ПРИКМЕТНИК. РІД І ЧИСЛО ПРИКМЕТНИКІВ.

ПРИКМЕТНИК. РІД І ЧИСЛО ПРИКМЕТНИКІВ.

ВИЩИЙ ТА НАЙВИЩИЙ СТУПЕНІ ПОРІВНЯННЯ ПРИКМЕТНИКІВ

 

 

 

 

Прикметник – це самостійна частина мови, що виражає ознаку особи або предмета і відповідає на питання який? яка? яке? які?

Наприклад: новий викладач, синя ручка, велике місто, вірні друзі.

 

Антоніми – це слова з протилежним значенням.

Наприклад: великий – малий, швидкий – повільний, дешевий – дорогий.

 

Завдання 1. Розгляньте таблицю. Вивчіть закінчення прикметників у однині та множині

 

Прикметник

 

 

Завдання 2. До іменника доберіть правильну форму прикметника  

Зразок: брат високий

 

Брат                                 (високий, висока, високе, високі)

Кімната                           (світлий, світла, світле, світлі)

Пальто                             (новий, нова, нове, нові)

Завдання                         (важкий, важка, важке, важкі)

Очі                                   (великий, велика, велике, великі)

Друзі                                (хороший, хороша, хороше, хороші)

Сумка                               (старий, стара, старе, старі)

Хлопець                           (низький, низька, низьке, низькі)

 

Завдання 3. Утворіть антонімічні пари, запишіть їх у зошит

Зразок: довгий ≠ короткий

 

 

Завдання 4 . Утворіть словосполучення

 

новий

сумка • рік • пальто • словник • річ • друг • день  

молодий

жінка • людина • хлопець • лікар • стоматолог

старий

людина • річ • фото • зошити • будинок • рік

гарячий

вода • чай • вино • суп • борщ • молоко

теплий

чай • вода • день • куртка • взуття • одяг

холодний

погода • день • вода • сік • вечір

важкий

завдання • сумка • предмет • робота • день • їжа

легкий

день • сумка • завдання • плаття • сорочка • вправа

 

Завдання 5. Дайте відповіді на запитання

Зразок: Який це костюм? Це новий костюм.

 

1.     Яке це вікно? Це (big) вікно.

2.     Яка це сумка? Це (new) сумка.

3.     Яке це завдання? Це (hard) завдання.

4.     Яка це вправа? Це (easy) вправа.

5.     Який це чай? Це (hot) чай.

6.     Яке це фото? Це (old) фото.

7.     Яка це погода? Це (cold) погода.

8.     Яке це молоко? Це (warm) молоко.

 

Завдання 6. Знайдіть помилки у вживанні антонімів

 

 

Завдання 7. Допишіть закінчення

Зразок: Студент так… наполегливий.

Студент такий наполегливий.

 

1. Він так… зайнятий. 2. Кава так… смачна. 3. Вона так… гарна. 4. Вона так… добра. 5. Ольга так… рада. 6. Сергій так… хворий.

 

Завдання 8. Прочитайте жарти

 

– Вітю, скільки тобі років?

– П’ять. Було б шість, але я рік лежав хворий.

 

– Лікарю, ви знов не той зуб рвете!

– Та не може бути! Це вже останній.

 

Завдання 9. Утворіть словосполучення

 

добрий

мама • друг • тато • день • життя • чай • кава • ранок

хороший

людина • дівчина • річ • книжка • подруга • кафе • робота

поганий

телевізор • настрій • день • слово • людина  

український

словник • паспорт  • гроші • прізвище • фільм  • місто

смачний

шоколад • кава • чай • цукерки • печиво

чорний

парасоля • окуляри • ручка • кава • шоколад

дешевий

книги • готель • окуляри • квиток

високий

хлопець • людина • дерево • температура

 

Завдання 10. Заперечте твердження

Зразок:

– Його кімната темна.

– Ні, його кімната не темна, вона світла.

 

1. Ця книжка нова.

2. Сьогодні буде холодно.

3. Її кімната дуже велика.

4. Цей чай теплий.

5. Ця вулиця широка.

6. Його батько високий.

7. Небо синє.

8. Це дороге пальто.

 

Завдання 11. Виправте помилку у виділених словах

 

1. Яка сьогодні день?

2. Яке він?

3. Вона хороший подруга.

4. Це нові телефон.

5. Чиє це довгий пальто?

6. Оксано, чиє це нова плаття?

7. Це твоя цікавий книжка?

8. Він добра друг.

9. Які це будинок? Малий.

10. Це молодий людина.

11. У тебе високий температура?

 

Завдання 12. Запишіть та запам’ятайте назви кольорів

 

Колір – Color

білий, -а, -е – white, белый

голубий, -а, -е – light blue, sky-blue, голубой

жовтий, -а, -е – yellow, желтый

зелений, -а, -е – green, зеленый

коричневий, -а, -е – brown, коричневый

оранжевий, -а, -е – orange, оранжевый

рожевий, -а, -е – pink, розовый

синій, -я, -є – dark blue, синий

сірий, -а, -е – grey, серый

червоний, -а, -е – red, красный

чорний, -а, -е – black, черный

 

Завдання 13. Дайте відповіді на запитання

Зразок:

– Якого кольору молоко?

– Молоко біле.

1. Якого кольору сонце?

2. Якого кольору небо? 

3. Якого кольору трава? 

4. Якого кольору полуниця?

5. Якого кольору банан?

6. Якого кольору апельсин?

 

Завдання 14. Якого кольору прапор України, США, Польщі, Іраку, Нігерії, Марокко?

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Завдання 15. Вставте в речення слова: білий, голодний, швидкий, червоний, тихий, вірний, хитрий, упертий

 

1. Такий …….., як блискавка.

2. Такий …….., як миша.

3. Такий ……., як папір.

4. Такий ……., як буряк.

5. Такий ……., як вовк.

6. Такий ……., як лисиця

7. Такий …….., як собака

8. Такий …….., як осел

 

Завдання 16. Утворіть словосполучення, змінюючи закінчення прикметників

Іменники	Прикметники
Чай Кімната Фільм Сестра Лимон Трава Небо	Голубий Молодший Зелений Жовтий Цікавий Світлий Гарячий

 

Завдання 17. Прочитайте діалоги

– Олю, тобі подобається зелений колір?

– Так. А тобі?

– Я люблю більше синій.

– Це помітно. Ти часто одягаєш речі такого кольору.

 

– Ігорю, тобі подобається це рожеве пальто?

– Ні, мені більше подобається те сіре пальто.

– Справді, сіре гарніше.

– Воно дороге?

– Ні, пальто дуже дешеве.

 

Завдання 18. Прочитайте текст

 

Мої батьки

 

Мене звати Дмитро. Я хочу розповісти про моїх батьків. Мою маму звати Тетяна Михайлівна. Вона досвідчений стоматолог. Моя мама вродлива. Вона невисока та струнка. У неї русяве довге волосся, карі очі, овальне обличчя. Мати енергійна та добра жінка. У вільний час вона любить слухати класичну музику та дивитися фільми. Її улюблений колір – червоний.

Мого батька звати Ігор Романович. Він талановитий лікар. Батько високий і худорлявий. У нього голубі очі та сиве волосся. Мій батько розумний, добре вихований та веселий чоловік. У вільний час він любить грати на гітарі. Його улюблений колір – зелений.

Мої батьки одружені вже 20 років. Вони мають багато спільних інтересів. Я дуже люблю своїх батьків.

 

Словник до тексту

 

високий, -а, -е – tall, высокий

вільний час – free time, свободное время

вродливий, -а, -е – beautiful, pretty, красивый

гітара – guitar, гитара

добре вихований, -а, -е – well–bred, хорошо воспитанный

довге волосся – long hair, длинные волосы

досвідчений, -а, -е – experienced, опытный

енергійний, -а, -е – energetic, active, энергичный

карі очі – brown eyes, карие глаза

мати багато спільних інтересів – have much common interests, иметь много общих интересов

овальне обличчя – oval face, овальное лицо

одружений, -а, -е – married, женат

сиве волосся – grey hair, седые волосы

стрункий, -а, -е – slender, slim, стройный

талановитий, -а, -е – gifted, talented, талантливый

улюблений, -а, -е – favourite, любимый

розумний, -а, -е – clever, smart, умный

 

Завдання 19. Дайте відповіді на питання до тексту «Мої батьки»

 

1.    Як звуть маму Дмитра?

2.    Хто вона?

3.    Які у неї очі?

4.    У неї чорне волосся?

5.    Що вона робить у вільний час?

6.    Як звати батька Дмитра?

7.    Хто він?

8.    Він невисокий та товстий?

9.    Що батько Дмитра любить робити у вільний час?

10.                      Який він чоловік?

11.                      Який його улюблений колір?

12.                      Скільки років одружені батьки Дмитра?

 

Завдання 20. Прочитайте діалог

 

–                       У тебе є сестра?

–                       Так, у мене є молодша сестра.

–                       Хто вона?

–                       Вона студентка.

–                       Як вона виглядає?

–                       Моя сестра висока, струнка дівчина. У неї карі очі та русяве волосся.

–                       Який у неї характер?

–                       Вона дуже весела та добра людина.

 

Завдання 21. Опишіть себе, свою маму, батька, брата, сестру, друга чи подругу

Зразок: Привіт! Мене звати Алі. У мене є старший брат. Його звати Хусейн. Він високий та худорлявий хлопець. У нього карі очі та чорне коротке волосся. Він дуже розумна та наполеглива людина.

 

Ступені порівняння прикметників

 

 

Вищий ступінь порівняння

 

Вищий ступінь порівняння утворюється за допомогою суфікса –іш чи –ш перед закінченням, або за допомогою слів більш, менш. Наприклад:

розумний – розумніший, більш (менш) розумний

молодий – молодший, більш (менш) молодий

 

Найвищий ступінь порівняння

 

Найвищий ступінь порівняння утворюється за допомогою префікса най-, який додається до форми вищого ступеня порівняння, або за допомогою слів найбільш, найменш, які додаються до звичайної форми прикметника. Наприклад:

розумний – найрозумніший, найбільш (найменш) розумний

молодий – наймолодший, найбільш (найменш) молодий

 

У деяких прикметниках додавання суфікса вищого ступеня порівняння призводить до певних змін:

високий – вищий

швидкий – швидший

легкий – легший

 

Деякі форми вищого та найвищого ступенів порівняння не утворюються від простої форми прикметника.

 

 

Завдання 22. Запишіть та запам’ятайте ці слова

 

Новий – новіший – найновіший

Гарний – гарніший – найгарніший

Смачний – смачніший – найсмачніший

Веселий – веселіший – найвеселіший

Теплий – тепліший – найтепліший

Сильний – сильніший – найсильніший

Легкий – легший – найлегший

Широкий – ширший – найширший

Швидкий – швидший – найшвидший

Дешевий – дешевший – найдешевший

Старий – старший – найстарший

Молодий – молодший – наймолодший

Далекий – дальший – найдальший

Довгий – довший – найдовший

Низький – нижчий – найнижчий

Дорогий – дорожчий – найдорожчий

Важкий – важчий – найважчий

Вузький – вужчий – найвужчий

Високий – вищий – найвищий

 

Завдання 23. Складіть словосполучення з поданими словами

 

                                

   веселий                           злий                             сумний

                                   

   великий                        більший                      найбільший

 

                                                              

   малий                           менший                         найменший

 

Завдання 24. Від поданих слів утворіть вищий ступінь порівняння прикметників

 

Швидкий, веселий, гарний, тиха, далека, вузька, легке, високе, малі, добрі, погані, дешевий, розумний, великий, сильна, далеке, давній.

