Складання програми профілактики стоматологічних захворювань у дитячому колективі, засоби, оцінка ефективності

Складання програми профілактики стоматологічних захворювань у дитячому колективі, засоби, оцінка ефективності

 

Впровадження програм профілактики складається з наступних етапів:

– попереднього планування програми:

– організаційних заходів щодо впровадження;

– вибору груп населення, серед яких впроваджуватиметься програма;

– оцінки потреби в персоналі і ресурсах.

Організатори стоматологічної служби повинні спочатку скласти загальну схему всієї програми профілактики, а потім деталізувати її.

Цей загальний план грунтується на результатах ситуативного аналізу стоматологічних проблем і наявних ресурсів. Підрахувавши реальні можливості, можна скласти детальний план.

Планування програм повинне здійснюватися відповідно до національної політики держави в області охорони здоров’я і освіти. За планування і впровадження програм профілактики відповідальні департаменти охорони здоров’я регіональних адміністрацій і головні стоматологи регіонів.

У завдання стоматологічної служби повинні входити: організація впровадження програми профілактики, забезпечення фінансування, навчання персоналу, перевірка впровадження, моніторинг  (спостереження) і оцінка ефективності програми.

При виборі груп особлива увага повинна бути приділена населенню з високим ризиком виникнення і розвитку захворювань: дітям, вагітним, робочим промислових підприємств і ін.

Серед дорослого населення програми профілактики можуть здійснюватися стоматологічними службами на базі лікувальних установ за місцем роботи, під час перебування в санаторіях і стаціонарах.

У регіонах з великою територією, де існують значні відмінності в інтенсивності і поширеності стоматологічних захворювань, до груп ризику відноситься те населення, де спостерігається найвищий рівень захворюваності.

Якщо неможливо впровадити програму серед всього дитячого населення, то необхідно сконцентрувати увагу на дітях 6-7 років, як найбільш схильних до карієсу, відразу ж після прорізування у них перших постійних зубів.

Оцінка потреби в персоналі і ресурсах. Кількість і тип необхідного персоналу залежить від планованої програми профілактики. Існує зразковий розрахунок витрат часу для кожного фахівця, що бере участь в програмі.

Оцінка ефективності програми повинна бути передбачена на етапі її планування і виконання.

Оцінка ефективності програми повинна проводитися не раніше, ніж через 5 років і з врахуванням наступних принципів:

1) обстеженню на початку і в кінці програми підлягають одні і ті ж вікові групи населення (наприклад, 12-річні діти);

2) при порівнянні результатів повинні використовуватися адекватні контрольні групи;

3) обстеження повинне проводитися відкаліброваною командою фахівців;

4) повинні бути використані одні і ті ж індекси для епідеміологічного обстеження і оцінки ефективності.

При профілактиці окремих захворювань можливе проведення зіставлення результатів обстеження серед дітей, як тих що брали участь в програмі, так і не отримуючих профілактичних заходів, або з результатами обстеження дітей тієї ж вікової групи, отриманими до початку впровадження.

Ефективність стоматологічної освіти складається з кількісних, якісних показників і ступеня залучення людей у впровадження профілактичної стратегії.

Важливим показником, який характеризує ступінь зміни харчування в популяції після впровадження програми профілактики, є зменшення кількості цукру, споживаного в рік на душу населення.

Оцінка ефективності навчання гігієні визначається достатньо швидко і просто. Індикаторами є індекси зубного нальоту, які вимірюються до і після проведення програми навчання гігієні порожнини рота.

Перша оцінка програми гігієнічного навчання може бути проведена через 4-6 тижнів шляхом порівняння величин індексів зубного нальоту з початковими значеннями. Надалі оцінку проводять з тими ж інтервалами, що і для програм профілактики карієсу.

Для оцінки ефективності гігієнічного виховання населення можна використовувати і інші відомості:

1) кількість лекцій, буклетів і інших інформаційних матеріалів, які надані населенню;

2) кількість осіб. залучених в програму навчання гігієні порожнини рота на різних рівнях;

3) кількість зубних щіток, зубних паст і інших засобів гігієни, проданих в середньому одній людині в даному регіоні (за відомостями торгівлі);

4) тенденції динаміки стоматологічного здоров’я у зв’язку з поліпшенням гігієни.

Ефективність програм профілактики карієсу зубів в популяції оцінюється через 5, 10, 15, 20 років. При цьому порівнюють величину індексу КПУ в кожній ключовій віковій групі з даними початкового огляду, проведеного в тих же вікових групах.

Якщо програму впроваджують серед обмеженого контингенту населення, то оцінку проводять частіше, порівнюючи динаміку показників інтенсивності карієсу зубів (індексів КПУ і кп) в профілактичних і контрольних групах.

Ще одним показником, що свідчить про ефективність профілактики, є збільшення числа осіб, у яких карієс відсутній.

Розрізняють попередню, проміжну і остаточну оцінку ефективності  програм  профілактики.

Попередня і проміжна оцінка дозволяє при необхідності модифікувати програму для досягнення максимального профілактичного ефекту.

Остаточна оцінка можлива тільки після 5, 10 або більше років і повинна включати оцінку медичної і економічної ефективності програми.

Основним методом впровадження комплексної профілактики стоматологічних захворювань є диспансеризація.

Боротьба за здоров’я дитини практично починається до її на­родження. Подальше спостереження за дітьми ведеться відповідно до вікових групувань у дошкільних, шкільних та інших дитячих колективах.

В історії розвитку дитини у першому епікризі має бути запис стоматолога про кількість зубів, що прорізались, їх положення і стан твердих тканин. Батькам треба дати рекомендації  щодо індивідуального догляду за порожниною рота дитини, строки звернення до стоматолога для профілактичних оглядів.

При виявленні будь-яких патологічних змін необхідно взяти дитину на диспансерний облік і скласти план лікувально-профілактичних заходів спільно із педіатром.

Для підготовки до школи дітей 5-го року життя спільно з іншими спеціалістами оглядають педіатр і стоматолог. Огляд стоматолога у цей період є дуже важливим, оскільки дозволяє виявити до вступу до школи ті чи інші порушення у порожнині рота. На 7-му році життя дитини всі спеціалісти, у тому числі стоматологи, вносять свої записи до індивідуальної карти розвитку. Участь стоматологів повинна передбачати заповнення пункту 10: “Кількість прорізаних постійних зубів, наявність карієсу та ступінь його активності (І, II, III), стан прикусу, стан пародонту та гігієнічний індекс”.

Стоматолог бере участь у диспансеризації дітей із хронічними захворюваннями внутрішніх органів та систем у зв’язку з тим, що у них визначається висока поширеність та інтенсивність як карієсу, так і аномалій прикусу, захворювань крайового пародонту, вад роз­витку щелеп та обличчя.

Диспансеризація передбачає планову профілактику стомато­логічних захворювань у всі вікові періоди із урахуванням індивідуальних особливостей загального стану здоров’я дитини і сто­матологічного статусу.

Діти дошкільного віку, які не відвідують дитячі установи, об­слуговуються у дитячих стоматологічних закладах, де здійснюється добір та формування груп диспансерного спостереження. Диспансе­ризація організованих дитячих колективів проводиться під час пла­нової санації порожнини рота у дитячих дошкільних закладах.

Критеріями для групування дітей з метою диспансерного спо­стереження має бути стан здоров’я, оцінюваний за наявністю або відсутністю хронічних захворювань з тривалим перебігом та ступеня тяжкості порушень функціональних можливостей організму:

I група — здорові;

II  група  — здорові  із функціональними та деякими морфологічними відхиленнями. Це діти, які перенесли захворювання або травму,      мають     відхилення     фізичного     розвитку,      знижену
імунологічну реактивність  (часті гострі захворювання), порушення
зору слабких ступенів;

III  група — хворі з хронічними захворюваннями при збереженні в основному функціональних можливостей організму (компенсований стан); особи, які мають деякі фізичні недоліки;

IV    група — хворі з хронічними захворюваннями (з тривалим перебігом)   або  діти  із  фізичними  недоліками,   вадами   розвитку,наслідками травм, зі зниженням функціональних можливостей організму (субкомпенсований стан);

V група — тяжкі хворі із постільним режимом (декомпенсований стан).

Велике значення має виділення груп із межовим станом — “фактори ризику” — змінами фізіологічних функцій, коли діагноз захворювання не може бути поставлений.

Диспансеризація у дитячих стоматологічних закладах має про­водитись поетапно. Перший етап — планова санація, другий — перехід на диспансеризацію, третій — профілактика у системі дис­пансеризації, четвертий — реабілітація у системі диспансеризації.

Головна задача першого етапу — повне охоплення санацією порожнини рота усього дитячого населення, обслуговуваного поліклінікою. Поняття санація порожнини рота включає лікування неускладненого та ускладненого карієсу зубів, видалення зубів, що не підлягають лікуванню, лікування захворювань тканин пародонту та слизової оболонки порожнини рота.

 Отримувані лікарем дані під час огляду і санації порожнини рота є основою* для формування диспансерних груп спостереження і складення плану диспансеризації дітей у наступні роки, а також для складення програми профілактичної роботи на дільниці. При первинному огляді у дитя­чий стоматологічній поліклініці, у кімнаті здорової дитини, у мо­лодшій групі дошкільного закладу на кожну дитину заводиться карта диспансерного спостереження (форма № ЗО). В історії розвитку ди­тини (диспансерного спостереження) враховуються захворювання періоду вагітності матері, періоду новонародженості, грудного віку. Антенатальний період, період новонародженості та грудного віку є найважливішими для формування твердих тканин молочних зубів.

До історії розвитку дитини (диспансерного спостереження) дітей 3—6 років заносять дані про частоту хронічних захворювань дитини, роблять позначку про групу здоров’я, ураховують фактори, які можуть впливати на формування прикусу та структуру твердих тканин постійних зубів.

Дітям дошкільного віку в історії розвитку (диспансерного спо­стереження) визначається група здоров’я, наявність хронічних за­хворювань внутрішніх органів та систем, дані про розвиток ендо­кринної системи. При диспансеризації дітей у різні вікові періоди лікар звертає особливу увагу на виявлення початкових ознак, що сприяють формуванню того чи іншого патологічного процесу у по­рожнині рота.

Після закінчення санації порожнини рота необхідно роз­поділити дітей на групи для подальшого диспансерного спостережен­ня.

Т.Ф.Виноградова (1988) пропонує складати у різні вікові періоди такі диспансерні групи.

Діти віком до 4 років розподіляються на три групи: 1 — здорові діти; 2 — здорові діти із факторами ризику розвитку стомато­логічних захворювань; 3 — діти, що мають стоматологічні захворю­вання (вади розвитку зубів, щелеп та обличчя, карієс зубів, пухлини щелепно–лицевої ділянки); діти, які перенесли травму щелепно–лицевої ділянки, одонтогенний та гематогенний остеомієліт кісток обличчя.

Діти віком 4—6 років розподіляються на такі групи: 1 — здорові діти та діти із І ступенем активності карієсу; 2 — діти із II ступенем активності карієсу; діти із аномаліями прикусу, які формуються, та факторами ризику їх виникнення; 3 — діти із вадами розвитку зубів та карієсом різного ступеня активності; діти із пародонтальним синдромом соматичних захворювань, рецидивуючими афтами слизової оболонки порожнини рота, аномаліями при­кусу, які потребують апаратурного лікування; такі, що перенесли операції з приводу пухлин (до зняття з обліку у хірурга).

Діти віком 6—15 років розподіляються на три групи: 1 — здорові діти; діти з І ступенем активності карієсу; діти з гінгівітами, обумовленими негігієнічним утриманням порожнини рота, не­якісними пломбами та іншими місцевими факторами; діти, які мають аномалії будови вуздечок губів та язика; 2 — діти із II ступенем активності карієсу; діти з гінгівітами, обумовленими аномаліями прикусу, що потребують ортодонтичного лікування; 3 — діти із хронічними захворюваннями внутрішніх органів (4—5-а групи здо­ров’я); із IIІ ступенем активності карієсу, локалізованим пародонтитом, пародонтальним синдромом та пародонтозом, вогнищевою демінералізацією та іншими вадами розвитку зубів; діти, що пере­бувають на апаратурному та ортодонтичному лікуванні.

 

Задача другого етапу — перехід до диспансеризації. Цей етап передбачає застосування засобів первинної профілактики карієсу, розширення арсеналу засобів та методів вторинної профілактики карієсу, розширення контингенту дітей, що підлягають диспансери­зації. Ці задачі лікар-стоматолог вирішує спільно з педіатрами у всі вікові періоди. Строки диспансерного огляду залежать від належності до певної диспансерної групи : 1-а диспансерна група — І раз на рік, 2-а — 2 рази, 3-я — 3 рази на рік.

Розширення контингенту дітей має йти в першу чергу за ра­хунок залучення дітей від народження до І року, потім від І року до 3 років і дошкільнят, які не відвідують дитячі дошкільні заклади. Для ефективного запровадження програми первинної профілактики треба, щоб кожна дитина до І року була оглянута стоматологом. У цей час можуть бути усунені вади розвитку тканин зуба і призначені заходи первинної профілактики карієсу. У віці від І до 3 років в щелепі дитини відбувається формування постійних зубів і тому при­значення йому засобів, що підвищують резистентність організму до карієсу, забезпечує умови для повноцінної ремінералізації постійних зубів. Важливого значення у цьому віці набуває формування навичок правильного догляду за порожниною рота.

Третій етап — профілактика у системі диспансеризації — включає до себе проведення групової та індивідуальної профілактики з урахуванням групи здоров’я дитини, її фізичного розвитку і стану порожнини рота (табл. 21).

Групові профілактичні заходи проводяться у дітей дошкільного, молодшого шкільного віку. Вони здійснюються у шкільному стома­тологічному кабінеті, у спеціальному кабінеті гігієни порожнини рота або у приміщенні школи, виділеному для профілактичних за­ходів.

Індивідуальна профілактика передбачає диспансерне обслугову­вання дітей за дільничим принципом.

Четвертий етап — реабілітація у системі диспансеризації — здійснюється за принципом розподілу обстежуваного контингенту дітей після первинного дослідження на три основні групи: І — здорові; 2 — здорові, але із факторами ризику виникнення захво­рювання; 3 — особи, які мають захворювання та сформовані пато­логічні процеси.

Профілактика — це система державних, соціальних, медичних, гігієнічних заходів, спрямованих на забезпечення високого рівня здо­ров’я і запобігання розвитку хвороби.

Система державних профілактичних заходів є безперечно най­важливішою. Вона спрямована на охорону навколишнього середо­вища, охорону здоров’я матері і дитини. Реалізація державної систе­ми заходів з охорони здоров’я спрямована насамперед на антенатальну профілактику хвороб, формування і розвиток здорової дитини

Система соціальних заходів, спрямованих на профілактику кар­ієсу, пов’язана із забезпеченням здорового способу життя — дотри­мання раціонального режиму праці та відпочинку, науково обгрун­тованих норм харчування та особистої гігієни.

Медичні заходи щодо профілактики карієсу спрямовані на роз­робку і впровадження етіологічне і патогенетичне обгрунтованих за­собів і методів впливу на організм та органи ротової порожнини з метою підвищення їх стійкості до карієсу, а також на зниження карієсогенності несприятливих чинників ротової порожнини.

До гігієнічно-виховних заходів щодо профілактики карієсу нале­жать гігієнічне виховання населення з питань стоматології, поширен­ня знань про здоровий спосіб життя, прищеплення навичок з догля­ду за органами ротової порожнини і утримування їх здоровими.

Санітарна освіта з питань стоматологічної профілактики передує гігієнічному навчанню з догляду за ротовою порожниною і супроводжує його.

Основні принципи санітарно-освітньої роботи, сформульовані експертами ВООЗ, такі:

– усі профілактичні стоматологічні процедури повинні містити елементи навчання;

– необхідний інтегрований підхід до кожної вікової та соціальної груп людей;

– матеріал для прищеплення навичок повинен містити нову інфор­мацію, привертати до себе увагу людей;

– стоматологічна санітарна освіта повинна бути частиною загаль­них програм санітарної освіти, тому що стоматологічне здоров’я за­лежить від загального стану організму, поведінки і звичок людини, а також від стану навколишнього середовища;

інструкція із стоматологічної санітарної освіти повинна мати науковий характер.

Виділяють чотири організаційні форми санітарної освіти: бесі­да з пацієнтом один на один; проведення групових бесід або дискусій;

утворення комітетів, груп із пропаганди санітарних і медичних знань за місцем роботи або навчання; розповсюдження санітарно-освітніх знань за допомогою засобів масової інформації.

Методи стоматологічної освіти — це бесіди, лекції, семінари, уро­ки здоров’я, ігри тощо. Лекцію або бесіду про карієс слід розпочати звикладення суті цього захворювання і його ускладнень. Необхідно висвітлити роль загального стану організму у виникненні карієсу, характеру харчування, оздоровчих заходів. Метою стоматологічної санітарної освіти і гігієнічного навчання населення є формування звички регулярно доглядати за ротовою порожниною. Досягнення цієї мети здійснюється через певні етапи: знання , розуміння ,переконання , навик ,звичка.

Розпочинати санітарно-освітню роботу з питань стоматологіч­ної профілактики доцільно серед педагогів та медичних працівників дитячих закладів і шкіл. Після цього необхідно організувати зустріч з батьками з метою залучення їх до участі в програмах, спрямованих на поліпшення здоров’я дітей. Найважливішим етапом санітарно-освітньої роботи є беспосередня робота з дітьми. Уроки, бесіди з пи­тань профілактики стоматологічних захворювань проводяться дифе­ренційовано, з урахуванням віку дітей.

