ТЕМА: Визначення рефлексотерапії, її роль і місце в сучасній медицині

ВИЗНАЧЕННЯ РЕФЛЕКСОТЕРАПІЇ, ЇЇ РОЛЬ І МІСЦЕ В СУЧАСНІЙ МЕДИЦИНІ. РЕФЛЕКСОДІАГНОСТИКА. ПУНКТУРНА РЕФЛЕКСОТЕРАПІЯ. ЗАГАЛЬНІ ПОЛОЖЕННЯ МАНУАЛЬНОЇ РЕФЛЕКСОТЕРАПІЇ. МАСАЖ. АКУПРЕСУРА. ПОВЕРХНЕВА БАГАТОПОВЕРХНЕВА БАГАТОГОЛОВКОВА АКУПУНКТУРА.

Рефлексотерапія – це метод лікування, що полягає у впливі на функції організму різних за силою, характером і тривалістю подразнення факторами.

З факторів рефлексотерапевтичного впливу для лікування використовують: механічні (класичні акупунктурні голки, точковий масаж, мікроголки), термічні (прогрівання і охолодження), вакуумні (банки, банковий масаж), електричні (вплив електропунктурним апаратом), а також лазерні випромінювння (малопотужним лазером), магнітне поле (магнітофорами, спеціальними апаратами, генеруючими постійні магнітні поля) та ін.

Залежно від виду факторів і методів впливу розрізняють голкорефлексотерапію (акупунктура, голковколювання), прогрівання або припікання біологічно-активних точок, електропунктуру, лазеропунктуру, магнітопунктуру і т.д.

Методи голковколювання і припікання, або, як їх ще називають, чжень-цзю-терапія (чжень – укол голкою, цзю – припікання), виникли в сиву давнину.

Такий  метод як рефлексотерапія, мануальна терапія, фітотерапія, гомеопатія, нутріціологія, психосоматична терапія все більшою мірою залучаються до комплексного лікування та реабілітації хворих. Доведено, що ці методи часто дають змогу зменшити дозування фармакологічних препаратів, дозволяють підвищити ефективність традиційного лікування, зменшити кількість його побічних впливів.

В основі розвитку і застосування цих “природніх” способів лікування та реабілітації є свідоме і цілеспрямоване зміцнення та оптимізація реакцій саногенезу – системи захисно-пристосувальних механізмів боротьби з хворобою, одужання і підтримки здоров?я – цієї антитези патогенезу. В поняття саногенезу включають процеси реституції, регенерації, компенсації ушкоджених структур та функцій організму, а також імунітет.
 Організм реагує на зміни в зовнішньому та внутрішньому середовищі як цілісна система, спрямована на самозбереження та самовідтворення, завдяки діяльності трьох потужних інтегративних систем: нервової, ендокринної та імунної. Оптимальне функціонування найважливішої з них – нервової забезпечується адекватною аферентною інформацією від ентерорецепторного, проприорецепторного та екстерорецепторного апарату. Модулюючи відповідним чином потік аферентних імпульсів, ми отримуємо змогу модифікувати і роботу нейроендокринної і імунної систем, впливати на перебіг саногенетичних реакцій організму у бажаному напрямку. Звичайно, система модулювання аферентної імпульсації повинна бути максимально диференційованою і точною як по топографії рецепторних полів, що стимулюються, так і по різноманіттю і силі стимулюючих подразнень. На цій ідеї побудовано потужне і розгалужене дерево сучасної рефлексотерапії, яке містить в собі власне акупунктурну терапію, фізіотерапію з бальнеологією, що можуть виступати в ролі зональної рефлексотерапії, або фізіопунктури, мануальну та кінезитерапію.

 Крім нервово-рефлекторних механізмів, дія пунктурної рефлексотерапії опосередковується і низкою гуморальних факторів. Поштовхом для розвитку акупунктури у 70 рр ХХ ст. стало відкриття у центральній нервовій системі ендогенних опіоїдів (ендорфінів, енкефалінів, динорфінів). Виявилося, що голковколювання сприяє віділенню цих речовин в організмі і цим самим тамує біль. Ендогенні опіоїди благотворно діють і на емоції людини. Нині хірурги проводять деякі оперативні втручання під акупунктурним знеболюванням, або комбінують його із звичайним наркозом, зменшуючи у такий спосіб витрату наркотичний препаратів. Ефективна дія ПРТ при багатьох інших соматичних і вісцеральних захворюваннях зумовлюється й виділенням багатьох інших медіаторних та гормоноподібних речовин. Деякі з них стимулюють діяльність імунної системи. Цим пояснюється дієвість ПРТ при лікуванні багатьох запальних та алергічних захворювань.

В медицині існує велика кількість методів лікування, які не відносяться до фармакотерапії та хірургії і які входять складовою частиною, або примикають до фізіотерапії та інших немедикаментозних медичних систем. Це, наприклад, масаж, електростимуляція, голкотерапія, локальне знеболювання, мануальна терапія, теплові процедури і кріотерапія, вакуумтерапія, кінезитерапія тощо. Ці, ще не зовсім звичні для лікарського загалу, поняття поступово набувають популярності серед лікарів та пацієнтів. Такі методи все більшою мірою залучаються до комплексного лікування та реабілітації хворих. Доведено, що ці методи часто дають змогу зменшити дозування фармакологічних препаратів, дозволяють підвищити ефективність традиційного лікування, зменшити кількість його побічних впливів.

Загальний принцип усіх перерахованих методів лікування це рефлекторна дія, котра подразнює чутливі рецептори в певній зоні(наприклад, в зоні локалізації болю, або інших розладів), викликаючи рефлекторну відповідь організму. Тому ми можемо це назвати «рефлексотерапією». На сьогоднішній день детально вивчені механізми рефлексотерапії, починаючи від аксон-рефлексу і сегментарного рівня, і закінчуючи лімбіко-ретикулярним комплексом. З’являються нові науково обґрунтовані дані з приводу лікування важкої органічної патології, розробляються комплексні методики лікування багатьох захворювань, підвищується їх ефективність. Способи рефлексотерапії застосовуються на різних етапах лікування в якості монотерапії, а також комплексного лікування.

В основі розвитку і застосування цих «природних» способів лікування та реабілітації є свідоме і цілеспрямоване зміцнення та оптимізація реакцій саногенезу – системи захисно-пристосувальних механізмів боротьби з хворобою, одужання і підтримки здоров’я – цієї антитези патогенезу. В поняття саногенезу включають процеси реституції, регенерації, компенсації ушкоджених структур та функцій організму, а також імунітет.

Організм реагує на зміни в зовнішньому та внутрішньому середовищах як цілісна система, спрямована на самозбереження, самовідновлення та самовідтворення, завдяки діяльності трьох потужних інтегративних систем: нервової, ендокринної та імунної. Оптимальне функціонування найважливішої з них – нервової – забезпечується адекватною аферентною інформацією від ентерорецепторного, пропріорецепторного та екстерорецепторного апаратів. Модулюючи відповідним чином потік аферентних імпульсів, ми отримуємо змогу модифікувати і роботу нейроендокринної та імунної систем, впливати на перебіг саногенетичних реакцій організму у бажаному напрямку. Звичайно, система модулювання аферентної імпульсації повинна бути максимально диференційованою і точною як по топографії рецепторних полів, що стимулюються, так і по різноманіттю і силі стимулюючих подразнень. На цій ідеї побудоване потужне і розгалужене дерево сучасної рефлексотерапії, яке містить в собі власне пунктурну рефлексотерапію (ПРТ), фізіотерапію з бальнеологією, що можуть виступати в ролі зональної рефлексотерапії, або фізіопуктури, мануальну та кінезитерапію.

Крім нервово-рефлекторних механізмів, дія пунктурної рефлексотерапії опосередковується і низькою гуморальних факторів. Поштовхом до розвитку акупунктури у 70-х рр. ХХ ст. стало відкриття в центральній нервовій системі ендогенних опіоїдів (ендорфінів, енкефалінів, динорфінів). Виявилося, що голковколювання сприяє виділенню цих речовинв організмі і тим самим тамує біль. Ендогенні опіоїди благотворно діють і на емоції людини. Нині хірурги проводять деякі оперативні втручання під акупунктурним знеболюванням, або комбінують його із звичайним наркозом, зменшуючи в такий спосіб використання наркотичних препаратів. Ефективна дія ПРТ при багатьох інших соматичних і вісцеральних захворюваннях зумовлюється виділенням багатьох інших медіатор них та гормоноподібних речовин. Деякі з них стимулюють діяльність імунної системи. Цим пояснюється дієвість ПРТ при лікуванні багатьох запальних та алергічних захворювань.

Мануальна терапія модифікує аферентну, головним чином пропріоцептивну, імпульсацію через активне втручання на рівні сегментарних нервових зв’язків та лікування захворювань рухової системи, в тому числі зворотних порушень у суглобах.

До рефлексотерапії входять:

• Пунктурна рефлексотерапія
• Акупресура
• Термопунктура
• Вакуумне подразнення рефлексогенних зон
• Електрорефлексотерапія
• Лазеропунктура
• КВЧ-пунктура
• Мануальна терапія

Методи рефлексодіагностики включають, в основному:

• Аурикулодіагностику
• Тест Акабане
• Метод Накатані

Голковколювання або рефлексотерапія

Ця методика існує вже 5 тисяч років. Китай і Корея до цього часу сперечаються на предмет того, хто ж з них є прабатьком цього диво-методу. Але перший трактат з голковколювання з’явився в Китаї 2,5 тисячі років тому.

У нашій країні голковколювання практикують всього 50 років. Це спосіб впливу на патологічні процеси через біологічно активні точки, розташовані на шкірі. Кожна така точка відповідає певному органу, і, що найцікавіше, місце розташування цих точок залишається незмінним навіть з плином багатьох тисячоліть. Як і коли ці точки з’явилися до цих пір невідомо, так само не до кінця вивчений механізм їх функціонування. Ці точки не пов’язані з органами ні нервовими закінченнями, ні кровоносними судинами. У Китаї вважається, що ці точки пов’язані з органами енергетичними каналами.
При впливі на них відбувається перерозподіл життєвої енергії – енергії «ці» – по потрібних каналах. Тобто, в першу чергу забезпечуються органи особливо потребують, що не справляються зі своїми основними функціями. Офіційна медицина схильна погоджуватися з такою енергетичної теорією за одним винятком, що через голку в потрібну точку надходить енергія ззовні (природна чи космічна). Спрощеним варіантом голковколювання є точковий масаж . І та, і інша процедура найчастіше використовується при неврологічних захворюваннях для поліпшення загального стану організму, а також вони є прекрасними знеболюючими засобами.
Сама процедура нагадує масаж, але відрізняється від нього обмеженням ділянки застосування і дозованою силою впливу. Між сеансами мануальної терапії обов’язково дотримуються певні інтервали, тому що проробляються зв’язки і м’язи обов’язково повинні зафіксуватися в досягнутому положенні. Дуже часто після маніпуляцій лікаря з’являються хворобливі відчуття в тих місцях, де було щось виправлено. Це цілком нормальна реакція організму: одні групи м’язів починають активно працювати і напружуватися і болять так само, як після посилених спортивних тренувань. Зате інші, непомірно навантажені раніше, можуть дозволити собі трохи розслабитися.

