Тема. Аналіз якості неорганічних лікарських препаратів Купруму, Аргентуму, Карбону, Барію, Арсену.

 

 

 

Неорганічні препарати Барію

 

Поширення в природі. Барій – лужноземельний метал і в природі у вільному вигляді не зустрічається, а тільки у виді мінералів: витерит – BaСO₃ і барит (важкий шпат) – BaSO₄.

Біологічна роль і медичне застосування. Усі розчинні солі Барію (хлориди, броміди, йодиди, нітрати, ціаніди) дуже отрутні і тому в медицині не застосовуються. Отрутними також є і ті солі Барію, що нерозчинні у воді (BaCO₃, Ba), але розчинні в хлоридной кислоті HCl (шлунковому соку) з утворенням отруйного BaCl₂.

Тому застосовують у медичній практиці тільки барію сульфат BaSO₄, що практично нерозчинний у воді, кислотах, лугах і органічних розчинниках. Його застосування в якості рентгенконтрастної речовини базується на його непроникності для рентгенівських променів. Приймають по 50–100 м у виді “барієвої кашки”. Ця маса, наповняючи шлунок, непрозора для рентгенівських променів. Виходять контрастні рентгенівські знімки. Через визначений час BaSO₄ цілком виводиться з організму.

 

 

                                                                Барію сульфат                 ДФУ, доповн. 2

Barii sulfas

BARIUM SULPHATE

 

Барію сульфат для рентгеноскопії

Barii sulfas pro roentgeno

Barium sulfuricum pro roentgeno

   BaSO₄                                    

  M.м. =233,40 г/моль                                                         

Одержання                   

1. З природного мінералу бариту ВаSО₄

    Одержання барію сульфату складається з декількох стадій.

     а) Відновлення бариту ВаSО₄ вугіллям С при прожарюванні до барій сульфіду ВаS:

BaSO₄ + 4С = Ва + 4З

     б) Обробка хлоридною кислотою HCl одержаного придукту BaS або природного витерита BaСO₃;  утворюється розчинна сіль барій хлорид BaCl₂:

BaS + 2HCl = H₂S + BaCl₂

BaCO₃ + 2HCl = H₂O + CO₂ + BaCl₂

    в) Осадження  BaSO₄ під дією  натрій сульфату Na₂SO₄, магній сульфату MgSO₄  або сульфатної кислоти H₂SO₄:

BaCl₂ + Na₂SO₄ ® BaSO₄¯ +  2NaCl

Щоб BaSO₄ був високодисперсним, розчини повинні бути дуже розведеними, а крім того, додають захисний колоїд (лляне насіння або відвар слизу) для сповільнення осадження BaSO₄.

Осад BaSO₄  ретельно промивають водою (від недопустимих домішок хлоридів: розчинна сіль BaCl₂ – отруйна). При цьому відмиваються і домішки сульфатів SO₄^2–.

 

Властивості

Опис. Порошок дрібний, важкий, білого кольору, вільний від  великих часток. Плавиться при температурі 1580 °С.

 

Розчинність. Практично не розчиняється у воді Р (0,2 мг у 100 мл води) і органічних розчинниках.

(Дуже мало розчинний у кислотах і  розчинах гідроксидів лужних металів).

Якщо необхідно перевести BaSO₄ у розчинний стан, проводять карбонізацію – кип’ятять (або спікають) з розчином соди Na₂CO₃; при цьому утворюється білий осад  барій карбонату BaСO₃:

BaSO₄ + Na₂CO₃          BaCO₃ ¯ +  Na₂SO₄

                                                                                   білий осад 

BaCO₃ легко розчиняється в кислоті з утворенням розчинної солі Барію, у якій можна виявити йони Ba²⁺. Цей механізм лежить в основі ідентифікації препарату BaSO₄.

 

Ідентифікація

 

1. Реакція на сульфат-аніони SO₄^2–:

  А. ДФУ, доповн. 2. 0,2 г субстанції кип’ятять у 5 мл розчину 500 г/л натрій карбонату Р Na₂CO₃ протягом 5 хв, додають 10 мл води Р, фільтрують і частину фільтрату підкислюють кислотою хлоридною розведеною Р. Отриманий розчин дає реакції на сульфати.

    ДФУ. Реакція з барій хлоридом у середовищі хлоридної кислоти

До отриманого розчину додають 1 мл  кислоти хлоридної розведеної Р HCl і 1 мл розчину барій хлориду Р1 BaCl₂; утворюється білий осад.

Хімізм процесів, що відбуваються, можна представити у виді таких рівнянь.

карбонізація

BaSO₄ + Na₂CO₃         BaCO₃ ¯ +  Na₂SO₄

                          на  фільтрі

У фільтрат переходить натрій сульфат Na₂SO₄ і надлишок соди Na₂CO_3. При нейтралізації хлоридною кислотою HCl  і додаванні розчину BaCl₂  відбуваються реакції:

Na₂CO₃ + 2HCl = NaCl + H₂O + CO₂

Na₂SO₄ + BaCl₂ = BaSO₄¯ + 2NaCl

Тому утвориться білий осад  барій сульфату BaSO₄.

 

2. Реакції на катіони Барію Ba²⁺:

а) ДФУ, доповн. 2. Реакція із сульфатною кислотою

Залишок, отриманий у випробуванні А (на фільтрі, BaCO₃), промивають послідовно трьома невеликими порціями води Р.  До залишку додають 5 мл  кислоти хлоридної розведеної Р і розчин фільтрують. До отриманого фільтрату додають 0,3 мл кислоти сульфатної розведеної Р; утворюється білий осад, нерозчинний у розчині натрій гідроксиду розведеному Р:

BaCO₃ + 2HCl = BaCl₂ + H₂O + CO₂

BaCl₂+ H₂SO₄ = BaSO₄¯ + 2HCl

b) Пірохімічна реакція. Леткі солі Барію (BaCl₂) забарвлюють безбарвне полум’я в жовто-зелений колір.

c) Реакція  з розчином калій хромату K₂CrО₄ або калій дихромату K₂Cr₂O₇; утворюється  жовтий осад BaCrО₄:

Ba²⁺ + CrО₄^2– =  BaCrО₄¯

2Ba²⁺ + Cr₂O₇^2– + H₂O =  2BaCrО₄¯ + 2H⁺

Для зв’язування йонів H⁺ використовують натрій ацетат CH₃COONa:

CH₃СOO^– + H⁺ = CH₃COOH,

у якій BaCrО₄ нерозчинний.

d) Реакція з натрій родизонатом; утворюється червоно-бурий осад барій родизонату, який (на відміну від солей Стронцію) при взаємодії з хлоридною кислотою HCl утворює осад червоного кольору барій гідрородизонату:

 

Випробування на чистоту

Відмінність в монографіях на Барій сульфат у ДФУ, доп. 1 та ДФУ, доп. 2 знаходиться  у випробуваннях на чистоту. Седиментацію в ДФУ, доп. 2 не визначають.

 

Оскільки барію сульфат застосовують орально як засіб для рентгеноскопії шлунка і кишечника у великих кількостях (до 100 г), до його якості сталяться  дуже високі вимоги.

 

Розчин S. До 20,0 г субстанції додають 40 мл води дистильованої Р и 60 мл кислоти ацетатної розведеної Р. Отриману суміш кип’ятять протягом 5 хв, фільтрують і доводять об’єм охолодженого фільтрату водою дистильованою Р до 100 мл.

1.  Кислотність або лужність розчину. 5,0 г випробовуваної субстанції кип’ятять з 20 мл води, вільної від СО₂ (свіжопрокип’яченої води), протягом 5 хв і фільтрують. До фільтрату додають 0,05 мл розчину бромтимолового синього Р1 (3,8 (жовтий) – 5,4 (синій); забарвлення розчину має змінитися при додаванні не більше 0,5 мл 0,01 М розчину кислоти хлоридної або 0,01 М розчину натрій гідроксиду.

2. Речовини, розчинні в кислоті. При випарюванні 25 мл розчину S на водяному нагрівнику і висушуванні до постійної маси при температурі від 100 °С до 105 °С маса сухого залишку не повинна перевищувати 15 мг.

3. Сполуки Сульфуру, що окиснюються. 1,0 г субстанції струшують з 5 мл води Р протягом 30 с і фільтрують. До фільтрату додають 0,1 мл розчину крохмалю Р і розчиняють 0,1 г калій йодиду Р. До одержаного розчину додають 1,0 мл свіжоприготованого розчину 3,6 мг/л калій йодату Р і 1 мл розчину кислоти хлоридної і ретельно струшують. Забарвлення одержаного розчину має бути не інтенсивнішим за забарвлення еталону, приготованого паралельно з випробовуваним розчином без додавання розчину калій йодату Р.

4. Розчинні солі Барію. До 10 мл розчину S додають 1 мл кислоти сульфатної розведеної Р. Через 1 год опалесценція отриманого розчину не повинна перевищувати опалесценцію суміші 10 мл розчину S і 1 мл води дистильованої Р.

5. Фосфати. 1 г випробовуваної субстанції нагрівають з 5 мл кислоти нітратної  розведеної Р HNO₃  на водяному нагрівнику протягом 5 хв і фільтрують. Об’єм фільтрату доводять водою Р до 10 мл і додають 5 мл сульфомолібденового реактиву Р (суміш амоній молібдату (NH₄)₆Mo₇O₂₄ і конц. H₂SO₄). Через 5 хв жовте забарвлення одержаного розчину має бути не більш інтенсивним за еталон, приготований з використанням еталонного розчину фосфату (5 ppm PO₄) Р.

PO₄^3– + 3H⁺ = H₃PO₄

(NH₄)₆Mo₇O₂₄×4H₂O = 3(NH₄)₂MoO₄×4MoO₃ × 4H₂O

3(NH₄)₂Mo₄ + 2H₃PO₄ + 21H₂SO₄ = 2(NH₄)₃PO₄×12Mo₃¯ + 21(NH₄)₂SO₄ + 24H₂O

6. Загальні домішки  важких металів,  Арсена – у  межах еталону.

7. Втрата у масі при висушуванні. Не більше 2,0 %. Визначення проводять з 1,0 г субстанції при температурі 600 °С.           

 

(ДФУ, доп. 1). Седиментація. 5,0 г субстанції поміщають у мірний циліндр ємністю 50 мл із притертим скляним корком, на якому мітка 50 мл знаходиться на висоті 14 см від дна. Додають воду Р до мітки 50 мл і струшують протягом 5 хв. Отриману суміш відстоюють протягом 15 хв; субстанція не повинна осідати нижче мітки 15 мл.

 

Кількісне визначення

 

1. Кількісного визначення барію сульфату ДФУ, доповнення 2 не вимагає.

