Вікові особливості росту і розвитку дітей від 0 до 15 років та їхній вплив на розвиток стоматологічних захворювань .

З метою активного керівництва й управління процесами розвитку педагоги вже в далекому минулому здійснювали спроби класифікації періодів людського життя. Відомо цілий ряд розробок періодизацій розвитку (Коменський, Штрац, Бюллер, Горолок, Левітов, Ельконін, Пршигода, Ванек, Шванцара), до того ж їх кількість зростає, оскільки неможливо побудувати універсальну систему, яка ґрунтувалася б лише на одному критерії.

Найпоширенішою нині є періодизація, яка ґрунтується на виділенні вікових особливостей. Віковими особливостями називаються характерні для певного періоду життя анатомо­-фізіологічні і психічні якості. Сутність вікових особливостей наочно розкривається на прикладі фізичного розвитку людини. Ріст, зростання ваги, поява молочних зубів, а потім зміна їх, статеве дозрівання та інші біологічні процеси здійснюються в певні вікові періоди з незначними відхиленнями. Оскільки біологічний і духовний розвиток людини взаємопов’язані між Собою, то з віком відповідні зміни відбуваються і в психічній сфері. Поступово здійснюється соціальне дозрівання, проявляється динаміка духовного розвитку особистості. Це й слугує природною основою для виділення послідовних етапів розвитку людини і складання вікової періодизації.

Е. Еріксон виділив 8 стадій у розвитку людини: немовля (з моменту народження до одного року), ранній вік ( 1 – 3 роки), дошкільний вік (3 – 6, 7 роки) підлітковий вік (7-12 років), юність (13 – 18 років), рання зрілість (третє десятиліття), середній вік (четверте і п’яте десятиліття життя), пізня зрілість (після шостого десятку років життя). Кожен вік або період розвитку людини характе­ризується наступними показниками (Л.С.Виготський, Д.Б.Ельконін):

а) певною соціальною ситуацією розвитку або конкретною формою відносин, в які вступає людина з іншими людьми в даний період;

б) основним чи провідним видом діяльності;

в) основними психічними новоутвореннями (від окремих психічних процесів до властивостей особистості).

Для педагогіки школи теоретичне й практичне значення має періодизація життя й розвитку людини шкільного віку. Заслуговує на увагу періодизація шкільного віку, запропонована академіком Б.Т.Лихачовим:

1. Від народження до одного року – раннє немовля. Це період початкового пристосування, початкової адаптації.

2. Від 1 до 3 років – власне немовля. Один з найплідніших і найінтенсивніших періодів накопичення дитиною соціального досві­ду, становлення фізичних функцій, психічних властивостей і процесів.

3. Від 3 до 6 років – раннє дитинство – період переходу до дитинства, інтенсивного накопичення соціально значимого досвіду в соціальному просторі, формування основних рис характеру і ставлення до навколишнього світу. Всі три періоди — від народження до 6 років — називають ще перед-дошкільним або дошкільним. Систематичне навчання в дитячому садку і школі для багатьох дітей починається з 6 років. Воно здійснюється з урахуванням того, що психофізіологічна, морально-вольова готовність дітей – до систематичної навчальної праці, інтелектуальної, фізичної, емоційної напруги наступає до 7 років.

4. Від 6 до 8 років – власне дитинство. В цей період завер­шується початкове визрівання фізіологічних і психологічних структур головного мозку, здійснюється подальше накопичення фізичних, нервово-фізіологічних та інтелектуальних сил, які забезпечують готовність до повноцінної систематичної навчальної праці.

5. Від 8 до 11 років – перед-підлітковий період – час зрілого дитинства, накопичення фізичних і духовних сил для переходу до отроцтва. Разом з періодом дитинства цей період має ще й назву молодший шкільний вік.

6. Від 11 до 14 років – отроцтво, підлітковий вік – новий якісний етап у становленні людини. Найхарактернішими рисами його є: з точки зору фізіології – статеве дозрівання, психології – особистісна самосвідомість, свідомий вияв індивідуальності. Цей період називають ще середнім шкільним віком.

7. Від 14 до 18 років — юнацький вік – період завершення фізичного й психічного дозрівання, соціальної готовності до суспільно корисної продуктивної праці і громадянської відповідальності. Дівчата і юнаки — старші школярі – отримують певну підготовку в галузі психології та етики сімейного життя [21, 84 – 85].

І.П.Підласий запропонував таку періодизацію.

Психологічна періодизація: 1. Пренатальний період. 2. Період народження (до 6 тижнів життя дитини). 3. Грудний період (до 1 p.). 4. Повзунковий період (1-3 pp.). 5. Дошкільний вік (3-6 pp.). 6. Шкільний вік (6-11 pp.). 1. Пубертатний період (11 – 15 pp.). 8. Юнацький вік (15-20 pp.).

Педагогічна періодизація: 1. Немовля (1-ий рік життя). 2. Перед-дошкільний вік (від 1 до 3 pp.). 3. Дошкільний вік (від З до 6 pp.): а) молодший дошкільний вік (3 – 4 pp.); б) середній дошкільний вік (4-5 pp.); в) старший дошкільний вік (5-6 pp.). 4. Молодший шкільний вік (6-10 pp.). 5. Середній шкільний вік (10 – 15 pp.). 6. Старший шкільний вік (15 – 18 pp.).

Основою педагогічної періодизації слугують стадії фізичного й психологічного розвитку, з одного боку, і умови, в яких здійснюється виховання, — з другого.

У кожний з вікових періодів становлення дитини важливо досягти необхідної для цього періоду повноти розвитку, психофізіологічної й духовної зрілості, яка не завжди співпадає з віковими межами та вимогами шкільного навчання. Так, шестирічки в кінці періоду все ще неготові до систематичних занять у школі. А старшокласники потребують більш рішучого й інтенсивного залучення їх до суспільного життя і продуктивної праці з метою забезпечення ефективної моральної, фізичної і громадянської зрілості. Будь-які спроби форсування розвитку дітей за рахунок надмірного навантаження в ранньому віці неминуче сприяють перевантаженню і перевтомлюванню, фізичним і психічним ушкодженням.

Характеризуючи кожний з відзначених вікових періодів розвит­ку дітей з точки зору їх духовно-морального становлення, академік Б.Т.Лихачов відзначив недостатність досвіду реальних суспільних стосунків у дошкільнят і молодших школярів. Цим він пояснює велике тяжіння до накопичення вражень, прагнення зорієнтуватися у житті, утвердити себе. Дошкільнята і молодші школярі здатні оцінити і цінують моральні якості іншої людини, особливо турботу, увагу, інтерес до себе. Вони оцінюють ці якості утилітарно-практично, а людську красу розрізняють за зовнішніми, привабливими ознаками.

Період дошкільного й молодшого шкільного дитинства є найважливішим для розвитку естетичного сприймання і формування морально-естетичного ставлення до життя. У цьому віці інтенсивно здійснюється формування властивостей і якостей особистості, які зберігаються у більш чи менш незмінному вигляді на все життя.

Найскладнішим є підлітковий період. Підлітки ще недалеко відійшли від молодших школярів, але вже перейшли бар’єр самосвідомості. Їх ще досить сильно приваблюють зовнішні форми життєвих явищ, але цікавлять вже й змістові їх аспекти. У сприйманні морально-естетичного образу іншої людини панує функціонально-романтичний підхід. Естетично підліток оцінює не лише зовнішній вигляд, але й окремі моральні якості — мужність, відвагу, активність, вірність, справедливість, рішучість. Однак, підліток може захопитися й асоціальним типом поведінки, псевдоромантичним образом життя людей, які здійснюють правопорушення. Тому підлітковий період вимагає особливої уваги з боку дорослих та індивідуального підходу.

Не менш складним є й юнацький вік, коли завершується фізичне дозрівання людини, виникають реальні умови для її психічної і морально-естетичної зрілості.

Відзначаючи умовність і певну динамічність виділених періодів, необхідно звернути увагу на нове явище, яке сприяло перегляду меж між певними віковими групами. Мова йде про так звану акселерацію, що поширилась в усьому світі. Акселерація (від латинського “акселераціо” – прискорення) – це прискорений фізичний і частково психічний розвиток в дитячому й підлітковому віці. Біологи пов’язують акселерацію з фізіологічним визріванням організму, психологи – з розвитком психічних функцій, а педагоги — з духовним розвитком і соціалізацією особистості.

До появи акселерації в 50-60-х pp. XX ст. фізичний і духовний розвиток дітей і підлітків був збалансований. В результаті акселерації, що наступила в 70-х pp. фізіологічне дозрівання організму починає випереджати темпи розумового, психічного, соціального розвитку. Утворюється невідповідність, яку можна виразити так: тіло росте швидше, ніж визрівають психічні функції, які є основою інтелектуальних, соціальних, моральних якостей. До 13-ти — 15-ти років у дівчаток, а до 14-ти – 16-ти років у хлопчиків фізіологічний розвиток організму завершується і майже досягає рівня дорослої людини, чого не можна сказати про духовний розвиток.

Дорослий організм потребує задоволення “дорослих” фізіологічних потреб у тому числі й статевих, соціальний розвиток гальмується і вступає в конфлікт з бурхливо прогресуючою фізіологією. Виникає напруга, яка обумовлює значні психологічні перевантаження, підліток шукає шляхи її усунення і вибирає такі, які підказує його ще не зміцнений розум. У цьому полягають найважливі­ші суперечності акселерації, яка створила чимало труднощів як для самих підлітків, котрим важко впоратися з наявними змінами, так і для дорослих – батьків, учителів, вихователів. І, якщо з суто технічними проблемами акселерації — забезпечення шкіл новими меблями, учнів відповідним одягом і т.д. — ще якось впоралися, то в галузі морально-етичних наслідків акселерації і, в першу чергу, тих, що виявилися в широкому розповсюдженні статевих контактів серед неповнолітніх з усіма негативними наслідками, проблеми залишилися.

Про темпи акселерації свідчать наступні дані: за три десятиліття зріст у підлітків збільшився в середньому на 13—15 сантиметрів, а вага – на 10-12 кілограмів у порівнянні з їхніми ровесниками 50-х років.

Серед основних причин акселерації називають: загальні темпи прискорення життя, поліпшення матеріальних умов, підвищення якості харчування й медичного обслуговування, покращення догляду за дітьми в ранньому віці, позбавлення багатьох тяжких дитячих хвороб. Відзначаються й інші причини – радіоактивне забруднення навколишнього середовища, що спочатку сприяло прискоренню росту, а з часом, як показують досліди з рослинами і тваринами, ослабленню генофонду; зменшення кількості кисню в атмосфері, що сприяло розширенню грудної клітки, а за цим і зростання всього організму. Очевидно, акселерація обумовлена комплексом впливів багатьох факторів. З середини 80-х років акселерація у всьому світі загальмувалась, темпи фізіологічного зростання дещо знизилися.

Взагалі, дослідження в галузі людського розвитку виявили ряд важливих закономірностей, без урахування яких не можна спроектувати й організувати ефективну навчально-виховну діяльність. Практична педагогіка ґрунтується на таких закономірностях фізичного розвитку:

1. В юному віці фізичний розвиток людини здійснюється швидше й інтенсивніше; з часом темпи розвитку уповільнюються.

2. Фізіологічно дитина розвивається нерівномірно: в одні періоди – швидше, в інші – повільніше.

3. Кожен орган людського тіла розвивається у властивому лише йому темпі; в цілому частини тіла розвиваються нерівномірно і непропорційно.

Вікові особливості розвитку кісток у дітей

Активна, рухова частина -м’язи, пасивна, нерухома частина – кістки, зв’язки.

Скелет складає 18% від загального тіла у дорослих. 14% від загального тіла у новонароджених. Початок його формування на 5-му тижні ембріогенезу, закінчення формування – у 20-25 років.

Міцність кістки переважає свинець 69 раз. Стегнова кістка витримує навантаження по вертикалі у 1,5 тонни, велика гомілкова – 1,8 тонни.

Новонароджені мають у скелеті багато хрящів, мало солей, багато білків. Ріст товщини та міцності до 6-7 р. У 8 – 14 р. товщина майже не змінюється; з 14-18 р. – ріст міцності. Процеси окостеніння проходять неодночасно (гетерохронно). Наприклад окостеніння кісток зап’ястя починається в 6-7 років.

Віковий розвиток різних відділів скелету

Голова:

У плода кості голови з’єднуються сполучною тканиною, що забезпечує зміну форми і об’єму черепа при пологах. Джерельця (тім’ячка) поступово замінюються хрящем мале до 2-3 міс, а велике – до 1,5 р. Кісткові шви формуються до 20-30 р

До 7 р спостерігається активний ріст кісток черепа: на 2-3 році – ріст кісток лиця. З 7 до 12-13 р. – ріст основи черепа.

Об’єм мозкового черепа у новонароджених, більший від лицевого черепа у 8 раз.

У дорослих тільки в 2-2,5 рази. Статеві особливості: у хлопчиків лицевий череп більше росте у довжину. Хребет. Кількість кісткової і хрящової тканини в 1-і роки життя майже однакова. Періоди інтенсивного росту хребта: 1) до 2-х років, 2) у 7-9 р. 3) у пубертатному періоді. Сповільнення росту хребців з 1,5 до 3-х р.

З 10 р інтенсивно ростуть нижні грудні і поперекові хребці, зростаються крижові.

Формування вигинів: шийний лордоз – у 3 міс, грудний. кіфоз – у 6 міс, поперековий лордоз – у 8-10 міс, крижовий кіфоз – у 12 міс.

У 1 -і роки життя вигини не фіксовані, вони зникають при розслаблені. м’язів. Формування вигинів – до 7 років, до 12 років вони еластичні, можливі сколіози. Функція вигинів – амортизація.

Грудна клітина – конусовидна до 3-4 міс., з 12-13 р. стає такою, як у дорослих неправильне сидіння призводить до деформацій та порушення функціонування внутрішніх органів.

Статеві відмінності тулуба:

У жінок маса окремих хребців менша, відростки більші, відхилені назад, крижові й куприкові зростаються пізніше. Індивідуальні відмінності тулуба:

– неоднакова кількість ребер і хребців;

– неоднакова ступінь незрощення дуг хребців;

– різна форма отворів у грудині;

– неоднакове розщеплення мечовидного відростка.

Верхні кінцівки: кістки зап’ястя при рентгенологічному дослідженні видно з 7 років, закінчується окостеніння до 10-12 р. Перевантаження призводить до видовження кисті, затримки окостеніння. Іноді буває різна кількість кісток зап’ястя, полідактилія

Лопатки: в дітей – плоскі, у дорослих – різної форми краї та випуклості.

Таз: у 5-6 р. починає зростатись, закінчується окостеніння до 18 р. Статеві відмінності: після 8-9 р. у хлопчиків таз вужчий і вищий.

Нижні кінцівки: стегнові кості у дітей прямолінійні, шийки – слабо виражені; надколінники можуть бути подвійні, потрійні або відсутні; великогомілкові кістки у дітей як правило більш зігнуті; кістки стопи (26) буває більша кількість до 30, полідактилія.

Склепіння стопи утримується м’язами і зв’язками, що забезпечує амортизацію при ходьбі. Порушення нормальної висоти склепіння називається плоскостопістю. Її причиною можуть бути тривале стояння, неправильний підбір взуття, великі навантаження. Призводить до порушення постави, кровопостачання внутрішніх органів, швидкої втоми. Профілактичні заходи: фізичні вправи, правильно підібране взуття і дозовані навантаження

М’язи – активна частина опорно-рухового апарату. Маса м’язової тканини становить 23% від маси тіла у новонароджених, 27% від маси тіла у 8 р., 40-45% – в 17-18 р.

Фізичний розвиток та стан здоров’я дітей

Під фізичним розвитком дітей та підлітків розуміють безперервний біологічний процес. На кожному віковому етапі він характеризується визначеним комплексом пов’язаних між собою та зовнішнім середовищем ( при керівній ролі центральної нервової системи ) морфологічних та функціональних властивостей організму та зумовлені цими властивостями запасом фізичних сил.

Фізичний розвиток, стан здоров’я, так як і народжуваність та дитяча смертність відображає стан дитячого колективу. Постійний нагляд за фізичним розвитком та станом здоров’я дітей та підлітків, які проводять лікарі та медичні сестри дитячих закладів, необхідний, так як дозволяє своєчасно намітити та здійснити ряд індивідуальних та масових оздоровчих мір.

Вивчення фізичного розвитку та стану здоров’я кожної дитини та всього дитячого колективу знаходиться в безперервному зв’язку. Без індивідуальної оцінки фізичного розвитку та стану здоров’я неможливо відобразити характеристику групи, так як і без знання середніх показників фізичного розвитку, притаманного даному віку, статі та колективу, неможливо об’єктивно оцінити фізичний розвиток кожної дитини.

