Медицина і фармація античних часів і епохи середньовіччя
Антична медицина обіймає період від чотирьох тисяч років до нашої ери до чотириста сімдесят шостого року нашої ери, коли впала Римська імперія. Рабська праця визвала більш широке її розділення. Виникли різні ремесла. Ремесло відділилось від землеробства, появилось ремісники професіонали, а також професіонали–лікарі.
В результаті нового громадського ладу виникли нові фактори розвитку медицини при храмах. Лікування проводиться в священних храмах, де хворі під час сну через сновидіння отримували відкриття відносно засобів для лікування своїх недуг. (рис.)
Для навчання мистецтву лікування при храмах влаштовували медичні школи. Творча роль по старому належала народній медицині, яка продовжувалася залишатися основною формою того часу. В цей період заняття медициною виділялись із числа інших професій.
Народна медицина переросла в професійну, виділяються лікарі-професіонали. Появляються перші лікарські школи. Кожна школа мала свої ліки і лікарські прийоми, які передавалися із покоління в покоління.
Підготовка лікарів – професіоналів проходила в сім’ях. Появляються перші записи, перші „лікувальники”. Пам’ятки медичної літератури являють собою збірники рецептів з постановами як готовити ліки із коротким описом хвороб.
За історичними даними, найстаріша в світі література і перші медичні і фармацевтичні знання виникли в Стародавньому Єгипті за багато тисяч років н.е. Дещо пізніше, але задовго до виникнення європейської культури, науки стали розвиватися в країнах Азії – Індії і Китаї.
Роль народів Стародавнього Єгипту в розвитку медицини і фармації
В Стародавньому Єгипті медицина знаходилась в руках касти жреців, і старанно скривали походження і справжню назву використовуваних ними лікарських засобів. Єгиптяни використовували такі лікарські форми як пілюлі, настойки, відвари, мазі пластирі. При виготовленні ліків, а також перед прийомом проголошувались особливі молитви.
Джерелом для вивчення медицини і фармації старовинного Єгипту є письмові пам’ятки, папіруси, які знайдені при розкопках. Найбільш знаменним документом єгипетської медицини є папірус Еберса (довжина 20 м. 35 см, ширина – 30 см) і включає в себе 110 сторінок (число 110 значило для єгиптян крайню межу людського довголіття) і має надпис “Книга приготування лікарських засобів для всіх частин тіла” складений папірус в 16 ст. до н.е. Папірус включає “Книгу очей”, яка описує двадцять очних хвороб, “Трактат про серце і його судини” і наводить біля 800 рецептів.
Всі ліки класифіковані за фармакологічною дією. Серце – це орган, який хвилював древніх єгиптян і рахувалось вмістилищем розуму. “Серце розмовляє, – повідомляє папірус, – якщо положити пальці на голову, на обидві руки, на ноги – всюди зустрічаємо серце, оскільки його судини проходять через всі члени”.(рис.)
Iз мiнералiв використовувались осколки кремнiю, нафта, каустична сода. Мрамор, наприклад, використовувався у формi порошку, який змiшували з оцетом.
Єгиптяни використовували з лiкувальною метою оцет, сiк алоє, м’яту, подорожник скипидар, якi увiйшли в лiкувальну практику багатьох народiв. Для виготовлення лiкiв використовували вiдповiднi прийоми: подрiбнення, процiжування, вiджимання та iнш.
Одним iз вiдомих вчених древнього Єгипту є Iмготап – лiкар-спецiалiст, який при храмi в м.Мемфiса вiдкрив першу медичну школу. Вiн також є автором папiруса, в якому описанi рiзнi операцiї, мiститься розбiр 48 випадкiв травм, якi дiляться на вилiкованi, сумнiвнi i безнадiйнi, вказано на значення спинного i головного мозку для органiзму людини.
Медицина i лiкознавство в древнiй Iндiї
Древнi книги, якi написанi за 1500 рокiв до н.е. засвiдчують про те, що вже в тi часи в Iндiї були вiдомi такi хвороби, як проказа, сухоти i т.п.; здоров’я вважалось нормальним поєднанням трьох початкiв: повiтря, слизу i жовчi. В якостi лiкарських засобiв використовувалась ртуть, золото, срiбло, мiдь, залiзо та iншi метали, а також понад 700 рiзних рослинних засобiв. Золото вважалось самим сильним укріпляючим засобом. Воно розбивалось на тоненькi листочки, накалювалось i 6-7 разiв гасилося в молоцi, маслi та iнших рiдинах, якi теж слугували лiками. Були вiдомi отрути i протиотрути проти укусiв змiй.(рис.)
