Гідроестетичні процедури. Номенклатура, характеристика, механізм дії, косметичний ефект лазерокосметичних процедур. Покази та протипокази до застосування.
У сфері надання косметичних послуг населенню, значне місце займають процедури профілактичної, біо- і хронопротекторної спрямованості. Особливе значення надається впровадженню нового підходу до застосування традиційних, перевірених часом видів противікової терапії і методів корекції вікових змін шкіри. Насамперед, це відноситься до гідроестетичної терапії в косметології, представленій в програмах косметологічних салонів, клінік і SPA- центрів, спрямованих на оздоровлення організму і профілактику старіння шкіри.
Старіння шкіри є частиною біологічного процесу старіння всього організму, але оскільки шкіра безпосередньо пов’язана із зовнішнім середовищем, то в ній раніше, ніж в інших органах, виявляються регресивні зміни.
Існує безліч теорій старіння шкіри: імунологічна і вільно-радикальна теорії старіння, теорія глікації білків і теорія виснаження «стволових» просторів організму. Всі представлені теорії старіння в тій чи іншій мірі пояснюють вікові процеси, що відбуваються в шкірі з часом. Проте, первинною все ж залишається профілактика «запуску» процесів старіння в шкірі і організмі людини в цілому, створення певного депо життєздатності шкіри і потенціалу протистояння чинникам часу, особливо в екологічно обтяжених умовах.
Важливу, а може і першорядну роль в профілактиці проявів вікових змін шкіри відіграє раціональне і грамотне застосування косметичних гідропроцедур, оскільки вода, будучи головною складовою частиною організму людини та фізичним фактором зовнішньої дії, є одним з самих значущих.
Завданням дослідження стало вивчення хронопротекторного механізму дії води на організм людини, аналіз отриманих даних за результатами противікової корекції шкіри пацієнтів в процесі проведення гідро естетичних процедур і оцінки загального стану організму.
Для проведення аналізу керувалися результатами найбільш вживаних гідрокосметичних процедур в SPA-центрах і косметологічних клініках, а саме: душ Віші, газові ванни (перлинні, кисневі і озонові), а також парові і сухоповітряні лазні.
Душі впливають на організм струменями води різної форми, напряму, температури і тиску. Ударяючись об тіло хворого, вони викликають короткочасну періодичну деформацію різних ділянок шкіри із подальшим подразненням закладених тут чисельних механорецепторів і термочутливих структур. В результаті зростає вміст в шкірі локальних вазоактивних пептидів (гістамін, брадикінін, простагландини і ін.), які короткочасно змінюють тонус артеріол підсосочкового шару дерми і лімфатичних судин шкіри. Гарячі і короткочасні холодні душі підвищують тонус скелетних м’язів і судин. Активація значної кількості вазодилятаторів, разом з вираженою судинною реакцією, спричиняє розширення судин, значний прилив крові до шкіри і її почервоніння (активна гіперемія). Вказані реакції посилюються при збільшенні тиску водяного струменя на тіло хворого (механічний чинник) за рахунок активації середньо- і високопорогових механорецепторів шкіри. Тобто лікувальний ефект – тонізуючий, седативный, вазоактивний, трофостимулюючий.
Газові ванни спричиняють лікувальну дію на організм прісної води, перенасиченої газом. Така ванна має механічну, термічну і хімічну дію. Після занурення пацієнта в перенасичену газом воду на його шкірі осідають бульбашки газу, які в подальшому відриваються від поверхні тіла і проводять “тактильний масаж”, що знижує больову і тактильну чутливість шкіри. Його інтенсивність залежить від величини і рухливості бульбашок. Вона максимальна для бульбашок повітря і мінімальна – для бульбашок азоту, які вкривають шкіру пацієнта у вигляді “газового плаща”.
Хімічна дія газових ванн обумовлена структурою газу, що насичує воду, і його розчинністю. Серед використовуваних газів найбільш розчинний азот, а найменш розчинний – кисень. Вируючі бульбашки повітря збуджують механорецептори шкіри, їх аферентні потоки, які підіймаються, активують підкоркові центри вегетативної нервової системи і підсилюють процеси збудження в корі головного мозку, спричиняють розширення судин мікроциркуляторного русла і гіперемію поверхневих тканин. Бульбашки погано розчинного у воді кисню швидко піднімаються на її поверхню і потрапляють в дихальні шляхи хворого, збільшуючи кисневе насичення крові. Молекули озону, що знаходяться у воді, добре проникають через шкіру пацієнта і активують прооксидантну систему в поверхневих тканинах. В результаті посилюється клітинне дихання, збільшується утилізація кисню міокардом і головним мозком, покращуються ліпідний обмін, підвищується засвоєння кисню тканинами, підвищується вміст глікогену в печінці і креатинфосфату в м’язах. Тобто маємо наступні лікувальні ефекти: тонізуючий (перлові ванни), метаболічний, трофічний (кисневі і озонові ванни), заспокійливий.
Сухоповітряна лазня поєднує лікувальну дію на організм сухого гарячого повітря, теплового випромінювання розжареного каміння, нагрівача і холодної прісної води. Теплове випромінювання викликає короткочасний спазм судин шкіри, який згодом швидко змінюється їх розширенням за рахунок активації адренергічних волокон і утворення локальних регуляторів кровотоку (гістамін, брадикінін, простагландини і ін.). Об’єм поту, що виділяється, пропорційно збільшується із зростанням температури в лазні і складає 0,2-2 л. Активація центральних термосенсорних нейронів призводить до прогресуючої зміни частоти серцевих скорочень, яка наростає із збільшенням висоти розташування пацієнта в лазні. Сауна, як і парова лазня, через термомодулюючі нейрони заднього гіпоталямусу активує симпатичний відділ вегетативної нервової системи і продукцію тропних гормонів гіпофізу (СТГ, ЛГ і ін.). В той же час сауна не зменшує гіперліпідемії і не знижує вмісту атерогенних чинників ризику ішемії міокарду. В результаті виділення поту виникає часткове обезводнення організму, а значний шкіряний діафорез сприяє виведенню продуктів білкового обміну і полегшує фільтраційну функцію нирок, що призводить до зменшення діурезу. Разом з потом виділяється сечовина, креатин, кетонові тіла, іони натрію, калія, магнію і деякі амінокислоти.
Сухоповітряна лазня часто поєднується в комплексних косметологческих програмах із зануренням пацієнта в холодну воду. Занурення в холодну воду, із-за збудження термомеханочуттєвих структур, приводить до виділення норадреналіну симпатичними вазоконстрикторними волокнами шкіри і рефлекторного звуження судин шкіри. Періодичні дії різноспрямованих термічних чинників (тепло і холод) підвищують стійкість центральних механізмів регуляції судинного тонусу до різномодальних подразників, формують довготривалу стійку адаптацію механізмів терморегуляції організму і активують механізми його неспецифічної резистентності до чинників зовнішнього середовища, активують гальмівні процеси в корі головного мозку, зменшують стомлення, розслабляють м’язи, викликають позитивні мотивації у пацієнтів і створюють відчуття свіжості і бадьорості. Це призводить до вазоактивного, діафоретичного, термоадаптивного, психорелаксуючого, метаболічного, секреторного лікувальних ефектів.
