Санітарна мікробіологія.

Санітарна мікробіологія. Екологiя мiкроорганiзмiв. Мiкрофлора та санiтарно-показовi бактерiї грунту, води, повiтря, методи їх визначення.

Мiкрофлора людини та методи її дослiдження. Дисбактерiози, причиини виникнення, профiлактика лiкування.

 

Живий мікросвіт людини і нашого довкілля зазнав великих змін. Продовжується інтенсивна мікробна корозія землі, колонізація різних обєктів зовнішнього середовища й харчових продуктів зміненими бактеріями, грибами, вірусами. З року в рік зростають носійство патогенних бактерій серед медичного персоналу та різноманітні дисбактеріози відносно здорових і хворих людей. Все частіше виникають шпитальні інфекції, спричинені патогенними й умовно-патогенними мікроорганізмами. Все це вимагає розробки нових і вдосконалення існуючих методів лабораторного дослідження мікрофлори води, повітря, грунту, інших обєктів оточуючого середовища, харчових продуктів. Важливого значення набуває визначення дисбактеріозів людини, носійства золотистих стафілококів, менінгококів, збудників дифтерії, холери, черевного тифу, дизентерії. Лікар будь-якого профілю повинен знати як правильно взяти досліджуваний матеріал, доставити його до профільної лабораторії, провести мікробіологічне дослідження, правильно оцінювати його результати.

 

Мікроорганізми повсюдно поширені у навколишньому середовищі. Вони є в грунті, воді, повітрі, на рослинах, харчових продуктах, предметах, в організмі людини і тварин. На відміну від рослин і тварин, мікроорганізми можуть використовувати в процесах метаболізму метан, водень, молекулярний азот, окис вуглецю і перетворювати їх у сполуки, що засвоюються рослинами і тваринами. Так, наприклад, гнильні мікроорганізми, розщеплюючи загиблі рослини і трупи тварин, повертають в атмосферу 90 % вуглекислого газу, який поглинається  рослинами.

У кругообігу азоту беруть участь азотфіксуючі бактерії родів Phizobium, Azotobacter, деякі актиноміцети, синьо-зелені водорості та ін. У грунті відбуваються процеси амоніфікації (гниття білків з утворенням аміаку) і нітрифікації (окислення солей амонію в азотнокислі сполуки, що забезпечує рослини легко засвоюваними сполуками азоту); під впливом денітрифікуючих бактерій (Pseudomonas fluorescens, Pseudomonas stutzeri, Pseudomonas aeruginosa та ін.) здійснюється денітрифікація – розкладання азотно- й азотистокислих солей з виділенням вільного азоту, в результаті чого збе­рігається рівновага між вмістом молекулярного азоту в атмосфері і  зв’язаним  азотом  грунту, рослин і тварин.

Процеси розпаду безазотистих речовин називаються бродінням. Розрізняють бродіння спиртове (Saccharomyces cerevisiae, Saccharomyces el lipsoides та ін.), маслянокисле (Clostridium butyricum.Clostridium lactis та ін.), молочнокисле (Lactobacillus bulgaricus, Streptococcus lactis та ін.) і бродіння пептинових речовин (Flavobacterium pectinovorum та ін.). Названі реакції беруть участь у кругообігу вуглецю.

Кругообіг сірки, фосфору і заліза здійснюється сіркобактеріями, залізобактеріями та іншими видами мікроорганізмів.

Ферментативна активність мікроорганізмів забезпечує звільнення поверхні Землі від загиблих рослин і тварин, а також від екскрементів тварин і людини; вони мінералізуються з утворенням вуглекислого газу, аміаку, води, азотистої, азотної, сірчаної і фосфорної кислот, що використовуються в природі для синтезу складних органічних  сполук.

Як показник загального рівня бактеріального обсіменіння грунту, води, повітря, харчових продуктів, оточуючих предметів використовують мікробне число (загальна кількість мікроорганізмів в 1 мл досліджуваної рідини, 1 г твердої речовини, 1 м³ повітря, на 1 м² поверхні площі досліджуваного об’єкта або субстрату), яке визначають методом прямого підрахунку під мікроскопом або за допомогою мембранних.

Загальний рівень бактеріального забруднення і кількість санітарно-показових мікроорганізмів (бактерії групи кишкових паличок, ентерококи, стафілококи, стрептококи, термофіли) є непрямими показниками ймовірності потрапляння у навколишнє середовище патогенних   видів.

Мікрофлору навколишнього середовища вивчає санітарна мікробіологія, завданнями якої є: розробка методів мікробіологічних і вірусологічних досліджень грунту, води, повітря, предметів побуту, харчових продуктів та ін.; вивчення джерел забруднення навколишнього середовища мікрофлорою, що становить небезпеку для людини; дослідження життєдіяльності мікроорганізмів у навколишньому середовищі, особливо в умовах його хімічного і біологічного забруднення; визначення нормативів для гігієнічної оцінки об’єктів навколишнього середовища, в тому числі харчових продуктів (за мікробіологічними показниками); обгрунтування заходів для оздоровлення об’єктів навколишнього середовища і контроль за ефективністю їх виконання (якість водопостачання, робота підприємств харчової промисловості і громадського харчування, знезаражування стічних вод,  покидьків та ін.)

Складні взаємозв’язки мікроорганізмів із середовищем, які зумовлюють їх розмноження, розвиток і виживання, вивчає спеціальна біологічна наука екологія. Розрізняють екологію популяцій і екологію угруповань. Вивчення екології мікроорганізмів є основою для розуміння явищ паразитизму, механізму виникнення зоонозних захворювань, особливо тих, що характеризуються природною вогнищевістю, а також для розробки практичних заходів у боротьбі з різними   інфекційними   захворюваннями

 

Мікрофлора грунту

Учення про грунт створили С. М. Виноградський, В. В. Докучаев, П. А. Костичев, В. Р. Вільямс та інші вчені.

Грунт є основним вмістилищем мікробного світу й головною ареною його життєдіяльності. Мікробіоценози цього природного середовища включають сотні й тисячі видів бактерій, грибів, найпростіших, мікоплазм і вірусів. Вони відіграють велику роль у процесах формування й самоочищення грунтів, а також у кругообізі речовин у природі. Родючість грунту залежить не тільки від наявності неорганічних та органічних речовин, а й від різних видів мікроорганізмів, що зумовлюють якісний склад грунту.

На площі в 1 га в грунті може знаходитись від 1 до 5 т мікробної маси. У грунті є необхідні для розвитку бактерій поживні речовини і волога, внаслідок чого їх кількість в 1 г грунту досягає величезних кількостей: від 200 млн у глинястому грунті до 5 млрд у чорноземному. Найбільше (1 000 000 в 1 мм³) бактерій у верхньому шарі грунту — на глибині 5—15 см. У глибоких шарах (1,5—6 м) трапляються одиничні особини; їх виявлено і в артезіанській воді. У родовищах нафти живуть нафтові бактерії. Живлячись парафінами (відходи нафти), вони перетворюють частину нафти в густу асфальтоподібну масу, внаслідок утворення якої закупорюються природні резервуари нафти. В орному шарі окультуреного грунту товщиною 15 см на площі 1 га може бути 5—б т бактеріальної маси, міститься 1—10 млрд бактерій.

Мікрофлора родючого грунту складається з популяцій водоростей, актиноміцетів, нітрифікуючих, денітрифікуючих, целюлозорозкладаючих бактерій, сіркобактерій, пігментних мікроорганізмів, грибів і найпростіших. Особливо велике значення мають азотфіксуючі бактерії, які можуть жити не тільки в коренях бобових, а й на тютюнових рослинах. У збагаченні грунту азотом важливу роль відіграють синьо-зелені водорості. Ступінь обсіменіння грунту мікроорганізмами залежить від його характеру та хімічного складу.

Основні представники мікрофлори грунту:

Нітрифікуючі, денітрифікуючі, азотфіксуючі бактерії, сірко-, залізобактерії, гриби, найпростіші.

 

З виділеннями людей і тварин у грунт попадають і деякий час там зберігаються збудники правця, газової гангрени, ботулізму, сибірки, черевного тифу, дизентерії, холери, окремі віруси.

Обсіменіння грунту мікроорганізмами залежить від ступеня забруднення його фекаліями і сечею, а також від характеру обробітку та удобрення. Наприклад, в орному шарі грунту в 2,5 раза більше мікроорганізмів, ніж у лісовому. У грунті довго зберігаються спори сапрофітів (В. cereus, В. megaterium та ін.).

Представники нормальної мікрофлори людей і тварин, а також патогенні мікроорганізми, що потрапили в грунт, і не утворюють спор, бактерії внаслідок нестачі потрібних поживних речовин, а також в результаті згубної дії світла, висихання, бактерій-антагоністів і фагів як правило, довго в ньому не виживають, зберігаються у грунті від кількох діб до кількох місяців. У той же час, грунт відіграє основну роль в епідеміології правця, ботулізму та газової гангрени (особливо під час воєн), оскільки він є основним резервуаром збудників цих захворювань.

При вирішенні питання про роль грунту в передачі інфекційних хвороб важливо знати тривалість зберігання й розмноження в ньому окремих патогенів (табл.).

 

Патогенні  мікроорганізми, що виявляються в грунті

 

 

У здійсненні профілактичних заходів санітарна мікробіологія враховує властивість багатьох видів ґрунтових бактерій (В. subtilis, В. brevis, В. thermophilus та ін.) пригнічувати ріст і розмноження патогенних   і   умовно-патогенних   мікроорганізмів.

Звичайно грунт є несприятливим середовищем для більшості патогенних видів бактерій, вірусів, грибів, найпростіших. Проте як фактор передачі низки збудників інфекційних захворювань він відіграє важливу роль.

Необхідність досліджувати мікрофлору грунту виникає при проведенні планування й забудови населених пунктів, санаторіїв, дитячих площадок, таборів відпочинку, пляжів, полів зрошування тощо. Залежно від завдань і мети дослідження проводять короткий або повний санітарно-мікробіологічний аналіз, а також виявлення патогенних бактерій і вірусів. Вибір місця відбору проб грунту визначають санітарний лікар і бактеріолог.

При короткому аналізі встановлюють загальну кількість мікробів (ЗМЧ), число бактерій групи кишкових паличок (титр БГКП), титри ентерококів, C.perfringens і термофільних мікроорганізмів. При повному аналізі, крім названих показників, визначають ще загальне число і процент спор, кількість актиноміцетів, грибів, аеробних целюльозних і амоніфікуючих бактерій. За певних епідеміологічних ситуацій необхідно виявляти й патогенні мікроорганізми.

Відбір проб грунту проводять у 4-5 точках вибраної ділянки на глибині 10-15 см. Лопатою викопують ямки глибиною 20 см. Над однією з бокових стінок ямки за допомогою пропаленого на вогні ножа зрізають верхній шар грунту. В стерильну банку беруть по 200-300 г із кожної точки, змішують, відбирають наважку в 30 г і вносять у колбу, що містить 300 см³ стерильної води. Суміш ретельно збовтують на протязі 10 хв, потім відстоюють 2-3 хв для осідання грубих частинок.

При необхідності брати пробу з глибших шарів грунту використовують спеціальний земляний бур Некрасова, який дає змогу відбирати проби на заданій глибині.

Із отриманої суспензії готують серійні десятикратні розведення від 10^-1 до 10^-6 і більше. По 1 см³ із останніх двох розведень вносять на дно двох стерильних чашок Петрі й заливають 15 см³ розтопленого й охолодженого до 45 С МПА. Після застигання середовища чашки інкубують 48 год при 28-30С. Із суми колоній, що виросли на двох чашках одного розведення, вираховують середнє арифметичне й визначають ЗМЧ. Наприклад: посіяно 1 см³ суспензії грунту з розведення 10⁴; на чашці з агаром виросло в середньому 70 колоній; отже ЗМЧ = 70 х 10⁴ = 7 х 10⁵ бактерій.

При визначенні титру БГКП по 1 см³ різних розведень грунту засівають у 9 см³ глюкозо-пептонного або лактозо-пептонного середовища. В разі розкладу вказаних цукрів до кислоти й газу висів роблять на середовище Ендо, темно-червоні колонії, що виросли, мікроскопують, ставлять пробу на оксидазу й вираховують титр БГКП так само, як і для води.

Титр ентерококів визначають шляхом посіву відповідних розведень на середовище Каліни або ДИФ-3; перфрінгенс-титр вираховують посівом розведень суспензії на середовище Вільсона-Блера; кількість грибів  на середовище Сабуро, актиноміцетів  на крохмально-аміачний агар. Для визначення титру термофільних бактерій різні розведення суспензії грунту вносять у чашки Петрі, заливають розтопленим і охолодженим МПА. Посіви інкубують 24 год при 60 С, підраховують кількість вирослих колоній і роблять перерахунок на 1 г грунту.

Оцінку ступеня забруднення грунту проводять шляхом визначення загального мікробного числа й кількісного аналізу основних індикаторних мікроорганізмів.

 

Санітарно-мікробіологічна оцінка грунту

 

Санітарно-показові бактерії грунту: кишкова паличка, ентерокок, Clostridium perfringens – показники фекального забруднення і термофільні мікроорганізми.

Колі індекс – кількість бактерій групи кишкової палички в 1 г грунту

Грунт вважається чистим, якщо його колі-індекс не перевищує 1000.

 

Мікрофлора води

1. автохтонна – актиноміцети, мікрококи, псевдомонади, спірохети, непатогенні вібріони;

2. заносна, при забрудненні водоймищ стічними водами – кишкові палички, ентерококи, клостридії, спірили, вібріони, ентеровіруси, ротавіруси.

 

Мікрофлора води річок залежить від ступеня їх біологічного забруднення та якості очистки стічних вод, які спускають у русла річок.

Мікроорганізми дуже поширені також у водах морів і океанів, де їх виявляли на різних глибинах (3700—10 000 м). До них належать галобактерії (рід Halobacterium) і галококи (рід Halococcus), які адаптувались до існування в умовах високих концентрацій солей. Галобактерії і галококи — хеморганотрофи, аероби, плеоморфні мік­роорганізми, утворюють пігменти різного кольору, індол, сірководень, оксидазу, каталазу, розріджують желатину.

Із морської води прибережної зони систематично висіваються галофільні вібріони — V. parahaemolyticus, V. angilolyticus, які спричинють у людей гострий гастроентерит, що виникає в результаті вживання у їжу малосольної риби, а також недостатньо термічно оброблених креветок і мідій.

Ступінь обсіменіння води організмами прийнято виражати сапробністю, під якою розуміють сукупність живих істот, які живуть у водах з великим скупченням тварин або рослинних решток. Розрізняють чотири зони сапробності.

