Щелепно-лицева ортопедія

Щелепно-лицева ортопедія. nМета і завдання. Класифікація nпереломів щелеп. Механізми зміщення nуламків при переломах щелеп.

 Щелепно-лицева ортопедія є невід’ємною nскладовою частиною ортопедич­ної nстоматології, яка вивчає клініку, діагностику та nлікування ушкоджень ще­лепно-лицевої nділянки, що виникли в результаті травми, поранення, оператив­них втручань з приводу новоутворень. nЩелепно-лицева ортопедія включає: 1) ортопедичне лікування переломів щелеп та nїх наслідків; 2) протезування уроджених nта набутих дефектів лиця та щелеп; 3) виправлення деформацій зубо-щелепної системи ортопедичними методами; n4) ортопедичні заходи у разі відновної nхірургії лиця та щелеп; 5) лікування захворювань жувальних м’язів та скронево-нижньощелепного суглоба.

Розвиток nхірургічних методів лікування, особливо новоутворень щелеп­но-лицевої ділянки, nвимагав широкого застосування в операційний та після­операційний період ортопедичних апаратів. nОртопедичне лікування може про­водитися nсамостійно або застосовуватися у поєднанні з хірургічним.

Мета nщелепно-лицевої ортопедії — реабілітація хворих з дефектами зубо-щелепної системи. nДля досягнення цієї мети проводиться вивчення частоти, етіології та патогенезу, nклініки та діагностики дефектів і деформацій зубо-ще­лепної системи; nрозробляються методи протезування дефектів щелепно-лице­вої ділянки, проводиться профілактика посттравматичних nта післяоперацій­них nдеформацій лиця і щелеп.

Часто після nоперативних втручань залишаються важкі наслідки у вигляді значних дефектів лиця та щелеп. Крім того, nіснують визначені протипоказання до nзастосування хірургічних методів лікування переломів щелеп та проведен­ня хірургічних операцій на лиці. Звичайно, це nнаявність у хворих важких за­хворювань nсистеми крові, серцево-судинної системи, відкритої форми тубер­кульозу легень, виражених психогенних станів nтощо. Існують протипоказан­ня, nколи хірургічні методи лікування неможливі або неефективні. У такому разі показано застосування ортопедичних методів nлікування, які можуть бути як основними nі постійними, так і допоміжними в комплексному лікуванні щелеп­но-лицевої ділянки.

                                                       n

ІСТОРІЯ РОЗВИТКУ ЩЕЛЕПНО-ЛИЦЕВОЇ ОРТОПЕДІЇ

Щелепно-лицева nортопедія пройшла довгий і складний шлях свого роз­витку. Підвалини історії щелепно-лицевої nортопедії закладені в роботах Гіппок­рата (460-377 рр до н.е.). Перші спроби лікування переломів щелеп nналежать саме nГіппократу, він же запропонував й оригінальний спосіб управлення вивиху нижньої щелепи з трьома етапами цієї nоперації. Цельс (1 ст. до н.е.) опису­вав методи лікування переломів щелеп та пропонував з цією метою використо­вувати нитки і волосся для зв’язування зубів nу відламках щелеп. Гален (130 р. до nн.е.) користувався підборідною пов’язкою. Проте до XVI ст. будь-яких нау­кових даних про щелепно-лицеву ортопедію не було.

Уперше протези nлиця та обтуратор для закриття дефекту піднебіння опи­сав Амбруаз Паре (1575). П’єр Фошар у 1728 р. nрекомендував просвердлювати піднебіння nдля закріплення протезів. Він також запровадив зв’язування зубів між собою з обох боків лінії перелому nлігатурним дротом або шовком. У кінці

XVIII  ст. було запропоновано використовувати nвнутрішньоротову пов’язку для з’єднання nуламків нижньої щелепи, відомої в літературі як “машина Рютеник”.У цьому ж столітті Буасон запропонував еластичну nпідборідну пращу з прокладкою між nзубами з дерева або каучуку. За допомогою цієї пов’язки можна було не тільки nфіксувати, але й виправляти положення уламків щелеп. У 1880 р. Кінгслей описав конструкцію nщелепно-лицевих протезів для за­міщення nдефектів носа, очної ямки та піднебіння. Клод Мартен (1889) є за­сновником безпосереднього протезування, що він nдетально описав у своїй книзі. У 1861 nр. Вебер запропонував шину, яка облягає коміркові відросток та частину з присінкового та язикового боку і має nпрорізи для зубів. До речі, дана конструкція nшини використовується і нині. Гуннінг (1860) застосував міжзубну шину, яка з часом була модифікована Портом і nвикористовується для лікуван­ня переломів беззубих щелеп. У кінці XIX ст. Зауер виготовив дротяну шину з похилою площиною, яка вигиналася на nмоделі (пов’язка Зауера).

