САНІТАРНА ОХОРОНА ТЕРИТОРІЇ. ОСОБЛИВО НЕБЕЗПЕЧНІ ІНФЕКЦІЇ (ХОЛЕРА, ПТАШИНИЙ ГРИП)
Постановою Кабінету Міністрів України від 22 серпня 2011 року № 893 затверджено «Правила санітарної охорони території України». Ці Правила визначають механізм здійснення організаційних медико-санітарних, санітарно-гігієнічних, лікувально-профілактичних та протиепідемічних заходів, спрямованих на запобігання занесенню та поширенню на територію України особливо небезпечних та інших інфекційних хвороб та ввезенню на територію України товарів, хімічних, біологічних і радіоактивних речовин, відходів та інших вантажів, небезпечних для життя та здоров’я людини.http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/893-2011-%D0%BF
Заходи, передбачені цими Правилами, здійснюються відповідно до законів України, Міжнародних медико-санітарних правил, нормативно-правових актів та міжнародних договорів України, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України. http://antiplaguestat.gov.ua/ukr/sanitary_control.html
У пунктах пропуску через державний кордон України з метою запобігання занесенню і поширенню на території України інфекційних хвороб, що мають міжнародне значення, створюються і функціонують санітарно-карантинні підрозділи, які проводять медичний (санітарний) огляд пасажирів і водіїв транспортних засобів, плаваючого складу морських (річкових) суден, льотного складу повітряних суден, поїзних та локомотивних бригад пасажирських і вантажних поїздів, бригад рефрижераторних і поштово-багажних поїздів (секцій і вагонів), воєнізованої охорони та осіб, що супроводжують вантажі, транспортні засоби, ввезення вантажів, товарів та інших предметів, у тому числі продуктів харчування і продовольчої сировини, лікарських засобів, біологічних, хімічних і радіоактивних речовин, а також матеріалів і відходів, які ввозяться на територію, вивозяться з території України або прямують транзитом через її територію і внаслідок контакту з якими може відбутися інфікування або виникнути небезпека для життя і здоров’я населення.
Санітарно-карантинні підрозділи у пунктах пропуску через державний кордон працюють у взаємодії з іншими контрольними службами, які здійснюють прикордонний, митний, фітосанітарний, екологічний, державний ветеринарно-санітарний контроль та нагляд. http://dnop.com.ua/dnaop/sanpin69.htm
Працівники санітарно-карантинних підрозділів у разі виявлення у пунктах пропуску через державний кордон хворих осіб та/або осіб, стосовно яких є підозра на інфекційну хворобу, що має міжнародне значення, зобов’язані:
– терміново поінформувати керівників відповідних закладів охорони здоров’я;
– забезпечити тимчасову ізоляцію таких осіб та до моменту госпіталізації організувати надання їм первинної медико-санітарної допомоги та дезінфекцію.
До інфекційних хвороб, що мають міжнародне значення віднесено наступні нозологічні форми:
– віспа (натуральна);
– поліомієліт, спричинений диким поліовірусом;
– грип, спричинений новим субтипом;
– SARS (ТГРС);
– холера;
– чума;
– жовта гарячка;
– гарячка Ласса;
– хвороба, спричинена вірусом Марбурга;
– хвороба, спричинена вірусом Ебола;
– малярія;
– гарячка Західного Нілу;
– кримська геморагічна гарячка, спричинена вірусом Конго;
– гарячка Денге;
– геморагічна гарячка Мачупо (болівійська);
– геморагічна гарячка Хунін (аргентинська);
– менінгококова хвороба.
У разі виявлення фактів захворювання на інфекційні хвороби, що мають міжнародне значення, або виникнення загрози зараження такими хворобами та їх поширення керівники державних органів влади відповідних регіонів за поданням головних державних санітарних лікарів можуть запроваджувати у межах своїх повноважень на відповідних територіях або об’єктах особливі умови та режим праці, навчання, пересування та перевезення з метою запобігання зараженню, поширенню і ліквідації зазначених хвороб.
