Гігієнічна оцінка протирадіаційного захисту персоналу і радіаційної безпеки пацієнтів при застосуванні радіонуклідів та інших джерел іонізуючих випромінювань в лікувальних закладах. Організація гігієніного забезпечення при ліквідації наслідків надзвичайних ситуацій. Особливості тимчасового розміщення потерпілого населення та аварійно-рятувальних формувань.

 

НРБУ-97/Д 2000 (ДНАОП 0.03-3.24-97 (ДГН 6.6.1-6.5.061-98)) Норми радіаційної безпеки України (НРБУ-97)

 

НРБУ-97 є основним державним документом, що встановлює систему радіаційно-гігієнічних регламентів для забезпечення прийнятих рівнів опромінення як для окремої людини, так і для суспільства в цілому. Ці регламенти спрямовані на за­побігання виникненню детерміністичних (нестохастичних) ефектів у осіб, що зазнали опромінення, і обмеження на прийнятому рівні ймовірності виникнення стохастичних ефектів.

НРБУ-97 регламентують вимоги протирадіаційного захисту в умовах практичної діяльності в разі нормальної експлуатації індустріальних та медичних джерел іонізуючого випромінювання, аварійного опромінення населення, а також хронічного опромінювання за рахунок техногенно-підсилених джерел при­родного походження.

Практична діяльність, пов’язана з загрозою надфонового оп­ромінення, може виникати у разі виробництва джерел випромі­нювання, використанні цих джерел і радіоактивних речовин у медицині, наукових дослідженнях, промисловості, сільському господарстві, освіті, виробництві ядерної енергії (включаючи всі елементи паливно-енергетичного циклу), зберіганні та тран­спортуванні джерел іонізуючого випромінювання, радіоактив­них відходів.

НРБУ-97 включають чотири групи радіаційно-гігієнічних регламентованих величин.

Перша група — регламенти опромінення персоналу та насе­лення на прийнятному для індивідуума й суспільства рівні, а також підтримання радіаційно-прийнятного стану навколиш­нього середовища та дотримання безпечних технологій радіа­ційно-ядерних об’єктів.

До цієї групи входять: ліміти доз (ЛД), допустимі рівні (ДР), контрольні рівні (КР).

Друга група — регламенти, що мають за мету обмеження оп­ромінення людини від медичних джерел (рекомендовані рівні — РР).

Третя група — регламенти щодо відверненої внаслідок втру­чання дози опромінення населення в умовах радіаційної аварії:

рівні втручання і рівні дії.

Четверта група — регламенти щодо відверненої внаслідок втручання дози опромінення населення від техногенно-підси­лених джерел природного походження. Це також рівні втручан­ня і рівні дії.

Нормами радіаційної безпеки встановлюються три категорії осіб, які зазнають опромінювання:

Категорія А (персонал) — особи, що постійно чи тимчасово працюють безпосередньо з джерелами іонізуючих випромі­нювань.

Категорія Б (персонал) — особи, які безпосередньо не зайня­ті роботою з джерелами іонізуючих випромінювань, але у зв’язку з розташуванням робочих місць у приміщеннях та на проми­слових майданчиках об’єктів з радіаційно-ядерними технологі­ями можуть отримувати додаткове опромінення.

Категорія В — усе населення.

Числові значення лімітів доз встановлюються на рівнях, що виключають можливість виникнення детерміністичних ефектів опромінення і водночас гарантують настільки низьку імовір­ність виникнення стохастичних ефектів опромінення, що вона є прийнятною як для окремих осіб, так і для суспільства в ціло­му (табл. 3).

          Ефективність регістрації різних видів випромінювання залежить від детектора приладу. Прилади, основані на принципі іонізаційної камери, найбільш придатні для вимірювання квантового випромінювання. Для вимірювання бета-потоків використовують прилади з датчиками в вигляді газорозрядних або сцинтиляційних лічильників. Для регістрації нейтронів використовують сцинтиляційні детектори, поміщені в фільтри з бору або кадмію.

          При проведенні групового радіаційного контролю необхідно враховувати такі основні положення.

1.    Використовувана для групового контролю апаратура повинна строго відповідати задачам і конкретним умовам того чи іншого радіаційно-технологічного процесу.

2.     Режими експлуатації радіаційної техніки при перевірці ефективності захисту робочих місць і суміжних приміщень повинні відповідати реальним умовам їх використання.

3.    Необхідно проводити стільки досліджень, щоб можна було отримати достовірну інформацію про радіаційну обстановку на об’єктах.

Більшість дозиметричних і радіометричних приладів не є універсальними і можуть використовуватись в порівняно невеликому діапазоні енергій, тому при виборі апаратури для проведення санітарно-дозиметричного контролю необхідно враховувати вид і енергію випромінювання, діапазон чутливості, похибку вимірювань та інші параметри приладів в повній відповідності з їх паспортними даними.

     По своєму значенню всі прилади можуть бути умовно поділені на такі групи:

1.    Рентгенометри – прилади, що вимірюють потужність експозиційної дози іонізуючого випромінювання.

2.    Радіометри – прилади, що вимірюють густину потоків іонізуючих випромінювань (інтенсивність зовнішніх потоків бета-частинок, нейтронів і інш.).

3.    Індивідуальні дозиметри – прилади, що вимірюють експозиційну або поглинуту дозу іонізуючих променів.

Крім того вся апаратура радіаційного контролю поділяється на прилади стаціонарного призначення і переносні прилади.

ГІГІЄНА ПРАЦІ З ДЖЕРЕЛАМИ ІОНІЗУЮЧОГО ВИПРОМІНЮВАННЯ

Вимоги стосовно забезпечення радіаційної безпеки персона­лу, а також щодо охорони навколишнього середовища від за­бруднення радіоактивними речовинами регламентуються “Ос­новними санітарними правилами роботи з джерелами іонізую­чого випромінювання в Україні” (ОСПУ-99)

До таких робіт відносяться виробництво, оброблення, збері­гання, транспортування та інші форми використання джерел іо­нізуючих випромінювань (ДІВ), перероблення, зберігання та знезараження радіоактивних відходів, науково-дослідна та практична діяльність різних радіологічних установ, закладів, лабораторій

Роботи з ДІВ можуть здійснюватися тільки з дозволу і під контролем Державної санітарно-егпдеміологічної служби, якій відповідні підприємства, установи та заклади зобов’язані пере­давати всю інформацію, необхідну для оцінки обсягів і харак­теру робіт, а також можливої радіаційної загрози для персона­лу, населення та навколишнього середовища. Для цього, зокре­ма, всі такі підприємства, установи та заклади повинні отримувати дозвіл на проведення практичної діяльності, пов’я­заної з використанням ДІВ, решта підлягає обліку в органах са­нітарно-епідеміологічної служби. Установи, які використову­ють незначні активності радіонуклідів (що не перевищують так званих рівнів звільнення, встановлених спеціальними норма­тивними документами) або деякі пристрої для генерування іонізуючих випромінювань, за нормальної експлуатації, яких не перевищуються допустимі потужність еквівалентної дози (1 мкЗв • год^-1 на відстані 0,1 м) та максимальна енергія випро­мінювання (5 мкЗв), звільняються від обов’язкового регулю­вального контролю. Однак для отримання відповідного дозво­лу адміністрації подібних установ зобов’язані подати заяву до органів Держсанепідемнагляду.

Контроль за організацією охорони і умовами збереження ДІВ здійснюють органи внутрішніх справ України.

Використання приладів, до конструкції яких входять ДІВ, з навчальною метою у дитячих та підліткових установах забороня­ється.

Продовольча сировина, харчові продукти та інша споживча продукція вироблена на радіоактивне забруднених територіях, не може реалізуватись без проходження радіаційного контролю і наявності відповідних сертифікатів радіаційної якості.

Проектування захисту від зовнішнього іонізуючого випромі­нювання повинно виконуватись з урахуванням призначення приміщення і території, а також залежно від категорії і трива­лості опромінення персоналу.

Проектна потужність ефективної дози випромінення на по­верхні захисту визначається за формулою Н = D It, де Н — про­ектна потужність ефективної дози, D—ліміт дози (2 х 10 ²Зв для категорії А або 2 х 10 ³ 3в  для категорії Б), t — тривалість опро­мінення (год/рік) Проектна потужність приймається за показни­ками, наведеними у табл 1.

Таблиця 1

Потужність ефективної дози (Н) під час проектування захисту від зовнішнього опромінення

Проектуючи об’єкти, на яких використовуються і відкриті джерела радіації, необхідно передбачати крім захисту від зовні­шнього опромінення також заходи захисту персоналу і населен­ня від внутрішнього опромінення та захисту навколишнього середовища від радіоактивного забруднення

Обладнання, контейнери, пакунки (упаковки), транспортні засоби, апарати, приміщення тощо, призначені для роботи з ДІВ, повинні мати знак радіаційної небезпеки. Цей знак радіаційної небезпеки є застережним і призначений для привернення уваги до об’єктів потенційної або дійсної загрози впливу на людей іонізуючого  випромінювання. Кольори знаку — червоний і жовтий. Якщо знак викорис­товується на об’єктах, пофар­бованих у ці кольори, а також для маркування транспортних упаковок, то дозволяється чорний колір пофарбування внутрішнього кола, трьох пе­люсток і кайми трикутника. За необхідності в межах знаку дозволяється розмішувати до датком роз’яснювальні написи, наприклад, “І клас робіт”, “Гамма-випромінювання”, “Ней­тронне випромінювання”, “Радіоактивність” тощо, а також вер­тикальні смуги, які позначають транспортні категорії

 

Вимоги до розміщення і проектування об’єктів, призначених для роботи з джерелами іонізуючого випромінювання

Ділянки для будівництва відповідного об’єкта вибирають, зважаючи на особливості ситуаційного плану місцевості та ро-зи вітрів Ділянка має знаходитися з підвітряного боку щодо житлових і громадських будівель, зон відпочинку, спортивних споруд, дитячих і санаторно-оздоровчих закладів тощо За не­обхідності (це визначається органами санепідемслужби спільно з засновником і проектною організацією) встановлюються санітарно-захисна зона і зона спостережень їх розміри визначають на підставі спеціальних розрахунків очікуваних доз опромінен­ня та (або) допустимих радіоактивних викидів у навколишнє середовище, враховуючи можливі аварійні ситуації Розміри зон спостереження, як правило, повинні бути у 3—4 рази біль­шими, ніж розміри санітарно-захисної зони У санітарно-захис­ній зоні не допускається розміщення житлових та громадських будівель, лікувально-профілактичних, дитячих, санаторних та ін­ших оздоровчих закладів, об’єктів господарчо-питного водопос­тачання, а також промислових і допоміжних споруд, яю не мають відношення до об’єкта, для якого встановлюється ця зона Всі пи­тання, пов’язані з проектуванням, будівництвом та введенням до експлуатації об’єктів, що використовуватимуть ДІВ і мають від­ношення до забезпечення радіаційної безпеки персоналу й насе­лення, підлягають узгодженню з відповідними органами і служба­ми санепіднагляду.

До практичної діяльності з ДІВ установа може приступати тільки після одержання спеціального санітарного паспорта (ви­дається органами Держсанепіднагляду) і відповідного дозволу (ліцензії) МЕБ. Санітарний паспорт видається установі на тер­мін від 3 до 5 років за умови обов’язкового щорічного радіацій­ного контролю.

Об’єкти, що призначені для робіт з ДІВ, у тому числі схови­ща для зберігання радіоактивних речовин, до початку їх експ­луатації повинні бути прийняті комісією у складі повноважних представників регулювальних органів, замовників (зацікавле­них установ, осіб), будівельної організації, технічних інспекцій тощо. Питання про можливість експлуатації об’єкта і отриман­ня ним ДІВ вирішується на підставі перевірки відповідності об’єкта проекту, забезпечення протипроменевого захисту пер­соналу і населення, надійної безпеки і охорони джерел.

Комісія складає акт приймання, в якому для кожного примі­щення (ділянки, території) зазначаються:

а) під час роботи з відкритими джерелами: радіонуклід, речо­вина, її агрегатний стан, активність на робочому місті, річне споживання, клас робіт, що дозволені на об’єкті;

б) під час роботи з закритими джерелами; радіонуклід, вид джерела, його максимальна активність, максимально допусти­ма кількість джерел на робочому місці, їх сумарна активність, річне споживання;

в) під час роботи з пристроями, які генерують іонізуюче ви­промінювання: тип пристрою, вид, енергія та інтенсивність ви­промінювання, потужність, допустима кількість одночасно працюючих пристроїв в одному приміщенні та ін.;                   

г) під час інших робіт з ДІВ (на ядерних реакторах, генерато­рах радіонуклідів, роботі з радіоактивними відходами та ін.):

вид джерела та його максимально повні радіаційні характе­ристики.

Для всіх видів робіт з ДІВ зазначаються обмежувальні умови користування (роботи), а також забезпечення безпеки джерел, протипроменевого захисту персоналу та населення.

У разі порушення (недотримання) вимог НРБУ-97 та ОСПУ-99, органи Держсанепіднагляду можуть призупинити роботу з ДІВ на об’єкті й відізвати (анулювати) “Санітарний паспорт” до закінчення терміну його дії. У цьому випадку можливе пору­шення питання про призупинення дії (анулювання) ліцензії на право проведення установою практичної діяльності з ДІВ.

Адміністрація об’єкта, на якому передбачається використан­ня ДІВ, до моменту отримання цих джерел зобов’язана наказом по установі визначити перелік осіб (персонал), що будуть пра­цювати з цими джерелами, забезпечити навчання та інструктаж персоналу, в тому числі з питань радіологічного захисту і безпеки джерела, призначити відповідальних за радіаційну безпе­ку, облік та звітність. На кожному такому об’єкті повинні бути правила внутрішнього розпорядку та узгоджена з органами Держсанепідемнагляду “Інструкція з радіаційної безпеки”.

