Вступ у гігієну і екологію

Вступ до гігієни та екології. Основні закони гігієни. Основи запобіжного та поточного санітарного нагляду. Принципи гігієнічного нормування. Космосфера, сонячна радіація та здоров’я. Гігієнічне значення сонячної радіації, фізичних властивостей та хімічного складу повітряного середовища. Гігієнічне значення складових біосфери (атмосфери, гідросфери, літосфери).

 

 Об’єктом вивчення екології людини слід вважати систему “людина — навколишнє середовище”, або антропоекосистему, що є територіальною системою, в межах якої однотипна міська чи сільська людська популяція взаємодіє з відносно однорідним навколишнім середовищем і критерієм ефективності функціонування якої є високий рівень здоров’я населення. Антропоекосистеми є складовими частинами соціоекосистеми відповідного ієрархічного рівня.

Таким чином, об’єктом вивчення екології та гігієни є система людина — навколишнє середовище, котру об’єднують у поняття “антропоекологічна система”, у центрі якої є людина, колективи людей, їх здоров’я з урахуван­ням впливу чинників природного і соціального середовищ, що забезпечує життєдіяльність. Екологія людини і гігієна мають одну міждисциплінарну основу, що має одну мету в подоланні глобальної кризи в екосистемі.

http://www.funparty.ru/

До головних завдань екології людини належать вивчення стану здоров’я людей та соціально-трудового потенціалу популяцій даної генерації, прогноз стану здоров’я майбутніх генерацій, вивчення впливу окремих чинників навколишнього середовища та їх комплексів на здоров’я і життєдіяльність популяцій, розроблення шляхів підвищення рівня здоров’я та соціально-трудового потенціалу населення, розроблення науково-обгрунтованих нормативів корекції відповідних компонентів систем життєзабезпечення з урахуванням прогнозів та аналізу антропоекологічного напруження.

Гігієна є саме тією профілактичною медичною наукою, котра зосереджує увагу на оцінці умов довкілля, що впливають на здоров’я людей, на розробленні критеріїв якості навколишнього середовища та на науковому обґрунтуванні оптимальних для людини параметрів навколишнього середовища, що є основою гігієнічного нормування.

Здоров’я людини, забезпечене її гомеостазом, може зберігатись і за деякої зміни параметрів чинників навколишнього середовища. Завдяки процесам адаптації у людини чинники навколишнього середовища до певних меж дають змогу зберігати здоров’я у кожного індивідуума. Однак, якщо надходять сигнали про велику небезпеку і включених механізмів не вистачає, виникає картина стресових та інших захворювань. За даними ВООЗ, 80% хвороб спричинені саме станом екологічного напруження.

Дані про зниження рівня здоров’я населення, зумовлене несприятливими змінами довкілля, дають змогу ефективніше впливати і на нього, і на здоров’я населення.

Розв’язання найважливіших проблем екології людини здійснюється також шляхом моніторингу навколишнього середовища і дослідження впливу екологічних умов на здоров’я та соціально-трудовий потенціал людини. Оцінка її здоров’я і популяції є індикатором якості навколишнього середовища. Гігієна повинна вивчати здоров’я здорової людини на індивідуальному та популяційному рівнях.

Методи досліджень у гігієні

компакт диск кафедральний підручник

З метою дослідження довкілля вибирають один із найпоширеніших методів, який застосовується в гігієні, а саме — метод санітарного обстеження навколишнього середовища, його різноманітних чинників, які впливають на здоров’я та санітарно-побутові умови життя людей. Він носить характер описового і дає оцінку санітарного стану об’єкта за зовнішніми ознаками. Під час вивчення місцевості з санітарною метою часто застосовують санітарно-топографічне обстеження, за допомогою якого визначають характер рельєфу місцевості, відношення до основних напрямів вітрів, орієнтацію місцевості, озеленення, наявність водних джерел тощо.

Лікар широко використовує інструментально-лабораторні методи дослідження та методи, що реєструють реакції організму на дію чинників навколишнього середовища. Є велика кількість інструментально-лабораторних методів досліджень, завдяки яким можна дати якісну та кількісну характеристики середовища. Це роблять за участю лікарів-лаборантів санітарно-гігієнічної та бактеріологічної лабораторій.

