Вступ
Прийняття християнства на Русі дало поштовх для розвитку її суспільно – політичної термінології. Однією із сторін суспільного життя, яке створило ґрунт для розвитку термінології, була церква. Етимологія релігійних термінів різна, та переважно це слов’янські слова і грецькі запозичення. Наші предки ніколи не запозичували чужих слів, коли мова мала для означення певних понять свої. Так, слова Бог, молитва, жертва, храм, піст, хрест, віра походять ще з давніх часів язичництва. Та коли в наших предків не було своїх слів, що означали потрібні поняття, з’являлося запозичення: ангел, літургія, амвон і т. д.
Письменництво появилося на Україні разом з християнством. Україна прийняла християнство з грецькомовної Візантії. Цей факт, а також постійні зв’язки русичів з болгаро-македонськими осередками християнського культу, звідки проникали в Україну перші святі книги, та місіонерський вплив Кирила та Мефодія стали визначальними у становленні української церковної термінології. Її основу становлять передусім номінації, утворені на основі рідних старослов’янських коренів. Нерідко бралися номінації з назв поганських вірувань. Та систематизуючу роль зіграли, очевидно, грецькі запозичення, що безпосередньо засвоювалися староукраїнською мовою.
Збагачувалася староукраїнська церковна термінологія і за рахунок запозичень із Заходу, зокрема з польської або з латинської мови через посередництво польської.
До утворень на власному мовному ґрунті належать такі терміни, як богомолебник, десятник, попович. До старослов’янізмів – богомолець, великомученик, владика, священик, християнин. До грецьких запозичень (через посередництвом старослов’янської мови) – апостол, архієрей, монах, патріарх. До латинських – пастир, поганин, каплан. Крім власних утворень і прямих запозичень існують терміни, що є результатом семантичного калькування з грецької мови (брат, отець) або структурного (богослов, пророк).
Створені на власних і запозичених коренях національні церковні терміни в єдності з рідного роду запозиченнями ілюструють той факт, що релігійна термінологія творилася на спільних засадах природного формування національних термінологічних систем. Наявність двох і більше термінів на позначення одного поняття вимагає вивчення явища синонімії в термінології.
Огляд літератури
В мові відбивається об’єктивна дійсність, яка оточує людину. Одна із найважливіших функцій мови – комунікативна, яка забезпечує спілкування в усіх сферах людської діяльності. Побутова комунікація здійснюється за допомогою розмовно – простої і літературно – розмовної форм мови, спеціально – професійна – мови науки і техніки, спеціальної форми мови. Слово–термін – це завжди результат і засіб професійного мислення і спеціально – професійного спілкування.
Слово термін прийшло до нас ще з античних часів. У латинській мові означало «межу», «рубіж».
Термін – (з лат. terminus – „кордон“, „відмежування“) означає слово або словосполучення спеціальної наукової, технічної та іноземної мови, яке створюється (приймається, запозичується) для точного вираження спеціальних понять і позначення спеціальних предметів. Термін – спеціальне слово, що вживається для означення певних, чітко окреслених понять у науці й культурі. Від звичайного слова чи словосполучення термін відрізняється точністю семантичних меж.
Дослідженням термінів займається окрема галузь лексикології – термінологія. Сукупність термінів вживаних у якійсь ділянці науки, культури чи техніки, називається термінологією[14, 85].
Однією з основних ознак стилю спеціальної наукової літератури є широке вживання термінологічної лексики.
Спроби визначити термін на основі відмежування його від загальновживаних слів не дали результатів, бо при цьому не враховувалось, що, крім термінів, існує ще термінологічна лексика, до якої термінологія відноситься як частина цілого. Властивості термінів виявляються у зіставленні з словами термінологічної лексики, яка залишається за межами термінології, але зовсім не у зіставленні з словами загальновживаної лексики. Не випадково деякі дослідники, зіставляючи терміни і слова загальновживаної лексики, прийшли до висновку про принципову неможливість відмежування термінології і пропонували навіть віднести термін до явищ стилістичного характеру[19, 43].
