоря, суму, каяття, часто зникає почуття сну. У тяжких випадках деперсоналiзацiя nпроявляється вiдчуженням почуттiв, думок, дiй, iншими словами змiнами nвнутрiшнього стану власного “Я”, але без змiни усвiдомлення себе nсобою.

     Iнколи nдеперсоналiзацiя проявляється розладами схеми тiла. У хворого,  як правило,  nпри закритих очах з’являється вiдчуття, що все тiло або його  частини змiнили свою форму або величину n(голова, шия, тулуб, кiнцiвки стали великими, малими або деформованими).

Узагальнення та практичнi поради:

    

1. Бiльшiсть nзахворювань призводять до астенiзацiї хворих i  nзниження  порогу сприймання. nЗвичайнi подразники,  на якi здорова nлюдина не звертає  увагу, для хворих nнерiдко стають надсильними,  неприємними nабо непереносимими.

2. Якщо хворий слабо реагує, чи не nреагує зовсiм на звичайнi подразники, це свiдчить про погiршення його стану.

3. Галюцинацiї зустрiчаються лише nпри психозах. Розвиток галюцинаторної поведiнки свiдчить про те, що у хворого nрозвинувся психоз. Бiля такого хворого необхiдно встановити iндивiдуальний пост.

4. Обмеження кількості подразників nсприяє правильності сприймання (бажаний низький рівень шуму, невелика кількість nлюдей, проста обстановка в палаті тощо).

         5. nСпостерігаючи за поведінкою хворого, звертайте увагу на ймовірні об’єктивні ознаки галюцинування n(“прислуховуюча поза”, приглядання, затуляння вух і очей, принюхування, nнеадекватний сміх, розмова з самим собою, зупинка на середині розмови тощо).

         6. nПереключення уваги хворого  зменшує nінтенсивність галюцинування. Постарайтесь відволікати увагу  від галюцинацій. Підтримуйте і підбадьоруйте nхворого. Не смійтесь над його переживаннями і поведінкою.

7. Найбiльш небезпечними для хворого ni оточуючих є iмперативнi галюцинацiї. Хворого з iмперативними галюцинацiями nнеобхiдно негайно госпiталiзувати в психiатричну лiкарню, або встановити бiля nнього iндивiдуальний цілодобовий пост.

Пам’ять

         Пам’ять це здатність до фіксування, зберігання,  відтворення й забування різноманітного nдосвіду та інформації.

         В кожному виді психічної діяльності приймають nучасть не усі психічні процеси, наприклад, безпосереднє сприймання може бути nвідсутнім під час мислення. Але немає жодного виду психічної діяльності n(свідомої або несвідомої), котра не опиралась би на пам’ять. Пам’ять є центральним стержнем nпсихіки. В довготривалій пам’яті зберігається весь наш досвід, всі набуті nзнання і здібності. По суті пам’ять це єдине справжнє базове багатство, яке здобула nлюдина, це ядро її особистості.

        Нейрофізіологічною основою процесів nпам’яті є здатність мозку закріплювати, зберігати та відновлювати сліди минулих nвражень. Так, запам’ятання і зберігання грунтується на закріпленні утворюваних nтимчасових нервових зв’язків, забування – на їх гальмуванні, згасанні, nвідтворення – на їх відновленні.

        Асоціації та їх види. Запам’ятовування nобразів, думок та інших відображень дійсності завжди грунтується на утворенні й nзакріпленні певних зв’язків між ними. Ці зв’язки називаються nасоціаціями. Звичайно розрізняють такі їх види: асоціації за суміжністю, за nсхожістю і за контрастом. У асоціаціях за суміжністю пов’язуються образи об’єктів, які сприймалися nодночасно або послідовно, суміжно в просторі й часі. У асоціаціях за схожістю і nза контрастом пов’язуються образи предметів, які схожі або контрастні між nсобою в якому-небудь відношенні. Відтворення здійснюється також через ці nасоціації. Наприклад, сприймання або уявлення про знайому людину викликає у нас nобраз іншої людини тому, що ми бачили її в одному місці й одночасно з цією, нам nзнайомою людиною або ж тому, що ця людина схожа або протилежна знайомій людині nза якими-небудь зовнішніми ознаками чи рисами характеру.

                                Основні види пам’яті nза тривалістю.

         nЗа тривалістю nутримання інформації і можливості її відтворення розрізняють два основних види nпам’яті – короткотривалу і довготривалу пам’ять.

       Вважаються, що при короткотривалій nпам’яті сліди сприйнятого зберігаються у вигляді кільцевого потоку хвиль nзбудження, котрий зв’язує відповідні нейрони. Цей потік збудження може nсамопідтримуватись певний час (звичайно до чергового сну, під час якого nсамозбудження кільцевих структур припиняється і інформація забувається).

       Різновидом короткотривалої пам’яті є так звана “оперативна пам’ять”. Всяка розумова діяльність nскладається з ряду етапів. Наприклад, потрібно помножити 17 на 13. Спочатку nпомножуємо в умі 17 на 10, отримуємо 170 і цей результат запам’ятовуємо. Потім множимо 17 на 3, nотримуємо 51 і цей результат також запам’ятовуємо. Потім додаємо 170 і 51. Зрозуміло, що проміжні nцифри нам потрібно було запам’ятати лише до тих пір, доки не був отриманий кінцевий nрезультат. При  обдумуванні якоїсь nпроблеми ми також отримуємо певні проміжні висновки, але забуваємо про них, nколи отримуємо кінцеве рішення. Для цих проміжних операцій і потрібна nоперативна пам’ять.

       Тривале зберігання інформації зв’язане nіз змінами в нуклеїнових кислота (РНК і ДНК) нервових клітин. Препарати РНК уже nз успіхом застосовують  для лікування nхворих з ослабленою пам’яттю.

       Не існує спеціального відділу мозку де nзберігається пам’ять. У збереженні її приймає участь уся кора великих півкуль і nпідкоркові відділи.  У відтворенні nдовготривалої інформації основна роль належить висковим долям кори великих nпівкуль головного мозку.

      nВиди пам’яті nза її змістом.

Залежно від того, що запам’ятовується і відтворюється nрозрізняють чотири види пам’яті за її змістом:  nрухову, емоційну, образну і асоціативну (словесно-логічну).

      nНайстарішою у nфілогенетичному аспекті є рухова (або дійова) пам’ять. Ось чому саме дійова пам’ять є найбільш довготривалою. Людина, nяка навчилась ходити ще немовлям буде ходити до глибокої старості. Це саме nстосується уміння користуватись ложкою, вилкою, писати, їздити на велосипеді, nплавати, і т.п. Усе життя людини базується на використанні практичних навичок, nбільшість яких доведена до автоматизму. Научаючись певній спеціальності людина nзасвоює виконання необхідних навичок саме завдяки руховій (дійовій) пам’яті. nЛікар з часом забуде деталі теоретичних знань, але необхідні практичні навички nдоведені до автоматизму повинні постійно підтримуватись, інакше втрачається nавтоматичне  їх виконання, хоча знання nсутності навички і уміння виконати складові етапи навички зберігаються nпрактично упродовж усього життя.

