ПРИКМЕТНИК І ПРИСЛІВНИК ЯК ЧАСТИНИ МОВИ. НАЙВИЩИЙ СТУПІНЬ ПОРІВНЯННЯ ПРИКМЕТНИКІВ І ПРИСЛІВНИКІВ. ПРИКМЕТНИКИ І ПРИСЛІВНИКИ-АНТОНІМИ. ВІДМІНЮВАННЯ ПРИКМЕТНИКІВ.

ПРИКМЕТНИК І ПРИСЛІВНИК ЯК ЧАСТИНИ МОВИ. НАЙВИЩИЙ СТУПІНЬ ПОРІВНЯННЯ ПРИКМЕТНИКІВ І ПРИСЛІВНИКІВ. ПРИКМЕТНИКИ І ПРИСЛІВНИКИ-АНТОНІМИ. ВІДМІНЮВАННЯ ПРИКМЕТНИКІВ.

 

 

Прикметник – це самостійна частина мови, що виражає ознаку особи або предмета і відповідає на питання який? яка? яке? які?

Наприклад: новий викладач, синя ручка, велике місто, вірні друзі.

 

Антоніми – це слова з протилежним значенням.

Наприклад: великий – малий, швидкий – повільний, дешевий – дорогий.

 

Завдання 1. Розгляньте таблицю. Вивчіть закінчення прикметників у однині та множині

 

Прикметник

 

 

Завдання 2. До іменника доберіть правильну форму прикметника 

Зразок: брат високий

 

Брат                                 (високий, висока, високе, високі)

Кімната                           (світлий, світла, світле, світлі)

Пальто                             (новий, нова, нове, нові)

Завдання                         (важкий, важка, важке, важкі)

Очі                                   (великий, велика, велике, великі)

Друзі                                (хороший, хороша, хороше, хороші)

Сумка                               (старий, стара, старе, старі)

Хлопець                           (низький, низька, низьке, низькі)

 

Завдання 3. Утворіть антонімічні пари, запишіть їх у зошит

Зразок: довгий ≠ короткий

 

 

Завдання 4 . Утворіть словосполучення

 

новий

сумка • рік • пальто • словник • річ • друг • день  

молодий

жінка • людина • хлопець • лікар • стоматолог

старий

людина • річ • фото • зошити • будинок • рік

гарячий

вода • чай • вино • суп • борщ • молоко

теплий

чай • вода • день • куртка • взуття • одяг

холодний

погода • день • вода • сік • вечір

важкий

завдання • сумка • предмет • робота • день • їжа

легкий

день • сумка • завдання • плаття • сорочка • вправа

 

Завдання 5. Дайте відповіді на запитання

Зразок: Який це костюм? Це новий костюм.

 

1.     Яке це вікно? Це (big) вікно.

2.     Яка це сумка? Це (new) сумка.

3.     Яке це завдання? Це (hard) завдання.

4.     Яка це вправа? Це (easy) вправа.

5.     Який це чай? Це (hot) чай.

6.     Яке це фото? Це (old) фото.

7.     Яка це погода? Це (cold) погода.

8.     Яке це молоко? Це (warm) молоко.

 

Завдання 6. Знайдіть помилки у вживанні антонімів

 

 

Завдання 7. Допишіть закінчення

Зразок: Студент так… наполегливий.

Студент такий наполегливий.

 

1. Він так… зайнятий. 2. Кава так… смачна. 3. Вона так… гарна. 4. Вона так… добра. 5. Ольга так… рада. 6. Сергій так… хворий.

 

Завдання 8. Прочитайте жарти

 

– Вітю, скільки тобі років?

– П’ять. Було б шість, але я рік лежав хворий.

 

– Лікарю, ви знов не той зуб рвете!

– Та не може бути! Це вже останній.

 

Завдання 9. Утворіть словосполучення

 

добрий

мама • друг • тато • день • життя • чай • кава • ранок

хороший

людина • дівчина • річ • книжка • подруга • кафе • робота

поганий

телевізор • настрій • день • слово • людина  

український

словник • паспорт  • гроші • прізвище • фільм  • місто

смачний

шоколад • кава • чай • цукерки • печиво

чорний

парасоля • окуляри • ручка • кава • шоколад

дешевий

книги • готель • окуляри • квиток

високий

хлопець • людина • дерево • температура

 

Завдання 10. Заперечте твердження

Зразок:

– Його кімната темна.

– Ні, його кімната не темна, вона світла.

 

1. Ця книжка нова.

2. Сьогодні буде холодно.

3. Її кімната дуже велика.

4. Цей чай теплий.

5. Ця вулиця широка.

6. Його батько високий.

7. Небо синє.

8. Це дороге пальто.

 

Завдання 11. Виправте помилку у виділених словах

 

1. Яка сьогодні день?

2. Яке він?

3. Вона хороший подруга.

4. Це нові телефон.

5. Чиє це довгий пальто?

6. Оксано, чиє це нова плаття?

7. Це твоя цікавий книжка?

8. Він добра друг.

9. Які це будинок? Малий.

10. Це молодий людина.

11. У тебе високий температура?

 

Завдання 12. Запишіть та запам’ятайте назви кольорів

 

Колір – Color

білий, -а, -е – white, белый

голубий, -а, -е – light blue, sky-blue, голубой

жовтий, -а, -е – yellow, желтый

зелений, -а, -е – green, зеленый

коричневий, -а, -е – brown, коричневый

оранжевий, -а, -е – orange, оранжевый

рожевий, -а, -е – pink, розовый

синій, -я, -є – dark blue, синий

сірий, -а, -е – grey, серый

червоний, -а, -е – red, красный

чорний, -а, -е – black, черный

 

Завдання 13. Дайте відповіді на запитання

Зразок:

– Якого кольору молоко?

– Молоко біле.

1. Якого кольору сонце?

2. Якого кольору небо? 

3. Якого кольору трава? 

4. Якого кольору полуниця?

5. Якого кольору банан?

6. Якого кольору апельсин?

 

Завдання 14. Якого кольору прапор України, США, Польщі, Іраку, Нігерії, Марокко?

 

 

 

 

 

 

 

 

Завдання 15. Вставте в речення слова: білий, голодний, швидкий, червоний, тихий, вірний, хитрий, упертий

 

1. Такий …….., як блискавка.

2. Такий …….., як миша.

3. Такий ……., як папір.

4. Такий ……., як буряк.

5. Такий ……., як вовк.

6. Такий ……., як лисиця

7. Такий …….., як собака

8. Такий …….., як осел

 

Завдання 16. Утворіть словосполучення, змінюючи закінчення прикметників

Іменники	Прикметники
Чай Кімната Фільм Сестра Лимон Трава Небо	Голубий Молодший Зелений Жовтий Цікавий Світлий Гарячий

 

Завдання 17. Прочитайте діалоги

– Олю, тобі подобається зелений колір?

– Так. А тобі?

– Я люблю більше синій.

– Це помітно. Ти часто одягаєш речі такого кольору.

 

– Ігорю, тобі подобається це рожеве пальто?

– Ні, мені більше подобається те сіре пальто.

– Справді, сіре гарніше.

– Воно дороге?

– Ні, пальто дуже дешеве.

 

Завдання 18. Прочитайте текст

 

Мої батьки

 

Мене звати Дмитро. Я хочу розповісти про моїх батьків. Мою маму звати Тетяна Михайлівна. Вона досвідчений стоматолог. Моя мама вродлива. Вона невисока та струнка. У неї русяве довге волосся, карі очі, овальне обличчя. Мати енергійна та добра жінка. У вільний час вона любить слухати класичну музику та дивитися фільми. Її улюблений колір – червоний.

Мого батька звати Ігор Романович. Він талановитий лікар. Батько високий і худорлявий. У нього голубі очі та сиве волосся. Мій батько розумний, добре вихований та веселий чоловік. У вільний час він любить грати на гітарі. Його улюблений колір – зелений.

Мої батьки одружені вже 20 років. Вони мають багато спільних інтересів. Я дуже люблю своїх батьків.

 

Словник до тексту

 

високий, -а, -е – tall, высокий

вільний час – free time, свободное время

вродливий, -а, -е – beautiful, pretty, красивый

гітара – guitar, гитара

добре вихований, -а, -е – well-bred, хорошо воспитанный

довге волосся – long hair, длинные волосы

досвідчений, -а, -е – experienced, опытный

енергійний, -а, -е – energetic, active, энергичный

карі очі – brown eyes, карие глаза

мати багато спільних інтересів – have much common interests, иметь много общих интересов

овальне обличчя – oval face, овальное лицо

одружений, -а, -е – married, женат

сиве волосся – grey hair, седые волосы

стрункий, -а, -е – slender, slim, стройный

талановитий, -а, -е – gifted, talented, талантливый

улюблений, -а, -е – favourite, любимый

розумний, -а, -е – clever, smart, умный

 

Завдання 19. Дайте відповіді на питання до тексту «Мої батьки»

 

1.    Як звуть маму Дмитра?

2.    Хто вона?

3.    Які у неї очі?

4.    У неї чорне волосся?

5.    Що вона робить у вільний час?

6.    Як звати батька Дмитра?

7.    Хто він?

8.    Він невисокий та товстий?

9.    Що батько Дмитра любить робити у вільний час?

10.                      Який він чоловік?

11.                      Який його улюблений колір?

12.                      Скільки років одружені батьки Дмитра?

 

Завдання 20. Прочитайте діалог

 

–                       У тебе є сестра?

–                       Так, у мене є молодша сестра.

–                       Хто вона?

–                       Вона студентка.

–                       Як вона виглядає?

–                       Моя сестра висока, струнка дівчина. У неї карі очі та русяве волосся.

–                       Який у неї характер?

–                       Вона дуже весела та добра людина.

 

Завдання 21. Опишіть себе, свою маму, батька, брата, сестру, друга чи подругу

Зразок: Привіт! Мене звати Алі. У мене є старший брат. Його звати Хусейн. Він високий та худорлявий хлопець. У нього карі очі та чорне коротке волосся. Він дуже розумна та наполеглива людина.

 

Ступені порівняння прикметників

 

 

Вищий ступінь порівняння

 

Вищий ступінь порівняння утворюється за допомогою суфікса –іш чи –ш перед закінченням, або за допомогою слів більш, менш. Наприклад:

розумний – розумніший, більш (менш) розумний

молодий – молодший, більш (менш) молодий

 

Найвищий ступінь порівняння

 

Найвищий ступінь порівняння утворюється за допомогою префікса най-, який додається до форми вищого ступеня порівняння, або за допомогою слів найбільш, найменш, які додаються до звичайної форми прикметника. Наприклад:

розумний – найрозумніший, найбільш (найменш) розумний

молодий – наймолодший, найбільш (найменш) молодий

 

У деяких прикметниках додавання суфікса вищого ступеня порівняння призводить до певних змін:

високий – вищий

швидкий – швидший

легкий – легший

 

Деякі форми вищого та найвищого ступенів порівняння не утворюються від простої форми прикметника.

 

 

Завдання 22. Запишіть та запам’ятайте ці слова

 

Новий – новіший – найновіший

Гарний – гарніший – найгарніший

Смачний – смачніший – найсмачніший

Веселий – веселіший – найвеселіший

Теплий – тепліший – найтепліший

Сильний – сильніший – найсильніший

Легкий – легший – найлегший

Широкий – ширший – найширший

Швидкий – швидший – найшвидший

Дешевий – дешевший – найдешевший

Старий – старший – найстарший

Молодий – молодший – наймолодший

Далекий – дальший – найдальший

Довгий – довший – найдовший

Низький – нижчий – найнижчий

Дорогий – дорожчий – найдорожчий

Важкий – важчий – найважчий

Вузький – вужчий – найвужчий

Високий – вищий – найвищий

 

Завдання 23. Складіть словосполучення з поданими словами

 

                                

   веселий                           злий                             сумний

                                   

   великий                        більший                      найбільший

 

                                                              

   малий                           менший                         найменший

 

Завдання 24. Від поданих слів утворіть вищий ступінь порівняння прикметників

 

Швидкий, веселий, гарний, тиха, далека, вузька, легке, високе, малі, добрі, погані, дешевий, розумний, великий, сильна, далеке, давній.

