Сили в ортодонтії

Особливості конструювання і nпроцес виготовлення незнімних ортодонтичних nапаратів, принцип їх дії, основні деталі nапаратів індивідуального nта промислового виготовлення n(дуги Енгля, Мершона, брекет-система).

 

Сили в ортодонтії

При дії на коронку зуба сили тиску або nтяги зуб нахиляється у напрямі діючої сили, nна стороні нахилу періодонт nпіддається посиленому стискан­ню (утворюється зона тиску), на протилежній сто­роні зуб віддаляється від стінки альвеоли, періо-донтальна щілина розширюється, натягаються періодонтальні волокна (утворюється зона натягу). В зоні тиску відбувається резорбція стінки альвеоли, nі зуб має змогу просуватися по напряму прикла­деної сили. В натягнення на стінці альвеоли від­бувається новоутворення кістки, і в міру перемі­щення nзуба новоутворення кістки крок за кроком слідує за ним. Таким чином, nпереміщуваний зуб може бути nзупинений на будь-якому етапі лікуван­ня. Стінки альвеоли знаходитимуться в nприблизно нормальній ширині. Зуб nзберігає стабільність, і в стадії ретенції відбуваються лише певні вирівню­ючі перетворення стінок альвеоли.

Ортодонтичне лікування основується на збу­дженні і стимуляції кісткової перебудови щелеп, що викликається силою дії ортодонтичних nапаратів. Характер цієї сили залежить від nконструкції і стану дії апаратів. Питанню nстворення діючої сили слід надати велике nзначення, бо від цього в основному залежить nхід і успіх ортодонтичного лікування.

В ортодонтії розрізняють декілька видів сил дії.

1. За характером nрозвитком сили – механічні і
nфункціональні.

2.      nЗа величиною діючої сили – великі, помірні і
nслабкі сили nдії.

3.      nЗа характером дії – постійні  і переривчасті
nсили.

Механічно nдіючі апарати є такими, в які вклю­чено nджерело сили. Цей вид апаратів називають ак­тивними nапаратами, оскільки самі апарати розви­вають nсилу. Джерелом сили може бути пружність дуг і пружин, еластичність гумової nтяги, сила, що розвивається гвинтом, лігатурами та ін. Сила, що розвивається цими джерелами, регулюється або дозується ортодонтом, і організм пацієнта повинен

сприймати цю дію такою, яка nрозвивається відпо­відно призначеним апаратом.

Сила, що розвивається nфункціонально-діючи­ми апаратами, по суті в nкорені відрізняється від механічної сили. nДжерелом цього виду сили є ско­ротлива сила nжувальних м’язів хворого. Самі апа­рати не nмістять ніяких джерел сили і тому назива­ються nпасивними. Оскільки всі процеси організму знаходяться nпід контролем регулюючих пристосу­вань nорганізму, дозування сили повинне здійсню­ватися організмом хворого. Отже, nвеличина діючої сили повинна знаходитися nв межах толерантності організму хворого, а nпередозування є шкідливим наслідком і не повинне допускатися.

Основоположник nфункціонального методу в ортодонтії А. Я. Катц у 1933 році висунув nцей ме­тод і обгрунтував його як раціональний, nблизький до природних умов.

Катц висунув міркування, що nсила функціо­нально діючих апаратів регулюється nрефлекторно больовим відчуттям. Отже, сила може nдіяти тіль­ки до певних меж, а коли вона стає nбільшою, як сигнал небезпеки виникає біль і nскорочення м’язів рефлекторно припиняється.

В періодонті є багата сітка рецепторів, які приходять у збудження при механічному подраз­ненні, nголовним чином при підвищеному меха­нічному, а також жувальному тиску. При nпідви­щеному навантаженні зубів у nпочатковому періоді виникає чутливість, навіть біль, як захисна реак­ція організму на дію зовнішніх пошкоджувальних nподразнень. У результаті тривалого підвищеного тиску відбувається зміна чутливості – адапта­ція механорецепторів періодонту nстосовно сили і тривалості тиску. nВсякий больовий подразник має певну nфізіологічну характеристику – він має пошкоджувальну дію, внаслідок чого сприйняття подразнення nзнижується або зовсім зникає. Цим можна пояснити виникнення важких тканинних nзмін при навантаженні зубів функціонально-ді­ючими апаратами.

