Радіаційна екологія. Наслідки аварії на Чорнобильській АЕС. Перспективи атомної енергетики.
Радіаційна екологія або радіоекологія – наука, що вивчає особливості існування живих організмів і їх спільнот в умовах наявності природних радіонуклідів або техногенного радіоактивного забруднення. Існує два найважливіші напрямки в радіоекології – вивчення поведінки радіонуклідів в екосистемах і їх компонентах (грунті, рослинному покриві, спільнотах тварин) і впливу іонізуючого випромінювання на біоту і людини.
Радіоекологія сформувалася до середини 50-х рр.. ХХ ст. у зв’язку з забрудненням навколишнього середовища радіоактивними речовинами внаслідок ядерних випробувань, відходів атомної промисловості, аварій на атомних електростанціях і ядерних установках.
Особливу загрозу для здоров’я людей та існуванню природних біоценозів становить забруднення біосфери радіоактивними речовинами, які небезпечні своїм іонізуючим випромінюванням. Розрізняють іонізуюче випромінювання природного і штучного походження. До недавнього часу, до середини ХХ ст., основним джерелом іонізуючого випромінювання були природні джерела – Космос, гірські породи та вулканічна діяльність. У різних регіонах Землі рівень природної радіації сильно різниться, збільшуючись у десятки й сотні разів у районах родовищ уранових руд, радіоактивних сланців тощо. До зон підвищеної радіоактивності в Україні належать Жовті води, Кіровоградська область, Хмельник, Миронівка, Полісся та ін.
Сьогодні основними джерелами радіоактивного забруднення біосфери є джерела антропогенного походження: випробовування ядерної зброї, аварії на атомних електростанціях, підводних човнах та виробництвах радіоактивних матеріалів тощо.
Розрізняють кілька видів іонізуючого випромінювання. Під час радіоактивного розпаду утворюються a(альфа)–, b(бета)– і g(гамма)–частинки. Альфа–випромінювання є потоком позитивного заряджених ядер гелію, бета–випромінювання – потік негативно заряджених швидких електронів і гамма–випромінювання – короткохвильове випромінювання електромагнітної природи. Альфа–випромінювання проникає на відстань від кількох сантиметрів у повітрі й кількох міліметрів – у тканинах, гамма – випромінювання – на відстань до сотень метрів. Радіація — це потік різних видів випромінювання, які утворюються в процесі радіоактивного розпаду і взаємодіють з навколишнім середовищем. Кожний вид радіонуклідів розпадається з певною швидкістю, яка характеризується періодом напіврозпаду — часом, протягом якого число атомів даного радіонукліду зменшується вдвоє.
Основними шляхами надходження радіоактивних речовин до людського організму є: дихальні шляхи, кишково–шлунковий тракт і шкіра. Найнебезпечнішим вважається потрапляння радіоактивних ізотопів через верхні дихальні шляхи, звідки вони попадають у шлунок і в легені. Через неушкоджену шкіру резорбція в 200–300 разів менша, ніж через травний канал, і не відіграє суттєвої ролі, за винятком ізотопу водню — тритію, який легко потрапляє через шкіру.
Додаткове внутрішнє опромінення можливе у випадку надходження радіоактивних речовин під час споживання забруднених харчових продуктів.
Іонізуюче випромінювання має високу біологічну активність. Залежно від дози опромінення та низки інших умов воно здатне негативно впливати на людину вплоть до її загибелі. Біологічна дія радіоактивного випромінювання полягає в ушкодженні; іонізації або збудженні молекул (у тому числі ДНК), загибелі клітин, виникненні мутацій.
Відзначають такі ефекти впливу іонізуючою радіації на організм людини: соматичні (гостра променева хвороба, хронічна променева хвороба, місцеві променеві ураження); сомато–стохатичні (злоякісні новоутворення, порушення розвитку плода, скорочення тривалості життя); генетичні (генні мутації, хромосомні аберації).
