Загальні положення фармацевтичної опіки

ЗАГАЛЬНІ ПОЛОЖЕННЯ ФАРМАЦЕВТИЧНОЇ ОПІКИ.

За даними ВООЗ близько 10% госпіталізацій пов’язано з неправильним призначенням ліків. Іноді неправильне призначення і застосування лікарських препаратів може стати причиною важких, деколи летальних ускладнень.   Безпечне і ефективне застосування ліків багато в чому залежить від скоординованої діяльності лікаря і провізора. В світлі концепції відповідального самолікування роль провізора зростає.

 

Сучасна концепція самолікування

 

Самолікування – це використання споживачем лікарських препаратів, що знаходяться у вільному продажу, для профілактики і лікування порушень самопочуття і симптомів, розпізнаних їм самим. На практиці поняття самолікування включає також лікування членів сім’ї і знайомих, особливо коли справа торкається лікування дітей.

Самолікування жодною мірою не можна розглядати як альтернативу лікарського лікування, більше того, воно повинне мати свої межі там, де картину хвороби і її причини неможливо встановити непрофесіоналу, а застосування ліків на свій страх і ризик може шкодити.

Дуже важливо підкреслити, що прийом ліків, що не знаходяться у вільному продажу, під власну відповідальність, але без кваліфікованого контролю ( за порадою друзів, із залишкових запасів “домашньої аптечки ” ) жодною мірою не можна вважати самолікуванням і потрібно розглядати як цілком неприпустиме явище, хоча й широко поширене в реальному житті.

З точки зору органів охорони здоров’я, ухвалення концепції самолікування не тільки задовільняє бажання населення управляти своїм здоров’ям, але і дозволяє утримувати суспільні витрати на охорону здоров’я на розумному рівні.

При самолікуванні провізор, будучи єдиним кваліфікованим співбесідником споживача-пацієнта, виконує важливу контрольно-консультаційну функцію.

Оскільки пацієнт приходить в аптеку без діагнозу лікаря, при самолікуванні початковим моментом є с а м од і а г ноз.

Звідси виипливає, що провізор ( клінічний провізор ) – незамінний партнер пацієнта, що має наміри приступити до самолікування. Спираючись на свою освіту, досвід і спеціальні знання, в цілях захисту пацієнта він принципово і високопрофесійно зобов’язаний перевіряти доцільність дій пацієнта.

Контрольна функція провізора знаходить свій вираз в спілкуванні, коли через консультаційну бесіду він одержує від самого пацієнта надійну інформацію, необхідну для початку самолікування. При цьому провізор жодною мірою не є конкурентом лікаря, а навпаки, диференційовано відбирає контингент пацієнтів, що потребують саме в лікарської допомоги.

 

Об’єктивні причини розвитку концепції самолікування в сучасних умовах

 

         Зменшення державної участі в питаннях  охорони здоров’я населення у зв’язку із значним  подорожчанням системи охорони здоров’я

         Підвищення ролі пацієнтів в збереженні  свого здоров’я

 

Позитивні моменти впровадження концепції самолікування в структуру охорони здоров’я

      економія часу і засобів пацієнтів;

      зменшення навантаження на лікувально-профілактичні установи і лікарів;

     економія бюджетних засобів;

     потреба системи охорони здоров’я у фахівцях нового покоління – клінічних провізорах;

     активне впровадження в практику аптечних установ  фармацевтичної опіки;

     збільшення прибутку аптечних установ;

     активна участь лікарів у формуванні номенклатури ОТС -препаратів.

 

Негативні моменти впровадження концепції самолікування

         небезпека невчасного звернення до лікаря

         високий ризик ускладнення захворювань

         високий  ризик ускладнень від застосування медикаментів

 

Необхідні умови впровадження концепції відповідального самолікування

 

1. Створення державної організаційної структури управління реєстрацією і рухом безрецептурних лікарських препаратів в Україні і визначення її функцій.

2. Розробка і затвердження нормативних документів відносно самолікування і відпуску лікарських засобів без рецепту лікаря.

3. Розробка Положення про безрецептурний відпуск лікарських засобів населенню України.