 

2. Не фармакопейний метод. Йонообмінна хроматографія

 Нагрівають BaSO₄ у воді при 70–80 °С с йонообмінною смолою H-типу (катіонітом) протягом 12 годин. При цьому відбувається катіонний обмін: катіони Ba²⁺ адсорбуються на катіоніті, а у фільтраті з’являється еквівалентна кількість  сульфатної кислоти H₂SO₄:

BaSO₄  + 2H-катіоніт ® Ba-катіоніт + H₂SO₄

 Кислоту H₂SO₄, що утвориться у фільтраті,  титрують 0,1 М розчином натрій гідроксиду NaOH у присутності індикатора фенолфталеїну до рожевого забарвлення.

H₂SO₄ + 2NaOH = Na₂SO₄ + 2H₂O

 

E_m(BaSO₄ ) = М. м./2

 

Зберігання

Надходить в аптеку в оригінальному упакуванні в щільно заклеєних подвійних паперових пакетах (внутрішній – пергаментний) з написом pro Roentgeno. На зовнішнє упакування наносять дані про завод-виготовлювач, дату випуску і результатат контролю. Пакети з барію сульфатом не можна зберігати разом з карбонатами, щоб уникнути потрапляння барію карбонату. Не можна розкривати, розфасовувати, а тільки відпускати в оригінальній розфасовці.

 

Застосування. Рентгенконтрастний засіб

Застосовують як контрастний засіб при рентгенологічному обстеженні шлунка і кишечника.

Препарати Барію відомі під назвами: Colobarium, Citobarium, Barex, Shadoform, Nov-Umberose та ін.

Є дві форми відпуску:

1. Сульфобар (Sulfobar) – паста білого кольору, що містить 50 % BaSO₄ для рентгеноскопії; вона краще, ніж порошок обволікає слизову оболонку шлунково-кишкового тракту і забезпечує високу якість рентгенівського зображення.

2. Адсобар (Adsobar) (BaSO₄) – застосовують не для рентгеноскопії, а як антидот.  На відміну від препарату барію сульфату для рентгеноскопії, він являє собою білий дрібнокристалічний порошок без запаху і смаку. Важливим показником його якості є ступінь адсорбції. Визначають його адсорбційну здатність з азобарвником хризофеніном:

При взаємодії з препаратом утворюється комплексна сполука, яка при спектрофотометрії має іншу оптичну густину, ніж сам хризофенін.

 

 

 

 

Неорганічні препарати Купруму

Поширення в природі

Мідь належить до малоактивних металів. У природі зустрічається:

   а)  у самородному вигляді;

   б) у вигляді сполук (входить до складу багатьох руд і мінералів): мідний блиск – Cu₂S, CuFeS₂ – халькопірит, Cu₂O – червона мідна руда, CuО – тенорит, (CuOH)₂CO₃ – малахіт, 3Cu₂S×Fe₂O₃ – строката мідна руда.  Основні поклади мідних руд зустрічаються в Казахстані, на Алтаї, у Вірменії, в Україні.

Для одержання лікарських препаратів використовують мідь, яку одержують з руд.

Біологічна роль

 Купрум належить до мікроелементів організму, які відіграють важливу роль у процесах метаболізму. Він міститься в крові (в еритроцитах) і активує Ферум при утворенні гемоглобіну.

Застосування у медичній практиці

З лікувальною метою застосовують тільки сполуки Купруму(ІІ), зокрема ДФУ, доповн. 1 наводить монографії на купруму сульфат безводний  CuSO₄  і міді сульфат пентагідрат CuSO₄×5H₂O.

 

                                      Міді сульфат безводний                          ДФУ, доповн. 1

Cupri sulfas anhydricus

COOPER SULPHATE, ANHYDROUS

 

CuSO₄

                                                                                                    М. м. = 159,6 г/моль

98,0–101,0%

 

 

 

                                          Міді сульфат пентагідрат         ДФУ, доповн. 1

Cupri sulfas pentahydricus

  COOPER SULPHATE, PENTAHYDRATE

 

CuSO₄×5H₂O

Cuprum sulfuricum                                                                                          

  М. м. = 249,69 г/моль

Міді сульфат                                                   

Мідний купорос

                                           98,0–101,0%

 

Хімічні назви:   CuSO₄×– купрум(ІІ) сульфат;

CuSO₄×5H₂O – купрум(ІІ) сульфат пентагідрат.

 

Одержання

 

1. Взаємодія гарячого розчину  кислоти сульфатної з мідними відходами металообробної промисловості в присутності кисню повітря:

2Сu + O₂ = 2CuО

CuО + H₂SO₄ = CuSO₄ + H₂O

Одержану сіль очищають шляхом перекристалізації.

2. Розчинення чистої металевої міді в гарячій  кислоті сульфатній концентрованій в  присутності кислоти нітратної концентрованої  (для прискорення реакції):

3Cu + 3H₂SO₄ + 2HNO₃ = 3CuSO₄ + 2NO­ + 4H₂O

Одержаний розчин випарюють досуха (для видалення води, надлишку H₂SO₄ і  HNO₃, NO), залишок розчиняють у воді і з нього викристалізовується CuSO₄×5H₂O. Кристали центрифугують і перекристалізовують з води.

 

Властивості

              Опис. ДФУ, доповн. 1.

                     а) CuSO₄ – порошок зеленувато-сірого кольору. Дуже гігроскопічний.

                     б) CuSO₄×5H₂O – кристалічний порошок синього кольору або прозорі сині кристали.

                ДФ Х та ін. л-ра. CuSO₄×5H₂O – сині кристали або синій кристалічний порошок без запаху, металевого смаку. На повітрі й у сухому місці повільно вивітрюється і стає світлішого кольору. При нагріванні до 110 °С втрачає 4 молекули води (CuSO₄×Н₂О), до 150 °С – стає безводним CuSO₄ (безбарвні кристали), а при 653 °С – розкладається:

2CuSO₄ ® 2CuО + 2SO₂­ + O₂­

Безводний CuSO₄ жадібно поглинає вологу, утворюючи знову кристалогідрат  CuSO₄×5Н₂О – речовину синього кольору, що використовується для виявлення вологи в різних сполуках, а також для зневоднення багатьох органічних розчинників (спирту, ефіру).

 

  Розчинність

   ДФУ, доповн. 1 (для обох субстанцій). Легко розчинний у воді Р, розчинний у метанолі Р, практично нерозчинний в 96 % спирті.

  ДФ Х та ін. л-ра. CuSO₄×5H₂O. Легко розчинний у воді (3 ч. холодної і 0,8 ч. гарячої води),  гліцерині, практично нерозчинний у 95 % спирті. Водні розчини мають слабкокислу реакцію (рН < 7) внаслідок гідролізу, який йде по катіону:

2CuSO₄ + 2HOН  « (CuOH)₂SO₄ + H₂SO₄

Cu²⁺ + HOH « CuOH⁺ + H⁺

 

Ідентифікація субстанцій міді сульфату безводного та міді сульфату пентагідрату

 (згідно вимог доповнення 1 до ДФУ)

 

А. Взаємодія з розчином амоніаку

2CuSO₄ + 2NH₄OH = (CuOH)₂SO₄¯ + (NH₄)₂SO₄

(NH₄)₂SO₄ + (CuOH)₂SO₄ + 6NH₄OH = 2[Cu(NH₃)₄]SO₄ + 8H₂O

 

 

а) ДФУ. Реакція з розчином барій хлориду у середовищі хлоридної кислоти; утворюється білий осад ВаSO₄, нерозчинний у мінеральних кислотах і лугах:

CuSO₄ + BaCl₂ = BaSO₄¯ + CuCl₂

SO₄^2– + Ва²⁺ ® ВаSO₄¯

 

Інші реакції

 

1. Реакції на йони Купруму Cu²⁺

         Для встановлення тотожності препаратів Купруму (CuSO₄) використовують властивості Купруму легко відновлюватися зі сполук, здатність утворювати забарвлені комплекси з амоніаком, багатоатомними спиртами, а також нерозчинні сульфіди та ін.

                а) Дія на розчин препарату металевого заліза

            Розчин купрум сульфату (1:20) покриває залізний дріт червоним нальотом металевої міді:

CuSO₄ + Fe = FeSO₄ + Cu

    в)  Взаємодія з розчинами сульфідів

До розчину купрум сульфату додають розчин натрію сульфіду Na₂S або амонію сульфіду NH₄)₂S; утворюється чорний осад купрум сульфіду CuS, розчинний у нітратній кислоті HNO₃:      

Cu²⁺ + S^2– ® CuS¯

3CuS + 14HNO₃ = 3Cu(NO₃)₂ + 3H₂SO₄ + 8NO + 4H₂O

  г) Реакція з калій гексаціано(ІІ)фератом

При додаванні до розчину субстанції розчину калій фероціаніду (калій гексаціано(ІІ)ферату K₄[Fe(CN)₆] утворюється осад червоно-коричневого (сливового) кольору купрум(ІІ) гексаціаноферату Cu₂[Fe(CN)₆]:

2Cu²⁺ + [Fe(CN)₆]^4– ® Cu₂[Fe(CN)₆]¯

 д) Реакція з розчином калій йодиду

До розчину купрум сульфату додають розчин калій йодиду  KI; утворюється білий осад Cu₂I₂ і спостерігається поява жовтого забарвлення (за рахунок утворення йоду I₂):

CuSO₄ + 2KI = CuI₂ + K₂SO₄

2CuI₂ ® Cu₂I₂¯ + I₂

2CuSO₄ + 4KI = Cu₂I₂¯ + I₂ + 2K₂SO₄

 е) Взаємодія з багатоатомними спиртами (напр., гліцеролом), аміно- і оксикислотами (глюконова кислота та ін) у лужному середовищі

При взаємодії лужного розчину купрум сульфату (реактив Фелінга) з гліцеролом (гліцерином) утворюється хелатна сполука темно-синього кольору:

CuSO₄ + 2NaOH = Cu(OH)₂¯ + Na₂SO₄

 

2. Реакції на сульфат-аніони SO₄^2–:

b) ДФУ. До суспензії, отриманої в реакції а), додають розчин йоду I₂; жовте забарвлення не зникає (відмінність від сульфітів SO₃^2– і дитіонітів S₂O₃^2–), але знебарвлюється при додаванні краплями розчину станум(ІІ) хлориду SnCl₂ (відмінність від йодатів IO₃^–). Суміш кип’ятять; осад не знебарвлюється (відмінність від селенатів і вольфраматів):

SO₄^2–  + I₂ ¹     (жовте забарвлення не зникає).

I₂ + SnCl₂ + 4HCl = 2HI + H₂[SnCl₆] (йод знебарвлюється).

 

Випробування на чистоту

1. Прозорість розчину

2. Вміст домішок хлоридів, Феруму, солей металів, що не осаджуються сірководнем – у межах еталонів.