Фізичні методи служать для визначення таких параметрів довкілля, як температура, вологість, рух повітря, барометричний тиск повітря, для вимірювання параметрів атмосферного електричного струму, сонячної радіації, шуму та вібрації, радіоактивного випромінювання тощо з використанням відповідної вимірювальної апаратури.

Хімічні методи використовують для визначення хімічного складу повітря, води, ґрунту, харчових продуктів, а також визначення домішок у вигляді хімічних речовин, які забруднюють ці об’єкти дослідження.

До фізико-хімічних методів належать визначення фізичних і хімічних параметрів за допомогою полярографії, хроматографії, колориметрії, спектрографії, методи мічених атомів тощо.

Біологічні методи використовують у разі проведення пробних досліджень на тваринах. До біологічних методів дослідження належать мікробіологічні, мікологічні, гельмінтологічні, вірусологічні методи.

Слід зазначити, що найпростішими є органолептичні методи, які ґрунтуються на сприйнятті органів відчуття, зокрема зору, нюху, смаку і дотику. За допомогою аналізаторів можна визначити зовнішній вигляд, колір, запах, смак і консистенцію об’єкта. Ці методи найчастіше застосовують під час оцінки харчових продуктів та визначення якості питної води.

З метою визначення якісної та кількісної характеристик навколишнього середовища, а також виявлення його впливу на організм застосовують гігієнічний експеримент. Його можна проводити лабораторно на тваринах для ви­явлення впливу чинників довкілля на їх організм або у вигляді моделювання природних умов з метою вивчення процесів, які відбуваються в навколиш­ньому середовищі. Лабораторний експеримент на різноманітних тваринах потрібний для обґрунтування гігієнічних нормативів.

З метою нормування таких нешкідливих для організму чинників навко­лишнього середовища, як мікроклімат, освітлення тощо, застосовується ка­меральний експеримент на людях.

Важливим у гігієнічних дослідженнях є метод натурного експерименту, який дає змогу простежити вплив чинників довкілля в реальних, тобто натуральних, умовах на здоров’я людей. За допомогою такого експерименту можна вивчити стан здоров’я населення, що мешкає на різних відстанях, на реальному об’єкті в конкретних соціально-економічних та природнокліматичних умовах з різною інтенсивністю забруднення повітря, викидами промислових підприємств або стан здоров’я робітників промислових підприємств з різною інтенсивністю забруднення повітря робочої зони. Цей експеримент має вирішальне значення в перевірці гігієнічних нормативів.

Специфічним для гігієни є епідеміологічний метод, який дає змогу вивчати здоров’я населення, що перебуває під впливом різноманітних ендогенних та екзогенних чинників.

Гігієнічне нормування

компакт диск кафедральний відеофільм

Гігієнічне нормування несприятливих чинників навколишнього середовища потрібне для контролю за якістю середовища і для створення оптимальних гігієнічних умов праці та побуту людей, тому є одним із найвідповідальніших завдань гігієни. http://mozdocs.kiev.ua/view.php?id=3306

Гігієнічним нормативом називають чітко визначений діапазон параметрів чинника навколишнього середовища, який є оптимальним або безпечним з точки зору збереження нормальної життєдіяльності і здоров’я людини, людської популяції і майбутніх поколінь.

Теорія гігієнічного нормування ґрунтується на таких принципах (Є.Г. Гончарук і співавт., 1995): 1. Принцип першочерговості медичних показань, коли беруть до уваги тільки особливості впливу шкідливого чинника на організм людини і санітарні умови життя. 2. Принцип диференціації біологічних відповідей, коли враховується спектр можливих реакцій організму за видами біологічних відповідей на вплив одного чинника, тобто гігієнічний норматив встановлюють з урахуванням найчутливіших груп населення, і він має бути нижчим за їхні захисно-пристосувальні реакції. 3. Принцип поділу об’єктів санітарної безпеки, коли гігієнічні нормативи встановлюють окремо для кожного об’єкта. 4. Принцип урахування всіх можливих несприятливих впливів, коли для кожного об’єкта або чинника навколишнього середовища, для якого встановлюється норматив, ураховуються всі можливі види несприятливого впливу на середовище і організм людини. 5. Принцип пороговості, що враховує межі пристосування організму. 6. Принцип залежності ефекту від концентрації (дози) і часу, що ґрунтується на засадах математичного опису, закономірностей впливу чинників залежно від концентрації (дози) і часу. 7. Принцип лабораторного експерименту, коли дослідження для визначення порога впливу чинника проводять у лабораторних умовах. 8. Принцип агравації, коли проводять відбір найвпливовіших на організм людини чинників навколишнього середовища. 9. Принцип відносності гранично припустимих концентрацій (ГПК), що передбачає перегляд ГПК.

