СИСТЕМНЕ ЗАПАМОРОЧЕННЯ – СИСТЕМНЕ ГОЛОВОКРУЖІННЯ

Володимир ЮКАЛО,

кандидат філологічних наук, м. Тернопіль

 

МОВНІ ПОРАДИ

 

СИСТЕМНЕ ЗАПАМОРОЧЕННЯ – СИСТЕМНЕ ГОЛОВОКРУЖІННЯ. У розмовній мові, у наукових творах лікарі вживають на позначення симптому різних хвороб слова головокружіння, системне головокружіння, несистемне головокружіння тощо. Як правило, медичні працівники не вважають його суржиковим стереотипом та іноді навіть стверджують, що воно позначає інше поняття, ніж слово запаморочення.

Дослідимо це питання. Українські словники не фіксують терміна головокружіння, а перекладають лат. vertīgo і рос. головокружение як запаморочення та ін. Зокрема, у словнику Б.Грінченка (1907 р.) зафіксовано головокрут, у медичних словниках 20‑х рр. наведено укр. терміни-синоніми запаморока, заворот у голові, закрут у голові, запаморочення. У двотомному «Українсько-латинсько-анґлійському медичному тлумачному словнику» (Львів, 1995) запаморочення (заворот голови) – це ‘1) втрата здатності ясно сприймати дійсність, розуміти, мислити; 2) відчуття переміщення тіла в просторі внаслідок ураження або подразнення лабіринту внутр. вуха або мозочка’.

Отже, літературній нормі відповідає термін запаморочення. Саме його треба вживати в жанрах офіційного і неофіційного спілкування.

ВТРАТА СВІДОМОСТІ – НЕПРИТОМНІСТЬ – ВТРАТА ПРИТОМНОСТІ. Лікарі й люди інших спеціальностей нині часто вживають словосполучення втрата свідомості, фіксують його й авторитетні словники як відповідник до рос. потеря сознания. Але цей термін викликає цілу низку логічних заперечень.

Так, Б.Антоненко-Давидович у книжці «Як ми говоримо» зазначає: «…українське слово свідомість – це не стільки ‘здатність людини орієнтуватися в довколишній дійсності’, скільки ‘відчуття своєї належності до інших людей та обов’язку перед ними’. Тому й кажемо: класова, національна, громадянська свідомість, свідомість синівського обов’язку тощо». Тому вислови втратив свідомість, повернувся до свідомості – «груба калька, створена без усякої на те потреби», «таких висловів ми не знайдемо ні в нашій класиці, ні в фольклорі, ні в сучасній народній мові». У цих виразах слід вживати насамперед слова притомність, – адже «стан людини, коли вона реагує на довколишню дійсність, зветься по-українському притомність», – тяма, пам’ять та ін. Також у мовних зауваженнях у листі до Володимира Сіренка (від 4 червня 1980 р.) письменник аналізує невдалий вислів син втрачав свідомість з творів письменника В.Савченка: «…свідомість він не втрачав, а – непритомнів, після чого пізніше – «прийшов до пам’яті» (а не до свідомості), або – «опритомнів».

На підтвердження цієї думки зазначимо, що в «Судово-медичному російсько-українському словнику-довіднику» О.І.Герасименка наведено такі визначення понять свідомість і непритомність: «СОЗНАНИЕ, СВІДОМІСТЬ – вища форма відображення дійсності людиною, нерозривно зв’язана з мисленням і мовою», «БЕССОЗНАТЕЛЬНОСТЬ, НЕПРИТОМНІСТЬ (син.: втрата свідомості, зомлілість, несвідомість) – стан глибокого затьмарення свідомості або повне її виключення».

Термінологія 20‑х не має вад, про які пише Б.Антоненко-Давидович. Навіть у словник 60‑х рр. не потрапили росіянізми. Це можна побачити в табл. 1.

 

Таблиця 1

Терміни на позначення поняття непритомність в словниках 20‑х і 60‑х рр.

