Тема 2: Загальна характеристика моногенної патології.
nКлініка окремих нозологічних форм
Характеристика nмоногенних захворювань:
– nОбумовлені мутаціями або nвідсутністю окремого гена.
– nУспадковуються nза законами Менделя
– nМутації можуть nторкатися одного або обох алелів.
– nКлінічні прояви nвиникають в результаті відсутності генетичної інформації або реалізації nдефектного коду.
– nНайчастіше nпроявляються у вигляді спадкових хвороб обміну речовин (ферментопатії)
– nРоль середовища nполягає лише в модифікації проявів nхвороби
Класифікація
1. За типом nуспадкування поділяють на:
1) Аутосомно-домінантні n
• Передача nпатологічної ознаки (хвороби) відбувається в кожному поколінні (не менше в 3)
• Співвідношення nхворих і здорових 50% на 50%
• Нема переважного nураження однієї чи іншої статі
2) Аутосомно – nрецесивні
• nБатьки nхворого є фенотопово здорові (гетерозиготні носії)
• nРизик nзахворіти у сибсів хворої дитини 25%, незалежно від статі
• nЧасто nбатьки хворої дитини є родичами
3) Зчеплені з nстатевими хромосомами
2. За етіологічним nпринципом:
• nЗ nвиясненим первинним біохімічним дефектом
• nЗ nневиясненим біохімічним дефектом
3. За ураженням nобміну речовин:
• nДефекти nобміну вуглеводів
• nДефекти nобміну амінокислот
• nДефекти nобміну ліпідів
• nДефекти nобміну вітамінів, гормонів
• nДефекти nобміну пуринів і пірамідинів
• nДефекти nобміну ферментів еритроцитів
• nДефекти nциркулюючих білків (гемоглобінопатії)
• nСпадкові nдефекти структурних білків
4. Клінічна nкласифікація
• nСпадкові nнервово-м’язеві хвороби
• nПечінкові
• nЛізосомальні n– хвороби накопичення
• nЕндокринні
• nІ nінші за органним і системним принципом
Клінічні прояви nякі дозволяють припустити метаболічні порушення у дітей:
n
– nЗатримка nрозумового розвитку
– nАтетози
– nАтаксія
– nСудомний nсиндром
– nРецидиви nкетоацидозу
– nСпецифічний nзапах сечі і тіла
– nМіопатії
– nАномалії nскелету
– nЗміни nволосся і шкіри
– nКатаракта
– nЗбільшення nрозмірів печінки і селезінки
– nСиндром nмальабсорбції
– nНепояснені nвипадки смерті сибсів
n
При наявності даних симптомів дитину nнеобхідно направити для ціленаправленого біохімічного обстеження
Муковісцидоз n(МВ)
Муковісцидоз – спадкове мультисистемне захворювання, nщо розвивається на фоні продукції екзокриними залозами життєвоважливих органів nсекрету підвищеної в’язкості з розвитком вторинних змін переважно в органах nдихання і травлення.
Етіологія. МВ є генетично nдетермінованим захворюванням, що передається за автосомно-рецесивним типом. nГен, що відповідає за розвиток цього захворювання, локалізується на довгому nплечі хромосоми 7q і складається із 250 тис. пар основ. Цей ген кодує білок nCFTR (Cystic Fibrosis Transmembrane Regulator) — трансмембранний регулятор nкістозного фіброзу. Функція цього білка до кінця не з’ясована, однак відомо, що nвін є частиною цАМФ — залежного хлорного каналу, який здійснює транспорт іонів nхлору та натрію через мембрани епітеліальних клітин. Носіями мутації гена CFTR nє близько 3 % дорослого білого населення, однак у гетерозигот спостерігаються nлише легкі зміни трансепітеліального транспорту без яких-небудь клінічних nпроявів.
Класифікація: МВ з nпанкреатичною недостатністю, МВ без панкреатичної недостатності, МВ атиповий
Клініка
Характерні для МВ зміни фенотипу, які nмають діагностичне значення.