Полісапробна зона— дуже забруднена вода, бідна на кисень і багата на органічні сполуки. Кількість бактерій в 1 мл доі сягає 1 млн і більше, переважають Е. соїі та анаеробні бактерії, які спричинюють процеси гниття і бродіння.

У мезосапробній зоні (зона помірного забруднення) мінералізуються органічні речовини з інтенсивним окисленням і вираженою нітрифікацією. Кількість бактерій в 1 мл становить сотні тисяч.

Олігосапробна зона характерна для чистої води. Кількість бактерій у ній незначна, в 1 мл налічується кілька десятків або сотень:; Е. соlі у цій зоні немає.

Катаробна зона— зона дуже чистої води (особливо в осінньо-зимовий період), вона розташована вдалині від населених пунктів і берегів.

Мета проведення санітарно-мікробіологічного дослідження води може бути різною:

1. Вибір джерела водопостачання.

2. Контроль знезараження питної води центрального водопостачання.

3. Визначення придатності для вживання криничної й джерельної води.

4. Перевірка якості і ступеня очищення стічних вод.

5. Розслідування водних спалахів інфекційних хвороб.

6. Контроль знезараження води плавальних басейнів.

7. Спостереження за санітарно-епідеміологічним станом відкритих водоймищ.

Санітарно-мікробіологічне дослідження води, перш за все, повинно вирішувати питання про наявність або відсутність у ній патогенних бактерій, вірусів і грибів. Але їх безпосереднє виявлення має ряд методичних труднощів. У звязку з цим широкого розповсюдження набули методи непрямої оцінки її епідеміологічного благополуччя шляхом виявлення так званих санітарно-показових мікроорганізмів і визначення загального мікробного числа (ЗМЧ).

Основним джерелом збудників заразних хвороб є люди й теплокровні тварини, які виділяють їх в оточуюче середовище фекальним або повітряно-краплинним шляхом разом з численними представниками нормальної мікрофлори кишечника й верхніх дихальних шляхів. Тому санітарно-показові мікроорганізми для різних обєктів довкілля відібрані саме з представників автохтонної мікрофлори. Для води такими санітарно-показовими мікроорганізмами в усіх лабораторіях світу прийняті бактерії групи кишкової палички (БГКП)

До категорії БГКП належать бактерії родини Enterobacteriaceaе, що обєднує роди Citrobacter, Enterobacter, Klebsiella. Це грамнегативні, безспорові, оксидазонегативні палички, які ферментують глюкозу і лактозу до кислоти й газу при 37С. Вони виділяються в зовнішнє середовище з випорожненнями людей і теплокровних тварин і є кількісним показником ступеня фекального забруднення води. Тому чим більше її фекальне забруднення, тим вища ймовірність контамінації води відповідними патогенними мікроорганізмами.

Серед БГКП окремо виділяють групу коліформних бактерій, а в ній  фекальні кишкові палички (ФКП), які розкладають лактозу при 44,5С. До E.coli відносять бактерії, що не ростуть на цитратному агарі. Саме вони є показником свіжого фекального забруднення. Для його визначення можна використати S.faecalis, який порівняно швидко гине в оточуючому середовищі.

При повноцінному санітарно-мікробіологічному дослідженні води визначають ЗМЧ, БГКП, E.coli, ентерококи, стафілококи, патогенні мікроорганізми (холерні вібріони, сальмонели, шигели, лептоспіри, ентеровіруси та ін.).

Санітарно-показові бактерії води: кишкова паличка, ентерокок, Clostridium perfringens – показники фекального забруднення.

Мікробіологічні показники безпеки питної води

(Наказ МОЗ України від 23.12.1996 р.)

 

Визначення ЗМЧ – по1 мл води різних розведень засівають у розтоплений і охолоджений МПА на чашках Петрі.

 

 

 

 

Визначення БГКП проводять за методом мембранних фільтрів або за методом бродильних проб.

До категорії БГКП належать бактерії родини Enterobacteriaceaе, що обєднує роди Citrobacter, Enterobacter, Klebsiella. Це грамнегативні, безспорові, оксидазонегативні палички, які ферментують глюкозу і лактозу до кислоти й газу при 37 С. Вони виділяються в зовнішнє середовище з випорожненнями людей і теплокровних тварин і є кількісним показником ступеня фекального забруднення води. Тому чим більше її фекальне забруднення, тим вища ймовірність контамінації води відповідними патогенними мікроорганізмами.

Серед БГКП окремо виділяють групу коліформних бактерій, а в ній  фекальні кишкові палички (ФКП), які розкладають лактозу при 44,5 С. До E.coli відносять бактерії, що не ростуть на цитратному агарі. Саме вони є показником свіжого фекального забруднення. Для його визначення можна використати S.faecalis, який порівняно швидко гине в оточуючому середовищі.

При повноцінному санітарно-мікробіологічному дослідженні води визначають ЗМЧ, БГКП, E.coli, ентерококи, стафілококи, патогенні мікроорганізми (холерні вібріони, сальмонели, шигели, лептоспіри, ентеровіруси та ін.)

Взяття проб води. Для проведення мікробіологічного аналізу відбирають 500 см³ води у стерильні флакони, закриті ватно-марлевою пробкою, покритою зверху паперовим ковпачком. Взяття проб з водопровідних кранів проводять після обпалювання їх спиртовим факелом і наступного випускання води на протязі 10 хв. Проби хлорованої води беруть у флакони з дехлоратором (на 500 см³ води 2 см³ 1,5 % розчину гіпосульфіту натрію, простерилізованого в автоклаві).

Якщо дослідження проводять на виявлення не лише індикаторних а й патогенних мікроорганізмів, потрібно брати пробу обємом 2500 см³ води. Коли визначають ще й індекс коліфагів обєм проби збільшують до 3500 см³

У відкритих водоймах проби беруть за допомогою батометра. На потрібній глибині корок відкривають, потягнувши за шнур. Після заповнення флакона його відпускають, завдяки чому ємність автоматично закривається. Після виймання флакона з батометра притертий корок замінюють ватно-марлевою пробкою. Як правило, пробу води беруть на глибині 15 см, але не ближче як за 10-15 см від дна водойми.

На флакон із відібраною водою наклеюють етикетку, на якій вказують місце взяття проби, її номер, дату і час, температуру води й повітря, прізвище санітарного лікаря чи його помічника, мету дослідження й адресу лабораторії, яка буде проводити аналіз.

Мікробіологічне дослідження води необхідно провести не пізніше 2 год після її відбору. Якщо це неможливо, вказаний строк може бути продовжений до 6 год, але при умові транспортування проби при температурі 1-5С, що досягають за допомогою пакетів з теплою водою взимку і льоду  влітку. Після доставки проб до лабораторії негайно проводять дослідження

Визначення загального мікробного числа води. Цей показник визначає кількість мезофільних, мезотрофних аеробів і факультативних анаеробів, які виростають на МПА при 37 С протягом 24 год. Залежно від ступеня ймовірного бактерійного забруднення воду сіють із таким розрахунком, щоб на агарі в чашках виростало від 30 до 300 колоній. Звичайну водопровідну або артезіанську воду сіють у нерозведеному стані в обємі 1 см³. Проби з відкритих водойм, криниць, джерел і т.п. сіють після попереднього їх розведення від 10^-1 до 10^-3 і більше (особливо стічних вод). Для цього в ряд пробірок наливають по 9 мл стерильної води, в першу з них вносять 1 см³ досліджуваної води, ретельно перемішують, із цієї пробірки переносять 1 см³ у другу, потім у третю і всі наступні по 1 см³ попереднього розведення. Для виготовлення кожного розведення необхідно брати нову стерильну піпетку.

Нерозведену або розведену воду в обємі 1 см³ вносять, рівномірно розкапуючи, на дно стерильної чашки Петрі, потім заливають її 10-12 см³ розтопленого й охолодженого до 45 °С мясо-пептонного агару. Обережними круговими рухами змішують воду з агаром. Як правило, сіють не менше двох розведень і для кожного з них використовують дві чашки. Після застигання середовища посіви вирощують у термостаті при 37°С протягом 24 год. Через добу підраховують число колоній у двох чашках і знаходять середнє арифметичне. При значній кількості колоній підрахунки проводять за допомогою спеціального приладу АПК (апарат для підрахунку колоній). Методика користування ним регламентована спеціальною інструкцією.

Відповідно до існуючих вимог звичайна водопровідна вода може містити не більше 100 мікробів. ЗМЧ відкритих водойм і криничної води не повинно перевищувати 1000.

Визначення кількості бактерій групи кишкових паличок. Цей показник (індекс БГКП) визначають за допомогою методу мембранних фільтрів і бродильним методом. Мікробіологічні лабораторії частіше використовують метод мембранних фільтрів. Він значно простіший і дає стабільні результати.

Метод мембранних фільтрів. Сутність методу полягає в концентруванні бактерій з певного обєму досліджуваної води на мембранний фільтр, вирощуванні на середовищі Ендо при 37 °С і підрахунку індексу БГКП в 1 дм³ води

При аналізі водопровідної води необхідно фільтрувати не менш як 333 см³. При дослідженні води невідомої якості слід фільтрувати менші обєми: наприклад 3, 30, 100, 200 см³.

Промисловість випускає нітроцелюлозні мембранні фільтри під 6 номерами: чим менший номер, тим дрібніший діаметр пор. Для дослідження води використовують фільтри № 2 і № 3. Їх вміщують у підігріту до 80 °С дистильовану воду і ставлять на слабкий вогонь до закипання. Кипятять тричі по 15 хв, кожного разу замінюючи воду. Після останнього кипятіння воду не зливають, фільтри залишають в ній до вживання.

Для фільтрування води використовують апарат Зейтца або прилад Рубльовської водопровідної станції.

Прилади оптирають ватним тампоном, змоченим спиртом, і фламбірують. Після охолодження їх монтують на колбі Бунзена. На нижню частину апарата (столик) кладуть стерильним пінцетом підготовлений мембранний фільтр, прижимають його верхньою частиною приладу (стакан, воронка) і закріплюють пристроєм, передбаченим конструкцією. У воронку (стакан), дотримуючись правил асептики, наливають досліджуваний обєм води й за допомогою масляного насоса створюють вакуум у колбі Бунзена. Після закінчення фільтрування знімають воронку (стакан), мембранний фільтр беруть обпаленим на вогні пінцетом і вміщують на середовище Ендо так, щоб між агаром і фільтром не було бульбашок повітря. В одній чашці Петрі можна розмістити 3-4 фільтри. Чашки з фільтрами на середовищі Ендо вміщують у термостат догори, інкубують при 37°С протягом 18-24 год.

Рис. Визначення колі-титру та колі-індексу води

(метод мембранних фільтрів).

 

Рис. Мікроорганізми на фільтрі (метод мембранних фільтрів).

Електронна фотографія.

 

Облік результатів проводять через добу. При відсутності будь-яких колоній або при рості лише плівчастих, зубчастих та інших колоній, не властивих для ешеріхій, видають негативний результат. Якщо виростають типові для коліформних бактерій колонії, з них виготовляють мазки. У випадках виявлення грамнегативних паличок залишок колонії пересівають у глюкозо-пептонне середовище й при позитивній бродильній пробі присутність БГКП вважають позитивною. Дослідження закінчують постановкою проби на оксидазу. Для цього знімають фільтр і кладуть його колоніями на фільтрувальний папір, змочений реактивом на виявлення оксидазної активності. При наявності оксидази колонії забарвлюються у синій колір. Коліформні бактерії не утворюють оксидази.

Дослідження на виявлення фагів кишкових паличок проводять у випадках, якщо індекси БГКП і ФК перевищують допустимі нормативи або підозрюють забруднення води патогенними ентеровірусами. Коліфаги відповідають вимогам, що предявляються до санітарно-показових мікроорганізмів: їх розміри, будова, властивості, джерело надходження, терміни виживання такі ж як і у патогенних ентеровірусів. Окрім того, вони не шкідливі для людини.

При дослідженні на коліфаги найчастіше використовують метод агарових шарів. Напередодні аналізу в стерильні чашки Петрі розливають по 25-30 см³ 1,5 % МПА, підсушують під листками стерильного паперу протягом 60 хв, потім закривають кришками й залишають на ніч при кімнатній температурі в перевернутому вигляді.

До проб води обємом 10см³ для звільнення від бактеріальної мікрофлори додають 1-2 см³ хлороформу, струшують і залишають на 15 хв. Для дослідження беруть воду над хлороформом. Оброблену воду наносять по 1 см³ на поверхню агару в трьох чашках Петрі.

Заздалегідь розлитий у пробірки 0,8 % МПА в кількості 3 см³ розплавляють, охолоджують до 46-48°С, додають 0,1-0,2 см³ суспензії 18 год культури E.coli (полілізабельний штам), ретельно перемішують і виливають на агар із пробою води. Суміш залишають на 30 хв для застигання. Потім чашки в перевернутому вигляді інкубують 18-24 год при 37 С.

Облік результатів проводять, підраховуючи число бляшкоутворюючих одиниць (БУО), і перераховують на 1дм³ досліджуваної води. Для слабозабруднених вод використовують метод збагачення або осадження сіллю магнію. Індекс коліфагів також вираховують за спеціальною таблицею.

У 1996 р. МОЗ України видало наказ №383 про затвердження державних санітарних правил і норм “Гігієнічні вимоги до якості води централізованого господарсько-питного водопостачання”. У ньому визначені основні мікробіологічні нормативи (табл.).

 

Мікробіологічні показники безпеки питної води

                   Примітки: КУО  колонієутворюючі одиниці (мікроорганізми);

                   БУО  бляшкоутворюючі одиниці (віруси).

 

Мікрофлора повітря

Мікрофлора повітря дуже різноманітна. Склад її залежить від ступеня забрудненості повітря мінеральними й органічними зависями, температури, осадів, характеру місцевості, вологості та інших факторів. Чим вища концентрація у повітрі пилу, газів, кіптяви, тим більше в ньому бактерій. Кожна частинка пилу або диму може адсорбувати їх на своїй поверхні.

Над поверхнею гір, арктичних морів, океанів мікроорганізми трапляються рідко.

Мікрофлора повітря складається із найрізноманітніших видів мікроорганізмів, які надходять у нього з грунту, рослин і живих організмів. У повітрі часто трапляються пігментні сапрофітні бактерії (мікрококи, різні сарцини), В. subtilis, В. megaterium, В. cereus, актиноміцети,  плісеневі, дріжджові гриби та ін.

