ВИСИПНИЙ ТИФ
(TYPHUS nEXANTHEMATICUS)
Висипний nтиф – гостра інфекційна хвороба людини з групи кров’яних інфекцій, яка nспричиняється рикетсіями Провацека (мал. 1) та супроводжується ураженням nсудинної і нервової систем, явищами інтоксикації, екзантемою.
Епідеміологія. Джерелом nзбудника є хворі на висипний тиф і хворобу Брілла. Хвора людина заразна nпротягом останніх 2 днів інкубаційного періоду, весь гарячковий період і 2-3 nдні після зниження температури. Максимальна заразливість припадає на 1-й nтиждень захворювання. Механізм передачі інфекції трансмісивний. Зараження nвідбувається через одежну вошу, рідше – через головну, які стають заразними на n5-6-ту добу після годування на хворому і здатні передавати захворювання nпротягом усього подальшого життя (до 30 діб) (мал. 2, 3). Людина заражується nпри втиранні фекалій зараженої воші у сверблячу ранку, утворену укусом комахи. nЗараження може також відбутись у випадку попадання рикетсій на кон’юнктиву nочей.
Характерне підвищення nзахворюваності у зимово-весняний період. Заразитися можна при відвідуванні nлазні, перукарні, в транспорті. Рівень захворюваності залежить від поширення nпедикульозу і підвищується при погіршанні санітарно-гігієнічного стану nнаселення. Сприйнятливість людини до інфекції поголовна. Епідемічні спалахи nвисипного тифу на території України мали місце в роки 2-ї світової війни, зараз nця хвороба не виявляється.
Хвороба nБрілла є різновидністю висипного тифу. Її розглядають як віддалений рецидив nінфекції, що тривалий час перебувала в латентному стані.
Для неї nхарактерні спорадичність захворювань за відсутності вошивості та джерела nінфекції. Хворіють особи похилого і старечого віку, які в минулому перенесли nвисипний тиф. Спорадичні захворювання реєструється переважно у великих містах, nсезонності немає.
В Україні проживає значне nчисло осіб (переважно похилого і старечого віку), які в минулому перенесли nвисипний тиф, а на даний час зберігають тривалу персистенцію рикетсій. У n80-90-х роках минулого століття спостерігалось значне розповсюдження серед nнаселення педикульозу, що зберігається досі. У зв’язку з цим існує потенційна nзагроза появи захворювань на висипний тиф. Групу ризику перш за все становлять nхворі психіатричного профілю, які не можуть самостійно підтримувати особисту nгігієну на відповідному рівні, а також безпритульні.
Клініка. Інкубаційний nперіод триває 6-25 діб, в середньому 2 тиж. До основних симптомів хвороби nналежать гарячка і висипка. Типовий гострий початок з підвищення температури nтіла, яка досягає через 1-3 доби 39-40 °С (мал. 4). На 3-4-й день хвороби може nспостерігатися короткочасне значне зниження температури. Гарячковий період nтриває 10-12 (до 17) днів. Нормалізація температури проходить укороченим nлізисом, рідше – кризою. Одужання настає повільно.
У перші nдні хвороби характерні скарги на різкий біль у голові, розбитість, безсоння, nнаростання загальної слабкості. Хворий говіркий, збуджений. У тяжких випадках nможуть спостерігатися потьмарення свідомості, марення зі слуховими і зоровими nгалюцинаціями. Привертають увагу гіперемія обличчя (мал. 5), ін’єкція судин nсклер («кролячі очі»). Нерідко виникають петехії на перехідній складці nкон’юнктиви (плями Зорохович–Кіарі), слизовій оболонці м’якого піднебіння n(енантема Розенберга). Язик тремтить при висовуванні, ніби «спотикається» до nнижніх зубів (симптом Говорова–Годельє). Шкіра гаряча, суха, часто виявляється nбілий дермографізм.