Конкретне уявлення про величину сил створив А. М. Шварц, висунувши відомі чотири ступені ре­акції періодонту залежно від величини тиску, від чого залежить nхарактер тканинних змін пародонту.

В ортодонтії виділяються два різні види дії сили – постійної і nпереривчастої сили. В чому ж полягає суть одного й другого виду сили?

Переривчаста сила характеризується тим, що апарат nактивізується з великою силою дії через певні проміжки часу – періодично. Характер діючої сили – у вигляді поштовхів; після активізації апарата роз­вивається nвелика сила, але скоро затихає (рис. 6.64). Джерелом сили апарата служать nгвинт, дуги, лігату­ри, пружини, еластики, nукріплені на стійкій опорі.

Зважаючи на дію nспочатку великої сили, тка­нини приводяться у nпевний напружений стан, і після вирівнювання nнапруги дія апарата припиня­ється, оскільки nапарат не має еластичності. Гра­фічно nдію переривчастої сили можна виразити та­ким nчином (рис. 6.64): Р – діюча сила, t – період дії апарата при кожній активізації. На початку періоду дії сила Р велика, але скоро затихає, отже, період nдії – короткий. Дія переривчастої сили характери­зується вираженою nперіодичністю.

Якщо nвирішальним чинником у тканинних пе­ретвореннях nє кровообіг у періодонті, то на почат­ку дії переривчастої сили періодонт nздавлюється і кровообіг порушується, але, оскільки nдія великої сили нетривала, кровообіг скоро відновлюється і тканинні зміни можуть бути неважкими.

Безперервно діюча сила характеризується nрівномірною дією. Джерелом цього виду сили є пружність дуг і пружин і, до деякої nміри, дія гумо­вої тяги, поки гума в порожнині рота не набухає. Від пружності nметалу залежить “невтомність” апа­рата, тобто дія апарата є більш-менш nрівномірно тривалою.

Безперервно діючу силу ми повинні розуміти не в nзначенні одного періоду дії сили від однієї ак­тивізації апарата до наступної, nа в значенні всього періоду ортодонтичного nлікування, що складається з ряду періодів постійно діючої сили. Безперервна сила nхарактеризується невеликою, але рівномір­ною дією (рис. 6.65).

Логічно, що дія так nзваної безперервної сили поступово слабшає внаслідок двох основних при­чин: по-перше, через поступову, хоча і дуже повіль­ну втрату пружності металу і, по-друге, через зміну форми щелепи або переміщення зуба, у зв’язку з чим збільшується відстань між точкою прикладан­ня сили і nточкою опори. Отже, і цей вид сили має визначену, хоча і не різко виражену nперіодичність дії, що графічно можна виразити nтаким чином:

З nпочатку періоду дії сила Р звичайно буває не­велика і дуже тривало зберігає свою дію, але все-таки поступово згасає. nОтже, між так званою пе­реривчастою і безперервною силою принципової різниці немає. Є велика різниця у величинах інгре­дієнтів дії. Сила (Р) при переривчастому характері

дії велика, а nперіод дії (t) короткий. Характер же безперервної nсили визначається невеликою силою (Р,) і nдуже тривалим періодом дії (J.). Математично це nможна виразити таким чином:

P>P_x;t<t.

Що стосується характеру тканинних nпере­творень при дії безперервної сили, умови досить складні. Якщо застосовувати nслабку силу, менше капілярного тиску (20-26 г/см²), то така сила ви­кликає nбезперервне розсмоктування альвеолярної кістки на стороні тиску і забезпечує nуспішне пере­міщення зубів. Проте на практиці застосовуються значно більші nсили, внаслідок чого здавлюється пе-ріодонт, тривало nпорушується кровообіг з відповід­ними важкими тканинними змінами. Безперервно діюча сила повинна nбути слабкою. Вживані дуги і пружини з нержавіючої сталі в 0,6 мм товщини по­винні nактивізуватися з великою обережністю.