Письмовою пам’яткою древньої Iндiї є «Аюрведа» («Знання життя»), в якiй приводиться 760 лiкарських рослин, способи застосування з лiкарською метою молока, сала, мозку, жовчi.
Лiки були роздiленi по дiї, описанi лiкарськi форми, способи виготовлення лiкiв вiд всiх захворювань, для продовження життя, способи використання: втирання, вдихання, обливання. При призначеннi лiкiв враховувався перiод року, погода, стать, вiк, будова тiла. Вiдомо три редакiї «Книги життя», найбiльш вiдомим вважається видання пiд керiвництвом вiдомого лiкаря старини Сушрути.
Лiкарськi засоби Індії вiдрiзнялися винятковою багатограннiстю i багатством. Iндiйська фармакопея нараховувала до 800 рослинних лiкарських засобiв, значна частина їх до сьогоднiшнього часу використовується в науковiй медицинi Iндiї.
Досягнення древньокитайської медицини
Велику цiкавiсть представляє китайська медицина i фармацiя, яка накопичила великий досвiд в процесi свого розвитку. Як засвiдчують iсторичнi документи, приблизно за три тисячi рокiв до н.е. в Китаї була випущена перша книга про лiки. Власна наукова медицина i фармацiя виниклии в Китаї приблизно за 1000 рокiв до н.е.Вже тодi в Китаї були вiдомi багато лiкiв, якi добували з трав, злакiв, мiнералiв i тварин. Основними методами лiкування вважалось лiкуванням протилежним: жар холодом i навпаки.
В Китаї велика увага придiлялася загальноукрiплюючiй медицинi: дiєтi, водним процедурам, лiкувальнiй гiмнастицi, масажу. В китайськiй медицинi вперше була застосована акупунктура – укол гострою голкою. Призначенням уколiв було полегшити просування кровi по судинах, лiквiдувати «застiй» i тим самим усунути причину захворювання. На тiлi людини нараховувалось 360 «життєвих точок», якi пiдлягали в рiзних випадках уколам.
Другим характерним прикладом китайської медицини було припiкання («мокса») тих же життєвих точок запаленими комочками висушеної трави. Припiкання i голковколювання застосовувалось з профiлактичною метою i сприяли довголіттю.
Велика частка лiкарських засобiв належить до рослинного свiту. У вiдповiдностi з подiлом тiла на три пояси, верхня частина рослин вживалася для лiкування верхнього поясу, стебло – при захворюваннях середнього, коренi – нижнього поясу, гiлки – при захворюваннях шкiри i м’язiв.
Iз лiкiв тваринного походження використовувались панти (роги молодого плямистого оленя), печiнка, кiстковий мозок; особливо цiнувались внутрiшнi органи i кров тигра. Як кровозупинне використовувувався шкiрний клей (желатина). Використовувались також i рiзноманiтнi мiнiральнi речовини: ртуть, сурма, залiзо, сiрка, магнезiя. Китайцi використовували ртуть для лiкування сифiлiсу, сiрку – для лiкування корости, вiтамiнiзованi препарати – для лiкування рахiту.
Роль Месопотамiї (Дворiччя) в розвитку медицини
Країна, яка розмiщена за течiєю рiчок Тигру i Ефрату, вiд Вiрменських гiр на пiвночi до Персидської затоки на пiвднi, отримала в грекiв назву Месопотомiя (iнша її назва – Дворiччя). Зараз тут розмiщена держава Ірак.
Наприкинцi III i на початку II тисячоліття до н.е. починається утворення Вавилонської держави в середнiй частинi Дворiччя, в I тис. до н.е. – в пiвнiчно-схiднiй частинi утворюється Ассирiя. З цих держав головне мiсце в господарському i культурному розвитку, зокрема, в медицинi, належить Вавилону.
Одним iз джерел вивчення стану медичної справи у Вавилонi є звiд законiв царя Хаммурапi (ХУIII ст. До н.е.). Правлiння Хаммурапi було перiодом розквiту Древнєвавилонського царства. Звiд законiв Хаммурапi представляє собою зiбрання статей судебника, якi вирiзанi клинописью на великому бальзатовому стовбi.(рис.)
В Зводi законiв Хаммурапi зустрiчаються вказiвки на спецiальнi очнi i зубнi операцiї. Часто в кодексi зустрiчаються вказiвки на покарання в формi нанесення пошкоджень: вiдрiзати язик, вирвати око, зламати кiстку i т.п.
