ВОЛОДИМИР ЮКАЛО,

4 Червня, 2024
0
0
Зміст

Володимир ЮКАЛО

(Тернопіль, Україна)

ПРОБЛЕМИ НОРМУВАННЯ

МОВНИХ СТЕРЕОТИПІВ МЕДИЧНОЇ ГАЛУЗІ

 

Нині в медичній галузі гостро стоїть проблема у вдосконаленні стилів мови, оптимізації спілкування. Це пов’язано з тим, що тут українська мова з 30-х років ХХ століття мала обмежене функціонування і зазнавала планомірної русифікації. Як наслідок – багато мовних стереотипів, які звичайно використовуються в комунікаціях лікарів, навіть кодифіковані у словниках, не завжди побудовані за законами української мови. У таких мовних стереотипах слід усунути дефекти. Розглянемо деякі з них.

Лікуючий лікар чи лікувальник, лікар-куратор? На позначення лікаря, який здійснює діагностику захворювання й лікування конкретного хворого, часто застосовують вираз лікуючий лікар, фіксують його й деякі нові медичні словники. Але чи відповідає це словосполучення нормам української мови? Розмірковуючи над цим, зазначимо, що, по-перше, цей термін є калькою російського лечащий врач. Очевидно, даний термін в російській мові має вказувати, що саме цей врач не тільки врёт, але й лечит (До речі, терміна лечащий врач не подає найкращий російський медичний словник – Энциклопедический словарь медицинских терминов: В 3-х томах: Около 60 000 терминов. – М., 1982 – 1984). В українській мові вже саме слово лікар вказує на лікування. Тому в тавтологічному виразі лікуючий лікар є тільки недоречна надлишковість. По-друге, до складу цього терміносполучення входить не властивий українській мові активний дієприкметник лікуючий. Слова лікуючий не фіксує жоден словник української мови! Отже, терміносполучення лікуючий лікар є неприйнятним.

Тому як відповідник до російського лечащий врач пропонують вживати термін лікар-куратор. Слово куратор (лат. curator) пов’язане з латинським curatio, яке перекладається як піклування, догляд, лікування. Застаріле значення слова курувати в українській мові – лікувати. Нині термін курація в медицині означає “сукупність дій лікаря для діагностики захворювання й лікування хворого, а також з оформлення медичної документації”. Таким чином, вираз лікар-куратор точно передає внутрішню форму терміна. Саме це терміносполучення наводить як переклад до рос. лечащий врач академічний “Російсько-український словник наукової термінології. Біологія. Хімія. Медицина” (К., 1996).

А от київський мовознавець Іван Борисюк пропонує свій варіант перекладу – слово лікувальник (Українська термінологія і сучасність. – К., 1997. – С. 168). Ця порада є слушною, оскільки для творення терміна лікувальник використано часто вживану в українській мові модель із формантом -альник (складальник, відпочивальник, піклувальник, сватальник), складається цей термін з одного слова. А недоліком терміна лікар-куратор є ще й те, що у свідомості мовців, очевидно, існує й інше значення слова куратор, зафіксоване в одинадцятитомному “Словнику української мови” (далі – СУМ), – “студент-медик, який стежить за перебігом хвороби у хворого, що перебуває на стаціонарному лікуванні”. Тому під час розмов автора цих рядків з лікарями, що пишуть підручники, про відповідники до російського терміна лечащий врач було відмічено, що медики віддали б перевагу саме термінові лікувальник, якби той був зафіксований в авторитетних словниках.

Отже, в медичних словниках бажано було б наводити як відповідники російського терміна лечащий врач дві лексеми – лікувальник і лікар-куратор. А мовна практика вже відрегулювала б вживання цих слів. Головне – спопуляризувати ці українські відповідники, про саме існування яких майже не знають лікарі.

