Home » ВСТУП У ФІЗІОТЕРАПІЮ

ВСТУП У ФІЗІОТЕРАПІЮ

2 Червня, 2024

ЗАГАЛЬНІ ПИТАННЯ ФІЗІОТЕРАПІЇ.

План лекції:

1. Короткий історичний нарис розвитку фізіотерапії.

2. Предмет і завдання загальної фізіотерапії.

3. Принципи сучасної фізичної терапії.

4. Класифікація лікувальних фізичних факторів та їх характеристика.

Застосування фізичних факторів з лікувальною метою відноситься до глибокої давнини. Ще Гіпократ, Авіценна застосовували для лікування фізіотерапію (ФТ).

Розвиток природничих наук (фізики, фізіології, біології) став основою сучасної ФТ. Відкриття у 19 ст. явища електромагнітної індукції дало початок електротерапії.

Велику увагу застосуванню фізичних факторів у медицині надавали видатні вітчизняні вчені. До кінця XVIII століття в клініках Московського університету порівняно широко застосовувалась електротерапія. Пізніше, в 1825 р. В.М. Нікітін описав використання з лікувальною метою природних і штучно приготованих мінеральних ванн. М.Я. Мудров, Ф.І. Іноземцев у І половині ХІХ ст. широко застосовували гідротерапію.

Визначний Московський клініцист Г.А.Захар’їн рекомендував бальнеотерапевтичні і фізіотерапевтичні методи лікування, масаж і гімнастику.

Велику роль у розвитку фізіотерапії відіграв інститут фізичних методів лікування в Севастополі, який очолив професор О.Ю.ІЦербак. У цьому інституті розвивалось рефлексологічний напрям у вивченні фізіологічних механізмів дії фізичних агентів. На основі ідей О.Ю.Щербака був створений ряд нових лікувальних методів: гальванічний комір за Щербаком, метод “іонних рефлексів”, які до нині не втратили свого значення.

Галузь клінічної медицини, яка вивчає лікувальні властивості фізичних факторів і розробляє методи їх застосування для лікування і профілактики хвороб, а також для медичної реабілітації, називається фізіотерапією (з грецької: фізіо – природа; терапія – лікувати).

В сучасний період „фармакологічного буму” існує велика потреба у застосуванні позитивних можливостей інших ефективних, доступних, нерідко забутих, методів лікування. Розвиток нетрадиційної медицини має давню історію. Вона описана в працях Гіппократа, Авіцени, Парацельса. В наш час глобальної екологічної кризи все більше зростає інтерес до природних і преформованих фізичних чинників. Шляхом дії різними фізичними чинниками на організм ми маємо змогу впливати на його фізіологічні функції, а отже, і на різні патологічні процеси.

Досвід фізичної терапії знайшов відображення уже у працях стародавніх лікарів Китаю, Індії, Греції, Риму. Сучасна теорія впливу фізичних чинників на організм ґрунтується на вченні І.М. Сеченова, С.П. Боткіна, І.П. Павлова, І.В. Введенського.

Застосування фізичних чинників йде пліч-о-пліч з розвитком природознавчих та технічних наук. При вивченні дії фізичних факторів використовуються нові досягнення фізіології, сучасної біології (молекулярний рівень вивчення клітинних процесів), біофізики та електроніки, що сприяє, в тому числі, і реалізації апаратів, регулюючих ритм серцевої діяльності, кібернетичних установок для автоматичної саморегуляції імпульсів до руху в паралізованих м’язах кінцівок тощо.

Загальна класифікація лікувальних фізичних чинників

В сучасній фізіотерапії застосовуються природні і преформовані (штучно отримані або змінені природні) фізичні чинники. Їх поділяють на 10 груп.

Група 1. Електричні струми низької напруги: гальванічний струм і медикаментозний електрофорез, імпульсні струми постійного та змінного напрямку.

