TТЕРНОПІЛЬСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ МЕДИЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

tТернопільський державний медичний університет
ім І.Я.Горбачевського

Кафедра терапевтичної стоматології

 

ЛЕКЦІЯ №1

Лектор: к.м.н., Пацкань Л.О.

 

Історичні етапи розвитку терапевтичної стоматології, її розділи. Значення праць вчених України. Гістологічна та клініко-анатомічна будова зубів. Зубна формула. Ознаки зубів.

 

Стоматологія (від греч. Stoma-рот, logos-учення) – медична дисципліна, що займається вивченням етіології і патогенезу захворювань зубів, щелеп і інших органів порожнини рота, їх діагностикою, лікуванням і профілактикою.

Пропедевтика терапевтичної стоматології займається проблемами історії стоматології, вивченням анатомо-фізіологічних особливостей органів порожнини рота, стоматологічного інструментарію та обладнання стоматологічних кабінетів, питаннями ергономіки, деонтології та структурою стоматологічної служби.Одонтологія включає одонтопатії каріозного та некаріозного походження, а також ендодонтію – мікроодонтохірургічні втручання в порожнині зуба і кореневих каналах. Пародонтологія – розділ терапевтичної стоматології, присвячений патології довколозубних тканин (гінгівіти, пародонтити, пародонтоз, пародонтоліз).Спеціальна стоматологія вивчає патологію слизової оболонки порожнини рота і слинних залоз, а також дермато- та нейростоматологію, геронтостоматологію.

Як і багато інших медичних спеціальностей, стоматологія вважається достатньо стародавньою дисципліною. Захворюваннями зубів цікавився ще Гіппократ, а перші спроби для лікування хворих зубів були зроблені ще в Давньому Єгипті в третьому тисячолітті до н.е. Римі також дуже рано почали цікавитися хворобами зубів і їх лікуванням, там же і був винайдений перший медичний інструмент, більше схожий на щипці для видалення цвяхів, яким в стародавні часи видаляли хворі зуби, під назвою «пелікан». Перші спроби по пересадці здорових зубів замість видалених хворих в 10 столітті до нашої ери були зроблені Абулем Касим. Про перші зубні протези, виготовленням яких займалися ювеліри, в історії стоматології стало відомо ще в 9 столітті до нашої ери.

Стоматологія як медична дисципліна сформувалася в 20х роках 20 сторіччя в результаті злиття зуболікування і щелепно-лицьової хірургії.

Зуболікування аж до 17 століття не було пов’язано із загальною медициною. До цього періоду зуболікування було засобом надання допомоги при болях і зводилося в основному до видалення хворого зуба. Зуболікарська допомога надавалась цирульниками, банщиками, ремісниками і ін.Зуболікування як медична спеціальність зародилося в кінці 17 століття – початку 18. В першу чергу це пов‘язано з працями видатного французького лікаря Пьера Фошара: • Розробки по виготовленню штучних золотих коронок,• пломбуванню зубів срібною амальгамою,• застосування миш’якової кислоти для некротізації пульпи (1836),• винахід бормашини. Першими “стоматологами” були етруски. Вони вирізували штучні зуби із зубів різних ссавців вже в 7 столітті до н.е., а також уміли виготовляти мостовидні протези, достатньо міцні для жування. Перша ортодонтична конструкція була виготовлена П‘єром Фошаром в 1728 році. Вона була плоскою смужкою металу, що прикріплюється до зубів за допомогою нитки.Перша зубна паста була винайдена єгиптянами приблизно 5000 років тому і була сумішшю вина і пемзи. Перші зубні щітки з щетини тварин з’явилися в Китаї ще в чотирнадцятому столітті. Звичний для нас вид зубна щітка набула завдяки англійцям. У 1870 році в Англії вперше щетинки були вставлені в кістяну ручку і пов’язані через отвори в ній. У 1938 році американці винайшли нейлон, який майже відразу став використовуватися для виготовлення штучної щетини для зубних щіток. Бор був винайдений Джоном Грінвудом в 1790 році.

