ШКІДЛИВІ ЗВИЧКИ І ЗДОРОВ’Я. БІОЛОГІЧНИЙ ТА СОЦІАЛЬНИЙ АСПЕКТ.
Дослідження структури мозку щурів з допомогою мікроелектродів виявили ділянки мозку з прямо протилежними властивостями. При подачі струму на ділянки, які дослідники умовно назвали «зонами пекла», тварини зазнавали біль, незадоволення. При подачі струму в «зони раю» щурі отримували величезне задоволення, заспокоювалися. Коли була розроблена схема, яка дозволяла щурам — за бажанням — посилати в свій мозок електричні імпульси, тварина, ніби в екстазі, натискала «педаль задоволення» по 20-25 годин підряд, а потім знесилено падала.
Вчених вразило, що прагнення до «штучного задоволення» виявилося значно сильнішим від статевого і харчового інстинктів — найпотужніших життєвих стимулів у твариному світі. Коли тварині, яка спробувала «електричну насолоду», надавався вибір між втамуванням харчового голоду або електронасолодою — вони незмінно вибирали останнє.
Щурі переборювали перешкоди, знаходили дорогу в лабіринті і навіть пробігали по підлозі, якою був пропущений електричний струм, — тільки б отримати можливість натиснути на педаль.
Але, як і слід було очікувати, після того як подразнення з структур системи насолоди переносили на структури системи покарання, щур лише один раз натискав на педаль і більше до неї не доторкався.
Пізніше зони «пекла» і «раю» були виявлені в мозку собак, мавп і людини.
Дослідження хворих, проведені за допомогою вживлених електродів, показали, що електричне подразнення глибинних структур мозку може викликати почуття задоволення, що підтверджується словами самих хворих, виразом їх обличчя, їхньою поведінкою і бажанням повторити подразнення.
Було видно, як хворі цілком перевтілювалися, знаходячись в прекрасному настрої, відчуваючи повне благополуччя, задоволення. Одні розслаблювалися і весь час посміхалися, інші — голосно сміялися, веселилися. Всім сподобалося подразнення, і вони просили продовжити його.
Подразнення інших ділянок мозку, навпаки, викликало неприємні відчуття, в тому числі тривогу, печаль, подавленість, страх і емоційні вибухи.
Відкриття в мозку людини двох динамічно зв’язаних центрів — задоволення і незадоволення — допомогло психіатрам зрозуміти причини деяких психічних захворювань, а також дізнатися про біологічну природу одного з найтаємничіших і згубних явищ нашої психіки — наркоманії.
Що відбувається з хімією мозку? Сплутаність і розлади мислення можуть бути викликані надстимуляцією норадреналінових і допамінових шляхів. Галюцинації можуть бути викликані одним допаміном. Будучи близьким родичем більшості галюцинаторних речовин, він може перетворитися в одну з них. Приступи злості в значній мірі зв’язані з дією норадреналіну. Подібно до того, як адреналін виділяється в кров, коли нам загрожує небезпека, норадреналін виділяється в мозок, коли ми знаходимося в стані емоційного стресу. Надмірна секреція норадреналіну може бути причиною «надуважності», приступів злості або припливу несамовитої діяльності.
Поступово з’явилися деякі препарати, які називаються психофармакологічними, або психотропними, засобами. Всі вони діють за одним принципом. Їхні молекули повторюють форму норадреналіну і допаміну і блокують достатню кількість рецепторів в провідних шляхах, щоб зменшити підвищену активність цих хімічних речовин.
Наркоманії
Наркоманією називається група захворювань, які проявляються потягом до постійного приймання в зростаючих кількостях наркотичних лікарських засобів і наркотичних речовин внаслідок стійкої психічної і фізичної залежності від них з розвитком абстиненції при припиненні їхнього приймання. Наркоманія призводить до глибоких змін особистості і інших розладів психіки, а також до порушень функцій внутрішніх органів.
Наркоманія є різновидом токсикоманії, яка зумовлюється зловживанням речовинами або лікарськими засобами, що в законодавчому порядку визнані наркотичними.
В нинішній час термін «наркотична речовина (нелікарський засіб)» або «наркотичний лікарський засіб» застосовується щодо тих отрут або речовин, які здатні викликати при їхньому вживанні ейфоризуючу, снотворну, болезаспокійливу або збуджуючу дію.
Початковий прийом наркотиків в більшості випадків має психологічно зрозумілий характер. Багато людей хотіли б визволитися від почуття неспокою, незадоволення, втоми, душевної порожнечі і нудьги, що можуть виникнути у будь-якого суб’єкта в силу тих або інших життєвих обставин. Одні хотіли б відчути почуття душевного заспокоєння і блаженства, інші — підняти свій настрій і дієздатність, треті добитися почуття забуття своїх турбот та незгод.
Зрозуміле і природне прагнення кожної людини випробувати позитивні емоції, почуття задоволення. Разом з тим одержання цих почуттів пов’язане найчастіше із значними зусиллями, виконанням великого обсягу роботи для досягнення поставленої мети, завершення якої і супроводжується емоційно приємними переживаниями.
До факторів, що сприяють розвитку наркоманії, можна також віднести деякі характерологічні особливості: слабість вольової діяльності, переживання почуття власної неповноцінності, невміння встановлювати міжособистісні відносини та ін.
За рекомендацією ВООЗ, наркоманом слід вважати людину, стан якої відповідає хоча б деяким з наступних умов: 1) в зв’язку з частим прийомом, що повторюється, наркотичних речовин в наркомана виникає стан періодичної або постійної інтоксикації, що має шкоду і небезпеку для нього самого і для його оточення; наркоман завдає шкоду не тільки своєму фізичному, психічному стану і соціальному становищу, але і своєю поведінкою завдає матеріальної і моральної шкоди оточуючим його близьким людям і суспільству; 2) зважаючи на зростаючу толерантність наркоман постійно підвищує дозу речовини для одержання бажаного наркотичного ефекту; 3) спостерігається виражена психічна і фізична залежність від вводимого препарату, що проявляється в непереборному потягу до наркотика; 4) непереборний потяг до наркотика змушує наркомана домагатися його придбання будь-якими засобами.