Група 2. Електричні струми високої напруги: дарсонвалізація;

Група 3. Електричні та магнітні поля: постійне електричне поле високої напруги, постійне магнітне поле низької частоти, змінне магнітне поле високої частоти, змінне електричне поле ультрависокої частоти, електричне поле надвисокої частоти;

Група 4. Світло: інфрачервоне, видиме, ультрафіолетове, монохроматичне (когерентне) випромінювання;

Група 5. Механічні коливання: інфразвук (вібрація), ультразвук;

Група 6. Штучно створене повітряне середовище: аеройони, гідроаеройони, аерозолі, електроаерозолі;

Група 7. Змінний повітряний тиск (баротерапія);

Група 8. Радіоактивні чинники: радонова вода, альфа-аплікатори;

Група 9. Водолікувальні чинники: прісна вода, природні та штучно приготовлені мінеральні води;

Група 10. Теплолікувальні чинники: грязі, торф, парафін, озокерит.

Таблиця

КЛАСИФІКАЦІЯ ФІЗИЧНИХ МЕТОДІВ ЛІКУВАННЯ

Чинники		Окремі методи
ПРИРОДНІ МЕТОДИ
Клімат		Аеро-, геліо-, таласотерапія, спелеотерапія (морський, гірський, степовий, пустинний) клімат)
Прісна вода		Вологе укутування, компрес, обливання, душі, ванни (прісні, ароматичні), лазні (парова, сауна)
Мінеральні води		Ванни (зовнішнє застосування) – мінеральні (NаС1, Вг,), мінерально-газові (СО2), Питні води (внутрішній прийом) – мінеральні ( 8-12 г/л загальної мінералізації), лікувально-столові (2-8 г/л), природні мінеральні (1-2 г/л), їдальні < 1 г/л
Пелоїди		Лікувальні грязі (мул, сопкові, торф’яні), нафталан, озокерит (парафін), глина, пісок
ШТУЧНІ (АПАРАТНІ) МЕТОДИ
Постійний струм	Гальванізація, медикаментозний електрофорез
Імпульсний струм	Електросон, Електростимуляція, діадинамотерапія Короткоімпульсна електротерапія, електропунктура
Змінний струм	Ампліпульс, флюктуоризація дарсонвалізація
Електричне поле	Франклінізація, ультрависокочастотна терапія
Магнітне поле	Постійна, імпульсна, низько- і високочастотна магнітотерапія
Електромагнітне випромінювання	Дециметровохвильова терапія, Сантиметровохвильова терапія, Міліметровохвильова терапія
Оптичне випромінювання	Інфрачервоне, видиме (моно- і поліхроматичне), ультрафіолетове опромінювання, поляризоване світло, лазер, квазілазер
Механічні чинники	Масаж, вібро-, кінезо-, мануальна терапія, ультразвук, лікарський ультрафонофорез, тракція хребта, акупунктура, баротерапія (локальна, гіпо-, гіпер)
Штучно створене повітряне середовище	Аероіоно-, аерозоль-, оксигено-, гіпокси-, карбоген –, аерофіто-терапія. Допоміжна вентиляція легенів
Тепло, Холод	Теплий компрес, термопакети, «цзю»-термопунктура, кріоаплікації, кріосауна, кріоджет

Вибір методу ґрунтується на урахуванні зміненої хворобою реактивності, патологічних змін функцій певних органів і систем, а також особливостей впливу на організм кожного із фізичних засобів

Механізм лікувальної дії фізичних чинників

Механізм цього впливу досить складний. Подразнюючи рецептори шкіри і тканин, ФТ процедури викликають у відповідь реакції рефлекторного типу. В залежності від реакції відповіді вплив може бути:

· місцевим (локалізується в зоні впливу і проявляється зміною обміну речовин та кровообігу);

· рефлекторно-сегментарним (соматовегетативні рефлекси, які викликають судинні та обмінні зміни в органах, що рефлекторно пов’язані з певними ділянками шкіри. Наприклад, подразнення попереково-крижової зони викликає рефлекторний вплив на органи малого таза; подразнення комірцевої зони – голови та шиї);

· на рівні цілісного організму ( збудження рецепторів шкіри поширюється на вищі відділи ЦНС, а звідти через підкіркові утвори, ендокринні залози на всі системи організму).

Поряд з нервово-рефлекторним має місце і гуморальний механізм впливу ФТ процедур, який характеризується утворенням в тканинах організму біологічно-активних речовин (гістамін, серотонін), а також нейромедіаторів (норадреналін, дофамін, ацетилхолін), які розносячись кровотоком по всьому організму посилюють виділення гормонів гіпофіза, наднирників, щитоподібної та інших залоз внутрішньої секреції і тим самим сприяють реалізації фізіологічної та лікувальної дії фізіотерапевтичних процедур.