Доза опромінення до 0,25 Гр (25 рад) звичайно не спричинює значних відхилень у загальному статусі та крові. Доза 0,25–0,5 ГР (25–50 рад) може призвести до окремих відхилень у складі крові. Доза 0,5–1 Гр (50–100 рад) зумовлює нерізко виражені зміни в картині крові, порушення функції нервової системи. Пороговою дозою для гострого променевого ураження прийнято вважати одноразове опромінення дозою 1 Гр (100 рад). У випадку подальшого опромінення дозою 150 рад і більше ймовірною є можливість виникнення хронічної променевої хвороби, яка проявляється вегетосудинними порушеннями, функціональними змінами центральної нервової системи, токсичним ураженням печінки, зменшенням числа лейкоцитів до 2 тис/мм3 у крові, переродженням нейтрофільних гранулоцитів тощо.
Серозну загрозу для здоров’я людини, яка перенесла гостру чи хронічну променеву хворобу, становлять віддалені наслідки променевого ураження. Вони можуть проявитися через 10–20 років після опромінення. До основних віддалених наслідків відносяться, зокрема, захворювання, що пов’язані зі змінами генетичного апарату (пошкоджуються хромосомний апарат, порушуються механізми ділення (мітозу), відбувається блокування процесів відновлення та диференціювання клітин тощо), злоякісні пухлини, захворювання крові, скорочення тривалості життя.
Джерела опромінення.
Природна й штучна радіоактивність
Основну частину опромінення населення земної кулі одержує від природних джерел радіації. Радіоактивні елементи природного походження присутні всюди в навколишньому середовищі. У великих обсягах утворюються штучні радіонукліди, головним чином як побічний продукт на підприємствах оборонної промисловості й атомної енергетики. Потрапляючи в навколишнє середовище вони здійснюють впливи на живі організми, у чому і полягає їхня небезпека.
Для правильного оцінювання цієї небезпеки необхідно мати чітке уявлення про масштаби забруднення навколишнього середовища, про необхідність мати виробництво, основним або побічним продуктом якого є радіонукліди, і про можливі втрати, пов’язані з відмовою від такого виробництва, про реальні механізми дії радіації, наслідки її дії, і існуючі міри захисту. Всі джерела радіації можна поділити на такі групи:
• природні джерела, які дають середні річні ефективні дози опромінення 2 мЗв (мілізіверти);
• джерела, які використовуються у медицині, середньостатистичні дози опромінення від який за рік складають близько 0.4 мЗв;
• радіоактивні опади, які приблизно дають за один рік дозу, що дорівнює 0.02 мЗв;
• атомна енергетика, доза опромінення від якої складає за рік 0.001 мЗв. Більшість з цих джерел такі, що уникнути опромінення від них практично неможливо, тому що вони є природними джерелами радіації.
Це перш за все:
• джерела земного походження, внутрішнє опромінення
від який складає 1.325 мЗв;
• джерела земного походження, зовнішнє опромінення від який складає 0.35 мЗв; • космічне зовнішнє опромінення, що складає 0.35 мЗв;
• космічне внутрішнє опромінення, яке значно менше й наближено складає 0.015 мЗв. Люди в основному опромінюються двома способами – зовнішнім і внутрішнім. Радіоактивні речовини (РР), які перебувають поза організмом, опромінюють його зовні. У цьому випадку говорять про зовнішнє опромінення.
Але радіоактивні речовини можуть виявитися і у їжі, і у воді, і у повітрі і потрапити усередину організму разом з їжею, водою або через органи дихання. Такий спосіб опромінення називається внутрішнім. Зупинимось дещо детальніше на цих видах опромінення. Зовнішнє опромінення. Протягом всієї історії існування
Землі різні види випромінювання надходять від радіоактивних речовин, які є в земній корі, а також падають на поверхню Землі з космосу у вигляді космічних променів. Космічні промені дають радіаційний вклад дещо менший половини зовнішнього опромінення, яке населення одержує від природних джерел. Космічні промені в основному складаються із заряджених частинок. Космічному зовнішньому опроміненню піддається вся поверхня
Землі. Однак опромінення це нерівномірне. Інтенсивність космічного випромінювання залежить від сонячної активності, географічного положення об’єкта і зростає з висотою над рівнем моря. Велика частина космічних променів надходить до Землі із глибин Всесвіту, але деяка його частина народжується на Сонці під час сонячних спалахів. Космічні промені можуть досягати поверхні
Землі, або взаємодіяти з її атмосферою і породжувати вторинне випромінювання, яке в свою чергу стає причиною утворення різних радіонуклідів. Північний і Південний полюси опромінюються значно більше, ніж екваторіальні області. Це пов’язано з існуванням біля Землі магнітного поля, яке відхиляє заряджені частинки. Істотно також, що рівень опромінення зростає із зростанням висоти.