Систематичні спостереження Н. Л. Фигурина і М. П. Денисової ( 19) за ходом розвитку дитини показали, що формування зорово-рухових координації (око-рука) завершується актом хапання з подальшим утримуванням предметів. Свій початок зорово-рухові координації, лежачи в основі акту хапання, беруть з позитивного “комплексу пожвавлення”. При пожвавленні в результаті зорового зосередження, на предметі і хаотичних рухів ручки дитини випадково натрапляють на предмет, на цій основі формується простягання ручок до об’єкту, коли, він знаходиться на певній відстані від ока.

Таким чином, хапання є складний руховий акт, що виникає у відповідь на дифузне зорове роздратування, падаюче на око дитини з певної відстані і під певною точкою зору і частина цього акту полягає у напрямі ручок до об’єкту і в приведенні в певне положення кисті пальців рук.

В кінці формування акту хапання зв’язок між зоровим роздратуванням і рухом встановлюється миттєво. Р. Я. Лехтман – Абрамлвич ( 13 ) спостерігала, що в період з 4 до 7 місяців, побачивши предмет на досяжному відстаней, дитина відразу ж протягує, до “нього руки і намагається його дістати. При цьому хапальні рухи рук проробляють відносно швидку еволюція від недиференційованого захоплення предмету всіма пальцями і притиснення його до долоні до захоплення за допомогою зіставлення великого пальця іншим.

Питання про те, на якій основі відбувається формування акту хапання, в даний час достатньо не досліджено. Можна лише припускати, що в основі формування акту хапання лежить орієнтовна діяльність, що виражається в зоровій зосередженості на об’єкті.

Після утворення акту хапання розвиток рухів переходить в нову фазу. По даним Н. Л. Фигурина і М. П. Денісової, тут з’являються і інтенісивно розвиваються різноманітні повторні рухи. У міру засвоєння дитиною рухів і дій з предметами повторні рухи стають все більш і більш, різноманітними. Дитина не тільки поплескує по предмету, але і розмахує ним, перекладає з однієї руки в іншу, штовхає предмет, що висить над ним, ударяє одним предметом об інший і т.д. Н. Л. Фигурин і М. П. Денисова вказують, що одночасно з повторними рухами, з’являються ланцюгові рухи, які є рядом окремих диференційованих рухів, що йдуть одне за іншим. Ці автори особливо підкреслюють, що повторні і ланцюгові рухи нічим не відрізняються, і в тих і в інших випадках має місце ряд рухів в послідовному порядку під контролем, сприймаючих органів. У ланцюг рухів включаються всі ті окремі рухи, які освоює дитина під керівництвом дорослих.

Ступінь розвитку ігрового маніпулювання, у дітей першого року життя залежить від педагогічного підходу за дітьми, за відсутності педаготічної роботи з дітьми, розвиток цих рухів затримується – діти не уміють грати, проводячи, цілий години в стані бездіяльності, задовольняючись смоктанням пальців, і монотонним розгойдуванням тулуба. Явища так званого госпіталізма, які можна спостерігати в поганих дитячих установах, є яскравим доказом того, що уміння грати не просто інстинктивне, мимоволі виникаюче явище, що з’являється унаслідок потреби у відчутті задоволення, а що грі треба учити.

Н. Л. Фигурин і М. П. Денисова спеціально досліджували вплив новизни на стимулювання дій дитини. Пропонуючи дитині одночасно “старий” предмет, з яким дитина маніпулювала протягом 15-20 хвилин і “новий” предмет, з яким дитина ще не зустрічалася, вони виявили, що дитина переважно зосереджується на “новому”, тоді як на “старий” об’єкт вона майже не дивиться і не хапає. Якщо ж в досвіді демонструвався тільки один “старий” предмет, то і в цьому випадку дитина, не зосереджувалася на ньому і не хапала його. Ці автори вказують, що переважний інтерес до нового є характерним для людини і може бути виявлений вже на п’ятому місяці життя.

 

Ріст та розвиток

Організм дитини відрізняється від організму дорослого рядом особливостей в будові та функціях окремих органів та систем.

Перш за все організм дитини на відміну від організму дорослого знаходиться в стані безперервного росту та розвитку. Під ростом розуміють кількісні зміни організму, під розвитком – якісні, диференціювання органів та тканин. Кількісні зміни, постійно накопичуючись, переходять в якісні. Це і є єдність та взаємозалежність росту та розвитку.

В окремі вікові періоди процеси росту та розвитку проходять нерівномірно та неоднаково. Більш того, кожний орган, кожна система органів мають свої закономірності по відношенню до процесів росту та розвитку, причому інтенсивність їх виражена тим більше, чим менший вік.

Окремі тканини на протязі всього періоду розвитку підлягають безперервному та складному диференціюванню.

Збільшення маси тіла – ваги – проходить неоднаково із року в рік. Періоди швидкого темпу росту змінюються періодами його уповільнення. Під час уповільнення росту відмічаються великі прибавки ваги. Уповільнення та прискорення росту співпадають з тими крупними гістологічними змінами, під які підпадає кісткова система.

Важливу роль в процесах перебудови кісткової тканини грає харчування. Так, збіднення їжі мінеральними солями та вітамінами в період глибокої морфологічної перебудови кісткової тканини приводить до остеопорозу та значному уповільненню росту. Встановлено, що збільшення органів не йде пропорціонально загальному росту організму та паралельно процесам їх внутрішнього диференціювання. Остаточне формування структури органів, так як і їх ріст, закінчується в різні вікові періоди. Періоди бурного росту змінюються періодами уповільнення, на протязі яких проходить диференціювання його та вдосконалення функцій.

Ріст та розвиток окремих органів та систем органів пов’язані між собою. Так, наприклад, вдосконалення органів дихання благо приємно відображається на функціях серця та дихання, а діяльність органів кровообігу сприяє розвитку дихального апарата.

Формування функцій нервової системи позитивно впливають на розвиток рухової діяльності і, навпаки, розвиток м’язової системи сприяє вдосконаленню нервової діяльності.

Безперервний процес диференціювання тканин, незакінченість функціонального розвитку окремих органів та систем роблять організм дитини в порівнянні з організмом дорослого менш стійким до всілякого роду неблагоприємного впливу зовнішнього середовища. Тому у дітей нерідко виникають різні функціональні розлади та захворювання мають схильність до загострення.

Особливо сильно реагує дитячий організм на різні внутрішні фактори в період найбільш інтенсивної морфологічної та функціональної перебудови. Це доведено рядом досліджень та самим життям. Так, наприклад, в результаті вивчення наслідків першої та другої світових воєн було виявлено, що негативні фактори зовнішнього середовища сказалися неоднаково на дітях різного віку. Антропометричні дослідження констатували більш різке відставання показників фізичного розвитку від таких самих дітей довоєнного періоду у дітей 6 – 7 та 12 – 13 років ( дівчатка ) і 13 – 14 років ( хлопчики ), чим у дітей другого віку. Саме в ці вікові періоди і проходить морфологічна та функціональна перебудова кісткової тканини, а також перебудова всього організму в цілому.

Таким чином, в кожний віковий період організм характеризується визначеними морфологічними та фізіологічними особливостями та своєрідною властивістю реагувати на різні чинники зовнішнього середовища. Особливо це різко виражено у дітей під час вікової кризи.

 

ПАМ’ЯТКА ДЛЯ ВАГІТНИХ ЖІНОК

Про профілактику стоматологічних захворювань у дітей.

Профілактика стоматологічних захворювань у період вагітності допомагає поліпшити стан порожнини рота матері, попереджає розвиток карієсу молочних і постійних зубів у дитини.

Здоров’я вашої майбутньої дитини залежить від вашого здоров’я, тому зверніться до стоматолога при першому відвідуванні жіночої консультації і спостерігайтеся в нього протягом усього терміну вагітності.

Карієс зубів і захворювання ясен викликаються специфічними мікроорганізмами, які перебувають у зубному нальоті, зубному камені й у залишках їжі, які утворюються при неправильному й нерегулярному чищенні зубів. Цукор і солодощі є середовищем для мікробів, що викликають карієс. Вони виділяють кислоти, що викликають розчинення емалі. Тому вам і всім членам вашої родини необхідно ретельно чистити зуби після сніданку і перед сном, а також не приймати солодощі в проміжках між основними прийомами їжі та регулярно,  не менш двох разів на рік відвідувати стоматолога.

Щоб зуби і ясна в дитини були здоровими необхідно:

 

– грудне вигодовування дитини на першому році життя;

 

– не давати дитині підсолоджену воду в проміжках між годуванням і не додавати цукор при готуванні їжі;

 

– показати дитину дитячому стоматологові, коли їй буде 6 місяців;

 

– доглядати за зубами дитини відразу після їх прорізування: протирати чистою марлею або спеціальним напальчником після кожної годівлі. Коли в неї буде 10-12 зубів, необхідно купити найменшу зубну щітку з дуже м’якою щітиною і чистити зуби дитячою пастою перед денним сном і на ніч.

 Важливим критерієм в оцінці стоматологічного здоров’я людини є якість життя, тобто соціальні, психологічні та фізичні складові життя пацієнта. Не секрет, що хвороби в області стоматології дуже впливають на здоров’я людини в цілому, вони можуть приносити серйозні страждання, біль, викликати зміни в мові, вплинути на кардинальні зміни в раціоні харчування, крім того, велике значення надає здоров’я зубів на зовнішній вигляд і загальний фізичний та психологічний благополуччя людини.

Образ успішного, щасливого і здорової людини неможливо уявити собі з наявністю у нього стоматологічних проблем: відсутність зубів, їх некрасивість. Красива посмішка – ось один із найсерйозніших показників успіху і благополуччя в житті людини.

Таким чином, вплив стоматологічних захворювань на життя людини важко переоцінити, всі усвідомлюють важливість того, щоб зуби і ротова порожнина в цілому були здоровими і не приносили проблем. Не перше десятиліття стоматологами у нашій країні розглядається питання про профілактику стоматологічних захворювань. Впровадження в життя різних програм, спрямованих на реалізацію масової профілактики велося з перемінним успіхом у різні роки, коли цьому питанню приділялося то підвищену увагу, то він відходив на задній план. Профілактика стоматологічних захворювань здійснюється на всіх рівнях, особлива роль у цьому питанні приділяється розвитку діяльності дитячої стоматології. В обов’язковому порядку свою участь в стоматологічному здоров’я повинні внести відділи народної освіти, дитячі поліклініки, жіночі консультації, санітарно-епідеміологічна служба, школи та дошкільні дитячі установи.

Вплив стоматологічних захворювань може серйозно позначитися на подальшому благополуччя, на життя людини цей фактор надає потужний вплив. Посудіть самі: для всіх з нас має величезне значення якість і регулярність харчування, у більшості з нас протягом життя складаються певні звички, свій режим. На це може надати потужний вплив такий фактор ризику, як стоматологічні захворювання, у зв’язку з якими може статися серйозна корекція харчування. Але разом з тим і сам режим харчування в свою чергу також чинить серйозний вплив на стоматологічне здоров’я. У 2003 році Всесвітньою Організацією Охорони здоров’я був опублікований звіт, в якому йдеться про необхідність постійного поліпшення стоматологічного здоров’я людей і одним із пріоритетних напрямків у цьому питанні виділяється вивчення впливу саме харчування на здоров’я в області стоматології.

Продовжуючи говорити про те, який вплив стоматологічних захворювань виявляється на життя людини, слід згадати, що здоров’я зубів є неодмінним фактором в наступних аспектах:

По-перше, відсутність проблем в стоматології є головною причиною, що забезпечує якість і режим харчування.

По- другий , здоров’я зубів впливає на красу обличчя в цілому, тобто естетика особи людини прямо залежить від того, наскільки гарні, рівні і здорові зуби має людина.

По-третє, здорові зуби є важливим атрибутом у вербальному спілкуванні, і, як наслідок, комунікабельності людини. Люди, що мають серйозні проблеми з зубами часто бувають затиснуті, соромляться зайвий раз посміхнутися, що, безсумнівно, впливає на якість спілкування.

Таким чином, вплив стоматологічних захворювань на життя і здоров’я людини виявляється досить серйозне, здорові зуби є найважливішим символом благополуччя, хворі і некрасиві зуби можуть виявитися причиною порушень в області поведінкових реакцій і повноцінності психіки.

У західних країнах, що відрізняються своєю любов’ю до збирання різного роду соціологічних опитувань, було виявлено, що здорові зуби є найважливішим критерієм в якості життя людей. Зокрема, 75 відсотків англійців невідривно пов’язують фактор відсутності стоматологічних проблем з якістю життя. У зв’язку з цим, населення благополучних європейських країн приділяє чималу вплив профілактики зубних захворювань, регулярно відвідують стоматолога.

У нашій країні в цьому питанні поки що все залишається як і раніше, за даними соціологічного опитування, 39 відсотків росіян жодного разу в житті не проходили профілактичного лікування в стоматології. Більш того, 16 відсотків жителів нашої країни чистять зуби двічі на день, решта займаються цим лише раз на добу, а деякі зовсім нехтують цим найважливішим для здоров’я порожнини рота і зубів процесом. Про яке здоров’я зубів може йти мова в даній ситуації? У зв’язку з цим видається дуже важливим продовжувати роботу в плані профілактики, оскільки вплив стоматологічних захворювань на життя і здоров’я кожної людини важко не помітити.

Розвиток стоматології в нашій країні дозволяє підтримувати здоров’я зубів протягом всього життя, однак деякі опитування дозволяють загострити увагу на таку проблему, як незадоволеність населення в цілому якістю стоматологічної допомоги. Багато пацієнтів вважають лікування недостатнім або, навпаки, надмірною, хоча тут, швидше за все, має місце фактор суб’єктивного ставлення до даної проблеми. Крім того, незадоволення в якості стоматологічної допомоги може виникати через завищених очікувань пацієнта і реальним становищем. Не можна не згадати і про те, що вартість стоматологічних послуг часом стає непосильним для великої кількості людей, а надання безкоштовних послуг у цьому напрямку часто залишають бажати кращого.

 

Минає 6-8 місяців, протягом яких щелепи немовлят перебудовуються і стають здатними сприйняти новий фактор – прорізування зубів. Тимчасові зуби, зачатки яких містяться в альвеолярних відростках щелеп, проходять певні етапи внутрішньощелепного розвитку, поступово прорізуються, формуючи прикус тимчасових зубів.

 

 Тимчасовий прикус поділяють на три періоди: 1 – період формування (від 6 місяців до 2-2,5 років); 2 – період стабільного тимчасового прикусу (від 2,5 до 4 років); З – період старіння, або ознак стирання, пізній тимчасовий прикус (від 4 до 6 років). Завдяки росту і розвитку дитини відбуваються зміни в зубощелепній системі, з’являються нові функції або відбувається перебудова наявних.

На шостому місяці життя дитини починається прорізування тимчасових зубів, яке триває приблизно два роки, тобто до 2,5 років життя дитини. За пришвидшеного типу розвитку дитини цей період триває до 2 років, за сповільненого – до 3 років

Терміни прорізування тимчасових зубів

Прорізування тимчасових зубів характеризують такі закономірності: строки; порядок прорізування; парність прорізування; послідовність прорізування.

Строки прорізування тимчасових зубів такі: центральні різці прорізуються в 6-8 місяців, спочатку нижні, а потім верхні; латеральні – у 8-12 місяців, спочатку верхні, а потім нижні. Отже, на 1 році життя в дитини налічується 8 зубів – група різців. Перший тимчасовий моляр прорізується у 12-16 місяців. Ікла прорізуються в 16-20 місяців, а другі тимчасові моляри – у 20-30 місяців.

Порядок та послідовність прорізування тимчасових зубів: на верхній щелепі -1, II, Ш, III, U; на нижній щелепі -1, II, Ш, III, U.

Спочатку прорізуються зуби на нижній щелепі, за винятком латеральних різців та перших тимчасових молярів, які спочатку прорізуються на верхній щелепі. Незважаючи на те, що прорізуванню іклів передує прорізування перших тимчасових молярів, ікла в тимчасовому прикусі займають правильне положення в зубній дузі, тому що мають можливість відсунути перший моляр назад, оскільки другий тимчасовий моляр іще не прорізався.

Перше фізіологічне підвищення висоти прикусу починається з прорізування перших тимчасових молярів. Вони відіграють ту ж роль у тимчасовому прикусі, що і постійні в змінному, – підтримують прикус на певній висоті.

Парність прорізування виражається в тому, що однойменні зуби на кожній половині щелеп прорізуються одночасно. Порушення парності прорізування однойменних зубів на різних боках щелеп є ознакою відставання росту і в деяких умовах може призводити до виникнення аномалій розвитку зубних дуг та щелеп.

Із прорізуванням зубів та розвитком функції жування активно ростуть альвеолярні відростки щелеп; потовщується базальна частина нижньої щелепи; ростуть гілки нижньої щелепи; ускладнюються рельєф та архітектура щелеп. Після повного прорізування тимчасових зубів утворюються зубні дуги тимчасового прикусу

II період тимчасового прикусу називається “стабільним тимчасовим прикусом”. Він триває до 4 років і має такі характеристики:

1. Тимчасовий прикус має 20 зубів.

2.      Відсутні група премолярів та третій моляр.