Геродот, грецький iсторик, який жив в У ст. до н.е., описує своєрiдний вавилонський звичай: хворi виводились на люднi площi i всi, хто проходив повз, повиннi були дати їм поради iз власного досвiду.
Для лiкування активно використовувались з рослинних засобiв молодi парослi рiзних рослин, iз тварин – жири, iз мiнеральних – нафта. Рiзнився прийом лiкiв наще i пiсля їди. Медичнi записи в Вавилонi i Ассирiї робилися на старошумерськiй мовi, яка була доступна обмеженому кругу осiб i була еналогiчна латинськiй в середньовiковiй Європi.
Великий вплив на спосiб лiкування мала релiгiя. Молитва про вилiкування читалися не самими хворими, а жрецями, якi виступали мiж хворими i богом. Часте вживання у вавилонськiй i ассирiйськiй медицинi речовин, якi визивають бридкiсть (неприємний на смак лiкiв) визивалось їх призначенням для вигнання демонiв. Вважалось очевидним, що бридке пацiєнту повинно бути противно в засiвшому в нього демона.
Антична медицина i фармацiя Греції
Медицина i фармацiя Грецiї були тiсно зв’язанi з релiгiєю. Поряд з «асклепейонами» (примiщення для лiкування) при храмах iснували «асклепейони» i школи для свiтських лiкарiв, а також дрiбнi «ятреї» (лiкарнi) в дома в лiкаря. Назва «асклепейони» походить вiд iменi лiкаря стародавньої Грецiї Асклепiя (або Ескулап по латинi). За переказами, Асклепiй жив в Пiвнiчнiй Грецiї i в лiтературi описується як бог лiкувального мистецтва. Одна iз його дочок – Гiгiєя – була покровителькою галузi медицини – гiгiєни, друга Панакея (звiдки. пiшло слово «панацея») – покровителькою лiкарської терапiї.(рис.)
Лiкуванням займались, в основному, жрецi в храмах, якi розмiщувалися поза мiстами в св’ященних гаях, горах, поблизу рiк i лiкувальних мiнеральних джерел. Головним засобом лiкування був священний сон бiля нiг божества. Жрецi за сновидiнням хворих визначали засоби проти хворiб. Культ Ескулапа проiснував приблизно до 420 р. до н.е. Медицина в цей час носила i свiтський характер, тобто були громадськi лiкарi, вiйськовi, придворнi. В обов’язки мiських лiкарiв входило проведення попереджуючих мiр проти епiдемiї.
При лiкарнях видiлялись примiщення для зберiгання лiкарських речовин. Грецькою вони називалися apotheke (зберiгати, оберiгати) – означало хранилище цiнних продуктiв. Потiм цй термiн розповсюдився i в iншi країни i став означати аптеку в її сучасному розумiннi. Пiзнiше в Грецiї появилися самостiйнi аптеки, в яких працювали лiкарi. Були також школи для пiдготовки лiкарiв за типом iндивiдуального ремесленного ученичества. Найбiльш вiдомi школи в Кiнiдолi i Колсi. Iз школи на островi Кос вийшов знаменитий Гiппократ.(рис.)
Вчення Гіппократа
Великий вклад в розвиток медицини i фармацiї внiс знаменнитий вчений древньої Грецiї Гiппократ, який жив в 460-377 р.р. до н.е. Вiн притримувався наступного вчення: в людському тiлi знаходиться чотири основних рiдини – кров, слизь, жовта i чорна жовч, будь яке захворювання пояснюється порушенням рiвноваги цих рiдин.
Головним в своїй роботi Гiппократ вважав досвiд i спостереження бiля лiжка хворого. За його думкою, добрий лiкар повинен визначати стан хворого за однiм зовнiшнiм виглядом. Вiдомi багаточисельнi працi Гiпократа з медицини «Про св’ящену хворобу», де вiн описує походження i методи олiкування епiлепсiї, «Про повiтря, води i мiсцевостi», де вказано на вплив клiмату, грунту, води на здоров’я населення та iнш. Книги, якi написанi Гiппократом i його учнями, зiбранi в так званий «Гiппократiв збiрник», стали джерелом медичних знань на протязi багатьох столiть.(рис.1), (рис.2)
Особливу увагу Гiппократ придавав лiкознавству, правильному зберiганню лікарських речовин i їх заготовцi.
