Вступ в аромологію. Основні терміни і поняття в аромології. Переваги аромотерапії. Анатомія і фізіологія органу нюху у людини. Історія аромології. Фізичні та хімічні теорії відчуття запахів.

Вступ в аромологію. Основні терміни і поняття в аромології. Переваги аромотерапії. Анатомія і фізіологія органу нюху у людини. Історія аромології. Фізичні та хімічні теорії відчуття запахів.

 

Аромотерапія (грец. aroma — запашна трава + therapeia — піклування, догляд, лікування) — метод терапії з застосуванням ефірних олій, які вводяться в організм через дихальні шляхи (вдиханням, інгаляцією) і через шкіру (масаж, компрес та ін.). Сучасне відродження А. датується 1937 р. Провідні країни в цій галузі — Франція, Британія. А. можна використовувати як окремо, так і в комплексі з іншими немедикаментозними (фізіотерапія, психотерапія та ін.) і медикаментозними методами (хіміотерапія). Термін А. трактується неправильно, коли під ним розуміють лише метод лікування за допомогою запахів, що впливають винятково на емоційний стан людини. Ефірні олії — це не просто речовини, які мають приємний запах, а БАС із широким спектром дії на організм людини. Використання ефірних олій в А. зумовлено їх високою біо­логічною активністю: їх компоненти очищають дихальні шляхи, посилюють кровообіг, активують діяльність ендокринних залоз, стимулюють захисні функції організму, а також тонізують, розслабляють. Ефірні олії мають надзвичайно високий рівень проникнення в організм людини різними шляхами залежно від аромопроцедури.

 

Аромотерапія має давню історію, оскільки відомо, що ще жриці Давнього Єгипту широко користувались ефірними оліями, а відомий арабський лікар Авіценна винайшов процес їх перегону

 

 Особливий вплив ароматичних олій на людський організм, зокрема на психіку, був доведений науково і пояснюється тим, що більшість компонентів ефірних олій за своєю структурою схожі на людські гормони. 
Сучасна аромотерапія в тому вигляді, в якому ми її знаємо, виникла на початку ХХ ст. у Франції. В той час багато людей почали проявляти інтерес до аромотерапії , і запит на натуральні, а не синтетичні олії, знову почав рости.

Одним із дослідників ефірних олій був французький хімік Рене-Моріс Гаттефос. Якось, працюючи в своїй лабораторії, він обпік собі руку і негайно опустив її в стоячу поряд посудину з чистою лавандою олією. Коли він побачив, як швидко пройшов опік, не залишив після себе ніяких рубців або шрамів, учений вирішив займатися вивченням лікувальних властивостей ефірних олій.

Гаттефосс припускав, що ці олії можуть проникати в тіло через шкіру; ця гіпотеза була підтверджена. Олії вбираються через шкіру, можливо через волосяні цибулинки або потові пори, і потрапляють в кров з іншими рідинами. Таким чином, вони здатні циркулювати в тілі людини і впливати на внутрішні системи організму. В своїх дослідах Гаттефосс розробив класифікацію методів дії різних олій на обмін речовин, нервову і травну системи, ендокринні залози. Він же і ввів термін аромотерапія.

Сучасні дослідження також підтвердили, що аромоолії мають досить високу протимікробну та протизапальну дію, зміцнюють імунітет, нейтралізують дію токсичних речовин і сприяють їх виведенню з організму. Окрім того, вони впливають на людську енергетику – посилюють ауру, позитивно діють на емоції, гармонізують стосунки з оточуючими і навіть зближують людей. 
  Використання ароматичних олій включає в себе чимало методик – це ванни, інгаляції, розтирання, введення їх як компонентів до косметичної продукції, аромолампи, ароматизація білизни тощо. Все залежить насамперед від того, з якою метою використовується та чи інша олія. 
         Аромотерапія є одною з форм нетрадиційної медицини, в якій для лікування хвороб використовують рослинні олії. Подібно іншим видам альтернативної терапії, таким як гомеотерапія, або акупунктура, вона є цілісним методом, в якому тіло і душа розглядається як єдине ціле. Тому, вибираючи олії для конкретної людини, аромотерапевт бере до уваги його емоційний стан, а також інші фізичні симптоми.

Досить популярне використовування аромоолії саме в косметології, зокрема у парфумерії. Тому, вибираючи парфуми, не буде зайвим поцікавитися складовими компонентами. Цілком можливо, що визначальним у них може бути якась аромоолія. Втім, застосовувати її як парфуми треба дуже обережно, а в деяких випадках робити це взагалі не рекомендується. Ароматичні олії нерідко входять і в іншу косметичну продукцію (креми, маски, гелі тощо). Багато відомих виробників косметики створили цілі серії продукції під назвою «Аромотерапія»

 

Олія, які використовують в аромотерапії, одержують із малесеньких залоз з пелюсток, листків, стебел, целюлози і кори різноманітних рослин. Саме ці олії придають рослинам характерний для них запах. Для одержання чистої олії використовують процес дистиляції. Субстанцію рослини випаровують і після охолодження розділяють на воду і високо концентровану олію.

Масла, які використовують в аромотерапії мають дуже приємний аромат, але це – дещо багато більше ніж духи. Як і багато інших рослинні екстракти, вони також володіють ефективними лікувальними властивостями. Деякі рослини характеризуються ще вищою ефективною дією.

Атмовітамінами вважають аероіони, озон, летючі фітоорганічні речовини (ефірні олії), що сприймаються нами як запахи. Встановлено, що існує два механізми сприйняття запахів людиною – асоціативний і рефлекторний.

Перший ґрунтується на запам’ятовуванні взаємозв’язку запахів зі звичними уявленнями і впливає в основному на психоемоційну сферу людини.

Другий – пов’язаний із впливом пахучих речовин на нюхові рецептори в біологічно активних точках середньої частини верхньої носової раковини і носової перегородки.

Ці надзвичайно активні системи пов’язані з іншими життєво важливими ділянками головного мозку, що регулюють частоту серцевих скорочень, кров’яний тиск, ритм дихання та інші життєво важливі функції організму. Причому нюховий рефлекс специфічний для кожного аромату. Запах має точно відповідати рецепторові. От чому синтетичні пахучі речовини менш ефективні порівняно з природними: вони здатні викликати тільки відповідні асоціації, але рефлекторний компонент здебільшого відсутній.

Це пов’язано зі складною багатокомпонентною структурою природних запашних речовин, яку неможливо відтворити в лабораторних умовах. Однак рефлекторна реакція людини на запах торкається як психоемоційної сфери  так і фізіологічної. Причому мінімальна концентрація пахучої речовини у повітрі, яке вдихаємо, викликає досить відчутні реакції організму.

Інтерес до аромотерапії справді останнім часом набув великого поширення.. По-перше, це природний метод оздоровлення. А по-друге, наукові дослідження підтвердили величезну оздоровлюючу силу аромату.

Аромати можуть благоприємно впливати на імунітет людини в цілому,

 

а зокрема на нервову систему, допомагаючи людині досягти внутрішньої рівноваги, гармонізувати свій психоемоційний стан, покращити настрій, зняти стрес та напругу. Лікувати від застуди, всіляких хвороб, позбавляти від головного болю, зберегти молодість та красу також допоможуть ароматичні речовини. Різні аромати мають не тільки лікувальний ефект. Як відомо ще з часів царя Соломона, завдяки різним ароматам створювали таємничу, хвилюючу атмосферу, а особливими, спеціальними ароматами жінки причаровували чоловіків.
 Деякі олії зарекомендували себе як ефективні антисептики, а інші, як, наприклад, лаванд не, чайного дерева і геранієве, добре діє проти інфекцій вірусів, бактерій, грибків.

В ароматерапії важливим є співвідношення того чи іншого аромату з типом темпераменту людини, тому підбір ефірної олії здійснюється в залежності від типу темпераменту та  особливостей людини.
Так, наприклад, аромат для меланхоліків повинен бути солодким або трохи кислуватим, який має заспокійливий ефект. Для цього підійдуть аромати апельсину, гвоздики, камфори, кипарису, кориці, лаванди. Ефірні масла флегматиків повинні бути з гірчинкою. Аромати, які відповідають цьому типу темпераменту – базилік, камфора, кедр, кориця, мускус, сосна, шалфей та евкаліпт.
Холерикам та сангвінікам необхідні аромати, які заспокоюють та розслаблюють нервову систему. Для цього ідеальними є кокосова олія, герань, жасмин, ірис, лотос, роза.
 Позбутися депресії та стресу допоможе подушечка, що наповнена ароматом троянди. А щоб зняти втому вам допоможе  аромат розмарину,.
.Аромотерапія може принести швидке полегшення людині, яка піддалась стресам, депресії, гніву, покращують самопочуття.

.

Методика лікування

Під час першого прийому аромотерапевт вияснює загальний стан здоров’я і образ життя пацієнта, його історію хвороби і наявність алергічних реакцій.

Виходячи із індивідуальних особливостей організму, аромотерапевт приготовляє суміш олій спеціально для кожного пацієнта.

Після цього аромотерапевт робить масаж з використанням суміші олій, звертаючи особливу увагу на енергетичні меридіани – шляхи, які проходять по всьому тілу і служать каналами для життєвої енергії. Деколи накладається компрес на першу частину тіла, щоб допомогти олії проникнути в цю область.

Після масажу, лікар, можливо, дасть флакон суміші для використання в домашніх умовах.

Людина повинна пройти декілька сеансів для того, щоб терапевт зміг проконтролювати протікаючи процеси. По мірі того, як організм хворого реагує на прийняту суміш, лікар може замінити її для коректування лікування.

У різних людей всмоктування  олії відбувається з різною швидкістю. Здоровій людині необхідно 3-6 год. Тому аромотерапевт деколи рекомендує піст або дієту для очищення організму від токсинів з тим, щоб він міг легше вбирати олій.

Інгаляція ефірними маслами

Інгаляція представляє собою один із найдоступніших методів аромотерапії в домашніх умовах. Це самий швидкий з усіх методів, оскільки запах діє прямо на головний мозок, який контролює емоції і пам’ять. Існує декілька способів інгаляції ефірними оліями.

Додавання олії у ванну

Приготуйте дуже теплу (але не гарячу) ванну, після добавте в неї 6-8 крапель одної олії або суміші. Перемішайте воду до утворення на поверхні води ароматичної плівки .Приймати ванну  потрібно 10-15 хв. При цьому ви не тільки зможете вдихати ароматичну пару, але і частина олії проникне через шкіру.

Інгаляція парою

Налийте пів чашки гарячої води в миску і додайте 10 крапель олії. Нахиліться над мискою, накрийте голову рушником і дихайте парою доти, поки запах повністю не вивітриться. Цей процес модна повторювати три рази .протипоказання; бронхіальна астма.

Суха інгаляція

Накапайте 10 крапель ефірної олії на носову хусточку або тканину, піднесіть до носа і вдихайте . При нежиті особливо ефективною є олія евкаліптова.

Для компресу: 4-5 крапель ароматичного масла додається в тепле молоко чи спирт, яким змочується невелика смуга тканини і робитьсязвичайни багатошаровий компрес.

Для масажу: 5-6 крапель ефірного масла наносяться на долоні, ретельно розтираються, доки руки не стануть гарячими, після чоговиконується масаж.

Ефірні олії активують роботу ендокринних залоз, регулюють роботу імунної системи, посилюють кровообіг, прискорюють процеси перекисного окислення ліпідних структур біомембран. Молекулярна структура ефірних масел дозволяє їм легко проникати через епідерму шкіри, що дозволяє використовувати їх у косметології. За допомогою ефірних олій можна очистити шкіру, змягшити її, ліквідувати сухість, жирний блиск та вугрі, запобігати випаданню волосся, появі лупи і покращити ріст.

Так, при введенні ефірних олій в креми або ополіскувачі можна не тільки покращити стан шкіри, але і покращити загальний стан організму, ліквідувати косметичні дефекти.

 

А. — метод усунення явних ознак деяких захворювань і, насамперед, загального поліпшення фізичного й психічного стану за допомогою впливу правильно підібраної аромокомпозиції з ефірних олій. Найбільш дискусійним є питання про внутрішнє застосування ефірних олій. Оскільки деякі ефірні олії отримують шляхом вилучення органічними розчинниками, можливою побічною дією є ослаблення імунної системи і вияв алергічної реакції внаслідок високотоксичності розчинників, відокремлення яких від ефірної олії буває неповним. Велику терапевтичну активність і нешкідливість ефірної олії визначає насамперед її висока якість. Якість ефірної олії характеризується органолептичними властивостями: прозорість, однорідність, відсутність осаду і включень; фізико-хімічними властивостями: певними значеннями густини, кута обертання, показника заломлення, розчинністю у спирті, значенням кислотного й ефірного числа, якісним і кількісним складом. Для досягнення високоефективної аромотерапевтичної дії необхідно використовувати ефірні олії найвищого гатунку. Актуальною проблемою є фальсифікація ефірних олій. Перш за все це стосується дорогих за вартістю олій: трояндової, жасмінової, туберозової. Додавання синтетичних субстанцій не лише знижує терапевтичний ефект, але й може викликати токсичну дію через те, що в синтетичних продуктах міститься від 2 до 15% домішок, які, як правило, є сполуками, що містять хлор. Як і ефірні олії, вони добре розчиняються в жирах, легко проникаючи крізь шкіру, можуть накопичуватися в нервових тканинах і виявляти токсичну дію. Напр. фальсифікована соснова олія може піддаватися окисненню, а продукти такого процесу можуть призвести до появи пухлин шкірних покривів. На якість ефірної олії істотно впливає місце вирощування ефіроолійної рослини. Кращими вважаються лавандова, геранієва, трояндова, жасмінова олії, одержані у Франції (райони Грассу, Ніцци і Канн). Італія та Іспанія є головними центрами одержання ефірних олій з плодів цитрусових (лимонна, апельсинова). У Німеччині здійснюється переробка як власної сировини (кріп, фенхель), так і імпортної. Англія виробляє високосортні м’ятну (мітчамську) і лавандову олії. В Болгарії одержують високоякісну трояндову олію, в Марокко — трояндову, жасмінову, в Індії — сандалову, туберозову, на островах Цейлон, Ява, Реюньон — корицеву, геранієву, ветиверову, пальматрояндову, лемонграссову, іланг-ілангову та ін. В Америці отримують переважно ефірні олії з хвойних і цитрусових; в Австралії — з митрових. В Україні вироб­ляють такі ефірні олії: коріандрову, лавандову, м’ятну, тминну, фенхелеву, мускатно-шавлієву, котячої м’яти справжньої, ладанника смолистого та ін. Зберігати ефірні олії необхідно в темному холодному чи прохолодному (8–15 °С) місці або в холодильнику (2–8 °С). Обов’язкового Нюх — процес сприйняття запахів речовин. Елементи, що сприймають запахи зберігання в холодильнику потребують олії, одержані з цитрусових і хвойних речовин, розміщені в слизовій оболонці верхньої і частково середньої носових раковин. Вони представлені нюховими клітинами, рецепторами. Рецепторні клітини мають короткі (15—20 мкм) периферичні відростки і довгі центральні. Тіла цих клітин розміщені в товщі слизової оболонки, поверхня якої досягає 240— 500 мм². Нюхові рецептори становлять орган хімічного чуття. У людини їх близько 40 млн, а у собак, наприклад, у багато разів більше (близько 225 млн). Цим пояснюється висока здатність собак вловлювати запахи.