Галин М. «Медичний латинсько-український словник» (Прага, 1926)	Кисільов В.Ф. «Медичний російсько-український словник» (Харків, 1928)	«Українсько-латинсько-російський медичний словник» (К., 1960)
Lipopsychia, непритомність, млість Absentia, непритомність Apopsychia, зомління, млість Obnulatio, непритомність, млість Eklipsis s. eklysis, коротке умлівання, непритомність Exanimatio, глибоке зомління, млість Syncope, раптове знесилення, глибока непритомність, смерть через паралізу серця	сознание (sensorium) (психич.) – притомність, свідомість бессознательный – 1) непритомний; бессознательное состояние – непритомний стан; впасть в бессознательное состояние – знепритомніти, зомліти; находящийся в бессознательном состоянии – непритомний, нетямний; 2) несвідомий (напр. поступок) обморок млість (млость), умлівання, непритомність; в полуобмороке – напівпритомний; очнуться от обморока – опритомніти, прийти до пам’яти; падать, упасть в обморок – умлівати, мліти; умліти, зомлівати; он упал в обморок – він зомлів (впадать в обморок) обмирати, обмерти; умлівати, умліти; зомлівати, зомліти потерять сознание – опаморочитися, знепритомніти синкопе (syncope) – синкопе; глибока непритомність, раптова смерть від серцевої паралізи; syncope puerperalis – синкопе породове	Втрата притомності – eclipsis; потеря сознания Втрата тимчасова притомності – lipopsychia s. lipothymia; временная потеря сознания Непритомність – apopsychia s. absentia, s. deliquium anĭmi, s. obnubilatio; обморок Н. глибока – exanimatio; обморочное состояние Н. глибока, викликана раптовим занепадом серцевої діяльності – syncŏpe; глубокий обморок, вызванный внезапным упадком сердечной деятельности

 

А от у сучасних словниках медичний термін непритомність має надто багато синонімів: зомління, зомлілість, умлівання, втрата притомності, несвідомість (?), втрата свідомості, (глибокий) синкопе. Це суттєво погіршує взаєморозуміння між лікарями. Очевидно, у науковому спілкуванні треба обмежитися термінами непритомність, зомління. А найгіршим серед відповідників, на наш погляд, є вираз втрата свідомості як калька з російської мови, яка не відповідає медичній терміносистемі.

НЕПРИТОМНІСТЬ – ОБМОРОК. В усному спілкуванні лікарів, у невідредагованих наукових творах часто зустрічається слово обморок та стійкі словосполучення з ним: падати в обморок, впасти в обморок, обморочний стан, глибокий обморок тощо. Натомість в авторитетних українських медичних словниках зафіксовані терміносполучення із головним словом непритомність: висотна (гіпервентиляційна, істерична, ортостатична, синокаротидна) непритомність.

Згідно з «Українсько-латинсько-анґлійським медичним тлумачним словником» (Львів, 1995), непритомність (зомління, синкопе) – це ‘раптова втрата свідомості; зомління; приступ слабкості, запаморочення, потемніння в очах і втрати свідомості, зумовлений короткочасним недокрів’ям гол. мозку’.

Зважаючи на те що медичні словники не фіксують українського терміна обморок, а фіксують непритомність, зомління, для наукового та ділового спілкування «лікар—медичний працівник» не можна рекомендувати до вжитку стійкі словосполучення падати в обморок, впасти в обморок, обморочний стан, глибокий обморок, висотний обморок тощо. Їх слід замінювати відповідно нормативними словами непритомніти, мліти; знепритомніти, зомліти; непритомний стан; глибока непритомність; висотна непритомність тощо.

Звичайно, не можна однозначно заперечувати можливість вживання стійких словосполучень із словом обморок під час спілкування лікаря з пацієнтами або їхніми родичами. Слово обморок загальновідоме і загальновживане, його фіксують загальномовні словники. Це слово вживають лікарі й пацієнти в усному спілкуванні: як із значенням ‘запаморочення’, так і ‘непритомність’. Хоча віддавати перевагу треба таки точному термінологічному вживанню.

РИХЛА ПОВЕРХНЯ РАНИ – ПУХКА ПОВЕРХНЯ РАНИ. У складі стійких словосполучень медичної професійної мови, найчастіше у вислові рихла поверхня рани, вживається прикметник рихлий та споріднене з ним слово рихлість.