Лікувальний масаж

Масажем люди користувалися ще за 25 століть до н. е.. Точно сказати, де і коли він з’явився, практично неможливо. Учені до цих пір розходяться в думці про походження самого слова: від арабського слова «massо» – «ніжно надавлювати» або ж від грецького «massa» – «стискати руками». Але всі вони вказують на один основний фактор: суть будь-якого масажу полягає у впливі руками на поверхню тіла людини .

Мануальна терапія

Мануальна терапія є основним способом лікування хребта і загального оздоровлення організму. Адже саме з хребтом пов’язані всі наші внутрішні органи. Впливаючи на нього, можна істотно поліпшити їх стан.
Показаннями до використання даного методу є болі в хребті і суглобах рук і ніг, посттравматична реабілітація, порушення постави.
 Мануальна терапія модифікує аферентну, головним чином пропріоцептивну, імпульсацію через активне втручання на рівні сегментарних нервових зв”язків та лікуванням захворювань рухової системи, в тому числі зворотних порушень у суглобах. 

Здоров’я – це становище балансу та гармонії життєвих сил організму, а хвороба є результат розладу, або розладу життєвих функцій. Звідси виникає головний принцип китайської медицини: лікувати не окремі органи, а весь організм. Китайці гадають, що хвороба – це порушення балансу життєвих сил.

В китайській медицині поняття органу тіла має досить далекий зв’язок з анатомією. Воно позначає цілую функціональну систему організму, представлену серцем, легенями та т.д. (в сучасній літературі їх прийнято називати орбами). Деякі з органів, які розпізнає китайська медицина – наприклад, «трійний обігрівач» – взагалі не має анатомічного прототипу. В китайській медицині символічна топографія тіла людини, яка складається з «енергетичних», нерозпізнаних на матеріальному рівні органів.

Крім функціональних систем організму китайська медицина придає первісне значення суглобам, зчленуванням та особливо каналам циркуляції енергії «ці», так названим меридіанам (ізин-ман), котрі лише частково співпадають з системою кровообігу та лімфовідтоку (останні рахуються матеріальним аналогом «ці») «Великий тлумачний словник китайських ієрогліфів» пропонує близько 30 різних значень ієрогліфу «ці».

В цілому, ці – це фундаментальна субстанція, яка лежить в основі улаштування всесвіту, де все існує завдяки її змінам та руху.

Фізичні структури нервової системи розглядаються спільно з м’язами та сухожиллями, які також мають свої енергетичні канали. Взагалі тканинам та внутрішній будові тіла в китайській медицині приділяється набагато менш уваги, ніж процесам обміну речовин та взаємодії органів.

В давнині існували різні схеми розташування енергетичних каналів в тілі, з часом була вироблена їх єдина класифікація. Розрізняють 12 головних каналів та 12 відгалужених від них, 8 так званих чудесних судин, 15 коллатералей, 12 м’язосухожильних каналів та 12 шкірних зон. Система 12 головних каналів (меридіанів) відображає взаємодію 12 внутрішніх органів та створює обіг енергії та крові, які починаються з каналу легень та до нього повертається.

 Одним з головних понять акупунктури є точка акупунктури (ТА) або біологічно активна точка. Поняття «точка» – термін європейський, втім, широко вживаний і східними авторами, що пишуть на європейських мовах. Воно не ідентичне геометричному визначенню точки. Площа її на шкірній поверхні досягає від 10-х частин мм до декількох см і здатна змінюватися в окремих точках при різних фізіологічних станах. Нині відомо вже більше 1000 точок, в т.ч. класифікованих за ознакою меридіана, позамеридіанних і точок, розташованих на вушній раковині.

Саме дія на ті або інші ТА за допомогою спеціальних голок або полинних сигар дає лікувальний або профілактичний ефект.

Ще відомий китайський фахівець Чжу Лянь, чиє керівництво по РТ (1959) стало класикою і в нашій країні, відзначав, що в основі лікувальної дії АП лежить її вплив на вищий відділ центральної нервової системи, що виявляється переважно у формі збудження і гальмування. Відповідно, існують 2 основних методи АП, що, в свою чергу поділяються на варіанти.

1. Гальмівний, має на увазі поступово наростаючу інтенсивність подразнення, велику тривалість дії. Він надає заспокійливий, болезаспокійливий, десенсибілізуючий, гальмуючий вплив при підвищенні рухової, чутливої і секреторної функції. Наприклад, при гострому зубному болю введення голок в область відповідної точки щоки і руки на декілька годин припиняє болі. Введення ж голки в ТА тильній поверхні стопи з викликанням сильних відчуттів і залишення голки на 12 ч. приводить до повного припинення болю.

2. Збудливий метод, що надає стимулюючу, тонізуючу, таку, що розгальмовує і має збудливу дію при зниженні або випаданні рухової, чутливої і секреторної функції (наприклад, при колапсі, шоці, непритомності, паралічах, психічній депресії).

Принцип, який лежить в основі рефлексотерапії, полягає в тому, що введені у визначенні точки спеціальні голки активують нервові волокна в м’язах. Потім імпульс посилається в центральну нервову систему, яка в свою чергу стимулює викид біологічно активних речовин, які притуплюють больові відчуття або спричиняють інші терапевтичні ефекти.

Голкотерапія є одним з основних та найбільш давніх методів впливу на круговорот енергії в організмі. Будь яке захворювання або патологічний процес в організмі людини можна розглядати як порушення енергообміну: порушення циркуляції «ці», крові, лімфи, і т.д..

Корекція або лікування проводиться за допомогою голок, які вводяться в тіло людини (в певні точки, розташовані на меридіані, про яких говорилося вище).

Введення голки в тіло людини може або стимулювати, або подавляти дію певної функціональної системи людини. Таким чином, ми як би «підказуємо» організму, де знаходяться ті або інші «неполадки», включаючи механізми саморегуляції та відновлення.

Показання до рефлексотерапії:

·                      Захворювання серця та судин (ішемічна хвороба серця, гіпертонія, синдром вегето-судинної дистонії).

·                      Хвороби органів дихання (трахеїт, гострий та хронічний бронхіт, бронхіальна астма у дітей).

·                      Хвороби вуха, горла, носа (отит, хронічний риніт, хронічний тонзиліт, фарингіт, гайморит).

·                      Хвороби органів травлення (хронічний гастрит, виразкова хвороба шлунку та дванадцятипалої кишки, хронічний холецистит, хронічний панкреатит, хронічний ентерит, хронічний коліт, синдром подразненої товстої кишки, запор, функціональне захворювання органів травлення).

·                      Хвороби нервової системи (вертеброгенні ураження периферійної нервової системи: радикуліт, радикуломіємія та т.д., мігрень, невралгія трійникового нерву, стани, які виникли в наслідок гострого порушення мозкового кровообігу, енцефалопатії різного походження, депресійні стани, розлади сну, синдром хронічної втоми та т.д.).

·                      Хвороби нирок, сечовивідних шляхів та статевих органів у чоловіків.

·                      Гінекологія (нейрогенна дизфункція сечового міхура, цистит, імпотенція; розлади менструальної функції, запальні захворювання жіночих статевих органів неспецифічної етіології, відновлення організму жінки в післяпологовому періоді).

·                      Захворювання шкіри (дерматити різної етіології, псоріаз, трофічні виразки, гнійникові захворювання шкіри та т.д.).

·                      Ендокринні захворювання (ожиріння, захворювання щитовидної залози, цукровий діабет).

·                      Захворювання хребта та суглобів (остеохондроз хребта, сколіоз, артрит, кривошия та т.д.).

·                      Реабілітація хворих, які перенесли травми опорно-рухового апарату.

Протипоказання до рефлексотерапії:

n  Новоутворення (злоякісні і доброякісні),

n  Гострі інфекційні захворювання, хронічні інфекційні захворювання у стадії загострення (туберкульоз, бруцельоз),

n  Лихоманки невиясненої етіології,

n  Системні захворювання крові і кровотворних органів,

n  Захворювання серцево-судинної системи і інших внутрішніх органів в стадії декомпенсації.

Певні проблеми здоров’я, які вказані як покази до рефлексотерапії, дуже часто приводять, як наслідок, до проблем в порожнині рота. Наприклад, захворювання пародонту можуть являтися наслідком захворювання різних органів та систем, таких як: ендокринної системи, кісткової системи, органів травлення та т.д.

Тому, знаючи, що для досягнення результату всі засоби добрі, використання методик східної медицини може бути хорошим доповненням до традиційних методів лікування.

СУЧАСНІ ПРИНЦИПИ ВИБОРУ ЗОН ВПЛИВУ В ФІЗІОПУНКТУРІ

У сучасній літературі з пунктурної фізіотерапії (ПТ) головна увага при­діляється вивченню механізму дії фізичних факторів, їхніх па­раметрів та різноманітним теоретичним аспектам проблеми.

Один з найбільш простих та достатньо ефективних способів вибору зон у ФТ — дія безпосередньо на місце ураження. На­приклад, при люмбалгії — на зони болю, при патології бронхо-легеневої системи — інгаляції, при хворобах гепато-біліарної системи — на ділянку печінки та жовчного міхура, при змінах в колінних суглобах (гонартроз) — на колінні суглоби та ін. Та­кий підхід широко використовується в ФТ, але він не враховує патогенетичні механізми виникнення хвороби, а відповідно не дає можливості більш ефективно впливати на перебіг патологі­чного процесу. Наприклад, при гонартрозі важливе значення в його розвитку мають вегетативні сегментарні утворення (L1-L3), які є трофічними центрами відносно колінних суглобів. Зви­чайно, додаткова дія на необхідні сегментарні утворення, окрім безпосереднього впливу на патологічне вогнище, буде більш ефективною. Цей принцип вибору зон в практиці РТ отримав назву метамерного чи сегментарного (метамерно-сегментарного) та є одним з найбільш широко використовуваних.

Практично на цьому принципі тримається класична ФТ, яка передбачає використання трьох головних зон, трьох китів; шийно-комірцева та поперекова ділянки, а також зони Захар’їна-Геда. Вибір цих зон є далеко не випадковим і підтверджується численними клінічними результатами та обгрунтований теоре­тично.

Зони Захар^гїна-Геда та метамерно-сегментарний принцип вибору зон у фізіопунктурі

Пріоритет в описі особливих зон на тілі людини належить одному з засновників російської терапії Г.А.Захар’їну, який вперше клінічно встановив ділянки тіла зі зміненою шкірно-больовою чутливістю при хворобах серця, органів грудної та черевної порожнини та вказав на їхнє діагностичне значення.

Згодом англійський нервопатолог Г.Гед розробив та теоретично довів учення про зони зі зміненою шкірно-больо­вою чутливістю.