 

Завдання 25. Поставте прикметники у дужках у формі найвищого ступеня порівняння

Зразок: вона найгарніша.

 

1. Вона (гарна). 2. Це завдання (важке) 3. Ця книжка (цікава). 4. Цей будинок (великий). 5. Цей костюм (малий).

 

Завдання 26. Поставте подані в дужках прикметники у потрібній формі

Зразок: цей будинок більший, ніж той.

 

1.    Цей будинок (великий, поганий), ніж той.

2.    Ця книжка (цікава, нова), ніж та.

3.    Наша кімната (світла, темна), ніж сусідня.

4.    Те місто (давнє, гарне), ніж це.

5.    Ця страва (смачна, свіжа), ніж та.

6.    Цей чоловік (веселий, добрий), ніж той.

7.    Ця річ (хороша, дорога), ніж та.

8.    Та вулиця (велика, широка), ніж ця.

 

Завдання 27. Прочитайте та випишіть прикметники

 

·                       Любов сильніша від смерті.

·                       Від теплого слова і лід розмерзається.

·                       Не кожний веселий, хто співає.

·                       Чужий біль нікому не болить.

·                       Добре ім’я краще від багатства.

·                       Хай небагата, але своя хата.

·                       Одна голова добре, а дві – краще.

·                       Не родись красивою, а родись щасливою.

·                       Безплатний сир лише в мишоловці.

·                       Краще гірка правда, ніж солодка брехня.

·                       Менше говори, а більше роби.

·                       Краще пізно, ніж ніколи.

 

Словник

 

багатство – richness, богатство

безплатний – free of charge, бесплатный

біль – pain, боль

болить – it hurts, болит

брехня – lie, ложь

лід – ice, лед

любов – love, любовь

мишоловка – mousetrap, мышеловка

правда – true, правда

розмерзатися – to defrost, розмерзатися

сир – cheese, сыр

смерть – death, смерть

чужий – alien, чужой

щасливий – happy, счастлив

 

Завдання 28. Заповніть таблицю

 

 

Завдання 29. Закінчіть речення

Зразок: Енніо Морріконе – італійський композитор.

 

·                       Тарас Шевченко –

·                       Іван Котляревський –

·                       Руслана –

·                       Омар Хайям –

·                       Авіценна –

·                       Гіппократ –

·                       «Титанік» –

·                       Людвіг ван Бетховен –

·                       Адам Міцкевич –

·                       Альберт Ейнштейн –

·                       Микола Пирогов –

·                       Іван Горбачевський –

·                       Віталій Кличко –

 

Завдання 30. Допишіть закінчення

 

1.                    Це мій американськ… колега.

2.                    Це українськ… газета.

3.                    Це італійськ… композитор.

4.                    Це нігерійськ… спортсмен.

5.                    Це італійськ… письменник.

6.                    Це його іракськ… друг.

7.                    Це моє англійськ… пальто.

8.                    Це наш українськ… хімік.

9.                    Це польськ… лікар.

 

Завдання 31. Правильно чи неправильно 

 

·                   Авіценна – український лікар.

·                   Христофор Колумб — американський художник.

·                   Леонардо да Вінчі – польський актор.

·                   Анджеліна Джолі – українська актриса.

·                   Клаудіа Шиффер – російська модель.

·                   Барак Обама – нігерійський президент.

·                   Вільям Шекспір – англійський актор.

·                   Тарас Шевченко – український поет.

·                   Вітні Х’юстон – американська спортсменка.

·                   Андрій Шевченко – український футболіст.

 

Завдання 32. Розгляньте таблиці. Запам’ятайте відмінкові закінчення прикметників у однині та множині

 

 

 

Завдання 33. Провідміняйте словосполучення

 

1.         Великий будинок.

2.         Високий хлопець.

3.         Іноземна мова.

4.         Старша сестра.

5.         Українське місто.

6.         Хороші друзі.

7.         Світлі кімнати.

 

Завдання 34. Допишіть закінчення

 

1.                    Він знає англійськ… мову.

2.                    Ця студентка добре говорить українськ… мовою.

3.                    Мій друг знає українськ… мову.

4.                    Моя сестра любить читати українськ… книжки.

5.                    Моя подруга любить українськ… пісні.

6.                    Андрій Шевченко – відом… українськ… футболіст.

7.                    Вони знають французьк… мову.

8.                    Цей студент любить українськ… борщ.

9.                    Я трохи говорю українськ… мовою.

10.                Де можна купити українськ… словник?

11.                Ти знаєш цю американськ… актрису?

12.                Іван Горбачевський – відом… українськ… хімік.

13.                Яких українськ… поетів ти знаєш?

14.                Я добре знаю польськ… мову.

15.                Його брат любить читати твори англійськ… письменників.

16.                Я люблю українськ… мову.

 

Завдання 35. Розкрийте дужки, поставте слова у правильній формі

 

1. Я взяв у бібліотеці (цікава книжка).

2. Я захоплююся (пригодницький твір).

3. Я вже прочитав 5 (цікавий роман).

4. Мій знайомий порадив купити (новий посібник) із (терапія).

5. У (він) багато (цікава інформація).

6. Я вже зібрав (необхідна література) з (питання) (хірургія).

7. Я купив у магазині (свіжий хліб).

8. Він не любить пити (гарячий чай) з (цукор).

 

Прислівник – це незмінна частина мови, що виражає якісну або кількісну ознаку дії чи стану або ступінь чи міру вияву іншої ознаки. Відповідає на одне з таких питань: як? яким чином? де? коли? або скільки за часом відбувається дія? куди чи звідки скерований рух? та ін.

 

1. Прислівники, що відповідають на питання як?

 

близько – nearly, closely, около

весело – joyfully, весело

високо – highly, высоко

вузько – narrowly, узко

далеко – far, далеко

дешево – cheap(ly), дешево

добре – good, well, хорошо

дорого – еxpensive(ly), дорого

смачно – deliciously, вкусно

сонячно – sunny, солнечно

сумно – sadly, грустно

тепло – warmly, тепло

терміново – urgently, срочно

уважно – closely, внимательно

швидко – quickly, быстро

широко – widely, широко

холодно – cold(ly), холодно

хмарно – cloudly, облачно

цікаво – interestingly, интересно

 

Завдання 1. Поставте запитання до поданих відповідей

Зразок: Сьогодні холодно. Яка сьогодні погода?

2. Вчора було холодно. Яка погода була вчора?

 

3. …………………..?_______________________Завтра буде холодно.

4. ………………………..?_______________________Вчора було тепло.

5. ………………………..?_______________________Сьогодні жарко.

6. ………………………..?_______________________Завтра буде тепло.

7. ………………………..?_______________________Сьогодні жарко.

8. ………………………..?_______________________Завтра буде холодно.

9. ………………………..?_______________________Вчора було тепло.

 

2. Прислівники, що відповідають на питання: де? куди? звідки?

близько – nearly, closely, близко
далеко – far, далеко

додому – to home, домой

вгору – upwards, вверх

вгорі – above, вверху

всередині – inside, внутри

вниз – downwards, вниз

вперед – forward, вперед

збоку – sideways, сбоку

здалека – from afar, издалека

знизу – from below, снизу

ліворуч – on the left, слева

праворуч – on the right, справа

між – between, между

назад – backward, назад

навпроти – against, напротив

прямо – directly, прямо
спереду – in front, спереди

сюди – here, сюда

тут – here, здесь

там – there, там

туди – there, туда

 

Завдання 3. Дайте відповіді на запитання

 

1. Що є праворуч? Праворуч є двері, шафа, …

2. Що є ліворуч? Ліворуч є вікно, …

3. Що є попереду? Попереду є дошка, …

4. Що є позаду? Позаду є стіна, …

5. Що є на парті ліворуч? На парті ліворуч є книжка,…

6. Що є на парті праворуч? На парті праворуч є …

7. Що є ліворуч від дошки? …

8. Що є праворуч від дошки? …

 

Завдання 4. Опишіть свою аудиторію, використовуючи прислівники

Зразок: Це моя аудиторія. В аудиторії є дошка. Вона розміщена попереду, на стіні. Дошка нова, велика. Біля дошки зліва є плазма. Вона…

 

3. Прислівники, що відповідають на питання: коли? відколи? доки? як довго?

 

вчора – yesterday, вчера

вранці (уранці) – in the morning, утром

ввечері (увечері) – in the evening, вечером

вночі – at night, ночью

вдень – at daytime, днем

завжди – always, всегда

завтра – tomorrow, завтра

зараз – now, сейчас

іноді (інколи) – sometimes, иногда

навесні –in spring, весной

ніколи – never, никогда

пізніше – later, позже

після – after, после

позавчора – the day before yesterday, позавчера

потім – then, later, затем

вранці – in the morning, утром

рано – early, рано
пізно – late, поздно

спочатку – firstly, сначала

сьогодні – today, сегодня

                                                                               

Завдання 5. Дайте відповіді на запитання

Зразок: Коли ви слухаєте музику? – Я слухаю музику ввечері.

 

1.                Коли на вулиці світло?

2.                Коли люди працюють?

3.                Коли люди снідають?

4.                Коли люди обідають?

5.                Коли люди вечеряють?

6.                Коли люди відпочивають?

7.                Коли люди сплять?

 

Завдання 6. Допишіть прислівники до поданих слів

Зразок: Весна (коли?) – навесні.

 

·                  Літо (коли?)

·                  Осінь (коли?)

·                  Зима (коли?)

·                  Рік (коли?)

·                  День (коли?)

·                  Ніч (коли?)

·                  Вечір (коли?)

·                  Ранок (коли?)

·                  Тиждень (коли?)

 

4. Прислівники, що відповідають на питання: як багато? скільки? наскільки?

багато – many, much, a lot of, много

мало – little, few, мало

трохи – a little, some, немного

зовсім – quite, совсем

дуже – very, очень

 

Прислівники–антоніми

 

Антоніми – слова з протилежними значеннями.

 

Високо – низько

глибоко – мілко

далеко – близько

добре – погано

вночі – вдень

голосно – тихо

вперед – назад

вниз – вверх

ввечері – зранку

 

Завдання 7. Доберіть антоніми до слів

Зразок: сонячно – хмарно;

              весело – сумно.

 

Правильно  –

тут –

холодно –

добре –

голосно –

швидко –

весело –    

важко –     

сьогодні –

 

Завдання 8. Доберіть і запишіть антоніми до поданих слів 

Зразок: Сьогодні – вчора.    

 

Взимку –

увечері –

вночі –

завжди –

зараз –

далеко –

 

*Завдання 9. Доповніть речення за зразком. Пригадайте давальний відмінок займенників

Зразок:  Сьогодні мінус тринадцять. (Я) – Мені холодно.

 

Чому ти купив ліки? (Ти)

Фредерік хоче знати, де Ольга живе. (Він)

Хлопець подарував мені квіти. (Я)

В Африці завжди плюс 40. (Вони)

Це нецікава лекція. (Вона)

У вас дуже великий багаж. (Ви)

 

Завдання 10. Доповніть діалоги. Яким було запитання? Підкресліть прислівники

Зразок: – Коли ти був у бібліотеці?

– Я був у бібліотеці в середу вранці.

 

_________________________________ – Лист мені принесли у середу.

_________________________________ – Фільм буде сьогодні ввечері.

__________________________________ – Рейс 359 (триста п’ятдесят дев’ятий) вилітає o 5 (п’ятій) годині ранку.

_____________ – Ми з друзями були на стадіоні не в суботу, а в неділю.

___________________________ – Ми купили комп’ютер  у п’ятницю.

_________________________ – Наш потяг відходить у вівторок вранці.

______________________________________ – В Англії? Дуже давно.

____________________ – Ахмеда? Я бачив його в університеті у середу.

 

Завдання 11. Від поданих словосполучень, утворіть прислівники та допишіть іменники: мороз, дощ, вітер, сонце, зірки

Зразок: Теплий день: надворі тепло, світить сонце.

 

1. Похмурий день: надворі сьогодні ________, немає ________.

