Профілактика захворювань тканин пародонта. Етіологічні та патогенетичні підходи до профілактики. Суспільні заходи профілактики захворювань пародонта.

Профілактика захворювань тканин пародонта. nЕтіологічні та патогенетичні підходи до профілактики. Суспільні заходи nпрофілактики захворювань пародонта.

Профілактика — це система організаційних і медичних nзаходів, направлених на забезпечення високого рівня здоров’я населення, nпопередження хвороб. Вона є основним напрямом охорони здоров’я. Як і загально nмедичні, профілактичні заходи захворювань пародонту нерозривно пов’язані з nпрофілактикою основних стоматологічних захворювань.

Профілактика nзахворювань пародонту є вельми складним завданням і є частиною стоматологічної nпрофілактики, направленої на оздоровлення організму в цілому. Вона є комплексом nзаходів, направлених на підвищення стійкості всього організму і тканин пародонту, nзокрема до дії несприятливих чинників і попередження виникнення несприятливої nситуації в порожнині рота.

Активними nпрофілактичними заходами є попередження розвитку осередків інфекції і nінтоксикації в дитячому організмі, забезпечення збалансованого харчування, nраціонального режиму, своєчасного оздоровлення порожнини рота. Їх можна, досить nумовно, підрозділити на

·       nмасові nсоціально-профілактичні заходи (державні),

·       nлікувально n– профілактичні заходи (спеціальні)

·       nіндивідуальні nпрофілактичні заходи.

Профілактика – система nсоціальних, гігієнічних і виховних заходів, спрямованих на попередження nзахворювань шляхом усунення причин та умов їх виникнення і розвитку, а також на nпідвищення стійкості організму до дії несприятливих факторів оточуючого nприродного, виробничого і побутового середовища, які здатні викликати nпатологічні зміни.

Профілактика хвороб пародонту буває:

I. За етапністю (ВООЗ, 1980):

1) первинна n(переважно соціальна);

2) вторинна n(соціально-медична);

3) третинна n(переважно медична);

II. За способом дії:

1) ендогенна n(загальна);

2) екзогенна n(місцева).

Профілактичні заходи умовно поділяються:

1) масові соцільно-профілактичні (державні);

2) nлікарсько-профілактичні (спеціальні);

3) індивідуальні nпрофілактичні.

Методи профілактики поділяються на три групи:

1) комунальні;

2) групові;

3) індивідуальні.

Незалежно від виду профілактики, обов’язковими елементами nпрофілактичних програм повинні бути санітарно-просвітна робота і гігієнічне nнавчання.

Масові соціально-профілактичні заходи

Масові nсоціально-профілактичні заходи проводяться в nосновному державою, органами охорони здоров’я, деякими професійними nгромадськими організаціями і, нарешті, окремими особами. Ці заходи умовно nзведені в одну групу тому, що вони носять в основному загальнооздоровчий nхарактер.

До них відносяться:

1) nрегуляція життя і харчування вагітних жінок;

2) nсанація порожнини рота вагітних;

3) nліквідація захворювань внутрішніх органів;

4) nгрудне вигодовування дитини;

5) nзбалансоване харчування дитини з урахуванням його віку;

6) nборотьба з інфекційними і іншими дитячими хворобами;

7) nраціональний режим праці і відпочинку дітей;

8) nпланова систематична санація порожнини рота в організованих колективах;

9) протикаріозні профілактичні заходи (фторування води і інші nмасові заходи).

Форми проведення подібної колективної профілактики можуть бути різними, nїї здійснюють як в дитячих садках, школах і інших організованих колективах, так nі шляхом активної санітарно – освітньої роботи.

 

Активна санітарно-освітня робота повинна проводитися стоматологами в nжіночих консультаціях на базі «Школи матерів ». У програму занять раціонально nвключати відомості про зуби і пародонт і їх значення для організму, особливості nрозвитку захворювань порожнини рота у вагітних, правила догляду за порожниною nрота в період вагітності, впливові вагітності на зубо – щелепний апарат матері, nвпливі здоров’я матері, здорового способу її життя і раціонального харчування nна формування зубів у дитини і ін.

Лікувально – профілактичні заходи

Лікувально n- профілактичні заходи проводяться лікарями-стоматологами в порожнині рота. Зазвичай під ними розуміють:

1) санація порожнини рота;

2) видалення зубних відкладень;

3) лікування аномалій положення окремих зубів і аномалій прикусу;

4) лікування запальних захворювань ясен і слизової оболонки порожнини nрота;

5) місцеве застосування протикаріозних засобів;

6) бережні методи лікування стоматологічних захворювань.

Індивідуальні профілактичні заходи здійснюються безпосередньо кожною людиною. n

Основним індивідуальним профілактичним заходом є раціональна гігієна nпорожнини рота, яка має свої особливості при профілактиці карієсу, захворювань nпародонту і слизової оболонки порожнини рота, індивідуальна профілактика nпризначається лікарем і може включати, наприклад: індивідуальний підбір засобів nгігієни, лікувально – профілактичних препаратів, використання харчових добавок nта ін.

Первинна профілактика — це комплекс заходів, nякі попереджають виникнення і розвиток захворювань пародонту. Він направлений nна усунення чинників, що викликають захворювання пародонту. Цей комплекс nпередбачає:

– профілактику загальних nзахворювань, усунення шкідливих звичок (чинники ризику);

– гігієнічне виховання nнаселення (навчання догляду за порожниною рота);

– реалізацію програми nраціонального харчування (нормалізація кількісного і якісного складу живильних nречовин, вітамінів, макро- і мікроелементів в раціоні харчування;

– регулярне (2—3 рази на nрік) проведення лікарем-стоматологом таких лікувально-профілактичних заходів, nяк контроль за гігієнічним станом порожнини рота, повноцінне лікування карієсу nі його ускладнень, видалення зубних відкладень, вибіркове пришліфовування зубів n(нормалізація оклюзії), своєчасне лікування запальних змін в тканинах nмаргінального пародонту, своєчасне виявлення і раціональне ортопедичне nлікування аномалій і дефектів зубних рядів, ліквідація аномалій будови і nрозміщення м’яких тканин і органів порожнини рота.

Вторинна профілактика — лікування ранніх nпроявів патологічних змін зубів і тканин пародонту з метою попередження їх nпрогресування. Основним методом її є планова санація порожнини рота з nвикористанням комплексної терапевтичної, хірургічної і ортопедичної n(ортодонтичної) терапії, фізичних методів для забезпечення повноцінної функції nзубів, пародонту і зубо – щелепної системи в цілому.

Складові nкомпоненти вторинної профілактики:

а) повноцінний гігієнічний догляд за порожниною рота,контроль за nчищенням

зубів із застосуванням індикаторних речовин;

б) виключення травматичних факторів, санація зубних рядів,ортодонтичне nлікування;

в) застосування ремінералізуючих і фторвмісних nзасобів для попередження і розвитку

карієсу зубів і ущільнення структури альвеолярного відростка;

г) рентгенологічний контроль, який дозволяє виявити характер та nінтенсивність деструктивних процесів у кістковій тканині альвеолярних nвідростків;

д) за необхідності – хірургічне лікування пародонтиту.

Третинна профілактика включає весь комплекс nтерапевтичних, хірургічних і ортодонтичних заходів, направлених на припинення nпатологічного процесу, попередження ускладнень, відновлення функції жувального nапарату.

Для цього регулярно nздійснюються повторні огляди і протирецидивні заходи. nВсі види профілактики тісно пов’язані між собою, а первинна і вторинна nпрофілактика можуть розглядатись як дві стадії єдиного профілактичного процесу n(Мельниченко Е.М., 1990).

Ендогенна (загальна) профілактика забезпечує надходження в організм nдостатньої кількості макро – та мікроелементів з їжею nчи медикаментами. Велике значення має збалансоване харчування, яке відповідає nвіку людини.

Екзогенна (місцева) профілактика передбачає вплив різноманітних засобів nбезпосередньо на тверді тканини зуба і кісткову тканину альвеолярних відростків nщелеп та інших тканин пародонту з метою підвищення стійкості їх до nнесприятливих карієсогенних та пародонтопатогенних nчинників.

До заходів загальної дії на організм належать: раціональний режим праці nі відпочинку, дозоване фізичне навантаження, перебування на свіжому повітрі, nусунення загальних захворювань, оздоровчі процедури, попередження nсерцево-судинних хвороб (зокрема атеросклерозу), хороший мікроклімат у сім’ї та nна роботі, здоровий спосіб життя.

Комплекс профілактичних заходів є складним. Він залежить від конкретних nумов (віку, загального стану хворого, характеру ураження тканин зубів і nпародонту, кліматичних умов, національних традицій, звичаїв і т.д. (Кодола nМ.А., 1987).

Для попередження хвороб пародонту використовують різноманітні методи і nзасоби, спрямовані перш за все на усунення причини і факторів ризику цієї nпатології.

Увага акцентується на (Мельниченко Е. М., 1995):

– раціональному харчуванні;

– застосуванні препаратів фтору;

– усуненні патологічної оклюзії та аномалій прикусу;

– аномалійній будові і розміщенні деяких м’яких тканин та органів nпорожнини рота;

– наявності системної патології і хвороб зубів;

– функціональному перевантаженню щелепно-лицевої ділянки;

– недостатній гігієні порожнини рота;

– генетичній схильності.

Первинна профілактика захворювань пародонту багато в чому подібна до nпрофілактики карієсу. Це стосується всіх форм профілактики, у тому числі nнеспецифічної ендогенної у вигляді кількісної і якісної корекції вмісту білків nу раціоні харчування.

Дефіцит білків у період розвитку дитини „ програмує” неповноцінну nструктуру кісткової тканини. Недостатність поживних речовин, макро- і nмікроелементів, вітамінів С, Е, Р тощо, які також мають неабиякий негативний nвплив на здоров’я тканин пародонту.

Як і для карієсу, основою медикаментозної ендогенної профілактики nхвороб пародонту є препарати фтору. Вони зміцнюють структуру кальцій органічних nкомплексів у твердих тканинах зуба і в кістковій тканині альвеолярних nвідростків щелеп.

Нормалізація фосфорно-кальцієвого обміну є також сприятливим фактором nдля правильного білкового обміну в тканинах. У зв’язку із хімічною nспорідненістю фтор і кальцій активно зв’язуються, утворюючи важко дисоційовані сполуки (фторапатит nі фторид кальцію). Доведена позитивна дія фтору на кісткову тканину в умовах як nхронічного запалення, так і при дистрофічно-запальних змінах.

Препарати фтору доцільно призначати у місцевостях з пониженим його nвмістом у питній воді. При цьому необхідно пам’ятати, що не рекомендується nодночасно призначати препарати фтору і кальцію (вводити їх в організм різним nшляхами або через певні часові інтервали між прийомами).

Профілактика різних форм гінгівіту і пародонтиту полягає також у nвиявленні та лікуванні патологій прикусу, що порушують фізіологічне nспіввідношення зубних рядів і зубів.

При ортодонтичних аномаліях (особливо при тісно розташуванні зубів, nглибокому прикусі) змінюється розподіл силових навантажень на зуб и та nальвеолярний відросток, що майже завжди призводить до уражень пародонту.

Вчасне і раціональне ортодонтичне лікування дефектів розташування та nзмикання зубів сприяє поліпшенню трофіки тканин, створює сприятливі nфізіологічні умови в порожнині рота для правильного формування щелепно-лицевого nапарату. Розвиток захворювань пародонту зумовлюють також неправильне прикріплення nтканин до кісткового скелету обличчя (аномалійне прикріплення вуздечок губ і nязика), наявність тяжів, мілкого присінку. У такому випадку для профілактики nпатологій пародонту необхідна оперативна корекція цих аномалій.

Для правильного росту і розвитку зубощелепової системи, оптимального nформування функцій жувального апарату велике значення має активне жування, nповноцінне і рівномірне навантаження на зубні ряди. Особливо необхідне достатнє nвживання твердої їжі, бо при цьому фізіологічне навантаження, яке передається nчерез

зуби на тканини nпародонту, стимулює в них обмін речовин, поліпшує мікроциркуляцію.

Тверда їжа, зокрема сирі овочі і фрукти. сухофрукти, тверді сири, не nлише сприяє механічному самоочищенню зубів, але й  стимулює слиновиділення, що теж поліпшує nгігієнічний стан порожнини рота.

