Тема № 4

4 Червня, 2024
0
0
Зміст

Тема № 4.

Несъемные и съемные ортодонтические аппараты. Моделирование базисов съемных ортодонтических аппаратов и способы их изготовления из пластмассы. Изменения зубочелюстной аппарата при эндокринной патологии.

 

Несъемные и съемные ортодонтические аппараты.

Классификация ортодонтических аппаратов

По. Ф. Я. Хорошилкина,  основные конструкции  ортодонтических аппаратов классифицируются  таким образом.

По принципу действия  различают четыре группы:

     функционально-действующие

     функционально-направляющие

     механически действующие

     комбинированного действия.

По способу и месту действия:

     однощелепни

     однощелепни межчелюстной действия

     двухчелюстные

     внеротовые

     комбинированные.

По виду опоры:

Реципрокные и  стационарные.

 

С а местом расположения:

     внутриротовые – оральные (небные, язычные), вестибулярные (назубные)

     внеротовые – главные (лобно-затылочные, теменно- затылочные, объединенные)

     шейные;

     челюстные (верхньогубни, нижньогубни, подбородочные, подчелюстные, на углы нижней челюсти, соединены).

По  способу фиксации:

     несъемные

     съемные

     связаны.

По  виду конструкции:

     дуговые

     капов

     пластинчатые

     блочные

     каркасные

     эластичные.

 

В ортодонтии протяжении ее развития постоянно применяются два вида аппаратов: съемные и несъемные. Первые упоминания о несъемную аппаратуру встречаются в П.Фошара (1776), который использовал металлическую вестибулярную дугу, привязывая лигатурой к ней зубы и добиваясь выравнивания зубных рядов. Затем для лучшего закрепления дуг были предложены кольца и цемент для фиксации их на зубах.

В 1840 г. в связи с разработкой вулканизации каучука стала пользоваться успехом съемная аппаратура. Однако вскоре она была вытеснена несъемными вестибулярными дугами. Но в 1879 г. нашла широкое применение среди специалистов предложена Kingsley съемная аппаратура с наклонной плоскостью.

В ортодонтии применения дуг связывают с именем E.Angle, который, предложив их в 1889 г., создал стройную систему перемещения зубов, использовав пружинные свойства проволоки. Применение дуг Е.Енгля значительно повысило эффективность лечения всех видов аномалий и деформаций и стало методом выбора. Съемная аппаратура снова вытесняется из клиники ортодонтии.

Поиски методов лечения с помощью несъемных ортодонтических аппаратов обусловлены недостатками съемных конструкций. Только с помощью несъемных аппаратов можно изменить расположение корней зубов в вестибулооральному и мезиодистальному направлениях и достичь их корпусного перемещения. При применении важно правильно дозировать силу воздействия дуг, лигатурные тяги, различных пружин, чтобы предотвратить рассасыванию корней зубов и неблагоприятному воздействию на пародонт.

E.Angel, по сути, открыл новую эру в лечении аномалий прикуса, и последующие этапы развития ортодонтии шли по пути совершенствования и модификаций этого метода терапии, который и в настоящее время занимает исключительное место.

После Е.Енгля были предложены дуги Айнсворта, Люри, Мершон и другие. В 1922-1923 гг E.Herbst попытался их систематизировать, создав классификацию в зависимости от видов применения ортодонтических дуг и винтов, разделив их на внешних и внутренних, таких, пружинящие и не пружинят, гладкие и с винтовой резьбой (рис. 160, 163 ).

E.Angel стремился одной своей дугой исправлять всевозможные аномалии зубочелюстной системы. Дуга, введенная в канюли (рис. 161, 165), в своей простой форме соответствует рассчитанной по методу Howley-Herber-Herbst (рис. 75, 162) кривизне нормального зубного ряда, по которой в процессе лечения должны выравниваться змищувани зубы. Такая дуга является определенной базой для приложения сил резиновой, шелковой или проволочной лигатуры, которые проводят вытяжение, давление или поворот отдельных зубов (см. рис. 164, 165). Дуга может расширять зубной ряд (см. рис. 165, б) вследствие пружинящих свойств, или нивелировать его, перемещая зубы находятся в супра-или инфраоклюзиях, тортоаномалии (см. рис. 166-168), или удлинять с помощью винта и гайки. Кроме того, дуга Е.Енгля является и первым ретенционные аппаратом как для отдельного перемещенного зуба, так и зубного ряда в целом.

Благодаря таким свойствам вестибулярная дуга E.Angel вместе с гайками, кольцами, крючками, канюлями (трубками), укрепленными в кольцах на молярах, получила название универсального аппарата. Расширяющее дугу (см. рис. 165, б) E.Angel назвал «Е-ду-гой» от английского слова «expansion» – расширение. Дуга изготавливалась из зйолото-никелевого сплава толщиной в 0,036 дюйма (0,91 мм). Установленная дуга не должна была деформироваться при скреплении скученно расположенных зубов.

Классический дуговой аппарат Е.Angel (см. рис. 161, 165) состоит из дуги с винтовой резьбой на концах, гаек и бандажей. Гайка состоит из широкой части, имеет квадратную форму, и узкой части, имеет круглую форму. Узкая часть гайки, называемая втулкой, предназначена для вхождения в трубку, впаяны горизонтально вестибулярной стороны бандажа, и упирается широкой частью в ту же трубку. Бандаж состоит из никелевой или стальной металлической ленты толщиной 0,12-0,15 мм, шириной 0,3-0,5 мм, длиной 2,3-2,5 см в зависимости от диаметра опорного зуба, на который надевается бандаж. На одном конце ленты припаивается кольцо, а на другом – стержень с резьбой (см. рис. 165, а).Стержень входит в кольцо, на свободный конец его навинчивается гайка, и, таким образом, бандаж плотно охватывает зуб.

В практике советской (российской) ортодонтии бандаж заменен коронкой, которую изготавливают из нержавеющей стали, и к ее вестибулярной стороны припаивают горизонтальную трубку одного диаметра с втулкой.Дугу изготавливают из стальной проволоки диаметром 1 мм, длиной 11-12 см, на обоих концах имеются винтовое резьбы. Коронки опорных зубов не препарируются. В случае тесного их стояния с соседними зубами проводится физиологическая сепарация с помощью проволочной или резиновой лигатуры (рис. 169, 170). Можно за 2-3 дня до снятия отпечатков провести сепарацию с помощью специальных эластичных колец сепараций (рис. 170).

Коронки не заходят под десну и, так как изготавливают их на НЕ препарированные зубы, то неизбежно повышают прикус. Если в отделении зубов нет необходимости, то на коронках сошлифовывают холмы, превращая таким образом на кольца. К вестибулярных поверхностей последних припаивают трубки и получают общее оттиска и модели. Затем припасувалася дуга, которая должна принять форму зубного ряда с учетом тех изменений, которые диктуются характером аномалии. Необходимой частью данного аппарата также лигатура (бронзово-алюминиевый провод) толщиной 0,2-0,4 мм, резиновые кольца, в крайнем случае витая шелковая нить или простая нить № 10 (см. рис. 164). С помощью лигатуры зубы привязываются к дуге.

Дуга Е.Енгля зависимости от выполняемой им функции может быть такой, что пружинит или экспансивной, стационарной и такой, что скользит (см. рис. 165, б-г). Скользя дуга в отличие от стационарной или такой, что пружинит не имеет винтового резьбы, или на нее не навинчивают гайки. Она гладкая, свободно входит в трубки, припаяны к коронок (кольцам), имеет крючки в области клыков, открытые мезиально, и источником силы в этом механическом аппарате есть резиновая тяга.

Для разработанного Е.Енглем метода лечения характерны определенные принципы: 1) зубочелюстной система находится в постоянно меняющейся, динамичной равновесии, поддавшись действия прерывистых и постоянных нагрузок со стороны языка, щек, губ и жевательных мышц (рис. 171), 2) целью лечения является достижение идеальной окклюзии без удаления зубов, 3) представление о первом постоянный моляр как о «ключ» окклюзии, 4) лечение стандартными механическими аппаратами, 5) возрастные границы для ортодонтического лечения находятся в диапазоне 7-40 лет. E.Angel считал, что все это должно быть законом в ортодонтической практике, а CHTweed (1941) проанализировал эти положения в трехмерных плоскостях, определив точки взаимодействия и происхождение ортодонтических сил.

Правильная окклюзия является необходимым условием для функциональной гармонии. Жевательная система функционирует слаженно, даже при наличии некоторых нарушений окклюзии, так как обладает способностью в определенных пределах адаптироваться к потенциально вредных действий.

Е.Енглем была предложена сначала вестибулярная круглая тяжелая дуга. Для перемещения зубных рядов или нижней челюсти в переднезаднем направлении G.Baker (1892) предложил фиксировать аппараты Энгля на оба зубные ряды и соединять их косой межчелюстной резиновой тягой. При этом следует разумно и правильно выбирать точку опоры для аппаратов.

Опорные зубы, на которых фиксируется ортодонтический аппарат, должны выдерживать то давление, которое он развивает в отношении отдельных зубов или их целой группы. Переоценка устойчивости опорных зубов является большой ошибкой при ортодонтическом лечении, и только правильный расчет их мощности и силы сопротивления перемещаемых зубов позволит избежать ее. Так, например, типичной ошибкой является выбор как опорная точка только первых моляров верхней челюсти, особенно при удалении премоляров в процессе лечения некоторых форм верхней прогнатии.

При выборе точки опоры не следует забывать, что каждый зуб гораздо легче перемещается в мезиально сторону, чем в дистальную, и точки опоры не абсолютно стабильные, а всегда относительно замещены. Поэтому необходимо стремиться сделать точку опоры настолько неподвижной, чтобы иметь право игнорировать ее незначительный зсув.З этой целью следует выбирать группу зубов для опорной точки, создавая для них условия корпусного перемещения, и шире пользоваться косой межчелюстной тягой. При методе межчелюстного крепления аппаратом ABC (Angle, Backer, Case) необходимо учитывать возможное смещение нижней челюсти, преодоление функционального тонуса соответствующей мускулатуры и перемещения в челюстном суставе.

Стремясь переместить фронтальные зубы обратно с помощью скользящей дуги, фиксированной на первых молярах, получают нежелательное сдвиг опорных зубов вперед. Особенно часто такая ошибка наблюдается при дистальном перемещении клыков, которые оказывают весьма большое сопротивление движению. Для названного перемещения клыков в систему точек опоры должны быть включены не только моляры, но и фронтальные зубы. Самое перемещать клыки или моляры межчелюстной тягой, создавая опору на всей противоположной щелепи.Метод Е.Енгля имели целый ряд недостатков и поэтому представителями его школы были приняты меры для их устранения. В частности, несмотря на непостоянство силы при винтовой тяге был сделан ряд предложений, направленных к тому, чтобы избежать ее применения. Так, Грюнберг предложил надевать на дугу между втулками колец и гайками эластичные спирали, которые в зависимости от места расположения способствуют перемещению зубов вестибулярный или оральный.

Юнг, изменив способ укрепления дуги на опорных кольцах, заменил винтовую тягу силой напряжение дуги, создав на ней петлю. Но при этом вестибулярный расположен зуб перемещаться не только оральный, но и углубляться в лунку (интрузия). Для противодействия последнему было предложено сгибать такую ​​же вторую петлю, но в обратном направлении. Арнольд для этой же цели предложил петли несколько иного характера

Для корпусного перемещения зубов (есть коронки вместе с корнем) вместо пожилого движения школой Е.Енгля (1926 г.) было разработано несколько способов. Прежде всего предложено укреплять кольцо на перемещаемой зубе ближе к шейке, во-вторых, пользоваться круглой дугой, а четырехгранной и, в-третьих, делать на кольцах четырехгранную скобу, вырез которой должен точно соответствовать поперечному разрезу экспансивной дуги (см. рис. 177). На рисунке 177, а пунктиром показано то положение, которое должен занять зуб после его перемещения с помощью четырехгранной дуги и скобы на кольце. Зуб не может занять положение 2, потому что тогда скоба должна положение 2, но это возможно только при искажении экспансивной дуги, совершенно исключается при применении силы незначительной величины. Повернуться вокруг проволоки скоба также не может в силу того, что дуга четырехгранной формы, а в любом четырехугольнике диагональ больше его сторон, расстояние же между стенками скобы равна лишь величине стороны прямоугольника (рис. 177, 3).

 

Среди других конструкций несъемных ортодонтических аппаратов известна дуга Ainswort (рис. 178), которая обладает рядом специфических свойств. Она состоит из опорных ортодонтических колец (коронок), чаще на первых и вторые премоляры верхней челюсти, к которым припаиваются трубки с вестибулярной стороны для закрепления проволочной дуги не в горизонтальном, а в вертикальном направлении. С орального стороны припаиваются штанги по касательной к боковым резцов, клыков, премоляров и моляров. Принцип действия заключается в том, что при сжатии проволочной дуги и введении ее в трубки, расположенные на премолярах, она, стремясь вернуться в исходное положение, распрямляется и, действуя через небе штанги, расширяет зубной ряд.

Аппарат Симона (рис. 179) в отличие от дуги Айнсворта расширяет зубной ряд не только в области премоляров, но и моляров, поскольку вертикальные трубки припаяны в мезио-вестибулярных углах первых постоянных моляров.Включение дуги достигается сжатием П-образных петель.

Известны високолабиальна дуга Люри (рис. 180) и дуги Мершон (рис. 181). Последние состоят из основной дуги, припаянных к ней пружинящих отростков, колец на опорных зубах, замков, связывающих опорные зубы с дугой. Для укрепления дуг на бандажных кольцах предложено много способов (см. рис. 182). В противоположность школе E.Angel Мершон предложил пользоваться лингвальными дугами, которые служат только опорой, местом прикрепления тонких эластичных (анифантив), что сгибается, с помощью которой производится перемещение зубов (рис. 181, а-в).

Анифанты припаиваются к основной дуги и своей эластичностью со строго дозированной силой действуют на перемещаемый зуб. Для вестибулярного перемещения премоляров предложена конструкция, изображенная на рисунке 181, г. Для расширения верхней челюсти предложен аппарат, изображенный на рисунке 181, с. Возможность исправления положения зубов в мезиодистальному направлении показана на рисунке 181, в, д. При исправлении тортоаномалий зуба (рис. 181, е, ж) должен быть проведен точный расчет направления сил. Ввиду малой силу дугой, развивающейся Mershon (1918) считал свой метод биологическим.