Проблемами nщелепно-лицевої ортопедії вчені активно займалися протя­гом XIX ст. Є.О.Мухін запропонував пов’язку та nшину-підіймач власної конст­рукції. nПід час кримської війни основоположник nвоєнно-польової хірургії М.І.Пирогов nуперше наклав гіпсову пов’язку для лікування складних вогне­пальних переломів нижньої щелепи. Тоді ж Ю.К nШимановський розробив гіпсо­ву nпов’язку в поєднанні з внутрішньоротовою паличкою – шиною. У 60-70 pp. XIX     ст. nБальзамінов запропонував для іммобілізації уламків щелепи металеву
nшину — пращу, а Карпінський — каучукову пращу. Трохи пізніше були запроваджені назубні дротяні та каучукові шини Гурвіча і Ростовцева. У 1915 р. Фальтін розробив та nвпровадив у практику гіпсову пов’язку для витягування уламків нижньої щелепи у разі подвійних переломів та загрози nасфіксії. У 1916 р. nС.С.Тігерштедт розробив систему апаратів для шинування уламків щелеп, яка відкрила нову еру у воєнній щелепно-лицевій nортопедії.

У1919 р. nвийшла книга Г.І.Вільга “Помощь на фронте раненным в челюсть”. Ця книга у свій час мала дуже важливе nзначення в організації та наданні допо­моги таким хворим. На І, II nта III одонтологічних з’їздах, що відбулися у 1923, n1925 та 1928 p., nрозглядалися питання ортопедичних методів лікування окремих переломів нижньої щелепи, верхньої щелепи та nкомбінованих переломів обох ще­леп. Матеріали з’їздів, а також зміни у nметодиках виготовлення гнутих дротя­них nшин за Тігерштедтом були узагальнені А.АЛімбергом у 1927 р. в керів­ництві n”Практическая травматология”. Значний внесок у розвиток щелепно-лицевої ортопедії зробили своїми фун­даментальними працями А.А.Лімберг, П.П.Львов, nІ.Г.Лукомський, Д.А.Ентін, nА.Е.Рауер, Б.Н.Бинін, А.І.Бетельман. Велике практичне та теоретичне значення для подальшого розвитку ще­лепно-лицевої ортопедії мав досвід, який був nнакопичений у період Великої Вітчизняної війни (1941—1945 pp.) nі детально описаний у книзі Д.А.Ентіна “Военно-челюстная хирургия”. Сучасна щелепно-лицева ортопедія nгрунтується на реабілітаційних прин­ципах загальної травматології та ортопедії, nяка опирається на успіхи клінічної стоматології nі відіграє велику роль у системі надання стоматологічної допомо­ги населенню.  

ТРАВМИ ЩЕЛЕПНО-ЛИЦЕВОЇ ДІЛЯНКИ

У мирний час nчастота ушкоджень лиця складає 0,3 випадку на 1000 осіб, а питома вага щелепно-лицевої травми серед nусіх травм з ушкодженням кісток у міського nнаселення коливається від 3,2 до 8%. З них переломи кісток лицевого скелета спостерігаються у 88,2%, а травми nм’яких тканин — у 9,9%, опіки об­личчя n— у 1,9% випадків.

За даними nЮ.Й.Бернадського (1985), кількість хворих з ушкодженнями лиця в мирний час складає від 11 (1966 р.) nдо 25% (1981 p.). Серед усіх госпіта­лізованих у nщелепно-лицеву клініку ушкодження кісток лицевого скелета скла­дало 15,2% усіх переломів кісток тіла. nНайчастіше спостерігаються ізольовані переломи нижньої щелепи (79,7%), друге nмісце посідають переломи верхньої щелепи n(9,2%), за ними йдуть переломи кісток носа (4,6%), потім виличних кісток і виличних дуг (4,1%), переломи обох nщелеп зустрічаються у 2,4% ви­падків. nСеред хворих з переломами щелеп 83,7% складали особи з ізольовани­ми nушкодженнями нижньої щелепи, 8% – верхньої щелепи, у 8,3% потерпілих спостерігалися ушкодження обох щелеп.