Причиною цього зростання є зменшується шару повітря, яке відіграє роль захисного екрана. Поглинена потужність дози космічного випромінювання в повітрі на рівні моря дорівнює 32 нГр/годину і формується в основному мюонами. Для нейтронів на рівні моря потужність поглиненої дози складає 0.8 нГр/годину і потужність еквівалентної дози складає 2.4 нЗв/годину. За рахунок космічного випромінювання більшість населення одержує дозу, рівну 0.35 мЗв на рік.
Сонячні спалахи мають велику радіаційну небезпеку під час космічних польотів. Космічні промені, що йдуть від Сонця, в основному складаються з протонів широкого енергетичного спектру (енергія протонів до 100 МеВ). Заряджені частинки від Сонця здатні досягати Землі через 15-20 хв після того, як спалах на його поверхні стає видимим. Тривалість спалаху може сягати декількох годин. У результаті ядерних реакцій, що відбуваються в атмосфері під впливом космічних променів, утворюються радіоактивні ядра – космогенні радіонукліди. Наприклад+ 14N 3H +
За підрахунками науковців, середня ефективна еквівалентна доза зовнішнього опромінення, яке людина одержує від земних джерел природної радіації, складає приблизно 350 мкЗв. Це трохи більше середньої індивідуальної дози опромінення, яке створюється космічними променями на рівні моря. Внутрішнє опромінення В середньому дві третини ефективної еквівалентної дози опромінення, яке людина одержує від природних джерел радіації, надходять від радіоактивних речовин, які потрапили в організм із їжею, водою або повітрям. Невелика частина цієї дози припадає на радіоактивні ізотопи типу вуглецю-14 і тритію, які утворюються під впливом космічної радіації. Все інше надходить від джерел земного походження. Кожна людина одержує близько 180 мікрозівертів на рік за рахунок калію-40, що засвоюється організмом разом з нерадіоактивними ізотопами калію, необхідними для життєдіяльності організму.
Однак значно більшу дозу внутрішнього опромінення людина одержує від нуклідів радіоактивного ряду урану-238 і дещо меншу від радіоактивного ряду торію-232 . Деякі з цих нуклідів, наприклад нукліди свинцю-210 і полонію-210, надходять в організм із їжею. Таких нуклідів досить багато у рибі і у молюсках, тому люди, які споживають багато риби й інших дарунків моря, можуть одержувати відносно високі дози внутрішнього опромінення.
Природні джерела радіації Найбільш вагомим із всіх природних джерел радіації є важкий газ (у 7.5 разів важчай за повітря) – радон. У природі радон зустрічається у двох модифікаціях: у вигляді радону-222 , складник радіоактивного ряду урану- 238 , і у вигляді радону – 220 , складник радіоактивного ряду торію-232 . Основну частину дози опромінення від радону людина одержує, перебуваючи у закритих приміщеннях.
Концентрація радону в закритих приміщеннях в середньому у вісім разів вища, ніж на відкритому повітрі. Радон концентрується у повітрі приміщень лише в тих випадках, коли вони в достатній мері ізольовані від зовнішнього середовища. Причинами надходження радону в приміщення є його просочування через фундамент і підлогу з ґрунту, або вивільнення з матеріалів, які використовуються у конструкціях будинку. Тому в приміщеннях можуть виникати досить високі рівні радіації.
Іноді концентрація радону в закритому приміщенні в 5000 разів вища концентрації радону на відкритому повітрі. Найпоширеніші будівельні матеріали, такі як дерево, цегла і бетон, виділяють відносно невелику кількість радону. Основним джерелом надходження радону у житлові приміщення є граніт і вулканічні викиди – пемза.