Переміщення ДІВ для робіт з ними за межами установи, на яку поширюється дія “Санітарного паспорта”, здійснюється тільки з дозволу органу Держсанепідемнагляду, який видав цей паспорт і після повідомлення санітарно-епідеміологічної служ­би за місцем проведення робіт.

Ремонтні та інші роботи з апаратами, приладами, блоками тощо, які містять радіонуклідні джерела, можуть виконувати лише спеціалізовані підприємства, які мають ліцензію на про­ведення таких робіт і дозвіл місцевих органів Держсанепідем­нагляду.

 Особи віком до 18 років до безпосередньої роботи з ДІВ не допускаються.

Особи, які відносяться до категорії А (персонал), зобов’язані проходити обов’язковий медичний огляд під час зарахування на работу і періодичні медичні огляди. До роботи, а також до вступу у навчальні заклади (на курси тощо) з підготовки відпо­відних фахівців (категорії А) допускаються тільки особи, які не мають медичних протипоказань.

Рентгенологічні відділення (кабінети) є функціональним під­розділом майже кожного лікувально-діагностичного закладу. У зв’ язку з цим вони являють собою найпоширеніше і найваго­міше джерело надфонового техногенного радіаційного наван­таження на населення, зумовлюючи отримання ним середньо-еквівалентної дози 1—1,2 мЗв/рік Тому із метою максимально можливого зниження додаткового радіаційного навантаження на медичний персонал і пацієнтів проектування, будівництво (реконструкція) та експлуатація рентгенологічних відділень (кабінетів) у стаціонарних лікувально-діагностичних закладах повинні здійснюватись відповідно до спеціальних санітарно-гігієнічних нормативів.

Вихідними для проектування стаціонарного захисту є розрахункові гранично допустимі рівні випромінювання (РГДР), на­ведені в табл 2.

Таблиця 2

Розрахункові граничнодопустимі рівні випромінювання на зовнішній поверхні эахисту від рентгенівського випромінювача

Розрахунок стаціонарного захисту рентгенодіагностич­них і рентгенотерапевтичних кабінетів проводять, вихо­дячи з фактичних (проектних) показників номінальної на­пруги і сили струму рентгенівського випромінювача У рентгенодіагностичних кабінетах у разі використання випро­мінювачів з номінальною напругою 90 кВ та вище розрахункові значення приймають 100 кВ і 2 мА Для випромінювачів з но­мінальною напругою, що менша за 90 кВ (мамографія, ден­тальна рентгенографія), для розрахунків приймають номінальну напругу і анодний струм силою 0,2 мА, для випро­мінювачів комп’ютерних томографів — 125 кВ і 0,2 мА.

Гранично допустимі рівні опромінення під час експлуатації кабінетів не повинні перевищувати значень, наведених у табл 3

Таблиця 3

Гранично допустимі рівні опромінення персоналу, пацієнтів і населення

Під час проведения відповідних розрахунків ураховують нормовані значення робочого навантаження рентгенівської апаратури у безперервному режимі (протягом тижня). Ці зна­чення для деяких рентгенівських апаратів наведені в табл 4.

Таблиця 4

Фіаико-технічні умови роботи рентгенівської діагностичної апаратури у безперервному режимі

В  повітрі рентгенівських кабінетів (особливо у кабінетах електрорентгенографи) можуть накопичуватися шкідливі гази Наяв­ність у повітрі кабінетів озону і оксидів азоту, а також пилу свин­цю на поверхні обладнання, меблів, стін свідчить про недостатнє дотримання режиму прибирання приміщень і їх вентиляції.

Рентгенологічні відділення (рентгенівські кабінети) мають розташовуватися у спеціально побудованих (реконструйова­них, пристосованих) для них приміщеннях. Забороняється роз­ташовувати рентгенівські кабінети у житлових спорудах та ди­тячих закладах, у підвальних і цокольних поверхах (якщо підлога цокольного поверху нижче планувальної позначки тротуару або відмостки більш як на 0,5 м). Не дозволяється також розміщу­вати процедурні рентгенівських кабінетів над палатами для вагіт­них і дітей.

 РАДІАЦІЙНИЙ ЗАХИСТ

Ще в 40-ті роки були вивчені різні хімічні речовини і сполу­ки, що дозволило в експериментах на тваринах використовува­ти деякі з них як засоби хімічного захисту (радіопротектори). Виявилось, що з цією метою можна використовувати цистеїн, цистамін, метіонін, мексамін та інші препарати. Позитивний ефект їх пов’язаний із збільшенням вмісту сульфгідрильних (тіолових) груп, які, на думку дослідників, є природними радіо-протекторами. Уведення цих речовин піддослідним тваринам перед їх опроміненням підвищувало радіостійкість організ­му, знижуючи смертність на 20—100 % порівняно з контроль­ною групою. Значно меншою ефективність хімічних радіо-протекторів є в профілактиці віддалених наслідків гострого опромінення.

Уважається, що один з механізмів радіозахисного ефекту де­яких хімічних сполук зумовлений взаємодією із вільними ради­калами і їх блокуванням. Дуже важливим у цьому механізмі є і блокування кисню (як відомо, зменшення концентрації кисню в опроміненому середовищі знижує його радіочутливість).

У зв’язку із актуальністю питання про радіозахисну дію де­яких хімічних речовин слід зупинитися на помилковості широ­ко поширеного уявлення про нібито радіозахисні властивості алкоголю. Алкоголь не має специфічних радіозахисних власти­востей і не є радіопротектором. Як і деякі інші хімічні речови­ни, він може викликати погіршення постачання тканин мозку киснем, спричиняючи більшою або меншою мірою виражену гіпоксію цих тканин, що інколи неправильно трактують як за­сіб підвищення їх радіостійкості. Однак при цьому алкоголь ви­кликає дуже суттєві негативні зміни як в центральній нервовій системі, так і в інших органах (наприклад у печінці, яка відіграє дуже важливу дезінтоксикаційну роль у процесах обміну). То­му використання алкоголю як засобу захисту від дії радіації не має під собою серйозних наукових підстав.

Зниженню вмісту радіонуклідів у харчових продуктах сприяє правильне їх оброблення. Якщо є вірогідність радіоактивного за­бруднення овочів, слід ретельно мити їх, знімати шкіру з картоплі, буряка, верхні листки капустяних качанів.

Вміст радіонуклідів знижується під час варіння, оскільки значна їх частина переходить у воду. Можна відварити продукт у воді до напівготовності, злити воду, а потім продовжити ва­ріння у новій порції води. М’ясо перед варінням слід вимочити протягом 1—2 год невеликими шматками, потім варити у воді без солі за слабкого кипіння. Треба готувати і споживати пере­важно відварні, а не смажені м’ясні страви

Під час чищення картоплі видаляється до 40 % стронцію-90, у разі варіння його вміст зменшується ще на 10—20 %. У відвар із овочів переходить до 60—80 % цезію-137, із м’яса — від 20 до 50 % цезію-137, приблизно 50 % стронцію-90 (із кісток — до 2 %). У вершках міститься 16 % вихідного вмісту йоду-131 і 5 % стронцію-90, в молоці й сирі їх у 3—5 разів менше.

На вихід стронцію-90 із продукту в бульйон впливають со­льовий склад і реакція води. Так, вихід його у бульйон (у відсот­ках активності сирого продукту) із кістки становить: у дисти­льованій воді — 0,02±0,004, у водопровідній — 0,06±0,01; у во­допровідній воді з лактатом кальцію — 0,18±0,03.

Аналогічні показники для м’яса і картоплі відповідно дорів­нюють. 30±6 (20±4), 57±11 (21±4); 85±17 (30±6).

Питна вода із централізованих водогонів звичайно не потре­бує додаткового оброблення споживачем, проте з метою поліп­шення очищення води від різних домішок можна використову­вати побутові фільтри різного типу. Потреба у спеціальному обробленні може виникнути і в разі використання для пиття криничної води Слід пам’ятати, що кип’ятіння, як і інші спосо­би знезаражування води, не впливає на її радіоактивність. Практично не містить радіоактивних речовин дистильована во­да. Доцільно перекип’ятити воду протягом 15—20 хв, дати їй відстоятись, обережно, не сколихуючи осаду, перелити в інший посуд, залишок води і осад вилити в каналізацію. Знижується вміст радіоактивних речовин у воді, яка пройшла очищення за допомогою іонообмінних і деяких інших фільтрів, особливо в сполученні із попередньою коагуляцією.

РАДІАЦІЙНО-ГІГІЄНІЧНИЙ І ДОЗИМЕТРИЧНИЙ КОНТРОЛЬ

Індивіду альний протипроменевий захист

Крім комплексу заходів загального протипроменевого захи­сту (відповідне проектування приміщень, екранізація, контроль допустимого рівня випромінювань, належне інженерне і сані­тарно-технічне обладнання тощо) всі працюючі (а також відві­дувачі) на ділянках роботи з відкритими радіоактивними речо­винами повинні бути забезпечені засобами індивідуального за­хисту залежно від виду і класу роботи.

Особи, що виконують роботи І класу і окремі роботи II кла­су, у тому числі персонал, який здійснює прибирання примі­щень забезпечуються комбінезонами або костюмами, шапоч­ками, спецбілизною. змінним взуттям (черевиками), рукавичка­ми, паперовими рушниками, носовими хустками одноразового користування, захисними масками (респіраторами), а також ін­шими засобами індивідуального захисту, залежно від умов пра­ці та можливого забруднення, у тому числі ізолюючими засоба­ми захисту (пневмокостюмами, кисневими ізолюючими прила­дами, пневмошоломами тощо).

Для захисту обличчя та очей використовують ручні, наголовні та універсальні щитки, окутяри відкритого та закритого типу.

Усі засоби індивідуального захисту повинні бути непроникни­ми для радіоактивних речовин, хімічно стійкими до агресивних середовищ, до складу яких входять такі речовини, мати конструк­цію, яка дозволяє легко очищати поверхні.

Під час виходу з приміщень, у яких проводяться роботи з радіоактивними речовинами, треба перевірити чистоту одягу і за­собів індивідуального захисту, в разі виявлення радіоактивного забруднення — помитися під душем. Основний спецодяг, білиз­ну персоналу в разі забруднення вище допустимих значень, але не рідше одного разу на тиждень слід надсилати на дезактива­цію до спецпралень. Плівкові, шинові засоби індивідуального захисту як правило, підлягають попередній дезактивації у сані­тарному шлюзі або в іншому спеціально відведеному місці і до спецпральні передаються тільки тоді, коли після такої дезак­тивації їх забруднення перевищує допустимий рівень.

Рівні забруднення внутрішніх поверхонь камер, боксів, витяж­них шаф, а також поверхонь обладнання, яке в них розміщене не нормуються за умови, якщо не будуть перевищені рівень до­пустимого випромінювання поверхонь зовнішніх захисних пристроїв та допустима концентрація радіонуклідів у повітрі робочих приміщень, а також допустимий рівень опромінення рук працюючих у витяжних шафах та рукавичних боксах. У ви­падках встановлення такої загрози необхідна термінова дезакти­вація.

У приміщеннях, де проводяться роботи з відкритими джерелами категорично забороняється перебування працівників без необхідних засобів індивідуального захисту, зберігання харчо­вих продуктів, домашнього одягу, тютюнових, косметичних виробів та інших предметів які не мають відношення до робо­ти Забороняється в цих приміщеннях приймання їжі і користу­вання косметичними засобами.

Відвідання таких приміщень особами, які в них постійно не працюють допускається тільки за письмовим дозволом адміні­страції або служби радіаційної безпеки.

Установи (заклади), в яких проводяться роботи з радюактивними речовинами, залежно від класу цих робіт повинні мати душо­ву звичайного типу (ПІ клас), душову або санпропускник (II клас), санпропускник (І клас) з приміщенням, де обладнують окремі ша­фи для спецодягу і особистих речей.

До складу санпропускника повинні входити душові, гарде­роб для верхнього одягу, гардероб робочого одягу, пункт дози­метричного контролю, приміщення для індивідуальних засобів захисту, окремі комори для забрудненого і чистого спецодягу.

Між II і III зонами передбачаються санітарні шлюзи. Плану­вання і обладнання санітарних пропускників і шлюзів повинно забезпечувати особливості технологічного процесу і відокрем­леність “забруднених” і “чистих” потоків.

Чисельність місць для зберігання домашнього і робочого одягу у гардеробних визначається за формулою N+ 0,05%N, де N — чисельність основного штату працівників. На кожну лю­дину, яка перевдягається в гардеробній, передбачається площа не менша ніж 0,3 м2 .При гардеробних повинні бути роздільні комори для “брудного” і “чистого” спецодягу. Приміщення для зберігання і видачі індивідуальних засобів захисту (0,2 м2 на одного працюючого за штатом) розміщуються у зоні, вільній від забруднення, на шляху від гардеробної спецодягу до робо­чих приміщень.

Кількість умивальників (з ліктьовим регулюванням крана і фонтанчиками для полоскання рота) визначається з розрахунку 1 умивальник на 12—15 осіб.

При душових обладнують приміщення для обтирання тіла з місцями для зберігання рушників. Площа таких приміщень становить 04м2 на 1 душовий ріжок, але не менше ніж 4 м2 .

Пункти контролю радіоактивного забруднення рук і тіла розмі­щують між душовою і гардеробною домашнього одягу.

Невід’ємною частиною установ (закладів), у яких проводять­ся роботи з використанням ДІВ, повинна бути система радіа­ційного дозиметричного контролю, метою якого є отримання необхідної інформації стосовно всіх ланок радіаційної ситуації в установі, своєчасне інформування для прийняття невідклад­них та інших рішень (заходів) щодо забезпечення радіаційної безпеки як самої установи, так і об’єктів навколишнього сере­довища.

Відповідний радіаційний контроль, залежно від обсягу і ха­рактеру роботи, чисельності персоналу, який працює з ДІВ структури установи тощо, здійснюється або штатною службою радіаційної безпеки, або спеціально підготовленою особою.

