Володимир ЮКАЛО,
кандидат філологічних наук, м. Тернопіль
НЕБУДЕННА ПОДІЯ В УКРАЇНІСТИЦІ
Ставицька Леся. Короткий словник жарґонної лексики української мови. – К.: Критика, 2003. – 336 с.
Досі українське мовознавство традиційно вивчало переважно літературну, ідеальну мову, з певною періодичністю з’являлися нові нормативні словники – орфографічні, орфоепічні, перекладні, термінологічні тощо. Позалітературні варіанти, зокрема жаргон (сленг), рідко ставали об’єктом лінгвістичних студій. Це зумовлено політичними та ідеологічними причинами. Українська філологія більш ніж півстоліття існувала в умовах тоталітарного суспільства, в якому було затверджено офіційний стандарт і заборонено інакшість усного і писемного самовияву. Крім того, в українській культурі сформувалося ставлення до мови як до національної святині, надзвичайно цінної частини національного надбання. Природно, така концепція потребує особливої уваги до культивування літературних стандартів і неприйняття жаргону як словесного хуліганства, чужого словесного бруду. Систематичні жаргонологічні дослідження в Україні не проводилися, досі існувало тільки два майже аматорські словники українського молодіжного сленгу і жаргону злочинців.
Тому вихід «Короткого словника жарґонної лексики української мови» –небуденна подія в україністиці. У такому обсязі (3200 слів і 650 стійких словосполучень) української жаргонної мови ще не фіксували. Цю працю уклала відомий український мовознавець доктор філологічних наук, завідувач відділу соціолінгвістики Інституту української мови НАН України Леся Ставицька.
У передмові до словника під промовистою назвою «Українська мова без прикрас» автор рецензованого видання аналізує причини занедбаності української жаргонології та лексикографії на тлі зарубіжних мовознавчих досліджень цього ґатунку, особливості породження та існування, функціонально-стилістичні, мовнокультурні аспекти жаргонного вокабуляру, обґрунтовує самодостатність, оригінальність і комунікативну потужність українського жаргону.
Л.Ставицька цілком слушно стверджує, що брак теоретичного і лексикографічного опрацювання жаргонної лексики згубно позначається не тільки на духовній, а й на загальній філологічній культурі українського соціуму. Метамовна свідомість сучасного українця (у т. ч. професійного філолога) переважно не розрізняє специфіки жаргонної лексики серед інших лексичних шарів, як-от лайка, вульгаризм, еротична лексика.
Аналізуючи соціальну стратифікацію жаргонного вокабуляру, автор традиційно виділяє корпоративно-групову форму його породження та існування і розробляє інший не менш важливий параметр мовної екзистенції жаргону – розширеного вживання, суголосний за своєю суттю сміховій культурі карнавалу. Саме у зв’язку жаргону з національною сміховою культурою мовознавець вбачає одну із запорук виживання та зміцнення комунікативної потужності української мови.
Звичайно, що гіпертрофія жаргонного субкоду в сучасній комунікації – це симптом глибокої культурної кризи, яку супроводить звуження індивідуального словника мовної особистості, коли не актуалізованою лишається семантично еквівалентна розмовна, фамільярна, діалектна лексика, фразеологія. У сучасному українському жаргоновживанні є також багато російськомовних вкраплень.
І все-таки український жаргон існує. Жаргонний лексикон – це своєрідна картина світу, потужна семіосфера певного часового зрізу культури, що відкриває у слові смислову перспективу як концентрат соціокультурного, духовного, психологічного клімату епохи. У лінгвокультурному просторі жаргонної лексики екзистує окрема людина, покоління, етнос. Жаргон із його нестрогістю, необов’язковістю є виявом вербальної свободи. «У різнотипних дискурсах жарґонне слово перетворюється на своєрідний концентрат опозиційної до соціяльно схвалених норм поведінки, альтернативної, необов’язкової парадигми буття. Мовець, який артикулює цю парадигму, свідомо чи несвідомо перекидає догори ногами ієрархію офіційного світу і його мову. Цей акт вимагає неабияких лінґвокреативних здібностей, і та спільнота, яка проговорює свій досвід, не є геть нездарною у своєму мовному самовияві і, звісна річ, у творенні тієї ж самої національної мови, яка в літературній обробці письменника перетворюється на одну з підвалин культури соціюму», – цілком доречно стверджує Л.Ставицька. Тому наявні елементи українського сленгу, безперечно, потрібно фіксувати, інтерпретувати, щоб найбільш вартісний лексичний матеріал міг увійти до «культурного континууму українського мовного існування».
Реєстр рецензованого словника містить жаргонну лексику різноманітного походження: слова з арго українських лірників і ремісників ХІХ ст., з бурсацько-семінарського соціолекту (беник, венера, камчатка, кнайпа, коза), із загальновживаної, застарілої, рідковживаної лексики, з територіальних діалектів (баланда, балда, збуй, здиміти) тощо.
Зафіксовано також значну кількість кальок, російськомовних запозичень, напр.: облом, бомж, чмо, сексот, совок, лох, лажа, «бєспрєдєл». Погоджуюсь з автором, що ці елементи «української російської мови» мають право на лексикографічну репрезентацію: вони вживаються в невимушеній україномовній комунікації – у висловлюваннях, в структурі яких домінують українські мовні одиниці.
Наведу ще декілька міркувань, зауважень, побажань до рецензованого словника.
