Home » ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА ВПЛИВУ Ф

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА ВПЛИВУ Ф

6 Червня, 2024

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА ВПЛИВУ ФIЗИЧНИХ НАВАНТАЖЕНЬ РІЗНОЇ ІНТЕНСИВНОСТІ НА ОРГАНІЗМ.

ПЕРЕДПАТОЛОГІЧНІ СТАНИ І ЗАХВОРЮВАННЯ, ЯКІ ВИНИКАЮТЬ ПРИ НЕРАЦІОНАЛЬНИХ ЗАНЯТТЯХ ФІЗИЧНОЮ КУЛЬТУРОЮ ТА СПОРТОМ.

ЗАСОБИ ВІДНОВЛЕННЯ І СТИМУЛЯЦІЇ ПРИ ОЗДОРОВЧОМУ ТА СПОРТИВНОМУ ТРЕНУВАННІ.

В сучасному індустріальному суспільстві принцип економії енергії вступає в протиріччя з необхідністю тренувань резервів. Зараз майже зовсім зникла необхідність в значній фізичній роботі. Якщо в середині ХІХ століття на земній кулі 94% всієї енергії вироблялось м’язовою роботою, а тепер – лише 1%. Це і є показаннями для занять фізичною культурою: компенсація недостаючи енерговитрат. Тому кожен лікар повинен пропагувати здоровий спосіб життя, пояснюючи, що хворобу краще попередити, ніж лікувати.

Основними протипоказаннями до занять оздоровчою фізкультурою є:

1. Гостра та підгостра стадії захворювань.

2. Захворювання, що супроводжуються порушенням функції, больовим синдромом, загрозою кровотечі, тромбемболічних ускладнень.

3. Захворювання серцево-судинної системи: порушення ритму серцевої діяльності, аневризми серця та магістральних судин, ішемічна хвороба серця з частими приступами стенокардії, перенесений інфаркт міокарду до 6 місяців, гіпертонічна хвороба ІІ-ІІІ стадії.

4. Тяжкі органічні захворювання центральної нервової системи та психічні захворювання, що затруднюють контакт з хворим.

5. Злоякісні захворювання.

У кожному випадку протипоказання для призначення оздоровчої фізкультури визначаються лікарем індивідуально.

КЛАСИФІКАЦІЯ ФІЗИЧНИХ ВПРАВ

Усі фізичні вправи умовно поділяють:

1. За основними руховими якостями:

– на швидкість, на короткі дистанції (в легкій атлетиці, плаванні, ковзанярському спорті, велоспорті);

– на витривалість, на довгі та наддовгі дистанції (в легкій атлетиці, плаванні, греблі, в ковзанярському спорті, велоспорті);

– на силу (у важкій атлетиці, в легкій атлетиці (метання, штовхання), в боротьбі, в гімнастиці спортивній);

– на спритність (в спортивній, художній гімнастиці, акробатиці в легкій атлетиці (стрибки),

стрибки з трампліна (лижники, плавці), слалом, фігурне катання та ін).

2. За характером м’язевої діяльності:

– динамічні (всі види вправ, які зв’язані з переміщенням тіла в просторі);

– статичні (переміщення тіла в просторі відсутні )

3. За характером рухового акту:

– циклічні (ходьба, біг, плавання, лижний та велоспорт), які в свою чергу поділяють на вправи з максимальною інтенсивністю (короткі дистанції), субмаксимальної інтенсивності (середні дистанції), великої інтенсивності (довгі дистанції), середньої інтенсивності (наддовгі дистанції);

– ациклічні (стрибки, метання, ігри, гімнастика та ін).

4. За енергетичним критерієм:

– аеробні – обмін речовин під час м’язевої діяльності здійснюється: за рахунок аеробних механізмів (вправи на витривалість – ходьба, біг, плавання та інші в помірному темпі);

– анаеробні – з переважно анаеробним механізмом енергозабезпечення рухового акту: (вправи швидкісного, швидкісно-силового та силового характеру: біг з максимальною швидкістю, стрибки, метання, боротьба та ін.

ДОЗУВАННЯ ФІЗИЧНОГО НАВАНТАЖЕННЯ В ОЗДОРОВЧИХ ТРЕНУВАННЯХ

Дозувати навантаження в оздоровчих тренуваннях Н.М.Амосов, Я.А.Бендат (1989), Г.Л.Апанасенко, В.А.Єпіфанов, К.Д.Лобуж (1990) за слідуючи ми принципами:

1. Дозування за відносною потужністю, яка визначається у відсотках до максимально досягнутого рівня фізичної працездатності (МСК, PWC 170 та ін.). Метод вимагає попереднього проведення тестів з фізичним навантаженням субмаксимальної чи максимальної потужності, на основі яких визначається тренувальний рівень навантаження.

2. Дозування потужності у відповідності з метаболічними показниками. В якості одиниці вимірювання використовується метаболічна одиниця (рівень енерготрат в умовах основного обміну). Суть методу в підборі різних видів м’язевої діяльності, в тому числі фізичних вправ, які по своїй “енергетичній вартості” не перевищують індивідуальних енергетичних резервів організму. Розроблені відповідні рекомендації по енергетичній оцінці професійних, побутових навантажень та фізичних вправ ( табл.1).

Таблиця 1

Витрати енергії на деякі види фізичної активності

(Н.М.Амосов, Я.А.Бендет 1989 р.)

Вид діяльності	Втрати енергії
Вид діяльності	кДж/хв	ккал/хв
Танці	23,1	5,5
Білліард		2,9
Їзда на велосипеді з швидкістю 8 км/год 15 км/год	18,9 21,8-29,4	4,5 5,2-7
Біг з швидкістю 8 км/год 180 м/хв. 320 м/хв.	30,9 52,5 94,1	9,5 12,5 22,4
Ходьба на лижах по пересіченій місцевості	41,6-66,6	9,9-15,9
Катання на ковзанах	38,2	9,1
Плавання	21,0-58,8	5-1,4
Гребля	17,2- 47	11,2
Баскетбол	47	11,2
Волейбол	14,7	3,5
Футбол	37,4-55,9	8,9-13,3
Бадмінтон	26,9	6,4
Теніс	29,8	7,1
Настільний теніс	20,2	4,8
Гімнастика	10,5-25,2	25,5-6

Найбільшого поширення метод отримав при дозуванні навантаження у осіб з обмеженими руховими можливостями. Доні мають орієнтовний характер.

Орієнтовано можна визначити затрати енергії на різні види фізичної активності на основі даних L. Brouha (1960) щодо енергетичних витрат при різній ЧСС. Якщо в спокої ЧСС 60-70 в 1 хв., то під час фізичного навантаження:

ЧСС (уд. в 1 хв.)	Енергетичні витрати (ккал/хв.)
80	2,5
80-100	2,5-5
100-120	5-7,5
120-140	7,5-10
140-160	10-12,5
160-180	12,5-15

3. Дозування потужності по частоті серцевих скорочень (ЧСС).

При цьому використовуються три показники пульсу: порогова, пікова та середня. Порогова ЧСС – це найменша ЧСС, нижче якої не виникає треную чого ефекту. Пікова ЧСС – найбільша ЧСС, яка не може бути перевершена в процесі тренувань. Середня ЧСС відповідає середній інтенсивності навантаження даного заняття.

Прийнято, що пікова ЧСС:

– для осіб, що починають займатися оздоровчими тренуваннями

180 – вік (роки);

– для досвідчених фізкультурників, які мають стаж регулярних занять більше 3 років

170 – 0,5 віку.

4. Дозування за часом та числом повторень фізичних вправ. Цей спосіб передбачає попередній тест на максимальну кількість повторень даної вправи на протязі певного часу. Тренувальна величина навантаження виражається у відсотках від індивідуального максимуму повторень.

5. Емпіричний метод дозування потужності базується на аналізі суб’єктивних відчуттів фізкультурника та самоконтролю.

Ознаками адекватного навантаження є:

– відсутність неприємних відчуттів, бажання продовжувати тренування, відсутність втоми, задоволення від занять, “м’язова радість”;

– “розмовний темп”, який характеризує можливість під час виконання навантаження (наприклад, бігу) вільно вести невимушену розмову;

– ступінь зусиль при виконанні навантаження не повинна бути більшим, ніж півсили;

– повинен зберігатися носовий вид дихання, при появі необхідності дихати ротом, (що появляється при пульсі 130 і більше ударів за хвилину і свідчить про підключення анаеробних механізмів енергозатрат) навантаження необхідно зменшити або припинити;

– у відновлений період через 5 хвилин після припинення навантаження ЧСС не повинна бути більше 120 уд/хв., через 10 хв – до 100 уд/хв.

– Частота дихання повинна відновитися на протязі 10 хв.

АЕРОБНІ НАВАНТАЖЕННЯ ТА ЇХ ВПЛИВ НА ОРГАНІЗМ

Фізичні вправи на анаеробному рівні при інтенсивності навантаження, яке перевищує максимальну потребу кислю, виявляються дуже виснажливими, тому в практиці звичайних тренувань не використовуються. Більш ефективними і безпечними в оздоровчих тренуваннях є аеробні навантаження.

Аеробні навантаження по своїй інтенсивності поділяються на вправи максимальної (95-100% МСК), біля максимальної (80-9-%), субмаксимальної (70-80%), середньої (55-60%), малої (менше 50% від МСК) аеробної потужності.

В оздоровчих тренуваннях рівень навантаження повинен бути субмаксимальним, не більше 70-80 відсотків максимальної аеробної здатності. Особам старшим 50 років у зв’язку зі зниженням резервних можливостей тренування потрібно проводити на більш низькому рівні – з енергетичними затратами в межах 50% МСК. Максимально допустима частота серцевих скорочень при фізичних вправах в залежності від віку відображена Початковий рівень навантажень у нетренованих осіб не повинен приводити до збільшення ЧСС більше, ніж 30 в 1 хв. Порівняно з частотою пульсу в стані спокою. В подальшому інтенсивність навантаження може поступово збільшуватися, але так щоб частота пульсу збільшувалась не більше ніж на 6-% різниці між частотою пульсу в спокої та максимально допустимою частотою серцевих скорочень.