Висипнотифозна nекзантема має такі особливості: 1) виникає одномоментно на 4-5-й день хвороби; n2) має розеольозно-петехіальний характер; 3) локалізується переважно на бокових nповерхнях тулуба і згинальних поверхнях кінцівок; 4) може захоплювати долоні і nстопи, але ніколи не буває на обличчі; 5) рясна; 6) зникає з падінням nтемператури; 7) ніколи не підсипає. Розеоли зберігаються до 6 днів, петехії – nдо 12, залишаючи після себе незначну пігментацію і слабке лущення. Підвищену ламкість капілярів можна nвстановити за допомогою симптомів щипка і джгута.
Пульс частий, слабкого nнаповнення і напруження, інколи аритмічний. Артеріальний тиск низький. Границі nсерця розширені, тони глухі, систолічний шум на верхівці (висипнотифозний nміокардит). Інколи розвивається колапс.
Дихання часте, можуть nспостерігатись явища бронхіту або пневмонії. Живіт здутий. З 3-4-го дня хвороби nпомірно збільшуються печінка і селезінка, вони м’якої консистенції. Випорожнення nзатримуються, діурез зменшений. З 9-10-го дня температура тіла знижується, nпоступово зникають явища інтоксикації й наступає одужання.
У разі тяжкого перебігу nвисипного тифу можуть з’являтись менінгеальні симптоми (ригідність м’язів nпотилиці, симптоми Керніга, Брудзинського), енцефалітні і бульбарні явища n(утруднене ковтання, бідність міміки і мови, тремор рук, клонус стоп, порушення nритму дихання).
Найчастіші nускладнення – колапс, пневмонія, гнійний отит, паротит, тромбофлебіт, nтромбоемболія, гангрена дистальних відділів кінцівок, пролежні, флегмона nпідшкірної клітковини.
При спорадичних nзахворюваннях (хворобі Брілла) спостерігається переважно легкий перебіг тифу, nзростає частота атипових і абортивних форм, перебіг яких характеризується nвкороченим гарячковим періодом. Температура тіла не вища за 38-38,5 °С. Гарячка nпостійного чи ремітуючого характеру, супроводжується мерзлякуватістю. Висипка nрозеольозна або відсутня. Ускладнення виникають рідко.
Діагностика. Основне значення в розпізнаванні nвисипного тифу мають клініко-епідеміологічні дані. До появи висипки і за її nвідсутності діагноз встановити важко. Необхідно враховувати гострий початок nхвороби, високу гарячку, раннє ураження нервової системи, загальний вигляд nхворого і зміни внутрішніх органів. За поширення інфекції нерідко вдається nвстановити джерело збудника і педикульоз.
У nрозпалі хвороби в аналізі крові виявляють помірний нейтрофільний лейкоцитоз, nан- чи гіпоеозинофілію, лімфопенію, збільшення ШОЕ. У сечі – білок, поодинокі nгіалінові та зернисті циліндри, невелика кількість еритроцитів, лейкоцитів.
Серологічна nдіагностика можлива з 5-7-го дня хвороби. Високочутливими є реакція аглютинації nрикетсій Провацека (позитивна в титрі 1:160 і вище, а при постановці крапельним nспособом Мосінга – 1:40), РНГА (1:1000), РЗК (1:160). Використовують також nнепряму реакцію імунофлюоресценції, яка дає змогу відрізнити антитіла (IgM), які з’являються nу зв’язку з наявним захворюванням, від антитіл (IgG), які циркулюють у nкрові після перенесеного в минулому висипного тифу. Найраніше (на 3-4-й день nзахворювання) виявляються гемаглютиніни в РНГА. В осіб, які перехворіли, nнизький титр РЗК (1:10 і вище) може зберігатись роками. Серологічні реакції nповторюють у динаміці через 5-7 днів, враховується наростання титру антитіл.
Диференційний nдіагноз. У nпочатковий період висипний тиф діагностується нерідко як грип. Необхідно диференціювати також з неспецифічними nбронхопневмоніями, менінгококовим менінгітом, геморагічними гарячками, черевним тифом і паратифами А та В, трихінельозом, медикаментозною nхворобою, багатоформною nексудативною еритемою, кором.