У мирний час nнайчастішими причинами переломів щелеп є удари та забої, які отримані під час падіння, здавлювання. nЧасто переломи щелеп виникають під час дорожньо-транспортних пригод. За даними nЮ.Й.Бернадського (1985), нині nзнизилась кількість транспортних та сільськогосподарських травм, але значно nзросла кількість побутових травм щелепно-лицевої ділянки.

Поєднані nушкодження верхньої та нижньої щелеп, а також інших ділянок тіла складають 14% від загальної кількості nпоєднаних ушкоджень. Найчастіше вони є наслідком дорожньо-транспортних пригод (52%), падіння з висоти (25%), nпобу­тових травм (17%). nПромислові травми складають всього 4%, випадкові вогнепальні поранення – 1,3%, інші причини – 0,7% nвипадків (А.В Лук’яненко, 1978).

Відношення nкількості травм у чоловіків до жінок складає 8:1. Ушкоджен­ня кісток лицевого скелета найчастіше виникає nу літньо-осінній період. У nперіод воєнних дій на сучасному етапі будуть спостерігатися дуже різнобічні поранення та ушкодження nщелепно-лицевої ділянки, зумовлені од­ночасною дією одного або багатьох чинників, що уражують. Передусім це будуть комбіновані ураження, nтобто вогнепальна травма у поєднанні з дією високих температур, проникної nрадіації та інших засобів ма­сового ураження.

Як свідчить nдосвід Великої Вітчизняної війни, вогнепальні поранення лиця та щелеп складали близько 4% усіх поранень з nневеликими коливаннями (3,5-5%). nЧастота вогнепальних поранень лиця та щелеп є майже закономірною і залежить nпереважно від співвідношення площі лиця до загальної площі по­верхні тіла; за даними Б.М.Постнікова, це nспіввідношення дорівнює 3,12%, за даними nВ.Д.Кабакова — 3,4%.

Важливим nпоказником важкості поранень є зовнішній вигляд уражених тканин, за яким відразу можна судити, чи це nпоранення тільки м’яких тканин, чи nодночасно ушкоджені кісткові утворення — нижня щелепа, верхня щелепа, вилична дуга, кістки носа.

Слід зазначити, nщо під час ведення оборонних дій ізольовані поранення м’яких тканин спостерігаються рідко. Під час nведення активних наступальних бойових nдій кількість таких поранень збільшується.

 

n
nКЛАСИФІКАЦІЯ ПЕРЕЛОМІВ nЩЕЛЕП

Переломи щелеп nрозрізняють залежно від етіології, характеру перелому, лінії перелому та інших ознак. Залежно від nетіологічного чинника переломи діляться на травматичні та патологічні. Вони nможуть бути вогнепального та невогнепального nпоходження.

Патологічний nперелом найчастіше є наслідком патологічного процесу у кістці (остеомієліт, новоутворення, nтуберкульоз, сифіліс). Переломи розділя­ють на повні та неповні. Повний перелом характеризується порушенням цілісності ушкодженої кістки, до неповних nналежать вдавлення, відломи, тріщи­ни. nПереломи ще поділяють на закриті та відкриті. У разі закритих переломів шкірні покриви та слизова оболонка nнеушкоджені, у разі відкритих цілісність шкірних покривів та слизової оболонки nпорушена.

Залежно від nлінії перелому розрізняють прямі, поперечні, оскольчасті, по­здовжні, косі та зигзагоподібні. Переломи nможуть бути поодинокими, подвійни­ми, nпотрійними та численними, тобто залежно від кількості уламків щелепи.

За механізмом nвиникнення переломи бувають прямі та непрямі. Прямий перелом виникає у місці дії травмівної сили, nа непрямий — на віддалі від місця прикладання nсили. Прикладом непрямого перелому може бути перелом сугло­бових відростків у разі удару в підборіддя.

Травми та nушкодження кісток обличчя дуже різноманітні. Для зручності статистичної обробки nклінічних матеріалів, діагностики та лікування Б.Д.Кабаков, В.М.Лук’яненко та nП.З.Аржанцев запропонували робочу класифікацію ушкоджень кісток лицевого nскелета:

I.    Ушкодження зубів (верхньої та нижньої щелеп).

II.   Переломи нижньої щелепи:
nА. За характером:

• поодинокі –

• подвійні       n       однобічні nабо двобічні.