Він звернув увагу на ту обставину, що при наявності пато­логічного процесу у внутрішніх органах больові відчуття, які в них виникають, часто проеціюються в певні ділянки шкіри. Ав­тор дав опис феномена болю, що визначається пальпаторним натисканням та частою наявністю гіпералгезії на цих ділянках.

Хоча і донині багато що в механізмі виникнення зон Захар’їна-Геда залишається не зовсім з’ясованим, все ж у патоге­незі їхнього формування має значення анатомо-функціональний (метамерний) зв’язок між шкірою та внутрішніми органа­ми через сегментарний апарат спинного мозку. При цьому в процесі їхнього виникнення певну роль відіграє функціональ­ний стан ЦНС.

Із сучасних позицій зони Захар’їна-Геда можна трактувати як зони зі зміненою чутливістю шкіри та інших тканин (м’язи, кістки), тобто певний метамер, зі складним вазомоторним та моторно-трофічннм рефлексом, який є ніби шкірною метамерною проекцією внутрішнього органа, котрий захворів. В зо­нах Захар’Їна-Геда при пальпації виявляється болючість, змінюються трофіка, електропровідність шкіри, потовиділен­ня, шкірна температура та поверхнева чутливість у вигляді гіпер- або гіпоалгезії.

Парасимпатична іннервація здійснюється блукаючим нервом (органи грудної та че­ревної порожнини) та крижовими сегментами спинного мозку (сечостатеві органи та пряма кишка). В дужках зазначені сегменти, які частково можуть брати участь в іннервації того або іншого органа. Фактично Г. А. Захар’їн і Г. Гед підтвердили дані народних лікарів Сходу про можливості появи спеціальних зон при захворюваннях внутрішніх органів.   Але хоч би яким був первинний механізм фізіотерапевтичної дії, наступна реакція розвивається з включенням нервової, ендокринно-гумораль­ної та інших систем. При цьому в первинній акцепції фізичного фактора має значення зона дії, специфічність якої зумовлює специфічність відповіді, а ос­тання —зв’язком цих зон з органами й системами організму. Зрозуміло, що для специфічної відповіді (нестресової реакції) необхідна адекватність підібра­ного стимулу (його сили, частоти, довжини хвилі електромагнітного випромінення та ін.), час і тривалість дії, стан системи, на яку спрямована дія. При малопотужних, але адекватних стимулах вони відіграють, в основному, інформаційно-еталонну роль.

При цьому розміри зон, їхня стійкість, характер змін чут­ливості та електропровідності можуть слугувати важливими клінічними ознаками динаміки захворювання.

Проте, цінність цих зон важлива не тільки для діагностики, але й для різноманітних варіантів фізіотерапії. Дія фізичного фактора на конкретну зону Захар’їна-Геда дозволяє цілеспря­мовано впливати на функціональний стан певного органа. Фактично ми маємо можливість спрямовувати подразнення по “проторених” хворобою шляхах, тобто відмічається своєрід­ний принцип зворотного зв’язку: певний внутрішній орган — певна ділянка шкіри та навпаки. Подібний зворотний зв’язок, безперечно, реалізується через сегментарний апарат спинного мозку.

Як відомо, тіло людини певною мірою зберігає метамерний принцип будови, що має вагоме значення для вибору зон дії й розуміння механізмів ФТ.

Загальність вегетативно-сегментарної іннервації внутрішніх органів та певних метамерів (тобто коли джерелом іннервації будь-якого внутрішнього органа і певного метамера служать одні й ті самі сегменти чи одні й ті самі вегетативні утвори) ле­жить в основі метамерно-сегментарного принципу ФТ.

Тісні зв’язки соматичних та вегатативннх утворів на рівні спинного мозку дають змогу переключення імпульсів з сома­тичного відділу на вегетативний та навпаки. Наприклад, дія на метамери Dl 1-L1 (D10-D12) може впливати на всі основні па­раметри функціонування нирки та наднирників (див. мал. 1).

При значній потужності фізичного фактора спершу відпо­відна реакція організму зумовлюється нервово-рефлекторни­ми та гуморальними механізмами. В цих випадках при поро­говому чи надпороговому значенні стимулу до відповідної ре­акції залучається сегментарний апарат з включенням ВНС, а через останню — внутрішні органи, судини та ін. Найімовірн­іше лікувальний ефект дії на зони Захар’їна-Геда, точки-глашатаї (сигнальні), тригерні пункти, просто больові точки має в своїй основі подібний механізм, тобто метамерно-сетментарний принцип.

В табл.1. наводяться дані про сегментарну іннервацію шкіри та внутрішніх органів, використовуючи яку можна більш ціле­спрямовано обирати зони для РТ та ФП.

Таблиця 1. Сегментарна іннервація шкіри та внутрішніх органів

Ділянка іннервації	Сегменти або нерви
Соматична іннервація шкіри
Обличчя	Трійчастий нерв
Вушна раковина	V, VII, IX, X пари черепних нервів, С2-СЗ
Потилиця, шия	С1-СЗ
Надпліччя	С4
Радіальна половина плеча, передпліччя та кисть	С5-С7
Ульнарна половина плеча, предпліччя та кисть	C8-D2
Соскова лінія	D5
Нижній край реберної дуги	D7
Рівень пупка	D10
Рівень пахової зв’язки	D12-L1
Передня поверхня стегна	L1-L4
Передня поверхня гомілки	L5
Задня поверхня ноги	S1-S3
Промежина, внутрішня поверхня сідниць	S4-S5
Симпатична іннервація шкіри
Обличчя, шия	C8-D3
Верхня кінцівка	D4-D7
Тулуб	D8-D9
Нижня кінцівка	D10-L2
Вегетативна іннервація внутрішніх органів
Серце	СЗ-С5, С8, D1-D3 (D4-D6)
Аорта	D1-D3
Легені		СЗ-С4 (Dl), D2-D5, (D6-D9)
Стравохід		D3-D5 (D6)
Шлунок		D7-D8 (D6)
Кишківник		D6-D12
Пряма кишка		S2-S4
Печінка і жовчний міхур		D8-D1O(D7),L1~L2
Нирка і сечовід		Dll-Ll (D10-D12)
Сечовий міхур: стінки слизова оболонка шийки		D11-L1 S2-S4
Передміхурова залоза		D10-D11 (D12,L5);S1-S2
Яєчко або яєчник		D1O-L1,(L2)
Матка: тіло шийка		D10-L1 S1-S4

Однак, конвергенція соматичної та вісцеральної аферентації відбувається не тільки на нейронах спинного мозку, а також на нейронах ретикулярної формації, стовбура мозку, гіпоталаму­са та кори великого мозку. Ці факти є фізіологічною ос­новою для пояснення ефективності ФТ при вісцеральному болю та іншій патології. В цих випадках мова йде про багаторівневу нервову регуляцію функцій, тобто про системний принцип .

Системний принцип організації функцій та вибір зон дії, заснований на даному принципі

В процесі еволюції склалась багаторівнева забезпеченість регуляції однієї й тієї ж функціонально-динамічної системи (своє­рідний запас міцності системи з наявністю 3-5 й більше рівнів її регуляції). Подібні факти лягли в основу вчення П. К. Анохіна ы його учнів про функціональні системи. Під функціо­нальними системами вказані автори мають на увазі динамічні, саморегулювальні організації, які вибірково поєднують різно­манітні органи й рівні нервової та гуморальної регуляції для досягнення певних корисних для організму результатів. При­кладом багаторівневої організації системи може слугувати система дихання, в якій виділяються:

1) рухові зони кори головного мозку, що забезпечують свідоме (довільне) виконання дихальних рухів, кашлю;

2) дихальний центр довгастого мозку, який регулює несвідоме (автоматичне) дихання;

3)сегментарний апарат спинного мозку, який забезпечує
вегетативно-трофічні функції як самих легень, так і
відповідних нервів та м’язів;

4)дихальні м’язи та нерви, які їх іннервують;

5)самі легені й дихальні шляхи.

Зрозуміло, що при лікуванні хвороб органів дихання важ­ливий вплив на різні рівні дихальної системи з можливим акцентом на той чи інший рівень залежно від при­чин хвороби. Системний принцип в ФТ утворює основу саногенезу, пояснює можливість компенсаторних реакцій організму при різноманітних патологічних станах.

 Це також дає лікареві підставу для вибору оптимальних зон дії: в одних випадках достатньо впливу на сегментарний апа­рат та уражений орган, в інших — потрібне підключення стов­бурових чи коркових відділів мозку або їх поєднання. Подібний підхід в ФП може бути названий багаторівневим системним, що передбачає дію на різні рівні функціональної си­стеми й сприяє “об’єднанню розрізнених функцій”.

Аналізуючи сучасні підходи в виборі зон дії при ФТ, необ­хідно враховувати дуалістичний (системно-антисистемний) принцип регуляції будь-якої функції, тобто багато явищ в біо­логії є двоякими: компенсація-декомпенсація; асиміляція-дисиміляця; стрес-захист; адаптація-дезадаптація; перевага тонусу симпатичного відділу ВНС чи парасимпатичного; больова сис­тема — протибольова; дисперсія-ейфорія та ін..

При цьому в багатьох випадках ФП потрібна дія не на па­тологічно змінену систему, а на фізіологічно збережену антиси­стему.

Спеціальні або специфічні зони впливу та їх вибір у фізіопунктурній практиці

У ФП, як зазначалося вище, поряд з дією на місцеві зони або вогнища ураження використовується вибір зон, заснований на системному, системно-антисистемному та метамерно-сегментарному принципах. Використовуються також відомі та про­довжують розроблятися нові методики ФТ з використанням спеціальних або специфічних зон впливу.

Так, вище вже згадувалися шийно-комірцева й поперекова ділянки, вплив на які набув найширшого застосування в ФТ.

Поперекова ділянка

Вплив на поперекову ділянку рекомендується при лікуванні багатьох захворювань, головною дією більшості фізичних фак­торів є дія на функцію нирок та надниркових залоз, мал. 2 у певній мірі відображає можливу реакцію певних органів у відповідь на їхнє стимулювання або стимулювання сегментар­них зон їх шнервації. Стає зрозумілим, чому поперекова область є одним з китів ФТ.

Шийно-комірцева ділянка

Дію на шийно-комірцеву ділянку і шийний симпатичний ланцюг, в першу чергу на верхньошийний симпатичний ганглій (ВШСГ), показано при різноманітних захворюваннях головно­го мозку. Це пов’язано зі специфікою даних зон відносно функції головного мозку, його метаболізму, лікворо- й гемодинаміки. З класичної неврології відомо, що вегетативні центри сегментів спинного мозку (C8-Th2) є основним джерелом вегетативного (симпатичного) забезпечення голови загалом та головного моз­ку зокрема, включаючи судини, судинні сплетення шлуночків мозку та ін. Своєрідним розпорядником цієї іннервації в люди­ни є ВШСГ, волокна до якого надходять з вегетативних сег­ментів (C8-Th2) спинного мозку. Від спинного мозку провідни­ки вегетативної симпатичної аферентації, розташовуючись периваскулярно у сплетінні зовнішньої та внутрішніх сонних ар­терій, контактуючи з вегетативними вузлами обличчя (крило-піднебінним, вушним, війчастим та піднижньощелепним), спрямо­вуються до обличчя та мозкових структур. При цьому окремі ве­гетативні волокна від вузла вступають в задні корінці сегментів С1-С4, а через шийну міжгангліонарну гілку йдуть до сегментів Thl–Th4. Утворюються своєрідний зворотний зв’язок: сегменти С8-ТЬ2 утворюють ВШСГ, а від нього за вказаними волокнами іде зворотний зв’язок фактично до тих самих сегментів. Справді, шийно-комірцева ділянка — це єдине ціле. Слід також зазначи­ти, що іншим шляхом вегетативного симпатичного забезпечен­ня голови та мозку є периваскулярне вегетативне сплетіння хреб­тової артерії.