Кількість бактерій у повітрі коливається у великих діапазонах від кількох особин до багатьох десятків тисяч екземплярів в 1 м³. Так, наприклад, у повітрі Арктики міститься 2—3 особини на 20 м³; у промислових містах в 1 см³ повітря виявляється величезна кількість бактерій. У лісі, особливо хвойному, бактерій у повітрі дуже мало, бо на них згубно діють леткі речовини рослин — фітонциди, що мають бактерицидні властивості. Над Москвою на висоті 500 м в 1 м³ повітря було виявлено 1100—2700 бактерій, тоді як на висоті 2000 м — від 500 до 700. Спороносні види і плісеневі гриби було виявлено на висоті 20 км. Деякі мікроорганізми виявляють і на висоті 61—77 км. В 1 г пилу є до 1 млн. бактерій.

Залежно від пори року якісний і кількісний склад мікрофлори повітря змінюється. Якщо взяти загальну кількість мікроорганізмів у повітрі взимку за 1, то весною вона становитиме 1,7, влітку — 2, восени — 1,2

Мікрофлору атмосферного повітря досліджують рідко, в основному, за несприятливих епідеміологічних ситуацій. У повітрі закритих приміщень, особливо лікарняних, поряд із нешкідливими сапрофітами можуть виявляти й патогенні мікроорганізми.

Основні представники мікрофлори повітря: актиноміцети, сарцини, мікрококи, бацили, гриби

Патогенні мікроорганізми попадають в повітря від хворого і можуть тимчасово там знаходитись – збудники дифтерії, туберкульозу, коклюшу, скарлатини, менінгіту, ангіни, парагрипу, грипу, кору, аденовірусних інфекцій тощо.

Санітарно-показові мікроорганізми повітря: гемолітичні стрептококи і золотисті стафілококи.

Оцінку чистоти повітря закритих приміщень проводять на основі визначення загальної кількості мікробів в 1 м³  і наявності санітарно-показових бактерій. З цією метою проби повітря відбирають седиментаційним або аспіраційним методами.

 

Кількість мікроорганізмів у робочих і жилих приміщеннях тісно пов’язана з санітарно-гігієнічним режимом. При скупченні людей, поганій вентиляції, слабкому природному освітленні, неправильному прибиранні приміщень кількість мікроорганізмів значно збільшується. Сухе прибирання, рідке миття підлоги, використання брудних ганчірок і щіток, сушіння їх у тому ж приміщенні створюють сприятливі умови для нагромадження в повітрі мікроорганізмів.

Віруси можуть розповсюджуватися повітряно-пиловим і повітряно-краплинним шляхом. При чханні, кашлі, розмові хвора людина виділяє у навколишнє середовище на відстань 1—1,5 м і більше разом з краплинками слизу, мокротиння патогенні віруси.

Мікроорганізми, що є в повітрі, можуть бути у трьох фазах бактеріального аерозолю — краплинній, краплинно-ядерній і пиловій. Під аерозолем розуміють фізичну систему із дрібних твердих або рідких часточок, що зависли в газовому середовищі

Людина вдихає за добу в середньому 12 000—14 000 л повітря, причому 99,8 % мікроорганізмів, що є в ньому, затримуються в дихальних шляхах. Бактеріальний аерозоль (до 60 000 краплин різного розміру), що утворюється природним шляхом у просторі носової частини глотки, при чханні і кашлі виділяється в повітря.

Найбільше бактерій виділяється при чханні, менше — при кашлі, ще менше — при розмові. Характер бактеріального аерозолю залежить від в’язкості секрету, що виділяється з дихальних шляхів. Рідкий секрет подрібнюється на менші краплинки легше, ніж в’язкий. Біля бактеріовиділювача утворюється найбільш концентрований аерозоль, що складається з бактеріальних краплин розміром від 1 до 2000 мкм. Величина основної маси краплин коливається від 2 до 100 мкм. Крупні краплини величиною від 100 до 2000 мкм виділяються на відстань 2—3 м і більше і швидко осідають. Дрібні краплинки бактеріального аерозолю (1—10 мкм) можуть довго (протягом кількох годин і діб) бути в завислому стані.

Повітря — несприятливе середовище для бактерій і вірусів. Відсутність поживних речовин, вологи, оптимальної температури, згубна дія сонячного проміння і висушування не створюють умов для їх збереження. Однак і порівняно короткого перебуванням мікроорганізмів у повітрі цілком досить для того, щоб зумовити передачу патогенних видів мікроорганізмів від хворих осіб здоровим.

Через повітря можуть передаватися разом з краплинами слизу й мокротиння при чханні, кашлі, розмові збудники хвороб — скарлатини, дифтерії, коклюшу, стафілококової, стрептококової і менінгококової інфекцій, ангіни, туберкульозу, гострого сальмонельозного гастроентериту, грипу, кору, натуральної і вітряної віспи, герпесу, епідемічного паротиту, краснухи, аденовірусних та інших захворювань. Повітряно-пиловим шляхом розповсюджуються спори сибірки, правця, гісто-плазмозу, грибів, збудники Ку-гарячки, орнітозу та ін.

 

Критерії оцінки мікробного забруднення повітря в приміщеннях лікарні

 

Санітарно-бактеріологічне дослідження повітря проводять у плановому порядку в дитячих закладах, лікарняних палатах, операційних, пологових залах тощо. При цьому визначають загальну кількість бактерій в 1 м3 повітря і наявність санітарно-показових мікроорганізмів (гемолітичних, стрептококів і золотистих стафілококів). Проби повітря відбирають седиментаційним або аспіраційним методами

 

Седиментаційний метод Коха використовують для визначення мікрофлори повітря закритих приміщень. Для цього чашки Петрі з МПА або спеціальними середовищами для стафіло- і стрептококів залишають відкритими у місцях взяття проб. Строки експозиції залежать від гаданого мікробного забруднення повітря: при великій кількості бактерій чашки відкривають на 5-10 хв, при малій – на 20-40 хв. Після експозиції чашки закривають і вміщують у термостат при 37 °С на 18 год, а потім ще добу витримують при кімнатній температурі. Підраховують кількість колоній і визначають число бактерій в 1 м3 повітря. За даними В.Л. Омельського, на площу в 100 см2 за 5 хв осідає стільки бактерій, скільки їх міститься в 10 л повітря

Наприклад, на чашці з агаром при 5 хв експозиції виросла 21 колонія. Площа стандартної чашки Петрі складає біля 70 см2. Отже, на 100 см² виросло б 21·100:70=30 колоній, тобто та кількість бактерій, яка міститься в 10 л повітря. Отже, в 1 м3 їх буде 30·1000:10=3000.

Аспіраційний метод грунтується на ударній дії повітряного струменя об поверхню живильного середовища і прилипанні до нього бактерій. Дослідження проводять за допомогою апарата Кротова. Повітря в кількості 100-250 л пропускають зі швидкістю 25 л/хв через клиноподібну щілину над чашкою з живильним середовищем. Електромотор приладу обертає чашку з постійною швидкістю, що рівномірно розподіляє втягнуті через щілину бактерії на всій площі середовища. Засіяну чашку інкубують при 37 °С протягом доби і ще 24 год при кімнатній температурі, підраховують кількість колоній. Знаючи об’єм пропущеного через апарат повітря і число колоній, легко вираховують кількість мікробів в 1 м³. Видову характеристику мікрофлори визначають після макро- і мікроскопічного дослідження колоній, виділення чистих культур і їх ідентифікації звичайними методами. Державних стандартів для оцінки бактеріального забруднення повітря ще не розроблено. Прийняті лише тимчасові допустимі норми кількості санітарно-показових бактерій в 1 м³ повітря лікарняних приміщень.

 

 

Рис. Колоній бактерій на МПА після посіву мікрофлори повітря седиментаційним методом

 

 

                             Рис.  Аппарат Кротова

 

Апарат Кротова складається з пристрою для відбору проб повітря, ротаметра, який регулює швидкість і кількість всмоктуваного повітря, та електромотора. Прилад включають у електромережу, знімають кришку, на спеціальний диск закріплюють відкриту чашку Петрі з живильним середовищем. Рукою надають їй інерційного руху за годинниковою стрілкою, закривають кришку апарата і включають мотор. Чашка обертається з постійною швидкістю 60 об/хв. Повітря із заданою швидкістю втягується через клиноподібну щілину плексигласової пластини, що закриває чашку Петрі з агаром. При цьому частинки аерозолю з мікроорганізмами рівномірно прилипають до живильного середовища. При дослідженні загального мікробного числа пропускають, як правило, 100 дм³ повітря зі швидкістю 25 дм³/хв. Якщо визначають кількість індикаторних бактерій (золотисті стафілококи, альфа- і бетта-гемолітичні стрептококи) обєм досліджуваного повітря збільшують до 300-500 дм³. Після взяття проби чашку з посівом повітря знімають, закривають її, й інкубують 18-24 год при 37 С і ще 24 год при кімнатній температурі.

Розрахунок загального мікробного числа проводять за формулою:

          

   а • 1000

X = ,

  V

де    а  кількість колоній, що виросли в чашці Петрі,

        V обєм пропущеного через прибор повітря в дм³,

        1000  заданий обєм повітря для визначення ЗМЧ.

 

Приклад розрахунку: через прилад пропущено 100 дм³ повітря; число колоній, що виросли  370. Отже кількість мікроорганізмів у 1 м³ повітря буде дорівнювати:

370 х 1000

X =  = 3700.

100

 

Фільтраційний метод. Для його використання запропоновані спеціальні прилади: Дяконова, Речменського, Кіктенко, ПАБ-1, ПОВ-1 та ін. Принцип їх дії зводиться до пропускання певного обєму повітря через рідину в приладі (або фільтр) з наступним висівом мірної кількості її на живильні середовища. При застосуванні фільтрів їх накладають на щільне живильне середовище. Підраховують число колоній, що виросли, та проводять відповідні перерахунки на весь обєм рідини в приладі й визначають число мікроорганізмів у 1 м³ повітря.

За допомогою цього методу можна провести дослідження повітря на присутність і тих патогенних мікроорганізмів, які не культивуються на живильних середовищах. Рідину, що поглинула бактерійні аерозолі повітря, можна використати для зараження лабораторних тварин або проведення спеціальних бактеріологічних та вірусологічних досліджень.

Безпосереднє виявлення патогенних і умовно-патогенних мікроорганізмів (стафілококи, стрептококи, псевдомонади, інші грамнегативні бактерії), які викликають госпітальні інфекції, проводять при аналізі повітря хірургічних, акушерсько-гінекологічних та інших стаціонарів.

При виникненні внутрішньолікарняних інфекцій, спричинених стафілококами, проводять дослідження на виявлення джерела й шляхів їх розповсюдження. При цьому визначають ідентичність культур, виділених із повітря, інших обєктів оточуючого середовища, а також від хворих і медичного персоналу за допомогою фаготипування.

Державні стандарти для оцінки санітарно-бактеріологічних показників повітря ще не розроблені. Запропоновані лише тимчасові положення про допустиме нормування мікробного забруднення окремих лікарняних та інших приміщень. Так, у повітрі операційних, родильних залів, реанімаційних, перевязувальних і процедурних загальна кількість бактерій в 1 м³ до роботи не повинна перебільшувати 500, після роботи  1000; кількість S.anreus не більше 4, а гемолітичних стрептококів взагалі не повинно бути. У повітрі лікарняних палат взимку ЗМЧ не повинно перевищувати 3500, S.aureus  до 24, а гемолітичних стрептококів не більше 24. Влітку ці показники не повинні перевищувати відповідно 5000, 52 і 36.

 

Мікробіоценоз, біотоп, екологічна ніша.

Популяція – су купність особин одного виду, які проживають у певному біотопі.

Біотоп – ділянка обмеженої території з однорідними умовами існування.

Мікробіоценоз – сукупність популяцій мікроорганізмів, які проживають в одному біотопі.

Екосистема – система, в яку входять біотоп і мікробіоценоз.

Біосфера – жива оболонка землі, загальна сума всіх екосистем.

 

Мікрофлора людини

Мікрофлора організму людини є результатом взаємного пристосування мікроорганізмів і макроорганізму в процесі еволюції. Більша частина бактерій постійної мікрофлори організму людини пристосувалась до життя у певних його відділах. Крім того, є мікроорганізми, що становлять непостійну (випадкову) мікрофлору.

Постійна (резидентна) – мікрофлора специфічна для даного біотопу (автохтонна).

Тимчасова – мікрофлора занесена з інших біотопів хазяїна (алохтонна),

                        мікрофлора занесена з інших біотопів довкілля (заносна).

Організм людини населяють понад 500 видів бактерій, біля 50 видів вірусів і понад 20 видів найпростіших. Загальна кількість мікроорганізмів досягає 10¹⁴, що в 10 разів більше, ніж всіх клітин макроорганізму.

 

 

Важливою особливістю нормальної мікрофлори є її індивідуальність й анатомічна стабільність.

Із розвитком вірусології і вдосконаленням вірусологічної техніки розширились уявлення про мікрофлору організму людини. Доведено, що не тільки відкриті порожнини, а й тканини людського організму заселені персистуючими вірусами, які виділяються у навколишнє середовище з молоком, слиною, мокротинням, потом, сечею, калом.

Відповідно до сучасних представлень основу нормальної мікрофлори людини складають облігатні анаеробні бактерії, кількість яких досягає 1013 – 1014, що на 1–2 порядки перевищує кількість еукаріотичних кліток усіх тканин і органів людини разом узятих.

Про надзвичайну складність населяючої людини і тваринних мікрофлор говорить хоча б той факт, що 1 г вмісту сліпої кишки містить більш 2 більйонів мікробних кліток – представників 17 сімейств, 45 родів і понад 400 видів. Ці еволюційно сформовані складні симбіотичні співтовариства мікроорганізмів (мікробіоценози) специфічні для тієї іншої іншої області шкіри і слизуватих оболонок людини. При цьому в будь-якому мікробіоценозі завжди маються постійно живуть види бактерій (характеристичні види, автохтонна, індигенна мікрофлора), а також транзиторні види (додаткові, випадкові види, аллохтонна мікрофлора).

Кількість характеристичних видів відносно невелико, але чисельно вони завжди представлені найбільше рясно. Варто взяти до уваги, що число культивованих анаеробних бактерій, які складають мікрофлору людини, не перевищує 7-50% від передбачуваної їх загальної кількості. Наприклад, у товстій кишці число некультивованих анаеробних бактерій складає 1010 – 1011 кліток на 1 г її вмісту. Помітимо, що через відсутність селективних методів виділення і культивування практично не досліджені неспороносні анаероби, які є присутні у порожнині травного тракту в кількості менш 108 кліток на 1 г його вмісту.

Представники нормальної мікрофлори присутні в організмі людини і тварин у виді фіксованих до визначених рецепторів мікроколоній, укладених у біоплівку. Біоплівка, що покриває слизуваті оболонки людини і тварин, крім екзополісахаридів мікробного походження складається з мікроколоній морфологічно ідентичних кліток, а також муцина, продукованого бокаловидними клітками. Число рецепторів на епітеліальних клітках, до яких адгезуються бактерії, обмежено.