       Якщо хворий довго знаходиться у лікарні, nяка ніби то стала його другим домом він розучується практичним навичкам  самостійного існування поза лікарнею. В nпринципі він розуміє, що має робити, уміє себе вести дома і в суспільстві, nпроте навички повноцінного життя поза лікарнею значно знижені . Такий стан nлюдини називається “госпіталізмом”. Лікар повинен про це пам’ятати і осмислено nпланувати та виконувати всі належні заходи спрямовані на профілактику госпіталізму nі реабілітацію хворих.

       Емоційна пам’ять nполягає з nзапам’ятовуванні  і відтворенні людиною nсвоїх емоцій і почуттів. Як і рухова,  nемоційна пам’ять також дуже стійка. Думка, предмет, подія, які емоційно nпотрясли людину можуть з першого ж разу надовго залишитись в пам’яті. Емоційна nпам’ять nособливо розвинена у дітей. Погано пригадуючи події учорашнього дня, дитина дає nна них сильну емоційну реакцію. Якщо хвору дитину, яка починає вередувати nлякати на шталт: “Веди себе чемно, бо прийде лікар чи медсестра і зробить тобі nукол!” у такої дитини здебільшого розвинеться  nнегативна установка на медиків.  Лікар повинен оберігати психічний стан  nі емоції хворих. Якщо є необхідність зробити неприємну для споглядання nманіпуляцію, а тим більше, коли у загальній палаті знаходиться важкий або nагонізуючий хворий його потрібно перевести у окрему палату, або бодай-би nвідгородити переносною ширмою. Споглядання деяких ситуацій, які для лікаря є nзвичайною буденною справою, для багатьох хворих є душевною тортурою, стресовою nситуацією. А емоційна пам’ять дуже міцна і важко (здебільшого лише формально) nкорегується логікою. Емоційне забарвлення сприймання сильно nвпливає на їх запам’ятовування. nМи краще запам’ятовуємо nте, що нам приємне, а неприємне здебільшого забуваємо. Ось чому минуле у nспогадах людини часто буває для людини забарвленим у “рожевий колір”. Позитивні nемоції полегшують любе запам’ятовування і дуже важливим є відношення до nматеріалу, який потрібно вивчити. Майбутній доктор повинен любити свою майбутню nспеціальність і з задоволенням вивчати передбачені навчальною програмою nдисципліни. Лише в цьому випадку навчання буде ефективним.

       Образна пам’ять nвиявляється в nзапам’ятовуванні образів, уявлень конкретних предметів, явищ, їх властивостей і nнаочних зв’язків та відношень між ними.

       nЗалежно від того, nякими аналізаторами сприймаються об’єкти для запам’ятовування, образна пам’ять буває зоровою, дотиковою, нюховою nтощо. Так ми запам’ятовуємо і відтворюємо образи знайомих людей, яких ми nбачили, мелодії пісень, що ми їх чули, особливості поверхні предметів, які ми nобмацували, запахи квітів, які нюхали.

        nУ дошкільні роки nзапаси пам’яті nшвидко збільшуються. Особливо збагачується рухова і зорова пам’ять. Зорові образи, які згадує дитина nнастільки яскраві і детальні, що майже не відрізняються від безпосереднього nсприймання. Але у дітей ще мало розвинена друга сигнальна система. Запам’ятовування і згадування у них є nздебільшого мимовільними. Майже немає ще словесно-логічної пам’яті. Ось чому дитина швидко забуває те, nщо запам’ятала, nякщо не повторює це постійно.  Про ці nособливості пам’яті nдітей потрібно пам’ятати медперсоналу дитячих закладів і лікарень.

      Мовні асоціації за суміжністю, схожістю, контрастом nі за причинніст, які є формою існування понять, суджень і умовиводів, nназиваються смисловими, або логічними, зв’язками. Вони є особливо продуктивними nв пам’яті людини.

 Змістом словесно-логічної пам’яті є наші nдумки, поняття, судження, умовисновки, що відображають предмети і явища у їх nзагальних властивостях, істотних зв’язках і відношеннях. Думки не існують без nмови, тому пам’ять nна них і називають не просто логічною, а словесно-логічною пам’яттю.

Словесно-логічна пам’ять є специфічно людською пам’яттю, nна відміну від рухової, емоціональної і образної, які в в своїх простіших nформах властиві і тваринам. Спираючись на розвиток інших видів пам’яті, вона стає провідною по відношенню nдо них. Від її розвитку залежить розвиток рухової, емоційної і образної nпам’яті. Словесно-логічній пам’яті належить провідна роль у засвоєнні знань учнями в nпроцесі навчання.

     Смислове nі механічне запам’ятовування. Крім поділу запам’ятовування на nмимовільне і довільне, розрізняють ще смислове (логічне) і механічне запам’ятовування.

     Смислове запам’ятовування зв’язане з nрозумінням матеріалу, що запам’ятовується.

     Механічне запам’ятовування наявне у всіх тих випадках, nколи не забезпечується осмислювання, розуміння запам’ятовуваного матеріалу. Воно може бути nяк при мимовільному, так і при довільному запам’ятовуванні, причому на усіх ступенях nрозвитку запам’ятовування. nМеханічне запам’ятовування зумовлюється надмірною трудністю запам’ятовуваного nматеріалу. Воно може виникати і при доступності матеріалу, коли розуміння його nпідмінюється простим повторенням. У школярів механічне запам’ятовування nнайчастіше буває зумовлене недоліками педагогічної роботи, в якій не nзабезпечується чітке пояснення матеріалу.

Якщо людині потрібно вивчити нескладний для розуміння nматеріал спрацьовує здебільшого система осмисленої пам’яті. Якщо ж людина заучує складний для nрозуміння матеріал з новою для неї термінологією (наприклад анатомію людини) nвона вимушена опиратись на механічну пам’ять, або “зазубрити” інформацію. Це пояснюється тим, що nвсі фізіологічні процеси, в тому числі і пам’ять протікають згідно закону nнайменшого опору. В першому випадку матеріал простий для розуміння, і nнеобхідності у “зазубрюванні” немає, тому що так усе ясно. У другому випадку nлюдина мусить витрачати більше часу і зусиль  nдля засвоєння необхідної інформації.

       Найважливішою умовою ефективного міцного nзапам’ятовування є бажання, яке випливає з потреби. Бажання є одним із nнайважливіших проявів волі людини, воно є могутнішим організатором психічних nпроцесів.

          Велику роль в запам’ятовуванні відіграє установка на час, nдо котрого повинно бути виконане завдання, або утримуватись інформації. Серед nумов продуктивності довільного запам’ятовування центральне місце посідає застосування nраціональних логічних його прийомів. Знання, якими людина оволодіває в процесі nнавчання, здебільшого складаються з певної системи фактів, понять, суджень. Для nїх запам’ятовування необхідно вичленовувати смислові одиниці, встановлювати nзв’язки між ними, застосовувати логічні прийоми запам’ятовування.  Розуміння є необхідною умовою логічного, nосмисленого запам’ятовування. Зрозуміле запам’ятовується швидше і міцніше тому, nщо змістовно асоціюється з уже засвоєними раніше знаннями, з минулим досвідом nлюдини. Навпаки, незрозуміле або погано зрозуміле завжди виступає у свідомості nлюдини як щось окреме, змістовно не пов’язане з її минулим досвідом. nНезрозумілий матеріал, звичайно, не викликає належного інтересу.

