Профілактика захворювань серцево-судинної системи (ІХС,гіпертонічна хвороба, ревматизм).
Профілактика серцево-судинних захворювань
Всесвітня федерація серця стала ініціатором проведення в багатьох країнах світу акцій „Здорове серце”, які проводяться наприкінці вересня і покликані привернути увагу населення до методів профілактики серцево-судинних захворювань.
Провідною причиною серцево-судинних захворювань є артеріальна гіпертензія (АГ). В нещодавно проведеному широкомасштабному дослідженні PROGRESS (6 105 обстежених осіб) було підтверджено, що підвищений рівень артеріального тиску (АТ) безпосередньо обумовлює більше половини випадків смерті від інсульту та чверть випадків смерті від ішемічної хвороби серця.
Розповсюдженість АГ в усьому світі складає 20%, але в країнах колишнього Радянського Союзу, в тому числі в Україні, вона набула характеру епідемії. За даними досліджень, АГ відмічається у 30-40% населення. Небезпечні тенденції спостерігаються у дітей та підлітків. Не в повній мірі здійснювана диспансеризація населення сприяє пізньому зверненню за медичною допомогою.
Існує пряма залежність між ступінню підвищення АТ та ризиком розвитку серцево-судинних захворювань (нормальний рівень АТ менше 140/90 мм.рт.ст.). Проте навіть при невеликому підвищенні АТ (140-
Всесвітня Організація Охорони здоров’я визнала профілактичний напрямок основоположним принципом своєї діяльності. Здобуті наукові знання дозволяють попередити більшість захворювань. У ряді економічно розвинених країн здійснення широкомасштабних заходів, спрямованих на профілактику, ранню діагностику та лікування хворих з АГ з доведенням АТ до цільових позначок дозволило знизити розвиток інсульту на 40-50%, ішемічної хвороби серця – на 10-14%, а зміна способу життя, за підрахунками, дозволяє уникнути 80% випадків захворюваності ішемічноюхворобою серця та 90% випадків цукрового діабету ІІ типу – двоє з трьох хворих на діабет гинуть від серцевих захворювань.
Міністерство охорони здоров’я розробляє Національну програму “Попередження смертності та інвалідності населення внаслідок серцево-судинних та судинно-мозкових захворювань”.
Хвороби системи кровообігу в Україні є національною соціальною проблемою, для розв’язання якої необхідні державна підтримка, координація зусиль різних міністерств та органів виконавчої влади. Метою Національної програми “Попередження смертності та інвалідності населення внаслідок серцево-судинних та судинно-мозкових захворювань”, яка готується у МОЗ, і зниження захворюваності населення на серцево-судинні захворювання, судинні ураження мозку, смертності від їх ускладнень, а також підвищення тривалості і якості життя хворих на серцево-судинні захворювання.
На сьогодні серцево-судинні захворювання належать до найбільш складних і життєвозагрозливих в Україні. Так, у 2004 році зареєстровано понад 10 млн хворих на гіпертонічну хворобу, 7,6 млн. хворих – на ішемічну хворобу серця і майже 3 млн. осіб – з церебро-васкулярними захворюваннями. Щорічно лікувально-профілактичними закладами вперше виявляється близько 2 млн. хворих з цією патологією, з них кожний другий – працездатного віку. Смертність від хвороб системи кровообігу в Україні займає перше місце і у 2-4 рази вища, ніж у краінах ЄС та світу, причому в нашій країні вмирають від цих захворювань не тільки частіше, але й раніше.
Профілактика ССЗ – це завдання всього суспільства, а не лише медицини. Основні сили необхідно спрямувати на покращання мотивації населення стосовно збереження власного здоров’я.