Висновки. Проведений аналіз використання гідро- і термопроцедур в косметологічній практиці і в системі реабілітації організму людини показав, що гідроестетичні процедури є дуже важливими компонентами в боротьбі із старінням організму і проявом різного роду вікових маркерів. Особливо успішним, в плані досягнення бажаного результату є поєднання різних гідроестетичних процедур і масажів з косметологічним доглядом, який в повному об’ємі можна отримати в сучасних SPA-центрах.
Основні види апаратної косметології. Вакуумний масаж. Дермотонія. Пресотерапія. Вапоризація. Кріогенна терапія. Гальваніка та електрофорез (іонофорез). Дарсонвалізація. Мікрострумова терапія. Електростимуляція
Вакуумний масаж
Традиційно для його проведення в косметичних кабінетах застосовують апарат LPG. Він дає чудові результати при боротьбі з целюлітом, і його єдиним недоліком є дуже висока ціна. Але LPG — не єдиний пристрій, за допомогою якого можна робити вакуумний масаж. Його більш дешевий аналог — Starvac SP — дає змогу досягти тих же результатів, щоправда, процедур доведеться провести більше.
Starvac SP — це система вакуумно-роликового масажу, що дозволяє, завдяки спеціальним насадкам, усунути целюліт, який діагностується в багатьох жінок. Вакуумно-роликова система приладу створює на поверхні шкіри контрольоване розрідження повітря. Шкірна складка втягується між двома роликами. Відстань між ними міняється, «підлаштовуючись» до товщини шкірної складки. Під час руху насадки шкірна складка прокочується між двома валиками, і в результаті виходить унікальне поєднання: масаж + прокочування + вакуум.
Оператор самостійно визначає рівень декомпресії і тиску повітря в насадках. За допомогою Starvac SP успішно лікуються:
— целюліт (жирові відкладення зменшуються і жирові клітини реваскулюються);
— порушення обміну речовин (поліпшується метаболізм через значну гіперемію чи почервоніння);
— дермальні проблеми (знімаються спазми). Спеціальними рухами чашок-насадок можна поліпшити обмін речовин у глибоких шарах шкіри, а також змінити на краще вигляд шкіри за рахунок активізації капілярного кровообігу, кисневого обміну і підвищення проникності цитоплазматичних мембран. У результаті активізуються відсмоктування жиру та інфільтрація тканин.
Механічні рухи роликів дають змогу зменшити целюлітні горбики, розбиваючи їх. За допомогою Starvac SP можна також позбуватися зморшок, мішків під очима.
Вакуумний масаж поліпшує мікроциркуляцію крові у тканинах, прискорює обмін речовин, сприяє локальному виведенню надлишкової рідини і токсинів, знімає м’язову напругу. Проведення вакуумного масажу дає найкращі результати на початкових стадіях целюліту, коли ще не остаточно сформувалися вузли і щільна сполучна тканина. Він також використовується в різних комплексних програмах з корекції фігури.
Вакуум-спрей здійснюється за допомогою пульверизатора, що розпорошує воду чи косметичний засіб у вигляді дрібних краплинок, які, потрапляючи на шкіру, тонізують, освіжають її та діють заспокійливо.
Дермотонія
Дермотонія — це новаторська технологія, розроблена фірмою CFK Concepts (Франція), в основі якої лежить поєднання рефлек-сотерапії й вакуумного впливу.
Це подвійна техніка, що дає змогу провести ефективний вакуумний масаж, поліпшити лімфатичну мікроциркуляцію в дермі та гіподермі, розблокувати тканини, активізувати метаболічні процеси у шкірі, усунути набряклість і відновити життєву силу всього організму. Безболісний і неінвазивний метод делікатно впливає на сполучну тканину, відновлює еластичність, тонізує і зміцнює шкіру, підвищує її тургор. Масажні насадки з тефлоновими кульками на робочій поверхні дозволяють здійснити вакуумний вплив, інтенсивність і частота якого регулюються залежно від характеру проблеми.
З успіхом використовується для лікування целюліту, вікових змін шкіри, ожиріння різних форм, а також при підготовці пацієнта до операції та у післяопераційний період.
Тривалість одного сеансу — 45 хв.
Протипоказання: серцево-судинні захворювання, тромбофлебіт.
Пресотерапія
Пресотерапія являє собою дозований вплив на шкіру стисненим повітрям, яке подається через спеціальні чобітки (рис. 8.11). Це активний механічний лімфодренаж, що стимулює кровообіг, поліпшує відплив лімфи, сприяє виведенню шлаків, підвищує еластичність шкіри.
З пресотерапією добре узгоджується обгортання на основі морських водоростей, а також мануальні техніки масажу.
Показання: набряки, порушення кровообігу в нижніх кінцівках і початкові стадії целюліту.
Протипоказаннями є наявність у клєнта гіпертонії, тромбофлебіту, варикозного розширення вен, трофічних виразок, захворювань серцево-судинної системи.
Тривалість процедури — 10-15 хв. Курс лікування — 15-20 процедур по 2 сеанси на тиждень. Підтримувальне лікування — 1 раз на місяць.
Купуючи апарат для пресотерапії, зверніть увагу на безшумність його роботи, наявність мікропроцесора: він автоматично встановлює задані параметри і запам’ятовує їх, полегшуючи роботу фахівця. Дуже важливою частиною апарата є чобітки, вони повинні бути легкі, м’які й еластичні, рівномірно фіксуватися на кінцівці. Нога входить у чобіток до паху.
Вапоризація
Вапоризація — це гідроестетична процедура, при якій на шкіру обличчя подається струмінь змішаної з озоном пари. При цьому пори шкіри розширюються, потові і сальні залози починають працювати активніше. Це дозволяє очистити шкіру і провести її дезінфекцію, оскільки озон має бактерицидну дію.
Процедура поліпшує кровообіг, стимулює нервові закінчення, що рефлекторно впливає на весь організм — зникає втома, підвищується працездатність.
Сьогодні найпоширенішими є три види вапоризації:
— холодною парою чи парою змінної температури;
— парою при температурі 40-50°С;
— озонованою та іонізованою парою.
Вапоризацію можна застосовувати й саму по собі, і як підготовку до проведення інших процедур, наприклад, бросажу, косметичного очищення обличчя, вакуум-терапії (очищення Ігор за допомогою невід’ємного тиску), а також перед нанесенням маски (живильні речовини проникають глибше і засвоюються шкірою ефективніше).
Для проведення процедури необхідно мати спеціальний апарат — вапоризатор, або вапозон. Це резервуар з нагрівальним елементом і трубкою-пульверизатором для розпилення пари. Пристрій кріпиться на штативі або входить до складу комбайна. Як правило, він має електронну сигналізацію рівня води. Сучасні вапоризатори оснащені ще й кварцовою лампою, яка утворює озон, а також спеціальним резервуаром із вкладишем для нанесення ефірних олій чи ситечком для лікарських рослин.
Додаючи у вапоризатор відвари лікарських трав чи ефірні олії, косметолог може підсилити ефект від процедури.