Гiппократ створив теорiю зберiгання лiкарських засобiв i класифiкацiю їх за дiєю на органiзм. З лiкарських засобiв у часи Гiппократа застосовували: води, харчувальнi речовини: слизистi, солодкi, маслянистi, жирнi, в’яжучi, гострi, ароматнi, смолистi, бальзамiчнi та наркотичнi (мак, мандрагора). Майже не застосовувались сумiшi речовин, рослиннi речовини вживалися у виглядi вiдварiв або настоїв з усiєї рослини або сокiв i смол.
Були вiдомi такi лiкарськi форми як порошки, настої, вiдвари, мазi, пластирi, супозиторiї, пiлюлi. Багато широко вживаних засобiв – мед, вино, олiї, соки рослин – були лiкарськими препаратами i одночасно рiдкими i в’язкими рiдинами i в’язкими середовищами для виготовлення рiзних лiкарських форм.
При виготовленнi лiкiв використовувалились наступнi прийоми: подрiбнення, розчинення, настоювання, кипятiння, процiжування. В загальнiй терапiї Гiппократ використовував гiгiєно-дiєтичний метод. З iменем великого вченого зв’язано i представлення про високий моральний облiк i етику поведiнки лiкаря, а в бiльш широкому змiсту медика, в тому числi i фармацевта. В «Клятвi Гiппократа» мiстяться вимоги турботно i милосердно вiдноситись до хворого, не використовувати знання i лiки на шкоду людинi.
Медицина і фармація Древнього Риму
Поява постiйної армiї вимагало i розвитку вiйськової медицини: функцiонували вiйськовi госпiталi, появились посади вiйськових лiкарiв, лiкарiв легiонiв. Ліки приймалися майже виключно у вигляді сирих продуктiв: кров, собаки, гiєни, клопи, павутина i т.д. Приймались також засоби рослинного, тваринного i мiнерального походження у виглядi твердих, рiдких i м’яких лiкарських форм, якi вимагали примiтивного виготовлення.
Медицина Риму увібрала в себе здобутки попередніх епохі водночас доповнила її своїм неповторним внеском. Про її часи ми дізнаємось переважно з письмових джерел. Авл Корнелій Цельс написав трактат із восьми книг „Про Медицину”. Праця цінна тим, що донесла багато даних, які були втрачені через загибель першоджерел.
Великою пошаною у сучасників користувалась праця Педанія Діоскоріда (рис.) „Про лікувальні засоби „
Клавдiй Гален – засновник наукової медицини і технології ліків
Найдавніша з аптек відкрита під час археологічних розкопок античного міста Помпеї в Італії, яке загинуло 79 р.н.е., внаслідок виверження Везувію. Тут в одному з будинків було знайдено коробки з ліками, пластинки для розтирання мазей та інші предмети специфічно аптекарського вжитку.
У 2 ст. н.е. лікар і природознавець Клавдій Гален (рис.1), (рис.2) тримав аптеку на Via saera у Римі, яку обладнав при власній лікарні. Слово аптека взято із грецького і означає кладовка. По мірі ускладнення медичної практики лікар був вимушений був виділити особливе приміщення для зберігання ліків. Коли аптеки стали вже самостійними закладами, вони все ж таки зберіггли цю назву.
Приміщення аптеки використовувалось для зберігання сировини і виготовлення ліків. Гален почав застосовувати витяжки з природних речовин, а також значно ускладнив і водночас удосконалив технологію лікарських форм. Ним розроблено понад 20 лікарських форм: порошки, пілюлі, мазі, екстракти, відвари, розчини, мікстури та інш. Гален встановив певні вагові та об᾽ємні співвідношення при виготовленні екстрактів, напоїв та відврів з різних частин лікарських рослин. Ці витяжки стали популярними у медиків усії країн Європи і в ХУІ ст. дістали назву геленових препаратів.
В одній із своїх праць Гален згадує 304 простих росли7нних засобів, 61 – засобів із землі і металів, 80 – тваринного походження.
В ІІІ ст. вперше згадується слово “pharmaceutae» . Так звали осіб, які займалися не тільки виготовленням, но і лікуванням хворих.
Розвиток медицини i фармацiї в древньому Римi тiсно пов’язаний з iменем Клавдiя Галена, який жив i 131-210 р.р. н.е. Наслiдуючи вченню Гiппократа, Гален стверджував, що хвороба є стан, при якому порушується правильне змiщення основних елементiв i рiдин тiла.
