ЕПІДЕМІОЛОГІЧНИЙ nМЕТОД ДОСЛІДЖЕННЯ ТА ЙОГО СТРУКТУРА. ЕПІДЕМІОЛОГІЧНА ДІАГНОСТИКА. ПРОГНОЗУВАННЯ nПРОЯВІВ ЕПІДЕМІЧНОГО ПРОЦЕСУ. ПЛАНУВАННЯ ПРОТИЕПІДЕМІЧНИХ ТА ПРОФІЛАКТИЧНИХ nЗАХОДІВ

 

ЕПІДЕМІОЛОГІЧНИЙ МЕТОД ДОСЛІДЖЕННЯ

 

Розвиток епідеміології як науки супроводжувався збагаченням її окремими nпідходами і прийомами дослідження проявів захворюваності. Поступово ці прийоми nсформувались у струнку систему методологічної основи епідеміології — nепідеміологічний метод дослідження.

Епідеміологічний метод — це сукупність методичних прийомів, за допомогою nяких вивчаються причини, умови (чинники ризику) і механізми формування nзахворюваності серед населення (сукупного, за групами, територіями та у часі) з nметою обґрунтування заходів профілактики й оцінювання їх ефективності. За nаналогією з клінічною медициною, де до призначення повноцінного лікування nхворому проводять діагностику хвороби за допомогою клінічних (фізикальних, nінструментальних та лабораторних) досліджень, під час вивчення захворюваності nнаселення епідеміологічне дослідження дає змогу встановити епідеміологічний nдіагноз і на його основі розробити адекватний комплекс профілактичних і nпротиепідемічних заходів. Відповідно до цього застосування епідеміологічного nметоду в практиці охорони здоров’я називають епідеміологічною діагностикою. nВона забезпечує виявлення територій ризику, груп і колективів nризику, а також часу ризику, формулювання, оцінювання і доведення гіпотез про nчинники ризику, обґрунтування напрямів профілактики й оцінювання її nрезультатів.

Подібно до клінічної діагностики епідеміологічна діагностика в nметодичному аспекті складається з трьох розділів: семіотики (вивчає nзакономірності проявів епідемічного процесу), діагностичної техніки (статистичний nаналіз даних обліку інфекційної захворюваності), діагностичного мислення (обґрунтування nгіпотез про причинно-наслідкові зв’язки захворюваності з чинниками і умовами її nвиникнення).

Епідеміологічна діагностика залежно від конкретного nпризначення (або шляхів вирішення завдань епідеміологічної діагностики) реалізується у вигляді ретроспективного nепідеміологічного аналізу, оперативного епідеміологічного аналізу й епідеміологічного обстеження осередків інфекційних nзахворювань.

За допомогою епідеміологічних прийомів дослідження nвиявляються конкретні умови і механізми виникнення захворюваності в конкретній nситуації. На думку В. Д. Белякова (1989), структура епідеміологічного методу nдослідження включає розділи методичних прийомів у тій логічній послідовності, nяка забезпечує досягнення мети дослідження.

Структура епідеміологічного методу (методичні прийоми):

—  дескриптивні прийоми n(описово-оціночні, описова епідеміологія) — мета: визначення пріоритетних nпроблем профілактики на основі аналізу структури захворюваності за групами nінфекцій та за окремими нозологіями, а відносно окремих нозологій — за nтериторіями, групами ризику і часом; формулювання гіпотез про чинники ризику;

—  аналітичні прийоми (аналітична nепідеміологія) — мета: оцінка гіпотез про чинники ризику; визначення nнапрямків профілактики у відповідності до чинників ризику;

—  експериментальні прийоми n(експериментальна епідеміологія) — мета: доведення чи спростування гіпотез nпро чинники ризику захворювання; кількісне оцінювання ефективності засобів і nметодів профілактики; побудова й оцінювання нових наукових гіпотез;

—  математичне моделювання — nмета: прогнозування проявів епідемічного процесу (захворюваності та ін.).

Методи епідеміологічних досліджень, які сформувались і nуспішно використовувалися спочатку під час вивчення інфекційної захворюваності, nмають важливе, а інколи і вирішальне значення у процесі аналізу причин nвиникнення та механізмів формування неінфекційної захворюваності. Надзвичайно nважливою є роль епідеміологічних досліджень (або епідеміологічного чи nпопуляційного підходу) в сучасних умовах під час вивчення чинників ризику nвиникнення серцево-судинної, онкологічної та іншої патології. Ніякі інші nпідходи (ні клінічний, ні лабораторний), крім епідеміологічного, не в змозі nспіввіднести частоту захворюваності на окремі нозоформи з дією чинників ризику, nа часто-густо навіть визначити ці чинники та їх значущість у формуванні nзахворюваності не можливо без застосування епідеміологічного підходу.

В останні десятиріччя XX століття широке визнання nотримали поняття “клінічна епідеміологія” та “доказова nмедицина”. Клінічна епідеміологія — це дослідження, присвячені nдіагностиці, поширенню, природному перебігу, лікуванню та профілактиці nзахворювань, які ґрунтуються на епідеміологічних методах. У свою чергу, доказова nмедицина — це наукове обґрунтування лікарських рішень із використанням nепідеміологічного методу дослідження. Тобто епідеміологія (епідеміологічний nметод) є методологією доказової медицини.

Під час прийняття рішень про проведення клінічних втручань nрізні типи досліджень мають різну цінність (“ієрархію доказовості”). n”Золотим стандартом” клінічного епідеміологічного дослідження nвважають рандомізоване контрольоване дослідження (РКД), правила проведення nякого визначаються спеціальними протоколами. Рівень доказовості того чи іншого типу nепідеміологічного дослідження від найвищого до найнижчого розташовується в nтакому порядку:

А — систематичний огляд (метааналіз) РКД; окреме РКД; nсистематичний огляд когортних досліджень;

В — окреме якісне когортне дослідження (або низькоякісне РКД nз Р < 80%); систематичний огляд досліджень “випадок— контроль”, nокреме дослідження “випадок—контроль”;

С — дослідження серії випадків і низькоякісні когортні nдослідження, дослідження “випадок—контроль”;

D — думки експертів, які не піддавалися критичній оцінці або nзасновані на результатах пробного дослідження чи на загальних “основних nпринципах” (“так має бути, тому що інакше не може бути”).

 http://old.sumdu.edu.ua/ua/general/structure/faculty/med/faculties/infection/docs/43.pdf

http://www.lib.ua-ru.net/diss/cont/354125.html

 

ДЕСКРИПТИВНА nЕПІДЕМІОЛОГІЯ

Метою описово-оціночного епідеміологічного дослідження як уже було зазначено, є визначення пріоритетних nпроблем профілактики на основі аналізу nструктури захворюваності за групами інфекцій та за окремими nнозологіями, а відносно окремих нозологій — nза територіями (де хворіють), групами ризику (хто хворіє) і часом ризику n(коли хворіють), а також формулювання на nцій основі первинних гіпотез щодо причин та умов або чинників ризику захворюваності.

Території ризику — території з високими показниками захворюваності. nВизначаються наявністю дії (або більш вираженою nдією) на певній території чинників формування епідемічного варіанта nзбудника і (або) чинниками його розповсюдження.

Групи ризику — nсоціальні, вікові, виробничі (професійні), побутові та інші групи nнаселення з високими показниками захворюваності. nВизначаються дією чинників формування епідемічного варіанта збудника і (або) чинниками його поширення.

Час ризику — період дії чинників, які визначають nформування епідемічного варіанта збудника і nнаступний за ним період підвищених показників захворюваності, який обумовлений nдією чинників поширення епідемічного nваріанта збудника.

Чинники ризику:

1)        nелементи соціального та природного середовища, nособливості
nповедінки nлюдей та (або) стан внутрішніх систем організму,
nякі збільшують ризик виникнення захворювань;

2)        nумови, які формують інфекційну захворюваність і nвключають:
nа) ризик становлення епідемічного варіанта збудника;

b) ризик поширення епідемічного варіанта nзбудника;

с) ризик зараження;

d) ризик захворювання у випадку nзараження.

До категорії понять, які кількісно характеризують nпрояви епідемічного процесу, відносять такі: ендемічна nзахворюваність, екзотична захворюваність, епідемічна nзахворюваність і спорадична захворюваність, епідемія, пандемія й епідемічний спалах.

Ендемічна захворюваність (ендемія) — рівень захворюваності, що постійно реєструється на певній nтериторії і є властивим для цієї території у зв’язку з наявністю резервуара nінфекції. Якщо резервуаром є тварини, то nмає місце ензоотія, яка, у свою чергу, може визначати рівень ендемічної nзахворюваності серед людей.

Екзотична захворюваність — та, що не властива для певної місцевості, тобто nзанесена з іншої території.

Спорадична захворюваність — реєстрація поодиноких (спорадичних) випадків захворювань. Інколи під спорадичною nзахворюваністю розуміють низький рівень nзахворюваності (міжсезонна захворюваність) у певні періоди року, на відміну від nбільш високого рівня, що регулярно nреєструється в періоди її підйому (сезонна захворюваність).

Епідемічна захворюваність — поняття, протилежне за змістом спорадичній nзахворюваності (перевищення спорадичної захворюваності). Будь-яка екзотична nзахворюваність також кваліфікується як епідемічна. У свою чергу, епідемічна nзахворюваність проявляється у вигляді:

а) епідемічного спалаху (відносно nкороткочасний і, як правило, локальний підйом захворюваності, який найчастіше обмежений сім’єю, дитячим дошкільним закладом, школою, гуртожитком);

b) епідемії (відносно тривалий nпідйом захворюваності в масштабах країни або її nрегіону);

с) пандемії (континентальне чи nглобальне поширення захворюваності на надзвичайно високому рівні).

Точні кількісні критерії цих понять у більшості випадків відсутні. Наприклад, захворюваність на дифтерію, вища за 0,1 на 100 тис. nнаселення, захворюваність на епідемічний паротит, вища за 1,0 на 100 тис. nнаселення, та захворюваність на менінгококову інфекцію, більша за 5,0 на 100 nтис. населення, є епідемічною (критерії, nвстановлені ВООЗ).

Крім захворюваності, кількісними проявами nепідемічного процесу вважаються показники поширеності, nсмертності, летальності. Кількісні прояви епідемічного nпроцесу вивчаються в багаторічній та річній динаміці.

Якісні прояви епідемічного процесу nвивчаються на основі застосування:

а) типових ознак (вік, належність до nорганізованого колективу, професії, статі, етнічної групи, nнаціональності);

b) групових ознак (густота населення, скупченість населення, людність, ступінь комунального благоустрою, nводопостачання);

с) індивідуальних ознак (рівень nімунітету, щепленість);

d) ознак, що відображають проведення nпротиепідемічних заходів (проводили або не проводили nпротиепідемічні заходи, якість проведення);

е) ознак, що відображають розподіл nзахворюваності за територіями (за адміністративним і географічним принципом, а також за медичним обслуговуванням). Для nаналізу рівня і структури захворюваності, смертності, летальності населення, втрат працездатності використовують як дані первинного документального обліку інфекційних хвороб (статистичні форми, звітність), так і дані вибіркових досліджень (наприклад, nмікробіологічний та серологічний моніторин-ги у системі епідеміологічного nнагляду за окремими нозологічними формами). При цьому вибіркове дослідження nможе бути одномоментним (поперечним) nабо тривалим (поздовжнім, перспективним). Дані облікових та звітних форм nхарактеризуються простотою та доступністю nїх отримання, а накопичення даних вибіркових досліджень може бути nпов’язане з певними, іноді значними витратами матеріальних і людських ресурсів, nале останні є більш точними.

Аналіз рівня та структури захворюваності за групами інфекцій та окремими нозологічними формами проводять для визначення їх епідеміологічної (поширеність у популяції), соціальної (негативний вплив на різні форми життя суспільства) та економічної n(прямі та непрямі економічні збитки) значущості, що nдає змогу робити висновок про пріоритетність проблем профілактики nтієї чи іншої хвороби на даний момент.

Епідеміологічна значущість захворювань оцінюється за показниками середньобагаторічної захворюваності. nЗа наявності вираженої багаторічної nтенденції або циклічності під час оцінювання епідеміологічної значущості nнеобхідно використовувати прогнозовані nпоказники захворюваності, або лінію тенденції.

Соціальна значущість — розраховується на основі сукупної шкоди, nзаподіяної хворобами здоров’ю людей, з урахуванням не nтільки частоти захворювань, а й їх важкості і тривалості перебігу, nа також того дезорганізуючого впливу, який справляє захворюваність nта її наслідки (наприклад, режимні заходи) на різні nформи життя і діяльності населення. Критерії: смертність, інвалідність, показник втрачених повноцінних (недожитих) nроків життя, показник неефективного використання працездатного населення n(кількість nосіб із 100 осіб працездатного населення, nяка не брала участі у виробничому процесі щоденно протягом року), і nрозраховується за формулою:

К = І×t/n,

де І — кількість випадків хвороби зі звільненням від nроботи (довідка, лікарняний листок) у nпоказниках на 100 працюючих; t — середня тривалість (кількість nднів) втрати працездатності; п — часовий інтервал, на nякий розраховується показник (365 днів року).

Економічна значущість визначається тією nшкодою, яка завдається національній економіці через обмеження nтрудових ресурсів. Прямі збитки — це затрати на обстеження і лікування хворих, виплати з тимчасової непрацездатності та інвалідності, пенсії та допомога в разі втрати годувальника. Сюди також відносять затрати на проведення протиепідемічних і профілактичних заходів та nна їх наукове розроблення. Непрямі збитки — це вартість недоотриманої суспільством продукції в результаті непрацездатності через хворобу (догляд за хворим), інвалідність, смерть. Показники nзначущості інфекційної захворюваності використовують nдля інтегральної оцінки актуальності для суспільства тієї чи іншої інфекції.

Описово-оціночні nепідеміологічні дослідження реалізуються через статистичні nспостереження та вимірювання, скринінгові дослідження, nепідеміологічне обстеження осередку.

Статистичні nспостереження та вимірювання. Формулювання первинних гіпотез про чинники ризику nзахворюваності може ґрунтуватися на nдослідженні статистичного (кореляційного) зв’язку (асоціації) між інтенсивністю дії можливого чинника nризику захворюваності і самим рівнем nзахворюваності, але наявність причинно-наслідкового nзв’язку між дією чинника і рівнем nзахворюваності визначають (доводять або спростовують) за допомогою інших прийомів епідеміологічного методу — аналітичного nта експериментального.