Принципи профілактики і лікування ішемічної хвороби серця
Актуальність проблеми
Розвиток і перебіг ішемічної хвороби серця (ІХС) залежать від наявності таких факторів ризику: гіперхолестеринемія, паління, підвищення АТ, порушення обміну глюкози, надмірна маса тіла,малорухомий спосіб життя. У зв’язку з тим, що фактори ризику ІХС за своєю суттю є факторами ризику розвитку атеросклерозу, цілеспрямоване зменшення вираженості чи усунення їх позитивно впливає не тільки на перебіг і прогноз ІХС, алей на інші клінічні форми атеросклерозу периферійних судин (облітеруючий атеросклероз нижніх кінцівок та ін., цереброваскулярні захворювання, тощо). Аналіз показників загальної смертності населення України за 2000 р. свідчить,що 62% випадків припадає на смертність від хвороб системи кровообігу. Цей показник зумовлений в основному двома причинами – ІХС та цереброваскулярними захворюваннями, питома вага яких у структурі смертності від хворобсистеми кровообігу становила відповідно 64,5 та 25%. В Україні в 2000 р. тільки за зверненнями до лікаря (!) зареєстровано 5,9 млн. пацієнтів з ІХС, з яких особи зі стенокардією становлять 36%.Щороку під час звертань до лікувально-профілактичних закладів виявляють понад 500 000 пацієнтів з ІХС. Економічні збитки внаслідок тимчасової непрацездатності та передчасної смерті від ІХС, цереброваскулярних захворювань та артеріальної гіпертензії (АГ) у 2000 р. перевищили 2 млрд. гривень.Окрім того, певні економічні збитки для держави пов’язані з витратами на лікування та реабілітацію зазначеної категорії хворих. Кардіологи, терапевти та інші медичні працівники повиннi усвідомлювати потенційну користь профілактики коронарних ускладнень для всіх пацієнтів, надавати допомогу службам охорони здоров’я для зниження частоти розвитку серцево-судинних захворювань.
Профілактика ішемічної хвороби серця
Мета профілактики – зменшення ускладнень ІХС або інших клінічних форм атеросклерозу, частоти інвалідизації, передчасної смерті пацієнтів з клінічними симптомами ІХС та здорових осіб з високим ризиком виникнення ІХС. Виділяють первинну та вторинну профілактику ІХС та інших форм атеросклерозу.Первинна профілактика – це сукупність заходів, спрямованих на попередження дії факторів ризику,які призводять до виникнення клінічних симптомів захворювання. Метою первинної профілактики є попередження ІХС та її клінічних проявів: стенокардії, IM, порушень серцевого ритму та провідності, раптової коронарної смерті.
Вторинна профілактика – це заходи, спрямовані на зменшення ускладнень захворювання, покращання його клінічного перебігу та прогнозу. Такі заходи включають вплив на фактори ризику, медикаментозне чи хірургічне втручання.
Пріоритети профілактики
Незважаючи на те, що первинна профілактика спрямована на попередження захворювання, не применшуючи її значення слід наголосити, що на сьогодні профілактичні заходи та застосування лікарських засобівбільш ефективні у групі пацієнтів з уже існуючими клінічними ознаками атеросклерозу чи ІХС, тобто вторинна профілактика є ефективнішою, принаймні щодо попередження майбутніх серцево-судинних ускладнень і коронарної смерті.
Щодо проведення популяційної стратегії, яка передбачає здоровий спосіб життя, зменшення паління, здорове і збалансоване харчування, підвищення фізичної активності, контроль АТ, увага лікарів повиннабути зосереджена на пацієнтах з клінічними ознаками ІХС та іншими формами атеросклерозу, а також на особах з високим ризиком виникнення таких хвороб у майбутньому.
Пріоритетні групи населення
1. Пацієнти з діагностованою ІХС та з іншими клінічними формами атеросклерозу.Особам, які входять до групи найвищого ризику розвитку судинних подій, показані найбільш інтенсивні зміни способу життя і за необхідності лікарські засоби для корекції факторів ризику.
2. Здорові особи з високим ризиком виникнення ІХС та інших форм атеросклерозу,у яких спостерігається поєднання факторів ризику, таких як паління, підвищений АТ, гіперліпідемія, гіперглікемія, родинний анамнез щодо раннього виникнення ІХС, АГ або цукрового діабету (ЦД).
3. Близькі родичі пацієнтів, у яких в молодому віці виникла ІХС чи інші форми атеросклерозу.
4. Першій категорії пацієнтів проводять вторинну профілактику ІХС, другій та третій категорії осіб з підвищеним ризиком виникнення клінічних проявів атеросклерозу – первинну профілактику.
