Структура і функції педіатричного стаціонару та поліклініки

Педіатричний стаціонар (дитяча лікарня) — лікувально-профілактичний заклад, де проводять кваліфіковане лікування дітей віком від народження до 18 років, які за станом здоров’я повинні бути під постійним спостеріганням лікаря.

Головними функціями роботи дитячої лікарні є:

• надання висококваліфікованої медичної допомоги дітям;

• упровадження в практику охорони здоров’я дитячого населення сучасних ме­тодів профілактики, діагностики та лікування;

• удосконалення організаційних форм і методів лікувальної роботи;

• підвищення санітарної культури населення.

 

 

Найважливішою умовою діяльності дитячої лікарні є впровадження наступності в роботі з іншими лікувально-профілактичними закладами: поліклініками, сана­торіями, пологовими будинками тощо.

Лікарні поділяються:

• за профілем — багатопрофільні та спеціалізовані;

• за системою організації — об’єднані з поліклінікою і самостійні;

• за адміністративним поділом — районні, міські, обласні, республіканські. Якщо на базі лікарні функціонує кафедра медичного або науково-дослідного інституту, лікарня вважається клінічною.

Невідкладну медичну допомогу в разі гострих захворювань, травм, отруєнь та ін. повинна надавати будь-яка лікарня незалежно від профілю,

 

району обслуговування та віку дитини.

Дитяча лікарня включає: приймальне та лікувальні відділення, діагностичне від­ділення або відповідні кабінети і лабораторії, патологоанатомічне відділення, а також допоміжні підрозділи: адміністративно-господарська частина, аптека, харчо­блок, організаційно-методичний відділ з кабінетом обліку і медичної статистики (або кабінет медичної статистики), медичний архів.

Хвора дитина, яку госпіталізують до стаціонару, спочатку проходить через при­ймальне відділення, до якого входять вестибюль, оглядова кімната, санпропускник та ізоляційні бокси для огляду дітей, у яких підозрюють інфекційні хвороби, кабінет лікаря, процедурна кімната, кімнати для медперсоналу, санвузол.

Лікувальне відділення складається з палат та боксів, маніпуляційного кабінету, поста медичної сестри, кабінету завідувача відділення, ординаторської, кабінету старшої медичної сестри, сестринської, кабінетів для виконання лікувальних проце­дур та діагностичного обстеження дітей (ЕКГ, ЕЕГ, УЗД органів та систем, фізіоте­рапевтичні процедури, зондування, постановка клізм тощо), а також низки допо­міжних приміщень: їдальні, ігрової кімнати, душової, кімнати для зберігання речей хворих, миття суден, горшків та клейонок, тимчасового зберігання брудної білизни, санвузла (окремо для медперсоналу, окремо для хворих).

Для дітей 1-го року життя передбачаються боксовані та напівбоксовані палати: від одного до чотирьох ліжок у кожному боксі. У палатах для дітей, старших 1 року, допускається не більше шести ліжок.

Провідне місце в системі охорони здоров’я дітей займає амбулаторно-поліклініч­на допомога, яка забезпечується широкою мережею дитячих поліклінік.

Дитяча поліклініка — лікувально-профілактична установа, що надає лікувальну і профілактичну допомогу дітям від народження до 18 років у районі місця розташу­вання (включаючи навчальні заклади, дитячі будинки, школи-інтернати, притулки для неповнолітніх тощо). Дитяча поліклініка може бути самостійним закладом або структурним підрозділом у складі дитячої лікарні або міської лікарні.

Дитяча поліклініка забезпечує:

• організацію і проведення комплексу профілактичних заходів, спрямованих на охорону здоров’я прикріпленого дитячого населення віком від народження до 18 років;

• раннє виявлення захворювань, кваліфіковане і в повному обсязі обстеження та лікування хворих дітей;

• проведення заходів, спрямованих на санітарно-гігієнічне виховання населен­ня, пропаганду здорового способу життя, у тому числі раціональне харчування, посилення рухової активності, боротьбу з курінням та іншими шкідливими звич­ками;

• надання лікарської та долікарської допомоги хворим дітям удома, які за ста­ном здоров’я і характером захворювання не спроможні відвідати поліклініку; ор­ганізація стаціонарів удома;

• своєчасну госпіталізацію дітей, котрі потребують стаціонарного лікування, з попереднім максимальним обстеженням їх відповідно до профілю захворювання;

• надання в повному обсязі невідкладної медичної допомоги дітям при гострих захворюваннях, травмах, отруєннях та інших нещасних випадках;

• організацію і проведення диспансеризації дитячого населення;

• організацію та проведення комплексу профілактичних заходів серед дитячого населення, до яких належать: антенатальна охорона плода (допологовий патронаж вагітних спільно з жіночими консультаціями); динамічне медичне спостерігання за здоровими дітьми і своєчасні профілактичні щеплення; проведення просвітницької роботи серед батьків, учителів, вихователів, дітей щодо здорового способу життя; профілактика захворювань, шкідливих звичок і травматизму;

• реабілітаційне лікування хворих із залученням лікарів-спеціалістів і здійснен­ня лікувально-оздоровчих заходів, зокрема відбір і направлення дітей на санаторно-курортне лікування та в оздоровчі табори;

• протиепідемічні заходи спільно зі спеціалістами санітарно-епідеміологічної служби: профілактика інфекційних хвороб, виявлення інфекційних хворих, дина­мічне спостерігання за особами, які були в контакті із заразним хворим і за реконвалесцентами, інформування СЕС Про випадки інфекційних захворювань та ін.;

•         ведення обліково-звітної документації за формами, установленими МОЗ,
аналіз статистичних даних, що характеризують діяльність поліклініки, зокрема, за­
гальної захворюваності, смертності, інвалідності дитячого населення.

Структурними підрозділами, що входять до складу дитячої поліклініки, є ад­міністративно-господарська, лікувально-профілактична, діагностична та лаборатор­на частини, молочна кухня, денний стаціонар.

До структури дитячої поліклініки входять: вестибюль, гардероб, реєстратура з картотекою, окремий вхід та ізолятор із боксами для прийому дітей з інфекційними хворобами, кабінет інфекційних хвороб, педіатричне відділення, відділення реабілі­тації, адміністративно-господарська частина.

Педіатричне відділення включає:

• кабінети дільничних педіатрів та лікарів-спеціалістів, у яких прийом ведуть хірург, стоматолог, кардіолог, оториноларинголог, пульмонолог, ендокринолог, оф­тальмолог та інші спеціалісти;

• кабінет здорової дитини для профілактичної роботи з дітьми; підлітковий ка­бінет;

• лікувально-діагностичні кабінети (рентгенодіагностики, фізіотерапевтичний, лі­кувальної фізкультури, масажу, процедурний, кабінет профілактичних щеплень та ін.);

• лабораторія;

• приміщення для денного стаціонару;

• відділення (кабінет) функціональної діагностики;

• приміщення для відпочинку медичного персоналу;

•         молочна кухня або роздавальний пункт (у деяких поліклініках).
Відділення реабілітації включає кабінети лікувальної фізкультури, масажу і фізіотерапії, басейн.

До адміністративно-господарської частини належать: кабінети головного лікаря та його заступників, приміщення для збору та аналізу статистичних даних (комп’ютерний зал), бухгалтерія, гардероб та інші допоміжні приміщення.

 

Гігієнічні принципи планування лікарняних відділень, особливості їх санітарного благоустрою

Процес створення оптимальних гігієнічних умов у лікувально-профілактичних закладах визначається особливостями планування й забудови земельної ділянки, упорядкуванням та внутрішнім пла­нуванням будинків, їх санітарно-технічним благоустроєм, а також санітарним станом під час експлуатації.

Улаштування та організація діяльності лікувально-профілактич­них закладів, згідно з гігієнічними вимогами, дають можливість ство­рити найкращі умови зовнішнього середовища для хворих; сприя­ють впровадженню лікувально-охоронного режиму; запобігають виникненню внутрішньолікарняних інфекцій; полегшують лікувальну роботу медичного персоналу; сприяють якнайшвидшому видужан­ню хворих та забезпеченню оптимальних умов для діяльності ме­дичних працівників. Адже без відповідних гігієнічних умов терапев­тичні дії є безсилими.

Існують чотири основні системи забудови лікарняних комп­лексів: децентралізована, централізована, змішана та централізовано-блочна.

Основним елементом архітектурної композиції при застосуванні централізовано-блочної системи є головний корпус – лікувально-діагностичний блок, до якого приєднуються стаціонар і поліклініка. Такий варіант, у свою чергу, забезпечує як централізацію медич­них процесів, так і використання обладнання та реалізацію принципу ізоляції окремих лікувальних відділень. Централізовано-блочна система дозволяє об’єднати функціонально однорідні підрозділи і створити відповідні комплекси (операційний, стерилізаційний, рент­генодіагностичний, лабораторний тощо).

У західних країнах через обмежену площу земельної ділянки часто будують централізовано-блочні лікарні у декілька наземних і 2-3 підземні поверхи, в яких розміщують операційний комплекс, стерилізаційний відділ, бомбогазосховище, господарські та допоміжні служби тощо. При цьому на сьогоднішній день технічні і інженерні можливості дозволяють повністю забезпечити кондиціонування пові­тря, раціональне опалення та освітлення і створити на всіх об’єктах нормальні й стабільні умови праці.

В Україні однаковою мірою функціонують лікарні всіх систем. Оскільки наука і техніка, в тому числі й медицина, технологія лікарсь­кої справи, санітарна техніка, постійно зазнають вдосконалення, поглиблення і наукового розвитку, в нас постійно перебудовуються і добудовуються лікарняні будівелі.

Особливі вимоги пред’являють до лікарняної ділянки. При роз­міщенні лікарні на околиці населеного пункту легше вибрати ділян­ку, достатню за розмірами й озелененням. Тут менше шуму, пилу і гігієнічного комфорту значною мірою залежить від місце розташування та інших чистіше повітря. Тому туберкульозні, психіатричні лікарні або реабілітаційні центри, непов’язані з амбулаторним прийо­мом хворих, часто будують навіть за межами населеного пункту. Амбулаторії, щоб наблизити медичну допомогу до населення, доц­ільно розміщувати у центрі району обслуговування. А лікарні за­гального типу, які мають стаціонар і поліклініку, нерідко розташо­вують у межах селітебної зони.