Реальна, об’єктивна різниця між термінологічним і не термінологічним словом – це різниця позамовна. Якщо слово загальновживаної, неспецифічної лексики співвідноситься з загальновідомим об’єктом, то слово термінологічної лексики співвідноситься з об’єктом специфічним, відомим, як правило, лише обмеженому колу спеціалістів. Таким чином, термінологічна лексика – це словниковий запас, використовуваний у тій чи іншій галузі науки для позначення специфічних об’єктів.
Лінгвіст Лютцайер [14, 92] розрізняє лексику загальну і термінологічну. Термінологічну – поділяють на спеціально термінологічну та загально термінологічну. До загально термінологічної відносяться такі слова, які зумовлені предметними обставинами та стратегічними потребами.
Літературна мова, крім центральної загальновживаної сфери, моє численні «підмови» (Fachsprachen), кожну з яких вживає лише незначна частина конкретного мовленнєвого колективу. До мікросистем, що вводять у загальнонаціональну мову нові поняття та їх виразники – терміни, належать, передусім, фахове мовлення. Взаємодія між загальною мовою та мовою спеціальною постійно зростає – звідси актуальність дослідження термінолексики як каркасного словника мови спеціальностей. Активні процеси термінотворення супроводжуються значною варіантністю найменувань, діапазон якої розширяється. Зумовлена цим необхідність впорядкування та уніфікації термінології вимагає також теоретичного осмислення явища синонімії в терміносистемах.
Система термінів кожної науки становить певну множинність взаємопов’язаних елементів, які створюють стійку єдність і цілісність, наділену інтегральними властивостями і закономірностями. Основною змістовною, а водночас і концептуальною проблемою при дослідженні термінологічної системи є виявлення детермінатів, що приводять до організації термінів у систему, специфічних засад, зв’язків і відношень у кожній конкретній системі, її особливої якості, встановлення закономірностей структури, функціонування та розвитку цієї системи.
До найскладніших і найменш досліджених аспектів дослідження термінів належать питання їх системної організації на рівні лексико – семантичної парадигматики.
Єдність семантичної організації термінолексики у межах семантичного поля ґрунтується на специфічних кореляціях – синонімічних, антонімічних та багатьох інших. Природно сформовані термінологічні системи не поривають генетичних та синхронних зв’язків з лексикою загальнолітературної мови, що найбільш відчутно в обсязі, межах і структурі їхніх синонімічних рядів. А якщо так, то і парадигматичні зв’язки у термінологічній системі потрібно розглядати за принципом семантичного поля, яке об’єднує лексеми за загальною ядерною домінуючою інтегральною ознакою. У межах семантики поля виділяються лексико-семантичні групи, що є підсистемами в полі і об’єднується ядерними підрядними семами, за якими вони видозмінюють основне значення поля.
Потрібно зупинитися докладніше на питанні термінологічної синонімії, бо саме це відношення між термінами є визначальне в їх системній організації.
Термінологічна синонімія є однією з найважливіших лексико – семантичних категорій будь-якої мови. Її вивченню присвячувалось немало наукових робіт і досліджень. Неодноразово підкреслювалася складність та значимість вивчення синонімів однак ця традиційна для лексикології категорія вивчена не достатньо у сфері термінології.
Термінологічною синонімією вважається сукупність пар і груп синонімів окремої терміносистеми. Термінологія – це своєрідна підсистема загальнолітературної мови, що підпорядковується усім закономірностях загальної мови людей, посідаючи в ній своє особливе місце [20, 159].
Таке розміщення термінології зумовлює, з одного боку, обов’язковість загальних тенденцій розвитку літературної мови, а з іншого – певну свободу, самостійність у її функціонуванні. Між науковою термінологією та загальнолітературною мовою встановилася постійна двостороння взаємодія.