1. Хронічне захворювання дихальної nсистеми, яке маніфестує як:
а) хронічний кашель з виділенням nв’язкого харкотиння;
б) персистуюча колонізація/інфекція nдихальних шляхів типовими для МВ патогенними мікроорганізмами (Staphylococcus naureus, мукоїдними та немукоїдними штамами Pseudomonas aeruginosa, Burkholderia ncepacia;
в) персистуючі зміни на рентгенограмі nорганів грудної клітини (наприклад, бронхоектази, ателектази, інфільтрати, nгіперінфляція);
г) обструкція дихальних шляхів, яка nпроявляється свистячими хрипами та переривчастим диханням;
д) носові поліпи; синусит або nрентгенологічні зміни в параназальних синусах;
е) деформація дистальних фаланг пальців nу вигляді “барабанних паличок”.
2. Зміни в травній системі та харчовому nстатусі, а саме:
а) в кишковику – меконіальний ілеусу, nсиндром обструкції дистальних відділів тонкої кишки (еквівалент меконіального nілеусу), випадіння прямої кишки;
б) в підшлунковій залозі – панкреатична nнедостатність з типовими змінами випорожнення, рекурентний панкреатит;
в) в печінці – клінічні або гістологічні nпрояви фокального біліарного цирозу чи мультилобулярного цирозу печінки;
г) порушення харчового статусу – прояви nнедостатнього засвоєння компонентів їжі (дефіцит маси та довжини тіла відносно nналежних за віком);
д) гіпопротеїнемія з набряками та nанемією, вторинний дефіцит жиророзчинних вітамінів.
3. Синдром гострої втрати солі, nхронічний метаболічний алкалоз.
4. Обструктивна азооспермія у чоловіків, nяка пов’язана з вродженою білатеральною аплазією сім’явиносної протоки.
Крім перерахованих вище характерних змін nфенотипу у хворих на МВ можуть бути інші клінічні прояви, які допомагають nзапідозрити цей діагноз. До них належать: в ранньому дитинстві – солона на смак nшкіра, дуже швидке виникнення зморшок на пальцях у воді, затримка приросту маси nтіла у дитини без наявності стеатореї, затяжна обструктивна жовтяниця, псевдо nБартер синдром з гіпонатремією/гіпокаліємією та метаболічним алкалозом, nгемолітична анемія чи набряки, що супроводжують дефіцит вітаміну E, БА; nпізньому дитинстві – зниження толерантності до глюкози з полідипсією поліурією nта втратою маси тіла, збільшення печінки, портальна гіпертензія зі nспленомегалією та варикозним розширенням вен стравоходу, малий зріст, затримка nпубертату.
Діагностика
– nпотовий тест: підвищений вміст Cl і Na у поті (більш 70 ммоль/л);
– дослідження ДНК з ідентифікацією двох мутацій трансмембранного регулятора nбілка муковісцидоза.
– клінічний аналіз крові: зниження nрівня гемоглобіну;
– копрограма: стеаторея 1-го ступеня n(підвищений вміст нейтрального жиру), позитивний рентген-плівковий тест;
– біохімічний аналіз калу: різке nпідвищення загальних жирних кислот і тригліцеридов, різке зниження трипсину;
– дуоденальний вміст: різке зниження nрівня панкреатичних ферментів (трипсину, ліпази, амілази);
– УЗД органів черевної порожнини – nзбільшення розмірів, ущільнення, фіброз підшлункової залози; ущільнення, фіброз nпечінки, прояви холестаза, цирозу;
– зменьшення рівня фекальної еластази-1
– RÖ-обстеження ШКТ: зміна nрозмірів, форми і положення дванадцятипалої кишки, дискінезії тонкої кишки, nгрубий рельєф слизуватої, велике кількість слизу в просвіті кишки, ілеостаз;
– RÖ-графія органів грудної nклітки: бронхоектази, пневмосклероз, ділянки емфіземи, ателектази, явища nбронхіту чи пневмонічні вогнища, можливо – деструктивні зміни;
– гістологічне дослідження біоптата nтонкої кишки: збільшення кількості бокалоподібних клітин у слизуватій оболонці nтонкої кишки; гістологічне дослідження біоптата печінки: осередкова чи nдифузійна жирова і білкова дистрофія гепатоцитів, явища холестаза, фіброзна nтрансформація, біліарний цироз;
Характеристика лікувальних заходів
Дієта: добовий калораж на 20-40% вище nнорми за рахунок білків, обмеження жирів, додаткове введення повареної солі.