Звідси випливає, що єдиним джерелом симпатич­ної іннервації голови є нижньошийні й верхньогрудні сегменти спинного мозку, його бічні вегетативні роги, які через вказані шляхи прямують до мозку та інших утворів голови. Звідси стає зрозумілим важливість дії на шийно-комірцеву ділянку.

Підкреслимо важливість використання в ФТ сегментів C8-Th2 й зони ВШСГ, через які можна активно впливати на кровообіг мозку та його енерге­тичні процеси. Слід зазначити, що шийно-комірцева ділянка й зазначені сегменти є джерелом симпатичної іннервації (через зірчатий вузол) органів грудної клітки, включаючи серце. Не дивно, що дія на шийно-комірцеву ділянку є однією з найбільш популярних в ФТ, тобто одним з його китів.

Трансцеребральні методики

Дія на ділянку скальпу та обличчя різноманітними фізич­ними факторами широко використовується в ФТ. Одні з них (електросон, центральна електроанальгезія, ендоназальний електрофорез та електрофорез за Бургіньйоном) стали кла­сичними, інші (дія на специфічні зони скальпу) активно роз­робляються.

Особливої уваги заслуговує методика трансцеребрального впливу, коли залежно від фізичного фактора, що використо­вується, та його параметрів можна отримати різний терапев­тичний ефект: анальгезуючий, судинорегулюючий, імунорегулюючий, гормонорегулюючий, антидепресивний  та ін.

Перспективні трансцеребральні методики фізіопунктури з “прицільною” дією на необхідні зони кори головного мозку (ру­хову, чутливу та ін.) або інші функціонально важливі струк­тури, наприклад дія на парасагітальну ділянку та проекцію ци­стерни мозку. Вибір вказаних зон пояснюється такими фактами. Парасагітальна область проекційно відповідає верхньому сагітально­му синусу, також тут є значна концентрація арахноїдальних ворсинок, локалізована верхня (велика) анастомотична вена (вена Троляра), тім’яна емісарна вена. Дані анатомічні утвори мають прямий стосунок до венозного кровообігу мозку й лікворо–резорбції .

Вказана зона важлива й в інших аспектах. Так, за даними Східної медицини, тут локалізується (епіцентр парасагітальної зони) важлива енергетична зона—точка Т(ХШ)20 або специф­ічна чакра (за індійською медициною).

Функціональна значущість даної ділянки підтверджується сучасними дослідженнями. В огляді літератури, присвяченому мелатоніну і його ролі в нейроімунології, С. К. Євтушенко звертає увагу на те, що ембріологічно в цій зоні закладається так зване четверте (тім’яне) око, яке має прямий стосунок до шишкоподібної залози (епіфізу). Роль даної залози нині доклад­но вивчається багатьма вченими. Однак вже зараз відомо, що залоза виділяє два важливі гормони — епіталамін і мелатонін. Джерелом утворення мелатоніну є серотонін пінеалоцитів, який постійно і в більшій кількості, ніж в інших органах, міститься в епіфізі ссавців. Мелатонін за фармакологічними властивостями є не менш активним, ніж серотонін, але його седативна дія на ЦНС виражена сильніше. Активізуючий ефект серотоніну зу­мовлений збудженням серотонінреактивних систем ретикуляр­ної формації куадальної частини середнього мозку й мосту. Ці ядра, в свою чергу, посилають довгі низхідні аксони в спинний мозок. Імовірно, ця серотонінергічна система відіграє найбіль­шу роль в модуляції ноцицепції, а в сукупності з гормонами еп­іфізу — в настрої людини (депресивні стани значною мірою по­в’язані з дисфункцією).

Ці факти пояснюють також результати високої ефективності фототерапії білим світлом при багатьох депресивних станах.

Епіфіз активно впливає на біоритми організму, імунний статус і функцію гіпофізу. Цікаво, що відомий факт впливу світла на синтез мелатоніну та серотоніну в епіфізі залежить від стану периферичної симпатичної іннервації. При двобічному ви­даленні верхніх шийних симпатичних гангліїв вказані світлові ефекти не спостерігаються .

Можливі нейрогуморальні зміни при стимуляції метамерів, пов ‘язаних із функцією нирок (за Ю. Наточиним, 1985)

Залежність функціональної активності епіфізу від освітле­ності є важливим приводом для цілеспрямованого застосуван­ня дії світла з метою нормалізації його функцій. При цьому, якщо пряма фотостимуляція епіфіза ускладнена внаслідок глибинно­го залягання його в мозку (анатомічно епіфіз розташований в задній частині III шлуночка), дія на нього може бути посеред­ньою — через зону, ембріологічно пов’язану з ним, тобто через парасагітальну ділянку. Можливо, лазерне імпульсне випромінення інфрачервоного діапазону в деяких випадках може без­посередньо впливати на епіфіз (глибина проникнення понад 7 см),

Внаслідок цього вплив на парасагітальну ділянку при ліку­ванні багатьох захворювань, в першу чергу депресивних станів, є цілком обгрунтованим.

Вибір проекційної зони великої цистерни мозку для лазеростимулящї, НВЧ-терапії тощо також пов’язаний з роллю да­ного утвору. Відомо, що велика цистерна мозку є важливим регулятором руху спинномозкової рідини, проте, наприклад, відзначено своєрідний синергізм ліку­вального впливу: електростимуляція верхнього шийного симпатичного вузла і лазеростимуляція парасагітальної ділянки завжди були більш ефек­тивними в поєднанні, ніж при окремому їх  застосуванні.

Кажучи про специфічність зон впливу, потрібно зазначи­ти високу чутливість до фізичних факторів долонь, сту­пень, вушної раковини та ін.

Особливо чутлива до ЕМП зона каротидного синуса, вплив на яку може викликати значні лікувальні ефекти (мал.2).

Перспективним у виборі зон впливу в ФТ є апаратні мето­ди: виявлення зон зі зниженим електрошкірним опором або підвищеним потенціалом, “зацікавлений” судинний басейн на РЕГ або допплерографії та і н.Корисними у цьому плані є варіанти акупунктурної (сис­темної, меридіанної) діагностики (методи Накатані, Акабане, Фолля, апаратної пульсової діагностики та ін.), що дозволяють виявляти не тільки патологічну систему й тим самим зони впли­ву, але й робити це нерідко на доклінічному рівні. Останній факт є особливо значущим в профілактиці загострень хвороб та для контролю за ефективністю лікування.

Таким чином, сучасна ФТ має великий спектр можливос­тей у виборі зон впливу. Важливо, щоб кожен лікар-спеціаліст засвоїв головні з них та вміло їх використовував у клінічній практиці, пам’ятаючи про те, що кожна зона “індивідуальна” та потребує адекватного фізичного фактора.

                                                                      

Фізіопунктура: напрями, проблеми, перспективи

Апарати для фізіопунктури:

         

   Аппарат “Магнон – СКИФ -24” для проведення діагностики і лікування імпульсами электричного струму в діапазоні частот від 0 до 1000 Гц.

В багатьох випадках ФТ потрібна дія не на па­тологічно змінену систему, а на фізіологічно збережену антиси­стему. Це з успіхом застосовується при лікуванні больових синд­ромів, коли, використовуючи низькочастотну електростимуля­цію шкіри короткими імпульсами (ЧЕНС), збуджуємо переваж­но антиноцицептивну систему та тим самим гальмуємо біль. Важливо також уявляти, що активація нейронів больової систе­ми може виникнути без безпосередньої дії шкідливого стимулу, а при штучному (часто після тривалого прийому деяких ліків) чи природному пригніченні активності протибольової системи: порушення процесів обміну серотоніну, процесів синте­зу пептидів, зміна емоційного тонусу та ін.

Даний механізм виникнення болю центрального походжен­ня (пригнічення активності антиноцицептнвної системи) лежить в основі появи болю при замаскованій (прихований) депресії і зникає при призначенні антидепресантів чи адекватних методів ФТ (електросон, центральна електроанальгезія та ін.)

Нажаль, доводиться констатувати, що системний та системно-антисистемний принцип у ФТ, як взагалі в європейській медицині, лишається малозначущим та маловивченим. Цього не можна сказати про східну медицину, де ці принципи набули широкого поширення в своєрідних правилах теорії 5 першоеле­ментів (у-сін). Ці правила чітко регламентуються взаємовідно­синами різноманітних органів та систем, наприклад серця та пе­чінки, печінки та селезінки та ін. Знання цих правил допомагає лікарю вільно орієнтуватися у виборі систем (антисистем) в кож­ному конкретному випадку й, окрім дії на патологічну систему, вибрати іншу, яка може допомогти “хворій” системі. На мал. 1 зображена схема “взаємин” між основними органами (система­ми, меридіанами), що регламентує їх вплив одне на одного. Тор­каючись так званої органної ФТ, коли дія фізичними фактора­ми проводиться безпосередньо на проекцію необхідного орга­на чи певну його частину, слід відзначити певні успіхи щодо цього.

Наприклад, при вперше виявленому туберкульозі легень, як показали дослідження, ефективне використання низько­частотного ультразвуку на проекцію вогнищевих змін у леге­нях водночас з протитуберкульозною хіміотерапією. Н.В. Кар­мазина переконливо довела перспективність різноманіт­них фізичних факторів на селезінку з метою імуномодулюючого їх ефекту, а методики гемофізіотерапії стають класичними. Є певні розробки з безпосередньої стимуляції фізичними факторами залоз внутрішньої секреції.

Тут потрібно нагадати, що в індійській медицині при дії на так звані чакри (а це здебільшого шкірна проекція залоз внутр­ішньої секреції) надається особливе значення вибору певного кольору (електромагнітного випромінення певної довжини хвилі) з метою їх стимуляції. Так, на “статеву чакру” (статеві залози: 1-а чакра, ділянка лона) необхідно діяти червоним кольором; на чакру, яка зна­ходиться на середині відстані між лоном і пупком (стимуляція наднирника; 2-а чакра) — оранжевим; на чакру, розташовану на середині відстані між пупком та мечоподібним відростком (проекція сонячного сплетення, 3-я чакра) — жовтим; на тимус(4-а чакра) — зеленим; щитовидну залозу (5-а чакра) — бла­китним; гіпофіз (6-а чакра) — синім; епіфіз (7-а чакра) — фіо­летовим або білим. З метою зниження функції конкретної за­лози треба діяти протилежним (контрастним, за Герінгом) ко­льором, тобто викликаючи протилежну реакцію (фотореакцію). Наприклад, при гіперфункції щитовидної залози популярне ви­користання янтарних (жовтих) намист, а цей колір і є контра­стним блакитному, який стимулює цю залозу.

