Тіотріазолін
Thiotriazolinum
(Запоріжжя, проф. Мазур І. А.)
Хімічна назва: морфоліній 3-метил-1,2,4-тріазоліл-5-тіоацетат
Отримання
Морфолін змішують з метиленхлоридом СН2Cl2, потім додають 3-метил-1,2,4-тріазоліл-5-тіоацетатної кислоти (нерозчинна в СН2Cl2) і суміш ретельно перемішують. Отриманий продукт також нерозчинний в СН2Cl2. Тому осад відфільтровують, промивають на фільтрі метиленхлоридом СН2Cl2 (екстрагують можливу домішку морфоліна).
![]() |
3-Метил-1,2,4-триазолил- Морфолін Тіотріазолін
5-тиоацетатная кислоти
Властивості
Опис. Білий кристалічний порошок.
Розчинність. Дуже легко розчинний у воді, розчинний в спирті.
Ідентифікація
1. Реакція на залишок морфоліну
Препарат змішують з натрій гідроксидом NаOH і нагрівають на полум’ї пальника. При внесенні до отвору пробірки червоного лакмусового паперу спостерігається його посиніння (лужне середовище).
2. Реакція на похідне тіоацетатної кислоти
При додаванні до препарату п-диметиламінобензальдегіду у присутності суміші ацетангідриду (СН3СО)2О і льодяної ацетатної кислоти СН3СООН (1:4) і нагріванні утворюється оранжево-коричневе забарвлення:.
![]() |
3. Піроліз сухої субстанції з наступним виявленням сульфід-йонів за допомогою плюмбумової бумаги (Pb(CH3COO)2):
S2– + Pb2+ ® PbS¯
4. Піроліз субстанції вологий (кип`ятіння субстанції з конц. HNO3) з наступним виявленням сульфат-йонів за допомогою соли Барія (BaCl2):
SO42– + Ba2+ ® BaSO4¯
Кількісне визначення
1. УФ-спектрофотометрія
Метод грунтується на вимірюванні оптичної густини досліджуваного розчину субстанції и розчину порівняння, в максимумі при довжині хвилі 233 нм.
2. Метод К`єльдаля (визначення загального вмісту Нітрогену в субстанції).
З цією метою субстанцію мінералізують кип`ятінням в спеціальному приладі в присутності калій сульфату K2SO4, купрум сульфату CuSO4 і конц. сульфатної кислоти H2SO4. При цьому Нітроген переходить в амоній гідрогенсульфат NH4HSO4, який при взаємодії з NaOH утворює амоніак NH3:
NH4HSO4 + 2NaOH ® NH3 + Na2SO4 + 2H2O
Одержаний NH3 відганають в колбу-приймач з орто-боратною (борною) кислотою H3BO3:
NH3 + H3BO3 ® NH4BO2 + H2O
2NH3 + 4H3BO3 ® (NH4)2B4O7 + 5H2O
Утворені солі (метаборат NH4BO2 и тетраборат амонію (NH4)2B4O7) відтитровують стандартним розчином хлоридної кислоти HCl в присутності змішаного індикатора (суміш метилового червоного і метиленового синього (2:1):
NH4BO2 + HCl + H2O ® NH4Cl + H3BO3
(NH4)2B4O7 + 2HCl + 5H2O ® 2NH4Cl + 4H3BO3
Еквівалентна масса препарату залежить від числа атомів Нітрогена в молекулі субстанції.
3. Гравиметрія після мінералізації препарату
При мінерализації субстанції за допомогою концентрованої нітратної кислоти HNO3 або сплавляння з 10-кратною кількістю калій нітрату KNO3 Cульфур переходить в сульфат-йон SO42–.
![]() |
![]() |
Сульфат-йони кількісно осаджують за допомогою розчинної солі Барія (ВаCl2):
SO42– + Ba2+ → BaSO4↓
Одержаний осад BaSO4 фільтруют, висушують, прожарюють до постійної маси і зважують. По масі BaSO4 обчислюють вміст субстанції в препараті.
