ТИП МОЛЮСКИ – MOLLUSCA.

ТИП МОЛЮСКИ – MOLLUSCA.

 

Назва «молюск» походить від латинського molluscus — «м’який». Вивчає молюсків наука, що має назву малакологія, а їх мушлі — конхологія, або конхіологія.

Тіло молюсків складається з трьох відділів: голови, тулуба і ноги. На голові розташовані органи чуттів (пара очей та щупальця) і ротовий отвір. Нога – мускулястий орган руху, розташований на черевному боці тіла.

Тулуб – мішкоподібний виріст спинного боку тіла – з боків оточений складкою шкіри – мантією. Між мантією та тулубом розміщена мантійна порожнина, сполучена із зовнішнім середовищем. У ній розташовані органи дихання, до неї відкриваються отвори травної, видільної та статевої систем.

У більшості молюсків тулуб захищений черепашкою. Її виділяють клітини покривного епітелію мантії. Ззовні черепашка вкрита шаром рогоподібної органічної речовини. Але її основна маса складається з кристалів карбонату кальцію, що утворюють середній і внутрішній шари. Середній шар – порцеляноподібний – побудований з кристалів карбонату кальцію та має сніжно-білий колір. Внутрішній шар – перламутровий – також утворений з напівпрозорих кристалів карбонату кальцію. Переливчасте забарвлення перламутрового шару виграє всіма барвами веселки, оскільки в його пластинках світло розкладається на окремі кольори спектра.

Симетрія тіла молюсків двобічна, проте у більшості представників класу Черевоногі черепашка спірально закручена, тому симетрія тулуба й внутрішніх органів у них зрушена.

Покрив тіла молюсків складається з одношарового епітелію. Ця тканина має багато залозистих клітин, які виділяють слиз, речовини черепашки тощо. Епітелій зябр і мантії переважно війчастий, биття війок спричиняє тік води через мантійну порожнину.

М’язи молюсків поділені на окремі пучки, що виконують певні функції: одні з них втягують ногу та голову молюсків у черепашку, інші забезпечують пересування тощо. Особливі м’язи-замикачі, скорочуючись, закривають стулки черепашки двостулкових молюсків. 

Мінерально-органічна черепашка є характерною ознакою молюсків, яка в типових випадках вкриває все тіло молюска і виконує захисну функцію. Черепашка може бути суцільною чи складатися з кількох частин. У деяких груп черепашка повністю чи частково редукована. Як правило, черепашка молюсків складається з трьох шарів: зовнішній, конхіоліновий (периостракум), який складається з органічної речовини — конхіоліну; середній, призматичний (остракум), до складу якого входить карбонат кальцію у вигляді призматичних кристалів, розташованих перпендикулярно до поверхні черепашки; внутрішній, перламутровий (гіпостракум), що складається із тонких пластинчатих кристалів карбонату кальцію, розташованих паралельно до поверхні черепашки. Черепашка утворюється завдяки секреторній діяльності епітелію краю мантії.

Вторинна порожнина тіла у молюсків являє собою справжній, але значно редукований целом (заповнену рідиною порожнину тіла, вкриту серозною мембраною). Основний об’єм целому у них представлений міксоцелем, що є частиною незамкненої кровоносної системи. Целомічні мішки у молюсків представлені перикардом (порожнина серцевої сумки) та порожниною гонад. Разом вони утворюютьгоноперикардіальну систему. Основною порожниною організму молюсків є гемоцель, через який циркулює кров та целомічна рідина, проміжки між органами частково заповнені паренхімою. Нирки фактично є целомодуктами, пов‘язаними з перикардом. Передсердя виконують частину функцій видільної системи, відфільтровуючи відходи метаболізму з крові та скидаючи їх у целом вже у вигляді сечі. Целомодукти, що відкриваються у порожнину гонад — статеві протоки (гонодукти).

Травна система м’якунів починається з ротового отвору, що веде у ротову порожнину, в яку зазвичай відкриваються слинні залози. Травна система складається з глотки, стравоходу, шлунку, середньої та задньої кишок (ректум). Є також травна залоза — печінка, яка бере участь у перетравлюванні, всмоктуванні та накопиченні поживних речовин (клітини печінки молюсків відрізняються здатністю до фагоцитозу). У головоногих є також підшлункова залоза (у решти молюсків її функції виконує травна залоза).

