ПРОТИЗАПАЛЬНІ nЗАСОБИ, ПРОТИАЛЕРГІЧНІ І ІМУНОМОДУЛЯТОРИ (
Протизапальні засоби
Протизапальні nагенти поділяються на дві основні групи: нестероїдні протизапальні засоби і nглюкокортикостероїди (ГКС). Протизапальна дія глюкокортикостероїдів у значній nмірі зв’язана з їх здатністю пригнічувати утворення арахідонової кислоти з nмембранних фосфоліпідв за рахунок гальмівного впливу на фосфоліпазу А2. nЦе призводить до зменшення утворення таких агентів з протизапальною активнстю, nяк простагландини та лейкотрієни. ГКС також пригнічують утворення цитокінів nпрозапальної дії: інтерлейкінів-1,-2,-6,-8, фактору некрозу пухлин. Проявляючи nуніверсальну мембраностабілізуючу дію, ГКС зменшують пошкодження тканин nгідролітичними ферментами лізосом, сприяють зниженню проникності судинної nстінки. Крім того, вони гальмують систему комплементу, фагоцитарну активність nнейрофілів та їх міграцію у вогнище запалення, пригнічують активність фібробластів і розвиток сполучної тканини.
Як nпідкреслювалось вище, не дивлячись на інтенсивну протизапальну дію, що nсупроводжується імунодепресантною та протиалергічною активністю, nглюкокортикостероїди призначають лише при тяжкому перебігу неспецифічних nзапальних процесів, особливо у випадку наявності алергічного та автоімунного nкомпонентів, за умови, що всі інші можливості терапії вичерпані. Це пов’язано nнасамперед з великою кількістю побічних ефектів, які викликають nглюкокортикостероїди, а також з тим, що після гормонотерапії інші засоби стають nнеефективними. Виникають, так звані, гормонально залежні форми захворювання.
Частіше nпри запальних процесах з боку м’язів, суглобів, кісткової тканини, або nревматоїдних захворюваннях, використовують нестероїдні протизапальні засоби – nНПЗ.
У nмеханізмі їх протизапальної дії головну роль відіграє здатність інгібувати nактивність циклооксигенази (ЦОГ) – ферменту, що бере участь у перетворенні nарахідонової кислоти на ендопероксиди, з яких синтезуються простаноїди n(простагландини та тромбоксан) Доведено існування двох ізоформ ЦОГ: ЦОГ-1 і nЦОГ-2. Перша бере участь у важливих фізіологічних процесах, зокрема у синтезі nпростацикліну й інших простагландинів, які мають захисний вплив на слизову nоболонку шлунка. Рівень ЦОГ-2 в нормі в організмі низький і зростає під впливом nцитокінів та інших прозапальних агентів. ЦОГ-2 стимулює синтез простаноїдів, nнеобхідних для підтримання і розвитку процесу запалення. Крім гальмівного nвпливу на ЦОГ, НПЗ знижують активність вільнорадикальних процесів у вогнищі nзапалення, пригнічують гіалуронідазу, що веде до зменшення проникності судинної nстінки, стабілізації клітинних та субклітинних мембран. Деякі НПЗ пригнічують nфункцію Т-лімфоцитів і вивільнення лімфокінів. Гальмування синтезу АТФ nсупроводжується зменшенням енергозабезпечення запальної реакції. Таким чином, nактивна протизапальна дія НПЗ, як зазначено, завдячує гальмуванню активності nЦОГ-2, одночасне ж пригнічення функції ЦОГ-1 призводить до розвитку негативної nпобічної дії цих препаратів. Першим засобом цієї групи, впровадженим у клініку, nбув синтезований у 1899 р. аспірин.
Розвиток nзапалення
Після nвиділення у 90-х роках 20 століття двох ізоформ ЦОГ проводиться синтез НПЗ nселективної дії, які вибірково пригнічують активність ЦОГ-2 і практично не nдіють на ЦОГ-1. Істотною перевагою цих засобів є менша кількість побічних nефектів. На сьогоднішній день нестероїдні протизапальні засоби за механізмом дії поділяють на такі групи:
І. Селективні інгібітори ЦОГ-1 (кислота nацетилсаліцилова у малих дозах).