Зберігання. В щільно закупореному контейнері, в сухому місці.
Застосування. Мембраностабілізуючий засіб
Широкий спектр фармакологічної активності: антиоксидант, противірусна дія, анаболік, гепатопротекторна дія. Рекомендується для лікування захворювань печінки, вірусних інфекцій, очних захворювань.
Форми випуску: розчин 1 %, 2,5 %, мазь 2 %, супозиторії
Запропонований комбінований препарат “Тіоцетам”, що містить тіотриазолін та пірацетам.
Клонідину гідрохлорид ДФУ
Clonidini hydrochloridum
Клофелін (N)
Clophelinum
CLONIDINE HYDROCHLORIDE
Катапресан
Гемітон
C9H10Cl3N3 М. м. = 366,6 г/моль
Хімічна назва: 2-[(2,6-дихлорфеніл)аміно]-2-імідазоліна гідрохлорид.
Клонідину гідрохлорид містить не менш 98,5 % і не більш 101,0 % 2-[(2,6-дихлорфеніл)аміно]-2-імідазоліна гідрохлориду, у перерахуванні на суху речовину.
Властивості
Опис. Кристалічний порошок білого або майже білого кольору.
Розчинність. ДФУ й ін. л-ра. Розчинний у воді Р и 96 % спирті Р, практично нерозчинний в хлороформі Р и ефірі Р. рН водного розчину 4,0–5,0.
Ідентифікація
Перша ідентифікація: В, D.
Друга ідентифікація: А, С, D.
А. УФ-спектроскопія
УФ-спектр поглинання розчину субстанції в
В. ІЧ-спектроскопія
ІЧ-спектр поглинання субстанції повинен відповідати спектрові ФСО клонідину гідрохлориду.
С. Тонкошарова хроматографія з використанням тонкого шару силікагелю
Випробуваний розчин – розчин субстанції в метанолі СН3ОН, розчин порівняння – розчин ФСО клонідину гідрохлориду в метанолі, система розчинників – кислота ацетатна льодяна Р – бутанол Р – вода Р (10:40:50). Пластинку сушать на повітрі й обробляють розчином калій йодбисмутату K[Bi4], а потім відразу – розчином натрій нітриту NaNO2.
На хроматограмі випробуваного розчину повинна проявитися основна пляма на рівні основної плями на хроматограмі розчину порівняння, що відповідає йому по розміру та забарвленню.
D. Реакція (а) на хлориди
Реакція з розчином аргентум нітрату Р1 AgNO3 у присутності кислоти нітратної розведеної Р HNO3; утвориться білий сирнистий осад, що нерозчинний в нітратній кислоті, але легко розчинний у розведеному розчині аміаку*:
AgNO3 + Клонідин×HCl = AgCl↓ + Клонідин×HNO3
*Для солей органічних основ іспит розчинності осаду, що утворився, AgCl проводять після відфільтрування і промивання осаду водою.
AgCl + 2NH4OH = [Ag(NH3)2]Cl + 2H2O
При додаванні нітратної кислоти HNO3 знову випадає білий осад AgCl:
[Ag(NH3)2]Cl + 2HNO3 → AgCl↓ + 2NH4NO3
Випробування на чистоту
1. Прозорість розчину. Розчин S (розчин субстанції у воді, вільній від карбон(IV) оксиду , Р) повинний бути прозорим.
2. Кольоровість розчину. Забарвлення розчину S не повинно бути більш інтенсивним, чим визначений еталон.
3. рН. Від 4,0 до 5,0. Вимірюють рН розчину S.
4. Супутні домішки напівпродуктів синтезу визначають методом тонкошарової хроматографії, використовуючи тонкий шар силікагелю G Р.