Вирішальним nчинником в ортодонтичному переміщенні зубів є адекватна діюча сила, що збу­джує резорбцію стінки альвеоли в зоні тиску, а в зоні nтяги – новоутворення кістки. В практичній роботі nми рідко зустрічаємося з таким “класич­ним переміщенням” зубів. Зазвичай застосову­ються неадекватні сили, найчастіше дуже великі. Неадекватність сили слід розуміти так, що якщо застосовувати велику силу, при якій створюється великий тиск на стінку альвеоли, то відбувається надмірно інтенсивна резорбція стінки альвеоли і

новоутворення кістки на nстінці альвеоли в зоні тяги не може встигати за швидким переміщенням зуба. Недоцільність або навіть шкідливість великої сили слід розуміти зовсім інакше: якщо застосовується велика сила, в зоні тиску сильно здавлюється періо-донт і порушується кровообіг, або зовсім ущем­ляється періодонт і припиняється nвсяке кровопос­тачання. На місці, позбавленому кровопостачання, резорбція nстінки альвеоли взагалі не відбувається і nзуб може просуватися. З цього положення витікає важлива закономірність: щоб nпорушити відповідні тканинні зміни, nнеобхідна сила певної величини. Мінімальна межа дуже низька, оптимальною си­лою є 20—26 г/см², тобто дещо менше nкапілярного кров’яного тиску (А. М. Шварц).

Якщо застосовувати nвеликі сили, то здавлю­ється періодонт і на стороні тиску резорбція стінки альвеоли не відбувається. У цих випадках резорб-тивні тканинні перетворення відбуваються з місць життєздатних тканин періодонту nі з кістково-моз­кових порожнин, nрозсмоктується ущемлений періо­донт, стінка альвеоли, nа іноді і зуб, і лише після цього зуб може nпереміщатися. Отже, шляхом за­стосування великої nсили не можна прискорити пе­реміщення зуба, а nнавпаки.

У зв’язку із nзгаданими положеннями ортодон-тичного переміщення зубів nу практичній роботі виникає ряд важливих nпитань: по-перше, величина вживаної сили; nпо-друге, характер сили – переміж­на, чи постійно діюча; положення зуба, вік і nінди­відуальні особливості хворого і ряд інших питань.

Німецький учений-стоматолог А. М. Шварц nвивчав величину сил, що застосовуються в орто-донтичній nпрактиці, залежно від стану капілярів, капілярного тиску і на підставі проведених експе­риментів встановив n4 ступені силової дії на пере­міщувані зуби:

I –    сили тиску настільки малі, що не викликають

ніяких реакцій з nбоку тканин пародонту – до 20 г/см²;

II       –  сила дещо менша капілярного тиску, проте

при її прикладанні nна зуб можливі зміни в тканинах пародонту (20-26 г/см²);

III – застосування сили більшої, ніж капілярний

тиск, nвикликає на стороні стискання появу анемії, застій крові, пацієнт скаржиться на nхворобливість по типу початкових стадій пародонтиту;

IV      – зусилля ортодонтичної дії (до 65 г/см²) настільки значне, що викликає стиск і nроздав­лювання поверхневих шарів тканин періодон-ту. При застосуванні такої сили є nзагроза роз­риву nсудинно-нервового пучка, крововиливу біля верхівки кореня, загибелі періодонту і зрощення між зубом і кісткою.

Закон nАнрі – Шульца засвідчує: малі сили стимулюють регенеративні процеси в кістках, се­редні – гальмують, а великі – пригнічують.

Для переміщення nзубів рекомендується засто­совувати наступні сили (рис. 6.66):

Рекомендований тиск на nрізці нижньої щелепи повинен бути меншим, nніж на решту зубів нижньої щелепи, з nурахуванням величини поверхні коренів різних nзубів.

Силу nдля переміщення окремих зубів вибира­ють з nурахуванням площі коренів зубів, напряму

їх переміщення, виду переміщення – похилого чи корпусного, у вестибуло-оральному nчи мезіодис-тальному напрямі з урахуванням nвластивостей ор-тодонтичного дроту.

Малі сили сприяють nстимуляції процесів ос-теорепарації – це комплекс заходів, направлений на резорбцію кісткової тканини альвеолярного від­ростка і утворення нових шарів кістки в місцях, що не підлягають тиску.

На першому етапі ортодонтичної дії процеси стимуляції nнаправлені на подолання бар’єру за­хисних сил організму і процеси руйнування, nроз­смоктування кістки повинні переважати над про­цесами утворення нової кістки.