Відповідно до рекомендацій ВООЗ стоматологічні профілак­тичні заходи складаються з двох основних етапів єдиного профілак­тичного процесу: первинної і вторинної профілактики.

Первинна профілактика — це система державних, соціальних, медичних та гігієнічно-виховних заходів, спрямованих на усунення причин та чинників ризику виникнення карієсу, а та­кож на підвищення опірності організму дитини до дій несприятли­вих чинників навколишнього і побутового середовища.

Вторинна профілактика— це комплекс заходів, спрямованих на раннє виявлення хвороби, запобігання виникненню рецидивів, прогресуванню процесу та його ускладнень.

Основними завданнями первинної профілактики є: створення умов для повноцінного формування і первинної мінералізації твердих тка­нин зуба; забезпечення фізіологічного перебігу процесу дозрівання твер­дих тканин зуба (вторинна мінералізація), а якщо необхідно — стиму­лювання цих процесів; запобігання або усунення розвитку карієсу.

Розрізняють етіологічну (етіотропну) і патогенетичну профілак­тику карієсу. Етіологічна профілактика спрямована на зменшення кількісного та якісного складу карієсогенної мікрофлори (зубного нальоту), поліпшення самоочищення зубів, дотримання гігієни ро­тової порожнини. Патогенетична профілактика карієсу охоплює ме­тоди ендогенної та екзогенної профілактики.

КОМПЛЕКСНА ПРОФІЛАКТИКА СТОМАТОЛОГІЧНИХ ЗАХВОРЮВАНЬ

Реалізація масової профілактики можлива лише через конкретні програми, в яких повинні бути відображені мета, ефективні методики, засоби, матеріали та кадрове забезпечення.

Комплексну регіональну програму профілактики складають організатори стоматологічної допомоги області, міста, району, села. Затверджує програму, а також здійснює загальне керівництво відділ охорони здоров’я виконавчого комітету Ради народних депутатів.

У виконанні програми беруть участь не тільки стоматологи, але й РВНО, СЕС, жіночі консультації, центри здоров’я, дитячі поліклініки, товариство Червоного Хреста.

Роль дитячого стоматолога під час виконання програми зводиться до організації методич­ної допомоги персоналу, здійснення санітарно-просвітницької роботи, медичних профілак­тичних заходів та оцінки ефективності програми.

На першому етапі виконання програм стоматолог повинен з’ясувати соціально-побутові умови життя людей, особливості навколишнього середовища, вміст фтору в питній воді, рівень захворюваності населення. Дослідження й аналіз цих умов називають ситуаційним аналізом.

Ситуаційний аналіз – це лікарський логічний аналіз стоматологічної захворюваності та чинників ризику, які стосуються її виникнення на певній території.

Основна мета ситуаційного аналізу — вирішення питання про необхідність застосування або оптимізації профілактичних засобів.

Профілактику слід проводити починаючи з антенатального періоду розвитку дитини і про­тягом усього періоду дитинства, включаючи підлітковий період. Тому програма профілакти­ки охоплює усіх дітей від дня народження і до 14 років, підлітків 15-18 років, а також вагіт­них жінок.

Програма профілактики містить такі основні заходи:

1)            проведення санітарно-просвітницької роботи з профілактики стоматологічних захво­рювань;

2)            навчання дітей та їх батьків ефективній гігієні ротової порожнини;

3)            корекція харчування дітей, особливо щодо вживання вуглеводів;

4)            застосування фторидів;

5)            місцеве застосування протикаріозних препаратів.

Програма профілактики здійснюється диференційовано, залежно від віку дитини, місця проживання, загального стану організму.

Крім того, в кожному регіоні складається довгострокова територіально адаптована про­грама комплексної профілактики стоматологічних захворювань.

ТИПОВА МОДЕЛЬ ДЛЯ РОЗРОБКИ РЕГІОНАЛЬНИХ ПРОГРАМ ПРОФІЛАКТИКИ

ОСНОВНІ ЕТАПИ РОЗРОБКИ І ВПРОВАДЖЕННЯ РЕГІОНАЛЬНИХ ПРОГРАМ

ПРОФІЛАКТИКИ (КУЗЬМІНА Є. М.)

І.     Ситуаційний аналіз стоматологічної захворюваності і стоматологічної допомоги в регіоні включає:

1.            Визначення стоматологічної захворюваності дитячого населення:

–                проведення епідеміологічного стоматологічного обстеження дітей і підлітків основних вікових груп (3, 6, 12, 15, 18 років) за критеріями, рекомендованими ВООЗ;

–     визначення поширеності та інтенсивності стоматологічних захворювань (карієсу тимча­сових і постійних зубів, запальних захворювань пародонта, наявності зубощелепних ано­малій) на груповому та популяційному рівнях.; Збір, обробка та аналіз статистичних даних, в тому числі:

показників демографічної ситуації: кількість дитячого населення (з них дітей дошкіль­ного та шкільного віку), відсоток щорічного приросту населення, співвідношення міського та сільського населення;

–                кількість дитячих закладів (дитсадків, шкіл);

кількості закладів, які надають стоматологічну допомогу дитячому населенню (дитячі -томатологічиі поліклініки, стоматологічні кабінети в поліклініках загального профілю)

–                ступеня оснащення дитячих стоматологічних закладів необхідним обладнанням, меди­каментами;

–                кадрового складу закладів, що надають стоматологічну допомогу дітям та підліткам, укомплектованості лікарями та середнім медперсоналом

2.             Оцінка стану навколишнього середовища (вміст фторидів у питній воді, клімато-гео- графічні особливості, екологічна ситуація у регіоні).

II.           Постановка мети та завдань програми.

Для того щоб поставити конкретну мету та завдання програми для кожного регіону, необ­хідно враховувати глобальну мету стоматологічного здоров’я до 2020 р. для країн Європейсь­кого регіону, викладеному в програмному документі ВООЗ:

/ Понад 80 % дітей 6-річного віку повинні мати інтактні зуби, при цьому середнє значен­ня кпв тимчасових зубів не повинно перевищувати 2,0.

2.             У 12-річних дітей середня інтенсивність карієсу за індексом КПВ не повинна переви- щувати 1,5. Середня кількість здорових секстантів пародонта повинна бути не меншою ніж 5,5.

3               У 15-річних підлітків середня величина індексу КПВ не повинна перевищувати 2,3. Середня кількість здорових секстантів пародонта повинна бути не меншою ніж 5,0.

4               У 18-річних не повинно бути зубів, видалених з приводу карієсу чи захворювань паро­донта.

Метою програми є зниження рівня стоматологічної захворюваності у дітей і підлітків, зменшення кількості ускладнень.

Завдання програми – зниження поширеності та інтенсивності основних стоматологічних захзорювань з урахуванням ситуації у регіоні: вихідного рівня стоматологічної захворюва- иості дитячого населення різних вікових груп, соціально-економічних особливостей, чин­ників навколишнього середовища.

III.           Вибір методів і засобів профілактики.

Методи і засоби профілактики вибираються з урахуванням особливостей конкретного ‘е~:ону (економічної ситуації, вмісту фториду у воді, рівня стоматологічної захворюваності лжтячого населення).

Основні методи первинної профілактики стоматологічних захворювань:

–                гігієнічне виховання населення, мотивація до ведення здорового способу життя;

–                навчання правилам гігієнічного догляду за ротовою порожниною;

–                професійна гігієна ротової порожнини;

–                ендогенне використання фторидів – фторування питної води, харчових продуктів (моло-

солі), вживання фторвмісних препаратів (ці методи, які використовуються на популяцій­ному і груповому рівнях, можуть бути запроваджені в районах з низьким вмістом фториду в лгтній воді і високим рівнем інтенсивності карієсу);

–                місцеве застосування ремінералізувальних препаратів (покриття зубів фторлаком, по-

::«зння ротової порожнини фторвмісними розчинами, використання фторвмісних зубних

хіст. ремінералізувальних розчинів). Ці методи використовуються на груповому та інди- мцг. ільному рівнях.

–                герметизація фісур зубів.

До методів вторинної профілактики належать диспансеризація дитячого населення з ме­тою виявлення дітей і підлітків, які мають стоматологічні захворювання, та своєчасна сана­ція ротової порожнини для запобігання ускладнень.

IV.          Контингент.

Програмою профілактики охоплюються діти віком від 0 до 14 років і підлітки 15-18 років, а також вагітні з метою антенатальної профілактики стоматологічних захворювань у дітей.

V.             Приблизний комплекс профілактичних заходів в різні вікові періоди.

Для дітей від 0 до 3 років:

1.             Мотивація батьків щодо догляду за зубами у дітей зразу після їх прорізування (роздача пам’яток, брошур тощо).

2.             Навчання батьків раціональному догляду за ротовою порожниною у дітей.

3.             Рекомендації щодо раціонального харчування, зокрема обмеження цукрів до 20 г на добу.

4.             Огляд ротової порожнини (2 рази на рік), індивідуальні рекомендації щодо догляду за ротовою порожниною.

5.             Ендогенне застосування фторвмісних препаратів (за показаннями).

Для дітей від 3 до 6 років:

1.              Гігієнічне навчання.

2.              Навчання вихователів дитячих садків і батьків правилам чистки зубів у дітей.

3.              Місцеве застосування ремінералізувальних препаратів.

4.              Герметизація фісур перших постійних молярів після їх прорізування.

5.              Ендогенне застосування фторвмісних препаратів (за показаннями).

6.              Санація ротової порожнини з метою профілактики ускладнень карієсу. Атравматичне пломбування з використанням склоіономерних цементів.

7.              Профілактика зубощелепних аномалій, яка включає в себе міогімнастику, усунення шкідливих звичок.

Для дітей від 6 до 14 років:

1.             Систематичне стоматологічне інформування батьків, дітей про значення гігієни ротової порожнини, правильне харчування, про необхідність лікування зубів на ранніх стадіях зах­ворювання.

2.             Індивідуальне навчання методам чистки зубів.

3.             Герметизація фісур постійних молярів.

4.             Місцеве застосування ремінералізувальних препаратів.

5.             Ендогенне застосування фторвмісних препаратів (за показами).

6.             Професійна гігієна ротової порожнини.

7.             Забезпечення інформаційним матеріалом стоматологічних кабінетів шкіл.

8.             Обмеження карієсогенних продуктів в шкільному харчуванні дітей.

9.             Санація ротової порожнини з використанням сучасних пломбувальних матеріалів (скло­іономерних цементів, композитних матеріалів).

10.          Профілактика зубощелепних аномалій: спостереження за термінами, парністю і си­метричністю прорізування постійних зубів, за показаннями – пластика вуздечок губ.

Для підлітків 15-18 років:

1.       Стоматологічне гігієнічне навчання.

2.       Контроль за гігієнічним станом ротової порожнини і, за необхідності, навчання гігієнічно­му догляду та рекомендації щодо вибору засобів гігієнічного догляду.

3.       Професійна гігієна ротової порожнини.

4.       Санація ротової порожнини рота з використанням сучасних пломбувальних матеріалів

Персонал, який бере участь у програмі. У програмі повинні брати участь лікарі-стома-

тологи, середній медичний персонал (гігієністи, медсестри стоматологічних кабінетів), бать­ки, лікарі-педіатри, працівники дитячих дошкільних закладів.

Лікар-стоматолог (керівник програми) здійснює керівництво програмою, за необхідності

–     проводить навчання середнього медичного персоналу.

Лікар-стоматолог жіночої консультації проводить лікувально-профілактичні заходи у ва­гітних, дає рекомендації щодо гігієни харчування.

Дитячий лікар-стоматолог здійснює планову санацію ротової порожнини у дітей, за відсут­ності спеціально навченого середнього медперсоналу проводить профілактичні заходи.

Стоматолог-гігієніст проводить комплексні стоматологічні заходи, включаючи гігієнічне навчання батьків та їх дітей правилам догляду за ротовою порожниною, професійну гігієну ротової порожнини, місцеве застосування фторвмісних препаратів і ремінералізувальних розчинів.

Медичні сестри стоматологічного кабінету за відсутності гігієніста після попереднього навчання можуть проводити деякі профілактичні заходи (гігієнічне навчання, навчання пра­вилам догляду за ротовою порожниною).

Крім того, у програмі має бути задіяний медичний нестоматологічний персонал:

–               лікарі акушери-гінекологи жіночих консультацій, які повинні направити вагітну жінку до стоматолога;

–               лікарі-педіатри і медичні сестри дитячих поліклінік, дитячих дошкільних закладів, шкіл;

Працівники дитячих закладів стежать за раціоном харчування дітей, застосовують заходи

щодо ліквідації у них шкідливих звичок.

Обов’язковою умовою ефективності будь-якої програми профілактики є участь у ній батьків, які повинні контролювати щоденну чистку зубів у дітей і виховувати в них гігієнічні навички.

Матеріально-технічне забезпечення програми.

Для забезпечення роботи програми необхідні:

–               приміщення: стоматологічні кабінети і кабінети профілактики, які обладнані сучасними стоматологічними установками, інструментами та розхідними матеріалами для проведення лікувально-профілактичних заходів;

–               медикаменти та матеріали: потреба в медикаментах та матеріалах для проведення профілактичних заходів визначається у процесі розробки програми для кожного конкрет­ного регіону, виходячи з обсягу планованого комплексу профілактичних заходів та економіч­них можливостей. Слід зазначити, що для повноцінної реалізації комплексної програми профілактики необхідне додаткове фінансування;

–               інформаційні матеріали з питань профілактики стоматологічних захворювань (пам’ятки, буклети) можуть розроблятися і виготовлятися оргметодвідділами органів управління охоро­ни здоров’я.

Організація програми.

В організації програми повинні брати участь керівники різних закладів.

Обласна і районна адміністрації:

–               затвердження програми профілактики для впровадження медичними і педагогічними закладами регіону;

–               видання адміністративних документів для забезпечення упровадження програми;

–               контроль за виконанням програми.

Органи управління охорони здоров’я:

–               розробка і впровадження програми профілактики;

–               визначення обов’язків лікувально-профілактичних закладів, які беруть участь у програмі;

–               призначення відповідальних за впровадження програми;

–               видання наказів та інструкцій щодо впровадження програми;

–               забезпечення взаємодії між учасниками програми;

–               контроль за виконанням програми.

Органи управління освіти:

–              забезпечення взаємодії з органами охорони здоров’я з реалізації програми;

–              визначення обов’язків працівників системи освіти з реалізації програми;

–              видання інструкцій та наказів з реалізації програми;

–              контроль за виконанням програми в дитячих закладах.

Санітарно-епідеміологічна служба:

-контроль і надання допомоги в забезпеченні умов раціонального харчування в орган ваних дитячих колективах.

Жіночі консультації:

–              навчання вагітних питанням профілактики стоматологічних захворювань у дітей;

–              взаємодія зі стоматологічними поліклініками з питань 100 % охоплення і повноцінн стоматологічного обслуговування вагітних.

Дитячі поліклініки:

–              стоматологічне навчання батьків і працівників дитячих закладів з питань профілактг стоматологічних захворювань;

–              координація і практична допомога стоматологічній службі у здійсненні програ профілактики в дошкільних дитячих закладах і школах;

–              контроль за якістю харчування;

–              організація роботи стоматолога в дитячих закладах;

–              сприяння відвідуванню стоматолога неорганізованими дітьми.

Дитячі стоматологічні поліклініки:

–              планування і забезпечення необхідними засобами профілактики;

–              навчання медичного персоналу і педагогів, які беруть участь у програмі, питання профілактики стоматологічних захворювань;

–              планова санація дітей і підлітків;

–              контроль за ефективністю програми профілактики в цілому і окремих її компонентів.

Стоматологічні поліклініки:

–              координація роботи лікарів-стоматологів жіночих консультацій;

–              сприяння 100 % охопленню вагітних жінок стоматологічним обслуговуванням;

–              навчання вагітних жінок основам гігієнічного догляду за ротовою порожниною у ді гєї

Дитячі дошкільні заклади:

–              взаємодія зі стоматологічними і педіатричними службами з питань упровадженн профілактики;

–              забезпечення умов для роботи дитячого стоматолога;

–              забезпечення рекомендованих норм харчування у дітей.

Школи:

–              проведення планових уроків здоров’я, включаючи профілактику стоматологічних зах­ворювань;

–              забезпечення умов для проведення медичним персоналом лікувально-профілактичних заходів дітям та підліткам згідно з програмою профілактики.

Джерела фінансування: бюджет, спонсорська допомога підприємств, допомога фірм-ви- робників засобів гігієнічного догляду. Частка кожного джерела фінансування індивідуальна для кожного конкретного регіону.

Оцінка ефективності програм профілактики

Дуже важлива оцінка ефективності програм. Найбільш поширеними критеріями ефектив­ної профілактики є цифрові параметри хвороб (відсоток здорових дітей, КПВ, СРІТІМ, РМА) порівняно з вихідним рівнем захворюваності.

Розглядають організаційну, медичну та економічну ефективність профілактики карієсу зубів.

Медична ефективність. Показником, який свідчить про ефективність програми профілак­тики, є збільшення кількості дітей з інтактними зубами, які не мають ознак ураження тканин пародонта.