• численні      n’

Б. За локалізацією:

• коміркової частини;

• підборідного відділу тіла щелепи;

• бічного відділу тіла щелепи;

• кута щелепи;

• гілки щелепи (власне гілки, основи або шийки nвінцевого відростка, вінцевого nвідростка).

III.  Переломи верхньої щелепи:

• коміркового відростка (Лефор І);

• тіла щелепи без носових та виличних кісток n(Лефор II);

• тіла щелепи з носовими кістками n(черепно-мозкове роз’єднання, Лефор III).

IV.  Переломи виличної nкістки та дуги:

•  виличної кістки з nушкодженням стінок верхньощелепної (гайморової) nпазухи або без її ушкодження.;

• виличної кістки та виличної дуги;

• виличної дуги.

V.   Переломи носових кісток (зі зміщенням або без nзміщення уламків).

VI. Поєднані nушкодження кількох кісток обличчя (обох щелеп, нижньої щелепи, виличної кістки тощо).

VI. nПоєднані ушкодження лиця та інших ділянок організму.

Як уже nзазначалося, травма щелепно-лицевої ділянки може бути невогнепального та вогнепального nпоходження. Травми невогнепального походження описані вище. Вогнепальні переломи кісток лиця мають nосколковий характер, різну локалі­зацію і виникають, у місцях безпосередньої nдії травмівного снаряду, а не по лініях слабких місць. Так, за В.Ю.Курляндським, такі ураження діляться на 4 nгрупи:

1.         Переломи коміркового відростка чи частини n(частковий перелом або дефект, повний nвідрив або дефект).

2.         nСуборбітальні переломи (перелом або дефект nу межах зубного ряду з розкриттям nверхньощелепної (гайморової) пазухи з дефектом твердого піднебіння. Однобічний nперелом з розкриттям верхньощелепної пазухи і дефектом піднебіння, двобічний nперелом з розкриттям верхньощелепних пазух, дирчастий перелом.

3.Суббазальні переломи (відрив усієї щелепи або її відрив зроздрібненням).

4.Переломи nокремих кісток лицевого скелета (перелом або дефектносових кісток, перелом або nдефект виличної кістки).

n
nМЕХАНІЗМ ЗМІЩЕННЯ УЛАМКІВ nУ РАЗІ ПЕРЕЛОМІВ

Травма nщелепно-лицевої ділянки може закінчитися переломом кістки без зміщення або зі зміщенням уламків залежно від nшвидкості руху травмівного агента nу момент контакту з кісткою. Зміщення може бути первинним та відда­леним. nПерелом не ускладнюється зміщенням уламків, якщо швидкість під час удару nприходить до нуля. Якщо ж швидкість у момент удару більша ніж нуль, то перелом ускладнюється ще й зміщенням nуламків. Зміщення може бути відда­леним nі залежати від неправильного лікування, транспортування, транспорт­ної nіммобілізації, сили тяги м’язів.

Зміщення nуламків під дією сили тяги м’язів дуже часто проявляється у разі переломів нижньої щелепи.

 

 

До зміщення nуламків призводить кілька чинників — це безпосередня сила удару по м’язу, зменшення відстані між nпунктами прикріплення м’язів у ре­зультаті перелому кістки, травма м’яза nгострими краями уламків кістки, що призводить nдо його гіпертонусу. Отже, всі перераховані чинники спричиняють травматичний рефлекторний гіпертонус, що nпризводить до зміщення уламків, який nз часом стає стійким у зв’язку з властивістю м’язів переходити в стан ела­стичної ретракції.

Класичні nмеханізми зміщення уламків у разі переломів кісток можна клінічно спостерігати на прикладі переломів nнижньої щелепи. Для розумін­ня nцього складного механізму треба пам’ятати, що робота парних жувальних м’язів відбувається синхронно. У разі nвогнепальних поранень, побутової чи виробничої травми або перелому нижньої nщелепи внаслідок патологічного процесу nчітка робота м’язів порушується. Порушується узгоджений анта­гонізм однойменних м’язів, й уламки nзміщуються. Знаючи функції жуваль­них м’язів, можна, ураховуючи тягу м’язів і nхарактер зміщення уламків ви­значити nмісце перелому.

