“Українське” Бароко
У другій половині XVII ст. в Україні поширюється стиль бароко,
о став цілісною художньою системою, під впливом якої розвивалися всі види і жанри мистецтва.
У його рамках розвивались ідейно-стильові тенденції: офіційне ари-стократичне бароко “високе”, “середнє” та “низове”. Останнє тісно пов’язане із фольклором. Мистецтво бароко відзначається динамізмом, схильністю до алегоричного відображення дійсності, пишністю та теат-ралізацією, що підсилювало емоційний вплив на глядача. Форма набуває самостійного значення.
У кам’яному культовому будівництві виокремлюються два напрямки. Самобутній прийом композиції храму — тридільна триверха (рідко одноверха) споруда та хрестовидні п’яти, семи, дев’ятидільні споруди з 5, 7, 9 банями. Це Троїцька церква в Густині (1671), Покровський со-бор у Харкові (1689), Іллінська церква в Києві (1692), Всехсвятська надбрамна в Києво-Печерській лаврі (1696—1698), Вознесенський со-бор у Переяславі_(1700), Георгіївська церква Видубицького монастиря в Києві (1696—1701), Воскресенська — у Сумах (1703), Катерининсь-ка — у Чернігові (1710) та ін. Другий напрямок — поєднання транс-формованого давньоруського храму з класичною композицією фасадів: собор Троїцького Іллінського монастиря в Чернігові (1679), собор Мгарського монастиря поблизу Лубен (кінець 1689—1709) та ін.
Дивовижне розмаїття архітектурних форм “українського” бароко зумовило їх багатоджерельність. Тут творчо поєднались європейські досягнення з традиціями народної дерев’яної архітектури.
Живопис також увібрав найкращі досягнення бароко — багатий декор, позолоту, складну композицію, поєднавши їх із традиціями народної творчості. Поряд з існуючими культурними центрами — Льво-вом, Києвом — сформувалися нові художні школи в Чернігові, Нов-город-Сіверському, Жовкві. До храмових розписів входять пейзаж, портрет, жанрова картина. Визначними майстрами живопису були І. Бродлакович, Й. Кондзелевич та І. Руткович. Доба бароко залишила велику кількість пам’яток різьбярства, дерев’яної скульптури, дивовиж-них багатоповерхових іконостасів, що прикрашались особливо пишно.
Українська музика доби бароко — найвище досягнення національ-ного мистецтва. Провідним жанром став багатоголосий партесний спів. Помітну роль у його поширенні відіграли братські школи. Цю течіюпредставляли композитори Є. Завадовський, М. Замаревич, І. Зюска, І. Календа, К. Коньовський та ін. Партесний спів відзначався стри-маністю образного ладу, гармонійністю і простотою. Як “київський розспів” він набув поширення в Москві та інших містах Росії.
НОВІ ТЕНДЕНЦІЇ РОЗВИТКУ ОБРАЗОТВОРЧОГО МИСТЕЦТВА ДРУГОЇ ПОЛОВИНИ ХVIII ст.
Цей період характеризувався посиленням зв’язків із західною культурою, широким використанням античної та європейської спадщини. У живописі, графіці, скульптурі спостерігається перехід від середньовічних канонів до реаліс-тичних форм з виразними демократичними елементами. Подальшого розвитку набуває фресковий живопис, формуються головні іконописні школи — волинська, київська, львівська, при Києво-Печерській лаврі, Софійському соборі, у Межигірському та Троїце-Іллінському монасти-рях та ін, Український іконопис вирізнявся живописною розмаїтістю, світськими мотивами, впливом народного світогляду. В іконописі поча-ли широко використовуватись народні мотиви й образи. Святі стають схожими на українських дідів та молодих парубків. На іконах ми бачи-мо запорожців на чолі зі своїм гетьманом, студентів Києво-Могилянсь-коі академії, міщан і селян України. Найхарактернішими зразками мож-на вважати розписи Успенського собору та Троїцької надбрамної церк-ви Києво-Печерської лаври, Густинського та Хрестовоздвиженського монастирів на Полтавщині, Михайлівської церкви в Переяславі.
На живопис дедалі більшою мірою впливає світський жанр. Виз-вольна війна потребувала від художників нових образів, близьких і зро-зумілих широким масам. Наприкінці XVI ст. від іконопису відокрем-люється ландшафтний живопис, портретний, історичний та батальний жанри, які, у свою чергу, впливають на розвиток іконопису.
Так, згідно зі статутом Львівського цеху живописців кандидат у майстри повинен був вільно володіти як іконописним, так і світським жанром. Від нього вимагалося вміння малювати вершника або розп’яття, портрет на весь зріст особи, яку йому вкажуть. Це завдання він повинен був зробити без “куншту”, із фантазією, не користуючись зразками.