http://www.niss.gov.ua/book/Kachin/2-6.htm

ГІГІЄНІЧНЕ  ЗНАЧЕННЯ СОНЯЧНОЇ РАДІАЦІЇ.

Людина звичайно зазнає діяння різних видів випромінювання. Серед відомих джерел і видів природної променистої енергії слід вказати на сонячне, радіоактивне і космічне випромінювання. Всі перелічені види променистої енергії роблять певний вплив на організм людини. Однак з них найбільше значення для людини має сонячна енергія.

Відмічено дуже сприятливий вплив сонячного випромінювання в профілактиці туберкульозу, простудних захворювань і ряду інших. Широко відомі бактерицидні властивості сонячного ультрафіолетового випромінювання. Велике значення має сонячна радіація для загартовування організму. Сонячне випромінювання з успіхом використовується не тільки для профілактики, але й з лікувальною метою.

компакт диск кафедральний підручник

http://www.glossary.ru/cgi–bin/gl_sch2.cgi?R0pRurtl,tg9!quwutg

На границі атмосфери в складі сонячного випромінювання 43% інфрачервоного, 52% видимого, 5% ультрафіолетового про­міння. Біля поверхні Землі інфрачервоне проміння становить 59%, видиме — 40%, ультрафіолетове— 1%.

http://www.obzh.ru/nad/3-4.html

Ультрафіолетове проміння сонячного спектра в свою чергу поділяється на довге — з довжиною хвилі від 3900 до 3200 А  і середнє — від 3200 до 2900 А Довге проникає в тканини орга­нізму на глибину до 1 мм, а середнє — до 0,5 мм.

Досягаючи поверхні Землі, сонячна енергія в значній части­ні вбирається; частково вона відбивається назад в атмосферу. Виражене в процентах відношення кількості відбитої від Зем­лі променистої енергії до кількості падаючої сонячної промени­стої енергії називається альбедо (albedo — білість). Величи­на цього показника залежить від властивостей відбиваючої по­верхні. Чорна земля відбиває 13% усієї променистої енергії, а свіжий сніг — 85% променистої енергії.

Діяння променистої енергії на той чи інший об’єкт визнача­ється вбиранням її тим середовищем або тканиною, через які вона проходить. Якщо промениста енергія, проходячи через тка­нину, вбирається нею, зазнає в ній яких-небудь змін і перетво­рюється в інший вид енергії, то говорять про теплове, або фото­хімічне, діяння променистої енергії. В результаті фотохімічного діяння в тканинах організму можуть виникати нові речовини, може відбуватися руйнування речовин і тканин.

Ультрафіолетове проміння сонячного спектра вбирається вже в поверхневих шарах шкіри. В результаті цього вбирання виникають певні фотохімічні явища. Діяння на шкіру ультрафіо­летового проміння викликає, по-перше, еритемну реакцію шкі­ри; по-друге — пігментацію шкіри; по-третє — утворення вітамі­ну D; по-четверте —утворення високоактивних біологічних ре­човин. Разом з тим слід пам’ятати і про безпосереднє діяння ви­промінювання на нервові закінчення в шкірі.

http://www.glossary.ru/cgi–bin/gl_sch2.cgi?R0pRurtl,tg9!quwutg

Під еритемною дозою ультрафіолетового випромінювання, або «біодозою», розуміють кількість ультрафіолетового випромінювання, яка викликає ледве помітне почервоніння шкі­ри людини, або еритему. Ця доза може виражатись або в часі діяння ультрафіолетового випромінювання, або в енергетичних одиницях, або в мг/см2 щавлевої кислоти, яка розкладається під діянням цього випромінювання. Відповідно до цього одна еритемна доза ультрафіолетового випромінювання становить 22—30 міліграм-калорій на 1 см2, або 3,7—4,1 мг/см2 щавлевої кислоти, що розкладається.

