МОДУЛЬ І: ПРОМИСЛОВА ТЕХНОЛОГІЯ КОСМЕТИЧНИХ ЗАСОБІВ ПО ДОГЛЯДУ ЗА ШКІРОЮ ГІГІЄНІЧНОГО, ЛІКУВАЛЬНО-ПРОФІЛАКТИЧНОГО ТА ДЕКОРАТИВНОГО ПРИЗНАЧЕННЯ
Змістовий модуль: 2. Промислове виробництво косметичних кремів та засобів декоративного призначення
ЛІКУВАЛЬНО-КОСМЕТИЧНІ ЗАСОБИ ДЛЯ КОРЕКЦІЇ ПАТОЛОГІЙ ЖИРНОЇ ШКІРИ, І ШКІРИ З ОЗНАКАМИ ПІГМЕНТАЦІЇ.
Шкіра, її будова і функції
Шкіра являє собою зовнішній захисний покрив тіла, який має складну будову. Розрізняють 3 шари шкіри: епідерміс, дерму (власне шкіра), підшкірно-жирову клітковину.
Епідерміс складається із 5 шарів – рогового, блискучого (прозорого), зернистого, остистого, базального.
Поверхневий шар епідермісу – роговий, який складається із кератину, , а також попереджає втрату вологи тканинами, клітини рогового шару з часом відшаровуються і відпадають , тобто шкіра в нормі повинна злущуватися.
Блискучий шар епідермісу містить безядерні клітини заповнені елеїдином який добре заломлює світло білкову сполуку елеїдин.
Зернистий шар – найтовстіший складається із кератогіаліну.
В остистому шарі між клітинами від клітин відходять багато тонофіламентів, що нагадують шипи є щілини, де протікає лімфа, що сприяє імунному захисту.
В базальному (зародковому) Складається з епідермоцитів, між якими розміщуються меланоцити, у яких утворюється меланін пігмент шарі утворюється барвна речовина білковий пігмент – меланін, чим його більше тим темніша шкіра.
Дерма – середній шар, який відповідає за еластичність, міцність і молодість шкіри, складається із поперечних волокон – колагенових і еластичних. Тут розташовані сальні залози, потові і волосся.
Потові залози
Кількість та інтенсивність діяльності потових залоз залежать від місця їх розташування, віку, статі, раси людини. У різних осіб їхня кількість становить від 2 до 5 млн. Так, найбільша кількість потових залоз розміщується у шкірі долонь (400-500 од. на 1 KB. CM), підошов (400-430), в ділянці чола (180-200) і грудей (165-180). У жінок потових залоз більше, ніж у чоловіків. У європейців і африканців у однакових умовах кількість залоз відповідно становить 100-120 і 120-130 од. на 1 KB. CM.
Потові залози мають трубчасту нерозгалужену форму і розрізняються за походженням, механізмом секреції та гістологічною будовою. Екранові залози виділяють піт без порушення цілісності секреторних клітин, а апокринових при виділенні секрету втрачається частина протоплазми секреторних клітин.
Апокринові залози розміщуються тільки в зонах вторинного оволосіння, а екринові — по всій шкірі, за винятком червоної кайми губ, головки статевого члена, внутрішньої поверхні статевих губ, клітора.
Походження екринових залоз пов’язане з епідермісом, апокринових — з волосяними фолікулами, тому вивідні протоки перших відкриваються на поверхні шкіри, а других — у фолікулах волосся. Екринові залози починають функціонувати з моменту народження, апокринові — від початку статевого дозрівання.
Потові залози забезпечують терморегуляцію і видільну функцію організму. Так, з потом, що являє собою гіпотонічний сольовий розчин, виділяється 0,3-0,8% речовини різної хімічної природи (калію, аміаку, молочної кислоти тощо).
Захисна функція потових залоз визначається їхньою участю у формуванні рН здорової шкіри, кисле значення якої, як вважається, зумовлено наявністю молочної, глутамінової та аспарагінової кислот, які знаходяться в потовому секреті та епідермальній тканині. При незначному потовиділенні кисле значення рН вище 4-5, а при посиленому — досягає 8.
При рН 5,5 здорова шкіра здатна нейтралізувати вплив хімічних реагентів. Так, 0,1 мл небуферного розчину лугу окислюється за 30 хвилин, а буферної сполуки — протягом 3 годин.
Секрет потових залоз має бактерицидні властивості, оскільки містить молочну кислоту. Оскільки значення рН секрету екринових залоз нижче секрету апокринових залоз, ділянки функціонування апокринових залоз більш схильні до мікробного обсіменіння. Внаслідок життєдіяльності бактерій, піт має той чи інший запах.
За рахунок природної гідратації зовнішнього шару епідермісу потовий секрет забезпечує також еластичність шкірного покриву. Переважне осмотичне зв’язування води відбувається в мікрокапілярних щілинах тісно згрупованих клітин рогового шару. Гідратація рогового шару визначається не тільки кількістю вологи, а й якісним складом, а саме наявністю так званих «природних факторів-гідратантів»: молочної, піролідонкарбонової кислот, їх натрієвих солей, вільних амінокислот, здатних самостійно утримувати значну кількість води (до 60%).
Істотною є роль потових залоз і у формуванні рельєфного малюнка шкіри — найдрібніших борозенок, що утворюють трикутники і ромби, їхня чіткість залежить від кількості потових залоз — чим їх більше, тим виразніший рельєф, що особливо помітно на долонях, підошвах, тильному боці кистей. Наявність тонкого малюнка шкіри лежить в основі дактилоскопії.
Екринові залози складаються із секреторної трубки, закрученої в щільний клубочок, і вивідної протоки, що пронизує дерму та епідерміс. Глибина розміщення секреторних клубочків потових залоз пов’язана з товщиною дерми; наприклад, на долонях, підошвах залози розміщуються в підшкірній жировій клітковині, на інших ділянках тіла — у нижній частині дерми.
Апокринові залози відрізняються великим розміром секреторної трубки і вивідної протоки, тому їх часто називають великими потовими залозами.
Фізіологічна активність залоз, як і діяльність шкіри в цілому, залежить від стану ендокринної та нервової систем організму. Так, під час менструального циклу і перед ним апокринові залози функціонують сильніше; найменша їх активність спостерігається в середині циклу. Під час вагітності функції апокринових залоз знижуються, що пояснюється збільшенням у крові кількості естрогенів, які пригнічують функцію залоз. Статеві відмінності також позначаються на функціонуванні потових залоз: у чоловіків вони функціонують інтенсивніше, що пов’язано з сильнішим їхнім реагуванням на ацетилхолін.
