Український алфавіт

Український алфавіт. Голосні і приголосні звуки української мови. Склад

В українському nалфавіті 33 літери, які на письмі передають звуки: голосні та приголосні. Є 6 nголосних та 32 приголосних звуки в українській мові.

Голосні звуки: [а], [о], [у], [е], [и], [і].

Приголосні nзвуки: [б, п, д/д’, т/т’, г, к, ґ, ф, nж, з/з’, ш, с/с’, х, дж, дз/дз’, ц/ц’, ч, в, м, й, н/н’, л/л’, р/р’]. [‘] – позначає nм’якість приголосних.

Крім букв алфавіту, для передачі nслів в українській мові використовуються апостроф, знак наголосу, дефіс n(риска), крапка, знак питання, знак оклику, кома, тире, двокрапка, лапки, nдужки, три крапки та ін. знаки:

Позначення звуків мови на письмі

Систему знаків, nщо позначають звуки мови на письмі, вивчає графіка (від грец. grapho — пишу). Звуки мови на письмі nпозначаються буквами. Розташовані у прийнятій послідовності букви становлять алфавіт (від назв перших букв nгрецького алфавіту альфа і віта). Інші назви — азбука (від назв перших давніх nслов’янських букв аз і буки та абетка (від сьогоднішніх назв букв а і бе).

В українському алфавіті 33 букви. n

Знання алфавіту полегшує nкористування словниками.

Найчастіше звук позначається nвідповідною буквою (клас, чорний, два, мурований і т. д.). Проте повної nвідповідності між звуками і буквами немає. М’які приголосні звуки, крім [й], позначаються тими самими буквами, nщо й парні з ними тверді. М’якість приголосних позначається по-різному: буквами і, я, ю, є, м’яким знаком або й nвзагалі не позначається (перед іншим м’яким приголосним: пісня [піс’н’а].

Одна буква ноже позначати два nзвуки (щука [шчука], яма [йама]), nодин звук може позначатися двома або й трьома буквами [(дж)ерело] — джерело, [тін’] — тінь, [(дз’)об] n— дзьоб). М’який знак (ь) nніякого звука не позначає, а лише вказує на м’якість приголосного звука. Тому nкількість звуків у вимовленому і кількість букв у записаному слові не завжди nоднакові. Трапляється, що кількість однакова, але відповідності між звуками і nбуквами немає (напр. щось (4 букви), [шчос’] (4 звуки), але буква nщ позначає 2 звуки, а nзвук [с’] позначений nдвома буквами. Буква ї nзавжди позначає 2 звуки [йі], nбукви я, ю, є можуть nпозначати 2 звуки (як [йак], юшка [йушка], nмоє [мойе]) або вказувати на м’якість nприголосного: подяка [под’ака], любити [л’убити], синє n[син’е].

Отже, для позначення 6 голосних nзвуків вживається 10 букв: а, о, у, nі, й, е, ї, є, ю, я, а для позначення 32 приголосних — 27 букв (усі, nкрім а, о, у, і, й, е).

Мовою люди користуються у процесі nмовлення, яке може бути усним або писемним. Первинною була усна форма мовлення. nНабагато пізніше люди оволоділи письмом.

Будь-яке усне висловлювання nскладається зі звуків. Кожній мові властивий певний набір звуків, поєднання nяких утворює слова і форми слів.

Слова відрізняються одне від nодного кількістю звуків (напр., оса і крокодил), їхнім характером n(сум — і шум, сом, суд) чи розташуванням (село — nосел, круча — курча — ручка). Окремо взятий звук нічого не означає.

Наука, що вивчає звуковий склад nмови, називається фонетикою (від nгрец. phoneticos — звуковий, голосовий).

 

Звуки мови. Голосні та приголосні звуки

Джерелом мовних звуків є nколивання розташованих у гортані голосових зв’язок. На характер звуків впливає nяк ширина щілини між голосовими зв’язками, так і перепони в ротовій порожнині, nякі постають на шляху видихуваного повітря.

Під час вимови голосних звуків струмінь повітря не nнатрапляє на перешкоди в ротовій порожнині. Ці звуки творяться за участю самого nголосу. Таких звуків в українській мові є шість:

[і], [й], [е], [а], [о], [у].

Під час вимови приголосних звуків потік повітря після nголосових зв’язок натрапляє на певні перепони, і тому ці звуки складаються з nголосу і шуму або тільки з шуму. В українській мові є 32 приголосні звуки.

 

Дзвінкі та глухі приголосні звуки

Приголосні, які nтворяться з участю голосу і шуму, називаються дзвінкими. Приголосні, які творяться лише з участю шуму, nназиваються глухими. В nукраїнській мові є 20 дзвінких і 12 глухих приголосних звуків.

Окремі дзвінкі і глухі приголосні nзвуки дуже близькі між собою за способом творення і становлять пари:

Не nмають пар за ознакою дзвінкості дзвінкі nзвуки [в], [й], [м], [н], [н’], [р], [р’], [л], [л’] та глухий звук [ф]. За nознакою дзвінкості-глухості можуть розрізнятися значення слів: казка — nкаска, міг — міх, ґава — кава, плід — пліт.

 

Тверді і м’які приголосні

Приголосні звуки поділяються на nтверді та м’які. Вони можуть утворювати пари. Вимова таких звуків відрізняється nлише положенням язика в ротовій порожнині.

За цією ознакою не мають цар nтверді звуки [б], [п], [в], [м], [ф], [ж], [ч], [ш], [дж], [ґ], [г], [к], [х] nта м’який звук [й].

Отже, в українській мові є 22 nтвердих і 10 м’яких nприголосних звуків.

За ознакою твердості-м’якості nокремих звуків можуть розрізнятися значення слів: [л’ак] і [лак], n[перелаз] і [перелаз’], [рад], [р’ад] і [рад’], n[стан’] і [стан] та ін.

Тверді приголосні можуть nпом’якшуватися перед звуком [і]. Пор.: [бик] і [б’ік], [кажу] nі [куж’іл’]. Помʼякшена вимова перед іншими звуками є помилковою n(наприклад, [ч’уйу], [ч’ого], [ш’ч’о] і т. д.).

В українській мові є ще подовжені nм’які та пом’якшені звуки: збіжжя [зб’іж:’іа], знання [знан:’іа], nузлісся [узл’іс:’іа]. В окремих випадках вони вказують на різницю nу значенні слів: лють [л’ут’] — іменник; ллють [л:’ут’] n— дієслово; вороня [ворон’а] — іменник IV відміни, вороння n[ворон:’а] —збірний іменник.

Подовжені приголосні вимовляються nтакож у формах дієслів з суфіксом –ся — другої особи однини (смієшся n[см’ійес’:а], вчишся [вчис’:а]), третьої особи однини (береться n[берец’:а], б’ється [бйец’:а]), неозначеної форми (напиться n[напиц’:а], журиться [журиц’:а]), наказового способу nтретьої особи множини (учіться [уч’іц’:а], дивіться [див’іц’:а]. nЦя особливість вимови на письмі не позначається

 

Склад

Складом називається звуковий комплекс у слові, який вимовляється одним поштовхом nвидихуваного повітря. У слові може бути один склад або кілька:

сад, nба-га-то-по-вер-хо-вий.

У слові стільки складів, скільки nголосних звуків. У складі може бути тільки один голосний звук (о-дин, о-а-за, е-хо, у-дар) або голосний і приголосні (стріл-ка, монстр).

Склад, що закінчується голосним nзвуком, називається відкритим:

про-чи-та-ти, до-ро-га.

Склад, що закінчується nприголосним звуком, називається закритим:

кос-мос, вар-тий, шість.

 

Наголос

У багатоскладовому слові один nсклад вимовляється з більшою силою голосу, ніж інші. Такий склад називається наголошеним: де-ре-во, де-ре-ва; пи-са-ти, пи-сар, пи-сар-чук.

Наголошеним може бути будь-який nза порядком склад (вільний nнаголос).

У споріднених словах він може nпереміщатися з однієї частини слова на іншу (рухомий наголос).

У мовленні необхідно nдотримуватися норм наголошування слів і їхніх форм. Наведено ці норми в n”Орфоепічному словнику”, у “Словнику наголосів”. Лише в nнебагатьох словах допускається подвійний наголос: помилка або помилка, nбайдуже і байдуже.

Наголосом можуть розрізнятися nзначення слів (мука — n”борошно” і мука n— “страждання”), належність їх до частин мови (замок — іменник у значенні n”споруда” і замок n— іменник у значенні “пристрій для замикання” або дієслово у формі nминулого часу чоловічого роду від “замокати”, пекло — іменник і пекло — nдієслово минулого часу), граматичні характеристики (трави — Р. в. nоднини, трави — Н. в. nмножини; насипати — nнедоконаний вид, насипати n— доконаний вид дієслова).

 

Вимова і запис звуків

Між вимовою і записом звуків, з nяких складаються слова, не завжди є повна відповідність. Тому потрібно знати nправила вимови і написання слів.

Правила передачі звуків мови на nписьмі встановлює орфографія n(від грец. orthos — правильний і grapho — пишу). Написання, що nвимагає вибору одного з кількох можливих варіантів (на основі правила або nтрадиції), називається орфограмою. n

Правила літературної вимови nвизначає орфоепія (від грец. orthos n— правильний i epos — мовлення).

Глухі і дзвінкі приголосні звуки nу вимові можуть уподібнюватись одні до одних.

У середині слова глухі приголосні n(перед дзвінкими, які мають парні глухі) вимовляються як парні їм дзвінкі:

моло[д’]ба, про[з’]ба, во[ґ]зал.

Перед дзвінкими, які не мають nпарних глухих, глухі приголосні не змінюються:

слава, викроїти, заплата.

Дзвінкі приголосні звуки в кінці nслів треба вимовляти виразно:

хліб, сад, біг, віз, гараж, ґедзь, сядь, злазь.

Не уподібнюються до глухих nприголосних і дзвінкі в середині слова:

казка, відхилити, розпитати, безсилий, обтесати.

Винятком із цього загального nправила є оглушення дзвінкого звука [г] nперед глухими у словах ле[х]ко, nні[х]ті, дьо[х]тю, во[х]кий.

Оглушується перед глухими nприголосними і префікс з:

[с]цементувати, [с]сипати. n

Писати ж потрібно:

зцементувати, зсипати, зсушити, зшити.

Тільки перед приголосними к, п, nт, ф, х це оглушення позначається й на письмі:

спитати, сказати, стиха, сфотографувати, схилити. n

У тих випадках, коли виникає nсумнів, якою буквою позначити приголосний звук, треба змінити слово або підібрати nспоріднене з ним так, щоби після цього приголосного став голосний звук:

молотьба (бо молотити), просьба (бо просити), нігті (бо ніготь), легко (бо легенько).

Якщо це неможливо (наприклад, для nслова вокзал), слід звернутися до орфографічного словника.  

Вживання — В, І — Й

Уникнути немилозвучного збігу nприголосних або голосних звуків допомагає властиве українській мові чергування nприголосних в та й і ненаголошених голосних у та і, яке спостерігається у прийменниках і сполучниках та на початку nповнозначних слів. Вибір букви залежить від того, в оточенні яких звуків nперебуває позначуваний ними звук. Порівняйте:

наш учитель — наша вчителька; nпоїхав у Словаччину — поїхали в Естонію; сад і город — моря й озера. n

Правила nвживання i — й, у — в

Тільки у або тільки в nпишеться у власних назвах: Уфа, Влтава, Уран (виняток — Україна — nВкраїна) й у словах, що розрізняються цими звуками (управа — вправа, nудача — вдача).

Позначення м’якості на письмі

М’якість nприголосних позначається:

·                     nбуквою ь n(м’який знак): сіль, тьма;

·                     nбуквами я, nю, є: дяк, тюк, синє;

·                     nбуквою і: nліто, мені.

М’якість приголосних (крім [л’]), що стоять перед іншими nм’якими приголосними, на письмі не позначається: кінський, пісня (але сільський, nїдальня). Часто виникає необхідність враховувати, від якого слова утворене nте слово чи та форма, які потрібно записати:

ляльці (бо лялька), але (у) балці n(бо балка); доньці (бо донька), але дитинці (бо дитинка); тьмяний (бо тьма), але різдвяний n(бо різдво); неньчин (бо ненька), але тітчин n(бо тітка).

 

Сполучення букв ЙО, ЬО

Буквосполучення йо вживається на позначення двох nзвуків [й] + [о] на початку слова (йому), nпісля голосних (знайомий, майор), після твердих і м’яких приголосних, nякщо чується звук [й] (курйоз, батальйон).

Буквосполучення ьо вживається у словах, де є nм’який приголосний звук із наступним о n(льон [л’он], сьомий [с’омий], синьо [син’о]). На початку nслова таке буквосполучення вживатися не може.

 

Вживання апострофа

Апостроф служить вказівкою на те, nщо букви я, ю, є nпозначають два звуки, а не вказують на м’якість попереднього приголосного nзвука. Порівняйте:

бур’ян [бурйан] і буряк [бур’ак], nб’ють [бйут’] і бюст [б’уст].