Морфіноманія. До наркоманів цього типу зараховують тих, хто вживає речовини, що одержуються з маку; до останніх належать опій і його деривати (морфін, кодеїн, тебаїн, героїн, омнопон, пантопон, діонін тощо). Ці речовини виявляють морфіноподібну дію.
Головним аспектом фармакодинаміки морфіну є його дія на ЦНС. В медицині використовується його виражений анальгетичний ефект, в зв’язку з чим він призначається при захворюваннях, що супроводжуються тривалими виснажливими болями, в дозах 0,01-0,02 г 2-3 рази на день.
Вже в невеликих дозах (5-10 мг) морфін викликає зміни психічних процесів. Виникає ейфорія, пожвавлюються фантазії, гострішим стає сприйняття, виконання нескладної розумової та фізичної роботи супроводжується ілюзією легкості. Разом з тим ускладнюється концентрація уваги, знижується потреба в будь-якій діяльності і її продуктивність, зменшується обсяг рухової активності.
Саме підвищення настрою, відчуття безтурботності, тілесної невагомості, більшої точності сприйняття зовнішніх вражень, розгальмування процесів мислення і фантазування ваблять наркоманів і викликають бажання повторно випробувати ці відчуття.
Факторами, що схиляють до морфіноманії, є важкі психічні переживання, стани депресії, безсоння, важкі соматичні захворювання, а також цікавість і схильність до наслідування як особливості характеру.
Надзвичайно швидко, інколи після 1-2 ін’єкцій, при цій формі наркоманії розвивається психічна залежність. Хворий зазнає постійного бажання повторно пережити ейфорійну дію препарату, перешкоди, що виникають при реалізації бажання викликають роздратування, знижують настрій, можуть сприяти підвищенню конфліктності. Думки про необхідність введення наркотика мають нав’язливий характер.
Швидше, ніж при інших наркоманіях, розвивається і фізична залежність від препарату, які супроводжується цілим рядом неприємних відчуттів з боку внутрішніх органів, що зникають з одержанням чергової дози препарату. В зв’язку з цим наркоман змушений вдаватися протягом дня до неодноразових введень опію або його дериватів.
Стан морфійної абстиненції протікає дуже важко, супроводжується нестерпними болями в м’язах, внутрішніх органах, кривавим до 6-8 разів на добу поносом, падінням серцево-судинної діяльності, порушеннями серцевого ритму і дихання. Хворі скаржаться на біль в суглобах, кінцівках, слізливість, нежить, чхання, кашель, позіхання. Важкість і ступінь вираженості абстиненції залежать від дози вводимого препарату, загального стану організму, наявності додаткових соматичних захворювань. Важкі стани абстиненції без надання медичної допомоги або негайного введення звичного препарату можуть закінчуватися смертю.
Наркоманія, викликана препаратами коноплі. Наркоманія, зв’язана із вживанням препаратів індійської коноплі, за поширеністю займає одне з перших місць у світі. Гашиш — смолиста речовина, що добувається з квітучих верхівок рослини індійської коноплі. Залежно від способу приготування і частин рослини, що використовуються, цей препарат називається також «анаша», «ганжа», «банг», «харас», «хірус», «маріхуана», «план».
Його вживання з метою сп’яніння запозичене з країн Азії, Америки і Сходу. Його курять, змішуючи з тютюном, приймають всередину, жують, додають до солодощів і напоїв.
Фармакологічна дія гашишу нагадує дію опію. Розвивається ейфорія, яка супроводжується руховим і мовним збудженням, яскравими галюцинаціями, відчуттям безтурботності і веселощів, згодом розвиваються дрімотний стан і сон з яскравими сновидіннями. В стані сп’яніння будь-які дії оточуючих викликають нестримний сміх, увага відволікається, асоціації виникають швидко і легко, здебільшого за зовнішньою схожістю. Характер дії гашишу залежить від особливостей організму, прийнятої дози і активності препарату.
В доповіді Міжнародного комітету з контролю над наркотиками ООН за 1984 р. вказується на все більший попит в США на сенсиміллу — сильнодіючий різновид каннабісу (Cannabis indica — латинська назва коноплі).
При курінні препаратів каннабісу — найбільш частому способі вживання, що зустрічається, — наркотичний ефект з’являється через декілька хвилин, а при прийомі всередину — через 0,5-1 год. Ефект дії однієї дози триває 3-5 годин, інколи 12 годин і більше.
В більшості випадків перше вживання гашишу супроводжується неприємними відчуттями у вигляді нудоти, підвищеного слиновиділення, гіркоти, запаморочення, що змушує багатьох відмовлятися від подальшого вживання наркотика.
Як правило, дія гашишу починається з почуття спраги і голоду, сухості в роті. Надалі розвивається ще цілий ряд вегетативних розладів. Відзначаються тахікардія, підвищення артеріального тиску, інколи — нудота, блювота і понос. Випадки важкого отруєння гашишом рідкі і в цілому не вимагають спеціальної медичної допомоги.
Психічні порушення розвиваються через 2-3 години після прийому гашишу всередину і негайно — після паління. З’являються почуття задоволення, ейфорія, сміх. Знижується почуття реальності, порушується сприйняття тривалості часу і простору. Спостерігаються деперсоналізаційні розлади — відчуття збільшення розмірів тіла, його невагомості і паріння в повітрі. Галюцинаторні розлади найчастіше вкладаються в рамки онейроїдного синдрому з фантастичними переживаннями. Можуть бути стани, близькі до деліріозних з відповідним руховим збудженням і можливими агресивними діями. Моро де Тур (1952), Л.В.Анциферов (1934) вказують на 3 види порушення психічної діяльності при гашишному сп’янінні: розпад цілості відображення сприйняття, порушення зв’язків пам’яті і раптові обриви течії «потоку» думок.
