ТИП КРУГЛІ ЧЕРВИ (NEMATHELMINTES). КЛАС ВЛАСНЕ КРУГЛІ ЧЕРВИ (NEMATHODA): АНКІЛОСТОМА, НЕКАТОР, ВУГРИЦЯ КИШКОВА, ТРИХІНЕЛА СПІРАЛЬНА

 

Загальна характеристика типу Круглі черви (Nemathelminthes)

1.            Є первинна порожнина тіла (целом), яка заповнена рідиною;

2.            статевий диморфізм: cамці менші за самок, у самок закручений задній кінець тіла;

3.            на поперечному зрізі круглі;

4.            переважно геогельмінти (життєвий цикл відбувається без зміни хазяїв), для того, щоб яйця стали інвазійними, у них повинна розвинутися личинка, тому яйця мусять вийти у зовнішнє середовище, де температура нижча, ніж у кишечнику, багато кисню і вологість. За наявності трьох умов у яйці розвивається личинка, і воно стає заразним. Свіжовиділене яйце не має личинки, воно не є інвазійним;

5.            Тіло нематод покрите кутикулою, яка нечутлива до дії травних соків, під нею гіподерма, що покриває м’язовий шар. Він утворений поздовжніми м’язами і торкається безпосередньо первинної порожнини тіла.

6.            Травна система починається ротом, часто оточеним губами, за ротом – стравохід, передня, середня і задня кишка, що закінчується анальним отвором. Травна система має вигляд трубки, яка гістологічно поділяється на відділи. Задній відділ називається прямою кишкою, вона вистелена кутикулою і відкривається поперечною анальною щілиною.

7.            Видільна система – одноклітинні шкірні залози (видозмінені протонефридії). Складаються із екс­креторної клітини і двох бічних видільних каналів, розташованих у валках гіподерми. Канали з’єдну­ються на вентральному боці і відкриваються однією екскреторною порою.

8.            Нервова система утворена навкологлотковим кільцем з гангліями, від яких відходять нервові тяжі.

9.            Кровоносна і дихальна системи відсутні. Дихання анаеробне: глікоген, що нагромаджується в тілі нематоди, починає бродити, при цьому виділяється вуглекислий газ, масляні кислоти (капронова і валеріанова) та водень.

10.        Статева система. Більшість видів роздільностатеві. Самки більші за самців. Жіночий статевий апарат парний. Чоловічий – частіше непарний. Два закручені тоненькі яєчники переходять у грубіші трубчасті матки, що з’єднуються у спільну піхву. Вона на черевному боці відкривається жіночим статевим отвором (vulva). У самців тоненькі закручені трубки утворюють сім’яники і сім’япровід, який має вигляд розширеного сім’яного міхурця (vesicula seminalis). Він закінчується коротким мускульним сім’явипорскувальним каналом (ductus ejaculatorius). Цей канал відкривається у задню кишку, що утворює клоаку. Допоміжні статеві органи самців – це хітинові шилоподібні копулятивні щетинки. У деяких прісноводних і наземних нематод самців немає, і вони розмножуються без запліднення партеногенетично, деякі види круглих червів – гермафродити. Більшість нематод відкладає яйця, але існують живородящі форми, в яких личинки виділяються через отвір вульви або активно, розривають матку, проїдають внутрішню стінку шкірно-м’язового мішка.

11.       Розвиток супроводжується періодичним линянням. Личинки відрізняються малими розмірами і відсутністю статевих органів.

12.       Паразитичні круглі черви розвиваються прямим шляхом в одному хазяї, деякі види мають проміжних і кінцевих хазяїв. Для поодиноких видів притаманне чергування вільного і паразитичного поколінь. Відомо понад 5000 видів нематод, з яких половина належить до паразитів (Пішак, Захарчук, 2011).

 

Елементи морфології круглих червів:

 (а – поперечний зріз аскариди; б – схема будови кутикули; в – фагоцитарна клітина; г – видільна система; д – нервова система): 1 – кутикула; 2 – гіподерма; З – мускулатура; 4 – первинна порожнина тіла; 5 – дорсальний нерв; 6-кишка; 7 – видільний канал; 8 – матка; 9 – яйцепроводи; 10-яєчник; 11 – вентральний нерв; 12 – зовнішній шар; 13-гомогенний шар; 14 – внутрішній шар; 15 – базальна мембрана; 16 – канали у зовнішньому шарі; 17 – екскреторна клітина; 18 – бічні видільні канали; 19 – видільний отвір; 20 – чутливі нервові закінчення; 21 – нервові ганглії; 22 – навкологлоткове нервове кільце; 23 – дорсальний нервовий стовбур;  24 – вентральний нервовий стовбур; 25 – бокові нервові стовбури.

 

Анкілостома (Ancylostoma duodenale) — збудник анкілостомозу

Географічне поширення: країни з тропічним кліматом, переважно між 36 ° пн. ш. і 30° півд. ш. У країнах з помірним кліматом осередки анкілостомозу зустрічаються в шахтах, де висока вологість і постій­на температура сприятливі для розвитку личинок.

Морфологія. Статевозріла особина червоно-коричневого кольору, самка довжиною 9-15 мм, самець 7-10 мм, головний кінець загнутий на спинний бік (звідси назва – кривоголовка). На головному кінці знаходиться ротова капсула з 4-ма ріжучи ми зубцями. У неї відкриваються протоки двох залоз, секрет яких перешкоджає згортанню крові.

Ротова капсула анкілостоми з 4-ма зубцями

Самці відрізняються від самок широким зонтикоподібним розширенням заднього кінця тіла (статева бурса).

Яйце анкілостоми (Пішак, Бажора, 2009):

Яйця овальні, безбарвні, з тонкою оболонкою. Розмір яєць 66 х 38 мкм. У свіжовиділених яйцях у центрі знаходяться 4-8 зародкових клітин. При дослідженні через добу всередині можна побачити личинку.

Рабдитоподібна личинка розміром до 0,25 мм, має характерні два розширення стравоходу.

 

 

Анкілостома, рабдитоподібна (а) та філярієподібна (б) личинки.

Анкілостома (Ancylostoma duodenale), статевозріла самка (а)

та самець (б)

Філярієподібна личинка довжиною 0,6-0,7 мм, має циліндричний стравохід і чохлик (кутикула, що не була скинута при линянні).

Життєвий цикл. Геогельмінт. Паразитує тільки в людини.

Локалізація: тонка кишка, переважно дванадцятипала. Живиться кров’ю.

З фекаліями хворого в зовнішнє середовище виділяються яйця, в яких упродовж 24-48 годин розвиваються вільноживучі рабдитоподібні личинки. Личинка линяє двічі і перетворюється спочатку в рабдитну, а згодом у філярієподібну личинку.

Життєвий цикл анкілостоми (Пішак, Бажора, 2009):

 1 – людина – хазяїн кровоголовки; 2 – яйце; 3 – вихід рабдитоподібної личинки з яйця; 4 – інвазійна (філярієподібна) личинка.

 

Період від виділення яєць до формування личинки складає близько 8-10 днів. Личинка здатна жити в ґрунті кілька місяців.

Зараження людини відбувається при заковтуванні личинок разом з їжею і водою або занесенні їх у рот брудними руками (основний шлях зараження), або при активному проникненні личинок крізь шкіру. Інвазійна форма – філярієподібна личинка. При зараженні через шкіру личинки мігрують з течією крові в легені, звідти піднімаються повітроносними шляхами у глотку, проковтуються і потрапляють у тонку кишку. Міграція триває близько 10 днів.

 При зараженні пероральним шляхом міграції немає. У тонкій кишці личинки двічі линяють, і через 4—6 тижнів після зараження самки починають відкладати яйця. Тривалість життя анкілостоми – до 5 років.

Патогенна дія: токсично-алергічна; механічне травмування тканин у період міграції; ураження слизової оболонки тонкої кишки хітиновими зубцями в період кишкової інвазії і приєднання вторинної інфекції; розвиток патологічних кишкових рефлексів; залізодефіцитна анемія внаслідок хронічної крововтрати при високому ступені інвазії і тривалості хвороби.

Клініка. У гострій стадії хвороби (період міграції) характерні дерматит у місці проникнення личинок, висипка, кашель, задуха. Тривалість цієї стадії хвороби 2-3 тижні.

У хронічній (кишковій) стадії переважають симптоми ураження шлунково-кишкового тракту: зниження апетиту, біль в епігастрії, нудота, здуття кишківника, нестійкі випорожнення. Внаслідок розвитку залізодефіцитної анемії і диспротеїнемії пору­шується відчуття смаку, з’являється стоматит, зміни нігтів, набряки, порушення серцевої діяльності. Характерна гіпохромна анемія.

Діагностика. Клінічна: алергічний дерматит, ознаки ураження шлунково-кишкового тракту в поєднанні з залізодефіцитною анемією.

Лабораторна: овоскопія фекалій, рідше – дуоденального вмісту; яйця анкілостоми і близького їй некатора морфологічно однакові, що дозволяє поставити тільки загальний діагноз – анкілостомідоз (анкілостомоз) — виявлення личинок у фекаліях (лярвоскопія) та культивування на фільтрувальному папері (метод Харада і Морі); гельмінтоскопія фекалій –при високому ступені інвазії анкілостоми у фекаліях можуть бути виявлені неозброєним оком.

Лікування. Призначають протиглистяні препарати – мебендазол. Контрольне дослідження про­водять через 2-3 тижні.

Профілактика. Особиста: миття овочів, фруктів, кип’ятіння води, виключення безпосереднього контакту з ґрунтом в осередках анкілостомозу (носіння взуття та ін.) Громадська: запобігання фекального забруднення ґрунту, бетоновані вигрібні ями в осередках анкілостомозу, виявлення і лікування хворих, санітарно-просвітня робота.

Некатор (Necator  americanus) – збудник некаторозу

 Поширений некатороз у тропічному і субтропічному поясах, переважно в Азії і Південній Америці. Некатор морфологічно і біологічно дуже подібний до Ancylostoma duodenale, але розміри його дещо менші: довжина самки 8-13 мм, самця – 5-10 мм. У ротовій порожнині замість зубців є 2 гострі пластинки.

Ротова капсула некатора з 2-ма пластинками

 

Яйця овальні, безбарвні, з тонкою оболонкою. Розмір яєць 66 х 38 мкм. У свіжовиділених яйцях у центрі знаходяться 4-8 зародкових клітин. При дослідженні через добу всередині можна побачити личинку.

Рабдитоподібна личинка розміром до 0,25 мм, має характерні два розширення стравоходу.

 

Некатор, рабдитоподібна (а) та філярієподібна (б) личинки.

 

Життєвий цикл. Геогельмінт. Паразитує тільки в людини.

Локалізація: тонка кишка, переважно дванадцятипала. Живиться кров’ю.

З фекаліями хворого в зовнішнє середовище виділяються яйця, в яких упродовж 24-48 годин роз­виваються вільноживучі рабдитоподібні личинки. Личинка линяє двічі і перетворюється спочатку в рабдитну, а згодом у філярієподібну личинку.

Ротова капсула анкілостоми та некатора

Життєвий цикл некатора (Пішак, Бажора, 2009):

 1 – людина – хазяїн кровоголовки; 2 – яйце; 3 – вихід рабдитоподібної личинки з яйця; 4 – інвазійна (філярієподібна) личинка.

 

Період від виділення яєць до формування личинки складає близько 8-10 днів. Личинка здатна жити в ґрунті кілька місяців.