Відповідно до отриманих оцінок, люди, які проживають у будинках, де використовуються матеріали на основі фосфогіпсу, можуть одержати колективну ефективну еквівалентну дозу, яка на 30 % вища, ніж при використанні звичайного гіпсу. Тому радіаційний контроль будівельних матеріалів заслуговує найпильнішої уваги. Однак головне джерело радону в закритих приміщеннях – це ґрунт. Концентрація радону на верхніх поверхах багатоповерхових будинків, як правило, нижча, ніж на першому поверсі. Швидкість проникнення радону з грунту в приміщення фактично визначається товщиною і цілісністю міжповерхових перекриттів. Емісія радону зі стін зменшується у 10 разів при облицюванні стін пластиковими матеріалами типу поліаміду або полівінілхлориду, або трьома шарами олійної фарби. Навіть при обклеюванні стін шпалерами швидкість емісії радону зменшується на 30%. Ще одне важливе джерело надходження радону в приміщення пов’язане з водою і природним газом. Концентрація радону у звичайній воді надзвичайно мала, але вода з деяких джерел, особливо з глибоких колодязів або артезіанських свердловин, містить дуже багато радону. Однак основна небезпека радіаційного опромінення приходить зовсім не від питної води, а води в складі їжі після її кип’ятіння. При кип’ятінні води радон у значній мірі видаляється разом з парою. Велику небезпеку створює попадання пари води з високим вмістом радону в легені разом із повітрям, що найчастіше відбувається у ванній кімнаті.
В ряді країн Західної Європи виявлено, що концентрація радону у ванній кімнаті в три рази вища, ніж на кухні, і приблизно в сорок разів вища, ніж у житлових кімнатах. Глибоко під землею радон проникає також у природний газ. У результаті попередньої переробки газу й у процесі його зберігання, перед надходженням до споживача, велика частина радону зникає. Але концентрація радону в приміщенні може зрости, якщо кухонні плити, опалювальні й інші нагрівальні пристрої, у яких спалюється природний газ, не оснащені надійною витяжкою. За оцінюванням фахівців ефективна еквівалентна доза опромінення від радону і його дочірніх продуктів складає у середньому біля одного мЗв/рік, тобто біля половини всієї річної дози, одержуваної людиною в середньому від усіх природних джерел радіації. Інші джерела радіації Вугілля, подібно більшості інших природних матеріалів, містить незначну кількість первинних радіонуклідів. Концентрація радіонуклідів у різних вугільних шарах відрізняється у сотні разів. В основному вугілля містить менше радіонуклідів, ніж земна кора. Але при спалюванні вугілля велика частина його мінеральних компонентів спікається у шлак або золу, де в основному і концентруються радіонукліди. Використання золи як добавки до цементу і бетонів, може призвести до збільшення радіаційного опромінення.
Фосфати. Видобуток фосфатів, які використовуються для виробництва мінеральних добрив, супроводжується підвищенням радіоактивного фону. Це пов’язано з тим, що більшість відкритих фосфатних родовищ містять уран. У процесі видобутку і переробки руди виділяється радон, та й самі добрива містять радіоізотопи, що проникають із ґрунту в харчові культури. Штучні джерела радіації За останнє десятиліття створено кілька сотень штучних радіонуклідів, а також активно використовується енергія атома в різних цілях. Однак, на відміну від природних джерел, породжуване штучними джерелами радіоактивне випромінювання, практично в усіх випадках контролюється. Умовно, штучні джерела радіації можна поділити на групи:
• рентгенівські апарати, діагностичні пристрої на базі використання радіоізотопів, променева терапія;
• ядерні вибухи;
• атомна енергетика;
• предмети, що містять радіоактивні речовини.
Ще й сьогодні можна зустріти годинники з циферблатами, які виготовлялися із застосуванням радію або трохи менш небезпечного тритію; антистатичні щітки для видалення пилу з фотографічних плівок, дія яких основана на випромінюванні a- частинок; радіоізотопні детектори диму, принцип дії яких оснований на використанні a-випромінювання плутонію 239; кольорові телевізори, що випускають м’яке рентгенівське випромінювання й інші пристрої. Основні джерела опромінення населення й обумовлені ними ефективні та еквівалентні дози, можна наочно подати у вигляді таблиці 3:
Оцінки впливу чорнобильську аварію для здоров’я людей дуже суперечливі. Грінпіс і ІІ Міжнародна організація «Лікарі проти ядерної війни» стверджують, у результаті аварії лише з боку ліквідаторів померли десятки тисяч жителів, у Європі зафіксовано 10 000 випадків каліцтв у новонароджених, 10 000 випадків раку щитовидної залози і очікується ще 50 000. За даними організації Союз «Чорнобиль», з 600 000 ліквідаторів 10% померло і 165 000 стало інвалідами.