У більшості видів у глотці є радула — спеціальний апарат для подрібнення їжі. Радула вкрита хітиновими зубцями, що змінюються в міру їх зношення. Головною функцією радули є зішкрібання бактерій та водоростей з каміння та інших поверхонь. Радула пов’язана з одонтофором —хрящовим підтримуючим органом. Радула є унікальною для молюсків і не має еквівалентів у тварин інших груп. Окрім радули нерідко також бувають розвиненими хітинові щелепи.

Їжа, що потрапила до рота, приклеюється до в’язкої слини, яка завдяки руху війок спрямовується до шлунку. На загостреному кінці шлунку поряд з межею з кишкою розташовується простиль — конусоподібне, загострене дозаду утворення, що складається з різних осадових частинок. Слина рухом додаткових війок спрямовується на простиль, таким чином, що він слугує у ролі своєрідної бобіни. Поки ще слина не досягла простилю, кислотність шлунку робить слину менш клейкою, і харчові частинки відокремлюються від неї.

Далі харчові частинки сортуються іншою групою війок. Менші частинки, переважно мінерали, спрямовуються війками до простилю, так що врешті-решт вони виділяються назовні, а великі частинки, в основному власне їжа, відправляються на перетравлення у сліпий відросток кишки. Процес сортування не є добре злагодженим.

Час від часу молюски виділяють фрагменти простилю, щоб запобігти його надмірному розростанню. Задня кишка відкривається анусом у мантійну порожнину. Анус омивається потоками води, що йде від зябер.

У хижих м’якунів травна система влаштована простіше. У водяних молюсків є спеціальний орган — сифон, що є частиною мантії. Через сифон відбувається протікання води (рідше повітря), яке використовується для однієї або кількох цілей: руху, харчування, дихання, розмноження.

У деяких м’якунів роду Solemya травна система атрофована аж до повної редукції; припускається, що вони засвоюють поживні речовини за рахунок хемосинтезуючих бактерій.

Органи дихання представлені пір’ястими зябрами – ктенідіямі, або шкірними адаптивними зябрами. Дихальна поверхня ктенідіев у молюсків часто у багато разів перевершує поверхню тіла.

Посилена функція дихання компенсує дефіцит кисню при малорухомому способі життя багатьох з них. Шкірне дихання має велике значення для більшості видів молюсків і для деяких з них є єдиним. У сухопутних форм замість ктенідієв розвинений особливий орган повітряного дихання – «легке».

Кровоносна система молюсків незамкнена. Це означає, що кров тече не тільки по судинах, але і по лакун і синусів в проміжках між органами.

Для кровоносної системи молюсків характерна наявність серця, що складається з декількох камер. У більшості молюсків серце складається з одного шлуночка і двох передсердь.

Внутрішнім кінцем кожна нирка відкривається в навколосерцеву сумку, зовнішнім – у мантійну порожнину, куди виводяться кінцеві продукти обміну речовин.

Кровоносна система молюсків, як і членистоногих, незамкнена. Є мускулястий орган – серце, що складається з камер – передсердь і шлуночків. До передсердь від органів дихання надходить збагачена киснем кров. Унаслідок скорочення передсердь вона потрапляє у шлуночки. Скорочуючись, шлуночки виштовхують кров по судинах у проміжки між органами.

Морські молюски є пойкілосмотичними тваринами, тобто вони не здатні зберігати постійний осмотичний тиск (ОТ) у тканинах у разі зміни солоності води, й ОТ крові у них змінюється паралельно до його зміни у навколишньому середовищі, стаючи йому рівним (іншими словами, ОТ морських молюсків дорівнює ОТ морської води, тобто вони ізотонічні тому середовищу, в якому мешкають). Постійний вміст води та солей у клітині у них забезпечує клітинна осморегуляція: при збільшенні або зменшенні ОТ середовища на таку ж величину змінюється концентрація осмотично активних органічних речовин (переважно амінокислот). Таким чином, ОТ у клітині та у зовнішньому середовищі зрівнюються.

Нервова система у примітивних молюсків сходового типу і нагадує таку у деяких кільчастих хробаків. Вона складається з окологлоточного кільця і двох пар стовбурів, пов’язаних коміссур. Але у більшості молюсків нервова система розкидано-вузлового типу, складається з декількох пар гангліїв, з’єднаних між собою коміссур і коннектівамі. У деяких молюсків відбувається концентрація нервових гангліїв з утворенням складного головного мозку. У молюсків є органи зору, статоцисти, органи хімічного чуття – осфрадії. Органи дотику представлені сенсорними клітинами, які зосереджені головним чином на голові, нозі, краї мантії.