Так, якщо nперелом у ділянці фронтальних зубів (присередній перелом), то за наявності рівномірної тяги однойменних nм’язів з протилежного боку помітно­го nзміщення у разі свіжої травми не спостерігається. Може лише виникнути деякий нахил уламків з більшим розходженням nу нижній частині нижньої ще­лепи. nЗміщення може не бути, якщо перелом локалізується у ділянці нижньої щелепи (кутовий перелом), завдяки наявності nмуфти із м’язів-підіймачів, при­кріплених у цьому місці.

За nнаявності бічного перелому в ділянці ікла або першого премоляра (ментальний nперелом) утворюється два різних за величиною уламки — один малий, а другий — великий. Малий уламок зміщується допереду та nдосередини під впливом nтяги зовнішнього крилоподібного м’яза і догори — під впливом скро­невого м’яза та інших nм’язів-підіймачів. Малий уламок у такому разі повер­тається дозовні під дією жувального та nщелепно-під’язикового м’язів, які діють в даному випадку подібно до пари сил.

Двобічний nментальний перелом утворює три уламки — два бічних та один середній. Бічні nуламки зміщуються подібно до малого уламка у разі однобічно­го перелому, досередини та дещо допереду і nдогори; середній уламок пере­міщується донизу і дозаду під дією nм’язів-опускачів.

Зміщення nсереднього уламка може бути причиною асфіксії. За умови цілісності кістки язик утримується спереду nпідборідно-язиковим м’язом.

За наявності nподвійного ментального перелому середній (передній) ула­мок зміщується назад nпідборідно-під’язиковим і підборідно-язиковим м’язами і язик, таким чином, насувається на nнадгортанник, що і може призвести до ви­никнення асфіксії.

У разі nдвобічних переломів у ділянці молярів до описаної вище клінічної картини приєднується новий чинник — маса nсереднього уламку, від якої зале­жить зміщення його донизу. У разі однобічного nперелому в ділянці гілки ниж­ньої nщелепи великий уламок який являє майже всю нижню щелепу, буде зміщу­ватися дещо дозаду та у бік перелому. Малий nуламок переміщується догори та досередини nпід впливом зовнішнього крилоподібного м’яза.

Двобічний nперелом у ділянці гілок: нижня щелепа зміщується дозаду та до­низу під впливом м’язів-опускачів. За наявності такого зміщення клінічна картина нагадує відкритий прикус.

Однобічний перелом вінцевого відростка: nуламок підтягується догори і під дією скроневого м’яза заходить гли­боко під виличну дугу, що може призве­сти у подальшому до атрофії названого м’яза. У разі двобічного перелому вінце­вих відростків останні підтягуються до­гори, а зміщення нижньої щелепи не відбувається. За наявності однобічного перелому шийки суглобовий уламок пе­реміщується допереду та досередини під впливом дії зовнішнього крилоподібно­го м’яза, а вся нижня щелепа повертається.

 

 

 

У роки Великої nВітчизняної війни було розроблено nнові та удосконалено відомі nметодики лікування вогнепальних поранень nщелепно-лицевої ділянки (Б.Н.Бинін, А.І.Бетельман, nМ.М.Ванкевич, Я.М.Збарж, В.Ю.Курляндський, nІ.С.Рубінов, З.Р.Шур та ін.).

Успішному розвитку ортопедичної nстоматології сприяли значною мірою nй успіхи в науковому поступі nортодонтії, а саме: поява nфункціонально спрямова­ної апаратури (Кінгслей, nАндрезен, А.М. Шварц, А.Я. Катц, Г.Френкель, nО.ІДой-ніков, М.А.Нападов), nглибоке вивчення біоморфологічних процесів nпідчас ор­топедичних nвтручань (А.Оппенгейм, Д.А.Калвеліс, В.Ю.Курляндський, nВ.М.Копєйкін та ін.).

Значно розширився діапазон nфундаментальних досліджень у сфері nмор­фогенезу nжувальної системи (А.Я.Катц, А.Т.Бусигін, nО.І.Дойніков, І.М.Оксман, Є.І.Гаврилов, nГ.Ю.Пакалнс).