Апостроф ставиться перед я, ю, є, ї:

Після м’яких приголосних перед наступним звуком [й] nставиться м’який знак: портьєра, Нью-Йорк.

Алгоритм на вживання апострофа після губних звуків

1. Чи є nперед б, ті, в, м, ф ще букви, що позначають приголосні звуки?

Якщо ні, то ставиться апостроф (м’яч) n

Якщо так, то йди далі.

2. Чи nналежить цей звук до кореня?

Якщо ні, то ставиться апостроф (зв’язок)

Якщо так, то йди далі.

3. Чи є nцим звуком [р]?

Якщо так, то ставиться апостроф (верб’я, nарф’яр)

Якщо ні, апостроф не ставиться (свято, nцвях, тьмяний).

 

Подовжені звуки

Подовження приголосних звуків nпозначається у письмовому фонетичному аналізі значком [:]. Наприклад: зна[н’:]а, nні[ч’:]у, пі[д:]а[ш’:]а, а на письмі передається двома буквами знання, ніччю, піддашшя.

Подвоєння nбукв трапляється у трьох випадках:

Примітка

Подвоєні букви нн пишуться також nу прикметникових наголошених суфіксах -енн-, -анн-, що вказують на вищий ступінь вияву ознаки або на nнеможливість дії: страшенний (дуже страшний), нескінченний (який nне закінчується), невблаганний (якого неможливо вблагати).

Подвоєння букв на позначення подовжених м’яких приголосних nзвуків, які містяться між голосними, відбувається:

Примітки

1.                 nПодвоєння не відбувається, якщо основа слова nзакінчується двома приголосними (м’який приголосний не розташовується між nголосними): листя, повістю — або звуками [р] (матір’ю), [б], [в] n(Об’ю, кров’ю), після яких вимовляється звук [й]: [матірйу], [Обйу], [кровйу].

2.                 nВ іменниках IV відміни на -а, -я подвоєння не nвідбувається: теля, кошеня, порося, курча.

Повторюйте, читайте

– Летів горобець через nхлівець, ніс пуд гороху і нам дав потроху.

– Що ви звичайно робите на   – Що ви вчора робили на nуроці?
nуроці?

– Ми читаємо, пишемо, говоримо українською мовою

– Ми читали, писали, говорили (по-українською nмовою,українськи).

 

Що ти робиш на уроці, Богдане?  – Я читаю, пишу, говорю nукра ською мовою

Що ти робив на уроці, Богдане? Я читав, писав, говорив nукраїнською мовою

ча-чо-чу-че-чи; ща-що-щу-ще-щи;

ча-ща, чо-що, чу-щу, че-ще,  чи-щи;

ша-ща, шо-що, шу-щу, ше-ще, ши-щи;

ва-во-ву-ве-ви; фа-фо-фу-фе-фи;

ва-фа, во-фо, ву-фу, ве-фе, ви-фи; мова – розмова розмовляю;

 кафе – фото – фонтан – телефон;

країна – Україна – українська мова – українець – українка.

Моя країна -Україна. ан – на, ань-ня, ання – завдання n-запитання.

Читайте  текст

Це наша аудиторія №8. Тут  працює наша nгрупа. Зараз урок.Ми вивчаємо nукраїнську мову. Ми пишемо, читаємо, розмовляємо українською мовою. nВикладач запитує, а ми відповідаємо.

-Хто ви?

-Я студент.

-Як вас звуть?

-Мене звуть Ахмед.

-Ви іноземець?

-Так, я іноземець.

-Де ви навчаєтесь?

-Я навчаюсь в університеті

. -Що ви вивчаєте?

-Я вивчаю українську мову.

 -Ви добре розмовляєте українською мовою!

Ви говорите українською мовою?

Так, ми говоримо українською мовою

Читайте:

Д д   да-до-ду-де-ди; ад-од-уд-ед-ид;

1.     аудиторія,   диван, дошка, nстудент, диктант, вдома, друг, подруга, один, добре, швидко, додому, туди, nсюди, дочка,підручник, людина, люди, дитина;

2.     стадіон, дякую, радіо, дівчинка, діти.

Т т   та-то-ту-те-ти;

 ат-от-ут-ет-ит;

1.     мати, карта, зошит, телевізор, там, тут, nтвій, товариш, університет, інститут, тумбочка, картина, nтарілка,магнітофон;

2.     батько, платівка, стіл, радість.

 

n

то-до-то те-де-тети-ди-ти

Дд-Тт   да-та

ДУ-ту

до- то

де-те

ди-ти

да-да-та та-да-та ту-ту-ду nту-ду-ту до-до-то те-те-де ди-ди

та-да-да     ди-ти-на

ту-ду-ду      да-ри-на

то-до-до     до-ли-на

те-де-де      де-кан

ти-ди-ди      дім

 

1.     аудиторія, студент, диктант, туди, nстадіон, дитина, діти, радість.

–               Наталко, nти говориш англійською?

–               Так, nя трохи говорю англійською. А ти, Марі, непогано говориш українською?

–               Так, nтрохи говорю. І Майкл теж трохи говорить українською. Ми вивчаємо nукраїнську мову і трохи говоримо українською.

–                               Ви nзавжди говорите українською? Ні, вдома ми говоримо англійською.

 

Б (б)       ба-бо-бу-бе-би nаб-об-уб-еб-иб [б] – [б’]

а)     яблуко, батько, брат, будинок, тумбочка, nдобрий, добре,
nриба, хліб, клуб, березень, субота, берег, багато, обов’язок,
nвбрання;

б)      бібліотека, робітник, біологія.

П п   Пп    па-по-пу-пе-пи

ап-оп-уп-еп-ип [п] – [п’]

а) письменник, справа, прізвище, група, липень, серпень,

листопад, понеділок, п’ятниця, пальто, оповідання, парк,

поверх, зупинка, перший, п’ятий, папка;

б)      підручник,піаніно.

Бб- П п

ба-па бу-пу бо-по бе-пе би-пи

 

 

n

ба-ба-па– па-па-ба пу-пу-бу пе-пе-бе

бо-бо-попо-бо-побе-бе-пе би-пи-пи

па-ба-папу-бу-пубу-бу-пуби-би-пи

 

 

 

 

 

 

То-бі               ма-ма                  та-то

Та-то               ма-мо                  там

Ото                 ма-мі                   отам

То                   ма                        та-та

То мама. То тато. То мама і тато.

Р р  Рр    ра   ро  рі  ру   ре  ри  ар  ор  ер  ир

Рід    рад   бір   біб   бар   ра-ма  ра-да  доб-ро  ро-дом  рак  рот  рука  ромашка  Роман  ректор

О то добро. Вдома тато, мама, бабця і дідусь.

Нн  Нн  ну-ну  ні-ні  на-на  но-но  тин  тон   нам  там  Ні-на  но-ра  ра-на   ніс  ножиці  він  вона  вони  нова новина 

Йй   Йй   мій  рій  гай  йод  його  рай  ой  рік  той  дам  дай  бік  бій  край  мий  Дунай  Мій nкрай.  Мій рідний край.

Їі  Її   їі  мої  краї  їда  їжа  їду  іду  їжак  поїзд  Україна  країна.  Тут nкраїна Україна.

Лл  Лл   ла  ло  ле  ли  лі  лу  ал  ул  іл  лев  ле-ле-ка  Оле-на  лі-так  лев  до-ли-на  ка-ли-на  ма-ли-на  ми-ла

тин          млин              ка-ли-на

лин          клин              да-ли-на

дуб          ли-ти             та-ли-на

луб          ми-ти             ма-ли-на

От і літо.  У долині nкалина.  На калині  ягоди.

Ее  Ее   до-ле  ле-ле  ле-беді  не-бо  ме-та  ме-не  ро-мен  те-рен  екран  намет  добре  півень

Пп  Пп   па  по  пе  пу  пі   пан  пані  поле  пілот  кріп  кріт  пити  Пилип  перепілка  Дніпро  перо   Петро  прапор проректор

Шш  Шш  ша  шо  шу  ші  ше  аш  ош  иш 

Киш       на-ша            шко-ла

Кіш        ка-ша            шиш-ка

Наш       ли-ти             ша-на

Нам       ши-ти           шан-дра

Тут машина. Тут шум.

1. Пиляв Пилип поліна з nлип,        2. Бабин біб
nпритупив пилку nПилип.              розцвів nу дощ –

буде бабі біб у борщ.

 

Читайте і розглядайте картинки

Викладач вчить nстудентів.                                        

Викладач розказує студентам.

Викладач пояснює студентам.

Студенти слухають викладача.

Викладач тримає у руках указку і глобус. 

Викладач пише на дошці.

Викладач пише на дошці слова, речення і nтекст.     

Бібліотекарка   

Бібліотекар  видає  книги.                                                                                                                                

Бібліотекарка  у  бібліотеці.                                                                                                                            

Студенти   беруть   книги   у   бібліотеці.    

 

 

Дайте   відповідь  на   запитання

Так, це викладач.

Виконайте вправи

 Читайте

В в (в) ва, во, ву, ве, ви;

Ф ф (ф) фа, фо, фу, фе, фи фа-ва, ва-фа, ава-афа;

З з (з) за, зо,зу,зе, зи аз, оз, уз, ез, из;

Сс (с) са, со, су, се, си ас, ос, ус, ес, ис;

 са – за, за – са, аза-аса, со-зо, nзо-со, осо-озо, су-зу, зу-су, усу-узу, се-зе, зе-се, есе-езе, си-зи, зи-си, nиси-изи;

Ц ц (ц) ца-цо-цу-це-ци ац-оц-уц-ец-иц;

І і (і)ві-ді, ви-ді ві-ви, ів-ив, ти-ті, іт-ит;

Нн (н) на, но, ну, не, ни, ні, ан,он, ун, ен, ин, ін;

К к ка, ко, ку, ке, ки, кі

Ґґ га-ґо-ґу-ґе-ги

 Ґанок, ґудзик, аґрус, ґума, ґречний, nзиґзаґ

а-га            а-ха  

ха-ах         ка-ак

о-го           о-хо  

хо-ох         кскж

у-гу           у-ху  

ху-ух          ку-ук

е-ге            е-хе   

хе-ех         ке-ек

и-ги           и-хи  

хи-их         ки-ик

га-ка-ха     

аха-охо-уху

го-ко-хо    

ака-око-уку

гу-ку-ху    

иги-ого-угу

ге-ке-хе     

еге-ехе-уху

ги-ки-хи    

охо-око-уку

Прочитайте nвголос слова, зверніть увагу на вимову букв я, ю, є:

яблуня      

в’янути     

лякати       

любити     

з’єднати    

єдиний      

стояти       

воювати    

озброєний

пояснити   

Прочитайте nвголос слова, зверніть увагу на вимову букв ї:

їжак           

  їдальня   

їзда  

їсти  

їхати

їхній

заїхати      

свої  

від’їхати   

вії     

перебої     

перипетії   

бактерії     

хімікалії    

Іудеї 

Прочитайте nвголос слова, зверніть увагу на вимову букв Щ, ДЖ, ДЗ

щирий       

щось         

щока         

щедрий     

щипати     

щит  

щілина      

щітка         

щовечора 

щука

ходжу       

дзвін         

джерело    

дзеркало   

джміль      

дзьобати   

Букви дж, дз nозначають два звука [д] и [ж], [д] и [з], коли один з них входить до складу nпрефікса, а інший – кореня.

підживити

підземний           

відживати 

підземелля

віджилий  

підзолистий       

Читайте, nповторюйте, пишіть:

 Читайте nдіалог, запам’ятовуйте репліки, розмовляйте:

 Складіть діалог на тему “Знайомство”.

Вивчіть фрази

n

Дякую	Diakuyu	thanks
Будь ласка	Bud laska	please
Ласкаво просимо	Laskavo prosymo	welcome
Добрий день	Dobryj den	Good day
Добрий ранок	Dobryj ranok	Good morning
Добрий вечір	Dobryj vechir	Good evening
Привіт	Pryvit	Hi, hello
До побачення	Do pobachennya	Goodbye

Запишіть, що nзображено на малюнках. Вивчіть ці слова.

Спишіть текст. nПоясніть з допомогою словника значення слів. Поділіть слова на склади.

Калина

Будь-якої пори привабливий і nгарний калиновий кущ. Навесні він прикрашений ніжними зеленими суцвіттями. А nлітньої пори чарує розкішною зеленню густого лапатого листя. На початку осені калина вже прикрашена кетягами nрум’яних ягід. До перших мо­розів nрослина пишається золотим вбранням. Взимку ж калинонька вабить добре примороженими, вже цілком їстівними й nсолодкими ягодами. Яскрави­ми вогниками полум’яніють ягоди серед голого потемнілого віття.

Краса калини оспівана в багатьох nказках, легендах, піснях.

Прочитайте текст. Випишіть голосні звуки, тверді, м’які, дзвінкі та глухі nприголосні.