Кокаїнова наркоманія (кокаїнізм). Кокаїн — головний алкалоїд листків коки — рослини, що росте в Південній Америці і культивується також на деяких островах Індійського океану. Медичне застосування кокаїну зв’язане з його анестезуючою властивістю, він викликає всі види анестезії — поверхневу, провідникову і спинномозкову. Він легко проникає через слизові оболонки і, досягаючи нервових закінчень, викликає передусім зниження больової чутливості. В силу токсичності препарату і легкої всмоктуваності застосування його обмежене, особливо з врахуванням його наркотичного ефекту.
Чутливість організму до кокаїну дуже висока. В дозах 0,01-0,03 г кокаїн викликає ейфорфю, а в дозі 0,05 г при швидкому всмоктуванні може викликати смертельне отруєння. Кокаїн є стимулятором, який діє на симпатичну нервову систему спочатку збудливо, а після цього паралізуюче. При отруєнні кокаїном виникають загальна слабість, запаморочення, тахікардія, аритмічний пульс, поблідніння обличчя, розширення зіниць. Грізними симптомами отруєння є непритомні стани, частий і ниткоподібний пульс, кома, судоми і зупинка дихання, смерть настає від параліча дихального центру.
Бажання повторно випробувати ейфоризуючу і стимулюючу дію кокаїну призводить до розвитку кокаїнізму. Звичай вживати листя коки як звеселяючого і збадьорюючого засобу існував серед індійців Південної Америки з найдавніших часів. В Європі кокаїнізм відомий теж давно, однак його поширення в останні десятиріччя в країнах Європи і Північної Америки, особливо в США, викликає серйозну заклопотаність. За даними американських дослідників, в США в 1976 році 7 млн. осіб вживали кокаїн, причому спостерігається тенденція до зростання числа молоді у віці 18-25 років, яка використовує кокаїн Збільшується число летальних наслідків серед молоді, що вживає з наркотичною метою «крек» — високоочищений кокаїн з дуже малим вмістом домішок, в зв’язку з чим виникає більша небезпека передозування.
У більшості людей при першому прийомі кокаїну відзначаються запаморочення, головний біль, серцебиття. Незабаром ці неприємні відчуття перекриваються ейфорією і переживанням припливу сили, бадьорості, відчуттям легкості в тілі, повного благополуччя. Стан сп’яніння супроводжується пришвидшенням розумових процесів, розгальмованістю, підвищенням лібідо, особливо у жінок. В цілому ряді випадків вираженість цих розладів в стані кокаїнового сп’яніння дає підставу розглядати ці стани як маніакальноподібні.
Полегшення розумових асоціацій часом провокує підвищену активність, діяльність. Переоцінка своїх можливостей супроводжується підвищеною образливістю і запальністю. В зв’язку із підвищеною активністю спотерігається непосидющість, неможливість довго перебувати в одному місці, з’являється потреба багато рухатися, робити прогулянки.
Стан сп’яніння розвивається швидко після введення наркотика і триває протягом 1-3 год. Після цього настає різкий спад активності з помірно вираженими депресивними переживаннями, почуттям втоми, спустошеності, апатії.
В значній кількості випадків, особливо при використанні постійно наростаючих доз препарату, можуть розвиватися психічні порушення іншого психотичного рівня, не маніакальноподібного характеру. Дослідники цієї проблеми вказують на можливість виникнення легкої сплутаності свідомості, боязливості, галюцинаторних переживань, спочатку візуальних, сценоподібних, а після цього тактильных. Останні вважаються характерними для кокаїнової наркоманії, коли хворі відчувають повзання по тілі комах, мурашок на шкірі і під шкірою. Слухові галюцинації розвиваються рідко. З підсиленням сп’яніння можуть з’являтися ідеї ставлення, ревнощів, стани психомоторного збудження з агресивністю, суїцидними спробами.
Абстинентний синдром при кокаїновій наркоманії виражений нерізко. Зазвичай розвивається тільки психічна залежність від наркотика, фізична залежність практично не представлена. Це можна пояснити тим, що сп’яніння супроводжується вираженими вегетативними порушеннями, що слабшають по мірі виходу з патологічного стану.
Систематичне вживання кокаїну призводить до виснаження всього організму. Початкове підсилення психічної діяльності, а інколи навіть підвищення її продуктивності, поступово переходить в її ослаблення. Падає працездатність, знижуються вольові якості, хоча протягом досить тривалого часу ці ознаки можуть перекриватися підвищеною суєтливістю і балакучістю, складанням численних планів, що ніколи не бувають реалізованими.
Наркоманії амфетамінового типу. Наркоманії амфетамінового типу близькі за своїми проявами до кокаїнової наркоманії. Амфетаміни (фенамін, фенатін, дексамфетамін, метамфетамін та ін) і кокаїн відносяться до збуджуючих засобів, до групи психостимуляторів. Наркоманія, зв’язана з прийманням збуджуючих амінів, поширена здебільшого в країнах Європи і США, але в значно меншій мірі, ніж наркоманія інших груп.
Прийом амфетаміна викликає приплив енергії, сили, підвищення активності, підсилення інтелектуальної продуктивності, приємної психічної пожвавленості. Ейфоризируючого ефекту, як від кокаїна або морфіна, при вживанні цих препаратів не спостерігається, а їхня дія близька до тієї, яку ми спостерігаємо при вживанні кави або чаю. Важких проявів абстиненції при систематичному прийомі амфетамінів не спостерігається, фізична залежність не формується, можна говорити в цих випадках тільки про психічну залежність від препарату.