ІІ. Неселективні інгібітори ЦОГ-1 І ЦОГ-2 (більшість НПЗ).
ІІІ. Препарати з переважаючим впливом на ЦОГ-2 n(мелоксикам, німесулід).
ІУ. Високоселективні інгібітори ЦОГ-2 (целекоксиб, nрофекоксиб).
За хімічною будовою НПЗ поділяють на такі групи:
1.Похідні саліцилової nкислоти (кислота ацетилсаліцилова).
2.Похідні фенамової nкислоти – фенамати (флуфенамова та мефенамова кислоти).
3.Похідні пропіонової nкислоти (ібупрофен, напроксен, кетопрофен, сургам).
4.Похідні піразолону n(бутадіон).
5.Похідні оцтової кислоти n(диклофенак, індометацин, суліндак, набуметон).
6.Похідні оксикаму (піроксикам).
За nвираженістю протизапального ефекту в середніх дозах найуживаніші нестероїдні nпротизапальні засоби можна розмістити у такій послідовності: індометацин > nфлурбіпрофен > диклофенак > мелоксикам > німесулід > піроксикам n> кетопрофен > напроксен > бутадіон > ібупрофен > кислота nацетилсаліцилова.
Крім протизапальної дії, всі НПЗ мають nанальгезуючу та жарознижувальну активність, яка залежить від ступеню nінгібування ЦОГ на периферії та у різних структурах центральної нервової nсистеми. Висловлюється точка зору, що ненаркотичний анальгетик парацетамол, у nякого висока анальгезивна та антипіретична активність, але відсутній протизапальний ефект, вже у nневеликих дозах гальмує ізоформу ЦОГ-3 у структурах центральної нервової nсистеми і не впливає на цей фермент у периферичних тканинах.
У nнаш час нестероїдні протизапальні засоби, у тому числі інгібітори ЦОГ nнеселективної дії, є одним з найчастіше застосовуваних у світі класів nмедикаментів. Щорічний продаж цих препаратів, як за ренцептами лікарів, так і (у nдекілька разів більше) з метою прийому для самолікування, перевищує суму 6 nмлрд. доларів.
Не nвтратили свого значення найстаріші з цих препаратів, зокрема кислота nацетилсаліцилова.
Кислота nацетилсаліцилова, nабо аспірин – нестероїдний nпротизапальний засіб, який використовується в клініці більше 100 років. В наш nчас у всьому світі щорічно виробляється близько 50 тисяч тонн аспірину. nКислота ацетилсаліцилова (АСК) всмоктується в шлунку і верхніх відділах тонкого nкишечника. Латентний період становить 30 хв. максимальний вміст у плазмі крові nспостерігається через 2 год., тривалість дії – 4-6 год. Як протизапальний агент nкислота ацетилсаліцилова призначається у добовій дозі 3-
Бутадіон nтепер як протизапальний агент при анкілозуючому спондиліті, ревматоїдному nартриті, подагрі використовується рідко внаслідок наявності в нього великої nкількості небезпечних побічних ефектів.
Індометацин, або метиндол, – нестероїдний nпротизапальний засіб, який є похідним індолоцтової кислоти.
Препарат nзастосовують всередину по 25-50 мг 2-3 рази на день. Швидко і майже повністю nабсорбується з кишечника. Максимальна дія розвивається через 2 год. Період nнапіввиведення становить 7 год. Індометацин є одним із найсильніших nпротизапальних засобів. Ефективний при ревматоїдному артриті, периартритах, nанкілозуючому спондиліті (хворобі Бехтерева), остеоартрозах, подагрі, запальних nзахворюваннях сполучної тканини, кістково-м’язової системи, тромбофлебіті. nПризначають звичайно довго. При раптовій відміні препарату патологічний процес nможе знову
Ібупрофен, або бруфен, – похідне пропіонової nкислоти. За силою протизапальної дії він поступається перед індометацином. nПроявляє анальгезуючу та жарознижувальну дію Як протизапальний агент nзастосовують у добовій дозі 0,6-
Ібупрофен nпротипоказаний при виразковій хворобі шлунка і дванадцятипалої кишки, nвиразковому коліті, при захворюваннях зорового нерва.