2. Теплий вечір: надворі сьогодні __________, немає ___________.

3. Ясний день: сьогодні дуже __________, яскраве __________.

4. Холодний день: надворі сьогодні __________, сильний_________.

5. Темна ніч: навколо _________, немає ________.

 

Завдання 12. Доповніть речення словами мороз, дощ, вітер, сонце Зразок: Сьогодні ясно. Світить сонце.

 

1. Надворі дуже холодно. Є _____.

2. Небо захмарилося. Буде _______.

3. Сьогодні тепло. Немає ________.

4. Надворі спокійно? Ні, є ________.

5. Сьогодні похмурий день. Немає _______.

6. Надворі гарно. Тепла _________.

 

Завдання 13. Доповніть речення

 

Рік має чотири пори року: _____, _______, ________, __________.

Коли? Навесні , ___________, ___________, ___________.

Яка погода навесні? _______________________________.

Яка погода влітку? ________________________________. 

Восени небо __________. Іде  ___________. Падає __________.

Листя вже не зелене, а ____________. Віє ____________.

Яка погода взимку? ___________________________.

Влітку день настає __________, а ніч __________.

Взимку день починається __________, а ніч __________.

Восени і взимку учні та студенти  _______ сплять.

Вони багато __________, ___________, ___________.

Взимку всі одягаються _________.

 

Cтупені порівняння прислівників

 

 

Зверніть увагу!

 

 

Завдання 14. Утворіть вищий ступінь порівняння прислівників

Зразок: Сьогодні тепло,а завтра буде ще тепліше.

 

1. Марія співає тихо, а Оксана ще …

2. Ввечері було холодно, а вранці ще – …

3. Абдула живе далеко від магазину, а Мухамед ще …

4. Сьогодні мені весело, завтра буде …

5. Галина ходить повільно, а Іра ще …

 

Завдання 15. Складіть речення, вживаючи ступінь порівняння прислівників

Зразок: Стівен добре розмовляє українською мовою, Тарас ще краще знає її, але найкраще нею говорить Соломія.

Сьогодні я почуваю себе погано, але вчора мені було ще гірше.

 

Завдання 16. Дайте відповіді на запитання

 

1.               Коли у вас канікули?

2.               Куди ви їдете відпочивати?

3.               Коли ви працюєте в бібліотеці?

4.               Коли ви відпочиваєте?

5.               Коли ви робите зарядку?

6.               Коли ви гуляєте у парку?

7.               Де ви купуєте овочі?

8.               Де знаходиться ваш гуртожиток?

9.               Де ви купуєте ліки?

10.          Коли ви слухаєте радіо?

11.          Як ви розмовляєте українською мовою?

12.          Де знаходиться педіатричне відділення?

13.          Де працюють ваші батьки?

14.          Коли ви їдете додому?

15.          Коли ви ходите у бібліотеку?

16.          Коли ви встаєте вранці?

17.          Де ви гуляєте у неділю?

18.          Коли ви готуєтеся до занять?

19.          Як ви слухаєте лекцію?

20.          Де працює лікар?

 

Завдання 17.  Запитайте друзів за зразком і дайте відповіді на запитання

Зразок: Завтра неділя, (кафе, театр).

– Куди краще піти – в кафе чи в театр?

– Підемо в театр.

– А, може, краще в кафе?

 

1. Скоро канікули, (додому, море).

2. Завтра субота, (парк, театр).

3. Сьогодні ми не вчимось, (на виставку, на дискотеку).

4. Вчора було свято, (на концерт, у ресторан).

 

*Завдання 23. Прочитайте текст. На місці крапок вставте прислівники, які відповідають на запитання в дужках

 

Екран монітора (як?) … спалахнув. На ньому з’явився напис: «Зіграй зі мною в гру! Вона (коли?)… надійшла».

Марко (як?) … розпочав гру. (Коли?) … треба було обрати в лісі дорогу. Марко, як справжній лицар, обрав шлях (який?)… . (Коли?)… він мав знайти дерево, у дуплі якого було три речі. Дозволялося взяти з собою лише одну з них: ніж, ключ чи яйце. Хлопець (як?)… взяв ключ.

На обрії з’явився замок, до якого (як?) … треба було втрапити. Ключ двері не відчиняв. Довелося улізти через вікно.

Покружлявши порожніми коридорами, Марко спустився в підземелля, де було повно скринь із золотом і сріблом. Хлопець (як?)… ткнув ключем у купу золота. Воно (коли?) … перетворилося на сухе листя, яке (як скоро?)… заповнило весь підвал. Поки Марко намагався вибратися, чиясь кістлява рука (як?)… вихопила з його кишені ключа й зникла. Перед хлопцем з’явилися двері. Він (як?)… подмухав на них.

Почулися тріск і шипіння. Увесь монітор укрився глибокими тріщинами. Екран погас.

– Догрався, – (як?) … сказав сам собі хлопець. – У підземеллі я почувався, ніби був там (як?) … . Ця віртуальна реальність здатна довести людину до божевілля.

(За Г. Пагутяк)

 

Слова для довідки: яскраво, стрімко, наполегливо, далі, сьогодні, дуже, охоче, спочатку, ліворуч, справа, посередині, згодом, упевнено, обов’язково, несподівано, звідти, раптово, легенько, невдоволено, насправді.

 

*Завдання 24. Прочитайте. Випишіть словосполучення з прислівником. Визначте прислівники–антоніми

Зразок: Сміявся (як?) радісно.

 

1. Там павук снував туди й сюди своє мудре мереживо (Б. Грінченко).

2. Сніг січе безперестанку, січень трудиться ізранку (М. Познанська).

3. Найцікавіше розповідав про себе чоловік здалеку (з газети).

 

Завдання 25. Прочитайте тексти. Випишіть та перекладіть прислівники.

 

 

Олександр Довженко

 (1894—1956)

 

У 30-х роках Олександр Довженко постав як самобутній кінорежисер, фундатор поетичного кіно, визнаний світом митець. Чарлі Чаплін зазначав: «Слов’янство поки що дало світові в кінематографії одного великого митця, мислителя і поета — Олександра Довженка».

40-ві і 50-ті роки приносять Довженкові і славу письмен ника, художника слова, правда, основною мірою уже по його смерті.

Народився Олександр Петрович Довженко 10 вересня 1 р. в м. Сосниці на Чернігівщині. На околиці цього містечка, що звалася В’юнище, за п’ять верст до чарівної Десни, і проживала багатодітна сім’я Довженків предки яких прибули до Сосниці з Полтавщини ще на початку XVIII ст. Краса природи краю, пов’язаного з іменами Коцюбинського, Тичини, Блакитного, була могутнім фактором у формуванні творчої особистості Довженка. «Я завжди думав і думаю, що без гарячої любові до природи людина не може бути митцем»;2— писав він у «Автобіографії».

Проте джерела Довженкового таланту — це не тільки розкіш придеснянської природи і його вроджені риси — сприйнятливість до краси, багата уява, мрійливість. Це і народна пісня, казки, колядування, і вплив селянського оточення — хліборобів, косарів, рибалок, його рідних — діда, батька, матері, яка народила чотирнадцятеро, дітей, багато з яких померло в юному віці («Народжена для пісень, вона проплакала все життя…»—1,18), і гумор, до якого всі в родині були такі удатні: «.:.основна риса характеру нашої сім’ї — насміхатись над усім і в першу чергу один над одним і над самим собою. …Своєрідність гумору була нашою родинною і національною ознакою…» (5,187).

Довженко вчився в Сосницькій початковій, потім вищепочатковій школі, був відмінником, вступив 1911 р. до Глухівського учительського інституту. Юнак дуже багато читає, зокрема і заборонену літературу, до якої тоді належали і твори Тараса Шевченка, Лесі Українки, знайомиться з революціонерами, бере участь у маївках, виставах, малює, організовує український етнографічний хор в одному з ближчих до Глухова сіл, займається репетиторством. І хоч, підкреслюючи чиновний характер навчання в Глухівському інституті, Довженко згодом зазначав, що 1914 р. він вийшов звідти «політично неписьменним і темним юнаком», це було не зовсім так. Багато дала йому самоосвіта, зустрічі з різними людьми, принаймні, одержавши призначення до 2-го Житомирського змішаного вищого початкового училища, молодий учитель добре справляється із обов’язками викладача фізики, природознавства, географії, історії та гімнастики, стає, улюбленцем учнів.

Сам Довженко мріє про університет, Академію мистецтв, бере приватні уроки малювання, але тим часом 1917 р. він ‘ перейшов на вчительську роботу до Києва і вступив на економічний факультет Комерційного інституту.

Революційні, національно-визвольні процеси цілковито заполонюють його. У 1918 p., будучи головою громади Комерційного інституту, він організував «загальностудентський мітинг протесту проти призову в гетьманську армію і влаштував велику демонстрацію на вулиці Короленка» (1,23) — демонстрація була зустрінута кулями. У 1920 р. Довженко,, уже більшовик”, завідував Житомирською партійною школою, боровся проти білополяків у житомирському та київському підпіллі. Згодом — він секретар Київського губернського відділу народної освіти, комісар Українського державного театру ім. Т. Г. Шевченка.

Восени 1921 р. у Варшаві, працює завідуючим загальним відділом при українському посольстві, здійснює велику роботу в дипломатичній місії по репатріації та обміну військовополоненими; з весни 1922 р.— в Німеччині, на посаді секретаря консульського відділу торгового представництва Української Радянської республіки. Тут вступає до приватної художньої майстерні й одночасно відвідує лекції в берлінській Академічній вищій школі образотворчого мистецтва.

А в липні 1923 р. Довженко повертається до Харкова і незабаром стає відомим як художник-ілюстратор «Вістей», автор виразистих політичних карикатур, який підписуватиметься псевдонімом «Сашко». Прагнув бути в гущі подій, був запальним учасником літературно-мистецьких диспутів і зустрічей, і за три роки роботи у «Вістях» (1923—1926) здобув визнання і знайшов численних друзів.

Відразу і назавжди здружився Довженко в Харкові з Юрієм Яновським, який працював редактором у Всеукраїнському фотокіноуправлінні (ВУФКУ) TV різний час залишивши Харків, вони знову зустрінуться в Одесі, куди Довженко приїздить 1926 р. і де Дновський уже працює головним редактором на кіностудії] Одеська кінофабрика тоді розбудовувалася, тут знімались такі відомі актори, як М. Заньковецька, А. Бучма, І. Замичковський, М. Надемський, згодом — Ю. Шумський, Н. Ужвій, П. Масоха, М. Братерський, їм судилося стати першими акторами молодого українського кіно. Сценарії для Одеської студії писали в ті “роки П. Панч, Ю. Яновський, М. Бажан, Д.. Бузько, Л. Курбас, М. Йогансен. Нове мистецтво полонило 33-лі-тнього художника. У новонароджуваному мистецтві, в основі якого — рух, а не статика, Довженко відкривав для себе ту щасливу сферу, де б він міг реалізувати своє давнє, ще юнацьке, бажання «начебто розділитися на кілька частин і жити в багатьох життях, в багатьох професіях, країнах і навіть видах» (1,20).

Хроніка творчої діяльності О. Довженка на Одеській кіностудії така: сатирична комедія «Вася-реформатор», 1926, короткометражна комедія «Ягідка конання», 1926, «Сумка дипкур’єра», 1927, «Звенигора», 1928 Сценарії до двох перших фільмів Довженко писав сам, до двох останніх — інші автори, за його відчутною режисерською участю. Як актор Довженко виступив перший і єдиний раз у картині «Сумка дипкур’єра», створивши привабливий символічно-значущий образ робітника-кочегара.

Першим своїм справжнім фільмом Довженко вважав саме «Сумку дипкур’єра». Вона привертала увагу і серйозністю змісту, і вже виразними ознаками режисерської майстерності (композиційна вправність, прагнення відповідно використати тло, вперше застосовано прийом місткої психологічної паузи та ін.) ‘.