У більшості інших представників молюсків спостерігається утворення гангліїв та їх зміщення до переднього кінця тіла, причому найбільше розвивається надглотковий нервовий вузол («головний мозок»)^[17]. У результаті формується нервова система розкидано-вузлового типу.

У нервовій системі розкидано-вузлового типу є дві (у двостулкових — три) пари нервових ланцюгів: двоє черевних ланцюгів інервують внутрішні органи, а двоє педальних — ногу. Обидві пари ланцюгів містять ганглії як локальні центри контролю важливих частин тіла. Більшість пар відповідних гангліїв, розташованих по обидва боки тіла, з’єднані між собоюкомісурами. Зазвичай є 5 пар гангліїв: церебральні (інервують очі та щупальця), педальні (ногу), плевральні (мантію), парієтальні (органи дихання та осфрадії) та вісцеральні(внутрішні органи). Іноді виділяють також букальні ганглії, що інервують глотку. Вони винесені з навкологлоткового кільця і розташовуються на дорсальному боці глотки у місці переходу її в стравохід. Церебральні, педальні та вісцеральні ганглії пов‘язані між собою поперечними нервовими тяжами — комісурами. Майже всі ганглії розташовуються нижче кишки, винятком є ​​лише церебральні ганглії, розташовані над стравоходом. Педальні ганглії локалізовані відразу під стравоходом, а їх комісури та конективи, що зв‘язують їх з церебральними гангліями, утворюють нервове кільце навколо стравоходу. У видів, що мають мозок, він оточує стравохід кільцем.

У багатьох черевоногих через закручування тулуба утворюється перехрещення між плевральними та парієтальними гангліями. Це перехрещення має назву хіастоневрія. Нервову систему без перехрещення називають епіневральною, а з перехрещенням — хіастоневральною.

Окрім рефлекторної діяльності, нервова система також регулює ріст та розмноження за допомогою різних нейрогормонів

До органів чуття молюсків належать очі та щупальця, розташовані на голові, органи хімічного чуття — осфрадії, розташовані поряд з основою зябер, та статоцисти на нозі.

Молюски мають органи дотику, хімічного чуття та органи рівноваги. У багатьох представників типу є очі. Зокрема, очі черевоногих розміщуються або біля основи щупалець (ставковики), або на їх кінцях

Акомодація ока (у видів, які до неї здатні) відбувається за рахунок зміни його форми — віддалення або зближення сітківки та кришталика. Будова ока у головоногих дуже подібна до такої у хребетних тварин, проте його акомодація відбувається інакше і вони по-різному розвиваються у процесі онтогенезу. Переважно на голові, нозі та на краю мантії зосереджені дотикові сенсорні клітини^[

 Більшість молюсків, за винятком головоногих, гермафродитні, тобто вони виробляють і чоловічі, і жіночі статеві клітини. Проте, попри це, для запліднення яйцеклітин їм потрібна чужа сперма. Нерест відбувається навесні. Тварини викидають у воду сперматозоїди і яйцеклітини. Голозяброві відкладають величезну кількість яєць, іноді їхня кількість досягає 300 000. Кладка голозябрових має вигляд драглистої, спірально закрученої стрічки. З яйця викльовується непоказна личинка-велігер. У кожної личинки є дві складки, вкриті великою кількістю виростів, завдяки яким вона плаває в товщі води і відноситься течією разом з планктоном. Через декілька тижнів личинка осідає на дно і перетворюється на дорослого молюска. 

Від гонад відходять протоки – гонодукти (целомодукти). Запліднення зовнішнє або внутрішнє. Розвиток протікає звичайно з метаморфозом. У нижчих молюсків з яйця розвивається трохофорная личинка, а у більшості стадія трохофорной личинки проходить в яйці, потім з яйця виходить личинка – велігер, або вітрильник, типова для молюсків. Крім пучка війок на верхньому півкулі, у велігер є орган руху – вітрило з лопатями, яке несе війки. У деяких морських, у більшості прісноводних молюсків і у всіх сухопутних видів розвиток прямий.
Молюски – Другий за кількістю видів тип тварин після членистоногих. Відомо близько 150 000 видів молюсків; з них 50 000 уже вимерли. В типу включають 7 класів: безпанцирні, моноплакофори, панцирні, лопатоногі, черевоногі, двостулкові і головоногі.