Вторинна профілактика
Вторинну профілактику слід проводити всім пацієнтам з установленим діагнозом ІХС та іншими клінічними формами атеросклерозу. Одним з найголовніших напрямків є модифікація факторів ризику.
Модифікація факторів ризику
Припинення паління. Паління є одним з найважливіших коригованих факторів ризику ІХС. Повна відмова від нього значно зменшує вираженість симптомів і покращує прогноз ІХС. Пацієнтам та всім членам їх сімей необхідно наполегливо рекомендувати відмовитися від паління.
Вибір раціонального харчування. Усі пацієнти повинні отримати професійні поради щодо вибору продуктів харчування. Лікар наголошує на важливості дієти для зменшення маси тіла, зниження АТ і рівня холестерину(ХС), контролю глікемії при ЦД.
Поради стосовно дієти:
1. Зменшити вживання жирів до рівня, при якому надходження енергії становить 30% або менше від загальної кількості енергії, насичених жирів – не більше ніж 30% від загальної кількості жирів,ХС – не більше ніж 300 мг/добу.
2. Досягти зменшення вживання насичених жирів шляхом їх часткової заміни моно- та поліненасиченими жирами, які містяться в овочах та продуктах моря.
3. Збільшити вживання свіжих фруктів, овочів та злаків.
4. Знизити загальну енергетичну цінність їжі за необхідності зменшення маси тіла.
5. При підвищенні АТ зменшити вживання солі (до 6 г/добу) та алкоголю.
Підвищення фізичної активності. Рекомендовані фізичні вправи залежать від тяжкостісимптомів та тренованості пацієнта. Попереднє фізичне тестування визначає рівень тренованості, за якого можливий початок фізичних навантажень. Рекомендують аеробні вправи (ходіння, плавання, велосипедні прогулянки) протягом 20-30 хв. 4-5 разів натиждень. Необхідно пояснити важливість фізичної активності для контролю маси тіла і модифікації інших факторів ризику.Фізична активність підвищує толерантність до фізичного навантаження, зменшує вираженість симптомів захворювання, сприяє зменшенню маси тіла, підвищенню рівня ХС ЛПВЩ, зниженню рівня ТГ і схильності до тромбоутворення.
Нормалізація маси тіла. У пацієнтів з надмірною масою тіла (індекс маси тіла понад 25 кг/м2) або з ожирінням (понад 30 кг/м2), особливо з центральним типом ожиріння, існує підвищений ризик ІХС.
Зменшення маси тіла сприяє зниженню АТ, рівня ХС та глюкози в крові. Корисним клінічним параметром оцінки маси тіла є об’єм талії: якщо він перевищує 94 см у чоловіків і 80 см у жінок, масу тіла необхідно зменшити.
Зниження АТ. У пацієнтів з ІХС цільовий рівень АТ повинен бути нижчим за 140/90 мм рт.ст.,а в деяких групах пацієнтів з ІХС (супутній ЦД) з високим ризиком серцево-судинних ускладнень – нижчим за 130/85 мм рт.ст. Якщо цього не вдається досягти зміною способу життя, слід застосувати медикаментозну терапію. У разі стенокардіїперевагу надають блокаторам b-адренорецепторів, а у разі їх поганої переносимості чи неефективності – блокаторам кальцієвих каналів тривалої дії. Після IM насамперед слід призначити блокатори b-адренорецепторів, оскільки ці препаратизнижують ризик виникнення повторного IM. Застосування інгібіторів АПФ доцільно у пацієнтів з наявністю систолічної дисфункції міокарда та гіпертрофії ЛШ.
Нормалізація ліпідемії. Цільовим рівнем ХС є стійка концентрація загального ХС нижче за 5 ммоль/л (192 мг/дл), ХС ЛПНЩ – нижче за 3 ммоль/л (115 мг/дл). Концентрації ХС ЛПВЩ та ТГ не використовують як критерії ефективностітерапії. Проте рівень ХС ЛПВЩ нижчий за 1 ммоль/л і ТГ вищий за 2 ммоль/л є маркером підвищеного коронарного ризику. Якщо протягом кількох місяців неможливо досягти цільового рівня загального ХС і ХС ЛПНЩ шляхом зміни способу життя,слід використовувати лікарські засоби. Перевагу надають інгібіторам ГМГ-КоА редуктази (статинам), оскільки вони сприяють зменшенню коронарної захворюваності і смертності пацієнтів з ІХС. Статини також здатні знижуватиризик інсульту у пацієнтів з ураженням коронарних артерій. У хворих з підвищеним рівнем ТГ і зниженим – ЛПВЩ доцільно використовувати фібрати останніх поколінь (фенофібрат, безафібрат), особливо за наявності супутнього ЦД 2-го типу.