В 1920 г. E.Angel пришел к выводу, что «Е-дуга» может только наклонять зубы вестибулярно, что дало начало разработке ленточной дуги (см. рис. 183), что укрепляется в вертикальных пазах штифтами. Она также изготавливалась из золото-никелевого сплава, но имела прямоугольную форму сечением 0,75 x5, 5 мм (0,030 x0, 22 дюйма) и специальные замковые приспособления. Ленточная дуга также соответствовала принципам E.Angel, т.е. задачей лечения без удаления зубов. Зубы фиксировали к ленточной дуги и затем прикрепляли к вертикальным пазов для выравнивания (Swartz M., 2003).

Постепенно совершенствуя материалы и форму аппаратов, E.Angel подошел к созданию «еджуайс-техники», что в переводе с английского «edgewise» означает «край в край». Иными словами, дуга вводится в замковое приспособление с плоским прорезью (рис. 184). Эту технику начали широко применять ортодонты многих стран, совершенствуя и модифицируя ее.

Для того, чтобы усилить контроль над мезиодистальним и вестибулярным наклоном в ленточной дуге с вертикальным пазом, последний был перемещен в горизонтальное положение и ленточная дуга после поворота на 90 ° превратилась из уплощение (плоско расположенной) в дугу с рабочей узкой кромкой, т.е. edgewise (Swartz , 2003).Впоследствии воцарился именно этот способ применения дуги, и все дуги начали изготавливаться по принципу «еджуайз» для установки узкой частью в паз брекета. Соответственно изменился размер паза с 0,75 мм (0,030 дюйма) на 0,55 мм (0,022 дюйма), и лечение по-прежнему осуществлялось без удаления зубов. Каждый брекет для системы «еджуайз» припаювався к кольцам, и зубы фиксировались в тяжелой жесткой дуги через паз для контроля вестибулоорального наклона (в прошлом году) и мезиодистального (аннуляция). Если зуб ротирована, то к кольцу припаивались два отдельных брекета. Так появились первые двойные (twin) брекеты.

В конце 1920-х и в течение 1930-х годов нержавеющая сталь начала вытеснять по ортодонтии сплавы золота и никеля. Учитывая большую жесткость (на 20%) стали, необходимо было для сохранения прежней величины силы уменьшить размер стальной дуги с 0,55 x0, 75 на 0,45 x0, 65 мм. Таким образом, паз 0,45 мм (0,018 дюйма) явился следствием перехода от золото-никелевых сплавов в нержавеющей стали (Swartz M., 2003). Но когда ортодонты пришли к понятию, что эффективнее сгибать дугу согласно положению брекета, то стальная проволока 0,45 x0, 65 мм (0,018 x0, 025 дюйма) оказался слишком жестким. Из этого положения был найден двойной выход: уменьшение диаметра дуги или ее удлинение за счет создания компенсирующих петель. А в конце 1970-х годов появились альтернативные сплавы от «Юнитек», Директ от «Ромка» и чуть позже ТМА (титан-молибденовые сплавы).

Нитинол (Ni-Ti) был первым никель-титановым сплавом в ортодонтии, но сначала он применялся в спутниках связи (США). Спутники питались энергией от больших солнечных батарей, рама для которых изготавливалась из никель-титановой проволоки. При температуре окружающей среды на Земле этот провод оставался весьма мягким до достижения порога температурного перехода. В космосе под действием лучистого тепла солнца она нагревалась, и после порога температурного перехода вновь приобретала упругость и той формы, которая была задана на Земле. Это свойство и получило название память формы, и было использовано для применения в ортодонтии. Иными словами, проволока из никель-титан принимает любую форму при определенной температуре и восстанавливает первоначальную, заданную форму при ее повышении.

Следует иметь в виду, что нитинолови дуги в зависимости от фирмы-производителя могут иметь различные свойства, что важно для клинициста. Одни из них могут обладать супереластичнистю, другие, наоборот, являются более жесткими. В зависимости от сложности изготовления, проведения различных лабораторных испытаний и экспертиз стоимость может быть самой разной.

В 30-х годах прошлого столетия Johnson разработал и внедрил в практику конструкцию несъемного ортодонтического аппарата, названную им «Twin arch technique», то есть техника сдвоенных дуг, диаметр каждой из которых составлял 0,37 мм. Они располагались в брекетах одна над другой, в форме овала (рис. 185). В отличие от стандартной еджуайс-техники замковые устройства или бекеты в этой конструкции представлены двумя частями, а именно: основанием, методом штамповки, что изготавливается из листовой нержавеющей стали в виде желоба с каналами для дуг, двумя частями, основанием и крышкой, при засовыванием которой происходит их фиксация в брекеты (рис. 185).

В боковых отделах зубного ряда двойные дуги вводятся в трубки, концы которых гофруються в специальном аппарате и после запрессовки на дугах с помощью щипцов сгибаются стопоры (рис. 186, Тугарин В.А.). Применяя такую ​​технику, Johnson пытался использовать достоинства и устранить противоречивые недостатки аппаратов Е.Енгля, но поскольку это был компромисс конструктивный, он не смог решить эту проблему до конца.

После анализа достоинств и недостатков аппаратов Е.Енгля развитие несъемной дуговой техники пошло по двум направлениям. R.Begg (1956, Австралия) предложил вернуться к использованию круглой дуги, сделав ее легкой (в 3 раза легче и тоньше дугу Энгля) за счет создания совместно с Wilcock аустенитной стали, и назвал свой аппарат для лечения различных форм зубочелюстных аномалий системой легких дуг (light wire technique). В ортодонтической практике этот аппарат стал известен под именем Брэгга (рис. 187). Корпусное перемещение зубов аппаратами этой системы достигается в два этапа: сначала наклонно-вращательное движение коронки, а затем наклон корня.

L.Andrews продолжил усовершенствование ортодонтического замка (брекета), четырехгранной дуги и в результате запатентовал аппарат программируемой действия, в которой практически не нужно было сгибать дугу в процессе лечения. Эта система была названа им техникой прямой дуги (strait wire technique).

Таким образом, ортодонтическая дуга со времен E.Angel прошла более чем столетний путь эволюции от нержавеющей стали до сегодняшнего разнообразия. Движущим мотивом была необходимость частой смены и активации жестких стальных дуг, имела место. Это заставило клиницистов-ортодонтов искать новые материалы для изготовления дуг и совершенствовать методики лечения.

Принципиальная схема и составные элементы всех конструкций еджуайз-техники могут быть представлены следующим образом. Одной из основных и важнейших ее частей является проволочная дуга (начальная, промежуточная и конечная), согласно которой проводят все перемещения зубов. Главным назначением ортодонтических проволочных дуг является получение с их помощью множества различных по направлению сил, обеспечивающих перемещение зубов в трех взаимно перпендикулярных плоскостях (см. рис. 68). По сути, проволочная дуга и является основной частью ортодонтического аппарата, а сами бекеты служат лишь для передачи на зубы ее силового воздействия. Без проволочной дуги они могут использоваться лишь крючки для эластичной тяги.

Бекеты фиксируются к зубам с помощью колец (стандартных или индивидуально изготовленных), с которыми они спаяны или соединены путем сварки заводским путем или непосредственно в лаборатории перед применением. Кольца укрепляются на зубах криками по общепринятой в ортопедической стоматологии методике.

С появлением композитных материалов разработан способ фиксации брекетов непосредственно на эмали зубов после ее протравливания и соответствующей обработки. Может быть и совмещенный метод, т.е. часть брекетов фиксируется с помощью колец, а другая – с применением бондинг-техники. Третьей составной частью еджуайз-техники есть разные лигатурные приспособления, предназначенные для фиксации ортодонтических проволочных дуг в пикет.

Ортодонтические дуги. Известны различные виды несъемных дуговых ортодонтических аппаратов: дуги Е.Енгля, стандартная еджуайз-техника, strait wire technique системы Рота биопрогресивна техника Риккетс, twin arch technique, light wire technique и др.. Многие клиницисты опубликовали по этому вопросу свои наблюдения и теоретические положения (Alexander W., Andrews, Roth, Tweed, МВт (McLaughlin, Bennett и Trevisi)).

В качестве материалов для изготовления ортодонтических проволочных дуг применялись и применяются сталь, сплавы золота, хромокобальтови, титано-молибденовые, титано-никелевые. В практике международной ортодонтии широкое применение нашел так называемый австралийский проволока, впервые предложенный для применения в аппарате Begg. Широкое применение получил изготовлен на основе кобальта сплав «Elgiloy». В отечественной промышленности для ортодонтических целей фирмой «Ортодент» выпускается проволока «ортохром» на основе хромоникелевого сплава. По своим   физико-механическим свойствам она разделяется на твердую, среднюю и мягкую.Для несъемных ортодонтических дуг проволока преформуеться по зубному ряду. Физико-механических свойства данного материала позволяют врачу непосредственно, просто руками придавать ей нужную форму, создавая различные петли и изгибы (Тугарин В.А. и соавт.).

Сравнительно часто на первом этапе еджуайз-терапии при нивелирования зубных рядов используются мультиканатни проволочные дуги. Иными словами, отдельные проволочные дуги тонкого сечения (0,38; 0,45; 0,50 мм) сплетаются между собой, образуя канат необходимой толщины. Количество проволок, входящих в состав мультиканатнои дуги, варьирует от 3 до 12.

Использование таких переплетенных проволок для изготовления дуг типа «Flex» повышает их эластичность при низкой степени зависимости силы действия от изгиба. В частности, фирма «Ортодент» выпускает мультиканатни дуги «Ортофлекс» круглой, квадратной и прямоугольной формы различных типоразмеров, преформированные по зубному ряду. Такое изменение свойств дуг позволяет применять их для выравнивания зубных рядов даже с резко выраженной скученностью зубов.

На основе тщательного компьютерного анализа различных форм зубных рядов разработаны дуги ORTHOS в комбинации с одноименными пикет. Для любой фирмы, выпускающей ортодонтическую аппаратуру, характерный достаточно стандартный ассортимент проволочных дуг. В настоящее время фирма «ORMCO» предлагает для практики следующие ортодонтические дуги.

 

Дуги на основе нержавеющей стали:

 

Собственно нержавеющая сталь;

 

• Respond – пятипасмова круглая дуга инициирует, и дуга для ретейнеров;

 

• Tripleflex – трьохпасмова круглая начальная дуга и дуга для ретейнеров;

 

• D-Rect – восьмипасмова прямоугольная дуга для начального, промежуточного и завершающего этапов лечения;

 

• Force-9 – девьятипасмова прямоугольная дуга для начального, промежуточного и завершаю чего этапов лечения;

 

• Дуги Vari-Simplex предназначены для работы по методике доктора RGAlexander. Название «Van» означает разнообразие используемых брекетов, а слово «Simplex» взято из принципа KISS (Keep It Simple, Sir – «Будьте проще, сэр»). Подготовка этих дуг упрощена, поскольку эффекты первого, второго и третьего порядков заложенные в конструкцию брекетов, и наносить дополнительные изгибы на проволочную дугу уже не нужен.

 

Дуги на основе сплавов титана:

 

• Никель-титан (Ni-Ti) – Суперэластичный дуга для начального и промежуточного этапов лечения;.

 

Никель-титан с добавлением меди (CuNi-Ti) – температурозалежна Суперэластичный дуга для начального и промежуточного этапов лечения;

 

• Turbo Wire – плетеный прямоугольный никель-титановый провод;

 

• Титан-молибден (ТМА)   – для промежуточного и основного этапов лечения; Титан-ниобий – для завершаю следующему этапу лечения.

 

Ортодонт должен знать, что величина силы любой ортодонтической проволочной дуги зависит от ряда факторов:

 

• длины участка ортодонтической дуги между двумя точками опоры (брекетами): чем больше длина свободного участка провода, тем меньше и более постоянную силу она развивает (аналогичный пример – согнуть руки метровый отрезок проволоки легче, чем ее пятисантиметровая участок) является кубическая зависимость силы действия от длины свободного участка проволоки – если уменьшить длину провода в 2 раза, то сила ее увеличивается в 8 раз, а если на проводе сделать изгиб или петлю, то длина ее увеличится, а сила воздействия на перемещаемый зуб уменьшится, увеличить длину дуги между брекетами можно и другим путем, а именно сплести несколько проволок меньшего диаметра в одну, при этом сила ее будет обратно пропорциональна величине, количестве прядей и шага переплет;

 

• материала, из которого изготовлена ​​проволочная дуга;

 

формы и величины поперечного сечения проволочной дуги; сила действия дуги и величина сечения находятся в прямо пропорциональной зависимости, например, если уменьшить диаметр на 11%, т.е. с 0,45 мм (0,018 дюйма) на 0,40 мм (0,016 дюйма), то сила действия уменьшится на 40%;

типа и конструкции брегета.

Правильный выбор проводных ортодонтических дуг с алгоритмом определенной последовательности их применения на различных этапах лечения, опирается на хорошее знание физико-механических свойств, далеко не простой задачей.

Клиницист, работающий с несъемной ортодонтической аппаратурой, должен быть знаком хотя бы с основными понятиями и терминами из общей металлургии. Физические свойства проволочных дуг обычно подробно изложены в каталогах фирм-производителей.

Жесткость дуги – это уровень силы, необходимый для выполнения на ней определенного изгиба. Количественная характеристика этого признака зависит от формы и величины поперечного сечения, химического состава материала, из которого сделана дуга (рис. 188). Другими словами, если две дуги сделаны из одного и того же сплава, то жестче будет та, у которой поперечное сечение больше или, технически – с большим моментом инерции (Alexander RG, 1997).

Эластичность дуги – способность противостоять деформации и после снятия нагрузки восстанавливать первоначальную форму. Модуль эластичности, т.е. зависимость деформации от нагрузки до достижения определенной критической точки является, по сути, показателем жесткости. Чем эластичнее материал, тем меньше сила, необходимая для изгиба его на заданную величину, и тем меньшую жесткость он. Если принять модуль эластичности нержавеющей стали по 1,00, то сплав, например Azura, что значения модуля 1,19, означает, что он менее эластичен и жестокий (на 19%). Или например, Nitinol имеет модуль эластичности 0,26, т.е. жесткость его (26%) по сравнению с нержавеющей сталью намного меньше. Однако такой расчет должен проводиться только для дуг одинаковой толщины.