Насправді ж слово рихлий – це росіянізм. Загальномовні словники І чверті і кін. ХХ ст. цього слова уникають, одинадцятитомний «Словник української мови» (К., 1970—1980) подає його з ремаркою рідко. У медичних словниках 20‑х рр. ХХ ст. рыхлость перекладено як пухкість, крихкість, м’яхкість (Галин, 1920), porosis s. porositas шпаристість, porosus шпаристий, osteoporosis розріднення, шпаристість кістки (Галин, 1926), рыхлость – пухкість, крихкість, рыхлый – пухкий, крихкий (Кисільов, 1928). У медичних словниках 60‑х і 90‑х рр. зафіксовано пухкість (пористість) кісток, рыхлость – пухкість; (рассыпчатость) розсипчастість; (трухлявость) трухлявість, трухлість, порохнявість; (пористость) дірчастість, рыхлый – пухкий; (рассыпчатый) розсипчастий, сипкий; (трухлявый) трухлявий, трухкий, порохнявий; (пористый) дірчастий; рыхлая колленхима нещільна коленхіма; рыхлая ткань пухка тканина тощо.

На наш погляд, наведені приклади є вичерпними. Відповідно до них винесений у підзаголовок мовний стереотип слід уживати із словом пухкий: пухка поверхня рани. Воно найкраще передає внутрішню форму терміна, адже пухкий – це ‘такий, часточки якого не прилягають щільно одна до одної; розсипчастий’. Тобто це слово певною мірою інтегрує в собі ще й значення слів розсипчастий – ‘який легко розсипається на окремі, не зв’язані між собою частинки, крупинки’ – і крихкий – ‘який легко кришиться, розсипається’.

МІХУРОВИЙ ЗАНОС – МІХУРОВИЙ (ПУХИРНИЙ) ЗАНЕСОК. Проаналізуємо терміносполучення із синонімами занос і занесок. Медичні терміни занос і занесок (лат. mola, рос. занос) можна вважати неологізмами, їх не фіксують загальномовні тлумачні словники.

Як правило, одні сучасні медичні словники віддають перевагу тільки слову занос (ворсинчастий (ворсистий) занос, м’ясний занос, міхуровий занос, матковий занос), інші – слову занесок (кров’яний занесок, пухирний занесок).

Очевидно, слід віддавати перевагу термінові занесок, із суфіксом ‑ок, створеному за продуктивною словотвірною моделлю, до якої входять такі медичні терміни: придаток, уламок, осколок, завиток, розвиток, шматок, танок тощо. Слово занос можна трактувати як росіянізм. Його нема у словниках Б.Грінченка (1907—1909), Г.Голоскевича (1930), в академічному одинадцятитомному «Словнику української мови» (1970—1980). У медичних словниках 20‑х рр. ХХ ст. лат. mola перекладали як замет (заміт) і занесок: mola uterina уразний замі(е)т, mola hydatidosa пухирчатий занесок; mola haematomatosa кровняковий занесок, mola sanguinea s. sanguinolenta кровавистий занесок.

ВИПИСКА РЕЦЕПТА – ВИПИСУВАННЯ РЕЦЕПТА. Серед наведених у підзаголовку виразів лікарі майже завжди вибирають із словом виписка. На жаль, поширеними у медичному спілкуванні є стійкі словосполучення виписка рецепта, виписка з лікарні, дата виписки з пологового будинку, діагноз при виписці, працездатність при виписці.

Згідно з академічним «Словником української мови», виписка – це ‘дія за значенням виписувати, виписати (у 1, 6 знач.)’. Норма, зафіксована названим словником, дозволяє вживати слово виписка у конструкції виписка з лікарні, але не дозволяє у виразі виписка рецепта. Та й у першому словосполученні воно не є доречним. Словники Б.Грінченка, Г.Голоскевича слова виписка не фіксують.

Натомість сучасні словники рос. выписка в значеннях ‘писати документ для кого-небудь (звичайно на одержання чогось)’ і ‘письмово оформляти вибуття кого-небудь звідкись, з чогось і т. ін.’ перекладають тільки як виписування, а в «Новому російсько-українському словнику-довіднику…» С.Я.Єрмоленко, В.І.Єрмоленка, К.В.Ленець, Л.О.Пустовіт (К., 1998) наведено навіть словосполучення виписування з лікарні.

