Володимир ЮКАЛО,
старший викладач кафедри філософії та українознавства
Тернопільської державної медичної академії ім. І.Я.Горбачевського
МОВНІ ПОРАДИ
Вживання паронімів
Лікарі часто вагаються, вживаючи пароніми – слова, дуже близькі своїм звучанням, але різні за значенням і написанням. Ось деякі з паронімів, які часто зустрічаються в мові медицини:
АЛЕРГОЛОГІЧНИЙ АНАМНЕЗ – АЛЕРГІЧНИЙ (АЛЕРГІЙНИЙ) НАБРЯК. В усній і писемній комунікації лікарів досить часто виникають труднощі у вживанні терміносполучень, у складі яких є прикметники, що розрізняються компонентом –(о)лог-: алергологічний // алергічний (алергійний); венерологічний // венеричний; епідеміологічний // епідемічний, рентгенологічний // рентгенівський, травматологічний // травматичний тощо. Прикметники з компонентом –(о)лог- позначають поняття, пов’язані з науками, які вивчають певні процеси та явища, а прикметники без цього компонента – поняття, пов’язані власне з тими явищами:
алергологічний – який стосується алергології, розділу імунології, що вивчає етіологію, патогенез, клінічні прояви алергічних хвороб та реакцій, розробляє методи їх діагностики, лікування і профілактики (алергологічний анамнез); алергічний (алергійний) – який стосується алергії (алергічний бронхіт, алергічний набряк, алергійний свербіж, алергійний риніт та ін.);
венерологічний – який стосується венерології, галузі клінічної медицини, що вивчає етіологію, патогенез та клініку венеричних хвороб і розробляє методи їх діагностики, лікування та профілактики (венерологічний диспансер, шкірно–венерологічний диспансер); венеричний – який стосується венеричних хвороб, пов’язаний з ними (венерична лімфопатія, венерична виразка);
епідеміологічний – який стосується епідеміології, 1) медичної науки, що вивчає закономірності епідемічного процесу і розробляє методи боротьби з інфекційними хворобами людини, 2) методу вивчення закономірностей поширення інфекційних хвороб серед населення (епідеміологічний аналіз, епідеміологічний анамнез, епідеміологічний прогноз, санітарно–епідеміологічна розвідка, санітарно–епідеміологічна станція, епідеміологічне обстеження); епідемічний – який стосується епідемії, має характер епідемії (епідемічне захворювання, епідемічний паротит, епідемічний процес, епідемічний осередок тощо);
рентгенологічний – який стосується рентгенології, галузі клінічної медицини, що вивчає застосування рентгенівського випромінювання для дослідження будови і функції органів і систем, для діагностики хвороб людини (рентгенологічне дослідження, рентгенологічна діагностика, рентгенологічне відділення, рентгенологічний кабінет), рентгенівський – який стосується рентгенівського випромінювання (рентгенівська трубка, рентгенівське зображення, рентгенівська дефектоскопія тощо);
травматологічний – який стосується травматології, галузі клінічної медицини, що вивчає патогенез механічних ушкоджень опорно-рухового апарату й розробляє методи їх діагностики, лікування й профілактики (травматологічна допомога, травматологічний пункт); травматичний – пов’язаний з травмою (травматичний вивих, травматична кровотеча, травматична гангрена, травматичний пневмоторакс та ін.).
Повна назва із компонентом -логічний не завжди задовольняє вимоги до ідеального терміна і викликає деякі заперечення у зв’язку з виникненням певною мірою надмірного відтінку “науковості”: санітарно-епідеміологічна станція, рентгенологічна діагностика, рентгенологічний кабінет, травматологічний пункт. У такому випадку можна застосовувати – переважно у розмовному стилі – позбавлений цих “недоліків” короткий варіант: санепідемстанція, рентгенодіагностика, рентгенкабінет, травмпункт.
