ВИРОБНИЦТВО ПЛАСТИРІВ. ПЕРСПЕКТИВИ nРОЗВИТКУ
ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА nІ КЛАСИФІКАЦІЯ ПЛАСТИРІВ
Пластирі n(EmplaStra) — лікарська nформа для зовнішнього застосування, яка nприлипає до шкіри, впливає на шкіру, підшкірні тканини і в деяких випадках nчинить загальну дію на організм. Це одна з найстаріших лікарських форм.
Пластирі при кімнатній nтемпературі мають вигляд твердої маси. При температурі тіла вони nрозм’якшуються, а при температурі 65—100 °С — плавляться. За цих умов їх можна nсплавляти з різними лікарськими і допоміжними речовинами і змішувати з nпорошкоподібними матеріалами. Крім того, пластирі можуть випускатися у вигляді nрідин, у скляних флаконах, алюмінієвих тубах, аерозольних балонах.
Залежно від медичного призначення пластирі поділяють на епідерматичні, nендерматичні і діадерматичні.
Епідерматичні пластирі застосовують для захисту шкіри nвід шкідливих впливів, для закриття дефектів шкіри, зближення країв ран і nфіксації пов’язок на поверхні шкіри.
Ендерматичні пластирі містять лікарські речовини, що впливають nна хвору шкіру.
Діадерматичні пластирі містять лікарські речовини, що nпроникають через щкіру і впливають на глибоко залеглі nтканини, або чинять загальну дію на організм.
Епідерматичні пластирі повинні мати добру липкість, nщільно приставати до шкіри і не подразнювати її. Вони можуть не містити nлікарських,речовин, виступаючи як перев’язувальний матеріал. Унаслідок n«парникового» ефекту епідерматичні пластирі сприяють nрозм’якшенню шкіри, підсилюють процеси кровообігу і розсмоктування. Ендерматичні і діадерматичні nпластирі є більш м’якими за консистенцією, тому що мають забезпечити максимальне nвивільнення лікарських речовин і їх проникнення на різну глибину тканини або nнадання резорбтивної дії.
Пластирі випускають у nвигляді пластичної маси на підложці (полотно, шифон, коленкор, папір та інші); nтвердих пластирних мас (циліндри, бруски, плитки, палички); рідких розчинів n(шкірні клеї).
До складу пластирної nмаси входять лікарські речовини та основа. Як лікарські речовини nвикористовуються антибіотики, сірка, кислота саліцилова, екстракти, настойки та nін.
Пластирна основа може nмістити натуральні .(каніфоль) і синтетичні смоли, віск, парафін, церезин, nвазелін, ланолін, свинцеві солі вищих жирних кислот (свинцеве мило), жири, nкаучук, нітроцелюлозу, кополімери вінілпіролідону nз вінілацетатом, поліметакрилати та акрилати, леткі nрозчинники (ефір, бензин, етанол). До її складу входять пластифікатори n(лінетол, рослинні олії, дибутилфталат, спирт цетиловий та інші), антиоксиданти, наповнювачі тощо
Залежно від складу пластирі класифікують nна свинцеві (свинцево-смоляні і свинцево-воскові); смоляно-воскові; каучукові; nрідкі (шкірні клеї).
Технологія виготовлення пластирів залежить nвід того, до якої групи вони відносяться.
ПЛАСТИРІ СВИНЦЕВІ
Пластирі свинцеві nмістять у своєму складі свинцеве мило. Свинцеві мила сплавляються зі смолами, восками, лікарськими речовинами, не забруднюють одяг, nстійкі при зберіганні.
Простий свинцевий nпластир . Однорідна тверда маса сіруватого або жовтуватого кольору, при nнагріванні стає в’язкою і липкою. Препарат не повинен бути жирним на дотик і nмати згірклий запах.
Застосовують як основу nдля приготування інших пластирів і зовнішньо при гнійно-запальних захворюваннях nшкіри, фурункулах, карбункулах та ін.
Склад:
плюмбуму оксиду (свинцевого глету) — 10,0 г;
олії соняшникової — 10,0 nг;
свинячого жиру очищеного n— 10,0 г;
води очищеної достатня nкількість.