Випробуваний розчин – розчин субстанції в метанолі СН3ОН, розчин порівняння – розчин ФСО клонідину гідрохлориду в метанолі, система розчинників – кислота ацетатна льодян Р – бутанол Р – вода Р (10:40:50). Пластинку сушать на повітрі й обробляють розчином калій йодбисмутату K[Bi4], а потім відразу – розчином натрій нітриту NaNO2.
На хроматограмі випробуваного розчину будь-яка пляма, крім основної, не повинна бути більш інтенсивною, ніж пляма на хроматограмі розчину порівняння.
5. Втрата маси при висушуванні. Не більш 0,5 %. 1,00 мг субстанції сушать при температурі від 100 °C до 105 °C.
6. Сульфатна зола. Не більш 0,1 %. Визначення проводять з 1,0 мг субстанції.
7. N. Залишкові кількості органічних розчинників.
Кількісне визначення
1. ДФУ. Алкаліметрія спиртового розчину (по зв`язаній HCl)
0,200 мг субстанції розчиняють у 70 мол 96 % спирту Р и титрують
Клонідин×HCl + NaOH ® Клонідин¯ + NaCl + Н2О
(екстрагують
спиртом)
Em (C9H10Cl3N3) = M. м.
2. Аргентометрия (по зв’язаній HCl).
а) Метод Мора. Пряме титрування досліджуваного розчину препарату стандартним розчином аргентум нітрату AgNO3 у нейтральному середовищі в присутності індикатора калій хромату K2CrО4.
Клонідин×HCl + AgNO3 = Клонідин×HNO3 + AgCl↓
Надлишкова крапля титранта взаємодіє з індикатором з утворенням осаду оранжево-червоного кольору:
2AgNO3 + K2Cr4 = Ag2Cr4↓ + 2KNO3
Їм (C9H10Cl3N3 )= М. м.
б) Метод Фольгарда, зворотне титрування. Сутність методики полягає в тому, що до досліджуваного розчину додають двохкратний надлишок стандартного розчину аргентум нітрату AgNO3. Надлишок аргентум нітрату відтитровують розчином амоній тіоціанату NH4SCN у присутності індикатора ферум-амоніачного галуну (NH4)Fe(SO4)2 до червоно-рожевого фарбування.
Клонідин×HCl + AgNO3 ® Клониідин×HNO3 + AgCl↓
AgNO3 + NH4SCN = AgSCN¯ + NH4NO3
3NH4SCN + (NH4)Fe(SO4)2 = Fe(SCN)3 + 2(NH4)2SO4
Їм (C9H10Cl3N3 )= М. м.
3. Ацидиметрія, неводне титрування
Наважку субстанції розчиняють у середовищі ацетангідриду (СН3СО)2О и форміатної кислоти НСООН (або льодяна ацетатна кислота СН3СООН) і титрують стандартним розчином перхлоратної кислоти HClО4 у присутності меркурій(ІІ) ацетату Hg(CH3COO)2 (для зв’язування хлорид-іонів у мало розчинну сіль) і індикатора – кристалічного фіолетового (зміна забарвлення від фіолетового до жовто-зеленого).
При титруванні клонідину гідрохлориду, що є сіллю органічної основи, відбуваються такі хімічні реакції.
Перхлоратна кислота HClО4 реагує з льодяною ацетатною кислотою СН3СООН, що є кислотним розчинником, з утворенням йона ацетонія СН3СООН2+:
СН3СООН + HCl4 ® СН3СООН2+ ×ClО4–
??????
![]() |
![]() |
![]() |
У загальному процес титрування можна представити таким сумарним рівнянням:
![]() |
Em (C9H10Cl3N3) = М. м.
Зберігання
Порошок клонідину гідрохлориду – список наркотичних і отруйних речовин, лікарські форми – список сильнодіючих речовин. У щільно закупореному контейнері, у захищеному від світла місці.
Застосування. Гіпотензивний засіб.