Вплив нервової системи на функціонування потових залоз проявляється, зокрема, у підвищенні потовиділення при емоційній або розумовій напрузі. Посилене потовиділення може бути пов’язане з високою температурою, м’язовою діяльністю, сенсорними подразниками.
Характерно, що потовиділення, спровоковане інтенсивною розумовою працею, проявом різних емоцій, відрізняється раптовим виникненням, а терморегуляторне потовиділення має латентний період, тривалість якого залежить від інтенсивності теплового впливу.
Діяльність потових залоз різних ділянок тіла неоднакова — найактивніші потові залози розміщуються на передньому і задньому боці тулуба; на обличчі та шиї вони менш активні.
Прикметне, що інтенсивність виділення поту залежить від активності сальних залоз на тій чи іншій ділянці.
Вік також впливає на морфологічні і функціональні зміни потових залоз. Із зниженням статевої активності знижується активність апокринових залоз. Екринові залози з віком також зазнають дегенеративних змін — відбувається склерозування оболонок секреторної трубки, а потім її загальний розпад. Причиною атрофії потових залоз є також закупорка їхніх вивідних протоків роговими пластинками, що зумовлюється порушенням процесу злущування.
Зазначені причини призводять до порушення еластики, ізотонії шкіри, що спричинює її в’ялість і позначається на зміні тонкого малюнка, згладжуючи його контури. При цьому підсилюється грубий малюнок, пов’язаний з м’язовими скороченнями, атрофією і потоншенням дерми чи гіподерми. Це проявляється у виникненні зморшок, особливо виражених на відкритих ділянках тіла (обличчя, шия, руки тощо).
5. Сальні залози
На відміну від потових, сальні залози за механізмом секреції є голокриновими, тобто в процесі секреції відбувається повне руйнування їхніх секреторних клітин. Протягом 21-25 днів ці клітини повністю замінюються. Сальні залози (загальна кількість становить приблизно 900 тис.) розкидані по всьому тілу. Величина залоз, глибина залягання, відношення до волосся залежать від ділянки локалізації. Найбільше залоз у шкірі обличчя, шиї, спини, волосистої частини голови тощо. Вони відсутні на долонях, червоній каймі губ, слизовій порожнині рота.
На обличчі зустрічаються три види сальних залоз: великі, середні і дрібні. Серед великих є залози, вільні від волосся, та залози, зв’язані з фолікулами довгого волосся.
У жінок вільні від волосся сальні залози розміщуються на всіх ділянках шкіри обличчя, у чоловіків — тільки на ділянках, позбавлених довгого волосся, а також на межі з червоною каймою губ. Вільні від волосся сальні залози на обличчі мають довгу вивідну протоку (200-940 мк), діаметр якої в багато разів перевищує діаметр фолікул пу’шкового волосся.
Вивідна протока зв’язаних з волоссям сальних залоз одночасно є і фолікулом волоса, оскільки його корінь проникає у спільну вивідну протоку, яка розгалужується на чотири-п’ять проток; останні також поділяються на дрібніші, що йдуть у кінцеві часточки залоз.
Секреторні відділи сальних залоз, вільних від волосся, залягають у нижній частині дерми; великі сальні залози проникають у дерму на глибину 1180 мк. Особливо глибоко секреторні часточки сальних залоз залягають у ділянці спини. У чоловіків і жінок середні сальні залози (залози другого порядку), пов’язані з довгим пушковим волоссям, мають приблизно однакову будову на всіх ділянках шкіри обличчя. Маленькі сальні залози (залози третього порядку) пов’язані з коротким пушковим волоссям і мають однакову будову на всіх ділянках шкіри обличчя. Характерно, що всі вони одночасточкові.
Сальний секрет на 20-30% складається з жирних кислот (в основному пальмітинової, стеаринової, олеїнової), на 30-40% — з жирних кислот у вигляді ефірів високомолекулярних спиртів, гліцерину, холестерину; на 25-30% — з неомилюваних речовин (переважно холестерину і сквалену).
Сальні залози здійснюють захисну функцію: жирні кислоти, що містяться в їхньому секреті, надають шкірі бактерицидних властивостей і, крім того, протистоять екзогенним факторам впливу, зокрема, обмежують всотування і випаровування води з поверхні шкіри, підтримують термоізоляцію, природну еластичність шкіри.
Сальні залози, як і потові, забезпечують тонкий малюнок шкіри: утворені потовими залозами борозенки формують на поверхні шкіри трикутники і ромби, у кутах яких розміщені заглиблення, що є устями фолікул волосся. Величина трикутників і ромбів залежить від кількості і розташування фолікул: чим щільніше вони розташовані, тим меншими є трикутники і ромби.
У середній частині обличчя (ніс, частина чола, що прилягає до нього, щоки, у жінок підборіддя, верхня і нижня губи) рельєф шкіри пористий, оскільки там розміщуються найбільші сальні залози, а чим крупніші вивідні протоки сальних залоз, тим шкіра рельєфніша.
Сальні залози функціонують так: накопичений у їхніх вивідних протоках секрет протидіє тиску вже виділеного секрету сальної залози, що знаходиться на поверхні, і рогового жиру, виробленого шкірним покривом в результаті процесів ороговіння. Це стимулює звільнення залози від секрету та її подальшу секреторну діяльність. Навпаки, протидія рогового жиру і вже виділеного секрету викликає припинення вироблення жиру сальною залозою. Але більш імовірно, що виділення секрету відбувається постійно.
З моменту видалення жиру з поверхні шкіри 50% його первісного обсягу відновлюється протягом години, а повне відновлення відбувається протягом 3-4 годин. Чим більша залоза, тим більшу кількість секрету і з більшою інтенсивністю вона продукує. Так, найбільше секрету виділяється на чолі.
Виділення сального секрету має циркадний ритм: у більшості досліджуваних максимальна секреція спостерігається між 9 і 12 годинами.