        Велике значення має порівняння як nприйом логічного запам’ятовування. Воно являє собою асоціювання за схожістю і контрастом. nПорівняння одного матеріалу з іншим,  nзокрема з раніше виученим, допомагає його розумінню. Встановлювані при nцьому риси схожості і різниці порівнюваних об’єктів відіграють роль своєрідних nопорних пунктів для пам’яті.

Одним із важливих засобів запам’ятовування є довільне nвідтворення, яке виступає у формі переказу самому собі змісту інформації. Проте nдо цього засобу треба звертатися лише після попереднього осмислення, nусвідомлення матеріалу, особливо у тих випадках, коли матеріал  складний, важкий для розуміння. Відтворення з nметою запам’ятовування поліпшує розуміння матеріалу, особливо тоді nпереказується зміст “своїми словами”. Сама можливість переказати своїми словами nсвідчить про те, що ми розуміємо зміст матеріалу. Погано зрозумілий матеріал nзвичайно пов’язаний nнабором зазубрених фраз, добре ж зрозумілий – легко “перекладається” на “свою nмову”.

        Міцне засвоєння знань неможливе без nповторень. Міцність нервових зв’язків у мозку зумовлена все більшим второвуванням nнервових шляхів в результаті повторення  nінформації.

      Види відтворення. nРозрізняють такі види nвідтворення: впізнавання і згадування. Впізнавання – це відтворення nякого-небудь об’єкта за умови повторного його сприймання. Так, сприймаючи повторно nякі-небудь предмети, читаючи вдруге певну книжку тощо, ми відтворюємо образи nцих предметів, думки прочитаної книжки, що збереглись від попередніх сприймань, nі тому сприймаємо їх не як нові для нас, а як уже знайомі нам.

      Згадування nвідрізняється від nвпізнання тим, що воно відбувається без повторного сприймання того об’єкта, nобраз якого відтворюється. Так, ми відтворюємо образ раніше сприйнятої nмісцевості, думки прочитаної книжки або прослуханої лекції за умови, коли ми їх nзараз не сприймаємо. Згадування є складнішим процесом ніж впізнавання, бо nвпізнаванню допомагає повторне сприйняття предметів. У розвитку пам’яті nвпізнавання виникає раніше ніж згадування.

      Відтворення nу обох названих його видах nза характером свого перебігу буває мимовільним (ненавмисним) і довільним n(навмисним). При мимовільному відтворенні не ставиться спеціальної мети. Воно nподібне до мимовільного запам’ятовування, не є спеціальною дією, і не має мети nвідтворення.

      Довільне nвідтворення спрямоване на згадування необхідної інформації. Тому nдовільне відтворення подібне до довільного запам’ятовування, є специфічною розумовою, nдією як за своєю метою, так і за  nзасобами досягнення мети.

      Успіх nпригадування і згадування залежить від того, які використовуються прийомом nпригадування.

1.       Одним із важливих прийомів є складання nнаписаного або мисленого плану того матеріалу, що пригадується.

2.       Необхідно у процесі пригадування nактивно викликати у себе образи об’єктів, що стосується змісту репродуктивного завдання.

3.       nЯк прийом що допомагає пригадуванню, може бути використання навмисне nвикликаних опосередкованих асоціацій, які приводять до відтворення того, що nпотрібно. Наприклад, пригадуючи прізвище, ми уявляємо образ людини, повторюємо nпочаткову букву або перший склад, з якого нам здається, починається це nпрізвище, вимовляємо слова схожі з цим прізвищем.

                                Забування, його причини і боротьба з ним.

          nБагато з того що ми запам’ятовуємо через деякий час у більшій або меншій nмірі забувається. Забування проявляється в тому, що втрачається чіткість nзакріпленого в пам’яті матеріалу, зменшується його обсяг, виникають помилки при nвідтворенні, стає неможливим відтворення і нарешті неможливість і впізнання.

Фізіологічною основою забування є гальмування тимчасових nнервових зв’язків.

      Забування nзалежить від часу. Це nвперше експериментально встановив Еббінгауз, котрий доказав, що забування nособливо інтенсивно проходить відразу після заучування, а далі воно nвідбувається повільніше. На протязі першого дня забувається майже половина nотриманої інформації. Через шість місяців приблизно 80 %. Забування потрібно nпопереджувати. Для боротьби з забуванням того, що повинно бути збережене і nзміцнене у нашій пам’яті необхідно систематично здійснювати повторення.

Індивідуальні  особливості в пам’яті.

      n   Індивідуальні особливості в пам’яті людей виявляються як nу особливості її процесів, тобто у тому, як здійснюється запам’ятовування і nвідтворення у різних людей, так і у особливостях змісту пам’яті, тобто у тому , nщо запам’ятовується. Ці двоякі зміни  з nрізних сторін характеризують продуктивність пам’яті кожної людини.

     Індивідуальні nособливості в процесах пам’яті виявляються у швидкості, точності, міцності nзапам’ятовування і готовності до відтворення.

1.     Швидкість запам’ятовування визначається nкількістю повторень, необхідних тій чи іншій людині для запам’ятовування певної nінформації.

2.     Точність запам’ятовування характеризується кількістю nпомилок, зроблених при відтворенні цієї інформації.

3.     Міцність виявляється в часі збереження nзаученого матеріалу, або у швидкості його забування.

4.     Нарешті готовність пам’яті проявляється в тому, наскільки nлюдина може     легко і швидко пригадати в потрібний nмомент те, що їй потрібно.

       Ці відміни в певній мірі пов’язані nз особливостями типів вищої нервової діяльності. Так холерик запам’ятовує nлегко, але швидше забуває, ніж флегматик, якому потрібно кілька разів повторити nматеріал, але зате він запам’ятовує надовго.

Основні закономірності пов’язані з пам’яттю.

 Практичні nрекомендації.

1.        nЗакон Еббінгауза. nЯкщо матеріал, який nпотрібно заучати, розділити на кілька частин і учити по частинах, то сумарна nзатрата часу буде меншою ніж вивчення усього інформаційного блоку.

2.        nФеномен Міллера. nМатеріал, який вивчається nбажано ділити не більше ніж на 7 частин. Надто велике подрібнення матеріалу nпогіршує процес запам’ятовування. Хвора людина запам’ятовує менший об’єм nінформації ніж здорова. Лікар не повинна давати хворому кілька інструкцій одночасно, типу: “Ви nповинні до 11 години відвідати такі-то кабінети функціонального дослідження, а nпо дорозі у відділення купити такі-то ліки”. У цьому випадку хворий повинен nзапам’ятати номера і назви цих кабінетів, порядок і час їх відвідувань, що там nйому повинні зробити і т.п. Навіть здорова людина здебільшого запам’ятовує 7 nповідомлень, а тут перед нами хворий, у якого нервово-психічні процеси nослаблені. Якщо дійсно необхідно дати одночасно багато інформації потрібно nзаписати її розбірливим для хворого почерком і дати йому вказівки у вигляді записки.