Загальна біологічна дія фізичних факторів, як природніх, так і преформованих, полягає в мобілізації захисно-пристосувальних реакцій людського організму.

ФТ процедури входять в комплекс лікувальних заходів низки захворювань, головним чином у початковій фазі або повної ремісії. Однак в останні роки ФТ методи знаходять своє застосування в гострій фазі патологічного процесу.

Методи ФТ мають в основному патогенетичну, а не етіологічну спрямованість дії, тому покази для них визначаються не стільки назвою хвороб, скільки спрямованістю їх патогенеза, переважанням в ньому процесів запального чи дистрофічного характеру. Цим визначається широта кола показань до застосування ФТ процедур.

Найбільш загальні протипокази для їх призначення:

· різке виснаження;

· тяжкий стан хворого;

· схильність до кровотеч;

· злоякісні новоутвори;

· хвороби крові;

· серцево-судинна і дихальна недостатність;

· порушення функції печінки і нирок;

· поширений атеросклероз ;

· гіпертонічна хвороба ІІ-ІІІ стадії;

· активний туберкульоз.

Велика чисельність лікувальних фізичних факторів, які використовуються у сучасній ФТ зумовлює необхідність їх класифікації. Виділяють групи природних і штучно отриманих лікувальних фізичних факторів .

Механізм дії фізичних факторів

I фаза

Температурні, електромагнітні, механічні, хімічні та інші види енергії:

Електро-лікування

Тепло-

лікування

Світло-

лікування

Механо

лікування

Фізико-

хімічні

Низько-

енергетичні

Електричні, магнітні поля та випромінювання

Температура

Фотони

тиск, тертя, механічні коливання

Молекули,

іони

Кванти

↓

Первинний контакт з рецепторами (тканинами, мішенями) шкіри,

дихальних шляхів, слизових оболонок

↓

Вплив зовнішніх адекватних сигналів (стимулів)

↓

Поглинання енергії фізичного фактору

↓

II фаза

Зміна фізико-хімічного стану, енергопотенціалу, проникливості клітин, внутрішньоклітинного обміну та внутрішньоклітинних структур під впливом увібраної клітинами енергії подразника

↓

Трансформація енергії фізичного фактору в метаболічні процеси,

нервово-рефлекторнй і гуморальнй механізм дії на організм

↓

IIIфаза

↓

Біологічні (лікувальні) специфічні та неспецифічні ефекти

↓

Місцеві реакції

Рефлекторні реакції

Загальні реакції

Принципи сучасної фізіотерапії

Основними принципами (головними правилами проведення) сучасної фізіотерапії є:

– системність методології, цільових оздоровчих програм і завдань;

– принципи нервізму, що означає єдність нервового та гуморального шляхів, по яких реалізується вплив енергії фізичних факторів на організм від молекулярних процесів до діяльності організму як цілого;

– патогенетичний принцип використання: призначення фізичних факторів залежить від патологічних змін функцій певних органів і систем, їх локалізації, об’єму, швидкості розвитку, а також від специфічних властивостей фактора і впливу його на певні процеси у тканинах організму;

принципи оптимальності, адекватності, індивідуалізації та стандартизованості: призначення процедур в оптимальних дозах, які відповідають конкретному клінічному варіанту розвитку захворювання, індивідуальним особливостям хворого, з обов’язковим виконанням всіх вимог і рекомендацій для проведення лікувально-профілактичних заходів;

– принцип комплексного застосування фізичних, фармакологічних та інших лікувальних методів у поєднанні з лікувальною фізичною культурою для впливу на патологічний процес.

– принцип раннього застосування фізичних факторів – призначення в якомога більш ранній стадії порушення патологічним процесом функціонального стану і діяльності фізіологічних систем організму, які забезпечують гомеостаз;

– принцип безперервності застосування фізіотерапевтичних засобів, вид, обсяг і тривалість яких залежить від стадій і фаз пато-і саногенезу

Протипоказання до призначення фізичних чинників

Загальними протипоказаннями до призначення фізіотерапевтичних процедур є тяжкі стани організму, різке виснаження, схильність до кровотеч, злоякісні новоутворення (і підозра на них), хвороби крові та кровотворних органів, інфекційні та паразитарні захворювання, психічні та поведінкові розлади, вагітність (без патологічних ускладнень – більше 26, з ними – більше 24 тижнів), вроджені аномалії та хромосомні порушення, різко виражена серцево-судинна і дихальна недостатність, нестабільна ішемічна хвороба серця; гіпертонічна хвороба II–III ст.; а також порушення функцій печінки та нирок.