Металл проволоки сохраняет эластичность до тех пор, пока в нем не произошли внутренние перемещения частиц, атомов и молекулярных связей. К этой точки дуга еще способна вернуться к своей первоначальной формы, если перестает действовать нагрузки. Если же нет, то дуга подвергается необратимой деформации. При попытке установить дугу в паз брекета, чтобы не вызвать ее необратимой деформации, следует оставаться в пределах диапазона эластичности данной дуги. Для этого следует выбирать дугу с хорошими показателями эластичности. Дугу с большим диапазоном эластичности следует применять на ранних стадиях выравнивание зубов, когда нужно чаще проводить значительные изгибы дуги.

Начальные, промежуточные и конечные дуги. Принципы их выбора. Для любого ортодонтичого перемещения существует минимум сил, ниже которых не будет происходить никаких изменений в зубных рядах, и максимум сил, превышение которых неизбежно приведет к необратимым изменениям. Есть сторонники различной градации сил, применяемых в ортодонтии (об этом подробно см.. Раздел 5. 142-143). Здесь это обсуждается только в применении к дугам. Но при решении вопроса о величине силового воздействия всегда на первом плане должны быть факторы комфортности пациента, физиологической толерантности зубов и пародонта.

Сила, развивается дутой при ее изгибах, зависит от: 1) свойств материала проволоки 2) ее диаметра 3) расстояния между опорными пикет (см., например, Bi и Вз на рис. 189). Невозможно дать однозначные рекомендации для выбора дуг. Можно лишь сформулировать основные принципы того, что сделано подробно и доступно в работах С.Е.Муравйова, Г.Б.Оспановои и др..

Большинство клиницистов считают, что для корпусного перемещения зубов достаточной является сила в 100-150 г. Существенное превышение этих значений может привести к патологической резорбции костной ткани, а также корня зуба. Силу, обеспечивает наиболее эффективное и биологически безопасное перемещение зубов, принято называть ортодонтической.

На первых этапах ортодонтического лечения с помощью еджуайс-техники широко используются нитинолови дуги (NI-TD) обладающих эффектом надпружности. Суть этого эффекта заключается в необычной зависимости силы дуги от ее изгиба. Для объяснения этого эффекта приводятся графики зависимости «сила-изгиб», измеренные в три точечной геометрии изгиба для над упругой дуги Ni-Ti и из нержавеющей стали круглого сечения с одинаковым диаметром 0,35 мм (рис. 189). На графике 1 (рис. 190) по оси абсцисс отмечен сдвиг середины дуги (мм) из положения равновесия «в», а по оси ординат – сила F (кг) при расстоянии (L) = ll мм между опорными брекетами Bi и Вз ( рис. 189).

Для обеих кривых участка В-а и Oa i в области малых изгибов является почти прямолинейными, и называются они упругими. На участках А-в для дуги Ni-Ti и ai-Bi для стальной видно, что сила слабо растет с увеличением изгиба. Эти участки принято называть плато. Таким образом, участки В-В и O-Bi показывают зависимость силы дуги от увеличения ее изгиба. Если после достижения максимального изгиба «ум» уменьшить его, то зависимость силы дуги будет представлена ​​на участках графика В-в-5-0 для дуги Ni-Ti и Bi-y i для стальной. Эти участки называются разгрузочными.

Из графика 1 (рис. 190) видно, что для стали характерен значительно больший угол наклона упругой участка (O-ai) и значительно большая сила в области плато (ai-Bi). Это является следствием большего модуля упругости стали *.Второе отличие – изменения при разгрузке, которые зависят от наличия эффекта надпружности. Если отклонение аномалийно расположенного зуба Вг (рис. 189) на графике 1 не пересекает значение «в», то есть точки перехода в плато, то сила дуги зависит от ее упругости, можно объяснить с помощью графика 2 (рис. 191), что представляет фрагмент участка упругости графика 1. Из графика 2 видно, что стальная дуга развивает силу, в 2-3 раза больше, чем нитинолова такого же диаметра и при такой же величине изгиба. С увеличением изгиба, например в 2 раза сила возрастает.

Таким образом, определенная зависимость «сила-изгиб» ортодонтических дуг. Но угол наклона упругой участка зависит не только от свойств материала, из которого изготовлена ​​дуга, но и от ее диаметра и расстояния между опорными брекетами на зубах (Bi и Вз на рис. 189). Для иллюстрации этой зависимости вышеназванные авторы приводят график 3 (рис. 192). Все обозначенные на графике дуги изготовлены из одного и того же сплава Ni-Ti: 1) дуга диаметром в 0,35 мм (на графике сплошная линия) при расстоянии между опорными пикет L = l 1,0 мм 2) дуга диаметром в 0 , 40 мм при таком же расстоянии (на графике крупный пунктир), 3) дуга диаметром в 0,35 мм (обозначена мелким пунктиром), но при расстоянии между опорными брекетами L = 14,0 мм.

На всех дугах выполнялся одинаковый изгиб «в» на 0,5 мм, а величина сил была различной: Fi = 230 г, F2 = 360 г, F3 = 115 г. Описаны методы оценки сил пригодны только для упругих участков дуг. Однако в практической работе ортодонтов величина изгибов, как правило, превышает предела упругости всех имеющихся дуг. Действительно, как видно из графика 1 (рис. 190) зависимость «сила-изгиб» для дуги Ni-Ti диаметром в 0,35 мм переходит с упругой участка на плато при отклонении ее центральной точки более 0,7 мм. Поэтому основное значение для ортодонтического лечения имеет область плато.

* Модуль упругости – сила на единицу площади или механическое напряжение, которое необходимо приложить к телу, чтобы изменить его длину в 2 раза.

 

а во-вторых, эта дутая «работает» в области плато, создает приемлемую силу даже при большом отклонении зубов.Стальные же дуги развивают очень большую силу, для ослабления которой надо уменьшить диаметр дуги в несколько раз. Но это приведет к уменьшению вращательного действия на зубы, то есть ограничит возможность их поворота.Итак, меньше модуль упругости позволяет использовать уже на первых этапах лечения круглые и прямоугольные нитинолови дуги достаточно больших диаметров, что позволяет ортодонту осуществлять одновременное нивелирование зубов и их торк.

Со временем отклонен от правильной позиции зуб постепенно перемещается, что приводит к уменьшению изгиба ортодонтической дуги, конфигурация которой в полости рта постоянно меняется (рис. 194). Для определения силы дуги, которая при этом изменяется, можно воспользоваться графиком 4 на рисунке 195 (фрагмент графика 1) зависимостей “сила-изгиб». Отклонение дуги в области зуба Ваг при ее установке составило ум = 2 мм. Как ранее отмечалось, на графике вместе с участками упругости и плато «разгрузочная» участок. Из графика видно, что при достижении стальной дутой значение изгиба «УФО» = 1,4 мм сила обратится в «О», то есть дуга, будучи изогнутой, перестанет действовать на зубы. Такой изгиб называется остаточным, а деформация – пластической.

Пластическая деформация – это такая деформация, приводящая к остаточного изгиба, то есть тому, который имеет место при удалении внешней нагрузки. Примером такой деформации могут быть свойства проволоки, который если сильно согнуть и убрать потом внешнее воздействие, то она и остается в таком деформированном состоянии по сравнению с начальной формой. Как видно из графиков 1 и 4, большие изгибы (В1-в °) стальной дуги сопровождаются пластической деформацией, которой нет в над упругих сплавов Ni-Ti (B-yi). Лечение должно начинаться с проволочных дуг, имеют большую зону эластичности и низкую жесткость. Круглые и прямоугольные плетеные дуги имеют жесткость ниже 200 г. В начальной фазе лечения, когда еще только предстоит выравнивание зубов и дуга должна быть в значительной степени согнута, даже провод с низкой жесткостью и большой зоной эластичности предоставляет достаточное силовое воздействие. Дугу же с большим сопротивлением часто невозможно установить в паз брекета. А если бы это удалось сделать, то неизбежно будет превышен допустимый диапазон силы.

По мере выравнивания зубов появляется возможность воздействия на них жесткими дугами, поскольку снижается величина необходимого их изгиба. Средние значения сил, например, в системе Van-Simplex, примерно выглядят следующим образом: начальная дуга имеет жесткость в пределах 100-200 г следующая, промежуточная – в пределах 500-800 г, и третья, конечная дуга имеет жесткость от 1200 до 1800 г.

Круглі дуги малого діаметру з нержавіючої сталі, Respond, Tripleflex, Ni-Ti, CuNi-Ti, кругла ТМА, D-Rect, Turbo Wire та інші, що мають низьку залежність «вигин—сила», призначені для усунення скупченості і ротацій, установки вертикального взаєморозташування зубів. Вибір профілю і величини перетину дуги залежить від характеру патології.

Дуги з нержавіючої сталі, будучи одними з перших винайдених ортодонтичних проволікав, і до цього дня є найбільш поширеними. Лікарів привертає, перш за все, передбаченість і багатофункціональність цього дроту. Вони можуть застосовуватися при початкових, проміжних і кінцевих стадіях лікування аномалій. Кругла дуга може застосовуватися для первинного вирівнювання зубних рядів, при помірній скупченості, незначних аномаліях положення окремих зубів, іншими словами, у всіх ситуаціях, коли необхідні низька сила тертя і більш виражена жорсткість, тобто для дистального переміщення іклів, закриття трьом (спільно з еластичним ланцюжком). Причому дуга вибирається свідомо меншого діаметру, а саме 0,40 мм (0,016 дюйма) для паза 0,45 мм (0,018 дюйма) і дуга 0,45 мм (0,018 дюйма) для паза 0,55 мм (0,022 дюйма).

Кругла дута гнучкіша, ніж прямокутна такого ж діаметру і при виражених порушеннях положення зубів, коли потрібна велика гнучкість, тільки вона може бути достатньо зігнута, щоб увійти до пазів бекетів. При нівеляції зубного ряду на круглий дріт набагато легко нанести підкреслену або зворотну криву Шпеє. Тому, якщо контроль за нахилом (інклинація або торк) зубів не є першочерговим завданням або, як згадувалося, є виражене порушення положення зубів, надається перевагу використанню як початкової круглу дугу.

За наявності в зубному ряду первинних, тобто до початку лікування, трьом і діастем між передніми зубами може також застосовуватися сталева кругла дуга в 0,40 мм (0,016 дюйма) без «омега-петель», але у поєднанні з еластичним ланцюжком, який прикріпляється від першого моляра однієї сторони до першого моляра інший. Така комбінація закриє всі проміжки, але викличе втрату нахилу передніх зубів. Проте в більшості випадків за наявності трем нахил зубів звичайна більше норми, так що це не є недоліком.

Прямокутний дріт з нержавіючої сталі застосовується для контролю зубних рядів в трьох площинах. Найчастіше вона використовується в техніці прямої дуги, проте останнім часом пріоритети почали зміщуватися у бік дуги TMA. Преформована дуга (мал. 196) потрібних розмірів, вибрана шляхом звірки за шаблоном, застосовується для розширення або звуження зубного ряду, корекції оклюзійної площини шляхом нанесення підкресленої або реверсивної кривої Spee. У практиці для кожного конкретного пацієнта адаптують одну із стандартних форм. При цьому потрібний дуже ретельний вибір форми, розмірів ортодонтичного апарату відповідно до індивідуальних параметрів зубів, зубних рядів, альвеолярних відростків і типів особи.

Поняття ідеальної зубної дуги пов’язане з трьома конституціональними типами особи (мал. 197): доліхоцефалічний тип (вузьке обличчя), мезоцефалический тип (середня особа) брахіцефалічний тип (широка особа). Цим типам особи певною мірою відповідає і форма зубних дуг і альвеолярних відростків (див.мал. 197).

Дуга Respond, найм’якша з тих, що всіх існують (жорсткість 5% по відношенню до дуги з нержавіючої сталі такого ж діаметру), складається з п’яти коаксіально скручених сталевих проволікав. Показаннями до застосування є ініціація почала переміщення зубів, оскільки при товщині 0,387—0,425 мм (0,0155—0,017 дюйма) дуга практично не може розвинути надмірні сили, навіть при вираженій скупченості зубів. Дріт можна застосовувати і як незнімного ретейнера.

Початкова дуга Respond для верхнього зубного ряду зазвичай плетена 0,437 мм (0,017 дюйма), фіксація якої в перші ж відвідини, тобто відразу після установки брекетів, цілком безпечна і здійснюється достатньо швидко і легко. Можна цю процедуру відкласти до наступних відвідин, але це подовжує час лікування. Названа дуга надзвичайно гнучка, з украй незначним силовим зусиллям, і рівень дискомфорту для пацієнта невеликий. Після установки дуги пацієнт повинен обстежуватися через 2 тижні., при цьому зв’язуються ротації, що залишилися, і коли всі вони будуть усунені (зазвичай в 2-і і 3-і відвідини), встановлюється дуга 0,40 мм (0,016 дюйма) з нержавіючої сталі з «омега-петлями» (мал. 198). Останні застосовуються на багатьох дугах Van-Simplex мезіально до останнього моляра. Головне призначення «омега-петлі» полягає в можливості прикріплення дротяної дуги до щокової трубки моляра.

Після місяця можна використовувати ще одну таку ж дугу або перейти до нікель-титанових дуг. Проте якщо до лікування була виражена тортоаномалії зубів, слід віддати перевагу дузі Tripleflex.

Дуга Tripleflex у вигляді круглих плетених сталевих проволікав (мал. 199) широко застосовувалася до появи нікель-титанових дуг, які набагато дорожче. В даний час дуга Tripleflex завтовшки 0,437 і 0,525 мм (0,0175 і 0,021 дюйма) найширше використовується як незнімного ретейнера. Дріт можна зігнути на моделі і потім фіксувати на оральній поверхні зубів.