Контроль за радіаційною ситуацією від реального обсягу і характеру робіт ДІВ та радіаційним станом самого об’єкта і нав­колишнього середовища включає такі основні складові:

— контроль за потужністю дози всіх видів зовнішнього іоні­зуючого випромінювання на робочих місцях, у суміжних при­міщеннях, на території установи, в санітарно-захисній зоні і в зоні спостережень,

— контроль за вмістом радіоактивних газів і аерозолів у по­вітрі робочих приміщень та інших приміщень установи, а та­кож за викидом радіоактивних речовин в атмосферу,

контроль за вмістом радіоактивних речовин у рідких та твердих відходах, їх збиранням, транспортуванням, тимчасовим зберіганням, вивезенням, скидом у каналізацію тощо,

контроль за рівнем радіоактивної забрудненості робочої поверхні, обладнання, шкірних покривів, одягу, засобів індиві­дуального захисту тощо та ефективністю їх очищення й дезак­тивації.

У приміщеннях, де проводяться роботи із матеріалами, що здатні до самоподілу, а отже, можуть спричинити виникнення самочинної ланцюгової реакції поділу, а також на ядерних ре­акторах, необхідно встановлювати прилади радіаційного кон­тролю з автоматичними акустичними і світловими сигналізато­рами з відповідною індикацією трьох рівнів радіації нормаль­ного застережного і аварійного.

Індивідуальний контроль передбачає контроль зовнішнього опромінення контроль надходження і накопичення радіоактив­них речовин окремими органами і організмом у цілому. За не­обхідності, зокрема під час роботи в умовах можливого виник­нення самочинної ланцюгової реакції, кожний працівник повинен бути забезпечений індивідуальним дозиметром. Результати загального й індивідуального радіаційного контролю реєстру­ються і зберігаються протягом 50 років, а у разі проведення індивідуального контролю проводиться облік річної дози, а та­кож сумарної дози за весь період професійної діяльності. Інди­відуальну облікову картку зберігають 50 років після звільнення працівника. У разі переходу працівника на іншу роботу копія відомостей за необхідності передається до нового місця роботи. Якщо працівник відряджений для тимчасової роботи в сфері дії іонізуючого випромінювання, то відомості щодо індивідуаль­них доз, отриманих під час цієї роботи, передаються за місцем основної роботи.

За умовами отримання фактичної індивідуальної дози, зумо­вленої зовнішнім і внутрішнім опроміненням, персонал поділя­ється на 2 групи:

1-ша група — працівники, доза опромінення яких може пе­ревищувати 0, 5 річної гранично допустимої дози (для таких осіб індивідуальний дозиметричний контроль є обов’язковим),

2-га група — працівники, доза опромінення яких не може пе­ревищувати 0,5 річної гранично допустимої дози (індивідуаль­ний контроль не обов’язковий, оцінка опромінення дається за даними загального контролю потужності дози зовнішнього оп­ромінення і концентрації радіоактивних речовин у повітрі ро­бочої зони).

Для осіб з персоналу категорії А індивідуальний радіаційний контроль здійснюється шляхом отримання даних про потуж­ність дози зовнішнього опромінення у робочій зоні, концентра­ції радіонуклідів у повітрі робочої зони, накопичення радіоак­тивних речовин в організмі (для цього використовують методи прямої та непрямої радіометрії, визначення радіоактивності ек­скрементів видихуваного повітря, спектрометрії випроміню­вання людини), а також результатів контролю за рівнем забруд­нення радіоактивними речовинами шкірних покривів, одягу працівників.

Індивідуальний дозиметричний контроль для осіб персоналу категорії А є обов’язковим, якщо індивідуальна річна ефектив­на доза може перевищувати 10 м3в. Якщо річна ефективна доза опромінення є нижчою від вказаних рівнів, індивідуальний дозиметричний контроль не є  обов’язковим, у цьому випадку і здійснюється індивідуальний радіаційний контроль.

Результати індивідуального дозиметричного контролю фіксуються у спеціальній обліковій картці. Облік ведеться як за рік (по­квартально, щотижневе), так і за весь період професійної діяльності.

На випадок виникнення на об’єкті радіаційної або іншої (по­жежа, повінь, землетрус тощо) аварії слід заздалегідь скласти деталізований план невідкладних заходів. Під час встановлення факту аварії або її реальної загрози адміністрація установи і персонал зпдно з службовими інструкціями і обов’язками зобов’язані терміново повідомити відповідні організації (відом­ства) — МЕБ, МВС, МОЗ та інші й одразу приступати до здій­снення протиаварійних заходів, передбачених відповідними ін­струкціями і планами на кожному об’єкті.

В установах і організаціях, на яких проводяться роботи з ДІВ повинні бути такі документи: санітарний паспорт на право роботи з ДІВ, замовлення на отримання ДІВ перелік осіб, від­повідальних за отримання, зберігання і видачу ДІВ та супутніх приладів апаратів, прибутково-видатковий журнал обліку радіо­активних речовин приладів, апаратів з радіоактивними джере­лами, заявки на видачу радіоактивних речовин, акти витрачан­ня та списування радіоактивних речовин санітарний паспорт на спецтранспорт для перевезення радіоактивних речовин, жур­нал обліку радіоактивних відходів, перелік осіб, відповідальних за збір і поховання відходів.

В установі повинно бути “Положення про роботу служби ра­діаційної безпеки, узгоджене з місцевими органами Держсаннагляду. До роботи у цій службі допускаються тільки працівники, які пройшли спеціальну підготовку.

Питання радіаційно-дозиметричного контролю в установі мають бути у полі зору відповідних посадових осіб вже почи­наючи зі стадії її проектування. Проект такої установи повинен мати розділ “Радіащйно-дозиметричний контроль” у якому ви­значаються види та обсяг контролю, перелік потрібних радіо­метричних та дозиметричних приладів, пристроїв допоміжно­го обладнання, їх розташування, порядок експлуатації, склад необхідних приміщень, штат працівників для обслуговування тощо. Визначені проектом позиції підлягають періодичній реві­зії і корекції не рідше ніж один раз у п’ять років.

Радіаційно-гігієнічний контроль

Контроль радіаційної безпеки населення і осіб, що працюють з ДІВ здійснюють служба державного санітарного нагляду та відомчі служби радіаційної безпеки.

Державний санітарний нагляд у сфері радіаційної безпеки населення й персоналу відповідних підприємств, закладів і ус­танов, які використовують джерела радіації, здійснюється в процесі запобіжного і поточного санітарного нагляду.

Попередній (запобіжний) нагляд включає експертизу відповідності гігієнічним вимогам і нормативам проектів будів­ництва об’єктів, на яких будуть використовуватися ДІВ висно­вок щодо відводу ділянок для будівництва таких об єктів контроль ходу їх будівництва і реконструкції, розглядання і узгод­ження питань придбання спеціального технічного обладнання, транспортування і зберігання ДІВ, організації системи радіа­ційної безпеки тощо.

Поточний санітарний нагляд здійснюється шляхом регу­лярного контролю за дотриманням гігієнічних регламентів і ви­мог щодо радіаційної безпеки персоналу і населення в процесі експлуатації об’єктів, які використовують ДІВ, їх транспорту­вання, зберігання, оброблення, дезактивацію, поховання.. Важ­ливе місце під час здійснення поточного нагляду посідає радіо­метричне дослідження харчових продуктів, води, повітря, грун­ту з метою характеристики рівня їх радіоактивності та оперативного прийняття необхідних рішень з питань радіацій­ної безпеки. Складовою такого нагляду є контроль за організа­цією медичного спостереження за особами, які працюють з ДІВ.

Органи державного санітарного нагляду ведуть облік відпо­відних об’єктів, їх паспортизацію, іншу облікову та поточну до­кументацію. Під час проведення обстежень об’єктів та їх пас­портизації користуються детальними планами (схемами) скла­дання санітарних описів. Вони повинні включати загальні паспортні дані про найменування, адресу і підпорядкованість об’єкта, перелік і потужність ДІВ, які використовуються, стислий опис технологічних процесів, характеристику за класом робіт, стан облікової та контрольної документації, організацію та дос­татність системи протипроменевого захисту та радіаційно-дози­метричного контролю, відомості про санітарно-технічне і електротехнічне обладнання і його стан (опалення, вентиля­ція, освітлення, каналізація тощо), умови зберігання ДІВ, захо­ди з дезактивації, транспортування, поховання відходів та ін.

Конкретні програми санітарних описів і форми санітарних паспортів окремих об’єктів повинні враховувати специфіку їх технології, умов праці персоналу тощо.

ПРИЛАДИ ДЛЯ РАДІАЦІЙНОГО ТА ДОЗИМЕТРИЧНОГО КОНТРОЛЮ

№ за/п	Найменування і застосування приладів
1.	Прилад ТІСС – портативний лабораторний радіометр, що призначений для вимірювання рівня радіаційного забруднення одягу, рук та різних поверхонь α- і β- іонізуючим випромінюванням.
2.	Радіометр-рентгенометр ДП-5А – радіометр-рентгенометр, що призначений для вимірювання рівня радіоактивного забруднення робочих поверхонь та потужності експозиційної дози γ-випромінювання (Р/год, мР/год) і складається з пошукового зонду з перемикачем для вимірювання β-випромінювання або γ-випромінювання , пристрою для реєстрації випромінювання, блока живлення та телефону.
3.	Комплект індивідуального дозиметричного контролю ДП-21-Б, що призначений для визначення індивідуальної сумарної дози γ-випромінювання  і складається з малогабаритної іонізаційної камери (у вигляді авторучки) та зарядно-вимірювального пристрою (пульту).
4.	Дозиметр індивідуального фотоконтролю універсальний ІФКУ, що призначений для вимірювання еквівалентних доз у діапазоні 0,05-2 Бер та щільності потоку теплових нейтронів і являє собою поліетиленову касету з світлонепроникаючим корпусом, з внутрішнього боку якого запресовані фільтри. В середині приладу знаходиться фотоплівка, яка розподілена на 4 поля: перше поле – для вимірюварря дози β- та фонового γ-випромінювання, друге – для вимірювання дози фонового γ-випромінювання , третє – для вимірювання дози γ-випромінювання, четверте – для вимірювання дози теплових нейтронів та γ-випромінювання.
5.	Хімічний дозиметр індивідуального  дозиметричного контролю ДП-70, що призначений для вимірювання експозиційних доз жорсткого  β- та γ-випромінювання у діапазоні 50-800 мР. Під впливом іонізуючого випромінювання прозора рідина в ампулі змінює забарвлення пропорційно одержаній дозі.
6.	Дозиметр прямопоказуючий ДК-0,2, що виконаний у вигляді авторучки з оптичним окуляром і дозволяє безпосередньо проводити підрахування експозиційної дози γ-випромінювання у діапазоні 0-200 мР.
7.	Дозиметр ДРГЗ-04 – широкодіапазонний цифровий дозиметр потужності експозиційної дози хвильового випромінювання, що призначений для вимірювання потужності експозиційної дози на робочих місцях і в суміжних приміщеннях, на території підприємств і закладів, які використовують радіоактивні речовини та інші джерела іонізуючих випромінювань.
8.	Прилад стинтіляційний геологорозвідувальний  СРГ-68-07, що призначений для пошуку радіоактивних руд за ступенем γ-випромінювання, для радіометричної зйомки місцевості і радіометричного опробування гірських виробок та вимірює потужність експозиційної дози γ-випромінювання на основі перетворення фізичної інформації (стинтіляційний детектор) в електронний сигнал з наступним вимірюванням його параметрів.
9.	Дозиметр-радіометр побутовий АНРІ-01-02 “Сосна”, що призначений для індивідуального використання з метою проведення контролю радіаційної обстановки в робочих приміщеннях та дозволяє вимірювати потужність експозиційної дози γ-випромінювання, щільність потоку β-випромінювання забруднених поверхонь та об’ємну активність радіонуклідів в речовині.

 

Учбова інструкція з розрахунку параметрів захисту від зовнішнього бета-опромінення

Усі без винятку a-випромінюючі і переважна більшість b-випромінюючих радіонуклідів супроводжуються і гамма випромінюванням. Тому захист від зовнішнього гама-випромінювання повністю забезпечує і захист від a– та b-випромінювання.

Лише чисті b-випромінювачі, у яких відсутнє g-випромінювання (P³², S³⁵, C¹⁴, Ca⁴⁶, Sr⁸⁹, Sr⁹⁰, Ir⁹⁰), потребують захисту від зовнішнього опромінення, дещо відмінного від захисту від g-випромінювання. Такий захист досягається відстанню та екрануванням і оснований на довжині пробігу b-частинок у повітрі чи в екрануючих матеріалах. А довжина пробігу залежить від енергії цього випромінювання.

Для визначення безпечної відстані чи товщини захисного екрану в табл. 1 “Основні фізичні характеристики деяких радіонуклідів” знаходять максимальну енергію b-випромінювання даного ізотопу, а в табл. 2 – безпечну відстань (довжина пробігу у повітрі), чи товщину захисного екрану – з алюмінію, силікатного, органічного скла, пластиків тощо.

Додаток 1

Учбова інструкція

з розрахунку параметрів захисту від зовнішнього g-опромінення на підставі тижневих доз опромінення, виражених у рентгенах

Для оцінки умов праці при роботі з джерелами g-випромінювання і розрахунку захисту від зовнішнього опромінення користуються формулами (1), (2), які визначають залежність дози опромінення (Д) від кількості радіонукліду (активності джерела), часу опромінення і відстані між джерелом випромінювання та опромінюваним об¢єктом:

Д =  – Рентген/тиждень (1)

Д =  – Рентген/тиждень (2)

де:    Q – активність джерела в мілікюрі;

M – активність джерела в мг/екв радію;

Кg – g-постійна радіонукліду (таблиця 1);

8,4 –  g-постійна радію;

t – час опромінення за робочий тиждень – у годинах (30 годин у рентгенологів і радіологів при роботі з закритими джерелами; 27 годин – при роботі з відкритими джерелами);

R – відстань між джерелом і опромінюваним об¢єктом у сантиметрах;

Оцінка умов праці проводиться шляхом порівняння розрахункової дози з допустимим для категорії А рівнем – 20 мЗв/на 50 робочих тижнів = 0,4 мЗв/тиждень, що для g-випромінювання дорівнює 0,04 рентгена/тиждень.