ВІЙСЬКОВА МЕДИЦИНА – ВОЄННА МЕДИЦИНА. У комунікаціях лікарів майже завжди виникають труднощі у вживанні мовних стереотипів із паронімами військовий // воєнний, військово- // воєнно-. Як правило, говорять і пишуть: воєнна медицина, воєнна гігієна, воєнно-польова хірургія, рідше – воєнний лікар, воєнний госпіталь тощо, – коли слово воєнний означає “який стосується війни, пов’язаний з нею” і вживається в медичній галузі хіба що у складі терміносполучення воєнно-медична доктрина, а військовий означає “який стосується війська, військовослужбовця, армії, призначений для потреб війни” і вживається у складі всіх інших терміносполучень медичної галузі: військова медицина, військова гігієна, військова паразитологія, військовий лікар, військовий госпіталь (шпиталь), військовий медичний склад, військово-польова терапія, військово-польова хірургія, військово-морська медицина, військово-санітарний транспорт, військово-санітарний поїзд, військово-лікарська експертиза, військово-лікарська комісія, військово-медична адміністрація, військово-медична гра, військово-медична звітність, військово-медична підготовка, військово-медичний облік, військово-медична освіта, військово-медичне постачання, військово-медичний(а) заклад (установа) тощо.
ВІДЧУТТЯ ГОЛОДУ – ПОЧУТТЯ ГОЛОДУ. У поданих до друку тезах, статтях лікарів автор цих рядків регулярно зустрічає ще одну помилку, пов’язану із змішуванням паронімів: вживання слова почуття замість відчуття: почуття болю, почуття голоду. Очевидно, впливає російська мова, де в обох аналізованих значеннях вживається слово чувство: чувство боли відчуття болю; чувство долга почуття обов’язку.
Як терміни слова відчуття і почуття нині чітко розрізняються. Відчуття – психічний процес, що полягає у відображенні мозком властивостей предметів і явищ об’єктивного світу, а також станів організму при безпосередньому впливові подразників на відповідні органи чуття. Почуття – це психічні стани і процеси, в яких відображено емоційний бік духовного світу людини.
Точне термінологічне значення зафіксоване у таких словосполученнях з мови лікарів: відчуття зорові, слухові, дотикові, нюхові, смакові; органічні, голоду, спраги, болю, статеве; втоми, холоду, тепла, шуму, руху, просторове, кволості, неповноцінності, кусаючого болю, місцеве, нудоти, неприємне при дотику, нормальне кольорів, повзання мурашок по тілу, хворобливе, ненормальне, фантомні, неприємні в усьому тілі і т. д.; почуття неусвідомлене, бурхливе, материнське, обов’язку, відповідальності, взаємодопомоги, вірності, радості, любові, ненависті, співчуття, насолоди, гніву, жалю і т. д.
На такій диференціації слів відчуття // почуття не раз наголошували мовознавці, зафіксована вона в сучасних словниках.
ПАХВОВА ВЕНА – ПАХВИННА ГРИЖА. У лікарів найбільші труднощі, звичайно, виникають під час вживання мовних стереотипів з прикметниками-паронімами пахвинний, паховий, пахвовий. Двотомний “Українсько-латинсько-анґлійський медичний тлумачний словник” (Львів, 1995) так тлумачить значення цих термінів: “ПАХВИ′ННИЙ, а, е – син. ІНҐВІНБЛЬНИЙ – inguinбlis, e [inguen, inis пах]; E. inguinal – стос. до пахвинної ділянки” [УЛАМТС, ІІ, 240], “ДІЛЯ′НКА ПАХВИ′ННА – син. ПАХ – rйgio inguinбlis; E. inguinal region – парна Д. передньобічної стінки живота, обмежена знизу і збоку пахвинною складкою, зверху – лінією між клубовими остями, присередньобічним краєм прямого м’яза живота”, “ПАХВУВИЙ, а, е – син. АКСИЛЯ′РНИЙ, ПІДПАХВУВИЙ – axillбris, e; E. axillary – стос. до пахви”, “ПАХВБ, и, ж. – див. Я′МКА ПАХВУВА”, “Я′МКА ПАХВУВА – син. ПАХВБ – fossa axillбris; axнlla, ae f; E. axillary fossa – заглибина між верх. частиною плеча і бічною поверхнею грудної клітки”.
