Культура писемної ділової мови.
1. Поняття про документ і текстові норми ділового стилю.
Документ (лат. documentum – повчальний приклад, доказ, взірець; від лат. doceo – пояснює, викладає справу; укр. архаїзм – грамота) – це матеріальний об’єкт, що містить у зафіксованому вигляді інформацію, оформлений у заведеному порядку і має відповідно до чинного законодавства юридичну силу.
Кожному з нас у житті вже неодноразово доводилося складати якийсь документ. Спробуймо уявити схему внутрішньої роботи, яку доводиться кожному здійснювати при цьому.
Той хто пише (точніше – буде писати) насамперед повинен досить точно оцінити характер офіційно-ділової ситуації. Саме ця ситуація диктує вибір відповідного документа: якщо вам необхідно про щось попросити яку-небудь організацію (керівництво цієї організації), потрібним документом виявляється заява; якщо ви зробили для цієї організації якусь роботу і хочете, щоб вам її оплатили, це буде рахунок і т. д. Отже, перший етап у діяльності того хто пише у сфері ділового спілкування це – з’ясування характеру офіційно-ділової ситуації і вибір відповідного жанру документа.
Вибір жанру документа зумовлює необхідність знання форми (формуляру, схеми) відповідного документа. Передбачається (в ідеалі), що той хто пише її знає (у зв’язку з його професійною підготовкою, з якого-небудь довідника або завдяки тому, що хтось підказав потрібний зразок).
Що ж таке форма (формуляр) документа?
Кожен документ є низкою або сукупністю постійних елементів змісту. Їх називають реквізитами. Ними можуть бути такі відомості: 1) про адресата; 2) про адресанта; 3) назва жанру документа (у деяких документах назва обов’язкова, напр. Заява, Доповідна записка, Доручення, а в деяких її не ставлять, напр. у ділових листах); 4) текст документа; 5) опис документальних додатків (якщо вони є); 6) дата; 7) підпис автора документа; 8) віза, резолюція та ін.
Відповідно, форма (формуляр) документа – це сукупність його реквізитів і змістовно-композиційна схема, їх взаємозв’язок, послідовність і розміщення.
І тільки тоді, коли вибрали жанр документа, а отже і його форма, виникає проблема мовного наповнення документа.
Таким чином, схема зумовленості вибору в реалізації ділової мови така: типова офіційно-ділова ситуація → жанр документа → форма документа → мовне наповнення документа.
Під час складання ділового тексту в мовній свідомості того хто пише виникає певний «зразок», або еталон, що охоплює і загальну схему тексту документа, і його постійні та змінні елементи, їх порядок і розміщення. При цьому текстові норми документів можна розрізняти за ступенем жорсткості / гнучкості організації.
Перший тип тексту – це зразок-матриця. Він характеризується фіксованістю всіх трьох основних параметрів організації тексту: набором реквізитів, їх послідовністю, просторовим розміщенням.
Для зразка-матриці суттєвою є фіксована організація постійних елементів змісту в таких типах текстів, як готові бланки довідки, анкети, медичної карти: у них на перший план виступає роль пропусків для позначення змінних елементів у тексті. Складання такого документа вимагає мінімум зусиль.
Для таких документів виготовляють бланки. Бланк документа – це стандартний аркуш паперу з відтвореною на ньому постійною інформацією документа й місцем, залишеним для змінної.
Другий тип тексту – зразок-модель. Він демонструє більший рівень гнучкості норми, більшу свободу. Але й тут форма документа досить жорстка, напр. у заяві є по суті єдиний «творчий» реквізит – формування прохання. Сюди ж належить більша частина різновидів ділових листів.
Третій тип тексту – зразок-схема. Він характеризується тільки одним параметром фіксованості набору основних реквізитів. Сюди належить Протокол, Пояснювальна записка.
Правила складання й оформлення документів спираються на державний стандарт (У нашій країні існує відповідна установа – Державний стандарт України). І на людях, що займаються діловодством, крім обов’язку вміти висловлюватися «по-діловому», лежить ще й відповідальність перед законом.
Стандарт встановлює два формати паперу для виготовлення службових документів: А4 (210 х
Встановлено такі розміри берегів: лівий – 20 –
2. Класифікація ділових документів.
Класифікація документів – це поділ їх на класи за основними ознаками схожості та відмінності. Мета класифікації полягає в підвищенні оперативності роботи апарату управління та відповідальності виконавців. У поточній роботі класифікацію документів здійснюють на етапі групування їх у справи.
За способом фіксації інформації розрізняють письмові, графічні, фото‑, кіно‑, відеодокументи, фонодокументи.
За змістом документи поділяють на організаційно-розпорядчі, фінансово-розрахункові, постачально-збутові та ін. (детальніше подивитеся у посібниках).
За найменуванням розрізняють: накази, заяви, протоколи, розпорядження, вказівки, інструкції, правила, статути, звіти, плани, службові листи, акти тощо.
За особливостями складання документи поділяють на типові, що розробляються вищими органами для підвідомчих організацій з однорідними функціями і мають обов’язковий характер; трафаретні, бланки яких виготовляють друкарським способом; індивідуальні, що створюються кожного разу по-новому.
За ступенем складності документи бувають прості, що містять інформацію з одного питання, і складні, які містять інформацію щодо двох і більше питань. Прості документи легше обробляти, контролювати їх виконання, здійснювати пошук.
За місцем складання розрізняють внутрішні та зовнішні документи. Внутрішні створюють на тому чи іншому підприємстві (в організації, установі), де вони й функціонують; зовнішні – ті, що надійшли ззовні або направлені іншим підприємствам, установам чи громадянам. (медична карта, витяг з медичної карти).
За напрямом – вхідні, вихідні.
За терміном виконання документи бувають термінові, що виконуються у строки, встановлені законом, відповідним правовим актом (переважно – 1 міс.), керівником, а також документи з позначкою «Терміново»; нетермінові, які виконуються в строки, визначені керівництвом підприємства (організації, установи, фірми).
За походженням документи поділяють на службові, що стосуються діяльності підприємства, та офіційно-особисті (іменні), які стосуються конкретних осіб (заяви, листи, скарги).
За ступенем гласності документи бувають звичайні, для службового користування (ДСК), таємні, конфіденційні та ін. За втрату чи розголошення змісту останніх винні притягаються до відповідальності.
За юридичною силою розрізняють справжні та підроблені документи. Справжні (істинні) документи готують в установленому законом порядку за всіма правилами. У свою чергу, справжні документи бувають чинні та нечинні. Документ стає нечинним, коли втрачає юридичну силу з будь-яких причин, напр. у зв’язку з закінченням строку договору.
Підробленими (фальшивими) документи можуть вважатися внаслідок матеріальної чи інтелектуальної підробки. Матеріальна підробка буває тоді, коли до змісту справжнього документа замість справжніх вносять несправжні відомості, роблять виправлення, підчистки та ін. Інтелектуальна підробка виражається у складанні і видачі документа свідомо неправдивого змісту, хоч і правильного з формального боку.
За стадіями виготовлення розрізняють оригінали і копії документів. Оригінали – перші або єдині примірники офіційних документів.
Копії – документи, в яких точно відтворено інформацію інших документів, а також усі їхні зовнішні ознаки чи частину їх і відповідним чином оформлені. Існують такі різновиди копій: відпуск (повна копія вихідного документа, виготовлена водночас з оригіналом), витяг (копія офіційного документа, що відтворює певну його частину і відповідно засвідчена), дублікат (повторний примірник документа, виданий у зв’язку із втратою оригіналу чи з іншої причини).
У юридичному відношенні оригінал і копія рівнозначні.
За строками зберігання розрізняють документи постійного, тривалого (понад 10 років), тимчасового (до 10 років) зберігання.
За спеціалізацією документи поділяють на управлінські (адміністративні, загальні) і спеціальні (галузеві). Спеціальні документаційні системи відтворюють специфіку різних сфер діяльності суспільства: банківська, дипломатична, зовнішньоекономічна, юридична, медична документація.
Організація роботи з документами та діяльність щодо створення документів називається діловодством.
У писемній та усній мові в медиків виникають труднощі у вживанні таких мовних формул:
СИСТЕМНЕ ЗАПАМОРОЧЕННЯ – СИСТЕМНЕ ГОЛОВОКРУЖІННЯ. У розмовній мові, у наукових творах лікарі вживають на позначення симптому різних хвороб слова головокружіння, системне головокружіння, несистемне головокружіння тощо. Як правило, медичні працівники не вважають його суржиковим стереотипом та іноді навіть стверджують, що воно позначає інше поняття, ніж слово запаморочення.