На другому етапі процеси руйнування і nутво­рення тканини повинні бути по можливості урів­новажені.

На третьому, завершальному nетапі процеси стимуляції повинні бути nнаправлені на прискорен­ня механізму nперетворення нової кісткової осно­ви nна повноцінну кісткову тканину, тобто процеси регенерації повинні nпереважати над процесами розсмоктування. nЧим міцнішою буде кісткова тка­нина nпісля закінчення ортодонтичного лікування,

n

n

n

n

 

Рис. 6.66. Оптимальні nсили для переміщення зубів у різних напрямках.

 

тим менше буде рецидивів, оскільки nрецидиви ви­никають від недостатнього ретенційного періоду, від незакінченого лікування.

Мойєрс Р. Е. nі Бауер Т. 3. відзначають, що при застосуванні nвеликих сил змінюється форма судин і швидкість потоку крові у вогнищі nпереміщення, що веде до порушення живлення nтканин. При три­валій дії великих сил nможуть виникнути вогнища некрозу. Автори nвказують на те, що навіть невели­кі сили nвикликають застій у судинах і тому можуть призводити nдо виникнення патологічних процесів. Тому nвони рекомендують застосовувати в ортодон-тичній практиці сили, рівні капілярному тиску.

Schwarz (1932) писав, що при похилому пере­міщенні зуба сила тиску на нього не повинна пере­вищувати 20 г/см², а при корпусному nпереміщенні сила дії повинна наближатися до n40-50 г/см².

Межі силових дій на кісткову тканину nальве­олярного відростка можна зіставити з допустими­ми межами дій nелектропотенціалами або різними видами полів. Експериментально були виявлені nоптимальні параметри для формування кісткової тканини за остеобластичним і метабластичним типом nпри пропусканні постійного струму, який спостерігався в діапазоні 5—20 мкА, а в силово­му виразі 20-50 nг/см². При пропусканні струму в 30 nмкА біля катода спостерігали некроз, а тиск на зуб більше 65 г/см² був настільки значний, що ви­кликав стиск і роздавлювання поверхневих шарів тканин періодонту. nСтруми менше 1 мкА наближа­ються до nвеличин фізіологічних статичних полів і nне призводять до значних змін кісткової ткани­ни альвеолярного відростка. Сили дії на зуб до 20 г/см² також не викликають nструктурних змін, оскільки ця nвеличина наближається до величини капілярного тиску. Прикладів точно допустимих параметрів при захворюваннях nпародонту в на­укових роботах ми не nзустріли, але було б наївно думати, що 20 г/см² nне змістять зуб при важкому ступені nзахворювання пародонту, коли його утри­мують тільки прилеглі ясна і залишки nкісткової тканини альвеолярного відростка nбіля верхівки ко­реня зуба. Значить, при nрезорбції кісткової ткани­ни альвеолярного nвідростка в період захворювань пародонту допустимі nмежі силової дії будуть ниж-

чими залежно від величини альвеолярного відрос­тка, що залишилася. Швидкість і терміни перемі­щення зубів будуть вищими, ніж при нормальних тканинах пародонту. Проте визначення величин силової дії при різних ступенях захворювань паро­донту вимагає додаткових ретельних наукових до­сліджень, детальнішого вивчення варіантів пере­міщення зубів раціональним використанням однієї з патологічних ознак — рухливості зубів.

Послідовність процесів перебудови кісткової тканини nальвеолярного відростка при ортодонтичних діях. Для кращої nорієнтації і застосування на практиці, для зручності використання, розумін­ня всіх процесів ортодонтії і активної свідомої дії на процеси nпереміщення зуба (зубів) у зубному ряді весь механізм переміщення зуба можна поді­лити на три етапи:

I –  процес порушення постійності зв’язків і пере-

важання механізмів руйнування біля зубних тканинних nструктур:

а) зміна величини nпотенціалів і рН в місцях
nтиску і розтягування;

б) порушення  зв’язків,  nзміна  і  руйнування
nклітинних структур;

в) руйнування nтканинних структур і викорис­
nтання продуктів руйнування на наступному
nетапі для регенерації зубних тканин.

II — урівноваження процесів руйнування nі регене-

рації в зубних nтканинах при зміненій величи­ні потенціалів і рН.