Як бачимо, слува паховъй (саме такий там мав би бути наголос, а не пбховий), яке лікарі, за невеликим винятком, вживають як відповідник лат. inguinālis, цей словник не фіксує. Наведено тільки пахвинний. Це саме бачимо майже в усіх українських медичних словниках ХХ і ХХІ ст.:
· рос. подмышка – укр. пахвб,
· рос. подмышечный – укр. пахвувий,
· рос. пах – укр. пахвъна,
· рос. паховой і паховый – укр. пахвънний.
Синоніми до терміна пахвовий – аксилярний і підпахвовий.
Слова пахвовий і пахвинний вживаються в складі таких терміносполучень: пахвова ділянка, пахвинна ділянка (права / ліва), пахвова ямка, бічна пахвинна ямка, присередня пахвинна ямка, пахвова артерія, пахвинні гілки (зовнішніх соромітних артерій), пахвова вена, пахвове лімфатичне сплетення, пахвові лімфатичні вузли, пахвинні лімфатичні вузли, пахвинна зв’язка, пахвинний канал, поверхневе пахвинне кільце, глибоке пахвинне кільце, пахвинний серп, пахвинний трикутник, пахвинна грижа (кила), пахвинний аденіт, пахвинний крипторхізм, пахвинні пори, пахвовий трихомікоз.
Причина труднощів у вживанні слів пахвинний, паховий // пахвовий також закладена вже в самій анатомії людини, адже існує пахвинна (пахова) ділянка і пахвова ділянка, бічна пахвинна ямка і пахвова ямка, пахвинні лімфатичні вузли і пахвові лімфатичні вузли тощо.
Але як би там не було, слово паховий бажано усунути з мови, бо воно розхитує сучасну терміносистему, є причиною виникнення зайвих частих непорозумінь або недоглядів, коли сплутують слова пахвовий і паховий.
Отже, слід вживати слова пахвънний (рос. паховой і паховый) та пахвувий (рос. подмышечный).
ЧАСТКО′ВЕ ГОЛОДУВАННЯ – ЧАСТКОВИ′Й БРОНХ – ЧАСТКОВА′ ПНЕВМОНІЯ – ЧАСТОЧКО′ВА ПНЕВМОНІЯ. Існує значеннєве розмежування слів часткувий, частковъй, часточкувий:
· часткувий – неповний, парціальний, латинський відповідник partiālis, російський – частичный,
· частковъй – властивий окремій частці, латинський відповідник lobāris, російський – долевой,
· часточкувий – властивий окремій часточці, латинські відповідники lobulāris, lobātus, російські – дольчатый, дольковый.
У медичній термінології слово часткувий входить до складу стійких словосполучень часткува кератопластика, часткува партенокарпія, часткува перикардектомія, часткуве голодування тощо, слово частковъй – до складу анатомічних і клінічних термінів: частковъй бронх, частковб пневмонія (пневмонія, що охоплює частку легені), часточкувий – також до складу анатомічних і клінічних термінів: часточкува печінка, часточкува (котиледонна) плацента, часточкува нирка, часточкува пневмонія (пневмонія, що охоплює часточку легені).
Слова чбстковий (з наголосом на а) в українській літературній мові немає.
Особливості вживання назв лікбрських рослин
Останнім часом, після офіційної “реабілітації” народної медицини, лікарі почали призначати, поряд з фабричними препаратами, фітотерапевтичні засоби з “домашньої аптечки”. Тому медики вживають під час розмов з пацієнтами, у наукових творах різних жанрів ботанічні й народні назви різноманітних лікарських рослин. На цьому ґрунті можуть виникати усілякі мовні труднощі.
Найчастіше вони зумовлені тим, що на сучасному етапі більшість рослин мають одну, максимум дві українські наукові ботанічні назви, які не завжди відомі навіть фахівцям, і часто десятки місцевих народних назв, за якими здебільшого й відомі населенню ці рослини. Так, наприклад, для звіробою звичайного на Україні відомо понад 65 назв, чистотілу звичайного – понад 80, цикорію дикого – 30, ялиці звичайної – 16, подорожника великого – понад 20 назв. Часто однаковою народною назвою у різних місцевостях України називають різні види рослин, що належать навіть до різних родин. Саме це може призводити до непорозумінь під час спілкування, насамперед у містах і регіонах контактного проживання різних етнічних груп.