Дослідимо це питання. Українські словники не фіксують терміна головокружіння, а перекладають лат. vertīgo і рос. головокружение як запаморочення та ін. Зокрема, у словнику Б.Грінченка (1907 р.) зафіксовано головокрут, у медичних словниках 20‑х рр. наведено укр. терміни-синоніми запаморока, заворот у голові, закрут у голові, запаморочення. У двотомному «Українсько-латинсько-анґлійському медичному тлумачному словнику» (Львів, 1995) запаморочення (заворот голови) – це ‘1) втрата здатності ясно сприймати дійсність, розуміти, мислити; 2) відчуття переміщення тіла в просторі внаслідок ураження або подразнення лабіринту внутр. вуха або мозочка’.
Отже, літературній нормі відповідає термін запаморочення. Саме його треба вживати в жанрах офіційного і неофіційного спілкування.
ВТРАТА СВІДОМОСТІ – НЕПРИТОМНІСТЬ – ВТРАТА ПРИТОМНОСТІ. Лікарі й люди інших спеціальностей нині часто вживають словосполучення втрата свідомості, фіксують його й авторитетні словники як відповідник до рос. потеря сознания. Але цей термін викликає цілу низку логічних заперечень.
Так, Б.Антоненко-Давидович у книжці «Як ми говоримо» зазначає: «…українське слово свідомість – це не стільки ‘здатність людини орієнтуватися в довколишній дійсності’, скільки ‘відчуття своєї належності до інших людей та обов’язку перед ними’. Тому й кажемо: класова, національна, громадянська свідомість, свідомість синівського обов’язку тощо». Тому вислови втратив свідомість, повернувся до свідомості – «груба калька, створена без усякої на те потреби», «таких висловів ми не знайдемо ні в нашій класиці, ні в фольклорі, ні в сучасній народній мові». У цих виразах слід вживати насамперед слова притомність, – адже «стан людини, коли вона реагує на довколишню дійсність, зветься по-українському притомність», – тяма, пам’ять та ін. Також у мовних зауваженнях у листі до Володимира Сіренка (від 4 червня 1980 р.) письменник аналізує невдалий вислів син втрачав свідомість з творів письменника В.Савченка: «…свідомість він не втрачав, а – непритомнів, після чого пізніше – «прийшов до пам’яті» (а не до свідомості), або – «опритомнів».
На підтвердження цієї думки зазначимо, що в «Судово-медичному російсько-українському словнику-довіднику» О.І.Герасименка наведено такі визначення понять свідомість і непритомність: «СОЗНАНИЕ, СВІДОМІСТЬ – вища форма відображення дійсності людиною, нерозривно зв’язана з мисленням і мовою», «БЕССОЗНАТЕЛЬНОСТЬ, НЕПРИТОМНІСТЬ (син.: втрата свідомості, зомлілість, несвідомість) – стан глибокого затьмарення свідомості або повне її виключення».
Термінологія 20‑х не має вад, про які пише Б.Антоненко-Давидович. Навіть у словник 60‑х рр. не потрапили росіянізми. Це можна побачити в табл. 1.
Таблиця 1
Терміни на позначення поняття непритомність в словниках 20‑х і 60‑х рр.
|
Галин М. «Медичний латинсько-український словник» (Прага, 1926) |
Кисільов В.Ф. «Медичний російсько-український словник» (Харків, 1928) |
«Українсько-латинсько-російський медичний словник» (К., 1960) |
Lipopsychia, непритомність, млістьAbsentia, непритомність Apopsychia, зомління, млість Obnulatio, непритомність, млість Eklipsis s. eklysis, коротке умлівання, непритомність Exanimatio, глибоке зомління, млість Syncope, раптове знесилення, глибока непритомність, смерть через паралізу серця
|
сознание (sensorium) (психич.) – притомність, свідомість бессознательный – 1) непритомний; бессознательное состояние – непритомний стан; впасть в бессознательное состояние – знепритомніти, зомліти; находящийся в бессознательном состоянии – непритомний, нетямний; 2) несвідомий (напр. поступок) обморок млість (млость), умлівання, непритомність; в полуобмороке – напівпритомний; очнуться от обморока – опритомніти, прийти до пам’яти; падать, упасть в обморок – умлівати, мліти; умліти, зомлівати; он упал в обморок – він зомлів (впадать в обморок) обмирати, обмерти; умлівати, умліти; зомлівати, зомліти потерять сознание – опаморочитися, знепритомніти синкопе (syncope) – синкопе; глибока непритомність, раптова смерть від серцевої паралізи; syncope puerperalis – синкопе породове |
Втрата притомності – eclipsis; потеря сознания Втрата тимчасова притомності – lipopsychia s. lipothymia; временная потеря сознания Непритомність – apopsychia s. absentia, s. deliquium anĭmi, s. obnubilatio; обморок Н. глибока – exanimatio; обморочное состояние Н. глибока, викликана раптовим занепадом серцевої діяльності – syncŏpe; глубокий обморок, вызванный внезапным упадком сердечной деятельности |
А от у сучасних словниках медичний термін непритомність має надто багато синонімів: зомління, зомлілість, умлівання, втрата притомності, несвідомість (?), втрата свідомості, (глибокий) синкопе. Це суттєво погіршує взаєморозуміння між лікарями. Очевидно, у науковому спілкуванні треба обмежитися термінами непритомність, зомління. А найгіршим серед відповідників, на наш погляд, є вираз втрата свідомості як калька з російської мови, яка не відповідає медичній терміносистемі.
НЕПРИТОМНІСТЬ – ОБМОРОК. В усному спілкуванні лікарів, у невідредагованих наукових творах часто зустрічається слово обморок та стійкі словосполучення з ним: падати в обморок, впасти в обморок, обморочний стан, глибокий обморок тощо. Натомість в авторитетних українських медичних словниках зафіксовані терміносполучення із головним словом непритомність: висотна (гіпервентиляційна, істерична, ортостатична, синокаротидна) непритомність.
Згідно з «Українсько-латинсько-анґлійським медичним тлумачним словником» (Львів, 1995), непритомність (зомління, синкопе) – це ‘раптова втрата свідомості; зомління; приступ слабкості, запаморочення, потемніння в очах і втрати свідомості, зумовлений короткочасним недокрів’ям гол. мозку’.
Зважаючи на те що медичні словники не фіксують українського терміна обморок, а фіксують непритомність, зомління, для наукового та ділового спілкування «лікар—медичний працівник» не можна рекомендувати до вжитку стійкі словосполучення падати в обморок, впасти в обморок, обморочний стан, глибокий обморок, висотний обморок тощо. Їх слід замінювати відповідно нормативними словами непритомніти, мліти; знепритомніти, зомліти; непритомний стан; глибока непритомність; висотна непритомність тощо.
Звичайно, не можна однозначно заперечувати можливість вживання стійких словосполучень із словом обморок під час спілкування лікаря з пацієнтами або їхніми родичами. Слово обморок загальновідоме і загальновживане, його фіксують загальномовні словники. Це слово вживають лікарі й пацієнти в усному спілкуванні: як із значенням ‘запаморочення’, так і ‘непритомність’. Хоча віддавати перевагу треба таки точному термінологічному вживанню.
РИХЛА ПОВЕРХНЯ РАНИ – ПУХКА ПОВЕРХНЯ РАНИ. У складі стійких словосполучень медичної професійної мови, найчастіше у вислові рихла поверхня рани, вживається прикметник рихлий та споріднене з ним слово рихлість.
Насправді ж слово рихлий – це росіянізм. Загальномовні словники І чверті і кін. ХХ ст. цього слова уникають, одинадцятитомний «Словник української мови» (К., 1970—1980) подає його з ремаркою рідко. У медичних словниках 20‑х рр. ХХ ст. рыхлость перекладено як пухкість, крихкість, м’яхкість (Галин, 1920), porosis s. porositas шпаристість, porosus шпаристий, osteoporosis розріднення, шпаристість кістки (Галин, 1926), рыхлость – пухкість, крихкість, рыхлый – пухкий, крихкий (Кисільов, 1928). У медичних словниках 60‑х і 90‑х рр. зафіксовано пухкість (пористість) кісток, рыхлость – пухкість; (рассыпчатость) розсипчастість; (трухлявость) трухлявість, трухлість, порохнявість; (пористость) дірчастість, рыхлый – пухкий; (рассыпчатый) розсипчастий, сипкий; (трухлявый) трухлявий, трухкий, порохнявий; (пористый) дірчастий; рыхлая колленхима нещільна коленхіма; рыхлая ткань пухка тканина тощо.