Зараження людини відбувається при заковтуванні личинок разом з їжею і водою або занесенні їх у рот брудними руками (основний шлях зараження), або при активному проникненні личинок крізь шкіру. Інвазійна форма – філярієподібна личинка. При зараженні через шкіру личинки мігрують з течією крові в легені, звідти піднімаються повітроносними шляхами у глотку, проковтуються і потрапляють у тонку кишку. Міграція триває близько 10 днів. При зараженні пероральним шляхом міграції немає. У тонкій кишці личинки двічі линяють, і через 4—6 тижнів після зараження самки починають відкладати яйця. Тривалість життя анкілостоми – до 5 років.

Патогенна дія: токсично-алергічна; механічне травмування тканин у період міграції; ураження слизової оболонки тонкої кишки хітиновими зубцями в період кишкової інвазії і приєднання вторинної інфекції; розвиток патологічних кишкових рефлексів; залізодефіцитна анемія внаслідок хронічної крововтрати при високому ступені інвазії і тривалості хвороби.

Клініка. У гострій стадії хвороби (період міграції) характерні дерматит у місці проникнення личинок, висипка, кашель, задуха. Тривалість цієї стадії хвороби 2-3 тижні.

У хронічній (кишковій) стадії переважають симптоми ураження шлунково-кишкового тракту: зниження апетиту, біль в епігастрії, нудота, здуття кишківника, нестійкі випорожнення. Внаслідок розвитку залізодефіцитної анемії і диспротеїнемії порушується відчуття смаку, з’являється стоматит, зміни нігтів, набряки, порушення серцевої діяльності. Характерна гіпохромна анемія.

Діагностика. Клінічна: алергічний дерматит, ознаки ураження шлунково-кишкового тракту в поєднанні з залізодефіцитною анемією.

Еозинофілія виявляється не завжди, переважає лише в ранню фазу хвороби.

 

Лабораторна: овоскопія фекалій, рідше – дуоденального вмісту; яйця некатора і анкілостоми морфологічно однакові, що дозволяє поставити тільки загальний діагноз – анкілостомідоз (анкілостомоз) — виявлення личинок у фекаліях (лярвоскопія) та культивування на фільтрувальному папері (метод Харада і Морі); гельмінтоскопія фекалій – при високому ступені інвазії некатори у фекаліях можуть бути виявлені неозброєним оком.

Лікування. Призначають протиглистяні препарати – мебендазол. Контрольне дослідження проводять через 2-3 тижні.

Профілактика. Особиста: миття овочів, фруктів, кип’ятіння води, виключення безпосереднього контакту з ґрунтом в осередках некаторозу (носіння взуття та ін.) Громадська: запобігання фекального забруднення ґрунту, бетоновані вигрібні ями в осередках анкілостомозу, виявлення і лікування хворих, санітарно-просвітня робота (Пішак, Захарчук, 2011).

Трихінела (Trichinella spiralis) – збудник трихінельозу

Географічне поширення: переважає у країнах північної півкулі (країни Європи, в Росії, США), хоча випадки трихінельозу людини і тварин описані в усіх країнах, крім Австралії.

Морфологія. Статевозріла особина  має поперечно посмуговану кутикулу. Довжина самки 3-4 мм, самця 1,4-1,6 мм. Передня половина тіла самки звужена. У ротовій капсулі розміщений стилет. Самки живородящі, з непарним статевим апаратом.

Життєвий цикл. Цей паразит – біогельмінт. Трихінельоз – природно-осередкове захворювання з широким колом хазяїв (людина, свиня, пацюк, ведмідь та інші м’ясоїдні і всеїдні ссавці).

Особливість життєвого циклу: одна і та сама особина послідовно стає остаточним і проміжним хазяїном.

Локалізація: статевозрілі особини – тонка кишка, личинки – скелетна мускулатура.

Трихінела(Trichinella spiralis), статевозрілі особини (самка та самець)

 

Людина заражається, з’ївши свинину або м’ясо диких тварин (дикий кабан, ведмідь, борсук, нутрія та ін.)

Свинина, інфікована личинками трихінел – фактор передачі

Інвазійна стадія – личинка. У тонкій кишці личинка кілька разів линяє і впродовж трьох діб досягає статевої зрілості.

Статевозрілі трихінели

Після запліднення самки за допомогою ротового стилета проникають у слизову оболонку кишки і починають народжувати личинок безпосередньо в лімфатичні судини (1500-2000 за весь період життя).

Личинки трихінели у поперечно-посмугованих м’язах

 

Личинки з течією лімфи і крові розносяться по організму, осідають в поперечносмугастій мускулатурі. Переважаючі місця локалізації — жувальні, дельтоподібні, міжреберні, литкові м’язи і діафрагма. Інкапсуляція личинки починається приблизно на 17-21 добу. Личинка спірально закручується, внаслідок тканинної реакції хазяїна навколо личинки впродовж трьох місяців формується тонка сполучнотканинна капсула.

 

Шлях зараження трихінелою (Trichinella spiralis)

У м’язах людини вона лимоноподібної форми розміром 0,6 х 0,2 мм. Через 6-18 міс. з’являються ознаки кальцифікації капсул і через два роки після зараження вони повністю звапнюються.

Людина є біологічним тупиком у життєвому циклі трихінели. Свині й інші хазяї паразита заражаються, з’ївши трихінельозне м’ясо.

Життєвий цикл трихінели (Пішак, Бажора, 2009):

1       –  природний осередок; 2 – личинки трихінели; 3 – хазяїни трихінели

 

Патогенна дія: виражена алергічна реакція організму в період міграції личинок; травмуюча дія личинок у період міграції; інтоксикація продуктами життєдіяльності паразита.

Клініка. Прояв хвороби залежить від стадії захворювання і ступеня інвазії. Період кишкової інвазії проходить без виражених ознак і відповідає інкубаційному періоду хвороби або, при великій кількості паразитів, проявляється болями в животі, розладами травлення. Тривалість цього періоду коливається від 7-10 днів до 4-5 тижнів і залежить від ступеня інвазії.

Період міграції відповідає розгорнутій клінічній картині трихінельозу. Характерні висока температура, болі в м’язах, набряки обличчя (переважно повік), шиї, кінцівок. При високому ступені інвазії можливий розвиток міокардиту, запалення легень, головного мозку, що може призвести до смерті. Тривалість цього періоду від 1-2 тижнів (легка форма) до 5-6 тижнів (тяжка форма хвороби).

Період кальцифікації характеризується поступовим зникненням симптомів захворювання. Звапнілі личинки в поперечносмугастих м’язах зберігаються впродовж усього наступного життя хазяїна.

Інкубаційний період триває 10-25 діб.

Клінічні прояви: гарячка, переважно ремітуючого типу, набряки повік і обличчя, м’язовий біль.

Захворювання починається з головного болю. Температура тіла підвищується до 38-39,5 °С. Тривалість гарячкового періоду 2-3 тижні. Біль у животі, нудота, блювання зустрічаються у 20-25 % хворих.

У перші дні хвороби з’являються набряки повік, пізніше приєднуються набряк обличчя та кон’юнктивіт. У деяких хворих спостерігаються набряки ніг, рук, попереку, які тримаються 5-8 діб, іноді до 2-3 тижнів. Біль у м’язах у більшості хворих з’являється через 1-3 дні від початку хвороби. Він виникає в очних, жувальних, литкових м’язах, а також у м’язах попереку та плечового поясу. На шкірі відмічають висипання макуло-папульозного або геморагічного характеру, які спостерігаються декілька днів.

Еозинофілія, як один із симптомів гельмінтозів, з’являється в перші дні хвороби та досягає максимального рівня на 2-3-му тижні захворювання.

 

Трихінельоз. Набряки повік та обличчя

 

Трихінельоз. Кон’юнктивіт.

Трихінельоз. Набряки ніг

Ускладненнями трихінельозу є системні алергічні васкуліти, міокардит, пневмонія, менінгоенцефаліт, які з’являються на 3-5-му тижні захворювання. Зрідка після видужання через 2-3 тижні виникають рецидиви, які перебігають у легкій формі.

Діагностика. Клінічна: епідеміологічний анамнез (вживання в їжу свинини або м’яса диких тварин, які не пройшли санітарно-ветеринарного контролю), поєднання лихоманки, болі в м’язах, висипки і набряку обличчя.

Лабораторна: серологічні реакції, які обов’язково проводять повторно, з огляду на динаміку наростання титру антитіл; лярвоскопія (виявлення личинок) у біоптаті м’язів хворого (частіше досліджують надсухожильну ділянку литкового м’яза).

Лікування. Застосовують протиглистяні препарати (мебендазол).

Профілактика.

1) особиста: не вживати свинину, що не пройшла санітарно-ветеринарного контролю;

2) громадська: санітарно-ветеринарний контроль на бойнях і ринках (трихінелоскопія свинини) та знищення трихінельозного м’яса, утримання свиней у впорядкованих свинарниках, санітарно-просвітницька робота. (Пішак, Захарчук, 2011).

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Лабораторне обладнання для дослідження на трихінельоз (Пішак, Захарчук, 2011):

А – набір інструментарію для взяття проб м’яса; зліва зверху – трихінельозне м’ясо під мікроскопом; зліва внизу – трихінелоскоп; справа – компресорій; а, б – розібраний, в – збоку, г – складений. Б – прилад Березанцева для дослідження м’язового трихінельозу методом перетравлювання

 

Термічна обробка трихінельозного м’яса неефективна, тому що личинки зберігають життєздатність завдяки щільним звапненим капсулам.

Вугриця кишкова Strongyloides slercoralis – збудник стронгілоїдозу

Морфологія. Дрібна роздільностатева нематода, яка може змінювати вільний спосіб життя на паразитичний.

Самка гельмінта паразитичного покоління завдовжки 2,2 мм. завширшки  0,03-0,07 мм, безбарвна, напівпрозора. Тіло поступово звужується до головного кінця, хвостовий відділ конічно зігнутий. Статева система (яйцепровід і матка) парні. Вилуплюються рабдитоподібні личинки першої стадії. Вони линяють, перетворюються в личинки другої стадії.

Життєвий цикл. При пероральному зараженні личинки проникають у ротову порожнину, здійснюють складний шлях міграції, перш ніж оселитися в кишечнику.

Подальший розвиток личинок складний. Частина розвивається внутрішньокишково.

За цих умов після повторної линьки утворюється не рабдитоподібна личинка, а філярієподібна інвазійна личинка, що зумовлює суперінвазію або автоінвазію хазяїна. Ці личинки через слизову оболонку кишки (суперінвазія) або шкіру періанальної ділянки (автоінвазія), куди вони сповзають, проникають у кровоносні судини і розпочинається новий цикл міграції і розвиток до статевої зрілості і паразитичної стадії гельмінта. Захворювання може тривати понад 25 років.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Життєвий цикл збудника стронгілоїдозу Strongyloides stercoralis (Пішак, Захарчук, 2011)

 

Друга частина личинок з фекаліями потрапляє назовні і розвиток здійснюється прямим або непрямим шляхом. У першому випадку личинка линяє у філярієподібну інвазійну для людини личинку, при непрямому шляху розвитку в результаті линьки утворюються рабдитоподібні личинки, які дають початок вільноживучим самцям і самкам. Личинки накопичуються у фекаліях і в ґрунті. При температурі +26º – +28ºС і вологості не нижче 18-20%, через 1-2 доби рабдитоподібні личинки стають інвазійними (філярієподібними). У межах від +10ºС до +40ºC личинки залишаються життєздатними. У ґрунті тривалість їх життя становить 2-3 тижні. При висиханні ґрунту або випорожнень, або за температури нижче 0ºС личинки гинуть. Епідеміологічний сезон розвитку визначається середньодобовою температурою +12ºC і достатньою вологістю.