Доцільно вживати сухе печиво, кислі продукти, пекучий червоний перець, nякі, стимулюючи слиновиділення, сприяють самоочищенню ротової порожнини. nНежирні (ще краще знежирені) сорти сиру через 5 хв. нейтралізують кислоти nсолодощів. При вживанні їжі треба дотримуватись деяких правил. Для прикладу nнаводимо розробку Г.І. Разумєєвої і співавт. (1987):

Десять правил nвживання їжі (текст адаптований для старших дошкільнят):

1. Вживати їжу так часто, як рекомендує лікар.

2. Гризти і жувати багато овочів і фруктів, не відмовлятись від nжорсткої їжі.

3. Знімати їжу з ложки губами, а не запихати її в рот.

4. Відкушувати їжу лише передніми зубами.

5. Пережовувати їжу лише кутніми зубами.

6. Ковтати їжу, коли вона добре розжована, і не запивати.

7. Закінчувати кожне вживання їжі твердими овочами і фруктами (морква, nяблуко, груша).

8. Після кожного вживання їжі полоскати рот водою (використовувати не nменше, як півсклянки).

9. Не їсти солодощів між вживанням їжі.

10. Їсти солодощі тільки один раз на тиждень (наприклад, у неділю) у nневеликій кількості, після чого сполоснути рот водою.

Багато не лише дітей, але й дорослих не виконують цих рекомендацій. nОсновні причини цього – незнання, а також „ жувальні лінощі” (нетренованість жувальних м’язів через тривале nнедовантаження), страх перед больовими відчуттями (при захворюваннях зубів і nпародонту) і відчуття дискомфорту (затримка грубих харчових залишків у nміжзубних проміжках при аномаліях положення зубів, виникненні трем і діастеми тощо). Не менш суттєві і побутові причини: співпадання часу вживання їжі із необхідністю поспішно йти nз дому вранці, перекуски „ на ходу” вдень, відволікання від жування nввечері (через перегляд телепрограм, читання).

Провідна роль в екзогенній профілактиці захворювань пародонту належить nіндивідуальній та професійній гігієні порожнини рота, що описані нами у nвідповідних розділах.

Як уже згадувалось, для профілактики захворювань пародонту велике nзначення має збалансоване харчування. Дієтотерапія належить також до загально зміцнюючої терапії. Їі призначає лікар-дієтолог, терапевт nабо гастроентеролог.

Необхідно пам’ятати, що переїдання, як і голодування, порушує обмін nречовин в організмі. Раціональне харчування передбачає правильне співвідношення nбілків, жирів, вуглеводів, вітамінів та мінеральних речовин. Наприклад, у nвіковій групі до 20 років частка рослинних жирів повинна складати не менше 10% nвід їх загальної кількості.

Необхідно подбати про достатнє надходження в організм мінеральних солей nі фосфатів (кальцію – д о 1,5 г на добу, фосфату – до 2,5 г на добу). їжа nповинна забезпечити і необхідне навантаження на жувальний апарат, тому nобов’язковим є включення в раціон сирих овочів, м’яса (див. вище). Необхідно nзменшити частку кондитерських виробів, солодощів.

Збалансоване харчування у віці 20-40 років передбачає збільшення частки nрослинної нерафінованої олії до 20-25% від загальної кількості жирів і nпродуктів, які мають ліпотропний ефект (овочі, nмолочні і морські продукти).

У режимі харчування у віці понад 40 років слід передбачити зниження nзагальної енергетичної цінності їжі до 2400 ккал. Кількість вуглеводів повинна nбути мінімальною, з підвищенням у раціоні частки кисломолочних страв.

Із продуктів харчування при пародонтиті можна призначати nсолодово-кукурудзяний екстракт – по 1 ст. ложці 2- З рази на день! Він містить nкомплекс мікроелементів (кобальт, нікель, золото, мідь, цинк), мінеральних nречовин (кальцій, магній, натрій, фтор та ін.), вітаміни, цінні білки, гормони, nферменти.

Високими живильними і лікувальними якостями володіє паста n”Океан”, продукт із креветок, який містить вдало збалансовані білки, nжири, мінеральні солі, БАР (незамінні амінокислоти, фосфатиди, вітаміни різних nгруп, макро- і мікроелементи).

В умовах підвищеного радіаційного впливу велику роль відіграють жири, nособливо рослинні, які містять поліненасичені жирні кислоти та антиоксиданти (лінолева, ліноленова та арахідонова кислоти). nРадіопротекторні продукти харчування включають: білки, амінокислоти – метіонін, nцистеїн, поліненасичені жирні кислоти, складні некрохмальні nвуглеводи, аскорбінову кислоту, тіамін, рибофлавін, ретинол, віт. Р, каротин, nмінеральні речовини (калій, кальцій, магній, фосфор, йод, селен, та ін.), білки n- носії сульфгідрильних груп. Вони виконують роль інактиваторів, nякі легко окислюються активними радикалами.

Метионін і цистеїн містяться в білку молока, яєць, nбобових, у вівсяних крупах, домашньому сирі, курятині, а найбільше їх – у nнасінні соняшника.

Потрібно збільшити в раціоні некрохмальні nвуглеводи, бо вони мають радіозахисні властивості (пектинові речовини, харчові nволокна, альгінати, полісахариди) і, навпаки, зменшити вживання чистих nвуглеводів (цукор, кондитерські вироби). Пектин зв’язує в травній системі nрадіоактивний стронцій, зменшуючи тим самим відкладання його в кістках скелету. nА цезій-137 зв’язують яблучний, буряковий і цитрусовий пектини. Найбільше nпектину містять: буряк, редиска, редька, абрикоси, айва, сливи, груші, nцитрусові.

Вітаміни мають вплив на підвищення опірності організму до опромінення, nтому щоденно треба вживати 2-3 яблука, свіжу зелень або кислу капусту, джем із nчорної смородини, відвар шипшини. Вітаміни групи В містять сірку і мають nрадіопротекторну дію. Дуже корисним є тіамін, рибофлавін, нікотинова кислота, їх nджерело – чорний хліб, молоко, яйця, риба, печінка, бобові, овочі молода nзелень.

Велика кількість мінеральних речовин у продуктах харчування має nрадіозахисну дію. Це – солі калію, кальцію магнію, фосфору, які містяться у nфруктах, картоплі, капусті, моркві, бурякові, куразі, родзинках, чорносливі, nчорній смородині.

Із круп найкорисніші вівсяна і гречана. Соя містить у 1,5 р. більше nбілків (до 52%), ніж їх є у м’ясі, рибі, яйцях. У сої високий вміст калію, nмагнію, селену, антиоксидантно подібної речовини – nлецитину , вітамінів, поліненасичених жирних. кислот, nякі не синтезуються в організмі (лінолева і nліноленова ), але входять до складу клітинних мембран сприяють виведенню nхолестерину. Корисні різні види горіхів, яких міститься багато повноцінних nбілків, велика кількості токоферолу.

У раціон харчування періодично слід включати БАД* (біологічно активні nдобавки), що дає можливість за допомогою певних концентратів мікро- та мікроелементів збалансувати хімічний склад nраціонів харчування і тим самим надавати їм певну біологічну спрямованість.

Нині у багатьох країнах світу виникла парадоксальна ситуація – на тлі nнадвиробництва продуктів харчування більшість з них мають настільки змінений nхімічний склад, що не лише не виконують свого призначення, а й часто загрожують nздоров’ю. Більшості сучасних продуктів харчування властиве істотне зменшення nвмісту необхідних для  організму nкомпонентів і водночас надмір техногенних домішок (Анохіна Г.А., 2003).

Крім того, внаслідок бурхливого розвитку промислових технологій, nтранспорту, побутової техніки енергетичні витрати сучасної людини, в тому числі nдітей і молоді, скоротилися до критичної позначки – тому й енергетична цінність nхарчування нашого сучасника не повинна перевищувати 2200-2800 ккал (рекомендації nфахівців). Однак, маючи раціон з енергетичною цінністю нижче 4000 ккал, дуже nскладно забезпечити організм солями кальцію, холіном, віт. А, Е, харчовими nволокнами й іншими компонентами.

До того ж в умовах гіподинамії для профілактики ожиріння, цукрового nдіабету й інших захворювань енергетичну цінність харчування варто знижувати за nрахунок обмежень вживання деяких продуктів, а це означає зменшення надходження nнезамінних компонентів, що містяться в цих продуктах.

Шкідливі звички (тютюнопаління, вживання алкоголю), nзловживання медикаментами також підвищують потребу людини в незамінних факторах nхарчування. Єдиний вихід – здоровий спосіб життя, раціональне харчування з nвикористанням натуральних продуктів, відмова від шкідливих звичок і корекція nхарчування за допомогою БАДів. Враховуючи об’єктивні nдані про конкретну людину (вік, стать, вид діяльності, умови виробництва, nнавіть пору року), генетичний фактор, ми можемо підвищити стійкість організму nдо негативного впливу цілої низки чинників завдяки вживанню  БАДів (Анохіна nГ.А., 2003; Карпенко П.О., 2003).

Отже, за допомогою звичайних продуктів харчування ми не в змозі досягти nоптимізації хімічного складу раціону харчування людини. Якщо білки, жири, nвуглеводи ще можемо збалансувати, то так звані „мінорні” nречовини – вітаміни, мінерали, флавоноїди та інші – nне піддаються балансуванню традиційними продуктами харчування. Незважаючи на nте, що вони мало енергетично насичені, ці речовини мають надзвичайну високу nбіологічну цінність. Компоненти, яких нам не вистачає, містяться у БАДах (Карпенко П.О., 2003).

 Згідно зі статтею І закону nУкраїни „ Про якість та безпеку харчових продуктів і продовольчої nсировини”, „ біологічно активні добавки – це речовини або їх суміші, що nвикористовуються для надання раціону харчування спеціальних лікувальних чи nлікувально-профілактичних властивостей” (Трахтернберг nІ., Гулич М, 2001).

БАДи можна назвати каталізаторами активації певних життєвих функції nорганізму. Їхня головна цінність полягає в тому, що вони виготовляються за nновітніми технологіями виключно із натуральної сировини, мають унікальний склад nі властивості (Тишко Л., 2003).

До складу БАДів входять незамінні компоненти nхарчування, а також біологічно активні речовини рослинного і тваринного nпоходження.

Із даних літератури відомо, що в Японії БАДи вживає понад 90% nнаселення, в США – до 50%, в Європі – 30-40%, в Росії – J 0%, а в Україні – nвсього 3-4%.

Усі БАДи поділяють на nдві великі групи: нутрицевтики та парафармацевтики n(Анохіна Г.А., 2003):

І. Нутрицевтики – це БАДи, що містять вітаміни, nмінерали, амінокислоти, жирні кислоти, фосфоліпіди, харчові волокна й інші nкомпоненти, призначені для корекції харчування. Їх основне призначення:

1. корекція харчування;

2. метаболічна терапія.

II. Парафармацевтики – це БАДи, що містяі біологічно активні речовини рослинного, тваринного, nмікробного синтезу, продукти бджільництва й інші компоненти, призначені для nпідвищення адаптаційних можливостей організму за несприятливих умов зовнішнього nсередовища, після перенесення інфекційних та інших захворювань, променевої чи nхіміотерапії, прийому антибіотиків, а також у разі порушень діяльності серцево -судинної, травної, nгормональної, імунної та інших систем.

За визначенням академіка І.М. Трахтенберга, „БАД-парафармацевтики – це біологічно активні добавки до nїжі, що застосовують для профілактики, допоміжної терапії і підтримки у nфізіологічних межах функціональної активності органів і систем”.

Парафармацевтики призначені для:

1. підвищення адаптаційних можливостей організму несприятливих умовах nзовнішнього середовища чи за наявності захворювань;

2. проведення метаболічної терапії у випадку хвороб, спричинених nпорушеним обміном речовин: ожиріння, цукрового діабету, гіперліпопротеїдемії nтощо;

3. нормалізації діяльності серцево-судинної, травної, нервової, ендокринної nта інших

систем та органів;

4. імуномодулюючої та імуностимулюючої nтерапії;

5. додаткової терапії у разі різних захворювань, у перед – і nпісляопераційний періоди, після променевої і хіміотерапії;

6. застосування з метою профілактики у групах підвищеного ризику чи для nпрофілактики рецидивів захворювання;

7. альтернативного лікування за непереносності nчи наявності побічної дії медикаментозної терапії при різних захворюваннях.

8. Парафармацевтики можна комбінувати з нутрицевтиками, медикаментозними препаратами, а також nвикористовувати як монотерапію.