У 60-ті роки nотримала подальший розвиток як nклініка ортопедичної стома­тології, так і nтехнологія виготовлення зубних протезів nі, особливо, розробки та nвпровадження нових стоматологічних nматеріалів. Серед цих досягнень nнеобхід­но назвати nвпровадження індиферентних матеріалів для лиття на основі nзолота, срібла, паладію, nкобальтохрому, що дало можливість nвиготовляти бюгельні, мостоподібні протези nсуцільнолитими. Було удосконалено і nтехнологію виготов­лення металокерамічних та металопластмасових nзубних протезів. Значно роз­ширився nарсенал лікаря стоматолога-ортопеда nу виборі відбиткових мас.

За роки незалежності nУкраїни ортопедична стоматологія як nмедична на­ука nпостійно розвивалася в усіх nнапрямках. За підтримки уряду України nство­рено належні умови для nфункціонування Інституту стоматології nАН України (м.Одеса), nякий очолює професор К.М. nКосенко. Інститут є науково-методич­ним центром з nпланування і проведення наукових nдосліджень, організації та nудосконалення стоматологічної nдопомоги населенню. Ортопедичний відділ nінституту очолює доктор медичних nнаук, старший науковий співробітник nВ.А. Лабунець. Основними науковими nнапрямками в роботі відділу nє розробка та удосконалення nорганізації роботи ортопедичної служби nв Україні, розробка та впровадження nу практику нових стоматологічних nматеріалів.

Нині в Україні nсконцентровано великий науково-педагогічний nпотенціал, що дозволяє швидкими nкроками рухатися вперед у nногу з науково-технічним прогресом. nУспішно функціонують кафедри ортопедичної nстоматології стома­тологічних nфакультетів та факультетів післядипломної nосвіти.

У Національному медичному nуніверситеті кафедру ортопедичної стома­тології очолює професор nВ.П. Неспрядько. Пріоритетними напрямками nнау­кових досліджень nкафедри є удосконалення методів nлікування незнімними конструкціями nзубних протезів, вивчення патології nВНЩС.

Кафедру пропедевтики ортопедичної nстоматології та ортодонтії у nназва­ному університеті очолює професор nП.С. Фліс. Науковий напрямок nїх — це розробка та nвпровадження нових стоматологічних матеріалів, nудосконалення ортодонтичних методів nлікування дітей.

 

 

  Становлення та розвиток ортопедичної стоматології

У Київській академії nпіслядипломної освіти ім. П.Л. nШупика кафедру ор­топедичної стоматології очолює nпрофесор B.C. Онищенко, nа кафедру стомато­логії — nпрофесор О.В. Павленко.

В Українській медичній nстоматологічній академії (м.Полтава) кафедри nортопедичного профілю очолюють nпрофесор М.Д. Король, професор nМ.Я. Нідзельський, професор В.В. nРубаненко. Наукові дослідження цих nко­лективів спрямовані на удосконалення nметодів лікування ортопедичних хво­рих nзнімними та незнімними конструкціями nзубних протезів, розробку проблем nсучасної імплантології та впровадження nнових стоматологічних матеріалів.

Кафедру ортопедичної стоматології nу Львівському державному медично­му університеті ім. nД.Галицького очолює професор В.Ф. nМакеєв. Очолюваний ним nколектив активно працює над nвирішенням проблем біосумісності незнімних nта знімних конструкцій зубних nпротезів.

У Харківському державному nмедичному університеті кафедру ортопедич­ної nстоматології очолює професор В.П. nГолік, а в академії післядипломної nос­віти — nпрофесор В.І. Гризодуб.

Кафедри ортопедичної стоматології nу Донецькому державному універси­теті nім. О.Горького очолюють професор nВ.А. Кльомін та професор nС.К. Сур-жанський.

В Одеському державному nуніверситеті кафедрою ортопедичної стомато­логії завідує професор nЛ.Д. Чулак.

В автономній республіці nКрим (м.Сімферополь) кафедри ортопедичної nстоматології університету ім.Георгієвського nочолюють професор М.П. Сисоєв nта професор СІ. Жадько. nНауковими колективами проводиться глибоке nвив­чення та використання ефіроолійних nрослин під nчас лікування знімними кон­струкціями nзубних протезів.

Кафедрою ортопедичної стоматології nу Дніпропетровській медичній ака­демії nзавідує професор В.Г. Помойніцький.

В Івано-Франківській державній nмедичній академії кафедру стоматології nочолює професор М.М. Рожко. nОсновним науковим напрямком їх nдосліджень є вивчення проблеми nортопедичного лікування хворих знімними nконструкція­ми зубних протезів. Кафедру nортопедичної стоматології очолює доцент nЗ.Р. Ожоган.