Контроль глікемії. Хоча не доведено, що адекватний контроль рівня глюкози у крові дає можливість знизити ризик розвитку IM та раптової смерті у пацієнтів з ЦД та ІХС чи іншими проявами атеросклерозу, встановлено йогопозитивний вплив на перебіг та частоту виникнення захворювань дрібних судин та інших ускладнень ЦД. Адекватний контроль рівня глюкози при інсулінзалежному ЦД (ІЗЦД – 1-й тип) передбачає рівень глюкози натще 5,1-6,5 ммоль/л, після їди – 7,6-9,0ммоль/л, а також уникнення розвитку тяжкої гіпоглікемії. У більшості пацієнтів з ІНЦД (2-й тип) можливе безпечне досягнення самих нижчих показників, які притаманні особам без ЦД.
Психоемоційні фактори. Ці фактори є важливими у провокуванні симптомів захворювання, але, як правило, їх значення як фактора ризику лікарі і пацієнти переоцінюють. Діагноз ІХС може стати причиною підвищеної збудливості хворих. При цьому корисними можуть стати методи психологічної корекції, спрямовані на досягнення релаксації та контролю над стресом.
Невід’ємною частиною вторинної профілактики слід вважати медикаментозне лікування ІХС. Для зменшення вираженості загострень ІХС застосовують такі препарати:
- ацетилсаліцилова кислота (75-160 мг) або інші антитромбоцитарні препарати (тиклопідин 500 мг) – практично увсіх пацієнтів;
- блокатори b-адренорецепторів – особливо у пацієнтів, які перенесли IM;
- інгібітори АПФ – у пацієнтів із симптомами або ознаками серцевої недостатності (СН) в момент виникнення IM або зі стійкою систолічною дисфункцією ЛШ (фракція викиду менша за 40%), з ЦД;
· антикоагулянти після IM у деяких пацієнтів з підвищеним ризиком розвитку тромбоемболічних порушень, включаючи хворих з IM передньої стінки великого розміру, аневризмою або тромбом ЛШ, пароксизмальною тахікардією, хронічною СН або зазначеними в анамнезі тромбоемболічними порушеннями.
Вивчення анамнезу близьких родичів. Скринінг факторів ризику розвитку IM та раптової смерті слід здійснювати у родичів пацієнтів з передчасним виникненням ІХС: чоловіків віком до 55 років, жінок – до 65 років. Саме у таких пацієнтів спостерігається високий ризик виникнення ІХС.
Первинна профілактика
Проводиться в осіб з підвищеним ризиком виникнення ІХС та інших тяжких проявів атеросклерозу.
Абсолютний ризик виникнення ІХС та інших проявів атеросклерозу (нефатальний IM або коронарнасмерть) протягом наступних 10 років можна оцінити за допомогою карти ризику ІХС (див.карту), враховуючи стать, вік, паління, САТ та рівень загального ХС. Для цього необхідно знайти в карті ту клітину, яка відповідає вікові пацієнта,його статі, ставленню до паління, рівням САТ та ХС, та порівняти ії зі шкалою.
Наприклад, у чоловіка 40 років, який палить, із САТ 180 мм рт. ст. і рівнем ХС 300 мг/дл ризик розвитку ІХС на найближчі 10 років високий і дорівнює 20-40%. У той самий час у чоловіка 70 років, який непалить, з нормальним САТ (120 мм рт. ст.) і рівнем ХС менше 200 мг/дл, ризик розвитку ІХС нижчий і дорівнює 10-20%.Особам, у яких абсолютний ризик розвитку ІХС перевищує 20% протягом наступних 10 років, абопацієнтам віком 60 років, у яких ризик перевищуватиме 20%, і близьким родичам пацієнтів, у яких у молодому віці виникла ІХС чи інші форми атеросклерозу, рекомендують інтенсивну модифікацію факторів ризику, а також за необхідностізастосування лікарських засобів. Наявність ЦД, гіперліпідемії та обтяженої спадковості щодо ІХС також підвищують ризик виникнення ІХС.Зміна способу життя. Рекомендують відмову від паління, раціональне харчування,підвищенняфізичної активності. Поради щодо способу життя, які дають пацієнтам з ІХС, стосуються також осіб з груп високого ризику.