На інтенсивність виділення і характер секрету впливає температура: якщо вона висока, секрет розріджується (точка плавлення жиру становить 30°С) і стікає з ділянок з високою секрецією на ділянки з низькою секрецією. Зволожена шкіра підвищує швидкість стікання жиру (по вологій шкірі жир тече зі швидкістю 3,3 см/сек, а на сухій шкірі його швидкість дорівнює нулю). Таким чином, підвищене потовиділення сприяє секреції сальних залоз і виробленню рогового секрету.
Функціонування сальних залоз перебуває в прямій залежності від стану нервової системи: посилене функціонування парасимпатичної нервової системи призводить до гіпертрофії та гіперфункції сальних залоз; підвищення тонусу симпатичної нервової системи пригнічує функцію сальних залоз; емоційна напруга підсилює їх секрецію.
Діяльність сальних залоз залежить також від стану ендокринної системи. Так, у період статевої зрілості сальні залози посилено функціонують — найбільша кількість секрету виділяється у віці від 18 до ЗО років. Місцеве введення прогестерону й тестостерону активізує, а естрогену — зменшує діяльність сальних залоз; під дією фолікуліну також розвивається атрофія сальних залоз.
На анатомо-фізіологічних властивостях сальних залоз істотно позначається і вік. Передусім атрофуються найдрібніші сальні залози, пов’язані з фолікулом волоса, потім — середні і, нарешті, секреторні частки вільних сальних залоз. Після 40 років кількість і активність сальних залоз значно зменшується, причому деградація придатків більш помітна в жінок: жировиділення в них починає зменшуватися з 40-45 років і до 60-80 років становить 30-50% від максимального рівня. У чоловіків зменшення секреції сальних залоз настає пізніше, відбувається повільніше і не в такій мірі, як у жінок.
Підшкірно-жирова клітковина – найглибший шар шкіри, який є пом”якшуючим і термоізолюючим прошарком.
Функції шкіри:
1. Захисна.
2. Терморегулююча.
3. Продукуюча.
4. Дихальна.
5. Видільна.
6. Провідна.
7. Орган чуття.
Типи шкіри:
В класичному розумінні розрізняють 4 типи – суху, жирну, нормальну і комбіновану.
Суха шкіра характеризується відсутністю жирного блиску, відлущуванням епідермісу, ранніми зморшками, відчуттям „стягнутості”, що пов”язано із недостатньою діяльністю сальних залоз. Залози продукують менше жиру ніж потрібно для утворення природньої захистної плівки, через що шкіра втрачає вологу.
Жирна шкіра характеризується жирним блиском, схильністю до вугревих висипок, розширеними порами. Особливий випадок, коли шкіра жирна, але і дуже суха – такий стан називається сухою себореєю. Причина – нестача вологи в поєднанні із надлишком жиру, який всмоктується практично всім роговим шаром. Така шкіра жирна з вугрями і сальними кірками, але дуже відлущується і є шорстка.
Нормальна шкіра має матовий тон, не схильна до лущення, не має жирного блиску, висипок тощо.
В більшості випадків шкіра є комбінованою – тобто поєднує різні типи шкіри, особливо в середній зоні – Т-зоні.
Косметичний догляд- це поєднання різних процедур, які здійснюють профілактичну, лікувальну і декоративну дію. Косметичний догляд за шкірою складається із зволоження, тонізування, захисту і спеціального догляду.
Очищення
Шкіра людини постійно відчуває вплив факторів зовнішнього середовища – пилу, холоду, зміну тиску, жару. Окрім того шкіра забруднюється залишками косметичних засобів, відлущеними клітинами епідермісу в суміші з потом, тощо. Тобто шкіру необхідно очищувати в залежності від типу шкіри: жирну за допомогою мила, бажано з антисептичними добавками,лосьйонами, пінками, очисними гелями,суху бажано очищувати тоніками, кремами для очищення, нормальну шкіру можна очищувати тоніками, кремами для очищення, нормальну шкіру можна очищувати будь-яким із перерахованих засобів.
Тонізування
Виконує наступні функції- відновлює захисну кислотну мантію шкіри, видаляє надлишки макіяжу, підтримує тонус шкіри, контролює і нормалізує діяльність сальних і потових залоз, в результаті шкіра стає матовою і бархатистою. Для тонізування використовують переважно тоніки ,розчини і гелі у відповідності до типу шкіри.
Тонізуючим ефектом володіють контрасні обтирання гарячими і холодними розчинами лікарських рослин.
Зволоження шкіри здіснюють двома напрямками. Перший грунтується на створенні захисної плівки, яка перешкоджає випаровуванню. Другий метод оснований на підвищенні вологоутримуючої здатності шкіри за рахунок спеціальних гігроскопічних речовин. До речовин, що перешкоджають випаровуванню належать сорбітол, діметикон, рослинні екстракти і олії. До речовин, які підвищують вологоутримуючі властивості шкіри відносять – ПВП, піролідон-капронову кислоту, гіалуронову кислоту і її похідні.
Особливого значення набуває зволоження шкіри взимку, що пов”язано із холодом і різким перепадом температури – це призводить до зниження вологи і зниження захисних механізмів шкіри.
Захист шкіри направлений на зменшення негативного впливу факторів зовнішнього середовища. (УФ – опромінення – веде до порушення пігментації, раннього старіння, викидні гази, які містять свинець, кадмій і т.д., призводять до утворення вільних радикалів – це основний фактор старіння шкіри, а також пилок, порох, решта). Для захисту шкіри застосовують К3, що містять антиоксиданти.
Спеціальний догляд направлений на усунення 5 основних проблем: порушення процесу злущення, забруднення, порушення пігментації, висипання, сухість і старіння шкіри.
Для злущення епідермісу використовують скраби, маски, які містять абразивні речовини, пілінг-креми і маски. Доцільно викорисовувати К 3 в комбінації. Слід зазначити, що протягом життя у людини злущується більше 50 кг. епідермісу, клітини епідермісу в нормі без злущування відновлюються через 25-28 днів, але через надмірне використання косметики цей процес може виходити за межі фізіологічної норми.
Для очищення і звужування пор шкіри використовують лосьйони, маски, креми, які видаляють надмірний жир, покращують кровообіг, розглажують шкіру.
При порушенні пігментації шкіри використовують депігментуючі лосьйони, тоніки, креми, які бажано наносити перед виходом на вулицю.
При висипках на шкірі першою умовою для лікування є звертання до дерматолога, який має підібрати не тільки К 3, але і режим харчування, тощо.