3.      Зуби розташовані в зубній дузі без нахилу – вертикально.

4.      Коронки зубів майже однакової висоти.

5   У тимчасових зубах більше виражена ширина, ніж висота. –  У тимчасових зубах погано виражений екватор.

У пришийковій ділянці тимчасових молярів визначається емалевий   валик,   який надає зубу форми усіченого конуса. Зубні дуги становлять собою півколо з радіусом, більшим на верхній щелепі. :   Різальні краї та жувальні поверхні зубів лежать в одній площині, тому оклюзійна площина горизонтальна.

 

 

Корені тимчасових зубів короткі та широкі, формуються протягом 2-2,5 років після прорізування зуба; протягом наступних 2-х років спостерігається стабільний стан кореня, після чого починається фізіологічна резорбція

 

11.     Середня лінія обличчя збігається із середньою лінією, яка проходить між центральними різцями. Вони є продовженням одна одної і лежать в одній сагітальній площині.

 

 12.     Кожний зуб має по два антагоністи, за винятком нижніх центральних різців і верхніх других молярів.

 

 13.     У фронтальній ділянці визначається ножицеподібний різцевий контакт, тобтоверхні різці перекривають нижні.

 

 14.     Зуби розташовані в зубній дузі щільно, без проміжків, утворюючи апроксимальніконтакти.

 

 15.     Різальні краї та жувальні горбки добре виражені, не мають ознак стирання.

 

 16.     Рвучий горбик верхніх іклів проектується між іклом та першим тимчасовим моляром нижньої щелепи.

 

 17.     Дистальні поверхні других тимчасових молярів розташовані в одній вертикаль

 

 18.     Більш вертикального положення набуває висхідна гілка нижньої щелепи.

 

 19.     З ростом суглобного горбка диск скронево-нижньощелепного суглоба набуваєдвовгнутої форми; збільшується кривизна поверхні суглобної голівки; глибшає

 

 20.     Посилюється функція м’язів, які піднімають нижню щелепу.

 

 21.     Соматичний тип ковтання.

 

 Для III періоду тимчасового прикусу, який у літературі називають періодом “старіння”, “ознак стирання, зношеності” характерні ті ж перші двадцять ознак, які властиві II періоду. Різниця така:

 

 13.    У фронтальній ділянці установлюється прямий контакт різців.

 

 14.    З’являються проміжки між зубами, так звані фізіологічні діастеми та треми як наслідок росту зубних дуг.

 

 15.    Зростає стертість різальних країв різців та жувальних горбків бічних зубів.

 

 Сагітальна сходинка між дистальними поверхнями других тимчасових молярів

 

 Формування сагітальних співвідношень тимчасових і постійних молярів:

 

 а) мезіальний тимчасовий прикус; б) мезіальна (сагітальна) сходинка за дистальними поверхнями II тимчасових молярів; в) розташування дистальних поверхонь II тимчасових молярів у одній площині та правильне мезіодистальне співвідношення інших бічних зубів; г) розташування дистальних поверхонь II тимчасових молярів у одній площині та горбкове співвідношення інших бічних зубів; д) дистальний тимчасовий прикус

 

 

 

16.   Рвучий горбик верхніх іклів проектується між нижнім іклом та першим моляром (як і у II періоді).

 

 17.Унаслідок медіального зміщення нижньої щелепи дистальні поверхні других тимчасових молярів утворюють ретромолярну площадку, або уступ, так звану сагітальну сходинку. Цей уступ надалі сприяє правильному встановленню перших постійних молярів. За співвідношенням дистальних поверхонь других тимчасових молярів прогнозують розвиток прикусу в сагітальній площині – симптом Цилінського.

 

 18.     Стирання зубів призводить до зменшення висоти коронок, за винятком іклів на нижній щелепі. У результаті формується прямий ковзний прикус.

 

 19.     Завершується диференціювання елементів скронево-нижньощелепних суглобів.

 

 20.     За даними Шварца (1938), механізм формування фізіологічних видів прикусу за лежить від інтенсивності та швидкості жування, а також переважного розвитку жувальних м’язів. Автор розрізняє масетеріальний та темпоральний типи жування. С. І. Криштаб (1973) запропонував третій тип – змішаний.

 

 За даними А. Л. Владиславова (1969), в III періоді тимчасового прикусу зустрічаються 3 види зубних дуг:

 

 1)     з наявністю трем між передніми зубами – 57 %;

 

 2)     з наявністю трем (треми примотів) на верхній – у 93 % і на нижній – 47 % щелепах;

 

 3)     відсутність трем у передній ділянці обох зубних дуг – 21 %.

 

 Відсутність проміжків (трем) – несприятлива прогностична ознака, яка є фактором ризику, оскільки за відсутності трем у 4 рази частіше зустрічається тісне розташування постійних зубів.

 

 4-річна дитина має 20 тимчасових зубів і зачатки 28 постійних зубів, які розташовані в ділянці очних ямок, носової порожнини на верхній щелепі та на нижній щелепі і покриті тонким шаром кістки у 2—4 мм. До 4-х років після прорізування і закінчення формування коренів тимчасових зубів ріст альвеолярних відростків практично припиняється і знову починається у 5,5-6 років.

 

Протягом тривалого часу вважали, що наявність проміжків між тимчасовими зубами у віці 4—6 років свідчить про активний ріст зубоальвеолярних дуг, причому переважно на верхній щелепі для встановлення більших за розмірами постійних різців. Але дослідження показують, що фізіологічні треми – це ознака, яка є одним із варіантів розвитку зубних рядів тимчасового прикусу.

 

 Відсутність трем – це справді несприятлива умова для правильного встановлення в зубний ряд фронтальних зубів, які прорізуються, оскільки визначено, що ширина і довжина зубних рядів у дітей без трем менші, ніж у дітей із тремами. Разом з тим зустрічаються сприятливі випадки, коли сумарна ширина коронок тимчасових різців за відсутності трем достовірно більша за таку при їх наявності.

 

 Щодо стертості зубів відомо, що ріст кісток відбувається неоднаково на обох щелепах. Швидше росте верхня щелепа. Цим пояснюється більша ширина фізіологічних трем на верхній щелепі, окрім того, нерівномірний ріст простежується також і на різних ділянках щелеп. На верхній щелепі більш постійний ріст відбувається у фронтальній ділянці, а на нижній – у бічних. Такий нерівномірний ріст щелеп мав би призвести до розвитку прогнатичного прикусу, але це рідко простежується, оскільки нижня щелепа має тенденцію до переміщення вперед, бо це дозволяє створити простір між різцями верхньої та нижньої щелеп і різцеве перекриття. Таке переміщення нижньої щелепи супроводжується відповідною перебудовою у скронево-нижньощелепових суглобах. Завдяки цьому другі премоляри встановлюються із позитивною сагітальною сходинкою.

 

 Але переміщення нижньої щелепи вперед можливе лише за фізіологічної стертості тимчасових зубів, яка полегшує ковзні рухи нижньої щелепи.Стертість тимчасових зубів залежить від декількох факторів: від твердості емалі (ступеня мінералізації), від артикуляційних співвідношень у прикусі та суглобах і від роботи жувальних м’язів. Ці фактори, які діють безперервно протягом усього НІ періоду розвитку тимчасового прикусу, сприяють пришліфуванню одного зубного ряду до дру­гого, стиранню горбків та опуклостей, які заважають ковзанню нижнього зубного ряду.

 

 Співвідношення дистальних поверхонь других тимчасових молярів можна пояснити тим, що другий верхній тимчасовий моляр вужчий від нижнього приблизно настільки ж, наскільки верхній центральний різець ширший від нижнього. Нижній другий тимчасовий моляр має три щічні горбки, а верхній – два, й оскільки зуби в II періоді тимчасового прикусу розташовані щільно, без проміжків, то верхній моляр своїм мезіальнощічним горбком укладається в першу борозенку нижнього (між мезіальнощічним і середнім щічним горбками) і закінчується з ним в одній вертикальній (фронтальній) площині.

 

 У III періоді тимчасового прикусу завдяки нерівномірному росту нижньої щелепи та тенденції до мезіального переміщення, фізіологічного стирання горбків зубів медіально-щічний горбок верхнього другого тимчасового моляра може переміститися з першої в другу борозенку (між середнім та дистальним щічними горбками) і дистальні поверхні других молярів утворять сагітальну сходинку. Це називається симптомом Цилінського. За співвідношенням дистальних поверхонь других тимчасових молярів у 6-річному віці прогнозують розвиток прикусу в сагітальному напрямку.

 

 Під час клінічного огляду іноді дуже важко визначити співвідношення дистальних поверхонь других тимчасових молярів та різницю величини їхніх коронок. У таких випадках рекомендується оцінити співвідношення верхніх та нижніх іклів, яке протягом усього тимчасового прикусу залишається незмінним, не змінюється і після прорізування перших постійних молярів. Навіть незначне неправильне співвідношення тимчасових іклів несприятливе для розвитку нормального прикусу.

 

Змінний прикус

 

 Змінний прикус – це більш високий ступінь розвитку та диференціювання зубо-щелепної системи. Він характеризується наявністю в щелепних кістках одночасно як тимчасових, так і постійних зубів. Тривалість періоду зміни зубів коливається від 6 до 12-14 років.Змінний прикус підрозділяють на 2 періоди: І (ранній) – із 6 до 9 років та II (пізній) – від 10 до 12-14 років.

 

 I        – характеризується прорізуванням перших постійних молярів та зміною різців,

II       – прорізуванням премолярів та других молярів, зміною іклів.

 

 У змінному прикусі триває розсмоктування коренів тимчасових зубів, завдяки чому вони стають рухомими. Строки прорізування постійних зубів залежать від загального стану організму, розвитку та умов життя дитини, стану тимчасових зубів та їхнього періодонта, часу їх передчасного видалення і т. ін. Прорізування перших постійних молярів забезпечує II фізіологічний підйом висоти прикусу. Формуються сагітальна і транверзальна оклюзійні криві.

 

 У змінному прикусі виділяють два періоди найбільш інтенсивного росту щелеп: І – який передує і супроводжує прорізування перших постійних молярів; II – відповідає прорізуванню премолярів та других молярів і зміні іклів.

Під час зміни зубів можуть визначатися суттєві відхилення в розвитку обличчя, обумовлені або вродженими, або набутими чинниками. Найчастіше це визначається внаслідок втрати великої кількості тимчасових зубів, бо відбуваються порушення процесу становлення висоти прикусу.

НІ фізіологічний підйом висоти прикусу відбувається за рахунок росту альвеолярного відростка у вертикальному напрямку під час прорізування і правильного взаємного встановлення других постійних молярів.

Прорізування постійних зубів характеризується порядком, парністю та послідовністю. Послідовність прорізування зубів: верхня щелепа – 6, 1, 2, 4, 3, 5, 7, 8; нижня щелепа – 6, 1, 2, 3, 4, 5, 7, 8.

Середні строки прорізування постійних зубів такі: перші моляри – 6-7 років; центральні різці – 7-8 років; латеральні різці – 8-9 років; перші премоляри – 9-11 років; ікла – 10-12 років; другі премоляри – 11-13 років; другі моляри – 12-13 років.

Усі зуби першими прорізуються раніше на нижній щелепі, за винятком перших премолярів. Парність виражається тим, що однойменні зуби на кожній половині щелепи прорізуються одночасно.

Постійні зуби поділяють на 2 групи: заміщувані (різці, ікла, премоляри) та додаткові (група молярів – перший, другий та третій).

 

 Терміни прорізування постійних зубів

 

 І період змінного прикусу (початковий, ранній): перший постійний моляр як додатковий потребує для прорізування відповідного місця, яке створюється завдяки росту в ділянці кута нижньої щелепи та верхньощелепного горба. Потім прорізуються різці. Це заміщувані зуби, які за розмірами більші, ніж тимчасові. Тому для правильного розташування їх у зубній дузі необхідна наявність фізіологічних діастем і трем. Постійне ікло більше, ніж тимчасове. Тому за порушення послідовності прорізування постійних зубів та відсутності фізіологічних трем ікла можуть прорізатися поза зубною дугою (вестибулярно або рідше – орально).

Як правило, визначають чотири варіанти прорізування та правильного встановлення в прикусі перших постійних молярів (Ф. Я. Хорошилкіна, 1999):

 

 1.  За наявності сагітальної сходинки між дистальними поверхнями других тимчасових молярів перші постійні моляри встановлюються правильно (в 6 років). Змикання других тимчасових молярів в одній площині призводить до горбкового змикання перших постійних молярів. Поліпшення їх співвідношення надалі буд залежати від наявності трем між зубами, стирання горбків тимчасових зубів та міжзубних контактів на проксимальних поверхнях їхніх коронок, коли під тиском перших постійних молярів відбудеться медіальне зміщення тимчасових молярів, особливо нижніх (у 7-7,5 років).

 

 3.       На великих щелепах із тремами між тимчасовими зубами або без них, незважаючина змикання других тимчасових молярів дистальними поверхнями в одній вертикальній площині, перші постійні моляри можуть прорізатися та встановитися у правильному співвідношенні одразу.

 

 4.       На щелепах невеликих розмірів (“рудиментарний” варіант) за відсутності трем, змикання других тимчасових молярів дистальними поверхнями в одній вертикальній площині та горбковому контакті перших постійних молярів може довго зберігатися їхній однойменний контакт (з 6 до 12 років), тобто є фактор ризику формування дистального прикусу. Після зміни тимчасових молярів премолярами з’являється надлишок місця за рахунок різниці розмірів коронок тимчасових і постійних зубів, необхідний для корекції розташування перших постійних молярів.

 

 Якщо зміна зубів відбувається фізіологічно, то ікла прорізуються після зміни першого тимчасового моляра і появи на його місці першого премоляра, що менший від заміщуваного зуба в середньому на 2,5-4 мм (верхній) та нижній – на 1,5 мм. Звільнене місце та наявність трем забезпечують правильне розташування іклів. Другі премо-ляри також менші від других тимчасових молярів. Тому після їх заміни утворюється простір, який займають перші постійні моляри, які просуваються вперед (вони мають тенденцію до медіального переміщення). Різниця ширини коронок У У та 5 5 дорівнює 2,0—2,5 мм, a vTv та 5Т5 – майже 3 мм.

 

 Підготовка місця для прорізування других постійних молярів починається одразу ж після прорізування перших постійних молярів. Простір для них на нижній щелепі утворюється як за рахунок медіального переміщення перших постійних молярів, так і за рахунок розсмоктування кістки переднього боку гілки нижньої щелепи та ново-утвору на задній поверхні. На верхній щелепі в довжину росте альвеолярний відросток. Ріст альвеолярних відростків у ширину і фронтальної ділянки верхньої щелепи в довжину відбувається за рахунок утворення кісткової тканини на зовнішній поверхні альвеолярних відростків та резорбції кістки на її внутрішній поверхні. Утворення кістки відбувається внаслідок дії остеобластів, а резорбція – остеокластів. Ці два протилежні процеси визначають формування і ріст щелепних кісток.

 

У розвитку щелепних кісток, особливо їхніх альвеолярних відростків, суттєве значення має рівновага м’язів-антагоністів (які піднімають та опускають нижню щелепу, зміщують її вперед та назад, вправо та вліво). Важливу роль у цьому процесі відіграють і мімічні м’язи та м’язи язика. Якщо м’язи язика є ніби стимулятором розвитку щелепних кісток, то мімічні м’язи виконують роль їхніх антагоністів.

 

 Завдяки змінам форми і функції скронево-нижньощелепних суглобів змінюються будова і взаємовідношення зубних дуг. Якщо в тимчасовому прикусі оклюзійна поверхня (жувальна) є горизонтальною, то в змінному прикусі формуються компенсаційні оклюзійні криві – сагітальна та трансверзальна їхня вираженість залежить від величини суглобного горбка. Сагітальна оклюзійна крива забезпечує контакт зубних рядів під час рухів нижньої щелепи вперед мінімум у 3-х точках, які розташовані у вигляді трикутника з основами на молярах та верхівкою на фронтальних зубах. Ці три контактні точки називають трипунктовим контактом Бонвіля. Сагітальна оклюзійна крива формується до 10-12 років.