Наприклад, на Тернопіллі, яке об’єднує землі Галичини, Волині і Поділля, де проживає також велика кількість переселенців з Лемківщини, доводиться спостерігати плутанину в називанні таких популярних у народній медицині рослин, як подорожник ланцетолистий (лат. Plantago Lanceolata) і спориш звичайний (лат. Polygonum Aviculare). Як правило, люди з книжною освітою (у т. ч. лікарі) знають тільки ботанічні назви цих рослин. Менш освічені люди із Західної Волині й Галичини спориш називають ще й подорожником, а подорожник – бабкою. Усе це створює значні перешкоди для взаєморозуміння лікаря й пацієнта. Крім того, частина лікарів, навпаки, може не знати наукових назв, а наполегливо вживати народну назву, яка побутує в його рідному регіоні.
Друга причина можливих непорозумінь – це, звичайно, російсько-українська інтерференція. Оскільки раніше офіційна медицина була російськомовною (а в багатьох регіонах України ситуація не змінилася й досі), то багато рослин часто знають тільки за російськими назвами. Наприклад: глід колючий (рос. боярышник колючий), деревій звичайний (рос. тысячелистник обыкновенный), журавлина болотна (клюква болотная), ожина сиза (ежевика сизая), селера пахуча (сельдерей душистый), шипшина собача (шиповник собачий), яловець звичайний (можжевельник обыкновенный) тощо. А приклад плутанини ботанічних назв харчових і лікарських рослин кавун звичайний (рос. арбуз обыкновенный) та гарбуз звичайний (рос. тыква обыкновенная) відомий усім філологам. Інший приклад труднощів – ще одна пара міжмовних омонімів: васъльки справжні (рос. базилик камфарный) і волушка съня (рос. василёк синий).
Деякі рослини тепер можуть бути навіть широкому загалові відомі не під українською чи російською назвами, а в латинському варіантові, наприклад нагідки лікарські (рос. ноготки аптечные) знають у латинізованій формі – календула (лат. Calendula Officinalis L.).
Тому лікар, рекомендуючи пацієнтові до вжитку якусь лікарську рослину, повинен переконатися, чи ясне його висловлювання, чи зрозумів адресат, про яку рослину йде мова. Лікар має знати, звичайно, ботанічну українську, латинську й російську, а також, обов’язково, місцеву назви рослин, які він приписує (цих рослин, як правило, у вузького спеціаліста не буває багато). Лікар повинен повідомити пацієнтові або його родичам ці назви і записати їх, описати цю рослину та вигляд її збору. Це допоможе легко придбати ці рослини на базарі чи в аптеці.
У суто наукових творах обов’язково для точності слід подавати українську й латинську ботанічну назви, а в науково-популярних і науково-навчальних – ще й широко відомі народні назви.
Під час виникнення питань щодо назв лікарських рослин рекомендую звертатися до такого видання: Смик Г.К. Корисні та рідкісні рослини України: Словник-довідник народних назв. – К.: УРЕ ім. М.П.Бажана, 1991. – 416 с.
Пропоную також словничок труднощів російсько-українського перекладу ботанічних назв лікарських рослин.
Словничок труднощів російсько-українського перекладу
ботанічних назв основних лікбрських рослин
(з латинськими відповідниками)
Аир обыкновенный, аир тростниковый. Аїр тростънний, лепехб звичбйна. – ACORUS CALAMUS L.
Арбуз обыкновенный. Кавэн звичбйний. – CITRULLUS LANATUS (Thund) Matsum. et Nakai
Базилик камфарный. Васъльки спрбвжні. – OCIMUM BASILICUM L.
Безвременник осенний. Пізньоцвнт осннній. – COLCHICUM AUTUMNALE L.
Белена чёрная. Блекотб чурна. – HYOSCYAMUS NIGER L.
Боярышник кривочашечковый, боярышник колючий. Глід кривочбшечковий, глід колючий. – CRATAEGUS CURVISEPALA Lindm.
Будра плющевидная. Розхндник звичбйний. – GLECHOMA HEDERACEA L.
Василёк синий. Волушка съня. – CENTAUREA CYANUS L.