Медичну ефективність визначають через два роки (проміжна оцінка) після упроваджен­ня програми за такими показниками, як:

1)                       зниження поширеності карієсу зубів. Відображенням цього показника є індекс здоров’я

–     питома вага кількості дітей без карієсу;

2)             зниження інтенсивності карієсу (середня сума кількості каріозних та запломбованих зубів (кп) – для тимчасових, каріозних, запломбованих та видалених (КПВ) – для постійних;

3)             зниження приросту інтенсивності (кп та КПВ) карієсу порівняно з аналогічними дани­ми у дітей, яким не проводили профілактичні заходи, або з даними цього ж контингенту дітей до початку профілактики;

4)             оцінка приросту інтенсивності карієсу за кількістю каріозних порожнин (кп і КПВ_п);

5)             редукція карієсу, що дає можливість розрахувати карієспрофілактичний ефект (КПЕ):

_ КПВП (групи, що на профілактиці) х 100 КПВП (контрольної групи)

У тих випадках, коли є тенденція до зменшення захворюваності, інтенсивність карієсу визначається за такою формулою:

КПВ = КПВ + (КПВ _е х А ),

вих. ‘                                                            щорічне  зо                                      ^/

де КПВ – інтенсивність карієсу, що прогнозується; КПВ вих. – вихідна інтенсивність карієсу на момент вирахування; щорічне зб. КПВ – щорічне збільшення інтенсивності ка­рієсу; щорічне зм. КПВ – щорічне зменшення інтенсивності карієсу; А – кількість років.

Кінцева оцінка ефективності програми проводиться кожних 5 років, проміжна оцінка доз­воляє, за необхідності, модифікувати програму для досягнення максимального профілактич­ного ефекту.

Економічна ефективність. Залежить від обсягу планованих профілактичних заходів, вона індивідуальна для кожного регіону. З досвіду зарубіжних країн: широке впровадження профілактики дозволяє скоротити затрати на стоматологічне лікування у 5-6 разів.

Організаційна ефективність оцінюється за кількістю дітей, охоплених профілактични­ми заходами у перший рік упровадження програми (відсоток від кількості дітей у колективі).

В окремих індивідуумів прогнозувати виникнення каріозного процесу можна завдяки об’єктивним тестам. В. Р. Окушком (1984) запропонований найбільш відомий і доступний тест емалевої резистентності (ТЕР). Інші проби – клінічна оцінка швидкості ремінералізації емалі (КОШРЕ-тест), визначення швидкості утворення м’якого зубного нальоту, визначення кислотостійкості емалі за допомогою СРІТ-тесту та низка інших досить складних, тому ши­рокого застосування у клініці не знайшли.

Визначення ТЕР ґрунтується на знаходженні ступеня зміни мікрорельєфу емалі під впли­вом короткочасної дозованої дії кислоти. За допомогою піпетки на попередньо очищену та висушену вестибулярну поверхню будь-якого інтактного верхнього різця діаметром до 2 мм наносять 1 краплю розчину хлористоводневої кислоти. Через 5 с її знімають ватною куль­кою, щоб не допустити розпливання по поверхні зуба. Після цього на це місце наносять 1-2 краплі 1 % водного розчину метиленового синього й оцінюють інтенсивність забарвлення за стандартною 10-бальною шкалою. Інтенсивність забарвлення залежить від шорсткості емалі, яка виникла під впливом демінералізувальної дії кислоти. Вона тим значніша, чим менш стійка емаль до дії кислоти, тобто чим менше резистентна емаль до дії карієсогенних чин­ників. Відновлення поверхні емалі відбувається не пізніше ніж через 36 год після проведен­ня проби.

Використання інформаційних технологій під час складання програм профілактики.

Століття інформаційних технологій диктує нові стандарти послуг, включно з медичними. З моменту появи на вітчизняному ринку системи Оепіаі 4 \¥іпс1о\у$ вона зарекомендувала себе як надійна, зручна і безпечна для використання під час складання програм профілакти­ки та у клініці.

Можливості Оепіаі 4 \¥іпсіо\уз дуже великі. Основні з них є такі:

–                Оепіаі 4 \¥іп(іо\¥8 є багатофункціональною програмою для роботи в системі \¥іпс1о\уя.

–                Існує декілька основних комплектів з розрахунку на різну специфіку користувачів: реєстратура, лікувальна, профілактична робота тощо.

–                Важливо, що система може бути „зібрана” з урахуванням побажань: профілактична робота, консультативна робота. Серед модулів, які входять у Оепїаі 4 \¥іпс!о^5, є елект­ронні записи на прийом, форми для швидкого внесення первинної інформації про пацієн­та, амбулаторні карти для внесення інформації про пацієнта під час профілактичних ог­лядів та прийому, багаторівневі графічні зображення зубних формул і карти стану тканин пародонта (варіанти для дітей, підлітків і дорослих), функції швидкого складання плану профілактичних та лікувальних заходів, сполучення із всіма радіовізіографами та інграораль- ними камерами для перегляду і зберігання інформації, система обліку розхідних профілактич­них та лікувальних матеріалів, великий пакет звітності, резервне копіювання усіх даних, що виключає їх втрату.

 

Комплексна система профілактики стоматологічних захворю­вань — це система профілактичних патогенетично обгрунтованих заходів, спрямованих на оздоровлення організму та органів порожни­ни рота шляхом підвищення рівня їх резистентності та зниження інтенсивності впливу несприятливих факторів. Вона включає:

а) санітарно-просвітницьку роботу серед населення;

б) навчання принципів раціонального харчування;

в) навчання правил гігієни порожнини рота;

г) ендогенне використання препаратів фтору;

д) застосування засобів місцевої профілактики;

є) раннє виявлення стоматологічних захворювань;

є) вторинну профілактику (санацію порожнини рота).

Основні етапи її організації

1. Визначення черговості дитячих закладів, у яких буде запроваджуватись профілактика стоматологічних захворювань. Це питан­ня  вирішується спільно районними  (міськими)   відділами охорони здоров’я та освіти. При цьому береться до уваги комплекс місцевих умов і потреба у профілактичних заходах.

2. Укладення  договору   між   службою   охорони   здоров’я   та просвіти,   який   передбачає   взаємні   обов’язки   сторін.   Керівники просвіти   зобов’язані   виділити  необхідні   кошти   для   обладнання
спеціальних   кабінетів,   закупити  засоби  особистої  гігієни,   наочні посібники  і  т.п.  Керівники служби охорони здоров’я виділяють і готують необхідні  кадри. Директори шкіл повинні взяти на себе обов’язок забезпечити відповідно до реальних можливостей облад­нання кабінетів або куточків гігієни.

3. Підготовка медичних кадрів вищої та середньої ланки для проведення      обстежень,      санітарно-просвітницької      роботи      і профілактичних заходів. їх готують із лікарів та середнього медичного      персоналу      дитячих      стоматологічних      поліклінік.

4.Вивчення та врахування кліматогеографічних факторів, особливостей харчування, складу води, побуту, звичок. При цьому маються на увазі можливості впливу клімату, рівня сонячної інсоляції, вітрів та холодових режимів, особливостей біохімії грунтів, ступеня твердості води, вмісту у ній фтору, споживання легкозасвоюваних вуглеводів, режиму їх прийому, кількості природних вітамінів у їжі, рівня вживання молока та молочних продуктів, збалансованості харчування    за    основними    показниками,   рівня    вживання    ряду мікроелементів,  чаю,  його сортів та інших факторів, які  можуть впливати на рівень стоматологічної захворюваності.

5.Епідеміологічне обстеження дітей для виявлення рівня уражуваності  основними  стоматологічними   захворюваннями   (індекси КПВ, PI, PMA, потреба в лікуванні). На основі даних обстеження
можна обчислити необхідні сили для профілактики та лікування, а також розподілити всіх дітей на диспансерні групи для диференціації об’єму лікувальної та профілактичної роботи.

 

Епідеміологічне обстеження включає три послідовні етапи:

– підготовчий період;

– власне обстеження;

– аналіз результатів

 

Підготовчий етап включає:

– підготовку персоналу;

– вибір груп населення;

– вибір районів проведення

Відповідно до рекомендацій ВООЗ оглядають ключові вікові групи ( 5-6 років, 12 років, 15 років, 35-44 року, 65 років і старше).

У кожному районі необхідно оглянути по 50 чоловік сільського і міського населення однієї вікової групи.

Показники стоматологічного статусу кожної людини вносять до спеціальної карти. Після здійснення обстеження всі результати зводять в таблиці, і отримані дані дозволяють судити про наявність стоматологічних захворювань і потреби в терапевтичному, хірургічному, ортопедичному і ортодонтичному лікуванні і профілактиці населення конкретного регіону.

6.Оснащення та підготовка приміщень і створення умов для впровадження профілактичних заходів. Суть заходу полягає у придбанні   засобів  та  предметів  профілактики,  виготовленні  наочних посібників, підготовці кімнат (куточків) гігієни порожнини рота.

7. Визначення      характеру,      об’єму      та      послідовності профілактичних заходів у різних диспансерних групах. Даний етап будується  на  результатах епідеміологічного обстеження,  вивчення кліматогеографічних   особливостей,   харчування,   складу   води   та інших факторів. Відповідно до особливостей епідеміології, клініки та патогенезу стоматологічних захворювань у даному регіоні і місцевих умов     треба     визначити     характер,     об’єм     та     послідовність профілактичних  заходів.   Програми  будуть  відрізнятись  у   різних регіонах і визначатись початково рівнем захворюваності. В районах із високою інтенсивністю карієсу необхідно прагнути до зниження її до помірної, в районах із помірною — до низької. У тих районах, де інтенсивність карієсу низька, стоматологи повинні стежити за її стабільністю.

8.Проведення санітарно-просвітницької роботи із педагогами, батьками та медичними працівниками шкіл. Даний етап обов’язково повинен  передувати  запровадженню профілактики,  оскільки лише переконані у її необхідності співробітники дитячих закладів можуть стати надійними помічниками стоматологів у роботі.

9.Проведення уроків та практичних занять з гігієни порожнини рота, контроль за рівнем гігієни, заходи щодо покращення харчу­вання.  Практичним  заняттям завжди мають передувати бесіди та виступи лікарів, що переконують дітей у їх необхідності.

10.Застосування   профілактичних   засобів,   які   мають  бути дібрані відповідно до даних епідеміологічних та інших обстежень. 
11.Повторне епідеміологічне обстеження і визначення ефективності проведених заходів. Це — завершальний етап, який зви­чайно   проводиться   кожні   5   років   після  практичного   початку профілактики.

 

Ефективність проводжуваних профілактичних заходів визначають порівнянням із даними почат­кового епідеміологічного обстеження. Основним критерієм ефективності профілактики карієсу зубів є рівень інтенсивності карієсу у дітей віком 12 років, а ефективність профілактики захворювань пародонту оцінюється за CPITN у підлітків 15 років.

 

Організаційну ефективність треба оцінювати на рівні охоплення контингенту профілактичними заходами (у відсотках від чисельності дітей у колективі, в якому реалізується профілактика з першого року запровадження).

Медичну ефективність можна оцінити не раніш як через 2 роки після початку запровадження методу на колективі дітей: І) за зни­женням поширеності карієсу (у відсотках від кількості дітей у ко­лективі); дзеркальним відображенням цього показника є індекс здо­ров’я — питома вага здорових із відсутністю карієсу (у відсотках від чисельності контингенту); 2) за зниженням інтенсивності карієсу (серед суми кількості каріозних та пломбованих зубів — КП₃ — для тимчасових зубів; каріозних, пломбованих і видалених зубів — КПВ₃ — для постійних зубів); 3) за зниженням приросту інтенсивності карієсу (КП3 і КПВ3) порівняно з аналогічними да­ними у зіставлюваному контингенті, не охопленому профілактикою (діти з тієї ж місцевості, того ж віку, з тим самим характером харчування та рівнем соматичної захворюваності) за один рік.

Запроваджувати програму профілактики треба дифе­ренційовано, залежно від віку. Увага має бути зосереджена на вагітних жінках, дітях молодшого віку із постійним охопленням усього дитячого, а потім і дорослого населення.

Заходи щодо запобігання захворювань зубів та пародонту у вагітних жінок проводяться на базі жіночих консультацій. Лікар-стоматолог, закріплений за жіночою консультацією, працює у тісному контакті із акушером-гінекологом і терапевтом, використовує їх дані по диспансерному спостереженню за станом здоров’я вагітних жінок,здійснює санацію порожнини рота.

Профілактичні заходи, навчання методиці чистки зубів при першому та подальших відвіданнях, контроль за правильністю виконання чистки, зняття відкладень, обробку зубів фторлаком, ремінералізуючим розчином проводить лікар-стоматолог або спеціально навчена на базі стоматологічного закладу медична сестра при відвіданні вагітною жінкою жіночої консультації один раз на місяць.

Профілактична робота серед дітей проводиться в організованих колективах.

Лікар-стоматолог, який обслуговує відповідний колектив дітей, складає план санітарно-гігієнічного виховання серед батьків та співробітників дитячого закладу (вихователів та працівників кухні).

Медичні сестри дитячих дошкільних закладів проходять підготовку з методів реалізації програми профілактики стомато­логічних захворювань на базі стоматологічних поліклінік та відділень. Надалі медичні сестри проводять тематичні заняття з пропаганди санітарно-гігієнічних знань серед батьків та вихователів дитячих дошкільних закладів.

Медичні сестри, вихователі та батьки повинні щоденно конт­ролювати режим вживання дітьми вуглеводів, виховувати звичку полоскати порожнину рота між основними прийомами їжі.

Лікар-стоматолог оглядає кожну дитину віком 1 рік і виділяє групи дітей із підвищеним ризиком виникнення карієсу зубів для диспансерного спостереження.

У регіонах з помірним та високим рівнем інтенсивності карієсу зубів серед населення дітям дошкільного віку рекомендується вико­ристання місцевих протикаріозних засобів: аплікація фторовмісним лаком (2 рази на рік), полоскання ремодентом (3 рази на рік).

При проведенні профілактичної роботи у дитячих дошкільних закладах треба надавати увагу попередженню розвитку шкідливих звичок.

В основі проведення програми профілактики стоматологічних захворювань серед дітей у школах лежить комплексний підхід. Вибір програми не може бути стандартизований для всіх шкіл, оскільки він залежить від кадрових можливостей, наявності коштів, особли­востей складу води.

Досить важливим є правильне суміщення санаційної та профілактичної роботи лікаря, які мають служити одній меті — оздоровленню дітей та зниженню приросту захворюваності.

За домовленістю з організаціями колективного харчування і батьками мають бути внесені корективи до меню шкільної їдальні і домашнього харчування,  вжито заходів щодо боротьби із шкідливими
звичками у харчуванні.

При складенні розкладу занять у 1—3-х класах на початку навчального року необхідно узгодити із завідуючим навчальною ча­стиною школи порядок проведення профілактичної роботи у класах початкової школи.

Планування і реалізація  заходів комплексної профілактики можлива на трьох рівнях, що узгоджується з рекомендаціями Всесвітньої організації охорони здоров’я (1980).

Первинний рівень

Мета:    попередження захворювань.

Методи: державні, медичні, гігієнічні, виховні, особисті по забезпеченню фізіологічних процесів дозрівання, попередження і усунення карієсогенної ситуації в порожнині рота.

Ефективність: зниження рівня і частоти стоматологічних захворювань.

Місця проведення: дитячі сади, школи, інші учбові заклади і організовані дитячі колективи.

Основні виконавці: керівники учбових закладів, викладачі валеології, вихователі, вчителі, медичні працівники, батьки, організатори охорона здоров’я – під керівництвом і консультацією стоматологів.

На рівні первинної профілактики вирішується завдання підвищення резистентності організму дитини і тканин порожнини рота.

Вторинний рівень

Мета:  попередження ускладнень карієсу і інших    стоматологічних захворювань.

Методи: санація (оздоровлення) порожнини рота, використовуючи хірургічні, ортодонтичні, терапевтичні, ортопедичні методи лікування.

Ефективність: зниження    рівня    ускладнень    стоматологічних захворювань.

Місце     проведення: стоматологічні лікувально-профілактичні установи.

Основні виконавці:   організатори охорони здоров’я, лікарі стоматологи. На рівні вторинної профілактики вирішується завдання оздоровлення порожнини рота (санація).

Третинний рівень

Мета:   реабілітація функціональна, косметична, соціальна.

Методи: державні, соціальні, медичні, спеціальні, методи терапевтичного, хірургічного, ортопедичного, ортодонтичного лікування.

Ефективність: повернення функціональних, косметичних і других можливостей організму людини.

Місце     проведення: стоматологічні     лікувально-профілактичні установи.

Основні виконавці:   організатори охорони здоров’я, лікарі стоматологи.

На третинному рівні вирішується завдання відновлення втрачених функцій органів порожнини рота (реабілітація).

У комплексній системі профілактики на первинному рівні важливе місце займають медичні і гігієнічні заходи.

 

ІНДЕКСНА СИСТЕМА ОЦІНКИ СТАНУ ТКАНИН  ПАРОДОНТА

Для оцінки стану тканин пародонта  серед  клінічних  методів  у  сучасній пародонтології   використовують  різноманітні   індекси.   Індексна   оцінка дозволяє лаконічно і зручно відобразити статичний стан  тканин  пародонта  в кількісному вираженні. З їхньою допомогою можна одержати  представлення  про поширеність,   ступінь   важкості,   перебіг   запально-деструктивного чи дистрофічного процесу, оцінити ефективність проведеного лікування  і  якість диспансерної роботи в конкретного хворого чи диспансерній групі. Знаючи призначення індексів, лікар може вибрати ті з них, що відповідали би цілям його дослідження.

КЛІНІЧНІ ІНДЕКСИ

Це основна група із всіх індексів, що дозволяє клініцисту оцінити стан тканин пародонту із різних позицій: оцінка рівня гігієни порожнини рота, виразності запального процесу, ступеня тяжкості деструкції кісти. З їхньою допомогою лікар одержує загальне уявлення про характер перебігу захворювання, може планувати обсяг лікувальних втручань, оцінює ефективність проведеного лікування й диспансеризації.