Периферичні відростки клітин закінчуються кулястими потовщеннями. Ці потовщення на своїй верхівці мають 10—12 загострених волосків, що складаються з 9 пар ниток. Нюхові волоски є своєрідними антенами, які активно взаємодіють з молекулами пахучих речовин.

Вважають, що молекули пахучих речовин осідають на поверхні слизової носових раковин і розчиняються в секреті залоз, які також розміщені в слизовій носа. Розчинені речовини подразнюють нюхові волоски і кулясті потовщення. Звідси імпульси по нюхових нервах надходять у центри нюху головного мозку, розміщені в проміжному мозку й корі. Там формується відчуття запаху речовин, які вдихаються.

Система нюхових рецепторів, нюхових нервів і центрів нюху становить аналізатор нюху. Цей аналізатор менш важливий для життя людини, ніж зір і слух. Втрата нюху виявляється в неможливості відчувати запахи речовин у повітрі (а вони можуть виявитися не байдужими для здоров’я), розпізнавати зіпсовану їжу. Для працівників парфумерної, харчової промисловості, сфери харчування втрата нюху може стати причиною зміни професії.

Нюховий аналізатор. Орган нюху (organum olfactus) <ектодермального походження> розташований у верхньому носовому ході в районі горизонтальної пластинки решітчастої кістки. Рецепторна ділянка (нюховий епітелій) займає 250-500 кв.мм. Тут є три типи клітин: рецепторні, підтримуючі та базальні. Підтримуючі (опорні) клітини лежать між нюховими і розділяють їх. Вони мають короткі війки і мають ознаки секреції. Базальні клітини розташовані глибше, на базальній мембрані, оточують пучки аксонів рецепторних клітин. Ще глибше, під базальною мембраною, є залозисті клітини.

Нюхові рецепторні клітини мають довгі центральні і короткі периферичні відростки. Кількість нюхових клітин у людини близько 40 млн. (У “нюхаючих” тварин до 200 млн.). Дендрит (периферичний відросток) нюхової клітини закінчується потовщенням (нюхова булава), на вершині якої є по 10-12 рухливих нюхових війок.

Центральні відростки – аксони – збираються у нюхові нитки (20-40). Вони проходять у череп крізь решітчасту кістку до нюхової цибулини (другі нейроцити). Їх аксони утворюють нюховий тракт і ідуть до нюхового трикутника. Нюхові цибулини, тракти і трикутники разом з передньою продирявленою речовиною складають периферичний відділ нюхового мозку (rhinencephalon). До центрального відділу нюхового мозку відносяться склепінчаста звивина (gyrus fornicatus) з крючком (uncus), гіпокамп (hippocampus) та деякі інші пограничні з ним утвори.

Смак — процес сприйняття смакових властивостей речовини, що потрапляє на рецептори язика і порожнини рота. Життєва роль смакових відчуттів, як і нюхових, менша, ніж зорових і слухових. Однак вони не втратили свого значення, оскільки забезпечують визначення якості споживаної їжі, сприяють поліпшенню апетиту.

Сприймання смаку зумовлене смаковими сосочками з цибулинами, розміщеними в слизовій язика. У дітей, а іноді й у дорослих смакові цибулини містяться на губах, надгортаннику і навіть на голосових зв’язках. Смакових цибулин у людини близько 2 тис. Вони мають напівкруглу форму і складаються з видовжених смакових і опорних клітин, які щільно прилягають одна до одної. На одному з кінців клітини є 40—50 тоненьких ворсинок. На поверхні смакових клітин починаються нервові волокна. Гадають, що речовини їжі осідають на ворсинках смакових клітин і спричинюють їх подразнення. Збудження із смакових рецепторів цибулин передається через волокна язикового нерва в міст і довгастий мозок, а звідти — до зорових горбів і кори великого мозку. Так формується сприйняття у вигляді різних смакових відчуттів. Уся ця система створює аналізатор смаку. Він здійснює аналіз смакових якостей харчових речовин.

Смаковий аналізатор. Орган смаку (organum gustus) <ектодермального походження> у людини представлений багатьма (»2000) смаковими бруньками, розташованими у багатошаровому епітелії слизової оболонки язика, піднебіння, надгортанника і задньої стінки глотки.

Смакові бруньки мають еліпсоподібну форму і місять тісно притиснені одна до одної смакові (рецепторні) і опорні клітини, в основі яких знаходяться базальні клітини. На верхівці бруньки є смакова пора. В бік пори звернені мікроворсинки рецепторних клітин. Їх збудження передається сусіднім нервовим клітинам. З передніх 2/3 язика імпульси ідуть по язиковому нерву? (частина лицьового; барабанна струна ). Надгортанника – блукаючому. Тіла перших нейроцитів залягають в узлах 7-ї, 9-ї та 10-ї пар черепних нервів, а аксони у складі названих нервів до довгастого мозку (другі нейроцити). Звідси до таламусу (третій нейроцит). Аксони цих нейроцитів ідуть до коркового кінця смакового аналізатора – кора парагіпокампальної звивини, крючка і гіпокампа (амонового рогу).

Розрізняють жолобкуваті, листоподібні та грибоподібні сосочки, у яких розташовані смакові бруньки.

Соматосенсорний аналізатор включає рецептори шкіри і чутливу систему скелетно-м’язевого апарату.

Шкіра (1,4 – 2,1 кв. м.) містить велику кількість чутливих нервових закінчень – рецепторів, які сприймають різні подразнення довкілля. Больові, температурні, тактильні шкірні рецептори. Вони мають різну форму і різну будову. Розташовані у шкірі на різній глибині.

Центральна ланка – соматосенсорна зона кори Передача іде по пучках Голля і Бурдаха. Больова чутливість практично не представлена на корковому рівні (подразнення кори не викликає болю), тому вважають, що вищим больовим центром є таламус. В ньому 60% нейроцитів чітко реагують на больові подразнення.

Чутливість рецепторів неоднакова по всій поверхні язика. Так, найбільша чутливість до солодкого — на кінчику язика, до гіркого — на корені, до кислого — по боках, до солоного — на кінчику й боках.

Дотик виникає під час подразнення рецепторів шкіри, слизових оболонок. Збудження в цих рецепторах виникають при доторкуванні, натисканні, дії тепла й холоду та інших впливів. Користуючись дотиком, ми можемо визначати такі фізичні властивості предметів, як форма, твердість — м’якість, характер поверхні, тепло — холод і похідні від них. Больові відчуття можна розглядати як одну з форм дотику.

Рецептори розміщені в епідермісі та власне шкірі. Будова їх неоднакова. Видатний учений у галузі гістології нервової системи О. С. Догель (1852—1922) виділяв не менш як 14 видів рецепторів. Вони мають форму пластинок, колб і різняться не лише за формою, а й за функціями. Одні сприймають дотик, інші тиск, холод, тепло, біль. Деякі рецептори здатні одночасно сприймати механічні і температурні подразнення.

Найближче до поверхні в епідермісі розміщені нервові закінчення, які сприймають дотик. Навколо волосяних сумок шкіри розміщені дуже чутливі рецептори, що вловлюють незначні відхилення волосин при ніжному доторкуванні до них. Найбільша чутливість властива нервовим закінченням губ, кінчику язика, менша — кінчикам пальців рук, долоням. Низькою чутливістю до дотику характеризується шкіра спини, стоп, живота.

Нервовий механізм дотику. Збудження, що виникає в рецепторах шкіри, надходить по доцентрових волокнах нервів у кору великого мозку в ділянці задньої центральної звивини, де розміщена зона шкірном’язового чуття. Слід зазначити, що перш ніж потрапити в кору, воно проходить через нижчерозташовані відділи головного мозку. В центральній нервовій системі формується відчуття, яке називають дотиком. Складається уявлення про предмет, що діє на рецептори.

Уся система, яка охоплює рецептори шкіри, нервові волокна і центри головного мозку, де відбувається приймання, аналіз і синтез збудження, становить шкірний аналізатор. Його порушення в будьякій частині призводить до розладів дотику.

Значення дотику в житті людини значно менше, ніж зору і слуху. Проте у разі втрати зору він дає можливість людині певною мірою орієнтуватись у навколишньому середовищі.

 

 

 

АРОМАТИЗАТОРИ (грец. arōma — приємний запах; англ. flavouring ingredients) — допоміжні речовини у виробицтві фармацевтичних препаратів та продуктів харчування, які використовують у технологічному процесі для поліпшення запаху й смаку готової продукції. Аромат продукту — це інтегральний фактор, зумовлений наявністю: 1) складної суміші органічних сполук, які містяться у сировині; 2) речовин, що утворилися під впливом технологічних процесів, або 3) спеціально доданих А. До А. належать ароматичні речовини, ароматичні препарати та їх суміші з розчинником, сухим носієм (наповнювачем) або без них (див. також Допоміжні речовини, Ефірні олії). А. не включені до класифікатора харчових добавок і Е-індекси їм не привласнюють внаслідок багатокомпонентності, різної природи й джерел одержання, складності гігієнічної оцінки, необхідності встановлення безпеки окремих компонентів та сумішей, суворого дотримання вимог щодо чистоти окремих компонентів, визначення переліку продуктів, до складу яких вони можуть входити. Критерії гігієнічної оцінки А. викладено у Директиві Ради Європи 88/388 ЄЕС від 22.06.1986 р. «Про ароматичні речовини, що застосовуються у харчових продуктах».Натуральні А. містять лише натуральні ароматичні компоненти — ароматичні речовини, що надають аромату харчовим продуктам або ЛП, тобто ароматизують їх. Натуральні ароматичні речовини — це певні хімічні сполуки або їхні суміші, виділені з натуральної сировини із застосуванням фізичних методів або за допомогою біотехнології. Їх одержують із плодів, ягід, овочів, ЛРС у вигляді ефірних олій, екстрактів, настоїв тощо. Їх якість залежить від термінів заготівлі й хімічного складу сировини, способів одержання й очищення. Різновидом натуральних А. є есенції — водно-спиртові витяжки або дистиляти летких речовин з рослинної сировини (лимонна, апельсинова, м’ятна і коріандрова харчові ароматичні есенції). З метою приведення термінології у відповідність із міжнародною практикою термін «ароматичні есенції» скасовано й замінено на «харчові А.». До А. не належать соки, сиропи, вина, прянощі, бо вони можуть застосовуватися як самостійні харчові продукти, незважаючи на зміни в ароматі продуктів харчування при їх додаванні. Ідентичні натуральним А. мають у складі мінімум один компонент, ідентичний натуральному. Ідентичні натуральним ароматні речовини — це складні композиції запашних речовин або хімічні сполуки, ідентифіковані в сировині рослинного чи тваринного походження, які отримують хімічним синтезом або виділяють із натуральної сировини із застосуванням хімічних методів. Серед них — цитраль і цитронелаль із запахом цитрусових, цитронелілацетат і ліналілацетат із запахом бергамоту, ліналілформіат (коріандр), бензальдегід (мигдаль), 2-фенілетанол (троянда), ліналоол, гераніол (яблука, виноград, абрикоси та ін.), коричний альдегід (кориця, какао, кава), γ-ноналактон (деякі фрукти), гексанова, октанова та інші кислоти (полуниця, чорниця тощо); у грибах виявлено 1-октен-3-ол, у малині — 3-(4-гідроксифеніл)-2-бутанон. Штучні А. мають у складі мінімум один штучний компонент, можуть містити також натуральні й ідентичні натуральним компоненти. Штучні А. — це хімічні сполуки, досі не ідентифіковані у сировині рослинного або тваринного походження, напр. етилванілін, етилмальтол, аліловий ефір феноксиоцтової кислоти. У промисловості їх одержують хімічним синтезом, а також за реакцією Майара (реакція амінокислот, у т.ч. гідролізатів білків і сахаридів, що редукують), яка моделює процеси формування аромату під час термічної обробки натурального продукту, напр. А. для м’яса, риби, шоколаду. Штучні А. ретельно досліджуються, оцінюються за токсикологічними критеріями, але завдяки стабільності й тривалому збереженню аромату вони зручні в користуванні. Наукових доводів токсико-гігієничної переваги натуральних А. у порівнянні з ідентичними натуральним або зі штучними немає. Ароматичний продукт — концентрований чи неконцентрований, але не ароматична речовина, одержана з натуральної сировини під час фізичних (у т.ч. дистиляції та екстрагування розчинника), ензиматичних чи мікробіологічних процесів, що використовують у натуральному вигляді або у складі готової продукції. Ароматичні продукти можуть випускатися у вигляді рідких (розчини або емульсії), сухих і пастоподібних. Рідкі ароматичні продукти, як правило, дешевші аналогічних сухих й призначені для більшості харчових продуктів. Сухі ароматичні продукти виробляють нанесенням порошкоподібних А. на носій (сіль, цукор, лактоза, білки, крохмаль, його похідні тощо), що застосовуються лише для малолетких і стійких до окиснення ароматичних компонентів. Більш складний варіант припускає подальше інкапсулювання, напр. смолою акації, що частково запобігає деградації летких речовин. Найдорожчий, але найкращий спосіб одержання емульсії ароматичного продукту полягає у розчиненні інкапсулюючого агента (смоли акації, мальтодекстрину й ін.) з подальшим сушінням у розпилювальній сушарці.