4. Моніторинг вітчизняного фармацевтичного ринку ОТС-препаратів і відповідального самолікування

 

 

Рецептурні і безрецептурні препарати (ОТС – препарати)

 

Препарати безрецептурного відпуску (ОТС – препарати –   від англ. оvег the counter) – обширна група ліків які пацієнт може отримати  для самолікування прямо в аптеці (а деякі ліки і не тільки в аптеці) без   рецепту лікаря. Вони поступають до хворого безпосередньо з рук провізора, минувши лікаря.

 

Відповідно до положень Директиви Ради ЄС 92/ 26/ЄЄС всі препарати доступні для відпуску без   рецепту, окрім випадків, якщо вони:

        можуть представляти пряму або непряму небезпеку, навіть при правильному застосуванні, але без спостереження лікаря;

        звичайно виписуються лікарем для парентерального   застосування;

        застосовуються часто і в більшості випадків неправильно, у зв’язку з чим можуть представляти небезпеку   для здоров’я людини;

        містять субстанції або інгредієнти, активність або побічні ефекти яких потребують подальшого вивчення.

 

Критерії віднесення препаратів до рецептурних чи безрецептурних

1. Відпуску по рецепту підлягають лікарські препарати, які можуть представляти пряму або непряму загрозу  для здоров’я споживача у разі їхнього використання без лікарського контролю навіть при їхньому правильному застосуванні.

2. Відпуску по рецепту лікаря підлягають лікарські препарати, якщо багато споживачів часто використовують їх неправильно, внаслідок чого лікарські препарати можуть представляти пряму або непряму загрозу здоров’ю людини.

3. Відпуску по рецепту лікаря підлягають лікарські препарати, якщо в їхній склад входять субстанції, дія чи/або побічні ефекти яких вимагають подальшого вивчення.

Відпуску по рецепту підлягають лікарські препарати, які лікар звичайно призначає для парентерального застосування (наприклад, внутрівенно).

В Україні робота із створення законодавчої бази для ліцензування і цивілізованого ринку продажу ОТС-препаратів проводиться з перших днів утворення незалежної держави. Наказом МОЗ України 233 від 25.07.97 р. затверджений Перелік лікарських препаратів, дозволених до застосування в Україні і які відпускаються без рецептів з аптек. В цей перелік включено 694 препарати (з урахуванням лікарських форм – 1067). Істотні зміни і доповнення в Перелік внесені Наказом МОЗ України 181 від 21.05.2002 р. В даний час в Україні препарати, дозволені до відпуску без рецепту, становлять близько 20% всіх зареєстрованих ліків. Цей перелік був змінений у Наказі МОЗ України № 360 (2005 р ).

Інформація на упаковці ОТС-препарата

Мета досягається за допомогою правил, за якими  повинна бути складена інформація на упаковці лікарських препаратів. Правила були сформульовані в Директиві 92.27.ЕЕС від 31 березня 1992 р. (в даний час частина V, ст. 54-69  Директиви Європейського Парламенту і Ради ЄС 2001/83/ЕС від 6 листопада 2001 р. «Про зведення законів Європейського Співтовариства відносно лікарських препаратів для людини»).

Відповідно до Директиви наявність листка-вкладиша  в упаковці всіх ліків обов’язкова до тих пір, поки вся необхідна інформація не буде висловлена на упаковці.

Листок-вкладиш повинен бути складений відповідно до короткої характеристики препарату і висловлений в доступній для споживача формі.

Листок-вкладиш повинен містити вичерпний перелік відомостей відповідно до встановленого порядку.

Відомості для ідентифікації лікарського препарату:

• назва лікарського препарату і його міжнародна назва (або назва активних інгредієнтів в комплексних препаратах);

• повна якісна і кількісна характеристика активних інгредієнтів з використанням їхніх загальноприйнятих назв і якісна характеристика

наповнювачів;

• лікарська форма і склад за об’ємом або кількістю доз (для кожної лікарської форми);

• фармакотерапевтическая група або характер дії в термінах (поняттях), доступних для пацієнта;

Терапевтичні показання:

• протипоказання;

• запобіжні засоби при застосуванні;

• взаємодія з іншими лікарськими засобами

і інші взаємодії (з їжею, алкоголем і др.);

• особливі попередження.