Хворий поступив у лікарню чи хворий був прийнятий у лікарню (був госпіталізований)? Медики і пацієнти часто застосовують вирази: дата і час поступлення хворого, хворий поступив у лікарню, діагноз при поступленні, вони є реквізитами медичної карти стаціонарного хворого. Як показали дослідження, 95% опитаних медичних працівників вважають, що ці конструкції є нормативними. Але ж недоліком цих зворотів є те, що слова поступати, поступлення – русизми, усі їхні значення в СУМі трактуються як розмовні, рідковживані. Тому є цілком доречним у такому звороті застосовувати слова приймати (означає “брати кого-небудь в якийсь заклад для тимчасового перебування”), прийняття (приймання): дата і час прийняття (приймання) хворого, хворий був прийнятий (-им) у лікарню (хворого прийняли у лікарню), діагноз на час прийняття.

Крім лексеми прийняття, яка сполучається в мові з різними словами, можна також рекомендувати до вжитку слово госпіталізувати, що означає “поміщати хворого в лікарню, госпіталь для лікування”, а також похідний іменник – госпіталізація.

Отже, стереотипи хворий був прийнятий (-им) у лікувальний заклад, хворий був госпіталізований, дата і час прийняття (госпіталізації) хворого, діагноз на час прийняття (госпіталізації) слід кодифікувати у словниках. Врахувати ці зауваження треба й під час створення українських стандартів медичної документації.

Щитовидна залоза чи щитоподібна залоза? У медичній термінології вживаються терміносполучення, до складу яких входять прикметники з кінцевими терміноелементами -видний і -подібний: щитовидна (щитоподібна) залоза, мечовидний (мечоподібний) відросток, грушовидний (грушоподібний) м’яз тощо. Більшість сучасних медичних словників подають їх як синоніми, а лікарі в наукових творах, у медичній документації та в усній мові майже завжди надають перевагу формам на -видний. Але які з наведених термінів відповідають законам української мови? Спробуємо з’ясувати це.

У медичних словниках 20-х – поч. 30-х років ХХ століття російські терміноелементи -видный і образный послідовно перекладено українськими суфіксами -аст (ий), -уват (ий), -оват (ий), -ов (ий), -еват (ий), -ат (ий), -ист (ий), (ий) тощо: щитовидныйборлаковий, клиновидный – клинчастий, грушевидный – грушковатий, дугообразный – луковатий, дужний, шаровидный – кулястий, округлий, гребневидный – гребінястий, шишковидный – ґулястий, крестовидный – хрещатий тощо. Словник Б.Грінченка (1907 – 1909), “Правописний словник Г.Голоскевича (1930) не фіксують жодного слова з афіксами -видний, -подібний. Тільки у процесі “наближення української мови до російської” в українську медичну термінологію було введено терміноелемент -видний. Нині він функціонує паралельно з афіксом -подібний. Але терміноелемент -подібний відповідає системі української мови (саме слово подібний означає “який має спільні риси з ким-, чим-небудь, схожий на когось, щось”, а видний – “якого можна бачити; приступний зорові; помітний; ясний, світлий”), тільки він зафіксований в СУМі. Терміноелемент -видний є відвертим русизмом. Тому слід застосовувати тільки терміни з афіксом -подібний: щитоподібна залоза, мечоподібний відросток, грушоподібний м’яз тощо; серед термінів-синонімів бажано надавати перевагу словам без цього афікса: кулясте плодове тіло (а не кулеподібне), гачкуватий відросток (а не гачкоподібний), як це зроблено в “Анатомічному словнику-довіднику” К.А.Дюбенка (К., 1997).

Абсцедуюча пневмонія чи абсцедивна пневмонія? Особливість сучасної української літературної мови – майже повна відсутність у ній активних дієприкметників, утворених за допомогою суфіксів -уч- / -юч-. У мовні стереотипи медичної галузі проникло з російської мови дуже багато таких дієприкметників, наприклад абсцедуюча пневмонія, оперізуючий лишай, дезінфікуючі засоби, рецидивуюча гарячка, які вживаються у комунікаціях лікарів настільки регулярно, що заперечувати їх право на існування в мові медицини не наважуються навіть автори деяких медичних словників, виданих за останні десять років. Але в українському мовознавстві загальноприйнятою є точка зору, згідно з якою активні дієприкметники на -уч- / -юч- – це книжні витвори, не властиві народній мові, стимульовані старою традицією, але найбільшою мірою – впливами мов із збереженою системою часового розмежування дієприкметників. Тому для відтворення російських, польських та інших конструкцій дієприкметникового типу слід застосовувати власні засоби української мови – насамперед передавати активні дієприкметники теперішнього часу прикметниками.