Основні вимоги під nчас застосування БАДів (Анохіна Г.А.,2003):

Застосовуючи БАДи з метою профілактики, слід віддавати перевагу нутрицевтикам. При цьому враховувати, як харчується людина, nїї вік, фізичну активність. Краще приймати нутрицевтики тривалими курсами. nНаселенню України ліпше застосовувати нутрицевтики в зимово-весняний період, nколи збільшується частота гострих респіраторних захворювань, а у продуктах nзнижується вміст вітамінів. За наявності захворювань, а також для профілактики nпорушень обміну речовин у групах підвищеного ризику варто розробляти програми nзастосування БАДів, котрі охоплюють кілька етапів: nперіод загострення хвороби і стадію ремісії.

У період загострення захворювання БАДи комбінують з відповідними nмедикаментозними препаратами, а також використовують парафармацевтики, nзбільшують дозу нутрицевтиків. У період ремісії nхвороби, а також з метою профілактики використовують невеликі дози нутрицевтиків і парафармацевтиків, nвизначають найоптимальніші терміни їх прийому.

Хворим з невстановленим діагнозом БАДи можні nпризначати лише після всебічного обстеження і консультації відповідного nфахівця. Особливо обережно слід призначати БАДи вагітним, дітям, а також хворим nна важкі органічні захворювання. Обережно слід ставитися і до БАДів, що містять великі дози вітамінів і мінералів, а nтакож екстракти і порошки невідомих рослин.

Варто пам’ятати про те, що головним призначення» БАДів nє корекція харчування, профілактика захворювань і їх рецидивів. При цьому слід nдотримуватись основних принципів призначення БАДів n(Карпенко П.А., 2001):

1. Принцип етапності:

– основний – можливість і значення призначення їх на різних етапах nрозвитку захворювання;

– похідні – принцип адекватності, синдромальний nпринци, принцип оптимальності доз.

2. Принцип комбінування.

3. Біоритмологічний nпринцип (пора року, час доби). Наприклад, серцево-судинні БАДи діють nнайліпше у другій половині дня і ввечері.

Отже, які БАДи nзастосовуються у пародонтології. Представники цих засобів наведені у деяких nгрупах лікарських препаратів, а саме це:

1. Пробіотики, лізати живих мікробних nкультур, пребіотики.

2. Вітаміни та їх аналоги, макро- і мікроелементи.

3. Препарати, які сприяють регенерації кісткової тканини

(остеотропні).

4. Антиоксиданти, радіопротектори, гепатопротектори.

5. Адаптогени, коректори метаболічних порушень.

6. Імуномодулятори (імунокоректори).

7. Сорбенти і дезінтоксиканти.

МАСОВІ СОЦІАЛЬНО-ПРОФІЛАКТИЧНІ ЗАХОДИ

Захворювання пародонту, а також чинники, що створюють фон підвищеного nризику захворюваності, можуть формуватися ще в пренатальному періоді, коли nзакладаються основи для формування функціонально повноцінних тканин пародонту. nВади розвитку зубо – щелепної системи можуть виникати при різних порушеннях нормального nперебігу вагітності (гестоз, захворювання матері і ін.).

Тому своєчасно прийняті спеціальні заходи можуть запобігти розвитку nбагатьох уражень порожнини рота. На цьому етапі основні форми профілактичної nроботи полягають в активній санаційній і санітарно-освітній роботі стоматологів nв жіночих консультаціях, а також турботі про охорону здоров’я вагітної, nраціональному її харчуванні.

Здоров’я плоду, що розвивається, багато в чому визначається здоров’ям nматері. Виявлення і лікування наявних або виникаючих у неї захворювань є nосновним завданням охорони здоров’я в цей період. Численними дослідженнями nвстановлений тісний взаємозв’язок хвороб пародонту із захворюваннями травного nтракту, атеросклерозом, цукровим діабетом і ін. Звідси зрозуміло, що своєчасна діагностика nі раннє лікування захворювань внутрішніх органів створить необхідні передумови nдля формування здорових, стійких до різних захворювань тканин пародонту.

Найдієвішим методом їх попередження, раннього виявлення і лікування є nдиспансеризація. Для побудови повноцінних тканин плоду необхідне оптимальне nнадходження в організм матері комплексу різноманітних речовин. Це можливо nтільки при організації раціонального харчування, оскільки всі необхідні nречовини (білки, мінеральні солі і ін.) для побудови свого тіла плід забирає у nматеринського організму, іноді і в збиток матері.

Харчування вагітної жінки повинне бути не стільки багатим , скільки nповноцінним і  збалансованим за змістом nбілків, вуглеводів, жирів, мінеральних речовин і т.д. В порівнянні з оптимальним nраціоном здорової жінки кількість білків і мінеральних солей в дієті вагітної nповинна бути підвищена, а жирів — зменшено. Енергетична цінність їжі не повинна nперевищувати 8368—11 350 кдж (2000—2500 ккал).

Рекомендується підвищене вживання продуктів, що містять мінеральні nсолі, вітаміни і мікроелементи. На весь період вагітності строго забороняються nкава, міцний чай, куріння і алкогольні напої.

Дуже важливий для підтримки здоров’я вагітної раціональний режим праці nі відпочинку. Вагітним протипоказані важка фізична праця, робота в нічну зміну nі пов’язана з сильним струсом тіла. Не можна перевтомлюватися, щоб не викликати nпорушення сну і виснаження центральної нервової системи. Тривалість нічного сну nповинна бути не меншого 8—9 год.

Проте це не означає, що вагітній протипоказана фізична активність. nСкоріше, навпаки — необхідний активний фізичний режим: спеціальні фізичні nвправи, прогулянки на свіжому повітрі, помірні заняття фізкультурою.

Велике значення в підтримці здоров’я вагітною має стан порожнини рота. nХворі зуби можуть бути вогнищами хроніосепсису, таку nж дію надають запальні захворювання ясен, хвороби пародонту і слизистої nоболонки порожнини рота. Порожнина рота вагітної сприйнятливіша до виникнення nзахворювань, тому їх раннє виявлення і лікуванні має велике значення в nоздоровленні організму. Це ще важливо тому, що захворювання порожнини рота nможуть спровокувати виникнення гестозів, які можуть nвикликати порушення розвитку і мінералізації щелепних кісток і зубів плоду.

Раннє виявлення і своєчасне лікування захворювань внутрішніх органів і nсистем матері є заставою народження здорової дитини.

Грудне вигодовування грає провідну роль для розвитку дитини. Крім того nщо материнське молоко містить найбільш оптимальні живильні речовини, необхідні nдля зростання і розвитку дитини, грудне вигодовування сприятливо впливає на nрозвиток його щелеп, забезпечуючи правильну і повноцінну функцію смоктання. Це nсприяє активному розвитку м’язів щелепно-лицьової області, формуванню nповноцінних тканин пародонту.

Таким чином, для формування і розвитку всіх тканин пародонту (кістки nальвеолярного відростка, зуба, періодонта) важливе повноцінне харчування дитини nпершого року життя, що досягається тільки природним грудним вигодовуванням.

Надалі велике значення має збалансоване харчування дитини, яке nзабезпечує організм, що росте, необхідними живильними речовинами. В період nпрорізування зубів дуже важливий поступовий перехід до їжі, що вимагає nактивного жування. Функція жування закріплюється, якщо в раціон дитини щодня nвключається тверда їжа. Таке харчування забезпечує зростання і повноцінне nформування зубів і пародонту.

Якщо постійно дотримуватися такого режиму харчування, то активне nфункціональне навантаження, що виникає під час пережовування, сприяє хорошому nкровопостачанню тканин, підвищенню в них рівня обмінних процесів, що кінець nкінцем підвищує резистентність пародонту до дії пошкоджувальних nчинників.

Перенесені і наявні захворювання значно ослабляють організм дитини і nстворюють передумови для розвитку різних поразок в порожнині рота. Має значення nтривалість і тяжкість загального захворювання, його вплив на кісткові структури nщелеп. Це пояснюється тим, що в цей період відбувається формування і nмінералізація зубів, формування комплексу тканин пародонту, щелепних кісток. nКрім того, на ці процеси можуть несприятливо впливати і деякі медикаментозні nпрепарати.

У комплексі профілактичних заходів велике значення належить санації nпорожнини рота. При цьому поняття «санація» не повинне обмежуватися тільки nлікуванням карієсу і його ускладнень, а повинне включати видалення зруйнованих nзубів і їх коріння, зубних відкладень і комплексне лікування наявних nзахворювань пародонту, аномалій положення окремих зубів і прикусу і т.д.

При санації порожнини рота усуваються багато вогнищ хроніосепсису, nщо виключає можливість виникнення багатьох уражень внутрішніх органів. nПравильне проведення санації багато в чому залежить від комплексу nорганізаційних заходів, чому його і включають в масові соціально-профілактичні nзаходи.

ЛІКУВАЛЬНО – ПРОФІЛАКТИЧНІ ЗАХОДИ

Проводяться nбезпосередньо кожною окремою людиною. Перш за все це заходи, які можуть бути проведені nіндивідуально за призначенням лікаря (полоскання порожнини рота спеціальними nеліксирами, застосування спеціальних лікувально-профілактичних зубних паст, nлікувально-профілактичних препаратів,використання харчових добавок і ін.).

Основним індивідуальним профілактичним заходом є раціональна гігієна nпорожнини рота, що правильно проводиться.  Залежно від її цілей гігієна порожнини рота nмає особливості при профілактиці карієсу, захворювань пародонту і слизової nоболонки порожнини рота. При складанні плану лікування найперше звертається nувага на догляд за порожниною рота. Проте застерігаємо: навчити пацієнта всіх nприйомів можна відразу, та при цьому необхідно попередити, що якщо він зразу ж nпочне ретельно виконувати поради, то можна викликати загострення пародонтиту, nбо поки не усунуті місцеві подразники (особливо зубні відкладення), доти не nслід розпочинати інтенсивно чистити зуби чи пальцевий  самомасаж. Це ж стосується і nфізіотерапевтичного лікування, яке доцільно призначати після зняття зубних nвідкладень. Тому поки знімають зубні відкладення, пацієнт підбирає собі щітку, nзубну пасту, флоси і тоді опановує правила гігієни.

Гігієнічний nдогляд за порожниною рота як невід’ємна частина лікувально-профілактичних заходів nпри хворобах пародонту включає періодичне „професійне” nчищення зубів та індивідуальну гігієну. Навчання догляду за порожниною рота nпочинають із бесіди про правила гігієни. Спочатку роз’яснюють роль зубного nнальоту в розвитку гінгівіту і прогресуванні пародонтиту. Після цього пацієнтові nнеобхідно продемонструвати недостатність здійснення ним гігієнічних заходів за допомогою nбарвників. Мета цих дій – створення мотивації nдо співпраці з лікарем і виконання пацієнтів всіх рекомендацій.

Ці заходи направлені на підвищення стійкості тканин пародонту до дії nушкоджу вальних чинників і усунення різних подразнюючих чинників, наявних в nпорожнині рота. Їх проводять лікарі-стоматологи в стоматологічних установах, nшколах і ін. 

Каріозні ураження і помилки (дефекти) пломбування.

А — каріозних порожнин II класу;

Б — резорбція вершини альвеолярної перегородки. nРентгенограми

Найбільш повноцінне усунення всіх ушкоджувальних пародонт чинників досягається nпри проведенні планової систематичної санації порожнини рота nлікарем-стоматологом.

До місцевих чинників, що негативно діють на пародонт, можна віднести nмеханічні, фізичні і хімічні травми, а також біологічні пошкодження. Часто nзахворювання пародонту розвиваються після механічної травми — пошкодження ясен nпри необережному користуванні зубочисткою, зубними щітками, удари і вивихи nзубів, травми при стоматологічних втручаннях (бором, диском), під час їжі n(риб’ячими кістками і ін.).

З метою попередження таких nтравм необхідне навчання пацієнтів, особливо дітей, правильному користуванню nзубними щітками, зубочистками і іншими гігієнічними пристосуваннями; правильна nатравматична робота лікаря-стоматолога і ін.

Стоматологічні інструменти, які nнайбільш часто викликають травму пародонту

бори, гачки, диски, nкарборундові головки

Вже в дошкільний період після прорізування зубів потрібно навчати дітей nнавикам раціонального догляду за зубами і порожниною рота. Особливо це важливо nв період змінного прикусу, коли створюються сприятливі умови для посиленого nутворення нальоту, зубного каменя. Тому навчання дітей догляду за зубами є nважливим і істотним в профілактиці хвороб пародонту, оскільки саме з утворенням nзубного нальоту зв’язують високу частоту гінгівітів у дітей цього віку.