Перетворивши вищезгадану формулу відносно Q чи М, t або R, можна визначити активність, час чи відстань, що забезпечують безпеку персоналу. У перетворених формулах доза опромінення позначається D_о і відповідає допустимій дозі за робочий тиждень – 0,04 рентген (0,4 мЗв).

У тому випадку, коли захист кількістю, відстанню або часом не забезпечують радіаційну безпеку, застосовують екранування.

Для визначення товщини захисного екрану знаходять перш за все кратність послаблення – число, що показує, у скільки разів за допомогою екрана необхідно послабити випромінювання, щоб створена доза опромінення не перевищувала допустимий ліміт дози. Кратність послаблення знаходять за формулою (3):

К = D / D_О ,           (3)

де:  D – розрахована фактична доза опромінення для конкретних умов роботи;

       D_о – допустима доза опромінення.

На підставі кратності послаблення та енергії g-випромінювання даного радіонукліда у спеціальних таблицях знаходять товщину захисного екрану з відповідного матеріалу – свинцю, заліза, бетону.

Учбова інструкція

з розрахунку параметрів захисту від зовнішнього g-опромінення на підставі визначення потужності поглинутих у повітрі доз, виражених у мікрогреях на годину

 

Для оцінки ефективності протирадіаційного захисту при роботі з джерелами гамма-випромінювання та розрахунку, в разі потреби, його параметрів необхідно у цьому варіанті мати наступні вихідні дані про умови опромінення:

–        активність джерела гамма-випромінювання в беккерелях (Бк);

–        енергію гамма-випромінювання в мега-електронвольтах (Мев);

–        відстань від джерела випромінювання до об’єкта опромінення в метрах (м);

–        час опромінення в годинах (год.);

–        керму радіонукліда;

–        потужність поглинутої в повітрі дози в мікрогреях за годину, (мкГр/год.);

–        матеріал захисту (його назву та щільність );

Оцінка відповідності параметрів протирадіаційного захисту вимогам чинного законодавства базується на порівнянні розрахункової потужності поглинутої у повітрі дози (ПД) з допустимою потужністю поглинутої в повітрі дози (ДПД).

Величину потужності поглинутої в повітрі дози зовнішнього опромінення розраховують за формулою:

Р = ,        (4)

 

де: Р –  потужність поглинутої в повітрі дози Гр/год. (розрахована за цією формулою потужність поглинутої в повітрі дози виражена в Гр/год. Для перерахунку в мкГр/год. її множать на 10^-6);

А –  активність джерела g–випромінювання в беккерелях (Бк);

G – керма радіонукліда – сумарна початкова кінетична енергія всіх заряджених частинок, створюваних в одиниці маси опроміненого середовища дією вторинно іонізуючого випромінювання. Системною одиницею керми являється Грей, позасистемною – рад. Значення керми знаходять або в спеціальній таблиці або розраховують множенням гамма постійної радіонукліда на коефіцієнт – 6,55, а g-постійну знаходять в табл. 1 (“Фізичні характеристики радіонуклідів”);

t  –  час опромінення в секундах (якщо цей час виражено в годинах, то для  перерахунку на час, виражений в секундах його множать на 3600);

R – відстань від джерела випромінювання до об’єкта опромінення в метрах (м).

Аналогічно розрахункам за формулами (1) і (2), перетворивши формулу (4) відносно А, t або R, можна, при необхідності, визначити параметри захисту кількістю (активністю), відстанню або часом.

При цьому в перетворених формулах потужність дози позначається як Р₀ і повинна відповідати величині допустимої потужності поглинутої у повітрі дози .

Розрахунок захисту від зовнішнього g-опромінення за допомогою екранів проводиться аналогічно приведеному вище.

Перший етап розрахунку захисту з допомогою екранів – розрахунок потужності поглинутої у повітрі дози від конкретного джерела за приведеною вище формулою.

Другий етап розрахунку – визначення необхідної кратності ослаблення потужності поглинутої у повітрі дози. Для цього користуються формулою (5):

К =                           (5)

де: К – кратність (коефіцієнт ослаблення);

Р – розрахована фактична потужність поглинутої в повітрі дози;

Р₀ – допустима потужність поглинутої в повітрі дози (див.табл. 6).

Третій етап – знаходження товщини захисного екрану з відповідного матеріалу (свинцю, заліза, бетону) за величинами необхідної кратності ослаблення g-випромінювання та його енергії. При цьому використовують ті ж таблиці.

Таблиця 6

Допустимі потужності поглинутої у повітрі дози гамма-випромінювання, які використовуються для проектування захисту від зовнішнього опромінення

Таблиця 1

Допустимі потужності поглинутої дози рентгенівського випромінювання (ДПД) за стаціонарним захистом процедурної рентгенівського кабінету

 

 

 

 

Вимоги безпеки під час роботи з відкритими джерелами іонізуючого випромінювання

До відкритих ДІВ відносяться радіоактивні джерела, під час використання яких можливо надходження радіоактивних речовин, що в них містяться, до навколишнього середовища Робота з відкритими ДІВ потребує особливої уваги і радіаційного контролю Значною мірою це пов’язано з тим, що саме такі речовини являють собою джерела внутрішнього опромінення. Умови праці в установах, які використовують відкриті ДІВ, за радіаційною загрозою поділяють на 3 класи шкідливості (табл 6).

Таблиця 13

Класи роботи is джерелами іонізуючих випромінювань

 

За ступенем радіаційної небезпеки всі радіонукліди поділяються на чотири групи (залежно від величини рівня вивільнення за сумарною активністю — РВСА, який наведений у ОСПУ-99) До групи А відносяться радіонукліди з рівнем вивільнення за сумарною активністю до 1 х 10 ³ Бк, до групи Б, В і Г відповідно — 1 х 10^{4 __} 1 х 10⁵, 1 х 10⁶ -­­­ 1 х 10⁷, 1 х 10⁸ і більше Бк. Радіонукліди з періодом напіврозпаду меншим ніж 24 год відносять до групи Г.

Під час визначення класу роботи враховують два основні показники радіаційної небезпеки: ефективну річну індивідуальну дозу опромінення персоналу категорії А та сумарну активність радіонукліда (радіонуклідів) на робочому місці. Якщо на робочому місці використовуються радіонукліди різних груп радіаційної небезпеки, їх активність стосовно групи А радіаційної небезпеки визначається за такою формулою:

С=С_А+ 10³ х  ∑(C_і /7PBCA_і), де:

С — сумарна активність радіонуклідів різних груп радіаційної небезпеки приведена до активності групи А, Бк;

с_а — сумарна активність радіонуклідів групи А, Бк;

10³  — рівень вивільнення за сумарною активністю радіонуклідів групи А, Бк;

Сі — сумарная активність даного радіонукліда, який не відноситься до групи А, Бк;

РВСАі — рівень вивільнення за сумарною активністю дано­го радіонукліда (наведений у додатку № 20 ОСПУ-99).

Згідно з додатком № 20 до ОСПУ-99 наводимо приклад ви­значення класу робіт у разі наявності на робочому місці кількох радіонуклідів, що відносяться до різних груп радіаційної не­безпеки.

Припустимо, що на робочому місці використовуються 4 ра­діонукліди (умовно позначимо їх як радіонукліди 1, 2, 3 і 4) ак­тивністю 35,5 кБк. Радіонукліди 1 і 2 відносяться до групи А (РВСА = 10³ Бк), радіонуклід 2 — до групи Б (УОСА = 10⁴ Бк) і нуклід 4 — до групи В (РВСА = 10⁷ Бк). Сумарну активність зазначених радіонуклідів (з розрахунку на групу А) визначаємо за формулою:

С = с_а + 10³ [С_і/РВСА_і].

За подальшим розрахунком ця величина становитиме:

С =35500+35500 + 10³. [­­­­­––₁₀⁴³⁵⁵⁰⁰–+ –₁₀⁷³⁵⁵⁰⁰–] = = 71000 + 10³ [3,5 + 0,0035] = 71000 + 3555 = 74550 = 7,4⁴ Бк.

Така сумарна активність відповідає ПІ класу робіт з радіоактивними речовинами (див. табл. 19).

Роботи III класу можуть проводитись у хімічних лабораторіях з однозональним плануванням (в одному приміщенні) та припливновитяжною вентиляцією, бажано й душовою. Якщо такі роботи пов’язані з можливістю радіоактивного забруднення повітря, їх треба проводити у витяжних шафах.

Роботи II класу проводять у приміщеннях, які розташовані в окремій частині будівлі, ізольовано від інших приміщень. Ці приміщення повинні мати санітарний шлюз, санітарний пропускник (або душову) та пункт радіаційного контролю. У них передбачається встановлення витяжних шаф (боксів), виділяється спеціально обладнана ремонтна зона. У разі використання з метою захисту для будівельних та інших конструкцій слід брати до уваги, що матеріали для них мають різну послаблюючу дію щодо іонізуючих випромінювань. Планування приміщень II класу може бути одно- або двозональним. За останнього відокремлюється зона технологічного устаткування і зона обслуговування. За наявності в одній установі приміщень П та ІП класів, пов’язаних єдиною технологією, необхідно виділяти спільний блок приміщень, обладнаних відповідно до вимог до робіт у приміщеннях П класу.

Роботи І класу мають проводитися в окремій будівлі або ізольованій частині будівлі з окремим входом через санітарний пропускник. Виробничі приміщення І класу розділяють на 3 зони

1-ша зона — приміщення, де розташовуються технологічне          обладнання і комунікації, які є основними джерела­ми радіоактивного забруднення і які не обслуговуються.

2-га зона — приміщення періодичного перебування персоналу, що призначені для ремонту          забрудненого обладнання, інших робіт, пов’язаних з вивантаженням та навантаженням радіоактивних матеріалів, а також їх тимчасового зберігання.

З-тя зона — приміщення постійного перебування персоналу протягом робочої зміни. У цій зоні розташовуються також ад­міністративні та інші службові й допоміжні приміщення, функціонування яких не пов’язано з безпосередньою роботою з ДІВ (майстерні з ремонту чистого обладнання та апаратури, складські приміщення нерадіоактивних матеріалів, електротех­нічні та інші служби).

Під час зонального планування приміщень І класу передба­чаються санітарні шлюзи та пропускники, рух через які має бу­ти організованим таким чином, аби попередити поширення і перенесення радіоактивних речовин у більш чисті приміщення.

У випадках, коли в установі є приміщення декількох класів, во­ни повинні бути чітко розподілені відповідно до їх класів, з до­триманням належного для кожного класу режиму.

Для забезпечення радіаційної безпеки персоналу і населення під час роботи з ДІВ передбачається система послідовних “ба­р’єрів”: герметичні місткості для робіт з радіоактивними речо­винами, бокси для робіт з твердими та рідинними радіоактив­ними речовинами (перший бар’єр), стінки боксів та камер з си­стемами вентиляції (другий бар’єр), конструкції приміщень 2-ї та 3-ї зон і пов’язані з ними системи вентиляції (третій бар’єр). Виробничі операції з радіоактивними речовинами у камерах та боксах слід виконувати за допомогою дистанційних засобів або з використанням спеціальних рукавичок, вмонтованих до пе­редньої (робочої) стінки камери або боксу. У цю саму стінку повинна бути також вмонтована панель з арматурою для управ­ління вентиляцією, подаванням води, газу, вакууму тощо.

Для виготовлення технологічного й захисного обладнання слід використовувати слабкосорбуючі матеріали (покриття), стійкі до десорбуючих кислих і лужних розчи­нів та інших речовин.

 

 

Підлоги, стіни, а в приміщеннях 1-ї та 2-ї зон І класу робіт також і стелі слід покривати спеціальними   слабко-сорбуючими матеріала­ми, стійкими до мийних речовин (розчинів). Кін­ці покриття підлог підні­мають і закріплюють на­рівні зі стінами: кути приміщень  заокруглю­ють, полотна дверей та вікон роблять гладенькими. У разі робіт 1-го та 2-го класів площа на кожного працівника має бути не меншою ніж 10 м².

Рекомендується фарбувати приміщення, які відносяться до різних зон і класів, у різні кольори. Обладнання, інструменти, меблі тощо закріплюються за приміщенням кожного класу (зо­ни) і відповідно маркуються. Переміщення їх з однієї зони до іншої дозволяється тільки за умови радіаційного контролю і обов’язкової заміни маркування.

Під час роботи з відкритими ДІВ слід застосовувати пласти­кові плівки, фільтрувальний папір та інші матеріали разового користування, роботи виконувати на лотках (піддонах) з слабкосорбуючих матеріалів. У кожній установі, яка використовує відкриті ДІВ, виділяється приміщення (місце), де зберігають дезактивуючі розчини, інвентар для прибирання та інші засоби ліквідації непередбачених забрудень.

Захист від зовнішнього опромінення персоналу під час робіт з відкритими ДІВ забезпечується системою заходів, які включа­ють використання дистанційного та автоматизованого обслуго­вування, засобів індивідуального захисту, екрануван­ня, дотримання регламентованих значень потужностей доз оп­ромінення у приміщенні.