Лікування панкреатичної недостатності: nпанкреатичні ферменти – креон, пангрол, і т.д. Доза підбирається індивідуально nв залежності від виразності клінічних проявів, але не більш 10 тис. – 15 тис. nод. ліпази на
Муколітики: орально чи інгаляційно: АЦЦ, nфлуімуцил, пульмозим.
Профілактика цирозу печінки: холеретики nта гепатопротектори (урсодезоксихолева кислота (урсофальк суспензія, силімарин nта інші).
Збереження функції легень – при nвиражених змінах з боку дихальної системи – пересадка легень, органокомплексу n«легені–серце-печінка».
Ензимопатії n(ензим-білок) відображають пошкодження одного з видів білкових nутворень – ферментів, тобто мова йде про дефекти в білковому субстраті. Але nвраховуючи, що ферменти керують діяльністю всіх видів обміну, справедливо цю nгрупу спадкової патології назвати ферментопатією. Правда, сьогодні можна говорити і про набуті ферментопатії, які виникають nяк при гострих, так і при хронічних захворюваннях.
Аномалії обміну амінокислот (АК) представлені великою групою захворювань, в основі яких лежить спадковий nдефект активності ферментів, які каталізують метаболічні реакції різних nамінокислот.
При аналізі nфундаментальних досліджень можна виділити 4 типи аномалій обміну АК:
1. Спадкові nпорушення обміну АК, які супроводжуються підвищенням їх концентрації в крові й nу сечі. На сьогоднішній день серед таких порушень налічується 23 форми. nНайбільш відомими патологіями в цій групі є фенілкетонурія, гістидинемія, nтриптофанурія, хвороба “кленового сиропу”, хвороба “сушеного хмелю”. Усі nхвороби зумовлені метаболічним блоком, пов’язаним із порушенням синтезу або nструктури тих чи інших ферментів: при фенілкетонурії – nфенілаланін-4-гідроксилази, при гістидинемії – гістидинази. Значна частина цих nзахворювань успадковується за аутосомно-рецесивним типом. У хворих дітей при nлабораторному обстеженні виявляється підвищення рівня АК як у сироватці крові, nтак і в сечі.
2. Спадкові nпорушення обміну АК, які супроводжуються підвищенням їх виділення із сечею без nзміни рівня в крові. Ця група, як і попередня, належить до спадкових nензимопатій. При їх наявності внаслідок порушення зворотного всмоктування в nнирках не відбувається значного зростання вмісту АК у сироватці крові, nметаболізм яких блокований. Недостатньо активна реабсорбція амінокислот у nнирках призводить до збільшення їх вмісту в сечі. До цієї групи відносять nгомоцистинурію, гіпофосфатазію та інші захворювання.
3. Спадкові nпорушення системи транспорту АК. До цієї групи входять захворювання, розвиток nяких зумовлений зниженням реабсорбції певних АК у нирках і в кишечнику. nПорушення активного транспорту АК багатогранні, однак їх істинні специфічні nмеханізми на рівні клітин до сьогодні залишаються нез’ясованими. До даної групи nналежать цистинурія, мальабсорбція метіоніну тощо (разом приблизно 12 форм).