На наш погляд, наведені приклади є вичерпними. Відповідно до них винесений у підзаголовок мовний стереотип слід уживати із словом пухкий: пухка поверхня рани. Воно найкраще передає внутрішню форму терміна, адже пухкий – це ‘такий, часточки якого не прилягають щільно одна до одної; розсипчастий’. Тобто це слово певною мірою інтегрує в собі ще й значення слів розсипчастий – ‘який легко розсипається на окремі, не зв’язані між собою частинки, крупинки’ – і крихкий – ‘який легко кришиться, розсипається’.
МІХУРОВИЙ ЗАНОС – МІХУРОВИЙ (ПУХИРНИЙ) ЗАНЕСОК. Проаналізуємо терміносполучення із синонімами занос і занесок. Медичні терміни занос і занесок (лат. mola, рос. занос) можна вважати неологізмами, їх не фіксують загальномовні тлумачні словники.
Як правило, одні сучасні медичні словники віддають перевагу тільки слову занос (ворсинчастий (ворсистий) занос, м’ясний занос, міхуровий занос, матковий занос), інші – слову занесок (кров’яний занесок, пухирний занесок).
Очевидно, слід віддавати перевагу термінові занесок, із суфіксом ‑ок, створеному за продуктивною словотвірною моделлю, до якої входять такі медичні терміни: придаток, уламок, осколок, завиток, розвиток, шматок, танок тощо. Слово занос можна трактувати як росіянізм. Його нема у словниках Б.Грінченка (1907—1909), Г.Голоскевича (1930), в академічному одинадцятитомному «Словнику української мови» (1970—1980). У медичних словниках 20‑х рр. ХХ ст. лат. mola перекладали як замет (заміт) і занесок: mola uterina уразний замі(е)т, mola hydatidosa пухирчатий занесок; mola haematomatosa кровняковий занесок, mola sanguinea s. sanguinolenta кровавистий занесок.
ВИПИСКА РЕЦЕПТА – ВИПИСУВАННЯ РЕЦЕПТА. Серед наведених у підзаголовку виразів лікарі майже завжди вибирають із словом виписка. На жаль, поширеними у медичному спілкуванні є стійкі словосполучення виписка рецепта, виписка з лікарні, дата виписки з пологового будинку, діагноз при виписці, працездатність при виписці.
Згідно з академічним «Словником української мови», виписка – це ‘дія за значенням виписувати, виписати (у 1, 6 знач.)’. Норма, зафіксована названим словником, дозволяє вживати слово виписка у конструкції виписка з лікарні, але не дозволяє у виразі виписка рецепта. Та й у першому словосполученні воно не є доречним. Словники Б.Грінченка, Г.Голоскевича слова виписка не фіксують.
Натомість сучасні словники рос. выписка в значеннях ‘писати документ для кого-небудь (звичайно на одержання чогось)’ і ‘письмово оформляти вибуття кого-небудь звідкись, з чогось і т. ін.’ перекладають тільки як виписування, а в «Новому російсько-українському словнику-довіднику…» С.Я.Єрмоленко, В.І.Єрмоленка, К.В.Ленець, Л.О.Пустовіт (К., 1998) наведено навіть словосполучення виписування з лікарні.
Таким чином, сучасній кодифікованій мовній нормі відповідають стійкі словосполучення виписування рецепта, виписування з лікарні, дата виписування з пологового будинку, діагноз на час виписування, працездатність на час виписування, саме їх і треба вживати.
ВИТЯГ З МЕДИЧНОЇ КАРТИ – ВИПИСКА З МЕДИЧНОЇ КАРТИ – ЕПІКРИЗ. Серед медичної документації є діловий папір, який в російському (радянському) стандарті мав назву «ВЫПИСКА из медицинской карты амбулаторного, стационарного (подчеркнуть) больного». Лікарі, як правило, його перекладають на українську мову як «ВИПИСКА з медичної карти…» або називають словом епікриз (епікріз). Хоча обидві мовні формули, виписка та епікриз як елементи описаних контекстів, викликають певні заперечення.
Так, сучасні мовознавці у словниках і довідниках з питань діловодства як відповідник рос. выписка, у значенні різновиду документа, рекомендують вживати насамперед слово витяг. Тому правильною, нормативною формою є витяг з медичної карти амбулаторного, стаціонарного хворого.
Недоцільно також застосовувати в ділових документах замість цієї назви слово епікриз (епікріз). Бо епікриз – не окремий документ, а його частина, судження про діагноз, причини, патогенез захворювання і результати його лікування, яке здійснюють після завершення лікування або його певного етапу і фіксують в медичних облікових документах. Значення ‘витяг з медичної карти’ для слова епікриз не зафіксоване в офіційних документах. У цьому значенні професіоналізм епікриз допустимо вживати тільки в усномовному, неофіційному спілкуванні.
УСТАНОВЛЕННЯ (УСТАНОВЛЮВАННЯ) ДІАГНОЗУ – ДЕЗІНФЕКЦІЙНА УСТАНОВКА. У медичній термінології вживається ряд терміносполучень з головним словом установлення (встановлення): установлення діагнозу, установлення факту статевих зносин, установлення статі тощо. Термін установлення діагнозу на сьогодні ще не зафіксований у медичних словниках, хоча лікарі його часто вживають в усній і писемній мові й майже завжди з порушенням загальнолітературної норми: то як установка діагнозу, то як постановка діагнозу, а то й виставлення діагнозу. Така варіантність зумовлена, очевидно, й тим, що навіть у високоосвічених у лінгвістичному плані мовців нині можна спостерігати певну «боязнь» слова установлення як росіянізму. Хоча в реєстрі «Словаря української мови» Б.Грінченка є слова установляти, установити як відповідники рос. установить з ілюстрацією (з Номиса): «Своєї ціни не установив». Сучасні словники фіксують слово установлення (встановлення) в значенні ‘визначення, розпізнавання за певними ознаками; ствердження чогось, довівши, обґрунтувавши’.
Очевидно, треба віддати перевагу терміносполученням установлення діагнозу, (незавершена дія) установлювання діагнозу. Вони відповідають загальнолітературній нормі, головне слово установлення не має багатозначності у медичній термінології, яку може мати слово установка, яке застосовують у значенні ‘пристрій, механізм, за допомогою якого виконують певні операції або одержують щось’: дезінфекційна установка, рентгенотелевізійна установка.
З головним словом-дієсловом рекомендоване терміносполучення буде мати такий вигляд: установлювати (установляти, установити) діагноз.
ПРИЙОМ ЛІКІВ – ПРИЙМАННЯ ЛІКІВ. В усній і писемній мові лікарі дуже часто вживають вирази зі словом прийом: прийом хворих, прийом ліків, у два прийоми, прийом ванн. Словники дозволяють так вживати слово прийом, яке означає ‘те саме, що приймання’, а приймання – це ‘дія за знач. приймати’, приймати, прийняти також тлумачать як ‘виконувати якусь гігієнічну, лікувальну і т. ін. процедуру’, ‘вживати всередину, ковтати (ліки)’, ‘дозволяти кому-небудь увійти, впускати кудись’, ‘давати аудієнцію кому-небудь’, ‘брати кого-небудь в якийсь заклад для тимчасового перебування’. В «Українсько-латинсько-анґлійському медичному тлумачному словнику» (Львів, 1995) подано значення слова приймання у медичній мові: «ПРИЙМАННЯ, я, с. – син. ПРИЙОМ… 1) виконання якої-н. гіґієнічної, лік. або ін. процедури; 2) споживання чогось; їда; 3) допомога при народженні дитини або маляти тварини; 4) набирання якогось вигляду, характеру».
У нових авторитетних словниках з пари синонімів приймання – прийом віддають перевагу першому слову.
Тому у стандартних зворотах медичної професійної мови треба віддавати перевагу слову приймання (недок. вид) і прийняття: приймання (прийняття) хворих, пацієнтів; був на прийнятті (прийомі) в лікаря; приймання (прийняття) ліків, препаратів; схема приймання препарату; одноразове прийняття препарату всередину; двома прийманнями (даваннями), прийняти за два рази; приймання (прийняття) грязьових ванн. На користь слова приймання (прийняття) говорить ще й те, що в мові медицини вживається тільки прикметник приймальний, а не прийомний.