Назва А. лише частково характеризує його аромат, до того ж, той самий А. може надавати різним харчовим продуктам різного аромату. Для оцінки А. необхідно виготовити відповідну продукцію в модельних лабораторних або у виробничих умовах з урахуванням дії всіх технологічних факторів. Вибір А. визначається фізико-хімічними властивостями, розчинністю, технологією виробництва, характером кінцевого продукту. Розчинниками бувають спирт, олія, пропіленгліколь, вода. Дозування А. зазвичай знаходяться в межах від 0,1 до 2,0 кг на 1 т або 100 декалітрів готової продукції (коефіцієнт безпеки становить мінімально 10–100). При передозуванні часто порушується гармонійність аромату і з’являються сторонні «синтетичні» відтінки. Інформація щодо включення А. друкується на етикетці (натуральний, ідентичний натуральному, штучний). А. не повинні містити будь-яких шкідливих факторів у кількостях, що перевищують максимальні рівні, та спричиняти утворення небажаних речовин у харчових продуктах у кількостях, що перевищують рівні, визначені обов’язковими показниками безпеки. Директива 88/388/ЄЕС містить у додатку норми максимального вмісту таких шкідливих речовин, які ідентифікуються в ароматизованих продуктах: агаринова кислота (продукти, які містять гриби), алоїн, бета-азарон, берберин, кумарин, синільна кислота, гіперицин, пулегон, квасин, сафрол та ізосафрол, сантонін, альфа- і бета-туйон, хінін (у алкогольних напоях, приправах, кондитерських виробах, марципанах, гірких настоянках тощо). Близьку до А. за функціональним призначенням групу становлять інтенсифікатори смаку й аромату, які одержують хімічним і мікробіологічним шляхом. До А. не належать: 1) їстівні речовини та продукти, призначені для безпосереднього споживання; 2) речовини, що мають виключно солодкий, кислий чи солоний смак; 3) сировина рослинного та тваринного походження, що має природні ароматичні властивості, але не використовується як ароматичні джерела. У світі виробляються десятки тисяч А., але використовуються близько 500. В Європі й Північній Америці керуються документами «Список запашних речовин, застосовуваних у виробництві А. й харчових продуктів» Європейської Ради («Flavourіng substances and natural sources of flavourіngs») або «Список речовин, загальноприйнятих як безпечні», Асоціації виготовлювачів А. й екстрактів FEMA-GRAS США. У документі Європейської Ради наведено перелік рослин та їх ексудатів — джерел виробництва А. Згідно зі ст. 31 Закону України «Про якість та безпеку харчових продуктів та продовольчої сировини» використання А., які не зареєстровані в Україні, забороняється. Державний контроль та нагляд за виробництвом та обігом А. проводить Державна санітарно-епідеміологічна служба МОЗ України. Вона також здійснює реєстрацію та веде Державний реєстр А. і реєстр виснов­ків санітарно-епідеміологічної експертизи. Максимальні рівні вмісту харчових добавок (див. Харчові добавки) у харчових продуктах, у т.ч. А., затверджує Головний державний санітарний лікар МОЗ України за рекомендаціями Національної комісії України з Кодексу Аліментаріус на підставі затверджених Голов­ним державним санітарним лікарем України гігієнічних нормативів стосовно рівня включень таких А. у певних видах харчових продуктів та висновку державної санітарно-епідеміологічної експертизи. Будь-який виробник може звернутися до центрального органу виконавчої влади у сфері охорони здоров’я із заявою про реєстрацію А. Якщо А. дозволений до використання компетентними міжнародними організаціями, інформація, яка це підтверджує, додається до заяви. Будь-який А., дозволений до використання у харчових продуктах відповідними міжнародними організаціями, підлягає експрес-реєстрації.

Класифікація відчуттів

Існують різні класифікації органів відчуттів і чутливості організму до подразників, що надходять в аналізатори із зовнішнього світу або зсередини організму. Залежно від міри контакту органів чуттів з подразниками розрізняють чутливість контактну (дотикова, смакова, больова) та дистантну (зорова, слухова, нюхова).

 

 

Нюхові відчуття здійснюються спеціальними нюховими бульбочками, розташованими на внутрішній поверхні носа. Не тільки тварини, а й людина дуже чутлива до запахів. Нюхові відчуття сигналізують організму про стан придатності продуктів для вживання, про чисте або забруднене повітря.

Орган нюху людини дуже чутливий до запахів. Людина нюхом може відчути наявність у повітрі дуже незначних частин пахучої речовини, наприклад трояндової олії, сірчаного водню, мускусу. У собак, наприклад, нюх настільки розвинений, що вони можуть відчути одну молекулу пахучої речовини, розчиненої в одному кубічному сантиметрі води.

Нюхові відчуття важливі не лише для життєдіяльності, а й для ряду професій: у деяких спеціальностях міру хімічної реакції або придатність продуктів визначають нюхом.

 

АРОМАТНІ ВОДИ (лат. aquae aromaticae) — водно-спиртові розчини або водні мікрогетерогенні системи, до складу яких входять ефірні олії. Основне призначення А.в. в медицині — виправлення смаку ліків у дитячій практиці (педіатрії). Деяким із них притаманна власна терапевтична активність (А.в. м’яти, кропу тощо). А.в. виготовляють диспергуванням ефірної олії у воді та перегонкою з водяною парою свіжої або висушеної рослинної ефіроолійної сировини. А.в., одержані з одного й того ж виду сировини різними методами, нерівноцінні, оскільки в конденсат переходять всі речовини, що переганяються з водяною парою, а не лише ефірні олії. З метою підвищення виходу ефірної олії при одержанні А.в. перегонкою з водяною парою до рослинної сировини інколи додають спирт етиловий, спочатку настоюють сировину з водою або з водно-спиртовою сумішшю.

Для одержання А.в. методом перегонки з водяною парою використовують перегінний куб із паровим обігрівом, барбатером, холодильником і збірником дистиляту. Цим методом отримують коріандрову спиртову воду (Agua Goriandri spirituosa) та водумигдалю (Agua Amygdalarum amararum). Внаслідок розчинення ефірної олії у воді одержують м’ятну та фенхелеву (кропну) воду у співвідношенні олії до води 1:1000, а трояндову — 1:4000. Для кращого диспергування олії у воді додають тальк (10 г на 1 г олії), суміш старанно розтирають і збовтують з водою, нагрітою до 60–70 °С (що дозволяє одержати більш стійку гетерогенну систему). Після охолодження і відстоювання воду фільтрують крізь паперовий фільтр, змочений водою, що забезпечує утримання нерозчинних крапель ефірної олії, які можуть спричинити опік шкіри при її використанні.

А.в. не застосовують одразу після виготовлення, а деякий час зберігають у прохолодному і захищеному від світла місці. А.в. мають бути прозорими, без затхлого чи сірководневого запаху; допускається слабка опалесценція. Термін зберігання А.в. обмежений.

АРОМОТЕРАПЕВТИЧНІ ПРОЦЕДУРИ — метод аромотерапевтичного догляду, спрямований на досягнення бажаного терапевтичного ефекту. Не існує чіткого поділу шляхів уведення аромокомпозицій (комплексу ефірних олій) через органи нюху, шкіру чи слизову оболонку. Як правило, будь-яка А.п. комплексно впливає на організм. Умовно А.п. поділяють на процедури загальної та місцевої дії. Критерієм оцінки правильного добору А.п. є самопочуття клієнта під час сеансу. Добір аромокомпозиції та дозування проводять у присутності клієнта, у разі виникнення ознак непереносимості (ідіосинкразії) необхідно відразу припинити використання цієї аромокомпозиції. Одна з найважливіших переваг аромокомпозицій — різномаїття способів їх застосування: масаж, аромованни, компреси та ін. Аромолампа — спеціальний контейнер (чаша), обладнана джерелом теп­ла, що забезпечує випаровування ефірних олій. Бувають електричні або аромолампи «чайного світла», тобто зі свічкою. Аромолампи виготовляють із різного матеріалу (кераміки, скла, алебастру, металу). Принцип роботи всіх аромоламп однаковий: над джерелом тепла на певній відстані встановлюється відносно глибокий контейнер, куди наливають воду і після її нагрівання додають аромокомпозицію. Відбувається поступове насичення повітря ароматом. Процедура триває приблизно 0,5–1,5 год.

Існують неапаратні й апаратні інгаляції, які можуть бути холодними й гарячими. Інгаляції можна проводити шляхом вдихання ефірних олій через ніс (методика загальної дії) або через рот (відносно локальний метод). Неапаратні інгаляції здійснюють шляхом активного вдихання ароматів ефірних олій. Для проведення гарячих інгаляцій в ємкість із широким горлом вливають 0,5–1 л киплячої води. Після деякого зниження температури додають 2–3 краплі ефірної олії у воду та наближають обличчя до пари на 20–25 см, негайно накривають голову і ємкість рушником, закривають очі і вдихають пару. Доцільно періодично (за необхідністю) переривати процедуру, щоб подихати свіжим повітрям і очистити носові ходи. Оптимальний час інгаляції 3–5 хв, процедуру можна повторювати 2–3 рази на день. Після інгаляції необхідно витерти обличчя і протягом 1–1,5 год не виходити на відкрите повітря. Існує безліч різних модифікацій інгаляторів (напр. інгалятор типу Махольда), що дозволяють здійснювати як холодні, так і гарячі інгаляції через рот (апарат поміщають у рот як курильну люльку і вдихають повітря через рот, а видихають носом; частіше застосовують при захворюваннях гортані, бронхів, легень) або через ніс (носову частину приладу насаджують на мундштук і ароматизоване повітря вдихається носом; застосовують при захворюваннях носа, гортані, легень тощо). Як правило, в інгаляторах використовують водно-спиртові розчини ефірних олій різної концентрації в холодному чи гарячому вигляді. Гарячі інгаляції — теплова процедура безпосереднього активного вдихання аромату ефірної олії. Частіше такі процедури проводять із лікувальною й оздоровчою метою у разі захворювань ВДШ, при застуді. Технологія гарячих інгаляцій така: у посудину налити гарячої води (45–55 °С), заздалегідь приготувати суміш ефірних олій. Закрити рушником голову й оголені плечі і вже під рушником поступово додавати суміш у воду, починаючи з 3–5 крапель і підвищуючи дозу у разі необхідності. Повільно і глибоко вдихати теп­лий пар, бажано носом. Термін проведення процедури 15–20 хв 1–2 рази на день. Очі під час інгаляції тримати закритими. Після процедури протерти обличчя і груди сухим махровим рушником і відпочити.Холодні інгаляції — процедура безпосереднього вдихання аромату ефірних олій без проведення теплової процедури. Вдихати слід спокійно, глибоко, рівномірно. Час проведення процедури — 5–10 хв. Частіше такі процедури проводять для ароматизації помешкань і дезінфекції повітря, а також для створення хорошого настрою та відновлення сили. Ультразвукові інгаляціїдозволяють вводити аромокомпозиції в більш глибокі відділи бронхіального дерева. Хороші результати для пацієнтів із хронічним бронхітом і бронхіальною астмою дає використання ультрафорезу лавандової олії на проекцію тимуса.