ЕЛЕКТРОПУНКТУРА ТА ЕЛЕКТРОАКУПУНКТУРА

Різновиди ФП, за яких вплив на AT здійснюється електрич­ним струмом, одержали назву електропунктура (поверхнева черезшкірна електростимуляція) і електроакупунктура (глибо­ка електростимуляція через введені голки).

Основні параметри електростимуляції точок акупунктури: напруга на виході апарата не перевищує 10-12 В, але регуляція інтенсивності здійснюється не за напругою, а за силою струму — від 0 до 500 мкА (в деяких випадках до 1-2 мА). Використову­ють і постійний (гальванічний), і змінний струм. За даними ба­гатьох авторів, для ділянки голови припустима сила струму має не перевищувати 50 мкА, а для інших ділянок — не більш ніж 100 мкА (за умови, що пацієнт добре переносить процедуру).

У випадках, коли необхідно досягти збуджуючої дії (слаб­кий ступінь стимуляції), слід обмежити тривалість процедури на одну точку від 30 сек. до 1-2 хв. змінним струмом. При гальмівній дії на AT (лікування больових синдромів тощо) час експозиції змінним струмом зростає до 10-30 хв. і більше, а при електроакупунктурній анальгезії параметри струму слід постійно змінювати від 0 до 500 мкА, частота імпульсів від 1 до 150 Гц і більше, тривалість 0,5-2,0 мс.

Особливості дії: вплив на біологічно активні точки з ураху­вання ефекту анода (гальмівний метод) та катода (збуджуючий метод); місцева дія за рахунок впливу катода чи анода; загаль­на — седативна, знеболююча, стимулююча дія залежно від сили та частоти струму.

Апаратура: “Z-10″, “АЭСТ-01″, АЭСЛТ-01”, “МІТ-1С”, “МІТ-1 ЭТ2″ та ін.

Приклад рецепта електропунктури при загостренні хронічної люмбалгії:

Зони впливу — Т(ХП)4, V(VH)40 праворуч і ліворуч.

Електроди закріплюються в зазначених AT і підключають­ся до апарата “Z-10″. Струм змінний, частота 75-77 Гц (проти­больова), сила — до відчуття іррадіації (приблизно 500 мкА). Тривалість процедури 15 хв., щодня, на курс 7-14 сеансів.

Електропунктурні діагностичні методики Апаратура: “МІТ-1 ЭПД — комп’ютерний варіант діагнос­тики, “Z-10″ — ручний.

МЕТОД РІОДОРАКУ (НАКАТАНІ)

Запропонований І. Накатані (1950). В його основі лежить вимірювання електропровідності симетричних точок ліворуч і праворуч на лініях ріодораку. Електрична провідність шкіри залежить перш за все від стану симпатичної частини вегета­тивної нервової системи (НВС), стовбурових структур мозку і ретикулярної формації (РФ). Як і меридіанів, ліній ріодораку 12.

 Накатані назвав ці лінії “меридіанами ріодораку” і кожній лінії дав номер та позначив літерами “Н” або “F” (від англ. “hand” — рука і “foot” — нога). На кожному меридіані є репрезентативна (представницька) точка вимірювання (ліворуч і праворуч), що дає змогу оцінювати меридіан в цілому. Більшість таких точок (точки — джерела відповідного меридіана) розташовуються в ділянках променево-зап’ясткового суглоба і стопи.

Точки вимірювань для ліній ріодораку такі: Н,-Р(І)9, Н₂-МС(ІХ)7, H,-C(V)7, H₄–IG(VI)5, H₅–TR(X)4, H₆–IG(II)5, F₂– F(XII)3, F₃–R(VIII)3, F₄–V(VII)65, F₅–VB(XI)40, F₆–E(III)42. При замірюванні ЕШО (для вимірювання застосовується постійний струм силою 200 мкА і напругою 12 В) в цих точках електро­провідність може бути нормальною, підвищеною або зниженою.

Для порівняння показань вимірювань меридіанів ріодора­ку їх зносять у спеціально розроблені карти і при виявленні по­рушень проводять відповідне лікування. При “збудженому” ріо­дораку (знижений ЕШО) діють на седативні точки відповідно­го меридіана, застосовуючи електроакупунктуру силою струму 200 мкА, напругою 12 В і часом впливу 7 сек. Одночасно цією ж голкою проводять і механічне подразнення. При “пригнічено­му” ріодораку (підвищений ЕШО) діють на тонізуючі точки з використанням тих же параметрів струму, але коротший час. Якщо метод ріодораку не виявив загальних порушень ЕШО, то використовують місцеві точки з підвищеною електропровідністю.

До методики ріодораку близький за інформативністю термочутливий діагностичний тест Акабане.

МЕТОД ФОЛЛЯ

Метод впроваджений з 1953 p. (P. Фолль, 1974, 1981). Виз­начається “потенціал реакції відповіді” кожної міри точки про­тягом дії електричним струмом силою 1,5-12 мкА і напругою 1,5-3 В. Діагноз заснований на показаннях приладу — швид­кості й часів відхилень індикатора (“феномен падіння стрілки” і конкретні показання шкали приладу в умовних одиницях). Дослідження показників проводиться за 12 основними кла­сичними і 8 новими меридіанами Фолля.

Спочатку дослідження проводяться у контрольних вимірю­вальних пунктах (КВП) ліворуч і праворуч, на ногах і руках, а в разі виявлення патологічних відхилень в конкретному КВП до­датково досліджують 2-3 мірні пункти цього меридіана.

Метод Фолля дає змогу визначити не тільки уражений орган, а й характер процесу (запальний, дегенеративний), а та­кож в яких тканинах переважає процес (сполучна, жирова, нервова, судинна та ін.). В останні роки метод Фолля використовується для проведення медикаментозного тестування (підбір ліків), виявлення алергенів і нозологічної (етіологіч­ної) діагностики.

Метод Фолля завдяки його неінвазивності, безболісності, абсолютній нешкідливості і високій інформативності дедалі ча­стіше використовується в лікарській практиці.

Більш детально методики акупунктурної діагностики на­водяться у відповідних підручниках.

ДІЯ НА ТОЧКИ АКУПУНКТУРИ РІЗНИМИ ВИДАМИ ВИПРОМШЕННЯ

1.  УЛЬТРАФІОЛЕТОВЕ ОПРОМІНЕННЯ

У медичній практиці давно відмічена цілюща дія деяких видів променевої енергії (в першу чергу сонячної) на стан організму людини. Після штучного одержання ультрафіолетового спектра можливості практичного використання даного виду променевої енергії значно зросли. Ультрафіолетове опромінення (УФО) то­чок акупунктури цілюще впливає на перебіг багатьох захворю­вань (бронхіальна астма, виразка шлунка та дванадцятипалої кишки, радикулярний синдром, захворювання шкіри та ін.).

Методика та техніка УФО акупунктурних точок проста. Спочатку визначають біологічну дозу (як це заведено в фізіоте­рапії), а наступного дня починають лікування.

Після пошуку проводять опромінення 3-6 точок в один се­анс по 2 біодози на кожну (щоб уникнути опромінення сусідніх ділянок шкіри, застосовують щільні прокладки з отворами діа­метром близько 5 мм). Опромінення тих самих точок можливе через 2-3 дні (після зменшення еритеми) з подальшим збільшен­ням часу опромшення до 5-7 біодоз. Курс лікування і кількість сеансів звичайні. Застосування даної методики заслуговує на особливу увагу в дитячій практиці, наприклад під час лікуван­ня гемолітичної жовтухи у новонароджених тощо.

2.  ЛАЗЕРОПУНКТУРА

Вплив на акупунктурну точку лазерним випроміненням. Для лазеропунктури найчастіше використовують малопотужні лазери, що генерують випромінення в червоній (довжина хвилі 632,8 нм) та інфрачервоній (820-980 нм) частині спектру.

Нині впроваджуються інші види лазерного випромінення — аргонове (довжина хвилі 514,0 нм), вуглекисле (довжина хвилі 11106,0 нм) та ін. Лазеропунктура здійснюється як в безперерв­ному, так і в імпульсному режимі випромінення. Орієнтовні величини щільності потоку потужності — по­рядку 5 мВт/см² (максимально 50 мВт/см²) на одну корпоральну точку і 2 мВт/см² — на аурикулярну точку.

3. КХЧ-ПУНКТУРА

Метод, при якому з лікувальною метою на точки акупунктури застосовують міліметрові хвилі від 1 до 10 мм.

В літературі зустрічаються різні назви цього методу: мікро­хвильова резонансна терапія (МРТ), інформаційно-хвильова те­рапія (ІХТ), міліметрово-хвильова терапія (ММХТ), КХЧ-терапія.

В основі МРТ лежить вплив нетепловим електромагнітним випроміненням (ЕМВ) міліметрового діапазону на AT. При цьо­му ЕМВ певної резонансної частоти імітує сигнали, що вироб­ляє організм, їхня дія сприяє відновленню пошкоджених функ­ціональних систем організму. Подібна інформаційно-відновлювальна дія ЕМХ на організм людини має значний терапевтич­ний ефект.

Установка КВЧ-терапії

“Магнон-КВЧ”

Особливості дії: резонансний характер поглинання енергії ММХ при впливі на біологічно активні точки визначає розви­ток протизапальної, розсмоктуючої, протинабрякової, аналь-гетичної, регенеративної дії та ін.

Для лікування хворих електромагнітним випроміненням надвисокої частоти і низької інтенсивності (ЕМВ НВЧ НІ) спо­чатку використовували промислові генератори “Г4-142”, а сьо­годні — спеціальні генератори для медичних цілей “Електроніка-КХЧ”, “МАВР”, “ЯВЬ-1”, “ЯВЬ-1-2М”, “ІХТ-поріг”, “МІТ-1” тощо.

 

М. Д. Колбун (2000) вважає, що суть ІХТ полягає у взає­модії з організмом спеціальним чином організованих електро­магнітних випромінень (ЕМВ) наднизької інтенсивності (елек­тромагнітна гомеопатія), адекватних випроміненням клітин, органів, систем.

Головні позитивні якості методу:

а) екологічність (нешкідливість для організму) внаслідок того, що потужність і частота, котра застосовується ЕМВ, адекватна випроміненням клітин біологічного об’єкта;

б)  поліфункціональність. Оскільки, за визначенням, метод інформаційний, відновлює електромагнітний гомеостаз клітин, органів і систем, він дає змогу розв’я­ати низку медичних проблем: підвищує імунітет, маєпротизапальну, судинорозширювальну, дезінтоксикаційну, антистресову дії;

в) цілісний підхід до організму. Лікується не хвороба, а людина;

г)  принцип біологічного зворотного зв’язку. Протягом кожного сеансу організм сприймає з усього спектра (меню частот) лише ті, котрі на даний момент при конкретному стані організму відновлюють його електромагнітний гомеостаз. Це стосується, на дум­ ку М. Д. Колбуна, апаратів, які генерують ЕМВ різних частот, тобто працюють в шумовому режимі, однак в межах ММ-хвиль.