Вапоризатор — дуже простий пристрій, тому експлуатувати його легко. В апарат заливають тільки дистильовану воду, щоб не утворювався накип на нагрівальному елементі. Включати апарат краще за кілька хвилин до початку процедури, оскільки для утворення пари потрібен деякий час.
Протокол процедури
1. Очистіть обличчя і шию клієнта.
2. Захистіть волосся клієнта від впливу пари.
3. Посадіть клієнта в крісло в положення напівлежачи.
4. На ділянку очей накладіть спеціальні тампони.
5. Спрямуйте струмінь пари так, щоб вона потрапляла на обличчя і шию (стежте, щоб пара не обпекла!).
Тривалість процедури коливається від 5 до 15 хв і залежить від типу і стану шкіри, а також від того, які процедури планується проводити надалі. Пара позитивно впливає на в’ялу втомлену шкіру. Якщо у клієнта жирна пориста шкіра, вапоризація може тривати 10 хв., а якщо суха — не більше 5 хв. У холодну пору року не можна виходити, на вулицю відразу після закінчення вапоризації. Потрібно почекати, поки температура обличчя знизиться до нормальної.
Вапоризація протипоказана при серцево-судинних захворюваннях, гіпертонії, бронхіальній астмі, шкірних захворюваннях, зокрема при куперозі.
Кріогенна терапія
З розвитком високих технологій у галузі кріогенної (низькотемпературної) техніки став можливий зручний доступ до носіїв низьких і наднизьких температур. Ці носії являють собою зріджені гази з певними температурами (при атмосферному тиску): повітря — мінус 180°С, кисню — мінус 183°С, азоту — мінус 19б°С, гелію — мінус 269°С, а також вуглекислий газ у вигляді «сухого льоду» — мінус 79°С. У косметології найчастіше застосовують рідкий азот, оскільки він не токсичний, не вибухонебезпечний і хімічно інертний. Для його зберігання використовують спеціальні посудини Дьюара.
Місцеву кріогенну терапію застосовують в основному для руйнування деяких новоутворень шкіри (доброякісних пухлин, базаліом, гіперкератозів, бородавок, кондилом, келоїдних рубців, вугрів та ін.), а іноді при хронічних запальних процесах тривалого перебігу. Кріовплив здійснюється за допомогою накладення ватно-марлевих аплікаторів після занурення їх у рідкий азот. Процедура має ефект пілінгу, нормалізує гемо- й лімфоциркуляцію, підвищує тонус колагенових і еластичних волокон шкіри.
Створено системи загальної кріотерапії для лікування патологій шкіри тіла і волосся. Це камери з температурою повітря мінус 120°С. За 10-12 процедур невеликої тривалості (1-3 хв.) досягається стійкий ефект загартовування організму, м’язової релаксації. У пацієнтів підвищується життєвий тонус, знімається синдром хронічної втоми, активізується метаболізм. Процедури мають протизапальний вплив при себореї, акне, розацеа.
Кріовплив використовується і для деструкції деяких утворень шкіри: бородавок, кератом, контагіозного молюска та ін.
Дарсонвалізація
Дарсонвалізація — метод апаратної косметології, що ґрунтується на використанні змінного імпульсного струму високої частоти (110 кГц), високої напруги (20 кВт) і малої сили (0,02 мА). Діючим фактором є електричний заряд, що виникає між електродом і тілом пацієнта. Інтенсивність розряду можна змінювати в межах від «тихого» до іскрового. Імпульси струму, подразнюючи периферичні нервові закінчення, сприяють розширенню артеріальних і венозних судин, збільшенню проникності судинних стінок, стимуляції обмінних процесів, тонізують шкіру, мають підсушувальну і протизапальну дію, підсилюють крово- і лімфообіг. Тепловий ефект виражений незначно, що пояснюється малою силою й імпульсним характером діючого струму.
Дарсонвалізація застосовується при лікуванні вугрової хвороби, при себореї, що супроводжується дифузним порідінням волосся на голові, при ліквідації застійних явищ, набряку після пластичних операцій і входить у комплекс таких косметичних процедур, як гігієнічне і лікувальне очищення обличчя, догляд за в’янучою шкірою.
Протипоказаннями для дарсонвалізації є наявність штучного стимулятора серцевого ритму, індивідуальна непереносимість струму, вагітність.
Апарат для дарсонвалізації випускають у вигляді окремого приладу і складової частини комбайна (стійки) вітчизняного або закордонного виробництва (рис. 8.13). Усі прилади виконані за першим класом захисту, тобто вимагають заземлення. На панелі керування обов’язково є сигнальна лампочка, вимикач і регулятор потужності, може бути таймер.
До апаратів додаються комплекти скляних вакуумних електродів різної форми. Найчастіше використовується грибоподібний — для обличчя і шиї, та електрод-гребінець для впливу на волосисту частину голови.
Перед процедурою електрод попередньо дезінфікують спиртом. Обличчя клієнта очищують лосьйоном і припудрюють тальком. Потім, установивши (при виключеному апараті) мінімальну потужність, електрод прикладають до шкіри, включають апарат і плавно збільшують потужність до бажаної інтенсивності. Повільними круговими рухами, не відриваючи електрод від шкіри, водять ним по обличчю і шиї за масажними лініями. Для припікання пустул електрод слід трохи відірвати від поверхні шкіри, щоб одержати іскру. Чим більша відстань електрода від шкіри, тим сильніша припікальна дія.
Дарсонвалізацію волосистої частини голови можна проводити при положенні клієнта сидячи чи лежачи. Перед процедурою слід видалити всі шпильки для волосся.
Гребінцевим електродом повільно і плавно виконують рухи, що імітують розчісування, від чола до потилиці, а при короткому волоссі — й у зворотному напрямку. Потужність впливу — до слабких відчуттів поколювання. Тривалість процедури — 8-10 хв., щодня чи через день.
Гальваніка та електрофорез (іонофорез)
Гальваніка та електрофорез (іонофорез) — методи апаратної косметології, що застосовуються для активізації периферичного кровообігу, стимуляції імунної системи і введення лікарських речовин у глибокі шари шкіри.
Гальванізація та електрофорез — це вплив на організм постійного електричного струму малої сили і низької напруги через накладені на тіло електроди різної форми і розмірів. Постійний струм, проходячи через тканини організму, викликає в них певні фізико-хімічні зміни. Він поширюється переважно кровоносними і лімфатичними судинами, м’язами, оболонками нервових стовбурів, міжклітинним простором, вивідними протоками потових залоз. При гальванізації насамперед подразнюються рецептори шкіри. При цьому в ній підсилюються окисні процеси, утворюються біологічно активні речовини, активізується мітоз епітеліальних і сполучних тканин, змінюється проникність біологічних мембран і через них збільшується пасивний транспорт великих білкових молекул та інших речовин.
Джерелом гальванічного струму служить апарат, що являє собою випрямляч змінного струму освітлювальної мережі. Він має фільтр, вихідний регулювальний потенціал, вимірювальний прилад і два виходи — позитивний і негативний. Апарат для гальванізації забезпечує одержання на виході стабільного постійного струму силою 50 мА і напругою 30-80 В.