Підем далі, де небо аж ллється в nліси і струшує з них листя. І от уже низом стало срібно-срібно, вище – nзолотаво, а вгорі – блакитно. Це березняк, що побратався з полохливою осичиною. nЧи є вітер, чи нема його, а вона ,позеленівши, тремтить і тремтить, наче холод nі переляк увійшли в кожний її листок. Ось тут я вже пильную: це є таке місце, nде не тільки земля, але й дерево пахне грибами. Я присідаю навпочіпки і nтихенько, придивляюсь, що робиться довкола… Раптом моє серце тенькнуло, nопустилось трохи вниз і радісно завмерло: далі од отруйного стебла воронячого nока красовито стоять два близнюки-красноголовці…

(М.Стельмах.)

Завдання 1. Розташуйте літери в алфавітному порядку та запишіть їх у зошит

·                   nС, з, м, о, ф, а, д, ю, в, л, т, к.

·                   nІ, р, ж, х, о, п, в, ь, и, а, с, nя, щ.

·                   nЦ, й, ф, ч, є, ж, р, м, т, н, ш, nб.

                               

Завдання 2. Запишіть українськими nлітерами подані звуки

[a], [sh], [d], [zh], [h], [e], [v], [yi], [z], [ye], [і], [g], [r], [k], [n], [t], [f], [u], [ch], [shch], [o], [ts], [p], [m], [s], [ya].

Зверніть nувагу!

Склад – це частина слова, що складається з одного голосного та одного чи кількох приголосних звуків і вимовляється одним поштовхом повітря.

Завдання 3. Прочитайте слова.

·                  nма-ма – мама, ка-ва – кава, не-бо n– небо, зи-ма – зима, ма-ши-на – машина, го-ди-на – година;

·                  nво-да – вода, лі-то – літо; ри-ба n– риба, ле-ті-ти – летіти, ли-мон; си-джу – сиджу, хо-джу – ходжу;

·                  nсон-це – сонце; річ-ка – річка, nкві-ти – квіти, чаш-ка – чашка, лож-ка – ложка;

·                  nсли-ва – слива, слов-ник – nсловник, зав-жди – завжди, книж-ка – книжка, кар-ти-на – картина, хви-ли-на – nхвилина. 

Завдання 4. Запишіть назви країн українськими літерами.

[Ee r a k], [T u r e ch ch ia], [U k r a yia], [M a r o k k o], [F r ats ee ya], [R o s ee ya], [A nl zh i r], [Eed ee ya], [K aa d a], [K e n ee ya].

Завдання 5. Прочитайте слова з голосними звуками.

·                   n[а]: чай, час, газ, раз, лак, бал, nваза, хата, вата, лампа, брат, салат, Ганна, банан, ванна.

·                   n[о]: сон, рот, лоб, око, слово, nфото, мороз, молоко, золото.

·                   n[у]: суп, сум, клуб, струм, лук, nкущ, тур, пункт, друг, тулуб.

·                   n[е]: мед, фен, лев, метр, рейс, nсеместр, тест, текст, четвер, рецепт, Семен.

·                   n[и]: лис, син, сир, мир, гриб, лист, nПилип, крик, килим, тигр, диск.

·                   n[і]: лід, кіт, ніч, дід, сік, рік, ніс, дім, стіл, світ, хліб, міст, хвіст, nпівніч.

Завдання 6. Випишіть у три колонки слова: 1) з одним голосним звуком, 2) з nдвома голосними звуками, 3) з трьома і більше голосними звуками.

Тато, сестра, студент, вікно, nгрупа, тут, там, nручка, кімната, двері, студентка, декан, деканат, ми, ви, викладач, магазин, зошит, nсловник, книжка, година, погода, розклад, брат, будинок, він, дівчина, стіл, nвони, масло, сумка, син, дочка, дід, друг, вона, квартира, місто, університет.

Завдання 7. Прочитайте слова, випишіть приголосні звуки / Read the words, write out consonant sounds.

Зразок: вечір – в, ч, nр.

Вечір, обід, університет, лікар, nжінка, озеро, риба, журнал, шафа, курка, гуртожиток, ранок, таксі, вода, nчоловік, піца, гроші, парк, автобус, ложка, ніж, каса, дошка, газета, машина.

Завдання 8. Прочитайте слова з м’яким знаком. Пам’ятайте: ь пом’якшує nпопередній приголосний.

Сіль, мільйон, день, промінь, nговорить, батько, десять, шість, Тернопіль, Львів, батьки, скільки, Ольга, nсьогодні, близький, учень, Василь, апельсин.

Літери я, ю, є, ї

Letters я, ю, є, ї

Літери я, ю, є  на початку слів або після голосних літер nвимовляються як два звуки:

я – [y+a] – яблуко, моя;

ю – [y+u] – юнак, твою;

є – [y+e] – Єгипет, nмоє.

Після приголосних літер я, ю, є nпозначають один звук (приголосний звук перед я, ю, є завжди м’який):

я – [a] – бабуся;

ю – [u] – людина;

є – [e] – синє.

Літера ї завжди позначає два nзвуки – [y+і] – їсти, мої.

Завдання 9. Прочитайте nслова з літерами я, ю, є, ї.

Яхта, Єгипет, гуляти, сядьте, nтвоя, пляшка, дядько, їжа, вія, людина, знаю, ряд, свято, буряк, який, юнак, nзаєць, маєш, як, земля, пояс, ключ, приємний.

*Завдання 10. Запишіть у дві колонки слова – назви міст України:           1) слова, у яких я, ю, є, ї nпозначають один звук; 2) слова, у яких я, ю, є, ї позначають два звуки.

Київ, Запоріжжя, Миколаїв, Макіївка, Вінниця, Бердянськ, Євпаторія, Ізмаїл, Феодосія, Коломия, Ізюм, Чугуїв, Боярка, Козятин, Люботин, Южне, Яготин, Яремче, Ізяслав, Українка, Теребовля, Дубляни, Почаїв.

Зверніть увагу!

Літера щ завжди позначає два звуки:

щ – [ш]+ [ч]: щока

Завдання 11. Прочитайте слова з літерою щ n

Щирий, щоранку, щовечора, щоночі, nщастя, дощ, борщ, щасливий, щітка, щоб, якщо, кращий, щука, щедрий, щось, nмерщій, кущ, прищ, щелепа, Хрещатик, Київщина.

Зверніть увагу!

Літери д+ж  nта д+з, які належать до одного nскладу, завжди позначають один звук:

д+ж – [дж]: джинси

д+з – [дз]: дзеркало

Завдання 12. Прочитайте nслова з літерами д+ж, д+з.

Джем, дзвін, сиджу, ходжу, nджміль, джерело, дзьоб, проводжати, бджола, попередження, народження.

Завдання 13. Запишіть 5 речень з поданими словами.

Зразок: Хто це? Це батьки?

   Так, це мама і тато.             

             Вони тут?

це, ось – this (is) это, вот

хто це? – who is it? кто это?

що це?  – what is it? что это?

я – I, nя

ти – you, nты

ви – you, nвы

він – he, он

вона – she, nона

мама (мати) – mammy (mother), мама

тато (батько) – dad (father), папа(отец)

батьки – parents, nродители

друг – friend, nдруг

тут – here, nздесь

там – there, nтам

студент – student (boy), студент

студентка – student (girl), студентка

викладач – teacher, преподаватель

так – yes, да

ні – no, nнет

і – and, nи

Завдання 14. Запишіть і nзапам’ятайте речення.

Добрий ранок! – nGood morning! nДоброе nутро!

Добрий день! – Good afternoon! Добрый день!

Добрий вечір! – Good evening! Добрый вечер!

Привіт! – Hello! nПривет!

Дякую! – Thank you! nБлагодарю!
nЯк тебе звати? – What‘s your name? Как тебя звать?

Мене звати…– My name is … nМеня nзовут.

Ти студент? – nAre you a student? Ты студент?

Так, я студент. – Yes, I am a student. Да, я студент

*Завдання 15. Прочитайте nтекст. Напишіть коротку розповідь про свою сім’ю.

Моя сім’я

Це моя сім’я: мама, тато, сестра, брат і я. Ось моя мама Олена і мій тато nОлег. Вони мої батьки. Тут моя сестра Марія. Вона учениця. А це мій брат Роман. nВін учень. Там мій дідусь Іван і моя бабуся Лариса. А це я, мене звати Дмитро. nЯ студент.

Орфоепія

 Орфоепія (від лат. orthos– прямий, правильний, рівний і epos– слово, мова) – це сукупність nправил літературної вимови звуків і словосполучень. В орфоепії nтакож вивчаються правила наголосу.

 

 

ОСНОВНІ nПРАВИЛА ОРФОЕПІЇ

ВИМОВА nГОЛОСНИХ ЗВУКІВ

Голосні в українській мові у наголошеній позиції nзвучать чітко і виразно (голос, nсила).

Так nсамо чітко і виразно вимовляються і голосні [а], [і], [у] в ненаголошених nскладах (співати).

Ненаголошений [е] при вимові nнаближається до [и], nтак само як і ненаголошений [и] наближається nдо [е]. Особливо nпомітно це у випадку, коли [и] чи n[е] знаходяться nперед наголошеним складом (заметіль).

Голосні [е], [и] майже не змінюються nу кінці слова і у складі з побічним наголосом (пити, пуля).

Ненаголошений nзвук [о], як і nнаголошений, теж вимовляється голосно, ніколи не перетворюючись на [а], як у російській мові. Проте nперед складом з наголошеним [у] ненаголошений [о] стає схожим nна [е] (ноша).

У дієслівних nформах 3-ї особи однини і множини теперішнього часу буквосполучення
n-ться вимовляється nяк ц’ : (сміється- с’м’іjец’:а).

Буквосполучення -шся вимовляється як довгий nм’який [с’]: (смієшся- с’м’іjес’:а).

 

 

ВИМОВА ПРИГОЛОСНИХ ЗВУКІВ

Дзвінкі приголосні [б], [д], [д’], [ґ], [ж], n[з], [з’], [г], [дж], [дз], [дз’], як правило, зберігають свою nдзвінкість.

Зокрема, це nвідбувається:

·                     nна кінці слова (ніж, гедз);

·                     nв середині слова перед наступним глухим приголосним, nнайчастіше на межі кореня і суфікса (дiжка, жабка); nвиняток – дзвінкий приголосний [г], nякий в окремих випадках чергується з глухим [х] перед глухими [т’] і [к](н’іхт’ї, nвухкиї);

·                     nу кінцевих дзвінких приголосних префіксах роз-, без-, через- та інших перед глухим nприголосного кореня (розповідати).

Дзвінкий [з] чергується з глухим [с] тільки у префіксі з- перед наступним глухим nкореня (крім [ш] і [ч]) – с’ц’іпити,схот’іти. У випадку знаходження дзвінкого свистячого [з] перед шиплячими [ш] і [ч] він чергується з глухим nшиплячим [ш] (зшити).

Глухі приголосні в середині слова перед дзвінкими чергуються з nвідповідними дзвінкими (Вишгород).

Приголосні шиплячі звуки [ж], [ч], [ш] перед наступними свистячими [ц’], [с’] чергуються nвідповідно зі свистячими [з’], n[ц’], [с’] (книжка)

Сонорні приголосні [в], [й], які не мають глухих nвідповідників, в середині слова після голосного і перед nголосним, на початку слова перед будь-яким приголосним і у кінці слова перетворюються nна короткі нескладові голосні [я], [ї] (вояк, гаї).

Нормативним nдля української мови є чергування [у] та [в]; [і] та [й] у мовному потоці, nяке залежить від кінця попереднього і початку наступного слова (наш учитель, наша вчителька)

 

 

СКЛАД

Слова в nукраїнській мові поділяються на склади. Склад – це частина слова, що складається з nодного чи кількох звуків і вимовляється одним поштовхом видихуваного nповітря: кни-га, по-ле, га-зе-та, на-го-лос, Ін-тер-нет.

Склад може nбути утворений з одного чи кількох звуків, причому один з них повинен nобов’язково бути голосним. В зв’язку з тим, що саме голосні звуки утворюють nсклад, їх називають складотворчими.

В залежності nвід кількості склідів слова поділяються на односкладові, двоскладові, трискладові ібагатоскладові: вік-но, слог, nма-ту-ся, кі-не-ма-то-граф.

Склад, що nзакінчується на голосний звук, називають відкритим (а-рі-я, ка-ли-на).

Склад, який nзакінчується на приголосний звук – закритим (ліс, май-дан).

Існує nдекілька правил поділу слів на склади:

·                     nЯкщо між голосними звуками є один приголосний, то він nналежить до наступного складу (о-лень, nжи-то).

·                     nЯкщо між голосними є кілька приголосних, то nзвуки в, р, л, й, nщо стоять після голосного, належать до попереднього складу, а звуки, які nзнаходяться після них – до наступного (зір-ка, май-ка).

·                     nЯкщо другим приголосним є звук й, л або р, то разом з попереднім nприголосним він відходить до наступного складу (ме-тро, ку-плю).

·                     nЯкщо між голосними є кілька приголосних, то після nнаголосу один з них відходить до попереднього, а решта до наступного складу (кис-лий, стер-ти).

·                     nЯкщо після ненаголошеного складу стоїть кілька nприголосних, то всі вони, крім й, nв, р, л відходять до наступного (про-сте-жити, се-стра).