У хімічному відношенні пластир являє собою суміш свинцевих солей. В основі nпромислового способу виробництву пластиру лежить реакція омилення жирів плюмбуму оксидом у присутності води при температурі кипіння nмаси. Основним обладнанням є реактори емальовані або з нержавіючої сталі n(виключене використання мідних і міднолуджених nкотлів), які мають парову оболонку та мішалку
Приготування nпростого свинцевого пластиру. У реактор поміщають розраховану кількість nсвинячого жиру і олії соняшникової і сплавляють, регулюючи температуру додачею nглухої пари. Об’єм реактора повинен перевищувати кількість реакційної маси не nменше ніж у 4 — 5 разів, тому що маса під час варіння сильно піниться. nСвинцевий глет розтирають у дрібний порошок, просіюють через шовкове сито і nзмішують із двома частинами свіжоперевареної води nочищеної. У розплавлену, але не перегріту суміш додають суспензію плюмбуму оксиду у вода: порціями без залишку при постійному nперемішуванні і нагріванні. При цьому відбувається реакція омилення, у nрезультаті якої утворюється жирна сіль свинцю (свинцеве мило). У хімічному відношенні свинцевий пластир являє собою суміш свинцевих nсолей олеїнової, пальмітинової та стеаринової кислот із значною перевагою nостанніх.
Процес варіння необхідно проводити при температурі 100 — 110 °С протягом n2-3 год. У процесі варіння через кожні 5 хв у nреакційну масу додають невеликими порціями гарячу воду, слідкуючи за тим, щоб nвона повністю не википала, про що свідчить наявність дрібнопузирчастої nпіни. Масу постійно переміщують, тому що реакція відбувається на межі жир — плюмбуму оксид, що мають різну густину і прагнуть nрозділитися. Додавання ж великих кількостей води сповільнює процес, що сприяє nрозшаруванню
Відсутність піни при довгому нагріванні nмаси вказує на те, що вода википіла, і температура суміші може перевищити 110°G; Додавання чергових порцій води nпризводить до розбризкування маси тому необхідно бути nобережним. .
У процесі варіння початковий червонуватий колір суміші поступово переходить nу білувато-сірий, а під кінець варіння — у білуватий
Варіння пластиру nвважається закінченим, якщо невелика проба, вилита в холодну воду, являє собою nпластичну масу яка при розминанні не мазка і не прилипає до пальців.
Готовий пластир звільняють від гліцерину багаторазовим розмішуванням маси в nтеплій воді за допомогою тістомісилки, що обігрівається. Відмитий таким чином nпластир знову переводять у реактор і нагрівають до 105 — 110 °С до повного nвидалення води. Проба висушеного свинцевого пластиру, узятого шпателем, повинна nвитягуватися в тонку прозору нитку. Погано висушений і недостатньо звільнений nвід гліцерину пластир при зберіганні стає твердим і ламким, гіркне і пліснявіє.
На якість пластиру впливає якість вихідних nжирів, плюмбуму оксид не повинен містити домішок nсурику (РЬ3О4), що майже не омилює nжири. Використана вода не повинна містити карбонатів, сульфатів і вуглекислоту nщо перетворюють плюмбуму оксид в плюмбуму nсульфати і карбонати, які не окислюють жирів.
Стандартизація готового nпрепарату проводиться за реакціями істинності і кількісного вмісту плюмбуму оксиду. У препараті не має бути пероксиду, плюмбуму карбонату і плюмбуму nоксиду. Втрата в масі при висушуванні не повинна перевищувати З %.
Простий свинцевий пластир може nзастосовуватися самостійно, а також входить до складу інших пластирів і мазі nсвинцевої
Пластирі на основі простого nсвинцевого пластиру прийнято поділяти на свинцево-смоляні :та свинцево-воскові. n;
Пластир свинцевий складний
Пластир епіліновий n4 % -вий (Emplastrum Epilini) належать до свинцево-воскових:
Пластир «Уреапласт» n(Emplastrum «Ureaplastum»)
ПЛАСТИРІ СМОЛЯНО-ВОСКОВІ
Основами nсмоляно-воскових пластирів є сплави смол і воску. До їх складу можуть входити nтакож жири і вуглеводи. Найбільш широко застосовується мозольний пластир.
Мозольний пластир має у nсвоєму складі: кислоти саліцилової 20,0 частин; каніфолі 27,0 частин; парафіну n26,0 частин; петролатуму 27,0 частин.
Однорідна м’яка, липка, але не,в’язка маса nжовтого або темно-жовтого кольору. Температура плавлення не вище 60 °С.