Омоложуючі засоби покращують процеси обміну в клітинах, відновлюють тонус і тургор шкіри.
Процес всмоктування речовин шкірою (біодоступність косметичних засобів). На процес всмоктування речовин в шкіру впливають наступні фактори:
1. Вид косметичного засобу.
2. Фізико-хімічні властивості інгредієнтів.
3. Розмір молекул, електричний заряд речовини.
4. Ступінь дисперсності.
5. Вид і кількість допоміжних речовин.
6. Вік людини ( у старших людей кровообіг, обмін речовин, робота органів і тканин сповільнений).
7. Чистота шкіри (у чисту шкіру речовини краще всмоктуються).
8. Спосіб нанесення речовини на шкіру (краще наносити втираючи К 3 масажем)
1 – 5 – фармацевтичні фактори, 6 – 8 – косметичні фактори.
І. Більшість К 3, які виробляються – це емульсійні системи (молочко, креми, шампуні, тощо) використання яких обумовлено:
1. фізіологічністю по відношенню до шкіри, наприклад, при сухій шкірі показані емульсії в/о, при жирній шкірі – о/в;
2. Присутність води сприяє гідратації поверхні, покращуються сорбційні властивості шкіри, активізуються процеси всмоктування і резорбції, які покращуються в присутності ПАР (емульгаторів), що сомобілізують шкірні ліпіди (знежирюють шкіру) і деструктують білки, це сприяє проникненню речовин в шкіру. Жирові компоненти емульсійних систем функціонально заміщують ліпіди шкіри при їх нестачі, вони сприяють зігріванню шкіри, що сприяє кровонаповненню і зростає швидкість всмоктувальної здатності шкіри.
3. В емульсійні системи можна вводити різні за фізико-хімічними властивостями інгредієнти, які будуть мати високу біодоступність за рахунок їх гарного всмоктування;
4. В емульсійних системах можна варіювати консистенцію, а отже і рівень впливу обумовлений призначенням крему.
ІІ. Речовини проникають в шкіру через отвори потових і сальних залоз, але найважливішим є пряме всмоктування через шкіру. Проникаючи через щільно з”єднані клітини рогового шару епідермісу вони розчиняються в міжклітинній рідині. Досить великі молекули не можуть проникати крізь епідерміс. Науковці вважають, що гранично допустимі маси молекули, які реально можуть проникнути- молекули з молекулярною масою 50 тис. – 5 тис. (різні автори), тобто як правило білкові молекули залишаються на поверхні, а всмоктуватися можуть низькомолекулярні молекули і амінокислоти.
Новітні технології дозволяють вводити в К 3 поліпептиди, з яких в організмі утворюються білкові сполуки. Наприклад в кремах „Ньювейс” використовують десмозин і ізодесмозин із яких утворюється еластин.
Жирна шкіра характеризується жирним блиском, схильністю до вугрової висипки, розширеними порами, зустрічається вона найчастіше у молоденьких дівчат в період їх статевого дозрівання і приблизно у 15% дорослих жінок.
Причини появи жирності шкіри:
– інтенсивна робота сальних залоз, які сприяють виробленню шкірного сала. Причиною активізації сальних залоз служить гормональна система, а саме – тестостерон.
– порушення функцій нервової системи;
– захворювання шлунково-кишкового тракту;
– захворювання залоз внутрішньої секреції;
– зловживання пряної і жирною їжею;
– неправильне харчування.
Речовини, які використовуються в косметичних засобах по догляду за жирною шкірою:
Бактерицидна, підсушуюча дія:
Бензоїлпероксид;
Азелаїнова кислота,
Саліцилова кислота
Дьоготь,
Резорцин,
Сірка,
Препарати цинку,
Глина.
Протизапальна, регенеруючи дія:
Алантоїн,
Д-пантенол,
Вітаміни групи В,
АНА- і ВНА кислоти;
Рутин
Кератолітики і абразиви:
АНА- і ВНА кислоти;
Папаїн
Бромелайн
Фенол,
Пепсин,
Корали,
Фітопланктон,
Пемза,
Каоліни,
Мелені кісточки абрикосу, персику,
Рослинні екстракти і природні жири, які рекомендують включати в склад косметичних засобів по догляду за жирною шкірою:
Рослинні екстракти: полину, гамамелісу, календули, бруньок берези, кори дуба, шишок хмелю, мати-й-мачухи, звіробою, петрушки, ромашки, пасифлори, огірка.
Жирні олії: мигдалю, кісточок абрикоса, кісточок персика, кісточок винограду.
Препарати лікувальної косметики:
лінія Клінанс (Avene, Франція);
лінія Себіом (Bioderma, Франція);
лінія Фармасеріс Т (Dr. Irena Eris, Польща)
лінія Гірудодерм Oil problem (Біокон, Україна);
лінія Normaderm (Vichy, Франція);
Серія Гісек (Uriage, Франція);
Хвороби жирної шкіри:
§ акне: ознаки, причини, методи корекції;
§ демодекоз: ознаки, причини, методи корекції;
§ себорейний дерматит: ознаки, причини, методи корекції;
§ фурункульоз: ознаки, причини, методи корекції;
§ розацеа: ознаки, причини, методи корекції;
Вугрова хвороба – поширене захворювання, на яке перехворіло або хворіє 50% населення, переважно у віці 12-24 роки.
ВХ – хронічне рецидивуюче захворювання сально-волосяного апарату.
Розвиток ВХ пов’язують з наступними факторами:
a) наявність мікрофлори на поверхні шкіри і в салових залозах;
b) гіпертрофія і гіперсекреція салових залоз;
c) фолікулярний гіперкератоз.
Системна корекція:
1) Антибіотики широкої дії (переважно тетрацикліни, недолік – володіють фотосенсибілізуючою дією , гепатотоксичні, викликають дисбактеріоз).
2) Антиандрогени (ципротерону ацетат) – призначають у виключних випадках, не призначають до 18 років.
3) Ароматичні ретиноїди (роаккутан) – сучасний найкращий інгібітор шкіряного сала і проліферації кератоцитів. Володіє кератолітичною , протисеборейною, протизапальною дією, антимікотичною.
Недоліки:
a) Сухість шкіри;
b) Тератогенність, гепатотоксичність;
c) Сприяють розмякшенню кісток.