З 1,5 року – 2 років дитини слід вчити полоскати зуби водою після прийому nпищи, з 2 років — 2,5 року чистити зуби зубною щіткою. Спочатку дитині слід nпоказати, як треба тримати зубну щітку, які виконувати рухи. Потім, узявши руку nдитини, допомогти йому виконати ці рухи. Після закріплення у дитини навиків nщоденного чищення зубів (після сніданку і перед сном) і освоєння їм методики nчищення (напрям рухів, послідовність очищення окремих  поверхонь і груп зубів і т.д.) можна вирішити nвикористовувати зубні пасти або порошок. Допомогти у вибиранні цих засобів nповинен лікар. Необхідно пам’ятати, що при невмілому користувачі зубний порошок nможе потрапити в дихальні шляхи, тому дітям молодшого віку слід рекомендувати nзубні пасти.

Чистити зуби дитина старше 4—5 nроків винна не менше 2—3 хв, проводячи при цьому n200—250 рухів. При схильності до утворення нальоту за змістом зубів на nнеобхідному гігієнічному рівні повинні стежити батьки. Вони видаляють наліт nватними тампонами, турундами, зволоженим содовим nрозчином, протирають зуби після прийому їжі.  nСтупінь очищення зубів необхідно контролювати. При чергових оглядах nдитини стоматолог визначає індекс гігієни порожнини рота (по Федорову – nВолодкіній і ін.) і рекомендує батькам проводити nподібне визначення (фарбування зубів йодистим розчином) 1— 2 рази на місяць.

Особливу увагу слід приділяти дітям з 7—9 років в період змінного прикусу, nколи умови гігієни порожнини рота декілька погіршуються. За наявності зубо nщелепних аномалій, карієсу, запальних  nзахворювань пародонту необхідне індивідуальне навчання гігієні порожнини nрота з урахуванням особливостей ситуації, що склалася, сприяючої надмірному nутворенню зубного нальоту.

 Стоматолог nповинен показати дитині забарвлений наліт і навчити його очищати важкодоступні nділянки зубів. Дітей, що знаходяться на ортодонтичному лікуванні, навчають nправилам догляду за ортодонтичними апаратами: промивати їх після їжі струменем nводи з-під крана; 1—2 рази на день очищати за допомогою зубної щітки пастою або nпорошком. При носінні незнімних ортодонтичних апаратів доцільно призначити nзубні еліксири, що дезодорують і антимікробної дії.

В період ортодонтичного лікування рекомендують nчергувати зубні пасти з протикаріозними і nпротизапальними властивостями. Професійне чищення зубів здійснює лікуючий nлікар. Видаляти зубну бляшку, над- і під ясенні зубні відкладення необхідно nрегулярно 1 —2 рази на рік залежно від інтенсивності утворення зубного каменя. nТаке чищення передує всім іншим лікувальним маніпуляціям.

Навчання гігієні порожнини рота.

Стан гігієни nпорожнини рота у населення тісно пов’язаний з гігієнічним вихованням, в першу nчергу навчанням дітей. Лікар-стоматолог, виконуючи завдання по гігієнічному nвихованню, повинен пам’ятати про наступні основні положення.

1. Ефективною гігієна порожнини рота може бути лише у разі регулярного nчищення зубів, правильного вибору щітки, достатньої кількості рухів і положення nщітки, витрат часу на очищення поверхні зуба.

2. Навчання навикам і правилам догляду за порожниною рота входить в nобов’язок медичного персоналу.

3. Рівень гігієни порожнини рота і дотримання правил чищення зубів повинні nперіодично контролювати nмедичний персонал.

Навчання nдітей догляду за порожниною рота повинно починатися з раннього віку. З 1,5 року n- 2 років дітей учать полоскати рот водою, з 2 – 3 років – чистити зуби зубною nщіткою, з 4—5 років — застосовувати зубну пасту.

Навчати nмалюків необхідно в ігровій формі, доброзичливо, поступово. Головний мотив nнавчання — «проженемо черв’ячків». Учити дітей чищенню зубів слідує поетапно. nСпочатку треба навчити дитину тримати в руці щітку і на крупних іграшках nосвоїти вертикальні рухи. Починають чистити зуби з верхньої щелепи, потім nчистять вестибулярні поверхні фронтальних зубів рухами від ясен до краю зубів чистити nвестибулярну поверхню групи жувальних зубів зліва, потім справа.

Наступний nетап — навчання чищенню оклюзійної поверхні зубів зворотно-поступальними і nкруговими рухами. В останню чергу підмітаючими рухами очищають піднебінні і nязичні поверхні зубів. Форсувати навчання дітей раннього віку не слід, оскільки nпри цьому буде упущено якість.

До трьох років дитині необхідно прищепити бажання і виробивши вміння nщоденно чистити зуби: вранці перед сніданком, увечері після вечері перед nвідходом до сну. Бажано привчити дитину до чищення зубів і полоскання порожнини nрота після кожного прийому їжі.

Крім того, у дитини повинна бути закріплена послідовність маніпуляцій: мию nруки з милом, полощу рот водою, промиваю зубну щітку, видавлюю на щітку зубну nпасту, чищу зуби з усіх боків (по 10 рухів на кожній ділянці), полощу рот, мою nщітку, намилюю і ставлю її щетиною вгору в стаканчик.

У дітей n4-5 років і старше повинні бути вироблені навики догляду за порожниною рота, nправильна техніка, хороша якість. З цього віку слід проводити контрольоване nчищення зубів. Вона полягає у

·       визначенні гігієнічних індексів nдо і після чищення зубів (якість),

·       фіксації часу, витраченого на nчищення,

·       спостереженні за рухами під час nчищення зубів (техніка).

Неорганізованих nдітей (не охоплених стоматологічною диспансеризацією в організованих nколективах) навикам гігієни порожнини рота учать батьки або медичний персонал nкімнати гігієни порожнини рота в стоматологічній поліклініці (дитячій nконсультації). Стоматолог забезпечує їх відповідною пам’яткою в дитячій nконсультації, і перш ніж потрапити на прийом до стоматолога (за відсутності nзубного болю), дитина повинна відвідати кабінет гігієни.

Дітей, відвідуючих дитячі дошкільні установи, nдогляду за порожниною рота повинен навчати вихователь. Полоскання рота після nїжі, чищення зубів після сніданку або обіду визнані режимним моментом дитячої nдошкільної установи; діти повинні їх виконувати щодня під керівництвом nвихователів.

Раз на місяць вихователь проводить в групі контрольоване чищення зубів у nвигляді конкурсу «Найчистіші зуби», «Хто краще за всіх чистить зуби?» і т.п. nДля закріплення навиків в групах щорічно проводять уроки гігієни, нагадуючи nдітям правила чищення зубів.

Стоматолог nнавчає цій роботі персонал, контролює їх роботу; у відведений час для санації nпорожнини рота він визначає у дітей гігієнічний індекс, при необхідності nпроводить індивідуальне навчання, показові уроки гігієни порожнини рота (уроки nздоров’я в групах і ін.).

Стоматолог nдопомагає вихователям професійно оформити куточки гігієни порожнини рота в nкожній групі, інформаційний листок для батьків. У школах навчання дітей nпроводиться на спеціальних уроках гігієни, включених в загальний розклад:

·       Для дітей 1-х класів — 3 год в nнавчальному році,

·       2—3-х класів — 2 год,

·       4—10-х класів — 1 год.

Спочатку nрозповідають, краще в класі, про те, для чого, як і за допомогою яких засобів nтреба залицятися за порожниною рота, які продукти корисно вживати, щоб зуби nбули міцні і красиві. Необхідно продемонструвати стандартні методи чищення nзубів.

Для nнавчання гігієні порожнини рота зручно використовувати модель нижньої або nверхньої щелепи, поділену на сегменти. На моделі демонструють способи очищення nрізних груп зубів рухами, що скребуть, зворотно-поступальними, підмітаючими, nкруговими.

Навчання nдітей зручніше проводити в кімнаті (класі) гігієни і профілактики, яка є nприміщенням (або частина його), оснащеним раковинами, дзеркалами, набором nіндивідуальних засобів по відходу і контролю.

У nметодиці навчання гігієні порожнини рота необхідно звертати увагу на контроль nза якістю чищення зубів і корекцію індивідуальних навиків. З урахуванням nвікових психологічних особливостей на процедуру одночасно запрошують 7—10 учнів nпочаткових або 4—5 середніх класів.

Після nконтрольованого чищення зубів обов’язково слід провести оцінку якості очищення nі висловити ради і зауваження. Під час профілактичних оглядів і планової nсанації порожнини рота лікар-стоматолог визначає гігієнічний індекс, звертає nособливу увагу на дітей з каріозним процесом; якщо необхідно, призначає nіндивідуальний комплекс гігієнічних процедур.

У nздійсненні гігієнічного виховання що вчаться стоматологові сприяє педагоги nпочаткових класів, вчитель біології, завідувач учбовою частиною по виховній nроботі, медична сестра і вихователь школи, медична сестра стоматологічного nкабінету.

Навчання nчищенню зубів дітей старших вікових груп проводить в кімнаті гігієна в nполіклініках, учбових закладах, в процесі лікування хворих по тій, що nобертається.

Клас гігієни.

1 — шафи або полки для зберігання засобів nгігієни;

2 — санітарно-просвітницькі стенди;

3 — раковини;

4 — зеркала;

5 — столи і парти;

6 — екран

Хронічна механічна травма nзустрічається частіше, ніж гостра, і обумовлена різними чинниками: каріозні nураження і порушення принципів пломбування зубів; аномалії положення окремих nзубів і прикусу; помилки при проведенні ортодонтичного і ортопедичного nлікування;  нерівномірне жувальне nнавантаження на зуби; аномалії вуздечок язика, губ, плоский переддень порожнини nрота; ротове дихання.

Фізичні і хімічні травми nпародонту частіше пов’язані з неправильними діями лікаря при лікуванні nзахворювань твердих тканин зубів; у побуті ізольовано вони зустрічаються дуже nрідко.

До фізичної травми відноситься nелектротравма (діатермокоагуляція), пошкодження при дії низьких температур (кріодеструкція), променеве ураження (променева терапія).

Хімічні травми виникають при nнеправильному застосуванні миш’яковистої пасти, резорцин формалінової суміші, nкислот, сильних анестетиків і ін. До біологічних nчинників відносяться зубні відкладення, наявні в них мікроорганізми, їх токсини nі продукти життєдіяльності.

При огляді порожнини рота nпацієнта лікар повинен виявити і усунути наявні функціональні порушення, так nзвані парафункції. Їх виникнення можливе:

а) при порушенні функції nжування (вживання тільки м’якої їжі, ледаче жування, на одній стороні щелепи і nін.), — недостатнє навантаження на окремі ділянки або весь пародонт знижує nобмінні процеси, кровопостачання і трофіку тканин, сприяє накопиченню зубних nвідкладень і виникненню запальних процесів в пародонті;

б) при порушенні функції nдихання (ротове дихання) — спостерігаються сухість слизової оболонки порожнини nрота, киснева недостатність тканин пародонту, розвиваються зубо щелепні nаномалії;

в) при порушенні функції nковтання, парафункції мови — сприяють розвитку зубо nщелепних аномалій і паралельно захворюванням пародонту;

г) при порушенні функції nслиновиділення — приводить до накопичення зубних відкладень і реалізації їх nпатогенних властивостей.

Найраціональніше проведення nсанації в організованих колективах; за відсутності таких умов лікар-стоматолог nповинен не рідше за 1 раз на рік проводити профілактичний огляд і санувати nпорожнину рота. У комплекс санаційних заходів повинні бути включені виявлення і nлікування практично всіх захворювань порожнини рота.

Стан зубів значно впливає на nтканини пародонту, тому роль ранньої профілактики і лікування карієсу важко nпереоцінити. Причини виникнення папіліту, гінгівіту або локального пародонтиту nрізноманітні:

·       nгострі краї пришийкових каріозних порожнин;

·       nнависаючі краї nпломб; нерівності, шорсткості поверхні пломб, розташованих нижче за ясенний nкрай;

·       nпорушення принципів nформування контактних пунктів між пломбованими зубами;

·       nпломба, що підвищує nприкус, і ін.

Повинні бути виявлені і усунені nнезадовільні пломби, протези і ін.

Величезну несприятливу n(механічну, хімічну, токсичну, сенсибілізуючу і ін.) дію на тканини пародонту nнадають зубні відкладення.

Розміщення зубних відкладень.