Найбільші дози отримали приблизно 1000 людина, що були поруч із реактором в останній момент вибуху, і що у аварійних роботах у перші дні після нього. Ці дози варіювалися від 2 до 20Гр та низці випадків виявилися смертельними.
Більшість ліквідаторів, які у небезпечної зоні у наступні роки, і для місцевих жителів отримали порівняно невеликі дози опромінення все тіло. Для ліквідаторів вони становили, загалом, 100мЗв, хоча іноді перевищували 500. Дози, отримані жителями, евакуйованими з сильнозагрязненних районів, досягали інколи кількох сотеньмилизиверт, за середнього значенні, оціненого в 33мЗв. Дози, накопичені упродовж свого після аварії, оцінюються 10-50мЗв більшість жителівзагрязненной зони, і по кілька сотень декого з них. Порівняйте, жителі деяких регіонів Землі з підвищеним природним тлом (наприклад, у Бразилії, Індії, Ірані обліковано і Китаї) отримують дози опромінення, рівні приблизно 100-200мЗв за 20 років.
Багато місцеві у перших тижні, після аварії вживали для харчування продукти (переважно, молоко),загрязненние радіоактивнимйодом-131. Йод накопичувався в щитовидної залозі, і це призвело до великих дозам опромінення цей орган, крім дози все тіло, отриманої рахунок зовнішнього випромінювання та випромінювання інших радіонуклідів, які потрапили всередину організму. Для жителів Прип’яті ці дози були істотно зменшено (за оцінками, в 6 раз) завдяки застосуваннюйодсодержащих препаратів, за іншими районах така профілактика не проводилася. Отримані дози варіювалися від 0,03 за кількагрей, а окремих випадках досягали 50Гр. Нині більшість жителівзагрязненной зони отримує менш 1мЗв на рік понад природного фону.
Гостра променева хвороба
Було зареєстровано 134 випадку гострої променевої хвороби між людьми, виконували аварійні роботи з четвертому блоці. В багатьох випадках променева хвороба ускладнювалася променевими опіками шкіри, викликаними-излучением. Протягом 1986 року від променевої хвороби померло 28 людина. Ще двоє загинуло під час аварії з причин, не що з радіацією, і тільки помер, може бути, від коронарного тромбозу. Протягом 1987-2004 року померло ще 19 людина, проте їх смерть необов’язково спричинилоперенесенной променевої хворобою.
Онкологические захворювання
Щитовидна заліза – одне із органів, найбільш схильні до ризику виникнення раку внаслідок радіоактивного забруднення, вона накопичує йод-131; особливо високий ризик для дітей. У 1990-1998 рр. було зареєстровано понад 4000 випадків захворювання на рак щитовидної залози серед тих, кому відомі в момент аварії було менше 18 років. З огляду на низьку ймовірність захворювання на такому віці, частина з цих випадків вважають прямий наслідок опромінення. Експерти Чорнобильського форуму ООН вважають, що з своєчасному діагнозі та правильному лікуванні ця хвороба представляє невідь що велику небезпеку життю, проте, по меншою мірою, 15 людина від неї вже померло. Експерти вважають, що його захворюванню на рак щитовидної залози зростатиме ще надувалася протягом багатьох років.
Окремі дослідження показують збільшити кількість випадків лейкемії та інших видів раку (крім лейкемії та раку щитовидної залози) як в ліквідаторів, і жителізагрязненних районів. Ці результати суперечливі і найчастіше статистично недостовірні, переконливих доказів збільшення ризику цих захворювань, пов’язаного безпосередньо з аварією, нема.