Патогенез. Біологічний цикл розвитку вугриці кишкової в організмі людини  визначає  патогенетичну основу захворювання. Личинки проникають в організм переважно через шкіру, зрідка перорально, через слизову оболонку шлунково-кишкового тракту.

Дерматит при стронгілоїдозі

Можлива передача їх з молоком матері. Патогенез стронгілоїдозу визначається, головним чином, сенсибілізувальним впливом ферментів-антигенів гельмінта, продуктами його метаболізму, механічною дією на тканини й органи під час міграції. У шкірі, у місці проникнення личинок, виникають петехіальні крововиливи, набряк, уртикарна висипка. Паразитування самок і личинок викликає в кишечнику запальну реакцію з інфільтрацією стінок клітинними елементами, переважно еозинофілами, збільшенням фолікулів, утворенням гранульом. За інтенсивної інвазії самки і личинки можуть проникати в слизову оболонку жовчних шляхів. Уражуються всі відділи кишкового тракту, в яких виникає набряк, гіперемія слизової оболонки, можливі ерозії, виразки, крововиливи у всі шари стінки. Збільшуються мезентеріальні лімфовузли, розвиваються ендоваскуліти, фібриноїдний набряк стінок судин, навколо личинок утворюється клітинна інфільтрація. У різних органах на шляху міграції личинок виявляються гранульоми, дистрофічні зміни і мікроабсцеси. Спостерігається розпад солітарних фолікулів, виразкове ураження слизової оболонки дванадцятипалої кишки, гранульоми з еозинофілів, лімфоїдних гігантських клітин, фагоцитувальних личинок. Із зниженням резистентності організму, розмноження паразита прискорюється, процес генералізується і призводить до смерті. Інвазія може ускладнюватися при міграції личинок у мозок, лімфатичні вузли, печінку, міокард з розвитком міокардиту, менінгоенцефаліту та ін.

Клініка. Клінічні симптоми стронгілоїдозу не мають специфічного характеру. Самозараження і гіперінвазія супроводжуються тимчасовим уртикарним дермогра­фізмом і еритемою. Хвороба часто проходить легко, без клінічних проявів. Трива­лість інкубаційного періоду при стронгілоїдозі невідома. Клінічні прояви виникають за зміни реактивності організму хазяїна, характеризуються поліморфізмом.

При пригніченні імунної системи можлива інтенсивна міграція личинок, яка супроводжується тяжким ентероколітом, приєднанням вторинної інфекції, із розвитком грамнегативної бактеріємії.

З боку шкірних покривів проникнення личинок викликає помітні розлади: міалгію, висипку на шкірі та інші алергічні симптоми (кашель із виділенням харкотиння, сухі і вологі хрипи, напади ядухи). Рентгенологічно в легенях виявляються еозинофільні інфільтрати, які проходять із підвищенням температури. Описані випадки гострого алергічного міокардиту. Спостерігаються болі в епігастрії, нудота, блювання, розлади випорожнення, нерідко збільшується печінка і селезінка. У крові гіпереозинофільний лейкоцитоз (до 4,10⁹ г/л) і еозинофілія (до 85%), зростає ШОЕ до 40-60 мм/год. У цій фазі стронгілоїдозу рідко встановлюють правильний діагноз. Помилково діагностують грип, токсикоінфекцію та ін.

У хронічній стадії стронгілоїдозу переважають порушення функції шлунково-кишкового тракту, біліарної системи: болі в животі, правому підребер’ї, диспепсичні розлади. Порушується шлункова секреція, виникає виразкове ураження дванадцятипалої кишки, явища проктосигмоїдиту.

Зростають явища хронічної рецидивної кропивниці, можуть приєднуватися алергічні міокардити, бронхіти астматичного характеру, цистити, уретрити та ін.

Залежно від переважання кишкового або жовчного синдрому, виділяють кілька клінічних форм стронгілоїдозу; кишкову, печінкову, дуодено-жовчоміхурову, алергічну, нервову та ін. Перебіг стронгілоїдозу тривалий, може бути безсимптомним, легким, середнім і тяжким. При генералізації процесу уражуються легені, печінка, нирки. Внаслідок міграції личинок через легені розвиваються легеневі симптоми, схожі з проявами аскаридозу. Виразкові ураження кишечнику призводять до перфорації, можливий розвиток панкреатиту, тяжкого ентероколіту. За легкого перебігу спостерігається тільки еозинофілія за відсутності скарг. За тяжкого перебігу виникає виснажувальний пронос, зневоднення організму. В окремих випадках приєднуються кишкові кровотечі, наростають симптоми гіпохромної анемії, розвивається кахексія. Можливі ускладнення; виразкове ураження кишок, перфоративний перитоніт, паренхіматозна дистрофія печінки, некротичний панкреатит.

Діагностика. Клінічна діагностика складна внаслідок поліморфізму, неспеци­фічності клінічних проявів. Стійке, тривале ураження органів травлення з постійною еозинофілією крові і кропивницею повинно викликати підозру на стронгілоїдоз.

Стронгілоїдоз розпізнається за знаходженням у випорожненнях або дуоденальному вмісті хворого рабдитоподібних личинок. Матеріал слід досліджувати свіжим. Оскільки при високій температурі можуть з’явитися вільноживучі стадії паразитів, з метою підвищення ефективності, дослідження фекалій рекомендують проводити після призначення проносного. Для виявлення личинок кишкової вугриці у фекаліях застосовують методи Бермана, Шульмана і їх модифікації, які ґрунтуються на активному виході личинок з фекалій у теплу воду. Слід пам’ятати, що виділення яєць і утворення личинок можуть тимчасово припинятися. Тому, для встановлення діагнозу необхідне повторне дослідження фекалій і дуоденального вмісту, крім того, рекомендують проводити паралельний пошук личинок вугриці кишкової і у фекаліях, і в дуоденальному вмісті, досліджують кілька мазків.

Для виявлення личинок у харкотинні досліджують нативний мазок з добового харкотиння методом Бермана. Цим методом виявляють до 96% інвазованих. Зрідка личинок знаходять при мікроскопії шлункового соку або сечі. У таких випадках треба дослідити фекалії і дуоденальний вміст методом Бермана. Останнім часом проводять культивування личинок за методом Харада і Морі. Личинок можна виявити в матеріалі при біопсії кишки.

Диференціальний діагноз слід проводити з виразковою хворобою шлунка і дванадцятипалої кишки. Для виразкового гастродуоденіту при стронгілоїдозі характерні тривалий перебіг без помітної сезонної періодичності, зниження кислотоутворювальної функції шлунка і масивна інфільтрація слизової оболонки дванадцятипалої кишки еозинофілами.

Профілактика. Основи профілактики цього захворювання визначаються активним виявленням і лікуванням хворих на стронгілоїдоз. Важливого значення набуває охорона навколишнього середовища від фекального забруднення, дотримання правил особистої гігієни (миття рук, овочів, фруктів, іграшок). Плановому обстеженню на стронгілоїдоз підлягають певні контингенти населення: шахтарі, рудокопи, сільські жителі, психічно неповноцінні в інтернатах. Необхідно оберігати шкіру від контакту з гельмінтологічно-небезпечним ґрунтом, особливо в ендемічній за стронгілоїдозом зоні. З метою охорони ґрунту від забруднення личинками вугриці кишкової, фекалії хворих обробляють 40%-ним розчином кухонної солі, калійних, азотних добрив. Для знезаражування ґрунту в осередках стронгілоїдозу застосовують 10%-ний розчин кухонної солі. У холодну пору року дезінвазію ґрунту не застосовують, личинки за низької температури гинуть. Проводять санітарно-просвітницьку роботу (Пішак, Захарчук, 2011).

Лабораторна діагностика анкілостомозу, некаторозу, трихінельозу, стронгілоїдозу

 

Ще наприкінці XIX століття розпочалася розробка методів лабораторної діагностики гельмінтозів. М.М. Якимович у 1894 р. описав метод нативного мазка у 10%-ному розчині натрію хлориду, Є.Д. Гінзбург у 1911 році використав новий спосіб дослідження калу на яйця гельмінтів – метод збагачення. У вдосконаленні цих і розробці нових методів велику роль зіграли вчені і практичні лікарі клінічних і санітарно-епідеміологічних закладів.

За епідеміологічною класифікацією К.І.Скрябіна і Р.С.Шульца (1951), залежно від біологічного циклу збудників і шляхів зараження людини гельмінтози поділяють на дві групи – геогельмінтози і біогельмінтози.

Збудники геогельмінтозів (геогельмінти) розвиваються прямим шляхом без проміжних хазяїнів. Яйця цих гельмінтів дозрівають переважно у ґрунті, а зараження людини відбувається при проковтуванні інвазійних яєць із розвинутими личинками або шляхом активного проникнення личинок через шкіру. До геогельмінтів відносяться аскарида, волосоголовець, анкілостоміди, стронгілоїдос, гострик. Людина, що інвазована цими гельмінтами (за винятком гостриків), не може бути безпосереднім джерелом зараження оточуючих при контакті.

Збудники біогельмінтозів (біогельмінти) розвиваються за участі одного або двох проміжних хазяїнів. Зараження людини здійснюється при вживанні в їжу проміжних хазяїнів, що містять личинки або іншими шляхами. У тих випадках, коли людина є проміжним хазяїном для біогельмінтів (ехінокок і альвеокок), зараження відбувається шляхом проковтування яєць при контакті з хворими тваринами (кінцевими хазяїнами). До біогельмінтів відносяться всі сисуни, стьожкові гельмінти і деякі нематоди (трихінела, ришта, філярії). Особливе місце серед біогельмінтів займає карликовий ціп’як, розвиток якого може відбуватися з проміжним господарем – членистоногим і прямим шляхом (звичайний шлях передачі). Тому хворий на гіменолепідоз є джерелом зараження при контакті з оточуючими. По відношенню до озброєного ціп’яка людина може бути кінцевим і проміжним хазяїном, заражаючись цистицерками. У зв’язку з цим носій стьожкової стадії небезпечний для оточуючих. Таким чином, можна виділити групу гельмінтозів, що передаються контактним шляхом: ентеробіоз, гіменолепідоз та цистицеркоз.

В епідеміологічному відношенні досить важливою є група гельмінтозоонозів, збудниками яких є типові гельмінти тварин, що здатні паразитувати й у людей: фасціола, дикроцеліум, ехінококи, трихостронгіліди та ін. Резервуарами таких гельмінтів у природі є домашні і дикі тварини.

На даний час існує велика кількість різноманітних методів гельмінтооволярвоскопії, які відрізняються економічністю, ефективністю та складністю дослідження при виявленні тих або інших гельмінтозів.

Методи лабораторної діагностики гельмінтозів поділяються на дві великі групи: спеціальні (прямі) і опосередковані методи досліджень.

Спеціальні методи базуються на безпосередньому виявленні самих гельмінтів та їх фрагментів, а також личинок і яєць гельмінтів. До цієї групи відносяться методи дослідження фекалій, сечі, жовчі, дуоденального вмісту, харкотиння, крові і матеріалу, отриманого при зскрібку з періанальної ділянки, піднігтьових просторів та ін.

Опосередковані методи виявляють вторинні зміни, що виникають в організмі людини в результаті життєдіяльності гельмінтів. До даної групи відносяться загальні клінічні методи обстеження: клінічний огляд хворого, дослідження морфологічного складу крові, серологічні, імунологічні, хімічні та біохімічні реакції, рентгенологічні дослідження, ультразвукова діагностика, комп’ютерна томографія тощо.