3.        nФактор “краю”. Краще запам’ятовується перше, а найкраще – останнє повідомлення. nІнформація, яка міститься у середині повідомлення запам’ятовується гірше. Отже nнайважливіші для хворого чи молодшого медперсоналу повідомлення потрібно давати nна початку і в кінці розмови. Необхідно перевірити, чи правильно зрозумів вас nспіврозмовник.

4.        nФактор сну. Перехід основної маси інформації з короткотривалої пам’яті у довгострокову здебільшого проходить nпід час сну. Ось чому найбільш важливий матеріал бажано вивчати або повторювати nбезпосередньо перед сном, а ранком після пробудження перевірити себе, що з nвивченого можна згадати. Те, що забулось потрібно повторити. Перед екзаменом і nзаліком необхідно виспатись.

5.        nФеномен Фрейда. Неприємна інформація у істероїдних осіб психогенно nзапам’ятовується гірше і забувається швидше. Частина інформації, яку отримує nхворий є для нього неприємною і він витісняє її у сферу підсвідомого. Про це nпотрібно завжди пам’ятати медсестрі (наприклад запрошувати хворого на nнеприємну маніпуляцію саме перед її проведенням, щоб хворий не “забув” про неї nчерез деякий час).

6. nФеномен n“абсолютної новизни”. Абсолютна новизна збентежує nлюдину і нерідко викликає стан тривоги. Людина погано сприймає невідому і nнезрозумілу їй інформацію і не може запамя’тати її. Деяка інформація є для nхворого абсолютно новою. Лікар повинен у дохідливій формі пояснити хворому nсутність незрозумілого йому питання, чим значною мірою зменшується тривожний настрій.

7.     Фактор занотовування nінформації. Встановлено, що інформацію, яка nзнаходиться у блоці nкороткотривалої пам’яті і носить оперативний характер можна за допомогою nвольових зусиль утримувати в зоні усвідомленої уваги. Але відволікання уваги на nутримання цієї інформації негативно впливає на іншу діяльність. Її потрібно nзаписувати і при необхідності звертатись до записаного (розпорядження і nдоручення лікарів поточного характеру, номера телефонів, імена і по nбатькові  нових хворих і т.д.). Цим nзвільняться короткотривала пам’ять і увага для іншої необхідної діяльності. nПсихологами встановлено, що те що записано швидше забувається. Отже матеріал nлекцій потрібно повторювати.

8.      Феномен Еббінгауза. nЗ плином часу кількість nзафіксованої у пам’яті інформації суттєво зменшується. Особливо багато nзабувається  деталей у перші години (до nдоби). Необхідну інформацію (наприклад лекцію) необхідно записувати відразу по nходу сприймання. Еббінгауз встановив, що через рік після заучування у пам’яті nзалишається приблизно 15 відсотків інформації незалежно від об’єму вивченого nматеріалу. Отже, чим більше інформації засвоюють студенти під час навчання, тим nбільше необхідних знань і умінь зберігатиметься у довготривалій пам’яті.

9.     Феномен “ілюзії nпам’яті”. Через nпевний час людина точно згадує головну сутність події, а деталі її забуває і n“згадує” не такими, якими вони були в дійсності. Останні обидва феномени мають nвелике значення у роботі чергової медичної сестри. Якщо з хворим щось трапилось nвночі, то під час ранкової передачі зміни чергова медсестра забуде деякі nдеталі, а деякі “згадує” не такими якими вони були в дійсності. А саме “деталі” nнерідко є важливими для ефективного втручання лікаря. Інколи, особливо nнеприємні події медична сестра може забути згідно феномена Фрейда. Ось чому зміну nстану хворого необхідно відразу детально описати у журналі спостережень.

10.           nФеномен “незакінченої дії”. Людина краще і довше пам’ятає незавершену нею справу, ніж nроботу, яка виконана до кінця. Але незавершена дія не дає якісно зосередитись nна виконанні послідуючої роботи, відволікає увагу від неї. Про це також повинна nпам’ятати медична сестра, котрій необхідно обслужити багатьох хворих. nНайкращим виходом з подібної ситуації є адекватне планування ходу виконання nсвоєї роботи таким чином, щоб у першу чергу завершити  термінові складні і відповідальні nманіпуляції, а потім перейти до одночасного виконання більш простих і nнетермінових.

11.           nДвоїста роль установки. Позитивна nустановка на вивчення матеріалу допомагає сконцентрувати на ньому увагу і nпокращує якість запам’ятовування. Негативна установка затруднює хід основних психічних nпроцесів у тому числі і запам’ятовування. Так буває, коли у довготривалій пам’яті nзалишаються неприємні спогади про образ і дії тієї або іншої людини, а тому nзасвоєння наступної інформації котра пов’язана з цією людиною утруднюється. nІнколи характер хворих і деякі їх поступки викликають у оточуючих почуття nантипатії. Проте медик повинен завжди пам’ятати, що перед ним, передусім, хвора людина і n“витісняти” почуття антипатії або огиди з зони активної уваги. n

12.           nФактор мотивації. Людина завжди краще запам’ятовує nте, що хоче виучити, ніж інформацію, яка їй не є цікавою. Зацікавлення впливає nз потреб, які необхідно у себе розвивати. Якщо студент не має внутрішньої nпотреби стати медиком. навчання буде неефективним.

13.           nПринцип специфічності кодування. Інформація, котра зберігається у nпам’яті, завжди тісно зв’язана з ситуацією у якій вона запам’яталась. nНаприклад, студент розгублюється відповідаючи на практичному занятті або на nзаліку, хоч знає матеріал. Це значною мірою обумовлено тим, що підготовка до nпрактичного заняття або заліку, проходить у спокійних умовах, а відповідь nвикладачу на тлі дії інших факторів різні рівні адреналіну, тонусу кори і nпідкірки, симпатичної і парасимпатичної нервової системи, стану психічної nнапруженості, втомленості, рівня тривожності і т.п.). Психологами встановлено, nщо відтворення матеріалу проходить краще за тих умов, у яких він вивчався, а у nданому випадку зовнішні і внутрішні умови різні. Саме це стосується і деяких nхворих з тривожними рисами характеру. Збираючись відвідати медичний заклад, nхворий в умі детально “програє сценарій” розмови. А під час безпосереднього nконтакту з медиком може розгубитись і йому важко толково розповісти про свій nстан. Лікар повинен відрізняти розгубленість від безтолковості і вміти створити nналежний психологічний клімат спілкування.

