МЕТОДИКА ПРОВЕДЕННЯ ФІНАНСОВОГО АНАЛІЗУ ГОСПОДАРСЬКОЇ ДІЯЛЬНОСТІ СТОМАТОЛОГІЧНОЇ ОРГАНІЗАЦІЇ.

МЕТОДИКА ВИЗНАЧЕННЯ МЕДИЧНОЇ, СОЦІАЛЬНОЇ І ЕКОНОМІЧНОЇ ЕФЕКТИВНОСТІ ДІЯЛЬНОСТІ ЗАКЛАДІВ ОХОРОНИ ЗДОРОВ’Я.

 

Перш, ніж говорити про фінансових аналіз, слід уяснити саме поняття аналізу. Отже, слово «аналіз» утворилося від давньогрецького «analisys» – розчленування. Це метод дослідження, суть якого полягає в мисленому або практичному розчленуванні об’єкта дослідження на окремі складові частини.

Сам фінансовий аналіз, як окрема діяльність, (Financial analysis) з’явився в XIX ст. як комерційна арифметика. Із становленням ринку капіталу в країнах з ринковою економікою, комерційна арифметика трансформувалась у фінансовий менеджмент, складовою якого є фінансовий аналіз. Фінансовий аналіз (Financial analysis) — спрямований на накопичення, обробку та використання інформації фінансового характеру та є основою прийняття управлінських рішень на мікрорівні, тобто на рівні суб’єктів господарювання і ґрунтується на даних фінансової звітності.

Суб’єкт господарювання в переважній більшості випадків є окреме підприємство. В системі охорони здоров’я підприємство представлене закладом охорони здоров’я. Визначення закладу дане в Основах законодавства про охорону здоров’я населення України. Заклад охорони здоров’я – це підприємство чи установа та організації, завданням яких є забезпечення різноманітних потреб населення в галузі охорони здоров’я шляхом подання медико-санітарної допомоги, включаючи широкий спектр профілактичних і лікувальних заходів або послуг медичного характеру, а також виконання інших функцій на основі професійної діяльності медичних працівників.

Власники, кредитори, менеджери підприємства зацікавлені в докладному аналізі фінансових потоків, щоб на основі одержаної інформації прийняти управлінські рішення, які регулюватимуть формування фінансових ресурсів і сприятимуть зростанню капіталу підприємства.

Отже, зміст фінансового аналізу визначається його функціями: функцією управління, інформаційною функцією, методологічною функцією.

Об’єктом фінансового аналізу (Financial Analysis Object) є фінансові ресурси підприємства, їх формування та використання.

Предмет фінансового аналізу (Financial Analysis Subject) — це комплексне оцінювання фінансового стану підприємств та виявлення резервів розвитку з метою підвищення вартості підприємства.

Фінансовий стан підприємства (Financial Position) розглядається як сукупність показників, що характеризують наявність, розміщення та використання фінансових ресурсів підприємства.

Мета проведення фінансового аналізу — отримати виважену та обґрунтовану оцінку фінансового стану підприємств і тим самим визначити умови прийняття оптимальних фінансових рішень.

Кількість фінансових індикаторів і параметрів, що визначають фінансовий стан підприємств дуже велике. Практично будь-яка фінансово-економічна подія тією чи іншою мірою оцінюється фінансовим параметром, який не потребує складних розрахунків, але вимагає розуміння, як правильно оцінити отримані результати та поєднати з іншими різноманітними індикаторами фінансового стану.

Суб’єктами фінансового аналізу є фінансові аналітики, які зацікавлені в діяльності підприємства.

У кожного аналітика своя мета. Інвестори цікавляться насамперед рівнем та стабільністю доходів, тобто прибутковістю (рентабельністю) підприємств, кредитори — ліквідністю, менеджери — дохідністю різних видів активів та ефективністю управління ними.

Сьогоднішню систему охорони здоров’я України найбільше цікавлять інвестори, вони і є основними суб’єктами фінансового аналізу системи.

Фінансовий аналіз є функціональною основою фінансової діяльності закладів охорони здоров’я. Фінансова діяльність (Financing Activities) — це сукупність операцій, які призводять до зміни величини та (або) складу власного та позикового капіталу (які не є результатом операційної діяльності).

Невід’ємною складовою фінансової діяльності є фінансова звітність (Financial Statement), що представляє сукупність форм звітності, які відображають майновий і фінансовий стан підприємства на визначену дату, а також фінансові результати діяльності за звітний період, рух коштів підприємства та склад власного капіталу.

Важливою ознакою успішного функціонування підприємства (закладу охорони здоров’я) є його фінансова незалежність (Financial Independence), що передбачає фінансовий стан, при якому підприємство здатне забезпечити свій розвиток та відповісти на вимоги зовнішнього середовища.

Говорячи про фінансовий аналіз підприємства, ми оцінюємо його фінансовий стан (Financial Position), що є сукупністю показників, що характеризують наявність, розміщення та використання фінансових ресурсів підприємства.

Фінансовий аналіз, за ракурсним баченням поділяється на окремі види.  Так, за суб’єктами аналізу розрізняють внутрішній та зовнішній фінансовий аналіз. За метою дослідження — діагностичний, експрес-аналіз, деталізований аналіз. За часом — попередній та ретроспективний.

Зовнішній фінансовий аналіз на основі фінансової і статистичної звітності здійснюють банки, аудиторські фірми, інвестори та ін. Основною його метою є оцінювання та діагностика фінансового стану підприємства за даними фінансової звітності, тобто надання інформації чисельним користувачам про прибутковість діяльності підприємства, платоспроможність, фінансову незалежність, ділову активність тощо. На відміну від внутрішнього, відповідні складові зовнішнього аналізу більш формалізовані та менш деталізовані.

Внутрішній фінансовий аналіз (на рівні підприємства) проводять фінансові служби. Він ґрунтується не тільки на даних публічної звітності, а й на використані всіх доступних джерел облікової та позаоблікової інформації. Його результати є комерційною таємницею. Для того щоб зробити правильний ви­сновок на підставі проведеного аналізу фінансового стану підприємства, рекомендується для порівняння використовувати показники за цим підприємством не менше ніж за три останніх роки. За можливості, показники підприємства також необхідно порівняти із загальногалузевими показниками та з даними інших підприємств такої самої сфери діяльності.

Діагностичний аналіз — це аналіз на основі типових ознак встановлення характеру функціонування підприємства.

Експрес-аналіз використовується для швидкого оцінювання фінансового стану підприємства за основними розрахунковими показниками та на основі їх порівняння з базовими.

Деталізований аналіз проводиться в декілька етапів, розширює та доповнює експрес-аналіз.

Попередній аналіз проводять до здійснення фінансових операцій, а ретроспективний, після здійснення фінансових операцій.

Практика показує, що ті організації, які здійснюють комплексне стратегічне планування й управління, проводять фінансовий аналіз господарської діяльності, працюють більш успішно й мають значно більший прибуток. Багато керівників, котрі мають досвід планування, і просто енергійні люди не домагаються бажаного успіху через те, що розпорошують свої сили, прагнучи охопити якнайбільше ринків, зробити якнайбільше різноманітних продуктів і задовольнити потреби різних груп клієнтів. Для успіху ж необхідна цілеспрямована концентрація сил і правильно обрана стратегія. Іншими словами: хто краще планує свою стратегію, той швидше досягає успіху.

Керівництво будь-якого медичного закладу повинне з’ясувати, чи має організація внутрішні сили, щоб скористатися зовнішніми можливостями, і чи існують у неї слабкі сторони, що можуть ускладнити проблеми, пов’язані з зовнішніми небезпеками.

Фінансовий аналіз медичного закладу являє собою спосіб накопичення, перетворення та використання інформації фінансового характеру. Він має кілька цілей:

·                     визначення фінансового стану й фінансових результатів діяль­ності  медичної установи ;

·                     виявлення просторово-часових змін у фінансовому стані та результатах;

·                     виявлення основних факторів, що викликали зміни у фінансовому стані й результатах;

·                     прогноз основних тенденцій у фінансовому стані й результатах діяльності медичної установи .

Фінансовий аналіз може розглядатися як складник проектного аналізу й фінансового менеджменту, тому дії аналітика залежать від поставленої мети. Проектний аналіз вимагає обґрунтування вкладень з найкращими результатами. Фінансовий менеджмент вимагає постійного пошуку менеджером фінансових ресурсів.

З позицій проектного аналізу метою фінансового аналізу є визначення рентабельності й ефективності проекту з погляду інвесторів та організації, що реалізує проект, а також оцінка поточного й прогнозованого фінансового стану підприємства.

Фінансовий аналіз передбачає вирішення таких завдань:

1) оцінити фінансовий стан і фінансові результати підприємства «без проекту» і «з проектом»;

2) оцінити потребу у фінансуванні проекту й забезпечити координацію використання фінансових ресурсів у часі;

3) визначити достатність економічних стимулів для потенційних інвесторів;

4) оцінити, оптимізувати й зіставити витрати та вигоди проекту в кількісному вимірі.

Використання видів, прийомів та методів фінансового аналізу для конкретних цілей вивчення фінансового стану підприємства в сукупності становить методологію та методику аналізу.

Найчастіше використовують класифікації прийомів і методів фінансового аналізу, де виділяються неформалізовані та формалізовані методи аналізу.

Неформалізовані методи аналізу ґрунтуються на описуванні аналітичних процедур на логічному рівні, а не на жорстких аналітичних взаємозв’язках та залежностях.

Формалізовані методи аналізу побудовані на жорстко формалізованих аналітичних залежностях між показниками.

Проводити кількісний і якісний аналізи економічних процесів, знаходити найкраще управлінське рішення допомагають економіко-математичні моделі: дескриптивні (описові), предикативні (прогностичні) та нормативні.

Для кількісного оцінювання впливу окремих факторів на зміну результативного показника використовується детерміноване моделювання. Вплив детермінованих факторів становить приблизно 85—90 %, тому основну увагу приділяють вивченню саме цих факторів.

Види моделей детермінованого аналізу.

1.                  Адитивна модель факторної системи. Результативний показник представлений у вигляді алгебраїчної суми показників-факторів:

ТФЦ = ТВЦ + ТД – ТКЗ,

де ТВЦ, ТФЦ — тривалість виробничого і фінансового циклів відповідно;

ТД, ТКЗ — періоди обороту дебіторської і кредиторської заборгованостей відповідно.

2.                  Мультиплікативна модель. Результативний показник визначають як добуток факторних показників:

КСтЗр = КРП х РА х КФЗ,

деКСтЗр — коефіцієнт стійкого зростання;

КРП — коефіцієнт реінвестування;

РА — рентабельність активів;

КФЗ — коефіцієнт фінансової залежності, розрахований відносно власного капіталу на початок звітного періоду.

3.                  Кратна модель. Результативний показник розраховують як співвідношення факторних показників:

К_ОА = ЧД / Асер.

де К_ОА — коефіцієнт оборотності активів;

ЧД — чистий дохід;

Асер. — середня величина активів

4. Змішана (комбінована) модель поєднує кілька типів моделей факторних систем:

К_ΔВБ = ((ВБ сер.1 – ВБсер.0) / ВБсер.0) х 100

де КВБ — коефіцієнт приросту валюти балансу;

ВБсеред1, ВБсеред0 — середня величина валюти балансу за звітний і попередній періоди відповідно.

Основні прийоми аналізу фінансового стану підприємства.

Горизонтальний (часовий) аналіз — порівняння кожної позиції звітності з попереднім періодом.

Вертикальний (структурний) аналіз — визначення структури показників для оцінювання впливу різних факторів на кінцевий результат.