Важливе значення мають сумісність і послідовність проведення процедур. Протягом 1 дня слід приймати не більше 2 процедур при умові, що один з них має переважно місцеву дію. Недоречно призначати одночасно процедури, що мають антагоністичну дію – заспокійливі і збуджуючі, а також виконувати в один і той самий день два різновиди ванн, дві теплолікувальні процедури, різноманітні види високочастотних електропроцедур.

До часткових протипоказань відносять: підвищену чутливість до впливу того чи іншого фактору; пошкодження та хвороби шкіри в місцях накладання електродів; наявність гострих гнійних запальних процесів на цих ділянках.

Відмінні особливості фізіотерапії

До відмінних особливостей, не притаманних іншим методам лікування, відносяться наступні її характеристики.

1. Багатовіковий практичний досвід та спостереження.

2. Універсальність дії, мала кількість протипоказань, патогенетичне спрямування та висока ефективність при поєднаній патології.

3. Відсутність побічних дій (при правильно підібраному дозуванні).

4. Прихильність пацієнта до фізіотерапевтичного лікування на фоні відносного критичного відношення до медикаментозної терапії.

5. Активна участь хворого в процесі лікування, посилення мотивації, збільшення самостійного досвіду, можливість в дозуванні керуватися відчуттями пацієнта.

Організаційні основи фізіотерапевтичного лікування

В сучасній фізіотерапії найчастіше застосовують лікування електричним струмом, світлом, ультразвуком, магнітними полями; а також – аероіонотерапію, тепловодолікування.

Сучасне фізіотерапевтичне відділення містить в своєму складі ряд кабінетів: електро– та світлолікування, озокерито- і парафінотерапії, лікувального масажу, інгаляторій та ін. Крім цього, є кабінети і обладнання для бальнеотерапії і грязелікування. Фізіотерапевтичне лікування застосовують в лікувальних закладах всіх рівнів. При фельдшерсько-акушерському пункті створюють фізіотерапевтичний кабінет, оснащений найбільш простою апаратурою.

Для кожного виду лікування відводяться окремі приміщення, особливо не бажано поєднувати електро- і світлолікування. Поруч з кабінетом повинна бути кімната відпочинку для хворих.

Техніка безпеки при роботі у фізіотерапевтичному кабінеті

Техніка безпеки спрямована на створення безпечних умов праці персоналу і перебування хворого:

– до самостійного проведення фізпроцедур допускаються особи з середньою медичною освітою, які мають посвідчення про закінчення курсів спеціалізації з фізіотерапії за програмою затвердженою МОЗ України;

– заборонено розміщувати фізкабінети і відділення в приміщеннях, які знаходяться нижче, ніж 0,5 м відносно рівня тротуару;

– дозволяється застосовувати лише ту апаратуру, яка дозволена МОЗ України;

– особи молодші 18 років до роботи з приладами ультрависокої і надвисокої частоти не допускаються;

– електрообладнання повинно відповідати правилам обладнання електричних установок, а фізіотерапевтична апаратура – медико-технічним умовам;

– приміщення фізкабінетів повинні застосовуватися лише за їх прямим призначенням;

– у фізіотерапевтичних відділеннях повинен регулярно проводитися контроль з метою виявлення радіоактивного випромінювання, забруднення повітря озоном, антибіотиками, сірководнем, парафіном.

Складові елементи фізіотерапевтичних процедур та їх характеристика

Фізіотерапевтична процедура включає наступні складові елементи (табл.)

Складові елементи фізіотерапевтичних процедур

(застосування преформованих фізичних чинників)

Джерело електрично-го струму

Прилад-перетворювач електричного струму

Електроди чи інший передавач преформова–ного струму

Пацієнт

(об’єкт впливу)

→→

Джерело електричного струму

В Україні фізіотерапевтичні кабінети працюють від мережі змінного струму з напругою 220 В. Це вимагає чіткого дотримання техніки безпеки (правила описані вище).