Лікування. Хворі nз підозрою на висипний тиф підлягають госпіталізації і лікуванню в інфекційному nстаціонарі. Призначають антибіотики (тетрациклін, метациклін, доксициклін, nвібраміцин, менш ефективні левоміцетин, еритроміцин), дезінтоксикаційні, при nзбудженні – заспокійливі засоби (аміназин, фенобарбітал, натрію оксибутират, nседуксен), при розладах кровообігу – кордіамін, кофеїн-бензоат натрію, nсульфокамфокаїн, серцеві глікозиди, при явищах менінгізму – дегідратацію n(лазикс, маніт), вітаміни. При тяжкому і дуже тяжкому перебігу застосовують nглюкокортикостероїди, антикоагулянти гепаринової чи дикумаринової дії. Хворого nвиписують із стаціонару за умови повного клінічного одужання, але не раніше як nна 12-й день нормальної температури.
Диспансеризацію проводять згідно з клінічними nпоказаннями (несприятливі залишкові явища, ускладнення).
Профілактика nта заходи в осередку. nВажливе значення в запобіганні захворюванню мають виявлення і ліквідація nвошивості серед населення, проведення дезінсекції, санітарна обробка людей в nепідемічному осередку
При nзверненні хворих з гарячкою за медичною допомогою або активному виявленні їх nслід вести щоденне спостереження з термометрією і оглядом на педикульоз. Не nпізніше 5-го дня від початку хвороби хворі мають бути проконсультовані лікарем nКІЗу. Про кожен випадок підозри щодо висипного тифу чи хвороби Брілла nсповіщають санепідемстанцію з поданням термінового повідомлення.
Хворі з nгарячкою і підозрою на висипний тиф або з невстановленим до 4-го дня хвороби nдіагнозом підлягають негайній госпіталізації в інфекційне відділення. Якщо nпопередній діагноз не виключає висипний тиф (грип, пневмонія тощо) і гарячка nпродовжується понад 5 днів, здійснюють обов’язкове дворазове серологічне nобстеження з інтервалом 3-5 днів. З метою активного виявлення хворих з гарячкою за nнесприятливої епідемічної ситуації залучають санітарний актив.
Хворого nгоспіталізують санітарним транспортом у тому одязі і білизні, в яких він був nудома. Санітарний транспорт після цього підлягає дезінфекційній обробці.
До nчисла контактних осіб при висипному тифі належать: члени сім’ї хворого і всі nінші особи, які проживають з ним; ті, хто відвідував хворого в останні 2 дні до nзахворювання і в період хвороби до госпіталізації; ті, хто спілкувались з nхворим за місцем роботи, навчання, в дитячому закладі.
За nконтактними особами встановлюють спостереження протягом 51 дня (максимальний nінкубаційний період + тривалість життя зараженої воші), при хворобі Брілла – 25 nднів зі щоденною термометрією. Вони підлягають обов’язковому огляду на nпедикульоз. Якщо його виявили або за наявності в осередку осіб, які перенесли nпротягом останніх 3 міс. будь-які гарячкові захворювання, проводять серологічне nобстеження (реакція аглютинації рикетсій, РЗК, РНГА). Якщо у контактних осіб nпідвищується температура тіла, їх госпіталізують.
Хворого при вступі в nстаціонар оглядають на педикульоз. У разі виявлення вошей проводять санітарну nобробку: стрижку волосся з наступним його спалюванням, обробку волосяних nпокривів інсектицидними препаратами (0,15 % nводною емульсією карбофосу, 5 % метилацетофосом, 5 % рідким нейтральним милом nметилацетофосу, 0,25 % водною емульсією дикрезилу – експозиція 20 хв або 3 % nмилом РХЦГ, порошком піретрум – експозиція 1-2 год). Знятий з хворого nодяг складають у мішок і обробляють одним із названих препаратів або 0,5 % nрозчином хлорофосу з подальшою камерною дезінфекцією (пароформаліновий або nпароповітряний режим для вегетативних форм мікроорганізмів). Одночасно проводять nдезінфекцію білизни, одягу, постелі та інших м’яких речей контактних осіб.