Трендовий аналіз — визначення тренду, тобто основної тенденції динаміки показника, очищеної від випадкових впливів індивідуальних особливостей окремих періодів. Трендовий аналіз є варіантом горизонтального аналізу. Трендовий аналіз – порівняння кожної позиції звітності з рядом попередніх періодів і визначення тренда, тобто основної тенденції динаміки показника, очищеної від випадкових впливів і індивідуальних особливостей окремих періодів. За допомогою тренда формуються можливі значення показників у майбутньому, а, отже, ведеться перспективний, прогнозний аналіз.

Аналіз відносних показників (коефіцієнтів) — розрахунок відношень між окремими даними форм фінансової звітності. Відомо понад 200 відносних аналітичних показників, які можна розрахувати на основі фінансової звітності. Систему фінансових коефіцієнтів називають кришталевою кулею, в якій можна побачити все, що було і що буде.

Порівняльний аналіз — зіставлення фінансових показників як на внутрішньому, так і на зовнішньому рівнях.

Маржинальний аналіз — метод оцінювання і обґрунтування управлінських рішень у бізнесі на основі вивчення співвідношення між трьома групами економічних показників: витрати — обсяг виробництва (реалізації) продукції — прибуток. Цей метод називають ще аналізом беззбитковості.

Метод Дюпон-каскад – система фінансового аналізу, яка передбачає розкладання показника «коефіцієнт рентабельності активів» на ряд інших фінансових коефіцієнтів його формування, взаємозалежність у єдиній системі.

Факторний аналіз — аналіз впливу окремих чинників на результативний показник за допомогою детермінованих або стохастичних прийомів дослідження.

Дескриптивні моделі застосовуються для оцінки фінансового стану медичного підприємства. До них належать: побудова системи звітних балансів, подання фінансової звітності в різних аналітичних аспектах, аналіз звітності, система аналітичних коефіцієнтів тощо. Усі ці моделі засновані на використанні інформації бухгалтерської звітності.

 

Рис. Схема оцінки фінансової ефективності проекту

 

Нормативні моделі дають змогу порівняти фактичні результати діяльності медичного підприємства з очікуваними, розрахованими за бюджетом. Вони здебільшого використовуються у фінансовому менеджменті.

У проектному аналізі, що має справу не стільки з теперішнім, скільки з уявлюваним майбутнім, використовуються предикативні моделі, які мають прогностичний характер і дають змогу передбачати майбутні грошові потоки, фінансовий стан і результати.

На цих моделях засноване фінансове проектування — логічне завершення проектного аналізу.

Фінансовий аналіз проводиться, зазвичай, у чотири етапи.

На 1-му етапі проводиться збір внутрішньої і зовнішньої інформації, оцінка її достовірності. На цьому етапі з’ясовують особливості облікової політики підприємства, відбирають необхідні форми бухгалтерської звітності та проводять їх звірку, збирають статистичну інформацію. 

На 2-му етапі здійснюють переведення типових форм бухгалтерської звітності в аналітичні форми, які дозволять проаналізувати структуру звітів і динаміку змін, проводять розрахунок і групування показників по основних напрямках анал

На 3-му етапі проводиться аналіз структури і динаміки змін основних показників фінансових звітів, виявляють взаємозв’язки між основними показниками, здійснюють інтерпретацію отриманих результатів.

На 4-му етапі готують висновок щодо фінансового стану  медичного підприємства, виявляють “вузькі” місця і резерви підвищення ефективності діяльності, розробляють рекомендації щодо поліпшення фінансового стану підприємства

Потреба у фінансовому аналізі викликана такими основними причинами:

·                     тільки фінансова оцінка дає змогу через зведення воєдино у вартісній формі всіх проектних витрат і вигод створити реальну можливість для вибору найефективнішого варіанту з наявних інвестиційних альтернатив;

·                     у процесі такого аналізу розробляється найефективніша схема фінансування реалізації конкретного проекту (з урахуванням чинної системи оподаткування й можливих пільг, джерел і обставин фінансування та ін.);

·                     у процесі підготовки та здійснення попередніх розрахунків для фінансового аналізу відбуваються ідентифікація й вартісне вираження всіх видів змінних (факторів) проекту, що готує базу для аналізу чутливості;

·                     створюються можливості для прогнозування майбутнього фінансового стану підприємства, що реалізує проект, на основі розроблення стандартних форм зовнішньої фінансової звітності, що,  у свою чергу, дасть змогу відобразити роль проекту у створенні нових інвестиційних можливостей для розширення підприємства (ре інвестицій) або в зростанні доходів його власників (акціонерів);

·                     розроблення прогнозних стандартних форм бухгалтерської звітності за проектом (у тому разі, коли йдеться про підприємство, яке створене для реалізації проекту) дає змогу проводити зовнішній аудит процесу його здійснення, що є особливо важливим для сторонніх інвесторів;

·                     підготовка всього комплексу інформації для проведення фінансових розрахунків (зокрема, виробничих витрат постійного й змінного характеру) дає можливість проводити в майбутньому внутрішній аудит на основі зіставлення планових і звітних даних для прийняття оперативних управлінських рішень, щоб зменшити негативний вплив змін, що мали місце у внутрішньому або зовнішньому середовищі проекту.

Для прийняття довгострокового інвестиційного рішення оцінки тільки проектних вигод і витрат замало — потрібна прогнозна фінансова звітність, що передбачає розширення інформаційної бази для комплексного фінансового аналізу ефективності проекту.

У процесі здійснення фінансового аналізу відбувається поєднання інформації суто проектного характеру й даних зі стандартних форм бухгалтерської звітності.

При цьому варто мати на увазі різний підхід розробників і бухгалтерів до оцінки інвестиційних проектів. Для бухгалтера не існує категорій проектної діяльності або діяльності з проекту: для нього прийняті поняття господарської, виробничо-господарської й фінансово – господарської діяльності. Проектувальник дивиться вперед, у майбутнє, а діяльність бухгалтера пов’язана з фактами господарської діяльності, що мали місце в минулому й відображені у відповідній документації.

Для створення повної картини необхідно доповнити прогнозні розрахунки ефективності проекту відповідними бухгалтерськими документами, але не звітними, а прогнозними. На основі цих документів можна розрахувати сукупність фінансових коефіцієнтів — показників, що широко використовуються у практиці аналітичних фінансових розрахунків для комплексної характеристики стану справ на медичному підприємстві. Необхідність такого підходу до фінансової оцінки ефективності проекту пояснюється також тим, що потенційні інвестори потребують звичних для них показ­ників, що спираються на так звану публічну фінансову звітність. Головна риса всіх цих фінансових розрахунків — їхня перспективність, спрямованість у майбутнє, прогнозний характер.

У реальному житті ми стикаємося з проектами модернізації, розширення підприємств, тобто з такими, що здійснюються на базі вже діючих підприємств. Тоді, на додаток до прогнозних розрахунків за проектом, необхідно використати повну фінансову звітність про результати діяльності підприємства за минулий період. Для багатьох фінансових структур саме ця «історія», описана в бухгалтерських документах, що підтверджені аудиторами, може слугувати додатковим стимулом укладання коштів у потенціально ефективний проект, що реалізується на підприємстві.

Стратегічний аналіз організації, як правило, включає оцінку стану організації за наступними напрямками:

·                     Конкурентоспроможність і бажана частка ринку у відсотках до його загальної місткості, що є істотною метою для організації;

·                     розмаїтість і якість асортименту послуг, що постійно контролюються й оцінюються вищим керівництвом;

·                     моніторинг змін на ринках і інтересів споживачів;

·                     дослідження і розробки нових послуг;

·                     ефективний збут, реклама і просування послуг;

·                     аналіз фінансового стану може принести користь організації за допомогою виявлення потенційних слабких місць у порівнянні з конкурентами та необхідними обсягами ресурсів.  

Таким чином, у сучасних умовах розвитку вітчизняної охорони здоров’я в планах установ повинні бути передбачені: перехід від витратних медичних технологій цілодобової медичної допомоги в стаціонарі до менш витратних амбулаторних видів допомоги, збалансоване співвідношення спеціалізованої і первинної медико-санітарної допомоги на основі сімейної чи загальної практики, забезпечення державних гарантій досягнення доступності і якості медичних послуг, інноваційна діяльність.

Найважливішими напрямками оцінки окремої лікувальної установи можуть бути показники, що характеризують структуру і використання ресурсів охорони здоров’я, доступність і якість медичної допомоги.

При комплексній оцінці діяльності лікувальної установи необхідно виходити з наступних принципів:

·                     базуватися на комплексному багатомірному підході в оцінці такого складного і багатофакторного явища як діяльність медичного закладу;

·                     оцінювати діяльність ЛПУ на основі даних офіційної публічної звітності;

·                     здійснювати ранжирування ЛПУ для порівняльної оцінки з урахуванням найвищих досягнень в різних сферах організації медичної допомоги всіх установ, що утворюють між собою конкурентне середовище;

·                     використовувати порівняння з кращими досягненнями, які пройшли достатню апробацію на практиці.

Інноваційна діяльність передбачає здатність створювати нове: технології, послуги, продукти, і уміти впроваджувати їх у життя. Нововведення – це створення чогось нового в широкому розумінні: починаючи від нових медичних технологій і послуг і закінчуючи зміною системи взаємин між людьми як серед працівників, так і по відношенню до споживачів медичних послуг. Інноваційна діяльність є ключової сферою діяльності медичної установи, що може забезпечити розвиток медичної організації і її більшу привабливість для пацієнтів. П. Ф. Друкер, підкреслює стратегічну важливість інноваційної діяльності. І щоб її досягнути, необхідно :

·                     постійно аналізувати і вивчати джерела інноваційних можливостей;

·                     необхідно більше придивлятися і прислухатися до того, що відбувається навколо, не боятися ставити запитання;

·                     інновація повинна бути простою і вузько спрямованою;

·                     ефективні інновації починаються з малого;

·                     успішна інновація повинна бути спрямована на захоплення лідируючої позиції.

Для визначення наявності надійної ділової стратегії в лікувальній установі пропонується з’ясувати наступне:

·                     чи є в установі бачення майбутнього розвитку і діяльності в майбутнім змінюваному оточенні, що включає споживачів медичних послуг і суперників. Чи є уявлення про те, як керівництво бачить свою організацію в недалекому майбутньому.

·                     чи є план заходів, що дозволив би досягти виконання поставлених завдань.

·                     як задовольняються потреби населення в медичних послугах сьогодні й у майбутній перспективі.

·                     чи є план перепідготовки і професійного удосконалення персоналу.

·                     які заходи будуть прийняті для залучення більшого числа споживачів медичних послуг і забезпечення себе цілком усіма необхідними ресурсами, максимального використання своїх можливостей.

·                     наявність плану поліпшення якості медичної допомоги, зниження витрат і вартості однієї одиниці медичних послуг.

Щоб визначити реальний стан справ, який дозволив би прийняти обґрунтовані рішення, необхідно провести розрахунок основних фінансових показників і проаналізувати їх.

Для побудови профілю оцінки медичної установи можуть бути використані наступні критерії:

·                     характеристика персоналу (питома вага зайнятих посад, усього і по лікарях і середніх медичних працівниках, питома вага атестованих лікарів і середніх медичних працівників, інтелектуальний індекс персоналу);

·                     забезпеченість населення ресурсами (лікарями, середнім медичним персоналом, ліжками, фінансами) з точки зору реальної потреби в них;

·                     якість вироблених послуг;

·                     фінанси і їхнє використання;

·                     характеристика менеджменту установи (частка управлінського персоналу – керівників установи, структурних підрозділів і лінійних керівників серед усіх працюючих, питома вага атестованих і професійно підготовлених керівників).