 

Зверни увагу! У кожному складі слова обов’язково є голосний nзвук. Саме він і утворює склад.

nПрочитай nслова. Які з них можна поділити на склади? 2. Спиши nспочатку слова, що містять один склад, потім — два і, нарешті, три склади. Які nсклади позначено однією буквою?
n
nЛелека,  грак,  синиця,  горобець,  дятел, орел, шпак, зозуля, nіволга.
n
n
n

Утвори слова nз поданих складів.
n
nСя, бу, ба; ля, зу, зо; ле, ка, ле; нок, ґа; вець, лі, о.

Під час письма часто доводиться частину слова переносити в наступний nрядок. Запам’ятай! Слова переносяться з рядка в рядок складами: ли-па, nбе-ре-за, то-по-ля. Склад, позначений однією буквою, не залишається в рядку і nне переноситься: ака-ція, оси-ка, ірис.

nСпиши слова, поділяючи їх nрисками для переносу. Які склади в словах не можна nзалишити в рядку або перенести?
n
nМалина,   ожина,   смородина,   урожай, лілея, nїжак.
n
nПрочитайте вірш, колективно декламуючи nйого по складах, як лічилку. Які слова становлять один склад?

ОБЖИНКОВА ПІСНЯ

Ой любо та мило,

що добре вродило —

пшениця, як гай…

Та вже недалеко,

та вже небагато,

та вже видно край.

Народна nтворчість

Знай! Односкладові слова не поділяються для переносу.

nПоміркуйте, які з поданих слів можна nпереносити. Запишіть їх, поділяючи рисками для переносу. Чому решта nслів для переносу не ділиться?
n
n

Уроки, урок, читаю, мию, степ, степи, край, краї, nґрунт.
n
n

Запиши, поділяючи для переносу, імена людей. Які імена не вдалося nподілити для переносу? Чому? Розкажи про це на уроці.

nОлена, Ірина, Олег, Галина, Софія, Борис, Юрій, Лідія.
n
n

Є багато слів, де приголосні звуки збігаються, наприклад: листки, синичка, nгострий. Такі слова можна переносити по-різному:
nли-стки       nси-ничка      го-стрий   nлис-тки       nсини-чка      гос-трий   nлист-ки    синич-ка   гост-рий.

Не можна переносити так, щоб розривалося сполучення приголосного з nголосним (злиття). Наприклад, не можна переносити: син-ичка, nліт-ечко. Тут розірвано злиття ни, те.

 

Прочитай і спиши слова.
nХатка, nхатинка, світло, світлячки.
n
n

Прочитай. Як ти розумієш прочитане? Чому осінь nназивають золотою? Спиши речення, поділяючи виділені nслова для переносу. Яке з них можна перенести по-різному?

Вересень відчиняє двері осені. Кажуть, що він красне літо nпроводжає, а золоту осінь зустрічає.

Красне — гарне, прекрасне.

Прочитай народні прикмети. Знайди у реченнях слова, протилежні за значенням. nЗапиши їх, поділяючи для переносу різними способами. иділене nслово прочитай по складах. Скільки в ньому складів? А на скільки nчастин ти поділиш його для переносу?

Грім у вересні n— на теплу осінь.

Рано опадає листя — на холодну зиму.

Прочитай і відгадай загадку. Вимовляй nдзвінко звуки [д], [д’]. Що тобі nдопомогло відгадати загадку? Які овочі достигають у вересні?

Коли вона загляне в сад —

наллється соком виноград.

А пізні яблука ранет

солодкі стануть, наче мед…

І ми її уклінно просим:

— Заходь у гості, щедра … .

Інна nКульська

 

Прочитай загадку. Якими різними словами в нашій мові nназивають відгадку? Усно поділи для переносу слова веселка, райдуга, тільки. Перевір за nнаведеним далі правилом, чи правильно ти виконав завдання. Як правильно перенести слова райдуга, тільки?

Тільки дощик прошумів над nлужком, над лісом, хтось у небі рушничок вишитий повісив.

Букви й та ь при переносі слів не можна відривати від попередньої nбукви. Перенось так: ліній-ка або лі-нійка, ляль-ка або ля-лька.

Прочитайте і nспишіть слова, поділяючи їх для переносу одним із способів. Порівняйте, чи nправильно ви виконали роботу.

Чайка, літає, їжак, жайворонок, nсойка, мальви, Юрасик, Василько.
n
n Яке слово не можна nподілити для переносу?

Виконуй вправу в такій послідовності: 1) прочитай слово й nусно поділи його на склади; 2) вимов перший склад; 3) вимов перші склади в усіх nсловах рядка; 4) запиши утворене слово.

 1. Утвори слова з перших nскладів таких слів:

1)  сокіл, роса, капуста; 

3) солома, ваза;

2) вода, nромашка, нагідки; 

4) орел, садок.

 Яке із записаних тобою nслів не можна поділити для переносу?

Прочитай nтекст.

РАННЯ nОСІНЬ

День був гарний, погожий. На городі nі в са¬ду ясніли свіжі осінні квіти. Між зеленим листям на деревах nподекуди визирали пожовклі листочки. Над деревами снувало біле, як срібло, nблискуче бабине літо. А вгорі прослалося небо — чисте, спокійне. Бабине літо — nтут: павутиння, що літає в повітрі на початку осені.

Степан nВасильченко

2. Про які ознаки nранньої осені говориться в тексті?

3. Добери слова, близькі за nзначенням до слів: погожий (день), nвизирали (листочки), чисте (небо). Запиши їх парами.

4. Виділені слова nподіли для переносу за вивченими правилами.

НАГОЛОС

Наголос – це вимова одного із складів з більшою силою.

Наголос nзавжди падає на голосний звук в складі, напр., чудо’во, бi’гати, вече’ряти.

Голосний nзвук і склад, на який падає наголос, називається наголошеним; усі інші голосні nі склади – ненаголошеними (у слові вi-тер склад ві- наголошений)..

Наголошений nсклад вимовляється з більшою силою, ніж усі інші.

Наголошеними nможуть бути різні за порядком склади (рiч-ка, пе-ре-рва).

Наголос може nпереміщуватися з однієї частини слова на іншу при зміні форми цього слова n(нога’ – но’ги).

За допомогою nнаголосу іноді розрізняються лексичні значення слів (за’мок – замо’к, му’ка n- мука’ ) та їхні граматичні форми (стi’ни – називний nвідмінок множини і стіна’– родильний відмінок однини).

Більшість nслів в українській мові має один наголос, але складні слова можуть nмати два і навіть більше наголосів (багатомільйонний).

Смисловий наголос – це вимова одного із слів чи словосполучення в nреченні з посиленням голосу (Це я’ хотів піти звідси – не хтось інший, а nсаме я).

 

 

Завдання 1. Дайте відповідь на запитання.

·                   nСкільки літер в українському алфавіті?

·                   nСкільки звуків в nукраїнському алфавіті?

·                   nСкільки nголосних звуків в українському алфавіті? Назвіть їх.

·                   nСкільки nприголосних звуків в українському алфавіті? Назвіть їх.

·                   nЧому звуків nбільше, ніж букв?

·                   nЯка літера не nпозначає звука?

·                   nЯкі літери nзавжди позначають два звуки?

·                   nСполучення яких nлітер позначає один звук?

Завдання 2. Прочитайте назви вулиць Тернополя. nВипишіть слова з м’яким знаком

Тарнавського, n15 Квітня, Лесі Українки, Степана Бандери, Карпенка, Валова, майдан Волі, nЧехова, Гайова, Танцорова, Київська, Галицька, Дружби, Максима Кривоноса, Новий nСвіт, Оболоня, Шептицького, Живова, Замкова, Злуки, Леся Курбаса, Медова, nМикулинецька, Миру, бульвар Просвіти, Руська, Слівенська, Чехова.

Зверніть увагу!

Послідовне розміщення літер в алфавіті nназивається алфавітним порядком.

Завдання 3. Повторіть алфавіт. Поставте в алфавітному порядку українські імена

Зразок: Валентина, Володимир, Іван, Олег, Степан.

 

·                    nАндрій, Дарина, nСоломія, Алла, Богдан, Валерій, Станіслав, Віктор, Дмитро, Остап, Захар, Марія; n

·                    nЮрій, Євген, nКостянтин, Максим, Василь, Світлана, Ярина, Олексій, Леонід, Тетяна, Віталій, nНазар;

·                    nДенис, Кирило, nРоман, Матвій, Юліан, Надія, Катерина, Софія, Сергій, Михайло, Наталія, Христина;

·                    nМикола, nВікторія, Ірина, Олесь, Оксана, Арсен, Тарас, Аліна, Руслан, Галина, Ігор, nОльга;

·                    nОрест, Павло, nСвятослав, Юлія, Лілія, Антон, Марина, Олена, Вадим, Ярослав, Лариса, Любов.

Основні правила відтворення власних назв nіншомовного походження українською мовою

1)    nG і h, gh зазвичай передаються літерою г: nGreece – Греція, Harry – Гаррі, Ghana – Гана;

2)    nf і ph → укр. ф: Frank – nФренк, Philadelphia – Філадельфія;

3)    nth → укр. ф та т: nThrace – Фракія, Thad – Тед, Thailand – Таїланд;

4)    nj у французьких словах → укр. ж: Jérôme – Жером, Jeanne – Жанна; у англійських nсловах → укр. дж: James – Джеймс, Jak – Джек;

5)    nw → укр. в nта у: Winston – Уінстон, Washingto– Вашингтон;

6)    nau → укр. ав: Australia – Австралія, Augustin – Августин.

Завдання 4. Прочитайте назви країн українською nмовою / Read the names of countries in Ukrainian:

Афганістан (Afghanistan), Бельгія (Belgium), Аргентина (Argentina), Філіппіни (Philippines), Сингапур (Singapore), Австрія (Austria), Багами (Bahamas), Єгипет (Egypt), Сенегал (Senegal), Уельс (Wales), Зимбабве (Zimbabwe).

Завдання 5. Прочитайте імена українською мовою / Read the names in Ukrainian:

Джером (Jerome), Аврелія (Aurelia), Тімоті (Timothy), Балтазар (Balthazar), Аврора (Aurora), Гарольд (Harold), Отелло (Othello), Філ (Phil), Ральф (Ralph), Табіта (Tabitha), Уіллі, Віллі (Willy), Освольд (Osvold), Натан (Nathan), Герберт (Herbert), Дафні (Daphne).

Зверніть nувагу!

Словник – це сукупність слів, розміщених nу певному порядку.

Завдання 6. Перекладіть nта запишіть слова-терміни українською мовою. Використовуйте nанглійсько-український словник / Translate and write down the word terms in Ukrainian. Use English–Ukrainian dictionary.

Зразок: X-ray –рентген.

Epidemic, immunity, infection, quarantine, microscope, muscle, analysis, cough, medicine, bandage, iodine.

Тиждень має 7 (сім) днів. Ми працюємо лише п’ять nднів: від понеділка до п’ятниці. Субота і неділя – вихідні дні.

Завдання 7. Дайте відповіді на запитання

1.                nЯкий сьогодні nдень тижня?

2.                nЯкий день тижня nбуде завтра?

3.                nЯкий день тижня nбуде післязавтра?

4.                nЯкий день тижня nбув учора?

5.                nЯкий день тижня nбув позавчора?

Завдання 8. Доповніть речення

Зразок: У нашому університеті вихідні дні – … (субота, nнеділя).

1.                nПерший день тижня в Україні – … .

2.                nОстанній робочий день – … .

3.                nУ … я прокидаюся об 11.00.

4.                nУ… я ходжу на заняття до університету.

5.                nУ нас немає відпрацювань з української мови в n… .

6.                nУ… ми повинні готуватися до занять.

7.                nУ… я ходжу гуляти зі своїми друзями.

8.                nУ… я телефоную батькам.

Пори року. Місяці

Завдання 9^Д. Прочитайте текст про пори nроку в Україні

Пори року

Є чотири пори nроку: весна, літо, осінь і зима. Кожна з них триває три місяці.

Весна – чудова nпора року. Приходить весна – і природа прокидається від зимового сну. Дні nстають довшими, а ночі – коротшими. Земля вкрита свіжою зеленою травою і nпершими весняними квітами. Повітря свіже, і сонце світить яскраво. Температура nпіднімається до +16, +20 градусів.

За весною йде nліто. Іноді влітку буває спека і повітря дуже задушливе. Часто бувають грози з nгромом і блискавкою. Після грози повітря, на диво, свіже і можна бачити красиву nдугу в небі, що називається веселкою. Улітку люди збирають гриби та ягоди в nлісі, купаються в річках і озерах, ходять на риболовлю. Температура повітря nіноді досягає +35, +40 градусів.

Осінь – золотий nчас, коли все достигає і ліси стають червоними та жовтими. Дні стають nкоротшими, а ночі – довшими. Сонячні промені не такі яскраві і теплі. Птахи nвідлітають у теплі краї. У жовтні та листопаді часто дощить. Поступово nхолоднішає й холоднішає. Температура знижується від +15 до 0 градусів.