3. Втрата у масі при висушуванні

 

Кількісне визначення субстанцій міді сульфату безводного та міді сульфату пентагідрату, згідно доп. 1 до ДФУ

 

Йодометрія, непряме титрування (за замісником)

 

Методика кількісного визначення субстанції міді сульфату безводного:

 

Методика кількісного визначення субстанції міді сульфату пентагідрату:

 

Tитрують до зникнення синього забарвлення:

2CuSO₄ + 4KI =  Cu₂I₂ + I₂ + 2K₂SO₄

2Cu²⁺ + 4I^– =  Cu₂I₂ + I₂

I₂ + 2Na₂S₂O₃ = 2NaI + Na₂S₄O₆

   I₂ + 2е ® 2I^–

2S₂O₃^2– – 2е  ® S₄O₆^2–

 

E_m(CuSO₄) =  М. м.

 

E_m(CuSO₄×5H₂O) =  М. м.

 

k(Na₂S₂O₃) = 1

 

Зберігання. У щільно закупореному контейнері, не допускаючи втрати кристалізаційної води. Список сильнодіючих речовин.

 

Застосування. Антисептичний, в’яжучий, припікаючий засіб

Зовнішньо препарат застосовують як антисептичний, в’яжучий, припікаючий засіб у вигляді 0,25 % розчину в очній практиці (при коньюнктивітах), в  урології  (при уретритах, вагінітах). При опіках шкіри Фосфором добре змочують обпечену ділянку 5 % розчином препарату.

Всередину призначають при отруєнні білим Фосфором, прийнятим всередину, по 0,3–0,5 г купрум сульфату в півсклянки теплої води і промивання шлунка 0,1 % розчином, а також для посилення еритропоезу при анеміях по 5–10 крапель 1 % розчину 2–3 рази в день.

Як необхідний мікроелемент, Купрум входить до складу ряду комплексних полівітамінних препаратів: таблеток “Квадевіт”, ”Оліговіт”, Комплівіт”, ”Глутамевіт” та ін.

В. р. д. всередину 0,5 г (однократно, як блювотне).

  

 

 

 

 

 

Лікарські засоби Аргентуму

Поширення в природі

 Срібло належить до благородних металів. У природі зустрічається:

   а)  у самородному вигляді (звичайно містить вкраплення золота, міді, ртуті та інших металів);

   б) у вигляді сполук: срібний блиск – Ag₂S, рогова обманка – AgCl, аргентум-стибієва обманка (піраргирит) – Ag₃Sb₃, аргентум-арсенова обманка – Ag₃As₃. Основні поклади цих руд знаходяться на Уралі, у Грузії, Вірменії, на Алтаї, у Читинской області й ін.

У сполуках Аргентум головним чином одновалентний. Розведені кислоти, крім нітратної, його не розчиняють.

Біологічна дія і медичне застосування. Застосування препаратів Аргентуму основане на його бактерицидних властивостях. Ця властивість використовувалася ще в Древньому Єгипті, коли на поверхню ран накладали срібні пластинки. Вода, що зберігається у срібних посудинах, довгий час не загниває. Бактерицидна дія срібла виявляється вже при концентрації йонів Аргентуму Ag⁺ всього 2×10^–11 мг/л. Тому при зіткненні води зі сріблом (“срібні кульки”) створюється дуже мала, але достатня концентрація йонів Ag⁺ і одержуємо ”срібну воду” Aquargen – засіб для знезаражування і консервування деяких харчових продуктів.

“Срібну марлю”, ”срібну вату” можна використовувати для лікування деяких шкірних захворювань.

Колоїдне срібло застосовується у вигляді препаратів – протаргол і коларгол. Зі сполук Аргентуму в медичній практиці застосовується тільки срібла нітрат (ДФУ, доповнення 1).

 

 

 

                                                        Срібла нітрат                          ДФУ, доповн. 1

Аргентум нітрат

Argenti nitras

  SILVER NITRATE

  Argentum nitricum                                

  Lapis infernalis                                                                           

  Ляпіс    

AgNO₃                                                 

М.м. = 169,89 г/моль

                    99,0–100,5%

 

Хімічна назва – арґентум нітрат.

                                                                                                                                                      

Вперше одержав аргентум нітрат AgNO₃ арабський алхімік Гебер у VIII ст. н. е.

Одержання

1. Розчинення срібла в 25%-ному розчині нітратної кислоти:

3Ag + 4HNO₃ = 3AgNO₃ + NO­ + 2H₂O

 

2. Розчинення сплаву міді зі сріблом  у нітратній кислоті при нагріванні:

Ag×Cu + 4HNO₃  AgNO₃ + Cu(NO₃)₂ + NO­ + 2H₂O

Щоб очистити аргентум нітрат від домішок, і в першу чергу від Cu(NO₃)₂, можна використати такі методи.

1) Осадження AgNO₃ за допомогою хлоридної кислоти HCl до AgCl, а потім відновлення срібла цинком Zn у середовищі сульфатної кислоти H₂SO₄, а отриманий Ag потім знову розчиняють у HNO₃:

AgNO₃ + HCl = AgCl¯ + HNO₃

2AgCl + Zn + H₂SO₄ = 2Ag¯ + ZnSO₄ + 2HCl

3 Ag + 4HNO₃ = 3AgNO₃ + NO­ + 2H₂O

2) Випарювання досуха отриманого розчину, що містить AgNO₃ і невелику кількість Cu(NO₃)_2,  нагрівання залишку при температурі 220 °С доти, поки будуть виділятися гази NO₂ і О₂. При цій температурі розкладається повністю тільки Cu(NO₃)₂, а AgNO₃  тільки плавиться:

2Cu(NO₃)₂        2Cu¯     +     4NO₂­    +     O₂

                                                                           чорний осад          бурий газ

Одержаний сплав розчиняють у гарячій воді і відфільтровують осад (Cu). Фільтрат (AgNO₃) згущують до кристалізації. кристали аргентум нітратуAgNO₃, що виділилися, фільтрують, промивають водою і сушать у темному місці в темноті.

 

Властивості

 

  Опис. ДФУ, доповн. 1. Кристалічний порошок білого  кольору або прозорі, безбарвні кристали

      ДФ Х. Безбарвні прозорі кристали у вигляді пластинок або білих циліндричних паличок променево-кристалічної будови, без запаху. Плавиться при температурі 210 °C, розкладається при 444 °С. На світлі, під впливом пилу повільно чорніє в результаті відновлення до металевого срібла:

2AgNO₃  ® 2Ag¯ + 2NO₂­ + O₂­

 

Розчинність.  Дуже легко розчинний у воді Р (0,6 ч. води), розчинний у 96% спирті Р

(3 ч. спирту).

 

Ідентифікація субстанції срібла нітрату (згідно вимог доповнення 1 до ДФУ)

а) ДФУ. Взаємодія з нітробензолом в присутності сульфатної кислоти

 Кількість субстанції, зазначену в окремій статті,  додають до суміші 0,1 мл нітробензолу Р і 0,2 мл кислоти сульфатної Р і через 5 хв охолоджують у льодяній воді. Продовжуючи охолодження, повільно при перемішуванні додають 5 мл води Р, 5 мл розчину натрій гідроксиду концентрованого Р NaOH, 5 мл ацетону Р, струшують і відстоюють; верхній шар набуває темно-фіолетового забарвлення.

b) ДФУ, N. Не знебарвлення розчину калій перманганату

Розчин субстанції, підкислений  кислотою сульфатною розведеною Р, не знебарвлює розчин 1 г/л калій перманганату Р (відмінність від нітритів).

 

a) ДФУ. Взаємодія з хлоридною кислотою

 До 10 мл розчину, зазначеного в окремій статті, додають 0,3 мл кислоти хлоридної Р1 HCl; утворюється білий сирнистий осад AgCl, який розчиняється  при додаванні 3 мл  розчину аміаку розведного Р1  NH₄OH.

AgNO₃   +  HCl  =  AgCl¯  + HNO₃

AgCl + 2NH₄OH  = [Ag(NH₃)₂]Cl + 2H₂O

         Крім того, із усіх нерозчинних галогенідів Аргентуму тільки для AgCl характерне розчинення в амоній карбонаті (NH₄)₂CO₃ :

AgCl + (NH₄)₂CO₃ =  [Ag(NH₃)₂]Cl + H₂O + CO₂­

 

Інші реакції

 

1. Реакції на йони Аргентуму Ag⁺:

Не фармакопейна реакція. Реакція “срібного дзеркала”

При додаванні  до амоніачного розчину аргентум нітрату AgNO₃ (реактиву Толленса)  розчину формальдегіду і нагріванні через якийсь час на стінках посудини утворюється наліт металевого срібла у виді дзеркала:

2AgNO₃ + 2NH₄OH  = [Ag(NH₃)₂]NO₃  + 2H₂O

HCНO + 2[Ag(NH₃)₂]NO₃  + H₂O = 2Ag¯ + HCOONH₄ + NH₃­ + 2NH₄NO₃

 

Не фармакопейна реакція. Реакція з розчином калій хромату

При додаванні  до розчину аргентум нітрату AgNO₃ розчину калій хромату K₂CrО₄  утворюється оранжево-червоний осад аргентум хромату Ag₂CrО₄, розчинний у HNO₃ і NH₄OH, важко розчинний у CH₃COOH:

AgNO₃ + K₂CrО₄ = Ag₂CrО₄¯ + 2KNO₃

 

2. Реакції на нітрат-аніони NO₃^–-:

Не фармакопейна реакція. Взаємодія з дифеніламіном у кислому середовищі (конц. H₂SO₄) з утворенням органічного барвника яскраво-синього кольору  (аналогічно нітрит-йонам, див. NaNO₂):

                                          дифенілбензидин

сульфоімонієва сіль дифенілбензидину (барвник синього кольору)

Не фармакопейна реакція. Взаємодія з розчином феррум(ІІ) сульфатом FeSO₄ у середовищі концентрованої сульфатної кислоти H₂SO₄; утворюється  буре кільце (FeSO₄×NO) (на годинному склі):

2NaNO₃ + 6FeSO₄ + 4H₂SO₄ = 2NO + 3Fe₂(SO₄)₃ + Na₂SO₄ + 4H₂O

NO + Fe²⁺ + SO₄^2–  [Fe(NO)]SO₄

Цю реакцію можна провести в пробірці: до розчину препарату додають концентрованої сульфатної кислоти H₂SO₄, а потім обережно, по стінці, додають розчин феррум(ІІ) сульфату FeSO₄. На межі двох рідин утворюється темно-буре кільце нестійкої сполуки FeSO₄×NO.

Хімізм цього процесу можна зобразити  і так:

2AgNO₃ + H₂SO₄  = Ag₂SO₄  + 2HNO₃

HNO₃ + 3H₂SO₄ + 6FeSO₄  = 3Fe₂(SO₄)₃ + 2NO­ + 4H₂O

FeSO₄ + NO = FeSO₄×NO

 

Випробування на чистоту

1.  Прозорість і кольоровість розчину. Розчин S (розчин субстанції у воді Р) повинен бути прозорим і безбарвним.

