Тема: Неорганічні лікарські засоби Оксигену, Гідрогену, Сульфуру і  Нітрогену

 

План

            1. Неорганічні лікарські засоби Оксигену і Гідрогену: кисень, вода очищена, вода для ін’єкцій, вода високоочищена,  водню пероксиду (гідроген пероксиду) розчини 3 % і 30 %, гідроперит, магнію пероксид.

            2. Неорганічні лікарські препарати Сульфуру: сірка для зовнішнього застосування, натрію тіосульфат, натрію сульфат. Рідина за прописом Дем’яновича.

            4. Неорганічні препарати Нітрогену: нітроген(І) оксид, розчин амоніаку і нашатирний спирт, натрію нітрит.  

                                                              

Кисень                                                            ДФ ІХ

Oxygenum*

OXYGEN

                                                                             О₂                                               М. м. = 32,00 г/моль

                                                                                                                      Не менше 98,5 %

* З грецьк. ”оксис” – кислий, чи той, що утворює кислоти

Хімічна назва: кисень.

Одержання

Вперше кисень був одержаний аптекарем Шееле в 1770 р. У 1774 р. Прістлі,  незалежно від Шееле, також одержав кисень шляхом розкладання меркурій(II) оксиду при нагріванні.

1. Ректифікація зрідженого повітря. В даний час кисень одержують з повітря шляхом його зрідження. Повітря містить 21 % кисню О₂ і 79 % азоту N₂ (разом з іншими газами). При перегонці зрідженого повітря спочатку переганяється азот (–195,8 °С), а потім – кисень (–183 °С).

            2. Електроліз води. Електроліз води проводять з додаванням невеликої кількості лугу (для збільшення електропровідності).

Катод^(–): 2Н₂О + 2е ® 2ОН^– + Н₂­

Анод⁽⁺⁾:  2Н₂О – 4е ® 4Н⁺  +  О₂­

Сумарне рівняння електролізу:

2H₂O  2H₂­ + O₂­

                                                                                      катод      анод

3. Лабораторні методи (для одержання невеликої кількості кисню):

а) Термічне розкладання бертолетовой солі KClО₃:

2KClО₃  2KCl + 3O₂­

                   б) Термічне розкладання меркурій(II) оксиду HgО:

2HgО  2Hg + O₂­

                   в) Взаємодія пероксидів Na₂O₂ з вуглекислим газом CO₂ :

2Na₂O₂ + 2CO₂ ® 2Na₂CO₃ + O₂­

Останню реакцію можна використовувати для одержання кисню в підводних човнах, замкнутих приміщеннях.

Властивості

             Опис. ДФ ІХ та ін. л-ра. Кисень – безбарвний газ без запаху і смаку, підтримує горіння більш енергійно за повітря, важчий за повітря (D = 32/29 = 1,1). У рідкому і твердому стані забарвлений у блідо-синій колір.

 Розчинність. Мало розчинний у воді: при 20 °С в 1 л води розчиняється тільки 31,1 мл кисню, а при 100 °С – тільки 17,0 мл. Значно краще кисень розчиняється в спирті: 1 об’єм кисню розчиняється в 3,6 об’ємах 95 % спирту.

Ідентифікація

1. ДФ ІХ. Горіння тліючої скіпки

Тліюча скіпа, внесена у посудину з киснем, спалахує і горить в ньому яскравим полум’ям. Це пояснюється тим, що однією з характерних властивостей кисню є його здатність сполучатися з багатьма речовинами з виділенням тепла і світла.

2. ДФ ІХ. Змішування кисню з нітроген(ІІ) оксидом

При змішуванні кисню з нітроген(ІІ) оксидом NO з’являється бурий (червоний) дим (на відміну від нітроген(І) оксиду):

2NO + O₂ = 2NO₂­

Випробування на чистоту

1. Нейтральна реакція кисню. Чистий кисень має мати нейтральну реакцію. Він не має забарвлювати водний розчин лакмусу; почервоніння водного розчину лакмусу свідчить про наявність газів кислотного характеру – CO₂, NO₂; синє забарвлення водного розчину лакмусу свідчить про наявність газів основного характеру – амоніак NH₃, аміни, а знебарвлення – наявність окисників (озон, хлор) .

2. Карбон(ІV) оксид (недопустима домішка). У препараті має бути відсутній карбон(IV) оксид СО₂:  при пропусканні препарату  крізь розчин барій гідроксиду (баритову воду) не має спостерігатись помутніння:

Ba(OH)₂ + CO₂ = BaCO₃¯ + H₂O

                                                                            білий осад

3. Карбон(ІІ) оксид (недопустима домішка). Відсутність домішки карбон(ІІ) оксиду СО перевіряють за допомогою амоніачного розчину аргентум нітрату (реактиву Толленса) [Ag(NH₃)₂]NO₃. При пропусканні проби газу крізь нагрітий реактив Толленса не має спостерігатися бурого забарвлення (за рахунок утворення Ag¯):

СО + 2[Ag(NH₃)₂]NO₃ + 2H₂O = 2Ag¯ + (NH₄)₂CO₃ + 2NH₄NO₃

3. Озон та інші окисники (недопустимі домішки). Недопустимими є домішки є озону О₃, хлору Cl₂ та інших окисників. При пропусканні препарату крізь розчин калій йодиду KI і крохмалю в присутності кислоти ацетатної CH₃COOH не має спостерігатись посиніння розчину:

KI + О₂ ¹

KI + Cl₂ = 2KCl + I₂

2KI + O₃ + HOH = I₂ + 2KOH + O₂

Кількісне визначення

 ДФ ІХ. Об’ємний метод. Кількісне визначення кисню проводять об’ємним методом в апараті Гемпеля.  Суть методу полягає в тому, що пробу газу переносять у газову бюретку, де точно вимірюють його об’єм та визначають температуру газу і його тиск. Потім з бюретки весь газ переводять у піпетку, де кисень зв’язується розчином купрум-амоніачного комплексу.

Метод оснований на реакції окиснення міді (діаметр мідного дроту 0,8 мм):

2Cu + O₂ = 2CuО

При додаванні розчину амоніаку NH₄OH і амоній хлориду NH₄Cl  утворюється аміакат купруму:

CuО + 2NH₄OH + 2NH₄Cl = [Cu(NH₃)₄]Cl₂ + 3H₂O

Залишок кисню, що не розчинився, переводять знов у бюретку і визначають його об’єм. Різниця в об’ємах вказує на вміст кисню, якого має бути не менше 98,5 %.

Зберігання. В аптечних установах кисень зберігають у стальних суцільнотягнених балонах місткістю 27–50 л синього кольору під тиском (100–150 атм), у холодних підвалах. Різьбу редуктора і кран змазують тільки тальком. При роботі з кисневими балонами руки обов’язково повинні бути сухими. Відпускається кисень з аптек у прогумованих подушках з лійкоподібним мундштуком для вдихання.

Застосування. Захворювання, пов’язані з кисневою недостатністю

Застосовують при хворобах, що супроводжуються гіпоксією і аноксією (кисневою недостатністю), при захворюваннях дихальних шляхів (пневмонія, набряк легенів), при декомпенсації серця, колапсі та ін. При отруєннях чадним газом СО, синильною кислотою HCN, хлором Cl₂, фосгеном COCl₂ і ін. газами використовують суміш з повітрям, що містить 40–60 % кисню. Інгаляцію киснем проводять із спеціальних балонів, інгшаляторів або прогумованих подушок.

При аскаридозі вводять кисень тонким шлунковим або дуоденальним зондом у шлунок, а при трихоцефальозі – катетером у пряму кишку.

Використовують кисневий коктейль (киснева піна) для лікування глаукоми, а також для поліпшення обмінних процесів.

Широко користуються киснем для так званої гіпербаричної оксигенації – застосуванні кисню під підвищеним тиском (1,2–2 атм) у хірургії (операції в спеціальних барокамерах), інтенсивної терапії важких захворювань, у реаніматології. При цьому значно поліпшується насичення тканин киснем, захищається головний мозок від гіпоксії.

Карбоген – газова суміш, що містить 95 % О₂ і 5–7 % СО₂, яка застосовується в анестезіології для збудження дихання.

 

 

Вода

                                                                    Agua

                                                                  H₂O                                             М. м. = 18,02 г/моль

Фізико-хімічні властивості води

 Вода – унікальна рідина для розвитку живої матерії, що має ряд специфічних і аномальних властивостей. До аномальних властивостей води належать такі:

–        велика теплота пароутворення (539 кал/г);

–        велика теплота плавлення (80 кал/г);

–         максимум густини при 4 °С;

–        великий поверхневий натяг (72×10^–3 Па×с);

–        великий внутрішній тиск;

–        велика діелектрична проникність (e = 81).

Чиста вода – дуже слабкий амфоліт:

НОН Û Н⁺ + ОН^–,

ступінь дисоціації дорівнює 1,8×10^–9 і тому дуже мала електропровідність  k  = 3,8×10^–8 См ×см^–1.

У природній воді завжди присутні солі, гази, гумусові речовини, органічні водорозчинні сполуки типу білків, спиртів, цукрів і ін.

У питній воді вміст нерозчинних речовин не перевищує 1 г/л. Якісна питна вода є субстанцією для одержання високоочищеної води, що використовують у виробництві ін’єкційних розчинів, біопрепаратів, ветеринарних препаратів, а також в електронній промисловості.

Типи забруднень і способи очищення води

1. Нерозчинні у воді домішки з розміром часток r ³ 10^–6 м, що утворюють у воді зависі (суспензії). Способи очищення від таких домішок: відстоювання, мікропроціджування, фільтрування.

2. Колоїдні домішки (гідрофільні і гідрофобні) з розміром часток r = 10^–7–10^–8 м, що утворюють тонкодисперсні системи, золі, а також віруси, патогенні бактерії й ін. Їх усувають попередньою обробкою води окисниками: хлором (хлорування води), озоном (озонування). При цьому гинуть мікроорганізми, руйнуються гідрофільні колоїди, що виявляють захисну дію стосовно гідрофобних колоїдних домішок.

3. Розчинні у воді гази й органічні сполуки, що утворять гомогенну систему (r < 10^–9 м). Ці домішки можуть бути як біологічного походження, так і з’являтися у воді за рахунок стоків промислових підприємств. Для їхнього усунення використовують аерацію, окиснення, адсорбцію.

4. Домішки речовин-електролітів, що дисоціюють на йони (в основному, солей неорганічних кислот) (r = 10^–10 м), усувають шляхом переведення у нерозчинні або малодисоційовані сполуки.

Якість отриманої очищеної води перевіряють за рядом показників: питомою електропровідністю, вмістом органічних та ізотопних речовин, пірогенністю, величиною рН, цитотоксичністю.

Фармакопейні вимоги до якості води

У доповненні 1 та доповненні 2* (*переглянуті статті на воду) до Фармакопеї України є такі монографії на воду:

–        вода очищена (вода очищена “in bulk” і вода очищена в контейнерах);

–        вода для ін’єкцій (вода для ін’єкцій “in bulk” і вода для ін’єкцій стерильна);

–        вода високо очищена.

 

 

ДФУ, доповненя 4                                               

Agua purificata

WATER, PURIFIED

                                                                     H₂O                                   М. м. = 18,02 г/моль

Вода очищена – це вода для приготування лікарських засобів, крім тих, які  мають бути стерильними й апірогенними, якщо немає інших зазначень і дозволів компетентного уповноваженого органу.

Назва “Вода очищена” – більш точна, тому що регламентовані  фізико-хімічні й інші показники якості води зумовлені медичними і фармацевтичними вимогами, а не способом її одержання.

 

Виробництво (ДФУ, доповн. 1)

Воду очищену (“in bulk” для медичних цілей) одержують із води питної не тільки методом дистиляції, але і методом зворотного осмосу, хімічного йонообмінного знесолення, ультрафільтрації, усунення мікробних і пірогенних речовин.

 

Вода очищена в контейнерах – це вода очищена “in bulk”, розфасована у відповідні контейнери, які зберігаються в умовах, що забезпечують мікробіологічну чистоту, що вимагається, і яка не містить ніяких доданих речовин.

Властивості (ДФУ, доповн. 1). Прозора, безбарвна рідина без запаху і смаку.

Випробування на чистоту

Вода очищена “in bulk”

1.                           ДФУ, доповн. 1 та доповн. 2. Нітрати (недопустима домішка). Виявляють за допомогою розчину дифеніламіну в присутності кислоти сульфатної H₂SO₄, вільної від Нітрогену; не має з’являтися синє забарвлення/

Методика ДФУ, доповн. 1 та доповн. 2..

                                               дифенілбензидин                         окиснення

                                     сульфоімонієва сіль дифенілбензидину, барвник синього кольору

2.                           ДФУ, доповн. 1. Алюміній. 10 мкг/л, якщо субстанція призначена для виробництва розчинів для діалізу. Розчин має витримувати випробування на алюміній.

Методика ДФУ, 1.

Методика ДФУ, 2.

3.                           ДФУ, доповн. 1. Важкі метали. Не більше 0,1 ppm.

Методика ДФУ, доповн. 1 та доповн. 2.

4. ДФУ, доповн. 1 та доповн. 2. Бактеріальні ендотоксини. Менше 0,25 МО/мл, якщо субстанція призначена для виробництва розчинів для діалізу без подальшої процедури видалення бактеріальних ендотоксинів.