Диклофенак-натрій, або вольтарен, або ортофен, – nпохідне фенілоцтової кислоти. Середня добова доза вольтарену як протизапального nагенту становить 150 мг. При застосуванні всередину максимальний ефект nрозвивається через 2 год, продовжується 6-7 год. Має значну анальгезуючу і nжарознижувальну активність. За силою протизапальної і анальгезуючої дії переважає nацетилсаліцилову кислоту, бутадіон та ібупрофен. За ефективністю при ревматизмі nі хворобі Бехтерева не поступається перед індометацином і преднізолоном. nЗастосовують препарат при ревматизмі, анкілозуючому спондилоартриті, артрозах, nспондилоартрозах. Препарат добре переноситься. Іноді спостерігаються nдиспепсичні розлади, алергічні реакції. При тривалому застосуванні можлива nульцерогенна дія. Вольтарен не можна призначати при виразковій хворобі шлунка і nдванадцятипалої кишки, у першому триместрі вагітності. При тривалому nзастосуванні необхідно контролювати картину крові.
Амізон – препарат, синтезований науковцями nУкраїни, проявляє анальгезуючу, жарознижувальну і протизапальну активність. nІндукує синтез ендогенного інтерферону. Антипіретична та протизапальна дія nпрепарату перевищує активність саліцилатів, бутадіону та ібупрофену. nВикористовується всередину при больових синдромах при остеохондрозі, артритах, nневралгіях, менінгоенцефаліті, при хронічному бронхіті, при вірусному гепатиті. nЗасіб малотоксичний, добре переноситься хворими.
Піроксикам – похідне оксикаму. Проявляє високу nпротизапальну активність. Добре всмоктується при призначенні всередину. nМаксимальна концентрація в крові спостерігається через 3-5 год, період nнапіввиведення – 48-50 год. Добова доза – 20-40 мг (при збільшенні її до 60 мг nдія зростає, але збільшується кількість побічних ефектів). Препарат призначають n1-2 рази на добу. Недоліком засобу є досить високий ризик шлунково-кишкових nкровотеч, що зв’язують з його великим периодом напіввиведення. Відповідно, nтривала затримка піроксикаму в організмі істотно збільшує його гальмівний вплив nна агрегацію тромбоцитів.
Набуметон n(релафен) – похідне nнафтилоцтової кислоти. Має високу протизапальну активність при порівняно nнезначній побічній дії. Цей препарат є попередником активного метаболіту n6-метокси-2-нафтилоцтової кислоти. Донедавна вважалося, що набуметон є nселективним інгібітором ЦОГ-2. Останні дослідження свідчать, що його nбезпечність зумовлена іншими факторами. Препарат не має прямого пошкоджуючого nвпливу на слизову шлунково-кишкового каналу. У кислому середовищі шлунка він nзалишається в іонізованій формі, що попереджує його дифузію і накопичення в nепітеліальних клітинах слизової оболонки та їх пошкодження.
Основні побічні ефекти, які спостерігаються nпри застосуванні НПЗ-неселективних інгібіторів ЦОГ представлено у табл.
ПРОТИАЛЕРГІЧНІ ЛІКАРСЬКІ ЗАСОБИ
Сенсибілізація і вторинна імунна відповідь — продукція nімуноглобулінів (Ig) і (або) ефекторних Т-клітин, які здатні вступати у nспецифічну реакцію з антигеном, часто призводить до патології. Сама nсенсибілізація не викликає алергії — лише повторний контакт з таким самим nантигеном може зумовити реакцію антиген — антитіло або антиген — ефекторні nТ-клітини. Алергія — це реакція організму у відповідь на дію алергена, nяка має певний клінічний перебіг: дерматит, анафілактичний шок, бронхіальна nастма, алергічний риніт тощо. Відповідно до цього застосовують комплекс методів nлікування, до складу якого входять протиалергічні лікарські засоби (ЛЗ).