Вирішуючи задачу розробки прямокутного дроту з низькою залежністю сили дії від вигину для використання на початкових етапах лікування, фірма «ORMCO» в 1976 р. запропонувала дугу D-Rect (дирек7т). Остання є прямокутною плетену восьмипасмову проволікатиму (мал. 200) з нержавіючої сталі з жорсткістю 9%. Дуга D-Rect може бути початковою при помірній або незначно враженній скупченості зубів, а також кінцевою при установці оклюзійних контактів.

Вибір початкової дуги на нижній щелепі залежить від того, які цілі переслідує лікар відносно установки різців. При використанні круглої дуги нижні різці відхиляться вестибулярний. Якщо це ускладнить подальше лікування і/або немає великої скупченості, можна почати лікування з прямокутної дуги, що дає можливість контролювати торік із самого початку. Уданій ситуації може бути також використана прямокутна плетена дуга 0,425×0,627 мм (0,017×0,025 дюйма) D-Rect, яка переважно в плані контролю за торком.

Цією ж фірмою був розроблений прямокутний плетений дріт Force-9 (мал. 201), схожий на попередню, тобто D-Rect, але жорсткіша (приблизно на 40%). На початкових етапах лікування можливості Force-9 більш обмежені, але як проміжна і кінцева дуга, особливо коли потрібне нанесення вигинів, свідчення для її застосування набагато ширші. Крім того, перевага цієї дуги полягає в різноманітності варіантів.

У системі Vari-Simplex на основі вимірювань кінцевих форм ортодонтичних дуг на обох щелепах шляхом численних зіставлень було знайдено, що одна форма (V — образна) підходить фактично для всіх верхньощелепних дуг в межах невеликого стандартного відхилення. Але для нижньої щелепи було потрібно дві дуги з нержавіючої сталі. Одна дуга має U-подібну форму, а інша (V-подібною) з дистальними  кінцями, що більш розходяться. Дуги \ari-Simplex розроблені для брекетів з пазом в 0,45 мм (0,018 дюйма) і розраховані на максимальне його заповнення, що дуже важливе для будь-якої системи техніки сталі (пояснення в тексті) .прямої дуги. На думку R.G.Alexander, використання такого паза покращує комфорт пацієнта, скорочує час лікування і забезпечує легше переміщення зуба. Якщо дута вставлена в паз неповністю, то параметри, закладені в брекеті, не будуть використані.

Стандартна нікель-титанова дуга (нітинол) є вельми ефективною і може бути використана як початкова. Велика її перевага полягає в тому, що вона має два різних по величині рівня сил. На початку лікування при сильно виражених аномаліях положення зубів, які прикріпляються до цієї дуги, величина силової дії дуже незначна. У міру вирівнювання і усунення ротацій сила зростає. Маючи середню, приблизно 12% жорсткість від нержавіючої сталі, дуги Ni-Ti при малих вигинах набувають жорсткості близько 28%, тоді як при великих — всього 7%. Крім того, при вигині на 90° нітинолова дуга (Ni-Ti, тобто Ni — нікель, Ti — титан, NOL — Noval ordinance laboratory) може пружинити назад до 9° від попереднього стану, маючи найбільшу зону еластичності серед наявних у вільному продажі дротяних дуг (див.мал. 202, Alexander R.G.).

Випрямляння дуги — це величина її відновлення після тимчасової деформації, що відбувається при знятті навантаження. Цю величину найчастіше позначають числом градусів, на які дуга повертається після вигинання під певним кутом, тобто це про цент деформації. Наприклад, дуга, зігнута до кута в 90° (мал. 202) і що знов випрямилася до 45°, має 50% відновлення.

Кутовий вигин, град.

 

Нержавіюча сталь була першим основним матеріалом в ортодонтії, починаючи з 1930-х років, тому її використовують як основу для порівняння з іншими сплавами і конфігураціями дуг.

Як видно з таблиці, нітиноловий дріт вельми еластичний, володіє ефектом запам’ятовування форми, зберігаючи без періодичної активації постійну силу, достатню для ортодонтичного переміщення зубів. Все це і дозволяє використовувати її як початкову дугу. У клінічній ситуації, коли скупченість супроводжується глибокій кривій Шпеє і язичним нахилом різців, хорошим вибором є реверсійна дуга Ni-Ti (мал. 203). В даному випадку проведення першого етапу лікування поєднується з одночасною корекцією оклюзійної площини, що значно скорочує терміни лікування. При лікуванні необхідно строго контролювати надійність фіксації опорних кілець і стежити за можливим вестибулярним нахилом різців. Необгрунтовано довге застосування реверсивної дуги чревате також гіперкорекцією і мезіальним нахилом коріння перших молярів.

Недоліками нітинолової дуги є її значна крихкість і дорожнеча. У наший країні застосовуються виготовлені з нікель-титан круглі ортодонтичні дуги фірмами «Кассис», «Пумпа», «ОРТОДЕНТ-Т». Остання випускає і чотиригранні дуги з величиною поперечного перетину 0,45×0,45 і 0,43×0,64 мм, які можуть застосовуватися вже на початкових етапах в процесі нівеляції зубного ряду за допомогою техніки прямої дуги, із заданим значенням торжку в азі брегета.

Спроба сумістити в одній дузі властивості прямокутної плетеної і нікель-титанових дуг вдалася при розробці Turbo-wire (жорсткість 8% по відношенню до нержавіючої сталі, мал. 204). Застосовується як початкова дуга при помірній і вираженій

Розміри і форма брекетів, що випускаються фірмами, варіюють трохи, і тому розрізняють (Тугарін В.А. і соавт., 1996):

вузький б рекет, мезіодистальний діаметр якого має розмір до 2 мм і застосовується на нижніх передніх зубах;

середній брекет з мезіодистальним розміром до 4 мм і опорним майданчиком, вигнутої формою коронки зуба, використовується в основному на центральних верхніх різцях, іклах і молярах (мал. 213).

 

Оригінальний еджуайз-брекет вважається вузьким, маючи ширину 1,25 мм. Ширина брекета, випущеного дещо пізніше, стала більшою і склала 2,55 мм. При подальшому удосконаленні було проведено з’єднання два брекетів на одній опорній базі, що привело до створення системи прорізів і ускладнило конструкцію замку (мал. 213). Такі замки, мезіодистальна ширина яких знаходиться в межах 2—4,5 мм, почали називатися подвійними. В даний час пази в брекетах почали робити глибше, що забезпечує кращу фіксацію дуги і можливість установки подвійних дуг

 

Найчастіше використовуються металеві замкові пристосування, оскільки вони надійніші в роботі. Традиційним матеріалом для виготовлення брекетів є сталеві сплави. Разом з тим застосовуються замкові кріплення, виконані з пластика і кераміки (див. мал. 214). Останні, як правило, застосовуються у імущих верств населення. Названі брекети володіють певними перевагами, зокрема, маючи округлу форму, вони комфортніші і естетичніші. Але є у них і цілий ряд недоліків в порівнянні із сталевими бекетами:

 

• при жуванні є велика можливість пошкодження «крил» брегета;

 

порушення розмірів паза із-за постійного тертя ортодонтичної дуги, що може привести до некерованого руху зуба;

 

•     пластиковий б рекет дозволяє проводити ортодонтичне лікування лише при трохи виражених аномаліях;

 

•     враховуючи недоліки пластикових брекетів, деякі зарубіжні фірми випускають армовані замкові пристосування, тобто в пластиковий базис пресують металевий паз;

 

•     при використанні керамічного брегета після періоду активного лікування виникає проблема зняття його із-за можливості Осколу емалі або навіть перелому коронки зуба, оскільки коефіцієнт зчеплення емалі зуба з опорним майданчиком дуже високий; із-за великої твердості кераміки, що перевершує аналогічний показник емалі, можлива значна стирання останньою в місцях постійного контакту з б рекетом;

у керамічних бекетів так само, як і у пластикових, високий коефіцієнт тертя дуги з поверхнею паза, що може привести до спотворення його розмірів; і пластикові і керамічні бекети важко закріпити на зубах з низькою клінічною коронкою, на зубах з штучними металевими коронками або обшир ними пломбами;

пластмасові або керамічні брекети менш вигідні, якщо передбачається значніша силова дія, зв’язана, наприклад, із застосуванням лицьової дуги;

до недоліків можна віднести і дуже високу ціну керамічного брегета. Вживаний спочатку на молярах звичайний б рекет згодом був замінений вестибулярною прямокутною трубкою, що значно полегшує фіксацію дуги, тобто повернулися до початкової ідеології ортодонтичних дуг Е.Енгля, які зміцнювалися на перших молярах за допомогою трубок. Якщо немає перших молярів, то на других молярах або премолярах. Введення у вестибулярні трубки дротяної дуги сприяє утриманню її кінців в одному положенні. У трубках є стандартний паз, розміри якого 0,46×0,64 мм, і він повинен чітко дотримуватися щоб уникнути небажаних переміщень зубів.

 

Виготовлена промисловим шляхом щокова трубка має довжину 4,5-5,0 мм. Слід пам’ятати, що ефект ротації в дистальному напрямі стає більше із збільшенням довжини трубки, тому необхідний контроль у кожному конкретному випадку за нахилом і ротацією зуба. Найбільш раціональна позиція мезіального краю трубки — по центру переднього щокового горбка.

Залежно від модифікації трубок на опорних зубах, особливо верхній щелепі, вони можуть бути подвійними або навіть потрійними (для назубних дуг і лицьової дуги). Просвіт в трубках для назубних дуг, як правило прямокутний і відповідає параметрам паза в бекетах (0,46×0,76 або 0,56×0,76 мм). Кругла втулка з розмірами 1,15 або 1,3 мм припаюється ближче до оклюзійного або ясенного краю ортодонтичного кільця і призначена для фіксації внутрішньо ротових елементів лицьової дуги або губного бампера (див.мал. 251). Уразі застосування останнього використовують щокові трубки, в конструкції яких є втулка з внутрішнім діаметром в 1,15 мм.

Пази на щокових трубках для забезпечення правильної позиції молярів виконуються під певним кутом в мезіодистальному і вестибулооральному напрямах (мал. 215). Такі доповнення в конструкції зменшують необхідність вигинання дротяної дуги в області молярів.

Брекет для центральних різців верхньої щелепи (Mini Diamond) ідентифікується за допомогою крапок на дистолінгвальному лігатурному «крилі», а брекети для латеральних різців верхньої щелепи мають найтовщу підставу.

Кожен брекет має строго певну висоту установки, що можна визначити двома способами. Перший передбачає фіксовану відстань брекета від ріжучого краю, другий — установку по центру коронки. Хоча є прихильники того і іншого, але перевагу віддають другому. Для правильного знаходження центру брекета користуються позиціонером Боні, який значно полегшує фіксацію замкових пристроїв. На чотирьох ніжках позиціонера (мал. 216) є манкіровки 3,5; 4,0; 4,5; 5,0 мм, що позначають відстань від ріжучого краю (вертикального горбка) до центру брегета.

Необхідно, щоб перший б рекет був наклеєний на різець, що має правильну форму і висоту, тоді брекети на решту зубів клеяться на такій же відстані від ріжучого краю без урахування рівня ясен (мал. 218). Якщо у різця пошкоджений ріжучий край, то перед фіксацією брегета ортодонт винен в думках його відновити, а не фіксувати ближче до ясен, оскільки це може привести до екструзії зуба.

Виготовляючи конкретний набір брекетів, виробник не знає висоти клінічної коронки і закладає характеристики в замкові пристрої з розрахунку їх установ. Для фізіологічної сепарації при установці ортодонтичних кілець використовуються і так звані еластичні сепаратори (див.мал. 169, 170), які поставляються на модулі по 10 колечок. Ці сепаратори розтягуються за допомогою спеціального пристрою або флоса і встановлюються між зубами. Поволі повертаючись в первинне положення, сепараторів забезпечують ніжні і тривалі сили, під дією яких з’являються проміжки між зубами.

Фіксація кілець цементом проводиться по загальноприйнятих в ортопедичній стоматології правилах: зуб очищають перекисом водню, висушують струменем теплого повітря. Кільце з оклюзійної поверхні рекомендується закрити воском для попередження попадання цементу в пази брекета. З урахуванням того, що кільце відкрите з двох сторін, слідує, мабуть, консистенцію цементу зробити густішою. Захоплення останніми роками склоіономерними цементами, в даному випадку, не зовсім повноправної через їх тривалої кристалізації. Повна кристалізація цементу відбувається близько діб, але пацієнта необхідно попередити, щоб він не приймав їжу хоч би протягом 2 ч.

У зв’язку з появою в стоматологічній практиці бондингових систем брекети почали фіксувати безпосередньо до емалі зубів і було потрібно нові орієнтири. Композитні матеріали, що полягають, як правило, з двох компонентів, дозволяють обходитися без виготовлення ортодонтичних кілець. Для надійного приклеювання ортодонтичних брекетів матеріал повинен володіти високими фізико-механічними властивостями, мінімальною розчинністю в порожнині рота, хорошою текучістю, високим опором до стиснення і, найголовніше, хорошою адгезією за рахунок проникнення в протравлені ділянки емалі. Але останнє (тобто необхідність протравлення) є і основним недоліком бондинг-техніки. Клейовий матеріал дещо відрізняється від того, який застосовується в терапевтичній відновній стоматології, по своїй консистенції, характеру наповнювачів і часу затвердіння. Можуть застосовуватися композитні матеріали хімічного або світлового затвердіння. Перед проведенням процедури приклеювання брекетів необхідне ретельне обстеження пацієнта, визначення індексів гігієни, РФ слини, резистентності зубів до карієсу і виявлення підвищеної ризику його виникнення. Спосіб визначення резистентності до карієсу був запропонований Л.І.Косаревой і співавт. у 1982 р. Суть його полягає в тому, що на очищену і висушену вестибулярну поверхню центрального різця верхньої щелепи по середній лінії, відступивши приблизно на 2 мм від його ріжучого краю, наносять краплю хлористоводневої кислоти в концентрації 1 міль/л. Через 5—6 з її змивають, висушують тампоном і на протравлену емаль наносять краплю 1% розчину метиленового синього, який потім знімають тампоном. Забарвлена ділянка залежно від глибини протравлення набуває кольору від слабо-блакитного до інтенсивного синього. Потім шляхом порівняння із спеціальною чотириколірною еталонною шкалою визначають індивідуальну стійкість емалі до карієсу. На зубах з низькою резистентністю застосування бондинг-техніки для фіксації брекетів протипоказано.