5. ДФУ, доповн. 2. Вміст загального органічного вуглецю (має бути не більше 0,5 мг/л; або випробування «Речовини, що окислюються» таким чином: До 100 мл субстанції (води) додають 10 мл кислоти сульфатної розведеної Р H₂SO₄ 0,1 мл 0,02 М розчину калій перманганату KMnО₄ і кип’ятять протягом 5 хв. Розчин має залишатися слабко-рожевим.

6. ДФУ, доповн. 2. Питома електропровідність. Не більше 4,3 мкСм×см^–1.

 

Зберігання

Воду очищену “in bulk” зберігають і використовують в умовах, що дозволяють запобігти росту мікроорганізмів і уникнути будь-яких інших забруднень.

Маркування

У необхідних випадках зазначають:

– субстанція придатна для виробництва розчинів для діалізу.

Вода очищена в контейнерах

Вода очищена в контейнерах має витримувати вимоги до води очищеної “in bulk”, а також випробування, наведені нижче.

1.                               ДФУ, доповн. 1 та доповн. 2. Кислотність або лужність. рН від 5,0 до 7,0.

Методика ДФУ, доповн. 1 та доповн. 2.

2. ДФУ, доповн. 1 та доповн. 2. Речовини, що окиснюються. До 100 мл субстанції (води) додають 10 мл кислоти сульфатної розведеної Р H₂SO₄ 0,1 мл 0,02 М розчину калій перманганату KMnО₄ і кип’ятять протягом 5 хв. Розчин має залишатися слабко-рожевим.

3. ДФУ, доповн. 1 та доповн. 2. Сухий залишок. 100 мл води випарюють на водяному нагрівнику досуха і сушать при температурі від 100 °С до 105 °С до постійної маси. Маса сухого залишку не має перевищувати 1 мг (0,001%).

4. ДФУ, доповн. 1 та доповн. 2. Хлориди (недопустима домішка). При додаванні до 10 мл субстанції 1 мл  кислоти нітратної  розведеної HNO₃ і 0,2 мл розчину аргентум нітрату AgNO₃ протягом 15 хв не має бути видимих змін розчину.

Не має спостерігатись опалесценція:

Cl^– + Ag⁺  AgCl¯

                                                                                                    опалесценція

5. ДФУ, доповн. 1 та доповн. 2. Сульфати (недопустима домішка).

 При додаванні до випробовуваної води розчину барій хлориду BaCl₂ у присутності  хлоридної кислоти розведеної HCl протягом 1 год не має бути видимих змін розчину.

У випадку присутності домішки сульфатів спостерігатиметься опалесценція:

SO₄^2– + Ba²⁺   BaSO₄¯

 

6.

Домішки кальцію і магнію є недопустимими, оскільки якщо б вони були присутні у досліджуваному розчині, то відбувалися б наступні реакції:

При додаванні до досліджуваного розчину, якщо би він містив вказані катіони, індикаторної суміші протравного чорного H₂Ind (синє  забарвлення) утворився би комплекс метал-індикатор CaInd та MgInd  (фіолетового кольору) відповідно:

CaCl₂ +   H₂Ind      =    CaInd    +    2HCl

    синій колір     фіолетовий колір

та

 

H₂Ind +Mg²⁺ ® MgInd + 2H⁺

                                                                   синій колір             фіолетовий колір

 

А при додаванні до такого розчину розчину Na-едетату в середовищі амоніачного буферного розчину утворився би дуже міцний безбарвний розчинний у воді комплекс йонів Са²⁺ та Mg²⁺ з натрій едетатом за схемою:

та

Внаслідок накладання кольорів (фіолетового і безбарвного) ми все одно бачили б фіолетове забарвлення.

Згідно методики випробування забарвлення повинно бути синє (колір чистого індикатора), тобто дані реакції не повинні проходити, а значить домішки кальцію і магнію повинні бути відсутні у досліджуваному розчині.

7. ДФУ, доповн. 1 та доповн. 2. Мікробіологічна чистота. Загальне число життєздатних аеробних мікроорганізмів має бути не більше  100 мікроорганізмів в 1 мл. Визначення проводять методом мембранної фільтрації, використовуючи густе живильне середовище В.

Маркування

У необхідних випадках зазначають:

– субстанція придатна для виробництва розчинів для діалізу.

 

                                              

                                                    Вода для ін’єкцій          ДФУ, доповн. 2

Agua ad iniectabilia

WATER FOR  INJECTIONS

Agua pro injectionibus                                                                    

                                                                     H₂O                                   М. м. = 18,02 г/моль

Вода для ін’єкцій – вода, яка використовується як розчинник при приготуванні лікарських засобів для парентерального застосування (вода для ін’єкцій  ”in bulk”) або для розчинення або для розведення субстанцій або лікарських засобів для парентерального застосування перед використанням (вода для ін’єкцій стерильна).

Вода для ін’єкцій “in bulk”

Виробництво

Воду для ін’єкцій “in bulk” одержують із води питної або води очищеної шляхом дистиляції. Під час виробництва і подальшого зберігання належним чином контролюють загальне число життєздатних аеробних мікроорганізмів (не більш 10 життєздатних аеробних мікроорганізмів у 100 мл води) методом мембранної фільтрації, використавуючи густе живильне середовище S.

При виробництві води для ін’єкцій “in bulk” в асептичних умовах може виникнути необхідність встановити більш жорсткі попереджувальні межі.

Для забезпечення належної якості води слід використовувати валідовані процедури і регулярний контроль питомої електроповідності (не більше 1,1 мкСм×см^–1) та мікробіологічної чистоти у процесі виробництва.

Випробування на чистоту

При випробуванні на чистоту води для ін’єкцій проводять усі вищевказані випробування на  воду очищену “in bulk”, а також випробування на бактеріальні ендотоксини (менше 0,25 МО/мл).

Вода для ін’єкцій стерильна

Вода для ін’єкцій стерильна – це вода для ін’єкцій  ”in bulk”, що розфасована в придатні контейнери, укопорена і стерилізована нагріванням в умовах, які гарантують, що отриманий продукт витримує випробування на бактеріальні ендотоксини. Вона не може містити ніяких доданих речовин.

Вода для ін’єкцій стерильна має бути прозорою і безбарвною.

Випробування на чистоту ДФУ, доповнення 1 та доповнення 2.

Вода для ін’єкцій стерильна має витримувати вимоги до води очищеної в контейнерах, а також такі додаткові випробування.

Зберігання

Воду для ін’єкцій зберігають і використовують в умовах, що дозволяють запобігти росту мікроорганізмів і уникнути будь-яких забруднень.

При цьому використані рекомендації Фармакопеї Японії: “воду зберігають у закритих посудинах з матеріалів, що не змінюють властивостей води і захищають її від сторонніх часток і мікробного забруднення”.

                                            

                                            Вода високоочищена           ДФУ, доповн. 2

Agua valde purificata

WATER, HIGHLY PURIFIED

                                                                     H₂O                                   М. м. = 18,02 г/моль

Виробництво

Воду високоочищену одержують із води питної. У цей час у виробництві використовують метод подвійного зворотного осмосу спільно з іншими відповідними методами, наприклад, ультрафільтрацією і деіонізацією. Необхідне належне утримування і технічне обслуговування системи очищення води.

Під час виробництва і подальшого зберігання належним чином контролюють і відстежують загальне число життєздатних аеробних мікроорганізмів (не більш 10 життєздатних аеробних мікроорганізмів у 100 мл води) методом мембранної фільтрації, використавуючи густе живильне середовище S.

Для забезпечення належної якості води слід використовувати валідовані процедури і регулярний контроль питомої електроповідності (не більше 1,1 мкСм×см^–1) та мікробіологічної чистоти у процесі виробництва.

Випробування на чистоту

Вода високоочищена має витримувати такі ж вимоги, як і до води очищеної.

Зберігання

Воду високоочищену зберігають “in bulk” і використовують в умовах, що дозволяють запобігти росту мікроорганізмів і уникнути будь-яких інших забруднень.

Застосування

Вода високоочищена призначена для приготування лікарських засобів, коли потрібна вода підвищеної біологічної якості, крім тих випадків, в яких необхідне використання тільки Води для ін’єкцій.

 

                                     Водню пероксиду розчин (3 %)             ДФУ, доповн. 1                      

Hydrogenii peroxidum 3 per centum

Гідрогену пероксиду розчин (3 %)

     

HYDROGEN PEROXIDE SOLUTION (3 PER CENT)

Розчин перекису водню

Solutio Hydrogenii peroxydi diluta

Hydrogeniun peroxydatum

                                                                    H₂O₂                                         М. м. = 34,01 г/моль

            Гідрогену пероксиду розчин (3 %) містить не менше 2,5 % (м/м) і не більше 3,5 % (м/м) H₂O₂. Один об’єм субстанції відповідає близько 10 об’ємам кисню. Може бути доданий відповідний стабілізатор.

Склад: пергідроль 10 г;

ацетанілід (антифебрин)  0,05 г (консервант; може бути кислота бензоатна, натрію бензоат);

                          води    до 100 мл.

Одержання

1.      Взаємодія барій пероксиду з кислотою (метод Тенара, 1818 р.):

ВаО₂ + H₂SO₄ ® ВаSO₄¯ + Н₂О₂

2. Промисловий метод. Електроліз 40–68 % розчину кислоти сульфатної H₂SO₄ :

H₂SO₄ + Н₂О Û Н₃О⁺ + HSO₄^–

Катод^(–): 2Н₃О⁺ + 2е ® 2Н₂О + Н₂­

Анод⁽⁺⁾:  2HSO₄^– – 2e ® H₂S₂O₈ (пероксодисульфатна або надсульфатна кислота)

Сумарне рівняння електролізу:

2H₂SO₄  H₂­ + H₂S₂O₈

При нагріванні розчину до 70–75 °С у вакуумі (50 гПа або 38 мм рт. ст.) надсульфатна кислота розкладається з утворенням гідроген пероксиду H₂O₂  і сульфатної кислоти H₂SO₄:

H₂S₂O₈ + 2H₂O = H₂O₂ + 2H₂SO₄

Отриманий розведений розчин H₂O₂ переганяють у вакуумі при 70 °С і одержують 30–60 % розчини гідроген пероксиду.

Властивості

     Опис.

ДФУ, доповн. 1. Безбарвна, прозора рідина.

ДФ Х та ін. л-ра. Прозора безбарвна рідина, слабкокислої реакції (К_а = 1,39×10^–12, тобто Н₂О₂ – слабша кислота за карбонатну Н₂СО₃), без запаху або із слабким запахом. На світлі, при нагріванні, контакті з окисниками або відновниками, лугами, важкими металами і навіть за звичайних умов гідроген пероксид розкладається (реакція диспропорціонування) з утворенням кисню О₂:

2H₂O₂ ® 2H₂O + O₂­ + 188,55 кдж

Може статися вибух! Тому використовують стабілізатори – ацетанілід (антифебрин), кислоту бензоатну, натрію бензоат, сечовину,  кислоту фосфатну Н₃РО₄.

Ідентифікація

А. ДФУ, доповн. 1. Знебарвлення розчину калій перманганату  у кислому середовищі.

До 2,0 мл субстанції додають 0,2 мл кислоти сульфатної розведеної Р H₂SO₄, 0,2 мл 0,02 М  розчину калій перманганату  KMnO₄  та витримують протягом 2 хв; розчин знебарвлюється або з’являється слабко-рожеве забарвлення.

5H₂O₂ + 2KMnO₄ + 3H₂SO₄ =  2MnSO₄ + K₂SO₄ + 5O₂↑ + 8H₂O

5H₂O₂ + 2MnО₄^– + 6H⁺ ® 2Mn²⁺ + 5O₂ + 8H₂O

В. ДФУ, доповн. 1. Реакція з розчином калій дихромату  у середовищі сульфатної кислоти і присутності ефіру.

До 0,5 мл субстанції додають 1 мл кислоти сульфатної розведеної Р H₂SO₄, 2 мл ефіру Р, 0,1 мл розчину калій дихромату Р K₂Cr₂O₇ і струшують; ефірний шар забарвлюється у синій колір.

Появу синього забарвлення ефірного шару пояснюють утворенням надхромових кислот різного складу.

K₂Cr₂O₇ + H₂SO₄ = K₂SO₄ + H₂Cr₂O₇

  а) У випадку невеликої концентрації H₂O₂ (розведений розчин) утворюється надхромова кислота складу H₂Cr₂O₈:

H₂Cr₂O₇ + H₂O₂ = H₂Cr₂O₈ + H₂O

  б) Якщо для реакції використовувати більш концентрований розчин гідроген пероксиду, то утвориться надхромова кислота складу H₂Cr₂O₁₂ або пероксид хрому CrО₅ згідно рівнянь:

H₂Cr₂O₇ + 5H₂O₂ = H₂Cr₂O₁₂ + 5H₂O

H₂Cr₂O₇ + 4H₂O₂ = 2CrO₅ + 5H₂O

 

Можуть утворюватися й інші надхромові кислоти загального складу CrО₃×n₂O (HСrO₅,  H₃CrО₈,  H₂CrО₆). Надхромові кислоти розчиняються в ефірі й забарвлюють його у синій колір. Проте синє забарвлення швидке переходить у зелене внаслідок відновлення Сr(VI) до Cr(III).

С. ДФУ, доповн. 1. Субстанція має витримувати вимоги щодо вмісту H₂O₂.