Методика аналізу стратегічного потенціалу будь-якого медичного закладу дозволить:

§ комплексно оцінити медичний заклад і результати його діяльності,

§ здійснити контроль і оцінити стан управління в ньому,

§ визначити перспективи і стратегічні напрями діяльності закладу,

§ визначити місце даного закладу серед інших, подібних йому,

§ зміцнити довіру старих і стимулювати довіру нових споживачів медичних послуг,

§ оцінити необхідність і перспективи реструктуризації медичного закладу.

Аналіз можливостей медичної організації пов’язаний із внутрішнім середовищем організації, який надає організації стійкість при загрозливих факторах зовнішнього середовища і складається із оцінки наступного: цілеспрямованість – ресурси – кадри – інновації – якість. Реалізація стратегічного аналізу і планування в кожній медичній установі, регіоні і галузі в цілому дозволить підвищити ефективність роботи системи, націленої в майбутнє і розірвати гальмуючу подальший розвиток галузі, зв’язок з минулим, перебороти витратний принцип функціонування вітчизняної системи охорони здоров’я. Але для цього потрібно багато чого навчитися, багато чого вміти і ще виявити добру волю і наполегливість.

Актуальність аналізу фінансового стану лікувально-профілактичних закладів обумовлюється зростаючими потребами в аналітичних даних про роботу підприємства з боку різних категорій користувачів. Але вона цим не вичерпується. Адже з вищесказаного випливають і все більше зростаючі вимоги до якості таких даних, а відповідно і аналітичної роботи, її обсягів. Аналітично-інформаційні відділення управління охорони здоров’я володіють більше інформацією про стан здоров’я населення і менш якісною інформацією щодо майнового стану закладів охорони здоров’я. Остання інформація характеризується більше кількісними показниками, що дає мало можливостей для функціонального аналізу.

На сьогодні, на жаль, не існує конкретної схеми визначення певного загального інтегруючого показника, який би давав порівняно повну і правдиву характеристику фінансового стану закладів охорони здоров’я, розраховувався за чітко визначеною методикою на основі узагальнення розрахованих коефіцієнтів платоспроможності, ліквідності, ділової активності та ін., а також давав змогу досить швидко й просто порівнювати цей узагальнюючий показник з таким же показником інших підприємств. За таких умов аналіз фінансового стану зводиться до аналізу фінансової звітності, як частини фінансового аналізу.

В умовах ринкової економіки стратегічною метою управління підприємством є підвищення його ринкової вартості, яка визначається вартістю майна підприємства. Отже, дослідження джерел фінансування як основи формування активів підприємства, оцінка розміщення та ефективності використання його фінансових ресурсів є важливими завданнями фінансового аналізу, вирішення яких забезпечує органи управління необхідною інформацією щодо наявних резервів розвитку підприємства, сприяє підвищенню конкурентоспроможності його продукції

Метою аналізу фінансового стану підприємства є підвищення його фінансової стійкості та платоспроможності на основі збільшення економічного потенціалу та поліпшення структури активів, власного капіталу і зобов’язань.

Фінансовий стан підприємства – це складна, інтегрована за багатьма показниками характеристика якості його діяльності. У найконцентрованішому вигляді фінансовий стан підприємства можна визначити як міру забезпеченості підприємства необхідними фінансовими ресурсами і ступінь раціональності їх розміщення для здійснення ефективної господарської діяльності та своєчасного проведення грошових розрахунків за своїми зобов’язаннями.

Таке трактування суті поняття “фінансовий стан” дає змогу розуміти під ним характеристику діяльності підприємства, у якій, як у дзеркалі, знаходять відображення у вартісній формі загальні результати роботи підприємства, в тому числі й роботи з управління фінансовими ресурсами.

Якщо параметри діяльності підприємства і розміщення його фінансових ресурсів відповідають критеріям позитивної характеристики фінансового стану, то це говорить про фінансову стійкість підприємства. У системі об’єктів фінансово-економічного аналізу саме стійкості належить провідна роль.

Для того, щоб успішно управляти, той, хто керує, повинен знати результати свого управлінського впливу на об’єкти управління. Контроль в системі управління фінансовим станом дає змогу добувати оперативну інформацію, яка об’єктивно відтворює стан справ на підконтрольних об’єктах, відповідність їх діяльності накресленій програмі; виявити недоліки в рішеннях, які приймають, способах і засобах реалізації їх; вивчити ділові якості працівників.

Фінансовий аналіз закладів охорони здоров’я можна проводити за методикою російського вченого Ковальова В.В. Він виділяє попередній аналіз (експрес-аналіз) та поглиблений (деталізований) аналіз фінансового стану. В загальному вигляді методика експрес-аналізу звітності передбачається оцінка складу ресурсів, їх структури, фінансових результатів господарювання, ефективності використання власних та залучених коштів. Зміст експрес-аналізу полягає у відборі невеликої кількості найбільш суттєвих і порівняно нескладних у розрахунку показників і постійному відстежуванні їх динаміки.

В загальному вигляді методика поглибленого аналізу фінансового стану Ковальова В.В. передбачає наступні етапи:

–                   попередній огляд економічного і фінансового стану підприємства;

–                   оцінка та аналіз економічного потенціалу підприємства (оцінка майнового та фінансового стану);

–                   оцінка та аналіз результативності фінансово-господарської діяльності підприємства (оцінка основної діяльності, аналіз рентабельності, оцінка стану на ринку цінних паперів).

Проте в методиці Ковальова В.В. не пропонується прогнозування фінансових показників на перспективу і немає рейтингової оцінки.

Методика аналізу фінансового стану А.Д. Шеремета рекомендує проводити оцінку фінансового стану за звітний період комплексно, тобто за допомогою аналізу абсолютних і відносних показників. Порівняльний аналітичний баланс і розрахунок абсолютних показників фінансової стійкості слугують відправним пунктом аналізу фінансового стану підприємств. Дану методику також можливо застосовувати за умови використання аналітичних даних балансового бухгалтерського обліку для отримання порівняльного аналітичного балансу.

В сучасних умовах виникла проблема визначення ролі та місця підприємства на ринку, головна мета вирішення якої полягає в проведенні детальної оцінки його фінансового стану. На теоретико-методологічному й емпіричному рівнях проблема здійснення такої оцінки тісно пов’язана з необхідністю вибору функціонально-цільових її критеріїв.

Загалом, фінансовий стан закладів охорони здоров’я характеризується величиною, складом і структурою активів, власного капіталу і зобов’язань, відповідні співвідношення яких обумовлюють фінансову стійкість, платоспроможність і ефективність використання економічного потенціалу підприємства. Таким чином фінансовий стан закладів охорони здоров’я можна представити через сукупність економічного потенціалу, фінансової стійкості, платоспроможності, рентабельності та ділової активності підприємства.

Всі вищевказані методики розглядають або не всі сторони діяльності підприємства, або пропонують детальний розгляд окремих її елементів. В першому випадку дається неповна картина фінансового стану підприємства, в другому – потрібне проведення значної кількості розрахунків і відповідно більш докладна інформація, що не завжди є доцільним.

Методичні рекомендації, що надаються різними міністерствами і відомствами, спрямовані на аналіз фінансового стану підприємства.

 

Прийняття вірних управлінських рішень для системи охорони здоров’я сьогодні чи не найважливіше питання.

Інформаційною базою для обґрунтування і прийняття управлінських рішень є результати економічного аналізу. Тому в сучасних умовах дуже важливо поєднати швидке одержання інформації з сучасними методами її аналізу, щоб мінімізувати ризик прийняття хибних управлінських рішень.

Основна мета цієї теми – сформувати у потенційних керівників системи охорони здоров’я аналітичне, творче мислення, що врешті-решт забезпечить ефективну діяльність лікувально-профілактичного закладу зокрема і системи охорони здоров’я загалом.

Економічний аналіз включає:

1)    управлінський аналіз:

–       аналіз виробництва і реалізації продукції

–       аналіз виконання плану та динаміки виробництва і реалізації продукції

–       аналіз складу і асортименту продукції

–       оперативний аналіз виробництва і реалізації продукції

–       аналіз ритмічності і рівномірності виробництва

–       аналіз якості продукції

–       аналіз резервів зростання обсягу виробництва продукції         

–       аналіз маркетингової діяльності підприємства

2) аналіз забезпечення і ефективності використання виробничих ресурсів підприємства:

–       Аналіз використання трудових ресурсів і фонду оплати праці

–       Аналіз використання робочого часу

–       Аналіз продуктивності праці        

–       Аналіз фонду заробітної плати

–       Аналіз основних фондів підприємства

–       Аналіз забезпеченості виробництва матеріальними ресурсами

–       Аналіз собівартості продукції та витрати на виробництво

–       Класифікація витрат на виробництво продукції      

–       Аналіз собівартості окремих видів продукції

Економічний аналіз як самостійна прикладна наука виник порівняно недавно, як інтеграція наукових знань, яка прийшла на зміну диференціації (виділенню) окремих наук.

Аналіз (від грец. — analisis) буквально означає розподіл, розчленування, розподілення об’єкта, що досліджується, на складові частини, елементи, які внутрішньо притаманні цьому об’єкту.

Такий розподіл дає можливість ретельно вивчити окремі сторони досліджуваного об’єкта (явища, процесу). Водночас, такий розподіл руйнує цілісність об’єкта, не дає повної уяви про взаємодію окремих частин цілого.

Тому розподіливши економічні явища на складові частини, провівши достатньо глибоку деталізацію, необхідно потім відновити єдність досліджуваного явища.

Зворотний процес аналізу абстрактного дослідження — синтез, орієнтований на об’єднання однорідних елементів явища в єдине ціле, що дозволяє узагальнити результати аналізу, підвести підсумки.

В практиці дослідження економічних явищ аналіз і синтез тісно взаємопов’язані.

Економічний аналіз — це комплексне всебічне дослідження всіх сторін діяльності підприємства на основі використання елементів економічної діяльності, відповідних джерел інформації, вивчення окремих, виявлення і вимірювання впливу факторів на результати діяльності підприємства, зіставлення затрат і результатів, узагальнення результатів аналізу і, нарешті, обґрунтування альтернативних варіантів управлінських рішень з метою вибору найоптимальнішого з них.

В ринкових умовах вимоги до економічного аналізу значно зростають. Так, для успішного функціонування в конкурентному середовищі економічний аналіз повинен задовольняти такі вимоги:

—                 оцінювати роботу підприємства у контексті з перспективами розвитку виробництва;

—                 забезпечувати високу об’єктивність висновків, робити їх на підставі ретельно перевірених і детально вивчених даних;

—                 повністю використовувати всі джерела інформації, використовувати способи розрахунків, котрі дають точні результати;

бути конкретним, розкривати фактори, що впливають на рівень техніко-економічних і фінансових показників;

—                 забезпечувати чіткість господарських рекомендацій, точно визначати, що, де, коли, як і якими засобами можна добитися, щоб покращити роботу підприємства;

—                 мати систематичний характер, проводитись за заздалегідь підготовленою програмою, за точно визначеною періодичністю, що встановлюється залежно від змісту і мети аналізу;

—                 бути оперативним, своєчасно реагувати на швидкоплинні зміни та виклики; з цією метою дані оперативного контролю і обліку повинні негайно оброблятися і досліджуватися;

—                 впливати на виробничий процес передусім шляхом використання передового досвіду і негайного усунення недоліків, що виникли.