НОВОТВІР – НОВОУТВОРЕННЯ. У медичних текстах поряд з терміном новоутворення (лат. neoplasma, neoformatio) вживають синоніми новотвір і, частіше, новоутвір або новоутворення: доброякісні новоутвори (новотвори, новоутворення) і злоякісні новоутвори (новотвори, новоутворення). Терміни новотвір і новоутворення зафіксовані ще у першому медичному термінологічному словнику – «Російсько-українському медичному словнику» М.Галина (К., 1920), в його наступному словнику 1926 р. neoplasma – новотвір, новоутвір, neoformatio – новоутворення, у словнику В.Ф.Кисільва 1928 р. новообразование (neoplasma) – новотвір, новоутворення, неоплязма, у словнику 60‑х рр. на першому місці новотвір, потім – новоутворення. Реєструють їх і сучасні медичні словники – наводять як синоніми пухлина, новотвір, новоутворення, неоплазма, опух, бластома, неоформація, псевдоплазма.
Очевидно, не слід відкидати термін новотвір, хоча тепер він вживається рідше ніж новоутворення. Новотвір утворене префіксальним способом від слова утвір, новоутворення – від утворення (переважно утворення – це процес, утвір – результат). Тому цілком логічно, що першим відповідником до лат. neoplasma, рос. новообразование має бути слово новотвір. Хоча не слід заперечувати право на існування терміна новоутворення. Він також побудований за законами української мови, належить до того самого словотвірного типу, що й анатомічні терміни зчленування, сполучення, зчеплення, розширення, втиснення, зрощення, закінчення тощо.
ВІДДІЛ ПЕРЕЛИВАННЯ КРОВІ – ПРИЙМАЛЬНЕ ВІДДІЛЕННЯ. В українській літературній мові є два багатозначних слова, що вживаються в мові медицини в складі терміносполучень і можуть бути синонімами. Це – відділ і відділення. «Словник української мови» тлумачить слово відділ як ‘одна з частин чого-небудь цілого, на які воно поділяється за певними ознаками’ (…вищий відділ центральної нервової системи), ‘частина установи або підприємства’, а слово відділення як ‘дія’ і ‘те саме, що відділ’ (у значенні частини установи).
Отже, слова відділ і відділення (у значенні частини установи) можуть вживатися як синоніми. Це відображено і в фаховому «Українсько-латинсько-анґлійському медичному тлумачному словнику» (Львів, 1995): «ВІДДІЛ… – 1) одна з частин чого-н. цілого, на які воно поділяється або його поділяють за певними ознаками; 2) частина установи або підприємства; 3) частина приміщення, яка має певне значення», «В. ПРИЙМАЛЬНИЙ… – приміщення для прийому, перв. діаґностики, надання мед. допомоги, санітарної обробки, обліку й розподілу хворих в ін. відділи», «ВІДДІЛЕННЯ… – 1) див. відділ 2, 3; 2) відмежування, відгородження від чогось чим-н.; 3) взяття якої-н. частини від цілого; 4) позбавлення зв’язку з чимсь; відривання».
В українській медичній термінології усталилися (не без упливу російської мови) такі терміносполучення: приймальне відділення, пологове (родильне) відділення, терапевтичне відділення, кардіологічне відділення, відділення невідкладної терапії, рентгенологічне відділення, фізіотерапевтичне відділення, стаціонарне відділення, відділ заготівлі та переливання крові, відділ охорони здоров’я тощо. Тут вживання слова відділ зумовлене стилістичними чинниками, хоча його можна застосовувати в усіх цих терміносполученнях. Зі значенням дії переважно вживають слово відокремлення: ручне відокремлення плаценти.
ДИФЕРЕНЦІАЛЬНИЙ ДІАГНОЗ – ДИФЕРЕНЦІЙНИЙ ДІАГНОЗ. Лікарі часто запитують, як правильно: диференційний, диференційований чи диференціальний діагноз, диференційна чи диференціальна діагностика? У середовищі медиків з цього приводу точаться дискусії. Прихильники варіантів, відмінних від російських, вимагають вживати термін із суфіксом українського походження: диференційний діагноз, інші – також національно свідомі лікарі – стверджують, що й диференціальний діагноз можна застосовувати, адже цей афікс є ще в греко-латинському першоджерелі: diagnōsis differentialis – і там це вважається правильним, то чому в нас це має бути неправильним? Ще інші вживають диференційований діагноз.
Якщо глянемо в історію кодифікації у медичних словниках відповідників лат. differentialis, то побачимо, що багато з них віддають перевагу термінові диференціальний. Навіть сучасний словник С.Нечая (К., 2000) наводить диференціальний діаґноз. Академічний «Словник української мови» фіксує диференціальний. На підтримку цієї форми зазначу, що в мові існують й інші слова з цим афіксом, які ніхто не пропонує відкидати: функціональний, регіональний, універсальний, актуальний, національний. Хоча слово диференційний також відповідає системі української мови (пор. потенційний, комерційний, емоційний, ідейний), «Словник паронімів української мови» Д.Г.Гринчишина, О.А.Сербенської (К., 1986) подає його як те саме, що диференціальний у значенні ‘який залежить від якоїсь умови; різницевий, різний’. Але відкидати диференціальний не можна тільки на підставі того, що таке слово є в російській мові.
Вживання диференційований діагноз є звичайною помилкою (незнання відмінностей у значенні паронімів).
Крім того слід зазначити, що диференціальний (диференційний) діагноз – це терміносполучення, яке позначає етап діагностики, який встановлює відмінність цієї хвороби від інших, споріднених за клінічними проявами. Його фіксують медичні словники. Диференціальна (диференційна) діагностика – професіоналізм, його не фіксують словники і можна застосовувати в неофіційному спілкуванні.
КЕСАРСЬКИЙ РОЗТИН – КЕСАРІВ РОЗТИН. Спостереження автора цих рядків як редактора збірників матеріалів конференцій та підручників показали, що всі акушери-гінекологи та більшість лікарів інших спеціальностей вживають замість нормативного терміносполучення кесарів розтин вираз кесарський розтин, хоча всі українські авторитетні загальномовні й медичні словники (за кількома винятками) фіксують тільки прикметник кесарів і термін кесарів розтин. Синонімія існує в російській термінології: кесарево сечение і кесарское сечение. Наявність синонімів, очевидно, зумовлена існуванням кількох пояснень етимології неолатинізму sectio caesarea. За однією версією, caesarea походить від імені Гая Цезаря (Caesar), оскільки його вийняли з матки матері шляхом розтину і був виданий Lex Caesara – давньоримський царський (кесарів) закон, що дозволяв проводити цю операцію; за іншою, слово утворене від caedere – різати, але виходить тавтологія – “розтин різанням”, – тому ця версія непереконлива.
Очевидно, зважаючи на традицію кодифікації зазначеного прикметника в українських словниках, нормативним слід вважати термін кесарів розтин.
ВСТУПНИЙ НАРКОЗ – ВВІДНИЙ НАРКОЗ. Спостерігаємо варіантність у вживанні українських відповідників латинського narcosis initialis, російського вводный наркоз: ввідний наркоз і вступний наркоз. Переважно говорять і пишуть ввідний наркоз. З’ясуємо, який з цих двох термінів відповідає літературній нормі.
Термінологічне значення аналізованого словосполучення – ‘стадія наркозу з неповним розвитком його характерних ознак, яка забезпечує виконання короткочасних або малотравматичних хірургічних операцій’. Цей термін пов’язаний з іншим терміном основний наркоз – ‘стадія наркозу, при якій повністю розвинені всі його ознаки; пригнічення свідомості на короткий період під час заг. анестезії, яке досягається парентеральним уведенням седативних або наркот. препаратів’. В основі поняття narcosis initialis має бути не слово введення, ‘дія за значенням ввести і вводити’, – усі види наркозу вводять, – а вступ, ‘початкова частина книжки, статті, музичного твору і т. ін., що передує основному викладу’.
Отже, правильно передає внутрішню форму терміна словосполучення вступний наркоз. Його синонімами можуть бути вислови ініціальний наркоз та початковий (базовий) наркоз.
Існує ще один споріднений з аналізованим мовний стереотип, – введення до майстерності (у майстерність) викладання, – який 2000 р. з’явився у науково-навчальному спілкуванні, коли до навчальних планів для підготовки медсестер-бакалаврів ввели нову дисципліну “Майстерність викладання”. Безперечно, літературний відповідник цього терміна – вступ до майстерності викладання.
ОЗНОБ – ??? У мовців-лікарів часто виникає сумнів у тому, чи не русизм слово озноб і як його можна замінити. Спробуємо з’ясувати це питання.
Усі сучасні авторитетні медичні словники фіксують термін озноб як єдиний відповідник до рос. озноб. У медичних словниках 20-х рр. ХХ ст. до рос. озноб наведено такі слова: холод, мороз, дрощі, дрощ, зимох(а), зимник, трясця, дригота, дрижаки; озноб нервный дриж; озноб потрясающий торсання, трясця, зимох збурений; у него озноб його морозить; ознобл. место остуда; ознобленный заморожений, остуджений. Тепер ці слова сприймаються як розмовні, діалектні. У сучасній медичній термінології ознобление – це обмороження.