Протиалерічні або десенсибілізуючі,
лікарські засоби запобігають виникненню або зменшують nступінь алергічної реакції організму, зумовлюють його гіпосенсибілізацію.
Класифікація проти алергічних ЛЗ.
І. ЛЗ, що пригнічують алергічні реакції негайного nтипу.
1. Препарати nглюкокортикоїдів (гідрокортизон, преднізолон, метилпреднізолон, тріамцинолон, nбетаметазон).
2. Протигістамінні nЛЗ.
а) ЛЗ, nщо гальмують вивільнення і активізацію гістаміну та інших медіаторів алергії n(кромолін-натрій, задитен, кетотифен);
б) блокатори nН -рецепторів (димедрол, діазолін, супрастин, дипразин).
3. Інгібітори nфібринолізу (кислота амінокапронова).
4. ЛЗ, nщо усувають прояви алергічноїреакції.
а) адреноміметичні засоби (адреналіну гідрохлорид, nефедрин, мезатон).
б) м-холіноблокатори n(атропіну сульфат).
в) спазмолітичні nзасоби (еуфілін, теофілін).
II. ЛЗ, nщо пригнічують алергічні реакції уповільненого типу.
1. Імунодепресивні засоби (глюкорти-коїди, nцитостатичні засоби).
III. ЛЗ, nщо зменшують ушкодження тканин: препарати глюкокортикоїдів, нестероїдні nпротизапальні.
Розглядаючи сучасні проблеми алергічних захворювань і nзастосування ЛЗ, слід окремо виділити характер алергічних реакцій, які nвиникають внаслідок застосування лікарських засобів.
Всього у світі нараховується близько 200 nпротиалергічних лікарських засобів. Більшість із них — це відносно прості nпорівняно з білками хімічні сполуки. Такі небілкові речовини імунологічно є nнеповноцінними антигенами — гаптенами. Перетворюючись на повні nантигени, як правило, шляхом утворення необоротних хімічних зв’язків із nбілковою речовиною, вони призводять до сенсибілізації.
Розвиток лікарської алергії відбувається nв три етапи: 1 — перетворення лікарської речовини на таку форму, яка може nреагувати з білками (такі властивості мають небагато речовин); 2 — кон’югація nгаптену з білком даного організму або з іншою білковою молекулою-носієм, nвнаслідок чого утворюється повний антиген; 3 — імунна реакція організму на цей nкомплекс, який перетворився на чужорідний.
Лікарська алергія у структурі ускладнень nфармакотерапії (або побічної дії ЛЗ), за даними ВООЗ, становить майже 71 %. nАлергічні реакції на ЛЗ мають кілька важливих особливостей, що відрізняє їх від nінших видів побічної дії.
По-перше, це невідповідність фармакологічних nвластивостей ЛЗ клінічним проявам після його введення: один і той же препарат nможе викликати різні прояви, і, навпаки, різні ЛЗ можуть викликати однакову nсимптоматику. По-друге, на фоні сенсибілізації часто навіть мінімальна, nкількість лікарської речовини може викликати алергічну реакцію.
Механізм nрозвитку гіперчутливості негайного типу
У більшості випадків імунологічні механізми алергічної nреакції вивчені недостатньо. Тому найчастіше у клінічній практиці доводиться nзастосовувати симптоматичну фармакотерапію, у складі якої використовують nпрактично всі групи ЛЗ за наведеною класифікацією, оскільки за своїми nфармакодинамічними властивостями вони впливають на різні ланцюги патологічного nпроцесу.
Розвиток nгіперчутливості сповільненого типу
Так, препарати глюкокортикоїдів мають насамперед nімунодепресивну і протизапальну дію, протигістамінні ЛЗ гальмують вивільнення nмедіаторів алергічних реакцій, адреноміметики впливають на взаємозв’язок nімунних реакцій і неврогуморальних ефектів автономної нервової системи тощо.