Гальванізація показана для усунення проблем жирної і сухої себореї, сухої в’янучої шкіри, післявугрових рубців. Протипоказаннями для гальванізації є:
— онкологічні захворювання;
— гнійні процеси шкіри й органів;
— великі порушення цілісності шкіри;
— вагітність;
— системні захворювання шкіри;
— інфекційні та вірусні захворювання;
— хронічна серцева і ниркова недостатність;
— психічні захворювання;
— наявність металевих зубних протезів;
— непереносимість електричного струму.
Техніка проведення процедури гальванізації полягає в підведенні постійного струму за допомогою двох електродів до потрібних ділянок тіла. Щоб уникнути хімічного опіку продуктами електролізу, електроди покриваються гідрофільною прокладкою. Товщина прокладки — не менше 1 см; прокладка має виступати на 1 см за краї електрода, щоб уникнути його контакту зі шкірою. Перед процедурою гідрофільні прокладки змочують теплою водою, щоб зменшити початковий опір.
Під час проходження електричного струму анод і катод викликають різні реакції шкіри:
АНОД (+) КАТОД (-)
1. Кислі реакції шкіри 1. Лужні реакції шкіри
2. Закриває пори 2. Відкриває пори
3. Звужує кровоносні судини 3. Розширює кровоносні судини
4. Викликає всмоктування кислих розчинів 4. Викликає всмоктування лужних розчинів
5. Заспокоює нервову систему 5. Стимулює нервову систему
6. Розм’якшує сальні пробки
Електрод, яким здійснюють вплив на шкіру, є активним. Пасивний електрод знаходиться в руці пацієнта чи закріплюється на тілі. Для проведення деяких процедур використовують кілька електродів. Можливе приєднання двох електродів до однієї клеми. У косметології використовуються овальні, сферичні, конусоподібні електроди, що дають змогу обробляти всі ділянки обличчя.
При проведенні звичайної гальваніки (коли застосовується вплив гальванічного струму) можна використовувати фізіологічний розчин.
Введення в організм різних лікарських чи косметичних речовин за допомогою постійного електричного струму називається електрофорезом. Розрізняють катафорез — введення позитивно заряджених іонів і анафорез — введення негативно заряджених іонів. Усі негативно поляризовані речовини вводяться з катода, позитивно поляризовані — з анода. Коли електричний струм пропускають через іонізований розчин, іони переміщуються до протилежних полюсів. Проходячи через тканини обличчя, вони проникають у епідерміс і верхні шари шкіри, накопичуються там і через якийсь час надходять у капіляри й лімфатичні судини.
Залежно від того, які лікарські чи косметичні засоби використовуються при іонофорезі, процедура може мати розсмоктувальну, підсушувальну, дезінфікуючу і тонізуючу дію. В анотації до засобів для іонофорезу має бути зазначена їхня поляризація.
Протипоказаннями до електрофорезу є всі протипоказання до застосування електричного струму, а також індивідуальна непере-носимість речовини, що вводиться.
Мікрострумова терапія
Тривалі дослідження американських і японських фахівців у галузі косметичного мікроліфтингу підтвердили цілковиту справедливість закону Арндта-Шульца: «Слабкий електричний стимул підвищує фізіологічну активність клітин, сильний — гальмує або блокує її».
Таким чином, найбільш тривалий і сильний ефект досягається при використанні субсенсорної (підчутливої) стимуляції, за якої сила струму становить кілька десятків мікроампер, а видимі скорочення м’язів відсутні. Зовнішні мікроструми в 2-3 рази прискорюють накопичення клітинами АТФ, інтенсифікують синтез білків, іонний обмін, абсорбцію поживних речовин і виведення відходів, тоді як застосування традиційної ЕМС (електроміостимуляція) гальмує ці процеси.
Результати впливу мікростимуляції особливо помітно виявляються в тих зонах, де власні електричні струми клітин ослаблені, тобто у в’ялих м’язах і на старіючих ділянках шкіри. Класична стимуляція блокує здатність клітин до відновлення нормальної активності, тому забезпечує лише короткочасне підвищення м’язового тонусу і не впливає на шкіру та лімфатичну систему.
Мікрострумова стимуляція зі змінною частотою послідовно діє на м’язи, лімфатичні судини, дерму й епідерміс, забезпечує зволоження глибоких шарів шкіри, поліпшення кровообігу, виведення токсинів і, найголовніше, стимулює відновлення нормальної фізіологічної активності клітин, за рахунок чого досягається стабільний косметичний ефект.
При цьому самі процедури справляють приємний розслаблюючий вплив і вважаються нешкідливими й безпечними. Мікрострумова терапія абсолютно фізіологічна, тому вона виключає можливість ушкодження м’язів, збільшення мімічних зморшок і обвисання шкіри, що є перевагою порівняно з традиційною міо-стимуляцією. Уже перша процедура забезпечує помітний ефект ліфтингу і поліпшує стан шкіри. Зазвичай курс включає 10-12 процедур.
Особливо слід відзначити блискучі можливості профілактичних процедур із застосуванням цього методу. М’який фізіологічний вплив мікрострумів корисний як у молодому, так і в літньому віці і є чудовим засобом запобігання старінню шкіри й утворенню зморшок. Крім суто естетичних процедур, апаратуру мікрострумової терапії успішно застосовують з лікувальною метою, наприклад, для лікування проблемної шкіри, вугрової висипки, пігментації, розацеа, випадання волосся.
Чудові результати досягаються при використанні мікрострумів для прискореного загоєння ран та опіків, а також лікування шрамів. Особливо слід відзначити процедуру лімфодренажу, засновану на безпосередньому впливі мікрострумів на лімфатичні вузли і судини. Цей метод дуже ефективний для лікування целюліту, ожиріння, зняття набряків різної природи. Зокрема у США цей метод широко застосовується для реабілітації після косметичних операцій. Висока ефективність мікрострумового лімфодренажу й відсутність протипоказань забезпечують можливість ширшого його використання порівняно з іншими методами лімфатичного дренажу.
Існують також спеціальні схеми для лікування целюліту, що сполучають лімфодренаж і стимуляцію локальної мікроциркуляції. Разом з тим, необхідно відзначити, що мікрострумова терапія є одним із найскладніших методів апаратної косметології, за якого дуже важливі правильний вибір апаратури і якісна підготовка фахівців, які на ній працюють.
Цілий ряд фірм, рекламуючи своє устаткування, свідомо чи неусвідомлено вводять покупців в оману. Наприклад, в рекламі електроміостимулятора стало модним вказувати: «Апарат працює на мікрострумах»; вважається, що це підвищує попит на нього, а безпосередньо виміряти струми може тільки фахівець.
Однак навіть якщо апарат генерує струми в діапазоні 11000 мА, його лише формально можна назвати мікрострумовим.
Апаратура мікрострумової терапії коштує досить дорого. Якщо хтось пропонує її за 1000-1500$, то, швидше за все, це лише підробка. Але й дорогі апарати дуже часто бувають малоефективні.
Можна навести кілька ознак, що вирізняють сучасну апаратуру мікрострумової терапії. Це наявність не менш як двох каналів, розмаїтість аксесуарів (проби, рукавички та електроди), інверсія полярності, регулювання форми хвилі і двох частот — базової і додаткової для забезпечення частотної інтерференції. До таких апаратів належать Е 275, Е 1000, Е 2000 виробництва фірми «Віо Therapeutic Computers» (США) — лідера в розробці мікрострумової терапії, Facialtone 2000 і Facialtone 3000 («Slim Images», Великобританія), Dermolifting («Cerri», Італія). Серйозні виробники обов’язково пропонують спеціальну косметику для мікрострумової терапії, а також дуже докладні інструкції з описом методики її застосування.