Вахта трёхлистная. Бобнвник трилъстий. – MENYANTHES TRIFOLIATA L.
Горец змеиный, раковые шейки. Гірчбк змії′ний, рбкові шъйки, змійовък – POLYGONUM BISTORTA L.
Горец птичий. Споръш звичбйний. – POLYGONUM AVICULARE
Горечавка жёлтая. Тирлъч жувтий. – GENTIANA LUTEA L.
Горицвет кукушкин, коронария кукушкина. Коронбрія зозэляча, зозэлин цвіт. – CORO NARIA FLOSCUCULI (L.) A. Br.
Грыжник голый. Остэдник гулий. – HERNIARIA GLABRA L.
Девясил высокий. Омбн висукий. – INULA HELENIUM L.
Донник лекарственный. Буркэн лікбрський. – MELILOTUS OFFICINALIS (L.) Pall.
Дрок красильный. Дрік фарбувбльний. – GENISTA TINCTORIA L.
Душица обыкновенная. Матерънка звичбйна. – ORIGANUM VULGARE L.
Дымянка лекарственная. Рэтка лікбрська. – FUMARIA OFFICINALIS L.
Дягиль лекарственный. Дягель лікбрський. – ANGELICA ARCHANGELICA L.
Ежевика сизая. Ожъна съза, ожъна звичбйна. – RUBUS CAESIUS L.
Ель европейская. Ялъна європййська, смерйка. – PICEA ABIES (L.) Karst.
Жеруха аптечная. Настэрція лікбрська. – NASTURTIUM OFFICINALE R. Br.
Живокость полевая. Сокърки польовн. – CONSOLIDA REGALIS S. F. Gray
Звездчатка средняя. Знрочник серйдній. – STELLARIA MEDIA (L.) Vill.
Земляника зелёная, полуница. Сунъці зелйні, полунъці. – FRAGARIA VIRIDIS Duch.
Земляника лесная. Сунъці лісовн. – FRAGARIA VESLA L.
Золотарник обыкновенный. Золотэшник звичбйний. – SOLIDAGO VIRGAUREA L.
Ива белая, ветла. Вербб бнла. – SALIX ALBA L.
Истод горьковатый. Китя′тки гіркувбті. – POLYGALA AMARELLA Crantz
Касатик болотный, ирис жёлтый. Пнвники болутні. – IRIS PSEUDACORUS L.
Каштан съедобный. Каштбн їстівнъй, каштбн спрбвжній. – CASTANEA SATIVA Mill.
Кирказон ломоносовидный. Хвилівнък звичбйний. – ARISTOLOCHIA CLEMATITIS L.
Кислица обыкновенная. Квасенъця звичбйна. – OXALIS ACETOSELLA L.
Клевер луговой. Конюшъна лучнб. – TRIFOLIUM PRATENSE L.
Клещевина обыкновенная. Рицъна звичбйна. – RICINUS COMMUNIS L.
Клюква болотная. Журавлъна болутна. – OXYCOCCUS PALUSTRIS
Кникус благословенный, волчец кудрявый. Хрестувий курінь бенедиктънський. – CNICUS BENEDICTUS L.
Конопля посевная. Конуплі посівнн. – CANNABIS SATIVA L.
Коровяк лекарственный. Дивинб лікбрська. – VERBASCUM PHLOMOIDES L.
Коровяк скипетровидный, коровяк высокий. Дивинб скмпетроподнбна, дивинб густоквіткува. – VERBASCUM THAPSIFORME Schrad., Verbascum densiflorum Bertol.
Крыжовник отклонённый. Бґрус відхълений. – GROSSULARIA RECLINATA Mill.
Кувшинка белая. Латбття бнле. – NYMPHAEA ALBA L.
Кукуруза обыкновенная. Кукурэдза звичбйна. – ZEA MAYS L.
Ландыш майский. Конвблія звичбйна. – CONVALLARIA MAJALIS L.
Лапчатка гусиная. Перстбч гэсячий, гэсяча лбпка. – POTENTILLA ANSERINA L.
Лиственница европейская. Модръна європййська. – LARIX DECIDUA Mill.
Лук репчатый. Цибэля горудня. – ALLIUM CERA L.