Важливим фактором високої ефективності та безпеки фізичних тренувань являється поступовість зростання навантаження та постійний лікарський контроль, бо навіть навантаження середньої інтенсивності у детренованих осіб можуть привести до тяжких ускладнень. Все це особливо необхідно для детренованих осіб та осіб старших 40 років, які приступають до фізичних тренувань.

Для оздоровчих аеробних навантажень використовують найчастіше біг підтюпцем, ходьбу, катання на лижах, ковзанах, велосипеді, плавання Гребля, гімнастичні вправи (найефективніше у формі ритмічної гімнастики чи аеробіки), ігри з помірним навантаженням та ін.

Використовуються аеробні навантаження без пауз для відпочинку від 5-6 хв. до декількох годин. На протязі цього часу в організмі збільшується споживання кисню. Кисневий борг при цьому на відміну від аеробних навантажень не зростає.

Раціональне використання аеробних навантажень сприяє покращенню геодинаміки, відбувається перебудова та вдосконалення функціювання системи транспорту кисню, покращується аеробна здатність організму, яка визначає фізичну працездатність.

Позитивний вплив аеробних навантажень на функцію серця проявляється підвищення скоротливої здатності міокарду, економічністю його роботи, благо приємним впливом на ферментні системи та електролітний баланс серцевого м’язу.

Відбувається перебудова функції вегетативної нервової системи в бік підвищення тонусу її парасимпатичної ланки, що робить коронарні судини менш чутливими до спазмогенних впливів факторів зовнішнього та внутрішнього середовища.

Збільшуються резервні можливості всій органів та систем. Нормалізується функціональний стан нервової системи, особи стають більш урівноваженими. Сповільнюється розвиток атеросклеротичних процесів. Нормалізується артеріальний тиск. Зменшується маса тіла. Підвищується імунітет та стійкість організму до виникнення захворювань чи їх рецидивів.

ОРГАНІЗАЦІЯ ТА ПРОВЕДЕННЯ ОЗДОРОВЧИХ ТРЕНУВАНЬ

Вимоги до організації рухового режиму.

1. Використовувати засоби фізичної культури протягом всього життя.

2. Фізичне навантаження повинно відповідати віку, статі, стану здоров’я, рівню функціональних можливостей особи.

3. Використовувати найбільш раціональні засоби та методи фізичної культури.

4. Комплексне використання різних засобів.

5. Людям старшого віку: не переходити межу втоми.

6. Під час занять необхідно постійно контролювати самопочуття та частоту серцевих скорочень.

7. Співвідношення між самопочуттям та реальними можливостями повинно контролюватись об’єктивними методами дослідження (підрахунок ЧСС, вимірювання АТ, ЕКГ – контроль та ін.).

ПРИНЦИПИ ТА МЕТОДИ ОЗДОРОВЧИХ ТРЕНУВАНЬ

Основою оздоровчих тренувань є певні фізіологічні закономірності, що об’єднані в ряд принципів.

Принцип повторності.

Необхідне систематичне використання фізичних вправ відповідно функціональним можливостям організму.

Принцип поступовості.

Полягає у зміні навантаження тренувань, згідно із динамікою функціонального стану людини. Суть полягає в поступовому підвищенні навантаження, аж до відповідних вікових та статевих показників.

Принцип індивідуальності є основною умовою оздоровчих тренувань і полягає у строгому підході до кожного індивідуума з відповідним призначенням навантажень.

Для підвищення аеробної здатності, а також для зміцнення здоров’я використовують два методи тренувань. Перший з яких – інтервальний, другий – безперервний.

Інтервальний метод. Суть полягає в по черговості максимальних навантажень з помірними, протягом одного тренування. Наприклад, 3-х – 6-ти хвилинний інтенсивний біг змінюється відпочинком такої ж тривалості під час якого проводяться вправи з незначною інтенсивністю.

Цей метод призначається для фізично непідготовлений людей.

Безперервний метод. При досягненні певного рівня тренувань (наприклад, здатність подолати відстань за певний час при допустимій ЧСС), такій людині можна давати рівномірно розподілене навантаження в основній частині заняття. Наприклад, легкий рівномірний біг протягом 20 хв. при частоті пульсу не вище 120-130 уд./хв.

ОРГАНІЗАЦІЯ ТА ПРОВЕДЕННЯ ОЗДОРОВЧИХ ТРЕНУВАНЬ

Оздоровчі тренування людей середнього та похилого віку.

Заняття фізичними вправами людей середнього та похилого віку можкть проводитися з метою:

а) реабілітації, відновлення здоров’я після захворювань;

б) відновлення втрачених функціональних можливостей, якостей та вмінь в результаті гіподинамії та з віком;

в) підвищення функціональних можливостей;

г) підтримання спортивного довголіття.

Дозування навантаження, вибір засобів та методів тренувань залежить від фізичного розвитку, стану здоров’я, функціональних можливостей, попередніх навичок та досвіду занять

Людям середнього та похилого віку в першу чергу рекомендується займатися циклічними аеробними вправами помірної інтенсивності. Їм можна використовувати біг підтюпцем, ходьбу, катання на лижах, ковзанах, велосипеді, плавання, греблю, рухомі ігри з помірним навантаженням,

гімнастичні вправи, які краще застосовувати у вигляді ритмічної гімнастики та інш.

Найбільш популярним, доступним є біг підтюпцем, який не потребує особливого місця для занять, інвентарю та навичок. Легко дозується і контролюється навантаження, яке можна об’єктивізувати подоланою відстанню та темпом бігу і відповідно коректувати при покращенні чи зниженні функціональних можливостей чи самопочуття.

Фізично непідготовлені люди повинні починати заняття бігом поступово. Спочатку бігати в повільному темпі 3-5 хв. Після 5 хв. прогулянки біг можна повторити. Темп бігу підбирається так, щоб після його завершення не було сильної втоми.

Основним показником адекватності бігу є частота серцевих скорочень. Вона не повинна бути вищою, ніж 130 уд. за 1 хв. Якщо частота перевищує цю межу, темп бігу уповільнюють або замінюють ходьбою.

Після хвороби, що пов’язана з ліжковим режимом середні показники ЧСС не повинні перевищувати 100 уд/хв. Поступово тривалість бігу збільшується і ЧСС після бігу доводиться до 130 уд/хв (при ЧСС в спокої 70 уд/хв.).

Під час бігу підтюпцем швидкість його не повинна перевищувати 120-140 кроків в хвилину. При нарощуванні бігових навантажень необхідно дотримуватися обережності, поступовості, постійно проводити самоконтроль.

Дуже користі піші прогулянки. Вони є найбільш зручними, природним і доступним видом фізичної активності. Темп ходьби вибирається індивідуально в залежності від самопочуття і фізичних можливостей. Однак, необхідне періодичне прискорення ходьби із збільшення кількості кроків на 10-20 за хвилину у порівнянні з звичайним темпом. Тривалість ходьби у більш прискореному темпі повинна складати в перші 3-4 тижні занять 1,5-3 хвилини, поступово може збільшуватися на протязі 6-7 місяців тренувань до 8-10 хвилин.

Враховуючи доступність, легкість використання та дозування, вибірковість дії гімнастичних вправ, їх обов’язково необхідно використовувати при побудові тренувального заняття.

У процесі старіння організму відбувається цілий ряд змін, прогресування яких можуть призупинити гімнастичні вправи (рисунок з журналу, тренажери). З віком втрачається координація рухів, рухомість в суглобах кінцівок та хребта, послаблюється тонус м’язів посмугованої та не посмугованої мускулатури, що в першу чергу може проявляти себе в опущенні внутрішніх органів атонії кишківника, слабості сфінктерів, нетриманні сечі при фізичному навантаженні та ін. Включення в оздоровчу фізкультуру спеціальних гімнастичних вправ дасть можливість попередити чи сповільнити розвиток цих небажаних супутників процесу старіння. Тому лікар повинен рекомендувати їх ще до появи певних скарг пацієнта з профілактичною метою.

Люди середнього та похилого віку обов’язково повинні займатися ранкової гігієнічною гімнастикою щодня по 12-15 хвилин, найкраще в провітреній кімнаті чи на свіжому повітрі, якщо дозволяє погода. В програми ранкової зарядки можна включати й інші форми та види занять. Лише необхідно пам’ятати, що під час ранішніх занять частота серцевих скорочень не повинна перевищувати 70-80% максимального допустимого пульсу під час денних занять.

Деякі види вправ і фізичні навантаження людям похилого віку, особливо на першому етапі тренувань не рекомендуються. До них належать так звані ізометричні вправи, при яких зовнішня робота не здійснюється, хоча м’язи знаходяться в стані скорочення. Наприклад, утримання важкого предмета, тривала затримка в будь-якій певній позі та ін. Ці вправи на людей похилого віку, а також на хворих серцево-судинними захворюваннями впливають негативно, підвищуючи артеріальний тиск, збільшуючи механічну роботу серця і потребу міокарда в кисні. Слід також пам’ятати, що людям похилого віку, які навіть мали в минулому якісь спортивні досягнення, але не достатньо здоровим, забороняються всілякі види змагань.

При проведенні змагань у людей середнього та похилого віку необхідно збільшувати час вступної та заключної частини заняття, виключати вправи, які пов’язані з натужуванням, затримкою дихання, різкими поворотами і нахилами. Особливо необхідно пам’ятати, що різке запрокидування (розгинання) голови назад може сприяти порушенню кровопостачання в басейні хребетної артерії, що може привести до втрати свідомості. Необхідно частіше використовувати вправи на розслаблення та дихання.