 

Основні представники мікрофлори різних відділів тіла людини.

 

В різних ділянках тіла вона неоднакова, оскільки кожний біотоп характеризується своєрідними умовами для існування мікроорганізмів. Найбільше епідеміологічне значення мають представники мікробних угруповань шкіри, верхніх дихальних шляхів, шлунково-кишкового тракту, сечо-статевих органів. Методи дослідження мікрофлори різних біотопів значною мірою відрізняються між собою. Дослідження мікрофлори людини проводять при діагностиці ендогенних інфекцій, дисбактеріозів, бактеріоносійства, у космонавтів, членів екіпажів підводних човнів та полярних експедицій для уникнення бактерійної несумісності.

Мікрофлора шкіри: коринебактерії, пропіонібактерії, стафілококи, мікрококи, сарцини, актиноміцети, плісневі й недосконалі гриби, мікобактерії, стрептококи, кандіди

На поверхні шкіри живуть сардини, плісеневі ї дріжджові гриби, непатогенні коринебактерії та умовно-патогенні бактерії (стафілококи, стрептококи). Живлення їх забезпечується виділеннями жирових і сальних залоз, відмерлими клітинами і продуктами розпаду. На поверхні шкіри в однієї людини виявляли від 85 млн до І млрд особин мікроорганізмів

При стиканні тіла людини з грунтом її одяг і шкіра обсіменяються спорами різних видів мікроорганізмів (клостридії правця, анаеробної інфекції та ін.). Найчастіше забруднюються відкриті частини людського тіла, головним чином руки. На їх поверхні виявляють Е. соlі стафілококи, стрептококи, плісеневі, дріжджові і недосконалі гриби, спори аеробних і анаеробних бацил.

Найбільш характерними мікробами шкіри є коринебактерії (Corynebacterium bovis, C. lipophylicum, C .minutissimum, C. pseudodiphtheriticum, C. xerosis); пропіонібактерії (Propionidacterium acnes, P. avidum, P. freudenreichii, P .granulatum); стафілококи (Staphylococcus epidermidis, S. saprophyticus, S. capitis, S. cohnii); мікрококи (Micrococcus kristinae, M. luteus, M. varians); сарцини (Sarcina maxima, S. ventriculi); актиноміцети (Actimomyces bolis, A. israelii); гриби (Pityrosporum ovale, P.orbiculare). У окремих осіб зустрічаються дріжджоподібні гриби Candida, Staphylococcus aureus, різні види стрептококів, анаеробні клостридії. З епідеміологічної точки зору важливими біотопами є шкіра обличчя, пахвинних ямок, промежини, молочних залоз породіль, місця операційних розрізів.

Порушення санітарно-гігієнічного режиму, нормальних умов праці і побуту людей нерідко є причиною виникнення гнійних захворювань шкіри або мікозів.

Рис. Електронна фотографія мікрофлори шкіри

 

Матеріал для дослідження із здорової чи патологічно зміненої шкіри найчастіше беруть стерильним ватним тампоном (див. змиви з рук). Він дає змогу провести лише якісний аналіз мікрофлори, що вегетує на поверхні шкіри.

Для повсякденної діагностичної роботи використовують кількісний метод Н.Н. Клемпарської і Г.А. Шальнової. За цим методом на поверхню звичайних предметних скелець наносять розплавлені кровяний агар, середовища Ендо і Коростильова (на 100 см³ агару 1 г маніту і 0,3 см³ 1 % водного розчину бромтимолового синього, стерилізують 20 хв при 115 С. Предметними скельцями із застиглими середовищами роблять посіви-відбитки на ділянці шкіри, яку попередньо ретельно протирають 0,25 % розчином аміаку для видалення поверхневої мікрофлори, яка не має діагностичного значення. Скельця вміщують у чашки Петрі для попередження висихання агару й інкубують при 37 С протягом 24 год. Підраховують кількість всіх колоній на кровяному агарі (окремо із зоною гемолізу), відсоток жовтих (манітпозитивних) колоній на середовищі Коростильова, кількість колоній ентеробактерій на середовищі Ендо. Знаючи площу скельця, вираховують кількість колоній (а отже й бактерій) на 1 см² шкіри.

Для більш точного дослідження мікрофлори шкіри використовують метод змивів-зіскобів Вільямсона і Клігмана в модифікації С.І. Ситника. За допомогою цього методу можна визначити абсолютне число мікроорганізмів на досліджуваній ділянці шкіри. Для цього на поверхню шкіри прикладають і щільно притискають стандартний стерильний скляний циліндр із шліфованими краями, площа перерізу якого становить точно 1 см², а висота 5 см. У нього вносять 1 см³ 0,1 % розчину тритону Х-100 в 0,075 М фосфатному буфері рН 7,9. Потім в циліндр опускають стерильний стальний робочий елемент масою 18 г, який має на торці дрібні насічки, які роблять зіскоб епітелію і мікрофлори. Робочий елемент обертають руками без натиску протягом 1 хв. Змивну рідину відсмоктують стерильною пастерівською піпеткою в пробірку. В циліндр, ще притиснутий до шкіри, повторно вносять 1 см³ розчину тритону і процедуру змиву повторюють. Обидві змивні рідини змішують і з суміші готують десятикратні розведення (10^-0, 10^-1, 10^-2, 10^-3) в 0,05 % розчині тритону для попередження реагрегації бактерій. По 0,1 см³ нерозведеної, а також розведених проб засівають на селективні живильні середовища (кровяний агар; ЖСА, фуразолідоно-твіновий агар, середовища Гарро, Ендо, Сабуро, кровяний агар ВВL для анаеробів  до стандартного середовища ВВL додають 5 % дефібринованої крові барана). Посіви інкубують при 37 °С протягом 48-96 год. Підраховують кількість колоній, що виросли, користуючись лупою або приладом ПСБ. Результати виражають числом КУО на 1 см² шкіри за формулою:

 

число КУО = 20 * m * n,

 

де 20  постійний коефіцієнт при посіві 0,1 см³ проби,

m  число колоній, що виросли,

n  розведення (в 10, 100, 1000 разів).

 

У відповіді для лікаря вказують загальне мікробне обсіменіння досліджуваної ділянки: високе  понад 10⁶, середнє  10³-10⁵, низьке  менше 10³ КУО/см²; види виділених мікроорганізмів; стан мікробіоценозу (еубіоз, дисбактеріоз).

Мікрофлора ротової порожнини: різні види стрептококів, пептококів, вейлонел, бактероїдів, лактобактерій, лептотриксів, фузобактерій, актиноміцетів, спірохет та інші

Рис.  Мікрофлора ротової порожнини в тушовому препараті.

 

У порожнині рота є сприятливі умови для життя мікроорганізмів. Слина — важливий поживний субстрат. У ній є амінокислоти, білки, ліпіди, вуглеводи, неорганічні речовини.

Через кілька годин після народження дитини бактерії можуть розможуватися в порожнині рота, і через кілька діб там виявляють окремі види стрептококів, нейсерій, актиноміцетів, лактобактерій та ін. Кількісний і якісний склад мікрофлори порожнини рота залежить від характеру харчування та віку дитини.

У порожнині рота постійно живе S. salivarius, якому властивий тропізм до поверхні органів порожнини рота, особливо багато його на поверхні язика.

Більшість видів мікроорганізмів порожнини рота — аероби й факультативні анаероби. Під час прорізування зубів з’являються облігатні грамнегативні анаероби. У збереженні мікроорганізмів у порожнині рота важливу роль відіграють глікопротеїди слини, які зумовлюють нагромадження певних бактерій на поверхні зубів, що прорізуються

Бактеріологічні дослідження вмісту ротової порожнини проводять з метою вивчення етіології патологічних процесів слизової, ясен, зубів, діагностики ряду специфічних захворювань (сифіліс, туберкульоз, ангіна Симановського-Плаута-Венсона, ВІЛ-інфекція), при виготовленні нових матеріалів для протезів та пломбування зубів. Його треба проводити до початку лікування хіміопрепаратами, до вживання їжі й не раніше, ніж через 4-5 год після місцевого лікування.

Найбільш характерними представниками є ротові стрептококи (Streptococcus salivarius, S. mitis, S .mutans, S. sanguis, S. viridans); анаеробні пептострептококи (Peptostreptococcus anaerobius, P. productus, P. parvulus, P. lanceolatus, P. micros); стафілококи (Staphylococcus epidermidis, S. saprophyticus, S. hominis, S. hyicus); мікрококи (Micrococcus luteus, M. varians); бактероїди (Bacteroides fragilis, B. melaninogenicus, B. gingivalis); спірохети (Treponema denticola, T. macrodentium, T. orale, T. vincenti, Borrelia); нейсерії (Neisseria flava, N. sicca); лептотрихії (Leptotrichia buccalis); вейлонели (Veilonella parvula); лактобацили (Lactobacillus casei, L.acidophilus); фузобактерії (Fusobacterrum nucleatum, F. periodenticum, F. plauti); превотели (Prevotella disiens); кампілобактерії (Сampylobacter sputorum); гриби родів Actinomyces, Candida; мікоплазми (Mycoplasma orale, M. salivarium).

До випадкових, але досить небезпечних представників ротової мікрофлори слід віднести Streptococcus pyogenes, S.viridans, S.pneumoniae, Corynebacterium diphtheriae, Staphylococcus aureus, віруси герпесу, епідемічного паротиту, ВІЛ-інфекції та ін.

Бактеріологічні дослідження вмісту ротової порожнини проводять з метою вивчення етіології патологічних процесів слизової, ясен, зубів, діагностики ряду специфічних захворювань (сифіліс, туберкульоз, ангіна Симановського-Плаута-Венсана, ВІЛ-інфекція), при виготовленні нових матеріалів для протезів та пломбування зубів. Його треба проводити до початку лікування хіміопрепаратами, до вживання їжі й не раніше, ніж через 4-5 год після місцевого лікування.

Матеріалом для дослідження є полоскальний змив, зубний наліт, біоптати слизової щік і язика, вміст каріозних зубів і гангренозних пульп. Найчастіше його беруть ватним тампоном, яким обтирають слизову щік, ясен, язика, мигдалики. В разі виявлення ясневих карманів чи виразок мазок треба брати ще одним тампоном або платиновою петлею, а при ушкодженні зубних каналів  стоматологіччним зондом, обгорнутим стерильною ватою або окремими ватними чи паперовими гнотиками. Слину забирають з-під язика. У звязку із зростаючим поширенням СНІДу взяття матеріалів для бактеріологічного чи вірусологічного дослідження треба проводити з максимальною обережністю, щоб виключити зараження інших пацієнтів.

При бактеріоскопії мазки забарвлюють за методом Грама або Романовського-Гімзи. Спірохети виявляють у нативних препаратах за допомогою темного поля, фазовоконтрастного чи аноптрального мікроскопів.

Бактеріологічне дослідження проводять шляхом посіву матеріалу на елективні та диференціальні середовища для аеробних і анаеробних мікроорганізмів із врахуванням біологічних особливостей вказаних вище родів і видів бактерій, грибів і найпростіших. Виділені культури ідентифікують за їх морфологічними, культуральними, ферментативними та антигенними властивостями.

Висновок про роль того чи іншого збудника у виникненні карієсу, гінгівіту, пульпіту, парадонтозу та інших патологічних процесів роблять не лише на основі визначення виду а й щільності його популяції. Частіше всього вказані захворювання викликає не один вид, а різноманітні асоціації мікроорганізмів.

Мікрофлора шлунка і кишок: шлунок – спорові та лактобактерії, дріжджі, сарцини; кишечник – біфідо- і лактобактерії (верхні відділи), анаероби – біфідобактерії, клостридії, бактероїди, лактобактерії, вейлонели (нижні відділи)

Стравохід у здорових людей не містить мікроорганізмів, або їх дуже мало (Candida albicans, Actinomyces israelii). У шлунку прижились дріжджі (C. albicans, C. tropicalis); сарцини (S. ventriculi); кампілобактерії (Сampylobacter fetus, C. pyloridis); рідко виявляють лактобактерії, стафіло- і стрептококи. У тонкому кишечнику знаходять ентерококи (Enterococcus faecalis, E. faecium, E. durans); біфідобактерії (Bifidobacterium bifidum, B. infantis, B. longum); лактобактерії (Lactobacillus catenaforme, L. acidophilus); E. coli

Найбільш численна й різноманітна мікрофлора товстого кишечника. Основну її масу складають анаеробні мікроорганізми: Bifidobacterium spp., Bacteroides spp. На долю цих двох родів припадає 96-99 % всіх мікробів, що населяють товсті кишки. Тут вегетує значна кількість Escherichia spp., Enterococcus spp., Lactobacillus spp. Залишкову мікрофлору товстого кишечника складають численні види родів Clostridium, Staphylococcus, Proteus, Candida, Enterobacter, Pseudomonas, Veillonella, Peptococcus, Peptostreptococcus, Actinomyces та ін. Всього описано понад 260 видів бактерій. У окремих людей у кишечнику знаходять ентеровіруси, які при порушенні опірності організму можуть викликати різноманітні захворювання. В ряді випадків у випорожненнях можна виявити різні види найпростіших.

Стійкі порушення нормальних мікробіоценозів називають дисбактеріозами. При цьому відбуваються зміни самого складу автофлори та кількісного співвідношення окремих її представників: значне зменшення видів нормальної мікрофлори аж до повного їх зникнення, або появи у великій кількості тих, які в нормі рідко зустрічаються. Це, в основному, стафілококи, грамнегативні палички, дріжджоподібні гриби Candida та клостридії.

Необхідність досліджувати дисбактеріоз кишечника виникає при довготривалих проносах, при яких не виділяють патогенних ентеробактерій, після перенесення кишечних інфекцій із довгим періодом реконвалесценції, тривалої антибіотикотерапії, злоякісних пухлинах, перед операціями на органах черевної порожнини, у недоношених новонароджених та при захворюваннях, що важко піддаються лікуванню (ентероколіти, виразкові коліти, холецистити тощо).

Матеріал із шлунка й тонкої кишки беруть за допомогою спеціальних зондів або капсул, які відкриваються у певному відділі кишечного тракту й закриваються після взяття проби. Останнім часом для цієї мети широко використовують гастрофіброскопи та гастродуоденоскопи, які дозволяють брати на аналіз не лише вміст шлунка чи кишечника, а й біоптати їх слизової оболонки для дослідження мукозних бактерій. Матеріал із сигмоподібної та прямої кишок беруть тампоном, трубкою Цімана, колонофіброскопом чи ректороманоскопом.