14.           nПринцип “заглиблення у предмет заучування”. Матеріал nзапам’ятовується  тим краще, чим більше він зв’язаний з іншими фактами і вивчається у nрізних контекстах і під різними кутами зору. У цьому полягає смисл різних nприкладів, які приводяться у лекціях так і у підручниках. Особливо цінними є nприклади, які створює сама людина.  Чим nбільше ми вивчаємо предмет, тим більше ми його розуміємо і пізнаємо, чим глибше nрозуміємо тим він стає більш цікавим. Хворий стає тим ближчим для медика, чим nбільше він цікавиться ним у різних аспектах.

15.           nРоль контексту у запам”ятовуванні і осмисленні. Контекст, у nякому засвоюється матеріал або проходить та чи інша подія інколи є більш  важливим ніж сама подія або інформація. nВивчаючи матеріал,  потрібно мати чітку nуяву про його місце у загальному контексті, який визначається кінцевою метою і nобставинами. Любу свою роботу медична сестра повинна розглядати у загальному nконтексті допомоги хворому. Тоді медична сестра нічого не забуде і буде nвиконувати свої обов’язки грамотно і своєчасно.

16.           nПринцип n“природності і насилля”. Психологами встановлено, що ефективніше запам’ятовується те, що  засвоюється природнім шляхом у міру nвнутрішньої потреби за умови коли немає насилля над собою.  Дитина засвоює рідну мову без усякого насилля nнад собою. Раніше діти надзвичайно легко вивчали іноземні мови у гувернантів, nзначна частина яких зовсім не володіла місцевою мовою. Дитина не знає, що таке nіменник, прикметник, дієслово і т.п. Вона задовольняє свою природну nпотребу у спілкуванні і nпросто починає розмовляти, а уже  у школі nпізнає структуру і правила мови. У школяра мозок розвинений краще ніж у nнемовляти, проте вивчити йому іноземну мову здебільшого важко. В даному випадку nпотрібно себе заставити, включити систему довготривалої пам’яті, проявити бажання і силу волі. nЛюбий тиск на психіку викликає внутрішній усвідомлений або неусвідомлений nсупротив.

                                           

                                               Порушення nпам’ятi.

     nРозрiзняють кiлькiснi та якiснi порушення пам’ятi. До кiлькiсних порушень пам’ятi вiдносяться гiпермнезiя, гiпомнезiя i амнезiя.

     Гiпермнезiя (посилення nпам’ятi) – звичайно короткочасне посилення пам”ятi на тлi хворобливих nстанiв, а iнколи i у здорових людей. Воно проявляється у надто легкому nвiдтвореннi давно забутої iнформацiї. Гiпермнезiя спостерiгається при nманiакальних i гарячкових станах, внаслiдок прийому наркотикiв стимулюючої дiї, nу гiпнотичному станi i у моменти смертельної небезпеки.

     Гiпомнезiя (послаблення nпам’ятi) проявляється у погiршеннi вiдтворення  niнформацiї, необхiдної в даний момент, у зниженнi здатностi вiдтворення nокремих подiй,  деталей (дати, цифри, niмена). Послаблення пам’ятi спостерiгаються на схилi вiку, при атеросклерозi nсудин головного мозку, психоорганiчному синдромi, астенiчних станах, оглушеннi.

     Амнезiя n- порушення пам’ятi у виглядi втрати здатностi зберiгати i nвiдтворювати ранiше набуту iнформацiю. Спостерiгається при старечому nнедоумствi, хворобах Альцгеймера i Пiка, органiчних i судинних ушкодженнях nголовного мозку. Амнезуються також епiлептичний припадок, аментивне та nпаморочне потьмарення свiдомостi,  nабсанси, фуги, транси, тяжкi форми делiрiю,  стани непритомностi, сопору i коми. При nгістріорних розладах (iстерiї) можуть мати мiсце амнезiї функцiонального nхарактеру.

     nРозрiзняють такi рiзновиди амнезiї:

     1. Фiксацiйна – втрата здатностi до nзапам”ятовування, вiдсутнiсть пам”ятi на текучі подiї.

     2. Анетероградна – втрата спогадiв про подiї, що nвiдбувалися безпосередньо пiсля закiнчення стану непритомностi або iншого nрозладу психiки.

     3. Ретроградна – випадiння з пам”ятi подiй, nякi передували стану непритомностi або психiчному захворюванню.

     4. Антероретроградна – поєднання антероградної i nретроградної амнезiй.

     5. Ретардована – запiзнiла амнезiя;  вона характеризується тим,  що  nвiдразу пiсля захворювання або стану непритомностi хворий може  розповiсти  nпро минулi переживання i подiї, але пiзнiше вони амнезуються.

     6. Афектогенна (вибiркова) – поширюється лише на подiї негативного nемоцiйного забарвлення, тимчасом як нейтральнi або приємнi подiї, що nвiдбуваються в той самий перiод, зберiгаються в пам”ятi. Цей вид амнезiї nхарактерний для iстерiї.

     7. Часткова – охоплює лише деякi подiї або nпевнi системи звязкiв (дати, цифри, iмена). Звичайно спостерiгається при nатеросклерозi судин головного мозку, виражених астенiчних станах.

     8. Загальна – випадають з пам”ятi всi nподiї того чи iншого перiоду. Трапляється при бiльшостi станiв порушення nсвiдомостi.

     9. Прогресуюча – втрата здатностi до nзапам”ятовування i поступове спустошення запасiв пам’ятi, яке вiдбувається nзгiдно закону Рiбо, за яким втрата iнформацiї проходить в зворотньому напрямку до її накопичення, nтобто в  першу чергу забуваються текучі nподiї, потiм хворий не може вiдтворити недавнi факти, вiдтак забуває niнформацiю, яка була набута ранiше. Прогресуюча амнезiя характерна для старечих nпсихозiв,  хвороби Альцгеймера,  Пiка, атеросклерозу судин головного мозку.

     Якiснi nпорушення пам”ятi, або спотворення спогадiв, носять назву парамнезiї. Розрiзняють такi види nпарамнезiй:

     1. Iлюзiї пам”ятi або ретроспективне спостворення спогадiв: хворий згадує nреальнi подiї, до яких додає вигаданi подробицi.

     2. Псевдоремiнiсценцiї – nнесправжнi спогади про nподiї, якi не мали  мiсця у хворого, але, nв принципi, могли з ним вiдбутися. Критична самооцiнка подiй, якi пригадує nхворий, при цьому збережена.

     3. Конфабуляцiї – заповнення прогалин уявними або nнеiснуючими подiями, якi не могли вiдбутися з хворим. Самокритична оцiнка цих nподiй хворим втрачена. Це свiдчить про зниження iнтелекту.

     4. Криптомнезiї – розлад пам’ятi (спотворення), nякий виражається у втратi здатностi розрiзняти мiж собою реальнi бувшi подiї i nподiї, яких не  було, але про них людина nмогла  прочитати, почути вiд iнших, nпобачити. Розрiзняють асоцiйованi криптомнезiї, почуте, побачене у сновидiннях nзгадується як пережите реально. Вiдчуженi криптомнезiї – подiї, якi були в nдiйсностi з особою згадуються як почутi, прочитанi, десь побаченi (власне nзгадується як чуже).