Макроскопічні методи дослідження

Макроскопічні методи направлені на пошук гельмінтів або їх фрагментів (сколексів, члеників і частин стробіли цестод). Вони можуть застосовуватися:

–         для діагностики тих гельмінтозів, збудники яких або не виділяють яйця з екскрементами хворого або виділяють їх у невеликій кількості і не завжди (при ентеробіозі у фекаліях виявляються гострики, при теніїдозах – членики цестод);

–         для визначення ефективності лікування;

–         при діагностичній дегельмінтизації;

–         при підозрі на гельмінтози, які не виявляються іншими методами.

Уніфікований для широкого застосування у практиці охорони здоров’я є метод перегляду розріджених фекальних мас у чорних фотографічних кюветах або на чорному фоні чашки Петрі. Часто використовуються методи перегляду під лупою або неозброєним оком, відстоювання або поступового промивання, промивання через сита (прилад Воскресенського-Енштейна) та ін.

Принцип. У розріджених фекаліях на темному фоні фотографічних кювет або чашок Петрі добре виділяються світлі гельмінти.

Обладнання. Мікроскоп, лупа, чорні фотографічні кювети, чашки Петрі, пінцети або препарувальні голки, предметні скельця.

Хід дослідження. Фекалії розмішують з водою до отримання  рівномірної суспензії, після чого при доброму освітленні ретельно  переглядають окремими невеликими порціями у чорних фотографічних кюветах або на темному фоні у чашках Петрі. У випадку підозрілих часточок або коли завчасно передбачають виявлення дрібних форм гельмінтів (гостриків, карликового ціп’яка та ін.), а також у випадку пошуку карликових ціп’яків чи голівок цестод після лікування, всі підозрілі білі часточки пінцетом переносять на предметне скельце у краплю гліцерину або води і досліджують під лупою або під мікроскопом. При виявленні у випорожненнях утворень, схожих на фрагменти гельмінтів, потрібно розглядати їх під лупою, затиснувши між двома предметними скельцями.

Аналіз отриманих результатів. Диференційна діагностика між окремими гельмінтами ґрунтується на їх морфологічних відмінностях. Визначення приналежності нематод можливе лише по суцільних екземплярах, рідше – по великих фрагментах, що зберігають характерні для діагностики органи. Цестод можна діагностувати за сколексами, зрілими та гермафродитними члениками.

Відстоювання або послідовне промивання

Збирають всі порції випорожнень хворого після прийому протиглисних і проносних препаратів.

Випорожнення кладуть у скляні циліндри (дво-, трилітрові) або високі склянки чи відра. Розбивають сильним струменем води і відстоюють; при цьому гельмінти спускаються на дно. Каламутний шар води над осадом зливають без збовтування, до осаду доливають чисту воду, перемішують, знову зливають і так до тих пір, поки верхній шар не стане прозорим.

Промитий осад переглядають у чорних фотографічних кюветах або у глибокому посуді покритих чорним лаком. Осад переглядають неозброєним оком або під лупою. Для контролю переглядають і промивні води, оскільки деякі черви (наприклад, карликовий ціп’як) часто спливають на поверхню.

Промивання через сита

Прилад Воскресенського-Енштейна складається з 5-6 сит з отворами різного діаметра.

Принцип. Часточки випорожнень, які розбиваються струменем води, виносяться у відвідну трубу, а гельмінти залежно від розміру, затримуються на ситах різного діаметра.

Мікроскопічні методи дослідження

Мікроскопічні методи дослідження спрямовані на виявлення яєць і личинок гельмінтів. Застосовують:

–            з метою діагностики;

–            для контролю ефективності лікування;

–            для оцінки якості проведення комплексу протигельмінтних заходів.

1.                Метод товстого мазка з целофановою накривною платівкою за Като

Принцип. Виявлення гельмінтів у просвітленому товстому мазку фекалій.

Обладнання. Мікроскоп.

Посуд. Предметні скельця, гумові корки.

Реактиви. 1. Розчин Като: гліцерин, 6 мл 3%-ного розчину малахітової зелені, 500 мл 6 %-ного розчину фенолу. 2. Целофан.

Хід визначення. Целофанові смужки розміром 8,2 см² готують із гідрофільного целофану і попередньо обробляють шляхом занурення їх у розчин Като: гліцерин розмягчує целофан, підвищує його проникливість, просвітлює препарат і запобігає його висиханню; фенол призначається для захисту дослідника від патогенних бактерій; малахітова зелень зменшує втомлюваність очей. Смужки повинні розташовуватись у рідині так, щоб вони прилягали одна до одної. Через 24 год розчин проникає у целофан і смужки стають придатними для використання. Готові смужки тривалий час можуть зберігатися у вказаній суміші в посуді, який добре закривається.

Наносять 100 мг фекалій без додавання води або будь-якої іншої рідини на предметне скельце, покривають замість накривного скельця спеціально обробленою смужкою целофану і придавлюють (ущільнюють) на предметному скельці гумовим корком таким чином, щоб фекалії не видавлювалися з-під целофану.

Мікроскопічне дослідження мазка рекомендується проводити через годину після його приготування. За цей період при кімнатній температурі мазок висихає і стає більш прозорим, що полегшує знаходження та диференціювання яєць гельмінтів. У теплу пору року для запобігання надмірному висиханню мазка мікроскопію слід проводити через 30-40 хв, а в деяких випадках рекомендують класти на целофанову смужку вологу губку.

Аналіз отриманих результатів. Під мікроскопом проводиться підрахунок яєць у всьому мазку.

Діагностичне значення. Описаним методом можна виявити зараження аскаридами, волосоголовцями, стьожаками, трематодами, теніїдами та іншими видами гельмінтів, у меншій мірі анкілостомідами і карликовим ціп’яком.

2.                Дослідження фекалій з використанням насиченого розчину натрію азотнокислого за методом Калантарян або суміші азотнокислого натрію і калію за методом Брудастова і Красноноса

Принцип. Фекалії суспензують у насиченному розчині азотнокислого натрію або в суміші азотнокислих натрію і калію, які мають значно більшу питому вагу, ніж яйця гельмінтів. При цьому яйця гельмінтів спливають на поверхню рідини. Утворена плівка досліджується під мікроскопом.

Обладнання. Мікроскоп.

Посуд. Склянки, скляні палички, предметні й накривні скельця.

Реактиви. 1. Насичений розчин натрію азотнокислого. Для приготування цього розчину один об’єм натрію азотнокислого розчиняють у рівному об’ємі води, суміш кип’ятять до утворення плівки і переливають без фільтрації у сухі пляшки. Питома вага розчину 1,38. 2. Суміш азотнокислих натрію і калію. Для приготування суміші в 1 л води розчиняють при підігріванні 900 г натрію азотнокислого і 400 г калію азотнокислого. Питома вага розчину 1,47-1,48.

Хід визначення. Фекалії 5-10 г у невеликих склянках ретельно розмішують паличкою у 20 частинах насиченого розчину азотнокислого натрію або суміші азотнокислих натрію і калію. Одразу ж після закінчення розмішування паличкою або паперовим совочком видаляють великі частки, що сплили на поверхню. До поверхні сольового розчину прикладають предметне скельце. Якщо між сумішшю і предметним скельцем утворюється простір, у склянку доливають сольовий розчин до повного контакту суміші з предметним скельцем. Суспензію залишають на 20-30 хв. Предметне скельце знімають із склянки, повертають нижньою поверхнею догори і досліджують під мікроскопом без накривного скельця.

Аналіз отриманих результатів. Під мікроскопом переглядають всю плівку, що прилипла до предметного скельця (з метою запобігання висушуванню препарату й утворенню кристалів солі до плівки додають 2-3 краплі 50 %-ного розчину гліцерину).

Діагностичне значення. Описаним методом можна виявити зараження аскаридами, волосоголовцями, анкілостомідами, теніїдами, трематодами, стьожаками та іншими видами гельмінтів.

3. Дослідження фекалій на яйця гельмінтів з використанням синтетичних детергентів за методом Красильникова

Принцип. Концентрування яєць гельмінтів в осаді під дією поверхнево-активних речовин, що входять до складу детергентів (синтетичних миючих засобів).

Обладнання. Мікроскоп, сушильна шафа.

Посуд. Флакони з поліетиленовим корком ємністю 30 мл, предметні скельця, пастерівські піпетки з високо відбитим кінцем.

Реактиви. 1. 1%-ний розчин миючого засобу.

Пральний порошок висушують у сушильній шафі при 100⁰С протягом 1-2 год, з нього роблять наважки по 10 г. Одна така наважка розчиняється в 1 л водопровідної води і в такому вигляді використовується для дослідження. За відсутності сушильної шафи порошок висушують у кюветах на будь-якому нагрівальному приладі 1-2 год.

2. Накривні скельця або целофан 20х30 мм. Можна користуватися целофаном, який приготовлений для дослідження фекалій методом товстого мазка за методом Като.

Хід визначення. У флакони ємністю 30 мл  наливають 20-25 мл розчину детергента і роздають пацієнтам. Обстежуваний повинен покласти в цей розчин шматочок фекалій об’ємом приблизно з великий лісний горіх. Фекалії повинні міститися в розчині не менше доби. За цей час на дні флакона утворюється дво- або тришаровий осад. Нижній шар складається з грубих важких часток, у середньому шарі концентруються яйця гельмінтів, над якими інколи осідають легкі пластівці. Пастерівська піпетка з високо відбитим кінцем закривається пальцем і занурюється у середній шар осаду якомога нижче, але не торкаючись дна флакона. Палець відбирається і розчин зі зваженими у ньому яйцями гельмінтів потрапляє у піпетку, звідки переноситься на предметне скельце. Крапля покривається накривним скельцем або шматочком целофану, що приготовлений для дослідження фекалій методом товстого мазка за методом Като і досліджується під мікроскопом. Рекомендується готувати два препарати на одному склі.

За необхідності термінового дослідження свіжих фекалій їх розміщують у детергент у ваговому співвідношенні 1:10, механічно перемішують шпателем або паличкою до утворення суспензії і залишають на 30 хв. Потім вміст пробірки струшують 1-2 хв і центрифугують 5 хв при 1000-1500 об/хв або залишають на         2-4 год до утворення осаду, з якого готують два препарати на одному склі й досліджують під мікроскопом. Якщо воду для приготування розчину беруть із відкритих водойм (ставків, озер, джерел та ін.), її слід прокип’ятити.

Аналіз отриманих результатів. Під мікроскопом переглядають повністю два препарати і підраховують всі яйця в них.

Діагностичне значення. Описаним методом можна виявити яйця всіх видів гельмінтів, що виділяються з фекаліями.

4. Виявлення личинок гельмінтів за методом Бермана

Принцип. Метод базується на термотропізмі личинок, які мігрують у напрямку тепла.

Обладнання. Мікроскоп, центрифуга, металевий штатив, металева сітка (можна використовувати цідилко для молока), металеві затискачі.

Посуд. Лійки, центрифужні пробірки, гумові корки, предметні скельця.

Хід визначення. Металеву сітку, на якій знаходиться 5-10 г фекалій, розміщують у скляній лійці, яка прикріплена до металевого штатива. На нижній кінець лійки одягають гумову трубку із затискачем. Сітку з фекаліями припіднімають і заливають лійку нагрітою до 50 С водою так, щоб нижня частина сітки з фекаліями була занурена у воду. За наявності у фекаліях личинок стронгілоїдеса вони активно переходять у теплу воду і накопичуються у нижній частині гумової трубки, одягнутої на лійку. Через 4 год затискач на трубці відкривають і випускають рідину в 1-2 центрифужні пробірки. Після центрифугування протягом 2-3 хв поверхневий шар швидко зливають, а осад розміщують на предметному склі і досліджують під мікроскопом.

Аналіз отриманих результатів. Знаходження личинок стронгілоїдеса в осаді на предметному склі.