 

 

Вимоги безпеки під час роботи з закритими джерелами іонізуючого випромінювання

Використання закритих ДІВ та джерел, які генерують таке випромінювання, дозволяється тільки після отримання “Сані­тарного паспорта” і ліцензії, які видаються відповідними регу­лювальними органами. Приміщення, в яких встановлюють ста­ціонарні установки з радіонуклідними джерелами випромінювання повинні бути обладнані системами сигналізації і блоку­вання мати телевізійний (дистанційний) контроль У разі вико­ристання закритих ДІВ у загальних виробничих приміщеннях або поза їх межами слід вжити комплекс заходів радіаційної безпеки, а саме виключити доступ до ДІВ сторонніх осіб і за­безпечити його охорону вивісити великоформатні об’яви з по­передженням про радіаційну загрозу (вони мають бути чітко видні, розбірливі з відстані не менш як 3 м), обмежити час пе­ребування людей поруч джерела використати пересувні огоро­жі і захисні екрани) віддалити джерела на максимально можливу відстань від персоналу та інших осіб спрямувати ви­промінювання переважно до землі або в бік, де відсутні люди. Приміщення, у яких використовують закриті ДІВ пристрої, які генерують іонізуюче випромінювання, повинні мати приплив­но-витяжну вентиляцію У приміщеннях для потужних гамма-установок на 18,5 ТБк і більше (500 г-екв Ra й більше) та при­скорювачів корпускулярних частинок вентиляцією обладнують за спеціальними правилами. Якщо під час зберігання закритих ДІВ у приміщеннях можуть накопичуватися озон та оксиди азо­ту в концентраціях понад 0,11 0,5 мг/м³ відповідно, то такі при­міщення повинні мати постійно діючу систему вентиляції. Пульт управління установкою розміщують у відокремленому від джере­ла приміщенні таким чином, щоб двері до приміщення, в якому знаходиться установка (апарат), автоматично блокувалися, аби за­побігти випадковому опроміненню персоналу У непрацюючому стані всі радіонуклідні джерела повинні знаходитись у захисних пристроях, а установки, які генерують випромінювання (наприк­лад, рентгенівські апарати), бути знеструмленими.

 

Забороняється доторкуватися до радіонуклідних джерел, то­му для маніпуляцій з ними слід використовувати дистанційні інс­трумента, захисні пристрої тощо Під час роботи з джерелами, які створюють потужність дози 2 мкГр • год-¹ на відстані 1 м, а також з джерелами активністю понад 7,4 ГБк (200 мг-екв) Ra слід обов’язково використовувати спеціальні захисні пристрої з дистанцій­ним управлінням. Встановлені максимально допустимі потужності еквівалентної дози у разі використання різних джерел. Так доза від пристроїв, під час роботи яких виникає супутнє рентгенівське вип­ромінювання, що не використовується, становить 1 мкГр • год на відстані 0,1 м від джерела. Для пересувних, переносних, стаціонар­них дефектоскопічних, терапевтичних та інших апаратів — не біль­ше 10 мкГр • год-¹ на відстані 1 м вщ поверхні блока захисту апарата з джерелом. Для радіонуклідних приладів — до 1,2 мкГр • год-¹ на відстані 1 м від поверхні блока приладу з джерелом і не більше 10 мкГр • год-¹  біля поверхні блоку з джерелом.

На випадок аварійного відключення енергопостачання або іншої аварійної ситуації передбачається система автоматичного підтримання потрібних параметрів і умов радіаційної безпеки.

За винятком пристроїв, які генерують рентгенівське випро­мінювання з енергією меншою за 10 кеВ, випуск інших приладів апаратів та пристроїв, які використовують ДІВ (або його ге­нераторів) дозволяється тільки після узгодження документації з органами Держсанепідемнагляду.

Радіонуклідні джерела, що є непридатними для подальшої експлуатації (у тому числі простроченим гарантійним термі­ном порушенням герметичності), розглядаються як радіоак­тивні відходи і підлягають списанню й похованню за узгоджен­ням з місцевими органами Держсанепідемнагляду.

Основи організації санітарного нагляду за харчуванням та водопостачанням особового складу формувань, військ та населення в польових умовах.

          Питання водозабезпечення як на період воєнного часу так і в умовах надзвичайних ситуацій визначається важливою гігієнічною проблемою. Гігієнічні аспекти водопостачання вирішуються фізіологічним, епідеміологічним, господарсько-побутовим та загальнозміцнюючим значенням води як чинника навколишнього середовища. Вода перш за все небезпечна в епідеміологічному відношенні як фактор ризику гострих шлунково-кишкових інфекцій: черевний тиф, паратифи, холера, дизентерія, сальмонельоз; паразитарні захворювання; зоонозні – лептоспіроз, лихоманка Ку; вірусні інфекції – вірусний гепатит А, поліомієліт та ін.

Отже, організація санітарно-гігієнічного забезпечення військ, а також особового складу формувань та населення на період надзвичайних ситуацій має, безумовно, першочергове значення та здійснюється силами інженерних військ за участю служб тилу, хімічних військ та сил медичної служби. Особливе значення при цьому набирає координація їх діяльності для забезпечення військ водою.

інтернет посилання

Розберемо задачі кожної з названих служб, якіберуть участь в організації польового водопостачання.

1.1. Інженерні війська: організовують розвідку води; видобуток та покращення її якості; обладнання пунктів водопостачання у частинах та підрозділах; забезпечення частин та підрозділів усіма табельними засобами видобутку, обробки та зберігання води; забезпечення експлуатації та ремонту засобів водлопостачання.

1.2. Хімічна служба: розвідка місцевості, де є джерело водопостачання на наявність ОР та РР; хімічне забезпечення пунктів водопостачання; допомога у проведенні дегазації та дезактивації місцевості, де є джерело водопостачання.

1.3. Служба тилу: доставка води транспортом до місця використання безпосередньо у підрозділ; доставка води на водозабірні пункти; проведення тилової розвідки джерел води та забезпечення водою тилових підрозділів.

1.4. Медична служба: участь у розвідці та оцінка санітарного стану району видобутку води; вибір вододжерела та оцінка якості води в ньому; видання висновків на використання води; контроль за якістю води та санітарним станом пункту водопостачання; проведення медичних оглядів осіб, які працюють на пунктах водопостачання та пунктах водозабору (1 раз на 10 днів), обстеження на бацилоносійство кожні 2 місяці; контроль за ступенем забезпечення військ водою; участь у контролі водопотреби; проведення інструктажу військ як знезаражувати воду на найпростіших пунктах водопостачання (у ротах, батальонах за рахунок нештатних формувань); забезпечення та інструктаж військ щодо застосування індивідуальних засибів очистки води.

2. Задачі польового водопостачання: розвідка води; видобуток води; обробка; зберігання; розподіл; транспортування; відпуск частинам та підрозділам.

Відповідальність за польове водопостачання несе загальновійськовий командир. Для виконання першої задачі польового водопостачання комплектується розвідувальна партія під керівництвом інженерного спеціаліста.

2.1. Розвідка вододжерел проводиться у декілька етапів: – попереднє вивчення маршруту та району розвідки визначаються на топогрофічній карті. Мета розвідки – визначити можливість використання того або іншого вододжерела. По-перше, необхідно визначити дебіт вододжерела (його продуктивність), розрахувати, чи вистачить його для забезпечення військ водою. Визначення дебіта проводять інженерні війська, але і ми з вами, тобто медична служба, повинні уміти його проводити (ця частина вивчається на практичних заняттях). Якщо уже визначений дебіт, та відомі норми польового водопостачання, медична служба може вирішувати чи достатньо запасів води для забезпечення військ.

2.2Норми водопостачання в польових  умовах (слайд).

10 л/добу на 1 людину для помірного клімату та 15 л/добу для жаркого клімату.

Ці 10 л розподіляються слідуючим чином: 1,5 л для пиття, 3,5 л для виготовлення їжі, 1,0 л для миття котілка, ложки та кружки, 3,0 л для умивання.

У жаркому кліматі 2 основні норми збільшуються до 4,0 л та кількість водя дляумивання до 6 л.

Під час наступу норми водопостачання складають 8-12 л на 1 людину на добу.

В особливо важких умовах військам видається водатільки для пиття: у помірному кліматі 5 л (до 3діб) та у жаркому кліматі 8 л (до 3 діб). У польовому пересувному лазареті — 30 – 40 л на 1 людину за добу, в евакошпиталі – відповідно 180 л. Для сан.обробки – 45 л на 1 людину.

Після вирішення питання про достатність дебіта вододжерела на основі норм водопостачання необхідно дати оцінку якості води та визначити метод її обробки. Це функція медичної служби.

2.3. Визначення якості води джерела медичною службою проводиться на основі санітарного обстеження вододжерела, куди входять: санітарно-епідеміологічне обстеження населеного пункту, району розвідки вододжерела ( наявність інфекційних захворювань серед населення, насамперед кишкових інфекцій, а також епізоотій серед гризунів ти домашніх тварин); санітарно-топографічне обстеження вододжерела (наявність джерел фекально-господарського забруднення грунту та водоймищ, забруднення атмосферними витоками, зараженість території РР та ОР); санітарно-технічне обстеження вододжерела, його наповненість, технічний стан, розміри вододжерела, кількість води в ньому.

Визначення якості води у джерелі безпосередньо у польових умовах під час проведення розвідки.

Оцінка якості води вододжерел дається згідно органолептичним показникам, окисленості, азоту амонійного, нітритів, загальному вмісту солей: хлоридів та сульфатів (особливо це важливо для південних районів).

Після проведення санітарно-гігієнічного обстеження вододжерела, оцінки якості води у ньому з урахуванням висновків забрудненості води ОР та РР, отриманих від представників хімічних військ, медична служба дає дозвіл на використання цього джерела для водопостачання військ. У дозволі зазаначаються методи очистки, знезараження, дезактивації та дегазації води.

На основі цього дозволу загальновійськовий командир видає наказ про розбивку пункта водопостачання.

У роки ВВВ водопостачання було децентралізованим, 80% за рахунок криниць,бурові свердловини не включались (не було засобів, транспорту). Медична служба фронту, враховуючи ті умови,була прихильником децентралізованого водопостачання. Під час війни в Афганістані – децентралізоване.

В умовах сучасної війни при виборі джерела води для розвертання пункта водопостачання в першу чергу використовують підземні води – джерела (природні), бурові свердловини, шахтні криниці та в останню чергу відкриті водоймища.   

2.4.Пункт водопостачання-це спеціально обладнане місце видобутку,  обробки, зберігання та розподілу води. Знаходиться під охороною військ.(табл.,слайд).

     Пункт водопостачання має:  робочий майданчик, де проводиться видобуток, очистка, зберігання та видача води, майданчик для миття і дезинфекціі тари пост регулювання і нагляду місце польової лабораторіі місце для укриття особового складу місце для дегазаціі та дезактиваціі інших засобів. Навкруги пункту водопостачання є зона санітарної охорони від 50 до 100 м. У батальоні розгортається 1 пункт водопостачання, у полку 1-2, у дивізіі 2-3 пункти, не рахуючи полкових.

       Польове водопостачання забезпечується не тільки через пункти водопостачання, але і через пункти водорозбору – це майданчики на віддалі від вододжерел, на яких розгортаються засоби для накопичення запасів води та видачі іі військам,а також шляхом індивідуальної водопотреби.

2,5 В обов“язки медичної служби входить забезпечення особового складу засобами для індивідуального знезараження води та інструктаж щодо їх використання. На оснащенні арміі є таблетки “пантоцид” та їх аналоги.

   ВМА ім.Кірова розроблені нові таблетки – аквацид і аквасент – вміщують гіанурову та янтарну кислоти, вміст активного хлору в 1 таблетці 3,5 мг проти 3,0 мг у табл.”пантоцид”.

   Нові таблетки неоквасант ще не отримали практичного застосування.

2.6 Табельні засоби видобутку води:

     Мілкотрубчастий колодязь МТК-1, копач шахтних колодязів КПШ

-40, автобурова АВБ-100, УДВ-15 (установка добичі води для дивізії).

    2.7 Табельні засоби піднімання води: ручний поршневий насос БКФ-2 (4 шт.) – це у батальоні та дивізіоні, ручний шланговий насос РШН-25, механізований шланговий насос МШН-10, мотопомпа.               

      2.8 Табельні засоби обробки води (слайд): тканинно-вугільний фільтр – ТУФ-200 (рота,батальон), є ще ТПФ, військова фільтровальна станція ВФС-25 модернізована автофільтровальна станція МАФС-3, пересувна опріснювальна установка ПОУ-4 дивізії, опріснювальна польова станція ОПС-2 знаходиться в окремих ротах польового водопостачання тільки армії.

2.9 Табельні засоби для зберігання і транспортування води:

 – РДВ – 50, 100, 1000, 5000. 

2.10 . Табельні засоби контролю  за якістю води.

 – НГХВ, НХК, ЛГ-1, ЛГ-2,  МПХЛ; ВПХР-МВ;  ДП5; РЛУ-2; та т.інш.

 – 2.11. Особливості хлорування води в польових умовах.

 – Використовується метод перехлорування:  беруть дози до 30 і більше мг/л. при цьому

·- відпадає необхідність визначення робочої дози хлору;

·- перехлорування видаляє запахи, наприклад, при наявності фенолу / при перехлоруванні утворюються поліхлорфеноли з малопомітним запахом та смаком /.

·- наступне дехлорування зменшує  забарвленість води .

 – У польових умовах очистку води здійснюють шляхом коагуляціі з фільтруванням через швидкісні фільтри.

 – 2.12. Засоби дезактивації води від радіоактивних продуктів ядерного вибуху.

·- коагуляція з фільтруванням. Вона допомагає звільнити воду від завислих /змулених/ носіів РР,

·- дестиляція, яка дозволяє звільнити воду від усіх розчинених солей, у тому числі РР / засіб не підходить для ізотопу йоду, так як йод може  сублімірувати/;

іонообмінна фільтрація допомагає звільнити воду від усіх розчинних аніонів та катіонів.

 При проведенні дезактиваціі і дегазаціі води табельними засобами (ТУФ, МАФС) проводять заміну шіхти; використовують карбоферогель (активоване вугілля, оброблене сірчаною кислотою).

 2.13. При застосуванні зброї масового ураження застосовуються підвищені вимоги до процесу обробки води:

·- повинна бути закрита система на усьому шляху обробки води,

 – знезараження проводиться перехлоруванням на протязі 5 – 6 годин,

·- табельні засоби /станції/ повинні знаходитись, незалежно від виду застосованої зброї, у робочому стані, тобто без заміни шіхти і ряду інших вимог ( скорочення часу знезараження, дезактиваціі та дегазаціі, збільшення тривалості роботи фільтрів).