Великий вклад внiс Гален i в розвиток фармацiї. Ним розроблено понад 20 лiкарських форм: порошки, пiлюлi, болюси, настої, екстракти, ефiрнi i жирнi олiї, косметичнi мазi i др. Його прописи були досить складнi за складом,нерiдко вмiщували понад 10 iнгредiєнтiв. Особливу увагу вiд придiляв витяжкам речовин iз лiкарської рослинної сировини. При цьому вiн встановив, що в рослинах є не тiльки кориснi, но i шкiдливi речовини, старався звiльнити лiкарськi речовини вiд баласту, дати бiльш очищенi препарати, розвинув поняття про «дiючi початки». Потiм лiкарськi препарати, якi отримували шляхом витяжки iз рослинної сировини, отримали назву «галеновi».(рис.)
Гален i його учнi використовували при виготовленнi лiкiв вiнтовий прес для вiджиму сокiв, подрiбнення i розрiзання рослинної сировини. Гален є основоположником технологiї лiкiв. До недавнього часу заводську технологiю лiкiв називали технологiєю галенових препаратiв ( з ХУI ст.).
Медицина i фармацiя в епоху середньовiччя
Перiод середньовiччя характеризується:
1. Впливом алхiмiї i ятрохiмiї на розвиток медицини i фармацiї
2. Збiльшенням числа медикаментiв i складнiсть їх виготовлення привели до виникнення довиникнення самостiйних аптек
3. Видiлення фармацiї в особливу галузь функцiї лiкаря i аптекаря
4. Органiзована спецiальна державна пiдготовка фармацевтiв.
3.1. Медицина в Халiфатах
Раннє i розвите середньорiччя вiдноситься до перiоду феодалiзму. В цей час найбiльший розвиток отримала так звана арабська культура.
3.2. Алхiмiя, її роль в розвитку фармацiї. Араби перекладали на свою мову кращi грецькi, латинськi, персидськi i iндiйськi рукописи. Араби опiкали розвиток науки, у великих мiстах створювались центри науки i вищої освiти, бiблiотеки. Медицина в Халiфатi на особливому почесному мiсцi i рахувалась першою серед наук. Значний розвитолк в Халiфатах отримала i органiзацiя медичної справи.(рис.)
Першi вiдомостi про заснування лiкарень вiдносяться до 800 р. До 1160 р. в Багдадi нараховувалось понад 60 лiкарень.
Вслiд за лiкарнями появились i аптеки, перша з яких була вiдкрита в 754 р. В халiфатах зустрiчались деякi початки державної медитцини – спецiальнi посадоовi особи iз спостереженням над лiкарською i аптечною справою, проводились iспити лiкарiв при шкорлах i акдемiях. Великого розвитку на Сходi досягла хiмiя, вiрнiше, такий її напрямок як алхiмiя.
Свою назву алхімія отримала в арабський період. Само слово “алхімія” складається із арабської приставки “ал” і “кімія”, що значит “камень мудрості”. Головне завдання алхiмiї – перетворення дешевих металiв в золото. Для цього вони пробували знайти речовину, яка прискорювала «дозрiвання» золота. Цей порошок арави називали al-iksir, так появилось слово елiксир. Елiксир повинен був володiти i iншими чудодiйними властивостями: вилiковувати вiд всiх захворювань i давати безсмертя. (рис.)
Не дивлячись на заблудження алхiмiкiв, ними було зроблено багато вiдкриттів, серед них – отримання сiрчаної, азотної i оцтової кислот, солей ртутi; вдосконалення таких процесiв як осадження, фiльтрацiя, кристалiзацiя, зконструйований апарат для перегонки води i т.п. Дистиляція використовувалась для отримання і очищення алкоголю, який був названий винним спиртом, тому, що він отримувався перегонкою вина. В цей же час були переконані, що алкоголь є найбільш сильним лікарством, тому його назвали ” Aqua vitae ” (вода життя).
Iнший вчений – Ар-Разi – розробив методику виготовлення гiпсу i способи накладання гiпсової пов’язки для фiксацiї зломаної кiстки. Йому належить перша в арабськiй лiтературi книга з медицини в 25 томах. Описуючи кожну хворобу, Ар-Разi аналiзував її з точки зору грецьких, сірiйських, iндiйських, персидських i арабських авторiв, пiсля чого викладав свої спостереження i висновки.
3.3. Авiценна – видатний вчений свiтової iсторiї
Крупний вчений арабського свiту Авіценна є родоначальником середньовiкової фармацiї. Авiценна народився недалеко вiд Бухари, таджик.(рис.)