При діагностиці дисбактеріозу кишечника досліджують кал. Його вносять у заздалегідь зважені флакончики в кількості 0,5-1,0 г без консерванта й доставляють до лабораторії не пізніше 2 год після забору. Визначену наважку випорожнень розводять спеціальним буферним розчином від 10^-1 до 10^-12.

Із розведень 10^-3  10^-6 по 0,1 см³ сіють на середовища ЖСА (для виявлення стафілококів), кровяний агар (для ентерококів і виявлення гемолітичних форм), Сабуро (для грибів), Вільсона-Блера (для клостридій).

Із розведень 10^-5  10^-8 по 0,1 см³ сіють на середовище Ендо (для ентеробактерій), МРС-2 і МРС-4 (для лактобактерій), а з розведень 10^-7 10^-10 по 1,0 см³ засівають на середовище Блаурока, яке розливають високим стовпчиком (для біфідобактерій), та спеціальні середовища для бактероїдів.

Для виявлення патогенних ентеробактерій нативний рідкий кал, або з розведень 10^-1, бактеріологічною петлею сіють на середовища Ендо, Плоскирєва та вісмут-сульфіт агар. По 1-2 см³ із розведення 10^-1 сіють на середовища збагачення (Мюллера, селенітовий чи магнієвий бульйон). Склад і методика виготовлення всіх живильних середовищ приводиться в інструкції для діагностики дисбактеріозів.

Посіви для вирощування факультативно-анаеробних бактерій інкубують при 37 °С протягом 24-48 год, біфідобактерій  48 год, анаеробів  4-5 діб в анаеростатах, грибів  96 год при 28-30 °С.

Після ідентифікації виділених культур проводять розрахунки кількості мікроорганізмів тієї чи іншої групи на 1 г випорожнень. Діагностику дисбактеріозу проводять за відхиленням показників кількісного вмісту бактерій різних таксономічних груп від нормальних величин, які представлені в таблиці.

 

 

Показники нормоценозу товстого кишечника людини

Мікроорганізми	Кількість бактерій в 1 г випорожнень
	дорослих	дітей
Bifidobacterium spp. Bacteroides spp. Lactobacillus spp. Streptococcus lactis Clostridium spp. Escherichia: ті, що ферментують лактозу лактозодефектні ті, що не ферментують лактозу гемолітичні Proteus spp. Klebsiella spp. Інші умовно-патогенні ентеробактерії Другі грамнегативні бактерії Staphylococcus aureus Інші стафілококи (S.epidermidis, S.saprophyticus та ін.) Enterococcus spp. Candida spp. Плісняві гриби Патогенні ентеробактерії	108  109 109  1010 106  107 106  108 105   107  108 105  107* 105  107 106 104 105 105* 103 103   104 105  106 104 104 0	109  1010 108** 106  108 107  108    107  108 106  107 106  107 106 103** 104 104 103 103   104  106 105  106 104 104 0

*  зустрічаються у окремих здорових осіб,

**  зустрічаються рідко у дітей після 3 місяців.

 

 

 

Таблиця. Бланк бактеріологічного дослідження фекалій

 

 

 

Мікрофлора дихальних шляхів: дифтероїди, стафілококи, нейсерії, стрептококи, пептококи

Разом з повітрям людина вдихає величезну кількість частинок пилу й адсорбованих на них мікроорганізмів. Дослідним шляхом доведено, що кількість мікроорганізмів у повітрі, яке ми вдихаємо, у 200—500 раз більша, ніж у тому, яке видихаємо. Більшість їх затримується у порожнині носа і лише невелика частина проникає в бронхи. Кінцеві розгалуження бронхів і альвеоли легень звичайно стерильні. У верхніх дихальних шляхах (носова частина глотки, зів) є кілька відносно постійних видів бактерій (стафілококи, стрептококи, непатогенні коринебактерії, пептококи та  ін.)

При ослабленні захисних сил організму в результаті охолодження, вясначоння, нестачі вітамінів бактерії, які постійно перебувають у дихальних шляхах, стають здатними спричиняти гострі респіраторні захворювання, ангіну, пневмонію, бронхіт та ін. Слизова оболонка носа продукує муцин і лізоцим, які мають захисну дію. У порожнині носа є й секреторні антитіла. Однак, незважаючи на це, мікрофлора порожнини носа відносно стала — гемолітичний, або носовий, мікрокок, непатогенні коринебактерії, стафілококи, стрептококи, сапрофітні грамнегативні диплококи, капсульні грамнегативні бактерії, Haemophilus influenzae, протей та ін. Крім бактеріальної мікрофлори, у дихальних шляхах протягом тривалого часу можуть зберігатися, не спричиняючи патологічних процесів, багато вірусів, зокрема аденовіруси

Матеріал для дослідження повинен брати спеціаліст, оскільки вірний забір має вирішальне значення для виявлення епідеміологічно значущих мікроорганізмів.

Слиз (секрет) із носа беруть натще або через 2 год після вживання їжі й до початку лікування стерильними ватними тампонами, виготовленими краще з негігроскопічної вати. Для кожного носового ходу використовують окремий тампон. Матеріал із носоглотки беруть спеціальним задньоглотковим тампоном, який вводять через зів або носовий отвір у носоглотку. Матеріал із ротоглотки забирають одним тампоном. Спочатку обтирають ним правий мигдалик, потім дужку піднебіння, язичок, ліву дужку й лівий мигдалик. Важливо слідкувати, щоб тампон не торкався слизової щік і язика. В разі виявлення чітко локалізованого патологічного осередку матеріал із нього необхідно взяти окремим тампоном. Зеленячі стрептококи частіше виявляють у слині, яку беруть з-під язикової ямки.

При ураженні нижніх дихальних шляхів і легень досліджують харкотиння. Останнім часом широко використовують більш точні аспіраційні методи при бронхоскопії та пункції трахеї. При бронхоскопії вводять у бронхи 5 см³ 0,85 % розчину хлориду натрію, який потім відсмоктують в кількості 2-3 см³. При використанні вказаних методів проводять як якісне, так і кількісне визначення мікрофлори.

Взятий матеріал сіють на кровяний, сироватковий, жовтково-сольовий та шоколадний агар, середовища Ендо й Сабуро.

Виявлення мікроорганізмів, які не є представниками нормальної мікрофлори, або збільшення кількості будь-якого виду аутофлори на фоні хвороби, свідчить про їх етіологічну роль при даному захворюванні.

Мікрофлора кон’юктиви: коринебактерії, стафілококи, стрептококи, нейсерії, гемофільні бактерії.

Кількісний і якісний склад мікрофлори кон’юнктиви залежить від ступеня бактерицидності слізної рідини, в якій є фермент лізоцим і секреторний імуноглобулін А.

Мікрофлора сечо-статевих органів: зовнішня частина уретри – пептококи, бактероїди, коринебактерії, кишкові палички, мікобактерії смегми.

Паренхіма нирок, ниркові мисочки, сечоводи, сечовий міхур, сеча, порожнина матки й маткові труби у здорових людей вільні від мікробів.

У перші дві доби після народження піхва дівчаток стерильна. Іноді в ній є невелика кількість грампозитивних бактерій і коків. З 2—5 діб життя закріплюється кокова мікрофлора, яка зберігається до періоду статевого дозрівання, потім її заміняють молочнокислі бактерії (Lactobacillus acidophilus, Lactobacillus casei, Lactobacillus fermentum та ін.).

Під час менструального циклу вміст піхви стає лужним, що сприяє розвиткові кокової мікрофлори. У період статевого життя мікрофлора піхви змінюється, з’являється багато мікроорганізмів, внесених іззовні. Значних змін зазнає характер мікрофлори піхви при гінекологічних захворюваннях і після абортів.

Вміст піхви здорової жінки має відносно високу концентрацію глюкози і глікогену, низький вміст амілази і білків та рН 4,7, при якому всі види бактерій, крім молочнокислих, не можуть розви­ватися.

Кисле середовище піхви залежить від функції яєчників, достатньої кількості глікогену, який під впливом молочнокислих бактерій піхви перетворюється в моно- і дісахариди, а потім у молочну кислоту. Залежно від вмісту лейкоцитів і бактерій розрізняють чотири ступені чистоти піхвового вмісту; І і II ступені чистоти бувають у здорових жінок і характеризуються кислою реакцією (рН 4,в—5,5), наявністю молочнокислих бактерій і невеликої кількості лейкоцитів та грампозитивних диплококів; III і IV ступені чистоти бувають у жінок з запальним процесом у піхві, при цьому спостерігається збільшення кількості лейкоцитів і різноманітної мікрофлори, зменшення або цілковита відсутність молочнокислих бактерій, слабкокисла або слабколужна реакція  вмісту.

Бактерії піхви мають антагоністичні властивості, що відіграє захисну роль, однак ці властивості можуть порушуватись при шкідливій дії лікарських засобів (антибіотики, сульфаніламідні препарати, етакридину лактат, осарсол, калію перманганат та ін.), де яких молочнокислі бактерії більш чутливі, ніж інша мікрофлора.

Матеріал для дослідження мікрофлори піхви і визначення ступеня чистоти вагінального вмісту беруть ложечкою Фолькмана, шпателем, або жолобоподібним зондом із заднього склепіння піхви й наносять тонким шаром на предметне скло. Мазок фіксують 10 хв у суміші Никифорова, забарвлюють за методом Грама й досліджують під імерсійною системою.

Визначають  чотири ступені чистоти вагінального секрету:

Таблиця. Ступені чистоти вагінального секрету (Рис.)

 

 

Рис. І ступінь чистоти        Рис. ІІ ступінь чистоти

вагінального вмісту.               вагінального вмісту

 

 

Рис. ІІІ ступінь чистоти           Рис. ІV ступінь чистоти

вагінальнгого вмісту.                      вагінальнгого вмісту.

 

Мікрофлора сечових шляхів. У чоловіків у передній частині сечовипускного каналу знаходяться стафілококи, непатогенні коринебактерії, грамнегативні непатогенні бактерії. На зовнішніх статевих органах, а також у сечі у чоловіків і жінок трапляються Mycobaeterium smegmatis, мікоплазми.

Сечовипускний канал жінок звичайно стерильний; інколи у ньому може бути невелика кількість непатогенних коків

Мікробіологічне дослідження. Порцію першої ранкової сечі (3-5 см³) беруть у стерильний посуд, починаючи з середини сечовипускання, і не пізніше як через 1 год проводять посів для кількісного визначення мікрофлори або каліброваною платиновою петлею (діаметр 2 мм) на агар в чашці Петрі, або в склянку ємністю 30 см³, на стінках якої є живильне середовище площею 12,5 см². Середовище обливають мірною кількістю сечі, потім її виливають (метод Нейчева). Після інкубації посівів підраховують число колоній і визначають кількість бактерій в 1 см³ сечі. Критичний (небезпечний) рівень бактеріурії  10⁵ і більше.

Мікрофлора очей і вух. У 47 % здорових людей слизова оболонка очей не містить мікроорганізмів. У решти на конюнктиві знаходять Staphylococcus epidermidis, S.aureus (5 %), Corynebacterium xerosis, C.hoffmani, нейсерії, стрептококи, гемофільні бактерії, мікоплазми, деякі види вірусів. У окремих випадках автофлора очей (як і проникнення бактерій ззовні) може викликати конюктивіти, блефарити тощо.

Шкіра зовнішнього слухового проходу заселена стафілококами (S.epidermidis, S.auricularis) та дифтероїдами (C.xerosis). Рідше тут зустрічаються псевдомонади й ентеробактерії. Середнє і внутрішнє вухо стерильні. Періодично до них можуть проникати мікроорганізми з носоглотки, але вони швидко гинуть. За певних умов при масивному проникненні бактерій в середнє вухо виникає отит

Матеріал для мікробіологічного дослідження беруть із конюнктиви або вушного проходу стерильним тампоном чи маленьким ватним (марлевим) гнотиком; із слізного мішка  піпеткою, а з середнього вуха  пункцією. Виготовляють мазки й роблять посіви на оптимальні живильні середовища. Виділення чистих культур та їх ідентифікацію проводять загальноприйнятими методами.

 

Значення нормальної мікрофлори людини

1.      Колонізаційна резистентність

2.      Антагоністична роль

3.      Імуностимулююча

4.      Участь у всіх видах обміну речовин

5.      Синтез вітамінів, гормонів, ферментів

6.      Травна роль

 

 

Методи вивчення мікрофлори людини.

Мікрофлору різних біотопів досліджують при діагностиці ендогенних інфекцій, бактеріоносійства, дисбактеріозів, у космонавтів, членів екіпажу підводних човнів та полярних експедицій для уникнення бактерійної несумісності. Бактеріоскопію і посіви найчастіше роблять із слизових оболонок рото- і носоглотки, зубного нальоту, секрету піхви, змивів із рук і шкіри, сечі та випорожнень.

Секрет слизових оболонок, взятий стерильним ватним тампоном, сіють ним же на кров’яний або цукровий агар в чашках Петрі штрихами на невеликій ділянці середовища, а потім розсівають по поверхні петлею для отримання ізольованих колоній. Чашки інкубують при 37 °С, виділяють та ідентифікують чисті культури.

Із зубного нальоту, карієсних зубів маленькими тампонами роблять мазки, забарвлюють за Грамом і досліджують мікроскопічно. Проводять також посіви на спеціальні середовища.

Для визначення ступенів чистоти вагінального секрету його беруть стерильними ватними тампонами, виготовляють мазки, забарвлюють і розглядають під мікроскопом.

Посіви змивів із рук і шкіри проводять стерильним ватним тампоном, змоченим 0,85 % розчином хлориду натрію, у глюкозо-пептонне середовище за допомогою стерильного пінцета. Спочатку тампоном протирають шкіру долоні, тильного боку кисті, між пальцями, нігтьове ложе й під нігтями. Тампон опускають у назване середовище для виявлення кишечних бактерій. Звідси петлею роблять висів на МПА для виділення коків, грибів та інших мікроорганізмів. Далі виділяють чисті культури й визначають види, як і при дослідженні води.

Сечу центрифугують, із осаду виготовляють мазки і роблять посіви на живильні середовища.

 

Значення мікрофлори людини.