Прилад-перетворювач електричного струму

Прилад-перетворювач являє собою апарат, на передній поверхні якого розміщена панель управління з контрольними приладами, ручками управління, сигнальними лампочками, в середині прибору – електронна схема перетворювача. В прилад входить провід від джерела електричного струму і виходить провід (електроди) по якому іде перетворений вид електричного струму (табл. ).

Призначення перетворювачів електричного струму узагальнено можна відобразити у вигляді наступної таблиці (табл.)

Функція перетворювачів електричного струму

(фізіотерапевтичних апаратів)

Призначення приладу-петворювача – перетворити електричний струм

з мережі в

Вид фізіотерапевтичного лікування

Електричні струми низької напруги

Електролікування

Електричні струми і поля високої напруги

Електролікування

Магнітні поля

Електролікування

Світло

Світлолікування

Механічні коливання

Ультразвукова терапія

Іонізоване повітря

Аерозольтерапія

Знижений чи підвищений атмосферний тиск

Баротерапія

Підігріти воду, подати воду під тиском,

підігріти озокерит, парафін та ін.

Водотеплолікування

Електроди

Електроди відрізняються (в першу чергу) за призначенням, видом, рухомістю, методом накладання та розміщенням, характером контакту з тілом (табл. )

Таблиця

Загальна характеристики електродів

(індукторів, конденсаторних пластинок, випромінювачів)

Вид

Рухомість

Метод розташування і впливу

Контакт з тілом

– Пластинки із свинцю;

– Скляні вакуумні трубки,

– Електрод-кабель

– Електрод-диск,

– Електрод-випроміню-вач

За мобільністю апарату:

Портативні,

Стаціонарні.

За рухомістю електродів.

Рухомі (лабільні),

– які під час процедур рухаються по/або над поверхнею тіла

Нерухомі, які:

– завдяки своїй жорсткості встановлюються біля чи над поверхню тіла,

– які розміщуються на поверхні тіла,

– які фіксуються елас-тичним бинтом,

мішечками з піском,

вагою власного тіла

Метод накладання електродів

Двохелектродний:

– Поздовжній

– Поперечний

Одноелектродний

За методом впливу

Прямий,

Непрямий,

Сегментарний

Прямий контакт:

– з шкірою;

– внутрішньо (порожнинний)

Непрямий контакт:

Над тілом

Хворий розміщується

– між електродами

– між електродом і тілом знаходиться

– прокладка

– змащуючі засоби,

– вода

Пацієнт

Пацієнт – об’єкт реалізації впливу фізіотерапевтичних процедур. Метод впливу і його дозування повинні відповідати клінічному варіанту розвитку захворювання, локалізації, об’єму і швидкості розвитку пошкодження, індивідуальному статусу пацієнта (конституції, віку, статі, функціональним можливостям, професії, психологічним особливостям, реактивності і переносмості процедур).

Можливі відчуття хворого. Хворому необхідно розповісти про можливі (бажані і не бажані) відчуття під час процедури та очікувані результати лікування. Залежно від виду процедури хворі можуть відчувати: поколювання під електродами (гальванизація, электрофорез, дарсонвалізація), вібрацію (вібротерапія), тепло (термо-, гідротерапія), розпирання, проходження струму, оніміння, тепло, тиск (акупунктура, фізіопунктура), скорочення м’язів, вібрацію (імпульсні струми), охолодження (купання, повітряні ванни, кріотерапія), психофізичне відчуття комфортності (КВЧ-терапія, Электросон, фіто-, ароматерапия ) тощо.

Клінічний ефект процедури може виникати як безпосередньо під час процедури чи зразу після неї або ж в процесі курсового лікування. Тривалість післядії може бути короткочасною, середньою та тривалою.