В Україні зима n– холодна пора року. Річки й озера замерзають. Усе вкрите снігом. Іноді буває nдуже холодно – близько 25 – 30 градусів нижче нуля.
nЗима – веселий час для дітей. Вони ліплять сніговиків і грають у сніжки. Коли nпогода гарна, то діти і дорослі йдуть кататися на лижах, на ковзанах чи на nсанках.

Завдання 10. Дайте відповідь на запитання до nтексту

1.                nСкільки пір nроку Ви знаєте?

2.                nКоли nпрокидається природа?

3.                nУ яку пору року nдні стають довшими?

4.                nЯка температура nповітря взимку?

5.                nКоли дні стають nкоротшими, а ночі довшими?

6.                nЯка температура nповітря влітку?

7.                nЯке повітря nпісля грози влітку?

8.                nЩо роблять діти nвзимку?

9.                nЩо можна nпобачити в небі після грози?

10.           n У яку пору року птахи відлітають у теплі краї?

11.           n Яка Ваша улюблена пора року? Чому?

*Завдання 11. Розподіліть та запишіть явища природи nза порами року.

Зразок:

Зима – метелиця, снігопад…

Весна – повінь, танення…

Літо – задуха, спека…

Осінь – гроза, листопад…

Град, мороз, nблискавка, відлига, грім, льодохід, завірюха, мряка, буря, роса, туман, nвеселка, дощ.

Завдання 12. Визначіть пору року у кожному реченні.

Зразок: Стало холодно – зима.

1.                nРозтанув сніг – n… .                                          

2.                nВипав сніг – … n.

3.                nПтахи відлетіли nу теплі краї – … .                  

4.                nСонце світить nяскравіше – … .                        

5.                nРозпочався nлистопад – … .

6.                nПочинають nрозпускатися дерева та квіти – … .

7.                nСтає все nтепліше, буває спека – … .

8.                nУ небі хмарно – n… .

9.                nНебо блакитне і nбезхмарне – … .

10.           n Замерзають річки – … .

Завдання 13. Дайте відповідь на запитання «Яка nпогода на вулиці?»

Зразок: 1 – На вулиці тепло, безхмарно.

           1.                    2.                  3.                   4.                 5.

 

Завдання 14. Прочитайте nвірш. Запишіть назви місяців у сполученні з прийменником у та закінченнями / Read the poem. Write down the names of months in combination with a preposition у (in) and endings.

Зразок: Січень – у січні.

Дванадцять місяців

Січень сніг просіє nбілій сніговиці,
nЛютий — полютують віхоли-сестриці,
nБерезень берізкам піднесе сережки,
nКвітень заквітчає яблуньки край стежки,
nТравень закосичить трави шовковисто,
nЧервень зарум’янить вишеньок намисто,
nЛипень цвітом липи бджілоньку потішить.
nСерпень із nсерпочком лиш стіжки залишить,
nВересень покличе учнів на гостину,
nЖовтень позолотить кленові свитину,
nЛистопад закрутить листя у таночку,
nГрудень все загорне в снігову сорочку.
nА за ними — січень знову вже чекає,
nта з наступним роком щиро привітає.

(Леся Вознюк)

Завдання 15. Дайте nвідповідь на запитання.

1.                nУ якому місяці nрозпочинається навчання в університеті?

2.                nЯкий місяць nрозпочинає рік?

3.                nУ якому місяці nВи народилися?

4.                nЯкий місяць є nостаннім у році?

5.                nКоли nрозпочинаються Ваші канікули?

6.                nЯк називається nдругий місяць весни?

7.                nСкільки місяців nу кожній порі року?

8.                nЯк називається nдев’ятий місяць року?

9.                nЯк називається nшостий місяць року?

10.           n Який місяць на календарі сьогодні?

11.           n Яке слово є назвою місяця і назвою природного nявища?

Робота nз текстом. Аудіювання.

ІСТОРІЯ УКРАЇНСЬКОГО ПРАВОПИСУ

1. ДОІСТОРИЧНЕ “РУСЬКЕ” ПИСЬМО

Український nправопис, як правопис слов’янський, веде свій початок від глибокої давнини. nДавні слов’янські племена, що від них походить український народ, знали письмо nвід найдавнішого часу. Кияни, стоючи в центрі східнослов’янського державного nжиття, вміли писати вже певне десь у віці IX по Христі, nколи не давніше, див. вище розділ IV. І в IX віці це nсхіднослов’янське письмо мусило бути вже добре розвиненим, коли того віку nпоявився навіть переклад Євангелії та Псалтиря з мови грецької на мову n”руську”; маю на увазі той факт, що коли в році 860 чи 861 прибув до nХерсонесу Св. Костянтин-Філософ, то він (як свідчить про це “Життя nКостянтина”, пам’ятка X віку) n”обрЂтъ же тою евангєліє и Псалтырь, роуськыми письмены писано, и чловЂка nобрЂтъ, глаголюща тою бєсЂдою, и бесЂдовавъ съ нимъ, и силу рЂчи приимъ, свои nбесЂдЂ прикладая рдзличьная письмена гласная и съгласьная, и, къ Богоу молитвоу nтворя, въскорЂ начя чєсти и съказати. И мънози ся ємоу дивляхоу, бога nхвалящє”, цебто Костянтин “знайшов тут (у Херсоні) Євангелію та nПсалтиря, написані руськими письменами (мовою), знайшов і чоловіка, що говорив nтією ж мовою, і розмовляв з ним; а навчившися (від нього) наголосу (вимови), nприкладав (рівняв) до своєї мови (для ліпшого вивчення київської вимови) різні nзвуки голосні та приголосні; помолившися Богові, скоро почав читати й говорити n(по-київському). І многі дивувалися йому й хвалили Бога”.* Що це було за nруське письмо, наука остаточно ще не встановила, але певним є те, що письмо nтаке було.

2. ДАВНІЙ БОЛГАРСЬКИЙ ПРАВОПИС

Коли nпізніше, влітку 988 року, наступило офіційне вже хрещення киян, то в той час nприйнято потрібні богослужбові книжки з Болгарії, прийнято й болгарський nправопис, що його упорядкували Костянтинин ( 869) і Мефодій (f885) та їхні nучні. Запозичений з Болгарії правопис міцно запанував у нас і держався, — nзвичайно, зі змінами — аж до нового часу. А це сталося тому, що від самого nпочатку нашої церкви заведено в нас свою власну церковну вимову, так що nкирило-мефодіївські букви в нас в Україні відразу більш-менш пристосовано до nмісцевих умов та потреб, наприклад, Ђ читано за і, е за е, и за и, ґ за г і т. nд.; допомагав і наголос — його ставлено по-українському.**

* Докладніше nпро це див. у моїй праці “Костянтин і Мефодій: їх життя та nдіяльність”. Варшава, 1927 р., с. 126-127. Див. іще в моїй монографії n”Повстання азбуки й літературної мови в слов’ян”. 1938 р., с. 68-79.

** nДокладніше про це див. мою працю “Українська вимова богослужбового тексту nв XVII віці”. Варшава, n”Елпіс”, 1926 р., кн. 1: “Українська церковна вимова”. nХолм, 1942 р.

Стара nцерковна азбука хоч і не зовсім відповідала місцевим потребам, проте давала nможність, міняючи відповідно вимову, пристосовувати її до українських умов. Як nтепер різні народи читають по-різному написане, наприклад, латинською мовою, nтак у давнину по-різному читали свій богослужбовий текст народи слов’янські. nВід тієї найдавнішої доби донесли ми, з малими змінами, цілу нашу теперішню nазбуку, а між її буквами й значки ї, є.

3. ЄВФИМІЇВ ПРАВОПИС XIV ВІКУ

Мова, як nорганізм живий, невпинно росла й змінювалася, тоді як правопис лишався nнезмінним. А це досить скоро витворило разячу між ними незгідність, особливо nчерез те, що кожна слов’янська Церква відповідно дбала про більше наближення nцерковної мови до розуміння народу. Частина давніх звуків з часом зовсім nвідмінилася, а між тим їхні букви ще лишалися на письмі, наприклад, юс великий, nюс малий, ъ, ь, и, s (зіло). nПотрібно було робити правописну реформу, бо цього вимагало живе життя, і таку nреформу й зробив перший митрополит Тирновський Євфимій у Болгарії, в половині XIV віку. І хоч nреформа Євфимія була пристосована до своїх місцевих болгарських умов, проте nвона викликала до себе велику повагу й поза Болгарією, й її прийнято в усіх nнародів, що вживали тоді кирилівського письма. Під кінець XIV віку цей nЄвфиміїв правопис прийшов і в Україну, де його залюбки прийнято, і він міцно nзакорінився в нас аж до початку XVII сторіччя, а nпочасти — аж до віку XIX-го. Але цей nновий Євфиміїв правопис був для нас більш невідповідний, як правопис nКостянтинів: тоді як останній до певної міри дбав про всеслов’янські потреби, nправопис Євфимія був місцевий, болгарський. Штучно пристосований до nукраїнського письменства, новий правопис заглушував нам свої рідні ознаки. nНаприклад, цей правопис наказав писати ь замість ъ в кінці слова,*

* З того часу nдавня форма й вимова для грецького слова аминъ перетворилася хибно в нову: nаминь, з м’яким н в кінці слова.

Брак доброго nсталого правопису особливо відчувся в Україні з половини XVI віку, коли nтут повстають білі організовані школи. А під кінець цього віку, коли в Україні nпрацюють вже й друкарні, чужий нам правопис Євфимія потроху губить у нас неживі nсвої риси й помалу витворюється новий правопис, вже більш пристосований до nживої української мови; так наприклад, у львівськім “Адельфотесі” n1591 року знаходимо вже нову букву, необхідну для української мови, — букву ґ, n— вона панувала в тодішньому новогрецькому письмі. В книжках рукописних ще з XV в. часто nзнаходимо кг (наше ґ), також узяте з письма грецького.

4. ПІВНІЧНОУКРАЇНСЬКІ ОЗНАКИ В ПРАВОПИСУ XV–XVIІ ВІКІВ

Перші nукраїнські більш організовані канцелярії повстали в нас за часу Литовські nРуської держави ще з XIV віку; nканцелярійною мовою того часу стала мова північноукраїнська зі своїми nхарактерними ознаками: е замість Ђ, я, що збігалися з ознаками й білоруськими. nЗ мови канцелярійної ці ознаки перейшли й до правопису книжкового й міцно nтрималися тут аж по кінець віку XVII, а по часті nй до кінця XVIII віку. Див. nпро це докладніше вище, в розділі V.

5. ПРАВОПИС М. СМОТРИЦЬКОГО 1619 РОКУ

Упорядником нового nправопису в Україні став того часу славний учений Мелетій Смотрицький n(1578-1633), родом з містечка Смотрича на Поділлі. Року 1619-го вийшла в світ nвідома його праця “Граматіки Славенския правильноє Сінтаґма”, і ця nГраматика на цілих 150 літ стала головним джерелом граматичного знання для nвсього слов’янського світу. Правопис Смотрицького запанував в усіх народів, що nвживали кирилівського письма; взагалі, з цього часу Київ стає законодавцем, nщодо правопису, для всіх слов’янських народів. Звичайно, правопис Смотрицького nтак само не все був відповідний потребам живої мови, а тому він не звільнив nукраїнської мови від її старої одежі — давнього правопису; з новин бачимо у nСмотрицького не багато, хіба букву ґ, яку він остаточно закріпив і узаконив для nнашого письменства. Взагалі ж Смотрицький тільки впорядкував той правописний nхаос, що закорінився був до нього. Цей правопис Смотрицького тримався в Україні nаж до XIX віку, а в nРосії до 1755 року, до граматики М. Ломоносова.

6. ЗАПРОВАДЖЕННЯ ГРАЖДАНКИ 1708 РОКУ

За XVII–XVIII віки жива українська мова вже великим струмком вривається до мови nлітературної; мусів пристосовуватися до того й правопис, мусів, але nпристосовувався мало. Цього часу вже не бояться писати народною мовою, не nбояться й відступати від традиційних норм церковного правопису; потроху nпоявляються й такі написи, де зазначалася жива українська вимова. Правопис nстояв на добрій дорозі й була певна надія на скоре пристосування його до живої nмови, але трапилося небувале революційне потрясення його: в березні 1708 року з nнаказу царя Петра, замінено стародавню кирилицю на нову гражданку, а кирилиці nдозволено вживати тільки для церковних видань. Це був дуже дошкульний удар для nрозвитку українського правопису, бо він силою спинив близький вже до закінчення nпроцес пристосування правопису до живої української мови. Гражданка з nросійського наказу механічно заступила нашу притаманну вікову кирилицю; вона nвже не знала потрібних для української вимови букв, як ґ, не знала й тих nнадрядкових значків, яких вживала кирилиця, й які служили в Україні для nнаближення літературної мови до вимови живої. Гражданка мала на оці потреби nтільки мови російської, на інші ж мови зовсім не оглядалася. В тім була її nнегативна риса для українського письменства — його силою поєднано з російським nписьмом. Нове письмо прийняте було в Україні спокійно (при Петрі його заводили nукраїнці!); стара кирилиця позосталася тільки в книгах церковних та до 1842 р. nГаличині. Жива українська мова знаходила собі ще деякий притулок у виданнях nкиєво-печерської друкарні, де культивувався тоді й український правопис. Але nпідозріле око Петра І скоро добралося й сюди: 5 жовтня 1720 року він видав nвідомого грізного наказа для українських друкарень: “А вновъ книгь nникакихъ, кромЂ церковныхъ прежнихъ изданій, не печатать”.*

* Проф. І. nОгієнко. Історія українською друкарства, т. 1, с. 280. Львів, 1925 р.