Підвищення доз речовини, що приймається, зумовлене скоріше не зростанням толерантності як такої чи станом абстиненції, а є наслідком психічної і фізичної втоми, виснаження організму. Систематичний прийом збуджуючих амінів викликає розлади сну і апетиту, сприяє більш швидкій витраті ресурсів організму внаслідок його перенапруження. В стані абстиненції після довгого вживання препарату настають спустошеність, глибока втома, настійна потреба в тривалому сні.
У багатьох осіб, які не відчувають підвищеної втомлюваності після роботи, прийом амфетаміна не викликає якогось помітного підвищення психічної і фізичної активності. В зв’язку з цим найчастіше вдаються до зловживання цими медикаментами особи астенічного складу, люди слабовольні, сенситивні, емоційно лабільні, тобто ті, що відчувають нестачу своєї власної енергії.
Найчастіша форма вживання амфетаміна — прийом всередину, рідше використовується внутрішньовенне введення або вдихання препарату.
Тривале зловживання збуджуючими амінами призводить до неспокійної суєтливості, невгамовної клопітливості з дрібязково-ретельним виконанням робіт другорядного значення. Переважаючими стають похмуро-дратівливий настрій з окремими різкими афективними спалахами і схильність до примітивних реакцій.
Амінові психози схожі за своєю структурою з кокаїновими. Найчастіше розвиваються параноїдні реакції з тривожним настроєм, настороженістю, маячними ідеями ставлення, шкоди і переслідування, що можуть втримуватися протягом декількох тижнів і піддаватися зворотньому розвитку після припинення прийому медикаментів. В структурі цього синдрому можуть спостерігатися ілюзорне сприйняття, візуальні і слухові галюцинації, мовні збудження, прискорення темпу мислення аж до стрибку ідей.
Можуть розвиватися екстатичні стани, близькі за своєю структурою до маніакальних. Bonholf i Lewrеns описали стан нав’язливості з дисфорійно-депресивними синдромами, при яких хворі повторюють про себе речення або числа, перераховують гудзики тощо. Ці стани особливо обтяжливі, коли поєднуються не з апатичним, а з дисфоричним відтінком настрою.
Психоорганічні розлади зустрічаються рідко, значно рідше, ніж при кокаїновій наркоманії, і в значній мірі зворотні за умови припинення прийому наркотика.
Як правило, після виходу з психотичного стану протягом тривалого часу зберігається астенічний стан з апатичністю і підвищеної сонливістю.
Наркоманії, викликані галюциногенами. Особливе місце серед наркоманій, розповсюджених в Північній Америці і країнах Європи, є зловживання групою препаратів, які здатні викликати галюцинації. До них, в першу чергу, належать ЛСД, псилоцибін, що виділяється з мексиканського гриба, ерготамін. Цей вид наркоманії має порівняльно невелику історію і пов’язаний з ім’ям Тімоті Ліри, який очолював кафедру психіатрії при Гарвардському університеті. Займаючись експериментом по вивченню психоміметиків, він пропонував добровольцям прийом псилоцибіну — сильної галюциногенної речовини. Понад 400 студентів прийняли 3500 доз цього препарату, пізнали те, що було названо «подорожжю» і знайшло досить швидке розповсюдження серед молоді.
Експерименти з ЛСД належать до більш раннього періоду — до 1943 р. Прийом добутої з ріжків речовини в дуже незначній дозі протягом півгодини викликав в експериментатора дивні видіння: не відчуваючи свого тіла, він опинявся у полоні вражаючих галюцинацій і втрачав будь-яке уявлення про час і простір.
Відтоді не припиняються роботи з цією речовиною. Спочатку здавалося заманливим вивчати короткочасні психотичні стани у психічно здорових людей, що могли розглядатися як моделі психозів. Короткочасність і повна зворотність цих психозів в перший час дослідів заспокоювали дослідників, що намагалися уточнити етіологічні і патогенетичні особливості цілого ряду психозів. Однак незабаром виявилося, що навіть однократний прийом ЛСД та інших препаратів цієї групи міг давати непередбачені наслідки. Всі фахівці, що вивчали дію ЛСД, прийшли до думки, що прийом цього препарату рівносильний свідомому «самокаліцтву». Ефекти ЛСД не можна передбачити, не можна заздалегідь розрахувати, бо вони можуть виявитися згодом, значно пізніше після введення препарату.
Токсикоманія
Токсикоманією називається таке систематичне вживання токсичних засобів, яке супроводжується формуванням психічної залежності від них, зростанням толерантності, виникненням абстинентного синдрому і різноманітними психічними, соматичними і соціальними порушеннями Е.А.Бабаян (1981, 1988) виділяє такі групи токсичних речовин, що викликають пристрасть до них:
— снодійні засоби;
— транквілізатори;
— стимулятори (синдрокарб, сиднофен, алкалоїди кофеїну — чай і кава);
— анальгетики (анальгін, амідопірин, фенацетин);
— антипаркінсонічні засоби (циклодол, норакін, радинол);
— антигістамінні засоби (дімедрол, піпольфен);
— леткі ароматичні речовини (розчинники, лаки, нітрофарби; засоби для виведення плям, ацетон, клей та леткі рідини, які використовуються в промисловості і як засоби побутової хімії).
Клінічна картина токсикоманій залежить від речовини, що використовується, її токсичності, способу і частоти застосування, індивідуальних особливостей організму
Серед особистісних характеристик, які визначають схильність людини до токсикоманій, належать психопатичні, частіше істеричні, особливості характеру, психічний інфантилізм, вегетативна недостатність, неспроможність переносити перевантаження. В ряді випадків розвитку токсикоманій передують соматичні захворювання з порушенням сну або вираженим больовим синдромом, коли хворі вдаються до відповідних лікарських засобів за медичними показами.