Щоб зберегти працездатність на високому рівні, зміцнити здоров’я, людям старшого віку необхідно займатися виробничою гімнастикою, головна мета якої – зняти втому, яка з’являється у процесі виробничої діяльності, особливо одноманітної фізичної та розумової. Існують спеціально розроблені комплекси вправ в залежності від виду виробничої діяльності. Вони включають 6-7 вправ. Кожна вправа повторюється 6-8 разів. Загальна тривалість виробничої гімнастики 5-8 хв.

Добові енергетичні витрати на м’язову роботу повинні бутив межах 5000-20000 кДж (1200-480 ккал), оптимально – 6300-12500 кДж (1500-3000 ккал). Величина енергетичних затрат на фізичну роботу 5000 кДж (1200 ккал.) на добу мінімальна для забезпечення нормального функціонування організму.

Фізичні вправи повинні відповідати індивідуальним особливостям, віку, статі, стану здоров’я і фізичній підготовленості людини. Заняття фізичними вправами повинні проводитися під постійним контролем лікаря. Кожен лікар повинен навчати свого пацієнта правилам самоконтролю під час занять: по самопочуттю (методика описана в емпіричному методі дозування навантаження) та по частоті серцевих скорочень. Тренуюча частота серцевих скорочень для людей різного віку знаходиться в діапазоні 110-160 уд/хв. і найпростіше визначається за формулою 180 вік. Оптимальним варіантом підтримуючи дози для людей 40-50 років буде безперервна м’язова робота з участю 80% м’язів тіла на протязі 20-30 хвилин 3-4 рази на тиждень.

Ефективність оздоровчого тренування у похилому віці може бути оцінена (крім загальноприйнятих клініко-фізіологічних критеріїв) за результатами рухових тестів. В якості нормативів можуть бути використанні біг 2000 м (чоловіки 17 хв, жінки 20 хв), ходьба на лижах (чоловіки 5 км – 42 хв, жінки 2 км – 23 хв), проба з присіданнями: від 40 до 50 років 15 присідань за 22 с., після 50 років – 10 присідань за 15 с. (оцінка результатів та їх норма

відповідає нормотонічному типу реакції при проведенні проби Мартіне).

ОЗДОРОВЧІ ТРЕНУВАННЯ ЖІНОК

При однаковому аеробному навантаженні ЧСС у жінок в середньому на 10 уд/хв більше ніж у чоловіків. Енергетичні витрати віднесені до одиниці роботи у жінок на 6-7% вище ніж у чоловіків. Функціональний стан різних фізіологічних систем і фізична працездатність у жінок залежить від фаз менструального циклу, і в цей же час фізичні навантаження можуть впливати на термін і характер його протікання.

ОЗДОРОВЧІ ТРЕНУВАННЯ ДІТЕЙ ТА ПІДЛІТКІВ

Показники частоти серцевих скорочень та артеріального тиску у дітей та підлітків відрізняються від дорослих (табл. 3)

Таблиця 3

Показники частоти серцевих скорочень та артеріального тиску у дітей та підлітків.

Вік (р)	ЧСС		АТ
Вік (р)	хлопчики	дівчатка	АТ
7	85	86	85/60
10	76	79	90/50
12	72	75	100/55
14	72	72	105/60
16	70	74	105/60-120/70

Чим молодший організм, тим менше при фізичному навантаженні може збільшуватись ударний об’єм крові, що обумовлюється меншим об’ємом серця і його функціональними особливостями.

Навіть при невеликому фізичному навантаженні ЧСС у дітей збільшується в більшій мірі ніж у дорослих. АТ при фізичному навантаженні збільшується значно менше, ніж у дорослих.

У дітей шкільного віку зразу ж після 20 присідань спостерігається приріст ЧСС на 30-50%, АТ збільшується на 10-20 (систолічний), і на 4–10 (діастолічний). Звичайно через 1-2 хв. все відновлюється.

У 7-10 р. діти можуть пробігти 2 км швидше 10 хв (хлопчики) і 1 км швидше 5 хв 20 с (дівчатка).

До 14 річного віку підлітки повинні пробігти дистанцію 2000 м швидше 9 хв. 20 с (хлопчики) і 10 хв. 30 с. (дівчатка).

Для підтримання достатнього рівня фізичного розвитку в віці 16 р. потрібно тренуватися не менше 2-3 р. в тиждень по 1,5-2 год. з обов’язковою ранішньою зарядкою.

Враховуючи фізіологічні особливості розвитку дитини розроблені вікові межі допуску дітей до занять окремими видами спорту (табл. 4)

Таблиця 4

Вікові межі допуску дітей до занять спортом

Вид спорту	Вік, роки
Вид спорту	Початкові групи	Групи спеціалізації
Акробатика	8-9	10-11
Баскетбол	10-12	12-14
Бокс	12-14	14-15
Боротьба	10-12	12-14
Волейбол	10-12	12-14
Гімнастика спортивна	8-9	10-11
Гімнастика художня	7-8	9-10
Гірськолижний	8-9	10-11
Гребля академічна	10-11	12-16
Лижний	10-11	12-13
Легка атлетика	10-12	13-14
Плавання	7-8	8-10
Стрибки у воду	7-8	9-10
Фігурне катання	7-8	9-10
Хокей із шайбою	10-11	12-13

Під час занять спортом діти повинні перебувати під постійним контролем лікаря, що створить умови для росту спортивних досягнень і попередження передпатологічних станів та захворювань, зумовлених недоліками в організації та проведенні тренувального процесу.

Зміст і завдання лікарсько-педагогічних спостережень

Лікарсько-педагогічними спостереженнями (ЛПС) називають обстеження, які проводить лікар разом з виклодачем і тренером під час науково-тренувальних занять і змагань з метою оцінки впливу фізичних навантажень на організм тих, що тренуються. Найбільш важливим завданням ЛПС є отримання даних для індивідуалізації та покращення планування учбово-тренувального процесу, а також для вибору та оцінки ефективності використання різних відновних засобів.

Завдання ЛПС:

1. Оцінка організації та методики проведення прийнятим гігієнічним

та фізіологічним нормам.

2. Вивчення адекватності фізичного навантаження віку, статі, стану здоров’я, рівню загальної фізичної підготовленості та тренованості.

3. Оцінка впливу занять, тренувань, змагань на організм обстежуваних.

4. Перевірка умов санітарно-гігієнічного утримання місць занять, обладнання, спортивного одягу та взуття обстежуваних.

5. Перевірка міроприємств по профілактиці травматизму, дотримання правил безпеки.

6. Допомога тренеру в правильному плануванні занять, аналіз плану проведення навчально-тренувальних занять

7. Періодичні співставлення результатів медичного обстеження з даними педагогічних спостережень.

Методи дослідження в процесі проведеня лікарсько-педагогічних спостережень та оцінка їх результатів

Методи дослідження:

1.Опитування; візуальні спостереження за впливом занять.

2. Визначення щільності заняття.

3. Вивчення реакції на фізичне навантаження.

4. Дослідження санітарно-гігієнічних умов тренувань.

1. Вивчення заходів по профілактиці травматизму.

Опитування – включає вияснення самопочуття обстежуваного, загальний стан обстежуваного на протязі заняття, після нього (бадьорість, кволість, задоволення від тренувань, бажання тренуватись, байдужість, скарги на втому, на біль та інш.).

Візуальне спостереження за впливом фізичних навантажень проводиться шляхом безпосереднього спостереження за досліджуваним на протязі заняття. Вивчається дисципдлінованість, зацікавленість, емоціийність, зовнішні прояви втоми (пітливість, забарвлення шкірних покривів, координація рухів, увага та інш., табл. 5).

Таблиця 5

Зовнішні ознаки втоми

Ознаки втоми	Рівень втома
Ознаки втоми	Незначний	Значний (середній)	Різкий (високий)
Колір шкіри	Незначне почервоніння	Значне почервоніння	Різке почервоніння, блідість, синюшність
Пітливість	Невисока	Висока	Дуже висока
Дихання	Почащене, рівне	Дуже почащене	Різко почащене, поверхневе, дихання ротом, задишка
Координація рухів	Бадьора хода	Неврівноважена хода, похитування тіла	Різке похитування тіла, некоординовані рухи
Увага	Безпомилкове виконування вказівок	Неточність виконання вказівок	Загальмоване виконування команд, виконується тільки голосні команди
Самопочуття	Скарг нема	Скарги на втому, біль в ногах, серцебиття, задишку	Скарги на втому, біль в ногах, серцебиття, задишку, головний біль, головокрутіння

Визначення щільності заняття. Щільність зайняття -час, затрачений на виконання фізичних вправ на протязі всього заняття. Щільність заняття оцінюється як відношення часу, затраченого на виконання фізичних вправ до загальної тривалості всього заняття виражене у відсотках. Кваліфіковано проведене заняття має щільність 60-70%, для початківців – вона менша, для спортсменів вищих розрядів – вища.

Реакція на фізичне навантаження фізкультурників та спортсменів найчастіше оцінюється за зміною частоти серцевих скорочень, артеріального тиску, частоти дихання, температури та маси тіла. При необхідносі використовується електрофізіологічні та біохімічні методи дослідження.

Дослідження проводиться протягом всього заняття, яке поділяється на три основні частини: підготовчу, основну, заключну. Тривалість кожної з них залежить від рівня фізичної підготовленості фізкультурників і спортсменів та періоду тренувального процесу. Основна частина у висококваліфікованих спортсменів складає 2/3 частини тривалості всього заняття, І/З часу порівну розподіляється між підготовчого та заключною частиною. У новачків час може розподілятися навпаки.- І/3 – основна, 2/3 – на дві інші частини, поступово, в процесі тренувань оснона частина збільшується.