 

Завдання 25. Поставте прикметники у дужках у формі найвищого ступеня порівняння

Зразок: вона найгарніша.

 

1. Вона (гарна). 2. Це завдання (важке) 3. Ця книжка (цікава). 4. Цей будинок (великий). 5. Цей костюм (малий).

 

Завдання 26. Поставте подані в дужках прикметники у потрібній формі

Зразок: цей будинок більший, ніж той.

 

1.    Цей будинок (великий, поганий), ніж той.

2.    Ця книжка (цікава, нова), ніж та.

3.    Наша кімната (світла, темна), ніж сусідня.

4.    Те місто (давнє, гарне), ніж це.

5.    Ця страва (смачна, свіжа), ніж та.

6.    Цей чоловік (веселий, добрий), ніж той.

7.    Ця річ (хороша, дорога), ніж та.

8.    Та вулиця (велика, широка), ніж ця.

 

Завдання 27. Прочитайте та випишіть прикметники

 

·                       Любов сильніша від смерті.

·                       Від теплого слова і лід розмерзається.

·                       Не кожний веселий, хто співає.

·                       Чужий біль нікому не болить.

·                       Добре ім’я краще від багатства.

·                       Хай небагата, але своя хата.

·                       Одна голова добре, а дві – краще.

·                       Не родись красивою, а родись щасливою.

·                       Безплатний сир лише в мишоловці.

·                       Краще гірка правда, ніж солодка брехня.

·                       Менше говори, а більше роби.

·                       Краще пізно, ніж ніколи.

 

Словник

 

багатство – richness, богатство

безплатний – free of charge, бесплатный

біль – pain, боль

болить – it hurts, болит

брехня – lie, ложь

лід – ice, лед

любов – love, любовь

мишоловка – mousetrap, мышеловка

правда – true, правда

розмерзатися – to defrost, розмерзатися

сир – cheese, сыр

смерть – death, смерть

чужий – alien, чужой

щасливий – happy, счастлив

 

Завдання 28. Заповніть таблицю

 

 

Завдання 29. Закінчіть речення

Зразок: Енніо Морріконе – італійський композитор.

 

·                       Тарас Шевченко –

·                       Іван Котляревський –

·                       Руслана –

·                       Омар Хайям –

·                       Авіценна –

·                       Гіппократ –

·                       «Титанік» –

·                       Людвіг ван Бетховен –

·                       Адам Міцкевич –

·                       Альберт Ейнштейн –

·                       Микола Пирогов –

·                       Іван Горбачевський –

·                       Віталій Кличко –

 

Завдання 30. Допишіть закінчення

 

1.                    Це мій американськ… колега.

2.                    Це українськ… газета.

3.                    Це італійськ… композитор.

4.                    Це нігерійськ… спортсмен.

5.                    Це італійськ… письменник.

6.                    Це його іракськ… друг.

7.                    Це моє англійськ… пальто.

8.                    Це наш українськ… хімік.

9.                    Це польськ… лікар.

 

Завдання 31. Правильно чи неправильно 

 

·                   Авіценна – український лікар.

·                   Христофор Колумб — американський художник.

·                   Леонардо да Вінчі – польський актор.

·                   Анджеліна Джолі – українська актриса.

·                   Клаудіа Шиффер – російська модель.

·                   Барак Обама – нігерійський президент.

·                   Вільям Шекспір – англійський актор.

·                   Тарас Шевченко – український поет.

·                   Вітні Х’юстон – американська спортсменка.

·                   Андрій Шевченко – український футболіст.

 

Завдання 32. Розгляньте таблиці. Запам’ятайте відмінкові закінчення прикметників у однині та множині

 

 

 

Завдання 33. Провідміняйте словосполучення

 

1.         Великий будинок.

2.         Високий хлопець.

3.         Іноземна мова.

4.         Старша сестра.

5.         Українське місто.

6.         Хороші друзі.

7.         Світлі кімнати.

 

Завдання 34. Допишіть закінчення

 

1.                    Він знає англійськ… мову.

2.                    Ця студентка добре говорить українськ… мовою.

3.                    Мій друг знає українськ… мову.

4.                    Моя сестра любить читати українськ… книжки.

5.                    Моя подруга любить українськ… пісні.

6.                    Андрій Шевченко – відом… українськ… футболіст.

7.                    Вони знають французьк… мову.

8.                    Цей студент любить українськ… борщ.

9.                    Я трохи говорю українськ… мовою.

10.                Де можна купити українськ… словник?

11.                Ти знаєш цю американськ… актрису?

12.                Іван Горбачевський – відом… українськ… хімік.

13.                Яких українськ… поетів ти знаєш?

14.                Я добре знаю польськ… мову.

15.                Його брат любить читати твори англійськ… письменників.

16.                Я люблю українськ… мову.

 

Завдання 35. Розкрийте дужки, поставте слова у правильній формі

 

1. Я взяв у бібліотеці (цікава книжка).

2. Я захоплююся (пригодницький твір).

3. Я вже прочитав 5 (цікавий роман).

4. Мій знайомий порадив купити (новий посібник) із (терапія).

5. У (він) багато (цікава інформація).

6. Я вже зібрав (необхідна література) з (питання) (хірургія).

7. Я купив у магазині (свіжий хліб).

8. Він не любить пити (гарячий чай) з (цукор).

 

Завдання 36. Прочитайте тексти та випишіть з них прикметники, з’ясуйте їх лексичне значення

 

Шлунок

 

 

По стравоходу, вузькій, довгій м’язовій трубці, їжа потрапляє у шлунок. Шлунок схожий на мішок, у формі гачка. «Мішок» підвішений майже вертикально, під ребрами зліва. Коли дитина народжується, її «мішечок» лише 5 см завдовжки. Упродовж доби розмір шлунка може значно змінюватись. Коли людина голодна, шлунок порожній і розміри його зменшуються. Якщо у шлунку багато їжі, він може збільшитись майже у дев’ять разів.

Шлунок – «мішок» дірявий. Він має не тільки вхід, а й вихід. І біля входу, і біля виходу шлунок начебто щільно стягнений. Потрапила їжа в середину – вхід зімкнувся. Назад шляху немає. Біля виходу шлунок змикається ще щільніше, щоб із нього не вийшла погано оброблена їжа. Тільки у вигляді рідкої кашки вона може прямувати далі.

Щоб їжа набула такого вигляду, вона надовго затримується у шлунку. Так, м’ясо може перероблятися до восьми-десяти годин, молоко – до чотирьох. Упродовж усього цього часу шлунок виробляє спеціальний сік. Шлунковий сік – це безбарвна прозора рідина. Ця рідина складається з соляної кислоти, слизу і речовин, здатних розщеплювати білки.

Сьогодні за допомогою ендоскопа, лікарі можуть зазирнути всередину шлунка. При цьому вони побачать красиву країну рожевуватих «гір». Це складки шлунка. Між «горами» подекуди здіймаються плато, на яких знаходиться велика кількість шлункових ямок. Саме з цих ямок у шлунок виливається шлунковий сік.

Коли шлунок порожній, його об’єм дорівнює двом столовим ложкам. Однак при бажанні здоровий шлунок може вмістити три літри.

(З енциклопедії)

 

Словник до тексту

 

безбарвний – colorless, бесцветный

вертикально – vertical position, вертикально

вигляд – form, вид

вихід – output, выход

білки – proteins, белки

вхід – input, вход

гачок – hook, крючок

голодний – hungry, голодный

гора – mountain, гора

дірявий – Leaky, дырявый

доба – day, сутки

ендоскоп – endoscope, эндоскоп

замкнений – closed, замкнутый

збільшити – enlarge, увеличить

здійматися – rises, подниматься

здоровий – healthy, здоровый

зменшити – reduce, уменьшить

літр – L, литр

мішок – bag, мешок

об’єм – volume, объем

обробляти – process, обрабатывать

підвішувати – hang, подвешивать

переробляти – process, переделывать

подекуди – sometimes, иногда

потрапити – get, попасть

прямувати – ryamuvaty, следовать

прозорий – transparent, прозрачный  

порожній – empty, пустой

ребро – rib, ребро

речовина – substance, вещество

розмір – size, размер

розщеплювати – split, расщеплять

складки – folds, складки

слизь – mucus, слизь

соляна кислота – hydrochloric acid, соляная кислота

спеціальний – special, специальный

стравохід – esophagus, пищевод

стягнений – penalties, взыскан

трубка – tube, трубка

упродовж – over, течение

шлунок – stomach, желудок

шлях – way, путь

 

Леся Українка

 

Леся Українка (Лариса Петрівна Косач) народилася 25 лютого 1871р. у Новограді-Волинському. Мати її — письменниця Олена Пчілка — і батько — юрист — багато уваги приділяли гуманітарній освіті дітей, розвивали інтерес до літератури, вивчення мов, перекладацької роботи. Серед близького оточення майбутньої поетеси були відомі культурні діячі: М. Драгоманов (її дядько по матері), М. Старицький, М. Лисенко. Все це сприяло ранньому входженню Лесі в літературу: в дев’ять років вона вже писала вірші, у тринадцять почала друкуватись. У 1884р. у Львові в журналі “Зоря” було опубліковано два вірші (“Конвалія” і “Сафо”), під якими вперше з’явилось ім’я — Леся Українка.

 

 

Дитячі роки поетеси минали на Поліссі. Взимку Косачі жили в Луцьку, а літом — у с. Колодяжне. Серед факторів, які впливали на формування таланту Лесі Українки, була музика. “Мені часом здається, — писала вона, — що з мене вийшов би далеко кращий музика, ніж поет, та тільки біда, що натура утяла мені кепський жарт”. Цей “жарт” — початок туберкульозу, з яким вона боролась усе життя. Хвороба спричинилась до того, що дівчинка не ходила до школи, однак завдяки матері, а також М. Драгоманову, який мав великий вплив на духовний розвиток Лесі Українки, вона дістала глибоку і різнобічну освіту. Письменниця знала більше десяти мов, вітчизняну і світову літературу, історію, філософію. Так, наприклад, у 19 років вона написала для своєї сестри підручник “Стародавня історія східних народів”.

У 1879р. було заарештовано і вислано до Сибіру тітку Лесі Олену Косач, яка належала до київського гуртка “бунтарів”, там же, в Карійській тюрмі, загинула мати її найближчої товаришки — Марія Ковалевська. Враження тих літ виявилися такими сильними й пам’ятними, що пізніше ожили у віршах “Віче”, “Мати-невільниця”, “Забуті слова”, “Епілог”. Ідеалом для поетеси стає герой, який, пробитий списом, шепоче: “Убий, не здамся!”

З кінця 80-х рр. Леся Українка живе у Києві.