Викликає певні заперечення зарахування до жаргонної лексики низки розмовних, діалектних слів. Так, слово пакнути («закурити») я відніс би до дитячої мови. Діалектизм бамбетель у західних регіонах України вживається на позначення особливих меблів, а не ліжка (наведена у словниковій статті цитата ілюструє саме діалектне значення). Широковідомі нейтральні діалектизми слоїк («банка»), склеп («магазин»), урльоп («відпустка»), баба («жінка»), хлоп («чоловік») на Тернопіллі можуть бути жаргонізмами тільки в жартівливо-іронічній літературній комунікації. Можливо, у якомусь іншому регіоні ці слова – жаргонізми. Тоді це варто було б позначити відповідними маркерами. Не були б зайвими територіальні чи інші маркери також біля багатьох слів, вживання яких, можливо, обмежене певним регіоном чи навіть навчальним закладом – із жаргонізованої розмовної мови (бандера, бритва, Лоханськ), із загальномолодіжного жаргону (баксі, бждонц, бомбей, бульбоїд, гицель), з мови студентів (бар, колок, лібрарня, степан), з мови школярів (алгеброїд, ботинок, драйка, матра, мауглі).
У словник потрапила незначна частина форм олітературених, українізованих порівняно з реальними: білка, блакитний, викидайло, зняти вола (телицю), казенка, шматок. Такі форми інформатори можуть повідомляти під час опитувань. Досліджуючи професійну комунікацію лікаря, я зустрічався з явищем, коли одні медичні працівники наводили (відповідаючи на запитання анкети або під час розмов) як жаргонізм варіанти білка і бєлка, а ось інші медики впізнавали тільки слово бєлка. Очевидно, «реальність» жаргонізмів можна підтвердити тільки методом включеного спостереження і комунікативного експерименту.
Серед ілюстративного матеріалу рецензованого видання мало записів живої усно-розмовної мови з різних регіонів України. Шкода, що жаргонна лексика ілюструється переважно цитатами з творів сучасної публіцистики та художньої літератури – уривками публіцистичного і художнього стилю літературної мови, які є вторинними щодо живої, жаргонної мови, тінню цієї мови. Хоча ці цитати зовсім не зайві. Вони підтверджують україномовний статус зафіксованих жаргонізмів і, звичайно, тлумачать їхнє значення.
Деякі жаргонізми бажано ілюструвати цитатами з кількох джерел, для підтвердження, що це не індивідуально-авторське слововживання (словникові статті вальцер, брусок, торпеда, шабля).
У словнику з достатньою повнотою зафіксовано загальний, молодіжний, армійський, кримінальний жаргон тощо, водночас мало сленгізмів з професійних жаргонів. Очевидно, існує більша кількість фонетичних, наголосових, морфологічних варіантів і синонімів жаргонізмів, ніж це подано в рецензованому виданні. Такі варіанти може навести чи не кожен спостережливий читач. До речі, Л.Ставицька просить надсилати зауваження, доповнення, уточнення до словника.
Усвідомлюю, що виконати деякі побажання поки що неможливо, адже українська жаргонологія і навіть соціолінгвістика «тримаються» здебільшого на ентузіазмі окремих науковців; широкомасштабних, із серйозним фінансуванням програм таких досліджень не існує. Та й сам рецензований словник побачив світ тільки завдяки фінансовій підтримці Українського наукового інституту Гарвардського університету.
Словник може бути корисним широкому колу читачів. Лексику, зафіксовану в ньому, треба знати насамперед представникам тих професій, що працюють з людьми, психологам, педагогам, журналістам, перекладачам. Учителеві, зокрема, не зашкодить знання слів із загальномолодіжного сленгу і навіть з мови наркоманів чи злочинців. Хоча б для того щоб у деяких ситуаціях не виглядати смішним. Та й не секрет, що застосування відповідних жаргонізмів може виявитися першою ознакою того, що молода людина потрапила в погане товариство або почала вживати наркотики.
Читання рецензованого словника розширює світогляд, допомагає краще збагнути сучасне життя. Тут розтлумачено актуалізовані у сучасній комунікації жаргонні значення загальновживаних слів, невідомі пересічному мовцеві, пояснено походження деяких жаргонізмів. Скажімо, не всі знають, що монах у жаргоні кримінальних злочинців – це одна пляшка вина, або пляшка з‑під вина, солома в мові наркоманів – це суха макова соломка, слово бабки, за однією з версій, пов’язане із зображенням Катерини ІІ на асигнаціях ХVIII‑ХІХ ст., слово блат походить з їдиш, де воно буквально означало «долоня», а слово чувак – від циганського чхаво – «хлопець», «юнак» (не циган).
Український філолог, що має під рукою словник жаргонної лексики, легше сприйматиме сучасну белетристику.
Суттєво допомагає орієнтуватися в словниковому матеріалі покажчик синонімів, що фіксує однакові чи близькі за значенням жаргонізми.
На фоні бездоганно відредагованого складного тексту рецензованого словника впадає в очі помилкове написання медичного терміна абстинентний як «абсинентний» (с. 155, 164, 192, 194, 280). Існують також й інші недогляди: «напій із просу» (с. 59), «під час карманної крадіжки» (с. 223, 280), «отримують з маковок» (с. 300). Але ці дрібниці загалом не знижують високої вартості словника.
Очевидним є той факт, що українське мовознавство одержало вагомий, науково опрацьований, цікавий реєстр жаргонної лексики, який надалі можна уточнювати і значно розширювати. Ця книжка має всі підстави стати лінгвістичним бестселером, Упевнений, що вона витримає не одне видання, і з часом короткий словник жаргонної лексики перетвориться на великий словник українського жаргону.
