НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ НАУК УКРАЇНИ

ІНСТИТУТ МОВОЗНАВСТВА ім. О.О.ПОТЕБНІ

 

 

 

Юкало Володимир Ярославович

 

 

УДК 811.161.2’271:61

 

 

 

МОВНІ СТЕРЕОТИПИ В КОМУНІКАЦІЯХ ЛІКАРЯ

 

 

 

Спеціальність 10.02.01 – українська мова

 

 

 

 

 

 

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата філологічних наук

 

 

 

 

 

 

 

 

Київ – 2003

Дисертацією є рукопис.

Роботу виконано у відділі стилістики та культури мови Інституту української мови НАН України.

 

Науковий керівник –  доктор філологічних наук, професор

Єрмоленко Світлана Яківна,

Інститут української мови НАН України,

завідувач відділу стилістики та культури мови.

 

Офіційні опоненти:      доктор філологічних наук, професор

Непийвода Наталія Федорівна,

Інститут журналістики Київського

національного університету ім. Т.Шевченка,

завідувач кафедри мови та стилістики;

 

кандидат філологічних наук, доцент

Литвиненко Ніна Павлівна,

Національний медичний університет

ім. О.О.Богомольця,

доцент кафедри україністики.

 

Провідна установа  –  Вінницький державний педагогічний

університет ім. М.Коцюбинського,

кафедра української мови,

Міністерство освіти і науки України.

 

Захист відбудеться 28 травня 2003 р. о 14 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26.172.01 при Інституті мовознавства ім. О.О.Потебні НАН України за адресою: 01001, м. Київ, вул. Грушевського, 4.

Із дисертацією можна ознайомитися в бібліотеці Інституту мовознавства ім. О.О.Потебні НАН України та Інституту української мови НАН України (01001, м. Київ, вул. Грушевського, 4).

 

Автореферат розіслано 24 квітня 2003 р.

 

Вчений секретар спеціалізованої вченої ради

доктор філологічних наук, професор                                                         Н.Г.Озерова

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Вивчення умов реальної комунікації, впливу інтра- та екстралінгвальних чинників на тип спілкування, визначення мовної поведінки мовця і адресата та ін. напрямки комунікативного підходу до мови належать до актуальних завдань сучасного мовознавства. Комунікативна лінгвістика, соціолінгвістика оперують поняттями, пов’язаними з ситуацією спілкування, завданнями комунікації, характеристикою (віковою, освітньою, професійною тощо) учасників комунікативного акту.

Функціонування літературної мови у різних соціальних групах (мова вчителя, мова політика, мова актора і т. ін.) потребує ґрунтовного аналізу реального стану мовної культури в певному професійному середовищі. В українському мовознавстві відомі дослідження, присвячені вивченню культури сценічної мови (Гладишева А.О), культури мови вчителя (Струганець Л.В.).

Актуальним є дослідження проблеми функціонування мовних стереотипів у професійній сфері спілкування. Вибір медичної професійної мови зумовлений тим, що значна частина слів та мовних формул з лексикону лікарів поширена поза сферою фахового спілкування і вживається в мовній практиці носіїв української мови.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне дослідження виконане в контексті опрацьовуваної у відділі стилістики та культури мови Інституту української мови НАН України теми «Активні процеси у сучасній мовно-літературній практиці».

Об’єкт дослідження – мова професійної комунікації медичних працівників з охопленням їхньої усної та писемної практики.

Предмет дослідження – мовні стереотипи у різновидах професійного спілкування лікаря.

Мета дослідження – здійснити аналіз медичної професійної мови в аспекті виявлення функціонального навантаження кодифікованих і розмовних некодифікованих стереотипів.

У зв’язку з поставленою метою було передбачено здійснити виконання таких завдань:

1. Обґрунтувати поняття професійної комунікації і мовного стереотипу.

2. Простежити шлях формування медичної професійної мови, вироблення наукової термінології, закономірності медичного термінотворення і терміновживання.

3. Систематизувати наявні у медичних словниках і зафіксовані в комунікативній практиці лікарів мовні стереотипи, виявивши сильні і слабкі літературні норми щодо їх уживання.

4. На підставі здійсненого анкетування, практики літературного редагування вивчити проблему лексичного вибору в мовних стереотипах медичної професійної мови.

5. Розробити концепцію формування мовної культури як складника професійної освіти медичних працівників.

Джерельна база дослідження: лексикографічні праці, довідники та порадники з питань культури мови та стилістики, підручники і навчальні посібники для студентів вищих медичних закладів освіти, невідредаговані (подані до друку статті, тези, рукописи підручників та посібників, неофіційні переклади бланків медичної документації, заповнені бланки медичних документів тощо) і відредаговані медичні тексти (журнальні, газетні публікації, наукові, науково-навчальні та науково-довідкові видання різних жанрів, державні стандарти на медичну документацію), медична реклама, жива мова респондентів-лікарів, матеріали усного і писемного (анкетного) опитування лікарів.

Методи дослідження. Для розв’язання поставлених у роботі завдань використано методику спостереження, бесіди, анкетування, метод лексико-семантичного аналізу, лексикографічного опису матеріалу, метод виявлення сильних і слабких літературних норм, а також метод кількісного аналізу.

Застосована методика безпосереднього і «включеного» спостереження щодо друкованих і рукописних текстів, живої мови респондентів під час відвідувань медичних закладів, прослуховування медичної радіо- й телереклами дозволила виявити професійні мовні стереотипи, які мають тенденцію до вживання в наукових медичних текстах в усно-розмовній та офіційній мовній практиці лікарів, зафіксувати професійні жаргонізми й арготизми, а також окреслити коло терміносполучень, у вживанні яких мовці систематично допускають порушення літературної норми.

Для одержання додаткових даних про стереотипність виявлених мовних явищ в роботі застосовано методику бесіди. Частину матеріалу, зібраного під час спостереження та бесіди, було підтверджено кількісними даними анкет. Розроблено «дзеркальні» анкети для лікарів та для пацієнтів; здійснено анкетування щодо вживання певних груп мовних стереотипів. Застосування однотипних питань для лікарів і пацієнтів дозволило зіставити відповіді й скоригувати результати про поширеність конкретних стереотипів. Опрацьовано 250 заповнених примірників анкет для лікарів та 100 – для пацієнтів.

За допомогою названих вище методів і застосованих методик проаналізовано понад 3000 мовних стереотипів.