Всі ці відомості повинні:

• приймати до уваги особливості певних категорій споживачів (діти, водії автотранспорту, вагітні, що годують грудьми, особи з супутніми захворюваннями);

• згадувати про можливий вплив препарату на швидкість реакції при управлінні автотранспортом або іншими потенційно небезпечними механізмами.

Інформація за способом застосування лікарських препаратів повинна включати відомості про дозування, спосіб і колію введення, періодичність прийому з вказівкою, якщо необхідно, часу доби, коли ліки потрібно приймати; тривалості курсу лікування у випадках, коли він повинен бути обмежений; діях у разі передозувати;

діях у разі, коли був пропущений черговий прийом препарату; попередження про ефект відміни.

Інформація про термін придатності обов’язково повинна містити посилання на термін придатності; попередження не приймати препарат після указаного терміну; при необхідності – вказівки на особливі умови зберігання; попередження про візуальні ознаки непридатності.

Однак забезпечити пацієнта належною інформацією про ліки тільки лише за допомогою інструкції на практиці де представляється можливим по ряду причин:

• не всі інструкції відповідають належним вимогам і для їхнього правильного розуміння необхідна освіта, як мінімум, випускника фармацевтичного училища;

• прочитання і сприйняття інструкції може бути утруднене шрифтом, колірним розв’язанням;

• характерологические особливості ряду пацієнтів негативно позначаються на установці читати довгу, докладну інструкцію.

Всі ці причини на тлі зростання популярності серед населення абсолютної більшості країн концепції самолікування обумовлюють необхідність професійної підготовки провізорів як стратегічних експертів по вибору і застосуванню препаратів ОТС.

 

Найпоширеніші стани, які лікуються за допомогою безрецептурних препаратів

     головний біль

     простуда (кашель, риніт, болі в горлі, лихоманка)

     розлади збоку шлунково-кишкового тракту (печія, замки або діарея)

     розлади з боку центральної нервової системи (підвищена тривожність, емоційна лабільність, безсоння, підвищена стомлюваність)

     вугрова висипка

     м’язовий біль

     суглобовий біль

     порізи

     забої

     легкі опіки

(у  2001 році західноєвропейський ринок безрецептурних ліків оцінювався сумою близько 17,8 млрд. доларів, а світовий – 64 млрд. доларів, річний приріст при цьому   склав близько 13%)

Категорії пацієнтів, що вимагають підвищеної уваги провізора при відпуску рецептурних та безрецептурних ліків.

Літні люди – вони в більшості країн є основними споживачами ліків, у тому числі безрецептурних. Через вікові особливості фармакокінетики у них частіше виникає побічна дія ліків, а в результаті застосування значного числа препаратів – проблема лікарської взаємодії.

Діти – їм самим, крім батьків, потрібно роз’яснювати як необхідність застосування ліків, так і небезпеку, пов’язану з їх неправильним застосуванням. Раціонально роз’яснювати дитині (а не тільки її батькам) важливість своєчасного прийому ліків, її поєднання з їжею, особливості їх смаку і ін.

Вагітні жінки – активні споживачі безрецептурних ліків. На жаль, інформація відносно тератогенної дії препаратів в даний час явно недостатня, тому єдиним гарантованим способом уникнути можливої несприятливої дії ліків на плід є попередження їхнього невиправданого використання.

Годуючі матері – також вимагають особливої уваги провізора (фармацевта), оскільки ліки, поступаючи в молоко, можуть надавати несприятливу дію на дитину. Крім того, цілий ряд препаратів здатний впливати на продукцію молока. На жаль, дані про проникнення безрецептурних препаратів в молоко і їхні здібності впливати на дитину більшості провізорів мало відомі.