Фактор хемотаксичний еозинофільний анафілаксії (ФХЕА) викликає хемотаксис головним nчином еозинофільних, а також нейтрофільних гранулоцитів, а також підвищує nекспресію на еозинофільних рецепторах для комплементу (мал. 52)
Сенсибілізація — це імунологічно опосередковане підвищення чутливості організму nдо антигенів (алергенів) екзогенного чи ендогенного походження. Алергія — nце не тільки підвищення чутливості до антигену, а й реалізація підвищеної nчутливості у вигляді алергічної реакції. Перший етап — підготовка, nпідвищення чутливості організму до антигену — сенсибілізація, другий — nреалізація цього стану у вигляді алергічної реакції. Дуже часто сенсибілізована nлюдина є практично здоровою до того часу, поки в організм повторно не потрапить nалерген.
Головний напрям дії лікарських речовин, що nзастосовують при алергічних реакціях
Гістамін — 4-(2-аміноетил)-імідазол — це тканинний амін з nвиразною біологічною активністю. Йому належить провідна роль у генезі nалергічних та анафілактичних реакцій.
Гістамін поширений у тканинах рослин і тварин, nміститься в отруті бджіл, ос. Синтезується у ссавців у процесі nдекарбоксилювання амінокислоти гістидину, а також мікроорганізмами травного nканалу з гістидину продуктів травлення.
В організмі людини гістамін синтезується і nнакопичується насамперед у тканинних базофільних гранулоцитах (заст. — nтучні клітини) і базофільних гранулоцитах крові, а також у тромбоцитах, nеозинофільних гранулоцитах, лімфоцитах і різних біологічних рідинах. У цих nклітинах міститься також гістидиндекарбоксилаза. За звичайних умов гістамін nдепонується в цих клітинах у метаболічно неактивній зв’язаній формі. Особливо nвелика кількість його концентрується в зоні IV шлуночка головного мозку, а nтакож у тканинних базофільних гранулоцитах гіпофіза, гіпоталамуса, слизовій nоболонці дихальних шляхів і шлунка, в легеневій тканині. Тканини, в яких немає nтканинних базофільних гранулоцитів (епідерміс людини, слизова оболонка травного nканалу), також містять значну кількість гістаміну. Найменший рівень його визначається nу товстій кишці.
При патологічних процесах, а також після надходження в nорганізм деяких хімічних речовин (морфін, поліглюкін та ін.) вивільнений nгістамін циркулює в крові, проникає у тканини і збуджує Н,, Н2 і Н3-рецептори n(Н-гістаміночутливі), що призводить до розвитку відповідних реакцій. Подібні nефекти виникають також при екзогенному надходженні гістаміну.
Фармакодинаміка. Гістамін діє на три типи nгістаміночутливих рецепторів — Н], Н2 і Н3. Основні nефекти впливу на них зазначено .
В організмі людини, на відміну від експериментальних nтварин, звуження під впливом гістаміну магістральних артерій та артеріол є nнезначним, а зниження артеріального тиску в легеневих судинах — суттєвим. У nбільших дозах або великих викликає тривалу артеріальну гіпотензію, що може nпризводити до анафілактичного шоку і смерті.
Протигістамінні ЛЗ запобігають ефектам гістаміну та їх nнаслідкам. Дія гістаміну може супроводжуватись пульсуючим болем голови n(подразнення чутливих нервових закінчень, які оточують судини головного мозку). nВін розширює капіляри та вени, що зумовлено безпосереднім мієлорелаксуючим nвпливом гістаміну на їхню стінку. При його введенні спостерігається nпочервоніння шкіри лиця, відчуття жару в ділянці шиї та лиця.
При патологічних станах (опіки, променеве ураження, nобмороження, анафілактичний шок, місцева інфекція, імунні реакції негайного nтипу) відбувається вивільнення гістаміну у надмірній кількості з депо, і nнадходження його у кров викликає свербіння, виникнення кропив’янки, місцевого nнабряку, гіперемії, генералізованих системних реакцій. Деякі ЛЗ можуть nстимулювати ефекти гістаміну (декстран, полівінілпіролідон, тубокурарину nхлорид, морфін, фенамін, апресин, тетрациклін та ін.). У клінічній практиці nгістамін використовують як діагностичний засіб: для дослідження секреторної nфункції шлунка у випадках ахлоргідрії, діагностики лепри — внутрішньошкірна nпроба, феохромоцитоми — провокування артеріальної гіпертензії. Для лікування nгістамін не використовують.