Лютик едкий. Жовтйць їдкъй. – RANUNCULUS ACRIS L.
Манжетка изящная, манжетка стройная. Пръворотень стрункъй. – ALCHEMILLA GRACILIS Opiz
Маргаритка многолетняя. Стокрутки багаторнчні. – BELLIS PERENNIS L.
Марь красная. Лободб червуна (а не лебеда). – CHENOPODIUM RUBRUM L.
Мать-и-мачеха обыкновенная. Підбнл звичбйний, мбти-й-мбчуха. – TUSSILAGO FARFARA
Медуница лекарственная. Медэнка лікбрська. – PULMONARIA OFFICINALIS L.
Можжевельник обыкновенный. Яловйць звичбйний. – JUNIPERUS COMMUNIS
Мята перечная. М’ята перцйва, м’ята холудна. – MENTHA PIPERITA L.
Ноготки аптечные. Нагідкъ лікбрські (а не календула). – CALENDULA OFFICINALIS L.
Облепиха крушиновидная. Обліпъха крушщноподнбна. – HIPPOPHAE RHAMNOIDES L.
Одуванчик аптечный. Кульббба лікбрська. – TARAXACUM OFFICINALE Wigg.
Окопник лекарственный. Живокнст лікбрський. – SYMPHYTUM OFFICINALE L.
Орех грецкий, орех волошский. Горнх волуський. – JGLANS REGIA
Пажитник “греческое сено”. Гуньбб сіннб. – TRIGONELLA FOENUMGRAECUM L.
Пастушья сумка обыкновенная. Гръцики звичбйні. – CAPSELLA BURSAPASTORIS (L.) Medik.
Первоцвет весенний. Первоцвнт весня′нъй. – PRIMULA VERIS L.
Пижма обыкновенная. Пъжмо звичбйне. – TANACETUM VULGARE L.
Пион узколистный. Півунія вузьколъста. – PAEONIA TENUIFOLIA L.
Подсолнечник обыкновенный, подсолнечник однолетний. Суняшник однорнчний, суняшник звичбйний. – HELIANTHUS ANNUUS L.
Просвирник лесной, зензивир. Калбчики лісовн, зензівйр. – MALVA SYLVESTRIS L.
Прострел широколистный, прострел сон-трава. Сон широколъстий. – PULSATILLA PATENS (L.) Mill.
Пустырник обыкновенный. Соббча кропивб звичбйна. – LEONURUS CARDIACA L.
Репейничек лекарственный. Паръло звичбйне. – AGRIMONIA EUPATORIA L.
Росянка круглолистная. Росъчка круглолъста. – DROSERA ROTUNDIFOLIA L.
Рябина обыкновенная. Горобъна звичбйна. – SORBUS AUCUPARIA
Свёкла обыкновенная. Буряк звичбйний. – BETA VULGARIS L.
Сельдерей душистый. Селйра пахэча. – APIUM GRAVEOLENS L.
Сирень обыкновенная. Бузук звичбйний. – SYRINGA VULGARIS L.
Спаржа лекарственная. Холодук лікбрський. – ASPARAGUS OFFICINALIS L.
Стальник колючий. Вовчэг колючий. – ONONIS SPINOSA L.
Сухоцвет однолетний. Безсмйртки однорнчні. – XERANTHEMUM ANNUUM L.
Сушеница лесная. Сухоцвнт лісовъй. – GNAPHALIUM SYLVATICUM L. [Omalotheca sylvatica (L.) Sch. Bip. et F. Schultz]
Тмин обыкновенный. Кмин звичбйний. – CARUM CARVI L.
Толокнянка обыкновенная. Мучнъця звичбйна. – ARCTOSTAPHYLOS UVA – URSI (L.) Spreng.
Тыква обыкновенная. Гарбэз звичбйний. – CUCURBITA PEPO L.
Тысячелистник обыкновенный. Деревнй звичбйний. – ACHILLEA MILLEFOLIUM
Укроп огородный. Кріп горудній. – ANETHUM GRAVEOLENS L.
Фасоль обыкновенная. Квасуля звичбйна. – PHASEOLUS VULGARIS L.
Фиалка трёхцветная. Фіблка трикулірна, брбтки. – VIOLA TRICOLOR L.