Природа терміна як особливого виду мовного знака передбачає однозначну відповідність між словом і поняттям, тобто симетрію плану вираження та плану змісту. З цієї ознаки випливає найсуттєвіша характеристика терміна – його однозначність. Проте це явище скоріше бажане, ніж реальне. Явище синонімії в термінології вважається негативним і шкідливим. Однак на практиці синонімія термінів існує реально, і з нею та особливостями, які вона спричиняє, не рахуватися не можна. Останнім часом формується менш категоричне ставлення до синонімії в термінології, де вона сприймається як негативна неминучість при становленні статусу терміна і продовжує існувати в ряді сформованих терміносистем[13, 75]. Одні науковці вважають, що це явище обов’язково веде до неточностей при перекладі [6, 104]. Інші ж відстоюють думку про допустимість функціонування терміносинонімів [15, 42]. Синонімія більшою мірою властива так званим «нестрогим» терміносистемам, ніж точним, глибше вивченим на рівні функціонування та впорядкованим на рівні фіксації.
Ставлення до синонімії – найбільш важливе питання досліджень, присвячених термінології. Шмідт розглядає синонімію як одну із «вад» термінології[19, 65]. Представники термінологічної школи Е. Вюстера, пропонуючи проводити роботу над упорядкуванням термінів, вважають необхідним цілеспрямовано усувати синоніми. Браун вважає усунення синонімії головним завданням лінгвістичної стандартизації [6, 204].
Синонімічні відношення охоплюють більшість елементів лексичного рівня системи загальновживаної мови. Синонімія є характерною і для спеціальної мови, і для її підсистеми – термінології. Але, як зауважує Шмідт, підсистема спеціальної мови формується відповідно до закономірностей системи загальновживаної мови, проте утворюється та функціонує відповідно до когнітивних та комунікативних цілей спеціальної мови у сфері спеціального знання та спеціальної діяльності [19, 65].
До суто мовних причин та джерел виникнення синонімії в термінології відносимо:
1.паралельне вживання національного та іншомовного терміна; 2.вживання декількох найменувань, які були запозичені з різних мов для позначення одного поняття;
3.свідоме утворення рівнозначного національного терміна як відповідь на виникнення запозиченого терміна;
4. функціонування повного та короткого варіантів одного і того ж терміна.
Синонімія в термінології – це мовне явище, однорідне з таким же явищем в загальновживаній мові, але з певними відмінностями.
Синоніми – це слова, що означають назву того самого поняття, спільні за своїм основним значенням, але відрізняється значеннєвими відтінками або емоційно – експресивним забарвленням.
Наймотивованішим і найобгрунтованішим з позиції мовного розвитку є розуміння синонімічного гнізда як історичного утворення для позначення одного поняття або ряду точних понять. Визначення одного поняття, що лежить в основі синонімічного гнізда, теоретично з’ясовує питання про межі останнього в рамках термінологічної системи[20, 139].
У загальнолітературній мові синоніми вважаються однією з найважливіших системоформуючих категорій. У термінологічних системах їх роль значно менша, тому що в них реалізується переважно тільки різновид синонімії повного чи часткового характеру.
Синонімія є поширеним лексико – семантичним явищем в термінології. Синоніми – загальновживані слова – розрізняються тонкими смисловими і експресивними відтінками і становлять один з найважливіших стилістичних засобів мови. Синоніми-терміни визначають одні й ті ж поняття, розрізняючись лише характерною ознакою, покладеною в основу називання поняття, і становлять досить специфічну категорію слів щодо їх стилістичних можливостей.
Для термінознавства важливими ознаками слів – синонімів є їх здатність виконувати в тексті функції заміщення та уточнення. Тому вважається, що синоніми відіграють у мові науки конструктивну роль.
У науковій мові насиченість термінології синонімами пояснюється тим, що переважна більшість термінів є порівняно недавніми утвореннями. Поява нового поняття викликає звичайно появу кількох термінів, створених у різних місцях різними людьми. До того ж нові поняття не завжди бувають точно визначені, що теж викликає появу різних термінів для їх називання.
З часом зміст і обсяг нового поняття уточнюється, з’являється можливість виділити найбільш характерні ознаки поняття і створити або вибрати з числа наявних термін, який відповідає поставленим вимогам. Решта синонімів – термінів до цього поняття поступово виходять з ужитку. Таким чином, наявність синонімічних термінів є хоч і небажаним, але неминучим наслідком розвитку науки.