Європейським Регіональним Бюро ВООЗ створена Програми дій по основних лікарських препаратах (ЛП). В світлі цієї стратегії корінним чином міняється роль провізора в системі охорони здоров’я. Основною ціллю його професійної діяльності стає не стільки підвищення кількості і якості лікарських препаратів на ринку, скільки підвищення ефективності і безпеки лікарської терапії конкретного хворого – забезпечення кожному хворому належної якості фармацевтичної опіки.

Фармацевтична опіка – відповідальність провізора (клінічного провізора) перед конкретним пацієнтом за результат лікування лікарськими препаратами.

 

Поняття про фармацевтичну опіку

Фармацевтична опіка – це комплексна програма взаємодії провізора і пацієнта на протязі всього періоду медикаментозної терапії, починаючи від моменту відпуску лікарського засобу до повного припинення його дії.

Для здійснення фармацевтичної опіки при відпуску безрецептурних препаратів в аптеці провізор повинен виконати ряд обов’язкових дій, що передбачені вимогами належної аптечної практики (НАП):

1. Правильно оцінити проблему пацієнта

2. Забезпечити пацієнта безрецептурним лікарським засобом (засобами)

3. Забезпечити пацієнту подальше спостереження

 

Необхідні умови для якісної фармацевтичної опіки

     Працівники охорони здоров’я повинні поширювати серед провізорів інформацію про основні препарати і схеми лікування найпоширеніших захворювань.

     Провізори повинні володіти знаннями з основ внутрішніх хвороб.

     Провізори повинні володіти основами раціонального застосування ліків.

     Провізори повинні володіти правилами проведення консультацій хворим.

     Необхідний контроль інформації, що поступає до провізора від виробника ліків через їхніх представників і рекламу.

 

Фармацевтична опіка включає наступні рекомендації і консультації для пацієнта:

вибір оптимальної лікарської форми і колії введення ЛП;

правила використання різноманітних лікарських форм;

особливості індивідуального дозування;

особливості взаємодії даного лікарського препарату з іншими лікарськими засобами;

особливості взаємодії даного лікарського препарату з їжею, алкоголем і нікотином;

про час доби, оптимальний для прийому даних ліків;

про можливий несприятливий вплив ліків на функції органів і систем людини;

про умови зберігання конкретних ліків.

 

Алгоритм дій провізора при здійсненні фармацевтичної опіки

 

     Встановити, для лікування якого симптому хворий вирішив отримати даний препарат

     Визначити на основі опитування пацієнта, чи не є даний симптом проявом захворювання,яке потребує обов’язкового втручання лікаря

     Визначити фармакологічну (фармакотерапевтичну) групу препаратів, які можна призначити даному хворому

     Вибрати серед медикаментозних засобів даної групи оптимальний препарат для цього хворого

     Надати хворому належну інформацію про вибраний препарат

 

Алгоритм надання провізором належної інформації про лікарський препарат при здійсненні фармацевтичної опіки пацієнтів

 

Дія лікарського препарату		Побічні ефекти		Умови раціонального приймання препарату		Попередження
• Навіщо потрібний цей лікарський препарат? • Які симптоми захворювання зникнуть, а які – ні? • Коли розпочнеться дія препарату? • Що станеться при неправильному застосуванні препарату або відмові від нього?		• Які побічні ефекти можуть виникнути? • Як їх розпізнати? • Як довго вони будуть зберігатися? • Що потрібно зробити?		• Як приймати лікарський  препарат? • Коли його приймати? • Як довго продовжувати  лікування? •Що робити із залишками препарату?		• Коли не можна приймати лікарський препарат? • Яка максимальна доза? • Чому необхідно пройти повний курс лікування?

 

Контроль інформації про лікарський препарат

• Запитати пацієнта, чи все йому зрозуміло.

• Попросити пацієнта повторити найважливішу інформацію.

• Дізнатись у пацієнта, чи залишилися у нього які-небудь запитання.

 

Комплаєнс

В даний час важливе місце відводять такому чиннику, як готовність пацієнта виконувати рекомендації лікаря. Це нове поняття отримало назву комплаєнс (Complians) – індекс кооперативності.