Скринінгові nдослідження. Скринінгові дослідження nпризначені для виявлення людей із захворюваннями на ранніх стадіях хвороби, до їх звернення за медичною nдопомогою. Скринінг не є повноцінною діагностичною процедурою і передбачає проведення додаткових досліджень. Особи, у яких при скринінговому дослідженні знаходять nвідхилення від норми, зазвичай обстежуються далі для nпідтвердження або уточнення ймовірного діагнозу і можливого nраннього лікування. Важливою вимогою є використання тестів, які можна швидко nвиконати в широких масштабах. Існують різні типи скринінгових nдосліджень і кожен з них має конкретну мету:

—  масовий nскринінг охоплює все населення;

—  багатопрофільний, nабо багатостадійний, скринінг передбачає одномоментне використання різних скринінгових тестів;

—  цілеспрямований nскринінг проводять із групою осіб, які наражаються на дію специфічного nчинника, наприклад працівників ливарного nвиробництва;

—  пошуковий, nабо профілактичний, скринінг поширюється на пацієнтів, які звертаються до лікаря з приводу тих чи інших проблем.

Епідеміологічне обстеження осередку — це спосіб вивчення епідемічного осередку, nщо використовується для втановлення причин і умов його виникнення, виявлення nджерела інфекції, шляхів і чинників його передачі, а також nосіб, які мали ризик зараження. Епідеміологічне обстеження — один із найбільш суттєвих розділів діяльності епідеміолога.

 

АНАЛІТИЧНА ЕПІДЕМІОЛОГІЯ

Мета аналітичних nепідеміологічних досліджень в охороні здоров’я полягає в nоцінюванні гіпотез про умови (чинники ризику), nякі висуваються в ході описово-оціночного дослідження, і визначенні напрямів профілактики відповідно не nтільки до територій, груп і часу nризику, а й можливих (гіпотетичних) чинників ризику. У медичній науці, покликаній збагачувати “наявне знання”, nаналітичні епідеміологічні дослідження спрямовані nна обґрунтування й перевірку нових наукових гіпотез про причини й умови nвиникнення та поширення окремих захворювань, а також обґрунтування й перевірку nнових напрямів профілактики.

Гіпотези (наукові, практичні) формулюються не nтільки на основі даних дескриптивної епідеміології, nа й у процесі теоретичних і клінічних nдосліджень. Характер гіпотез визначається рівнем знань і nсвітоглядом як суспільства в цілому, так і конкретного дослідника або наукового колективу. Не завжди вдається чітко nрозмежувати етапи формулювання й перевірки гіпотез. У ході перевірки вихідних гіпотез формулюються нові гіпотези, що також підлягають перевірці.

Виділяють два основних аналітичних nепідеміологічних методи дослідження: 1) когортне nдослідження; 2) дослідження типу “випадок—контроль”.

Когортне дослідження. nВ епідеміологічних дослідженнях когорта — це група осіб з епідеміологічною ознакою. nУ когортному дослідженні nвизначають інтенсивні показники захворюваності в когортах, які наражаються та nне наражаються на дію чинника ризику. Прикладом такого дослідження може бути спостереження nпротягом 44 міс за особами 50—69-річного віку, коли nбуло встановлено, що показник захворюваності на рак легенів n(на 100 тис. населення) становив серед когорти курців 127,2 на 100 тис. населення, а в когорті осіб, що не курять, — 12,8 на 100 тис. nнаселення. Під час оцінювання статистичної значущості nвиявилося, що різниця в інтенсивних показниках свідчить про невипадковість розходжень показників.

Якщо показник є статистично значущим, це свідчить про те, що результат дослідження не можна пояснити варіаціями nвибірки. Однак не можна стверджувати, що виявлений невипадковий зв’язок є nпричинно-наслідковим зв’язком. Це одне з можливих пояснень. Насправді ж nможе мати значення і якась інша особливість, nвластива і хворим, і нехворим на рак підшлункової залози (вік, професія, генотип, особливості nпсихічного стану, наявність стресових ситуацій тощо). Вірогідність дослідження залежить nвід підбору груп порівняння, рівноцінності їх за всіма ознаками, крім досліджуваної.

Одне й те ж саме епідеміологічне дослідження, наприклад вивчення епідемії, може містити елементи nкогортного дослідження і дослідження nтипу “випадок—контроль”. Вони доповнюють одне одного як у науковій, так і в практичній роботі.

 

ЕКСПЕРИМЕНТАЛЬНА ЕПІДЕМІОЛОГІЯ

Експеримент, на відміну nвід спостереження, припускає штучне відтворення явища (його nчастин) або штучне втручання в природний nхід процесу. Під експериментом в епідеміології розуміють штучне втручання у процес шляхом усунення чинників, які, nймовірно, викликають хвороби або сприяють їх виникненню. У природних умовах саме життя визначає, хто піддається впливу чинника, а хто ні. Завдання дослідника nполягає в тому, щоб побачити розходження за ознакою впливу й порівняти результат. nПри експериментальних дослідженнях дослідник визначає, хто піддається впливу чинника, а хто ні, а також перевіряє nрезультат. Спостережні (обсерваційні) дослідження демонструють взаємозв’язок, а експериментальні n(інтервенційні) дослідження nдоводять причинно-наслідкові зв’язки.

Контрольований експеримент. Гіпотетичні припущення про причинно-наслідковий nхарактер зв’язку, які встановлюються в дескриптивних та аналітичних nепідеміологічних дослідженнях, доводяться в nконтрольованому експерименті.

Епідеміологічний nконтрольований експеримент, як правило, організовується у вигляді когортного nдослідження з рандомізованою (випадково nпідібраною) вибіркою. Рандомізація має на меті такий nпідбір учасників за групами, щоб кожен із них мав рівні шанси опинитися в одній із груп. nПісля формування одна з груп піддається впливу nпрофілактичного (лікувального) препарату або одержує nрекомендації (наприклад, не курити), а інша, рівноцінна за всіма ознаками група nцьому впливу не піддається (контрольна група). Потім nвираховується захворюваність в обох групах. Залежно від nхарактеру чинника ризику, дія якого вивчається, nвикористовується індивідуальна або кущова вибірка.

Загальноприйнятим стандартом добросовісного n(належного) експериментального дослідження, як вже було nзгадано вище, є РКД.

Підсумком епідеміологічного nконтрольованого експерименту є не тільки доказ гіпотези nпро чинник ризику, а й кількісне оцінювання дії nпрофілактичного засобу (заходу), тобто його потенційна nефективність.

Неконтрольований nексперимент. Під неконтрольованим nекспериментом в епідеміології розуміють штучне втручання в природний хід виникнення й поширення захворювань за рахунок nпрофілактичної діяльності органів охорони nздоров’я. Наукова цінність неконтрольованого nексперименту обмежена, оскільки в ході профілактики не передбачаються контрольні групи. У зв’язку із цим для одержання обґрунтованих nвисновків неконтрольовані експерименти (поточну nпрофілактику) необхідно доповнювати спостережними nкогортними епідеміологічними дослідженнями.

Доведений результат nзниження захворюваності або попередження nзахворювань в ході неконтрольованого експерименту характеризує фактичну nефективність заходу. У неконтрольованому nексперименті у поєднанні із когортним епідеміологічним nспостереженням оцінюється й потенційна його ефективність, якщо nвона не була раніше визначена в контрольованому епідеміологічному дослідженні. При цьому застосовуються два основних підходи до оцінювання результатів: 1) аналіз nрівня, структури й динаміки nзахворюваності в різних місцях (колективах), nщо розрізняються за застосуванням (незастосування) або за nякістю проведення заходу; 2) аналіз рівня, структури й динаміки захворюваності nв тому самому місці (колективі) у різні періоди часу, що розрізняються nзастосуванням (незастосуван-ням) або якістю nпроведення заходу.

“Природний nексперимент”. Різного роду події, nщо супроводжуються масовою nзахворюваністю або її припиненням, можуть стати за умови їх nцілеспрямованого аналізу основою для побудови нових наукових гіпотез. Прикладом можуть nслугувати висновки про зв’язок між nопроміненням і лейкемією на основі даних, зібраних після атомного вибуху nв Хіросимі й Нагасакі.

“Фізичне” nмоделювання епідемічного процесу використовують nдля виявлення окремих сторін його розвитку. Так, розповсюдження збудників кишкових інфекцій іноді вивчають, вводячи в організм людини кишкову паличку М-17 nабо бактеріофаг. Це дає змогу відслідкувати шляхи поширення і джерела інфікування nхарчових продуктів, води й інших об’єктів навколишнього середовища.

Експериментальна епізоотологія. У цьому nвипадку експериментатор відслідковує особливості поширення nзбудника в штучно створеній групі тварин та екстраполює отримані результати на популяцію людей.

 

МАТЕМАТИЧНЕ МОДЕЛЮВАННЯ

У ході використання аналітичних nепідеміологічних методів здійснюється nлогічне моделювання — уявне відтворення механізму розвитку епідемічного процесу, що узгоджується з фактичними матеріалами про його прояви. За допомогою nфізичного моделювання й інших експериментальних методів в епідеміології доводять правильність логічної моделі. При достатній вивченості механізму розвитку епідемічного процесу здійснюється математичне відтворення (прогнозування) проявів nепідемічного процесу для різних умов nйого розвитку.

Розрізняють два методи математичного nмоделювання в епідеміології: формально-математичне й кількісне n(Ш.Д. Мошковський). Формально-математичне nмоделювання — це прогнозування проявів nепідемічного процесу на основі використання математичних nформул, виведених із цифрових матеріалів, що характеризують nфактичні прояви епідемічного процесу.

Кількісне моделювання епідемічного процесу базується на використанні nматематичних формул, параметрами яких є конкретні nчинники ризику.

Елементи формально-математичного моделювання n(прогнозування) використовуються при ретроспективному епідеміологічному nаналізі. Кількісне моделювання — сфера наукових досліджень.

Статистичні показники, які nвикористовують в епідеміологічному методі

Інтенсивні nепідеміологічні показники. При nвідносно стабільній чисельності населення можуть бути nвикористані абсолютні цифри захворювань, nякі дають уявлення про добову, тижневу, місячну та річну динаміку nпоширення хвороби, а також про рівень nзахворюваності за певний проміжок часу (місяць, рік) у певній групі nнаселення. Але чисельність населення (як загальна, nтак і в окремих групах), як правило, коливається. Кількісне вираження захворюваності є необхідним nдля порівняння її в окремих групах nнаселення, географічних зонах, регіонах, nкраїнах тощо з неоднаковою чисельністю населення. Крім того, рівень захворюваності при одних і тих самих nумовах коливається при різних інфекційних захворюваннях. Тому для nвивчення епідемічного процесу на різних територіях, в різні періоди часу, серед nрізних груп населення і при різних захворюваннях застосовують кількісне nоцінювання проявів захворюваності з nматематичним вираженням її у показниках.

Інтенсивні епідеміологічні показники визначають рівень, частоту, поширеність явища у середовищі, в якому воно nвідбувається.

Кількість захворювань з nуперше в

житті встановленим nдіагнозом ×

1000(10 n000, 100 000)

Чисельність населення

 

 

Екстенсивні епідеміологічні показники. Екстенсивні епідеміологічні показники (відносні числа розподілу) характеризують частину від цілого і виражаються у відсотках.

Питома вага (структура,                    nКількість випадків певної

розподіл) nокремих інфекцій        n=                nхвороби × 100 %

захворювань серед всіх                      nКількість випадків усіх

інфекційних захворювань                            nхвороб

 

Екстенсивні показники не дають можливості nпроводити кількісне оцінювання захворюваності та інших nявищ так, як це має місце при аналізі інтенсивних nпоказників.

Під час проведення епідеміологічного аналізу nоцінюють вірогідність отриманих показників, а під час nпорівняння показників — вірогідність різниці між ними.

 

Середні величини

Середню nарифметичну одержуємо внаслідок ділення суми однорідних величин, які nхарактеризують значення певної ознаки, на nчисло цих величин (варіант).

Оцінювання вірогідності середніх nвеличин

Маючи лише значення середньої арифметичної (X) певної сукупності величин неможливо отримати уявлення nпро величину розмаху коливань (варіювання) її окремих членів. Останнє можна визначити за допомогою обчислення величини σ n(сигма мала), яку nназивають середнім квадратичним відхиленням. Значення у полягає в тому, що вона дає змогу при заданій вірогідності nвизначити закономірну можливість прояву тієї чи іншої варіанти, виходячи з величини середньої арифметичної.

Для великого варіаційного ряду (n>30) замість п — 1 у наведену вище формулу підставляють п.

Знаючи σ , можна вирахувати середню nпохибку тп, яка показує межі коливань розмірів nобчисленої середньої величини від дії випадкових чинників.

 

НАОЧНЕ ЗОБРАЖЕННЯ РЕЗУЛЬТАТІВ ЕПІДЕМІОЛОГІЧНОГО ДОСЛІДЖЕННЯ

В епідеміологічних дослідженнях використовують лінійні діаграми, площинні nдіаграми, картограми. Лінійна діаграма дає змогу відобразити кривими лініями nчислові значення і, таким чином, проаналізувати динаміку явища у часі або nвиявити залежність ознак одну від другої. Якщо ж на графіку представлено кілька nкривих, то можна на них порівняти зміни коливань.

Під час побудови лінійної діаграми потрібно враховувати співвідношення nміж основою та висотою (вісь абсцис і вісь ординат). Це співвідношення повинно nбути — 1,5:1,0 (вісь абсцис — 1,5; вісь ординат — 1,0).

Діаграма n(площинна діаграма) у вигляді прямокутника або стовпчиків дає можливість nпредставити статистичні дані, незалежні одне від одного (інтенсивні показники).

Для зображення співвідношення однорідних величин використовують площину nпрямокутника або кола (для екстенсивних показників).

Для відображення розподілу захворюваності за місяцями можна nвикористовувати радіальну, лінійну або лінійно-кругову діаграму.

Картограми є графічними картами місцевості, на яких показують розподіл n(поширення) тієї чи іншої хвороби за територією.

 http://medviva.com/category/epidemiologiya

 

ЕПІДЕМІОЛОГІЧНА ДІАГНОСТИКА

Епідеміологічна діагностика — сукупність методів розпізнавання конкретних nпроявів епідемічного процесу, причин та умов його виникнення і розвитку, тобто nвикористання епідеміологічного методу в практичній роботі.

За допомогою nепідеміологічного методу дослідження на основі наукових даних про причини, nумови та механізми розвитку епідеміологічного процесу вивчаються прояви nзахворюваності й епідемічний стан населення на певній території. Кінцева мета епідеміологічної діагностики — nрозкриття механізму виявленого причинно-наслідкового зв’язку захворюваності з nконкретними чинниками ризику, що дає змогу вибрати головний напрям у комплексі nпрофілактичних і протиепідемічних заходів.

Епідеміологічна діагностика вирішує такі завдання з урахуванням nзначущості проблем профілактики окремих груп та нозологічних форм інфекційних nхвороб:

1.           nОцінювання проявів епідемічного процесу на території, серед різних груп nнаселення та колективів і в часі (виявлення територій, груп населення, nколективів і часу ризику).

2.           nВиявлення конкретних умов життя і діяльності людей як соціальних і природних nчинників, що визначають прояви епідемічного процесу (формулювання гіпотез про nчинники ризику).

3.           nПеревірка сформульованих гіпотез, виявлення причинно-наслідкового зв’язку, nрезультатом якого стало зростання захворюваності.