До найважливіших завдань економічного аналізу відносяться:

—                 підвищення рівня науково-економічного обґрунтування планів, нормативів (в процесі їх розробки);

—                 об’єктивна і всестороння оцінка виконання планів і дотримання нормативів (за даними обліку і звітності);

—                 визначення економічної ефективності використання матеріальних, трудових і фінансових ресурсів;

—                 виявлення і вимірювання внутрішніх резервів на всіх стадіях виробництва і реалізації продукції;

—                 оцінка альтернативних варіантів управлінських рішень для вибору оптимального;

—                 оцінка впливу факторів на зміну показників у порівнянні із зобов’язаннями, завданнями і даними за попередні періоди;

—                 вивчення новацій, сприяння їх впровадженню у виробництво і управління та аналіз ефективності від їх використання;

—                 дослідження конкурентоспроможності свого підмприємства і кон’юнктури ринку.

Категорії економічного аналізу — це найбільш загальні, ключові поняття даної науки. До таких належать, наприклад: фактор, резерв, модель, результативний показник, відсоток, фінансовий результат, капітал, активи, зобов’язання, леверидж та ін.

Розглянемо зміст деяких категорій економічного аналізу.

Слово «резерв» походить або від французького «reserve», що в перекладі означає «запас», або від латинського «reservere» — «збері­гати».

В спеціальній літературі і в практичній діяльності «резерви» використовуються у подвійному значенні:

Резерви — наявні запаси або можливості, призначені для використання, або такі, що можуть бути використані.

Резерви — не використані (в сфері матеріального виробництва) трудові, матеріальні, технічні і фінансові ресурси, які можуть бути використані додатково або більш ефективним способом в результаті удосконалення техніки, технології, покращення організації праці, механізації і автоматизації виробництва, зниження норм витрат матеріальних ресурсів, скорочення простоїв та здійснення інших організаційно-технічних заходів.

Класифікація виробничих резервів:

—                 за виробничими ознаками виділяють внутрішньогосподарські, галузеві, регіональні, загальнодержавні резерви;

—                 за ознакою часу резерви поділяються на поточні і перспективні;

—                 за стадіями життєвого циклу виробу виділяють резерви на стадіях передвиробничої, виробничої, експлуатації і здавання на брухт (останні дві стадії стосуються переважно виробництва продукції, що відноситься до основних фондів);

—                 за стадіями процесу відтворення резерви бувають у сфері виробництва і у сфері обігу;

—                 за характером впливу на результати виробництва резерви поділяються на екстенсивні (додаткові ресурси) і інтенсивні (більш повне використання ресурсів);

—                 за способом виявлення резерви поділяються на явні і приховані;

—                 за способом реалізації резерви поділяються на використані і невикористані;

—                 за елементами виробничого процесу виділяють резерви використання робочої сили, засобів праці і предметів праці.

З поняттям «резерв» тісно пов’язано поняття «фактор». Власне за допомогою дослідження впливу факторів на результативний показник виявляються і оцінюються резерви виробництва.

Під фактором в аналізі розуміють умови досягнення певного господарського результату, який характеризується відповідним показником, або ж причини, які впливають на цей результат.

Класифікація факторів:

—                 за можливістю вимірювання фактори поділяються на такі, які можна виміряти (кількісні), і такі, які неможливо виміряти методом економічного аналізу (якісні);

—                 за ступенем спільності для різних підприємств фактори поділяються на загальні (характерні для всіх підприємств) і специфічні (характерні для галузі і навіть окремого підприємства);

—                 за терміном дії фактори поділяються на постійні (діють впродовж всього досліджуваного періоду), тимчасові (діють про­тягом частини періоду), а також випадкові для нормальної роботи підприємства;

—                 за характером причин, що відображаються факторами, вони поділяються на об’єктивні (не залежать від підприємства) і суб’єктивні (залежать від підприємства).

Крім зазначених вище ознак фактори поділяються на зовнішні і внутрішні, екстенсивні та інтенсивні, основні і другорядні, прямі і непрямі, складні(комплексні) і прості.

Поняття «фактор» розглядається у нерозривному зв’язку з поняттям «результативний показник». Тому зазначені поняття відображають відповідно такі категорії діалектики, як «причина» і «наслідок». Виявлення ланцюжка причинно-наслідкових зв’язків дуже важливе в економічному аналізі і особливо у пошуку резервів виробництва.

Фактор (причина) завжди дієвий; він є свого роду джерелом розвитку, руху і тому незмінно породжує наслідки.

В економічному аналізі слід завжди виходити із передумови: одне і теж явище у одному випадку може бути фактором, а в іншому — результативним показником (наслідком). Так, прибуток за інших рівних умов є фактором (причиною) зміни рівня рентабельності, а відносно величини собівартості прибуток є наслідком, тоб­то рівень прибутку від реалізації продукції залежить від величини затрат.

Фактори можуть бути кількісними і якісними, основними і неосновними, внутрішніми і зовнішніми. Основними факторами (елементами) виробничого процесу є робоча сила, засоби виробництва і предмети праці.

Модель — це відображення, аналог явища або процесу в основних, суттєвих для цілей дослідження рисах. Модель повинна врахувати всі можливі взаємозв’язки, закономірності і умови розвитку, щоб на її основі можна було виконати дослідження.

Будь-яка модель повинна в першу чергу виконувати аналітичну і прогностичну функції, без яких побудова її була б недоцільною ні для теорії і тим більш для практичного використання.

В економічних дослідженнях модель замінює неіснуючий процес (явище, об’єкт) і тому стає єдиним інструментом перевірки гіпотези про розвиток процесу (об’єкта, явища).

За характером взаємозв’язків показника, що аналізується, з чинниками, що визначають його рівень, всі економічні моделі можна поділити на дві групи: детерміновані і стохастичні (імовірні).

До детермінованих відносять ті моделі, результат реалізації яких повністю і однозначно визначений набором заданих параметрів (ба­лансові моделі, моделі оптимального планування).

Стохастичні моделі описуються ймовірними (стохастичними) залежностями (кореляційні моделі, виробничі функції). Вони ґрунтуються на теорії ймовірності.

Активи — ресурси, контрольовані підприємством в результаті минулих подій, використання яких, як очікується, призведе до отримання економічних вигод.

Зобов’язання — заборгованість підприємства, яка виникла внаслідок минулих подій і погашення якої в майбутньому, як очікується, призведе до зменшення ресурсів підприємства, які втілюють у собі економічні вигоди.

Класифікація видів економічного аналізу має суттєве значення для вибору методики та його інформаційно-організаційного забезпечення.

За змістом та особливістю формування інформаційної бази виділяють управлінський і фінансовий аналіз.

У країнах ринкової економіки економічний аналіз поділяється на внутрішній і зовнішній.

Внутрішній аналіз використовує всі джерела інформації про стан підприємства, резерви виробництва. Результати внутрішнього аналізу мають конфіденційний характер і тому доступні лише обмеженому колу осіб, які керують діяльністю підприємства.

Це, зазвичай, комплексний аналіз, здатний надати керівництву підприємства необхідну інформацію для прийняття управлінських рішень. Деталізована аналітична інформація як результат внутрішнього аналізу служить одним із ефективних засобів конкурентної бо­ротьби.

Зовнішній аналіз базується, зазвичай, на даних бухгалтерської звітності, тобто на тій вельми обмеженій частині інформації про діяль­ність підприємства, яка доступна для кола окремих зацікавлених сторонніх осіб і організацій (акціонери, інвестори, кредитори, податківці).

Результатами зовнішнього аналізу є загальна оцінка майнового і фінансового стану підприємства. Тому окрім сторонніх осіб і орга­нізацій споживачами аналітичної інформації є керівництво підприємства.

За часом дослідження процесів і явищ економічний аналіз поділяється на ретроспективний (послідовний) і перспективний (стратегічний).

Стратегічний аналіз визначає стан і напрямок розвитку економічної системи у майбутньому. Інформаційною базою стратегічного аналізу служать результати прогнозування.

Аналітико-прогностичне забезпечення управлінських рішень займає нині центральне місце у стратегічному управлінні передових компаній світу.

Ретроспективний аналіз поділяють на оперативний і поточний.

Оперативний аналіз проводиться безпосередньо в ході господарської діяльності або відразу після підбиття підсумків з метою оперативного впливу на техніко-економічні і фінансові показники діяльності підприємства та його підрозділів. Цей аналіз дозволяє оперативно визначати недоліки та їх вплив на результати діяльності, що допомагає своєчасно уникнути небажаних наслідків.

Джерелами інформації для оперативного аналізу є щоденні (щозмінні) дані, які об’єктивно характеризують стан на дільниці, в цеху,на підприємстві. Оперативний аналіз охоплює такі інтервали діяльності об’єкта дослідження: зміна, доба, тиждень, декада, місяць.

Отже, оперативний аналіз характеризується такими особливостями: терміновістю, дієвістю, достовірністю, масовістю, цілеспрямованістю.

Поточний аналіз відрізняється від оперативного тим, що тут використовується звітна, облікова і позаоблікова інформація. Система показників підсумкового аналізу значно ширша в порівнянні з оперативним аналізом.

За ступенем охоплення кола діяльності підприємства економічний аналіз поділяється на комплексний і тематичний (цільовий, локальний).

Комплексний аналіз охоплює всі сторони діяльності підприємства; тематичний — окремий напрямок на замовлення органів управління, наприклад, використання робочого часу, якість продукції, використання матеріальних ресурсів, забезпеченість виробничими ресурсами, рентабельність окремих видів продукції тощо.

Під методом економічного аналізу розуміють спосіб підходу до вивчення господарських процесів в їх становленні і розвитку, який опирається на загальнонаукові, діалектико-логічні і формально-логічні закони, методи, принципи.

Характерними особливостями методу економічного аналізу є:

—                 використання системи первинних даних, які всебічно характеризують господарську діяльність підприємства (нормативних, облікових, звітно-статистичних, позаоблікових );

—                 вибір такої системи аналітичних показників, які найкращою мірою характеризують стан і розвиток підприємства;

—                 дослідження відхилень фактичних значень аналітичних показників від нормативів, планового завдання, рівня попереднього періоду та виявлення і вимірювання цих відхилень на основі факторного аналізу;

—                 виявлення і вимірювання резервів виробництва та розробка заходів щодо їх ефективного використання;

—                 розробка оптимальних планових рішень.

Використовуючи загальнонаукові, формально-логічні і діалектикологічні методи, кожна наука, зокрема економічний аналіз, роз­робляє і використовує свої спеціальні прийоми, операції, способи, які випливають зі змісту і предмета науки.

Сукупність спеціальних прийомів становить методику економічного аналізу.

Як самостійна наука економічний аналіз використовує різнобічні спеціальні прийоми, причому кількість їх постійно зростає.

Щоб відповідати сучасним вимогам, методика економічного аналізу повинна своєчасно реагувати на повсякденні динамічні зміни зовнішнього середовища, бути надійним інструментом управління підприємством.

Розглянемо детально спеціальні прийоми економічного аналізу, які найчастіше використовуються в практиці аналітичної роботи.

Порівняння — найбільш ранній і найбільш розповсюджений прийом аналізу. З цього прийому по суті і починається економічний аналіз.

Теорія і практика економічного аналізу виробили ряд методів порівняння економічних показників з метою визначення відхилень і встановлення причин, які зумовили ці відхилення. З цією метою фактичні дані порівняються з плановим завданням, нормативами, даними попередніх періодів, середньогалузевими показниками, внутрішніми і зовнішніми стандартами, показниками інших підприємств.