Комплаєнтність (прихильність) пацієнта до лікування – це готовність пацієнта виконувати рекомендації і призначення лікаря чи провізора, тобто схильність пацієнта до лікування.

Чинники, що впливають на комплаєнтність пацієнта

         вік, рівень освіти хворого і емоційний стан хворого;

          частота дозування;

         кількість таблеток, що приймаються, за добу (необхідність прийому великої кількості таблеток препарату не тільки незручно для пацієнта, але може поколивати його довір’я і до препарату, і до лікуючого лікаря і навіть стати причиною відмови від лікування);

         лікарська форма препарату, що приймається (нерідко лікарська форма не може приховати неприємний смак препарату або незручна для прийому);

         швидкість настання очікуваного ефекту при прийомі препарату;

          обмеження при прийомі препарату (наприклад, неможливість управляти автомобілем, вживати певну їжу тощо);

          побічні ефекти лікування (часто пацієнти відмовляються від прийому призначених ним лікарських препаратів через неприємні відчуття, викликані останніми: закрепи, нудота і др.);

          повнота і доступність інформації про препарат;

          ціна препарату і вартість всього курсу лікування;

          кількість препаратів, що приймаються одночасно (одночасне призначення великого числа препаратів різко знижує виконавську дисципліну пацієнта; в такому разі доцільно рекомендувати комплексні комбіновані препарати).

 

Якість життя як критерій оцінки дії лікарських засобів

Якість життя – це інтегрований (сумарний) якісний показник, який включає:

Функціональний стан пацієнта (працездатність)

Психічний стан

Соціальну активність

Духовне благополуччя

Залежить від

Захворювання

Побічної дії ЛЗ

Визначення якості життя особливо важливе при хронічних захворюваннях (АГ, ревматоїдний артрит, цукровий діабет, ІХС, бронхіальна астма), які потребують постійного лікування на протязі тривалого часу.

Класифікація сучасних лікарських форм

Пероральні форми	Парентеральні форми
Таблетки простої дії Таблетки пролонгованої дії М’які капсули Жорсткі капсули Суспензії Сиропи Порошки	Розчини для різних шляхів введення: Внутрішньовенного Внутрішньоартеріального Внутрішньом’язового Підшкірного Інтратекального
Трансдермальні форми	Інгаляційні форми
Мазі, гелі Пластирі Диски	Простий інгалятор Дозований інгалятор, що активується диханням

 

Лікарські форми з контрольованим вивільненням

Оральні форми (капсули, таблетки)

Нашкірні форми – трансдермальні системи (пластирі, диски), які дозволяють контролювати дозування лікарських засобів шляхом регулювання площі пластиря чи диска (нітрогліцерин, скополамін)  Парентеральні форми подовженої дії (ефіри, солі, суспензії, імплантанти).

 

Оральні терапевтичні лікарські системи пролонгованої дії

В основі їх будови лежать спеціальні технології, що забезпечують сповільнене вивільнятися лікарської речовини з постійною швидкістю протягом довгого часу (slow release, extended release). Ретардні лікарські форми не підлягають дробленню, якщо відсутня розділова смужка, оскільки при цьому втрачаються їхні властивості. За допомогою різних технологій ретардування створено чотири оральні лікарські форми пролонгованої дії:

Таблетки ретард (slow-release, extended release) з пошаровим вмістом речовини і біополімеру 12- і 24-годинної дії розроблені для: антагоністів кальцію (ніфедипін SR, фелодипин ER, дилтиазем SR), теофіліну, індапаміду, НПЗЗ (диклофенак), нітратів (ізосорбіду динітрат, ізосорбіду мононітрат), пентоксифіліну, хінідину (хінідин сульфат), новокаїнаміду (прокаїнаміду гідрохлорид), β-адреноблокаторів (метопролол, окспренолол);

Капсули ретард (розчинні капсули з мікрогранулами речовини, покритии біополімерною оболонкою, 12 і 24-вартової дії) представлені наступними ЛЗ:

антагоністи кальцію (дилтіазем РР, ісрадипін SRO, верапаміл SR), НПВС (диклофенак), β-адреноблокаторів (пропранолол);

Таблетки ретард з двофазним вивільненням 12-годинної дії містять швидкорозчинну і повільнорозчинну фракції речовини і представлені ніфедипіном SL;

Шлунково-кишкові (гастроінтестинальні) терапевтичні системи – таблетки і капсули 24-годинної дії, покриті нерозчинною напівпроникною оболонкою, з контрольованою швидкістю вивільняється речовини: ніфедипін-GITS (gastrointestinal therapeutic system), верапаміл-SODAS (spheroidal oral drug-absorbtion system).