Інші реакції ідентифікації:

1. ДФ Х. Ідентифікація стабілізатора ацетаніліду

Ацетанілід Н₃ССОNНС₆Н₅ містить у молекулі ацетильовану ароматичну аміногрупу. Щоб її звільнити, проводять кислотний гідроліз нагріванням сухого залишку з хлоридною кислотою.  

Потім проводять реакцію ідентифікації ароматичної аміногрупи. З цією метою використовують діазотування при взаємодії з натрій нітритом у середовищі хлоридної кислоти з наступною конденсацією отриманої солі діазонію з лужним розчином b-нафтолу з утворенням

азобарвника червоного кольору.

                                   

                                                      азобарвник (червоне забарвлення)

 

Випробування на чистоту (ДФУ, доповн. 1)

1. Кислотність. Оскільки більшість стабілізаторів гідроген пероксиду належить до кислот (кислота бензоатна, ніпагін, ацетанілід), тому при контролі якості проводять випробування на загальну кислотність.

До 10 мл субстанції додають 20 мл води Р і 0,25 мл розчину метилового червоного Р; забарвлення розчину має змінитися при додаванні не менше 0,05 мл і не більше 1,0 мл 0,1 М розчину натрій гідроксиду NaOH.

2. Органічні стабілізатори.  20 мл субстанції послідовно струшують з 10 мл хлороформу Р, потім із двома порціями, по 5 мл кожна, хлороформу Р. Об’єднані хлороформні витяги випарюють при зниженому тиску при температурі не вище 25 °С. Одержаний залишок сушать в ексикаторі. Маса залишку не має перевищувати 5 мг (0,025 %).

3. Сухий залишок. 10 мл субстанції витримують у платиновій чашці до повного припинення виділення бульбашок газу, охолоджують, якщо необхідно випарюють насухо на водяному нагрівнику та сушать при температурі від 100 °С до 105 °С. Маса сухого залишку не має перевищувати 20 мг (2 г/л).

Кількісне визначення

1. ДФУ, доповн. 1. Перманганатометрія, пряме титрування (безіндикаторний метод).

10,0 мл субстанції розводять водою Р до об’єму 100,0 мл. До 10,0 мл одержаного розчину  додають 20 мл кислоти сульфатної розведеної Р H₂SO₄ і титрують 0,02 М розчином калій перманганату KMnО₄ до рожевого забарвлення (за рахунок зайвої краплі титранта у точці еквівалентності).

1 мл 0,02 М розчину калій перманганату відповідає 1,701 мг H₂O₂ або 0,56 мл кисню.

5H₂O₂ + 2KMnO₄ + 3H₂SO₄ = 2MnSO₄ + K₂SO₄ + 5O₂ + 8H₂O

5H₂O₂ + 2MnО₄^– + 6H⁺ ® 2Mn²⁺ + 5O₂ + 8H₂O

E_m(H₂O₂)= М. м./2

k (KMnO₄) = 5

де:   V_т – об’єм титрованого розчину KMnО₄, витраченого на титрування, мл;

                    К_п – коефіцієнт перерахунку титрованого розчину;

         Т_{(KMnО4/Н2О2)} – об’єм розчину Н₂О₂, що відповідає 1 мл титранта;

                 V_{мірної колби} – об’єм мірної колби, в якій було розведено V мл субстанції;

                     V_{аліквоти} – об’єм розчину з мірної колби, взятий на титрування (об’єм піпетки).

 

Інші можливі методи кількісного визначення:

1. Йодометрія, непряме титрування (за замісником)

 До розчину препарату H₂O₂ додають надлишок розчину калій йодиду KI, підкислюють сульфатною кислотою розведеною H₂SO₄ і йод, що виділився, титрують з бюретки стандартним розчином натрій тіосульфату Na₂S₂O₃ в присутності індикатора – розчину крохмалю (додають під кінець титрування і титрують до зникнення синього забарвлення):

H₂O₂ + 2KI + H₂SO₄ = I₂ + K₂SO₄ + 2H₂O

2I^– – 2е ® I₂⁰                   1

H₂O₂ + 2H⁺ + 2е ® 2H₂O 1

H₂O₂ + 2I^– + 2H⁺ ® I₂ + 2H₂O

 

I₂ + 2Na₂S₂O₃ = 2NaI + Na₂S₄O₆

   I₂ + 2е ® 2I^–

2S₂O₃^2– – 2е ® S₄O₆^2–

E_m(H₂O₂) = М.м./2     

2. Цериметрія в комбінації з потенціометрією.  Титрант – розчин церій(IV) сульфату Ce⁺⁴(SO₄)₂ (окисник), середовище – хлоридна кислота HCl. Титрування без індикатора.

Ce⁺⁴ (жовтий) → Сe⁺³ (безбарвний)

H₂O₂ +  2Ce⁺⁴(SO₄)₂   ®   Ce₂⁺³(SO₄)₃ +  О₂  +  Н₂SO₄

Зайва крапля титранту в точці еквівалентності спричинить появу жовтого забарвлення.

3. Газометричні методи, які грунтуються на вимірюванні об’єму кисню, що виділяється при розкладанні гідроген пероксиду:

2H₂O₂ ® 2H₂O + O₂­

            4. Спектрофотометрія у видимій ділянці спектра  (колориметрія).

            5. Рефрактометрія

            Метод грунтується на вимірюванні на рефрактометрі показника заломлення води (n₀) і досліджуваного розчину (n)  з подальшим обчисленням концентрації досліджуваного розчину (%) за формулою:

 де  F – рефрактометричний фактор (беремо із таблиці).

6. Вміст стабілізатора (наприклад, Na-бензоату) визначають методом прямої ацидиметрії за допомогою хлоридної кислоти HCl у присутності ефіру (ефір екстрагує нерозчинну у воді бензоатну кислоту) з використанням індикатора – суміші метилового оранжевого і метиленового синього; у точці еквівалентності водний шар забарвлюється у бузковий колір.

С₆Н₅СООNa + HCl = C₆H₅COOH + NaCl

Зберігання.  Список сильнодіючих речовин. У банках із притертими скляними корками, у прохолодному, захищеному від світла місці.

ДФУ, доповн. 1. У захищеному від світла місці. Якщо субстанція не містить стабілізатора, її зберігають при температурі нижче 15 °С.

Маркування

            Якщо субстанція містить стабілізатор, це має бути зазначено на етикетці. Компетентний уповноважений орган може вимагати зазначення назви стабілізатора на етикетці.

            Застереження

            Швидко розкладається при контакті з органічними окисниками, деякими металами та при підлужуванні.

Застосування. Антисептичний, дезифікуючий, дезодоруючий, кровоспинний засіб.

Якщо в рецепті не зазначена концентрація, відпускають 3 % розчин Н₂О₂. Якщо прописаний розчин іншої концентрації (не 3 %), то його готують розведенням розчину гідроген пероксиду 30 % (див. нижче). 

Застосовують для полоскань (по 1 стол. ложці на склянку води) і промивань при захворюваннях слизових оболонок (стоматит, ангіна), гінекологічних захворюваннях. Виявляє кровоспинну дію.

 

                                      Водню пероксиду розчин (30 %)             ДФУ, доповн. 1                      

      Hydrogenii peroxidum 30 per centum

Гідрогену пероксиду розчин (30 %)

 

HYDROGEN PEROXIDE SOLUTION (30 PER CENT)

Розчин перекису водню концентрований

Solutio Hydrogenii peroxydi concentrata

Hydrogeniun peroxydatum

Пергідроль

Perhydrolum

                                                               H₂O₂                                            М. м. = 34,01 г/моль

Хімічна назва: гідроген пероксид.

            Гідрогену пероксиду розчин (30 %) містить не менше 29,5 % (м/м) і не більше 31,0 % (м/м) H₂O₂. Один об’єм субстанції відповідає близько 110 об’ємом кисню. Може бути доданий відповідний стабілізатор.

Властивості

   Опис. ДФУ, доповн. 1. Безбарвна, прозора рідина.

   ДФ Х та ін. л-ра. Безбарвна прозора рідина, без запаху або зі слабким своєрідним запахом, слабкокислої реакції.

 

Ідентифікація (ДФУ, доповн. 1, аналогічно водню пероксиду розчину 3 %).

 

Випробування на чистоту (ДФУ, доповн. 1, аналогічно водню пероксиду розчину 3 %).

1. Кислотність

До 10 мл субстанції додають 100 мл води Р і 0,25 мл розчину метилового червоного Р; забарвлення розчину має змінитися при додаванні не менше 0,05 мл і не більше 0,5 мл 0,1 М розчину натрій гідроксиду NaOH.

2. Органічні стабілізатори.  20 мл субстанції послідовно струшують з 10 мл хлороформу Р, потім із двома порціями, по 5 мл кожна, хлороформу Р. Об’єднані хлороформні витяги випарюють при зниженому тиску при температурі не вище 25 °С. Одержаний залишок сушать в ексикаторі. Маса залишку не має перевищувати 10 мг (0,05 %).

3. Сухий залишок. 10 мл субстанції витримують у платиновій чашці до повного припинення виділення бульбашок газу, охолоджують, якщо необхідно, випарюють насухо на водяному нагрівнику та сушать при температурі від 100 °С до 105 °С. Маса сухого залишку не має перевищувати 20 мг (2 г/л).

Кількісне визначення

 1. ДФУ, доповн. 1. Перманганатометрія, пряме титрування (безіндикаторний метод).

1,00 г субстанції розводять водою Р до об’єму 100,0 мл. До 10,0 мл одержаного розчину  додають 20 мл кислоти сульфатної розведеної Р H₂SO₄ і титрують 0,02 М розчином калій перманганату KMnО₄ до рожевого забарвлення (за рахунок зайвої краплі титранта у точці еквівалентності).

Хімізм процесу – див. водню пероксиду розчин (3 %).

E_m(H₂O₂) = М.м./2

Зберігання.  Список сильнодіючих речовин (див. водню пероксиду розчин (3 %).

Маркування (див. водню пероксиду розчин (3 %).

            Застереження (див. водню пероксиду розчин (3 %).

            Застосування.  Антисептичний, дезифікуючий, дезодоруючий, депігментуючий засіб.

Застосовують у вигляді розчинів (1:4, 1:5) для полоскань (по 1 чайній ложці на склянку води) і змазувань слизових оболонок (виразкові стоматити, ангіна), для лікування гнійних ран.

У дерматологічній практиці застосовують як депігментуючий засіб у вигляді мазі (пергідролю, ланоліну, вазеліну по 5,0 – мазь прити веснянок).

ДФУ, доповн. 1.

Для приготування водню пероксиду розчину (3%) допускається використання водню пероксиду розчину (30 %), що містить не менше 27 % (м/м) і не більше 40 % (м/м) H₂O₂; при цьому сухий залишок не має перевищувати 0,6 г/л.

 

Гідроперит                                     

Hydroperitum

Perhydrit

Гіперол

Ортизон

H₂NCONH₂ ×H₂O₂

 

Препарат являє собою  комплексну сполуку гідрогену пероксиду Н₂О₂ і карбаміду (сечовини) H₂NCONH₂  Належить до так званих “твердих” препаратів гідрогену пероксиду. Містить  33–35 % Н₂О₂.

Одержання

Гідроперит добувають змішуванням еквімолярних кількостей гідроген пероксиду Н₂О₂ і сечовини H₂NCONH₂   з додаванням 0,08 % розчину лимонної кислоти як консерванта.

Властивості

    Опис. Кристалічний порошок білого кольору.

    Розчинність. Легко розчинний у воді, розчинний у спирті.

Ідентифікація

  1. Реакція на гідрогену пероксид. Утворення надхромових кислот при взаємодії з калій дихроматом K₂Cr₂O₇ у середовищі сульфатної кислоти H₂SO₄ у присутності ефіру; спостерігається поява синього забарвлення ефірного шару (хімізм – див. гідроген пероксид Н₂О₂).

 2. Реакція на наявність сечовини (біуретова реакція)

При повільному нагріванні до температури 150–160 ° С сечовина розкладається з виділенням амоніаку NH₃ і утворенням біурету H₂NCONHCONH₂:

           ізоціанова кислота

 

                                                                                                                         біурет

 

                                                                                                    таутомерія     імідна форма біурету

При взаємодії біурету (в імідній формі) з йонами Купруму(ІІ) у лужному середовищі спостерігається характерне фіолетове забарвлення, зумовлене утворенням хелатного комплексу:

фіолетове забарвлення

Кількісне визначення

1. Йодометрія, непряме титрування (за замісником).

Кількісне визначення полягає у визначенні % вмісту гідроген пероксиду в субстанції гідропериту.

До розчину препарату  додають надлишок розчину калій йодиду KI, підкислюють сульфатною кислотою розведеною H₂SO₄ і йод, що виділився, титрують з бюретки стандартним розчином натрій тіосульфату Na₂S₂O₃ в присутності індикатора – розчину крохмалю (додають під кінець титрування і титрують до зникнення синього забарвлення):

H₂O₂ + 2KI + H₂SO₄ = I₂ + K₂SO₄ + 2H₂O

2I^– – 2е ® I₂⁰                   1

H₂O₂ + 2H⁺ + 2е ® 2H₂O 1

H₂O₂ + 2I^– + 2H⁺ ® I₂ + 2H₂O

 

I₂ + 2Na₂S₂O₃ = 2NaI + Na₂S₄O₆

   I₂ + 2е ® 2I^–

2S₂O₃^2– – 2е ® S₄O₆^2–

E_m (H₂O₂) = М.м./2

Препарат повинен містити  33–35 % Н₂О₂.