III     — переважання процесів регенерації в зубних

тканинах і відновлення nфункціональних мож­ливостей переміщеного зуба (зубів): а) на nзавершальному етапі регенерації клі­тинних структур кожної тканини n(кров’яна, сполучна, хрящоподібна кісткова — кістко­ва тканина альвеолярного відростка); nв) відновлення величини nпотенціалу і рН нор­мальної nздорової навколозубної тканини. Процес руйнування навколозубних тканинних структур починається від застосування до зуба до­даткового зусилля в nмежах рекомендованих вели­чин і його nтривалої дії протягом декількох тижнів –місяців. Спочатку відбувається зсув потенціалу в області площі тиску на кістку альвеоли, який в

місцях тиску на nкістку має більш негативні пара­метри, ніж у нормі, причому чим більший тиск на одиницю площі, nтим більша зміна потенціалу на nданій площі. На стороні розтягування тканин періодонту, протилежній тиску, відбувається його зсув у бік зарядів із знаком плюс. На стороні тиску і на стороні розтягування при силі ортодонтичної дії в межах 20 г/см здійснюється звичайне крово­постачання по капілярах. Захисні nсили протягом певного часу підтримують постійність обміну, запобігають nруйнуванню періодонтальної і кіст­кової тканин. Проте через певний проміжок часу nвідбувається відновлення потенціалу на рівні здо­рової тканини при nнезначній поверхневій пере­будові тканин, що nоточують зуб. При збільшенні прикладеної ортодонтичної nсили потенціал знову трохи nзміниться. Під час виконання ротовим апа­ратом своїх функцій додатково до статичних ЕПК додаються і nдинамічні ЕПК.

Використовування в ортодонтії середніх сил постійної дії активізує nпроцеси резорбції за ра­хунок ще більшої nзміни величини потенціалів у місцях nтиску на кісткову тканину і розтягування періодонтальних волокон з протилежної сторони зуба. В місцях тиску кореневої частини зуба на поверхню кісткової тканини альвеолярного від­ростка nвідбувається стикання просвіту періодон­тальної nщілини, а значить, артеріол і капілярів. У місцях розтягування періодонтальних волокон nвід­бувається перенаповнювання рідинного середови­ща, виникає стаз nкрові, з’являються застійні яви­ща, трохи nзміщується рН середовища, з’являється незначна гіперемія, набряклість, хворобливість, тобто nзапалення, а значить, спостерігаються сто­ки електронів, які сприяють nруйнуванню зв’язків кісткових, nсполучнотканинних та інших клітин. За nдопомогою механічного тиску, зміни потенціа­лів і рН, запалення і сприятливих для nпереміщен­ня умов активізуються процеси розщеплювання і розпаду кісткових клітин, на локалізованій nділянці змінюється структура сполучнотканинних воло­кон, порушуються зв’язки розподілу вільних іонів, nбіохімічні явища на межі поділу фаз, трансформа­ції енергії в біологічних мембранах. Виникає по­ступове руйнування кісткової клітинної структури

і зміна форми поверхні лунки nальвеоли на місцях тиску. На цьому етапі життєво необхідний актив­ний приток артеріальної крові і відтік її по веноз­них судинах в області всіх поверхонь альвеоли nпереміщуваного зуба. Тому при використовуванні сил постійної дії деякі автори рекомендують ре­гулярне виведення знімного апарату з порожнини рота через кожні 60-90 хвилин. У цей період від­новлюється nкровообіг по венозних каналах.

У зоні натягнення nпід впливом силової дії, прикладеної до зуба, відбувається натягнення пе­ріодонтальних волокон і зв’язок, що веде до здав­лювання між ними мікросудин. nПорушуються трофічні процеси, виникають nзастійні явища на ло­калізованій ділянці. Варес Е. Д. nвідзначає, що про­тягом доби структура nколагену, знаходячись у стані постійної напруги, nзмінюється. Через 3-5 днів на гістологічних nпрепаратах у цих ділянках видно, що серед nколагенових волокон збільшується кількість фібробластів, nактивізується діяльність остеоблас­тів, на 7-8 добу помітна невелика смуга остеоїду -побудованої органічної nматриці кістки. Поступово в місцях nнатягнення колагенових волокон шар за шаром nутворюється повноцінна кісткова тканина.