Наукова новизна одержаних результатів полягає в тому, що вперше в сучасному українському мовознавстві (1) досліджено функціонування мовних стереотипів у професійному спілкуванні лікарів; (2) здійснено культуромовний аналіз зафіксованих мовних стереотипів; (3) на матеріалі української літературної мови розроблено модель медичної професійної мови і комунікацій лікаря, запропоновано термінологічну парадигму для дослідження спеціальної мови і професійної комунікації; (4) новим є історично-кодифікаційний аспект дослідження медичної термінології: висвітлено роль українських вчених Модеста Левицького і Мартирія Галина у формуванні медичної професійної мови, вплив лінгвальних та екстралінгвальних чинників на еволюцію цієї мови; (5) уточнено зміст практичного курсу української мови для студентів медичних закладів освіти.

Теоретичне значення роботи полягає в актуалізації й обґрунтуванні понять «професійна комунікація», «професійна мова», «професійний варіант норми», в теоретичному окресленні мовного стереотипу як психолінгвістичного та культуромовного явища, як засобу оптимізації спілкування. Дослідження розвиває теорію сильних та слабких літературних норм, що визначають лексичний вибір у мовних стереотипах, а також структуру сучасної медичної професійної комунікації.

Висновки дослідження становитимуть значний інтерес не тільки для лінгвістів, які вивчають різноманітні аспекти медичної професійної мови, а й для фахівців-медиків у практиці їхнього спілкування.

Практичне значення одержаних результатів. Матеріали з досліджуваної проблеми використовує автор у викладанні курсу «Ділова українська мова» на медичному, медсестринському та фармацевтичному факультетах Тернопільської державної медичної академії (1994 – 2003). Результати роботи знайшли відображення в книжці «Культура мови» (з ділової української мови), що її як перший в Україні навчальний посібник для студентів вищих медичних закладів освіти ІІІ і ІV рівнів акредитації затвердив Центральний методичний кабінет з вищої медичної освіти МОЗ України (Тернопіль, 1999, тираж 2000 примірників, лист № 23‑01‑25 / 2 від 13.01.99). Результати дослідження можуть бути застосовані в практиці розробляння й удосконалення стандартів на медичну документацію, укладання термінологічних словників, підготовки рекомендацій щодо впровадження української мови в офіційне спілкування.

Апробація результатів дисертації. Основні результати дослідження обговорено на засіданні відділу стилістики та культури мови Інституту української мови НАН України, оприлюднено на науково-практичних конференціях «Особливості та науково-методичні аспекти удосконалення підготовки фахівців у медичному вузі» (Тернопіль, 1997), «Українська мова: з минулого в майбутнє» (Київ, 1998), на п’яти міжнародних наукових конференціях: «Національна еліта та інтелектуальний потенціал України» (Львів, 1996), «Відродження української державності: проблеми історії та культури» (Одеса, 1996), «Проблеми української науково-технічної термінології» (Львів, 1996), «Франція та Україна, науково-практичний досвід у контексті діалогу національних культур» (Дніпропетровськ, 1998), «Проблеми української термінології» (Львів, 2000), на нараді-семінарі завідувачів кафедр українознавства медичних навчальних закладів України (Івано-Франківськ, 1999), на сторінках двох газет: місцевої газети «Медична академія» в рубриці «Із мовних глибин» (8 виступів, трав. 1998 – жовт. 2000) і медичної газети України «Ваше здоров’я» (цикл «Мовні поради» у 18 числах газети, лют. – верес. 2002).

Публікації. Основні положення дисертації викладено в одинадцяти публікаціях.

Дисертація складається із вступу, чотирьох розділів, висновків, списку використаних джерел, списку скорочень і додатків. Обсяг основної частини – 174 сторінки, у роботі подано 16 таблиць і 23 додатки, які займають 300 сторінок, список використаних джерел охоплює 246 найменувань і займає 20 сторінок, список скорочень – 6 сторінок; повний обсяг  дисертації – 500 сторінок. Додатки оформлено окремою книгою.

 

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У вступі обґрунтовано актуальність проблеми, визначено мету, завдання та методи дослідження, розкрито наукову новизну та практичне значення одержаних результатів.

У першому розділі «Комунікативний підхід до дослідження мовних стереотипів у сучасній українській лінгвістиці» уточнено зміст понять комунікація, професійна комунікація лікаря (комунікації лікаря), мовний стереотип (МС).

Центральним поняттям комунікативного підходу до вивчення МС є поняття спілкування (комунікація), що охоплює як ситуацію, обставини взаємостосунків людей, так й особливості мовного коду, який обирають відповідно до обставин.

В українському мовознавстві немає чіткого визначення понять професійна комунікація і наукова комунікація, хоча майже століття існує традиція застосування терміна наукова мова. Зарубіжні мовознавці активно розробляють теоретичні й практичні питання функціонування різновиду літературної мови, що обслуговує професійну сферу спілкування. Термін мова науки на позначення цього різновиду кодифікованої літературної мови не задовольняє дослідників, оскільки наукове спілкування – лише одна із сфер професійного спілкування, його вершина. Англомовна, німецькомовна і слов’янські лінгвістики майже одночасно звернулися до феномену мови професійної сфери спілкування, запропонувавши відповідні номінації: languages for special purposes (LSP) – в англо-американській літературі, Fachsprachen – у німецькомовній літературі. У російському мовознавстві віддають перевагу термінам специальный язык, специальная речь, хоча деякі дослідники прийняли номінацію англійського походження, кальку язык для специальных целей (LSP і ЯСЦ). У творах українських мовознавців спорадично вживаються терміни фахова мова, фахове мовлення, спеціальна мова, професійна мова тощо. Головні ознаки спеціальної (професійної) мови і професійної комунікації: (1) ситуація, що актуалізує використання цього різновиду мови, – спілкування в межах спеціальної сфери; (2) носій (споживач) професійної мови володіє поняттєво-категоріальним апаратом, системою термінів відповідної сфери діяльності; на відміну від арго (сленгу) професійну мову визначає предмет, який вона описує, а не коло осіб, що нею користуються; (3) спеціальна мова – поліфункціональна мовна формація; (4) володіння спеціальною мовою – вторинне явище, оскільки її носії спочатку мають бути носіями національної літературної мови; (5) на основі психологічних і соціальних особливостей статусу партнерів з комунікації – відправника мови і адресата – дослідники виділяють як самостійні інтерпрофесійну і інтрапрофесійну комунікації; (6) спеціальна мова – поліструктурна мовна система, яка забезпечує різні комунікативні потреби. На змістовому рівні спеціальна мова складається з конкретних мов; (7) сучасній спеціальній мові властива внутрішня стилістична неоднорідність, у зв’язку з чим дослідники говорять про «багатошарові моделі» професійних мов; (8) диференційний, визначальний фактор спеціальної мови – її лексико-семантичний апарат.