1 — кутикула емалі,

2 — пелікула

 3 — зубний наліт

4 — мікробна бляшка

5 — зубний камінь

а, б, в — відкладення в збільшеному вигляді

Попередження патогенного впливу nна пародонт зубних відкладень досягається за рахунок наступних заходів: профілактики nутворення зубних відкладень, зниження їх патогенних властивостей, видалення nзубних відкладень.

Важливим є застосування nзасобів, що перешкоджають адсорбції нальоту на поверхні емалі (фториди, і ін.), пригнічують зростання матриксу nзубного нальоту (хлоргексидин і ін.), інгібують утворення зубного каменя (солі nцинку, похідні карбонових кислот і ін.). Ці засоби входять до складу зубних nпаст або застосовуються у вигляді полоскань.

Для ослаблення патогенних nвластивостей зубного нальоту використовуються антиметаболіти (фториди, антивітаміни ін.), які знижують швидкість освіти nмікроорганізмами кислот, ферментів, токсинів. Антиметаболіти включають до nскладу зубних паст, еліксирів. Повністю виключається негативний вплив зубних nвідкладень при їх регулярному видаленні.

Після попереднього nнавчання лікарем або його помічником (гігієністом) пацієнт сам повинен видалити nм’який наліт. Крім того, зубні відкладення обов’язково періодично видаляють в nумовах зуболікарського кабінету. Після видалення зубних відкладень лікар nповинен постаратися виявити і усунути можливі загальні порушення, що викликають nприскорене їх відкладення.

Об’єм nлікарсько-профілактичних заходів у конкретного пацієнта залежить від стану його nпорожнини рота, тобто проводяться вони власне для попередження виникнення nзахворювання пародонту (первинна профілактика) або вони проводяться на фоні вже nнаявного захворювання (вторинна профілактика). Зразковий комплекс nрекомендованих професійних гігієнічних заходів при первинній і вторинній nпрофілактиці захворювань пародонту приведений в таблицях.

У міру прорізування зубів у nдітей дуже важливим є попередження і лікування аномалій положення окремих зубів nі прикусу, які сприяють скупченню залишків їжі, мікроорганізмів, утворенню nзубних відкладень і виникненню запальних поразок пародонту.

Виражену ушкоджувальну дію на nтканині пародонту надають глибокий прикус, скупченість зубів. Захворювання nпародонту зазвичай посилюються виникаючими при цьому порушеннями функції зубів: nодні ділянки зубного ряду виявляються переобтяженими, інші недовантаженими.

В результаті можливе виникнення nнеадекватно направлених сил під час жування, що приводить до розвитку вузла nтравматичної оклюзії. На ділянках аномалій погіршуються умови самоочищення nзубів, посилюється патогенний вплив зубних відкладень.

 

У профілактиці аномалій nположення зубів велике значення має правильний акт смоктання, який формується nпри грудному вигодовуванні. Надалі необхідно стежити за своєчасним введенням в nраціон дитини твердої їжі, що вимагає активного жування, виявляти і усувати nшкідливі звички.

При ортопедичному або nортодонтичному лікуванні аномалій можливі травми пародонту нераціонально nсконструйованими апаратами і їх активними елементами (кламером, nдугою, пружинкою і ін.). Застосування великої сили при ортодонтичному лікуванні nпорушує кровообіг в пародонті, травмує переміщувані зуби.

Професійна гігієна порожнини рота в комплексі вторинної nпрофілактики захворювань пародонту

З метою раннього виявлення виникаючих nділянок перевантаження зубів доцільно проводити постійний контроль оклюзії у nдітей, особливо в критичні вікові періоди (4 року, 6—7 років, 12 років), а nтакож під час ортодонтичного і ортопедичного лікування.

Сприятливий ґрунт для nвиникнення аномалій створюють такі загальні захворювання, як, наприклад, рахіт, nдиспепсія, скарлатина і ін., тому стоматолог винен особливо уважно проводити nдиспансерне спостереження таких дітей. У разі виникнення аномалій важливе nсвоєчасне їх лікування із застосуванням міогімнастики nі, якщо необхідно, то і апаратного лікування.

Таким чином, в цей період nголовним змістом профілактичної роботи є усунення шкідливих чинників, що nпорушують зростання щелеп і формування зубних рядів.

Передумови для виникнення захворювань тканин пародонту nстворюють деякі анатомічні відхилення в розвитку порожнини рота — високе nприкріплення вуздечок губ і мови, плоский присінок порожнини рота і ін. Під час nїжі, розмови постійно наростають тягові сили і виникає натягнення тканин nпародонту в цих ділянках. Це приводить до порушення кровопостачання, трофіки nтканин пародонту в цих ділянках, відшаруванню ясен від зубів і виникненню nзапалення .

Запалення пародонту під впливом ортопедичних апаратів

Раннє оперативне лікування nтаких аномалій розвитку є дуже ефективним профілактичним заходом уражень nпародонту. Вуздечку язика зазвичай розтинають і формують в перші дні після nнародження дитини або через 5-6 років, якщо вона не порушує акту смоктання і nмови. Корекцію вуздечок губ проводять після прорізування постійних різців, а nплоского передстінку порожнини рота — після прорізування постійних нижніх nфронтальних зубів.

 Іноді причиною таких аномалій є диспропорція nзростання і розвитку між зубами і тканинами пародонту, з одного боку, і nвеличиною щелеп — з іншою. У таких випадках тканини пародонту формуються nнедостатньо, що надалі приводить до виникнення скупченості зубів і інших nаномалій.

Попередити такі патологічні nдиспропорції можна стимулюванням розвитку щелеп, альвеолярного відростка nміогімнастикою, масажем, а якщо необхідно — апаратним ортодонтичним лікуванням. nПопереджає виникнення хвороб пародонту повноцінне і щадне лікування захворювань nзубів і гострих запальних процесів в порожнині рота. Проте навіть видалення nподразнюючих чинників не може гарантувати, що надалі не виникнуть запальні nзахворювання ясен. Вони можуть розвинутися на тлі ряду загальних патологічних nзмін в організмі (захворювання крові, внутрішніх органів, ендокринні і ін.). nСвоєчасне лікування запальних захворювань пародонту не дозволить патологічному nпроцесу розповсюдитися в глиб його тканин. У комплексі лікування важливе місце nповинні займати фізіотерапевтичні методи (різні види масажу, гідропроцедури, nелектролікування і ін.). Розроблені спеціальні комплекси заходів для nмеханічного і температурного тренування пародонту і жувальних м’язів.

У домашніх умовах дуже nефективні масаж і аутомасаж ясен, ротовий душ або ротові зрошування. Для nполоскання порожнини рота рекомендуються відвари лікарських трав (залежно від nформи хвороби), лікувально – профілактичні пасти, що містять хвойні, nхлорофілові, вітамінні, сольові добавки і ін. Їх раціонально суміщати з nпальцевим масажем.

При nхронічному запаленні пародонту антисептичні полоскання, еліксири, nлікувально-профілактичні зубні пасти призначають з урахуванням стадії nзапалення. У початкових стадіях використовуються гігієнічні засоби, що nволодіють вираженою протизапальною, антисептичною дією. Надалі можна nрекомендувати зубні пасти, що містять сольові добавки і що володіють вираженою nосмотичною дією на слизисту оболонку рота. При інтенсивному утворенні зубних nвідкладень, високому індексі гігієни показані слаболужні полоскання. nЗастосовуються зубні пасти, що містять препарати, активно розчинювальні зубний nналіт або що перешкоджають його освіті.

При кровоточивості nясен, неприємному запаху з рота призначаються полоскання розчинами nантисептиків, які містять дублячі речовини в слабких концентраціях, препаратами nі еліксирами дії, що дезодорує. Чистити зуби краще пастами, що містять nхлорофіл, екстракти лікарських трав, вітаміни С і Р. При грибкових поразках nрекомендуються пасти, що володіють протигрибковою дією.

За наявності nнезнімних ортопедичних конструкцій для полоскання порожнини рота краще nкористуватися відварами шавлії, ромашки, еліксирами з антисептичними nвластивостями, сольовими зубними пастами, що дезодорують. Для очищення знімних nзубних протезів застосовуються спеціальні очищаючі засоби, рідини, пінисті nзубні пасти. Великий вплив на гігієнічний стан порожнини рота надає вживання nтвердих свіжих овочів і фруктів (морква, капуста, редиска, ріпа, яблука, груші nі ін.). В процесі жування посилюється слиновиділення, сприяюче самоочищенню nзубів від клейких залишків їжі, які піддаються бродінню і розпаду, беруть nучасть в утворенні зубного каменя, що травмує м’які тканини і що підтримує nзапальний процес. З цих позицій прийом їжі раціонально закінчувати свіжими nфруктами і овочами, а не борошняними і солодкими кондитерськими виробами.

Впровадження програм профілактики складається з наступних nетапів:

– попереднього планування програми:

– організаційних заходів щодо впровадження;

– вибору груп населення, серед яких впроваджуватиметься програма;

– оцінки потреби в персоналі і ресурсах.

Організатори nстоматологічної служби повинні спочатку скласти загальну схему всієї програми nпрофілактики, а потім деталізувати її.

Цей загальний план nгрунтується на результатах ситуативного аналізу стоматологічних проблем і nнаявних ресурсів. Підрахувавши реальні можливості, можна скласти детальний nплан.

Планування програм повинне nздійснюватися відповідно до національної політики держави в області охорони nздоров’я і освіти. За планування і впровадження програм профілактики nвідповідальні департаменти охорони здоров’я регіональних адміністрацій і nголовні стоматологи регіонів.

У завдання nстоматологічної служби повинні входити: організація впровадження програми nпрофілактики, забезпечення фінансування, навчання персоналу, перевірка nвпровадження, моніторинг (спостереження) і оцінка ефективності програми.

При виборі груп особлива nувага повинна бути приділена населенню з високим ризиком виникнення і розвитку nзахворювань: дітям, вагітним, робочим промислових підприємств і ін.

Серед дорослого nнаселення програми профілактики можуть здійснюватися стоматологічними службами nна базі лікувальних установ за місцем роботи, під час перебування в санаторіях nі стаціонарах.

У регіонах з nвеликою територією, де існують значні відмінності в інтенсивності і поширеності nстоматологічних захворювань, до груп ризику відноситься те населення, де nспостерігається найвищий рівень захворюваності.

Якщо неможливо nвпровадити програму серед всього дитячого населення, то необхідно nсконцентрувати увагу на дітях 6-7 років, як найбільш схильних до карієсу, nвідразу ж після прорізування у них перших постійних зубів.

Оцінка потреби в nперсоналі і ресурсах. Кількість і тип необхідного персоналу залежить від nпланованої програми профілактики. Існує зразковий розрахунок витрат часу для nкожного фахівця, що бере участь в програмі.

Оцінка ефективності nпрограми повинна бути передбачена на nетапі її планування і виконання.

Оцінка ефективності програми nповинна проводитися не раніше, ніж через 5 років і з врахуванням наступних nпринципів:

1) обстеженню на початку і в кінці програми підлягають nодні і ті ж вікові групи населення (наприклад, 12-річні діти);

2) при порівнянні результатів повинні nвикористовуватися адекватні контрольні групи;

3) обстеження повинне проводитися nвідкаліброваною командою фахівців;

4) повинні бути використані одні і ті ж індекси nдля епідеміологічного обстеження і

оцінки nефективності.

При профілактиці nокремих захворювань можливе проведення зіставлення результатів обстеження серед nдітей, як тих що брали участь в програмі, так і не отримуючих nпрофілактичних заходів, або з результатами обстеження дітей тієї ж вікової nгрупи, отриманими до початку впровадження.

Ефективність nстоматологічної освіти складається з кількісних, якісних показників і ступеня nзалучення людей у впровадження профілактичної стратегії.

Важливим показником, nякий характеризує ступінь зміни харчування в популяції після впровадження nпрограми профілактики, є зменшення кількості цукру, споживаного в рік на душу nнаселення.

Оцінка ефективності навчання гігієні визначається nдостатньо швидко і просто. Індикаторами є індекси зубного нальоту, які nвимірюються до і після проведення програми навчання гігієні порожнини рота.

Перша оцінка nпрограми гігієнічного навчання може бути проведена через 4-6 тижнів шляхом nпорівняння величин індексів зубного нальоту з початковими значеннями. Надалі nоцінку проводять з тими ж інтервалами, що і для програм профілактики карієсу. nДля оцінки ефективності гігієнічного виховання населення можна використовувати nі інші відомості:

1) кількість лекцій, буклетів і інших nінформаційних матеріалів, які надані населенню;

2) кількість осіб. залучених в програму навчання nгігієні порожнини рота на різних рівнях;

3) кількість зубних щіток, зубних паст і інших nзасобів гігієни, проданих в середньому одній людині в даному регіоні (за nвідомостями торгівлі);

4) тенденції динаміки стоматологічного здоров’я nу зв’язку з поліпшенням гігієни.