Значний крок у навчанні зубо-лікарської справи зробили зуболікувальні школи.

ØПерша зуболікарська школа в Росії була відкрита в 1881 році в Санкт-Петербурзі В.І. Важінськім.

Перший курс по одонтології в інститутах Росії на медичних факультетах був введений по рекомендації проф. Н. В. Скліфасовського. В Україні зубні лікарі Т.А. Тичинській (1893) і І.І. Марголін (1896) організували школу В Одесі, Л.С. Бланк – в Києві (1897). Пізніше одонтологічна школа з’явилася в Харкові.

На початку 60-х років 20 сторіччя в Україні організовується 5 стоматологічних факультетів при медичних вузах.Видатними вченими які внесли значний вплив у розвиток стоматології в Україні були: професор І.І Новік, професор М.Ф. Данилевський, професор Ю.Й. Бернадський та ін.

Гістологічна та клініко-анатомічна будова зубів.

Зуби – тверді органи, що забезпечують пережовування їжі. Вони неохідні також для процесу мовлення і виконують певну естетичну функцію. Зуби роташовуютья в порожнині рота і займають близько 20% її поверхні. В зубі розрізняють коронку, корінь, частину яка розміщена у лунці (альвеолі) щелепи і шийку зуба -місце переходу коронки в корінь. Усередині зуба є порожнина, яка ділиться на коронкову частину і кореневі канали, а в ділянці верхівки закінчуються верхівковим (апікальним) отвором. Місце переходу коронкової частини в канали називається гирлом кореневого каналу. В порожнині зуба розміщена пульпа зуба.

Коронки зубів мають 5 поверхонь: вестибулярну, оральну, апроксимальні -2, жувальна.

За формою і функцією розрізняють 4 групи зубів: різці – 4, ікла – 2, премоляри – 4, моляри – 6.

Тканини зуба є похідними слизової оболонки порожнини рота (СОПР), що розвивається у ембріона. Зуби розвиваються із зубних зачатків, кожен з яких включає три компоненти:

1)     Емалевий орган, який утворюється із багатошарового епітелію вистилки порожнини рота (ПР);

2)     Зубний сосочок, утворений мезенхімою, що заповнює порожнину емалевого органу;

3)     Зубний мішечок – похідне мезенхімне утворення, яке конденсується навколо емалевого органу.

Емалевий орган бере участь в утворенні емалі зуба, зубний сосочок дає початок дентину та пульпі, а зубний мішечок – цементу та періодонту.

Розвиток зуба є безперервним процесом, хоча умовно його можна розділити на 3 основні періоди:

1. Період закладки зубних зачатків. У цей період епітеліальна вистилка ПР ембріона утворює виріст в нижчележачу мезенхіму, що має вигляд зубної пластинки, на якій з’являються вирости у вигляді зубних бруньок, які в подальшому перетворюються в емалевий орган, а взаємодіюча з ними мезенхіма – в зубний сосочок і зубний мішечок.

2. Період формування і диференціації зубних зачатків включає стадії “шапочки” і “дзвіночка”, названі так по формі емалевого органу, характерних для цих стадій. Даний період завершується для тимчасових зубів до кінця 4-го місяця внутрішньоутробного розвитку. В ході подальшого розвитку і росту зубних зачатків відбувається їх диференціювання і підготовка до утворення твердих тканин зуба – дентину та емалі.

3. Гістогенез тканин зуба є найбільш тривалим: починаючись у внутрішньоутробному періоді, він закінчується після народження. Із твердих тканин першим утворюється дентин (дентиногенез). Після відкладання перших шарів дентину по периферії зубного сосочка в епітеліальному емалевому органі розпочинає продукуватись емаль (амелогенез), поверх формуючогося дентину.