Оригінальним національним явищем стали народні ікони — так звані Козацькі Покрови, на яких зображувалися козаки, старшини, гетьма-ни. Естетичні уявлення українців найповніше виявились у народному малярстві — популярних картинах “Козак Мамай”, “Козак-бандурист”, що втілюють ідеал вільної людини, яка понад усе цінує свободу.
Характерною складовою храмового живопису стає ктиторський пор-трет, тобто зображення історичних осіб, які жертвували на будівництво храмів, уславилися благодійними ділами, князів та царів. Наприклад, увівтарній частині Успенського собору в Києві зображено 85 видатних діячів — від князів Київської Русі до Петра І; у церкві с. Старогородців поблизу Остра відтворено битву запорожців із татарами, а в Покровській церкві Переяслава зображений Ф. Прокопович із гене-ральною старшиною та ін. Серед майстрів іконопису почесне місце на-лежить І. Рутковичу (розпис іконостасу П’ятницької церкви в с. Жовква) та Й. Кондзелевичу (Богородчанський іконостас у Манявському скиті). Талановитим, вихованим на традиціях українського мистецтва майстром був також І. Бродлакович у Галичині.
Новим явищем у світському мистецтві став парсунний портрет. Biн відходить від іконописних традицій. Робиться спроба максимально правдоподібно передати риси людини. Однак під впливом іконопису портрети цього періоду певною мірою ідеалізовані. Перевага надається зображенню визначних політичних, культурних діячів та міщан. Жіночі портрети зустрічаються рідко, серед них, як перлина, сяє портрет львівської міщанки Варвари Лангиш, виконаний Миколою Петрахновичем. У мистецькому середовищі та серед широкого загалу зажили : слави портрети гетьманів Б. Хмельницького, І. Самойловича, І. Ско-ропадського, І. Мазепи, славетних воєначальників Леонтія Свічки, Семена Сулими, видатних учених Й. Галятовського, Л. Барановича та ін.
Активно розвивалося графічне мистецтво. Найвідомішими були ; школи графіки Києво-Могилянської академії, Києво-Печерської лаври, Чернігівська та Львівська.
АРХІТЕКТУРА Й ОБРАЗОТВОРЧЕ МИСТЕЦТВО ДРУГОЇ ПОЛОВИНИ XVIII ст.
У другій половині XVIII ст. поглиб- люються соціальні розмежування, козацька старшина зростається з поміщиками, урівнюється в правах зросійським дворянством, остаточно ліквідується автономія України. Феодальні відносини входять у різку су-перечність із характером продуктивних сил. Вибухають селянські по-встання, які розхитували феодально-кріпосницький лад і прискорюва-ли його знищення. Почалася зміна кріпосної системи на капіталістич-ну. На цьому етапі один період українського мистецтва переходить в інший, якщо перший оспівував феодальний лад, то в новому йде фор-мування мистецького процесу під впливом європейських течій, насам-перед це торкнулося архітектури і пластичних мистецтв.
Першою ластівкою стало зведення дзвіниці Києво-Печерської лаври, яку спроектував Ф. Васильєв, а побудував І. Шедель. Характер-ною її особливістю є те, що в основу архітектурної композиції покладено систему ордерів, що дало можливість створити певний архітектур-ний образ, декор її має підпорядкований характер.
Творчість відомого архітектора В. Растреллі справила великий вплив на розвиток архітектури Лівобережної України. Він, використавши тра-диційні форми, які склалися в українській архітектурі, збагатив її кра-щими досягненнями європейського мистецтва. Під його прямим і опо-середкованим впливом сформувався і зміцнив свою майстерність само-бутній київський архітектор І. Григорович-Барський, який виробив свою естетику розуміння архітектурної споруди, максимально поєднаної із середовищем, — проста, людяна, приваблива, не перенасичена декором і ліпними прикрасами. І. Григорович-Барський перший з українських архітекторів відмовляється від барокових впливів, чим готує закономірний перехід до архітектури класицизму.
Найяскравіші його споруди — церкви в Лемешах, Миколи Набережного в Києві, Красногорський і монастир у Золотоноші, собор Різдва Богородиці в Козельці, який ві споруджував разом з О. Квасовим, та ін.