На початку 1893р. у Львові виходить перша збірка поезій Лесі Українки — “На крилах пісень”. Збірку відкриває цикл лірики “Сім струн”, з якого постає образ “бездольної матері” України, що дістає свій розвиток у циклі “Сльози-перли”. Два наступних цикли — “Подорож до моря” і “Кримські спогади” — привертають увагу не тільки любов’ю до рідної землі, красою пейзажних малюнків, а й плином рефлексій ліричного героя, думка якого раз по раз звертається до проблеми волі і неволі. Серед вміщених у збірці творів виділяється вірш “Contra spem spero”, що сприймається як кредо молодої письменниці, декларація її незнищенного оптимізму. Та особливо гостро — як заклик і гасло — прозвучали у тогочасній суспільній атмосфері “Досвітні огні”.

1892р. у Львові виходить “Книга пісень” Г. Гейне, де Лесі Українці належали 92 переклади. Вона перекладає також поезію в прозі І. Тургенева “Німфи”, уривок з поеми А. Міцкевича “Конрад Валленрод”, поетичні твори В. Гюго “Лагідні поети, співайте” і “Сірома”, уривки з “Одіссеї” Гомера, індійські обрядові гімни із збірки “Ріг-Веди”. Як перекладач Леся Українка додержує принципу змістової точності, уникає стилізації.

Початок роботи Лесі Українки над прозовими жанрами пов’язаний з діяльністю гуртка київської літературної молоді “Плеяда”. Тут готували видання для народу з історії, географії, перекладали твори російських та зарубіжних письменників; гуртківці писали і власні твори, які оцінювались на конкурсах. Так були написані і деякі оповідання Лесі Українки, присвячені переважно соціально-побутовим темам. Вони друкувалися в журналах “Зоря” (“Така її доля”, “Святий вечір”, “Весняні співи”, “Жаль”), “Дзвінок” (“Метелик”, “Біда навчить”).

У 1894 — 1895 рр. Леся Українка перебувала в Болгарії у Драгоманова. У Болгарії була написана переважна частина циклу політичної лірики “Невільничі пісні”. Поетеса говорить, що розстається з рожевими мріями, із скаргами на долю і сльозами та свідомо приймає свій терновий вінок. Вона відчуває в собі народження нової людини — як криці у вогні (“Північні думи”, “О, знаю я, багато ще промчить”). Письменниця підтримує галицьку радикальну пресу, публікує у львівському журналі “Народ” статтю “Безпардонний патріотизм” та вірш-памфлет “Пророчий сон патріота”, що є відгуком на проватіканські статті газети “Буковина”. Це було нове явище в її творчості — сатира, спрямована проти українського буржуазного націоналізму та клерикалізму. Твори публікувались під криптонімом “Н. С. Ж.”.

З 1893р. вона перебуває під таємним наглядом, підтримує тісні зв’язки з особами, які були на засланні і багатьма студентами “сумнівної політичної благонадійності”.

У 1898р. у “Літературно-науковому віснику” з’являється стаття І. Франка про творчість Лесі Українки, в якій він ставить поетесу в один ряд з Шевченком.

1899р. у Львові виходить друга збірка поезій — “Думи і мрії”. Сюди ввійшли цикли “Мелодії”, “Невільничі пісні”, “Відгуки”, поеми “Давня казка” і “Роберт Брюс, король шотландський”. Ця збірка засвідчила безсумнівний злет творчості молодої поетеси.

В 1900р. в Петербурзі Леся Українка знайомиться з російськими літераторами, які групувались навколо журналу “Жизнь”. Леся Українка вмістила в “Жизни” чотири статті: “Два направлення в новейшей итальянской литературе”, “Малорусские писатели на Буковине”, “Заметки о новейшей польской литературе”, “Новые перспективы и старые тени”. Підготована до друку стаття “Новейшая общественная драма” була заборонена цензурою, а дві інші — “Народничество в Германии” і “Михаэль Крамер. Последняя драма Гергарта Гауптмана” — не були опубліковані, бо 8 червня 1901р. журнал ліквідовано.

Більшість своїх статей для “Жизни” Леся Українка писала в Мінську біля смертельно хворого С. Мержинського. В одну з найстрашніших ночей у стані невимовної туги створила вона драматичну поему “Одержима” (1901), в якій вибух інтимного почуття, викликаний нелюдськими стражданнями вмираючого товариша, спрямовується в широке русло вибору людиною життєвого шляху і тієї ідеї, якій вона служить увесь свій вік (ці питання звучать уже у вірші “Завжди терновий вінець…”, написаному за кілька місяців до “Одержимої”, і широко розроблені у драмі “Адвокат Мартіан”, 1913). С. Мержинському присвячені також “Я бачила, як ти хиливсь додолу”, “Мрія далекая, мрія минулая”, “Калина” та інші вірші — цілий цикл інтимної лірики. Трагічні переживання поетеси відлунюються також у поемі “Віла-посестра”.

Пережита особиста драма позначилась на загостренні хвороби легень, і Леся Українка їде на Буковину, далі — Гуцульщину рятувати підірване здоров’я. В 1902р. у Чернівцях з ініціативи студентів університету, які тепло вітали поетесу, виходить третя збірка її поезій — “Відгуки”. Вона складається з циклів “З невольницьких пісень”, “Ритми”, “Хвилини”, шести легенд і драматичної поеми “Одержима”.

У 900-х рр. міцніють зв’язки Лесі Українки з соціал-демократичним рухом. З групою товаришів вона займається розповсюдженням соціалістичної і марксистської літератури, перекладом праць теоретиків соціалізму, виданням цих творів за кордоном і транспортуванням у Росію. У 1907р. при обшуку у Лесі Українки вилучено 121 брошуру, серед них були три видання “Маніфесту Комуністичної партії”, три праці В І. Леніна (“До сільської бідноти”, “Державна дума і соціал-демократична тактика”, “Перемога кадетів і завдання робітничої партії”), чотири праці К. Маркса, п’ять — Ф. Енгельса, біографія К. Маркса і Ф. Енгельса та ін.

Феномен таланту Лесі Українки полягав у тому, що вона одночасно плідно працювала в різних літературних жанрах. У кінці 90-х — на початку 900-х рр. з’являються її поеми “Одно слово”, “Віла-посестра”, “Се ви питаєте за тих”, “Ізольда Білорука”, в яких яскраво виявилася схильність до оригінальної обробки світових сюжетів. Активно працює Леся Українка і як перекладач, її увагу привертають вершинні явища світової літератури — “Макбет” Шекспіра, “Пекло” Данте, “Каїн” Байрона. Вона перекладає також драму Г. Гауптмана “Ткачі”, яка належала до забороненої в Росії літератури, вірші Надсона, Конопніцької, Ади Негрі. З метою популяризації української літератури серед російського читача Леся Українка вибирає для перекладу твори на народні теми. Так, у видавництві “Донская речь” у Ростові-на-Дону в 1903 — 1905 рр. вийшли в її перекладах російською мовою оповідання І. Франка “Сам собі винен”, “Добрий заробок”, “На дні”, “Ліси і пасовиська”, “Історія кожуха”, “До світла”. Переклади Лесі Українки відзначаються високою мовною культурою, пильною увагою до відтворення ідейно-художнього змісту оригіналу, його стильових особливостей.

Особливе місце у творчій біографії Лесі Українки займає фольклор. Починаючи з дитячих вражень (поема в народному дусі “Русалка”) і кінчаючи останньою казкою “Про велета”, він органічно входить у поетичний світ письменниці. Вона записує з уст селян обряди, пісні, думи, балади, казки. Вже на початку 90-х рр. Леся Українка друкує в “Житі і слові” підбірку “Купала на Волині”. Широтою інтересів відзначається рукописний зошит пісень із с. Колодяжне, куди ввійшли веснянки, колядки, весільні, родинно-побутові, жниварські та ліричні пісні. Під час перебування в Карпатах поетеса записувала гуцульські мелодії; в 1903р. вона друкує збірник “Дитячі гри, пісні, казки”. У 1904р. у неї виникає задум видати “Народні пісні до танцю” (54 тексти). Леся Українка стає ініціатором видання українського героїчного епосу, у 1908р. записує на фонографі думи у виконанні кобзаря з Харківщини Г. Гончаренка. 30 записів веснянок і обжинкових пісень з голосу Лесі Українки зробив композитор М. Лисенко. 225 пісень увійшли до книги “Народні мелодії. З голосу Лесі Українки”, яку впорядкував і видав 1917р. К. Квітка. У 1908 — 1910 рр. стараннями поетеси була організована експедиція Ф. Колесси для записування народних дум на Полтавщині, й у 1910 — 1913 рр. у Львові вийшли два томи цих записів (“Мелодії українських народних дум”), які стали визначним явищем світової фольклористики.

Через хворобу Лесі Українці доводилось багато їздити по світу. Вона лікувалася в Криму і на Кавказі, у Німеччині і Швейцарії, в Італії та Єгипті. І хоча чужина завжди викликала в неї тугу за рідним краєм, але й збагачувала новими враженнями, знанням життя інших народів, зміцнювала й поглиблювала інтернаціональні мотиви її творчості. Так, у циклі “Весна в Єгипті” (1910), Леся Українка знайомить українського читача з цим краєм, його природою, людьми.

У 1904р. в Києві вийшло ще одне видання поетичних творів Лесі Українки (вибране) під заголовком “На крилах пісень”.

1905 рік не був несподіваним для Лесі Українки. Драматичні поеми “Осіння казка” і “В катакомбах”, датовані 1905р., були безпосереднім відгуком на революційні події.

Після поразки революції Леся Українка звертається до соціальної і політичної сатири, співробітничає в журналі “Шершень”, її вірші “Пан політик”, “Пан народовець”, “Практичний пан” та ін. — це критика ліберальної буржуазії, лжедрузів народу.

В останнє десятиліття у творчості Лесі Українки переважає драматургія. За порівняно короткий час було написано понад двадцять драматичних творів, які відкрили нову сторінку в історії театральної культури.

Поетичний театр Лесі Українки вимагав від глядача розвивати здатність не лише дивитися, а й бачити та розуміти, підноситися від живого споглядання до абстрактного мислення. Все це разом було однією з причин складної сценічної долі драматургії поетеси; ні тогочасний театр, ні глядачі ще не були готові до її освоєння. Так, поставлена в 1899р. драма “Блакитна троянда” (1896) успіху не мала. Щось подібне — нерозуміння, глузування — пережила “Чайка” Чехова, зазнавши провалу в Александрінському театрі в 1896р. Але вже в 1898р. “Чайка” була поставлена МХАТом, який поклав початок її тріумфу. На жаль, такого театру Леся Українка не мала.

На характер і тенденції новаторства Лесі Українки-драматурга проливають світло її статті, в яких викладена теорія соціальної драми. Виходячи з концепції змістовності жанру, авторка багато уваги приділяє його еволюції.

Функціональне призначення сюжетів притчового характеру, які брала Леся Українка з історії Давнього Сходу й античного світу, полягало не в бажанні “оживити історію”, а в прагненні письменниці художньо об’єктивувати духовну суть філософських і морально-етичних шукань та політичних проблем свого часу (драма “Кассандра” (1907), драматична поема “В катакомбах” (1905), драматичний діалог “На полі крові” (1909), драма “Руфін і Прісцілла” (1910), драматична поема “Адвокат Мартіан” (1911)).

Про те, що Лесю Українку постійно хвилювала тема митець і суспільство, свідчить її драматична поема “У пущі”, над якою вона почала працювати в 1897р., а завершила в 1909р.