 

НОМЕНКЛАТУРА ЛІКАРСЬКИХ ЗАСОБІВ

В наш час для позначення лікарських препаратів використовують два вида назв:

1) міжнародні непатентовані назви, які затверджуються офіційними органами охорони здоров’я і використовуються в національних і міжнародних фармакопеях, — збірках стандартів і положень, що нормують якість лікарських засобів;

2)  торгові, або фірмові назви, які є комерційною власністю фармацевтичної фірми.

Просто на упаковці лікарського препарату використовується як фірмова, так і міжнародна, непатентована назва.

 

ПРИНЦИПИ КЛАСИФІКАЦІЇ ЛІКАРСЬКИХ ПРЕПАРАТІВ

Бурхливий розвиток фармацевтичної промисловості привів до створення величезного числа лікарських засобів (в даний час сотні тисяч).         Навіть у спеціальній літературі з’являються такі вирази, як “лавина” лікарських препаратів або “лікарські джунглі”. Природно, ситуація, що склалася, вельми утрудняє вивчення лікарських засобів і їх раціональне застосування. Виникає гостра необхідність в розробці класифікації лікарських засобів, яка допомогла б лікареві орієнтуватися в масі препаратів і вибирати оптимальне для хворого засіб.

 

Лікарські препарати можна класифікувати за такими принципам:

— терапевтичного застосування (наприклад, про­типухлинні, антиангінальні, протимікробні препарати);

—  фармакологічна дія (вазодилятатори, антикоагулянти, діуретики);

 

КЛАСИФІКАЦІЯ СУЧАСНИХ ЛІКАРСЬКИХ ЗАСОБІВ

I.  Засоби, що діють переважно на ЦНС

1.  Засоби для наркозу

1.1.  Засоби для інгаляційного наркозу

1.2.  Засоби для неінгаляційного наркозу

2.  Снодійні засоби

2.1.  Барбітурати

2.2.  Похідні бензодіазепіну і інших гетероциклічних речовин

2.3.  Препарати аліфатичного ряду

3.  Психотропні препарати

3.1.  Нейролептичні засоби

3.2.  Транквілізатори

3.3.  Седативні засоби

3.4.  Антидеприсанти

3.5.  Препарати літію

3.6.  Засоби, стимулюючі центральну нервову систему

4. Протисудомні

5.  Засоби для лікування паркінсонізму

5.1.  Протівопаркінсонічні холінолітичні препарати

5.2. Протівопаркинсонічні препарати, що впливають на дофамінергічну систему мозку

6.   Анальгізуючі   засобу   і   нестероїдні протизапальні препарати

6.1.  Наркотичні анальгетики

6.2.   Специфічні антагоністи морфіну і інших наркотичних анальгетиків

6.3.  Ненаркотичні анальгетики и нестероїд­ні протизапальні препараты

6.4.  Ненаркотичні протикашльові препарати

7.  Блювотні і протиблювотні препарати

 

II.  Засоби, що діють переважно на периферичні нейромедіаторні системи

1.  Засоби, що діють на периферичні холінергічні процеси

1.1  Ацетилхолін і холіноміметичні препарати

1.2.  Антіхолінестеразні препарати (інгібітори холіноестерази)

1.3.   Антихолинергические засоби, блокуючі переважно периферичні холінореактивні системи