4.           nОцінювання вірогідності гіпотез про чинники ризику шляхом використання nаналітичних досліджень та епідеміологічного експерименту.

5.           nПрогнозування розвитку епідемічного процесу.

6.           nПроведення ефективних профілактичних і протиепідемічних заходів на основі nрезультатів епідеміологічної діагностики.

Усі завдання епідеміологічної діагностики взаємопов’язані та nвзаємозалежні і вирішуються на основі епідеміологічних методів дослідження в їх nлогічній послідовності.

Епідеміологічний nаналіз – це використання методів епідеміології для вивчення nкількісних і якісних особливостей епідеміологічного процесу з метою nвстановлення рушійних сил, а також оцінки ефективності протиепідемічних nзаходів. Епідеміологічний аналіз є попереднім етапом епідеміологічної nдіагностики.

Для проведення епідеміологічного аналізу необхідно мати:

1.     Облікові форми (екстрене nповідомлення про інфекційне захворювання, гостре харчове, професійне отруєння, nнезвичайну реакцію на щеплення – ф. 058/о).

2.     Позачергове повідомлення nпро спалахи, групові захворювання, що включають діагноз інфекційної недуги, nчисло захворілих, дату, місце виникнення хвороби, ймовірний фактор передачі збудника.

3.     Карти епідеміологічного nобстеження осередку (ф. 357/о).

4.     Медичні карти стаціонарного nхворого.

5.     Лабораторні результати nобстеження хворих (носіїв)

6.     Матеріали обстеження nоб’єктів довкілля (води, харчових продуктів, ґрунту, стічних вод, комах).

7.     Матеріали про динаміку nметеорологічних факторів.

8.     Результати диспансерного nспостереження за перехворілими.

9.     Матеріали про санітарний nстан об’єктів ризику.

Напрямами реалізації епідеміологічної діагностики є ретроспективний nі оперативний епідеміологічний аналіз.

 

РЕТРОСПЕКТИВНИЙ ЕПІДЕМІОЛОГІЧНИЙ АНАЛІЗ

Ретроспективний епідеміологічний аналіз інфекційної захворюваності — nвивчення рівня, структури та динаміки інфекційної захворюваності за певний nпроміжок часу за минулий період (не менше року), який забезпечує вирішення nзавдань епідеміологічної діагностики з метою обґрунтування та планування nпрофілактичних і протиепідемічних заходів (В.Д. Беляков). Таким чином, кінцевою метою ретроспективного епідеміологічного аналізу є поточне та nперспективне планування профілактичних і протиепідемічних заходів на основі nвиявлених чинників ризику захворюваності в часі, серед груп населення та на nтериторіях, тобто тих природних та соціальних умов, які обумовлюють певну nепідемічну ситуацію.

Під час nпроведення ретроспективного епідеміологічного аналізу використовують описовий nприйом епідеміологічного методу дослідження й аналітичне когортне дослідження nза минулі роки.

Схема ретроспективного епідеміологічного аналізу включає:

1.           nАналіз багаторічної динаміки захворюваності сукупного на селення.

2.           nАналіз річної динаміки захворюваності сукупного населення.

3.           nАналіз захворюваності за групами населення (соціальними, віковими, професійними nтощо).

4.           nАналіз багаторічної та річної динаміки захворюваності за групами населення.

5.           nАналіз захворюваності за колективами.

6.           nАналіз захворюваності за територіями.

7.           nАналіз захворюваності за певними ознаками, які випливають із особливостей nкожної нозологічної форми хвороби і кінцевої мети дослідження (етіологічна nструктура захворювань та аналіз чинників передачі збудників при кишкових nінфекціях, захворюваність щеплених і нещеплених при інфекціях дихальних шляхів nтощо).

Ретроспективний епідеміологічний аналіз передбачає вивчення кількісних і nякісних ознак епідемічного процесу.

До кількісних ознак належать показник захворюваності, ураженості, nлетальності, смертності, його динаміки за роками і в межах року. Дані беруть за n5-10 років, розраховується ж середня величина захворюваності (за винятком nспалахів).

Проводиться вивчення як інтенсивних, так і екстенсивних епідеміологічних nпоказників. Інтенсивні показники засвідчують частину явища в сукупності, яка вивчається. nУ медичних закладах використовують показники захворюваності; хворобливості, nлетальності, смертності, інфікованості та ін.

Захворюваність – кількість захворілих осіб від загального числа nнаселення. Як правило вона розраховуються на 100 тис. населення:

Хворобливість – число осіб з хронічною хворобою, які були на обліку на nпочаток року, а також захворілих протягом року:

 Інтенсивні nпоказники обчислюються також для окремих груп населення: дітей, підлітків, nдорослих, професійних груп за добу, тиждень, рік.

 

Аналіз багаторічної динаміки nзахворюваності

Захворюваність інфекційними хворобами nсукупного населення та окремих соціально-вікових груп характеризується нерівномірністю в часі. Захворюваність за ряд років, яка кількісно виражена в річних nпоказниках, називається багаторічною динамікою nзахворюваності.

Характер змін рівня nінфекційної захворюваності в багаторічній nдинаміці визначається спільною дією трьох груп причин. nПершу групу причин становлять ті з них, які діють постійно і визначають основний напрям змін інтенсивності епідемічного процесу nв багаторічній динаміці, тобто епідемічну тенденцію. Вона може характеризувати стабілізацію, зростання і зниження захворюваності. Ці nтри варіанти епідемічної тенденції відображають дію умов, nякі впливають на епідемічний процес у зв’язку з проведенням профілактичних та nпротиепідемічних заходів, а також, ймовірно, зі зміною біологічних властивостей nзбудника (наприклад, зростання і зниження патогенності nзбудника).

Друга група причин діє nперіодично та досягає максимуму і мінімуму впливу на епідемічний nпроцес через певну кількість років. nОбумовлені ними зміни інтенсивності епідемічного процесу називають nперіодичними, або циклічними, коливаннями (циклічність). nСпецифічною ознакою цієї форми прояву епідемічного процесу є відносно nупорядкована хвилеподібність коливань рівня захворюваності. Циклічність nхарактеризується різноманітністю як за тривалістю періодів, так і за nвеличиною амплітуди. Розрізняють малі (період n2—5 років), середні (7—15 років) і nвеликі (20 і більше років) цикли. Підйоми захворюваності мають місце при всіх інфекційних хворобах, nале закономірний характер притаманний nїм лише при інфекціях дихальних шляхів, при яких захворюваність nрегулюється імунітетом. Профілактичні та nпротиепідемічні заходи зменшують прояви циклічності (наприклад, nімунопрофілактика при інфекціях дихальних nшляхів).

Третя група причин не має певної nупорядкованості дії в часі. Це велика кількість nвипадкових чинників, які безперервно змінюються і nвикликають нерегулярні коливання епідемічного процесу. Вони об’єднують (під nвпливом випадкових чинників) як підйоми, так і зниження захворюваності, які не nмають закономірності. Нерегулярні коливання nепідемічного процесу в багаторічній динаміці виникають nу зв’язку зі зміною соціальних і (або) природних умов, які nне мають регулярного характеру.

Аналіз багаторічної динаміки захворюваності nпередбачає визначення епідемічної тенденції, для чого nвикористовують статистичний метод вирівнювання динамічного nряду по прямій методом найменших квадратів. Для вивчення багаторічної захворюваності аналізуються показники захворюваності nза період не менше 10 років, що дає nзмогу, враховуючи як підйоми, так і зниження nзахворюваності, визначати багаторічну тенденцію і циклічність епідемічного процесу. При цьому відмічається кількість підйомів та знижень захворюваності, nінтервали між підйомами, у скільки разів nзахворюваність в роки підйомів перевищувала nзахворюваність в роки її зниження тощо. На основі оцінювання тривалих тенденцій захворюваності ми можемо виявити причини того, чому зменшується чи збільшується кількість випадків хвороби.

Визначення nбагаторічної тенденції (зростання, стабілізація, nзниження захворюваності). Вираховують показники теоретичної лінії тенденції (теоретичні показники nзахворюваності) шляхом вирівнювання фактичної кривої методом найменших квадратів по прямій. Основою цього методу є nособливість середньої арифметичної М, сума відхилень величин nваріаційного ряду від якої менше, ніж nсума відхилень від будь-якого іншого числа. Вирівнювання дає nможливість усунути вплив випадкових чинників і більш точно представити у nвигляді прямої лінії показники динамічного nряду.

Показник захворюваності на 100 тис. населення позначають як Іфакт., цей же показник після вирівнювання nпозначають як І теор.

Величина Ітеор. визначається в рівнянні nлінійної залежності:

Ітеор. = Ісер. + (b×х),

де Ісер. — середній інтенсивний показник захворюваності nза ряд років, який розраховується  за формулою: nІсер = ; n∑ — знак суми; п — кількість членів ряду, nтобто кількість років, що аналізується; b — nкоефіцієнт, який визначає різницю між теоретичними рівнями захворюваності за nсуміжні роки, і розраховується за формулою b n=  х n– змінений (або перетворений) для полегшення розрахунків інтервал, nякий представлений як натуральні числа, nсиметрично розташовані вверх і вниз nвідповідно 0. Якщо вирівнюється непарний ряд чисел (наприклад 11), то береться ряд: -5, -4, -3, -2, -1, 0, +1, +2, +3, +4, +5; при вирівнюванні парного ряду nчисел (наприклад 10) береться ряд: n-9, -7, -5, -3, -1, +1, +3, +5, +7, +9. nСума цих натуральних чисел завжди дорівнює 0.

Для одержання Ісер. та b× х виконуються nрозрахунки за такою схемою:

 

Підставивши одержані величини у формули, nодержуємо умовні виправлені показники захворюваності nдля кожного року — Ітеор.

Будуємо лінійну діаграму, на осі абсцис якої відмічаємо nроки, а на осі ординат — інтенсивні показники захворюваності. nПід час побудови лінійної діаграми враховується співвідношення між висотою та nосновою, яке дорівнює 1,0:1,5. Спочатку nбудується крива по Іфакт., а потім наносяться дані Ітеор., які і будуть представляти лінію тенденції. Можна nнанести на графік початкове і кінцеве nзначення Ітеор. і з’єднати їх прямою лінією.

 http://nmu-s.net/load/ehpidemiologija/retrospektivnij_epidemiologichnij_analiz_zakhvorjuvanosti_v_ukrajini_na_epidemichnij_parotit/49-1-0-810

 

АНАЛІЗ РІЧНОЇ ДИНАМІКИ nЗАХВОРЮВАНОСТІ

Інфекційна захворюваність за рік, яка nкількісно виражена в показниках захворюваності за місяцями, nназивається річною динамікою захворюваності.

Коливання рівня захворюваності протягом року nподібні до тих, які ми маємо в багаторічній динаміці, виникають в результаті спільної дії причин, які діють постійно, які nчас від часу активізуються, та тих, nщо діють епізодично.

Причини, які діють nпостійно протягом року, формують цілорічну, nабо міжсезонну, захворюваність. Цілорічна захворюваність характеризується мінімальною інтенсивністю епідемічного процесу nабо повною відсутністю захворювань (при виключенні дії періодичних та тимчасових причин). Цю захворюваність nназивають міжсезонною.

Причини, які діють в один і той самий період року, визначають сезонне збільшення захворювань відносно nрівня цілорічної захворюваності. Сезонність — nце регулярні коливання (підвищення) рівня інфекційної захворюваності в певні періоди nроку. Ознакою сезонності є концентрація захворюваності на короткому відрізку року (декілька місяців), протягом якого nреєструється від 50% і більше випадків nінфекційної захворюваності. В роки nциклічних підйомів захворюваності сезонність вища, ніж в роки циклічного спаду.

Результатом дії випадкових причин на nепідемічний процес є епізодичні спалахи або навпаки — nзниження захворюваності. Епідемічні спалахи чи nепідемії поділяються на групи відповідно до певних ознак: nчасу, території, інтенсивності та механізму розвитку nепідемічного процесу.

За часовою ознакою епідемії поділяють на гострі (вибуховоподібні) nта хронічні (тривають певний час). Найбільш типовими nгострими епідеміями є епідемії, які розвиваються після одномоментного nзараження певної групи людей. При цьому перший випадок nз’являється після мінімального інкубаційного періоду, nа останній — після максимального. Найбільша кількість випадків nпри гострих епідеміях припадає на випадки з середнім інкубаційним nперіодом.

За територіальною ознакою виділяють епідемії локальні, які nпов’язані з певною територією і групою населення, і поширені, які охоплюють суміжні території та значні nгрупи населення.

За механізмом розвитку розрізняють епідемії з віялоподібною nпередачею збудника від одного джерела або чинника передачі збудника одночасно великій кількості людей (кишкові інфекції, nзоонози) та ланцюговою передачею збудника від джерел збудника до nздорових людей (інфекції дихальних шляхів, кишкові nінфекції та інфекції зовнішніх покривів).

При конкретних нозологічних формах n(кишкові інфекції) епідемії також можуть поділятися на групи за чинником nпередачі, водні, харчові, побутові.

Аналіз річної динаміки захворюваності nвідображає кількісну характеристику особливостей розподілу захворюваності nпротягом року, визначаючи тривалість сезонного підвищення захворюваності і його питому вагу. Для аналізу сезонності використовують екстенсивні показники, визначаючи питому вагу захворювань у nкожному місяці відносно кількості захворювань за рік. При рівномірному nрозподілі захворюваності за місяцями протягом nроку середньомісячний показник захворюваності становить 8,33% (100% :12 nміс). Місяці, в які питома вага захворюваності nперевищує цей показник, вважаються місяцями сезонного nпідйому.

Для оцінювання значущості nзахворюваності в період сезонного підйому в загальній сумі захворюваності за nрік обчислюються коефіцієнт та індекс сезонності.

Коефіцієнт nсезонності — відношення кількості nзахворювань, які зареєстровані в nперіод підвищення захворюваності, до загальної nкількості захворювань за рік, виражене у відсотках. Умовно до місяців nсезонного підйому відносять ті, в яких питома вага захворювань перевищує 8,33 n%, тобто кількість захворювань перевищує середньомісячне число.

Приклад розрахунку коефіцієнту nсезонності. Протягом року захворіло nна сальмонельоз 86 осіб. Розподіл за місяцями є таким n(табл. 8):

Таблиця 8

Розподіл захворювань на сальмонельоз за місяцями року

 

n

Кіль­кість захво-рівших	Місяці												Усього
	1	II	III	IV	V	VI	VII	VIII	IX	X	XI	XII
абс. число	2	4	2	1	5	6	9	10	19	15	6	7	86
%	2,3	4,6	2,3	1,2	5,8	7,0	10,5	11,6	22,1	17,5	7,0	8,1	100

Кількість захворювань перевищує 8,33%  з n7-го по 10-й місяці.

Індекс сезонності — відношення кількості nзахворювань у місяці сезонного підйому до кількості захворювань, які зареєстровані в інші місяці; він показує, у скільки nразів сезонне підвищення nзахворюваності перевищує міжсезонний рівень.