1.                  Колонізаційна резистентність

2.                  Антагоністична роль

3.                  Імуностимулююча

4.                  Участь у всіх видах обміну речовин

5.                  Синтез вітамінів, гормонів, ферментів

6.                  Травна роль

 

У кишечнику в дорослих і дітей основну масу мікрофлори складають анаеробні тафакультативно анаеробні мікроорганізми. Роль кишкової мікрофлори:

1) формує нормальну слизувату оболонку кишечнику;

2) бере участь у руйнуванні надлишку травних секретів (наприклад, ентерокінази і фосфатази);

3) бере участь у процесах детоксикації деяких фармакологічно активних речовин, що надходять ззовні чи утворюються в процесі травлення;

4) синтезує вітаміни групи В, нікотинову, фолієву кислоти (Е. coli, лактобактерії, біфідобактерії);

5) сприяє нормальному розвитку лімфоїдної тканини кишечнику;

6) беруть участь в обміні речовин: мікроби кишечнику можуть впливати на газовий обмін, активізуючи функцію щитовидної залози;

7) є антагоністами патогенних бактерій.

Деякі представники кишкової мікрофлори є умовно-патогенними бактеріями і при зниженні захисних сил організму здатні викликати різні захворювання.

Умовно-патогенні мікроорганізми володіють вираженою біологічною пластичністю, що дозволяє їм адаптуватися до існування в різних екологічних ситуаціях. Для одних природним середовищем проживання є організм людини, для інших — організм окремих видів тварин, а для деяких зовнішнє середовище. У кишечнику людини живуть наступні умовно-патогенні бактерії: Е. coli, Klebsiella, Proteus, Enterobacter, Serratia, Providentia, Pseudomonas.

В останні роки інтенсивно досліджуються механізми, відповідальні за специфічну адгезію. Установлено, що елементами, відповідальними за неї, є поверхневі структури бактерій, що містять лектини, що комплементарні відповідним рецепторам, розташованим на мембранах епітеліальних кліток. Лектини являють собою широко розповсюджені з’єднання білкової чи глікопротеїнової природи, що виявляють специфічну й оборотну вуглеводнезв’язуючу активність. Будучи медіаторами адгезії, лектини можуть бути локалізовані в мембранах бактерій, на їх поверхні, а також на специфічних фімбріях, що, проходячи крізь товщу екзополісахаридно-муцинового матриксу, фіксують бактерії до відповідного рецепторам епітеліальних кліток. Останні являють собою глікосфінголіпіди.

Бактерії можуть адгезуватися і до рецепторів, локалізованим у муциновом шарі на інших мікроорганізмах (опосередкована адгезія). Своєрідність рецепторів детермінується генетично в кожного індивідуума, про що свідчить наявність майже цілком ідентичної анаеробної і аеробної мікрофлори в однояйцевих, але не в різнояйцевих близнюків людини. Будучи укладеною у високогідратований екзополісахаридномуціновий матрикс (біоплівку), нормальна мікрофлора, як рукавичка, покриває шкіру і слизуваті оболонки, і більш резистентна до впливу несприятливих факторів фізичної, хімічної і біологічної природи чи їх комбінацій у порівнянні з вільно плаваючими бактеріями.

Функціонально біоплівка нагадує роль плаценти. Якщо плацента регулює взаємини плоду й організму матері, то біоплівка виконує схожу роль, регулюючи взаємини між макроорганізмом і навколишнім середовищем. Крім того, мікроорганізми, що входять до складу біоплівка, здійснюють численні метаболические реакції, утягуючи в процеси синтезу і деградації як з’єднань, утворених в організмі хазяїна, так і чужорідних субстанций, беруть участь у процесах розпізнавання, абсорбції і транслокации як корисних, так і потенційно шкідливих агентів. Наукові досягнення і клінічні спостереження в цьому напрямку переконливо свідчать, що мікробіоценози хазяїна дійсно є його інтегральною частиною, своєрідним екстракорпоральним органом, що має важливе значення у фізіології людини і тварин. Подібно тому, як еукаріотичні клітки органів і тканин вищих організмів диференціювалися і виконують визначені функції, так і симбіотичні асоціації анаеробних бактерій також спеціалізувалися, регулюючи конкретні біохімічні реакції і фізіологічні функції макроорганізму в природних умовах його мешкання.

Нормальна мікрофлора, насамперед кишечника, робить виражене детоксиціюючу дію як у відношенні з’єднань, що потрапляють ззовні, так і утворюються в організмі хазяїна. Процес детоксикації за участю нормальної мікрофлори йде по декількох напрямках: біотрансформація з утворенням нетоксичних кінцевих продуктів, мікробна трансформація, що супроводжується утворенням метаболітів, що піддається швидкої деструкції в печінки, зміну полярності з’єднань таким чином, що змінюється швидкість їхній екскреции в навколишнє чи середовище транслокації в кров’яне русло. Як “природний біосорбент” нормальна мікрофлора здатна також акумулювати значну кількість різних токсичних продуктів, включаючи метали, феноли, отрути рослинного, тваринного і мікробного походження, інші ксенобіотики. Усі процеси детоксикації із залученням нормальної мікрофлори йдуть переважно в умовах анаеробіозу за рахунок гідролітичних і відбудовних реакцій.

Отже, коли констатується участь мікрофлори хазяїна в регуляції газового складу, морфогенезі тканин, водно-сольовому, енергетичному й іншому обміні, забезпеченні колонізаційної резистентності, кишково-печіночної рециркуляції органічних і неорганічних з’єднань, детоксикації ендо- і екзогенних субстанцій і інших анатомічних і фізіологічних проявах, передбачається наявність в організмі конкретних груп анаеробних і інших бактерій, що специфічно регулюють одну чи кілька перерахованих функцій.

Дисбактеріози і способи їх попередження.

Дисбактеріоз – кількісні та якісні порушення екологічного балансу між мікробними популяціями в складі мікрофлори.

Його причини різні – нераціональне тривале вживання антибіотиків, пригнічення імунітету, вплив радіації, хронічні захворювання, перебування людей в екстремальних умовах тощо. Карієс зубів вже давно пояснюють дефектом нормальної ротової мікрофлори. Дисбактеріози майже завжди супроводжуються значним наростанням кількості антибіотикорезистентних бактерій, із якими боротися дуже важко.

 

Рис. Кандидоз ротової порожнини.

 

Необхідність досліджувати дисбактеріоз кишечника виникає при довготривалих проносах, при яких не виділяють патогенних ентеробактерій, після перенесення кишечних інфекцій із довгим періодом реконвалесценції, тривалої антибіотикотерапії, злоякісних пухлинах, перед операціями на органах черевної порожнини, у недоношених новонароджених та при захворюваннях, що важко піддаються лікуванню (ентероколіти, виразкові коліти, холецистити тощо).

Матеріал із шлунка й тонкої кишки беруть за допомогою спеціальних зондів або капсул, які відкриваються у певному відділі кишечного тракту й закриваються після взяття проби. Останнім часом для цієї мети широко використовують гастрофіброскопи та гастродуоденоскопи, які дозволяють брати на аналіз не лише вміст шлунка чи кишечника, а й біоптати їх слизової оболонки для дослідження мукозних бактерій. Матеріал із сигмовидної та прямої кишок беруть тампоном, трубкою Цімана, колонофіброскопом чи ректороманоскопом

При діагностиці дисбактеріозу кишечника досліджують кал. Його вносять у заздалегідь зважені флакончики в кількості 0,5-1,0 г без консерванта й доставляють до лабораторії не пізніше 2 год після забору. Визначену наважку випорожнень розводять спеціальним буферним розчином від 10^-1 до 10^-12.

Із розведень 10^-3  10⁶ по 0,1 см³ сіють на середовища ЖСА (для виявлення стафілококів), кровяний агар (для ентерококів і виявлення гемолітичних форм), Сабуро (для грибів), Вільсона-Блера (для клостридій).

Із розведень 10^-5  10^-8 по 0,1 см³ сіють на середовище Ендо (для ентеробактерій), МРС-2 і МРС-4 (для лактобактерій), а з розведень 10^-7 10^-10 по 1,0 см³ засівають на середовище Блаурока, яке розливають високим стовпчиком (для біфідобактерій), та спеціальні середовища для бактероїдів.

Для виявлення патогенних ентеробактерій нативний рідкий кал, або з розведень 10^-1, бактеріологічною петлею сіють на середовища Ендо, Плоскірєва та вісмут-сульфіт агар. По 1-2 см³ із розведення 10^-1 сіють на середовища збагачення (Мюллера, селенітовий чи магнієвий бульйон). Склад і методика виготовлення всіх живильних середовищ приводиться в інструкції для діагностики дисбактеріозів.

Посіви для вирощування факультативно-анаеробних бактерій інкубують при 37 °С протягом 24-48 год, біфідобактерій  48 год, анаеробів  4-5 діб в анаеростатах, грибів  96 год при 28-30 °С.

Після ідентифікації виділених культур проводять розрахунки кількості мікроорганізмів тієї чи іншої групи на 1 г випорожнень. Діагностику дисбактеріозу проводять за відхиленням показників кількісного вмісту бактерій різних таксономічних груп від нормальних величин.

Пробіо́тики, еубіотики — живі мікроорганізми, які можуть позитивно впливати на здоров’я людини, нормалізувати склад і функції мікрофлори шлунково-кишкового тракту (найчастіше це біфідобактерії і лактобацили, здатні проявляти антагонізм проти патогенних й умовно-патогенних мікробів). Це також речовини мікробного або немікробного походження, які при природному способі введення сприяють гомеостазу за рахунок нормалізації мікрофлори у організмі; засоби підтримки балансу кишкової мікрофлори на оптимальному рівні та її корекції.

За визначенням Р.Фуллера, пробіотики — це живі мікробіологічні харчові добавки, які уражають шкідливі мікроорганізми, відновлюючи мікробний баланс кишківника.

Пробіотики містять потенційно корисні бактерії або дріжджі, частіше за все молочнокислі бактерії.

Молочнокислі бактерії використовуються в харчовій промисловості протягом багатьох років, тому що вони можуть перетворюватицукор (зокрема лактозу) та інші вуглеводи на молочну кислоту. Це не тільки забезпечує характерний кислий смак молочнокислих продуктів, таких як кефір, але і служить консервантом, знижуючи pH і створюючи менше можливостей для росту інших організмів.

Нове покоління пробіотиків має в основі генетично модифіковані (рекомбінантні) штами мікроорганізмів із заданими властивостями

Для цих препаратів характерна здатність виживати в кислому середовищі, ефективно прикріплюватися до епітеліоцитів, здійснювати колонізацію слизової, продукувати антимікробні субстанції, стимулювати імунну систему, попереджати надлишковий ріст і розмноження патогенних мікроорганізмів, відновлювати нормальну мікрофлору.

До основних груп пробіотиків відносять:

·   Пробіотики на основі живих мікроорганізмів;

·   Пробіотики на основі метаболітів або структурних компонентів представників нормальної мікрофлори;

·   Пробіотики на основі сполук мікробного чи іншого походження, які стимулюють ріст і активність біфідобактерій і лактобацил — представників нормальної мікрофлори;

·   Пробіотики на основі комплексу живих мікроорганізмів, їх структурних компонентів, метаболітів у різних поєднаннях і сполуках, які стимулюють ріст представників нормальної мікрофлори;

·   Пробіотики на основі генно-інженерних штамів мікроорганізмів, їх структурних компонентів і метаболітів із заданими характеристиками;

·   Пробіотичні продукти харчування на основі живих мікроорганізмів, їх мета-болітів, інших сполук мікробного, рослинного або тваринного походження, здатних підтримувати й відновлювати здоров’я через корекцію мікробної екології організму.

Пробіотики повинні відповідати наступним вимогам:

·   позитивно впливати на організм господаря;

·   не викликати побічних ефектів при тривалому застосуванні;

·   мати колонізаційний потенціал, тобто зберігатися у травному тракті до досягнення максимального позитивного ефекту (бути стійкими до низької рН, жовчним кислотам, антимікробним субстанціям, що продукуються патогенною мікрофлорою);

·   мати стабільну клінічну ефективність.

Пребіотичними харчовими компонентами гіпотетично можуть вважатися будь-які фізіологічно активні речовини, якщо вони відповідають певним вимогам:

 

 

Обов’язкові вимоги	Рекомендовані вимоги
·        відсутність гідролізу та адсорбції у верхніх відділах кишково-шлункового тракту ·        здатність вибірково піддаватися ферментації під впливом одного або обмеженої кількості потенційно корисних бактерій-коменсалів кишечнику, у яких спостерігається активізація метаболізму або прискорення росту	·        здатність зміщувати баланс кишково-шлункової мікробіоти у бік домінування корисної мікрофлори ·        завдяки стимулюванню сахаролітичної та пригнічення алкалофільної і аерофільної мікрофлори ·        здатність діставатися периферійних ділянок товстої кишки з огляду на їхню важливість в етіології захворювань кишково-шлункового тракту, а також онкологічних

Пробіотичні бактеріальні культури призначені допомогти тілу відновити порушену флору кишечника. Їх іноді рекомендують лікарі і, частіше, дієтологи після курсу антибіотиків, або як частину лікування таких хвороб як кандидоз. Багато пробіотиків присутні в природних джерелах, наприклад Lactobacillus в йогурті/кефірі та квашеній капусті.

Для пояснення причин використання пробіотиків, слід уявляти, що здоровий організм містить мініатюрну мікробну екосистему, колективно відому як флора кишечника. Вона може бути виведена із рівноваги широким рядом обставин, зокрема використанням антибіотиків та інших ліків, надлишком алкоголю, стресом, хворобами, отруйними речовинами та навіть використанням антибактеріального мила. У таких випадках корисні бактерії можуть бути знищені або значно зменшені у числі, що дозволяє шкідливим бактеріям вільно рости, здійснюючи шкідливий вплив на здоров’я людини.

Найбільш часто показаннями для застосування пробіотиків, на думку вчених, є:

·   профілактика некротизуючого коліту у недоношених дітей;

·   необхідність застосування імуномодулювального ефекту у дітей;

·   профілактика/лікування алергічних захворювань та реакцій харчової гіперчутливості у дітей;

·   біотерапія із заміщенням антибіотикорезистентних штамів атибіотикочутливими;

·   запобігання транслокаціям патогенних бактерій у внутрішні середовища організму;

·   необхідність більш швидкого збільшення маси тіла;

·   ерадикація деяких видів бактерій із організму (наприклад, Helicobacter pylori);

·   відновлення мікрофлори кишок після застосування антибіотиків;

·   нормалізація мікрофлори кишок відповідно до особливостей дієти;

·   поліпшення метаболізму оксалатів;

·   запобігання впливу потенційно небезпечних хімічних речовин;

·   пригнічення патогенних мікроорганізмів у стаціонарних хворих;

·   профілактика/лікування інфекцій сечовидільної системи;

·   лікування інфекційних, в т. ч. вірусних діарей;

·   поліпшення абсорбції кальцію та ліпідного спектру;

·   лікування хронічних запальних захворювань кишок, хвороби Крона;

·   потреба в допоміжній терапії при лікуванні аутоімунних захворювань: астми, ревматоїдного артриту, цукрового діабету І типу.