Земельна ділянка повинна знаходитися з навітряного боку і на значній відстані від джерел шуму та об’єктів забруднення по­вітря. Необхідно, щоб рівень шуму на її території в денний час не перевищував 45 дБ, у нічний – 35 дБ.

Земельна ділянка лікувально-профілактичного закладу повинна розташовуватись на добре інсольованій та провітрюваній території. Бажано, щоб вона знаходилась поблизу від водопровідної мережі, каналізаційних комунікацій, джерел водопостачання та якомога далі від місць спуску стічних вод, а також поза зоною впливу промисло­вих підприємств та інших джерел забруднення навколишнього се­редовища. Площа земельної ділянки для лікарень загального типу, залежно від загальної кількості ліжок, повинна складати від 80 до 300 м2, для дитячих лікарень – від 135 до 250 м2 з розрахунку на 1 ліжко. Для лікарень, що розташовані у приміській зоні, площа зе­мельної ділянки збільшується, порівняно з вказаними, на 15-20 %.

Вибираючи земельну ділянку під забудову, необхідно мати відо­мості про те, що раніше було розташовано на цій території. Недопу­стимо використовувати ті ділянки, на яких були розміщені склади отрутохімікатів, радіоактивних речовин, сміттєзвалища тощо, а та­кож якщо рівень залягання ґрунтових вод становить менше 1,5 м до підошви фундаменту.

На земельній ділянці виділяють ряд функціональних зон: зону лікувальних корпусів для неінфекційних хворих, зону інфекційного та пологового відділень, зону поліклініки, зону радіологічного та патологоанатомічного корпусів, садово-паркову та господарську зони. Ділянка повинна мати окремі в’їзди до лікувальних корпусів і гос­подарської зони та патологоанатомічного відділення.

Розміщення всіх підрозділів у лікарняних бу­дівлях залежить від системи лікарняного будівництва. Будинок поліклініки розташовують ізольовано на відстані 30-50 м від лікувальних корпусів. Необхідно, щоб вхід у поліклініку був окремим.

Площа забудови лікарні повинна становити 12-15 %, зона зелених насаджень — не менше 60 %, решта території – пішохідні й проїжджі дороги. Ширина захисної зеленої смуги за периметром ділянки – 15-30 м.

Смуги зелених насаджень повинні бути розташовані між функціональними зонами лікарень шириною 15 м. Санітарний розрив між лікувальними корпусами та харчоблоком, патологоанатомічним корпусом і захисною смугою зелених насаджень – не менше ніж 30 м. Патологоанатомічний відділ з моргом розміщують в ізольо­ваному місці, якого не видно з вікон лікарні.

Із підвітряного боку і нижче за рельєфом місцевості, на відстані 30-40 м від лікарняних будинків, розташовують господарське под­вір’я з центральною котельнею, пральнею, дезінфекційною каме­рою, гаражами, складськими приміщеннями, овочесховищем. Гос­подарське подвір’я ізолюють від інших зон смугою зелених наса­джень завширшки 8-10 м.

 

 

                         

 

 Створена в області в 1965р., з 1987р. – функціонує в новому типовому приміщенні. Тут функціонують 14 спеціалізованих відділень: I та II педіатричне, приймальне, пульмонологічне, відділення для дітей з ураженням ц.н.с. та порушенням психіки, інфекційно-боксоване, для недоношених новонароджених, педіатричне відділення для новонароджених, відділення інтенсивної терапії новонароджених, відділення анестезіології з палатами інтенсивної терапії, відділення хірургічного профілю: хірургічне, отоларингологічне, ортопедо-травматологічне, офтальмологічне.

Розгорнуті спеціалізовані ліжка:

нефрологічні – 15

кардіоревматологічні – 15

алергологічні – 10

пульмонологічні – 20

чистої хірургії – 15

гнійної хірургії – 10

урологічні – 15

онкологічні – 5

нейрохірургічні – 5

торакальної хірургії – 5

дитячої гінекології – 5

отоларингологічні – 25

щелепно-лицевої стоматології – 5

гастроентерологічні – 25

ендокринологічні – 15

клінічної імунології – 5

ортопедичні – 30

травматологічні – 30

      В червні 2000р. створено неонатальний центр для надання допомоги хворим новонародженим дітям області. В його складі функціонує відділення для недоношених новонароджених з сумісним перебуванням матері і дитини, педіатричне відділення для новонароджених, відділення інтенсивної терапії новонароджених з виїзною неонатологічною бригадою, оснащеною реанімобілем “Фольксваген” з транспортним кювезом. Щороку в неонатальному центрі ОДКЛ лікується до 700 хворих новонароджених, більше 250 із них транспортуються виїзною неонатологічною бригадою в перші години після народження. У ВІТН функціонує експрес-лабораторія, де проводяться всі ургентні обстеження хворим дітям.

      Відділення реанімації з палатами інтенсивної терапії оснащене сучасною наркозною та дихальною апаратурою, працює моніторна система слідкування за хворими, діагностична апаратура, з березня 2001р. при відділенні анестезіології з палатами інтенсивної терапії створена виїзна педіатрична бригада для надання невідкладної допомоги дітям області, оснащена реанімобілем марки “Renomaster”.

      В квітні 2003р. відкрито центр ранньої медико-соціальної реабілітації з сучасним медичним устаткуванням, для реабілітації дітей з органічними ураженнями ц.н.с., вродженою патологією. Налагоджена тісна співпраця центру ранньої медико-соціальної реабілітації із Центром реабілітації дітей-інвалідів “Бджілка” м. Брюссель, Бельгія. В цьому році проведено уже 5-тий міжнародний українсько-бельгійський семінар із сучасних методів реабілітації з участю бельгійських спеціалістів (Петьо-терапія, Шернборн-терапія).

      Параклінічні служби забезпечують чітку організацію роботи відділень, оснащені сучасною апаратурою та необхідними реактивами і це лабораторії клініко-діагностична, експрес-лабораторія у ВІТН, імунологічна та генетична в поліклінічному відділенні.

 

Відділення функціональної діагностики оснащене спірометром, електроенцефалографом “Біоскрипт”, апаратом для ультразвукової діагностики, впроваджені ехокардіографія, УЗД головного мозку у новонароджених, кольорова теплографія.

      В лікарні функціонує відділення відновного лікування, працюють кабінети електросну, масажу, інгаляторій, водолікування, електролікування, кабінет пелоїдотерапії, лазеротерапії, міотон.

      Поліклінічний відділ лікарні розрахований на 240 відвідувань в зміну. В поліклініці ведеться прийом з 24 спеціальностей. Спеціалісти поліклініки ведуть мікро- диспансеризацію хворих дітей з важкою хронічною патологією, контролюють проведення їм оздоровчих заходів.

      Медико-генетична консультація обласної дитячої клінічної лікарні забезпечує консультування сімей та дітей групи ризику по спадковій патології і вроджених вадах розвитку, проводить цитогенетичне обстеження – хромосомний аналіз і уринолізис, налагоджений генетичний моніторинг ПВР в області і скринінг новонароджених на ФКУ, облік та лікування хворих на фенілкетонурію дітей області.

      Тернопільська обласна дитяча клінічна лікарні на 405 ліжок єдиний в області заклад, який надає багатопрофільну допомогу дитячому населенню Тернопільщини, де за рік отримує висококваліфіковану медичну допомогу більше 11 тис. дітей. До 47 % від усіх хворих, які лікуються в обласній дитячій клінічній лікарні – це діти з сільської місцевості.

      В хірургічних відділеннях дитячої клінічної лікарні на 180 ліжок проводиться в рік більше 3 тис. оперативних втручань. Об’єм операцій широкий – це і операції на органах зору, включаючи мікрохірургічні, на ЛОР-органах – пластичні операції на органах слуху і, хірургічна корекція хворих з вродженими вадами верхніх дихальних шляхів, складні щелепно-лицеві операції при “заячій губі” та “вовчій пащі”, нейрохірургічні – при вродженій гідроцефалії та спинно-мозковій килі, торакальні – пластика при атрезії стравоходу, онкологічні при пухлинах Вільямса, урологічні та корегуючи операції при вроджених вадах розвитку у новонароджених, успішно проведено 12 хірургічних втручань у новонароджених з важкими вродженими вадами розвитку.

      Лікарня залучена до Міжнародної програми хірургічної корекції природжених вад серця у дітей, яка фінансується Всеукраїнським благодійним фондом “Соборність”, українсько-американською фундацією “Воля” та “Ротарі”- клубом м. Тернополя при участі лікарів КІССХ. Виконано 14 операцій на серці, зокрема в 2005р. – 7 оперативних втручань.

      Кадровий потенціал лікарні представлений 159 лікарями всіх спеціальностей, з них 27 – головні позаштатні спеціалісти управління охорони здоров’я. ОКДКЛ з року в рік удосконалює профілізацію ліжок, впроваджує найновіші методи діагностики і лікування, медперсонал працює над підвищенням рівня ділової і професійної майстерності.

 

Приймальне відділення дитячої лікарні. Госпіталізація, санітарна обробка і транспортування хворих дітей. Організація санітарно-гігієнічного та протиепідемічного режиму. Особиста гігієна медичного персоналу функції приймального відділення педіатричного стаціонару

 

Приймання хворих є дуже відпові­дальною ділянкою роботою лікарні. Тут складається перше вражен­ня хворого про заклад, покликаний вилікувати його. Даний момент має велике значення для психологічного настрою пацієнта та успіху лікування. Таким чином, можна сказати, що приймальне відділення є дзеркалом лікарні.

Належний рівень медичної допомоги у стаціонарі багато в чому залежить від роботи приймального відділення, яке є структурним підрозділом дитячої лікарні. Основні функції приймального відділення:

• прийом хворих дітей;

• госпіталізація дітей у відділення відповідного профілю;

• надання (за необхідності) невідкладної допомоги;

• організація заходів запобігання виникненню інфекційних захворювань у лі­карні;

          • оформлення і належне ведення медичної документації.

У приймальному відділенні мають бути організаційно-функціональна структура і кількість відповідних приміщень, яка відповідає профілю і потужності стаціонару. Дуже важливо, щоб персонал приймального відділення завжди уважно ставився до хворої дитини, враховував стан дитини, хвилювання батьків, терпляче вислуховував скарги як самої дитини, так і осіб, що її супроводжують.