Нормалізація АТ. Результати клінічних досліджень щодо зниження АТ за допомогою різних препаратів свідчать, що ризик, асоційований з підвищенням АТ, можна істотно знизити, зокрема можливість виникнення інсульту,а також ІХС та СН. Цільовий рівень АТ при первинній профілактиці – постійно нижчий ніж 140/90 мм рт. ст. Для осіб молодого віку з ЦД і паренхіматозним захворюванням нирок цільовий рівень АТ може бути навіть нижчим за 130/85 мм рт.ст. Рішення про застосування у хворих з АГ препаратів залежить від абсолютного ризику ІХС, а також САТ іДАТ та ураження органів-мішеней. В осіб із стійким підвищенням САТ понад 180 мм рт. ст. або ДАТ понад 100 ммрт. ст. крім зміни способу життя необхідне медикаментозне лікування.При більш м’якому, але стійкому підвищенні АТ (САТ – до 140-159 мм рт. ст. і/або ДАТ – до 90-94 мм рт. ст.) також показана медикаментозна терапія, проте це залежить від наявності інших факторів ризику(абсолютний ризик виникнення ІХС понад 20% протягом наступних 10 років або понад 20% у пацієнтів віком 60 років), а також ураження органів-мішеней. Лікування, як правило, починають з призначення одного препарату, а за необхідностіпризначають два чи навіть три до досягнення цільового АТ. Доведено зниження серцево-судинної захворюваності і смертності шляхом застосування антигіпертензивної терапії на основі тіазидних діуретиків, блокаторів b-адренорецепторів, деяких блокаторів кальцієвих каналів (БКК) (верапаміл, пролонгований ніфедипін, амлодипін), інгібіторів АПФта блокаторів рецепторів до ангіотензину.
Вплив на рівень ліпідів у крові. Результати клінічних досліджень, присвячених модифікації рівня ліпідів у крові за допомогою дієтотерапії та застосування різних лікарських препаратів, свідчать, що ризиквиникнення ІХС, обумовлений підвищенням вмісту ХС, можна істотно знизити передусім шляхом зниження рівня ХС ЛПНЩ, а не завдяки властивостям, притаманним певному класу гіполіпідемічних засобів. Оскільки у пацієнтів з сімейноюгіперхолестеринемією існує високий ризик раннього виникнення ІХС, IM, завжди необхідно проводити медикаментозну терапію. Особам з високим (понад 20%) ризиком розвитку ІХС внаслідок поєднання факторів ризику, а також тим, у яких рівеньХС не знижується при використанні лише дієтотерапії, потрібне медикаментозне зниження рівня ліпідів у крові. Для них метою лікування є стійке зниження рівня ХС менше 5 ммоль/л (192 мг/дл), ХС ЛПНЩ – нижче 3 ммоль/л (115 мг/дл).Концентрація ХС ЛПВЩ нижче за 1 ммоль/л (38 мг/дл) і ТГ – понад 2 ммоль/л є маркером підвищеного ризику ІХС. На початку гіполіпідемічної терапії дозу препарату слід титрувати до досягнення цільового рівня ХС.Не в усіх осіб з груп високого ризику можна досягти цієї мети шляхом дотримання дієти або застосування гіполіпідемічних засобів у максимальних дозах – деяким потрібна комбінована терапія. В осіб з дуже високим рівнем ХС або ХС ЛПНЩ досягти цієї мети буває неможливо навіть у разі проведення терапії з використанням препаратів у високих дозах, однак лікування їх є необхідним, і його користь визначається ступенем зниження ХС. Для первинної профілактики застосовуютьчотири класи гіполіпідемічних препаратів (статини, фібрати, резини, ніацин). Ефективність та безпека застосування статинів у первинній профілактиці доведена більш переконливо
Контроль глікемії. У ході жодного великого дослідження не доведено вплив контролюрівня глікемії на ризик розвитку ІХС та інших проявів атеросклерозу у пацієнтів з ЦД. Контроль рівня глюкози позитивно впливає на перебіг і частоту виникнення діабетичного ураження дрібних судин та інших ускладнень ЦД, тому потрібнопрагнути досягнення цієї мети у всіх хворих на ЦД. При поєднанні різних факторів ризику загальний ризик розвиткуІХС у пацієнтів з ЦД значно вищий, ніж в осіб без ЦД. Тому особливо важливим є вирішення завдань щодо модифікації факторів ризику у пацієнтів з ЦД.