До цієї групи відносяться індекси гігієни порожнини рота, індекси запалення ясний, деструкції кісткової тканини й комбіновані.

ІНДЕКСИ ГІГІЄНИ ПОРОЖНИНИ РОТА

Гігієнічний індекс (ГІ) Федорова — Володкіної  (1970)

При визначенні індексу гігієни порожнини рота по Федорову — Володкіною ( розчином йоду і йодиду калія (йоду кристалічного I г, йодиду калія 2 г, дистильованої води 40 мл) змащують вестибулярні поверхні 6 фронтальних зубів нижньої щелепи. Кількісну оцінку проводять за пятибалльною шкалою:

фарбування всієї поверхні коронки — 5 балів;

1/4 поверхні — 4 бали

1/2 поверхні — 3 бали

3/4поверхні — 2 бали

відсутність фарбування — 1 бал.

Розрахунок середнього значення індексу ведуть по формулі

ГІ= сума показників всіх зубів/ 6

Спрощений індекс гігієни ротової порожнини

Для визначення спрощеного індексу гігієни ротової порожнини фарбують вестибулярні поверхні 16, 11, 26, 31, і язикові поверхні 36 і 46 зубів розчином Шиллера—Писарєва або іншим йодовмісним розчином. На досліджуваних поверхнях спершу визначають зубний наліт — Debrisindex (DI ), а потім зубний камінь — Calculus-index (СІ)

Критерії оцінки індексу Green—Vermillion

 

Формула для обчислення:

OHI-S = Σ ЗН/n + Σ ЗК/n

де Σ — сума значень, ЗН—зубний наліт, ЗК—зубний камінь,— кількість

обстежених зубів (6).

Оціночні критерії гігієни по індексу Гріна — Вермільйона

 

Індекс Silness—Loe

Він враховує товщину зубної бляшки у пришийковій ділянці. При визначенні цього індексу зафарбування зубного нальоту не здійснюють. Його товщину визначають за допомогою зонда на чотирьох поверхнях зуба: вестибулярній, язиковій та обох контактних.

Обстежують 6 зубів: 14, 11, 26, 34, 31, 46.

Критерії оцінки:

О — наліт біля шийки зуба зондом не визначається;

1 — наліт візуально не помітний, але на кінчику зонда, якщо ним провести біля шийки зуба, видно грудочку нальоту;

2 — наліт визначається візуально;

3 — інтенсивне відкладання нальоту на поверхні зуба і в зубних проміжках.

Методика обчислення:

а) для одного зуба — додають значення індексу, отримані при обстеженні різних поверхонь одного зуба, і ділять на 4;

б) для групи зубів — індекс для окремих зубів (різців, великих та малих кутніх зубів) можна згрупувати з метою отримання гігієнічного індексу для різних груп зубів;

в) для окремої особи — додати значення індексу для зубів та поділити на кількість обстежених зубів.

Пародонтальні індекси

Проба Шиллєра-Пісарєва

В даний час більшість пацієнтів, які звернулися за стоматологічною допомогою, страждає різними формами захворювань пародонту. 
Сучасні епідеміологічні дані свідчать не тільки про значну поширеність патології пародонту у дітей та дорослих, а й про вплив на частоту захворювання зубних відкладень, гігієни порожнини рота, неякісних протезів і пломб, зубощелепних деформацій, оклюзійної травми, порушення будови тканин передодня порожнини рота, особливостей ротового дихання; вживаних лікарських препаратів, перенесених і супутніх захворювань, екстремальних факторів що призводять до порушення компенсаторних механізмів природного імунітету.
Досвід, накопичений в останні роки, показує, що наростання патології органів і тканин порожнини рота зупинити лікувальними заходами неможливо. У зв’язку з цим необхідні розробка і широке впровадження в практику заходів з профілактики основних стоматологічних захворювань. 
На сьогоднішній день доведено взаємозв’язок між станом пародонту і рівнем індивідуальної гігієни порожнини рота. М’який зубний наліт, накопичуючись в області шийок зубів і в міжзубних проміжках, сприяє запуску механізму деструкції всього пародонтального комплексу, починаючи із запалення ясен і руйнування зубоясенної прикріплення і закінчуючи важким деструктивним процесом у кістковій тканині альвеолярних відростків щелеп. 
Незважаючи на численні публікації, присвячені гігієні порожнини рота, і наявність на сучасному ринку найрізноманітніших гігієнічних засобів, стан гігієни порожнини рота у переважної більшості населення залишається незадовільним. 
З вищесказаного випливає необхідність профілактики стоматологічних захворювань загальновизнаною, тому всім пацієнтам, первинно звернулися в стоматологічну поліклініку, необхідно проводити мотивацію до виконання ретельної гігієни порожнини рота з використанням профілактичних засобів, обов’язково показувати якість догляду за порожниною рота, використовуючи фарбувальні розчини, розповісти про провідну роль мікробного фактора у виникненні та розвитку запальних захворювань пародонту.

При хронічному запаленні пародонта іноді його ознаки (гіперемія, набряк) є скритими. У таких випадках проводять пробу Шиллера – Пісарєва. Для цього ясна в ділянці нижніх фронтальних зубів за допомогою невеличкої ватної кульки змащують розчином , який містить йод. При наявності прихованого запалення в яснах значно збільшується кількість глікогену і тому розчин надає їм жовто- бурого забарвлення різної інтенсивності. При світло-жовтому забарвленні проба від’ємна, а при темно-бурому – позитивна.

Для оцінки стану тканин пародонта необхідно:

1. Визначення гігієнічного стану порожнини рота.

2. Визначення інтенсивності іпоширеності запальної реакції.

3. Вимірювання глибини ПК і убутку клінічного прикріплення.

4. Визначення рухливості зубів.

5. Виявлення супраконтактів.

6. Визначення ексудату ПК.

Динаміка запального процесу в тканинах пародонту підрозділяється на чотири стадії (Page, Schroeder, 1976):

• початкова;

• раннє пошкодження;

• усталене запалення;

• розвивається процес.

Основною джерело кровоточивості ясен – численні новостворені капіляри в запалених тканинах, які оголюються під ділянки виразки епітелію. Оскільки стінки цих молодих капілярів дуже слабкі, легко проникні, то при тиску зондом або гладилкою або навіть під дією повітряного струменя з них виходить кров. Механізм поглиблення ПК полягає в наступному. Поглиблення ПК відбувається в силу апікальної проліферації з’єднувального епітелію уздовж цементу кореня з наступним відділенням ясна. Патогенні мікроорганізми проникають не тільки в глибину м’яких тканин, а й в кісткові лакуни.

На стадіях гінгівіту є можливість надійного повного видалення причинних мікроорганізмів, тобто гарантованого попередження прогресування запалення.

Проникнення ж мікроорганізмів углиб кісткових структур пародонта обмежує ефективність механічної обробки, що обумовлює складність лікування пародонтиту.

Крім того, формування пародонтальної  кишені означає збільшення обсягу для заповнення мікробної бляшкою, а в міру поглиблення кишень – відповідно більше накопичення похідних.

Деструкція сприяє подальшому прогресуванню бактеріальної колонізації і агресії. Інтенсивність цих реакцій вельми варіабельна у різних індивідуумів і в різних ділянках порожнини рота, визначає реальний прогноз поразок пародонта. Якщо вона в достатній мірі обмежена, бактеріальна агресія буде подавлена і здоров’я пародонта збережено.

Визначення основного діагнозу ураження – це завдання, яке необхідно вирішити на першому етапі обстеження.

Для оцінки ступеня ураження тканин пародонта розроблено безліч індексів, з яких в клінічній практиці найбільш часто застосовують такі:

• Індекс РМА.

• Індекс кровоточивості Muhlleman.

• Пародонтальний індекс Russel.

• Індекс Sandler-Stahl.

• CPITN.

Індекс РМА (папілярно-маргінально-альвеолярний)

Індекс РМА (папілярно-маргінально-альвеолярний) запропонований Masser і модифікований Parmaу 1960 p. Використовується для оцінки запального процесу ясен.

Шкала оцінки індексу РМА:

1 бал — запалення ясенного сосочка (Р);

2 бали — запалення краю ясен (М);

3 бали — запалення альвеолярних ясен (А).

Індекс РМА обчислюють у відсотках за формулою:

індекс рма = (сума балів / 3* число зубів) *100

Сума балів визначається шляхом додавання всіх найвищих показників кожного зуба. Число зубів у віці до 6 років—20,6-11 років—24, 12-14 років — 28,15 років і старшому — ЗО.

Критерії оцінки:

до 20% — легкий ступінь тяжкості гінгівіту;

25-50% — середній ступінь тяжкості гінгівіту;

вище 51% — тяжкий ступінь тяжкості гінгівіт

Пародонтальний індекс (РІ)

Пародонтальний індекс (РІ) запропонований Russel у 1956 p. і використовується для виявлення запально-деструктивних змін у пародонті. При його визначенні оцінюється стан пародонта навколо кожного зуба. При цьому беруть до уваги ступінь запалення, глибину ясенної кишені, рухомість зубів.

Критерії оцінки:

О — запалення відсутнє;

1 — легке запалення, яке не охоплює всі ясна навколо зуба;

2 — запалення охоплює всю поверхню ясен навколо зуба, але епітеліальне прикріплення не порушене (пародонтальної кишені немає);

4 — при вищезгаданих даних на рентгенограмі спостерігається резорбція кісткової тканини;

6 — запалення ясен, наявність пародонтальної кишені, зуб нерухомий;

8 — зуб рухомий, є пародонтальна кишеня (виражена деструкція усіх тканин пародонта).

Формула для обчислення:

РІ =  сума балів усіх досліджених зубів / число досліджених зубів

Інтерпретація:

0,1 -1,0 — початкова стадія пародонтиту;

1,5 – 4,0 — середній ступінь тяжкості;

4,5 – 8,0 — тяжка стадія пародонтиту.

Індекс (CPITN) (ВООЗ, 1989)

Для визначення необхідності лікування захворювань пародонта застосовують колірний індекс CPITN. Для оцінки цього індексу використовують три чинники:

1. Наявність чи відсутність кровоточивості ясен;

2. Наявність над – чи під’ясенного каменю;

3. Пародонтальні кишені — неглибокі (4-5 мм) і глибокі (6 мм і більше).

При позначенні зуба рекомендується назвати номер квадранта, а потім номер зуба. З метою дослідження ротову порожнину поділяють на 6 секстантів, які визначають зубами з кодовими номерами 18-14,13-23,24-28,38-34,33-43,44-48. Секстант оглядають тільки в тому разі, якщо в ньому є два і більше зубів і немає показань до їх видалення. Якщо у секстанті зберігся лише один зуб, його слід включити до складу попереднього секстанта. Для визначення індексних зубів у осіб віком до 19 років оглядають тільки 6 зубів: 16,11,26 і 36, 31, 46. Під час огляду дітей віком до 15 років реєстрацію кишень не виконують, тобто враховують лише кровоточивість ясен і наявність каменю. Якщо у секстанті, що його потрібно оглянути, немає жодного індексного зуба, заміною можуть слугувати окремі різці чи премоляри, які повністю прорізались. Зондування виконують біля різця і перших молярів (у осіб молодших 19 років).

Індекс CPITN оцінюють за такими кодами:

0— ознаки запалення відсутні;

1— кровоточивість ясен після зондування;

2— наявність над- і під’ясенного зубного каменю;

3— патологічна кишеня глибиною 4…6 мм;

4— патологічна кишеня глибиною 6 мм та більше.

Формула для обчислення:

РІ =  сума балів усіх досліджених зубів / число досліджених зубів

Інтерпретація:

0 – лікування не потрібне

1 – слід покращити гігієну

2 – потребує проведення курсу професійної гігієни

3 – показана місцева протизапальна терапія

4 – показане комплексне лікування

Вимірювання глибини пародонтальної кишені

Глибину пародонтальної кишені оцінюють з урахуванням віку і ступеня прорізування зубів. М.Ф. Данилевський і співавтори (1993) виділяють позакісткову пародонтальну кишеню (без деструкції кістки альвеоли) і кісткову (при значному руйнуванні кістки альвеоли). Наявність пародонтальних кишень, їх глибина і протяжність визначають характер перебігу захворювань пародонта. Глибину пародонтальної кишені вимірюють за допомогою каліброваної гладилки чи тупого зонда з нанесеними на них міліметровими поділками або спеціального інструмента — пародонтометра. Для цього інструмент уводять у патологічну кишеню до появи відчуття незначного упору.

Залежно від групи зубів здійснюють кілька вимірювань: у ділянці великих кутніх зубів — по два зі щічної та піднебінно- язикової поверхонь і по одному з дистальної та медіальної, в ділянці малих кутніх зубів, різців та ікол проводять 4 вимірювання —по одному на кожній поверхні. При вимірюванні глибини крім відстані від краю ясен до дна кишені вра­ховують також оголення поверхні кореня за рахунок ретракції ясен (відстань від емалево-цементної межі до верхівки ясенного сосочка).

Комплексний пародонтальний індекс (КПІ)

Розроблений у ММСІ у 1987 р. Методика визначення: візуально за допомогою звичайного набору зуболікувальних інструментів визначають зубний камінь, кровоточивість зубо-ясенного жолобка, під’ясенний зубний камінь, пародонтальні кишені, патологічну рухомість зуба і при наявності ознаки, незалежно від її тяжкості (кількості), реєструють у цифровому вираженні для кожного обстежуваного зуба. При наявності кількох ознак реєструють таку, ще має більше цифрове значення.

Критерії оцінки:

0 – патологічні відхилення не виявляються;

1 –  зубний наліт;

2 –  кровоточивість;

3 –  зубний камінь;

4 –  пародонтальна кишеня;

5 –  рухомість зуба.

Залежно від віку досліджують такі зуби:

у 3—4 роки 55, 51, 65, 75, 85

у 7- 14 років 16, 11, 26, 36, 46

понад 15 років – 17 (16), 11, 26 (27), 47 (46), 31, 36 (37)

Визначають КПІ індивідуальний і КПІ середній:

КПІ інд =сума ознак (кодів) кількість обстежених зубів

КПІ сер =сума КПІ індивідуальних  кількість обстежених зубів

Критерії оцінки

0,1—1,0  — ризик захворювання;

1,1—2,0  — легкий ступінь захворювання;

2,1—3,5  — середній ступінь захворювання;

3,6—6,0  — тяжкий ступінь захворювання.

Індекси оцінки інтенсивності карієсу зубів

Поширеність карієсу висловлюють у відсотках. І тому кількість осіб, які мають знайдено ті чи інших проявів карієсу зубів (крім осередкової деминерализації), ділять на загальна кількість обстежених у цій групі і множать на 100.

А, щоб оцінити поширеність карієсу зубів у цьому чи іншому регіоні, або порівняти величину цього у різних регіонах, використовують такі оціночні критерії рівня поширеності серед 12-річних дітей:

Рівень інтенсивності

НИЗЬКИЙ – 0-30%

СЕРЕДНІЙ – 31 – 80%

ВИСОКИЙ – 81 – 100%

Для оцінки інтенсивності карієсу зубів використовують такі індекси:

а) інтенсивність карієсу тимчасових (молочних) зубів: індекс кп (із) — сума зубів, уражених нелікованим карієсом і пломбированих в однієї індивідуума; індек скп (n) — сума поверхонь, уражених нелікованим карієсом і пломбированних в однієї індивідуума. А, щоб розрахувати середню величину індексів кп(з) і кп(п) групи обстежуваних, слід визначити індекс в кожного обстеженого, скласти всю значення й отриману суму розділити кількості чоловік у групі.

б) інтенсивність карієсу постійних зубів:

індекс КПУ(з) — сума каріозних, пломбованих віддалених зубів в однієї індивідуума;

індекс КПУ (п) — сума всіх поверхонь зубів, у яких діагностований карієс чи пломба в однієї індивідуума. (Якщо зуб видалено, то цьому індексі вважає її за 5 поверхонь).

При визначенні даних індексів не враховують ранні форми карієсу зубів як білих хусток і пігментованих плям. А, щоб розрахувати середню величину індексів для групи, треба знайти суму індивідуальних індексів і поділити в кількість обстежених у цій групі.

в) оцінка інтенсивності карієсу зубів серед популяції. Порівняйте інтенсивності карієсу зубів між різними реґіонами або країнами використовують середні значення індексу КПУ.

Тест на резистентність емалі

На явищі проникнення барвника в розчинену кислотою поверхню емалі базується ТЕР- тест ( У. Р. Окушко, Л.І.Косарева, 1983).  Зуб ізолюють від слини і на вестибулярну поверхню наносять краплю 1Н розчину хлорводневої кислоти діаметром 2 мм. Через 5с. кислоту змивають дистильованою водою; поверхню зуба висушують і забарвлюють 1% розчином метиленової сині. Інтенсивність фарбування залежить від стійкості емалі до дії кислот і визначає карієсрезистентність ( при незначному фарбуванні) або карієспроийняття ( при інтенсивному фарбуванні).

Інтерпретація показників:

1-3 бали – блідо-голубе фарбування – значна резистентність емалі до карієсу;

4-6 балів –  блакитне фарбування – середній ступінь функціональної резистентності емалі;

7-9 балів – синє фарбування – значне зниження резистентності емалі  і високий ступінь виникнення карієсу;

10-12 балів – темно- синє фарбування – високе зниження  функціональної резистентності емалі максимальний ризик виникнення карієсу.

 

 

Ендогенна профілактика карієсу має розпочинатися ще в ан­тенатальний період розвитку дитини. Це зумовлено тим, що процеси формування і мінералізації зубів починаються в ембріональний пе­ріод розвитку дитини і тривають після її народження. Закладення, формування і первинна мінералізація тимчасових зубів відбувають­ся в антенатальний період розвитку дитини. Закладення і формуван­ня зачатків постійних зубів розпочинаються на 4-5-му місяці вагіт­ності, процес первинної мінералізації коронок постійних зубів завер­шується на 7-8-му році життя.