Емаль — тверда мінералізована тканина білого чи злегка жовтуватого кольору, що покриває зовні коронку зуба і захищає дентин і пульпу від дії зовнішніх подразників. емалі варіює за­лежно від форми зуба та її локалізації на коронці. Товщина шару емалі максимальна в ділянці горбиків жувальних зубів, де вона досягає 2,3-3,5 мм і мінімальна в ділянці шийки (0,01 мм). На апроксимальних поверхнях постійних зубів вона звичайно дорівнює 1-1,3 мм. Тимчасові зуби мають шар емалі, що не перевищує 1 мм. Звичайно емаль напівпрозо­ра, що легко виявляється на ріжучих краях різців. Там, де вона вкриває дентин, її колір варіює від жовто-білого до сіpoгo. Інтенсивність кольору емалі збільшується у напрямку до шийки зуба, де вона найтонша.

Вона є найтвердішою тканиною організму людини. Вона містить 95% мінеральних речовин (переважно гідроксиапатит, фторапатит, карбонатапатит і ін.), 1,2% органічних, 3,8% води, зв’язаної з кристалами й органічними компонентами та вільну. Емаль проникна в обох напрямках. Найменшою проникністю володіють її зовнішні, звернені в порожнину рота ділянки. Ступінь проникності неоднаковий у різні періоди розвитку зуба.

Емаль утворена емалевими призмами і міжпризматичною речовиною. Основні структурно-функціональні одиниці емалі — емалеві призми. Вони проходять через товщу емалі радіально, переважно перпендикулярно емалево-дентинній границі, зігнуті у вигляді букви S. S-подібний хід пучків емалевих призм обумовлює появу на подовжніх шліфах темних (діазони) і світлих (паразони) смуг, перпендикулярних поверхні емалі. Вони називаються смугами Гунтера — Шрегера. Кожен кристал покритий гідратною оболонкою товщиною близько 1 нм. Між кристалами є мікропростори, заповнені водою (емалевою рідиною), що служить перенощиком молекул ряду речовин і іонів. В центральній частині призми кристали розташовані паралельно осі призми, при віддаленні від центру — відхиляються від її напрямку.

На подовжніх шліфах визначаються також лінії Ретціуса. Вони коричнево-жовтого кольору, мають вид арок, що йдуть криво від поверхні емалі до емалево-дентинної межі. На поперечних шліфах — це концентричні круги. Лінії Ретціуса —  лінії росту емалі, з’являються у зв’язку з періодичністю процесу звапнення.

Структурні елементи — емалеві пучки, пластинки і веретена — ділянки емалі, що містять недостатньо звапнені емалеві призми і міжпризмову речовину, містять білки (типу енамеліну) у високій концентрації. Емалеві пластинки тягнуться від поверхні емалі до ємалево-дентинного з’єднання. Вони можуть служити шляхами розповсюдження мікроорганізмів з поверхні емалі в глибину. Емалеві пучки — проникають в емаль на невелику відстань. Емалеві веретена — короткі веретеноподібні структури, розташовані у внутрішній третині емалі перпендикулярні емалево-дентинній межі. Припускають, що це замуровані відростки одонтобластів або енамелобласти, замуровані в емалі.

Поверхню емалі покриває тонка оболонка — кутикула, яка складається з двох шарів: первинної кутикули (оболонки Насміта) — внутрішнього тонкого (близько 0,5-1,5 мкм) гомогенного шару гликопротеинов, що є кінцевим секреторним продуктом енамелобластів; вторинної кутикули,  утвореної зовнішнім  більш товстим (близько   10 мкм) шаром скороченого епітелію емалевого органа.

Після прорізування зубів кутикула стирається на їхніх жувальних поверхнях, частково зберігаючи на бічних.

Функції емалі — захисна, трофічна.

Дентин зуба

Дентин зуба (dentinum, substantia eburnea — від лат. ebur — слонова кістка) складає найбільшу частину маси зуба. Він являє собою своєрідну тверду сполучну тканину, розміщену між пульпою і тканинами, що розташовані на зовнішній поверхні зуба. У ділянці коронки — це емаль, у ділянці кореня — цемент, які відокремлюють дентин від зовнішнього середовища і тканин організму. За своїми влас­тивостями, структурою дентин нагадує грубоволокнисту кісткову тканину, проте відрізняється від неї більшою твер­дістю та відсутністю клітин і кровоносних судин. Клітини, що утворюють дентин (одонтобласти або дентинобласти), у повністю сформованому зубі містяться на периферії пульпи і посилають у нього лише свої цитоплазматичні дентинні відростки. Подібно до кістки, дентин також має мезенхімне походження.