2.  Кислотність або лужність. До розчину субстанції додають індикатор бромкрезоловий зелений Р; розчин повинен мати синє забарвлення (рН > 5,4). До розчину субстанції додають розчин фенолового червоного Р; розчин повинен бути жовтим  (рН < 6,8).

3. Сторонні солі. До 30 мл розчину S додають 7,5 мл  кислоти хлоридної розведеної Р, інтенсивно струшують, нагрівають протягом 5 хв на водяному нагрівнику і фільтрують. 20 мл фільтрату випарюють досуха на водяному нагрівнику і висушують до постійної маси при температурі від 100 °С до 105 °С. Маса сухого залишку не повинна перевищувати 2 мг (0,3%).

4. Алюміній, Плюмбум, Купрум і Бісмут. При розчиненні 1,0 г субстанції в суміші 4 мл розчину амоніаку концентрованого Р і 6 мл води Р розчин повинен бути прозорим і безбарвним (метод ІІ).

 

Кількісне визначення

 

ДФУ, доповнення 1. Тіоціанатометрія, пряме титрування

 

0.300 г субстанції розчиняють у 50 мл води Р, додають 2 мл кислоти азотної розведеної Р, 2 мл розчину заліза(Ш) амонію сульфату Р2 і титрують 0.1М розчином амонію тіоціанату до червонувато-жовтого забарвлення.

1 мл 0.1 М розчину амонію тіоціанату відповідає 16.99 мг AgNO₃.

 

AgNO₃ + NH₄SCN = AgSCN¯ + NH₄NO₃

3NH₄SCN + FeNH₄(SO₄)₂ = Fe(SCN)₃ + 2(NH₄)₂SO₄

 

E_m (AgNO₃) = M.м.

 

Зберігання

Список отруйних і наркотичних речовин. У щільно закупореному неметалічному контейнері,  в захищеному від світла місці, у банках із притертим корком з оранжевого скла, щоб не відбувалося розкладання:

2AgNO₃ 2Ag + 2NO₂ + O₂

Олівці ляпісні зберігають у пеналах з поліетилену у прохолодному, захищеному від світла місці.

 

Застосування. Антисептичний і припікаючий засіб

У невеликих концентраціях срібла нітрат має в’яжучу і протизапальну дію, у більш міцних розчинах припікає тканини. Має бактерицидні (знищують бактерії) властивостями.

Зовнішньо застосовують у вигляді 1–10 % розчинів (для змащування шкіри); 0,25-2% розчинів (для змазування слизових оболонок) або 1–2 % мазей при ерозія (поверхневому дефекті слизової оболонки), виразках, тріщинах, надлишкових грануляціях (освіті сполучної тканини на місці ранової поверхні), гострих кон’юнктивітах (запаленні зовнішньої оболонки ока), трахомі (інфекційному захворюванні очей, яке може призвести до сліпоти), при хронічному гиперпластическом ларингіті (хронічному запаленні гортані, що супроводжується утворенням у ній запальних складок і валів) і т. п .  

Для припікань ран і виразок використовують ляпісні олівці Stilus Argenti nitratis (містять 0,18 г AgNO₃).

Раніше іноді призначали при хронічному гастриті і виразковій хворобі шлунка як протизапальний засіб всередину у вигляді 0,05% розчину по 10-20 мл (0,005-0,01 г) дорослим за 15 хв до їди. Розчином (2%) срібла нітрату раніше широко користувалися для профілактики бленореї (гострого гнійного запалення зовнішньої оболонки очей) у новонароджених. Для цього відразу після народження дитині протирають повіки ватою (окремим тампоном кожне око), злегка відтягують нижню повіку, піднімають верхню і випускають із стерильної піпетки на кон’юнктиву (зовнішню оболонку ока) по одній краплі 2% розчину срібла нітрату. Після цього обережно відпускають повіки. Після закапування очі не промивають. Розчин срібла нітрату повинен бути свіжим (одноденний), не містити осаду. В даний час для цієї мети користуються 30% розчином сульфацилу натрію або іншими антибактеріальними препаратами.

Механізм дії препарату полягає в тому, що AgNO₃ звертає білки (у тому числі і мікроорганізмів), перетворюючи їх у нерозчинні сполуки.

У невеликих кількостях виявляє в’яжучу і протизапальну дію.

Внутрішньо застосовували раніше у вигляді 0,05–0,06 % розчинів при виразковій хворобі шлунка, суперацидному гастриті.

В. р. д. для дорослих всередину – 0,03 г

В. д. д. для дорослих всередину – 0,1 г.

 

 

 

Колоїдні препарати Аргентуму

 

                                                           Протаргол                                               ДФ ІХ

Protargolum

Argentum proteinicum

                                              Містить 7,8 – 8,3 % Ag

(у неіонізованому стані)

Одержання

Випарювання розчинів білкових речовин (казеїн, яєчний білок, пептон та ін.) з розчинами аргентум нітрату AgNO₃ у вакуумі або у струмені гарячого повітря при температурі 30–50 °C до невеликого об’єму. При цьому білки (Na-лізальбінат, Na-протальбінат) відновлюють срібло Ag, яке зв’язується у колоїдному вигляді з білками.

З отриманого розчину протаргол осаджують спиртом, причому срібло, що не зв’язалося з білками, залишається в розчині.

         Можна також одержати препарат, використовуючи для його очищення натрій гідроксид NaOH з наступним діалізом для виділення солей Na.  

 

Властивості

Опис. Коричнево-жовтий або коричневий легкий майже аморфний порошок без запаху, із слабкогірким і злегка в’яжучим смаком.

Розчинність. Легко розчинний у воді, нерозчинний у спирті, ефірі, хлороформі.

 

Ідентифікація

1.  Оскільки Ag знаходиться в неіоногенному стані, то розчин препарату не дає відразу осаду з хлоридною кислотою HCl, а осад AgCl випадает тільки через деякий час.

 

Загальні реакції ідентифікації протарголу і коларголу

1. Спалювання препаратів; відчувається запах паленого рогу (наявність у препаратах білка).

2. Реакція з купрум сульфатом у лужному середовищі; з’являється фіолетове забарвлення (біуретова реакція на білок).

3. Виявлення йонів Аргентуму Ag⁺ у золі після спалювання препаратів. Залишок після спалювання (зола сірувато-білого кольору) розчиняють у нітратній кислоті HNO₃, фільтрують і до фільтрату додають хлоридної кислоти HCl; випадає білий сирнистий осад AgCl, який  розчинний у розведеному розчині амоніаку NH₃:

Ag⁺  +  Cl^–  ®  AgCl¯

AgCl + 2NH₄ОН = [Ag(NH₃)₂]Cl + 2Н₂О

 

Зберігання. У щільно закупорених банках оранжевого кольору, у захищеному від світла місці.

 

Застосування. В’яжучий, антисептичний і протизапальний засіб

Застосовують зовнішньо (1–5 % розчини) для змазування слизових оболонок верхніх дихальних шляхів; для промивання сечовивідного каналу і сечового міхура при гонорейному хронічному уретриті (1–3 % розчин); в очній практиці при кон’юнктивіті, блефариті, бленореї (очні краплі 1–3 % розчин), як краплі в ніс для дітей при лікуванні різних видів нежиті, при лікуванні аденоїдів у дітей (2 % розчин).

Розчини відпускають і зберігають у посуді з темного скла.

 

Форма випуску: порошок.

У зв’язку з наявністю інших сучасних антибактеріальних препаратів (сульфаніламідів, антибіотиків та ін.) препарати Аргентуму широкого застосування в даний час не мають.

 

 

 

 

 

                                                     Коларгол                                            ДФ ІХ

Collargolum

Argentum colloidale

Срібло колоїдне

Містить 70 – 75 % срібла Ag і 25 % Na-солей лізальбінової і протальбінової кислот.

Вперше коларгол введений у медичну практику в 1897 році лікарем Креде.

 

Одержання

Одержання препарату складається з таких стадій.

1. Одержання аргентум оксиду шляхом взаємодії розчину аргентум нітрату AgNO₃ з лугом NaOH:

2AgNO₃ + 2NaOH Ag₂O¯ + 2NaNO₃ + H₂O

2. Відновлення аргентум оксиду до срібла білковими речовинами.

Свежоодержаний і промитий осад Ag₂O обробляють відновною сумішшю Na-солей лізальбінової і протальбінової кислот, які одержують при лужному гідролізі яєчного білка. Вони відновлюють Ag₂O до срібла Ag, що залишається в розчині у вигляді колоїду. Отриманий препарат очищають у діалізаторі і випарюють у вакуумі.

 

Властивості

Опис. Зеленувато-чорні або синювато-чорні дрібні пластинки з металевим блиском.

Розчинність. Розчинний у воді з утворенням колоїдного розчину жовтуватого або червоно-бурого відтінку.

 

Ідентифікація

1. Загальні реакції ідентифікації протарголу і коларголу –  див. вище.

2. Взаємодія з розчином хлоридної кислоти

На відміну від протарголу, при додаванні до розчину коларголу розчину хлоридної кислоти НCІ  випадає темно-бурий осад Ag-лізальбінату, який легко розчиняється в лугах.

 

Кількісне визначення (проводять тільки після “сухого” озоления чи “мокрого” окиснювання, тобто мінералізації).

 

1. При “сухому” озоленні препарат спалюють у присутності натрій гідрокарбонату  NaHCO₃. Зольний залишок, що містить Ag, Na₂CO₃ і зольні елементи білкових речовин, розчиняють у нітратній кислоті HNO₃:

Ag + 2HNO₃ ® AgNO₃ + NO₂­ + H₂O

 аргентум нітрат AgNO₃ , що утворився, визначають кількісно методом тіоціанатометрії (див. аргентум нітрат).

E_m (AgNO₃) = M.м.

 

2. При “мокрому” окиснюванні на розчин препарату діють сильними окисниками (HNO₃, KМnO₄ у середовищі H₂SO₄, H₂O₂ у середовищі H₂SO₄) у колбі К’єльдаля. Органічні речовини окиснюються, а Аргентум переходить до складу солей (AgNO₃, Ag₂SO₄), які також визначають методом тіоціанатометрії.

 

Зберігання. У щільно закупорених банках оранжевого кольору, у захищеному від світла місці. Список сильнодіючих речовин.

 

Застосування. Сильний бактерицидний засіб

Застосовують зовнішньо для промивання гнійних ран (0,2–1 % розчини); для промивання сечового міхура при хронічних циститах, уретритах (1–2 % розчини); для лікування гнійних коньюнктивітів і бленореї у вигляді 2–3–5% очних крапель, при затяжному риніті, збільшених аденоїдах у вигляді 2 % крапель в ніс. При бешихових запаленнях, лімфангіті, м’якому шанкрі призначають інколи втирання 15 % мазі – дорослим – 3 г, дітям – 1 г 4 рази в день.