Діагностичне значення. Дослідження проводять при підозрі на стронгілоїдоз.

5. Культивування личинок на фільтрувальному папері за методом Харада та Морі

Принцип. Філярієподібні личинки анкілостом або некаторів розвиваються з яєць у пробірках на фільтрувальному папері.

Обладнання. Мікроскоп, предметні скельця, лупа, термостат, пробірки, корки, фільтрувальний папір.

Хід визначення. На смужку фільтрувального паперу розміром 1515 см наносять 0,5 г свіжих фекалій таким чином, щоб смужка на кінцях залишалася вільною, і в пробірку, яка заповнена на 1/4-1/5 водопровідною водою, занурюють нижній кінець, вільний від фекалій. Верхній кінець, що  виступає з пробірки, фіксується корком. Пробірки витримують у термостаті при 28С протягом 5-6 днів. У теплу пору року пробірки можна витримувати на повітрі, але експозиція у цьому випадку повинна збільшуватися. Філярієподібні личинки, що розвинулися за цей період, спускаються по паперу у воду й осідають на дні. Смужку витягають з пробірки, а рідину досліджують під лупою або неозброєним оком при боковому освітленні дна пробірки. У сумнівних випадках рідину переносять на предметне скло і досліджують під мікроскопом.

Аналіз отриманих результатів. Під лупою або неозброєним оком при боковому освітленні дна пробірки виявлють філярієподібні личинки анкілостом або некаторів.

Діагностичне значення. Описаним методом можна виявити зараження анкілостомами або некаторами і провести диференціальну діагностику захворювань, що ними викликаються.

6. Зскрібок із періанальних складок дерев’яним шпателем

Принцип. Виявлення яєць гостриків, відкладених самкою в періанальних складках і яєць теніїд, що потрапили з проглотид, які відірвалися і можуть виповзати з відхідника.

Обладнання. Мікроскоп.

Посуд. Предметні скельця, накривні скельця, дерев’яні шпателі.

Реактиви. 50%-ний розчин гліцерину або 1%-ний розчин натрію двовуглекислого (харчової соди).

Хід визначення. Зскрібок із періанальних складок роблять зранку до дефекації, а в жінок і до сечовипускання, бажано до того, як пацієнт встане з ліжка або ввечері через 2-3 год після того, як він ліг спати. Зскрібок роблять відточеним у вигляді шпателя сірником або спеціально нарізаними дерев’яними шпателями, змоченими у 50%-ному розчині гліцерину або в 1%-ному розчині харчової соди. Зскрібок проводиться обережно з поверхні складок навколо відхідника.

Отриманий матеріал щільно знімають із шпателя краєм накривного скельця на предметне в краплю того розчину, яким змочений шпатель. Краплю покривають цим накривним скельцем і досліджують під мікроскопом. Після одноразового використання шпатель спалюють. За необхідності транспортування матеріалу шпатель після зскрібка переносять у краплю цього ж розчину на предметне скельце. Після висихання препарату його разом з шпателем накривають іншим предметним скельцем і загортають у папір (щоб поверхні скелець не доторкалися, між ними кладуться чисті шпателі). У лабораторії перед мікроскопуванням на суху краплю наносять розчин лугу або гліцерину, розтирають тим же шпателем і досліджують під мікроскопом.

Аналіз отриманих результатів. Підраховують кількість яєць у краплі на предметному склі.

Діагностичне значення. Застосовують для діагностики теніаринхозу й ентеробіозу.

7. Зскрібок із періанальних складок клейкою стрічкою

Принцип. Яйця гельмінтів приклеюються до клейкої стрічки, прикладеної до періанальних складок.

Обладнання. Мікроскоп, пінцет.

Посуд. Предметні скельця.

Реактиви. Клейка стрічка.

Хід дослідження. Смужка клейкої стрічки 5-6 см довжиною і 1,5-2 см шириною за допомогою пінцету захоплюється з одного боку і наклеюється на періанальну ділянку. Стрічка повинна бути повністю притиснута до шкіри, для чого її пригладжують скляною паличкою. Потім стрічку відклеюють і знову приклеюють, але вже на інше місце періанальної ділянки. Цю процедуру повторюють декілька разів, після чого стрічку наклеюють на предметне скло. Між склом і стрічкою не повинно бути пухирців повітря. Препарат проглядають під мікроскопом того ж дня. Якщо це не можливо, то препарат зберігають у холодильнику протягом трьох днів.

Аналіз отриманих результатів. Під мікроскопом переглядають смужку клейкої стрічки і підраховують всі яйця гельмінтів.

Діагностичне значення. Крім яєць гостриків і бичачого ціп’яка, при такому дослідженні можуть бути виявлені яйця й інших гельмінтів.

8. Метод нативного мазка

Невеликий шматочок випорожнень (величиною з просяне зернятко) беруть сірником чи скляною паличкою (можна і дерев’яною) з різних місць порції калу, щільно розтирають на предметному склі у краплі 50%-ного розчину гліцерину, фізіологічного розчину або води, накривають накривним склом, яке злегка придавлюють. Препарат повинен бути тонким, прозорим і рівномірним. Переглядають не менше 2 препаратів.

Цей метод використовується як додаток до інших методів.

 

9. Метод закручування за Шульманом

Беруть 2-3 г випорожнень, ретельно перемішують з три- або п’ятикратною кількістю води чи фізіологічного розчину за допомогою скляної палички частими колоподібними рухами. Личинки яєць геогельмінтів накопичуються в центрі біля скляної палички. Після закінчення перемішування краплі суміші швидко переносять скляною паличкою на предметне скло, накривають накривним скельцем і досліджують.

10. Метод Фюллеборна

Завчасно готують насичений розчин кухонної солі (400 г солі розчиняють у 1 л води, нагрівають до кипіння і розчинення всіх кристалів, фільтрують). Розчин застосовують холодним (питома вага 1,2).

Хід дослідження. Випорожнення у кількості 5-10 г кладуть у склянку місткістю 100-200 мл і щільно розтирають скляною або дерев’яною паличкою в насиченому розчині кухонної солі. Розчин переливають поступово в міру розмішування випорожнень, причому загальна кількість розчину повинна бути приблизно у 20 разів більшою від взятих випорожнень. Після розмішування з поверхні суміші видаляють шпателем або шматочком чистого паперу великі частинки, що виплили на поверхню (непереварені рештки їжі та ін.). Суміш залишають стояти 1-1,5 год. Знімають на предметне скло всю поверхневу плівку шляхом повторних дотиків платиновою або дротяною петлею діаметром не більше 1 см. Всього готують на двох предметних скельцях не менше чотирьох препаратів. Після кожного аналізу петлю прожарюють на слабкому вогні.

Приготовлені препарати переглядають під мікроскопом.

Діагностичне значення. За даним методом виявляють яйця всіх нематод (за винятком незапліднених яєць аскарид), яйця карликового ціп’яка і стьожаків.

У районах широкого розповсюдження цих гельмінтів у додаток до методу Фюллеборна необхідно переглядати 2-4 препарати з дна посуду. Після зняття плівки з поверхні рідину зливають, а з осаду беруть декілька крапель піпеткою або петлею, переносять на предметне скло в краплю гліцерину (для просвітлення), накривають накривним склом і досліджують.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Лабораторний набір для дослідження за методом Фюллеборна (Пішак, Захарчук, 2011)

11. Метод Телемана

Фекалії величиною з лісовий горіх розтирають у маленькій ступці або склянці з сумішшю рівних об’ємів ефіру та 50% НС1. Соляна кислота розчиняє слиз та вапнякові солі, ефір екстрагує нейтральні жири та жирні кислоти. Отриману емульсію проціджують через металеве ситечко в центрифужну пробірку і центрифугують біля 1 хв. У пробірці утворюється 3 шари. Верхній – ефір та розчинені в ньому жири. Середній – соляна кислота з розчиненим у ній слизом, і третій нижній шар або осад, який складається з нерозчинених часток калу. Піпеткою забирають осад, переносять на предметне скло, накривають накривним склом і мікроскопують

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Лабораторний набір для осадження яєць гельмінтів за методом Телемана (Пішак, Захарчук, 2011)

Морфологія яєць гельмінтів

Яйце печінкового сисуна (Fаsсіоlа hераtiса) овальної, яйцеподібної форми, оболонка тонка, гладенька, жовтого кольору, на одному з полюсів кришечка. У цитоплазмі численні жовткові включення. Розміри 130-145´70-90 мкм.

Яйце стьожака широкого (Diphyllobothrium latum) яйцеподібної форми, оболонка товста, гладенька, добре видно кришечку на одному з полюсів, жовто-сірого кольору. Зерниста внутрішня структура. Розміри 68-70´45 мкм. Інколи (при обробці калу гліцерином або при підсиханні матеріалу) яйця набувають форми “човника”.

Яйце ланцетоподібного сисуна (Dicrocoelium lanceatum) неправильної яйцеподібної форми, оболонка товста, гладенька, жовтого або темно-коричневого кольору. На верхньому полюсі міститься кришечка. Один бік яйця сплющений і злегка ввігнутий. У середині яйця виявляють дві великі жовточні клітини. Розміри 38-45´25-30 мкм.

Яйце сибірського (котячого) сисуна (Opisthorchis felineus) яйцеподібної форми, оболонка тонка, гладенька, блідо-жовтого кольору, на верхньому полюсі яйця розташована кришечка, на протилежному – шпичка. Нижня половина яйця розширена. У середині яйця дрібна зернистість. Розміри 26-32´11-15 мкм.

Яйця (онкосфери) бичачого (Teaniarhynchus saginatus) і свинячого (Teania solium) ціп’яків (солітерів) кулеподібної форми. Онкосфера (зародок) має товсту, радіально посмуговану оболонку темно-коричневого кольору з шістьма ембріональними гачками. Розміри 30´40 мкм.

Яйця паразитичних червів (Пішак, Захарчук, 2011):

1 – аскариди людської; 1а – вигляд в оптичному розрізі яйця аскариди; 2 – волосоголовця; 3 – гепатоколи; 4 – гострика дитячого; 5 – печінкового сисуна; 6, 7 – кров’яного сисуна; 8 – ланцетоподібного сисуна; 9 – котячого сисуна; 10 – легеневого сисуна; 11 – карликового ціп’яка; 12 – неозброєного ціп’яка; 13 – стьожака широкого

 

Яйця аскариди (Ascaris lumbricoides):

а) запліднене яйце овальної (рідше кулеподібної) форми, оболонка товста, багатошарова, зовнішня оболонка горбкувата, темно-жовтого або жовто-бурого кольору. Внутрішня оболонка двоконтурна, гладенька і прозора, часто безбарвна. У середині яйця є дрібнозернистий кулеподібний бластомер, який займає весь простір за виключенням полюсів. Розміри 50-70´40-50 мкм;

б) незапліднене яйце – видовженої, інколи неправильної (грушоподібної, трикутної) форми: білкова оболонка тонка, дрібногорбкувата, жовтуватого кольору. У середині яйця великі жовткові кулі, що займають весь простір, включаючи і полюси. Рідше яйця бувають без білкової оболонки, прозорі, сіро-зеленого кольору. Розміри 50-100´40-50 мкм.

Яйце гострика (Enterobius vermicularis) неправильної овальної форми, асиметричне. Один бік сплющений, інший опуклий. Оболонка тонка, гладенька, прозора. У середині яйця трапляється різні стадії дроблення, до пуголовкоподібної личинки включно. Розміри 50-60´30-32 мкм.

Яйце анкілостоми (Ancylostoma duodenalae) правильної овальної форми, оболонка тонка, прозора; у щойно відкладених яйцях по 4 бластомери. Розміри 54-70´36-40 мкм.