Індекс сезонності визначають за формулою:

Таким чином, у цьому випадку сальмонельозу nпритаманна літньо-осіння сезонність.

Загальна характеристика закономірностей річної nдинаміки захворюваності може бути зроблена nі за типової кривої, побудованою за nсередніми місячними показниками протягом ряду років.

 Для побудови типової кривої та аналізу nрічної динаміки використовуються динамічні nряди, що складаються з абсолютних цифр nі місячних показників захворюваності, які беруться не менше ніж за 9—10 років.

Абсолютні цифри і місячні показники вносяться nв таблиці, але попередньо із загального числа тих, що захворіли, необхід­но nвиключити кількість тих, що захворіли під час точно зафіксованих епідемічних спалахів nз достовірно визначеними при­чинами.

 

Аналіз захворюваності за територією

Територію, на якій реєструються інфекційні захворювання, називають нозоареалом. У зв’язку з особливостями територіального nрозподілу всі інфекційні хвороби можна поділити на 2 групи: з глобальним та регіональним нозоареалом.

Для більшості антропонозних nінфекцій і деяких зоонозів, джерелом nзбудників яких є домашні тварини, характерний повсюдний, або глобальний, розподіл по всій земній кулі. Але рівень захворюваності на ці інфекції в різних nмісцевостях відрізняється, що обумовлено соціальними та nприродними умовами. Наприклад, причинами нерівномірності територіального розповсюдження кишкових інфекційних хвороб можуть nбути санітарний стан населеного пункту, наявність і стан водопроводу та nканалізації, можливість інфікування харчових продуктів у процесі їх вироблення, зберігання і nтранспортування, стан харчових nпідприємств тощо. Тому необхідно виявляти території ризику, тобто території, на яких соціальні та природні nчинни­ки обумовлюють порівняно nвисокий рівень захворюваності.

Варто зазначити, що нерівномірність nепідемічного процесу на певній території може залежати від nоб’єму і якості проведення профілактичних та протиепідемічних заходів і nповноти реєстрації інфекційних хвороб. Для визначення причин такої не­рівномірності доцільно проводити аналіз nбагаторічної динаміки захворюваності nна різних територіях.

Регіональна захворюваність притаманна nприродно-осередковим інфекціям.

Аналіз захворюваності за nтериторією визначається адміністративними n(держава, область, місто, район) і географічними межами. На адміністративних nтериторіях (область, місто, район) захворюваність аналізується за nтериторіальними медичними об’єднаннями, лікарськими nдільницями (в містах), дільничними лікарнями, фельдшерсько-акушерськими пунктами (в nсільській місцевості), медсанчастинами при nпромислових підприємствах. Розрахунки інтенсивних показників захворюваності за адміністративними одиницями, nтериторіальними медичними об’єднаннями та лікарнями проводяться на 100 тис. населення, а на лікарських дільницях та nфельдшерсько-акушерських пунктах — на 1 тис. населення.

З метою наочного зображення й аналізу nнерівномірності поширення інфекційних хвороб на певній території користуються картограмою, на яку наносять показники захворюваності або випадки захворювань відповідно до місць реєстрації хвороби. Інтенсивні показники захворюваності на певній території можуть бути представлені і у вигляді стовпчикової діаграми.

 

Аналіз захворюваності за nгрупами населення та колективами

Інфекційна захворюваність nхарактеризується нерівномірністю розподілу не тільки на територіях, а і серед nрізних груп населення та колективів. Для різних нозологічних форм характерні певні показники захворюваності в різних групах nнаселення (вікових, професійних, nсоціальних та ін.) та колективах (дитячі дошкільні заклади, школи, nшколи-інтернати, дитячі будинки тощо).

Для аналізу захворюваності за групами nнаселення використовують такі ознаки:

1. Типові, на основі яких проводиться nвиділення епідеміологічно значущих соціально-вікових nгруп населення (вік, професія, стать, належність до nколективу).

2. Групові, які вказують на ризик nзараження (щільність населення, скупченість, людність, nступінь комунального благоустрою, водопостачання).

3. Індивідуальні, які вказують на ризик nзахворюваності (загальна резистентність та імунітет).

Аналіз захворюваності за групами населення і колективах проводиться за інтенсивними показниками на 1 тис, n10 тис. або 100 тис. осіб певного nвіку, професії тощо.

Найбільш значущою ознакою населення, з якою nпов’язують можливість захворювання, є віковий склад. Вікові групи виділяють відповідно до програми дослідження, метою nякої є виявлення причин переважної nзахворюваності осіб певного віку (групи nризику). Під час проведення аналізу захворюваності nза віком використовують невеликі вікові групи, щоб виявити можливі причини, які призвели до захворюваності в цих nгрупах (наприклад, вікові групи 0—1, n2—3, 4—6, 7—14, 15—19 тощо).

У межах nсоціально-побутових груп виділяють епідеміологічно значущі групи: діти дошкільних закладів, учні шкіл, nшкіл-інтернатів, професійно-технічних nучилищ, студенти, робітники, nслужбовці, медичні працівники, працівники дитячих дошкільних закладів, підприємств громадського харчування, nводопостачання тощо. nВибір для аналізу тих чи інших вікових і соціально-побутових nгруп населення залежить від епідеміологічних особливостей нозологічної форми nхвороби. Так, при аналізі захворюваності на nкишкові інфекції обов’язково виділяють групи дітей, які відвідують та не відвідують дошкільні заклади, учнів шкіл, працівників дитячих дошкільних закладів, nхарчових підприємств. Під час аналізу nзахворюваності на гепатит В виділяють групи медичних працівників, nдонорів, хірургічних хворих тощо.

У результаті аналізу захворюваності за групами населення виявляють групи ризику, тобто групи населення з nвисокими показниками захворюваності.

Під час аналізу захворюваності значну увагу nприділяють розподілу захворюваності за колективами, nпорівнюючи її з захворюваністю серед осіб, які не перебувають nу колективах. У колективах можуть створюватися сприятливі nумови для зростання захворюваності у зв’язку зі скупченістю та недотриманням протиепідемічного режиму. Епідеміологічно nзначущими колективами вважаються nдитячі дошкільні заклади, школи, школи-інтернати, nдитячі будинки тощо.

Під час аналізу захворюваності за nколективами розраховують такі показники:

1.         nПоказник ураженості колективів — питома вага колективів, в яких є випадки захворювань (осередки), серед загальної кількості колективів певного профілю і сумарно серед усіх колективів.

2.         nПоказники осередковості — середня кількість випадків в одному осередку (колективі).

3.         nПитома вага осередків (колективів) з різною кількістю випадків (з 1, 2, 3 тощо) серед загальної кількості осередків (колективів).

4.    Середня тривалість осередку – середній інтервал від nпершого до останнього захворювання.

5.    Інтенсивність захворюваності в епідосередку – nвідношення числа захворілих до кількості наявних осіб в осередку.

Отримані дані дають змогу зробити nвисновки про колективи ризику — колективи з високим рівнем nзахворюваності та їх питому вагу серед всіх колективів.

Виявлення груп і колективів ризику дає nпідстави для встановлення епідеміологічних причинно-наслідкових зв’язків nзахворюваності в цих групах і колективах з чинниками ризику, тобто з дією тих причин і умов, які призводять до зростання nзахворюваності. Отримані результати такого аналізу є основою для проведення nцілеспрямованих профілактичних і протиепідемічних nзаходів.

 

ОПЕРАТИВНИЙ ЕПІДЕМІОЛОГІЧНИЙ АНАЛІЗ

Оперативний епідеміологічний аналіз є одним із напрямів епідеміологічної діагностики, який призначений nдля вивчення особливостей розвитку nепідемічного процесу серед населення за короткий (не більше 1 року) проміжок nчасу або на певний момент. Його nметою є своєчасне виявлення змін у причинах і умовах, які визначають nінтенсивність епідемічного процесу, та дії nвипадкових, епізодичних чинників, про які не було відомо під час планування nдовгострокових профілактичних заходів.

В оперативному nепідеміологічному аналізі можна виділити два nнапрями аналізу інформації, яка надходить до епідеміолога:

а) аналіз інформації, яка включає nнепрямі ознаки, за якими можна робити висновки про ймовірну nтенденцію розвитку епідемічного процесу;

b) аналіз інформації щодо ознак, які nбезпосередньо відображають стан і тенденції nрозвитку епідемічного процесу. Перший напрям оперативного епідеміологічного аналізу — динамічна перевірка й оцінювання виконання nзапланованих заходів на територіях nризику, у групах і колективах ризику та nв періоди (час) ризику. Але при цьому потрібно враховувати можливу мінливість ситуації, яку не можна було передбачити під час планування заходів. Тому необхідно nпроводити постійне стеження за nсоціальними та природними чинниками, які nможуть активізувати епідемічний процес, та за об’єктами, що мають епідемічне значення. Наприклад, для аналізу захворюваності на кишкові nінфекції потрібні оперативні дані про санітарно-технічний стан nпідприємств харчової промисловості, громадського харчування, водно-очищувальних споруд, якість харчових продуктів і води, nпорушення в експлуатації обладнання на nепідемічно значущих об’єктах, порушення nтехнологічного процесу. Ці дані можуть свідчити про конкретні можливості зараження населення через різні шляхи передачі (харчовий,  водний, побутовий) nу зв’язку з особливостями соціальних nй природних умов життя людей. Складають макет таблиць по місту (району) або по nокремій його території, який має набір nконкретних чинників, що, ймовірно, nможуть реалізувати водний, харчовий або побутовий шляхи передачі.

Цей напрям оперативного nепідеміологічного аналізу, який за непрямими ознаками може nвказувати на можливі тенденції розвитку епідемічного процесу, є основним. nПрофілактичні заходи, які проводяться в міру систематичного nнадходження вказаної інформації, повинні запобігти активізації механізму передачі збудників кишкових інфекцій і зростанню nзахворюваності на ці інфекції.

Другий напрям оперативного епідеміологічного nаналізу передбачає оцінювання інформації, яка nбезпосередньо відображає стан і тенденції розвитку nепідемічного процесу:

а) безперервне спостереження за nінфекційною захворюваністю та оцінювання її динаміки;

b) аналіз та оцінювання результатів nлабораторних досліджень;

с) епідеміологічне обстеження осередків nіз поодинокими та груповими захворюваннями (епідемічний спалах, епідемія).

d) санітарно-епідеміологічна розвідка.

В оперативному епідеміологічному аналізі nважливе місце займає спостереження за захворюваністю, яка nє результатом дії причин, що передували проявам епідемічного процесу. Ці причини діяли значно раніше, ніж підвищилася захворюваність, тому їм не можна запобігти, але можна ослабити їх дію.

Завдання, які вирішуються під час оперативного епідеміологічного аналізу, висувають специфічні вимоги до nйого інформаційного забезпечення. Система інформаційного забезпечення повинна гарантувати безперервне й оперативне nнадходження вичерпної інформації про зареєстровану захворюваність та її можливі причини, швидке оброблення цієї nінформації, послідовне її уточнення і nдоповнення, а також забезпечення пошуку необхідних даних для аналізу.

Дані про захворілих із nлікувально-профілактичних закладів до СЕС повинні бути nпередані по телефону, факсом, електронною поштою або посильним одразу ж після nвиявлення хворого. Інформацію, яка надійшла за добу, nузагальнюють, хворих розподіляють за групами та nнозологічними формами інфекцій на території, віковими та професійно-побутовими групами. Добові дані, по мірі їх надходження, вводять у тижневі та місячні звіти. Дані щоденної реєстрації хворих подають в абсолютних цифрах, а дані за тиждень та місяць — в інтенсивних показниках захворюваності, які вираховують на 100 тис. nнаселення.

Методи nепідеміологічного аналізу (особливо оперативно-поточного), реалізовані в nпроцесі нагляду, більшою мірою орієнтовані на математичні показники. nЗапропоновано декілька математичних методів розрахунку контрольного рівня nзвичайної захворюваності.

Під контрольним рівнем варто розуміти показники інфекційної nзахворюваності, характерні для кожного конкретного інтервалу часу на конкретній nтериторії.

Існує декілька методів визначення контрольного рівня (КР).

1. Метод В.Д. Бєлякова (1977).

КР визначається шляхом nобчислення верхньої границі довірчого інтервалу середнього числа захворювань у відповідний день за nпопередні роки за формулою:

, де

КР – контрольний рівень захворюваності;

X – середнє абсолютне число захворювань за день;

С – середнє квадратичне відхилення ряду показників за яким обчислюється nX;

Т – критерій Стьюдента (2,0, 2,6, 3,2) для певного рівня довіри (за nтаблицею)

2.

, де

Р – кількість хворих за тиждень;

N – кількість населення;

52 – число тижнів у році.

 

Протиепідемічні заходи

Протиепідемічні заходи — це заходи, nспрямовані на профілактику інфекційних хвороб і боротьбу з nними. Вони включають у себе комплекс організаційних, медико-санітарних, ветеринарних, інженерно-технічних, адміністративних nзаходів, які здійснюються з метою nпопередити виникнення і поширення інфекційних nхвороб, локалізації та ліквідації їх осередків, спалахів та епідемій. До протиепідемічних заходів nвідносять також санітарно-гігієнічні nзаходи, які мають протиепідемічну спрямованість n(наприклад, знезараження питної води, харчових продуктів, санітарне очищення населених пунктів тощо, які проводяться nз метою профілактики кишкових інфекцій).

В основу планування і проведення профілактичних і протиепідемічних nзаходів покладено принципи комплексності та впливу на провідну ланку nепідемічного процесу (мал. 1).

n
nМал. 40. Схема проведення протиепідемічних nзаходів.

 

 

 

 

 

Виходячи з аналізу причин виникнення і nпоширення інфекційних захворювань, особливо коли вони проявляються епідемічними nспалахами, виділяють епідемічно значущі об’єкти стосовно кишкових інфекцій. До них відносять: молокозаводи, м’ясокомбінати, nптахоферми, фабрики-кухні, їдальні, гастрономи, продовольчі магазини, молочні кухні тощо. Порушення санітарних правил на таких об’єктах може призвести до nзростання захворюваності на кишкові інфекції. Протиепідемічні заходи поділяють nна профілактичні заходи і заходи в осередках інфекційних хвороб. Профілактичні nзаходи спрямовані на запобігання виникненню та поширенню інфекційних nзахворювань, коли конкретного хворого або nносія немає. Вони проводяться у міжепідемічний період, який характеризується станом nепідемічного благополуччя, і мають на меті не допустити формування епідемічного nваріанту збудника (мал. 2). Протиепідемічні nзаходи в осередках nінфекційних хвороб спрямовані безпосередньо на джерело збудника, механізм передачі збудника і людей, які nзнаходяться у цьому осередку.

 

n
nМал. 2. Схема nпроведення профілактичних заходів.

 

 

Групування протиепідемічних заходів проводять відповідно до рушійних сил (ланок) епідемічного процесу (табл. n1).