ПРОТИГІСТАМІННІ ЛІКАРСЬКІ ЗАСОБИ
Протигістамінні лікарські засоби повністю або частково nблокують біологічну дію гістаміну. їх застосовують переважно для лікування при nалергічних захворюваннях, реакціях.
Протигістамінні лікарські засоби, які блокують Нгрецептори n(конкурентні nантагоністи гістаміну) усувають або зменшують такі ефекти гістаміну: спазм nбронхів, кишок, підвищення тонусу міометрія, зниження артеріального тиску n(частково); збільшення проникності стінки капілярів з розвитком набряку; nгіперемію, свербіння після внутрішньошкірного введення гістаміну або вивільнення nу шкірі ендогенного гістаміну. Ці засоби не впливають на стимуляцію гістаміном nсекреції залоз шлунка.
Більшість антагоністів Н-рецепторів мають спільну nхімічну структуру, яка відрізняє одну групу від іншої характером і будовою nфрагмента X: так, у димедролу це місце займає кисень, у супрастину — азот, у nдипразину — азот як частина фенотиазинового ядра тощо.
Класифікація. Сучасні блокатори Н1-рецепторів nподіляють за хімічною структурою або за клінічною ефективністю.
За хімічною структурою їх переважно розділяють на похідні:
1)етаноламіну — димедрол n(дифенгідраміну гідрохлорид, бенадрил), тавегіл (клемастин);
2)етилендіаміну — nсупрастин (хлоропірамін);
3)фенотіазину — дипразин n(прометазину гідрохлорид, піпольфен);
4)хінуклідину — фенкарол n(квіфенадин);
5)тетрагідрокардоліну — nдіазолін (мебгідроліну нападисилат, омерил);
6)піперидину — терфенадин n(селдан), лоратидин (кларитин).
У клінічній практиці використовують таку класифікацію nблокаторів Н1– рецепторів:
1) nз виразним седативним ефектом (димедрол, дипразин, супрастин);
2) nз меншим седативним ефектом (діазолін, терфенадин);
3) nз дуже слабким седативним ефектом (фенкарол, тавегіл, nлоратидин).
Фармакодинаміка. Для більшості nблокаторів Н1-рецепторів властиві як специфічні ефекти, так і nзагальний вплив на деякі органи і системи: пригнічують ЦНС (у великих дозах може nвиникати інсомнію, відчуття неспокою, тремор, активізацію латентного перебігу nепілепсії), запобігають порушенням з боку присінкового апарату, мають nпротипаркінсонічну дію, місцевоанестезуючий атропіноподібний адреноблокуючий nефект, протиаритмічну хінідиноподібну дію.
Показання: алергічні стани (поліноз, nкропив’янка, сезонна гарячка, лікарська алергія), атонічний і контактний nдерматит, екзема, укуси бджіл та ос, сироваткова хвороба. Димедрол, дипразин nтакож застосовують як снодійні або місцевоанестезуючі засоби. Вплив багатьох nзасобів цієї групи на ЦНС можна іноді використовувати для лікування хворих на nпаркінсонізм, у випадках вестибулярних розладів функції присінкового апарату, nблювання, під час вагітності, для профілактики морської, повітряної хвороби, nзахитування.
Кромолін-натрій, кетотифен (задитен) недокроміл-натрій (тайлед) nта інші належать до групи протигістамінних засобів, які пригнічують nвивільнення гістаміну.
Оскільки переважне фармакотерапевтичне значення їх nполягає в лікуванні хворих з дихальними алергозами, зокрема бронхіальною nастмою, їх фармакологічні особливості розглядаються в розділі «Лікарські nзасоби, які впливають на органи дихання».