 

Форма випуску: порошок.

 

 

 

 

 

Неорганічні препарати Арсену

         Арсен відомий із древніх часів. У чистому вигляді вперше отриманий і описаний німецьким алхіміком Магнусом у ХШ ст. Вперше з лікувальною метою сполуки Арсену застосував у ХVI ст. основоположник фармацевтичної хімії швейцарський лікар Теофраст Парацельс.

         Поширення в природі. У самородному вигляді Арсен зустрічається дуже рідко й у дуже незначних кількостях: у земній корі становить приблизно 0,0005 %, як мікроелемент входить до складу тваринних і рослинних організмів, а також міститься в деяких мінеральних водах.

         Природні мінерали. Звичайно Арсен зустрічається у виді сполук з металами і Сульфуром (сульфідні руди), наприклад, у виді арсенітних руд: аурипігмент As₂S₃, реальгар As₂S₂ , арсенопірит (арсенітний колчедан) Fe₂As₂S₂.

         Властивості. Арсен – речовина сріблисто-сірого кольору з характерним металевим блиском. На повітрі Арсен горить синім полум’ям з утворенням арсен(Ш) оксиду As₂O₃ – речовини з часниковим запахом:

4As + 3O₂ = 2As₂O₃.

         У сполуках Арсен виявляє валентність Ш і V.

Основні сполуки Арсену(Ш): As₂O₃ – арсен(Ш) оксид, HAsО₂ – метаарсенітна кислота,  KAsО₂ – калій метаарсеніт, H₃AsО₃ – ортоарсенітна кислота.

Приклади сполук Арсену(V): As₂O₅ – арсен(V) оксид, HAsО₃ – метаарсенатна кислота, KAsО₃ – калій метаарсенат, H₃AsО₄ – ортоарсенатна кислота, Na₂HAsО₄ – натрій гідрогенортоарсенат та ін. Оксиди Арсену виявляють амфотерні властивості.

         Біологічна роль. Будучи у великих кількостях сильною отрутою, Арсен у малих дозах виявляє тонізуючу дію, посилюючи обмін речовин і зміцнюючи організм. Він діє на кровотворну функцію організму, стимулюючи еритропоез і пригнічуючи лейкопоез. Крім того, він сприяє відкладенню жирів і зменшує виділення з організму СО₂ і нітрогенових продуктів.

         Препарати Арсену використовують у сільському господарстві як інсектициди (для знищення шкідливих комах), як фунгіциди (для боротьби із захворюваннями рослин) і як гербіциди (для боротьби з бур’янами).

Застосування у медицині.   У медичній практиці застосовують арсену(Ш) оксид, розчин калію арсеніту і натрію арсенат кристалічний.

                                             

 

 

                                               Арсенітний  ангідрид                                      ДФ Х

Acidum arsenicosum anhydricum

  Arseni trioxydum

  Arsenic

“Білий арсен”

  As₂O₃                                    

      М = 197,84 г/моль

            Графічна формула                          

                                                      Не менше 99,0%

       Хімічна назва: арсен(ІІІ) оксид, арсен сесквіоксид, арсен гемітриоксид.

Густина пари арсен(ІІІ) оксиду відповідає формулі As₄O₆ (димер As₂O₃), проте користуються найпростішою формулою As₂O₃.

         Ця речовина була відома арабам ще з древніх часів  (у VIII ст). У XI ст. арсен(ІІІ) оксид описав знаменитий таджицький учений Ібн-Сіна (Авіценна).

Поширення в природі

У вільному стані As₂O₃ майже не зустрічається, тому що легко окиснюється. Звичайно Арсен зустрічається у виді сполук з металами і Сульфуром, наприклад, у виді арсенітних руд: аурипігмент As₂S₃, реальгар As₂S₂ , арсенопірит (арсенітний колчедан) Fe₂As₂S₂.

 

Одержання

1. Випалювання арсенітних руд (аурипігменту As₂S₃ або арсенопіриту Fe₂As₂S₂) у струмені гарячого повітря:

2As₂S₃ + 9O₂ = 2As₂O₃ + 6SO₂

Fe₂As₂S₂ + 5O₂ = Fe₂O₃ + As₂O₃ + 2SO₂

Одержаний арсен(III) оксид сублімує і збирається в охолоджених приймачах. Очищають його кристалізацією з хлоридної кислоти HCl або розчиняють в амоніаку NH₃, розчин фільтрують і підкислюють хлоридною кислотою HCl, внаслідок чого випадає осад As₂O₃.

2. Одержання As₂O₃ як продукту відходів при переробці металевих руд Цинку, Кобальту, Нікелю, що містять невеликі кількості Арсену.

Хімічні властивості

Залежно від температури, за якої проводять сублімацію, можна одержати різні модифікації As₂O₃: октаедричну (t_пл = 278 °С), моноклінну (фарфороподібну), яка стійка при 200–300 °С и склоподібну  (аморфну), яка стійка при температурі вище 310 °С.

Таким чином, якщо сублімацію проводити за температури вище 250–300 °С, одержують аморфну склоподібну форму As₂O₃, а за температури 200–250 °С – кристалічну фарфороподібну форму. Обидві ці модифікації можуть переходити одна в іншу. Кристалічна модифікація більш стабільна.

 

Властивості

 

Опис. Білі важкі фарфороподібні або склооподібні шматки, часто шаруватої будови або важкий білий порошок. Для одержання порошку As₂O₃ шматки препарату змочують 95 % спиртом, обережно розтирають у фарфоровій ступці і сушать на повітрі.

 

Розчинення. Обидві модифікації розрізняються розчинністю у воді. У загальному As₂O₃ дуже повільно розчиняється у воді (причому аморфна форма розчиняється краще, ніж кристалічна). При змішуванні з водою препарат плаває на воді, як борошно.

As₂O₃ – амфотерний оксид, тому краще розчиняється у мінеральних кислотах, аміаку, лугах і карбонатах з утворенням солей метаарсенітної  кислоти HAsО₂ або ортоарсенітної кислоти H₃AsО₃:

As₂O₃ + 6HCl → 2AsCl₃ + 3H₂O

As₂O₃ + 2NaOH → 2NaAsO₂ + H₂O

As₂O₃ + 6NaOH → 2Na₃AsO₃ + 3H₂O

As₂O₃ + К₂СО₃ → 2КAsO₂ + СО₂

As₂O₃ + 3К₂СО₃ → 2К₃AsО₃ + 3СО₂

 

Ідентифікація

 

   1. ДФУ. Реакція з реактивом гіпофосфіту

5 мл випробовуваного розчину нагрівають на водяній бані з рівним об’ємом реактиву гіпофосфіту Р; утворюється коричневий осад:

Na₂PO₂ + HCl = NaCl + H₃PO₂

As₂O₃ + 3H₃PO₂ = 2As¯ + 3H₃PO₃

Це відома реакція Буго–Тіле (див. виявлення домішки Арсену за методом В).

2. ДФУ, N. Реакція з натрій сульфідом у середовищі хлоридної кислоти

До 0,3 мл розчину,що містить випробовувану субстанцію в кількості, еквівалентній близько 30 мг арсеніт-іона (AsO₃^3-), додають 0,5 мл кислоти хлористоводневої розведеної Р і 0,1 мл розчину натрій сульфіду Р; утворюється жовтий осад As₂S₃, нерозчинний у кислоті хлористоводневій концентрованій Р, розчинний у розчині амоніаку Р.

As₂O₃ + 6HCl + 3Na₂S  = As₂S₃↓ + 6NaCl + 3 H₂O

Хлоридна кислота сприяє коагуляції осаду As₂S₃ (може утворитися не осад, а гель); реакція краще йде при нагріванні до 70–80 °С.

         Розчинення осаду As₂S₃ у розчині амоніаку призводить до утворення амоній тіоарсеніту (NH₄)₃AsS₃ і  амоній арсеніту (NH₄)₃AsО₃ відповідно до рівняння:

As₂S₃ + 6NH₄OH = (NH₄)₃AsS₃ + (NH₄)₃AsО₃ + 3H₂O

3. Взаємодія з розчином аргентум нітрату  у лужному середовищі

При взаємодії з розчином аргентум нітрату AgNO₃  в лужному середовищі утворюється осад жовтого кольору (відмінність від арсенат-іонів AsО₄^3–, які утворюють осад шоколадного кольору), розчинний у HNO₃ і NH₄OH:

As₂O₃ + 6NaOH = 2Na₃AsO₃ + 3H₂O

Na₃AsO₃ + 3AgNO₃ =  Ag₃AsO₃↓+ NaNO₃

 Розчинення осаду  Ag₃AsО₃  в HNO₃ і NH₄OH можна зобразити такими рівняннями:

3Ag₃AsO₃   + 11HNO₃ = 9AgNO₃ + 3H₃AsO₄ + 2NO + H₂O

Ag₃AsO₃  + 6NH₄OH = [Ag(NH₃)₂]₃AsO₃ + 6H₂O

4. Сублімація препарату

При нагріванні препарат сублімує, осідаючи на стінках пробірки у вигляді кристалів.

5. Знебарвлення розчину йоду (у нейтральному або слабколужному середовищі) у присутності NaHCO₃ (для зв’язування іонів Н⁺) (відмінність від арсенатів):

As₂O₃ +2I₂ + 2H₂O = As₂O₅ + 4HI

HI + NaHCO₃ = NaI + CO₂ + H₂O

6. Реакція з безводним натрій ацетатом СН₃СООNa; виділяється какодилоксид (СН₃)₂ AsOAs(CH₃)₂ – газ з дуже неприємним запахом:

2As₂O₃ + 8СН₃СООNa → 2(СН₃)₂ AsOAs(CH₃)₂­ + 4Na₂CO₃ + 4CO₂­

7. Реакція з розчином купрум сульфату CuSO₄; утворюється осад жовто-зеленого кольору купрум гідрогенарсеніту  CuHAsО₃ (зелень Шееле):

2As₂O₃ + 2CuSO₄ + 3H₂O = 2CuHAsО₃¯ + 2H₂SO₄

Осад розчиняється у надлишку лугу з утворенням блакитного розчину, при нагріванні якого виділяється осад червоного кольору (Cu₂O).