Виділяємо такі різновиди мови професійної комунікації медичних працівників – медичної професійної мови: мова медицини (медична наукова мова), медична розмовна мова, мова медичної документації, мова медичної реклами. Мова медицини, або медична наукова мова, – головний кодифікований різновид професійної мови медичних працівників, що служить для наукового спілкування у галузі медицини (медичної науки). Основу цієї мови становить медична термінологія, загальнонаукові терміни, інші мовні засоби, які вживаються переважно для оформлення наукового тексту. Медична розмовна мова – різновид медичної професійної мови, що обслуговує сферу усної діалогічної комунікації працівників медичної галузі і використовує такі засоби номінації, як (1) офіційні, повні, стандартні медичні терміни, (2) «напівофіційні» терміни (скорочені терміни, додаткові, нестандартні терміни-назви, застарілі терміни, терміни-неологізми), (3) «неофіційні» терміни (професіоналізми, професійні жаргонізми, арготизми, суржикові, просторічні форми). За сферою використання і мовними особливостями є підстави виділити два варіанти медичної розмовної мови: мову медичної практики і власне розмовну мову працівників медичної галузі. Мова медичної практики реалізується в офіційних ситуаціях спілкування медичного працівника під час виконання професійних обов’язків і тому передбачає певне обдумування або підготовку. У цьому різновиді переважають кодифіковані мовні засоби. Власне розмовна мова носіїв літературної мови реалізується спонтанно (без будь-якого попереднього обдумування) в неофіційних ситуаціях, у повсякденному спілкуванні працівників медичної галузі на професійні теми, у невимушеній комунікації медичного працівника та пацієнта, його родичів, друзів. У цьому різновиді переважають некодифіковані мовні засоби. Мова медичної документації – кодифікований різновид професійної мови медичних працівників, що задовольняє потреби офіційно-ділового спілкування в галузі охорони здоров’я. Для цього різновиду характерне використання спеціальної термінології або термінологізованих засобів мови, специфічних синтаксичних конструкцій (стандартних формул, кліше), а також стійких термінологічних словосполучень. Мова медичної реклами – вторинний вид медичної професійної мови, в якому поєднуються усі різновиди цієї мови, емоційно-експресивні засоби усіх мовних рівнів, стилістичні фігури і тропи з метою інформування адресата про певні медичні факти і впливу на нього через засоби масової інформації.

Професійна медична комунікація охоплює інтрапрофесійне та інтерпрофесійне спілкування. Інтрапрофесійна комунікація відбувається між медичними працівниками за моделями «психіатр – психіатр», «окуліст – окуліст», «лікар – медсестра» або «лікар-офтальмолог – лікар-патологоанатом», «лікар-інфекціоніст – лікар-хірург» тощо. Спілкування за моделлю «лікар – немедик», «немедик – лікар» належить до інтерпрофесійної комунікації лікаря. У дисертації досліджено професійну комунікацію лікаря, або комунікації лікаря, тобто ті види професійної медичної комунікації, в якій хоча б одним із комунікантів є старший медичний працівник, лікар.

Кожен різновид професійної мови характеризується наявністю різноманітних стереотипних структур, зокрема специфічних. Процес комунікації передбачає застосування цих стереотипів у типових ситуаціях. Відповідні стереотипні мовні явища виявляються оптимальними для передачі відповідної інформації. Тому вивчення природи стереотипності у виборі мовних засобів, необхідних для реалізації відповідної мети комунікації, має певне теоретичне і прикладне значення, особливо для розроблення моделей професійних мов та оптимізації мовного спілкування.

Оскільки в медичній професійній комунікації часто можуть брати участь не тільки носії української літературної мови, а й російської, на спілкуванні позначається вплив явищ мовної інтерференції, а також просторіччя, жаргону і под. Це дає підстави виділити поряд із літературною медичною професійною мовою позалітературні різновиди: лікарський сленг (жаргон) – некодифікований різновид усно-розмовної мови лікарів, основу якого становлять професійні жаргонізми й арготизми; просторіччя – один із структурно-функціональних некодифікованих різновидів української національної мови, зрозуміла для усіх мова, яку лікарі застосовують для спілкування із співрозмовниками, не знайомими в необхідному обсязі з літературною (професійною) нормою; суржик – змішана мова, штучне об’єднання елементів української та російської мов, що не становить стабільної системи, переважно вживається в сімейній, неофіційній, розмовній комунікації, проникає в усі жанри офіційного спілкування. Суржикові слова і словосполучення (напр., лексичні головокружіння, прививка, медична справка, карточка, обліпіхове масло замість терм. ‘запаморочення’, ‘щеплення’, ‘медична довідка’, ‘картка’, ‘обліпихова олія’) поширені в мовній практиці багатьох лікарів і часто «узаконені» в сучасній медичній документації.

Дотримуємося такого умовного розмежування просторіччя та суржику. До просторіччя зараховуємо мовні одиниці, граматична і фонетична будова яких відповідає системі української національної мови, але які мають типові відхилення від літературної (професійної) норми: кардіограма серця ‘кардіограма’, японець ‘гастродуоденоскоп’, телевізор ‘прилад для ультразвукового дослідження’, відкладання солей ‘остеохондроз’, боткіна ‘гепатит інфекційний’, чорна мазь ‘іхтіолова мазь’. До суржику зараховуємо невмотивовані запозичення, слова та словосполучення, деформовані під впливом російської мови, граматична і фонетична будова яких не відповідає системі української національної мови: лобна звивина ‘лобова закрутка (звивина)’, почуття болі ‘відчуття болю’, снтчатий бінт ‘сітчбстий бинт’, медичне освідчення ‘медичний огляд’, консультативне заключення ‘консультативний висновок’, благоприємний прогноз хвороби ‘сприятливий прогноз хвороби’, запущена хвороба ‘задавнена хвороба’, виздоровлення ‘видужання (одужання)’.