Таким чином, сучасній кодифікованій мовній нормі відповідають стійкі словосполучення виписування рецепта, виписування з лікарні, дата виписування з пологового будинку, діагноз на час виписування, працездатність на час виписування, саме їх і треба вживати.

ВИТЯГ З МЕДИЧНОЇ КАРТИ – ВИПИСКА З МЕДИЧНОЇ КАРТИ – ЕПІКРИЗ. Серед медичної документації є діловий папір, який в російському (радянському) стандарті мав назву «ВЫПИСКА из медицинской карты амбулаторного, стационарного (подчеркнуть) больного». Лікарі, як правило, його перекладають на українську мову як «ВИПИСКА з медичної карти…» або називають словом епікриз (епікріз). Хоча обидві мовні формули, виписка та епікриз як елементи описаних контекстів, викликають певні заперечення.

Так, сучасні мовознавці у словниках і довідниках з питань діловодства як відповідник рос. выписка, у значенні різновиду документа, рекомендують вживати насамперед слово витяг. Тому правильною, нормативною формою є витяг з медичної карти амбулаторного, стаціонарного хворого.

Недоцільно також застосовувати в ділових документах замість цієї назви слово епікриз (епікріз). Бо епікриз – не окремий документ, а його частина, судження про діагноз, причини, патогенез захворювання і результати його лікування, яке здійснюють після завершення лікування або його певного етапу і фіксують в медичних облікових документах. Значення ‘витяг з медичної карти’ для слова епікриз не зафіксоване в офіційних документах. У цьому значенні професіоналізм епікриз допустимо вживати тільки в усномовному, неофіційному спілкуванні.

УСТАНОВЛЕННЯ (УСТАНОВЛЮВАННЯ) ДІАГНОЗУ – ДЕЗІНФЕКЦІЙНА УСТАНОВКА. У медичній термінології вживається ряд терміносполучень з головним словом установлення (встановлення): установлення діагнозу, установлення факту статевих зносин, установлення статі тощо. Термін установлення діагнозу на сьогодні ще не зафіксований у медичних словниках, хоча лікарі його часто вживають в усній і писемній мові й майже завжди з порушенням загальнолітературної норми: то як установка діагнозу, то як постановка діагнозу, а то й виставлення діагнозу. Така варіантність зумовлена, очевидно, й тим, що навіть у високоосвічених у лінгвістичному плані мовців нині можна спостерігати певну «боязнь» слова установлення як росіянізму. Хоча в реєстрі «Словаря української мови» Б.Грінченка є слова установляти, установити як відповідники рос. установить з ілюстрацією (з Номиса): «Своєї ціни не установив». Сучасні словники фіксують слово установлення (встановлення) в значенні ‘визначення, розпізнавання за певними ознаками; ствердження чогось, довівши, обґрунтувавши’.

Очевидно, треба віддати перевагу терміносполученням установлення діагнозу, (незавершена дія) установлювання діагнозу. Вони відповідають загальнолітературній нормі, головне слово установлення не має багатозначності у медичній термінології, яку може мати слово установка, яке застосовують у значенні ‘пристрій, механізм, за допомогою якого виконують певні операції або одержують щось’: дезінфекційна установка, рентгенотелевізійна установка.

З головним словом-дієсловом рекомендоване терміносполучення буде мати такий вигляд: установлювати (установляти, установити) діагноз.