Холера http://www.teroblses.org.ua/pam–yatky–dlya–naselennya/schodo–epidsytuatsi%D1%97-z–cholery–v–sviti–ta–ukra%D1%97ni.html
ХОЛЕРА (лат. – cholera) – гостра антропонозна особливо небезпечна інфекція з фекально-оральним механізмом передачі, що характеризується ураженням ферментних систем кишкового епітелію і проявляється проносом, блюванням з розвитком дегідратації, демінералізації, ацидозу і гемодинамічних розладів. Розрізняють класичну холеру і холеру Ель-Тор.
Етіологія. Збудники – токсигенні (містять ген холерного токсину – ctx), епідемічно значущі холерні вібріони серогрупи О1 біоварів V. cholerae cholerae (класичний холерний вібріон) і V. cholerae eltor, а також V. cholerae серогрупи О139 Bengal. Ці збудники мають вигляд зігнутої палички (коми) з 1 джгутиком; рухомі, спор і капсул не утворюють, грамнегативні, аероби. Добре ростуть на лужних живильних середовищах. Холерний вібріон має термостабільний специфічний тільки для нього соматичний О-антиген і термолабільний джгутиковий Н-антиген – спільний для всієї групи цих збудників. О-антиген вібріонів серогрупи О1 серологічно неоднорідний. Відтак за ним розрізняють 3 серовари – Огава, Інаба і Гікошима. Серед інших О-груп трапляються й такі штами, яких не аглютинують типові холерні сироватки. Вони називаються НАГ-вібріонами і можуть спричинити гострі кишкові інфекції.
Вібріон стійкий у воді та вологих субстратах, передусім тих, що мають слабколужну або нейтральну реакцію; добре переносить низькі температури (зберігається в льоду до 4 міс.), але високо чутливий до висушування, УФО, хлорвмісних препаратів. При нагріванні до 56 °С гине через 30 хв, при кип’ятінні – миттєво. Виживає вібріон у харчових продуктах – 2-5 днів, у м’ясних і молочних – до 2 тижнів, але через нестійкість у кислому середовищі (гине протягом декількох хвилин), його виживання в молочнокислих продуктах малоймовірне. В екскрементах хворого або носія збудник зберігає життєздатність декілька місяців, на поверхні овочів – до 8 діб. Значно стійкішим у довкіллі, хоча й менш вірулентним, порівняно з класичним, є вібріон біовару eltor.
Джерелом збудника при холері є людина: хвора, реконвалесцент або носій. Вібріон Ель-Тор частіше, ніж класичний, спричиняє легкі форми хвороби, але при цьому носійство цього збудника може бути тривалішим. Хворий заразний протягом всієї недуги – з моменту появи перших клінічних симптомів, а також у стадії реконвалесценції. Хворі на маніфестну форму виділяють до 10-20 л випорожнень за добу, а в окремих випадках на тлі регідратації й більше. В 1 мл таких випорожнень міститься 107-109 вібріонів. З цього стає очевидною велика епідемічна небезпека таких осіб, яка триває близько 3 тиж. Після перенесеної холери хронічне носійство вібріона формується досить рідко. Хворі на стерті й атипові (у т.ч. й безсимптомні) форми холери та вібріоносії виділяють меншу кількість випорожнень і, відповідно, збудника.
Механізм і шляхи передачі. Єдиний механізм передачі збудника холери – фекально-оральний, а провідний шлях – водний. Так, найчастіше зараження людини відбувається при вживанні забрудненої не знешкодженими стічними водами води для господарсько-питних потреб і використанні водоймищ для купання. Можливе розповсюдження холери й через харчові продукти (недостатньо проварену рибу, морепродукти, контаміноване молоко тощо), а також на побутовому рівні через брудні руки й мух. Відтак розрізняють водні, аліментарні та контактно-побутові спалахи інфекції.
Сезонність. Спалахи холери, як правило, припадають на літньо-осінній сезон, що збігається з сезонним підйомом захворюваності гострими кишковими інфекціями. В ендемічних країнах холера реєструється цілий рік. При цьому підвищена захворюваність спостерігається в найжаркішу пору року.
Сприйнятливість населення до цієї хвороби загальна, проте наявність безлічі легких форм і первинного (неімунного) носійства свідчить про можливість відтворення тяжких маніфестних форм інфекції лише при зараженні досить великою дозою збудника. Факторами ризику при холері є проживання на території ендемічних осередків холери, паломництво, професія (особи, зайняті прибережним виловом риби і морепродуктів, працівники очисних споруд, бактеріологічних лабораторій).