Ще більшою мірою це можна було сказати про фільм «Звенигора», у рецензії на який Микола Бажан, тодішній редактор журналу «Кіно», захоплено писав, що це «зафільмована лірика, епос і філософія». Картину відзначали новаторське застосування монтажу, поєднання символіки і побуту; відтворені в ній казково-фантастична колізія шукання скарбів, образи безсмертного діда та його .двох онуків, більшовика Тимоша і петлюрівця Павла, розкривали і героїчну історію українського народу, і сучасне — гостру братовбивчу війну в Україні, розпад роду.

Фільм «Звенигора» демонструвався в Москві, відбулося два його великі громадські перегляди в Парижі, які закінчувалися овацією. Картина обійшла екрани Голландії, Бельгії, Аргентини, Мексики, Канади та інших країн.

Епічно-пісенний, поетичний характер кінорозповіді буде засвідчено і новою картиною Довженка «Арсенал», 1929, де він знову виступає як сценарист і режисер (віднині Довженко ставитиме фільми тільки за власними сценаріями), а оператором був його соратник по перших фільмах Данило Демуцький. «Арсенал» — це імперіалістична війна, події в Києві 1918 p., робітники київського збройного заводу, село, фронт — усе це поставало в картині за допомогою драматично насичених символічних образів і деталей (колючий дріт, окопи, вибухи, снарядів, і — убога хата, мати, інваліди на милицях, стара жінка-сівачка).

Події трактуються О. Довженком з прорадянських позицій, але національне й загальнолюдське не притлумлюються виключно класовим. В «Арсеналі» вражали-художньою несподіваністю талановито застосовані Довженком засоби умовності (у тупому розпачі б’є однорукий солдат-селянин коня :— «злидні заїдають». І раптом кінь повертається: «Не іуди б’єш, Іване»’); народнопоетична образність, засоби українського фольклору, пісні органічно поєдналися тут з технікою найсучаснішого мистецтва («Ой були в матері три сини» — перший титр «Арсеналу»).

і930 р. з’явилася «Земля», яка впевнено вивела українське мистецтво на широкі міжнародні обшири й принесла Довженкові світову славу.

«Земля» — геніальна,— заявить згодом Михайло Ромм.— Я знаю багатьох режисерів, операторів і кінодраматургів, яких саме ця картина примусила піти у кінематографію… До таких режисерів належав, зокрема, і я… «Земля» відкрила переді мною поетичний світ кінематографа» ‘. Цей твір зробив глибокий вплив на молодих кінематографістів Франції і особливо Англії. «На ліризмі цього фільму учились документалісти» 2,— писав французький кінознавець Жорж ;, Садуль. У 1958 р. на всесвітній виставці в Брюсселі 117 відомих кінознавців і кінокритиків із 20 країн, добираючи 12 найкращих фільмів усіх часів і народів, назвали і «Землю» Довженка…

Кінокритики й кіномитлі відзначатимуть масштабні, романтично узагальнені образи героїн фільму, незвичайні ракурси, монументальність композиції багатьох кадрів, особливий плавний ритм монтажу.

По деякім часі 1952 р. Довженко повернеться до «Землі» і «запише» її, створивши блискучий прозовий твір.

Існує шедевр німого кіно «Земля», існує і кіноповість «Земля», що є набутком української літератури, який сполучає пристрасть і глибоку думку, трагедійні конфлікти, філософську наснаженість і поетичне світобачення, різьблені народні характери і скупі й величні картини вічно оновлюваної природи.

Так, «Земля» розповідала про глибокі й складні процеси в українському селі, його колективізацію, появу трактора, розорювання меж. Так, у творі існує зовнішній подієвий шар змісту, який зафіксував Довженкові ілюзії щодо соціалістичної перебудови життя зокрема, в українському селі. Незабаром голод 33-го показав, якими вони були трагічно оманливими.

Однак, змальований у «Землі» образ старого селянина Опанаса Трубенка, його сина сількора й тракториста. Василя, діда Семена Трубенка і його давнього товариша й побратима Григорія, куркульського сина Хоми і його батька Архипа Білоконя не тільки й не стільки виявляють драматизм «класової боротьби» на селі, вони вводять нас у коло вічних проблем життя і смерті, молодості й старості, доброти і егоїзму, руху і законсервованості.

«А чи не потанцювати мені?» — каже собі молодий герой «Землі», відчуваючи в ту трагічну, останню свою ніч «незвичайну легкість і радість духу». Цей його танок, обірваний лиховісною кулею, як і яблука, що падають довкола діда Семена, котрий зібрався вмирати, як і урочистий, всенародний похорон Василя із отим благодатним, життєдайним” сонячним дощем, виражають у творі і оптимізм нового світу, в який вірив Довженко, і радість життя як такого.

Т«Довженкова патетика», довженківський «пафос» — були органічними і, якщо говорити про звеличення митцем рідного народу, людини-трудівника, хлібороба, людини як такої, героїки і краси, то вони, Довженкові пафос і патетика, реально обґрунтовані. Коли ж «сфера їхнього поширення», як не раз буде далі, переноситиметься і на велику революцію та її полководців, «соціалістичне будівництво», «соціалізм», на весь тодішній лад і час, то тут письменникову творчість не могли оминути суперечності. На цьому ґрунті виникало іноді і читацьке чи й літературно-професійне неприйняття деякої частини доробку О. Довженка.

Зазнала критичних нападів і «Земля», щоправда, уже з боку ортодоксів від мистецтва, вульгаризаторів, які побачили в ній «осцівування» селянської «буржуазної стихії» тощо.

Після короткочасної поїздки до Німеччини під час зйомок «Землі» О. Довженко наступного, 1.930 року, разом із своєю дружиною і надалі режисером усіх його фільмів, Ю. Солнцевою виїжджає у тривале закордонне відрядження. Протягом червня-жовтня він відвідав Берлін, Гамбург, Прагу, Париж, Лондон, демонструючи «Землю», «Звенигору», «Арсенал» виступав перед журналістами, кіномитцями й кінокритиками, виголосив кілька доповідей про нову кінематографію, з інтересом приглядався до «тонфільмів», висловив передбачення щодо телевізора й безекранного кінематографа, яке викликало сенсацію, зустрічався й вів дружні бесіди з Анрі Барбюсом, Роменом Ролланом, Жоржем Садулем, Леоном Муссінаком, Гербертом Уелсом, Любомиром Лінгартом, Альбертом Ейнштейном.

[Додому Довженко повернувся з новими задумами, працював натхненно й енергійно — садив сад на Київській кіностудії і створював свою першу звукову картину «Іван», 193 JJ— про будівництво Дніпрогесу, входження сільського парубка в нове для нього життя. Фільм уводив індустріальні пейзажі (вони вперше знімалися з рухомої точки), елементи документалізму, інші новаторські прийоми, підтримані В. Пудовкіним, С. Ейзенштейном, С. Юткевичем, В. Вишневським. Але пролунали на адресу митця й огульні, вульгарні звинувачення.

Йшов страшний для України 1933-й рік. Конфлікти Довженка на Київській студії і довкола неї загострювалися. Важко сказати, як могли б далі розвиватися події, якби творець «Землі» й «Івана» з його мужньою і запальною вдачею, національно свідомою позицією лишився в Києві, Україні в часи винищення української інтелігенції. Але щось чи хтось ніби вберігав його.

1933 р. Довженко вже працює на Мосфільмі. Цього ж року він разом із О. Фадєєвим та Ю. Солнцевою кілька місяців подорожує по Далекому Сходу — Амуру, тайзі, Сахаліну, готуючись до написання сценарію „Аерограду” кіно-розповіді про нове місто, будоване в багатому краї, на березі океану, про тайгу, нове життя чукчів, про сучасне й майбутнє. На початку 1935 р. Довженка нагороджують орденом Леніна, а восени того ж року на екранах з’явився «оптимістичний» «Аероград»)

Довженко усвідомлено визначав жанр своїх фільмів: «Аероград» і «Звенигора» — кінопоеми, «Іван» — кіноповість, «Земля» і «Арсенал» — кіноепопеї. Кіноепопеєю став і його фільм «Щорс», що був поставлений на Київській студії і вийшов на екрани 1939 р.

Присвячений громадянській війні, «Щорс» разом з тим був гострою відповіддю на події в світі, передусім на визрівання фашистської агресії. Довженко, за його словами, віддав картині «весь свій життєвий досвід», створюючи її «з любов’ю і великим напруженням всіх своїх сил, як пам’ятник народу…» (1,32). Фільм швидко став популярним, глядачеві подобались подані з гумором колоритні народні характери, особливо Боженка, Трояна, Чижа… Запам’ятовувалася реквіємно-патетична сцена смерті Боженка: обережно несуть на

носилках таращанці свого умираючого командира, а навколо широкий безмежний степ, ревуть важкі гармати, в порожнє небо звивається дим і прах пожежі, «все виросло до велетенських розмірів своїх», могутньо звучать «Заповіт» Шевченка та тихі прощальні слова Боженка.

У цьому фільмі Довженко висловив своє мистецьке кредо у відомому зверненні до художників, операторів, асистентів, освітлювачів: «Приготуйте найчистіші фарби, художники мої. Ми будемо писати відшумілу юність свою.

Перегляньте всіх артистів і приведіть до мене артистів красивих і серйозних… Геть всі п’ятаки мідних правд. Залиште тільки чисте золото правди» (1,209).

Фільм засвідчував уміння митця творити високий епічний синтез, органічну єдність життєвої конкретності й крилатого романтизму, реалістичного, до влучних і виразних подробиць, зображення і узагальнено-символічних барв.

А проте, відкинувши деякі «п’ятаки правд» зокрема, правди реальних прототипів своїх героїв, він погрішив і проти високої істини — «чистого золота Правди», справжнього драматизму справжньої боротьби свого народу за волю у ті часи.

ЛУ вересні-жовтні 1939 р. О. Довженко на чолі кіногрупи перебував на Західній Україні — створював документальний фільм «Визволення», 1940, виголосив промову на засіданні Народних зборів в залі Львівського оперного театру.

У травні 1941 р. він завершив сценарій «Тарас Бульба», почав знімати фільм, задумавши поетичну епопею з історії українського народу, переносячи на екран прозу близького йому Гоголя…

Коли почалася війна, Довженко, уже майже п’ятдесятилітній, не при великому здоров’ї, проситься на фронт і, хоч спочатку мусив евакуюватися до Уфи, Ашгабада, врешті домагається свого. Протягом 1942—1943 pp. він працює як пропагандист політуправління на Північно-Західному, Сталінградському, Воронезькому фронтах, самовіддано несе службу політпрацівника, військового кореспондента. Одночасно ставить документальні фільми, пише кіносценарії, оповідання й статті, постійно виступає по радіо.

Працездатність, обсяг зробленого Довженком за роки війни — величезні. Великий і його творчий набуток воєнного часу; це і написані протягом 1942—1943 pp. кіноповість «Україна в огні», протягом 1944—1945 pp.—«Повість полум’яних літ», і друковані в періодиці статті «Народні лицарі», «Я бачу перемогу», «У грізний час», «Слава народові — воїну!» та інші, і оповідання «Ніч перед боєм», «Відступник», «Стій, смерть, зупинись!», «На колючому дроті», «Воля до життя», «Битва» «Перемога», «Мати», і листівка для поширення у ворожому тилу — зразок викривальної публіцистики — «Лист до офіцера німецької армії», і чимало милого.

1943 р. Довженко знімає повнометражний документальний фільм «Битва за нашу Радянську Україну», який дубльовано 26-ма іноземними мовами. Дикторський текст написано самим митцем. 1945 р. О. Довженко створює ще один такий документально-хронікальний фільм — «Перемога на Правобережній Україні і вигнання німецьких загарбників на межі українських радянських земель». Ці стрічки давали повий поштовх розвитку художніх засобів у воєнній кінодокументалістиці.

У Увесь воєнний доробок Довженка — це ніби єдина натхненна книга про народ, його героїчний подвиг, його страждання й трагедії, його перемогу. Слушно зауважив Ю. Барабані: «Якби зібрати під однією обкладинкою все, що у воєнні роки сказано було радянськими письменниками про Батьківщину, про любов до своєї землі, про її трагедії, то, безумовно, серед найяскравіших, найбільш хвилюючих глав цієї незвичайної антології виявились би полум’яні довженківські сторінки про Україну».