ІМУНОМОДУЛЮЮЧІ ЛІКАРСЬКІ ЗАСОБИ ІМУНОСТИМУЛЮЮЧІ nЗАСОБИ
Імуностимулюючі засоби підвищують (нормалізують) nімунні реакції. їх застосовують у комплексній фармакотерапії при nімунодефіцитних станах, хронічних інфекціях, злоякісних пухлинах.
Класифікація.
До імуностимуляторів належать препарати різних nфармакологічних груп, біогенні речовини, неоднорідні за хімічною будовою. В nзагальному вигляді їх можна класифікувати таким чином:
1. Полісахариди:
а) ліпополісахариди nграмнегативних бактерій (продигіозан, пірогенал);
б) дріжджові nполісахариди (зимозан).
2.Препарати нуклеїнових nкислот і синетичні полінуклеотиди (натрію нуклеїнат).
3.Похідні піримідину і nпурину (метилурацил, пентоксил).
4.Похідні імідазолу n(декарис — левамізол, дибазол).
5.Інтерферони.
6.Вакцини (BCG).
7.Гормональні препарати nтимуса (тимузин, Т-активін, тималін).
8.Вітаміни.
Продигіозан — ліпополісахаридний комплекс nбактеріального походження (виділяють з культури В. prodigiosanum). Підвищує nрезистентність організму до інфекцій, ефективність протимікробних засобів, nзокрема антибіотиків, стимулює систему Т-лімфоцитів, фагоцитарну активність nлейкоцитів, функцію кори надниркових залоз, регенеративні процеси (у вогнищі nзапалення).
Показання: дизентерія, сальмонельоз, гепатит В, nгерпетична інфекція, хронічний тонзиліт, неспецифічний виразковий коліт, nповторна бешиха, септичні стани, поєднання з імунодепресантами, променева nтерапія.
Вводять внутрішньом’язово для дорослих 0,6 мкг/кг з nінтервалом 3-4 доби, починаючи з пробної дози 10-15 мкг. Курс лікування (тільки nв стаціонарі) 4-5 ін’єкцій. При захворюваннях органів дихання можна призначати nу вигляді інгаляцій. Побічна дія: температурна реакція через 2-3 год після nвведення, яка триває 3-4 год.
Протипоказання: захворювання ЦНС, ішемічна хвороба nсерця.
Пірогенал — ліпополісахарид, який утворюється у процесі nжиттєдіяльності мікроорганізмів Pseudomonas aeruginosa та ін. Викликає nпірогенну реакцію. Фармакодинаміка аналогічнапро-дигіозану. Крім підвищення nтемператури після його введення визначається лейкопенія, яку змінює лейкоцитоз, nпідвищення проникності тканин, у тому числі гемато-енцефалічного бар’єра, nпригнічення розвитку рубцевої тканини, поліпшення відновних процесів у нервовій nтканині тощо. Сприяє проникненню хіміотерапевтичних ЛЗ у вогнище ураження.
Показання — близькі до продигіозану; крім того, nбронхіальна астма, псоріаз, хронічна дифузна стрептодермія зі склеротичними nпроцесами у бронхах, епідидиміт, простатит тощо.
Засоби, що впливають на імунні процеси.
Близькі до метилурацилу властивості має пентоксил, nякий широко призначають у клінічній практиці для стимулювання nлейкопоезу, репаративних процесів, фагоцитозу. Впливає протизапально, стимулює nвегетацію клітин, фагоцитарну активність, продукцію антитіл.
Показання: поєднання з антибіотиками, які пригнічують лейкопоез n(наприклад левоміцетин), тривалий перебіг інфекційного процесу, неспецифічний nвиразковй коліт. Приймають усередину після їди.
Побічна дія: подразнення слизових оболонок травного nканалу, яке супроводжується диспепсичними явищами. Хворі пентоксил переносять nгірше, ніж метилурацил.
Левамізол (декарис) спочатку був відомий як nпротиглисний засіб. За своїм впливом на імунні процеси він наближається до nгормону тимуса тимопоетину, імуностимулююча дія якого виявляється насамперед у nрегуляції процесу диференціації субкласів Т-лімфоцитів. Декарис не змінює nпродукції антитіл.