Інкубаційний період триває до 5 діб, частіше 2-3 доби.
Імунітет після перенесеної холери антибактерійний і антитоксичний. Він видоспецифічний і відносно стійкий, утримується близько 1-3 років. Повторні захворювання рідкісні.
Прояви епідемічного процесу. Нині найбільш поширеною є холера Ель-Тор, яка стала пандемічною. Причини пандемічного розповсюдження холери зумовлені її убіквітарністю, соціально-економічним розвитком країн, впровадженням заходів профілактики, боротьби і здатністю формувати ендемічні осередки. Щороку у світі на холеру захворює від 200 до 500 тис. людей. Ендемічною є Південно-Східна Азія, передусім такі країни, як Індія, Бангладеш, Пакистан. Сучасна пандемія холери, яка розпочалася на початку 60-х років і триває досі, охопила 90 країн світу. Її особливості:
· кількісно переважають легкі, стерті й атипові форми (на 100 і більше хворих припадає лише 1 алгідна форма);
·після перенесеного захворювання часто зберігається тривале вібріоносійство;
· вібріоносіїв значно більше, ніж хворих;
·інфекція може «укорінятися» на нових територіях з формуванням вторинних ендемічних осередків (це сталося в Африці, Південній Америці) й навіть «зимувати» у південних областях України;
· задовго до епідемії з водоймищ виділяється збудник холери;
· значно менша летальність: при класичній холері – близько 40 %, при холері Ель-Тор – близько 1 %.
Однією з особливостей пандемії й досі залишається проблема занесення холери в різні країни світу з ендемічних осередків. Активна міжнародна міграція – одна з характерних рис нашого часу і причина завезення холери в Україну й інші країни СНД.
Аналіз епідемічної ситуації з холери, що склалася в Україні у 90-і роки збіглого століття, виявив деякі особливості як з боку клінічного перебігу недуги, факторів передачі та змін властивостей збудника, так і розповсюдження холери на території країни. Особливістю спалахів 1994-1995 рр. було включення в епідемічний процес значної кількості сільського населення, а також розповсюдження захворювань при проведенні ритуальних церемоній. Широкому розповсюдженню холери сприяв украй незадовільний санітарно-комунальний стан окремих територій, недостатнє забезпечення населення доброякісною питною водою, аварійний стан каналізаційних мереж, суттєві недоліки в санітарній очистці населених пунктів. При холері Ель-Тор важко виявити епідемічний зв’язок між окремими захворюваннями, тому що значна кількість джерел збудника (хворі зі стертою формою недуги) не виявляються.
У 7-у пандемію холери вібріони серогрупи О1 біовару Ель-Тор постійно циркулюють у довкіллі та ізольовані в 17 регіонах України, переважно на південно-східних територіях.
Щороку в 7-12 областях України з об’єктів довкілля вдається виділити холерні вібріони. Таким чином, укорінення холерного вібріона в Україні на об’єктах довкілля становить реальну загрозу виникнення нових випадків холери.
Профілактичні та протиепідемічні заходи. Профілактика холери полягає в поліпшенні соціально-економічних і санітарно-гігієнічних умов життя населення, у тому числі забезпеченні доброякісною питною водою, знезараженні стічних вод, санітарній очистці населених місць, підвищенні санітарної культури населення. У комплекс заходів щодо профілактики холери входять і медико-санітарні заходи щодо запобігання занесення холери з-за кордону (санітарний огляд вантажів, багажу, опитування пасажирів, ізоляція виявлених хворих і т.д.).
У разі виділення холерного вібріона з водойми забороняються забір води для пиття, купання і рибна ловля. Організаційні заходи передбачають постійну підготовку медичних кадрів з питань епідеміології, клініки, діагностики і боротьби з холерою; створення матеріальних резервів (холерних боксів і спеціальних укладок у медичних установах). Слід поліпшувати санітарно-гігієнічний і санітарно-технічний стан підприємств харчової промисловості, а також об’єктів громадського харчування, суворо контролювати стан здоров’я декретованих працівників, прищеплювати гігієнічні навички населенню.