 

Слід приділити увагу навикам гігієни пацієнта, правильності підбору гігієнічних засобів для догляду за порожниною рота, техніці і регулярності чищення зубів. Виконання ж цієї процедури у осіб, що користуються ортодонтичними апаратами, необхідно постійно контролювати. Зубна щітка у таких пацієнтів повинна бути така, щоб її робоча поверхня мала два виступи дахоподібної форми, розташованих уздовж щетини, або мала вид йоржика. Подібна форма полегшує очищення зубів і замкових пристосувань від залишків їжі, зубного нальоту і слини. Зубну щітку бажано міняти 2—3 рази на рік.

 

При обстеженні необхідні визначення і аналіз наявних абсолютних і відносних протипоказань до застосування бондингової техніки. До абсолютних можна віднести:

 

•     загальносоматичні захворювання системного характеру;

 

•     порушення психіки; вагітність;

 

•     декомпенсована форма карієсу;

 

•     сформованість коріння зубів менш ніж на 3/4 їх довжини;

 

•     захворювання пародонту середнього і важкого ступеня. Відносними протипоказаннями можна вважати:

 

•     незадовільний гігієнічний стан порожнини рота і зубів;

 

відсутність стійких навиків систематичного дворазового чищення зубів;

наявність крейдоподібних плям на емалі зубів, тріщин і каріозних порожнин;

використання для чищення зубів фторвмісних паст або проведення реминералізуючої терапії за місяць або менш до фіксації брекетів;

звичка до вживання великої кількості цукровмісних напоїв і продуктів.Слід зазначити, що лікування зубощелепних аномалій за допомогою стаціонарних апаратів, особливо в період прорізування зубів, представляє серйозне вторгнення в екотоп ротової порожнини. Це пов’язано з тим, що порожнина рота є морфологічно і функціонально відкритою системою, в якій достатньо складно зберегти кислотно-лужний баланс.Неспростовним є факт, що ортодонтичного лікування в деякій мірі є карієспрофилактичним заходом. Але, на жаль, кожному ортодонту відома зворотна картина, коли в процесі ортодонтичного лікування виникають нові ділянки руйнування твердих тканин зуба, а клінічний перебіг каріозного процесу стає «агресивнішим». В той же час клінічні спостереження показують, що строге дотримання гігієни порожнини рота, комплексу диференційованих профілактичних заходів, направлених на підвищення резистентності емалі і корекцію місцевих чинників, проведення реминералізуючої терапії після зняття «брекет-системи попереджають виникнення осередкової демінералізації.

Для надійної фіксації брекетів з використанням бондинг-техніки необхідно: 1) ретельно очистити поверхню емалі за допомогою щітки або полірувальної гуми з нанесеним абразивним матеріалом (без фтору) для видалення м’якого зубного нальоту, пелікули.

Фіксація брекетів може здійснюватися шляхом прямого або непрямого приклеювання. Обидва методи мають свої переваги і недоліки, але вони можуть доповнювати один одного, тобто переустановлення, наприклад, брекета може бути зроблена будь-яким способом. Пряме приклеювання, хоча воно в основному і застосовується, більш трудомістко для лікаря, особливо при роботі з великою кількістю брекетів, на бічних зубах із-за меншого доступу і гіршої видимості, при використанні лінгвальних дуг.

Методика npsmoro приклеювання: після відповідної обробки поверхні зуба він обкладається тампонами, що потрібно робити особливо ретельно при нанесенні кислоти в рідкому вигляді. Хоча частіше для цих цілей використовується протравлююча речовина у вигляді гелів, оскільки воно менше розтікається. Протравлюючи гель (що містить 37% ортофосфорної кислоти) повинен наноситися точно на те місце, де заплановано розташування брегета, але за площею трохи більше. Окрім консистенції, гель вигідніший ще і тому, що він не залишається після змивання, оскільки має синій колір і його видалення легко контролювати.

У дітей, сприйнятливих до карієсу, протравлення емалі гелем триває протягом 15 з, у дітей, резистентних до карієсу і при низькій резистентності у дорослих, протравлення триває 30 з, у дорослих з високою резистентністю — 60 з; якщо поверхня емалі каламутна, є ознаки перенасичення фтором або недоліку кальцію — 30—60 з, при вторинній обробці емалі (переустановлення брегета) тривалість збільшується у будь-якому випадку.

Протравлення емалі, засноване на розчинності її трубкової структури ортофо-сфорної кислотою, проводять з метою створення мікропористості поверхневого шару (мал. 228), в який потім проникає склеювальна речовина. При цьому віддаляється тонкий шар пелликули, тобто глікопротеїнів, що постійно потрапляють із слиною на поверхню емалі у вигляді аморфних відкладень. Ті. що вступають в реакцію з кислотою кристали поверхневого шару емалі також повністю віддаляються, оголяючи і збільшуючи активнішу площу глибиною 10 мкм (мал. 228).

Загальна глибина протравленої ділянки складає «50 мкм з утворенням трьох відмінних один від одного зон: «підбурена» зона, зона якісно визначуваної пористості і зона кількісно визначуваної пористості. Вони розповсюджуються в протравленій емалі, створюючи тим самим пункти ретенції для клейової маси (Тугарін )В.А..

Видаляють протравлюючий гель струменем води з усіх боків із застосуванням слиновідсмоктувача, ретельно промиваючи кожен зуб не менше 5—7 с. Змивання протравлюючої речовини — це не просто зупинка процесу того, що труїть і видалення фосфорної кислоти. Можливо, важливішим є видалення продуктів розпаду і уламків емалі. В результаті реакції демінералізації і взаємодії з фосфорною кислотою утворюються гідроксиапатити і такі нерозчинні солі, як моно фосфати кальцію. Останні ідентичні гіпсу, і вони можуть прилипати, заповнюючи створену мікропористу структуру емалі, унаслідок чого проникнення композиту в пори і сила його зчеплення з емаллю значно зменшуються.

Необхідне подальше промивання всієї порожнини рота із-за кислого присмаку, який може викликати додаткову салівацію, а окремі непомічені частинки гелю, що залишився, можуть заподіяти серйозну шкоду твердим тканинам зуба. Не слід допускати зіткнення зубів із слиною. Необхідно також перевірити наявність вологи в повітряних компресорах, оскільки навіть нікчемну її кількість погіршує проникнення композиту в протравлену емаль і силу їх зчеплення. Потім струменем стислого повітря з одночасним застосуванням слюноотсоса висушується протравлена поверхня емалі, яка набуває матового, неблискучого відтінку.

Протравлена емаль вельми реактивна, і в неї може легко проникнути слина. Край не важливо, щоб силант (світлового або хімічного затвердіння) був нанесений негайно. Протравлена і висушена емаль повинна бути швидко покрита тонким шаром нано-наповненого композиту, оскільки після цього вона стає стійкою до слини. І тепер можна встановлювати брекети, не концентруючи увагу на швидкості цього процесу і контакті із слиною, оскільки реакція співполімеризації адгезиву з силантом відбувається навіть у разі попадання рідини або слини на поверхню зуба. В даний час використовується більш гідрофільний силант (Ortho Solo), полімеризація якого можлива у присутності вологи, але значне попадання слини і він не може компенсувати.

За допомогою пластмасового шпателя змішують каталізатор і основну пасту в рівних пропорціях. Отриману масу у вигляді маленьких порцій, приблизно з сірникову головку, наносять на дотичну з емаллю поверхню опорного майданчика брекета. Можна дотичні поверхні емалі і брекета заздалегідь змочити мономером. Після замісу композиту, нанесення його на підставу брекета останній, фіксований браншами зворотного пінцета, щільно притискається до зуба. Вельми важливо встановити брекет в правильному положенні до того, як почнеться полімеризація композиту (фаза гелю).

Застосування позиціонера дозволяє фіксувати брекет на певній висоті. При цьому, поки склеювальна речовина знаходиться у стадії полімеризації, необхідно інструментами (гладилка, скейлер) видалити його надлишки. Під час цієї маніпуляції при необхідності можна скоректувати положення брекета, добиваючись паралельності «крил» з довгою віссю зуба і паза з ріжучим краєм або жувальною поверхнею. Якщо ж брекет зміщений після того, як адгезив почав перетворюватися на гель, сила зчеплення значно зменшується, і це є найбільш частою причиною відклеювання.

Іншою причиною є перевантаження брекета під час остаточної полімеризації (1—2-а доба). Відразу після установки брекетов можна фіксувати тільки дуже слабьте дротяні дуги, особливо це стосується однокомпонентних адгезивів. Всім композитним системам (світлотвердним і хімічним) вимагається, принаймні, 24 ч для досягнення максимальної сили зчеплення. Не слід добиватися в цей час повного занурення дуги в пази брекетів і краще користуватися широкими еластичними лігатурами, направляючи їх силу паралельно довгій осі зуба. Пацієнта слід попередити про необхідність прийому м’якої їжі, краще за рідкі продукти протягом 1-го дня після установки брекетів.

При необхідності зняття брегета і повторної його установки, наприклад, для корекції його положення в процесі лікування, велика частина адгезиву залишається на зубі і знімається бором. Зуб знов ізолюється, протравлюється протягом 15—30 з, промивається і висушується. При цьому поверхня емалі буде неоднорідною, оскільки залишаються частинки адгезиву. Процедура фіксації здійснюється так само, як і нового брегета. При відклеюванні брегета, перш ніж його фіксувати, слід уточнити можливу причину випадання, щоб уникнути цього явища повторно. Якщо при відклеюванні брекета адгезивний матеріал не залишається на поверхні зуба, то це означає, що при нанесенні композиту поверхня емалі була забруднена. При когезивному типі відклеювання, тобто коли частина матеріалу залишається на поверхні емалі, а частина на підставі брекета, причиною слід вважати його зсув після початку полімеризації або в результаті перевантаження (рання установка дуги, до закінчення полімеризації).

Непряма фіксація брекетів. Існує методика, запропонована японськими ортодонтами. На зубах гіпсової моделі олівцем креслять лінії (подовжня і поперечні осі), на перетині яких повинен бути встановлений брекет своїм центром. Потім на заздалегідь підігріту модель фіксують брекет за допомогою паленого цукру, а вільну від брекета поверхню зуба закрашують фарбою, яка згодом легко змивається водою і щіткою. По гіпсовій моделі разом з бекетами штампують в апараті «Біостар», «Мі-ністар» або іншим методом капу з заготівки еластомера товщиною 0,5 мм, після чого її знімають з моделі разом із замками. Після цього штампують другу капу з тієї ж пластмаси декілька більшої товщини («1,0 мм). Оформляють другу капу, вирізуючи в ній електрошпателем «віконця» відповідно до розташування і розмірів брекетів. Це робиться для точнішого обмеження площі протравлення емалі. Гель, нанесений на емаль, приблизно через 60 із змивається сильним струменем води, а після зняття капи її і поверхню зуба ретельно висушують. Потім на дотичні поверхні зуба (протравлена ділянка) і брекетів наносять склеювальну речовину і капу фіксують на зубах. Приблизно через 70—80 мін капу знімають, видаляючи залишки композитних мас і очищаючи зуби, укріплюють опорні кільця на моляри і фіксують в них і бекетах вибрану ортодонтичну дугу.

Можна застосувати декілька іншу методику. У пацієнта отримують відтиснення зубних рядів (можна для цього застосувати доладні або розбірні відбиткові ложки) і готують з міцного гіпсу моделі, зуби яких не повинні мати ніяких пір і виправлень. На вестибулярну або оральну поверхні гіпсових зубів (залежно від виду дуги) заздалегідь наносять адгезив з паленого цукру, потім дотичну поверхню брекета нагрівають і притискують до місця нанесеного адгезиву. Брекет при цьому утримують до тих пір, поки не затвердів адгезив. Після установки брекетів отримують з будь-якого силіконового відбиткового матеріалу відбиток — шаблон за типом «матриця-патриця», який відповідним чином оформляється так, щоб були видні ясенні краї брекетів. Модель разом з шаблоном опускається в теплу воду, внаслідок чого брекети відклеюються від моделі, і все ретельно промивається струменем теплої води.

Потім на одну з дотичних поверхонь (Брекет) наносять каталізатор, а на іншу — полімер. Після цього шаблон з б рекетом по відповідних відбитках накладають на зубний ряд, і при з’єднанні каталізатора з рештою компонентів починається реакція полімеризації.

Для збільшення площі зіткнення композитного матеріалу з емаллю зуба на прилеглій до неї поверхні опорного майданчика брегета при його виготовленні робляться ретенційні пункти у вигляді канавок, шорохуватостей, сітки. Для запобігання ж розвитку надмірних сил, здатних викликати сколи емалі, в конструкцію брекетів закладена «ланка слабкості» — місце з’єднання литої частини і сітки. Така конструкція подушки підстави брегета забезпечує стійке з’єднання з емаллю зуба практично будь-яким композиційним матеріалам і в той же час гарантує емаль від пошкоджень при видаленні апарату.

Способи закріплення ортодонтичних дуг в бекетах. Фіксацію дротяних дуг безпосередньо на зубах або в бекетах здійснюють за допомогою різних лігатур (від латів. ligatura — зв’язок, ligare — зв’язувати). Використовують різного діаметру дротяну лігатуру, що випускається в упаковках-рулонах. Існує спеціальна преформована дротяна лігатура для того, щоб відразу обійти «крила» брекета. Зручніше користуватися преформованою лігатурою, зокрема тій, на якій є закріплена (зварка) петля для виготовлення гачків і подальшого накладення тяги для переміщення зубів (див.мал. 229). Можуть бути преформованні відрізки завдовжки 12 мм або з паралельно розташованими кінцями завдовжки 35 мм для фіксації назубної дуги в одному брекеті (див. мал. 230); у вигляді довгих заготовок (156 мм) для накладення восьмиподібних пов’язок на декількох брекетах в періоді ретенції, для анкерування зубів, їх зближення і усунення проміжків.