     5. Екмнезiї – перенiс подiй з минулого в nтеперiшнiй час. Наприклад, лiтня жiнка, не пам”ятаючи нiчого з текучих nподiй, живе спогадами юнацьких  лiт – nготується до весiлля та iнше (старi як дiти).

     6. Анекфорiя – спогади при нагадуваннi.  Спостерiгається в лiтньому  вiцi.   n

     Корсакiвський амнестичний  nсиндром – це поєднання розладiв nзапам”ятовування текучих подiй (фiксацiйна амнезiя), ретроградної та чи nантероградної амнезiї з псевдоремiнiсценцiями, рiдше конфабуляцiями на тлi nзниження психiчної активностi. Синдром описний С.С.Корсаковим при алкогольному nполiневритичному психозi. Спостерiгається також при травматичних, iнфекцiйних nта iнтоксикацiйних ураженнях головного мозку.

Узагальнення nта практичнi поради:

     1. Погiршення пам’ятi внаслiдок зниження уваги є звичайним nявищем, що  супроводжує різні хвороби. nТаким хворим потрiбно давати конкретнi i зрозумiлi  iнструкцiї, а при значному погiршеннi nпам”ятi записувати їх на паперi для послiдуючого виконання хворим n(наприклад хворому а, о 10,00  зайти в nкабiнет функцiональної дiагностики для  nпроведення – дослідження).

     2. nНедопустимо загострювати увагу хворих на їхнiх хворобах i явищах  астенiзацiї. Навпаки, потрiбно постiйно nзаспокоювати їх i запевнювати, що пiсля курсу лiкування вони nодужають або їм стане набагато  краще, nа  тимчасове погiршення пам’ятi i уваги nминуть.

     3. nХворi з амнезiями (особливо прогресуючими) потребують стороннього нагляду. Вони nповиннi постiйно перебувати пiд контролем чергового медперсоналу.

Основнi методи лiкування nпсихiчних захворювань

Психофармакотропнi nзасоби

Серед усiх методiв лiкування психiчно nхворих на першому мiсцi є застосування психотропних засобiв. До цих середникiв nвiдносяться препарати мiнерального, рослинного i синтетичного походження, nщо  впливають на психiчну дiяльнiсть nлюдини i тварин.

     nВ залежностi вiд переважаючої клiнiчної дiї видiляють такi групи nпсихотропних середникiв:

     1. Нейролептики.

     2. Транквiлiзатори.

     3. Антидепресанти.

     4. Психостимулятори.

Нейролептики

Це nгрупа речовин, що здатнi на фонi формально збереженої свiдомостi викликати своєрiдне nпригнiчення емоцiйно-вольової i психiчної активностi. У хворого виникає nвiдчуття спокою, ослаблення внутрiшньої напруги, зменшення чи зникнення nпсихомоторного збудження, наступає загальмування iз своєрiдною байдужiстю до nнавколишнього i своєї психопатологiчної симптоматики. Саме останнє – вплив на nпродуктивну психосимптоматику (галюцинацiї, маячнi переживання, nпсихосенсорнi  порушення i iн.) – є nвiдмiнною ознакою нейролептикiв (на вiдмiну вiд iнших груп психотропних nзасобiв).

Серед препаратiв цiєї групи в клiнiцi nшироко використовується ряд препаратiв.

Амiназiн: nволодiє вираженою седативною дiєю, зменшує  nрухову активнiсть, розслаблюе скелетну мускулатуру, понижує артерiальний nтиск, має антигiстамiнну дiю, зменшує проникливiсть капiлярiв (протизапальна nдiя), потенцiює (посилює) дiю наркотичних, снотворних, аналгезуючих, nмiсцевоанестезуючих i протисудомних засобiв. Це один з найсильнiших седативних nзасобiв для зняття психомоторного збудження. Антипсихотична дiя, тобто вплив на nгалюцинацiї, маячнi iдеї, несильно виражена.

 Покази до застосування: рiзнi види nпсихомоторного збудження (при шизофренiї, хронiчних параноїдних i галюц nинаторно-параноїдних станах), страх, тривога, безсоння при психозах.

Побiчнi дiї i ускладнення: nколапс (в першi двi години пiсля прийому), сухiсть в ротi,важкiсть в nепiгастральнiй дiлянцi (краще приймати пiсля їди), екстрапiрамiднi порушення n(паркiнсонiзм, дискiнезiї), тромбофлебiти, нейролептична депресiя.

Середня добова доза (СДД): 600-800 мг. nФорма випуску (ФВ): драже по 0,025; 0,05; 0,1; ампули по 1,2 i 5 мл  2,5% розчину.

Тизерцiн: nдуже близький по фармакодинамiцi до амiназину.

Його особливостi: по здатностi nпотенцiювати дiю наркотичних i аналгезуючих засобiв i по гiпотензивнiй дiї в n3-4 рази перевищує амiназiн.Депресогенна дiя мiнiмальна. Це один з найменш nтоксичних нейролептикiв, краще  nпереноситься, нiж амiназiн.

Покази: див “Амiназiн”

СДД: 600-900 мг. ФВ: драже по 0,025; nампули по 1 мл 2,5% розчину.

Неулептiл: nпсихотропна дiя близька до амiназіну i характеризується чiтким гальмiвним nвпливом без стимулюючого компоненту i слабким антипсихотичним впливом. В nлiтературi вiдомий як “коректор поведiнки”, оскiльки добре знiмає nдратiвливiсть, озлобленiсть, напруженiсть, вибуховiсть. Ця дiя переважає над niншими сторонами психотропної активостi.

Покази: nперш за все рiзнi психопатичнi i психопатоподiбнi стани, порушення поведiнки, nнезалежно вiд їх нозологiчної природи.

СДД: n10-30-40 мг. ФВ: капсули по 0,01; 4% розчин для прийому всередину, 1 крапля nмiстить 1 мг препарату.

Лепонекс n(клозепiн, азалептiн): один з останнiх нейролептикiв iз вираженою седативною nдiєю, втiлених в практику.

Покази nтакi, як i в амiназіну, тiзерціну, тобто всi види психомоторного збудження. nЦiнна особливiсть цього препарату – практична повна вiдсутнiсть екстрапiрамiдних nявищ. Це особливо важливо у випадках цереброорганiчної недостатностi, коли nнейролептична терапiя лiмiтована побiчними дiями (перш за все екстрапiрамiдними nрозладами).

СДД: n200-600 мг. ФВ: таблетки по 0,025 i 0,1; ампули по 2 мл 2,5% розчину.

Перерахованi nпрепарати мають переважно седативну дiю i слабо виражену антипсихотичну дiю. nНаступнi препарати володiють бiльш вираженою антипсихотичною дiєю.

Трифтазiн n- найбiльш типовий nпредставник цiєї пiдгрупи. Його психотропнi властивостi включають: сильний загальний nантипсихотичний вплив, вибiркова антипсихотична дiя щодо продуктивної nпсихосимптоматики (маячення, галюцинацiї, синдром психiчного  автоматизму), помiрний стимулюючий ефект.

Антипсихотична nдiя трифтазіну перевищує таку в амiназіну у 10 разiв.