Фотоеритема може бути показником найви­щої допустимої дози ультрафіолетового випромінювання, з одного боку, і показником біологічної активності того чи іншого джерела цього випромінювання — з другого.

Ультрафіолетове випромінювання викликає утворення в шкі­рі високоактивних речовин, які діють на інші тканини організ­му. Видима реакція у вигляді еритеми є тільки зовнішнім проя­вом діяння ультрафіолетового випромінювання на організм. Ра­зом з появою еритеми на шкірі людини зміни спостерігаються й у внутрішніх органах. Відмічена гіперемія слизової оболонки сечового міхура, легень та інших органів.

http://www.obzh.ru/nad/3-4.html

Світлове голодування може мати місце у осіб ряду профе­сій: при роботі в шахтах, у метро і на деяких інших виробницт­вах. Для поповнення недостатньої кількості ультрафіолетового випромінювання в таких випадках застосовуються так звані фо­тарії. Фотарії являють собою приміщення, в яких встановлені джерела ультрафіолетового випромінювання. З другого боку, є ряд професій, зв’язаних з діянням на людину надлишку ультра­фіолетового випромінювання (зварювання металів, фізіотера­певтичні кабінети). В цих випадках слід проводити запобіжні заходи.

Хімічний склад повітряного середовища

Атмосфера — це газова оболонка Землі масою майже 5,157 х 10¹⁵ т, а маса нашої планети становить 5,98 х 10²¹ т. В атмосфері розрізняють кілька шарів: тропосферу і стратосферу, що розділені перехідним шаром — тропопаузою, а також мезосферу (від стратосфери відокремлюється стратопаузою), іоносферу і термосферу. Зовнішня частина термосфери називається магнітосферою. У ній частинки газів (іони) утримуються не стільки за рахунок земного тяжіння, скільки магнітним полем Землі.

Окрім того, атмосферу поділяють на нижню (до 30 км — тропосфера і тропопауза), середню (від 30 до 100 км — стратосфера, мезосфера і мезопауза) і верхню (понад 100 км — іоносфера і термосфера).

              Хімічний склад атмосферного повітря: азоту – 78,1%; кисню – 21,0%; вуглекислого газу – 0,03-0,04%; інертних газів – 0,7-1,0%; вологи як правило від 40-60% до насичення; пил, мікроорганізми, природні та техногенні забруднення – у залежності від промислового розвитку регіону, типу поверхні (пустеля, заліснення та ін.)

Нижня атмосфера як невід’ємна частина біосфери є повітряним середовищем земного життя.

Гігієнічне значення хімічного складу повітря

Повітря має такий хімічний склад: азоту – 78,08 %, кисню – 20,94 %, інертних газів – 0,94 %, діоксиду вуглецю – 0,04 %. Ці показники в приземному шарі можуть коливатися в незначних межах. http://www.ilo.org/public/english/protection/safework/cis/products/dbs.htm

http://www.safework.ru/ILO/ILO_project_datasheets.shtm

Фізичні властивості повітряного середовища та їх гігієнічне значення.

Температура повітря впливає на організм людини та її здоров’я через рецептори шкіри, легень і слизових оболонок. Вона діє як тепловий фактор.

компакт диск кафедральний підручник

Відомо, що людина є постійним продуцентом тепла, що людський організм в результаті споживання їжі використовує наявну в ній потенціальну енергію і виділяє її переважно у вигляді тепла.

Більша частина тепла втрачається через шкіру і слизові, частина йде на нагрівання їжі, води і вдихуваного повітря. Через шкіру втрачається головна маса тепла: за даними одних авторів— 85—90%, а за даними інших — навіть 95%, отже, тільки 4—6%, в середньому 5% тепла, втрачається на нагрівання їжі, вдихуваного повітря і води.

У зв’язку з цим цікаво було вивчити, як же відбувається віддача тепла шкірою.

Виявилось, що шкіра втрачає тепло трьома шляхами: випромінюванням, проведенням і на випаровування вологи (поту).