Якщо всі показники, з якими порівнюються фактичні дані, вважати базовими, то в результаті порівняння отримують абсолютне відхилення як різницю між значеннями фактичного рівня і базою, і відносне відхилення як частку від ділення абсолютного відхилення на рівень базового значення і множення отриманого результату на 100.

Слід пам’ятати, що для об’єктивного порівняння показників необхідно фактичні і базові дані привести до єдиних вимірних одиниць, наприклад, цін та умов формування.

Балансовий прийом — використовується для відображення двох груп взаємозв’язаних і урівноважених економічних показників. Він ви­користовується для аналізу використання робочого часу, аналізу сировинних і матеріальних ресурсів. Балансовий метод може бути викорис­таний для оцінки забезпеченості підприємства основними фондами і особливо їх активної частини — устаткуванням, обладнанням, приладами.

Розглянемо приклад використання балансового методу на основі балансу основних фондів за первинної вартості, формула якого має такий вигляд:

ОФ_п + П = В + ОФ_к,

де ОФ_п — вартість основних фондів на початок періоду;

П — придбано основних фондів за звітний період;

В — вибуло основних фондів за звітний період;

ОФ_к — вартість основних фондів на кінець періоду.

На підставі наведеної вище формули можна розрахувати будь- який із показників, якщо відомі значення решти.

Сальдовий метод — як різновид балансового методу використовується в тих випадках, коли відомий вплив на досліджуваний показник всіх факторів, крім одного, а прямий розрахунок його впливу утруднений.

В такому випадку вплив зазначеного фактора визначається як різниця (сальдо) між загальним відхиленням і сукупним впливом розрахованих факторів.

Варто зазначити, що користуватися цим методом слід дуже обережно, оскільки помилка в розрахунках впливу будь-якого фактора на рівень результативного показника автоматично призведе до помилкових розрахунків на останній стадії факторного аналізу.

Групування — використовуються майже у всіх економічних дослідженнях. Необхідність проведення групування обумовлено тим,що економічні явища і процеси характеризуються великою кількістю первинних даних, які відображують ці явища і процеси.

Групування дозволяють вивчати ті чи інші економічні явища в їх взаємозв’язку і взаємозалежності, виявити вплив найбільш суттєвих факторів на рівень результативного показника, розкрити закономір­ності і тенденції, які притаманні досліджуваним явищам і процесам. Групування передбачають певну класифікацію явищ і процесів, а також причин і факторів, що їх обумовлюють. Групування широко використо­вуються для підготовки первинного матеріалу для аналітичної обробки.

Залежно від поставленої мети розрізняють типологічні, структурні і факторні групування.

Типологічне групування дозволяє виділити найхарактерніші групи, типи явищ, з яких складається неоднорідна статистична сукупність, визначити істотні відмінності між ними, а також ознаки, які є спільними для усіх груп (наприклад, кадровий склад персоналу підприємства, національний склад працівників).

Структурні групування дозволяють вивчити склад однорідної сукупності, а також проаналізувати структурні зрушення (наприклад, віковий склад працівників, групування робітників за виконанням норм виробітку).

Евристичні методи — використовуються насамперед для вибору напрямків розвитку об’єктів, відбору і оцінки оптимального значення факторів, параметрів, характеристик. До цих методів відносяться методи експертної оцінки, зокрема, метод Дельфі, методи генерування ідей (мозкова атака, морфологічний аналіз, синектика). Організація економічного аналізу та його інформаційне забезпечення

Окрім перекислених в економічному аналізі системи охорони здоров’я широко використовують інші статистичні методи, такі як метод середніх ті відносних величин, кореляційний, регресійний та динамічний аналіз тощо.

Успішне вирішення задач економічного аналізу потребує чіткої організації проведення аналітичної роботи.

У відповідності зі змістом економічного аналізу організацію аналітичної роботи можна звести до таких основних положень:

—                 розробка програми повного, комплексного, системного аналізу діяльності підприємства або плану тематичного аналізу окремих сторін з визначенням об’єктів, мети, складу, послідовності вивчення всіх питань аналізу і термінів виконання;

—                 формування групи спеціалістів, які здійснюють економічний аналіз з визначенням конкретних виконавців на рівні окремих підрозділів і в цілому по підприємству;

—                 використання всіх джерел інформації (бухгалтерська, оперативна і статистична інформація), позаоблікова інформація, дані планування тощо, а також перевірка і контроль достовірності інформації;

—                 широке використання в аналітичній роботі сучасних технічних і програмних засобів;

—                 вирішення в процесі аналітичної роботи основних завдань економічного аналізу (оцінка ступеня виконання плану і завдань; виявлення і реалізація резервів виробництва, недоліків в роботі підприємства і окремих підрозділів, зіставлення досягнутих результатів з витратами; узагальнення результатів аналізу; розробка заходів для усунення недоліків);

— складання аналітичної записки за результатами аналітичної роботи та передача її керівництву для розробки і прийняття управлінських рішень.

Організація аналітичної роботи складається із декількох етапів.

На першому, підготовчому етапі розробляються плани та програми аналізу, визначається мета аналізу, вибирається методика, формується група виконавців і розподіляються обов’язки між ними. План проведення аналітичної роботи складається на рік. В програмі визна­чаються етапи робіт, строки їх виконання, відповідальних виконавців.

На першому етапі визначаються форми участі функціональних підрозділів у виконанні розробленої програми робіт. Цей етап завер­шується попереднім ознайомленням з системою показників, що всебічно характеризують діяльність підприємства.

Другий етап передбачає окремі уточнення плану робіт, розробленого на першому етапі. У відповідності з уточненим планом здійснюється збір інформації, формується інформаційна база. Зібрана інформація систематизується, перевіряється на достовірність, певним чином групується, класифікується.

Третій етап аналітичної роботи, який є по суті основним етапом, передбачає обробку первинної інформації у відповідності з методикою економічного аналізу. На цьому етапі перевіряється ступінь виконання плану (зобов’язань), оцінюється динаміка основних показників, зіставляється досягнутий результат з витратами, виявляються і оцінюються резерви виробництва, розраховується ефективність ви­користання трудових і матеріальних ресурсів.

Четвертий етап передбачає проведення підсумкової оцінки результатів аналізу. На цьому етапі результати роботи оформляються у вигляді аналітичних записок, таблиць, графіків, діаграм.

П’ятий етап — розробка заходів щодо усунення недоліків, ефективного використання поточних і перспективних резервів виробництва. Всі матеріали аналітичної роботи передаються керівництву підприємства для вироблення і реалізації управлінських рішень, в яких повинні приймати участь і представники групи аналітиків.

Одним із розділів економічного аналізу є аналіз ділової активності підприємства.

Стійкий фінансовий стан підприємства в ринкових умовах значною мірою обумовлюється його діловою активністю.

Ділова активність підприємства проявляється через розширення ринків збуту продукції, підтримання ділової репутації (іміджу), вихід на ринок праці і капіталу тощо.

Ділова активність оцінюється системою показників (коефіцієнтів), які характеризують найважливіші сторони діяльності підприємства.

Досліджуючи динаміку абсолютних показників, необхідно виявити, на скільки вона відповідає їх оптимальному співвідношенню, яке дістало назву «золоте правило економіки підприємства»:

Т_рп > Т_рв > Т_ра > 100%,

де Трп, Трв, Тра — темп зростання відповідно прибутку, виручки від реалізації, активів.

Перше співвідношення показує, що випередження темпу зростання прибутку в порівнянні з темпом зростання обсягу реалізації свідчить про зниження собівартості продукції, як основного чинника збільшення прибутку.

Якщо темпи зростання прибутку і обсягу продажів більші темпів зростання активів, то це свідчить про ефективність використання останніх.

Ділову активність підприємства характеризують показники ефективності використання робочої сили, основних виробничих фондів, оборотного капіталу, фінансових ресурсів тощо. В системі охорони здоров’я найчастіше визначають обіг ліжка, зайнятість ліжка і т д

 

Методика визначення медичної, соціальної та економічної ефективності діяльності закладів охорони здоров’я

 

Здоров’я є найбільшим природним благом людини. Ще древні римляни зауважували: “Valetudo magnum bonum est!” Людини – істота суспільна, і стан її здоров’я залежить не лише від природних чинників, а й від суспільних умов життя. В сучасному світі вони є не лише особистими благами кожної людини, а й величезною суспільною цінністю, надзвичайно важливою і в соціальному, і в економічному плані. Здоров’я нації, народу – інтегрований показник його суспільного розвитку.

Здоров’я, в силу прямого свого зв’язку з якістю життя, є першочерговим фактором, який визначає людський розвиток, разом із тим воно є одним із результатів розвитку. Таким чином, визначення здоров’я не можна зводитися лише до відсутності захворювання: здоров’я, як сказано в преамбулі Статуту Всесвітньої Організації Охорони Здоров’я, це „стан повного фізичного, душевного і соціального благополуччя, яке дозволяє людям вести соціальне і економічне продуктивне життя”. З цього випливає, що розвиток охорони здоров’я – невід’ємна складова частина національного розвитку, і його головні цілі повинні співпадати з цілями цього розвитку.

Саме тому в багатьох розвинених державах світу право на життя та охорону здоров’я визнають за громадянами і закріплюють в Конституціях і в поточному законодавстві.

Отож, базовою основою для визначення основних завдань державної політики у сфері охорони здоров’я і напрямів їх реалізації стає загальний аналіз стану охорони здоров’я населення в Україні, який у комплексі охоплює такі його характеристики: результативні – стан захворюваності, економічну оцінку тягаря хвороб; ресурсні – фінансову та матеріальну базу охорони здоров’я.

Саме через ці характеристики проявляють безпосередній зв’язок медичних та економічних аспектів охорони здоров’я через вплив на стан трудових ресурсів і, у кінцевому підсумку, – ефективність суспільної діяльності у сфері охорони здоров’я.

Здоров’я населення характеризується системою статистичних показників, які відображають здатність суспільства (регіону) до відтворення населення в конкретних соціально-економічних умовах, які передбачають відтворення і відповідної якості населення.

         В останні 10 – 15 років з посиленням процесів глобалізації економічних та соціальних інститутів виникла проблема визначення прийнятих у міжнародній практиці характеристик і норм здоров’я.

 

Показник умовного здоров’я (питома частка осіб, визнаних умовно здоровими в загальній кількості населення) у 1990р. в Україні становив 62.6%, в 2003р. – 34.2, а в 2009 – 24,3% що майже удвічі менший.

За інтегральним показником стану здоров’я – тривалістю життя – серед  країн СНД Україна посідає передостаннє (перед Молдовою) місце. Загалом стан здоров’я населення України можна оцінити як дуже низький, хоч і дуже залежний як від індивідуальних, так соціальних характеристик. Перелічені чинники ще раз підкреслюють охорона здоров’я – це національна проблема.

З одного боку, соціальні та економічні досягнення сприяють покращенню здоров’я населення, хоча не завжди такий взаємозв’язок проглядається. З іншого, здоров’я населення – це чинник відтворення трудового потенціалу та людського капіталу, що є рушійною силою розвитку продуктивних сил суспільства. Такі чинники, як скажімо старіння населення, поширення гострих і хронічних захворювань, інвалідність населення тощо, негативно впливають на економічний розвиток країни.

Основною структурою, зацікавленою в збереженні і зміцненні здоров’я населення є держава, яка визначає основні стратегічні напрями, включно із створенням ефективного законодавчого поля у вирішенні проблем здоров’я нації. Функціональний ланцюжок ланок охорони здоров’я: зміцнення здоров’я – профілактика захворювань – діагностика – лікування – реабілітація розглядається як цілісна система, в якій ослаблення однієї ланки підсилює напругу в інших, за обов’язкової зорієнтованості на кінцевий результат – здоров’я і тривалість життя.