Покази: nгалюцинаторний, галюцинаторно-параноїдний синдроми, синдром психiчного nавтоматизму в рамках рiзних нозологiчних форм.

СДД: n20-60 мг. ФВ: таблетки по 0,005; ампули по 1 мл. 0,2% розчину.

Етаперазин: nпо антипсихотичнiй дiї nпоступається трифтазiну, але має виражену протиблювотну дiю (в 10 разiв nсильнiшу вiд амiназiну) – входить в аптечку вiйськовослужбовця. Має вибiркову nдiю на галюцинаторно-маячнi розлади i, особливо, вербальний галюциноз, володiє ni стимулюючою дiєю, тому показаний при ступорозних, апато-абулiчних станах, nаутизмi, в”ялостi, холодностi.

СДД: n30-80 мг. ФВ: таблетки по 0,004; 0,006 i 0,01.

Галоперидол: nодин з найактивнiших nантипсихотичних нейролептикiв. По фармакодинамiцi близький до трифтазiну, але nактивнiший. Разом з тим i частiше викликає побiчнi, зокрема, екстрапiрамiднi nрозлади.

Його nвибiркова дiя – на галюцинацiї, маячнi iдеї незалежно вiд нозологiчної nприналежностi.

ФВ: nтаблетки по 0,0015; 0,003 i 0,005; ампули по 1 мл 0,5% розчину; у виглядi 0,2% nрозчину всередину (10 крапель містять 1 мг активної речовини).

Враховуючи, nщо душевно хворi часто потребують тривалого пiдтримуючого лiкування, зручними в nкористуваннi стали нейролептики пролонгованої дiї. nШироко використовуються:

Модiтен-депо: nпо фармакодинамiцi nблизький до трифтазiну.

ФВ: nампули по 2 мл 2,5% суспензiї, вводиться по 1-2 мл внутрiшньом”язево один nраз в 2-3 недiлi.

Флушпiрiлен n(IМАП – iнтрамускулярний антипсихотик). Близький по дiї до галоперидолу. nВводиться внутрішньомязово.

ФВ: nампули по 2 мл 0,2пр суспензiї, вводиться по 1-3 мл внутрiшньом”язево один nраз на тиждень.

Пiмозiд n(ОРАП – оральний nантипсихотик). По фармакодинамiцi близький до галоперидолу i флушпiрiлену.

ФВ: nтаблетки по 0,001; 0,004 i 0,005, приймають по 4-5 мг один раз на добу.

Семап: nтривалiсть дiї до 7 днiв. Психотропний ефект складається iз слабкої nантипсихотичної, помiрної стимулюючої i легкої седативної дiї.

ФВ: таблетки по 0,02 i 0,1; призначають n40-60 мг один раз в 7 днiв.

Галоперидола деканоат: це форма nгалоперидолу пролонгованої дiї.

ФВ: ампули по 1 мл (70,52 мг препарату nвiдповiдає 50 мг звичайного галоперидолу), вводиться внутрiшньом’язево один раз nна мiсяць.

Транквiлiзатори

Iз сучасних психотропних засобiв nнайширше використовуються транквiлiзатори.

Назва “транквiляре” означає nробити спокiйним, незворушним. А ще поширенi синонiми антифобiчнi, nанксiолiтичнi, атарактики, малi транквiлiзатори i iн.

На вiдмiну вiд нейролептикiв, не мають nантипсихотичних властивостей, тобто  не nдiють на галюцинацiї, маячнi iдеї, лише послаблюють страх, напруженiсть,  тривогу, нав’язливостi i iншу невротичну nсимптоматику, не викликають екстрапiрамідних  nрозладiв.

Мепротан (андаксiн, мепробамат): перший nпрепарат iз цiєї групи (синтезований в 1954 р.) має заспокiйливу, антифобiчну nдiю, понижує тонус м’язiв, пiдвищує  nсонливiсть, порушує координацiю рухiв, сповiльнює реакцiю на зовнiшнi nвпливи (тому протипоказаний водiям транспортних засобiв).

Показаний при рiзних невротичних станах.

ФВ: таблетки по 0,2 i 0,4.

Зараз найширше використовуються похiднi nбензодiазепiнiв:

Еленiум (хлордiазепоксiд): перший nпредставник бензодiазепiнового ряду. Дiє  nпереважно на емоцiйну сферу, знiмає психiчне напруження, страх, nневпевненiсть, має добру протисудомну активнiсть.

Покази: всi варiанти гiперстенiчного nтипу невротичних i психопатичних порушень iз пiдвищеною збудливiстю, nдратiвливiстю, страхом, iпохондрiєю.

СДД: 20-50 мг. ФВ: драже по 0,005; nампули по 0,1 з розчинником (10 мл) для парентерального примiнення.

Нiтразепам (еуноктiн, радедорм): nвiдносно слабкий седативний засiб, але має цiнну властивiсть – сильну снотворну nдiю, при чому сон близький до фiзiологiчного,  nне порушує формули сну.

ФВ: таблетки по 0,005 i 0,01, за 25-40 nхвилин перед сном.

Феназепам: один з найсильнiших nтранквiлiзаторiв. Виявляє сильну дiю на  nнав’язливостi, фобiї, iпохондрiї, має снотворну, протисудомну, nвегетостабiлiзуючу дiї. Покази як i в еленiуму.

СДД: 3-5 мг. ФВ: таблетки по 0,0005; n0,001; 0,0025.

Дiазепам (седуксен, реланiум): в ньому nдобре поєднуються гальмiвнi i стимулюючi   nвпливи. Гальмiвна дiя проявляється лише в першi днi, а потiм nзмiнюється  вiдчуттям бадьоростi, деяким nпiдвищенням настрою, активнiстю. У дiазепаму  nдобре виражена протисудомна дiя (в 10 разiв сильнiша, нiж в еленiуму).

Покази: рiзнi гiпостенiчнi прояви при nневрозах, невiдкладна допомога при істеричному стані, епiлептичному статусі, nбiлiй гарячцi, алкогольнiй абстиненцiї i iн.

Можлива психiчна залежнiсть.

СДД: 15-45 мг. ФВ: таблетки по 0,005; nампули по 2 мл. 0,5% розчину. Серед iнших транквiлiзаторiв в клiнiцi nвикористовуються амiзiл, оксазепам, медазепам i iн.

Антидепресанти

До цiєї групи вiдносяться засоби, що nусувають симптоми емоцiйного пригнiчення, депресiї. Використовуються вони nшироко в клiнiцi при лiкуваннi депресивних станiв в рамках рiзних нозоологiчних nформ.

В дiї антидепресантiв видiляють nщонайменше три компоненти: антидепресивна дiя – це основний антипсихотичний nефект i додаткова дiя: седативна або стимулююча.

В залежностi вiд того, що переважає – nседативна чи стимулююча дiя – видiляють двi пiдгрупи антидепресантiв: nантидепресанти iз седативною i антидепресанти iз стимулюючою дiєю.

До першої пiдгрупи вiдносяться:

Амiтриптiлiн (триптiзол): один з nнайбiльш сильних антидепресантiв. Покращення настрою поєднується iз седативним nефектом.