 

 Одночасно з сагітальною формується трансверзальна оклюзійна крива, яка забезпечує контакт зубних рядів під час трансверзальних (бокових) рухів нижньої щелепи. Для правильного уявлення щодо росту зубних дуг і скелета обличчя в період зміни зубів необхідно зважати на те, що постійні зуби перед прорізуванням знаходяться в щелепах у тісному положенні. Зміна зубів відбувається у 2 етапи. Для 1 (початкового) етапу характерний приріст суми розмірів переднього сегмента зубних рядів, оскільки сумарна величина розмірів нижніх постійних зубів більша, ніж тимчасових, у середньому на 3,8 мм, а сума величини верхніх постійних зубів більша від тимчасових у середньому на 5,5 мм. Зачатки нижніх різців розташовані позаду від тимчасових зубів. їх правильне встановлення в зубний ряд здійснюється під тиском язика. З початком зміни різців виникає імпульс росту альвеолярних відростків, який досягає піку під час прорізування бокових різців. При цьому збільшується відстань між тимчасовими іклами. Зміна зубів на верхній щелепі починається на 6-9 місяців пізніше, ніж на нижній, після збільшення фронтальної ділянки нижньої зубної дуги. Тому спостерігається вторинне утворення трем або збільшення трем, які вже є, тільки на верхній щелепі, що означає її пристосування до збільшеного овалу фронтальної ділянки нижньої зубної дуги. Якби постійні зуби прорізувалися лише у вертикальному напрямку, то в результаті виникло б їх скупчене положення. Але зачатки постійних зубів під час прорізування переміщуються також у вестибулярному напрямку, сприяючи тим самим розширенню зубоальвеолярної дуги. Розташування зачатка постійного зуба – це суттєвий фактор, який визначає напрямок його прорізування. Однак, незважаючи на те, що розташування зачатка постійного зуба генетично детерміноване, на нього впливає навколишнє середовище. Особливо важливим є правильне функціонування в цей період м’яких тканин ззовні та зсередини порожнини рота. Постійні зуби перед прорізуванням покриті з вестибулярного боку дуже тонкою кістковою стінкою, місцями резорбованою. Тому підвищений тиск навколоротових м’язів під час прорізування зубів може перешкоджати правильному росту та формуванню зубоальвеолярних дуг. У той же час м’язи можуть стимулювати апозиційний ріст кісткової тканини.

 

На зуб, який прорізався, впливають ріст щелеп; тиск м’язів губ, щік та язика; похилих площин горбків коронок зубів-антагоністів. У цей період значний приріст кісткової тканини спостерігають у ділянці задніх країв гілок нижньої щелепи, а також у фронтальній ділянці та на зовнішній поверхні тіла нижньої щелепи. Подовження губної дуги за рахунок приросту кісткової тканини необхідне для розподілення та зстановлення постійних різців у зубному ряді, оскільки дуже рідко достатньо тільки росту щелепи в ширину. Цей сагітальний ріст визначають у двох різних ділянках щелепи і в різний час – за рахунок прорізування перших постійних молярів, а потім постійних різців та іклів. Правильне сагітальне співвідношення зубів можливе, ікщо під впливом росту нижньої щелепи її зубний ряд переміщується медіально, не зтрачаючи контакту з верхнім зубним рядом. Тому неповне прорізування перших по­стійних молярів призводить до порушень прикусу не тільки у вертикальному, але й у :агітальному напрямку.

 

Розташування перших постійних молярів впливає на форму оклюзійної кривої Шпеє, оскільки вони становлять собою ніби центри, до яких переміщуються під час прорізування всі постійні зуби. Таким чином, сагітальний ріст щелепи регулює висоту прикусу. Якщо ріст щелепи відповідає віку, то співвідношення зубів у вертикальному напрямку залишається таким же, як і в тимчасовому прикусі. Якщо верхня щелепа відносно нижньої опиняється спереду, то в періоді змінного прикусу визначають зниження висоти прикусу. За нормального сагітального росту нижньої щелепи відбувається підвищення прикусу; якщо вона розташована позаду, то прикус також підвищується. Це сприятлива ознака й оцінюється як II фізіологічне підвищення висоти прикусу. Після цього ріст альвеолярних відростків щелеп припиняється до 10,5 років.

 

II період змінного прикусу (завершальний, пізній): із 10 років починається II період зміни зубів, коли за 18-20 місяців 12 тимчасових зубів замінюються постійними. Спочатку відбувається прорізування верхніх перших премолярів та нижніх іклів (9-10,5 років); потім у 10,5-12 років – других премолярів та іклів на верхній щелепі, других премолярів на нижній, а також других постійних молярів, які не мають тимчасових попередників.

 

 У II періоді змінного прикусу знову спостерігається активний ріст зубоальвео-лярних дуг, який переважно залежить від формування коренів постійних іклів та премолярів.

 

 Вивчення мінералізації іклів та премолярів у II періоді змінного прикусу дозволило визначити, що ці зуби швидше формуються в дівчаток. Однак темп формування зубів у хлопчиків до 10-11 років значно підвищується та відповідає такому в дівчаток. Формування других премолярів відбувається паралельно.

 

Відомо, що премоляри менші, ніж тимчасові моляри. Різниця розмірів коронок цих зубів складає в середньому на верхній щелепі 1,5, а на нижній – 2,5 мм. Проміжки, які виникають між премолярами, закриваються за рахунок мезіального зсуву перших постійних молярів, а також дистального зсуву іклів.

 

Порядок зміни зубів на верхній і нижній щелепі різний. На верхній щелепі спочатку прорізуються перші премоляри, потім ікла та другі премоляри (часто одночасно). Тому в порівнянні з нижньою щелепою залишок місця усувається не стільки за рахунок мезіального зсуву верхніх перших постійних молярів, скільки внаслідок дистального переміщення верхніх іклів, які прорізуються, та дистального нахилу під їхнім тиском перших постійних молярів.

 

 На нижній щелепі спочатку замінюються ікла, потім перші, а за ними другі премоляри. Тому під час прорізування нижні ікла не можуть відхилитися дистально; після заміни тимчасових молярів премолярами нижні постійні бічні зуби можуть зсуватися більше вперед, ніж верхні, що забезпечує правильний прикус.

 

 Під час прорізування постійних зубів відбувається розвиток зубощелепної системи не тільки в горизонтальному, але й у вертикальному напрямку. При цьому верхівки коренів зубів, які прорізуються, піднімаються відносно основи щелепи. Особливо це спостерігається в ділянці іклів, коли апікальний базис, частина альвеолярного відростка, яка покриває верхівки коренів, переміщуються в оклюзійному напрямку. Частіше місце постійним іклам створюється під час третього імпульсу росту щелеп у сагітальному і трансверзальному напрямках. Таким чином, III фізіологічне підвищення прикусу пов’язане з прорізуванням постійних іклів, а не других постійних молярів (Ф. Я. Хорошилкіна, 1987).

Швидкість прорізування різна для кожної групи зубів. Найшвидше прорізуються другі премоляри (8 мм за 6 місяців). Протягом року швидше інших зубів прорізуються центральні різці (12 мм), а за 2 роки – ікла (13 мм). З початку формування кореня відстань між ним і нижньою поверхнею нижньої щелепи зменшується на 2-4 мм у зв’язку з його ростом углиб кістки. Ріст кореня супроводжується швидким прорізуванням коронки зуба. Вона проходить значно більшу відстань, ніж верхівка кореня. Це пояснюється тим, що прорізування коронки зуба відбувається швидше, ніж формування кореня, яке різко сповільнюється після появи контактів із протилежно розташованими зубами. Після встановлення зубів у прикусі відстань від верхівки кореня до поверхні нижньої щелепи зменшується, що свідчить про закінчення формування кореня.

 

 Під час прорізування постійних зубів визначають достовірне збільшення зубо-альвеолярної дуги в сагітальному і трансверзальному напрямках, яке призводить до збільшення відстані між постійними іклами. Після цього в постійному прикусі суттєвих змін розмірів зубоальвеолярноії дуги не виявляють. Особливо стабільною залишається відстань між нижніми іклами.

Ріст щелеп під час зміни зубів обумовлений трьома факторами: І фактор – біологічна тенденція до росту; II фактор – прорізування постійних зубів; III фактор – нормальна функція жувальної мускулатури, яка стає повноцінною в постійному прикусі.

 

Постійні зуби відрізняються від тимчасових такими особливостями:

 

 1. Висота постійних зубів більша.

2.      Постійні зуби мають жовтуватий відтінок на противагу блакитно-білому у тимчасових.

 

 3.      Постійні зуби розташовані в зубній дузі під кутом, а тимчасові – вертикально.Верхні зуби мають нахил коронкової частини вперед (вестибулярно), а кореня -назад (орально); нижні – навпаки: коронками нахилені орально, а коренями – вестибулярно.

 

 4.      На противагу тимчасовим у постійних зубах добре виражений екватор.

 

 5.      У пришийковій ділянці постійних зубів відсутній емалевий валик.

 

6.      У постійних зубах дітей та підлітків відсутні ознаки стирання за фізіологічного прикусу.

 

 7.      У постійному прикусі розрізняють 4 групи зубів, у тимчасовому – 3 (відсутні премоляри).

 

 8.      Кількість зубів постійного прикусу – 28-32, а тимчасового – 20.

 

 ВЗАЄМОЗВ’ЯЗОК ТА ВЗАЄМООБУМОВЛЕНІСТЬ ФОРМИ І ФУНКЦІЇ ЗУБОЩЕЛЕПНОЇ СИСТЕМИ У ДІТЕЙ РІЗНОГО ВІКУ

 

 

 

Значення зубощелепної системи людини обумовлене її функціями – змикання губ, жування, ковтання, дихання, мовотворення. Тому зубощелепну систему необхідно розглядати як функціональну систему у взаємозв’язку з її морфологічним розвитком, удосконаленням та диференціацією функцій, які відбуваються в постнатальному періоді до та після прорізування зубів і формування зубних рядів. При цьому необхідно виділяти періоди, коли морфологічний стан жувального апарата відповідає його функціональному призначенню.

 

 / період – від народження до 1 року, відповідає грудному віку і характеризується найбільш інтенсивним формуванням рухових навичок. У дитини переважають рефлекторні смоктальні рухи. Основні функції регулювання різних фізіологічних процесів виконують проміжний та середній мозок, хоча уже в перші дні життя дитини починають формуватися умовні рефлекси, пов’язані насамперед з актом харчування. Дитина поступово опановує найпростішими локомоторними функціями.

 

 // період – від 1 до 6 років, коли поряд із безумовним смоктальним рефлексом у зв’язку з прорізуванням тимчасових зубів та формуванням зубних рядів відбувається становлення умовно рефлекторних жувальних рухів. Спочатку дитина привчається жувати, ледве пережовуючи їжу, однак у 3 роки вже формуються стійкі ритмічні жувальні рухи. Добре відпрацьована навичка переходить в автоматизм. У розвитку моторики дитини необхідно виділити дві взаємообумовлені тенденції: ускладнення рухових реакцій та згасання, редукція низки вроджених безумовних рефлексів. Морфологічний розвиток зубощелепної системи сприяє подальшому розвитку функцій порожнини рота.

 

 /// період (із 6 до 12-13 років) характеризується зміною прикусу. В цей період за умов фізіологічного прорізування постійних зубів та розвитку щелеп відбувається подальше диференціювання функцій та вдосконалення автоматизму жування.

 

 IV період- відповідає постійному прикусу. В нормі цьому періодові притаманний повний морфологічний розвиток зубощелепної системи та формування повноцінної функціональної системи. Завершується формування фізіологічного динамічного стереотипу жування. Звичні жувальні рухи відбуваються механічно, в основному на рівні підсвідомості. Руховий автоматизм гарантує найбільш економічне витрачання м’язової енергії під час жування. Цей період може бути різної тривалості, що в першу чергу обумовлене станом зубощелепної системи.

 

 Функція змикання губ. У новонародженого добре виражений круговий м’яз, завдяки чому щільно охоплюється сосок материнської груді. За природного та правильно проведеного штучного вигодовування круговий м’яз тисне на альвеолярний відросток та зуби, запобігаючи їхньому надмірному росту у вестибулярному напрямку.

 

 При зімкнених без напруження губах визначається міодинамічна рівновага м’язів язика зсередини, мімічних та жувальних м’язів – зовні. Порушення змикання губ може бути симптомом порушень функції дихання або самостійною зміною (коротка верхня губа і т. ін.).Незімкнені губи призводять до порушення міодинамічної рівноваги м’язів щелепно-лицевої ділянки, внаслідок чого можлива зміна нахилу передніх верхніх зубів у губний бік, а нижніх навпаки — в оральному напрямку.

 

Функція дихання. Надходження повітря в легені та його видихання із легенів у атмосферу та зовнішнє середовище відбувається через рот і ніс. Розрізняють носовий, ротовий та змішаний типи дихання. Нормальний стереотип дихання (носовий) має велике значення. Відомо, що в нормі за звичного фізіологічного навантаження повітря проходить через носову порожнину. Струмінь повітря надходить через носові отвори в середній носовий хід, потім, дугоподібно вигинаючись, потрапляє в носоглотку .

 

  Носовий тип дихання.

 

 Проходячи через ніс, повітря контактує з добре васкуляризованою слизовою оболонкою і значно зігрівається; відбувається механічне і біологічне очищення – повітряний струмінь звільняється від неорганічних та органічних домішок. Неорганічні домішки затримуються в носовій порожнині і викидаються разом зі слизом; мікроорганізми зазнають бактерицидної дії носового слизу. Носове дихання має ту перевагу, що повітря завдяки збагаченості слизової оболонки кровоносними судинами та слизовими залозами зволожується. За необхідності (посилене фізичне навантаження, тимчасова неможливість дихання носом) повітря може проходити через рот.

 

 За тривалої обтурації носових ходів унаслідок збільшення аденоїдів, поліпів у дитини може виникнути шкідлива звичка дихання ротом, яка залишається навіть після ліквідації причини обтурації. Це призводить до порушення узгодження дії м’язів губ, щік ззовні і язика зсередини на щелепи, які ростуть і розвиваються. М’язи язика втрачають свій фізіологічний тиск на верхню щелепу, змінюється розташування язика і нижньої щелепи. Це у свою чергу призводить до розвитку деформації прикусу, яка починається з піднебіння – формується високе (готичне) піднебіння; визначається збільшення довжини передньої ділянки верхньої зубної дуги; звуження в ділянці премолярів і молярів; дистальне розташування нижньої щелепи. Чим довше триває шкідлива звичка, тим тяжчий ступінь деформації.

 

 У деяких випадках для полегшення дихання дитина опускає нижню щелепу вниз і вперед. Язик відходить від надгортанника, створюються умови для ротового дихання. Таке положення язика сприяє розвитку нижньої щелепи і затримці росту верхньої.

 

 При ротовому диханні змінюється поза положення тіла дитини та його частин у просторі. Звичною стає поза, в якій голова постійно схилена на груди. Це призводить

 

до змін тонусу шийних м’язів (що сприяє глосоптозу), а також тонусу м’язів плечового пояса та міжреберних м’язів, з’являються впалі груди та випнуті лопатки. Така постава призводить до дистального розташування нижньої щелепи.

 

За тривалого порушення функції дихання внаслідок розростання аденоїдів формується широка спинка носа, ніздрі вузькі, нерухомі крила носа, нестулені сухі губи. Формується вузьке опукле обличчя зі збільшеною довжиною нижньої частини; “подвійне” підборіддя, що свідчить про опущення язика.

 

 Прохідність носових ходів перевіряють за допомогою ворсинок вати, які почергово прикладають до ніздрів та спостерігають за їх відхиленням на вдиху та видиху.

 

 Функція жування. Зубощелепна система як складова частина щелепно-лицевої ділянки складається із окремих функціональних елементів різного ступеня складності. Функціональним елементом зубощелепної системи є зуби. їхня функція полягає в механічній обробці їжі та забезпечується особливостями будови і розташування зубів у зубних дугах, співвідношенням щелеп у спокої і під час жування.

Залежно від функції, яку виконує той чи інший зуб, їх поділяють на дві групи: передню – різці та ікла, які відкушують і утримують їжу, та бічну – премоляри і моляри, які роздавлюють та перетирають їжу. Залежно від функції зуби мають різну форму коронок та неоднакову кількість коренів. У зубному ряді зуби розташовані таким чином, що контактують один з одним завдяки контактним пунктам, які сприяють перерозподілу жувального навантаження на весь зубний ряд та запобігають травмуванню ясенних сосочків. Коронки зубів верхньої щелепи в постійному прикусі мають нахил зовні, а нижньої – всередину, за рахунок чого верхній зубний ряд ширший від нижнього.

 

Під час жування, а також у стані спокою завжди є визначене співвідношення щелеп, яке може змінюватися залежно від рухів нижньої щелепи (артикуляція).

 

 Переробка їжі починається в порожнині рота. Тут відбувається її подрібнення, змочування слиною, аналіз смакових якостей, початковий гідроліз деяких харчових речовин та формування грудки їжі. Середня тривалість перебування їжі в порожнині рота – 15-18 секунд.

 

 Подрібнення їжі, або жування, – це сукупність механічних процесів, які приводять до подрібнення їжі. Жування складається з відкушування, подрібнення та перемелювання їжі. Механічну обробку їжі здійснюють зуби у складному циклі рухів разом із нижньою щелепою.