Провідною тезою політики ВООЗ у ХХІ столітті є запровадження багатогалузевої відповідальності за здоров’я населення. Під ідеологією здоров’я можна розуміти, по-перше, те, яку вагу здоров’я як суспільна цінність має в свідомості людей, в політиці державного управління та різних галузях діяльності, по-друге, наскільки важливістю індивідуального і громадського здоров’я просякнуті різні форми суспільної свідомості –  політика, мораль, право, освіта, мистецтво, засоби масової інформації тощо. В Україні як демократичній державі метою державотворення, всіх економічних і соціальних реформ, що проводяться останнім часом, є поліпшення умов і рівня життя населення, зокрема, в такій його якісній інтегральній характеристиці, як можливість прожити довге життя, зберігаючи добре здоров’я. Останній показник внесено в перелік складових національної безпеки України як держави.

В Україні відбувається не лише значне зниження рівня здоров’я населення, але й зниження його реальної життєвої цінності. Аналогічний процес в економіці, якому притаманне підвищення цін і знецінення грошей, тобто падіння платоспроможності населення, називається інфляцією. Проекція явища на галузь охорони здоров’я дозволяє констатувати, що в Україні спостерігається практично знецінення такої важливої категорії суспільства як здоров’я нації.

Всесвітньою організацією охорони здоров’я визначено чотири категорії узагальнених результатів, які характеризують стан справ у державі в плані охорони здоров’я, це,

по-перше, показники, які відносяться до політики охорони здоров’я,

по-друге, — соціальні та економічні показники,

по-третє, — показники забезпечення медико-соціальною допомогою

останнє — показники стану здоров’я населення

З огляду на це в охороні здоров’я можна виокремити три види її ефективності: соціальну, медичну та економічну.

Якщо галузь охорони здоров’я розглядати через призму галузі народного господарства, то однією з основних її завдань є визначення ефективності її діяльності з метою отримання максимального економічного ефекту при мінімальних матеріальних, трудових і фінансових витратах.

Говорити про ефективність не можна, не уяснивши поняття результативності. Результативність, зовнішня ефективність. Це відношення досягнутого результату до максимально можливого, заснованих на використанні останніх досягнень науки.

Ефективність, внутрішня ефективність, економічність. Найбільш раціональне використання ресурсів, тобто найменша вартість медичної допомоги без зниження її результативності.

Оптимальність – оптимальне співвідношення витрат на охорону здоров’я й отриманих результатів у покращанні здоров’я.

Прийнятність – відповідність наданої медичної допомоги чеканням, побажанням і надіям пацієнтів.

Законність – відповідність соціальним перевагам, вираженим в етичних принципах, законах, нормах і правилах.

Справедливість – відповідність принципу, який визначає, що є обґрунтованим при розподілі медичної допомоги та пільг серед населення.

Змінні витрати – це витрати, що змінюються пропорційно зміні об’єму медичних послуг, що надаються. Наприклад, при збільшенні кількості пролікованих хворих в стаціонарі пропорційно збільшуються витрати на медикаменти, харчування, лабораторні та функціональні дослідження тощо

Постійні витрати – це витрати, що залишаються незмінними на певному короткочасному проміжку при збільшенні чи зменшенні об’єму платних послуг.

Наприклад, незалежно від кількості пролікованих в стаціонарі хворих, витрати на опалення приміщення, водопостачання, оплату природного газу, амортизаційні відрахування залишаються постійними.

Змішані витрати – складаються з постійної та змінної частини. Наприклад, витрати на електроенергію в одній частині можуть бути постійними (освітлення службових приміщень), а в іншій – змінними (витрати електроенергії пов’язані з роботою медичного обладнання). Оплата праці медичного працівника може мати постійну та змінну складові. Погодинна оплата не залежить від об’єму виконаної роботи і є постійною складовою, а доплата по коефіцієнту трудової участі  належить до змінних витрат.

Поріг рентабельності – об’єм виручки, при якому надходження від платних послуг покривають постійні та змінні витрати, але ще не дають прибутку.

Запас фінансової міцності – це величина, на яку фактичний (або запланований) обсяг реалізації медичних послуг перевищує поріг рентабельності. Він відображає величину можливого зниження обсягу медичних послуг без ризику зазнати збитків.

Соціальна ефективність полягає у підвищенні суспільної ролі охорони здоров’я, пов’язаної безпосередньо з підвищенням рівня здоров’я та якості медичної допомоги, а виявляється конкретно у зменшенні негативних показників здоров’я населення, у вигляді захворюваності, інвалідності, смертності та підвищення позитивних показників, у вигляді фізичного розвитку, народжуваності, підвищення середньої тривалості життя тощо.

Медична ефективність полягає в оцінці результативності різних способів діагностики, лікувальних процедур, у тому числі лікарських засобів, а також профілактики захворювань. Вона виражається у показниках якості та ефективності роботи закладів охорони здоров’я, шляхом оптимального використання медичного обладнання, трудових і фінансових ресурсів тощо.

Економічна ефективність полягає у визначенні зменшення або збільшення витрат щодо результатів медикаментозного забезпечення, надання медичної допомоги тощо. Серед фахівців-організаторів галузі вважається, що пріоритетною для охорони здоров’я є оцінка соціальної та медичної ефективності. Проблема економічної ефективності розглядається в основному з точки зору ефективності використання ресурсів, наприклад, до і після впровадження інновацій у конкретний вид діяльності галузі охорони здоров’я. Але з нашої точки зору, саме економічна ефективність слугує стрижнем соціальної та медичної ефективності.

Основою економічної ефективності є витрати.

Загальні економічні втрати, які несе суспільство в зв’язку із захворюванням, діляться на прямі розходи і непрямі економічні втрати. До прямих розходів відносяться затрати на лікарняну і позалікарняну допомогу, санітарно-епідеміологічне обслуговування, розходи на придбання медикаментів в аптеках (включаючи безплатний відпуск лікарств в ряді категорій амбулаторних хворих), а також на наукові дослідження і підготовку, спеціалізацію і удосконалення медичних кадрів та інших спеціалістів охорони здоров’я. До прямих розходів відносяться також розходи по соціальному страхуванню і соціальному забезпеченню.

До непрямих економічних втрат відносять втрати у зв’язку із зниженням продуктивності праці, недовипущеної продукції і національного доходу на рівні народного господарства в результаті зниження або втрати працездатності, інвалідності або передчасної смерті активно або потенційно зайнятих в галузях матеріального виробництва, а також втрати, виражені зменшенням виробленого об’єму нематеріальних благ і праці обслуговування, які створюються в невиробничій сфері.

Розвиток життєздатності є функцією широкого спектру галузей народного господарства і є одним із напрямків економічного росту та динаміки добробуту, а матеріальні умови відтворення здоров’я населення – як інвестиції в „людський капітал”. У цьому зв’язку витрати на „вітальний” бік капіталу життєздатності людей приймають форму інвестицій в покращення здоров’я населення, а віддача від них приймає форму додаткового доходу, що здобувається протягом більш здорового життя.

Економічний потенціал здоров’я є однією із створюючих субстанцій, а все, що сприяє його відтворенню, відбувається в рамках розвитку виробничих сил та виробничих відносин. У цьому процесі охорона здоров’я перетворюється у таку галузь народного господарства, без якої неможливе існування людини – як основного виробника матеріальних благ. Суть охорони здоров’я у виробництві полягає у відтворенні та збереженні виробничих сил.

Оскільки ринок зумовлює розвиток розподілу праці, природно, що тільки частина робітників зайнята виробництвом матеріальних благ. Для задоволення своїх духовних і матеріальних потреб ця частина робітників повинна споживати працю осіб, зайнятих у галузях невиробничої сфери. Охорона здоров’я – це галузь народного господарства, що складається з цілого ряду підгалузей, виробництва та спеціалізації, котрі об’єднані рішенням одного функціонального завдання – охорони та зміцнення суспільного та індивідуального здоров’я. Частіше за все потреби народжуються з виробництва або зі стану речей, котрі ґрунтуються на виробництві. Мета виробництва та засоби її досягнення вказують на об’єктивні потреби суспільства у розвитку та вдосконаленні охорони здоров’я, оскільки зміцнення економічного потенціалу суспільства, розвиток і вдосконалення суспільного виробництва можливі тільки при наявності здорових робітників. Задоволення потреб членів суспільства у медичних послугах реалізується у процесі створення матеріальної, технічної та наукової бази охорони здоров’я, вдосконалення і розвитку усіх її ланок. Зростання ефективності суспільного виробництва є умовою досягнення мети не тільки для матеріального виробництва, але і для охорони здоров’я. Існує взаємозв’язок економіка – ефективність суспільного виробництва – розвиток охорони здоров’я – відтворення населення.

В умовах економічної кризи на Україні різко знизився рівень державних гарантій навіть за мінімальним стандартом надання медичної допомоги. Населення повинно оплачувати зростаючу вартість медичних послуг, здебільшого по каналах тіньової економіки. Економічне благополуччя є елементом вартості життя, а для працюючого найманого персоналу – елементом вартості робочої сили. То чи відповідає ситуація, що склалася в охороні здоров’я, вимогам розширеного відтворення робочої сили? Для простого відтворення вимагається все більший обсяг медичного обслуговування. Останній, однак, знижується, а динаміка, тобто компонент рівня життя, що зв’язаний з охороною здоров’я, негативний. Отже, в суспільстві не створюються ті передумови ринку праці, що пов’язані з формуванням ресурсів для відтворення робочої сили. Робоча сила як товар не одержує адекватної оцінки. Механізм реалізації в охороні здоров’я приводиться разом із системою економічних законів, зокрема з законом вартості робочої сили. Даний закон визначає межі можливості робітника. Якщо тільки сума життєвих засобів і послуг, яку споживає робітник, менша від об’єктивно обумовленого обсягу необхідного продукту, продуктивність його праці виявляться нижчою від суспільно нормальної в такій же мірі. А це означає, що його трудові зусилля виявляються нижчими від суспільно необхідних. В цьому зв’язку інвестиції в потенціал здоров’я робітника, як і в охорону здоров’я, є важливим компонентом відтворення робочої сили.

Найважливіший показник в охороні здоров’я – це рівень взаємозв’язку між здоров’ям людей і виробництвом суспільно корисного продукту. Охорона здоров’я споживає економічні ресурси і забезпечує кінцевий корисний ефект здоров’я.

Показник народногосподарської ефективності охорони здоров’я намагаються представити формулою, чисельник, якої виражав би приріст національного доходу за рахунок охорони здоров’я, а знаменник – видатки на охорону здоров’я. При цьому не враховується залежність здоров’я населення від комплексу соціально-економічних чинників, а після цього вже – від рівня споживання медичних послуг. Поняття ефективності медичної допомоги неправильно співставляти з відповідними показниками в сфері матеріального виробництва. При докладанні самої висококваліфікованої праці спеціалістів в медицині можуть бути результати без змін, стан здоров’я людини – „нульовий” і навіть „негативний” медичний ефект, тоді як здавалося, що зроблено все можливе і неможливе – кінцевий результат песимістичний.

Якщо будь-яка галузь матеріального виробництва може бути в цілому охарактеризована як галузь, де створюються засоби виробництва і предмети споживання, а сам процес праці включає в себе такі моменти, як засоби праці, предмети праці і сама праця, то в охороні здоров’я в якості об’єкту діяльності виступає людина і праця у вигляді послуги. В зв’язку з тим в охороні здоров’я ефективність розглядається в трьох аспектах: медичному, соціальному та економічному. Тільки поєднання економічних чинників з чинниками медичними і соціальними дозволяє найбільш повно виявити особливості виміру ефективності охорони здоров’я як галузі не виробничої сфери.