Приготування мозольного nпластиру. У реактор із паровою оболонкою і мішалкою поміщають відважену nкількість каніфолі, парафіну та петролатуму і nсплавляють. Сплав фільтрують у теплому вигляді через капронову сітку. У nфільтраті розчиняють при перемішуванні кислоту саліцилову. Отриману однорідну nмасу розливають у форми по 3,0 г і охолоджують. Кожний шматочок пластиру nзагортають у папір та упаковують у картонні пенали
Стандартизацію готової продукції проводять nза якісними і кількісними реакціями на кислоту саліцилову (19-21 %), nорганолептичними показниками, температурою плавлення.
КАУЧУКОВІ ПЛАСТИРІ
Каучукові, або гумові, nпластирі вперше були запропоновані в 1888 році і являють собою суміш каучуку зі nсмолами, лікарськими і допоміжними речовинами. Вони набули широкого nрозповсюдження завдяки багатьом перевагам порівняно з іншими пластирами. Каучукові nпластирі тривалий час зберігають свою клейкість; до них можна додавати в nзначній кількості лікарські речовини, не змінюючи їхню консистенцію; вони nнешкідливі для людського організму; не вступають у взаємодію з лікарськими nречовинами і зручні в застосуванні.
До каучукових пластирів nвідносяться лейкопластир, лейкопластир бактерицидний, мозольний «Саліпод», перцевий, гірчичники.
Лейкопластир (Leucoplastrum). Липкий пластир еластичний намазаний (Emplastrum adhaesivum elasticum extensum).
Пластир має такий склад: n
каучуку натурального 25,7 nчастин;
каніфолі 20,35 частини;
цинку оксиду 32 частини; n
ланоліну безводного 9,9 nчастини;
парафіну рідкого 11 ;3 nчастини;
неозону Д 0,75 частини.
Усі вихідні речовини мають бути вільні від води. Залишкова волога в nматеріалах не повинна перевищувати 0,5 %, тому що пластир спочатку буде липким nі марким,а потім буде відставати від тканини і кришитися. Каніфоль надає nпластирній масі більшу липкість і містить смоляні кислоти, які проявляють nподразнювальну дію на шкіру. Для нейтралізації цих кислот у масу вводять цинку nоксид, у результаті чого утворюються резинати. Цинку nоксид чинить підсушувальну дію, тим самим запобігаючи зайвій мазкості пластиру. nЛанолін і вазелінове масло виконують роль Пластифікаторів. Для усунення процесу n«старіння» у масу вводять протистарителі — речовини, що сповільнюють окиснення nкаучуку -неозон Д. Як розчинник застосовують бензин.
Технологія приготування. Лейкопластирі одержують на основі каучуку простим тривалим змішуванням n(протягом 6 год) окремо приготовлених:
— гумового клею (розчин nу бензині каніфолі і каучуку);
— пасти протистарителів n(гомогенізована суміш ланоліну і протистарителем);
— цинкової основи n(гомогенізована суміш ланоліну, воску і цинку оксиду).
Виготовлена пластирна маса nнаноситься на рухому стрічку шифону за допомогою клеєпромазувальної n(шпредінг) машини. Шифон намотують на дерев’яний nвалик. Кінець стрічки протягують через верхню сушильну камеру з порожнистими nплитами, які нагріваються парою, повертають назад через нижню камеру nохолодження і закріплюють на приймальному валику на заправлену стрічку nопускають ніж встановлюючи зазор. На тканину перед ножем наносять пластирну nмасу з бункера. При русі стрічки ніж рівномірно розподіляє лейкомасу nпо всій ширині тканини. Швидкість руху стрічки .7,5—8,5,-м/хв.
При проходженні стрічки над нагрітою плитою (температура 100-105 °С) із nнанесеного шаром лейкомаси випаровується бензин, пари nйого відсмоктуються через трубу. Для більш повного випаровування бензину nназустріч руху стрічки подають під тиском нагріте повітря. Далі стрічка через nведучий вал проходить над струменем nхолодного повітря (4—16 °С), яке подається через отвір вентилятором, після чого nнамотується на приймальний валик. По закінченні приймання стрічки на валик машину nвиключають і валики міняють місцями, повторюючи знову процес нанесення лейкомаси на тканину. Необхідний шар пластирної маси nдосягається в результаті 4-6 намазувань. Шар пластирної маси має бути такої nтовщини, щоб шматок шифону з намазаною масою розміром 5x5 см мав масу 0,64-0,65 г для шифону nартикула 85.
Стрічки з валика nперемотують за допомогою розмотувальних машин на картонні шпулі в рулони довжиною n1 і 5,2 м. Далі рулони розрізають на котушки різних розмірів.