Визначення частоти серцевих скорочень, дихання та артеріального тиску проводиться до-після заняття, після окремих його частин, після закінчення окремих вправ. Підрахунок частоти пульсу проводиться за 10 секунд, частоти дихання – за 15 секунд, потім перераховують їх за 1 хвилину. Дослідження не повинні порушувати природній хід тренувань. Визначення частоти пульсу проводять на променевій чи сонній артерії або по верхівковому поштовху серця. Останній спосіб є найбільш зручний при використанні великих, інтенсивних навантажень. Результат визначення пульсу позначаеться точкою у відповідному місці графіку. Внизу таблиці вказується на якій хвилині та після якого навантаження чи відпочинку визначався пульс (рис. 1).

Рис 1. Фізіологічні криві тренувальних занять, які відображують різні ступені дії на організм і схему побудови заняття:

1-невеликий вплив; 2-значний вплив; 3-дуже різкий початок заняття; 4-відсутність необхідної заключної частини.

Після закінчення заняття для оіцінки отриманих даних необхідно з”єднати відмічені на графіку точки при його окремих дослідженнях. Отримана крива носить назву ФІЗІОЛОГІЧНОЇ КРИВОЇ УРОКУ. Вона відображає послідовнІсть використання навантажень, їх величину і дає можливість правльно оцінити розподіл та величнину навантаження.

Вимоги до фізіологічної кривої навантаження:

а/ вона повинна мати випуклу форму, тобто поступово збільшуватися, досягати піка, потім знижуватися;

б/ пік навантаження повинен припадати на другу третину основної частини уроку;

в/ під кінець заняття навантаження повинне знижуватися, чим нижча кваліфікація обстежуваних, тим ближче пульс повинен наближатися до вихідного рівня;

г/ пік навантаження (максимальна частота серцевих скорочень) повинна відповідати віку, статі, стану здоров’я, рівню фізичної підготовленості, періоду тренувального процесу. Частота пульсу, 180-200 уд. за 1 хв вважається як сильна реакція, яка звичайно спостерігаеться при навантаженнях великої (максимальної чи субмаксимальної інтенсивності). Якщо така реакція спостерігається на навантаження меншої інтенсивності, то це свідчить про недостатню підготовленість обстежуваного або його втому. При збільшенні частоти пульсу до 140-170 уд. за 1 хв реакція оцінюється як середня, до 100-130 уд. за І хв – як слабка, для осіб середнього та похилого віку максимально допустима частота пульсу визначається за формулою: 180 мінус вік. Наприклад, якщо обстежуваному 50 років, то пікова ЧСС скорочень для осіб основної медичної групи буде 130.

д/ показники частоти пульсу, дихання та артеріального тиску на протязі заняття повинні змінюватися синхронно. Різнонаправлені зміни цих показників (симптом “ножиць”) свідчить про неадекватність навантаження, реакцію на яке вивчали.

Швидке зниження частоти серцевих скорочень після окремих видів вправ являється важливим показником, який дає можливість оцінити функціональний стан обстежуваних, визначити величини інтервалу відпочинку між вправами. Значне почащення пульсу на виконане навантаження та збільшення періоду відновлення свідчить про неблагоприемний вплив фізичних навантажень на пристосування до фізичних навантажень. У добре тренованих спортсменів частота пульсу знижуеться від 170-190 уд. за І хв до 120 уд. за І хв на протязі 60-90 секунд.

Дослідження частоти дихання проводиться так, як і частоти серцевих скорочень: до заняття, після кожної частини уроку, після окремих його частин та після окремих вправ. Отримані показники також реєструються в таблиці. Синхронність зміни показників частоти серцевих скорочень та дихання свідчать про адекватність навантаження.

Дослідження артеріального тиску проводиться після підрахунку пульсу та дихання. Щоб по можливотсті менше втручатися в природній хід тренувань чи занять необхідно навчитися швидко накладати манжетку та вимірювати артеріальний тиск (АТ). На відповідному графіку вїдмічають дві точки: максимального та мінімального артеріального тиску. ЗмІни артеріального тиску як і зміни пульсу характеризують величину навантаження та її адекватність. Сильна реакція (підвищення максимального АТ до 180-200 мм рт.ст. і вище) спостерігається при виконанні вправ максимальної інтенсивності, якщо такі показники утримуються на протязі заняття, то це свідчить про надмірність навантаження. Збільшення максимального артеріального тиску до 140-170 мм рт.ст. свідчить про середнє чи вище середнього навантаження, до 130 мм рт.ст – відповідає навантаженню малої інтенсивності. Для людей середнього та похилого віку основної групи АТ не повинне збільшуватися більше, ніж на 40 мм рт.ст.

Важливе значення має вивчення мінімального (діастолічного) артеріального тиску, особливо, пульсового. Останнє характеризує величину систолічного об’єму серця. При адекватній реакції він повинен збільшуватися.

При інтенсивних неадекватних навантаженнях може проявлятись “ступінчастий” тип реакції, коли зміна АТ наступає пізніше, ніж частоти пульса. В деяких випадках може появлятися “феномен безкінцевого тону”. Якщо при цьому не проявляється ніяких інших несприятливих змін (зниження максимального тиску, сповільнення відновлення пульсу, дихання, АТ та ін.), то “безкінцевий тон” прийнято вважати фізіологічною реакцією. В інших випадках – це прояв неадекватності навантаження: стану втоми, перетренування, як результату порушення режиму тренувань, відпочинку та ін.

При адекватному навантаженні спостерігаються синхронні зміни частоти серцевих скорочень, дихання, АТ. Порушення пропорційності змін – перша ознака погіршення пристосування організму до навантажень.

У спортсменів вищих розрядів під час ЛПС проводяться ще загальні для всіх видів (електрофізіологічні, біохімічні дослідження, визначення життєвої ємності легень та ін.) та спеціальні для певного виду спорту (координація рухів, сила м’язів, та ін.) дослідження.

Санітарно-гігієнічний контроль за місцями та умовами занять фізичною культурою і спортом повинен базуватися на знаннях діючих санітарно-гігієнічних правил та норм утримання та експлуатації місць занять, основ гігієни фізичних вправ.

Спостереження повинні охоплювати:

1.Санітарно-гігієнічну оцінку місць занять, стан інвентарю та знарядь, умов погоди та ін.

2. Оцінку стану одягу та взуття обстежуваних;

3. Вивчення відповідності норм площі, об’єму, освітлення приміщення та інш. (табл.6);

Таблиця 6

Основні санітарні норми деяких спортивних споруд

Спортивні споруди	Гімнастичний зал	Відкритий басейн	Закритий басейн	Каток
Площа на 1 чоловіка	4 м²	5 м² (для проточ. Води) 8 м² (для непроточ. Води)	4 м²	10 м²
Об”єм приміщення на 1 чол.(кубатура)	28 м²	—	28 м²	—
Температура повітря	+14 – +15 С	+13 – +26 С	+24 – +25 С	-1 – -20 с
Ттемпература води	—	+18 – +26 С	+22 – + 26 С	—
Освітлення природнє	КЕО-5% при верхн. Світлі 1-1,5% при боковому світлі с/к – 1:6	—	КЕО-5% при верхн. Світлі “1-1,5% при боковому світлі с/к- 1:6	—
Штучне освітлення	150 –200 люкс на підлозі	—	150-200 люкс на поверхні води	10-15 люкс на поверхні льоду
Вентиляція	3-разовий обмін за 1 год. 90 м² в 1год. (на 1 чол.)	—	3-х разовий обмін за 1 год.	—
Вологість	35 –65 %	—	40 – 70%	—
Вміст СО₂ в повітрі	не більше 1%(Флюге); 0,7% (Петенкоффер)	—	—	—
			Рециркуляційна зміна води через 8 год. Залишковий хлор: мін. 0,1- 0,2мг/л; макс. 0,3-0,5мг/л; колі-титр –100

4. Вивчення відповідності часу занять правильній організації режиму дня та тренувань.

Попередження спортивного травматизму та захворюваності. Міроприємства по профілактиці травматизму та захворюваності повинні здійснюватись в слідуючих формах:

1. Контроль за виконанням правил попередження спортивного травматизму;

2. Систематичний облік та аналіз всіх випадків спортивного травматизму та захворюваності в результаті занять фізичною культурою та спортом з доведенням інформації до тренерів та керівників відповідного закладу

3. Розроблення заходів по профілактиці спортивного травматизму та захворюваності.

Причини травматизму найрізноманітніші

Таблиця 7

. Найчастіші причини виникнення травм у висококваліфікованих спортсменів

(за А.І Журавльовою, Н.Д.Граєвською, 1993 р.)

Причини травм	%
Організаційні: – неблагоприємні санітарно-гігієнічні та метеорологічні умови	6,4
– нелостатнє матеріально-технічне забезпечення	1,6
– інші	5,5
Методичні: – різке збільшення об”єму та інтенсивності навантажень	13,9
– різке збільшення складності вправ	2,5
Зумовлені індивідуальними особливостями спортсмена: – недостатня технічна підготовленість	8,6
– порушення правил	5,3
– порушення режиму	3,3
– розслабленість	5,4
– надмірне збудження	11,7
– відсутність бажання	7,1
– надмірне бажання	13,1
– поганий настрій	6,7
– надмірно піднятий настрій	8,7

Висновки за результатами лікарсько-педагогічних спостережень.