Приміщення nі побутові предмети зрошують 0,5 % розчином хлорофосу, або 0,25 % водною nемульсією дикрезилу з розрахунку 100 мл на 1 м2 поверхні, яка nпідлягає обробці, або обпилюють піретрумом, 10 % дустом дилеру, 1 % дустом nнеоніну з розрахунку 10-15 г на 1 м2. Після двогодинної експозиції nпроводять провітрювання і вологе прибирання приміщень.
Важливим профілактичним nзаходом є виявлення і реєстрація осіб з педикульозом при проведенні медичних nоглядів в організованих колективах (дитячі ясла і садки, школи-інтернати, літні nтабори, військові колективи тощо).
Специфічні щеплення nроблять за епідпоказаннями. Суху хімічну nвисипнотифозну вакцину вводять одноразово.
МАЛЯРІЯ
(MALARIA)
Малярія n– гостра трансмісивна інфекційна хвороба, якій властиві періодичні напади nгарячки, збільшення печінки та селезінки, анемія. Її спричиняють чотири види nплазмодіїв: триденну малярію – P. vivax, чотириденну – P. malariae, особливий вид nтриденної – P. ovale, тропічну – P. falciparum. Збудник проходить nскладний життєвий цикл із зміною двох хазяїв: безстатевий (шизогонія) – в nорганізмі людини чи хребетних тварин та статевий (спорогонія) – у комарів роду Anopheles
Епідеміологія. Джерелом nзбудника є хвора людина або паразитоносій, у периферичній крові якого є nзрілі статеві форми плазмодію, у тропіках – також деякі види мавп. Зараження nвідбувається під час укусу самкою малярійного комара. Активність комарів nприпадає на теплу пору року: в районах з помірним і субтропічним кліматом – nлітньо-осінні місяці зі стійкою середньодобовою температурою понад 16 °С, у nтропічній зоні – майже цілорічно. Епідеміологічна небезпека настає у комара, nколи в ньому закінчується цикл спорогонії, тобто через 2-4 тиж. після nкровоссання, і продовжується коло 2 міс. Зараження малярією в nепідемічному сезоні можливе тільки від свіжих генерацій комарів, бо нащадкам nвони інфекцію не передають. Зрідка трапляється nзараження при переливанні контамінованої донорської крові, оперативних nвтручаннях та інших парентеральних маніпуляціях, трансплацентарно, під час nпологів, при використанні недостатньо простерилізованого інструментарію. nСприйнятливість висока. Хворіють частіше діти.
Імунітет при малярії nнестерильний, післяінфекційний імунітет після одужання нестійкий, nкороткочасний. Перехресного імунітету до різних видів малярії немає.
Зараз малярія реєструється більш ніж у 90 країнах, nпереважно в Африці, на південь від Сахари. Найбільш поширена триденна малярія, nоднак 50 % захворюваності у світі та 98 % усіх летальних вислідів зумовлено nтропічною малярією. Ареал овале-малярії невеликий, він займає частину nЗахідної і Центральної Африки, виявляється спорадично в країнах західної nчастини Тихого океану. Активні осередки малярії є в Узбекистані, Таджикистані, Азербайджані.
Завдяки проведенню nширокомасштабних протиепідемічних заходів на території України після 1951 року nмалярія практично не виявлялась. Однак ситуація з цією інфекцією у світі nзалишається не тільки напруженою, але й в останні роки погіршується. Частішають nвипадки завозу малярії в нашу країну. Введення поливного рільництва створює nумови для збільшення чисельності комарів, у тому числі малярійних, а це сприяє nвиникненню місцевих захворювань.