Таблиця 1

Групи протиепідемічних заходів за ознакою nспрямованості їх дії

на епідемічний процес (В. Д. Бєляков, 1989)

 

Протиепідемічні nзаходи впливають на три ланки епідемічного процесу, але у суворішому режимі та nбільших обсягах роботи з додатковим напрямком відносно групи осіб, які підпали nпід ризик інфікування (табл. 2).

Таблиця 2

Додаткові варіанти угрупувань nпротиепідемічних заходів

n

Група заходів	Заходи
Ті, що вимагають протиепідемічних засобів (препаратів)	Лікування Дератизація Дезінфекція Дезінсекція Імунокорекція Імунопрофілактика Екстрена профілактика
Ті, що не вимагають протиепідемічних засобів (препаратів)	Ізоляція Режимно-обмежувальні Санітарно-ветеринарні Санітарно-гігієнічні
Диспозиційні	Запобігання захворюванням у разі зараження: імунокорекція, імунопрофілактика, екстрена профілактика
Експозиційні	Запобігання зараженням людей: ізоляція і лікування, режимно-обмежувальні, санітарно-ветеринарні, санітарно-гігієнічні, дератизація, дезінфекція, дезінсекція
Профілактичні	Запобігання формуванню епідемічного варіанту збудника
В епідемічних осередках	Запобігання розповсюдженню епідемічного варіанту збудника

 

Виділяють також загальні заходи, зокрема такі, як гігієнічне виховання населення та лабораторні дослідження, що nмають протиепідемічне значення.

Під час проведення протиепідемічних заходів використовують nрізні препарати, які називають протиепідемічними засобами. До них відносять засоби і методи діагностики інфекційних хвороб (бактеріологічні, вірусологічні й nімунологічні), етіотропного лікування n(антибіотики), дезінфекції (дезінфектанти), дезінсекції (інсектициди), nдератизації (ратициди), імунопрофілактики n(вакцини й анатоксини), термінової профілактики (імунні сироватки, імуноглобуліни, антибіотики).

У протиепідемічній практиці якість nпротиепідемічних засобів оцінюють, порівнюючи з nнормативними вимогами стосовно певного засобу щодо його nефективності і безпечності у процесі застосування. nВикористання протиепідемічних засобів повинно nбути науково обґрунтованим (доза і схема nвикористання лікувальних і профілактичних nпрепаратів; концентрація і експозиція під час використання дезінфектантів, інсектицидів і ратицидів).

Результат, отриманий nзавдяки проведенню того чи іншого протиепідемічного заходу, nвизначають як ефективність цього заходу. nОцінювання ефективності протиепідемічних або профілактичних заходів n(засобів) проводять на основі їх впливу на рівень, nструктуру і динаміку захворюваності та пов’язаних із ними інших показників n(смертність, інвалідність, тимчасова втрата працездатності).

Основні критерії оцінки nякості окремих протиепідемічних заходів

n

Захід	Критерії оцінки
1. Клінічна діагностика	Частота розбіжностей в попередньому і кінцевому діагнозах, у розшифровуванні етіологічної природи захворювань
2. Ізоляція і госпіталізація	Частка ізольованих (госпіталізованих) від загальної кількості хворих. Розподіл хворих за строками ізоляції (госпіталізації)
3. Лікування	Частка хворих, які отримали етіотропне лікування. Вислід хвороби. Повнота очищення організму від збудника
4. Режимно-обмежувальні заходи (обсервація і карантин)	Повнота охоплення об’єктів та осіб, які підлягають карантину, обсервації. Наявність або відсутність порушень режиму: карантину, обсервації
5. Дератизація	Частка об’єктів, які підлягали дератизації, від їх загальної кількості. Число гризунів до і після обробки
6. Ветеринарно-санітарні заходи	Повнота виконання заходів, передбачених офіційними положеннями і виходячи з ветеринарно-санітарної обстановки, яка склалася
7. Санітарно-гігієнічні заходи протиепідемічної спрямованості	Повнота виконання заходів, передбачених офіційними положеннями, і з урахуванням санітарно-епідемічної ситуації, яка склалася
8. Дезінфекція	Частка об’єктів, які підлягали дезінфекції, від їх загальної кількості (для осередкової дезінфекції). Результати бактеріологічного контролю
9. Дезінсекція	Частка об’єктів, які підлягали дезінсекції, від їх загальної кількості. Число членистоногихдо і після обробки
10. Вакцинація	Частка щеплених серед населення. Імунні реакції у щеплених
11. Імунокорекція	Частка осіб, які охоплені імунокорекцією, від загальної кількості людей, що її потребували
12. Екстрена профілактика	Строки проведення з моменту ризику зараження. Частка осіб, які охоплені екстреною профілактикою, від загальної кількості людей, що її потребували

 

Ефективність заходу (засобу) виражається nв показнику захищеності людей від захворювання або в індексі nефективності. Показник захищеності розраховують за формулою:

Індекс ефективності К визначається nза формулою: К = b/а і показує, у скільки разів захворюваність серед nосіб, серед яких проводився протиепідемічний захід, нижча порівняно з тими, серед яких він не проводився.

Відповідно до епідеміологічної, nсоціальної і економічної значущості інфекційних хвороб, nяка наведена в розділі “Епідеміологічна nдіагностика”, виділяють епідеміологічну, соціальну і економічну ефективність nпротиепідемічних заходів. Епідеміологічна nефективність виражається у кількісних показниках, які показують зниження захворюваності у зв’язку з nвикористанням протиепідемічних заходів. Соціальна ефективність розраховується за зниженням соціальної значущості nхвороби серед населення внаслідок nвикористання протиепідемічних засобів або проведення протиепідемічних заходів. nЕкономічна ефективність виражається в nекономії певних фінансових коштів у зв’язку зі зниженням інфекційної захворюваності, що також оцінюється як ефективність протиепідемічних заходів.

У проведенні протиепідемічних заходів важливим є вибір головного напряму їх впливу на ту чи іншу ланку nепідемічного процесу як при окремих nінфекційних хворобах, так і залежно від nконкретних причин і умов розвитку виникнення та розвитку епідемічного процесу. При цьому зберігається nпринцип комплексності дії протиепідемічних заходів на всі три ланки епідемічного процесу, що забезпечує сумарне зростання nефективності цих заходів.

За ефективністю впливу nпротиепідемічних заходів на епідемічний nпроцес можна визначити три групи інфекційних хвороб: неконтрольовані, потенційно контрольовані і nконтрольовані інфекційні хвороби. nНеконтрольовані інфекційні хвороби — це група nінфекцій, проти яких немає ефективних протиепідемічних заходів (скарлатина, гепатит С). Потенційно nконтрольовані інфекційні хвороби — це ті nінфекції, проти яких є заходи профілактики і боротьби, але їх nвикористання не дає помітного зниження nзахворюваності (сальмонельози, шигельози Зонне, Флекснера). Контрольовані nінфекційні хвороби — це ті інфекції, при яких заходи і засоби, що nвикористовуються, забезпечують суттєве зниження захворюваності або nнавіть ліквідацію окремих із них. Серед nконтрольованих інфекцій розрізняють дві групи: 1) інфекції, які контролюються засобами імунопрофілактики (поліомієліт, дифтерія, правець, кір, кашлюк та nінші); 2) інфекції, які контролюються санітарно-гігієнічними заходами n(черевний тиф, висипний тиф та ін.).

Ліквідація інфекційної хвороби nпередбачає знищення збудника як біологічного виду в nглобальному чи регіональному масштабі. Прикладом ліквідації у глобальному nмасштабі є ліквідація натуральної віспи в nсвіті завдяки знищенню (елімінації) збудника шляхом повсюдної масової вакцинації населення. Регіональна nліквідація інфекційної хвороби досягається шляхом знищення збудника в межах адміністративних територій nі створення на цих територіях таких nумов, які забезпечують неможливість поновлення епідемічного процесу у nвипадку занесення збудника ззовні. На цій nоснові Комітет Європейського регіону ВООЗ поставив завдання ліквідації в Європі захворюваності на поліомієліт та кір (2010 р.).

Сукупність теоретичних, методичних, практичних і організаційних основ профілактики інфекційних хвороб nстановить протиепідемічну систему, nабо систему захисту населення від інфекційних nхвороб. Основна мета системи — попередження і зниження інфекційної захворюваності серед населення та nліквідація окремих інфекційних хвороб — конкретизується для окремих груп і нозологічних форм інфекційних хвороб. nНа основі законодавства України про охорону здоров’я населення, враховуючи nсучасні наукові дані і практичний досвід стосовно причин та умов виникнення і поширення інфекційних хвороб серед людей, розробляються і затверджуються nвідповідні організаційні й nінструктивно-методичні документи (програми, плани, постанови, інструкції, методичні рекомендації) щодо профілактики інфекційних хвороб і боротьби з ними.

Законом України “Про захист населення від інфекційних хвороб” (2002 р.) http://www.moz.gov.ua/ua/portal/zn_20000406_1645.html nвизначені правові, організаційні та фінансові засади діяльності органів виконавчої влади та nмісцевого самоврядування, підприємств, nустанов та організацій, спрямовані на запобігання виникненню і поширенню nінфекційних хвороб людини, локалізацію та nліквідацію їх спалахів і епідемій, встановлені nправа, обов’язки та відповідальність юридичних і фізичних осіб у сфері захисту населення від інфекційних nхвороб.

Організаційна структура системи nпротиепідемічного захисту населення включає медичні та nнемедичні сили і засоби. Організацію і проведення nпротиепідемічних заходів здійснюють санітарно-епідеміологічні станції всіх nрівнів — районна, міська, обласна та Центральна СЕС, nзабезпечуючи діяльність протиепідемічної системи за п’ятьма nнапрямами: управлінським, виконавчим, методичним, організаційним і контрольним. nБезпосередніми виконавцями протиепідемічних заходів є лікувально-профілактичні заклади всіх типів. Важлива роль у nпротиепідемічній системі належить науковим інститутам і вищим медичним nнавчальним закладам, де розробляються і вдосконалюються протиепідемічні заходи і засоби. Виконавцями ряду протиепідемічних nзаходів є різні немедичні організації, відомства, установи, заклади, nпідприємства тощо за участю всього населення n(наприклад, проведення санітарно-гігієнічних заходів, пов’язаних із nводопостачанням, очищенням населених пунктів, харчуванням nнаселення та інше).

Група nзаходів передбачає своєчасне виявлення інфекційних хворих і носіїв серед людей, nїх блокування (ізоляцію), яке здійснюється при санітарній охороні морських, nповітряних і сухопутних кордонів держави; при епідеміологічному спостереженні; nпри проведенні санітарно-епідеміологічної розвідки; при періодичному обстеженні nна заразоносійство осіб окремих професій і перехворілих; їх санації та nлікуванні.

При визначенні комплексу необхідних профілактичних і протиепідемічних nзаходів важливо правильно оцінити епідемічну небезпеку хворого. До заходів, що nспрямовані на зменшення епіднебезпеки хворого, як джерела збудника, належать: nйого раннє виявлення, своєчасна діагностика хвороби, ізоляція, лікування, nлабораторний контроль під час терапії і при виписуванні зі стаціонару, nдиспансерний нагляд (табл. 5).

Таблиця n5

Протиепідемічні nзаходи щодо інфекційного хворого та заразоносія

n

Захід	Джерело збудника
	хворий		носій
Виявлення	активне чи пасивне		активне (обстеження планові та за епідемічними показаннями)
Рання діагностика	клінічна, епідеміологічна, лабораторна		епідеміологічна, лабораторна
Ізоляція	а) госпіталізація до інфекційного стаціонару (обов’язкова, за клінічними, за епідемічними показаннями); б) ізоляція в домашніх умовах		а) госпіталізація за епідемічними показаннями; б) ізоляція в домашніх умовах
Лікування	етіотропне		санація
Лабораторний контроль після лікування	при виписуванні зі стаціонару або після закінчення лікування в домашніх умовах		після санації
Лабораторний контроль для допуску до роботи	декретованих контингентів		декретованих контингентів
Диспансерний нагляд після виписування зі стаціонару (у КІЗі)	згідно з нормативними документами	протягом періоду носійства
Заключний лабораторний контроль	при знятті з диспансерного обліку	при знятті з диспансерного обліку
Переведення на іншу роботу	–	на роботу, яка не пов’язана з епідемічною небезпекою (стосується хронічних носіїв декретованих груп)

 

Виявлення nінфекційного хворого буває активним і пасивним. Активне виявлення такої nособи відбувається при здійсненні профілактичних оглядів певних груп населення, nв осередках інфекційних хвороб, при подвірних обходах на території населених nпунктів. Пасивне виявлення хворого відбувається в поліклініці або вдома n– коли пацієнт сам звертається за медичною допомогою. При такому nвиявленні у зв’язку з його пізнім звертанням за медичною допомогою ізоляція та nгоспіталізація хворого деколи бувають несвоєчасними.

Другим nважливим напрямком у цій групі заходів є епізоотологічні спостереження, nсанітарно-ветеринарні заходи щодо свійських тварин, як ймовірних джерел nзбудників зооантропонозних інфекцій, проведення профілактичної дератизації.

Профілактичні nзаходи мають за мету охорону господарств від заносу інфекції шляхом обстеження, nкарантинізації тварин, що завозяться чи вивозяться з нього; недопущення nконтакту з тваринами і користування пасовищами й водоймами неблагополучних nгосподарств; ізоляція та обстеження абортованих тварин; заключна дезінфекція nмісця аборту, приміщення; лабораторне обстеження усієї групи тварин.

Протиепідемічні nзаходи. Ця nгрупа заходів проводиться при зміні епідемічного стану з благополучного до nнестійкого – при загрозі або появі епідемічних ускладнень у вигляді поодиноких nчи групових інфекційних захворювань. Комплекс заходів спрямовується на локалізацію nта ліквідацію епідемічних осередків. При nзагрозі поширення інфекції під керівництвом територіальних комісій з nнадзвичайних ситуацій і техногенної безпеки (КНСТБ) проводиться nкорекція та узгодження комплексних планів; підготовка служб КНСТБ, підготовка і nрозгортання установ КНСТБ, імунізація населення за епідемічними показаннями; nпосилення загальносанітарних і протиепідемічних заходів; провізорна nгоспіталізація та обстеження осіб, які підпали під ризик інфікування. Перша nгрупа протиепідемічних заходів скерована на осіб, які достеменно є джерелами nзбудників; друга – на групи людей, які підлягли ймовірному ризику інфікування nвнаслідок спілкування з джерелом збудників інфекції; третя – на блокування nмеханізмів передачі, четверта – на захист сприйнятливого населення.

До першої групи nналежить своєчасне виявлення хворих осіб та їх госпіталізація (ізоляція), nізоляція і санація заразоносіїв; диспансерний нагляд за реконвалесцентами.