Визначним досягненням драматургії Лесі Українки є її “Камінний господар”. Це одна з найцікавіших версій легенди про Дон Жуана, до образу якого зверталося багато великих художників. Звернення до образу Дон Жуана мало і конкретні причини. В 1911р. в журналі “Русская мысль” П. Струве, який у 90-х рр. підтримував культурний рух на Україні, виступив із статтею, де заперечував доцільність самого існування української культури, говорив про її нездатність використовувати світові образи. Політичне донжуанство Струве обурило Лесю Українку, і, вважаючи, що лише публіцистичної полеміки тут замало, вона написала “Камінного господаря”.

Останні роки Леся Українка жила в Грузії та Єгипті. Невблаганно прогресувала хвороба. Перемагаючи тяжкі страждання, вона знаходила силу працювати. На Кавказі вона все частіше згадувала волинське дитинство, перед нею поставали картини задумливої поліської краси. Так виникла “Лісова пісня”, яка була написана за кілька днів тяжкохворою поетесою.

Датовані 1913-м — останнім роком життя — твори свідчать, що Лесю Українку не лишають роздуми про громадянські обов’язки митця, його творчий подвиг. Образ співця стає в центрі останньої драматичної поеми — “Оргія”. Свій ліро-епічний триптих — “Що дасть нам силу?”, “Орфеєве чудо”, “Про велета”, в якому звучить думка про суспільне перетворюючу місію мистецтва, письменниця присвятила І. Франкові і надіслала до ювілейного збірника на його честь.

Леся Українка померла 1 серпня 1913р. в грузинському містечку Сурамі. Тіло її перевезли до Києва і поховали на Байковому кладовищі.

 

 

 

Він був першим міністром охорони здоров’я у світі —

 Іван Горбачевський

 

 

Мало хто з пересічних людей, навіть науковців, зміг би зараз дати відповідь на запитання, в якій державі світу було вперше введено міністерство народного здоров’я, коли і хто був отим першим міністром?

Правильна відповідь така: було запроваджено такий підрозділ у 1917 році в уряді Австро-Угорщини, а першим офіційне призначення на посаду міністра народного здоров’я отримав 20 липня 1918 року Іван Горбачевський, вчений, що став гордістю українського народу і прославив чеський народ, серед якого жив і творив.

Хто ж він такий, Іван Горбачевський? Відомості про цю непересічну людину в енциклопедичних виданнях радянського періоду дуже куці, або ж відповідного гасла і зовсім немає. Але з «Енциклопедії Українознавства» за редакцією Володимира Кубійовича довідуємося таке. Іван Горбачевський — «доктор медичних наук, професор, декан медичного факультету Карлового університету в Празі, ректор цього університету, член Санітарної Ради Чеського Королівства, Найвищої Ради здоров’я Австро-Угорщини у Відні, довічний член Палати Панів Австрійського Парламенту, дійсний таємний радник Імператора, перший міністер здоров’я Австро-Угорщини, ректор Українського Вільного Університету у Відні й Празі». Додаймо до цього: дійсний член Академії наук Української РСР з 1925 року, у 1899 році обраний дійсним членом Наукового Товариства імені Тараса Шевченка, почесний член його математично-природописно-лікарської секції, відомий і невтомний громадський діяч і великий патріот України.

***

Народився майбутній вчений-біохімік, медик Іван Горбачевський у родині греко-католицького священика Якова Горбачевського в селі Зарубинці Збаразького району Тернопільської області. Мати була також з роду священиків. Навчався хлопець в польсько-німецькій народній школі, потім — у Тернопільській гімназії. На той час в гімназії уже існувала підпільна українська організація «Громада» і в 1872 році юнак стає головою товариства, девізом якого було «навічно служити своїй українській землі».

У цей час вся увага хлопця була сконцентрована на вивченні медичної літератури без огляду на те, що батьками вже була вирішена його доля. Його надзвичайно цікавила хімія, яку він досконало опанував, оскільки був обдарований феноменальною пам’яттю. До улюблених предметів Горбачевського належала і ботаніка. Під час навчання у вищих класах його дуже захопила і філософія. Після смерті батька Іван вирішив навчатися на медичному факультеті, незважаючи на благання матері продовжувати науку з теології.

 

Отож, він подав заяву до Віденського університету. Коли у вересні 1873 року прибув на навчання, то відразу записався в члени .студентської організації «Січ».

Незабаром Горбачевський став добрим теоретиком медичних наук. По закінченні літнього семестру він попрощався з хімічним інститутом і перейшов до фізіологічного інституту професора Гіртля, а на четвертім семестрі вже працював у лабораторії професора Брікке. Саме тут він написав свою першу наукову працю «Про вестибулярні нерви», чим привернув до себе увагу науковців. У літньому семестрі 1876 року Іван Горбачевський працював у фізіологічному інституті знаменитого професора Людвіга. Саме тут, коли Людвігові на початку вісімдесятих пощастило знайти порівняно новий метод виділення сечової кислоти із сечі, інтерес Горбачевського повернувся до інтенсивного вивчення цієї проблеми і, зреш-тою, до написання кількох фундаментальних праць.

У 1877 році Горбачевський завершив з відзнакою навчання і як доктор медицини поринув у наукову працю. Вже в 1882 році йому пощастило зробити дуже важливе відкриття: синтез сечової кислоти шляхом розтоплення гліцину сечовиною при температурі 200-230 градусів. Цим відкриттям він увійшов до числа найбільших хіміків світу. У серпні 1883 року ректорат Празького німецького Карло-Фердинандового університету надіслав офіційне запрошення Горбачевському очолити кафедру фармакології. Тому у вересні 1883 року він переселився до Праги. Тут він серйозно зайнявся проблемою чистої питної води. Тоді проблема санітарії у Празі була дуже актуальною. Молодий вчений науково довів, що вода у Влтаві не є прийнятною для споживання людиною. І це було першим важливим результатом його праці у Празі. Невдовзі чехи залишилися йому назавжди вдячні за те. що він застеріг епідемію черевного тифу. Він обійняв посаду члена Санітарної Ради Чеського Королівства.

Його наукова кар“єра набувала свого розвитку. Головними для нього стала праця над підготовкою лекцій, ведення лабораторних вправ в інституті хімічної фізіології, подальші дослідження сечовини. Одночасно він запровадив лабораторні вправи з кров’ю для судової експертизи. Немало часу приділяв також біології та біохімії. Горбачевський належав до тих корифеїв, які не тільки формували хімію та біологію в Австро-Угорській імперії, а й сказали у цих науках своє вагоме слово.

Праця Горбачевського була багатогранною і різноманітною. Його ім’я стало широко знане в Європі. Він неодноразово обирався деканом медичного факультету, а в 1902-1903 pp. був навіть обраний ректором Празького університету.

Працював багато над університетськими підручниками з лікарської хімії, видав їх у чотирьох томах чеського мовою, опублікував власні методи визначення пуринових основ, розробив методику визначення білків, видав у Празі підручник «Неорганічна хемія» українською мовою. [На той час книг з хімії не було, тож цією книгою користувалися не один десяток років.]

Багато зробив Горбачевський і для свого народу. Він домагався того, щоб у Галичині були відкриті по селах школи, сам розробляв рекомендації щодо правильного харчування людей.

Працював також над створенням української хімічної термінології. З цього приводу він, зокрема, писав: «Я думаю, що наша термінологія мусить бути передовсім така, щоби якнайтісніше прилягала до термінології межинародної і що втворене і виключає уживане народної, зовсім оригінальної термінології, або термінології, переробленої з близької котрої слов’янської мови невигідне і непотрібне, але навіть некорисне.

Думаю, що було би найвідповіднішим, коли би термінологією хемічною і загалом термінологією природничою занялася осібна комісія, зложена з фахових природників і філологів».

Вчений дбав про розвій української науки. І певно, це вболівання прокинулося в ньому ще з часів навчання в Тернопільській гімназії. А вже згодом, коли у Відні за участі Івана Пулюя було створено товариство «Січ», Іван Горбачевський кілька років очолював це студентське товариство, головним завданням якого було підтримувати українських студентів. Він зорієнтував українських медиків на створення чіткої структурної організації — лікарського товариства. Пізніше ця Спілка українських лікарів, вшановуючи ювілей вченого, зверталася до нього:

«Високоповажний Пане Професоре! В день 70-х роковин Вашого народження Спілка українських лікарів у ЧСР вітає Вас не тільки як свого Почесного члена, але й як одного з найсвітліших українських громадян…

Такі люди, як Ви, роблять честь кожному народові, навіть і багатому культурними та громадськими силами. Тим більше цінити Вас мусить наш народ, бо багато давав культурних сил іншим, але ще мало має своїх. Ми, українські лікарі, вважаємо особливим щастям і честю рахувати в своїх рядах таку чисту духом людину, як Ви. Най ще довгі літа йде Ваша невтомна праця на користь нашої науки і культури…»

Горбачевський завжди був у вирі громадського життя. Його призначають головою Ради здоров’я у Чехії, а з 1906 року — головою найвищої Ради здоров’я Австро-Угорської монархії. Він став членом Панської Палати Віденського Сойму і водночас був іменований радником австрійського двору. У 1896 році був обраний членом Королівського чеського товариства наук, а в 1912 році стає звичайним членом Чеської Академії Наук та Уміння.

Відбувши два роки на посаді міністра, Горбачевський після довгих вагань 1921 року повертається до Праги. У 1923 році він погоджується обійняти кафедри хімії в Українському Вільному Університеті (УВУ), Українському Високому Педагогічному Інституті ім. Драгоманова (УВПІ) та Українській Господарській Академії в Подєбрадах (УГА). Тут він працює паралельно над підготовкою підручника з органічної, а згодом і неорганічної хімії для українських вищих шкіл, а також над українською термінологією з хімії, яку видрукував в Українському медичному журналі 1923 року.

Хоч усе своє життя Горбачевський працював поза межами України, він залишався щирим і свідомим патріотом своєї нації. Цим він завдячував Віденському товариству «Січ», де було зосередже, не усе українське культурне життя. Тут він познайомився з Михайлом Драгомановим, Федором Вовком, Михайлом Павликом. Впродовж двох років (1875-1877) він керував роботою товариства, багато робив, щоб зберегти організацію, яку намагався закрити австрійський уряд.

Поляки в 1901 р. закрили у Львівському університеті кафедру українознавства, тому Іван Горбачевський та Іван Пулюй багато доклали зусиль, аби понад 500 студентів змогли продовжити навчання у Празі. Тут вони організували Українську громаду, в якій почергово головували. З ініціативи обох професорів був заснований і стипендійний фонд ім. Пулюя, гроші якого були призначені бідним студентам. Ця Українська громада була першою на терені „ Чехії й зробила немалий внесок у чесько-українські взаємини.

Відомо, яку велику роль зіграв у розвитку української науки Український Вільний Університет. Свої стосунки і завдання перед рідним краєм УВУ сформулював ще у 1923 році: «Український Вільний Університет постановив собі за провідну ідею і перший обов’язок — служити потребам краю і рідного народу. Свою задачу за кордоном вважає він за тимчасову, провізорничу, він має приготовляти нашу молодь до діяльності серед рідного народу в своїх інституціях та майбутніх урядах. УВУ має улегшити сформування Українського університету або університетів на рідній землі і має, як готовий організм бути перенесений у відповідний час на рідну територію, туди, де його буде найбільше потрібно». Вірили, що благодатний час для розвитку української науки в Україні таки настане і робили для цього все можливе.