Звичайно, запропонована класифікація має теоретичний характер, в умовах реальної комунікації структура конкретних висловлювань може набувати ознак багатьох мовних різновидів, хоча переважно домінує один варіант.

Кожен різновид професійної мови характеризується наявністю різноманітних стереотипних структур. Досі немає єдиного погляду на стереотипність у мові, не уніфікована термінологія на позначення стійких (регулярних, стереотипних) мовних явищ. В українській лінгвістиці серед МС традиційно виділяють кліше, штампи, формули – різноманітні відтворювані сполучення слів, стандартні звороти.

Стереотипами наукової і ділової мови є, з одного боку, терміни і терміносполучення, а, з другого, – нетермінологізовані стандартизовані одиниці – мовні кліше, штампи, формули.

Термін мовний стереотип лінгвісти вживають щодо явищ публіцистичного, офіційно-ділового та наукового стилів. Йдеться про мовний стереотип у дихотомії стереотипне / нестереотипне, про стереотипність добору мовних засобів відповідно до мети комунікації. Отже, термін мовний стереотип позначає два поняття: у стійких (регулярних, стереотипних) мовних явищах розрізняємо саму стереотипність, дихотомію стереотипне / нестереотипне – особливість мовомислення (психолінгвістичне явище) і власне мовний стереотип, стереотип-знак, – відтворюваний мовний засіб (стилістичне явище). Стереотипний добір мовних засобів породжує їх автоматизацію. Тобто МС – автоматизовані форми мовного вираження. Вони належать до системних явищ, що вступають між собою в тісні парадигматичні і синтагматичні зв’язки. Кожен різновид літературної мови, функціональний стиль, підстиль, жанр має свою парадигму, мікросистему МС.

Поряд із термінологічними одиницями до категорії стереотипів зараховуємо професіоналізми, які в професійній комунікації функціонують паралельно до термінів. Професіоналізми – МС, що загалом відповідають системі української мови і реалізовуються в усній мові професіоналів під час неофіційного спілкування: клініка ‘клінічна картина’, укол ‘ін’єкція’, мазь Вишневського ‘лінімент бальзамічний (за Вишневським)’, зеленка ‘розчин брильянтового зеленого’, анотація, анотація до ліків ‘інструкція щодо медичного застосування препарату’, брудна операційна ‘операційна, в якій надають допомогу пацієнтам, яким діагностовано хвороби, що супроводжуються гнійним процесом’. Більшість професіоналізмів експресивно нейтральні, а з погляду мовців, що їх вживають, – стилістично нейтральні (вони часто трапляються в надрукованих наукових текстах медичних працівників). Професіоналізми разом з «напівофіційними термінами», до яких зараховуємо скорочені терміни (УЗД ‘ультразвукове дослідження’, профогляд ‘профілактичний огляд’, ЛОР-лікар ‘лікар-оториноларинголог’, п’явка ‘п’явка медична’), додаткові, нестандартні терміни-назви (аспірин ‘кислота ацетилсаліцилова’, календула ‘нагідки лікарські’, санітарка ‘молодша медична сестра’, ‘сестра з догляду за хворими’, хвороба Боткіна ‘гепатит інфекційний’), застарілі терміни (біла гарячка ‘алкогольний делірій’), терміни-неологізми (шигельоз ‘дизентерія’), та офіційними термінами є основними структурними елементами медичної розмовної мови.

Від професіоналізмів відрізняємо професійні жаргонізми й арготизми, а також суржикові та просторічні стереотипи. Професійні жаргонізми – переважно експресивно забарвлені слова і вислови на позначення предметів і явищ, важливих для людей, що професійно працюють в певній галузі. Напр.: коза, козел, вертоліт, літак ‘гінекологічне крісло’, грузин ‘ректороманоскоп’, бі(є)лка, білочка ‘алкогольний делірій’, гріти руки, різати ‘оперувати’. До цієї категорії зараховуємо також неправильні терміни: нормальна фізіологія ‘фізіологія’, тонкий кишечник (кишківник) ‘тонка кишка’, аскорбінка ‘кислота аскорбінова’, пероральні цукрознижуючі препарати ‘синтетичні гіпоглікемічні (протидіабетичні) препарати’. Такі лексичні елементи професійного (лікарського) сленгу спорадично вживаються в професійній розмовній (літературній) мові, їх застосовують як для інтрапрофесійної, так і для інтерпрофесійної комунікації. Низка професійних жаргонізмів має паралелі в термінології. Професійні арготизми – переважно експресивно забарвлені слова і вислови на позначення предметів і явищ, важливих для людей, що професійно працюють в певній галузі, значення яких знає тільки обмежене коло втаємничених професіоналів. Напр.: теплий (тепленький) хворий літ. ‘грошовитий пацієнт’, додихайли ‘пацієнти віком 70 років і старші’, доходяги ‘хворі, що можуть одужати’, блейлер, ес-це-ха ‘шизофренія’ (‘хвороба Блейлера’, ‘schizophrenia’). Це приклади з лікарського сленгу, уживані в інтрапрофесійній комунікації. Суржикові професійні стереотипи, просторічні професійні стереотипи – експресивно індиферентні професійні слова і вислови з типовими порушеннями літературної норми, які регулярно вживаються в розмовній мові спеціалістів, подекуди в невідредагованих наукових текстах, у професійній документації, у мові реклами.

У дисертації здійснено аналіз МС (стереотипи-кліше, стереотипи-канцелярські штампи, стереотипи-терміни, стереотипи-професіоналізми), специфічних для мови професійної комунікації лікарів.

У другому розділі «Медична професійна мова в історії української літературної мови» проаналізовано закономірності і тенденції розвитку медичної професійної мови, процес вироблення концептуальних засад термінотворення і терміновживання, вплив на еволюцію медичної професійної мови лінгвальних та екстралінгвальних чинників. Основну увагу в цьому розділі приділено медичній термінології як стрижневі медичної інформації.

Значна частина медичних термінів поширена за межами вузької сфери професійного спілкування: її використовують носії літературної мови, тобто вона належить до загальновживаної лексики.

Систематичне опрацювання української медичної термінології розпочалося в другій пол. XІX ст. з появою лексикографічних праць Михайла Левченка, Петра Єфименка, Івана Верхратського та перших україномовних медичних текстів – науково-популярних видань, присвячених профілактиці та лікуванню різних захворювань. Початок формування української медичної термінології пов’язаний із журналом «Основа», діяльністю Наукового товариства ім. Шевченка у Львові, наукових товариств Центральної і Східної України.