Рання діагностика nінфекційних хвороб дозволяє своєчасно почати проведення протиепідемічних nзаходів, зокрема такого важливого з них, як ізоляції джерела збудників nінфекції. Ізоляція може відбуватися у nстаціонарі або вдома. При деяких інфекційних хворобах (черевний і висипний тиф, nхвороба Бриля, дифтерія, чума, холера, сибірка, сказ, правець та ін.) nгоспіталізація обов’язкова. При інших інфекційних захворюваннях госпіталізація nвідбувається за клінічними чи епідемічними показаннями.

Госпіталізація за клінічними показаннями проводиться з урахуванням тяжкості nхвороби (тяжкий чи середній ступінь тяжкості), ускладнень, віку пацієнта.

Госпіталізація за епідемічними показаннями здійснюється тоді, коли вдома немає nналежних умов для ізоляції хворого (квартира без комунальних зручностей, nгуртожиток, школа-інтернат, закритий дитячий дошкільний заклад тощо); коли nхворий належить до декретованої групи населення.

Вдома дозволяють nізолювати осіб з відносно легким ступенем (кір, краснуха, грип, кашлюк, вітряна nвіспа, епідемічний паротит, шигельоз, вірусний гепатит); при задовільних nкомунальних умовах; наявності людей, які можуть доглядати за хворим; nвідсутності дітей, що не хворіли на дану хворобу; та при достатньо високому nрівні санітарної культури населення.

Транспортування nхворих до стаціонару здійснюється транспортом, що спеціально для цього призначений n(автомобілі міської дезінфекційної станції, дезінфекційних відділів СЕС, у nсільській місцевості – районних лікарень). У нічний час перевезення хворих nпроводиться машинами швидкої допомоги, які спеціально для цього виділені. Після nтранспортування в машинах проводять заключну дезінфекцію.

При nгоспіталізації в інфекційну лікарню, хворий у приймальному відділенні проходить nсанітарну обробку. Після цього вирішують питання щодо його ізоляції в nстаціонарі.

Розрізняють такі форми ізоляції хворого в інфекційному стаціонарі:

1. Загальні палати.

2. Боксові палати:

а) відкрита бокс-палата, що розділена перегородками, які не досягають nстелі;

б) закритий бокс (палата, що розділена суцільними перегородками).

3. Шлюзовані палати – окремі палати з передбоксником (шлюзом) та nсанвузлом, які мають вихід в загальний коридор.

4. Бокси системи Мельцера з ізольованим зовнішнім входом (він же і nвихід), тамбуром, санпропускником і санвузлом.

Всі наведені вище форми ізоляції особливо потрібні в дитячих лікарнях чи nвідділеннях, де, у зв’язку з концентрацією хворих на інфекції дихальних шляхів, nє висока ймовірність внутрішньолікарняного поширення збудників. У Мельцеровські nбокси госпіталізують хворих на карантинні інфекції та при підозрі на них (чума, nхолера тощо); хворих на інфекції, що трапляються рідко чи при підозрі на них n(поліомієліт, дифтерія тощо); хворих з підозрою на інфекції дихальних шляхів nабо з нез’ясованим епідеміологічним анамнезом; хворих зі змішаною інфекцією, nколи одна з них чи обидві передаються повітряно-краплинним шляхом; осіб, які nспілкувалися з джерелом збудників, що спричиняють інфекції дихальних шляхів.

Шлюзовані палати передбачають менш сувору ізоляцію, ніж Мельцеровські nбокси. У них скеровують хворих з інфекційними хворобами, що виникають рідко, з nтяжким ступенем; осіб з нез’ясованим діагнозом, якщо немає підозри на краплинні nінфекції.

У боксові палати nта палати із закритими боксами госпіталізують хворих на однотипні інфекції nдихальних шляхів, у відкриті бокси – хворих із малоконтагіозними інфекціями, у nзагальні палати – пацієнтів з іншими недугами.

Лікування nінфекційних хворих проводиться не тільки з метою відновлення здоров’я людини n(терапевтична мета), але й задля звільнення організму від патогенних nмікроорганізмів (протиепідемічна мета).

Трупи людей, nпомерлих від інфекційних хвороб, підлягають похованню на загальних підставах. nТрупи померлих від особливо небезпечних інфекцій (чума, холера, сибірка тощо), nякщо діагноз підтверджений лабораторними методами чи не викликає сумнівів, nрозтину не підлягають; правила їх поховання встановлюються нормативними nдокументами МОЗ України.

Одужання хворого n(тобто стан, коли він вже не є джерелом збудника) підтверджується результатами nлабораторного дослідження, яке проводиться з метою перевірки звільнення nорганізму від інфекційного агента. Особливу увагу приділяють перехворілим nособам, які належать до декретованих груп населення (працівникам дитячих nдошкільних закладів, медичних закладів, харчових підприємств, водогонів та nін.).

Цим особам nобов’язково проводять бактеріологічний контроль перед допуском до роботи. nПротиепідемічні заходи щодо носіїв включають: виявлення носіїв, їх ізоляцію (в nокремих випадках) і санацію, усунення від роботи чи іншої діяльності, де вони nстановлять епідемічну небезпеку, лабораторне обстеження, диспансерний нагляд.

Виявляють носіїв nпри плановому обстеженні, чи обстеженні певних контингентів населення за nепідемічними показаннями.

Планово на nносійство обстежують осіб, які перехворіли на кишкові інфекції, дифтерію, nменінгококову інфекцію. Перехворілих на кишкові інфекції обстежують лабораторно nперед виписуванням з лікарні та протягом періоду диспансерного спостереження, nкратність обстежень регламентується відповідними наказами МОЗ України. nПрацівників харчової промисловості та тих, хто до них прирівнюється, обстежують nпри прийомі на роботу. За епідемічними показаннями обстежують населення n(здорових людей, які спілкувалися з хворими) в осередках кишкових інфекцій, nбактерійних інфекцій дихальних шляхів.

Виявлених носіїв nсанують у стаціонарі чи в домашніх умовах. Після санації їм проводять nлабораторне обстеження для підтвердження припинення виділення збудників.

Якщо після курсу nсанації у декретованих осіб збудники продовжують виділяться, їх усувають від роботи, nщо пов’язана з харчовими продуктами, водою або обслуговуванням дітей у дитячих nдошкільних закладах, і переводять на іншу роботу. У разі виникнення хронічного nносійства після двох курсів санації допуск носіїв в організовані колективи nздійснюється комісією у складі начальника медичної частини (завідувача nвідділення), педіатра, епідеміолога. Під час санації носії перебувають під nдиспансерним спостереженням згідно з інструкціями щодо певних інфекційних nхвороб. У кінці санації цим особам проводять заключне лабораторне обстеження nдля перевірки результатів санації з метою зняття з диспансерного обліку. nПроведення медико-ветеринарних заходів передбачає винищення хворих тварин, які nвтратили господарську цінність; ізоляцію тварин, які зберегли господарську цінність, nзнешкодження їх продуктів; винищувальну дератизацію.

Заходи щодо nмеханізму передачі з метою переривання або руйнування його є важливою складовою nкомплексу загальносанітарних заходів. Пріоритетними напрямками є проведення nпрофілактичної дезінсекції, дезінфекції, стерилізації. Крім того, проводиться nробота з підвищення благоустрою населених пунктів; організація nсанітарно-гігієнічного контролю за водно-каналізаційною мережею, виготовленням, nтранспортуванням і реалізацією харчових продуктів, асенізаційною службою, nлазне-пральним обслуговуванням та особистою гігієною.

Протиепідемічні nзаходи, які проводяться при ускладненні епідемічної ситуації, вимагають nкомплексності роботи лікувально-профілактичних установ та епідеміологічних nвідділів місцевого територіального рівня. Велике значення має робота в nосередках інфекційних хвороб. Алгоритм роботи має включати весь комплекс nзаходів щодо блокування джерел збудника, розриву механізму передачі, захисту nсприйнятливої популяції та вкрай важливо – проведення заходів щодо осіб, які nспілкувалися з хворими. Заходи, скеровані на активне виявлення хворих і носіїв nсеред осіб, які спілкувалися із захворілим, проводяться шляхом опитування, nдворазової щоденної термометрії, огляду шкіри і слизових оболонок, пальпації nпечінки, лабораторних досліджень, інструментальних і клінічних обстежень. Залежно від ступеня патогенності збудників в nосередку проводиться медичне спостереження, обсервація чи карантин на термін nмаксимального інкубаційного періоду, при особливо небезпечних інфекціях – двох nінкубаційних періодів. Особа, в якої з’являються подібні симптоми даної nінфекційної хвороби, підлягає негайній провізорній ізоляції у стаціонарі або в nдомашніх умовах до встановлення діагнозу. Якщо хворого залишають вдома, nто створюють максимальні умови для зменшення можливості його контакту зі nздоровими.

На nосіб, які перебувають під медичним спостереженням, іноді накладають обмеження у nвигляді роз’єднання. Цей захід частіше вживають до дітей, які відвідують nдитячі заклади, а також до дорослих, що працюють у дитячих закладах, на nпідприємствах харчової промисловості, громадського харчування. Наприклад, при nкору дітей, які не хворіли на цю нозологію, і не були щепленими, не допускають nу дитячі заклади протягом 17 діб з моменту госпіталізації пацієнта.

Іноді nособи, які спілкувалися з інфекційними хворими, підлягають обсервації – системі nізоляційно-обмежувальних і лікувально-профілактичних заходів, спрямованих на nзапобігання розповсюдженню інфекційних захворювань. Ізоляційно-обмежувальні nзаходи передбачають обмеження виїзду, в’їзду та транзитного проїзду через nепідемічно неблагополучну територію, заборону вивозу майна без попереднього nзнезараження, обмеження спілкування осіб, які перебувають в осередку. Людей ізолюють у спеціально nпристосовані приміщення, де за ними встановлюють медичне спостереження на час, nщо дорівнює максимальному інкубаційному періоду при даній нозології. Лікувально nпрофілактичні заходи включають санітарну обробку (часткову або повну), nвилучення і знищення запасів продуктів харчування при спалахах кишкових nінфекцій, активне виявлення хворих, проведення термінової специфічної та nнеспецифічної профілактики, суворий контроль за проведенням nсанітарно-гігієнічних і протиепідемічних заходів за місцем проживання, nрозташування і лікування.

При деяких особливо небезпечних інфекційних хворобах (чума, холера) nвстановлюють карантин – систему протиепідемічних заходів, спрямованих на nповну ізоляцію осередку і ліквідацію інфекційних хвороб у ньому. Карантин nвключає організацію та проведення режимних і протиепідемічних заходів. Режимні nзаходи передбачають озброєну охорону території; повну ізоляцію осіб, які nпідлягли ризику інфікування, і розташування їх невеликими групами; заборону nвиїзду, в’їзду та транзитного проїзду через епідемічно неблагополучну територію; nзаборону вивозу майна без попереднього знезараження; організацію патрулювання nтериторії підрозділами спеціального призначення для контролю за дотриманням nкарантину; організацію перевалочних пунктів; дотримання режиму розташування і nхарчування осіб.

На території, де nнакладено карантин, проводять наступні протиепідемічні заходи: продовження nлікувально-профілактичних заходів, розпочатих у режимі обсервації; специфічну nімунопрофілактику; встановлення суворого протиепідемічного режиму на етапах nмедичної евакуації; посилення локальної медичної служби nфахівцями-консультантами; створення ізоляційно-карантинних пунктів для ізоляції nосіб, які спілкувалися з хворими; проведення комплексу протиепідемічних заходів nщодо розриву механізму передачі (дезінфекція, дезінсекція). Важливою частиною в nосередку є проведення бесід, що мають на меті підвищення санітарної грамотності nнаселення, ознайомлення із засобами індивідуальної профілактики, пояснення nприроди даної інфекційної хвороби тощо.

Протиепідемічні заходи при зооантропонозних інфекціях серед nсільськогосподарських тварин поділяють на дві групи: заходи щодо джерел nзбудників інфекції та контактних з ними тварин і заходи щодо недопущення nпоширення збудників і знезараження об’єктів довкілля. У першому випадку вдаються nдо:

·  ізоляції або знищення хворих nтварин;

·  заборони перегонів хворої nхудоби;

·  ізоляції позитивних за nлабораторними обстеженнями тварин у спеціальні господарства;

·  ізольованого вирощування nмолодняку з його вакцинацією, накладання карантину на господарство;

·  імунізації худоби.

Заходи щодо недопущення поширення збудників і знезараження об’єктів nдовкілля включають:

·  облік випадків абортованих nтварин;

·  заборону перегрупування худоби nвсередині господарства;

·  роздільний водопій і випас хворих nі позитивно реагуючих тварин;

·  знищення плодів і загиблих nтварин;

·  забій хворої позитивно nреагуючої худоби на спеціальних майданчиках;

·  знешкодження кормів і nперегною;

·  заключну дезінфекцію після nокотів.

 

Планування nпротиепідемічних заходів

Одним із важливих розділів у системі захисту nнаселення від інфекційних хвороб є планування профілактичних та протиепідемічних заходів. План профілактичних та протиепідемічних заходів — це документ, в якому nпослідовно викладено перелік науково-обґрунтованих nзаходів, спрямованих на профілактику інфекційних хвороб та боротьбу з ними на nконкретній території та у визначений проміжок часу. Плануванням профілактичних nі протиепідемічних заходів займаються, з одного боку, місцеві органи влади, а з другого — всі ланки медичної служби: центральна, обласні, міські, районні СЕС, nа також лікувально-профілактичні nзаклади.

На практиці використовуються різні види планів протиепідемічних заходів (на один або декілька років):

—  комплексні проблемно-тематичні nплани;

—  проблемно-тематичні nплани профільних епідеміологів (на один або декілька років);

—  програмно-цільові, nплани СЕС на термін залежно від цілей плану;

—  функціонально-галузеві nплани епідеміологічного відділу та лікарів-епідеміологів nСЕС (на квартал або рік);

—  плани-графіки роботи nлікарів-епідеміологів (на один місяць).

Проблемно-тематичні плани nпередбачають визначення і вирішення основних проблем профілактики інфекційних nхвороб. У виконанні комплексних nпроблемно-тематичних планів бере участь не тільки медична nслужба, а й різні відомства, організації, установи та підприємства: органи nкомунального господарства, установи внутрішніх справ, nустанови з надзвичайних ситуацій, ветеринарні nустанови, промислові підприємства та інші.

Комплексний nпроблемно-тематичний метод планування профілактичних та nпротиепідемічних заходів доцільно використовувати nпід час складання плану на наступний рік, оскільки при цьому передбачається участь у його виконанні nрізних підрозділів СЕС та інших відомств, nустанов та організацій.

Проблемно-тематичні плани профільних nепідеміологів складаються з метою проведення nпрофілактичних та протиепідемічних nзаходів з актуальних проблем щодо груп інфекційних хвороб (наприклад, кишкові інфекції) або їх nокремих нозологічних форм. У разі потреби виконавцями nцього плану можуть бути також немедичні установи, організації тощо. Комплексні ііроблемно-тематичні плани затверджує виконком народних депутатів.