У публіцистиці, оповіданнях, щоденникових записах, усій воєнній прозі Довженка вражають напруга пристрасті, «вогняна патетика». Відкриті почуття болю, любові, тривоги проймають Довженкові роздуми про Україну, загарбану ворогом, в них палахкотить ненависть до фашистів, гнів і презирство до зрадників, боягузів. «Стою на мітингу перед мікрофоном,— так починав митець свою промову на Другому антифашистському мітингу представників українського народу в Саратові, 1942,— і великий біль і гнів розпалюють мою душу. Стою лицем на Захід, до моєї скорбної матері України…» (4,44). Довженко умів звертатися до всього народу, говорити від його імені, умів і створювати образи, в яких ніби матеріалізовано весь народ, його дух.

Такими, наприклад, виступають діди з наддеснянського села, Савка і Платон, в оповіданні «Ніч перед боєм», одному з найсильніших у нашій воєнній прозі (опубліковане в серпні 1942 р. в газеті «Красная звезда»). Твір будується як розповідь капітана Колодуба про перші місяці війни, про відступ: «Ми несли на плечах своїх поранених товаришів, падали з ними, проклинали все на світі і йшли далі. Ніде правди діти, були й такі, що й стрілялися од розпачу, і гордості й жалю. Були й такі, що кидали зброю і з гіркою лайкою повзли до рідних хат, не мавши сили духу пройти мимо» (3,231).

Старі діди-колгоспники, які, спостерігаючи це, допомагають бійцям переправлятися на другий бік Десни, вміють сказати й гірке слово правди червоноармійцям («Не з тієї пляшки наливаєте. П’єте ви, як бачу, жаль і скорботи. Марно п’єте… Це напої бабські. А воїну треба напитися зараз кріпкої ненависті до ворога та презирства до смерті. Ото ваше вино», 3,237),— усім своїм ладом мислення, своїми гострими й розважливими судженнями про життя і смерть, любов і ненависть, виповненими болем думками, самою своєю героїчною смертю являють нам правдивий образ воюючого українського народу.

Як і в оповіданні «Ніч перед боєм», в кіносценарії «Україна в огні» Довженко сміливо вникав в усі героїчні й складні, драматичні сторінки війни: відступу, окупації німецькими фашистами України. Душі великі і душі ниці, безмежна любов до Батьківщини й безмежна ненависть до окупантів, зусилля ворогів шибеницями, розстрілами, провокаціями, натравлюванням людей один на одного залякати й розкласти народ — і його мужнє пронесення свого знамена боротьби крізь усі жахи й морок окупації. Розкриваючи героїчне, Довженко розкривав і низьке, слабодухе, явища людської малості, страху, роздумував над їхніми причинами щоправда, подеколи надто відверто передоручаючи героям свої публіцистичні тези про недостатність виховання історією, неприпустимість зневажливого ставлення до історичного минулого.

«Україна в огні» — це крик болю, це перше, гостре, вразливе сприймання фашистської навали. Довженко не оминає гострих проблем, устами героїв запитує самого вождя, як же сталося, що не «б’ємо ворога на його території» і цілий народ український — віддано на заклання. Ясна річ, кіноповість «не сподобалася Сталіну, і він її заборонив для друку і для постановки… мені важко од свідомості,— записував у щоденнику О. Довженко,— що «Україна в огні» — це правда» (5,177). Правда — і в написаній через рік «Повісті полум’яних літ», де постає широка, епічна узагальнена картина війни, осмислення долі людини і народу в світлі великої перемоги, хоча митець був менше вдоволений нею, бо не мала вона тої гостроти й драматизму.

О. Довженко діалектично осмислює саму війну, полемізує з однобічними й поверховими поглядами на неї. Митець бачить і героїзм людини, яка стала на оборону своєї Батьківщини, справедливість її помсти й кари, але він бачить також і тяжкі трагедії народу, зранюючий моральний вплив війни на людину, бо «людина народжена для радості, праці, для братства». Як гуманістична формула звучать його слова із «Поеми про море»: «Прекрасна людина в бою за Батьківщину. Прекрасна вона в стражданнях і в смерті за неї. Але найсвітліша краса її в труді» (3,20). Напруженою була творча діяльність митця і в повоєнний час — це яскраво засвідчує хроніка його режисерської і письменницької праці в останнє десятиліття. Він створює художньо-документальний фільм про Вірменію «Країна рідна» з власним дикторським текстом, починає роботу над романом «Золоті ворота», де головним персонажем мав виступати давно виношуваний ним і так чи інакше вже окреслюваний в різних творах, зокрема в «Україні в огні» народний герой-трудівник і воїн Кравчина; пише п’єси «Молода кров» і «Міра життя», остаточно завершує п’єсу «Потомки запорожців» («На зламі століть», 1953), знімає фільм «Життя в цвіту», створює на основі кіносценарію п’єсу з такою ж назвою (1946) і другий варіант фільму «Мічурін», 1949, пише кілька оповідань («У полі», «Слава», «Сіятель» та ін.), сценарії «Прощай, Америко!» і «Відкриття Антарктиди», веде викладацьку роботу у ВДІКу, читає лекції перед різними аудиторіями, виступає зі статтями, доповідями, промовляє з трибуни Другого з’їзду письменників СРСР, 1954.

Створює кіноповість «Зачарована Десна»…

За фільм «Мічурін», фактично перший кольоровий радянський художній фільм (після «Кам’яної квітки», 1946), який, можна припустити, не був власним сокровенним вибором митця — для біографічного кіножанру у нього були інші улюблені постаті в українській історії, О. Довженко був удруге удостоєний Сталінської премії 1949 року, тобто поволі повертав собі офіційне визнання.

У 50-х роках розпочинається будівництво Каховської ГЕС і письменник, задумавши фільм про цю подію, кілька років їздить до Каховки, живе там, зустрічається з будівельниками, селянами, інженерами, вченими, збирає матеріал, веде записні книжки і щоденник. З притаманною йому громадянською пристрастю й зацікавленістю він дбає не лише про майбутній фільм, а й висловлює незгоду, обурення, конструктивну критику: «Подумать треба зараз же, поки не до кінця зіпсували, і про Нову Каховку. В ній минуле не матеріалізовано ні в пам’ятниках старовини, ні в історичних будовах» (5,73).

1956 р. в березневому номері журналу «Дніпро» була опублікована «Зачарована Десна», появі якої Довженко дуже радів. У цей час була завершена й «Поема про море», трохи згодом письменник передав повість до видавництва «Радянський письменник», цікавився її підготовкою до друку і зауважував у листі до директора видавництва: «Мені треба вже поспішати, друже мій, треба мені поспішати» (5,349).

У листопаді розпочались зйомки кінофільму «Поема про море». А 25 листопада Олександр Довженко раптово помер…

1957 р. з’явилася друком збірка повістей митця «Зачарована Десна», від якої фактично почався «відлік» письменницької слави, дедалі ширшої й могутнішої.

1958 р. вийшов на екрани фільм «Поема про море», поставлений, як і «Повість полум’яних літ», 1960, «Зачарована Десна», 1964, «Незабутнє», 1968 Ю. Солнцевою. Поставлені, як писалося, з точним відтворенням задуму митця, але… не ним самим. А час показує, що й не за ним.

і У кіноповісті «Зачарована Десна» вабили до себе народні, виразно національні характери, про які потім будуть говорити не інакше, як про «довженківські», і щирий, все-проникаючий ліризм, тоді такою мірою ще не властивий, мабуть, жодному «радянському» творові, надто, якщо говорити про діапазон його тембрів — від найтрепетнішого, най-поетичнішого піаніссімо («Цить, Сашко, не плач, приказував мені прадід Тарас, коли я починав чогось там ревти,— не плач, дурачок. Приклепаємо косу, та поїдемо на сінокіс на Десну, та накосимо сіна, та наловимо риби, та наваримо каші»—1,49) до громоподібного, набатного, спрямованого на глобальні болі й проблеми («Горів і я тоді у тім вогні, загибав усіма смертями людськими, звірячими, рослинними: палав, як дерево чи церква, гойдавсь на шибеницях, розлітався прахом і димом од вибухів катастрофічних. З м’язів моїх і потрощених кісток варили мило в Західній Європі в середині двадцятого століття. Шкіра моя йшла на палітурки і абажури для ламп, валялась на дорогах війни, виутюжена важкими танками останньої війни людства»—1,62),— і філософське, синівське осмислення й виявлення рис свого роду й народу, його духовних джерел.

«Зачарована Десна» — це, власне, автобіографічний твір, спогади письменника про своє дитинство, перші кроки пізнання життя, про діда і прадіда Тараса, прабабу, матір і батька, коваля діда Захарка, дядька Самійла — неперевершеного косаря, про «перші радощі, і вболівання, і чари перших захоплень дитячих…» (1,36). Спогади ці час од часу переростають у авторські роздуми — про «тяжкі кайдани неписьменності і несвободи», інші лиха й страждання трудових людей України і разом з тим — багатство їхніх душ, моральне здоров’я, внутрішню культуру думок і почуттів, їхній смак, їхню вроджену готовність до «найвищого і тонкого», про війну і спалене фашистами село, про джерела дитинства і ставлення до минулого: відомий авторський монолог, який починається словами «Я син свого часу і весь належу сучасникам своїм. Коли ж обертаюсь я часом до криниці, з якої пив колись воду…» (1,79) і в якому висловлено знамениту формулу: «Сучасне завжди на дорозі з минулого в майбутнє» (1,80).

Повість О. Довженка з’явилася в час, коли в українській прозі, і не тільки в ній, значно посилився інтерес до лірико-публіцистичного, лірико-епічного осягнення індивідуальної людської долі і долі народу. У «Зачарованій Десні» народне й особисте поставало в рівновеликій гармонійній взаємодії.

Про наявність у кіноповісті і лірико-романтичного, і реалістично-побутового, і публіцистичного, і сповідально-поетичного струменів йшлося не раз. Слід лише підкреслити особливе значення в цій цілісній «полісемічній» розповіді і лірико-іронічної тональності — повість густо помережана «лагідними усмішками» ‘, а подекуди і зблисками іронічно-сатиричного стилю, наприклад, згадки про «нетипову ворону», дуже некрасивих і коростявих коней, яких «не можна узагальнити».

Багато хто з дослідників Довженка звертає увагу на те, що різножанрові його твори тісно пов’язані між собою й укладаються в єдиний цикл, чи єдину епопею, що висвітлює корінні етапи в житті українського села. Не раз говорив про це і сам Довженко, записуючи в щоденнику думки щодо «книжки про український народ», своє постійне «стремління до синтезу» (5,200).

Головним героєм його творів справді виступає увесь український народ; історичний шлях нашого народу, етапи його життя й боротьби є постійним об’єктом образного синтезу митця. Незаперечним є одне: оповідання, кіноповісті Довженка мають внутрішню єдність, значно більшу, ніж звичайна спільність у творах, написаних тим самим письменником,— це і справді ніби одна книга про час і народ. її прологом по праву може вважатися «Зачарована Десна»,,, а вершиною — «Поема про море», перейнята прагненням широкого поетичного синтезу розповідь про сучасність і історію, народ і особистість, працю й красу, схвильовані роздуми про «народну душу» та «виховання почуттів».

Проза Довженка — це пристрасний доказ у спростуванні тенденцій до знецінення особистості в людині, відведення їй прикладної ролі і куцих, нігілістичних поглядів на історію народу, голо-злободенного розуміння морально-духовних якостей сучасників. Проблемність, гострота, неприкрашена правда роздумів про життя і його пекучі проблеми — ось що найбільше приваблювало вже зразу по появі «Поеми про море» і відкривавче значення чого не зменшувалося й далі, а, навпаки, зростало, засвідчуючи не лише масштабність концепції Довженка, його «крилатий романтизм», а і глибинний реалізм його прози.

Ось приклад, як розгортається в творі О. Довженка тема села з усіма його невідступними проблемами.