Велике значення в розвитку токсикоманій у підлітків надається впливу групи, наслідуванню і цікавості, які притаманні підлітковому віку. Поширеність токсикоманій серед підлітків, незважаючи на проводимі профілактичні і санітарно-просвітницькі заходи, залишається високою. Нерідко це закінчується трагічно. Надмірні дози навіть однократно вводимої речовини можуть призводити до смертельних наслідків, в інших випадках — до важких незворотніх змін, які пов’язані з грубими незворотніми пошкодженнями головного мозку.
Тютюнопаління
Тютюнопаління відомо людству багато століть. На території нашої держави воно отримало розповсюдження в кінці XVII — початку XVIII сторіччя. В нинішній час сотні мільйонів людей зазнають впливу цього виду токсикоманії.
Проведені численні дослідження в цій галузі довели безумовну шкоду, що заподіює паління тютюну як самому курильщику, так і його оточенню. В тютюновому димі є канцерогенні речовини, в зв’язку з чим серед курильщиків кількість хворих раковими захворюваннями і передраковими станами в 20 разів більша, ніж серед іншого населення.
Діючим началом, яке приваблює курильщика, є нікотин, що збуджуюче діє на ЦНС.
Основним мотивом початку паління найчастіше буває наслідування. Перші затяжки тютюновим димом, як правило, супроводжуються неприємними відчуттями, як це буває і при інших токсикоманіях, з вираженою вегетативною реакцією у вигляді поблідніння обличчя, запаморочення, нудоти, блювоти.
Початком нікотинової токсикоманії слід вважати період, коли паління перестає викликати неприємні відчуття, а викликає задоволення з бажанням повторно випробувати його. Досить швидко наростає толерантність (до однієї-двох пачок цигарок або сигарет на день).
При досить вираженій психічній залежності, фізична залежність представлена незначно При абстинентному синдромі можуть спостерігатися порушення сну, зміни фону настрою з домінуванням запальності, дратівливості, слабовиражених вегетативних реакцій у вигляді пітливості, тахікардії, підсиленого кашлю. Явища абстиненції минають протягом 3-7 днів після початку лікування, а психічна залежність може зберігатися протягом багатьох місяців. Гостре бажання закурити зазнають колишні курильщики навіть після декількох років після припинення паління.
При палінні курильщик відчуває задоволення не тільки у зв’язку з безпосередньою дією нікотину, але й з смаковими якостями диму, ритуалом паління тощо. Посилення потягу до паління спостерігається після вживання їжі, в стані алкогольного сп’яніння, в оточенні осіб, що палять.
В III стадії толерантність до нікотину знижується, паління не супроводжується фізичним задоволенням і має скоріше характер звички тримати сигарету або цигарку в роті.
В процесі паління курильщик нерідко починає зазнавати неприємних відчуттів в ділянці серця, біль під ямкою. Тривале паління тютюну призводить до цілого ряду легеневих, судинних і шлункових захворювань.
Алкоголізм
Алкоголізм — часте і надмірне вживання спиртних напоїв. Причин, які сприяють розповсюдженню алкоголізму, безліч. У виникненні і проявах алкоголізму в кожної окремої людини неминуче знаходять відображення індивідуальні особливості , тип вищої нервової діяльності, темперамент, характер, рівень загальної культури. Все це в значній мірі пов’язане із вихованням, велику роль тут відіграє також спадковість, але одне з перших місць серед причин алкоголізму займають соціальні обставини. Незацікавленість своєю працею, роботою на кінцевий результат, низька політична і соціальна активність, особливо серед малозабезпечених верств населення, погані житлові умови, скудність культурних інтересів, незадоволеність соціальним станом — причини важкого пияцтва, до якого люди нерідко вдаються як до засобу забуття.
Алкоголь токсично впливає на залози внутрішньої секреції, і зокрема, на статеві. Зниження статевої функції спостерігається у третини осіб, що зловживають алкоголем, і у всіх хронічних алкоголіків. «Алкогольна імпотенція» найважче протікає у чоловіків, внаслідок чого у них легко виникають різні функціональні порушення центральної нервової системи (неврози, реактивні депресії та ін.); у жінок рано припиняються менструації, спостерігаються дистрофія зародкових клітин яєчників, падіння дітонароджуваності, часто виникають токсикози вагітності і ускладнені роди. Страждає і генетичний апарат. Діти, зачаті в нетверезому стані, повільніше розвиваються фізично і психічно (пізніше починають ходити, говорити та ін.), в них частіше спостерігаються різноманітні вади розвитку, розумова відсталість, епілепсія тощо. Особливо виражений вплив на нащадків при алкоголізмі у матері. Споживання алкогольних напоїв в молодості — одна з причин морального падіння, зараження венеричними хворобами. Біля половини перших абортів у незаміжніх жінок є результатом випадкових зв’язків, які відбулися в стані сп’яніння. 90% заражень венеричними захворюваннями як у чоловіків, так і у жінок відбувається в цьому ж стані. Алкоголізм різко знижує опірність організму до впливу різних токсичних речовин. На фоні алкоголізму важко протікають різні хронічні захворювання, особливо інфекційні (туберкульоз, бронхоектатична хвороба, сифіліс та ін.), бронхіальна астма, ревматизм, серцево-судинні захворювання, 20% побутових і 46% вуличних травм зв’язані з алкоголізмом, від 11% до 18% виробничих травм, 70% самогубств вчиняється в стані сп’яніння (в 8-10 разів частіше, ніж в непитущих). Алкоголізм і злочинність тісно пов’язані між собою. Штучне збудження, зниження критичної моральної оцінки обстановки полегшують скоєння злочинного вчинку. Систематичне вживання алкоголю призводить до передчасної старості, інвалідності і смертності. Згідно матеріалів ВООЗ, тривалість життя алкоголіків на 15 років менша, ніж у осіб, що стримуються від частого прийому алкоголю.