Звичайно, це nбула смерть для старого церковного українського правопису. Його вбито якраз nтоді, коли він почав перероджуватися на потрібний для українського письменства nновий правопис. А через це нормальний розвиток нашого правопису перервався nбільш як на століття. До Київської академії скоро заведено й новий предмет — nросійську мову, і студенти мусили навчатися нового правопису вже “по nправиламъ господина Ломоносова”…

7. ПРАВОПИС ЗА І. КОТЛЯРЕВСЬКОГО

Року 1798-го nпоявилася “Енеїда” Котляревського. Українська жива мова нарешті nостаточно стала мовою літературною. На порядок дня ставала справа й нового nправопису, але батько нової української літератури, І. Котляревський, не став і nбатьком нового правопису. Котляревський писав тим самим правописом, яким писали nв Україні в кінці XVII—XVIII віці, — він продовжував тільки старі традиції наші, але вже захмарені nгражданкою Петра І. Проте “Енеїда” спричинилася до того, що питання nпро окремий український правопис таки випливло на поверх і голосно вимагало nвирішення.

Історія nукраїнського правопису за XIX вік дуже nцікава й повчальна — розвиток нашого правопису йшов у парі з розвитком nлітературної мови, а цей розвиток був такий ненормальний.

Писали тоді nправописом етимологічним, зовсім невідповідним до нової літературної nукраїнської мови, — і вже тоді повстало питання про необхідність завести так nзваний фонетичний правопис. Процес творення нового українського правопису розпочався nз самого початку XIX віку й nтягнеться аж до нашого часу, — не покінчився він і тепер; провідна ознака цієї nісторії — боротьба засад фонетичних з засадами історично-етимологічними. Кожний nправопис у високій мірі традиційний, правопис кожного народу розвивається дуже nповолі й дуже поволі міняє свої споконвічні етимологічно-історичні риси на риси nфонетичні, міняє їх тільки по впертій та довгій боротьбі.

8. ПРАВОПИС О. ПАВЛОВСЬКОГО 1818 РОКУ

Батьком nнового правопису став Олександр Павловський, автор першої в XIX ст. nукраїнської граматики що вийшла в 1818 році.*

* Проф. І. nОгієнко. Граматика української мови Ол. Павловського 1818 р., ювілейне видання. nКиїв, 1918 р.

Павловський nперший звернув увагу на багатство української мови, на звук і, і він перший nпробив велику дірку в старім етимологічнім правопису на користь правопису nфонетичного: він перший почав передавати той звук, що походить з давніх о, е, nЂ, через і, наприклад, піпъ, стілъ, сімъя; тобі, собі, тінь, літо, сіно. До nПавловського ці звуки часом передавали через букву и, і тільки він перший nзапримітив недоладність такого писання, бож і бренить зовсім неоднаково в таких nсловах, скажемо, у Котляревського: просити, систем й сина; тому-то Павловський nі запровадив до українського письменства букву і. Котляревський писав вЂнъ, а nПавловський вінь.

Новина nПавловського прищіплювалася на перших порах дуже слабенько, бо міцна була nтрадиція попередніх віків і загал продовжував писати й замість і. Але новину цю nпідтримали харківці, особливо Квітка-Основ’яненко та Гулак-Артемовський, що nвзагалі стояли за фонетичний правопис. Пізніш, за 50-х років XIX століття, nце нове і міцно підтримав П. Куліш, і з того часу воно остаточно прищіпилося в nукраїнськім письмі.

9. ПРАВОПИС М. МАКСИМОВИЧА 1827 РОКУ

На жаль, на nдорозі до скорого запанування фонетичного правопису став тоді великий знавець nмови М. Максимович (1804-1873). Не хотів він поривати зі старим етимологічним nправописом, а разом з тим він бажав наблизити його хоч трохи до живої вимови, а nкомпромісом того й явилася його система, якої він тримався все своє життя; а nвласне, — він над давніми е та о, що перейшли на і, ставив дашка чи n”французьку кровельку”, як говорив сам Максимович: втекали, жалобно; nте саме, але непослідовно, завів він і для “м’якого” і, наприклад, nидить, синій. Ці “дашки” (кутик вістрям догори) над е, о, и власне не nпридумав сам Максимович — подібне було вже і в XVIII в. в рукописах до Максимовича, — часом бувало, що над и та о ставлено по nдві крапці, коли їх треба було вимовляти як наше і.

Цікаві ті nпричини, що змусили сховати українське і під “французьку кровельку”; nось як він сам розповідає про це: “Еще при первомъ изданіи ПЂсенъ (1827 p.) nпредпринялъ я ввести это и (мнякесеньке), но факторъ университетской типографіи n(Никифор Басалаєв) отказалъ мнЂ въ желанномъ значкЂ, за неимЂніемъ онаго въ nтипографіи, и предложилъ мнЂ заменить его французскою кровелькою, — такъ nназывалъ онъ circonflexe. ДЂлать nбыло нечего; мнЂ же надобны были и другія гласныя буквы съ тЂмъ же значкомъ, a во nфранцузскомъ шрифть, были онЂ готовыя съ кровелькою; и я, разсудивъ, что и въ nдругихъ типографіяхъ встрЂтятся те же затрудненія, а французскій шрифтъ есть nвездЂ, решился на сдЂланное мнЂ предложеніе. Съ тЂхъ поръ наше прадЂдовское nострое и живетъ у меня, припЂваючи, подъ французской кровелькою, которую я nпереименовалъ во имя нашего словенско паерка, имЂющаго почти такой же nвидъ”.*

Отже, nМаксимовичеві дашки появилися тільки з випадку, а не з наукових вимог.

За nневеликими винятками, етимологічна система Максимовича не знайшла собі nприхильників у Великій Україні; зате вона буйно розцвіла в Галичині (трохи nподібна система була тут, власне, й до того) і продержалася тут аж до 1893 nроку, цебто до часу запровадження в Галичині фонетичного правопису.

10. ПРАВОПИС “РУСАЛКИ ДНІСТРОВОЇ” 1837 РОКУ

В історії nрозвитку українського правопису незабутню прислугу зробила “Русалка nДнЂстровая” — збірник 1837 р., випущений у Будапешті; редакторами n”Русалки” була “Руська трійця” — отці Шашкевич, Головацький nі Вагилевич.

Правопис nцього збірника рішуче порвав з старовиною і автори його першими вжили вповні nтого правопису, який де в чому панує в українській письменності й тепер; в цім nвелика заслуга тих трьох патріотів галичан. Так, вони остаточно викинули nнепотрібний нам ъ, що вже з найдавнішого часу втратив у нас своє звукове nзначення (правда, перед ними вже в Граматиці М. Лучкая 1830 р. викинено ъ); nвигнали вони й ы, мало потрібне в нас, а замість нього взяли и (почасти, але не nпослідовно, це з найдавнішого часу було й до них); давні е та о, як і nПавловський, передавали через і: віз, сокіл, стіл; вони перші давнє церковне є nзапровадили й до гражданки, і вживали його послідовно: моє, маєш, волосє; тут nвперше вжито йо, ьо, як і в нашім теперішнім правопису: ройом, зьобали, всьо, nкухльом. Нерішуче спинилися новатори тільки перед буквою Ђ: вони не тільки не nзайняли її, але навіть, за прикладом Павловського, стали вживати Ђ замість nтеперішнього і, ї, напр.: тЂло, Ђде, золотіЂ; це сталося тільки тому, що Ђ в nУкраїні з найдавнішого часу постійно вимовлявся як і чи ї, а тому заміняти Ђ на nі, особливо в Галичині, де давня вимова Ђ ніколи не спинялася, конечної потреби nне було.

Правопис nзбірника “Русалка Днестровая” спочатку мало защепився в себе на nбатьківщині, в Галичині, але приніс добрі наслідки в Україні Великій — тут nпочали вже рішучіше викидати ъ, ы та заводити букву є; першим ступив на цей nшлях Боровиковський, що з 1852 р. писав уже без ъ та ы, і вживав послідовно є, nйо.

11. КУЛІШІВКА 1856 РОКУ

Популяризатором nцього нового правопису був у нас славний письменник П. Куліш (1819-1897). На nпочатку вживав він правопису етимологічного, і взагалі не писав однаково, часто nміняючи свій правопис. Але починаючи з року 1856-го, коли видав він відомі n”Записки о Южной Руси” (пор. ще також його “Граматку” 1857 nр.), Куліш остаточно стає прихильником правопису фонетичного й популяризує його nв своїх численних виданнях.

Куліша сильно nшанували в Галичині, і його правопис знаходив відгук і тут, а це викликало лють nсеред москвофілів. Так наприклад, їхній “Боян” (1867 р., ч. 10 і 13) nзакидає Кулішеві “політичний сепаратизм”, його правопис — це n”знамя руської розні”, а “польськія деньги дЂйствительно nкокетничаютъ съ кулишивкой” і т. ін.

Але треба nзавважити, що в порівнянні з тим, що було до Куліша, він, власне, не вніс до nправопису нічого нового, — він тільки зібрав і широко спопуляризував усе те nнайкраще з правопису, що було вже до нього. Ось через це, коли в нас так часто nнаш сучасний правопис — вислід спільної праці письменників усього XIX віку — nназивають кулішівкою, то це не відповідає історичній правді.

12. ПРАВОПИС КИЇВСЬКИЙ 1873 РОКУ

В історії nрозвитку правопису треба згадати ще працю редакторів ученого видання n”Записки Юго-Западнаго отдела Географическаго Общества”, якого І том nвийшов був 1873 року. В числі співробітників цього журналу були такі славні nвчені, як наприклад, В. Антонович, М. Драгоманів, П. Житецький, М. Лисенко, К. nМихальчук, П. Чубинський і ін.; ось у цьому журналі знаходимо вже, власне nкажучи, цілком сучасний фонетичний правопис, фонетичніший, як правопис Куліша. nМіж іншим, у цім виданні вперше бачимо вживання ї в нашому значенні, наприклад, nмої, їсти. Від цього часу вживання ї стає послідовним. Вплив правопису цих n”Записок” на правопис український безперечний і вплив цей був дуже nкорисний.

13. ЗАБОРОНА УКРАЇНСЬКОГО ПРАВОПИСУ 1876 РОКУ

Але правопис nукраїнський не знав спокійного нормального розвитку. Гурток видатних nукраїнських учених, що на чолі з проф. П. Чубинським об’єднався коло відділу n”Географическаго Общества”, провадив велику культурну працю для nвивчення життя нашого народу — і праця ця дуже налякала тодішній уряд. Відомий nукраїнофоб М. Юзефович, родом українець, розпочав завзяту боротьбу проти цієї nроботи й таки досяг того, що на розвиток української культури накладено тоді nважку перешкоду, — появився недоброї пам’яти “всемилостивейшій” наказ n18 травня 1876 року. Наказ цей на довгі роки зовсім прибив розвиток nукраїнського правопису. Ось з нього та частина, що стосується правопису: n”Государь Імператоръ 18 минувшаго мая ВсемилостивЂйше повелЂть соизволилъ: n…2. Печатаніе и изданіе въ Имперіи оригинальныхъ про изведеній и переводовъ nна томъ же (малороссійскомъ) нарЂчіи воспретить, за исключеніемъ лишь: а) nисторическихъ документовъ и памятниковъ; б) произведеній изящной словесности. Ho съ тЂмъ, nчтобы при печатаніи историческихъ памятниковъ безусловно удерживалось nправописаніе подлинниковъ, въ произведеніяхъ же изящной словесности не было nдопускаємо никакихъ отступленій отъ общепринятаго русскаго nправописанія”… [* Докладніше див. про це вище.]

Це був дуже nболючий удар по українському правопису. Нормальний і послідовний розвиток його nприпинено силою. Широке громадянство з того часу звикло потроху до російського nправопису навіть в українських книжках, а це принесло сумні наслідки. В nукраїнських виданнях з урядового примусу запанувала т. зв. “єрижка” nчи правопис “єрижний” (від назви букв ъ — єр, йор, та ы — єри), цебто nчастинне повернули наш правопис до його початкового стану в XVIII віці.

14. ДРАГОМАНІВКА 1877 РОКУ

Але були в nнас спроби й корінної зміни українського правопису. Один з більших недостатків nнашого правопису — це те, що ми вживаємо окремих поодиноких значків для так nзваних йотованих голосних, що складаються з двох звуків, — замість писати ja, je, ji, jy пишемо я, nє, ї, ю, а це з наукового боку (і з педагогічного) приносить нам чимало nнепорозумінь; кожен педагог з досвіду знає, що дитина все пише спершу йама, і nтільки пізніш її треба навчити писати яма. Ось через це наш український учений nМ. Драгоманів у своїх женевських виданнях 1877 року писав уже по-новому, nпильнуючи кожний звук віддати окремою буквою, а саме: 1) за прикладом болгар та nсербів, Драгоманів завів букву j і писав: jaмa, моjу, даjе, стоjшть jавыр над nводоjу й т.ін.; n2) “зм’якшення” приголосної зазначав через ь: земльа, льуде, прьамо, nдльа, синье, куjуться, nзажуривсьа; 3) замість й писав j: каjдани; 4) nзамість паєрика вживав теж j: обjава, мjасо, i 5) замість nщ вживав, як то в нас і в давнину було, шч: шчо, шче.