Еластичні лігатури при всій їх естетичності, зручності накладення, переносимості пацієнтом, не забезпечують надійного заповнення дугою паза брекета. За наявності навіть невеликих ротацій і при жорсткості дуги, що перевищує поріг розтягування лігатури, не завжди можна розраховувати на те, що розтягнута еластична лігатура здатна втягнути в паз брекета дугу на зразок гумової тяги. Крім того, еластичні лігатури можуть бути протипоказані пацієнтам з низьким рівнем гігієни порожнини рота, бо вони підсилюють утворення нальоту навколо брекета.

Еластичні лігатури затримують їжу, що приводить до зміни їх кольору, унаслідок чого винна частіше проводитися заміна. Ще рідше еластичні лігатури використовуються на нижній щелепі, оскільки через необхідність раннього контролю за торком прямокутна дуга застосовується вже на ранніх стадіях лікування. Проте при великій скупченості зубів потрібне застосування круглої дуги, а отже, еластичних лігатур. При розбуханні і розтягуванні еластичної лігатури потрібна її термінова заміна щоб уникнути вислизання дуги з паза брекета і як наслідок можливості некерованого переміщення зуба.

Не дивлячись на наявні недоліки, еластичні лігатури почали застосовуватися частіше дротяних із-за більшої швидкості і простоти установки. У останні два десятиліття в спеціальній літературі є публікації про застосування брекетів з пружинною фіксацією або так званих брекетів, що самолігуються.

Брекети, що самолигуються, тобто безлігатурні: відсутність необхідності підв’язання лігатур скорочує тривалість прийому пацієнта, покращує гігієну порожнини рота, знижуючи тим самим ризик розвитку карієсу і захворювань пародонту.

Тефлонові лігатури ORMCO (мал. 233) застосовуються у поєднанні з пластиковими або керамічними брекетами. За наявності останніх як початкова дуга може застосовуватися ORTIFLEX, оскільки вона абсолютно прозора і нагадує на вигляд риболовецьку волосінь. Сила дії цієї дуги придатна для початкового етапу виправлення скупченості зубів. Дуга підходить і в тих випадках, коли треба приховати її накладення. Лігатура нагадує по будові електричний кабель: стальний дріт діаметром 0,20 мм (0,3008 дюйма) занурений в тефлонову обмотку з зовнішнім діаметром 0,30 мм (0,012 дюйма). Таким образом, тефлонові лігатури забезпечують надійність фіксації, аналогічну металічним, в той же час вони більш еластичні придані для роботи з прозорими брекатами.

 

В стандартній еджуайз-техніці всі брекети мають однаковий паз, розіщений  строго перпендикулярно до його опорної площадки. При роботі зі стандартною еджуайз-технікою повинні дотримуватися визначені правила, оскільки застосування незнімної апаратури вимагає принципового дотримання послідовності маніпуляцій: 1-а фаза — нівелювання зубного ряду, 2-а фаза — переміщення зубів по дузі  і 3-я фаза — юстировка (Тугарин В.А. и соавт.).

В кожній з перерахованих фаз повинні бути вирішені конкретні задачі, проте основним принципом терапії є контроль за зубами в трьох взаємно перпендикулярних площинах, який здійснюється шляхом поступового збільшення товщини ортодонтичних дуг (рис. 234). При цьому лікуванні, як правило, починається з використання ортодонтичних дуг круглого поперечного перерізу в фазі нівелювання з поступовим переходом на квадратні і прямокутні дуги в їх наступних фазах.

 

Етапи виготовлення знімних ортодонтичних апаратів. Основні їх конструктивні особливості, принцип дії, корекція і активування (апарати: Андрезена – Гойпля, Френкеля 1-4 тип, Брюкля, Шварца, Башарової, Осадчого А.Д., Биніна б.Н., Грігорьєвої Л.П., Дорошенко С.I., Куріленко В.С. і ін.).

 

Моделювання базисів знімних ортодонтичних апаратів та етапи виготовлення і конструктивні елементи апаратів.

 

Апаратурний метод лікування

 

Ортодонтичні апарати використовують для лікування зубощелепних аномалій, збереження результату після його закінчення і профілактики ускладнень. Основним методом лікування аномалій зубощелепної  системи  є  апаратний. Ортодонтичі апарати бувають позаротовими, внутрішньоротовими (одно- і двощелепні). Залежно від способу кріплення їх ділять на знімні і незнімні.

Лікувальні апарати складають найбільшу групу. Дія їх засновано на використанні сил тиску і тяги. Залежно від джерела навантажень розрізняють лікувальні апарати механічної, функціональної і комбінованої дії, а також моноблоки і активатори. Апарати механічної дії створюють навантаження на зубощелепну систему завдяки властивостям використовуваного матеріалу або конструкції. Для механічних апаратів характерний наявність гвинта, дроту, лігатури, гумового кільця. У них використовують силу ортодонтичного гвинта, пружні властивості дроту і лігатури, еластичні властивості гумового кільця. Завдяки власному джерелу зусилля ці апарати також називають активними. Величину і інтенсивність навантаження регулює лікар.

Функціональні апарати діють при скороченні м’язів ЩЛД, тобто під час функції, тому їх називають пасивними. За допомогою накусочних майданчиків, площин похилих сила скорочення жувальних м’язів передається на неправильно розташований зуб, деформовану ділянку зубного ряду або щелепи. Апарати комбінованої дії поєднують в собі активне і пасивне джерела навантаження.

Вживані в ортодонтичних апаратах сили характеризуються величиною, напрямом і тривалістю дії. Також важливе місце (точка) додатку сили. Розвинута апаратом або жувальною мускулатурою сила розподіляється на різні ділянки зубощелепної системи, визначаючи таким чином величину навантаження на одиницю площі. Питання про кількісне значення необхідної для ортодонтичного лікування сили вперше в експерименті на тварин вирішив A.M. Шварц (1932). Він встановив, що ортодонтичний тиск не повинен перевищувати капілярний (20—26 г/см2). Оптимальним є тиск (3,5:20-103 г/см2). При навантаженні 67 г/см2 виявляється травматичне здавлення пародонту. Проте в клінічних умовах не вдається зміряти площу пародонту переміщуваних зубів і тиск на одиницю площі. Тому про величину навантажень, що розвиваються, лікар судить за своїми оцінками і відчуттями пацієнта. У дитини повинні з’явитися відчуття легкої незручності, але не болі. В той же час відсутність болю не є критерієм фізіологічної апарату.

Переміщення зуба під дією однієї прикладеної у області коронки сили може бути поступальним і обертальним, залежно від місця додатку і напряму сили. Сила, направлена по поздовжній (вертикальній) осі зуба, приводить до впровадження або витягнення. Додаток сили до коронки по дотичній до неї забезпечує поворот зуба навколо вертикальної осі. Сила, прикладена у області коронки перпендикулярно до подовжньої осі зуба (горизонтально), нахиляє коронку у напрямі дії сили у бік рота, передню, мезіально або дистально. При цьому корінь зуба відхиляється в протилежному напрямі. Відбувається обертальне переміщення зуба, яке в ортодонтії прийнято називати «похило-обертальним» [Калвеліс Д.А., 1961].

Поступальне переміщення зуба в горизонтальній площині, або так зване корпусне, можна здійснити за допомогою двох паралельних протилежно направлених сил, а також сили і протилежно направленого обертального моменту, прикладених до коронки зуба, і апаратами, які створюють за допомогою тяги переміщення зуба по тій, що направляє.

Істотна також тривалість дії апаратів. Одні з них діють безперервно, тривало або постійно, інші — переривисто (короткочасно). До перших відносяться активні апарати, оскільки вони діють до того часу, поки пружина або еластичне кільце не втратить пружності. До других прийнято відносити функціональні апарати, оскільки вони діють переривисто, тільки у момент скорочення м’язів. Проте таке ділення не завжди істинно. На думку Д.А. Калвеліса і інших дослідників, використання малих і переривистих сил доцільніше.

Знімні і незнімні апарати мають переваги і недоліки. Переваги знімних апаратів — зручність догляду за ними, дотримання гігієни рота, можливість зняти апарат і перевірити результати лікування. Окрім цього, можливість численних модифікацій і комбінування з позаротовими апаратами, технічна простота виготовлення. Важливо і те, що опорою може бути не тільки зуб, але і альвеолярний відросток. Знімні апарати легко дозувати, вони дозволяють здійснювати візуальний контроль. Недоліками їх є подразнююча дія базису апарату на слизисту оболонку аж до появи алергічної реакції, а також схильність карієсу при недотриманні гігієни рота. Крім того, якщо дитина не дисциплінована, то знімний апарат він може легко зняти.

При застосуванні знімних ортодонтических апаратів слід пам’ятати:

 

•  послідовність   дії на зубощелепну систему і об’єм необхідних переміщень зубів,  груп зубів планується на початку лікування;

 

  успіх лікування залежить від опорної частини апарату, яка протидіє   активній   (діючій силі) частині апарату;

 

•  розширення одного зубного ряду може привести до значного порушення оклюзії зубних рядів;

 

•  пластинкові апарати не повинні мати багатьох активних елементів, оскільки застосування сил одночасне  в різних  напрямах може привести до їх взаємного гасіння;

 

•  разом із  зміною  форми і розміру зубних рядів відбувається зміна       міодинамічної рівноваги м’язів-антагоністів і синергистов.

 

Кінцевою метою розширення зубних рядів є нормалізація їх форми, створення місця для аномально розташованих зубів, і найголовніше — створення оптимальної оклюзії.

 

Перевага незнімних апаратів полягає в неможливості зняти їх без дозволу лікаря. Недолік їх в тому, що під коронками, каппами, кільцями може розсмоктуватися фосфат-цемент, затримуватися їжа і розвиватися карієс. Каріозний процес може виникнути в місцях прилягання лігатур до коронок зубів. Лігатури можуть дратувати міжзубні сосочки, викликати гінгівіт, краєвий періодонтіт.

У ортодонтичних лікувальних апаратах розрізняють діюча і опорна частини, зміцнюючі і допоміжні елементи. Діючою частиною механічних апаратів є лігатура, пружини різних модифікацій, частина базису з гвинтом, прилегла до деформованої ділянки, гумове кільце; у функціональних апаратах — площина похилої, накусочний майданчик і інші елементи. Для кріплення знімних апаратів використовуються кламери різних конструкцій: Адамса, круглі, багатоланкові, стрілоподібні Шварца.

Незнімні апарати укріплюють на зубах за допомогою коронок, кілець, капп. Оскільки апарати фіксуються тимчасово, опорні зуби не препарують, що приводить до дизокклюзії зубних рядів. За свідченнями можна зрізати жувальну поверхню або ріжучий край коронки, перетворивши її на кільце. Оскільки шийка ортодонтичної коронки або кільця ширша за шийку зуба, край ортодонтичних коронок, кілець, кап не повинен торкатися ясен, щоб не ушкоджувати її. Коронки, кільця є хорошою опорою для ортодонтичних апаратів. Ортодонтичні коронки відрізняють від ортопедичних. Зуби під ортодонтичні коронки не препаруються, межа коронки — до фізіологічної шийки зуба. Ортодонтичні коронки можна виготовляти шляхом їх штампування з гільз. Найчастіше використовуються ортодонтичні кільця, які заводським шляхом виготовляють фірми по типоразмірах. У набори входять кільця, які розрізняють залежно від сторони зубного ряду (ліва або права), а також від щелепи (верхня або нижня). Коронки (кільця) зазвичай фіксуються на вісфат-цемент або іономер-цемент. При щільному розташуванні зубів в зубному ряду для створення проміжків між зубами проводять ортодонтичну лігатурну сепарацію.

Перед приміркою і фіксацією коронки (кільця) на цемент лігатуру розрізають і виводять з міжзубного простору.

Допоміжними елементами ортодонтичних апаратів є гачки, штанги, трубки і дотичні що направляють. Частіше їх припаюють до незнімних апаратів, рідше — вварють в пластмасовий базис.

Під дією сили ортодонтичних апаратів зубні ряди, щелепи піддаються стисненню, розтягуванню і переміщенню в різних напрямах. Згідно третього закону Ньютона, при дії апарату на певні відділи зубощелепної системи виникає протилежно направлена сила — сила протидії. Для досягнення бажаного лікувального ефекту необхідно створити стійкість опорної частини апарату. Вона залежить від площі цієї частини апарату, стійкості опорних зубів і величини навантаження, що розвивається апаратом. Все це виражається величиной навантаження на одиницю опорної площі. Для запобігання зсуву опорних і переміщення неправильно розташованих зубів навантаження на одиницю опорної площі повинне бути в 2—3 рази менше, ніж на одиницю площі додатку сили. Найменше навантаження створюється в пластинкових апаратах завдяки великій площі базису. У незнімних апаратах, що фіксуються на коронках, кільцях і каппах, навантаження на одиницю опорної площі   значно більше,   тому опорні зуби повинні бути стійкими, що забезпечується сформованістю коріння і непошкодженим пародонтом. У зв’язку з цим існують вікові свідчення до використання апаратів: до 10—12 років застосовують, як правило, пластинкові апарати, а після закінчення формування коріння опорних зубів — будь-які.

 

КАПИ ШВАРЦА І БИНІНА

 

 

 

СКЛАДАЄТЬСЯ з пластмасового базису, що покриває весь нижній зубний ряд /капа Биніна/ на передню ділянку зубного ряду /капа Шварца/ до що мав площину похилу в передньому або бічному відділі.

АПАРАТ функціонально-направляючої дії, знімний

ЗАСТОСОВУЄТЬСЯ в змінному і постійному прикусі при піднебінному положенні верхніх зубів.

ПРИНЦИП ДІЇ: джерелом сили є скоротлива здатність жувальної мускулатури. Апарат сприяє вестибулярне переміщенню верхніх передніх зубів і дистальному зсуву нижньої щелепи.

АКТИВУВАННЯ: 1 раз на 10 днів шляхом корекції площини похилої.

 

ФУНКЦІОНАЛЬНО-ДІЮЧІ АПАРАТИ

 

 

 

 

РЕГУЛЯТОР ФУНКЦІЙ ФРЕНКЕЛЯ

 

СКЛАДАЄТЬСЯ з двох щокових щитів і два губних пелотів з пластмаси, сполучених між собою металевим каркасом – піднебінним бюгелем, лінгвальною і вестибулярною дугами і іншими деталями.