Робота приймального відділення ведеться у певній послідовності:

1.Реєстрація дитини, яку доставили до стаціонару, в журналі госпіталізації, за­повнення титульної сторінки медичної карти стаціонарного хворого.

2.Огляд лікаря, який фіксує дані анамнезу та об’єктивного обстеження дитини в історію хвороби.

3.Первинна діагностика захворювання і надання необхідної медичної допомоги.

4.Вимірювання температури тіла та антропометрія (визначення зросту, маси тіла, обводу голови та грудної клітки).

5.Огляд дитини на педикульоз і коросту. Проведення необхідної санітарної обробки, спосіб якої призначає лікар.

6.Транспортування хворої дитини у відділення відповідного профілю.

Документація, що її заповнюють у приймальному відділенні дитячої лікарні

• Журнал реєстрації хворих, яких доставлено до стаціонару, та відмови від госпіталізації — облікові форми 001/о, 001—І/о.

• Медична карта стаціонарного хворого — облікова форма 003/о.

•Статистична карта хворого, який вибув зі стаціонару, — облікова форма
№ 066/о.

• Листок лікарських призначень — облікова форма 003—4/о.

• Температурний листок — облікова форма 004/о.

• Екстрене повідомлення про інфекційне захворювання, харчове, гостре про­фесійне отруєння, незвичайну реакцію на щеплення — облікова форма 058/о.

• Журнал обліку інфекційних захворювань — облікова форма 060/о.

Санітарно-гігієнічний режим приймального відділення.

Госпіталізація, санітарно-гігієнічна обробка

і транспортування хворих дітей

Режим роботи педіатричного стаціонару передбачає виконання необхідних сані­тарно-гігієнічних вимог і проведення дезінфекційних заходів.

Виконання санітарно-гігієнічного режиму починається з приймального відді­лення. Оглядова кімната і ванна кімната приймального відділення повинні утриму­ватися в бездоганній чистоті. Після того, як дитину оглянули, проводять обробку предметів (шпателі, термометри) і меблів (кушетки, стільці та ін.), яких торкався хворий. Клейончасту подушку і клейонки на кушетці після кожного хворого оброб­ляють 0,2 % розчином хлорантоїну або іншим дезінфекційним засобом. Простирадла на кушетці також слід перемінювати після кожного хворого.

Після огляду дитини лікар приймального відділення за потреби призначає їй гігієнічну ванну або душ. Якщо стан дитини вкрай тяжкий або дитина непритомна, їй одразу надають невідкладну допомогу і доставляють у реанімаційне відділення.

Госпіталізація хворих дітей. Хворих дітей доставляють до стаціонару за направ­ленням дільничних лікарів поліклінік, лікарів швидкої допомоги, лікарів-консультантів спеціалізованих клінік тощо. У разі виникнення тяжкого або невідкладного стану дитину можуть доставити батьки без направлення (самозвернення).

Показання до стаціонарного лікування, а також профіль дитячого стаціонару визначає лікар, який направляє дитину до стаціонару, проте в разі появи нових сим­птомів або погіршення стану дитини під час огляду у приймальному відділенні — визначає лікар приймального відділення. Дітей раннього віку госпіталізують з од­ним із батьків. Під час госпіталізації необхідно дотримуватися поетапного запов­нення палат, що передбачає відсутність контактування з дітьми, які вже на стадії одужання.

Якщо в дитини інфекційне захворювання (кір, скарлатина, кашлюк, вітряна віспа, кишкові інфекції та ін.), її госпіталізують в інфекційну лікарню.

Дітей з неінфекційною патологією (уроджені вади розвитку, гіпотрофія, рахіт, хронічні захворювання серця, травного тракту, нирок, порушення обміну та ін.) госпіталізують у профільні соматичні відділення.

Якщо потрібно надати допомогу дитині з гострою хірургічною патологією або для проведення планової операції, її госпіталізують у дитяче хірургічне відділення багатопрофільної лікарні або спеціалізоване відділення: кардіохірургічне, урологіч­не, торакальної хірургії тощо.

Санітарно-гігієнічну обробку хворої дитини в приймальному відділенні проводять з урахуванням тяжкості її стану. Якщо дитині потрібно надати невідкладну допомо­гу, це роблять після поліпшення її стану.

У санпропускнику приймального відділення є оглядова кімната, в якій дитину готують до приймання гігієнічної ванни. Перед цим ванну ретельно миють.

Мити хвору дитину потрібно в певній послідовності: спочатку голову, потім тулуб і нижні кінцівки. Особливо ретельно миють місця, де зазвичай накопичують­ся піт та виділення, що призводить до попрілостей (пахова ділянка, промежина). Якщо за станом здоров’я ванна протипоказана хворому, призначають душ або інші гігієнічні заходи відповідно до її стану (підмивання, миття природних складок шкі­ри, забруднених ділянок тощо). Після кожної хворої дитини ванну миють мочалкою і обробляють дезінфекційним розчином.

Огляд на педикульоз. Педикульоз (вошивість) передається під час безпосередньо­го контакту з хворим та у разі користування його одягом і предметами особистої гігієни. Виникнення педикульозу спричинюють: неохайність, порушення санітар­но-гігієнічних правил, велика скупченість людей (вокзали і т. ін.), незадовільна організація санітарно-освітньої роботи.

 

Після госпіталізації медична сестра приймального відділення повинна оглянути голову дитини на наявність педикульозу.

При проведенні оглядів на педикульоз реєстрацію людей, у яких він виявлений, здійснюють у журналі обліку та реєстрації інфекційних захворювань (ф.060у). Облі­ку підлягають особи, у яких при огляді вперше виявлені як життєздатні, так і нежит­тєздатні воші в той же день з подальшим направленням екстреного повідомлення — (ф.058) у відповідному порядку.

У разі виявлення вошей та гнид проводять спеціальну санітарну
обробку: не роздягаючи хворого, обробляють волосся одним з інсектицидних роз­чинів:

• 20 % водно-мильна суспензія бензилбензоату (10—30 мл);

• 10—20 % мазь бензилбензоату;

• лосьйон “Нітифор”;

• крем-шампунь “Нок” (1 % розчин перметрину);    

• емульсія або шампунь “Педилін” (0,5 % розчин малатіону);

• аерозоль “Пара плюс” — комбінований препарат, який містить малатіон, пер-метрин, піперонілу бутоксид;

• шампунь “Рід” (0,5 % розчин малатіону);

• шампунь “Анти-біт” (0,5 % розчин малатіону);

• пінистий лосьйон або аерозоль “Ітакс” (3 % розчин фенотрину);

• шампунь “Нікс” (3 % розчин перметрину,);

Термін експозиції становить 10—30 хв залежно від обраного засобу (згідно з інструкцією до застосування). Після обробки спеціальним засобом голову дитині миють гарячою водою звичайним шампунем. Волосся розчісують густим гребінцем. Процедуру повторюють через 7—10 днів. Виявлення педикульозу фіксують в історії хвороби, а інформацію передають у районну СЕС.

Якщо педикульозом заражений одяг, його кип’ятять у 2 % розчині кальцинованої соди протягом 15 хв, після чого в окремому мішку відправляють на дезінфекцію — прожарювання в спеціальних камерах.

 

 

Короста – це заразне захворювання шкіри, збудником якого є коростяний кліщ. Основний шлях передачі корости – контактний. Паразит потрапляє на шкіру людини з предметів або речей заражених хворим коростою. Контактний шлях зараження коростою особливо поширений в дитячих колективах. Збудником корости є свербіж паразит – коростяний кліщ, або Sarcoptes scabiei. Збудник корости настільки малий за розмірами, що побачити його можна тільки в мікроскоп.

При попаданні коростяних кліщів на поверхню шкіри здорової людини відбувається запліднення самок кліщів. Запліднені самки проробляють в шкірі невеликий отвір і починають «вгризатися» в неї своїми щелепами проникаючи вглиб шкіри і проробляючи коростяві ходи. Коростяві ходи є канали, в яких самки кліщів відкладають потомство.

 «Улюбленими» місцями розмноження коростяних кліщів є долоні, стопи, зап’ястя, а також лікті і статеві органи у чоловіків. Причин цього кілька: по-перше, в цих місцях мало волосся, по-друге, ці ділянки мають товстий шар епідермісу, а по-третє, вони забезпечені великою кількістю потових залоз (піт, що виділяється залозами, заповнює коростяві ходи і створює сприятливі умови для розвитку потомства коростявого кліща). Приблизно через 2 тижні розвитку личинки перетворюються на дорослих особин, виповзають на поверхню шкіри, де повторюють цикл розвитку. Розчісуючи сверблячі місця, людина переносить інфекцію на здорову шкіру.

Коростяві канали всередині шкіри містять не тільки яйця та личинки коростявих кліщів, а й продукти життєдіяльності самок коростявих кліщів Ці речовини є чужорідними для організму, тому через деякий час вони викликають стан гіперчутливості (алергічна реакція, що протікає з ознаками запалення) яке з’являється сильні шкірним свербінням. Так як коростяний кліщ найбільш активний вночі, свербіж посилюється до вечора, стаючи нестерпним в нічний час. У дітей короста протікає у важчій формі, ніж у дорослих. Коростяний кліщ може вразити все тіло дитини, включаючи обличчя і волосисту частину голови. У дітей до року при корості в процес можуть залучатися і нігті – вони стають пухкими, товщають і покриваються тріщинами. У дітей частіше, ніж у дорослих до корості може приєднатися інша інфекція, що сильно ускладнює процес лікування.

Під час огляду на коросту звертають ува­гу на ділянки тіла, найбільш схильні до уражен­ня: кисті рук, нижня частина живота, внутріш­ня поверхня стегон. У дітей трапля­ються нетипові локалізації коростяного кліща. У разі виявлення корости проводять сані­тарну обробку спеціальними засобами .за інс­трукцією:

• аерозоль “Спрегаль” (есдепалетрин і піперонілу бутоксид);

• аерозоль “Спрей-пакс” (екстракт піретруму і піперонілу бутоксиду);

• лосьйон або аерозоль “Ітакс” (3 % розчин фенотрину);

• шампунь “Нікс” (3 % розчин перметри-ну);

• 20 % суспензія водно-мильна бензилбензоату (10—30 мл);

• 10—20 % мазь бензилбензоату.