 

2. Перманганатометрія, пряме титрування (безіндикаторний метод). (Кількісне визначення ведуть по пероксиду водню).

5H₂O₂ + 2KMnO₄ + 3H₂SO₄ = 2MnSO₄ + K₂SO₄ + 5O₂ + 8H₂O

5H₂O₂ + 2MnО₄^– + 6H⁺ ® 2Mn²⁺ + 5O₂ + 8H₂O

E_m(H₂O₂)= М. м./2 = 34,02/2 = 17,01

k(KMnO₄) = 5

 

Зберігання. У щільно закупорених контейнерах (герметично закритих банках), у сухому, захищеному від світла місці, при температурі не вище 20 °С.

Застосування. Антисептичний засіб (замість гідроген пероксиду).

 Випускають таблетки гідропериту по 1,5 г, що повинні містити не менше 0,48 г Н₂О₂. Одна таблетка відповідає 15 мл (1 стол. ложці) 3 %-ного розчину Н₂О₂. Дія препарату грунтується на виділенні Н₂О₂ при розчиненні гідропериту у воді. При розчиненні 2 таблеток в 100 мл води одержують приблизно 1 % розчин гідроген пероксиду.

Використовують для полоскання ротової порожнини  і горла при стоматитах і ангінах, розчиняючи 1 таблетку гідропериту в склянці води (0,25 % розчин  Н₂О₂).

                                               

 

                                              

                                               Магнію пероксид                                        ДФ Х

Magnesii peroxydum

MgO₂ × MgO

Magnesium peroxydatum

Magnium peroxydatum

Магнію пергідроль

Препарат містить не менше 25 % магній пероксиду MgО₂ і 75 % магній оксиду MgО.

Одержання

1. Взаємодія магній хлориду з лугом і гідроген пероксидом при температурі 7–8 °С:

MgCl₂ + 2KOH = 2KCl + MgО + H₂O

MgО + H₂O₂ = MgО₂  + H₂O

Отримані продукти промивають спиртом і сушать у вакуумі.

2. Електроліз 20 %-ного розчину магній хлориду MgCl₂; при цьому на катоді утвориться магнію пероксид MgО₂.

3. Окиснення магній оксиду киснем  при 500 °С:

2MgО + O₂ = 2MgО₂

Властивості

  Опис. Білий порошок без запаху.

  Розчинність. Практично нерозчинний у воді, розчинний у мінеральних кислотах і киплячій розведеній ацетатній кислоті СН₃СООН з виділенням гідроген пероксиду:

MgО₂ + 2HCl = MgCl₂ + H₂O₂

Аналогічно, хоч і повільніше, діє вуглекислота (Н₂СО₃).

Ідентифікація

1. ДФ Х. Реакція на пероксидне угруповання  (після розчинення у мінеральній кислоті – Н₂О₂). 0,05 г препарату розчиняють при нагріванні в суміші 1 мл розведеної сульфатної кислоти і 4 мл води. 1 мл одержаного розчину струшують з 5 мл ефіру і 2-3 краплями розчину калій дихромату; ефірний шар забарвлюється у синій колір. (Це пояснюється утворенням надхромових кислот, хімізм – див. гідрогену пероксид Н₂О₂).

MgO₂ + H₂SO₄ = MgSO₄ + H₂O₂

H₂O₂ + H₂Cr₂O₇  = H₂Cr₂O₈ + H₂O

 

Інші можливі реакції ідентифікації:

Реакція на катіони Mg²⁺(після розчинення у мінеральній кислоті):

MgО₂ + H₂SO₄ = MgSO₄ + H₂O₂

ДФУ. Близько 15 мг випробовуваної субстанції розчиняють у 2 мл води Р. До одержаного розчину або до 2 мл розчину, зазначеного в окремій статті, додають 1 мл розчину аміаку розведеного Р1; утворюється білий осад, що розчиняється при додаванні 1 мл розчину амоній хлориду Р. До одержаного розчину додають 1 мл розчину динатрію гідрофосфату Р (натрій гідрогенфосфату); утворюється білий кристалічний осад :

     MgSO₄ + Na₂HPO₄ + NH₄OH  MgNH₄PO₄¯ + Na₂SO₄ + H₂O

                                                                           білий осад

                                                                                   магній-амоній фосфат

Випробування на чистоту ДФ Х

1.      Лужність. 1 г препарату кип’ятять з 40 мл свіжо кип’яченої гарячої води протягом 1 хв і гарячий розчин фільтрують. Після охолодження фільтрат доводять до початкового об’єму. До 20 мл фільтрату додають 3 краплі розчину фенолфталеїну; рожеве забарвлення, що з’явилось, повинно зникнути при додаванні не більше 2 мл 0,01 Н (або 0,01 М) розчину кислоти хлоридної.

2.      Розчинні солі. 20 мл того ж фільтрату випарюють на водяному нагрівнику досуха та сушать при 100-105ºС до постійної маси. Залишок не повинен перевищувати 0,01 г.

3.       Загальні домішки сульфатів, хлоридів, Кальцію, Феруму, Арсену – в межах еталонів.

Кількісне визначення

1. ДФ Х. Перманганатометрія, пряме титрування (після розчинення у мінеральній кислоті, оскільки препарат у воді практично не розчинний, а розчинний у мінеральних кислотах і киплячій розведеній ацетатній кислоті СН₃СООН з виділенням гідроген пероксиду).

Методика. Близько 0,2 г препарату розчиняють в 10 мл кислоти сульфатної розведеної H₂SO₄ і титрують 0,02 М розчином калій перманганату KMnO₄ до рожевого забарвлення.

1 мл 0,1 М розчину калій перманганату відповідає 0,002816 г MgО₂, якого у препараті повинно бути не менше 25,0%.

MgО₂ + H₂SO₄= MgSO₄ + H₂O₂

5H₂O₂ + 2KMnO₄ + 3H₂SO₄ = 2MnSO₄ + K₂SO₄ + 5O₂ + 8H₂O

5H₂O₂ + 2MnО₄^– + 6H⁺ ® 2Mn²⁺ + 5O₂ + 8H₂O

E_m(MgО₂)= М. м./2

де:   V_т – об’єм титрованого розчину KMnО₄, витраченого на титрування, мл;

                    К_п – коефіцієнт перерахунку титрованого розчину;

         Т_{(KMnО4/MgО2)} – титр калій перманганату (титранта) по магнію пероксиду (визначувана речовина), г/мл;

2. Інший можливий метод кількісного визначення магнію пероксиду є Йодометрія, непряме титрування (за замісником)

Методика. До розчину препарату додають надлишок розчину калій йодиду KI, підкислюють сульфатною кислотою розведеною H₂SO₄ і йод, що виділився, титрують з бюретки стандартним розчином натрій тіосульфату Na₂S₂O₃ в присутності індикатора – розчину крохмалю (додають під кінець титрування і титрують до зникнення синього забарвлення):

MgО₂ + 2KI + H₂SO₄ = I₂ + K₂SO₄ + MgSO₄ + 2H₂O

MgО₂ + 4H⁺ + 2е ® Mg²⁺ + 2H₂O 1

              2I^– – 2е ® I₂⁰                   1

MgO₂ + 2I^– + 4H⁺ ® Mg²⁺ + I₂ + 2H₂O

 

I₂ + 2Na₂S₂O₃ = 2NaI + Na₂S₄O₆

   I₂ + 2е ® 2I^–

2S₂O₃^2– – 2е ® S₄O₆^2–

E_m(MgО₂) = М. м./2

Зберігання. У щільно закупорених контейнерах, що захищають від дії вологи і вуглекислого газу, у захищеному від світла місці.

Застосування. Оральний антисептичний і адсорбційний засіб.

Магнію пероксид застосовують орально (перед їдою або після їди) по 0,25–0,5 г 3–4 рази в день як антисептичний засіб при кишково-шлункових захворюваннях (диспепсія, бродіння в шлунку і кишечнику, пронос).

Фармакологічний ефект частково пов’язаний з дією магній оксиду MgO, а частково– з утворенням гідроген пероксиду H₂O₂ при розчиненні препарату у кислому вмісті шлунка.

Форма випуску: порошок.

 

                                               

Неорганічні препарати Сульфуру

Поширення Сірки в природі. Природна сірка може існувати у виді кількох алотропних модифікацій. За звичайних умов існує ромбічна сірка (a-сірка) у виді  кристалів ромбічної форми. При повільному нагріванні до 95,6 °С і вище переходить у моноклінну модифікацію (b-сірка) у виді голчастих кристалів. Обидві модифікації складаються з молекул S₈, що мають форму кілець. При швидкій конденсації пари сірки на поверхні, що охолоджується рідким азотом N₂, конденсується пурпурна сірка (“сірчаний цвіт”).

Сірка – дуже активний хімічний елемент; вона сполучається (на холодно) з галогенами (крім йоду), а при нагріванні – також з киснем, воднем і майже всіма металами. В результаті різноманітних хімічних реакцій, вона утворює як неорганічні, так і органічні сполуки.

Біологічна роль Сульфуру. Вона входить до складу білкових речовин, гормонів тощо; в організмі людини знаходиться в епідермісі, волоссі, м’язах, підшлунковій залозі, жовчі тощо. У вигляді цистеїну та глютатіону Сірка відіграє виключно важливу роль в активації ферментів і в процесах тканинного дихання. Поєднуючись з токсичними продуктами, вона знезаражує їх. Також сприяє відкладенню глікогену у печінці, одночасно знижуючи вміст цукру в крові.

Прийнята внутрішньо сірка перетворюється в сульфгідрат натрію і сірководень, які посилюють перистальтику кишківника, викликаючи послаблюючий ефект. Нанесена на шкіру у вигляді мазі, вона викликає помірну подразнюючу та антимікробну дію.

В медичній практиці застосовують такі неорганічні препарати Сульфуру: сірка для зовнішнього застосування (ДФУ, доповнення 1), натрію тіосульфат (ДФУ, доповнення 1), натрію сульфат (декагідрат і безводний) (ДФУ, доповнення 1), Рідина за прописом Дем’яновича, яка складається з двох розчинів: розчин №1 – 60%-ний розчин натрію тіосульфату; розчин № 2 – 1,25%-ний розчин кислоти хлоридної).

 

                              Сірка для зовнішнього застосування            ДФУ, доповн. 1

Sulfur ad usum externum

SULFUR FOR EXTERNAL USE                                      

Сірка осаджена                                         ДФ Х

Sulfur praecipitatum

Lac sulfuris

Сірчане молоко                

                                                                           S                                      А. м. = 32,07 г/моль

Сірка містить не менше 99,0 % і не більше 101,0 % S.

Поширення в природі. Природна сірка може існувати у виді кількох алотропних модифікацій. За звичайних умов існує ромбічна сірка (a-сірка) у виді  кристалів ромбічної форми. При повільному нагріванні до 95,6 °С і вище переходить у моноклінну модифікацію (b-сірка) у виді голчастих кристалів. Обидві модифікації складаються з молекул S₈, що мають форму кілець. При швидкій конденсації пари сірки на поверхні, що охолоджується рідким азотом N₂, конденсується пурпурна сірка (“сірчаний цвіт”).

Одержання

1. Розмелення сірки очищеної (Sulfur depuratum) у колоїдних млинах до одержання аморфного порошку лимонно-жовтого кольору.

Сірку очищену одержують із сірчаного цвіту, який очищають від домішок сульфідів Арсену, а також від кислот сульфатної і сульфітної. З цією метою сірчаний цвіт обробляють розчином амоніаку NH₄OH. При цьому домішки кислот і сполук Арсену переходять у відповідні розчинні солі (тіоарсеніти і арсеніти або тіоарсенати і арсенати):

As₂S₃ + 6NH₄OH = (NH₄)₃AsS₃ + (NH₄)₃AsO₃ + H₂O

As₂S₅ + 24NH₄OH = 3(NH₄)₃AsO₄ + 5(NH₄)₃AsS₄ + 12H₂O

H₂SO₄ + NH₄OH = (NH₄)₂SO₄ + 2H₂O

2. Кип’ятіння сірки очищеної з лугами (NaOH, Ca(OH)₂₎ або з розчином натрій сульфіду Na₂S до одержання полісульфідів CaS_5.

3Сa(ОН)₂ + 12S ® 2CaS₅ + CaS₂O₃ + 3H₂O

Одержаний продукт підкислюють такою кількістю хлоридної кислоти HCl, щоб розкласти до сірки тільки кальцій пентасульфід CaS₅, але не розкласти кальцій тіосульфат CaS₂O₃: 

CaS₅ + 2HCl ® СаCl₂ + H₂S­ + 4S¯

При надлишку HCl розкладається також і кальцій тіосульфат CaS₂O₃, що призводить до одержання мазеподібної сірки.

Одержану сірку фільтрують, промивають водою і сушать. Сушити необхідно швидко, тому що волога сірка легко окиснюється на повітрі.

Властивості

   Опис. ДФУ, доповн. 1. Порошок жовтого кольору.

(Плавиться при температурі близько 120 °С. Розмір більшості часток не перевищує 20 мкм, а розмір майже всіх часток не перевищує 40 мкм).

       ДФ Х. Дуже дрібний (високодисперсний) порошок блідо-жовтого кольору, без запаху.

    Розчинність. ДФУ, доповн. 1. Практично нерозчинна у воді Р, розчинна у карбон дисульфіді Р, мало розчинна в рослинних оліях.