У Вінницькому державному nмедичному університеті ім.М.І.Пирогова nка­федрою ортопедичної nстоматології завідує доцент Л.М. nМунтян.

У наймолодшому стоматологічному nфакультеті на Україні, який nвідкри­тий у nЛуганському медичному університеті, кафедрою nортопедичної стомато­логії завідує доцент nМ.О. Стрельніков.

Кафедрою ортопедичної стоматології nІнституту народної медицини (м.Київ) nзавідує доктор мед. наук. nО.І. Мірза.

 

Щелепно-лицева ортопедія nє невід’ємною складовою частиною nортопедич­ної nстоматології, яка вивчає клініку, nдіагностику та лікування ушкоджень nще­лепно-лицевої nділянки, що виникли в результаті nтравми, поранення, оператив­них втручань з nприводу новоутворень. Щелепно-лицева ортопедія nвключає: 1) ортопедичне лікування nпереломів щелеп та їх наслідків; n2) протезування уроджених nта набутих дефектів лиця nта щелеп; 3) виправлення nдеформацій зубо-щелепної системи ортопедичними nметодами; 4) ортопедичні заходи nу разі відновної хірургії nлиця та щелеп; 5) лікування nзахворювань жувальних м’язів та nскронево-нижньощелепного суглоба.

ТРАВМИ nЩЕЛЕПНО-ЛИЦЕВОЇ ДІЛЯНКИ

У мирний час nчастота ушкоджень лиця складає n0,3 випадки на 1000 осіб, nа питома вага nщелепно-лицевої травми серед усіх nтравм з ушкодженням кісток nу міського населення коливається nвід 3,2 до 8%. З nних переломи кісток nлицевого скелета спостерігаються у n88,2%, а травми м’яких тканин n— у 9,9%, опіки об­личчя n— у 1,9% випадків.

За даними Ю.Й.Бернадського n(1985), кількість хворих з nушкодженнями лиця в мирний nчас складає від 11 (1966 nр.) до 25% (1981 p.). nСеред усіх госпіта­лізованих у nщелепно-лицеву клініку ушкодження кісток nлицевого скелета скла­дало 15,2% nусіх переломів кісток тіла. nНайчастіше спостерігаються ізольовані nпереломи нижньої щелепи (79,7%), nдруге місце посідають переломи nверхньої щелепи (9,2%), за nними йдуть переломи кісток nноса (4,6%), потім виличних nкісток і виличних дуг (4,1%), nпереломи обох щелеп зустрічаються nу 2,4% ви­падків. Серед nхворих з переломами щелеп n83,7% складали особи з ізольовани­ми nушкодженнями нижньої щелепи, 8% n– верхньої щелепи, у 8,3% nпотерпілих спостерігалися ушкодження обох nщелеп.

У мирний час nнайчастішими причинами переломів щелеп nє удари та забої, які nотримані під час падіння, nздавлювання. Часто переломи щелеп nвиникають під nчас дорожньо-транспортних пригод. За nданими Ю.Й.Бернадського (1985), нині nзнизилась кількість транспортних та nсільськогосподарських травм, але значно nзросла кількість побутових травм nщелепно-лицевої ділянки.

Поєднані ушкодження верхньої nта нижньої щелеп, а також nінших ділянок тіла складають n14% від загальної кількості nпоєднаних ушкоджень. Найчастіше вони nє наслідком дорожньо-транспортних nпригод (52%), падіння з nвисоти (25%), побу­тових травм n(17%). Промислові травми складають nвсього 4%, випадкові вогнепальні nпоранення – 1,3%, інші причини n– 0,7% випадків (А.ВЛук’яненко, n1978).

Відношення кількості травм nу чоловіків до жінок складає n8:1. Ушкоджен­ня nкісток лицевого скелета найчастіше nвиникає у літньо-осінній період.

У період воєнних nдій на сучасному етапі будуть nспостерігатися дуже різнобічні nпоранення та ушкодження щелепно-лицевої nділянки, зумовлені од­ночасною дією nодного або багатьох чинників, nщо уражують.

Передусім це будуть nкомбіновані ураження, тобто вогнепальна nтравма у поєднанні з дією nвисоких температур, проникної радіації nта інших засобів ма­сового nураження.