Холера належить до карантинних інфекцій, на які поширюється дія «Міжнародних медико-санітарних правил» (ВООЗ, 1973). В Україні протихолерні заходи регламентуються Наказом МОЗ від 30.05.1997 р. № 167 «Про удосконалення протихолерних заходів в Україні». Первинні протиепідемічні заходи при виявленні хворого або підозрілого на холеру такі ж, як і при інших особливо небезпечних інфекціях, хоча останнім часом карантин як такий при холері не застосовується, але всі протиепідемічні заходи на території проводяться у повному обсязі. Тільки у виняткових випадках, виходячи з конкретної епідемічної обстановки, можливих діючих факторів передачі збудника інфекції, санітарно-гігієнічних умов, інтенсивності міграції населення і транспортних зв’язків з іншими територіями, кабінетом міністрів України встановлюється карантин.
Локалізація і ліквідація осередку холери здійснюється під керівництвом надзвичайної протиепідемічної комісії (НПК) відповідного району, міста, області або країни. До складу комісії входить медичний штаб, що забезпечує методичне і професійне керівництво всією роботою.
Заходи, спрямовані на джерело збудника. Для нейтралізації джерела збудника активно виявляють й ізолюють усіх осіб з розладами травлення, а також контактних із хворими на холеру.
Таких осіб госпіталізують у лікарню для хворих на гострі кишкові інфекції (провізорний госпіталь). Хворих на холеру (після отримання результатів бактеріологічного обстеження) переводять у холерний госпіталь, що працює у суворому епідеміологічному режимі. Вібріоносіїв госпіталізують окремо від хворих у спеціальне відділення. Про кожний випадок холери і вібріоносійства негайно повідомляють місцеву санепідемстанцію, управління охорони здоров’я і Міністерство охорони здоров’я та заповнюють карту епідобстеження. Виписують перехворілих після клінічного одужання, завершення курсу антибіотикотерапії і від’ємного результату триразового бактеріологічного дослідження випорожнень (для декретованих – п’ятикратне дослідження калу і одноразове жовчі). Усіх тих, хто мав тісний контакт з хворим на холеру або вібріоносієм, госпіталізують у спеціальні ізолятори, за рештою встановлюють спостереження за місцем проживання. Особи, котрі прибули з ендемічних щодо холери регіонів, підлягають п’ятиденній обсервації з бактеріологічним обстеженням калу.
Різко обмежують (у разі карантину – повністю припиняють) контактування осіб з осередку з населенням за його межами: забороняють в’їзд в осередок і транзит міжміського транспорту; для від’їжджаючих осіб організують обсервацію на 5 днів з одноразовим бактеріологічним дослідженням випорожнень.
В активному виявленні хворих беруть участь працівники амбулаторій, поліклінік, лікарень, санітарний актив, студенти медичних інститутів та училищ. Для цього створюють бригади, які проводять щодня подвірні обходи населення. До складу бригади входить 1 медичний працівник і 4-5 активістів або студентів. Кожна бригада опитує від 500 (сільська місцевість) до 1 000 мешканців (у місті). Всі виявлені хворі з дисфункцією кишок або іншими сигнально-сортувальними ознаками холери підлягають госпіталізації (у відділення диференціальної діагностики, або провізорні. Згідно з планом розгортання лікувально-профілактичних установ при завезенні особливо небезпечних інфекцій при одиничних їх випадках на 1 ліжко в холерному госпіталі припадає 5-10 ліжок в діагностичному відділенні). Вібріоносіїв виявляють серед контактних осіб, яких у 1-у добу обстежують триразово бактеріологічно. Крім того, одноразовому бактеріологічному дослідженню підлягають особи, які ведуть асоціальний спосіб життя, хворі психіатричних і наркологічних установ, працівники водопостачання, харчовики і до них прирівняні. Ізолюють осіб, які були в тісному контакті з хворим або носієм (на термін максимального інкубаційного періоду – 5 діб в ізолятор, кількість ліжок в якому у 5-10 разів більша, ніж у холерному госпіталі). У сільській місцевості дозволяється залишити вдома одного з членів сім’ї (з числа тих, хто підлягає ізоляції) для господарювання. За ними встановлюють медичне спостереження протягом 5 діб і в 1-й день тричі беруть кал для бактеріологічного дослідження, а також проводять інші заходи, як в ізоляторі. Хворих, вібріоносіїв і контактних з ними осіб госпіталізують транспортом дезінфекційної станції, відділу або відділення СЕС, а також бригадами «швидкої допомоги».