4. Вторинні nгіпераміноацидурії. Відома група аміноацидурій, які виникають внаслідок дії nрізних факторів на систему ренального транспорту. При цих станах у сироватці nкрові визначається нормальний рівень АК, а в сечі – генералізована nгіпераміноацидурія як результат вторинних тубулярних порушень. До цього часу nістинний механізм втягнення нирок у патологічний процес залишається невідомим. nВторинна генералізована гіпераміноацидурія виникає при таких захворюваннях: nсиндромі Фанконі, фруктоземії, галактоземії, цистинозі, непереносимості лактози nтощо.
Клініка nаномалій обміну амінокислот різноманітна, але для неї характерні ураження nцентральної нервової системи, підвищений вміст тих чи інших амінокислот у сечі, nсироватці крові.
Уроджені nпорушення обміну амінокислот, які викликають клінічні прояви в неонатальному nперіоді, звичайно стають достатньо вираженими і часто призводять до летального nзакінчення. Існує ряд клінічних ознак, за якими можна запідозрити патологію nобміну амінокислот у новонародженої дитини:
• nНовонароджені мають здоровий вигляд, але такі перші ознаки, як летаргія, nутруднення при годуванні, судоми, блювання проявляються вже через кілька годин nпісля народження. Така динаміка появи симптомів, як правило, контрастує з nіншими генетичними захворюваннями або перинатальними ураженнями, де прояви nз’являються відразу.
• Сильне nблювання після виключення хірургічної патології (пілороспазму, пілоростенозу) nтакож свідчить про уроджене порушення метаболізму амінокислот.
• У nбільшості новонароджених порушення метаболізму успадковується за nавтосомно-рецесивним типом, тому в анамнезі необхідно з’ясувати, чи були наявні nблизькородинні шлюби або випадки смерті в неонатальному періоді в сім’ї.
• При nоб’єктивному обстеженні звичайно виявляються неспецифічні дані, які свідчать nпро ураження центральної нервової системи, гепатомегалію або ж незвичайний nзапах
Фенілкетонурія
З усіх видів порушення обміну амінокислот найбільш nдетально вивчена гіперфенілаланінемія (фенілкетонурія), різні аспекти якої nнаведено нижче. Дане захворювання, описане Follingom у 1934 році, передається nавтосомно-рецесивним шляхом і зустрічається з частотою 1 випадок на 20 тис. nпологів (найчастіше захворювання в цій групі аномалій обміну речовин).
Патогенез фенілкетонурії (ФКУ) пояснюється значним nпорушенням обміну амінокислоти фенілаланіну, яка в здорової дитини під впливом nферменту фенілаланінгідроксилази перетворюється в тирозин, а останній через ряд nпроміжних продуктів – у тироксин, меланін, адреналін.
Клініка в перші тижні й місяці життя відсутня. Такі діти nнароджуються зовні здоровими: з нормальною масою тіла і ростом. Крім того, в nперші місяці психомоторний і фізичний розвиток не порушений, але пізніше дитина nза кожні 10 тижнів втрачає 5 % свого розумового коефіцієнта. Переважно клініка nвиявляється на початку другого півріччя життя. Діти сонливі, мляві, не фіксують nпогляд на предметах, не прагнуть спілкуватися з родичами, увага послаблена, nбувають неадекватні викрики, сміх, стереотипні рухи. Дитина різко відстає в nмоторному розвитку, втрачає раніше набуті навики (наприклад, у кінці другого nроку припиняє сидіти і ходити). Як правило, волосся у хворих світле, очі сині, nшкіра ніжна, чутлива, а тому часто розвиваються дерматити, характерний мишачий nзапах (піт), у кожного другого мають місце конвульсії. У клініці ФКУ nвідзначається різке відставання в психічному розвитку, яке без лікування nпрогресує до чотирирічного віку з розвитком ідіотії (70 %) та імбецильності (30 n%), артеріальний тиск переважно знижений. Розміри черепа зменшені, інколи nдіагностуються вроджені вади серця.