 

Транспортування хворих дітей. Із приймального відділення хворих дітей транс­портують у відділення враховуючи їхній загальний стан. Транспортування у відділення здійснюють:

а)       пішки, у супроводі медпрацівника;

б)       у кріслі-каталці;

в)       на ношах;

г)       на руках у батьків або медперсоналу.

Питання про вид транспортування вирішує лікар залежно від стану хворої ди­тини. Якщо стан задовільний, дитину старшого віку у відділення супроводжує ме­дичний працівник пішки. Деяких хворих доцільно доставити у відділення в кріслі-каталці. Тяжкохворих транспортують на ношах, застелених чистим простирадлом і ковдрою (залежно від пори року) та встановлених на спеціальну каталку.

У палаті дитину, яка в тяжкому стані, перекладають з носилок на ліжко. Якщо дитину старшого віку переносить одна людина, то треба підвести одну руку під ло­патки, а другу — під стегна; при цьому бажано, щоб дитина охопила за шию того, хто її несе. Якщо хвору дитину переносять 2 людини, то одна з них підводить руки під лопатки дитини ближче до шиї і під поперек, друга — під сідниці та гомілки. Для перенесення різко ослаблених і тяжкохворих потрібна третя людина: перша тримає голову і груди, друга — поперек і стегна, третя — гомілки.

Поняття про лікувально-охоронний, санітарно-гігієнічний режими, особливості їх застосування у дитячій лікарні

У кожному дитячому лікувальному закладі запроваджено внутрішньолікарняний режим — це визначений порядок, який встановлено у цьому закладі.

Однією з найважливіших умов лікувально-охоронного режиму є щадіння психіки хворої дитини та її матері, яка доглядає її, створення сприятливих умов, що забез­печують хворим максимальний фізичний та психологічний спокій. Найважливішим для цього є встановлення найраціональнішого режиму (розпорядку) дня відповідно до віку хворих дітей і профілю відділення, який передбачає передусім усування не­сприятливих зовнішніх впливів навколишнього середовища (голосні розмови, шум, грюкання дверима та ін.). Зміну персоналу, прибирання приміщень, вимірювання температури тіла проводять після того, як хворі прокинуться і не раніше 7-ї години ранку.

Важливо усувати негативні емоції, що можуть виникнути у хворих у зв’язку зі спогляданням предметів медичного догляду (закривавлена білизна, шприци та скальпелі, ємкості, наповнені брудними ватою та бинтами).

Велике значення має організація дозвілля хворих: розміщення стендів для книг, пам’яток щодо раціонального вигодовування, пропаганди здорового способу життя, з якими можуть ознайомлюватися батьки або ті, хто доглядає хворих дітей, та діти старшого віку. Для дітей, котрі одужують, у стаціонарі має бути ігрова кімната. Про­гулянки на свіжому повітрі, особливо влітку, також є складовою лікувального про­цесу.

Для забезпечення санітарно-гігієнічного режиму не рідше двох разів на день у всіх відділеннях дитячої лікарні проводять загальне вологе прибирання із вико­ристанням дезінфекційних засобів. Під час прибирання спочатку протирають тум­бочки, ліжка, ручки дверей та ін., потім миють підлогу. Інвентар для прибирання має бути промаркірованим і зберігатися в окремій кімнаті.

Санітарно-гігієнічними нормами педіатричного відділення стаціонару передба­чено виділення кожній хворій дитині ліжка, застеленого чистою білизною, приліжкової тумбочки для зберігання особистих речей. За необхідності дитині видають горщик, підкладне судно, предмети індивідуального користування (поїльник, чаш­ку, одяг). У хворих мають бути із собою предмети особистої гігієни.

Не рідше одного разу на 7—10 днів (за потреби частіше) хворій дитині прово­дять гігієнічну ванну з повною переміною натільної і постільної білизни, щодня здійснюють туалет; перед споживанням їжі дитина обов’язково миє руки. Для тяжко хворих дітей умивання організовують біля ліжка.

Важливим моментом є провітрювання палат не менше ніж 4 рази на день неза­лежно від пори року, а також кварцування їх згідно з графіком, який складають безпосередньо у відділенні. Під час проведення цих заходів дітей виводять (виво­зять) в інші приміщення (коридор, їдальню, ігрову кімнату). В інфекційному відді­ленні ці заходи мають проводити суворо відповідно до вимог санітарно-гігієнічних норм, згідно з якими можливість інфікування інших хворих виключена.

Температура повітря в палаті та приміщеннях, де перебуває хвора дитина стар­шого віку, повинна становити 20—22 °С; у палаті для немовлят — 23—24 °С, для новонароджених оптимальною (безпечною) вважається температура 25—28 °С. У разі зниження температури в палатах їх додатково потрібно обігрівати зі збережен­ням необхідної вологості. Вища температура повітря небажана, оскільки можливе перегрівання дитини.

Освітлення палат може бути природним або штучним, останнє має становити 75—100 люкс; рівень шуму не повинен перевищувати 50 дБ.

У палатах для грудних дітей мають бути спеціальні дитячі ліжка з відкидними спинками, які фіксуються на різній висоті; приліжкові тумбочки, сповивальний стіл, шафи для білизни, ванночки для купання дитини, бачки для замочування брудної білизни, санвузол. Набір іграшок — індивідуальний, відповідно до віку дитини. Іграшки повинні легко митися. Особливу увагу приділяють збиранню брудної білизни, стерилізації сосок та пляшок для дитячого харчування. Кип’ятіння сосок, миття пляшечок — трудомісткий процес і повинен ретельно виконуватись. Цю ро­боту виконує спеціально виділена для цього молодша медична сестра, яка одночас­но може займатися роздачею їжі.

У дитячих стаціонарах необхідно запобігати поширенню інфекційних хвороб та виникненню реінфекцій серед дітей. Цьому сприяє приймання хворих з довідками про епідемічне оточення, наявність боксів, поетапне заповнення палат, дотримання протиепідемічного режиму у відділенні та в лікарні у цілому.

Протиепідемічний режим у стаціонарі передбачає:

• суворе дотримання правил прийому на роботу персоналу;

• забезпечення своєчасного проходження обов’язкових профілактичних медич­них оглядів;

• виконання правил особистої гігієни з боку персоналу та пацієнтів;

• достатню кількість мийних і дезінфекційних засобів, спецодягу, інвентарю для прибирання та проведення дезінфекції у відділенні;

• суворе виконання молодшим персоналом вимог до прибирання і зберігання інвентарю для прибирання.

В діяльності дитячої лікарні особливе значення надається підтримці порядку, чистоті в роботі медичного персоналу. Молодший сестринський, сестринський і лікарський персонал повинен дотримувати правила санітарно-протиепідемічного режиму, що передбачає організацію і проведення необхідних санітарно-профілактичних і протиепідемічних заходів. В стаціонарі концентруються хворі і ослаблені діти, тому найсерйозніша увага повинна придилятися профілактиці внутрішньолікарняних (нозокоміальных) інфекцій. Для забезпечення санітарно-протиепідемічного благополуччя в дитячій лікарні необхідно дотримуватися існуючих санітарних правил: дотримання принципу ізоляції окремих груп дітей при заповненні відділень (палат, боксів і т. д.), використовувати наявні приміщення за призначенням, створювати оптимальний повітряно-тепловий потік в приміщеннях, суворо дотримуватися правил роботи харчоблоку; дотримувати правила прийому на роботу персоналу і забезпечувати своєчасне проходження обов’язкових профілактичних медичних оглядів; дітям і персоналу дотримувати правила особистої гігієни, мати засоби для проведення дезінфекційних заходів (достатня кількість спецодягу, прибирального інвентаря, миючих і дезінфікуючих засобів); здійснювати інженерно-технічний і санітарний благоусрій установи і  ділянок землі, що йому належать.

Санітарно-гігієнічні норми передбачають виділення кожній дитині ліжка, застеленого чистою білизною, приліжкової тумбочки для зберігання особистих речей. При необхідності дитині видають горщик, підкладне судно, предмети індивідуального догляду (поїльник, кухоль), одяг. У відділення хворий бере із собою предмети особистої гігієни.

На індивідуальні столики або тумбочки, що знаходяться поряд з ліжками, ставлять стакан; в их зберігають туалетні речі (зубна щітка, паста, мило, гребінець) і деякі особисті речі (папір, олівці, ручки, книги, іграшки). Категорично забороняється зберігати в тумбочках продукти харчування. Для зберігання продуктів харчування в буфетній або їдальні повинен бути холодильник.

Кожному хворому не рідше 1 разу на 7—10 днів (при необхідності) проводиться гігієнічна ванна з повною зміною натільної і постільної білизни. Щодня здійснюється туалет дитини. Перед кожним прийманням їжі хворі обов’язково миють руки. Для тяжких і лежачих хворих умивання організовують біля ліжка.

У відділенні необхідно суворо дотримувати санітарний режим. Провітрювати палати слід не рідше 4 раз на день, краще в період, коли діти знаходяться у їдальні. При провітрюванні приміщення в інший час і при кварцеванні палат дітей виводять в коридор або ігрову кімнату. Для раннього виявлення інфекційних хвороб дітей оглядають щодня. Ретельно оглядають шкірні покриви і видимі слизові оболонки, ведуть ретельний облік всіх дітей з підвищеною температурою тіла; при необхідності проводять бактеріологічні і бактеріоскопічні дослідження крові, калу.

Важливе значення в дотриманні протиепідемічного режиму в лікарні мають правильна організація харчування дітей, приготування їжі, її транспортування і роздача.

Одним з суттєвих чинників в дотриманні протиепідемічного режиму в дитячій лікарні є особиста гігієна медичного персоналу.До роботи в дитячій лікувально-профілактичній установі допускаються тільки здорові особи, які пройшли медичне обстеження.

Медичний працівник повинен мати акуратний і охайний зовнішній вигляд. Медична сестра перед чергуванням приймає душ, надягає чисту білизну. Руки треба мити з милом, а нігті коротко стригти. Одяг повинен бути встановленої форми; білий халат, надітий на плаття з короткими рукавами, і шапочка (хустинка), що закриває волосся, повинні бути чистими і вигладженими. На час чергування сестра взуває спеціальне взуття, що дозволяє безшумно пересуватися. Тапочки повинні легко піддаватися дезінфекції. Халат, головний убір і тапочки після закінчення чергування (зміни) залишають в спеціально відведеній для медичного працівника шафі.