Освоєння цього методу вимагає значного часу й обов’язкового кваліфікованого тренінгу, без якого навіть найкраща апаратура залишиться лише дорогою прикрасою.
Електростимуляція
Електростимуляція — це процедура тонізації м’язів та інших тканин за допомогою електричних імпульсів. Ця методика не дуже нова, але вона була і залишається дуже цінною для поліпшення силуету.
Дуже часто повнота, що турбує клієнток, є наслідком не тільки жирового шару, який відклався на стегнах, животі, боках. Вона супроводжується, як правило, недостатньою пружністю шкіри і м’язів. Іноді атонія є єдиною причиною недоліків фігури, а жінка, яка вважає, що їй потрібно скинути кілька кілограмів, повинна, головним чином, зайнятися тонізуючими процедурами, щоб повернути своєму тілу красу і гармонію.
В усіх випадках їй треба запропонувати (попередньо чи одночасно з іншими методиками) програму зміни фігури за допомогою стимулюючих струмів.
Струми та їхня дія. Прилади для зміни фігури з’явилися в 70-ті роки XX ст. паралельно з модою на міні-спідниці і незвичайну тілесну свободу.
Спочатку їхня робота в основному базувалася на застосуванні фарадичних струмів, тобто струмів, які мають збудливі властивості (іншими словами, що викликають ритмічні м’язові скорочення). Але цим типом струмів дуже складно керувати і їх погано переносять ті, на кого вони спрямовані. Струми викликають різкі й інтенсивні скорочення м’язів і, таким чином, створюють неприємні відчуття, що дуже нагадують електричний шок. У них є ще одна небажана властивість: їх не можна застосовувати пацієнтам з остеосинтезом в анамнезі (наприклад, тим, які мають металеві пластинки, вживлені в ділянці перелому) чи у випадку застосування внутрішньо-маткових протизаплідних засобів.
Тому виробники звернулися до струмів іншого типу, які не мають протипоказань. Йдеться про однополярний фарадичний струм, що не створює електричного «піку», але також має синусоїдальну форму, чи ще про один вид струму, який має експоненціальну форму, що забезпечує поступове посилення скорочення. Можна бути впевненим, що ці струми не будуть поляризованими; отже, виключається ризик перегрівання чи виникнення опіків.
Інша характеристика струмів — це їхня частота, іншими словами, кількість періодів вібраційного руху за секунду. Вимірювана в герцах, вона може варіювати від 0,5 до 60 000 Гц і більше. Але застосовувані в рамках естетичної медицини частоти суворо обмежені (звичайно між 1 і 5000 Гц), щоб гарантувати найбільший комфорт і максимальну ефективність електростимуляції.
Які ж частоти рекомендується застосовувати?
Низька частота (між 0,5 і 20 Гц) є найбільш фізіологічною. Вона забезпечує правильний ритм м’язових скорочень без надмірної втоми, дозволяючи шлакам, що утворюються при м’язовій роботі, поступово видалятися з кровотоком. Навпаки, при частоті понад 20 Гц послідовність імпульсів, що посилаються в м’яз, викликає тетанус. Це проявляється в появі судом, пов’язаних зі значним накопиченням молочної кислоти. Тому в цьому разі варто використовувати устаткування, яке дає змогу регулювати час роботи м’яза і час відпочинку. Останній має дорівнювати часу роботи для тривалого скорочення і майже удвічі перевершувати його у випадку коротких імпульсів.
Струми низької частоти від 0,5 до 20 Гц можуть бути отримані тільки при використанні устаткування, що генерує низькі і середні частоти; останні розташовані між 3000 і 5000 Гц і відіграють роль вектора для проникнення струму низької частоти. Струм середньої частоти, крім того, позитивно впливає на поверхневі тканини: посилює мікроциркуляцію у шкірі і поліпшує обмін речовин. Низька частота може бути індукована або за допомогою модуляції середньої частоти, або шляхом інтерференції двох струмів середньої частоти, ледь зсунутих за фазою.
Ці методики дають бажані результати. Струми середньої частоти, модульовані в низькочастотні, мають ту перевагу, що їх дуже легко регулювати, а відповідний прилад має багато виходів (до десяти). Однак такого комфорту для клієнта, як у випадку інтерференційних струмів, досягти не вдається.
Інтерференційні струми справді забезпечують незвичайний комфорт і блискучі результати, але їхнє регулювання утруднене саме через те, що відчуття від них досить м’які; багато клієнтів даремно вважають, що ці «занадто ніжні» струми малоефективні. Треба вміти пояснити специфіку їхньої дії.
Електростимуляція дозволяє коригувати втрату тонусу, найпоширенішу проблему жіночого тіла, допомагає зміцнити м’язи передньої стінки живота після пологів, округлити занадто плоскі сідниці чи перетворити злегка в’ялі стегна у міцні.
Інше серйозне показання до використання цього методу — потреба у тонізації внутрішніх поверхонь стегон і рук, що дає змогу реально омолодити фігуру. Проводячи сеанси, спрямовані на роботу середніх сідничних м’язів (які, через сидячий спосіб життя, часто бувають атонічними) і зовнішніх м’язів стегна, можна досягти поліпшення при такому відомому явищі, як «галіфе» — предмет турботи номер один у жінок будь-якого віку. Але проблема целюліту складна, і це лише поширена ілюзія, що з ним можна покінчити за кілька сеансів відновлення м’язів.
Протипоказання: у зв’язку з тим, що струми нових видів безболісні та їх застосування практично не становить ніякого ризику, лікування за допомогою електростимуляції відтепер має дуже мало протипоказань. Проте воно протипоказане клієнткам з кардіостимулятором, із внутрішньоматковими протизаплідними засобами, вагітним жінкам, надмірно нервовим натурам (отут, справді, успішнішим буде мануальний метод) і тим, хто переніс хірургічне втручання менше ніж 3 місяці тому.
ЛФК застосовують у таких формах — ранкова гігієнічна гімнастика, лікувальна гімнастика, самостійні заняття, лікувальна ходьба, теренкур, спортивні вправи та ігри, гідрокінезитерапія.
Ранкову гігієнічну гімнастику виконують після нічного сну у палатах, залах ЛФК. У післялікарняний період реабілітації її рекомендують проводити на відкритому повітрі, з музичним супроводом, поєднуючи з прогулянками і водними процедурами. Основними завданнями ранкової гігієнічної гімнастики є: збудження організму після нічного сну, підняття загального тонусу хворого, надання йому бадьорого настрою і приведення організму у робочий стан. Комплекси ранкової гігієнічної гімнастики складаються із загальнорозвиваючих вправ. Тривалість її від 5 до 20 хв.
Лікувальна гімнастика — головна форма ЛФК. Вона розв’язує основні завдання лікувальної дії фізичних вправ. У комплекс лікувальної гімнастики включають вправи для загального розвитку і спеціальні. Співвідношення їх залежить від характеру захворювання чи травми, методу лікування, клінічного перебігу хвороби, стану хворого, рухового режиму і періоду застосування ЛФК, етапу реабілітації.