8. Реакція відновлення вугіллям до вільного Арсену

При пропусканні пари препарату над разжаренним вугіллям спостерігається утворення Арсену у виді металевого нальоту на стінках судини:

As₂O₃ + 3C = 2As¯ + 3СО

 

Випробування на чистоту

1. Недопустима домішка арсен(ІІІ) сульфіду As₂S₃

Препарат розчиняють в амоніаку NH₄; при наявності As₂S₃ утворюється прозорий розчин тіоарсеніту (NH₄)₃AsS₃ і  амоній арсеніту (NH₄)₃AsО₃ (див. реакцію 2 ідентифікації). При подальшому додаванні мінеральної кислоти HCl випаде жовтий осад  As₂S₃ : 

As₂S₃ + 6NH₄OH = (NH₄)₃AsS₃ + (NH₄)₃AsO₃ +3 H₂O

 (NH₄)₃AsS₃ + (NH₄)₃AsO₃ + 6HCl =  As₂S₃¯ + 6NH₄Cl  + 3H₂O

Оскільки домішка недопустима, не повинен випадати жовтий осад.

2. Домішка нерозчинних сполук

 1 г препарату має без залишку розчинятися в 10 мл розчину амоніаку при підігріванні до 60 °С.

 

Кількісне визначення

 

1. Броматометрія, пряме титрування

Певний об’єм досліджуваного розчину, підкисленого сульфатною кислотою H₂SO₄, титрують стандартним розчином калій бромату  KBrО₃ в присутності індикатора метилового червоного (до знебарвлення розчину).

6H₃AsО₃ + 2KBrО₃ = 6H₃AsО₄ + 2KBr

або

3As₂O₃ + 2KBrO₃ = 3As₂O₅ + 2KBr

As₂O₃ + 2H₂O – 4e → As₂O₅ + 4H⁺

BrO₃^– + 6H⁺ + 6e→ Br^– + 3H₂O

3As₂O₃ + 2BrО₃^–  → 3As₂O₅ + 2Br^–

 

E_m(As₂O₃) = M. м./4;

 

k (KBrО₃) = 6

 

 В еквівалентній точці зайва крапля титранту KBrО₃ буде реагувати з KBr, що утворився,  з виділенням брому Br₂, який знебарвлює індикатор:

KBrО₃ + 5KBr + 3H₂SO₄ →  3Br₂ + 3K₂SO₄ + 3H₂O

2. Йодометрія, пряме титрування досліджуваного розчину As₂O₃ стандартним розчином йоду I₂  у присутності натрій гідрогенкарбонату NaHCO₃ (для зв’язування HI) та індикатора крохмалю (до появи синього забарвлення):

As₂O₃ + 2I₂ + 2H₂O = 2As₂O₅ + 4HI

As₂O₃ + 2H₂O – 4e → As₂O₅ + 4H⁺

I₂⁰ + 2e → 2I^–

As₂O₃ + 2I₂ + 2H₂O = 2As₂O₅ + 4I^– + 4H⁺

 

E_m(As₂O₃) = M. м./4;

k (I₂) = 2

 

Зберігання. У щільно закупореному контейнері. Зберігають за списком отруйних і наркотичних речовин (список А) (під замком). У тій самій шафі має бути все устаткування, необхідне для роботи з препаратом.

 

Застосування. Тонізуючий засіб

Застосовують іноді As₂O₃ зовнішньо як некротизуючий засіб при шкірних захворюваннях і в стоматологічній практиці для некротизації пульпи.

Раніш призначали орально як тонізуючий засіб по 1 мг у виді пілюль Бло  (разом з феруму(ІІ) сульфатом) при недокрів’ї, виснаженні нервової системи, неврастенії, а також “азіатських таблеток” (у 1 таблетці міститься 1 мг As₂O₃  і 25 мг чорного перцю).

В. р. д. дорослому всередину – 0,005 г

В. д. д. дорослому всередину – 0,015 г

 

Арсен(III) оксид застосовують для приготування розчину Фаулера.

 

 

                                                    Розчин калію арсеніту                              ДФ Х

Liquor Kalii arsenitis

  Liquor arsenicalis Fowleri

  Liquor Kalii arsenicosi

  Arsenical solution

  Фаулерів розчин Арсену

KAsO₂

Склад:

Арсену(ІІІ) оксиду – 10 г

калію карбонату – 10 г

спирту камфорного – 10 мл (щоб акцентувати увагу!)

спирту – 90 мл

кислоти хлоридної розведеної – достатня кількість     

води дистильованої – до 1 л

Таким чином, препарат містить 1 % калію арсеніту і має камфорний запах.

 

Одержання

Фаулерів розчин одержують шляхом розчинення As₂O₃ у розчині калій карбонату К₂СО₃, нейтралізацією хлоридною кислотою HCl і додаванням камфорного спирту.

As₂O₃ + К₂СО₃ → 2КAsO₂ + СО₂ 

 

Опис

Це прозора безбарвна рідина з камфорним запахом.

 

Ідентифікація

 

1. Реакції на катіони Калію:

    а) ДФУ. Реакція з тартратною (винною) кислотою

 0,1 г випробовуваної субстанції розчиняють у 2 мл води Р. До одержаного розчину додають 1 мл розчину натрій карбонату Na₂CO₃ Р і нагрівають; осад не утворюється. До гарячого розчину додають 0,05 мл розчину натрій сульфіду Na₂S Р; осад не утворюється. Розчин охолоджують у льодяній воді, додають 2 мл розчину 150 г/л кислоти тартратної Н₂С₄Н₄О₆ Р і відстоюють; утворюється білий кристалічний осад:

Н₂С₄Н₄О₆ + К⁺ → КНС₄Н₄О₆¯ + Н⁺

Осад калій гідротартрату розчиняється в розчинах мінеральних кислот і лугів.

         b) ДФУ. Реакція з натрій кобальтинітритом

Близько 40 мг випробовуваної субстанції розчиняють в 1 мл води Р. До одержаного розчину додають 1 мл кислоти ацетатної розведеної Р СН₃СООН і 1 мл свіжоприготованого розчину 100 г/л натрій кобальтинітриту (натрій гексанітрокобальтату(ІІІ)) Na₃[Co(NO₂)₆] Р; відразу утворюється жовтий або оранжево-жовтий осад:

2KBr + Na₃[Co(NO₂)₆] → K₂Na[Co(NO₂)₆]↓ + 2NaBr.

2К⁺ + Na⁺ + [Co(NO₂)₆]^3–  → K₂Na[Co(NO₂)₆]↓

c) ДФУ, N. Пірохімічна реакція.  Сіль Калію, внесена у безбарвне полум’я, забарвлює його у фіолетовий колір (при розгляданні крізь синє скло – пурпурово-червоний):

К⁺ + hν → *К⁺ → К⁺ + hν₁.

 

2. Реакції на арсеніти і Арсен(ІІІ):

а) ДФУ. Реакція з реактивом гіпофосфіту (Na₂PO₂ + HCl); утворюється  коричневий осад  Арсену As¯.

4H₃AsO₃ + 3H₂PO₂^– → 4As↓ + 3H₂PO₄^– + 6H₂O

                               коричневий осад 

b) ДФУ, N. Реакція з натрій сульфідом Na₂S у середовищі хлоридної кислоти HCl  розведеної; утворюється жовтий осад арсен(ІІІ) сульфіду As₂S₃.

AsO₃^3- + 6H⁺ → As³⁺ + 3H₂O

2As³⁺ + 3S^2- → As₂S₃↓

                                       жовтий осад

c) Взаємодія з розчином аргентум нітрату AgNO₃ у лужному середовищі; утворюється осад жовтого кольору аргентум арсеніту Ag₃AsО₃.

AsO₂^– + 3Ag⁺ + H₂O → Ag₃AsO₃↓ + 2H⁺

                                       жовтий осад

Ag₃AsO₃ + 6NH₄OH → 3[Ag(NH₃)₂]⁺ + AsO₃^3- + 6H₂O

d) Знебарвлення розчину йоду (у нейтральному або слабколужному середовищі) у присутності NaHCO₃ (для зв’язування іонів Н⁺) (відмінність від арсенатів):

AsO₂^– +I₂ + 2H₂O = H₂AsO₄^– + 2I^–+ 2H⁺

знебарвлення розчину йоду

HI + NaHCO₃ = NaI + CO₂ + H₂O

 

Реакція з безводним натрій ацетатом CH₃COONa; виділяється какодилоксид  (CH₃)₂AsOAs(CH₃)₂  – газ з дуже неприємним запахом.

 

Реакція з розчином купрум сульфату CuSO₄; утворюється жовто-зелений осад купрум гідроарсеніту СuHAsO₃ (зелень Шееле).

 

Випробування на чистоту

1. Недопустимі домішки арсен(ІІІ) сульфіду  As₂S₃, стибій(ІІІ) оксиду Sb₂O₃

5 мл препарату підкислюють хлоридною кислотою HCl; не повинно спостерігатися зміна забарвлення або поява осаду.

2. Кислотність і лужність.

Кількісне визначення

 

1. ДФ Х. Броматометрія, пряме титрування

 Певний об’єм досліджуваного розчину, підкисленого сульфатною кислотою  і підігрітого до 50–60°С, титрують стандартним розчином калій бромату в присутності індикатора метилового червоного (до знебарвлення розчину). Наприкінці титрування додають титрант повільно, крапля за краплею, енергійно струшуючи.

2KAsО₂ + 4H₂SO₄ = As₂(SO₄)₃ + K₂SO₄ + 4H₂O

3As₂(SO₄)₃ + 2KBrО₃ + 18H₂O = 6H₃AsО₄ + 2KBr + 9H₂SO₄

2As³⁺ + 8H₂O – 4е → 2H₃AsО₄ + 10H⁺

BrО₃^– + 6H⁺ + 6e→ Br^– + 3H₂O

6As³⁺ +  2ВrO₃^– + 18H₂O = 6H₃AsО₄ + 2Br^– + 18H⁺

В еквівалентній точці зайва крапля титранта KBrО₃ буде реагувати з KBr, що утворився, з виділенням брому Br₂, який знебарвлює індикатор:

KBrО₃ + 5KBr + 3H₂SO₄ = 3Br₂ + 3K₂SO₄ + 3H₂O

Паралельно проводять контрольний дослід (в прямому титруванні це сліпа проба).

E_m(KAsО₂) = M. м./2;  

 

k(KBrО₃) = 6

 

2. Йодометрія, пряме титрування

Певний об’єм досліджуваного розчину KAsО₂ титрують стандартним розчином йоду в присутності натрій гідрокарбонату (для зв’язування HI) і індикатора крохмалю (додають на початку титрування, титрують до появи синього забарвлення):

KAsO₂ + I₂ + H₂O = KAsO₃ + 2HI

AsO₂^– +H₂O – 2e → AsO₃^– + 2H⁺

I₂⁰ + 2e → 2I^–

AsО₂^– + I₂ + H₂O → AsО₃^– + 2I^– + 2H⁺

E_m(KAsО₂) = M. м./2;   

 

k(I₂) = 2

 

Зберігання

У щільно закупореному контейнері. Список отруйних і наркотичних речовин  (під замком). У тій самій шафі має бути все обладнання, яке необхідне для роботи з препаратом.