Клініка. Інкубаційний період при тропічній малярії nтриває 8-10 діб, при 4-денній – 20-25, при 3-денній – 10-14 діб (тахіформи) і n8-14 міс. (брадиформи), при овале-малярії може затягуватись навіть до 52 міс. На тлі хіміопрофілактики тривалість nінкубації продовжується. При одночасному зараженні тахі- і брадиспорозоїтами nрозвивається триденна малярія з короткою інкубацією і так званими пізніми nрецидивами.
За походженням розрізняють первинну, повторну n(реінфекція), природжену та прищепну малярію, а за тяжкістю – легкий, середньої nтяжкості та тяжкий ступінь.
Протягом 2-3 днів можуть nвідмічатись продромальні явища у вигляді слабкості, розбитості, погіршання сну nта апетиту, болю голови, артралгій, міалгій.
Захворювання nпроявляється відомою тріадою: типовими нападами гарячки з чіткою періодичністю, nгепатоспленомегалією, розвитком анемії.
Напади nлихоманки виникають, як правило, ранком і починаються з трясучого ознобу nтривалістю 1,5-2 год, їм можуть передувати м’язовий біль і сильний біль у голові. nСтан хворого швидко погіршується – його сильно морозить, всього аж підкидає на nліжку, він ніяк не може зігрітись навіть під кількома ковдрами. Обличчя nгіперемічне або частіше дуже бліде з жовтизною, шкіра робиться «гусячою», nкінчик носа, губи і пальці ціанотичні. З’являються задишка, нерідко біль у nпопереку. Далі температура тіла швидко досягає 40-41 °С. Відзначаються симптоми nураження центральної нервової системи аж до порушення свідомості, марення, nсудом; сильний біль голови, збудження, блювання, пронос, міалгії, тахікардія, nзниження артеріального тиску, можливий колапс, нерідко з’являються кропивниця, nгерпетичні висипання на губах. Під кінець нападу з’являється сильне потіння, nрізко знижується температура, іноді до субнормальних цифр; явища інтоксикації nзменшуються, і хворий, як правило, засинає. В період апірексії його турбує тільки загальне ослаблення, nале працездатність частіше збережена. Тривалість nнападу залежить від виду збудника: при 3-денній малярії – до 12-14 год, 4-денній – до 20 год, при тропічній – до 24-36 год. Характерна сувора періодичність нападів, зумовлена nтривалістю циклу еритроцитарної шизогонії. При 3-денній, овале- та тропічній nмалярії напади повторюються через 48 год, при 4-денній – через 72 год
Збільшення селезінки і печінки визначається вже після n2-3-го нападу. Селезінка болюча, щільнувата, іноді дуже великих розмірів. Після n2-3 гарячкових нападів з’являються зростаюча блідість, жовтяниця шкіри і склер. nУ хворих часто відзначаються явища бронхіту, нефриту, набряки – спочатку на nобличчі, потім на гомілках і кистях рук; ураження центральної і периферичної nнервової системи у вигляді гіпо- і гіперкінетичних синдромів, атаксії, nневритів, вегетативних порушень, неврозу, психозу. У крові, як правило, гіпохромна анемія гемолітичного характеру зі nзбільшеним вмістом ретикулоцитів, лейкопенія, відносний лімфоцитоз, nтромбоцитопенія, анізо- і пойкілоцитоз; ШОЕ збільшена.
Без nлікування буває 10-12 нападів, при 4-денній малярії – більше. Нерідко після nїх припинення через певний час виникають рецидиви – ранні (у найближчі 2 міс.) nта пізні. Останні зв’язані з виходом паразитів з печінки (екзоеритроцитарні) і nвластиві 3-денній та овале-малярії.