Голова колгоспу Сава Зарудний не без зажури розповідає про своє село. «Може, кому-небудь, особливо після столиці, говорить він, не дуже весело бачити нас. Сьогодні ми нічим не можемо похвастатися, крім хіба засухи та пилюки. Не мільйонери. Немає серед нас ні депутатів, ні знаменитостей колгоспних ланів… Людей бракує. Одні виросли, і, розпростерши крила, розлетілись по високих державних постах, інші — без крил розлізлись, треба й не треба, до лихої матері, хто куди, де більше асфальту, електрики, і вже звідти критикують нас і навчають сіяти й орати». «Не бачу я добра.., — скаже він у другий раз.— Всі від землі тікають, що це? Доки?» (3,25) і застерігає: «…Обережно з землею! Земля мстить за зраду…» (3,14).

Гостро відчуті художником численні проблеми виховання нової людини, моральної «освіченості» її душі, емоційної вразливості чи зачерствіння. Колгоспник Григорій Шиян, якому наказують «звільнити територію», бо затоплять, каже: «не те що територію, сорочку здійму, тільки усміхнись до мене по-людському, хоч раз, щоб я не взагалі, а в очах твоїх відчув добро». На це старий тесля Беса раб докидає: «Не жди. Не та його душевна номенклатура» (3,52).

У кіноповісті, фактично, вперше в тодішній літературі порушувалося питання, яке стане предметом широких художніх роздумів у кінці 60-х років — про єдність матеріального і духовного, взаємозалежність науково-технічного прогресу і прогресу людини. З боку філософського тут не раз заявляла себе, а то й вибухала, складна діалектика загального й окремого. Будівництво могутньої ГЕС, нового моря — це реальне творення добра, це тепло і світло для людей, це вода в засушливому степу. Але в ім’я цього і Кравчині, і Шияну, і Бесарабу треба зруйнувати хату, в якій виріс і сам, і батько з матір’ю, і діти, треба вирубати садок біля чистої криниці, треба вирвати щось із серця рідне і дороге. Автор записував у нотатнику: «Скільки спогадів іде на дно! Скільки пісень, могил прадідів, городів, луків, рибальських просторів і краси старої природи!» (5,119). «Будую, будь воно прокляте»,— каже Кравчина, ковтаючи смуток «разом І пилом руйнування» — у цьому руйнуванні автор вбачає «оборотний бік натхнення, патетики Каховки» (3,45). А той же Бесараб знов висловлюється дуже характерно: «Не в тім діло, хочеться, не хочеться. Треба хотіти. Якщо це стало вже основним інтересом часу, тут на нехотінні далеко не поїдеш» (3,51).

Проблема діалектичної єдності «вимог часу» і інтересів особистості, окремого і загального, індивідуального і суспільного гостро постає в багатьох образах і епізодах твору. Особливий її варіант представлено образом аморального «діляги» й пристосуванця 50-х років інженера Голика, який збесчестив і зрадив кохану дівчину Катерину, доньку Зарудного, Так, думає він, я вчинив нечесно, підло, але, постривайте: як і раніше, комунізм будується, море наближається, і все це чудово, і я теж у цьому могутньому потоці. «…Що моя аморальність? Ніщо. Крапля в морі… Треба ширше дивитись…» (3,74), «з позицій інтересів держави й виробництва в цілому» (3,76). При загальному посиленні критичного пафосу щодо негативних явищ у нашому житті у літературі другої половини 50-х років ніде про них не було сказано так гостро, альтернативно, як це сказав у «Поемі про море» Сава Зарудний, його слова стосувалися, звичайно, не тільки «зростаючого кадра» — Голика: «Я думаю, чому? Звідки в мене іноді це відчуття невлаштованості? Чому я бідний більш, ніж треба?.. Хто закриває мені радість праці? Хто сіє в мені сумніви часом навіть щодо краси моєї мети?.. Ти! Якщо ми можемо таке вчиняти одне одному — розбестити, оббрехати, принизити,— для чого тоді нам море? Навіщо рубати нам старі ліси, переносити десятки сіл? Навіщо нам нові моря, якщо в душі у нас не хвилі морські, а болотна гниль?» (3,87).

Позитивну «програму», ідеал автора втілено в цілому ряді «бриластих» і колоритних героїв — цим «Поема про море» не в останню чергу вирізнялася в літературному процесі. Генерал Федорченко — людина мужньої долі й непохитного характеру; голова колгоспу Сава Зарудний, що «весь проріс корінням хліба»; Іван Кравчина, красивий у роботі, бо працює легко й швидко, у любові до величенького гурту своїх дітей, до. дружини Марії; старий тесля Максим Федорченко, Олеся, п’ятдесятирічний Філон Бесараб з «античним чолом» і голосом чистим і проникливим, як «в немолодих людей, яким доводилось більше працювати й думати, ніж говорити» (3,64), і цілий ряд інших.

У кіноповісті постає і образ автора — складний, емоційно та інтелектуальної багатий, де в чому суперечливий, але надзвичайно глибокий і чуйний на людську красу характер. По-музикальному сприйнятливий до навколишнього світу, естетично проникливий, автор «Поеми про море» переповнюється високими почуттями, і спостерігаючи птиць у вечірньому небі, і картини зосередженої людської праці. Думаючи про проблеми й труднощі в житті людини, він нещадно судить і себе; моральний максималізм — ще один з Довженкових громадянських і естетичних «уроків». Образ автора в «Поемі про море» — явище художньо своєрідне, без його аналізу важко збагнути джерела гармонії змісту й форми в кіноповісті, засади Довженкової естетики (вся творчість О. Довженка,— писав М. Рильський,— «це передусім він сам»).

Активна мистецька настроєність на сучасність і її проблеми, органічний історизм образного мислення, принципи творення глибоко народних, національно своєрідних характерів, поєднання високого романтичного злету Думки з проникливим аналізом реальної дійсності, переосмислення поетики народної творчості, вільне застосування гіперболізму, гротеску, символіки — це і багато іншого істотно збагачувало пошуки української прози.

Довженко приніс у наше кіно і літературу дух творчого неспокою. На ньому тріщав «люстриновий піджак кіноформи» (С. Ейзенштейн). Він був переконаний у безмежних можливостях мистецтва, виступав проти догматичного «благополучизму», інерції, закостенілості, обстоював сміливі художні пошуки.

Його називали поетом і водночас політиком кіно. Його порівнюють з Гомером, Шекспіром, Рабле, Гофманом, Бальзаком, Бетховеном, Брехтом.

«Довженко — не однотонна текуча мелодія, він всеохоплюючий, універсальний в найкращому понятті, весь у бурях драматизму, в зіткненнях, у борінні найпотужніших соціальних сил епохи…» ‘

Сам він казав, що свої картини «писав з гарячою любов’ю, щиро. Вони складали найголовніший смисл мого життя».

Система, використовуючи цю «гарячу любов», не тільки підносила митця, а й ламала його. Досить згадати історію з його кіноповістю «Україна в огні» та й не тільки з нею. Як один із знаків тої боротьби Довженка за свою духовну свободу залишиться запис в його щоденнику: «Товаришу мій Сталін, коли б Ви були навіть богом, я й тоді не повірив би Вам, що я націоналіст, якого треба плямувати й тримати в чорному тілі. Коли немає ненависті принципової, і зневаги нема, і недоброзичливості ні до одного народу в світі, ні до його долі, ні до його щастя, ні гідності чи добробуту,— невже любов до свого народу є націоналізм? Чи націоналізм в непотуранні глупоті людей чиновних, холодних діляг, чи в невмінні художника стримати сльози, коли народу боляче?..».

 

 

Леся Українка

 

Леся Українка (Лариса Петрівна Косач) народилася 25 лютого 1871р. у Новограді-Волинському. Мати її — письменниця Олена Пчілка — і батько — юрист — багато уваги приділяли гуманітарній освіті дітей, розвивали інтерес до літератури, вивчення мов, перекладацької роботи. Серед близького оточення майбутньої поетеси були відомі культурні діячі: М. Драгоманов (її дядько по матері), М. Старицький, М. Лисенко. Все це сприяло ранньому входженню Лесі в літературу: в дев’ять років вона вже писала вірші, у тринадцять почала друкуватись. У 1884р. у Львові в журналі “Зоря” було опубліковано два вірші (“Конвалія” і “Сафо”), під якими вперше з’явилось ім’я — Леся Українка.

 

 

Дитячі роки поетеси минали на Поліссі. Взимку Косачі жили в Луцьку, а літом — у с. Колодяжне. Серед факторів, які впливали на формування таланту Лесі Українки, була музика. “Мені часом здається, — писала вона, — що з мене вийшов би далеко кращий музика, ніж поет, та тільки біда, що натура утяла мені кепський жарт”. Цей “жарт” — початок туберкульозу, з яким вона боролась усе життя. Хвороба спричинилась до того, що дівчинка не ходила до школи, однак завдяки матері, а також М. Драгоманову, який мав великий вплив на духовний розвиток Лесі Українки, вона дістала глибоку і різнобічну освіту. Письменниця знала більше десяти мов, вітчизняну і світову літературу, історію, філософію. Так, наприклад, у 19 років вона написала для своєї сестри підручник “Стародавня історія східних народів”.

У 1879р. було заарештовано і вислано до Сибіру тітку Лесі Олену Косач, яка належала до київського гуртка “бунтарів”, там же, в Карійській тюрмі, загинула мати її найближчої товаришки — Марія Ковалевська. Враження тих літ виявилися такими сильними й пам’ятними, що пізніше ожили у віршах “Віче”, “Мати-невільниця”, “Забуті слова”, “Епілог”. Ідеалом для поетеси стає герой, який, пробитий списом, шепоче: “Убий, не здамся!”

З кінця 80-х рр. Леся Українка живе у Києві.

На початку 1893р. у Львові виходить перша збірка поезій Лесі Українки — “На крилах пісень”. Збірку відкриває цикл лірики “Сім струн”, з якого постає образ “бездольної матері” України, що дістає свій розвиток у циклі “Сльози-перли”. Два наступних цикли — “Подорож до моря” і “Кримські спогади” — привертають увагу не тільки любов’ю до рідної землі, красою пейзажних малюнків, а й плином рефлексій ліричного героя, думка якого раз по раз звертається до проблеми волі і неволі. Серед вміщених у збірці творів виділяється вірш “Contra spem spero”, що сприймається як кредо молодої письменниці, декларація її незнищенного оптимізму. Та особливо гостро — як заклик і гасло — прозвучали у тогочасній суспільній атмосфері “Досвітні огні”.

1892р. у Львові виходить “Книга пісень” Г. Гейне, де Лесі Українці належали 92 переклади. Вона перекладає також поезію в прозі І. Тургенева “Німфи”, уривок з поеми А. Міцкевича “Конрад Валленрод”, поетичні твори В. Гюго “Лагідні поети, співайте” і “Сірома”, уривки з “Одіссеї” Гомера, індійські обрядові гімни із збірки “Ріг-Веди”. Як перекладач Леся Українка додержує принципу змістової точності, уникає стилізації.

Початок роботи Лесі Українки над прозовими жанрами пов’язаний з діяльністю гуртка київської літературної молоді “Плеяда”. Тут готували видання для народу з історії, географії, перекладали твори російських та зарубіжних письменників; гуртківці писали і власні твори, які оцінювались на конкурсах. Так були написані і деякі оповідання Лесі Українки, присвячені переважно соціально-побутовим темам. Вони друкувалися в журналах “Зоря” (“Така її доля”, “Святий вечір”, “Весняні співи”, “Жаль”), “Дзвінок” (“Метелик”, “Біда навчить”).

У 1894 — 1895 рр. Леся Українка перебувала в Болгарії у Драгоманова. У Болгарії була написана переважна частина циклу політичної лірики “Невільничі пісні”. Поетеса говорить, що розстається з рожевими мріями, із скаргами на долю і сльозами та свідомо приймає свій терновий вінок. Вона відчуває в собі народження нової людини — як криці у вогні (“Північні думи”, “О, знаю я, багато ще промчить”). Письменниця підтримує галицьку радикальну пресу, публікує у львівському журналі “Народ” статтю “Безпардонний патріотизм” та вірш-памфлет “Пророчий сон патріота”, що є відгуком на проватіканські статті газети “Буковина”. Це було нове явище в її творчості — сатира, спрямована проти українського буржуазного націоналізму та клерикалізму. Твори публікувались під криптонімом “Н. С. Ж.”.