 Звапнена тканина зуба, що становить його основну масу і форму. В ділянці коронки він покритий емаллю, а в ділянці кореня — цементом. Містить 70% неорганічних речовин (гідроксиапатит), 20% органічних (колаген типу І), 10% воды. Дентин складається з звапненої міжклітинної речовини, пронизаної дентинними трубочками. Міжклітинна речовина утворена колагеновими волокнами, пов’язаними з кристалами гідроксиапатиту. Кристали відкладаються у вигляді зерен і глибок, які потім зливаються в кулясті утворення — глобули і калькосферити.

Дентин постійних зубів частково прозорий, блідо-жовтого кольору (у молочних зубах — світліший) і має досить значну, хоча меншу, ніж емаль, твердість. Водночас він має більшу еластичність, ніж емаль, що забезпечує певну амортизацію і стабільність емалі та зуба загалом під час дії знач­ного жувального тиску.

Дентин складається приблизно з 70-72 % неорганічних і 28-30 % органічних речовин і води. Основними неорганіч­ними сполуками дентину, як і емалі, є гідроксоапатит і в невеликій кількості — фторид кальцію (фторапатит), карбонат кальцію, магній і натрій. Кристали гідроксоапатиту побудовані з тисяч одиниць (молекул) гідроксоапатиту з формулою Са₁₀(РО₄)₆(ОН)₂. Ці кристали мають форму голок і значно менші, ніж такі самі кристали в емалі. Вони звичайно мають товщину 3,5 нм, довжину — до 20 нм і на­віть більше. Крім апатитів, у дентині в різній кількості на­явні такі солі, як карбонати, сульфати і фосфати кальцію, кальцію гідроксид. Серед залишкових елементів зустрічаю­ться мідь, фтор, залізо і цинк. Як і в кістці, більше полови­ни мінеральних кристалів дентину зв’язані з колагеновими елементами. Органічна частина дентину на 82 % складається з колагену І типу і 18 % неколагенів, включаючи глікопро-теїни і глікозаміноглікани. Серед глікозаміногліканів переважає хондроітинсульфат, основним неколагеновим білком дентину є фосфопротеїн.

Тверду мінералізовану основну речовину дентину, що складається з пучків колагенових волокон і кристалів неор­ганічних речовин, в радіальному напрямку пронизує безліч тонких дентинних трубочок (tubuli dentinales), або дентин-них канальців (canaliculi dentales). Незважаючи на вели­ку їх кількість, все ж таки в масі дентину переважає його основна речовина, або матрикс.

Зони гіпомінералізованого дентину включають:

1.     інтерглобулярний дентин —- розміщується в зовнішній третині коронки паралель емалево-дентинній межі. Він представлений незвапненними фібрилами, між якими розміщуються глобули  звапненого дентину.

2.     зернистий шар Томса — розміщується на периферії кореневого дентину. Складається з дрібних слабозвапнених ділянок (зерен) вздовж дентино-цементної межі.

3.       Предентин — внутрішня (незвапненна) частина дентину, що прилягає до шару одонтобластів. Предентин — зона росту дентину.

Виявляють 2 шари дентину з різним ходом колагенових волокон:

Біляпульпарний дентин — внутрішній шар. Переважають волокна, що йдуть тангенціально до емалево-дентинної межі (тангенціальні волокна, або волокна Ебнера).

Плащовий дентин — зовнішній, який  покриває біляпульпарний. Переважають волокна радіального напряму (радіальні волокна, або волокна Корфа.

Дентинні трубочки — тонкі канальці, які пронизують дентин від пульпи до периферії. Вони забезпечують трофіку дентину. В дентинних трубочках знаходяться відростки одонтобластів. При карієсі дентинні трубочки із загиблими відростками одонтобластів служать шляхами розповсюдження мікроорганізмів і називаються “мертвими шляхами”.