Ароматичні ванни за рахунок високої проникаючої здатності ароморечовини, яка швидко всмоктується шкірою, виявляють лікувально-профілактичну дію. Ефірні олії надходять у кровотік, лімфотік, впливають на рецептори шкіри (подразнювальна дія), біологічно активні точки та зони, на органи й системи всього організму. Аромованни сприяють розслабленню, очищають шкіру, мають потужний вплив на легені, кишечник, нирки, гормональну і нер­вову систему. При цьому відбувається виділення з макрофагів шкіри різних БАР (гістаміну, ацетилхоліну та ін.). Ці речовини знижують тонус судин, розширюють артеріоли, що сприяє підвищенню температури тканин на 0,4–0,9 °С. При цьому рефлекторно підвищується кровотік у скелетних м’язах та внутрішніх органах. Підвищується інтенсивність вуглеводного, жирового та мінерального обмінів в організмі, внаслідок чого у крові знижується вміст холестерину і β-ліпопротеїнів низької щільності. Аромованни можуть бути гарячими й прохолодними, загальними та місцевими (для рук, ніг). Загальна аромованна — додавання безпосередньо у воду ефірних олій (10–15 крапель на 200 л води) чи препаратів, що містять ефірні олії. При використанні аромопрепаратів 15–30 мл (1–2 столові ложки препарату для ванн) змішати зі струменем теплої води у ванні. Температура води у ванні не повинна викликати потовиділення, оскільки при цьому уповільнюється поглинання шкірою аромокомпозиції. Варто пам’ятати, що чисті ефірні олії не розчиняються у воді, вони плавають на її поверхні. Потрапляння їх на слизову оболонку очей, в порожнину рота, на слизову оболонку статевих органів може викликати подразнення. Тому більш раціонально використовувати їх у суміші з природними емульгаторами. При сухій шкірі можна додати у воду 1–2 столових ложки олії-носія. Оптимальна температура води для загальної ванни залежить від заданої терапевтичної дії. Час процедури — 5–30 хв. Рекомендується проводити не частіше ніж через день, на курс — 10–12 сеансів. Аромованни широко застосовують у психоаромотерапії. Ванни з правильно підібраними ефірними оліями більш ефективно впливають на психіку людини, ніж лікарські трави. Одним із різновидів аромованн є аромованна з солями. Ароматні солі для ванн — це харчова сіль кухонна великокристалічна, просочена ефірними оліями. Альтернативою є суміш харчової соди й солі, також просочена ефірними оліями. Як адсорбент деякі виробники використовують кремнієвий пісок із мікроелементами. Але частіше самі ефірні олії (їх важкі фракції) виступають як адсорбенти. Ароматні солі застосовують для лікувальних ванн, а також для ванночок рук, ніг, суглобів. У цих випадках можна використовувати ароматну сіль у більш високій концентрації. Ця процедура усуває біль у м’язах і суглобах, сприяє лікуванню дерматологічних захворювань. Крім того, ароматні солі особливо рекомендуються для людей із проблемною жирною шкірою.Місцеві ванни можна робити в домашніх умовах, використовуючи необхідну ємкість, куди занурюють руки чи ноги. Щоб м’язи під час процедури не напружувалися, руки вільно згинають у ліктьовому, а ноги — у колінному суглобі. Температура води в таких ваннах може бути постійною, контрастною чи поступово підвищуватися залежно від мети процедури. Тривалість теплих і гарячих ванн при постійній температурі води — 10–20 хв, холодних — 5–10 хв. Курс включає від 7 до 14 процедур, що проводяться щоденно або через день. Теплі й гарячі ванни призначають частіше при деяких запальних захворюваннях суглобів ступнів і кистей, респіраторних захворюваннях, безсонні. Прохолодні й контрастні ванни — при схильності до частих застуд з метою загартовування, при деяких захворюваннях судин кінцівок, підвищеному потовиділенні.

Розтирання — аромопроцедура, яка виявляє виражений зігріваючий ефект за рахунок інтенсивного впливу аромосуміші на проб­лемну ділянку тіла, викликаючи потужний приплив крові, прискорення процесів обміну в тканинах, регенерації. Процедура впливає на лімфатичну, дихальну системи та кровообіг, виявляє протизапальну та імуностимулювальну дію. Розтирання рекомендується при запаленнях м’язів, нервової, сполучної тканин, впливає на лімфатичну систему, хребцевий стовп. При виконанні процедури у базисну олію додають необхідну кількість ефірної олії, наносять на необхідну ділянку шкіри і втирають.

Компрес (лікувальна пов’язка) готують із декількох шарів марлі й шару вати, які закріплюють бинтом. Компреси можуть бути зігрівальними, гарячими або холодними, сухими й вологими залежно від очікуваного результату. В компресах використовують протизапальну, протинабрякову, знеболювальну, спазмолітичну дію ефірних олій. При компресах рекомендується робити аплікації з бавовняної тканини, складеної в декілька шарів і бажано просоченої сольовим розчином. Використовують компреси двох видів: холодні (5–10 °С) і гарячі (38–42 °С). Якщо травматичне або запальне ушкодження м’яких тканин і суглобів сталося недавно, рекомендують холодні компреси. При холодному компресі додають ефірну олію в холодну воду. Намочують у воді тканину, віджимають і прикладають до місця ушкодження, зафіксувавши зверху тонкою поліетиленовою плівкою чи бинтом. Компрес варто тримати доти, поки він не зігріється до температури тіла, після чого зняти. Процедуру повторювати 2–3 рази на день у перші 2–3 доби після травми. Гарячі компреси більше підходять для застарілих ушкоджень, при абдомінальних (після усунення хірургічної патології) м’язових болях. Зігрівальні й гарячі компреси призначають як розсмоктувальні, відтягувальні процедури. Гарячі й зігрівальні компреси протипоказані при дерматиті, порушенні цілісності шкіри, фурункульозі. Для гарячого компресу вода повинна бути дуже гарячою. Компрес потрібно обновляти, як тільки він охолоне до температури тіла. Іноді буває досить накласти на компрес поперед­ньо нагрітий рушник або вовняну тканину. Оптимальна тривалість процедури — 1,5–2 год. Застосування компресів може бути 1–2 рази на день, на курс — 12–15 компресів. У воду необхідної температури додають ефірну олію, після чого змочують у приготовленому розчині бавовняну тканину, злегка віджимають, прикладають до хворого місця, чола, шиї (крім ділянки щитовидної залози), ікроножних м’язів, попереку, суглобів і закріплюють сухою тканиною (якщо необхідно — теплою). Час процедури — 5–40 хв.

Примочки — процедура короткочасного впливу на обмежену ділянку тіла, яка виявляє знеболювальну, протинабрякову, антиоксидантну та інші види дії. Примочки бувають холодні (найчастіше використовують при гострих захворюваннях, напр. горячці, опіках, свіжих травмах, напр. гематоми, удари, розтягнення) і гарячі, які рекомендують застосовувати при застійних і запальних процесах. Рекомендований курс — 20–30 процедур.

Пов’язки також є процедурою короткочасного впливу на обмежену ділянку тіла, особ­ливо показані при різних шкірних ушкодженнях. Аромосуміш наносять на марлевий тампон, який накладають на 2–4 год на уражену ділянку, після чого його змінюють новим. Найчастіше пов’язки використовують з аромосумішами антисептичної, протигрибкової, протинабрякової дії.

Аплікації застосовують для впливу на обмежені ділянки шкіри (зона келоїдного рубця, стрій, бородавки, нігтьова пластина) із використанням як чистих ефірних олій, так і аромосумішей з метою розсмоктування, розгладжування чи полірування.

Обгортання рекомендується при ожирінні, целюліті, набряклості, як тонізуюча процедура шкіри (особливо жирної), а також для профілактики різних дерматологічних захворювань. Для проведення цієї процедури готують водний розчин ефірних олій: на 2 л води очищеної (температура 25–30 °С) додають до 10 крапель ефірної олії чи комплексу ефірних олій. Потім приготовленою сумішшю змочують простирадло, віджимають, швидко і щільно обгортають ним тіло. Тривалість цієї процедури не більше 60 хв. На курс призначають 15–20 обгортань. Протягом процедури відбуваються фазові зміни терморегуляції пацієнта. У першу фазу (перші 10–15 хв) за рахунок різниці температур простирадла і тіла відбувається виділення тепла з організму і зниження його температури. У другій фазі (20–40 хв від початку процедури) настає розширення судин шкіри, зниження АТ і частоти дихання. У третій фазі (40–60 хв від початку процедури) у хворого починається сильне потовиділення та інтенсивне тепловиділення.

Аромомасаж — один із найбільш активних способів впливу на організм. Він забезпечує швидке проникнення ароматних речовин у лімфатичне і кровоносне русло. Контакт із нервовими закінченнями у шкірі викликає негайну реакцію нервової системи, внаслідок чого вже під час процедури пацієнт відчуває ефект релаксації, зменшення напруженості. Масаж з ефірними оліями має позитивний вплив на органи дихання, кровообіг, ЦНС і периферичну нервову систему, сприяє оздоровленню печінки, кишечнику, залоз внутрішньої секреції. Аромомасаж об’єднує два методи впливу: безпосередньо сам масаж (визнаний метод лікування при багатьох захворюваннях) і аромотерапевтичну процедуру із проникненням ефірних олій крізь шкіру. Крім того, запахи, що містяться в повітрі кабінету, впливають на нюх. Аромотерапевтичний масаж за впливом більш м’який і ніжний, легше і швидше відбувається розігрівання тканин; пролонгація масажного ефекту на 40–90 хв порівняно з класичним масажем. Аромомасаж розпочинається з нанесення олії з неглибокої ємкості, що легко відкривається. Оскільки відбувається швидке випаровування аромосуміші, під час процедури аромофлакон має бути закритим. Ефективність аромотерапевтичного масажу залежить від його тривалості (мінімальний час — 20 хв) та правильно підібраної композиції ефірних і жирних олій. Після добору рецептури відповідно до захворювань пацієнта відбирають необхідні олії і відважують або відмірюють у кількості, передбаченій прописом. Об’єм приготовленої суміші залежить від маси тіла пацієнта і передбачуваного використання. Потім аромосуміш переливають у ємкість для використання і привласнюють їй символ. Той же символ зазначають на рецепті. Рецепт зберігається в кабінеті аромотерапевта в картотеці та в карті клієнта. Розчин для масажу, як правило, готують щоразу перед процедурою. На один загальний масаж потрібно в середньому 10 мл аромосуміші. Можливе попереднє приготування аромоносія на курс аромомасажу в кількості 100 мл. У цьому разі одноразову дозу аромокомпозиції додають в аромоносій безпосередньо перед масажем краплями, ретельно перемішуючи. Після додавання олій суміш варто добре струснути. Користуватися аромоолією для масажу необхідно в такий спосіб: нанесіть декілька крапель на долоні, щоб рідина злегка розігрілась, а потім масажуйте відповідні частини тіла протягом 3–5 хв, щоб рідина цілком всмокталась у шкіру. Дозують ефірні олії краплями. При аромотерапевтичному масажі прийнято використовувати три види рухів: погладжування пальцями, долонями, основами долонь; легке надавлювання долонями, основою долонь, пальцями, великими пальцями, кісточками пальців; струшування (постукування) долонями чи пальцями.

Сауна. У безпечному місці над нагрівачем сауни поміщають у ємкості із широким горлом водяний розчин аромокомпозиції з ефірної олії чи суміші ефірних олій у розрахунку 1 столова ложка на 5 м² приміщення. Цією сумішшю також можна покропити дерев’яні лавки та стіни. За 1 хв до виходу виплеснути на розпечені камені трохи водяного розчину аромокомпозиції. Тривалість цієї аромопроцедури — 3–5 хв, можна збільшувати і до 10–15 хв. Після сауни чи лазні рекомендується проводити аромомасаж або самомасаж з такою ж аромокомпозицією, яку використовували під час банних процедур.

Лазня. На розігріту поверхню джерела пари (камені, цемент тощо) нанести водяний розчин аромокомпозиції (1 столова ложка на 5 м² приміщення) ковшем на довгій дерев’яній ручці, щоб уникнути опіку рук. Цим розчином протирають дерев’яні полиці, а також запарюють віники.

1.     Носова порожнина людини ділиться носовими раковинами на три носових ходи. При спокійному диханні повітря проходить по середньому і нижньому ходу. І тільки мізерна кількість  повітря попадає у верхній хід. При нюхальних рухах повітряний потік, утворюючи вихрові потоки в нюхових раковинах, попадає у верхній хід носової порожнини і на носову перегородку. У слизовій оболонці цього ходу розташований орган нюху – скупчення нюхових клітин – площею близько 480 мм². Веретеноподібні нюхові клітини своїм вільним кінцем направлені в порожнину носа, закінчуються відростками з рухливими чутливими війками. Інший шлях проникнення пахучих речовин у верхній носовий хід до чутливих клітин – через ротову порожнину. Нюхових рецепторів є близько 800 млн і кожен несе свій сигнал до нюхових цибулин у головному мозку. Е.о. вбираються через шкіру – крізь волосяні цибулинки і потові пори. Працюючи одразу на трьох рівнях – поверхневому, дермальному та клітинному, здатні вирішувати проблему як симптоматично, так і етіологічно. Їх велика проникаюча здатність визначена молекулярною масою (84-130 дальтон) і дозволяє діяти на рівні біосинтезу. Це природні “біомасажисти”, які завдяки своїй ізометричній будові деполяризують клітини чутливих рецепторів, викликаючи локальні токи і синтез нейротрансміттерів.

2.     Пахуча речовина повинна мати такі обов”язкові властивості: вона повинна бути леткою, розчинятися у воді, так як поверхня слизової носа волога, і в жирах, так як мембрана нюхової клітини містить ліпідний шар.  

3.     Існує два механізми сприйняття запахів людиною—асоціативний і рефлекторний.

асоціативний	рефлекторний
грунтується на запам”ятовуванні взаємозв”зку запахів зі звичними явленнями і впливає в основному на психоемоційну сферу людини.	пов”язаний із впливом пахучих речовин на нюхові рецептори, які пов”язані з життєво важливими ділянками головного мозку, що регулюють ЧСС, кров”яний тиск, ритм дихання (приємні запахи знижують тиск, а різкі – навпаки, його підвищують, також пришвидшують дихання)

Причому нюховий рефлекс специфічний для кожного аромату. Синтетичні пахучі речовини здатні викликати тільки відповідні асоціації, проте рефлекторний компонент у них здебільшого відсутній. Це пов”язано з складною багатокомпонентною структурою природних запашних речовин, яку неможливо відтворити у лабораторних умовах. Хімічна і просторова будова пахучої речовини має точно відповідати чутливому рецептору—яких є 800 млн – як ключ до замка. Нервовий імпульс надходитиме до нюхових цибулин, що розвивалися біля лімбічної системи і мигдалевидного тіла, які відповідають за емоції. Особливий вплив на психіку людини пояснюється тим, що певні компоненти е. о. за своєю структурою схожі на людські гормони і в гомеопатичних мікродозах у повітрі викликають досить відчутні реакції організму

4.      

теорії сприйняття запахів

1.     стереохімічна

2.     хвильова

3.     вібраційна

4.     адсорбційна

5.     клітинно-молекулярна

камфорний
квітковий	ароматний
мускусний	гнилісний
м”ятний	кислий
ефірний	горілий
гнилісний
гострий

         

7.

 

 

 

 

5.

6.