У жінок, які захворіли в nпершу половину вагітності, збільшується ризик материнської смертності (у 2 рази nчастіше виникає малярійна кома), викиднів, мертвонародження. Якщо зараження nсталося в другу половину вагітності, діти часто народжуються недоношеними, з nгіпотрофією та анемією. У немовляти виникають часті напади неспокою, корчів, nзригування. Обстеження засвідчує наявність гепатолієнального синдрому, nгіпохромної анемії та дистрофії.
Малярія, яка прищеплена n(шизонтна), має коротший інкубаційний період. Перші пароксизми виникають через n6-14 днів, перебіг захворювання доброякісний, можливе одужання без лікування. У nзв’язку з відсутністю тканинних форм плазмодія віддалених (пізніх) рецидивів не nбуває.
При nодноразовому зараженні без лікування хвороба триває 2-3 роки, але в деяких nхворих з 4-денною малярією – необмежено довго.
Із nускладнень слід зазначити можливий розрив селезінки, малярійну кому та nгемоглобінурійну гарячку, які переважно пов’язані з тропічною малярію. nТрапляються випадки інфекційно-токсичного шоку, ДВЗ-синдрому, гострої ниркової nнедостатності, набряку легень, малярійного гепатиту з можливою трансформацією в nцироз печінки.
У прекоматозному періоді малярійної коми nвідзначаються збудження хворих, утруднена вимова, часткова втрата пам’яті, nпідвищення тонусу м’язів і сухожильних рефлексів; зіниці звужені. Кома nхарактеризується втратою свідомості, знижується м’язовий тонус, зникають nрефлекси; нетримання сечі, мимовільна дефекація; зіниці широкі, без реакції на nсвітло; ціаноз, дихання типу Чейн-Стокса. Смерть може настати протягом кількох nгодин після розвитку коми.
Початок гемоглобінурійної гарячки раптовий, після тяжкого нападу ознобу nі гарячки виникають дуже сильний біль у печінці та імперативний поклик до nсечовипускання. Сеча стає темно-коричневою, майже чорною. Нерідко з’являється nінтенсивна гемолітична жовтяниця. Смерть може настати внаслідок гострої nниркової недостатності та азотемічної коми.
Діагностика ґрунтується на nклініко-епідеміологічних даних: перебування в nнесприятливій щодо малярії місцевості, типові напади гарячки через однакові nінтервали, гемолітична анемія, спленомегалія. Для підтвердження малярії nзастосовують метод паразитоскопії, що полягає в дослідженні мазків і товстої nкраплі крові, взятої як під час гарячки, так і в період апірексії. Якщо nв хворого з нападами, що нагадують малярію, при повторному багаторазовому дослідженні крові паразита nне знайдено, слід думати про наявність іншої хвороби.
За допомогою nмікроскопа у приготованих препаратах можна побачити малярійні плазмодії на nрізних стадіях розвитку – найчастіше у вигляді кілець, шизонтів, морул і гамет. Однак уточнити вид малярії на основі nдослідження товстої краплі не завжди можливо, бо для цього необхідно знати nформу та розміри еритроцитів, взаємовідносини паразитів з еритроцитами та ін. У мазку крові при 3-денній малярії виявляють nзбільшення розмірів уражених еритроцитів (мал. 3); при овале-малярії вони мають nовальну форму, на розрізі – зубчасті; при 4-денній малярії розміри еритроцитів nне змінені (мал. 2), а шизонти стрічкоподібні (у разі 3-денної малярії – nамебоподібні). При тропічній малярії в одному еритроциті виявляють кілька nдрібних кілець (мал. 4). nПолегшує діагностику тропічної малярії виявлення своєрідних гамет, що мають nформу півмісяця; проміжні стадії розвитку P. falciparum у nпериферичній крові з’являються при виникненні малярійної коми. Крім того, для nкожного виду плазмодіїв характерна певна зернистість еритроцитів
Специфічну діагностику nмалярії можна здійснити за допомогою серологічних тестів, з яких найчастіше nвикористовують реакцію непрямої імунофлюоресценції. Вона стає позитивною з n2-3-го тижня хвороби; діагностичний титр n1:20–1:40 і вище. Антитіла зберігаються декілька років після одужання.