У другій пол. XІX – на поч. ХХ ст. відбувалося накопичення термінологічного матеріалу, закладалися теоретичні основи медичної термінології. Науковці Володимир Левицький, Іван Пулюй, Іван Верхратський та ін. підходили до нормування термінології з народницьких позицій: термін має бути зрозумілий для людей без вищої освіти, легкий для запам’ятовування, будова його має відповідати структурним ознакам національної мови. На той час усі європейські народи «націоналізовували» латинську термінологію й, отже, українська медична термінологія переживала процеси, спільні з процесами термінотворення в інших європейських мовах. Іншої думки дотримувалися Іван Горбачевський, Степан Рудницький, Микола Вікул та ін., які вважали, що треба віддати перевагу лексичним інтернаціональним запозиченням, «міжнародній термінології». Українська медична мова того часу мала обмежену сферу функціонування, відбувалася її міграція з наукового в інші стилі – розмовний і художній (літературна творчість Модеста Левицького).

У 20-х – на поч. 30-х рр. ХХ ст. ІУНМ координує діяльність вчених щодо уніфікації української медичної термінології. Виходить низка медичних лексикографічних праць. Значний вплив на розвиток української медичної термінології цього часу мали концептуальні засади, на яких ґрунтувалися медичні словники Мартирія Галина (1920, 1926). Вчений виробив певні семантико-словотвірні правила «перекладу наукової греко-латинської медичної термінолоґії на властиву народові мову». У 20-х – на поч. 30-х рр. розширюється сфера функціонування української медичної мови: її активно впроваджують в офіційну комунікацію.

У 30-х рр. ХХ ст. розвиток української термінології примусово пішов у річищі російської термінології: терміни-неологізми було оголошено вигаданими й штучними, а правильними («природними»), відповідно, стали найменування, спільні з російськими. Без сумніву, якби українська медична термінологія розвивалась природним шляхом, для номінування багатьох професійних понять було б використано питомо українські лексеми, як наприклад: намува ‘словесне навіювання’, живосріблувий, живосрнбний ‘ртутний’, куряча сліпота ‘гемералопія’, нагбльний, пъльний ‘екстрений’, злослъвий ‘злоякісний’, злэка ‘спайка’, шпбра ‘пора’, збслінка, збставка ‘клапан’, мъска ‘таз’ (анат.), вуло ‘зоб’, вушнб кляпка ‘мочка вуха’ тощо.

Однак поповнення і систематизація української медичної термінології не припинялися у ІІ пол. ХХ ст.: опрацьовувалися теоретичні питання термінології, розвивалася українська медична лексикографія – вийшли друком шість медичних словників. Тенденції витіснення української медичної мови, зокрема в 70‑ті рр., з наукової, навчальної та офіційно-ділової комунікації спричинили негативні явища в професійній мовній підготовці лікарів.

90‑ті роки в історії української термінології позначені активною лексикографічною діяльністю. Відбувається перегляд і впорядкування української медичної термінології. Побачили світ медичні термінологічні словники, в яких продовжуються перервані раніше давні традиції української термінографії, відновлюються органічні для української мови словотвірні моделі, розробляються нові форми лексикографічного опрацювання медичних термінів. Також розширюється сфера функціонування української медичної професійної мови.

У третьому розділі описано мовні стереотипи медичної професійної мови з погляду загальнолітературної і кодифікованої у медичних словниках норми. З цією метою застосовано такі терміни, як автоматизація / деавтоматизація, сильні та слабкі літературні норми, складні випадки сучасної літературної норми, труднощі українського літературного слововживання.

Практичне значення має виявлення слабких ділянок літературної норми щодо вживання МС у комунікаціях лікарів.

В усній медичній науковій мові та медичній розмовній мові лікарів спостерігаються регулярні помилки в наголошуванні різноманітних МС. Виділяємо дві групи типових порушень акцентуаційної норми у комунікаціях лікарів. До першої групи належать терміносполучення (складені терміни), у складі яких є графемно ідентичні слова, що мають неоднакове наголошення (залежно від значення): лнкарська дільниця – лікбрський збір; часткуве голодування – частковъй бронх – частковб пневмонія – [часточкува пневмонія]; наръвна поверхня – наривнъй засіб тощо. Друга група – це складні і прості терміни з типовими порушеннями акцентуаційної норми. Особливо часто помиляються лікарі, наголошуючи деякі складні терміни. Насамперед це стосується слів, запозичених з грецької та латинської мов або створених на їхній основі, з кінцевим терміноелементом на ‑ія. Так, анкетування щодо наголошення медичних термінів, підтверджене методами бесіди і спостереження, показало, що автоматизованими в комунікаціях лікарів є акцентуаційні варіанти флюорографня, рентгенографня, ортопедня, логопедня, дозиметрня, анізокорня, аналгезня, астазня, асфіксня, які не відповідають нормі, кодифікованій в більшості сучасних медичних словників (кодифікована норма: флюорогрбфія, рентгеногрбфія, ортопйдія, логопйдія, дозимйтрія, анізокурія, аналгйзія, астбзія, асфнксія). За статистичним критерієм ці варіанти мали б бути нормативними, протягом майже ста років кодифікували їх по-різному: то давньогрецький, то латинський наголосовий варіант. Вище наведені автоматизовані варіанти цілком можна вважати сильними нормами медичної професійної мови і фіксувати в спеціальних словниках. Про споріднені варіанти кбмфора, психопатня тощо не можна сказати так категорично, бо існує українська традиція кодифікації: завжди камфорб і психопбтія. Наголос підліткувий, кишкб, сечб, залозб, очнъй, клубувий у цих питомо українських словах не фіксують словники української мови, ці варіанти слід розцінювати як суржикові, нелітературні. Те, що в усній комунікації лікарів замість таких нормативних термінів, як къшка, сйча, зблоза, учний, м’я′зовъй, пндлітковий, щъпці, сируватка, переважно вживаються просторічні наголосові форми, які виникли під впливом російської мови і жаргону російськомовних лікарів, свідчить про порушення глибинних механізмів продукування мови.