Клонідину гідрохлорид впливає на нейрогенну регуляцію судинного тонусу. Має виражений седативний і анальгезуючий ефект.
Застосовують при різних формах гіпертонічної хвороби по 0,075 мг 2–4 рази в день. При гіпертонічних кризах і високому тиску, коли таблетки не дають ефекту, вводять внутрішньом`язево, підшкірно або внутрівенно по 0,5–1 мл 0,01 % розчину (вводять повільно протягом 3–5 хвилин). Парентеральне введення препарату повинно проводитися тільки в стаціонарах.
Форми випуску: таблетки по 0,075 мг і 0,15 мг, розчин для ін`єкций 0,01 % по 1 мл; 0,125 %, 0,25 % і 0,5 % розчини як очні краплі для лікування глаукоми за назвою “Ізоглаукон” (знижує внутрішньоочний тиск).
Важлива особливість клофеліна – здатність зменшувати прояв опійної й алкогольної абстиненції (зменшується почуття страху, поступово проходять серцево-судинні й ін. порушення, тому що блокуються a2–адренорецептори.
Препарат ефективний у дуже малих дозах, що підбирають індивідуально.
Лікування препаратом необхідно припиняти, поступово зменшуючи дозу (інакше може наступити гіпертонічний криз – “симптом скасування”.
Під час лікування клофеліном забороняється вживання спиртних напоїв. Не рекомендується приймати разом з антидепресантами (зменшення гіпотензивної дії) і з великими дозами нейролептиків (посилення седативного ефекту).
Відпускати всі лікарські форми клофеліну тільки за рецептом лікаря і застосовувати строго по медичному призначенню.
Лікарські препарати – похідні піролу
Пірол – п`ятичленний гетероцикл з одним гетероатомом Нітрогену:
![]() |
![]() |
Піролідин – насичений п`ятичленний гетероцикл з одним гетероатомом Нітрогену:
Як лікарські засоби з цієї групи найбільше часто застосовуються похідні 2-оксопіролідину (2-піролідону):
![]() |
До них відносяться: пірацетам, полівінілпіролідон і його комбіновані препарати.
Пірацетам
Pyracetamum
Ноотропил
Nootropilum
Хімічна назва – 2-оксопіролідинілацетамід.
Застосування. Психотропний (ноотропний) засіб.
Застосовують при судинних захворюваннях і порушеннях обмінних процесів у мозку: порушення пам’яті і мови в людей літнього віку (у геріатрії), ішемічної хвороби серця, при інсультах і ін.
![]() |
Полівінілпіролідон (ПВП)
Це полімер N-вініл-2-оксопіролідину або N-вініл-піролідону.
![]() |
Одержання.
Застосування. Дезінтоксикаційний засіб, плазмозамінник.
Входить до складу таких препаратів.
1. Гемодез (Haemodesum) – водно-сольовий розчин, що містить 6 % низькомолекулярного ПВП (М = 12600 ± 2700), Йони Na+, K+, Mg2+, Cl–. Це прозора рідина світло-жовтого кольору. За кордоном випускають за назвою Neocompresan.
ПВП зв’язує токсини з крові хворого і швидко виводить їх з організму, збільшує діурез, роботу нирок. Уводять внутрішньовенно крапельно в підігрітому до 35–36 °З виді дорослим до 300–500 мол, дітям по 5–10 мол/кг ваги.
2. Неогемодез (Neohaemodesum) – прозора рідина світло-жовтого кольору. Відрізняється від гемодеза меншою молекулярною масою полівінілпіролідону (М = 8000 ± 2000).
3. Гемодез-Н – по складу і застосуванню аналогічний неогемодезу, однак відрізняється трохи зміненою технологією готування.
4. Глюконеодез – розчин, що містить ПВП із молекулярною масою М = 8000 ± 2000 –
Зменшення молекулярної маси полівінілпіролідону прискорює виведення його з організму нирками і поліпшує дезінтоксикаційні властивості препарату.