 

 Усі елементи жувального апарату немовляти (губи, щелепи, жувальні м’язи, язик) у зв’язку з відсутністю зубів пристосовані до акту смоктання

 

Анатомо-фізіологічні особливості які сприяють акту смоктання, такі:

 

–       губи (м’які, хоботоподібної форми зі смоктальною подушечкою на верхній губі);

 

 –       добре розвинений круговий м’яз рота;

 

 –       ясенна мембрана ( дуплікатура слизової оболонки) в ділянці різців та іклів;

 

–       добре виражені піднебінні поперечні складки;

 

–       грудочки Біша;

 

 –       фізіологічна ретрогенія нижньої щелепи;

 

 –       відсутність суглобного горбика, який сприяє сагітальним рухам нижньої щелепи. За А. І. Бетельманом зі співавт. (1972), акт смоктання складається з 4-х фаз:

 

 І фаза – охоплення соска круговим м’язом і утримання його. Коли сосок потрапляє в порожнину рота, нижня щелепа висувається вперед. М’яке піднебіння відсувається

 

 назад, а язик переміщується вниз і назад. Завдяки цьому утворюється “смоктальний простір”. Охоплення соска має бути герметичним. Герметичність досягається завдяки хоботоподібній формі губ, наявності смоктальної подушечки та грудочок Біша, ясенній мембрані, а також будові піднебіння.

 

II фаза – смоктальні рухи. Завдяки смоктальному рефлексу відбувається відштовхування язика назад, який слугує ніби поршнем для утворення розрідження. Дитина енергійно смокче, і молоко із внутрішніх грудних ходів переходить у зовнішні. Під час II фази дитина молока ще не отримує.

 

Під час III фази нижня щелепа переводиться із фізіологічного дистального положення вперед, досягає верхньої щелепи, і, здавлюючи сосок нижньою щелепою і язиком, дитина здійснює ритмічні рухи, спрямовані спереду назад. Крапля молока видавлюється і тече назад, звідки потрапляє в глотку. Дитина має можливість зміщувати нижню щелепу спереду назад завдяки фізіологічній ретрогенії.IV фаза – становить собою ковтання.

 

 Акт смоктання з часом переходить у жування. З появою тимчасових різців у дитини з’являється можливість відкушувати їжу, тобто подрібнювати її. Так виникають дробильні рухи нижньої щелепи. Розмелювальні рухи у дітей з’являються з прорізуванням тимчасових молярів.

 

У порожнину рота їжа потрапляє у вигляді шматків, сумішей різного складу і консистенції або рідини. Залежно від цього їжа або відразу ковтається, або підлягає попередній механічній та хімічній обробці.

 

 У відкушуванні їжі беруть участь усі жувальні м’язи, але особливу роль відіграє т. temporalis.

 

 Подрібнення їжі відбувається внаслідок опускання і піднімання нижньої щелепи. Беруть участь усі м’язи, але провідна роль належить т. masseter та т. pterygoideus medialis.

 

Розмелюючи їжу, нижня щелепа здійснює бокові рухи, причому їжа розмелюється на одному з боків і саме в цей бік рухається нижня щелепа. Провідна роль належить т. pterygoideus lateralis.

 

 Е. С. Гельман вивів середні фізіологічні норми ефективності жування. Ефективність жування визначається кількістю розжованої їжі за одиницю часу. Клінічно вона визначається за допомогою різних функціональних проб (Христенсена, Гельмана, Рубінова та інших).

Жувальна ефективність складає до 6 років – 25-35 %; у 7 років – ЗО -40 %; у 8-9 років – 40-50 %; у 12 років – 50-65 %; у 13 років – 60-80 %; у 14 років – 65-90 %; у 15-17 років-80-95%

 

 У дітей віком від 6 до 14 років у період зміни зубів із кожним роком збільшується ефективність жування, зменшується час жування.

 

 Повноцінне жування їжі різної консистенції сприяє росту зубних дуг. Зміна зубів відбувається активніше на боці звичного жування, на менш функціонуючому боці вона затримується.

 

 Schwarz описав два типи жування: масетеріальний та темпоральний.  Таблиця

 

 Правильне виконання функцій смоктання та жування сприяє правильному розвиткові зубощелепної системи.

 

 Фази проходження харчової грудки під час жування та ковтання:

 

 1 – ротова,

 

2 – глоткова,

 

 3 – стравохідна

 

 У першій фазі сформована харчова грудка об’ємом 5-20 см3 і певної консистенції рухами язика і щік переміщується до дистальних відділів порожнини рота. Завдяки довільним скороченням спочатку передньої, а потім середньої частини язика харчова грудка переміщується на спинці язика, притискається до твердого піднебіння і кореня язика і переводиться за передні дужки.

 

 При цьому відбувається подразнення рецепторів кореня язика і включається рефлекторний механізм другої фази ковтання. Рефлекторно скорочуються м’язи м’якого піднебіння і закривається вхід у порожнину носа. Одночасно відбувається скорочення м’язів, які переміщують під’язикову кістку, що приводить до підняття гортані. Харчова грудка рухами язика проштовхується в глотку і надавлює на надгортанник, що закриває вхід у гортань.

 

 

У цілому 1 і 2 фази ковтання відбуваються швидко і тривають не більше 1 секунди.

 

 У третій фазі харчова грудка проходить по стравоходу і потрапляє в шлунок, при цьому початковий, середній і кінцевий відділи стравоходу послідовно скорочуються. Для рідкої їжі тривалість цієї фази становить 1-2 сек., для твердої- 8-9 сек.

 

 Функціональна ковтальна проба ґрунтується на вивченні здатності досліджуваного пацієнта проковтувати харчову грудку чи рідину за визначений час чи мимоволі по команді. За нормального ковтання губи і зуби зімкнуті, м’язи обличчя не напружені, скорочуються м’язи під’язикової ділянки.

 

 У разі неправильного ковтання зуби не зімкнуті, язик контактує з губами і щоками. Це можна побачити, якщо швидко розсунути губи пальцями. За утрудненого ковтання виникає компенсаторне напруження мімічних м’язів у ділянці кутів рота, підборіддя, іноді тремтять і стуляються повіки, витягується шия і нахиляється голова. Помітне характерне напруження мімічних м’язів – точкові поглиблення на шкірі в ділянці кутів рота, підборіддя (симптом «наперстка» або «лимонної кірки»), усмоктування губ, щік, нерідко видні поштовх кінчиком язика і подальше випинання губ.

 

 У новонародженого та немовляти до прорізування тимчасових різців фізіологічним є інфантильний тип ковтання. За такого типу ковтання дитина прокладає кінчик язика між беззубими альвеолярними відростками і відштовхує його від стулених губ. При цьому стає помітним випинання губ, збільшується висота нижньої частини обличчя. В деяких випадках виникає симптом “наперстка” або “лимонної кірки” – точкові заглибини на підборідді, що свідчить про підвищене напруження мімічних м’язів (от. mentalis). Немовля ковтає й одночасно дихає – це можливо завдяки особливій топографії гортані. Надгортанник у дорослої людини розташований глибше, ніж у дитини. У немовляти вхід у гортань розташований високо над нижньо-заднім краєм піднебінної завіски і сполучається лише з порожниною носа. Шлях для їжі розташований у дитини по боках від випнутої гортані, де є сполучення між порожниною рота і глоткою. Така особливість життєво важлива: немовляті не потрібно переривати смоктання під час дихання.

Після прорізування верхніх та нижніх тимчасових різців відбувається перебудова типу ковтання — перехід до соматичного типу. За соматичного типу ковтання кінчик язика відштовхується від піднебінної поверхні верхніх фронтальних зубів.

 

 Зафіксована звичка інфантильного ковтання завдяки передньому розташуванню язика призводить до розвитку різних видів деформацій прикусу. Найчастіше інфантильний тип ковтання призводить до розвитку відкритого прикусу, протрузії передніх зубів.

 

 З метою вивчення типу ковтання пацієнту пропонують ковтнути воду. Якщо під час ковтання стає помітним поштовх кінчика язика об внутрішню поверхню губи з подальшим її випинанням (симптом “наперстка”), то діагностують порушення функції ковтання.

 

 Пробою з ковтком води можна перевірити і функцію дихання.

 

 Функція мовлення.  Мовлення – це специфічна форма діяльності, яка забезпечує спілкування між людьми. Розрізняють два види мовлення: імпресивний та експресивний.

 

 Імпресивне мовлення – це діяльність, спрямована на розуміння мови. Експресивне мовлення – це діяльність, спрямована на формування усної активної мови.

 

 Розвиток мовлення – складний процес, пов’язаний із функціями головного мозку, нервових провідних шляхів та розвитком зубощелепної системи. У процесі формування мовлення виділяють 2 періоди – домовленнєвий та мовленнєвий.

 

Починаючи з перших місяців життя, дитина з емоційних переживань починає агукати. На 3-му місяці починає вимовляти голосні звуки “а”, “о”, “у”, найбільш легкі для вимови.

 

 У 5 місяців дитина вимовляє окремі склади типу “на”, “ба”, “ма”.

 

 У 6—7 місяців агукання перетворюється в лепетання. Агукання та лепетання – це підготовчі етапи до мовного періоду Домовленнєвий період закінчується, коли дитина починає вимовляти перші слова. Найчастіше вони складаються з 2-х складів: “ма-ма”, “па-па”, “ба-ба” та ін. Дитина починає повторювати прості слова.

 

 Словник дитини поступово збільшується залежно від фізичного розвитку, стану здоров’я, психічного розвитку та соціально-побутових умов. За сприятливого мовного оточення, постійного спілкування з дорослими розвиток мови прискорюється, збагачується запас слів. В 1 рік він складає 8-50 слів, у 2 роки – 300-100 в 3 роки -800-1000, в 4-1400 – 2000, в 5 – 2000-3000.

 

 

У 2 роки дитина починає складати речення, спочатку невеликі, а в 3 роки – довгі. У цей період можуть з’являтися помилки, які самоусуваються з накопиченням мовного досвіду. Зі збільшенням словникового запасу бувають такі перекручення мови, як перестановка звуків, їх пропуски або заміна, вставлення зайвих складів. Цей період характеризується як період активного словотворення.

 

 У 5 років дитина вимовляє складні слова та речення. У 7 років словниковий запас досить великий. Найбільш активний розвиток мови відбувається від 2 до 5 років. Відхилення від цих середніх строків мають насторожити батьків і примусити їх звернутися за професійною допомогою.

 

 

 

Порушення вимови звуків підрозділяють на функціональні та механічні. Функціональні супроводжуються порушенням нервових процесів у “мовних зонах” головного мозку або слухового сприймання, механічні – порушеннями артикуляції язика, губ, м’якого піднебіння.

 

 Частіше дитина неправильно вимовляє звуки “р”, “л”, “с”, “з”, “ц”, “ж”, “ш”, “ч”, “щ”.

 

 З метою визначення функції мовлення дитині пропонують мовні проби – декламацію віршів, вимову слів із вищезазначеними звуками.

 

Причинами неправильного мовлення можуть бути вроджені вади розвитку, зубощелепні аномалії та деформації; вкорочена або неправильно прикріплена вуздечка язика, порушення слуху, психічні вади розвитку тощо.

 

 У медичній практиці порушення мовотворення називаються дислаліями. Дислалії можуть виникати внаслідок ушкодження органів порожнини рота і відсутності зубів, за наявності зубощелепних аномалій. Дислалії залежно від локалізації поділяють на палатинальні, лінгвальні, дентальні і лабіальні.

 

 Палатинальиі, або палатолалії пов’ язують із патологією твердого і м’якого піднебіння (новоутвори, парези, щілини і т. п.).

 

 Лінгвальні, або глосолалії – з аномаліями язика та прикусу.

 

 Дентолалії – з порушенням форми зубів та їх розташування в альвеолярних дугах, із відсутністю зубів (часткова адентія).

 

 

 

Так, дефектній вимові приголосних звуків сприяють такі аномалії та патологічні стани:

 

 

 

•     для звуків П, Б, М – глибокий прикус, прогнатія, товсті губи, вкорочена верхня губа, порушення рухомості губ, щік, кутів рота, скривлення носової перегородки;

 

 

 

•     для звуків Ф, У – звуження щелеп у поєднанні з глибоким прикусом і прогнатією, відкритий прикус, треми між верхніми зубами чи неправильне їх положення, порушення рухомості губ і скорочення підборідного м’яза;

 

 

 

•     для звуків Т, Д, Н – відкритий прикус, порушення рухомості язика вгору, особливо його кінчика, довгий і вузький язик, скривлення носової перегородки;

 

 

 

•     для звуків С, З, Ц – відкритий прикус, діастеми, прогнатія, прогенія, перехресний прикус, аномалії кількості та форми зубів, плоске піднебінне склепіння, утруднена рухомість губ, утруднений рух кінчика язика вперед і нагору, макроглосія;

 

 

 

•     для звуків Ш, Ж, Ч – відкритий прикус, прогнатія, язиковий нахил зубів, прогенія, глибокий прикус, обмеження рухомості язика, губ, підборідного м’яза, макроглосія;

 

 

 

•     для звука Л – глибокий прикус за широкого плоского піднебіння; відкритий прикус за крутого, високому піднебіння, масивного язика і короткої вуздечки звук Л звучить як звук В;

 

 

 

•     для звука Р – звуження щелеп, прогнатія, глибокий прикус, вузьке високе піднебіння; низьке плоске піднебіння; високе широке піднебіння за відносно вузького язика; високе вузьке піднебіння за масивного язика; порушення рухомості кінчика і краю язика; малий язик;

 

 

 

•     для звуків Г, К, X, Й – прогнатія з глибоким прикусом; відкритий прикус; різко піднята ділянка твердого піднебіння на межі з м’яким піднебінням; порушення рухомості середньої частини язика при його екскурсіях вгору і до піднебіння; порушення рухомості кореня язика.

 

 

Дефектну вимову голосних звуків можуть викликати такі аномалії і патологічні стани мовного апарату:

 

 

 

•     для звуків А, Е – контрактури скронево-нижньощелепних суглобів і жувальних

 

м’язів, що перешкоджають достатньому розкриванню рота; порушення вільності

 

рухів середньої частини язика;

 

 

•     для звуків О, У – обмеження рухів губ, середньої і задньої частини язика;

 

 

•     для звуків И, І – обмеження рухів середньої і задньої частин язика нагору і назад.

 

 Найбільш інформативним методом вивчення функції мови є палатографія – реєстрація контакту язика з піднебінним склепінням і зубами під час вимови різних звукових фонем. Для одержання палатограми виготовляється тонка темна пластинка, яка щільно прилягає до твердого піднебіння, посилається тальком, вводиться в порожнину рота і вимовляється звук, артикуляція якого досліджується. Язик, дотикаючись до відповідних ділянок пластинки, змиває в цих ділянках тальк. Змиті ділянки пластинки відповідають місцям контакту язика з піднебінням. Пластинки фотографуються, з них викреслюються схеми артикуляції- палатограми. Потім палатограми обстежуваних порівнюють з палатограмами, отриманими від людей з абсолютно нормальною (правильною) вимовою звуків. Зазвичай це диктори.

 

 

 

Функції піднебіння та глотки. М’яке піднебіння і глотка утворюють піднебінно-глотковий механізм, який відіграє важливу роль у функціях дихання, ковтання і мовлення.

 

 Під час дихання повітря проходить через ніс і носоглотку вздовж опущеного піднебіння на корінь язика і далі через гортань і трахею в легені.

 

 Під час ковтання м’яке піднебіння наближається до задньої стінки глотки, яка внаслідок скорочення верхнього констриктора (при скороченні констриктора утворюється м’язовий валик – валик Пассована) рухається назустріч піднебінню й утворює з ним щільний контакт. Таким чином ротоглотка відділяється від носоглотки та внутрішніх слухових отворів.

 

 Під час мовлення скорочення м’язів наближає м’яке піднебіння до задньої стінки глотки. Згідно з класичною теорією Пассована, невід’ємною частиною механізму за кривання носоглотки під час мовлення є утворення на задній стінці глотки валика, з яким піднебіння контактує під час піднімання.

 

Таким чином, м’яке піднебіння і глотка утворюють єдиний піднебінно-глотковий механізм, який відіграє важливу роль у функціях порожнини рота.

 

 До моменту прорізування постійних зубів корінь молочних зубів починає руйнуватися. Самий процес руйнування може початися в різних ділянках кореня, але завжди на тій стороні, яка прилягає до зубного мішечка постійного зуба.

 

 Це пояснюється тим, що прилегла до лунці і кореня молочного зуба частина мішечка з включеним в неї зачатком постійного зуба розростається, в ній з’являється рясне кількість судин, що сприяє розробці стінки лунки молочного зуба. У кореня молочного зуба розвивається, крім того, грануляційна тканина, багата остеокластами, які і резорбують корінь.

Що стосується строків прорізування постійних зубів, То вони, як і для молочних, орієнтовними. Багато авторів приводять схеми прорізування зубів (Євдокимов і Албанська, Ясвоін, Балакірєв, Алтухов, Бинін, Мячев та ін.) Різниця даних у цих авторів пояснюється тим, що не було враховано в достатній мірі загальний стан і умови життя обстежених дітей.

 

 Змінний прикус умовно поділяється також на два періоди. Перший період характеризується наявністю постійних центральних, латеральних різців і перших молярів. Другий період характеризується тим, що молочні моляри вже міняються на премоляри, прорізуються ікла і другі моляри.

 

Зміна зубів є періодом інтенсивного росту щелепних кісток та їх альвеолярних відростків.