З 1893р. вона перебуває під таємним наглядом, підтримує тісні зв’язки з особами, які були на засланні і багатьма студентами “сумнівної політичної благонадійності”.

У 1898р. у “Літературно-науковому віснику” з’являється стаття І. Франка про творчість Лесі Українки, в якій він ставить поетесу в один ряд з Шевченком.

1899р. у Львові виходить друга збірка поезій — “Думи і мрії”. Сюди ввійшли цикли “Мелодії”, “Невільничі пісні”, “Відгуки”, поеми “Давня казка” і “Роберт Брюс, король шотландський”. Ця збірка засвідчила безсумнівний злет творчості молодої поетеси.

В 1900р. в Петербурзі Леся Українка знайомиться з російськими літераторами, які групувались навколо журналу “Жизнь”. Леся Українка вмістила в “Жизни” чотири статті: “Два направлення в новейшей итальянской литературе”, “Малорусские писатели на Буковине”, “Заметки о новейшей польской литературе”, “Новые перспективы и старые тени”. Підготована до друку стаття “Новейшая общественная драма” була заборонена цензурою, а дві інші — “Народничество в Германии” і “Михаэль Крамер. Последняя драма Гергарта Гауптмана” — не були опубліковані, бо 8 червня 1901р. журнал ліквідовано.

Більшість своїх статей для “Жизни” Леся Українка писала в Мінську біля смертельно хворого С. Мержинського. В одну з найстрашніших ночей у стані невимовної туги створила вона драматичну поему “Одержима” (1901), в якій вибух інтимного почуття, викликаний нелюдськими стражданнями вмираючого товариша, спрямовується в широке русло вибору людиною життєвого шляху і тієї ідеї, якій вона служить увесь свій вік (ці питання звучать уже у вірші “Завжди терновий вінець…”, написаному за кілька місяців до “Одержимої”, і широко розроблені у драмі “Адвокат Мартіан”, 1913). С. Мержинському присвячені також “Я бачила, як ти хиливсь додолу”, “Мрія далекая, мрія минулая”, “Калина” та інші вірші — цілий цикл інтимної лірики. Трагічні переживання поетеси відлунюються також у поемі “Віла-посестра”.

Пережита особиста драма позначилась на загостренні хвороби легень, і Леся Українка їде на Буковину, далі — Гуцульщину рятувати підірване здоров’я. В 1902р. у Чернівцях з ініціативи студентів університету, які тепло вітали поетесу, виходить третя збірка її поезій — “Відгуки”. Вона складається з циклів “З невольницьких пісень”, “Ритми”, “Хвилини”, шести легенд і драматичної поеми “Одержима”.

У 900-х рр. міцніють зв’язки Лесі Українки з соціал-демократичним рухом. З групою товаришів вона займається розповсюдженням соціалістичної і марксистської літератури, перекладом праць теоретиків соціалізму, виданням цих творів за кордоном і транспортуванням у Росію. У 1907р. при обшуку у Лесі Українки вилучено 121 брошуру, серед них були три видання “Маніфесту Комуністичної партії”, три праці В І. Леніна (“До сільської бідноти”, “Державна дума і соціал-демократична тактика”, “Перемога кадетів і завдання робітничої партії”), чотири праці К. Маркса, п’ять — Ф. Енгельса, біографія К. Маркса і Ф. Енгельса та ін.

Феномен таланту Лесі Українки полягав у тому, що вона одночасно плідно працювала в різних літературних жанрах. У кінці 90-х — на початку 900-х рр. з’являються її поеми “Одно слово”, “Віла-посестра”, “Се ви питаєте за тих”, “Ізольда Білорука”, в яких яскраво виявилася схильність до оригінальної обробки світових сюжетів. Активно працює Леся Українка і як перекладач, її увагу привертають вершинні явища світової літератури — “Макбет” Шекспіра, “Пекло” Данте, “Каїн” Байрона. Вона перекладає також драму Г. Гауптмана “Ткачі”, яка належала до забороненої в Росії літератури, вірші Надсона, Конопніцької, Ади Негрі. З метою популяризації української літератури серед російського читача Леся Українка вибирає для перекладу твори на народні теми. Так, у видавництві “Донская речь” у Ростові-на-Дону в 1903 — 1905 рр. вийшли в її перекладах російською мовою оповідання І. Франка “Сам собі винен”, “Добрий заробок”, “На дні”, “Ліси і пасовиська”, “Історія кожуха”, “До світла”. Переклади Лесі Українки відзначаються високою мовною культурою, пильною увагою до відтворення ідейно-художнього змісту оригіналу, його стильових особливостей.

Особливе місце у творчій біографії Лесі Українки займає фольклор. Починаючи з дитячих вражень (поема в народному дусі “Русалка”) і кінчаючи останньою казкою “Про велета”, він органічно входить у поетичний світ письменниці. Вона записує з уст селян обряди, пісні, думи, балади, казки. Вже на початку 90-х рр. Леся Українка друкує в “Житі і слові” підбірку “Купала на Волині”. Широтою інтересів відзначається рукописний зошит пісень із с. Колодяжне, куди ввійшли веснянки, колядки, весільні, родинно-побутові, жниварські та ліричні пісні. Під час перебування в Карпатах поетеса записувала гуцульські мелодії; в 1903р. вона друкує збірник “Дитячі гри, пісні, казки”. У 1904р. у неї виникає задум видати “Народні пісні до танцю” (54 тексти). Леся Українка стає ініціатором видання українського героїчного епосу, у 1908р. записує на фонографі думи у виконанні кобзаря з Харківщини Г. Гончаренка. 30 записів веснянок і обжинкових пісень з голосу Лесі Українки зробив композитор М. Лисенко. 225 пісень увійшли до книги “Народні мелодії. З голосу Лесі Українки”, яку впорядкував і видав 1917р. К. Квітка. У 1908 — 1910 рр. стараннями поетеси була організована експедиція Ф. Колесси для записування народних дум на Полтавщині, й у 1910 — 1913 рр. у Львові вийшли два томи цих записів (“Мелодії українських народних дум”), які стали визначним явищем світової фольклористики.

Через хворобу Лесі Українці доводилось багато їздити по світу. Вона лікувалася в Криму і на Кавказі, у Німеччині і Швейцарії, в Італії та Єгипті. І хоча чужина завжди викликала в неї тугу за рідним краєм, але й збагачувала новими враженнями, знанням життя інших народів, зміцнювала й поглиблювала інтернаціональні мотиви її творчості. Так, у циклі “Весна в Єгипті” (1910), Леся Українка знайомить українського читача з цим краєм, його природою, людьми.

У 1904р. в Києві вийшло ще одне видання поетичних творів Лесі Українки (вибране) під заголовком “На крилах пісень”.

1905 рік не був несподіваним для Лесі Українки. Драматичні поеми “Осіння казка” і “В катакомбах”, датовані 1905р., були безпосереднім відгуком на революційні події.

Після поразки революції Леся Українка звертається до соціальної і політичної сатири, співробітничає в журналі “Шершень”, її вірші “Пан політик”, “Пан народовець”, “Практичний пан” та ін. — це критика ліберальної буржуазії, лжедрузів народу.

В останнє десятиліття у творчості Лесі Українки переважає драматургія. За порівняно короткий час було написано понад двадцять драматичних творів, які відкрили нову сторінку в історії театральної культури.

Поетичний театр Лесі Українки вимагав від глядача розвивати здатність не лише дивитися, а й бачити та розуміти, підноситися від живого споглядання до абстрактного мислення. Все це разом було однією з причин складної сценічної долі драматургії поетеси; ні тогочасний театр, ні глядачі ще не були готові до її освоєння. Так, поставлена в 1899р. драма “Блакитна троянда” (1896) успіху не мала. Щось подібне — нерозуміння, глузування — пережила “Чайка” Чехова, зазнавши провалу в Александрінському театрі в 1896р. Але вже в 1898р. “Чайка” була поставлена МХАТом, який поклав початок її тріумфу. На жаль, такого театру Леся Українка не мала.

На характер і тенденції новаторства Лесі Українки-драматурга проливають світло її статті, в яких викладена теорія соціальної драми. Виходячи з концепції змістовності жанру, авторка багато уваги приділяє його еволюції.

Функціональне призначення сюжетів притчового характеру, які брала Леся Українка з історії Давнього Сходу й античного світу, полягало не в бажанні “оживити історію”, а в прагненні письменниці художньо об’єктивувати духовну суть філософських і морально-етичних шукань та політичних проблем свого часу (драма “Кассандра” (1907), драматична поема “В катакомбах” (1905), драматичний діалог “На полі крові” (1909), драма “Руфін і Прісцілла” (1910), драматична поема “Адвокат Мартіан” (1911)).

Про те, що Лесю Українку постійно хвилювала тема митець і суспільство, свідчить її драматична поема “У пущі”, над якою вона почала працювати в 1897р., а завершила в 1909р.

Визначним досягненням драматургії Лесі Українки є її “Камінний господар”. Це одна з найцікавіших версій легенди про Дон Жуана, до образу якого зверталося багато великих художників. Звернення до образу Дон Жуана мало і конкретні причини. В 1911р. в журналі “Русская мысль” П. Струве, який у 90-х рр. підтримував культурний рух на Україні, виступив із статтею, де заперечував доцільність самого існування української культури, говорив про її нездатність використовувати світові образи. Політичне донжуанство Струве обурило Лесю Українку, і, вважаючи, що лише публіцистичної полеміки тут замало, вона написала “Камінного господаря”.

Останні роки Леся Українка жила в Грузії та Єгипті. Невблаганно прогресувала хвороба. Перемагаючи тяжкі страждання, вона знаходила силу працювати. На Кавказі вона все частіше згадувала волинське дитинство, перед нею поставали картини задумливої поліської краси. Так виникла “Лісова пісня”, яка була написана за кілька днів тяжкохворою поетесою.

Датовані 1913-м — останнім роком життя — твори свідчать, що Лесю Українку не лишають роздуми про громадянські обов’язки митця, його творчий подвиг. Образ співця стає в центрі останньої драматичної поеми — “Оргія”. Свій ліро-епічний триптих — “Що дасть нам силу?”, “Орфеєве чудо”, “Про велета”, в якому звучить думка про суспільне перетворюючу місію мистецтва, письменниця присвятила І. Франкові і надіслала до ювілейного збірника на його честь.

Леся Українка померла 1 серпня 1913р. в грузинському містечку Сурамі. Тіло її перевезли до Києва і поховали на Байковому кладовищі.

 

 

Він був першим міністром охорони здоров’я у світі —

 Іван Горбачевський

 

Мало хто з пересічних людей, навіть науковців, зміг би зараз дати відповідь на запитання, в якій державі світу було вперше введено міністерство народного здоров’я, коли і хто був отим першим міністром?

Правильна відповідь така: було запроваджено такий підрозділ у 1917 році в уряді Австро-Угорщини, а першим офіційне призначення на посаду міністра народного здоров’я отримав 20 липня 1918 року Іван Горбачевський, вчений, що став гордістю українського народу і прославив чеський народ, серед якого жив і творив.

Хто ж він такий, Іван Горбачевський? Відомості про цю непересічну людину в енциклопедичних виданнях радянського періоду дуже куці, або ж відповідного гасла і зовсім немає. Але з «Енциклопедії Українознавства» за редакцією Володимира Кубійовича довідуємося таке. Іван Горбачевський — «доктор медичних наук, професор, декан медичного факультету Карлового університету в Празі, ректор цього університету, член Санітарної Ради Чеського Королівства, Найвищої Ради здоров’я Австро-Угорщини у Відні, довічний член Палати Панів Австрійського Парламенту, дійсний таємний радник Імператора, перший міністер здоров’я Австро-Угорщини, ректор Українського Вільного Університету у Відні й Празі». Додаймо до цього: дійсний член Академії наук Української РСР з 1925 року, у 1899 році обраний дійсним членом Наукового Товариства імені Тараса Шевченка, почесний член його математично-природописно-лікарської секції, відомий і невтомний громадський діяч і великий патріот України.