Препарати для корекції дисбактеріозу

.	АЦИДОЛАК – інструкція   Ацидолак
	Виробник: Енестіа Бельгіум НВ/Буделпак Хамонт Н.В./С.А., Бельгія/Данія Форма випуску: Порошок для орального розчину по 3 г у саше № 10 Показання: – Профілактика та лікування дисбіозу кишечнику;- антибіотико-асоційовані діареї; – алергія на харчові продукти. Фармакотерапевтична група: Пробіотики
2.	БІФІ-ФОРМ® – інструкція   БІФІ-ФОРМ®
	Виробник: Ферросан А/С, Данія Форма випуску: Капсули тверді, кишковорозчинні № 30 Показання: Профілактика і лікування гострих та хронічних гастроентеритів; дисбактеріозів різного походження; під час та після приймання антибіотиків; діарея, метеоризм; у комплексній терапії алергічних захворювань шкіри та ін. Фармакотерапевтична група: Пробіотики
3.	БІФІ-ФОРМ® – інструкція   БІФІ-ФОРМ®
	Виробник: “Ferrosan A/S”, Данія Форма випуску: Капсули тверді, кишковорозчинні № 30 Показання: Профілактика і лікування гострих та хронічних гастроентеритів; дисбактеріозів різного походження; під час та після приймання антибіотиків; діарея, метеоризм; у комплексній терапії алергічних захворювань шкіри та ін. Фармакотерапевтична група: Пробіотики
4.	БІФІФОРМ® – інструкція   Б ІФІФОРМ®
	Виробник: Ферросан А/С/Фарма Вінчі А/С, Данія/Данія Форма випуску: Капсули тверді, кислотостійкі № 20, № 30 Показання: Нормалізація кишкової флори при діареї, ан тибіотикотерапії, порушеннях харчування. Можуть приймати особи з непереносимістю лактози. Фармакотерапевтична група: Пробіотики
5.	ВАГІСАН – інструкція   ВАГІСАН
	Виробник: “Ядран” Галенська Лабораторія д.д., Хорватія Форма випуску: Капсули № 15 Показання: Дисбактеріоз піхви: лік-ня антибіотиками; розлади, зумовлені стресом; зниження імун ної системи; застосування ліків,що вплива ють на піхвову флору (пероральні контраце птиви, гормони); під час/після вагітності; ін фекції, що передаються статевим шляхом. Фармакотерапевтична група: Пробіотики
6.	ВАГІСАН – інструкція   ВАГІСАН
	Виробник: “Ядран” Галенська Лабораторія д.д., Хорватія Форма випуску: Капсули № 15 Показання: Дисбактеріоз піхви: лік-ня антибіотиками; розлади, зумовлені стресом; зниження імун ної системи; застосування ліків,що вплива ють на піхвову флору (пероральні контраце птиви, гормони); під час/після вагітності; ін фекції, що передаються статевим шляхом. Фармакотерапевтична група: Пробіотики
7.	ГАСТРОФАРМ® – інструкція   ГАСТРОФАРМ® – ціни в аптеках України
	Термін дії реєстраційного посвідчення закінчився 01.08.2010 р. Виробник: “Biovet” JSC, Болгарія Форма випуску: Таблетки № 6, № 18 (6х3), № 60 (6х10), № 300 (6х50) Показання: Гострі та хронічні гастрити, підвищена кислотність, виразка шлунка та дванадцятипалої кишки. Фармакотерапевтична група: Пробіотики
8.	ГАСТРОФАРМ® – інструкція   ГАСТРОФАРМ® – ціни в аптеках України
	Термін дії реєстраційного посвідчення закінчився 01.08.2010 р. Виробник: АТ “БІОВЕТ”, Болгарія Форма випуску: Таблетки № 6, № 18 (6х3), № 60 (6х10), № 300 (6х50) Показання: Гострі та хронічні гастрити, підвищена кислотність, виразка шлунка та дванадцятипалої кишки. Фармакотерапевтична група: Пробіотики
9.	ГІНОФЛОР – інструкція   ГІНОФЛОР – ціни в аптеках України
	Виробник: Мединова Лтд., Швейцарія Форма випуску: Таблетки вагінальні № 2, № 6, № 12 Показання: • Відновлення флори Lactobacillus після місцевого та/або системного лікування антимікробними або хіміотерапевтичними засобами;• Атрофічний вагініт внаслідок дефіциту естрогену під час менопаузи та пост-менопаузи, або супутній лікувальний засіб під час системої гормональної замісної терапії;• Вагінальні виділення невідомого похождення (Fluor vaginalis) або легкі та середнього ступеня тяжкості випадки бактеріального вагінозу та кандидозу, при яких застосування протиінфекційної терапії не є виключно необхідним. Фармакотерапевтична група: Пробіотики
1	ГІНОФЛОР – інструкція   ГІНОФЛОР
	Термін дії реєстраційного посвідчення закінчився 27.08.2009 р. Виробник: “Medinova Ltd”, Швейцарія Форма випуску: Таблетки вагінальні № 6, № 12 Показання: Відновлення флори Lactobacillus після місцевого та/або системного лікування антимікробними або хіміотерапевтичними засобами; атрофічний вагініт внаслідок дефіциту естрогену під час менопаузи та постменопаузи тощо. Фармакотерапевтична група: Пробіотики
11.	ЕКОФЕМІН – інструкція   ЕКОФЕМІН
	Виробник: Фарма-Вінчі А/С, Данія Форма випуску: Капсули тверді вагінальні № 6, № 12 Показання: Профілактика та лікування порушення екологічного балансу нормальної бактеріальної флори піхви, що проявляється збільшенням піхвових виділень та слабким свербежем (нормалізація мікрофлори піхви). Фармакотерапевтична група: Пробіотики
12.	ЕНТЕРОЖЕРМІНА – інструкція   ЕНТЕРОЖЕРМІНА
	Виробник: ДОППЕЛЬ Фармасьютікалс C.Р.Л., Італія Форма випуску: Капсули № 12, № 24 (12х2) у блістерах Показання:  Лікування та профілактика дисбактеріозу кишечнику та пов‘язаного з ним ендогенного дисвітамінозу. Терапія, спрямована на відновлення нормальної мікрофлори кишечнику, що порушується під час лікування антибіотиками або хіміотерапевтичними препаратами. Фармакотерапевтична група: Пробіотики
13.	ЕНТЕРОЖЕРМІНА – інструкція   ЕНТЕРОЖЕРМІНА
	Виробник: ЛАБОРАТОРІЇ ЮНІТЕР/ЮНІТЕР НОРМАНДІ, Франція/Франція Форма випуску: Суспензія для перорального застосування по 5 мл у флаконах № 10, № 10х2 Показання: Лікування та профілактика дисбактеріозу кишечнику та пов’язаного з ним ендогенного дисвітамінозу.Терапія, спрямована на відновлення нормальної мікрофлори кишечнику, що порушується під час лікування антибіотиками або хіміотерапевтичними препаратами. Гострі та хронічні шлунково-кишкові захворювання, пов’язані з інтоксикацією або дисбактеріозом кишечнику та дисвітамінозом, у немовлят, яких годують грудним молоком. Фармакотерапевтична група: Пробіотики
14.	ЕНТЕРОЖЕРМІНА – інструкція   ЕНТЕРОЖЕРМІНА – ціни в аптеках України
	Виробник: ЛАБОРАТОРІЇ ЮНІТЕР/ЮНІТЕР НОРМАНДІ, Франція/Франція Форма випуску: Суспензія для перорального застосування по 5 мл у флаконах № 10 Показання: Лікування та профілактика дисбактеріозу кишечнику та пов’язаного з ним ендогенного дисвітамінозу.Терапія, спрямована на відновлення нормальної мікрофлори кишечнику, що порушується під час лікування антибіотиками або хіміотерапевтичними препаратами. Гострі та хронічні шлунково-кишкові захворювання, пов’язані з інтоксикацією або дисбактеріозом кишечнику та дисвітамінозом, у немовлят, яких годують грудним молоком. Фармакотерапевтична група: Пробіотики
15.	ЕНТЕРОЖЕРМІНА – інструкція   ЕНТЕРОЖЕРМІНА – ціни в аптеках України
	Термін дії реєстраційного посвідчення закінчився 09.03.2011 р. Виробник: “Sanofi-Synthelabo S.p.A.”, Італія Форма випуску: Суспензія для перорального застосування по 5 мл у флаконах № 10, № 20 Показання: Профілактика та лікування гострих та хронічних гастроентеритів; дисбактеріозів різного походження; під час та після приймання антибіотиків. Фармакотерапевтична група: Пробіотики
16.	ЕНТЕРОЖЕРМІНА – інструкція   ЕНТЕРОЖЕРМІНА – ціни в аптеках України
	Термін дії реєстраційного посвідчення закінчився 09.03.2011 р. Виробник: Санофі-Синтелабо С.п.А/ЮНІТЕР НОРМАНДІ, Італія/Франція Форма випуску: Суспензія для перорального застосування по 5 мл у флаконах № 10, № 20 Показання: Профілактика та лікування гострих та хронічних гастроентеритів; дисбактеріозів різного походження; під час та після приймання антибіотиків. Фармакотерапевтична група: Пробіотики
17.	ЕНТЕРОЛ 250 – інструкція   ЕНТЕРОЛ 250 –
	Виробник: Біокодекс, Франція Форма випуску: Порошок для орального застосування по 250 мг у пакетиках № 10 Показання: Гостра та хронічна бактеріальна діарея.Гостра вірусна діарея.Діарея мандрівника.Профілактика та лікування колітів та діареї, пов’язаних із прийомом антибіотиків.Дисбіоз кишечнику.Синдром подразненого кишечнику.Псевдомембранозний коліт та захворювання, зумовлені Clostridium difficile.Діарея, пов’язана з довгостроковим ентеральним харчуванням. Фармакотерапевтична група: Пробіотики
18.	ЕНТЕРОЛ 250 – інструкція   ЕНТЕРОЛ 250 –
	Виробник: Біокодекс, Франція Форма випуску: Капсули по 250 мг № 10 у пляшці Показання: Гостра та хронічна бактеріальна діарея.Гостра вірусна діарея.Діарея мандрівника.Профілактика та лікування колітів та діареї, пов’язаних із прийомом антибіотиків.Дисбіоз кишечнику.Синдром подразненого кишечнику.Псевдомембранозний коліт та захворювання, зумовлені Clostridium difficile.Діарея, пов’язана з довгостроковим ентеральним харчуванням. Фармакотерапевтична група: Пробіотики
19.	ЕНТЕРОЛ 250 – інструкція   ЕНТЕРОЛ 250
	Виробник: Біокодекс, Франція Форма випуску: Капсули по 250 мг № 10 Показання: Гостра та хронічна бактеріальна діарея у дітей та дорослих.Гостра вірусна діарея.Профілактика та лікування колітів та діареї, пов’язаних із прийомом антибіотиків.Дисбіоз кишечнику.Синдром подразненого товстого кишечнику.Псевдомембранозний коліт та захворювання, зумовлені Clostridium difficile.Діарея, пов’язана з довгостроковим ентеральним харчуванням. Фармакотерапевтична група: Пробіотики
21.	ЕНТЕРОЛ 250 – інструкція   ЕНТЕРОЛ 250 – ціни в аптеках України
	Виробник: Біокодекс, Франція Форма випуску: Порошок ліофілізований для перорального застосування по 250 мг у пакетиках № 10 Показання: Гостра та хронічна бактеріальна діарея у дітей та дорослих.Гостра вірусна діарея.Профілактика та лікування колітів та діареї, пов’язаних із прийомом антибіотиків.Дисбіоз кишечнику.Синдром подразненого товстого кишечнику.Псевдомембранозний коліт та захворювання зумовлені Clostridium difficile.Діарея, пов’язана з довгостроковим ентеральним харчуванням. Фармакотерапевтична група: Пробіотики
21.	ЕНТЕРОЛ 250 – інструкція   ЕНТЕРОЛ 250
	Виробник: Біокодекс, Франція Форма випуску: Порошок ліофілізований для перорального застосування по 250 мг у пакетиках № 10 Показання: Гостра та хронічна бактеріальна діарея у дітей та дорослих.Гостра вірусна діарея.Профілактика та лікування колітів та діареї, пов’язаних із прийомом антибіотиків.Дисбіоз кишечнику.Синдром подразненого товстого кишечнику.Псевдомембранозний коліт та захворювання зумовлені Clostridium difficile.Діарея, пов’язана з довгостроковим ентеральним харчуванням. Фармакотерапевтична група: Пробіотики
22.	ЕНТЕРОЛ 250 – інструкція   ЕНТЕРОЛ 250
	Виробник: Біокодекс, Франція Форма випуску: Капсули по 250 мг № 10 Показання: Гостра та хронічна бактеріальна діарея у дітей та дорослих.Гостра вірусна діарея.Профілактика та лікування колітів та діареї, пов’язаних із прийомом антибіотиків.Дисбіоз кишечнику.Синдром подразненого товстого кишечнику.Псевдомембранозний коліт та захворювання, зумовлені Clostridium difficile.Діарея, пов’язана з довгостроковим ентеральним харчуванням. Фармакотерапевтична група: Пробіотики
23.	ЕНТЕРОЛ 250 – інструкція   ЕНТЕРОЛ 250 –
	Виробник: “Biocodex”,Франція Форма випуску: Капсули по 250 мг № 10 Показання: Гостра бактеріальна та вірусна діарея; коліти та діареї, пов’язані з прийманням антибіотиків, синдром подразнення товстого кишечнику. Фармакотерапевтична група: Пробіотики
24.	ЕНТЕРОЛ 250 – інструкція   ЕНТЕРОЛ 250
	Виробник: “Biocodex”,Франція Форма випуску: Порошок ліофілізований для перорального застосуваня по 250 мг у пакетиках № 10 Показання: Гостра бактеріальна та вірусна діарея; коліти та діареї, пов’язані з прийманням антибіотиків, синдром подразнення товстого кишечнику. Фармакотерапевтична група: Пробіотики
25.	ЙОГУРТ – інструкція   ЙОГУРТ – ціни в аптеках України
	Виробник: “Pharmascience Inc.”, Канада Форма випуску: Капсули № 30, № 75 Показання: Профілактика та лікування гострих та хронічних гастроентеритів; дисбактеріозів різного походження; під час та після приймання антибіотиків. Фармакотерапевтична група: Пробіотики
26.	ЛАКТОВІТ ФОРТЕ – інструкція   ЛАКТОВІТ ФОРТЕ –
	Виробник: Мепро Фармасютікалз Пвт. ЛтД./Юнімакс Лабораторіес, Індія/Індія Форма випуску: Капсули № 30 Показання: Хронічні коліти різної етіології, у т.ч. неспецифічні виразкові коліти, соматичні захворювання, ускладнені дисбактеріозами, спричиненими застосуванням антибіотиків, сульфаніламідних препаратів. Фармакотерапевтична група: Пробіотики
27.	ЛАКТОВІТ ФОРТЕ – інструкція
	Виробник: ІксЕль Лабораторіес Пвт Лімітед,, Індія Форма випуску: Порошок для приготування оральної суспензії по 4 г у пакетиках № 10 Показання: Хр. коліти різної етіології; після гостр.кишко вих інфекцій, при наявності дисфункції ШКТ або виділенні патогенних/умовно-патоген них бактерій; при неспецифічних запальних захв-нях геніталій, у вагітних із порушен ням чистоти вагінального секрету до III- Фармакотерапевтична група: Пробіотики
28.	ЛАКТОВІТ ФОРТЕ – інструкція
	Виробник: “XL Laboratories Pvt Limited”;”Unimax Laboratories” для “Mili Healthcare Limited”, Індія/Великобританія Форма випуску: Капсули № 30 (10х3) Показання: Хронічні коліти різної етіології, у т.ч. неспецифічні виразкові коліти, соматичні захворювання, ускладнені дисбактеріозами, спричиненими застосуванням антибіотиків, сульфаніламідних препаратів. Фармакотерапевтична група: Пробіотики
29.	МІЦЕРОЛ-РАТІОФАРМ – інструкція
	Виробник: Теммлер Верке ГмбХ – виробник in bulk/С.П.М. КонтрактФарма ГмбХ & Ко КГ – виробник кінцевого продукту, Німеччина/Німеччина Форма випуску: Капсули по 250 мг № 20 Показання: Для дорослих і дітей віком від 2 років:– симптоматичне лікування гострої діареї, зумовленої порушенням фізіологічної мікрофлори тонкої і товстої кишок під час лікування антибіотиками та сульфаніламідами; – профілактика і симптоматичне лікування діареї під час подорожей;– профілактика діареї, пов’язаної з годуванням через зонд;– як допоміжний засіб при лікуванні тривалих (хронічних) форм вугрового висипу. Фармакотерапевтична група: Пробіотики
310.	МУЛЬТИПРОБІОТИК СИМБІТЕР® АЦИДОФІЛЬНИЙ – інструкція   МУЛЬТИПРОБІОТИК СИМБІТЕР® АЦИДОФІЛЬНИЙ
	Виробник: ТОВ фірма “О.Д. Пролісок”, с. Вільшанка, Васильківський р-н, Київська обл., Україна Форма випуску: Суспензія по 10 мл у флаконах № 1, № 10; у пакетиках № 1, № 10 Показання: Профілактика та лікування у дітей дисбактеріозів при таких захворюваннях: тривалі кишкові дисфункції невстановленої етіології; інфекційні та запальні (гострі та хронічні) захворювання шлунково-кишкового тракту (гострі кишкові інфекції різної етіології, гастрит, дуоденіт, ентерит, коліт, харчова токсикоінфекція тощо); порушення функцій печінки, підшлункової залози, жовчного міхура та жовчовивідних шляхів (гепатит, холецистит, дискінезія жовчних шляхів, ферментопатія тощо); інфекційно-запальні захворювання верхніх дихальних шляхів; алергічні захворювання та стани (алергодерматоз, діатез, кропив’янка тощо); гіпо- та авітамінози; імунодефіцити; анемія; інфекційні запалення сечостатевої системи; суперінфекції на фоні лікування антибіотиками та інші побічні явища антибіотикотерапії, а також гормональної та променевої терапії (алергічні стани, діарея, запор тощо); перед- та післяопераційні періоди з метою нормалізації мікробіоценозу та підвищення імунітету; стресові ситуації та наслідки перебування в екстремальних умовах.