Стінку дентинної трубочки утворює перитубулярний дентин. Між дентинними трубочками розміщується інтертубулярний дентин.

Дентин поділяють на:

– первинний — утворюється до прорізування зуба;

– вторинний (регулярний, фізіологічний)— утворюється після прорізування. Характеризується меншою кількістю трубочок, менш впорядкованим розташуванням – – трубочок і волокон. Але ці відмінності незначні. В результаті відкладення вторинного дентину порожнина зуба зменшується в розмірах;

– третинний (іррегулярний, замісний, репаративний) дентин утворюється у відповідь на подразнення. Утворюється локально, в місці подразнення, він нерівномірний і слабомінералізований. Трубочки мають неправильний хід або відсутні.

Склерозорований (прозорий) дентин. Утворюється в результаті відкладення перитубулярного дентину в дентинних трубочках, що викликає їхнє звуження і облітерацію.

Функції дентину: трофічна, сенсорна, захисна.

Цемент

Цемент — Зовнішня поверхня кореня зуба, починаючи від шийки і до вершини кореня, вкрита кальцифікованою, подібною до кістки тканиною, яка називається цементом (cementum, substantia ossea).. Покриває корені і шийку зуба. Найбільша його товщина в апикальній ділянці. Містить 50—60 % неорганічних речовин (гідроксиапатит), 30—40 % — органічних (колаген). За своєю органічною волокнистою осно­вою, основною речовиною, типом кристалів, внутрішніми клітинами, проростами і хімічним складом вона нагадує кі­стку. Однак на відміну від кістки цемент не містить гавер-сових каналів і кровоносних судин. На основі відсутності або наявності клітин у кальцифікованому матриксі розріз­няють два типи цементу: безклітинний і клітинний (мал. 40). З усіх твердих тканин зуба цемент є найменш мінералізова­ною тканиною. Безклітин­ний цемент містить менше органічних речовин, і оскільки саме він відкладається протягом усього життя зуба, це і є основною причиною того, що з віком мінералізація цементу збільшується. Основним неорганічним компонентом цементу є апатити (зокрема, гідроксоапатит), а також кальцій і фосфор. Крім того, містяться слідові кількості міді, фтору, заліза, свинцю тощо. Кола­ген є принциповим органічним компонентом матриксу, його волокна фіксовані в аморфній цементуючій субстанції і глікозаміногліканах, як і в кістці.

Поділяється на:

1. Безклітинний (первинний) цемент — покриває середню третину кореня і шийку. Не містить клітин, складається зі звапненої  міжклітинної речовини, що включає щільно розташовані колагенові волокна і основну речовину. Частина волокон розташовується подовжньо, паралельно поверхні цементу. Інша частина більш тонких волокон (шарпієвих) проходить радіально. Вони направляються в пучки колагенових волокон періодонту. З іншого боку шарпієві волокна спаяні з радіальними волокнами дентину.

2. Клітинний (вторинний) цемент — покриває апікальну третину коренів і ділянці біфуркації коренів багатокореневих зубів. Складається з клітин і міжклітинної речовини. Міжклітинна речовина включає волокна і основну речовину. Відбувається  постійне, але циклічне відкладення цементу.

Гіперцементоз — надмірне відкладення цементу.

Функції цементу: захисна, утримуюча, репаративна, пасивне прорізування.