У роботі щодо nпротиепідемічного захисту населення використовують програмно-цільове планування комплексних nзаходів з метою оздоровлення nнавколишнього середовища та профілактики інфекційних захворювань. Необхідність складання того чи іншого плану nвизначає місцева санітарно-епідеміологічна станція. Найбільш широко практикується складання програмно-цільових планів із питань профілактики і боротьби з тими nінфекціями, які потребують участі різних nустанов та організацій (туберкульоз, ВІЛ-інфекція, кишкові, зоонозні інфекції та інші). Такі плани nскладаються також за особливими показниками n(наприклад, протиепідемічне забезпечення сезонних робітників, переселенців, nлітнього відпочинку дітей, ліквідація спалахів та nепідемій тощо).

Складанню комплексного плану передує nвивчення початкових матеріалів:

—  епідеміологічного nаналізу захворюваності за 5—10 років, зокрема санітарно-епідемічної характеристики району за попередні роки;

—  планів nпротиепідемічних заходів і рішень місцевих рад із епідеміологічних та санітарно-гігієнічних питань nза останні роки і звіти про їх nвиконання;

—  інструкцій, nнаказів інструктивно-методичних рекомендацій та інших матеріалів із питань профілактики інфекційних хвороб;

—  матеріалів про стан охорони nздоров’я в цілому та перспективи її розвитку nна наступні роки;

—  відомостей про заплановані заходи, nякі мають протиепідемічний напрям (розвиток nводогону і каналізації, комунально-побутових nспоруд, забезпечення населення питною водою тощо).

Основні завдання (цілі) плану повинні nбути сформульовані на основі вивчення попередньої nепідеміологічної кон’юнктури і можливого прогнозу. Необхідно вказати на ті nкінцеві результати, які передбачається досягнути під час виконання плану. Вони можуть бути виражені в показниках, що характеризують зниження захворюваності (на скільки відсотків, у скільки разів) або в неефективності проведених заходів.

 

Заходи, передбачені у плані, доцільно nрозподілити на такі розділи:

1.         nОрганізаційні заходи.

2.         nПідготовка кадрів.

3.         nСанітарно-гігіенічні (профілактичні) заходи.

4.         nПротиепідемічні заходи:

а)  заходи, спрямовані на джерело збудника інфекції;

b)   заходи, спрямовані на розрив механізму передачі nзбудника;

с) заходи, спрямовані на підвищення nнесприйнятливості населення.

Розділ “Організаційні заходи” nвключає всі заходи по контролю виконання плану (засідання, наради, присвячені nобговоренню окремих питань плану тощо). У nрозділі “Підготовка кадрів” повинно nбути заплановано проведення семінарів, вивчення нових наказів та nінструктивно-методичних матеріалів, направлення спеціалістів на курси підвищення кваліфікації та інше.

Розділ “Санітарно-гігієнічні n(профілактичні) заходи” передбачає включення таких nзаходів, як здійснення попереджувального nсанітарно-епідеміологічного нагляду за підприємствами харчової nпромисловості, торгівлі, громадського харчування, що будуються та nпереоснащуються; поточного нагляду за об’єктами громадського харчування, nхарчової промисловості, торгівельної мережі, дитячих nдошкільних закладів і шкіл.

Підрозділ “Заходи, спрямовані на nджерело збудника інфекції” передбачає заходи, спрямовані на раннє виявлення nхворих та підозрілих на інфекційне nзахворювання (подвірні обходи, профілактичні огляди, лабораторні дослідження), nвиявлення заразоносіїв, своєчасну діагностику і госпіталізацію хворих. Для забезпечення госпіталізації робиться nрозрахунок потреби в інфекційних nліжках; передбачається розгортання тимчасових стаціонарів; використання епідемічного фонду; при зоонозах — заходи щодо знищення або санації тварин.

Підрозділ “Заходи, спрямовані на nрозрив механізму передачі збудника” передбачає заходи nщодо покращення водопостачання, санітарного очищення населених пунктів, nгігієнічні дезінфекційні та дезінсекційні nзаходи.

У підрозділ “Заходи, спрямовані на nпідвищення несприйнятливості населення” доцільно nвключити пункти стосовно імунізації груп населення за nепідемічними показниками і проведення екстреної профілактики, nзаходи щодо підвищення неспецифічної резистентності.

У разі потреби в процесі складання плану nрозраховують кількість персоналу для обслуговування населення, кількість інфекційних ліжок, бактеріологічних препаратів, дезінфекційних засобів тощо.

План підписують відповідні його виконавці. Комплексний план nзатверджує виконком ради народних депутатів. Комплексне проблемно-тематичне планування доцільно використовувати під час складання річного плану, оскільки у nвиконанні плану будуть брати участь усі відділи СЕС.

Функціонально-галузевий nметод планування використовують під час nрозроблення квартальних планів протиепідемічних nзаходів СЕС, епідеміологічного відділу та профільних епідеміологів, оскільки вони складаються як доповнення до річного плану роботи і його корекція. При цьому враховуються протиепідемічні заходи, nякі передбачені новими наказами та nінструктивно-методичними матеріалами, результати nоперативного епідеміологічного нагляду та оцінка епідеміологічної nситуації.

У перший розділ квартального плану включають nорганізаційні nзаходи, зокрема питання для обговорення в державних органах управління, на nпостійних депутатських комісіях, в господарських nорганізаціях та інших установах, організаціях, відомствах за результатами рейтингових обстежень, nпідсумками господарського огляду та інше. Крім того, в цьому розділі nпланують роботу санітарно-епідеміологічної nради, ради фельдшерів, ради nгромадських санітарних інспекторів тощо.

Другий розділ плану включає заходи щодо роботи з медичним персоналом з питань проведення профілактичних nі протиепідемічних заходів та їх nефективності.

У наступні розділи плану входять заходи, що nпроводяться відділами і відділеннями (рейдові обстеження nоб’єктів, участь у громадських оглядах, проведення заходів nщодо усунення санітарних недоліків та обов’язкових nзаходів, передбачених офіційними документами). nДоцільно передбачити кількість об’єктів, які підлягають nобстеженню, проведення епідеміологічного нагляду nз використанням лабораторних і інструментальних методів nобстежень об’єктів, проведення оперативного епідеміологічного nаналізу серологічного моніторингу при інфекціях, які контролюються засобами nімунопрофілактики.

Квартальний план роботи затверджує головний nлікар СЕС. Треба проводити систематичний контроль за nвиконанням запланованих заходів шляхом вибіркового контролю, а також комісійних перевірок виконання плану не рідше одного разу в місяць. Питання про nхід та результати виконання плану повинно періодично слухатись на nадміністративних та виробничих нарадах.

Одним із видів поточного планування в nпрактиці роботи СЕС є індивідуальне планування обстежень nоб’єктів лікарями та їх помічниками. Здійснюється це nпланування в формі індивідуальних місячних nпланів-графіків. План-графік обстеження об’єктів повинен складати кожен nлікар і помічник. Для складання плану-графіка nлікар використовує такі джерела:

—  річні nта квартальні плани;

—  профілактичні nта протиепідемічні заходи;

—  акти nобстежень об’єктів за попередні місяці року;

—  аналіз nсигналів (скарг) від громадян та організацій.

У місячному індивідуальному nплані-графіку повинні бути вказані об’єкти, які nнеобхідно обстежити, термін їх обстеження, відмітка про nвиконання, а також об’єкти, що були обстежені позапланово.

Лікар-епідеміолог включає до плану-графіка фіксовані дні роботи в поліклініці, окремі організаційні заходи n(складання плану, звіту, аналіз інфекційної захворюваності, проведення семінарів тощо). Робота помічника епідеміолога в nосновному має оперативний характер, тому місячне планування її не завжди nможливе. Індивідуальні місячні плани-графіки роботи епідеміологів та їх помічників затверджує завідувач епідеміологічного відділу, під контролем якого перебувають ці nплани.

Алгоритм складання плану nпрофілактичних та протиепідемічних заходів

Матеріали для складання плану:

— річні nзвіти й аналізи інфекційної захворюваності за попередні роки;

— аналітичні nплани минулих років, інформація про їх виконання;

— науково-господарські nплани розвитку для певної території, що nпотребують участі у їх виконанні санітарно-епідеміологічної служби;

— економічна, nсанітарно-гігієнічна та демографічна характеристика району;

— чинні nнакази, інструкції МОЗ України, обласного відділу охорони здоров’я з питань профілактики інфекційних nхвороб.

Етапи планування та реалізації планів:

— складання nплану, позначення розділів, групування заходів у розділах;

— визначення nосновних завдань плану;

— вибір nзаходів, їх формування, визначення місця у плані;

— встановлення nреальних термінів здійснення заходів;

—  матеріальне nзабезпечення виконання плану;

—  контроль nза виконанням плану;

—  підбиття nпідсумків виконання плану.

 

 

Протиепідемічні nзаходи в осередках інфекцій з фекально-оральним механізмом передачі (шигельози, nчеревний тиф і паратифи, вірусний гепатит А, холера).

 

Як вже зазначалось, будь-який епідемічний процес складається з джерела nзбудника, його механізму передачі і сприйнятливого організму, який після nзараження стає новим джерелом. Нейтралізація будь-якої із зазначених ланок nпризводить до припинення поширення інфекції. Проте у практичних умовах вдається nлише послабити ту чи іншу ланку епідемічного процесу, тому, як правило, nзастосовують комплекс заходів, спрямованих на усі ланки. Основні зусилля nстараються спрямувати на ту ланку, ліквідація якої за допомогою існуючих nметодів може принести найбільший успіх.

Працівники лікувально-профілактичних nзакладів, виявляючи інфекційних хворих, зобов’язані сповістити про це nсанітарно-епідеміологічну службу. З цією метою заповнюють «Термінове повідомлення про nінфекційне захворювання, харчове, гостре, професійне отруєння, незвичайну nреакцію на щеплення» (форма № 058/о) і не пізніше ніж через 12 год її nвідсилають у санепідемстанцію за місцем виявлення хворого. Відомості про виявлених хворих заносять у «Журнал реєстрації nінфекційних захворювань» (форма № 060-лік.), що ведеться у всіх nлікувально-профілактичних, дитячих дошкільних закладах і школах. Для nоперативнішого сповіщення санепідемстанції практикується й повідомлення через nтелефон, що, однак, не заміняє відсилання форми № 058/о. Якщо надалі первинний nдіагноз змінюється, то складають нове термінове повідомлення із зазначенням nпервинного і остаточного діагнозів і надсилають до санепідемстанції, а остання nінформує про зміну діагнозу заклад, у якому було вперше виявлено хворого. nВідповідні зміни вносять у «Журнал обліку інфекційних хвороб», який ведуть nсанітарно-епідеміологічні та дезінфекційні станції, а в поліклініках – у nстатистичний талон для реєстрації заключних (уточнених) діагнозів (форма № n025-2/о).

Після отримання сповіщення nсанітарно-епідеміологічна служба здійснює: епідеміологічне обстеження осередку nз метою виявлення джерел і шляхів передачі збудника; встановлення меж осередку; nвизначення об’єктів довкілля, що підлягають дезінфекції; виявлення контактних nосіб, які могли заразитися і вже перебувають в інкубаційному періоді хвороби nабо стали заразоносіями. Результати обстеження відображають у відповідній карті n(форма № 357/о, наводиться у скороченому вигляді). Для ліквідації осередку nрозробляють план заходів, які спрямовані на джерело збудника (хворого, носія), nосіб, що контактували з ним, і довкілля.

Епідемічний nосередок вважається ліквідованим, якщо після ізоляції джерела збудника протягом максимального nінкубаційного періоду діагностованого інфекційного захворювання (табл. 1) не виявлено нових випадків хвороби.

 http://intranet.tdmu.edu.ua/data/kafedra/video/inf/index.php?name_film=s1

http://intranet.tdmu.edu.ua/data/kafedra/video/inf/index.php?name_film=s2

 

ЗАХОДИ ЩОДО НЕЙТРАЛІЗАЦІЇ ДЖЕРЕЛА ЗБУДНИКА

 

Збудники інфекційних хвороб у nході еволюції пристосувалися до паразитичного способу життя в організмі людини nабо тварини. Саме в організмі господаря вони знаходять оптимальні умови для nсвого існування та розмноження. Відтак заражена людина (або тварина) стає nприродним середовищем для патогенних мікроорганізмів і головним їх джерелом.

При антропонозах nнайважливішим заходом, спрямованим на знешкодження джерела, є ізоляція хворих. nЗ’ясовано, що хворі на тяжкі форми інфекційної хвороби виділяють величезну nкількість збудника впродовж тривалого часу. Однак, завдяки яскравій клінічній nкартині, їх, як правило, виявляють і рано ізолюють. При легких та атипових nформах хвороби збудники виділяються у значно меншій дозі. Проте через труднощі nдіагностики (розпізнаються пізно або й не розпізнаються) вони значно nнебезпечніші для оточуючих. При багатьох інфекціях виділення збудника nпочинається з перших годин захворювання (а часто ще в інкубаційний період), nтому ізоляція повинна бути якомога ранньою.