Синонімія тісно пов’язана з процесом номінації і є його відображенням. Синонімічні назви можуть бути результатом вторинної номінації якогось поняття. Їхнє існування в мові виправдане лише її розвитком і є тимчасовим явищем.
Причиною виникнення численних синонімічних рядів є багатогранність предметів і явищ дійсності та можливість по-різному підійти до цих предметів і явищ у процесі їх пізнання, унаслідок чого в процесі називання тих самих реалій об’єктивного світу виявляються різні ознаки номінації.
Нерідко синонімія з’являється там, де іншомовної назви добирається своя, національна, Як відомо, синонімія в термінології – явище небажане, але наявне. І коли мова , особливо наукова, перебуває у стані свого відродження, становлення, очевидно, без неї не обійтися[14, 63].
Поняття синоніма у термінології дещо відрізняється від поняття синоніма в літературній мові. Синоніми в термінології – це терміни, що належать до одного й того ж денотата, але мають деякі відмінності у поняттєвому плані, крім того, можуть відрізнятися семантикою словотворчих елементів, етимологією, ступенем сучасності та особливостями функціонування[15, 83]. По-друге, синонімами можуть бути термінологічні одиниці різних структурних рівнів. По-третє, це і фономонографічні варіанти з відношенням тотожності на рівні сигніфіката, а також відношенням подібності на рівні плану вираження. Цим самим поділяємо думку про відсутність абсолютних меж для синонімів. Такий підхід до синонімії дає змогу виявити синонімічні ряди з урахуванням різної близькості значення їх компонентів, концептуальної сутності, стилістичних відтінків на рівні функціонування. І якщо в мові спеціалістів синонімія фактично не ускладнює спілкування у зв’язку з тим, що кожен з термінів безпосередньо зіставлений з позначуваним поняттям і посідає чільне місце у концептуальній системі знаків, то відображення її в словниках перекладного характеру без урахування повної мовної адекватності ускладнює проблему перекладу.
Уніфікація термінологічної системи вимагає відбору того терміна, який найбільше відповідає позначуваному поняттю. Однак в умовах єдиного інформаційного простору, під впливом рівнодіючих тенденцій – максимальної відмінності структурі національної мови і тенденції до інтернаціоналізації – це складний процес. Деякі синонімічні терміни (передусім дублетні пари) настільки увійшли в конкретні термінологічні системи, що говорити про впорядкованість останніх шляхом усунення одного з синонімічних термінів – означає ігнорувати закономірності розвитку мови.
Часто, прагнучи поліпшити існуючий термін, користуються – як синонімом до вже наявного в системі українського – іншомовним терміном. Такі синонімічні терміни часто бувають так званими абсолютними синонімами.
Абсолютні синоніми – баласт в термінології, бо синонімічні дублети не виконують ніякої додаткової функції порівняно з основним членом синонімічного ряду. Тому в процесі розвитку систем термінології відбувається або випадання абсолютних синонімів з системи, або диференціація їх значень[15, 85].
Абсолютну синонімію деякі дослідники [1, 57] визначають як лексична синонімія. Вона представлена термінологічними рядами, компоненти яких мають спільну дефініцію і не утворюють переносних значень одним із складників цих рядів є міжнародне або запозичене слово, другим – автохтонне. Здебільшого вони функціонують на рівні дублетів. У їх конкурентній взаємодії часто закладений певний імпульс для розвитку термінологічних систем.
Запозичення і калькування, пошук відповідних найменувань у загальновживаній мові для запозичуваних понять – це ті фактори розвитку мови, які передбачають неологізацію термінологічних систем. Вона не завершується входженням нових лексем у ту чи іншу термінологічну групу слів. Будь-яка поява запозичень і новоутворень у кожній терміносистемі суттєво впливає на синонімічні відношення у її сфері.
Запозичення фахових термінів відбувається багатьма шляхами. Найпоширенішими є такі:
1. Пряме запозичування (транслітерація) і творення похідних власними мовними засобами.