Відсмоктані дари бензину nпропускають через адсорбер, де вони поглинаються, а потім десорбуються. nРегенерований бензин знову вводять у виробництво.
Лейкопластир може nслужити основою для нанесення лікарських речовин. Таким, зокрема, є nлейкопластир бактерицидний (Emplastntm adhaesivumbactericidum), що складається з марлевої прокладки, .просоченої nрозчином антисептика (склад: фурацилі-ну 0,02 %; nсинтоміцину 0,08 %; брильянтового зеленого 0,0.1 % у 40 %-вому nспирті етиловому), і має фіксуючу лейкопластирну nстрічку. Зверху пластир покривається захисним шаром крохмальної марлі та nцелофаном. Пластир випускається різних розмірів.
Перцевий пластир (Emplastrum Capsici). Являє собою однорідну липку масу жовто-бурого кольору, своєрідного nзапаху, нанесену на папір або тканину, розміром 12x18, 10x18, 8x18 см, а в пакет укладається по дві пари nпластирів, перекладених захисним,шаром целофану.
Застосовується як nзнеболювальний засіб при подагрі, артриті, радикуліті, люмбаго і відволікальний засіб при простудних захворюваннях.
Технологія виготовлення nперцевого пластиру складається з процесів приготування каучукового клею, пасти nперцевої і борошняної основи
У реакторі з паровою оболонкою і мішалкою nготують каучуковий клей, який отримують розчинюючи в бензині каучук, каніфоль і nантиоксидант. Окремо готують пасту перцеву. Для цього змішують густий екстракт nстручкового перцю 11 % -вого із частиною nрозплавленого й охолодженого до температури 40—50 °С ланоліну, додають екстракт nбеладони густий 0,3 %-вий і 0,3 %-вий nнастойки арніки. Пасту перцеву вводять у каучуковий клей і перемішують 30 хв. У nреактор із перцевою пастою і каучуковим клеєм додають розчин каніфолі в бензині nі перемішують 60 хв.
Для приготування nборошняної основи беруть пшеничну муку, змішують із розігрітим ланоліном, nмаслом вазеліновим і розчином каніфолі в бензині. Цією основою ґрунтують nтканинну стрічку з ситцю, а потім наносять перцеву лейкомасу nна установці УСПЛ-1. На цьому обладнанні передбачене одноразове нанесення nпластирної маси і її висушування. В основу руху стрічки в сушильній камері nпокладена завиткоподібна траєкторіях Сушарка компактна, невеликих розмірів і в nтехнологічному циклі має три зони. У перших двох зонах використовується нагріте nповітря (35—40 °С і 65—75 °С відповідно, швидкість руху полотна 0,8— 1 м/с). У nтретій зоні пластир охолоджується. Довжина стрічки складає 250—300 м. Загальна nтривалість висушуваний пластирної маси 50 хв. Ще більш перспективна камеро-петльова сушильна установка, що дозволяє nвикористовувати будь-які підкладкові матеріали (папір). Стрічка із пластирною nмасою рухається, за допомогою опорних роликів проходить сушильні блоки і обігрівається нагрітим повітрям через nгазорозподільні касети. Пароповітряна суміш надходить в адсорбер для nрегенерації бензину.
ГІРЧИЧНИКИ
Гірчичники (Sinapisfflata) — це різноманітність каучукових пластирів, які випускаються у виґляді прямокутних смуг паперу розміром 8x12,5 см, покритих порошком знежиреного nнасіння гірчиці товщиною 0,3—0,55 мм.
Застосовується як протизапальний відволікальний засіб.
Сировиною для отримання nпорошку гірчиці служить насіння сарептської і чорної гірчиці, що містить глікозид синігрин, який nрозщеплюється під дією ферменту мірозину ца глюкозу, калію гідросульфат і ефірне гірчичне масло (алілізотір,ціанат). Ефірне масло викликає сильне nподразнення і гіперемію шкіри. Насіння після обсушування (видалення) оболонки nпіддають подрібнюванню до середньої дрібності і з них гідравлічним пресом nвичавлююсь жирну олію. Залишки жирної олії макухи екстрагують в,апаратах типу Сокслета. Присутність, жирної олії негативно позначається nна якості гірчичників — сповільнюється терапевтичний ефект, і знижується їх nстійкість при зберіганні (порошок гірчиці гіркне і відшаровується, від паперу).