Застосування антитромбоцитарних засобів. Призначення ацетилсаліцилової кислоти всім пацієнтам з високим ризиком виникнення ІХС недоцільне. Ацетилсаліцилова кислота у низькій дозі (75 мг) сприяє зниженню ризику ІХС у хворих з коригованою АГ, у яких досягнуто чіткого контролю АТ.
Пріоритети попередження ішемічної хвороби серця та її ускладнень в Україні
1. Боротьба з палінням.
2. Боротьба з артеріальною гіпертензією (розроблена і затверджена національна програма).
3. Здійснення гіполіпідемічної терапії у всіх хворих, які перенесли IM, незалежно від рівня ХС.
4. Призначення інгібіторів АПФ пацієнтам з ІХС з ознаками СН, ЦД.
5. Рання госпіталізація хворих з IM і проведення тромболітичної терапії.
6. Раннє направлення хворих із стенокардією, які не перенесли IM, на ендоваскулярну та хірургічну реваскуляризацію.
На сьогодні актуальною проблемою здоров’я населення України залишаються хвороби системи кровообігу (ХСК). Їхпрофілактика та лікування включають у себе цілий комплекс чинників, які відіграють важливу роль у продовженні якісного життя людей. Вагомим фактором у профілактиці та лікуванні захворювань є збалансоване раціональне харчування, тоді як нераціональне — є визначальним фактором, що зумовлює розвиток надмірної маси тіла (НМТ), порушення ліпідного обміну і толерантності до вуглеводів, артеріальну гіпертензію (АГ) та інші функціональні порушення, які у свою чергу спричиняють ризик виникнення ішемічної хвороби серця (ІХС), інфаркту міокарда, аритмій тощо
Епідеміологічні дослідження Інституту кардіології ім. М.Д. Стражеска протягом останніх 20 років (метод “добового відтворення” з використанням муляжів продуктів і страв) показали, що реальне харчування українського населення працездатного віку характеризується:
— достатньою кількістю білків (11—13%), значну частину яких (69%) складають білки тваринного походження;
— надмірним вживанням жирів (45,8%), майже половина яких — тваринні;
— незбалансованістю жирних кислот у складі жирів: насичені жирні кислоти складають 48,3%, а поліненасичені — 12,8% від загальної енергетичної цінності;
— недостатньою кількістю вуглеводів (39,6% від загальної енергетичної цінності), значну частку яких складають прості (у середньому 88,4 г на добу);
— значним вмістом в раціонах холестерину (в середньому 519,8 мг на добу);
— недостатнім вмістом вітамінів А, С, РР (в середньому на 20%);
— недостатньою кількістю мінералів, особливо кальцію і магнію в раціонах харчування (нижче норми на 16 і 10% відповідно);
— порушеннями режиму харчування у 36,5% обстежених (2-х разове з високою енергоцінністю до 50—60% добової енергетичної цінності під час вечірнього прийому їжі).