Антенатальна профілактика спрямована насамперед на підтримання здоров’я вагітної, профілактику в неї соматичних та інфекційних хвороб у цей період, а також забезпечення повноцінно­го харчування. Стоматолог має брати участь у складанні раціону хар­чування вагітної.

Для профілактики карієсу у дітей та жінок у період вагітності надзвичайно важливим є надходження до організму достатньої кількості солей кальцію, фосфору, фтору та інших мікроелементів, а також вітамінів. Так, вагітній жінці потрібно щоденно вживати 1,5 г кальцію, 2,5 г фосфору, 3 мг фтору, 2,5 мг тіаміну броміду, 5000-10 000 МО кальциферолу (вітаміну D) на добу. Потреба в цих речовинах суттєво зростає з 4-го місяця вагітності. Мікроелементи містяться в морській капусті, м’ясі криля, морській рибі, буряці, ка­пусті, горіхах. Існують спеціально розроблені композиції вітамінів і мінералів для вагітних жінок (наприклад, “Прегнавіт”), призначен­ня яких є виправданим у період вагітності.

У процесі спостереження за вагітними потрібно своєчасно вно­сити корективи в їх харчовий раціон. Підставами для цього є висо­кий приріст карієсу, гострий його перебіг, клінічні ознаки гіповіта­мінозу, повторна вагітність через короткий проміжок часу, супутні хронічні хвороби. У таких випадках виправданим є призначення вагітній лікарських засобів, спрямованих на підтримання необхідної кальцій-фосфорної рівноваги.

Суттєве значення у формуванні стійкості до карієсу зубів має стан здоров’я дитини на 1-му році життя та харчування її в цей пері­од. Найкращим продуктом для новонародженого є грудне молоко матері. Природне вигодовування забезпечує організм новонародже­ного всіма необхідними речовинами і не потребує будь-якої корекції.

У разі штучного вигодовування слід максимально компенсувати його недоліки. Контроль за харчуванням дитини здійснює педіатр.

Організм дитини, який росте і розвивається, особливо у віці 6-7 та 10-11 років, коли значно збільшуються зріст, маса тіла, кількість зубів, відчуває підвищену потребу в солях кальцію, вітамінах, білках, фторі. Тому харчування дитини має бути збалансованим як в кількісному, так і в якісному відношенні .

Діти старшого віку і дорослі повинні споживати протягом дня в середньому 80-100 г білків, 400-500 г вуглеводів, 80-100 г жирів (у тому числі 10% рослинних жирів), до 0,1 г вітамінів, до 20 г солей (у тому числі 10 г кухонної солі).

Дефіцит білкової їжі в період розвитку зуба може призводити до порушення структури емалі, що формується. Особлива роль нале­жить незамінним амінокислотам (аргінін, лізин, аланін, гліцин, пролін, тирозин), обмін яких порушується при карієсі.

Певне значення має збалансованість мінерального складу хар­чових продуктів, а саме: оптимальним є співвідношення кальцію і фосфору від 4:5 до 1:1,5, магнію і кальцію — від 1:3 до 1:2. Надлишок фосфору і жирів пригнічує засвоєння кальцію, а білків і магнію — активізує його. Найбільш збалансованим щодо вмісту кальцію, фос­фору і жирних кислот є козине молоко та його продукти; щодо каль­цію і фосфору — абрикоси, персики, вишня, слива, черешня, морська та річкова риба; щодо кальцію, фосфору і магнію — яблука, редис, квасоля, гарбуз, капуста білокачанна, риба. Найбільша кількість во­дорозчинних сполук фтору міститься у вищих сортах чаю і морській капусті. Велика кількість мікроелементів міститься в морепродуктах:

м’ясі криля, мідіях, пасті “Океан” та ін.

Найкращим джерелом кальцію є молоко та молочні продукти, які сприяють повноцінній мінералізації емалі. Вміст кальцію в мо­лоці становить 120 мг%,у сирі — 135 мг%, у сирковій масі — 95-160 мг%;

0,5 л молока забезпечує добову потребу дитини (школяра) в кальції. Джерелом кальцію також є бобові, горіхи, яєчний порошок, вівсяна крупа, м’ясо, овочі, фрукти.

Найнесприятливіший вплив на тверді тканини зубів чинять вуг­леводи, більшість з яких (сахароза, фруктоза, глюкоза) легко фермен­тується мікроорганізмами зубного нальоту з утворенням органічних кислот, здатних посилювати процеси демінералізації емалі. З метою зниження карієсогенного потенціалу вуглеводів слід рекомендувати пацієнтам зменшити загальну кількість вживаного цукру, частоту вживання цукру та інших вуглеводів; не утримувати довго в ротовій порожнині солодку їжу (льодяники, карамель тощо); по можливості замінювати легко ферментовані вуглеводи на такі, що не метаболізу-ються бактеріями ротової порожнини — сорбітол, ксилітол, цикла-мат, аспартам, сахарин.

У рекомендаціях із раціонального харчування не слід забувати й про те, що їжа — це чинник самоочищення ротової порожнини, при­родного звільнення від м’якого зубного нальоту. Тому одним із шляхів посилення самоочищення ротової порожнини є вживання твердої” їжі

Таблиця 1. Вміст фторидів у різних продуктах харчування (за Cholak, 1960)

їжа	Вміст фторидів (мг/л, мг/кг)
	Рівень	Межі коливань
Продукти тваринного походження
Яловичина	0,9	0,2-2,0
Свинина	1,2	0,2-3,3
Курятина	–	1,4
Яловичі нирки	7,7	6,9-10,1
Яловиче серце	2,5	2,3-2,7
Яловича печінка	5,5	5,2-5,8
Скумбрія	25,51	0,02-84,47
Лосось	8,55	4,16-19,34
Устриця	1,24	0,65-1,58
Сардина	9,2	7,3-12,5
Яйця	0,4	0,00-1,48
Молоко коров’яче	0,17	0,07-0,55
Сир	–	1,62
Масло	–	1,50
Овочі та фрукти
Цитрусові	0,17	0,03 – 0,36
Нецитрусові фрукти	0,34	0,00-1,32
Зернові і продукти з них	0,57	0,10-4,00
Пшениця	2.8	1,7-4,0
Пшеничне борошно	–	0,3-0,4
Боби	0,13	0,11-0,15
Капуста	0,31	0,12-0,80
Картопля	1,19	0,07 – 6,4
Шпинат	0,78	0,21-1,8
Напої
Чай	55,51	3,2-398,8
Кава	0,90	0,2-1,6
Вино	0,98	0.00-6,34

 

(сирі овочі, тверді фрукти). Хороше тренування зубо–щелепної сис­теми відбувається під час вживання твердої сухої їжі, що підвищує слиновиділення. Тверду їжу рекомендують дітям для вироблення у них звички до жування, для поліпшення росту й розвитку зубо-ще­лепної системи. Бажано вживати овочі та фрукти після солодкої, липкої, м’якої їжі, а також у проміжках між основними прийомами їжі.

Крім того, жувальне навантаження сприятливо діє на тканини пародонта, підвищує вміст захисних чинників у ясенній рідині.

Велике значення в період первинної та вторинної мінералізації мають іони фтору. Механізм захисної дії фтору на емаль полягає в заміні групи ОН на іони F в гідроксіапатиті емалі і формуванні фто-рапатиту Са(РО,) gF^ або фториду кальцію – CaFy Це залежить від концентрації фтору: при низьких частіше формується фторапатит, що є стійким до дії кислот, при концентрації понад 0,1% — утворюється шар фториду кальцію, що покриває емаль. Фтор гальмує фермент енолазу, за допомогою чого переривається цикл гліколізу і зменшуєть­ся утворення молочної кислоти. Фтор гальмує бактеріальний обмін у зубній бляшці, а також утворення позаклітинних полісахаридів. Кількість фтору в організмі залежить від його вмісту у питній воді і харчових продуктах.

Для профілактики карієсу зубів запропоновано велику різноманітність засобів і методів, вивчена їх профілактична ефективність. Ці засоби і методи можуть бути розділені за способом їх введення на 2 основні групи: засоби для ендогенного введення і екзогенного впливу.

Сполуки фтору вважаються найбільш ефективними в профілактиці карієсу, а враховуючи механізм їх протикаріозної дії, вони широко застосовуються і для ендогенного, і для екзогенного впливу.

Методи ендогенної профілактики карієсу. Фторовмісні препарати. Фторування питної води передбачає підвищення концентрації фтору до 0,8-1,2 мг / л. Штучне фторування питної води дозволяє знизити захворюваність карієсом на 20-50%. За даними ВООЗ, цей метод профілактики найбільш ефективний у районах з високою або дуже високою інтенсивністю карієсу. У малих містах, за відсутності централізованого водопостачання, в ряді країн є досвід фторування питної води безпосередньо в школах. Однак цей досвід профілактики досить дорогий і використовується рідко, крім цього, ендогенне введення фтору повинно бути обгрунтовано індивідуальними особливостями розвитку дитини. Індивідуальне дозування надходження фтору в організм людини може бути забезпечене вживанням фторованих харчових продуктів, наприклад, солі, молока та ін Рекомендована концентрація фтору в солі – 250 мг / кг.

Досить активно в практичну охорону здоров’я впроваджується методика ендогенної профілактики карієсу за допомогою таблеток фториду натрію. Таблетки фториду натрію застосовуються в місцевостях, де вміст фтору в питній воді не перевищує 0,5 мг / л. Оптимальне надходження фтору в організм протягом доби 1,2-1,6 мг. З їжею дитина отримує приблизно 0,3-0,5 мг фтору в день.

У регіонах з високою поширеністю карієсу тимчасових і пос­тійних зубів препарати фтору призначають із 6-місячного віку з ура­хуванням вмісту фтору в питній воді

Таблиця 2. Схема дозування фтористих препаратів, що враховує вміст фтору в питній воді (ВООЗ, 1995)

Концентрація фториді в у питній воді (мг/л)	Доза фторидів (мг/надобу)
	6 міс- 2 роки	2-4 роки	4-16 років
< 0,3 мг/л	0,25	0,50	1,00
0,3-0,7 мг/л	0,00	0,25	0,50
> 0,7 мг/л	0,00	0,00	0,00

 

Таблетки приймають 1 раз на добу, краще вранці після сніданку, дітям молодшого віку їх дають з молоком або кашею. При цьому забезпечується як місцевий, так і загальний ефект дії фтору, тому найдо­цільніше після сніданку почистити зуби і розжувати таблетку. Прийман­ня таблеток натрію фториду можна чергувати з призначенням вітафтору. Тривалість курсу 200-250 днів на рік.

Добова доза таблетированного фтору натрію розраховується з урахуванням віку дитини і концентрації фтору в питній воді. При концентрації фтору у воді до 0,5 мг / л рекомендуються наступні дозування: дітям до 6 років – 0,5 мг фтору в день або 1,1 мг фториду натрію; дітям з 7 років і старше – 1 мг фтору на день або 2 , 2 мг фториду натрію. Таблетки фториду натрію рекомендується приймати щодня протягом 250 днів на рік з перервою на літні місяці. Найбільший протикаріозний ефект досягається, якщо дитина приймає таблетки з 2-3 років і не менш ніж до 8 років.

В цьому випадку знижується ураженість карієсом постійних зубів. Таблетки рекомендується приймати в інтервалі між прийомами їжі. Якщо приймається в день одна таблетка фториду натрію, то її краще приймати на ніч. Після прорізування зубів при ендогенному введенні фтору в організм дитини (фторована вода, таблетки і т. д.) можна розраховувати і на екзогенне вплив препарату за рахунок прямого контакту його з тканинами зуба. Тому перед прийомом таблеток фториду натрію доцільно почистити зуби, а потім таблетку не ковтати, а смоктати. Таблетки фториду натрію можуть прийматися дітьми в домашніх умовах під контролем батьків. Можуть даватися організовано дітям у дитячих садках, школах, під контролем вихователів, учителів, медичних сестер, які повинні не тільки видавати кожній дитині таблетку, але й простежити, щоб він її прийняв.

Це пов’язано з певними організаційними труднощами, витратами часу педагогічного та медичного персоналу. Тому рекомендується поруч дослідників в дитячих дошкільних установах розчиняти таблетки в компоті, чаї.

Можна ввести в організм людини фтор і у вигляді розчину. Наприклад, Г. С. Чума з метою профілактики карієсу тимчасових зубів призначав вагітним жінкам 1% розчин фториду натрію. Враховуючи, що мінералізація тимчасових зубів активно протікає в другій половині вагітності, препарат призначався саме в цей проміжок часу. При концентрації фтору в питній воді 0,2-0,3 мг / л жінкам з нормальним перебігом вагітності призначали 5-6 крапель в день, а при токсикозах, коли значно обмежують кількість рідини, що надходить в організм жінки протягом доби, а отже і зменшується надходження фтору, призначали по 12-14 крапель на добу. Так як розчин несмачний, не має запаху, то ніяких неприємних відчуттів жінки не відчували.

Після народження дитини для зміцнення загального стану і профілактики карієсу вітамінним інститутом розроблено препарат Вітафтор. Протівокаріозное і загальнозміцнюючу дію цього препарату забезпечує не тільки фторид натрію, але і комплекс вітамінів: A, D2, С.

Вітафтор (Vitaftorum) — комбінований фторовмісний препарат, в одній чайній ложці (5 мл) якого міститься: ретинолу пальмінату (вітамі­ну А) – 3300 МО (0,00182 г), ергокальциферолу (вітаміну D)- 400 МО (0,00001 г), аскорбінової кислоти — 0,06 г, натрію фториду — 0,0011 г. Пре­парат приймають всередину під час їди або через 10-15 хв після неї один раз на день. Дітям віком від 1-6 років його призначають по 1/2 чайної ложки, із 7 до 14 років — по 1 чайній ложці. Препарат вживають щоденно протягом 1 міс; після двотижневої перерви курс лікування повторюють. Повторні курси рекомендується проводити 4-6 разів на рік з перервою влітку.

Цей препарат успішно призначали недоношеним дітям з моменту народження. Препарат призначають на першому році життя по 1 краплі на кг маси, від 1 року до 6 років по 0,5 чайної ложки, а потім по 1 чайній ложці. Вітафтор не призначається дітям у зонах з підвищеною та оптимальною концентрацією фтору в питній воді. Однак наш 5-річний досвід використання Вітафтору з профілактичною метою у дітей віком до 3 років показав, що не можна призначати Вітафтор при ранньому (швидкому) закриття джерельця, при прийомі вітаміну «D» для профілактики рахіту, при діатезі, при нирковій патології, при дискінезії кишечника (схильність до закрепів) і ін Крім того, Вітафтор може викликати прояви діатезу. Тому Вітафтор призначати дітям раннього віку необхідно при узгодженні з педіатром.

Таблиця 3. Безпечні рівні сумарного добового споживання фтору

Категорія населення	Вік, роки	Фтор, мг
Грудні діти	0-0,5 0,5-1,0	0,1-0,5 0,2-1,0
Діти і підлітки	1-3 4-6 7-Ю 11 і більше	0,5-1,0 1,0-2,5 1,5-2,5 1,5-2,5
Дорослі	–	1.5-4,0

 

Ендогенне призначення фторидів для профілактики карієсу потре­бує регулярного контролю і дотримання запобіжних заходів. Основний шлях виведення фторидів з організму – із сечею. Тому для визначення рівня його надходження в організм був запропонований метод визначен­ня добової екскреції фторидів із сечею.

Доведено, що у віці до 15 років із сечею виводиться 50% фтори­ду, що надійшов в організм; у віковій групі 16-19 років — 55%; у до­рослих — 60%. Тому для отримання даних про надходження фторидів показник добової екскреції фториду із сечею для осіб до 15 років слід помножити на коефіцієнт 2,0; для осіб 16-19 років — на 1,8; для осіб 20 років і старших — на 1,66.

Для ендогенної профілактики карієсу застосовують також пре­парати кальцію.

Кальцію глюконат (Calciigluconas) призначають дітям до 1 року по 0,5 г, 2-4 років — 1,5,6 років — 1,5,7-9 років – 1,5-2,10-14 років — по 2-3 г 2-3 рази на добу. Курс лікування  1 міс. Через 3 міс курс повторюють.

Кальцію лактат (Calcii lactas) порівняно з кальцію глюконатом є більш ефективним у разі перорального застосування, оскільки фор­мує в кишечнику середовище, яке сприяє всмоктуванню кальцію. Ви­пускається в порошку і таблетках по 0,5 г.

Кальцію гліцерофосфат (Calciiglicerophosphas) призначають усе­редину по 0,05-0,2 г на прийом. Курс лікування — 1 міс. Повторний курс проводять через 3 міс. Гранули гліцерофосфату містять кальцію гліцерофосфату 10 частин, натрію гліцерофосфату 2 частини, цукру 88 частин. Приймають по 1/2-1 чайній ложці 2-3 рази на добу.

Обмін кальцію пов’язаний з обміном фосфору. Добова потреба організму у фосфорі становить 1,5 г. Для нормального фосфорно-кальцієвого обміну важливе не лише достатнє надходження фосфо­ру в організм, а й ступінь його засвоєння тканинами. Всмоктування кальцію і фосфору, яке відбувається в стінках тонкої кишки, зале­жить від співвідношення кальцію і фосфору і регулюється кальци-феролом (вітаміном D,) і паратирином.