Алгоритм проведення фізіотерапевтичної процедури

Алгоритм проведення фізіотерапевтичної процедури повинен включати наступний план дій:

Призначення лікаря (вид процедури, її дозування)

↓

Хворий з направленням лікаря

↓

Фізіотерапевтичний кабінет

↓

Знайомство медичної сестри кабінету з хворим, призначенням лікаря

↓

Реєстрація хворого і виду лікування в журналі

↓

Опитування хворого про самопочуття і скарги

↓

Звільнення від металевих предметів і прикрас

↓

Правильне озміщення хворого біля необхідного приладу

↓

Вивчення стану поверхні тіла, на яку планується фізіотерапевтичний вплив

↓

Пояснення хворому про відчуття під час процедури

↓

Включення апарату:

– перевірка цілості електродів і електричних шнурів

– накладання прокладок, гелю, іншого ,

– включення апарату

↓

Контроль за самопочуттям хворого під час процедури

↓

Закінчення процедури

↓

Виключення апарату

↓

Рекомендації хворому щодо подальшої

поведінки і повторної явки

↓

Дезинфекція електродів, прокладок, ванни тощо

Загальна характеристика фізичних методів лікування

ПРИРОДНІ ФІЗИЧНІ ЧИННИКИ

КЛАСИФІКАЦІЯ ПРИРОДНИХ ЛІКУВАЛЬНИХ ФІЗИЧНИХ ЧИНННИКІВ

(Тондій Л.Д., Васильева-Лінецкая Л.Я., 2003)

ЛІКУВАЛЬНІ ФІЗИЧНІ ЧИННИКИ	ЛІКУВАЛЬНІ МЕТОДИ
Клімат і його окремі компоненти	Кліматотерапія Аеротерапія Геліотерапія Таласотерапія Ландшафтотерапія Аромотерапія Фітотерапія Спелеотерапія
Води прісні мінеральні	Водолікування Гідротерапія Бальнеотерапія
Лікувальні грязі Озокерит Нафталан Пісок Глина	Грязелікування Озокерітотерапія Нафталанотерапія Псаммотерапия Глинолікування
Бішофіт	Бішофітотерапія
Метали, камені і мінерали з лікувальним ефектом	Метало-і мінералотерапія
Лікувальні чинники фауни і її окремих представників	Фаунотерапія Апітерапія Кумисотерапія Гірудотерапія

КЛАСИФІКАЦІЯ ПОГОДИ І ОЦІНКА ЇЇ ВПЛИВУ Н А ОРГАНІЗМ

( Федоров-Чубуков)

Класи

погоди

Назва класу погоди

III

VII

VIII

XII

XIII

XIV

Безморозна погода

Сонячна, дуже жарка і дуже суха

Сонячна, жарка і суха

Сонячна, помірно волога і волога
Сонячна, помірно волога погода з хмарністю вночі
Хмарна вдень і малохмарна вночі
Похмура погода без опадів
Дощова (похмура з осадами)
Дуже жарка і дуже волога

Погода з переходом температури повітря через 0°С
Хмарна вдень (перехід через 0°С в хмарну погоду)
Сонячна (перехід через 0°С при Сонці)

Морозна погода

Слабо морозна
Помірно морозна
Значно морозна
Сильно морозна

Украй морозна

Класи динаміки погоди

за спрямованістю добових змін температури повітря

і атмосферного тиску

(В.І. Русинов, 1986)

1. Сприятливий — підвищення тиску і температури.

2. Менш сприятливий — пониження тиску і температури.

3. Несприятливий — пониження тиску і підвищення температури.

4. Дуже несприятливий — підвищення тиску і пониження температури.

Примітка
При 2, 3 і 4 класах динаміки патологічні реакції при захворюваннях серцево-судинної системи бувають, відповідно, в 2, 3 і 4 рази частіше, ніж при 1 класі.

ПРЕФОРМОВАНІ (ШТУЧНІ) ФІЗИЧНІ ЧИННИКИ

Електролікування

Застосування електричних струмі з лікувальною метою називають електролікуванням. До електролікування відносять:

1. Лікування постійним струмом низької напруги (гальванізація та електрофорез медикаментозних засобів).

2. Лікування імпульсними струмами низької частоти і низької напруги (електростимуляція, лікування діадинамічними та синусоїдальними модульованими струмами, електросном тощо).

3. Лікування струмами і полями високої, ультрависокої і надвисокої частоти (дарсонвалізація, діатермія, індуктотермія, УВЧ-терапія, мікрохвильова терапія тощо).

4. Лікування постійним електричним полем високої напруги (франклінізація).