Спадкові хвороби
Різні громадські організації повідомляють про дуже рівніврожденних патологій і високу дитячу смертність взагрязненних районах. Згідно з доповіддю Чорнобильського форуму, опубліковані статистичні дослідження не містять переконливих доказів цього. Було виявлено збільшити кількістьврожденних патологій різних районах Білорусі між 1986 і 1994 роками, однак було приблизно однаковим як ізагрязненних, і у чистих районах. У 1987 року був зареєстровано незвичайно велика кількість випадків синдрому Дауна, проте наступної тенденції до підвищення захворюваності немає.
Дитяча смертність дуже високий переважають у всіх трьох країнах, жертв чорнобильську аварію. Після 1986 року смертність знижувалася як ізагрязненних районах, і у чистих. Хоча узагрязненних районах зниження середньому була більш повільним, розкид значень, що простежувався у роки в різних районах, Демшевського не дозволяє казати про чіткої тенденції. З іншого боку, деякі ззагрязненних районів дитяча смертність до аварії була істотно нижчий середньої. У деяких найсильнішезагрязненних районах зазначено збільшення смертності. Неясно, пов’язане це з радіацією чи коїться з іншими причинами – наприклад, з низькому рівні життя жінок у цих районах чи низькою якістю медичної допомоги. У Білорусі, Росії та Україні провадяться додаткові дослідження, результати яких ще були відомі на момент публікації доповіді Чорнобильського форуму.
Інші хвороби
У багатьох досліджень засвідчили, що ліквідатори та корінні мешканцізагрязненних областей піддаються підвищеному ризику різноманітних захворювань, як-от катаракта, серцево-судинні захворювання, зниження імунітету. Експерти Чорнобильського форуму дійшли висновку, що зв’язок захв
орювань катарактою з опроміненням після аварії встановлено досить надійно. Що стосується інших хвороб потрібні додаткові дослідження з ретельної оцінкою впливу конкуруючих чинників. З іншого боку, жителі нинізагрязненних територій, люди, народжених там, розвинулися психічні захворювання, через евакуації.
2. Екологічні наслідки
Через війну чорнобильську аварію стався великий регіональний викид радіонуклідів у повітря з наступним радіоактивним забрудненням довкілля. Радіоактивне забруднення торкнулося безліч країн Європи. Найбільш постраждалими виявилися три колишні республіки Радянського Союзу, нині Білорусь, Російська і Україна.Випавшие радіонукліди поступово розпадалися і переносилися не більше атмосферної, водної, земної та Київської міської середовищ, і навіть з-поміж них.
Основні викиди з четвертого енергоблоку Чорнобильської АЕС електростанції тривали десять днів й у склад входили радіоактивні гази,конденсированние аерозолі і багато частинок палива. Загальний обсяг викидів радіоактивні речовини становить близько 14ЭБк1 (за станом 26 квітня 1986 року), зокрема 1,8ЭБк 131I, 0,085ЭБк 137>Cs та інші радіоізотопи цезію, 0,01ЭБк 90>Sr і 0,003ЭБкрадиоизотопов плутонію. Інертні гази становили близько 50% загального радіоактивного викиду.
Більша частина викиду становили радіонукліди з коротким періодом фізичного піврозпаду; довгоживучі радіонукліди полетіли в меншому обсязі. Розпад багатьох викинутих внаслідок аварії радіонуклідів вже завершився. Викиди радіоактивних ізотопів йоду викликали проблеми одразу після аварії.
2.1 Міське середовище
У містах радіонуклідами були забруднені відкриті поверхні, такі, як луки, парки, вулиці, дороги, площі, дахи та стіни. Особливо високі концентрації 137>Cs знайшли навколо будинків, де дощем радіоактивні матеріали було перенесено з дахів на грішну землю.
Завдяки вітрі, дощам і людської діяльності, включаючи дорожній рух, миття вулиць та очищення, рівень забруднення поверхонь радіоактивними матеріалами у місцях проживання та відпочинку було набагато знижений протягом 1986 року і наступні роки. Наслідком цих процесів стало вторинне забруднення систем каналізації і місць скупчення мулу і стічні води.
Нині потужність дози повітря над твердими поверхнями знову встановилася на фоновому рівні,наблюдавшемся до аварії. Підвищена потужність дози повітря залишається тільки над недоторканою грунтом у дитсадках, городах і парках.