У творах лікарів, в медичній документації можна спостерігати вживання слова остуда замість озноб. Це є непорозумінням, помилкою.
Отже, можна зробити висновок, що слово озноб – запозичення з російської мови, але оскільки цей термін не має в сучасній українській медичній термінології адекватного, нейтрального замінника, то його не доцільно вилучати із вжитку.
БЕЗПЛІДДЯ – НЕПЛІДНІСТЬ – БЕЗПЛІДНІСТЬ. В останні десятиліття ХХ ст. на позначення поняття ‘нездатність зрілого організму давати потомство’ став широко вживатися термін безпліддя. Його як синонім до слів безплідність, неплідність, непліддя навіть фіксують деякі сучасні загальномовні словники. Але вже саме зіставлення антонімів плідність – безпліддя вказує на сумнівність існування терміна безпліддя. Ще в словнику Б.Грінченка (1908 р.) знаходимо тільки неплідний, й російсько-українські медичні словники 20‑х рр. ХХ ст. перекладають рос. бесплодие тільки як неплідність, бесплодная відповідно як неплодиця, безплідна і неплідна, неплідниця, неруда. В усіх нових медичних словниках також наведено тільки два синоніми: неплідність і безплідність, а також прикметники неплідний, безплідний.
Отже, термін неплідність відповідає системі української мови, тільки він зафіксований у сучасних медичних словниках. Його дублетом може бути термін безплідність, який також відповідає законам й системі української мови. Термін безпліддя – розмовний варіант, у наукових творах вживати його не бажано.
Відповідно бажано також вживати інші споріднені медико-біологічні терміни: малоплідність (а не малопліддя), багатоплідність (а не багатопліддя), дрібноплідність тощо.
ТЕРМІНОВІ ПОЛОГИ – СТРОКОВІ ПОЛОГИ – СВОЄЧАСНІ ПОЛОГИ. Лікарі-акушери-гінекологи часто вживають в наукових творах словосполучення термінові пологи (роди), зустрічається воно в медичній документації.
Очевидно, появу цього стійкого виразу можна пояснити намаганням мовців дослівно передати українською російське срочные роды. Але в українській мові прикметник срочный перекладається не тільки словом терміновий, а й синонімами строковий, негайний та ін. Терміновий словники і довідники з літературного слововживання фіксують в складі сталих словосполучень переважно в значенні ‘який вимагає негайного виконання, вирішення; спішний’: термінова (негайна, пильна) справа, термінове замовлення, термінова допомога, вжити термінових заходів; строковий – переважно у значенні ‘обмежений певним терміном, який триває певний строк’: строковий вклад, строкова військова служба.
Тому на позначення аналізованого поняття медицини можна вибрати хоча б словосполучення з прикметником строковий: строкові пологи (роди) – або своєчасний: своєчасні пологи (роди) – терміносполучення, зафіксоване в основних львівських медичних словниках.
ЗСІДАННЯ КРОВІ – ЗГОРТАННЯ КРОВІ – ГЕМОКОАГУЛЯЦІЯ. У сучасних словниках існує надто багато відповідників на позначення поняття ‘перетворення крові з рідини в еластичний згусток у результаті переходу фібриногену в нерозчинний фібрин, який, полімеризуючись, утворює фібрилярну основу згустка’ (рос. свёртывание крови): зсідання крові, згортання (згортування) крові, гемокоаґ(г)уляція, гемопексис, гемостаз. У мовній практиці лікарів часто виникають труднощі у виборі терміна з цього ряду.
Очевидно, що вводити неологізми тут немає ніякої потреби, оскільки загальномовні словники, зокрема одинадцятитомний «Словник української мови» (К., 1970‑1980), фіксують термінологічні значення у давно існуючих словах зсідання (зсідатися) і згортання (згортатися). У термінологічних словниках 20-х і 60-х рр. віддавали перевагу терміну зсідання, хоча щодо крові пропонували також слова зціплення (зціпнення), тужавіння, збивання, скипання.
Отже, основним, давнім є термінологічне значення у слова зсідання, якому пропонуємо віддавати перевагу в аналізованому терміносполученні: зсідання крові. Крім того, це слово в медичній термінології має низку споріднених термінів: кров’яний зсідок, зсілий, зсілість крові, зсілість білка, зсідний тощо.
ПРИЖИТТЄВЕ УШКОДЖЕННЯ – ПОШКОДЖЕННЯ ОДЯГУ. У мові медицини існує тенденція розрізняти терміни ушкодження (ушкодити) і пошкодження (пошкодити). Так, ще медичний словник М.Галина 1920 р. перекладає повредить, повреждать як ушкодити, ушкоджати, надвередити, надвережати, повреждение як поруха, порух, уверед, ушкодження, шкода, повреждённый як увереджений, ушкоджений, підвереджений, його ж словник 1926 р. фіксує laesio як ушкодження, laesus як ушкоджений, порушений. Сучасні медичні словники слово повреждение з ремаркою мед. (порушення анатомічної цілісності) переважно перекладають як ушкодження, пошкодження і фіксують терміносполученння, в яких вжито слово ушкодження: бойове ушкодження, променеве ушкодження, посмертне ушкодження, прижиттєве ушкодження, ступінь пошкодження, тілесне ушкодження.
Дуже чітко значеннєву диференціацію термінів пошкодження й ушкодження проведено у вузькопрофільному «Судово-медичному російсько-українському словнику-довіднику» О.І.Герасименка (К., 1997): пошкодження – це ‘порушення цілісності «неживого»: предметів, текстильних тканин, одягу, а також трупа’ (пошкодження взуття, пошкодження одягу, пошкодження трупа), ушкодження – ‘порушення анатомічної цілісності тканин або органів, яке спричинило розлад їх функцій’ (прижиттєве ушкодження, ушкодження гострими предметами, ушкодження тваринами, ушкодження тупими твердими предметами, ушкодження частинами тіла людини, ушкодження зубами, ушкодження ногами, ушкодження руками) Зафіксоване в цьому словнику терміновживання має логічні й історичні підстави, саме його рекомендуємо дотримуватися у власній мовній діяльності.
ЗАБІЙ – КОНТУЗІЯ – ЗАБИТТЯ. Сучасні медичні словники демонструють дивну неузгодженість, перекладаючи з російської мови термін ушиб, який в російському «Енциклопедичному словнику медичних термінів» (М., 1982‑1984) має визначення: «УШИБ (contusio) – закрытое механическое повреждение мягких тканей или органов, без видимого нарушения их анатомической целости» – і входить до складу терміносполучення ушиб головного мозга. Так, українські словники як відповідники-синоніми до російського ушиб фіксують забій, забиття, удар, контузія, забита рана, забите місце, і терміносполучення контузія головного мозку, забій головного мозку, забиття головного мозку.
Така термінологічна неузгодженість дає підстави філологам у дисертаціях робити свої висновки про доречність чи недоречність вживання цих термінів. Зокрема Т.Лепеха у кандидатській дисертації (2000 р.), присвяченій судово-медичній термінології, обстоює вживання терміна забиття: «В українській мові слово забій можливе лише в словосполученнях гнати на забій, годувати на забій або забій у шахті (шахтна виробка), тому в цьому разі воно недоречне, а правильним постає термін забиття».
На це можна зауважити, що забій як відповідник рос. ушиб також відповідає системі української мови, має давню традицію кодифікації у словниках. Рекомендуємо саме його вживати, зокрема у складі терміносполучення забій головного мозку. Слово ж забиття як ‘дія за значенням забити’ асоціюється насамперед з поняттям вбивство і не може адекватно позначати закрите механічне ушкодження. Наведення ж слова удар як відповідника до рос. ушиб є непорозумінням. Співвідношення ж понять забій і контузія та терміносполучень з ними ще вимагає уточнення: абсолютні синоніми це чи ні? Справа – за лікарями, знаряддям яких є медична термінологія.
КІНЕЦЬ ХВОРОБИ (ЗАХВОРЮВАННЯ) – НАСЛІДОК ХВОРОБИ – ВИСЛІД (ХВОРОБИ). Лікарі часто звертаються за допомогою у виборі адекватної форми на позначення російських професіоналізмів і реквізитів медичної документації із словом исход: исход заболевания, исход беременности. Авторитетні українсько-російські медичні словники відповіді на це питання не дають. Серед усіх українських словників тільки «Російсько-український словник (сфера ділового спілкування)» О.Тараненка і В.Брицина фіксує: исход болезни кінець хвороби.