4) Засоби для корекції діяльності ШКТ і печінки – хілак-форте, нормазе, карсіл і тд.
5) Гомеопатичні засоби (траумель С і ехінацея композітум у вигляді і’єкцій).
6) Вітаміни (обов’язково А,В,С,Е) – вітрум, нейровітан, супрадин.
7) Ультразвуковий і фітопілінг;
8) Лікування рідким азотом.
9) Зволожуюча терапія.
Використовують для зовнішньої терапії космецевтики, які містять антибіотики, гормони, антисептики, в’яжучі засоби, препарати цинку, таніну.
1. Лосьйон Зінеріт (Яманучі) – 4% еритроміцину і 1,2% ацетату цинку, етанол, пом’якшує шкіру – діізпропіл себакат.
Ацетат цинку – знижує запалення, бактеріостатик, знижує утворення камедонів.
2 рази на день, 2-4 тижні.
2. „Далацин Т” – на основі кліндаміцину – активний по відношенню до всіх штамів „Propionbacterium acnes”, знижує саловиділення – 2-чі на день 2 тижні.
3. Гель і заспокоюючий крем для жирної шкіри „Sensibio” (Біодерма) – знижує саловиділення, почервоніння шкіри і запалення, містить клімбазол (антибактеріальний) і піроктон оламін (протигрибковий засіб) і екстракт солодки – використовують для надзвичайно чутливої шкіри.
4. „ABCDerm SOS” (Біодерма) – антибактеріальний спрей, який швидко діє – містить 0,3% диглюконат хлоргексидин.
5. Anti–Acne Hirudo–dermкрем (Біозон) – протизапальний, антисеборейний засіб комплексної дії, дає стійкий результат, містить азелаїнову кислоту – нормалізує кератинізацію і перешкоджає закупорці салових залоз; екстракт п’явки – знижує вироблення сала; триклокарбан – антибактеріальний засіб, ефірні олії шавлії, евкаліпту, зеленого чаю.
6. Anti Acne відVitaskin – крем, гель, молочко, ампули з екстрактом арніки, огірка.
Rp.: Sulfuris
Glycerini
Spiritus 70%
Kalii carbonatis
Aether ana 10,0
D. S. Для протирання.
Rp.: Hydrargyri oxydi flavi 1,0
Acidi salicylici
Resorcini ana 0,3
Adeps suilli
Lanolini
Vaselini ana 10,0
M. D. S. при піодермії.
Біологічно-активні речовини для корекції патології жирної шкіри:
1. Речовини, які сприяють відлущенню рогового шару епідермісу:
1.1 .для механічного відлущення – кремнієві водорості, силікати, морський пісок, бруд мертвого моря, корали, фітопланктон, пемза, каоліни, мелені кісточки абрикосу, персику, шкарлупа лісових горіхів, гранули із зернових(кукурудза, ячмінь, жито), силікагель.
1.2 кератолітики:
a) синтетичного походження – кислота саліцилова, фенол, резорцин, трихлороцтова кислота.
b) природні – фруктові кислоти (яблучна, винна, молочна)
c) рослинні ферменти – папаїн із папаї, бромелайна із плодів ананасу, ферменти інжиру
d) тваринні ферменти – пепсин, трипсин, хімотрипсин.
Використовують при незапальних формах акне і себореї. При папулопустульозній формі вугрів і себорейному дерматиті використовують креми-гоммаж-делікатний механічний пілінг без абразивних речовин.
СУЧАСНІ ПІДХОДИ ДО ЗОВНІШНЬОЇ ТЕРАПІЇ АКНЕ РОЗАЦЕА.
У вітчизняній дерматологічній та косметологічній практиці все частіше доводиться стикатися із проблемою розацеа.
Розацеа є хронічним, рецидивуючим захворюванням, як правило, шкіри обличчя, яке має поліетіологічну природу та найчастіше спостерігається у жінок. Наразі виділяють ряд ендогенних та екзогенних факторів, що впливають та беруть участь у розвитку розацеа. До можливих ендогенних факторів відносять: захворювання ШКТ, патологію ендокринної системи, психовегетативні порушення, порушення в імунній системі, первинні патологічні судинні реакції та підсилення функції вазоактивних пептидів.
До екзогенних факторів розвитку розацеа відносять аліментарні фактори (алкоголь, гарячі напої, прянощі), метеорологічний вплив, наявність інфекцій та діяльність кліща Demodex folliculorum.
Demodex folliculorum, або залозницю, було відкрито у 1941 р. Henle. Демодекс може бути знайдений на здоровій шкірі, тому його вважають умовно-патогенним. Головною умовою його життєдіяльності є повноцінна продукція шкірного сала, а краще – надлишкова. У зв’язку із чим велику кількість кліщів (до 20 і більше) знаходять у гіпертрофованих залозах і при гіперпродукції шкірного сала.
Клінічні прояви захворювання характеризуються появою фолікулярних запальних папул, зрідка папуло-пустул та лущінням рогового шару. Часто можуть уражатися ділянка повік, особливо в зоні вій (демодекозний блефарит). На краях повік зустрічаються кірочки та екзематозні прояви.
Прогноз захворювання є сприятливим. Перебіг частіше хронічний.
З метою протидемодекозної дії застосовують 20% суспензію бензилбензоату, спрегаль, мазь Вількінсона, мазь „Ям”, демолан. Для гігієнічного догляду призначають дьогтьове мило, рідке мило Cyteal, що має потужну дезинфікуючу та протипаразитарну дію.
У хворих на папуло-пустульозну розацеа проявляється позитивний ефект при застосуванні 20% крему з азелаїновою кислотою (скінорен АЗА), який містить природну насичену дикарбонову кислоту, виявлену пшениці, житі та ячмені.
Механізм дії полягає в зменшенні вмісту вільних жирних кислот завдяки азелаїновій кислоті, а також в нормалізації процесів кератинізації у стінці фолікула (що перешкоджає розмноженню демодекса).
Застосовується препарат Скінорен АЗА не менше 3 місяців. Ефект від лікування досягається через 4 тижні використання. Є токсично безпечним, може призначатися жінкам під час вагітності.
При застосуванні може спостерігатися легке поколювання, печія та свербіж. Рідко виникають контактні алергічні реакції.
Таким чином, Скінорен – це ефективний препарат для лікування та для профілактики рецидивів захворювання.