Велич українського вченого була помічена і на Східній Україні. У 1925 році Горбачевський був обраний дійсним членом ВУАН, і радянська влада запросила його викладати хімію в Харківському університеті. Але з огляду на свій похилий вік та на стан здоров’я Горбачевський це запрошення відхилив. Певно те, що вчений не поїхав на Східну Україну, дало йому можливість зберегти своє життя і зробити ще багато для науки. Адже не виключено, що його там чекала така ж участь, як Степана Рудницького, котрий також працював у Харкові, чи згодом Августина Волошина. Та хоч як би воно було, Іван Горбачевський отримав всесвітнє визнання.

У 1925 році він активно включився у створення «Музею визвольної боротьби України» в Празі. Тут було зібрано багато інформаційного матеріалу зокрема й про наукову і культурну діяльність українського народу. Згодом у 1932 році він організовує Український науковий з’їзд, на якому обговорювалися досягнення з усіх ділянок науки. Це засвідчило всьому світові, що українська нація має вагомий науковий потенціал.

A ще важливою своєю працею вважав Горбачевський участь в роботі Наукового Товариства імені Тараса Шевченка. Ще 1899 року горбачевський став дійсним членом НТШ, за його участі воно набуло наукового спрямування. У 1937 рощ його обрано почесним членом Наукового Товариства імені Шевченка у Львові, почесним професором УВУ у Празі, почесним головою Комітету оборони Карпатської України у Празі.

А його наукова спадщина — це вагомий внесок до української, чеської, а зрештою — світової науки. Горбачевський — автор понад 60-ти наукових праць, понад 100 наукових розробок у галузі санітарії, та багатьох наукових відкриттів. Світова наука в галузі лікарської хімії ще й донині живе ідеями геніального українського вченого, а багато проблем, поставлених ним, ще чекають вирішення. Академія наук і чеський народ шанує ім’я Івана Горбачевського. Ось як пише у своїх спогадах професор Кацл: «…за заслуги, які зробив Горбачевський для чеської науки, чеський нарід зостанеться йому вдячним…, він виховав висококласних учителів лікарської хімії (Емануїла Форманека, Карла Черного, Антоніна Гамзіна), тисячі чеських лікарів…, при тім він був зразком патріота,… вірив своєму народові й своїй Батьківщині».

Саме цим і великий Іван Горбачевський у пам’яті України. Його велич з часової віддалі зростає. Горбачевського можна з повним правом зарахувати до когорти таких слов’янських дослідників, як Дмитро Менделєєв, з яким Горбачевський мав щире спілкування, як Павлов, Бутлеров. Всі, хто був знайомий з Горбачевським, відзначали як людські чесноти його відкритість, безпосередність, доброту, чуйність. Горбачевський високо цінував честь. Його мораль була пристосована до заповіту Гіппократа та Кантового категоричного імперативу «Зоряне небо наді мною, а моральний закон у мені».

Коли професор Горбачевський нарешті отримав у 1925 році заслужену пенсію від чехословацького уряду, то через рік відмовився від своєї професорської платні в українських високих школах на користь колег, які мали мінімальну заробітну плату.

За своє життя Іван Горбачевський практично не хворів. А помер він 24 травня 1942 року після короткочасної хвороби. Похований на малому цвинтарі Святого Матея у Шарці під Прагою… Не І заростає туди стежка усіх, хто шанує пам’ять великого вченого, і хто хоче вклонитися його світлому прахові.

Нині ім’я Горбачевського повертається на його рідну землю. ! Його іменем названа медична академія в Тернополі. Наукова спадщина Івана Горбачевського — вагомий внесок до скарбівні української та світової науки і культури.

Професор Іван Горбачевський є символом справжнього вченого-патріота, який усе своє життя віддав науці, служінню рідному народові, а також ідеалам гуманізму.

 

Володимир Винниченко

 

(26 липня 1880 — 6 березня 1951)

 

 

Володимир Винниченко народився 14 липня 1880 року (за ст. ст.), в місті Єлисаветграді Херсонської губернії в робітничо-селянській родині.

Батько його Кирило Васильович Винниченко, замолоду селянин-наймит, переїхав з села до міста Єлисаветграду й одружився з удовою Євдокією Павленко, народженою Линник.

Від першого шлюбу мати В. Винниченка мала троє дітей: Андрія, Марію й Василя. Від шлюбу з К. В. Винниченком родився лише Володимир.

В народній школі Володимир звернув на себе увагу своїми здібностями, і через те вчителька переконала батьків, щоб продовжували освіту дитини. Незважаючи на тяжке матеріяльне становище родини, по закінченні школи Володимира віддано до Єлисаветградської гімназії.

Гімназіяльне начальство, учителі, а за ними й учні зустріли малого українця насмішками. Його українська вимова, бідна одежа та інші ознаки пролетарського походження викликали до нього серед його товаришів у гімназії, дітей російської або зрусифікованої буржуазії, ворожість.

Це ставлення вперше викликало у малого Володимира свідомість того, що на світі не всі люди рівні, що світ поділений на бідних і багатих, на тих, що говорять “панською мовою”, і тих, з мови яких сміються.

Усвідомлення свого становища не пригнітило малого, але викликало в нього протест та дієву реакцію: бійки з учнями, розбивання шибок у вчителів. Протести проти соціяльної та національної нерівності поклали основи його революційности на все життя.

В старших клясах гімназії він бере участь у революційній організації, пише революційну поему, за яку одержує тиждень “карцеру”, й нарешті його виключають з гімназії.

Але Володимир не думає кидати своїх студій. Він готується до матури (атестату зрілости) і йде складати іспит екстерном до златопільської гімназії. Він одягнений в українське вбрання. З сивою шапкою на голові і кийком у руці.

Не зважаючи на виразну нехіть учителів видати учневі “атестат зрілости”, під натиском директора гімназії, національно-свідомого українця, Володимир одержує диплом.

В 1901 році він вступає на юридичний факультет Київського університету і того ж року створює таємну студентську революційну організацію, яка звалась “Студентською громадою”.

Цього ж року посилає перше своє оповідання “Народний діяч” до “Літературно-Наукового Вісника” в Галичині. Але це оповідання тоді не було надруковане. Це зроблено значно пізніше (1906 р.).

В 1902 році був уперше заарештований за належність до революційної української організації й посаджений до київської в’язниці.

По кількох місяцях, за браком офіційних доказів у “злочині”, був випущений з ув’язнення, але виключений з університету і виселений з Києва без права жити по великих містах. Вліті того ж року в “Кіевской Старине”, місячнику, видаваному російською мовою в Києві, з’явилася повість “Сила і краса”. Восени, через виключення з числа студентів, Володимира Винниченка позбавлено права на відстрочення військової служби й забрано в солдати. Проте військової служби він фактично не відбував, бо влада, боячись революційного вплину на товаришів-військових, тримала Володимира під арештом, в канцелярії роти. Але він, переодягаючись вночі у цивільне, тікав з касарні й віддавав свій час на провадження роботи серед київського пролетаріяту. Цю діяльність викрито, й Володимир мав бути заарештований. Довідавшись від військових товаришів з канцелярії роти про те, що готується арешт, Володимир Винниченко скидає солдатську уніформу і емігрує до Галичини.

 

В цей час існувала вже перша революційна партія України — РУП, до якої належав і В. Винниченко.

 

У Львові Винниченко провадить партійну роботу. Бере участь у партійних газетах “Праця”, “Селянин” і пише брошури й книги на революційні теми. При перевозі в 1903р. нелегальної літератури з Галичини до Києва на кордоні Винниченка знов арештовано. Як дезертир і революціонер він був посаджений у військову в’язницю — київську фортецю. За пропаганду серед війська та за дезертирство його мали засудити до військової каторги, а за суто політичне “злочинство” — провіз нелегальної літератури — він мав бути суджений окремо. Після півторарічного перебування в кріпості його звільнила перша російська революція — революція 1905 року. Винниченка звільнено з фортеці в силу проголошеної амністії.

 

Під час ув’язнення він написав цілу низку літературних творів. Повість “Голота” одержала першу премію “Кіевской Старины”. Під час революції Українська революційна партія прийняла марксистську програму і назвалася Українська соціял-демократична робітнича партія. Винниченко увійшов до складу центрального комітету цієї партії.

 

Незважаючи на неможливість регулярної університетської праці, Винниченко вимагає від адміністрації допущення до державних іспитів і витримує їх з успіхом. Реакція, що настала після розбиття революції 1905 р., примусила Винниченка знов тікати за кордон. Там він працює в закордонних партійних організаціях і час від часу нелегально виїздить на Україну в партійних справах. Київ. Полтава. В 1906 році мандрівка по Україні, в результаті якої написано цілу низку оповідань: “На пристані”, “Раб краси”, “Уміркований та щирий”, “Голод”, “Малорос-європеєць”, “Ланцюг” та інші. В 1907 році знов був заарештований у Києві й посаджений в “знамениту” Лук’янівку (тюрма в Києві, де перебували майже всі видатні члени Революційної партії). Через вісім місяців сидіння Винниченка випущено “на поруки”. Довідавшись про те, що має бути засуджений за свою політичну діяльність на каторгу, Винниченко ще раз емігрував. В цей період він написав багато творів на соціяльні та етичні теми: “Дисгармонія”, “Щаблі життя”, “Контрасти”. Цей період еміграції тривав аж до 1914 року. Незважаючи на велику загрозу бути знов заарештованим, він бере й далі участь у нелегальних з’їздах. В 1908 році він перебував у Швейцарії, Італії, Франції. Приїздив на Україну весною (Київ, Харків). В 1909 р.: Швейцарія, Київ, Париж. В 1910 р.: Париж, Німеччина, Петербург. Поява “Чесноти з собою” в російському перекладі; Київ, Кавказ, Полтавщина (Кононівка). В 1911 р.: Галичина (Львів), Німеччина, Італія (Флоренція, Генуя, Сестрі Леванте, Каві ді Лаванья), Париж; шлюб; Галичина, Буковина. 1912 р.: Париж, Німеччина, Україна, Галичина. 1913р.: Париж, Галичина, Буковина (Глибока). 1914р.: Париж, Італія, Україна (Київ, Катеринослав; життя поза містом; спроба вступити на завод робітником; партійний з’їзд у лісі). Вибух війни. Переїзд до Москви через небезпеку життя на Україні. Александринський театр у Петрограді прийняв п’єсу “Брехня” (в перекладі “Ложь”). Нелегальна подорож на Україну. 1911 рік: Москва, Петроград, Україна; видання журналу “Промінь” у Москві за редакцією Винниченка. 1917 рік. Революція застає Винниченка в Москві. Переїзд на Україну. Участь у Центральній Раді. Подорож до Петрограду на переговори з російським тимчасовим урядом. Перший уряд Української Центральної Ради — генеральний секретаріят. Винниченко — голова генерального секретаріяту і генеральний секретар внутрішніх справ. Проголошення першого універсалу на 2-ому військовому з’їзді 23 червня 1917 року. Перша декларація першого українського уряду, що її оголосив голова генерального секретаріяту 27 червня 1917 року на пленумі Центральної Ради.