Результати лікарсько-педагогічних спостережнень заносяться у відповідний протокол: Акт лікарсько-педагогічних спостережень:

АКТ (схема)

лікарсько-педагогічного спостереження

за заняттям

(вид занять: урок фізичного виховання, спортивне тренування, процедура лікувальної гімнастики)

Дата

1. Прізвище, кваліфікація тренера, викладача, інструктора

2. Загальні відомості про заняття (вид, який по рахунку урок з початку занять, який період тренувань)

3. Характеристика групи (кількість, вік, стать, ступінь підготовленості, діагноз)

4. Дата останнього проходження медогляду

5. Характеристика санітарно-гігієнічного стану місця та умов занять: площа,

, кубатура , освітлення

вентиляція , опалення

санітарно-технічний стан інвентаря та обладнання

спосіб та якість прибирання приміщення

стан спортивного одягу та взуття

6. Наявність у викладача (тренера) плану-конспекту заняття

7. Характеристика організації та дисципліни на занятті

8. Лікарсько-педагогічна характеристика заняття:

а) підготовча частина , основна частина

(тривалість)

заключна частина , загальна тривалість

б) розрахунок щільності заняття

в) спостереження викладача за диханням займаючихся

г) міроприємства по вихованню правильної постави

д) відповідність матеріалу заняття його меті та завданням, а також плану- . . конспекту

е) наявність в занятті вправ важких для людей, що займаються

є) наявність серед людей, що займаються осіб з ознаками вираженої втоми

ж) індивідуалізація матеріалу

з)Фізіологічна крива фізичного навантаження.

и) відповідність навантаження навчальному матеріалу заняття статі, віку, стану здоров’я, підготовки обстежуваних

9. Оцінка міроприємств по страхуванню, допомозі та профілактиці спортивного травматизму

10. Характеристика емоційності заняття

11. Елементи виховної роботи на занятті (зовнішній вигляд, манери спілкування, педагогічний такт і т.д.)

12. Підсумки та пропозиції

Лікар:

(підпис)

Для прикладу пиводимо різні типи фізіологічних кривих навантаження, які можуть зкстрічатися під час лікарсько-педагогічних спостережень

За результатами обстеження лікар повинен дати висновки щодо дозування тренувальних навантажень, яке оцінюють як: фізіологічне, межове, паталогічне. Крім цього, лікар оцінює дотримання санітарно-гігієнічних нормативів, виконання заходів по профілактиці травматизму, дає рекомендації щодо організації тренувального процесу.

Лікарсько-педагогічні спостереження проводяться з метою оперативних, поточних та етапних досліджень.

Мета оперативних досліджень – вивчити зміни, які відбуваються в організмі під час виконання фізичних вправ та в найближчий відновний період.

В поточних обстеженнях вивчаються зміни, які виникають в пізніх фазах відновлення (на другий день після змагань, через декілька днів).

В етапних дослідженнях вивчаються зміни в організмі, які виникли на протязі тривалого періоду тренувань. Його завдання – оцінити зміни, які виникли в функціональному стані окремих систем організму, загальну фізичну працездатність. Етапні дослідження проводять кожні 2-3 місяці: в спокої, під час та після виконання фізичного навантаження ( з допомогою специфічних для спортсмена навантажень та стандартних тестів). В обстеженні приймають участь педагоги, лікарі, психологи.

Дослідження дають можливість тренеру правильно організувати навчально-педагогічний процес. Аналізуючи результати дослідження, лікар може допомогти тренеру розкрити функціональні можливості окремих спортсменів і допомогти тренеру підібрати найбільш правильні та швидкі шляхи та засоби для підвищення їх спортивно-технічних результатів , попередити виникнення передпаталогічних станів, захворювань та пошкоджень в результаті нераціональних тренувань.

ВІДНОВЛЕННЯ ОРГАНІЗМУ СПОРТСМЕНА В ПРОЦЕСІ

ТРЕНУВАНЬ ТА ЗМАГАНЬ

Досягнення високих спортивних результатів неможливе без значних фізичних навантажень

Відновлення в спорті – обов’язкова складова тренувального процесу, яке не менш важливе, ніж безпосередній тренуючий вплив на спортсмена.

При повторних великих фізичних навантаженнях в організмі можуть розвиватися два протилежні стани:

1. зростання рівня тренованості та підвищення працездатності, якщо процеси відновлення забезпечують відновлення та накопичення енергетичних ресурсів;

2. хронічне виснаження і перевтома, якщо віновлення систематично не наступає.

Прискорення відновлення – направлений вплив на відновні процеси – один із важливих важелів управління тренувальним процесом.

Прискорення відновлення можна добитися як природнім шляхом, так і направленим впливом на протікання процесів відновлення з метою їх стимуляції. Використання допоміжних засобів може дати позитивний ефект тільки в поєднанні з природнім шляхом прискорення відновлення.

Керування процесами відновлення важливі не тільки для кваліфікованих спортсменів, які тренуються з великими навантаженнями, але і для всіх інших контингентів, які займаються фізичною культурою та масовим спортом тому, що сприяють найбільш благоприємному сприйняттю навантажень організму, а тим самим оздоровчому ефекту тренувань.

На сьогоднішній день розроблено та втілено в практику велику кількість відновних засобів, які можна поділити на три групи:

1. педагогічні,

2. психологічні,

3. медикобіологічні.

Комплексне використання цих засобів в залежності від направленості тренувального процесу, завдань та етапу підготовки, стану та рівня підготовки, попереднього режиму і складає систему відновлення.

До педагогічних засобів відносяться: раціональне поєднання засобів спеціальної та загальнної підготовки, правильне поєднання навантаження та відпочинку, правильнитй розподіл навантаження по частинах тренувального заняття, використання на пртязі заняття вправ на розслаблення м’язів, дихальних вправ, самомасажу, індивідуалізація тренувань, раціональний режим тренувань та відпочинку, достатня емоційність занять та ін.

Психологічні засоби направлені на швидку нормалізацію нервово-психічного статусу спортсмена після напружених тренувань та змагань, що створює необхідний фон для відновлення функцій фізіологічних систем та працездатності. Сюди можна віднести психопедагогчні засоби (оптимальний моральний клімат, позитивні емоції, комфортні умови тренувань, відпочинку, щадіння психіки спортсмена та ін.) та психогігієнічні засоби регуляції та саморегуляції психічних станів (продовження сну, навіяний сон, психорегуляція, аутогенне тренування, кольорові та музичні впливи, спеціальні прийоми м’язової релаксації, використання деяких медикаментозних засобів для урівноваження нервової системи).

Основні медико-біологчні засоби відновлення:

1. раціональне харчування,

2. фізичні фактори,

3. природні рослинні та фармакологічні засоби,

4. раціональний добовий режим,

5. кліматичні фактори.

Механізм дії цих факторів проявляє себе як неспецифічними (дія на захисно-пристосувальні сили організму) так і специфічними впливами, безпосередньо направленими на якнайшвидшу ліквідацію проявів загальної та локальної втоми, викликаної виконаною роботою. Через нейрогуморальні механізми регуляції засоби впливають на змінений внаслідок фізичного навантаження метаболізм, температуру і кровопостачання тканин, сприяє відновленню витрачених енергетичних та пластичних ресурсів, швидшому виведенню з організму продуктів розпаду, відновлюють стан нервових процесів.

Раціональне харчування повинно забезпечити відновні процеси енергетичними, пластичними матеріалами, мікроелементами, вітамінами. Калорійність добового пайка повинна відповідати енергозатратам. Раціональна форма харчування при добовій калорійності 4500 ккал орієнтовно складає: білків 14%, жирів 22%, вуглеводів 64%.

Важливе значення відіграють вітаміни (В₁, В₆, В₁₂, В₁₅, С, РР, Е та ін.),

які потрібні організму у відносно невеликих кількостях, в той же час є необхідним елементом, бо не синтезується в організмі або синтезується в недостатній кількості. Ефективним є призначення полівітамінних препаратів (Тетравіт, Аеровіт, Декамевіт, Глютамевіт та ін.).

Фізичні фактори. При диференційованому використанні їх вплив можна направити на найбільш “втомлені” системи чи на процеси регуляції певних функцій або на організм в цілому. Серед фізичних факторів розрізняють природні (світло, вода, тепло) і преформовані з допомогою спеціальних апаратів фізико-терапевтичні фактори (імпульсні струми низької звукової частоти, електросон, електорстимуляція м’язів,

струми та поля високої напруги та високої частоти (СВЧ), ультрафіолетове опромінення, електроанальгезія та ін.

Для водолікування в спортивній медицині використовують вуглекислі, хлоридно-натрієві,

хвойні, перлинні, вібраційні, сухі газові вуглекислі, контрастні ванни

Бані можуть використовуватись у вигляді російської бані з парильним відділенням,

де підтримується температура повітря 45 – 60⁰С, відносна вологість повітря 75 – 100% та сухоповітряні (найчастіше це фінська (сауна),

де при температурі повітря 70 – 90⁰С відносна вологість повітря 10 – 25%).

Масаж у спортивній медицині поділяють на підготовчий (мобілізуючий), відновний, профілактичний, реабілітаційний. Можливості правильно призначеної та проведеної процедури масажу надзвичайно великі. Він може сприяти мобілізації психоемоційного та функціонального стану спортсмена та підготовці опорно-рухового апарату до фізичних навантажень; прискорення процесів відновлення, зняттю втоми; попередженню та лікуванню захворювань та травм.

Фармакологічні засоби. Мета використання фармакологічних засобів – створення умов, які протидіють надмірному, нефізіологічному зміщенню важливих констант гомеостазу.

Основними показами до використання лікарських препаратів є :

1. лікування захворювань,

2. профілактика перенапруження шляхом активації та забезпечення систем відновлення,

3. лікування перенапруження.

До фармакологічних препаретів, які використовують у спортивній практиці належать препарати загальної дії, коферменти та їх попередники, препарати пластичною дії, ерготропні речовини, адаптогени і антиоксиданти,

препарати, які покращують функцію окремих органів.

Кожен із препаратів повинен призначатися індивідуально в залежності від періоду, інтенсивності тренування, індивідуальних особливостей спортсмена, виду спорту та ін. Призначаючи нові препарати, необхідно переконатись, що вони не відносяться до класу допінгів, які визначає міжнародний олімпійський комітет та дозволений для вживання органами охорони здоров’я.