6.2.4. Етапи ортодонтичного лікування

Для nперебудови кісткової тканини альвеоляр­ного nвідростка на І етапі ортодонтичної дії необхід­но nдокласти більше зусиль, ніж на II і III етапах. За­кінченням nпершого етапу вважається період, коли зуб n(зуби) трохи зміщений від його первинного по­ложення в одну із сторін або nз’являється наступний ступінь рухливості переміщуваного зуба. Найбіль­ше nзусилля і тривалий час необхідно застосовувати при вертикальному переміщенні зуба углиб і в бік однойменної щелепи, оскільки в данному nвипадку необхідне руйнування поверхні nкісткової тканини альвеолярного відростка nпо всьому об’єму лунки переміщуваного зуба. nНаступне за складністю –корпусне переміщення зуба і переміщення зуба на­вколо його осі, nоскільки корені зубів сплощені і по­винна nвідбутися резорбція по всій поверхні медіо-дистальних пологих сторін.

Якщо nзусилля ортодонтичного апарата дуже велике, то виникають хворобливі ознаки по типу періодонтиту. Е. Я. Варес nвідзначає, що на третю добу в nкістково-мозкових порожнинах з’являється велика nкількість лімфоцитів, активізуються клітин ендоосту, nвиникають багатоядерні остеокласти, які розташовуються на поверхні альвеоли, схиль­ної до тиску.

Другий етап ортодонтичної дії характеризуєть­ся процесами одночасного nрозсмоктування альвео­ли в місцях тиску і nутворення нової кістки в місцях, протилежних nмісцю тиску. Цей етап найтриваліший і залежить від психоемоційного статусу пацієнта, гус­тини кісткової структури альвеоли індивідуума, ха­рактеру nприкладеного зусилля ортодонтичного апа­рата. Початкові, пускові механізми переміщення зуба пройшли в І етапі, тому в II етапі для nпереміщення однойменного зуба необхідні значно nменші сили, тоб­то необхідно nпідтримувати на одному рівні процеси резорбції nі нового утворення кісткової тканини альве­олярного nвідростка. Якщо зусилля буде недостатньо, то nпереміщення зуба не буде. Якщо ортодонтичним апаратом дуже активізуватимуться процеси резорбції, то відставатимуть процеси регенерації, терміни яких nповинні наближатися до термінів відновлення струк­тури в області перелому кістки. Тому на даному етапі різні види активації процесів регенерації і електро­стимуляція nостеорепарації повинні бути направлені на процеси відновлення кісткової структури в місцях nлункового заглиблення на стороні, протилежній тис­ку. При правильному рівномірному переміщенні зуба (зубів) на II етапі знижується тривалість III етапу ор­тодонтичного nлікування.

Третій nетап є заключним у процесі ортодон­тичної дії при nпереміщенні зубів. Основною метою і задачею на цьому етапі є закріплення nрезультатів ортодонтичного переміщення зубів і відновлення міцної структури кісткової тканини альвеолярного nвідростка навкруги коренів зубів. У третьому ета­пі процес переміщення зуба вже nзакінчений, він у правильному положенні. Рентгенологічно початок цього nетапу може бути охарактеризований двома категоріями. nВ першому випадку переміщення зуба йшло поволі, nпроцеси резорбції врівноважу­валися процесами nрегенерації. На рентгенограмі

структура періодонтальної тканини в області ре­генерації кістки nнаближається до структури і гус­тини нормальної кістки nальвеолярного відростка. В другому випадку nпроцеси резорбції переважали над nпроцесами регенерації при переміщенні зуба в необхідне правильне положення, визначається значна рухливість nпереміщуваного зуба. На рент­генограмі з боку, протилежного напряму пере­міщення nзуба, видна розширена періодонтальна щілина, структура альвеолярного відростка значно щільніша, ніж структура періодонтальної nщілини.