Покази: депресивнi стани, особливо iз nтривогою, пiдвищеною помисловiстю.

    nПобiчна дiя: виражена холiнолiтична (атропiноподiбна) дiя, тому nпротипоказаний цей засiб   при супутнiй nглаукомi, гiпертрофiї простати, атонiї сечового мiхура. Нерiдко спостерiгається nсухiсть в ротi, порушення акомодацiї, головокружiння, тремтiння рук.

СДД: 150-250 мг. ФВ: таблетки по 0,025 i nампули по 2 мл. 1% розчину. Подiбну дiю мають фторацизiн, пiразiдол, nазафен.Останнiй вигiдно вiдрiзняється тим, що не має холiнолiтичної дiї, а у nпiрозiдола вона незначна.

Iз антидепресантiв iз стимулюючою дiєю nшироко використовуються:

Iмiзiн (мелiпрамiн). По антидепресивнiй nдiї не поступається амiтриптiлiну, але одночасно виявляє стимулюючий ефект.

Показаний при загальмованiй депресiї. nЯкщо депресiя супроводжується  тривогою, nнапруженням, то можливе загострення цiєї симптоматики. Як i амiтриптiлiн має nхолiнолiтичну дiю.

СДД: 150-200 мг. ФВ: таблетки по 0,025 i nампули по 2 мл 1,25% розчину.

До цiєї пiдгрупи вiдноситься петiлiл, nнуредал, трансамiн i iншi. Всi вони призначаються в першiй половинi дня n(можливе порушення сну).

Психостимулятори

Пiдвищують розумову дiяльнiсть, фiзичну nпрацездатнiсть, знiмають вiдчуття втоми, сонливiсть, прискорюють процеси nмислення. Цi препарати можуть спричиняти порушення засинання, а також порушення nапетиту. Тому призначаються лише в першiй половинi дня.

Покази: невротичнi та неврозоподiбнi nрозлади iз млявiстю, загальмованiстю, астенiєю, апатiєю, зниженням nпрацездатностi, iпохондричнiстю.

Сiднокарб: один з найбiльш ефективних i nбезпечних психостимуляторiв. Викликає стимулюючий ефект, що сприймається хворим nяк природнє вiдчуття  бадьоростi, приплив nенергiї, пiдвищення працездатностi, може загострити пси—хотичну симптоматику.

СДД: 20-30 мг. ФВ: таблетки по 0,005; n0,01 i 0,025.

Сiднофен: близький по хiмiчнiй структурi nдо сiднокарбу, але психостимулююча дiя виражена слабiше, активiзацiя бiльш nм’яка, не викликає загострення психотичної симптоматики, дратiвливостi, nпокращує настрiй.

Покази: астенiчнi, астено-депресивнi, nдепресивно-iпохондричнi, апатичнi i iншi  nневротичнi i неврозоподiбнi стани.

СДД: 20-30 мг. ФВ: таблетки по 0,005.

Подiбну дiю мають сапарал, пантокрин, nпрепарати лимонника, жень-шеня, заманiхи,  nаралiї, елеутерококку, стеркулiї i iн.

                                      Ноотропи

Препарати метаболiчної дiї (ноотропи)   мають спiльну властивiсть – нормалiзуючий nвплив на процеси тканинного метаболiзму в центральнiй нервовiй системi.

Цi засоби широко використовуються в nтерапiї астенiчних станiв рiзного генезу, порушеннях пам’ятi (судинного, nтравматичного, iнфекцiйного походження), постiнсультних станах, комах рiзного nгенезу, iнтоксикацiях, розумовiй вiдсталостi.

Амiналон (гаммалон).

СДД: 0,5-1,5. ФВ: таблетки по 0,25.

Пiрiдiтол (енцефабол).

СДД:  n0,2-0,6. ФВ: таблетки по 0,05; 0,1 i 0,2.

Пантогам. Крiм метаболiчної, має i nпротисудомну дiю, зменшує моторну збудливiсть.

СДД: 1,5-3,0. ФВ: таблетки по 0,25 i n0,5.

Пiрацетам (ноотропiл).

СДД: 2,0-3,0. ФВ: капсули по 0,4; nтаблетки по 0,2; ампули по 5 мл. 20% розчину.

Антпароксизмальнi препарати

Вибiр протипароксизмальних засобiв залежить nвiд типу розладiв. В лiкуваннi генералiзованих судомних нападiв найбiльш nефективними є натрiя вальпроат (депакiн, депакiн-хроно), карбамазепiн n(фiнлепсiн, карбасан), етосуксимiд (суксилеп), гексамiдин, фенобарбiтал n(люмiнал).

    nДля лiкування малих нападiв застосовують натрiю вальпроат n(депакiн,конвулекс), клоназепам (рiвотрiл, антелепсiн); також можлива nкомбiнацiя цих препаратiв з транквiлiзаторами. При полiморфних безсудомних nпароксизмах (моторних,  психомоторних, nсенсорних, вегетативних та iн.) показано бензонал, карбамазепiн  (фiнлепсiн), клоназепам (рiвотрiл). Також nкомбiнацiя цих препаратiв з транквiлiзаторами.

Фенобарбiтал. СДД: 150-200 мг. ФВ: nтаблетки по 0,05.

Бензонал. СДД: 400-800 мг. ФВ: таблетки nпо 0,05 i 0,1.

Гексамiдин: СДД: 0,5-1,5. ФВ: таблетки nпо 0,125 i 0,25.

Карбамазепiн (фiнлепсiн, стазепiн, nзептол). СДД: 80-120 мг. ФВ: таблетки по 0,2.

Клоназепам (антелепсiн, рiвотрiл). СДД: n3-8 мг. ФВ: таблетки по 0,001; 0,002 i 0,0005.

Етосуксимiд (суксилеп). СДД: 1,0-1,5. nФВ: капсули по 0,25.

Депакiн (конвулекс, апiлепсiн). СДД: n900-1200 мг. ФВ: таблетки по 0,15; 0,2; 0,3; 0,5; капсули по 0,15 i 0,3.

  Література:

1. Психіатрія. Підручник під ред. проф. О.К.Напреєнко. – nКиїв, 2001. – с.143-151.

2. Психиатрия. Учебник под ред. проф. Е.Н.Жарикова. – Москва, n2000. – с.64-87.

3. Лекции по психиатрии и медицинской психологии. Под ред. nпроф. В.А.Абрамова. – Донецк, 1998. – 198 с.

4. Руководство по психиатрии. Под ред. проф.А.Н.Тиганова. – nМосква, 2001, т.1. – с. 144-163.

     n5. Вітенко nІ.С. Загальна та медична психологія. – К.: “Здоров’я”, 1994. – С.52-291.

    6. Медсестринство в психіатрії. За ред. nд.м.н. О.С.Чабана. – Тернопіль, «Укрмедкнига», 2001. – 249с.

     7. psychiatry.ukrtb.net/posobie/Ukr/R6.

     8. http://www.eurolab.ua/encyclopediaua/mental-diseases-ua/