     ДФ Х та ін. л-ра. Практично не розчинна у воді, розчинна при кип’ятінні в суміші із 20 ч. розчину натрій гідроксиду NaOH і 25 ч. 95 %-ного спирту, а також в 100 ч. жирних олій при нагріванні на водяному нагрівнику. Мало розчинна в хлороформі, карбон тетрахлориді, толуолі, ефірі, при нагріванні розчиняється у рослинних оліях.

Ідентифікація

А. ДФУ, доповн. 1. Горіння сірки

Субстанція при нагріванні на повітрі горить синім полум’ям із виділенням сульфур діоксиду SO₂  (задушливого газу  із запахом паленої сірки), який забарвлює вологий синій лакмусовий папір Р у червоний колір:

S + O₂ ® SO₂­

SO₂ + Н₂О Û Н₂SO₃  Û  2Н⁺  +  SO₃^2–

                                                                                                       

В. ДФУ, доповн. 1. Реакція на сульфати (після окиснення бромною водою)

                  0,1 г субстанції нагрівають із 0,5 мл бромної води Р до знебарвлення розчину, додають 5 мл води Р і фільтрують. Одержаний розчин дає реакцію (а) на сульфати.

S + 3Br₂ + 4H₂O® 6HBr + H₂SO₄

   а) ДФУ. Реакція з розчином барій хлориду в середовищі хлоридної кислоти

До 5 мл одержаного розчину додають 1 мл кислоти  хлоридної розведеної Р HCl і 1 мл розчину барій хлориду Р ВаCl₂; утворюється білий осад (ВаSO₄):

SO₄^2–  + Ва²⁺ ® ВаSO₄¯

      Не фармакопейна реакція

                Розчин сірки в гарячому піридині в присутності натрій гідрокарбонату NaHCO₃ при кип’ятінні забарвлюється в голубий або зелений колір.  Продукт, що утворився, можливо має таку будову:

            Випробування на чистоту (ДФУ, доповн. 1)

1.                           Розчин S. До 5 г субстанції додають 50 мл води, вільної від вуглецю діоксиду, Р, приготованої з води дистильованої Р, витримують протягом 10 хв, часто струшуючи, і фільтрують.

2.                           Кольоровість розчину. Розчин S має бути безбарвним.

3.                           Запах. Субстанція не повинна мати відчутного запаху сірководню.

4.                           Кислотність або лужність. До 5 мл розчину S додають 0,1 мл розчину фенолфталеїну Р1; розчин безбарвний. До одержаного розчину додають 0,2 мл 0,01 М розчину натрій гідроксиду NaOH; з’являється червоне забарвлення. До одержаного розчину додають 0,3 мл 0,01 М розчину кислоти хлоридної HCl; розчин безбарвний. Оранжево-жовте забарвлення має з’явитися при додаванні 0,15 мл розчину метилового червоного Р.

5.                           Загальні домішки хлоридів, сульфатів, сульфідів – у межах еталонів.

6.                           Сульфатна зола. Не більше 0,2 %. Визначення проводять з 1,0 г субстанції.

 

Кількісне визначення.

1. ДФУ, доповн. 1. Алкаліметрія (після спалювання субстанції)

Визначення проводять методом спалювання у колбі з киснем. 60,0 мг субстанції спалюють у колбі для спалювання місткістю 1000 мл. Залишок після спалювання абсорбують у суміші 5 мл розчину гідроген пероксиду розведеного Р Н₂О₂, 10 мл води Р, нагрівають до кипіння, обережно кип’ятять протягом 2 хв і охолоджують. До одержаної суміші додають 0,2 мл розчину фенолфталеїну Р і титрують 0,1 М розчином натрій гідроксиду NaOH до переходу забарвлення від безбарвного до червоного.

Паралельно проводять контрольний дослід.

S + O₂ ® SO₂­

SO₂ + Н₂О₂ ® Н₂SO₄

Н₂SO₄   + 2KOH  = K₂SO₄l + 2H₂O

S         ®       Н₂SO₄     ®     2KOH

1 моль           1 моль             2 моль

2 екв                                      2 екв

Е_m(S)  = М. м./2

Інший можливий метод кількісного визначення:

ДФ Х. Зворотне кислотно-основне титрування

 Наважку препарату розчиняють у визначеній кількості титрованного спиртового розчину калій гідроксиду КІН:

12S + 6KOH = 2К₂S₅ + K₂S₂O₃ + 3H₂O

Спирт випаровують і залишок (полісульфід К₂S₅ і тіосульфат K₂S₂O₃) окиснюють пергідролем Н₂О₂ (до сульфатів):

К₂S₅ + 8KOH + 16H₂O₂ =  5K₂SO₄ + 10H₂O

K₂S₂O₃ + 2KOH + 4H₂O₂ = 2K₂SO₄ + 5H₂O

Тому хімізм процесу можна представити одним рівнянням:

S + 2KOH + 3H₂O₂ =  K₂SO₄ + 4H₂O

S⁰ + 8OH^– – 6е ® SO₄^2– + 4H₂О 

H₂O₂ + 2е ® 2ОН^–

S + 3H₂O₂ + 2OH^–  ® SO₄^2– + 4H₂O

Надлишок лугу КОН відтитровують хлоридною кислотою HCl у присутності метилового оранжевого (до рожевого забарвлення):

KOH + HCl = KCl + H₂O

Е_m(S)  = М. м./2

Зберігання. У захищеному від світла місці (у щільно закупорених контейнерах).

Застосування. Протипаразитарний, протимікробний засіб

Сульфур – необхідний мікроелемент, що входить до складу амінокислот (цистеїн, метіонін, глутатіон); знижує вміст цукру в крові, сприяє відкладанню глікогену. Міститься в епідермісі, волоссі, м’язах, підшлунковій залозі.

Сірку очищену (Sulfur depuratum) застосовують всередину по 0,8–1,0 г 3 рази в день протягом 5 днів при ентеробіозі (як противоглистний засіб), одноразово по 0,5–1,9 г як проносний засіб. 1%-ний розчин у персиковій олії застосовують у виді ін’єкцій для лікування шизофренії і прогресуючого паралічу (пірогенна терапія).

Застососвують також зовнішньо для лікування шкірних захворювань (короста, псоріаз, себорея) у вигляді мазей з концентрацією 5–10–20 % сірки і присипок. Входить до складу мазі Вількінсона (дьоготь, кальцію карбонат, мазь нафталанова, сірка очищена, мило зелене і вода), яку застосовують як антисептичний, протигрибковий і протипаразитарний засіб.

Примітка. Для прийому всередину не можна заміняти сірку очищену на сірку осаджену.

Сірку осаджену (Sulfur praecipitatum) застосовують зовнішньо у вигляді мазей з концентрацією 5–10–20 % сірки і присипок для лікування шкірних захворювань (короста, псоріаз, себорея, сікоз). Сірка осаджена входить до складу мазей:

–        Мазь сірчана проста  (Unguentum sulfuratum simplex);

–        Мазь сірчано-саліцилова 2 % або 5 % (Unguentum salicylici sulfuratum 2 % aut 5 %),

–        Cульфодекортем (Sulfodecortemum). Cписок сильнодіючих речовин.

 

                                             

 

 

                                                Натрію тіосульфат                         ДФУ, доповн. 1

Natrii thiosulfas

SODIUM THIOSULPHATE

Natrium hyposulfurosum

 Natrium thiosulfuricum

Натрію гіпосульфіт

Антихлор                                                         Na₂S₂O₃×5H₂O                          М. м. = 248,18 г/моль

Хімічна назва: натрію тіосульфат пентагідрат

Графічна формула:                     

Натрію тіосульфат містить не менше 99,0 % і не більше 101,0 % Na₂S₂O₃×5H₂O.

Одержання

1.      Кип’ятіння сірки з розчином натрій сульфіту

Суміш сірки S з розчином натрій сульфіту Na₂SO₃ кип’ятять доти, поки при додаванні кальцій хлориду СаCl₂ з розчину більше не буде випадати осад CaSO₃:

Na₂SO₃ + S = Na₂S₂O₃

СаCl₂ + Na₂SO₃  =  CaSO₃¯ + 2NaCl

Надлишок сірки відфільтровують, розчин згущують до кристалізації й отриманий натрій тіосульфат Na₂S₂O₃ очищають  і висушують на повітрі.

2. Взаємодія натрій сульфіду  із сульфур(IV) оксидом

2Na₂S + 3SO₂ = 2Na₂S₂O₃ + S¯

 Сірку, що утворилася, відфільтровують, фільтрат згущують і очищають.

3. З відходів кальцій сульфіду при виробництві соди за методом Леблана

При цьому кальцій сульфід CaS легко окиснюється у вологому повітрі до кальцій тіосульфату Ca₂S₂O₃ :

2CaS + 2O₂ + Н₂О = Ca₂S₂O₃ ¯ + Са(OН)₂

                Отриманий кальцій тіосульфат Ca₂S₂O₃ кип’ятять з розчином соди Na₂CO₃ і відфільтровують утворений кальцій карбонат CaСO₃:

Ca₂S₂O₃ + Na₂СО₃ = Na₂S₂O₃ + CaСO₃¯

При охолодженні фільтрату кристалізується натрій тіосульфат  Na₂S₂O₃.

4. З відходів при газовому виробництві (зі світильного газу, що містить сірководень ). Для цього поглинають газ сірководень Н₂S розчином гашеного вапна Ca(OH)₂:

Н₂S + Ca(OH)₂ = CaS + 2H₂O

CaS + Н₂S = Ca(HS)₂

Отриманий продукт кальцій гідросульфід Ca(HS)₂ окиснюють киснем повітря до кальцій тіосульфату Ca₂S₂O₃:

Ca(HS)₂  + 2О₂ = Ca₂S₂O₃ + Н₂О

Далі див. метод 3.

5. Окиснення полісульфідів киснем до тіосульфату з подальшою обробкою розчином соди Na₂СО₃ (див. метод 3) або сплавленням з натрій сульфатом Na₂SO₄:

2CaS₂ + 3O₂ = 2Ca₂S₂O₃

Ca₂S₂O₃ + Na₂SO₄ = Na₂S₂O₃ + CaSO₄

Властивості

    Опис. ДФУ, доповн. 1. Кристали безбарвні, прозорі. Вивітрюється на сухому повітрі.

              ДФ Х та ін. л-ра. Безбарвні прозорі кристали без запаху, солоно-гіркого смаку. У сухому повітрі вивітрюється, у вологому повітрі злегка розпливається. При температурі близько 50 °С плавиться у кристалізаційній воді; при 100  °C  зневоднюється.

    Розчинність.  ДФУ, доповн. 1. Дуже легко розчинний у воді Р, практично нерозчинний у 96 % спирті Р.

              ДФ Х . Дуже легко розчинний у воді, практично нерозчинний у спирті.

Ідентифікація

I₂ + KI ® KI₃

2Na₂S₂O₃ + KI₃ = 2NaІ + KI + Na₂S₄O₆

 

В. ДФУ, доповн. 1. Взаємодія з розчином аргентум нітрату

Na₂S₂O₃ + 2AgNO₃ = Ag₂S₂O₃¯ + 2NaNO₃

Ag₂S₂O₃ = Ag₂SO₃ + S¯

Ag₂SO₃ + S + H₂O = Ag₂S¯ + H₂SO₄

 

С. ДФУ, доповн. 1. Взаємодія з хлоридною кислотою

Na₂S₂O₃ + 2HCl = 2NaCl + S¯  + SO₂­ + H₂O

SO₂ + 4KI + 4HCl = 2I₂ + S + 4KCl + 2H₂O

 (Сульфур діоксид має запах паленої сірки).

 

а) ДФУ. Взаємодія з калій гексагідроксостибатом(V)

0,1 г випробовуваної субстанції розчиняють у 2 мл води, вільної від карбон діоксиду, Р СО₂. До одержаного розчину додають 2 мл розчину 150 г/л калій карбонату Р  К₂СО₃ і нагрівають до кипіння; осад не утворюється. До розчину додають 4 мл розчину калій гексагідроксостибату(V) Р K[Sb(OH)₆]  і нагрівають до кипіння. Потім охолоджують у льодяній воді і, якщо необхідно, потирають внутрішні стінки пробірки скляною паличкою; утворюється густий осад білого кольору:

Na₂S₂O₃ + 2K[Sb(OH)₆] → 2Na[Sb(OH)₆]↓ + K₂S₂O₃

Na⁺ + [Sb(OH)₆]^–  Na[Sb(OH)₆]

Осад розчиняється в мінеральних кислотах і в розчинах лугів.

 

Інші реакції

  b) ДФУ. Реакція  з метоксифенілацетатної кислоти реактивом; утворюється білий осад;

        с) ДФУ, N. Пірохімічна реакція. Забарвлення безбарвного полум’я у жовтий колір.

Не фармакопейна реакція. Взаємодія з розчином цинк-ураніл ацетату; утворюється жовтий осад у виді кристалів октаедричної форми;

 

Випробування на чистоту (ДФУ, доповн. 1)

  Розчин S. 10,0 г субстанції розчиняють у воді, вільній від карбон діоксиду Р, приготованій із води дистильованої Р, і доводять об’єм розчину тим самим розчинником до 100 мл.

1. Прозорість розчину S. Розчин S має бути прозорим.

2. Кольоровість розчину S. Розчин S має бути безбарвним.

3. рН. Від 6,0 до 8,4. Вимірюють рН розчину S.

4. Сульфати і сульфіти. Не більше 0,2 %.