Західна Україна була під владою Польщі та Австрії і мала інший шлях мистецького розвитку. Дерев’яна архітектура розвивалася традиційно, зберігаючи національну самобутність. Кам’яне монументальне будівництво втрачає українські риси і підпадає під вплив західноєвропейської архітектури. Найяскравішим представником цього напряму був львівський архітектор Б. Меретин. Він звів собор Святого Юра у Львові (1748—1762), де зробив спробу об’єднати західноєвропейський тип хрестово-базилікального храму зі староруським шестистовпним триапсидним собором. Другим визначним витвором Б. Меретина стали; зведення ратуші в Бучачі (1751), він узяв за основу корінфський ордер додав цикл скульптурних прикрас на міфологічні (подвиги Геракла) біблійні (подвиги Давида) теми. Споруда досить вишукана і цілісна, але не має нічого спільного з українською архітектурою.
На противагу скромному зовнішньому декору різко збагачується оз-доблення іконостасів і кіотів; у них використовуються українські моти-ви, зокрема традиційний рослинний орнамент, як основа береться фло-ра місцевого походження. Виконується ажурне різьблення, іконостаси золотяться, знизу підводяться вставки яскравого синього кольору, який підсилює і відтіняє пластичність декору. Яскравий зразок – іконоста-си Троїцької церкви в Межиріччі (1750—1760), церков Успенської та Юрієвської в Батятичах (1760—1770), Різдва Богородиці в Козельці (1763) та Калнишевського в Ромнах (1764). Усі вони дуже близькі за стильовими ознаками.
Наприкінці XVII — на початку XVIII ст. у живопис також прихо-дять нові тенденції. У цей час змінюється технологія розписів, замість фрески використовується темпера, плоскодекоративні трактування зміню-ються на живописно-декоративні, змінюється тематика, до суто теологі-чної входять світські мотиви, відбувається “перевдягання” біблійних ге-роїв в українські строї, в ікону вводяться портретні зображення.
В образах святих простежується введення українського народного етнічного типу. Це яскраво помітно у творчості двох майстрів кінця XVII — початку XVIII ст. — Й. Кондзелевича та І. Рутковича. їхні І кращі твори — це розписи Богородчанського іконостасу та церков у Волинцях і Скваряві. В іконний живопис входить зображення конкретних ‘ історичних осіб; як яскравий приклад можна навести ікону Розп’яття з
портретом Л, Свічки. Формується інтимний портрет для оселі, в якому підкреслюються суто світські риси портретованого — це портрети Г. Забели, І. Забели та ін. Великої популярності серед різних соціаль-них верств набуває народна картина “Козак Мамай”.
З огляду на великі обсяги розписів у храмах постала потреба у підго-товці майстрів-живописців. Школа для їх підготовки створюється при Києво-Печерській лаврі. Тут розроблюється система підготовки худож-ників-іконописців. Перший етап — копіювання зразків європейського естампа (кужбущків —- від нім. Kunstbuch — книга для мистецтва), які у великій кількості привозилися з-за кордону. Другий етап — малюван-ня з натури. Велика кількість альбомів, що збереглися від лаврської май-стерні, підтверджує це. У церковні розписи вводиться пейзаж.
В іконах окрім активного використання кольору з’являється рух; до цього постаті були статичними. Та найбільше досягнення — це спро-ба, і досить вдала, передати внутрішню духовність особистості. Це яс-краво видно в розписах церкви у Великих Сорочинцях на портретах-іконах гетьмана Д, Апостола та його дружини Уляни. Поза всяким сумнівом це світські портрети, їх можна без перебільшення віднести до шедеврів українського живопису.
У цей же період поглиблюється інтерес до увічнення образу сучас-ника. Це помітно в зображеннях запорізької старшини. Найхарактер-ніший приклад цього типу — портрет Г. Гамалії, значкового товариша Війська Запорозького.
Він зображений в імпозантній позі, у розкішне орнаментованому жупані з обов’язковим козацьким атрибутом — шаб-лею і, щоб підкреслити свою родовитість, власним гербом.
Наприкінці XVIII ст. у живописі чітко розмежувалися два напрям-ки; один -т- суто теологічний, підпорядкований вимогам храмових роз-писів, другий — світський живопис, де перевага надається реалістич-ному відображенню портретованої людини, проникненню в її внутрішній світ. Яскраві приклади — портрети І. Рудими та Д. Долгорукова; вони різні, але, їх об’єднує одне художники намагалися (і ДОСЯГАЙ цього) передати особистість портретованого, показати багатство його внутріш-нього духовного світу, створите привабливий образ мислячої особистості, Таким чином, у XVIU ст. було закладено підвалини сприйняття ; нових течій, налагоджено мистецькі зв’язки з європейськими школами, ; кращі їх досягнення використано в практичній роботі, що, безумовно, ^збагатило і поглибило художнє життя України.