Пульпа

Пульпа — рихла волоконна сполучна тканина, що заповнює порожнину зуба. Складається з клітин і міжклітинної речовин. Клітини – одонтобласти, фібробласти, в меншій кількості — макрофаги, дендритні клітини, лімфоцити, плазматичні і тучні клітини, еозинофільні гранулоцити. Одонтобласти — клітини грушовидної форми в коронковій пульпі, кубічні — в кореневій. Вони продукують дентин. Відростки — волокна Томса — прямують в дентин. Фібробласти — найбільш численні клітини. Міжклітинна речовина — власне колагенові і ретикулярні волокна, занурені в основну речовину. В тимчасових зубах пульпа має приблизно однакову гістологічну будову на всьому протязі, тоді як у постійних вона поділяється на коронкову та кореневу. Загальні обриси пульпи певною мірою повторюють форму і зовнішній рельєф зуба. Пульпа, що міститься у порожнині коронки зуба, обмеженій дентином і емаллю, називається коронковою, пульпа кореневих кана­лів — кореневою. Коронкова й коренева пульпа має певні відмінності залежно від розміщення, форми, структури та функції.

1.      Коронкова пульпа — рихла, багато васкуляризована і інервована сполучна тканина, з великою кількістю клітин. Одонтобласти розташовуються в декілька рядів.

2.      Коренева — містить більше волокон, більш щільна, слабше васкуляризована і інервована, її клітинний склад менш різноманітний.

В пульпі розрізняють 3 клітинних шари:

1)      периферичний — компактний шар одонтобластів в 1— 8 рядів;

2)      проміжний (субодонтобластичний) має 2 зони:

·  зовнішню (зона Вейля) — бесклітинний шар, бідний клітинами. Містить відростки клітин внутрішньої зони, нервове сплетення Рашкова, кровоносні капіляри;

·  внутрішня (клітинна, багата клітинами), містить фібробласти, малодиференційовані клітиники, преодонтобласти, капіляри, мієлінові і безмієлінові волокна;

3)      центральний шар утворений рихлою волокнистою тканиною, що містить фібробласти, макрофаги, більш крупні судини, пучки нервових волокон.

Кровоносні судини і нерви входять в пульпу через апікальний отвір. Артеріоли в каналі віддають бічні розгалуження до шару одонтобластів, калібр їх зменшується. В коронці артеріоли утворюють аркади, з яких беруть початок більш дрібні судини. В коронковій пульпі виявлені всі елементи мікроциркуляторного русла та анастомози. В пульпі містяться є лімфатичні судини (відтік лімфи на верхній щелепі через нижньощелепний отвір до підщелепних вузлів, на нижній щелепі — в глибокі лімфатичні вузли внутрішньої яремної вени).Пучки нервових волокон входять в судинно-нервовий пучок. Субодонтобластичнє нервове сплетення (Рашкова) розташовується досередини від шару одонтобластів. Волокна пульпи міелинові і безмієлінові.

Функції пульпи: пластична, трофічна, сенсорна, захисна і репаративна.

За своєю морфологічною будовою пульпа складається з пухкої сполучної тканини, яка містить багато клітин, міжклітинної речовини, кровоносних судин і нервових волокон. її своєрідність полягає в тому, що поряд з клітинними елементами вона містить велику кіль­кість драглистої міжклітинної речовини. Волокна представ­лені колагеновими і ретикулярними (аргірофільними), елас­тичні волокна в пульпі не виявлені. Основними клітинами пульпи є одонтобласти (дентинобласти), фібробласти, ма-лодиференційовані клітини, макрофаги тощо. Ці клітини розміщуються у пульпі нерівномірно, що дозволяє виділи­ти в ній три шари: шар одонтобластів, або периферійний;  субодонтобластний (або камбіальний) шар; централь­ний шар

Періодонт

У людей та інших ссавців зуби з’єднані з кістками щелепи за допомогою своєрідного синдесмозу — періодонта, що яв­ляє собою своєрідне сполучнотканинне утворення, яке запов­нює простір між коренем і внутрішньою стінкою альвеоли. Ширина цього простору — періодонтальної щілини — коли­вається від 0,15 до 0,4 мм, вона найтонша в середній третині кореня. Спостерігаються вікові зміни її ширини: при­близно 0,21 мм — в 11-16 років, 0,18 мм — у 32-52 роки, 0,15 мм — у віці 51-67 років, що свідчить про прогресивне її зменшення з віком. Щілина заповнена комплексом щіль­ної і пухкої сполучної тканини, яка забезпечує закріплення зуба у луночці альвеолярного відростка верхньої або нижньої щелепи.