Співвідношення білків, жирів та вуглеводів у фактичному харчуванні відрізняється від рекомендованого науково обгрунтованого
Виражена закономірність його порушень встановлена в групах осіб із гіперхолестеринемією, надмірною масою тіла, артеріальною гіпертензією, що свідчить про значимість у виникненні факторів ризику ХСК
Анкетування неорганізованої популяції чоловіків та жінок у віці 20—59 років (1106 осіб), дало цікаві, але суперечливі та не очікувані результати . Основним висновком аналізу анкет є те, що населення надає недостатньо серйозного значення питанням раціонального харчування, а на деякі запитання взагалі не може дати відповідь у зв’язку з неосвіченістю. Виявилося, що 10% населення ніколи не вимірювали і не знають масу свого тіла, 34% вимірюють 1 раз на рік і рідше. Майже половина (44,5%) не можуть дати реальну оцінку своєму харчуванню (енергетична цінність і якість). Кожен третій (32,7%) харчується нерегулярно, у кожного четвертого пацієнта одно-дворазове харчування; 4 рази на день харчуються лише 5% анкетованих; останній прийом їжі за 1—2 години до сну спостерігається у 61,2% осіб. Разом з тим, 36,2% дотримуються певних дієт, із них половина (44—55%) для зменшення маси тіла, і тільки 5,9% — використовують низькохолестеринову дієту. Рекомендації медичних працівників відносно зменшення маси тіла отримують тільки 9,3% пацієнтів; щодо обмеження в харчовому раціоні кухонної солі — лише 10,9% осіб; стосовно вживання жирів — 11,6%, а відносно алкогольних напоїв — 3%. Серед порадників із питань здорового способу життя медичні працівники займають лише третю сходинку (16,8%) після членів сім’ї (45,7%) та друзів (27,3%).
Принципи сучасної дієтології повинні грунтуватися на впровадженні міжнародно визнаних рекомендацій з урахуванням особливостей культури і традицій харчування населення.
В оптимальному варіанті харчування забезпечує організм енергією, основними нутрієнтами в їх відповідному кількісному співвідношенні. Воно повинно бути організоване з урахуванням виду трудової діяльності людини, віку і статі, конституції, способу життя, національних традицій, а також клімато-географічних умов проживання [5].
Культура харчування, спрямована на оздоровчу дієту, передбачає:
— співвідношення білків, жирів та вуглеводів;
— збільшення споживання складних вуглеводів (50—70% загальної енергетичної цінності їжі) та клітковини (27—40 г на добу), завдяки використанню овочів та фруктів (не менше 400 г);
— зменшення вживання цукру (до 10%, що еквівалентно 60 г на добу);
— зниження кількості вживаної солі (максимально 6 г на добу);
— обмеження до мінімуму алкоголю;
— прагнення знизити надмірну масу тіла.
Вибір продуктів значною мірою залежить від доступності та ціни, а також від традицій, релігійних та індивідуальних особливостей, віку і статі, освіти, стану здоров’я. Ці фактори щодо рекомендації харчування треба адаптувати до санітарної освіти, здорових звичок серед молоді, надавати необхідну підтримку програмам навчання школярів.
Лікарі та медичні сестри первинної ланки охорони здоров’я повинні:
— знати особливості культури, традиції, способи кулінарної обробки;
— бути інформованими про доступність продуктів залежно від умов;
— бути обізнаними щодо вартості, не рекомендувати малодоступних;
— бути упевненими, що їхні поради пацієнти зрозуміли правильно;
— намагатися тактовно змінювати звички, які склалися в харчуванні і глибоко вкоренилися в окремих родинах, особливо серед тих, хто має іншу культуру; бути завжди готовими дати відповідь на запитання;
— підтримувати позитивні риси у харчуванні;
— розповідати про шкідливість нездорових звичок у харчуванні;
— допомагати пацієнтам правильно вибрати раціон і подолати шкідливі для їх здоров’я звички;
— впливати на загальноприйняті помилкові концепції та поняття щодо здорових дієт (наприклад, не так смачно, модно, дорожче тощо);
— давати практичні і реальні пропозиції з урахуванням національних, релігійних, етнотрадиційних та економічних норм.
Рекомендувати їсти щодня овочі і фрукти, помірну кількість м’яса та молочних продуктів. Така дієтологічна модель має захисну для здоров’я дію і рекомендована ВООЗ.
Отже, раціоналізація харчування населення України та дієтологічні заходи профілактики дисліпопротеїдемії (ДЛП), артеріальної гіпертензії, надлишкової маси тіла дадуть можливість зменшити їх поширеність та позитивно вплинуть на епідеміологічну ситуацію щодо хвороб системи кровообігу. Результати досліджень визначили доцільність активізації інформованості населення про основні принципи раціонального харчування та негативні наслідки протилежного для здоров’я кожної людини та населення України в цілому.