Є різні точки зору щодо застосування бактерійних препаратів, що містять аеробні спороутворюючі бактерії – бактисубтил, споробактерин й ін. Існують вказівки, що штучне введення в кишечник цих бактерій у більших кількостях і зайве розмноження бацил у нехарактерній для них екологічній ніші, що супроводжується поширенням бацил за межі кишечнику, на тлі зниження кількості облігатної флори може збільшувати ступінь дизбиотичних порушень, погіршувати стан пацієнта. B. cereus синтезують гемолізини, здатні руйнувати еритроцити. Препарат споробактерин містить бацили, продукуючі протеолітичні ферменти, фібринолізини. Штами, що містяться в споробактерині, через високу протеолітичну активність проникають через слизову оболонку в кров, лімфу, досягають лімфатичних вузлів, селезінки, печінки. По суті ці штами мають властивості, характерні для патогенних мікроорганізмів. Можна погодитися з думкою ряду авторів, що широке застосування зазначених препаратів мало обґрунтовано й повинні бути строгі показання для їхнього використання.

У цей час при неефективності комерційних бактерійних препаратів у зв”язку з їх слабким приживленням в кишечнику хворого можуть використатися аутоштами біфідо- і лактобактерій. Вони можуть довгостроково зберігати свою активність у ліофілізованому стані або в холодильнику при температурі -20ос. Особливо рекомендується корекція мікрофлори за допомогою аутоштамів у хворих, що вимагають застосування цитостатиків, глюкокортикоїдів, антибіотиків, променевої терапії.

Відпрацьовано застосування донорських штамів біфідо- і лактобактерій матері для дитини через 2 год після кесаревого розтину з метою запобігання патологічної колонізації кишечника й формування нормальної мікрофлори.

Також використаються препарати пробіотики, щоскладаються з харчових домішків, що селективно стимулюють ріст нормальної флори. Досить широко використаються лізоцим, лактулоза, хілак-форте.

У випадках дизбактеріозу 2-3-й ступеня необхідно призначати засоби, що володіють селективною антибактеріальною активністю. Різні фагичасто бувають ефективні в лікуванні дизбактеріозів. У цей час використають стафілококовий, клебсієлевий, піобактеріофаг, інтестибактеріофаг, синєгнійний й інші фаги.

У деяких випадках, при низькій чутливості до фагів можуть використовуватися антибактеріальні препарати: фуразолідон, хлорофіліпт, метронідазол, ніфуроксазид, інтетрикс, а також антибіотики й група антигрибкових засобів, серед останніх варто вказати кетоконазол, флюконазол, натаміцин.

Комплексна терапія може включати імуномодулюючі засоби, у тому числі вітаміни, стабілізатори клітинних мембран, мікроелементи.

Результат лікування залежить від ефективності терапії основного захворювання, адекватності вибору комплексу препаратів з обліком не тільки мікробіологічних змін, але й особливостей організму 

Про існування гнотобіотів — тварин (птахів), організм яких вільний від мікрофлори або є носієм тільки певних видів мікроорганізмів, було відомо ще в минулому столітті. Гнотобіоти поділяються на кілька груп: монобіоти (цілком вільні від мікрофлори), дибіоти (заражені одним видом мікроорганізмів) і полібіоти (що мають у своєму організмі кілька видів мікроорганізмів).

Тепер  розвивається  нова  галузь біології — гнотобіологія, яка вивчає життя макроорганізмів, вільних від мікрофлори. У спеціальних камерах вигодовуванням стерильною їжею вирощеногнотобіотних курчат, пацюків, морських свинок та інших тварин.

Гнотобіоти привернули увагу вчених у зв’язку з потребою глибшого вивчення ролі нормальної мікрофлори в механізмах інфекційної патології та імунітету. У гнотобіотів порівняно із звичайними тваринами збільшена сліпа кишка, недорозвинена лімфоїдна тканина, у них менша маса внутрішніх органів, об’єм крові, менше води у тканинах й антитіл у сироватці крові.

Гнотобіологія дає змогу точніше з’ясувати роль нормальної мікрофлори в процесах синтезу вітамінів, амінокислот, прояві природженого й набутого імунітету, пригнічення інших видів мікроорганізмів, внесених іззовні, в тому числі патогенних та умовно-патогенних, визначити характер взаємодії бактерій і вірусів. Великого значення надається гнотобіології при вивченні умов життя людини і тварин у космосі.

Cхема вирощування гнотобіотів.

Санітарно-мікробіологічне дослідження змивів з об’єктів навколишнього середовища, медикаментозної сировини та готових лікарських засобів

Об’єкти бактеріологічного контролю:

1. Вода дистильована, ін’єкційні розчини для стерилізації, ін’єкційні розчини після стерилізації, очні краплі після стерилізації, сухі лікарські речовини, що використовуються для виготовлення ін’єкційних розчинів.

2. Аптечний посуд, корки, прокладки, інший допоміжний матеріал.

3. Інвентар, устаткування, руки, санітарний одяг персоналу.

4. Повітря середовища.

Методика бактеріологічного дослідження інвентаря,

устаткування, санітарного одягу, рук персоналу.

Змиви з інвентаря, устаткування проводять з допомогою ватних тампонів, які розміщені в пробірках з 2 мл фізіологічного розчину натрію хлориду або 0,85% пептонної води. Після ретельного протирання 100 см² поверхні інвентаря (площа обмежена трафаретом), всієї поверхні ваг тампон поміщають в ту ж пробірку і  додають 8 мл стерильного фізіологічного розчину натрію хлориду. Із вихідного змиву в залежності від ступеню забруднення готують ряд десятикратних розведень. 1 мл кожного розведення вносять у чашки  Петрі, в які виливають розтоплений МПА.

Для одержання змивів з лабораторного посуду в досліджуваний флакон або склянку наливають по 10 мл стерильного фізіологічного розчину натрію хлориду, ретельно струшуючи, сполощують всю внутрішню поверхню посуду. 1 мл цієї рідини засівають у розтоплений МПА,  а кількість колоній, яка виросте множимо на 10, що буде відповідати числу бактерій на всій поверхні посуду.  

Дослідження змивів із рук та предметів (столи, іграшки, мякий інвентар, предмети кухонного вжитку та ін.) роблять за певними епідеміологічними показаннями. У повсякденній роботі рідко проводять аналізи на безпосереднє виявлення патогенних мікроорганізмів, оскільки вони мають ряд труднощів. Значно частіше виявляють санітарно-показові бактерії: БГКП, стафілококи, ентерококи.

Змив проводять стерильним тампоном, вміщеним у пробірку з МПБ або глюкозо-пептонним середовищем. Сухий тампон проштовхують до повного змочування у бульйоні, виймають і роблять змив. Спочатку протирають шкіру лівої, потім правої руки в такій послідовності: тил кисті, долоня, міжпальцеві проміжки, нігтьові ложа. Після закінчення змиву тампон знову занурюють у середовище. Пробка при цьому становиться на своє місце й закриває пробірку.

При проведенні змивів із предметів, що мають велику поверхню (столи, стіни, дошки для обробки мяса та інших продуктів), досліджувану ділянку обмежують спеціальною рамкою-трафаретом, що має площу 25, 50 або 100 см². Цей шаблон виготовляють із дроту, перед вживанням і після змиву його обпалюють на вогні. Для визначення загального мікробного обсіменіння із пробірки після ретельного віджимання тампону й перемішування 1 см³ рідини вносять у стерильну чашку Петрі, заливають 15 мл розтопленого й охолодженого агару. Посіви інкубують 24 год при 37°С, підраховують число колоній, визначають ЗМЧ. Для порівняльної оцінки отриманих результатів бажано вести розрахунки на 1 см² поверхні.

Визначення БГКП, стафілококів та ентерококів (індикаторні мікроорганізми) проводять шляхом посіву на елективні середовища. Колонії підраховують та ідентифікують так само, як і при аналізі води.

Проби повітря відбирають в наступних приміщеннях:

1.                  – в асептичному блоці, стерилізаційній;

2.                  – в асистенській, фасувальнй, кімнаті дефектара і матеріальній;

3.                  – у мийній;

4.                  – у залі обслуговування.

Таблиця. Санітарні нормативи мікрофлори повітря аптечного закладу

Мікрофлора рослин і умови зберігання  лікарської сировини.

Обсіменіння мікробами лікарських  рослин може бути досить значним в залежності від умов росту, характеру рослини, висоти стебла тощо. Особливо сильно заселяються мікробами зрізані та зірвані рослини. Серед цих мікроорганізмів зустрічаються фітопатогенні види.

У випадку неправильної заготівлі рослини можуть ставати добрим поживним середовищем для розвитку мікробів. Одним із засобів, який попереджує ріст бактерій на рослинах є процес висушування рослин.

До фітопатогенних мікроорганізмів відносяться бактерії, віруси і гриби.

Хвороби, що викликаються бактеріями, називаються бактеріозами. Серед збудниів бактеріозів зустрічаються псевдомонади. Мікобактерії, ервінії, корінебактерії, агробактерії та інші.

Таблиця. Нормативи максимально-допустимого вмісту непатогенних мікроорганізмів

В 1 г(мл) лікарської сировини для внутрішнього вживання повинно бути не більше 1000 батерій і 100 дріжджевих і пліснявих грибів.

У випадку місцевого застосування препарата (порожнина вуха, носа, інтравагінальне використання) кількість мікроорганізмів не повинна перевищувати 100 мікробних клітин на 1 г (мл) препарата.

У таблетованих препаратах не повинно бути патогенної мікрофлори, а загальна забрудненість не повинна перевищувати 10 тис. мікробних клітин на таблетку.

Стерильність лікарських речовин з антимікробною дією визначають шляхом фільтрації з наступним внесенням фільтру в поживне середовище для пророщування бактерій.

Визначення ступеня мікробної контамінації готових лікарських форм:

(таблеток, порошків, мікстур).

Проба для бактеріологічного дослідження (10 г або 10 мл) повинна бути взята не менше ніж з 10 упаковок. Її розводять фосфатним буферним розчином (рН 7,0) до об’єму 50 мл (розведення 1: 5). 25 мл одержаного розчину або суспензії розводять до 50 мл тим же буферним розчином (розведення 1:10). 1 мл цього розведення розводять ще в десять раз (розведення 1:100).

Для кількісного підрахунку сапрофітних бактерій на чашки Петрі з МПА засівають по 0,5 мл розведень 1:10 і 1:100. Колонії підраховуємо через 48 год інкубації.

Для виявлення дріджів і пліснявих грибів роблять посіви на середовище Сабуро по 0,5 мл з розведень 1:5 і 1:10.

Для визначення бактерій кишечної групи роблять посіви з розведень 1:5,  1:10 і 1:100 на середовища Ендо і Левіна.

 

Матеріали для підготовки

до практичного заняття підготував                             проф. Климнюк С.І.

Затверджено на засіданні кафедри

24.09.2013 р. протокол № 3

Переглянуто і затверджено на засіданні кафедри

___________________ протокол № ___