7. Види запахів: Гіркі ( герань, лимон, мандарин, піон, бузок, флердоранж) ; Солодкуваті (акація, мандарин, тубероза, ваніль) ; Тонкі (акація, ірис, магнолія. мімоза, настурція, троянда, піон) ; Важкі (гвоздика, ладан, пачулі, тубероза, лілія) ; Теплі (акація , духмяний горошок, сандал, тубероза, тваринні запахи). Пряні (жасмін, пачулі , цикламен, кориця, гвоздика, ладан) ; Зелені (гвоздика, нарцис, міра ) ; запах Шкіри, Табака (безсмертник). тонко-гіркий (піон) ; тепло-солодко-важкий (тубероза) ; пряно-важкий (гвоздика, пачулі, ладан).

  Існує кілька варіантів класифікацій ароматів. Французький парфумерний комітет ‘le Comіte francaіs du parfum’ у 1990 році запропонував таку класифікацію:

Цитрусові  У “цитрусових” відчуваються ефірні олії, отримані вижиманням цедри плодів, таких як лимон, бергамот, апельсин, мандарин, грейпфрут і т.д. У поєднанні з ‘нотою’ квіток гіркого апельсину саме ці речовини визначають головний ‘акорд’ ароматів. У цьому сімействі знаходяться перші одеколони, використовувані чоловіками і жінками. Ефірні масла, що використовуються для створення ароматів цієї “сім’ї”, отримують шляхом екстракції із цедри цитрусових: бергамоту, мандарину, лимону. В поєднанні з нотою квітів гіркого апельсину саме ці компоненти оприділяють головний “аккорд” ароматів цієї сім’ї. Цитрусові також діляться на підгрупи: цитрусові – квіткові – шипрові (з домінуючою нотою жасмину, однаково популярною як у чоловіків, так і у жінок), цитрусові – деревні (тут запах цитрусових слабшає, уступаючи місце глибоким деревним і пудровим відтінккам).             1. Цитрусові 2. Цитрусові квіткові шипрові 3. Цитрусові пряні 4. Цитрусові деревні 5. Цитрусові ароматичні

 

Квіткові . Дана група є найбільш розповсюдженою і популярною, що пов’язано із широкою розмаїтістю запахів. Парфумерія квіткового напрямку може створювати образ однієї квітки, чи нагадувати цілий букет.  Це сімейство, найважливіше , групує парфуми, головною темою яких є квітка: троянда, жасмин, фіалка, бузок, конвалія, нарцис, тубероза: Це сама велика “сім’я”. До неї відносяться аромати, основна “тема” яких – запах якої-небудь квітки, наприклад жасмину, троянди, конвалії, фіалки, туберози, гвоздики або нарцису. В цій “сім’ї існують свої підгрупи, в яких “відчутні” запахи інших складників аромату. Отож, до квіткових відносяться власне квіткові, квітковий букет, зелені квіткові (аромати з природним, “чистим” відтінком; в цій підгрупі серед “нот” частіше всього зустрічається гальбанум), квіткові – альдегідні, квіткові – океанічні. Хоча аромати кожної підгрупи збагачені “додатковими” запахами, квіткова “нота” в них домінує, оприділяючи характер всіх парфумів цієї “сім’ї”.       1. Одна квітка 2. Квітка лаванди 3. Квітковий букет 4. Квітковий, зелені 5. Квітковий, альдегідний 6. Квітковий, деревний 7. Квітковий, деревний, фруктовий

 

Папороті (фужери)  Ця назва не має ніякого відношення до запаху папоротей, містить акорд із нот лаванди, деревних, дубового моху, кумарину, бергамоту і т.д. Не дивлячись на назву, парфуми цієї сім’ї абсолютно не обов’язково повинні пахнути папоротником. Частіше всього папоротникові поєднують в собі запахи лаванди, бергамоту, кумарину з ароматами деревних нот і дубового моху в основі.       1. Папороть 2. Папороть, амбровий, м’який 3. Папороть, квітковий, амбровий 4. Папороть, пряний 5. Папороть, ароматичний

Шипри відрізняються своїм сучасним і разом з тим класичним поєднанням ароматів дерев і мохів, які надають тепло і глибину парфумерним виробам.  Назва цього сімейства йде від парфумів, що Франсуа Коті назвала так при їхньому випуску в 1917 р. Успіх цього шипра був таким, що він став головою великого cімейства, що поєднує парфуми, засновані, головним чином, на акордах дубового моху, ладаника-лабданума, пачулі,   бергамоту: В цю “сім’ю” входять власне шипрові, шипрово-квіткові-альдегідні (з сухими, гострими відтінками), шипрово-зелені (дуже богаті аромати, які поєднують свіжі головні ноти і теплі ноти шлейфу – основи). В першому “шипрі”, створеного Франсуа Коті в 1917 році, був зібраний букет запахів пачулей, дубового моху, ладанної камеді і бергамоту. Саме ці ноти “звучать” майже у всіх шипрових ароматах. Запах цих парфумів поєднує в собі вишукану солодкуватість і бодрящу свіжість. В залежності від решти компонентів аромату, він може бути більш сухим, квітковим або гострим. Одне можна сказати з впевненістю – це не просто назва сім’ї, це індивідуальний стиль, особливий характер.       1. Шипр 2. Шипр, квітковий 3. Шипр, квітковий, альдегідний 4. Шипр, фруктовий 5. Шипр, зелені 6. Шипр, ароматичний 7. Шипр, шкіри

Деревні  Це сімейство включає парфуми з теплими відтінками, такими як сандал і пачулі, іноді сухими, як кедр, і ветивер. У чоловічих композиціях поряд з деревними присутні лавандові і цитрусові ноти. Теплого насиченого аромату сандалового дерева і пачулі з більш ніжним запахом кедра і ветівери, з підбадьорливою свіжістю лаванди і цитрусових. До цієї групи відноситься більшість чоловічих ароматів.       1. Деревний 2. Деревний хвойний, цитрусовий 3. Деревний, ароматичний 4. Деревний, пряний 5. Деревної, пряний, шкіри 6. Деревний, амбровий

Амброві . Амброві (“орієнтальні”, східні) – п’янкі, м’які пудрові аромати ванілі, ладаннику, ладанної камеді з яскраво вираженими анімальними (тваринними) “нотами” мають трохи “нудотний ” і “вкрадливий” запах. П’янкі, мягкі пудрові аромати ванілі, ладаннику, ладанної камеді і тваринних нот (наприклад, мускус) придають парфумам цієї сім’ї трішки приторний і вкрадчивій запах. В освному, амбровими бувають жіночі аромати, але зустрічаються і мужські. Амброві поділяються на 4 підгрупи: квітково – деревно – амброві (яскраво виражений деревний відтінок з квітковими варіаціями), квітково – пряні – амброві (яскраво виражений квітковий відтінок, а в амбровій основі замітний пряний акцент), мягкі – амброві (класичні амброві з дуже мягким, теплим ароматом), квітково – напівамброві (самий тонкий і гармонійний запах в цій сім’ї, часто включає свіжі головні ноти). За назвою “парфуми амброві”, які ще називають “східними парфумами”, групуються в композиції з м’якими, пудровыми, ванільними, ладаника-лабданума і яскраво вираженими тваринними нотами. Підродина з м’яким амбровим запахом найбільше поширена в цій категорії.       1. Амбровий, квітковий, деревний 2. Амбровий, квітковий, пряний 3. Амбровий, м’який 4. Амбровий, цитрусовый 5. Напівамбровий, квітковий

Шкірні.  Своєрідне в парфумерії сімейство об’єднало парфуми із сухими нотами, у яких намагалися відтворити характерний запах шкіри (дим, спалене дерево, тютюн) з “головними” квітковими відтінками. Існує небагато парфумів цього типу. Тому ми не представляємо їх барвисто. – у цій групі зібрані дуже незвичайні, рідкісні аромати. Поєднання сухуватого “тютюнового” (імітуючого аромат виробленої шкіри) і ніжних квіткових запахів у “головному акорді” створює рідкісну оригінальну гармонію з типово чоловічим акцентом. 1.Шкіра 2. Шкіра, квіткові 3. Шкіра, тютюн

 Класифікація напрямків запахів у парфумерії по “Живаудану”

l  Альдегід – енергійний запах ароматичних, хімічних сполук, із запахами, що відтворюють гармонію лісу, ірису і благородних квітів.

l  Шипр – суміш ароматів лісу і мохів створює енергійну, чуттєву гаму, аромат благородних дерев, мохів, ладану і тваринних запахів.

l  Схід – аромати, що нагадують амбру, запахи екзотичних квітів і фруктів.

l  Флора – природна гама, запахів квітів, цитрусових і зелені, а також ароматів фруктів, лаванди.

l  Пряності – суміш флори з контрастом пряностей. Характерний аромат створюється гвоздикою чи її синтетичними аналогами.

l  Тютюн – запах асоціюється з папороттю, лавандою, лісом і іншими пряними акордами.

8.  Создана специальная измерительная аппаратура, основанная на регистрации физиологических показателей под воздействием пахучих веществ. Она известна под названием метода объективной ольфактометрии

“Ноти” ароматів

Дійсні французькі парфуми, як пісня, складаються з окремих нот, сполучення яких називається акордом.

Верхня нота (чи початкова, головна, top) визначає наше перше враження від зустрічі з новим ароматом.Він не характерний ще для даного виробу. Якщо продовжувати музичну аналогію, то це щось начебто увертюри. Незважаючи на те, що життя верхньої ноти коротке (через 15 хвилин летучі компоненти уже випаровуються), творці парфумів покладають на неї дуже важливу задачу: зацікавити, потягнути, зачарувати клієнта. Найчастіше для цього використовуються свіжі цитрусові запахи (лимон, цитрон, бергамот, апельсин), трав”яні, зелені, альдегідні, озонові композиції. ведучий запах побудований на базі цитрусових, і квіткових ефірних олій, що є легколетучими речовинами.
Середня нота (чи нота серця, серцева, серединна, основна, middle) набагато більш стійка, серцевина парфумів, визначає їх тип. Її можна відчути через 10-20 хвилин після того, як ви нанесли парфуми на тіло. Протягом години-двох запах середньої ноти відчуємо найкраще , а потім – після 3-4 годин- інтенсивність починає поступово слабшати. Як правило, тут застосовуються квіткові, фруктові, деревні, тваринні чи пряні компоненти.
Нижня нота (чи базова, фонова, кінцева, основна, залишкова, шлейф, base) тримається 10-15 годин, а іноді і довше. Це – “фінал” запашної опери. Саме цей аромат залишається на одязі і волоссі, коли випаровується середня складова парфумів. Нижню ноту створюють за допомогою важколетучих компонентів, таких, як сандалове дерево, мускус, пачулі, ваніль. Третя ступінь запаху зветься залишковою. Настає смуга більш-менш глибокої зміни, ‘загасання’ запаху, відчувається неповний букет, а приємно пахне залишок, що складається з запаху суміші кристалічних речовин, що входять до складу кожної композиції і мускусів, що випаровуються в останню чергу:, кумарину, ваніліну і деяких смол і бальзамів, пахучих речовин тваринного походження. У парфумерії східного напрямку, в якій ведучі запахи будуються на сполученні важколетучих речовин, ця стадія найкоштовніша, тому що виражає характер запаху цих парфумів (перші дві стадії нетривалі за часом).

Кожна ступінь має свій запах, але в той же час яскраво вираженої границі переходу запаху з однієї стадії в іншу не існує.

10.      Методи одержання ефірних олій

•         1. Перегонка з водяною парою –ГІДРОДИСТИЛЯЦІЯ-утв е.олії

•         2. Екстракції органічними розчинниками або скрапленими газами- утв. екстракційні е.о.

•         3. Мацерації-вимочування у розчиннику- утв. запашні води.

•         4. Анфлераж, динамічна сорбція – поглинання парів е.о. жирами- утв. квіткові помади

•         5. Метод пресування – МЕХАНІЧНИЙ –вичавлювання е.о.- утв е.о.

•          

11. 27.  Алергія. Внутрішньо застосовувати не можна! Не є лікарським засобом. Застереження при застосуванні ефірних олій:

1) протипоказані особам з індивідуальною несприйнятливістю компонентів, які входять до складу е.о. 2) не використовувати перші 4 місяці вагітності. 3) е. о. цитрусових, дягеля – можлива фотосенсибілізація – не наносити на шкіру за 60 хв. до прийому сонячних ванн. 4) е. о. розмарину, та інші з тонізуючим ефектом, не застосовувати при вагітності, при гіпертонічній хворобі, епілепсії, схильності до судом. 5) не приймати дітям до 5 років. 6) при куперозі – ефірні олії протипоазані; 7) не застосовувати внутрішньо.

12. Е,о. пекучі на смак, мало розчиняються у воді (ця властивість покладена в основу їх виділення шляхом перегонки їх з водяною парою), але добре розчинні в органічних середовищах (ефірі, спирті, смолах) та жирах рослинного чи тваринного походження (мед, молоко, норковий жир). Показники якості відповідають таким даним: Кислотне число, мг КОН 5-10. Ефірне число, мг КОН 46-87. Ефірне число після ацетилювання, мг КОН 220-235. Розчинність 1 о”бєму олії у 3-х об”ємах 70%-вого етилового спирту. Маслянисті, прозорі, леткі рідини, переважно від св. жовтого до коричневого кольору. При охолодженні е.олій- частина їх твердне у кристалічну масу – стеароптен, а рідку частину, яка залишилася – олеоптен. Е.о. як правило легші за воду і при розчиненні утв. на поверхні масну плівку. Однак зустрічаються е.о. важчі за воду (гвоздикова, ветиверова, олія евгенольного базиліку). Е.о. різних видів змішуються між собою у всіх співвідношеннях. При нанесенні краплі е.о. на папір – швидко вивітрюються не залишаючи плями. Температура кипіння знаходиться нижче 100°С. Є терпенами, складними ефірами, кислотами.