При навчанні спеціальних вправ реабілітолог має показати, як виконувати вправи, і вимагати від хворого точного повторення рухів. Це дуже важливо при лікуванні хворих з травмами, опіками, після операцій, оскільки неправильно виконана вправа може посилити больові та неприємні відчуття, через що пацієнт відмовиться від подальшого лікування фізичними вправами.
Заняття лікувальною гімнастикою складаються з трьох частин: вступної, основної та заключної.
Вступна частина становить 10-20 % часу всього заняття. її мета — підготовка організму до виконання вправ основної частини, засобами є ходьба, елементарні гімнастичні вправи для верхніх і нижніх кінцівок, дихальні вправи, вправи на увагу.
Основна частина становить 50-70 % часу заняття лікувальною гімнастикою. У ній вирішують головні завдання. Вправи для загального розвитку чергують зі спеціальними. У санаторно-курортних умовах додатково включають спортивно-прикладні вправи.
Заключна частина заняття з лікувальної гімнастики триває 10-20 % часу. її завданням є зменшення фізичного навантаження і приведення організму до спокійного стану. Цього досягають, виконуюючи дихальні вправи, ходьбу, вправи на розслаблення.
При проведенні занять з лікувальної гімнастики слід дотримуватись таких методичних правил:
1.Характер вправ, фізіологічне навантаження, дозування і вихідні положення мають відповідати загальному стану хворого, віку і ступеню тренованості.
2.Фізичні вправи мають впливати на весь організм.
3.У занятті слід використовувати вправи для загального розвитку і спеціальні.
4. При складанні плану заняття слід дотримуватись принципів поступовості та послідовності у підвищенні і зниженні фізичного навантаження, витримуючи оптимальну фізіологічну криву навантаження.
5. При доборі і виконанні вправ необхідно зберігати черговість роботи м’язових груп, що залучаються до їх виконання.
6. У лікувальному курсі потрібно щодня частково змінювати і ускладнювати вправи, що застосовуються. У заняття лікувальною гімнастикою слід вводити 10-15 % нових вправ, а вже відомі повторюються для того, щоб забезпечити закріплення рухових навичок.
7. У передостанні 3-4 дні курсу хворих навчають тих гімнастичних вправ, що будуть рекомендовані у наступних заняттях у домашніх умовах.
8. Обсяг методичного матеріалу, інтенсивність та складність фізичних вправ у занятті мають відповідати руховому режиму, що призначений хворому.
Методи проведення лікувальної гімнастики залежать від характеру захворювання або травми, етапу лікування, рухового режиму періоду застосування фізичних вправ. Розрізняють такі методи: індивідуальний, малогруповий, груповий і самостійний. На початку І періоду (щадний) заняття лікувальною гімнастикою проводять за індивідуальним методом, а у його кінці хворих з однаковими захворюваннями і клінічним перебігом хвороби, функціональними можливостями організму можна об’єднати у групи з 3-4 осіб. З такими нечисленними групами розпочинаються заняття у II періоді (функціональний). Однак деякі хворі, за призначенням лікаря, можуть продовжувати заняття індивідуально. У III періоді (тренувальному) переважає груповий метод проведення занять лікувальною гімнастикою і використовується він у післялікарняних етапах реабілітації, але застосовується і самостійний метод, якщо пацієнт з різних причин не може відвідувати медичний заклад. У таких випадках для нього розробляється комплекс вправ, перевіряється здатність самостійно правильно їх виконувати і призначаються терміни для періодичного медогляду і корекції комплексів вправ для самостійних занять.
Для проведення індивідуальних і групових занять реабілітологу надається певний час.
Самостійні (індивідуальні), заняття лікувальною гімнастикою рекомендуються у формі комплексу спеціальних фізичних вправ, що хворі виконують самостійно кілька разів протягом дня. Вони вивчаються пацієнтом в присутності реабілітолога і застосовуються спочатку для попередження ускладнень, розвитку компенсаторних рухів, а згодом для відновлення рухових навичок, фізичних якостей і функцій організму. Індивідуальні заняття значно підвищують ефективність лікувальної гімнастики. Ця форма ЛФК має особливе значення при лікуванні пошкоджень опорно-рухового апарату, центральної та периферичної нервової системи, у післяопераційний період.
Лікувальна ходьба застосовується на етапі реабілітації у стаціонарі у напівпостільному і вільному рухових режимах, для відновлення ходьби після травм, захворювань нервової системи, опорно-рухового апарату, для адаптації серцево-судинної і дихальної систем до фізичних навантажень; нормалізації моторної і секреторної функцій органів травлення; обміну речовин і, загалом, для відновлення функціонального стану організму після тривалого постільного режиму. У наступних післялікарняних етапах реабілітації лікувальна ходьба використовується з метою поступового підвищення рівня фізичної працездатності, загального тренування організму. Дозується вона легко і точно: довжиною дистанції і часом, темпом і довжиною кроків, рельєфом місцевості. Темп ходьби: 60-80 кроків на хвилину — повільний, 80-100 — середній, 100-120 — швидкий.
Теренкур — дозована ходьба за спеціальними маршрутами. Вона залежно від довжини дистанції та крутизни схилу, поділяється на:
• маршрут № 1 — 500 м, 2-5°;
• маршрут № 2 — 1000 м, 5-10°;маршрут № 3 — 2000 м, 10-15°;
• маршрут № 4 — 3000-5000 м, 15-20°.
Окрім цих показників фізичне навантаження дозується темпом ходьби і кількістю зупинок для відпочинку. Теренкур є методом тренуючої терапії і показаний при захворюваннях серцево-судинної і дихальної систем, порушеннях обміну речовин, ушкодженнях опорно-рухового апарату, ураженнях нервової системи. Призначають його у післялікарняний період реабілітації, починаючи з маршрутів меншої складності.
Спортивні вправи та ігри застосовуються в реабілітаційних центрах, санаторіях, поліклінічних умовах у спеціальних медичних групах навчальних закладів для вдосконалення координації рухів, фізичних якостей, професійних навичок, тренування організму; підвищення загальної працездатності і психоемоційного тонусу.
Гідрокінезитерапія — це лікування рухами у воді. Застосовується у вигляді гімнастичних вправ, витягнення у воді, корекції положенням, підводного масажу, плавання, купання, механотерапії та ігор у воді.
Застосування гідрокінезитерапевтичного комплексу ґрунтується на властивостях води і особливостях її впливу на організм. У першу чергу використовується механічна дія водного середовища, її виштовхуюча підйомна сила і гідростатичний тиск. Завдяки першій властивості зменшується маса тіла людини у воді на 9/10, тобто при масі у 80 кг людина буде важити 8 кг. Це значно полегшує виконання вправ і дає змогу при мінімальному м’язовому зусиллі виконувати активні рухи, збільшити їх амплітуду, відновити локомоторну функцію, що була неможливою чи виконувалася з великою напругою у звичайних умовах. Одночасно благотворно впливає і температурний чинник. Тепла вода поліпшує лімфообіг, сприяє розслабленню м’язів, розм’якшує тканини, зменшує рефлекторну збудженість, покращує еластичність м’язів, знижує больові відчуття. Це позитивно впливає на виконання фізичних вправ.