У нижчих молюсків з яйця виходить трохофорна личинка, у більшості ж ця стадія проходить у яйці. Трохофора веде планктонний спосіб життя, живиться плаваючими у товщі води харчовими частинками, спрямовуючи їх до рота за допомогою двох рядів війок, що розміщені по «екватору» її тіла. Крім цього, рух війок створює течію води для видалення з анального отвору неперетравлених решток їжі. Нові тканини утворюються зі смуг мезодерми, які знаходяться всередині, таким чином, що апікальний пучок війок та анус віддаляються один від одного у процесі росту личинки.

Для черевоногих, двостулкових та лопатоногих молюсків характерна личинка, яка має назву вітрильник або велігер, оскільки має широкі лопаті, на яких знаходяться війки, і нагадує вітрило. Ці лопаті розвинулися з екваторіальної смуги війок, щонайближчих до апікального пучка війок. Згодом личинка осідає на дно і зазнає метаморфозу, перетворюючись на дорослу тварину.

Деякі прісноводні двостулкові мають личинку, що називається глохидій. Глохидій має двостулкову мушлю з гачками на краях, потужний адуктор та клейку нитку. За допомогою нитки та гачків глохидії прикріплюються до зябер та шкіри риб, що пропливають повз, та занурюються у їхні тканини. Навколо глохидію утворюється невелика пухлина, у якій личинка живиться тканинами господаря та перетворюється на маленького молюска. Після закінчення метаморфозу маленькі молюски випадають назовні через розрив пухлини та осідають на дні водойми. Тимчасовий ектопаразитизм личинок двостулкових забезпечує їх розселення.

Тіло молюсків вкрите шкіркою складкою – мантією. Між цією складкою і тулубом утворюється мантійна порожнина. Завдяки залозистим клітинам у більшості з них формується захисна черепашка. Молюски, порівняно з кільчастими червами, мають ускладнену травну систему (наявність травних залоз: слинних та печінки), та кровоносну (утворюється центральний пульсуючий орган – серце).

Черевоногі – єдиний клас молюсків, які освоїли не тільки водойми, а й суходіл. В у країні найбільш черевоногі – це чорноморський молюск рапана, виноградний слимак і деякі голі слизуни.

У черевоногих добре розвинені голова. Тулуб і нога. На голова прісноводних ставковиків і котушок є одна пара органів дотику – щупалець, при основі яких розміщені прості очі.

Наземний виноградний слимак має 2 пари щупалець, на довшій парі розташовані очі. Тулуб у більшості черевоногих оточений черепашкою, яка закручена спірально. Її отвір називається устям, в яке за небезпеки стягується нога і голова. Вустя багатьох водяних видів закривається міцною кришечкою для захисту від ворогів. Черепашка складається з вапна, а ззовні вкрита шаром рогоподібної речовини. У деяких молюсків цього класу черепашка відсутня або вкрита шкірою.

За способом живлення черевоногі молюски дуже різноманітні. Виноградний слимак і голі слизуни рослинноїдні й інколи шкодять культурним рослинам. Багато черевоногих, що живе у морях, є хижаками, наприклад, рапана, що живиться мідіями і вустрицями. У ротовій порожнині черевоногих міститься мускулястий язик, вкритий рядами хітинових зубців, які утворюють тертку. За допомогою тертки ставковик, наприклад, знімає шар одноклітинних водоростей х поверхні підводних предметів.

У хижих, окрім тертки, в ротовій порожнині є ще особливі складки з рогоподібної речовини чи вапна – щелепи, які слугують їм для перетирання їжі. Слинні залози добре розвинені. У деяких хижих морських видів, що живляться ін. молюсками, до складу слини входить сірчана кислота, що розчиняє черепашку жертви, чи отрута, яка її паралізує. У більшості черевоногих серце двокамерне, тобто складається з передсердя і шлуночка. Це пов’язано з тим, що орган дихання непарний. Легеня ставновика, виноградного слимака, голих слизунів – особлива кишеня мантії, у стінках якої є велика кількість кровоносних судин. Зябра – пірчасті вирости з тоненькими стінками, які теж містять багато кровоносних судин.