2,5 мл розчину S доводять водою дистильованою Р до об’єму 10 мл. До 3 мл розчину додають 2 мл розчину калій йодиду йодованого Р, потім краплями продовжують додавати той самий розчин до стійкого дуже слабко-жовтого забарвлення і доводять об’єм розчину водою дистильованою Р до 15 мл. Одержаний розчин має витримувати випробування на сульфати.

I₂ + KI ® KI₃

SO₂ + 4KI₃ + 4HCl = 6I₂ + S + 4KCl + 2H₂O

SO₂ + I₂ + 2H₂O = H₂SO₄ + 2HI

SO₄^2– + Ba²⁺ ® BaSO₄¯

 5. Сульфіди (недопустима домішка)

До 10 мл розчину S додають 0,05 мл свіжоприготованого розчину 50 г/л натрій нітропрусиду Р  Na₂[Fe(CN)₅NO]; не має з’являтися фіолетове забарвлення.

S^2– + [Fe(CN)₅NO]^2– ® [Fe(CN)₅NOS]^4–

6. N. Кальцій (недопустима домішка). 10 мл розчину S не мають давати реакцію (с) на Кальцій.

              c) ДФУ, N. Реакція з амоній оксалатом

До 1 мл розчину, що містить випробовувану субстанцію у кількості 2–20 мг йонів Са²⁺, додають 1 мл розчину 40 г/л амоній оксалату Р (NH₄)₂C₂O₄; утворюється білий осад, нерозчинний у   кислоті ацетатній розведеній Р СН₃СООН і розчині аміаку Р NH₄OH , розчинний у розведених мінеральних кислотах.

 Ca²⁺ + C₂O₄^2– → CaС₂O₄↓.

7. Загальні домішки важких металів, Арсену і Селену (N), хлоридів (N), Феруму (N) – у межах еталонів.

 Кількісне визначення

ДФУ, доповн. 1.  Йодометрія, пряме титрування

 0,500 г субстанції розчиняють у 20 мл води Р і титрують 0,05 М розчином  йоду I₂, використовуючи як індикатор 1 мл розчину крохмалю Р, що додають на початку титрування (титрують до виникнення синього забарвлення).

1мл 0,05 М розчину  йоду відповідає 24,82 мг Na₂S₂O₃.

2Na₂S₂O₃ + I₂ = 2NaІ + Na₂S₄O₆

2S₂O₃^2– – 2е ® S₄O₆^2–

Е_m(Na₂S₂O₃)  = М. м.

I₂ + 2е ® 2I^–

Е_m(I₂)  = М. м./2 = А. м.,       k(I₂) = 2

2S₂O₃^2– + I₂ ® S₄O₆^2– + 2I^–

 

Зберігання. ДФУ, доп. 1. У повітренепроникному контейнері.

Інша літ-ра. У прохолодному місці,  у щільно закупореному посуді з темного скла, тому що світло сприяє розкладанню препарату. Розчини натрію тіосульфату при стоянні мутніють від сірки, що виділяється. Цей процес прискорюється в присутності вуглекислого газу СО₂ повітря. Тому посуд з розчинами натрію тіосульфату забезпечується хлоркальцієвою трубкою, що поглинає вуглекислоту повітря.

Застосування. Протизапальний, десенсибілізуючий, протитоксичний (детоксикаційний) засіб

Застосовують натрію тіосульфат як антидот (протитоксичний засіб) при отруєннях ціанідами (утворює менш токсичні тіоціанати SCN^–), сполуками Арсену, Меркурію, Плюмбуму (утворює нетоксичні сульфіти, а також нерозчинні сульфіди), йодидами, бромідами. Наприклад, при взаємодії з ціанідами утворюється калій тіоціанат KCNS, який є менш токсичний за калій ціанід KCN:

KCN + Na₂S₂O₃ = KCNS + Na₂SO₃

Вводять внутрішньовенно (повільно) по 5–10 мл 30 % розчину; при ураженнях ціанідами – по 50 мл 30 % розчину. Всередину призначають по 2–3 г на прийом у вигляді 10 % розчину у воді або в ізотонічному розчині натрію хлориду.

Застосовують також внутрішньовенно і всередину при алергічних захворюваннях, артритах, невралгіях.

Для лікування корости використовують рідину за прописом Дем’яновича.

Рідина Дем’яновича складається з двох розчинів:

–        розчин №1 – 60%-ний розчин натрію тіосульфату;

–        розчин № 2 – 1,25%-ний розчин кислоти хлоридної.

Спершу в шкіру втирають розчин № 1 (послідовно по 2–3 хв у ліву і праву руку, тулуб, ліву і праву ногу, усього протягом 10–15 хвилин). Після закінчення втирання роблять перерву на кілька хвилин до висихання шкіри і появи на ній кристаликів. Потім у такій же послідовності проводять другий цикл втирань.

Після висихання шкіри втирають розчин № 2, наливаючи його на долоню, у такому ж порядку 3–4 рази протягом 10–15 хвилин з перервами до висихання розчину на шкірі після кожного втирання. Мити шкіру дозволяється через 3 дні.

Застосування рідини Дем’яновича як протипаразитарного засобу грунтується на здатності натрію тіосульфату розкладатися у кислому середовищі з утворенням сульфур діоксиду SO₂ і сірки S, які проявляють протипаразитарну дію (сірка  закупорює пори шкіри, не доходить кисень і кліщ виходить назовні):

Na₂S₂O₃ + HCl = NaCl + H₂S₂O₃

H₂S₂O₃ ® S¯  + SO₂­ + H₂O

Натрію тіосульфат застосовують також для лікування алергій, артритів, невралгій, тому що препарат містить кристалізаційну воду, що легко вивітрюється. Випускається ін’єкційний розчин Solutio Natrii thiosulfatis 30 % pro injectionibus для інтравенозного введення як протизапальний, десенсибілізуючий, детоксикаційний засіб.

Форми випуску: порошок; 30 % розчин в ампулах по 5; 10 і 50 мл.

                                   Натрію сульфат декагідрат               ДФУ, доповн. 1

Natrii sulfas decahydricus

SODIUM SULPHATE DECAHYDRATE

Natrium sulfuricum

Sal mirabile Glauberi

Глауберова сіль (N)

Glauber’s Salt (N)

                                                                         Na₂SO₄ × 10H₂O                          М. м. = 322,19 г/моль

Хімічна назва: натрій сульфат декагідрат

Структурна формула:

Натрію сульфат декагідрат містить не менше 98,5 % і не більше 101,0 % Na₂SO₄, у перерахунку на суху речовину.

                                            

                                           Натрію сульфат безводний              ДФУ, доповн. 1

Natrii sulfas anhydricus

SODIUM SULPHATE, ANHYDROUS

 

                                                                              Na₂SO₄                                 М. м. = 142,0 г/моль

Хімічна назва: натрій сульфат

Натрію сульфат безводний містить не менше 98,5 % і не більше 101,0 % Na₂SO₄, у перерахунку на суху речовину.

Поширення в природі. У природі натрію сульфат зустрічається у виді мінералів: Na₂SO₄×10H₂O – мірабіліт, Na₂SO₄ – тенардит, CаSO₄×Na₂SO₄ – глауберит, MgSO₄×Na₂SO₄×4H₂O – астраханіт та ін.

Вперше натрію сульфат Na₂SO₄ одержав у 1658 році хімік і аптекар Глаубер шляхом взаємодії кухонної солі  NaCl із сульфатною кислотою H₂SO₄.

Одержання

1. Очищення і перекристалізація природних мінералів

2. Як побічний продукт при одержанні хлороводню сульфатним методом (аналогічно методу Глаубера):

2NaCl + H₂SO₄ = Na₂SO₄ + 2HCl

3.  З натрій карбонату Na₂CO₃ дією сульфатної кислоти H₂SO₄ (для медичних цілей, найменш забруднений):

Na₂CO₃ + H₂SO₄ = Na₂SO₄ + CO₂­+ H₂O

 

Властивості

    Натрію сульфат декагідрат

        Опис                  

           ДФУ, доповн.1. Кристалічний порошок білого кольору або безбарвні прозорі кристали.

           ДФ Х та ін. л-ра. Безбарвні прозорі кристали, що легко вивітрюються на повітрі, гірко-солоні на смак. При нагріванні до 33 °С плавиться у своєї кристалізаційній воді. При 35 °С переходить у гептагідрат Na₂SO₄×7H₂O.

       Розчинність

          ДФУ, доповн. 1. Легко розчинний у воді Р, практично нерозчинний у 96 % спирті Р.

(Частково розчиняється у кристалізаційній воді при температурі близько 33 °С).

          ДФ Х та ін. л-ра.  Розчинний в 3 ч. води і 0,3 ч. води при 33 °С, практично нерозчинний у 95 % спирті. Водні розчини мають нейтральну реакцію (сіль, утворена катіоном сильної основи й аніоном сильної кислоти, гідролізу не підлягає і має рН = 7).                     

    

Натрію сульфат безводний

      Опис

           ДФУ, доповн. 1. Порошок білого кольору. Гігроскопічний.

           Ін. л-ра. Безводний Na₂SO₄  плавиться при 884 °С.

      Розчинність 

           ДФУ, доповн. 1. Легко розчинний у воді Р.

 

Ідентифікація натрію сульфату дека гідрату і натрію сульфату безводного:

A. Субстанція дає реакції на сульфати.

B. Субстанція дає реакції на натрій.

С. Субстанція має витримувати вимоги «Втрата маси при висушуванні»,як зазначено в розділі «випробування на чистоту».

 

1. Реакції на іони Na⁺ (див. натрію фторид):

а) ДФУ. Взаємодія з калію гексагідроксостибатом(V); утворюється білий осад;

            b) ДФУ. Реакція  з метоксифенілацетаної кислоти реактивом; утворюється білий осад;

            с) Не фармакопейна реакція. Взаємодія з розчином цинк-ураніл-ацетату; утворюється жовтий осад у виді кристалів октаедричної форми;

   d) ДФУ, N. Забарвлення безбарвного полум’я у жовтий колір.

2. Реакції на сульфат-аніони SO₄^2–

а) ДФУ. Реакція з розчином барій хлориду в середовищі хлоридної кислоти

Близько 45 мг випробовуваної субстанції розчиняють у 5 мл води Р. До одержаного розчину або до 5 мл розчину, зазначеного в окремій статті, додають 1 мл кислоти хлоридної розведеної Р HCl і 1 мл розчину барій хлориду Р1 ВаCl₂; утворюється білий осад (ВаSO₄):

SO₄^2–  + Ва²⁺ ® ВаSO₄¯

b) ДФУ: Взаємодія з розчином йоду і з розчином станум(ІІ) хлориду

До суспензії, одержаної в реакції а), додають 0,1 мл 0,05 М розчину йоду I₂; жовте забарвлення не зникає (відмінність від сульфітів SO₃^2– і дитіонітів S₂O₃^2–), але знебарвлюється при додаванні краплями розчину станум(ІІ) хлориду SnCl₂ (відмінність від йодатів IO₃^–). Суміш кип’ятять; осад не знебарвлюється (відмінність від селенатів і вольфраматів).

SO₄^2–  + I₂ ¹     (йод не знебарвлюється).

I₂ + SnCl₂ + 4HCl = 2HI + H₂[SnCl₆] (йод знебарвлюється)

Випробування на чистоту (ДФУ, доповн. 1) натрію сульфату дека гідрату і натрію сульфату безводного:

  Розчин S. 5,0 г субстанції натрію сульфату декагідрату або 2,2 г субстанції натрію сульфату безводного розчиняють у воді, вільній від карбон діоксиду Р, приготованій із води дистильованої Р, і доводять об’єм розчину тим самим розчинником до 100 мл.

1. Прозорість розчину S. Розчин S має бути прозорим.

2. Кольоровість розчину S. Розчин S має бути безбарвним.

3. Кислотність або лужність

 До 10 мл розчину S додають 0,1 мл розчину бромтимолового синього Р1; забарвлення розчину має змінитися при додаванні не більше 0,5 мл 0,01 М розчину кислоти хлоридної HCl або 0,01 М розчину натрій гідроксиду NaOH.

4. Загальні домішки хлоридів, Кальцію, Феруму, Магнію, важких металів, Арсену (N) – в межах еталонів.

5. N. Глауберова сіль. Речовини, що відновлюють (недопустима домішка). У препараті не має бути домішок сульфітів SO₃^2–, тіосульфатів (дитіонітів) S₂O₃^2– та інших речовин, що відновлюють,

1 г субстанції розчиняють у 10 мл  свіжопрокип’яченої і охолодженої води Р. До 5 мл одержаного розчину додають 1 мл суміші кислота хлоридна концентрована Р HCl – вода Р (1:5) і 0,2 мл суміші 0,02 М розчин калій перманганату KMnО₄ – вода Р (1:9); одержаний розчин не має знебарвлюватися протягом 15 хв.

6. N.  Глауберова сіль. Солі амонію (недопустима домішка)

1 г субстанції поміщають у суху пробірку, додають 0,3 г калій гідроксиду Р КОН і нагрівають; вологий червоний лакмусовий папір Р, внесений у випари, не має забарвлюватись у синій колір (не має виділятися амоніак NH₃):

NH₄⁺ + OH^–  NH₃­ + H₂O

7.                           Втрата в масі при висушуванні:

Натрію сульфат безводний. Не більше 0,5 %. 1,000 г субстанції сушать при температурі  130 °С.