В окремих випадках обов’язковим для медичних працівників є носіння маски, яка повинна закривати рот і ніс. Обов’язково носіння маски для персоналу відділення новонароджених, дітей грудного віку, інфекційних палат і боксів, процедурного кабінету, а також в період епідемій. Маски звичайно виготовлені з марлі, складеної в 4 шари, оскільки більш тонкі пропускають мікроорганізми. Тривале використання маски знижує ефективність її дії як фільтру для мікроорганізмів. Тому кожні 4 ч маску треба змінювати. Використані маски кладуть в окремий посуд, кип’ятять і пропрасовують гарячою праскою. Останніми роками стали використовувати одноразові стерильні маски з нетканинного текстилю.

Для більшості дитячих інфекцій характерним є підвищення температури, поява висипу. Якщо ставлять діагноз інфекційного захворювання або є підозра на інфекційне захворювання, то хворого негайно ізолюють в бокс або направляють в інфекційну лікарню.

Основні санітарно-епідеміологічні накази які регламентують роботу лікувально-профілактичних закладів:

–                                                                           ОСТ 4221-285 «Стерилізація та дезінфекція виробів медичного призначення. Методи, засоби та режими дезінфекції, передстерилізаційна обробка (етапи), стерилізація (методи, режими, засоби).»

–                                                                           Наказ № 288 «Про санітарно-епідеміологічний режим лікувально-профілактичного закладу».

–                                                                           Наказ № 408 «Про заходи по зниженню захворюваності вірусним гепатитом та профілактиці СНІДу».

–                                                                           Наказ № 450 «Про заходи щодо попереджнення захворюваності дифтерією, його профілактика»

–                                                                           Наказ № 720 «Про посилення медичної допомоги хворим з гнійно-септичними захворюваннями та посилення боротьби з внутрішньолікарняною інфекцією».

Інструкція про санітарно – протиепідемічний режим лікарень

 

Наказ № 288 «Про санітарно-епідеміологічний режим лікувально-профілактичного закладу».

-Організація і проведення комплексу санітарно -гігієнічних заходів спрямовані на профілактику та боротьбу з внутрішньолікарняними інфекціями, що викликаються різними патогенними та умовно патогенними мікроорганізмами ( стафілококи , клебсієли , синьогнійна паличка , протей та інші).

-Санітарно – протиепідемічний режим в інфекційних лікарнях і в інфекційних відділеннях загальних лікарень встановлюється відповідно до діючої Інструкції про режим інфекційних лікарень та інфекційних відділень загальних міських лікарень ; в хірургічних відділеннях – відповідно до тимчасовими методичними вказівками з організації та проведення комплексу санітарно – гігієнічних заходів у хірургічних відділеннях .

–Відповідальність за організацію та проведення комплексу санітарно -гігієнічних заходів в лікарні покладається на головного лікаря лікувально -профілактичного закладу.

–Старша медична сестра відділення проводить інструктаж середнього та молодшого медичного персоналу з виконання комплексу санітарно – протиепідемічних заходів у відділенні ( лікарні ) .

II . Санітарно – гігієнічний режим у приймальному відділенні

-Лікар оглядає всіх вступників до приймального відділення для своєчасного виявлення підозрілих на інфекційне захворювання хворих , їх негайної ізоляції та перекладу у відповідні інфекційні лікарні (відділення).

– З цією метою у хворих оглядають шкірні покриви , зів , вимірюють температуру. Дерев’яні шпателі після одноразового користування знищують , а металеві кип’ятять протягом 15 хвилин. Термометри цілком поміщають у посудину з дезинфікуючим розчином.

–Огляд хворого проводять на кушетці , покритої клейонкою ; після прийому кожного хворого клейонку протирають дрантям , змоченою розчином дезінфікуючого.

-У разі виявлення хворого з підозрою на інфекційне захворювання меблі і предмети , з якими стикався хворий , а також приміщення , де він перебував , піддають знезараженню.

–При огляді хворого в приймальному відділенні необхідно звертати увагу на наявність у нього педикульозу . У разі виявлення педикульозу хворий , приміщення і предмети , з якими контактував хворий , підлягають спеціальній дезінсекційних обробці. Про кожного хворого , у якого був виявлений педикульоз , повідомляють у санепідстанцію за місцем проживання хворого; роблять відповідну позначку в історії хвороби.

-Хворий в приймальному відділенні проходить повну санітарну обробку : приймає душ або ванну ( за вказівкою лікаря) ; стриже нігті і т. д. Для миття хворий отримує знезаражену мочалку .

–Санітарна обробка проводиться у спеціально відведеному приміщенні , в якому обов’язково повинна дотримуватися пропускна система, що виключає зустрічні потоки хворих.

-Після проходження санітарної обробки хворий отримує чисте лікарняну білизну , халат ( піжаму ) , тапочки.

Примітка . З дозволу головного лікаря лікувального закладу , хворому дозволяється користуватися власним білизною , зміна якого повинна проводитися строго за графіком установи .

– Перевезення інфекційних хворих з приймального спокою в відділення виробляють на спеціально виділеній каталці .

– Одяг і взуття хворого складають у індивідуальний мішок. Мішки зберігають на стелажах у спеціально виділеному приміщенні .

-Приймальне відділення забезпечують достатньою кількістю :

а ) банного мила;

б) мочалками індивідуального користування , кількість яких визначається пропускною здатністю лікувального закладу на добу ;

в) посудом для роздільного зберігання чистих і використаних мочалок . На посуді для мочалок повинні бути відповідні написи “чисті” , “колишні у вживанні ” ;

г) машинкою для стрижки волосся , ” небезпечною” бритвою або безпечним приладдям для гоління , густим гребінцем ;

д) кусачками або ножицями для нігтів;

е) ватою , пінцетами , денатурований спирт ;

ж) наконечниками для клізм і посудом для їх знезараження і зберігання в чистому вигляді з відповідним маркуванням ;

з) відрами з щільно закриваються кришками , деком з оцинкованого заліза ;

і ) миючими , дезінфікуючими та дезінсекційними засобами .

– Після кожного використання мочалки для миття хворих , ванни , машинки для стрижки волосся , гребені , бритви і бритвені прилади , кусачки і ножиці для нігтів , пінцети , наконечники для клізм , плювальниці , підкладні судна і сечоприймачі знезаражують по режимах , зазначеним у додатк

–Для миття рук використовують господарське мило ( 2- кратне намилювання ) у дрібній розфасовці ( на одноразове користування ) . Після огляду хворого з інфекційним захворюванням або підозрою на нього руки знезаражують протягом 2 -х хвилин 0,2 % розчином хлораміну або 0,1 % розчином ( по надоцтової кислоті ) ” дезоксон -1″.

–Носіння медичним персоналом шапочок , повністю закривають волосся , обов’язково .

–Збирання приймального відділення виробляють не рідше 2 разів на день вологим способом із застосуванням дезінфікуючих засобів (додаток 1). Прибиральний інвентар приймального відділення маркують. У вбиральні зберігають відро і ганчірку , призначені для миття підлог тільки у вбиральні . Для миття дверей , віконних рам , підвіконь і т. п. повинні бути окремі ганчірки , що зберігаються в іншому місці. Використання цього інвентарю для інших цілей категорично забороняється . Після використання збиральний матеріал знезаражують (додаток 1).

III . Санітарно – гігієнічний режим у відділеннях

–Перед надходженням хворого в палату ліжко , тумбочки , підставку для подкладного судна протирають ганчір’ям, змоченим дезінфікуючим розчином. Ліжко застеляють постільними речами , які пройшли камерну обробку по режиму для вегетативних форм ( додаток 1).

-Хворому виділяють індивідуальні предмети догляду : плювальницю , поїльник , кухоль або склянку , підкладнесудно і т.д. , які після використання ретельно миють. Після виписки хворого предмети індивідуального догляду піддають знезараженню.

–При надходженні до лікарні хворому надається право взяти в палату предмети особистої гігієни.

–Хворих з педикульозом , первинно оброблених у приймальному покої , беруть під особливий нагляд і піддають повторній обробці у відділенні до повного обезвшівліванія.

–Кожен хворий приймає у відділенні гігієнічну ванну не рідше одного разу на 7 – 10 днів (якщо немає до цього медичних протипоказань) .

-Зміну натільної і постільної білизни виробляють не рідше одного разу на 7 – 10 днів ( після проходження ванни і, крім того , білизну міняють щоразу у разі забруднення ) .

-При зміні натільної і постільної білизни його акуратно збирають у мішки з бавовняної тканини або в ємності з кришкою. Забороняється скидати бувше у вжитку білизну на підлогу в відриті приймачі . Сортування та розбирання брудної білизни виробляють у спеціально виділеному приміщенні –Після зміни білизни , підлога і предмети в палаті протирають дрантям , змоченою в дезрозчині.

-Щодня вранці і ввечері перед сном хворі повинні вмиватися . Перед кожним прийомом їжі хворі обов’язково миють руки. Для важких і лежачих хворих умивання організують біля ліжка хворого. Важким хворим щодня забезпечують догляд за порожниною рота.

-Хворим забороняється користуватися для сидіння ліжками сусідніх хворих; відвідувачам не дозволяють сидіти на ліжках хворих , палати повинні бути забезпечені табуретами , стільцями.

–Провітрювання палат виробляють не рідше чотирьох разів на день.

–Встановлений для лікарні післяобідню годину повинен суворо дотримуватися всіма хворими і не порушуватися персоналом лікарні (відділення).

-У відділеннях лікарень необхідно суворо дотримуватися охоронний режим і розпорядок дня: неприпустимі гучні розмови хворих і персоналу , прибирання приміщень в ранкові та пізні вечірні години.

–Вихід хворих в інші відділення забороняється.

–Одяг перед передачею її від хворого до іншого хворого піддають камерній обробці.

–Виписку хворих роблять в окремому приміщенні ( виписаний ) .

–Тапочки і інше взуття , вживану , протирають тампоном , змоченим 25% розчином формаліну або 40 % розчином оцтової кислоти або обробляють вмістом аерозольного балона ” Чобіток -74″ до повного зволоження внутрішньої поверхні. Потім взуття упаковують в поліетиленовий пакет на 3 години , після чого виймають і провітрюють протягом 10 – 12 годин до зникнення запаху препарату.