Серед черевоногих є як гермафродити, так і роздільностатеві. Запліднення внутрішнє. Із відкладених ікринок у наземних і прісноводних видів виходять маленькі особини, схожі до дорослих (прямий розвиток). У деяких морських видів розвиток з перетворенням. При цьому з яйця вилуплюються личинки тієї чи іншої будови. Вони відрізняються від дорослих особин і ведуть планктонний спосіб життя, переміщуючись з морськими течіями на великі відстані.

Черевоногі молюски є важливо складовою частиною водяних і наземних угрупувань організмів. Певну кількість видів черевоногих споживає в їжу людина. Вони є базою живлення для багатьох водяних і наземних тварин. Черепашки молюсків використовують як сувеніри. З їхнього перламутрового шару виготовляють ґудзики.

Вони мають і негативне значення. Наземні молюски, позбавлені черепашки, можуть ушкоджувати зернові та овочеві культури, плодові тіла їстівних грибів. Тропічні молюски з роду Конус, що живуть в морях, за допомогою гострого шипа можуть вводити отруту в тіло людини, чим спричиняють смертельно небезпечні отруєння.

Черевоногі молюски. Особливості будови і фізіології організму. Умови проживання.

Характерна ознака цих молюсків — відсутність зовнішньої черепашки.

Вона у них рудиментарна, у вигляді невеликої вапнякової пла­стинки овальної форми; зовні обростає мантією. Дихають голі слизні атмосферним повітрям за допомогою легені (дихальна по­рожнина під мантією). У шкірі є численні слизові залози, секрет яких має захисне значення. При зниженні вологості і високій тем­пературі ці тварини гинуть. Тому вони населяють такі біотопи, де є достатня кількість вологи, і ведуть присмерковий та нічний спосіб життя, ховаючись на день у ґрунт та в різні укриття. По­сушливого літа, коли вологість ґрунту падає до 30—35 %, слизні втрачають масу, стають в’ялими, а при зниженні вологості до 10—15% і температурі до 30 °С — гинуть. У сприятливих для них умовах (вологе літо, тепла осінь) спостерігається різке зро­стання чисельності цих тварин. Вони інтенсивно розмножуються протягом літа, відкладаючи у ґрунт та різні укриття до 500 яєць, з яких через 2—3 тижні виходить молодь, що вже через півтора місяця стає статевозрілою. У роки масового розмноження голі слизні завдають відчутної шкоди посівам зернових культур, а та­кож рослинам саду та городу. Зиму проводять у стані заціпенін­ня в ґрунті, зариваючись на глибину до 0,5 м.

Двостулкові молюски мають білатеральну симетрію, їх черепашка складається із двох стулок, з’єднаних еластичною зв’язкою (лігаментом), а у деяких видів і за допомогою замка (зубців і заглибин на стулках). Стулки закриваються при скоро­ченні м’язів — замикачів. Ріст черепашки відбувається нерівно­мірно, що залежить від пори року й умов навколишнього середо­вища. Внаслідок цього утворюються смуги приросту, за якими можна визначити вік молюска. Передній край черепашки тупий, задній — загострений

На нижньому боці між розкритими стулками висувається м’я­зова нога — орган переміщення молюска. Чимало молюсків, ко­ристуючись ногою, зариваються в мул або пісок У багатьох мор­ських представників класу в нозі є бісусна залоза, що виділяє речовину — бісус, за допомогою якого молюск прикріплюється до підводних предметів.

Мантійна порожнина з’єднуєть­ся із навколишнім середовищем двома сифонами: ввідним, або зябровим, крізь який надходить вода, і вивідним, або клоакальним, крізь який вода виходить назовні. Надходження води забезпечується рухом вієчок епітелію, що вкри­ває мантію, зябра і сифони Голова редукована.

У зв’язку з малорухливим способом життя органи чуття роз­винені слабко Біля основи зябер є осфрадії, а в нозі — статоцисти У деяких по краю мантії розташовані очі.

Рот знаходиться на передньому кінці тіла, над основою ноги. По боках від нього — ротові лопаті, війки яких підганяють ча­стки їжі до ротового отвору. Слинні залози не розвинені.