Діагноз захворювання в nперші дні й тижні життя, коли лікування буде ефективним, можливий тільки за nдопомогою спеціальних проб. Фенілаланін і продукти його спотвореного обміну nнаявні в крові й сечі. Якісні біохімічні проби: 1. Проба Феллінга nпівторахлористим залізом – у 2-5 мл свіжої сечі додають 10 крапель 10 % розчину nпівторахлористого заліза; при наявності фенілпіровиноградної кислоти сеча nнабуває темно-зеленого кольору. 2. Індикаторні паперові тести (біофан Р та nінші) – клаптик індикаторного паперу, занурюється спочатку в буферний розчин nпівторахлористого заліза, а потім у сечу: при наявності фенілпіровиноградної nкислоти папір забарвлюється в зелений колір. Ці проби стають позитивними на 4-6 nтиждень життя (необхідне десятиразове підвищення фенілаланіну в крові) і можуть nспостерігатися й при інших спадкових захворюваннях, а також після вживання nсаліцилатів, аміназину. Тому запропоновані більш точні методи діагностики.
Лікування, розпочате в період новонародженості, nпопереджує ураження центральної нервової системи. Суть терапії полягає в заміні nпродуктів харчування, які містять ФА (молоко, м’ясо, яйце), гідролізатами з nмінімальною кількістю ФА і нормальною кількістю інших амінокислот (Berlofen, nLofenelac, Gymogen, Гїпофенат тощо), в необмеженій кількості дають овочі, nфрукти, вітаміни. Така дієта рекомендується до п’ятирічного віку. В дітей nстаршого віку токсична дія ФА і продуктів його спотвореного метаболізму на nнервову систему відсутня. Призначення лікувального патогенетичного харчування, nколи розвинулася клініка ФКУ, не відновлює існуючих порушень, але попереджує nподальше пошкодження центральної нервової системи.
Спадкові nзахворювання обміну вуглеводів – часта патологія nв дитячому віці, яка стимулює розвиток інших набутих захворювань і може nзакінчуватися летально. Спадковий дефект ферментів спостерігається на рівні nгідролізу і всмоктування вуглеводів у кишках, перетворення одного вуглевода в nінший.
Галактоземія n(galactosemia) вперше описана в 1908 році Yon Renss’om, передається nавтосомно-рецесивним шляхом і зустрічається з різною частотою (від 1:1800 до n1:187000).
Етіологія і патогенез зумовлені відсутністю ензиму nгалактозо-1-фосфатуридилтрансферази, що відповідає за перетворення глюкози в nгалактозу. У зв’язку з цим, накопичується продукт, що утворився до блоку – nгалактозо-1-фосфат в еритроцитах, печінці, м’язах, серці, кришталику і корі nголовного мозку. Внаслідок цього тією чи іншою мірою порушується функція nвказаних органів. Крім того, пригнічується й активність таких ферментів, як nфосфоглюкомутаза і глюкозо-6-фосфатдегідрогеназа, а це призводить до розвитку nгіпоглікемії і катаракти. Патоморфологічні зміни найбільш типові в печінці – nжирова дистрофія, навколочасточковий некроз, цироз. Дистрофічні зміни nвідзначаються в мозку, нирках, кришталику.
Клініка в тяжких випадках проявляється вже після nнародження. Новонароджений, який здавалося, був здоровим, втрачає апетит, nпочинаються діарея, здуття живота, гіпоглікемічні напади, стає млявим, рефлекси nзгасають. У початковому періоді жовтяниця нагадує фізіологічну, в подальшому nвона посилюється, розвиваються цироз печінки, портальна гіпертензія n(спленомегалія, асцит). Геморагічний діатез зумовлений дефіцитом протромбіну, у nзв’язку із змінами в печінці. Переважно на третьому тижні життя розвивається nкатаракта. Дитина відстає в масі, рості, психомоторному розвитку. Вживання nвеликої кількості галактози при природному годуванні призводить до вираженої nгіпоглікемії. Відзначаються галактозурія, протеїнурія, циліндрурія й nаміноацидурія. Рівень глюкози в крові знижений, а галактози – підвищений. nФункціональні печінкові проби змінені: підвищений білірубін, активність nтрансаміназ, позитивна тимолова проба. Найбільш вірогідним критерієм nгалактоземії є зниження активності галактозо-1-фосфатуредилтрасферази в nеритроцитах.