Фітин (Fhytinum) містить 36% органічно зв’язаної фосфорної кислоти. Як і інші препарати фосфору, стимулює кровотворення, посилює ріст і розвиток кісткової тканини, нормалізує стан нервової системи при хворобах, пов’язаних з недостачею фосфору в організмі. Призначають 3 рази на добу протягом 6-7 тиж; дітям віком до 1 року — 0,05-0,1 г, до 2 років — 0,1 г, 3-4 років — 0,15 г, 5-6 років — 0,2 г, 7-9 років — 0,25 г, 10-14 років — 0,25 г-0,3 г на прийом

Вітаміни. Роль вітамінів у профілактиці карієсу вивчена досить широко як в експерименті на тваринах, так і в клініці.

Сприятливо впливають на мінеральний обмін вітаміни A, D, С, В1, В6 та ін

З успіхом для профілактики карієсу застосовується препарат Відехол. Відехол або вітамін D3 призначається півторамісячного курсу на рік з першого року життя дитини. Застосування відехола з метою профілактики карієсу у 3-річних дітей протягом року дозволило знизити приріст поширеності в порівнянні з контрольною групою в 3,3 рази.

Так, у контрольній групі дітей приріст поширеності карієсу зубів становив 21,9%, а в групі дітей, які отримували відехол, – 6,7%.

Недостатність ретинолу, тіаміну (вітаміну В,), аскорбінової кис­лоти послаблює мінералізацію дентину, що проявляється збільшен­ням кількості інтерглобулярних проміжків, виникненням в емалі заг­либлень і борозен. Такі зуби більше піддаються ураженню карієсом, тому препарати цих вітамінів застосовують для ранньої профілакти­ки карієсу.

Джерелом аскорбінової кислоти є овочі, ягоди і фрукти, які містять клітковину, потрібну для кращого травлення, а також міне­ральні солі. Вітаміни групи В містяться у м’ясі, яйцях, печінці, хлібі з борошна грубого помелу, гречаній і вівсяній крупах.

Для синтезу ретинолу в організмі потрібний каротин, велика кількість якого міститься в моркві. Вживання тертої моркви зі смета­ною або рослинною олією сприяє кращому засвоєнню ретинолу. Рос­линна олія містить альфа-токоферол (вітамін Е) і незамінні поліне-насичені жирні кислоти. Можна рекомендувати полісол – продукт дієтичного харчування, багатий на цей вітамін.

При раціональній організації харчування немає потреби у зас­тосуванні синтетичних вітамінних препаратів.

Призначення ергокальциферолу (вітаміну D^), холекальцифе-ролу (вітаміну Dg) і ретинолу для профілактики карієсу доцільне в період формування та мінералізації зубів. Кальцифероли містяться у невеликій кількості в яєчному жовтку, ікрі, вершковому маслі та мо­лоці, у великій кількості у поєднанні з ретинолом — у печінці та жи­ровій тканині риб.

На 2 3-му році життя в осінньо-зимовий період призначають 1-2 курси УФ-опромінення (20-25 сеансів) для стимуляції природ­ного синтезу вітамінів групи D у шкірі дитини.

Мікроелементи (стронцій, кобальт, хром, нікель, мідь, цинк, мо­лібден, ванадій) впливають безпосередньо на тканини зуба, змінюю­чи їх структуру та хімічний склад; діють на зубний наліт, гальмуючи або активуючи обмінні реакції; впливають на властивості та хімічний склад слини і мікрофлору ротової порожнини; діють на фермента­тивні процеси в слині і тканинах зуба. Основне значення мікроеле­ментів — підвищення резистентності твердих тканин зуба до карієсу.

Для профілактики дисбалансу мікроелементів, особливо в пері­од вагітності, лактації, а також формування мінералізації кісткової тканини зубів у дітей доцільно вживати морську капусту.

Морська капуста (Laminaria saccharinas) містить комплекс мікро­елементів. Для медичних цілей випускається у вигляді порошку або гранул по 180 г в упаковці. Розроблена харчова добавка з морської капусти під назвою “Еламін”.

Профілактика карієсу за схемою Ю.В.Федорова, В.О.Кошевсь-кої (1971) проводиться протягом 1 міс двічі на рік (квітень-травень і вересень-жовтень) і полягає в щоденному уведенні в раціон дітей дошкільного віку гліцерофосфату кальцію (по 0,5 г) у другі страви і вітамінів групи В ,(2 мг) та Bg (5 мг) у треті страви.Дітям шкільного віку замість вітамінів у харчовий раціон (салат) додають морську ка­пусту з розрахунку 0,5 г на дитину.

Значне обмеження в раціоні рафінованих вуглеводів (конди­терські, борошняні вироби, варення, солодощі та ін.) істотно змен­шує вплив карієсогенних чинників у ротовій порожнині.

Є кілька перспективних шляхів зменшення карієсогенної ролі вуглеводів: обмеження кількості і зниження частоти їх вживання;

заміна вуглеводів, що метаболізуються в ротовій порожнині (сахаро­за, фруктоза, глюкоза), на такі, що не метаболізуються (сорбіт, ксиліт, маніт), і скорочення часу перебування вуглеводів у ротовій порож­нині шляхом видалення їх залишків під час полоскання; обмеження здатності вуглеводів до метаболізму .Досить простими щодо виконан­ня та ефективними є такі рекомендації: не їсти солодкого на ніч, а також у проміжках між прийомами їжі, не вживати солодке як остан­ню страву. Якщо ці рекомендації порушуються, слід почистити зуби або прополоскати ротову порожнину.

У раціоні дитини обов’язково мають бути сирі овочі і фрукти, що забезпечує організм вітамінами, мінеральними речовинами, кліткови­ною, створює для жувального апарату достатнє функціональне наван­таження і стимулює функцію слинних залоз.

Багато експериментальні та клінічні дослідження показали велику роль харчування у виникненні та розвитку каріозного процесу. Фактор харчування на різних етапах розвитку дитячого організму відіграє різну роль: забезпечення постійним необхідним набором поживних речовин; характер харчування з урахуванням фізичних властивостей їжі (тверда, м’яка, кашоподібна); режим харчування.

У комплексі карієс профілактичних заходів всі складові «фактора харчування» мають значення.

Незбалансоване харчування, превалювання в харчовому раціоні вуглеводів і особливо рафінованих вуглеводів, недолік продуктів, що містять мінеральні компоненти, сприяє не тільки виникненню каріозного процесу, але і його швидкому прогресуванню.

Працями В. А. Кошевський, Ю. А. Федорова, Е. П. трав і співавт. та ін переконливо показано, що додавання до харчування дітей в дитячих дошкільних установах гліцерофосфату кальцію по 0,5 г, вітамінів В6, B1 по 0,001 г щодня протягом 1 міс, різноманітність раціону харчування великою кількістю салатів, овочевих страв, включаючи і добавки морський капусти, виключення солодких булочок, печива, вафель, підсолодженого кефіру на полуденок дозволяють значно знизити захворюваність карієсом, приріст карієсу тимчасових зубів до 50%.

Необхідною умовою, що сприяє ефективній профілактиці карієсу, є дотримання режиму харчування та раціональне вживання цукру. Чим частіше вживається цукор, чим більше він залишається на поверхні зуба, тим більше можливостей для освіти кислот, які здатні викликати демінералізацію емалі. Тому велика увага приділяється питанню зниження концентрації цукру в харчових продуктах і розширення використання в харчовій промисловості замінників цукру.

Важлива і культура населення з прийому солодощів: солодким блюдом не слід закінчувати прийом їжі і особливо на ніч не можна їсти солодке. Необхідно після кожного прийому їжі, а після прийому солодкого обов’язково прополоскати рот. Показано високу противокариозное дія молока, чаю. Тому доцільно прийом солодкого поєднувати з питтям несолодкого чаю або молока.

Таким чином, ми бачимо, що для ендогенної профілактики карієсу є медикаментозні і немедикаментозні засоби специфічної дії, але в більшості своїй неспецифічної дії. Головне ж полягає в тому, що впровадження методів і засобів ендогенної профілактики карієсу практично не вимагає безпосередньої участі дитячого стоматолога.

Рацiональне харчування (ratio — розумний) — це фiзiологiчно повноцiнне харчування здорових людей iз врахуванням їх вiку, статi, характеру працi та iнших факторiв. Рацiональне харчування сприяє збереженню здоров’я, опiрностi шкiдливим факторам навколишнього середовища, високiй фiзичнiй й розумовiй працездатностi, а також активному довголiттю. Вимоги до рацiонального харчування складаються iз вимог до:
1)харчового рацiону;
2)режиму харчування;
3)умов прийому їжi.
Вимоги до харчового рацiону:
1) енергетична цiннiсть рацiону повинна покривати енергозатрати органiзму;
2) належний хiмiчний склад — оптимальна кiлькiсть збалансованих мiж собою поживних речовин;
3) добра засвоюванiсть їжi, яка залежить вiд її складу i способуприготування;
4) високi органолептичнi властивостi їжi (зовнiшнiй вигляд, консистенцiя, смак, запах, колiр, температура);
5) рiзноманiтнiсть їжi за рахунок широкого асортименту продуктiв i рiзних прийомiв їх кулiнарної обробки;
6) здатнiсть їжi (склад, об’єм, кулiнарна обробка) створювати вiдчуття насичення;
7) санiтарно-епiдемiчна безпечнiсть.
Режим харчування включає час i кiлькiсть прийомiв їжi, iнтервали мiж ними, розподiл харчового рацiону за енергоємкістю, хiмiчним складом i масою по прийомах їжi.
Умови прийому їжi: вiдповiдна обстановка, сервiрування столу, вiдсутнiсть вiдволiкаючих вiд їжi факторiв.
Рiвновага в органiзмi, яка приводить до здоров’я, починається з їжi, яку ми їмо. Дослiдницький вiддiл Центру аеробiки сформулював вiсiм основних принципiв рацiонального харчування.
1. Пiдтримуйте постiйне спiввiдношення мiж основними компонен-тами харчування в пропорцiї 50:20:30. Щоденне вживання калорiй повинно розподiлятися так: 50% — на вуглеводи, 20% — бiлки i 30% — жири.
Отже 50% калорiй, якi ми вживаємо, щоденно приходиться на вуглеводи. Саме вони заряджають нас енергiєю в найбiльшiй мiрi. Вуглеводи дiляться на моносахариди, дисахариди i полiсахариди. Наприклад, моносахариди — глюкоза, дисахариди — цукор (сахароза), молочний цукор (лактоза), полiсахариди — крохмаль, глiкоген, клiтковина, пектиновi речовини.
Крохмаль — мiститься в зернах пшеницi (55%), рисi (55%), картоплi (18%).
Клiтковина, яка входить до складу овочiв i фруктiв, в кишечнику людини розщеплюється за участю бактерiальної флори. Вона посилює жовчевидiлення i виведення з органiзму холестерину, перистальтику кишечника i забезпечує почуття насичення.
Пектиновi речовини — є стабiлiзуючим матерiалом. Вони обволiкають слизову оболонку кишечника i захищають її вiд механiчних i хiмiчних подразникiв, зв’язують патогенну флору, солi важких металiв (свинець, ртуть) i виводять їх з органiзму.
Вуглеводи складають основу наших харчових продуктiв, таких, як свiжi фрукти, овочi, боби, горох, картопля, кукурудза, хлiб, вiвсяна каша, рис.
Вмiст жирiв у щоденному рацiонi бiля 30%. Тут основна проблема полягає в тому, щоб зумiти обмежити щоденне вживання жирiв до цiєї цифри.
Жири вiдкладаються в жировiй тканинi i утворюють запас енергетичного матерiалу. Жири пiдшкiрножирової клiтковини оберiгають органи вiд переохолодження, а жирова тканина оточує внутрiшнi органи, фiксує їх i попереджує вiд змiщень i травм.
Надлишок жиру в рацiонi часто пов’язують iз виникненням раку кишечника, грудей, пiдшлункової залози, яєчникiв i прямої кишки.
Важлива не тiльки кiлькiсть жирiв, але i їх якiсть. Рослиннi жири, якi входять до складу соняшникової i соєвої олiї, кукурудзяного масла, рослинного маргарину, горiхiв краще вживати, нiж жири тваринного походження, оскiльки в рослинних жирах є ненасиченi жирнi кислоти. Насичених жирних кислот особливо багато в маслi, сметанi, жирному м’ясi, сосисках. Особливо небезпечнi смаженi жирнi продукти, якi мiстять акроолеїн.
Бiлковi продукти повиннi складати бiля 20% калорiй, якi ми щоденно вживаємо. До них вiдносяться риба, телятина, пiсна яловичина, баранина, свинина, твердий сир, молоко, молочнокислий сир, яйця.
Бiлки складають основу структурних елементiв клiтин i тканин тiла людини, входять в склад ферментiв, беруть участь у виробленнi iмунiтету. Зараз добре вiдомо, що розпад i синтез бiлка проходить безпосередньо за участю ферментiв, при цьому всi бiлки обновлюються на протязi 5-7 днiв.
Харчова цiннiсть бiлка залежить вiд його засвоюваностi. Бiлки рослиних продуктiв важкодоступнi для травних ферментiв, тому в кишечнику вони засвоюються гiрше, нiж бiлки тваринного походження. Але надлишок тваринних бiлкiв у рацiонi приводить до такого захворювання як подагра.
2. Дотримуйтесь правила 25-50-25 для визначення кiлькостi калорiй на кожен прийом їжi: 25% калорiй повиннi припадати на снiданок, 50% — на обiд, 25% — на вечерю. Це допоможе утримувати нормальну вагу тiла.
3. Займайтесь аеробними фiзичними вправами в кiнцi дня, якраз перед вечерею. На протязi 2 годин пiсля напруженого фiзичного навантаження спостерiгається втрата апетиту i тому тi, хто напружено працюють в другiй половинi дня, їдять менше.
Незалежно вiд часу доби фiзичнi вправи в поєднаннi з рацiональним харчуванням пришвидшують втрату жиру при мiнiмальному зниженнi ваги м’язевої тканини, в той час як лiмiтоване вживання калорiй може привести до її зменшення.
4. Культивуйте в собi здоровий страх перед повнотою. Надлишкова вага пов’язана iз небезпекою такої хвороби, як рак. Жировi депо є мiсцем збереження отруйних речовин.
5. Не виснажуйте органiзм малою кiлькiстю калорiй. Перш за все це стосується людей, якi самi себе обмежують в калорiях, намагаючись схуднути. Iнодi це дає негативнi наслiдки. Якщо ви вирiшили займатися крiм того фiзичними навантаженнями, то кiлькiсть їжi повинна бути збiльшена.
6. Користуйтесь формулою для розрахунку вашої iдеальної ваги. Занадто низький вмiст жиру в органiзмi може викликати певнi аномалiї i порушення. Жiнки, у яких вмiст жиру не досягає 15% нерiдко страждають порушенням менструального циклу i ненормальним розвитком вагiтностi.
7. Користуйтесь формулою для визначення числа калорiй, необхiдних для пiдтримки iдеальної ваги. Перш за все необхiдно, щоб кiлькiсть калорiй, якi ми щоденно вживаємо, була збалансована.
Добова потреба в енергiї залежить вiд добових енергетичних затрат, якi iдуть на основний обмiн, засвоєння їжi i фiзичну дiяльнiсть.
Енерговитрати i енергетичну цiннiсть їжi вираховують в кiлокалорiях.
Основний обмiн — це енерговитрати органiзму в станi повного спокою, якi забезпечують функцiї всiх органiв i систем, пiдтримують температуру тiла. Для молодих мужчин середньої маси тiла (70 кг) основний обмiн складає — 1600 ккал, у жiнок — 1400 ккал. Бiля 200 ккал складають енерговитрати на засвоєння їжi, головним чином бiлкiв i в значно меншiй мiрi — вуглеводiв i жирiв.
Витрати енергiї на фiзичну дiяльнiсть залежать вiд характеру виробництва i домашньої роботи, вiд особливостей вiдпочинку.
За енерготратами люди подiляються на 5 груп. Якщо у вас є надлишкова вага, негайно переходьте на iндивiдуальний план харчування, а саме:
1). Особливо дотримуйтесь правила 50:20:30.
2). Зменшуйте вживання калорiй i збiльшуйте їх витрати (0,5 кг зайвого жиру еквiвалентнi 3500 ккал).
Щоб втратити 1 кг (7000 ккал) в тиждень, потрiбно щоденно вiдмовлятися вiд 1000 ккал. А для того, щоб втратити переважно жирову тканину, а не м’язеву, слiд збiльшувати фiзичну активнiсть.
3). Їсти менше жирної їжi, рiзко обмежити споживання смаженого м’яса, масла, ковбаси, сосисок, сметани, сиру, майонезу.
4). Вживайте менше цукру (варення, тортiв, печива).
5). Їсти бiльше низькокалорiйних продуктiв, об’ємних (сирi овочi, фрукти, хлiб грубого помолу, соки).
6). Вiддавайте перевагу м’ясу птицi, риби. Вживайте менше яловичини, свинини, баранини. 
7). Щоденно вживайте вiд 6 до 8 стаканiв води, фруктових сокiв.
8). Їсти треба повiльно, добре пережовуючи, витрачаючи на кожен прийом їжі не менше 20 хв. (саме через 20 хв. приходить почуття ситості). Процес розжовування знижує стрес i напруження.
9). Намагайтесь харчуватися розумно. Пам’ятайте, що почуття голоду виникає двiчi. Спочатку його викликають нервовi iмпульси з порожнього шлунку, пiсля переходу останнiх порцiй харчової кашицi в дванадцятипалу кишку. Якщо людина прийняла їжу, то в цьому випадку почуття ситостi виникає вiдразу пiсля наповнення шлунку певною кiлькiстю їжi. Якщо ж людина подавлює перший сигнал голоду, то це вiдчуття проходить, людина не звертає уваги на цей сигнал.
Другий сигнал поступає в ЦНС з «голодної» кровi, пiсля того як поживнi речовини перейшли з неї в клiтини, тканини органiзму. Цей сигнал дуже стiйкий, людина реагує на нього i знаходить час прийняти їжу. Пiсля прийому їжi за другим сигналом вiдчуття повноти шлунку з’являється не вiдразу, а лише пiсля насичення кровi i тканин поживними речовинами. Почуття голоду зникає через 2-3 години. В результатi людина втрачає вiдчуття мiри, не дивлячись на те, що шлунок переповнений. Особливо небезпечне переїдання перед сном, яке затруднює роботу серця, легень, викликає рiзнi захворювання шлунку.
10). Необхiдно обмежити споживання солi, яка часто викликає гiпертонiю. Треба пам’ятати, що органiзму потрібно лише 2 г солi в день, а ми споживаємо до 20 г.
11). Виконання регулярних фiзичних вправ.