Яйця карликового ціп’яка (Hymenolepis nana) овальної форми, оболонка прозора, у середині онкосфера, яка має 6 зародкових гачків. Розміри 40´50 мкм.

Яйце волосоголовця (Trychoceрhalus trichiurus) форми лимона, діжечки. Оболонка товста, багатошарова, золотисто-жовтого кольору, інколи з коричневим відтінком, на полюсах пробочки. У середині яйця дрібнозерниста цитоплазма. Розміри 50-54´36-40 мкм.

Правила проведення лабораторних досліджень

(за: Практическое руководство по биологической безопасности в лабораторных условиях, 1994)

Техніка безпеки при роботі зі зразками

Неправильний забір, перенесення й отримання матеріалу в лабораторії викликають ризик інфікування персоналу.

Контейнери для зразків

Контейнери для зразків мають бути скляними або пластиковими, міцними і не проливатися при закритій пробі або загвинченій кришці. На зовнішній поверхні контейнера не повинно залишатися вмісного в ньому матеріалу.

Для правильної ідентифікації матеріалів контейнери необхідно маркувати. Контейнери слід розміщувати у пластикових сумках.

Заявки на зразки слід поміщати в окремі, бажано пластикові, конверти. На контейнерах із матеріалом, підозрілим на патогенні агенти, має бути нанесена спеціальна помітка «Небезпека зараження».

Транспортування в лабораторію

Для запобігання випадковому проливанню матеріалу рекомендується застосовувати спеціальні зовнішні контейнери для забезпечення вертикального положення контейнерів із зразками. Ці додаткові контейнери можуть бути пластиковими або металічними, обов’язково стійкими до автоклавування, а також до різних хімічних дезінфектантів. Вони підлягають регулярному деконтамінуванню.

Отримання зразків

Лабораторії, які отримують велику кількість зразків, повинні мати спеціальну кімнату або приміщення для їх прийому й оформлення.

Розкриття упаковок

Персонал, який отримує і розпаковує зразки, повинен бути ознайомлений з потенційною загрозою цих матеріалів для здоров’я. При обробці пошкоджених матеріалів робота має здійснюватися за участі асистента. Необхідно користуватися дезінфектантами.

Зразки слід розпаковувати на спеціальних лотках. Всі зразки з поміткою «Небезпека зараження», які надійшли авіапоштою, мають розпаковуватися в боксах.

Робота з піпетками і піпетуючими засобами

1. Користуватися слід піпетуючими засобами. Піпетування ротом абсолютно заборонено.

2. Обов’язково має бути ватний корок на тупому кінці піпетки, який зменшує можливість контамінації піпетуючого матеріалу.

3. Категорично виключається продування повітря крізь рідину, яка містить інфекційний матеріал.

4. Інфекційний матеріал не слід перемішувати шляхом піпетування.

5. Інфіковний матеріал не слід сильно викидати з піпетки.

6. Щоб запобігти випадковостям, пов’язаним із втратою крапель інфекційних культур із кінчика піпетки, робочу поверхню вкривають матеріалами, просякнутими дезінфектантами, їх належить автоклавувати по завершенні роботи.

7. Слід відбирати піпетки достатнього об’єму і відповідного маркування, за допомогою яких можна переносити матеріал, не видавлюючи його до останньої краплі.

8. Контаміновані піпетки слід повністю поміщати у відповідний дезінфектант, налитий у стійкий контейнер. Перед знищенням їх слід витримати в ньому 18-24 год.

9. Лоток з використаними піпетками слід зберігати в робочому боксі, а не поза ним.

10. Не слід використовувати для піпетування шприци з гострими голками для підшкірних ін’єкцій. Такі голки необхідно замінити на тупокінцеві канюлі. Існують спеціальні пристрої для розкриття флаконів із кришками.

Запобігання попаданню інфекційного матеріалу в рот, на шкіру і в очі

1. Великі частки і крапельки матеріалу (5 мкм і більше), які утворюються під час маніпуляцій, потрапляють на відкриті поверхні тіла і руки персоналу. Руки необхідно часто мити. Не слід торкатися руками рота й очей.

2. У лабораторії не можна зберігати і вживати їжу й напої.

3. У лабораторії не слід курити й жувати жуйку.

4. У лабораторії не слід користуватися косметичними засобами.

5. Під час проведення досліджень лице й очі повинні бути захищені щитком або іншими засобами.

Техніка обробки сироватки крові

1. До виконання цієї роботи допускається тільки персонал лабораторії, який пройшов спеціальний інструктаж.

2. Необхідно носити рукавички.

3. Для запобігання утворенню аерозолей і проливанню зразків необхідно, щоб персонал мав добрі навички роботи в лабораторії. Кров і сироватка повинні піпетуватися обережно, не проливатися. Піпетування ротом заборонено.

4. Використані піпетки слід повністю занурювати в розчин натрію гіпохлориту або інший дезінфектант. Перед ліквідацією або знезаражуванням для повторного використання вони повинні витримуватися в цьому розчині не менше 12 год.

5. Використані пробірки з-під зразків, які містять згустки крові та ін., необхідно розміщувати у водонепроникних контейнерах для автоклавування або спалювати.

6. Свіжоприготовлений розчин натрію гіпохлориту використовують для витирання пролитої крові або сироватки.

Забір, маркування і транспортування зразків

1. Під час всіх процедур обов’язкове носіння гумових рукавичок.

2. Забір крові має здійснювати досвідчений персонал.

3. Після венепункції голки виймають із шприців спеціальними цапками і поміщають в окремі лотки. Кров обережно збирають у пробірки, після чого шприци розміщують у спеціальні лотки, пробірки з кров’ю – у спеціальному штативі.

4. На пробірках та інших ємностях із матеріалом, а також на бланках робиться помітка «Небезпека зараження».

5. Пробірки розміщують у пластикові сумки для перенесення в лабораторію. Бланки поміщають в окремі пластикові сумки або конверти.

6. Персонал, який приймає зразки, не повинен відкривати ці сумки.

Мазки крові

Скельця з мазками переносяться за допомогою пінцета. Товсті мазки, які висушують на повітрі, при підозрі на геморагічну гарячку витримують упродовж 15 хв у буферному розчині формаліну (склад: формаліну – 380 г/л, 50 мл; дигідрофосфат моногідрат натрію – 22,75 г: безводний гідрофосфат натрію – 32,5 г; дистильована вода – 4500 мл), а потім відмити у проточній воді перед фарбуванням. Тонкі мазки фіксують упродовж 30 хв у метанолі, після чого висушують при температурі 95°С.

Техніка роздачі і забору посуду

Для збирання фекалій застосовують скляний посуд (копрологічні пробірки, пеніцилінові флакони). Посуд нумерують, наклеюють на нього етикетки, на яких вказують прізвище і порядковий номер пацієнта: у відповідній анкеті записують номер посуду. Для збору фекалій у певному місці поміщають ящик.

Методи дослідження інших секретів (крім фекалій)

Після дослідження фекалій частіше за все доводиться вдаватися, з метою виявлення гельмінтів, до дослідження дуоденального вмісту або міхурової жовчі, отриманих за допомогою зонда. Дуоденальне зондування проводять за медичними показаннями для дослідження жовчі, якщо передбачають захворювання жовчних шляхів або жовчного міхура. Однак таке дослідження призначають і при підозрі на стронгілоїдоз, опісторхоз, клонорхоз, особливо в осередках цих інвазій.

Рідину всіх порцій дуоденального вмісту центрифугують і осад досліджують під мікроскопом. За наявності в досліджуваному матеріалі  слизу або гною перед центрифугуванням його ретельно збовтують з рівним об’ємом ефіру. У дуоденальному вмісті можна виявити яйця анкілостомід, трихостронгілід, опісторхісів, клонорхісів, фасціол, дикроцеліумів та інших трематод, що паразитують у жовчних ходах печінки, а також личинки стронгілоїдеса. Осад після центрифугування досліджують при малому збільшенні мікроскопа. Слід мати на увазі, що яйця опісторхіса і клонорхіса дуже дрібні. Для виявлення личинок стронгілоїдеса осад краще досліджувати на великому склі під бінокулярним мікроскопом.

За необхідності досліджувати шлунковий сік або блювотні маси може бути використана така ж методика.

За методом гельмінтологічного дослідження сечі всю порцію відстоюють у високих склянках, верхній шар зливають, а нижній – центрифугують і осад досліджують під мікроскопом.

Для дослідження харкотиння доставлена порція повинна бути  ретельно розглянута під мікроскопом. З харкотиння роблять мазки шляхом розтирання між двома предметними скельцями або рівномірного розмащування на великому склі, накривають його склом менших розмірів. У цьому випадку дослідження проводять тільки при малому збільшенні мікроскопа. Із харкотиння вилучають підозрілі грудочки слизу, шматочки тканин та інші домішки на предметне скло під накривне, придавивши його голкою. Для кращого розчинення слизу до мазків додають трохи слабкого розчину лугу, великі мазки краще досліджувати під бінокулярним мікроскопом МБС.

Гнійне харкотиння змішують у колбочці з рівною кількістю 0,5%-ного розчину їдкого лугу і струшують 5 хв, злегка підігрівши на водяній бані. Після центрифугування досліджують осад. Добову кількість харкотиння також центрифугують і досліджують осад.

У харкотинні виявляються яйця гельмінтів, що паразитують у легенях, парагонімуса і томінкса. Яйця, що проковтуються з харкотинням, потрапляють у кал.

У харкотинні можуть бути виявлені личинки кишкових нематод у період міграції через легені – аскариди, анкілостомід, стронгілоїдеса. Личинки аскариди у період міграції розвиваються і можуть досягти у довжину до 1,5-2 мм.

У деяких випадках при ехінококозі легенів, коли проходить прорив фіни у бронх, у харкотинні виявляють личинкові сколекси ехінокока і їх гачки. З цією ж метою досліджують промивні води з бронхів (осад після центрифугування). Сколекси – овальної форми розміром 143-159100-125 мкм. На верхівці інвагінованого всередину сколекса є віночок із 36 гачків двох розмірів. Довжина великих гачків 24 мкм, малих – 21 мкм.

Для дослідження виділень з носової порожнини користуються  ватними тампонами, які в подальшому обробляють так, як тампони при дослідженнях з періанальних складок.

Гнійне виділення абсцесів і вміст пунктатів (плевральних, черевних та ін.) також зрідка досліджують з гельмінтологічною метою. Якщо рідина більш-менш прозора, то може бути застосована така ж обробка, як і при дослідженні дуоденального соку (сірчанокислим ефіром).

Клінічні та імунологічні методи діагностики гельмінтозів

Поряд із специфічними методами діагностики гельмінтозів, що ґрунтуються на безпосередньому виявленні гельмінтів, їх фрагментів, личинок або яєць, існують і загальноклінічні методи діагностики, якими користуються при глистних захворюваннях.

I. Морфологічний склад крові

Морфологічний склад крові і вміст гемоглобіну досить часто змінюються при багатьох глистних захворюваннях. Малокрів’я легкого і середнього ступеня частий супутник різноманітних гельмінтозів. Зрідка,  особливо при дифілоботріозі, спостерігають типові або атипові форми злоякісної анемії. При гельмінтозі, а також при теніаринхозі і теніозі, крім вираженої перніціозної анемії, більш часто доводиться мати справу з так званою фрустальною формою злоякісної анемії. Анкілостомідозам, навпаки, властива гіпохромна анемія.