            Натрію сульфат декагідрат. Від 52,0 % до 57,0 %. 1,000 г субстанції сушать при температурі  30 °С протягом 1 год, потім при температурі  130 °С.

Кількісне визначення натрію сульфату дека гідрату і натрію сульфату безводного:

1. ДФУ, доповн. 1. Потенціометричне титрування розчином плюмбум нітратом

0,250 г субстанції натрію сульфату декагідрату або 0,100 г субстанції натрію сульфату безводного розчиняють у 40 мл води Р, додають 0,2 мл 0,1 М розчину кислоти хлоридної і 80 мл метанолу Р. Одержаний розчин титрують 0,1 М розчином плюмбум нітрату Pb(NO₃)₂ потенціометрично, використовуючи як індикаторний електрод плюмбум-селективний електрод, а як електрод порівняння – хлорсрібний електрод.

1 мл 0,1 М розчину плюмбум нітрату відповідає 14,20 мг Na₂SO₄.

 

Na₂SO₄ + Pb(NO₃)₂ = PbSO₄ + 2NaNO₃

 

Інші можливі методи кількісного визначення:

1. ДФ Х. Гравіметрія. Точну наважку препарату підкислюють розчином хлоридної кислоти, нагрівають до кипіння і до гарячого розчину поступово додають нагрітого до кипіння розчину барій хлориду ВаCl₂,. Суміш нагрівають на водяному нагрівнику протягом 30 хв, утворений осад BaSO₄ (осаджена форма) відфільтровують, збираючи на беззольний фільтр, промивають, висушують, прожарюють у тиглі до постійної маси (вагова або гравіметрична форма) і зважують на аналітичних вагах. За масою BaSO₄ розраховують вміст Na₂SO₄×10H₂O у препараті за формулою:

F – гравіметричний фактор.

2. Йонообмінна хроматографія з використанням катіонного обміну. При пропусканні певного об’єму розчину препарату крізь колонку з катіонітом [Кат]H⁺ відбувається катіонний обмін:

[Кат]2H⁺ + Na₂SO₄ =  [Кат]2Na⁺ + H₂SO₄

Одержаний у фільтраті розчин сульфатної кислоти H₂SO₄ відтитровують стандартним розчином натрій гідрокисду NaOH в присутності індикатора – розчину фенолфталеїну (до появи рожевого забарвлення).

H₂SO₄ + 2NaOH =  Na₂SO₄ + H₂O

Е_m(Na₂SO₄)  = М.м/2

Зберігання. У щільно закупорених контейнерах, у прохолодному місці. Натрію сульфат безводний – у повітронепроникному контейнері.

Маркування

                У необхідних випадках зазначають:

               – субстанція придатна для виробництва лікарських засобів для парентерального застосування.

Застосування. Сольовий проносний засіб

Застосовують як проносний засіб всередину орально по 15–30 г на прийом; як протиотрута при отруєннях солями Барію і Плюмбуму (утворює нерозчинні сульфати ВаSO₄  і PbSO₄).

Послаблюючий ефект натрію сульфату, як і інших сольових проносних засобів, зумовлений переважно повільним всмоктуванням із кишечника і зміною у порожнині кишечника осмотичного тиску: під впливом препарату накопичується вода у кишечнику, вміст його розріджується, перистальтика посилюється і калові маси швидше виводяться. Певну роль відіграє також безпосереднє подразнення розчином натрію сульфату рецепторів слизової оболонки кишечника.

У медицині також застосовується і  натрію сульфат висушений – Natrii sulfas exsiccatus, який одержують шляхом висушування Na₂SO₄×10H₂O при 40–50 °С до втрати 50  % початкової маси; застосовується в тому випадку, коли натрію сульфат прописується у порошкоподібній суміші з іншими речовинами.

Сіль карловарська штучна (Sal carolinum factitium) – це суміш натрію сульфату Na₂SO₄ з натрію гідрокарбонатом (питною содою) NaНСO₃, натрію хлоридом NaСl і калію сульфатом К₂SO₄× Застосовують як проносний і жовчогінний засіб. За хімічним складом і фармакологічною дією близька до натуральної Карловарської гейзерної солі.

Моршинська послаблююча сіль. Містить натрію сульфат Na₂SO₄ і у невеликих кількостях – сульфати СаSO₄  і MgSO₄ , кальцію карбонат СаСО₃ і натрію хлорид NaСl.

Одержують із мінеральної води джерела курорту Моршин. За складом і дією нагадує карловарську сіль.

Застосовують як проносний засіб, а також при захворюваннях печінки, кишечника, порушеннях обміну речовин. Приймають по 1–2 чайні ложки на півсклянки води за 30 хв перед  їдою.

 

                                           

                                            Нітрогену(I) оксид                                       ДФ Х

Nitrogenium oxydulatum

“Веселячий” газ                  

Oxydum Nitrosum*

Protoxyde d’Azote                                           

                                                                                     N₂O                                   М. м. = 44,01 г/моль

Структурна формула:       

Нітроген(I) оксид відкрив у 1776 р.  Прістлі при взаємодії заліза з нітратною кислотою.

Одержання

1. Термічне розкладання амоній нітрату:

NH₄NO₃  N₂O­ + 2H₂O

Спочатку  амонію нітрат висушують при 105 °C, а потім змішують з однаковою кількістю прожареного піску SiO₂ і нагрівають до температури  200–240 °С, але не вище 280 °C. Якщо  t °> 300 °C, може статися вибух за рахунок утворення різних газоподібних продуктів: NH₃, NO₂, NO, О₂. Можуть утворюватися  й інші оксиди Нітрогену (N₂O₃, N₂O₄, N₂O₅), які є більш токсичними за N₂O.

Тому отриманий газ промывют 10 % водним розчином ферум(ІІ) сульфату FeSO₄ (зв’язує NO):

FeSO₄ + NO = FeSO₄×NO

і 20 % розчином натрій гідроксиду NaOH (зв’язує кислотні оксиди Нітрогену – N₂O₃, N₂O₄, N₂O₅, а також хлор Cl₂, якщо вихідна сіль містить домішку амоній хлориду NH₄Cl):

2NaOH + N₂O₃ = 2NaNO₂ + H₂O

2NaOH + 2NO₂ = NaNO₂ + NaNO₃ + H₂O

N₂O₅  + 2NaOH = 2NaNO₃ + H₂O

2NaOH + Cl₂ = NaCl + NaClО + H₂O

2. Взаємодія сульфамінової кислоти з нітратною кислотою (40–68 %) при нагріванні:

Властивості

    Опис. Безбарвний газ, який важчий за повітря (D = 44,01/29 = 1,5), з характерним запахом, солодкуватим смаком. Під тиском перетворюється у рідину. Сам не горить (не загоряється), але підтримує горіння (тліюча скіпа загоряється, як у чистому кисні), тому що при нагріванні  вище 500 °С розкладається на азот і кисень:

2N₂O  2N₂ + O₂

Розчинність. Мало розчинний у воді (1 об’єм N₂O розчиняється в 2 обьемах Н₂О при 15–20 °С), легко розчиняється в спирті й ефірі.

ДФ Х. Зауваження. При проведенні якісних і кількісних випробувань слід дотримуватись таких вимог:

1) відбір проб для випробувань роблять із балона, який знаходиться у вертикальному положенні;

2) балон з N₂O витримують не менш 10 годин у приміщенні, у якому проводять аналіз;

3) для вимірювання об’єму пропущеного газу в кінці поглинальних посудин ставлять аспіратори з насиченим розчином натрію хлориду NaCl, який попередньо насичують N₂O. N₂O пропускають з такою швидкістю, щоб можна було порахувати бульбашки газу, що проходить; 

4) для аналізу застосовують круглодонні, запаяні внизу циліндри діаметром близько 30 мм, місткістю 100 мл. У цилінд впаяна скляна трубка діаметром 7–8 мм. На нижньому розширеному кінці трубки, що знаходиться від дна циліндра на 5–10 мм, є отвори для проходження газу, а у верхній частині циліндра – невелика відвідна трубка.

Ідентифікація

1. Тліюча скіпка, внесена в нітрогену(I) оксид, спалахує яскравим полум’ям.

2. При змішуванні N₂O з однаковою кількістю нітроген(II) оксиду не має з’являтися бурий дим  (NO₂­) (відмінність від кисню):

N₂O + NO ¹ NO₂

Випробування на чистоту. Тому що нітрогену(I) оксид застосовується для наркозу, він не має містити можливих домішок: карбон(IV) оксиду CO₂, арсину (AsН₃), фосфіну (PH₃), сірководню (H₂S), галогенідів, речовин, що відновлюють або окиснюють, основ і кислот. Для виявлення цих домішок препарат пропускають крізь поглинальні склянки з водою, куди додано відповідні реактиви, що дають характерні реакції з тією чи іншою домішкою.

1. Карбон діоксид CO₂ – баритова вода  Ba(OH)₂ мутніє при наявності CO₂; порівнюють інтенсивність опалесценції з контрольною пробою:

Ba(OH)₂ + CO₂ = BaCO₃¯ + H₂O;

2. Арсин  AsН₃ чи фосфін PH₃ (недопустима домішка)  – не має спостерігатися пожовтіння меркурій-бромідного паперу (HgBr₂) – див. домішка Арсену (метод А);

3. Сірководень H₂S (недопустима домішка) – не має спостерігатися побуріння плюмбум-ацетатного паперу Pb(CH₃COO)₂ за рахунок виділення PbS¯:

Pb²⁺ + S^2– ® PbS¯;

4. Галогеніди (недопустима домішка)  – розчин аргентум нітрату AgNO₃ не має давати опалесценції:

Ag ⁺ + Hal^– ® AgHal¯;

5. Відновники (недопустима домішка)  – розчин калій перманганату KMnО₄ не має знебарвлюватися:

6. Окисники – домішку  визначають за допомогою калій йодиду KI у присутності крохмалю в середовищі льодяної ацетатної кислоти СН₃СООН –  інтенсивність забарвлення (синє забарвлення за рахунок I₂) не має відрізнятися від забарвлення контрольного досліду;

7. Сполуки основного характеру встановлюють за посинінням лакмусового паперу; кислотного характеру – почервонінням лакмусового паперу.

Кількісне визначення

Кількісне визначення препарату грунтується на вимірюванні газів, що не конденсуються, вміст яких не має перевищувати 5 %, шляхом виморожування у рідкому азоті в спеціальному приладі (ДФ Х, с. 467). Вміст N₂O не менше 95 %.

Зберігання.  У металевих балонах місткістю 10 л, сірого кольору, під тиском 50 атм (у зрідженому стані) із написом “Для медичного застосування”. Поверх вентиля поміщають пластмасовий або металевий ковпак з отворами.

 Зберігають при кімнатній температурі в закритому приміщенні, подалі від вогню.

Застосування. Засіб для інгаляційного наркозу

Малі концентрації нітроген(І) оксиду спричинюють відчуття сп’яніння (звідси назва “веселячий” газ) і легку сонливість. Подальше вдихання викликає сп’яніння, непритомний стан. На цій властивості основане його застосування у медичній практиці як анестезуючого засобу при короткочасних операціях. Проявляє слабку наркотичну дію, тому небхідно брати його велику концентрацію. У більшості випадків застосовують комбінований наркоз, поєднуючи з іншими сильнішими наркотичними засобами і міорелаксантами.

 Застосовують для газового наркозу у хірургічній практиці і для знеболення пологів.  Використовують для блокування гострих приступів стенокардії, при інфаркті міокарда.

Використовують у суміші з киснем (80 % N₂O і 20 % О₂) (у чистому вигляді N₂O викликає швидкий наркоз і асфіксію) за допомогою спеціальних апаратів для газового наркозу.

Після припинення подачі нітроген(І) оксиду для запобігаггя гіпоксії слід продовжувати давати кисень протягом 4–5 хв.

Перевага: виводиться з організму через 10–15 хв у незміненому вигляді і людина легко відходить від наркозу.

 

                                Аміаку розчин концентрований                                 ДФУ

Ammoniae solutio concentrata

AMMONIA SOLUTION, CONCENTRATED

Аміаку розчин концентрований містить не менше 25,0 % (м/м) і не більше 30,0 % (м/м) аміаку  (NH₃; М. м. = 17,03 г/моль).

 

Аміаку розчин 10%  

Solutio Аmmonii caustii 

NH₃×Н₂О

NH₄OH

Нашатирний спирт              

Liguor Ammonii caustici

Ammonium causticum solutum

Аміаку розчин 10 % містить не менше 9,5 % (м/м) і не більше 10,5 % (м/м) аміаку  (NH₃; М. м. = 17,03 г/моль).

Одержання

1. Нагрівання амоній хлориду NH₄Cl з кальцію гідроксидом Ca(OH)₂ (для медичних цілей):

NH₄Cl + Ca(OH)₂ = 2NH₃­ + CaCl₂ + 2H₂O

Отриманий амоніак (аміак) сушать, пропускаючи крізь склянку з натронним вапном (суміш СаО і NaOH) , а потім поглинають водою до концентрації 10 % чи 25 %.

3. Синтетичний метод із водню та азоту (метод Габера–Боша) у контактному апараті (р = 200–220 атм, t° = 500–550 °C, каталізатори Fe, Ni, W):

3H₂ + N₂  « 2NH₃ + Q кдж

Реакція екзотермічна і тому температура в апараті підтримується за рахунок теплоти, що виділяється під час реакції. Перший завод синтетичного аміаку був введений у дію в Радянському Союзі у 1928 році.