ПРИЙОМ ЛІКІВ – ПРИЙМАННЯ ЛІКІВ. В усній і писемній мові лікарі дуже часто вживають вирази зі словом прийом: прийом хворих, прийом ліків, у два прийоми, прийом ванн. Словники дозволяють так вживати слово прийом, яке означає ‘те саме, що приймання’, а приймання – це ‘дія за знач. приймати’, приймати, прийняти також тлумачать як ‘виконувати якусь гігієнічну, лікувальну і т. ін. процедуру’, ‘вживати всередину, ковтати (ліки)’, ‘дозволяти кому-небудь увійти, впускати кудись’, ‘давати аудієнцію кому-небудь’, ‘брати кого-небудь в якийсь заклад для тимчасового перебування’. В «Українсько-латинсько-анґлійському медичному тлумачному словнику» (Львів, 1995) подано значення слова приймання у медичній мові: «ПРИЙМАННЯ, я, с. – син. ПРИЙОМ… 1) виконання якої-н. гіґієнічної, лік. або ін. процедури; 2) споживання чогось; їда; 3) допомога при народженні дитини або маляти тварини; 4) набирання якогось вигляду, характеру».

У нових авторитетних словниках з пари синонімів приймання – прийом віддають перевагу першому слову.

Тому у стандартних зворотах медичної професійної мови треба віддавати перевагу слову приймання (недок. вид) і прийняття: приймання (прийняття) хворих, пацієнтів; був на прийнятті (прийомі) в лікаря; приймання (прийняття) ліків, препаратів; схема приймання препарату; одноразове прийняття препарату всередину; двома прийманнями (даваннями), прийняти за два рази; приймання (прийняття) грязьових ванн. На користь слова приймання (прийняття) говорить ще й те, що в мові медицини вживається тільки прикметник приймальний, а не прийомний.

НОВОТВІР – НОВОУТВОРЕННЯ. У медичних текстах поряд з терміном новоутворення (лат. neoplasma, neoformatio) вживають синоніми новотвір і, частіше, новоутвір або новоутворення: доброякісні новоутвори (новотвори, новоутворення) і злоякісні новоутвори (новотвори, новоутворення). Терміни новотвір і новоутворення зафіксовані ще у першому медичному термінологічному словнику – «Російсько-українському медичному словнику» М.Галина (К., 1920), в його наступному словнику 1926 р. neoplasma – новотвір, новоутвір, neoformatio – новоутворення, у словнику В.Ф.Кисільва 1928 р. новообразование (neoplasma) – новотвір, новоутворення, неоплязма, у словнику 60‑х рр. на першому місці новотвір, потім – новоутворення. Реєструють їх і сучасні медичні словники – наводять як синоніми пухлина, новотвір, новоутворення, неоплазма, опух, бластома, неоформація, псевдоплазма.

Очевидно, не слід відкидати термін новотвір, хоча тепер він вживається рідше ніж новоутворення. Новотвір утворене префіксальним способом від слова утвір, новоутворення – від утворення (переважно утворення – це процес, утвір – результат). Тому цілком логічно, що першим відповідником до лат. neoplasma, рос. новообразование має бути слово новотвір. Хоча не слід заперечувати право на існування терміна новоутворення. Він також побудований за законами української мови, належить до того самого словотвірного типу, що й анатомічні терміни зчленування, сполучення, зчеплення, розширення, втиснення, зрощення, закінчення тощо.

ВІДДІЛ ПЕРЕЛИВАННЯ КРОВІ – ПРИЙМАЛЬНЕ ВІДДІЛЕННЯ. В українській літературній мові є два багатозначних слова, що вживаються в мові медицини в складі терміносполучень і можуть бути синонімами. Це – відділ і відділення. «Словник української мови» тлумачить слово відділ як ‘одна з частин чого-небудь цілого, на які воно поділяється за певними ознаками’ (…вищий відділ центральної нервової системи), ‘частина установи або підприємства’, а слово відділення як ‘дія’ і ‘те саме, що відділ’ (у значенні частини установи).

Отже, слова відділ і відділення (у значенні частини установи) можуть вживатися як синоніми. Це відображено і в фаховому «Українсько-латинсько-анґлійському медичному тлумачному словнику» (Львів, 1995): «ВІДДІЛ… – 1) одна з частин чого-н. цілого, на які воно поділяється або його поділяють за певними ознаками; 2) частина установи або підприємства; 3) частина приміщення, яка має певне значення», «В. ПРИЙМАЛЬНИЙ… – приміщення для прийому, перв. діаґностики, надання мед. допомоги, санітарної обробки, обліку й розподілу хворих в ін. відділи», «ВІДДІЛЕННЯ… – 1) див. відділ 2, 3; 2) відмежування, відгородження від чогось чим-н.; 3) взяття якої-н. частини від цілого; 4) позбавлення зв’язку з чимсь; відривання».