 

 Л. В. Ільїна-Маркосян на підставі проведених досліджень дійшла висновку, що «розміри зубних дуг змінюються в процесі росту до повноліття».

 

На розвиток зубних дуг і альвеолярних відростків впливають в основному два чинники: зростання, властивий всьому організму в цілому, і прорізування зубів. Підтвердженням впливу першого фактора є посилення росту щелеп у віці від 14 до 16 років, тобто в період, коли прикус вже сформований.

 

 Постійний прикус

 

 Прорізуванням зуба мудрості закінчується встановлення постійного прикусу. Формування постійного прикусу відбувається в тісному зв’язку з тими анатомічними і функціональними відносинами, які виникли й визначилися в ще в молочному прикусі.

 

 Нормальний розвиток щелеп в молочному прикусі, своєчасна зміна молочних зубів постійними сприяють правильному формуванню постійного фізіологічного прикусу.

До фізіологічних прикусу повинні бути віднесені такі форми змикання зубних дуг, при яких відбувається максимальне подрібнення харчової грудки при мінімальній витраті сил і часу і забезпечується стійкість і опірність зубів жувальної навантаженні. До таких прикусу відносяться ортогнатичний прикус, прямий, фізіологічна прогнатія і фізіологічна опістогнатія.

 

 Зупинимося на особливостях ортогнатичного прикусу і розглянемо співвідношення зубів в 3 площинах: сагітальній, вертикальної та трансверзальної. Верхня зубна дуга має форму напівеліпса і перекриває нижню зубну дугу. З огляду на те, що верхній центральний різець ширше однойменного нижнього зуба, кожен зуб на верхній щелепі змикається з двома зубами на нижній щелепі, а саме, з однойменною зубом і сусіднім, розташованим дистально.

 

 Кожен нижній зуб також має два антагоніста – Однойменний зуб і зуб, розташований медіально, за винятком нижніх центральних різців і верхніх зубів мудрості, що мають тільки по одному антагоністу, так як їх коронки вже коронок відповідних зубів протилежної щелепи. Коронки зубів на кожній з щелеп прилягають одна до одної апроксимальними поверхнями. Серединні лінії між центральними різцями верхньої і нижньої щелеп збігаються.

 

 Особливо слід звернути увагу на артикуляцію іклів і перших моляров верхньої та нижньої щелеп, що визначають норми в співвідношеннях зубів фронтального і бічних ділянок. Так, в ортогнатичному прикусі вістря верхнього ікла потрапляє в проміжок між іклом і першим премоляром нижньої щелепи, а мезіально-щічний бугор першого верхнього моляра потрапляє в проміжок між щічними буграми нижнього першого моляра.

 

Таке співвідношення зубів ортогнатичного прикусу в передньо-задньому напрямку, тобто з сагітальній площині.

 

Молочний прикус поділяють на два періоди. Перший період (від 6 МЕЕ. До 35 року) характеризується незначним стиранням зубів, щільним стоянням їх в зубній дузі, ортогнатіческій змиканням між зубними рядами.

 

Другий період (Від 35 до 6 років) характеризується значною стертістю зубів, наявністю діастем у фронтальній ділянці, а також ковзаючим прикусом.

 

 Кілька підвищена стертість молочних зубів – Явище фізіологічне, залежне тільки від консистенції їжі. Стерті оклюзійні поверхні молочних зубів забезпечують ковзаючі рухи нижньої щелепи і сприяють зростанню останньої.

 

Періоду стирання молочних зубів відповідає період утворення діастем між фронтальними зубами.

 

Молочні зуби під впливом розвитку зачатків постійних зубів і зростання щелеп стають менш життєздатними – пульпової тканину їх перероджується, атрофується, коріння резорбуються, зуби розхитуються і випадають. До цього часу коронки молочних зубів розташовані з проміжками і нахилені вестибулярно, що пояснюється тиском розташованих середини від них і посилено розвиваються зачатків постійних зубів. Розсмоктуванню піддається перш за все та частина кореня молочного зуба, яка звернена до зачатків постійного зуба.

 

 Процес резорбції коренів молочних зубів відбувається в тій же послідовності, яка має місце при прорізуванні, – тобто першими резорбуються коріння центральних різців, а останніми -коріння другі моляри (Алтухов).

 

 Форма оклюзійної поверхні молочного прикусу на відміну від такої в постійному прикусі не має сагітального і трансверзального викривлення, а всі зуби своєї оклюзійної  поверхні знаходяться в одній горизонтальній площині.

 

 На формування зубних дуг в молочному прикусі впливають розташування зачатків зубів, м’язовий тиск з боку губ, щік і язика, нормальне носове дихання та інші фактори.

 

 

 

Молочні зуби є фактором, що стимулює зростання щелепних кісток, розвиток жувальної мускулатури, сприяють встановленню правильної артикуляції звуків, а також мають велике значення в підготовці їжі для засвоєння її дитячим організмом.

 

 Змінний прикус

 

 З 6-річного віку починається зміна молочних зубів постійними, яка закінчується до 13-15 років життя дитини.

 

Молочні зуби, Які відслужили свій термін, не можуть задовольняти вимогам зростаючого організму і поступаються місцем більш міцним і досконалим постійним зубам.

 

 Прорізування постійних зубів, Так само, як і молочних, властиві парність, послідовність і черговість.

 

На розвиток постійних зубів впливає стан зубів молочного прикусу. Тривалі хронічні запальні процеси в області періодонтальних тканин молочних зубів можуть викликати запалення періодонтальних тканин зачатка постійного зуба, порушити його розвиток і прорізування (Т. І. Албанська).

 

 Раннє руйнування коронок зубів каріозним процесом, зниження висоти коронок молочних зубів, а також рання їх втрата призводять до значних змін у формуванні прикусу – до зрушень нижньої щелепи дистально або мезіально, до утворення косого і глибокого прикусів.

 

 В процесі установки зубів в правильні дуги має велике значення вплив місцевих сил жувального апарату: тиск щік, губ, язика і жувальний тиск, а для постійних зубів вирішальне значення має взаємодія між молочним і прорізуються постійним зубом (А. Я. Катц). Відомо, що дистальні поверхні другу молочну молярів верхньої та нижньої щелеп розташовані в одній фронтальній площині, тобто молочні моляри перебувають з однойменному Бугрова змиканні.

 

 Це пояснюється тим, що нижній другу молочну моляр настільки ширше верхнього другу молочну, наскільки нижній центральний молочний різець вже однойменного верхнього молочного зуба. Таке змикання молочних молярів обумовлює положення, при якому перші постійні моляри при їх прорізуванні в першій фазі змикаються також однойменними буграми.

 

 

В подальшому, в результаті стирання жувальної поверхні молочних молярів, Нижня щелепа переміщається вперед і встановлюється фіссурний-бугоркове змикання молярів. Цьому зрушенню нижньої щелепи вперед сприяє також і процес зростання в області суглобових головок, більш довгий і широкий відрізок дуги у фронтальній ділянці верхньої щелепи в порівнянні з нижньою.

 

 Встановленню фіссурний-бугоркового змикання сприяє також і те, що різниця у ширині коронок між V V та 5 5 зубами на нижній щелепі більше, ніж різниця у ширині цих коронок на верхній щелепі, а тому 6 6 зуби при випаданні V V зубів переміщаються вперед на більший проміжок, ніж 6 6. Цьому сприяє також і те положення, що зміна верхніх другу молочну молярів відбувається раніше, ніж зміна нижніх.

 

Проблема надання ортодонтичної допомоги дітям, підліткам і дорослим залишається актуальною, оскільки зубощелепні аномалії мають значне розповсюдження. У зв’язку з розширенням уявлень про взаємозв’язок аномалій прикусу із загальними порушеннями в організмі потрібний якісно новий підхід до організації ортодонтичної допомоги в нашій країні.

 

 В даний час намітилося шість основних напрямів її розвитку з урахуванням віку осіб, що потребують лікування, і специфіки лікарських заходів:

 

 1) профілактична ортодонтія серед організованих дитячих колективів;

 

 

2) спеціалізоване лікування дітей в умовах укрупнених ортодонтичних відділень або кабінетів;

 

 

3) ортодонтичне лікування підлітків і допризовників;

 

 4) ортодонтичне лікування дорослих;

 

 

5) ортодонтичне лікування і зубощелепне протезування хворих з природженими незростаннями в щелепно-лицьовій ділянці в системі їх комплексного лікування;

 

 

6) ортодонтичне лікування в умовах стаціонару як попередній і завершальний етапи після хірургічного усунення зубощелепно-лицьових аномалій.

 

 Епідеміологічне вивчення проводять по певній схемі, що дозволяє максимально повно і в короткій формі зареєструвати стоматологічний і ортодонтичний статус. Для підготовки ортодонтичної інформації до машинної обробки і подальшого статистичного аналізу введений цифровий шифр у вигляді колонок біля кожної ознаки.

 

 

У карті для епідеміологічного вивчення зубощелепних аномалій реєструють наступну інформацію:

 

 1) паспортні і демографічні дані;

 

 2) стадію формування зубних рядів;

 

 3) аномалії числа, форми і величини зубів;

 

 4) аномалії положення зубів;

 

 5) аномалії прикусу —в ділянці передніх і бічних сегментів зубних дуг у вертикальному, дистально-мезиальному і трансверзальному напрямах;

 

 6) інші виражені аномалії;

 

 7) необхідність лікування і його різновид;

 

 8) зауваження.

 

 Для ранньої діагностики і профілактики зубощелепних аномалій у дітей від 3 до 6 років необхідно виявляти ранні ознаки аномалій. Відомі наступні морфологічні передумови, які сприяють виникненню зубощелепних аномалій – рання втрата молочних зубів (8,9±2,0%), аномалії вуздечки верхньої губи (15,5^2,5%), аномалії вуздечки мови (4,2±1,4%), горби молочних зубів (9,8±2,1%), що не стерлися, відсутність трьом між молочними зубами (14,8±2,5%), наявність сагітальної щілини між різцями при нейтральному співвідношенні зубних рядів (у 5,2±1,5%). Порушення функцій зубощелепної системи виявлене у 34,2±8,3% обстежених. Частіше за інших зустрічалося порушення дихання (14,1±2,4%), ковтання (11,2±2,2%), рідше — порушення мови (6,8±1,7%) і жування (2,1±1,0%) [Самохіна Е. С., 1974].

 

 За даними Т. М. Кучумової, частота втрати молочних молярів наступна: два молочних моляра — 12,9±2,9%, три — 12,1±2,8%, чотири – 44,6±4,3%, п’яти – 10,6±2,8%, шести -9,8±2,6%, семи — 5,4±2%, восьми — 4,6±1,8%. Наслідками ранньої втрати молочних молярів, що порушують формування прикусу, є зубоальвеолярне подовження у ділянці бічних зубів (28,8±3,9%), мезіальний зсув або нахил перших постійних молярів (2б,8±3,8%), дистальний нахил коронок премолярів, недолік для них місця в зубному ряду і порушення термінів прорізування (передчасне, таке, що запізнилося або ретенція зубів), повороти зачатків цих зубів по осі, зниження висоти прикусу. Найбільший зсув зубів у бік дефектів наголошується у дітей, що втратили молочні моляри до прорізування перших постійних молярів на верхній щелепі (поворот молярів навколо піднебінного кореня). Ступінь зсуву залежить від давності втрати молочних молярів.

 

 Після ранньої втрати молочних молярів спостерігається порушення функцій зубощелепної системи: зсув нижньої щелепи, зниження ефективності жування, неправильне положення язика в порожнині рота. Шкідливі звички — прокладення язика між зубними рядами у ділянці дефектів (59±4,3%), присмоктування щік (13,8±2,9%) — негативно впливають на прорізування премолярів, їх розташування і змикання, а також погіршують стійкість знімних протезів.

 

 Встановлені пряма кореляція частоти прояву дистального (0,77±0,16) і мезіального (0,55±0,19) прикусу з кількістю рано втрачених молочних молярів і зворотня залежність для нейтрального (—0,85±0,12) прикусу [Кучумова Т. М., 1972].

 

 

 

Більшість зубощелепних аномалій підлягають ортодонтичному або комплексному лікуванню. Деякі з них виражені настільки слабо, що не приводять до істотних функціональних і естетичних порушень. Необхідність дитячого і підліткового населення в ортодонтичній допомозі коливається від 35 до 42% [Владіславов А. Л., 1968; Зволінськая Р. М., Демнер Л.М., 1970; Малигін Ю. М., 1971; Снагіна Н. Р., 1972; Каламкаров X. А. і ін., 1973; Телебаєва Р. Т, 1973; Акодіс 3. М., 1974; Самохіна Е. С., 1974]. У 33,6% обстежених дошкільників з правильно сформованим прикусом дистальна поверхня других молочних молярів знаходилася на одному рівні в одній вертикальній площині, у 66,4% був мезіальна сходинка . Низько прикріплена вуздечка верхньої губи лише у 48,7% поєднувалася з діастемою. У віці від 3 років до 6,5 року 35,1% дітей потребує ортодонтичну профілактику і 12% — ортодонтичне лікування. З віком відсоток тих, що потребують спеціалізоване лікування зростає. В період змінного прикусу (у 7—8 років) необхідність профілактичних заходів складає 24,6%, апаратурного лікування — 36,9%, в період постійного прикусу — відповідно 7 і 40%.

 

 Виявлена потреба дітей в різних видах лікувально-профілактичної допомоги. Поданим Е. С. Самохіної (1974), вона складає: у хірургічному лікуванні — 10,9±2,2%, в логопедичному навчанні — б,7±1,7%, в міотерапевтичному лікуванні — 6,2±1,7%, в допомозі оториноларингологів — 9,5±2,0%, в терапевтичному стоматологічному лікуванні — 8,1±1,9% і в зубощелепному протезуванні — 8,9+1,8%. Після ранньої втрати молочних молярів потреба різних видів лікування, за даними Т. М. Кучумової, декілька інша: у протетичному — 85,2±1,8%, в ортодонтичному — 62,5±2,5%, в хірургічному — 29,6±2,3%, в міотерапевтичному — 49,3±2,5%, в логопедичному навчанні — 11,2±1,6. Для усунення зубощелепних аномалій необхідно поєднувати методи лікування.

 

 

За даними Ю. М. Малигіна, визначення фактичної потреби в ортодонтичній допомозі важливе для вирішення питання про вибір способів медичного обслуговування населення. Протягом року ортодонт повинен відпрацювати 289—290 робочих днів і забезпечити 3625 відвідин. На його ділянці серед 10 000 дітей — близько 3000 хворих із зубощелепними аномаліями (33,7%), і кожному протягом року ортодонт може дати 1,3 відвідини. За цей час неможливо не тільки вилікувати, але і детально обстежувати хворого. В даний час відома середня тривалість ортодонтичного лікування (у місяцях) і об’ємі лікувальних заходів (у відвідинах) залежно від ступеня наявності морфологічних і функціональних порушень і труднощів їх лікування (у балах). Розрахунки показали, що 1 ортодонт може вилікувати за 1 рік в середньому 130 хворих, а потребують лікування на його ділянці в середньому 2812. Стає очевидним, що при наявній кількості ортодонтів неможливо надати допомогу такому великому числу хворих. Проте не можна розраховувати тільки на екстенсифікацію, тобто збільшення штатної кількості ортодонтів. Необхідно знаходити внутрішні резерви для інтенсифікації ортодонтичної допомоги. Один з шляхів — впровадження дільнично-територіального принципу організації ортодонтичної і дитячої стоматологічної допомоги, розробка комплексної стоматологічної профілактики.. Окрім зубощелепних аномалій, обумовлених порушеннями розвитку і зростання тканин і органів зубощелепної системи, спостерігаються вторинні деформації зубних дуг в результаті каріозного руйнування окремих зубів, їх розхитування при парафункціях і захворюваннях пародонту, після ранньої втрати, унаслідок звичного зсуву нижньої щелепи, при захворюваннях скронево-нижньощелепних суглобів, в результаті травми, хронічних запальних процесів, онкологічних захворювань, помилок, що допускаються при зубощелепному протезуванні і ін.

 

Шкідливі звички в дітей і їх впливи на виникнення зубо-щелепних аномалій

 

 Зубощелепні аномалії і деформації в постнатальному періоді формуються під впливом багатообразних чинників, одним з яких є дитячі шкідливі звички. В результаті порушень осифікації  і податливості кісток під впливом тиску у дітей легко розвиваються щелепно-лицьові деформації у вигляді порушень положення окремих зубів або їх груп, форми зубних дуг; порушення співвідношення зубних рядів, щелеп і т.п. Аномалії негативно впливають на функції щелепно-лицьової ділянки, а іноді несприятливо відбиваються і на психіці дитини. Приблизно 20%  всіх зубощлепних аномалій звязані з шкідливими звичками.

 

 В. П. Окушко в своїй класифікації розглядає тільки ті види звичок, які мають значення для ортодонтов, і розділяє їх на3  групи:

 

 1) звивичка смоктання пальців;

 

 2) звивичка смоктання і прикушення губ, щік, багатообразних предметів;

 

 3) звивичка смоктання і прикушення язика.   