Вдало зроблено спробу повернутися до українських словотвірних моделей у академічному “Російсько-українському словнику наукової термінології. Біологія. Хімія. Медицина” (К., 1996), де реєстрові активні дієприкметники та терміносполучення з дієприкметниковим компонентом на -ущ- / -ющ-, -ащ- / -ящ- залежно від змісту поняття перекладаються віддієслівними прикметниками із суфіксами -н-, -увальн- / -ювальн-, -івн- / -ивн-: абсцедивна пневмонія, рецидивна пропасниця, оперізувальний лишай, дезінфекційний засіб, стимулювальна, гальмівна гормонотерапія, коригувальна гімнастика тощо. Хоча у поодиноких випадках використовуються й дієприкметники на -уч- / -юч-, які асимілювалися мовою, втратили дієслівні ознаки і є прикметниками: прогресуюча катаракта, стригучий лишай, фіксуюча пов’язка, блукаюча нирка.

Серед лікарів, які у власній професійній діяльності довго послуговувалися російською мовою, ця ідея не завжди зустрічає розуміння та підтримку. Тому її треба активно популяризувати.

Безпліддя чи неплідність (безплідність)? В останні десятиліття ХХ ст. на позначення поняття “нездатність зрілого організму давати потомство” став широко вживатися термін безпліддя. Це слово, поряд з лексемами безплідність, неплідність, фіксують сучасні загальномовні словники, СУМ. Але вже саме зіставлення антонімів плідністьбезпліддя показує неправомірність існування слова безпліддя, яке мало б бути утворене префіксальним способом від слова плідність. У словнику Б.Грінченка знаходимо тільки неплідний, “Російсько-український медичний словник” М.Галина (1920) перекладає рос. “бесплодие” тільки як неплідність, “бесплодная” як неплодиця, безплідна, лише слова неплідність і неплідний є в реєстрі “Правописного словника” Г.Голоскевича. Отже, термін безпліддя було введено в мову в часи русифікації. Нині лексикографи намагаються виправити ситуацію – в усіх нових медичних словниках наведено два синоніми: неплідність і безплідність, а також прикметники неплідний, безплідний. На наш погляд, саме термінові неплідність слід віддати перевагу як такому, що відповідає системі української мови й має давню традицію кодифікації. Щоправда, термін безплідність також відповідає законам й системі української мови. Тому на сьогодні залишилося вилучити слово безпліддя із загальномовних словників й активно пропагувати лексеми неплідність і безплідність.

Певні труднощі у цьому мав й автор цих рядків під час редагування підручника з гінекології. Його автори довго не погоджувалися замінити в тексті термін безпліддя не те що на неплідність, а й на безплідність. Вони аргументували свою позицію посиланнями на мовну практику (“У нас ніхто так не говорить”, “В усіх реєстрах діагнозів є тільки безпліддя, отже якщо записати безплідність у медичну карту, то цей документ буде юридично недійсний”), на загальномовні словники. Лише після тривалих наполягань редактора автори підручника погодилися вживати термін безплідність.

Привести у відповідність до системи української мови слід також інші споріднені медико-біологічні терміни: кодифікувати тільки слова малоплідність (а не малопліддя), багатоплідність (а не багатопліддя), дрібноплідність тощо.

Наведені факти дають підстави зробити висновок, що усталення мовних стереотипів у медичній галузі остаточно ще не відбулося. Це значною мірою пов’язано з тим, що в цій сфері ще немає повноцінного українськомовного середовища навіть у Західній Україні: лікарі ще часто несвідомо використовують різноманітні мовні стереотипи з порушенням літературної норми, суржикові форми. Це вимагає цілеспрямованого впливу всього суспільства, передусім філологів, спрямованого на усунення дефектів літературної мови, уточнення і дальший розвиток мовної норми, пропаганду зразкової літературної мови.

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Приєднуйся до нас!
Підписатись на новини:
Наші соц мережі