У випадках, коли за медичними показами необхідно призначити лікарські препарати, які відносяться до одного із класів допінгів (стероїдні анаболіки, β-адреноблокатори, стимулятори чи інші), лікар повинен заборонити спортсменам приймати участь у всіх міроприємствах великого спорту. В цей період об’єм тренувальних навантажень визначається лікарем.

Допінги в спорті. Допінг-контроль.

При організації медичного забезпечення офіційних міжнародних змагань (Першість країни, Європи, Світу, Олімпійські ігри) проводиться антидопінговий контроль.

Антидопінговий контроль – це система спеціальних міроприємств, спрямованих на виявлення прийому допінгу учасниками змагань з накладенням на виявлених у прийому допінгу спортсменів відповідних санкцій.

Під допінгом у спорті розуміють введення в організм спортсменів (перед змаганням чи під час їх проведення) фармакологічних речовин, які здатні штучно підвищувати спортивний результат. Вживання допінгу не тільки створює умови для нерівної боротьби у спорті, порушуючи його моральні та етичні основи але шкодить здоров’ю спортсмена.

Ці речовини стимулюють організм, викликаючи неекономну їх діяльність при фізичних навантаженнях, а також розвитку різних пе6редпаталогічних та паталогічних станів. Після підвищення на деякий час настає їх пригнічення і знижується працездатність, що інколи призводить до смерті. Дія допінгових речовин на організм залежить від віку, стану здоров’я, особливостей нервової системи спортсмена.

Допінги отримали широке розповсюдження в професійному спорті, особливо в боксі, футболі, велоперегонах.

У 1967 році було прийнято рішення про заборону допінгу і введення допінг-контролю.

Під допінг-контролем розуміють систему спеціальних заходів на виявлення можливого застосування допінгу учасниками змагань і накладанням на них санкцій. Для звинувачення спортсмена в прийомі допінгу необхідно довести об’єктивними методами наявність відповідних речовин і їх метаболітів в зразку сечі, яку збирають після змагань згідно правилам. Контроль проводиться службою країни, в якій проводяться змагання під наглядом медичних комісій МОК чи федерацій по видах спорту. Ця процедура обумовлена спеціальними правилами МОК і міжнародних федерацій. Контролю підлягають призери змагань. Негайно після змагань підлягаючий контролю спортсмен отримує повістку, де говориться про обов’язкову явку в допінг-пункт на здачу проби сечі. Проба (в присутності чи за участю спортсмена і представника команди) ділиться на дві рівні частини – контрольну і основну. Кожну частину розливають у флакони, які міцно закривають, пломбують і кодують. протокол підписують спортсмен, представник команди, працівник допінг-пункту, а також представник медичної комісії. Основна проба під кодовим позначенням (для того, щоб особи, які проводять аналіз не знали прізвища спортсмена) з дотриманням безпеки, щоб не порушити цілісність флакону чи підміни проби, надходить в хіміко-токсикологічну лабораторію для аналізу. Друга проба в опечатаному вигляді зберігається для контролю і досліджується в тому випадку, якщо в першій пробі буде знайдено допінг.

Лабораторія проводить аналіз на наявність допінгу за допомогою сучасних методів – хіміко-токсикологічного дослідження (спектрофотометрія, спектроскопія, газова хроматографія). Для виявлення анаболічних стероїдів використовуються радіоімунні методи.

Результати аналізу під кодовим позначенням надходять у медичну комісію, яка має право ідентифікувати прізвище спортсмена і видати медичний висновок. Спортсмени, які приймали допінг підлягають санкціям, рішення яких виноситься виконкомом МОК (на олімпійських іграх) чи міжнародною федерацією ( на першість світу з різних видів спорту на різноманітних чемпіонатах, кубкових змаганнях). показані такими спортсменами результати анулюються, спортсмен позбавляється нагороди і додатково може бути дискваліфікований на різні терміни. Результати гри команди, учасник якої прийняв допінг, анулюються.

По даних МОК до допінгів відносяться 5 груп фармакологічних препаратів:

 психостимулюючі препарати (амфетамін, феннетразин та ін.). Ці речовини діють головним чином на психічну сферу, посилюючи процеси збудження, відсутність перевтоми;

 симпатоміметичні аміно-речовини (ефедрин, метоксифенамін), діючих через нервові центри на вегетативну сферу організму, посилюючи кровообіг, діяльність дихальної системи та інших;

 стимулятори центральної нервової системи (нукетомід, корамін, стрихнін і др.);

 наркотичні та речовини, які знімають біль (морфін, кодеїн і др.);

 анаболічні стероїди (нерабол, ретаболіл і др.).

Передпатологічні стани, захворювання та пошкодження при нераціональних заняттях фізичною культурою і спортом, засоби їх профілактики.

Передпатологічні стани і патологічні зміни можуть розвиватися в організмі спортсмена при нераціональних заняттях спортом під впливом короткочасного чи тривалого надмірного тренувального навантаження і навантаження в умовах змагань. В першому випадку вони зумовлені гострим, а в другому – хронічним фізичним перенапруженням. Ці стани нерідко розглядаються як самостійні захворювання. Але більш доцільніше і змістовніше вважати гостре і хронічне фізичне перенапруження не самостійним захворюванням, а етіологічними факторами, що викликають в організмі розвиток перед патологічних станів і патологічних змін.

Гостре фізичне перенапруження розвивається у спортсменів у тих випадках, коли тренувальне навантаження чи навантаження під час змагань перевищує їх функціональні можливості. Подібна невідповідність частіше всього спостерігається у недостньо тренованих спортсменів, хоча і може (рідко) розвиватись у добре тренованих осіб, наприклад, у випадку їх участі в змаганнях з більш кваліфікованими спортсменами. ГФП може виникати у добре тренованих спортсменів і тоді, коли вони тренуються чи приймають участь в змаганнях у хворобливому стані або в стані видужання (реконвалесценції) після різного роду захворювань. Дуже часто ГФП спостерігається у спортсменів, що мають вогнища хронічної інфекції, порушення режиму життя, навчання, харчування, перебувають в стані нервової чи фізичної перевтоми. Прояви: холодний піт, нудота, блідість шкірних покривів, задишка, посилення серцевих поштовхів.(Це виражані вегетативні розлади).

ГФП у більшості випадків може протікати по типу серцево-судинної недостатності. При цьому відмічається виражене поблідніння, порушення координації, головокружіння, потемніння в очах, слабість, блювота, болі в ділянці серця і правого підребер¢я (печінки), задишка, посилення серцевих поштовхів.

Гостра судинна недостатність може проявлятися непритомністю, колапсом, шоком.

Ураження серця, як наслідок гострого фізичного перенапруження проявляється гострою серцевою недостатністю та інфарктом міокарда. Гостра недостатність лівого шлуночка проявляється ядухою, набряком легень, приступом серцевої астми, може виникнути різкий біль за грудиною. Артеріальний тиск падає. У разі гострої недостатності правого шлуночка серця виникає застій крові у великому колі кровообігу, що проявляється болем у правому підребер’ї, збільшенням печінки.

При гострому фізичному перенапруженні можуть вражатись органи дихання (розвивається емфізема легень, гострий спонтанний пневмоторакс), нирки (дистрофія ниркового епітелію, інфаркт нирки), система крові (значний лейкоцитоз, патологічні зміни лейкоцитарної формули ).У всіх випадках порушення функції легень, нирок, печінки та інших органів спортсмена потрібно госпіталізувати.

На початку тренувального циклу, в підготовчому періоді в зв¢язку з недостатньою тренованістю спортсменів виникають передумови для розвитку ГФП. Профілактика : правильний і своєчасний медичничний контроль за станом здоров¢я, функціональними можливостями, режимом життя, праці, тренування, харчування і відпочинку спортсмена.

Хронічне фізичне перенапруження розвивається внаслідок тривалого фізичного і емоційного навантаження, яке не відповідає функціональним можливостя спортсмена.

Суттєве значення у виникненні ХФП може мати місце порушення режиму тренувань, життя, роботи, відпочинку, сну і харчування, фізична і психічна травма, інтоксикація організму з вогнищ хронічної інфекції, тренування на фоні будь-якого захворювання, в стані реконвалесценції після перенесеного грипу, ангіни, гострого респіраторного захворювання. Всі ці фактори сприяють розвитку ХФП шляхом зниження толерантності організму до фізичних і емоційних навантажень, в зв¢язку з чим звичайні і змагальні навантаження можуть стати надмірними. Прикладом аналогічної ситуації можуть бути тренування в середньогір¢ї без попередньої акліматизації і в незвичних видах спорту. ХФП частіше спостерігається в основному періоді тренування, коли рівень тренованості спортсменів достатньо високий, і спортсмен прагне поліпшити свої досягнення шляхом нераціонального збільшення тренувального навантаження. Найбільш типовим проявом ХФП є розвиток неврозу. При цьому виникають зміни з боку серця, печінки, нирок, і системи крові. Як наслідок виникає порушення ритму серця, підвищення або зниження артеріального тиску крові, тощо.

Перетренованість – це паталогічний стан, що розвивається у спортсменів внаслідок ХФП, клінічну картину якого визначають функціональні порушення в центральній нервовій системі, патогенетично-це аналог неврозу. Зазвичай в клініці перетренованості виділяють три стадії.

I-а стадія. Для неї характерна відсутність скарг. Рідко спортсмени скаржаться на порушення сну, що виражається в поганому засипанні і частих пробудженнях. Часто відмічається відсутність росту, рідше – зниження спортивних досягнень.