НЕЗНІМНІАПАРА ТИ ФУНКЦІОНАЛЬНО-НАПРАВЛЯЮЧОЇ ДІЇ

До незнімної nфункціонально-направляючої апаратури відноситься коронка Катца (рис. 6.21). Вона складається з nметалевої коронки (що фіксу­ється nна різцях верхньої щелепи) з припаяною до піднебінної nїї поверхні похилої площини з дротя­них nпетель, що торкаються вестибулярної поверхні зубів нижньої щелепи. При змиканні зубних рядів різці верхньої щелепи нахиляються вестибулярно, а нижні – орально, nальвеолярний відросток част­ково nперебудовується у вертикальному напрямку в області верхніх і нижніх передніх зубів. Коронка Катца в результаті роз’єднання прикусу має зна­чною nмірою безперервну дію, тому що мускула­тура при носінні цих апаратів nзнаходиться в по­стійній напрузі. nШвидкість переміщення зубів, що спостерігається при цьому, і тривала їх nрухливість свідчать про те, що nпроцеси резорбції кісткової тканини випереджають процеси аппозиції.

Капа nШварца – це лита nабо штампована з ме­талу, або виготовлена з nпластмаси капа з nпохилою площиною (рис. 6.22), що покриває nпередню групу зубів нижньої щелепи. Фіксується за nдопомогою цементу. її застосовують при зворотньому nрізце­вому перекритті, у змінному і nпостійному прикусі, при наявності місця в nзубному ряду для неправиль­но розташованих nзубів, при глибокому фронталь­ному перекритті (у противному випадку можливе nвиникнення відкритого прикусу). Дія капи нагадує

дію направляючої коронки Катца з дротяною пет­лею. nДеякі автори рекомендують, щоб похила пло­щина nторкалася не тільки піднебінних поверхонь передніх nзубів, але й доходила до альвеолярного відростка nверхньої щелепи або прилягала до нього. Це, на nїхню думку, сприяє переміщенню передніх верхніх nзубів і альвеол відростка у вестибулярну сторону. У такій модифікації капу nдоцільно засто­совувати в молочному nперіоді прикусу. Однак ство­рені раніше nнезнімні функціонально-діючі апарати мали в своїй конструкції елемент – литі nабо гнуті з металевих пластин похилі площини.

Оскільки ці апарати nбули незнімними, їх за­стосування часто nприводило до ускладнень: травм, запальних nзахворювань слизової оболонки, зубів і скронево-нижньощелепних nсуглобів. Тому в кліні­ці вони стали nвикористовуватися все рідше і рідше, а частіше – тільки в nекспериментах на тваринах.

n

                                Коронка Катца

 

Оголення коронки ретенованого nзуба

Ретенованими називають зуби, які nзнаходять­ся в щелепі після закінчення nтермінів їх нормаль­ного прорізування і у nяких формування коренів завершується. Частіше nза інші ретенованими бу­вають центральні різці, ікла, другі премоляри nі треті моляри, а також надкомплектні зуби. Діагноз ставлять на підставі клінічного обстеження, дані якого підтверджують рентгенографічно. Глибоко розташовані ретеновані зуби nможуть залишатися в щелепі тривалий час. nЯкщо вони не чинять тиску на корені сусідніх nзубів, не викликають їх резорб­цію або зсув, не є nпричиною невралгічних болів, то оголяти їх не nслід.

При розташуванні ретенованого nзуба близько до поверхні альвеолярного відростка у напрямі прорізування його nкоронку слід оголити і укріпити на ній ковпачок – кнопку, накладку, брекет – для подальшого виведення з допомогою ортодонтич-ного апарата. Перед nоперацією оцінюють наяв­ність місця в зубній дузі для ретенованого nзуба. Якщо його недостатньо, то вирішують питання про створення його за рахунок nрозсовування сусід­ніх зубів, розширення зубної дуги або видалення окремих зубів.

Пришліфовка окремих зубів

В ортодонтичній клінічній nпрактиці вибірково пришліфовують горби і апроксимальні nповерхні окремих зубів, як тимчасових, так і постійних, в різні періоди nлікування. Показання до такого ліку­вального заходу:

•      наявність у період nзмішаного прикусу горбів
nтимчасових іклів, що не стерлися, частіше на
nнижній щелепі, що викликають nїї зсув уперед,
nубік або утрудняють її висунення;

•      звуження верхнього nзубного ряду, односторон­
nній або nдвосторонній змішаний перехресний
nприкус. nПоказана часткова пришліфовка горбів
nтимчасових іклів і молярів на стороні перехрес­
nного прикусу, що полегшує розширення верх­
nнього зубного ряду;

•      значна  відмінність  nмезіодистальних  розмірів
nкоронок перших і других тимчасових молярів