Склад білої крові у тій чи іншій мірі часто змінюється при гельмінтозах; спостерігають нейтропенію і лейкоцитоз, частіше відносний, а інколи й абсолютний, зсув вліво й еозинофілію, якій прийнято приділяти велике значення. При аскаридозі та деяких інших гельмінтозах часто спостерігається зменшення числа тромбоцитів і зрідка швидкості осідання еритроцитів.

Еозинофілія у крові – одна з трьох основних ознак, що характеризують трихінельоз, при якому число еозинофілів сягає інколи 80-90% усіх формених елементів крові. Еозинофілія має також велике діагностичне значення при стронгілоїдозі, при деяких нематодозах у період міграції їх личинок в організмі (аскаридоз, анкілостомоз, некатороз), при шистозоматозах і в меншій мірі при інших трематодозах. Що стосується аскаридозу й анкілостомідозів у стадії паразитування в кишечнику, а також трихоцефальозу, теніаринхозу, теніозу, дифілоботріозу та деяких інших гельмінтозів, то для них еозинофілія не характерна і не є надійною діагностичною ознакою. Її потрібно враховувати окремо при кожному з цих гельмінтозів, брати до уваги тривалість інвазії (якщо можливо) і обов’язково вік хворого. Крім того, потрібно звертати увагу і на її стійкість, особливо в районах широкого розповсюдження аскаридозу й анкілостомідозів (враховувати можливість одночасної міграції личинок нематод в організмі), щоб не приписати наявність еозинофілії, викликаної іншими причинами гельмінтозу, що вивчається.

Таким чином, картина крові при різних гельмінтозах, характеризує той чи інший ступінь інтоксикації організму, є завжди прогностичне значення, проте відіграє важливу роль у діагностиці лише деяких глистних інвазій. Для найбільш розповсюджених кишкових гельмінтів діагностичне значення її невелике.

ІІ. Імунологічні методи діагностики гельмінтозів

Імунологічні методи діагностики гельмінтозів за останній час набувають все більшого значення.

Найбільшу діагностичну інформацію при гельмінтозах має алергічна внутрішньошкірна реакція, зокрема, при ехінококозі, стронгілоїдозі, шистозоматозах, філяріїдозах, а також при трихінельозі.

При аскаридозі (період паразитування в кишечнику), трихоцефальозі та ентеробіозі внутрішньошкірна реакція, напевно, не специфічна. Відповідний антиген дає інколи яскраву картину позитивної реакції при інвазії як цим, так і іншим паразитом або навіть у цілком здорових осіб, але часто за наявності інвазії паразитами, з яких готується антиген, реакція буває негативною. Ще рідше, отримується позитивна внутрішньошкірна реакція при теніаринхозі.

Реакція непрямої гемаглютинації (РНГА)

Це високоефективний серологічний метод імунологічної діагностики ехінококозу, який дає позитивний результат у 80-90% випадків захворювання.

Антигеном для реакції є стерильно забрана рідина із ехінококового міхура людини або барана. Її зберігають у запаяних ампулах при температурі 20С. Кожну нову серію антигену перевіряють на активність і специфічність у реакції із сироватками хворих на ехінококоз і здорових (контроль) людей.

Для приготування сенсибілізованих антигеном еритроцитів беруть 8-10 мл танізованих еритроцитів, з’єднують з рівним об’ємом антигену і на 15 хв залишають при кімнатній температурі. Після цього суміш відмивають шляхом центрифугування протягом 10 хв при 2000 об/хв. Осад ресуспензують у фосфатно-сольовому розчині кролячої сироватки (1:250) і знову центрифугують 2%-ну суспензію, яку і використовують для реакції. Постановку реакції проводять у плексигласових пластинках із заглибинами. Дослідну сироватку розводять 10%-ною нормальною кролячою сироваткою від 1:10 до 1:5120 і до кожного розведення першого ряду додають по 2 краплі сенсибілізованих антигеном еритроцитів барана, а в заглибини другого ряду – еритроцити барана, оброблені таніновою кислотою, але без антигену (контрольний ряд). Реакцію оцінюють після витримування їх при кімнатній температурі 5-6 год (попередній результат) і 18-24 год (кінцевий результат).

Реакція оцінюється як негативна у випадках осідання еритроцитів у вигляді рівного кружечка або купки на дні заглибини.

Позитивною реакція вважається при аглютинації еритроцитів у вигляді “парасольки” за відсутності реакції в контрольному ряду. Титр реакції оцінюється по останньому розведенню сироватки, яке дало позитивну реакцію.

Реакція латекс-аглютинації з ехінококовим діагностикумом

Для постановки реакції у хворого беруть 5-6 мл крові з вени й отримують сироватку, яку і використовують.

У центрифужні пробірки розливають досліджувану сироватку, розведену боратно-сольовим буфером від 1:4 до 1:64. Для отримання вказаних розведень у першу пробірку наливають 0,25 мл досліджуваної сироватки і 0,75 мл боратно-сольового буфера (рН 8,2). Це розведення 1:4. У всі інші пробірки наливають по 0,5 мл такого ж буфера. З першої пробірки відбирають піпеткою 0,5 мл суміші і переносять у другу пробірку (розведення 1:8), із другої – у третю, і так до кінця ряду. Із останньої пробірки 0,5 мл суміші виливають так, щоб в усіх пробірках залишилася однакова кількість розведеної сироватки (по 0,5 мл).

У кожну пробірку додають по 0,5 мл ехінококового діагностикума.

Буферний боратно-сольовий розчин кухонної солі (рН 8,2) готують із 50 мл борної кислоти (6,18 г сухої борної кислоти на 1000 мл дистильованої води) і 5,9 мл 0,1М NaOH (8 мл насиченого розчину або 4,0 г кристалічного NaOH на 1000 мл дистильованої води), до суміші додають дистильовану воду до 100 мл і на кожні   100 мл рідини – 0,85 NaCl.

Ехінококовий діагностикум – це антиген (рідина з ехінококового міхура людини або овець), адсорбований на полістирольному латексі з боратно-сольовим буфером (0,1 мл робочого розведення латексу і 0,5 мл антигену в 10 мл боратно-сольового буфера). Діагностикум застосовують як антиген для реакції латекс-аглютинації і випускається в комплекті. У кожний комплект входить 10 ампул (20 діагностичних доз) ехінококового антигену, одна ампула (0,5 мл – дві діагностичні дози) гіперімунної кролячої сироватки й одна ампула (0,5 мл – дві діагностичні дози) контрольної (нормальної) сироватки.

Контролем служать:

1)      суміш 0,5 мл боратно-сольового буфера з 0,5 мл діагностикума (1 пробірка);

2)      суміш нормальної (контроль) кролячої сироватки в розведеннях від 1:4  до 1:64 з діагностикумом (5 пробірок);

3)      суміш відомої позитивної (аглютинуючої) сироватки в розведеннях від 1:4 до 1:64 з діагностикумом.

Пробірки витримують 3 год у термостаті при 37С і ніч у холодильнику при 4-8С. Потім центрифугують при 2-2,5 тис об/хв протягом 5 хв, за кількістю осаду і кольором надосадової рідини оцінюють отриману реакцію.

Реакція вважається негативною, якщо рідина в пробірках мутно-білого кольору (рівномірний розпад часток діагностикума). Реакція буде позитивною, якщо на дні пробірки утворюється білий осад з дрібних флокул, які при легкому струшуванні здіймаються вверх і помітні неозброєним оком або під лупою при збільшенні в 2-3 рази; надосадова рідина злегка мутна. Реакція різко позитивна, коли на дні утворюється великий осад із великих пластівців (флокул); надосадова рідина прозора.

Титр реакції враховують по останньому розведенню сироватки, яке дало позитивний результат. Діагностичний титр реакції не менше 1:8.

Шкірно-алергічна проба (реакція Кацоні)

Позитивні результати і певну діагностичну цінність має внутрішньошкірна реакція при цистицеркозі.

Однією з цінних діагностичних ознак при ехінококозі (проба Кацоні). Вона дозволяє виявити до 90-96% випадків ехінококозу. Для постановки шкірної проби внутрішню поверхню передпліччя обробляють етанолом, після чого внутрішньошкірно вводять 0,1-0,2 мл антигену. Антигеном є стерильна рідина з ехінококових міхурів тварин або полісахаридно-білковий комплекс, виділений із сколексів ехінококових міхурів. На внутрішній поверхні передпліччя іншої руки роблять контроль – вводять 0,1-0,2 мл ізотонічного розчину натрію хлориду. При правильному введенні на місці ін’єкції утворюється бліда папула. Реакцію враховують через 30 хв (рання реакція) і через 24 год (пізня реакція) за умов відсутності проявів на місці введення ізотонічного розчину.

При слабкій гіперемії реакція вважається негативною.

Сумнівною – якщо діаметр папули на місці введення антигену не перевищує 1,5 см і наявна гіперемія, яка утримуються до 2 год.

У випадках, коли діаметр папули становить 2 см, а гіперемія до 2,5 см і ці явища утримуються 2 год – реакція вважається позитивною.

При різко позитивній реакції розмір папули досягає 3-4 см, гіперемія поширюється на все передпліччя й утримується до 24 год. Через 24 год враховують позитивні результати гіперемії діаметром понад 5-6 см, набряк.

Гіперемія в діаметрі менше 5 см без набряку вважається сумнівною.

Незважаючи на простоту та високу чутливість, цю реакцію не можна здійснювати повторно (можливі анафілактичні явища).

Важливе значення для діагностики деяких гельмінтозів має і реакція преципітації (філяріатози, шистосомози, трихінельоз); вона виявилася неефективною при ехінококозі.

Реакція зв’язування комплементу неодноразово застосовується з метою діагностики багатьох гельмінтозів, але вона поступається в точності алергічній (внутрішньошкірній) і реакції преципітації та практично рідко використовується.

Важливими методами імунодіагностики є:

–        РСП (реакція сколекс-преципітації)

–        РДДГ (реакція позитивної імунодифузії в гелі)

–        РІЕФ (реакція імуноелектрофорезу)

–        РІФ (реакція імунофлуоресценції)

–        РЛА (реакція латекс-аглютинації)

–        РНГА (реакція непрямої гемаглютинації)

–        РЕМА (реакція ензиммічених антитіл)

III. Xімічні реакції

З хімічних реакцій, запропонованих з метою діагностики гельмінтозів, застосовується реакція Єфімова, суть якої полягає у впливі на сечу азотнокислого закису ртуті при зараженні Schistosoma haematobium i Dictophyma renale.

IV. Рентгеноскопія, ультразвукова діагностика, комп’ютерна томографія

Рентгеноскопія, УЗД, комп’ютерна томографія та інші променеві методи відіграють у діагностиці гельмінтозів важливу роль. Відомо їх значення для діагностики ехінококозу при локалізації паразита, головним чином, у легенях, плеврі, печінці і нирках. Крім того, дані методи дослідження можуть бути використані в сумнівних випадках цистицеркозу головного мозку, шкіри і міжм’язової сполучної тканини, але конкретну відповідь вони можуть дати тільки за певної тривалості захворювання, коли паразити вже звапнені.

Велику діагностичну роль відіграють рентгеноскопія, флуоротомографія і УЗД при аскаридозі як на ранній (личинковій), так і на кишковій стадіях.

У період міграції личинок аскарид в організмі людини, у легенях виявляють нестійкі, інколи множинні запальні ділянки, прояв яких супроводжується значною еозинофілією крові. Такі ж прояви можливі і при міграції личинок анкілостомід.

Статевозрілі аскариди добре виявляються при рентгеноскопії кишечнику інвазованих осіб після контрастного сніданку. Цей метод громіздкий і складний, але, без сумніву, може бути використаний як додатковий для діагностики аскаридозу при негативних копрологічних аналізах.