Черника. Чорнъця. – VACCINIUM MYRTILLUS L.
Шалфей лекарственный. Шавлня лікбрська. – SALVIA OFFICINALIS L.
Шиповник собачий. Шипшъна соббча. – ROSA CANINA L.
Яснотка белая. Глухб кропивб бнла. – LAMIUM ALBUM L.
Наголошування медичних термінів
Не можна вважати освіченою, інтелігентною людину, яка не дбає про високий рівень своєї мовної культури. А одним з важливих її елементів є правильне наголошування слів.
В українській мові наголошені голосні характеризує передусім більша тривалість і виразний тембр, а часом і більша сила. Наголос служить засобом фонетичної організації слів: навколо наголошеного складу групуються ненаголошені. Кожне повнозначне слово має своє постійне наголошування, тобто наголос є індивідуальною (зовнішньою) ознакою слова і його форм.
В українській мові наголос різномісний, вільний, тому що він може падати на будь-який склад (морфему) слова: въпадок, читбння, прочътаний, сантимйтр, дозъметр, фаховъй, багаторазувий. Щоб знати його місце в слові, треба знати сбме це слово.
Український наголос також рухомий, тобто він може пересуватися з одного складу на інший у різних формах того ж слова, напр.: брат – братъ, робъти – роблю′ – рубиш, писбти – пишэ – пъшеш, оздоровътися – оздорувився – оздорувилося – оздорувишся – оздоровлю′ся.
Наголос в українській мові є додатковим засобом розрізнення слів і їх форм. Тільки за допомогою наголосу поза контекстом можна визначити лексичне значення слів у таких парах, як вндомість і відумість (вндомість – це список, документ: платнжна вндомість; відумість – повідомлення, звістка, популярність: надійшли відумості, що…), рефлйкторний і рефлектурний (рефлйкторний – стосовно до рефлектора: рефлйкторна лампа; рефлектурний – стосовно до рефлексу: рефлектурний (відбитий) біль, рефлектурна сліпота, рефлектурний спазм), въкористання і використбння (словники приписують вживати слово въкористання з відтінком закінченості дії: шприц одноразового въкористання, слово використбння – з відтінком незакінченості дії: використбння медичної техніки, використбння нових технологій), лнкарський і лікбрський, наръвний і наривнъй, часткувий і частковъй (про ці слова ми вже писали).
У сучасній українській літературній мові існують єдині норми наголошування, які склалися насамперед на базі середньонаддніпрянських говорів, але значний вплив на процес нормування наголосу мали й південно-західні та північні говори. Дотримання і зміцнення норм наголошування є обов’язковим для всіх мовців.
У повсякденній мовній практиці трапляється чимало прикрих порушень цих норм. Це можна пояснити як впливом діалектної мови, так і недостатньою обізнаністю мовців із системою літературного наголосу. Виникли вади також у результаті тривалого побутування в нашому суспільстві російсько-української двомовності.