1.4.  Гангліоблокуючі препарати

1.5.  Курареподібні препарати

1.6.  Реактиватори холіноестерази

2.  Засоби, що діють на периферичні адренергічні процеси

2.1 Адреналін і адреноміметичні препарати

2.2.  Антиадренергічні препарати

2.3.  Препарати, що діють на центральні В-адренорецептори

3.  Дофамін і дофамінергічні препарати

4.  Гістамін і антигістамінні препарати

5.    Серотонін,   серотоніноподібні   і   антисеротонінові препарати

 

III. Засоби, що діють переважно в області чутливих нервових закінчень

1.  Місцевоанестезуючі препарати

2.  Обволікаючі і адсорбуючі засоби

3.  Вяжучі засоби

3.1.   Вяжучі засоби рослинного походження

3.2.  Солі металів

4. Препарати, дія яких пов’язана з подразненням слизових оболонок і шкіри

4.1.  Засоби, що містять ефірні масла

4.2.  Гіркі

4.3.  Засоби, що містять аміак

4.4.  Засоби, що містять аліфатичні вуглеводи

4.5.  Засоби, що містять дихлоретилсульфід

5. Відхаркуючі

5.1. Засоби стимулюючі відхаркування

5.2.  Муколітичні препарати

6.  Послаблюючі засоби

6.1.  Засоби, що викликають хімічне подразнення рецепторів слизистої оболонки кишечника

6.2.  Засоби, що викликають збільшення об’єму і розрідження кишкового вмісту

6.3.  Засоби, що викликають помягшення калових мас

6.4.  Послаблюючі засоби

 

IV. Засоби, що діють на серцево-судинну систему

1.  Серцеві глікозиди

1.1 Препарати наперстянки

1.2.  Препарати горицвіту

1.3.  Препарати строфанта

1.4.  Препарати конвалії

1.5.  Препарати жовтушників

2.  Антиаритмічні препарати

3.  Антіангінальні препарати

4.  Препарати, поліпшуючі мозковий кровообіг

5.  Гіпотензивні препарати

5.1.  Препарати, що впливають на адренергічну іннервацію

5.2.  Препарати, що впливають на водно-сольовий обмін

5.3.  Периферичні вазоделятатори

5.4.  Інші гіпотензивні препарати

6.  Спазмолітичні препарати різних груп

6.1.  Похідні ізохіноліну

6.2.  Похідні імідазолу, бензофурану, фурохромону, фурокумарину

6.3.  Похідні пурину

6.4.  Складні ефіри карбонових кислот

6.5.  Спазмолітичні препарати різних хімічних груп

6.6.  Препарати підшлункової залози

6.7.  Галенові (рослинні) препарати

7.  Речовини, впливаючі на ангіотензинову си­стему

8.  Ангіопротектори

 

V.  Речовини, посилюючі видільну функцію нирок

1.  Діуретичні засоби

1.1.  Салуретики

1.2.  Калійзберігаючі діуретики

1.3.  Осмотичні діуретики

1.4.  Інші діуретичні засоби

2.  Засоби, сприяючі виведенню сечової кислоти і видаленню сечових конкрементів

 

VI.  Жовчогінні засоби

 

VII. Речовини, впливаючі  на мускулатуру матки

1.  Засоби, стимулюючі мускулатуру матки

1.1.  Спорынья і її алкалоїди

1.1.  Спорынья і її алкалоїди

1.1.  Спорынья і її алкалоїди

1.1.  Спорынья і її алкалоїди

1.1.  Спорынья і її алкалоїди

 

VIII. Засоби, що впливають на процеси обміну речовин

1.  Гормони, їх аналоги і антигормональні препарати

1.1.  Гормони гіпофіза

1.2.  Препарати, стимулюючі і гальмуючі функцію щитовидної залози

1.3.  Препараты прищитовидних жалоз и гормоноподібні речовини, регулюючі обмін кальцію