В українській формі № 003/о «Медична карта стаціонарного хворого» складачі стандарту вжили словосполучення результат лікування: «17. Результат лікування: виписаний(а) з одужанням‑1, поліпшенням‑2, погіршенням‑3, без змін‑4; помер‑5; переведений(а) в інший лікувальний заклад‑6, переведений(а) в інше відділення‑7; здоровий(а)‑8». Як бачимо, зроблено недоречну підміну понять: вжито словосполучення результат лікування замість кінець хвороби. До речі, у цьому випадку виникає алогізм: результат лікування – помер, чи результат лікування – здоровий (точніше мало б бути: результат лікування – видужав, вилікуваний). Якщо смерть – результат лікування, як це оформляють у медичній карті по усій нашій державі вже протягом чотирьох років, то кожного лікаря, що таке підписав, є підстави судити!
Тому доцільно вживати такі українські відповідники російських термінологізованих словосполучень із словом исход: исход болезни кінець хвороби, летальный исход летальний (смертельний) кінець. Допустимі у цих стійких словосполученнях також слова наслідок і вислід.
УСТЯ АОРТИ – ВІЧКО АОРТИ – ОТВІР АОРТИ – ГИРЛО АОРТИ. Звичайно, що відштовхуванням від російського стереотипу устье аорты є регулярне вживання в мові лікарів і студентів як його українського відповідника виразу гирло аорти замість літературного устя аорти. Напр., у назві діагнозу cтеноз гирла аорти. Очевидно, намагаючись підібрати український відповідник, медики використовують знання загальнолітературної норми (гирло ріки), дають перевагу слову, якого немає в російській мові, – і помиляються, оскільки взаємозаміни слів гирло й устя у цьому вислові норма не допускає. Медичні словники слова гирло як відповідника рос. устье навіть не фіксують:
· у словниках 20-х рос. устье – це укр. вістя, вічко, відтулинка, відтулина, отвір, надсіння, передвірок,
· у словниках 60-х – переважно устя: устя сечівника; устя, отвори судин,
· у сучасних словниках – устя, вічко, отвір: устя (вічко, отвір) аорти, устя (вічко, отвір) сечоводу, устя (вічко) верхньої порожнистої вени, устя (вічка) легеневої артерії, стеноз устя аорти.
Отже, у складі терміносполучень мови медицини як відповідник російського устье можна вживати насамперед устя, або вічко, отвір.
ЛЕГЕНЕВИЙ РИСУНОК – ЛЕГЕНЕВИЙ МАЛЮНОК. Виникають труднощі під час вибору іменників з пари рисунок – малюнок. До автора цих рядків лікарі кілька разів зверталися з питанням: чому в посібниках і підручниках так часто пишуть рисунок, тоді як українською правильно малюнок? Яке слово вжити на позначення особливостей зображення на рентгенограмі: легеневий рисунок чи легеневий малюнок? Спробуємо дати відповіді на ці запитання.
Словники української мови фіксують як синоніми обидва слова – малюнок і рисунок. Згідно з одинадцятитомним академічним «Словником української мови», перше значення слова малюнок – ‘зображення предмета у площині, зроблене олівцем, пером, фарбами тощо’, слово рисунок має й такі значення: ‘3. Те саме, що креслення’, ‘4. Обрис, контур чого-небудь’.
Рисунок в українській мові – не русизм, воно насамперед асоціюється в свідомості мовців із штриховими зображеннями (на відміну від малюнків фарбами). Ця норма відображена в словнику О.Ізюмова 1926 р.: «Чертежник чертит, а художник пишет – рисовник рисує, а маляр малює», «Чертить карандашом – рисувати оливцем», в сучасному авторитетному «Російсько-українському словнику (сфера ділового спілкування)» О.Тараненка і В.Брицина: «рисун ок (то, что нарисовано, – обычно) малюнок, -нка; (совокупность линейных элементов в картине) спец. рисунок, -нка; (в пр. знач.) малюнок, реже рисунок…». Слово рисунок споріднене з такими словами і фразеологізмами, як риса, риска, обриси, риси обличчя (лиця), риси характеру, у загальних (головних) рисах (загальними рисами), доходити до риски, провести рису (риску), підвести риску. Вилучати його з наукової мови немає підстав.
Словосполучення легеневий рисунок (малюнок) не фіксує жоден медичний словник. Оскільки це контурне зображення, головним у ньому є штрихи, риски, то цілком доречно називати його саме рисунком: легеневий рисунок.
РОЗЛАД МОВИ чи РОЗЛАД МОВЛЕННЯ? В українській медичній термінології на позначення однієї з вищих психічних функцій людини, специфічно людської форми діяльності, яка служить для спілкування, використовують термін мова (рос. відповідники – терміни-синоніми речь і язык). Так, ще у словнику М.Галина 1920 р. відповідниками до рос. речь наведено слова мова, річ, вимова, у В.Ф.Кисільова – мова, афазия перекладено як афазія, безмов’я, безмовність, втрата мови; у “Медичному латинсько-українському словнику” М.Галина 1926 р. лат. sermo перекладено як мова, розмова і наведено низку терміносполучень: logopatia розлад мови, logoplegia параліза мови, мовчанка, logomania балакучість, невпинна мова, dyslogia розлад мови, dyslalia розлад вимови, anarthria нервовий розлад мови, heterolalia помилкова мова, coprolalia непристойна, соромна мова, koprolalia мова непристойними словами, bradyarthria, bradylalia повільна мова, aphasia неспроможність говорити, aphasia atactica s. motorica неспроможність говорити при захованні розуміння мови, aphasia sensoria сліпота й глухота на слова, amnestica aphasia вада мови в наслідок забування слів, monophasia вада мови з виголошуванням якого небудь одного слова чи букви, aphrasia недоладна мова божевільних, angophrasia вада мови, що виявляється загикуванням та повторюванням голосівок і носових звуків, cheirologia мова на миґах (глухонімих).
В “Українсько-латинсько-російському медичному словнику” (К., 1960) відповідники укр. мова – це лат. sermo і рос. речь. Тут також наведено шість статей із основним словом мова: мова афонічна, шепіт; мова незрозуміла внаслідок заміщення одних слів іншими; мова неправильна (вживання не тих слів, які хоче висказати хворий); мова непристойна (у психічно хворих); мова повільна; мова утруднена; а також розлад мови, утруднення мови, вада мови, нездатність до членороздільної мови.
В “Орфоґрафічному словнику українських медичних термінів” (Львів, 1993) є гніздо мова, яке об’єднує терміни м. дизартрична, м. розмовна, м. скандована, м. шепітна, а також прикметник мовний, складені терміни з цим прикметником: зона мовна моторна, зона мовна сенсорна. У “Російсько-українському медичному словнику” М.Присяжнюк (К., 1995) наведено такі російсько-українські відповідники: речь мова; речи расстройство мови розлад, дизартрія; речевой мовний. “Судово-медичний російсько-український словник-довідник” О.І.Герасименка (К., 1997) так тлумачить термін мова: “Речь, Мова – одна із вищих психічних функцій людини, друга сигнальна система; складний умовнорефлекторний динамічний процес, що реалізується голосовим апаратом. М. тісно пов’язана з мисленням та свідомістю людини. Поряд з власне М. (т. з. Зовнішньою М.) є внутрішня М.; окремий вид М. – читання. Травма, яка призводить до втрати М., кваліфікується як тяжке тілесне ушкодження”.
Лише в двотомний “Українсько-латинсько-анґлійський медичний словник” (Львів, 1995), “Російсько-український словник медичної термінології” О.К.Усатенка (К., 1996) і в “Російсько-український словник наукової термінології. Біологія. Хімія. Медицина” (К., 1996) автори крім терміна мова ввели синонім мовлення. Оскільки в українській медичній термінографії це було зроблено вперше, детальніше проаналізуємо цю спробу.
У першому з цих словників мова – “1) здатність людини говорити, висловлювати свої думки; 2) манера говорити; 3) те, що говорять; 4) те, що виражає собою яку-н. думку; 5) засіб спілкування між людьми за допомогою фонем, слів, ін. умовних сигналів…”, мовлення – “1) спілкування людей між собою за допомогою мови, мовна діяльність, процес говоріння; манера говорити; 2) стиль мови”; прикметник мовний зафіксовано, мовленнєвий – не зафіксовано.