 

Незважаючи на неможливість регулярної університетської праці, Винниченко вимагає від адміністрації допущення до державних іспитів і витримує їх з успіхом. Реакція, що настала після розбиття революції 1905 р., примусила Винниченка знов тікати за кордон. Там він працює в закордонних партійних організаціях і час від часу нелегально виїздить на Україну в партійних справах. Київ. Полтава. В 1906 році мандрівка по Україні, в результаті якої написано цілу низку оповідань: “На пристані”, “Раб краси”, “Уміркований та щирий”, “Голод”, “Малорос-європеєць”, “Ланцюг” та інші. В 1907 році знов був заарештований у Києві й посаджений в “знамениту” Лук’янівку (тюрма в Києві, де перебували майже всі видатні члени Революційної партії). Через вісім місяців сидіння Винниченка випущено “на поруки”. Довідавшись про те, що має бути засуджений за свою політичну діяльність на каторгу, Винниченко ще раз емігрував. В цей період він написав багато творів на соціяльні та етичні теми: “Дисгармонія”, “Щаблі життя”, “Контрасти”. Цей період еміграції тривав аж до 1914 року. Незважаючи на велику загрозу бути знов заарештованим, він бере й далі участь у нелегальних з’їздах. В 1908 році він перебував у Швейцарії, Італії, Франції. Приїздив на Україну весною (Київ, Харків). В 1909 р.: Швейцарія, Київ, Париж. В 1910 р.: Париж, Німеччина, Петербург. Поява “Чесноти з собою” в російському перекладі; Київ, Кавказ, Полтавщина (Кононівка). В 1911 р.: Галичина (Львів), Німеччина, Італія (Флоренція, Генуя, Сестрі Леванте, Каві ді Лаванья), Париж; шлюб; Галичина, Буковина. 1912 р.: Париж, Німеччина, Україна, Галичина. 1913р.: Париж, Галичина, Буковина (Глибока). 1914р.: Париж, Італія, Україна (Київ, Катеринослав; життя поза містом; спроба вступити на завод робітником; партійний з’їзд у лісі). Вибух війни. Переїзд до Москви через небезпеку життя на Україні. Александринський театр у Петрограді прийняв п’єсу “Брехня” (в перекладі “Ложь”). Нелегальна подорож на Україну. 1911 рік: Москва, Петроград, Україна; видання журналу “Промінь” у Москві за редакцією Винниченка. 1917 рік. Революція застає Винниченка в Москві. Переїзд на Україну. Участь у Центральній Раді. Подорож до Петрограду на переговори з російським тимчасовим урядом. Перший уряд Української Центральної Ради — генеральний секретаріят. Винниченко — голова генерального секретаріяту і генеральний секретар внутрішніх справ. Проголошення першого універсалу на 2-ому військовому з’їзді 23 червня 1917 року. Перша декларація першого українського уряду, що її оголосив голова генерального секретаріяту 27 червня 1917 року на пленумі Центральної Ради.

 

Другий універсал 16 липня 1917 року. Друга українська делегація до Петрограду. Прийняття Центральною Радою першої конституції України (22 серпня 1917 року). Вихід Винниченка з уряду. Перша урядова криза. Знову бере участь в уряді. Третій універсал Центральної Ради (20 листопада 1917 року). Війна з Совітською Росією. Проголошення самостійности України (22 січня 1918 року). Четвертий універсал. Вихід Винниченка з уряду. Виїзд уряду і Центральної Ради з Києва й переїзд до Житомира. Винниченко не їде до Житомира, але залишається в запіллі, в окупованій большевиками частині України. Олександрівське. Бердянське. Кінець Центральної Ради (28 квітня 1918 року). Початок гетьманщини. Поворот Винниченка до Києва. Національний Союз і участь у ньому як голови В. Винниченка. Підготовка повстання проти німецької окупації й гетьмана Скоропадського. Переїзд на Княжу Гору під Каневом. Арешт Винниченка гетьманськими офіцерами. Звільнення від арешту через протест усього українського громадянства. 15 листопада 1918 року вибір Директорії й початок повстання. Виїзд Винниченка до Білої Церкви. Поворот на чолі Директорії до Києва 19 грудня 1919 року. Звернення Директорії по допомогу до Антанти 11 лютого 1919 року. Трудовий конгрес. Затвердження Винниченка як постійного голови Директорії. Розходження Винниченка з більшістю Директорії й уряду. Залишення влади (10 лютого 1919 року). Березень 1919 року: Виїзд за кордон. Австрія, Відень, Зіммерінг, Будапешт (IV), Зіммерінг, Ляйнц (передмістя Відня). Листопад 1919 р.: “Відродження нації”. Підготовка подорожі на Україну. Початок видавання “Нової Доби” ( 8.III.1920р.). Подорож до Праги. Побачення з Масариком і Бенешем. Їхнє умовляння їхати до СССР. Видача дипломатичного пашпорта. Виїзд до СССР. Квітень 1920 року: переїзд кордону (24.V.). Москва. Харків. Москва. Харків. Поворот з Харкова до Москви вдруге 14.IX. 1920р. Виїзд за кордон (23.ІV.1920р.). Чехія. Карлсбад. Кінець 1920 року — 1921 рік. Німеччина. Берлін. Целлендорф-Пітте. 1922 р. по серпень 1923 року. “Соняшна машина”. Фрідріхрода (Різенгебірге). Рауен, хутір коло Фюрстенвальде (година поїздом від Берліна). Від серпня 1923 р. по листопад 1924 р. Берлін, Прага. Берлін. Переїзд до Франції — лютий 1925р. Париж. Бульонь-сюр-Сен (передмістя Парижа). Париж (20-а дільниця). Вулиця Еміль-Дево. Будування робітні. Невдала спроба мати тишу. Нова спроба: будування робітні на Сквер-де-Вержен (в 15-ій дільниці). Неможливість докінчити будівлю через брак коштів. Закінчення будівлі й переїзд в новий будинок (червень 1930 року). Життя в Парижі з літніми виїздами на південь (аж до 1934 року). Купівля хутора біля Канн в громаді Мужен. Купчу зроблено 15.X.1934р. в місті Грасс в департаменті Альп-Марітім. Зареєстровано в Грассі 23.Х.1934р. під ч. 732, том 95. Переїзд на хутір (жовтень, кінець 1934 p.). Від цієї дати В. Винниченко жив у своєму хуторі з короткими виїздами до Парижа й Праги аж до кінця свого життя. Під час війни він не мав змоги виїхати з голодного департаменту Альп-Марітім і під постійною загрозою арешту та депортації німцями допомагав, як міг, тим, що ховались від окупанта й робили “резистанс”.

 

Друга українська делегація до Петрограду. Прийняття Центральною Радою першої конституції України (22 серпня 1917 року). Вихід Винниченка з уряду. Перша урядова криза. Знову бере участь в уряді. Третій універсал Центральної Ради (20 листопада 1917 року). Війна з Совітською Росією. Проголошення самостійности України (22 січня 1918 року). Четвертий універсал. Вихід Винниченка з уряду. Виїзд уряду і Центральної Ради з Києва й переїзд до Житомира. Винниченко не їде до Житомира, але залишається в запіллі, в окупованій большевиками частині України. Олександрівське. Бердянське. Кінець Центральної Ради (28 квітня 1918 року). Початок гетьманщини. Поворот Винниченка до Києва. Національний Союз і участь у ньому як голови В. Винниченка. Підготовка повстання проти німецької окупації й гетьмана Скоропадського. Переїзд на Княжу Гору під Каневом. Арешт Винниченка гетьманськими офіцерами. Звільнення від арешту через протест усього українського громадянства. 15 листопада 1918 року вибір Директорії й початок повстання. Виїзд Винниченка до Білої Церкви. Поворот на чолі Директорії до Києва 19 грудня 1919 року. Звернення Директорії по допомогу до Антанти 11 лютого 1919 року. Трудовий конгрес. Затвердження Винниченка як постійного голови Директорії. Розходження Винниченка з більшістю Директорії й уряду. Залишення влади (10 лютого 1919 року). Березень 1919 року: Виїзд за кордон. Австрія, Відень, Зіммерінг, Будапешт (IV), Зіммерінг, Ляйнц (передмістя Відня). Листопад 1919 р.: “Відродження нації”. Підготовка подорожі на Україну. Початок видавання “Нової Доби” ( 8.III.1920р.). Подорож до Праги. Побачення з Масариком і Бенешем. Їхнє умовляння їхати до СССР. Видача дипломатичного пашпорта. Виїзд до СССР. Квітень 1920 року: переїзд кордону (24.V.). Москва. Харків. Москва. Харків. Поворот з Харкова до Москви вдруге 14.IX. 1920р. Виїзд за кордон (23.ІV.1920р.). Чехія. Карлсбад. Кінець 1920 року — 1921 рік. Німеччина. Берлін. Целлендорф-Пітте. 1922 р. по серпень 1923 року. “Соняшна машина”. Фрідріхрода (Різенгебірге). Рауен, хутір коло Фюрстенвальде (година поїздом від Берліна). Від серпня 1923 р. по листопад 1924 р. Берлін, Прага. Берлін. Переїзд до Франції — лютий 1925р. Париж. Бульонь-сюр-Сен (передмістя Парижа). Париж (20-а дільниця). Вулиця Еміль-Дево. Будування робітні. Невдала спроба мати тишу. Нова спроба: будування робітні на Сквер-де-Вержен (в 15-ій дільниці). Неможливість докінчити будівлю через брак коштів. Закінчення будівлі й переїзд в новий будинок (червень 1930 року). Життя в Парижі з літніми виїздами на південь (аж до 1934 року). Купівля хутора біля Канн в громаді Мужен. Купчу зроблено 15.X.1934р. в місті Грасс в департаменті Альп-Марітім. Зареєстровано в Грассі 23.Х.1934р. під ч. 732, том 95. Переїзд на хутір (жовтень, кінець 1934 p.). Від цієї дати В. Винниченко жив у своєму хуторі з короткими виїздами до Парижа й Праги аж до кінця свого життя. Під час війни він не мав змоги виїхати з голодного департаменту Альп-Марітім і під постійною загрозою арешту та депортації німцями допомагав, як міг, тим, що ховались від окупанта й робили “резистанс”.

 

Роки війни надірвали вже ослаблене здоров’я Винниченка. В. Винниченко помер (6 березня 1951 року. Прах його покоїться на цвинтарі Мужена.

 

 

СТУДЕНТ

 

Автор – Володимир Винниченко

 

 

Уночі палало село. З неба злякано дивився вниз поблідлий місяць і, ховаючись у хмари, тікав і з жахом озирався назад, на полум’я. Дерева хитались і, від страху наїживши голі віти, ніби силкувалися втекти; а вітер гасав над полум’ям, зривав з його головні, шпурляв ними в сусідні хати, розкидав і лютував свавільно й безпардонно. Побіля ж полум’я бігали, метушились маленькі, безсилі люди, ламали руки і кричали до неба, до місяця, до полум’я. Кричали до Бога, до чорта, до людей. Полум’я ж росло, вітер грався ним, місяць з жахом тікав серед хмар, і не було порятунку ні від неба, ні від чорта, ні від людей.