2.2 Сільськогосподарське середовище
На початковому етапі пряме випадання багатьох різних радіонуклідів на поверхню відігравало головну роль забруднення сільськогосподарських рослин i які споживають їх тварин. Відразу після аварії найбільшу занепокоєність викликали викиди і випадання ізотопів радіоактивного йоду, але це проблема обмежилася першими двома місяцями внаслідок короткого періоду фізичного піврозпаду (8 днів) найважливішого ізотопу йоду – 131I. Радіоактивний йод у “високих концентраціях швидко потрапляв в молоко у Білорусі, Російської Федерації й України, наводячи до значним дозам опромінення щитовидної залози серед тих, хто споживав молоко, особливо серед дітей. У країнах Європи наслідки аварії були різними; підвищені рівні радіоактивного йоду в молоці спостерігалися деяких забруднених південних районах, де молочний худобу вже містився на свіжому повітрі.
Різні види сільськогосподарських рослин, зокрема листові овочі й зелень, було також забруднені радіонуклідами в різного рівня залежно від рівнів опадів і стадії проростання.
Початковий істотне зниження рівня переходу радіонуклідів в рослинність і до тварин робили звиветриванием, фізичним розпадом, міграцією радіонуклідів вниз по колонці грунту та зниженнямбионакопления радіонуклідів у грунті. Після початкового періоду концентрації радіоактивного цезію у харчових продуктах стали залежати тільки від рівнів випадань, а й від видів грунту, методів хліборобства й типів екосистеми.
2.3 Лісове середовище
Після чорнобильську аварію найвищі рівні поглинання радіоактивного цезію були зареєстровані у лісової рослинності і які у лісах і височинах тварин, де найвища концентрація 137>Cs було виявлено продукти лісового походження внаслідок постійної регенерації радіоактивного цезію в лісових екосистемах. Особливо високі концентрації 137>Cs виявили грибах, ягодах і дичини, й інші рівні зберігаються від часу аварії. Отже, хоча сталося загальне зниження величини доз опромінення у зв’язку з споживанням сільськогосподарських продуктів, рівні забруднення в лісових харчові продукти досі перевищують рівні втручання у багатьох країнах. Слід очікувати, що це триватиме протягом кількох найближчих десятиліть.
Великий перенесення радіоактивного цезію за схемоюлишайник-оленина-человек спостерігався після чорнобильську аварію в північних арктичних ісубарктических територіях Європи.
Лісові пожежі збільшили концентрації радіонуклідів повітря 1992 року, хоча великою мірою. Можливі радіологічні наслідки лісових пожеж широко обговорювалися, але з очікується, що вони викличуть певні проблеми з перенесенням радіонуклідів із забруднених лісів, крім, можливо, найближче що прилягають до пожежі територій.
2.4 Водне середовище
Радіонукліди чорнобильського викиду забруднили поверхневі водні системи у районах, що прилягають до майданчику реактора, але й у багатьох інших частинах Європи. Початковий забруднення води переважно було викликане прямим випаданням радіонуклідів лежить на поверхні рік і озер, основну його частину становили короткоіснуючі радіонукліди (найважливіше з них 131I).
Забруднення водного середовища швидко знизилося у протягом кількох тижнів після викиду шляхом розведення, фізичного розпаду та поглинання радіонуклідів ґрунтами. Що стосується ставків і водоймищ осадження зважених частинок на дно також відігравала істотну роль зниженні рівнів змісту радіонуклідів у питній воді.Донние відкладення є важливим тривалим місцем перебування радіонуклідів.
Початковий поглинання радіоактивного йоду рибою було швидким, та його концентрації різко зменшилися, передусім, завдяки фізичному розпаду.
У довгостроковій перспективі вторинне забруднення, викликане вимиванням довгоживучих 137>Cs і90>Sr із забруднених грунтів, та його перенесення з донних відкладень триває (пропускати значно більш низькому рівні) й у час. Нині концентрації радіонуклідів в поверхневих водах низькі; тому зрошення поверхневими водами перестав бути проблемою.
Завдяки з того що Чорне й Балтійське моря перебувають далеко від Чорнобильської АЕС і морські системи мають великий рівень розведення, концентрація радіонуклідів у морській воді значно нижча, ніж у прісній воді.