Безпосередній вплив ЕМВ здійснюється на необхідні AT, що вибирають за всіма правилами і законами сучасної РТ. Важ­ливим є пошук AT за допомогою пошукових електричних апа­ратів типу “Z-10″, оскільки проникна і поглинальна властивість випромінення залежить від точності впливу на AT.

На відміну від класичної АП, корекція впливу шляхом ма­ніпуляції голкою (зміна напрямку голки, пунктування та ін.) до одержання передбачуваних відчуттів при ЕМВ неможлива, потрібне попереднє точне визначення AT. Подальші дії в ліку­ванні полягають в тому, що апарат готують до роботи за інструкцією, потім кінець випромінювача чи хвильоводу спря­мовують на обрану AT. Після цього в деяких апаратах перед­бачається вибір необхідної терапевтичної резонансної часто­ти ЕМВ. Пошук потрібної частоти грунтується на тому, що на певній частоті ЕМВ у хворого можуть виникати деякі сенсорні феномени, що нагадують стан, який з’являється найчастіше на­прикінці процедури класичної акупунктури (сонливість, що іноді переходить в сон, м’язова релаксація, відчуття тепла чи холоду, парастезії тощо), тобто ці феномени носять загаль­ний чи місцевий характер, в тому числі в ділянці ураженого органа. Дані відчуття виникають в кожному конкретному випадку на певній частоті, що одержала назву резонансної частоти, тобто частоти, яка справляє найбільш виражену те­рапевтичну дію. Діапазон цих частот звичайно знаходиться в межах 30-65 ГГц. Однак найчастіше (90-95%) терапевтич­ною частотою є довжина хвилі 5,6 мм (частота 53,534±0,01 ГГц) або 7,1 мм (частота 42,194±0,01 ГГц). Подібним технічним ха­рактеристикам відповідають апарати серії “МІТ”.

Вибір резонансної терапевтичної частоти є одним із най­важливіших етапів МРТ, який значною мірою визначає успіх лікування цим методом в цілому. В разі використання апарата “Явь-1-2М” вибір резонансної частоти необов’язковий, оскільки генерація ЕМВ проводиться в спектрі індивідуальної резонансної частоти, що часто зустрічається, — (53±0,01) ГГц і (42±0,01) ГГц з невеликою автоматичною флуктуацією відповідно ±0,05 ГГц і ±0,1 ГГц, що гарантує “захоплення” індивідуальної резонанс­ної частоти в 90-95% усіх випадків.

При лікуванні МРТ щільність потужності на виході вип­ромінювача зазвичай не перевищує 10 мВт/см² (в середньому 3±2 мВт/см²). Сеанс МРТ триває від 5-6 до 20-25 хв., кількість сеансів також індивідуальна, від 3-5 до 15-20 на курс лікуван­ня. Повторення курсів можливе через 1-2 місяці. В разі потреби за рік проводиться близько 4 курсів, тобто принципи тривалості сеансів і тривалості курсів близькі до методик класичної аку­пунктури.

Використання МРТ без достатнього врахування нюансів клініки акупунктурної діагностики з шаблонною дією на загальнозміцнюючі точки (цзу-сан-лі, Е(Ш)36, хе-гу GI(II)4 та ін.) дає позитивні результати майже у 50-55% хворих. Отже, крім уміння визначати індивідуальну резонансну частоту, слід знати сучасну РТ і закони АП.

Протягом останніх 5 років відпрацьовані і визначені деякі загальні принципи підвищення ефективності використання МРТ, а саме:

1) визначення не тільки клінічного, а й акупунктурного діагнозу зі з’ясуванням функціонального стану ура­женої системи (надмірність, недостатність);

2)МРТ впливає переважно на систему меридіанів з підвищеною функцією, а лазер (червоний) — зі зниженою;

3)врахування “енергетичної спрямованості” меридіанів, тобто який є меридіан — центробіжний або  доцентровий (від цього залежить вибір точок зверху чи знизу), а також циклічної ритмічності меридіанів, від якої за­
лежить оптимальний час МРТ;

4)точний пошук AT і точне підведення випромінювача (хвильового) до них;

5)правильний вибір акупунктурних зон для МРТ, тобто правильне складання “рецептури” точок.

Якщо в разі дотримання цих вимог проведення МРТ не дає належних результатів, тоді додатково можливі такі варіанти:

1) вплив на меридіан (меридіани) з найбільшими функ­ціональними змінами перед сеансом МРТ імпульсним постійним струмом силою 10-100 мкА протягом 5-20 хв. Використовують точки входу й виходу, а напрям елек­тричного струму, що пропускається, залежить від енер­гетичної спрямованості меридіанів;електричний вплив може бути замінений лазеропунк­турою гелій-неоновим лазером на змінені функціо­нальні системи з частотною модуляцією лазерного променя. При цьому частотна модуляція як лазерно­го, так і електричного впливу добирається індивідуаль­но залежно від конкретного захворювання. На відміну од МРТ, враховуючи надто високі частотні коливан­ня окремих клітин і, можливо, молекул, частотні ха­рактеристики лазерної чи електричної дії, враховують органну ритміку (F^ Kramer, 1976). Отже, застосову­ють низькочастотні коливання в межах від 0 до 10 Гц; подібний підхід збільшує чутливість ураженого орга­на до наступного проведення МРТ;

2)збільшення чутливості до МРТ можна досягти також тоді, коли одночасно з сеансом МРТ у “співчутливу” точку і точку-глашатай “ураженого меридіана” вво­дять акупунктурні голки або на уражений орган впли­вають магнітним полем. Застосування МРТ потребує дальшого вдосконалення, і перспективність її використання безперечна.

Параметри процедур:

а)         методика: вплив на біологічно активні точки;

б)         потужність впливу: 0,1-10 мВт/см² на індивідуально підіб­раній для пацієнта резонансній частоті (52-56 гГц), рівні випромінення (0,1-10 кВт); з урахуванням сенсорних відчуттів клієнта, відчуття локальної теплоти, “наповнен­ня”, м’зової розслабленості в ураженому органі при впливіна відповідну БАТ;

в)         розташування випромінювача: контактне;

г)         величина випромінювача: локалізатор для точкового вип­ромінення на БАТ;

д)         резонансна частота: від 52 до 62 ГГЦ;
       в) тривалість процедури: 15-20 хв.;

ж) періодичність процедур: щодня, через день, 10-12 процедур.

Приклад рецепта

ММХ-терапія (вказати діагноз або синдром), потужність 10 мВт/см², контактно, по 5 хв. на кожну БАТ щодня, 12 про­цедур.

МАГНІТОПУНКТУРА

Впливати на точки AT магнітним полем можна кількома способами. Один із найпростіших — накладання магнітофорів чи мікромагнітів (MM).

Принцип використання магнітофорів простий: пластини необхідного розміру накладають вище і нижче від зони локалі­зації болю або на найболючіші ділянки тіла. Час впливу прак­тично необмежений: від кількох годин до тижня при потужності від кількох мТл до 30-50 мТл.

Останнім часом застосовують спеціальні апарати (серійно випускають вітчизняні апарати «Полюс-1», «АЛІМП»), що генерують по­стійне магнітне поле з напругою до 35 мТл.

Особливості дії: протизапальна, протинабрякова, судинна, трофічна, покращуюча мікроциркуляцію та реологічні якості крові.

Апаратура: «Полюс-1», «АЛІМП», магнітофори, мікромагніти

Параметри процедур для апарата “Полюс-1”:

а)         методика: вплив на рефлекторні зони та акупунктурні точки;

б)         вид індуктора: циліндричний;

в)         розташування індукторів: контактне на рефлекторні зони;

г)         вид струму: синусоїдальний, пульсуючий;

д)        режим: безперервний;

є) інтенсивність впливу апарата “Полюс-1” дозується поло­женням регулятора 1-4; величина магнітної індукції 10-35 мТл;

ж)        тривалість процедур: 10-30 хв.;

з)         періодичність процедур: щодня, через день, 20-30 про­
цедур.

Помилки в призначеннях лікаря: неточне визначення то­чок впливу на уражених меридіанах, не враховується зміна ве­личини магнітної індукції, інтенсивність впливу, режим гене­рації та сумісність процедур.

Приклад рецепта

Магнітотерапія (вказати ділянку ураження) апаратом “По­люс-1″ або магнітофорами, вплив на акупунктурні точки, кон­тактна методика, синусоїдальний струм, безперервний режим, інтенсивність 1-2 положення перемикача, щодня, 10 процедур на курс лікування.

Особливої уваги заслуговує використання мікромагнітів, які відіграють роль не тільки як механічний подразник, але впли­вають Також магнітним полем (МП).

При використанні MM враховується функція відповідної AT, тобто південним полюсом потрібно прикладати ММ на тонізуючі пункти, а північним — на седативні, чим досягається відповідна їхня дія на систему меридіанів.

Можливе також врахування енергетичної спрямованості меридіанів і відповідне прикладання MM, оскільки МП спря­моване з півночі на південь. Якщо напрямок МП збігається з енергетичним напрямком меридіанів, тоді досягається тонізую­чий ефект, якщо навпаки — гальмуючий (седативний).

Тривалість мікромагнітотерапії (ММТ) від 30-40 хв. до 2-3 діб, для чого MM фіксуються на шкірі необхідної БАТ пластиром.

Кількість БАТ на одну процедуру — від 2 до 10.

Як правило, ММТ використовується після курсу ФТ, АП тощо, а також як спеціальні методики лікування куріння, ожи­ріння та ін. (вони наводяться у відповідній літературі).

Особливості дії ММТ: антикуріння, антиожиріння та інш.

Для підвищення ефективності лікування потрібне прове­дення діагностики за методикою Накатані (апарати “МІТ-1” “ЕПД”, “Z-10″).

Приклад рецепта при лікуванні куріння із застосування MM

Аурикулярні точки праворуч: АРТ97 — південний полюс; АРТ55 — північний; APT ліворуч: 22 — південний, 101 — північний. MM заклеїти пластиром. При бажанні курити MM масуються (натискаються) пальцями по 2-3 хв. кожний до того часу, поки у пацієнта не зникне таке бажання. Тривалість роз­міщення ММ на БАТ від 3 до 7 діб.

  МЕТАЛОТЕРАПІЯ

Близьким щодо технічного виконання (а можливо, і щодо механізму дії) є застосування різних пластин з накладанням їх на хворі місця. Використовують пластини мідні, срібні, рідше сталеві та з інших видів металів. За розмірами і товщиною вони бувають різними (розміри шіастин визначають залежно від зони їх накладання). Тривалість використання і методика на­кладання пластин майже такі ж, як і для магнітофорів. У Франції, наприклад, використовується срібна фольга, в Японії — метод цубо (накладання металевих кульок діаметром 10-30 мм на точки акупунктури, зазвичай після голковколювання).