ОСНОВИ ПРОФІЛАКТИКИ ШКІДЛИВИХ ЗВИЧОК У НАСЕЛЕННЯ
Серед молодих людей пияцтво виникає частiше у осiб з так званими труднощами характеру. Цi люди своїми незвичними переживаннями i вiдповiдно важкою поведiнкою випадають iз середовища ровесникiв. Однi з них звертають на себе увагу схильнiстю до конфлiктiв, iншi — хворобливою сором’язливiстю, ранимiстю, душевною напруженiстю з приводу своєї «малоцiнностi», «нiкчемностi», третi — в’ялiстю, примiтивнiстю духовних зацiкавлень, ослабленою волею. Нерiдко вони починають пом’якшувати труднощi характеру вином. Спочатку це нiби допомагає: зникає на деякий час злiсть, сором’язливiсть, виникає впевненiсть у собi. Юнак або дiвчина захоплюються такою самодопомогою, втягуються у випивку i часто згодом стають алкоголiками, що означає руйнування особистостi. У багатьох з них алкоголiзм протiкає злоякiсно.
Хронiчний алкоголiзм — токсико-органiчний процес, який пошкоджує перш за все тi мозковi структури, з якими пов’язана духовна, моральна iндивiдуальнiсть, тобто те неповторне чим людина вiдрiзняється вiд iншої людини.
Сьогоднiшня профiлактика пияцтва i алкоголiзму грунтується на двох взаємопов’язаних моментах. Перший — це виховання установки в людей на абсолютну тверезiсть i другий — виховання здатностi людини досягати творчого натхнення в працi, захопленнях, в спiлкуваннi з людьми i природою, тобто вiдчувати i переживати ту насолоду життя заради якої хочеться жити тверезо без винного i iншого дурману. Досвiд показує, що саме другий момент є найважливiший в психопрофiлактицi пияцтва, особливо у молодих людей з труднощами характеру.
Переважна бiльшiсть дiтей з труднощами характеру — це акцентуйованi особи. Вони на вiдмiну вiд основної маси ровесникiв виявляють не патологiчнi, але все ж суттєвi труднощi характеру i поведiнки, якi виникають в звичайнiй життєвiй обстановцi. Це пов’язано з їх особистiсним реагуванням на звичайнi обставини. Вони бiльш вразливi в планi виникнення у них рiзних хворобливих розладiв при травмуючих обставинах нiж тi здоровi пiдлiтки, якi живуть без суттєвих труднощiв у переживаннях i поведiнцi, якщо не виникають справдi важкi (в загальноприйнятому розумiннi) i для них ситуацiї.
Видiляють дев’ять основних важких характерiв:
1. Епiлептоїди — напружено-авторитарнi характери.
Основнi риси:
а) авторитарна, в’язка, сердита прямолiнiйнiсть мислення i почуттiв;
б) потужнi, напруженi захоплення i схильнiсть до надцiнних iдей;
в) впевнена постава, владний тон голосу, важкий погляд. Однi з них аморальнi, пiдлесливi, фальшивi iншi поряднi i навiть беззахиснi в своїй iнертностi, непiддатливо-чеснiй благороднiй прямотi.
Деякi вiдчувають свою неповноцiннiсть i тодi зляться на себе i iнших за це своє почуття, яке зневажають.
Тiлобудова частiше атлетична (велика м’язева маса, широкi плечi, вузький таз). До пияцтва їх настроює злобнувата напруженiсть («побив би кого-небудь»), незадоволенiсть, викликана тим, що важко реалiзувати свою авторитарнiсть, бажання пом’якшити нанесенi їм образи, забутися.
2. Циклоїди — сангвiнiчнi характери.
Основнi риси:
а) м’якiсть, природнiсть, чутливiсть, затишнiсть, життєлюбство, тверезiсть, практичнiсть в широкому смислi слова;
б) потужнi, але природнi захоплення;
в) перепади настрою вiд печалi до безтурботностi, радiсть i сум розчиняються одне в одному.
Тiлобудова частiше пiкнiчна (вибiрково пiдвищене вiдкладання жиру в областi обличчя i живота) при м’якостi, спритностi, iнодi безшумностi рухiв, мiмiчнiй виразностi.
Пиячать нерiдко вiд радостi життя («щоб було ще веселiше») або вiд горя чи сумного настрою.
3. Шизоїди — замкнуто-заглибленi характери.
На вiдмiну вiд життєлюба циклоїда, шизоїд (замкнуто-дивакувата людина) тягнеться до фiлософсько-символiчної гармонiї, яка протиставляє себе життєвiй повнокровнiй природностi.
Основнi риси:
а) мислення нерiдко схильне до абстрактної вiдiрваностi вiд життя, до символiки, парадоксальностi. Це мислення не опирається на реальнi факти, не схильне їх перевiряти;
б) емоцiйнi вияви капризнi, нерiдко внутрiшньо навмиснi;
в) вiдмiчається схильнiсть до фiлософсько-поетичних, математичних, умоглядних побудов, нерiдко до релiгiйної вiри, мiстики; конфлiкти з людьми iншого складу, з якими вони часто не можуть знайти взаємопорозумiння.
Тiлобудова частiше лептозомна: вузьке, але при цьому сухорляво-жилаве, мiцне тiло (на вiдмiну вiд астенiкiв немає вiдчуття фiзичної слабостi).
Пиячать з причини вiдсутностi гармонiї в душi, складних внутрiшнiх конфлiктiв з самим з собою, вiд того, що не вписуються в середовище навiть близьких людей.
4. Астенiки — сором’язливо-дратiвливi характери.
Основнi риси:
а) постiйний конфлiкт почуття неповноцiнностi (прояв-ляється нерiшучiстю, iнертнiстю, тривожнiстю, сором’язливiстю, легкодухiстю i т.д.) iз вразливим самолюбством;
б) достатня гострота чуттєвого життя;
в) висока дратiвливiсть, виснажуванiсть, моральна вимогливiсть, труднощi у спiлкуваннi з людьми, страх виступiв.
Тiлобудова частiше лептозомна або астенiчна.