Показання: імунодефіцитні стани, деякі хронічні nінфекційні захворювання, ревматоїдний артрит, пухлини. Вводять усередину в nпоєднанні зі специфічними засобами.
Побічна дія. При одноразовому прийманні побічних nефектів практично не має. При повторному введенні, особливо у великих дозах, nвиникають алергічні реакції.
висип, гарячка, стоматит, пригнічення кровотворення n(нейтропенія, агранулоцитоз), неврологічні порушення —збудження, порушення сну, nголовний біль, запаморочення; диспепсичні явища (нудота, блювання, пронос). nЧерез гематологічні ускладнення під час лікування препаратом обов’язково nпотрібно досліджувати периферичну кров.
Інтерферон відомий як переважно противірусний nзасіб. Крім того, він сприятливо впливає на перебіг імунних процесів. У nпоєднанні з іншими лікарськими засобами його призначають при деяких інфекційних nзахворюваннях (наприклад, гепатит), а також пухлинах (особливо мієлома, лімфома nіз В-лімфоцитів). Інтерферон майже не має побічної дії, не має протипоказань, nйого можна призначати дітям будь-якого віку.
Вакцина BCG (BCG — від бацила Кальметта — nҐерена) містить непатогенні мікобактерії туберкульозу великої рогатої nхудоби (продукує туберкулін). Використовується для вакцинації проти nтуберкульозу. Призначають у комплексній терапії при деяких злоякісних пухлинах. nВакцина BCG стимулює макрофаги і певною мірою Т-лімфоцити. Позитивний ефект nвідмічають у випадках гострої мієлоїдної лейкемії, при деяких варіантах лімфоми n(за винятком лімфоми Ходжкіна), раку кишок, грудної залози.
Тималін, Т-активін та ін. — препаати тимуса великої nрогатої худоби. За хімічною структурою належать до поліпептидів. Застосовують nпри імунодефіцитних станах (наприклад після променевої та хіміотерапії у nонкологічних хворих, при хронічних гнійних та запальних процесах тощо). Тималін nстимулює імунологічну реактивність організму, регулює кількість Т- і nВ-лімфоцитів, стимулюєреакцію клітинного імунітету, фагоцитоз, активізує nпроцеси регенерації.
Показання: захворювання, які супроводжуються зниженням nклітинного імунітету, у тому числі хронічні гнійні процеси і запальні nзахворювання, опікова хвороба, трофічні виразки, пригнічення імунітету і nгемопоезу після променевої або хіміотерапії у онкологічних хворих.
ІМУНОСУПРЕСИВНІ ЗАСОБИ
Імуносупресивні лікарські засоби (імунодепресанти) — це препарати nрізних фармакологічних і хімічних груп, які пригнічують імунологічні реакції nорганізму. Призначають для лікування при аутоімунних захворюваннях, пухлинах, nдля запобігання відторгненню трансплантатів. Серед сучасних методів пригнічення nімунітету (призначення специфічних антигенів та антитіл, антилімфоцитарної та nантитимоноцитарної сироваток, рентгенівське опромінювання, видалення лімфоїдної nтканини) перевагу надають призначенню імунодепресантів як у вигляді nмототерапії, так і в поєднанні з іншими ЛЗ.
Класифікація імуносупресивних лікарських засобів.
1. Антиметаболіти:
1)антагоністи пурину n(меркаптопурин, азатіоприн);
2)антагоністи кислоти nфолієвої (метотрексат).
2.Алкілюючі сполуки n(циклофосфан, хлорбутин).
3.Протипухлинні nантибіотики (актиноміцин D, циклоспорин).
4.Алкалоїди (вінкристин, nвінбластин).
5.Глюкокортикоїди n(преднізолон, трі-амцинолон, дексаметазон).
6.Антилімфоцитарна nсироватка (глобулін).
7.Різні лікарські засоби, nщо мають імуносупресивний ефект: пеніциламін НПЗЛЗ — бутадіон, індометацин, nпохідні фенотіазину, препарати золота, гепарин, кислота амінокапронова, nферментні препарати (рибонуклеаза, дезоксирибонуклеаза, L-acnapaгіназа).