Шляхи тепловіддачі організму за різної температури повітря ( суцільна лінія-тепловіддача випромінюванням і конвекцією; пунктирна лінія- випаровуванням ( вологість 50% , швидкість руху повітря 0,2 м/с, температура стін дорівнює температурі повітря ))

Людина при легкій роботі в кімнатних умовах втрачає випромінюванням близько 40%, проведенням— близько 30% і випаровуванням — близько 20% тепла. Ці цифри наведені для орієнтування, а насправді вони значно коливаються залежно від умов.

К о н д у к ц і я— це перехід тепла через стикання предметів, а також часток повітря від більш нагрітого до менш нагрітого. Під конвекцією розуміють передачу тепла через посередників — повітря, пару, рідину, частинки яких, нагріваючись “при контакті з теплішим тілом, забирають тепло і віддають його при стиканні з більш холодними предметами. Через різницю температур у проміжному середовищі, наприклад, у повітрі, утворюються конвекційні течії. Ці два способи — кондукція і конвекція — об’єднуються в поняття теплопроведення.

Третій шлях втрати тепла — на випаровування вологи. Людська шкіра завжди вкрита потом, вода якого й випаровується. Для цього необхідна затрата тепла (прихована температура випаровування). Для випаровування 1 л води потрібно 607— 0,708 Т° ккалорій, де Т — температура повітря.

інтернет посилання

Під хімічною терморегуляцією розуміють посилення або сповільнення  хімічних процесів теплоутворення в організмі.

Наприклад, в холодну пору  року температурні подразники зовнішнього середовища, діючи  на  рецептори    шкіри,    викликають імпульси-відповіді   з боку центральної нервової системи, які виражаються в підвищенні хімічних процесів теплоутворення і в прагненні до більш калорійної їжі.

До фізичної терморегуляції належить звуження або розширення кровоносних судин шкіри завдяки тим же ім­пульсам з боку центральної нервової системи. В разі діяння холоду поверхневі шкірні судини звужуються, приплив теплої крові до поверхні шкіри зменшується, отже, з поверхні шкіри менше втрачається тепла.

інтерне посилання

http://medichelp.ru/index.php?category=394&page=614

Перегрівання і тепловий удар можуть настати при різних умовах: в парильні, під час походу в жарку пору року, при роботі в приміщенні з високою температурою оточуючого середовища т. ін.

Ознаки теплового удару такі: почервоніння лиця, головний біль, сухість слизових, сухість і жар шкіри, прискорений пульс, слабість; в тяжких випадках — знепритомнення і навіть смерть.

Людина протягом усього свого життя зазнає діяння водяної пари повітря. Кількість її в повітрі постійно змінюється: вона то зменшується, то збільшується. Коли в повітрі нагромаджується багато водяної пари, то умови для випаровування вологи погіршуються. В повітрі, нарешті, може нагромадитись така кількість водяної пари, що її пружність дорівнюватиме пружності рідини, яка випаровується, — і тоді випаровування  припиняється.

Випаровування залежить від температури повітря: чим вища остання, тим інтенсивніше відбувається випаровування. Тому ви­паровування немовби йде слідом за температурою повітря: підвищується температура повітря — підвищується і випаровування; знижується температура повітря — падає і випаровування.

Для гігієнічної оцінки повітря важливо знати відносну вологість. Але для того, щоб обчислити відносну вологість, слід знати абсолютну і максимальну вологість.

інтернет посилання

інтернет посилання

Людський організм постійно втрачає вологу або у вигляді водяної пари, або у вигляді краплинно-рідкої води. Встановле­но, що в спокійному стані при кімнатній температурі людина втрачає через шкіру близько 20% води, через легені — близько 15%, решту — сечею і фекаліями. Отже, в цих умовах близько 35% води втрачається у вигляді випарів і 65% — в рідкому вигляді з фекаліями і сечею. При роботі та високій температурі повітря, навпаки: 60% води втрачається випаровуванням зі шкіри та легенями і значно менше припадає на втрату вологи сечею і фе­каліями. Якщо з цього боку підійти до оцінки вологості повітря, то стає зрозумілим її гігієнічне значення.

Враховуючи вплив вологості повітря на випаровування воло­ги з поверхні шкіри людини і, значить, на її теплообмін, гігієністи розробили норми вологості повітря. При кімнатній температурі (18—20°) і при легкій роботі нормою вологості прийнято вважати від 30 до 70%. Деякі гігієністи звужують верхню границю вологості повітря до 60%.