Всiм астенiкам притаманна вегетативна нестiйкiсть. Пиячать вiд боязкостi, невпевненостi, почуття малоцiнностi. В станi оп’янiння стають смiливiшими, впевненiшими в собi.
5. Психастенiки — тривожно-невпевненi характери.
Основнi риси:
а) iнертно-тривожний самознищуючий самоаналiз, який сплетений з важких сумнiвiв i побоювань;
б) морально-етичнi i iпохондричнi переживання, труднощi спiлкування, контактiв.
Тiлобудова частiше астено- (лептозомно-) диспластична (поєднання рiзних конституцiйних особливостей, в тому числi чоловiчих i жiночих).
Пиячать через почуття неповноцiнностi, яке у порiвняннi з таким у астенiкiв наповнене важким самоаналiзом i iпохондричними тривогами.
6. Ананкасти — педантичнi характери.
Основнi риси:
а) iнертна педантичнiсть, скрупульознiсть, якi ускладнюють життя i на грунтi яких виникають ананказми (умовнi постукування, перепитування, складнi ритуали i т.д.);
б) сприяють анакназмам незадоволенiсть вразливого самолюбства, загострена тривога (в основному за себе).
Серед ананкастiв зустрiчаються i благородно-самовiдданi i зловiсно-аморальнi натури.
П’ють, щоб пом’якшити нав’язливо-тривожну напруженiсть, обтяжливi ритуали.
7. Нестiйкi — ювенiльно-нестiйкi характери.
Основнi риси:
а) вiдрiзняються душевною незрiлiстю з виступаючими на перший план легковажнiстю, нестiйкiстю iнтересiв i прив’язаностей, зовнiшньою ефектнiстю поведiнки, поверховiстю переживань;
б) живуть хвилинними бажаннями (важко вiдмовити собi в тому, що хочеться в даний момент);
в) багато з них лiричнi, виявляють витонченiсть, безпосереднiсть, але й безалабернiсть.
Тiлобудова нерiдко грацильна (мiнiатюрнiсть, вишуканiсть, дитяча жвавiсть, пластичнiсть рухiв).
П’ють звичайно пiд впливом хвилинного бажання, щоб забутися вiд незадоволеностi з приводу не здiйснених романтичних надiй, вiд «сiростi» людського життя взагалi.
8. Iстеричнi — ювенiльно-егоцентричнi характери.
Основнi риси:
а) на вiдмiну вiд попереднього типу душевна незрiлiсть виявляється перш за все в егоцентричностi — намаганнi постiйно з насолодою звертати на себе увагу, щохвилини позувати.
Тiлобудова нерiдко з елементами грацильностi.
П’ють рiдше нiж нестiйкi, головним чином з причини ураженого честолюбства, невдалої кар’єри, щоб «пом’якшити душу», але при цьому в станi сп’янiння, постати ще яскравiше, значимiше (навiть в своєму горi).
9. Органiчнi — простодушнi характери.
Основнi риси:
а) поєднання рiзних характерологiчних властивостей при загальнiй грубуватостi i примiтивностi;
б) характернi нерозвинутiсть естетично-художнiх i наукових iнтересiв, вiдсутнiсть усидливостi, схильностi заглиблюватися в серйознi справи (при нерiдко шумнiй авторитарностi).
Тiлобудова — частiше атлетоїдо-диспластична. П’ють вiд життєвих невдач, в’ялостi духовних iнтересiв, бездумно, щоб оглушитися.
Профiлактика пияцтва творчим самовираженням є одним iз прийомiв яким треба керуватися в роботi з важкими пiдлiтками. Творче самовираження — це емоцiйно-стресова психотерапiя. Термiн стрес не повинен вводити в оману. Будь-який душевний, духовний пiдйом, який викликаний певними обставинами життя, має бiологiчною основою стрес (в даному випадку емоцiйний стрес) як адаптацiйний генералiзований пiдйом життєвих сил органiзму. Фундатор вчення про стрес канадський патолог Г.Сельє говорить, що стрес — це будь-яка бiльш чи менш вiдчутна, пристосувальна по своїй сутi, напруженiсть сил органiзму. Вона може пошкодити, але може бути зцiлюючою, яка приносить задоволення. Стрес — це не просто нервове напруження. Стрес не завжди результат пошкодження i тому стресу не слiд уникати. Це тiльки житейськи однобоко встановилось нiби стрес — шкiдливий удар по людинi. Профiлактика творчим самовираженням якраз i несе в собi той одухотворений стрес життя, який Сельє радить перенести кожнiй людинi i яким нерiдко живуть своє довге життя художники, артисти, вченi i iншi, закоханi в свою професiю люди.
1. Епiлептоїди або напружено-авторитарнi характери. Прикладами таких характерiв можуть бути: Iуда Iскарiот з Бiблiї, шекспiрiвський король Рiчард III, Кабанiха Островського, Iудушка Головльов Салтикова-Щедрiна, Гобсек Бальзака, людина-звiр Золя.
Люди цього типу дуже нетерплячi, вкрай нетерпимi до думки оточуючих i абсолютно не переносять заперечень. Якщо до цього додати велике самолюбство i егоїзм, надзвичайну вимогливiсть i небажання рахуватися з чиїми б то не було iнтересами, крiм своїх власних, то стане зрозумiлим, що приводiв для зiткнень з оточуючими у епiлептоїдiв завжди багато. Навiть коли таких приводiв немає зовсiм, епiлептоїду нiчого не варто їх придумати для того, щоб розрядити часом бурхливо наростаюче у нього почуття безпредметної злостi. Вiн недовiрливий, вразливий, дрiб’язково причепливий. Все вiн готовий критикувати, всюди бачить непорядки, виправлення яких йому потрiбно добитися. В сiмейному життi це нестерпнi тирани, якi влаштовують скандали через запiзнiлий на декiлька хвилин обiд, пiдгорiлу їжу, погану оцiнку в сина або дочки, пiзнє повернення їх додому, зроблену дружиною без його вiдома покупку i т.д. Вони завжди вимагають покiрностi i пiдпорядкування собi i навпаки самi абсолютно не переносять наказного тону з боку iнших, зневажливого до себе вiдношення, зауважень, догани.