Лікування:
a) дієта з обмеженням солі, солодощів, гострого, жирів і вуглеводів
b) р-н MgSO410% 102 рази в тиждень;
c) гепатопротектори – силібор, карсіл, лів-50, есенціале, гепабене, рослинні збори „Гепатофіт”;
d) антибіотики широкого ряду – тетрацикліни;
e) трихопол 0,25 №4 на добу;
f) мефенамову кислоту
g) роаккутан
h) препарати кальцію – кальцію глюконат, гліцерофосфат
i) вітаміни С і Р, відвар валеріани і діазолін на ніч
Використовують імунотерапію (стафілококовий анатоксин, антистафілококова плазма, імуноглобулін)
Обов’язково дарсонвалізація, кріотерапія.
Rp.: Laevomyceyini 1,5
Trichopoli 3,0
Benzylbenzoatis 10,0
Dimexidi 20,0
Aquae purificatae 20 ml
Saponis 1,0
Rp.: Ac. salicylici 1,0
Resorcini 1,0
Ac. borici 2,0
Sulfuris 4,0
Aether 4 ml
Dimexidi 8,0
Spiriti 96% ad 100 ml
Демодекоз
Демодекоз – шкірне захворювання, що поражає шкіру обличчя і викликане кліщем демодексом.
Демодекоз локалізується тільки на шкірі обличчя: щоки, ніс, лоб, підборіддя, шкіра навколо губ, рідше – повіки. На шкірі з’являються вугри, запалення, висипання, шкіра сильно червоніє, може почати лущитися.
Для лікування демодекозу призначаються такі лікарські препарати – метронідазол,
трихопол,
тіберал.
Крім того, застосовується місцеве лікування
– акарицидні засоби (20% водно-мильна емульсія бензилбензоату),
мазь «Ям»,
5-10% сірчана,
трихополова мазь,
гель метронідазолу.
Себорейний дерматит
Найчастіші місця локалізації себореї є шкірні покриви, де розташована найбільша кількість сальних залоз – обличчя, волосиста частина голови, груди, спина.
Жирна себорея поділяється на густу і рідку.
Себорейний дерматит
При густій жирній себореї спостерігається ущільнення і зниження еластичності шкіри, яка набуває буро-сірого забарвлення.
Рідка жирна форма характеризується надмірним блиском шкіри; пори сильно розширюються, з них рясно виділяється шкірне сало.
При жирній себореї призначають спиртові розчини з вмістом резорцину, саліцилової кислоти, борну кислоту, сірку;
Космецевтики, які використовують для депігментації шкіри.
Етіологія і патогенез виникнення веснянок не встановлені. Вважають, що веснянки передаються спадково. Веснянки виникають у блондинів, рудоволосих.
Колір шкіри визначається багатьма факторами:
· кількістю і розподілом пігментів,
· товщиною епідермісу і рогового шару,
· станом рогового шару,
· кількістю і розміщенням кровоносних судин, рельєфом шкіри.
Найбільш важливими пігментами шкіри являються гемоглобін, каротиноїди і меланін, але головним пігментом шкіри все ж є меланін. Меланін знаходиться в меланосомах і синтезується з амінокислоти тирозину.
Цей процес можна розділити на декілька стадій:
ü перетворення тирозину за участі ферменту тирозинази в ДОФА (диоксифенілаланін) а потім в ДОФА-хінон;
ü перехід ДОФА-хінону в ДОФА-хром, який містить індольне кільце;
ü із ДОФА-хрому за участі ДОФА-хром-таутомерази в присутності йонів металів синтезується дигідроксиіндолілкарбонова кислота (5,6-digidroxyindole-2-carboxylic acid, DHICA).
Продукти окиснення і полімеризації DHICA приводять до утворення коричневого DHICA-меланіну. ДОФА-хром також може перетворюватися в 5,6-дигідрооксиіндол (5,6-digidroxyindole, DHI). Продуктом окислювальної полімеризації DHI являється чорний DHI-меланін. Перетворення ДОФА-хінону можуть йти по іншому шляху, в результаті чого синтезуються сірковмісні пігменти – феомеланіни (жовтого, червоного і коричневого кольору), попередником яких являється 5-S– У міру дозрівання меланіну меланосоми переміщуються з центральної частини меланоциту в його відростки, а звідти – в базальні кератиноцити.
Не дивлячись на те, що порушення пігментації мають різну природу, в косметологічній практиці найчастіше виникає необхідність подіяти саме на меланінову пігментацію. Локальні гіпер- і гіпомеланози являються серйозними косметичними дефектами, які нерідко травмують психіку. Гіперпігментація виникає не тільки під дією УФ-випромінювання, інколи це – небажаний результат пластичних операцій, лазерної шліфовки, інших косметичних процедур, а також деяких захворювань.
Ще недавно у тих, хто хотів усунути небажану пігментацію, вибір був обмежений: або ртутні мазі, фенол, 20% саліциловий спирт і інші сильнодіючі, але потенційно небезпечні речовини, або кефір, лимонний сік і інші народні засоби, які не приносять шкоди шкірі, але і не відрізняються ефективністю. Сучасний асортимент вибілюючих засобів суттєво розширився.
Виходячи з біохімічного шляху утворення меланіну, вибілювання шкіри може досягатися інактивацією тирозинази або блокуванням реакцій на різних стадіях. Вибілюючі засоби можуть зупиняти і навіть повертати назад біосинтез меланіну. Крім цього, освітлення шкіри можна досягти зменшенням кількості тирозинази або зупинкою її синтезу. На клітинному рівні освітлення шкіри можна досягти блокуванням переносу меланіну з меланоцитів в кератиноцити і прискоренням злущування кератиноцитів. При виборі вибілюючих засобів і процедур необхідно враховувати тип шкіри і причини, що викликали гіперпігментацію. Вирішити проблему гіперпігментації неможливо, якщо не усунена причина, що її викликала. Інколи з усуненням причини пігментація нормалізується самостійно, в інших випадках достатньо обмежитися застосуванням відлущуючих засобів. Вибілювання гіперпігментації, що являється симптомом внутрішнього захворювання, не тільки є пустою тратою грошей і часу, але і може спровокувати розвиток серйозних ускладнень.
Результат, якого можна чекати від застосування будь-якого вибілюючого засобу, залежить, перш за все, від приналежності до тієї або іншої етнічної групи, від характеру пігментації і від того, які стадії цього процесу задіяні.