Основним компонентом періодонта є впорядковані пучки щільної фіброзної сполучної тканини, що складається з тісно переплетених між собою колагенових волокон. Вони у великій кількості натягнуті між альвеолярним відростком і цементом кореня і мають звивистий (S–подібний) напрямок. У різних відділах періодонтальної щілини пучки волокон мають різне розміщення. Біля країв зубної альвеоли вони натягнуті майже в горизонтальному на­прямку, утворюючи циркулярну зв’язку зуба (ligamentum circulare dentis).

Найважливішою функцією періодонта є фіксація зубів у кістках щелеп. Це забезпечується добре вираженими пуч­ками колагенових волокон періодонта. їх звивистий хід дає можливість зубу виконувати мікроекскурсії в лунці, що на­дає останньому фізіологічної рухомості.

Слина і ротова рідина.

Слина (saliva) – секрет слинних залоз, що виділяється і порожнина рота. У порожнині рота знаходиться біологічна рідина, звана ротовою рідиною, яка окрім секрету слинних залоз, включає мікрофлору і продукти її життєдіяльності, вміст пародонтальных кишень, ясенну рідину, десквамированный епітелій, мігруючі в порожнину рота лейкоцити, залишки харчових продуктів і так далі Ротова рідина є в’язкою рідиною з відносною щільністю 1,001 – 1,017.

У добу у дорослої людини виділяється 1500 – 2000 мл слини. Склад слини і ротової рідини. Слина складається з 99,0 – 99,4 % води і 1,0 – 0,6 % розчинених в ній органічних мінеральних речовин. З неорганічних компонентів в слині містяться кальцієві солі, фосфати, калієві і натрієві з’єднання, хлориди, гідрокарбонати, фториди, роданиты і ін. Органічні компоненты ротової рідини багаточисельні. У ній містяться білки, що синтезуються як в слинних залозах, так і поза ними. У слинних залозах виробляються ферменти: глікопротеїди, амілаза, муцин, а також імуноглобуліни класу А. Часть білків слини має сироваткове походження (амінокислоти, сечовина). Відоспецифічеськие антитіла і антигени, що входять до складу слини, відповідають групі крові. Методом електрофорезу виділено до 17 білкових фракцій слини.Ферменти в змішаній слині представлені 5 основними групами: карбоангидразами, естеразами, протеолітичними, ферментами перенесення і зм ішаною групою.

Поняття про пародонт

Пародонт — це комплекс тканин, що оточують зуб, тісно пов‘язаних між собою генетично, морфологічно та функціонально. До складу цього морфофункціонального комплексу входять ясна, кісткова тканина з окістям, періодонт і тканини зуба.

Ясна є складовою частиною пародонта, це слизова оболонка, що вкриває альвеолярну кістку верхньої і нижньої щелеп. У клініці розрізняють маргінальну (вільну) та альвеолярну (прикріплену) частини ясен. Маргінальна частина розташована у пришийковій ділянці зуба. Окремо в цій зоні виділяють міжзубний сосочок, в якому найчастіше розвивається запалення. Альвеолярна частина ясен покриває альвеолярну кістку і нерухомо сполучається із окістям.

Використана література:

1.     Дмитриенко С.В., Краюшкин А.И., Сапин М.Р. Анатомия зубов человека. – М.: Медицинская книга; Н. Новгород: изд-во НГМА, 2003. – 196с.

2.     Самусев Р.П. Основы клинической морфологии зубов / Р.П.Самусев, С.В.Дмитриенко, А.И.Краюшкин. – М.: ООО «Издательский дом «Оникс 21 век»: ООО «Мир и Образование», 2002. – 368с., ил.

3.     Санитарно-гигиенический режим в терапевтических стоматологических кабинетах (отделениях): Учебное пособие / А.И.Николаев, Л.М.Цепов, Е.А.Михеева. – 2-е изд., перераб. и доп. – М.: МЕДпресс-информ, 2008. – 104с.: ил.