Ефективність nпрограм профілактики карієсу зубів в популяції оцінюється через 5, 10, 15, 20 nроків. При цьому порівнюють величину індексу КПУ в кожній ключовій віковій nгрупі з даними початкового огляду, проведеного в тих же вікових групах.

Якщо програму впроваджують серед обмеженого nконтингенту населення, то оцінку проводять частіше, порівнюючи динаміку nпоказників інтенсивності карієсу зубів (індексів КПУ і кп) nв профілактичних і контрольних групах. Ще одним показником, що свідчить про nефективність профілактики, є збільшення числа осіб, у яких карієс відсутній. nРозрізняють попередню, проміжну і остаточну оцінку ефективності програм nпрофілактики.

Попередня nі проміжна оцінка дозволяє при необхідності модифікувати програму для nдосягнення максимального профілактичного ефекту. Остаточна оцінка можлива nтільки після 5, 10 або більше років і повинна включати оцінку медичної і nекономічної ефективності програми. Поняття „ професійна гігієна порожнини nрота” складається із широкого кола заходів; це: бесіда про гігієну і nпрофілактику хвороб порожнини рота, навчання або корекція. Чищення зубів, nчищення зубів медичним працівником, зняття них видів набутого нальоту, крім пелікули (м’який зубний наліт, над’- nі під’ясенний зубний камінь, наліт курця, пігментні нальоти), шліфування пломб nі гострих країв зубів, обробка (у разі необхідності) дезодорантами, підбір nіндивідуальних засобів профілактики, зубних паст і щіток, рекомендації по nхарчуванню.

Видалення зубних відкладень – дуже nвідповідальний захід, який забезпечує високий профілактичний ефект, однак nбагато лікарів не надають великого значення цій процедурі, а часто і не nволодіють методами професійної гігієни порожнини рота.

Згідно із формулюванням Г.Н. Пахомова (1982), nпрофесійна гігієна порожнини рота складається з ряду послідовних заходів, які nлікар-стоматолог здійснює разом із пацієнтом

1. детальний огляд nпорожнини рота з реєстрацією відповідних якісних і кількісних

індексів:

a) карієсу (КПВ, КПВ+кп, кп);

b) гігієнічних (Гріна-Вермійона, Федорова-Володкіної, Сілнес- nЛоу тощо);

c) пародонтальних n(РМА, КПІ, CPITN);

2. проведення nсанітарно-просвітньої роботи (попередження і мотивація пацієнтів на nдовготривале лікування, роль дієти та збалансованого харчування, загартовування nта ін.);

3. індивідуальний nпідбір методів і засобів гігієни порожнини рота;

4. активне навчання nкористування ними;

5. спільне nпроведення чищення зубів з наступною корекцією її якості лікарем;

6. послідовне і nстаранне зняття зубних відкладень лікарем, у тому числі з малодоступних nповерхонь.

За рекомендаціями nГ.Н. Пахомова (1982), практично ці етапи здійснюються таким чином: спочатку nпацієнт відвідує лікаря чотири рази через 2-3 дні, потім інтервали між nвідвідуванням збільшуються до 14, 30, 60 днів залежно від стану ротової nпорожнини пацієнта і виконання ним комплексу і призначених заходів.

Під час першого відвідування здійснюється огляд, і реєстрація стану порожнини рота, демонстрація nпацієнту місць накопичення нальоту, індивідуальний підбір методів та засобів nгігієни порожнини рота.

На друге відвідування пацієнт приходить з новою зубною щіткою, яка надалі зберігається в nкабінеті. Проводиться навчання чищення зубів, користуванням зубочистками і nфлосами.

При третьому відвідуванні: після зафарбування нальоту пацієнт демонструє лікареві раціональні прийоми nгігієни. За! необхідності вносяться корективи.

При четвертому і наступних відвідуваннях (через 14, 30 і І 60 днів) здійснюються контроль гігієни і корекція. Під nчас ножного відвідування у разі необхідності знімаються зубні відкладення, nособливо з важкодоступних поверхонь зубів, до приведення порожнини рота в nідеальний гігієнічний стан, який пацієнт повинен сам підтримувати.

Методи зняття зубних відкладень

У комплексному nлікуванні хвороб пародонту велике значення має усунення місцевих подразнюючих nфакторів. Методи, якими здійснюється це, добре відображені схематично Курякіною II И., Кутеповою Т.Ф., n2000 .Впевнені, що видалення зубних відкладень є nнадзвичайно важливим етапом лікування захворювань тканин пародонту, тому nвважаємо доцільним викласти цю методику детально. Особливо важливим у місцевій nтерапії є на інструментальне лікування, тобто видалення зубних відкладень ( nпрофесійна гігієна ) , що підтверджено багатьма дослідженнями. А.І. Грудянов і nВ.Т. Масленніков (1991) становили, що найчастіше ефект індивідуального навчання nпацієнтів правилам догляду за порожниною рота зберігається короткочасно – в nосновному, до півтора місяця (дуже рідко до і трьох місяців).

Спостерігаючи nвпродовж восьми років пацієнтів із прогресуючими захворюваннями пародонту, S.B. nRamfjord et н і . ( 1 9 8 2 n) встановили , що якщо раз у три місяці їм і здійснювалась професійна гігієна, nто це компенсувало недостатню індивідуальну гігієну порожнини рота. Навіть nодноразове видалення під’ясенного каменю і полірування поверхні кореня у хворих nіз важким пародонтитом достовірно поліпшує клінічні параметри, індекс гігієни , nбляшки і Muller.H.P. und ander, 1986).

Професійне чищення nзубів включає видалення всіх твердих зубних відкладень зі всіх поверхонь зубів nі наступне полірування. Доведено, що вилучення під’ясенних nзубних відкладень суттєво зменшує та змінює якісний і кількісний склад nмікрофлори пародонтальної кишені на тривалий термін. Так, кількість рухомих nпаличкоподібних бактерій різко знижується впродовж тижня, кокової флори –трьох тижнів, а спірохети не висіваються із пародонтальної nкишені впродовж 7 днів лише після однократної професійної гігієни (Slots et. al., n1979; Rosenberg E. et. al., 1981).

Диспансеризація хворих із захворюваннями тканин nпародонта. Загальні

принципи. Документація. Оцінка ефективності nдиспансеризації.

Основою стоматологічної профілактики є диспансеризація дитячого nнаселення. Диспансеризація — це метод медичного обслуговування дітей, який включає nкомплексні оздоровчі, лікувальні і профілактичні заходи, направлені на nформування здорової, всесторонньо розвиненої дитини.

Диспансерне спостереження починається в пренатальний період — nспостереження за вагітними жінками і проведення відповідних лікувально – nпрофілактичних заходів. Після народження дитини постійне спостереження за ними nзабезпечують дільничні лікарі (включаючи стоматолога).

Науковим обґрунтуванням необхідності nобов’язкової диспансеризації дітей і підлітків із захворюваннями пародонту є:

1) висока поширеність хвороб пародонту у дітей і підлітків;

2) потенційна можливість розвитку дистрофічно-запальних змін пародонту, nзубів, що ведуть до передчасної втрати, у дорослих, яку створюють патологічні nзміни їх у дітей;

3) хронічний перебіг більшості запальних, дистрофічно-запальних nзахворювань пародонту, що вимагає тривалого активного спостереження;

4) взаємозв’язок багатьох захворювань пародонту з хронічними nзахворюваннями внутрішніх органів і систем організму, їх взаємне обтяжило;

5) взаємозв’язок запальних, а нерідко і дистрофічно-запальних змін nпародонту з аномаліями положення зубів, прикусу.

Диспансеризація дітей nз патологічними змінами пародонту складається з організаційних, лікувальних і nпрофілактичних заходів.

Основні організаційні завдання диспансеризації: активне виявлення nхворих із захворюваннями пародонту і осіб з підвищеним ризиком захворювання; nузяття на диспансерний облік, визначення груп дітей; участь лікарів основних і nдопоміжних спеціальностей в проведенні диспансеризації; визначення nвзаємозв’язку і спадкоємності в їх роботі; постановка завдання адміністрації nдитячих дошкільних установ, спеціальних дитячих установ; санітарно-освітня nробота.

Для здійснення диспансеризації найдоцільніше обслуговування дітей за nдільничний – територіальною ознакою. Центральною фігурою в організації nдиспансеризації дітей із захворюваннями пародонту повинен бути дільничний nпародонтолог, що працює в співпраці з дільничними дитячими стоматологами n(терапевтами, хірургами, ортодонтами і ін.), і лікарями суміжних спеціальностей n(педіатром, дитячими ревматологом, ендокринологом і ін.).

Диспансеризація nхворих із захворюваннями пародонту – невід’ємна частина профілактичного напряму nвсієї системи охорони здоров’я, конкретний метод його впровадження в практику nохорони здоров’я. Основні завдання диспансеризації: виявлення ранніх форм nзахворювання і чинників ризику; проведення комплексних nлікувально-профілактичних і соціально-гігієнічних заходів, що дозволяють nзберегти функцію зубо-щелепної системи; динамічне nспостереження.

Основною nорганізаційною формою обслуговування є дільничний і цеховий принципи.

Диспансеризації nпідлягають організовані контингенти населення, в першу чергу діти, підлітки, nдопризовники, студенти, робочі промислових підприємств і сільського господарства, nстаціонарні хворі з хронічними загально соматичними захворюваннями, інваліди і nучасники Великої Вітчизняної війни, вагітні, а також хворі, направлені іншими nфахівцями.

До цієї роботи nпривертають всіх лікарів стоматологічного профілю незалежно від місця роботи: nлікарня, здоров пункт, учбові заклади, стоматологічний кабінет лікувальної nустанови або спеціалізована стоматологічна поліклініка. Основний об’єм роботи nпо диспансеризації покладається на лікаря-пародонтолога. Найефективніше nдиспансеризація проводиться в тих лікувальних установах, в яких функціонують nпародонтологічні кабінети (відділення). Окрім лікувально-профілактичної роботи, nпародонтолог здійснює організаційно-методичну, лікувально – консультативну nдопомогу і контроль за диспансеризацією цієї групи хворих у всіх дільничних nлікарів.

Відбір на nдиспансерний облік проводиться під час профілактичних оглядів, планової nсанації, прийому хворих по зверненню. При цьому вирішуються наступні питання:

1) найбільш раннє nвиявлення чинників ризику у здорових людей;

2) діагностика nранніх, початкових форм захворювань пародонту;

3) планування і nпроведення комплексних лікувально-профілактичних заходів індивідуальне з

урахуванням форми nзахворювання, характеру течії і глибини ураження;

4) визначення лікарської nтактики, динамічного спостереження, рекомендації по реабілітації з призначенням nоптимальних повторних курсів терапії.

Із числа хворих на пародонтит диспансерному nспостереженню підлягають:

1. Діти у віці до n14 років.

2. Підлітки.

3. Допризивники.

4. Учні шкіл і nучилищ.

5. Студенти вузів і nтехнікумів.

6. Особи, пов’язані nіз професійними шкідливостями.

7. Вагітні.

8. Хворі, обтяжені nсоматичними і системними захворюваннями (шлунково-кишковими, серцево-судинними, nендокринними).

На диспансерний облік цих хворих беруть при nтаких хворобах пародонту

(Боровський Є.В. і співавт., 1998; Курякіна.Н.В., Кутепова Т.Ф., n2000):

1. Хворі на nхронічний гінгівіт та на пародонтит початкового і І ступенів важкості.

2. Хворі на nпародонтит і пародонтоз II ступеня важкості без вираженої вторинної адентії (до 50 років).

3. Хворі молодого nвіку (до ЗО років) з пародонтитом III ступеня.

4. Хворі з nідіопатичними захворюваннями не залежно від ступеня важкості (до 30 років).

5. Хворі із nгенералізованим пародонтитом III ступеня беруться на короткотерміновий nдиспансерний огляд (від 6 міс. до 1 року) з метою здійснення комплексного nлікування.

6. Із числа осіб, nщо мають підвищений ризик розвитку пародонтиту, беруть на облік:

7. Молодих осіб із патологією nприкусу й аномаліями розміщення зубів.

8. Тих, що мали nгострі запальні захворювання пародонту.

9. Вагітних.