Вітаміни (від лат. Vita – Життя) -незамінні компоненти харчування органічного походження, що регулюють біохімічні та фізіологічні процеси в організмі за рахунок активізації окремих ферментативних реакцій.

Недостатнє надходження вітамінів в організм призводить до розвитку дефіциту цих незамінних мікронутрієнтів. В залежності від глибини дефіциту вітамінів в організмі розрізняють гіпо-і авітаміноз.Авітамінозом прийнято позначати глибокий дефіцитвітамінів через практично повного порушення їх надходження в організм. Гіповітамінозом називають дефіцит вітамінів в організмі в результаті зниженого, недостатнього їх надходження.

Причини виникнення дефіциту вітамінів:

Первинні:

· Незбалансоване харчування;

·недостатнє надходження вітамінів з їжею;

· Одноманітне лікувальне харчування.

Вторинні:

· Патологія шлунково-кишкового тракту, у тому числі синдром мальабсорбції;

· Порушення функції печінки;

· Підвищена екскреція вітамінів (підвищений діурез);

· Порушення синтезу вітамінів групи В і К в кишечнику;

· Терапія антибактеріальними препаратами;

· Повне парентеральне харчування;

· Гемодіаліз;

· Вроджені дефекти метаболізму;

· Порушення біодоступності вітамінів;

· Підвищення потреби при звичайному рівні.

· Надходження(Період інтенсивного росту;

· Вагітні, жінки-годувальниці).

Для цілеспрямованої профілактики недостатності мікронутрієнтів доцільно виділяти дітей і дорослих, у яких є різні сприятливі фактори для розвитку дефіциту вітамінів і мікроелементів.

Групи ризику по розвитку вітамінодефіцітних станів:

– Діти раннього віку та підлітки в період найбільш інтенсивного росту; 
– Діти, що займаються спортом (що мають високі фізичні навантаження); 
– Хворі діти (гострі інфекційні захворювання вірусного або бактеріального генезу; патологія серцево-судинної системи, шлунково-кишкового тракту та ін); 
– Хворі, які тривалий час приймають деякі лікарські препарати; 
– Вагітні та жінки; 
– Вегетаріанці;
– Літні люди; 
– Діти та дорослі з низьким соціально-економічним рівнем; 
– Алкоголіки, курці.

Ступінь вираженості дефіциту вітамінів залежить від багатьох факторів і може мати яскраво виражені, виразні клінічні прояви при глибокій недостатності мікронутрієнтів. Помірні або слабко виражені гіповітаміноз, що не мають маніфестних симптомів, також можуть призводити до розвитку різних патологічних станів абопосилювати їх тяжкість.

Наслідки дефіциту вітамінів:

· Погіршення самопочуття;

· Зниження розумової і фізичної працездатності населення;

· Порушення процесів детоксикації чужорідних речовин в організмі;

· Порушення функціонування імунної системи (зниження опірностідо інфекцій);

· Уповільнення темпів фізичного і психічного розвитку;

· Схильність до розвитку різних патологічних станів, хронізації захворювань.

Вікова добова потреба в основних вітамінах представлена в таблиці 1.

Живі організми в своєму складі містять різні хімічні елементи. Умовно, вЗалежно від концентрації хімічних елементів в організмі, виділяють макро- і. мікроелементи.

Макроелементами прийнято вважати ті хімічні елементи, вміст яких в організмі більше 0005% маси тіла. До макроелементів відносяться: водень, вуглець, кисень, азот, натрій, магній, фосфор, сірка, хлор, калій, кальцій.

Мікроелементами називаються хімічні елементи, що містяться в організмі в дуже малих кількостях. Їх зміст не перевищує 0005% маси тіла, а концентрація в тканинах – не більше 0000001%. Серед всіх мікроелементів в особливу групу виділяють так звані незамінні мікроелементи.

Незамінні мікроелементи (мікроелементи есенціальні, мікробіоелементи) – Мікроелементи, регулярне надходження яких з їжею або водою в організм абсолютно необхідно для його нормальної життєдіяльності. Незамінні мікроелементи входять до складу ферментів, вітамінів, гормонів та інших біологічно активних речовин. Незамінними мікроелементами є залізо, йод, мідь, марганець, цинк, кобальт, молібден, селен, хром, фтор.

Фізіологічне значення макро-та мікроелементів визначається їх участю:

· У структурі та функції більшості ферментативних систем і процесів, що протікають в організмі;

· В пластичних процесах і побудові тканин (фосфор і кальцій – основні структурні компоненти кісток);

· У підтримці кислотно-основного стану;

· У підтримці сольового складу крові і водно-сольового обміну.

Рівеньнадходження мікроелементів в організм залежить від їх вмісту в харчових продуктах і воді. Постійне зниження або підвищення концентрації певних мінеральних речовин в добовому раціоні людини, як правило, пов’язано з нестачею або надлишком цих мікроелементів у навколишньому середовищі району проживання. Формується при цьому в організмі людей дефіцит або надлишок певних мікроелементів призводить до розвитку ендемічних геохімічних захворювань (мікроелементозів).

Найбільш вивченими є йодна і фторова ендемії. Так, у регіонах, де в навколишньому середовищі відзначено недостатній вміст йоду, широко поширений ендемічний зоб. На територіях, що характеризуються підвищеним вмістом фтору у воді, відзначається високий рівень захворюваності флюорозом. У той же час тривале недостатнє надходженняфтору в організм призводить до підвищеного поширенню карієсу.

Розподіл мікроелементів в організмі і їх накопичення в певних органах і системах обумовлено як хімічними властивостями, так їх і фізіологічною роллю. Проте в деяких випадках місце переважного депонування мікроелементів не пов’язано з впливом їх на ці органи і тканини. Мікроелементи, будучи складовими компонентами біологічно активних речовин, беруть участь у метаболічних процесахв організмі.

Головна особливість мінерального обміну у дітей полягає в тому, що процеси надходження в організм мінеральних речовин і їх виведення не врівноважені між собою[4]. Ріст і розвиток дитини вимагають інтенсивного надходження мінеральних речовин. Вікова добова потреба в основних мікроелементах має свої особливості .

Профілактика дефіциту вітамінів і мікроелементів у дитини повиннапочинатися ще в антенатальному періоді його розвитку. Доцільно рекомендувати жінкам повноцінну, збалансовану дієту, збагачену всіма необхідними мікронутрієнтів. Можна рекомендувати прийом спеціального молочного напою для вагітних і годуючих жінок, що містить всі необхідні вітаміни і мінеральні речовини в повній відповідності з потребою вагітної і годуючої жінки. А також інші вітамінно-мінеральні комплекси, рекомендовані для вагітних і годуючих жінок.

До постнатальної профілактики дефіциту вітамінів і мікроелементів у дітей відносяться:

1. Тривале природне вигодовування з своєчасним введенням продуктів прикорму, особливо дітям з лімфатичних типом конституції, з великою масою тіла при народженні та надлишковими ваговими збільшеннями.

2. Дотримання режиму дня з достатнім перебуванням на свіжому повітрі, попередження і своєчасне лікування рахіту, Гіпотрофії, гострих респіраторних захворювань.

Діти, які перебувають на штучному вигодовуванні, повинні отримувати сучасні адаптовані суміші, що містять весь необхідний спектр вітамінів, макро – і мікроелементів. Для прикорму цим дітям використовуються соки, фруктові та овочеві пюре, а також інстантні каші, збагачені залізом та іншими незамінними мікронутрієнтів. Як правило, якщо здорова дитина першого року життя отримує сучасні адаптовані молочні суміші та продукти для прикорму, дефіциту вітамінів і мікроелементів у нього немає.

У дітей старше року профілактика дефіциту вітамінів і мікроелементів проводиться за допомогою призначення повноцінної, збалансованої дієти, а також індивідуального прийому спеціальних полівітамінних препаратів.

Як приклад можна привести вітамінний комплекс Піковіт (KRKA, Словенія).

Піковіт випускається у вигляді сиропу і пастилок, смак яких дуже подобається дітям. Вітамінний сироп Піковіт рекомендується дітям старше 1 року. Його склад заснований на натуральних фруктових компонентах, тому діти особливо люблять сироп Піковіт. Сироп можна давати в чистому вигляді або додавати в чай, соки, фруктове пюре. Пастилки Піковіт, які на додаток до вітамінів містять кальцій і фосфор, призначені для дітей старше 2 років. Препарат поповнює дефіцит вітамінів, а що містяться в пастилка кальцій і фосфор забезпечують підтримку структури кісток і зубів.

Піковіт Д – Це пастилки, що володіють приємним фруктовим смаком, які призначені насамперед для дітей дошкільного віку. Піковіт Д не містять цукор і може застосовуватися при різних обмежують дієтах.

Піковіт форте являє собою вітамінний препарат, призначений для дітей шкільного віку. Він рекомендується при перевтомі і поганий концентрації уваги, фізичних навантаженнях (заняття спортом), нерегулярному і одноманітному раціоні харчування, відсутності апетиту. Для поповнення добової потреби у вітамінах, дитині достатньо прийняти одну пастилку Пиковита форте на день.

Вітаміни та мікроелементи під час вагітності

У періоди, коли жінка готується до материнства або годує малюка грудьми, її щоденна потреба у вітамінах і мінералах подвоюється. Однак навіть влітку і восени, коли природа радує нас свіжими овочами та фруктами, неможливо набрати з продуктів харчування потрібну щоденну дозу вітамінів.

За даними великих досліджень, дефіцит різних вітамінів є у 70-80% вагітних. Прийом спеціальних вітамінно-мінеральних комплексів дозволяє цим мамам уникнути багатьох проблем під час вагітності і після народження дитини.

Деякі вітаміни бажано починати приймати ще до вагітності, і перш за все, фолієву кислоту. Ще кілька років тому вона ніяк не виділялася серед своїх побратимів-вітамінів. Тим часом саме фолати забезпечують ріст і розвиток організму, його «правильний» генетичний фон, спокійний плин вагітності і нормальне формування плоду.

У деяких жінок ферменти, які беруть участь у перетворенні фолієвої кислоти, працюють, що називається, упівсили. За ці мамині особливості «розплачується» ще не народжена дитина. У США активно і на державному рівні пропагують прийом фолієвої кислоти серед жінок дітородного віку – американських майбутніх мам попереджають слоганом: «Ви можете ще не знати, що вагітні, а дитина вже буде страждати».

Рекомендовані щоденні норми цього вітаміну в останніроки були збільшені з 180 мг в день до 400 мг. Вагітним само рекомендується приймати не менше 800 мг на добу.

Вітамін А (ретинол) не даремно називають «вітаміном краси». Він впливає на стан і роботу шкіри, слизових оболонок, нігтів, волосся, а крім того, сприяє нормалізації сну, посилює скорочувальну функцію серцевого м’яза. А під час вагітності вітамін А та його попередник бета-каротин необхідні для розвитку плаценти і зростання м’яких тканин плоду. Вони також беруть участь в утворенні кісток і зубів, виробництві еритроцитів.

Вітамін Е (токоферол) називають «вітаміном розмноження», так як він украй важливий для репродуктивних процесів в організмі. Недолік його приводить до порушення статевої функції, м’язової слабкості, анемії. Як і «побратими» – вітаміни А і С – вітамін Е укріплює імунітет, тому допоможе захистити організм від інфекції і впливу несприятливих екологічних умов, що особливо важливо при вагітності.

Вітамін Е є потужним антиоксидантом, стимулює роботу ендокринної системи, підвищує працездатність. Американські вчені підтвердили, що в поєднанні з вітаміном С вітамін Е запобігає розвитку такого важкого захворювання як хвороба Альцгеймера. Під час вагітності вітамін Е важливий для нормального росту плода, дефіцит цієї речовини може стати причиною переривання вагітності на ранніх термінах.

Вітамін В1 (Тіамін) необхідний для нормального функціонування нервової та серцево-судинної систем. Тіамін допомагає запобігти токсикоз, гіпотонію, покращує апетит під час вагітності.

Важлива роль у формуванні кісткового скелета, м’язів, нервової системи належить рибофлавіну – вітаміну В2. Його дефіцит може викликати затримку росту плода, ураження очей і шкіри.

Пантотенова кислота (вітамін В5) зменшує нудоту у першій половині вагітності. Цей вітамін нормалізує діяльність нервової системи, наднирників, щитовидної залози.

Вітамін В6 – піридоксин – регулює процеси гальмування в нервовій системі, зменшуючи дратівливість, прояви токсикозу першої половини вагітності. Крім цього піридоксин забезпечує правильний розвиток головного і спинного мозку у плода, попереджає судоми у новонародженого.

Вітамін С вважається кращим засобом від простуди. Захистити від хвороби «аскорбінка» не може, але істотно полегшує лікування, скорочує терміни захворювання, стимулюючи імунну систему.

За даними Інституту харчування РАМН, 90% росіян отримують недостатня кількість вітаміну С. Дефіцит аскорбінової кислоти, що спостерігається в даний час у багатьох вагітних, обумовлює зниження імунітету і може призводити до залізодефіцитної анемії у зв’язку з тим, що вітамін С бере участь в обміні заліза в організмі . При нестачі цього вітаміну підвищується кровоточивість і ймовірність передчасного переривання вагітності.

Вітамін D (холекальциферол) підтримує нормальний перебіг кальціефосфорного обміну в організмі і особливо важливий в останні три місяці вагітності, тому що забезпечує профілактику рахіту у дитини.

Про це захворювання варто розповісти детальніше. Рахіт – прямий наслідок нестачі вітаміну D як в період вагітності, так і при годуванні груддю. Крім того, холекальциферол забезпечує правильний розвиток кісткової системи, нормалізує діяльність центральної нервової системи, активізує роботу статевих, щитовидної, паращитовидної залоз. Щоденна доза цього вітаміну повинна становити для вагітних 500 МО.

Крім вітамінів, для майбутньої мами і її дитини дуже важливі мінерали, мікро-і макроелементи.

Встановлено, що через плаценту до плоду поступає 300 мг кальцію в день. До моменту народження малюк повинен накопичити до 25000 мг цього мінералу. Тільки достатня кількість кальцію і фосфору в раціоні майбутньої мами забезпечить нормальну мінералізацію кісток і закладку зачатків зубів дитини без шкоди для кісткової системижінки.

Магній бере участь роботі нервової системи, регулює вуглеводний і енергетичний обмін, знижує дратівливість. Крім того, він сприяє нормальному перебігу вагітності, попереджаючи її передчасне переривання.

Щитовидна залоза плода закладається на 4-5-му тижні внутрішньоутробного розвитку. Ось чому так важливо раннє введення достатньої кількості йоду під час вагітності, яке попереджає розвиток патології щитовидної залози у дитини.

Залізо бере участь у синтезі гемоглобіну, тому попереджає розвиток анемії, яку страждає кожна третя вагітна жінка. Для адекватного перебігу процесів обміну заліза під час вагітності також необхідний молібден. Цинк і мідь сприяють нормальному росту скелета плода, крім того, цинк входить до складу гормону інсуліну. Хром необхідний для синтезу інсуліну, обміну глюкози і жирних кислот. Марганець бере участь в імунних реакціях і процесах кровотворення, впливає на розвиток скелета. Селен потрібен для нормального функціонування імунної системи.

Вітамінно-мінеральні БІОКОМПЛЕКСИ, які призначаються в період очікування і годування дитини, повинні включати всі необхідні вітаміни і мінерали в кількості, рекомендованому для вагітних і годуючих жінок. Бажано, щоб у складі кожної таблетки був вказаний відсоток добової норми містяться в ній речовин. Зміст кожного вітаміну і мінералу повинно бути не менше 20-30%, а краще 50-70% цієї потреби.

Якщо вітамінно-мінеральні комплекси містять лише самий мінімум, необхідний майбутній мамі, то є сенс доповнити їх іншими препаратами – наприклад, що містять тільки кальцій або йод. Обов’язково обговоріть це питання з лікарем, щоб не викликати передозування.

Здавалося б, ми говоримо про брак вітамінів, і раптом – передозування. Гіпервітамінозу в наші дні дійсно зустрічаються надзвичайно рідко. Проте в прагненні дати дитині все найкраще можна забути про відчуття міри: раз вітаміни так корисні, нехай їх буде побільше! Підхід неправильний. Більше не значить краще.

Наприклад передозування вітаміну В1 викликає неврологічні і алергічні розлади. Надлишок рибофлавіну (В2) веде до змін в нервовій і серцево-судинній системах. Перевищення добової дози вітаміну С не так давно було великою проблемою в США: удавана необразливість і корисність препарату змушувала людей ковтати «аскорбінку» пригорщами. В результаті вони домагалися прямо протилежного ефекту – пригнічення імунітету. Крім того, гіпервітаміноз С збільшує ризик утворення оксалатних каменів у нирках, і виникнення так званого аскорбінової циститу.