У двох інших словниках до реєстрового слова речь наведено два відповідники: “речь биол. мова; (процесс говорения) мовлення”, а також перекладено такі терміносполучення, в яких вживаються ці слова: автоматическая речь автоматична мова; артикуляция р–чи артикуляція мовлення; бессвязность р–чи незв’язність мови; внутренняя р. внутрішня мова; зеркальная р. дзеркальна мова; моторная р. моторна мова; парадоксальная р. парадоксальна мова; персеверативная р. персеверативна мова; потеря р–чи втрата мови; пуэрильная р. пуерильна мова; разорванность р–чи розірваність мовлення; распад р–чи розпад мовлення; расстройство р–чи розлад мовлення; скандированная р. скандована мова; центр р–чи центр мови; экспрессивная р. експресивна мова. Термін речевой у словнику наукової термінології перекладено послідовно, як мовний: р–вая кинестезия мовна кінестезія; р–вая спутанность мовна сплутаність; р–вая стереотипия мовна стереотипія; р. аппарат мовний апарат; р. негативизм мовний негативізм.
Проаналізувавши цей матеріал, не можна зрозуміти, чому термін мовлення пояснюється словами спілкування і стиль мови, яке відношення вони мають до медицини, чим відрізняється значення слів мова і мовлення у терміносполученнях незв’язність мови і розірваність мовлення, центр мови і артикуляція мовлення; чому усі номенклатурні назви розладів мовлення мають у своєму складі слово мова: дзеркальна мова, парадоксальна мова, персеверативна мова, пуерильна мова, скандована мова.
На підставі наших спостережень можна зробити висновок, що вводити в медичну термінологію термін мовлення немає вагомих підстав: цей термін не позначає якогось нового поняття, не дефінованого терміном мова, не творить інших нових термінів.
У російській медичній термінології термін язык багатозначний: позначає як м’язовий орган, так і одну з вищих психічних функцій людини. Тому щоб усунути перешкоди для наукового спілкування, у другому значенні частіше вживають термін речь. Спроба ж ввести в українську термінологію синонім до терміна мова є невиправданим калькуванням російської терміносистеми. Лікарі навіть не знають про існування терміна мовлення, не бачать доцільності вживати це слово, не підтримують його.
МАГІСТЕРСЬКИЙ ТИТУЛ – МАГІСТЕРСЬКИЙ ДИПЛОМ. Нещодавно під час спроби реформувати вищу медичну освіту було уведено ступінь магістра медицини – і в мові лікарів з’явився прикметник магістерський: магістерський екзамен, магістерський диплом, магістерська робота. Але майже усі без винятку медичні працівники у цих словосполученнях вимовляють слово магістерський з наголосом на і. Вони навіть не здогадуються (перешкод для взаєморозуміння між медиками це не створює), що слово магістерський – це “пов’язаний з главою лицарського ордену, магістром”, а магістерський – “пов’язаний з особою, що має ступінь магістра”. Отже, слід наголошувати: магістерський екзамен, магістерський диплом, магістерська робота.
Далі пропоную Словничок труднощів російсько-українського перекладу. До словничка включено окремі лексеми й стійкі словосполучення медичної галузі, які під час спілкування, на жаль, регулярно калькуються мовцями.
СЛОВНИЧОК ТРУДНОЩІВ РОСІЙСЬКО-УКРАЇНСЬКОГО ПЕРЕКЛАДУ (медична галузь)
АНАТОМІЧНІ ТЕРМІНИ
бедро стегно
борозда борозна; мозговые борозды мозкові борозни
брюхо черево
веко повіка, віко
висок скроня; височная доля скронева частка
голень гомілка, голінка
гребень гребінь, р. гребеня, ор. гребенем; нёбный гребень піднебінний гребінь
желудок шлунок, р. шлунка
запястье зап’ясток, р. зап’ястка
зрачок зіниця
икра (ноги) литка; икроножная мышца литковий м’яз
извилина закрутка, звивина; лобная извилина лобова закрутка
копчик куприк
крестец крижі, р. крижів
ладонь долоня
лодыжка кісточка, щиколотка
миндалина мигдалик
мочевой пузырь сечовий міхур
мышечный м’язовий
надпочечник надниркова залоза
область века ділянка повіки; затылочная область потилична ділянка; крестцовая область крижова ділянка
ось вісь, жін. рід, р. осі, ор. віссю, місц. (на) осі; ось таза вісь таза
пах пахвина; паховой и паховый пахвинний; паховая грыжа пахвинна грижа
подвздошная кость клубова (здухвинна) кістка
подмышка (подмышечная ямка) пахва (пахвова ямка)
подъязычная железа під’язикова залоза
поясница поперек, р. попереку
преддверие полости носа присінок порожнини носа
предстательная железа передміхурова залоза
пупочная вена пупкова вена
скула вилиця
стопа ступня, стопа, р. ступні, стопи, мн. ступні, стопи, р. мн. ступень, стіп і стоп
тазобедренный сустав кульшовий суглоб
челюсть щелепа
ягодица сідниця
БОТАНІЧНІ НАЗВИ ЛІКАРСЬКИХ РОСЛИН
арбуз обыкновенный кавун звичайний; базилик камфарный васильки справжні; боярышник колючий глід колючий; василёк синий волошка синя; горец птичий спориш звичайний; душица обыкновенная материнка звичайна; ежевика сизая ожина сиза, ожина звичайна; ель европейская ялина європейська, смерека; жеруха аптечная настурція лікарська; земляника зелёная, полуница суниці зелені, полуниці; земляника лесная суниці лісові; ива белая, ветла верба біла; касатик болотный, ирис жёлтый півники болотні; клевер луговой конюшина лучна; клещевина обыкновенная рицина звичайна; клюква болотная журавлина болотня; крыжовник отклонённый аґрус відхилений; кувшинка белая латаття біле; ландыш майский конвалія звичайна; лук репчатый цибуля городня; маргаритка многолетняя стокротки багаторічні; мать-и-мачеха обыкновенная підбіл звичайний, мати-й-мачуха; можжевельник обыкновенный яловець звичайний; ноготки аптечные нагідки лікарські; одуванчик аптечный кульбаба лікарська; орех грецкий горіх волоський; пастушья сумка обыкновенная грицики звичайні; пион узколистный півонія вузьколиста, воронець; подсолнечник обыкновенный, подсолнечник однолетний соняшник однорічний, соняшник звичайний; пустырник обыкновенный собача кропива звичайна; рябина обыкновенная горобина звичайна; свёкла обыкновенная буряк звичайний; сельдерей душистый селера пахуча; сирень обыкновенная бузок звичайний; тмин обыкновенный кмин звичайний; тыква обыкновенная гарбуз звичайний; тысячелистник обыкновенный деревій звичайний; укроп огородный кріп городній; фасоль обыкновенная квасоля звичайна; черника чорниця; шалфей лекарственный шавлія лікарська; шиповник собачий шипшина собача
МЕДИЧНІ ТЕРМІНИ
аллергический ринит алергійний (алергічний) риніт
аналгезирующее средство аналгезивний засіб
анестезирующий анестезувальний, знеболювальний
безвредный нешкідливий
безжелтушный лептоспироз безжовтяничний лептоспіроз
беременная вагітна
бесплодие неплідність, безплідність
беспомощность безпорадність
бессознательность (потеря сознания, обморок) непритомність, зомління, втрата притомності
благоприятный прогноз болезни сприятливий (добрий) прогноз хвороби
болел (чем) хворів (на що); болел гриппом хворів на грип
боль біль, чол. рід, р. болю, ор. болем
больной (чем) хворий (на що); больной ангиной хворий на ангіну
бредовое сознание маячна (маревна) свідомість
вдох вдих
ВИЧ (вирус иммунодефицита человека) ВІЛ (вірус імунодефіциту людини)
вменяемость осудність; вменяемое состояние осудний стан
внутривенный наркоз внутрішньовенний наркоз
внушать, внушить навівати, навіяти; словесное внушение словесне навіювання
военная медицина військова медицина; военный врач військовий лікар; военно-медицинская доктрина воєнно-медична доктрина
волдырь пухир, р. пухиря
врач скорой помощи лікар швидкої допомоги
врачебный (лат. medĭcus) лікарський; лекарственный (лат. medicamentōsus) лікарський; лечебный лікувальний; врачебное заключение лікарський висновок; врачебный осмотр лікарський огляд; врачебный участок лікарська дільниця; лекарственное средство лікарський засіб; лекарственные растения лікарські рослини; лечебное питание лікувальне харчування
вскрытие розтин, (незавершена дія) розтинання
выбывший из стационара який (що) вибув із стаціонару, вибулий із стаціонару
выздоравливать видужувати, одужувати; выздоровление видужання, одужання
выписка из больницы виписування з лікарні; выписка из медицинской карты витяг з медичної карти; дата выписки рецепта дата виписування рецепта
головокружение запаморочення
горелка спиртовая спиртовий пальник
давящая повязка стисна (стискальна) пов’язка