10. Осіб, зв’язаних nіз професійними шкідливостями, що можуть призвести до nпародонтиту.

11. Підлітків nперіоду статевого дозрівання з порушеннями його і обтяженим загальним статусом.

12. Хворих із nзагальними захворюваннями (шлунково- кишковими, ендокринними та ін.), при яких nможливий розвиток пародонтиту.

На першому етапі диспансеризації здійснюють відбір хворих, які потребують nдиспансерного спостереження, оформляють документацію: заповнюють амбулаторну nкарту хворого і контрольну карту диспансерного спостереження (форма № 30) nскладають план лікування, епікризи за кожний календарний рік.

На другому етапі диспансерного спостереження:

1. Здійснюють nлікувально-профілактичні заходи.

2. Визначають nчергові терміни оглядів і повторних лікувально- nпрофілактичних заходів.

3. Здійснюють nсанітарну освіту.

Терміни спостережень:

1. гінгівіти – 2-4 nрази на рік;

2. пародонтит nпочаткового і І ступенів важкості з нечастими загостреннями – 2 рази на рік;

3. пародонтит II nступеня важкості при субкомпенсованому перебігу з nчастими загостреннями – 2-3 рази на рік;

4. пародонтит II nступеня важкості при некомпенсованому перебігу – 3-4 рази на рік;

5. пародонтоз – 2-4 nрази на рік (залежно від ступеня важкості);

6. пародонтит III nступеня – 2 рази: безпосередньо перед протезуванням і через рік;

7. ідіопатичні nзахворювання пародонту – 3-4 рази на рік;

8. пародонтит у nстадії стабілізації – 1 раз на рік.

Оцінка першого етапу диспансеризації nскладається з:

1. повноти nохоплення диспансеризацією;

2. вчасності nвиявлення хвороби;

3. вчасності взяття nна диспансерний облік.

Критеріями оцінки другого етапу є:

1. повнота nздійснення лікувальних та оздоровчих заходів;

2. дотримання термінів nоглядів;

3. відсоток осіб, nпереведених із групи активного лікування в групу спостереження.

Кількісні показники ефективності nдиспансеризації:

1. Питома вага nвперше взятих на облік.

2. Відсоток осіб, nзнятих із диспансерного обліку впродовж р оку.

3. Середня nкратність оглядів одного хворого в рік.

4. Питома вага nхворих, що з’явились для профілактичного огляду. .

До якісної оцінки диспансеризації належить:

1. Частота nрецидивів хвороби.

2. Тривалість nремісії.

3. Відсоток хворих nіз клінічним благополуччям і клініко-рентгенологічною стабілізацією nзахворювання.

Знімають з обліку таких осіб:

1. Хворих, що мали nгострі запальні захворювання пародонту,при відсутності наслідків упродовж 6 nмісяців.

2. Осіб із nхронічними гінгівітами, у яких після лікування не було рецидиву впродовж року.

3. Здорових осіб із nсприятливими факторами, у яких зміни пародонту не спостерігаються впродовж n1-1,5 років.

4. Хворих із nполікованими загальносоматичними хворобами, за nвідсутності змін пародонту впродовж 1,5-2 років.

5. Зняття з обліку nхворих на генералізований пародонтит здійснюється за відсутності стійкої nстабілізації впродовж 3 років, яка підтверджена клінічними, рентгенологічними і nфункціональними дослідженнями.

При експертній оцінці стану пародонту кожного nхворого використовуються такі

терміни:

1. стабілізація – nстан пародонту без ознак активного процесу впродовж 2-3 років;

2. ремісія – nкороткочасна стабілізація впродовж 1 року;

3. без змін – стан, nколи процес не призводить до стабілізації або погіршення розвитку захворювання;

4. погіршення – nстан, коли процес прогресує, відмічаються часті рецидиви та ускладнення;

5. клінічне nблагополуччя — стан, коли після лікування ясна стають рожевими, щільними, nпомірно вологими, відсутні кровоточивість і відкладання зубного каменю, індекс nгігієни за Федоровим-Володкіною – 1,5, проба Шиллєра-Пісарева nнегативна; рентгенологічно цей стан може не підтверджуватись; – поліпшення – nстан, який оцінюється за суб’єктивними відчуттями хворого і лікаря.

Ефективність лікування і диспансерного nспостереження за хворим із

захворюваннями тканин пародонту, які отримали nвсі види лікування, можна

оцінювати, орієнтуючись на дані ВООЗ:

1. У 2% хворих nспостерігається позитивна динаміка кісткових змін. Результат отриманий у хворих nіз початковими ознаками пародонтиту.

2. У 20% хворих nдосягнута стадія ремісії (клініко- рентгенологічна). nРезультат отриманий у хворих на пародонтит І-ІІ ступенів важкості.

3. У 20% хворих за n5-Ю років спостереження гінгівіт перейшов у пародонтит. Результат отриманий в nосіб і аномаліями прикусу та іншими несприятливими факторами.

4. У 31% хворих nпародонтит повільно прогресував, спостерігалась втрата кістки на 2-3 мм nвпродовж 2-4 років.

5. У 27% хворих nспостерігався хвилеподібний перебіг пародонтиту. Благополуччя впродовж 1-3 nроків змінювалось на період загострення.

6. У 13% хворих nпародонтит швидко прогресував. Це спостерігалось у літніх хворих, при nзахворюваннях внутрішніх органів, при патології прикусу.

Результати nдиспансеризації оцінюються через 1,5-2 роки, а потім щорічно. Ці дані у

вигляді епікризу nвносять в амбулаторну і диспансерну карту хворого.

Міжнародна програма стоматологічної nпрофілактики була розроблена ВООЗ у

1984 році, у ній визначені конкретні завдання nстоматології всіх країн у 2000 році:

1. у 5-6 років 50% nдітей не повинні мати карієс;

2. у 12 років nіндекс КПУ не повинен перевищувати 3,0;

3. у 18 років 85% nусіх людей повинні мати всі здорові зуби;

4. у 35-44 річних – nна 50% знизити кількість відсутніх зубів;

5. у 65 років – на n25% знизити відсутність зубів у порівнянні з 1981 роком.

Комітет експертів nВООЗ на нараді з методів і програм профілактики стоматологічних захворювань n(1983) для країн Європейської економічної співдружності сформулював такі цілі nзбереження здорового пародонту до 2000 року:

1. У 96% осіб n18-літнього віку повинно бути не менше трьох здорових секстантів (CPITN=0).

2. 75% осіб 35-44 nроків повинні мати не менше трьох здорових секстантів (CPITN=0).

3. Наявність nглибоких кишень (CPITN=4) буде відмічатись не більше ніж у 5% процентів осіб nцієї вікової групи.

4. Не більше 16% nпроцентів осіб 65 років і старших можуть мати один чи більше секстантів із nглибокими кишенями (CPITN=4).

Звичайно, що nУкраїні і тепер далеко до цих стандартів. Тому, для зниження потреб населення в nстоматологічній допомозі належної уваги необхідно надавати профілактиці хвороб nпародонту та диспансеризації осіб із факторами ризику і початковими проявами nзахворювань. Ефективність даних заходів залежить від широкого кола соціальних nфакторів і вимагає свідомої участі кожної людини у цій роботі. Для досягнення nуспіху необхідне відповідне фінансування державних профілактичних програм, а nтакож „ стоматологічне ” виховання кожної окремої людини, що посильно nздійснити будь-якому лікарю-стоматологу.

Диспансеризації підлягають особи:

а) у віці до 30 років nбез клінічних ознак захворювання пародонту, але у яких виявлені місцеві або nзагальні чинники ризику. Незалежно від віку за наявності хронічного гінгівіту, nпочаткового ступеня генералізованого пародонтиту;

б) у віці до 50 nроків за наявності розвинутих форм ІІ-ІІІ ступені генералізованого пародонтиту nі пародонтозу ;

в) обличчя з nідіопатичними захворюваннями пародонту, що протікають на тлі загальних nзахворювань (хвороби крові, ендокринні захворювання і ін.).

Згідно існуючим законодавчим актам nвизначаються наступні диспансерні групи:

I — здорові (Д — не nпотребують лікування);

II — практично nздорові (Д2), у яких спостерігається стабілізація процесу (при гінгівітах — до n1 року, при пародонтит і пародонтозі — протягом 2 років). До цієї групи nвідносяться і особи молодого віку без клінічних ознак захворювань пародонту, nале з виявленими чинниками ризику (загальні захворювання, зубо щелепні nдеформації, аномалії положення окремих зубів, травматична оклюзія і ін.);

III — що потребують nлікування (Д3) — найбільш численна диспансерна група: хворі гінгівітом, nгенералізованим пародонтитом і пародонтозом різних ступенів розвитку, тяжкості nі характеру протікання. Обслуговування кожною з груп має свої особливості.

Групу nД1 оглядають 1 раз на рік. При огляді вручають індивідуальний листок nрекомендацій по гігієні порожнини рота, проводять співбесіду деонтологічного і nмедичного плану.

Тих, що nвходять до групи Д2 викликають для диспансерного огляду 1 раз на рік. nПрофілактичне лікування включає видалення зубних відкладень, лікування супутніх nзахворювань, вибіркове пришліфовування зубів, рекомендації по гігієні порожнини nрота, фізіотерапевтичні процедури (ауто- і nгідромасаж).

У групі Д3 nвиділяють 2 підгрупи: з активним перебігом захворювання і у фазі ремісії.

Хворим 1-ої nпідгрупи проводять повний курс комплексної лікувально-профілактичної терапії, n2-ої, — в основному профілактичні заходи (санація, видалення зубних відкладень, nконтроль за станом гігієни, рекомендації по лікуванню супутніх захворювань, nраціональному харчуванню і ін.).

При будь-якій формі nгінгівіту (Д3) хворих викликають для повторного курсу комплексної терапії через nкожні 6 міс (при загостренні терапія проводиться по тій, що обертається). При nнастанні ремісії хворих з підгрупи активного лікування переводять в підгрупу спостереження. nПри значному поліпшенні і стабілізації процесу протягом року хворих переводять nв групу Д2.

При nгенералізованому пародонтиті І-ІІ ступені (Д3) лікування проводять 2 рази на nрік. Якщо протягом року зберігається ремісія, хворих переводять в 2-у підгрупу. nОсіб із стабілізацією процесу протягом 2 років переводять в групу Д2.

При nгенералізованому пародонтиті III ступеня (Д3) курси лікування проводять 3—4 nрази на рік. Лише при ремісії протягом 2 років хворих переводять в 2-у nпідгрупу. При стабілізації патологічного процесу протягом більше 3 років хворих nпереводять в групу Д2, а профілактичне лікування проводиться 1 раз на рік.

При пародонтозі nкурс комплексного лікування проводять 2 рази на рік при I—II ступеня тяжкості і n4 рази — при III ступені. При розвитку ускладнень може виникнути необхідність в nчастіших відвідинах. Після усунення ускладнень і стабілізації патологічного nпроцесу хворих переводять в групу Д2.

Хворим nI диспансерної групи проводяться планова санація, підвищення неспецифічної nрезистентності і загальне оздоровлення організму, навчання правилам гігієни. Їх nдосить оглядати 1 раз на рік.

Хворих nII групи з пародонтозом оглядають через 6 мес, а при стабілізації процесу — 1 nраз на рік.

Особам III nгрупи проходять повторні курси лікування на рідше чим через 6 міс.

ОСОБЛИВОСТІ ДИСПАНСЕРИЗАЦІЇ ДІТЕЙ ІЗ nЗАХВОРЮВАННЯМИ ПАРОДОНТУ

Диспансеризацію дітей у пародонтолога nздійснюють в п’ять етапів.

На I етапі проводять відбір диспансерних груп хворих. Його nздійснюють дільничний стоматолог-педіатр, педіатр – пародонтолог, ортодонт, nхірург. Диспансеризації підлягають діти з підвищеним ризиком захворювання, діти nі підлітки з гінгівітами, пародонтитом, продуктивними процесами, ідіопатичними nзахворюваннями пародонту.

II етап — всім дітям з ознаками ураження пародонту проводять nкомплексне обстеження, встановлюють остаточний діагноз і визначають nприналежність до диспансерної групи.

Рекомендується nвиділення 7 диспансерних груп дітей.

1-а група — діти nз клінічно здоровим пародонтом, але що відносяться до групи з підвищеним nризиком виникнення захворювань пародонту. У цю групу відносять дітей з карієсом nна контактних поверхнях зубів і в пришийковій області, з аномаліями прикусу без nклінічних ознак захворювання пародонту. Т.В.Виноградова (1977) визначає стан nпародонту у цих дітей як стадію компенсації. У цю групу також відносять дітей, nщо перенесли травми щелепно- лицьової області (удари nщелеп, вивихи, переломи, опіки), гострі запальні захворювання слизистої nоболонки порожнини рота.