 

 Відчуття задоволення від вживання їжі дитина переносить на смоктання предметів, які не є джерелом насичення: на великий і другий палець руки, групу пальців, мову, губи, комірець, олівець і інші предмети.

 

 Звичка смоктання пальців. Частіше за інші звички зустрічається смоктання великого пальця руки. Ця звичка розвивається в перші місяці життя, іноді – під час прорізування зубів, а іноді і пізніше.

 

 У зв’язку з широким впровадженням ультразвукової діагностики з’явилися публікації про смоктання пальця ще у внутріутробному періоді. Ця звичка є наслідком надмірної активності смоктання і недостатнього грудного вигодовування, і навпаки – тривале годування грудьми або смоктання соски також сприяють виникненню цієї звички. Можливим чинником появи шкідливої звички може бути нервова і емоційна стурбованість, спадкові особливості нервової системи, органічна поразка центральної нервової системи.

 

 Звичка смоктання найчастіше з’являється у дітей, яких штучно вигодовують, нерідко – після відлучення дитини від грудей або соски. Іноді спостерігається переважне смоктання пальця під час засипання, але при вираженій звичці палець зазвичай смокчуть впродовж всього дня.

 

При смоктанні пальців виникнення деформацій пояснюється не тільки механічним тиском на фронтальні зуби, а також і тим, що при частому повторенні тиску в цій ділянці виникає посилений прилив крові, що у свою чергу збільшує обмін речовин. Як наслідок відбувається трофічна дія біомеханічних подразників і ця ділянка кістки посилено росте, наступає деформація верхньої щелепи і виникає дистальний прикус.

 

 

 

При смоктанні великого пальця типовою деформацією у більшості дітей є протрузія верхніх фронтальних зубів, звуження верхньої щелепи, дуже часто готичне піднебіння, а іноді виникає на нім ложе для пальців.

 

 

 

При смоктанні пальців дитина може тиснути на підборіддя долонею, яка затримує зростання нижньої щелепи, вертикальне укорочення щелепи ( відкритий прикус). 

 

Якщо дитина позбулася звички смоктання пальця до 3 років, може відбутися саморегуляція зубощелепної аномалії, яка розвивається. Якщо звичка зберігається триваліший період (до 5-6 років), саморегуляція не наступає, і аномалія або стабілізується, або прогресує під впливом інших чинників, які приєдналися.

 

Шкідливі звички найчастіше виникають до 1,5 років, але спостерігається їх поява в молодшому шкільному віці. Це пояснюється підвищеним навантаженням на нервову систему. У старшому віці (11-12 років) шкідливі звички виникають як успадковані. Виникнення шкідливих звичок розглядається як фіксація природного рефлексу смоктання, з яким дитина народжується. Під час смоктання рогу подушки, кінчика підодіяльника або ковдри, комірця,  розвиватися патологічна асиметрія обличчя і зубних рядів.

 

 Шкідливу звичку гризти нігті частіше спостерігають у дітей нервових,  боязких, неврівноважених. Ця звичка зберігається дуже тривалий час і часто спостерігається  і у дорослих.

 

 Діти частіше гризуть або прокладають олівець або ручку між передніми зубами, при цьому між зубами можуть виникати проміжки; звичка лузати насіння нерідко приводить до появи дефектів на ріжучому  краю різців або їх повороту навколо осі.

 

 Постійне жування жуйки може сприяти виникненню шкідливої звички тиску  язика на передні зуби, що приводить до зміни їх положення.

Звичка смоктання і прикушення (прокладка)язика. Зі всіх шкідливих звичок особливу увагу варто приділити шкідливій звичці смоктання язика прокладання його між зубами або прикушення. Оскільки ця звичка менше помітна , боротися з нею складніше. Причиною її виникнення може бути укорочена вуздечка язика, яка обмежує його рухливість, збільшення мигдалин, розростання аденоїдів, яке приводить до порушення дихання і вимушеного  положення язика. При цьому язик розташовується між зубами, а корінь його зміщується вниз і назад або вниз і вперед, що полегшує дихання.

 

 Звичка смоктання або прикушення язика приводить до однієї з найскладніших деформацій, які важко усуваються, – відкритому прикусу.

 

 Іноді спостерігається своєрідне прокладання язика між бічними зубами з одного або обох боків, внаслідок чого формується відкритий бічний прикус і порушується жування. Прокладка язика на вестибулярну поверхню верхніх різців може привести до сплющення передньої ділянки верхньої щелепи і формування піднебінного розташування різців або  медіального прикусу, а розташування його на вестибулярній поверхні передніх зубів тільки однієї сторони може зумовити розвиток складного перехресного прикусу.

 

 Розвиток механізмів смоктання починається з 18-го тижня внутріутробного розвитку і повністю закінчується до моменту народження. Акт смоктання вже існує в першу добу або навіть у першу годину після народження (безумовний рефлекс).

 

Смоктання губ. При смоктанні нижньої губи верхні фронтальні зуби піддаються тиску з піднебінного боку, а ніжні – з вестибулярного, між верхніми і нижніми зубами утворюється щілина по сагітальній площині ( у передньо-задньому напрямі). При смоктанні верхньої губи нижні зуби піддаються тиску з орального боку, а верхні – з вестибулярного в піднебінному напрямі, внаслідок чого верхня щелепа затримується в своєму розвитку, а нижня одержує додаткові імпульси  до  зростання. Все це створює значну деформацію контурів обличчя і прикусу. Таким чином, шкідлива звичка смоктання губ може сприяти розвитку однієї щелепи і затримці зростання другою.

 

 Шкідливі звички смоктання приводять до значно виражених деформацій лицьового скелета і порушення функцій зубощелепної системи.

 

Аномалії функції. Одним з етіологічних і патогенетичних чинників розвитку зубощелепних аномалій є порушення функцій порожнини рота, порушення функції завжди є наслідком морфологічних змін прикусу.

 

 Аномалії функції :

 

1)порушення функції жування;

 

2)неправильное ковтання і звичка тиску на зуби язиком;

 

3)ротове дихання.

 

 Порушення функції смоктання, жування. Людина належить до класу ссавців, який свідчить про виняткову важливість вигодовування молоком на ранніх етапах постнатального розвитку. Необхідність природного грудного вигодовування дитини визначається не тільки цінністю молока матері, але і впливом механізму смоктання на зростання і розвиток зубо-щелепнолицьової ділянки.

 

 Характер вигодовування дитини є одним з найважливіших чинників в комплексі профілактичних заходів, направлених не тільки на зміцнення здоров’я дітей, але і правильне формування зубощелепної системи. Під час проведення профілактичної роботи з молодими матерями необхідно прагнути до максимального збереження грудного вигодовування. Свідченнями призначення змішаного вигодовування є гіполактація, а також деякі хвороби матері, при яких немає необхідності відлучати дитину від грудей, але бажано зменшити число грудних годувань. Переведення дитини на штучне вигодовування необхідне за відсутністю молока у матері і неможливості забезпечення донорським молоком.

 

Порожнина рота новонародженого має ряд пристосувань, які сприяють нормальному акту смоктання: особлива будова губ і жирові грудочки в товщі  щоки; відсутність зубів і фізіологічна дитяча ретрогенія; наявність ясенної мембрани (дублікат слизистої оболонки – подвійної складки) в передніх ділянках альвеолярних відростків верхньої і нижньої щелепи; виразність поперечних піднебінних складок і плоске піднебіння; особливості будови скронево-нижньощелепного суглоба і т.д. Під час смоктання губи немовля охоплює сосок матері, створюючи передній замикальний клапан; задній клапан утворюється стуленням опущеної піднебінної завіски біля кореня язика. Під час смоктання нижня щелепа рухається переважно в передньо-задньому напрямі, її вертикальні і горизонтальні переміщення дуже важливі для формування правильного сагітального співвідношення щелеп.

 

 Смоктання сприяють розвитку і зростанню щелепних і відповідно інших кісток лицьового скелета, жувальних і мімічних м’язів, м’язів язика і дна порожнини рота.

 

При неправильному штучному вигодовуванні припускаються таких помилок:

 

 ·     у виборі матеріалу, з якого виготовлена соска;

 

 ·     у виборі форми і розмірів соски;

 

 ·     у розмірі і кількості отворів соски;

 

 ·     у положенні пляшки.

 

До трьох місяців рекомендують соску з одним отвором, з трьох місяців – з двома або трьома отворами, а з чотирьох місяців може бути соска із змінним потоком; отвір може бути круглим для рідкої їжі і хрестоподібним для густої їжі і каш.

 

При використанні соски з великим отвором не тільки скорочується час годування, але і змінюється характер рухів нижньої щелепи – для витискування молока достатньо вертикальних рухів (притиснути соску язиком до піднебіння), що надалі може привести до закріплення дистального положення нижньої щелепи.

При використанні соски з маленьким отвором, окрім подовження часу годування, збільшується навантаження на мімічні м’язи, які оточують порожнину рота, при цьому вони дуже напружуються, всмоктуються кути рота і нижня  губа, що у свою чергу  може привести до недорозвинення передньої ділянки щелепи.

 

При штучному вигодовуванні пляшку з молочною сумішшю або кашею потрібно розташовувати так, щоб вона не прилягала до нижньої щелепи, а була  до неї під кутом.

 

Все це свідчить про необхідність природного (грудного) вигодовування, дуже важливо правильно проводити штучне вигодовування. При неправильному  штучному вигодовуванні частіше формуються дистальний і глибокий прикус.

 

Акт смоктання з віком переходить в жування. З появою тимчасових різців у дитини з’являється можливість відкушувати їжу, тобто подрібнювати її, жувальні рухи у дітей з’являються з прорізуванням тимчасових молярів. У порожнину рота їжа потрапляє у вигляді шматочків, сумішей різного складу і консистенції або рідини, залежно від цього їжа або відразу ковтається, або підлягає попередній механічній і хімічній обробці. У жувальних рухах нижньої щелепи розрізняють основні рухи, які безпосередньо пов’язані з розмелюванням їжі, і допоміжні, що здійснюються для захоплення і переміщення їжі в порожнині рота під час жування.

 

Важливість нормальної функції жування для правильного розвитку зубощелепної системи не викликає сумнівів. Функціональний подразник, який виникає при жувальному навантаженні, є стимулятором для правильного зростання і розвитку щелепних і інших кісток лицьового скелета. Жувальну функцію визначають ритм, кількість жувальних рухів, час розжовування  їжі. Жування також залежить від деформацій зубних рядів і щелеп і інших причин.

 

Ефективність жування знижується під час зміни зубів і встановлення міжзубних контактів, але потім жувальна функція поновлюється, причому під час зміни різців і іклів не спостерігається таких значних відхилень у функції жування, як при зміні тимчасового моляра. Значні зміни функції жування визначаються у всіх патологічних видах прикусу, а також за наявності численного карієсу зубів і його ускладнень.

 

 Одним з видів порушення функції жування вважають звичку жування на одній стороні, яка сприяє виникненню косого прикусу, а в деяких випадках – медіального прикусу.

 

Іншим видом порушення функції жування є звичка “ледачого жування”. Переважне годування дитини м’якою, перетертою їжею приводить до виникнення так званого “ледачого жування”. Ця звичка характеризується збільшенням часу жування. У таких дітей в III періоді тимчасового прикусу відсутні фізіологічні проміжки між зубами або визначається їх скупченість різного ступеня; відсутні ознаки стирання оклюзійних поверхонь тимчасових зубів, що дуже важливе для правильного встановлення першого постійного моляра.

 

 

 

Неправильне ковтання і звичка тиску язика  на зуби. Ковтання є важливою ланкою вживання їжі і є складовою  рухових реакцій, завдяки яким їжа переміщається з порожнини рота через стравохід в шлунок. Дитина народжується з добре розвиненим механізмом ковтання і достатньою активністю язика, особливо його кінчика. У спокої язик немовляти вільно розташовується між ясенними валиками, а іноді висувається вперед. Завдяки скороченню м’язів губ, щік, язика, а також позитивному тиску в молочній залозі матері і негативному тиску в порожнині рота немовляти молоко поступає в рот. Скорочення губних і щічних м’язів,  язик, який розташовується між ясенними валиками і відштовхується від зімкнутих губ, направляють молоко до ротоглотки (інфантильний тип ковтання). Співвідношення смоктальних рухів до ковтальних спочатку рівне – 1:1, а далі – 1:1,3, що сприяє переходу інфантильного типу ковтання в соматичний.

 

У 5-6 – місячному віці, з прорізуванням перших зубів, поступово починається процес перебудови ковтання. Кінчик язика упирається і відштовхується від піднебінних поверхонь різців, хоча його бічні ділянки продовжують розташовуватися між беззубими ясенними валиками. Із завершенням прорізування бічних (жувальних) зубів закінчується перебудова функції ковтання – новий спосіб ковтання одержує назву соматичного.

 

Під дією різних чинників іноді не відбувається перебудова способу ковтання, і дитина, стаючи дорослою людиною, продовжує під час ковтання упиратися язиком в зімкнуті губи або щоки.

 

Причинами, які сприяють закріпленню інфантильного типу ковтання, можна рахувати штучне вигодовування із застосуванням довгої соски або соски з великим отвором; порушення активності м’язів язика, м’якого піднебіння, губ, щік і м’язів під’язикової ділянки. Важливу роль у формуванні неправильного ковтання виграє тривале годування дитини рідкою і напіврідкою їжею, яка не потребує зусиль, необхідних для правильного жування.

 

Існує зв’язок неправильного ковтання з патологією верхніх дихальних шляхів, збільшенням піднебінних мигдалин, смоктанням пальця. Неправильне ковтання також може бути наслідком порушень нервової регуляції м’язів щелепно-лицьової ділянки генетичного характеру.

Під час неправильного ковтання зуби не зімкнуті, губи і щоки контактують з язиком (це можна побачити, якщо швидко роз’єднати губи пальцями), в порожнині рота замість негативного виникає позитивний тиск. Відбувається компенсаторне, додаткове скорочення м’язів, які беруть участь в ковтанні, і втягнення в цей процес інших груп м’язів: напружуються мімічні м’язи в ділянці кутів рота, підборіддя, іноді тремтять, стуляються віка, витягується шия; на підборідді з’являються дрібні поглиблення – симптом “лимонної шкірки” або “наперстка” як наслідок гіперфункції кругових м’язів рота; можуть спостерігатися втягування губи або щік, нерідко значний поштовх кінчика язика і випинання губ. Зафіксована звичка інфантильного ковтання завдяки передньому розташуванню язика приводить до розвитку зубощелепних аномалій в сагітальній і вертикальній площинах.

 

 Інфантильний тип ковтання найчастіше приводить до формування відкритого прикусу, можливо зміна нахилу верхніх передніх зубів у вестибулярному напрямі, а нижніх – в оральному, якщо кінчик язика під час ковтання упирається у верхні різці і нижню губу. Іноді кінчик язика може так розташовуватися, що виштовхуватиме верхні зуби вперед, а нижні тягнути назад, утримуючи їх в неправильному положенні – спостерігається звуження верхньої зубної дуги.

Порушення ковтання дуже важливе своєчасно діагностувати, щоб врахувати його в плані лікування і виборі конструкції ортодонтичного апарату, а також для того, щоб правильно визначити тривалість ретенційного періоду і запобігти рецидиву аномалії.

Ротове дихання. Надходження повітря в легені і його видих в атмосферу може здійснюватися через рот і ніс. Розрізняють носовий, ротовий і змішаний типи дихання. Нормальний стереотип дихання (носом) має велике значення. Відомо, що в нормі при звичайному фізіологічному навантаженні повітря проходить через носову порожнину. Повітря проходить через носові отвори спочатку вгору, оскільки площина ніздрів розташована горизонтально, по загальному і середньому носових ходах, потім, дугоподібно вигинаючись, через хоани, – в носоглотку. Проходячи через ніс, повітря завдяки зіткненню з добре васкуляризованою слизовою оболонкою значно зігрівається. Перевага носового дихання полягає в тому, що повітря завдяки насиченості слизової оболонки кровоносними судинами і слизовими залозами зволожується. При необхідності (посилене фізичне навантаження, тимчасову неможливість дихання носом) повітря може проходити через рот.

 

 Звичка постійного дихання ротом може бути наслідком різних функціональних і органічних порушень і обумовлена трьома чинниками:

 

 1)пониженою функцією м’язів, які закривають порожнину рота спереду і ззаду, що дозволяє струменю повітря проходити через  простір між твердим піднебінням і коренем язика;

 

2)наявністю постійної перешкоди у верхніх дихальних шляхах у вигляді розростань аденоїдів, гіпертрофії мигдалин, змін слизової оболонки верхніх дихальних шляхів;

 

 3)звичкою дихати ротом, що збереглася після усунення причини обтурації порожнини носа (закріплений рефлекс).

 

 Ротове дихання, з якої б причини воно не виникало, приводить до порушень як загального, так і місцевого характеру, зокрема до деформації кісток лицьового скелета.