V. Офтальмоскопія

Слід вказати на офтальмоскопію, як на досить інформативний метод діагностики цистицеркозу ока. Метод допомагає виявити цистицерк з просвіченою в ньому у вигляді плями голівкою. Часто спостерігають рухи голівки і цистицерка.

Дослідження води

Для визначення ступеня забрудненості річкової води яйцями гельмінтів слід брати проби води вище і нижче місця забрудненя, біля берегів і посередині річки, по 10-15 л на пробу.

Пробу беруть протягом 30-60 хв, по 0,5-1 л через 5 хв. Проби слід забирати як із поверхні, так і з глибини 25-50 см (залежно від глибини водойми) і на відстані       50 см від дна (глибинні проби беруть батометром). Необхідно з кожного пункту брати по 3-5 проб води зранку, вдень і ввечері так, щоб було досліджено не менше 50 л.

У призначених для дослідження пунктах проби води забирають навесні, влітку, восени і взимку.

Дослідження води проводиться методом Василькової. Воду фільтрують через мембранні фільтри, що затримують 100% яєць гельмінтів. Ці фільтри називаються планктонними або попередніми, середній діаметр їх пор 3-5 мкм.

Фільтрація води проводиться у лійці Гольдмана за допомогою помпи Камовського, водоструменевої помпи (у лабораторії) або ручної помпи Щінца (у польових умовах).

Фільтри розміщують у лійці Гольдмана, сполучають її з колбою Бунзена, яка за допомогою гумової трубки з’єднується з водоструменевою або іншою помпою.

Після фільтрації води фільтри розміщують на великому предметному склі і переглядають під мікроскопом у вологому стані без обробки або підсушивши їх на повітрі і просвітливши гвоздичною, кедровою або касторовою олією.

Значно швидше і легше переглядати осад з фільтру, шляхом зішкрібування накривним склом у краплю 50%-ного розчину гліцерину на предметне скло.

За відсутності попередніх фільтрів можна фільтрувати воду через паперові (краще обеззолені) фільтри в лійці Гольдмана, досліджуючи потім осад з фільтрів.

Життєздатність виявлених незрілих яєць визначається шляхом культивування їх на фільтрі у вологому стані в термостатних умовах. Фільтри розміщують у чашки Петрі, на дно яких кладуть фільтрувальний папір, змочений  1%-ним розчином соляної кислоти. Виймають фільтри з термостату 1 раз у місяць і перевіряють яйця на життєздатність.

Дослідження ґрунту

Дослідження ґрунту на яйця гельмінтів проводиться за методом Спіндлера, у модифікації метода Василькової і Гефтера. Проби беруть окремо з поверхні і з глибини 2-3 см. З полів зрошення і городів необхідно брати проби з глибини до       20 см; у цих випадках слід забір проводити окремо з грядок і з борозен. Для визначення ступеня життєздатності яєць гельмінтів у різних мікрокліматичних умовах проби ґрунту з ділянок, що освітлюються сонцем, беруть і досліджують окремо від проб із затемнених ділянок.

Проби ґрунту з поверхні і з глибокого шару беруть металічним шпателем або лопаткою. З глибини 20 см і більше проби забирають буром Некрасова.

З кожної досліджуваної ділянки слід брати одночасно 5-10 проб ґрунту в різних місцях по діагоналі; на кожну пробу беруть біля 100 г ґрунту. Усі проби, взяті з однієї ділянки, об’єднують у середню пробу.

Техніка методу:

1)      5-10 г попередньо подрібненого ґрунту ретельно змішують з 20 мл 5%-ного розчину їдкого калію або їдкого натрію у великих металевих центрифужних пробірках об’ємом 50 см3. Ефективніше і швидше змішувати ґрунт із лугом у шютель-апараті (протягом 10 хв через годину після того, як ґрунт був залитий розчином лугу);

2)      суміш центрифугують протягом 1-2 хв, після чого надлишок розчину лугу зливають;

3)      ґрунт ретельно змішують з насиченим розчином азотнокислого натрію (питома вага 1,4), центрифугують 3-5 раз по 2 хв, після кожного центрифугування поверхневу плівку переносять металевою петлею в склянку з невеликою кількістю води; ґрунт ретельно змішують з тим же розчином азотнокислого натрію і знову центрифугу¬ють;

4)      отриману пробу фільтрують через один попередній (або паперовий) фільтр у лійці Гольдмана.

Фільтр досліджують під мікроскопом у вологому стані. Значно швидше і легше переглядати осад із фільтру в краплі 50%-ного розчину гліцерину, знявши його накривним склом на предметне.

Дослідження овочів і фруктів

Дослідження проводиться за методом Василькової. Беруть 10-20 проб по      5-10 штук у кожній (залежно від величини овочів). Овочі з полів зрошення і з городів слід збирати в мішки з целофану або поліетилену, причому з грядок окремо.

Техніка дослідження:

1)      овочі (по 5-10 шт. залежно від їх величини й об’єму банки) замочують на 16-24 год у скляних банках, закритих притертими корками;

2)      протягом години ретельно струшують банки з овочами не менше 4 разів по  5 хв; воду зливають через металеву сітку в іншу банку;

3)      ретельно обмивають овочі в новій порції води;

4)      фільтрують через попередні або паперові фільтри в лійці Гольдмана всю воду, отриману після струмування та промивання овочів;

5)      фільтри досліджують під мікроскопом у вологому стані або після підфарбовування 25%-ним розчином Люголя в гліцерині, або досліджують зскрібок із фільтрів у краплі 50%-ного розчину гліцерину.

Дослідження пилу з предметів вжитку

Проби пилу з різноманітних предметів беруть волосяною щіточкою, змоченою 1%-ним розчином лугу або 20%-ним розчином гліцерину. Щіточкою проводять по можливо більшій поверхні досліджуваного предмета, при цьому декілька разів споліскують щіточку в склянці місткістю 50-100 см3.

Для кожного досліджуваного предмета необхідно брати окремий посуд і щіточку. Рідину зі склянок фільтрують у лійці Гольдмана через попередні фільтри, які у вологому стані переглядають при малому збільшенні мікроскопа.

Дослідження пилу з м’якого інвентаря (постільна білизна, м’які меблі, килими тощо) виконують за допомогою електропилососа.

Для того, щоб пил з яйцями гельмінтів не попадав у загальний мішок пилососа, до нього приєднують гумовою трубкою шоттовську лійку №1 з пористою пластинкою. На пластинку накладають мембранний фільтр, попередньо змочений спиртом. У подальшому фільтри переносять у чашку Петрі. Фільтри досліджуються у лабораторії під мікроскопом. Якщо на фільтрі є велика кількість пилу, його порціями переносять на предметне скло і розглядають у невеликій кількості води під мікроскопом (Пішак, Захарчук, 2011).

 

Профілактичні заходи

Ефективність боротьби з глистними інвазіями залежить від проведення системи профілактичних заходів. Серед них важливу роль відіграє охорона навколишнього середовища від забруднення екскрементами.

При дегельмінтизації необхідно здійснювати заходи по охороні навколишнього середовища від забруднення як яйцями гельмінтів, так і статевозрілими гельмінтами.

Вбиральні з каналізацією (унітаз, підлога і стіни) при дегельмінтизації необхідно обливати крутим окропом.

У місцевостях, де відсутня каналізація, біля кожної будівлі повинні бути вбиральні з водонепроникними вигрібними ямами, пристосовані таким чином, щоб ними могли користуватися дорослі і діти. Необхідно постійно слідкувати за гігієнічним утриманням вбиралень і періодично їх дезінфікувати.

Наявні в неканалізованих вбиральнях стільчики, горщики, підлогу, стіни поблизу стільчиків, вигрібні ями і ґрунт вигребів слід заливати 50%-ним розчином хлорного вапна, 5%-ним розчином технічної карболової кислоти, 10%-ним розчином лізолу або 1-3%-ним розчином ксиленолу з розрахунку 8-10 л на 1 м³, 5%-ним розчином сірчанофенолової або милофенолової суміші, 10%-ним розчином креоліну.

Велике значення в боротьбі з гельмінтозами, а також з гострими кишковими захворюваннями має своєчасний вивіз сміття і фекалій у спеціальні місця за вказівкою органів санітарного нагляду.

Необхідно проводити ретельне прибирання території після попереднього поливання, щоб запобігти розповсюдженню яєць гельмінтів з пилом. Знезараження ґрунту дворів слід проводити з урахуванням особливостей епідеміології гельмінтозів, виявлення місць скупчення яєць гельмінтів у ґрунті, місць підвищенного контакту з ними людини на цих ділянках, визначення строків розвитку і життєздатності яєць гельмінтів у ґрунті.

Практично знезараження ґрунту від яєць гельмінтів слід проводити перший раз після розтоплення снігу для запобігання весняному зараженню аскаридозом; другий раз грунт слід обробляти наприкінці червня або в першій половині липня, третій раз – на початку серпня.

Для знезараження фекалій, що застосовуються як органічні добрива, необхідно витримувати фекалії у вигрібній ямі протягом 1 року. Весь цей час яма повинна бути закрита для користування. Дозволяється вносити фекалії для здобрювання землі не раніше, ніж за повний календарний рік до висіву овочів, що вживаються в їжу в сирому вигляді.

Слід широко застосовувати для знезараження нечистот метод компостування, яке проводять зі сміттям, торфом, гноєм, намулом, що поступає з очисних каналізаційних станцій.

Знезараження нечистот успішно проводиться в біотермічних камерах на полях асенізації та ін.

Предмети вжитку і білизна забруднюються яйцями різних гельмінтів, але епідеміологічне значення (з числа гельмінтів, розповсюджених у нашій країні) мають у переважній більшості яйця гостриків і карликового ціп’яка. Для знищення яєць вказаних гельмінтів достатньо застосувати крутий окріп, часто мити руки з милом, коротко обрізати нігті та ін. Повне знезараження білизни досягається шляхом кип’ятіння, прасування гарячою праскою.

Іграшки, білизна та інші предмети, які можуть витримувати дію високої темпе­ратури, знезаражують у дезінфекційній камері при температурі 50°С протягом 10 хв.

Для знезараження меблів їх протирають серветками, рясно змоченими водою, нагрітою до 60°С. Раковини, крани, ручки дверей, целофанові, гумові іграшки та ін. слід обробляти окропом. Для знезараження м’яких іграшок й інших предметів, які не можна обробляти окропом, застосовують очистку пилососом або ультрафіолетовим опроміненням. Яйця гостриків при опроміненні ртутно-кварцевою лампою на відстані 0,5-1 м гинуть протягом 30 хв. Кварцові лампи широко застосовуються з метою дезінфекції і тому можуть бути рекомендовані для дегельмінтизації навколишнього середовища.

Для знезараження горщиків слід користуватися крутим окропом і сухим хлорним вапном (по 200 г на горщик).

Джерела водопостачання повинні бути надійно захищені від забруднення екскрементами і знаходитися під постійним санітарним наглядом.

Органи санітарного нагляду повинні слідкувати за правильним збереженням продуктів і дотриманням встановлених правил приготування їжі в закладах громадського харчування.

Мухи, крім різних інфекційних захворювань (дизентерія, черевний тиф, поліомієліт та ін.), можуть переносити яйця гельмінтів, тому боротьба з мухами має дуже важливе значення в профілактиці глистних і інфекційних захворювань.

Необхідно підкреслити, що в боротьбі з гельмінтозами медичні працівники повинні проводити широку роз’яснювальну санітарно-просвітницьку роботу. Це дозволить населенню не тільки засвоїти те, що гельмінти – вороги людини, але і прагнути здійснення санітарно-гігієнічних заходів, які запобігають можливостям інвазії гельмінтами (Пішак, Захарчук, 2011).