2-а група — діти із nзапальними захворюваннями пародонту (гінгівіти, локалізований пародонтит), у nяких не виявлені які-небудь інші загальні захворювання організму.

3-а група – діти, nхворі гінгівітом, локалізованим пародонтитом, що поєднується з аномаліями nприкусу.

4-а група — діти nіз запальними захворюваннями пародонту і фоновими хронічними захворюваннями nвнутрішніх органів і систем.

5-а група — підлітки, nщо хворіють генералізованим пародонтитом.

6-а група — діти nі підлітки, проліковані з приводу продуктивних процесів пародонту.

7-а група — діти nі підлітки з ідіопатичними дистрофічно-запальними захворюваннями пародонту при nсистемних і природжених захворюваннях.

III етап диспансеризації — складання комплексного плану лікувальних і nпрофілактичних заходів. Він визначається характером захворювань пародонту, nвіковими особливостями, загальним станом дитини. На цьому етапі визначається nучасть, час і об’єм роботи фахівців – стоматологів (терапевта, ортопеда або nортодонта, хірурга і ін.).

IV етап — здійснення складеного комплексного плану лікувальних і nпрофілактичних заходів, при необхідності проводиться коректування плану.

V етап — динамічне спостереження за диспансерними хворими. Воно проводиться nактивно, для цього визначається кратність повторних оглядів, завдання, об’єм nвтручань при повторних відвідинах.

Об’єктивна оцінка nстану пародонту з використанням тестів дозволяє оцінити ефективність nдиспансерного спостереження і у ряду хворих прогнозувати течію і результат nзахворювання.

Дітям, віднесеним до 1-ої групи, проводять санацію порожнини рота, усувають nпостійні травмуючі чинники (раціональне пломбування nкарієсу контактних поверхонь, ортодонтичне лікування і ін.). Оглядають повторно n1 раз на рік. Дітям з наслідками травм, опіків за наявності ознак формування nпороків проводять раннє ортодонтичне і профілактичне лікування. Повторно nоглядають 2 рази на рік.

Хворим 2-ої групи проводять комплексну протизапальну терапію; при nсприятливому результаті повторно оглядають 1 раз на рік.

Дітям 3-ої групи проводять комплексне протизапальне і ортодонтичне nлікування; повторно оглядають 3 рази на рік.

У 4-ій групі лікування у стоматологів поєднують з nпризначеннями інших фахівців (ендокринолога, невропатолога і ін.). Повторні nобстеження і лікування проводять 3 рази на рік.

Підліткам 5-ої групи проводять комплексну терапію nзахворювань пародонта, що включає місцеве (протизапальне, фізіотерапевтичне, nхірургічне, ортодонтичне) і загальне лікування. Повторні огляди проводять 3 nрази на рік.

Діти з nвиявленими продуктивними процесами пародонту (6-а група) підлягають комплексному обстеженню (клінічному, nлабораторному, рентгенологічному, морфологічному). Після встановлення nуточненого діагнозу вибирають оптимальний варіант лікування (хірургічне, кріодеструкція, склерозуюча терапія і ін.). Контрольне nспостереження проводять через 3 мес, 6 мес, 1 рік після лікування. Надалі за nвідсутності рецидиву знімають з диспансерного спостереження.

Дітям 7-ої групи проводять комплексне симптоматичне і nзагальне лікування в співдружності з педіатром, гематологом, ендокринологом, nгенетиком, невропатологом і іншими фахівцями. Повторні огляди — 3 рази на рік.

Активне комплексне nлікування запальних захворювань пародонту дозволяє добитися стійкого лікування nі зняття дітей з диспансерного спостереження. Основні показники для зняття з nобліку: повне усунення місцевих ушкоджувальних чинників, ліквідація запалення, nвідсутність рецидивів протягом року і більш.

Найбільший відсоток nдітей, що підлягають зняттю з обліку, в 1-ій і 2-ій диспансерних групах. Таким nчином, диспансеризація дітей і підлітків із захворюваннями пародонту є єдино nреальною шляхом до зниження поширеності і попередження цих хвороб.

 При диспансеризації, що регулярно проводиться, nоб’єм комплексних лікувальних заходів поступово скорочується. Неодмінною умовою nефективної диспансеризації є чітке оформлення документації: амбулаторної карти, nкарти диспансерного обліку, журналу реєстрації nхворих.

Регламентованих nнормативів по диспансерному спостереженню не існує, але по досвіду клінік nмедичних інститутів лікар-пародонтолог за наявності медичної сестри протягом nроку може забезпечувати диспансеризацію 350—370 хворих, стоматолог nтерапевтичного відділення — 70—75 хворих.

 В процесі роботи проводиться оцінка nефективності диспансеризації. Її критеріями є стабілізація процесу, ремісія, nстан без змін і поліпшення.

Стабілізація — стан пародонту без ознак активності nпроцесу протягом 1-2 років.

Ремісія – це короткочасна стабілізація, в межах 1 року. Процеси стабілізації nі ремісії оцінюються позитивно, якщо клінічний стан підтверджується nлабораторними, функціональними, рентгенологічними методами дослідження.

Без змін – стан, коли лікування не приводить до стабілізації або nпогіршення процесу.

Погіршення – стан, коли процес посилюється і прогресує, nспостерігаються часті рецидиви і ускладнення.

При диспансерному спостереженні періодично nпроводиться оцінка якості роботи лікаря- nпародонтолога. З цією метою nвикористовуються наступні критерії:

1. кількість nвиявлених хворих при профілактичних оглядах, на прийомі по звертанню; кількість nхворих, узятих на диспансерний облік;

2. питома вага nдиспансерних хворих в загальній кількості хворих із захворюваннями пародонту;

середня кількість nвідвідин на курс лікування різних захворювань пародонту;

3. дотримання nтермінів повторних курсів лікування;

4. ефективність nроботи, що проводиться (поліпшення, стабілізація процесу, ремісія, без змін, nпогіршення);

5. відсоток осіб, nпереведених з однієї диспансерної групи в іншу;

6. частота рецидивів, nускладнень основного захворювання;

7.питома вага nхірургічних, ортопедичних і фізіотерапевтичних методів в комплексному лікуванні nрізних форм захворювань пародонту.

Результати nдиспансеризації оцінюються через 1,5-2 роки, а потім щорічно. Ці дані у вигляді nепікризу вносяться до амбулаторної і диспансерної карти хворого.

ОРГАНІЗАЦІЯ ПАРОДОНТОЛОГІЧНОГО КАБІНЕТУ (ВІДДІЛЕННЯ)

Пародонтологічний nкабінет або відділення районної (міською, обласною) стоматологічної поліклініки nє організаційно-методичним, лікувальним, консультативним і учбовим центром по nпародонтології. Тут проводиться підготовка пародонтологів, підвищення nкваліфікації дільничних стоматологів і зубних лікарів по пародонтології.

Укомплектованість nцих підрозділів лікарськими і середніми медичними посадами залежить від nмісцевих умов розвитку стоматологічної служби, кількості обслуговуваного nнаселення і забезпеченості кадрами даного регіону.

Якщо врахувати, що nхвороби пародонту складають близько 50% всіх стоматологічних захворювань, то nнавантаження на лікарів-пародонтологів достатньо високе. При організації, nплануванні, розміщенні пар одонтологічної служби слід керуватися об’ємом nлікувальних втручань, які проводитимуться, і рівнем медичної установи (лікарня, nполіклініка — республіканська, обласна, районна і ін.).

У nпародонтологічному відділенні об’єднується не менше 3 кабінетів — для nтерапевтичного, хірургічного і ортопедичного лікування. Якщо в багатопрофільній nстоматологічній поліклініці передбачається надання хірургічної, ортопедичної і nфізіотерапевтичної допомоги, то виділяють приміщення для консервативної терапії nі малої хірургії. Таке приміщення повинне складатися з 2—3 кімнат, що nрозділяються, або одного просторого кабінету, розділеного перегородками.

Досвід показує, що nбільш кваліфіковано хірургічні втручання здійснює спеціально підготовлений nлікар – хірург- пародонтолог в хірургічній секції, nяка оснащена всім необхідним.

Пародонтологічний nкабінет повинен відповідати санітарно-гігієнічним нормам. У нім необхідно nпередбачити робоче місце медичної сестри, стоматологічне крісло, робочий стіл, nде вона веде документацію і картотеку диспансеризації, стежить за регулярним nзапрошенням (викликом) хворих і виконує ряд медичних маніпуляцій (видалення nзубних відкладень, визначення гігієнічних індексів, аерозольні зрошування, nнакладення на зуби фторвмісного лаку, лікувальних nпов’язок, при необхідності асистує лікареві, навчає гігієні порожнини рота і nін.).

Робота в кабінеті nпроводиться по чітко регламентованому графіку. Один день виділяється для nконсультацій групою фахівців (терапевт, хірург, ортопед, фізіотерапевт і ін. nпри необхідності) первинних хворих. Інший день — диспансерний. Цього дня nприймають хворих, запрошених для контрольних оглядів, для призначення і nпроведення повторних курсів лікування. У інші 3 дні тижня виконується плановий nкомплекс лікувальних заходів диспансерних хворих.

Оснащення nпародонтологічного кабінету залежить від кількості лікарського персоналу. Окрім nзвичайних наборів стоматологічного інструментарію для лікування і пломбування nзубів, кабінети слід оснастити спеціальними інструментами:

·       для видалення зубних відкладень і вимірювання nглибини пародонтальних кишень;

·       для кюретажу пародонтальних кишень;

·       для реконструктивних операцій при nзахворюваннях пародонту;

·       для функціонального вибіркового при nшліфування зубів і полірування твердих тканин зубів;

·       для заточування інструментів;

·       шприцами для ін’єкцій (звичайними, карпульними і зокрема туберкуліновими для проведення nсклерозуючої терапії), шприцами для промивання пародонтальних кишень, бажано nодноразовими;

·       голками ін’єкційними і тупими, зігнутими — nдля обробки пародонтальних кишень;

·       для огорожі матеріалу біопсії.

Пародонтологічний nкабінет, а особливо відділення, повинні бути оснащені спеціальною апаратурою, nщо дозволяє розширити можливості комплексного лікування захворювань пародонту.

До них відносяться nапарати для видалення зубних відкладень, різні діагностичні і фізіотерапевтичні nапарати. Останні по можливості повинні бути сконцентровані в спеціальному nвідділенні (кімнаті).

 Медикаментозне забезпечення пародонтологічного nкабінету (відділення) набагато ширше за звичайний перелік медикаментів для nзуболікарського прийому. Окрім загальноприйнятих, в нього включаються препарати nдля фарбування зубних відкладень, антисептичні, антибактеріальні і nпротизапальні засоби, анестетики, ферменти і інгібітори протеоліза, nзасоби стимулюючої і іммуномодулюючої терапії, nвітаміни; різноманітні офіцинальні мазі, пасти, композиції, пов’язки і інші nзасоби.

Окрім лікувальних nзасобів, необхідно мати набір медикаментів для надання невідкладної допомоги, nякий зберігається на видному місці з комплектом одноразових шприців і переліком nекстрених заходів допомоги.

У кабінеті повинні бути набори інструментів і nматеріалів для шинування зубів, воскові або спеціальні відбиткові пластинки для nконтролю оклюзійних співвідношень зубів, для виборчого прішліфовування nзубів; набори гігієнічних засобів і моделей щелеп для навчання пацієнтів nправилам догляду за порожниною рота, магнітофонні записи лекцій і бесід для nпроведення санітарно-освітньої роботи.

МІЙ ГРАФІК nЧИЩЕННЯ ЗУБІВ

Я ЧИЩУ ЗУБИ nКОЖНОГО ДНЯ ДВІЧІ! 

 

ВИКОРИСТАНА ЛІТЕРАТУРА

1.Н.Ф. Данилевський, А.В. Борисенко nЗаболевания пародонта , Київ «Здоров’я»

2000р., 120-148 ст.

2.Л.О. Хоменко Терапевтична стоматологія дитячого nвіку Київ, 1999- 61-65 ст.

3.М.Ф.Данилевський Захворювання слизової nоболонки порожнини рота Київ, 1998-26-35 ст.

4. М.Ф.Данилевський Терапевтична стоматологія Київ, 2004 – 6- 47 ст