Місяць утік, небо посіріло, а коли зовсім розвиднілось, вітер стомився, і вогонь ліниво, байдуже, ні крихти не вважаючи на людей, наче й не їхні хати він пожер, став погасати. Куріли чорні, обгорілі сволоки, балки; недогоріла солома куріла теж байдуже, ліниво, стомлено. А з того боку, де згоріла половина села, сходило сонце, весняне і радісне. Наплювать йому на недогорілі балки, на сірі, чорні обличчя, на дику тугу, на повислі руки маленьких людей! Воно собі умите, веселе, сміючись, плило з того боку, звідки нісся всю ніч вітер, звідки тікали і хмари, і місяць.

На непогорілих же вулицях валялись вирятовані діжки, скрині, кочерги, свитки: між ними плакали й вовтузились діти, жінки та діди; мов задубілі, стояли мужики з повислими руками, з скляними, недвижними поглядами, з опаленими бородами. Або, збившись докупи, без ладу махали руками, кричали, наче сподіваючись криком забити полум’я своїх мук, свого одчаю і туги.

Між ними сиротливо блукали собаки і, піднімаючи голови догори, жалібно, страшно вили. Вили таким воєм, наче вже бачили страшні постаті голоду, нужди, хвороб, які зграєю йшли на погоріле село. На собак з ненавистю і страхом кричали, вони підгортали хвости і знов, одійшовши, піднімали голови й вили. Прив’язані до тинів корови та коні ревли, тупчились; діти дрижали з холоду і плакали; хитались і голосили жінки.

А сонце велично, розкішно плило собі, земля назустріч кидала йому фіміамом туманів своїх і ніжно дихала, як засоромлена коханка. Дерева заспокоїлись і тільки часом здригувались голими вітами, неначе згадуючи страхіття ночі.

Але люди не могли заспокоїтись; вони ходили поміж почорнілих хат, розкидали недогорілу солому, диким поглядом озирали задимлену руїну і безсило схиляли голови на груди.

 

Коло згорілого трупа коняки і повалених стін стояв дід, без шапки, з пропаленою сорочкою, й мовчав. Вітер несміло, боязко гравсь його сивим чубом. Довго стояв дід, потім підвів голову й дико, люто дивлячись у небо, заговорив:

 

— Ну й усе?.. Чи ще мало? Га?

 

Він розідрав сорочку і випнув жовті, кістляві, старі груди з жовто-сивим волосом на них. На губах йому стояла піна, в старих зморшках лежала сажа, полинялі очі блищали гострим, холодним світлом.

 

— Як мало, то можна й ще!.. Ось-сьо, о…

 

На нього дивились сусіди і йшли до нього.

 

— Та схаменіться, діду! Що ви кажете? Бог дав і взяв.

 

— Взяв? — впився в сусіду страшним своїм поглядом дід: — За що взяв?

 

— Людей виніть, діду, люди винні, а не Бог…

 

— Де вони, ті люди? — повів очима дід навкруги.

 

— Нема їх тут, шукати треба, ходім…

 

Дід не хотів іти, але його повели туди, де стояли і кричали інші. Дід ішов, схиливши голову, і вітер несміло, винувато гладив і хилитав його сиве, розкудовчене волосся.

 

— Студенти запалили!.. Вони!.. Не хто, як вони!..—кричав рудий, веснянкуватий Гаврило і, показуючи замазаною у сажу рукою до лісу, грізно тряс головою.

 

— Я сама вчора двох бачила, своїми очима бачила їх! — випнулась наперед Козубиха: — Ішли і дивились на Домахину хату. А з неї якраз і почалось. Вони!..

 

— Де вони, ті студенти? — раптом пролізаючи до Домахи, глухо спитав дід, і полинялі очі його дивились гостро і люто.

 

— Де? — хитнула головою Домаха.— Шукай їх! Ти його піймаєш. Там!..

 

— Де «там»?

 

— У лісі, у чорта в болоті…

 

— У чорта? Де ті студенти, давай їх сюди! Давай, я вимотаю їм жили, я наточу крові їхньої і буду гасить мою хату. Давай!

 

— Жили їм вимотать!! — летів крик із грудей, із стиснених кулаків, з затуманених очей. Летів і нісся до високого, спокійно-радісного неба з веселим, величним сонцем. І собаки піднімали голови до цього сонця, і страшно вили, і курилась чорна руїна хат, наче простягаючи тонкі стовпи диму до царя природи. А цар природи весело сміявся.

В кінці вулиці з’явився якийсь чоловік. Він чогось озирався назад і поспішав. Чоботи йому і свита були заляпані, шапка одсунута назад, і з блідого лоба капав піт на худі щоки.

Надійшовши до розкиданих, скупчених діжок, клунків, до плачучих дітей, він зменшив ходу й часами зупинявся. Потім знов озирався назад і скоріше йшов уперед, дивлячись круг себе широкими, напруженими очима. І молоде, худе та бліде лице його наливалось чимсь схожим на крик і плач погорілих людей.

І щодалі йшов він, то все менше озирався назад і частіше зупинявся, розпитував і болячими великими очима дивився на дрижачих дітей, на виючих собак, на шматки погорілих, розкиданих дощок. А коли підійшов до купи людей, що стояли й кричали, губи йому дрижали, й очі горіли.

— Драстуйте! — хрипло поздоровкався він.

Хтось сказав йому «драстуйте».

— Чого ж ви ждете тепер? — дивлячись на всіх гарячими очима і лижучи сухі дрижачі губи, раптом голосно скрикнув він. Всі здивовано і замовкнувши подивились на нього.

— А ти хто такий? — суворо спитав чийсь голос.

— Хто я такий? — перепитав чоловік і на мент зупинився. Здавалось, у грудях йому було щось таке велике, що не могло все зразу вистрибнути і, застрягнувши, здавило горло.

 

А потім воно, це велике, боляче стало вилітать йому з грудей шматками слів, шматками вогню, шматками гнівної муки.

А вони вже не питали, хто такий він.

— Голубчику наш! — плакав чийсь жіночий голос, а чоловіки шумно зітхали й дивились кудись далеко, поперед себе.

Від руїни ж здіймались спокійно стовпики диму до ясного неба і вила недалеко собака.

— Стражники їдуть! — раптом хмуро хтось бовкнув. Всі заворушились, а чужий чоловік враз замовк, швидко засунув праву руку в кишеню і озирнувся. В кінці вулиці на конях, то зупиняючись і, мабуть, щось питаючи у людей, їхало троє людей в сірих одежах і з винтовками за плечима.

— Бачте! — повернувся чоловік до всіх.— Ось приятелі ваші… Вони когось шукають тепера, ворога свого шукають.— Чоловік посміхнувся.

— Так оце вони?..— виступив наперед дід.— Ще приїхали? Мало їм нашого лиха?!

І очі йому дивились люто й чекаюче.

 

Коні, фиркаючи, підбігли до самого гурту.

Стражники, підбираючи поводи, пильно шукали чогось очима і, не здоровкаючись, мовчали.

Чужий чоловік важко дихав і дивився на них. Очі його зустрілись з очима переднього стражника, і той в мент привстав на стремена і скрикнув:

— Го! Є… Тут!.. Ось!

Два інші стражники зразу повернули голови й подивились за його рукою.

— Він?

— Він, сукин син!.. Ану, марш за нами! Чужий чоловік стояв і не рухався, права рука йому глибоко була засунена в кишеню.

Люди то здивовано, то хмуро подивлялись на стражників, на чужого чоловіка, один на одного. Враз наперед виступив дід.

— Вам кого треба? Мене? Нате!.. Стріляйте…

І дід виставив розхристані груди, жовті, як старий віск.

— Отойді, дєд, нам треба ось його… Ступай за нами. Чужий чоловік повернувся до людей і глухо спитав:

— Оддасте мене їм?

Серед гурту заворушились. Зачулось бурмотіння, а далі крики:

— За що його забирають? Не дамо!.. Геть!

Стражники хапливо й мовчки зняли з пліч винтовки й наставили проти гурту. Трохи затихло.

— Дасте студента? Чи ні?.. Говоріть! — крикнув передній і гидко вилаявся, злісно й з полегшенням.

— Студента? Якого студента? У нас нема студентів!.. Всі умить повернулись до чужого чоловіка і стали дивитись на нього. І лиця їм зразу стали чужі, холодні, з цікавими, пильними очима. Стражники присунулись ближче.

— Ні, браття, я таки студент. Вони мене шукають, я знаю,—глянув на стражників чужий чоловік, і молоде лице його покрилось тінню.

— Студент? — повернувся до нього дід і близько нахилився вперед.— Ти студент?.. А ти ж що тут говорив? Що брехав тут?

Лице чужого чоловіка спалахнуло:

— Брехав? Я ? Так ви не вірите мені? Так ви не вірите моїм сльозам? Ви їм не вірите? Ну, говоріть! Скажіть, кому вірите!

— Вовчі сльози! — буркнув хтось позаду. Чоловік повернув туди голову.

— А хто хати запалив?

Очі чужому чоловікові поширились.

— Так то я запалив їх?! Я, що кров свою оддав би, щоб загасити їх? Я, я?.. Та що ви, люди?! І ви вірите?

Він безпомічно озирнувся, з одчаєм провів поглядом по лицях: лиця хмуро, недовірливо, вороже дивились на нього.

— Та ви ж плакали тільки що?! Ви ж…

 

— Ну, довольно!—крикнув раптом передній стражник і натягнув поводи.— Ступай за нами. Ми тобі покажемо сльози.

— Гайда!.. Марш!.. Живо!

І він вдарив коня в бік.

Чоловік вмить вихопив праву руку з кишені і виставив її наперед: в руці блиснув на сонці револьвер.

Серед гурту пройшло шепотіння, а стражник раптом потягнув поводи до себе й закричав:

— Ану, стрельни! Ану, стрельни тільки!

Чужий же чоловік дрижачою лівою рукою потер лоба, потім, повернувшись до людей, з болючим непорозумінням повів по них очима й закричав:

— Та не може, не може ж цього буть! Як ви можете не вірить мені? Чим же доказать вам?.. Глядіть!

Він підніс руку з револьвером до виска, вона злегка здригнулась, і револьвер блискав. В гурті хтось ойкнув.

— Глядіть: на ваших очах я прострілю собі голову, щоб ви повірили мені. Тоді повірите? Повірите, що не ворог я вам?

— Брешеш, не застрелишся! Бий його, студента!

— Не застрелюсь? — хрипко крикнув чоловік, і лице йому враз стало блідо-синім.

— Ви хочете, щоб я доказав вам? Хочете? Правда?

Стражники про щось шепотіли між собою. Чоловік безсило пустив руку і, важко дихаючи, поширеними, божевільно-напруженими очима водив по гурту.

— Та що ви його слухаєте! — раптом стрепенувся дід.— Жили йому вимотать… Жили йому!!!

— Стражникам його! Бреше! Розжалобить хоче!.. Бери його!

І всі заворушились, але зараз же знов закам’яніли: чоловік підніс руку до виска. Підніс і зупинився.

— Брешу? — хриплим шепотом промовив він.—Брешу?

І раптом очі йому стали дикими, круглими, рука задрижала, потім застигла коло виска, здригнувся револьвер, і вмить вибухнув вистріл. Чоловік криво хитнув головою і сторчка упав лицем униз.

Люди закам’яніли. Потім схаменулись, з жахом кинулись до чоловіка: нахилялись до нього, пили очима його кров, що мішалась з водою й брудом землі, одхилялись і стурбовані говорили, дивились в очі один одному і знову звертали свої очі на чужого чоловіка. А від його, від крові цього чужого чоловіка, від задубілих рук його ішло їм в душі гострим туманом те, чого він ждав від їх: вони вже вірили йому.