Надлишок вітаміну А небезпечний для плоду тим, що викликає дефекти розвитку нервової системи, нирок, серця, статевих органів, кінцівок. До того ж надлишок вітаміну А посилює симптоми недостатності вітамінів Е, С і D. Вітамін D в надмірних дозах теж токсичний. Якщо в нормі він зміцнює кістки кальцієм, то в надлишку, навпаки, вимиває його з них. Кальцій відкладається у внутрішніх органах, що загрожує несприятливими наслідками.

Пийте вітаміни: вони подарують здоров’я і вам, і вашому малюкові. Але пам’ятайте: вітаміни – це ліки. І, як будь-які ліки, вони вимагають обережного до себе ставлення і обов’язкової консультації лікаря.

Диспансеризація

Основним напрямком сучасної стоматологііявляется пошук ефективних шляхів попередження та лікування карієсу зубів, що дає нам диспансеризація, яка є активним методом динамічного спостереження за станом здоров’я як практично здорового населення, так і хворих, стра  дають довгостроково поточними хронічними захворюваннями.

Диспансеризація стоматологічних хворих складається з 5 основних елементів:

відбір , спостереження , оздоровлення , планування і керування диспансеризацією . Для аналізу ефективності диспансерного спостереження та обліку осіб, які його потребують , пропонується ділити їх на 4 групи:

практично здорові , з компенсованій формою карієсу , мають фактори ризику захворювань твердих тка  ній зубів , пародонту та зубощелепні аномалії ;

з субкомпенсированной формою карієсу ,

з декомпенсованою формою карієсу , а так  ж особи з субкомпенсированной формою цього захворювання і ускладнений анамнезом , патологією крайового пародонту , гострим перебігом каріозного процесу .

Особи першої групи диспансерного обліку підлягають спостереженню один раз на рік; другий – 2 – 3 рази на рік; третій – 3 – 4 рази ; четвертій – щомісячно або 6 разів на рік.

Переклад пацієнтів з однієї групи в іншу є показником ефективності диспансерного спостереження і здійснюється ко- місією , що складається з завідувача відділенням , лікаря -стоматолога та пародонтолога .

 Критерієм ефективності диспансеризації є зняття з диспансерного обліку , коли показник інтенсивності карієса ( КПУ) констатує переважання константи П ( пломба ) .
Призначаючи пацієнтові лікувально – профілактичні процедури , лікар- стоматолог повинен бути впевнений , що проведене ним лікування має по  позитивним результат. Тому на етапах лікування рекомендується меловидні плями забарвлювати 2% розчином метиленового синього. По між цього тесту , є ряд оцінок стану емалі зубів , що мають прогностичне значення при проведенні профілактики та лікування карієсу зубів у стадії білої плями .

Регулярний огляд пацієнта дозволяє провести своєчасну санацію порожнини рота: відновлюються контактні пункти між зубами , проводиться заміна нераціональних застарілих пломб , лікування карієсу та його ускладнень на тлі місцевої та загальної ремінерализуючої терапії , лікування хвороб пародонту. Під час огляду проводиться професійна гігієна порожнини рота.
Кожен пацієнт тієї чи іншої диспансерної групи потребує індивідуального , своєчасного і раціонального спостереженні , а при необхідності в індивідуальному комплексному лікуванні та профілактиці .

В особливій турботі потребують вагітні жінки, які годують груддю мами , діти дошкільного та шкільного віку , студенти всіх навчальних закладів.

Реалізувати цю роботу дозволяють стоматологічні кабінети на базі жіночих консультацій , шкіл , середніх та вищих навчальних  закладів, де лікарі – стоматологи надають лікувальну і профілактичну   планову санацію порожнини рота і первинну профілактику стоматологічних захворювань у відповідності з віком пацієнта , кліматично-географічними , екологічними та економічними умовами проживання .

Відомо , що в даний час ефективно проводити лікування і профілактику карієсу можна лише на основі виділення диференційованих диспансерних груп (груп ризику) , які потребують різної частоти профоглядів та інтенсивності активних профілактичних заходів.
Система обліку диспансерних хворих по групах ризику має ряд переваг. По-перше , вони дозволяють лікарю приділяють більше уваги хворим з найбільш важким перебігом захворювання. По-друге , звільняє лікаря від нераціональної витрати часу на огляд хворих . По-третє , дає можливість використовувати оцінку ефективності диспансеризації – питома вага хворих , переведених з однієї групи обліку в іншу.
Слід зазначити , що в стоматології подібна диференціаціація в наявній формі практично реалізується вже давно. Відомо , що саме дитячий вік представляє собою « фактор ризику» щодо карієсу зубів. За існуючою, системою масових профоглядів та санації порожнини рота у дітей і є перший крок до реалізації принципу диференціювання диспансеризації. У цьому напрямку зроблено і другий крок – диференціація дитячого контингенту на групи з різним ризиком розвитку захворювання . ( Т. Ф. Виноградова , 1978).
Розподіл дітей на групи ризику Т. Ф. Виноградова пропонує проводити на основі оцінки даних , отриманийних під час огляду і характеризують загальний стан здоров’я ( група здоров’я ) і ступінь активності найбільш поширеного захворювання – карієсу зубів , характеру активності якого , так само як і група здоров’я дитини , лежить в основі кратності оглядів і змісту лікувально -профілактичних заходів при повторних оглядах в системі диспансеризації.
На першому етапі диспансеризації діти груп групуються по стану здоров’я.

Згідно з викладеним вище пропонується слідуюча група здоров’я .
І група – здорові .

IIгруппа – здорові з функціональними і деякими
морфологічними відхиленнями .

Сюди відносяться особи, у яких відсутня будь-яка хронічна хвороба , але
є різні функціональні відхилення , предвісники
хвороби або стану після перенесених захворювань
і травм , відхилення у фізичному розвитку без наявності ен-
докринних захворювань , зниження імунологічної рези –
стентності (часті гострі захворювання) , порушення зору слабких ступенів , зниження резистентності організму ( часті гострі захворювання) і т.п.

III група – хворі з довгостроково поточними хронічними захворюваннями при збережених в основному функціональних можливостях організму ( компенсований стан). Сюди ж відносяться особи, які мають деякі фізичні вади , каліцтва , значні наслідки травм , що не порушують , однак , пристосованості до праці і іншим умовам життя.

IVгруппа – хворі з довгостроково поточними ( хронічними захворюваннями) або особи з фізичними вадами , вадами розвитку , наслідками травм зі зниженням функнальних можливостей організму ( субкомпенсований стан).

Vгруппа – важкі хворі з постійним режимом. Інваліди I- II групи ( декомпенсований стан).

Другий етап диспансеризації передбачає спеціальний огляд, при якому виявляється ступінь активності каріозного процесса : компенсована, субкомпенсована або декомпенсована форма карієсу.
Компенсованій формою карієсу вважається такий стан , коли індекс КПУ , кп або КПУ + кп (у період смі  шанного прикусу ) не перевищує показників середньої інтенсивності карієсу відповідної вікової групи. Відсутні початкові стадії карієсу , виявлені спеціальними методами. Виявлені каріозні порожнини локалі  ються на типових для карієсу поверхнях , каріозний процес при обробці виявляє тенденцію до обмеження . Дитина належить до I і II групи здоров’я ( немає  хронічних захворювань) або має компенсований стан хронічного захворювання ( IIIгруппа здоров’я).
Субкомпенсований формою карієсу вважається такий стан , коли інтенсивність карієсу за індексами КПУ , кп , КПВ + кп більше середнього значення інтенсивності для даної вікової групи (тобто дорівнює сумі середнього значення КПУ , кп , КПВ + кп і трьох максимальних відхилень , тобто
М + 3 σ , де σ = Vmax – Vmin / к , к = 6,5 ,
при оптимальному прояві клінічних ознак карієсу ; каріозні порожнини локалізуються в типових зонах , краї емалі закруглені , дентин в міру пігментований , каріозний процес у зубі розвивається з тенденцією до обмеження патологічних змін . Відсутні симптоми початкового карієсу пришийкової ділянки та області імунних зон , гігієнічний індекс менше 2 по Федорову – Володкіній .
Декомпенсованою формою карієсу вважається такий стан , при якому показники КПВ , кп або КПВ + кпв перевищують максимальний показник (М + σ 3 ) або при меншому значенні КПВ виявляються множинні крейдяні плями ; клінічне розвиток карієсу відповідає процесу (локалізація карієсу в області імунних зон з крихкими гострими краями емалі , патологічний процес не має тен  денції до обмеження і т. д.).

Третій етап диспансеризації – формування у відповідності з отриманиними даними огляду і дослідження дитини груп ризику.

Перша група – здорові (I , IIіIII групи здоров’я ) і практично здорові діти, які мають інтактні зуби , здо  ровий пародонт , правильне розташування зубів і співвідношення щелеп (деякі відхилення можуть бути прийняті як варіант норми). У цих дітей правильно протікають функції відкушування , розжовування і ковтання їжі , дихання, мови , функції змикання губ і ін ;
    – Здорові та практично здорові діти (I , II , IIIгруппи здоров’я) , що мають :
    – Компенсовані форми карієсу ;
    – Гінгівіти , зумовлені негігіенічним утримування  порожнини рота , неякісними пломбами , відсутністю функції зубів , іншими місцевими факторами ;
– Діти, у яких спеціальними методами діагностовано « одонтогенні вогнища » ;
– Діти, яким великі дефекти твердих тканин замінювали вкладками ;
– Потребуючі в ортодонтичному лікуванні (у порядку контролю);
– Потребуючі в лікуванні у хірурга -стоматолога , з аномаліями розвитку і перенесли запальні і травматичні процеси , оперовані з приводу пухлин ;
– Потребуючі в лікуванні у інших фахівців педіатричного профілю.

Друга група – діти з хронічними захворюваннями внутрішніх органів ( IV і V групи здоров’я ) , що мають здорові зуби , здоровий пародонт , правильне розміщення зубів і співвідношення щелеп . У цих дітей правильно формуються основні функції порожнини рота;
– Здорові та практично здорові діти (I , II , III групи здоров’я ) , що мають субкомпенсовану форму карієсу ;
– Діти, що мають гінгівіти , зумовлені аномаліями прикусу , і що знаходяться на лікуванні у ортодонта ;
– Прийняті на апаратурне ортодонтичне лікування ( в порядку контролю за домовленістю і списками , поставленими , ортодонтом ) .

Третя група – діти з хронічними захворюваннями внутрішніх органів ( IV , V групи здоров’я ) , суб-і декомпенсованою формою карієсу ;
– Здорові та практично здорові діти (I , II , III групи здоров’я ) з декомпенсованою формою карієсу ;
– Діти з локалізованим і генералізованим парадонтитом ;
– Діти, що мають гінгівіти , зумовлені захворюваннями внутрішніх органів (діабет , нейтропенії та ін);
– Діти, що мають початкові форми карієсу , діагностують спеціальними методами ;
     – Діти, які перебувають на комплексному лікуванні стомато  логічних захворювань , з патологією , що протікає в важкій формі : суб-і декомпенсоване протікання карієсу , пародонтопатії , деформації прикусу , діти, які потребують хірургічних методів корекції аномалій та ін .
        Диспансерні групи з Виноградової Т.Ф. : практично здорові , компенсований , субкомпенсований , декомпенсирований перебіг  карієсу.

Огляд і санацію дітей I групи ( компенсований перебіг карієсу ) проводять 1 раз в рік ,

II група ( субкомпенсований перебіг карієсу ) – 2 рази ,

III група ( декомпенсированное протягом карієсу ) – 3 рази на рік .

 Робота за цим методом дозволяє отримати позитивний ефект , який виражається у високому охопленні дітей плановоюсанацією  різкому зниженні числа видалених постійних зубів і числа ускладнених форм карієсу у постійних і молочних зубах. Знижується потреба у санації до 43,5 %. При цьому змінюється обсяг роботи лікаря : зменшується число оглядів у рік , кількість пломб на день.
Таким чином , метод Т. Ф. Виноградової виділення груп ризику передбачає врахування критерію загальної ураженості зубів карієсом , загального стану здоров’я , наявності та важкості перебігу  загального захворювання , анамнезу життя і т. п.

Індекс КПУ , покладений в основу поділу дітей на групи диспансеризації , як відомо , виражает суму зубів , уражених карієсом протягом усіх років життя і часто не відображає змін з  часом схильність організму до карієсу . Індекс « кп » слабо пов’язаний з подальшою ураженістю каріесом постійних зубів.

Загальний статус , наявність або відсутність загального захворювання також не завжди однозначно відбивається на схильності до ураження зубів карієсом . Відомо , що деякі, захворювання  можуть вести до підвищеної стійкості зубів до карієсу .

Метод не є універсальним , так як критерій віднесення до тієї чи іншої групи ризику залежить від середньої інтенсивності карієсу даної медико – географічної зони , що коливається , як відомо , в дуже широких межах. Цей критерій також залежить і від точності діагностики та достовірності підрахованого середнього рівня КПВ.

Даний принцип розподілу дітей на групи ризику є досить складним, так як вимагає крім стоматологічного – облік загального статусу , тяжкості клінічних симптомів хвороби та порушень функциональ  них можливостей організму на основі анамнезу , даних індивідуальної карти розвитку дитини і т. п.
Таким чином, вдосконалення принципів группи  ризику обстежуваного контингенту для повторних оглядів, санації порожнини рота , проведення профілактичних заходів відкриває великі перспективи у розвитку диспансеризації на сучасному етапі .

 

В. Р. Окушко і Л. І. Косарєвої (1983 ) був запропонований метод виділення груп ризику по карієсу , заснований на визначенні рівня структурно – функціональної кислотостійкості емалі ( тесту ТЕР) .
На підставі проведеного тесту ТЕР весь обстежуваний контингент підрозділяється на чотири групи, що відрізняються за інтенсивністю фарбування місця протравлення емалі після дозованої кислотної травми , що відображає каріесрезистентність і відповідо очікуване ураження зубів карієсом .
Якщо інтенсивність фарбування 1% водним розчином метиленового синього місця протруєння 1 Н соляної кислоти відповідний в еталонам № 1 , 2 , 3 десятибальної шкали забарвлень  так прогнозують високу стійкість зубів до карієсу і відносять обстежуваного до I групи ризику , якщо інтенсивність забарвлення відповідає еталонам № 4 , 5 – прогнозують середню стійкість зубів до карієсу і відносять обстежуваного до II групи ризику , якщо активність фарбування відповідає еталонам № 6 , 7 – прогнозують знижений  ву стійкість зубів до карієсу і відносять обстежуваного до III групи ризику , якщо інтенсивність фарбування № 8 – 10 – прогнозують вкрай низьку стійкість зубів до карієсу і обстежуваного відносять до IV групи ризику .
На групі школярів 13-14 років авторами проведена порівняльна оцінка ефективності розподілу дітей па групи ризику за методикою Т. Ф. Виноградової і по показу  тесту -ТЕР шляхом підрахунку приросту інтенсивності карієсу .Значення приросту інтенсивності в діаметральні групах , виділених за методикою Т. Ф. Виноградової , відрізнялося в 2 рази, виділених за показником ТЕР , – в 10 разів.
Як видно з наведених цифр , метод розподілу обстежуваного контингенту на групи ризику з урахуванням структурно – функціональної резистентності емалі по ТЕР надався значно ефективніше. Які ж причини установленного факту ?

Метод розподілу на групи ризику по ТЕР в відзивах від методу

Т. Ф. Виноградової грунтується на представленні середнього рівня ураженості карієсом з рівнем  ньому ураженості даної дитини , а на індивідуальній нозологічній діагностиці стану обстежуваного. При цьому він є універсальним , не залежним від середнього рівня ураженості , точності діагностики карієсу , достовірності підрахованого середнього рівня КПВ. Розподілу групи ризику по ТЕР дозволяє також уникнути суб’єктивізму при обліку групи здоров’я , так як не всі загальні захворювання неодмінно ведуть до захворюваності карієсом . Тест ТЕР дозволяє виявити кінцевий результат дії всіх сприятливих і несприятливих факторів на стійкість зубів до карієсу без необхідності скрупульозного збору анамнезу життя та анамнезу хвороби.
Таким чином , критерієм віднесення обстежуваного до тієї чи іншої групи ризику є рівень структурно – функціональної резистентності емалі , що є об’єктивним  відображенням впливу наявного в даний момент стану реактивності організму на стійкість зубів до каріесу . Діагностований рівень структурно – функціональної резистентності емалі визначатиме індивідуальну тактику лікування і профілактики незалежно від зміни місця проживання , від точності виявлення або невиявлення у нього каріозних порожнин.
Індивідуальна тактика лікування та профілактики буде змінюватися тільки в разі вимірювнання карієсрезистентності .
Була розроблена система селективної профілактики карієсу. Вона базується на принципі дифференційованого підходу до каріеспрофілактики , сформульованої проф. Окушко В. Р. в 1984 році. Система була реалізована і по  отже удосконалювалася в роботах П. Донат (1982 ) , Л. І. Косарєвої (1983).
Дослідження авторів дозволили суттєво  підвищити ефективність системи за рахунок конкретизації індивідуальних показань і розширення арсеналу каріеспрофілактичних засобів. Основою їх служили загальні подання ( Окушко В. Р. , 1984) селективної профілактики карієсу (СПК ) , наведених нижче.
Мета СПК – зниження захворюваності карієсом зубів за рахунок превентивної терапії осіб зі зниженою карієсрезистентністю , виявлених при скринінгу з використанням спеціального тесту ( КЕР ) .