Об¢єктивні ознаки: погіршення адаптованості серцево-судинної сисеми до швидкісних навантажень і порушення найтоншої рухової координації. Перші проявляються у виникненні після навантаження на швидкість (15-секундний біг на місці в максимально швидкому темпі ) атиповихваріантів реакції пульсу і артеріального тиску, замість того, що був раніше – нормотонічного типу реакції. Другі проявляються в нерівномірності постукування пальцями руки (окремі удари виконуються аритмічно і з різною силою). Інші суб¢єктивні і об¢ективні зміни відсутні. Стан серцево-судинної системи і апарату зовнішнього дихання знаходиться, як правило, на оптимальному рівні.

II-а стадія характеризується багаточисельними скаргами, функціональними порушеннями в багатьох органах і системах організму і зниженням спортивних результатів. Спортсмени скаржаться на апатію, млявість, сонливість, підвищену роздратованість, зниження апетиту, небажання тренуватися, біль в ділянці серця. В ряді випадків спортсмени скаржаться на втрату гостроти м¢язового чуття, на появу неадекватних реакцій в кінці виконання складних фізичних вправ. Прогресує розлад сну: сон поверхневий, неспокійний, із сновидіннями страхітливого характеру. Такий сон не дає необхідного відпочинку і відновлення сил.

Порушення діяльності нервової системи проявляється в зміні добової періодики функцій і добового динамічного стереотипу. В результаті цього максимальне зростання всіх функціональних показників відмічається у спортсмена не в ті години, коли він зазвичай тренується, наприклад в другу половину дня, а рано- вранці чи пізно ввечері, коли він не тренується. В сецево-судинній системі функціональні порушення проявляються в неадекватно великій реакції на фізичні навантаження, в гальмуванні відновного періоду після них і в порушенні ритму серцевої діяльності. В спокої у спортсменів може бути тахікардія, і підвищення артеріального тиску чи різка брадикардія і гіпотонія. В певних випадках можливий ровиток вегетативної дистонії. Для неї характерна неадекватна реакція судин на температурний подразник, нестійкий АТ, і перевага симпатотонії чи ваготонії. З боку апарату зовнішнього дихання в спокої зменшується “ЖЄЛ”. Зменшується маса тіла, це пов’язано з посиленим розпадом білків в організмі спортсмена. У спортсменів в ІІ стадії перетренованості відмічається підвищена пітливість. У жінок – розлад менструального циклу, у чоловіків – зниження або підвищення статевої потенції. В основі цих змін лежать нервові розлади. Зміни з боку системи крові: зниження фагоцитарної здатності нейтрофілів; зменшення комплемента крові; знижується бактерецидна властивість шкіри.

ІІІ стадія. Для неї характерний розвиток неврастенії 1) гіперстенічної чи 2) гіпотонічної форми і різке погіршення спортивних результатів. Перша форма є наслідком ослаблення гальмівного процесу, а друга – перенапруженням збудливого процесу в корі головного мозку. Клініка гіперстенічної форми неврастинії характерезується підвищеною нервовою збудливістю, відчуттям втоми, загальною слабкістю, безсонням. Клініка гіпостенічної форми неврастенії характерезується загальною слабкістю, виснаженням, швидкою втомою, апатією і сонливістю в день.

З боку серця при хронічному фізичному перенапружені може розвиватися дистрофія міокарду. На ЕКГ дистрофія міокарду проявляється у вигляді дифузно-м’язових змін і перенапруження шлуночків серця.

Перетренованість в І стадії ліквідується без будь-яких шкідливих наслідків. Перетренованість ІІ і особливо ІІІ стадії може привести до тривалого зниження спортивної працездатності і мати шкідливий наслідок. Остання вимагає стаціонарного лікування.

Профілактика перетренованості базується на усуненні викликаних її причин. До змагань необхідно допускати здорових і добре підготовлених спортсменів, у відповідності з віком та рівнем фізичної підготовленості. Заняття спортом у хворобливих станах та в стані реконвалесценції повинні бути заборонені. Вогнища хронічної інфекції до початку інтенсивних тренувани та змагань повинні бути ліквідовані. Спортсмени повинні дотримуватися тренувального режиму, режиму праці, харчування, відпочинку. Фізичне навантаження не повинне перевищувати межі функціональних можливостей.

Захворювання та пошкодження при нераціональних заняттях фізичною культурою і спортом та їх профілактика.

Вибіркове ураження тих чи інших органів і систем при гострому чи хронічному фізичному перенавантаженні обумовлене комплексом набутих чи вроджених властивостей організму. Вважається, що в першу чергу вражаються ті органи і системи організму, які в силу ряду причин є місцем найменшого опору чи місцем найбільшої життєдіяльності. Уражуються найчастіше такі системи органів як: серцево-судинна, нервова, опорно-руховий апарат, органи травлення, ендокринна, дихальна, сечовидільна, а також захворювання горла, носа, вуха і окремо виділяють печінковий больовий синдром і синдром нейроциркулярної дистонії

Найчастіше зустрічаються наступні захворювання

Серцево-судинна система: дистрофія міокарду:, порушення ритму серцевої діяльності, гіпертонічні стани, гіпотонічні стани

Нервова система: органічні ураження, черепно-мозкові травми:

захзворювання переферичної нервової системи, радикуліти та ішіас, синдром нейро-циркуляторної дистонії, неврози і неврозоподібні стани.

Опорно- рухова система: хронічне ушкодження опорно-рухового аппарату, гострі травми:

Органи травлення: дискінезії жовчовивідних шляхів, хронічний холецистит, гастрити, виразкова хвороба шлунка і 12-ти палої кишки, коліти, ентероколіти, холецистохолангіт, запальні захворювання печінки, печінковий больовий синдром, печінковий больовий синдром

Захворювання вуха, горла, носу: захворювання: носової порожнини (риніти, гайморіт), захворювання глотки (фарингіти, хронічні тонзиліти, фаринго- ларингіт), захворювання середнього вуха (хронічний катаральний отит). Гострі захворювання верхніх дихальних шляхів і органа слуху.

Ендокринна система. Захворювання ендокринної системи у спортсменів виявляється відносно рідко. На основі загальної клінічної картини виділяють дві форми перетренованості, одна з них нагадує стан гіперактивності щитовидної залози, а друга – стан гіпофункції кори наднирників.

Сечовидільна система: гострий і хронічний дифузний гломерулонефрит, гострий нефрит, сечокам‘яна хвороба, інфекційно-токсична нирка.

Допуск до занять фізичними вправами після захворювань та травм.

Після перенесених захворювань та травм необхідне тимчасове повне звільнення від занять фізичною культурою. Терміни відновлення занять визначаються індивідуально.(табл.8)

Таблиця 8

Орієнтовні терміни допуску до тренувань та змагань після деяких захворювань та травм

Захворювання та травми	Тенрміни відновлення занять, тижні
Ангіна	2- 4
Гостре респіраторне захворювання	1 – 3
Пневмонія	4 – 8
Грип	2 – 4
Гострі інфекційні захворювання (кір, дизентерія та інш.)	4 – 8
Ревмокардит	8 – 12
Аппендицит (після операції)	4 – 8
Пераломи: ключиці діафіза плеча передпліччя фаланг пальців кисті ребер хребтового стовпа (не ускладнені) кісток тазу (не ускладнені) діафізу стегна гомілки пальців стопи Травми колінного суглобу: менісків: консервативне лікування оперативне лікування хрестоподібних зв’язок: консервативне лікування оперативне лікування Вивихи в залежності від локалізації Бронхіт гострий Отит гострий Гострий пієлонефрит Гепатит вірусний Струс мозку	6 – 8 12 – 16 10 – 12 4 – 6 4 – 6 25 – 50 16 – 25 25 25 3 – 4 8 – 10 12 – 16 8 – 10 18 – 25 4 – 10 1 – 3 2 – 4 8 -10 8 – 12 міс. 2 – 12 міс.

Указані терміни можуть зменшуватися при більш легкому протіканні захворювань та подовжуватися при винекненні ускладнень.

Вплив фізичних навантажень на організм

Стан здоров’я людини в кінцевому результаті визначається кількістю і потужністю його адаптаційних резервів. Чим вищий функціональний резерв, тим нижча “ціна адаптації”. Адаптація орагнізму до нових умов життєдіяльності при фізичних навантаженнях забезпечується не окремими органами, а скоординованими в часі і просторі та співпорядкованими між собою спеціалізованими функціональними системами.

Характерна риса адаптованої системи – економічність функціонування з метою максимальної економії ресурсів організму. Постійна змінюваність внутрішнього та зовнішнього середовища визначає динамічність, багатогранність і пластичність адаптивних процесів. Стійкість їх залежить від гомеостатичних адаптивних механізмів особистості, її резервних можливостей, які визначають запас міцності, з допомогою якого організм протидіє екстремальним факторам. Основним компонентом механізму загальної адаптації являється мобілізація енергетичних ресурсів, пластичного резерву та всіх захисних можливостей організму, направлених на його енергетичне забезпечення і збереження нормальної життєдіяльності.

В механізмі адаптації мають значення посилене утворення метаболітів і гормонів, а також адаптативний синтез білка. Завдяки цьому збільшується функціональна потужність функціонуючих структур клітини, що вказує на перехід від термінової (негативної) до стійкої довготривалої адаптації. Раціональною являється лише така адаптація, яка відкриває можливості тривалого пристосування до зростаючих навантажень і яка знижає можливість зриву адаптації.

При систематичних впливах фізичних вправ (певного подразника для організму) дія їх поступово слабшає у зв’язку з підвищенням стійкості регуляторних механізмів, клітинних структур, зі зміною фізико-хімічних властивостей клітин, розширенням функціонального резерву та адаптаційних можливостей організму.

Адаптація в екстремальних умовах не безмежна і може призвести до виснаження функціональної системи, домінуючої в адаптативній реакції і як результат – до детренованості, зниженню структурного та функціонального резерву організму.