Вибілювання, як метод боротьби з гіперпігментацією, складається з двох основних елементів:
1. Злущування рогового шару. Роговий шар оптично неоднорідний, і це вносить свій внесок в формування кольору шкіри. інколи, для того щоб покращити колір обличчя, достатньо привести в порядок саме роговий шар – злущити старі лусочки, пригладити і вирівняти його поверхню. Зараз з цією метою, як правило, використовуються λ-гідроксикислоти (АНА), такі як гліколева, молочна, лимонна.
2. Зменшення продукції меланіну. Об’єктом косметичного впливу може бути як невелика ділянка (вікові плями), так і достатньо велика ділянка шкіри. В керівництвах по дерматології можна зустріти опис освітлюючих методик із застосуванням 2% білої ртутної мазі, фенолу, 20% саліцилового спирту і ін. В країнах, де основну частину населення складають темношкірі люди, вибілювання стало соціальним феноменом. Прагнення зробити свою шкіру білою, всупереч природі, заставляє жінок використовувати самі сильні вибілюючі засоби, не дивлячись на побічні ефекти.
Для зменшення продукції меланіну в якості вибілюючих засобів використовують:
· речовини, які зворотно пригнічують синтез меланіну в меланоцитах (гідрохінон, азелаїнова кислота);
· інгібітори ферменту тирозинази (арбутин, койєва кислота);
· похідні аскорбінової кислоти (аскорбіл-2-фосфат магнію);
· речовини, що зв’язують двовалентні йони металів, що необхідні для синтезу меланіну (мідь, цинк, залізо)
· допоміжні речовини – протизапальні засоби, антиоксиданти.
Вітіліго – захворювання шкіри, пов’язані з порушенням нервової і ендокринної системи. Прояви – з’являються де пігментовані плями, які оточені гіперпігментованою каймою, плями все світлішають, поки не стають білими, збільшуються в об’ємі.
Лікування:
1. дієта, фізіотерапія;
2. внутрішньо фотосенсибілізуючі рослинні збори (ряска + календула + шавлія, материнка, ромашка, подорожник, кропива) ½ ст. 3 рази на день 2 місяці.
3. внутрішньо 0,25-0,5% р-н CuSO4 (5 кр. 3 р. на день на молоці)
4. кальцію пантотенат, кислоту фолієву, полівітаміни, особливо С і В
5. УФО; іонофорез із 2% р-ном CuSO4
6. зовнішньо: „ундецин”, „фторокорт”
7. гепатопротектори
8. восени і зимою препарати фурокумаринового ряду – бероксан, амміфурин, псорален
9. кортикостероїдні мазі
Дерматит – запалення шкіри
Причини:
1. фізичні фактори (травма, висока або низька температура, опромінення)
2. біологічні фактори (мікроорганізми, рослини, комахи)
3. хімічні(кислоти, реактиви, барвники, розчинники)
Клінічні прояви: запальні явища спочатку виникають на ділянці із шкідливим фактором → шкіра набрякає, утворюється рожево-червона пляма, яка збільшується, з’являються папули, які розриваються, утворюються виразки, „корки”.
При повторному контакті з алергеном реакція збільшується.
Лікування:
1. Виявляють алерген (подразник)
Зовнішньо примочки – водні розчини 1-2% Н3ВО3; етакридину лактату 0,1-1%; ZnSO4 – 0,25%, відвари валеріани, подорожнику, звіробою, хвощу, ромашки, дуба.
2. мазі із кортикостероїдами „Оксикорт”, „Синагар”, „Флуцинар”.
3. багато води, дієта.
4. аналогічно акне.
Косметичні недоліки шкіри
Щоденна практика косметика ставить перед ним дві групи завдань: перша — гігієнічний догляд за шкірою обличчя; друга — корекція косметичних недоліків за бажанням пацієнтів
1. ПОРУШЕННЯ ПІГМЕНТАЦІЇ
Ластовиння — це прояв генетичних особливостей пігментації шкіри, що успадковується за аутосомно-домінантним типом. З’являється у дитячому віці чи юності, частіше в рудих або блондинів у вигляді дрібних світло-коричневих плям на відкритих ділянках шкіри обличчя, рук, спини. Під впливом сонячних променів кількість ластовиння збільшується, колір його стає яскравішим.
Для видалення ластовиння застосовують пілінг різних видів, шліфування шкіри мікрокристалами, відбілювальні креми, маски для салонного і домашнього догляду. Пік лікування ластовиння припадає на осінньо-зимовий період. Обов’язкова умова успішної боротьби з ластовинням — використання сонцезахисних засобів протягом року, причому величина SPF повинна наростати у весняно-літній період.
Хлоазма — набуті плями коричневого кольору, що розміщуються переважно на обличчі. Хлоазма має неправильні обриси і різкі межі. Колір її підсилюється під впливом УФ-променів. Причини виникнення хлоазми можуть бути різними. Найчастіше — це ендокринні зміни в організмі вагітних жінок, гінекологічні захворювання, хвороби печінки. Хлоазма може зникати чи ставати менш помітною після усунення причини, що її викликала. Без цього усунути хлоазму косметичними засобами практично неможливо. У сучасній косметології термін «хлоазма» перетворився на термін «мелазма», що підкреслює, таким чином, пігментне її походження.
Методи корекції: пілінг різних видів, механічне і лазерне шліфування, відбілювальні процедури в салоні, обов’язкове застосування сонцезахисних засобів.
Депігментації — вогнищеве зменшення пігменту чи його повна відсутність у шкірі. Причини цього явища на сьогоднішній день не з’ясовані. Для корекції застосовують камуфлювальний макіяж.
2. КУПЕРОЗ
Зовнішній вигляд шкіри багато в чому залежить від стану судин, які її живлять. Під впливом різних шкідливих факторів судини шкіри можуть розширюватися. Розширення може бути як тимчасовим, так і постійним. Постійно розширені дрібні судини шкіри діаметром від
Шкіра реагує на шкідливі зовнішні впливи печінням, поколюванням, сверблячкою, іноді почервонінням і навіть запаленням. Почервоніння шкіри однорідні, без чітких меж і виникають, як правило, на щоках, носі, чолі, підборідді. Спочатку почервоніння і печіння можуть бути тимчасовими. Згодом судини розширюються і втрачають еластичність: почервоніння стає постійним та ін-тенсивнішим. Це і є та стадія куперозу, коли у людини розширені дрібні судини шкірного покриву.