Аналіз мовних стереотипів медичної професійної мови з погляду граматичних і лексико-стилістичних норм показує, що в різноманітних жанрах писемної та усної професійної комунікації лікарі застосовують МС, які не завжди відповідають кодифікованим у загальномовних і медичних словниках нормам: вирази з активним дієприкметником на ‑учий, ‑ючий (абсцедуюча пневмонія; дезінфікуючі, імуностимулюючі засоби; рецидивуюча гарячка; коригуюча гімнастика); пор. нормативні МС, в яких функціонують віддієслівні прикметники із суфіксами ‑н‑, ‑увальн‑ / ‑ювальн‑, ‑івн‑ / ‑ивн‑ (абсцедивна (абсцедна) пневмонія; дезінфекційні (дезінфікаційні), імуностимулювальні (імуностимуляційні) засоби; рецидивна гарячка; коригувальна гімнастика). Те саме стосується термінів безпліддя замість кодифікованих у медичних словниках – неплідність і безплідність; татуїровка, професіоналізми тату і татуаж замість татуювання; у всіх стереотипних виразах замість слова олія застосовують слово масло: обліпихове масло, масло–какао, ефірні масла – замість нормативних обліпихова олія, какаова олія (олія–какао), ефірні олії. До слова олія додають зайвий прикметник: [рослинна] олія.

Слабкими нормами медичної професійної мови є низка МС, що містять контрастивну українсько-російську лексику: МС з терміном ділянка на позначення різних частин організму (підпід’язикова ділянка, ділянка повіки, крижова ділянка); терміни і терміносполучення пункт охорони здоров’я, відділ охорони здоров’я, заходи щодо охорони здоров’я, вступний наркоз, сприятливий (добрий) прогноз хвороби, перебіг хвороби, видужання (одужання), запобігання хворобі, запаморочення, гістологічний висновок, сибірка, витяг з медичної карти, грудна клітка, виписування рецепта, краплинне вливання, струминне переливання, щеплення, надниркова залоза, м’язовий, розродження, довідка, реєстратура, лобова закрутка (звивина), неосудність (несамовитість), кукса, недорікуватий (недомовний), розтрощена (розчавлена) рана, незв’язність мови, кавун звичайний, журавлина болотна та ін.

Спостереження над уживаними кодифікованими і некодифікованими МС виявили тенденцію до формування специфічної професійної медичної норми: вживання етикетних формул вітання (Здрастуйте!; Вітаю!; Привіт!; Доброго здоров’я!; Здоровенькі були!; Добрий день, як Ви себе почуваєте / як Ваше самопочуття / як Ваше здоров’я?), прощання (Будьмо (будьте, бувайте) здорові!; Поправляйтеся!; Видужуйте! / Одужуйте! / Виздоровлюйте!; Здоров’я Вам!; Кріпіться!; Треба жити!; Лікуйтесь, слідкуйте за своїм здоров’ям!; Пильнуйтеся!; Будьте здорові і більше не хворійте!), компліменту (Ваші справи йдуть на поправку, показники крові (інші) покращились; Добре виглядаєте, печінка зменшилась; Ви посвітліли. Ви сьогодні добре виглядаєте. Ваш білірубін впав на 23,8. Вітаю Вас!), заборони (Протипоказано!) тощо; застосування (небажане) форми хворий (хвора) + прізвище як типового звертання до пацієнтів. Помітне намагання семантично розмежувати МС ушкодження й пошкодження, враження і ураження, які в загальнолітературній мові є абсолютними синонімами. Відзначено явище міграції з розмовної в медичну наукову мову МС-професіоналізмів із прикметниками чистий, нечистий або брудний для позначення інфікованих об’єктів (чиста / брудна (нечиста) хвора, чиста / брудна (нечиста) операційна (маніпуляційна, перев’язочна), чисті / брудні палати, чисті / нечисті рани, чисті / брудні / гнійні операції), а також регулярне вживання слова показаний у значенні ‘рекомендований’ (хворому показане лікування, хворому показане оперативне лікування, показане призначення гормональних препаратів, показана хіміотерапія, не показано голодування для таких хворих) та ін. Отже, в усній і писемній формі медичної професійної мови формується професійний варіант норми.

У четвертому розділі «Проблема лексичного вибору в мовних стереотипах медичної професійної мови» досліджено синонімічні пари і ряди, які включають як однорідні елементи, терміни-дублети (абсолютні синоніми), повні і скорочені варіанти термінів, так і різнорідні елементи: терміни-стилістичні синоніми, кодифіковані і некодифіковані МС, професіоналізми, суржикові професійні стереотипи. Протягом останнього десятиліття в професійну мовну практику входять деякі вилучені з обігу в 30‑х рр. ХХ ст. медичні терміни і неологізми. Вибір із ряду однакових за значенням МС часто ускладнює мовну практику сучасного лікаря. Постає також проблема вибору лексичного варіанта як нормативного під час перегляду та упорядкування української медичної термінології, кодифікації та стандартизації МС медичної професійної мови.

У загальнолітературній нормі із двох термінів-прикметників, що мають кінцеві елементи ‑видний і ‑подібний, перевагу надано другій формі як такій, що відповідає словотвірній системі української мови, однак у професійному мововжитку існують труднощі щодо вибору термінів, як-от: щитовидна / щитоподібна залоза, мечовидний / мечоподібний відросток. Зауважимо, що до 30‑х рр. ХХ ст. словники не фіксували жодного слова з твірним елементом ‑видний. В українській медичній термінології він з’явився в процесі «наближення української мови до російської». У сучасній мовній практиці лікарів виникають труднощі щодо вибору критеріїв нормативного слововживання таких МС: вогнище – осередок; забій – контузія – забиття; кінець хвороби (захворювання) – наслідок хвороби – вислід (хвороби); родильний – пологовий; курити (цигарки) – палити (цигарки); устя аорти – вічко аорти – отвір аорти – гирло аорти; лікувальник – лікар-куратор – лікуючий лікар – закріплений лікар; лежачий хворий – ліжковий хворий; розлад мови – розлад мовлення. Часто виникає проблема вибору між усталеним МС і неологізмом, кодифікованим літературним варіантом і народною (діалектною) назвою, повним і коротким варіантами найменувань.

Вивчення сучасного стандарту медичної документації засвідчує проникнення в кодифіковану літературну мову ненормативних МС.

У додатках доповнено теоретичні положення дисертації, зафіксовано МС, що вживаються в комунікаціях лікаря.