 

Застосування. Тонізуючий засіб

Застосовують досить рідко всередину при недокрів’ї, виснаженні нервової системи, неврастенії, міастенії по 1–3 краплі   2–3 рази в день. Необхідно уважно стежити за станом хворого; при побічних явищах лікування негайно припиняють.

В. р. д. дорослим – 10 крапель

В. д. д. дорослим –  30 крапель

 

 

 

 

                                              Натрію арсенат                                      ДФ Х

Natrii arsenas

Natrium arsenicicum crystallisatum

Натрію арсенат кристалічний 

Na₂HAsО₄×7H₂O   

                    М = 312,01 г/моль

Графічна формула:

Хімічна назва: натрій гідрогенортоарсенату гептагідрат

 

Одержання

1.     Окиснення арсен(III) оксиду As₂O₃ нітратною кислотою HNO₃:

As₂O₃ + 2HNO₃ =  As₂O₅ + NO + NO₂­+ H₂O

або

As₂O₃ + 4HNO₃ + H₂O =  2H₃AsО₄ + 4NO₂­

з наступною нейтралізацією продукту реакції As₂O₅ розчином соди Na₂CO₃:

As₂O₅ + 2Na₂CO₃ + H₂O → 2Na₂HAsО₄ + 2CO₂­,

або неповною нейтралізацією арсенатної кислоти H₃AsО₄  лугом:

H₃AsО₄ + 2NaOH = Na₂HAsО₄ + 2H₂O

H₃AsО₄ + Na₂СО₃ = Na₂HAsО₄ + СО₂ + H₂O

2. Окиснення арсен(III) оксиду As₂O₃ пергідролем Н₂О₂ у розчині натрій гідрогенкарбонату NaHCO₃:

As₂O₃ + 2Н₂О₂ + 4NaHCO₃ = 2Na₂HAsО₄ + 4CO₂­ + 3H₂O

3. Стоплювання арсен(III) оксиду As₂O₃  з натрієвою селітрою NaNO₃ і кристалізація отриманого натрію метаарсенату NaAsО₃ з розчину соди Na₂CO₃  у вигляді Na₂HAsО₄:

As₂O₃  + 2NaNO₃ =  2NaAsО₃ + N₂O₃

2NaAsО₃ + Na₂CO₃ + Н₂О =  2Na₂HAsО₄ + CO₂­

Цей метод є найбільш економічно вигідним.

 

Властивості

Опис. Безбарвні, що вивітрюється на повітрі кристали, без запаху. При вивітрюванні кристали набувають матовий вигляд.

 

Розчинність.  Легко розчинний у воді і гліцерині, дуже мало розчинний в спирті. Краще розчиняється в гарячій воді. Водні розчини за рахунок гідролізу мають лужну реакцію.

При 57 °С плавиться у своєї кристалізаційній воді, яку втрачає при 100 °С. При нагріванні до 175 °С перетворюється в піроарсенат:

2Na₂HAsО₄^.® Na₄As₂O₇  + Н₂О

Препарат у теплому сухому повітрі звітрюється і перетворюється в сіль складу Na₂HAsО₄^.H₂O (сильна отрута); у вологому повітрі перетворюється в сіль, яка  розпливається, Na₂HAsО₄×12 H₂O.

 

Ідентифікація

1. Реакції на іони Na⁺:

а) ДФУ. Взаємодія з калій гексагідроксостибатом(V)

0,1 г випробовуваної субстанції розчиняють у 2 мл води Р, вільної від СО₂. До одержаного розчину додають 2 мл розчину 150 г/л калій карбонату Р  К₂СО₃ і нагрівають до кипіння; осад не утворюється. До розчину додають 4 мл розчину калій гексагідроксостибату(V) Р K[Sb(OH)₆]  і нагрівають до кипіння. Потім охолоджують у льодяній воді і, якщо необхідно, потирають внутрішні стінки пробірки скляною паличкою; утворюється густий осад білого кольору:

Na⁺ + [Sb(OH)₆]^–  Na[Sb(OH)₆]

Осад розчиняється в мінеральних кислотах і в розчинах лугів.

     b). ДФУ. Взаємодія з метоксифенілацетатної кислоти реактивом

До 0,5 мл водного розчину випробуваної субстанції додають 1,5 мл метоксифенілацетатної кислоти реактиву Р (розчин кислоти метоксифенілацетатної у розчині тетраметиламоній гідроксиду з додаванням етанолу), охолоджують у льодяній воді протягом 30 хв; утворюється об’ємний білий кристалічний осад. Суміш поміщають у воду при температурі 20 °С і перемішують протягом 5 хв; осад не зникає. До суміші додають 1 мл  розчину аміаку розведеного Р1 NH₄OH; осад цілком розчиняється. До одержаного розчину додають 1 мл розчину амоній карбонату Р (NH₄)₂CO₃; осад не утворюється.

 

                                                                білий осад

    

        c) ДФУ, N. Пірохімічна реакція. Сіль Натрію, змочена кислотою хлоридною Р і внесена у безбарвне полум’я, забарвлює його у жовтий колір:

Na⁺ + hν → *Na⁺ → Na⁺ + hν₁.

 

Нефармакопейна реакція. Взаємодія з розчином цинк-ураніл ацетату в середовищі ацетатної кислоти; утворюється осад жовтого кольору (кристали октаедричної форми):

Na⁺  + Zn[(UO₂)₃(CH₃COO)₈] + CH₃COO^– + 9H₂O  ®

® NaZn[(UO₂)₃(CH₃COO)₉]× 9H₂O¯

 

2. Реакції на арсенат-іони

а) ДФУ, N. Реакція з розчином магній сульфату MgSO₄ у присутності амоній гідроксиду NH₄OH і амоній хлориду NH₄Cl; утворюється білий осад магній-амоній арсенату MgNH₄AsО₄, розчинний у кислоті хлоридній розведеній (відмінність від арсенітів, які цієї реакції не дають):

Na₂HAsО₄ + MgSO₄ + NH₄OH =  MgNH₄AsО₄↓ + Na₂SO₄ + H₂O

b) Реакція з аргентум нітратом AgNO₃; утворюється осад шоколадного кольору  Ag₃AsО₄, розчинний в  HNO₃  і розчині NH₄OH:

Na₂HAsO₄ + 3AgNO₃ →  Ag₃AsO₄↓ + 2NaNO₃ + HNO₃

Ag₃AsO₄  + 6NH₄OH = [Ag(NH₃)₂]₃AsO₄ + 6H₂O

 

Реакція із сірководнем Н₂S у середовищі хлоридної кислоти HCl; утворюється без нагрівання жовтий осад As₂S₅, нерозчинний у кислоті хлоридній концентрованій, розчинний у розчині аміаку, лугах, карбонатах, нітратній кислоті:

Na₃AsО₄ + 5H₂S + 6HCl  = As₂S₅↓+ 6NaCl + 8H₂O

або

Na₂НAsO₄ + 5H₂S + 4HCl  = As₂S₅↓+ 4NaCl + 8H₂O

As₂S₅ + 40HNO₃ = 2H₃AsО₄ + H₂SO₄ + NO₂ + H₂O

 

Реакція з калій йодидом КІ в кислому середовищі HCl; утворюється жовте забарвлення (за рахунок утворення  I₂):

2Na₂НAsO₄ + 4КІ + 8HCl  = As₂О₃ + І₂ + 4NaCl + 4КCl + 5H₂O

 

Реакція з амоній молібдатом (NH₄)₂MoО₄ у присутності нітратної кислоти HNO₃; утворюється жовтий кристалічний осад амоній арсеномолібдату:

12(NH₄)₂MoО₄ + Na₂HAsО₄ + 23HNO₃ ®

(NH₄)₃AsО₄×12MoО₃¯ + 21NH₄NO₃ +  2NaNO₃ + 12H₂0

Випробування на чистоту

Чистоту препарату визначають за відсутністю домішок:

а) Карбонати. При додаванні до 10 мл розчину препарату (1:20) 2 мл хлоридної кислоти не повинні виділятися бульбашки газу

СО₃^2- + 2Н⁺ = СО₂↑ + Н₂О

б) Нітрати. При обережному нашаровуванні 5 мл такого ж розчину на 5 мл розчину дифеніламіну не має виникати синє кільце

                                                      дифенілбензидин

                  сульфоімонієва сіль дифенілбензидину (барвник синього кольору)

в) Арсеніти. 10 мл такого ж розчину від додавання 1 краплі 0,1 Н розчину повинні забарвитися в жовтий колір

AsO₂^– +2I₂ + 2H₂O = H₂AsO₄^–+ 2I^– + 2H⁺

тобто, розчин йоду не має знебарвлюватися

 

Кількісне визначення

 

ДФ Х. Йодометрія непряма, титрування за замісником

 До певного об’єму підкисленого хлоридною кислотою HCl розчину препарату додають кристалічний калій йодид KI (надлишок) і йод, що виділився, _Iтитрують розчином натрій тіосульфату Na₂S₂O₃ в присутності індикатора крохмалю (додають під кінець титрування і титрують  до знебарвлення розчину):

2Na₂HAsО₄ + 4KI + 8HCl→ 2I₂  + As₂O₃  + 4NaCl + 4KCl + 5H₂O

2HAsО₄^2– + 8Н⁺ + 4е → As₂O₃ + 5H₂O

2I^– – 2e → I₂

I₂ + 2Na₂S₂O₃ = 2NaІ + Na₂S₄O₆

I₂ + 2е ® 2I^–

2S₂O₃^2– – 2е ® S₄O₆^2–

 

Е_m(Na₂HAsО₄) =М. м./2;

 

k(Na₂S₂O₃) = 1

 

Зберігання. Список отруйних і наркотичних речовин (під замком). У щільно закупорених контейнерах.

 

Застосування. Загальзміцнюючий і тонізуючий засіб.

У вигляді 0,5–1 % водного розчину препарат застосовували для підшкірних ин’єкцій (Solutio Natrii arsenatis 1% pro injectionibus, ДФ Х) як загальзміцнюючий і тонізуючий засіб при неврозах, легких формах анемії, хронічних мієлоїдних лейкозах (тепер виключений з номенклатури лікарських засобів).

Розчин “Дуплекс” для ін’єкцій (Solutio “Duplex” pro injectionibus) – водний розчин стрихніну нітрату (1 %) і натрію арсенату (1 %) в ампулах по 1 мл. Застосовують досить рідко як загальзміцнюючий і тонізуючий засіб.

В. р. д. підшкірно – 10 мг (1 мл 1 % розчину)

В. д. д. підшкірно – 20 мг (2 мл  1 % розчину).