 

Таблиця 1. Інкубаційний nперіод при деяких інфекційних хворобах

n

	Хвороба		Тривалість інкубаційного періоду						Оцінка тривалості
			мінімальна		максимальна		середня
	Харчові токсикоінфекції Ботулізм Сальмонельоз Холера		0,5 год 6 год 6 год 12 год		2 доби 5 діб 3 доби 5 діб		1-12 год 18 год 1 доба 1-3 доби		дуже короткий
Шигельоз Чума Сибірка Стафілококові хвороби ГРВІ: грип риновірусна інфекція РС-інфекція парагрип аденовірусні хвороби Менінгококова хвороба Ентеровірусні хвороби Ящур Ротавірусна хвороба Дифтерія Гонококова інфекція Ешерихіоз Скарлатина		1 доба 12 год 12 год 2 год   12 год 1 доба 3 доби 2 доби 4 доби 2 доби 2 доби 2 доби 2 доби 2 доби 1 доба 3 доби 1 доба		7 діб 10 діб 8 діб 7 діб   2 доби 6 діб 6 діб 7 діб 14 діб 10 діб 10 діб 12 діб 7 діб 10 діб 15 діб 6 діб 12 діб		2-3 доби 2-3 доби 2-3 доби 2-4 доби   1 доба 2-3 доби 4-5 діб 5-7 діб 5-7 діб 2-4 доби 3-4 доби 3-4 доби 3-5 діб 3-5 діб 3-5 діб 4-5 діб 3-6 діб		короткий
Туляремія Кишковий єрсиніоз Кашлюк і паракашлюк Псевдотуберкульоз Короста Паратиф В Лептоспіроз Правець Геморагічні гарячки: Ласса Ебола кримська-Конго з нирковим синдромом Кір Поліомієліт Кліщовий енцефаліт Сап		1 доба 1 доба 2 доби 3 доби 2 доби 1 доба 4 доби 3 доби   3 доби 4 доби 2 доби 9 діб 9 діб 5 діб   2 доби		21 доба 11 діб 14 діб 21 доба 14 діб 18 діб 14 діб 1 міс.   17 діб 16 діб 14 діб 35 діб 17 діб 35 діб   21 доба		3-7 діб 3-7 діб 5-7 діб 5-7 діб 7 діб 2-8 діб 7-9 діб 7-10 діб   6-7 діб 5-8 діб 7-10 діб 12-15 діб 10 діб 10-12 діб 10-12 діб 10-14 діб		середній
Рикетсіози: Північно-азіатський марсельська гарячка висипний тиф Ку-гарячка волинська гарячка Паратиф А Черевний тиф Вітряна віспа Епідемічний паротит Краснуха Бруцельоз Сифіліс Малярія: тропічна триденна чотириденна		1 доба 3 доби 6 діб 3 доби 7 діб 3 доби 5 діб 10 діб 11 діб 11 діб 7 діб 8 діб   8 діб 7 діб 21 доба		14 діб 8 діб 1 міс. 23 доби 1 міс. 21 доба 25 діб 21 доба 23 доби 24 доби 42 доби 190 діб   16 діб 14 міс. 2 міс.		4-6 діб 5-7 діб 10-12 діб 10-14 діб 10-15 діб 14 діб 10-15 діб 13-17 діб 15-19 діб 16-20 діб 14-21 доба 21-30 діб   10-14 діб 10-20 діб 1 міс.		середній
Лейшманіози: шкірний вісцеральний Гельмінтози: трихінельоз ентеробіоз стронгілоїдоз опісторхоз трихоцефальоз аскаридоз теніаринхоз і теніоз ехінококоз і альвеококоз Амебіаз Туберкульоз Гепатит А Гепатит Е Гепатит С Гепатит В		7 діб 21 доба   2 доби             кілька місяців 7 діб   15 діб 20 діб 4 доби 1 міс.		2 міс. 1 рік   28 діб             Кілька років 4 міс.   45 діб 50 діб 3 міс. 3 міс.		1 міс. 3-5 міс.   9-10 діб 12-14 діб 17-20 діб 20-30 діб 30-45 діб 50-60 діб 56-70 діб 20-40 діб 20-60 діб 20-30 діб 30-40 діб 40-50 діб 2-6 міс. 2-6 міс.		довгий
ВІЛ-інфекція Сказ		1 міс. 10 діб		більше 10 років 1 рік		1-2 міс. 1-3 міс.		дуже довгий

 

Для своєчасної ізоляції хворих nнеобхідна рання і точна діагностика. Інфекційних хворих виявляють при медичному nспостереженні в осередках, санітарних обходах, профілактичних оглядах, nзверненні за медичною допомогою самого хворого. У цій роботі важливу роль nвідіграють сімейні та дільничні лікарі, кабінет інфекційних захворювань (КІЗ) nполіклініки. Хворих ізолюють вдома або в умовах лікарні. При черевному і висипному nтифах, паратифах А і В, дифтерії, холері, поліомієліті госпіталізація nобов’язкова. Хворих на грип, кір, кашлюк, дизентерію за певними клінічними та nепідеміологічними показаннями можна ізолювати й вдома.

n

	Код форми за ОКУД Код закладу за ОКПО Медична документація Форма № 058/о		8. Місце госпіталізації______________________________________________ 9. Якщо отруєння — вказати,  де  воно  відбулося,  чим  отруєний потерпілий_______________________________________________________ _________________________________________________________________ __________________________________________________________________________________________________________________________________10. Проведення первинних протиепідемічних заходів і додаткові дані _____ _________________________________________________________________ __________________________________________________________________________________________________________________________________ 11 Дата і час першої сигналізації (через телефон та ін.) у СЕС____________ _________________________________________________________________ _________________________________________________________________ _________________________________________________________________   Прізвище особи, котра повідомила:___________________ Хто прийняв повідомлення:__________________________ 12. Дата і час відсилання повідомлення_______________________________ Підпис особи, що послала повідомлення_______________ Реєстраційний № _____________ у журнал ф. № _______________   Підпис особи, що одержала повідомлення____________________
(відділення)
ТЕРМІНОВЕ ПОВІДОМЛЕННЯ про інфекційне захворювання, харчове, гостре, професійне отруєння, незвичайну реакцію на щеплення 1. Діагноз___________________________________________________________ підтверджений лабораторно (так, ні – підкреслити) 2. Прізвище, ім’я, по батькові___________________________________________ _____________________________3. Стать________________________________ 4. Вік (для дітей до 14 років — дата народження)__________________________ 1.      Адреса, населений пункт_____________________________________________ 2.        ____________________________________________________________________ __________________вулиця_____дім №____кв. №_________________________ ______________________________________________________________________________________________ (особиста, комунальна, гуртожиток) 6. Назва і адреса місця роботи (навчання, дитячого закладу)_________________ ____________________________________________________________________ ____________________________________________________________________ 7. Дата: захворювання ________________(першого звернення, виявлення)                                      _________________________________________________ останнє відвідування дитячого закладу, школи____________________________ ____________________________________________________________________ ____________________________________________________________________ госпіталізації________________________________________________________

 

n

ЖУРНАЛ РЕЄСТРАЦІЇ ІНФЕКЦІЙНИХ ЗАХВОРЮВАНЬ

Форма № 060-лік.

№ п/п

Дата і години повідомлення (прийому) по телефону і дата відсилки (одержання) первинного термінового повідомлення; хто його передав; хто прийняв

Назва лікувального закладу, що надіслав повідомлення

Прізвище, ім’я, по батькові хворого

Вік (для дітей до 3 років вказати місяць і рік народження)

Домашня адреса (місто, село, вулиця, будинок, квартира)

Місце роботи, навчання, відвідування дитячого дошкільного закладу (група, дата останнього відвідування)

Дата первинного звертання

Дата захворювання

Діагноз і дата його встановлення

Дата і місце госпіталізації

Змінений (уточнений) діагноз і дата його встановлення

Дата епідобстеження; прізвище того, хто проводив розслідування

Повідомлено про захворювання (в СЕС, за місцем постійного проживання, в дитячий заклад, за місцем навчання, роботи та ін.)

Лабораторне дослідження і його результат

Примітка

 

 

n

Форма № 025-2/о СТАТИСТИЧНИЙ ТАЛОН для реєстрації заключних (уточнених) діагнозів   1. Прізвище, ім’я, по батькові__________________________________________________Стать_______ 2. Адреса_______________________________________________________________________________ 3. Дільниця №____ терапевтична, цехова, педіатрична (підкреслити) 4. Вік_____________5. Місце роботи________________________________________________________
6. Діагноз заключний (уточнений)	Вперше встановлений (відзначити +)
7. Замість раніше зареєстрованого діагнозу
8. Захворювання виявлено при звертанні за лікуванням, при профілактичному огляді (підкреслити) 9. Вид травми і отруєння: а) пов’язана з виробництвом: в промисловості – 1, в сільському господарстві – 2, на будівництві – 3, дорожньо-транспортна – 4, інша – 5; б) не пов’язана з виробництвом: побутова – 6, вулична (при пішохідному русі) – 7, дорожньо-транспортна – 8, шкільна – 9, спортивна – 10, інші – 11.   «____» _______________20     р.                                                                                Підпис

 

Для ізоляції вдома захворілому потрібно виділити nокрему кімнату та предмети догляду, здійснюють заходи, які виключать можливість nзараження членів сім’ї (поточна дезінфекція, носіння масок і т.ін.). При nгоспіталізації в інфекційну лікарню (відділення) хворі ізолюються в бокси або nпалату за видом інфекції. Слід зазначити, що інфекційних хворих перевозять до nлікарні на спеціальному транспорті, який після використання ретельно дезінфікують. nІнфекційна лікарня працює в такому протиепідемічному режимі, який робить nбезпечним перебування у ній різних хворих і персоналу. Ізоляція nреконвалесцентів закінчується після припинення виділення ними збудника.

Форма № 357/о 

КАРТА ЕПІДЕМІОЛОГІЧНОГО nОБСТЕЖЕННЯ № ________

ОСЕРЕДКУ ІНФЕКЦІЙНОЇ ХВОРОБИ

I. ДАНІ ПРО ХВОРОГО

1. Заключний nдіагноз            2. nВид, тип nзбудника                       n3. Хворий місцевий (1), приїжджий (2)

4. Прізвище, ім’я, по nбатькові                           n5. Стать         6. Дата nнародження       7. Домашня адреса

8. Місце роботи, навчання, nвідвідування дитячого закладу

9. Дата останнього відвідування місця nроботи, навчання, дитячого закладу

10. Лікувальний заклад за місцем nпроживання     11. Повідомлення про хворого одержано (дата, nчас)

12. Ким направлено n(заклад)                         n13. Діагноз у терміновому повідомленні

14. Основні симптоми в перші дні nхвороби            15. nХворий виявлений при: профогляді (1), обстеженні за епідпоказаннями (2), nзвернувся за медичною допомогою (3).

16. Дата і година nепідобстеження               nДата закінчення спостереження

17. Дата nзахворювання    18. Дата звертання    19. Дата nвстановлення діагнозу    20. Дата госпіталізації

21. Дата останнього nдіагнозу    22. Місце госпіталізації, nтранспорт    23. Залишений вдома (причина)

24. Причина пізньої nгоспіталізації              n25. Лабораторні дослідження проводились чи ні

26. Діагноз підтверджений (клінічно, nлабораторно, іншими методами; дата; результат обстеження)

27. Дані про останню імунізацію n(вакцинація, ревакцинація, не щеплений)

II. ПОШУК ДЖЕРЕЛА І ФАКТОРА nПЕРЕДАЧІ ЗБУДНИКА

28. Орієнтовні строки nзараження           29. nНезвичайні обставини й умови, в яких перебував хворий у межах терміну nзараження                        n30. Особи, які могли стати джерелом збудника

31. Дані про харчові продукти, воду, nв результаті споживання яких могло виникнути це захворювання

III. ЗАХОДИ ДЛЯ ЛІКВІДАЦІЇ nОСЕРЕДКУ

32. Спостереження за особами, які nспілкувалися з хворими або мали можливість заразитися в тих же nумовах                n33. Заходи специфічної профілактики та обстеження осіб в організованих nколективах

 

САНІТАРНО-ГІГІЄНІЧНА nХАРАКТЕРИСТИКА ЛОКАЛЬНИХ ОСЕРЕДКІВ,

ПОВ’ЯЗАНИХ З КОНКРЕТНИМ nХВОРИМ

А. ЗА МІСЦЕМ ПРОЖИВАННЯ

34. Житлові умови    35. nЩільність заселення     36. nВодопостачання      37. Вид збору і знищення nнечистот      38. Збір nсміття       39. Санітарне утримання квартири, nтериторії, туалету      40. Наявність педикульозу, nінших комах, гризунів         41. Інші nфактори, важливі для виникнення захворювання.

Б. ЗА МІСЦЕМ РОБОТИ, nНАВЧАННЯ, ВИХОВАННЯ, ЛІКУВАННЯ

41. Назва об’єкту, його структурного nпідрозділу, в якому перебував хворий

42. Відповідність nсанітарно-гігієнічним протиепідемічним вимогам у щільності розміщення, nізольованості, водозабезпеченні, каналізації, санітарному утриманні, зберіганні nхарчової продукції, приготуванні nїжі                                                     n43. Фактори, які сприяли виникненню захворювання

44. Лабораторне дослідження матеріалу nз довкілля (включаючи членистоногих)

45. Заходи для розриву механізму nпередачі в осередках (карантин, поточна дезінфекція, госпіталізація хворого nтощо)

IV. ВИСНОВКИ nЕПІДЕМІОЛОГІЧНОГО ОБСТЕЖЕННЯ

1. Зараження відбулося на території n(область, район, місто, село)

2. Найбільш можливе місце зараження n(невідомо, за місцем проживання, за місцем роботи, в дитячому дошкільному nзакладі, школі, дитячому оздоровчому закладі, стаціонарі, пунктах громадського nхарчування, в дорозі, у природних умовах тощо)

3. Можливе джерело збудника (людина, nтварина, не вдалося встановити)

4. Можливий основний фактор передачі nзбудника (вода, напої, молоко, молокопродукти, м’ясні, рибні продукти, салати, nготові гарячі страви, фрукти, овочі; контактний крапельний шляхи передачі, кров nі її препарати, тваринна сировина, тварини-переносники тощо)

5. Умови, які сприяють зараженню n(несвоєчасне виявлення й ізоляція джерела, скупченість, недотримання nдезінфекційного режиму, несвоєчасна імунізація, інші порушення протиепідемічних nправил, вихід в природний осередок, порушення санітарних правил, аварії на nводогонах чи каналізації, недотримання правил особистої гігієни тощо)

6. Захворювання в осередку (за місцем nпроживання, роботи, навчання, відпочинку, лікування)

 

Лікар-епідеміолог                                      nПомічник nепідеміолога                                    nІнші спеціалісти

 

До методів, спрямованих на знешкодження джерела збудника, належать такі nлікувальні заходи, що призводять до звільнення організму від нього. Це, nнаприклад, застосування антибіотиків при бактерійних чи противірусних nпрепаратів при вірусних інфекціях.

Особливу небезпеку становлять здорові заразоносії, адже виявити їх можна nлише за допомогою лабораторних досліджень. Так, при поліомієліті та nменінгококовій інфекції на один випадок захворювання з nклінічними ознаками припадають сотні здорових носіїв, котрих частіше виявляють nсеред осіб, що спілкувалися з хворим (контактне носійство). У nразі виявлення заразоносіїв здійснюють їх ізоляцію, медикаментозну санацію n(іноді без ізоляції) і повторне обстеження, щоб підтвердити звільнення nорганізму від збудника. Якщо особа належить до так званої декретованої групи, nїї на період заразоносійства не допускають до роботи.

У разі розповсюдження особливо nнебезпечних інфекційних хвороб (чума, холера, деякі геморагічні гарячки) nвдаються до карантину – жорстких заходів, які забезпечують повну ізоляцію nепідемічного осередку і дотримання у ньому суворого протиепідемічного режиму. nКарантин супроводжується воєнізованою охороною території осередку із забороною nвиїзду з нього без попереднього обстеження.

Шляхи знешкодження джерел при зоонозних інфекціях бувають різними. nЗокрема, при лептоспірозі, кримській геморагічній гарячці, лістеріозі вдаються nдо знищення шкідливих гризунів. Особливо цінних домашніх тварин ветеринарна nслужба може ізолювати і лікувати. Усіх інших – знищують. У господарстві, де nвиявлені хворі тварини, встановлюють карантин, здійснюють поточну дезінфекцію. nМ’ясо, органи забитих сільськогосподарських тварин за певних умов (наприклад, nпісля проварювання в казанах під тиском) можуть бути допущені до реалізації.

При кожній хворобі джерело збудника nмає свої епідеміологічні особливості. Знання їх суттєво допомагає визначити nобсяг і характер протиепідемічних заходів.