Запропоновано схему для оцінки повітря за вологістю: повітря називають сухим, коли водяної пари в ньому менше 55%, помірно сухим — при вологості від 56 до 70%, помірно вологим— від 71 до 85%, сильно вологим — понад 86% і насиченим— 100%.

Гігієнічне значення атмосферного тиску насамперед полягає в тому, що від його змін, спостережуваних у природних умовах, залежить сила, почасти і напрям вітру, частота та кількість атмосферних опадів і коливання температури повітря. У звичайних умовах на поверхні землі коливання атмосферного тиску бувають дуже малі (10 — 30 мм рт. ст.), і здорові люди переносять їх зовсім легко і непомітно.

Земля з усіх боків оточена атмосферою або, кажучи простіше, повітрям, а повітря, як і всякий газ, має вагу.

http://distance.edu.vn.ua/mehanika/znpas.html

Отже, повіт­ря повинне тиснути на всі предмети, що стикаються з ним, і цей тиск, згідно із законом Паскаля, має передаватися на всі боки. Кожний вище розміщений шар буде тиснути на нижче розміщений, найнижчий шар зазнаватиме тиску, який дорівнює вазі всього стовпа атмосфери. Чим вище ми будемо підніматись, тим тиск буде менший, тобто зменшуватиметься кількість повітря над нами, а найгустіші і найважчі шари атмосфери за­лишаться внизу під нами.

http://www.refine.org.ua/pageid-1175-1.html

Звичайно барометричний тиск порівнюють із тиском ртутно­го стовпа. Тиск атмосфери, здатний зрівноважити стовп ртуті заввишки 760 мм при температурі 0° на рівні моря і широті 45°, прийнято вважати нормальним, рівним одній атмосфері. В цих умовах атмосфера тисне на 1 см2 поверхні землі з силою близько 1 кг (точніше 1033г).

http://pathophysiology.dsmu.edu.ua/study/metod_farm_ua/2/Oxigen_Kol.html

Діяння зниженого атмосферного тиску зазнають льотчики, альпіністи й особи, які працюють в горах у стаціонарних, експедиційних та інших умовах. Знижений атмосферний тиск ро­бить деякий механічний вплив, викликаючи розширення повітря в порожнинах тіла, що може спричинитися до метеоризму, ви­сокого стояння діафрагми; це в свою чергу призводить до ут­руднення дихання і діяльності серця, болів у суглобах і м’язах, лобних пазухах та інших придаткових порожнинах носа. Однак основним фактором, що діє на людину при перебуванні в розрідженій атмосфері, є зниження парціального тиску кисню, яке призводить до різноманітних аноксемічних явищ. Клінічні прояви впливу зниженого атмосферного тиску останнім часом ділять на так звані «гірську» і «льотну» хвороби. Деякі автори обидві ці назви об’єднують в єдиний термін «висотна хвороба».

З боку центральної нервової системи спостерігається підвищення збуджуючого процесу і ослаблення гальмівного; порушення сну; погіршання загального самопочуття у вигляді більшої або меншої слабості, млявості, пригніченого настрою; порушення координації рухів.

Розлади діяльності дихальної системи виражаються у ви­никненні задишки, в частих відчуваннях браку повітря, в при­ступах ядухи вночі. Зміни в стані серцево-судинної системи ви­кликають запаморочення, шум у вухах, відчуття пульсації су­дин, часту нудоту, носові кровотечі, блювання.

Однак ці явища розвиваються не відразу, їм передують змі­ни функціонального стану вищої нервової системи і органів по­чуттів.

З боку органу зору спостерігаються зниження гостроти зору, звуження поля зору (порушується м’язовий баланс очей), ослаб­лення акомодації (предмети здаля здаються більшими, ніж на­справді), світлова чутливість падає, порушується сприйняття колірності (зеленого і синього кольорів). Нюх знижується аж до повної втрати сприйняття запахів (аносмія). Змінюється смак; різко виражене прагнення до кислої їжі.

http://all–medicine.ru/enciklo/gornaya_bolezn.htm

В перші дні перебування в горах зростає частота пульсу, збільшується артеріальний тиск і хвилинний об’єм серця. Поряд з цими компенсаційними механізмами при дії зниженого атмосферного тиску включається і третій, який відіграє значну роль у процесі акліматизації: збільшення кількості ери­троцитів і процента гемоглобіну крові.