Від чоловіка підвівся й стражник.

—Помер,— з жалем хитнув він головою.— Ну, щастя його!

Серед людей пройшла похмура тиша.

— Тобі б такого щастя! — глухо кинув хтось іззаду.

 

— Голубчику наш!..— схлипнуло з другого боку.— Занапастили чоловіка!

Небо було ясне, тихе, велично-спокійне; а серед пожарища в бруді над трупом стояли люди з темними, хмурими лицями, з понуро-злісними поглядами.

— Я тобі покажу там,— зазирнув через голови стражник.— Ану, вийди сюди!

Люди заворушились — між ними пролазила наперед сива голова діда.

— Де вони? Де? — гострим, скляним, божевільним поглядом шукали дідові очі.— Давай їх сюди!! Це? — зупинився він на стражникові, простягнувши жовті кістляві руки, став насуватись на нього.

— Одійди, діду!..— стурбовано промовив, одсовуючись назад, стражник.

— Це вони? — рівно, не звертаючи на слова його уваги, сунувся дід, і пальці його скручувались і тяглись до стражника.

— Діду! — крикнув стражник: — Одійди, кажу!

— Це вони?! — скрикнув дід і скажено, дико стрибнув на стражника, впився йому в шию руками і, хитаючи головою, захрипів.

Стражник з жахом пручався, одбивався, а пручання це запалювало людям очі диким, лютим гнівом.

— Ага!.. Так його!.. Дай йому щастя того!.. Над гуртом збитих докупи людей стояв крик і рев. А по вулиці тікали інші два стражники, топчучи кіньми дітей,

клунки. І навздогін їм нісся крик.

З неба ж, широковеличного, ясного та чистого, радісно дивилось на них сонце і сміялось.

 

 

Легені

 

 

Без їжі та води людина може прожити кілька днів або тижнів. А без повітря? Кілька хвилин.

Навіщо людині повітря? Виявляється, воно живить кров. Легені можна назвати їдальнею для крові. Вдихаючи повітря, ми відбираємо з нього необхідний для організму життєдайний  газ – кисень.

Легені містяться у грудній порожнині і схожі на два пташині крила.

Вони складаються з крихітних пухирців – альвеол. У дорослої людини налічується близько 300 мільйонів таких пухирців. Оболонки альвеол вкриті густою мережею тонесеньких кровоносних судин, які у п’ятдесят разів тонші за волосинку. Цими судинами проходить кров, кисень та вуглекислота.

Коли ми вдихаємо повітря, легені розширюються і кисень наповнює альвеоли. Кров миттю пробігає через альвеоли, вбирає кисень, після чого розносить його по всьому тілу. Натомість кров залишає альвеолам відпрацьований газ – вуглекислоту. Наші груди опускаються, а діафрагма піднімається. Легені стискуються, повітря, тепер насичене вуглекислотою, біжить назад бронхами і трахеєю в дихальне горло, і ми його видихаємо.

Якби легені помпували не повітря, а воду, то тільки за одну ніч підняли б на висоту другого поверху півтонни води. Для забезпечення легенів свіжим повітрям слід постійно провітрювати житлові та навчальні приміщення. Відомо, що у відносному спокої людина робить приблизно 16 дихальних рухів на хвилину. У приміщеннях, що провітрені погано, частота дихальних рухів зростає у два і більше разів.

(За І.П. Січовиком)

 

Словник до тексту

 

вдихати – to breathe in, вдыхать

вуглекислота – carbon dioxide, углекислота

грудна порожнина – chest cavity, грудная полость

доросла людина – adult person, взрослый

живити – to nourishes, питать

їдальня для крові – dining for blood, столовая для крови

кисень – oxygen, кислород

кров – blood, кровь

кровоносні судини – blood vessels, кровеносные сосуды

легені – lungs, легкие

миттю – instantly, мгновенно

наповнювати – to fill, наполнять

насичений – saturated, насыщенный

натомість – in return, взамен

оболонка – shell, оболочка

повітря – air, воздуха

помпувати – to pumped, помпировать

провітрювати – to ventilate, проветривать

пухирці – bubbles, пузырьки

розширюватися – to expend, расширяться

 

 

 

 

Наші зуби

У дорослих людей зубів повинно бути 32: 16 зверху і 16 знизу.

Зуби складаються з найтвердішої речовини, яка є в нашому організмі. Ця речовина набагато міцніша за кістки. Вона й повинна бути такою, адже ми по декілька разів на день пережовуємо їжу. Важко уявити, що зуб неоднорідний за своїм складом, але це так. Зовні він вкритий емаллю, твердою гладенькою й блискучою речовиною, під емаллю знаходиться дентин – основна речовина, з якої складається зуб. Дентин також дуже міцний і нагадує слонову кістку. Ще глибше розміщена пульпа – м’яка тканина, багата на кровоносні судини і нерви. Через судини в зуб потрапляють поживні речовини й мікроелементи.

Хоча зуб і має вигляд відшліфованого камінця, але він живий і потребує живлення. А завдяки нервам зуби досить чутливі.

В усіх зубів є корені, які глибоко входять у кістку щелепи. Ці корені закріплюють зуби, щоб вони не хиталися й не випадали. Кожен зуб розміщений у зубній комірці – спеціальному заглибленні в щелепі. У цю комірку входять корені. Основа зуба з усіх боків оточена яснами. Дуже важливо, щоб ясна завжди були здоровими і в них не проникала інфекція. Інфекція, що потрапила в ясна, може дістатися до зуба, навіть зруйнувати його. Незважаючи на те, що в зубів найміцніша тканина, користуватися ними потрібно бережливо. Абсолютно неприпустимо гризти зубами горіхи й льодяники, відкривати кришки на банках і пляшках, кусати ручки й олівці. Від цього на емалі зубів можуть утворитися тріщини. Навіть невидимі оком, ці тріщини – широкі ворота для мікробів, що руйнують зуби. Крім цього, під час надкушування твердого предмета зуб може зламатися. Шкідливий для них і так званий зубний камінь – жовтувато-коричнева кірка, що наростає на зубах. Цей камінь може пошкодити не лише зуби, а й кістку, яка їх оточує.

Щоб зуби були здоровими й гарними, потрібно не лінуватися чистити їх вранці й ввечері, прополіскувати рот після їди. Під час прополіскування видаляються часточки їжі, що застряли між зубами. Ці рештки – ідеальне середовище для мікробів. Потрібно раз і назавжди зрозуміти: зубний лікар – ваш друг. Не забувайте відвідувати його двічі на рік.

(З енциклопедії)

 

Словник до тексту

 

бережливо – economically, бережно

блискучий – brilliant, блестящий

випадати – fall, выпадать

відшліфований камінець – polished stone, отшлифованный камень

гладенький – smooth, гладкий

гризти – nibble, грызть

дентин – dentine, дентин

емаль – enamel, эмаль

заглиблення – hollow, углубление

закріплювати – fix, закреплять  

зруйнувати – destroy, разрушить  

зуби – teeth, зубы

зубна комірка – tooth cell, зубная ячейка

зубний камінь – tooth stone, зубной камень

інфекція – infection, инфекция  

кірка – crust, корка

кістки – bones, кости

корені – roots, корни  

кровоносні судини – blood vessels, кровеносные сосуды

кусати – bite, кусать

льодяники – lollipops, леденцы

м’яка тканина – soft tissue, мягкая ткань

мікроби – microbes, микробы

мікроелементи – microelements, микроэлементы

надкушування – biting, надкушування

неоднорідний – patchy, неоднородный

нерви – nerve, нервы  

організм – organism, организм  

основний – main, основной

пережовувати їжу – chew, пережевывать пищу

поживні речовини – nutrients, питательные вещества

пошкодити – hurt, повредить

прополіскувати – gargle, ополаскивать  

пульпа – pulp, пульпа

речовина – substance, вещество  

рот – mouth, рот

склад – consistence, состав

складатися – consist, состоять

слонова кістка – ivory, слоновая кость

тріщини – cracks, трещины

хитатися – get loose, шататься

чистити – brush, чистить

чутливий – sensitive, чувствительный

щелепа – jaw, челюсть

ясна – gum, ясна

 

 

 

Тестові завдання

 

1. Виберіть правильну антонімічну пару.

A.                  великий – більший;

B.                   холодний – мудрий;

C.                   легкий – дорогий;

D.                  теплий – тепліший;

E.                   високий – низький.

2. У якому рядку помилка у вживанні антонімів?

A.                  темна кімната – світла кімната;

B.                   важке завдання – легке завдання;

C.                   старша сестра – молодша сестра;

D.                  малий будинок – великий будинок;

E.                   гарячий чай – теплий чай.

3. У якому рядку помилка у вживанні антонімів?

A.                  сумний хлопець – веселий хлопець;

B.                   темна кімната – світла кімната;

C.                   малий будинок – великий будинок;

D.                  старе пальто – нове пальто;

E.                   старша сестра – найстарша сестра.

4. У якому рядку усі прикметники вищого ступеня порівняння?

A.                  швидший, веселіший, гарний;

B.                   тихіший, далекий, вузький;

C.                   легший, вищий, дужий;

D.                  менший, добрий, гірший;

E.                   дешевший, розумніший, більший.

5. Оберіть правильний варіант утворення вищого ступеня.

A.                  новий – новому;

B.                   хороший – хорошого;

C.                   гарний – гарячого;

D.                  красивий – красивому;

E.                   великий – більший.

6. Оберіть правильну антонімічну пару.

A.                  великий – хороший;

B.                   холодний – гарний;

C.                   світлий – важкий;

D.                  маленький – дорогий;

E.                   хороший – поганий.

7. Підберіть антонім до слова “холодний”.

A.                  темний;

B.                   важкий;

C.                   дорогий;

D.                  маленький;

E.                   гарячий.

8. Яке словосполучення правильне?

A.                  старший сестра;

B.                   цікаве книжка;

C.                   веселий дівчина;

D.                  велике вікно;

E.                   рідні батько.

9. У котрому рядку словосполучення у правильній формі?

A.                  наші батьки, темні вікна;

B.                   теплі море, наша гуртожиток;

C.                   тихим голос, всі студент;

D.                  його товариш, мої друг;

E.                   наше група, цікавий лекція.

10. Оберіть правильний варіант.

A.                  ВІН: новий викладач, великий стіл, осінній день;

B.                   ВОНА: літній день, старе місто, нова сумка;

C.                   ВОНО: коротке пальто, велике село, хороша думка;

D.                  ВОНИ: хороші друзі, молодші брати, старша сестра;

E.                   ВОНО: велике вікно, широке поле, важка сумка.

11. Підберіть антонім до слова “високий”.

A.             хороший;

B.              хворий;

C.              важкий;

D.             дорогий;

E.              низький.

12. Оберіть правильний варіант.

A.              ВІН: старий піджак, новий викладач, велика шафа;

B.              ВОНА: зимова пора, стара сумка, маленька машина;

C.              ВОНО: довге пальто, сумний хлопець, хороше слово;

D.              ВОНИ: сумна дівчина, молодші сестри, більша кімната;

E.               ВОНИ: вічна проблема, дорогі батьки, шановні cтуденти.