1.4.  Гормони підшлункової залози і синтетичні цукрознижуючі препарати

1.5.  Гормони кори наднирників та їх синтетичні аналоги

1.6. Препарати жіночих статевих гормонів та їх похідні

1.7.  Препарати чоловічих статевих гормонів (андрогени) і їх синтетичні аналоги

1.8.  Стероїди анаболізму

2.  Вітаміни і їх аналоги

3.  Ферментні препарати і речовини з антиферментною активністю

3.1.  Ферментні препарати

3.2.  Інгібітори ферментів

4.  Засоби, що впливають на згортання крові

4.1.  Засоби, що інгібірують згортання крові

4.2.   Антигеморагічні і гемостатичні засоби

5.  Препарати гіпохолестеринемічної і гіпопротеїнемічної дії

6.  Амінокислоти

7.   Плазмозамінні розчини і засоби для парентерального живлення

7.1.  Плазмозамінні розчини

7.2.  Сольові розчини

7.3.  Плазмозамінники та речовини для парентерального харчування

8.  Препарати, які використовують для корекції кислотно-лужної і іонної рівноваги в організмі

8.1. Луги і кислоти

8.2.  Препарати кальцію

8.3.  Препарати калія

8.4.  Препарати, що містять залізо

8.5. Препарати, що містять кобальт

8.6.  Препарати, що містять йод

8.7.  Препарати, що містять фосфор

8.8.  Препарати, що містять фтор

8.9.  Препарати, що містять мишяк

9.   Препарати,   стимулюючі   метаболічні процеси

9.1. Похідні пірамідину та тіазоліну

9.2.  Похідні аденозину і гіпоксантину

9.3.  Препарати різних хімічних груп

9.4.  Цукру

9.5.  Кисень

9.6.  Біогенні стимулятори

9.7.  Різні біогенні препарати

9.8.  Препарати, що містять отрути бджіл і змій

 

IX. Препарати, модулюючі процеси імунітету (імуномодулятори)

1.  Препарати, стимулюючі імунологічні процеси

2.  Імунодепресивні препарати, або імуносупресори

 

X. Препарати різних фармакологічних груп

1.   Анорексигенні речовини (речовини, пригнічуючі апетит)

2.   Специфічні антидоти та комплексони

2.1.  Препарати, тіолової групи, і інші сірковмісні з’єднання

2.2.  Комплексоутворюючі з’єднання

3.  Препарати для профілактики і лікування променевої хвороби

4.  Фотосенсибілізуючі препарати

5. Спеціальні засоби для лікування алкоголізму

 

XI. Протимікробні, протипаразитарні і противірусні засоби

1. Засоби хіміотерапій

1.1. Антибіотики

1.2.  Сульфаніламідні препарати

1.3.  Похідні хіноксаліну

1.4.  Похідні нитрофурану

1.5.  Похідні 8-оксихіноліну і 4-оксихіноліну

1.6.  Похідні нафтирідину

1.7.  Похідні тіосемікарбазону

1.8.  Протитуберкульозні препарати

1.9.  Протилепрозні препарати

1.10.  Препарати для лікування протозойних інфекцій

1.11.  Проти сифілітичні препарати, що містять мишяк і вісмут

1.12.  Препарати для лікування грибкових захворювань

1.13.  Протиглисні препарати

1.14.  Противірусні препарати

2.  Антисептичні засоби

2.1.  Група галоїдів

2.2. Окисники

2.3.  Кислоти і луги

2.4.  Альдегіди

2.5.  Спирти

2.6.  Солі важких металів

2.7.  Феноли

2.8.  Фарбники

2.9. Детергенти

2.10. Дьогті, смоли, продукти переробки нафти, мінеральні масла, синтетичні бальзами, препарати, що містять сірку

2.11.    Різні антибактеріальні препарати природного походження

 

XII. Препарати, що використовують для лікування злоякісних новоутворень

1.  Засоби хіміотерапій

1.1.  Похідні біс-(β-хлоретил) -аміну

1.2.  З’єднання, що містять групи етилениміну

1.3.  Ефіри дисульфонових кислот і їх аналоги

1.4.  Протипухлинні цитостатичні препарати різних груп

1.5. Антиметаболіти

1.6.  Протипухлинні антибіотики

1.7.  Алкалоїди і інші препарати рослинного походження, що мають протипухлинну дію

2.  Ферментні препарати, що використовують для лікування онкологічних захворювань

3.  Гормональні препарати і інгібітори утворення гормонів, що використовують для лікування пухлин