Про багатьох епiлептоїдiв з «iудиною маскою» можна сказати, що наскiльки вони пiдлесливi i боязливi перед начальством, настiльки вони жорстокi i вимогливi до пiдлеглих i домашнiх. Вони не прощають довгi роки навiть дрiб’язкових образ, мстивiсть нерiдко їх приводить до плiток, анонiмок, доносiв пiд виглядом боротьби за справедливiсть.
Профiлактика пияцтва у молодих людей з напруженою авторитарнiстю в характерi передбачає перш за все допомогу такiй людинi в оволодiннi мистецтвом направляти свою прямолiнiйнiсть, авторитарнiсть на користь собi i суспiльству. В iндивiдуальних бесiдах необхiдно, терпеливо вислухавши їх, пiдкреслювати притаманні їм позитивнi якостi (грунтовнiсть у справах, чеснiсть, дисциплiнованiсть, акуратнiсть i т.д.). Разом з тим дружньо вказати як авторитарнiсть, владнiсть заважають їм в життi. Такiй людинi треба радити вчитися м’якостi, гнучкостi, розумiти iнших людей.
Цих молодих людей слiд направляти до близької їм iсторичної, вiйськово-мемуарної лiтератури, вивчення латинi.
Вони цiнять поезiю Некрасова, Фета, Висоцького; прозу Флобера, Мельникова, Шукшина; живопис Мiкеланджело, Сурикова, Верещагiна, Матейко, Шилова; музику Мусоргського, Бородiна, циганський романс.
Цi твори нерiдко духовно наповнюють епілептоїдiв сприяють створенню власних творiв (нариси, фотографiї, малюнки), якi є дуже земнi, але виписанi до нестандартних натуралiстичних подробиць.
В колекцiях таких людей нерiдко звучить момент особливої цiнностi, унiкальностi колекцiонованих предметiв (це є тiльки в мене, воно коштує так дорого).
Багато з них закоханi в коней i кiнний спорт. Мисливство, дресування собак благотворно розпалюють їх азарт, дають можливiсть пом’якшити i реалiзувати напружену авторитарнiсть. Навiть в молодостi у них є потяг до свого минулого, складання родоводiв, мандрiв до мiсць дитинства. Все це слiд вмiло направляти, тепло вiтати або обережно сприяти цьому.
2. Циклоїди або сангвiнiчнi характери.
Найбiльш типовi приклади: Гаргантюа, Фальстаф Шекспiра, Фiгаро, мiстер Пiквiк, д’Артаньян, Тев’є-молочник, Ноздрьов, Кола Бруньйон.
Частi ознаки цього типу характеру: душевний, добросердечний, ласкавий, товариський; веселий, гуморний, живий, гарячий; тихий, спокiйний, м’який, вразливий.
Це добродушнi люди, з якими легко мати справу, вони розумiють жарти i приймають життя таким, яким воно є. Вони природнi i вiдвертi, швидко вступають в приятельськi вiдносини з iншими, в їх темпераментi є щось м’яке i тепле. Поряд iз товариськими натурами ми знаходимо серед циклоїдiв, особливо з депресивним забарвленням, добродушних вiдлюдникiв, людей якi трохи важкi на пiдйом, спокiйних якi живуть споглядальним життям. Вони вiдрiзняються вiд вiдповiдних шизоїдiв тим, що в них немає нiякої внутрiшньої антипатiї чи ворожого вiдношення до спiлкування з людьми, але їм притаманна певна похмурiсть iнодi навiть боязливiсть i схильнiсть вiдчувати в чомусь свої недолiки. У них, в бiльшостi випадкiв, вузьке коло знайомих i друзiв, з якими вони приємно проводять час.
Циклоїднiсть означає, що настрiй з цих людей рухається по колу (циклу) незалежно вiд обставин, хоча i пiдштовхується ними — вiд печалi до легкої радостi. В похмуростi циклоїда звичайно свiтиться гумор, а в веселощах — сум.
Профiлактична робота з такими людьми зводиться до того, щоб пом’якшувати їх поганий настрiй, який сприяє п’янству.
Що можна зробити пiд час такого неприємного спаду настрою?
1. Багатьом допомогають рiзнi фiзичнi вправи (iнодi навiть виснажливi), господарська робота, будь-який рух (наприклад, походи i т.д.).
2. Заняття аутогенним тренуванням до якого вони часто дуже здiбнi i схильнi.
3. При спiлкуваннi важливо дати такiй людинi виговоритися. Вона не схильна зациклюватися на своїх труднощах, як, наприклад, психастенiки. Тому в розмовах з нею повиннi використовуватися не стiльки науковi докази, скiльки тверезий гумор, свiтла вiра в добро, оптимiзм (поганий настрiй був багато разiв, проходив i зараз пройде).
4. Слiд допомогти людинi оживити себе чимось небуденним: яскраво одягнутися, подивитися видовий фiльм, комедiю, карикатури.
Вони люблять поезiю Пушкiна, Крилова, Баратинського, Маршака; прозу Бокаччо, Рабле, Дюма, Мопасана, Iльфа i Петрова; живопис Рафаеля, Пiтера Брейгеля Старшого, Рубенса, Кустодiєва; музику Моцарта, Глiнки, Равеля, Хачатуряна.
5. Навiть в перiод спаду настрою можна рекомедувати легку творчiсть: смiшнi вiршi, яскравий живопис.
6. Важливе значення має спiлкування з предметами дитинства, старовинними речами.
До таких спадiв треба готуватися i завантажуватися будь-якими практичними, творчими справами.