-Хірургічну дезінфекцію рук , підготовку операційного поля , підготовку хірургічних інструментів до оперативних втручань , стерилізацію хірургічного інструментарію , гумових рукавичок , перев’язувального матеріалу та хірургічного білизни здійснюють відповідно до вимог ” Тимчасових методичних рекомендацій з організації та проведення комплексу санітарно -гігієнічних заходів у відділеннях , лікарнях , клініках та інститутах хірургічного профілю “№ 1142-73 .

–У відділеннях дотримуються зразковий порядок і чистоту. Збирання проводять не рідше 2 -х разів на день вологим способом , із застосуванням дезінфікуючих засобів.

– Інвентар (відра , ганчірки , щітки та ін ) маркують і застосовують окремо для вбиралень , палат , ванних і інших приміщень відділення .

–Маркований збиральний інвентар зберігають у строго встановлених місцях і використовують тільки за прямим призначенням. Використання даного інвентарю для інших цілей або для прибирання інших приміщень забороняється . Після використання збиральний матеріал знезаражують замочуванням на 60 хвилин в 1 % розчині хлораміну чи 0,5 % освітленому розчині хлорного вапна.

–Медичні огляди та обстеження персоналу відділень проводять відповідно до діючої Інструкції про обов’язкові медичні огляди .

–При появі внутрішньолікарняних інфекцій у госпіталізованих осіб проводиться позачерговий медичний огляд всього персоналу.

Виявлення хворих , підозрілих на інфекційні захворювання:

у всіх лікарнях забезпечується проведення заходів щодо виявлення інфекційних хворих , для чого слід ввести строгий облік всіх лихоманить хворих , у яких період підвищення температури (37,5 град. і вище) триває 5 днів і більше; брати кров для проведення бактеріологічних досліджень ( тіфопаратіфозних , рикетсіозні та ін інфекції).

-При захворюваннях з триваючими періодичними підйомами температури , незважаючи на проведене відповідно до встановленим діагнозом лікування ;

– При будь-якому захворюванні , що супроводжується підвищенням температури , з невстановленим протягом перших п’яти днів діагнозом ;

– При підвищенні температури , що розвивалася протягом найближчих трьох місяців після переливання крові ;

– При будь-якому захворюванні супроводжується підвищенням температури в осіб , які мають в анамнезі захворювання на малярію протягом останніх двох років ;

– При збільшенні печінки і (або) селезінки , анемії неясної етіології.

При виявленні хворих з наявністю дисфункції кишечника забезпечити бактеріологічне обстеження для встановлення природи захворювань.

Зазначеним хворим з підозрою на гострі кишкові захворювання забороняється користування загальною вбиральні ; останні забезпечуються індивідуальними суднами . Дотримується необхідний режим і проводяться дезмеропріятія . При виявленні хворого , підозрілого на інфекційне захворювання , слід негайно ізолювати його в окрему палату або ізолятор до переведення в інфекційну лікарню (відділення ) .

У палаті ( відділенні ) , де виявлений хворий , проводяться необхідні протиепідемічні заходи з дезінфекцією приміщення та інвентарю .

Встановити спостереження за контактними на час інкубаційного періоду та при виписці з лікарні , про контактну повідомити в СЕС за місцем проживання хворого.

Перед госпіталізацією дитини в стаціонар необхідно з’ясувати, чи мала вона контакт з інфекційними хворими вдома або школі (дитячому садку) за останні З тижні (максимальна тривалість інкубаційного періоду більшості дитячих інфекцій­них хвороб). Установити, чи були в неї розлади кишок протягом останніх 3 діб. Ця інформація має бути відображена в направленні дільничного педіатра. Навіть за відсутності даних про контактування з інфекційними хворими лікар приймального відділення обов’язково оглядає дітей щодо наявності інфекційного захворювання. Якщо є підозра або діагностовано інфекційне захворювання, хвору дитину негайне ізолюють у бокс або направляють в інфекційну лікарню, а приміщення, де був хво­рий, предмети і меблі знезаражують (дезінфікують). Основним призначенням боксу є ізоляція хворих дітей з підозрою на інфекційне захворювання. Існують відкриті : закриті бокси. У відкритих боксах хворих розділено перегородками, встановленим між ліжками. Прикладом закритого боксу є Мельцеровський бокс. Конструкція йо­го передбачає усунення будь-якого контактування хворої дитини з іншими дітьми протягом усього періоду лікування. Структура цього боксу така: тамбур, палата санвузол, окремий вхід для персоналу (шлюз).

Хвору дитину доставляють у бокс безпосередньо з вулиці, а при виписуванні або переведенні в іншу лікарню користуються тим же шляхом. Медичний персонал вхо­дить до шлюзу з внутрішнього коридора, щільно зачиняючи зовнішні двері, миє руки, за потреби надягає інший халат, шапочку, маску, після цього переходить приміщення, де лежить хворий. Вихід із палати — у зворотній послідовності. Для запобігання поширенню інфекції стежити за тим, щоб у момент відчиняння дверей між шлюзом і коридором відділення двері в палату були щільно зачиненими.

До роботи в дитячому стаціонарі допускають тільки здоровий персонал, який пройшов медичне обстеження.

У інфекційних відділеннях, відділеннях новонароджених, у період епідемій медичні працівники обов’язково повинні носити маски, які мають закривати рот і ніс Використовувати маски також потрібно під час виконання деяких медичних мані­пуляцій або санітарної обробки хворих. Кожні 4 год маску перемінюють, тому що тривале носіння маски знижує ефективність її дії як фільтра для мікроорганізмів. Маска може бути марлевою — для багаторазового використання або одноразовою з нетканого текстилю.

У дотриманні протиепідемічного режиму в лікарні важливе значення має пра­вильна організація харчування дітей, приготування їжі, її транспортування і розда­вання, а також дотримання умов зберігання продуктів харчування. Зберігати про­дукти харчування в тумбочках категорично забороняється; для цього в буфетній або їдальні повинен бути холодильник.

Особливу увагу слід приділяти профілактиці нозокоміальних (внутрішньолікарняних) інфекцій.

Система заходів, спрямованих на знищення збудників хвороб і створення умов, які перешкоджають поширенню їх у навколишньому середовищі, називається дезін­фекцією. Розрізняють дезінфекцію осередкову, що її проводять в епідемічному осе­редку, та профілактичну.

Осередкова дезінфекція поділяється на поточну і заключну.

Поточна дезінфекція — це знешкодження всіх збудників хвороби негайно після виділення їх із джерела інфекції: обробляння предметів хворого (ємкостей, де були фізіологічні виділення, предметів догляду, білизни, посуду для їжі та ін.). Поточна дезінфекція найбільше значення має при кишкових інфекціях. Систематично про­водять вологе прибирання приміщення, де перебуває хворий, за допомогою дезін­фекційних розчинів, кип’ятять іграшки, посуд тощо. Одним із засобів поточної де­зінфекції при краплинних інфекціях є ультрафіолетове опромінювання  (кварцування) приміщень. Під час кварцування палат дітей виводять в інші приміщення.

Заключну дезінфекцію проводять співробітники дезінфекційної станції після то­го, як інфекційне захворювання ліквідовано. Дезінфекції підлягають приміщення, де перебував хворий, усі предмети домашнього вжитку, одяг хворого. Для дезінфек­ції приміщень використовують механічне прибирання (миття, відбілювання) з вико­ристанням дезінфекційних розчинів. Білизну, посуд і предмети побуту обробляють так само, як під час поточної дезінфекції.

Профілактичну дезінфекцію проводять для запобігання інфекційним захворю­ванням у лікувально-профілактичних установах. Вона включає знезаражування во­ди (кип’ятіння), миття ванн, палат після виписування хворих із використанням дезінфекційних розчинів, миття рук перед їдою, пастеризація або кип’ятіння моло­ка, боротьба з переносниками збудників інфекційних хвороб.

Для проведення дезінфекції використовують фізичні (механічні, термічні, про­меневі) та хімічні способи.

Механічні способи: прання білизни, миття рук, провітрювання палат, видалення пилу і бруду (пилососом, вологою ганчіркою тощо).

Термічні способи — кип’ятіння, прасування, спалювання, обробка водяною па­рою (у автоклавах), прожарювання (в сухожарових шафах). Використовують для дезінфекції предметів догляду за хворими, посуду, натільної та постільної білизни.

Променеві способи: ультрафіолетове опромінювання (кварцування), ультразвук, радіоактивне випромінювання. Використовують для дезінфекції палат, процедурних кабінетів.

Хімічні способи дезінфекції є найпоширенішими. Використовують антисептики для рук, шкіри і слизових оболонок; дезінфекційні засоби для обробки твердих поверхонь, інструментарію та устаткування, а також вологого прибирання приміщень. Усі ці засоби застосовують відповідно до інструкції, що до­дається.

Ефективність дезінфекційних заходів підвищується при поєднанні різних спо­собів, наприклад, механічного та хімічного (застосування пральних порошків, за­собів для миття рук, дезінфекційних розчинів для обробки поверхонь тощо).

Профілактичну і поточну дезінфекцію в епідемічному осередку проводять мо­лодші медичні сестри і медичні сестри. Для проведення заключної дезінфекції в епідемічному осередку можна запрошувати співробітників центру санітарно-епі­деміологічного нагляду і дезінфекційних станцій.

Інвентар для проведення дезінфекційних заходів (відра, швабри, ганчірки та ін.) маркірують і використовують лише в приміщеннях, для яких вони призначені.

Вологе протирання меблів проводять щодня. Панелі миють або протирають во­логою ганчіркою 1 раз на 3 дні. Верхні частини стін, стелю, плафони очищують від пилу 1 раз на тиждень; з такою самою частотою протирають віконні рами і двері. Дуже важливе значення має щоденне вологе протирання радіаторів і труб централь­ного опалення, оскільки при нагріванні пилу може утворюватися оксид вуглецю, що є неприпустимим. М’які речі (килими, штори, покривала, ковдри, подушки) виби­вають і витрушують на відкритому повітрі або чистять пилососом.

Поняття про особисту гігієну медичного персоналу

У системі охорони здоров’я ,гігієна посідає одне з найважли-віших місць, адже вона необхідна як для лікарів, так для медич-них сестер, які зміцнюють здоров’я людей, та лікують захворю-вання. Турбуючись про хворих, медсестри повинні бути самі охайними і чистими, а також акуратно одягнені; виконувати всі вимоги осо-бистої гігієни: не зловживати косметикою, носити чисті халат і шапочку( де волосся повинно бути прибраним всередину Медсестра повинна суворо дотримуватися санітарно-гігієнічного режиму, дотримуватися правил асептики і антисептики, а також заходів по профілактиці особистого зараження, щоб не стати дже-релом захворювання для пацієнтів, рідних, знайомих.