13. Умови зберігання: е.о. зберігаються у щільно закупорених флаконах з темного скла при кімнатній температурі в недоступному для дітей місці. Уникати попадання прямих сонячних променів. Термін зберігання: від 6 міс. до 2-х років. Вимоги зберігання продукції парфюмерно-косметичної промисловості   ГОСТ 27429-87 «Изделия парфюмерно-косметические жидкие. Упаковка, маркировка, транспортирование и хранение» Парфюмерно-косметичні вироби зберігають за температури не нижче плюс 5 °С і не вище 25 °С у критих складських приміщеннях в пакуванні виробника. Вироби під час зберігання не повинні зазнавати впливу сонячного світла.                              ГОСТ 28303-89 «Изделия косметические. Упаковка, маркировка, транспортирование и хранение»       Не допускається зберігати косметичні вироби в умовах безпосереднього впливу сонячного світла та біля опалювальних приладів.

Е.о. у тарі з темного скла або білої жесті, а при нетривалому зберіганні – у тарі з оцинкованого або чорного заліза з подвійною (поліетиленовою або вініловою) пробкою, чи корковими пробками. У вертикальному положенні, максимально заповненими, у темному, прохолодному м. (не вище 15 °С).

16. Масла-основи.

17. Мирт, бергамот, грейпфрут, кедр, кипарис, ялівець, м”ята, розмарин, ромашка, сандал, фенхель, кріп, чайне дерево, шавлія.  З обережністю!                                                                                                                                                                                         18. Використання е.о. в залежності від типу шкіри

тип шкіри	ефірні олії
суха	ромашкова, масло мускатного горіха, геранієва, жасминова, сандалова, троянда, неролі
нормальна	кедрова, геранієва, сандалова, лавандова
жирна	евкаліпт, ялівець, лаванда, лимонна, апельсинова, м”ятна, мелісова, розмаринова, соснова
комбінована	кедрова, масло мускатного горіха, лавандова, троянда, сандал, жасмин
чутлива	ромашкова, трояндова, лавандова, жасминова, неролі
зріла	масло мускатного горіха, лимонна, сандалова, нероли, трояндова

20.  При куперозі е.о. протипоказані. При проблемній та чутливій шкірі: бергамот, герань, грейпфрут, ялиця, імбир, кедр, лаванда, мандарин, меліса, мирт, ялівець, м”ята, розмарин, троянда, ромашка, сосна, деревій, чайне дерево, евкаліпт.

21.    Масаж з використанням суміші масла виноградних кісточок (основа) з м”ятою, иатеринкою, ялівцем, корицею та апельсином (дозування- по 5 кр. кожного е.м. на 100мл основи) кипарис. Цитрусові.

зріла

масло мускатного горіха, лимонна, сандалова, нероли, трояндова

22.     

 

23. Е.о. для використання їх у аромомасажі, необхідно диспергувати в маслі-основі: олія ши. оливкова, кісточкові (виноградна, абрикосова. персикова, мигдальна).

24.  Масла-основи: сезамова, мигдалева холодного пресування, не алергійні.

27.  1) Особам з індивідуальною несприйнятливістю компонентів, які входять до складу е.о. 2) не використовувати перші 4 місяці вагітності. 3) е. о. цитрусових, дягеля – можлива фотосенсибілізація – не наносити на шкіру за 60 хв. до прийому сонячних ванн. 4) е. о. розмарину не застосовувати при вагітності, при гіпертонічній хворобі, епілепсії, схильності до судом. 5) не приймати дітям до 5 років. купероз – протипоазані Ефірні масла – це висококонцентровані природні біостимулятори і біорегулятори, тому при їх застосуванні необхідно дотримуватись правил

При використанні ефірних масел треба пам’ятати:
• Ефірні масла треба застосовувати з обережністю вагітним і хворим на епілепсію.
• Дотримуватись дозування (кількість крапель).
• Не наносити на шкіру нерозбавлені ефірні масла. Концентрація при нанесенні на шкіру не повинна перевищувати 5 крапель на 10 мл (1 чайну ложку) основи (рослинне або оливкове масло/ Mixing oil/ Tangible massage lotion/ крем).
• При всіх способах застосування берегти очі. Тримати в недоступному для дітей місці.
• Не застосовувати в ранньому дитячому віці (до 3 років).
• Внутрішнє застосування ефірних масел – по вказівках лікаря і з обережністю, у зв’язку з їх високою концентрацією і можливістю подразнення і пошкодження слизової оболонки шлунку.
Не користуйтеся ефірними маслами невідомого походження.

31.    ГОСТ 17237-93 Изделия парфюмерные жидкие. Введён 01.12.93.-К. 1995.- 9с.

ГОСТ 29188.0-91 Изделия парфюмерно-косметические. Правила приёмки, отбор проб, методы органолептических испытаний. Введён 01.01.93. М.- 1992.- 5с.

ДСТУ 2472-94 Продукция парфюмерно-косметическая. Термины и определения. Введён 01.0195. К. 1994.- 35 с.

ГОСТ 17237-93 «Изделия парфюмерные жидкие. Общие технические условия»

Назва показника	Духи	Запашна вода	Одеколон	Парфумована вода	Туалетна вода
Стійкістьзапаху, год	50	Не нормується	24	50	40
Міцність (умовна), %	70	24	60	75	75

32.    Фізичні показники: густина,кут обертання площини поляризації, показник заломлення. Хімічні числові показники: кислотне число, ефірне число, ефірне число після ацетилювання.

кислотне число – к-сть мг калію гідроксиду,яка витрачена на нейтралізацію вільних кислот, що містяться в 1 мг е.о. норма 0,5-5, у процесі зберігання збільшується через розкладання молекул. Ефірне число – к-сть мг калію гідроксиду,яка витрачена на нейтралізацію вільних кислот і омилення естерів, що містяться в 1 мг е.о., а також встановлюють вміст летких р-н та етилового спирту, розчинність у 96% етиловому спирті, що дає уявлення про істинність і якість е.о.

33. Баночки зі скла затемнені на 50% коричневого або кольору індиго, мензурки,  дозатор, піпетки, лійки, палочки або лопаточки (скляні, керамічні, кам”яні – онікс, агат), кришечки, що щільно закривають – не пластикові, дощечка і махровий рушничок. Міра вимірювання е.о. –краплі. Добре вентильоване приміщення, без прямого сонячного світла. Бажано, щоб кімната, в якій проводиться масаж, чимось відрізнялася від навколишнього світу. Вона повинна бути теплою, але не душною і достатньо комфортною. Потрібно уникати зайвих звуків, крім спокійної музики, наприклад концерту для арфи або флейти, або шуму моря. Спеціальний масажний стіл. Прагнути, щоб масаж був не тільки зручним, але й естетично привабливим. “Живляча есенція” у повітрі, антисептична: ялівець, лаванда, розмарин, лимон. Масляні розчини ефірних масел, спеціально підібрані для даного пацієнта, необхідно приготувати завчасно і поставити на тверду поверхню зліва від того місця, де стоїть масажист. щоб  її було легко дістати не припиняючи масаж. Руки потримати у теплій воді, щоб нагрілись.

 

34.  Ефірні олії – це леткі маслянисті рідини, які отримують з ефірних залозок пелюстків квітів (троянда, жасмин), бруньок квітів (гвоздика), листків (м”ята, евкаліпт), насіння (аніс, фенхель), плодів (мигдалю), цедри, шкірки  плодів (апельсин, лимон), стебел, деревини (сандалове дерево, кедр),   кори дерев (коричне дерево, камфорне), коренів (валеріани), кореневищ (півників), з камеді, целюлози; як у вільному стані, так і у вигляді глікозидів, наприклад у плодах мигдалю. Ефірні олії отримують із свіжої або висушеної ефіроолійної сировини шляхом гідродистиляції (генань і м”ята в сухому вигляді краще подрібнюється, що сприяє більшому виходу продукту), шляхом пресування з цедри (цитрусові), екстракцією за допомогою летких розчинників, анфлеражем (троянда, фіалка). Назва ефірної олії походить перш за все від назви рослини. з якої її добувають, виняток складають лише цитрусові. Ефірне масло, отримане із листя цитрусових, називається петигреневим, з квіток – неролієвим, з плодів – за назвою рослин.

35.  Духмяні речовини рослинного походження – ефірні олії (отримують перегонкою, пресуванням); екстракційні олії (різіноїди – екстрагуються етиловим спиртом), більш близькі за запахом до рослин, ніж отримані перегонкою, настої із смоли, камеді, бальзами, висушені ефіроносні частини рослин (гвоздика, кориця, ваніль, лишайники), мають більш стійкий запах,  що використовуються для спиртових настойок.

36.                  Синтетичні запашні речовини – це продукти хімічної переробки нафти, кам”яного вугілля, деревини та ефірних олій, з яких добувають окремі складові частини і переробляють у духмяні речовини. На даний час синтезована значна кількість запашних речовин: терпіневе – з запахом бузка, ванілін – з запахом ванілі, кумарин – з запахом сіна. Синтетичні запашні речовини можуть мати не тільки запахи, що відповідають  запаху квітів або свіжої зелені, але й такі, що не зустрічаються в природі, завдяки чому стало можливим створення парфумів та ін. парфумерних товарів з різними фантазійними напрямками. Наприклад аббаверт має сильний запах зелені, але з фруктовою і деревною нотами. Напівсинтетичні пахучі речовини представлені індивідуальними запашними речовинами, одержаними із сировини натурального походження. Синтетичні пахучі речовини одержані шляхом органічного синтезу класифікуються за класами хімічних сполук на вуглеводні; лактони; спирти; альдегіди; прості ефіри; складні ефіри; кетони;основи; ароматичні речовини синтетичного походження з запахом мускусу.

 

37.                  До запашних речовин тваринного походження належать мускус, амбра, бобровий струмінь, цибет. Мускус – це зерниста речовина темно-коричневого кольору, яку отримують з висушених залоз внутрішньої секреції мускусного оленя – кабарги. Амбра – жирна воскоподібна маса сіро-зеленого кольору, яку отримують з травного тракту кашалотів, на 80% складається з холестерину. Амбру находять також у вигляді шматків, що плавають на поверхні моря  біля тропіків. У парфумерії застосовують її настій, як сильний фіксатор. Її різновидом є амброксид – один з важливих компонентів сірої амбри. Це кристалічна маса з сильним амбровим запахом і легким деревним відтінком. використовують в парфумерних композиціях  високих сортів. Бобровий струмінь – продукт виділення парних залоз самця річкового бобра, який трапляється в Сибіру. Цибет – мазеподібне виділення секреторних сальних залоз дикої ефіопської кішки віверри (цибетової кішки), що трапляється у Північній Африці та Азії (має специфічний запах, але в поєднанні з іншими речовинами дають теплі „солодкі“ запахи).    Застосовані у вигляді настоїв, вони збагачують і облагороджують запахи, подовжують час їх сприйняття, а крім того – встановлюють гармонію між запахами парфумів і шкірою людини.

 

 40.   Ефірні олії – це суміші пахучих речовин, що належать до різних класів органічних сполук, переважно до терпеноїдів. рідше до ароматичних чи аліфатичних сполук. У трояндовій олії виявлено 200 орг. речовин, але основну масу – 80% складає фенілетиловий спирт і терпенові спирти (гераніол, цитронеол, ліналоол). У м”ятній олії містяться близько 100 орг. компонентів, основні з яких ментол, ментон, метилацетон, цинеол. У лавандовій олії виявлено близько 160 компонентів, але головною складовою частиною її є складні ефіри спирту ліналоолу і ряду орг. кислот : оцтової, масляної, валеріанової, капронової. Напівсинтетичні пахучі речовини представлені індивідуальними запашними речовинами, одержаними із сировини натурального походження.

 

41.                       Екстрактні олії вважаються найбільш якісними і застосовуються для виготовлення парфумів вищого гатунку. Леткими і нелеткими розчинниками з квіткової сировини добувають екстрактове масло, а потім конкрет, з якого шляхом обробки спиртом з наступною його перегонкою отримують абсолю, або абсолютне масло –висококонцентрована натуральна духмяна речовина з сильним і   стійким запахом. скрапленими газами. Метод экстрагирования с помощью специальных растворителей (Sovent extraction) используется, прежде всего, при производстве абсолютных масел без примесей. Это тонкая процедура, при которой ароматическая субстанция добывается из растительного материала при помощи неполярных растворителей. Растворители отделяются, а оставшийся воскообразный осадок смешивается со спиртом и очень осторожно нагревается; за этим следует процесс фильтрации, в результате которого удаляется воск. Затем удаляют спирт и получают конечный продукт – абсолютно чистое масло. Розчинник екстрагує з рослин не тільки е.о., але й воски, парафіни, камеді і жири, тому первинні продукти екстракції мають тверду консистенцію і не повністю розчиняються у спирті. Такі масла називають конкретами. Для звільнення від баластних речовин конкретні масла екстрагують ще раз етиловим спиртом, і після його відгону з фільтрацією і охолодженням утв. вторинні продукти екстракції – абсолютні масла. При використанні як екстрагенту етилового спирту цю форму екстракції називають резиноїдом.

екстрактна олія →

конкрет →

абсолютне масло (ризиноїд)

 

42.  Суха рослинна сировина – це висушена пахуча ефіроолійна сировина (частини рослин – насіння, кора, листя), яку застосовують у вигляді спиртових настойок з повним, стійким запахом.

43.  Смоли – виділення з надрізів деяких дерев родини стираксових, що ростуть в широтах зі спекотним кліматом. Частіше всього застосовують стиракс, бензойну смолу, ладан.