Лікувальний ефект у разі використання металевих плас­тин пояснюється виникненням мікрострумів між шкірою (на її поверхні заряд “-“) і металом (“+”). Можливе поєднання елек­трохімічного ефекту, що підсилює вплив лікувальної процеду­ри. Показання найрізноманітніші, але найчастіше метод зас­тосовують при хронічних процесах, що супроводжуються бо­льовим синдромом, в дитячому і старечому віці.

ТЕРМОПУНКТУРА

Для термопунктури (припікання, прогрівання) використо­вують джерела тепла з обмеженою за площею термічною дією дистантного і контактного типів.

Дистантна термопунктура. Прикладом дистантної термо­пунктури може бути полиновоцигаркове прогрівання — один із найбільш зручних видів термопунктури.

Існує три види впливу: стабільний, переривчастий і погладжуючий. При стабільному впливі тепловипромінювач встанов­люють на такій відстані від поверхні шкіри в зоні акупунктури, щоб хворий відчував сильне тепло в цій зоні. Тривалість про­цедури 5-10 хв. і більше. Здійснюється сильний подразнюю­чий вплив.

 

Переривчастий вплив полягає в ритмічному наближенні до точки акупунктури і віддаленні від неї тепловипромінюючого джерела. Тривалість процедури 2-5 хв. Здійснюється слаб­кий подразнюючий вплив.

Прасувальний вплив передбачає прогрівання не тільки аку­пунктурної, а і порівняно більшої зони шляхом безперервного пересування тепловипромінювача на близькій відстані паралель­но ділянці шкіри, що прогрівається.

Останнім часом в практику РТ дедалі ширше впроваджу­ють електротеплові пристрої для локального і дозованого впли­ву контактним способом на акупунктурні зони.

Термопунктура являє собою безпечний метод. Однак його слід обережно застосовувати в ділянках обличчя, шиї, потилиці, поблизу великих судин, волосистих частин тіла.

Термопунктура особливо показана в дитячій практиці, а також ослабленим хворим і людям похилого віку. Більш доц­ільне її проведення при хронічних захворюваннях, в холодні і вогкі пори року. Цей метод ефективний при шкірних захворю­ваннях, особливо з явищами ексудації (наприклад, мокра екзе­ма), при алопеції. У дітей метод прогрівання можна застосову­вати як екстрену допомогу при диспепсії. В цих випадках про­грівають зону пупка через попередньо насипану і рівномірно розподілену кухонну сіль (10-20 г). Прогрівання може бути ди-стантним (нагрівальними приладами) або проводитись пере-ривним методом протягом 5-Ю хв., до зникнення болю. За по­треби процедуру можна повторити 2-3 рази на день.

КРІОПУНКТУРА

Кріогенна (холодова) дія AT здійснюється спеціальними металевими конусами, в які вкладають лід або інші холодоносії. Іноді використову­ють розсіювання хлоретилу.

       

Кріопунктуру хворі переносять легко. Метод ефективний при больових синдромах, спастичних парезах, судомах, гіпер­тонічній хворобі.

У педіатричній практиці застосування кріопунктури більш доцільне при ДЦП для зниження високого тонусу м’язів.

МЕХАНІЗМ ДІЇ РЕФЛЕКСОТЕРАПІЇ (ФІЗІОПУНКТУРИ)

В основі механізму дії методу рефлексотерапії лежать складні рефлекторні (місцеві, сегментарні, підкорково-коркові реакції, включаючи центральні відділи головного мозку, в т. ч. ретикулярну формацію, підкорково-стовбурові структури, лімбічну систему та коркові утворення (нейрогуморальний ме­ханізм), що призводять до рівноваги основних нервових про­цесів, нейровегетативних співвідношень з покращенням адап­тивних, захисних та компенсаторних реакцій організму.

Ця те­рапія, торкаючись механізму патогенезу багатьох хронічних захворювань, сприяє зменшенню чи ліквідації проявів хворо­би, особливо в стадіях функціональних порушень, з підвищен­ням стійкості (резистентності) організму в цілому.

Показання

1.         Захворювання периферичної нервової системи з чутливими та руховими порушеннями (радикуліти, неврити, невралгії, плексити).

Лікування: класична акупунктура, аурикулопунктура, електропунктура, електроакупунктура, лазеропунктура, подразнення пучком голок, масажі (банковий, точковий), припікання, франклінізація в поєднанні з акупунктурою, цубо-терапія, мікроголки.

2.         Неврози: неврастенії, невроз нав’язливості, страху, сексуальні

порушення, неврастенічні синдроми: нічний енурез, гикавка, логоневроз, дискінезії, тики, блефароспазм, тремор та ін.

Лікування: класична акупунктура, аурикулопунктура, подразнення пучком голок, масаж точковий, мікроголки, КХЧ-терапія (нічний енурез).

3.         Токсикоманія, тютюнокуріння.

Лікування: класична акупунктура, аурикулопунктура, електроакупунктура, лазеропунктура.

4.         Хвороби шлунково-кишкового тракту: функціональні порушення стравоходу, шлунка, кишківнику, жовчовивідних шляхів, виразкова хвороба шлунка, дванадцятипалої киш­ки, запор.

Лікування: класична акупунктура, аурикулопунктура, припікання, подразнення пучком голок, резонансна КХЧ-терапія, лазеропунктура, мікроголки.

5.         Хвороби судин та системи кровообігу: гіпертонія І—II ст.,

функціональна стенокардія та аритмія, гіпотонія, атеро­склероз (рання стадія), облітеруючий тромбангіїт.

Лікування: класична акупунктура, аурикулопунктура, лазеропунктура, подразнення пучком голок, точковий масаж.

6.         Захворювання опорно-рухового апарату, суглобів, м’язів обмінного, ревматичного, травматичного походження.

Лікування: класична акупунктура, ультразвукове опро­мінення, лазеропунктура, електропунктура, масаж — бан­ковий, точковий, мікропресорефлексотерапія (пластини), цубо-терапія, франклінізація в поєднанні з акупунктурою, припікання, магнітотерапія.

7.         Бронхіти, бронхіальна астма, хронічний трахеїт, фарингіт,

ларингіт, синусит.

Лікування: класична акупунктура, аурикулопунктура, припікання, масаж точковий, банковий, мікроголко-терапія.

8.         Хвороби шкіри, підшкірної клітковини: екзема, нейродерміт,

свербіння шкіри, заднього проходу, статевих органів, кропивниця.

Лікування: класична акупунктура, аурикулопунктура, припікання, лазеропунктура.

9.         Хвороби вуха: хвороба Меньєра, неврит слухового нерву,

хронічний вазомоторний та алергічний риніт.

Лікування: класична акупунктура, аурикулопунктура, припікання.

10.       Ендокринні порушення: цукровий діабет, клімактеричні роз­
лади, тиреотоксикоз легкого ступеня, ожиріння.

Лікування: класична акупунктура, аурикулопунктура, припікання, подразнення пучком голок.

11.       Хвороби вегетативно-нервової системи: солярити, мігрень,
вегето-судинні пароксизми, хвороба Рейно, лицеві симпа-
талгії, симпатогангліоніти.

Лікування: класична акупунктура, аурикулопунктура, припікання, електропунктура, точковий масаж.

12.       Гінекологічні захворювання: гормональне жіноче безпліддя, розлади менструального циклу, хронічний сальпінгоофорит, дисфункція яєчників.

Лікування: класична акупунктура, припікання, електроакупунктура з позитивного полюса, аурикулопунктура.

Відносні показання

1.         Залишкові явища порушень мозкового кровообігу.

Лікування: класична акупунктура, аурикулопункту­ра, подразнення пучком голок, краніопунктура, точковий масаж.

2.         Гіпоталамічний синдром з нейроендокринними та трофічними порушеннями.

Лікування: класична акупунктура, аурикулопунктура, лазеропунктура, мікрохвильовий вплив (“Луч-2”)

3.         Больові синдроми на грунті органічних захворювань урогенітальної сфери, холангіт, холецистит, хронічний панкреатит.

Лікування: класична акупунктура, аурикулопунктура, припікання.

4. Епілепсія, хвороба Паркінсона, церебральний дитячий па­раліч.

Лікування: класична акупунктура, аурикулопунктура, припікання, скальптерапія, подразнення пучком голок, елек-тропунктура, лазеропунктура, точковий масаж.

Апаратура: “Рефлекс-301”, “Електроніка Еліта-4”, “Елап”, “Елап ВЕФ”, Z-10, “МІТ”.

Параметри процедур:

а) методика:

1)         визначення функціонального стану БАТ, і якщо виявлено різну провідність струму, то БАТ підлягають терапевтич­ному впливу до відтворення однакової електричної про­відності;

2)         пошук низькоомних БАТ; лікування за допомогою приладів

“2-10″,”Електроніка Еліта-4”, “Рефлекс-301” та ін.;

3)         методика “малого кола”, тобто вплив на місцеві БАТ в зоні патологічного джерела;

4)         вплив постійного електричного струму з анода — протизапальна, заспокійлива, гальмівна дія; з катода — розсмок­туюча, подразнююча, збуджуюча, тонізуюча дія:

б) інтенсивність: дозується за силою струму в мікроам­перах (мкА) та залежить від зони, в якій розташована БАТ: для обличчя, голови — 25-50 мкА, для спини, попереку, нижніх кінцівок — 250-300 мкА; для гру­дей, живота — 75-100 мкА; для верхніх кінцівок — 50-75 мкА;

в) тривалість процедури: від 30 сек. до 5 хв. на аурику­лярні БАТ; від 5 до 20 хв. і довше на корпоральні БАТ;

г) періодичність процедур: щодня, через день; на курс
лікування 6-12 процедур;

д) особливості методики: залежить від правильності зна­
ходження точки та від розташування анода чи като­
да в активній точці (БАТ).

Приклад рецепта або формулювання призначення

Електропунктура (електроакупунктура): вказати ділянку з урахуванням ураженого меридіана, розташування електродів, сили струму, часу впливу, щодня 10 процедур.

Мануальна терапія

  

     

Мануальна терапія дослівно означає — лікування руками. Але в широкому розумінні останнє поняття охоплює чимало сфер медичної допомоги: масаж, хірургію тощо. Мабуть, через це багато людей, зокрема й лікарів, не мають правильного уявлення про методику. Як доказ — сьогодні у продажу з’явилося безліч книг, присвячених мануальній терапії. Однак про це свідчить тільки назва, а у змісті, хоч як дивно, описуються маніпуляції, котрі мало відрізняються від звичайного масажу, або йдеться про постізометричну релаксацію і подібне.

Насправді ж мануальна терапія передбачає комплекс маніпуляцій руками на хребті, суглобах і прилеглих тканинах з метою відновлення біомеханіки (зняття контрактур, блоків тощо). Іншими словами, це лікування органів, здатних рухатися. Устами ж непрофесіоналів, лікар вправляє хребці і все ставить на місце. Таке хибне уявлення, мабуть, і дало початок неграмотному терміну “костоправство”, що не має нічого спільного з діяльністю мануальних терапевтів.