2. Калькування – спосіб запозичення, який збагачує мову, якщо не порушує притаманної їй структури.
3. Запозичування твірної основи, заміна чужомовних афіксів своїми.
Слова з тотожним значенням (абсолютні синоніми) у термінології прийнято називати дублетами [15, 93]. Термінології властива саме абсолютна синонімія або синонімічна дублетність.
Термінологічні дублети – це слова або словосполучення, які об’єднуються особливою термінологічною співвіднесеністю з одним і тим же науковим поняттям і об’єктом дійсності.
Термінологічні дублети можна поділити на такі групи:
1. Власне українські терміни та іншомовні слова
2. Два українські терміни
3. Сучасне і репресивно вилучене слово.
Найчастіше термінологічними дублетами виступають власний та запозичений терміни. У їх конкурентній взаємодії часто закладений певний імпульс для розвитку термінологічної системи (святі дари – дора – антидор).
Запозичення і калькування, пошук відповідних найменувань у загальновживаній мові для запозичуваних понять – це ті фактори розвитку мови, які передбачають неологізацію термінологічної системи. Паралельне вживання власного і запозиченого терміна розглядається як вияв взаємодії міжнаціонально-загального і національно-специфічного.
В церковній термінології термінологічні дублети, одним з яких виступає український, а іншим запозичений термін, зустрічаються досить часто. Мова йде про безпосередні запозичення з грецької або по кальки-переклади грецьких термінів на старослов’янську. Це і зрозуміло, якщо зважити, що християнство й обряди прийшли до нас із грецької Візантії.
Слова з близькими (але відмінними) значеннями до дублетів не належать; їх варто віднести до окремої категорії і називати не синонімами, а термінологічними варіантами (терміноваріантами) [15, 87].
Терміни-варіанти – це словотвірні синоніми, які позначають тотожні поняття, але мають деякі видозміни форми на рівні афіксації. Серед таких термінів синонімія виявляється, як правило, на рівні морфологічного способу їх творення.
Варіантами слів можна вважати утворення, які мають тотожний морфемний склад; відмінність між ними є такою незначною, що не порушується єдність лексичної одиниці в цілому.
Синонімія в церковній термінології на рівні варіантності – специфічне явище. Проблема мовних варіантів нерозривно пов’язана з проблемою норми в мові, яка передбачає обов’язковий вибір одного з варіантів.
Терміни-варіанти в церковно-релігійній термінології можна поділити на чотири групи:
– фонетичні (всенічна, всеношна, всеношна)
– словотвірні (часточка, частка, частинка)
– синтаксичні
– орфографічні
Словотвірні варіанти утворюються від однієї словотвірної основи за допомогою різних афіксів, які мають одинакові лексичні та граматичні значення. Як відомо, більшість слів української мови твориться морфологічним способом. У ньому чільне місце посідає афіксація, тобто деривація за допомогою афіксальних морфем: префіксів, суфіксів, префіксів і суфіксів одночасно, флексій. Моделей афіксального творення безліч. Термінологія взяла для себе лише деякі. Однак вони стали цементуючим фактором системної організації термінології. Саме в морфологічні структурі слова-терміна, утвореного шляхом афіксації, органічно закладені основи структурної систематизації, які мають першочергове значення для термінології[]. Афікс завжди включає термін у певну матрицю системи, тому семантичне навантаження його у зв’язку з цим інше, ніж у загальнонародній мові: конкретніше, чіткіше. У творенні термінів беруть участь не усі афікси, а лише окремі, серед яких -ǿ, –ння, –ість, –яч, -к(а) тощо. Наділяючи терміни, до складу яких вони входять, єдиним значенням або відтінком значення, афікси тим самим виконують семантичну функцію.
Такі варіанти з одного боку не бажані в термінології, але з іншого – відображають внутрішні закони розвитку мови. Їх наявність дає можливість вибрати найбільш виразні засоби для передачі того чи іншого поняття.