Особиста гігієна медичного персоналу є одним із суттєвих чинників дотриман­ня протиепідемічного режиму в дитячій лікарні. До роботи в дитячій лікувально-профілактичній установі допускаються тільки здорові люди, які пройшли повне ме­дичне обстеження. Під час оформлення на роботу медичні працівники проходять ретельний огляд терапевта, дерматовенеролога, гінеколога, стоматолога, оториноларинголога. Проводять флюорографію органів грудної клітки, бактеріологічне до­слідження слизу із зіва, носа, посів випорожнень на кишкову флору, серологічну реакцію на сифіліс. Не допускаються до догляду за дітьми особи з гноячковими та паразитарними захворюваннями шкіри, інфекційними хворобами, туберкульозом. Обстеження проводять один раз на рік. Усі вони мають велике значення для своє­часного виявлення хворих серед персоналу, що є одним із заходів профілактики захворювань у дітей у дитячих відділеннях.

У медичного працівника повинен бути охайний зовнішній вигляд, коротко об­різані нігті. Не слід користуватися парфумами з різким запахом, оскільки це може спричинювати в дитини алергійні реакції. До і після кожної маніпуляції медсестра миє руки теплою водою з милом або обробляє їх спеціальним дезінфекційним роз­чином. Під час виконання призначень знімають персні, годинники.

На час чергування медсестра взуває спеціальне взуття (тапочки), щоб безшумно пересуватися у відділенні. Тапочки повинні легко піддаватися дезінфекції. Халат, головний убір і тапочки після закінчення чергування (зміни) залишають у спеціаль­но відведеній для медичного працівника шафі.

Є випадки, коли медичний працівник обов’язково повинен носити маску, що закриває рот і ніс. Обов’язково маску повинен надягати персонал відділень новона­роджених, інфекційних палат і боксів, процедурного кабінету, а також у період епідемій. Маски зазвичай виготовлені з марлі, складеної в 4 шари. Кожні 4 год (а іноді й частіше) маску треба міняти, тому що тривале носіння знижує ефектив­ність її дії як фільтру для мікробів. Використані маски кладуть в окремий посуд, кип’ятять і прасують. Нині частіше використовують одноразові маски, виготовлені з нетканого текстилю.

 

Поняття про дезінфекцію та стерилізацію предметів догляду за дітьми

У разі госпіталізації дитини дозволяють користуватися індивідуальними предме­тами догляду. Якщо таких немає, користуються посудом та предметами, що є у відділенні. Для запобігання поширенню інфекційних хвороб медичний персонал, який доглядає за дітьми 1-го року життя, повинен суворо виконувати правила об­робки і стерилізації предметів догляду (термометрів, горщиків, іграшок, сосок, пля­шечок, сповивальних столів тощо).

Для зберігання та дезінфекції термометрів у дитячому відділенні використову­ють спеціальний контейнер, склянку чи скляну банку, на дно яких кладуть вату і наливають робочий розчин дезінфекційного засобу (дезоксон, максисан тощо). Час експозиції залежить від обраного дезінфекційного засобу. Після обробки медична сестра повинна вийняти термометр із посудини з дезінфекційним розчином, спо­лоснути його в проточній воді і насухо витерти. До використання термометри збері­гаються в спеціальному закритому посуді. Після чергового вимірювання температу­ри термометр знову занурюють у дезрозчин. Допускається протирання термометрів одним із швидкодіючих дезінфекційних засобів (дезактин, бацилол).

Nb! Для обробки термометрів слід використовувати спеціально для цього призна­чені дезінфекційні засоби.

Занурювати в дезінфекційний розчин можна лише неушкоджений термометр.

Згідно із санітарно-гігієнічними нормами іграшки для використання в дитячому відділенні повинні бути безпечними для здоров’я дітей за своєю конструкцією, ва­гою, розміром — відповідати морфофункціональним особливостям дітей тих віко­вих груп, для яких вони призначені. Деталі іграшок (ігор), що дотикаються до губ, та брязкальця,мають бути виготовлені з матеріалів, що не вбирають вологу та легко дезінфікуються.

Зазвичай невеликі за розмірами іграшки повністю занурюють у робочий дезін­фекційний розчин. Після цього їх промивають проточною водою протягом 3 хв, витирають і зберігають у закритій шухляді. Великі іграшки протирають ганчір’ям, змоченим розчином дезінфекційного засобу. М’які іграшки чистять щіткою, яку теж змочують дезінфекційним розчином. Після цього іграшки промивають під про­точною водою і висушують.

Посуд, який використовують для догляду та годування дитини (пляшечки, мен­зурки, чашки тощо), має бути індивідуальним і ретельно оброблятися після кожно­го використання. Якщо в дитини немає індивідуального посуду, використовують посуд, що є у відділенні.

Після годування порожні пляшечки замочують у 2 % розчині натрію гідрокар­бонату, потім миють усередині спеціальною щіточкою, двічі споліскують гарячою водою. Чисті пляшечки ставлять на металеві сітки отвором донизу. Після стікання залишків води їх ставлять у сухожарову шафу на 50—60 хв для стерилізації. Пляшеч­ки можна стерилізувати і кип’ятінням. Після миття їх поміщають у спеціальну єм­кість, заливають теплою водою і кип’ятять протягом 20—25 хв. Охолоджують. Пере­ставляють щипцями на сухий стерильний піднос і ставлять отвором донизу, накри­вають чистою серветкою. У такому вигляді зберігають до наступного використання.

Соски після кожного годування миють у проточній воді і кип’ятять протягом 10—15 хв. Соски загального використання після годування спочатку очищують від

залишків молочної суміші або молока, потім знежирюють шляхом замочування у 2 % розчині натрію гідрокарбонату або в одному із спеціально призначених для цього засобів, добре споліскують і знезаражують шляхом кип’ятіння протягом ЗО хв. Соски зберігають у стерильному, щільно закритому скляному посуді.

Після огляду кожної дитини або гігієнічних процедур молодший медичний пер­сонал обробляє сповивальний столик, а також предмети, яких торкався хворий (клейончасту подушку і матрац, клейонки) і меблі (кушетки, стільці та ін.), 2 % розчином хлорантоїну або іншим дезінфекційним засобом. Простирадла, що їх ви­користовують для догляду, після кожної хворої дитини також перемінюють.

Судна, горщики після кожного використання миють гарячою водою з мийним засобом, потім обробляють спеціальними дезінфекційними засобами відповідно до інструкції до застосування.

 

Основні види обробки рук

Мікрофлора шкіри рук складається з 80-90% постійних мікро-організмів та 10% непостійних, які з’являються та живуть в зов-нішніх та глибших шарах шкіри в результаті забруднення рук. Тому при недотриманні правил гігієнічної обробки рук, транзиторні мікроорганізми, які є часто на шкірі рук персоналу, а також, які отримані в процесі роботи з (іншими) інфікованими або забрудненими пацієнтами , можуть бути причиною внутрішньо-лікарняної інфекції.

Тому медсестра повинна дотримуватись правил особистої гігі-єни та дезінфекції:

1.Оглянути руки ( при наявності порушення цілості шкірного по-криву, закрити лейкопластиром, чи напальчником);

2.На руках коротко підстригти нігті, видалити задирки;

3.Зняти лакове покриття нігтів;

4.Зняти годинник і прикраси з рук.

Санітарна обробка рук.

 Мета: 1 Забезпечення інфекційної безпеки пацієнта і персоналу.

 2.Механічне видалення транзиторної флори.

 3.Забезпечення чистоти і гігієни шкіри.

Санітарна обробка рук.

1.Оглянути руки ( при наявності порушення цілості шкірного по-криву, закрити лейкопластиром, чи напальчником);

 2.На руках коротко підстригти нігті, видалити задирки;

 3.Зняти лакове покриття нігтів;

 4.Зняти годинник і прикраси з рук.

 Показання: 1.Перед і після огляду пацієнта;

 2.Перед і після виконання різних процедур;

 3.Перед і після виконання елементів догляду за паці-єнтами;

 4.Після відвідування туалету, тощо.

 Основні етапи виконання:

 1. Протерти кран губкою, змоченою у 1% розчині хлораміну або полити на нього трохи розчину.

 2. Перед початком роботи продезінфікувати руки ватним тампо-ном, змоченим в 0,5% розчині хлораміну, або 0,5% розчині хлоргексидину біглюконату.

 3. Відкрити кран, відрегулювати температуру і потік води.

 4. 3мити дезінфікуючий розчин під проточною теплою водою до зникнення запаху хлораміну.

 5. Намилити руки одноразовим твердим милом, ретельно їх поте-рти одна об одну в такій послідовності: кінчики пальців, міжпальцеві проміжки, тильна і долонна поверхні кисті, нижня третина передпліччя.

 6 .Змити мило теплою проточною водою.

 7. Взяти інший брусочок одноразового твердого мила. Повтори-ти дії пункту 5,6 , руки потрібно намилювати двічі.

 8. Закрити кран.

 9. Витерти руки сухим чистим індивідуальним рушником, або під-сушити теплим повітрям електросушилки.

10.Використані серветки викинути у промаркіровану ємність.

 11. Надіти стерильні рукавички.

 12. Після кожної маніпуляції провести дезінфекцію рукавичок, протираючи їх 3% розчином хлораміну .Хлорамін зми-ти проточною водою до зникнення піни. Руки в рукавичках витерти індивідуальним порошком, проладонірованим “Для рукавичок”.

 13. Вкінці робочого дня зняти рукавички, занурити їх у 5% розчин хлораміну для дезінфекції. Експозиція – 60 хв.

 14. Вимити руки з милом. Витерти їх рушником, промаркірованим “Для рук”.

 15. Оглянути стан шкіри. Якщо шкіра суха і не еластична-змастити її Кремом для рук.