Як свідчить досвід nВеликої Вітчизняної війни, вогнепальні nпоранення лиця та nщелеп складали близько 4% nусіх поранень з невеликими nколиваннями (3,5-5%). Частота вогнепальних nпоранень лиця та щелеп є nмайже закономірною і залежить nпереважно від співвідношення площі nлиця до загальної площі nпо­верхні тіла; nза даними Б.М.Постнікова, це nспіввідношення дорівнює 3,12%, за nданими В.Д.Кабакова — 3,4%.

Важливим показником важкості nпоранень є зовнішній вигляд nуражених тканин, за яким nвідразу можна судити, чи nце поранення тільки м’яких nтканин, чи одночасно ушкоджені nкісткові утворення — нижня nщелепа, верхня щелепа, вилична nдуга, кістки носа.

Слід зазначити, що nпід час ведення оборонних nдій ізольовані поранення м’яких nтканин спостерігаються рідко. Під nчас ведення активних наступальних nбойових дій кількість таких nпоранень збільшується.

 

 

КЛАСИФІКАЦІЯ nПЕРЕЛОМІВ ЩЕЛЕП

Переломи nщелеп розрізняють залежно від nетіології, характеру перелому, лінії nперелому та інших ознак. nЗалежно від етіологічного nчинника переломи діляться на nтравматичні та патологічні. Вони nможуть бути вогнепального та nневогнепального походження.

Патологічний nперелом найчастіше є наслідком nпатологічного процесу у кістці n(остеомієліт, новоутворення, туберкульоз, nсифіліс). Переломи розділя­ють на повні nта неповні. Повний перелом nхарактеризується порушенням цілісності nушкодженої кістки, до неповних nналежать вдавлення, відломи, тріщи­ни. Переломи ще nподіляють на закриті та nвідкриті. У разі закритих nпереломів шкірні покриви та nслизова оболонка неушкоджені, у nразі відкритих цілісність шкірних nпокривів та слизової оболонки nпорушена.

Залежно від лінії nперелому розрізняють прямі, поперечні, nоскольчасті, по­здовжні, косі та зигзагоподібні. nПереломи можуть бути поодинокими, nподвійни­ми, потрійними nта численними, тобто залежно nвід кількості уламків щелепи.

За механізмом виникнення nпереломи бувають прямі та nнепрямі. Прямий перелом nвиникає у місці дії травмівної nсили, а непрямий — на nвіддалі від місця прикладання nсили. Прикладом непрямого перелому nможе бути перелом сугло­бових nвідростків у разі удару nв підборіддя. n

Травми nта ушкодження кісток обличчя nдуже різноманітні. Для зручності nстатистичної обробки клінічних матеріалів, nдіагностики та лікування Б.Д.Ка-баков, В.М.Лук’яненко nта П.З.Аржанцев запропонували робочу nкласифікацію ушкоджень кісток лицевого nскелета:

I. Ушкодження зубів (верхньої nта нижньої щелеп).

II.        nПереломи nнижньої щелепи:

А. За характером:

• поодинокі n–

• подвійні—- однобічні nабо двобічні.

• численні—

Б. За локалізацією:

• коміркової nчастини;

• підборідного nвідділу тіла щелепи;

• бічного відділу nтіла щелепи;

• кута щелепи;

• гілки щелепи n(власне гілки, основи або nшийки вінцевого відростка, вінцевого відростка).

III.       nПереломи верхньої nщелепи:

• коміркового nвідростка (Лефор І);

• тіла щелепи nбез носових та виличних nкісток (Лефор II);

• тіла щелепи nз носовими кістками (черепно-мозкове nроз’єднання, Лефор III).

IV.       Переломи виличної кістки nта дуги:

• виличної кістки nз ушкодженням стінок верхньощелепної n(гайморової) пазухи nабо без її ушкодження.;

• виличної nкістки та виличної дуги;

• виличної nдуги.

V.        Переломи носових кісток n(зі зміщенням або без зміщення nуламків).

VI.       nПоєднані ушкодження nкількох кісток обличчя (обох nщелеп, нижньої щелепи, виличної кістки тощо).

VI. nПоєднані ушкодження лиця та nінших ділянок організму.

Як уже зазначалося, nтравма щелепно-лицевої ділянки може nбути невогнепального та вогнепального nпоходження. Травми невогнепального походження nописані вище.

Вогнепальні переломи кісток nлиця мають осколковий характер, nрізну локалі­зацію і виникають, nу місцях безпосередньої дії nтравмівного снаряду, а не nпо лініях слабких nмісць.