Властивості

Аміак – безбарвний газ зі своєрідним характерним запахом, легко розчинний у воді Коефіцієнт абсорбції амоніаку – 700. Це означає, що 1 об’єм води розчиняє 700 об’ємів NH₃.

  Опис. ДФУ. Аміаку розчин концентрований – прозора, безбарвна, дуже лужна рідина.

  Розчинність ДФУ. Змішується в з водою Р і 96 % спиртом Р.    

     ДФ Х та ін. л-ра.  Аміаку розчин являє собою безбарвну прозору рідину, легко летючу, з характерним різким запахом. З водою і спиртом змішується у всіх співвідношеннях. Водний розчин має лужну реакцію:

NH₃ + H₂O  « NH₃×H₂O  « NH₄⁺ + OH^–

Аміаку розчин – слабка основа (К_b = 1,8×10^–5): в 1 М розчині при 18 ° С тільки 0,4 % аміаку знаходиться у виді диссоційованого амоній гідроксиду NH₄OH. При нагріванні вивітрюється  (NH₃­) , тому відчутний специфічний запах аміаку NH₃.

Ідентифікація

А. ДФУ. Відносна густина. Аміаку розчин концентрований.  Від  0,892  до  0,910.

                                                 Аміаку розчин 10 %.  Від  0,958  до  0,962.

Визначають за допомогою ареометра, густиноміра або пікнометра.

В. ДФУ. Субстанція повинна мати сильнолужну реакцію. Розчин фенолфталеїну забарвлюється у червоний (малиновий) колір, а тимолового синього – у фіолетово-синій колір.

NH₃ + H₂O  « NH₃×H₂O  « NH₄⁺ + OH^–

С. ДФУ. Взаємодія з хлоридною кислотою і наступною ідентифікацією катіонів амонію

До 0,5 мл субстанції додають 5 мл води Р, пропускають повітря і одержану газову суміш спрямовують на поверхню розчину, що містить 1 мл 0,1 М кислоти хлоридної і 0,05 мл розчину метилового червоного Р; червоне забарвлення розчину переходить у жовте. До одержаного розчину додають 1 мл свіжоприготованого розчину натрію кобальтинітриту; утворюється жовтий осад.

NH₃ + HCl = NH₄Cl

3NH₄Cl + Na₃[Co(NO₂)₆] ® (NH₄)₃[Co(NO₂)₆]¯ + 3NaCl

3NH₄⁺ + [Co(NO₂)₆]^3– ® (NH₄)₃[Co(NO₂)₆]¯

При внесенні в пари аміаку NH₃ (над відкритою склянкою) скляної палички, змоченої  хлоридною кислотою HCl спостерігається  білий ”димок” (нашатир NH₄Cl)

NH₃ + HCl = NH₄Cl

            Не фармакопейні реакції:

1. Взаємодія з розчином меркурій(ІІ) хлориду (сулеми)

            При взаємодії з розчином сулеми HgCl₂ утвориться білий осад меркурій амідохлориду HgNH₂Cl:

2NH₄OH + HgCl₂  ® HgNH₂Cl ¯  + NH₄Cl + 2H₂O

 

2. Взаємодія з розчином меркурій(І) хлориду (каломелі)

При взаємодії з розчином каломелі Hg₂Cl₂ утвориться чорний осад ртуті Hg і білий осад меркурій амідохлориду HgNH₂Cl(реакція диспропорціонування):

 

2NH₄OH + Hg₂Cl₂  ®  HgNH₂Cl ¯  + Hg¯ + NH₄Cl + 2H₂O

 

            3. Реакція з реактивом Несслера (див. у ДФУ випробування на домішки амонію солей).

При взаємодії з лужним розчином калій тетрайодомеркурату K₂[Hg₄] утворюється жовто-оранжевий осад (дуже чутлива реакція):

 

 

                                 NH₄⁺ + 2[HgI₄]^2– + 2OH^– ® [NH₂Hg₂I₂]I ¯ + 5I^– + 2H₂O                               

                                                                                                         

Випробування на чистоту (ДФУ)

Речовини , що окиснюються

У разі присутності відновників, наприклад, сульфітів, буде спостерігатись знебарвлення розчину калій пермангагату:

2KMnO₄    + 5Na₂SO₃ + 3H₂SO₄ ® 2MnSO₄ + 5Na₂SO₄ + K₂SO₄ + 3H₂O

Кількісне визначення

ДФУ. Ацидиметрія, зворотне титрування

50,0 мл 1 М розчину кислоти хлоридної HCl поміщають у колбу із скляним притертим корком, точно зважують, додають 2 мл субстанції і повторно зважують. Одержаний розчин титрують 1 М розчином натрій гідроксиду NaOH до переходу забарвлення від червоного до жовтого, використовуючи як індикатор 0,1 мл розчину метилового червоного Р.

1 мл 1 М розчину натрій гідроксиду відповідає 17,03 мг NH₃

NH₄OH + HCl = NH₄Cl + H₂O

HCl + NaOH = NaCl + 2H₂O

E_m(NH₄OH)  = М.м

 

Зберігання. ДФУ. У повітренепроникному контейнері, при температурі не вище 20 °С.

Застосування. Збуджує дихальний центр. Засіб першої допомоги

При вдиханні аміак рефлекторно збуджує дихальний центр, діючи через рецептори верхніх дихальних шляхів (закінчення трійничного нерва).

Застосовують нашатирний спирт в основному зовнішньо як засіб першої допомоги для збудження дихання і виведення хворого із непритомного стану (обережно підносять невеликий кусок вати аьо марлі, змоченої нашатирним спиртом, до носа на 0,5–1 с).

У хірургії за методом Спасокукоцького і Кочергіна використовують для миття рук розчин 25 мл аміаку на 5 л теплої води.

Для розтирань при невралгіях, міозитах використовують лінімент аміачний (Linimentum ammoniatum), що містить розчин аміаку, сонішникову олію і олеїнову кислоту.

Всередину застосовується у вигляді нашатирно-ганусових крапель, що містять 1,62–1,77 % NH₃. Входить до складу грудного еліксиру.

При отруєнні аміаком застосовують 1 %-ні розчини кислоти ацетатної, лимонної або тартратної.

                                                 Натрію нітрит                                            ДФ Х

Natrii nitris

Natrium nitrosum

SODIUM NITRITE

                                                                     NaNO₂                                   М. м. = 69,00 г/моль

          Хімічна назва: натрій нітрит

Одержання

1. З відходів при виробництві нітратної кислоти

У процесі виробництва нітратної кислоти HNO₃ утворюються  нітрозні гази, що містять NO₂, які пропускають крізь розчин натрій карбонату (соди) Na₂CO₃:

2NO₂ + Na₂СО₃ = NaNO₃ + NaNO₂ + СО₂­

Продукти реакції (натрій нітрат NaNO₃ і натрій нітрит NaNO₂) розділяють за допомогою фракційної кристалізації: натрій нітрат NaNO₃, який важче розчиняється у воді, кристалізується першим, а потім – натрій нітрит NaNO₂.

2. Відновлення натрій нітрату плюмбумом

До розплавленої селітри NaNO₃ додають невеликими порціями плюмбум Pb:

NaNO₃ + Pb = PbО + NaNO₂

Сплав екстрагують водою і невелику кількість плюмбум оксиду PbО у розчині осаджують пропусканням вуглекислого газу СО₂:

2PbО + СО₂ + Н₂О = (PbOН)₂СО₃¯

Осад плюмбум гідроксикарбонату (PbOН)₂СО₃ відфільтровують, фільтрат підкислюють нітратною кислотою НNO₃ і згущують до кристалізації. Спершу кристалізується натрій нітрат NaNO₃, який відфільтровують, а потім кристалізується натрій нітрит NaNO₂.

Властивості

  Опис. Білі або зі слабким жовтуватим відтінком кристали. Гігроскопічний. Плавиться при температурі 271 °С.

  Розчинність. Легко розчинний у воді, важко розчинний у спирті. Водні розчини внаслідок гідролізу мають слабколужну реакцію:

NO₂^– + HOH « HNO₂ + OH^–.

Водні розчини стерилізують при + 100 °С протягом 30 хв. Для стабілізації на кожен літр розчину додають по 2 мл 0,1 М розчину натрій гідроксиду.

Ідентифікація

1. Реакції на іони Na⁺ (див. натрію фторид):

а) ДФУ. Взаємодія з розчином калій гексагідроксостибату(V); утворюється білий осад.

     b) ДФУ. Реакція  з метоксифенілацетатної кислоти реактивом; утворюється білий осад.

     c) Не фармакопейна реакція. Взаємодія з розчином цинк-ураніл-ацетату; утворюється жовтий осад.

d) ДФУ, N. Пірохімічна реакція. Забарвлення безбарвного полум’я у жовтий колір.

2. Реакції на нітрит-аніони NO₂^–:

     а) ГФУ, N. Утворення нітрозоантипірину

Декілька кристалів антипірину розчиняють у фарфорной чашці в 0,1 мл кислоти хлоридної розведеної Р, додають 0,1 мл розчину, що містить близько 1 мг нітрит-іонів NO₂^–; з’являється смарагдово-зелене забарвлення (відмінність від нітратів):

 

                                                         смарагдово-зелене забарвлення

 

            b) ДФ Х. Реакція з розчином дифеніламіну

До субстанції додають декілька крапель розчину дифеніламіну в концентрованій сульфатній кислоті H₂SO₄; з’являється синє забарвлення

                                                            дифенілбензидин

                                    сульфоімонієва сіль дифенілбензидину (барвник синього кольору)

 

с) ДФ Х. Реакція з кислотами

При додаванні до розчину препарату розведеної сульфатної кислоти H₂SO₄ виділяються жовто-бурі пари нітроген діоксиду NO₂ (внаслідок розкладання нітритної кислоти НNO₂):

2NaNO₂ + H₂SO₄ = Na₂SO₄ + 2НNO₂

2НNO₂  ®  NO­ + NO₂­ + H₂O

Випробування на чистоту

1. ДФ Х. Загальні домішки хлоридів, сульфатів, важких металів, Арсену – в межах еталонів.

Кількісне визначення

1. ДФ Х. Перманганатометрія з йодометричним закінченням, зворотне титрування

Близько 0,5 г субстанції (точна наважка) розчиняють у воді Р у мірній колбі місткістю 50 мл і доводять об’єм розчину водою Р до мітки. 10 мл одержаного розчину повільно вливають у суміш, яка складається із 40 мл 0,02 М розчину калій перманганату, 100 мл води Р і 25 мл кислоти сульфатної розведеної Р. Через 20 хв. до реакційної суміші додають 2 г калій йодиду Р і йод, що виділився, титрують 0,1 М розчином натрій тіосульфату (індикатор – розчин крохмалю Р, крохмаль додають наприкінці титрування і титрують до зникнення синього забарвлення).

Хімізм процесів можна представити такими рівняннями.

1)  5NaNO₂ + 2KMnО₄ + 3H₂SO₄ = 5NaNO₃ + 2MnSO₄ + K₂SO₄ + 3H₂O

MnО₄^– + 8H⁺ + 5e ® Mn²⁺ + 4H₂O

                                               NO₂^– + Н₂О – 2е ® NO₃^– +  2Н⁺                            

2MnО₄^– + 5NO₂^– + 6H⁺ ® 2Mn²⁺ + 5NO₃^– + 3H₂O

 

2)  2KMnО₄ + 10KI + 8H₂SO₄ = 5I₂ + 2MnSO₄ + 6K₂SO₄ + 8H₂O

MnО₄^– + 8H⁺ + 5e ® Mn²⁺ + 4H₂O

                                                               2I^– – 2  ®  I₂⁰                            

2MnO₄^– + 10 I^– +  16H⁺ ® 2Mn²⁺ + 5I₂ + 8H₂O

 

3) I₂ + 2Na₂S₂O₃ = 2NaI + Na₂S₄O₆

   I₂ + 2е ® 2I^–

2S₂O₃^2– – 2е ® S₄O₆^2–

E_m(NaNO₂)  = М.м./2             

Паралельно проводять контрольний дослід (методика аналогічна, тільки без досліджуваного препарату).

Зберігання. Список сильнодіючих речовин. У щільно закупорених контейнерах, у захищеному від світла місці.

З огляду на, що препарат гігроскопичний і легко окиснюється на повітрі, зберігають його у темному місці, у щільно закупорених склянках оранжевого скла. При порушенні умов зберігання препарат розпливається і жовтіє внаслідок виділення нітроген(IV) оксиду.

Застосування. Спазмолітичний (коронорозширювальний) засіб. Антидот при отруєнні метгемоглобіноутворюючими речовинами

Рідко застосовують всередину по 0,1–0,2 г на прийом або підшкірно у вигляді 1 % розчину як коронорозширювальний засіб при стенокардії, інколи при спазмах судин мозку. Дія подібна до амілнітриту.

При отруєнні ціанідами вводять інтравенозно 10–20 мл 1–2 % розчину препарату. Дія натрію нітриту NaNO₂ полягає в тому, що він спричиняє утворення в крові метгемоглобіну, який зв’язує іони CN^– і не допускає блокування тканинних дихальних ферментів. Таким чином, натрію нітрит є антидотом при отруєнні метгемоглобіноутворюючими речовинами.

Протипокази: крововилив у мозок, підвищений внутрішньочерепний тиск, виражена гіпотензія, глаукома.

В. р. д.  всередину – 0,3 г;

В. д. д. всередину – 1,0 г.