Диференційний nдіагноз. Малярію потрібно диференціювати з грипом, висипним тифом, nповоротним тифом, особливо nкліщовим, сепсисом. гнійним холангітом, гострим пієлонефритом, крупозною пневмонією, лептоспірозом, менінгококовим nменінгітом, вірусними гепатитами, nа також з черевним тифом і паратифами, бруцельозом, вісцеральним лейшманіозом.
Лікування.
Хворі та паразитоносії nлікуються в умовах стаціонару.
Оскільки напади малярії nзв’язані з еритроцитарною шизогонією, лікування nпроводять за допомогою гематошизотропних препаратів – хініну, акрихіну, nделагілу. Частіше використовують делагіл: у 1-у добу 1 г на прийом і через n6-8 год – ще 0,5 г, в наступні 2 дні – по 0,5 г 1 раз на nдень. При малярійній комі лікування починають з внутрішньом’язового або внутрішньовенного nвведення 1 мл 50 % розчину хініну дигідрохлориду або 10 мл 5 % розчину nделагілу (на добу до 30 мл), потім переходять на пероральне приймання nпрепарату. За необхідності проводять масивну дезінтоксикаційну терапію із nзастосуванням кортикостероїдів та протишокових засобів. Навіть при підозрі на nмалярію у зв’язку зі загрозою розвитку малярійної коми і швидким її nпрогресуванням хворому необхідно негайно дати першу дозу протималярійного nпрепарату і терміново госпіталізувати його.
Пізні рецидиви малярії обумовлені nрозвитком тканинних шизонтів. Як гістошизотропні препарати використовують nпримахін протягом 14 днів, який призначають одночасно з делагілом. Комбінація nгемато- і гістошизотропних препаратів забезпечує радикальне лікування малярії. nЯкщо при повторному дослідженні в крові продовжують виявлятися шизонти, nповторюють курс гематошизотропних препаратів, бажано із заміною їх – хінін 5-7 nднів; хлоридин (дараприм, дарахлор) 3 дні; мефлохін (фансидар) одноразово.
Присутність гамонтів у nкрові не зумовлюють жодних порушень стану хворого чи носія, однак за наявності переносника такі особи nможуть стати джерелом інфекції для тих, хто їх оточує. Тому гаметоцидні nпрепарати слід застосовувати nобов’язково для санації всіх виявлених nпаразитоносіїв. Примахін має не тільки гістошизотропну, але й гаметоцидну дію.
Лікування nхворих на тропічну малярію складніше, тому що делагіл (хлорохін) на її збудника nмайже не діє. З гематошизотропних препаратів застосовують хлоридин, при nлікуванні рецидивів він комбінується з хініном чи сульфа-доксином. Для терапії nхлорохіностійких форм можна призначити мефлохін або фансидар, а також бактрим, nдапсон, антибіотики тетрациклінового ряду (у комбінації з хініном) (Табл. Протималярійні препарати).
Виписування nреконвалесцентів зі стаціонару допускається не раніше ніж через 1-2 дні після nзвільнення крові від плазмодіїв.
Диспансеризація. Оскільки джерелом малярійного nплазмодія є хворий і гаметоносій, їх потрібно своєчасно виявити, ізолювати та nлікувати. З цією метою лікар КІЗу, дільничні та сімейні лікарі здійснюють nнагляд за особами, котрі прибули з неблагополучної місцевості. Диспансеризація продовжується не менше ніж 2 роки і nпередбачає регулярну паразитоскопію крові (кожен квартал, а для тих, хто nперехворів на малярію, – щомісяця в сезон можливої передачі збудника, тобто з nтравня по жовтень), а також профілактичний та протирецидивний курси лікування.