Однак наш досвід показує, що достатньо ймовірним nдіагностичним критерієм цього захворювання є визначення глікемії за допомогою nрізних методів. Так, визначення вмісту цукру в крові глюкозооксидазним методом nпісля навантаження галактозою натще через 30 і 60 хвилин виявляє сплощену nкриву, тому що визначається тільки рівень глюкози; одночасне визначення вмісту nцукру в крові методом Хагедорна-Йенсена виявляє різкий приріст глікемії у nзв’язку з тим, що визначаються всі цукри, хоч при підозрі на галактоземію nнавантаження галактозою невиправдане. Враховуючи доступність вказаних методів nобстеження в будь-якому лікувальному закладі, швидкість отримання його nрезультатів, варто застосовувати їх із метою ранньої діагностики і своєчасного nлікування.
Лікування спрямоване на виключення галактози, що nміститься в молочному цукрі. Дитині з моменту встановлення діагнозу не дають nмолока, заміняючи його білковими гідролізатами, білковими препаратами, які не nмістять лактози (Енфаміл Соя, Нутраміген, Симілак-ізоміл, Нутрисоя, Просоял). nПізніше (після двох місяців життя) додають яйце, рослинні жири, мигдальне або nсоєве молоко, мучну рисову кашу, овочеві, м’ясні страви. Крім того, nвикористовують симптоматичну терапію, великі дози вітамінів. Пізно розпочате nлікування при тяжкому перебігу зумовлює несприятливий прогноз.
Гіполактазія
Лактазна недостатність — захворювання, nщо провокує виникнення синдрому мальабсорбції та обумовлене порушенням nрозщеплення лактози в тонкій кишці.
Лактаза — єдиний в організмі людини nфермент, який розщеплює лактозу, знаходиться на апікальній поверхні щіткової nкайми ентероциту, зафіксована на його клітинній мембрані.
Лактазна недостатність, відповідно до nміжнародної класифікації, поділяється на первинну та вторинну (Ю.Г. Мухіна та nспівавт., 2003; M.B. Heyman, 2006).
Первинна ЛН — зниження активності лактази при nморфологічно не зміненому ентероциті. Поділяється на вроджену, транзиторну (недоношених) та nконституціональну (дорослого типу).
Вроджена ЛН — генетично детермінована, сімейна nЛН,успадковується за аутосомно_рецесивним типом, висока активність контролюється nдомінантним геном, а низька —рецисивним.
Транзиторна ЛН обумовлена nфункціональною незрілістю ентероцитів, зустрічається у новонароджених, особливо недоношених. Рівень nактивності лактази у тонкому кишечнику у новонароджених залежить від терміну nгестації.
Конституціональна лактазна nнедостатність — дорослий тип. Термін її розвитку є індивідуальним, характерна сімейна схильність до nгіполактазії.
Вторинна ЛН пов’язана з пошкодженням nентероцитів, що призводить до зниження активності лактази. Найчастіше вторинна ЛН виникає на фоні патології ШКТ, при гастроінтестинальних nформах алергії, nдисбіозі кишечнику, а також при прийомі медикаментів, які ушкоджують слизову nоболонку тонкої кишки (R. Arroyo, еt al., 2010).
Початок клінічних проявів ЛН припадає nна 2–4 –й тиждень nжиття, коли інтенсивно збільшується добовий об’єм спожитого дитиною молока, а nгрудне молоко «дозріває», і в ньому збільшується вміст лактози. У більшості nнемовлят
поступово з’являються та посилюються зригування у зв’язку з підвищенням nвнутрішньочеревного тиску, починаються кишкові кольки.