Такого nправопису вживав і M. Tулов у 1879 nр. і писав: jак, jушка, вjане, jіх, сокироjу й т. п. nДрагоманів спершу вживав “кулішівки”, але з 1877 року починає вживати nв своїй “Громаді” нового правопису. На якийсь час n”драгоманівка” поширилась була в Галичині, але ненадовго. Скажемо, n”драгоманівкою” одного часу писав Ів. Франко, ідеологічний учень nДрагоманова. Ось зразок Франкового листа до Волод. Левицького: “Дорогиj Друже! Не nпрогнівайсьа на мене, шчо сими дньами не буду міг до тебе загостити. Обставини nтак складаjутьсьа, шчо nна пару день мушу jіхати до nНаг. Відтам зашльу Тобі приобіцьану роботу дльа калєндарьа, а може незадовго j сам nпричимчикуjу. А поки nшчо приjми поклін і nсердечне поздоровленьє! Львів д. 20 Maja 1884″.

15. ПРАВОПИСНА БОРОТЬБА В ГАЛИЧИНІ

І з того nчасу дальший розвиток правопису переноситься до західноукраїнського народу, до nГаличини. Тут австрійський уряд розвитку української культури не переслідував, nа тому правопис міг собі розвиватися нормально. Міг, але не розвивався, бо й nтут для його спокійного розвитку не було доброго грунту. Я згадував уже, яке nвелике значення мав фонетичний правопис “Русалки Дністрової” 1837 р. nна розвиток українського правопису. Правопис цей міцно прищепився в Великій nУкраїні, але й удома, в Галичині, він викликав до себе прихильність. Власне з nтого часу розпочинається в Галичині боротьба прихильників двох правописів, nетимологічного та фонетичного, чи т. зв. “йорофілів” та “йороборців”, nборотьба, що часами набирала великої гострости. Боротьба ця поділила людей на nдва ворожі табори, і дуже довго табір прихильників етимологічного правопису чи n”йорофілів” (в Галичині на букву ъ кажуть йор) був дуже сильний; nдоходило навіть до того, що священики в церквах виголошували палкі казання nпроти фонетичного правопису. Рамки етимологічного правопису розуміли тоді дуже nшироко, бо хотіли вживати мовних форм, яких тут уживано ще в XVII–XVIII віках; наприклад, довго сварились навіть за вживання в замість старого л в nдієсловах минулого часу, і тому написати ходив замість ходилъ було тоді вже nреволюцією. Ще в 1848 р. на освітньому з’їзді у Львові прийшло до великої nбаталії між прихильниками та ворогами етимологічного правопису, але перемогли nтаки “йорофіли”, перемогли, правда, одним лише голосом. І на дверях nпроводиря “йороборців”, Р. Моха, приліпили картку з таким насмішливим nвіршем:

Мохъ ъ nпрогналъ,

ВЂде nпринялъ,

Люде не nхтЂлъ,

Чорта бы nзъЂлъ…

Треба nзазначити, що прихильників етимологічного правопису в Галичині дуже підтримав nавторитет проф. Максимовича, що обстоював і вживав його, а також авторитет П. nКуліша, що також уживав, скажемо, букви г.

Та все-таки, nхоч і мляво, справа йшла вперед. З 1842 р. в Галичині вже міцно заводять nгражданку для світських книжок (до цього часу тут панувала кирилиця), а з часом nприхильників фонетики стає все більше і більше. Боротьба за фонетику була nособливо гостра в 70-80 роках минулого століття.

16. ЖЕЛЕХІВКА 1886 РОКУ

Року 1886 nвийшов відомий “Малорусско-німецкий словар” Євгена Желехівського, nякий сильно вплинув на усталення фонетичного правопису в Галичині. Властиво, в nцім Словнику знаходимо вже вповні складений той фонетичний правопис, що його nшкільна влада в 1893 р. запровадила була по школах Галичини. Новиною цього правопису, nназваного “желехівкою”, було послідовне вживання ї не тільки на nпочатку складу замість йі, але й по приголосній на місті давніх Ђ та е, nнаприклад: снїг, тїло, сіно, дїло — дїл, нїс—несу, але ніс — носа, діл — долу й nт. п. Желехівка міцно запанувала серед прихильників фонетичного правопису як у nГаличині, так і на Буковині. Властиво, не була “желехівка” якоюсь nновиною, бо в головних рисах ми знаходимо її й перед тим у писаннях, скажемо, nОм. Огоновського.

17. ЗАПРОВАДЖЕННЯ ФОНЕТИЧНОГО ПРАВОПИСУ В ГАЛИЧИНІ n1893 РОКУ

Трохи nпізніш, за 90-х років минулого століття, фонетика таки перемогла етимологію. В nурядовім запровадженні фонетичного правопису в Галичині дуже багато попрацювали nпроф. Ст. Смаль-Стоцький та д-р Ф. Ґартнер, що року 1893-го випустили у Львові nсвою відому працю “Руска граматика”; книжку цю шкільна влада nдопустила до шкіл як підручника. Властиво, в правопису Ст. СмальСтоцького, в nпорівнянні з правописом Ом. Огоновського та Євг. Желехівського, нового було nзовсім мало, а може навіть були кроки й убік; але важне було те, що цей nправопис здобув собі урядове затвердження. З цього часу фонетичний правопис nузяв гору в Галичині. Ця перемога фонетики над етимологією в Галичині та nБуковині, по семилітній впертій боротьбі, сталася головно тому, що за неї nстояли й урядові чинники, бо їх Смаль-Стоцький та Ґартнер переконали в великій nкористі правописної реформи; наради ж українських учених у Чернівцях та Львові nвсе висловлювалися рішуче проти зміни правопису. Справа доходила навіть до nтого, що російський уряд дипломатичною дорогою протестував проти зміни nетимологічного письма на фонетичне.*

* Про цю nсемилітню боротьбу за зміну правопису яскраво оповідає сам проф. С. nСмаль-Стоцький в “Записках Наукового Товариства”, т. 136, с. 239-248, nЛьвів, 1925 р.

18. ГРІНЧЕНКІВКА, КИЇВСЬКИЙ ПРАВОПИС 1908 РОКУ

Під час nпершої революції в Росії, з 17 жовтня 1905 року, впали нарешті правописні nзаборони в Великій Україні, накладені ще законом 1876 р. Відразу повстала nукраїнська преса й відразу ж запанував фонетичний правопис, що був виробився nтут ще до 1876 року. Запанував той правопис, яким писав тоді й якого обстоював nзнаний наш письменник Борис Грінченко, чому цей правопис часом звуть n”грінченківкою”.

Року n1908-1909 вийшов відомий “Словарь української мови”, що його редагував nБ. Грінченко, — правопис цього Словника був прийнятий по всіх українських nредакціях та виданнях. Ось цей правопис, як вислід збірної праці письменників nвсього XIX століття й nусього українського народу, і запанував в Україні, і держиться в нас аж до nсьогодні.

Того часу nпереніс усю свою культурно-освітню працю проф. М. Грушевський зі Львова до nКиєва, і всім своїм науковим авторитетом ударив по київському правопису, nзапроваджуючи тут правопис галицький, з ї по м’яких приголосних, окремим nписанням ся й т. ін. Але до цього правопису ніхто не пристав, і він сам собою nзавмер.*

19. ПРАВОПИСНА СИСТЕМА ПРОФ. ІВ. ОПЄНКА 1918-1919 nРОКІВ

Але в nУкраїні Великій аж до 1917 року не було рідної школи, а тому не було власне й nтієї найголовнішої причини, що найбільш змушує до певної кодифікації правопису nдля щоденних реальних потреб. І отож власне з часу заведення української школи nв 1917 р. розпочинається унормування українського правопису вже в поважних nрозмірах.

Перший nміністр освіти за часів Центральної Ради Іван Стешенко доручив був року 1917-го nпроф. Київського університету Іванові Огієнкові скласти короткі правила nукраїнського правопису й написати відповідну граматику для середніх шкіл. nНезабаром по тому Стешенко був забитий (31 липня 1918 р.) і справа правопису nперейшла до наступного міністра освіти Миколи Василенка. Він також справу nправопису передав до рук проф. І. Огієнкові. Весною 1919 року скликана була nПравописна комісія з найвидатніших українських учених і педагогів, і цій nКомісії проф. І. Огієнко подав на розгляд свої раніше складені “Правила nукраїнського правопису”. Це вже була перша наукова система нашого nправопису. Комісія складалася щось із 30 членів, між ними були: проф. А. Є. nКримський, проф. Є. К. Тимченко, проф. Н. К. Грунський, Ол. Курилова, Гр. nГолоскевич і багато інших. Головував у Комісії проф. І. Огієнко. Комісія багато nраз збиралася й грунтовно обговорювала кожне правописне правило й працю nзакінчила. По довгих нарадах та палких дискусіях цю першу правописну систему nКомісія, з деякими змінами, ухвалила. На жаль, політичні події пішли так, що nвироблений правопис оголошений для вжитку не був. А між тим справа була дуже nпекуча, бо українські школи голосно вимагали правописних норм та їх усталення. nВ січні 1919 року міністр освіти проф. І. Огієнко склав стислу Правописну nкомісію для остаточного зредагування системи вироблених Правил правопису. До nКомісії ввійшли два найвизначніші вченіфілологи українські, а саме: 1. nНеодмінний Секретар Української Академії наук, ординарний професор Українського nдержавного університету в Києві Агафангел Кримський та 2. Директор постійної nКомісії Української Академії наук по складанню історичного словника української nмови професор Євген Тимченко; крім них до Комісії ввійшов тоді й проф. Іван nОгієнко, тодішній ректор Кам’янець-Подільського державного українського nуніверситету. Комісія збиралася тричі й надзвичайно пильно переглянула nвироблений правописний кодекс, що лишився від попередньої Комісії 1918 року. nНарешті кодекс ухвалено друкувати, а коректу його правили проф. Є. Тимченко та nакад. А. Кримський. Вкінці, 17 січня 1919 р., міністр народної освіти проф. nІван Огієнко ухвалив склади ний правописний кодекс для обов’язкового вжитку в nусій Україні, і він вийшов у світ під назвою “Головніші правила nукраїнського правопису”. В різних містах української землі, як східних, та nі західних, ці “Правила” часто передруковувалися в десятках тисяч nпримірників. Оце й є основа будучого академічного правопису. Ці Правописні nправила затвердили головно той правопис, що панував в Україні ще з 1905 року. nПодавали вони правопис своїх і чужих слів, а головна їх ознака — це вже була nнаукова система основ українського правопису, перша закінчена система в історії nнашого правопису.

20. АКАДЕМІЧНИЙ ПРАВОПИС 1920-1921 РОКІВ

Пізніше, 20 nлютого 1920 року, Всеукраїнська Академія наук знову переглянула ці n”Правила” й ухвалила їх до загального вжитку з деякими малими nдоповненнями. Так повстав перший авторитетний правописний кодекс в Україні, т. nзв. академічний правопис, повстав шляхом, якому з наукового боку не можна nнічого закинути. Народний комісаріят освіти затвердив його в 1921 році для nвжитку в Україні. Звичайно, до цього кодексу мусило пристосуватися й nписьменство в Галичині, бо щоденна преса тут відразу перейшла власне на nправопис Великої України, а тому й тут в 1922 році Наукове Товариство ім. nШевченка випустило нові “Правописні правила, прийняті Науковим Товариством nімени Шевченка в Львові”, в яких воно зробило великий крок до об’єднання nдвох наших правописів, східно- та західноукраїнського.

21. АКАДЕМІЧНА СИСТЕМА УКРАЇНСЬКОГО ПРАВОПИСУ 1928 nРОКУ

Перша nсистема українського правопису 1918-1921 років робилася наспіх, бо життя nвимагало її. Тому була вона коротка й не до кінця розроблена. Настав далі nспокійніший час, і тому Академія наук та народний комісаріят освіти незабаром nузялися знову за цю працю. Скласти правописа доручили професорам-мовознавцям: nА. Кримському, В. Ганцову й О. Синявському. Підготівна праця довго тягнулася, в nній брали участь усі наші мовознавці* й видатніші літературознавці (наприклад, nС. Єфремов) та педагоги.

І Академія nбагато попрацювала, укладаючи тепер уже закінчену систему нового українського nправопису. Правопис своїх слів уклала вона старанно й всебічно, над чим nпрацювали всі видатні наші мовознавці. Щодо правопису чужоземних слів, то nАкадемія постановила опертися головно на українську вікову традицію та на nпанівну в Україні вимову. І коли б власне така засада була проведена в nправопис, уся правописна справа в Україні пішла б була спокійною дорогою, nкорисною для всього українського народу. Але так не сталося.