 

ВИСНОВКИ

У результаті аналізу кодифікованих і розмовних некодифікованих стереотипів, які обслуговують професійне спілкування лікаря, виявлено їх функціональне навантаження і обґрунтовано модель медичної професійної мови і комунікацій лікаря. Зокрема виділено такі різновиди мови професійної комунікації медичних працівників – медичної професійної мови: мова медицини (медична наукова мова), медична розмовна мова, мова медичної документації, мова медичної реклами. Встановлено, що поряд з літературною медичною професійною мовою комунікативну практику лікарів характеризують позалітературні явища: лікарський сленг, просторіччя, суржик.

Відзначено, що в медичній професійній мові формується професійний (медичний) варіант норми, що базується на нормах загальнолітературної мови. До професійного варіанта можуть входити акцентуаційні, фонетичні, граматичні, лексико-стилістичні варіанти МС, зафіксовані загальномовними словниками. Норма медичної професійної мови виявляє свою специфіку в творенні і вживанні спеціальної (медичної) термінології та деяких властивих медичній мові кліше. У зв’язку з цим постає проблема розмежування фактів мови, які, з одного боку, є відхиленнями від загальнолітературної норми, але які можна вважати медичною професійною нормою, і з другого, – позалітературних явищ. Очевидно, тут має бути зважений підхід, який би враховував професійну доцільність і не порушував основ літературної норми.

Дослідження мовних стереотипів медичної професійної мови з погляду загальнолітературної і кодифікованої у медичних словниках норми, вивчення проблеми лексичного вибору в мовних стереотипах медичної професійної мови показує, що в медичній професійній комунікації функціонує медичний професійний «офіційний» жаргон, що містить як МС, кодифіковані в медичних словниках різних років, так і значну частину розмовних, просторічних, суржикових стереотипів. Він регулярно застосовується в офіційній комунікації замість медичної професійної мови (літературної) і сприймається мовцями-медиками як «правильна» українська медична професійна мова. Названий різновид професійної мови не обмежений територіальними рамками, поширений у жанрах офіційної комунікації, усної та писемної.

Як показує здійснений аналіз мовної практики медичних працівників Тернопільщини, усний різновид професійного спілкування має тенденцію використовувати експресивно-емоційні номінації для позначення професійних реалій, формувати розмовно-невимушені, фамільярні жанрові різновиди професійної мови. Щодо писемної форми професійної мови варто зауважити, що на сьогодні маємо дві кодифікації, засвідчені у медичних словниках і у виданнях МОЗ України. Така ситуація вимагає пильної уваги фахівців-мовознавців, які дбають про вироблення загальнолітературної норми. Важливо формувати мовну культуру українського лікаря, насамперед майбутнього. Потребує удосконалення й система рецензування стандартів.

 

Основні положення дисертації викладено в таких публікаціях:

1. Мовні стереотипи в медичній галузі. Російсько-український словничок медичних, анатомічних, ботанічних термінів // Дивослово. – 2002. – № 2 (540). – С. 23 – 25, 26 – 27.

2. Він лікував людей і мову (Про Модеста Левицького) // Дивослово. – 2000. – № 7 (521). – С. 26 – 30.

3. Вивчення мовних стереотипів у медичному вузі // Дивослово. – 1999. – № 5 (507). – С. 14 – 17.

4. Стереотип як мовознавча проблема // Слово. Стиль. Норма: Збірник наукових праць, присвячений 65-річчю з дня народження доктора філологічних наук, професора С.Я.Єрмоленко. – К., 2002. – С. 151 – 156.

5. Культура мови: Навч. посібник для студентів вищих медичних закладів освіти ІІІ і ІV рівнів акредитації / За ред. Л.В.Струганець. – Тернопіль: Укрмедкнига, 1999. – 77 с.

6. Проблеми мовної культури у медичній галузі // Українська мова: з минулого в майбутнє: Матеріали наукової конференції на відзначення 200-річчя виходу в світ «Енеїди» І.Котляревського. – К., 1998. – С. 210 – 212.

7. Проблеми нормування мови лікарів // Проблеми української термінології: Матеріали 6-ї міжнародної наукової конференції // Вісник Державного університету «Львівська політехніка». – № 402. – Львів: Вид-во Держ. ун-ту «Львівська політехніка», 2000. – С. 187 – 190.

8. Формування культури терміновживання у майбутнього лікаря // Медична освіта. – 1999. – № 1. – С. 83 – 87.

9. Формування мовної культури українського лікаря // Особливості та науково-методичні аспекти удосконалення підготовки фахівців у медичному вузі: Матеріали науково-практичної конференції, присвяченої 40-річчю Тернопільської державної медичної академії ім. І.Я.Горбачевського. – Тернопіль: Медична академія, 1997. – С. 7 – 16.

10. Рубрика «Із мовних глибин»: Поради філолога // Медична академія. – 31 трав. 1998; Про сильні та слабкі мовні норми // Там же. – 25 черв. 1998; Про сучасні загальномовні і медичні словники // Там же. – 27 серп. 1998; Про культуру терміновживання // Там же. – 30 верес. 1998; Про мовні стереотипи офіційно-ділової сфери // Там же. – 29 верес. 1999; Як правильно наголошувати українські медичні терміни // Там же. – 28 січ. 2000; Про словотвірні особливості українських медтермінів // Там же. – 26 черв. 2000; Лікар і філолог Модест Левицький // Там же. – 31 жовт. 2000.

11. Мовні поради // Ваше здоров’я: Медична газета України: Індекс 60965. – 2002. – 8 лют. – № 5. – С. 10; 15 лют. – № 6. – С. 14; 22 лют. – № 7. – С. 14; 1 бер. – № 8. – С. 14; 8 бер. – № 9. – С. 13; 12 квіт. – № 14. – С. 13; 19 квіт. – № 15. – С. 14; 26 квіт. – № 16. – С. 14; 10 трав. – № 17. – С. 14; 17 трав. – № 18. – С. 13; 24 трав. – № 19. – С. 12; 31 трав. – № 20. – С. 13; 7 черв. – № 21. – С. 14; 21 черв. – № 23. – С. 14; 28 черв.- 4 лип. – № 24. – С. 14; 5‑11 лип. – № 25. – С. 6; 26 лип.‑1 серп. – № 28. – С. 6; 6‑12 верес. – № 34. – С. 14.

 

АНОТАЦІЯ

Юкало Володимир Ярославович. Мовні стереотипи в комунікаціях лікаря. – Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата філологічних наук за спеціальністю 10.02.01 – українська мова. – Інститут мовознавства ім. О.О.Потебні НАН України, Київ, 2003.