Клінічна картина ЛН складається з nсимптомів, що пов’язані з ферментацією лактози молочно_кислими бактеріями (метеоризм, nздуття кишечнику, пінисті випорожнення з кислим запахом), симптомів, nобумовлених наявністю неферментованої лактози (рідкий, частий стілець), та,в nдеяких випадках, симптомів, пов’язаних з розмноженням патогенної флори. Клінічні nпрояви ЛН негативно впливають на якість життя дитини, збільшують nроздратованість,погіршують сон та апетит дитини, уповільнюється темп фізичного та психомоторного nрозвитку (Е.А. Корниенко и соавт., 2006, А.И. Хавкин, Н.С. Жигарева, 2009).
Діагностика: навантаження з лактозою, nдихальний водневий тест, генетичне обстеження, визначеня загального вмісту nвуглеводів у калі.
Лікування: безлактозна дієта, додавання nв суміші чи молоко ферментних препаратів nлактази.
Глікогенози (glycogenosis, nхвороба накопичення глікогену, глікогенна хвороба) об’єднують групу nзахворювань, які передаються аутосомно-рецесивним шляхом, з поширеністю n1:40000. У світовій літературі описано всього декілька сотень nвипадків.Етіологія і патогенез зумовлені ензимним дефектом. Оскільки nрозщеплення глікогену до глюкози – багатоступеневий процес, то залежно від nрівня блоку розрізняють 12 типів глікогенозів. Для них характерне порушення nсинтезу і розщеплення глікогену, яке призводить до накопичення його в печінці, nнирках, міокарді, м’язах, селезінці, легенях, центральній нервовій системі і nлімфатичних вузлах з нормальною або спотвореною структурою.
І тип nглікогенозу (хвороба Гірке, гепаторенальний тип) зустрічається nнайчастіше, і в його основі лежить дефект ензиму глюкозо-6-фосфатази. При цьому nглікоген накопичується в печінці і не може перетворитися в глюкозу. Останнє є nпричиною виникнення гіпоглікемії навіть при відносно недовготривалому nголодуванні, а також посилення ліполізу, ліпемії, ацетонемії і ацетонурії.
Клініка проявляється уже в період новонародженосгі nгепатомегалією, збільшенням живота. В подальшому печінка досягає незвичайних nрозмірів, збільшується селезінка, нирки, з’являється анорексія, блювання, гіпоглікемія, nконвульсії, схильність до крововиливів і кровотеч, діти починають відставати в nрості. Для діагностики важливою є поява гіпоглікемії при голодуванні, що nсупроводжується ліпемією, підвищеним вмістом вільних жирних кислот і ацетонових nтіл у плазмі, а також ацетонурії. Глюкагон і адреналін не викликають підвищення nцукру в крові, тоді як у здорових дітей він підвищується на 50-60 %. При nбіопсії печінки знаходять великий вміст глікогену і відсутність або значне nзниження глюкозо-6-фосфатази. Лікування nсимптоматичне і спрямоване на попередження гіпоглікемічних кризів (часте, nрівномірне вживання вуглеводів, обмеження жирів), ацидозу, особливо при nінтеркурентних захворюваннях (гідрокарбонат натрію). Є спроби призначення nанаболічних гормонів, глюкагону.
Прогноз у більшості випадків несприятливий, діти nпомирають в перші 2 роки життя, але частина хворих доживає до дорослого віку.
II тип nглікогенозу (генералізований глікогеноз, глікогенна кардіомегалія, хвороба nПомпе) характеризується відсутністю лізосомного ензиму а-глюкозидази, що nпризводить до накопичення глікогену в клітинах м’язів, міокарді, печінці, nнирках, центральній нервовій системі. Тому гіпоглікемія не розвивається. nКлініка цієї патології проявляється в ранньому грудному віці збільшенням серця, nціанозом, особливо, після приймання їжі, розладом дихання, ознаками серцевої nнедостатності, збільшенням язика, слабкістю поперечно-смугастої мускулатури. nГлюкозотолерантний тест нормальний, в лейкоцитах великий вміст глікогену. nЛікування nсимптоматичне, але неефективне. Діти помирають до одного року життя від nсерцевої недостатності або пневмонії.