Перед nкомісаріятом освіти невідповідальні особи почали твердити, що правопис — справа nне самої Академії наук, але всього громадянства, і що для нового перегляду його nтреба скликати ще широку Правописну комісію з участю й Львівського Наукового nтовариства. Народний комісар освіти Микола Скрипник прихилився до цієї думки, й nу травні 1927 р. до Харкова скликали конференцію з понад 50 осіб, і вона nосновне переробила вже складений академічний правопис. На цій конференції були: nпроф. П. Бузук, проф. Л. Булахівський, О. Вишня, В. Ганцов, М. Гладкий, Г. nГолоскевич, проф. Грунський, В. Дем’янчук, проф. М. Йогансен, акад. А. nКримський, К. Німчинов, проф. Плевако, проф. О. Синявський, проф. М. Сулима, nПроф. Є. Тимченко, В. Ярошенко й ін. Представниками Наукового товариства ім. nШевченка із Львова прибули: голова його акад. К. Студинський і члени — проф. nІл. Свєнціцкий і проф. В. Сімович.

У цій nХарківській Правописній комісії найбільше сперечань було за вимову чужоземних nслів, особливо за західноукраїнську, що різко розходиться з вимовою nсхідноукраїнською. Комісія, проти постанови Академії наук, пішла на уступки й nбагато західноукраїнського з вимови чужих слів таки прийняла. Правила nчужоземних слів тут ще раз переробили в напрямі на “галицьку” вимову.

Народний nкомісар освіти цей правопис, як компромісовий, таки затвердив 6 вересня 1928 nр., Українська Академія наук також прийняла його 31 березня 1929 р., Наукове nтовариство ім. Шевченка у Львові 29 травня того ж року приєдналася до цієї nухвали.

Але ця nХарківська Правописна конференція 1927 р. переступила своє завдання: їй nдоручено було покласти в основу своєї праці академічний правопис, а конференція nв багатьох правилах, а головно в правопису чужих слів, відступила від нього; nнаприклад, конференція прийняла — як компроміс для Галичини — тяжкі й поплутані nправила писання г і ґ та л і ль, тоді як Академія наук постановила була писати nтільки г і л.

Як і треба nбуло чекати, проти нового правопису зараз таки пішли протести — може, й нацьковані, nа головне — виступило українське організоване вчительство, заявляючи, що таких nпоплутаних правил писання чужоземних слів вони в школи при найбільшій своїй nохоті не зможуть запровадити.*

* Наприклад, nбуло постановлено писати г, л головно в словах грецького, а ґ, ль — у словах nлатинського походження, але велика більшість громадянства, коли не казати nсильніш, цих мов не знає. Як же тоді їй виплутатися було з такого правопису? Як nнавчати дітей у школі?

І це була nприкра правда. Учительство посилало численні делегації до комісара освіти М. nСкрипника й просило перегляду правил писання іншомовних слів. Справа набрала nнепотрібного розголосу. Стали цій Комісії пригадувати, що деякі її члени nвимагали завести латинку замість теперішньої гражданки. Справа незабаром nнабрала політичного характеру й комісар М. Скрипник мусив покинути комісаріят nосвіти. І правопис знову вернувся до Академії наук.

Школа чекати nне могла і О. Ізюмов в імені вчительства ще року 1931-го випустив свого nправописного словника, опертого на східноукраїнській традиційній вимові й nпершій системі Академії наук, і таким чином в Україні фактично повстало два nправописи: урядовий і вчительський, що різнилися писанням чужих слів. І nАкадемія наук змушена була латати харківську постанову, і аж 1933 року в нових nсвоїх правилах викинула харківські постанови про ґ та ль і вернулась до nпопередньої своєї постанови — у чужих словах писати головно г і л.

22. НОВИЙ АКАДЕМІЧНИЙ ПРАВОПИС 1945 РОКУ

Таким чином, nправопис був розхитаний, і весь час назрівала конечна потреба нового його nперегляду. І ось тому на початку 1942 року совєтський уряд в Україні доручив nАкадемії наук поновити свою роботу над упорядкуванням українського правопису. nЦього часу Академія була вже евакуйована до Уфи й вона доручила своєму членові, nвідомому українському вченому-мовознавцеві Л. А. Булаховському всю правописну nпрацю. Академік Булаховський склав відповідну наукову Правописну комісію і nпритягнув до праці ще й Інститут мови й літератури, що працює при Академії, й nна основі всіх попередніх праць Академії склав правописні правила. Того ж 1942 nроку 2 жовтня Академія наук схвалила складений правопис і передала його на nзатвердження совєтському урядові. Уряд не поспішав і доручив перегляд nскладеного правопису ще й новій Комісії, в яку ввійшли академіки: Л. А. nБулаховський, П. Г. Тичина й M. T. Рильський nта письменник Ю. І. Яновський, головував у Комісії заступник Голови народних nкомісарів М. П. Бажан. І вкінці народній комісар освіти П. Г. Тичина прийняв nновий правопис і вніс його на затвердження й Раді народних комісарів, яка nостаточно затвердила його 8 травня 1945 року. Так на евакуації повстав новий nправопис.

Року 1946-го nнарешті й вийшов друком цей “Український правопис” у накладі мільйона nпримірників, 180 с.

Академія nнаук, укладаючи нового правописа, постановила “без поважних підстав не nвідходити від того, що вже усталилось, отже, в основному не примушувати nкультурну масу країни перевчатися”. Це була важлива й корисна постанова, і nсправді, новий правопис мало чим різниться від правопису попереднього й нікому nперевчатися не доводиться.

Важлива була nй друга засада праці Академії: “Зберегти народні засади правопису, — його nблизькість до вимови широких мас”, а також “орієнтуватись в усьому nважливому, що становить специфіку мови, саме на цю специфіку (фонетика, nморфологія), як вона відбилась і відбивається в мові найкращих nписьменників”.

Це головні nзасади нового правопису, й вони відбилися найбільше на правопису чужомовних nслів, — правила наказують писати так, як традиційно й писалося в Україні: без ґ nв чужих словах, без частого м’якшеня л і т. ін.

У nправописних правилах 1929 року правила писання г—ґ та л—ль займали цілі nсторінки, а зрозуміти легко не могла й людина з освітою. Тепер же ці правила nзаймають усього кілька рядків: “L у словах nіншомовного походження передається непом’якшеним або пом’якшеним л, — залежно nвід того, як узвичаєне те чи інше слово в українській мові” (с. 101), nотже: новела, клас, план, але автомобіль, пілюля, Золя й т. ін. Іще простіше nправило про г (с. 101): “g i h звичайно nпередаються буквою г”, напр.: грунт, герцог, Гете, Гюго і т. ін. Академія nпостановила: “передаються”, цебто пишуться, але промовчала про вимову nїх, а тому можна написане вимовляти, хто вміє: Ґете, Гюґо й т. ін.

Отже, nписання чужоземних слів пішло тепер в Україні “за вимовою широких nмас”, цебто за своєю багатовіковою традицією, та не в усьому. Але ця nвимова сильно розходиться з вимовою Галичини, бо тут за останній вік защепилася nт. зв. латинська вимова, перейнята головно від Польщі. Поки Галичина звикне до nнової східноукраїнської вимови, буде, певно, те, що бачимо скрізь у світі: інша nвимова написаного.

Але на nновому правописові 1945 року відбилася вже нова національна політика в совєтах, nпро яку розказано вище в розділі XVI. Сам nупорядчик говорить про це здалека; він пильнував “у тих моментах, які за nїх природою є спільні з іншими мовами (розділові знаки, правопис великих і nмалих літер, написання разом і окремо) забезпечити єдність з правописом братніх nнародів Радянського Союзу, особливо — російського, орієнтуючись на останній nпроект Державної Комісії” (с. 4).

Про nнедостачі нового правопису 1945 р. не тут говорити, але про одну з них треба nсказати, — це вигнання букви ґ з нашого правопису, як то було й за царату. Це nвигнання рішуче йде проти нашої багатовікової традиції, а також і проти n”вимови широких мас” (пор. ґеґати, ґалаґан, ґедзь, ґерґотати, ґуля й nт. ін.) та “мови найкращих письменників”. Це поспішна “евакуаційна” nухвала, яких у новому правопису є чимало.

23. ПРАВОПИС НА ЕМІГРАЦІЇ

За межами nБатьківщини в роках 1919-1920 та 1941-1945 опинилися сотні тисяч українців, nсеред них чимало й видатних українських учених. Потворилося багато своїх nнаукових установ, різних типів шкіл, видавництв, розвинулася українська преса. nІ всі вони стали головно на академічному правописові 1928 року. Відстає ще nКанада та Америка, але помалу й тут усі переходять на академічний правопис. До nпевної міри вже защепилося в нас гасло: “Для одного народу — один nправопис!”

Розвиток nукраїнського правопису за XIX–XX віки, як я nтут показав його, йшов поволі й не переживав якоїсь великої й ґрунтовної зміни. nКожен з учених працівників додавав до нього щось і своє, а тому про нього можна nсказати сміло, що він — то збірний плід усього XIX–XX віків, і в nжодному разі то не “кулішівка” чи “желехівка”, бо якраз ці nвчені ніякої особливої новини до нашого правопису й не запровадили: він nрозвивався поволі працею всіх!

Кожен nправопис складається головним чином на основі двох засад: nісторично-етимологічної та фонетичної — цебто, з одного боку пишуть так, як nписали в старовину, а з другого — пильнують цей правопис по можливості nпристосувати й наблизити до живої вимови. Незабутня “руська трійця” в n”Русалці Дністровій” 1837 року рішуче заявила: “Пиши, як чуєш, а nчитай, як видиш”, і до осягнення цього гасла весь час прямує український nправопис. Прямує, але ще не дійшов до нього. В більшій своїй частині nукраїнський правопис дійсно фонетичний, але й елементів історично-етимологічних nв нім немало. Так, зазначу хоча б напис -ться в дієсловах, хоча жива мова знає nтільки -цця, -ця чи -ся; пишемо земля, хоч вимовляємо зимля; пишемо з жінкою, з nшколи, з собою, а вимовляємо: ж жінкою, ш школи, c собою й т. nін. Треба, правда, додати, що на світі немає правопису, який був би цілком nфонетичний; не забудьмо й того, що кожний фонетичний правопис, коли його довго nне міняти, стає поволі правописом історично-етимологічним, бо ніякий правопис nне в силі догнати змін живої мови. Крім цього, при великому дробленні нашої nмови на окремі говірки цілком фонетичний правопис і неможливий; фонетики можна nвживати тільки такої, яка буде зрозумілою для більшості українських говорів.

Історія nнашого правопису, як і історія розвою літературної мови, ясно показує нам, що nвони для недержавного народу завжди були й є укладом двох сил у країні: nнаукових і політичних. Було так за давніших часів, ще виразніше стало за часів nнаших.

Тестові nзавдання

1. У якому nрядку всі літери українського алфавіту?

А. о, п, ь, ф;

В. р, а, т, s;

С. ї, ь, h, н;

D. п, о, ж, j;

Е. в, р, й, w.

2. У котрому nрядку всі назви букв написані правильно?

А. пі, ке, пе, зе

B. це, се, ча, ща;

C. ще, ен, ер, зе;

D. же, ве, фе, пе;

E. ен, ха, ге, де.

3. Який звук позначають двома літерами?

A. [й];

B. [дз];

C. [ч];

D. [ц];

E. [o].

4. У котрому рядку в усіх словах є nбуква а?

A. сир, газета, муха;

B. риба, лис, тато;

C. кава, хата, мама;

D. сумка, полум’я, студент;

E. вечір, свято, лікар.

5. У котрому рядку в усіх словах є буква у?

A. груша, українець, бити;

В. буря, кущ, добро;

С. мотузка, лящ, юність;

D. фото, Суми, кава;

E. вуса, сумувати, муха.   

6. У котрому nрядку в усіх словах є буква е?

А. пакет, пляшка, вікно;

В. день, вікно, око;

С. двері, життя, степ;

D. студент, nолівець, вечір;

Е. молоко, чай, свято.

7. У котрому рядку в усіх словах є звук [ш]?

A. журнал, декан, сестра;

B. рот, вечір, жінка;

C. чай, жінка, чашка;

D. шкіра, шия, зошит;

E. юшка, дзеркало, хата.

8. Яка буква nзавжди позначає два звуки?

A. я;

B. ч;

C. ю;

D. є;

E. ї.

9. У котрому рядку в усіх словах є буква ч?

А. вчора, шість, студент;

В. часто, чотири, чоловік;

С. година, час, червоний;

D. щось, щука, мати;

Е. хліб, щастя, місто.

10. Який звук позначають двома літерами?

A. [к];

B. [т];

C. [ф];

D. [дж];

E. [ж].

11. У котрому nрядку є “зайвий” звук?

A. [а], [у], [е], [и];

B. [у], [и], [о], [і];

C. [а], [п], [о], [и];

D. [и], [і], [о], [у];

E. [а], [і], [о], [е].

12. Яка буква nзавжди позначає два звуки?

A. щ;

B. ч;

C. т;

D. к;

E. з.