 

 

 

Антидоти від Арсену

Antidotum Arsenici

Сполуки Арсену, а також солі важких металів (Hg²⁺, Cr³⁺, Bi⁺³, Ag⁺) належать до групи тіолових отрут, які здатні вступати у взаємодію із  сульфгідрильними (тіоловими) групами – R-SH ферментних білків. При отруєнні Арсеном спостерігається різкий занепад сил, м’язова слабість і в кінцевому рахунку параліч і смерть.

При гострих отруєннях вводять підшкірно апоморфін (напівсинтетичний алкалоїд, який одержують із морфіну дією хлоридної кислоти) як сильний блювотний засіб, а також промивають шлунок.

Використовують антидот: суміш паленої магнезії MgО  і ферум(ІІІ) сульфату  Fe₂(SO₄)₃, які зберігають окремо й у разі потреби зливають разом.

3MgО + Fe₂(SO₄)₃ + 3Н₂О =  3MgSO₄  + 2Fe(ОН)₃¯

Свіжоосаджений Fe(ОН)₃ і є протиотрутою, оскільки зв’язує Арсен у вигляді нерозчинного у шлунковому соці ферум(ІІІ) арсеніту FeАsO₃, а крім цього володіє добрими адсорбційними властивостями й адсорбує сполуки Арсену. Інший продукт – MgSO₄ – як проносний засіб виводить їх з організму.

Antidotum metallorum – пересичений лужний розчин сірководню H₂S у воді з додаванням магній сульфату MgSO₄. Його склад: H₂S – 0,5–0,7; NaOH – 0,1; NaHCO₃ – 1,25; MgSO₄ – 0,38. Він утворює з Арсеном нерозчинні сполуки. При гострому отруєнні Арсеном перед тим, як давати цю протиотруту, дають 3 г лимонної  або 4 г винної кислоти або 1,5 стол. ложки оцтової есенції, розведеної в 300 мл води. Рекомендується при цьому пити білкові води.

Як протиотрути при отруєннях сполуками Арсену, Меркурію та інших важких металів застосовують прапарати димеркаптопропанол (дикаптол) та унітіол.

 

Димеркаптопропанол

Dimercaptopropanolum

Antoxol

BAL

Британський антилюїзит                                                                  

Dicaptol

Дикаптол                                                                                             М = 124,23 г/моль

         Хімічна назва –  2,3-димеркаптопропанол.

Одержання: нагрівання 2,3-дибромгідрину з водним розчином калій гідрогенсульфіду з наступним очищенням отриманого продукту перегонкою у вакуумі:

Властивості

Це безбарвна або злегка жовтувата рідина зі своєрідним запахом часнику. Розчиняється у воді і змішується в будь-яких співвідношеннях з бензилбензоатом. Утворює нерозчинні солі з важкими металами (Pb, Hg, Ag і ін.).

Кількісне визначення

 Йодометрія. Метанольний розчин препарату титрують стандартним розчином йоду:

E_m(дикаптол) = М. м./2

Застосування

Застосовують внутрішньом’язово по 1 мл у вигляді 10 % розчину в бензилбензоаті і оливковій олії  при отруєннях сполуками Арсену, Меркурію, Хрому, Бісмуту та ін. металами (але не Плюмбуму Pb), які інактивують білки, що містять сульфгідрильні НS-групи.

 

 

Унітіол

Unithiolum

                                                                                             М = 210,30 г/моль

Хімічна назва  – Na–сіль 2,3-димеркаптопропансульфокислоти

Властивості

Білий дрібнокристалічний порошок, легко розчинний у воді (завдяки наявності в молекулі атома Na).

Застосування

Застосовують у вигляді порошку або 5 % водного розчину. Список сильнодіючих речовин.

Механізм дії вищенаведених препаратів полягає в тому, що вони містять у своїх молекулах сульфгідрильні НS-групи, які взаємодіють з тіоловими отрутами, що утримуються в крові, тканинах і утворюють нетоксичні комплекси, які виводяться із сечею.

 

 

 

 

 

 

Неорганічні препарати Карбону

Карбон – основна складова частина рослинних і тваринних організмів.

Поширення в природі:

а) у вільному вигляді – графіт, алмаз, штучно отримані – карбін (полікумулен) (СРСР у 1968  р) і бакибол (фулерен) С₆₀ (США, 1986  р.);

б) мінерали – карбонати: CaCO₃ – кальцит; MgCO₃ – мегнезит; CaCO₃×MgCO₃ – доломіт; FeCO₃ – сидерит, залізний шпат; (CuOH)₂CO₃ – малахіт. В повітрі міститься 0,03 % вуглекислого газу CO₂.

У медичній практиці застосовують вугілля активоване (ДФУ, доповн. 3).

 

 

 

                                       Вугілля активоване               ДФУ, доповн. 3

                                                       Carbo activatus

С                     

 М = 12,01 г/моль

 

Одержання

Вугілля – продукт повного розкладання органічних речовин.

1. Вугілля тваринного походження – Carbo animalis, кісткове вугілля (випалювання знежирених кісток тварин), кров’яне вугілля (випалювання крові). Таке вугілля містить до 80 % золи (мінеральних солей, Сa₃(PO₄)₂ і всього 7–10 % вугілля С.

Для очищення вугілля тваринного походження від золи, його обробляють кислотами, надлишок яких вимивають водою, а потім сушать. Після такої обробки тваринне вугілля вже містить золи всього 5–6 % і до 90 % С, виявляє високу адсорбційну здатність.

2. Вугілля рослинного походження (деревне вугілля) одержують піролізом деревини листяних порід дерев без доступу повітря. Таке вугілля має невелику кількість зольних речовин (до 6 %), тому нема потреби в додатковій обробці, як вугілля тваринного походження.

3. Вугілля активоване. Для одержання вугілля активованого, що застосовується в медицині, деревне або тваринне вугілля піддають обробці перегрітою водяною парою (при 100 °С). При цьому пори очищаються від смолистих речовин, внутрішня поверхня значно збільшується і тому зростає адсорбційна здатність. Один грам вугілля має внутрішню поверхню до 1000 м²; ультрапори діаметром приблизно 10^–9 м, які відіграють основну роль у процесі адсорбції; мікропори діаметром 10^–3–10^–5 м.  Воно адсорбує на своїй поверхні різноманітні речовини, зокрема важкі метали, феноли, спирти, барвники і т.д.

 Адсорбційну здатність можна збільшити, додаючи розпушувачі (обробляють розчином ZnCl₂, MgCl₂, NaOH або H₃PO₄ з наступним нагріванням до 300-400 °С); при цьому водяна пара (H₂O) реагує з доданими речовинами (ZnCl₂ , MgCl₂) з утворенням газу HCl, який улетучується і розпушує вугілля, збільшуючи поверхню пор:

MgCl₂  + H₂O MgО + 2HCl­

Властивості

Опис. ДФУ, доповн. 3. Легкий порошок чорного кольору, вільний від сторонніх включень.

 

Розчинність. ДФУ, доповн. 3. Практично нерозчинний у всіх звичайних розчинниках.

 

Ідентифікація (ДФУ, доп. 3)

 

 

Випробування на чистоту

 

Недопустимі домішки сульфідів S^2– (ДФУ, доп. 3), карбонатів СО₃^2–, ціанідів CN^– (ДФ Х). Їхнє виявлення:

   а) Сульфіди: при обробці вугілля кислотою не повинно бути запаху тухлих яєць (сірководень H₂S):

S^2– + 2H⁺ = H₂S­,

або почорніння плюмбумового паперу:

S^2– + Pb²⁺ = PbS¯

   б) Карбонати: при обробці кислотою не повинен виділятися СО₂:

CO₃^2– + 2H⁺ = CO₂­ + H₂O.

   в) Ціаніди: вугілля обробляють сульфатною кислотою H₂SO₄, а потім натрій гідроксидом NaOH. У випадку присутності домішки ціанідів відбуваються реакції:

2KCN + H₂SO₄ = K₂SO₄ + 2HCN

HCN + NaOH = NaCN + H₂O

Потім додають ферум(ІІ) сульфат FeSO₄, а потім ферум(ІІІ) хлорид FeCl₃ і хлоридну кислоту HCl до утворення слабкокислої реакції середовища:

6NaCN + FeSO₄ = Na₄[Fe(CN)₆] + Na₂SO₄

3Na₄[Fe(CN)₆] + 4FeCl₃ = Fe₄[Fe(CN)₆]₃+ 12NaCl

 Продукт, що утворився, Fe₄[Fe(CN₎₆]₃ (берлінська блакить) має синє забарвлення. Оскільки домішка ціанідів недопустима, не повинно бути синього забарвлення.

   г) (ДФ Х). Смолисті речовини: при обробці вугілля спиртом після відстоювання фільтрат повинен бути чистим і прозорим. Якщо є смоли, то розчин набуває жовто-бурого кольору.

  д) (ДФ Х). Водна витяжка препарату повинна мати нейтральну реакцію.

 

  е) Загальні домішки міді, важких металів (плюмбум), цинку, _N: хлоридів,сульфатів(ДФУ, доп. 2 і доп. 3), Заліза, Арсену (ДФУ, доп. 2) – в межах еталонів.

 

 ж) Вміст речовин, що не обвуглюються, розчинних у воді (не більше 1 %) і в розведеної хлоридній кислоті HCl (не більше 10 %). Залишок після прожарювання (не більше 4 %).

 

ДФУ, доп. 3.

KBrО₃ + 5KBr + 6HCl = 3Br₂ + 6KCl + 3H₂O

 

 

Визначення адсорбційної здатності (ДФ Х).

Методика. 0,1 г висушеного при 120 °С до постійної маси і дрібно розтертого препарату вносять у циліндр із притертим корком і додають 16 мл 0,15 % розчину метиленового синього. Після енергійного струшування протягом 5 хвилин суміш відстоюють півгодини і потім фільтрують. Фільтрат має бути прозорим і безбарвним.

 

Кількісне визначення

 

 Кількісного визначенні вмісту вуглецю у препараті не проводять.

 

У сухому місці (волога знижує адсорбційну здатність вугілля).

 

Застосування. Адсорбуючий засіб

Застосовують як адсорбуючий засіб при харчових інтоксикаціях (ковбасною отрутою, грибами) і при захворюваннях шлунково-кишкового тракту (при підвищеній кислотності і бродінні в шлунку) по 0,5–1 г 3–4 рази в день, а також при отруєннях алкалоїдами, солями важких металів по 20–30 г на прийом у вигляді суспензії у воді.

 

Форми випуску

Таблетки вугілля активованого 0,25 або 0,5 (Tabulеttae Carbonis actiwati 0,25 aut 0,5).

     склад:  вугілля активоване – 0,25 або 0,5 г

                  допоміжних речовин – достатня кількість

 

Вугілля активоване випускають також у виді таблеток ”Карболен”, що містять 73 % вугілля активованого, 10 % цукру, 12 % крохмалю, 5 % натрію хлориду.