Разом з тим у воді можна збільшити навантаження на м’язову систему за рахунок подолання її опірності, яка прогресивно зростає при прискоренні темпу, зміни напрямку і амплітуди рухів, виконанні вправ послідовно у воді і поза нею, поглибленні занурення. Для відновлення нормального тонусу і сили м’язів фізичні вправи виконують у прохолодній воді. Це одночасно загартовує організм.
Гідростатичний тиск водного середовища позитивно впливає на дихальну і серцево-судинну системи. При зануренні пацієнта у воду до шиї збільшується тиск на грудну клітку і черевну порожнину. При виконанні вдиху дихальні м ‘язи хворого змушені долати опір води, а якщо і видих робити у воду, то дихальні м’язи повинні переборювати опір води і у цій фазі дихання. Така дихальна гімнастика тренує і зміцнює дихальну мускулатуру, покращує легеневу вентиляцію і газообмін, кисневотранспортну функцію серцево-судинної системи. Компресія поверхневих судин і скорочення м’язів полегшують лімфообіг, прискорюють приплив венозної крові до серця, стимулюють його діяльність і гемодинаміку в цілому. Гідрокінезитерапія позитивно впливає і на нервову систему. Вона підвищує психоемоційний тонус, покращує самопочуття і навіває хворому впевненість у цілковите одужання.
Фізичні вправи у воді проводять у лікувальних і загальних басейнах, у звичайних чи спеціальних ваннах, що забезпечує достатню амплітуду рухів кінцівок. Для виконання фізичних вправ в гомілковостопному і променевозап’ясному суглобах та в дрібних суглобах кисті і стопи часто застосовують локальні ванни. Курс лікування гідрокінезитерапевтичними методами складається, в середньому, з 10-14 процедур.
Показання до застосування гідрокінезитерапії: травми і захворювання нервової системи, опорно-рухового апарату та їх наслідки (парези і паралічі, корінцеві больові синдроми, атрофія м’язів, неврози, контрактури, спайкова хвороба, стягуючі рубці й т.ін.); порушення постави, астенічні стани, слабкість фізичного розвитку; гіпокінезія; захворювання дихальної і серцево-судинної систем, хвороби органів травлення і порушення обміну речовин, опущення внутрішніх органів. Протипоказаннями є гострі і хронічні захворювання шкіри, вух, очей; відкриті рани, виразки, нетримання сечі та калу, епілепсія і захворювання периферичної нервової і серцево-судинної систем у фазі загострення; венеричні хвороби.
Гімнастичні вправи у воді виконують на різній глибині занурення: до поясу, до плечей, до підборіддя. Застосовують активні і пасивні вправи, полегшені і з обтяженням, з предметами і пристосуваннями, на розтягнення і розслаблення, дихальні вправи, різновиди ходьби, механотерапевтичні апарати. Температура води при захворюваннях опорно-рухового апарату, наслідків травм і деяких захворювань нервової системи має становити 36-38 °С. Гімнастика у воді часто поєднується з ручним та підводним апаратним масажем, що підсилює лікувальний ефект. Вона може застосовуватись як самостійне заняття, так і як підготовча процедура для наступного витягування чи корекції положенням У воді.
У воді проводиться витягнення, переважно, хребта та кінцівок і застосовується воно найчастіше для усунення больового синдрому. Цього досягають шляхом кумулятивної дії витягання і болезаспокійливого та релаксуючого ефекту теплої води. Так, при захворюваннях хребта лікувальний ефект можливий завдяки розвантаженню міжхребцевих дисків і суглобів, що зменшує тиск на корінці спинномозкових нервів і одночасної болезаспокійливої та релаксуючої дії теплої води. Може використовуватись підводне вертикальне витягнення хребта у басейні, горизонтальне витягнення хребта і кінцівок у басейні та ванні.
Вертикальне витягання хребта у басейні здійснюється за допомогою пояса з вантажем 5-20 кг, прикріпленого до зануреного у воду до плечей пацієнта. Він утримується у воді у положенні, що показане на рис. 1. Таке положення характерне при локалізації патологічного вогнища у нижньошийному і верхнегрудному відділах хребта.
При ураженні грудних і поперекових хребців хворий спирається не тільки на головотримач, але й на плечетримачі — підлікотники. Фіксувати поло ження хворого можна також за допомогою надувного круга, проведеного під пахвами. Перша процедура витягання проводиться без або з мінімальним вантажем, у наступних — вага поступово збільшується. Тривалість процедури становить 15-20 хв, курс 12-14 процедур. Перед кожною процедурою слід виконати комплекс підготовчих вправ, спрямованих на збільшення рухливості і витягання хребта. Для кращого розслаблення м’язів спини використовується підводний масаж. Різновидом вертикального витягнення є підводне витягнення на похилій дошці (щиті), яке застосовується в умовах стаціонару у більш важких хворих.
Горизонтальне витягнення хребта у ванні проводиться на щиті з опущеним кінцем (рис. 2). Хворий перебуває у положенні лежачи на спині з вантажем 5-25 кг (вантаж — за межами ванни). На грудях пацієнта закріплюють грудний ліф, а на поперек — пояс, який з’єднується тросиками через систему блоків з вантажем. Витягання починається з ваги 5 кг, яку протягом 4-5 хв поступово доводять до максимуму і наприкінці процедури поступово за той самий час зменшується вантаж. Тривалість процедури 20-30 хв, кількість їх — 10-12. Після кожної процедури хворий повинен відпочити 1,5 год. Слід зауважити, що попередній підводний масаж підвищує ефективність витягнення.
Витягнення хребта у ванні можна робити і шляхом провисання тулуба у воді, тобто за рахунок маси тіла хворого (рис. 3). При цьому плечовий пояс фіксують під пахвами, а нижні кінцівки в області гомілкових суглобів, таким чином, щоб хворий не торкався дна ванни і провисав у ній (поза “гамак”). Процедури починають з тривалості 5 хв і поступово доводяться до 15 хв. Курс — 12-20 процедур.
Витягнення кінцівок у воді провадять переважно як болезаспокійливу процедуру, частіше при деформуючих артрозах великих суглобів нижніх кінцівок. На гомілці хворої ноги закріплюють манжету з вантажем 0,5-3 кг, а здорова — стоїть на підставці висотою 20-25 см. З цього вихідного положення хворою ногою виконують коливання невеликої амплітуди, намагаючись максимально розслабити м’язи. Тривалість процедури 10-20 хв і завершується вона виконанням комплексу фізичних вправ у воді.