           Санітарний нагляд за харчуванням військ у польових умовах

Санітарний нагляд за харчуванням формувань та потерпілого населення здійснюється з метою забезпечення його повноцінності, що сприятиме збереженню їх здоров’я і підвищенню опірності до дії несприятливих чинників довкілля, а також запобігання виникненню захворювань військовослужбовців та населення, які можуть передаватися через їжу та продукти харчування.При виконанні аварійно-рятувальних робіт у районах надзвичайних ситуацій, вважають, що енергозатрати можуть зростати до 23440-24280 кДж (5600-5800 ккал) за добу. Тому особливого значення у польових умовах набуває контроль за доведенням всієї належної норми продуктів харчування до кожної людини.

У випадках, коли виникають труднощі з постачанням необхідної кількості продуктів харчування, особовий склад (населення) може деякий час зберігати достатньо високу боєздатність (працездатність) та збере­ження гомеостазу за умов забезпечення без обмежень доброякісною водою, навіть при дефіциті до 10460 кДж (2500 ккал) у добовому раціоні.

Фахівці, що працюють в умовах впливу шкідливих чинників, отримують додатково лікувально-профілактичне харчування.

Обов’язки лікаря з контролю за харчуванням особового складу формування полягають в:

– участі у розробці раціонального режиму харчування і складанні розкладок продуктів з врахуванням особливостей навчально-бойової підготовки;

– систематичному медичному контролі за якістю харчування;

– контролі за санітарним станом об’єктів харчування та особовим складом, який залучається до роботи на них.

Особи, які влаштовуються на роботу на об’єкти харчування, підлягають обов’язковому обстеженню:

– на носійство збудників кишкових інфекцій (триразово з інтервалами в одну добу); у подальшому один раз в квартал; при наявності епідемічних показів – за вказівкою начальника медичної служби або лікаря-епідеміолога;

– на тифо-паратифозне носійство в сечі, у дуоденальному вмісті – за показами;

– на гельмінти – одноразово, у подальшому – за показами;

– на гонококи – одноразово, у подальшому – за показами;

– кров на сифіліс – одноразово, у подальшому – за показами;

– рентгеноскопія (флюорографія) органів грудної клітки при прийомі на роботу, у подальшому – один раз на рік;

– медичні огляди – один раз на тиждень (працівників об’єктів військової торгівлі – один раз на місяць).

Результати медичного обстеження працівників об’єктів харчування заносяться лікарем в їх особисті санітарні книжки.

Таким чином, санітарний нагляд за харчуванням службовців у польових умовах передбачає:

– участь начальника медичної служби частини у розробці режиму харчування та складанні розкладки продуктів з урахуванням фізіолого-гігієнічних вимог та характеру навчально-бойової підготовки;

– перевірку готовності підрозділів продовольчої служби до транспортування та зберігання запасів продовольства і питної води, приготування та реалізації готової їжі;

– перевірку проходження працівниками об’єктів харчування медичних обстежень, знань кухарським складом польових пунктів харчування гігієнічних норм і санітарних правил та дотримання їх виконання під час роботи;

– контроль за виконанням гігієнічних вимог при облаштуванні польових пунктів харчування на місцевості, організацією забезпечення їх доброякісною водою, очищенням території та видаленням покидьок і сміття;

–   перевірку умов зберігання пересувних запасів продовольства, особливо того, що швидко псується, а також питної води на польових пунктах харчування;

– контроль за виконанням гігієнічних вимог з первинної теплової обробки продуктів;

– контроль за забезпеченням особового складу індивідуальними котелками, кухлями, ложками та флягами, а також перевірку знань ним правил особистої та колективної гігієни та їх дотримання;

–   перевірку забезпечення умов вживання їжі на польових пунктах хар­чування і контроль за її доставкою у підрозділи та термінами реалізації;

– перевірку якості миття та знезараження індивідуальних котелків, кухлів, ложок, посуду, інвентарю та термосів на польових пунктах харчування;

–   контроль за організацією харчування службовців з використанням сухих пайків на марші, у відриві від своїх підрозділів тощо;

–   організацію проведення серед особового складу санітарно-просвітньої роботи щодо дотримання гігієнічних вимог при харчуванні у польових умовах, недопущення вживання ним у їжу неперевірених трофейних або отриманих у місцевого населення продуктів рослинного і тваринного походження.

У випадку вимушеної організації харчування у зонах радіоактивного забруднення встановлено такі вимоги: при рівні радіації до 1 рад/год її здійснюють у звичайному порядку; від 1 рад/год до 5 рад/год до­зволяється проводити у дезактивованих об’єктах (спорудах);понад 5 рад/год – лише у дезактивованих об’єктах (спорудах) закритого типу. Для приготування їжі у цих умовах найліпше використовувати консервовані продукти та харчові концентрати, тому що вони надійніше захищені від засобів масового ураження і з них можна приготувати їжу за коротший термін.

На місцевості, що забруднена ОР, дозволяється готувати та вживати їжу тільки у спеціальних спорудженнях, які обладнані фільтро-вентиляційними установками для очищення повітря.

У районах, що були заражені БЗ, приготування та видача їжі допускається лише за умови попереднього проведення надійної дезінфекції території, на якій розміщені ППХ. Вживати їжу можна тому особовому складу (потерпілому населенню), який пройшов повну санітарну обробку, та із знезараженого посуду.

Продовольство і воду, що забруднені РР, ОР та заражені БЗ, вживати категорично забороняється.

Після виходу із районів забруднення (зараження) визначають ступінь радіоактивного та хімічного забруднення особового складу, кухонь, кухонного інвентарю, продовольства та води. Визначення зараження БЗ не робиться, тому що для проведення дезінфекції достатньо установлення факту застосування БЗ.

 Польові кухні та увесь інвентар дезактивують обмиванням водою декілька разів для досягнення допустимих рівнів забруднення. Для їх дегазації застосовують відповідні дегазуючі розчини або миють гарячою водою з милом чи знежирюючими засобами. Дезінфекція проводиться з використанням відповідних розчинів. Особовий склад, який здійснює ці заходи, обов’язково працює у індивідуальних засобах захисту шкіри та органів дихання і зору. Кухарі приступають до роботи тільки після проходження спеціальної обробки.

 Проведення спеціальної обробки є достатньо складним процесом, який можуть виконувати лише особи, що мають необхідні засоби та спеціальну підготовку. Тому у військових формуваннях проводять відповідну обробку тільки тих продуктів харчування, які поміщені у герметичну тару, а решта забрудненого продовольства передається для обробки (якщо вона є можливою) на спеціально виділені склади або знищується на підставі експертного висновку.

Профілактика харчових отруєнь

Харчові отруєння – це захворювання з гострим або хронічним перебігом, які виникають внаслідок вживання страв або харчових продуктів, що заражені певними видами мікроорганізмів та їх токсинами або містять токсичні речовини немікробного походження. Загальна класифікація харчових отруєнь подана в таблиці 4.2.

Спільними ознаками отруєнь із гострим перебігом, різних за етіологією, патогенезом та клінічною картиною є, зазвичай, раптовий (але не завжди) початок, короткий інкубаційний період (від 20 хв до 24 год, деколи і довший); короткочасний перебіг з явищами загальної інтоксикації та розладу роботи шлунково-кишкового тракту – біль в ділянці живота, блювота, пізніше пронос, загальна слабість, порушення діяльності серцево-судинної системи тощо; часто одномоментно захворює значна група осіб, що вживали одну і ту ж їжу; не контагіозність; швидке закінчення спалаху після усунення джерела його виникнення.

Отруєння немікробного походження виникають внаслідок тривалого надходження з їжею незначної кількості отруйних речовин, для яких характерна матеріальна або функціональна кумуляція (хлороорганічні отрутохімікати, солі миш’яку, ртуті тощо). Отруєння можуть мати підгострий або хронічний перебіг.

Визначальним чинником у виникненні харчових токсикоінфекцій є надходження в організм людини разом з їжею масивних доз живих хвороботворних мікроорганізмів. Для харчових токсикоінфекцій характерною є сумісна дія на організм живих мікроорганізмів та токсичних речовин, які утворюються при загибелі цих мікроорганізмів у шлунково-кишковому тракті людини. Харчові інтоксикації спостерігаються при надходженні в організм людини з їжею лише токсинів, які виділяються окремими видами мікроорганізмів (стафілококами, паличками ботулінусу тощо).

Попередити виникнення харчових отруєнь може:

1) суворе дотримання санітарно-гігієнічних вимог:

– при отриманні, підвозі, зберіганні та видачі харчових продуктів;

– під час кулінарної обробки продуктів, особливо тих, що швидко псуються, при приготуванні їжі, її зберіганні та роздачі особовому ­складу;

– у приміщеннях продовольчих складів, кухонь, їдалень, а також утримання в чистоті технологічного, холодильного та немеханічного обладнання і столово-кухонного посуду;

2) належне дотримання правил особистої гігієни кухарським та обслуговуючим персоналом кухонь – їдалень, особами добового наряду на кухні, працівниками продовольчих складів та водіями спеціально виділеного для підвозу продуктів транспорту.

Особливості організації проведення санітарно-епідеміологічної експертизи продовольства, що забруднене радіоактивними та отруйними  речовинами та заражене бактеріологічними (біологічними) засобами

Санітарно-епідеміологічній експертизі підлягають харчові продукти і вода, які були забруднені радіоактивними або отруйними речовинами чи заражені бактеріологічними (біологічними) засобами внаслідок дії чинників зброї масового ураження (ядерної, хімічної та біологічної) або катастроф на об’єктах. Прикладом є аварія на ЧАЕС, внаслідок якої відбулось забруднення радіоактивними речовинами значних територій, у тому числі харчової зелені (цибулі, петрушки, щавелю тощо) та джерел водопостачання (озер, річок, криниць, колодязів тощо).

Контроль забруднення (зараження) продовольства проводиться за наказом командира формування (керівника державної адміністрації ­території) для визначення виду та ступеня забруднення РР, ОР чи зараження БЗ.

Починати проведення контролю треба з отримання інформації у штабах та управліннях координаційних комісій відповідних рівнів щодо даних про радіаційну, хімічну і бактеріологічну (біологічну) обстановку для встановлення можливого забруднення (зараження) продуктів харчування в осередках (районах) ураження.

Контроль може бути попереднім, лабораторним і експертним (санітарно-епідеміологічна екаспертиза).

Попередній контроль здійснюють з метою первинного (орієнтовного) визначення ступеня забруднення (зараження) продовольства за допомогою приладів: радіометра-рентгенометра (ДП-5В, ДП-5М) або радіометричної лабораторії, хімічної розвідки (ВПХР, ПХР-МВ, МПХР) (рис. 4.13 а, б, в, г). Проводять його безпосередньо у місцях забруднення (зараження) або на площадці спеціальної обробки штатні (позаштатні) хіміки-дозиметристи.

Метою його є:

– сортування запасів продовольства за ступенем та видом забруднення (зараження);

– направлення забрудненого (зараженого) продовольства на спеці­альну обробку – дезактивацію, дегазацію або дезінфекцію;

– визначення ступеня очищення (знезараження) продовольства після проведення дезактивації та дегазації.

На підставі даних попереднього контролю експерт приймає рішення про можливість використання продовольства або навпаки про заборону, тоді його проби направляються на лабораторний контроль з метою визначення виду і питомого забруднення продовольства ОР чи РР за допомогою лабораторій: медичної польової хімічної (МПХЛ) та радіо­метричної в укладці (РЛУ-2). Проводять його фахівці СЕЗ (СЕЛ) у місцях приготування та вживання їжі, випікання хліба, на продовольчих складах тощо.

Процес лабораторного контролю включає:

– приймання і реєстрацію проб продовольства, що доставлені на дослідження;

– первинну обробку проб і приготування із них препаратів та дослідження їх з метою визначення питомого забруднення РР чи ОР, а також виду та ступеня ОР;

– видачу лабораторного висновку.

Санітарно-епідеміологічну експертизу проводять спеціалісти СЕЗ (СЕЛ), а також хімічної та ветеринарної служб у випадках зараження продовольства БЗ, забруднення невідомими видами ОР або за необхідності визначення у ньому якісного та кількісного складу радіоактивних ізотопів. Заходи санітарно-епідеміологічної експертизи включають весь перелік робіт під час попереднього та лабораторного контролю, а також дослідження з метою визначення всіх можливих видів отрут і хворобо­творних мікробів, які не можливо визначити силами і засобами польових радіометричних та хімічних лабораторій.

Результати санітарно-епідеміологічної експертизи оформляються актом, який підписує експерт і затверджується посадовою особою, яка дала розпорядження щодо її проведення.

Для достовірності оцінки ступеня радіоактивного забруднення продовольства треба суворо дотримуватися умов відбору проб. Вони відбираються у місцях найбільшого забруднення, які знаходять за допомогою радіометра-рентгенометра (ДП-5В, ДП-5М). На банці – для рідких проб або поліетиленовому мішку – для сипучих, в які упаковують відібрану пробу і герметично закривають (банку поліетиленовою або притертою скляною кришкою, пакет шляхом його перегинання декілька раз з наступним перев’язуванням шнурком), проставляють її номер, указують вид, місце взяття, дату, години та хвилини забруднення (якщо це відомо) і взяття проби, військове звання (посаду) та ініціали і прізвище того, хто її відібрав.

Відбір проб хлібо-булочних виробів, свіжих фруктів та овочів проводять поштучно із верхнього ряду або з поверхневого шару. Пробу вкладають у поліетиленові мішки та прикріплюють до них етикетки.