***

Народився майбутній вчений-біохімік, медик Іван Горбачевський у родині греко-католицького священика Якова Горбачевського в селі Зарубинці Збаразького району Тернопільської області. Мати була також з роду священиків. Навчався хлопець в польсько-німецькій народній школі, потім — у Тернопільській гімназії. На той час в гімназії уже існувала підпільна українська організація «Громада» і в 1872 році юнак стає головою товариства, девізом якого було «навічно служити своїй українській землі».

У цей час вся увага хлопця була сконцентрована на вивченні медичної літератури без огляду на те, що батьками вже була вирішена його доля. Його надзвичайно цікавила хімія, яку він досконало опанував, оскільки був обдарований феноменальною пам’яттю. До улюблених предметів Горбачевського належала і ботаніка. Під час навчання у вищих класах його дуже захопила і філософія. Після смерті батька Іван вирішив навчатися на медичному факультеті, незважаючи на благання матері продовжувати науку з теології.

 

Отож, він подав заяву до Віденського університету. Коли у вересні 1873 року прибув на навчання, то відразу записався в члени .студентської організації «Січ».

Незабаром Горбачевський став добрим теоретиком медичних наук. По закінченні літнього семестру він попрощався з хімічним інститутом і перейшов до фізіологічного інституту професора Гіртля, а на четвертім семестрі вже працював у лабораторії професора Брікке. Саме тут він написав свою першу наукову працю «Про вестибулярні нерви», чим привернув до себе увагу науковців. У літньому семестрі 1876 року Іван Горбачевський працював у фізіологічному інституті знаменитого професора Людвіга. Саме тут, коли Людвігові на початку вісімдесятих пощастило знайти порівняно новий метод виділення сечової кислоти із сечі, інтерес Горбачевського повернувся до інтенсивного вивчення цієї проблеми і, зреш-тою, до написання кількох фундаментальних праць.

У 1877 році Горбачевський завершив з відзнакою навчання і як доктор медицини поринув у наукову працю. Вже в 1882 році йому пощастило зробити дуже важливе відкриття: синтез сечової кислоти шляхом розтоплення гліцину сечовиною при температурі 200-230 градусів. Цим відкриттям він увійшов до числа найбільших хіміків світу. У серпні 1883 року ректорат Празького німецького Карло-Фердинандового університету надіслав офіційне запрошення Горбачевському очолити кафедру фармакології. Тому у вересні 1883 року він переселився до Праги. Тут він серйозно зайнявся проблемою чистої питної води. Тоді проблема санітарії у Празі була дуже актуальною. Молодий вчений науково довів, що вода у Влтаві не є прийнятною для споживання людиною. І це було першим важливим результатом його праці у Празі. Невдовзі чехи залишилися йому назавжди вдячні за те. що він застеріг епідемію черевного тифу. Він обійняв посаду члена Санітарної Ради Чеського Королівства.

Його наукова кар“єра набувала свого розвитку. Головними для нього стала праця над підготовкою лекцій, ведення лабораторних вправ в інституті хімічної фізіології, подальші дослідження сечовини. Одночасно він запровадив лабораторні вправи з кров’ю для судової експертизи. Немало часу приділяв також біології та біохімії. Горбачевський належав до тих корифеїв, які не тільки формували хімію та біологію в Австро-Угорській імперії, а й сказали у цих науках своє вагоме слово.

Праця Горбачевського була багатогранною і різноманітною. Його ім’я стало широко знане в Європі. Він неодноразово обирався деканом медичного факультету, а в 1902-1903 pp. був навіть обраний ректором Празького університету.

Працював багато над університетськими підручниками з лікарської хімії, видав їх у чотирьох томах чеського мовою, опублікував власні методи визначення пуринових основ, розробив методику визначення білків, видав у Празі підручник «Неорганічна хемія» українською мовою. [На той час книг з хімії не було, тож цією книгою користувалися не один десяток років.]

Багато зробив Горбачевський і для свого народу. Він домагався того, щоб у Галичині були відкриті по селах школи, сам розробляв рекомендації щодо правильного харчування людей.

Працював також над створенням української хімічної термінології. З цього приводу він, зокрема, писав: «Я думаю, що наша термінологія мусить бути передовсім така, щоби якнайтісніше прилягала до термінології межинародної і що втворене і виключає уживане народної, зовсім оригінальної термінології, або термінології, переробленої з близької котрої слов’янської мови невигідне і непотрібне, але навіть некорисне.

Думаю, що було би найвідповіднішим, коли би термінологією хемічною і загалом термінологією природничою занялася осібна комісія, зложена з фахових природників і філологів».

Вчений дбав про розвій української науки. І певно, це вболівання прокинулося в ньому ще з часів навчання в Тернопільській гімназії. А вже згодом, коли у Відні за участі Івана Пулюя було створено товариство «Січ», Іван Горбачевський кілька років очолював це студентське товариство, головним завданням якого було підтримувати українських студентів. Він зорієнтував українських медиків на створення чіткої структурної організації — лікарського товариства. Пізніше ця Спілка українських лікарів, вшановуючи ювілей вченого, зверталася до нього:

«Високоповажний Пане Професоре! В день 70-х роковин Вашого народження Спілка українських лікарів у ЧСР вітає Вас не тільки як свого Почесного члена, але й як одного з найсвітліших українських громадян…

Такі люди, як Ви, роблять честь кожному народові, навіть і багатому культурними та громадськими силами. Тим більше цінити Вас мусить наш народ, бо багато давав культурних сил іншим, але ще мало має своїх. Ми, українські лікарі, вважаємо особливим щастям і честю рахувати в своїх рядах таку чисту духом людину, як Ви. Най ще довгі літа йде Ваша невтомна праця на користь нашої науки і культури…»

Горбачевський завжди був у вирі громадського життя. Його призначають головою Ради здоров’я у Чехії, а з 1906 року — головою найвищої Ради здоров’я Австро-Угорської монархії. Він став членом Панської Палати Віденського Сойму і водночас був іменований радником австрійського двору. У 1896 році був обраний членом Королівського чеського товариства наук, а в 1912 році стає звичайним членом Чеської Академії Наук та Уміння.

Відбувши два роки на посаді міністра, Горбачевський після довгих вагань 1921 року повертається до Праги. У 1923 році він погоджується обійняти кафедри хімії в Українському Вільному Університеті (УВУ), Українському Високому Педагогічному Інституті ім. Драгоманова (УВПІ) та Українській Господарській Академії в Подєбрадах (УГА). Тут він працює паралельно над підготовкою підручника з органічної, а згодом і неорганічної хімії для українських вищих шкіл, а також над українською термінологією з хімії, яку видрукував в Українському медичному журналі 1923 року.

Хоч усе своє життя Горбачевський працював поза межами України, він залишався щирим і свідомим патріотом своєї нації. Цим він завдячував Віденському товариству «Січ», де було зосередже, не усе українське культурне життя. Тут він познайомився з Михайлом Драгомановим, Федором Вовком, Михайлом Павликом. Впродовж двох років (1875-1877) він керував роботою товариства, багато робив, щоб зберегти організацію, яку намагався закрити австрійський уряд.

Поляки в 1901 р. закрили у Львівському університеті кафедру українознавства, тому Іван Горбачевський та Іван Пулюй багато доклали зусиль, аби понад 500 студентів змогли продовжити навчання у Празі. Тут вони організували Українську громаду, в якій почергово головували. З ініціативи обох професорів був заснований і стипендійний фонд ім. Пулюя, гроші якого були призначені бідним студентам. Ця Українська громада була першою на терені „ Чехії й зробила немалий внесок у чесько-українські взаємини.

Відомо, яку велику роль зіграв у розвитку української науки Український Вільний Університет. Свої стосунки і завдання перед рідним краєм УВУ сформулював ще у 1923 році: «Український Вільний Університет постановив собі за провідну ідею і перший обов’язок — служити потребам краю і рідного народу. Свою задачу за кордоном вважає він за тимчасову, провізорничу, він має приготовляти нашу молодь до діяльності серед рідного народу в своїх інституціях та майбутніх урядах. УВУ має улегшити сформування Українського університету або університетів на рідній землі і має, як готовий організм бути перенесений у відповідний час на рідну територію, туди, де його буде найбільше потрібно». Вірили, що благодатний час для розвитку української науки в Україні таки настане і робили для цього все можливе.

Велич українського вченого була помічена і на Східній Україні. У 1925 році Горбачевський був обраний дійсним членом ВУАН, і радянська влада запросила його викладати хімію в Харківському університеті. Але з огляду на свій похилий вік та на стан здоров’я Горбачевський це запрошення відхилив. Певно те, що вчений не поїхав на Східну Україну, дало йому можливість зберегти своє життя і зробити ще багато для науки. Адже не виключено, що його там чекала така ж участь, як Степана Рудницького, котрий також працював у Харкові, чи згодом Августина Волошина. Та хоч як би воно було, Іван Горбачевський отримав всесвітнє визнання.

У 1925 році він активно включився у створення «Музею визвольної боротьби України» в Празі. Тут було зібрано багато інформаційного матеріалу зокрема й про наукову і культурну діяльність українського народу. Згодом у 1932 році він організовує Український науковий з’їзд, на якому обговорювалися досягнення з усіх ділянок науки. Це засвідчило всьому світові, що українська нація має вагомий науковий потенціал.

A ще важливою своєю працею вважав Горбачевський участь в роботі Наукового Товариства імені Тараса Шевченка. Ще 1899 року горбачевський став дійсним членом НТШ, за його участі воно набуло наукового спрямування. У 1937 рощ його обрано почесним членом Наукового Товариства імені Шевченка у Львові, почесним професором УВУ у Празі, почесним головою Комітету оборони Карпатської України у Празі.

А його наукова спадщина — це вагомий внесок до української, чеської, а зрештою — світової науки. Горбачевський — автор понад 60-ти наукових праць, понад 100 наукових розробок у галузі санітарії, та багатьох наукових відкриттів. Світова наука в галузі лікарської хімії ще й донині живе ідеями геніального українського вченого, а багато проблем, поставлених ним, ще чекають вирішення. Академія наук і чеський народ шанує ім’я Івана Горбачевського. Ось як пише у своїх спогадах професор Кацл: «…за заслуги, які зробив Горбачевський для чеської науки, чеський нарід зостанеться йому вдячним…, він виховав висококласних учителів лікарської хімії (Емануїла Форманека, Карла Черного, Антоніна Гамзіна), тисячі чеських лікарів…, при тім він був зразком патріота,… вірив своєму народові й своїй Батьківщині».

Саме цим і великий Іван Горбачевський у пам’яті України. Його велич з часової віддалі зростає. Горбачевського можна з повним правом зарахувати до когорти таких слов’янських дослідників, як Дмитро Менделєєв, з яким Горбачевський мав щире спілкування, як Павлов, Бутлеров. Всі, хто був знайомий з Горбачевським, відзначали як людські чесноти його відкритість, безпосередність, доброту, чуйність. Горбачевський високо цінував честь. Його мораль була пристосована до заповіту Гіппократа та Кантового категоричного імперативу «Зоряне небо наді мною, а моральний закон у мені».

Коли професор Горбачевський нарешті отримав у 1925 році заслужену пенсію від чехословацького уряду, то через рік відмовився від своєї професорської платні в українських високих школах на користь колег, які мали мінімальну заробітну плату.

За своє життя Іван Горбачевський практично не хворів. А помер він 24 травня 1942 року після короткочасної хвороби. Похований на малому цвинтарі Святого Матея у Шарці під Прагою… Не І заростає туди стежка усіх, хто шанує пам’ять великого вченого, і хто хоче вклонитися його світлому прахові.

Нині ім’я Горбачевського повертається на його рідну землю. ! Його іменем названа медична академія в Тернополі. Наукова спадщина Івана Горбачевського — вагомий внесок до скарбівні української та світової науки і культури.

Професор Іван Горбачевський є символом справжнього вченого-патріота, який усе своє життя віддав науці, служінню рідному народові, а також ідеалам гуманізму.