Синонімічні відношення спостерігаємо також між термінами з відповідними національними та інтернаціональними формантами, зокрема препозитивними[10]. Тут можлива як повна синонімія однокореневих утворень з певними префіксами, так і часткова. Терміни грецького походження та національні в даному випадку повністю синонімічні. На вибір префікса впливає характер мотивуючої основи, яка поєднується з автохтонним префіксом, а інтернаціональна – з іншомовним.
Звертає на себе увагу той факт, що коли в процесі функціонування одне зі слів-дублетів, утворених від запозиченого терміна, поступово виходить із ужитку, то залишається, як правило, те, що сформоване під впливом української традиції словотворення.
Синтаксичними варіантами вважаються:
1) терміни-словосполучення, де іменник залежно від синтаксичної позиції замінено на прикметник;
2) терміни-словосполучення з відмінною прикметниково-відмінковою формою;
3) повний і короткий лексичні варіанти, де утворення короткого засноване на
а) скороченні засобами словотворення
б) лексичному скороченні.
В сучасній термінології переважають терміни-словосполучення. Цей факт пояснюється необхідністю номінації складових понять, уточнення об’єктів і понять в степені пізнання їх сутності, відкриття нових сторін досліджуваних явищ. Але в мовленнєвому використанні багатослівні терміни не зручні. Використання повних форм вступає в протиріччя з принципом мовної економії. Тому в текстах появляються короткі варіанти терміна, усічені форми, а також явище еліпса, коли замість повної форми терміна використовується одна з його складових частин. Складені назви нерідко відносять до фразеології на основі їх стійкості та здатності відтворюватися в готовому вигляді. Однак, зіставляючи терміни-словосполучення із фразеологізмами, констатуємо спільну здатність відтворюватися у готовому вигляді та єдину синтаксичну функцію. І ті й інші не піддаються членуванню без деформації семантико-синтаксичної єдності, оскільки є лексикалізованими словосполученнями. Але якщо фразеологічні сполуки допускають елементи змінного плану, то термінологічні, при введенні у них нового слова або при пропущенні якогось члена, цілком змінюють своє понятійне навантаження. Фразеологічним сполукам не властива дефінітивна функція, але, крім номінативної, вони можуть мати ще експресивно-образну функцію, функцію широких життєвих узагальнень, функції полегшення конструювання мови тощо. Ці функції не характерні для термінологічних сполук. Стійкість та відтворюваність термінологічної одиниці залежить передусім не від мовних та функціональних якостей її, а від стійкості та відтворюваності пов’язаного з нею поняття. Таким чином, термінологічні словосполучення і фразеологічні одиниці у мовній системі займають різне положення відповідно до відмінності їх природи та онтологічного змісту. Це елементи різної якості, їх системні відношення можна охарактеризувати як відношення лінгвістичних одиниць різних рівнів лексичної системи.
Варіантність – об’єктивний наслідок мовної еволюції. Її наявність є необхідним етапом перебудови елементів мовної системи, яка забезпечує в майбутньому більш раціональний спосіб вираження. Варіація в термінології являється явищем історії мови.
Дослідження показують, що варіантність термінів не проявляє тенденції до зникнення чи хоча би до значного зменшення, навпаки, з часом їх кількість постійно зростає і, крім того, збільшується навіть число категорій варіантів, про що свідчить категорії, які появилися пізніше (орфографічні та синтаксичні).
Таким чином, поява синонімії в термінології зумовлена лінгвістичними і екстралінгвістичними факторами. До них належать: 1)постійний розвиток науки, що супроводжується появою нових понять та бажанням дати кожному поняттю найточнішу номінацію; 2)не уніфікованість деяких термінологічних систем; 3) наявність застарілих назв, які функціонують паралельно з новими; 4) паралельне вживання запозиченого та автохтонного термінів; 5) надання переваги коротким формам, зручним для спілкування та ведення документації, що породжує синонімію різних структурних рівнів.
Отже, синоніміка термінів – явище не однорідне. Синонімія в термінології класифікується як явище негативне. Але вона є, і з нею доводиться рахуватися. В німецькомовній літературі розрізняють лексичну синонімію (абсолютна синонімія або дублетність) та варіантність. Ці явища потрібно розрізнять та вивчати.