Завдання лікаря – у всій різноманітності змін у організмі, що виникають в процесі занять фізичними вправами виявити ті, які сприяють зміцненню здоров’я, підвищенню функціональних можливостей організму та досягненню високих спортивних результатів спортсменами, сприяти їх вдосконаленню і попередити розвиток негативних змін.

Вплив фізичних навантажень на гемодинаміку. Під впливом регулярних фізичних тренувань суттєво покращуються функції всіх органів та систем, що сприяє позитивним змінам у гемодинаміці.

Кисень, необхідний для процесів перетворення енергії, доставляється до м’язів системою транспорту кисню. До неї входять органи дихання, серцево-судинна система, кров. Фізичні тренування приводять до збільшення функціональної здатності кожної із цих ланок.

Частота серцевих скорочень у тренованих осіб нижча, ніж у нетренованих. Регулярні тренування дають можливість підвищити продуктивність роботи серця в спокої і під час фізичних навантажень при меншій частоті серцевих скорочень за рахунок збільшення ударного об’єму серця. Це підвищує економічність скоротливої функції міокарду в зв’язку з тим, що відносно зменшується потреба в кисні. Брадикардія зумовлена також підвищенням вагусного впливу на діяльність серця. Вона більш виражена у осіб, які займаються циклічними видами спорту, направлених переважно на розвиток витривалості. Частота серцевих скорочень може знижуватис до 40 ударів за хвилину.

В процесі інтенсивних тренувань у спортсменів розвивається робоча гіпертрофія – тоногенні розширення шлуночків і передсердь з потовщенням м’язових волокон. Маса серця досягає 350-500 г порівняно з 280-350 г у нетренованих. Ступінь цієї гіпертрофії не перевищує фізіологічні норми.

Робоча гіпертрофія супроводжується покращенням скоротливої здатності міокарду, покращенням коронарного кровообігу. Це сприяє збільшенню ударного об’єму при порівняно меншому хвилинному об’єму під час тренувань (економічність діяльності) і є проявом підвищення функціональної здатності серця тренованих осіб. Фазовий аналіз підтверджує ці висновки: подовження механічної систоли не супроводжується збільшенням періоду викиду крові з лівого шлуночка. Покращення коронарного кровообігу, зниження потреб міокарду у кисні тренованих осіб є профілактикою виникнення ішемічної хвороби серця.

Артеріальний тиск. Вважається, що зниження артеріального тиску у спортсменів є однією із важливих ознак адаптації організму до регулярних фізичних навантажень. Але не всяке зниження тиску у спортсменів являється ознакою високої тренованості організму. Крім високого рівня тренованості (фізіологічна норма) можуть зустрічатися і інші її форми (гіпотонія від перевтоми, нейроциркуляторна дистонія гіпотонічного типу, гіпотонія при вогнищах хронічної інфекції) внаслідок несприятливого впливу факторів зовнішнього і внутрішнього середовища на нейрогуморальну регуляцію судинного тонусу у спортсменів. Різні несприятливі фактори: надмірне фізичне навантаження, часте фізичне і емоційне напруження можуть сприяти підвищенню артеріального тиску.

Особливості електрокардіограми спортсменів (за Л.А.Бутченко, 1963): помірна чи виражена брадикардія та синусова аритмія; зниження вольтажа зубця R та збільшення зубця Т у стандартних відведеннях; високий вольтаж комплексу QRS; вертакальна або напіввертикальна електрична позиція серця.

В крові в процесі тренувань збільшується вміст гемоглобіну, число еритроцитів. Збільшується киснева емність крові (приблизно на 1-2%) і її лужний резерв (приблизно на 10-20 %). Підсилюється активність ферментів крові (каталази, карбоангідрази та інш.). Рівень цукру стає більш стійким, що є профілактикою коронарних спазмів.

У тренованих осіб використання тканинами кисню в спокої знаходиться на більш високому рівні і кількість відновленого гемоглобіну збільшується. Максимальне споживання кисню, максимальний кисневий пульс, межовий хвилинний об’єм кровообігу значно зростають.

Кровообіг у м’язах при сильних ритмічних скороченнях збільшується в 15-20 разів. Кількість відкритих капілярів у працюючих м’язах може зростати в 50 разів.

Дихання і газообмін є складовими системами транспорту кисню, які мають безпосереднє відношення до дії фізичних вправ. Під час тренувань механіка зовнішнього дихання вдосконалюється. Підвищується сила дихальної мускулатури, збільшується рухомість грудної клітки, діафрагми. В результаті – дихання сповільнюється, поглиблюється, стає більш ефективним: об’єм резервного повітря зменшується, а об’єм дихального – збільшується за рахунок збільшення легеневої вентиляції.

Збільшується життєва ємність легень від 3-4 л у нетренованих до 6-7 у спортсменів,. Все це сприяє покращенню дифузії газів між альвеолярним повітрям і кров’ю, більш повному засвоєнню кисню, кращій пристосованності до умов гіпоксії, підвищенню фізичної працездатності.

Вплив систематичних фізичних тренувань на нервову систему. У центральній нервовій системі збільшується сила, врівноваженість і рухомість процесів збудження та гальмування, швидкість і міцність утворених умовнорефлекторних зв’язків. Змінюється функціональний стан вегетативної нервової системи в бік підвищення тонусу її парасимпатичної ланки. Підвищується рівень діяльності аналізаторів: рухового, вестибулярного, слухового, зорового, тактильного . Вестибулярний аналізатор покращує координацію рухів при зміні положення тіла у просторі, слуховий – ритмічність рухів, зоровий – просторову оріентацію.

Вплив фізичних навантажень на опорно-руховий апарат. Під впливом систематичних занять фізичними вправами посилюється кровообіг в опорно-руховому апараті, що сприяє зміцненню кісток, суглобів, м’язів. В суглобах збільшується рухомість, суглобові хрящі стають більш еластичними, підвищується тонус капсули суглоба та зв’язок. Збільшується рухомість хребта.

Відбувається перебудова мікроструктури кісток та м’язів. Активується ріст кісток. Це в першу чергу характерне для видів спорту, зв’язаних з пульсуючим навантаженням. Збільшується об’єм м’язової маси, що досягається потовщенням та зміцненням кожного м’язового волокна. Навантаження швидкісного характеру сприяють вдосконаленню діяльності м’язових волокон ІІ типу, навантаження зв’язані з роботою “на витривалість” – І типу. У бігунів на середні дистанції спостерігається відносно рівномірний розподіл волокон І та ІІ типу.

Вплив фізичних навантажень на ендокринну систему. Фізичні навантаження та участь у змаганнях викликають значні функціональні напруження організму, що вимагає максимальної мобілізації його резервів. До ендокринних залоз ставляться підвищені вимоги. Мобілізація енергетичних та пластичних резервів організму являється результатом складної взаємодії різних функціональних систем, але в першу чергу зв’язана з діяльністю симпатоадреналової та гіпофізарно-адренокортикальної систем. Сам зміст тренувань, характер вправ та навантажень відіграють певну роль у активації тієї чи іншої ланки гормональної системи. Залежить вона також від тривалості та інтенсивності м’язової роботи. Так зміна діяльності кори наднирників та підшлункової залози корелюється з етапами спортивних тренувань.

Вплив занять фізичними вправами на імунологічну реактивність організму. При адекватних навантаженнях заняття фізичною культурою та спортом позитивно впливають на фактори неспецифічного захисту та імунобіологічну реактивність: підвищується активність гуморальних та клітинних ланок імунної системи, підвищується стійкість організму до інфекцій та інших неблагоприємних факторів зовнішнього середовища. При неадекватних фізичних навантаженнях може виникнути виражене порушення гомеостазу як неспецифічних факторів захисту (шкіри, слизових) так і системи імунітету.

Зміни в системі виділення. Зміни в діяльності нирок залежить від виду та характеру тренувального періоду чи змагань. Зміни з боку нирок бувають різного характеру. Вони можуть виражатися у зміні кількості та складу сечі, появою в ній нехарактерних компонентів або значним підвищенням секреції речовин, що звичайно зустрічаються. При фізичних навантаженнях в сечі збільшується кількість продуктів метаболізму. Сечовина, сечова кислота, креатинин та інші продукти білкового та пуринового обміну можуть збільшуватися у 8-10 разів після бігу на марафонській дистанції.

Під час інтенсивних навантажень, коли в організмі переважає анаеробний гліколіз, в крові наростає вміст недоокислених продуктів: молочної кислоти, оксимасляної, ацетооцтової та інших кислот. Ці ж речовини починають посилено виділятися нирками. Так концентрація молочної кислоти в сечі може зрости до 0,22-0,24 % при роботі субмаксимальної інтенсивності, в той час, як при роботі помірної інтенсивності вона не перевищує 0,05-0,06 . При великих емоційних навантаженнях у зв’язку з активацією процесів глікогенолізу під впливом посиленого виділення адреналіна, що сприяє збільшенню вмісту глюкози крові, може мати місце глюкозурія.

Поява в сечі підвищеної кількості білка, а також форменних елементів в крові (еритроцити, лейкоцити) свідчать про порушення функціонального стану нирок, що вони не здатні забезпечити діяльність відповідно виконаному фізичному навантаженню.

Вплив фізичних навантажень на систему травлення залежить від виду навантажень, їх тривалості та інтенсивності. В кінцевому результаті покращується функціональний стан всіх складових травної системи. В механізмі дії фізичних вправ важливу роль відіграє здатність фізичних вправ впливати на функціональний стан кори півкуль, тонус симпатичної ланки вегетативної нервової системи та центрів травлення.

Безпосередньо під час фізичного навантаження у зв’язку з перерозподілом крові кровопостачання органів травлення погіршується. Тому процес травлення сповільнюється, а їжа що потрапила до шлунку та кишок стає незайманим баластом. Тому їжу можна приймати не менше, ніж за 1,5-2 години до тренувань та змагань.