       Бальзами – смоляні речовини рослинного походження, являють собою розчини деревних смол в ефірних оліях. Бальзами мають пряно-бальзамічний запах і гіркий смак. Практично нерозчинні у воді, помірно розчинні або розчинні в спирті, ефірі, бензолі, ефірних і жирних оліях. Містяться в корі і деревині тропічних і субтропічних вічнозелених дерев. Збирають через надсічки і поранення  у корі. Бальзам копайский – в”язка рідина з бальзамічним, перцево-деревним  запахом. Має бактерицидні і ранозагоювальні властивості. В парфумерії використовують е.м. з копайского бальзама. Бальзам перуанський – в”язка рідина темно-червоного кольору з приємним ванільним запахом. Має антисептичні властивості. Раніше його застосовували в масках для обличчя, кремах для жирної шкіри, в ополіскувачах для волосся, ароматизаторах для мила. Але у зв”язку з його фотосенсибілізуючою та алергізуючою дією використання його обмежилось. Це ж стосується і е.м., що виділяли з бальзаму і використовували в парфумерних композиціях. Тепер окремі його компоненти, що мають значення у косметиці, отримують синтетичним шляхом. Бальзам толуанський – в”язка бура маса, що швидко засихає, з високим вмістом смолистих речовин і квітково-бальзамічним запахом. В парфумерії застосовують спиртові настої бальзаму, що містять до 12% бензойної і коричної кислот. Його застосування поступово скорочується. Бальзам ялиці – містить смоляні кислоти, дубильні речовини, фітонциди вітамін С. Йому властива висока біологічна активність – дезинфікуюча, ранозагоююча. На шкіру і волосся діє стимулююче, тому широко використовується в шампунях, кремах і бальзамах, гелях проти вугрів, зубних пастах.

44.   Розчинники: Спирт етиловий ректифікат високої очистки – розчиняє більшість духмяних речовин – 96,2 %; в одеколонах і пахучих водах як дезинфікуючий і освіжаючий засіб. легко випаровується при отриманні парфумерного виробу, володіє незначним характерним запахом, що поєднується з запахом пахучих речовин. Спирт для парфумерії повинен відповідати Дст на спирт ректифікований вищого очищення. Відповідно ДО ДЕРЖСТАНДАРТУ 5962-67 міцність спирту повинна бути не нижче 96,2 % при температурі 20 (С.

Вода очищена – співрозчинник (для зниження ціни на парфумерний засіб, розведення спирту до потрібної концентрації і повинна відповідати показникам стандарту води для пиття); Застосування знаходить вода очищена чи вода питна, що володіє середньою твердістю (не вище 5,349 мг-екв/л) як найприйнятніша для парфумерного виробництва, тому що солі, які виділяються з води при додаванні її до спирту, у процесі відстоювання, є центрами коагуляції осадів, при цьому процес відстоювання проходить швидше і повніше.

l  Етилацетат; олії;

l  Бензилбензоат – краще розчиняє духмяні речовини ніж спирт, зменшує леткість речовин;

Диетилфталат – краще розчиняє духмяні речовини ніж спирт, зменшує леткість речовин. дані речовини мають допоміжне призначення – збільшують в’язкість композиції, створюють плівку на поверхні нанесення парфумерного засобу, знижують летючість композиції, є проміжними розчинниками.

Барвники – органічні, розчинні у воді і спирті. При готуванні парфумерної продукції деякі пахучі речовини фарбують кінцевий продукт. Для маскування споконвічного забарвлення, поліпшення споживчих характеристик парфумерної продукції, досягнення гармонії між запахом, кольором і упакуванням, її підфарбовують, з використанням спеціальних барвників. З огляду на слабокислу реакцію парфумерних композицій, для фарбування парфумерних засобів застосовуються кислотні барвники, тому що при використанні інших барвників у процесі збереження буде спостерігатися зміна забарвлення продукції.

 

l  квіткові – сонячні „золотисті”;

l  морські – прозорі або голубого кольору;

l  східні – червоні, чорнуваті;

l  шипрові – насичений зеленувато-коричневий колір;

l  трав’яні – зелені,

l  альдегід – прозорі.       

 Вимоги до барвників: висока барвна властивість; хімічна індиферентність; відсутність подразнюючих і алергізуючих властивостей; відсутність запаху; здатність не впливати на запах.

Використовують:

l  кислотний жовтий метаніловий;

l  кислотний зелений антрахіноновий;

l  кислотний коричневий К;

l  кислотний фіолетовий антрахіноновий;

l  кислотний червоний С;

l  флуоресцин.

45. Принципи створення парфумерних композицій

l  На першому етапі створення парфумерної композиції визначається напрямок і характер запаху, складається орієнтовний перелік пахучих речовин.

l  Потім підбирається ‘лейтмотив’ чи ‘ведучий запах’ композиції.

l  На наступному етапі підбирається тембр лейтмотиву

l  Далі підбирається гармонійне доповнення і тембр, що складаються з підібраних заздалегідь комплексів (відрізків) квіткових чи прирівняних до них запахів

Останній етап створення парфумерної композиції – введення при необхідності фіксатора.

На першому етапі створення парфумерної композиції визначається напрямок і характер запаху (акорд), складається орієнтовний перелік пахучих речовин. Потім підбирається ‘лейтмотив’ чи ‘ведучий запах’ композиції. У парфумерії під терміном “лейтмотив” розуміють ряд близьких чи різних за запахом пахучих речовин, які визначають основний запах чи характер композиції. Ведучий запах створюється із поєднання двох, трьох і рідше чотирьох запахів. Наприклад, ведучий запах композиції може складатися із поєднання: ірису, фіалки і гвоздики.

На наступному етапі підбирається тембр лейтмотиву. Під тембром розуміють особливий характер “фарбування” запаху. Наприклад, якщо до олії троянди додати ванілін у такій кількості, щоб запах першого не затушовувався і запах другого не виділявся, то тоді запах троянди пом’якшується ваніліном.

Далі підбирається гармонійне доповнення і тембр, що складаються з підібраних заздалегідь комплексів (відрізків) квіткових чи прирівняних до них запахів. Гармонійне заповнення являє собою комплекс додаткових запахів, що збагачують “лейтмотив”, але не змінюють характер композиції. Наприклад, якщо взяти запах ефірної олії троянди, його одноманітний аромат незабаром втрачає свою привабливість. Це пов’язано з тим, що в природі запах квітки не відчувається ізольовано, його завжди супроводжують запахи листків, стебел і навколишнього середовища. Саме навколишні запахи і є гармонійним доповненням, які необхідно підібрати при складанні парфумерної композиції. У кожнім з відрізків гармонійного доповнення виділяється свій ведучий запах; зв’язуються відрізки із різко контрастуючих запахів перехідними ступенями, від насиченого запаху до легшого і навпаки. Далі композиція наноситься на фон, що необхідний для завершення побудови композиції, він створює ілюзію повноти, гармонійності і неповторності запаху. Наприклад, композиція конюшини без накладення на фон (жасмин, троянда) нагадує синтетичну суміш ,яка приємно пахне, при накладанні фону жасмину, троянди, композиція наближається до запаху природної квітки. В одеколонах як фон використовуються освіжаючі запахи. Для фруктових запахів обов’язковим фоном є ефіри з фруктовим ароматом. Останній етап створення парфумерної композиції – введення при необхідності фіксатора.

 

54.  Парфумерні композиції являють собою складне, штучно створене гармонійне поєднання пахучих речовин. Парфумерні композиції можуть відтворювати запахи, що зустрічаються в навколишньому середовищі, чи володіти своєрідним ароматом, який не зустрічається у природі, відповідно парфумерні композиції класифікуються на природні і фантазійні.

Аромат – специфічний характер запаху різних груп продуктів чи виробів, наприклад, аромат парфумів, вин, плодів, тютюну.

Букет – це сумарна особливість аромату, як гармонійно цілісного запаху, це основний аромат разом з його “оздобленням”, з відтінком запаху, що надає аромату своєрідність. 

“Нота” – це елемент чи відтінок запаху, що характеризується або визначеним типом запаху, наприклад, квіткова нота, нота зелена, пряна нота;

 У парфумерії термін “запах” звичайно відноситься до сировини, чи просто до ‘нот’, на відміну від терміну “аромат”, що характеризує запах закінченого продукту. Під терміном ‘аромат’ розуміють специфічний характер запаху різних груп продуктів чи виробів, наприклад, аромат парфумів, вин, плодів, тютюну. Букет – це сумарна особливість аромату, як гармонійно цілісного запаху, це основний аромат разом з його “оздобленням”, з відтінком запаху, що надає аромату своєрідність. Букети бувають природні, надбані і штучні.

Природні букети одержують у готовому вигляді із сировини, яка використовується для одержання пахучих речовин. Надбані букети одержують в результаті хімічних і фізичних процесів, що іноді супроводжуються біохімічними (ензиматичними) явищами, які відбулися згодом у природних букетах. Утворення надбаних букетів майже завжди супроводжується процесами окислювання.

Штучні букети одержують в результаті довільної зміни природного чи надбаного букета шляхом додавання природних чи індивідуальних пахучих речовин (парфумерні композиції, отдушки, харчові есенції). Таким чином, поняття букет складніше, як аромат чи запах, і включає в себе уявлення і про запах, і про аромат і якісну своєрідність того чи іншого.

 

  Квітковим парфумам властивий запах певної квітки (“Жасмин”, “Бузок”, “Фіалка”)..  Фантазійні парфуми поєднують декілька запахів квітів або запахів, що не зустрічаються в природі (“Схід”)

 Композиції-бази – це суміш пахучих речовин з визначеними запахами, складені по постійній рецептурі. Бази не є готовими композиціями, але їхня наявність полегшує роботу парфумера, підвищує його мобільність, рятує від необхідності складати парфумерну композицію з ‘нуля’.

 

Фіксатори. Застосовані у вигляді настоїв, вони збагачують і облагороджують запахи, подовжують час їх сприйняття, а крім того – встановлюють гармонію між запахами парфумів і шкірою людини. Підвищити стійкість запаху можливо за допомогою використання в складі композиції важколетучих пахучих речовин чи закріпленням (фіксацією) легколетучих.

l  смоли і бальзами (бензойна смола, толуанський бальзам, стіракс );

l  речовини тваринного походження (мускус, цібет (цібетин), амбра, боброва струя);

l  синтетичні фіксатори (бензилбензоат, діетилфталат);

l  кристалічні ароматичні сполуки (геліотропін, ванілін, циклогексанол, коричні ефіри).

 

	Духи екстра	Парфуми	Парфумована вода	Туалетна вода	Одеколон	Пахуча (духмяна) вода
парфумерна композиція	не < 15%	(не < 10) 20-35% 10 – 50 %	5-25%	6-12%	1,5-6%(екстра не <4)	1-1,5%
розчин спирту	80%	85-90%	90%	83-85%	60% (екстра 80%)	20%

Парфуми розфасовують в скляні, фарфорові або керамічні флакони об”ємом не більше 65 мл з добре притертими корками зі скла чи скла з поліетиленовим покриттям, або ж з винтоподібними ковпачками (з прокладкою) з пластмаси чи металу. Горловини флаконів з притертими корками повинні бути оброблені бодрюшем (плівка з яловичих або баранячих кишок), або прозорою плівкою; обв”язані шовковою, віскозною ниткою або стрічкою, все це – для забезпечення герметичності флаконів з е.о.

  Ароматизатори. Для забезпечення приємного запаху в туалетне мило вводять запашні речовини (ароматизатори) у кількості від 0,5 до 2 %. Ароматизатори для туалетного мила складаються із суміші природних і синтетичних запашних речовин, що гармонійно поєднуються і створюють певний букет. Якщо ароматизатор відтворює запах квітки (бузок, черемшина, суниця і т.д.), то милу присвоюється відповідна  назва. Якщо ж ароматизатор фантазійного напрямку, має приємний, але не квітковий запах, то назва мила встановлюється довільно і з ним часто погоджують малюнок, зображений на етикетці або на штампі, наприклад: «Шик», «Ніжність», і т.п.

Запашні речовини, що вводяться в мила, не повинні мати подразливої дії. Не рекомендується вводити до складу ароматизаторів для туалетного мила синтетичні запашні речовини, що змінюють свій склад, а отже, і запах під дією вільного лугу. Деякі компоненти ароматизаторів, наприклад, екстракт дубового моху, надають милу темного кольору, тому їх не можна вводити в ароматизатори для світлих мил. Підвищують стабільність мильних ароматизаторів деякі смолоподібні речовини, наприклад стиракс, що рекомендується вводити в ароматизатори або безпосередньо в мило. Додають штучної гірко-мигдальної олії, штучної рожевої олії, ароматизують фіалковою есенцією, ароматизують лимонною есенцією.

 

Виробництво парфумерної продукції складається з наступних операцій:

1.     Складання композиції-бази;

2.     приготування парфумерної композиції;

3.     приготування парфумерної рідини;

4.     дозрівання рідини;

5.     фільтрація рідини;

6.     розлив рідини у флакони;

7.     закупорка флаконів;

8.     МПВ.

Найбільш відповідальною і важливою операцією у виробництві парфумерних товарів є складання композиції, яка являє собою суміш пахучих речовин з рівним характерним квітковим або фантазійним запахом. Склад композицій-бази може вміщувати близько 60-80 найменувань запашних речовин (сандал, цинамон). Парфумерну композицію готують шляхом додавання до композиції-бази різноманітних духмяних речовин (нота серця – лемонграс, герань, неролі, іланг-іланг і початкова нота – троянда, лаванда, жасмин, бергамот). При цьому враховується задумка парфумера і напрямок майбутніх парфумів. Після цього додається фіксатор. Приготування парфумерної рідини полягає у розчиненні парфумерної композиції в спирті, додавання настоїв, води і барвників. Для

відстоювання, “дозрівання” і видалення запаху спирту парфуми залишають настоюватися протягом кількох днів і до року.

 

 Вимочування, екстракція, мацерація, перколяція.  Достатнє подріблення сировини.