Заходи, спрямовані на розрив шляхів передачі збудника. Серед зазначених заходів слід виділити такі:
1. Обмежувальні заходи.
Забороняють користування відкритими водоймами (купання, риболовлю), з якими ймовірно пов’язаний спалах.
2 Систематичний санітарно-гігієнічний контроль.
Щоденно до ліквідації осередку обстежують джерела води (водопроводи, відкриті водойми), стічні води тощо. Стежать за повнотою і своєчасністю санітарної очистки території від нечистот, санітарним станом торгових місць, закладів громадського харчування і харчової промисловості, водопостачання населення. Проводиться гіперхлорація води для пиття.
3. Поточна і заключна дезінфекція, яку в межах епідемічного осередку здійснюють силами дезінфекційної служби. Виділення хворого (кал, блювотиння, сеча) або вібріоносія на 1-2 год засипають гіпохлоритом кальцію (з розрахунку 1 частина препарату на 10 частин виділень) або на 1 год заливають окропом (співвідношення 1:5). Посуд, що використовувався для виділень, занурюють на 30 хв в 1 % розчин хлорного вапна чи 0,5 % розчин гіпохлориту кальцію. Столовий посуд кип’ятять 15 хв у 2 % розчині харчової соди, або витримують в 0,5 % розчині хлораміну чи 0,5 % освітленому розчині хлорного вапна, або іншого детергенту. Білизну хворого кип’ятять в 2 % розчині мильного порошку або замочують в 0,5 % розчині хлораміну. Матраци, подушки, ковдри, верхній одяг дезінфікують у паро-повітряних або паро-формалінових камерах при 60-90 °С з експозицією 10-45 хв. Громадські туалети дезінфікують 1 % розчином хлораміну, хлорного вапна та ін.
4. Організація санітарно-просвітньої роботи.
Медичний персонал в осередку холери працює у протичумному костюмі полегшеного типу.
Осередок холери вважають ліквідованим через 10 днів після госпіталізації останнього хворого (вібріоносія) і проведення кінцевої дезінфекції.
Заходи, спрямовані на третю ланку епідпроцесу. При особливо неблагополучній ситуації за рішенням надзвичайної протиепідемічної комісії усім контактним з хворими (носіями), які перебували в однакових умовах з хворим щодо ризику зараження, призначають антибіотики (екстрена профілактика). З цією метою, ураховуючи антибіотикограму циркулюючих в осередку штамів, призначують один з препаратів: тетрациклін, доксициклін, левоміцетин, еритроміцин, ципрофлоксацин.
Слід зазначити, що у 1995 р. в Україні від хворих та вібріоносіїв виділяли стійкі до тетрацикліну збудники, що ставить під сумнів доцільність подальшого використання цього антибіотика.
На лікарській дільниці протихолерні заходи здійснюють відповідно до оперативного плану готовності при виявленні хворого (підозрілого) на карантинні інфекції. Цей план складається головним лікарем поліклініки спільно з лікарем КІЗу і щорічно коректується. Він включає:
– епідеміологічне обстеження хворих на холеру (вібріононосіїв);
– визначення меж осередку. Осередок холери оголошується при реєстрації першого випадку захворювання на холеру (вібріоносійство), зумовлене токсигенними холерними вібріонами серогруп О1 і О139;
– виявлення, ізоляцію або медичне спостереження і превентивне лікування осіб, які були у контакті з хворим (контактними слід вважати не тільки членів сім’ї хворого або проживаючих і працюючих разом з ним, але також і всіх, хто брав участь у будь-яких спільних урочистих або ритуальних зібраннях. Наприклад, в одному із сіл Миколаївського району Миколаївської області під час спалаху холери в 1994 р. з числа осіб, які були на похоронах і брали участь у поминках померлого від холери, було незабаром госпіталізовано 41 людину з холерою і 47 – як вібріоносіїв);
– активне виявлення, провізорну госпіталізацію й обстеження на холеру всіх хворих з дисфункцією кишечнику;
– профілактичну і заключну дезінфекцію, а також боротьбу з виплодом мух і їх знищення;
– бактеріологічне обстеження на холеру всіх осіб в осередку і об’єктів довкілля;
– обмежувальні заходи щодо господарсько-питного і культурно-побутового водопостачання;
– передачу в міністерство охорони здоров’я негайної інформації про всі випадки захворювання на холеру або вібріоносійства, а також при підозрі на цю інфекцію;
– санітарно-освітню роботу.