Проби харчових продуктів, які поміщені в мішки, що складені у штабеля у декілька шарів, забираються у шахматному порядку із найбіль­ше підозрілих місць, при цьому з партії обстежується не менше 10 мішків найбільш підозрілих на забруднення (зараження). Відбирати проби продовольства із мішків можна за допомогою металевого щупа безпосередньо з поверхневого шару під мішковиною або на мішку роблять П‑подібний розріз 20-10-20 см, клапоть відгортають і звідти беруть пробу совком на глибину до 3 см, масою біля 100 г (рис. 4.14). З відкритих ящиків, мішків, діжок проби сипучих продуктів відбирають з поверхнево­го шару товщиною 10-30 мм, проби макаронів та вермішелі – до 10 см.

Відбір проб м’яса, риби, твердих жирів тощо проводиться методом зрізування ножем поверхневого шару товщиною 10 мм. Маса проб ­м’яса повинна бути не менше 100 г (печінки – 100-150 г).

Проби продуктів рідкої або напів­рідкої консистенції забирають за допомогою великої піпетки після попереднього перемішування вмісту ємкості. Об’єм проби має бути не менше 0,2 л.

Після відбору і поміщення проб в тару складається акт про відбір проб у двох примірниках, один із них разом з пробами відправляється в лабораторію.

У воєнний час безпечною для стану здоров’я дорослої людини вважається така концентрація продуктів ядерного вибуху (ПЯВ) у продуктах харчування та воді при їх вживанні протягом 30 діб і більше (крім м’яса і молока тварин, які поїдали ПЯВ з кормами та риби, що була виловлена із водоймищ з вмістом ПЯВ, тому що вони не нормуються із-за значної різниці в концентрації ПЯВ у кістках, кишечнику та інших органах і тканинах): 1 добу – 15·106 Бк/кг, до 10 діб – 4·106 Бк/кг, до 30 діб – 2·106 Бк/кг, більше 30 діб – 1·106 Бк/кг; для молока: 1 добу – 4·106 Бк/кг, до 10 діб – 0,5·106 Бк/кг, до 30 діб – 0,1·106 Бк/кг.

Для дітей допустимими концентраціями у продуктах харчування та воді є величини у 5 раз, а у молоці – у 10 раз менше. Ці показники є дійсними для ПЯВ віком від 12 год до 30 діб.

Відбір проб продовольства для визначення забруднення отруйними речовинами здійснюється після виявлення на продовольчому об’єкті (склад, кухня-їдальня, польовий пункт харчування) ознак забруднення ОР. Пробу продукту забирають у місцях найбільшого забруднення на глибині 2-4 см, для чого за допомогою ножиць (ножа) та пінцета роблять зріз з поверхні або зшкрібають совком. Після роздрібнення пробу засипають у склянку ПХР-МВ на 2/3 її ємкості і щільно закручують кришку. До відвідної трубки кришки банки приєднують маркірованим кінцем індикаторну трубку. Протилежний кінець з’єднують з насосом і роблять установлену кількість прокачувань (згідно з інструкцією), після чого поява відповідного забарвлення у індикаторній трубці при його порівнянні з еталоном на касеті для трубок дає можливість визначити застосовану ОР.

Проби харчових продуктів відбирають для проведення специфічної індикації тільки за умови явної підозри на їх зараження біологічними (бактеріологічними) засобами. Вони повинні бути доставлені у лабораторію, у якій є відповідні фахівці та обладнання для індикації, не пізніше ніж через 1-1,5 години після відбору. Індикація проводиться експресними та пришвидшенними методами.

У всіх інших випадках відбір проб харчових продуктів здійснюють з метою проведення санітарно-епідеміологічної експертизи для отримання висновку про можливе подальше їх використання.

Додаток 1.

Учбова інструкція до визначення фізіологічних показників стомленості та перевтоми у ліквідаторів наслідків катастроф

та інших надзвичайних ситуацій

1. Показники функції дихання.

1.1. Частота дихання (за 1 хв.) визначається з метою оцінки ступеню стомленості організму при виконанні фізичної роботи, її інтенсивності, важкості, тривалості, психоемоційних навантажень.

Без фізичного навантаження у дорослої людини частота дихання складає 16-20 за хвилину. При фізичних навантаженнях і при психоемоційних напруженнях частота дихання істотно зростає. У тренованих осіб у першу чергу зростає глибина дихання, тобто дихальний об’єм легень, який у стані спокою складає 0,4-0,6 л.

1.2. Інші показники функції дихання можна визначити за допомогою портативного спірометра з манометром. Крім дихального об’єму цим приладом можна визначити:

–      резервний об’єм вдоху (у стані спокою дорівнює 1,5-2,0 л);

–      резервний об’єм видоху (1,0-1,5 л);

–      життєву ємкість легень (ЖЄЛ) – сума дихального об’єму, резервного об’єму вдоху та резервного об’єму видоху. У здорової, не стомленої людини, ЖЄЛ дорівнює біля 4,8 л.

1.3. Хвилинний об’єм дихання (ХОД) визначається множенням дихального об’єму на кількість вдихів за хвилину. У стані спокою дорівнює 6-10 л/хв, при роботі збільшується до 50-100 л/хв.

2. Показники функції серцево-судинної системи.

2.1. Частоту пульсу визначають на променевій артерії передпліччя. У стані спокою  у дорослої людини частота пульсу (частота серцевих скорочень, ЧСС) знаходиться в межах 60-90 с/хв. При фізичних навантаженнях  істотно збільшується, але у тренованих до таких навантажень осіб спочатку збільшується систолічний об’єм серця (СО), і лише у подальшому зростає частота серцевих скорочень.

2.2. За даними нормальної фізіології систолічний об’єм серця (СО, мл) в стані спокою знаходиться в межах 65-70 мл.

2.3. Хвилинний об’єм крові (ХОК) визначається множенням систолічного об’єму на частоту серцевих скорочень і в нормі, без фізичних навантажень, коливається у межах 2,5-5,0 л/хв. При мускульній роботі збільшується до 25-30 л/хв за рахунок збільшення СО (у тренованих осіб) та частоти серцевих скорочень у залежності від важкості та інтенсивності праці у часі.

Для визначення показників функцій серцево-судинної системи кров’яний тиск визначається портативним тонометром з стрілочним манометром.

2.4. Для практичного засвоєння навичок по визначенню показників дихальної і серцево-судинної систем з метою оцінки ступеню стомленості організму студенти один на одному визначають перераховані вище показники у стані спокою, а потім після 20 присідань з вантажем 10 кг – через 5, 10, 20 хвилин в період відновлення. Зіставляють отримані результати з вихідними.

2.5. На підставі визначених показників розраховують вегетативний індекс Керде та індекс Хільдебранта, які характеризують активність симпатичної, парасимпатичної вегетативної нервової системи у залежності від фізичних навантажень чи психоемоційного перенапруження.

2.5.1. Вегетативний індекс Керде розраховується за формулою (1):

                    (1)

де: ДАТ – діастолічний артеріальний тиск;

ЧСС – частота серцевих скорочень.

При відсутності втоми значення індексу знаходяться в межах 0 – 1 %. При стомленості він збільшується, а коли наближається до 20 % – можна говорити про перевтому.

2.5.2. Індекс Хільдебранта – відношення частоти серцевих скорочень (Р) до частоти дихальних рухів (R) за хвилину, формула (2):

                          (2)

В нормі у здорової людини цей індекс знаходиться в межах 2,8 – 4,9. При його зниженні можна говорити про розлад вегетативної регуляції у бік парасимпатикотонії, а при його збільшенні – у бік симпатикотонії, що свідчить про стомлення від фізичних навантажень.

3. При оцінці результатів досліджень враховують також суб’єктивне відчуття стомленості та перевтоми, наявність і ступінь випрівання (потовиділення).

Надзвичайна ситуація (ЧС) – це обстановка на певній території, що склалася в результаті аварії, небезпечного природного явища, катастрофи, стихійного або іншого лиха, які можуть спричинити або спричинили людські жертви, збиток здоров’ю людей або навколишньому природному середовищу, значні матеріальні втрати і порушення умов життєдіяльності людей.

Аварія – це екстремальна подія техногенного характеру, що відбулася по конструктивних, виробничих, технологічних або експлуатаційних причинах, або із-за випадкових зовнішніх дій, і що полягає в пошкодженні, виході з ладу, руйнуванні технічних пристроїв або споруд.

Стихійне лихо – це катастрофічне природне явище (або процес), яке може викликати численні людські жертви, значний матеріальний збиток і інші тяжкі наслідки.

Екологічна катастрофа (екологічне лихо) – надзвичайна подія особливо крупних масштабів, викликана зміною (під впливом антропогенних чинників) стану суші, атмосфери, гідросфери і біосфера, що супроводжується масовою загибеллю живих організмів і економічним збитком.

 Класифікація надзвичайних ситуацій

Всю сукупність можливих надзвичайних ситуацій доцільно спочатку розділити на конфліктних і безконфліктних.

До конфліктних, перш за все, можуть бути віднесені військові зіткнення, економічні кризи, екстремістська політична боротьба, соціальні вибухи, національні і релігійні конфлікти, тероризм, розгул кримінальної злочинності, великомасштабна корупція і ін.

Безконфліктні надзвичайні ситуації, у свою чергу, можуть бути класифіковані (систематизовані) по значному числу ознак, що описують явища з різних сторін їх природи і властивостей.

Всі надзвичайні ситуації можна класифікувати по трьом основним принципам – масштабу розповсюдження, темпу розвитку і природі походження.

Класифікація надзвичайних ситуацій за масштабом розповсюдження

При класифікації надзвичайних ситуацій за масштабом розповсюдження слід враховувати не тільки розміри території, що піддалася дії ЧС, але і МОЖЛИВІ її непрямі наслідки. До них відносяться важкі порушення організаційних, економічних, соціальних і інших істотних зв’язків, що діють на значних відстанях. Крім того, береться до уваги тяжкість наслідків, яка і при невеликій площі ЧС може бути величезною і трагічною.

Локальні (приватні) надзвичайні ситуації не виходять територіально і організаційно за межі робочого місця або ділянки, малого відрізання дорогі, садиби або квартири. До локальних відносяться надзвичайні ситуації, в результаті яких постраждало не більше 10 чоловік, або порушені умови життєдіяльності не більше 100 чоловік, або матеріальний збиток складає не більше 1 тис. мінімальних розмірів оплати праці.

Якщо наслідки надзвичайної ситуації обмежені територією виробничого або іншого об’єкту (тобто не виходять за межі санітарно-захисної зони) і можуть бути ліквідовані його силами і ресурсами, то ці ЧС називаються об’єктовими.

Надзвичайні ситуації, розповсюдження наслідків яких обмежене межами населеного пункту, міста (району), області, краї, республіки і усуваються їх силами і засобами, називаються місцевими. До місцевих відносяться надзвичайні ситуації, в результаті яких постраждало понад 10, але не більше 50 чоловік, або порушені умови життєдіяльності понад 100, але не більше 300 чоловік, або матеріальний збиток складає понад 1 тис., але не більше 5 тис. мінімальних розмірів оплати праці.

Регіональні надзвичайні ситуації – такі ЧС, які розповсюджуються на територію декількох областей (країв, республік) або економічний район. Для ліквідації наслідків таких ЧС необхідні об’єднані зусилля цих територій, а також участь федеральних сил. До регіональних відносяться ЧС, в результаті яких постраждало від 50 до 500 чоловік, або порушені умови життєдіяльності від 500 до 1000 чоловік, або матеріальний збиток складає від 0,5 до 5 млн. мінімальних розмірів оплати праці.

Національні (федеральні) надзвичайні ситуації охоплюють обширні території країни, але не виходять за її межі. Тут задіюються сили, засоби і ресурси всієї держави. Часто вдаються і до іноземної допомоги. До національних відносяться ЧС, в результаті яких постраждало понад 500 чоловік, або порушені умови життєдіяльності більше 1000 чоловік, або матеріальний збиток складає більше 5 млн. мінімальних розмірів оплати праці.

Глобальні (трансграничні) надзвичайні ситуації виходять за межі країни і розповсюджуються на інші держави. Їх наслідки усуваються силами і засобами як постраждалих держав, так і міжнародного співтовариства.

Класифікація надзвичайних ситуацій по темпу розвитку

Кожному виду надзвичайних ситуацій властива своя швидкість розповсюдження небезпеки, що є важливій інтенсивності протікання надзвичайної події, що становить, і характеризуючий ступінь раптовості дії вражаючих чинників. З цієї точки зору такі події можна підрозділити на:

·  раптові (вибухи, транспортні аварії, землетруси і так далі);

·  стрімкі (пожежі, викид газоподібних сильнодіючих отруйних речовин (СДЯВ), гідродинамічні аварії з утворенням хвиль прориву, сель і ін.)

·  помірні (викид радіоактивних речовин, аварії на комунальних системах, виверження вулканів, повені і ін.);

·  плавні (аварії на очисних спорудах, засухи, епідемії, екологічні відхилення і тому подібне). Плавні (повільні) надзвичайні ситуації можуть тривати багато місяців і роки, наприклад, наслідку антропогенної діяльності в зоні Аральського моря.

Класифікація надзвичайних ситуацій за походженням

НАДЗВИЧАЙНІ СИТУАЦІЇ ТЕХНОГЕННОГО ХАРАКТЕРУ

1.1. Транспортні аварії (катастрофи):

·                      товарних поїздів;

·                      пасажирських поїздів;

·                      річкових і морських вантажних судів;

·                      на магістральних трубопроводах і ін.

1.2. Пожежі, вибухи, загроза вибухів:

·                      пожежі (вибухи) в будівлях, на комунікаціях і технологічному устаткуванні промислових об’єктів;

·                      пожежі (вибухи) на транспорті;

·                      пожежі (вибухи) в будівлях і спорудах житлового, соціально – побутового, культурного значення і ін.

1.3. Аварії з викидом (загрозою викиду) хімічно небезпечних речовин (ХОВ):

·                      аварії з викидом (загрозою викиду) ХОВ при їх виробництві, переробці йди зберіганні (похованні);

·                      втрата джерел ХОВ;

·                      аварії з хімічними боєприпасами і ін.