Дисертація присвячена вивченню мовних стереотипів, що обслуговують професійне спілкування лікаря. Розглянуто поняття професійної комунікації і мовного стереотипу, зміст понять штамп, кліше, формула, стереотип, виявлено функціональне навантаження кодифікованих і розмовних некодифікованих стереотипів та обґрунтовано модель медичної професійної мови і комунікацій лікаря, проведено розмежування між літературною медичною розмовною мовою та позалітературними формами – просторіччям, суржиком та лікарським сленгом. Простежено еволюцію медичної професійної мови, висвітлено у зв’язку з цим питання медичної термінології, вивчено принципи лексичного вибору в мовних стереотипах спілкування медиків. В аспекті дослідження мовних стереотипів медичної професійної мови з погляду загальнолітературної і кодифікованої у медичних словниках норми проаналізовано застосування етикетних формул, синонімічних медичних термінів і професіоналізмів, порушено питання про сильні і слабкі літературні норми, лінгвістичний статус професіоналізмів, формування професійного (медичного) варіанта норми, медичного професійного «офіційного» жаргону і україномовних розмовно-невимушених стилів спілкування.

Ключові слова: професійна комунікація лікаря, медична професійна мова, медична розмовна мова, мовний стереотип, етикетні формули, медична термінологія, професіоналізми, сильні і слабкі літературні норми, професійний варіант норми, лікарський сленг.

 

АННОТАЦИЯ

Юкало Владимир Ярославович. Языковые стереотипы в коммуникациях врача. – Рукопись.

Диссертация на соискание учёной степени кандидата филологических наук по специальности 10.02.01 – украинский язык. – Институт языковедения им. А.А.Потебни НАН Украины, Киев, 2003.

Диссертация посвящена изучению языковых стереотипов, употребляющихся в профессиональной речевой практике врача.

Во вступительной части обоснована актуальность темы, определена цель, задачи и методы исследования, охарактеризованы источники фактического материала, раскрыта научная новизна и практическое значение полученных результатов.

В первом разделе «Коммуникативный подход к изучению языковых стереотипов в современной украинской лингвистике» раскрыто содержание понятий коммуникация, профессиональная коммуникация врача, языковой стереотип, коммуникативный подход к изучению языковых единиц. Обоснована модель медицинского профессионального языка и коммуникаций врача. Выделены такие разновидности языка профессиональной коммуникации медицинских работников – медицинского профессионального языка: язык медицины (медицинский научный язык), медицинский разговорный язык, язык медицинской документации, язык медицинской рекламы. Освещены вопросы функционального значения кодифицированных и разговорных некодифицированных стереотипов, различия между литературным медицинским разговорным языком и внелитературными формами – просторечием, суржиком и сленгом врачей. Раскрыто содержание понятий клише, штамп, формула, стереотип. Определён объект исследования – стереотипы-клише, стереотипы-канцелярские штампы, стереотипы-термины, стереотипы-профессионализмы.

Во втором разделе «Медицинский профессиональный язык в истории украинского литературного языка» освещены вопросы эволюции медицинского профессионального языка, в частности, проблемы национальной терминологии, процесс формирования концептуальных основ терминообразования и терминоупотребления.

Третий раздел, «Языковые стереотипы медицинского профессионального языка с точки зрения общелитературной и кодифицированной в медицинских словарях нормы», посвящён актуальным вопросам теории и практики культуры речи. Рассмотрены случаи неустойчивости акцентологической нормы в употребляемых языковых стереотипах, функционирование этикетных формул, синонимических медицинских терминов и профессионализмов. В связи с анализом конкретного материала дифференцированы устойчивые и неустойчивые литературные нормы, освещены вопросы лингвистического статуса профессионализмов, формирования профессионального (медицинского) варианта нормы.

В четвёртом разделе «Проблема лексического выбора в языковых стереотипах медицинского профессионального языка» осуществлён анализ синонимических пар и рядов, включающих термины-дублеты (абсолютные синонимы), полные и сокращенные варианты терминов, а также термины-стилистические синонимы, кодифицированные и некодифицированные стереотипы, профессионализмы, просторечные профессиональные стереотипы, термины, употребляемые в медицинской практике до 30-х годов ХХ века, термины-неологизмы. Установлено, что современный стандарт медицинской документации состоит не только из литературных элементов. Утверждается наличие в медицинской коммуникации профессионального «официального» жаргона – некодифицированной и кодифицированной разновидности языка, содержащей, с одной стороны, стереотипы, кодифицированные в медицинских словарях, а с другой, – количество разговорных, просторечных, суржиковых стереотипов.

В приложениях иллюстрированы теоретические положения диссертации, зафиксированы языковые стереотипы, употребляющиеся в коммуникациях врача.

Ключевые слова: профессиональная коммуникация врача, медицинский профессиональный язык, медицинский разговорный язык, языковой стереотип, этикетные формулы, медицинская терминология, профессионализмы, устойчивые и неустойчивые литературные нормы, профессиональный вариант нормы, сленг врачей.

 

ANNOTATION

Yukalo Volodymyr Yaroslavovych. The Language Stereotypes in Physician’s Communications. – Manuscript.

The dissertation is for receiving the Candidate of Philology Degree, on speciality 10.02.01 – Ukrainian Language. – O.O.Potebnia Institute of Linguistics at NAS of Ukraine, Kyiv, 2003.

The dissertation deals with the investigation of language stereotypes that are used in physician’s professional communication. The concept of professional communication and language stereotype, the contents of the concepts pattern, clichй, stereotype have been considered. Functional work of the codified and spokeon-codified stereotypes have been revealed. The model of medical professional language and physician’s communication have been substantiated. The delimitation between literary medical spoken language and colloquial forms – popular speech, surzhyk, physician’s slang has been marked. The evolution of the medical vernacular has been retraced. The questions of medical terminology, principles of lexical choice in language stereotypes of physicians’ communication have been investigated. The use of etiquette formulae synonymous medical terms and professionalisms has been analysed. The questions about strong and weak literary standards, linguistic status of professionalisms, the formation of professional (medical) variant of the standard have been discovered.

Key words: professional communication of the physician, medical vernacular, medical colloquial speech, language stereotype, etiquette formulae, medical terminology, professionalisms, strong and weak literary standards, professional variant of the standard, physician’s slang.