Ліпідози (lipidosis) об’єднуються в nгрупу захворювань, що рідко зустрічаються, в основі яких лежить дефект nвизначення ферменту, що призводить до накопичення у підвищених кількостях nаномальних складних ліпідних субстанцій в клітинах і тканинах центральної nнервової системи і внутрішніх органів. Успадковується за автосомно-рецесивним nтипом. Звичайно, це тяжкі захворювання, які проявляються в перші роки життя nзатримкою розумового розвитку, неврологічною симптоматикою, вісцеромегалією, nзмінами з боку легень і кісток.
Лікування nмалоефективне. Летальність – часто в ранньому віці або різке відставання в nрозумовому розвитку і довготривала інвалідизація.
Хвороба Гоше n(Laeneher) характеризується відкладанням у печінці, селезінці, кістках цереброзиду, nякий відрізняється від нормального тим, що замість галактози містить глюкозу.
Клінічно розрізняють три форми. Клініка інфантильної nформи виражена вже в перші місяці життя відставанням нервово-психічного і nфізичного розвитку, спленогепатомегалією, дисфагією, стридором, опістотонусом, nрідше – конвульсіями. Внаслідок пошкодження кісткового мозку визначається nанемія, лейкопенія, тромбоцитопенія. Остання обставина є причиною геморагічного nсиндрому. Летальний наслідок настає до кінця першого року життя. Лікування nнеефективне.
При ювенільній nформі захворювання проявляється пізніше, переважно на другому році життя, nвідставанням у розумовому розвитку, гепатоспленомегалією, анемією, лейкопенією, nгіперрефлексією, хореоатетозом, конвульсіями тощо. На фоні лікування n(гормональна терапія, опромінення селезінки, спленектомія) діти помирають в n6-12 років.
Хронічна вісцеральна форма, як правило, перебігає без nураження центральної нервової системи і затримки розумового розвитку, nпроявляється в підлітків або в дорослому віці. Прогноз відносно сприятливий.
Для діагнозу хвороби Гоше, крім описаної клініки, nхарактерною ознакою є клітини Гоше (переповнені цереброзитом гістіоцити), які nзустрічаються у великих кількостях в червоній пульпі селезінки, лімфатичних nвузлах, синусоїдах печінки і кістковому мозку. Активність кислої фосфатази в nкрові збільшується, порівняно з нормою, в 5-50 разів.
Хвороба nНімана-Піка передається рецесивним шляхом, зустрічається рідко. В основі nзахворювання – дефект сфінгомієлінази, який зумовлює накопичення сфінгомієліну nв клітинах печінки, селезінки, шкіри, кісткового мозку, лімфатичних вузлах, nмононуклеарних клітинах крові, нервовій системі. Описано до 6 форм nзахворювання.
Клінічні прояви спостерігаються в ранньому віці: відмова nвід їжі, блювання, зригування, гепатоспленомегалія, різке відставання в nпсихічному розвитку, зміни м’язового тонусу (гіпер- або гіпотонія м’язів), nконвульсії. В кожного четвертого такого хворого на сітківці ока знаходять nчервону пляму. В подальшому розвивається сліпота, глухота, ідіотія. Дитина nпомирає від захворювань, які приєднуються. Діагноз підтверджується знаходженням nклітин Німана-Піка в пунктатах кісткового мозку, селезінки, а також nнедостатністю сфінгомієлінази в лейкоцитах крові, біоптатах внутрішніх органів, nшкіри. Лікування малоефективне. Призначають ліпотропні речовини, полівітаміни.