1.4. Аварії з викидом (загрозою викиду) радіоактивних речовин:

·                      аварії на атомних станціях;

·                      аварії транспортних засобів і космічних апаратів з ядерними установками;

·                      аварії з ядерними боєприпасами в місцях їх зберігання, експлуатації або установки;

·                      втрата радіоактивних джерел і ін.

1.5. Аварії з викидом (загрозою викиду) біологічно небезпечних речовин (БОВ):

·                      аварії з викидом (загрозою викиду) біологічно небезпечних речовин на підприємствах і в науково-дослідних установах;

·                      втрата БОВ і ін.

1.6. Раптове обвалення будівель, споруд:

·                      обвалення елементів транспортних комунікацій;

·                      обвалення виробничих будівель і споруд;

·                      обвалення будівель і споруд житлового, соціально – побутового і культурного значення.

1.7. Аварії на електроенергетичних системах:

·                      аварії на автономних електростанціях з довготривалою перервою електропостачання всіх споживачів;

·                      вихід з ладу транспортних мереж електроконтактів і ін.

1.8. Аварії на комунальних системах життєзабезпечення:

·                      аварії в каналізаційних системах з масовим викидом забруднюючих речовин;

·                      аварії на теплових мережах в холодну пору року;

·                      аварії в системах постачання населення питною водою;

·                      аварії на комунальних газопроводах.

1.9. Аварії на очисних спорудах:

·                      аварії на очисних спорудах стічних вод промислових підприємств з масовим викидом забруднюючих речовин;

·                      аварії на очисних спорудах промислових газів з масовим викидом забруднюючих речовин.

1.10. Гідродинамічні аварії:

·                      прориви дамб (гребель, шлюзів і ін.) з утворенням хвиль прориву і катастрофічним затопленням;

·                      прориви дамб з утворенням проривного паводку і ін.

НАДЗВИЧАЙНІ СИТУАЦІЇ ПРИРОДНОГО ХАРАКТЕРУ
2.1. Геофизичні небезпечні явища:

·                      землетруси;

·                      виверження вулканів.

2.2. Геологічні небезпечні явища (екзогенні геологічні явища):

·                      обвали;

·                      сіли;

·                      запорошені бурі;

·                      обвали, осипи, куруми, ерозія, змив змивання схилу і ін.

2.3. Метеорологічні і агрометеорологічні небезпечні явища:

·                      бурі (9-11 балів), урагани (12-15 балів), смерчі, торнадо, шквали, вертикальні вихори;

·                      крупний град, сильний дощ (злива), сильний туман;

·                      сильний снігопад, сильна ожеледь, лютий мороз, сильна завірюха, заморожування;

·                      сильна жара, засуха, суховій.

2.4. Морські гідрологічні небезпечні явища:

·       тропічні циклони (тайфуни), цунамі, сильне хвилювання (5 і більш за бали), сильне коливання рівня морить;

·       ранній крижаний покрив, натиск льодів, інтенсивний дрейф льодів, непрохідний лід;

·       відрив прибережних льодів і ін.

2.5. Гідрологічні небезпечні явища:

·                      високі рівні вод (повені), повені;

·                      затори і зажоры, низькі рівні вод і ін.

2.6. Гидрогеологичеськие небезпечні явища:

·                      низькі рівні грунтових вод;

·                      високі рівні грунтових вод.

2.7. Природні пожежі:

·                      лісові пожежі;

·                      пожежі степових і хлібних масивів;

·                      торф’яні пожежі, підземні пожежі пальних копалин.

2.8. Інфекційні захворювання людей:

·                      одиничні випадки екзотичних і особливо небезпечних інфекційних захворювань;

·                      групові випадки небезпечних інфекційних захворювань і ін.

2.9. Інфекційна захворюваність сільськогосподарських тварин:

·                      одиничні випадки екзотичних і особливо небезпечних інфекційних захворювань;

·                      інфекційні захворювання не виявленої етіології і ін.

2.10. Поразки сільськогосподарських рослин хворобами і шкідниками:

·                      масове розповсюдження шкідників рослин;

·                      хвороби не виявленої етіології і ін.

НАДЗВИЧАЙНІ СИТУАЦІЇ ЕКОЛОГІЧНОГО ХАРАКТЕРУ
3.1. Надзвичайні ситуації, пов’язані із зміною стану суші (грунту, надр, ландшафту):

·                      катастрофічні просіли, обвали, обвали земної поверхні із-за вироблення надр при видобутку корисних копалин і іншої діяльності людини;

·                      наявність важких металів (зокрема радіонуклідів) і інших шкідливих речовин в грунті (грунті) понад гранично допустимі концентрації;

·                      інтенсивна деградація грунтів, запустинювання на обширних територіях із-за ерозії, засолення, заболочування грунтів і др.;

·                      кризові ситуації, пов’язані з виснаженням не поновлюваних природних копалин;

·                      критичні ситуації, викликані переповнюванням сховищ (звалищ) промисловими і побутовими відходами, забрудненням ними навколишнього середовища.

3.2. Надзвичайні ситуації, пов’язані із зміною складу і властивостей атмосфери (повітряного середовища):

·                      різкі зміни погоди або клімату в результаті антропогенної діяльності;

·                      перевищення ГДК шкідливих домішок в атмосфері;

·                      температурні інверсії над містами;

·                      “кисневий” голод в містах;

·                      значне перевищення граничне допустимого рівня міського шуму;

·                      утворення обширної зони кислотних опадів;

·                      руйнування озонового шару атмосфери;

·                      значні зміни прозорості атмосфери.

3.3. Надзвичайні ситуації, пов’язані із зміною стану гідросфери (водного середовища):

·                      недолік питної води унаслідок виснаження водних джерел або їх забруднення;

·                      виснаження водних ресурсів, необхідних для організації господарський, – побутового водопостачання і забезпечення технологічних процесів;

·                      порушення господарської діяльності і екологічної рівноваги унаслідок забруднення зон внутрішнього Морея і світового океану.

Узагальнена класифікація надзвичайних ситуацій за походженням у вигляді схеми представлена на мал.

НАДЗВИЧАЙНІ СИТУАЦІЇ
АНТРОПОГЕННІ		ПРИРОДНІ
·  Транспортні аварії ·  Аварії на промислових об’єктах ·  Водогосподарські аварії ·  Аварії на системах життєзабезпечення ·  Аварії на взрыво– і пожароопасных об’єктах ·  ЧС, пов’язані із зміною стану гідросфер ·		·  Геологічні небезпечні явища ·  Гідрометеорологічні і геліофізичні небезпечні явища ·  Природні пожежі ·  Особливо небезпечні епідемії ·  ЧС, пов’язані із зміною стану і властивостей атмосфери ·  ЧС, пов’язані із зміною стану тваринного і рослинного світу ·

Аналізуючи класифікацію надзвичайних ситуацій за походженням, слід зазначити наступні особливості.

На транспорті аварії і катастрофи можуть бути різними.

·                      По-перше, це авіаційні катастрофи, що спричиняють за собою значну кількість людських жертв. Вони, як правило, вимагають пошукових і аварійно-рятівних робіт.

·                      По-друге, аварії і крахи поїздів на залізничному транспорті, вибухи і прояви агресивних властивостей вантажів, що перевозяться. У цих випадках спостерігаються не тільки руйнування транспортних засобів, загибель і каліцтва людей, але і забруднення місцевості.

·                      І, нарешті, аварії на водних комунікаціях, що супроводжуються значними людськими жертвами і забрудненням акваторій портів і прибережних територій нафтопродуктами і сильнодіючими отруйними речовинами.

– Аварії на промислових об’єктах можливі без забруднення навколишнього природного середовища зовні санітарно – захисної зони, але при цьому часто забруднюються і руйнуються виробничі приміщення і інші споруди, що знаходяться на території підприємства.

– Навколишнє природне середовище часто забруднюється при аваріях з викидом радіоактивних речовин. До них відносяться:

·                      аварії на АЕС з руйнуванням виробничих приміщень, інженерних споруд і радіоактивним забрудненням території за межами санітарного – захисних зон;

·                      витік радіоактивних газів на підприємствах ядерно-топливного циклу;

·                      аварії на ядерних суднах, падіння літальних апаратів з ядерними енергетичними пристроями на борту з подальшим радіоактивним забрудненням місцевості.

– Аварії з викидом хімічних або бактеріологічних речовин супроводжуються груповою поразкою обслуговуючого персоналу і населення на прилеглій до об’єкту території. Такі аварії вимагають проведення дегазацій і інших спеціальних заходів на значній території.

– Під водогосподарськими катастрофами маються на увазі затоплення, руйнування гідротехнічних споруд, що утворюються в результаті. До аварій на системах життєзабезпечення населення відносяться аварії на трубопроводах, при яких речовини, що транспортуються, викидаються в навколишнє середовище, аварії на енергомережах, а також на інших інженерних спорудах. Всі вони, так або інакше, порушують нормальну життєдіяльність населення.

Особливо небезпечними епідеміями вважаються епідемії чуми, холери, віспи, сибірської виразки, жовтої лихоманки, СНІДУ, а також інших хвороб, що охоплюють значну частину населення.

– Епізоотії (широке розповсюдження заразливих хвороб тварин) створюють надзвичайні стани, пов’язані із зміною тваринного світу.

–  Епіфітотії (широке розповсюдження інфекційних хвороб рослин) створюють надзвичайні стани, пов’язані із зміною рослинного миру.

Кожна надзвичайна ситуація характеризується своєрідністю наслідків, що заподіюються здоров’ю людей і народному господарству. Найбільш тяжкі наслідки приносять природні катастрофи і стихійні лиха. Аналіз показує, що 90 % з них доводиться на чотири види: повені – 40 %, тайфуни – 20 %, землетруси і засуха – по 15 %. По числу пострадавших і руйнівній дії, тайфуни і сильні землетруси (8 і більш за бали) порівнянні з ядерними вибухами. Так, наприклад, число жертв при землетрусі в італійському місті Мессіні (1908) склало 120 тис. чоловік, в Токіо (1923) -143 тис. чоловік, у Вірменії (1988) загинуло близько 25 тис. і поранений було понад 18 тис. чоловік.

Таблиця 2

Технічні засоби очистки води

Назва	Потужність, м3/год	Обслуги, осіб	Час на розрортання, год	Час на згортання, хв	Термін ресурсу роботи фільтра, год
Тканево-вугільний фільтр ТУФ-200	0,2-0,3	2	1-2	15	15-20/43
Військова фільтрувальна станція ВФС-2,5	2,5	3	0,7	40	–
ВФС-10	10	4	1,5-2	20	100
Модернізована автомобільна станція МАФС-3	7,51	2	1,5-2,5/2-32	120-180	20-100
Пересувна опріснювальна установка ПОУ	0,3	3	1,5-2	30	–
Пересувна опріснювальна  станція ОПС	1,8	3	1,5-2	30	–

          ¹ При очистці від природнього забруднення и хвороботворних мікробів.

          ² При очистці води від хвороботворних мікробів.

          ³ При очистці від отруйних речовин.

Додаток 2

Фармакологічні засоби для зняття психоемоційного напруження та підвищення працездатності у ліквідаторів катастроф та інших надзвичайних станів (приймаються за призначенням лікаря)

І. Засоби, які регулюють функції центральної нервової системи:

1. Антипсихотичні засоби:

–      аміназин;

–      хлорпротиксен;

–      галоперидол;

–      сульпірид (еглоніл, догматил);

–      тиоридазин (санопакс, мелерил);

–      перициазин (неулептил).

2. Транквілізатори:

–        хлозепід (еленіум);

–        сибазон (диазепам, седуксен);

–        феназепам;

–        нозепам (тазепам);

–        мезапам (рудотель) – денний транквілізатор;

–        мебікар.

3. Седативні засоби:

–        настоянка валеріани;

–        настоянка піону;

–        настоянка пустирнику;

–        “Ново-Пассит”;

–        корвалол;

–        валокордин;

–        корвалдин;

–        кардіовален;

–        “Персен”.

4. Антидепресанти:

–        ніаламід;

–        імізин;

–        амітриптилін;

–        азафен;

–        мапротимін (людиоміл);

–        тразадон (манеган).

5. Снотворні засоби:

–        нітразепам (еуноктин, радедорм);

–        фенобарбітал (люмінал);

–        зопіклон (імован).

6. Спирт етиловий.

7. Психостимулятори:

–        меридил;

–        сиднокарб;

–        кофеїн-натрію бензоат (кава, чай).

8. Адаптогени:

–        препарати женьшеню, китайського лимоннику, заманихи;

–        екстракти мідій, левзеї.

9. Ноотропи:

–        пірацетам (ноотропіл);

–        фенібут;

–        енцефабол;

–        аміналон.

 

ІІ. Серцево-судинні засоби:

1. Засоби, що поліпшують кровопостачання та метаболізм міокарду:

–        валідол;

–        нітрогліцерин;

–        сустак;

–        ізосорбід динітрат;

–        ізосорбід мононітрат;

–        карбокромен (інтенкордин);

–        дипіридамол (курантил).

2. Засоби, що зменшують потребу міокарду у кисні:

–        верапаміл;

–        метопролол;

–        атенолол.

3. Засоби, що поліпшують мозковий кровообіг:

–        цінаризин (стугерон);

–        кавінтон;

–        пентоксифілін (трентал).

4. Антиоксиданти:

–        кислота аскорбінова (вітамін С);

–        кварцетин;

–        токоферолу ацетат (вітамін Є);

–        ретинолу ацетат (вітамін А).

ІІІ. Імуномодулятори:

–        імунал (препарат ехінацеї пурпурової);

–        есберитокс (препарат ехінацеї пурпурової та туї західної).

IV. Метаболічні засоби:

–        Біовіталь – біостимулятор на базі глоду, пустинника, вітамінів С, групи В;

–        мілдронат;

–        карнітин;

–        ретаболіл.

V. Протитравматичні засоби:

–        протишокові;

–        протиопікові;

–        антисептики;

–        засоби перев’язки, іммобілізації.