Корекція положенням у воді — це надання кінцівкам або тулубу певного фіксованого положення (рис. 4), що супроводжується розтягуванням тканин, шкіри, зв’язково-суглобового апарату, м’язів. Застосовується цей метод найчастіше при обмеженні рухів у суглобах і контрактурах. Він є заключним після вправ у воді, підводного масажу, витягнення, які підготували тканини для подальших інтенсивних дій. Для корекції положенням у воді використовуються спеціальні пристрої, вантажі різної ваги, фіксуючі шини, лямки, що утримують потрібний сегмент у необхідному положенні, створюючи певний тиск на цю ділянку протягом 15-20 хв. Під час процедури треба спостерігати за реакцією хворого на коригуючі дії і зусилля. Вони не повинні бути надмірними як за часом так і за інтенсивністю, супроводжуватись болем, тому що це може спричинити протилежний ефект — рефлекторне напруження м’язів, а інколи і відмову хворого від лікування цим методом.
|
|
|
|
Рис. 1. Витягання поперекового відділу хребта у лікувальному басейні
Рис. 2. Витягання хребта у ванні на нахиленому щиті
Рис. 3. Витягання хребта у ванні шляхом провисання тулуба
Рис. 4. Корекція контрактури колінного суглоба у ванні
Плавання і купання у прісній, мінеральній чи морській (таласотерапія) воді широко застосовується з лікувальною і профілактичною метою у післялікарняний період реабілітації, переважно, в умовах санаторію. Під час цих гідрокінезитерапевтичних процедур окрім температурного, механічного і хімічного впливу води на організм на нього ще діє повітря і сонце. Внаслідок сумарної дії всіх цих природних чинників стимулюється діяльність систем організму, підвищується його життєвий тонус, активно йде загартовування.
Застосовується звичайне плавання та плавання із засобами, які дають змогу регулювати навантаження — пінопластові дошки, круги, надувні гумові предмети, ласти. Використовуються рухливі і малорухливі ігри у воді: елементи волейболу, водного поло з пересуванням по дну тощо. Тривалість плавання і купання залежить від температури води, стану здоров’я, віку, тренованості пацієнта, рухового режиму. При морських купаннях у зонах Чорноморського і Азовського узбережжя України слід враховувати стан моря і рівень сонячного випромінювання.
Купання використовують частіше з метою підвищення нервовопсихічного і м’язового тонусу, загальної опірності організму, зняття втоми, загартовування. Купатись рекомендується з 9 до 12 год через 1-1,5 год після сніданку при температурі води не нижче 21—23 °С, а треновані особи можуть купатися і при нижчій температурі. У воду треба заходити повільно, постійно рухаючись. Тривалість першого перебування у воді 2-3 хв, яка в подальшому поступово збільшується до 10-15 хв. З води слід виходити не очікуючи появи ознак охолодження (тремтіння, бліда та “гусяча” шкіра). Після купання необхідно насухо витертися. Поява приємного відчуття тепла у всьому тілі свідчить про позитивну дію процедури на організм. При доброму самопочутті можна повторити купання з 16 до 19 год.
Плавання справляє різнобічний вплив на організм. Воно є потужним засобом підвищення тренованості серцево-судинної і дихальної систем, стимулятором діяльності шлунково-кишкового тракту, обміну речовин. Фізичні навантаження проходять в умовах, що знімають гравітаційні сили, звільняють хребет від осьового навантаження. Разом з цим безопірна підтримка і просування тіла у воді потребує відчутного м’язового зусилля для подолання опору водного середовища, що добре розвиває м’язову систему. При цьому можна диференційовано навантажувати і зміцнювати ті чи інші м’язові групи, застосовуючи визначений стиль плавання.
Показання до застосування плавання і купання: компенсовані захворювання серцево-судинної системи, обміну речовин, хронічні захворювання дихальних шляхів, реконвалесценція після гострих захворювань, рахіт, атонія шлунка і кишок, туберкульоз у неактивній фазі, неврастенія, залишкові явища після травм і захворювань опорно-рухового апарату і нервової системи, порушення постави, сколіоз, інваспорт.
Протипоказання: підвищена нервово-психічна збудженість, схильність до непритомності; органічні захворювання головного та спинного мозку, серця з порушеннями кровообігу; виражений атеросклероз і коронарна недостатність, виснаження.
2. Рухові режими
Призначення і застосування різних форм ЛФК та інших засобів фізичної реабілітації тісно пов’язані з руховим режимом, який регламентує рухову активність хворого під час лікування у лікарняний і післялікарняний періоди реабілітації. Він призначається лікарем і змінюється залежно від перебігу хвороби, етапу лікування, реакції організму на дію чинників, що входять у зміст певного рухового режиму. Інші спеціалісти, у тому числі і з фізичної реабілітації, які залучені до комплексного процесу медичної реабілітації, добирають і застосовують свої засоби і методи лікування відповідно до призначеного рухового режиму.
Лікарняний період реабілітації. Застосовується суворо постільний, постільний, напівпостільний (палатний) і вільний режими.
Суворий постільний режим. Рухова активність хворого різко обмежена. Допоміжні рухи, приймання їжі, туалет здійснюються за допомогою медичного персоналу. Допускаються дихальні вправи і рухи у дистальних відділах кінцівок.
Постільний режим характерний активною поведінкою хворого у ліжку, самостійним прийманням їжі і самостійним переходом у положення сидячи, потім — стоячи. Основне вихідне положення при виконанні комплексів ранкової гігієнічної і лікувальної гімнастики, самостійних занять — лежачи. Застосовують вправи малої інтенсивності, а наприкінці режиму — помірної. Фізіологічна крива навантаження у цьому режимі має один підйом з незначними коливаннями в основній частині заняття.
Напівпостільний режим (палатний) — це перебування хворого у ліжку половину денного часу, а в другій сидіння, ходьба тощо. У цьому режимі застосовують ранкову гігієнічну гімнастику, самостійні заняття, лікувальну ходьбу, елементи працетерапії, а наприкінці його дозволяється піднімання по сходах, вихід на прогулянку та вправи помірної інтенсивності. Фізіологічна крива навантаження дво-чотиривершинна.
Вільний режим. Хворий більшу частину денного часу перебуває за межами палати. Призначають, окрім форм ЛФК, спортивно-прикладні вправи, працетерапію, а при показаннях — механотерапію, заняття на тренажерах, гідрокінезитерапію. Використовують вправи помірної інтенсивності і у меншій кількості — великої. Фізіологічна крива навантаження три-чотиривершинна (рис. 3.6, крива 3).
Післялікарняний період реабілітації. Рухові режими у поліклініках, реабілітаційних центрах, санаторіях спрямовані на подальше підвищення функціонального стану, тренованості організму, адаптацію до навантажень побутового і виробничого характеру. Розрізняють щадний, щаднотренуючий і тренуючий режими. При деяких захворюваннях на останньому етапі реабілітації застосовують ще інтенсивнотренуючий режим.
Щадний режим за змістом використання фізичних вправ майже подібний до вільного режиму у стаціонарі. В санаторії збільшується дистанція і час лікувальної ходьби і прогулянок, використання природних факторів.
Щаднотренуючий режим передбачає застосування всіх форм ЛФК. Широко використовують теренкур, ігри, прогулянки, екскурсії, біг підтюпцем, пересування на лижах, їзда на велосипеді, повітряні і сонячні ванни, водні процедури, масові розваги, танці. Інтенсивність вправ помірна і велика.
Тренуючий режим дає змогу якнайповніше використовувати засоби і форми ЛФК, брати участь у всіх заходах, які проводять у санаторії. Інтенсивність вправ велика. У реабілітації спортсменів застосовують вправи максимальної інтенсивності.
|