В перші дні перебування в горах це збільшення відбувається в основному за рахунок кров’яних депо (в першу чергу селезінки), а в подальшому — за рахунок підвищення діяльності кровотворного апарата; останнє підтверджується збільшенням юних форм еритроцитів  (ядерні еритроцити).

інтернет посилання

Робота при підвищеному атмосферному тиску звичайно не викликає серйозних патологічних явищ або неприємних суб’єк тивних відчуттів. В період підвищення тиску, тобто під час пе­ребування в прикамерках, у робітників  (особливо новачків)  під  впливом переважно механічних факторів і розширення периферичних судин можуть спостерігатись такі явища:

втягнення всередину барабанної перетинки, яке викликає неприємне

відчуття, шум і біль у вухах;

ураження внутрішнього вуха і лабіринту;

легке підвищення  температури тіла і  посилене    потіння;

притуплення відчуття дотику, іноді нюху, смаку;

здавлення живота (внаслідок стиснення кишкових газів);

болі в приротових порожнинах носа.

Важчі порушення здоров’я можуть спостерігатись у робітників під час декомпресійного періоду, тобто в період переходу від підвищеного тиску до нормального. Це можна пояснити так: при підвищенні атмосферного тиску в альвеолах підвищується парціальний тиск усіх складових повітря. В крові і тканинах гази перебувають не лише в стані фізичного розчину, але й вступають у хімічні реакції. При підви­щеному атмосферному тиску вуглекислота, яку вдихають сполучається з рядом речовин плазми й еритроцитів. Кисень швидко вбирається гемоглобіном крові і тканинами. Кров і тканинні рідини насичуються (до парціального тиску, який дорівнює тиску повітря) переважно азотом, як нейтральним газом, що може перебувати в тканинах і рідинах організму лише у фізично розчиненому стані. Тканини насичуються азотом з різною швидкістю. Майже повне насичення організму (до 90%)  настає через 4 години перебування в атмосфері з підвищеним тиском. Тому, чим більший тиск і термін перебування людини в кесоні, тим більша абсолютна кількість азоту в крові і тканинах організму.

При декомпресії азот виходить із тканин у кров і виділяєть­ся назовні легенями. Для цього потрібний певний час, який ко­ливається залежно від тиску і тривалості перебування в кесоні від кількох хвилин до кількох годин.

Причиною кесонної хвороби є розлади  нормальної  десатурації внаслідок надто швидкого зниження повітряного   тиску.

При швидкій декомпресії гази повітря, увібрані кров’ю і ткани­нами, зокрема азот, не встигають виділитися назовні; вони скупчуються в крові (повітряні емболії) і в різних тканинах та органах (найбільше в жировій тканині, в спинному мозку і в білій речовині мозку).

В результаті повітряних емболій можуть виникнути розри­ви капілярів і дрібних артеріол, порушитися живлення тканин або ж вони стискаються при одночасному подразненні нерво­вих закінчень.

Основні симптоми кесонної хвороби такі:

Тягнучий біль у м’язах і в суглобах кінцівок, в животі, іноді  в  грудях. Болі  ці  надзвичайно тяжкі,  і  робітники  нази­вають їх   дуже  влучно — «заломай».  Пояснюються  ці  болі подразненням периферичних нервів і нервових закінчень у м’язах, сухожиллях, фасціях і окісті пухирцями газу.Свербіння шкіри, яке пояснюється подразненням задніх корінців спинномозкових нервів.

При швидкій декомпресії гази повітря, увібрані кров’ю і ткани­нами, зокрема азот, не встигають виділитися назовні; вони скупчуються в крові (повітряні емболії) і в різних тканинах та органах (найбільше в жировій тканині, в спинному мозку і в білій речовині мозку).

В результаті повітряних емболій можуть виникнути розри­ви капілярів і дрібних артеріол, порушитися живлення тканин або ж вони стискаються при одночасному подразненні нерво­вих закінчень.