Крім nтого, обстеженню на малярію підлягають
· nвсі nхворі, що мають тривалу гарячку (з температурою тіла 37,5 °С й вище протягом 5 nднів і довше);
· nособи nз гарячковим станом, які хворіли на малярію протягом останніх двох років;
· nвсі nхворі з гарячкою, котрі повернулися з тропіків, протягом 2 років після nповернення незалежно від первинного діагнозу;
· nпри nнаявності гепатоспленомегалії, анемії невідомої етіології; у випадку підвищення nтемператури тіла в найближчі 3 міс. після переливання крові;
· nу nсільській місцевості з дуже високою можливістю поширення малярії в сезон nпередачі при будь-якому захворюванні з гарячковою реакцією в день звертання.
Особа, яка прибула з nмісцевості, неблагополучної щодо малярії, одержує профілактичне лікування, nнезалежно від того, хворіла вона на малярію чи ні. Ліки приймаються під суворим nнаглядом у кабінеті, кожен прийом засвідчується підписом медичного працівника, nякий здійснює нагляд. Ті, хто перехворів на малярію протягом останніх двох nроків, навесні одержують протирецидивне лікування. Обидва курси проводять примахіном по 0,027 г у день протягом 2 тиж.
На територіях із середньою nі високою можливістю поширення малярії у випадку виявлення хворого або nпаразитоносія проводять паразитоскопічне обстеження членів його сім’ї та nнайближчих сусідів, а при виявленні повторного місцевого випадку у сільській nмісцевості – подвірні обходи та лабораторне дослідження осіб, підозрілих щодо nмалярії.
Здійснюючи nдиспансеризацію реконвалесцентів, треба мати на увазі можливі несприятливі nнаслідки і ускладнення: 1) вторинну гіпохромну nанемію, яка може бути обумовлена не лише тривалим гострим періодом хвороби, але nй незбалансованим харчуванням хворого, супутніми та інтеркурентними інфекціями nй інвазіями; 2) прогресуючу форму нефриту з розвитком ниркової недостатності, nяк правило, при 4-денній малярії; 3) ранні та пізні рецидиви; 4) nпаразитоносійство, яке тривалий час може не мати клінічних проявів або nманіфестуватись рецидивами. У разі рецидиву хворого лікують в умовах nстаціонару.
З диспансерного обліку nможна зняти після завершення визначеного терміну спостереження за умови nклінічного одужання і відсутності паразитів у крові. Можливість парентеральної nпередачі плазмодіїв вимагає дбайливої стерилізації медичних інструментів і nзаборони участі в донорстві осіб, що перехворіли на малярію.
Профілактика nта заходи в осередку. nМалярія віднесена до хвороб, при яких nпередбачено санітарну охорону території держави, активне виявлення та nобов’язкову реєстрацію хворих і паразитоносіїв та їх лікування в приміщеннях, nщо не доступні для комарів.
Важливого значення nнадають боротьбі з переносником: меліоративні роботи, обробка місць виплоду nкомарів ларвіцидними та імагоцидними препаратами, використання біологічних nметодів. З метою захисту людей від укусів комарів застосовують репеленти, сітки nна вікнах, накомарники. Деяке значення має зоопрофілактика – розміщення тонкошерстної nхудоби між населеним пунктом і анофелогенною ділянкою. Рекомендується nінсектицидна обробка транспортних засобів, що прибули з місцевості, де nрозповсюджена малярія.
Суттєве nзначення має хіміопрофілактика: особам, які їдуть в ендемічну зону, nпризначають делагіл (хлорохін, резохін) (0,5 г), хлоридин (0,025 г) або nфансидар (1 таблетку) чи мефлохін (ларіам) у дозі 250 мг (1 табл.) раз на nтиждень, прогуаніл (намодрин) у дозі 3 мг/кг маси або доксициклін 1,5 мг/кг nщоденно, починаючи за тиждень до прибуття, протягом усього періоду ризику nзараження та ще 6-8 тиж. після виїзду з неблагополучної місцевості.
Нині розробляють різного nтипу вакцини, однак вони, очевидно, лише будуть доповнювати існуючі nпротималярійні заходи.