Мануальна терапія оформилась у самостійний напрямок і впроваджується в практику лікувальних закладів. Науковими основами мануальної терапії є:

–              виділення в клінічній картині остеохондрозу хребта і артроза суглобів кінцівок патобіомеханічних проявів у вигляді локального функціонального блока, локальної гіпермобільності, міодистонічно-міодистофічних змін, регіонарного постурального дисбалансу м’язів, неоптимального рухового остеотиту;

–              уявлення про хребет разом з інервуючими його структурами центрально-периферичної організації і системою кровообігу як функціональну біологічну систему, що реалізує свої функції завдяки двостороннім рефлекторним вертебромоторним, вертебросенсорним, вертебро-вісцеральним та іншим зв’язкам;

–              виділення хребтового рухового сегменту, що включає два сусідні хребці та з’єднуючі їх диск, суглоби, м’язи та інерваційним забезпеченням в якості функціонально-структурного елемента системи хребта, через який здійснюються всі його функції і в якому реалізуються патологічні зміни при остеохондрозі;

–              уявлення про рефлекторний механізм функціонального блоку у вигляді міофіксації хребетного рухового сигменту або суглобу при зміщенні або защемленні частин пульпозного ядра міжхребцевого диску;

–              розроблено спеціальні методики в основному ручної діагностики рухомості суглобів хребта та кінцівок при допомозі пасивних рухів та зміщень в них;

–              розроблено методику мануальної терапії, яка включає в себе спеціальні прийоми ручного впливу, що спрямований на ліквідацію патобіомеханічних проявів та відновлення нормальної рухомості  в опорно-руховому апараті та перебудову рухового стереотипу.

Основи мануальної терапії при захворюваннях хребта,

класифікація, методики.

Показання до мануальної терапії.

1.                Больовий синдром у І стадії остеохондрозу хребта (дискалгія, люмбаго, люмбалгія, торакалгія, цервікалгія, коли розвивається функціональна рефлекторна блокада сегменту хребта.

2.                Больовий синдром у ІІ – ІІІ стадії остеохондрозу, який характеризується незначним зміщенням хребців, переважно в шийному відділі, псевдоспондилолістезами, вигинанням фіброзного кільця, міжхребцевого диску, ”субмоксацією” з розвитком різноманітних неврологічних синдромів, в т. ч. й рефлекторного спазму м’язів, трофічного розладу в брадитрофних ткакнинах: плечолопатковий періартрит, епікондиліт плеча, стилоїдит, кульшовий і колінний періартрити.

3.                Больовий синдром, як наслідок поширеного остеохондрозу (І – ІІІ стадії) з урахуванням переважного сегмента ураження.

4.                Вегетативно-вісцеральні порушення, які залежать від рівня дегенеративно-дистофічного ураження хребта: синдром хребтової артерії, який проявляється вертебробазилярною недостатністю, синдром Мельєра, функціональні порушення зору, слуху, серцево-судинної системи (псевдостенокардія), дискінезією жовчних шляхів за відсутності органічних уражень відповідного органа.

Протипокази до мануальної терапії.

1.                Природжені аномалії розвитку хребтового сегмента, зокрема атланта (С 1) і осьового хребця (С 2).

2.                Природжені системні захворювання хребта, які супроводжуються остеохондрозом (спондилоепіфізарна диплазія, недосконалий остеогенез)

3.                Надмірна рухливість хребтового сегмента.

4.                Судинні порушення системи кровообігу спинного мозку.

5.                Масивна закостенілість передньої поздовжньої зв’язки (спондильоз ІІІ ст) в поєднанні з остеохондрозом суміжних відділів.

6.                Спондилоліз і спондилолістез ІІ – ІІІ ступеня.

7.                Остеопороз хребта різної етіології.

8.                Важкі захворювання внутрішніх органів.

9.                Ураження головного мозку.

10.            Запальні процеси в хребті (туберкульоз, остеомієліт).

11.            Пухлини хребта і м’яких тканин.

12.            Стани після хірургічних втручань на хребті і спинному мозку.

13.            Травматичні ушкодження хребта.

Класифікація методик мануальної терапії.

А. По виду методичного прийому:

–         мобілізація – пасивний рух, тракція, тиснення, постізометрична релаксація, аутомобілізація;

–           маніпуляція – поштовх, тракційний поштовх;

–           комбіновані прийоми.

Б. По об’єкту дії:

–              суглобова;

–              м’язова.

В. По характеру дії:

–              нецілеспрямована (полісегментарна);

–              ціленаправлена (моносегментарна) – контактна, оклюзивна, поєднана (з протитриманням, з підтримкою).

Г. По напрямку руху:

–              однонаправлена (флексія, екстензія, латерофлексія, ротація, аддукція, абдукція);

–              комбінована (флексія + латерофлексія + ротація та інші комбінації).

Мануальна терапія найбільш дієва при патології хребта, переважно остеохондрозі. Але представники різних шкіл цього напрямку сьогодні пропонують лікувати і сколіоз, і дегенеративно-дистрофічні ураження суглобів, і навіть ДЦП (метод професора Козявкіна).

Наводимо повний реабілітаційний цикл, в т.ч. методики мануальної терапії у відомому Центрі реабілітаційних програм при захворюваннях і травмах опорно-рухового апарату Дикуля.

АКУПРЕСУРА (ТОЧКОВИЙ МАСАЖ)

В основі акупресури лежить подразнення механорецепторів шляхом натискання (пресації) в зонах акупунктури. Точковий масаж може застосовуватися самостійно і бути компонентом за­гального чи сегментарного масажу. Він має високу ефективність, доступний, може бути рекомендований для виконання самим хворим або його близькими з метою профілактики, наприклад, для лікування і профілактики ГРВІ та ін.

 

Проведення точкового масажу передбачає застосування основних засобів класичного масажу (погладжування, розтиран­ня, розминання, вібрація), трансформованих в особливі засоби залежно від анатомічних особливостей акупунктурної зони і мети дії. Найчастіше масаж виконують кінчиком одного (І, II), двох або трьох (І, II, III) пальців, рідко бічною поверхнею чи основою кисті.

ПРАВИЛА ПОЄДНАННЯ І КОМБІНУВАННЯ ЛФК, ЛІКУВАЛЬНОГО МАСАЖУ

ТА ФІЗІОТЕРАПЕВТИЧНИХ ПРОЦЕДУР

Лікувальний масаж проводиться як до лікувальної гімнасти­ки, так і після неї. Його можна застосовувати в комплексі з усіма видами фізіотерапії, за винятком ультрафіолетових опромінень в еритемних дозах тієї самої ділянки. Однак доцільніше признача­ти масаж через день, чергуючи його з водними процедурами, уль­тразвуком, електрофорезом лікарських засобів та іншими єлект-ро- і світлолікувальними процедурами.

Якщо в один день призначають масаж і електрофорез лікарсь­ких речовин на одну й ту саму ділянку, то слід мати на увазі, що масаж, проведений до електропроцедури, сприяє поліпшенню електропровідності тканин і посиленню шкірного депонування лікарських речовин, які вводяться постійним струмом. Застосу­вання масажу після медикаментозного електрофорезу зменшує процеси депонування, але прискорює надходження лікарських речовин у внутрішні органи.

Ультразвук і масаж на одну й ту саму ділянку доцільно чергу­вати за днями. Але за необхідності (наприклад, для швидшого зняття больового синдрому при вертеброгенних захворюваннях нервової системи) можна призначити ультразвук, а через 15— 60 хв — масаж.

Щоденне призначення масажу і теплових процедур у кожно­му окремому випадку визначається спеціальними показаннями. Так, при функціональних порушеннях опорно-рухового апарату, парезах, невралгіях, невритах застосовуються теплові процедури, а потім масаж.

У разі місцевих судинних розладів (набряк тканин, лімфостаз) спочатку проводиться масаж, а потім теплова дія.

Для хворих із серцево-судинними захворюваннями залежно від тонусу судин рекомендується різна послідовність процедур. Так, при атонії судин: масаж комірцевої зони, лікувальна гімнастика, загальна ванна (киснева, вуглекисла та ін.); при спастичному стані судин: ванни, лікувальна гімнастика, масаж.

Лікувальна фізкультура. Правильне використання різних форм рухової активності сприяє поліпшенню функціонального стану вищих відділів головного мозку, мозкового кровообігу, функцій серцево-судинної системи, органів дихання, активації обмінних процесів, удосконаленню адаптаційних і компенсатор­них можливостей організму.

Комбіноване застосування ЛФК з фізіотерапевтичними проце­дурами і масажем підвищує ефективність лікувальних комп­лексів. Через 1 —1,5 год після ранкової гігієнічної гімнастики призначаються інші форми ЛФК і методи фізіобальнеотерапії.

Основну форму ЛФК — лікувальну гімнастику — можна за­стосовувати в один день з усіма видами фізіотерапії: гальваніза­цією, медикаментозним електрофорезом, імпульсними струмами низької частоти, методами високочастотної електротерапії, гря­зьовими, парафіновими аплікаціями, ваннами.

Рекомендують два типи комбінування ЛГ з іншими процеду­рами:

1) лікувальна гімнастика, потім масаж, а через ЗО—90 хв — фізіотерапевтична процедура;

2) спочатку застосовується один із методів фізіотерапії, а че­рез 2—3 год — лікувальна гімнастика і масаж.

У хворих на ішемічну хворобу серця через 5—12 міс після інфаркту міокарда початковою процедурою комплексу є прекар-діальний масаж. Його проводять за 15—ЗО хв до лікувальної гімна­стики або велотренування. Це сприяє кращому перенесенню фізич­них навантажень і підвищенню ефективності лікування. За наяв­ності показань через 60—90 хв можна призначити фізіо- або бальнеопроцедуру.

У хворих з наслідками травм і захворювань ЦНС, коли пацієнт добре переносить грязе-бальнеолікувальні процедури, інтервал між ними і наступною лікувальною гімнастикою може становити 15 хв. У випадках з вираженим больовим синдромом для змен­шення болю послідовність лікувальних процедур інша: лікуваль­на гімнастика — грязе-бальнеологічна процедура чи лікувальна гімнастика — масаж. Така послідовність бажана для людей похи­лого віку. Ефективність лікування парезів і паралічів суттєво підвищується внаслідок послідовного застосування спеціальних фізичних вправ та електростимуляцій. За індивідуальними пока­заннями лікувальна гімнастика поєднується з іншими формами ЛФК: дозованими пішохідними прогулянками, теренкуром, до­зованим плаванням, спортивними вправами та іграми.

Близький туризм проводиться 2 рази на тиждень у теплий пе­ріод року — вранці і в передвечірні години, в холодний сезон — у теплу пору дня. У дні походу інші процедури ЛФК і методи фізіо­терапії не призначають, їх переносять на дні, вільні від близького туризму.