Там же отримав освiту. Науковою i практичною роботою вiн займався в Iранi. Ним написано багато робiт на теми лiкарського мистецтва, лікознавства.
Свiтову славу отримав завдяки праці «Канон медицини». Вiн складається з 5 томiв, якi перевидають до сих пiр. Двi книги «Канону» присв’яченi лiкознавству; друга – простим, п’ята – складним лiкарським формам.(рис.)
Друга книга «Канону» поділяється на два трактати. Перший трактат включає роздiли про систему простих лiкiв, про признання властивостей простих лiкiв, про погляд на деякi зовнiшнi лiки i про перелiк i про їх зберiгання. В четвертiй книзi Канону придiляється багато уваги отрутам i протиотрутам. Окремо розглядаються отрути рослиннi, твариннi, а також отруєння цими отрутами i лукування при отруєннях.
В п’ятiй книзi «Канону» Авiценна описує рiзнi складнi лiкарськi форми, технологiю їх виготовлення i застосування. Фармацiя Авiценни на багато вiкiв випередила фармацiю Європи. Його творами користувались понад 500 рокiв. Авiценна також першим вимагав проводити попереднi випробування лiкiв на тваринах i лише після цього призначати їх людинi.
Тiбетська медицина.
Особливе мiсце в розвитку медицини епохи феодалiзму на Сходi займає тiбетська медицина. Як особлива система лiкування вона складається в Iндiї в давнину, ще в дофеодальну епоху.
Основним джерелом вивчення тiбетської едицини вважається книга «Чжудшi iндуського лiкаря Цо-Жед-Шон-Ну (2 ст. До н.е.), яку можна розглядати як досвiд узагальнення i систематизацiї майже п’ятистолiтнього процесу запозичених поглядiв i практичних рекомендацiй iз рiзних систем Ближнього Сходу.
Вiдомi i iншi працi тiбетських медикiв, такi як «Сама-раджi» та iнш., рiзнi рецептурники, якi дають можливiсть констактувати наступне:
1. Тiбетськi медики мали чiтку уяву про лiкувальну дозу. В них була розвинута уява про абсолютнi i вiдноснi значення доз, якi складали певну частину вiд початкової – токсичної дози для людини.
2. Вони надавали велике значення лiкарськiй формi i шляхам введення в органiзм.
3. Їм були вiдомi iндивiдуальнi влативостi понад 800 рослин, рiзних мiнералiв, тваринної сировини i лiкувальний ефект поєднання цих речовин в рiзних дозах.
4. Тiбетськi медики придавали велике значення речовинам, якi сприяли доведенню лiкiв до певних органiв.
5. При призначеннi лiкарських препаратiв обов’язково встановлювався час прийому, чим запивати лiкарство ( снiговою водою, вином, некипїяченою водою), яку їжу приймати пiд час лiкування, вказувався режим дня.
6. Приведенi класифiкацiї лiкарських засобiв по застосуванню, лiкувальним властивостям, дiї, смакам, способам застосування.
7. Характерною особливiстю тiбетських прописiв є багатокомпонентнiсть, що пояснюється своєрiдним уявленням тiбетцiв про причини i сутi хворiб, якi в пiдсумку розглядалися як результат дисбалансу мiж «вiтром», жовччю, слизом.
В прописах видiляються основнi i допомiжнi компоненти: «цар»,«цариця», «воїни», «глашатаї»,”бігуни” „перед царським возом i розчищаючi дорогу”, тобто кожному iнгредiєнту присвоювався iмiдж i вiдповiдностi iз значущістю функцiї, якi йому приписували. Поєднуючись в рiзних варiантах цi iндекси придають опису хвороб i схемам лiкування вигляд сцен вiйни, полювання (за хворбами)_, «царської поїздки» i т.д.
При захворюваннях складної етiологiї використовувались лiкарськi сумiшi, до складу яких входило до 60 i бiльше компонентiв Схемою для складання багатокомпонентних лiкарських композицiй в тiбетськiй медицинi слугувала формулiровка дiагнозу, в якому в порядку iерархiчної значущостi враховувались наступнi параметри: наявнiсть горячки-холоду, переважання вiтру, слизу або жовчi, тканева локалiзацiя хвороби. При цьому за основу був покладений принцип антигонiзму властивостей лiкiв i признакiв хвороби. При цьому пiдбiр лiкарських компонентiв здiйснювався з врахуванням смаку, дiї i властивостей.