Пташиний грип
http://www.mns.gov.ua/content/abc_survival_2.html
У теперішній час світова громадськість занепокоєна швидким розповсюдженням у світі «пташиного грипу», що викликається надзвичайно патогенним вірусом. «Криза глобального значення» — так визначили ситуацію, що виникла, експерти Міжнародного Бюро з епізоотій (МБЕ).
«Пташиний грип» був зареєстрований в Індонезії, В’єтнамі, Камбоджі, Пакистані, П. Кореї, Японії, Лаосі, Китаї, Таїланді. Вірус грипу виявлений у Канаді, а також у країнах Європи — Греції, Румунії, Македонії, Росії (Новосибірська область, Алтайський край, Тульська область) та ін.
Усього у світі на сьогодні знищено 140 млн голів свійських птахів. Найбільш небезпечним вважають різновид в’єтнамського «пташиного грипу».
В Україну проникнення вірусу може бути пов’язане з перелітними птахами, що мігрують через Чорне море. Одним із шляхів поширення в Україні може також стати завезення живих свійських птахів з неблагополучних регіонів.
Пташиний грип — це інфекційна хвороба птахів, що викликається одним з штамів вірусу грипу типу А. Вона вперше була виявлена в Італії більше ста років тому й зустрічається скрізь. Вважається, що всі птахи в тій чи іншій мірі сприйнятливі до даної інфекції. З 15 підтипів вірусу пташиного грипу найбільш високу патогенність мають підтипи Н5 і Н7. Особливо небезпечним вважається вірус типу H5N1. Він дуже швидко мутує, має схильність одержувати гени від вірусів, що інфікують інші види тварин, здатний викликати важку хворобу в людини.
Мігруючі водоплавні птахи, найчастіше дикі качки, є природним резервуаром вірусу пташиного грипу та причиною заносу інфекції в приватні господарства. Разом з тим завдяки природній резистентності ці птахи менш за все сприйнятливі до інфекції й можуть подолати в процесі міграції значні відстані.
Велику занепокоєність викликає нещодавно виявлений факт, що свійські качки можуть мати безсимптомну форму інфекції, але при цьому виділяти патогенний вірус і таким чином грати роль «мовчазних» переносників інфекції. Проведені дослідження показали, що доза вірусів, що виділяються від зовнішньо здорових качок (103,5-105,5 в мл), досягає тих самих величин, що й від курей з вираженими ознаками захворювання.
Захворювання у птахів може протікати в легких та важких формах. Типовими симптомами легкого респіраторного захворювання є підняте дибом пір’я та зниження яйценосності. Спалахи легких форм можуть залишатися нерозпізнаними за відсутністю регулярного вірусологічного обстеження птахів. При важких формах вірус уражає не тільки респіраторний тракт, а й внутрішні органи та тканини з багаточисленними внутрішніми кровотечами.
Перший підтверджений випадок зараження людей пташиним грипом відбувся в Гонконгу в 1997 році, коли штам H5N1 викликав важке респіраторне захворювання в 18 осіб, з яких 6 померло. Захворювання людей відбувалися в той же самий час, коли мала місце епідемія високопатогенного «пташиного грипу», і були викликані тим же самим штамом, що й серед популяції свійських птахів. Хворі мали тісний контакт з інфікованою домашньою птицею. За період з 1997-2005 рр. у країнах Південно-Східної Азії захворіли 134 людини, з них 66 померли.