Під медичною ефективністю розуміють ступінь досягнення поставлених у профілактиці, діагностиці і лікуванні захворювань з урахуванням критеріїв якості, адекватності і результативності.

І якщо медична ефективність характеризується показником поліпшення здоров’я кожного конкретного індивіда від початку захворювання до повного видужання, то соціальна ефективність – зниження абсолютних і відносних показників лікувально-профілактичних заходів, зростання якості і культури медичних послуг та ін. Медична і соціальна ефективність – це два споріднені поняття , котрі відрізняються ззовні, але є виразом однієї ідеї.

Інтерес до проблем економічної оцінки медичної допомоги, наприклад, різноманітних засобів, лікування і обстеження зумовлений декількома чинниками.

по-перше, появою альтернативних засобів лікування одного і того ж самого захворювання;

по-друге, появою нових дорогих медичних технологій і підвищенням вартості медичних послуг;

по-третє, обмеженістю грошових засобів, що витрачаються на охорону здоров’я.

Крім того, потреба в економічній оцінці медичних втручань зумовлена появою ринку медичних товарів та послуг, які вимагають розширених витрат на охорону здоров’я. На нинішній час накопичений певний досвід визначення впливу економічної ефективності різноманітних програм і форм медичної допомоги на відтворення робочої сили. Виділяють декілька напрямків. Перше – вивчення економічних збитків, що викликані захворюваністю з тимчасовою втратою працездатності населення, а також економічною ефективністю ліквідації окремих захворювань. Так, пропонувалося визначити ефективність охорони здоров’я заощадженням праці, вираженому у збереженні людино-років і абсолютному прирості національного доходу. На основі такого підходу були підраховані економічні втрати при ангіні, хронічному тонзиліті та інших захворювань.

Завдання оптимального використання ресурсів охорони здоров’я зумовлює необхідність економічної оцінки результативності їхнього використання.

В основу другого напрямку покладено вивчення ефективності медичного втручання. Складність даної задачі визначається різноманітними підходами до визначення критеріїв ефективності того або іншого втручання. Такими критеріями можуть бути збільшення тривалості життя, поліпшення її якості, економія фінансових засобів, а також отримання прямої економічної ефективності. В зв’язку з тим існує декілька методик аналізу медичних втручань: аналіз мінімізації вартості, вартісний аналіз ефективності, і ін.

Під аналізом мінімізації вартості розуміється такий підхід до оцінки ефективності альтернативних засобів лікування і обстеження, при якому більш економічно ефективним визначається той засіб, що дозволяє зберегти фінансові ресурси. Так, на основі використання цього засобу було показано, що застосування антибіотикопрофілактики за допомогою більш дорогих препаратів при абдомінальній гістеректомії дозволяє зекономити 102$ на одного хворого, а при трансвагінальній гістеректомії – 492$ на одного хворого за рахунок зниження витрат на лікування післяопераційних інфекційних ускладнень. В тісному зв’язку поняттям мімізації вартості медичного втручання знаходиться і поняття „динамічність”, під яким розуміється отримання найбільшого ефекту медичної допомоги з найменшими на неї витратами.

При проведенні вартісного аналізу ефективності медичного втручання під економічною ефективністю розуміють отримання додаткових переваг за рахунок окремих засобів. Згідно цього критерію, одне втручання буде більш економічно ефективним у порівнянні з іншим, якщо:

         а) зажадає менших грошових засобів, але при цьому по меншій мірі є таким же ефективним;

         б) є більш ефективнішим, але більш дорогим, при цьому його додаткові переваги виправдовують додаткові витрати;

         в) є менш ефективним, але і менш дорогим, при цьому додаткові переваги втручання, не виправдовують додаткових витрат.

Метою розрахунків при вартісному аналізі ефективності є отримання співвідношення „вартість – ефективність”, висловленого в формі додаткової грошової суми, яку необхідно витратити для отримання додаткового привілею, висловленого в одному врятованому житті на рік.

Разом з тим економічна оцінка медичного втручання за допомогою вартісного аналізу ефективності має певні обмеження. Вони пов’язані з тим, що часто вимагається комплексна оцінка ефективності лікування і, відповідно, є потреба враховувати його вплив не тільки на тривалість, але і на якість життя, що зумовлене станом здоров’я.

Для подолання цих обмежень був розроблений засіб, що дозволить проводити економічну оцінку медичних втручань і котра суміщає дані про витрачені засоби з даними про тривалість життя і її якість. Розробка даного засобу заснована на теорії утилітарності, що описує спосіб прийняття рішень в умовах невизначеності. Ключовим моментом способу є вибір заздалегідь встановлених утилітарних показників, що у кількісній формі відбивають зумовлену станом здоров’я населення якість життя при різноманітних станах, або захворюваннях. Звичайно показники розташовуються в порядку зменшення якості життя від повного здоров’я (1.00) до смерті (0.00), наприклад симптоми менопаузи – 0.99; помірно виражена стенокардія – 0.70; важка стенокардія – 0.55; перебування на стаціонарному лікуванні – 0.33 і т.д. Перевагами даного способу є не тільки багатопланове врахування наслідків захворювання і лікування, але і можливість вибору пацієнтом і лікарем найбільш прийнятного в конкретній ситуації якості життя з наступним співвідношенням його з можливими фінансовими ресурсами. Важливою проблемою залишається вивчення резервів економічної ефективності використання робочої сили за рахунок тривалості активного періоду життя, скорочення витрат робочого часу і підвищення дієздатності. Цей зиск може бути отриманий, наприклад, за рахунок зменшення витрат продуктивності праці. Так, результати досліджень, проведених на промислових підприємствах, свідчать, що щорічні втрати по причині захворюваності складають від 40 до 60 тис. робочих днів, що призводить до збитків від 1.2 до 2.2 млн. грн. в рік. Виявлений коефіцієнт кореляції (0.42+0.22) вказує на наявність зв’язку між зниженням захворюваності в промислових робітників і збільшенням обсягу випуску промислової продукції. Хоча цей спосіб оцінки економічної ефективності отримав широке розповсюдження в галузях промисловості, транспорту, будівництва, тим не менше, його застосування щодо економічної оцінки медичних втручань викликає великий сумнів, оскільки оцінка будується тільки в грошових одиницях.

Ключовим моментом способу є вибір заздалегідь встановлених утилітарних показників, що у кількісній формі відбивають зумовлену станом здоров’я населення якість життя при різноманітних станах, або захворюваннях.

Необхідність економічної оцінки медичних втручань зростає, оскільки ринок медичних послуг істотно відрізняється від звичайного ринку, де попит і пропозиція регулюються ціновими механізмами. В зв’язку з обмеженими можливостями застосування вартісного механізму суспільство змушене прибігати до розподілу засобів на охорону здоров’я. В цих умовах дані економічної оцінки ефективності конкретної медичної програми служать основним джерелом інформації при прийнятті управлінських рішень.

Відомо, що ефективність використання ресурсів визначається зіставленням досягнутих результатів з ресурсами, витраченими на їх досягнення. Практичне визначення ефективності системи охорони здоров’я та окремих її елементів має свої особливості. Вони обумовлені, з одного боку, специфікою споживчих вартостей, що створюються в цій галузі, з іншого – ступенем розвитку ринкових відносин у цій галузі.

Система охорони здоров’я бере участь у створенні валового внутрішнього продукту; факт надання сьогодні населенню широкого спектру платних медичних послуг потребує використання таких загальновідомих показників, як рентабельність, фондовіддача, продуктивність праці, матеріаломісткість тощо.

Як правило, результати діяльності сфери охорони здоров’я не мають речової форми, яка піддається безпосередньому обліку в натуральних одиниця. Здоров’я має споживчу вартість, але не має мінової вартості, тому не існує ринку здоров’я, предметом торгівлі є послуги з охорони здоров’я. Попит на охорону здоров’я – це попит похідний, зумовлений бажанням споживача успішно жити, працювати, споживати. Відмічається ще одна особливість: в умовах ринку максимальна корисність досягається тоді, коли вибір учасників здійснюється за умов повної поінформованості. Хворий же такої поінформованості немає, і тому повністю залежить від продавця – тобто лікаря.

Проблему визначення ефективності охорони здоров’я слід розглядати з таких позицій:

·                     Ефективність охорони здоров’я як соціальної системи, яка сприяє розвитку економіки країни шляхом збільшення або збереження трудових ресурсів і підвищення їх якості;

·                     Ефективність окремих заходів (проектів, програм) щодо зниження чи запобігання захворюваності, планування сім’ї, поліпшення довкілля та ін.;

·                     Ефективність використання ресурсів системи.

При вивченні ефективності охорони здоров’я слід визначити відповідні критерії та систему показників. Нагадаємо, що критерії – це принцип оцінки ефективності, а показник – модель кількісної характеристики явища. Критерієм ефективності системи охорони здоров’я населення може бути збільшення тривалості життя. Основними узагальнюючими аспектами здоров’я вважаються очікувана тривалість життя та його якість.

Серед показників ефективності охорони здоров’я доцільно виділяти такі, що характеризують зовнішній ефект (соціальний та економічний) і внутрішній (медичний). При цьому розуміють, що перший відображає вплив медичних послуг на суспільне виробництво та умови життя людей, другий – характеризує результати діяльності медичних установ самої галузі.

Таблиця

Схема аналізу ефективності системи охорони здоров’я

 

Ефективність охорони здоров’я. Визначення ефективності в охороні здоров’я. 

Поняття ефективності медичної допомоги не слід ототожнювати із загальноекономічною категорією ефективності, з відповідними показниками у сфері матеріального виробництва. В охороні здоров’я навіть при застосуванні самого кваліфікованої праці і використанні сучасної медичної техніки може бути «нульовий» і навіть «негативний» результат. 

Показники ефективності діяльності медичних закладів служать критерієм соціальної та економічної значущості даної галузі в розвитку суспільства. В цілому, на рівні народного господарства, ефективність охорони здоров’я виражається ступенем впливу і впливу його на збереження і поліпшення здоров’я населення, підвищенням продуктивності праці, в запобіганні витрат на охорону здоров’я і витрат по соціальному страхуванню і соціальному забезпеченню, в економії витрат у галузях матеріального виробництва та невиробничої сфери, збільшенням приросту національного доходу. 

Ефективність охорони здоров’я, його служб і окремих заходів вимірюється сукупністю критеріїв та показників, кожний з яких характеризує яку-небудь сторону процесу медичної діяльності. 

Розрахунок показників ефективності охорони здоров’я проводиться за наступними напрямками: 

1.                  По виду ефективності: медична, соціальна, економічна. 

2.                  За рівнем: рівень роботи лікаря; рівень роботи підрозділів; рівень роботи медичних установ; рівень роботи галузі охорони здоров’я; рівень народного господарства. 

3.                  За етапами або розділами роботи: на етапі попередження захворювання; на етапі лікування захворювання; на етапі реабілітації. 

4.                  За обсягом роботи: ефективність лікувально-профілактичних заходів; ефективність медико-соціальних програм. 

5.                  За способом вимірювання результатів: через зниження втрат ресурсів; через економію ресурсів; через додатково отриманий результат; інтегрований показник, який враховує всі результати. 

6.                  За витратами: за витратами суспільної праці; сумарний показник за витратами живої і суспільної праці. 

7.                  За формою показників: нормативні показники здоров’я населення; показники трудових витрат; вартісні показники. 