 

 

 

 

ЗАСТОСОВУЄТЬСЯ В молочному, змінному і постійному прикусі для лікування аномалій положення передніх зубів, дистального глибокого прикусу з протрузією передніх зубів /тип 1/, для лікування дистального глибокого прикусу, що поєднується з ретрузією верхніх передніх зубів /тип 2/, для лікування мезіального прикусу /тип З/, для лікування відкритого прикусу /тип 4/.

ПРИНЦИП ДІЇ – об’єктом дії є м’язи, тренування яких сприяє нормалізації функцій. Досягається стулення губ – нормалізація функції дихання, положення мови. Тиск біля і внутрішньоротових м’язів передається на зубні ряди і альвеолярний відросток щелеп, сприяючи виправленню прикусу в сагітальном, вертикальному в трансверзальном напрямі.

 

АПАРАТ БРЮКЛЯ

 

 

СКЛАДАЄТЬСЯ з пластинчастого базису на нижню щелепу з ретракційною дугою і площиною похилою у області передніх зубів.

АПАРАТ комбінованої дії, знімний.

ЗАСТОСОВУЄТЬСЯ в молочному, змінному і постійному прикусі при мезіальном прикусі.

ПРИНЦИП ДІЇ: використовуються пружинячі властивості ретракціонной дуги для язичного переміщення передніх зубів нижньої щелепи і скоротлива здатність жувальної мускулатури, що дозволяє за допомогою похилої  площини перемістити передні зуби верхньої щелепи вестибулярно.

АКТИВУВАННЯ: 1 раз на 10-14 днів.

 

АПАРАТ КОМБІНОВАНОЇ ДІЇ-

АКТИВАТОР АНДРЕЗЕНА-ГОЙПЛЯ

 

 

 

СКЛАДАЄТЬСЯ з двох базисних пластинок для верхньої і нижньої щелеп, сполучених по лінії оклюзії – моноблок. Має вестибулярну ретракційну дугу, гвинти і інші елементи механічної дії. АПАРАТ комбінованої дії, знімний.

ЗАСТОСОВУЄТЬСЯ в змінному і постійному прикусі для лікування аномалій прикусу в трьох площинах.

ПРИНЦИП ДІЇ: апарат роз’єднує прикус, активує ріст недорозвинених ділянок щелеп, перешкоджаючи надмірному розвитку, проводить ретракцію окремих зубів, зубо-альвеолярне висунення бічних або передніх зубів.

АКТИВУВАННЯ: 1 раз на 10-14 днів шляхом активування ретракційної дуги і підшарування пластмаси у області переміщуваних зубів.

Активна пластинка Шварца з гвинтом, використовуваним для переміщення верхніх різців вперед з метою корекції зворотного різцевого перекриття. Активна пластинка такого типу хоч і ефективна для нахилу різців вперед, повинна активуватися дуже поволі для запобігання надмірному зусиллю на зуби і зсуви пластинки.

Подовження верхнього зубного ряду. Одним з найбільш простих способів застосування активного пластинкового апарату є корекція зворотного різцевого перекриття, коли немає місця для розміщення зубів в правильному положенні в дузі (мал. 11-19). Якщо це проводиться у дорослого пацієнта, то зазвичай потрібне відокремлення у області бічних зубів за рахунок роз’єднуючих поверхонь з метою створення простору для виведення верхніх різців вперед із зворотного перекриття. У дітей відокремлення може не вимагатися.

Фіксація пластинки даного типу іноді може забезпечуватися тільки за рахунок щільного прилягання базису апарату до піднебінних поверхонь зубів. Зазвичай же встановлюються кламера. Завершує формування апарату гвинт, який встановлюється позаду різців.

Розширення зубних рядів. Найбільш поширеною ситуацією, коли потрібне розширення зубного ряду, є звуження верхньої щелепи з тенденцією до перехресної оклюзії. Активна пластинка, розділена по середній лінії (див. мал. 11-3), розширюватиме дугу майже повністю за рахунок щокового нахилу бічних зубів, без розкриття піднебінного шва і розширення верхньої щелепи. З цієї причини знімні пластинки не рекомендуються при скелетній формі перехресної оклюзії або коли потрібне розширення зубного ряду більше 2 мм з кожного боку. Для запобігання зсуву пластинки потрібна хороша фіксація.

Трансверзальне розширення нижнього зубного ряду за допомогою знімного апарату забезпечити набагато складніше, ніж розширення верхнього зубного ряду, оскільки гвинт повинен бути розташований ближче до передньої частини базису пластинки. Розширення між-іклової відстані нижньої щелепи за допомогою гвинта, розташованого в передній частині пластинки, проводити не рекомендується, оскільки при цьому сили додаються на різці і ікла, що дає велику вірогідність додатку надмірного навантаження на зуби. До того ж міжіклове розширення на нижній щелепі дуже нестабільне.

Мал. 11-20. Y-пластинка, розроблена Schwartz для одночасного розширення у області бічних зубів і переміщення передніх зубів вперед. Як і для всіх апаратів з гвинтовою активацією, тут потрібна дуже повільна і акуратна активація гвинтів. Такі апарати в даний час застосовувати не рекомендують.

 

Одночасне розширення і подовження. Також можливо проводити одночасне розширення і подовження, особливо на верхньому зубному ряду, за допомогою розділення базису апарату на три сегменти. Такий дизайн був основою для оригінальної Y-пластинки Schwartz, використовуваної для одночасного розширення і подовження зубного ряду (мал. 11-20). Якщо активувати пластинки такого типу поволі і акуратно, то вони можуть бути досить ефективні. Основною проблемою таких апаратів, як і будь-якого пристрою з гвинтовою активацією, є дія великих переривистих сил, що вимагає повільного і обережного переміщення зубів.

Мал. 11-21. Варіанти Y-пластинки, використовувані для більшого розширення з лівого боку, чим з правою, у пацієнта з тенденцією до одностороннього перехресного прикусу. Диференційоване розширення відбувається тому, що зуби з лівого боку, прилеглі до малого сегменту пластинки, випробовують більше зусилля при відкритті гвинта, чим зуби, прилеглі до великого сегменту. А — апарат перед установкою. В — вид апарату в порожнині рота після деякого розширення. С — частково виправлений перехресний прикус.

 

 

 

Одним з варіантів Y-пластинки є пластинка з підставою, поділеною тільки на дві частини, одну велику і одну маленьку (див. мал. 11-21). При такому асиметричному розділенні пластинки активація гвинта забезпечуватиме більше зусилля на одиницю площі в малому сегменті, чим у великому, і тому в малому сегменті спостерігатиметься більше переміщення зубів. Якщо розглядати крайній випадок, то за допомогою такого методу можна виділити один зуб в окремий сегмент, а решту всіх зубів залишити у великому сегменті. Даний підхід все ж таки не рекомендується, оскільки якщо активація зосереджується тільки на одному зубі, то на нього впливає дуже велика сила. Практична межа кількості зубів в малому сегменті складає два або три. Якщо ж потрібно перемістити один або два зуби, то частіше використовуються пружини, а не гвинти.

Також можна використовувати дизайн розділеної пластинки і гвинта для розширення дуги в передньо-задньому напрямі, як, наприклад, в апараті для відкриття простору для заблокованого ікла або премоляру. Тут актуально те ж саме заперечення: зусилля концентрується на дуже малій кількості зубів, а це йде врозріз з основною вимогою до фізіологічного зубного переміщення. З цієї причини апарати з гвинтовою активацією не можуть бути рекомендовані для внутрішньодугового розширення. Використання гвинта для цих цілей може в кращому разі бути застарілим, а у гіршому разі небезпечним.

Всі апарати з розділеною пластинкою забезпечують лише нахил зубів, оскільки край пластинки стикається із зубом тільки в одній крапці. Тут не існує практичного способу забезпечення пари, необхідної для лабіального або щокового кореневого торка (див. розділ 10). Якщо навіть нахил є прийнятним результатом розширення, незнімний апарат з ортодонтичними кільцями (наприклад, на лінгвальній дузі) забезпечує той же ефект і часто є кращою альтернативою. Коротше кажучи, знімні розширювальні пластинки мають обмежене застосування у дітей і дорослих.

Апарат В. С. Куріленко для переміщення зубів в мезіодистальном напрямі.

Він є знімною пластинкою, в яку включені рухомі і нерухомі елементи з ортодонтичного дроту діаметром  0,6 мм. Рухомий елемент, прилягая до апроксимальной поверхні біля самої шийки переміщуваного зуба, забезпечує переміщення його без повороту навколо вертикальної  і  горизонтальної осі. Рухомий  елемент вільно обертається в базисі і може бути використаний для пересування  2-х і навіть 3-х зубів, особливо при необхідності їх переміщення в одному напрямі. У пластинку можна вмонтувати ретракційну дужку, площину похилої і інші елементи знімних ортодонтичних апаратів, що скорочує термін лікування аномалій. До знімних механічно діючих апаратів відноситься апарат С. І. Дорошенко.

У даний час використовуються знімні апарати з різним розташуванням гвинтів. Їм необхідна надійна фіксація.

Етапи виготовлення знімних ортодонтичних апаратів. Основні їх конструктивні особливості, принцип дії, корекція і активування (апарати: Андрезена – Гойпля, Френкеля 1-4 тип, Брюкля, Шварца, Башарової, Осадчого А.Д., Биніна б.Н., Грігорьєвої Л.П., Дорошенко С.I., Куріленко В.С. і ін.).

Етапи виготовлення і конструктивні елементи апаратів.

Апаратурний метод лікування

Ортодонтичні апарати використовують для лікування зубощелепних аномалій, збереження результату після його закінчення і профілактики ускладнень. Основним методом лікування аномалій зубощелепної  системи  є  апаратний. Ортодонтичі апарати бувають позаротовими, внутрішньоротовими (одно- і двощелепні). Залежно від способу кріплення їх ділять на знімні і незнімні.

Лікувальні апарати складають найбільшу групу. Дія їх засновано на використанні сил тиску і тяги. Залежно від джерела навантажень розрізняють лікувальні апарати механічної, функціональної і комбінованої дії, а також моноблоки і активатори. Апарати механічної дії створюють навантаження на зубощелепну систему завдяки властивостям використовуваного матеріалу або конструкції. Для механічних апаратів характерний наявність гвинта, дроту, лігатури, гумового кільця. У них використовують силу ортодонтичного гвинта, пружні властивості дроту і лігатури, еластичні властивості гумового кільця. Завдяки власному джерелу зусилля ці апарати також називають активними. Величину і інтенсивність навантаження регулює лікар.

Функціональні апарати діють при скороченні м’язів ЩЛД, тобто під час функції, тому їх називають пасивними. За допомогою накусочних майданчиків, площин похилих сила скорочення жувальних м’язів передається на неправильно розташований зуб, деформовану ділянку зубного ряду або щелепи. Апарати комбінованої дії поєднують в собі активне і пасивне джерела навантаження.

Вживані в ортодонтичних апаратах сили характеризуються величиною, напрямом і тривалістю дії. Також важливе місце (точка) додатку сили. Розвинута апаратом або жувальною мускулатурою сила розподіляється на різні ділянки зубощелепної системи, визначаючи таким чином величину навантаження на одиницю площі. Питання про кількісне значення необхідної для ортодонтичного лікування сили вперше в експерименті на тварин вирішив A.M. Шварц (1932). Він встановив, що ортодонтичний тиск не повинен перевищувати капілярний (20—26 г/см2). Оптимальним є тиск (3,5:20-103 г/см2). При навантаженні 67 г/см2 виявляється травматичне здавлення пародонту. Проте в клінічних умовах не вдається зміряти площу пародонту переміщуваних зубів і тиск на одиницю площі. Тому про величину навантажень, що розвиваються, лікар судить за своїми оцінками і відчуттями пацієнта. У дитини повинні з’явитися відчуття легкої незручності, але не болі. В той же час відсутність болю не є критерієм фізіологічної апарату.

Переміщення зуба під дією однієї прикладеної у області коронки сили може бути поступальним і обертальним, залежно від місця додатку і напряму сили. Сила, направлена по поздовжній (вертикальній) осі зуба, приводить до впровадження або витягнення. Додаток сили до коронки по дотичній до неї забезпечує поворот зуба навколо вертикальної осі. Сила, прикладена у області коронки перпендикулярно до подовжньої осі зуба (горизонтально), нахиляє коронку у напрямі дії сили у бік рота, передню, мезіально або дистально. При цьому корінь зуба відхиляється в протилежному напрямі. Відбувається обертальне переміщення зуба, яке в ортодонтії прийнято називати «похило-обертальним» [Калвеліс Д.А., 1961].

Поступальне переміщення зуба в горизонтальній площині, або так зване корпусне, можна здійснити за допомогою двох паралельних протилежно направлених сил, а також сили і протилежно направленого обертального моменту, прикладених до коронки зуба, і апаратами, які створюють за допомогою тяги переміщення зуба по тій, що направляє.

Істотна також тривалість дії апаратів. Одні з них діють безперервно, тривало або постійно, інші — переривисто (короткочасно). До перших відносяться активні апарати, оскільки вони діють до того часу, поки пружина або еластичне кільце не втратить пружності. До других прийнято відносити функціональні апарати, оскільки вони діють переривисто, тільки у момент скорочення м’язів. Проте таке ділення не завжди істинно. На думку Д.А. Калвеліса і інших дослідників, використання малих і переривистих сил доцільніше.

Знімні і незнімні апарати мають переваги і недоліки. Переваги знімних апаратів — зручність догляду за ними, дотримання гігієни рота, можливість зняти апарат і перевірити результати лікування. Окрім цього, можливість численних модифікацій і комбінування з позаротовими апаратами, технічна простота виготовлення. Важливо і те, що опорою може бути не тільки зуб, але і альвеолярний відросток. Знімні апарати легко дозувати, вони дозволяють здійснювати візуальний контроль. Недоліками їх є подразнююча дія базису апарату на слизисту оболонку аж до появи алергічної реакції, а також схильність карієсу при недотриманні гігієни рота. Крім того, якщо дитина не дисциплінована, то знімний апарат він може легко зняти.