 16. Протягом робочого дня берегти свої руки від різних механіч-них ушкоджень( подряпин, порізів, проколів). Також для дезінфекції рук можна застосувати етиловий спирт. Етиловий спирт повинен бути 70%,а не 96% оскільки 96% спирт має менш ефективну бактеріоцидну дію, ніж 70%тому,що він ду-бить шкіру і закриває її пори (етиловий спирт 70% проникає в пори й дезінфікує).Щоб приготувати із 96% спирту 70%,потрібно взяти 650г.спирту 96% і 335г. Дистильованої води. Медичні сестри належать до групи високого ризику зараження, тому, що безпосередньо мають контакт з хворими, контакт з кров’ю, та біологічними рідинами хворої людини.

 При роботі з кожним пацієнтом повинен застосовуватись прин-цип ізоляції біологічної речовини. Всі біологічні рідини пацієнта (кров, харкотиння, блювотні маси, гній, сеча, кал, сперма і т.д.) слід вважати потенційно інфікованими.

Звичайне миття рук з милом. Проводять для видалення бруду і транзиторної мікрофлори, яка заселяє шкіру рук медичного персоналу внаслідок контакту з інфі­кованими об’єктами.

Показання до миття рук:

• перед і після контактування з пацієнтом;

• після відвідування туалету;

• перед і після споживання їжі;

• завжди, коли руки забруднені.

Дуже важливим є дотримання спеціальної техніки миття рук (див. нижче), тому що під час рутинного миття рук подушечки пальців і внутрішня поверхня залиша­ються контамінованими.

Техніка миття рук:

• зняти персні та інші прикраси, оскільки вони утруднюють ефективне видален­ня мікроорганізмів;

• під помірним тиском теплої води енергійно намилити руки і терти одну об одну не менше 15 с, необхідно охопити всю поверхню долоні і пальці, після чого руки сполоснути;

• висушити руки паперовим рушником;

• для висушування рук не слід користуватися загальним рушником багаторазо­вого користування;

• каблучки, лак для нігтів ускладнюють видалення мікроорганізмів;

• для миття рук використовувати рідинне мило з дозатором.

Дозатори багаторазового використання з часом контамінуються, тому не слід додавати рідинне мило в частково заповнений дозатор. Дозатор необхідно вимити, висушити і лише після цього наповнювати новою порцією мила.

Гігієнічна антисептика передбачає видалення і знешкодження транзиторної мікрофлори з використанням антисептичних препаратів. Спиртові антисептики ефективніші за водорозчинні.

Показання до гігієнічної антисептики рук:

• перед виконанням інвазивної процедури;

• перед і після маніпуляції на рані;

• перед і після маніпуляції з катетерами;

• перед використанням рукавичок і після зняття їх;

• після контактування з виділеннями і предметами, які містили кров або мають вірогідність мікробної контамінації.

Техніка проведення гігієнічної антисептики:

• у разі сильного забруднення рук спочатку вимити їх водою з рідинним милом, а потім використати антисептик;

• спиртовий антисептик (5 мл) нанести на руки і втирати до висихання (руки не витирати).

Використання рукавичок не замінює миття рук та їх антисептичну обробку. Піс­ля догляду за пацієнтом рукавички потрібно зняти. Заборонено використання однієї пари рукавичок для догляду за двома пацієнтами, навіть за умови миття і антисеп­тичної обробки рукавичок.

Показання до використання рукавичок:

• завжди, коли можливий контакт із кров’ю або іншими потенційно контаміно-ваними матеріалами, слизовою оболонкою;

• рукавички знижують ризик професійного зараження у разі контактування з інфікованими пацієнтами та їхніми виділеннями;

• рукавички знижують ризик зараження пацієнтів мікробами, які є частиною резидентної флори рук медичних працівників;

• рукавички знижують ризик заселяння рук персоналу транзиторними збудни­ками і наступного передавання їх пацієнтам.

 

Антропометричні дослідження дітей різного віку

Під час госпіталізації до стаціонару ще у приймальному відділенні дитині обо­в’язково проводять антропометричні дослідження. Це дає можливість лікареві не тільки оцінити фізичний розвиток дитини, а й правильно і своєчасно поставити діагноз (зокрема у разі втрати маси тіла). Техніка проведення антропометричних досліджень різниться залежно від віку дитини, а також — від її загального стану.

На 1-му році життя для вимірювання довжини тіла використовують спеціаль­ний горизонтальний ростомір у вигляді широкої дошки завдовжки 80 см і завшир­шки 40 см. З одного боку ростоміра нанесено поділки величиною 1 мм. Ростомір має дві горизонтальні планки, одна з яких нерухома, а друга — пересувна і легко рухається по сантиметровій шкалі.

Техніка вимірювання: дитину кладуть на спину так, щоб її голова впритул торка­лася тім’ячком до нерухомої горизонтальної планки ростоміра.

Голову розташовують і фіксують у положенні, при якому зовнішній край ниж­ньої повіки і верхній край зовнішнього слухового ходу були розташовані на одній лінії перпендикулярно до поверхні ростоміра.

Ноги дитини випрямляють легким натисканням на коліна лівою рукою; правою — підводять рухому планку ростоміра впритул до підошви випрямлених ніг. Відстань

між рухомою і нерухомою планками відповідає довжині тіла дитини. Точність цих вимірювань становить ± 0,5 см.

Вимірювання дітей віком після 1 року проводять за допомогою верти­кального ростоміра. На вертикальній стійці нанесено 2 шкали з поділками (у санти­метрах): праворуч — для вимірювання зросту в положенні стоячи, ліворуч — для вимірювання зросту в положенні сидячи. Для цього у нижній частині ростоміра є табуретка з відкидним сидінням, яку прикріплено на рівні 40 см від підлоги. Росто­мір має рухому планку, яка фіксується на рівні росту дитини.

Техніка вимірювання: дитина стоїть на площадці ростоміра спиною до верти­кальної стійки у випрямленому положенні, торкаючись її п’ятками, сідницями, міжлопатковою ділянкою та потилицею; руки опущені вздовж тулуба, п’ятки разом, носки — врізнобіч.

Голову встановлюють у положення, при якому зовнішній край очної ямки і верхній край козелка вуха розташовані в одній горизонтальній площині. Рухому планку прикладають до голови без надавлювання. Довжину тіла дітей віком від 1 до З років доцільно вимірювати, становлячи їх на відкидне сидіння (показники зросту дивитися на шкалі ліворуч).

Необхідно пам’ятати, що між зростом у ранкові і вечірні години різниця стано­вить іноді до 1—2 см.

Зважування дітей. Від народження до 2—3 років дітей зважують на електронних або чашкових вагах. Ваги складаються з жолоба й коромисла із двома шкалами з поділками: нижня — у кілограмах, верхня — у грамах. Коромисло чаш­кових ваг має противагу. Перед зважуванням ваги необхідно урівноважити. Якщо ваги не урівноважені, слід обережно повернути шайбу (мікрогвинт) на противазі до себе або від себе, орієнтуючись на покажчики рівноваги. Електронні ваги показують більш точні результати зважування, тому використовувати їх для зважування дітей доцільніше.

Техніка зважування: спочатку зважують пелюшку. Дитину роздягають і вклада­ють на широку частину лотка головою і плечовим поясом; ніжками — на вузьку частину лотка. Якщо дитина може сидіти, її садовлять сідницями на широку части­ну лотка, а ноги розташовують на вузькій частині.

Масу тіла недоношених дітей можна вимірювати, не роздягаючи їх, щоб за­побігти переохолодженню; у цьому разі масу одягу відмінусовують від сумарної. Для зважування дітей, котрі перебувають у кювезі, використовують ваги, які вмонтовані безпосередньо в кювез.

Вкладати дитину на ваги і знімати з них можна тільки при закритих коромислах, стоячи лицем до шка­ли. Показання знімають з того боку гирі, де є насічки; нижню гирю розміщують у гніздо на нижній шкалі.

Після запису показників маси тіла гирі ставлять у вихідне положення (позначка “0”), а коромисло вагів — на запобіжник. Для визначення маси тіла дити­ни необхідно від показань, що на вагах, відмінусувати масу пелюшки. Точність зважування становить ±10 мг.

Дітей віком після 3 років зважують у положенні стоячи. Під час зважування дитина, яку перед тим слід роздягнути, повинна стояти нерухомо на середині площадки ваг. Зважування рекомен­дується проводити зранку натще, бажано після сечо­випускання і дефекації.

Обвід голови вимірюють сантиметровою стріч­кою, проводять її позаду в ділянці потиличного горба, через точку, яка найбільше виступає, а спереду — по лінії надбрівних дуг.

Для вимірювання висоти голови застосовують антропометр або спеціальний циркуль, один кінець якого встановлюють на маківці голови, а другий — на тій ділянці підборіддя, яка найбільше виступає.

Обвід грудної клітки вимірюють у стані спокою. Стрічку накладають позаду під кутами лопаток, спереду — на грудні кружальця. У дівчаток пубертатного віку спереду стрічку накладають по четвертому ребру над грудними залозами. Дітям 1 -го року життя вимірювання проводять у положенні лежачи, а дітям старшого віку — стоячи (руки опущені, дихання спокійне).

На відміну від дітей раннього віку обвід грудної клітки в старших дітей вимірю­ють під час спокійного дихання на висоті вдиху і під час повного видиху.

Для вимірювання передньозаднього і поперечного діаметра грудної клітки ко­ристуються спеціальним циркулем. Під час вимірювання передньозаднього діаметра одну ніжку циркуля встановлюють біля нижнього краю груднини, другу — на тому ж рівні біля остистого відростка хребта. Для визначення поперечного діаметра груд­ної клітки ніжки циркуля встановлюють на рівні нижнього краю груднини по серед­ній пахвовій лінії.

 

                                                                                                                              Автор: Чорномидз І.Б.

 

                                                                                                                                                      

Література

Капітан Т.В. Пропедевтика дитячих хвороб з доглядом за дітьми: Підручник. – Вінниця: ДП ДКФ, 2003. – 768 с.

Догляд за хворими: підручник/ за ред.. О.М Ковальвої, В.М Лісового, С.І. Шевченка, Т.В. Фролової. – К.: ВСВ «Медицина», 2010. – 488 с.

Історія та розвиток Тернопільської обласної комунальної дитячої клінічної лікарні [електронний ресурс] Режим доступу: http://children-hospital.te.ua/

Касевич Н.М. Загальний догляд за хворими і медична маніпуляцій на техніка: підручник. – К.: Медицина, 2009. – 424 с.

Загальна гігієна з основами екології за редакцією проф. В.А.Кондратюка. Тернопіль, “Укрмедкнига” 2003.