Медицина і фармація Європи
Середнi столiття на Заходi характеризуються новим явищем, яке не було вiдомо старовинному свiту – великими епiдемiями. В великих портових мiстах Європи (Венецiя, Геную i iнш.) виникали особливi протиепiдемiчнi заклади, появилися портовi наглядачi – «опiкуни здоров’я», пiзнiше появились «мiськi лiкарi».
В деяких великих мiстах були опублiкованi спецiальнi правила – «регламенти», якi мали за мету попередженню занесення i розповсюдження заразних хворiб. Вiдкривалися лiкарнi, богадельнi, найчастiше при монастирях.(рис.)
Лiкарнi слугували практичними школами для лiкарiв-монахiв, в них накопичувався досвiд лiкування хворiб, виготовлення лiкiв.
Характерною рисою офiцiйної медицини середнiх столiть були складнi лiкарськi прописи. Число iншредiєнтiв в одному рецептi нерiдко доходило до декiлькох десяткiв. Особливе мiсце займали протиотрути – так званий терпак, який включав 70 i бiльше складових частин, основна складова частина – змiїне м’ясо.
Терпак вважався також засобом проти всiх внутрiшнiх хворiб, серед них «мирових лихорадок». Засоби цi цiнувались дуже дорого. Виготовлення їх, як правило, проводилось публiчно, з великою урочитiстю, в присутностi гостей i запрошених осiб.
В ХII-ХIII ст. в деяких європейських державах королевськими декретами були роздiленi функцiї лiкаря i аптекаря. Лiкарям заборонялось торгувати лiками, а фармацевтам – займатися лiкуванням. В цей же перiод було узаконено порядок отримання фармацевтичної освiти в Європi (ХIII ст.). Наприклад, щоб отримати фармацевтичну освiту в Францiї необхiдно було побувати 4 роки учнем в аптецi, потiм 10 рокiв пропрацювати в якостi помiчника фармацевта i лише пiсля цього скласти iспити на отримання звання фармацевта.
На початку ХII ст. Вперше згадується про аптекарiв, якi входили до гiльдiї перечникiв в Лондонi. В першу чверть ХIII ст. Французькi аптекарi згадуються в гiльдiї булочникiв i торговцiв пряностями. В Iталiї спочатку роздачею лiкiв займалися монастирi.
. В зв’язку з органiзацiєю перших аптек були встановленi ревiзiї аптек, клятва фармацевтiв, якi готували лiкарськi препарати, правила зберiгання i вiдпуску отрут.
Перша медична школа в Солерно i її роль в iсторiї медицини i аптечної справи
Центром середньовiкової медицини були унiверситети, якi в своєму первинному виглядi представляли корпорацiю ученикiв, яка була аналогiчна ремiссничим цехам. В ХI ст. Виник унiверситет в м.Cолерно, який був перетворений iз солернської медичної школи бiля Неаполя; в ХI-ХII ст. Виникли унiверситети в Болонiї, Парижi, Оксфордi та iнш. мiстах. Число учнiв в цих унiверситетах було дуже незначне, не перевищуючи декiлька десяткiв на всiх факультетах. Найбiльш прогресивна роль належила унiверситету в Солерно.
Перша згадка про Солернську медичну школу вiдноситься до IХ ст. Ще в давнину римська колонiя Солерно, що лежала на пiвдень вiд Неаполя, була вiдома своїм лiкувальним клiматом. Наплив хворих в цi мiсця привiв до накопичення лiкарiв.
Тут в 1140 р. ректором школи Миколою була складена фармакопея («антидотарiй», тобто збiрник проти отрут). Була винайдена вагова система і встановлена одиниця такої системи – гран (granum) – вага пшеничного зерна. Середня одноразова доза тодішніх прошків і кашок була визначена в 20 гран (1 скрупул), а добова в 3 скрупула (1 драхма), тижнева норма складала 8 драхм ( 1 унція) До цього кiлькiсть лiкiв визначалась на око, на «пригорошню».
Медицина в перiод розпаду феодалiзму
До пiзного середньовiков’я вiдноситься перiод вiдкриття Америки Колумбом (1492 р.), морського шляху в Iндiю Васко да Гама (1498 р.). Потреба виробництва обумовили розвиток технiки, механiки i iнших точних наук. Широкому розповсюдженню знань сприяло початок книгодрукування. Перша книга медичного змiсту надрукована в Нiмеччинi в 1456 р. на латинськiй мовi, через 20 рокiв ((1476 р.) надрукований Канон Авiценни, в 1490 р. – працi Галена.