При застосуванні знімних ортодонтических апаратів слід пам’ятати:

•  послідовність   дії на зубощелепну систему і об’єм необхідних переміщень зубів,  груп зубів планується на початку лікування;

•  успіх лікування залежить від опорної частини апарату, яка протидіє   активній   (діючій силі) частині апарату;

•  розширення одного зубного ряду може привести до значного порушення оклюзії зубних рядів;

•  пластинкові апарати не повинні мати багатьох активних елементів, оскільки застосування сил одночасне  в  різних  напрямах може привести до їх взаємного гасіння;

•  разом із  зміною  форми і розміру зубних рядів відбувається зміна       міодинамічної рівноваги м’язів-антагоністів і синергистов.

Кінцевою метою розширення зубних рядів є нормалізація їх форми, створення місця для аномально розташованих зубів, і найголовніше — створення оптимальної оклюзії.

Перевага незнімних апаратів полягає в неможливості зняти їх без дозволу лікаря. Недолік їх в тому, що під коронками, каппами, кільцями може розсмоктуватися фосфат-цемент, затримуватися їжа і розвиватися карієс. Каріозний процес може виникнути в місцях прилягання лігатур до коронок зубів. Лігатури можуть дратувати міжзубні сосочки, викликати гінгівіт, краєвий періодонтіт.

У ортодонтичних лікувальних апаратах розрізняють діюча і опорна частини, зміцнюючі і допоміжні елементи. Діючою частиною механічних апаратів є лігатура, пружини різних модифікацій, частина базису з гвинтом, прилегла до деформованої ділянки, гумове кільце; у функціональних апаратах — площина похилої, накусочний майданчик і інші елементи. Для кріплення знімних апаратів використовуються кламери різних конструкцій: Адамса, круглі, багатоланкові, стрілоподібні Шварца.

Незнімні апарати укріплюють на зубах за допомогою коронок, кілець, капп. Оскільки апарати фіксуються тимчасово, опорні зуби не препарують, що приводить до дизокклюзії зубних рядів. За свідченнями можна зрізати жувальну поверхню або ріжучий край коронки, перетворивши її на кільце. Оскільки шийка ортодонтичної коронки або кільця ширша за шийку зуба, край ортодонтичних коронок, кілець, кап не повинен торкатися ясен, щоб не ушкоджувати її. Коронки, кільця є хорошою опорою для ортодонтичних апаратів. Ортодонтичні коронки відрізняють від ортопедичних. Зуби під ортодонтичні коронки не препаруються, межа коронки — до фізіологічної шийки зуба. Ортодонтичні коронки можна виготовляти шляхом їх штампування з гільз. Найчастіше використовуються ортодонтичні кільця, які заводським шляхом виготовляють фірми по типоразмірах. У набори входять кільця, які розрізняють залежно від сторони зубного ряду (ліва або права), а також від щелепи (верхня або нижня). Коронки (кільця) зазвичай фіксуються на вісфат-цемент або іономер-цемент. При щільному розташуванні зубів в зубному ряду для створення проміжків між зубами проводять ортодонтичну лігатурну сепарацію.

Перед приміркою і фіксацією коронки (кільця) на цемент лігатуру розрізають і виводять з міжзубного простору.

Допоміжними елементами ортодонтичних апаратів є гачки, штанги, трубки і дотичні що направляють. Частіше їх припаюють до незнімних апаратів, рідше — вварють в пластмасовий базис.

Под действием силы ортодонтических аппаратов зубные ряды, челюсти подвергаются сжатию, растяжению и перемещению в различных направлениях. Согласно третьему закону Ньютона, при воздействии аппарата на определенные отделы зубочелюстной системы возникает противоположно направленная сила – сила противодействия.Для достижения желаемого лечебного эффекта необходимо создать устойчивость опорной части аппарата. Она зависит от площади этой части аппарата, устойчивости опорных зубов и величины нагрузки, развивается аппаратом. Все это выражается величиной нагрузки на единицу опорной площади. Для предотвращения смещения опорных и перемещения неправильно расположенных зубов нагрузка на единицу опорной площади должно быть в 2-3 раза меньше, чем на единицу площади приложения силы. Меньше нагрузка создается в пластиночных аппаратах благодаря большой площади базиса. В несъемных аппаратах фиксируются на коронках, кольцах и каппа, нагрузка на единицу опорной площади значительно больше, поэтому опорные зубы должны быть устойчивыми, что обеспечивается сформированность корни и невредимым пародонта. В связи с этим существуют возрастные показания к использованию аппаратов: до 10-12 лет применяют, как правило, пластиночные аппараты, а после окончания формирования корней опорных зубов – любые.

КАПИ ШВАРЦА І БИНІНА

 

СОСТОИТ  из пластмассового базиса покрывает весь нижний зубной ряд / капа Бынина / на переднюю участок зубного ряда / капа Шварца / к имевший плоскость уклона в переднем или боковом отделе.

АППАРАТ  функционально направляющей действия, съемный

Относится  в сменном и постоянном прикусе при небной положении верхних зубов.

ПРИНЦИП ДЕЙСТВИЯ:  источником силы является сократительная способность жевательной мускулатуры.Аппарат способствует вестибулярное перемещению верхних передних зубов и дистальном смещения нижней челюсти.

АКТИВИРОВАНИЕ:  1 раз в 10 дней путем коррекции плоскости наклонной.

 

ФУНКЦ И онального- ДЕЙСТВУЮЩИЕ АППАРАТЫ

РЕГУЛЯТОР ФУНКЦІЙ ФРЕНКЕЛЯ

 

СОСТОИТ  из двух щечных щитов и два губных пелотов из пластмассы, соединенных между собой металлическим каркасом – небными бюгелем, лингвальные и вестибулярной дугами и другими деталями.

 

Относится  В молочном, сменном и постоянном прикусе для лечения аномалий положения передних зубов, дистального глубокого прикуса с протрузией передних зубов / тип 1 /, для лечения дистального глубокого прикуса, сочетающаяся с ретрузия верхних передних зубов / тип 2 /, для лечения мезиального прикуса / тип С /, для лечения открытого прикуса / тип 4 /.

ПРИНЦИП ДЕЙСТВИЯ  – объектом действия является мышцы, тренировка которых способствует нормализации функций. Достигается смыкания губ – нормализация функции дыхания, положения языка. Давление у и внутриротовых мышц передается на зубные ряды и альвеолярный отросток челюстей, способствуя исправлению прикуса в сагиттальном, вертикальном в трансверзальном направлении.

 АППАРАТ  БРЮКЛЯ

 

СОСТОИТ  из пластинчатого базиса на нижнюю челюсть с  ретракц ийною дугой и плоскостью наклонной в области передних зубов.

АППАРАТ  комбинированного действия, съемный.

Относится в молочном, сменном и постоянном прикусе при  мез и альном  прикусе.

ПРИНЦИП ДЕЙСТВИЯ : используются пружинящие свойства ретракционной дуги для язычного перемещения передних зубов нижней челюсти и сократительная способность жевательной мускулатуры, позволяет с помощью наклонной плоскости переместить передние зубы верхней челюсти вестибулярно.

АКТИВИРОВАНИЕ : 1 раз в 10-14 дней.

АППАРАТ КОМБИНИРОВАННОЙ ДЕЙСТВИЯ 

АКТИВАТОР  Андрезен-ГОЙПЛЯ

 

СОСТОИТ  из двух базисных пластинок для верхней и нижней челюстей, соединенных по линии окклюзии – моноблок. Имеет вестибулярную ретракционных дугу, винты и другие элементы механического воздействия. АППАРАТ комбинированного действия, съемный.

Относится в сменном и постоянном прикусе для лечения аномалий прикуса в трех плоскостях.

ПРИНЦИП ДЕЙСТВИЯ:  аппарат разъединяет прикус, активирует рост недоразвитых участков челюстей, препятствуя чрезмерному развитию, проводит ретракцию отдельных зубов, зубо-альвеолярное выдвижение боковых или передних зубов.

АКТИВИРОВАНИЕ:  1 раз в 10-14 дней путем активирования ретракционной дуги и подслоирования пластмассы в области перемещаемых зубов.

Активная пластинка Шварца  с винтом, используемым для перемещения верхних резцов вперед с целью коррекции обратного резцового перекрытия. Активная пластинка такого типа хотя и эффективна для наклона резцов вперед, должна активироваться очень медленно для предотвращения чрезмерного усилию на зубы и смещения пластинки.

 

Удлинение верхнего зубного ряда.  Одним из наиболее простых способов применения активного пластиночного аппарата является коррекция обратной резцовой перекрытия, когда нет места для размещения зубов в правильном положении в дуге (рис. 11-19). Если это производится у взрослого пациента, то обычно требуется отделения в области боковых зубов за счет разъединяющих поверхностей с целью создания пространства для вывода верхних резцов вперед с обратной перекрытия. У детей отделения может не требоваться.

Фиксация пластинки данного типа иногда может обеспечиваться только за счет плотного прилегания базиса аппарата в небных поверхностей зубов. Обычно же устанавливаются кламмера. Завершает формирование аппарата винт, устанавливается позади резцов.

Расширение зубных рядов.  Наиболее распространенной ситуацией, когда требуется расширение зубного ряда, является сужение верхней челюсти с тенденцией к перекрестной окклюзии. Активная пластинка разделена по средней линии (см. рис. 11-3), расширять дугу почти полностью за счет щечного наклона боковых зубов, без раскрытия небного шва и расширение верхней челюсти. По этой причине съемные пластинки не рекомендуются при скелетной форме перекрестной окклюзии или когда требуется расширение зубного ряда более 2 мм с каждой стороны. Для предотвращения смещения пластинки нужна хорошая фиксация.

Трансверзальном расширения нижнего зубного ряда с помощью съемного аппарата обеспечить сложнее, чем расширение верхнего зубного ряда, поскольку винт должен быть расположен ближе к передней части базиса пластинки.Расширение между-икловои расстоянии нижней челюсти с помощью винта, расположенного в передней части пластинки, проводить не рекомендуется, поскольку при этом силы прибавляются на резцы и клыки, дает большую вероятность приложения чрезмерной нагрузки на зубы. К тому же мижиклове расширения на нижней челюсти очень нестабильное.

Мал. 11-20. Y-пластинка, розроблена Schwartz для одночасного розширення у області бічних зубів і переміщення передніх зубів вперед. Як і для всіх апаратів з гвинтовою активацією, тут потрібна дуже повільна і акуратна активація гвинтів. Такі апарати в даний час застосовувати не рекомендують.

Одновременное расширение и удлинение.  Также возможно проводить одновременное расширение и удлинение, особенно на верхнем зубном ряду, посредством разделения базиса аппарата на три сегмента. Такой дизайн был основой для оригинальной Y-пластинки Schwartz, используемой для одновременного расширения и удлинения зубного ряда (рис. 11-20). Если активировать пластинки такого типа медленно и аккуратно, то они могут быть достаточно эффективны.Основной проблемой таких аппаратов, как и любого устройства с винтовой активацией, является действие больших прерывистых сил, требует медленного и осторожного перемещения зубов.

 

Мал. 11-21. Варіанти Y-пластинки, використовувані для більшого розширення з лівого боку, чим з правою, у пацієнта з тенденцією до одностороннього перехресного прикусу. Диференційоване розширення відбувається тому, що зуби з лівого боку, прилеглі до малого сегменту пластинки, випробовують більше зусилля при відкритті гвинта, чим зуби, прилеглі до великого сегменту. А — апарат перед установкою. В — вид апарату в порожнині рота після деякого розширення. С — частково виправлений перехресний прикус.

 

Одним из вариантов Y-пластинки есть пластинка с основанием, разделенной только на две части, одну большую и одну маленькую (см. рис. 11-21). При таком асимметричном разделении пластинки активация винта обеспечивать большее усилие на единицу площади в малом сегменте, чем в большом, и поэтому в малом сегменте будет наблюдаться более перемещения зубов. Если рассматривать крайний случай, то с помощью такого метода можно выделить один зуб в отдельный сегмент, а остальные зубов оставить в большом сегменте. Данный подход все же не рекомендуется, поскольку если активация сосредотачивается только на одном зубе, то на него влияет очень большая сила. Практическая предел количества зубов в малом сегменте составляет два или три. Если же нужно переместить один или два зуба, то чаще используются пружины, а не винты.

Також можна використовувати дизайн розділеної пластинки і гвинта для розширення дуги в передньо-задньому напрямі, як, наприклад, в апараті для відкриття простору для заблокованого ікла або премоляру. Тут актуально те ж саме заперечення: зусилля концентрується на дуже малій кількості зубів, а це йде врозріз з основною вимогою до фізіологічного зубного переміщення. З цієї причини апарати з гвинтовою активацією не можуть бути рекомендовані для внутрішньодугового розширення. Використання гвинта для цих цілей може в кращому разі бути застарілим, а у гіршому разі небезпечним.

Всі апарати з розділеною пластинкою забезпечують лише нахил зубів, оскільки край пластинки стикається із зубом тільки в одній крапці. Тут не існує практичного способу забезпечення пари, необхідної для лабіального або щокового кореневого торка (див. розділ 10). Якщо навіть нахил є прийнятним результатом розширення, незнімний апарат з ортодонтичними кільцями (наприклад, на лінгвальній дузі) забезпечує той же ефект і часто є кращою альтернативою. Коротше кажучи, знімні розширювальні пластинки мають обмежене застосування у дітей і дорослих.

Аппарат В.С. Куриленко  для перемещения зубов в мезиодистальном направлении.

Он является съемной пластинкой, в которую включены подвижные и неподвижные элементы из ортодонтической проволоки диаметром 0,6 мм. Подвижной элемент прилегает к апроксимальной поверхности у самой шейки перемещаемого зуба, обеспечивает перемещение его без поворота вокруг вертикальной и горизонтальной оси.Подвижной элемент свободно вращается в базисе и может быть использован для передвижения 2-х и даже 3-х зубов, особенно при необходимости их перемещения в одном направлении. В пластинку можно встроить ретракционных скобку, плоскость наклонной и другие элементы съемных ортодонтических аппаратов, сокращает сроки лечения аномалий. К съемных механически действующих аппаратов относится  аппарат С. И. Дорошенко .

В настоящее время используются съемные аппараты с различным расположением винтов. Им необходима надежная фиксация.

 

 

 

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Приєднуйся до нас!
Підписатись на новини:
Наші соц мережі