дата поступления больного дата прийняття хворого; дата выписки больного дата виписування хворого
девственность незайманість; девственный незайманий
жалобы больного скарги хворого
заболевший пневмонией захворілий на пневмонію
заведующий отделением завідувач відділу (відділення), заввідділу
заключение эксперта висновок експерта; консультативное заключение консультативний висновок; заключение контракта укладання контракту; устное заключение усний висновок
закрыл больничный листок закрив лікарняний листок; закрыл бутылку заткнув (закрив) пляшку; закрыл глаза заплющив (закрив) очі; закрыл кран закрутив кран; закрыл окно зачинив вікно; закрыл рану закрив рану; закрыл ротовое отверстие затулив ротовий отвір
запущенная болезнь задавнена хвороба
зуд свербіж, чол. рід, р. свербежу, ор. свербежем, сверблячка
изнасилование зґвалтування
исследование крови дослідження крові
исследования в области медицины дослідження в медичній галузі (у галузі медицини, у царині медицини)
капельное вливание краплинне вливання
картавость гаркавість
клетка вкусовая смакова клітина; клетка грудная грудна клітка
комбинированный препарат комбінований препарат
корь кір, чол. рід, р. кору, ор. кором
косноязычие недорікуватість, недомовність; косноязычный недорікуватий, недомовний
косолапый клишоногий
костыль (для кульгавих) милиця, костур
кровоподтёк синець, синяк
культя кукса
легкоусвояемый легкозасвоюваний
лекарственный див. врачебный
листок нетрудоспособности, больничный лист листок непрацездатності, лікарняний листок
лишённый нормальных психических тормозов позбавлений нормальних психічних гальм
малокровие недокрів’я, анемія
масло растительное олія; животное масло масло; смазочное масло мастило; деревянное масло олива; олива, маслина олива, маслина
мелкоклеточный дрібноклітинний
младенец немовля, р. немовляти
настой настій; настойка настоянка, настойка
натощак, неевший, голодный натще, натщесерце
невменяемость неосудність, (исступлённость) несамовитість; невменяемый неосудний, (исступлённый) несамовитий
недомогание нездужання
носилки ноші, р. нош, носилки
нрав, характер вдача, натура, норов; нравственность моральність; нравы звичаї
обеззараживание знезаражування, дезінфекція
обложенный (язык) обкладений
обморок див. бессознательность
обследование больного обстеження хворого
обширный инфаркт широкий інфаркт; обширные ожоги великі опіки
огнестрельная рана вогнестрільна рана; огнестрельное оружие вогнепальна зброя
определение границ поля зрения визначення меж поля зору
освидетельствование медицинское медичний огляд
острое респираторное заболевание (ОРЗ) гостре респіраторне захворювання (ГРЗ)
отделение заготовки и переливания крови відділ заготівлі та переливання крові; рентгенологическое отделение рентгенологічне відділення, рентгенологічний відділ; родильное отделение пологове (родильне) відділення, пологовий (родильний) відділ
отёк набряк, р. набряку
отпуск по болезни відпустка у зв’язку з хворобою (через хворобу)
отравление отруєння
очаг заражения вогнище (осередок) зараження
ощущение слабости відчуття кволості; ложное ощущение несправжнє відчуття; чувство боли відчуття болю; чувство мышечное м’язове відчуття; чувство голода відчуття голоду; чувство долга почуття обов’язку; орган чувств орган чуття
падать в обморок непритомніти, мліти; упасть в обморок знепритомніти, зомліти
переболевший перехворілий
переосвидетельствование переогляд, повторний огляд
питательное вещество поживна речовина; питательный раствор живильний розчин
пищеварение травлення
плод плід, р. плода і плоду
повреждение одежды пошкодження одягу; прижизненное повреждение прижиттєве ушкодження
подлог документов підробка документів; должностной подлог службова фальсифікація
половое влечение статевий потяг
положение семейное сімейний (родинний) стан
помрачение сознания затьмарення (потьмарення) свідомості
понос пронос
пособие по болезни допомога у зв’язку з хворобою
поступление вещества в кровь надходження речовини в кров; дата поступления больного в лечебное учреждение дата прийняття хворого в лікувальний заклад
почка блуждающая блукаюча нирка; почки тополя тополині бруньки
предварительный медицинский осмотр попередній медичний огляд
предосторожность осторога, обережність, обачність
предохранительная прививка запобіжне щеплення
предрасположенность к болезни схильність до хвороби
предупреждение болезни запобігання хворобі
приём 1. (действие) приймання, прийняття; приём пациентов приймання (прийняття) пацієнтів; приём лекарств приймання (прийняття) ліків; приём пищи приймання (прийняття) їжі (їди); схема приёма препарата схема приймання препарату; приём грязевых ванн приймання (прийняття) грязьових ванн; 2. (встреча, собрание) прийняття, не реком. прийом; был на приёме у врача був на прийнятті в лікаря; 3. (отдельное действие, движение) раз, приймання; в два приёма двома прийманнями, прийняти за два рази; 4. (способ в осуществлении чого–л.) спосіб; разные приёмы лечения різні способи лікування
приёмное отделение приймальне відділення, приймальна палата, приймальний відділ
принять срочные меры ужити термінових заходів
притворный удаваний
противостолбнячная сыворотка протиправцева сироватка
противоядие протиотрута
размозжение розтрощення, роздроблення; размозжённая рана розтрощена рана
рвота блювання, блювота
резиновая шина ґумова (гумова) шина
рецидивирующий рецидивний
родильница (жінка в післяродовому періоді) породілля
рожа бешиха
роженица (жінка, в якої відбуваються роди) роділля
рыхлая поверхность раны пухка поверхня рани
салфетка марлевая марлева серветка
сбор 1. (дія) збирання; сбор анамнеза збирання анамнезу; сбор поражённых збирання уражених; 2. (тверда лікарська форма з рослинної сировини) збір; лекарственный сбор лікарський збір; мочегонный сбор сечогінний збір; сбор для возбуждения аппетита збір для збудження апетиту
свёртывание крови зсідання крові
сгусток кровяной кров’яний зсідок (згусток)
сибирская язва сибірка
скрытый прихований
слабительное проносне
слабоумие недоумство
снотворное снотворне, снодійне
согласно предписанию врача згідно з приписом лікаря, відповідно до припису лікаря
сознание свідомість, (состояние) притомність
СПИД (синдром приобретённого иммунодефицита) СНІД (синдром набутого імунодефіциту)
справка о временной нетрудоспособности довідка про тимчасову непрацездатність
спутанность сознания сплутаність свідомості
ссадина садно
степень ступінь, чол. рід, р. ступеня, ор. ступенем; средняя степень гипноза середній ступінь гіпнозу
стержень волоса стрижень волоса
столбняк правець
струйное переливание струминне переливання
схватки перейми, р. переймів
съедобная устрица їстівна устриця
сыворотка крови сироватка крові
течение болезни перебіг хвороби; течение реакции проходження (перебіг, хід) реакції
тучность гладкість, опасистість, огрядність
тяжесть болезни тяжкість (важкість) хвороби
тяжелобольной тяжкохворий, важкохворий
удобоваримый легкотравний, стравний
улучшение состояния здоровья поліпшення стану здоров’я
уродливый потворний, виродливий; уродство, уродливость потворність, виродливість, каліцтво; [красавец красень, вродливець; красавица красуня, вродливиця; красивый (о внешности человека) вродливий, гарний на вроду; красота врода]
ускорение, учащение пульса прискорення, частішання, почастішання пульсу
установка 1. (действие) установлення, (незавершена дія) установлювання; установка диагноза установлення (установлювання) діагнозу; установка пола установлення статі; 2. (механизм, устройство) установка; дезинфекционная установка дезінфекційна установка; 3. (в психологии) настанова
участковый врач дільничний лікар
учреждение (организация) заклад, установа, інституція; лечебное учреждение лікувальний заклад
ушиб забій, забиття; ушиб головного мозга забій (контузія) головного мозку; ушибленное место забите місце; ушибленная рана забита рана
хромота кульгавість
царапина подряпина
целомудрие цнотливість
чесотка короста
чувство див. ощущение
шарики лекарственные лікарські кульки
шишка (от удара) ґуля
экстракт кукурузных рылец жидкий екстракт кукурудзяних приймочок рідкий
экстренное извещение екстрене повідомлення
яд отрута
язва двенадцатиперстной кишки виразка дванадцятипалої кишки
яйцо плодное яйце плодове