Пiзнє середньовiков’я характеризується новим напрямком в хiмiї – ятрохiмiя (лiкувальна хiмiя.(рис.)
Ятрохiмiя вважала основним завданням пояснення життєвих явищ. За думкою ятохiмiкiв, в основi всiх фiзiологiчних процесiв лежить хiмiчне перетворення в органiзмi людини одних речовин в iншi за участю рiзного роду «фрментiв». Основоположником ятрохiмiї вважається Парацельс (1493-1541 р.р.). Син швейцарського лiкаря, отримав освiту медика в Iталiї. Був розчарований медициною древнiх грекiв i арабською медициною, вiн шукав новi знання в унiверситетах Англiї, Францiї, Нiмеччини.(рис.)
Парацельс стверджував, що справжня хiмiя полягає не в виготовленні золота, а у виготовленнi лiкiв. Ятрохiмiки вважали, що органiзм людини – це сукупнiсть хiмiчних речовин, якi знаходяться в рiвновазi, основними з яких є ртуть, сiрка i сiль.
Використання в якостi лiкiв сполук сурми, миш’яка, срiбла, свинцю повинно, за думкою Парацельса, вiдновлювати обмiн речовин при рiзних захворюваннях.
Він займався і рослинними лікарствами, рекомендував виділяти із рослин діючи речовини в чистому вигляді. Парацельс i його дослiдники втановлювали багато приладiв i апаратiв для виготовлення лiкiв, обгрунтовали вчення про дози. Парацельс говорив «Все є яд i нiщо не позбуто ядовитостя. Одна лише доза робить яд незамiтним».
Вплив ятрохіміків приводив до росту аптек, і цей ріст визвав викликав необхідність виготовлення однакових хімічних препаратів, тому в аптеках старалися готовити препарати за одним і тим же прописом. Так, в одній із такс пражської аптеки в 1659 р. наводяться препарати, які готовили в аптеках: мідний купорос, міді оксид, міді сульфат, заліза оксид та інш.
Представником цього напрямку в хiмiї був нiмецький лiкар i хiмiк Iоган Глаубер (рис. 1) (рис.2), який розробив метод отримання кислоти хлористоводневої пiд впливом кислоти сiрчаної на поварену сiль. Вивчаючи залишок (натрію сульфат), Глаубер встановив, що ця речовина володiє сильною послаблюючою дiєю i назвав її «чудодiйної сiллю», вважаючи панацеєю, майже елексиром життя.
Вперше найменування «apothecarius” як позначення професії появився в Франції в 1178 р. і в Англії в 1180 р. В 1224 р. Фрідріх ІІ видав декрет про права і обов\язки лікарів і фармацевтів: вперше лікарям зваборонялось отримувати прибуток від постачання ліками своїх хворих і вступати з фармацевтами в домовленість, яка направлена на отримання прибутку. Фармацевтам заборонялось лікувати хворих. Були встановлені ревізії аптек, клятва фармацевтів, які виготовляли лікарські препарати, правила зберігання і відпуску отрут і секретних засобів.
В Лондоні перша аптека була відкрита в 1345 р.
А – ОСНОВНА ЛІТЕРАТУРА
1. Сятиня М.Л. Історія фармації: Навчальний посібник для вищих навчальних закладів. Львів, 2002. – 660 с.
2. Історія фармації України / Р.В.Богатирьова, Ю.П.Спіженко, В.П.Черних та інш. – Х.: Прапор, Вид-во УкрФА, 1999. -799 с.
3. Губський ІЦ.М., Литвиненко М.М. Організація і економіка фармацевтичної справи. Вища школа, Київ, 1976.-421 с.
В – ДОДАТКОВА ЛІТЕРАТУРА
1. Криков В.И., Прокопишин В.И. Организация и экономика фармации. – М.: Медицина, 1991. – 342 с.
2. Тольцман Г.И. Учебник организации фармацевтического дела. –М.: Медиздат. 1961.-427 с.
3. Виноградов Н.А. Здравоохранение в послевоенный период. М.: Медиздат, 1955.-290 с.
4. Бородулин Ф.Р. История медицины. М.: Медиздат, 1961.- 424 с.
5. Решетников С.А, Книга о сложных лекарствах Ибн- Сины // Аптечное дело.- 1963.- N 2. – С.92-94.
6. Вогралик В.Г. Вызыченский Э.С. Очерки китайской медицины.- М.: Медиздат,1961.-273с.