 

 При тривалій обтурації носових ходів в результаті збільшення аденоїдів, поліпів розвивається шкідлива звичка дихання ротом, яка залишається навіть після усунення причини обтурації. Це приводить до порушення узгодженості дії м’язів губ, щік  і язика.

 

 М’язи язика втрачають свій фізіологічний тиск на верхню щелепу, змінюється розташування язика і нижньої щелепи. Для полегшення проходження струменя повітря через рот відбуваються зміни розташування язика – якщо він зміщується вниз і назад, то механізм розвитку деформації прикусу можна представити таким чином. Порушення міодинамічної рівноваги призводить до того, що на вдиху через рот в порожнині носа спостерігається негативний тиск, а в порожнині рота – позитивний, тому м’які тканини в бічних ділянках (жувальні і мімічні м’язи) прилягають до верхньощелепних кісток; язик зміщений вниз, не чинить їм опору. Починається деформація верхньощелепних кісток в місці їх з’єднання твердого  піднебіння: воно набуває вигляду високого куполоподібного (“готичне піднебіння”). Млявий круговий м’яз рота приводить до деформації альвеолярних відростків – їх звуження в ділянці премолярів  і молярів. Зміщена  назад і вниз нижня щелепа піддається деформації  – можливо сплющення її передньої ділянки і дистальне розташування. При тривалому порушенні функції дихання в результаті розростанні аденоїдів визначаються широка спинка носа, вузькі ніздрі, нерухомі крила носа, не зімкнуті сухі губи. Формується вузьке опукле обличчя із збільшеною довжиною нижньої частини, “подвійне підборіддя”, яке свідчить про опущення язика.

 

 В деяких випадках з метою полегшення дихання дитина опускає нижню щелепу вниз і вперед. Язик відходить від надгортанника, і створюються умови для ротового дихання. Таке положення язика приводить до переважного росту нижньої щелепи і затримки росту верхньою, що сприяє формуванню різних форм прогенії, медіального прикусу у поєднанні з відкритим.

 

 Чим більше триває шкідлива звичка, тим більше виражений ступінь деформації.

 

 Неправильна артикуляція. Порожнина рота є найважливішою частиною мовного апарату. Чітка і правильна артикуляція значною мірою залежить від стану порожнини рота. Порушення артикуляції можуть поєднуватися з такими шкідливими звичками як звичка тиску язика на зуби; неправильне положення нижньої щелепи і язика у спокої; ротове дихання; смоктання язика, пальців, різних предметів; постійне облизування губи; бруксизм, неправильна постава. У деяких дітей порушення артикуляції можуть бути обумовлені наявністю чинників, які перешкоджають нормальним рухам язика (укорочена вуздечка, збільшення його розмірів) або пов’язані з наявністю тієї або іншої зубощелепної аномалії.

 

 

РОЗВИТОК ЗУБОЩЕЛЕПНОЇ СИСТЕМИ У ДІТЕЙ

    Первинна ротова порожнина у ембріона має вигляд вузької щілини, яка обмежена п’ятьма відростками зябрових дуг. Верхній край ротової щілини утворений непарним лобним відростком і розташованими по боках від нього верхньощелепними відростка­ми — виростами першої зябрової дуги. Нижній край ротової щілини обмежений двома нижньощелепними відростками, які та­кож є похідними першої зябрової дуги. Перераховані відростки не тільки обмежують ротову щілину, але і утворюють стінки рото­вої впадини — майбутньої порожнини рота.

    Зуби є похідним слизової оболонки ротової порожнини ембрі­она. Із епітелію слизової оболонки розвиваються емалеві органи, а із мезенхіми, яка знаходиться під епітелієм — дентин, пульпа, цемент, оточуючі зуб тверді та м’які тканини (пародонт).

    Розвиток зубів проходить в три стадії: в першій формуються зародки зубів, в другій проходить диференціація зубних зародків, в третій — утворення зубів.

   В першій стадії, на 7-8 тижні ембріонального розвитку, на верхній та нижній поверхнях порожнини рота виникає потовщен­ня епітелію — зубна пластинка, lamina enamelare, яка вростає в підлеглу мезенхіму. На зверненій до губи чи щоки поверхні зубної пластинки за рахунок подальшого розростання епітелію формуються колбовидні утворення, які перетворюються згодом в емалеві органи тимчасових зубів. В кожній зубній пластинці формується по 10 утворень, які відповідають зародкам тимчасових зубів. На 10-му тижні в емалеві органи, занурюючись всередину їх стінки, вростає мезенхіма, яка утворює зубні сосоч­ки, papillae dentales. До кінця 3-го місяця розвитку емалеві орга­ни відокремлюються від зубної пластинки, але зберігають з нею з’єднання посередністю епітеліального тяжа — шийки емалевого органа. Навколо емалевого органа за рахунок ущільнення мезенхіми формується зубний мішечок, saccus dentalis, який біля осно­ви зубного зародка зливається з зубним сосочком.

   У другій стадії змінюються як зародки зубів, так і оточуючі їх тканини. Відбувається розшарування однорідних клітин емалевого органа на окремі шари. В центрі утворюється пульпа, а по периферії — шар внутрішніх емалевих клітин, які дають початок амелобластам, що утворюють емаль. Частина клітин пульпи, яка прилягає до шару амелобластів, складає проміжний шар емалево­го органа.

   Одночасно відбувається процес диференціювання зубного со­сочка. Він збільшується в розмірах і вростає глибше в емалевий орган. До сосочка підходять судини та нервові волокна. На 4-му місяці ембріонального розвитку шийки емалевих органів пророс­тають мезенхімою і розсмоктуються. Зубні зародки внаслідок цього відокремлюються від зубної пластинки, яка теж проростає мезенхімою та втрачає зв’язок з епітелієм ротової порожнини.

   Зберігаються і ростуть задні відділи і вільні краї зубних пласти­нок, які в подальшому перетворюються в емалеві органи постій­них зубів. Навколо зубних зародків в мезенхімі щелеп утворю­ються і ростуть кісткові перекладини, які формують стінки зуб­них альвеол.

   В третій стадії розвитку зубів, яка починається з кінця 4-го місяця ембріонального періоду, відбувається гістогенез тканин, утво­рюється дентин, емаль і пульпа зуба.

   В кінці 5-го місяця починаєть­ся мінералізація тканин. Повна мінералізація не відбувається, і тому у внутрішній частині зуба є шар незвапненого дентину.

   Розвиток кореня здійснюється в післяембріональному періоді. Нижній відділ емалевого органу проліферує і перетворюється в кореневу епітеліальну піхву, vagina radicalis epithelialis, яка скла­дається з двох рядів клітин — зовнішнього та внутрішнього. Коренева епітеліальна піхва глибоко вростає в підлеглу мезенхіму і охоплює її ділянку, із якої буде утворюватись корінь зуба. Мезенхімальні клітини, які потрапили в епітеліальну піхву, пе­ретворюються в одонтобласти, які утворюють дентин кореня зуба. Як тільки дентин кореня сформується, коренева епітеліаль­на піхва проростаючи мезенхімою, розсмоктується, внаслідок чого мезенхімальні клітини зубного мішечка безпосередньо стикають­ся з дентином кореня і перетворюються в цементобласти, які утворюють цемент на поверхні кореня зуба. Частина клітин, яка оточує корінь зуба, дає початок розвитку тканин періодонту.

   Постійні зуби утворюються також із зубних пластинок. На 6-му місяці внутрішньоутробного розвитку утворюються зародки перших постійних молярів. На 8-му місяці розвитку утворюються зародки різців, іклів. Одночасно зубні пластинки ростуть, по їх краях закладаються емалеві органи премолярів. Подальші етапи формування подібні з описаними    для тимчасових зубів.

   Кожному терміну антенатального і постнатального періоду від­повідає певна ступінь формування різних груп зубів.

  Як свідчать результати досліджень (Виноградова Т.Ф.) при терміні вагітності 18-19 тижнів (4,5 міс.) видно ознаки мінералі­зації ріжучого краю і поверхонь коронок різців на 1/3. Також спостерігається мінералізація медіально-щічних горбків перших молярів.

   В 24-25 тижнів (6 міс.) триває мінералізація різців, майже повністю мінералізується ріжучий край іклів, з’являються вогнища мінераліза­ції язиково-медіального горбка перших молярів. Починає з’являтися фолікул першого постійного моляра.

  В 26 тижнів (7 міс.) продовжується мінералізація різців та іклів, майже закінчується мінералізація медіальних горбків пер­шого моляра, збільшується фолікул шостого зуба.

  В 32 тижні (8 міс.) продовжується мінералізація різців та іклів, збільшується розмір фолікула шостого зуба, з’являються зародки різців та іклів постійних зубів.

   В 36 тижнів вагітності (9 міс.) звапнені всі поверхні різців, процес мінералізації поширюється на апроксимальні поверхні першого тимчасового моляра. Основна маса коронки першого постійного моляра формується після народження дитини.

– Спершу зачатки молочних та постійних зубів лежать у спільних альвеолах, згодом між ними формується кісткова перегородка. У проміжку з 6-ти до 12-ти років, коли молочні зуби замінюються постійними, остеокласти руйнують кісткову перегородку і корінь молочного зуба. Під дією тиску, що наростає у пульпі постійного зуба в результаті посилення синтетичної активності локалізованих там фібробластів, коронка зуба прорізується над поверхнею альвеолярних відростків, замінюючи молочний зуб. Останній перед випаданням складається лише з коронки та верхньої частини кореня.

   Кісткові альвеоли розвиваються одночасно з розвитком верхньої та нижньої щелеп. При цьому кісткова тканина верхньої щелепи постає безпосередньо із мезенхіми, а розвиткові нижньощелепної кістки передує стадія утворення хрящового зачатка (хрящ Меккеля). Зазначимо, що хрящова модель не трансформується безпосередньо у кістку, а підлягає дегенерації. Навколо залишків хряща Меккеля з двох кісткових зачатків у результаті прямого остеогенезу розвивається кістка нижньої щелепи. Задній кінець нижньої щелепи вступає у зв’язок зі скроневою кісткою і при участі волокнистого хряща формує скронево-щелепний суглоб. Протягом усього ембріонального періоду нижня щелепа побудована з двох кісткових зачатків, кінці яких з’єднані між собою волокнистим хрящем.

   При порушенні одонтогенезу виникають аномалії термінів прорізування (у тому числі наявність зубів, що не прорізалися), аномалії форми і розміщення зубів, а також вади тканин зуба. До аномалій розміщення належить супраоклюзія (верхні зуби не досягають поверхні змикання), інфраоклюзія (нижні зуби не досягають оклюзійної поверхні), тортоаномалії (поворот зуба навколо своєї осі), транспозиція (взаємна зміна положення сусідніх зубів), розміщення зубів поза зубною дугою (губощічне, язиково-піднебінне тощо), аномальне положення (у носовій порожнині, гайморовій пазусі тощо), скупчення зубів (краудінґ), збільшення кількості зубів (надкомплектні зуби), зменшення кількості зубів чи їх повна відсутність (гіподонтія, адонтія). Вади тканин зуба: флюороз (недостатність фтору і кальцію), гіперплазія емалі.

   Зубний зародок на рентгенограмі виглядає як просвітлення овальної форми. Воно обмежене лінією компактної кістки, яка оточує зародок.

Мінералізація проявляється як щільне затемнення. Спочатку звапнюється ріжучий край групи фрон­тальних зубів і горби жувальних зубів.

   Згодом про­цес мінералізації поширюється на інші частини коронки. Після цього наступає формування кореня зуба.

   Прорізування тимчасових зубів починається на 6 – 8 місяці жит­тя дитини і закінчується до 2,5 – 3 років. Першими прорізуються нижні центральні різці, згодом — їх антагоністи, потім — бокові різці. До 10 – 12 місяців прорізуються всі 8 різців. Через 2 – 3 місяці з’являються перші тимчасові моляри, за ними — ікла, останніми прорізуються другі моляри.

    Після періоду прорізування наступає період стабілізації. Це період

формування функціонального повноцінного тимчасового при­кусу. З 6 – 7 років починається заміна тимчасового прикусу на постійний. Цьому передує ріст зародків постійних зубів і фізіоло­гічне розсмоктування коренів тимчасових зубів. Цей період триває в середньому до 12 років і називається періодом змінного прикусу. Спочатку прорізуються перші постійні моляри, які не мають тимчасових попередників. Потім зуби замінюються у такій же послідовності, у якій прорізувались.

    Після прорізування постійних зубів настає період росту та формування їх коренів. Цей період триває в середньому 3 – 4,5 років.

    Після мінералізації ріжучого краю чи жувальної поверхні ко­ронки рентгенологічно починає виявлятися порожнина зуба у виг­ляді світлої ділянки в центрі коронки. Біля основи порожнина зуба зливається з ділянкою просвітлення, яка являє собою проекцію зони росту. По мірі росту зуба і його кальцинації росткова зона поступово зменшується. В подальшому з появою біфуркації офор­млюються контури порожнини зуба і починається формування коренів.

    Під час формування коронки зуба фолікул має округлу форму. З початком розвитку шийки зуба він починає витягуватись в напрямку кореня. З початком розвитку кореня йде процес утворення періодонту.

   На рентгенограмі несформований корінь видно як „раструб”, у вигляді двох паралель­них смужок, які беруть свій початок біля основи коронки зуба, де найширша частина кореня, потім у напрямку, протилежному до коронки, поступово звужуються і закінчуються гострою час­тиною.

   Кореневий канал у нижньому відділі зливається із зоною про­світлення, яка має округлу форму з чіткими контурами. Це є росткова зона. Ця зона зменшується по мірі формування кореня і зникає в стадії незакритої верхівки, а на її місці ще деякий час видно розширену періодонтальну щілину.

  В процесі формування верхівки кореня розрізняють три стадії: стадію несформованої верхівки кореня, стадію незакритої верхів­ки кореня, та стадію повністю сформованої верхівки.

  Рентгенологічна картина несформованої верхівки кореня є така: стінки кореня розташовані паралельно, ширина їх поступово змен­шується. Періодонтальна щілина на всьому протязі має однакову ширину. Біля верхівки вона зливається із зоною росту.

   В стадії незакритої верхівки стінки кореня мають таку ж будову, як і в стадії несформованої верхівки, відрізняються від неї більшою товщиною стінок. На рентгенограмі чітко видно проекцію верхів­кового отвору .   В стадії сформованої верхівки кореня зони росту немає, дея­кий час зберігається розширена періодонтальна щілина, верхівко­вий отвір закритий.

   Тимчасові зуби на рентгенограмі відрізняються від постійних тим, що вони менших розмірів, з короткими коренями. Корені молярів значно розходяться в сторони. Порожнина зуба та кореневі канали, особливо в групі фронтальних зубів, значно ширші, ніж в постійних.

   Починаючи з 6-7 років відбувається заміна тимчасового прикусу на постійний. Цьому передує фізіологічне розсмоктування коренів тимчасових зубів. Внаслідок тиску зародка постійного зуба на навколишні тканини з’являється зона підвищеної васкуляризації. Вона є багата на остеокласти і називається резорбуючою.

   Рентгенологічно процес резорбції проявляється наступним чи­ном. Фолікули постійних зубів мають чіткі контури і розташову­ються в безпосередній близькості до коренів тимчасових зубів. Ця близькість по мірі прогресування резорбції кореня стає ще більшою. Резорбція коренів тимчасових зубів визначається співвідношенням з зародками постійних зубів.

    За даними Виноградової Т.Ф., при відсутності зубо – щелепових аномалій у дітей спостерігається три типи фізіологічної резорбції коренів тимчасових зубів:

– перший тип — рівномірна резорбція всіх коренів, яка починається в ділянці верхівок і поширюється по вертикалі. Корені резорбуються рівномірно. Явища резорбції в ділянці бі­фуркації мінімальні.

—        другий тип — поряд з частковою резорбцією коренів і ділянки біфуркації переважає резорбція одного кореня, який най­ближче розташовується до зародка постійного зуба.

—  третій тип — переважає резорбція ділянки біфуркації. При цьому типі резобції може зберігатися морфологічна повноцін­ність апікальної частини кореня. Ділянка біфуркації часто резорбується настільки, що виникає сполучення з коронковою пуль­пою.

   Поряд з фізіологічною під впливом різних причин може розви­ватися патологічна резорбція коренів (в результаті запалень, но­воутворень).

Патологічна резорбція здійснюється багатоядерними гігантськими клітинами запального ексудату. Процеси кісткоутворення при цьому мінімальні і відстають від резорбції. У зв’язку з цим при патологічній резорбції ведучою рентгенологічною оз­накою є деструкція і відсутність кісткової тканини між коренями тимчасових зубів і навколо них. Процес патологічної резорбції може поширитися на фолікул постійного зуба, викликаючи пе­редчасну резорбцію кісткової оболонки фолікула  і прорізування постійного зуба. Основною рентгенологічною озна­кою втягнення в процес зародка постійного зуба є порушення цілості кортикальної пластинки навколо нього.