  Спирт етиловий ректифікат високої очистки – розчиняє більшість духмяних. Вода очищена –і повинна відповідати показникам стандарту води для пиття. Приготування настоїв :

l  Витяги із рослинної або тваринної сировини 1:5 і 1:10 з метою вилучення духмяних речовин.

l  Екстрагенти мають забезпечувати повноту, вибірковість, стабільність і незмінність запаху. Найкращий екстрагент – спирт етиловий.

l  Вимоги до екстрагенту: Екстрагент повинен максимально розчиняти е.о. і мінімально – баластні речовини; забезпечувати високу змочуваність сировини; перешкоджати розвиткові у настої мікрофлори; мати низьку температуру кипіння, легко регенеруватися; бути мінімально токсичним і вогненебезпечним; бути доступним за вартістю.

Забарвлені речовини адсорбують активованим вугіллям. До екстрагентів, які використовуються для витяжки пахучих речовин пред’являються наступні вимоги:

· повнота витяжки пахучих речовин;

· вибіркова здатність до витяжки;

· стабільність при витяжці і збереження пахучих речовин;

· збереженність і незмінність запаху пахучої речовини.

Найоптимальнішим розчинником є етиловий спирт вищої ректифікації. Він витягає ефірні олії, смоли, дубильні речовини, алкалоїди і їхні солі, глікозиди; не розчиняє баластові речовини – целюлозу, крохмаль, білкові речовини і мінеральні солі.

У більшості випадків продукти витяжок пахучих речовин мають інтенсивне забарвлення. Зелений колір залежить від наявності хлорофілу. При отриманні витяжок вони набувають буруватого кольору внаслідок розпаду хлорофілу. Червоно-бурий і червоно-коричневий колір визначається наявністю дубильних речовин і продуктів їхнього окислення.

Метод знебарвлення витяжок заснований на сорбції барвних речовин активованим вугіллям і наступною фільтрацією розчину.

 Помади-воски.  жири → античні помади методом поглинання (анфлеражу)- найдавніший з методів,  його застосовують при переробці жасмину, конвалії, туберозу – сировини з низьким вмістом е.о. Метод грунтується на здатності е.о., що виділяються рослинами, переходити у газову фазу, а потім поглинатися жирами і сорбентами. Цей процес проводиться на спеціальних рамах-шасі, розміром 5*50*50см, що герметично складаються одна на другу по 30-40 шт. у батарею. У середині такої рами знаходиться скляна пластинка, на яку з обох частин наноситься адсорбент. На адсорбент (активоване вугілля або суміш яловичого та свинячого жиру та ін.) товщиною близько 3-5 мм, розстеляють квітки без чашечок, товщиною до 3 мм, причому, краї пластинки на 4 см залишаються непокритими. Для збільшення поверхні поглинання жиру на шпателем проводять рівчачки. Протягом 1-3 діб е.о., що випаровуються, поглинаються адсорбентом. Потім сировину збирають і на рами наносять свіжу. Таку операцію проводять до 30 раз до повного насичення адсорбенту е.о. Оскільки у відпрацьованій сировині знаходяться ще важкі фракції е.о. – то її додатково піддають екстракції. А жир, насичений е.о. – зіскрібають зі скла. Такий продукт із досить високою якістю запаху надходить на ринок під назвою квіткова помада. З неї е.о. витягають спиртом. Спиртову витяжку виморожують і фільтрацією з нею видаляють домішки, що випали в осад. Потім спирт відганяють у вакуумі та одержують чисту е.о. Тепер метод анфлеражу застосовується різко. що пов”язано з високою вартістю кінцевого продукту.

Технологія Приготування настоїв :

l  Витяги із рослинної або тваринної сировини 1:5 і 1:10 з метою вилучення духмяних речовин.

l  Екстрагенти мають забезпечувати повноту, вибірковість, стабільність і незмінність запаху. Найкращий екстрагент – спирт етиловий

l  Забарвлені речовини адсорбують активованим вугіллям.

                          Приготування парфумерної композиції:

l  Розплавлення твердих речовин (проводять в реаторах-естаньонах зі зворотнім холодильником. Розтоплюють тверді речовини в присутності рідкого компонента: фенілетиловий спирт, терпінеол)

l  Змішування. Проводять в реакторах закритого типу.

                         Приготування парфумерної рідини:

l  Змішування. Проводять в герметичних реакторах в 2/3 V С2Н5ОН. Змішують всі компоненти, залишком спирту промивають ємності з-під парф. композицій;

l  Відстоювання проводять для полегшення процесу фільтрації і досягнення прозорості ПЗ, для досягнення „дозрівання” запаху, взаємодії духмяних речовин. + 20 діб; місяці; дорогі – декілька років.

l       Для прискорення відстоювання використовують сорбенти, без терпенові ефірні олії, охолодження рідини до 0 + 2 ˚С.

Технологія парфумерних композицій

Готування парфумерних композицій складається з наступних стадій:

· зважування компонентів композиції відповідно до рецептури;

· розплавлювання чи розчинення в”язких чи твердих речовин;

· змішування компонентів композиції.

При створенні композиції складається рецептура, у якій вказується кількість кожного компоненту композиції.

Пахучі речовини,в’язкої консистенції (екстракційні олії), попередньо розігріваються при температурі, що небагато перевищує температуру плавлення.

Тверді кристалічні речовини розчиняють при нагріванні в одному з рідких компонентів даної композиції (терпинеолі, феніл-етиловому спирті, коріандровій олії й ін.). Потім ці речовини після деякого охолодження (щоб уникнути різкого температурного перепаду при змішуванні, бо це призводить до випадання кристалів з розчину) змішують з іншими компонентами композиції. Розчинення пахучих кристалічних речовин проводиться в герметично закритих апаратах (реакторах-естаньонах), оснащених люком і зворотним холодильником. В міру відважування і підготовки пахучих речовин до змішування їх зливають у реактор і перемішують.

Після змішування всіх пахучих речовин, що входять у композицію, і позитивних результатів оцінки якості по нормативно-аналітичній документації і висновку парфумера, композиція передається для подальшого використання.

Технологія парфумерних засобів включає стадії:

· дозування вхідних у рецептуру компонентів;

· змішування компонентів;

· відстоювання рідини;

· фільтрація;

· фасовка, упакування, маркірування готового продукту.

Змішування компонентів рецептури відбувається в герметичних реакторах у наступному порядку: спочатку заливають близько 2/3 рецептурної кількості етилового спирту, потім необхідну кількість настойки і парфумерних композицій, після чого кількістю спирту, що залишилася, промивають мірники, трубопроводи і ємності з-під композицій і настойок. Суміш перемішують протягом 5-10 хвилин, додають необхідну кількість води і розчину барвників. Після завантаження всіх компонентів, рідину знову перемішують і залишають у баці протягом установленого для кожного виду продукції терміну відстоювання і вистоювання.

Відстоювання парфумерних рідин проводиться з метою висвітлення і полегшення процесу фільтрації. Якщо зневажити процесом відстоювання і відфільтрувати рідину відразу після змішання компонентів, то частина композиції що не розчинилася, залишиться на фільтрі, а дрібні не розчинні і не коагульовані частки пройдуть через пори фільтра і появляться в профільтрованій рідині.

Вистоювання це період, під час якого проходить процес “визрівання” чи ‘округлення запаху’. Під цим поняттям мається на увазі явище, при якому відбувається взаємодія пахучих речовин, запахи окремих пахучих речовин, а також розчинника перестають виділятися з загального аромату виробу, внаслідок цього запах стає гармонійнішим, рівним, цілісним.

Період відстоювання продовжується від 1 до 20 доби, а процес вистоювання – протягом декількох місяців, у дорогої парфумерії до декількох років.

Тобто, при відстоюванні проходять два процеси: розчинення компонентів композиції і коагуляція часток, які не розчинилися, з їхнім поступовим осадженням. Процес розчинення компонентів закінчується значно раніше, ніж коагуляція й осідання часток. Для прискорення цих процесів запропоновані методи:

– застосування безтерпенових ефірних олій (звільнених від важкорозчинних речовин), що використовуються для дешевих одеколонів, тому що при цьому видаляються і сесквитерпени, які надають основний запах парфумерії;

– використання сорбентів (каолін);

– охолодження рідини перед фільтрацією до температури 0-2 °С.

Існує кілька методів готування парфумерних рідин, основна відмінність яких полягає в порядку змішування компонентів і відстоювання рідини:

1. Усі компоненти завантажують у реактор у наступній послідовності: спирт, парфумерна композиція, настойки, вода і барвники; перемішують плин 5-10 хв і після цього залишають у реакторі для відстоювання на термін, встановлений для кожного найменування продукції.

2. У реактор завантажують половинну кількість спирту, необхідну кількість композиції і настойок; відстоюють отриманий розчин протягом встановленого терміну, за два дні до кінця якого, додають спирт, воду й (для досягнення необхідної міцності спирту і концентрації пахучих речовин), барвник і продовжують відстоювання протягом 2 днів, після чого рідину фільтрують.

3. Розчинення усіх вхідних у рецептуру композицій у 2-9 кратній кількості спирту найнижчої концентрації, припустимої для розчинення даної композиції, перемішують і відстоюють. За 12 годин до закінчення встановленого терміну відстоювання, отриманий концентрат зливають з осаду і змішують з кількістю спирту, що залишилася, і водою, додають настойки і барвники, перемішують, відстоюють протягом 12 годин і фільтрують.

   Контроль якості (ТУ 64-19-68-90) – зовнішній вигляд, колір, запах, стійкість запаху, прозорість, показник заломлення, кислотне число, С% С2Н5ОН, С% духмяних речовин.

l       Стійкість запаху – наливають у фарфорову чашку, просочують марлю, в приміщенні при t = 15-20 °С, органолептично через 10 годин – духи екстра – 60 год, духи – 50 год,туалетна вода – 40 год, одеколон екстра – 30 год, одеколон – 24 год.

l       С% cпирту етилового – духи екстра – 80, духи – 85, туалетна вода – 83, одеколон екстра – 80, одеколон – 60, духмяні води – 20

Духмяні речовини – 15; – 10; – 6, – 4; – 1,5; – 1.

Оцінка якості парфумерних композицій і композицій-баз і віддушок здійснюється відповідно до вимог ТУ 64-19-68-90 і ТУ 64-19-149-92 за наступними показниками:

· зовнішній вигляд; колір; запах;

· показник заломлення;

· кислотне число.

Парфумерні засоби виготовляються відповідно до вимог нормативної документації, за технологічними інструкціями і рецептурами, затвердженими у встановленому порядку.

Контроль якості парфумерних виробів здійснюється відповідно до вимог міждержавного стандарту ‘Вироби парфумерні рідкі’ ДСТ 17237-93.

За органолептичними і фізико-хімічними показниками парфумерні засоби повинні відповідати вимогам, приведеним у табл. 1.

Показники якості парфумерних засобів

Найменування показника	Характеристика і норма
	Духи Екстра	Духи	Туалетні води	Одеколон екстра	Одеколон	Пахучі води
1	2	3	4	5	6	7
Зовнішній вигляд	Прозора рідина. Допустима наявність поодиноких волокон.
Колір и запах	Властивий колір і запах продукції даного найменування.
Стійкість запаху, год. не менше	60	50	40	30	24	–
Прозорість	Відсутність помутніння при температурі
	+ 3 ˚С	+ 5 ˚С	+ 3 ˚С	+ 3 ˚С	+ 5 ˚С	прозор
Міцність (умовна), % не менше	80	85	83	80	60	20
Сума масових часток пахучих речовин, % не менше	15,0	10,0	6,0	4,0	1,5	1,0

Суму масових часток пахучих речовин у парфумах Екстра, парфумах, одеколонах Екстра, і туалетних водах визначається періодично, не рідше разу в квартал, в одеколонах і пахучих водах – при розбіжностях в оцінці якості виробів, у цих же випадках контролюється стійкість запаху.

Гарантійний термін збереження: парфумів Екстра, одеколонів Екстра, туалетних вод – 15 місяців; парфумів, одеколонів, пахучих вод – 12 місяців із дня виготовлення.

Методи випробовувань

1. Зовнішній вигляд парфумерного виробу визначають переглядом флакона з виробом у сонячному світлі, світлі електричної лампи на відстані 20 см від лампи і 40см від спостерігача при перекиданні флакона корком вниз.

2. Стійкість запаху визначають, наливаючи 0,5мл. виробу в порцелянову чашку. У ній змочують шматок сухої марлі розміром 5 10см, попередньо попраної у гарячій воді без мила. Змочену марлю виймають пінцетом і, не відтискаючи, просушують у приміщенні з температурою 15-20 ^оС Стійкість запаху визначається органолептично через кожні 10 годин.

3. Визначення прозорості рідини. 10-20мл парфумерного виробу наливають у пробірку і закривають її корком, в який вставляють термометр таким чином, щоб кулька його була цілком занурена у досліджувану рідину. Пробірку охолоджують до 30оС , виймають з охолодженої суміші, струшують і переглядають у сонячному світлі, денному чи світлі електричної лампи.

4. Міцність (умовну) парфумерних рідин визначають спиртометром при 20 ^оС. Допускається визначення концентрації спирту по щільності.

5. Суму масових часток пахучих речовин визначають гравіметричним методом.

Парфумерія – це наука, що вивчає основні принципи поєднання запахів і закономірності створення парфумерних композицій і засобів. По спрямованості парфумерія – це мистецтво, засноване на наукових даних

Державним стандартом України 2472-94 Продукція парфумерно-косметична ‘Терміни і визначення’, а також Міждержавним стандартом №1727-93 ‘Вироби парфумерні рідкі’) парфумерні рідини – спиртові чи спирто-водні розчини сумішей пахучих речовин і настойок із приємним запахом. До парфумерних рідин відносяться парфуми, одеколони, туалетні і пахучі води.