До 1997 року вважалось, що пряма передача вірусу від птаха до людини неможлива. Проте досвід, отриманий у Південно-Східній Азії, показує, що випадки інфікування відбуваються рідко й що вірус не передається вільно від домашнього птаха людині. На сьогоднішній день більшість випадків захворювання людей відбулося в сільських районах, переважно в результаті прямого контакту з мертвою або хворою домашньою птицею. Випадків захворювання серед працівників птахогосподарств не зареєстровано. Не було також і захворювань, викликаних вживанням у їжу м’яса чи яєць свійської птиці, приготовлених належним чином.
Випадків передачі вірусу «пташиного грипу» від людини до людини не виявлено.
Зважаючи на можливість появи нових різновидів вірусів грипу в результаті обміну генами між штамами «пташиного грипу» та грипу людини, ВООЗ рекомендує проводити вакцинацію людей вакцинами, ефективними проти штамів грипу людини, циркулюючих у даний момент.
Робітники, залучені до догляду за домашньою птицею, повинні бути обов’язково захищені проти інфекції, використовуючи відповідний одяг і обладнання.
Клінічні прояви грипу А (H5N1)
Інкубаційний період у середньому 3 дні (від 2 до 4). У хворих відзначаються загальні симптоми, характерні для грипу, — раптовий початок, лихоманка, слабкість, головний біль, іноді біль у горлі, задишка. Катаральні прояви практично відсутні. У більшості хворих (70%) відмічається пронос, іноді блювота. Особливістю перебігу захворювання є розвиток у деяких хворих первинної вірусної пневмонії.
На рентгенограмі грудної клітки в ранній термін захворювання відзначаються дифузні чи окремі інфільтрати. При важкому перебігу захворювання розвивається дихальна недостатність. Небезпека вірусу H5N1 полягає в тому, що він здатний вражати не тільки органи дихання, але й спинний мозок та шлунково-кишковий тракт.
Діагноз «пташиного грипу» в людини може бути поставлений на підставі наступних даних:
— наявності клініки захворювання;
— епідеміологічного анамнезу — коли є повідомлення про спалах «пташиного грипу» в регіоні проживання захворілого або коли захворілий прибув з країни, де реєструється «пташиний грип»;
— наявності ризику професійного зараження;
— лабораторного підтвердження — методом ІФА, молекулярно-генетичним методом чи виділенням вірусу.
На сьогодні специфічних методів лікування та профілактики «пташиного грипу» немає.
З цією метою ВООЗ рекомендовані препарати оселтамівір і занамівір. Зокрема оселтамівір показав ефективність при лікуванні захворювань людей, викликаних вірусом підтипу H5N1 у В’єтнамі та Таїланді. Але клініцисти відмічають, що позитивний результат спостерігається тільки при введенні препарату упродовж перших двох днів з моменту появи симптомів захворювання. Під час спалахів оселтамівір рекомендував себе і як препарат для екстреної профілактики серед груп ризику — медичних працівників, членів родин захворілих та ін.
Незважаючи на відсутність реєстрації в Україні випадків «пташиного грипу», в Харківській області проводиться комплекс ветеринарно-санітарних заходів, спрямованих на запобігання розповсюдженню інфекції. Здійснюється моніторинг циркуляції збудників грипу серед дикої та свійської птиці, заборонено полювання на диких птахів, посилено санітарно-карантинні заходи в місцях перетину кордону, проводиться вакцинація людей, у тому числі робітників птахівницьких господарств, проти грипу.
Задачею медичних працівників щодо профілактики захворювань на «пташиний грип» серед людей є контроль за захворюваністю співробітників птахогосподарств на гострі респіраторні інфекції, їх вірусологічне обстеження за показаннями та проведення вакцинації проти грипу.
http://www.nbuv.gov.ua/portal/chem_biol/gnm/2010_55/390-397.pdf
http://old.sumdu.edu.ua/ua/general/structure/faculty/med/faculties/infection/docs/13.pdf
http://intranet.tdmu.edu.ua/data/kafedra/video/inf/index.php?name_film=dsdd
http://intranet.tdmu.edu.ua/data/kafedra/video/inf/index.php?name_film=vohn_obs
http://intranet.tdmu.edu.ua/data/kafedra/video/inf/index.php?name_film=pedykul
http://intranet.tdmu.edu.ua/data/kafedra/video/inf/index.php?name_film=kab
Video1 Video2 Компакт-диск1 Компакт-диск2