Деякі слова дуже часто вживаються з помилковим наголосом. Наводимо низку таких слів з літературним наголосом:
іменники: повне въдужання, въродження внаслідок поганого сексуального добору, ссбння грудйй, біль у спъні, течія′ крові зворотна, очноя′мковъй відрусток, товстб къшка, привэшна зблоза, звичайна борудавка, залишкова сйча, стандартна сируватка, верхня щйлепа, автоматичні терезъ, лапчбсті щъпці, фагоцитарний покбзник, водопровнд завитки, кропивб, сечівнък, відхндник, різнувид, ознуб, п’янъця, медикамйнт, алкогуль етиловий, камфорб розтерта, шкірно-венерологічний диспансйр, парбліч однієї половини тіла, токсична розеула, альвеула зуба, симптум грипу, йодний фенумен, денна епілйпсія, функціональна асиметрня, епізодична амнезня, розрив меннска, епікръз, ортодонтня, ветеринбрія, фармацня;
прикметники із суфіксом -аст (ий): головчбстий, гребінчбстий, зубчбстий, лапчбстий, сітчбстий; -н (ий): учний, щйлепний, міжщйлепний, міжгэбний, міжзэбний, підгрэдний, ребйрний, міжребйрний, здэхвинний, щнльний, проникнъй, коръсний, камфурний, алкогульний, експйртний, диспансйрний; -ов (ий): джгутувий, кістковъй, міжкістковъй, м’я′зовъй, міжм’я′зовъй, нирковъй, наднирковъй, міжнирковъй, кишковъй, крижовъй, поперекувий, кульшовъй, щйлеповий, підошувний, надпэпковий, хрящовъй, міжхрящовъй, клэбовий, лобкувий, зародкувий, плодовъй, пологувий, камфуровий, пндлітковий, черговъй, цілодобовъй, сечовъй, спиртовъй, восковъй, бурштинувий; -івн (ий): їстівнъй; -ист (ий): пуристий; -ев (ий): скронйвий; -к (ий): плуский, різкъй, тонкъй;
Акцентування слів іншомовного походження на ґрунті української мови в цілому відповідає наголошуванню слів у тих мовах, з яких вони запозичені. Часом слова запозичуються не прямим шляхом, а через мови-посередники, і в таких випадках мають наголос мови-посередника. Тому мовці, не знаючи шляху запозичення слова українською мовою, орієнтуючись тільки на знання латинської мови і деяких іноземних, не завжди можуть правильно визначити норму української літературної мови. Так, часто помиляються у наголошуванні таких українських медичних термінів іншомовного походження: камфорб (це слово в латинську прийшло з арабської, його наша мова запозичила з німецької чи італійської з наголошеним останнім складом, а не з наголосом латинської мови), диспансйр (через посередництво російської та французької мов запозичено з англійської), бюлетйнь (запозичено з французької мови через російську), епікръз (норму визначено під впливом грецької мови).
Окремо слід сказати про слова, запозичені з грецької та латинської мов або створені на їхній основі, з кінцевим терміноелементом на –ія. Плутанина тут виникає у зв’язку з тим, що ще в латинській мові в одних терміноелементах наголос падає на передостанній склад (звук і), а в інших – на третій склад з кінця слова. Крім того, у багатьох з цих слів в українській та російській мовах усталені різні наголоси, що нерідко спричиняє вагання в наголошуванні. У російській мові в цій групі є набагато більше слів з наголошеним передостаннім складом (“грецький” варіант), ніж в українській мові, де наголос часто падає на третій склад від кінця слова (“латинський” варіант). Тому треба не помилятися під час наголошення слів з такими терміноелементами:
-грбфія: флюорогрбфія, рентгеногрбфія, агрбфія;
-мйтрія: краніомйтрія, дозимйтрія;
-мбнія: наркомбнія, полінаркомбнія, токсикомбнія;
-фубія: агорафубія, клаустрофубія;
-пбтія: психопбтія, ангіопбтія, гіперпбтія;
-ббзія: аббзія;
-гйзія: аналгйзія;
-курія: анізокурія;
-мегблія: акромегблія;
-стбзія: астбзія;
-сфнксія: асфнксія;
-тъпія: стереотъпія;
-тупія: гетеротупія;
-гбмія: полігбмія;
-гнузія: агнузія, фармакогнузія;
-маля′ція: остеомаля′ція;
-нумія: гомонумія;
-вйрсія: ретровйрсія;
-цйпція: інтероцйпція.
В анатомічних термінах з кінцевим елементом –фнз рекомендовано однотипне наголошення: апофнз, діафнз, епіфнз, метафнз, симфнз.
Як бачите, наголосува система української мови досить складна, певним закономірностям наголошування підпорядковуються не всі слова та їхні форми. Тому якщо виникають сумніви щодо наголосу певного слова, треба звертатися за довідкою до таких словників: “Українська літературна вимова і наголос” (К., 1973), “Орфоепічний словник” М.І.Погрібного (К., 1984), “Орфографічний словник української мови” (К., 1994), “Російсько-український словник наукової термінології. Біологія. Хімія. Медицина” (К., 1996).
Отже, вдосконалюйтесь у володінні усною формою літературної мови, засвоюйте нормативний наголос і не забувайте, що саме мову лікаря беруть собі за зразок пацієнти, їхні родичі, інші люди, з якими йому доводиться спілкуватися!