Живляться двостулкові пасивно, переважно детритом, планк­тонними організмами, бактеріями, які потрапляють у мантійну порожнину разом із водою. Дихають за допомогою зябер, що роз­ташовані в мантійній порожнині по обидва боки від ноги Для живлення і дихання двостулкові молюски пропускають крізь своє тіло велику кількість води, яка крізь ввідний сифон всмоктується у мантійну порожнину і фільтрується крізь зябра. Кисень, розчинений у воді, надходить у кровоносні судини зябер, а завислі у воді часточки осідають на їх слизовій оболонці. Вієчки, розташо­вані на зябрах, гонять слиз із осілими часточками вперед, до ро­тового отвору. Все їстівне (мікроскопічні рослини і тварини, орга­нічні рештки) надходять до органів травлення, а неорганічні ре­човини окутуються слизом і виводяться назовні через вивідний сифон.

Більшість двостулкових — різностатеві тварини. Протоки сі­м’яників і яєчників відкриваються в мантійну порожнину. Заплід­нення яєць зовнішнє.

Надряд Protobranchia об’єднує два ряди: Солеміїди (Solemyida) та Нукуліди (Nuculida); останній — найбільш багатий видами, поширеними переважно в морях північної півкулі. Тут дуже часто трапляються представники родини Nuculidae, наприклад горіховидки (Nucula). У цих молюсків замок складається з великої кількості гострих зубів, що нагадують зубці гребінки. У прибережній смузі північних морів Європи мешкає тонка горіховидка (Leionucula tenuis).

Ряд Уніоніди (Unionida). До цього ряду належать великі прісноводні молюски. Для них характерні більш-менш добре виражений перламутровий шар черепашки, наявність розвиненої сокироподібної ноги та зовнішнього лігамента черепашки. Краї мантії не зрощені, сифони дуже короткі. Замкові зуби здебільшого поділяються на дві групи: горбкоподібні центральні, які розташовані біля маківки черепашки, та пластинчасті бічні, витягнуті вздовж задньоспинного краю черепашки. Іноді замкових зубів немає, наприклад у беззубки (Anodonta).

Серед уніонід широко відома родина Прісноводних перлових скойок (Margaritiferidae), поширена в Євразії та Північній Америці. Саме ці молюски здатні утворювати перлини, які здавна цінували як прикраси. На півночі Європи відома європейська річкова, або перлова скойка (Margaritifera margaritifera), з довжиною черепашки до 12 см.Оскільки ці молюски живуть лише в дуже чистих річках із швидкою течією, то через забруднення європейських річок стічними водами вони майже зникли. У річках України перлових скойок немає, в Росії вони залишились тільки в річках Кольського півострова, проте популяції їх дуже нечисленні.

У річках України найпоширенішими є представники родини перлівницевих (Unionidae), яка представлена видами родів беззубок (Anodonta), перлівниць (Unio) та красіан (Crassiana). Черепашки беззубки переважно тонкостінні, з тонким перламутровим шаром. В Україні найпоширеніший вид — беззубка лебедина (A. cygnea), завдовжки до 20 см, яка трапляється переважно в річках із повільною течією та замуленим піщаним дном. Перлівниці мають товсту черепашку з добре розвиненим перламутровим шаром. Особливо товстостінна черепашка в товстої скойки (Crassiana crassa), саме її черепашки використовують для виготовлення перламутрових прикрас та ґудзиків.

Ряд Мітиліди (Mytilida). Це виключно морські двостулкові, переважно прикріплені бісусом до субстрату. У більшості з них спостерігається редукція і навіть втрата одного із м’язів-замикачів.

До цього ряду належать важливі промислові молюски: їстівні устриці та мідії (підряд Mytilenina), а також Справжні перлові скойки (підряд Pteriina), які утворюють цінні перли.

Устриці (родини Ostreidae та Crassostreidae) мають нерівну, ребристу черепашку з неоднаковими стулками: ліва (нижня) стулка опукліша, глибша, з більш виступаючою маківкою. Молюск цементується лівою стулкою до субстрату, набуваючи його рельєфу і повторюючи його нерівності. М’яз-замикач один, займає середину стулки. Мантія відкрита, не утворює сифонів; вода входить через передній край черепашки та виходить через черевний та задній краї. У дорослих форм ноги немає, хоча в молоді вона є.Доижина черепашки 8—12 см, але велетенська устриця (dassostrea gigas) може досягати 38 см.

Найбільш відомим та поширеним видом є їстівна мідія (Mytilus edulis), яка мешкає вздовж Атлантичного узбережжя Європи, біля берегів Ісландії, південної частини Гренландії, берегів Північної Америки, у Баренцевому, Білому, Балтійському, а також далекосхідних морях. У Чорному морі мешкає близький вид — чорноморська мідія (М. galloprovincialis).