Приготування гірчичників. Технологічний процес складається з п’яти стадій:
1) приготування nкаучукового клею;
2) приготування nгірчичної маси;
3) намазування маси на nпапір, висушування, розрізування рулону і вкладання гірчичників у стопи;
4) фасування;
5) рекуперація бензину.
Приготування каучукового nклею. Для цього в клеємішалку поміщають розпарений nпротягом 24—36 год і розрізаний на шматочки каучук, nдодають бензин і включають лопатеву мішалку на 30—40 хв. Потім масу фільтрують. nОтриманий клей (1,35— 2 % -вий розчин каучуку в nбензині) являє собою густу малорухливу масу, що легко перетворюється в nжелеподібну масу в міру звітрювання бензину
Приготування гірчичної nмаси.,Гірчична маса — суміш гумового клею і гірчичного порошку в співвідношенні n1:1—1,1:1. Вміст ефірного масла в макусі має бути не менше 1,11 %. Ґумовий клей поміщають у масомішалку, nдодають просіяний від сторонніх домішок гірчичний порошок і перемішують до nодержання однорідної маси. Готову гірчичну масу насосом подають на стіл із nванною для намазування.
Виготовлення nгірчичників. Процес нарізування, висушування і розрізування виконуються на nустановці безперервної дії. Папір, згорнутий рулон, проходить через зазор між nплитою столу і ванною. Проводячи під ванною, папір зверху покривається шаром nгірчичної маси товщиною 0,3—0,5 мм, потім надходить у сушильну камеру (час nсушіння 45 хв, температура повітря 80 °С). Паро-повітряна суміш, що утворюється в камері, із бензином nпоступово відсмоктується і подається на стадію рекуперації бензину.
Висушену стрічку розрізають на листорізальній машині на листи розміром 75(76)х90 см, які nохолоджуються протягом 24 год, потім листи розрізають nна окремі гірчичники і відбраковують.
Упаковка. Гірчичники фасують у пакети по n10 штук. Кожний десятий гірчичник має на одній стороні напис про спосіб nзастосування.
Зберігають у сухому місці. Термін nзберігання 8 місяців. У присутності вологи відбувається гідроліз синігрину, і гірчичники втрачають активність.’
ПЛАСТИРІ РІДКІ, АБО nШКІРЯНІ КЛЕЇ
Пластирі nрідкі, або шкіряні клеї (Emplastra liquida) — це в’язкі рідини які залишають на шкірі після nзвітрення легко-леткого розчинника еластичну липку nміцну плівку. Вони застосовуються як епідерматичні nі ендерматичні пластирі. Пластирна плівка в них nутворюється за рахунок плівкоутворення при висиханні nрозчинів каніфолі, нітроклітковина (у формі колодію), перхлорвінілової і nформальдегідної смол в органічних розчинниках (ефір, етанол, ацетон, рідше nхлороформ). Для надання плівці більшої еластичності до складу клею вводять рослинні nолії лінетол дибутилфталат, триацетин. nРідкі пластирі випускають у флаконах і в аерозольній, упаковці. Останні широко nвикористовуються як стерильний перев’язувальний матеріал при, стаціонарному й nамбулаторному лікуванні в гінекології, дерматології та хірургії,
Клеї умовно поділяються nна колодієві клеї, до яких відносяться колодій, колодій еластичний, мозольна nрідина, рідина Новікова, колапласт і мікропласт і смоляні — клеол, фурапласт, клей БФ-б, церигель.
Плівки і губки, nвиготовлені з тканин тварин. У сучасній медицині використовується група nпрепаратів, які можна умовно віднести до пластирів — це гемостатичні nі препарати із тканин тварин у вигляді плівок і губок
Плівка фібринна ізогенна n(Membranula fibrinosa isogena) являє собою фібрин, отриманий із nфібриногену плазми крові людини і просочений розчином гліцерину. Має гемостатичну дію, сприяє регенерації тканин і загоєнню ран. nПлівка, залишена в організмі, розсмоктується.
Випускається у вигляді плівки в стерильних nскляних пробірках
Губка фібринна ізогенна (Spongia fibrinosa isogena) — пористий фібрин, одержаний із плазми nкрові людини. За зовнішнім виглядом являє собою суху пористу масу білого або nкремового кольору, розміром 2x2x1 або 6x2x1 см.
Застосовується місцеве для гемостазу при nтравмах і операційних кровотечах. Розсмоктується в ранах.
Випускається в стерильних склянках.