8.                  Ефективність охорони здоров’я не може бути визначена однозначно. Стосовно до охорони здоров’я визначаються три типи ефективності: медичну; економічну; соціальну. 

На відміну від інших галузей народного господарства, результати тих чи інших заходів охорони здоров’я, його служб і програм аналізуються з позицій соціальної, медичної та економічної ефективності, серед яких пріоритетними є медична та соціальна ефективність. Без оцінки результатів медичної та соціальної ефективності не може бути визначена і економічна ефективність. Існує взаємозв’язок і взаємозумовленість між медичною, соціальною та економічною ефективністю. 

Під поняттям «ефективність» розуміється ступінь досягнення конкретних результатів. 

Медична ефективність – це ступінь досягнення медичного результату. У відношенні одного конкретного хворого це одужання або поліпшення стану здоров’я, відновлення втрачених функцій окремих органів і систем. На рівні закладів охорони здоров’я та галузі в цілому медична ефективність вимірюється безліччю специфічних показників: питома вага вилікуваних хворих, зменшення випадків переходу захворювання в хронічну форму, зниження рівня захворюваності населення. 

Медична ефективність відображає ступінь досягнення поставлених завдань діагностики та лікування захворювань з урахуванням критеріїв якості, адекватності та результативності. Медичне втручання може бути більш результативним, якщо науковий рівень та практика його проведення забезпечують найкращий результат медичної допомоги при найменших витратах усіх видів ресурсів. Але навіть при ідеальному якості медичної праці може бути не досягнута кінцева мета – здоров’я людини. 

Соціальна ефективність – це ступінь досягнення соціального результату. У відношенні конкретного хворого – це повернення його до праці і активного життя в суспільстві, задоволеність медичною допомогою. На рівні всієї галузі – це збільшення тривалості майбутнього життя населення, зниження рівня показників смертності та інвалідності, задоволеність суспільства в цілому системою надання медичної допомоги. 

Економічна ефективність – це співвідношення отриманих результатів і зроблених витрат. Розрахунок економічної ефективності пов’язаний з пошуком найбільш економічного використання наявних ресурсів. Цей показник є необхідним складовим ланкою в оцінці функціонування системи охорони здоров’я в цілому, окремих її підрозділів і структур, а також економічним обґрунтуванням заходів щодо охорони здоров’я населення. 

Економічна ефективність в охороні здоров’я розглядається в двох напрямках: по-перше, ефективність використання різних видів ресурсів, по-друге, з точки зору впливу охорони здоров’я на розвиток суспільного виробництва в цілому. 

Особливість охорони здоров’я полягає в тому, що нерідко медичні заходи лікувального та профілактичного характеру можуть бути економічно невигідні, однак медичний та соціальний ефект вимагає їх проведення. Так, при організації медичного обслуговування літніх людей з хронічними і дегенеративними захворюваннями, хворих з розумовою відсталістю і т.п. при явній медичної та соціальної ефективності економічний ефект буде негативним. При використанні сучасних медичних препаратів, інтенсивної терапії та реанімації досягається медичний та соціальний ефект – зберігається людині життя, проте він може стати інвалідом і позбутися можливості займатися суспільно-корисною працею. 

Економічна ефективність в охороні здоров’я не може бути визначальною при виборі тих чи інших засобів профілактики, лікування, організаційних форм надання медичної допомоги. Однак критерії економічної ефективності – поряд з медичної та соціальною ефективністю – можуть допомогти у встановленні черговості проведення тих чи інших заходів в умовах обмежених ресурсів. 

Особливістю охорони здоров’я є те, що праця, витрачена на надання медичної допомоги, може бути менше праці, зекономленого завдяки цій допомозі. Наприклад: одужання працездатного працівника, яке буде означати зменшення втрат національного доходу від недовиробленої продукції, тобто принесе значний економічний ефект. У той же час, одужання непрацездатного пенсіонера або інваліда не принесе економічного ефекту, більш того, буде означати додаткові втрати в зв’язку з необхідністю виплати пенсії по старості або допомоги по інвалідності. 

У медицині немає чіткого взаємозв’язку між кількістю витраченого лікарем праці та кінцевим результатом. Не завжди зекономлений за рахунок відновлення здоров’я працю більше вкладеного лікарем на одну і ту ж величину. Наприклад, при однаковій патології на літню людину буде витрачено більше часу і коштів, ніж на молодого, а результат може бути неоднозначним. 

Для розуміння особливостей прояву економічної ефективності в охороні здоров’я великий інтерес представляє аналіз ефективності послідовних витрат праці медичних працівників. Найбільш ефективними є початкові витрати праці на рівні, що забезпечує перелом у ході хвороби. Подальші витрати сприяють прискоренню одужання, але в принципі, вони вже не є настільки ж ефективними, як спочатку. 

Знання економічної ефективності лікування та попередження захворювань дозволяє отримати інформацію про затрачуваних засобах, що, в свою чергу, більш точно дозволяє визначити нормативи фінансування. 

Методичні підходи до визначення економічної ефективності охорони здоров’я ґрунтуються, перш за все, на визначенні вартості окремих видів медичної допомоги і санітарно-епідеміологічного обслуговування, а також величини збитку, що наноситься тими чи іншими захворюваннями. Вартісні показники медичної допомоги служать вихідними для порівняння витрат і економічного ефекту при визначенні економічної ефективності охорони здоров’я. В конкретних розрахунках ця ефективність може вимірюватися часткою від ділення суми, що відбиває вигоду (економічний ефект) даного заходу, на суму витрат на нього. 

Економічний ефект – це відвернена економічний збиток, тобто той збиток, який вдалося запобігти в результаті застосування комплексу медичних заходів. 

Економічний ефект знаходиться як різниця між економічним збитком внаслідок захворювання чи смертності до і після застосування лікувально-профілактичних заходів. 

Виділяють також прямий і непрямий економічний ефект. 

Прямий економічний ефект обумовлений поліпшенням методики або організації того чи іншого заходу, провідним до його здешевлення. Наприклад: впровадження нових форм організації праці медичних працівників і надання медичної допомоги (відділення сестринського догляду, стаціонар одного дня, стаціонар вдома, денний стаціонар) веде до економії ліжкового фонду. Застосування більш дешевих і ефективних методів діагностики та лікування дозволяє знизити вартість лікування хворого і вартість одного ліжко-дня. 

Непрямий економічний ефект є наслідком медичного і соціального ефекту, тобто це результат покращення профілактики і лікування, що в кінцевому рахунку веде до зменшення витрат за рахунок економії коштів на боротьбу із захворюваннями і до зниження економічного збитку у зв’язку з втратою працездатності та смертністю. 

Слід розрізняти економічний фактичний і очікуваний ефект. 

При плануванні того чи іншого заходу ми маємо справу з очікуваним ефектом. При ретроспективній оцінці результатів розраховується фактичний ефект. 

Розрізняють також прямий і непрямий економічний збиток. 

Прямий економічний збиток – це прямі витрати на лікування, профілактику, санітарно-епідеміологічне обслуговування, наукові розробки, підготовку медичних кадрів, виплату допомоги по тимчасовій непрацездатності та пенсій по інвалідності. 

Непрямий економічний збиток – це економічні втрати, пов’язані зі зниженням продуктивності праці, невироблених продукцією і зниженням національного доходу на рівні народного господарства в результаті хвороби, інвалідності або передчасної смерті. 

Найбільш відчутний економічний збиток серед працездатного населення внаслідок тимчасової або стійкої непрацездатності. Працівник, що втратив працездатність, не бере участь у виробництві суспільного продукту, а суспільство витрачає на нього свої ресурси у формі допомог, пенсій, медичного обслуговування, навчання інвалідів, у зв’язку з перекваліфікацією, і різного роду пільг соціального характеру. Якщо інвалід зберігає часткову працездатність і продовжує працювати за фахом або на роботі, оплачуваною не нижче колишньої, то народогосподарські збитки будуть менші, оскільки вони не включають втрати, пов’язані з невиробництвом нової вартості. 

Якщо в результаті часткової втрати працездатності інвалід переходить на менш оплачувану роботу, то умовно можна прийняти, що вироблений ним за рік національний дохід зменшиться, в порівнянні з колишньою величиною, в тій мірі, в якій річна заробітна плата менше зарплати на колишній роботі. Інвалідність завдає шкоди як суспільству в цілому, так і сім’ї хворого. Цей збиток проявляється протягом ряду років після отримання інвалідності до відновлення працездатності, досягнення пенсійного віку або настання смерті. 

Поряд з тимчасової чи стійкою втратою працездатності значний економічний збиток приносить смерть в працездатному віці або до його настання. 

Розрахунки економічного ефекту збереження життя є лише орієнтовними, оскільки в якості вихідних даних беруться середні показники тривалості життя та її працездатного періоду, а середньорічне виробництво національного доходу на одного працюючого і середні виплати з суспільних фондів споживання умовно приймаються незмінними за весь період життя без урахування темпів зростання. 

В економічний збиток в результаті інвалідності або смерті людини включається, як правило, той обсяг продукту, який був би зроблений їм у разі збереження працездатності або дожиття до пенсійного віку. При більш точних розрахунках з цієї суми віднімаються кошти, що йдуть на споживання людини до кінця життя. 

У зв’язку з відмінністю вікового цензу виходу на пенсію економічний збиток розраховується окремо для чоловіків і жінок. 

Показники ефективності повинні відповідати наступним вимогам: – мати кількісне вираження; бути простими у розрахунку; мати доступну і надійну інформаційну базу. 

Розраховують такі показники економічного збитку: 

1.                  Структура економічного збитку в розрахунку на одну людину для працюючого населення. 

2.                  Структура економічного збитку в розрахунку на одну людину для непрацюючого населення 

3.                  Економічні втрати від інвалідності. 

4.                  Народогосподарські втрати від передчасної смертності. 

Розрахунок економічного ефекту, в будь-якому випадку, знаходиться як різниця між економічним збитком до застосування медичної програми та після неї і включає наступні показники: 

1.                  Модифікований показник економічного ефекту в результаті зниження рівня захворюваності з тимчасовою втратою працездатності (захворюваність працюючого населення). 

2.                  Економічний ефект в результаті скорочення термінів лікування всього населення. 

3.                  Економічний ефект від зниження інвалідності. 

4.                  Економічний ефект, який отримує суспільство в результаті трудової діяльності людини. 

5.                  Орієнтовний економічний ефект від збереження життя людини працездатного віку. 

Як було зазначено вище, економічна ефективність – це співвідношення економічної вигоди, отриманої в результаті впровадження яких лікувально-профілактичних заходів та витрат на ці заходи. 

Економічна ефективність розраховується за формулою: 

Медична ефективність розраховується за формулою: 

Соціальна ефективність розраховується за формулою: 

При оцінці отриманих показників ефективності можна виходити з таких критеріїв: 

1)                еталона показника, до якого повинні прагнути медичні працівники (К> 1); 

2)                 середнього показника для лікувально-профілактичного закладу, відділення, території; 

3)                динаміки даного показника у конкретного лікаря, у відділенні, в ЛПУ. 

Для того, щоб оцінити ефективність роботи з хворими, тобто ступінь досягнення конкретних результатів, лікуючий лікар і завідувач відділенням в кожному конкретному випадку планує реально досяжний результат. Еталони або стандарти конкретних результатів розробляють головні фахівці для кожної установи з урахуванням матеріально-технічної бази, кадрових ресурсів, їх кваліфікації. 

Планування і оцінка конкретних результатів може здійснюватися на окремих етапах надання медичної допомоги.