В українській медичній термінології усталилися (не без упливу російської мови) такі терміносполучення: приймальне відділення, пологове (родильне) відділення, терапевтичне відділення, кардіологічне відділення, відділення невідкладної терапії, рентгенологічне відділення, фізіотерапевтичне відділення, стаціонарне відділення, відділ заготівлі та переливання крові, відділ охорони здоров’я тощо. Тут вживання слова відділ зумовлене стилістичними чинниками, хоча його можна застосовувати в усіх цих терміносполученнях. Зі значенням дії переважно вживають слово відокремлення: ручне відокремлення плаценти.

ДИФЕРЕНЦІАЛЬНИЙ ДІАГНОЗ – ДИФЕРЕНЦІЙНИЙ ДІАГНОЗ. Лікарі часто запитують, як правильно: диференційний, диференційований чи диференціальний діагноз, диференційна чи диференціальна діагностика? У середовищі медиків з цього приводу точаться дискусії. Прихильники варіантів, відмінних від російських, вимагають вживати термін із суфіксом українського походження: диференційний діагноз, інші – також національно свідомі лікарі – стверджують, що й диференціальний діагноз можна застосовувати, адже цей афікс є ще в греко-латинському першоджерелі: diagnōsis differentialis – і там це вважається правильним, то чому в нас це має бути неправильним? Ще інші вживають диференційований діагноз.

Якщо глянемо в історію кодифікації у медичних словниках відповідників лат. differentialis, то побачимо, що багато з них віддають перевагу термінові диференціальний. Навіть сучасний словник С.Нечая (К., 2000) наводить диференціальний діаґноз. Академічний «Словник української мови» фіксує диференціальний. На підтримку цієї форми зазначу, що в мові існують й інші слова з цим афіксом, які ніхто не пропонує відкидати: функціональний, регіональний, універсальний, актуальний, національний. Хоча слово диференційний також відповідає системі української мови (пор. потенційний, комерційний, емоційний, ідейний), «Словник паронімів української мови» Д.Г.Гринчишина, О.А.Сербенської (К., 1986) подає його як те саме, що диференціальний у значенні ‘який залежить від якоїсь умови; різницевий, різний’. Але відкидати диференціальний не можна тільки на підставі того, що таке слово є в російській мові.

Вживання диференційований діагноз є звичайною помилкою (незнання відмінностей у значенні паронімів).

Крім того слід зазначити, що диференціальний (диференційний) діагноз – це терміносполучення, яке позначає етап діагностики, який встановлює відмінність цієї хвороби від інших, споріднених за клінічними проявами. Його фіксують медичні словники. Диференціальна (диференційна) діагностика – професіоналізм, його не фіксують словники і можна застосовувати в неофіційному спілкуванні.

КЕСАРСЬКИЙ РОЗТИН – КЕСАРІВ РОЗТИН. Спостереження автора цих рядків як редактора збірників матеріалів конференцій та підручників показали, що всі акушери-гінекологи та більшість лікарів інших спеціальностей вживають замість нормативного терміносполучення кесарів розтин вираз кесарський розтин, хоча всі українські авторитетні загальномовні й медичні словники (за кількома винятками) фіксують тільки прикметник кесарів і термін кесарів розтин. Синонімія існує в російській термінології: кесарево сечение і кесарское сечение. Наявність синонімів, очевидно, зумовлена існуванням кількох пояснень етимології неолатинізму sectio caesarea. За однією версією, caesarea походить від імені Гая Цезаря (Caesar), оскільки його вийняли з матки матері шляхом розтину і був виданий Lex Caesara – давньоримський царський (кесарів) закон, що дозволяв проводити цю операцію; за іншою, слово утворене від caedere – різати, але виходить тавтологія – “розтин різанням”, – тому ця версія непереконлива.

Очевидно, зважаючи на традицію кодифікації зазначеного прикметника в українських словниках, нормативним слід вважати термін кесарів розтин.