Представники підряду Pteriina мають лише один м’яз-замикач, ногу із добре розвиненою бісусною залозою і могутній перламутровий шар. Ці молюски здатні утворювати досить великі перли. Найкращі та найцінніші перли продукують види роду Pinctada та Pteria. Саме їх називають справжніми перловими скойками. У них велика черепашка здебільшого округлої форми, з прямим замковим краєм, витягнутим ззаду у вухоподібний виріст.

Ряд Пектиніди (Pectinida). З цього ряду найбільш відомими є морські гребінці (родини Pectinidae та Propeamussiidae), поширені майже в усіх морях та океанах на різних глибинах, включаючи найглибші западини. Особливо численні й різноманітні вони на прибережних мілководдях субтропічної та помірної зон Світового океану.

Ряд Люциніди (Lucinida). Це дуже різноманітна й багата видами група, вона включає близько 30 родин; її представники мешкають як у морях, так і в прісних водоймах.

Серед морських форм найбільш відомими є представники родини Astartidae, які дуже поширені в морях північної півкулі і складають там звичайний компонент донних біоценозів, наприклад зубчаста астарта (Astarte crenata) та північна астарта (A. borealis).

До цього самого ряду належать прісноводні молюски родин горошинкових (Pisididae) та кулькових (Sphaeriidae). Це дрібні молюски (найменші види до 2 мм), найбільші серед них види роду Sphaerium, наприклад кулька рогова (S. rivico1а) досягає 2,5 см. Кульки живородні: їх яйця розвиваються у виводкових камерах, розташованих на внутрішніх напівзябрах; із камер виходить повністю сформована молодь.

Ряд Венериди (Venerida). Це найбільший за об’ємом ряд двостулкових, що об‘єднує близько 40 родин. Представники ряду живуть як у морях, так і в прісних водоймах.

Найзнаменитішою та найпопулярнішою родиною є тридакніди (Tridacnidae), що об’єднує найбільших двостулкових молюсків. Серед них найбільш відомі тридакни (рід Tridacnа). Велетенська тридакна (Т. gigas) досягає майже 1,5 м у довжину і маси 250 кг, причому основна маса припадає на черепашку.

Найчисленнішою родиною цього надряд у є родина Cuspidariidae (ряд Cuspidariida), що мають витягнену у вигляді трубки задню частину черепашки, в якій залягають сифони. їхні зябра редуковані. Водообмін у зябровій порожнині здійснюється шляхом почергового скорочення та розслаблення зябрової септи. Різке скорочення зябрової септи забезпечує різке втягування води через ввідний сифон —«вдих». Потім вода переганяється через отвори з нижньої камери у верхню, отвори замикаються, вода викидається через анальний сифон — відбувається «видих». Ці молюски — хижаки, різкими «вдихами» вони затягують у мантійну порожнину дрібних планктонних тварин. Хітиноїдна вистилка шлунка та його м’язові стінки сприяють розчавлюванню та перетиранню здобичі —переважно дрібних ракоподібних. Функцію дихання виконує внутрішня поверхня мантійної порожнини, яка пронизана кровоносними судинами.

Клас Головоногі (Cephalopoda) – найвисокоорганізованіші молюски. Їх справедливо називають «приматами» моря серед безхребетних тварин за досконалість їх пристосувань до життя в морському середовищі і складність поведінки. Це в основному великі хижі морські тварини, здатні активно плавати в товщі води. До них відносяться кальмари, восьминіг, каракатиці, наутилуси.

Головоногі, втративши в процесі еволюції раковину, придбали інші захисні пристосування. По-перше, від хижаків багатьох з них рятує швидкий рух. Крім того, вони можуть захищатися щупальцями і «дзьобом», який представляє собою видозмінені щелепи. Великі кальмари й восьминоги можуть вступати в боротьбу з великими морськими тваринами, наприклад з кашалота. У малорухомих і дрібних форм розвинена покровительственная забарвлення і здатність швидко змінювати забарвлення. І нарешті, у деяких головоногих як, наприклад, у каракатиці, є чорнильний мішок, протока якого відкривається у задню кишку. Виприсківаніе чорнильної рідини у воду викликає хіба що димову завісу, що дозволяє молюскові сховатися від хижаків у безпечне місце.