Термін «купероз» є збірним, під ним розуміють такий стан шкіри обличчя, коли ми бачимо надмірну щодо впливу зовнішніх і внутрішніх подразників реакцію у вигляді почервоніння шкіри в поєднанні з уже наявними телеангіектазіями.
Купероз переважно розвивається у людей зі світлою шкірою. Захворювання супроводжується неприємним відчуттям печіння, тому може створити для людини труднощі у соціальному і професійному плані.
1 — прості (лінійні); 2 — деревовидні; 3 — зірчасті (павукоподібні); 4 — плямисті (пантиформні)
Причини розширення судин. Оскільки купероз має судинну природу, його розвиткові сприяють будь-які фактори, під впливом яких виникає венозний застій. Так, почервоніння може бути спровоковано:
— вживанням гострої чи занадто гарячої їжі, алкоголю;
— палінням;
— різкими перепадами температури;
— деякими захворюваннями внутрішніх органів;
— тривалим місцевим застосуванням кортикостероїдних кремів.
Проблеми, пов’язані із судинами, поглиблюються впливом ультрафіолетового проміння, гормональними порушеннями, стресами.
При виникненні цієї проблеми необхідно зміцнювати стінки кровоносних судин, відрегулювати тиск у судинах, поліпшити мікроциркуляцію, попередити утворення телеангіектазій. Шкірі потрібен особливо дбайливий догляд. Для вирішення проблеми куперозу косметолог може запропонувати таку схему:
— очищення шкіри від поверхневого механічного забруднення (лосьйони, молочко, гель);
— глибоке очищення шкіри (пілінг, гідропілінг, активний концентрат вітаміну Е, маски, вітамін А, сироватка, крем для обличчя);
— зміцнення стінок судин (маски, що містять екстракт кінського каштана, гінкго білоба, арбутин);
— закріплення ефекту (крем для обличчя, до складу якого входять SPF).
3. ЗМОРШКИ
Розрізняють динамічні і статичні зморшки. Динамічні є наслідком скорочення мімічних м’язів і можуть з’явитися в досить молодому віці. Статичні зморшки є проявом старіння шкіри (рис. 3.4) і розвиваються в результаті деградації структурних елементів дерми, насамперед колагенових і еластинових волокон.
Для профілактики динамічних зморшок необхідно виконувати спеціальну гімнастику для обличчя (див. розділ 7), а для корекції — ін’єкують препарати «Ботокс», «Диспорт» та ін., до складу яких входить токсин ботулізму. При цьому паралізується рухова активність певних мімічних м’язів. Ще одним методом корекції динамічних зморшок є контурна пластика: введення під зморшки спеціальних гелів природного (гіалуронова кислота), синтетичного (поліакриламідний гель) і комбінованого складу. Хімічні формули гелів постійно вдосконалюються, комбінуються, з’являються нові назви. Комбінація зазначених методик дає чудовий результат.
Статичні зморшки, що розвиваються з віком, є одними з основних об’єктів для різноманітного косметичного догляду у салонах краси. Для того, щоб віддалити їхню появу, необхідно правильно доглядати за шкірою з дитячого віку, уникати надмірного впливу УФ-випромінювання протягом життя, а також прагнути підтримувати оптимальну масу тіла, уникаючи різких перепадів від схуднення до ожиріння і навпаки.
Як правило, молодо виглядають жінки, які ведуть здоровий спосіб життя.
Для корекції статичних зморшок у косметичному салоні можна проводити будь-які процедури, що поліпшують кровопостачання шкіри обличчя, зміцнюють м’язи обличчя, нормалізують відплив лімфи, живлення і зволоження шкіри. До таких процедур належать різноманітні апаратні методики, масаж різних видів, мезотерапія, нанесення ампульних препаратів, активних сироваток, кремів, масок.
4. НАБРЯКЛІСТЬ ШКІРИ ПОВІК
Набряклість шкіри повік виникає як результат порушення мікроциркуляції лімфи в періорбітальній ділянці. Це пов’язано з особливостями анатомічної будови м’яких тканин навколо ока: пухка підшкірно-жирова клітковина і дуже тонкі шари дерми та епідермісу. Для корекції набряклості шкіри повік застосовують:
— мікрострумову терапію;
— лімфодренажну масажну техніку;
— спеціальні маски для повік.
Потрібно пам’ятати, що надмірний активний вплив на шкіру може викликати посилення набряку повік, тому косметичний догляд за нею має бути вкрай делікатним.
5. МІШКИ ПІД ОЧИМА
Ця естетична вада розвивається внаслідок накопичення жирової тканини (жирові грижі), що утворюються через слабкість кругового м’яза ока. У людей схильність до утворення таких мішків має генетичну природу.
Деяке поліпшення дають лімфодренажні техніки масажу в поєднанні з мезотерапією. Але реальна корекція цього недоліку можлива лише засобами пластичної хірургії.
6. ГРАВІТАЦІЙНИЙ ПТОЗ
Гравітаційний птоз — це старече опущення всіх м’яких тканин обличчя з порушенням його контуру (овалу). Для профілактики розвитку гравітаційного птозу та для часткової корекції, якщо він уже розвинувся, можна рекомендувати гімнастику для обличчя, апаратні методики, що тонізують м’язи обличчя, поліпшують кровопостачання м’яких тканин, різні масажні техніки, пластифікуючі маски. Виражений птоз можна коректувати тільки за допомогою методів пластичної хірургії.
7. ГІРСУТИЗМ
Гірсутизм (волосатість) — стан, коли в жінок надмірно розростається волосся в місцях, характерних для чоловіків. При лабораторному дослідженні з’ясовується, що у крові цих пацієнток істотно підвищений рівень чоловічого статевого гормону (тестостерону).
Корекцією рівня тестостерону в сироватці крові займаються лікаріендо-кринологи. Епіляції різних видів, виконувані косметиком, дають тимчасовий результат.
Пацієнткам, у яких наявні ознаки гірсутизму, протипоказані будь-які електропроцедури на обличчі, будь-які види догляду, що викликають посилений кровообіг у судинах шкіри обличчя (наприклад, термомаски, маски з бодягою.)
